Оборонний вісник №6/2018 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2018

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2018

ЗМІСТ Національна безпека

Домінанти оборонної реформи

Врегулювання конфлікту на сході України

Військовий кадровий менеджмент

Необхідна психологія

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

ПРОТИДІЯ ПОВІТРЯНОМУ ТЕРОРИЗМУ

Іноземний досвід

Естонські «коммандос»

Місія можлива

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Загроза з повітря

Ленд-ліз

Союзна допомога чи бізнес на союзнику?..

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — провідний науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

№6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Observer-S: повітряний розвідник Довідка «Observer-S» — тактичний безпілотний літальний апарат літакового типу (моноплан) з гвинтом тягнучого типу

Злітна вага:

5,5-6,5 кг Корисне навантаження: 1-1,5 кг Довжина:

1650 мм Розмах крила:

3400 мм Аеродинамічна якість:

20 Тривалість польоту:

90-300 хв. Дальність польоту:

75-100 км Дальність каналу даних:

25-30 км Силова установка:

безколекторний синхронний електродвигун

Модернізація «Рапіри» На озброєння ЗС України надійшли модернізовані протитанкові гармати МТ-12 «Рапіра», які спроможні вражати цілі в умовах обмеженої видимості. Крім того, гармати оснащені новими системами утримання цілі, що дозволяє більш ефективно вражати їх під час руху.Крім стандартних 100 мм боєприпасів радянського виробництва, «Рапіра» також може застосовувати українські КР «Стугна». Протитанкова гармата МТ-12 «Рапіра» має калібр 100 мм і була розроблена в кінці 60-х років минулого століття.

езпілотний авіаційний комплекс Observer-S, розроблений компанією Def C допущений до експлуатації у Збройних Силах України на особливий період. БПЛА призначений для повітряної розвідки в умовах ведення бойових дій, виявлення і визначення координат бойової техніки, розташування військ, укріплених позицій супротивника для цілевказання, корегування вогню артилерії. До складу комплексу входять: три безпілотні летальні апарати Оbserver-S, обладнані цифровими відеокамерами з 20-кратним оптичним зумом; наземна станція керування; антенний комплекс (антена для каналу передачі телеметричних даних і керування літаком, антена передачі даних для відеоканалу); дві акумуляторні батареї для двох БПЛА; зарядний пристрій для акумуляторних батарей. Комплекс пройшов випробування

Розробка нового бойового модуля Конструкторське бюро «Луч» взяло участь у розробці принципово нового бойового модуля в партнерстві з представниками турецької компанії Aselsan. Новий модуль оснащується сучасними керованими ракетами «СКІФ» розробки КБ «ЛУЧ» На Чернігівщині вже були проведені успішні випробування нового модуля за участю іноземних партнерів, які були задоволені отриманим результатом. Всі ракети потрапили точно в ціль.

у Державному науково-випробувальному центрі Збройних Сил України та отримав висновок про відповідність уточненим вимогам до БпЛА класу – міні (тактична ланка). У рамках випробувань Observer-S також підтвердив здатність виконувати польотні завдання в умовах застосування комплексу радіоперешкод (придушення сигналів GSM, GPS, ГЛОНАСС). Навчання фахівців, що будуть експлуатувати безпілотні авіаційні комплекси, буде здійснено на базі підприємства-розробника із подальшою підготовкою у Житомирському військовому інституті ім. С.П. Корольова. Після закінчення умов особливого періоду Міністерство оборони, відповідно до Порядку, повинно прийняти рішення про зняття з експлуатації цього комплексу, або прийняти його на озброєння.

Полку морпіхів прибуде Відповідно до розвитку Командування морської піхоти Військово-морських сил України в його складі буде створено ще одну бригаду морської піхоти – її планується сформувати до кінця 2018-го, решту частин – протягом наступного року. Очікується, що нова бригада морської піхоти буде розгорнута на базі 137-го окремого батальйону морської піхоти, який базується у смт. Дачне Одеської області.

Автоцистерни «АвтоКрАЗ» ПАТ «АвтоКрАЗ» виготовлені нові 5 і 9-кубові автоцистерни на всюдихідних шасі КрАЗ5233ВЕ та КрАЗ-6322, які призначені для транспортування і короткочасного зберігання питної води в польових умовах. Двохсекційна 5-кубова та трисекційна 9-кубова термоізольовані цистерни мають вакуумну систему заповнення із електричним контролем, час заповнення однієї секції становить 15-25 хв. Термоізоляція цистерни не допускає зміну температури рідини більше ніж на 2°С протягом 10 годин.

№6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ПТРК ІІІ покоління Казенне підприємство спеціального приладобудування «Арсенал» розробляє аванпроект інфрачервоної (ІЧ) головки самонаведення (ГСН) для високомобільного ПТРК ІІІ покоління. Відсутність головки самонаведення для ПТРК унеможливлює розробку ракетних комплексів ІІІ покоління, адже решта частин виготовляється серійно та використовується на вітчизняних ракетних комплексів ІІ покоління. Відповідно до завдань передбачено технічне завдання для КП СПБ «Арсенал» на аванпроект на дальність захоплення і автосупроводу до типової цілі (танка Т-72) від 5 км. Крім інфрачервоного каналу в ГСН опрацьовується застосування допоміжного каналу у видимому діапазоні випромінювання для розширення можливостей головки самонаведення. Отримані в ході аванпроекту схемо-технічні рішення конструкції ГСН ПТРК будуть випробовані та реалізовані в рамках дослідно-конструкторської роботи, яка буде проведена протягом найближчих 3-4 років та закінчиться виготовленням 2-3 дослідних зразків для подальших випробувань. Протитанкові ракетні комплекси III покоління — це ракетні комплекси, в яких ракета наводиться на ціль в автоматичному режимі. Завдання оператора в таких комплексах – прицілитися і вистрілити, після чого можна покинути позицію. Здійснюється це через використання в ракеті головки самонаведення, що відшукує ціль і уражає її.

Провальна боротьба Абсолютна більшість населення вважає боротьбу з корупцією в Україні неуспішною та провальною, а майже половина українців не бачить жодної інстанції, яка б активно боролася з корупцією в Україні. Отже, розподіл відповідей на питання: «Наскільки успішною, на вашу думку, є боротьба з корупцією в Україні?» виглядає наступним чином:

8,2%

0,9% 8%

50,4%

32,5% Цілком успішною Переважно успішною, але є ще чимало невирішених проблем Переважно неуспішною, але є й певні успіхи Повністю провальною Важко сказати

Дані: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» №6/2018

Війська територіальної оборони М

іністерство оборони України розглядає можливість надання статусу окремого виду військам територіальної оборони, які зараз входять до складу Сухопутних військ ЗС України. Війська територіальної оборони цього року перейшли на бригадну структуру. Загони оборони, що раніше створювалися при військових комісаріатах переформовані у окремі батальйони та зведені у бригади територіальної оборони. До складу бригади входить до восьми батальйонів ТрО, роти вогневої підтримки, протидиверсійної боротьби, мінометний підрозділ, підрозділи бойового і тилового забезпечення. Комплектуються як військовослужбовцями кадру, так і резервістами, що складають основну чисельність частин та призиваються у разі необхідності. За планом резервісти регулярно проходитимуть підготовку на зборах,

фіналом якої є проведення бригадних навчань. Першою буде розгорнута до повного складу та пройде у червні бойове злагодження на військовому полігоні 119-та бригада територіальної оборони. Під час навчань будуть відпрацьовані дії з прикриття держаного кордону – одного з п'яти завдань, що покладаються на територіальну оборону. Наприклад, Польща розпочала створення своїх територіальних військ у 2015 році, саме як окремого виду. Минулого року польське Командування військ територіальної оборони офіційно набуло спроможностей та прийняло у підпорядкування перші бригади. Нагадаємо, що у квітні начальник медичної служби ЗС України полковник медслужби Ігор Хоменко повідомив на брифінгу про плани створення ще одного окремого роду військ — медичного.

«Наша армія по боєздатності вже не поступається багатьом європейським арміям, але ми не можемо на цьому зупинятися, і маємо забезпечити трансформацію за стандартами НАТО сектору оборони і безпеки, який повинен відповідати за своєю структурою і основними ознаками сучасним викликам». Олександр Турчинов, Секретар Ради національної безпеки і оборони України

Національна безпека

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Домінанти оборонної реформи 4

№6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

9 липня 1997 року на Мадридському саміті була підписана Хартія про особливе партнерство між Україною і НАТО. На той час це було важливим практичним кроком до забезпечення національних інтересів та національної безпеки і оборони нашої держави в контексті інтеграційних процесів у Європі, зокрема в контексті розширення Альянсу

Фролов В.С., кандидат військових наук, старший науковий співробітник, командувач Сухопутних військ Збройних Сил України (2006-2007 рр.), генераллейтенант у відставці

Лобко М.М., кандидат військових наук, доцент, начальник кафедри оперативного мистецтва НАОУ (у 1998-2005 рр.), генерал-майор у відставці Саганюк Ф.В., кандидат юридичних наук, доцент, провідний науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Хартії визнається, що незалежна, демократична та стабільна Україна є одним з ключових факторів забезпечення стабільності в Центрально-Східній Європі та на континенті в цілому, що державичлени НАТО продовжуватимуть підтримувати суверенітет та незалежність України, її територіальну цілісність, принципи непорушності кордонів, демократичний розвиток, економічне процвітання та її статус без’ядерної держави, як ключові фактори стабільності та безпеки в Центрально-Східній №6/2018

Європі та на континенті в цілому. Однак в сучасних безпекових умовах, коли Росія нарощує свої агресивні дії проти України з використанням різноманітних технологій гібридної війни, анексії та окупації окремих територій, розвиток оборонних спроможностей Збройних Сил та інших складових сил оборони для ефективного їх застосування й активної протидії агресору набуває все більшої актуальності. Оборонна реформа, яка реалізується в Україні, має на меті набуття та підтримання силами оборони необхідного рівня бойової готовності й здатності до оборони держави, ефективного реагування на воєнні загрози за принципами і стандартами НАТО. Міністр оборони генерал-армії України С. Полторак наголосив, що оборонна реформа, безпрецедентна за масштабом та амбіціями в історії нашого війська, набула необхідного темпу і цей процес є незворотнім. Водночас у його доповідях та виступах начальника Генерального штабу — Головнокомандувача Збройних Сил України акцентовано увагу на необхідності проведення системних реформ у сфері оборони, особливо з наближення функціонування ЗСУ до принципів і стандартів, прийнятих у збройних силах держав-членів НАТО. Реалізація цих положень, як визначено Планом дій (Дорожньою картою оборонної реформи), має бути запорукою досягнення очікуваного результату від впровадження оборонної реформи, спрямованої на створення за принципами і стандартами, прийнятими в державах-членах НАТО, ефективних, мобільних, оснащених сучасним озброєнням, військовою і спеціальною технікою

сил оборони зразка 2020 року, здатних гарантовано забезпечити оборону держави та адекватно реагувати на воєнні загрози національній безпеці України, раціонально використовуючи наявний потенціал і ресурси. В Україні організована та функціонує певна система реалізації запланованих заходів, визначених Стратегічним оборонним бюлетенем України та Планом дій. Загальний контроль їх ефективності здійснює Рада національної безпеки і оборони України. Безпосередньо веде моніторинг, координує та оцінювання оборонної реформи здійснює Комітет реформ Міністерства оборони України як дорадчий орган під головуванням міністра оборони. До його складу входять представники структурних підрозділів Міністерства оборони та Збройних Сил України, а також радники від державчленів НАТО, народні депутати, волонтери та представники громадянського суспільства. Комітет опікується втіленням в життя п’яти стратегічних цілей, визначених Стратегічним оборонним бюлетенем України та Планом дій. Кожна із них включає кілька оперативних цілей, досягнення яких реалізується через виконання низки відповідних завдань. За кожною із стратегічних цілей в Комітеті реформ визначений окремий відповідальний підкомітет, а за оперативні – окрема робоча група. Метою діяльності Комітету є опрацювання концептуальних і програмних документів та ініціювання, планування, організація виконання і контроль системних реформ (проектів) у Міністерстві оборони та Збройних Силах України, спрямованих на відновлення

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Порівняльна таблиця структур збройних сил США та ЗС України Структура збройних сил США

Мал. 1

Структура ЗС України

Стратегічний (оперативно-стратегічний) рівень Об’єднаний комітет начальників штабів

Генеральний штаб Збройних Сил України

Види збройних сил, Корпус морської піхоти, Берегова охорона

Види Збройних Сил, Десантно-штурмові війська

Регіональні командування (6)

ООШ, оперативні командування

Функціональні командування (4)

Сили спеціальних операцій

Оперативний (оперативно-тактичний) рівень Армії (15)

немає

Армійські корпуси

У Сухопутних військах – немає, (у Повітряних Силах – повітряні командування) Тактичний рівень

необхідного рівня боєздатності, який відповідатиме наявним загрозам, досягнення стандартів НАТО та набуття необхідних спроможностей щодо ефективного реагування на загрози національній безпеці у воєнній сфері, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. Відтак, основними завданнями Комітету визначені: • опрацювання концептуальних і програмних документів оборонного планування та підготовка рекомендацій з їх удосконалення; • вироблення узгоджених пропозицій щодо організації, здійснення та нормативноправового забезпечення реформування Міністерства оборони та Збройних Сил України; • ініціювання нових та закриття завершених системних реформ (проектів) Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України; • забезпечення підготовки для внесення міністром оборони України на розгляд Кабінету Міністрів України законопроектів та актів Президента України і Кабінету Міністрів, спрямованих на реалізацію реформ. Аналіз організації виконання Плану дій щодо впровадження оборонної реформи показує низку проблем, які

Дивізії (іноді – ОТР, до 16 тис. в/сл.)

немає

Бригади (окремі батальйони)

Бригади (лінійні батальйони)

істотно знижують ефективність зазначеної роботи, у тому числі і вказаного Комітету. Наприклад, Планом дій з впровадження оборонної реформи заходи для кожної стратегічної та оперативної цілей сплановані без урахування їх взаємозалежності та логічної послідовності. Не враховано як одні заходи, що виконуються та можуть впливати на виконання інших заходів; не завжди пов’язані строки їх виконання, а також, що не менш важливо, не враховані можливі ризики під час виконання тих чи інших завдань та здійснення запланованих заходів, що знижує можливість своєчасного впливу на досягнення кінцевого результату та ставить під сумнів можливість своєчасного і повного досягнення визначених стратегічних та оперативних цілей. Для вирішення цих та інших проблем доречно переглянути методики реалізації Дорожньої карти. Найбільш прийнятним варіантом, на наш погляд, може бути застосування системного підходу, що вимагає спочатку визначити прийнятні методи дослідження й конструювання складних за організацією об’єктів системи управління й використовувати їх для розкриття ці-

Оборонна реформа, яка реалізується в Україні, має на меті набуття та підтримання силами оборони необхідного рівня бойової готовності й здатності до оборони держави, ефективного реагування на воєнні загрози за принципами і стандартами НАТО» 6

№6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

лісності цих об’єктів, виявляти різноманітні типи їх зв’язків, складаючи єдину їх матрицю. (Системний підхід (англ. Systems thinking – системне мислення) – напрям методології, який полягає у всебічному дослідженні об’єкта як цілісної множини елементів даної системи в сукупності відношень і зв’язків між ними). Застосовуючи системний підхід щодо досягнення визначених цілей оборонної реформи, як вихідні дані при системному підході доречно використовувати уніфіковані поняття та визначення (симбіоз українських і прийнятих у державах-членах НАТО), бо вони зазвичай мають різне тлумачення. Розглядаючи Збройні Сили України й інші складові сил оборони (СО) як систему і застосовуючи структурно-функціональний аналіз як складову системного підходу, постає необхідність формування її елементів (складових) цієї системи та визначення їх функцій, завдань і параметрів.

№6/2018

За підсумками структурно-функціонального аналізу можна сформувати перспективну модель (конфігурацію) системи Збройних Сил України й інших складових СО, визначити кількісно-якісний склад її компонентів, розмежувати їх функції, підтримувати оптимальний стан й ефективно адаптувати її до змін воєнно-стратегічної обстановки. Досягнення сумісності структур Збройних Сил України та збройних сил держав-членів НАТО, на наш погляд, має бути базовою домінантою для оборонної реформи за принципами та стандартами НАТО, а також для досягнення стратегічних цілей, визначених Стратегічним оборонним бюлетенем України та Планом дій. Проте такого наближення поки що не досягнуто (див. мал.1). Суттєвими проблемами, що постали під час планування та в ході реалізації Плану дій, на наш погляд, є й труднощі в розумінні реформаторами змісту теоретичних основ стратегічних й оперативних цілей, що визначені Стратегіч-

ним оборонним бюлетенем України та Планом дій. При цьому потрібно враховувати, що організація військового управління за стандартами НАТО істотно відрізняється від прийнятої у Збройних Силах України та інших складових сил оборони, у першу чергу організаційно-штатною структурою штабів усіх рівнів. Зокрема, в основу структури об’єднаного штабу Joint staff в НАТО покладено розподіл структур штабу за функціональним принципом, характерним як для мирного, так і воєнного часу. Функції штабу щодо обліку, переміщення, організації всебічного забезпечення особового складу належать до основних завдань відділу J-1. На відділ J-3 покладаються завдання з планування та управління поточними операціями. До його складу входять секції планування, оперативного забезпечення (без розвідки та спеціального матеріально-технічного забезпечення), вогневого ураження, оброблення та налізу ведення поточної операції.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На відділ J-4 покладаються функції матеріально-технічного забезпечення військ (сил), у тому числі і спеціальне забезпечення видів оперативного забезпечення (інженерних військ, РХБЗ, РЕБ тощо). Відділ J-5 на стратегічному, оперативному рівнях має функції перспективного планування операцій (тобто, планування подальших операцій за результатами операції, що проводиться). На тактичному рівні цей підрозділ J-5 забезпечує військово-цивільне співробітництво і відповідає за планування гуманітарних операцій, контакти з місцевим населенням та органами влади, надає допомогу у відновлені органів місцевого самоврядування, життєдіяльності, медичному забезпеченні населення, ліквідації наслідків ведення бойових дій тощо. Іншою особливістю структури штабів стратегічного та оперативного рівнів НАТО є наявність відділу J-7, на який покладаються завдання з розроблення, корегування, уточнення та затвердження керівних документів, що визначають порядок підготовки об’єднань, з’єднань і військових частин відповідно до їх оперативного (бойового) призначення та визначених форм застосування збройних сил, що встановлені відповідними доктринальними документами.

Причому в доктринальних документах збройних сил держав-членів НАТО, що визначають порядок підготовки та застосування об’єднань, з’єднань і військових частин, створення будь-яких тимчасових угруповань військ (сил) на кшталт оперативно-тактичних угруповань тощо під час ведення бойових дій не передбачено. Організаційні структури об’єднань, з’єднань чи військових частин, система управління ними у різних видах операцій створюються у мирний час відповідно до їх оперативного (бойового) призначення на основі встановлених форм застосування та прийнятих методів і способів їх підготовки і ведення. Теоретичні основи воєнного мистецтва та практичний досвід, набутий в ході навчань і воєнних конфліктів, закладаються у програми підготовки офіцерського складу вищих військовонавчальних закладів, курсів вдосконалення оперативної і бойової підготовки органів військового управління та військ (сил). Причому, у згаданих підрозділах органів військового управління персонал виконує свої завдання у штатному складі на постійній основі як у мирний, так і у воєнний час. Сучасна теорія воєнного мистецтва тлумачить визначення пункту

управління військами (силами) як структуру, на базі якої розгортаються штаб бригади, корпусу, армії чи іншого управління військ (сил). А командний

№6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Організаційні структури об’єднань, з’єднань чи військових частин, система управління ними у різних видах операцій створюються у мирний час відповідно до їх оперативного (бойового) призначення на основі встановлених форм застосування та прийнятих методів і способів їх підготовки і ведення»

пункт призначений для управління конкретним угрупованням військ. Він створюється для розгортання штабу штатного об’єднання, з’єднання чи військової частини. Організація управління військами (силами) «вахтовим способом» теорією воєнного мистецтва арміях НАТО не передбачена і не практикується. У той же час, персонал об’єднаних штабів, сформованих відповідно до стандартів НАТО, здійснює управління військами в операціях на штатних посадах мирного часу, так як організаційна структура штабів формується залежно від потреби виконання завдань з управління військами у воєнний час на відповідних пунктах управління. Перерозподіл персоналу між робочими групами не здійснюється. Здійснюючи оборонну реформу в Збройних Силах України необхідно враховувати і те, що структура, наприклад, збройних сил США, як й в інших збройних силах держав-членів НАТО, сформована відповідно до визначених їхніми доктринальними документами рівнів війни, що базуються на досягненнях сучасної теорії воєнного мистецтва. Кожному рівню (стратегічному, оперативному і тактичному) відповідають певні організаційні структури військ (сил) та система управління ними, форми їх застосування, способи та методи підготовки. Водночас керівними документами №6/2018

цих держав передбачається можливість своєчасного корегування оперативного та бойового складу об’єднань, з’єднань і військових частин відповідно до замислу операції та визначених їм завдань. Організаційна структура Збройних Сил України, а відтак і керівні документи, що визначають порядок їх підготовки та застосування, мають істотні відмінності й особливості порівняно з прийнятими в збройних силах державчленів НАТО. Відсутність певних оперативностратегічних і оперативно-тактичних елементів у структурі Збройних Сил України не відповідає вимогам сучасної теорії воєнного мистецтва і унеможливлює досягнення стратегічних та оперативних цілей, що визначені Стратегічним оборонним бюлетенем України і Планом дій щодо впровадження оборонної реформи. Отже, масштаби сучасних воєнних загроз Україні та збройна агресія з боку РФ вимагають приведення системи оборони держави до вимог сучасного воєнного мистецтва й світового досвіду на основі принципів і стандартів НАТО. У зв’язку з цим доцільно підвищити ефективність планування та виконання заходів оборонної реформи шляхом підвищення спроможності ретельно підібраного та добре підготовленого в теоретичному плані персоналу, який має знати досконало особливості теорії

воєнного мистецтва та принципи і стандарти, прийняті у збройних силах держав-членів НАТО. Основою реалізації оборонної реформи в Україні слід вважати структуру Збройних Сил України та інших складових сил оборони бо імплементація вимог доктринальних документів щодо підготовки та їх застосування, досягнення сумісності системи управління військами (силами) за принципами і стандартами армій держав-членів НАТО можливі лише за умови створення адекватних структур. Необхідно сформувати в структурі Генерального штабу структурний підрозділ на кшталт J-7 для розроблення та корегування керівних документів, що мають визначати порядок підготовки до застосування об’єднань, з’єднань, військових частин (угруповань військ (сил) видів та родів військ (сил) Збройних Сил України відповідно до їх оперативного (бойового) призначення та завдань, що їм поставлені. Для досягнення цілей оборонної реформи потрібно вдосконалити методику та способи її реалізації, наблизити усі її компоненти до принципів і стандартів, прийнятих в арміях держав-членів НАТО. Поряд з цим, під час проведення реформи необхідно враховувати, що головним принципом застосування Збройних Сил України, інших складових сил оборони у воєнному конфлікті має бути активна оборона держави з метою завдання агресору істотної поразки та примушення його до припинення воєнних (бойових) дій. Особлива увага має приділятися обороні найбільш важливих в оперативно-стратегічному значенні рубежів і районів, зон, адміністративно-політичних і економічних центрів, небезпечних в десантному плані ділянок і комунікацій, як цього вимагає Воєнна доктрина України.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Врегулювання конфлікту на сході України

Возняк С.М., полковник, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник

Іващенко А.М., кандидат технічних наук, доцент

На початку року ООН зробила заяву, що для врегулювання ситуації на Донбасі потрібно ввести миротворчі сили. Миротворці мають бути відібрані з європейських країн, які мають досвід проведення подібних операцій та яким довіряє Росія

азом з тим залишаються невирішеними наступні міжнародно-правові питання щодо розгортання миротворчої операції на сході України: 1) кого і на якій лінії миротворчий контингент повинен розділити; 2) легітимізація миротворчої операції; 3) країни, які нададуть миротворчі контингенти. Статут ООН, як і практика класич-

них миротворчих операцій, створювалися для врегулювання відносин таких міжнародних суб’єктів, як визнані держави, тому більш прийнятним і природним для ООН є розміщення миротворчих сил на офіційному кордоні України і Російської Федерації. Саме так бачить операцію українська сторона і визнає РФ стороною конфлікту, а окупаційна адміністрація у Донецькій та Луганській областях не вважається

Полякова О.В., науковий співробітник

Місія м 10

№6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

правомочним суб’єктом. Розміщення миротворчих сил на кордоні дозволить припинити підтримку сепаратистів зброєю, боєприпасами, проникнення військових радників і добровольців з російської території на Україну. РФ не готова розглядати таку схему, оскільки не вважає себе стороною конфлікту. Позиція РФ полягає в розділі конфліктуючих сторін там, де має місце зіткнення протиборчих сил, по фактичній лінії зіткнення. Ця лінія не є кордоном держав, але від неї йде відлік в Мінських угодах, і вона, тим самим, є де-факто визнаною лінією протиборства. Саме навколо цієї лінії відбуваються постійні порушення режиму припинення вогню. Це означає, що потенційні миротворці, якщо будуть спрямовані в зону конфлікту, з’являться в глибині офіційної української території. Їх присутність надасть «заморожуючу» функцію і не дозволить Збройним Силам України проводити заходи із забезпечення національної безпеки і оборони та

поверненню контролю над тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях. Зі зрозумілих причин таке розміщення миротворців не влаштовує Україну. Існує два основних типи операцій ООН з точки зору їх правової легітимізації. Перший – операції з підтримання миру (peacekeeping), які проводяться на основі принципів, закріплених у розділі VI Статуту ООН. Цей тип миротворчих операцій вимагає документованої згоди легітимного керівництва сторін конфлікту на втручання з боку міжнародного співтовариства. У подібному випадку операція може бути проведена в тому числі регіональними міждержавними організаціями, права яких закріплені в главі VIII Статуту ООН, у взаємодії з ООН або самостійно; при цьому мандат з боку РБ ООН є бажаним, але його може і не бути. Другий тип – операції по встановленню миру (peace enforcement), проводяться на основі закріплених у розділі VII Статуту ООН принципів силового втручання міжнародного співтовариства в особі ООН в конфлік-

ти або внутрішні справи держав, в тому числі всупереч волі легітимної влади держави, на території якої відбувається конфлікт. Такі операції можуть проводитися тільки на основі мандата РБ ООН. Подібні операції називаються ще «політичними місіями ООН» і, як правило, містять елементи примусових силових дій. На відміну від миротворчих операцій ними керує Політичний департамент ООН, а не Департамент операцій з підтримки миру. Фактично в подібних операціях ООН сама визначає політичні цілі і умови вирішення конфлікту та задає параметри постконфліктного стану. За фактом конфлікту на сході України проведення операції за принципами глави VI Статуту ООН можливо при виконанні наступних умов: • направлення Україною в ООН документованої згоди на проведення операції; • невизнана окупаційна адміністрація Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях висловлює згоду на втручання з боку світової спільноти в особі ООН; • у разі винесення питання на розгляд РБ ООН, РФ як постійний член РБ ООН не накладе вето на план такої операції, або

можлива №6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

проведення операції в обхід РБ ООН буде делеговано регіональним організаціям (наприклад, НАТО або ОБСЄ), з посиланням на наявність документованої згоди конфліктуючих сторін. Проведення «політичної місії ООН» з елементами примусових дій за принципами глави VII Статуту можливо лише в разі наявності відповідного мандату РБ ООН, для чого потрібна згода РФ та інших постійних і більшості непостійних членів РБ ООН, проте не вимагає згоди України та окупаційної адміністрації у Донецькій та Луганській областях. Прикладами подібних миротворчих операцій ООН є операції в Боснії, Косово, Афганістані, Іраку, Лівії – всі вони проводилися за рішенням РБ ООН всупереч волі влади держав, на території яких відбувався конфлікт, і включали істотний силовий компонент і примусові дії. Однак в сучасних умовах існування режиму припинення вогню прийняття мандата ООН на силову операцію практично неможливо. Якщо відбудеться повний зрив угод і повернення сторін до збройної протидії, ймовірність розгляду в ООН сценаріїв операції з примушення сторін до миру підвищиться. Третя група проблем пов’язана з тим, хто міг би надати миротворчі контингенти для операції на сході України. Представники окупаційної адміністрації неодноразово заявляли, що їх влаштовує залучення російського контингенту в якості миротворців, але це категорично заперечується українською стороною. У свою чергу залучення контингентів НАТО за мандатом ООН (подібно до того, як це робилося в колишній Югославії, Афганістані, Лівії) було б негативно сприйнято і відкидається російською стороною. Практика ООН вимагає направляти в конфліктні регіони контингенти тих країн, які не мають власних явних інтересів в регіоні конфлікту. Можливість залучення Колективних миротворчих сил ОДКБ (створені в 2012-2014 рр. в кількості 3600 осіб), швидше за все, влаштувало б керівництво РФ, однак відкидається Україною в силу політичного домінування РФ в ОДКБ. До того ж залучення КМС ОДКБ майже однозначно не отримає консенсусної підтримки у керівництва низці держав ОДКБ, перш за все тих, які мають актуальні або латентні проблеми із сепаратистськими силами на своїй території. Між тим, окремі російські експерти висловлювалися щодо потенціального залучення миротворчих контингентів Білорусі та Казахстану (не через механізм ОДКБ, а в якості індиві-

дуальних держав-постачальників контингентів для підмандатних операцій ООН) як держав, які виявили посередницькі навички і однозначно не встали на сторону жодної з сторін конфлікту. На сьогодні триває перегляд базових принципів миротворчої діяльності ООН, що буде мати вплив на можливості застосування миротворчих сил ООН в Україні. Підхід ООН до проведення миротворчих операцій в конфліктних регіонах постійно еволюціонує і періодично суттєво переглядається. У 2014-2015 рр. з ініціативи Генерального секретаря ООН була створена і працювала Незалежна група високого рівня з миротворчих операцій в складі 16 досвідчених дипломатів і військових з різних країн. У червні 2015 року Незалежна група з питань миротворчих операцій представила ООН і світовій спільноті доповідь з великими і досить радикальними рекомендаціями, яка отримала назву «Об’єднуючи наші сили заради миру – політика, партнерство, люди». Однією з основних проблем сучасної миротворчої діяльності ООН в доповіді називається зростаючий розрив

між очікуваннями світової спільноти (яке вважає, що втручання ООН у конфлікт в принципі має гарантувати його вирішення) і реальною нездатністю триваючих десятиліттями операцій забезпечити політичне вирішення конфліктів. Нерідко операції з підтримки миру проводяться в умовах, коли немає або майже немає миру, який можна було б підтримати. У зв’язку з цим в доповіді обґрунтовується одна з його основних рекомендацій, яку можна було б назвати закликом до «політизації» врегулювання конфліктів. Класичний підхід до миротворчості припускав, що завдання міжнародної спільноти, яку представляють ООН, відносно пасивна і складається в «заморожуванні» будь-якого конфлікту, припинення кровопролиття, роз’єднання сторін і надання сторонам «місця і часу» для врегулювання та подальшого досягнення політичного вирішення конфлікту. При цьому ООН, відповідно до принципів неупередженості та рівновіддаленості від сторін конфлікту, не повинна займати будь-які політичні позиції щодо конфлікту або підтримувати будь-які із залучених в №6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Підхід ООН до проведення миротворчих операцій в конфліктних регіонах постійно еволюціонує і періодично суттєво переглядається. У 2014-2015 рр. з ініціативи Генерального секретаря ООН була створена і працювала Незалежна група високого рівня з миротворчих операцій»

нього політичних сил. Незалежна група пропонує ООН зайняти набагато більш активну позицію лідерства в політичному врегулюванні, не лише підтримувати примирення, а і свідомо брати на себе лідерство в веденні переговорів, розробці компромісів, досягнення політичного рішення. Іншими словами, ООН не слід витрачати сили і кошти на конфлікти, в яких конфліктуючі сторони не дають ООН зайняти місце провідної сили у врегулюванні. Тому якщо цієї ролі ведучого посередника у ООН немає, тоді створені ООН умови перемир’я можуть легко пропасти даремно, невизначеність і невирішеність конфлікту будуть тягнутися роками і десятиліттями, а ООН, витративши величезні зусилля і кошти, не зможе ні дочекатися врегулювання від самих конфліктуючих сторін, ні гідно згорнути операцію. Доводиться констатувати, що такий підхід віддаляє перспективи втручання ООН з повноцінною миротворчою операцією на сході України. Власна чітка лінія ООН з планом політичного врегулювання може бути проведена швидше в тих конфліктах, в яких сторони конфлікту слабкі політично, а єдиний по№6/2018

літичний вектор тиску з боку РБ ООН, навпаки, єдиний і сильний. Однак це явно не випадок конфлікту на сході України: тут єдності політичних цілей серед членів РБ ООН немає. Значне напруження у організаторів миротворчої діяльності ООН викликають ситуації, коли доводиться включати в операції завдання з протидії тероризму. Незалежна група високого рівня, яка проаналізувала систему миротворчості, прямо вказує в своїй доповіді, що «місії ООН з підтримання миру в силу їх складу та характеру діяльності не пристосовані до ведення антитерористичних операцій. Вони не мають, зокрема, необхідного спеціального спорядження, розвідувальних даних, матеріально-технічного забезпечення, сил і засобів і спеціалізованої військової підготовки». Тут виникає методологічне або доктринальне питання по організації операцій. У випадках, коли оперативна обстановка в зоні конфлікту вимагає серйозного міжнародного силового втручання, застосування важких озброєнь або спеціальних підрозділів, Група високого рівня пропонує взагалі не застосовувати ООН, а використовувати спеціально навчені сили кризового реагування окремих країн і коаліцій держав, або колективні постійні збройні сили регіональних організацій. Наприклад, НАТО сформувало в 2007 р. Сили швидкого реагування в кількості 20 000 осіб (потім їх чисельність була збільшена) саме для швидкого розгортання військ в регіонах конфліктів. ОДКБ створила Колективні сили оперативного реагування (КСОР) в кількості 17 000, а в 2012- 2015 років. – також і Колективні миротворчі сили (КМС) в кількості 3600 чоловік. Такі сили, на відміну від «збірних» контингентів ООН, проходять регулярні спільні тренування, мають бригадну структуру з компонентами польової розвідки, транспортної авіації, піхоти, десантників, підрозділів хімічної і радіаційної розвідки, вони спираються на інфраструктурну підтримку генеральних штабів ряду країн. Це є різницею між «блакитними касками» (збірними підрозділами, переданими в розпорядження ООН і керованими з боку ООН) і «зеленими касками» (представниками національ-

них армій, збройних сил держав, які паралельно з операцією ООН, але під національним командуванням вводяться в регіон бойових дій). Прикладом є паралельне використання в 2001-2014 рр. американських військ (підпорядковувалися тільки американському військовому відомству) в операції США в Афганістані поруч (і паралельно) з операцією Міжнародних сил ООН в Афганістані. У випадку конфлікту на сході України весь регіон, який перейшов під контроль окупаційної адміністрації, оголошений «район здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях». Це виключає ООН з числа потенційних регуляторів, або вимагає використання замість контингентів ООН, підрозділів регіональних організацій – власне, в даному регіоні таких боєздатних контингентів «зелених касок» всього три – це або підрозділи Сил реагування НАТО, або оперативно-тактичне з’єднання Євросоюзу (CJTF), або Колективні миротворчі сили ОДКБ. Однак використання «зелених касок» замість «блакитних» має і свої негативні аспекти. Зокрема, національні армійські частини зазвичай не проходять навчання в області прав людини, гуманітарного права, як персонал ООН вони натреновані стріляти «на знищення», а не неупереджено розділяти ворогуючі сторони. Використання «зелених касок» (звичайних армійських підрозділів) замість контингентів ООН призводить до підвищення ризику для мирного населення, збільшення числа жертв конфлікту, може призводити до масових порушень прав людини. У той же час можна зрозуміти і експертів з Групи високого рівня, які закликають не ставити силові завдання, з якими можуть впоратися лише армійські підрозділи з відповідною технікою, озброєнням і тренуванням, «блакитним каскам». Це призводить до збільшення числа жертв серед миротворців, зниження ймовірності адекватного рішення бойового завдання і як наслідок – підриву престижу ООН. В останнє десятиліття в ООН приходять до практики з’єднання паралель-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

них міжнародних, національних і регіональних операцій. Використовується термінологія створення «партнерств». Власне, підкреслюється, що сама будьяка миротворча операція ООН вже є, по суті, партнерством низки держав, які поєднують свої сили, кошти, війська, цивільний персонал для виконання спільних завдань. Природний розвиток таких партнерств передбачає підключення, наприклад, регіональних організацій – ОБСЄ, НАТО, ЄС, Африканського Союзу, Ліги арабських держав, ОДКБ та інших – до врегулювання. У деяких випадках, як це було в Афганістані та Іраку, доцільним є паралельне з ООН розгортання національних армійських підрозділів групи держав під національним або коаліційним командуванням. Це підвищує гнучкість всього військово-поліцейсько-цивільного конгломерату, який вирішує комплекс різнотипних завдань в регіоні конфлікту. Таким чином, для вирішення конкретних завдань в контексті конфлікту на сході України не підійде типова миротворча операція або політична місія ООН, а потрібно саме створення індивідуально «скроєного» партнерства сил різних організацій і, можливо, окремих держав. Таке партнерство може включати політико-дипломатичну місію ООН і ОБСЄ, але в встановленні гарантованого поділу і насильницького розведення важких озброєнь сторін може спиратися на готові компоненти різнотипних сил кризового реагування, які могли б надати НАТО, ЄС і ОДКБ. Оскільки використання виключно силових компонентів країн Заходу (наприклад, тільки НАТО) або Сходу (наприклад, ви-

ключно ОДКБ) викликало б політичні протиріччя сторін, залишається важко реалізований сценарій з’єднання контингентів різного походження під посередницьким політичним керівництвом ООН та/або ОБСЄ. Контингент ОДКБ, який має довіру з боку окупаційної адміністрації, при цьому міг би відповідати за роз’єднання і відведення важкої техніки з боку збройних формувань Російської Федерації, в той час як силові компоненти, надані ЄС або НАТО, могли б контролювати ситуацію в коридорі між лініями зіткнення, позначеними в угодах «Мінськ-1» і «Мінськ-2». Причому таке залучення комбінації силових компонентів має сенс виключно в разі, якщо мова йде про доведення до кінця мінського плану розведення ворогуючих сил по лініях зіткнення в глибині української території. На російсько-українському кордоні, який є об’єктом потенційного миротворчого поділу, ніякі силові компоненти недоречні, тут бойові дії не ведуться, і з ситуацією впорається неозброєна спостережна місія. В останні роки відбулася певна модернізація організації поліцейських функцій в миротворчих операціях. Загальна пропорція поліцейських серед міжнародних миротворців перевищила приблизно 20% від контингентів. Були створені постійні резервні поліцейські сили для використання в миротворчих операціях. Замість збору окремих малих поліцейських груп з різних країн, був впроваджений принцип надання країнами цілісних сформованих поліцейських підрозділів, які повністю укомплектовані, мають внутрішні командні органи, обладнання та озброєння і можуть не-

гайно, без «притирання» компонентів один до одного, приступати до виконання завдань в регіоні конфлікту. Очевидно, в разі надання певних поліцейських функцій місії ОБСЄ в Україні знадобиться залучення саме таких сформованих поліцейських підрозділів, які могли б надати країни ЄС, які забезпечують до 70% фінансування і укомплектування місії ОБСЄ. Поряд з цим слід розуміти, що згідно з трактуванням характеру поліцейських функцій і регіону їх застосування між сторонами конфлікту залишаються невирішені протиріччя. Мається на увазі поступове взяття під контроль будь-якими міжнародними силами (в даному випадку поліцейськими підрозділами під егідою ОБСЄ) територій невизнаних республік, де такий контроль покликаний поступово замінити контролювання цих територій РФ. В цілому можна констатувати, що формування і проведення повномасштабної розділової операції міжнародної організації в Україні є досить складним завданням. Така операція була гостро актуальною в період активного бойового зіткнення конфліктуючих збройних формувань в період другої половини 2014 р. — першої половини 2015 р. Тоді неодноразово складалися моменти в яких гостро не вистачало посередницьких функцій нейтральної «третьої сили» (збройних формувань під політичним керівництвом міжнародної організації або коаліції) для зниження інтенсивності конфлікту, захисту цивільних населення і запобігання загибелі і руйнувань. На етапі після лютого 2015 р. спостереження за розведенням військ і відведенням важкої техніки в контексті угод №6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«Мінськ-2» було доручено ОБСЄ. Наглядові функції цілком (хоча і з запізненням) були реалізовані неозброєними цивільними спостерігачами ОБСЄ. Однак затягування і періодична інверсія відведення важкої техніки, а також постійні масовані порушення режиму припинення вогню знову вимагали іншого формату операції – з елементами примусових дій і з залученням військових контингентів третьої сили з досить широким мандатом сили, щоб створити велику нейтральну зону між збройними формуваннями конфліктуючих сторін (за прикладом багатьох проведених миротворчих операцій). Однак і на цьому етапі політичний мандат вимагав єдності думок в РБ ООН і в результаті узгоджений не був. Не отримав підтримки з боку РБ ООН і ЄС і запит української сторони на проведення операції по відновленню

українського контролю над російськоукраїнським кордоном. Слід ще раз підкреслити, що окупаційна адміністрація при політичній підтримці Росії, з одного боку, і Україна – з іншого, фактично мають на увазі під потенційним зовнішнім втручанням різні регіони операцій: в одному випадку – це поділ по лінії бойового зіткнення в глибині української території, в іншому – контроль українсько-російського кордону. В результаті на цьому етапі основними затребуваними миротворчими функціями міжнародних організацій на сході України залишаються як спостережна, так і силова розділова. Перша вже (нехай поки й не дуже ефективно) здійснюється СММ ОБСЄ, друга може бути реалізована під політичним контролем ОБСЄ із залученням сформованих миротворчих підрозділів країн ЄС/ ОБСЄ.

Значне напруження у організаторів миротворчої діяльності ООН викликають ситуації, коли доводиться включати в операції завдання з протидії тероризму»

№6/2018

Євросоюз вважає свої миротворчі функції в значній мірі виконаними за допомогою значної фінансової та організаційної участі в місії ОБСЄ і не планує додаткової власної миротворчої місії. ОДКБ стримується від надання своїх недавно сформованих Колективних миротворчих сил політичною неготовністю ряду країн ОДКБ створювати прецедент втручання в ситуацію боротьби центральної влади країни з сепаратизмом. Ставлення РФ до можливості і необхідності подальшої інтернаціоналізації конфлікту за допомогою додаткового залучення тих чи інших міжнародних організацій залишається в цілому негативним, проте еволюціонує в напрямку визнання можливості надання поліцейських функцій місії ОБСЄ і більш повної реалізації її наглядових повноважень. В цілому це відповідає формату операції з постконфліктного відновлення (post-conflict reconstruction). Цей формат склався в арсеналі ООН і регіональних міжнародних організацій (НАТО, ЄС, Африканський союз) в останнє десятиліття і зайняв одне з провідних місць в миротворчому арсеналі. Досвід операцій за мандатами ООН в Афганістані, в Боснії, в Косово (де операції на сьогодні відносяться саме до цього типу) показав, що існує певний «конвеєр» міжнародних організацій з точки зору форматів їх участі у врегулюванні. На ранніх етапах конфліктів операції мають силовий характер з елементами примусових дій і вимагають залучення озброєних військових контингентів з широкими повноваженнями. На наступних етапах після забезпечення припинення вогню в операціях знижується військовий і нарощується поліцейський і політико-дипломатичний компоненти, операції нерідко передаються, наприклад, від НАТО як провідного виконавця мандата ООН до Євросоюзу і ОБСЄ. В цьому плані в конфлікті на сході України застосування силового роз’єднання сторін «третьою силою» поки не відбулося. При цьому слід, однак, виходити з того, що ситуація замороженого конфлікту може зберегтися відносно тривалий термін (що демонструють прецеденти невизнаних держав і заморожених конфліктів в регіонах Молдови/Придністров’я, Північного Кіпру, Нагірного Карабаху тощо). У мінливих політичних умовах це може привести до актуалізації питання про миротворче втручання ззовні в різних форматах з боку як держав або їх коаліцій, так і міжнародних організацій.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Військовий кадровий менеджмент

Уряд України схвалив «Концепцію розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року» для створення цілісної ефективної системи охорони психічного здоров’я, яка функціонує в єдиному міжвідомчому просторі, забезпечує покращення якості й дотримання прав і свобод людини

Необхідна психологія Вєтров В.І., заслужений працівник освіти України, кандидат воєнних наук, доцент, провідний науковий співробітник

тже, завданням органів кадрової політики, органів управління персоналом у Збройних Силах України, які повинні використовувати технології кадрового менеджменту, стає визначення свого місця у загальній державній системі охорони психічного здоров’я, створення системи психологічного забезпечення персоналу Збройних Сил України. Система психологічного забезпечення персоналу Збройних Сил України повинна включати комплекс заходів, які забезпечують виявлення, прищеплення та розвиток у майбутнього військового фахівця якостей необхідних для професійного виконання посадових обов’язків за конкретною військовою спеціальністю, посадою у будь-яких умовах військової діяльності для забезпечення боєздатності Збройних Сил

Вранешич О.В., науковий співробітник

України. Цьому сприяє систематичний нагляд та вивчення особистісних психологічних та психофізіологічних якостей кандидатів на військову службу, спираючись на результати вивчення цих якостей у молоді, ще під час її навчання у загальноосвітніх навчальних закладах. Метою психологічного забезпечення є підготовка справжнього військового фахівця-професіонала, з чітко визначеними лідерськими якостями, спроможного забезпечити та підтримувати на належному рівні бойову та мобілізаційну готовність підрозділів та частин у будь-якій військовій ситуації, бути готовим з високою майстерністю керувати окремими підлеглими та підрозділами, зі зброєю у руках захищати Батьківщину. Психологічне забезпечення персо-

налу Збройних Сил України повинно здійснюватися сукупними узгодженими діями військових психологів, медичної служби (нового роду військ), спеціальних підрозділів, науково-дослідних установ, військових навчальних закладів шляхом спільного та цілеспрямованого використання науково обґрунтованих форм, методів і засобів практичної психології, Психологічне забезпечення персоналу Збройних Сил України повинно бути призначене для: • глибокого вивчення та постійного аналізу параметрів діяльності військового фахівця-професіонала в умовах бойової обстановки на посадах, перш за все, у бойових підрозділах та частинах; • визначення та формування професійноважливих якостей військового фахівця для виконання обов’язків на відповідних посадах за призначенням; • визначення змісту та обсягу освіти, необхідних для ефективного виконання обов’язків за посадою; • здійснення об’єктивного відбору кандидатів на навчання та вищі посади при управлінні кар'єрою при проходженні військової служби; • постійного вивчення та аналізу проходження адаптації в умовах навчальної та №6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Метою психологічного забезпечення є підготовка справжнього військового фахівця-професіонала, з чітко визначеними лідерськими якостями»

•

військово-професійної діяльності, та при виході із зони бойових дій або звільненні з військової служби; супроводження процесу змін та розвитку рис характеру, звичок, особистісних та професійно-важливих якостей, наближення їх до рівня, якого вимагають особливості військової служби та бойової діяльності на відповідних посадах; розробки пропозицій щодо втілення нових методів та методик вивчення особистості, навчання та виховання військовослужбовців; проведення аналізу діяльності випускників навчальних закладів та військовослужбовців вперше призначених на нові для них посади у військах та визначення термінів якісного оволодіння посадою; визначення економічно доцільного терміну навчання солдата, курсанта, слухача, термінів та змісту курсової підготовки перед призначенням на посаду для забезпечення необхідного рівня підготовки фахівцяпрофесіонала; визначення якісних та кількісних показників (критеріїв) щодо оцінювання діяльності військовослужбовців за командними, штабними, інженерно-технічними, викладацькими та іншими напрямками діяльності; створення творчих умов діяльності та вза-

№6/2018

ємовідносин у колективах, покрашення морально-психологічного клімату, зміцнення трудової та військової дисципліни з метою загального підвищення якості бойової підготовки підрозділів (частин), рівня бойової готовності підрозділів (частин, установ). Органи, які будуть очолювати психологічне забезпечення персоналу Збройних Сил України, повинні відповідати за організацію та проведення роботи щодо виконання завдань наступних напрямків діяльності: • у заходах щодо вивчення вимог до військового фахівця у різних ситуаціях військової служби, ведення професіографічної роботи за напрямками діяльності персоналу, кадрів Збройних Сил України; • у виконанні заходів щодо організації та проведення професійного психологічного відбору кандидатів на військову службу, навчання у системі військової освіти, перед призначення на вищі посади у Збройних Силах України; • у розробці та використанні методичних прийомів, спрямованих на ефективне прищеплення та розвиток професійно-важливих якостей військовим фахівцям у процесі навчання та проходженні військової служби;

•

систематичне проведення соціально-психологічних досліджень серед персоналу Збройних Сил України, з метою встановлення змін у посиленні чи послаблені мотивації до військової служби та їх причини, взаємовідносин у військових колективах, змінах по відношенню до різного виду діяльності у окремих представників та категорій військовослужбовців та працівників Збройних Сил. Це призведе до втілення у практику управління персоналом технологій кадрового менеджменту, а головне — використання здатностей та можливостей людини у досягненні вищих результатів у виробництві держави, укріпленні обороноздатності держави та бойової готовності Збройних Сил України. Такі заходи визначатимуть підняття рівня професіоналізму персоналу, бойової підготовки, бойової спроможності підрозділів, частин, з’єднань. Ці заходи повинні здійснюватися у трьох напрямках: • психологічний відбір з людських ресурсів необхідної кількості персоналу, з метою визначення його придатності (безумовно придатний, придатний, умовно придатний) до військової служби і розподіл за військовими спеціальностями, посадами (солдати, сержанти), а головне, при при-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

йнятті молоді на навчання до військових навчальних закладів (підрозділів) з визначенням придатності до відповідних видів діяльності (командно-штабна, інженерна, операторська, гуманітарна тощо). Умовно придатні неповинні поступати на навчання у військові навчальні заклади; • психологічне супроводження військової служби з метою постійного нагляду за діями, поведінкою, умовами діяльності та співробітництва з оточуючими, підлеглими, у суспільстві, сім’ї; • психологічне вивчення кандидатів при відборі для призначенні на вищі керівні посади і при направленні у миротворчі контингенти, на самостійну роботу, на інші відповідальні посади в органах державного та військового управління. Якщо перший напрямок (професійний психологічний відбір) існує понад 30 років (офіційно з 1986 року), то психологічне вивчення кандидатів на керівні посади існувало короткий час у вигляді експериментів й вимагає подальшого вивчення, удосконалення і розвитку. Те, що зараз здійснюється з допомогою поліграфічного вивчення, не має відношення до визначення професійної придатності до військової служби, до посади й спростовується Асоціацією поліграфістів України, як захід визначення якостей особистості. Необхідні заходи з психологічного супроводження військової служби дають змогу мати надію на його становлення. Психологічне вивчення особистості забезпечує проведення психологічного аналізу військової діяльності і можливість створення системи визначення максимального співпадіння здібностей людини і вимог військової діяльності, посади до неї. У 2002 році був проведений експеримент з оцінки індивідуально-психологічних якостей офіцера, який розглядається для зарахування у резерв призначення на вищу посаду, або направлення на навчання. Під час експерименту було обстежено 107 офіцерів різних категорій всіх видів ЗС України, різного рівня підготовки та терміну служби. Серед них офіцерів командної ланки – 52 (у тому числі 24 льотчика),

офіцерів інженерної ланки – 11, офіцерів вихователів – 3, офіцерів органів управління і штабів – 35, офіцерів інших категорій – 6. Із обстежених офіцерів – 45 призначено для виконання функцій на посадах у миротворчих силах або підрозділах місії ООН. Під час експерименту вивчались наступні якості офіцерів: схильність до лідерства, комунікабельність, високий самоконтроль, відповідальність, організаторські здібності, здатність у стресових ситуаціях приймати швидкі та правильні рішення, високий рівень нервової стійкості, мотивацію до військово-професійної діяльності, рівень спрямованості на справу тощо. У 2003-2004 роках через процедуру психологічного вивчення пройшло понад 400 осіб вищого офіцерського складу, у військових званнях від капітана до генерал-лейтенанта, перед розглядом на Вищій атестаційній комісії Міністерства оборони України, які були кандидатами для призначення на вищі посади. Аналіз результатів засвідчив, що такий огляд офіцерського складу дає можливість не лише визначити позитивні риси кандидатів на вищі посади, а й встановити прояви негативних рис, схильностей та дій. Аналіз результатів психологічного вивчення офіцерського складу дав новий цікавий матеріал про психологічний стан і особливості керівного складу Збройних Сил України та миротворчого контингенту. Це дало змогу уявити всю гамму психологічних якостей, яка належить керівному офіцерському складу Збройних Сил України, підійти до визначення переліку професійно важливих якостей даної категорії військовослужбовців та відпрацювати кроки для подальшого розвитку цього важливого напрямку у діяльності органів управління персоналом.

Офіцери, які проходили обстеження, були поділені на 6 груп в залежності від військово-професійної діяльності і призначення: • командири підрозділів та частин — 29,1%, • фахівці штабів — 26,2% • миротворчий контингент — 20,8% • спеціальності гуманітарного профілю — 9,1% • інженерно-технічний склад — 7,9% • інші фахівці — 6,9% Кожній з груп притаманні відповідні психологічні особливості, які можуть використовуватися у майбутньому в якості критеріїв професійної придатності осіб до відповідного профілю діяльності, до виконання обов’язків за тією чи іншою посадою. Так, групі командирів, якщо термін служби складає понад 10 років притаманні такі риси: • підвищене почуття обов’язку, відповідальності, як фахівця, розвинені адміністративно-організаторські здібності –78%; • активність, цілеспрямованість, наполегливість, розвинені вольові якості. При вирішенні складних завдань переважає творчий підхід – 69%; • відкритість, товариськість, доброзичливість, легкість у встановленні нових контактів як на службі, так і поза нею, прагнення до прийняття самостійних рішень – 57,1%; • разом з тим у цієї категорії офіцерів виявляються і таки негативні риси як: зацикленість на конкретній проблемі, агресивність у взаємодії з оточуючими, високий рівень тривожності –13%. Термін служби до 10 років: • виявляє відкритість, прагнення при будь яких умовах підтримувати теплі відносини з людьми,

Cпроба для визначення якихось якостей особи із застосування нових заходів у вигляді поліграфічних вивчень особи не підтримується Асоціацією поліграфистів України» 18

№6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

орієнтацію на спільну діяльність. Намагається сумісними зусиллями досягнути успіхів у діяльності. Виявляє дипломатичність та поважність у спілкуванні – 72,7%; • акуратність, ініціативність, самостійність, достатні адміністративно-організаторські здібності, використовування колегіальності у прийнятті важливих та складних рішень. Поряд з цим, спостерігається великий рівень запобігання невдач у діяльності – 63,6%; • виявляє стриманість, обережність, намагається діяти тільки при цілковитій впевненості в досягненні успіху, низьку оперативність – 54,5%. Загальний результат психологічного вивчення дає змогу встановити й деякі негативні риси особистості, такі як залежність від алкоголізму, схильність до самогубства, агресивність у взаємовідносинах, низька вимогливість до себе або до підлеглих тощо. Але ця система також не замкнута і далеко не повна. Наскільки правомірно одними і цими ж методиками оцінювати здатності різних за досвідом, посадами, і спеціальностями осіб, сьогодні ще не сказав ніхто. Необхідно вивчити,

№6/2018

сконцентрувати і створити банк професійно важливих якостей військового фахівця на кожну військово-облікову спеціальність, на кожну військову посаду. Тільки тоді можна дійсно здійснювати професійний психологічний відбір на будь-якому етапі служби військовослужбовця, здійснювати цілеспрямовану підготовку, перепідготовку і реальне управління кар’єрою. Разом з тим спроба для визначення якихось якостей особи із застосування нових заходів у вигляді поліграфічних вивчень особи не підтримується Асоціацією поліграфистів України. Результати психологічного обстеження офіцерів свідчать, що на сьогодні потрібно мати інструмент, який дозволяє визначати певні психологічні якості офіцера, які суттєво впливають на його військово-професійну діяльність і які раніше практично не враховувались при вивченні його як кандидата перед призначенням на ту чи іншу посаду. Це, насамперед, можливість встановлювати такі негативні риси особистості, як залежність від алкоголізму, схильність до самогубства, агресивність у взаємовідносинах, низька вимогливість до себе або до підлеглих тощо. За останній час дещо змінилися погляди командирів (начальників) на важливу роль придатності до посади військовослужбовців, які вступають на військову службу за контрактом, що можливо виконати лише за рахунок оцінювання особистісних якостей кандидата, встановленням критеріїв придатності. У навчальних центрах ЗС України організована робота кваліфікаційних комісій з метою якісного розподілу май-

бутніх військовослужбовців на навчання за конкретними спеціальностями. Але сьогодні, першою вимогою посади визначається вимога рівня освіти, напрям підготовки кандидата (спеціальність, спеціалізація) до виконання обов’язків на відповідних посадах. Але загалом потрібна не вища освіта, а той рівень, який забезпечує якісне виконання конкретних обов’язків: які посади, які реально вимагають кандидатів з вищою (мабуть навіть магістерською) освітою, але треба визначати де може успішно виконувати обов’язки сержант, офіцер з освітою на рівні коледжу і, навіть, після курсової підготовки. Для цього потрібно вивчати та знати вимоги посади до особистісних, професійно важливих якостей кандидата. Поки що будь-який офіцер повинен закінчити воєнну кафедру, факультет, академію або університет. Рівень освіти не відображає у повній мірі придатність військовослужбовця до конкретної посади, до того ж не всі посади вимагають вищий рівень освіти. Наприклад, в Ізраїлі взагалі немає військових академій та університетів, а підготовка персоналу здійснюється у системі курсової підготовки. До того ж потрібний рівень освіти визначається, перш за все, через визначення економічно, фінансово ефективних засобів забезпечення потреб в офіцерах з конкретними видами підготовки. Разом з тим, армія Ізраїлю є однією з найбільш підготовлених армій світу. Робота з самою людиною, визначення її здібностей, рівня їх розвитку, управління професіоналом, знання сфер використання його досвіду також стає професійною справою і вимагає значного часу, зусиль і, головне, спеціально підготовлених осіб. Саме таку мету ставлять перед собою органи управління персоналом армій провідних країн світу (Defense Institution Building HRM Team Orientation). Для вирішення проблеми створення єдиної системи соціально психологічного забезпечення та супроводження військової діяльності, зі спробою використання стандартів НАТО з цього питання, потрібно створювати єдиний орган управління персоналом з включенням до нього завдань комплектування, навчання, оцінювання, виховання (морально-психологічного забезпечення), розподілу (призначення) на посади, тобто використати заходи та технології кадрового менеджменту на прикладі армій провідних країн світу (Defense Institution Building HRM Team Orientation, HR Sustainment Centre, G-1).

ПРОТИДІЯ ПОВІТРЯНОМУ ТЕРОРИЗМУ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Загроза з Проблема протидії повітряному тероризму та захисту військових об’єктів підвищеної небезпеки Збройних Сил України обумовлена широким використанням безпілотних літальних апаратів і слабкими ланками в системі виявлення та захисту військових об’єктів від повітряного теризизму

Швець М.М., полковник, начальник Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України

Рогов П.Д., кандидат технічних наук, Центральне управління безпеки військової служби Збройних Сил України

овітряний тероризм – це особлива форма військового насильства, що представляє собою свідомий і цілеспрямований вплив (вогневий удар) проти військових об’єктів для їх знищення та/або порушення функціонування. Важливість питання зростає з кожним роком у зв’язку з можливостю №6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

повітря

використання БпЛА в військових, терористичних та розвідувальних цілях. Останніми роками безпілотні літальні апарати стали напрямом авіаційної військової техніки, що активно розвивається, як в країнах Заходу, так і в нашій країні. Відсутність екіпажа, а тобто і складних систем життєзабезпечення, дає можливість БпЛА збіль№6/2018

шувати дальність і тривалість польоту і корисне навантаження. Поява безпілотних апаратів є загальною тенденцією роботизації в збройних силах різних країн. БпЛА також стають засобом боротьби з міжнародним тероризмом, що досить суттєво змінює традиційні методи ведення війни. У повітряному тероризмі прогля-

даються декілька форм терору – військова, фізична, технологічна та психологічна. Відмінною рисою повітряного тероризму є його матеріальна доступність щодо створення та безконтрольного використання БпЛА, проведення за їх допомогою вогневих ударів і складність виявлення. Загроза тероризму у всьому світі

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Широке використання БпЛА потребує їх відслідкування, контроль за дозволеною їм діяльністю та прийняття рішень у випадку їхньої протиправної діяльності» вимагає вдосконалення методів і засобів протидії йому. Події 11 вересня 2001 р. в США довели, що терористична загроза для наземних об'єктів може прийти з повітря. Актуальним завданням на сучасному етапі розвитку будь-якій країни та здійснення ефективної протидії повітряному тероризму є визначення засад, механізму і систем виявлення та боротьби з БпЛА. Очікуваний супротивник – це літальний апарат (пілотований – ПЛА або безпілотний – БпЛА) або групова ціль. Захист від дій подібного апарату включає три вірогідних і послідовних в часі завдань: виявлення, попередження, знищення. Для проникнення диверсантів на територію важливого наземного об’єкту по повітрю або скидання вибухового пристрою можуть використовуватися мала авіація, дельтаплани та інші маломірні літальні апарати (ЛА). Останнім часом широкого поширення набули різні керовані безпілотні літальні апарати з бензиновим або електричним двигуном. Виконуються вони, як правило, в двох варіантах: у вигляді міні-літака або міні-вертольота. Їх корисне навантаження може складати від десятків грамів до десятків кілограмів.

Політ маломірної авіації здійснюється, як правило, на малих висотах: від 10-20 до декількох сотень метрів. Боротьба з такими маловисотними цілями існуючими системами ППО різко ускладнена, особливо складно здійснювати протидію на висотах до 50 м. Крім того, маломірний літальний апарат може бути доставлений в розібраному виді на автомобілі безпосередньо до об’єкту, що охороняється, де він може бути швидко зібраний і використаний в терористичних цілях. Таким чином, розвиток сучасної техніки призвів до появи нової терористичної загрози – повітряному тероризму з ви-

користанням маломірної (москітної) авіації та БпЛА. Сучасні методи і засоби не повною мірою задовольняють новим вимогам щодо захисту військових об’єктів з повітря. Актуальність проблеми захисту важливого наземного об’єкту від повітряного тероризму очевидна. Серйозність і складність підходів до цієї проблеми обумовлені необхідністю вирішення декількох взаємозв’язаних питань. Основними технологіями (методами та способами) виявлення та протидії (нейтралізації і знищення) БпЛА щодо захисту військових об’єктів Збройних Сил України є: • акустичні; • лазерні; • мікрохвильові; • протиБпЛА (протидрони); • сітки; • системи радіоелектронної боротьби (РЕБ); • системи перехоплення управління та інтелектуальні системи втручання в роботу приймачів системи GPS. У всьому світі вважається, що боротьба з БпЛА – це комплексне завдання, що полягає в тому, щоб виявити БПЛА, ідентифікувати його, поставити перешкоду навігаційним каналам GPS і ГЛОНАСС, каналам управління та телеметрії. І тільки на останньому етапі – вогневе ураження. Таким чином, боротьба з безпілотними літальними апаратами полягає в рішенні комплексної задачі. №6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Послідовність роботи (завдання) систем виявлення та протидії БпЛА, використані за зонами, може бути наступною: • 1 зона – виявлення та розпізнання; • 2 зона – попередження та цілевказання; • 3 зона – нелітальний вплив, блокування та перехоплення управління; • 4 зона – знищення. Щодо протидії БпЛА то існують інтелектуальні системи втручання в роботу приймачів системи GPS. У цьому випадку БпЛА втрачає спроможність визначення свого місцезнаходження та, відповідно, виконання завдання. Щодо знищення БпЛА, виявлені зі злочинними намірами, можуть бути використані наступні системи та засоби ураження: • лазерні; • протиБпЛА (протидрони) з сітками; • інтелектуальні системи перехоплення управління; • протиповітряні міни; • звичайні засоби вогневого ураження – вогнепальна зброя та зенітно-ракетні гарматні комплекси. Виявлення БпЛА вдень більш частише здійснюється візуально або за звуком роботи двигуна. Вночі виявлення БпЛА є складнішим та можливе лише за звуком. Знищення (нейтралізація) БпЛА можливе: • кулеметним (автоматним) вогнем на відстані до 600 м; №6/2018

•

вогнем зі снайперської зброї на відстані до 1000 м. Знищення БпЛА оперативно-тактичної ланки, які мають висоту польоту більшу ніж 500 м та швидкість більшу 100 км/год, можливе лише засобами тактичної (армійської авіації) або за допомогою ПЗРК (ЗКУ). Застосування стрілецької зброї по таких цілях є малоефективним. Ураження БпЛА зі стрілецької зброї можливе лише за умови його польоту при відносно невеликій швидкості руху. При цьому вогонь зі стрілецької зброї повинен бути зосередженим та щільним.

БпЛА вертольотного типу краще знищувати в момент їх зависання (зниження швидкості). БпЛА, побудовані за класичною літаковою схемою, доцільно обстрілювати в момент здійснення ними аеродинамічних маневрів, особливо в момент розвороту, а також під час здійснення горизонтального стабільного польоту. В останньому випадку доцільно вести масований загороджувальний вогонь перед БпЛА за траєкторією його руху. Особливо актуальним є застосування зброї нелетальної дії (ЗНД) на повітряного порушника як один з елементів системи повітряних загороджень. Це пояснюється тим, що використання засобів поразки в мирний час при охороні невоєнних об'єктів з правової точки зору достатньо проблематично. В цьому випадку перспективне використання спрямованого електромагнітного імпульсного НВЧ-випрмінювання (робочі частоти від 1 до 94 ГГц). Є непрямі дані про застосування США та їх союзниками ЗНД при розгоні демонстрацій в країнах третього світу. Проблема захисту військових об’єктів Збройних Сил України від повітряного теризизму є комплексним завданням та потребує системного підходу. Рішення цього комплексного завдання, можливо сказати – проблеми, вимагає глибокого розгляду цілого ряду окремих задач та розрішення багатьох питань, які можуть бути суперечливими. Разом з тим, широке використання БпЛА потребує їх відслідкування, контроль за дозволеною їх діяльністю та прийняття рішень у випадку їх протиправної діяльності.

Іноземний досвід

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Естонські «комманд 24

№6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Наймолодша складова збройних сил Естонії — це Сили спеціальних операцій, історія яких веде свій відлік від появи у 1995 році невеликого армійського підрозділу для виконання спецзавдань

дос» №6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Паливода В.О., старший науковий співробітник відділу проблем національної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

у 2005 році на його базі сформували Цільову групу спеціальних операцій (ЦГСО) у складі батальйону військової розвідки. Точна чисельність цієї групи трималася в секреті, а за оцінками експертів, йшлося про 36 бійців. Вони стали основою спеціальної команди агентурної розвідки (ESTHUMINT), яку направили до провінції Гільменд в Афганістані і передали у підпорядкування британському контингенту. У 2007 р. команда була відкликана, оскільки стало зрозуміло, що через недостатнє знання місцевої специфіки естонцям не вдається здобувати важливу розвідувальну інформацію. Більш інтенсивний розвиток ЦГСО за програмою підготовки американських «зелених беретів» розпочався після 2008 року. У сьогоднішньому вигляді, як окреме військове формування, Сили спеціальних операцій (ESTSOF) створені рішенням уряду у 2012 р. з безпосереднім підпорядкуванням Головнокомандувачу збройними силами країни. ESTSOF активно розвивають співпрацю з американськими партнерами. У 2012 р. укладено меморандум зі Сполученими Штатами Америки про застосування естонського спецназу в операціях НАТО в Афганістані. Бійці ESTSOF брали участь у підготовці афганських спецпідрозділів і провели спільно з ними 11 операцій у східних провінціях. У зв’язку з російсько-українським конфліктом Європейське командування збройних сил США прийняло рішення про постійну присутність спецпідрозділів у регіоні Балтійського моря. До Естонії прибула група американських інструкторів, які тренуватимуть місцевий спецназ. Відбір кандидатів для служби

в ESTSOF проводиться за критеріями, подібними до тих, які існують у їх зарубіжних колег. Потрібно мати відмінну фізичну форму, а також вміти тривалий час обходитися без сну і їжі. Перш, ніж бути допущеним до співбесіди, кандидату доведеться виконати наступні нормативи: 1) 62 рази віджатися за дві хвилини; 2) за наступні дві хвилини — виконати 72 присідання; 3) пробігти 3,2 кілометра менше ніж за 13,49 хвилин; 4) проплисти понад 400 метрів; 5) пройти велику відстань у темряві по складній дорозі з рюкзаком вагою, як мінімум, 25 кілограмів, не рахуючи запасу продуктів.

Від кандидатів вимагається хороша стійкість до стресів, витривалість, логічне мислення, сила волі та знання англійської мови. До конкурсу допускаються особи, які вже відслужили в армії, не мають кримінального минулого тощо. Усі вимоги до кандидатів і рекомендації, як краще підготуватися до проходження тестів, розміщені на спеціальному вебсайті https://vk.kra.ee/kaitsevae-uksused/ erioperatsioonid/. Початкова стадія навчання бійця ESTSOF триває майже три роки, протягом яких він вдосконалює свої персональні навички, проходить базову підготовку та різні кваліфікаційні курси. Далі йдуть 2-3 роки додаткової під-

Відбір кандидатів для служби в ESTSOF проводиться за критеріями, подібними до тих, які існують у їх зарубіжних колег. Потрібно мати відмінну фізичну форму, а також вміти тривалий час обходитися без сну і їжі» 26

№6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

готовки. Загалом, підготовка професіонала високого рівня у спецназі може зайняти до восьми років. На озброєнні бійців ССО Естонії стоїть зброя, в основному, німецького виробництва: пістолет Heckler & Koch USP, автомат Heckler & Koch MP7, гвинтівка Heckler & Koch HK417, кулемет Heckler & Koch MG4. Зважаючи на невелику чисельність, ESTSOF практикують проведення спільних навчань з поліцейським підрозділом спеціального призначення, армійськими колегами із Литви і Латвії як на території Естонії, так і за кордоном. У 2016 р., наприклад, бійці ESTSOF вперше брали участь у щорічних навчаннях Flintlock у Сенегалі.

№6/2018

У 2015-2017 рр. військовослужбовці ESTSOF спільно з колегами зі США та інших держав НАТО у рамках міжнародного проекту Joint Multinational Training Group-Ukraine проводили підготовку українських десантників, піхотинців і бійців Сил спецоперацій на полігонах у Хмельницькому, Житомирі, Десні та Яворові. З іншого боку, естонські спецназівці й самі отримували практичні знання, оскільки спілкувалися з людьми, які мають досвід в справжніх бойових діях. За словами міністра оборони Естонії Ханнеса Хансо, вивчення тактики і техніки противника вкрай важливо для ESTSOF і для національної безпеки його країни в цілому. Об’єктивно оцінюючи безпекову си-

туацію на континенті, і з врахуванням українського досвіду, командування Сил спеціальних операцій розробило власну доктрину на випадок початку гібридної агресії проти Естонії. Емблема ESTSOF виконана у чорному та сріблястому кольорах. Чорний – це традиційний колір спецназу, який символізує роботу в небезпечних та кризових ситуаціях, що виникають з темнішої сторони життя. Срібло символізує мудрість і вірність. Відкритий ромб з одного боку і меч означає готовність ESTSOF взяти на себе завдання, пов’язані з національною обороною. Візуально поєднання ромба і меча нагадує літеру Е (початкова літера назви країни).

Ленд-ліз

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Союзна допомога чи бізнес на союзн

№6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Під час Другої світової війни Радянський Союз отримував технічну та матеріальну допомогу від країн-союзниць, але наскільки вона була необхідною?

нику?..

Голопатюк Л.С., генерал-лейтенант, тимчасово виконуючий обов’язки заступника начальника Генерального штабу ЗС України

се частіше політики, особливо кремлівські керманичі, наголошують на виключній ролі російського народу в досягненні перемоги над фашизмом. Але цікавим є той факт, що навіть найвище керівництво Радянського Союзу в особі Микити Хрущова визнавало факт фактичної неможливості досягнення перемоги без участі у війні інших країн-союзниць, а також надання озброєння, військової техніки й матеріальнотехнічної допомоги з боку західних країн. Більш того, в своїх спогадах Хрущов посилався на аналогічну оцінку внеску союзників, зроблену особисто І.В. Сталіним. Цілком зрозумілим, з ідеологічної точки зору намагання післявоєнного керівництва СРСР принизити та навіть нівелювати роль країн-союзниць в досягненні перемоги над фашизмом. На думку західних експертів, це було зроблено з декількох причин, а саме: 1) це декларування та ствердження комуністичного устрою як найкращого та найперспективнішого, в порівнянні не тільки з фашизмом (що є логічним), а й по відношенню до демократичних моделей устрою провідних західних країн; 2) зазначене сприяло консолідації абсолютної влади І.В. Сталіна, як єдиного лідера не тільки в СРСР, а й в світі в цілому; 3) такий підхід (перемога виключно однієї країни) виправдовував таку значну кількість втрат, яких зазнав Радянський Союз. Стосовно зазначеної допомоги, перш за все, нам необхідно об’єктивно визнати, що така допомога надавалася не безкоштовно та мала певну геополітичну, або, навіть ідеологічну складову. Простий приклад – Велика Британія отримала 50 кораблів різного класу від своїх союзників у Вашингтоні тільки в обмін на оренду британських територій у Вестіндії та Ньюфаундленді протягом наступних 99-ти років. №6/2018

Коваленко Г.А., полковник, начальник управління двостороннього військового співробітництва Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій ГШ ЗС України

Необхідність отримання допомоги Лондоном від Вашингтона, не в останню чергу, була викликана кількістю озброєння та військової техніки, яка була залишена британськими експедиційними силами, а це – більше 500 млн одиниць легкої стрілецької зброї, 85 тис кулеметів, близько 100 польових гармат калібру 75 мм, 25 тис автоматів тощо. Для порівняння, виробництво легкої стрілецької зброї в період з 1939 по 1941 роки склало 193712 одиниць, а автоматів – близько 86 тисяч одиниць. На початок грудня 1940 року британці замовили 23 тис тільки бойових літаків (британською промисловістю було вироблено 15049 літаків у 1940 році), з яких надано було тільки 2100. Але повернемося до східного фронту. За інформацією з багатьох джерел, Гітлер добре розумів всю небезпечність початку реалізації плану «Барбаросса», ураховуючи бойові дії різного ступеню активності проти Великої Британії безпосередньо та в регіоні Середземного моря. Тим не менш, динаміка нарощування радянської оборонної компоненти спонукала Гітлера на активні дії проти СРСР. Таким чином, не слід зменшувати внесок союзників в ослаблення Вермахту безпосередньо перед початком наступу у червні 1941 року. Тим не менш ефект раптовості (нападу Німеччини на СРСР) було досягнуто. Про що свідчать цифри. Протягом тільки першого дня німецько-фашистської агресії, радянські війська втратили 1811 літаків тоді, коли втрати люфтваффе склали 35 крилатих машин. А вже станом на 22 серпня 1941 року, за даними німецьких джерел, радянська армія недорахувалася близько 14 тис танків, 15 тис гармат, а також 11250 бойових літаків. Відразу після раптового нападу німецько-фашистських військ на СРСР, політичним керівництвом Великої Бри-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

танії та США було прийнято рішення про розмороження активів на суму 40 мільйонів доларів США, які були заморожені у відповідь на радянську агресію проти Фінляндії. Крім того, Вашингтон та Лондон направили своїх уповноважених представників до Москви для обговорення питань надання невідкладної допомоги. За підсумками роботи делегацій, радянський запит в місячному забезпеченні потреб склав 400 літаків, 1100 танків, 300 одиниць протитанкових засобів, 2 тис легкових та 10 тис вантажних автомобілів. Крім того, було визначено місячну потребу в 4000 тон алюмінію, 500 тон дюраля, 1500 тон жесті, 7000 тон свинцю, 10000 тон захисних пластин для танків тощо. Незважаючи на обмежену кількість транспортних кораблів, постачання допомоги з боку США розпочалося вже наприкінці вересня 1941 року. Водночас, Лондон направив свій перший конвой (з 7 кораблів) вже 21 серпня того ж року, який прибув через десять днів з вантажем, який також включав 39 літаків. А в цілому, у період з кінця вересня до середини грудня 1941 року до Архангельська та Мурманська надійшло 6 конвоїв загальною кількістю 45 кораблів, які доставили понад 1400 вантажівок, близько 670 танків, понад 800 літаків, а також десятки тисяч тон матеріалів різного роду. Станом на 1 грудня 1941 року з 1731 танка на східному фронті, 90 танків (17,4%) були союзницькі танки Valentine та Matilda. Водночас, станом на 1 січня 1942 року з 1470 літаків на фронті, 99 одиниць були марки Hurricane, що складало 9,4% від загальної кількості. Першою радянською частиною, яка вже 12 жовтня 1941 року отримала на озброєння літаки країн коаліції був 126-й авіаційний винищувальний полк. А вже до 5 грудня кількість літаків Tomahawk Hurricane у процентному складі, які застосовувались 6-м авіаційним корпусом, складала 15%. До речі, переконливим доказом професійних навичок радянських пілотів є той факт, що станом на 27 грудня 1941 року люфтваффе втратили 2505 літаків на східному фронті, а на інших фронтах втрати німецьких бойових машин склали 779 літаків. Крім того, британські експерти відверто визнають, що активні бойові дії радянської авіації на східному фронті дозволили воєнно-політичному керівництву Великої Британії виграти час на створення Командування бомбардувальних сил. Саме бомбардувальна авіація відіграла вирішальну роль

у знищенні оборонно-промислового комплексу Німеччини. Значне нарощування допомоги західними країнами розпочалося з початку 1942 року. З урахуванням слабкої транспортної інфраструктури й шляхів доставки через Близький Схід, основними портами розвантаження були визначені Мурманськ та Архангельськ. Перші 12 конвоїв (кодовий знак PQ) не зазнали втрат, а конвої PQ-13, PQ-14 та PQ-15 зазнали незначних пошкоджень. З активізацією діяльності німецьких субмарин, конвой PQ-16 втратив 7 кораблів з 35-ти, а конвой PQ17 недорахувався 24 кораблів. Кораблі, що були потоплені, мали на борту 4120 автомобілів, 577 танків та 287 літаків. Кораблі (з останніх двох конвоїв), які дісталися портів, доставили 3403 автомобілів, 485 танків та 211 літаків. З урахуванням таких значних втрат, перехід конвоїв було призупинено до кінця

року (за винятком двох незначних надходжень). В період з 1 грудня 1941 року до 31 жовтня 1942 року для потреб східного фронту було надано 4042 літака та 24446 танків, що склало 16% від внутрішнього виробництва по літаках й 19% – по танках. В рамках першого траншу (узгодженого у вересні 1941 року) СРСР отримав 6823 автомобілів Jeep, 3665 вантажівок, а також 56445 засобів провідного зв’язку. Загальний вантаж отриманої Радянським Союзом допомоги станом на кінець червня 1942 року становив 1,42 мільйона тон. Цей вантаж включав понад 424 тис тон різних металів, 56 тис тон вибухівки, майже 168 тис тон ПММ, а також 305 тис тон продовольства. З початком 1943 року, коли активізувалися німецькі субмарини в північних водах, було прийнято рішення про постачання в рамках ленд-лізу ОВТ №6/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кількість Озброєння та військової техніки, отриманого в рамках іноземної допомоги (за західними та радянськими даними відповідно) Рік

більш небезпечним шляхом. Тільки протягом 1943 року з Аляски до Красноярська було доставлено 2465 літаків (в 1942 році – 114 одиниць). А загальна кількість наданих по Ленд-Лізу літаків станом на кінець 1943 року склала 13248 одиниць, тобто 18% від загальної кількості вироблених радянською індустрією літаків – 60281. Особливо важливими для радянського війська були бомбардувальники, вітчизняне виробництво яких було не на достатньому рівні. Так, станом на кінець липня 1943 року США надіслали в рамках допомоги 1901 бомбардувальник, що становило 20% від тих 7611 машин, які були вироблені в СРСР протягом 1942-1943 років. Заслуговує на увагу й постачання танків. Якщо на кінець 1942 року до СРСР було поставлено 4582 танки, то на кінець 1943 року ця цифра сягнула 8380 машин, що склало близько 15% від №6/2018

Табл. 1

Танки

Бойові літаки

Автомобільна техніка

1942

7 700 – 6 800

12 000 – 10 300

318 500 – 318 500

1943

20 600 – 16 200

21 900 – 19 900

404 500 – 350 000

1944

24 400 – 16 200

32 500 – 27 300

496 000 – 335 000

1945

35 400 – 22 100

43 300 – 35 700

621 000 – 360 000

загального радянського виробництва цього виду озброєння. Але все ж таки самою значною допомогою з боку західних союзників було надання автомобільної (легкової та вантажної) техніки. Наприклад, станом на середину 1942 року кількість наданих автомобілів перевищила 79 тис одиниць. Водночас, серед втрачених в ході бойових дій в 1942 році 66200 автомобілів на долю західних прийшлася одна десята частина. В рамках виконання Другого московського протоколу стосовно надання допомоги, в період з першого липня 1942 року по 30 червня 1943 року західні союзники надіслали більше трьох млн тон вантажів, які включали 750 тис тон металів, 180 тис тон вибухівки, 213,5 тис тон пально-мастильних матеріалів, а також майже 1 млн тон продуктів харчування. Надання продуктів харчування було

найбільш важливою допомогою з урахуванням того, що вирощування пшениці та м’яса скоротилося в 1941 році з 95,5 млн тон та 7,5 млн тон до 29,4 млн тон та 3,3 млн тон відповідно. Допомога союзників продовжувалася й у 1944 році, коли було доставлено 3223 танка та 6459 літаків. Таким чином, загальна кількість отриманих на кінець року танків та самохідних гармат становила 11603 одиниці, а літаків – 19707 одиниць. Цікаво, що протягом війни понад 200 полків винищувальної авіації мали в своєму складі машини західного виробництва, на яких літали радянські пілоти. Серед найбільш успішніших льотчиків можна згадати Василя Юхимовича Бондаренка, який збив 19 ворожих літаків на машині Р-39, Степана Матвійовича Новичкова, який знищив 19 машин на літаку Р-40, Івана Григоровича Борисова, який отримав 18

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

перемог на літаку Р-39, а також Петра Григоровича Сгібнева, який знищив 16 літаків люфтваффе пілотуючи британський Hurricane. Протягом 1944-1945 років США надало понад 19 тис джипів, а також понад 190 тис вантажівок. Всього з кінця 1941 року і до кінця війни Вашингтон надіслав для потреб радянських військ 415 тис автомобілів, з них 363 тис вантажних автомобілів й 52 тис легковиків. Станом на початок 1945 року у відсотковому відношенні доля ленд-лізовських машин коливалася від 40% до 45%. Щодо інших видів допомоги, то станом на 30 квітня 1944 року, американська допомога «важила» 8,5 млн тон, і включала 206771 вантажівку, 3168 одиниць засобів ППО, 22,4 млн снарядів, 88 тис тон пороху, 5,5 млн пар взуття, понад 2 млн автомобільних шин, 476 тис тон високооктанового авіаційного пального, 1,16 млн тон сталі та інших металів, 4138 корабельних двигунів, а також 263 пересувних електростанції різної потужності. Водночас, британська та канадська сторони надіслали 1,15 млн тон допомоги, включаючи 562 засоби ППО, 548 одиниць протитанкових засобів, 17,8 млн снарядів, 12,3 тис тон пороху, 103,5 тис тон каучукової резини, а також 346,8 тис тон продуктів харчування. (Загальна кількість наданого озброєння та військової техніки наведена в табл. 1).

Питання продуктової допомоги дуже рідко обговорювалося в радянських джерелах. Водночас, воно заслуговує на особливу увагу. За статистичним даними, наданих продуктів харчування у кількості 4,5 млн тон було достатньо для харчування до 3 млн осіб, що складало приблизно половину чисельності радянської армії. Слід відзначити, що крім надання продуктів харчування (1,154 млн тон пшениці, 672,4 тои тон цукру, 782,8 тис тон консервованого та 730,9 тис тон копченого м’яса), в рамках програми допомоги було поставлено 37,5 тис тон зерна, призначеного для подальшого висівання. Водночас, багато експертів припускають, що однією з причин післявоєнного голоду, коли загинуло за різними оцінками від 600 тис до півтора мільйона людей, стало саме припинення отримання продуктів харчування по Лендлізу. Отже, за весь час дії програми Лендлізу (до вересня 1945 року) СРСР отримав 17,5 млн тон допомоги загальною вартістю 10 млрд (тодішніх) доларів США. Крім того, витрати на транспортування склали близько 700 млн доларів США. Британська допомога СРСР оцінюється приблизно в 1,5 млрд доларів США. Таким чином, у перерахуванні на ціни кінця 2017 року, загальна вартість всієї отриманої з боку західних

Перші 12 конвоїв (кодовий знак PQ) не зазнали втрат, а конвої PQ-13, PQ-14 та PQ-15 зазнали незначних пошкоджень. З активізацією діяльності німецьких субмарин, конвой PQ-16 втратив 7 кораблів з 35-ти, а конвой PQ-17 недорахувався 24 кораблів»

союзників допомоги склала близько 150-ти млрд доларів США. Переважна більшість експертів сходяться на думці, що за участі США та Великої Британії у війні проти фашизму, але без допомоги в рамках програми Ленд-лізу, СРСР таки вистояв би і переміг би у Великій Вітчизняній війні. Водночас, втрати радянської сторони, безумовно, були б набагато значніші. Крім того, надання готових зразків ОВТ, а також матеріалів для виготовлення радянської техніки значно підвищили оперативні спроможності радянського війська. Також західна допомога дозволила певним чином знизити навантаження як на оборонно-промисловий комплекс СРСР, так і на сільсько-господарчий сектор радянської економіки. Таким чином, аналіз викладеної вище інформації надає можливість дійти таких висновків: 1) обсяг та рівень допомоги, наданої країнами Заходу для потреб СРСР є значно вищим, ніж той, який висвітлювався в радянській історіографії повоєнних часів; 2) значний внесок в зменшення втрат радянських військ було зроблено завдяки знищенню німецьких підприємств ОПК під час бомбардувань союзницькою авіацією; 3) активна участь союзницьких армій на театрах воєнних дій в Західній Європі та басейні Середземного моря дозволило відтягнути значні сили вермахту та полегшити завдання деокупації радянським військам. Отже, історичний досвід спільних дій під час знищення агресора говорить про життєву необхідність об’єднання зусиль для відновлення миру, а також гарантування безпеки та стабільності як на Європейському континенті, так і у світі в цілому.

№6/2018