Оборонний вісник №6/2017 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2017

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2017

ЗМІСТ Сучасні конфлікти

Сценарії кровопролиття

Високі технології

На передовій прогресу

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

Складові нацбезпеки

Оборонна реформа

Облік кадрів

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Спроможності оборони

Система комплектування армії

Резерв оборони

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

КОРЕНДОВИЧ В.С. — старший науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

БТР-3ДА: швидкість та вогнева міць Довідка БТР-3ДА є подальшим розвитком бронетранспортеру БТР-3 з врахуванням досвіду війни на Сході України Екіпаж:

3 особи

Десант:

6 осіб Маса:

16,5 тонн Двигун/потужність:

Deutz/360 к.с. Колісна формула:

8х8 Максимальна швидкість руху по шосе:

104 км/год Максимальна швидкість руху на плаву:

8-10 км/год Запас ходу по шосе:

до 600 км Озброєння:

бойовий модуль БМ-3М «Штурм-М»

Курс на НАТО Верховна Рада законодавчо закріпила курс України на членство в НАТО – про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо зовнішньополітичного курсу України проголосували 276 народних депутатів. Вносяться зміни до Закону про основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики, якими передбачається, що основними засадами зовнішньої політики є: поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою набуття членства у цій організації.

иївський бронетанковий завод провів успішні приймальноздавальні випробування нової партії БТР-3ДА, яку передали Національній гвардії України. Випробування були проведені на військовому полігоні у Київській області. БТР-3ДА здійснили марш-кидок по дорогам цивільного призначення та бездоріжжю, долаючи перепони з окопів, колійних мостів, танкових колії та надовб, після чого здійснили контрольне ураження цілей зі штатного озброєння. БТР оснащений бойовим модулем «Штурм-М» з 30-мм автоматичною гарматою ЗТМ-1, що має скорострільність у 330 пострілів за хвилину. Завдяки наведенню озброєння за допомогою сучасного цифрового комплексу з лазерним делекоміром, а

Мультироторний апарат «Командор» Наприкінці травня конструкторське бюро безпілотної авіації «Матриця технологій» провело перші випробувальні польоти нового передсерійного важкого мультироторного апарату «Командор» з комбінованою силовою установкою. БПЛА «Командор» в ударному варіанті може оснащуватися керованими і некерованими ракетами, нести бомбове навантаження, використовуватися для дистанційного мінування і розмінування та доставки різних вантажів – боєприпасів, медикаментів тощо.

також стабілізатору гармати, вдається досягти високої точності та кучності вогню на всіх режимах вогню. Окрім того, бойовий модуль «Штурм-М» оснащений 7,62-мм кулеметом та автоматичним гранатометом, а також комплексом керованого озброєння «Бар’єр», який дозволяє екіпажу БТР-3ДА знищувати будь-яку бронетехніку противника на дальності до 5 км. У 2016 році ДП «Київський бронетанковий завод» виробило для українських бійців понад 50 нових БТР-3. Силами заводу протягом 2016 року також було відремонтовано близько 140 одиниць бронетехніки та іншого важкого озброєння. Більшість з них – силами ремонтних бригад, які відновлювали військову техніку безпосередньо у зоні АТО.

«Зеніт» знов на «старті» Державне підприємство «Південний машинобудівний завод ім. Макарова» відновило виробництво ракет-носіїв «Зеніт». Відповідно до контракту з компанією S7 Sea Launch Limited, «Південмаш» виготовить 12 ракет-носіїв для програм «Морський старт» і «Наземний старт». Наразі у виробництві знаходиться 2 ракети модифікацій «Зеніт-3SL» і «Зеніт-3SLБ».

Медичне забезпечення для учасників АТО Кабінет Міністрів удосконалив порядок надання медичної допомоги, лікування і реабілітації військовослужбовців Збройних Сил України, які беруть участь в антитерористичній операції. Поліпшення медичного забезпечення передбачається досягти шляхом створення резерву профільних ліжок у закладах охорони здоров’я. Це дозволить об’єднати зусилля на засадах єдиного медичного простору з метою поліпшення стану медичного забезпечення військовослужбовців.

№6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Баня в польових умовах Міністерство оборони замовило і має намір до кінця 2017 року забезпечити всі бригади Збройних Сил України мобільними банно-пральними комплексами виготовлених на базі КрАЗів. Мобільний банно-пральний комплекс (МБПК) є продукцією подвійного призначення. МБПК може бути використаний як у воєнний, так і у мирний час (при проведенні навчань), а також в роботі служб ДСНС, в геологорозвідці та інших ситуаціях, де люди працюють в польових умовах. Мобільний банно-пральний комплекс створений на базі двох 20-футових контейнерів і встановлений на шасі автомобіля КрАЗ та причіпу НефАЗ. В одному з контейнерів обладнано пральне відділення. У пральному модулі розміщені: бак для води з можливістю контролю за рівнем його заповнення, пральні машини, машини для сушіння білизни, бойлер для нагріву води, умивальник, полиці для сортування та зберігання білизни. В технічному відсіку розміщені дві дизельгенераторні установки для забезпечення автономного енергопостачання модуля, а також спеціальне електрообладнання для підключення його, в разі необхідності, до мереж зовнішнього електроживлення.

криза довіри Українське суспільство переважно негативно сприймає політичний курс, який проводить теперішня влада. Переважна більшість українців негативно сприймає той політичний курс, який проводить влада. Отже, розподіл відповідей на питання: «Як Ви вважаєте, чи у правильному напрямі веде країну влада?» виглядає наступним чином:

9,2% 72,5%

18,3% влада веде країну в неправильному напрямі влада веде країну «однозначно» в правильному чи «скоріше» в правильному напрямі не визначилися з відповіддю

Дані: Центр соціальних досліджень «СОФІЯ» №6/2017

Переформування військових комісаріатів Д

ержавною програмою розвитку Збройних Сил України до 2020 року передбачено переформування військових комісаріатів у територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП). Заходи переформування сплановано здійснити у два етапи: • 1 етап (з 01.08.2017 р. по 01.01.2018 р.) – проведення експерименту з формуванням та функціонування ТЦК та СП обласних і районних рівнів на базі Чернігівського ОВК та Козелецького РВК Чернігівської області; • 2 етап (3 01.01.2018 р. по 31.12.2018 р.) – за підсумками проведення експерименту сформувати ТЦК та СП у всіх областях України. Одним з головних завдань ТЦК та СП буде здійснення заходів рекрутингу (вербування) громадян на військову службу за контрактом шляхом їх активного пошуку на підприємствах, під час проведення урочистих масових заходів, відвідування військових частин тощо. Принципово новим передбачається введення до штату ТЦК та СП посад інструкторів (вербувальників) окремо

для кожного виду (роду) військ Збройних Сил України. В обласному ТЦК та СП – 4 посади для здійснення активного пошуку та відбору кандидатів для військових частин: Сухопутних військ – 1, Повітряних Сил – 1, Військово-Морських Сил – 1, ВДВ та ССО ЗС України – 1. В районних ТЦК та СП – 2-3 посади (в залежності від розрядності) для військових частин Сухопутних військ – 1, Повітряних Сил та ВМС- 1, ВДВ та ССО – 1. Інструктори будуть здійснювати пошук, вивчення та відбір кандидатів виключно для військових частин відповідного виду ЗС України, носити однострій вказаного виду та комплектуватися військовослужбовцями за пропозицією командування виду ЗС України. Протягом 2017 року сплановано провести відбір військовослужбовців сержантського складу на посади інструкторів (вербувальників) на військову службу за контрактом для Повітряних Сил та Військово-Морських Сил ЗС України з розрахунку 100 осіб з кожного виду.

«Безвіз має не лише символічне, але й практичне значення для величезної кількості наших співвітчизників. Влада виконала реформаторський План з візової лібералізації. Тепер працюємо над тим, щоби безвіз став доступним для ще більшої кількості українців. Відкриваємо відносно недороге залізничне сполучення. Здешевлюємо авіаційні перельоти, залучаючи лоукости і знижуючи ціну на авіаквитки». Петро Порошенко, Президент України

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сучасні конфлікти

Сценарії кровоп Cучасні воєнні конфлікти в останні роки стали ключовим фактором системної кризи міжнародної системи безпеки. В той же час в політичному, військовому і експертному середовищі відсутня єдність у розумінні особливостей і складових цих конфліктів

Голопатюк Л.С., генерал-лейтенант, начальник Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу Збройних Сил України

Тимошенко Р.І., генерал-майор, доктор військових наук, старший науковий співробітник, начальник Центру воєнно-стратегічних досліджень НАУО ім. Івана Черняховського

роблема полягає в тому, що сутність сучасних воєнних конфліктів (СВК) суттєво трансформувалася, а класичні сценарії їх вирішення не досягають мети ефективного розв’язання. Окремі експерти не визнають особливостей СВК, інші наполягають на тому, що їм притаманна специфіка. У спеціальній літературі використовуються і не зовсім точні вирази, які треба відрізняти від наукової термінології. Зокрема, поняття «мала війна», «обмежена війна», «гібридна війна», «конфлікт низької інтенсивності», «конфлікт високої інтенсивності» увійшли в обіг ще з другої половини минулого століття. Разом з тим, наукове визначення СВК суттєво впливає як на вибір сценаріїв їх запобігання, так і на всю систему стратегічного і оборонного планування в секторі безпеки і оборони. Логічним

• • • •

видається надати наукове визначення СВК, визначити їх складові та особливості. Як відомо, до особливостей конвенційного воєнного конфлікту минулого століття відносяться наступні: наявність суб’єктів військово-політичних відносин; протиріччя у відносинах між цими суб’єктами; застосування зброї як головного засобу вирішення загострення протиріч; бойові дії на обмеженій території.

Постіндустріальна ера відзначилася принципово новим, відмінним від конвенційного, типом воєнних конфліктів. Початком ери СВК вважається промова президента Російської Федерації В. Путіна на Мюнхенський конференції з питань безпеки 2007 року. Імплементація нової стратегії СВК №6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

пролиття

відбулася вже під час восьмиденної війни Росії проти Грузії у 2008 році. За офіційним заключенням Гаагаського №6/2017

трибуналу, Україна з 2014 року перебуває у стані воєнного конфлікту. Потенційно апробована стратегія СВК може бути застосована як в тліючих конфліктах на теренах СНГ: Карабах, Південна Осетія, Абхазія і Придністров’я, так і на посткомуністичному просторі Європи: країнах Балтії, Польщі, Угорщини, Болгарії, низці Балканських країн. Навіть приналежність до НАТО вже не буде гарантією від дестабілізації ситуації і використання її на користь власних національних інтересів. Очевидно, що саме до цих країн будуть використані стратегія СВК і тактика терористичних загроз, а не прямої воєнної агресії. Цілком імовірним у середньостроковій перспективі може стати значне зростання масштабів та інтенсивності існуючих конфліктів і виникнення нових зон нестабільності з усе більш

широким залученням, прямо або побічно, військових потенціалів США, країн ЄС, КНР, РФ, Індії, Пакистану, Туреччини, Ірану, Ізраїлю тощо. Відомі середньострокові прогнози розвитку воєнно-політичної обстановки у світі об’єднує висновок про зростання кількості СВК. Ці загрозливі тенденції можуть поставити світ на грань загальносвітового воєнного конфлікту, який, в свою чергу, може являти собою як повномасштабну війну з можливим застосуванням ядерної та іншої зброї масового ураження, так і систему менших конфліктів різного ступеня інтенсив-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Пропаганда в ЗМІ і агресивна діяльність в мережі Інтернет є основними рушійними силами для створення необхідного сприятливого інформаційного фону, і саме завдяки цьому російській владі вдається якісно «обґрунтовувати» свої незаконні дії серед співгромадян» ності, результатами яких стане формування нового світового порядку. Воєнна доктрина України 2015 року визначає дві наступні особливості СВК: 1) асиметричне застосування воєнної сили не передбаченими законом збройними формуваннями; 2) комплексне використання воєнних і невоєнних інструментів: економічних, політичних, інформаційно-психологічних. Традиційне розуміння воєнного конфлікту змінюється та вимагає корекції. Власне, є два крайні погляди на проблему. Згідно одного, традиційне бачення воєнного конфлікту застаріло та не може сприяти вирішенню проблем безпеки, які ставить перед нами XXI ст. Інша точка зору твердить, що трансформується характер та сутність воєнного конфлікту, але незмінною залишається його природа. Не викликає сумнівів лише той факт, що конвенційний воєнний конфлікт як «форма розв’язання міждержавних або внутрішньодержавних суперечностей із двостороннім застосуванням воєнної сили» вже відійшла у минуле. Визначимо СВК як дії, що здійснюються шляхом поєднання політичних, військових, економічних, інформаційних і міжнародно-правових сценаріїв ведення конфлікту з метою досягнення воєнно-стратегічних цілей. СВК відрізняється від конвенційного наявністю чіткого воєнно-політичного рішення агресора та використанням сукупності сценаріїв. Сценарії, які застосовуються, не мають хаотичного характеру, а вбудовані в єдиний і логічний ланцюг, який зв’язує військові і невійськові способи ведення війни та використовується як зброя. Такий синергетичний ефект СВК обумовлює їх особливу небезпеку для існуючих систем забезпечення національної безпеки країни та міжнародних організацій з безпеки. Аналіз реальних і потенційних СВК дозволяє встановити ряд відмінностей

від конвенційного воєнного конфлікту. Розглянемо ці особливості (мал. 1). 1. Загальні особливості. Часові рамки СВК. СВК є безперервним процесом, який триває у часі і не має чітких рамок початку та завершення. Разом з тим, СВК є циклічним процесом з наступними фазами: • прихована підготовка з використанням психологічних, ідеологічних та дипломатичних методів; • загострення відносин: введення в оману політичних лідерів провідних країн світу та дезінформація національних керівників, залякування і підкуп високопоставлених посадовців з адміністрації і армії, місцевих олігархів; • початок конфліктних дій: поява диверсійно-розвідувальних груп, озброєних банд, захоплення будівель держустанов, терористичні акти, підготовка інтервенції; • криза: точкові удари по ключових об’єктах, встановлення зони заборони польотів над окремими районами, вторгнення регулярних військ на окремих напрямках, систематична ліквідація пунктів опору; • вирішення конфлікту: організація переговорів, розведення конфліктуючих сторін, проведення стабілізаційної операції міжнародними силами. Рівні СВК. СВК відбувається на геополітичному, воєнно-політичному і воєнному рівнях і складається із багаторівневих дій, спрямованих на дестабілізацію. На геополітичному рівні СВК поєднує жорстку протидію з виникаючими загрозами міжнародної безпеки та боротьбу з екстремізмом державних і недержавних суб’єктів. Використовуються комбінації зви-

чайних, нерегулярних та асиметричних засобів невійськового характеру у поєднанні з постійними маніпуляціями політичним та ідеологічним конфліктом. СВК супроводжують традиційні, нестандартні, катастрофічні і підривні загрози. На воєнно-політичному рівні СВК є сукупністю заздалегідь підготовлених та оперативно реалізованих державою дій військового, дипломатичного, економічного і інформаційно-психологічного характеру, спрямованих на досягнення стратегічних цілей. На воєнному рівні СВК об’єднує локальну війну, збройний конфлікт та інформаційно-психологічний вплив, базується на нових технологіях та сучасних методах мобілізації і ведеться на трьох полях: серед населення конфліктної зони, населення в тилу і міжнародного співтовариства, включає комбінацію партизанської та громадянської воєн, заколоту і тероризму. Для досягнення воєнних цілей миттєво і злагоджено використовується складна комбінація сучасної зброї, партизанська війна, дії сил спеціальних операцій, тероризм і злочинна поведінка. На цьому рівні СВК включає неоголошені та таємні операції, в ході яких сторона, що воює, атакує державні структури і регулярну армію противника за допомогою місцевих бунтівників і сепаратистів, підтримуваних зброєю і фінансами з-за кордону і деякими внутрішніми структурами (олігархами, організованою злочинністю, націоналістичними і псевдорелігійними організаціями). Використовуються «гібридні комботанти», що знаходяться в конспірації серед цивільного населення. СВК стає реаль№6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ним, коли противник застосовує тактику повстанців, використовує при цьому якісно оснащені збройні сили та складні технології. Воєнно-стратегічними цілями СВК є підрив сукупної могутності держави, позицій і впливу уряду всередині країни і на міжнародній арені, зміна влади, територіальний розподіл та формування нових, більш залежних держав, приведення до ситуації, коли застосування воєнної сили стане просто зайвим. Суб’єктами СВК є держава, олігархічні клани, окремі приватні особи, терористичні організації, структури

транснаціональної організованої злочинності, міжнародні організації або група зацікавлених країн. 2. Політичні особливості. До них, в першу чергу, відносяться ускладнення ідентифікації джерела СВК, яке, як правило, є анонімним, та як наслідок цього: • відсутність акту оголошення війни; • продовження дипломатичних відносин між воюючими державами; • дія двосторонніх договорів, особливо політичних; • не відбувається докорінна зміна усього державного механізму на воєнний стан;

•

воєнний конфлікт не стає особливим станом всього суспільства. Створювана таким шляхом невизначеність істотно сповільнює цілеспрямовану реакцію з боку країни, що зазнала нападу, або міжнародного співтовариства. 3. Воєнні особливості. СВК здійснюються за єдиним планом як воєнними і цивільними компонентами сектору безпеки і оборони, так і іррегулярними та партизанськими формуваннями. Наголос робиться на солдатів «нізвідки», які начебто не належать ніякій державі та завдяки цьому

Особливості складових сучасних воєнних конфліктів Воєнний конфлікт

Мал. 1

Нейтралізація воєнного конфлікту Локалізація воєнного конфлікту

Безпосередня воєнна загроза Направлена воєнна загроза Потенційна воєнна загроза

Кризове реагування Заглиблення протиріч Перетворення відмінностей в протиріччя і їх усвідомлення військово-політичним керівництвом Поява відмінностей в інтересах 1. Приховане зародження

3. Початок конфліктних дій

2. Загострення

4. Криза

Потенційна воєнна загроза

5. Вирішення

Пошук способів врегулювання конфлікту Політичний і дипломатичний тиск

Економічні санкції Невоєнні міри Розрив дипломатичних відносин Розрив дипломатичних відносин

6. Відновлення миру (постконфліктне врегулювання)

Економічна блокада

Розрив дипломатичних відносин

Переведення економіки на воєнні рейки

Проведення комплексу мір щодо зниження напруги у відносинах

Зміна військовополітичного керівництва

Співвідношення невоєнних і воєнних мір (4:1) Ведення інформаційного протиборства Воєнні міри

Воєнні міри стратегічного стримування Стратегічне розгортання Ведення воєнних дій

№6/2017

Миротворчі операції

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

не підпадають під будь-які закони і конвенції. «Зелені чоловічки» – це своєрідний гібрид, щось середнє між солдатами і терористами: невідомо, хто вони, і хто ними командує. А якщо немає командирів, ні з ким вести переговори щодо умов перемир’я. Стратегія СВК визначає: • обраний об’єкт впливу – конкретну країнумішень; • спектр військових і цивільних цілей противника, включаючи населення; • кінцеву мету; • джерела забезпечення необхідними силами і засоби та порядок доступу до них; • суспільні групи, здатні брати участь у планованих акціях ненасильницького, а потім і силового характеру, аж до громадянської війни; • організацію фінансування протестного руху, а потім збройних формувань як з боку зовнішніх зацікавлених сил, так і з використанням внутрішніх можливостей; • практичні гасла, максимально наближені до реальних вимог протестних суспільних груп, дії яких у підсумку можуть використовуватися для делегітимації і зламу існуючої влади; • політичні об’єднання та лідери, здатні очолити протест; • організацію підготовки в спеціалізованих таборах польових командирів і бойовиків для силових акцій, організацію мобілізаційних пунктів за кордоном і маршрутів перекидань найманців; • координоване використання контрольованих опозицією електронних вітчизняних і зарубіжних ЗМІ; • забезпечення підтримки з боку міжнародних організацій та міжнародної громадськості; • організація мережевих структур управління підривними діями, постачання, зв’язку та моніторингу обстановки; • поліваріантність розвитку подій. Неоднозначність стратегії СВК дозволяє стороні, яка володіє технологіями СВК, перебувати на крок попереду від тих, хто дивиться на воєнні конфлікти через класичні окуляри Тактика СВК є поєднанням різнорідних військових та невійськових засобів. Особливістю є цілеспрямоване використання обмежень міжнародних систем безпеки і ведення бойових дій на територіях країн буферного просто-

ру: між державами з демократичними та авторитарними режимами. Буферні країни навіть у біполярному світі були джерелом підвищеної небезпеки. А в умовах глобалізованого світу ризики від існування таких буферних утворень значно підвищилися, що, разом із надійною системою міжнародних гарантій ставить під сумнів будь-які ідеї використання інструментів міжнародної стабілізації. Крім класичних форм застосування збройних сил, стороною СВК можуть виступають недержавні актори, а діапазон поєднання регулярних та іррегулярних тактик далі розширюється. До недержавних акторів відносяться як незаконні збройні формування, так і приватні військові компанії. Їх роль виконують як найманці, так і агентурна мережа, заздалегідь підготовлені спецслужбами однією із сторін конфлікту. Основний метод досягнення цілей – терористичні і диверсійні атаки. Приклади деяких СВК показують, що мета терористичної діяльності – масштабна гуманітарна катастрофа. Відновлювати державність в такій ситуації неможливо до того часу, поки терористи мають до-

статній рівень військової, матеріальної і інформаційної підтримки. Відсутність чітко вираженої лінії фронту. Бойові дії припускають точковий вплив по ключовим елементам системи національної безпеки противника на всій його території разновідових (різновідомчих) тактичних угруповань, які керуються з єдиного стратегічного центру. Тактичними одиницями можуть бути як регулярні частини і підрозділи, так і різнотипні іррегулярні військові формування та цивільні структури, наприклад, організації з області високих технологій. Бойові дії ведуться тільки частиною збройних сил, в той час як інші війська знаходяться в місцях постійної дислокації і займаються повсякденною діяльністю. Також бойові дії менш інтенсивні, ніж у війнах, і характеризуються епізодичністю. 4. Економічні особливості. СВК має ще один фронт – економічний. І саме на цьому рівні Україна, не беручи до уваги торгівлю з тимчасово окупованими територіями, отримала найбільше перемог за останні роки.

Будь-яка держава зобов’язана дотримуватися Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни» 8

№6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Перш за все, це реакція світу і введення економічних санкцій відносно РФ та її керівництва, а також відмова від російських енергоносіїв. Правда, симетричні дії Росії по відношенню до України поки зумовили значно глибший за масштабами втрат економічний ефект. Але разом з тим подібна ситуація лише стимулюватиме українську економіку швидше реагувати і перебудовуватися на інші ринки. 5. Інформаційні особливості. Інформаційний та психологічний вплив визначається як наскрізна діяльність на всіх етапах конфлікту і в постконфліктний період. Активне застосування масштабної інформаційної війни і всілякої публічної підтримки планам зі захоплення влади в окремо взятому регіоні або регіонах. Саме пропаганда в ЗМІ і агресивна діяльність в мережі Інтернет є основними рушійними силами для створення необхідного сприятливого інформаційного фону. Наприклад, на початку своєї агресії в Донецькій і Луганській областях навесні і влітку 2014 року, в російських ЗМІ широко поширювалися повідомлення

про політичну кризу непередбачуваних масштабів в Україні, яка стала причиною «громадянського протистояння», яке згодом пропагандисти охрестили «громадянською війною». Звичайно, нічого подібного в Україні ні в той час, ні зараз не відбувається. Варто підкреслити, що пропагандистська ланка в СВК є не менше важливою, ніж військова. Тому на її підтримку Кремль витрачає мільярди рублів, і саме завдяки цьому російській владі вдається якісно «обґрунтовувати» свої незаконні дії серед співгромадян. 6. Міжнародно-правові особливості. СВК породжує нові правові проблеми. Для конфесійних типів воєнних конфліктів у міжнародному праві сформульований широкий набір законів, правил і норм війни стосовно права: • на війну (Jusad Bellum) – визначення морально обґрунтованих причин і мотивацій війни; • у війні (Jus in Bello) – правил ведення війни; • після війни (Jus Post Bellum) – регулюван-

ня поведінки сторін у післявоєнний період та встановлення відповідальності за вчинені дії. І хоча термін «війна» продовжує використовуватися, загалом у міжнародному праві замість нього застосовується поняття «збройний конфлікт», яке передбачає два обов’язкових параметри: • наявність організованих озброєних контингентів; • бойові дії певної інтенсивності. Ці параметри вважаються достатніми і можуть супроводжуватися певними додатковими характеристиками. Сукупно ці норми становлять галузь міжнародного права, яка спрямована на пошуки заходів обмеження гуманітарних наслідків воєнних конфліктів. Однак у разі СВК ці поняття перебувають у стадії формування. Унаслідок певних розходжень у розумінні змісту терміну виникають складнощі у правовій кваліфікації СВК і, відповідно, в окресленні припустимих відповідей на гібридні бойові дії. Так, недержавні виконавці бойових завдань можуть робити такі речі, які сама держава робити не може, тому що будь-яка держава зобов’язана дотримуватися Женевської конвенції та Гаазької конвенції про закони сухопутної війни, домовленості з іншими країнами. Всю брудну роботу можна перекласти на плечі недержавних формувань. Висновки 1. Сучасний воєнний конфлікт є комплексним, його основними складовими є політична, воєнна, економічна, інформаційна і міжнародно-правова. 2. Воєнно-стратегічною метою сучасного воєнного конфлікту є територіальний розподіл та формування нових, більш залежних, країн. 3. Сценарії розвитку сучасних воєнних конфліктів мають багато схожих рис, їх імплементація і розвиток є керованим процесом. 4. Воєнна сила не є вирішальною у сучасному воєнному конфлікті, мета досягається в першу чергу оптимальним поєднанням економічної, інформаційної і воєнної складових. 5. Участь збройних сил у сучасних воєнних конфліктах вимагає суттєвого переосмислення концепцій їх розвитку, зміни системи переходу до формування не тільки міжвидових, але й до міжвідомчих угруповань сил, трансформації системи стратегічного і оборонного планування. 6. Необхідна розробка і впровадження в практику системи критеріїв і методики на основі переважно кількісних методів, які дозволяють проводити оперативний вибір сценарію запобігання сучасному воєнному конфлікту.

№6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Високі технології

На передовій прогресу

У сучасній війні перемагає той, хто швидше сприймає нові технології та втілює їх у життя, бере на озброєння нові воєнні доктрини і концепції, які відповідають духу часу

Даник Ю.Г., генерал-майор, доктор технічних наук, професор

ідмінною рисою гібридної війни, яка ведеться проти України, є те, що вона охоплює всі сфери життя суспільства, до того ж для неї є характерним широкомасштабне застосування високотехнологічних зразків озброєння і військової техніки, об’єднаних інноваційними комплекса-

ми та системами управління. Так, під час анексії Криму і в ході бойових дій на Сході України застосовувалися новітні системи та комплекси радіоелектронної та інших технічних видів розвідки і радіоелектронної боротьби, інформаційно-комунікаційні системи, інноваційні системи наведення зброї, інтегровані розвідувально-ударні комплекси, автоматизовані програмні комплекси для ведення інформаційно-психологічних операцій і дій у кіберпросторі, космічні системи, робототехнічні системи (зокрема, безпілотні авіаційні комплекси) та засоби боротьби з ними. Зараз в Російській Федерації перебуває на озброєнні близько 120 різновидів наземних засобів, комплексів та

систем радіо- і радіотехнічної розвідки, з яких приблизно 50% – розробки останніх років. Деструктивний інформаційно-психологічний вплив на населення країни та її керівництво (підрив довіри і дискредитація керівництва держави, командування збройних сил, маніпуляція їх репутацією, сприяння зростанню злочинності та прояви сепаратизму, сприяння розвитку корупції) на початку конфлікту призвели до істотної дестабілізації ситуації в країні. І цей деструктивний вплив продовжується і до теперішнього часу. При цьому формуються умови для створення в державі зон нестабільності, максимального цілеспрямованого ви№6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

снаження ресурсів держави, руйнування її економіки та соціуму. Конфлікт в зазначених умовах може бути вирішеним (залагодженим) екстенсивним шляхом. Такий шлях, як правило, супроводжується виснаженням економіки та нераціональним використанням коштів. Інший варіант – вирішення на основі високотехнологічних підходів. Це позитивно вплине на економічний (створення потужного оборонно-промислового комплексу та високотехнологічних зразків ОВТ, вихід на міжнародний ринок озброєння) та соціальний (створення робочих місць, зростання рівня життя населення) розвиток держави і забезпечення, таким чином, необхідного рівня обороноздатності в сучасних умовах і на перспективу. Прогрес в технологіях завжди був рушійним фактором розвитку воєнного мистецтва. Він на даний час обумовлює трансформацію понять філософії війни в більш прагматичні і зрозумілі категорії, які дозволяють визначати нові тенденції еволюції такого складного явища, як збройна боротьба. Тому провідні фахівці та дослідники, визначаючи сутність бойових дій (операцій) сучасності і майбутнього, широко використовують категорії високотехнологічних війн, воєнних конфліктів та бойових дій, до яких відносяться і так звані гібридні (неконвенційні) війни. Фактично, відбувається чергова трансформація базового принципу досягнення мети воєнних дій. Він перетворюється в принцип політичного, інформаційно-економіко-силового протистояння. Нове високотехнологічне покоління війн (збройних конфліктів) пов’язують з розробкою та масовим застосуванням високотехнологічних засобів, систем і комплексів, які створюються найбільш розвиненими країнами. Ці досягнення надають їм військовотехнічні та стратегічні переваги під час ведення воєнних дій без необхідності застосування значних угруповань військ (сил). Нові можливості, які отримали зразки ОВТ, завдяки інноваційним технологіям привели до розвитку, впровадження і практичного використання у провідних країнах світу нових стратегічних концепцій ведення бойових дій: «глобальної бойової дії», «глобальної присутності», «глобального охоплення», «мережецентрічних війн», «гібридних війн», «стратегічного паралічу», «паралельних війн», «керованої війни» і т.п. Всі ці концепції передбачають конвенційний деструктивний вплив на можливого противника дистанційно №6/2017

з використанням глобальних розвідувально-інформаційних систем, інформаційної та високоточної зброї, робототехнічних (безпілотних авіаційних та безекіпажних сухопутних і морських) комплексів та інших бойових засобів. Інноваційні технології управління бойовими діями передбачають, що удари будуть наноситись, перш за все, по найважливіших об’єктах із забезпеченням гранично досяжної швидкості і точності впливу на їх «критичні» складові, здебільшого, одночасно на всій території держави (регіону). Реалізація таких підходів забезпечує найбільш ефективне досягнення кінцевої мети. Це підтверджується результатами аналізу систем забезпечення національної безпеки провідних держав світу, з якого видно, що в

них обов’язково є найбільш чутливі місця (підсистеми, складові, об’єкти), які отримали назву «слабких ланок», «слабких місць», «больових» або «критичних» точок. Вплив на них або знищує систему, або змінює її характеристики та алгоритми функціонування до неприпустимого рівня. Деструктивний вплив на них позбавляє державу, по якій наносяться удари, здатності до подальшого ведення війни. Збалансувати сектор національної безпеки і оборони Поряд з силовими варіантами досягнення цілей конфліктів, які отримали назву стратегії «жорсткої сили», для посилення впливу на зовнішню і внутрішню політику держав все частіше

Під час анексії Криму і в ході бойових дій на Сході України застосовувалися новітні системи та комплекси радіоелектронної та інших технічних видів розвідки»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Для забезпечення обороноздатності держави в умовах загрози виникнення і ведення «гібридної війни» необхідно мати збалансований сектор національної безпеки і оборони»

застосовується стратегія «м’якої сили» і «смарт»-стратегії. Особливістю стратегії «м’якої сили» є об’єднання трьох компонентів: культури держави (у тому, чим вона цікавить інші держави), її політичних цінностей (чи дотримується вона їх у внутрішній і зовнішній політиці) та зовнішніх відносин (чи сприймаються вони як легітимні і морально обґрунтовані). Проте, існуючі реалії показали неефективність використання тільки невоєнних («м’яких») або виключно силових («жорстких») інструментів впливу. Ключовою проблемою у формуванні нової стратегії сучасних суб’єктів світової політики стало об’єднання «м’яких» та «жорстких» інструментів впливу. Для вирішення цієї проблеми була розроблена стратегія «розумної сили», яка включає використання дипломатії, переконання і застосування сили та інших впливів способом, який є найбільш рентабельним та має політичну і соціальну легітимність. У концепції наголошується на необхідності наявності сильної сучасної високотехнологічної армії і, одночасно, вкладання значних коштів у альянси, блоки, запровадження різного роду партнерств та створення міждер-

жавних інституцій. Фактично, для забезпечення обороноздатності держави в умовах загрози виникнення і ведення «гібридної війни» необхідно мати збалансований сектор національної безпеки і оборони. Його ключовою ланкою є сучасні, такі, що відповідають викликам і загрозам сьогодення і майбутнього, збройні сили, оснащені високотехнологічними зразками ОВТ (засоби «жорсткої сили»). Особливе значення мають відповідні профільні органи і підрозділи, укомплектовані підготовленими фахівцями, які здатні проводити потужні інформаційні та спеціальні операції з метою впливу на економіку, політику, енергетику, інфокомунікації, системи управління, власне населення та населення ворога (засоби «м’якої сили»). Застосування стратегії «розумної сили» дозволило провідним країнам світу досягти значних успіхів в об’єднанні «жорстких» та «м’яких» засобів впливу. Цьому в значній мірі сприяло створення високотехнологічних оборонних кластерів. До їх складу входять наукові школи та наукові центри системи підготовки фахівців, об’єднання підприємств

з виробництва та модернізації елементів високих оборонних технологій, центри державної підтримки та всебічного ресурсного забезпечення процесів розробки, супроводження виготовлення, випробування та впровадження високотехнологічних систем ОВТ. Для дослідницько-бойового відпрацювання експлуатації і бойового застосування інноваційних високотехнологічних зразків і систем озброєння використовуються спеціальні експериментальнобойові підрозділи. Так, реформи, проведені в сфері забезпечення обороноздатності держави за високотехнологічними напрямами, сприяли виникненню базових науково-випробувальних комплексів шляхом зосередження всіх основних споріднених напрямків на одному майданчику в певному регіоні країни (наприклад, Силіконова Долина (м. Сан-Франциско, штат Каліфорнія, США); Сколково (м. Москва, Росія); Індійська Силіконова Долина (м. Бангалор, Індія), Військовий університет технологій (м. Варшава, Польща), Маcсачусетський технологічний інститут (м. Кембрідж, США) і т.п.). Таким чином, в провідних країнах №6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

світу вже вирішується актуальне завдання щодо підвищення їх обороноздатності на основі розвитку високотехнологічних напрямів. Домінування у кіберпросторі Слід звернути увагу, що розвиток пріоритетних напрямів забезпечення обороноздатності держави в умовах загрози виникнення «гібридної війни» і в процесі її ведення, безпосереднє оснащення збройних сил високотехнологічними зразками ОВТ, підготовка фахівців, здатних професійно і ефективно застосовувати їх, вимагає комплексних підходів і подальшого розвитку теорії і практики підготовки держави до оборони та збройних сил до застосування. При цьому, мета, форми та способи ведення високотехнологічних («гібридних») війн істотно залежать від інтенсивності та ефективності застосування високотехнологічних систем ОВТ (для комплексної розвідки, ураження (подавлення), ведення інформаційних і кібернетичних дій, навігації, зв’язку і передачі даних, управління, тощо), рівня розвитку і впровадження інноваційних соціотехнічних технологій планування і управління збройною боротьбою. №6/2017

•

• • • • • • •

Особливостями безпосередньо військової складової високотехнологічних («гібридних», «неконвенційних») війн є: перехід від управління військами і зброєю до управління збройною боротьбою, в основі якого лежить принцип – розвідка, прийняття рішення, ураження; перенесення основного навантаження дій (збройної боротьби) в інформаційно-кібернетичний та повітряно-космічний простори; роботизація засобів збройної боротьби, вивід людини з поля бою, ведення бойових дій дистанційно; формування та застосування ситуативних і автоматизованих розвідувально-ударних комплексів та систем; широкомасштабне застосування ефективної «нелетальної» зброї та зброї на нетрадиційних і нових фізичних принципах; зростання кількості іррегулярних збройних формувань та їх впливу на хід і результати бойових дій; зростання асиметричності в характері бойових дій; збільшення ролі і розширення масштабів застосування сил спеціальних операцій; використання психологічного впливу та ведення кібернетичних дій;

перехід до адаптивних форм і способів ведення воєнних дій. Всебічні аналіз, дослідження, вивчення і узагальнення реального бойового досвіду, методів, форм, способів протидії гібридним впливам і загрозам сьогодення та впливів, які прогнозуються в майбутньому, показав, що для забезпечення необхідного рівня безпеки та обороноздатності держави необхідно поряд з широкомасштабним впровадженням інноваційних високотехнологічних ОВТ велику увагу приділяти стрімкому зростанню ролі інформаційних та кібернетичних дій. Зазначені дії дають значну перевагу над противником та забезпечують досягнення економічних, політичних, дипломатичних та воєнних цілей «гібридної війни». При цьому окремою, специфічною сферою (середовищем, через яке здійснюються інформаційні впливи) виступає кібернетичний простір. Впливи через кіберпростір дозволяють разом з реалізацією вже існуючих загроз створити нові кризові ситуації. Зокрема, це стосується реалізації терористичних загроз, деструктивних впливів на критичні об’єкти інфраструктури, суспільство, керівництво держави, особовий склад збройних сил, на окремі особистості. В сучасних гібридних діях домінують інформаційні та кібервпливи і при цьому вони можуть бути як самостійними, так і супроводжуватися іншими несиловими і силовими методами досягнення цілей агресії. Більшою мірою інформаційні впливи реалізуються через кіберпростір і поєднують в собі інформаційно-психологічну та кібернетичну складові з ефектом їх взаємного синергетичного підсилення. Інформаційні (інформаційно-психологічні, кібернетичні) впливи характеризуються інтенсифікацією їх застосування, стрімким саморозвитком, трансформацією і адаптацією форм, методів, способів і засобів їх реалізації. При цьому, під кризовими ситуаціями, які виникають в результаті інформаційних і кібервпливів в умовах гібридних конфліктів, слід розуміти сукупність умов і обставин, створених реалізацією інформаційнопсихологічних і кібернетичних загроз (терористичного характеру, економічних, воєнних, дипломатичних, ідеологічних), спрямованих на критичну інфраструктуру держави, суспільство, його керівництво і сектор безпеки, технічну та ергатичну складові систем управління (державою, критичними об’єктами, військами і зброєю), які призводять до стрімкого погіршення всіх показників функціонування зазначених суб’єктів і

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кластерний підхід до створення навчально-науково-випробувальних комплексів

Мал. 1

Зосередження основних зусиль (раціональне використання ресурсів): • Визначена головна організація • Все зосереджено в одному місці • Всебічне забезпечення Кластер Сухопутних Військ

Кластер Повітряних Сил

Навчально-науково-випробувальний комплекс кластера: • Навчальна складова (інститути, факультети, кафедри); • Наукова складова (науковий центр, НДЛ факультетів, ад’юнктура, докторантура); • Центр компетенцій; • Експериментально-бойові підрозділи; об’єктів як окремо, так і в сукупності, до повного порушення (відмови) їх функціонування включно. Ефективна протидія кризовим ситуаціям у кіберпросторі можлива шляхом: • організації узгодженої, креативної та динамічної системної роботи з розвитку форм, методів, способів і засобів комплексної реалізації завдань оперативного виявлення, захисту і активної протидії інформаційним загрозам у кіберпросторі; • проведення наукових досліджень, розвитку методологічних і прикладних основ розробки спеціалізованих програмно-апаратних комплексів ведення інформаційних дій у кіберпросторі; • накопичення і поширення передового бойового досвіду в цій сфері; • удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації військових та цивільних фахівців у галузі інформаційної та кібербезпеки; • оперативного впровадження отриманих результатів у національних і колективних системах безпеки.

Кластер Військово-морських Сил

Високотехнологічний оборонний кластер

• Навчально-бойове та експериментальне озброєння і військова техніка; • Загальновійськові та спеціальні полігони; • Конструкторське бюро; • Експериментально-дослідницьке виробництво.

Протидія кризовим ситуаціям Сучасні методи і способи реалізації гібридних впливів супроводжуються значним потоком динамічно змінюваних кризових ситуацій. Їм завжди властива апріорна невизначеність за метою, суб’єктом і об’єктом впливу, змістом, суттю і способами реалізації. Побудова відомих систем протидії таким кризовим ситуаціям, форми і способи їх застосування орієнтовані на формування статичних надмірних структур таких систем. Розподіл завдань між усіма складовими системи здійснюється рівномірно з вибірковістю елементів лише за їх призначенням. Збільшення кількості і щільності потоку кризових ситуацій та їх типів відпрацьовується збільшенням елементів в системі. Це породжує інформаційну надмірність даних і ускладнення їх передачі та обробки. Саме на таких принципах побудовані програмні засоби реалізації процесів оперативного виявлення, захисту і активної протидії інформаційним загрозам у кіберпросто-

рі. Такі підходи не є дієвими в реальних умовах обстановки під час застосування противником переважаючих або рівних за складом і рівнем розвитку засобів інформаційних впливів та здійснення масованих інформаційних і кібератак, які супроводжуються іншими несиловими та силовими методами досягнення мети конфлікту. Саме це є характерним для гібридних війн сьогодення. Впровадження принципів ситуативного управління надає можливості раціонального розподілу і перерозподілу власних ресурсів і концентрації зусиль на критичних, для забезпечення безпеки, напрямах дій противника. Методи фрактального аналізу, самоорганізації та біфуркаційні моделі дозволяють своєчасно виявити загрози і кризові ситуації, передбачити напрямок їх розвитку та реальну спрямованість. На практиці це забезпечує підвищення ефективності заходів протидії інформаційним впливам завдяки випередженню противника в своєчасності, повноті та достовірності інформації, за часом реагування та в діях. Слід враховувати, що зовнішні впливи з боку держави агресора породжують внутрішню нестабільність держави – об’єкта агресії в найбільш важливих сферах її діяльності. Це спрямовано, в першу чергу, на формування панічних настроїв у населення та руйнування загальнолюдських цінностей, підрив економіки і зростання рівня злочинності, формування і розвиток соціально-гуманітарних, конфесійних та ідеологічних протиріч. Перевага — «спецам» За етапами зародження і ведення, а також задіяними в них силами, засобами і формами дій «гібридні війни» істотно відрізняються від «класичних» війн. Слід лише вказати, що головну роль в них, особливо на початковому етапі воєнної фази, відіграють, як пра-

№6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вило, іррегулярні формування. Широко задіюється наявний і цілеспрямовано сформований протестний потенціал окремих верств місцевого населення. Участь в конфлікті регулярних збройних сил держав-агресорів має здебільшого прихований характер. Перевага надається силам спеціальних операцій, диверсійно-розвідувальним групам та підрозділам різних видів розвідки. З огляду на досвід ведення «гібридної війни» проти України, слід зауважити, що під час зародження і загострення міждержавного конфлікту все частіше застосовуються невоєнні методи протиборства. На етапі «конфлікт» поряд з реалізацією невоєнних методів протиборства починається стратегічне розгортання, яке призводить до виникнення кризи у відносинах між учасниками конфлікту і початку ведення бойових дій іррегулярними формуваннями. Відкрите застосування регулярних збройних сил з метою досягнення остаточної переваги в конфлікті відбувається на етапі «рішення». На етапі «врегулювання» поряд з воєнними методами протиборства в комплексі застосовуються невоєнні методи, які спрямовані на зниження напруженості у відносинах, всеохоплююче припинення вогню і встановлення миру. Серед пріоритетних напрямів забезпечення обороноздатності держави слід окремо виділити такий напрям, як розвиток сил спеціальних операцій (ССО), які формуються в складі сил бойового чергування (чергові сили розвідки, інформаційно-аналітичних, інформаційних, кібернетичних дій, радіоелектронного, інформаційно-пропагандистського впливів, окремих силових акцій) і сил оперативного реагування (протидиверсійні, диверсійно-розвідувальні, організація руху опору, пошуково-рятувальні). Зазначені підрозділи спрямовують свої дії на найбільш уразливі і критичні об’єкти держави. Дії ССО спрямовані на вирішення таких завдань: • моніторинг визначених об’єктів; • накопичення та інформаційно-аналітичне опрацювання інформації з метою виявлення вразливих місць противника; • планування заходів впливу на уразливі місця і вплив на них з оцінкою ефективності дій та їх ітераційним коригуванням. До повноважень ССО в багатьох країнах світу відносяться застосування засобів радіоелектронного впливу, силові точкові дії з дезорганізації і знищення особливо важливих і критичних об’єктів за умов, якщо інші (несилові і дистанційні) методи не забезпечили бажаних результатів. №6/2017

Ще одним з пріоритетних напрямів забезпечення обороноздатності держави в сучасних умовах є розробка ефективної системи застосування високотехнологічних систем технічних видів розвідки, РЕБ, інформаційно-психологічних і кібернетичних дій за єдиним замислом і планом в межах інформаційних операцій, які можуть проводитися як самостійно так і бути складовою інших операцій. Окремим напрямком розвитку систем ОВТ, яке впливає на форми, способи та методи ведення бойових дій, слід виділити впровадження робототехнічних систем і комплексів у вигляді безпілотних авіаційних комплексів різного призначення (розвідки, радіоелектронного придушення, ударних тощо), наземних, надводних і підводних робототехнічних комплексів. Наука перемагає Наведені вище напрями забезпечення обороноздатності держави забезпечують технічну складову воєнної безпеки держави. Однак, при відсутності підготовлених фахівців ефективне застосування високотехнологічних зразків ОВТ неможливе. Експлуатація дорогих високотехнологічних комплексів ОВТ особовим складом, який не має необхідної підготовки, не дозволяє ефективно їх застосовувати (повністю реалізовувати їх можливості). При цьому, дуже часто у зв’язку з непрофесійним застосуванням такі комплекси виходять з ладу. Тобто, завдання не виконуються, а держава несе значні збитки. Тому важливу роль в забезпеченні воєнної безпеки держави відіграє питання підготовки кадрів. Наприклад, для забезпечення ви-

сокоефективної підготовки фахівців розвідки в США здійснюється реорганізація Університету Центрального розвідувального управління шляхом інтегрування в його склад усіх установ з підготовки розвідників і створення на його основі єдиної навчально-тренувальної бази для підготовки фахівців у найширшому спектрі областей розвідувальної діяльності з реалізацією єдиного системного підходу до підготовки таких фахівців. З огляду на досвід країн-членів НАТО щодо підготовки військових фахівців за високотехнологічними напрямами, вітчизняну систему військової освіти пропонується також формувати на основі кластерного підходу у наступному складі (мал. 1): • кластер Сухопутних військ; • кластер Повітряних сил; • кластер Військово-морських сил; • Високотехнологічний оборонний кластер. З досвіду провідних країн світу кластер в своєму складі повинен мати: • потужну систему воєнно-наукових досліджень з науково-організаційною структурою; • освітню складову за високотехнологічними напрямами; • навчально-наукову, дослідницьку та випробувальну бази; • науково-виробничий комплекс зі стаціонарними та мобільними зразками озброєння і військової техніки, командними пунктами та лабораторіями; • експериментально-бойові та бойові підрозділи за високотехнологічними напрямами, які забезпечують їх становлення і розвиток, із супроводом навчально-наукової складової (мал. 2). Мал. 2

Високотехнологічний оборонний кластер «НАУКА-ІНТЕЛЕКТ» система розробки, інформаційного забезпечення та наукового супроводження високих оборонних технологій

«ПРОМИСЛОВІСТЬ ТА ВИРОБНИЦТВО» система підприємств з виробництва та модернізації елементів високих оборонних технологій

«ПІДГОТОВКА КАДРІВ» система підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів за високими оборонними технологіями «ПОЛІГОНА БАЗА» система навчальновипробувальних центрів

«ТИПОВІ БОЙОВІ МОДУЛИ»

«ВІЙСЬКА» сили та засоби впливу (прямої та непрямої дії): • підрозділи ССО, ССП, ВДВ; • окремі підрозділи; • сили та засоби інформаційних та кібернетичних дій, РЕБ, високоточної зброї 15

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Серед пріоритетних напрямів забезпечення обороноздатності держави слід окремо виділити такий напрям, як розвиток сил спеціальних операцій» Практична підготовка військових фахівців, випробування та впровадження високотехнологічних систем ОВТ, створення і становлення нових підрозділів відбуватиметься безпосередньо на потужностях високотехнологічного оборонного кластера та діючих військових частин. Взаємодія з питань освіти, науки та інновацій здійснюється з вітчизняними науковими установами та установами інших провідних країн світу, а також з виробничими підприємствами промисловості різного підпорядкування та форм власності. З метою уникнення дублювання функцій різними структурами, концентрації зусиль в одному місці щодо досліджень, розробки, створення, випробування і застосування високотехнологічних систем, підготовки фахівців за високотехнологічними напрямками для всіх видів збройних сил і інших центральних органів виконавчої влади національного сектора безпеки і обо-

рони держави, використання воєнної складової, виробничої і полігонної баз регіону та уникнення додаткових фінансових і часових витрат необхідно створити Центр воєнної науково-технічної експертизи за високотехнологічними напрямами (центр компетенцій). Доцільність створення такого центру підтверджується світовим досвідом щодо вирішення питань пошуку нових ідей та їх впровадження у воєнну сферу (наприклад, DARPA (Defense Advanced Research Projects Agency – агентство передових оборонних дослідницьких проектів США), у складі якого є управління перспективних досліджень, що виконує завдання з пошуку, фінансування та впровадження нових ідей та їх подвійного використання). У високотехнологічному оборонному кластері раціональне відпрацювання всіх практичних питань має здійснюватись у тісній взаємодії з органами військового управління та безпосередньо з відповідними підрозділами та частинами, а також з їх полігонною базою і взаємодіючими структурами. Висновки Для забезпечення національної безпеки держав і коаліцій в сучасних умовах, їх ефективної оборони від гібридних агресій вирішальне значення має своєчасне впровадження високих оборонних технологій. За їх допомогою

боєздатність військових формувань, оснащених навіть застарілим озброєнням, можна вивести на такий принципово новий рівень, який відповідатиме сучасним вимогам. Це, зокрема, сприятиме отриманню резерву часу, необхідного для зменшення відставання (у разі його наявності) держави від провідних країн в переозброєнні її збройних сил на нові зразки ОВТ. Практика свідчить, що в більшості країн світу з метою своєчасного реагування на виклики та загрози сьогодення і майбутнього, їх запобігання, стримування та нейтралізації оборонний сектор держав включає дві основні компоненти: потенціал стримування, який складається з традиційних видів збройних сил, та потенціал ведення війн нового типу, основу якого складають сили і засоби спеціальних операцій, інформаційно-психологічних операцій та радіоелектронної боротьби, а також кібервійська, органи розвідки, оперативного управління силами і засобами, зв’язку та підрозділи, які оснащені роботехнічними комплексами і засобами боротьби з ними та інші високотехнологічні сили і засоби. Державна політика забезпечення високотехнологічної, інформаційної та кібернетичної безпеки стає однією з найважливіших складових політики національної безпеки у воєнній сфері, яка набуває все більш самостійного значен№6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ня для протидії гібридним загрозам. У підтвердження зазначеного, Франція і Німеччина мають намір звернутися до ЄС з метою створення нових кіберсил реагування та посилення контролю над кіберпростором. Країни-члени НАТО і ЄС планують заснувати в Гельсінкі центр з вивчення і протидії «гібридним» війнам. Сучасні високі технології, подібно до технології попередніх епох, змінюють процеси організації бойових дій (операцій) та методи управління ними і тому вимагають відповідної підготовки та перепідготовки фахівців. Світовий досвід переконливо доводить, що забезпечення необхідного рівня національної безпеки і оборони держави в умовах світової економічної кризи та суттєвого скорочення витрат на збройні сили можливе саме на основі комплексного застосування нових високотехнологічних та вже існуючих традиційних засобів. Практика збройних конфліктів останніх десятиліть не без підстав свідчить, що в сучасній війні перемагає той, хто швидше сприймає нові технології та втілює їх у життя, бере на озброєння нові воєнні доктрини і концепції, які відповідають духу часу, і, врешті-решт, у кого командири не тільки самі використовують нові технології та ідеї, а й добре знають, які з них і коли може використовувати противник. Застосування високотехнологічних систем дає можливість при мінімальних витратах не менше ніж на 1/3 збільшити ефективність використання вже існуючого воєнного потенціалу держави. Особливе значення, з цією метою, набувають дослідження: • концепцій, стратегій, проблем і особливостей гібридних війн, технологій їх ведення, своєчасного виявлення гібридних впливів у всіх сферах і протидії їм, а також подолання їх наслідків; • проблем превентивної оборони, як виду стратегічних дій в сучасних умовах; • проблем виявлення деструктивних інформаційно-психологічних впливів на військовослужбовців і цивільне населення та протидії їм; • методів підвищення психофізичної стійкості та психологічної готовності військовослужбовців до виконання бойових завдань в умовах гібридної війни; • проблем забезпечення інформаційної (інформаційно-психологічної та кібернетичної) безпеки держави з урахуванням особливостей гібридних війн; • проблем формування та розвитку стратегічних комунікацій; • проблем розвитку та застосування технічних систем розвідки; №6/2017

• •

• • • • • •

проблем розробки і застосування засобів радіоелектронного подавлення та ведення радіоелектронної боротьби; проблем створення та бойового застосування систем оперативного управління силами і засобами та автоматизованих систем управління зброєю; проблем формування, підготовки та застосування сил спеціальних операцій; проблем розвитку та застосування когнітивних технологій і нанотехнологій в інтересах оборони; проблем застосування космічних систем в інтересах оборони; проблем створення захищених безпілотних авіаційних комплексів та їх бойового застосування; проблем боротьби з безпілотними літальними апаратами (дронами); проблем організації та проведення наукових досліджень, випробувань в сфері

високих оборонних технологій і підготовки висококваліфікованих військових фахівців для цієї сфери. Створення високотехнологічних оборонних кластерів доцільно здійснювати в найбільш безпечних, захищених районах країни, максимально недоступних для деструктивного впливу і розвідок противника з зосередженням зусиль і ресурсів (економічних, технічних, і т.д.) наукового і виробничого потенціалів, які спрямовані на розвиток високотехнологічних напрямків забезпечення обороноздатності держави. Це дає можливість значно інтенсифікувати розвиток науки і промисловості в сфері розробки та впровадження високотехнологічних систем ОВТ, а також проводити якісну підготовку фахівців з урахуванням світового досвіду в сфері воєнної безпеки.

В провідних країнах світу вже вирішується актуальне завдання щодо підвищення їх обороноздатності на основі розвитку високотехнологічних напрямів»

Складові нацбезпеки

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Антитерористична операція на Сході України сформувала нове бачення вигляду перспективної системи національної безпеки. Основна діяльність сектору безпеки і оборони України все більше зміщується на ліквідацію гібридних, асиметричних, неявних і несподіваних загроз існуванню України

Спроможності оборони Павліковський А.К., полковник, кандидат військових наук, доцент

провадження нової концепції оборонного планування на основі спроможностей зіткнулося з цілою низкою проблем і виявилося досить складною в сприйнятті. Стала проблема: якщо основоположні принципи вірно передають сутність нової концепції планування, чому виникли розбіжності в середовищі експертів з оборонного планування і керівників

Іващенко А.М., кандидат технічних наук, доцент

різного рівня, а впровадження системи в практику роботи органів військового управління відбувається важко і неоднозначно? Деякі з проблем впровадження виявилися незначними і були зняті шляхом консультацій. Інші носять системний характер і потребували підвищеної уваги з боку всіх учасників процесу стратегічного планування. Зміна парадигми оборонного пла-

нування – відмова від концепції, яка в якості вихідних даних розглядає загрози національним інтересам і перехід до концепції, що базується на спроможностях сил оборони (Capability – Based Defence Planning, CBDP) вперше була анонсована у «Чотирьохрічному оборонному огляді збройних сил США» 2001 року: «треба визначити, які спроможності необхідні збройним силам для стримування і нанесення поразки противникам США, які будуть робити ставку на раптовість, обман і асиметричні засоби ведення війни». Для впровадження CBDP почали активно розроблятися нові засади, принципи і моделі. Так, вже у 2002 році з’являються теоретичні засади функціонування CBDP, розроблені RAND Сorporation. №6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У січні 2004 року впливова дослідна група під керівництвом заступника міністра оборони США Едварта Олдріджа завершує розробку засад впровадження CBDP в діяльність міністерства оборони США. Підсумковий звіт дослідної групи, більше відомий як «Aldridge Study» дає визначення CBDP, мети та алгоритму впровадження, вводить низку нових фундаментальних понять, таких як сфери спроможностей (Joint Capability Areas, JCA), система інтеграції та розвитку спроможностей (Joint Capabilities Integration and Development System, JCIDS). Дослідження пропонує новий спільний лексикон політиків і військових, який дозволяє чітко визначати сфери і обмеження майбутніх воєнних місій і ефективно управляти ресурсами. «Керівництво по стратегічному плануванню» 2004 року остаточно затвердило перехід міністерства оборони США на систему планування розвитку збройних сил на основі спроможностей. На основі цього керівництва були внесені значні зміни в основні складові стратегічного планування розвитку збройних сил: cистему інтеграції і розвитку об’єднаних спроможностей та систему прийняття рішень на придбання озброєння і військової техніки. Розроблений «Каталог об’єднаних спроможностей», став загальною базою вихідних даних для всіх збройних сил США. З метою впровадження CBDP штаби видів збройних сил внесли зміни в організаційно-штатні структури, методи і порядок своєї роботи. До впровадження нової концепції оборонного планування приєдналися ЄС, НАТО та низка інших країн. У 2011 році ця концепція була отримала назву «золотого стандарту оборонного планування». Стратегічний оборонний бюлетень України передбачає розвиток системи оборонного планування як складової національної системи планування у секторі безпеки і оборони на основі впровадження сучасних методів, зокрема, планування на основі спроможностей (мал. 1). Ці зусилля дозволять отримати наступні основні результати: • розширити перелік завдань сил безпеки і оборони, в першу чергу в умовах особливого періоду мирного часу; • підвищити ефективність діяльності сектора безпеки і оборони, що полягає не просто в зміні їх структури, бойового складу тощо, а в зменшенні ризиків для безпеки країни; • оптимізувати ресурсні витрати, в першу чергу за рахунок досягнення прозорості при закупівлі озброєння і військової техніки. №6/2017

Нова концепція суттєво впливає як на систему оборонного планування розвитку збройних сил, так і всю систему прийняття воєнно-політичних рішень. Першим стає питання, як противник буде вести бойові дії, а не визначення ймовірного противника та напрямку, з якого розпочнеться вторгнення. Розглянемо основні проблеми впровадження нової концепції оборонного планування. 1. Термінологія. Англійський слово «capability» має два основних значення в українській мові – можливості (спроможності) і потенціал. Поняття «спроможності» (capa-bility) використовується для визначення різних процесів: • мети і завдань оборонного планування, • сил і засобів, які можуть виконати поставлені завдання, • органів і посадових осіб, які беруть участь в розробці концепцій. Будь-який з цих процесів вимагає

визначення своїх специфічних спроможностей. Міноборони США запровадило універсальне визначення «спроможностей»: спроможності – це «здатність по досягненню необхідного результату, визначеного критеріями та умовами, за допомогою комбінації сил і засобів, а також методів і способів їх застосування для виконання поставлених завдань». Дослідна група Олдріджа центральне місце приділяє уточненню і формулюванню «спроможностей» як основи всієї перспективної системи оборонного планування. Національна нормативно-правова база і спеціальна література не дають однозначного і чіткого визначення цього поняття. 2. Правильне розуміння засад нової концепції оборонного планування. Підходи до оборонного планування періоду холодної війни забезпечували підтримку стабільності, рівновагу Мал. 1

Загальний алгоритм процесу оборонного планування на основі розвитку спроможностей Політичне керівництво Сфери спроможностей

Цілі оборони і безпеки

Базові сценарії

Цілі (каталоги) спроможностей Прогнози (загрози, технології)

Оперативні концепції

Спроможності реальні і які планується спроможності

Оцінка спроможностей Плани розвитку спроможностей Програма (плани) розвитку сил

Ресурси

Баланс

Оборонні пріоритети

План розвитку спроможностей

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

в політичній сфері і паритет воєнної могутності країн. Перехід від стратегічних цілей планування до структури військ уявляв собою досить складний, але добре відпрацьований процес, зрозумілий фахівцям з оборонного планування. З крахом біполярної системи міжнародних відносин відродження надійного методу розподілу наявних ресурсів для вирішення нових завдань стало логічним. Перший з цих напрямків став новаторським для фахівців з оборонного планування. Другий був закладений ще на початку 1960-х років в рамках системи програмно-цільового планування. Однак складність і невизначеність військово-політичної обстановки (ВПО), руйнування систем глобальної та регіональної безпеки та інші гібридні фактори вдихнули нове життя в цю тривіальну ідею. Проблема зародилися відразу після декларації переходу на новий метод оборонного планування, в тому числі з-за поверхневого або навіть помилкового трактування її основних положень. Вочевидь, плутанина буде тільки зміцнюватися, що особливо наочно проявляється у взаємодії підходів до

системи планування «від загроз» і «від можливостей». 3. Зміна підходів до прогнозування військовополітичної обстановки та розробки базових сценаріїв. Так, наприклад, у низці документів заявляється, що нова система замінює раніше діючу систему оборонного планування на основі загроз. Вивчення CBDP спростовує подібну точку зору. Це стосується всіх елементів планування, в тому числі і такої важливої складової системи планування «від загроз», як базові сценарії. Якщо у теперішній час ВПО і менш передбачувана, ніж в попередні роки, то з цього не випливає, що базові сценарії не можуть бути використані при новому підході. З цього тільки випливає, що набір сценаріїв, який існував раніше, повинен бути істотно розширений і доопрацьований, в тому числі з урахуванням того, що специфічні варіанти нейтралізації загроз не повинні підміняти систему планування на основі спроможностей, а працюючи з нею в тісній взаємодії, сприяти формуванню нових вимог до розвитку сектора безпеки і оборони. При цьому Сили безпеки і оборони

повинні вирішувати значно більший обсяг завдань у будь-яких умовах і в будь-якій обстановці. Необхідність адаптації старих аналітичних підходів до CBDP і збільшення кількості завдань вимагає переглянути категорії «кількість» і «якість» в системі оборонного планування. Фактор невизначеності розвитку ВПО змушує збільшити число розроблюваних сценаріїв і більш ретельно їх опрацювати з точки зору підвищення складності та варіабельності. Впровадження принципу «об’єднаності» в процес планування також вимагає збільшити кількість оцінюваних параметрів спроможностей і засобів для вирішення завдань. Все це в сукупності вимагає

Керівництво по стратегічному плануванню» 2004 року остаточно затвердило перехід міністерства оборони США на систему планування розвитку збройних сил на основі спроможностей»

№6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

змінити підходи до якості аналітичних розробок і підвищити вимоги до аналізу ВПО і прогнозування її розвитку, як найважливішої складової стратегічного планування розвитку сектора безпеки і оборони. 4. Використання категорії «ризик» в якості основної оцінки ефективності планування. У будь-якій системі повинні бути закладені оціночні показники її діяльності. Що ж може бути кінцевою продукцією функціонування сектора безпеки і оборони? З одного боку, внесок сектора в забезпечення безпеки різноманітний, складний і носить комплексний характер, щоб урізати його до декількох показників. З іншого – складність і комплексність функціонування сектору проявляється в ході прийняття важливих військово-політичних рішень. Але у всіх документах є один показник, на який посилаються фахівці з оборонного планування, використовуючи його як ключ до правильного вибору рішення серед можливих альтернативних стратегічних варіантів, – це ризик. Наскільки стратегічне планування розвитку бізнесу полягає, як правило, в збільшенні прибутку, настільки і стратегія національної безпеки країни повинна передбачати істотне зменшення ризику. №6/2017

5. Розробка методів, моделей і методології нової системи оборонного планування. Традиційні моделі воєнних конфліктів, спрямовані на знищення потенційних супротивників з повним напруженням усіх наявних людських і матеріальних ресурсів, поступово відходять на другий план в системі стратегічного планування. Актуальними стають гібридні сценарії із залученням всього спектру як національної могутності, так і союзників, в яких ЗС відводиться суттєва, але не головна роль. Одночасно спостерігається значне підвищення складності досліджень міждержавного протиборства, що в сукупності вимагає розробки і впровадження нових аналітичних методів в систему стратегічного планування розвитку сектора безпеки і оборони, які раніше застосовувалися тільки в невійськових галузях розвитку держави. Методики оцінки ефективності бойових дій і суто технічних систем добре відпрацьовані і зрозумілі військовим експертам. Всі вони в сукупності є хорошою вихідною базою для оцінки конкретних зразків озброєння і військової техніки (ОВТ) і дозволяють зробити обгрунтований вибір. На оперативному рівні порівняння відносної ефективності альтернативних пакетів військ (сил) при вирішенні поставле-

них завдань є достатньо складним і трудомістким. Саме для подібного порівняння в CBDP використовується категорія «ризик», як оцінка впливу прийнятих управлінських рішень на безпеку всієї нації і держави. В CBDP встановлено вимогу оцінки ризиків як найважливішої оцінки ефективності розвитку сектора безпеки і оборони, а Генеральний штаб повинен проводити оцінку ризику для всіх оперативних планів. Подібна оцінка, особливо на вищому (стратегічному) рівні, залишається досить непередбачуваним і, по суті, недосконалим процесом. Потрібні певні зусилля для розвитку загальної структури оцінки наявних і особливо майбутніх спроможностей, перетворення категорії «ризик» в найважливіший показник оцінки ефективності стратегічного планування. Складові оборонного потенціалу мають специфічні можливості, які визначаються певними показниками. Ці показники необхідно розрахувати і інтерпретувати для прийняття рішення. При цьому вхідна інформація за наявними показниками хоча і може бути виражена у вартісному відношенні, але дуже непросто поєднується з вихідними результатами щодо розвитку ЗС. Це серйозна проблема для будь-якої аналітичної структури, особливо з ураху-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ванням такого показника, як «вартістьефективність». CBDP вимагає від виконавців розробки декількох варіантів застосування угруповань військ (сил) в різних умовах ВПО. Оцінивши вищесказане, стає зрозуміла глибина проблеми концептуального плану при реалізації нової системи планування. 6. Адитивність до постійного розширення списку завдань, до виконання яких повинні бути готові сили безпеки і оборони. Після анексії Криму і вторгнення Росії в Східні райони України була визнана необхідність адаптації ЗС України до вирішення завдань в особливих умовах мирного часу, як виявилося, не менш важливих для національної безпеки країни, ніж перемога в можливих, але не обов’язково традиційних воєнних операціях. Крім того, були виявлені серйозні проблеми захисту національної території і елементів критичної інфраструктури. Антитерористична операція на Сході України сформувала нове бачення вигляду перспективної системи національної безпеки. Основна діяльність сектору безпеки і оборони України все більше зміщується на ліквідацію гібридних, асиметричних, неявних і несподіваних загроз існуванню України. В результаті виникла необхідність вирішення більшого обсягу завдань, ніж в небезпечний, але набагато більш прогнозований період становлення української держави. Але головне тут не в збільшенні кількості завдань, а в їх вирішенні, яке лежить найчастіше в стороні від традиційного і зрозумілого (для певної частини населення) застосування воєнної сили. У подібній ситуації ЗС України повинні мати необхідну гнучкість і адаптивність органів оборонного планування, щоб їх реакція відповідала будь-яким можливим змінам ВПО. 7. Сумісність з діючими оборонними програмами, неправильне розуміння суті управління новою системою, в першу чергу щодо вихідної бази даних і отриманих результатів в частині розвитку оборонного потенціалу і застосування військ. Квінтесенція нового підходу полягає в тому, що спочатку військові потреби повинні ідентифікуватися в термінах головних завдань сектора безпеки і оборони і встановлених стандартів їх виконання і тільки після цього в

термінах альтернативних комбінацій необхідних для виконання поставлених завдань ресурсів. Одночасно важливо зрозуміти, що спроможності не можуть бути визначені і оцінені надто загально або невизначено, наділені надмірною гнучкістю, що вимагається для виконання в запропонованій конфігурації будь-яких, в тому числі не пов’язаних між собою завдань. 8. Дотримання вимоги «об’єднаності» сил безпеки і оборони на будь-якому етапі планування. Світовий досвід оборонного планування за останні 25 років є історією просування в життя концепції створення по-справжньому об’єднаних сил безпеки і оборони. Концепція CBDP надає додаткові можливості для досягнення цієї найважливішої мети. Необхідна розробка і просування офіційно прийнятих сценаріїв розвитку ВПО на перспективу і ведення відповідної бази даних. База сценаріїв повинна бути єдиною і обов’язковою для всіх структур сектора безпеки і оборони і не допускати несанкціонованих змін. Органи військового управління повинні зосереджуватися на вирішенні інших, більш важливих питань, а не на проведенні непотрібних дебатів і суперечок за варіантами сценаріїв. 9. Визначення спроможностей відповідно до концепції «сетецентрічності». Ключовий принцип, що припускає необхідність враховувати сукупні зусилля формувань і засобів збройної боротьби під час вирішення завдань. На перший план виходить не ТТХ окремих зразків і систем ОВТ, а здатність Сил безпеки і оборони до проведення «об’єднаних» операцій. Досвід розвитку кризових ситуацій показує, що найкраще вирішення проблем не завжди залежить від потужності двигунів бойових машин, більшої чи меншою ймовірності ураження об’єктів, пропускної здатності або діапазону мереж зв’язку. Можливості Сил безпеки і оборони все в більшій мірі обумовлюються наявністю інноваційних концепцій ведення операцій, впровадженням нових форм і методів навчання особового складу і формуванням у командирів необхідних навичок управлінської діяльності, в тому числі з використанням бізнес-процесів. Раніше в рамках процесу оборонного планування на подібні нюанси фахівцями практично не зверталося уваги. В концепції CBDP нематеріальні фактори стали ще одним елементом, для №6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Стратегічний оборонний бюлетень України передбачає розвиток системи оборонного планування як складової національної системи планування у секторі безпеки і оборони на основі впровадження сучасних методів, зокрема, планування на основі спроможностей» обліку та оцінки якого в обов’язковому порядку повинні залучатися досвідчені експерти. 10. Поєднання в процесі планування розвитку спроможностей на середньо- і довгострокову перспективи та поточних потреб сил безпеки і оборони. Крім відмінностей організаційного, методичного, технологічного плану, та й самої культури довгострокового і поточного планування, можна виділити ще одну ключову відмінність складових в загальній системі стратегічного планування будівництва ЗС. Ця різниця полягає в головному кінцевому результаті роботи системи. 11. Формування необхідного переліку(каталогу) спроможностей сектора безпеки і оборони за прогнозними варіантами. Проблема впровадження CBDP полягає не тільки в необхідності вироблення окремих переліків спроможностей для різних прогнозних горизонтів (які часто будуть кардинально відрізнятися один від одного), але і в застосуванні для цього базових принципів планування. Природно, орієнтованість системи планування від спроможностей на кінцевий результат поширюється як на короткострокове, так і на середньо- і довгострокове планування. Реалізація принципу постійного розширення списку завдань в рамках існуючих планів представляє значні труднощі для органів військового управління, які несуть відповідальність за вирішення поточних завдань, в яких задіяні тільки доступні спроможності. Іншими словами, CBDP притаманні певні умовності і допущення, що не дозволяють в повній мірі використовувати переваги нового підходу, насамперед для поточного планування. Рішення даної проблеми можливе за рахунок уточнення термінологічного апарату, розробки нових методичних підходів і прийомів в системі планування, що дозволяють здійснювати тісну координацію виконавців для різних етапів планування. №6/2017

12. Організаційна проблема є найбільш складною для впровадження CBDP. Справа в існуючій системі прийняття військово-політичних рішень. Воєнно-політичне керівництво формує національну оборонну стратегію (воєнну доктрину), міністерство оборони здійснює стратегічне планування і розробляє оборонний бюджет, генеральний штаб планує і здійснює поточні операції. Розділення функціональних обов’язків в системі оборонного планування не перешкоджає дотриманню вимог «об’єднаності». Важливість міжвидової взаємодії при формуванні оборонного бюджету очевидна для всіх учасників процесу стратегічного планування. Однак на практиці види постійно займаються відстоюванням своїх інтересів на шкоду загальним завданням. В результаті зняття постійних протиріч в рамках розробки загального бюджету лягає додатковим навантаженням на стратегічне планування. Концепція CBDP вимагає, щоб переклад стратегії в військові спроможності проводився в об’єднаному плануючому органі, а всі військові ресурси структурно включені і фінансуються майже повністю за рахунок бюджету. Висновки Таким чином, концепція CBDP є черговим етапом розвитку системи стратегічного планування розвитку сектору безпеки і оборони держави. Її впровадження вимагає глибокої багатофункціональної реформи, яка охоплює всі засади національної безпеки і оборони. Разом з тим, впровадження CBDP зіткнулася з низкою проблем. Частина з них може бути знята досить швидко додатковою підготовкою фахівців з оборонного планування. Інші проблеми мають системний характер і потребують підвищеної уваги з боку всіх складових сектора безпеки і оборони. Головне полягає в тому, що впровадження CBDP допоможе військово-політичному керівництву менше думати про управління бюрократичними процесами, а зосередитися на керуванні ризиками, зводячи загрози національній безпеці до мінімуму.

Оборонна реформа

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Облік кадрів Рік тому, у червні 2016 року було затверджено Стратегічний оборонний бюлетень України, який можна назвати Дорожньою картою оборонної реформи в Україні, оскільки його положення чітко визначають основні напрями і завдання модернізації Міністерства оборони та Генерального штабу, які базуються на досвіді, стандартах і нормах НАТО Артихович В.М., підполковник, начальник управління розвитку зв’язку та автоматизації Головного управління зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних Сил України

ажливо зауважити, що цей документ став результатом тривалої, напруженої і плідної роботи співробітників Міноборони, Генштабу, а також представників наукових кіл, неурядових організацій, волонтерів та провідних закордонних експертів. Одним із вельми важливих завдань реформування сфери оборони і безпеки в Україні, у відповідності з Стратегічним оборонним бюллетнем (СОБ), є створення і забезпечення функціонування до 2020 року Єдиної інформаційної системи управління оборонними ре-

Степанюк М.Ю., молодший науковий співробітник Інституту програмних систем Національної академії наук України

сурсами (Defense resources management information system – DRMIS). Актуальність реалізації цього завдання незаперечна, оскільки згаданий вище документ відносить відсутність автоматизованої системи управління оборонними ресурсами до найбільш суттєвих проблем функціонування сил оборони в умовах існуючих та потенційних загроз, які були виявлені у рамках комплексного огляду сектору безпеки і оборони, оцінки стану воєнної безпеки держави та набутого досвіду участі ЗС України у антитерористичній операції. Крім того, у СОБ наголошується,

Овчінніков О.Є., член Робочої Групи з питань створення інформаційної інфраструктури Міністерства оборони України, генеральний директор ТОВ «CОФТЛАЙН IТ»

що саме DRMIS повинна стати одним із основних інструментів досягнення всеосяжної мети оборонної реформи, яка полягає у набутті та підтриманні силами оборони необхідного рівня бойової готовності і здатності до виконання завдань оборони держави (оборонних спроможностей), ефективного реагування на виникаючі воєнні загрози й воєнно-політичні виклики національній безпеці, підвищення рівня оперативної сумісності Збройних Сил України та інших військових формувань з підрозділами збройних сил держав-членів НАТО та ЄС. №6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

При цьому, уважно ознайомившись з Матрицею досягнення стратегічних цілей і виконання основних завдань оборонної реформи, маємо змогу зрозуміти, які саме функціональні напрями управління оборонними ресурсами охоплюватиме і інтегруватиме DRMIS. Серед таких напрямів – управління особовим складом, управління організаційною структурою, оборонним плануванням, матеріально-технічним та іншими видами забезпечення, закупівлями, майном, фінансами та бюджетом, адміністративно-господарською діяльністю та документообігом. Як ми бачимо, управління особовим складом згадується першим і, відповідно, саме цей напрям має стати однією з найбільш важливих складових частин майбутньої Єдиної інформаційної системи управління оборонними ресурсами. Отже, розглянемо сьогоднішній стан та перспективи проведення роботи з автоматизації управління особовим складом оборонної сфери в Україні та познайомимося з напрацюваннями окремих країн-членів НАТО у цій сфері. Іноземні лекала Розпочнемо із закордонного досвіду, інформація про який є вельми обмеженою у зв’язку з тим, що питання управління персоналом у оборонній сфері, у тому числі з використанням ІТ, є досить чутливими і, у переважній більшості, недоступними для широкого загалу. Найбільш відкритими у оприлюднені такої інформації виявилися Сполучені Штати Америки та Велика Британія. Наприкінці 1995 року міністерство оборони США вирішило започаткувати роботу з вдосконалення системи управління персоналом і створило відповідну Цільову Групу. У серпні наступного року ця Група оприлюднила звіт, у якому містилася рекомендація щодо необхідності створення, на основі спільного програмного забезпечення, всеохоплюючої і єдиної для сухопутних, повітряних та морських сил, повністю інтегрованої автоматизованої системи управління особовим складом і грошовим забезпеченням військовослужбовців/цивільного персоналу, яка у подальшому отримала назву Оборонної інтегрованої системи військових людських ресурсів (Defense Integrated Military Human Resources System або DIMHRS). Безпосереднє виконання заходів з розробки та інтеграції цієї системи розпочалося у 2003 році після укладення міністерством оборони США відповідного контракту з відомою компанією Northrop Grumman на суму 281 млн. доларів США. Крім того, оборонним №6/2017

відомством було придбане програмне забезпечення People Soft для використання у якості базового при створенні та управлінні базами даних DIMHRS. З метою моніторингу за реалізацією цього масштабного проекту було засновано Офіс управління, який був покликаний забезпечити належний рівень взаємодії між зацікавленими структурними підрозділами Міністерства оборони США та компанією-підрядником. Передбачалося, що до квітня 2006 року система запрацює у відношенні армійських підрозділів з подальшим поширенням на військово-повітряні (ВПС) та військово-морські сили (ВМС) і буде спроможна забезпечувати підтримку принаймні наступних функцій: • ведення єдиного обліку особового складу для армії, ВПС і ВМС шляхом створення одного окремого запису в DIMHRS для кожного військовослужбовця з подальшим відслідковуванням його просування по службі, участі у військових операціях та пройдених ним навчань і перепідготовок. Передбачалося, що ця функція не лише спростить перехід військовослужбовців з одного роду військ до іншого, але й дозволить забезпечувати плавне та легке переміщення осіб з кадрового резерву і Національної гвардії до дійсної військової служби; • інтеграції кадрових та фінансових даних, що дозволить, після переходу відповідної особи на дійсну військову службу поєднати кадрову і платіжну інформацію та забезпечити виплату військовослужбовцю відповідного грошового забезпечення і надання йому відповідних пільг; • перегляду та внесення змін/уточнень до свого облікового запису, у тому числі тих, які стосуються його грошового утримання, безпосередньо самим військовослужбовцем на основі наданого йому доступу до DIMHRS; • надання військовому керівництву інформації у реальному часі щодо розташування та переміщення військ, незалежно від роду військ та місця їх перебування, що надасть змогу оборонному відомству більше можливостей для оптимального використання військових людських ресурсів. Очевидно, що наведений вище перелік функціональних вимог не є вичерпним. Водночас, він дає загальне уявлення про те, як повинна була б працювати DIMHRS після її повного розгортання, що передбачало, серед іншого, заміну, оновлення або поглинання більш, ніж 90 розрізнених і застарілих ІТ-систем, призначених для підтримки окремих сфер управління особовим складом та забезпечення його грошового утримання. Робота зі створення і розгортання

DIMHRS просувалася досить повільно і зі значними труднощами. Зазначений вище термін початку функціонування системи не було витримано. У подальшому строки введення системи у дію переносилися ще чотири рази. Насамкінець, на початку 2010 року керівництвом оборонного відомства було прийняте рішення про припинення виконання програми створення DIMHRS. При цьому, тогочасний Голова Об’єднаного комітету начальників штабів, адмірал Майкл Муллен, зазначив, що ця програма була справжньою катастрофою. Міністр оборони США Роберт Гейтс, доповідаючи з цього питання на засіданні Комітету з військових послуг американського Сенату, був ще більш відвертим і заявив: «При прийнятті рішень щодо припинення програм, які виконувались в рамках Міністерства оборони, я часто сумнівався. У даному випадку таких сумнівів у мене не було, оскільки я б сказав, що за 10 років роботи і півмільярда доларів ми отримали лише абревіатуру (DIMHRS), яку навіть неможливо вимовити». Однак з’ясувалося, що керівники оборонного відомства неточно визначили обсяг фінансових видатків на реалізацію цієї програми. За інформацією Урядового рахункового Офісу США (УРО) з початку робіт над системою і до кінця 2009 року на потреби цієї програми насправді було витрачено 850 млн. доларів. Ще у Звіті 2008 року УРО вказував на причини, які не дозволяли проводити ефективну роботу зі створення та розгортання системи, і у результаті призвели до припинення її реалізації. Не заглиблюючись у специфічні технічні причини яких теж було названо у Звіті достатньо (наприклад, потреба у інтеграції систем, що створювалися впродовж попередніх 50 років і писалися на різних мовах програмування), зосередимо свою увагу на тих, які УРО визначив основними та найбільш значимими, а саме: • відсутність чітко і повно визначених вимог до системи та її специфікацій на початковій стадії реалізації програми та подальше ігнорування необхідності актуалізації вимог у процесі розробки системи; • низький рівень взаємодії Офісу управління програмою з майбутніми споживачами та компанією-підрядником, що не дало змоги чітко співставити спроможності системи з вимогами і побажаннями кінцевих користувачів; • відсутність необхідної гнучкості у програмного продукту PeopleSoft та небажання здійснювати його зміни або вдосконалення; • відсутність готовності у військового керів-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У 1996-1998 роках в Міністерстві оборони була створена перша автоматизована база даних офіцерського складу Збройних Сил України, яка ведеться до цього часу» ництва до модернізації застарілих процедур та бізнес-процесів управління особовим складом. Все ж завершимо огляд ситуації зі створенням системи управління персоналом у США на мажорній ноті. Оговтавшись після описаної ситуації і проаналізувавши допущені помилки, міністерство оборони США у 2015 році уклало п’ятирічний контракт на 159 млн. доларів з компанією CACI InternationalInc., яка вважається однією з найбільш успішних у наданні послуг системної інтеграції та планування ресурсів «підприємства», на створення впродовж цього періоду Інтегрованої системи персоналу та оплати для армійських підрозділів (Integrated Personneland Pay System-Army або IPPS-A). Загальні вимоги до цієї системи залишаються практично такими ж, як і до DIMHRS. Водночас, як бачимо з самої її назви, вона не охоплюватиме особового складу ВПС і ВМС. Побажаємо ж нашим американським колегам успіхів у цій роботі, але не забудемо і про їх негативний досвід при побудові DIMHRS. Процеси створення об’єднаної автоматизованої системи управління особовим складом і його грошового забезпечення у Великої Британії на початку нагадували і повторювали ситуацію, що складалася у США при побудові DIMHRS. Рішення про започаткування роботи над цією системою (Joint Personnel Administration programme або JPA) було прийнято у 1997 році. JPA була покликана консолідувати системи обліку і управління персоналом та грошового забезпечення армійських підрозділів, ВМС, ВПС (включаючи ветеранів та резервістів) і автоматизувати більш, ніж 40 процесів, які раніше здійснювалися вручну і на папері. З цією метою було укладено контракт з компанією Electronic Data Systemscorporation (EDS) на суму 269 млн. фунтів стерлінгів. У якості основного програмного забезпечення було обрано готовий програмний пакет Oracle. При розробці та розгортанні системи виникала ціла низка складних технічних проблем. Однак, представники Міністерства оборони Сполученого Королівства, які опікувалися реалізацією цієї програми, на відміну своїх колег із США, докладали всіх можливих зусиль для їх розв’язання. Йдеться, насамперед, про внесення змін до діючих на той час бізнес-процесів у оборонному відомстві,

оперативний перегляд вимог до системи, регулярне проведення спільних узгоджувальних нарад за участю майбутніх користувачів та представників компаніїпідрядника, чітке визначення графіку робіт та відповідальних за їх виконання. Не дивно, що такий підхід дозволив досягнути позитивних результатів і система почала своє поетапне функціонування для ВПС (квітень 2006 року), ВМС (листопад 2006 року) та армії (червень 2007 року). При подальшій оцінці ефективності системи Національним аудиторським офісом та під час розгляду цього питання на засіданні відповідного Комітету Парламенту Сполученого Королівства, наголошувалося, що, крім суттєвого покращення управління персоналом та оплати праці, використання системи дозволило досягти ще й інших важливих результатів, а саме: зменшити щорічні видатки на утримання оборонного відомства більш, ніж на 3 млрд. фунтів стерлінгів (планувалося досягти показника у 2,8 млрд.), скоротити кількість цивільного персоналу на 17,5 тис. осіб (очікувалося вивільнення 10 тис. осіб) та військового персоналу з адміністративними функціями і функціями підтримки на 5,5 тис. осіб (передбачалося зменшення на 5 тис. осіб). Після початку функціонування системи вона неодноразово модернізувалася та вдосконалювалася, у тому числі, шляхом оновлення програмних продуктів Oracle. Постійна увага, яка приділялася і продовжує приділятися розвитку цієї системи, дозволила їй вибороти головну нагороду на престижному конкурсі «Управління людськими ресурсами для потреб оборони», яка була проведена 16.02.2011 у м. Арлінгтон (Вірджинія, США). При цьому, наразі розглядається можливість її інтеграції у більш широку загальну систему з управління ресурсами, активами та інжинірингом (Joint Asset Managementand Engineering Solutions – JAMES), розробку та розширення якої міністерство оборони Сполученого Королівства здійснює з залученням відомої місцевої компанії Lockheed Martin. Українські реалії Щодо автоматизації управління особовим складом в Збройних Силах України, слід відмітити, що підґрунтям для функціонування процесів управління будь-якими ресурсами є первинна інформація про ці ресурси тобто їх облік. Тому ще у 1982 році наказом міністра

оборони Радянського Союзу №0200 «О введение в действие Наставления по учету личного состава Советской армии и Военно-Морского Флота» було передбачено використання обчислювальної техніки для обліку особового складу. Ураховуючи те, що зазначений документ тривалий час застосовувався в Збройних Силах України, в 90-х роках був автоматизований саме процес обліку особового складу. За принципами започаткованими даним наказом, протягом 1996-1998 років в Міністерстві оборони була створена перша автоматизована база даних офіцерського складу ЗС України, яка ведеться до цього часу. Вона була побудована з використанням програмного забезпечення FoxPro для DOS, як звичайна реляційна база даних. На жаль, даний програмний продукт офіційно так і не отримав свою назву. Прийняття його на озброєння ініційовано не було. Але до теперішнього часу вживається назва, як автоматизована система «Кадри». Простота та надійність даного програмного продукту дозволили автоматизувати всі види обліку, які були передбачені наказом №0200. Тривалий час дана система повністю забезпечувала інформацією про офіцерський склад з питань персонального, штатно-посадового та статистичного обліку. Але, на початку 2000-х років інформації лише про офіцерський склад було вже замало. Військовослужбовці всіх категорій активно приймали участь у миротворчих контингентах та місіях, що №6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вимагало мати інформацію про весь особовий склад з метою відбору кандидатів. Започатковується система оцінювання та супроводження кар’єри військовослужбовців. Принципи функціонування системи автоматизованого обліку особового складу побудовані на вимогах наказу №0200 не могли забезпечити обробку таких масивів інформації. Тому постала необхідність створення нової системи обліку. У червні 2004 року було порушено клопотання перед Міністром оборони України щодо створення єдиної автоматизованої системи обліку особового складу Збройних Сил України. 15 червня 2004 року було прийняте рішення про відкриття відповідної дослідно-конструкторської роботи та її фінансування. З цієї дати розпочинається створення інформаційно-аналітичної системи «Персонал». Головним виконавцем ДКР з 2004 по 2012 роки було товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-дослідний інститут автоматизованих комп’ютерних систем «Екотех»». Систему планувалось побудувати за 6 років. Але, активна розробка даної системи тривала 4 роки. З 2004 по 2007 роки було розроблене спеціальне програмне забезпечення, яке дозволяє вести облік не тільки особового складу а й персоналу, здійснювати обмін інформацією між іншими системами. Вперше була реалізована можливість ведення обліку за рахунок підготовки наказів по особовому складу у спеціальному програмному №6/2017

забезпеченні. У 2008 році фінансування робіт було значно обмежене, після чого й зовсім призупинене. За результатами цих робіт у Головному управлінні особового складу Генерального штабу Збройних Сил України та Кадровому центрі Збройних Сил України був побудований захищений автоматизований технологічний комплекс та отриманий атестат відповідності комплексної системи захисту інформації на автоматизовану системи класу «2» з можливістю обробки інформації з вищим грифом секретності «таємно». Загалом на ці роботи було витрачено трохи менше ніж 2,7 млн. грн.($350 000). У порівнянні з $850 млн., які були витрачені в США, ця сума викликає посмішку. Але далі розробки справа не пішла. Чому впровадження системи забуксувало? Первинна інформація, яка була імпортована з АС «Кадри» явно не задовольняла користувачів. Відсутність еталонних довідників персонального та штатно-посадового обліку унеможливила реалізацію головного принципу його ведення. Підготовка наказів по особовому складу продовжувалась з використанням звичайних офісних програм, а облік продовжував вестися за допомогою АС «Кадри», за рахунок відпрацювання у базі даних паперових примірників наказів, штатів та переліків змін до них, які надходили до Центру інформації, обліку та статистики, а з 2007 року – до Кадрового центру Збройних Сил України.

Відсутність організації обміну інформацією між кадровими органами різних рівнів зовсім звела нанівець всі переваги нового СПЗ. Спроба організувати обмін за рахунок направлення інформації з кадрових органів на магнітних та оптичних носіях постала перед проблемою поєднання баз даних. Синхронізація довідників баз даних відбирала левову частку часу, а іноді унеможливлювала поєднання взагалі. Ергономіка СПЗ не передбачала роботу малої кількості користувачів з великими масивами даних та не могла задовольнити підрозділ автоматизованого обліку. Тому база даних продовжувалась вестись в АС «Кадри». З початком бойових дій на Сході України стало остаточно зрозуміло, що використовувати систему автоматизованого обліку, започатковану за принципами минулого століття для оперативного отримання необхідної інформації неможливо. Аналіз сьогодення показує нагальну потребу щодо модернізації на основі новітніх напрацювань у сфері інформаційних технологій і захисту інформації та розгортання ІАС «Персонал» у наступних органах військового управління: • кадрові органи Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України; • кадрові органи видів Збройних Сил України, командування ВДВ та оперативних командувань; • кадрові органи військових частин. Облік особового складу повинен відповідати таким основним вимогам: • вестися постійно в будь-яких умовах діяльності військ (сил) (далі – війська) у порядку, визначеному цією Інструкцією; • своєчасно, достовірно, правильно відображати штатну, спискову і наявну чисельність особового складу, а також кількісні і якісні зміни, що відбуваються, як в цілому щодо особового складу, так і персонально стосовно кожного військовослужбовця і працівника. Важливим елементом взаємодії та налагодження обміну інформацією у захищеному середовищі має стати створення та введення в дію комплексних систем захисту інформації на всіх рівнях. Твердо переконані, що за дотримання цих умов, у Міністерстві оборони України буде побудована сучасна, гнучка і ефективна інформаційно-аналітична система управління військовим персоналом, що у подальшому стане важливою складовою частиною такої ж дієвої і корисної для Збройних Сил Єдиної інформаційної системи управління оборонними ресурсами DRMIS.

Система комплектування армії

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Без належно вивченого, підготовленого та врахованого резерву людських ресурсів держава не спроможна здійснювати захист територіальної цілісності Вєтров В.І., заслужений працівник освіти України, кандидат військових наук, доцент, провідний науковий співробітник

Вранешич О.В., науковий співробітник

езерви на випадок війни або інших надзвичайних ситуацій – це люди, справна техніка та озброєння, продовольчі, фінансові та матеріальні засоби підготовлені та придатні для негайного використання у відповідних умовах. Ненавчені люди, зіпсована техніка, неякісні матеріали ресурси – це не резерви! Головна вага та якість резерву сектору безпеки та оборони визначається кількістю та якістю підготовлених людей, і це залежить від складу та рівня розвитку людських ресурсів держави (врахування демографічних показни-

ків), якістю обліку та рівнем навченості резерву персоналу для збройних сил за всіма спеціальностями та посадами (системи освіти та бойової підготовки), наявність резерву підготовлених кадрів для комплектування управлінських посад у випадку необхідності розгортання нових частин та з’єднань на випадок зовнішньої загрози. Бойові дії в зоні АТО на протязі трьох років свідчать, що питання створення, формування, утримання та використання резервів в секторі безпеки та оборони вимагають швидких, і, головне, обґрунтованих змін і прийняття

Резерв оборони 28

№6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рішень, які б могли забезпечити безперервне та якісне поповнення Збройних Сил України підготовленим резервом за всіма посадами та спеціальностями, матеріальними засобами у необхідній, для умов війні, кількості. За словами Клаузевіца, якого вважають одним з найталановитішим воєначальником світу «армії не значно відрізняються одна від одної, за рахунок озброєння та рівня навченості, але сильнішою може стати та армія, яка має найбільшу кількість підготовленого резерву та спроможна у короткий час використати його». Поняття «резерв», його категорирування сьогодні використовується у пресі за різними визначеннями і, на нашу, думку не має чіткого розподілу поняття в залежності від складу, цілей, наповненості та призначення тих

№6/2017

чи інших видів резерву. Не випадково, розвиток служби у воєнному резерві розглядається як одна з головних цілей перелічених проектом Державної програми розвитку Збройних Сил України до 2020 року. Хоча «розвиток служби у воєнному резерві» звучить як широке поняття резерву (резерв людських ресурсів, мобілізаційний резерв, військова служба у резерві, резерв персоналу, кадровий резерв, резерв для просування по службі, громадський резерв тощо). До речі, головне питання, яке тягне за собою вимоги не лише до створення та формування резервів будьякого виду та й до всіх цілей розвитку збройних сил, а саме питання щодо визначення системи комплектування збройних сил (добровільне за контрактом, строкова служба за призовом або

змішаний принцип комплектування), не відокремлено у вигляді головної цілі реформування Збройних Сил України і досі остаточно не сформовано, що є недоліком кадрової політики в армії. Визначення порядку створення та організації служби у воєнному резерві, порядку комплектування збройних сил за рахунок людських ресурсів, вивчення можливостей держави у наданні збройним силам у визначеній кількості підготовленого персоналу, підготовка персоналу у складі різних видів резерву – є одним з головних завдань кадрової політики,(як елемента системи управління ЗС України на сучасному етапі, при використанні стандартів НАТО). Загалом, обсяг та рівень підготовленості людського резерву будь-якого виду залежить від економічного стану держави, її ролі у світовому процесі,

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Резерв армії США складає близько 600 тис. чоловік. Така чисельність особового складу пояснюється наявністю понад 100 об’єднаних командувань на територіях інших держав

політичної ситуації у світі, внутрішнього стану суспільства, розвитку системи військової освіти, рівня організації та проведення бойової підготовки військ. Людський резерв сектору безпеки та оборони – це процес оновлення, навчання та підготовка персоналу збройних сил до виконання завдань щодо захисту держави. Що мається на увазі під терміном «воєнний резерв»? Це питання спробуємо розглянути більш детально з урахуванням досвіду армій провідних країн світу. Необхідно розглядати державні резерви та резерви сектору безпеки та оборони. Державні резерви (reserve – зберігаю, запас, резерв) – матеріальні та фінансові ресурси, що не використовуються у поточній господарській діяльності та зберігаються для їх залучення в умовах надзвичайних ситуацій: погіршення стану економіки, стихійного лиха, воєнної загрозі та під час війни. На випадок війни створюються запаси стратегічної сировини, палива, продовольства, резервний грошовий фонд сформовані державою, які постійно поновлюються незалежно від воєнного або економічного стану держави.

Головним видом резерву держави є резерв людських ресурсів. Резерви сектору безпеки та оборони – персонал збройних сил, у складі формувань (підрозділи, частини) різних видів збройних сил, інших озброєних формувань, склад запасу військовозобов’язаних, озброєння та військова техніка, запаси матеріальних засобів, які призначені для формування нових та посилення діючих угруповань військ, з метою вирішення завдань, що виникають під час війні. Розрізняють стратегічні, оперативні та тактичні резерви в залежності від масштабу (армійські, корпусні, дивізіонні), часу готовності (24, 48, 120 годин) та завдань майбутнього застосування (передові частини, тилові частини, допоміжні підрозділи). Резерв людських ресурсів (воєнний) – частина населення держави, яка придатна до військової служби, підготовлена для виконання відповідних посадових обов’язків, має досвід військової служби за визначеними спеціальностями та посадами або отримала конкретну військову спеціальність і періодично проходить підготовку у складі військових підрозділів, та знаходиться на обліку у відповідних органах управління (військоматах). Формування резерву людських ресурсів для збройних сил – комплексний процес цілеспрямованого аналізу людських ресурсів держави, відбору та професійного розвитку осіб, здатних у перспективі заміщати посади за спеціальностями у військових частинах (установах), різних органах військового управління. Обсяг людських ресурсів змінюєть-

ся в залежності від народжування дітей чоловічої статі. Плануванням людських ресурсів займається держава, яка зацікавлена у виконанні цілей держави щодо її ролі на світовому політичному та економічному рівнях, ринку виробництва та послуг, зміцнення обороноздатності, забезпечення постійного розвитку та охорони здоров’я населення. Органи військового управління (міністерство оборони) здійснюють аналіз стану розвитку, рівня освіти, здоров’я людських ресурсів, планують потрібну їх кількість, залучення та підготовку допризовної молоді та призовників, визначають потрібну якість та рівень розвитку призовників та військовозобов’язаних для виконання завдань збройних сил щодо забезпечення високої обороноздатності, недоторканості кордонів, підтримки належного рівня безпеки у регіоні. Аналіз результатів реалізації кадрової політики, оцінка ефективності заходів та дій, які забезпечують якісне комплектування військ здійснюється у будь-який час та умови існування держави. Кадрова політика – це стратегічне планування та управління людськими резервами (персоналом) у збройних силах, їх постійне та ефективне використання. Стратегічне планування резервів – це процес визначення перспективної потреби в персоналі, який володіє необхідними компетенціями, якостями, потенціалом для виконання відповідних видів військової діяльності. Змістом діяльності органів військового управління є визначення порядку: моніторингу людських ресурсів, управління залученням та відбором (оцін№6/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

кою), професійною підготовкою (компетентність), потенціалом, поведінкою, службової адаптацією, розстановки (просування по службі) персоналу резерву. Необхідно розрізняти управління людськими ресурсами і управління персоналом. Управління людськими ресурсами – це стратегічний рівень для вирішення стратегічних завдань комплектування військ, які повинні знаходити своє відображення у рішеннях проблем кадрової політики. Управління персоналом – оперативний рівень для вирішення питань оцінки якості персоналу, його здатностей, наявності необхідних професійно-важливих якостей при управлінні кар’єрою, при розстановці кадрів. А це, в свою чергу, пред’являє свої вимоги до компетентності персоналу кадрових органів. Управління персоналом має за мету глибоке вивчення складу резерву, забезпечення повної та якісної укомплектованості військових частин (з’єднань, установ) підготовленим персоналом в залежності від завдань, для яких призначені ці, такі різні, військові частини (з’єднання, установи) збройних сил. Тому й виникали проблеми комплектування ЗС України під час проведення АТО: невизначена остаточно система комплектування збройних сил, застосування «хвиль» мобілізації, відсутність підготовленого резерву, некомплект молодших офіцерів, стан озброєння, матеріальне забезпечення військ. Управління людським резервом у поняттях, які використовуються у кадровому менеджменті у арміях провідних країн світу, є особливим напрямком діяльності органів військового управління, органів, що професійно вирішують питання комплектування військ, що, в свою чергу, вимагає вивчати та оптимізувати організаційні, у тому числі, соціальні процеси, оцінювати та формувати кадровий потенціал частин, підрозділів (установ), здійснювати заходи по розвитку персоналу (система освіти, курсова та бойова підготовка). В залежності від ситуації, стану в якому знаходиться держава, її економічних можливостей, завдань збройних сил у даний період – резерви сектору безпеки та оборони мають конкретне призначення. Склад воєнного резерву людських ресурсів залежить від багатьох факторів: демографічної складової у державі, стану здоров’я нації, стану систем охорони здоров’я та освіти, чисельності чоловічого складу, залучення №6/2017

до людського резерву представників жіночої статі за необхідними спеціальностями (лікарі, зв’язківці тощо) або за досягненнями у галузі гендерної політики. В залежності від ситуації резерв людських ресурсів може бути ефективно малим або неефективно великим, але без вивченого, підготовленого та врахованого резерву людських ресурсів держава не спроможна здійснювати розвиток виробництва або захист територіальної цілісності. Резерв людських ресурсів може утримуватися у різних організаційних формах. Запас військовозобов’язаних – всі чоловіки, при досягненні відповідного віку, проходять медичні комісії на предмет придатності до військової служби за станом здоров’я та зараховуються до складу запасу військовозобов’язаних, з постановкою на облік в органах державного управління (військкоматах). Жінки зараховуються до складу запасу військовозобов’язаних в залежності від отриманої спеціальності подвійного призначення (лікарі, зв’язківці, логістики, деякі технічні спеціальності) та за їх придатністю. Склад запасу поділяється на групи в залежності від спеціальності та можливого використання військовозобов’язаного та на розряди або категорії в залежності від статі, віку, посади та військового звання. У США існує також неорганізований резерв з числа осіб, які відслужили встановлені терміни військової службі, але знаходяться на обліку. Резервні війська створюються у мирний час та призначені для швидкого мобілізаційного розгортання збройних сил під час війні. До основних компонентів Резервних військ відносять:

Національну Гвардію, прикордонні війська та війська берегової оборони, а в деяких державах сили безпеки та жандармерію, а також деякі напіввійськові формування (залізничні війська, частини НС, госпіталі тощо). Резервні війська, як правило, утримаються у скороченій кількості (стані), але в готовності до мобілізаційного розгортання за рахунок наявних підготовлених людських резервів запасу, в залежності від рівня воєнних загроз та економічного стану держави. Резервні війська можуть утримуватися у вигляді Резервної армії. Резервна армія – оперативне об’єднання, яке призначене для формування та комплектування з’єднань та частин, для навчання персоналу або для виконання виникаючих завдань. Створюється та утримується у воєнний час або у мирний час, якщо у держав є економічні можливости утримувати такі формування . Резервні війська (Резервні армії) знаходяться у безпосередньому підпорядкуванні держави й не можуть формуватися місцевими органами влади (громадський резерв, територіальна оборона, добровольчі батальйони). Наприклад, Конституція США забороняє окремим штатам мати свої військові формування.

Розвиток служби у воєнному резерві розглядається як одна з головних цілей перелічених проектом Державної програми розвитку Збройних Сил України до 2020 року

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Під час проведення АТО виникають проблеми з комплектуванням ЗС України, які пов’язані з остаточно невизначеною системою комплектування армії, некомплектом молодших офіцерів, станом озброєння та матеріальним забезпеченням військ» Резерв армії США – один із складових збройних сил, разом з Національною гвардією, другий за чисельністю компонент армії США. За станом на 2010 рік до резерву армії США входять 19 резервних командувань, 12 навчальних дивізій, три окремі бригади, загальною чисельністю близько 205 тис. осіб, а в складі сухопутних військ Національної гвардії 8 дивізій, три окремі бронекавалерійських полки; загальна чисельність особового складу близько 600 тис. чоловік. Національна Гвардія, в основному, забезпечує підготовку резервного компоненту для бойових підрозділів та певних підрозділів бойового забезпечення, виконання завдань щодо підтримання миру та соціального захисту. Склад Резерву США можна пояснити наявністю понад 100 об’єднаних командувань на територіях інших держав. Людські резерви сектору безпеки та оборони, в залежності від ступеня готовності, призначення, порядку використання поділяються на відповідні складові: мобілізаційний (декількох видів, ступенів або черг готовності), кадровий резерв, резерв на навчання, резерв на призначення у миротворчі організації. Мобілізаційній резерв. Це резерв, перш за все, з метою посилення (підви-

щення) потенціалу збройних сил, для забезпечення захисту держави, необхідною кількістю підготовленого персоналу, озброєння та військової техніки готовою (підготовленою) до бойового застосування; забезпечення розгортання нових та поповнення існуючих військових формувань; готовності виробництва для забезпечення ремонту та поновлення озброєння та військової техніки; наявності необхідних матеріальних та фінансових засобів. Мобілізаційний резерв створюється згідно з відповідними планами і охоплює всі державні установи від уряду до житлово-комунального господарства, яке відповідає за стан споруд захисту населення, лікарень, знаходиться під постійним контролем державних органів і поновлюється в залежності від рівня розвитку науки, зміни стану людських ресурсів і рівня їх підготовленості, економічного стану держави. Мобілізаційний резерв – це засіб, який готовий до негайного застосування: люди підготовлені до виконання відповідних обов’язків на посадах призначення, озброєння перевірено та готове до бойового застосування, матеріальні засоби зосереджені у встановлених місцях, готові до завантаження та доставки в указані райони дислокації військових частин.

Видами мобілізаційного резерву є Резервні війська, Резервна армія, які є складовим збройних сил, Національна гвардія, яка може переходити до складу збройних сил та запас військовозобов’язаних. У США існує декілька ступенів мобілізаційного резерву. Перший ступінь – це Національна гвардія, яка переводиться до складу збройних сил та виконує завдання Пентагону. Другий ступінь – це військовозобов’язані, які знаходяться у запасі, але приписані до конкретних військових частин, де періодично проходять професійну підготовку з «відривом від виробництва» на встановлені законами терміни. Законами, також, встановлюються вимоги до персоналу резерву за віком та станом здоров’я, рівнем підготовленості, освіти, надання відповідних пільг, соціального статусу та заходів соціального захисту, відношення до випускників РОТС. Третий ступінь – військовозобов’язані, які можуть залучатися до збройних сил при загрозі безпечності державі у великих масштабах, їх ще поділяють на стратегічний та оперативний резерви в залежності від стану здоров’я, віку, спеціальностей та посад. Формування та статус мобілізаційного людського резерву може мати різні статуси. Це можуть бути громадяни, які перебувають на обліку в органах місцевого управління (військкоматах), у загальному порядку без встановлення юридичних відносин з державою (збройними силами). Інший статус мають громадяни, які підписують контракт зі збройними силами та, після проходження професійного відбору, відповідних занять, іспитів, оформлюються як персонал відповідних військових підрозділів, частин. У такому випадку, держава здійснює відповідні виплати на протязі всього терміну перебування у такому стані. Такі резервісти систематично залучаються до військових частин для участі у заняттях з бойової підготовки, участі у навчаннях, бойових походах та стрільбах, періодично здають відповідні іспити та випробування, з метою підтвердження своєї придатності до посади, на яку вони плануються. Утримання такого виду мобілізаційного резерву вимагає додаткових фінансових засобів та визначається економічним станом держави. Деякі провідні країни світу, такі, наприклад, як США чи Велика Британія мають можливість утримувати резерв у вигляді Резервних армій у мирний час. №6/2017