__MAIN_TEXT__

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

6

2015


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

6

2015


ЗМІСТ Актуально

ОПК УКРАЇНИ

Система управління ресурсами

Кооперація навколо зброї

4

Науковий підхід

Класифікувати війну

16

12

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс:

Військово-морська складова національної безпеки

Оборона з моря

49893

20

Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників

Сектор безпеки і оборони України

Узаконити нацбезпеку

військово-патріотичне виховання

24

Виховати патріотів

28

Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ТЕЛЕЛИМ В.М. — начальник Національного університету оборони України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№6/2015




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Сертифікація Ан-178 Довідка Ан-178 — близькомагістральний військово-транспортний турбореактивний літак Екіпаж:

4 чол. Пасажиромісткість:

70 десантників Вантажопідйомність:

18 000 кг Крейсерська швидкість:

800-825 км/г Силова установка/Потужність:

2хД-436-148ФМ (6830 кгс) Дальність польоту:

5 500 км Практична стеля:

12 200 м Довжина:

32,95 м Розмах крил:

28,84 м

Броньовані «Ленд Ровери» Українські прикордонники отримали на озброєння партію броньованих багатоцільових транспортних засобів на базі автомобіля «Ленд Ровер». Бронемашини виготовляються на виробничому підприємстві «Практика» в місті Києві за фінансової підтримки уряду США. На машину встановлено броню 4-го класу захисту і куленепробивне скло.



С

ертифікація нового реактивного транспортного літака Ан178 займе до півтора року, повідомив в.о. президента-генконсруктора ДП «Антонов» Дмитро Ківа. Зараз проходять комплексно-міцнісні випробування, після яких літак буде запущено у серійне виробництво. Перший політ новий авіалайнер здійснив 7 травня цього року. Тоді ж керівництво «Антонова» повідомило про перше замовлення на нову машину — 10 літаків може при-

Розвідкомплекс Збройні Сили України прийняли на озброєння сучасний автоматизований комплекс розвідки. Він розроблений спеціалістами Державного концерну «Укроборонпром» Система призначена для навігаційного забезпечення розвідки, визначення координат точок (орієнтирів, цілей) на місцевості та поправок для стрільби. Новітній автоматизований комплекс розвідки є необхідним насамперед для артилерійських та розвідувальних підрозділів ЗС України. Він відповідає усім сучасним потребам українських військових.

дбати азербайджанська авіакомпанія Silk Way Airlines, ще два — китайська Beijing A-Star Aerospace Technology Co. з можливістю серійного виробництва Ан-178 у Китаї. Середня ціна літака складатиме $40 млн. Перші Ан-178 будуть випущені з українськими двигунами виробництва Мотор Січ. В подальшому можлива установка силових установок від Pratt&Whitney і Rolls-Royce, про що ведуться переговори.

«Малюк» В Україні розроблений новий штурмовий автомат «Малюк», який являє собою кардинальну модернізацію радянського автомата «Калашникова». «Малюк» сконструйований за схемою «булл-пап». Розробка автомата почалася в 2005 році за участю фахівців компанії ТОВ «Інтерпроінвест» з урахуванням досвіду, отриманого при розробці автоматів «Вепр». Перший експериментальний зразок отримав найменування «Вулкан-М». Другий зразок, в конструкцію якого було внесено 12 змін і удосконалень, отримав назву «Малюк».

«Годзілла» Новий броньовик «Годзілла» розроблено на базі військового «Уралу» з протиосколочним захистом. Машина розрахована на 18 місць для бійців та обладнана бронесталью, яка витримує обстріли з СВД і АК-47. У автомобілі встановлений захист паливних баків, днища, вентиляційно-евакуаційних люків, стійок, дверей, бійниць, стекол і моторного відсіку. Також «Годзілла» має систему опалення та кондиціонер.

№6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Стратегія національної безпеки України Президент України Петро Порошенко підписав Указ № 287/2015, яким ввів у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 травня 2015 року «Про Стратегію національної безпеки України». У документі зазначається, що російська загроза та інші зміни у зовнішньому та внутрішньому безпековому середовищі України обумовлюють необхідність створення нової системи забезпечення національної безпеки країни. Згідно із Стратегією, основними напрямами державної політики є відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно-визнаного державного кордону України, створення ефективного сектору безпеки і оборони та підвищення обороноздатності країни, в тому числі завдяки поглибленню оборонно-промислового та військово-технічного співробітництва з державами-членами НАТО і ЄС. Також документ передбачає реформування та розвиток розвідувальних, контррозвідувальних та правоохоронних органів, реформування системи державного управління та нову якість антикорупційної політики. Однією із основних цілей Стратегії є забезпечення інтеграції України до Європейського Союзу та формування умов для вступу в НАТО. Також документ передбачає забезпечення національної безпеки у зовнішньополітичній сфері, економічної та енергетичної безпеки, кібербезпеки, безпеки інформаційних ресурсів і критичної інфраструктури.

Потерплять, але недовго Здійснення реформ, цілком імовірно, може призвести до тимчасового зниження рівня життя людей. Розподіл відповідей на питання «Чи згодні Ви терпіти певні матеріальні труднощі?» виглядає наступним чином:

4,7%

10,9%

27,6%

30,3% 26,6% Так, готовий терпіти скільки треба, якщо це справді приведе до успіху країни Якийсь час готовий потерпіти, але недовго (не більше року) Ні, не готовий, бо не вірю в успішність реформ Не готовий, бо моє матеріальне становище вже зараз нестерпне Важко сказати

Дані: Центр Разумкова №6/2015

Житло для бійців АТО К

абмін передбачив виділення з держбюджету коштів на закупівлю житла для учасників антитерористичної операції та членів сімей загиблих воїнів АТО. Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки та інші силові відомства матимуть право отримати 1 мільярд гривень на закупівлю житла як для учасників АТО, так і для членів сімей тих, які загинули під час проведення антитерористичної операції. Держбюджетом України на 2015 р. для Держслужби у справах ветеранів війни та учасників АТО передбачена програма, згідно з якою повинні бути забезпечені житлом особи, які брали безпосередню участь в АТО в сумі

63 млн 949 тис. грн. За ці кошти орієнтовно можна придбати близько 200 квартир. Міністерством оборони України спільно з місцевою владою вживаються заходи щодо забезпечення житлом членів сімей загиблих військовослужбовців — учасників АТО, які потребують поліпшення умов. Із фондів Міноборони вже забезпечено житлом 13 сімей загиблих військовослужбовців, 5 сімей вже забезпечені житлом за рахунок місцевих органів влади (3 – Вінницькою та 2 – Одеською міською владою), за рахунок коштів держбюджету забезпечено 31 сім’ю. Згідно з рішенням Міністра оборони, зарезервовано ще 14 квартир для членів сімей загиблих військовослужбовців.

«Конфлікт в Україні може бути вирішений лише дипломатичними засобами, через повне дотримання міжнародного права, в особливості суверенітету, територіальної цілісності і незалежності України». Федеріка Могеріні, Верховний представник Європейського союзу у закордонних справах та політиці безпеки




Актуально

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Система управління ресурсами

Перемога у війнах і конфліктах майбутнього на 90% буде залежати від швидкості та якості прийняття рішень, тож критичну важливість для досягнення успіху в управлінні військами набуває застосування автоматизованих систем управління

Артюх В.М., генерал-лейтенант запасу, екс-заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України, кандидат військових наук

П

ротягом останніх 20 років Міністерством оборони та Генеральним штабом приділялась достатня увага питанням створення Єдиної автоматизованої системи управління (ЄАСУ) ЗС України. Було відкрито цілу низку науководослідних робіт з метою обґрунтування і розробки Концепції та Комплексної про-



Шелест Є.Ф., генерал-лейтенант запасу, екс-заступник начальника Генерального штабу — начальник Головного управління оборонного планування, кандидат військових наук

грами створення ЄАСУ ЗС України (затверджені у 2001 та 2003 роках відповідно), здійснювалась розробка відповідних концепцій та програм для складових підсистем ЄАСУ. Розроблені та затверджені низка концепцій і програм на створення складових підсистем ЄАСУ ЗС України (в 1999 році АСУ видів ЗС України та АС розвідки тощо).

Юрчина Ю.В., полковник запасу, екс-начальник відділу Головного управління оборонного планування Генерального штабу Збройних Сил України

Усього, починаючи з 1992 року, науково-дослідними установами ЗС України, установами Національної академії наук України та промисловості з тематики ЄАСУ ЗС України виконувалось понад 100 науково-дослідних робіт та понад 40 дослідно-конструкторських робіт. Проте, тільки 20% робіт дійшли до №6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

стадії виготовлення дослідних зразків, дослідної експлуатації та державних випробувань, а 80% з них не знайшли свого впровадження і були призупинені на різних етапах виконання роботи. Аналіз сучасного стану автоматизації процесів виконання завдань за призначенням та забезпечення повсякденної діяльності ЗС України свідчить, що заплановані результати не були досягнуті, а стан інформатизації українського війська залишається на вкрай низькому рівні. Ситуація, що склалася, вимагає змінити підходи до організації процесів автоматизації діяльності ЗС України та вжити заходи, які дозволять в подальшому звести до мінімуму марне витрачання фінансових, людських та часових ресурсів. Також необхідно визначити можливі шляхи автоматизації процесів всебічного забезпечення ЗС України та обліку, використання, зберігання і поповнення ресурсів військ (сил). Актуальності розгляду можливих шляхів розвитку автоматизації у Збройних Силах України додають особливості ситуації, що склалась в цей час у державі та в армії: • проведення Антитерористичної операції на Сході країни (а фактично перебування держави в стані війни) та злам олігархічного устрою України, які супроводжуються значними економічними проблемами, вимагають якісно нових підходів до використання обмежених державних ресурсів, особливо тих, що виділяються на потреби оборони; • на перше місце за пріоритетністю сьогодні виходить така мета автоматизації процесів у Збройних Силах, як наведення чіткого обліку матеріальних та інших ресурсів, що, в свою чергу, повинно призвести до успіху у боротьбі з корупцією, підвищити ефективність управління, оптимізувати витрачання матеріальних та фінансових ресурсів; • розгортання повномасштабних ERPсистем (глобальні системи планування ресурсів) на базі, наприклад, SAP або ORACLE практично нереально за нестачею коштів та часу; • далеко не всі навіть керівники знають, що Збройні Сили України вже мають прийняті на озброєння автоматизовані системи обліку ресурсів (РЕСУРС, РУСЛО, СТВОЛ) та системи, близькі до прийняття (ПЕРСОНАЛ, КОНТРАКТНИК, КОРІННЯ, КЛЕОПАТРА), на базі яких вже можливо розгорнути повномасштабну систему управління ресурсами. Більш того, ще у 2006 році вдалось створити та зберегти до цього часу Центр обробки інформації оборонного планування з відповідною інфраструктурою та підготовленими кадрами; №6/2015

у Міністерстві оборони є досвід роботи по впровадженню ERP-систем на базі світового лідеру у цій області SAP ERP, зокрема зі створеною на її базі системою «ЄСУ АГП ЗС України», з якою вже проведена дослідна експлуатація та створено потужний Центр впровадження. Цей досвід дозволяє встановити один з комплексів, наприклад той же SAP на верхньому рівні структури управління для об’єднання даних від систем, які вже працюють у Збройних Силах та які будуть створюватись; основною проблемою у створенні автоматизованих систем управління у Збройних Силах України є нерозуміння керівництвом різних рівнів управління важливості та необхідності впровадження вже створених систем та роботи у створенні нових програмних комплексів.

Нові підходи до процесу інформатизації Всі попередні підходи до автоматизації процесів у ЗС України можна охарактеризувати як спроби створити систему автоматизації, що охоплювала б всі сфери життєдіяльності військ (сил), і яка б одночасно почала вирішувати всі завдання. Проте, при цьому не в повній мірі враховувалося те, що ЗС України є багатофункціональною системою, яка включає в себе різноманітні сфери діяльності – від оперативного управління військами (силами) та забезпечення повсякденної життєдіяльності до управління економічною діяльністю підприємств в умовах ринкових відносин. Таке різноманіття завдань та відсутність чітко визначених пріоритетів призводило до зміни пріоритетів автоматизації ЗС України в «ручному режимі» в залежності від зміни керівництва МО України та ГШ ЗС України і його поглядів на важливість вирішення тих чи інших завдань. Це призводило до циклічності створення та технічної підтримки тих чи інших автоматизованих систем. При цьому, одним з основних каменів спотикання були суперечності між прихильниками розвитку систем автоматизації процесів бойового застосування військ (сил), послідовни-

З 1992 року, науководослідними установами ЗС України, установами Національної академії наук України та промисловості з тематики ЄАСУ ЗС України виконувалось понад 100 науково-дослідних робіт та 40 дослідноконструкторських робіт

»

ками теорії необхідності першочергової автоматизації процесів управління ресурсами ЗС України та тими, хто стверджував, що без створення єдиного телекомунікаційного простору всі зусилля будуть марними. І в цьому випадку всі три сторони є правими. І питання не в тому, що первинно, а в доцільності зміни підходу до процесу автоматизації такої складної системи, якою є ЗС України. Варто розділити ці процеси та проводити їх паралельно за загальним узгодженим планом. При цьому, ЄАСУ ЗС України – це система управління Збройними Силами України, яка забезпечує оперативне і мобілізаційне планування та розгортання й включає органи управління, пункти управління, засоби зв’язку та автоматизації. Водночас ЄАСУ ЗС України є ієрархічною вертикальною структурою, яка повинна включати системи автоматизації: • засобів ураження та розвідки; • батальйонів, дивізіонів та їм рівних; • бригад, полків та їм рівних; • видів ЗС України, оперативних командувань та їм рівних; • Генерального штабу ЗС України; • Міністерства оборони України. Система управління ресурсами (СУР) ЗС України – це окрема система, необхідна для прийняття відповідних рішень щодо розподілу та веденню оборонних ресурсів, яка надає необхідну інформацію системам бойового управління із складу ЄАСУ ЗС України. Ще наприкінці ХХ століття про-

Автоматизація процесів у ЗС України

Створення Єдиної автоматизованої системи управління (ЄАСУ) ЗС України

Створення Системи управління ресурсами ЗС України

Створення єдиного телекомунікаційного простору ЗС України 


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Необхідно змінити підходи до організації процесів автоматизації діяльності ЗС України та звести до мінімуму марне витрачання фінансових, людських та часових ресурсів» відні військові теоретики, зрозумівши, що просте нагромадження окремих розрізнених автоматизованих систем управління військами та зброєю не приносить значного ефекту, запропонували об’єднати їх у єдиний військовий інформаційний простір, створення якого потребує якісного та безперебійного функціонування телекомунікаційної системи. Необхідність створення СУР ЗС України Окрім безпосередньо потреб українського війська, необхідність створення СУР ЗС України пов’язана з виконанням рішень керівництва держави. Так, відповідно до Указу Президента України від 28 лютого 2015 року №115, з метою забезпечення інформаційноаналітичного супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони України щодо координації і контролю за діяльністю органів виконавчої влади, правоохоронних органів та військових формувань у сфері національної безпеки і оборони, створюється Головний ситуаційний центр України як програмно-апаратний комплекс зі збору, накопичення і обробки інформації, необхідної для підготовки та прийняття рішень у сфері національної безпеки і оборони. Міністерство оборони має забезпечувати оперативне надання необхідної для функціонування Головного ситуаційного центру інформації. Таким чином, СУР ЗС України має стати першою чергою Системи управління оборонними ресурсами України. Аналіз систем управління ресурса-



ми в країнах-членах НАТО свідчить, що оборонні відомства і збройні сили шукають шляхи підвищення ефективності використання оборонних ресурсів за рахунок постійного аналізу ситуації у сфері безпеки та підготовки політико-стратегічних рішень як підґрунтя процесу управління оборонними ресурсами. З іншого боку, цей процес потребує постійного зворотного зв’язку, щоб військово-політичні задуми не були нереальними ідеями, а забезпечувалися відповідними можливостями збройних сил і ресурсами для їх виконання. Необхідною складовою цієї роботи є оперативне надання суб’єктам прийняття рішень вичерпної, актуальної, своєчасної й вірогідної інформації щодо стану військ (сил) та їх всебічного ресурсного забезпечення шляхом постійної інформаційно-аналітичної підтримки процесів динаміки оборонних ресурсів. Перш за все – це процеси мобілізаційного та оборонного планування, розвитку та постачання озброєння і військової техніки, управління персоналом, матеріально-технічного забезпечення та логістики, ефективного використання нерухомого майна тощо. Проте, незважаючи на важливість згаданих чинників, основним фактором, який вимагає не зволікати зі створенням СУР ЗС України, є те, що без неї не може бути й мови про ефективне функціонування ЄАСУ ЗС України як системи управління бойовим застосуванням військ (сил). Адже планування та підготовка до будь-якої бойової операції передбачає оцінку своїх сил, резер-

вів та запасів озброєння, військової техніки й матеріально-технічних засобів. В сучасних умовах, які характеризуються швидкою зміною обстановки, реальний та об’єктивний стан забезпеченості ресурсами можливий винятково при автоматизації відповідних процесів. Наявність реалістичного обліку ресурсів національного війська взагалі є доволі актуальним та важливим питанням. Стосується це не тільки підготовки до бойових дій та безпосереднє їх ведення, а й забезпечення ефективної господарської діяльності в умовах повсякденної життєдіяльності військових частин та установ ЗС України. Окрім вже згаданих питань, СУР ЗС України є важливим чинником, який дозволить суттєво знизити корупційну складову в українській армії. Жодне перетасовування заплямованих кадрів з посади на посаду, їх покарання (навіть кримінальне, яке взагалі є скоріше винятковим явищем) або призиви на кшалт «давайте жити чесно», не здатні зробити дієву «вакцинацію» від корупції, аніж автоматизація обліку матеріальних ресурсів. Подолання існуючого безладу з обліком матеріально-технічних засобів також позбавить керівництво оборонного відомства від прийняття воістину «феєричних» рішень щодо наведення порядку на арсеналах, базах та складах ЗС України силами всіляких «волонтерських десантів». При всій повазі до волонтерського руху щодо допомозі армії, який набув в Україні небувалого розмаху протягом останнього року, проводити ревізії військових частин і установ силами волонтерів – це вже за межею здорового глузду. Вихідні умови для створення СУР ЗС України Існуюча на сьогоднішній день система управління ресурсами ЗС України є №6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На перше місце за пріоритетністю сьогодні виходить така мета автоматизації процесів у Збройних Силах, як наведення чіткого обліку матеріальних та інших ресурсів

»

багатоступеневою, складною, до того ж, їй притаманні громіздкість та інерційність. Як результат, незважаючи на низку розроблених та частково впроваджених систем автоматизації, продовжує мати місце нераціональне використання державних ресурсів. Водночас за результатами проведених у минулі роки робіт в ЗС України, в тій чи іншій мірі запроваджені та використовуються інформаційно-аналітичні та програмні системи, які призначені для: • збору, подання до ГШ ЗС України інформації, необхідної для прийняття рішень в процесі планування мобілізаційного розгортання ЗС України, та проведення аналізу цієї інформації; • забезпечення формування графіку стратегічного розгортання та оцінювання боєздатності військових формувань; • для персонального, штатно-посадового і статистичного обліку та аналізу даних усіх категорій персоналу, а також для підбору кадрів; • удосконалення технології збору даних оборонного планування шляхом автоматизації процесів формування бази даних про наявність, стан та потребу в оборонних ресурсах на рівні військових частин (формувань), яка завершується автоматизованим завантаженням формулярів військових частин; • введення, зберігання та відображення інформації середньострокового та короткострокового оборонного планування в структурних підрозділах ГШ ЗС України та органах військового управління, проведення розрахунків, моделювання, аналізу зазначеної інформації та формування звітних документів; • інформаційно-аналітичної та науково-методичної підтримки управлінських рішень з питань планування і моніторингу розвитку, модернізації, ремонту та закупівлі озброєння, військової й спеціальної техніки для потреб ЗС України, розробки Державної програми розвитку ОВТ і формування Державного оборонного замовлення; • досягнення прозорості адміністративногосподарської діяльності ЗС України, оптимізації процесів планування, розподілу та використання фінансових, матеріаль№6/2015

них й інших ресурсів для забезпечення життєдіяльності військ (сил); • інтеграції в єдину функціонально-інформаційну систему усіх розробок з автоматизації процесів адміністративно-господарської діяльності, що проводяться в ЗС України; • інформаційно-технологічної підтримки процесів управління фінансуванням в органах централізованого матеріально-технічного забезпечення військових частин; • автоматизації робіт з каталогізації та кодифікації предметів постачання в Бюро кодифікації у військовій сфері ЗС України; • створення і ведення бази даних паспортів потенційно небезпечних об’єктів. Проблеми впровадження існуючих інформаційно-аналітичних систем (програмних комплексів) мали: організаційний характер: • при виконанні робіт недостатньо враховувались питання інтеграції окремих складових та елементів;

при виборі раціонального варіанту побудови автоматизованих систем, у своїй більшості ці питання підмінялись декларуванням про застосування локальних обчислювальних мереж або корпоративних мереж; не витримувались заплановані терміни виконання дослідно-конструкторських робіт через недофінансування;

Наприкінці ХХ століття провідні військові теоретики, зрозумівши, що просте нагромадження окремих розрізнених автоматизованих систем управління військами та зброєю не приносить значного ефекту, запропонували об’єднати їх у єдиний військовий інформаційний простір

»




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

безперервний процес реформування та організаційно-штатних змін у ЗС України, який призводив до корегування тактикотехнічних завдань; • результати науково-дослідних робіт, які виконувались науково-дослідними установами ЗС України, не завжди знаходили свою реалізацію у дослідно-конструкторських роботах; технічно-технологічний характер: • у розробках бракувало оригінальних авторських рішень, які підмінялися адаптацією програмних продуктів широкого вжитку до предметної області дослідноконструкторської роботи; • в розробках широко застосовувались не перспективні, а існуючі на цей час апаратно-програмні засоби, що призводило до їх швидкого морального старіння ще на початкових стадіях створення та експлуатації; • при виборі технічних рішень щодо створення апаратно-програмних засобів бракувало належного обґрунтування з вибору їх архітектури; • повільно вирішувались питання щодо комплексної системи захисту інформації, що затримувало весь хід розробок і впровадження систем; загальний характер: • непослідовність у прийнятті рішень з визначення пріоритетів щодо проведення науково-дослідних робіт та розробок окремих складових; • фактична відсутність дієвої ради головних конструкторів з питань автоматизації процесів у ЗС України; • незадовільний рівень фінансового забезпечення робіт за тематикою автоматизації процесів у ЗС України (не більше 3-5% від потреби), що призводило до затягування строків виконання робіт, їх перенесення, призупинення або закриття; • замовлення розробок здійснювалось здебільшого децентралізовано, без урахування пріоритетності, порядку і загальної ідеології автоматизації процесів у ЗС України, що призводило до дублювання робіт та безпідставного відкриття нових; • відмічались випадки низької якості окремих розроблених тактико-технічних завдань на дослідно-конструкторські роботи, їх невідповідність діючим державним стандартам та відкриття робіт без проведення попередніх наукових досліджень; • в більшості випадків при відкритті дослідно-конструкторських робіт у тактико-технічних завданнях ставились завдання не на створення повномасштабної автоматизованої системи за цільовим призначенням, а на проведення розробки її окремих складових, при цьому не завжди у необхідній послідовності; • відсутність у більшості організацій-розроб-



ників належного досвіду з розробки складних, багаторозгалужених автоматизованих систем військового призначення та, водночас, недостатній рівень воєннонаукового супроводження розробок з боку науково-дослідних установ ЗС України. Шляхи створення СУР ЗС України З метою економії часу та державних коштів доцільно при створенні СУР ЗС України якомога ширше використовувати результати попередніх робіт зі створення в ЗС України інформаційно-аналітичних систем та програмних комплексів підтримки управління організаційно-штатною структурою та особовим складом, моніторингу та планування оборонних ресурсів, моделювання перспективних військових формувань та організаційних заходів щодо реалізації директив, створення та розвитку озброєння і військової техніки та інших. Зазначені системи реалізують підтримку основних складових управління ресурсами ЗС України: • мобілізаційного планування (ведення даних про склад, дислокацію та чисельність, ведення штатів та табелів, управління організаційними заходами з реформування, управління мобілізаційними ресурсами,

• • •

планування мобілізаційного розгортання у напрямах «військовий» та »військкоматівський»); оборонного планування (накопичення даних у розрізах факт/норма/план щодо кількісного, якісного та вартісного стану ресурсного забезпечення військових частин, моніторинг ресурсного стану, формування перспективного складу і структури ЗС України та оцінка їх ефективності, планування та моделювання реформування, оцінка та оптимізація планів); оперативного планування (оцінювання боєздатності військових формувань, планування стратегічного розгортання, ведення даних про потенційно небезпечні об’єкти); управління персоналом (персональний облік особового складу, штатно-посадовий облік, ведення наказів та звітності, підбір і розстановка кадрів); розвитку озброєння та матеріального забезпечення (ведення програми розвитку озброєння, планування потреби озброєння та військової техніки (далі – ОВТ) і матеріальних засобів, ведення Державного оборонного замовлення, класифікація ОВТ і матеріальних засобів, управління нерухомим та надлишковим майном, житлове забезпечення військовослужбовців); фінансової та логістичної діяльності (формування пропозицій до бюджету, фінансовий облік централізованого постачання, №6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В сучасних умовах, які характеризуються швидкою зміною обстановки, реальний та об’єктивний стан забезпеченості ресурсами можливий винятково при автоматизації відповідних процесів» •

бухгалтерський та матеріальний облік, грошове забезпечення військовослужбовців та працівників, ведення договорів на закупку і розробку, логістичні процеси). Проблемою відсутності вагомого ефекту від використання зазначених систем є відсутність певних інтеграційних компонентів: • інтегрованого розподіленого банку даних, який має відігравати роль спільного поняттєвого й інформаційного середовища рішень з управління ресурсами ЗС України; • інформаційно-аналітичної підтримки прийняття рішень з управління ресурсами ЗС України на підставі інформації інтегрованого розподіленого банку даних; • сервісно-орієнтованого програмного інструментарію обміну інформацією щодо управління ресурсами між інформаційнотелекомунікаційними системами різних рівнів ЗС України; №6/2015

регламентів інформаційного обміну, ідентифікації та автентифікації, адміністрування та моніторингу, які мають забезпечувати оперативне надання інформації з нижніх рівнів управління з виконанням вимог щодо захисту інформації з обмеженим доступом. • Окремого розгляду потребує питання використання програмного забезпечення зі світового ринку програмного забезпечення. Під час пошуку відповіді на згадане питання необхідно враховувати наступні моменти: • наявність таких програмних продуктів, які ми не в змозі розробити самі, або розробка яких потребуватиме непідйомних витрат коштів; • життєва необхідність для України інтегруватись до європейської та євроатлантичної систем колективної безпеки та відповідно потреба у приведенні змісту оборонного планування до загальноприйнятих стандартів. Досвід проведення відповідної роботи в ЗС України є. Так, в 2006 році, коли стало зрозуміло, що для більшої оперативності та технологічності необхідна інтеграція діючих систем на базі єдиної платформи з використанням інтегрованого інформаційно-обчислювального середовища, такою платформою була обрана ERP система SAP, яка повинна була працювати з використанням єдиного сервера для усіх адміністративно-господарських процесів ЗС України. Зазначене інформаційно-обчислювальне середовище на платформі SAP використовувалося в рамках створення Єдиної системи управління адміністративно-господарськими процесами (ЄСУ АГП) ЗС України. На той час подальше впровадження інтеграційної платформи SAP загальмували два аспекти: 1) відсутність закритих каналів зв’язку у ЗСУ. Платформа SAP – це система реального часу і щоб її запровадити, канали зв’язку повинні забезпечувати передачу інформації в «онлайн» режимі за вищим ступенем таємності, що не було забезпечено в телекомунікаційній системі ЗС України; 2) застереження щодо попадання у залежність від закордонного постачальника за

всіма параметрами, починаючи із закупівлі ліцензій і закінчуючи постійним супроводженням цих ліцензій. Проте, сьогодні в умовах нової геополітичної та воєнно-стратегічної реальності існують нові шляхи розв’язання зазначених проблем. Алгоритм створення СУР ЗС України Досягнення позитивних результатів у створенні СУР ЗС України базуватиметься на зосередженні зусиль всіх гілок влади, які причетні до забезпечення обороноздатності держави, до виконання цього завдання та дотримання прийнятої послідовності виконання заходів. Алгоритм створення та впровадження СУР ЗС України має включати виконання наступних заходів: прийняття політичного в державі та відомчого в Міністерстві оборони рішення щодо створення СУР ЗСУ: • підтримати пропозиції, що інформатизація (автоматизація) процесів в ЗС України включає створення двох взаємоузгоджених (взаємопов’язаних, спроможних обмінюватися відповідною інформацією тощо) автоматизованих систем – ЄАСУ ЗС України та СУР ЗС України; • ЄАСУ – це система управління Збройними Силами України, яка включає органи управління, пункти управління, засоби зв’язку та автоматизації, та забезпечує оперативне планування, мобілізаційне і оперативне розгортання та управління бойовим застосуванням військ (сил); • СУР Збройних Сил України – це окрема система, необхідна для прийняття відповідних рішень щодо розподілу та використанню оборонних ресурсів, яка надає необхідну інформацію системам бойового управління із складу ЄАСУ; • СУР ЗС України, крім того, розглядається, а в подальшому буде використовуватися як одна зі складових Системи управління оборонними ресурсами України в цілому; • формування команди з реалізації проекту та призначення її керівника; розробка та представлення керівником проекту Концепції створення СУР ЗСУ, в якій визначити: • мету створення СУР ЗСУ; • послідовність реалізації проекту; • результати, що очікуються; погодження Концепції створення СУР ЗС України: • на політичному рівні;




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В Міністерстві оборони є досвід роботи по впровадженню ERP-систем на базі світового лідеру у цій області SAP ERP, зокрема зі створення на її базі системи «ЄСУ АГП ЗС України

»

• • •

міжвідомче узгодження з зацікавленими органами державної виконавчої влади; узгодження з ймовірними розробниками; прийняття рішення щодо відпрацювання відповідної державної програми, або будьякого іншого документу, який дозволить перейти до етапу практичної реалізації проекту та його ресурсного забезпечення (фінансування, людські ресурси, матеріально-технічні засоби); проведення активної роботи щодо залучення міжнародної допомоги від країнпартнерів (інтелектуальної, фахової, фінансової, матеріально-технічної тощо) та підготовка узагальнених висновків такої роботи з метою врахування в програмних та плануючих документах; Програма створення СУР ЗС України повинна містити інформацію щодо: виконавців, які відповідають за розробку, тестування, прийняття на озброєння і впровадження СУР ЗСУ та термінів виконання відповідних заходів;

10

• • • • •

реалістичне фінансовоекономічне обґрунтування проекту та джерел ресурсного забезпечення (бюджетні, позабюджетні кошти, країни-партнери, трастові фонди тощо); телекомунікаційного забезпечення функціонування СУР ЗСУ (питання створення та впровадження СУР ЗСУ повинні бути нерозривно пов’язані з розвитком телекомунікаційної системи ЗСУ та зростанням її можливостей забезпечити надійну та безперебійну циркуляцію необхідної інформації в системі); визначення базових програмних рішень та платформ, які будуть використовуватися в СУР ЗСУ (вітчизняні розробки, іноземний продукт, спільне використання в залежності від фінансових, технічних, інших можливостей); використання існуючих інформаційноаналітичних систем і програмних комплексів (за необхідності, роботи щодо їх удосконалення та технічного супроводження в подальшому розглядаються та враховуються, в комплексі зі створенням СУР ЗСУ); забезпечення можливості подальшого спільного використання (інтеграції) СУР ЗСУ з ЄАСУ ЗСУ; визначення шляхів та можливостей взаємосумісності, обміну інформацією тощо з відповідними системами НАТО; створення комплексної системи захисту інформації; включення розробки СУР ЗСУ до державного оборонного замовлення; організація практичної роботи з реалізації проекту та дієвого контролю за ходом створення СУР ЗСУ.

За основу базової системи збору усіх облікових даних відповідно до табелю строкових донесень з військових частин та пов’язана з бухгалтерським обліком, доцільно використовувати ІАС «Русло-1С», яка прийнята на озброєння у 2011 році. Ця система призначена для удосконалення технології збору даних оборонного планування шляхом автоматизації процесів формування бази даних про наявність, стан та потребу в оборонних ресурсах на рівні військових частин (формувань), яка завершується автоматизованим завантаженням формулярів військових частин. Базовими ІАС для збору та аналізу даних, проведення розрахунків, моделювання, аналізу інформації та формування звітних документів в інтересах СУР, оборонного планування та мобілізаційного розгортання вже зараз можуть стати діючі ІАС «Ресурс» та «Ствол-М/1», які прийняті на озброєння відповідно у 2006 та 2011 роках. Необхідні умови створення СУР ЗС України Окрім запропонованого алгоритму створення та впровадження СУР ЗС України, попередній досвід виконання заходів автоматизації українського війська свідчить, що необхідними умовами досягнення позитивного результату є: • усвідомлення та прийняття на політичному рівні (Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони, Міністерство оборони України) рішення щодо необхідності створення СУР №6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• •

• •

ЗСУ та визначення цього завдання як одного з пріоритетних на шляху побудови армії, що відповідає вимогам ХХІ сторіччя; забезпечення постійної, дієвої (не на рівні розмов) підтримки процесу створення та впровадження СУР ЗСУ керівництвом Міністерства оборони та Генерального штабу, яке має ґрунтуватися на стійкому переконанні в першу чергу Міністра оборони та начальника Генерального штабу – Головнокомандувача ЗС України у важливості та невідворотної необхідності проведення цієї роботи; прискорення процесу розвитку телекомунікаційної системи ЗСУ, як основного підґрунтя для створення єдиного інформаційного простору та подальшого розвитку системи інформатизації (автоматизації) ЗСУ; покладання функцій загального керівництва процесом створення СУР ЗСУ на посадову особу рівня заступника НГШ ЗСУ; наявність якісної та виваженої команди, на яку будуть покладені функції розробки та впровадження СУР ЗСУ: керівник проекту: поєднання знання предмету роботи, практичного досвіду в цій сфері та авторитету як у військовому середовищі, так і серед розробників; команда виконавців: знання, досвід, націленість на результат тощо; розподіл команди на групи: комплексного впровадження СУР ЗСУ (загальні питання, взаємодія підсистем тощо) та групи розробки та впровадження підсистем СУР ЗСУ за напрямами (оборонне планування, розвиток ОВТ та МТЗ, управління персоналом, фінансова та логістична діяльність тощо); створення (поновлення, активізація функціонування) Центру впровадження ІАС (ПК); створення умов, які забезпечать гарантоване фінансування та інші види ресурсів на весь період розробки та впровадження, а не тільки в рік початку роботи, який за попереднім досвідом стає одночасно і останнім роком активної роботи; створення умов для невідкладного впровадження (тестові, пілотні проекти тощо) програмних комплексів (інформаційноаналітичних систем) з подальшим розширенням географії, нарощуванням можливостей та сфер охоплення, з одночасним нормативним затвердженням відповідними наказами.

ремий програмний комплекс, який дозволить створити інформаційну інтеграційну складову (ІІС) в першу чергу СУР, а в подальшому, безумовно і всієї ЄАСУ ЗС України та може буде призначений для: • забезпечення керівництва Міністерства оборони , Генерального штабу та інших органів військового управління Збройних Сил України своєчасною та достовірною інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень та засобами аналізу цієї інформації; • інтеграції в єдиній централізованій базі даних інформації, що накопичена в діючих інформаційно-аналітичних системах на всіх рівнях управління Збройних Сил України; • усунення можливого дублювання даних в діючих інформаційно-аналітичних системах (ІАС); • уніфікації механізмів та регламентів обміну даними в діючих інформаційно-аналітичних системах. Мета створення ІІС СУР (ЄАСУ) ЗС України – підвищити якість та оперативність прийняття управлінських рішень за рахунок надання керівництву ЗС України найбільш повної та своєчасної інформації про стан та діяльність ЗС України та інструментальних засобів для всебічного аналізу цієї інформації. При створенні ІІС СУР (ЄАСУ) ЗС України необхідно передбачити розробку моделі та створення єдиної централізованої бази даних, структура якої гарантовано забезпечить зберігання

даних, необхідних для аналізу і інформаційного обміну з ІАС на всіх рівнях управління ЗС України. Крім того, підлягають розробці сховище даних про стан та діяльність ЗС України, інструменти аналізу даних (можливо на основі технології OLAP) та засоби інтеграції з діючими ІАС. Окрема увага має бути приділена розв’язанню питань інформаційного обміну між рівнями управління в offline та online режимах, впровадженню єдиних регламентів інформаційного обміну та засобів адміністрування й моніторингу інформаційного обміну. Враховуючи призначення автоматизованих систем та сферу їх застосування, важливим напрямом діяльності має стати забезпечення безпеки їх функціонування та створення відповідних захищених автоматизованих технологічних комплексів ІІС ЄАСУ ЗС України для Генерального штабу та штабів видів ЗС України. Виконання зазначеної послідовності заходів та дотримання необхідних умов дозволить створити СУР ЗС України, яка буде відповідати встановленим вимогам до забезпечення відповідних процесів управління Збройними Силами України. Це дасть можливість внести необхідний вклад в створення перспективного обрису ЗС України, підняти на сучасний рівень управління та всебічне забезпечення військ (сил).

Питання використання іноземного програмного забезпечення полягає в придбанні програм, які Україна не в змозі розробити сама, або розробка яких потребуватиме непідйомних витрат коштів»

Вирішення проблеми сумісності Нагальною задачею є вирішення питання інформаційної сумісності інформаційно-аналітичних автоматизованих систем, що впроваджуються в Збройних Силах України. Для цього необхідно створити ок№6/2015

11


ОПК УКРАЇНИ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кооперація навколо зброї

Стратегія реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу, його виробничої бази полягає в інтеграції оборонної промисловості з цивільним сектором, тобто в кооперації підприємств ОПК з продукцією подвійного призначення

Білетов В.І., провідний науковий співробітник Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, кандидат військових наук

12

Ворона Т.О., старший науковий співробітник Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Полякова О.В., науковий співробітник Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

№6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Т

ака стратегія дозволяє створювати конкурентоспроможну продукцію, об’єднувати фінансові, наукові й промислові ресурси, скоротити витрати на розробку зразків ОВТ, забезпечити рентабельність його серійного виробництва. Крім того, стратегія кооперації створює якнайкращі умови для проведення уніфікації озброєння на рівнях видів Збройних Сил. Виходячи з вищевикладених переваг кооперація, яка направлена на сумісне виробництво подвійного призначення, охопила сьогодні, в першу чергу, такі галузі виробництва як авіаційну, суднобудівельну, радіоелектронну. На думку зарубіжних фахівців, саме в таких корпораціях очікується наймогутніший прорив в створенні якісно нових видів озброєння. Таким чином, український ОПК сумісно зі ЗС України повинен здійснювати прорив у військово-технічному переоснащенні української армії, що забезпечить надійну гарантію національної безпеки і обороноздатності держави. Стратегія кооперації будується на спеціалізації конструкторських і виробничих підприємств, яка здійснюється за принципом: «Комплексність завдання і розробки – єдиний замовник – єдиний розробник – єдиний виробник». Сутність такого принципу полягає в наступному (схема спеціалізації): • генеральний розробник сумісно з головними конструкторами, які забезпечують урахування специфіки використання зразків перспективної системи озброєння міжвидового призначення (ПСО МП) в умовах кожного виду ЗС України є єдиними розробниками зразків ПСО МП в масштабі ЗС України; • конструктори модулів є єдиними розробниками модулів складових частин зразків ПСО МП у масштабі ЗС України; • заводи-виробники основних засобів ПСО МП – складальні заводи є єдиними виробниками цих засобів у масштабі ЗС України, заводи-виробники модулів складових частин зразків ПСО МП є єдиними виробниками даних модулів у масштабі ЗС України. Під час такої спеціалізації може бути побудована наступна схема взаємодії замовників, конструкторів і заводів-виробників: • генеральний замовник засобів ПСО МП замовляє генеральному розробнику комплексну розробку усіх зразків ПСО МП (як базових, так і їх модифікацій) за єдиними тактико-технічними завданнями (ТТЗ); • генеральний розробник сумісно з головни№6/2015

Український ОПК сумісно зі ЗС України повинен здійснювати прорив у військово-технічному переоснащенні української армії, що забезпечить надійну гарантію національної безпеки і обороноздатності держави» ми конструкторами на основі ТТЗ розробляють ТЗ на проектування складових частин засобів ПСО МП; • конструктори модулів на основі проектів ТЗ, які отримані від головних конструкторів, розробляють пропозиції щодо уніфікації цих ТЗ, узгоджують їх з генеральним розробником і головними конструкторами, після чого ці ТЗ узгоджуються із замовником встановленим порядком; • генеральний розробник, головні конструктори і конструктори модулів здійснюють сумісне комплексне проектування даних зразків ПСО МП та їх складових частин із задачею визначення мінімальної номенклатури засобів ПСО МП, яка забезпечує виконання заданих вимог (за рахунок скорочення під час даного проектування номенклатури засобів ПСО МП заводам виробникам робиться допомога щодо забезпечення високої серійної здатності цих засобів). Принцип спеціалізації підприємств «Комплексність завдання розробки – єдиний замовник – єдиний розробник – єдиний виробник» є основою для іншого принципу – принципу завдання на комплексне проектування засобів ПСО МП. Цей принцип відповідає спеціалізації конструкторських і виробничих підприємств при створенні ПСО МП. Тому він є складовою частиною цієї спеціалізації та характеристикою базово-модульного принципу побудови зразків ПСО МП.

Перевагами принципу спеціалізації конструкторських і виробничих підприємств є такі: • створюються умови для виконання можливості автономного (безконтрольного) створення оригінальних складових частин засобів ОВТ на усіх етапах і рівнях їх проектування; • виникає зацікавленість у всій кооперації конструкторів щодо забезпечення мінімальної номенклатури засобів ОВТ, що розробляються в масштабі ЗС України; • появляється можливість ефективного контролю з боку замовників за реалізацією в зразках ОВТ, які розробляються, напрямів їх уніфікації та здійснення мінімальної номенклатури їх засобів у масштабі ЗС України; • у заводів-виробників на основі загального зниження номенклатури засобів ОВТ (за рахунок їх виробництва у масштабі ЗС України) підвищується серійно здатність зразків та їх складових частин, що створює умови (за рентабельністю) для подальшого удосконалення їх технологічного потоку з метою підвищення продуктивності праці та додаткового збільшення серійно здатності продукції, що розробляється. Запропоновані принципи спеціалізації конструкторських і виробничих підприємств ОПК України спрямовані на забезпечення мінімальної номенклатури складових частин і вартості засобів системи озброєння, що має важливе державне і оборонне значення. Стратегія кооперації та інтеграції в галузі вироб-

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ництва озброєнь, яка будується на принципах спеціалізації конструкторських і виробничих підприємств, може і повинна стати магістральним шляхом реформування оборонно-промислового комплексу України, інноваційним проектом у сфері оборони. Такий шлях буде відповідати національним інтересам України, зміцненню її обороноздатності, підвищенню оборонної могутності держави. Крім того, такий шлях найкращим чином відповідає умовам євроінтеграції України та переходу до євро стандартів. Структурна модель побудови вітчизняного ОПК Сьогодні в Україні вже створена законодавча база, потрібна для проведення інтеграції підприємств ОПК. Так, чинним законодавством визначено організаційно-правові форми господарських об’єднань, зокрема асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, промислово-фінансові групи (ПФГ), асоційовані підприємства, холдингові компанії тощо, які є аналогами відповідних форм об’єднань, поширених у країнах світу. Проте більшість з них в ОПК на практиці досі не застосовуються, а холдингова форма об’єднання так і не стала базою для консолідації підприємств ОПК. Сьогодні ОПК складається в основному з підприємств державної форми власності різного підпорядкування.

14

Причому зі 156 підприємств тільки 10% мають організаційно-правову форму відкритого акціонерного товариства і лише одне – холдингової компанії, а контрольні пакети акцій (або всі акції) цих підприємств перебувають у власності держави. Природно, що у такому вигляді ОПК не пристосований до ефективного функціонування в ринкових умовах, залучення приватного капіталу та проведення консолідації науково-технічного га виробничого потенціалу. В основу побудови сучасної моделі ОПК України доцільно покласти холдингову концепцію, що вимагає радикального та масштабного трансформування державних підприємств ОПК в акціонерні товариства. На цій базі можна консолідувати об’єднання підприємств із слабкими, нестійкими галузевими та міжгалузевими інтеграційними зв’язками в систему холдингів та інших об’єднань з найадаптованішими до ринкових умов організаційними формами. Такий підхід повністю узгоджується й з головними напрямами структурної перебудови ОПК, визначеними Концепцією структурної перебудови оборонно-промислового комплексу України, (затверджено Указом Президента України від 05.03.2002 р. №219), завдання якої так і залишилися нереалізованими. Отже, побудова моделі ОПК як системи холдингів може стати дієвим інструментом для оптимізації оборонних виробництв та посилення рівня їх

управління. Діяльність таких структур має спрямовуватись насамперед на забезпечення стійкого фінансово-економічного розвитку підприємств ОПК, прискорення темпів відновлення основних виробничих фондів, активізації процесів державно-приватного партнерства та залучення вітчизняних і закордонних інвесторів. Водночас ця форма інтеграції дасть можливість перейти на послідовне замикання відповідних технологічних ланцюгів з метою зниження залежності вітчизняного ОПК від імпортних постачань окремих груп матеріалів, комплектуючих та елементної бази радіоелектронної продукції. Стратегія побудови структурної моделі ОПК В основу стратегії побудови сучасної моделі ОПК доцільно закласти поетапне трансформування його інфраструктури з поступовим досягненням вищих рівнів консолідації підприємств. Так, якщо існуючий рівень консолідації підприємств ОПК є нульовим або початковим, то першим рівнем трансформування ОПК має бути рівень акціонерних товариств. Для переходу до такого рівня слід радикально змінити власність усіх державних підприємств ОПК шляхом їх корпоратизації та створення акціонерних товариств. Паралельно з цим доцільно було б провести акціонування й інших машинобудівних державних підприємств з перспективою подальшої їх інтеграції з підприємствами ОПК. Другим рівнем консолідації підприємств є перетворення акціонерних товариств окремих підгалузей ОПК в об’єднання на базі холдингових компаній. З різних організаційних форм таких об’єднань в умовах України найдоцільнішим може бути об’єднання вертикального типу. Важливим при створенні цих структур буде забезпечення державного контролю за діяльністю холдингів відповідно до потреб національної безпеки і оборони. На цьому рівні досягається централізація фінансово-економічного управління, проведення єдиної науково-технічної та кадрової політики, а також політики з ціноутворення та використання виробничих потужностей учасників об’єднання. Водночас впровадження холдингової моделі ОПК вимагає вдосконалення як податкового зако№6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

нодавства з метою усунення подвійного оподаткування, так і підвищення його фінансово-економічних можливостей відносно «самостійного» підприємства. Важливим для цього буде надання холдингу повноважень діяти як «фінансовий посередник» між інвесторами власного та позичкового капіталу і отримання можливості оперативного використання коштів, оскільки сьогодні холдинг може розпоряджатися доходами від власного портфельного (дивіденди, виручки від продаж) і фінансового менеджменту (проценти з фінансових вкладів, позички партнерів тощо). Третій рівень консолідації ОПК досягається після надання холдингам ширших повноважень, наприклад, са-

Стратегія кооперації будується на спеціалізації конструкторських і виробничих підприємств, яка здійснюється за принципом: «Комплексність завдання і розробки — єдиний замовник — єдиний розробник — єдиний виробник

»

мостійного визначення цілей та завдань державної підтримки, обсягів і строків інвестування підприємств, які увійдуть до їх складу. Водночас для забезпечення державного контролю за їх діяльністю в окремих підгалузях ОПК можна створити «чисті» керуючі державні галузеві холдинги (або субхолдинги), які повинні мати правову та організаційної форму некомерційної організації. Завдяки цьому забезпечується оптимальне сполучення інтересів держави з ринковими механізмами господарювання і, як наслідок, прискорення наукового і технологічного розвитку ОПК. Під реалізацію великомасштабних проектів в інтересах національної безпеки і оборони, а також виконання важливих експортних контрактів за міждержавними угодами на другому та третьому рівнях консолідації доцільно було б запровадити таку форму об’єднання, як консорціум. З метою забезпечення ефективної діяльності консорціумів до їх складу слід було б включити й державних посередників у сфері військово-технічного співробітництва, що вимагає перетворення Державної компанії «Укрспецекспорт» в холдингову компанію. Наступним рівнем консолідації ОПК має бути інтеграція його підприємств з №6/2015

підприємствами високотехнологічного цивільного сектора промисловості. Це дало б значний поштовх науково-технічному розвитку як ОПК, так і інших галузей промисловості. На цьому етапі здійснюється перехід до приватно-державної форми холдингів, де держава бере участь у акціонерному капіталі приватних фірм, після чого створюватимуться потрібні умови для міждержавної консолідації підприємств ОПК й переходу до вищого рівня інтеграції. Реалізація вищевикладеної схеми реформування ОПК вимагає водночас й вдосконалення структури та створення нової системи державного управління у сфері військово-технічної та військово-промислової політики. Вона має забезпечити на всіх етапах трансформування ОПК вищий рівень стратегічного та оборонного планування, зокрема, встановлення обґрунтованої системи пріоритетів у цій сфері, дієвий поточний контроль виконання державних оборонних і науково-технічних програм, державного оборонного замовлення, ефективну координацію діяльності у сфері військово-технічного співробітництва та інше. Особливо важливим є жорсткий державний контроль за сферою виробництва боєприпасів, спеціального хімічного вибухонебез-

печного та екологічно шкідливого виробництва, утилізації озброєння і військової техніки. Реалізація запропонованої моделі побудови сучасного ОПК дала б можливість, цілеспрямовано радикально і масштабно структурно реорганізувати та технологічно модернізувати ОПК відповідно до реальних потреб внутрішнього та зовнішнього ринків ОВТ, а також завдань військово-технічної політики України. Координація робіт Стратегія кооперації оборонної промисловості з цивільним сектором вимагає координації робіт в галузі розвитку базових і критичних військових технологій, зокрема міжвідомчої координації науково-технологічних програм. Міжвідомча координація науковотехнічних програм може проводитися: на рівні їх замовників – координаторів, у ролі яких виступають різні міністерства і відомства (Міноборони, Міносвіти і науки – Міносвнауки, Мінпромполітики тощо), на рівні базових науководослідних організацій МО України, Національної академії наук України (НАНУ), вищої школи і промисловості програмних заходів, що здійснюють супровід відповідних програм тощо.

15


Науковий підхід

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Оцінка характеру сучасних воєнних конфліктів в інтересах їх запобігання воєнно-політичними засобами — першочергове завдання стратегії воєнної безпеки суспільства і держави

Класифікувати війну Костенко Г. Ф., старший науковий співробітник науководослідної лабораторії (проблем воєнної безпеки держави) кафедри стратегії національної безпеки і оборони НУОУ імені Івана Черняховського

У

зв‘язку з цим науково обґрунтована класифікація воєнних конфліктів набуває принципового значення, оскільки є наріжним каменем прийняття політичних і стратегічних рішень. Актуальність визначається тим, що чим складніше явище або процес, тим воно складніше піддається класифікації. Тож «Оборонний вісник» проаналізував історико-емпіричний матеріал та факти сьогодення,

16

врахувавши при цьому низку важливих обставин. По-перше, сьогодні дотримання норм міжнародного гуманітарного права стає обов’язковим елементом воєнного мистецтва. По-друге, Україна ратифікувала всі міжнародні конвенції з права ведення війни, що дає значну моральну і політичну перевагу всім її військовослужбовцям. По-третє, молоді держави, що виникли в результаті розпаду федеративних, регіональних, поліетнічних та поліконфесійних країн, відрізняються підвищеною агресивністю, а їх політичні лідери схильністю до проведення короткочасних операцій, які часто перетворюються на воєнні авантюри. (В результаті дезінтеграції СРСР, ЧССР і СФРЮ виникло 19 нових держав, на території 13-ти

з них мали місце події від воєнних конфліктів до збройних зіткнень з поліцією із загибеллю протестувальників). По-четверте, політичні лідери почали не тільки видавати власні інтереси за національні, але й застосовувати збройну силу для приховання своїх персональних помилок. Тобто кількість причин і джерел воєнних конфліктів має стійку тенденцію до зростання, що обумовлює тенденцію нестабільного розвитку геополітичної обстановки. №6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Класифікація воєнних конфліктів У науковому розумінні класифікація будь-яких явищ або процесів є розподіл їх за групами (типами, видами, родами, класами тощо) на підставі існуючого між ними внутрішнього необхідного та стійкого зв’язку. Вона передбачає зведення всіх знань про даний предмет до єдиної системи, що дає можливість встановлювати рівень наукового пізнання, а також відкривати нові напрями для подальшого, більш глибокого вивчення та розвитку класифікації. В основу методології класифікації воєнних конфліктів покладено тріаду принципів. Перший — врахування умов і факторів, які визначають виникнення та динаміку розвитку дій сторін.

Другий — відбір об’єктивних критеріїв, які дозволяють виявити характерні риси політичних і стратегічних цілей учасників конфлікту. Третій — типологізація здійснюється на рівні загального характеру конфлікту, а класифікація на деталізації його окремих рис. Разом із тим, беручи до уваги те, що предметом воєнної науки є збройна боротьба, в основу методологічного підходу до класифікації покладено ознаки засобів вогневого, інформаційного, психологічного ураження, що застосовуються (застосування ядерної, хімічної та біологічної зброї не розглядається). В основі виникнення воєнних конфліктів лежать специфічні причини і джерела.

Причинами воєнних конфліктів є економічні, соціальні, політичні, територіальні, технологічні й культурні протиріччя» Як правило, причинами воєнних конфліктів є економічні, соціальні, політичні, територіальні, технологічні й культурні протиріччя. Джерелами війн є політична, ідеологічна, сепаратистська, конфесійна, кримінальна (піратська) агресивність держав, політичних лідерів, юридичних і фізичних осіб. Будьякий воєнний конфлікт характеризується в першу чергу правовою ознакою. У зв‘язку з цим, стосовно виконання норм міжнародного гуманітарного права воєнний конфлікт може набувати форму збройної агресії (згідно з Резолюцією ХХІХ сесії Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.74 р., «агресія є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканості або політичної незалежності іншої держави», (наприклад, напад Іраку на Кувейт у 1990 році) або збройного конфлікту (коли агресора визначити неможливо). Стосовно виконання Женевських конвенцій від 12.08.1949 р. и Додаткових протоколів до них від 08.06.1977 р., воєнні конфлікти класифікуються як конвенційні (наприклад, англо-аргентинській (фолклендський) конфлікт

№6/2015

1982 р.) и неконвенційні (індо-пакістанские конфлікти 1947-1949, 1965, 1971, 1999 рр.). Аналіз структури й динаміки розвитку воєнних конфліктів, що мали місце після Другої світової війни, дозволяє встановити, що вони не завжди протікали у формі збройної агресії, а все більше набували форму збройного конфлікту. Оцінка характеру сучасних воєнних конфліктів дозволяє вважати, що воєнні конфлікти за характером політичної мети можуть бути трьох типів. Перший тип конфліктів – збройна боротьба за владу. Політичною метою таких конфліктів є встановлення новій влади (громадянські війни у рамках «арабської весни», 2010 р. – т.ч.).

Другий тип конфліктів – збройна боротьба за територію. Їх політичною метою є захоплення додаткових (спірних) або визволення окупованих територій (ірано-іракський конфлікт 1980-1988рр.). Третій тип конфліктів змішаний – збройна боротьба одночасно за владу і за територію (війна у Вьетнамі 19651975 рр.). Стратегічна мета воєнних конфліктів усіх трьох типів може досягатися застосуванням різномасштабних угруповань військ (сил). Тому буде правомірним виділити три підтипи: • перший підтип стратегічна мета досягається застосуванням угруповань військ і сил стратегічного масштабу (Перша та Друга світові війни); • другий підтип стратегічна мета досягається застосуванням оперативних угруповань військ (події на Халхiн-Голі 1939 р.); • третій підтип стратегічна мета досягається застосуванням тактичних угруповань військ (арабо-ізраільські війни 1948 р. – т.ч.). Наступним у класифікації воєнних конфліктів є їх вид. Беручи до уваги, а також виходячи з політичних цілей ворогуючих сторін, воєнні конфлікти можуть поділятися на два види. Перший вид воєнного конфлікту оборонна війна. Її політичною метою може бути відбиття агресії та відновлення стану, що існував до її початку. Прикладом такої війни може бути Друга світова війна 1939-1945 рр. Другий вид воєнного конфлікту наступальна війна, політична мета якої, як правило, агресивна (агресія Іраку проти Кувейту у 1990 р.).

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Класифікація воєнних конфліктів здійснюється на підставі сукупності найбільш істотних ознак, що визначають їх характер. Класифікація при цьому формуються з урахуванням спільності їх однорідних істотних ознак соціально-політичних, правових, культурних, стратегічних та якісних. Соціально-політичні ознаки Ця група ознак дає можливість підійти до класифікації воєнних конфліктів, як складного суспільно-політичного явища і виявити їх роль та місце в історичному епосі. За соціально-політичними показниками воєнні конфлікти можуть бути: • міжкоаліційними (Друга світова війна 1939-1945 рр.); • міждержавними (між Вьетнамом і Китаєм 1979 р.); • збройними втручаннями (Туречинна на Кіпр у 1974 р.); • воєнними інтервенціями (інтервенція Індонезії в Східнім Тіморі, 19751976 рр., інтервенція Великої Британії в Омані у 1955-1970 рр.); • громадянськими війнами з метою зміни конституційного ладу (Китай у 1946-1949 рр., Філіппіни у 1986-1991 рр.). При цьому важливо бачити характерну особливість часу громадянський і міжнародний терор трансформується у специфічні форми громадянської війни.

18

Культурні ознаки Беручи до уваги те, що сучасна світова спільнота розвивається у формі регіональних (східно-православної, західно-християнської, латиноамериканської, африканської, ісламської, індуської та конфуціанської) та локальних (вірменської, іудейської та японської) цивілізацій, воєнні конфлікти мають також культурні ознаки: міжцивілізаційні конфлікти (индо-кітайські війни 19591960 і 1962 рр.) та внутріцивілізаційні конфлікти (ірано-іракська війна 19801988 рр.). Стратегічні ознаки Сукупність стратегічних ознак дозволяє характеризувати воєнні конфлікти:

за масштабом (за розмахом, за тривалістю в часі, за місцем виникнення конфлікту і за характером фізичного середовища); • за напруженням; за засобами збройної боротьби та способами їх застосування. За розмахом воєнні конфлікти можуть бути світові, регіональні, локальні, протікати у формі прикордонного зіткнення, збройного інциденту чи воєнної акції, які за тривалостю будуть затяжні і швидкоплинні, а за місцем виникнення — внутрідержавні, прикордонні або віддалені від держави, та за характером фізичного середовища – повітрянокосмічні, наземні, морські чи змішані. За напруженістю (динамічністю протікання) воєнні конфлікти можуть бути високої, середньої, низької інтенсивності або незавершені («тліючі»). За засобами збройної боротьби війни класифікуються на конфлікти 1-го покоління (холодна зброя), 2го покоління (гладкоствольна зброя), 3-го покоління (автоматична зброя), 4-го покоління (моторизована зброя), 5-го покоління (ядерна зброя), 6-го покоління (високоточна зброя), 7-го покоління (зброя на нових фізичних •

№6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

принципах), 8-го покоління (зброя з використанням біологічних та нанотехнологій). За способами застосування засобів збройної боротьби воєнні конфлікти можуть бути з масованим або обмеженим їх застосуванням. При цьому засоби інформаційно-психологічного протиборства можуть застосовуватися паралельно або послідовно з іншими засобами ураження. За способом розв’язання війни можуть починатися раптовим нападом або через ескалацію, з приводу або без нього. Наприклад, найбільший в історії людства руандійський збройний конфлікт, який призвів до загибелі понад одного мільйона осіб, виник у результаті загибелі президентів двох держав. якісни ознакі Заключну групу класифікаційних ознак складають якісні ознакі: • за ступенем підтримки світовою спільнотою (безумовна, часткова, несхвальна, засуджена, в т.ч. із застосуванням міжнародних санкцій); • за характером участі (пряма і опосередкована);

№6/2015

за якістю військових формувань сторін (регулярні, нерегулярні, партизанські, ополченські, змішані); • за рівнем політико-економічного розвитку держав (між розвиненими; між країнами, що розвиваються; між країнами різного рівня розвитку; між державами колишньої федерації, що розпалася); • за ступенем керованості чітке розмежування протиборчих угруповань; збройний хаос («всі проти всіх»); війни-казуси (короткочасні, навмисні або ненавмисні зіткнення між різноманітними військовими підрозділами (об’єктами), що перебувають у режимі бойового чергування, плавання, польоту, прикордонного дозору та ін.). Класифікація воєнних конфліктів не буде повною, якщо ми не включимо в її рамки можливі конфлікти – казуси (наприклад, «футбольний» швидкоплинний воєнний конфлікт між Сальвадором і Гондурасом, що тривав

Кількість причин і джерел воєнних конфліктів зростає, що обумовлює тенденцію нестабільного розвитку геополітичної обстановки

»

кілька діб (з 14 по 20 липня 1969 р. на сальвадорско-гондурасському кордоні), безпосереднім приводом для якого послужив програш команди Гондурасу команді Сальвадора в матчах плей-офф відбіркового етапу чемпіонату світу по футболу. Або «технологічні» конфлікти (операція «Вавілон» – раптовий «хірургічний» удар авіації Ізраїлю по атомному центрі Iраку в Эль-Тувейте в 1981 р., що дозволив усунути свого регіонального конкурента в галузі розробки ядерних технологій. Таким чином, методологія запропонованої класифікації воєнних конфліктів дозволяє зробити погляд з минулого, через сучасне на майбутнє: яка воєнна стратегія нам потрібна та які Збройні Сили будувати.

19


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Військово-морська складова національної безпеки

Оборона з моря

Стратегія національної безпеки передбачає формування адекватних загрозам військово-морських спроможностей України та забезпечення оборони морського узбережжя держави

Яким’як С.В., капітан 1 рангу, начальник кафедри Військово-Морських Сил Національного університету оборони України, кандидат військових наук, доцент

Д

о того ж, важливим завданням реформування армії визначено розвиток інфраструктури базування ВійськовоМорських Сил. Наголос на таких заходах підвищення обороноздатності держави є не-

20

випадковим, адже зрозуміло, що найбільшою небезпекою для незалежності України у теперішній час та найближчому майбутньому залишатиметься гібридна війна, що ведеться Російською Федерацією проти України з широким використанням військово-морської сили та з морських напрямків. 10 квітня 2015 року під час перебування в Одесі Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України Петром Порошенком було ініційовано розроблення пілотного проекту з відродження та розвитку Військово-Морських Сил. Президентом України було наголошено на необхідності формування бойового

ядра національного військового флоту за рахунок створення кораблів-носіїв ударної зброї, берегових ракетних і артилерійських комплексів, морської авіації і морської піхоти. До основних зразків озброєння, на будівництві яких передбачається зосередити зусилля, віднесено: корвет проекту 58250 «Володимир Великий», ракетні катери типу «Лань» та броньовані катери типу «Гюрза-М», береговий протикорабельний ракетний комплекс «Нептун», багатоцільовий патрульний літак на базі Ан-148.

№6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Окрім того, підкреслено потребу у створенні єдиної національної системи висвітлення морської обстановки та системи розосередженого базування кораблів в портах від Іллічівська до Маріуполя. Президент зазначив, що розвиток Військово-Морських Сил Збройних Сил України потрібно здійснювати із застосуванням комплексного підходу до нарощування всіх складових морського потенціалу держави, разом з використанням наукоємних, високотехнологічних галузей економіки, розвитком приморських регіонів. Для цього планується розробити та реалізувати у найкоротші терміни Державну цільову програму розвитку кораблебудування в Україні на період до 2035 року. Д л я розроблення пілотного проекту з відродження та розвитку Військово-Морських Сил протягом квітня-травня 2015

№6/2015

року проведено низку заходів із залученням провідних вітчизняних та іноземних експертів, зокрема: 15-17 квітня – круглий стіл у Командуванні Військово-Морських Сил; 28 квітня – оперативно-стратегічний семінар «Реформа та модель Військово-Морських Сил Збройних Сил України» у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського, м. Київ. Під час цих заходів відпрацьовувались питання формування майбутньої моделі Військово-Морських Сил. Найбільш масштабним заходом став оперативно-стратегічний семінар «Реформа та модель ВійськовоМорських Сил Збройних Сил України», що проводився у рамках міжнародного наукового форуму «Морська стратегія держави. Розвиток та реалізація морського потенціалу України». Основна увага була приділена визначенню такої моделі національного флоту, яка б була адекватна сучасним загрозам і ресурсним можливостям держави. Окрім того, під час форуму проведено низку круглих столів з обговорення проблем-

них питань розвитку національного морського озброєння, взаємосумісності Військово-Морських Сил з військовими формуваннями багатонаціональних сил та науково-практичний семінар «Розвиток і реалізація Морської доктрини України». Аналізуючи воєнно-політичну обстановку навколо України, директор Департаменту воєнної політики та стратегічного планування Міністерства оборони України кандидат військових наук, професор, генерал-майор П.В.Щипанський підкреслив необхідність прагматичного переосмислення напрямів реформування воєнної політики України та її формування як проморської, тобто такої, що забезпечує ефективний розвиток і підвищення обороноздатності України як морської держави. З іншого боку, у своїх виступах народний депутат України В.В.Чумак, проектний менеджер цільової команди з реформування системи національної безпеки і оборони при Апараті Ради національної безпеки і оборони України А.В.Цинцадзе, радник Міністра оборо-

21


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ни України І.В.Мельник та британський радник Міністерства оборони України Філ Джонс наголосили на необхідності чіткого збалансування потреб флоту та витрат ресурсів під час формування нової моделі Військово-Морських Сил. Також було запропоновано конкретні заходи щодо порядку створення нової моделі національного флоту. У підсумку визначено перелік наступних кроків в розробленні пілотного проекту з відродження та розвитку Військово-Морських Сил, а також основні напрямки його доопрацювання у найкоротші строки з урахуванням отриманих рекомендацій. Під час наступного заходу з розроблення пілотного проекту, що відбувся 12-14 травня 2015 року у Командуванні Військово-Морських Сил у м. Одеса, учасники зосередили увагу на формулюванні основних положень моделі ВМС Збройних Сил України та заходах щодо її імплементації. Проте, чи були вирішені основні питання, що підлягали розгляду у ході розроблення даного пілотного проекту? Аналіз положень отриманої врешті редакції цього концептуального документу засвідчує, що не усі з них мають чітке окреслення, належне обґрунтування та зрозуміле й повне формулювання. Зокрема, викликає сумнів повнота висвітлення тих небезпек і загроз національній безпеці, які уже на даний час негативно впливають на її стан, а також – конкретність і обґрунтованість завдань та необхідного складу Військово-Морських Сил для нейтралізації існуючих і прогнозованих загроз та передбаченої документом системи адміністративного й оперативного уп-

равління силами (військами). Ще одне запитання: наскільки положення цього документу деталізують вимоги нової редакції Стратегії національної безпеки України, зокрема в питаннях, що торкаються забезпечення національної безпеки у воєнній сфері на морі? В частині, що стосується визначення актуальних небезпек і загроз національній безпеці України на морі, за поглядами вітчизняних фахівців слід починати з докладного аналізу тих втрат, які вже отримані Україною та можуть бути спрогнозовані на майбутнє через окупацію Криму Російською Федерацією. По-перше, ворогом захоплено та контролюється понад 50% територіального моря та внутрішніх вод України у межах Чорного й Азовського морів. Це конкретні втрати території держави! По-друге, ворогом порушуються суверенні права України на економічну діяльність у межах виключної (морської) економічної зони України, понад 90% якої захоплено і контролюється (охороняється) в теперішній час підрозділами військових формувань РФ, зокрема кораблями Чорноморського флоту. Також Росією незаконно здійснюється управління судноплавством в акваторії захопленої ним Керченської протоки, що також обумовлює значні збитки для економіки України. По-третє, Російською Федерацією незаконно захоплені й експлуатуються вже понад рік морські газодобувні платформи, з яких дві самохідні типу «Петро Годованець» обійшлись державі майже у 1 млрд. дол. США, та морські родовища газу у межах виключної (морської) економічної зони України.

До основних зразків озброєння, на будівництві яких передбачається зосередити зусилля, віднесено: корвет проекту 58250 «Володимир Великий», ракетні катери типу «Лань» та броньовані катери типу «Гюрза-М»

22

Тільки протягом останнього року засобами захопленого Росією підприємства «Чорноморнафтогаз» незаконно добуто та використано понад 2 млрд. м3 газу, якого, для прикладу, достатньо для забезпечення річної потреби таких адміністративних одиниць, як АРК Крим та м. Севастополь. По-четверте, ворогом захоплено та незаконно експлуатуються морські порти, промисловий флот, судноремонтні та суднобудівні заводи України, що розміщені у Криму. Величезні збитки економіці України наносяться через захоплення причального фронту портів, що забезпечують експортно-імпортні операції. Тільки причальний фронт у бухтах м. Севастополя, довжина якого становить понад 20 км, складає понад 50% причального фронту усіх разом портів України. Значними є втрати у судноремонтних можливостях України, які використовувались для ремонту озброєння і військової техніки ВійськовоМорських Сил Збройних Сил України. По-п’яте, Російською Федерацією незаконно захоплені та використовуються наукові установи і навчальні заклади морської галузі, що розміщені у Криму та мають значну за обсягами та вартістю унікальну науково-дослідну й навчально-матеріальну базу. Окрім того, доцільною є докладна оцінка втрат у підготовлених людських ресурсах морської галузі. По-шосте, як відомо ворогом захоплено та утримуються на території Криму 19 бойових кораблів, катерів та суден, що складають основний ударний, протичовновий і протимінний потенціал №6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Розвиток Військово-Морських Сил ЗС України потрібно здійснювати із застосуванням комплексного підходу до нарощування всіх складових морського потенціалу держави»

національного флоту, також захоплена значна частка іншого озброєння і військового майна Військово-Морських Сил та Повітряних Сил Збройних Сил України, дві військово-морські бази, інші об’єкти військової інфраструктури. Окрім того, у разі ескалації конфлікту з боку Російської Федерації існує загроза захоплення інших ділянок території України та, як наслідок, неможливість доступу до морських акваторій. Серед інших положень запропонованого варіанту моделі ВійськовоМорських Сил суттєву стурбованість викликають питання щодо створення у перспективі необхідних бойових спроможностей, зокрема в частині, що стосується створення ударного ракетного комплексу «Нептун» та броньованих катерів типу «Гюрза-М». Створення сучасного зразка керованої ракетної зброї, як відомо, є справою дуже складною як за фінансовими витратами, так і за термінами створення. Навіть деякі провідні морські держави не беруться за самостійне створення подібних зразків озброєння та переважно або кооперуються з партнерами, або закупляють їх закордоном. Так, наприклад, Індія створює корабельні комплекси ударної ракетної зброї спільно з РФ, а Німеччина закупляє корабельний ракетний комплекс RBS-15 у Швеції. Іншого характеру проблемне питання щодо побудови та прийняття на озброєння броньованих катерів типу «Гюрза-М». Справа в тому, що заявлені розробниками можливості з ураження надводних і берегових цілей, зокрема дальність стрільби артилерійською уста№6/2015

новкою та ракетним комплексом (подібним до протитанкового) не забезпечує перевагу над потенційними можливостями противника. Іншими словами, катер може виявитись неефективним під час ураження зазначених цілей через необхідність його входження у зону ураження подібних комплексів противника. Необхідна більша дальність застосування артилерійської чи ракетної зброї, що вимагає встановлення артустановок калібру 76 мм та більше або відповідних ракетних комплексів. Окрім того, запропонований варіант моделі флоту не враховує сучасний досвід створення корабельного складу морськими державами, що не входять до складу військово-політичних блоків. Так, наприклад, одним зі шляхів створення надводних сил військовоморських сил Швеції, Фінляндії та багатьох інших країн є будівництво та прийняття на озброєння багатоцільових платформ, які можуть використовувати різні варіанти завантаження – модулі комплексів озброєння: ударні ракетні чи протичовнові, або мінні чи протимінні. В національній моделі передбачено побудову платформ, як правило, одного призначення. Як відомо, провідними морськими державами світу постійно здійснюються заходи щодо моніторингу воєнно-політичної та воєнно-стратегічної обстановки у світі й окремих регіонах та розробляються й систематично оновлюються концептуальні документи з питань забезпечення національної (або колективної) безпеки у воєнній сфері на морі. У концептуальних документах ЄС, НАТО, США, Великобританії, більшість яких оновлені або розроблені у 2014-2015 рр. (!), та інших морських держав визначені загрози національним інтересам на морі, мета та завдання щодо нейтралізації цих загроз, необхідні для цього військово-морські концепції, спроможності сил та шляхи реалізації перетворень в інтересах захисту національних (союзних) інтересів на морі. Безумовно, що кожен документ має власні особливості та специфіку викладення. Проте, основною їх схожістю є, по-перше, сама наявність цього документу у системі концептуальних документів з питань безпеки, по-друге, постійне оновлення таких документів, їх прагматичність, конкретність та націленість на кінцеві результати.

Аналіз існуючої національної системи документів з питань забезпечення нацбезпеки та оборони держави засвідчує про наявність певних недоліків в тій частині, що стосується повноти та узгодженості її складових. Більше того, якщо задатись питанням чи існує у цій системі документ, аналогічний наведеним вище іноземним концептуальним документам, то можна стверджувати, що подібного вітчизняного документу, тобто морської (військово-морської) стратегії або стратегії морської безпеки, немає. Як відомо, в нашій державі використовується Морська доктрина України на період до 2020 року, що затверджена Постановою Кабінету Міністрів від 7 жовтня 2009 року №1307. Проте, відомо, що її положення не враховуються в системі документів з питань національної безпеки та оборони та не використовуються у ході стратегічного планування у Міністерстві оборони України. Окрім того, на даний час значна частина положень даної доктрини повинна бути переглянута та уточнена. Однак, дуже важливим є власне включення цього документу до загаданої системи! За поглядами вітчизняних фахівців морська (військово-морська) стратегія України або стратегія національної безпеки у воєнній сфері на морі повинна бути розроблена вже зараз паралельно та інтегровано з розробленням Воєнної доктрини України (стратегії воєнної безпеки). Основні її елементи повинні міститись у згаданому пілотному проекті. Вона повинна містити докладно сформульовані: • національні інтереси на морі, що потребують збройного захисту та застосування Військово-Морських Сил; • небезпеки та загрози національній безпеці на морі; основні принципи, завдання спроможності та склад сил, необхідний для виконання цих завдань; • напрямки та шляхи реалізації стратегії. Така будова концептуального документу дозволить чітко сформулювати майбутню модель функціонування системи забезпечення національної безпеки у воєнній сфері на морі та використовувати її положення для розроблення документів стратегічного планування розвитку сектору безпеки та оборони держави в частині, що стосується забезпечення національної безпеки на морі та оборони держави з морського напрямку.

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сектор безпеки і оборони України

Узаконити нацбезпеку Механізм управління державою, який існує в Україні, не є ефективним, оскільки породжує протистояння різних політичних сил і не дає можливості результативно вирішувати нагальні питання, насамперед у сфері національної безпеки та оборони Панкратов Є.Є., підполковник, кандидат військових наук, начальник науководослідної лабораторії проблем воєнної безпеки держави кафедри стратегії національної безпеки та оборони НУОУ ім. Івана Черняховського

24

П

Котляренко О.П., підполковник, Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка

рем’єр-міністр України Арсеній Яценюк під час Сьомого київського безпекового форуму «Безпека на лінії розриву» говорячи про поточні зовнішні загрози для нашої держави та Європи загалом, наголосив, що потрібно розпочати діалог про те, якою повинна бути безпека. Військова інтервенція Російської Фе№6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

дерації в Україну зруйнувала фрагментарну систему безпеки. З огляду на це, Яценюк вважає, що наша держава не має іншого виходу, крім як будувати та модернізувати власні Збройні Сили. Безумовно, незалежність держави, її політичну вагу у світі визначає насамперед здатність захистити себе. Тому питання захисту країни є надзвичайно актуальним, особливо в умовах, які відбуваються останнім часом на Сході України. Зважаючи на складну військово-політичну та криміногенну ситуацію в Україні, пов’язану з активними протиправними діями сепаратистів та інших найманців, вдосконалення системи національної безпеки та оборони в політико-правових реаліях сьогодення вимагає не лише належного наукового забезпечення, а й нових, оригінальних і креативних підходів. Законодавче визначення Відтак, в сучасних умовах ці питання набувають особливої актуальності та необхідності наукового аналізу, адже в державі відбуваються суттєві перетворення, метою яких є впровадження в Україні європейських стандартів життя. Задля цього в країні удосконалюється державне управління, напрацьовуються пропозиції щодо конституційної модернізації, триває реформування системи національної безпеки і оборони та правоохоронної

№6/2015

системи. Вже рік як створено нове військове формування з правоохоронними функціями – Національну гвардію України, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ, яка бере участь у взаємодії зі Збройними Силами у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту, а також виконує завдання територіальної оборони. Розпочато заходи щодо формування Національного антикорупційного бюро України – державного правоохоронного органу, на який покладається попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень. Також Верховна Рада України 9 квітня 2014 року ухвалила Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України». Функціонування Держспецзв’язку як державного органу, що здійснює діяльність у сфері на-

ціональної безпеки України, поставили питання щодо необхідності надання її територіальним підрозділам статусу військового формування. Крім того, у статті 5 цього закону вказується, що Держспецзв’язок є складовою сектору безпеки і оборони України, а її діяльність спрямовується на захист національних інтересів України від зовнішніх і внутрішніх загроз. Слід зазначити, що поняття «сектор безпеки і оборони України» законодавцем вперше використано у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили – у вказаному (непрофільному) Законі України. Проте на цей час законодавчого визначення «сектору безпеки і оборони України» не існує, хоча воно активно і широко використовується як в підзаконних нормативно-правових актах (Стратегія національної безпеки України, Стратегічний оборонний бюлетень України), так і в науково-експертних колах.

Вже рік як створено нове військове формування з правоохоронними функціями — Національну гвардію України, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ, яка бере участь у взаємодії зі Збройними Силами у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту, а також виконує завдання територіальної оборони»

25


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Незалежність держави, її політичну вагу у світі визначає насамперед здатність захистити себе. Тому питання захисту країни є надзвичайно актуальним, особливо в умовах, які відбуваються останнім часом на Сході України

»

З огляду на нагальну необхідність реалізації комплексу завдань щодо нейтралізації існуючих загроз національній безпеці України, Указом Президента України від 13 травня 2014 року № 468/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2014 року «Про заходи щодо підвищення ефективності планування в секторі безпеки і оборони», згідно якого Кабінету Міністрів доручено організувати у місячний строк проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони України. Постановою Кабміну від 19 листопада 2014 року № 640 утворено Міжвідомчу робочу групу з питань проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони України та затверджено Положення про групу. В ході проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони вказаною робочою групою підготовлено проект Концепції розвитку сектору безпеки і оборони, а також нові редакції Воєнної доктрини та Стратегічного оборонного бюлетеня України. Указом Президента України від 24 вересня 2014 року № 744/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності», згідно пункту 15 якого утворено Міжвідомчу комісію з питань реформування та розвитку сектору безпеки і оборони України як робочий орган Ради національної безпеки і оборони України. В правовому полі Понятійна невизначеність «сектору безпеки і оборони України» зумовлює необхідність звернення до науковоекспертних джерел. На думку В.О. Гречанінова, завданням сектору безпеки держави є забезпечення не лише оборони держави від зовнішніх загроз, а й питання національної безпеки в мирних умовах. Вітчизняні експерти у сфері безпеки вважають, що загалом сектор безпеки – це законодавчо вста-

26

новлене коло суб’єктів національної безпеки України: Збройні Сили й інші військові формування, правоохоронні органи та спеціальні служби. Європейська практика також не сформувала універсальної моделі сектору безпеки. Західні експерти визнають, що хоча сфери безпеки й оборони вважаються визначеними і відокремленими, фактично вони найчастіше перекриваються або зливаються. Це призвело до того, що міжнародні організації НАТО та ЄС здебільше не розрізняють оборону і безпеку, називаючи все разом сектором безпеки. Згідно з рекомендацією Плану партнерських дій зі створення інститутів оборони й безпеки, оголошеного невід’ємною частиною програми «Партнерство заради миру», в аналізованому форматі виглядають наступним чином. «Війська повинні забезпечувати оборону, а цивільні сили мати справу з безпекою». Отже, «армія орієнтована на зовнішні загрози, поліція – на внутрішні». При цьому не

виключається можливість залучення збройних сил для вирішення завдань внутрішньої безпеки, однак в межах чітко встановлених законодавством повноважень та ситуацій, і тільки якщо вичерпано поліцейські ресурси. Європейський Союз і Європейська Парламентська Асамблея розподіляють сектор безпеки на чотири основні сегменти: оборони, поліції, розвідувальних служб і управління кордонами. Зауважимо, що країни-члени ЄС і НАТО при розгляді питань сектору безпеки пріоритет надають національному законодавству, власним традиціям та історичному досвіду. В.В. Коваленко констатує, що, зважаючи на необхідність розбудови в Україні цілісної та ефективної системи забезпечення національної безпеки, оборони й охорони правопорядку, яка ґрунтувалася б на європейській практиці розбудови відповідної системи за алгоритмом «армія – органи державної безпеки – поліція», у будь-якій послі№6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

довності залежно від пріоритетів внутрішньої та зовнішньої політики кожної окремо взятої держави. При цьому він виокремлює тріаду функцій: «оборона держави – забезпечення державної (національної) безпеки – забезпечення правопорядку в державі». На конституційному рівні Слід зазначити, що діяльність Збройних Сил, інших військових формувань та правоохоронних органів держави спрямована в цілому на забезпечення зовнішньої і внутрішньої безпеки України, захист об’єктів національної безпеки. Враховуючи загальну мету функціонування зазначених органів в державі, а також спорідненість їх завдань, доцільно під час «модернізації» Основного Закону України ввести до нього новий розділ, в якому визначити місце цих органів у системі державних органів. Еталонним прикладом для законодавчого унормування може слугувати №6/2015

проект Конституції України (2012 р.), запропонований ученим-конституціоналістом В.В. Речицьким. Зокрема, у проекті в окремому розділі (ХI) закріплюється правовий статус суб’єктів сектору безпеки і оборони, а саме Служби безпеки, Збройних Сил України, поліції. Також виокремлюються нові розділи ХІV та ХV про надзвичайний та воєнний стан відповідно. Найбільш перспективним варіантом для вибору назви нового розділу Конституції України має стати широковживане і вже адаптоване в національне законодавство поняття «сектор безпеки і оборони України», яке об’єднає всі профільні державні органи, що безпосередньо залучаються до виконання завдань щодо захисту національних інтересів у безпековій та оборонній сферах. Слід зазначити, що вказане словосполучення традиційно використовується й у назві відповідних державних органів (їх структурних підрозділів) – Рада національної

безпеки і оборони, Комітет Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони, Головний департамент з питань національної безпеки та оборони Адміністрації Президента. Також без зволікань має бути розроблений та прийнятий Закон України «Про сектор безпеки і оборони України», з метою чіткого нормативно-правового визначення компетенції та повноважень його суб’єктів. Конституційне закріплення вказаних питань має пріоритетне значення для удосконалення правових засад діяльності як Збройних Сил України, так й інших суб’єктів сектору безпеки і оборони. Це сприятиме не лише повноцінному визначенню їх конституційноправового статусу, а й реалізації єдиної державної політики у сферах національної безпеки та оборони держави, створить вагоме підґрунтя для подальшого комплексного, системно-структурного реформування і розвитку сил безпеки і оборони України.

27


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

військово-патріотичне виховання

Військове протистояння на Сході держави виявило низку серйозних прорахунків у системі військово-патріотичного виховання молоді та її підготовки до військової служби. А система загальноосвітніх навчальних закладів, як складова інтегральної структури з підготовки майбутніх військових кадрів, на сучасному етапі не повною мірою задовольняє потреби національної безпеки держави

Н

Крилов С.А., незалежний експерт

еготовність сектору безпеки надати адекватну відсіч викликам в сфері обороноздатності з боку військових угрупувань так званих «ДНР» та «ЛНР», які діють за підтримки Російської Федерації, по суті є руйнуючими наслідками реформ, що відбувалися протягом понад двадцяти років. Низка проблем і суперечностей у питаннях військово-патріотичного виховання, що накопичувалися з року в рік, фактично не знаходили належного розв’язання. У цій складній ситуації, що на сьогодні сталася, простежується дія невідворотного закону причинно-наслідко-

28

вих зв’язків, де наслідки є реальним відображенням ступеню реагування на об’єктивні та суб’єктивні чинники, що раптово чи поступово виникали і, на жаль, не знаходили ані критичного аналізу, ані пошуку шляхів їх практичного розв’язання. Девальвація духовних цінностей, стрімке падіння престижності військової служби, зневага до національних і військових традицій, втрата розуміння й усвідомлення насамперед сенсу місії служіння Вітчизні – це, на жаль, є реаліями сьогодення. В останні роки рейтинги позитивного ставлення до армії серед молоді були низькими та коливалися від 37,6%, але жодного разу не досягали 50% позначки. Незважаючи на комплексний характер проблем у площині військовопатріотичного виховання, розпочинати кардинальні перетворення у суспільній свідомості потрібно з «альма-матер» – звичайної школи. Саме тому на це пріоритетне на сучасному етапі питан-

ні було акцентовано увагу Президентом України – Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України П. Порошенком: «Неминучою є певна мілітаризація суспільства в здорових межах. Навіть початкова військова підготовка має стати одним із головних предметів у школі – саме там закладаються основи військово-патріотичного виховання». Серед типових «прогалин», що виявилися під час військового конфлікту на Донбасі, значною мірою є складовою елементарних знань, які закладаються в обсязі вивчення навчальної програми предмету «Захист Вітчизни». Навички використання та поводження зі стрілецькою зброєю, орієнтування та маскування на місцевості, розуміння основ загальновійськового бою та навички надання першої медичної допомоги при кровотечах, пораненнях і опіках впливають на успішність виконання бойових завдань та збереження життя військовослужбовців. №6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Накопичення в системі загальної освіти проблем з забезпеченням належного рівня викладання предмету «Захист Вітчизни» зумовлені об’єктивними та суб’єктивними факторами, що наближаються до критичного рівня. Нехтування інноваційними підходами щодо кваліфікованого викладання, низький рівень ресурсного забезпечення та відсутність належної навчально-матеріальної бази не дозволяють ефективно виконувати основну функцію навчальних закладів – формування громадянина-патріота України. Сучасна ситуація обумовлена також чисельними реформуваннями програм підготовки та невжиттям дієвих заходів щодо своєчасного розв’язання проблемних питань, що фактично дестабілізувало систему. На фоні цих проблем ситуація ще ускладнена кадровою незабезпеченістю досвідченим вчителями. Серед низки проблем в організації належного рівня викладання предмету «Захист Вітчизни» також необхідно відзначити такі: • низький статус предмету «Захист Вітчизни» серед інших, що викладаються у загальноосвітніх навчальних закладах; • зниження до майже критичної межі мотивації і активності шкільної молоді; • відсутність системних підходів у реалізації завдань щодо військово-патріотичного виховання та недостатня вимогливість на всіх рівнях і складових освітнього процесу щодо формування готовності призовної молоді до служби в армії; • спрямованість змісту навчальної програми на застарілі зразки озброєння, військової техніки, логістичного забезпечення, що не відповідають сучасному стану та перспективам розвитку національних Збройних Сил; • моральна і інформаційна застарілість підручників, що використовують у процесі навчання; • низька ефективність застосовуваних інноваційних технологій навчання, їх невідповідність вимогам формування та розвитку в учнівської молоді системних знань, умінь, навичок; • остаточна невизначеність з підходами щодо теоретичної та практичної підготовки учнів за часом, застосування роздільного навчання (дівчата і юнаки), формами та методами організації, місцем проведення, інформаційним і матеріально-технічним забезпеченням; • не достатня об’єктивність оцінки педагогічним складом рівня знань, умінь, навичок учнів у наслідок нераціональності №6/2015

обраних для цього методик та інструментарію. Слід наголосити на тому, що серед значної кількості проблем, деякі не потребують додаткових фінансових чи інших ресурсів і, в цілому, могли б бути усунені (або не допущені) ефективним управлінням у вертикалі профільного відомства, сумлінністю вчителів, активністю та спрямованістю на досягнення в навчанні позитивних результатів. Саме тому сьогодні вкрай потрібно знайти виважені і збалансовані підходи щодо впровадження трансформаційних процесів у напрямку організації якісної допризовної військової підготовки молоді. Це вимагає переосмислення загального змісту підготовки та її складових,

визначення конкретних напрямків і шляхів діяльності, розроблення реальних планів і програм, вжиття нагальних і рішучих комплексних заходів. Інноваційний проект Наразі у Міністерстві освіти і науки України завершено роботу з опрацювання нової навчальної програми предмету «Захист Вітчизни», яка передбачає збільшення не тільки кількості навчальних годин, що відводиться на вивчення предмету, але і скореговані питання її більш практичного тематичного наповнення. Головним критерієм під час розробки програми був пошук креативних рішень та уникнення стереотипів донесення предмету «Захист Вітчизни» до учнів та врахування про-

Незважаючи на комплексний характер проблем у площині військово-патріотичного виховання, розпочинати кардинальні перетворення у суспільній свідомості потрібно з «альма-матер» — звичайної школи»

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рахунків, які виявлено під час проведення АТО. Водночас існує виняткова потреба у наданні допомоги загальноосвітнім навчальним закладам у питаннях забезпечення навчального процесу новітніми та змістовними комплектами навчально-матеріальної бази, які на сьогодні у більшості шкіл знаходяться у занедбаному стані або взагалі відсутні. Навчальна зброя зі шкіл вилучена, макетів стрілецької зброї та боєприпасів, військового приладдя, зразків засобів захисту та тематичних плакатів немає. Це практично унеможливлює отримання учнями належних навичок і знань по предмету. Зважаючи на це, Центром воєнної політики та політики безпеки (ЦВППБ) започатковано інноваційний Проект спрямований на комплексне вирішення питання забезпечення навчального процесу у рамках навчальної програми предмету «Захист Вітчизни» (для учнів 10-11 класів) загальноосвітніх навчальних закладів Міністерства освіти і науки України. Проект спрямовано на: • запровадження єдиних сучасних підходів у питаннях забезпечення процесу викладання предмету «Захист Вітчизни»; • надання допомоги вчителям предмету «Захист Вітчизни» та учням у пошуку оперативної і професійної інформації з військової тематики; • отриманнях на сторінках журналу «Оборонний вісник» вичерпної інформації за змістом тематики навчального матеріалу предмету «Захист Вітчизни»; • підвищення статусу предмету «Захист Вітчизни» та рівня його забезпечення і викладання; • формування загальнодержавної патріотичної самосвідомості та підготовка

30

юнаків до виконання громадянського та конституційного обов’язку щодо відстоювання національних інтересів і незалежності України; набуття учнівською молоддю якісних по-

казників з фізичної, психологічної і початкової військової підготовки та ґрунтовних знань і навичок щодо захисту власного життя, здоров’я та забезпечення безпеки інших громадян у надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часу; • створення первісного ланцюга військовопатріотичного виховання молоді; • налагодження зворотнього зв’язку з аудиторією читачів. У ході реалізації Проекту поетапно передбачається централізоване виготовлення та забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів зразками тематичної та рекламної продукції, навчальними комплектами (плакати, мобільні навчальні комплекти, макети, тренажери, військове спорядження та приладдя). Зазначений Проект був презентований та позитивно ухвалено учасниками проведеної 21-22 квітня 2015 року Міністерством освіти та науки України за підтримки Миколаївської обласної державної адміністрації Всеукраїнської науково-практичної конференції щодо військово-патріо№6/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Центром воєнної політики та політики безпеки (ЦВППБ) започатковано інноваційний Проект спрямований на комплексне вирішення питання забезпечення навчального процесу у рамках навчальної програми предмету «Захист Вітчизни

»

тичного виховання учнівської й студентської молоді, яка відбулася у місті Миколаїв. Започаткований Проект підтриманий на рівні Адміністрації Президента України та Міністерства оборони. Окремі заходи практичного етапу реалізації Проекту запропоновано включити до Стратегії та Державної програми національно-патріотичного виховання дітей та молоді. Вже на сьогодні Центр воєнної політики та політики безпеки втілює в життя комплекс заходів з тематичного та матеріально-технічного забезпечення викладання предмету «Захист Вітчизни». На сторінках спеціалізованого журналу «Оборонний вісник» (видається ЦВППБ та рекомендований Міністерством освіти та науки України для використання під час викладання предмету «Захист Вітчизни»): • запроваджена (починаючи з 4 номеру) рубрика «Мій погляд» для обговорен№6/2015

ня питань, пов’язаних з організацією військово-патріотичного виховання та налагодження зворотного зв’язку з аудиторією читачів; на спеціальній вкладці (після затверд-

ження нової Програми) упродовж року буде надаватися вичерпна довідкова інформація за змістом тематики навчального матеріалу предмету «Захист Вітчизни». Крім того, на сторінках видання вчителі предмету «Захист Вітчизни» та учні 10-11 класів зможуть ознайомиться з ТТХ, будовою новітніх зразків техніки та озброєння, що надходять на комплектування української армії та провідних країн світу; • міститься оперативна інформація та новини сектору безпеки за різноманітною військової тематикою (повітряний, морської та сухопутні компоненти, космос, інформаційні технології та кібербезпека, військова медицина та ін). У напрямку створення навчально-матеріальної бази (усі види продукції будуть запроваджено після встановленої сертифікації Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти): • опрацьовано переліки тематичних плакатів, військового спорядження та макетів, що необхідні під час викладання предмету «Захист Вітчизни»; • опрацьовуються варіативні зразки мобільних навчальних комплектів та їх наповнення.

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У напрямку інформаційного забезпечення: • для юнаків, хто мріє стати військовим на шпальтах журналу «Оборонний вісник» розміщується інформація щодо Умов прийому на військову службу за контрактом та перелік вищих військових навчальних закладів. Для реалізації цього інноваційного проекту ЦВППБ запрошує до співпраці державні інституції, відповідні структури сектору безпеки, громадські, ветеранські, волонтерські та міжнародні організації, тих кому не байдуже майбутнє України. Допомога у реалізації зазначеного Проекту ЦВППБ може бути спрямована на наступних напрямках: • забезпечення шкільних кабінетів предмету «Захист Вітчизни» навчальною зброєю, засобами індивідуального захисту, муляжами зброї та боєприпасів, тренажерами та засобами невідкладної медичної допомоги тощо;

32

комплектуючі для наповнення мобільних навчальних комплектів (військове приладдя та спорядження, переносні триптихи, фліпчарти, плакати тощо); • виготовлення навчальних та рекламних фільмів та роликів; • мультимедійне та комп’ютерне обладнання; • постачання інтерактивних тирів; • проведення навчально-методичних семінарів для вчителів предмету «Захист Вітчизни»; • допомога в забезпеченні загальноосвітніх навчальних закладів підручниками та навчально-методичною літературою; • проведення методичних заходів (збори, конференції, показові заняття, мастеркласи тощо). На сьогодні робляться лише перші кроки на шляху створення первісного ланцюга військово-патріотичного виховання молоді. Головне – відійти від стереотипів минулого і намірів щодо формування загальнодержавної патріотичної самосвідомості суспільства існуючих лише на папері та перейти до практичних дій. Подальше реформування системи військово-патріотичного виховання молоді, підвищення ефективності початкової військової підготовки у системі загальноосвітніх навчальних закладів потребує вирішення низки складних, комплексних задач і має спрямовуватись на вирішення однієї з пріоритетних державних задач – суттєво покращити рівень підготовки юнаків до виконання громадянського та конституційного обов’язку щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності нашої держави. №6/2015

Profile for Defense bulletin

Ov 06 2015 ukr  

Ov 06 2015 ukr  

Advertisement