Оборонний вісник №5/2020 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК №

5 2020

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК №

5 2020

ЗМІСТ ГЕОПОЛІТИКА

ЧИ БУДЕ ЄВРОСОЮЗ БЕЗ НАТО?

ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

ЕПІДЕМІЇ І ВІЙНИ

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

ЗАГРОЗИ У СВІТОВОМУ ОКЕАНІ

НА ВЕЛИКИХ ГЛИБИНАХ

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013

ПРОТИРАКЕТНИЙ ЩИТ ІЗРАЇЛЮ

«ЗАЛІЗНИЙ КУПОЛ»

ТЕХНОЛОГІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ

ЧИ ВАРТО БОЯТИСЯ?

Видається з 2010 року Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

№5/2020

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

БТР-80: після ремонту — до війська Довідка БТР-80 — бойова колісна плаваюча машина для транспортування та захисту особового складу Екіпаж:

3 особи Десант:

7 осіб Маса:

13,6 тонн Колісна формула:

8х8 Потужність двигуна:

260 к.с. Максимальна швидкість:

90 км/год Запас ходу:

600 км Озброєння:

14,5-мм КПВТ; 7,62-мм ПКТ Подоланий брід/швидкість:

плаває/9,5км/год

ВИПРОБУВАННЯ НЕБОМ У Запоріжжі випробовують УТЛ-450 — модернізацію навчально-тренувального літака Як-52 від компанії «Мотор-Січ». Літак оснащено вітчизняним турбогвинтовим двигуном АІ450С з 5-ти лопатевим гвинтом змінного кроку MTV-5, а також низкою інших нових систем. УТЛ-450 отримав нову панель приладів з рідкокристалічними індикаторами. Модернізація літака забезпечує виконання польотів в різних метеоумовах та час доби, в умовах півночі та спекотного клімату.

ержавне підприємство «Київський бронетанковий завод» передало ЗС України партію з 9 бронетранспортерів БТР-80, відремонтованих в рамках державного оборонного замовлення. Усі бронемашини пройшли плановий регламентований ремонт, отримали нові сучасні засоби зв’язку та навігації, а також нові 29-дюймові покришки українського виробництва. Бронетранспортери були передані із затримкою через проблеми у фінансуванні через державні гарантії та додатковий обсяг робіт, що був виявлений під час дефектування машин. Також ще на початку березня КБТЗ передав ЗС України останню партію з 6 модернізованих танків Т-72.

СЕРІЙНЕ ВИРОБНИЦТВО «ВІЛЬХИ-М» В ДККБ «Луч» прогнозують, що серійне виробництво нових коригованих ракет «Вільха-М» почнеться в наступному році. Міноборони виділено кошти для проведення випробувань, а також розрахунку з ДП «Луч» та його співвиконавцями за виконані роботи. Після проведення вказаних випробувань Міноборони у найкоротший термін поставить «Вільху-М» на озброєння ЗС України. В КБ очікують, що випробування нової коригованої ракети з дальністю ураження цілі до 120 км завершиться вже у другому кварталі цього року.

Перші 25 одиниць відремонтованих танків Т-72 із покращеними тактикотехнічними характеристиками були передані до українського війська двома партіями у січні 2020 року. У першому кварталі цього року обсяг товарного випуску продукції КБТЗ склав 406 млн грн. Це майже у 4 рази більше ніж за аналогічний період минулого року. «Київський бронетанковий завод» спеціалізується на виробництві легкого бронетанкового озброєння, капітальному ремонті та модернізації бронетанкової, інженерної та бойової техніки, ракетно-артилерійського озброєння, а також виготовленні запасних частин до бронетанкового озброєння та техніки.

РОЗМІНУВАННЯ ТЕРИТОРІЙ В зоні конфлікту на сході України до розмінування території та знищення вибухонебезпечних предметів залучено майже 30 груп. Площа районів, забруднених мінами та вибухонебезпечними предметами, становить 7 тис. кв. км на підконтрольній уряду території Донбасу та 14 тис. кв. км — на тимчасово окупованих територіях. Групи з розмінування вже очистили понад 35 500 га земель, понад 2000 км доріг, 1000 км залізничних шляхів, виявили та знищили понад 460 000 вибухонебезпечних предметів та залишків війни.

ЛІКВІДАЦІЯ ПРОТИПІХОТНИХ МІН У рамках виконання своїх зобов’язань стосовно Оттавської конвенції Україна знищила понад 3 млн заборонених протипіхотних мін та продовжує проект з їхньої утилізації. Основна мета Конвенції - ліквідація запасів протипіхотних мін та забезпечення очистки замінованих територій. Одним з пріоритетних завдань для України залишається здійснення широкого комплексу заходів з розмінування територій держави від протипіхотних мін та їх ліквідації.

№5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Реабілітація добровольців Кабінет Міністрів України поширив дію бюджетної програми з санаторно-курортного лікування, соціальнопрофесійної адаптації та психологічної реабілітації на добровольців – учасників бойових дій. Мова йде про учасників АТО, які у складі добровольчих формувань брали безпосередню участь в антитерористичній операції до 24.02.2018 у взаємодії із ЗСУ, МВС, поліцією, НГУ, СБУ та іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, але у подальшому не увійшли до їх складу. Першим етапом щодо відновлення справедливості до воїнів-добровольців стало надання статусу учасника бойових дій та відповідних соціальних гарантій. Відповідний Закон було підписано 23 грудня 2019 року Президентом України Володимиром Зеленським.

СТАВЛЕННЯ ДО ДНЯ ПЕРЕМОГИ Понад 50% українців вважають, що День Перемоги – це передусім відзначення перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні. На запитання «Як Ви вважаєте, День Перемоги – це передусім відзначення…» відповіді респондентів розподілилися наступним чином:

9,3%

іністерство оборони визначило обсяг витрат на оновлення та підтримання бойової готовності корабельного складу Військово-Морських Збройних Сил України в 2020 році. Цього року планується повністю завершити модернізацію флагмана ВМС ЗС України фрегата «Гетьман Сагайдачний» (F130), на що мають витратити 436 мільйонів гривень. Також планується проведення ремонту трьох бойових кораблів та отримання шести нових броньованих катерів різного призначення за контрактами, які були укладені в попередніх роках. Щодо катерів, то як відомо наразі тривають ходові випробування перших двох десантно-штурмових катерів проекту 58503 «Кентавр-ЛК» L450 «Станіслав» та L451 «Малин», а також сьомого малого броньованого арти-

лерійського катеру «Костопіль» проекту 58155, шифр «МБАК» (так звана «Гюрза-М»). Також 8 лютого 2019 року, на київському заводі «Кузня на Рибальському» відбулась закладка третього швидкісного десантно-штурмового та восьмого броньованого артилерійського катерів. Варто також згадати, що окрім власних можливостей, ВМС також мають поповнитися за рахунок американської військової допомоги, а саме патрульних катерів Mark VI, з яких сформують дивізіон для служби в Азовському морі. Також раніше цьогоріч планувалась передача наступних двох патрульних катерів проекту Island, проте згодом повідомили, що всі три катери заплановані до передачі, передадуть у травні 2021 року.

32,2%

6% 52,5% Перемоги антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та внеску у неї українського народу Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні Чи для Вас це просто додатковий вихідний, привід провести час з родичами та знайомими Важко відповісти

Дані: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» №5/2020

Оновлення кораблів

«75 років тому ми здобули перемогу над нацизмом. Знадобилося ще 46 років, щоб ми здобули незалежну Українську державу. І сьогодні вже шостий рік поспіль ми її захищаємо. Це все сторінки нашої історії, які гуртують і роблять нас сильнішими. Пам’ятаймо, що єдність — це запорука нашого миру та нашої перемоги». Володимир Зеленський, Президент України

ГЕОПОЛІТИКА

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ЧИ БУДЕ ЄВРОСО З моменту закінчення «холодної війни» Європа стикається з високою нестабільністю та невизначеністю в стратегічному оточенні та має справу з великою концентрацією викликів, включаючи зростання терористичних загроз, міграції, стійких загроз в різних регіонах і накопиченням значних сил на цих територіях, зростання числа стихійних лих, до яких приєдналася епідемія коронавірусу

Речич С.Л., полковник, радник Представництва України при Європейському Союзі, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник

еалізація прийнятої у 2016 році Глобальної стратегії ЄС у сфері безпеки і оборони надала значний поштовх започаткуванню ключових оборонних ініціатив ЄС: Європейського плану дій з питань оборони (EDAP), Європейського оборонного фонду (EDF), Плану розвитку спроможностей (CDP), Скоординованого щорічного оборонного огляду (CARD), Плану дій з питань військової мобільності (APMM), Європейської програми розвитку оборонної промисловості (EDIDP), та низки інших. Поряд з цим створення структур Військового (MPCC) та Цивільного (СРСС) планування та управління спроможностями, започаткування Постійного структурованого співробітництва (PESCO) та ініційована Францією Європейська ініціатива втручання (EI2), як спільний військовий проект між європейськими країнами поза НАТО та ЄС, стали додатковим форматом військового співробітництва держав-членів ЄС. На сьогодні Європа стикається з високою нестабільністю та невизначеністю в стратегічному оточенні та має справу

з великою концентрацією викликів з моменту закінчення «холодної війни», включаючи зростання терористичних загроз, міграції, стійких загроз в Південному та Південно-Східному регіонах, Середземномор’ї, регіоні Сахель-Сахара та на Східному фланзі, відновлення відкритого збройного конфлікту на порозі Європи та концентрацією значних сил на цих територіях, зростання числа стихійних лих, до яких приєдналася епідемія коронавірусу. Найбільш актуальним питанням продовжує бути посилення безпеки та оборони ЄС, збереження миру і стабільності, та зміцнення безпеки громадян. ЄВРОПЕЙСЬКА АРМІЯ: СУЧАСНИЙ ТРЕНД З МИНУЛОГО Більш ніж рік тому президент Франції Еммануель Макрон та канцлер Німеччини Ангела Меркель підняли з глибин політичних дебатів у Європі ідею про створення єдиної європей№5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ОЮЗ БЕЗ НАТО?

№5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ської армії. Заяви французького лідера, підкріплені виступом Меркель у Європарламенті, стали відповіддю на заяви президента США Дональда Трампа про націоналізм і «збиткові» альянси, за які Штати не хочуть платити. Ідея створення єдиної європейської армії є частиною цього трансатлантичного ідеолого-політичного протистояння, у якої є як прибічники, так і противники. На порядок денний виходять питання реформування Європейського Союзу (ЄС), фінансування, перегляд бюджетів та співіснування двох військово-політичних структур – ЄС і НАТО, зовнішньополітична діяльність та внутрішньо-політичні тенденції ЄС, а також низка інших. Ця ідея не є новою, вона була народжена в середині 50-х років минулого століття. Ще в 1952-му році державам Західної Європи пропонували об’єднатися у так звану Європейську оборонну співдружність. Політичне бачення автономної Європейської «жорсткої сили» періодично з’являлось протягом десятирічного процесу Європейської інтеграції, який супроводжувався нескінченними дискусіями про її технічні, політичні, економічні і стратегічні наслідки. Згодом у 60-х роках минулого століття про спільну об’єднану систему оборони заговорили знову, однак ці розмови не призвели ні до чого конкретного. Відповідно до Лісабонської угоди країни, які є членами і НАТО, і ЄС передають усі функції з безпеки до Північноатлантичного Альянсу, а отже, і до США. Європа жила під парасолькою безпеки Сполучених Шта-

Спровокована агресією Росії зміна геополітичної і безпекової ситуації в Європі спонукала ЄС до вироблення нового комплексного бачення своєї зовнішньої політики і політики безпеки» тів у межах НАТО. Крах Радянського Союзу в 1991 році та спроби переосмислити роль НАТО після цього ненадовго піднімали цю ідею у публічний простір, але її швидко забули, адже Альянс цілком відповідав потребам європейців у галузі безпеки та оборони. До того ж, чимало країн і до сьогодні виступають проти створення єдиної армії з політичних, фінансових або військових причин. Враховуючи бажання Європейського Союзу щодо набуття ролі самостійного і впливового гравця на міжнародній арені, що спирається на власні сили та засоби, включаючи військово-цивільний потенціал, а також стурбованість керівництва ЄС повільними темпами реалізації і розвитку Спільної політики безпеки та оборони (СПБО) та процесу поглиблення оборонної інтеграції в рамках ЄС, в ході грудневого саміту 2013 року були обговорені питання розвитку системного оборонного співробітництва між країнами ЄС на довгострокову перспективу у рамках СПБО. Серед основних причин, які є перешкодами реалізації політики СПБО було названо обмеженість оборонних бюджетів держав-членів ЄС, внаслідок

чого скорочуються можливості розвивати, розгортати і підтримувати військові спроможності, та недружні дії з боку Росії (економічного, політичного та військового характеру), що ставлять під загрозу безпеку країн Європейського Союзу. Рішення Ради ЄС розглянути конкретний прогрес за всіма питаннями розвитку СПБО у 2015 році повернуло цю проблематику до переліку пріоритетів ЄС в наступні роки. Декілька найвищих посадовців Євросоюзу почали публічно говорити про потребу створення безпекової структури ЄС. Так, на той час Голова Європейської ради Дональд Туск в інтерв’ю NYT заявив, що зіткнувшись з новою агресивною Росією, але все ще не маючи бажання протистояти реальності насильницького конфлікту, Європі потрібно вивчити чіткі уроки з війни в Україні, щоб відповісти на нові небезпечні виклики. Настав час, коли європейцям слід думати «про нову, більш амбіційну оборонну та безпекову політику» і діяти в оборонній сфері «не лише в якості держав-учасників НАТО». Також Туск поскаржився на нерозуміння європейцями рівня, небезпеки, що надходить від Кремля. Європейці не вірять у військову загрозу та вважають можливим дипломатичні важелі впливу на Путіна. Військовим шляхом, чи за допомогою економічних чи інших інструментів Росія хоче отримати контроль над всією Україною. В ЄС цього не розуміють, вважає Дональд Туск. Ідея створення європейської армії публічно була висловлена колишнім Президентом Європейської комісії №5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Жаном-Клодом Юнкером в інтерв’ю Німецькій газеті Welt am Sonntag від 8 березня 2015 року, який рішуче виступив за спільну європейську армію для консолідації миру в Європі, реагування на загрози безпеці як на континенті, так і на його околицях, захисту європейських цінностей від агресивних держав, зокрема Росії, і створення масштабної економіки за рахунок консолідації попиту на військову техніку. Після публічно висловленої ідеї Президента Єврокомісії Ж-К. Юнкера про створення європейської армії в масмедіа з’явилась серія публікацій, присвячених цій темі. В РОЛІ КАТАЛІЗАТОРА — АНЕКСІЯ КРИМУ Обговорення можливості створення спільних збройних сил європейського об’єднання продовжилося не через напади терористів, а через агресію Росії проти України. Зокрема, Єврокомісія запевняла, що підтримує створення єдиної армії ЄС. У відомстві зауважили, що єдина європейська армія «дасть чіткий сигнал Росії» до розуміння того, що ЄС як організація серйозно ставиться до відстоювання цінностей Євросоюзу. Однак фундаментальна проблема, яку належить вирішити в цьому питанні, – це рамки співпраці НАТО і ЄС. Поглиблення інтеграції держав-членів ЄС у сфері безпеки та оборони має на меті створення Європейського оборонного союзу — про це наголошував колишній Генеральний секретар НАТО і Високий представник ЄС зі спільної зовнішньої і безпекової політики Хав’єр Солана та брюссельський аналітик з питань зовнішньої політики Стівен Блокменс. Авторами стверджується, що: • стратегічне, інституційне співробітництво в ЄС, а також спроможності і ресурси у сфері оборонних потреб вимагають зміцнення. Як результат, подальша інтеграція має досягти рівня Європейського оборонного союзу (EDU). Цей союз повинен підтримувати НАТО у його завданні із забезпечення територіальної оборони; • такий союз дозволить державам-членам ефективніше розпоряджатися 190 млрд євро на рік, передбаченими у бюджетах на утримання 28 національних армій загальною чисельністю 1,5 млн особового складу; • анексія Криму Росією, дестабілізація на сході України, провокації з боку РФ проти держав-членів ЄС у повітряній обороні та на морському просторі завдали удару по безпековому порядку, сформованому після «холодної війни», та відродили усвідомлення про можливість військового нападу та окупації в Європі; №5/2020

•

замість того, щоб бути оточеним кільцем друзів, ЄС оточений вогняним кільцем, що простягається від Сахеля до Африканського Рогу, через Близький Схід і Кавказ аж до нових передових ліній у Східній Європі. Жоден інший глобальний гравець не стикається з таким сильним хаосом у своєму стратегічному сусідстві. Але, на жаль, безпека і оборона є найслабкішими ланками у проекті європейської інтеграціі.

ГЛОБАЛЬНА СТРАТЕГІЯ ЄС У СФЕРІ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ Спровокована агресією Росії зміна геополітичної і безпекової ситуації в Європі спонукала ЄС до вироблення нового комплексного бачення своєї зовнішньої політики і політики безпеки, який знайшов своє відображення у схваленій в червні 2016 року Глобальній стратегії ЄС «Спільне бачення, Спільна дія: Сильніша Європа». П’ятьма пріоритетами зовнішньої діяльності ЄС були визначені: посилення безпеки й оборони; • інвестування у стійкість держав і суспільств на Сході і Півдні; • розвиток інтегрованого підходу до конфліктів і криз; • сприяння і підтримка спільного регіонального порядку; • посилення глобального управління на основі міжнародного права. Однією з особливостей Глобальної стратегії є щорічне оцінювання результатів її імплементації та визначення перспектив подальшої реалізації. На основі прийнятої Глобальної стратегії ЄС у листопаді 2016 року державами-членами ЄС було прийняте рішення щодо поглиблення координації в сфері оборони перед терористичними та іншими зовнішніми загрозами.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПЛАН ДІЙ З ПИТАНЬ ОБОРОНИ ТА ОБОРОННИЙ ФОНД 30 листопада 2016 року Європейська комісія представила Європейський план дій з питань оборони. Планом було передбачено створення Європейського оборонного фонду, в якому було окреслено, як фонд та інші дії можуть підтримувати ефективніші витрати держав-членів на спільні оборонні спроможності, зміцнювати безпеку європейських громадян та сприяти конкурентоспроможній та інноваційній промисловій базі. Однією з основних цілей поглиблення оборонної співпраці є більш ефективне використання зростаючих витрат ЄС. Цю ініціативу привітали лідери ЄС під час засідань Європейської ради у грудні 2016 року та березні 2017 року, а Комісія отримала мандат представляти пропозиції. Мета створення Фонду – підвищення обороноздатності ЄС шляхом надання можливості державам-членам більш ефективно здійснювати оборонні витрати, уникати дублювання витрат та реалізовувати більш якісні і менш затратні спільні оборонні проекти, що в цілому сприятиме поглибленню оборонного співробітництва всередині ЄС. Після майже річного обговорення 7 червня 2017 року Єврокомісія представила ініціативу щодо створення Європейського оборонного фонду, який був анонсований Президентом ЄК Юнкером ще у вересні 2016 року. Ініціатива являє собою відповідну Комунікацію і законодавчу пропозицію щодо започаткування Програми промислового розвитку у сфері європейської оборони. Паралельно з цим, представлено документ, яким визначаються можливі

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

сценарії в галузі європейської оборони у довгостроковій перспективі. Це є частиною дискусії про майбутнє ЄС на рівні 27 держав-членів, представленої 1 березня 2017 року Європейською комісією Білої книги про майбутнє Європи. Передбачалося, що до 2020 року ЄК виділить до Фонду 590 млн. євро, а після 2020 року на щорічній основі мінімум 1,5 млрд. євро. З урахуванням внесків держав-членів на фінансування проектів очікувалося, що фонд генеруватиме після 2020 року щорічні інвестиції у сфері оборонних досліджень та розвитку спроможностей в обсязі 5,5 млрд. євро на рік. Проекти в рамках Європейського оборонного фонду реалізовуватимуться за двома напрямами, які доповнюють один одного, але відрізняються за своєю юридичною структурою та бюджетом. ДОСЛІДЖЕННЯ. Починаючи з 2017 року, ЄС вперше запропонує гранти для спільних досліджень в галузі інноваційних технологій та продукції військового призначення, в повному обсязі та з безпосереднім фінансуванням з бюджету ЄС. Проекти, що фінансуватимуться ЄС будуть зосереджені на пріоритетних галузях, раніше узгоджених державами-членами, та можуть включати в себе, як правило, електроніку, метаматеріали, зашифроване програмне забезпечення або робототехніку. До кінця 2019 року заплановано профінансувати 90 млн. євро з 25 мільйонами євро у 2017

році. Надані пропозиції щодо проектів в галузі безпілотних систем у військово-морському середовищі та систем солдата. Після 2020 року планується виділяти 500 млн. на рік. Комісією запропоновано спеціальну програму оборонних досліджень ЄС з орієнтовним річним бюджетом 500 мільйонів євро, що робить ЄС одним з найбільших інвесторів у оборонні дослідження. Слід заохочувати, щоб ці оборонні технології також сприяли розвитку інновацій для цивільної економіки, так само як цивільні дослідження також можуть використовуватися для підтримки оборонної промисловості. РОЗРОБКА ТА ПРИДБАННЯ. Фонд стимулюватиме співпрацю між державами-членами у спільній розробці та придбанні військової техніки та технологій на основі співфінансування з бюджету ЄС та практичної підтримки з боку Комісії. Держави-члени для скорочення витрат можуть, наприклад, спільно інвестувати в розвиток безпілотних технологій або супутникового зв’язку, або закупити велику партію вертольотів. Прийнятними вважатимуться тільки спільні проекти, а частка загального бюджету буде передбачена для проектів, пов’язаних з транскордонною участю малих та середніх підприємств, збільшення витрат на кібербезпеку і збір розвідувальної інформації, військові кораблі і безпілотні технології в рамках Європейського оборонного фонду. Йдеться також про подальшу стандартизацію військового обладнання, використання космічних програм ЄС для безпеки і оборонних цілей. Одна з основних цілей поглиблення оборонної співпраці, ініційованого Німеччиною і Францією за підтримки Італії та Іспанії, – більш ефективне використання зростаючих військових витрат ЄС. ЄС пропонує співфінансування у розмірі 500 млн. євро на 2019 і 2020 роки, в рамках спеціальних оборон-

них та промислових програм розвитку. Більш амбітна програма буде підготовлена після 2020 року, яка передбачатиме річний бюджет обсягом 1 млрд. євро. Програма буде використовувати національне фінансування з очікуваним ефектом, помноженим на 5. З урахуванням внесків держав-членів загальний обсяг інвестицій у розвиток обороноздатності становитиме до 5 млрд. євро на рік після 2020 року. НА ЧОМУ ЗНИКАЮТЬ КОШТИ Зазначається, що США інвестують в оборону більше ніж вдвічі чим держави-члени ЄС. Генсек НАТО Єнс Столтенберг неодноразово закликав європейські держави збільшити витрати на оборону до 2% від ВВП. У сукупності ЄС є другим за величиною по військовим витратам у світі, за США. Однак через роздробленість зусиль європейці ще вагомо залежать від стратегічних можливостей, наданих США для військових операцій. Скорочення національних оборонних бю-

Європейський план дій з питань оборони тісно пов’язаний із доповненням до Плану імплементації Глобальної стратегії з безпеки та оборони, який визначає новий рівень амбіцій Союзу»

№5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

джетів у Європі за останнє десятиліття матиме великий вплив на здатність Європи діяти, тоді як інші глобальні суб’єкти (Китай, Росія та Саудівська Аравія) модернізували свої оборонні сектори безпрецедентно. У 2015 році США інвестували вдвічі більше, ніж загальні витрати держав-членів ЄС на оборону. Китай за останні десятиліття збільшив свій оборонний бюджет на 150%. Навпаки, за останнє десятиліття країни ЄС скоротили витрати на оборону майже на 12% у реальному виразі. Це зменшення національних витрат на оборону не було компенсовано посиленим європейським співробітництвом. Європа страждає від неефективності витрат через дублювання, недостатню взаємосумісність, технологічні прогалини та недостатню економію для промисловості та виробництва. За даними Єврокомісії, брак координації та відсутність конкуренції щорічно коштують ЄС від 25 до 100 млрд євро. Близько 80% оборонних закупівель та 90% досліджень та технологій здійснюються на національній основі, що призводить до дорогого дублювання військових спроможностей. До 30% щорічних витрат на оборону можна заощадити шляхом об’єднання закупівель. Розрізнений підхід, що стосується оборони, також призводить до зайвого дублювання та впливає на розгортання сил оборони. У ЄС існує 178 різних систем озброєння, порівняно з 30 в США, 17 різних типів основних бойових танків і лише один у

№5/2020

США. Для певних вертолітних програм у Європі існує більше типів вертольотів, ніж урядів, які зможуть їх придбати. СЦЕНАРІЇ ПОДОЛАННЯ ЗАГРОЗ Європейський план дій з питань оборони не полягає у створенні армії ЄС, або дублюванні структур військового планування та командування, які існують на сьогодні на національному рівні та в НАТО. Комісія не має жодної думки щодо організації національних збройних сил. План полягає у створенні умов для більшого співробітництва в галузі оборони для досягнення максимального обсягу виробництва та ефективності оборонних витрат, а також для створення потужної, конкурентоспроможної та інноваційної оборонної промислової бази. Держави-члени залишаться на чільному місці, коли вирішуватимуть, в які технології та активи вкладати кошти, і збережуть право власності на оборонні спроможності. Європейський план дій з питань оборони тісно пов’язаний із доповненням до Плану імплементації Глобальної стратегії з безпеки та оборони, який визначає новий рівень амбіцій Союзу та визначає дії щодо його виконання, а також із реалізацією Спільної декларації ЄС і НАТО, підписаної Президентом Європейської Ради, Президентом Комісії та Генеральним секретарем НАТО. Дії, запропоновані в Європейському плані дій з питань оборони, призведуть до зміцнення оборони Європейського

Союзу, що в кінцевому підсумку означає сильнішу за НАТО. План дій також пов’язаний із Спільною структурою для протидії гібридним загрозам (квітень 2016 року) та сприяє стійкості ЄС, його держав-членів та країн-партнерів, одночасно розширюючи співпрацю з НАТО у боротьбі з цими загрозами, що, в свою чергу, ґрунтується на Європейській програмі безпеки, прийнятій Комісією у квітні 2015 року. Заслуговує на увагу документ Reflection paper on the future of European Defence, оприлюднений 7 червня 2017 року, у розвиток Білої книги Єврокомісії щодо майбутнього Європи, яка започатковує громадське обговорення питань співпраці в галузі оборони між ЄС та державами-членами до 2025 року. Документ окреслює декілька можливих сценаріїв подолання загроз у сфері безпеки та оборони, які постають перед ЄС: 1) Сценарій «Співробітництво у сфері безпеки і оборони» передбачає, що держави-члени ЄС прийматимуть рішення щодо поглиблення співпраці у сфері безпеки та оборони на добровільній основі за необхідністю. Роль інституцій ЄС залишатиметься обмеженою. Співробітництво ЄС-НАТО знаходитимуться на сьогоднішньому рівні. 2) За більш амбітним сценарієм «Поділ безпеки і оборони» держави-члени об’єднають свої фінансові і операційні активи для посилення солідарності у галузі оборони. Інституції ЄС будуть більш залучені до захисту Європи в рамках кордонів ЄС та поза їх межами, зокрема у сферах кібербезпеки, боротьбі з тероризмом, посиленні безпекової складової політик у сфері енергетики, охорони здоров’я, митниці, космосу. Передбачається посилення координації між ЄС та НАТО. 3) Найбільш амбітний сценарій «Спільна оборона і безпека» передбачає послідовну структуризацію спільної політики оборони на основі ст. 42 Договору про ЄС, яка дозволяє групі держав-членів вивести Європейську оборону на якісно новий рівень. Оборона Європи стане спільним зобов’язанням ЄС та НАТО. ЄС зможе проводити сучасні безпекові та оборонні операції на основі інтеграції оборонних спроможностей держав-членів. Передбачається створення Європейського агентства з оборонних досліджень. Названі сценарії не є взаємовиключними, але одночасно демонструють три різних рівня солідарності держав-членів у сфері оборони. Рішення про ступінь поглиблення співпраці з метою зміцнення європейської безпеки і оборони прийматимуть держави-члени за підтримки європейських інституцій з урахуванням громадського обговорення згаданих сценаріїв. Продовження в наступному номері

ВИКЛИКИ СЬОГОДЕННЯ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ЕПІДЕМІЇ І ВІЙНИ За часи свого існування людство зазнало чимало війн, під час яких солдати гинули не лише від рук супротивника, їх також вбивали невідомі хвороби. На превеликий жаль, і нині епідемія є найстрашнішим і «невидимим ворогом» усіх армій світу

Мосов С.П., заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

Чубіна Т.Д., доктор історичних наук, професор, Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля Національного університету цивільного захисту України

роблема війни і миру була і залишається визначальною для людства протягом всі-

єї його багатовікової історії. Розвиток нашої цивілізації супроводжувався численними, різними за тривалістю та

П 10

руйнівністю війнами, які завжди були найжорстокішим, системним випробуванням для суспільства і важкими, трагічними сторінками в житті людства. РУЙНІВНА ПРИРОДА ЛЮДИНИ У сучасних умовах розвитку нових технологій, підвищення рівня освіти і культури, розуміння непередбачуваності наслідків воєн, мирне існування на нашій планеті, на жаль, не стало більш стабільнішим і захищеним. Нові технології практично однаково «успішно» №5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

працюють як на поліпшення добробуту суспільства, так і на створення все більш смертоносних видів зброї масового ураження. Перші жертви наукових досягнень – японські міста Хіросіма і Нагасакі – переконливе свідчення надзвичайної крихкості в цих умовах самого життя на нашій планеті, не кажучи вже про загальний мир. Страшні картини можливих наслідків ядерної війни все ж не зупиняють керівників і політиків деяких держав, що прагнуть світової влади. Сьогодні проливається кров тисяч людей за енергетичні та інші ресурси в різноманітних куточках світу: в Іраку, Афганістані, Сирії та в інших країнах. Справжньою «чумою» третього тисячоліття став міжнародний тероризм. Нині вже не секрет, що фахівцями розвинених країн ведуться наукові дослідження та конструкторські розробки зі створення зброї широкого застосування на принципово нових фізичних принципах. Це спрямовано, насамперед, на обмеження фізичних можливостей людей і забезпечення контролю над їхнім психічним та психофізичним станами. Ці виклики часу все наполегливіше і конкретніше ставлять перед людством його найголовніше завдання – збереження миру на планеті, збереження людини, як найрозумнішого створіння на землі. Ідея війни народжена людським буттям, людською натурою, і може, ймовірно, зникнути лише завдяки докорінній зміні якостей людей, їх захопленню ідеєю самоорганізації навколо миру. Людство має, як одне ціле, не тільки мріяти про загальний мир, а повинно постійно робити реальні цілеспрямовані кроки щодо забезпечення свого існування на нашій планеті, а також завжди належним чином його підтримувати. Під час війни обрана система цінностей приходить у невимовний хаос. Людське життя знецінюється до нуля, а все, що може його продовжити, набуває позамежну вартість. Однією з причин, що обумовлює неприйняття людством будь-якої війни, що пов’язане із застосуванням зброї, вважається те, що внаслідок бойових втрат, війни поглинають величезну кількість людських життів шляхом їх фізичного знищення. Жодна війна не обходилася і не обходиться без жертв...

того, в Африці, де був поширений канібалізм, воїнів переможеного племені не тільки вбивали, а й з’їдали. Згодом, коли виникли держави і сформувалися їх армії, у битвах брала участь вже не одна тисяча добре озброєних вояків, а війни ставали більш масштабними і кровопролитними, і в них гинуло все більше і більше людей: битва при Каннах у 216 р до н.е. – 54 тис. загиблих; битва при Бувіні у 1214 р. – майже 40 тис. загиблих; Бородінська битва 1812 р. – більше 58 тис. загиблих; боротьба за Порт-Артур у 1904 р. – більше 130 тис. загиблих; Перша світова війна (1914-1818 рр.) – біля 10 млн. загиблих; Друга світова війна (1939-1945 рр.) – майже 60 млн. загиблих. Сучасні війни стали менше забирати

життя людей, ніж це було під час Першої і Другої світових воєн, а відносні втрати стали менші з ростом народонаселення у всьому світі. І це відбувається внаслідок меншої жорстокості способів ведення війн, удосконалення зброї, морального розвитку народів, поліпшення санітарних заходів і виконання Женевської Конвенції 1949 року з Додатковими протоколами 1977 року щодо норм, які регулюють міжнародні норми ведення воєн між державами. Таким чином війну слід вважати патологічним явищем, що порушує правильний обмін речовин будь-якого державного організму. Організм нації, яка веде війну, багато в чому можна уподібнити людському організму в хворобливому стані. Різниця лише в тому, що

У період 2006-2018 рр. втрати американських військових від захворювань і травм склали 2,7 тис. осіб — 23,4% від загальної кількості загиблих і померлих»

ЖАХЛИВА СТАТИСТИКА Так, у далекі стародавні часи війни між нечисельними племенами закінчувалися вбивством переможцями всіх чоловіків ворожого племені. Більш №5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

людський організм не вільний до захворювання – тоді як державний організм, навпаки, йде на ризик «військового захворювання» свідомо. НЕВИДИМИЙ ВОРОГ Разом з бойовими втратами мають місце і не бойові втрати, до яких можна віднести і померлих внаслідок чисельних хвороб під час війн. Як свідчать результати досліджень, проведених вченим демографом Борисом Урланісом і опублікованих у його унікальній праці «Історія військових втрат», чимало солдатів і офіцерів ставали жертвами епідемій. Масове скупчення вояків в одному таборі при відсутності найелементарніших засобів боротьби з епідеміями призводило до того, що величезна кількість людей вмирала від інфекційних хвороб. Перші відомості про хвороби й епідемії в армії відносяться до стародавніх часів. Ще Гомер у «Іліаді» розповідав про те, що під час облоги Трої, греки більше страждали від хвороб, ніж від ворожих списів. Відомо також, що в V ст. до н. е. серед перських воїнів, які наводнили Грецію після битви при Фермопілах, вибухнула страшна епідемія чуми, що підірвало міць величезної армії. Через півстоліття, під час Пелопоннеських воєн, знову почалася епідемія чуми, від якої, як показав Фукідід, тільки при другому її спалаху загинуло 4,4 тис. гоплітів (важкоозброєних піхотинців), 300 кавалеристів і велика кількість інших солдат.

Кілька десятиліть потому, у 395 р. до н. е., армія карфагенян, яка взяла в облогу Сіракузи, була знищена епідемією. Ця епідемія була описана Діодором Сіцілійським. У ІІ ст. у Римській імперії неодноразово спалахували епідемії. Так, у 125 р. серед римських солдат, які були надіслані до Африки, у м. Утіка (близько Карфагену) спалахнула епідемія чуми, від якої померло 30 тис. чоловік. На початку III ст. великі втрати понесла армія римського імператора Олександра Севера, що знаходилася серед каледонських болот. У 425 р. серед армії гунів, які загрожували Константинополю, поширилася настільки значна епідемія, що гуни змушені були відступити. У другій половині ХІ ст. німецька армія Генріха IV зазнала значних втрат від чуми, особливо після захоплення Риму в 1083 р. У наступному році спалахнула нова епідемія, у результаті якої вимер весь німецький гарнізон у Римі. У 1415 р. військо англійського короля Генріха V після висадки в Гарфлері сильно страждало від шлункових захворювань, у результаті чого чисельність армії скоротилася на три чверті. У 1486 р. при облозі Гренади, у військах Фердинанда Католика спалахнула епідемія висипного тифу, від якої загинуло 17 тис. солдат. На початку другої половини XVIII ст. найбільшою військовою подією була

Семирічна війна. За даними австрійської армії можна скласти більш-менш точну картину про розміри шкоди від епідемій під час цієї війни. Протягом усієї війни австрійська армія втратила вбитими 32,6 тис. осіб, а померлими від ран і хвороб – 93,4 тис. осіб. Навіть у ХІХ ст., коли епідеміологія зробила значні успіхи, велика кількість вояків ставала жертвами різних хвороб. Тиф у період наполеонівських воєн, чума під час російсько-турецької війни 1828-1829 рр., холера і тиф у Кримську війну і віспа в роки франко-прусської війни призвели до великих втрат особового складу в лавах воюючих армій. Доктор мікробіології Лев Тарасевич вірно зазначив, що навіть під час воєн ХІХ ст. число убитих мікробами значно перевищувало число убитих із застосуванням зброї. У результаті прогресу медицини смерть від хвороб у Першій світовій війні хоча і перестала вже займати значне місце у військових втратах, проте становила чималий відсоток. У російській армії кількість померлих від хвороб перевищила 155 тис., у французькій армії – 179 тис., у англійській армії – 106 тис., у німецькій армії – 166 тис., у австро-угорській армії – 300 тис., у турецькій армії – 240 тис. Якщо вірити статистиці, з 1918 р. по 1920 р. у Червоній армії було більше 2,2 млн. інфекційних хворих, з яких померло 283 тис. чололовік (майже 13%).

№5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Особливо небезпечними щодо розповсюдження коронавірусу вважаються країни, де триває війна. У першу чергу це Сирія. Одна з причин — найтісніший союз офіційного Дамаска з Іраном, однією з найбільш постраждалих від хвороби країн світу»

Афганістані (1979-1989 рр.). Майже 416 тис. військовослужбовців було госпіталізовано через серйозні захворювання: інфекційний гепатит був передумовою у більше, ніж 115 тис. випадків, решта – чума, малярія, холера, дифтерія, дизентерія, ревматизм, запалення легенів, тиф і серцеві захворювання. У період 2006-2018 рр. втрати американських військових від захворювань і травм склали 2,7 тис. осіб – 23,4% від загальної кількості загиблих і померлих.

Всього ж у період 1918-1920 рр. у діючій армії захворіло тифом та іншими захворюваннями понад 3 млн. червоноармійців, а ще понад 700 тис. захворіло у військових округах. Майже 75% усіх втрат Червоної армії склали втрати від захворювань. Незважаючи на те, що в період Другої світової війни були досягнуті значні успіхи в галузі медицини, у німецькій армії все ж була зафіксована величезна кількість захворювань. Хворі солдати на дві третини заповнювали німецькі шпиталі. Від хвороб у німецькій армії померло 125 тис. солдат і офіцерів. У японській армії захворюваність позначалася в дуже значних цифрах: число хворих (4,5 млн.) склало трохи менше чисельності всієї армії (5,5 млн.). Проблемною для обмеженого контингенту радянських військ щодо інфекційних захворювань стала війна в

РІК ВІРУСУ Пандемію коронавірусу SARS-CoV2в, що вже охопила планету, часом порівнюють з «іспанкою» – пандемією грипу 1918-1920-х рр. Виникнувши на самому фініші Першої світової війни, ця пандемія теж охопила весь світ трьома послідовними хвилями. До цього дня точно не встановлено місце появи хвороби, що походила на легеневу чуму. «Іспанкою» її прозвали лише тому, що перші звістки про цю хворобу, яка вразила армії воюючих країн, з’явилися в газетах нейтральної Іспанії. «Механізми» того вірусу не розгадані навіть і через 100 років. У вірусу, який вбив за оцінками фахівців 22 млн. чололовік, не виявилося структур, які б дозволили військовим вченим зрозуміти «механізм» цієї катастрофи. Перша хвиля цього грипу на території колишньої Росії спочатку зали-

№5/2020

шилася навіть непоміченою. Але потім прийшла друга хвиля. Перші відомості про «іспанку» датуються серпнем 1918 р., а географія її розповсюдження свідчить, що містами і селами колишньої Російської імперії грип поширювався з півдня або південного заходу: спочатку епідемія вибухнула на території України. Тільки в місті Києві було близько 700 тис. захворювань (більше 467 тис. – кияни, інші – біженці) , що свідчить про те, що перехворіли майже всі. При цьому смертність склала 1,5%. Сьогоднішня пандемія коронавірусу вже охопила особовий склад збройних сил країн Європи. Так, на кінець березня 2020 р. за даними міністерства оборони ФРН інфікованими коронавірусом було 160 військовослужбовців бундесверу, з яких тільки двоє знаходилися в шпиталі. У решти хвороба протікала легко, вони лікувалися вдома. Ще приблизно 700 осіб, які мали контакт з інфікованими, потрапили на карантин. Близько 600 військослужбовців постраждали від вірусу у Франції. В Естонії коронавірус вперше виявили в армійських лавах у першій половині березня. На початку квітня 2020 року декілька випадків захворювання на гостру респіраторну хворобу, викликаних коронавірусом, було зареєстровано у Збройних Силах України, а на ізоляції (у тому числі самоізоляції) знаходилося більше 100 осіб. Особливо небезпечними щодо розповсюдження коронавірусу вважаються країни, де триває війна. У першу чергу це Сирія. На те є багато причин, не остання з яких – найтісніший союз офіційного Дамаска з Іраном, однією з найбільш постраждалих від хвороби країн світу. Поширення коронавірусу в Сирії, а також у таборах сирійських біженців у сусідніх Туреччині, Йорданії та Лівані, ймовірно, може стати новою згубною кризою для всього Близького Сходу. Також хвороба може знову поширитися і країнами Європейського союзу, якщо не надійно будуть «зачинені» кордони від переміщення і проникнення біженців з території Туреччини і інших країн Сходу. Підводячи підсумок, треба наголосити на тому, що війни створюють сприятливе середовище для розповсюдження вірусних епідемій, максимально масштабуючи межі їх поширення. Епідемії, у свою чергу, призводять до великих втрат серед особового складу в арміях країн, що воюють, інколи значно перевищуючи бойові втрати, і безпосередньо впливають на результати і наслідки війни.

ЗАГРОЗИ У СВІТОВОМУ ОКЕАНІ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

США і НАТО занепокоєні активізацією діяльності підводного флоту Росії в Світовому океані. Нині відновлення можливостей для протидії російським субмаринам у цьому контексті — одне з пріоритетних завдань НАТО та його союзників

НА ВЕЛИКИХ 14

№5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ГЛИБИНАХ №5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Радковець Ю.І., військовий експерт, кандидат військових наук, доцент, генераллейтенант запасу

анепокоєння США і НАТО пояснюється зростанням активності російських підводних човнів у Чорному морі та в Середземномор’ї, у Північній Атлантиці, в Арктиці та в Тихоокеанському регіоні, прийняттям на озброєння новітніх ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення, несанкціонованим пошкодженням та руйнуванням спеціальними російськими підводними човнами підводних кабелів управління та зв’язку, організацією розвідувально-диверсійної діяльності зі спеціальних підводних глибоководних станцій та апаратів, а також використанням ядерних субмарин-дронів. ОСОБЛИВОСТІ САМІТУ НАТО-2019 В ЛОНДОНІ 3-4 грудня 2019 року в Лондоні відбувся саміт НАТО, присвячений 70-річчю заснування Організації Північноатлантичного договору. Серед головних тем, порушувалося питання узгодження спільної політики НАТО стосовно «дестабілізуючої поведінки Кремля».

Попри суперечки (критики президента Франції Е. Макрона і президента США Д. Трампа стосовно функціонування Альянсу щодо: витрат держав-членів НАТО на оборону; оцінки майбутніх викликів і загроз міжнародній безпеці; питань щодо зростання ролі та впливу Китаю, а також особливостей поведінки Туреччини стосовно Альянсу) за результатами саміту вдалося ухвалити спільну декларацію НАТО. Так, лідери Альянсу підтвердили зобов’язання щодо спільної оборони на той час ще 29 його членів. Про це йдеться в спільній декларації, оприлюдненій 4 грудня 2019 року після завершення саміту. «…Ми підтверджуємо постійний трансатлантичний зв’язок між Європою та Північною Америкою... і наше офіційне зобов’язання, передбачене ст. 5 Вашингтонського договору, що напад проти одного союзника вважатиметься нападом проти всіх нас», – відзначається в декларації. Особливо в спільній декларації акцентується увага на агресивних діях Росії, які визначаються загрозою для євроатлантичної безпеки. Крім того, в цій заяві наголошується на необхідності подолання викликів, які походять і від «впливу Китаю, що зростає». До того ж, в контексті Росії в декларації особлива увага наголошувалась на активізації розробок та випробувань нових російських ракетних систем наземного, повітряного та морського (головним чином, підводного) базування;

агресивності застосування російської бойової авіації в Сирії; безпрецедентному накопиченні різнорідних сил і засобів збройних сил Російської Федерації в Криму, а також на запланованих тестуваннях підводних безпілотних апаратів (дронів) і військових навчаннях різнорідних сил ВМФ РФ в акваторії Світового океану. ЗАНЕПОКОЄННЯ США ТА НАТО Фактично, останній раз подібного роду «занепокоєння» НАТО (до речі, небезпідставне!) контрастно проявилось щодо нових російських ракетно-бомбових (ракетно-торпедних) систем повітряного базування (перш за все, в ядерному спорядженні) після відновлення з 17 серпня 2007 року патрулювання в рамках бойового чергування літаків стратегічної/дальньої/ авіації Росії (Ту160, Ту-95МС, Ту-22М3 і Іл-78М) у по-

Якщо питання виявлення та надійного супроводження російських повітряних носіїв ядерної зброї в США і НАТО фактично вирішено, то задача гарантованого виявлення російських морських (підводних) носіїв високоточної та ядерної зброї залишається проблематичною й на сьогодні»

№5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

аналітичному центрі «Атлантична рада», що його дуже «непокоїть» та загроза, яку становлять певні зразки модернізованих та найбільш сучасних російських підводних човнів, у зв’язку з посиленням Російською Федерацією свого підводного флоту в Чорному та Середземному морях, що створює дисбаланс на європейському театрі воєнних дій. «…Найбільше мене непокоять можливі бойові дії, за участі російських підводних човнів, оснащених високоточними крилатими ракетами типу «Калібр», які можуть досягти будь-якої зі столиць Європи», – заявив він. Поряд з цим він наголосив: «…Мене також непокоїть посилення інтенсивності їх бойової підготовки на сході Середземного моря». За його словами, Росія модернізує багато своїх старих підводних човнів, таких як дизельні підводні човни класу Kilo. При цьому, російські військові стверджують, що тепер такі підводні човни можуть значно довше залишатися під водою та озброєні чотирма високоточними крилатими ракетами типу «Калібр», якими вони успішно атакували об’єкти ІДІЛ у Сирії. «…Це непокоїть мене, це непокоїть також і наших партнерів по НАТО та друзів. Саме тому ми мусимо постійно знати, де вони перебувають», – додав він.

вітряному просторі над акваторією Світового океану (було перервано в 1992 р.). Реальним наслідком таких демонстраційних заходів Російської Федерації (залякування!) стало те, що вже на Бухарестському саміті НАТО (20-й саміт держав-членів НАТО, 2-4 квітня 2008 року, Бухарест /Румунія/), на якому розглядалися перспективи його розширення, через «небажання» Німеччини та Франції «псувати стосунки з Росією» – рішення стосовно приєднання України та Грузії до «Плану дій щодо членства в НАТО» (Membership Action Plan, MAP) було відкладено на грудень 2008 року. Проте до грудня 2008 року політична ситуація змінилася кардинально. Вже в серпні 2008 року Росія розв’язала агресію проти Грузії, а в Україні на той час «раптово» поглибилася внутрішньополітична криза. За таких обставин надання МАР для Тбілісі та Києва було знято з порядку денного, а за ініціативи представника США, питання щодо приєднання Грузії та України до НАТО було відкладене на невизначений термін. Таким чином, якщо в подальшому №5/2020

питання комплексного виявлення та надійного супроводження російських повітряних носіїв ядерної зброї в США і НАТО було фактично вирішено, то задача гарантованого виявлення російських морських (підводних) носіїв високоточної та ядерної зброї залишається проблематичною й на сьогодні. НА ПЕРИСКОПНУ ГЛИБИНУ Одразу ж після саміту НАТО в Лондоні (в грудні 2019 року) особливо відчутного поширення в західних ЗМІ стала набирати інформація щодо зростання активності атомних російських підводних човнів у Середземномор’ї, Північній Атлантиці, Арктиці та на Тихому океані, в тому числі й поблизу узбережжя США. Правда, заради об’єктивності, варто відзначити, що цілеспрямоване за своїм характером поширення саме такого роду інформації відбувалося також вже протягом останніх двох-трьох років. Так, за повідомленням CNN ще в жовтні 2018 року, командувач військово-морськими силами США в Європі адмірал Джеймс Фоґґо-третій заявив у

ПІД ЛЬОДАМИ У подальшому, в листопаді 2018 року в інтерв’ю CNN знову ж таки командувач військово-морськими силами США в Європіадмірал Джеймс Фоґґо-третій заявив, що в Росії є більше ніж 40 бойових підводних човнів, 20 з яких – знаходяться у бойовому складі її Північного флоту, і що вони призначені до бойового застосування в Північній Атлантиці та Арктиці. «…Вони дають нам зрозуміти, що вони там є», – наголосив адмірал Фоґґо про збільшення присутності російських підводних човнів у Північноатлантичному та Арктичному регіонах. За його словами, російських субмарин стало значно більше, і вони з’явилися в місцях, де їх раніше не було. Головна їх задача – підірвати спроможність Альянсу переміщувати підкріплення між Північною Америкою та Європою в умовах кризи, а значить вони потребують постійного відслідковування. Як відомо, щоб дістатися від баз у російській Арктиці до Атлантичного океану, підводні човни ВМФ Росії мають пройти повз острівну країну Ісландію з її стратегічним положенням між Великою Британією та Гренландією. За словами адмірала Фоґґо, ці підводні човни – сильний «головний біль» для керівництва НАТО.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СТЕЖЕННЯ З ПОВІТРЯ Авіабаза ВМС США Кефлавік в Ісландії була заснована у 1951 році. У 2006 році вона була розформована, адже основна увага НАТО в Європі була сконцентрована на її південній частині та в Середземному морі. На підставі двосторонньої міжурядової угоди між США та Ісландією, з 2016 року авіабаза ВМС США відновила своє перебування в Кефлавіку з розміщенням на ній протичовнових літаків P-8 Poseidon та відновленням їх чергування на маршрутах переходів російських підводних човнів у Північноатлантичному та Арктичному регіонах.

У відповідь на це НАТО і США прагнуть послати російській стороні свій «сигнал». Так в жовтні-листопаді 2018 року було відновлено проведення масштабного військового навчання НАТО в Норвегії Trident Juncture-2018 (близько 50 000 учасників з 31 країни НАТО і країни-партнера в т.ч. України), метою яких стало своєрідне «нагадування» Росії (в т.ч. через відпрацювання широкого спектру задач проти російських підводних човнів) щодо власних інтересів США та союзників по НАТО стосовно Арктичного регіону та каналів транспортування вантажів між Північною Америкою і

В жовтні-листопаді 2018 року було відновлено проведення масштабного військового навчання НАТО в Норвегії Trident Juncture-2018 »

Європою. Практично, це стали найбільші військові навчання у Норвегії від 1980-х та найбільші військові навчання НАТО від 2002 року. За наявною інформацією, вильоти літаків США на відстеження російських підводних човнів на сьогодні відбуваються практично через день з американської авіаційної бази в міжнародному аеропорту Кефлавік (Ісландія). За заявою міністра закордонних справ Ісландії Тора Тордарсона, частота вильотів авіації США/НАТО з аеропорту Кефлавік відчутно зросла: у 2017 році вильоти здійснювалися 153 дні, але ця цифра стабільно зростала від 2014 року, коли такі вильоти здійснювалися лише 21 день. Тільки в жовтні-листопаді 2018 року, в ході проведення навчання НАТО Trident Juncture-2018 в Норвегії, сили США/НАТО зафіксували одночасну активну діяльність навколо цієї країни щонайменше десяти російських підводних човнів. Одночасно, в цей же період російські субмарини були неодноразово помічені ними біля берегів Великої Британії, а також Фінляндії. Також варто зазначити, що наприкінці минулого та на початку поточного років також значно зросла й інтенсивність бойової підготовки багатоцільових російських підводних човнів у Північній Атлантиці та в Арктиці. «БОРЕЇ» — НЕ ТАК ВСЕ Й РАЙДУЖНО Але найбільше американських (і натовських) військових турбують російські атомні підводні човни проекту 955 «Борей» (за класифікацією НАТО, Borey) – тип російських ПЧАРБ (підводні човни атомні з ракетами балістичними). За оцінками американських спеціалістів, це практично безшумні новітні атомні підводні човни, які аналогічні американським підводним човнам класу «Огайо», оснащеними балістичними ракетами морського базування в ядерному спорядженні. Перший в світі атомний підводний ракетоносій проекту 955 «Борей» (4-го покоління) «Юрий Долгорукий» був закладений в листопаді 1996 року в місті Северодвінську. Значно пізніше (у 2004 році) був закладений другий корпус підводного човна цього проекту під назвою «Александр Невский», а в 2006 році – третій корпус ПЧАРБ цього ж проекту під назвою «Владимир Мономах». За даними на квітень 2020 року – 3 кораблі базового проекту 955 «Борей» вже знаходяться в складі ВМФ Росії, а саме: ПЧАРБ «Юрий Долгорукий» – на Північному флоті у складі 31-ої дивізії №5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«МОНСТР» ГЛИБИНИ Проект 955 «Борей» був розроблений у 80-х роках в ЦКБ МТ «Рубін» (м. Санкт-Петербург) і створювався для заміни підводних човнів проекту 941 «Акула» (за класифікацією НАТО, Typhoon) та 667БДРМ «Дельфин» (за класифікацією НАТО, Delta-IV). Російські стратегічні субмарини проекту 955 «Борей» були оснащені ракетним комплексом Д-19М з 16 міжконтинентальними твердопаливними балістичними ракетами підводного базування Р-30 «Булава» («Тополь-МПЛ») з дальністю дії 8300 км і практично уніфікованими з аналогічними балістичними ракетами наземного базування, які в свою чергу, можуть бути забезпечені десятьма ядерними і гіперзвуковими блоками. підводних човнів (ДиПЧ) з базуванням на військово-морській базі (ВМБ) Гаджієво, а ПЧАРБ «Александр Невский» і «Владимир Мономах» – на Тихоокеанському флоті у складі 25-ої ДиПЧ з базуванням на ВМБ Вілючинськ. Будівництво четвертого атомного підводного човна (отримав назву «Князь Владимир», хоча спочатку передбачалося назвати його «Святитель Николай») відбувалось вже у вигляді модернізованого проекту 955А «Борей-А». Також передбачалося, що кількість ракетних №5/2020

шахт в ПЧАРБ проекту «Борей-А» буде збільшено до 20, але в подальшому цю інформацію було спростовано. Офіційна церемонія закладки відбулася 30 липня 2012 року. Виведення з елінгу і спуск на воду 17 листопада 2017 року. Державні випробування розпочалися 28 листопада 2018 року і завершилися 21 листопада 2019 року, після чого ПЧАРБ «Князь Владимир» прибув до Біломорської бази в місті Северодвінськ. Варто також відзначити, що починаючи з ПЧАРБ «Князь Владимир», у проекті 955А «Борей-А» було змінено форму корпусу підводного човна, а саме – ракетні шахти були повністю вписані в корпус, що значно поліпшило його керованість у підводному положенні, а також зменшило лобовий опір і шумність роботи. Тобто, човни проекту 955А «Борей-А» відрізняються від базової моделі (проекту 955 «Борей») більш низьким рівнем фізичних полів (отже, меншою помітністю), а відповідно – кращою скритністю (прихованістю) дій, і крім того – більш досконалими засобами зв’язку, системами виявлення цілей та управління бортовим озброєнням. В них також будуть поліпшені умови проживання для екіпажу. Як наслідок – значно покращено автономність плавання та живучість човна. За наявною інформацією, до складу Північного флоту ВМФ РФ підводний човен «Князь Владимир», у кінцевому рахунку, мав би ввійти та заступити на

бойове чергування ще в 2019 році, але цього так і не сталося. Через виявлені в ході державних випробувань низка дефектів та недоліків передача флоту ПЧАРБ «Князь Владимир» неодноразово переносилось – на лютий, березень, а потім і квітень 2020 року і, не виключено, що перед остаточною здачею флоту човен має ще раз вийти в море для остаточних випробувань. Це все свідчить про те, що й березнева здача була перенесена на квітень, саме через систематичне виявлення на цій субмарині дефектів і проблем, які доводиться виправляти в режимі «нонстоп». Але не думається, що будуть ще перенесення термінів, адже російській пропаганді «кров з носу», але потрібно «продемонструвати» велич і епічність російського озброєння. Здача «Князя Володимира», наскільки б він не був дефективним і недоробленим, все-таки мала відбутися до 9 травня. А тому залишається лише чекати, коли цей ПЧАРБ («Князь Владимир») нагадає про себе в тривожних хроніках про надзвичайну подію. Якщо звичайно його після здачі в експлуатацію взагалі випустять найближчим часом в море, а не повернуть в док для доопрацювання. Наприклад, як це було не раз з новими зразками російських бойових кораблів, зокрема, фрегатом «Адмірал Горшков», якого ввели до складу ВМФ Росії недоукомплектованим і недовипробуваним. В іншому ж випадку цього року

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

до складу російського ВМФ може бути введений воістину небезпечний ПЧАРБ «Князь Владимир». Небезпечний, за ступенем своєї аварійності, як для життя членів його екіпажу, так і для навколишнього середовища, екології та, не виключено, загалом для міжнародної безпеки. Тобто, той факт, що ПЧАРБ «Князь Владимир» був виведений на випробування в 2018 році і з тих пір його передача флоту більш ніж тричі переносилася, говорить про те, що в ході випробувань виявлялися серйозні дефекти, які вимагають невідкладних виправлень, що і обумовлювало постійне зрушення термінів. І це хвилює найбільше. Адже мова йде про атомний підводний човен, якість використання за призначенням якого викликає справжні сумніви, особливо в контексті останніх катастроф і аварій на просторах «гібридної морської наддержави» – Російської Федерації. П’ятий човен «Князь Олег» та шостий «Генералиссимус Суворов» були закладені відповідно 27 липня і 26 грудня 2014 року за проектом «Борей-А». Сьомий човен за проектом «Борей-А» – «Император Александр III» – було закладено 18 грудня 2015 року. Восьмий човен за проектом «Борей-А» – «Князь Пожарский» – був закладений 23 грудня 2016 року. Попередньо планувалось, що після завершення побудови ПЧАРБ серій «Борей» та «Борей-А» в бойовому складі ВМФ РФ будуть знаходитись 14 нових стратегічних підводних човнів класу ракетний підводний крейсер стратегічного призначення (РПКСП) 4-го покоління, а саме: 3 – серії «Борей» та 11 – серії «Борей-А». Але зважаючи на цілу низку об’єктивних і суб’єктивних причин (недостатність фінансування, низький рівень технологічного обладнання та інженерно-технічного персоналу виробництва, відсутність/наслідок дії західних санкцій/окремих високотехнологічних елементів/складових/ для важливих вузлів обладнання човна тощо) кількість човнів і терміни їх будівництва та прийняття на озброєння постійно змінюються. Так, у квітні 2019 року приймається рішення щодо припинення закладки ПЧАРБ типу «Борей-А», а вже в червні цього ж року про визначення нової кількості підводних човнів цих проектів у складі ВМФ РФ, а саме: 3 РПКСП проекту 955 «Борей» і 7 РПКСП проекту 955А «Борей-А». За даними на 21 лютого 2020 року, прийнято рішення підписати в серпні цього року на форумі «Армія-2020» контракт на будівництво для ВМФ РФ

ще 2-х підводних ракетоносців проекту 955А «Борей-А». За умовами контракту, закладка обох кораблів відбудеться на верфі «Севмаш» у 2021 році і вони мають бути побудовані в рамках діючої Держпрограми озброєння ЗС РФ до 2027 року. Таким чином, загальна кількість підводних човнів проекту 955 «Борей» (3 РПКСП) і 955А «Борей-А» (9 РПКСП) у складі ВМФ Росії може зрости до 12 РПКСП – по 6 одиниць цих проектів у складі Північного та Тихоокеанського флотів. Також передбачається, що ПЧАРБ проектів 955 «Борей» і 955А «Борей-А» – складатимуть основу російських підводних сил ядерного стримування. Привертає увагу і той факт, що з початку агресії Росії проти України було закладено вже чотири ПЧАРБ серії «Борей-А». Що це може означати? Провідні зарубіжні експерти-політологи визнають, що агресивні експансіоністські плани Російської Федерації проти демократичних країн ніяким чином не змінилися і зусилля країни-агресора продовжують бути спрямовані, зосереджені і послідовно нарощуються, як і раніше, проти демократії, проти Європейського Союзу, проти НАТО і проти країн, які

вибрали власний шлях на розвиток демократії в них. ДИВЕРСІЇ ПІД ВОДОЮ Серед інших можливих загрозливих сценаріїв для європейської та євроатлантичної безпеки західними спеціалістами розглядається і такий, як пошкодження або руйнування спеціальними російськими підводними човнами підводних кабелів управління та зв’язку, що сполучають острівну Велику Британію та континентальну Європу, а також США та Європу. Такі кабелі загалом забезпечують більшу частину інтернет-комунікацій, а їх пошкодження може не просто негативно позначитися на стані міжконтинентальних комунікацій, але й загострити геополітичну обстановку в глобальному вимірі. Вперше досить відверто заявив про це в грудні 2017 року на той час начальник Штабу оборони Великої Британії (еквівалент генерального штабу в інших країнах) головний маршал авіації сер Стюарт Піч (з середини 2018 року – голова військового комітету НАТО), який наголосив, що захист ліній зв’язку має стати пріоритетом для Великої Британії й НАТО. №5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У своєму виступі в аналітичному центрі RUSI (Королівський Об’єднаний інститут оборонних досліджень) він заявив про нову загрозу, яку становить Росія для комунікацій та інтернет-кабелів, прокладених дном морів, знищення або виведення з ладу яких стане «раптовим і потенційно катастрофічним» ударом по економіці країн НАТО. «У відповідь на загрозу, яку становить модернізація російського військово-морського флоту – як атомних, так і неатомних підводних човнів і надводних кораблів, – ми, разом з нашими атлантичними союзниками, надаємо пріоритет завданням, пов’язаним із захистом морських ліній зв’язку», – повідомив він. «Адже Росія, окрім будівництва нових кораблів і підводних човнів, продовжує вдосконалювати свої можливості інформаційної війни та інших нових методів ведення гібридної війни», – зазначив сер Стюарт Піч. На його переконання, Велика Британія і її союзники повинні зрозуміти сенс модернізації російського надводного та підводного флоту і пропорційно модернізувати власні військово-морські сили. За словами речника НАТО П’єра Казале, це ж стало й однією з причин №5/2020

прийняття рішення в лютому 2018 року щодо створення нового Об’єднаного Атлантичного командування НАТО для забезпечення безперебійної координації, яке, окрім іншого, займатиметься й захистом морських комунікацій. «…Є також стурбованість тим, що важливі кабелі глибоководного зв’язку можуть бути під загрозою диверсії. Відновлення можливостей для протидії російським субмаринам у цьому контексті – одне з пріоритетних завдань НАТО», – заявив П. Казале для DW. НА ДНІ ОКЕАНУ Не менш загрозливим фактором для США і НАТО постає і різного роду експериментальна та розвідувально-диверсійна діяльність спеціальних підводних глибоководних станцій та апаратів Міністерства оборони Російської Федерації, яка проводиться ними як у територіальних водах Росії, так і в акваторіях Світового океану. Так, згідно з офіційним повідомленням міністерства оборони Російської Федерації, в липні 2019 року в Баренцевому морі зазнала аварії атомна глибоководна станція проекту 10831 АС-31 «Лошарік», яка, за офіційною інформацією

займалася проведенням батіметрічних вимірювань. Згодом російські військові і чиновники, посилаючись на секретність, відмовилися розкривати подробиці інциденту і конкретний зміст завдань, що вирішувалися науково-дослідним глибоководним апаратом. Проте наявна інформація дозволяє припустити, чим міг би займатися АС-31 «Лошарік» в російських територіальних водах і чим станція в дійсності взагалі займалася. Не зупиняючись на досить широкому спектрі специфічних (спеціальних) завдань, які може виконувати глибоководна станція АС-31 «Лошарік», розглянемо тільки найбільш поширені та ймовірні з них. По-перше, це варіант основного застосування АС-31 «Лошарік», а саме – відпрацювання методів транспортування і застосування виробів, призначених для розміщення на морському дні. Такі пристрої, в залежності від їх призначення, можуть бути використані, наприклад, для відволікання іноземних підводних човнів і американської гідроакустичної протичовнової системи SOSUS (звукова система спостереження), розташованої на умовній лінії, що з’єднує Гренландію і Британські острови, в той час поки російські субмарини покидають Кольський півострів і йдуть в Північну Атлантику, або прослуховування акустичних сигналів, вироблених зарубіжними підводними човнами, або порушення цілісності і прослуховування підводних зарубіжних цивільних і військових кабелів зв’язку або підрив тієї ж SOSUS. Саме такий сценарій використання АС-31 «Лошарік» на Заході вважають найбільш ймовірним, заявляючи, що аварія на атомній глибоководної станції сталася під час літнього періоду експлуатації човнів Головного управління глибоководних досліджень міноборони Росії – що передує розгортанню в Північній Атлантиці робіт. По-друге, це варіант використання АС-31 «Лошарік», який передбачає відпрацювання розміщення елементів російської позиційної системи підводного спостереження «Гармонія», аналог американської SOSUS, яку утворюють спеціальні підводні роботизовані комплекси, що виходять з підводного човна і розгортають на морському дні автономні донні станції. «Гармонія» повинні були розгорнути до 2020 року, чого не відбулося. Серед можливих причин відставання за термінами можна назвати не стільки інцидент з АС-31 «Лошарік», скільки проблеми з необхідними компонентами і обладнанням, наприклад, оптоволоконним кабе-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

лем, сполучними муфтами, кабелеукладачами і акумуляторами. Без «Гармонії» збройні сили Росії фактично не в змозі у власних арктичних водах відстежити та ідентифікувати іноземні субмарини. Прямим наслідком такої ситуації є те, що без системи підводного спостереження ніякої стратегічної переваги «Кинджали» і «Авангарди» забезпечити Росії не зможуть, а човенносій з «Посейдоном» просто не встигне при необхідності покинути межі російських територіальних вод. ВИСОКІ ТЕХНОЛОГІЇ У зв’язку з останнім, заслуговує на увагу інформація щодо стану розробки та випробування ядерної субмаринибезпілотника «Посейдон». 19 липня 2018 року провідний аналітик групи радників начальника Генерального штабу ЗС РФ Ігор Касатонов заявив про завершення випробувань атомного безпілотного підводного човна «Посейдон». За його заявою, випробування системи «Посейдона» пройшли згідно з графіком. На дослідницьких полігонах були організовані випробування для підтвердження динамічних характеристик апарата під час пусків у реальних умовах, а також параметрів його руху в автономному режимі. На думку І. Касатонова, тактикотехнічні характеристики «Посейдона» роблять його фактично невразливим завдяки великій глибині занурення, високій швидкості руху і «непрогнозованому для противника маршруту». У міністерстві оборони РФ вважа-

ють, що ядерна субмарина-безпілотник «Посейдон» допоможе військово-морським силам РФ боротися з авіаносними і корабельними ударними групами ймовірного противника, а також вражати об’єкти берегової, в т.ч. критичної інфраструктури противника на віддалених континентах. ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ Таким чином, за результатами аналізу особливостей і підсумків останнього саміту НАТО в Лондоні (3-4 грудня 2019 року) відчувається зростання занепокоєння США та інших країн НАТО «дестабілізуючою поведінкою Росії», яка проявляється в активізації розробок та випробувань нових російських ракетних систем наземного, повітряного та морського (головним чином, підводного) базування; агресивності застосування російської бойової авіації в Сирії; безпрецедентному накопиченні різнорідних сил і засобів збройних сил Російської Федерації в Криму, а також на запланованих тестуваннях підводних безпілотних апаратів (дронів) і військових навчаннях різнорідних сил ВМФ РФ в акваторії Світового океану. При цьому особлива увага привертається до задачі гарантованого виявлення російських морських (підводних) носіїв високоточної та ядерної зброї, вирішення якої залишається проблематичним і на сьогодні. Занепокоєння США і НАТО пояснюється: • зростанням активності російських підводних човнів у Чорному морі та в

Середземномор’ї, у Північній Атлантиці, в Арктиці та в Тихоокеанському регіоні; • прийняттям на озброєння (часто недовипробуваних) новітніх ракетних підводних крейсерів стратегічного призначення (РПКСП) 4-го покоління; • несанкціонованим пошкодженням та руйнуванням спеціальними російськими підводними човнами підводних кабелів управління та зв’язку; • організацією розвідувально-диверсійної діяльності зі спеціальних підводних глибоководних станцій та апаратів, а також використанням ядерних субмарин-дронів. Подібна ситуація характеризується появою загрозливих тенденцій щодо безпрецедентного зниження порогу застосування ядерного потенціалу (ядерної зброї) в силу збільшення цілої низки різного роду дефектів, проблем та недоліків, викликаних недостатністю фінансування, низьким рівнем технологічного обладнання та інженерно-технічного персоналу виробництва, відсутністю (внаслідок дії західних санкцій) окремих високотехнологічних елементів (складових) для важливих вузлів обладнання підводного човна тощо. Сумна статистика свідчить, що з 1945 по 2019 рік серед затонулих за тими чи іншими причинами підводних човнів було, як мінімум, десять (три – США, 5 – СРСР, дві субмарини – Росія), причому деякі з них з ракетами або торпедами, оснащеними ядерними боєголовками і, як мінімум, два дизельні човни з ядерною зброєю. Як це надалі впливатиме на навколишнє середовище та на екологію не відомо.

№5/2020

УНІФОРМА (СПЕЦОДЯГ, КАМУФЛЯЖ) ПОЛЮВАННЯ РИБОЛОВЛЯ

Великий асортимент товару, прямі поставки з Європи під замовлення. 068 965-69 Висока якість, ціни від виробника, 073 пошив121-24 індивідуальних,www.viktailor.com оптових замовлень товару.

Для військовослужбовців та учасників АТО/ООС персональні знижки до 20%.

Чекаємо на Вас в Києві: ст. метро Лук’янівська, вул. Юрія Іллєнка, 32 (біля інституту КІМО)

Рюкзаки перчата Камуфляж Військовий одяг Одяг для полювання та риболовлі Головні убори Тактичне спорядження Палатки Кросівки Черевики Берці

ПРОТИРАКЕТНИЙ ЩИТ ІЗРАЇЛЮ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«ЗАЛІЗНИЙ КУПОЛ» З перших днів проголошення незалежності у травні 1948 року Ізраїлю довелося вести війни із сусідніми країнами — минуло понад 70 років, але й сьогодні Земля обітована все ще залишається територією ворожнечі

№5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

араз головну загрозу для безпеки Ізраїлю становлять радикальний рух «ХАМАС», ліванська шиїтська парамілітарна ісламістська організація «Хезболла», палестинське воєнізоване угрупування «Ісламський джихад» та Іран (Корпус стражів ісламської революції цієї країни бере участь у громадянській війні на боці сирійського уряду). Десятиліття небезпеки, досвід повномасштабних та асиметричних конфліктів стали причиною для постійного вдосконалення системи оборони Ізраїлю, ефективність якої дуже висока. Результатом цього є відносно низькі втрати цивільного населення у порівнянні з масштабом загрози, наприклад, інтенсивністю ракетних та мінометних обстрілів міст і поселень. Система оборони Держави Ізраїль базується не лише на військових формуваннях, включно з армією (ЦАХАЛ), але передбачає взаємодію багатьох елементів, зокрема пасивної та активної цивільної оборони, яка відіграє в ній надзвичайно важливу роль. Польські експерти проаналізували значення та характер основних елементів комплексної системи оборони Ізраїлю, приділивши основну увагу обороні від ракет малої дальності, оскільки вони використовуються найчастіше. Однак розвинена система цивільної оборони може дозволити Ізраїлю протидіяти й іншим загрозам, якщо такі з’являться. Існують головні елементи цієї системи.

яким дійсно загрожує небезпека, де є ризик падіння ракети чи снаряду (наприклад, на території конкретного міста чи поселення). Система попередження поєднана з системою ПРО «Залізний купол». Коли ракета чи снаряд виявляється радіолокатором і визначається як загроза (система аналізує траєкторію польоту, вказуючи потенційне місце падіння), інформація про це надходить до спеціального підрозділу Командування тилу, відповідального за оповіщення населення. У випадках,

Постійна ракетна загроза є причиною того, що в Ізраїлі менше уваги приділяється стихійним лихам, а Командування тилу зосереджується на захисті населення, насамперед, від терористичних актів»

коли ракетний обстріл є масованим, система вручну активується черговою зміною Командування тилу, щоб автоматичний сигнал тривоги повністю не паралізував діяльності населення. Одночасно відбувається постійний аналіз поточної ситуації, і тривогу не оголошують, якщо ракети чи снаряди мають впасти у незаселеній або вже евакуйованій зоні. ПРОЦЕДУРИ ТА ІНФРАСТРУКТУРА ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ Ще один елемент системи оборони, який передбачає негайне реагування на загрозу. Наприклад, швидкий перехід до укриття чи іншого безпечного місця є дуже ефективним, тому що населення обізнане з процедурами, належним чином навчене та дисципліноване. Оскільки часу на реагування обмаль (15-90 секунд), слід негайно реагувати на сирени тривоги та шукати укриття, інфраструктура яких (державних та приватних укрить) в Ізраїлі достатньо розвинута. У найуразливіших місцях на кордоні із сектором Газа школи та лікарні були покриті залізобетонними плитами, підземні автостоянки служать укриттями для великої кількості людей, зміцнюються сходові клітки, зупинки транспорту, приміщення в будинках тощо. Іноді життя людини вирішують лічені секунди – наприклад, у місті Сдерот час від оголошення тривоги до падіння ракети становить лише 15 секунд. Відомі випадки руйнування будинку лише через кілька секунд після того, як його мешканцям вдалося сховатися в безпечному приміщенні. КОМАНДУВАННЯ ТИЛУ Командування тилу (англ. Home Front – домашній фронт) створене у 1992 р. як четверте регіональне командування ЦАХАЛ (нарівні з північним,

СИСТЕМА ПОПЕРЕДЖЕННЯ «ЧЕРВОНА ТРИВОГА» Для системи протиракетної оборони (далі – ПРО) важливе значення має система раннього виявлення під назвою «Червоний колір», сигнал якої означає необхідність негайного пошуку укриття. У крайньому випадку, цивільне населення має усього кільканадцять секунд, щоб схоронитися, і знаючи, що від цього залежить їхнє життя і здоров’я, люди роблять це без вагань. Згадана система підключена до національного телебачення і радіо, до мережі Інтернет та телефонів через мобільні тривожні додатки. Ізраїль поділений на десятки секторів, так щоб тривога була оголошена лише у районах, №5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

центральним та південним). Територія Ізраїлю поділена на п’ять округів цивільної оборони, підпорядкованих Командування тилу, у розпорядженні якого є батальйони захисту проти зброї масового ураження, пошуково-рятувальні батальйони, медичні підрозділи (госпіталі) тощо. Основою цивільної оборони є військовослужбовці резерву. У складі Командування тилу сформована регулярна спеціальна 60-а пошуково-рятувальна бригада, яка може діяти в особливо складних умовах на території усієї країни та за її межами. Чотири батальйони цієї бригади можуть також виконувати завдання мотопіхотних батальйонів, оскільки їхній особовий склад проходить спеціальну військову підготовку. Підрозділ координації діяльності армії з іншими елементами цивільної оборони у її широкому розумінні (державні органи, сили безпеки, рятувальні служби, медичні установи тощо) входить до організаційної структури Міністерства оборони. У мирний час він відповідає за оцінку рівня загроз (військових та невійськових), а у разі виникнення цих загроз – виконує роль центру антикризового управління, аналізує ситуацію в режимі реального часу та координує діяльність елементів цивільної оборони. Постійна ракетна загроза є причиною того, що в Ізраїлі менше уваги приділяється стихійним лихам, а Командування тилу зосереджується на захисті населення, насамперед, від терористичних актів. СИСТЕМА ПРО Ізраїльський триступеневий протиракетний щит – це комплекси «Хетц-2» та «Хетц-3», система «Праща Давида», тактична система «Залізний купол», призначена для захисту від некерованих тактичних ракет з дальністю польоту від

4 до 70 км, протиракети, артилерійські та мінометні снаряди з дальністю до 70 км. Зенітні ракетні комплекси (далі – ЗРК) «Петріот» теж здатні боротися з балістичними та іншими цілями. Системою, яка використовується найчастіше, є «Залізний купол», виробництва ізраїльського концерну Rafael Advanced Defense Systems. Про ефективність її дії постійно інформується громадськість: повідомляться про кількість випущених ракет, кількість збитих та наслідки падіння інших, які були проігноровані системою ПРО або проникли через неї. Ефективність «Залізного купола» може бути оцінена приблизно у 80-90%, до того ж не всі випущені в бік Ізраїлю ракети або снаряди збиваються. Ті, які летять за встановленою траєкторією у незаселені райони, не перехоплюються. Наприклад, у грудні 2019 р. під час операції «Чорний пояс» проти угрупування «Ісламський джихад» система «Залізний купол» перехопила майже 170 ракет, запущених із сектора Газа, що дає ефективність у 90 %. Зважаючи на високу вартість протиракет «Тамір», система не призначена для знищення усіх виявлених ракетних чи мінометних снарядів, а лише тих, які система (або оператори в ручному режимі) визнають небезпечними. Таким чином, значна кількість снарядів, що летять у незаселені райони, свідомо ігнорується. Основним оперативним елементом системи «Залізний купол» є батарея, вони в свою чергу входять до складу двох дивізіонів. За даними ЗМІ, у 2014 р. в готовності до експлуатації були 10 батарей, проте експерти припускали, що їх може бути більше (до 15). У разі необхідності, частина батарей змінює своє підпорядкування та позиції.

Це, наприклад, часто трапляється у 137му дивізіоні, батареї якого з півночі Ізраїлю (кордон з Ліваном та Сирією) переміщаються на південь, у сектор Газа, де дислокований 947-ий дивізіон. Два роки тому 137-ий дивізіон переозброїли з американських ЗРК середньої дальності «Хоук» на «Залізний купол», а нещодавно було сформовано ще одну батарею. Можна зауважити, що Україна теж внесла свій внесок у зміцнення системи ПРО Ізраїлю. Наприкінці 2018 р. стало відомо, що наша країна поставила на озброєння ЦАХАЛ мобільну станцію радіотехнічної розвідки «Кольуга-М». ЗАХИСТ КОРДОНУ Сучасні кордони Ізраїлю дуже різноманітні. Ті кордони, де існують асиметричні загрози (наприклад, загроза з боку «Хезболли» на кордоні з Ліваном), мають інфраструктурно (бар’єри) та технологічно (засоби спостереження) розгалужену систему безпеки. Кордони Ізраїлю з Ліваном, Йорданією, Єгиптом, сектором Газа, Західним берегом ріки Йордан теж відрізняються один від одного. Найнебезпечніші з них, пронизані тунелями, які використовують терористи, захищені спеціальними бар’єрами (залізний паркан, колючий дріт) та системою камер спостереження на стовпах, постах, аеростатах, транспортних засобах тощо. «Мур безпеки» (правда, з досить спірною ефективністю) – це, насамперед, огорожа з колючого дроту довжиною кількасот кілометрів та місцями – бетонна стіна. Ця фортифікаційна споруда постійно контролюється і захищається спеціальними мобільними групами. «ОПЕРАЦІЇ ВІДПЛАТИ» Характерною особливістю оборонної

№5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

системи Ізраїлю є негайна і неминуча відплата ворогу. Зазвичай вона здійснюється військово-повітряними силами, пілотованими літаками або безпілотниками. Останні виконують не лише функції спостереження, але й функції зі знищення противника. Цілями таких операцій останнім часом були не тільки палестинські організації, але й іранські сили в Сирії. У ході посилених повітряних атак удар може бути завданий по десятках цілей одночасно. Наприклад, 15 березня 2019 р. ізраїльські військово-повітряні сили атакували у секторі Газа близько 100 цілей, пов’язаних з «ХАМАС». Найпоширенішими цілями є командні пункти, склади зброї, ракетні позиції, навчальні табори, тунелі тощо. «Операції відплати» з використанням артилерії чи танків відбуваються набагато рідше. Такі завдання виконують, головним чином, модернізовані самохідні гаубиці «M109» та базові види артилерійського озброєння ЦАХАЛ. Інколи застосовуються також високоточні ракети AccuLAR-122 калібру 122 мм та ракетні системи EXTRA калібру 306 мм. Однак ключову роль відіграє авіація. Атаки, як правило, виконуються багатоцільовими літаками (наприклад, F-16I Sufa) або вертольотами (наприклад, AH-64D Saraf) та безпілотниками різних класів (наприклад, Heron 1, Heron TP, Hermes 900). Фактично, БПЛА задіяні у цілодобовому режимі (розвідка, моніторинг, обстріли, підтримка сухопутних військ тощо), особливо, над сектором Газа. У 2018 р. інтенсивність «операцій відплати» та бойових операцій ВПС Ізраїлю проти бойовиків у секторі Газа та іранських сил в Сирії значно зросла. Зростання кількості операцій було на№5/2020

Характерною особливістю оборонної системи Ізраїлю є негайна і неминуча відплата ворогу — ключову роль відіграє авіація, а «операції відплати» з використанням артилерії чи танків відбуваються набагато рідше»

стільки великим, що військове командування навіть змінило термін BATASZ (поточні операції з безпеки в мирний час) на термін MABAM (кампанії між війнами). У 2018 р. ВПС здійснили понад 500 місій у рамках MABAM, використовуючи вдвічі більше озброєнь, ніж у 2017 р. Удари наносилися як по цілях всередині Ізраїлю (наприклад, у секторі Газа) та в Сирії. В обох випадках «операції відплати» відбуваються майже негайно (як правило, через кілька годин після нападу) і часто бувають дуже жорсткими, незалежно від наслідків обстрілу. Так, у травні 2018 р. у відповідь на запуск 20 ракет Fajr-5 у бік ізраїльських позицій на Голанських висотах негайно розпочалася операція «Картковий будинок».

У ній взяла участь значна кількість літаків ВПС, були атаковані десятки цілей в Сирії, зокрема, позиції протиповітряної оборони. Варто зазначити, що більшість «операцій відплати» у секторі Газа здійснюють БПЛА. Для мінімізації жертв серед цивільного населення застосовується лише зброя точкового ураження і після точної локалізації цілі. Іноді використовуються додаткові форми застереження, наприклад, надсилаються SMSповідомлення або скидаються листівки з попередженням про напад у певній місцевості, щоб цивільні могли сховатися чи перебратися до безпечного місця. З різних причин палестинські втрати внаслідок «операцій відплати» вищі, ніж ізраїльські, насамперед, тому що у секторі Газа немає такої розвиненої системи цивільної оборони, яка запобігає більшості жертв в Ізраїлі, навіть якщо ракети чи снаряди падають на населені пункти. З одного боку, Ізраїль уникає значних жертв, а з іншого, – лунають голоси про непропорційне застосування сили та принцип колективної відповідальності, використання фосфорних боєприпасів у міській місцевості тощо. Майже в кожному випадку надходять суперечливі повідомлення про те, яку частку жертв ізраїльських атак у секторі Газа складають бойовики, а яку – цивільне населення, уряд звинувачують у використанні тактики «живого щита» тощо. Система оборони Ізраїлю вважається високоефективною, зокрема високо оцінюються елементи, пов’язані з цивільною обороною у широкому розумінні. Водночас слід пам’ятати, що ця система створена у конкретному безпековому середовищі, тому іншим країнам навряд чи доцільно впроваджувати її у повному обсязі.

ТЕХНОЛОГІЇ ХХІ СТОЛІТТЯ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Складно собі уявити наше життя без мобільного телефону. А відсутність зв’язку з близькою людиною у будь-який момент часу може стати серйозним приводом для занепокоєння. Але щоб був зв’язок — необхідно забезпечити покриття

ЧИ ВАРТО 28

№5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

БОЯТИСЯ? №5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Корсун В.І., генеральний директор Українського державного центру радіочастот

араз ми живемо у суцільному полі радіохвиль. Це викликає у людей протилежне занепокоєння: наскільки це шкідливо для здоров’я і наскільки кожне нове покоління радіозв’язку небезпечніше за попереднє. Спробуємо у цьому розібратися. Для початку зупинимося на відмінностях кожного наступного G (generation) покоління. З розвитком і постійним ростом кількості інформації і сервісів поставало і постає питання збільшення швидкості передачі даних. Кожне наступне покоління зв’язку вирішувало завдання із збільшенням об’єму і швидкості передачі даних. Це відбувалося шляхом зміни або модернізації технології (наприклад, модуляції сигналу) і шляхом перерозподілу і використання радіочастотного спектру під нову технологію – нове покоління. Слід враховувати, що радіочастотний спектр має певні особливості: по-перше, він обмежений, тобто, не вистачає радіочастотного ресурсу для всіх технологій, а, по-друге, його характеристики змінюються з ростом робочої частоти. Чим нижча частота, тим більша зона поширення радіохвиль, але менша ємність. Тому для суцільного покриття малозаселених територій, доріг, магістралей використовують нижчі частоти (до 1 ГГц), а у містах – вищі, адже там більша ємність – більше населення (потрібно більше базових станцій). Відмінністю технології 5G є те, що вона, крім головної своєї переваги – швидкості, має надзвичайну малу затримку в передачі даних на своїх мережах. Це революційним чином змінює можливості застосування радіочастот: стає не просто засобом спілкування, а побудовою міжмашинних зв’язків без впливу людини. «Розумне місто», Інтернет речей, транспорт без керування людиною, телемедицина, де хірургічну операцію може проводити робот-хірург під керуванням лікаря по Інтернету, стають абсолютною реальністю.

Саме через архітектуру мереж 5G і виникає найбільша частина питань у населення з ймовірним негативним впливом на здоров’я, адже використання високих частот через їх гірше поширення і покриття потребує встановлення базових станцій на відстані 100-300 метрів одна від одної. Проте, занепокоєння людей з цього приводу дуже перебільшені. По-перше, зі збільшенням частоти зменшується довжина хвилі: це значить, що випромінювання буде не тільки гірше проходити через перешкоди – стіни, предмети, – а, відповідно, й менше потрапляти в людський організм. По-друге, зменшення розмірів зони покриття і самих базових станцій призводить до того, що базовій станції не потрібно працювати з тими ж потужностями, що і нинішні. Зменшення потужності випромінювання сучасних базових станцій викликане необхідністю перевикористовувати (використовувати одні і ті ж) частоти через певну відстань у зв’язку з їх (частот) обмеженою кількістю. У той час, як 5G дійсно використовує і більш високий діапазон частот на відміну з ранніми поколіннями мобільного зв’язку, тим не менш, цей діапазон частот все одно відноситься до неіонізуючого спектру, тобто ці частоти не володіють достатньою енергі-

Зміна на технологію нового покоління, яка працюватиме в тому ж радіочастотному діапазоні, що і попередня, не вносить суттєвих змін для впливу на здоров’я»

№5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Діюча норма в Україні – 10 мкВт/ см2. Для порівняння в країнах Скандинавії ця норма – 100 мкВт/см2, в Канаді – навіть до 1000 мкВт/см2. З численного оцінюваного нами досвіду у приватних домогосподарствах і квартирах в Україні величина ЩПЕ рідко перевищувала 1 мкВт/см2. Нагадаємо, чим далі від джерела електромагнітного випромінювання, тим менша ЩПЕ, а чим щільніше розміщені базові станції – тим рідше вони працюють на максимальній потужності. Отже, зміна на технологію нового покоління, яка працюватиме в тому ж радіочастотному діапазоні, що і попередня, не вносить суттєвих змін для впливу на здоров’я. Якщо вже й остерігатися впливу електромагнітних випромінювань, то краще звернути увагу на мікрохвильову піч, яка працює в радіочастотному діапазоні домашнього Wi-Fі, але в тисячу разів потужніше. Бажано відходити від неї на 1-1,5 метри при її ввімкненні; обмежити тривалий час перебування перед монітором комп’ютера; врешті, не тримати вночі

мобільний телефон біля голови, щоб не наражати себе на додаткове опромінення. В частині конспірологічних теорій, що пов’язують поширення коронавірусу через 5G, і взагалі походження коронавірусу через тестування мереж 5G в Китаї, зауважимо, що, наприклад, комерційна мережа 5G в Південній Кореї запрацювала задовго до появи коронавірусу, і навпаки – поширення світом коронавірусу відбувається у не менших масштабах серед країн, які ще жодним чином не запроваджували 5G, у тому числі і в Україні. А продовжуваність життя в технологічно розвинутій Японії, або у ті й же Південній Кореї, де щільність мереж зв’язку одна з найвищих у світі, досягає серед населення 80-100 років. Отже, теорія взаємозв’язку коронавірусу з технологією 5G немає під собою ніякого наукового підґрунтя, тому не вірьте джерелам дезінформації та не піддавайтесь на заклики до пошкодження інфраструктури мобільних мереж. Краще будьте завжди на зв’язку і залишайтесь здоровими!

єю для того, щоб руйнувати клітини людини, порушувати хімічні зв’язки ДНК. Експерти Міжнародної комісії із захисту від неіонізуючого випромінювання (ICNIRP) на початку 2020 року завершили великомасштабне дослід-ження з цієї проблематики. Вони рекомендували дещо жорсткіше обмеження передавальних потужностей безпосередньо мобільних гаджетів, проте голов-ний їх висновок полягав у тому, що не було виявлено даних, що зв’язок 5G, чи попередні покоління зв’язку можуть викликати серйозні захворювання. На сайті Всесвітньої організації охорони здоров’я теж представлена інформація, що за останні 20 років були проведені багаточисленні дослідження оцінки потенційного ризику для здоров’я радіочастотного впливу і що несприятливого впливу не виявлено. А також для обмеження впливу встановлюються базові допустимі норми випромінювання. Такою базовою допустимою нормою в діапазоні мобільного зв’язку є щільність потоку енергії (ЩПЕ). Вона характеризує кількість енергії, що протікає за одиницю часу через одиницю площі, що потенційно може мати вплив на тіло людини. Вимірюється у Вт/м2 (мкВт/ см2). №5/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

№5/2020