Ov 05 2015 ukr by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

2015

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

2015

ЗМІСТ Оснащення Збройних Сил України

Розвиток систем озброєння і військової техніки

Дефіцит сучасної зброї

Зроблено в Україні

Захист від «МІКРОТЕКа»

Реформування ОПК

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс:

Актуально

Переозброїти військо

49893

Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників

Теорія і практика

Воєнна безпека

військово-патріотичне виховання

Випробування патріотизмом

Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ТЕЛЕЛИМ В.М. — начальник Національного університету оборони України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Модернізація легендарного Ан-26 Довідка Ан-26 (з кодифікації НАТО: Curl — «В’юнкий») — турбогвинтовий військово-транспортний літак розробки АНТК імені Антонова Екіпаж:

5 чол. Пасажиромісткість:

40 десантників, 24 ранених на ношах Вантажопідйомність:

5 500 кг Силова установка/Потужність:

2хТурбогвинтовий АІ-24ВТ (5640 к.с.) Крейсерська швидкість:

440 км/год Максимальна злітна маса:

24 000 кг Практична дальність:

1 100 км Практична висота польоту:

9 000 м Маса палива у внутрішніх баках:

5 500 л

Боротьба з корупцією у Міноборони Внутрішній аудит у Міністерстві оборони України виявив порушення фінансово-бюджетної дисципліни, бюджетного законодавства, які на час аудиту призвели до втрат чи збитків, на суму 1275,8 млн грн, з них — усунуто на 888,5 млн грн (70%). До матеріальної та дисциплінарної відповідальності притягнуто 284 особи. До правоохоронних органів передано матеріали для відкриття кримінальних справ за фактом дій, що призвели до збитків на суму 266,5 млн грн.

омпанія «Мотор Січ» підготувала варіант модернізації радянського військово-транспортного літака Ан-26 до версії Ан-26МСБ. Зараз даний літак становить основу парку військово-транспортної авіації України, В’єтнаму і ряду країн колишнього Радянського Союзу. Програма модернізації літаків Ан26 компанією «Мотор Січ» полягає в заміні двигунів — Аі-24, які не відповідають європейським вимогам. Для ремоторизації літаків Ан-26 пропонується двигун ТВ3-117ВМА-СБМ1, який встановлений на Ан-140. Він на 30% ефективніший за Аі-24 і по емісії, і щодо шумів, до того ж сертифікова-

Пільги за кредитами Відповідно до постанови Кабінету Міністрів, військовослужбовців, резервістів, військовозобов’язаних та осіб, які проживають в зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї, звільнено від сплати відсотків за користування пільговими довгостроковими кредитами, а також від сплати пені за прострочення платежів за такими кредитами на період проведення АТО. Пільги будуть застосовуватися на період проведення АТО, а також з моменту призову за мобілізацією і до закінчення особливого періоду.

ний за міжнародними стандартами. На даний момент йдуть консультації про початок роботи з модернізації літаків Ан-26 до версії Ан-26МСБ на потужностях авіаремонтного держпідприємства «Завод-410 цивільної авіації». У квітні завод відвідали генеральний конструктор ДП «Івченко-Прогрес» І. Кравченко та директор Оршанського авіаремонтного заводу В. Зозуля. Під час зустрічі з провідними фахівцями заводу були обговорені питання ремонту та модернізації літаків Ан-26. Зокрема розглядається можливість проведення аналогічних робіт в Білорусі на базі Оршанського авіаремонтного заводу.

Постачання засобів тактичного радіозв’язку Фахівці ДГЗІФ «Укрінмаш» підписали контракт з французькою компанією Thales Communication & Security S.A.S на постачання для потреб Збройних Сил України засобів тактичного радіозв’язку. Крім того, з компанією Thales Systems Aeroportes S.A. укладено Меморандум про взаєморозуміння відносно спільного проекту зі створення сучасного патрульного літака. Також «Укрінмаш» уклав протокол з компанією Airbus Helicopters S.A.S. щодо постачання одномоторних вертольотів H125.

Вдосконалений С-125 Збройні Сили України приймуть на озброєння зенітний ракетний комплекс С-125-2Д «Печора-2Д». Модернизацією комплексу займалася українська компанія «Аеротехніка-МЛТ». ЗРК С-125-2Д пройшов весь комплекс випробувань, включаючи бойові стрільби. В ході модернізації ЗРК С-125-М1 до рівня С-125-2Д була проведена доробка всіх основних засобів комплексу, підвищена надійність, мобільність, живучість комплексу, стійкість РЛС до впливу радіоелектронних перешкод, а ресурс ЗРК був збільшений на 15 років.

№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«Пегаси» для спецназу Підрозділи спецназу України закуплять легкі штурмові автомобілі «Пегас». Штурмові машини виробляються українськими волонтерами і перший прототип був переданий 9-му мотопіхотному батальйону для проведення оціночних випробувань. За результатами дослідної експлуатації прийнято рішення про замовлення ще 9 автомобілів «Пегас». Саморобний військовий баггі призначений для розвідувально-диверсійних рейдів по тилах, евакуації снайперських груп та поранених, а також для доставки боєкомплекту, палива і продовольства. Основна відмінність баггі від позашляховика полягає в мобільності і швидкості. Двигун — 2,5-литровий турбодизель. Маса — 1 тонна. Відсік двигуна броньований, як і лобове скло. Екіпаж — 3 особи. Крім стандартного ПКМ у штурмана, баггі може комплектуватися ДШК або АГС на даху.

Реформування та створення нових підрозділів

Міністерство оборони України формує 11 нових бригад, 4 полки і значну кількість нових батальйонів. Також в ході реформування оборонного відомства відбудеться перерозподіл функцій між Міністерством оборони та Генеральним штабом, зокрема щодо кадрового, фінансового, правового забезпечення, питань запобігання та виявлення корупції, з окремих питань матеріального забезпечення та державних закупівель, присвоєння військових звань офіцерам та призначення на відповідні посади тощо.

В яку церкву ходять українці Майже половина віруючих України відносить себе до Православної церкви Київського патріархату

Захист Вітчизни: погляд вчителів

а сьогодні питання формування громадянина-патріота України є одним із пріоритетних завдань навчальних закладів. Тож 21-22 квітня 2015 року на Миколаївщині Міністерством освіти і науки України за сприяння обласної державної адміністрації проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію «Військово-патріотичне виховання учнівської і студентської молоді: сучасні виклики та стратегія дій». Під час заходу розглядалися різні форми, методи і технології викладання предмета «Захист Вітчизни» та організація військово-патріотичного виховання учнівської і студентської молоді. Крім того, обговорено питання організації взаємодії дій у цій сфері освітніх закладів з органами державної влади й місцевого самоврядування, ветеранськими та громадськими

організаціями, шляхи удосконалення системи підвищення кваліфікації вчителів предмету «Захист Вітчизни» та організації військово-шефської роботи. Жваві дискусії відбулися стосовно змін до навчальної програми «Захист Вітчизни». На завершення конференції було проведено стратегічний семінар «Стан і перспективи розвитку військово-патріотичного та фізичного виховання молоді Миколаївщини». Заслуговує на увагу і порядок проведення заходу, де теоретичні питання перетиналися з практико-орієнтовними модулями, показовими виступами, майстер-класами патріотичного спрямування. На завершення конференції було відкрито пам’ятну дошку загиблим героям АТО та відбувся флешмоб «Єднаймося заради України!».

21%

44%

11%

9,5% 8,5% парафіяни Православної церкви Київського патріархату парафіяни Православної церкви Московського патріархату парафіяни Української греко-католицької церкви сповідують іншу релігію атеїсти

Дані: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та соціологічна служба «Ukrainian Sociology Service» №5/2015

«Неминучою є певна мілітаризація суспільства в здорових межах. Навіть початкова військова підготовка має стати одним із головних предметів у школі — саме там закладаються основи військово-патріотичного виховання». Петро Порошенко, Президент України

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Розвиток систем озброєння і військової техніки

Дефіцит сучасної зброї Збройний конфлікт на Сході України став справжнім випробуванням здатності армії та інших військових формувань виконувати завдання щодо захисту держави. До того ж, Збройні Сили ведуть боротьбу, в основному, з іррегулярними збройними формуваннями, диверсійними розвідувальними групами, які підтримуються із-за меж України — кадрами, зброєю, ресурсами, військами

Закусило П.С ., кандидат військових наук, старший науковий співробітник

неоголошеній війні проти України агресор активно застосовує методи інформаційнопсихологічної війни, прагнучи зламати моральний дух військовослужбовців та цивільного населення. За умов певної стабілізації обстановки та фальшивих заяв щодо мирного врегулювання конфлікту противник активно використовує релігійний чинник. Було зафіксовано факти про виступи (проповіді) священиків Московського патріархату про «героїв-ополченців», «священну війну» та «київську хунту»

не тільки на Донбасі, а й на Сумщині та Чернігівщині. Аналіз дій сухопутної компоненти регулярних військ противника під час проведення антитерористичної операції на території Луганської і Донецької областей дозволяє зазначити, що протилежна сторона проводить спеціальну операцію у поєднанні з оборонними (наступальними) бойовими діями. В ході операції відбувається комплексне застосування військової сили, політичних, економічних, інформаційних і інших заходів невійськового характеру, які реалізовувалися широким використанням протестних настроїв населення. Хід подій вказує на те, що на території України створена постійно діюча зона військових дій з залученням іррегулярних військових формувань і приватних військових компаній. Ці факти підтверджують те, що в Україні відбувається збройний конфлікт з притаманними для нього характерними

рисами і особливостями ведення бойових дій. Просування незаконних збройних формувань вглиб території України здійснювалося в умовах широкого використання ними як звичайних, так і новітніх зразків стрілецької зброї, кулеметів, гранатометів, зенітних ракетних комплексів, інших видів озброєння та військової техніки, а також засобів зв’язку та індивідуальної екіпіровки («Ратник») виробництва підприємств російського ОПК. Крім того, збройний конфлікт на території східних областей України активно використовувався російською стороною для випробування сучасних засобів розвідки, в тому числі новітніх російських безпілотних літальних апаратів типу «Дозор-100» та «Застава». З сучасного артилерійського озброєння, яке застосовувалося противником, можна навести застосування касетних снарядів для системи залпового вогню БМ-21, також застосування но№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вих систем «Торнадо-Г», «Торнадо-У», «Торнадо-С», зенітно-ракетні гарматні комплекси ЗРГК «Панцирь» і «Панцирь-С1», радіостанції Р-166 (на базі автомобілів КамАЗ), радіостанції Р142НМР (на базі автомобілів КамАЗ), радіостанції Р-166-0,5 (на базі БТР-80), супутникові радіокомплекси Р-441-О, радіорелейні станції Р-419МП, мобільні автоматизовані комплекси РЕБ «Леер2» (на базі бронеавтомобіля «Тигр»), радіорозвідки та придушення РБ-531Б «Инфауна», системи управління вогнем артилерії: 1В119 «Реостат» (на базі БТР-Д). До особливостей застосування артилерії противником можна віднести: • поєднання БПЛА та далекобійних артилерійських систем у розвідувально-вогневі комплекси; • установлення гармат, мінометів, РСЗВ на залізничних платформах; • застосування противником реактивних снарядів невідомої номенклатури та конструкції (збільшені стінки реактивних снарядів, розмір снаряду не відповідає розмірам М21ОФ). Також, помічено застосування новітнього переносного зенітно-ракетного комплексу (ПЗРК) 9К333 «Верба». Проведений аналіз говорить про те, що, поряд з елементами сучасних воєнних конфліктів, в ході бойових дій на Сході України знайшли фрагментарне підтвердження тенденції на підвищення ролі високоточної зброї, зростаючого значення інтегрованих системам розвідки, управління й інформаційної боротьби та навігаційного забезпечення. Тобто, події в Донецькій та Луганській областях стали полігоном перевірки бойових можливостей новітніх зразків озброєння та військової техніки Російської Федерації та підтвердили тенденції їх розвитку, які були сформовані за останні десятиріччя. В той же час, низькі можливості застарілих засобів розвідки та ураження, відсутність системи автоматизованого управління військами та зброєю, недостатня кількість бойових частин (підрозділів) та їх якісний стан значно

обмежили можливості Збройних Сил України щодо ефективного застосування в антитерористичній операції. В ході відсічі агресії Збройними Силами знайшли своє підтвердження проблеми недосконалої військово-технічної політики, які проявилося в тому, що асигнування на переоснащення військ (сил) та підтримання технічної готовності їх систем і комплексів озброєння не були віднесені до пріоритетів бюджетної політики держави. Це призвело до того, що закінчився строк календарних і ресурсних обмежень використання більшості високотехнологічних систем ОВТ (літаків, кораблів, комплексів протиповітряної оборони, ракетних систем різного призначення тощо). Ігнорування основних напрямів військово-технічної політики з організації експлуатації ОВТ та планового ре-

Термін перебування озброєння і військової техніки ЗС України в експлуатації: понад 25 років від 20 до 25 років від 15 до 20 років від 10 до 15 років до 10 років

35,4% 40,1% 17,9% 3,9% 2,7 %

Рівень виходу з ладу ОВТ у ході антитерористичної операції на Сході України значно перевищує втрати у порівнянні з бойовими діями в Афганістані, в ході чеченських кампаній та російсько-грузинської війни

№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

З сучасного артилерійського озброєння, яке застосовувалося противником, можна навести застосування зенітно-ракетних гарматних комплексів «Панцирь» і «Панцирь-С1

монту призвело до того, що з початком приведення озброєння та військової техніки до боєздатного стану (зняття зі зберігання) попередні показники рівня справності (88%) не підтвердилися. Фактичний рівень справності ОВТ виявився на 38-42% нижчим. До 50% зразків потребували додаткового технічного обслуговування та поточного ремонту. Основними причинами цього є: • низька надійність зразків ОВТ; • невиконання заходів технічного обслуговування і ремонту; • незнання особовим складом порядку та правил експлуатації ОВТ; • недотримання встановлених нормативними документами правил експлуатації ОВТ – утримання ОВТ на зберіганні; • допуск до експлуатації ОВТ непідготовленого особового складу. Рівень виходу з ладу ОВТ у ході антитерористичної операції на Сході України значно перевищує втрати у порівнянні з бойовими діями в Афганістані, в ході чеченських кампаній та російськогрузинської війни. Так, у результаті бойових дій на Сході України за період з червня по грудень 2014 року бойові втрати склали: • танків – 78%; • БМП і БТР – 50%; • інших зразків ОВТ від 28 до 50%, від тих, що були залучені до операції. З початком бойових дій були виявлені проблеми із захищеністю окремих зразків бойових броньованих машин. Насамперед це стосується БТР та БРДМ. Матеріал, з якого виготовлено їхні корпуси, не витримує прямого влучення протитанкових засобів ураження. Особливо зросла частка втрат ОВТ від застосування протитанкових ракетних комплексів (ПТРК), артилерії та ракетних систем залпового вогню (РСЗВ). Закінчується ресурс окремих елементів ОВТ через старіння і високу інтенсивність застосування (стволи артилерійських систем, двигуни і редуктори вертольотів), а відсутність ЗІП знижує виробничі можливості ремонтно-відновлювальних органів. Небоєздатність комплексів арти-

лерійської розвідки, відсутність сучасних радіолокаційних та звукометричних комплексів (засобів) артилерійської розвідки не дало змоги повною мірою реалізувати бойові можливості наявного комплекту ракетних військ і артилерії Ці та інші недоліки, виявлені в ході застосування військ у ході проведення антитерористичної операції, дозволяють уточнити основні напрями розвитку ОВТ Збройних Сил України на середньострокову перспективу. Основні зусилля, в першу чергу, необхідно спрямувати на розвиток таких базових військово-технологічних напрямів, як: • розвідка і висвітлення обстановки; • зв’язок і управління військами; • навігація, цілевказування і управління озброєнням; • забезпечення дій і життєдіяльності особового складу в штатних і екстремальних умовах. Потребує розвитку озброєння всіх видів і родів Збройних Сил України. До першочергових пріоритетів слід віднести: • модернізація бронетанкового озброєння шляхом встановлення нових прицільних комплексів, у тому числі тепловізійних, розширення спектру високоефективних боєприпасів (ракет протиповітряної дії та протитанкових) нових бронебійних та кумулятивних снарядів, активних та пасивних засобів захисту, збільшення запасу ходу за рахунок встановлення більш потужних і економічних двигунів;

•

підвищення живучості бойових броньованих машин (БТР, БРДМ), танків від ураження кумулятивними зарядами, протитанкових ракетних комплексів (ПТРК), артилерії та ракетних систем залпового вогню; удосконалення бронезахисту автомобільної техніки та капсульне виконання відділення для розміщення водія та командира із забезпеченням захисту його донної частини; оснащення частин (підрозділів) ракетних військ та артилерії сучасними безпілотними літальними апаратами вітчизняного виробництва (класу міні-, мікро-), які визначатимуть місцезнаходження та характер цілей противника; сучасними багатофункціональними засобами для забезпечення стрільби (навігаційного, метеорологічного забезпечення, розвідки та цілевказання), зокрема, комплексом вітчизняного виробництва на базі апарату СН-3003М та лазерного далекоміру; сучасними портативними засобами зв’язку з закритими каналами для організації прихованого управління; кишеньковими персональними комп’ютерами (КПК) TDS NOMAD для вирішення завдань підготовки і управління вогнем артилерії; сучасними засобами метеорологічного забезпечення (метеостанціями, метеокомплектами) для підвищення точності стрільби в складних метеоумовах; модернізація самохідних гаубиць та артилерійських систем 2С1, 2СЗ, Д-30, Д-20 (зокрема, у напрямках підвищення дальності їх застосування та точність наведення, оснащення засобами топоприв’язки і №5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

(біноклями нічного бачення, тепловізійними приладами, індивідуальними окулярами нічного бачення). Особливої уваги заслуговують зусилля з удосконалення авіації Сухопутних військ. Це стосується переозброєння на модернізовані бойові вертольоти, оснащеність яких повинна: • забезпечувати можливість стрільби по цілях з використанням лазерних прицілів, встановлених на борту вертольота, а також лазерних пристроїв (маркерів), якими оснащені авіаційні навідники (спеціальні групи); • мати в своєму складі теплові, телевізійні, інфрачервоні системи визначення цілей із забезпеченням можливості автоматичної передачі їх координат на пункти управління та інші літальні апарати в реальному масштабі часу; • мати рухомі турелі для більш ефективного використання стрілецького озброєння. Крім того, потребує вирішення питання оснащення вертольотів екранно-вихлопними пристроями для підвиорієнтування, оптико-електронної розвідки, обладнання спецобчислювачами для швидкого опрацювання інформації про координати цілі, метеорологічні і балістичні умови стрільби тощо). Відновлення боєздатності комплексів артилерійської розвідки АРК-1 і АЗК-7, розроблення (закупівля) нових (модернізація існуючих) радіолокаційних та звукометричних комплексів (засобів) артилерійської розвідки та обладнання машин управління (самохідних гармат) сучасними супутниковими навігаційними засобами (типу GPS) дозволить підвищити ефективність застосування ракетних військ та артилерії. Актуальними на сьогодні є напрями з розроблення сучасних портативних приладів нічного бачення та оснащення ними постів візуального спостереження (зокрема, для виявлення БПЛА у темний час доби), новітніх портативних засобів шифрованого зв’язку з дальністю дії не менше 20 км з можливістю автоматичного знімання і передачі координат (для оснащення авіанавідників, спеціальних груп тощо), портативних лазерних пристроїв (маркерів), їх адаптація для використання з бортовими засобами ураження, підсвічування наземних цілей (для оснащення авіанавідників, спеціальних груп тощо). Важливим напрямом розвитку ОВТ є напрям розроблення більш надійних засобів індивідуального бронезахисту, обладнаних системою MOLLY, сучасними засобами спостереження та розвідки №5/2015

щення рівня захищеності від ураження переносними зенітними комплексами, дооснащення екіпіровки екіпажів вертольотів окулярами нічного бачення. Пріоритетами розвитку ОВТ частин радіоелектронної боротьби вважаються: • створення систем (комплексів) для виявлення та подавлення перешкодами нових видів радіосигналів і передач (GSM, транкінг, мобільний Інтернет, лінії управління безпілотних літальних апаратів, артилерійські радіолокаційні комплекси розвідки (типу «Рись», «Зоопарк»), цивільне телета радіомовлення), а також автоматизація всіх процесів виявлення радіосигналів та формування перешкод, використання сучасних технологій (GPS-навігація, цифрові карти, цифрові радіолінії зв’язку у комплексах РЕБ, різницево-далекомірних методів радіопеленгування, високошвидкісних розрахункових задач); • оснащення підрозділів РЕБ новітніми засобами (оптико-електронними комплексами захисту «Сполох», комплексами радіоперешкод «Мандат», комплексами переш-

Збройний конфлікт на території східних областей України активно використовувався російською стороною для випробування сучасних засобів розвідки, в тому числі новітніх російських безпілотних літальних апаратів типу «Дозор-100» та «Застава»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

код «Сокіл», модернізованими станціями перешкод СПС-1, передавачами перешкод МПП-1, тощо); • розроблення нових (модернізація існуючих) засобів РЕБ з розширеним діапазоном подавлюваних частот транкінгового радіозв’язку (за досвідом АТО – на частотах 134-137, 170-174, 400-470 МГц). Враховуючи досвід бойових дій, потреби підрозділів і частин в засобах переміщення, захисту та спостереження, а також виділення значних ресурсів на забезпечення обороноздатності держави, на ринок озброєнь України вийшли підприємства оборонно-промислового комплексу, «Укроборонпрому», приватні кампанії з пропозиціями щодо прийняття на озброєння Збройних Сил того чи іншого типу броньованих машин, безпілотних літальних комплексів, засобів тилового, торгівельно-побутового забезпечення та ін. В багатьох випадках для запропонованих зразків важко визначити місце в бойових порядках військ, крім того, вони потребують створення ексклюзивних систем технічного обслуговування і ремонту, підготовки особового складу. Не вирішеними залишаються питаннями, яким чином можна буде управляти такими зразками ОВТ і як забезпечувати їх необхідну боєготовність, боєздатність і бойову стійкість. На жаль, ці пропозиції є частковим вирішенням болючих, але не завжди нагальних першочергових проблем. Слід мати на увазі, що сучасні збройні конфлікти характеризуються масованим застосуванням систем високоточного озброєння, авіації, засобів радіоелектронної боротьби, зброї на нових фізичних принципах, за ефективністю порівняної з ядерною зброєю, інформаційно-управляючих систем, а також безпілотних літальних апаратів, керованих роботизованих зразків ОВТ на всю глибину території держави одночасно в інформаційному та повітрянокосмічному просторі, на суші і морі. Саме до виконання завдань в таких умовах повинні сьогодні готуватися ЗС України. Але, аналіз їх сучасного стану свідчить про те, що вони не здатні у повному обсязі вести воєнні дії, тому, що сил і засобів для проведення класичних наступальних чи оборонних операцій ми вже не маємо, а високотехнологічних зразків озброєння для проведення сучасних воєнних дій ще не маємо. Вирішення завдань Збройними Силами вже не можливе тільки на основі вдосконалення традиційних технологій у зв’язку з їх значним відставанням від рівня провідних країн світу. Тому проведення виваженої державної військово-технічної політики, спря-

мованої на всебічне, скоординоване за метою, завданнями, ресурсами і строками вирішення проблем своєчасного і повноцінного забезпечення Збройних Сил сучасними зразками озброєння і військової техніки за рахунок розвитку, розроблення, виробництва, замовлення і закупівлі ОВТ для Збройних Сил є сьогодні актуальним завданням. Головною метою діяльності органів державної влади повинно бути комплектування частин і підрозділів ОВТ, які за своїм технічним рівнем відповідатимуть завданням із забезпечення обороноздатності держави в прогнозованих умовах конфлікту. Ця мета досягається вирішенням таких завдань, як: • формування обліку перспективної системи ОВТ Збройних Сил; • формування науково-технологічного заділу у вигляді комплексу пріоритетних технологій за допомогою яких стає можливим створення (розроблення і виробництво) перспективних зразків ОВТ; • розроблення перспективних зразків ОВТ; • серійний випуск зразків ОВТ і постачання їх у війська (сили); • забезпечення ОВТ, які знаходяться у військах (силах) боєприпасами і запасними частинами і витратними матеріалами. Слід відмітити, що суттєвий вплив на проведення військово-технічної політики, в тому числі і на розвиток систем (зразків) ОВТ Збройних Сил має той факт, що майже всі вони мають радянське походження, тому можливостей поповнення витрат та відновлення боєздатності військ (сил) за рахунок постачання з підприємств – виробників у України практично немає. Крім того, оборонно-промисловий комплекс не має розвинутої науководослідницької, лабораторної і виробничої бази, експериментальних стендових установок, а також полігонів для проведення випробувань експериментальних і дослідних зразків. Створення таких умов потребує виділення значних ресурсів (матеріальних, фінансових і ін.), від ефективного використання яких багато в чому залежить успішність і своєчасність створення ОВТ. Тому перед керівництвом держави і Збройних Сил України, з урахуванням теперішнього стану промисловості, стоїть складне питання визначити: • номенклатуру і обсяги військово-технічної продукції (озброєння і військової техніки у тому числі ракет, боєприпасів, засобів вимірювання військового призначення, військово-технічного майна), яка може вироблятися у державі, а саме окремих номенклатур бронетанкового озброєння

і військової техніки (танків, БТР, засобів технічної розвідки, евакуації, технічного обслуговування і ремонту); ракетно-артилерійського озброєння (гармат причіпних і самохідних на вітчизняній танковій і автомобільній базі; стрілецької зброї); окремих типів авіаційної техніки, бойових кораблів, тощо. • номенклатуру і обсяги ОВТ, які можуть вироблятися на підприємствах України за ліцензіями або в кооперації з іноземними представниками (фірмами); • номенклатуру і обсяги ОВТ, які будуть закуповуватися безпосередньо у іноземних виробників, а також правові питання вирішення даної проблеми. Системи ОВТ, які будуть вироблятися або закуповуватися, повинні відповідати сучасним оперативно-стратегічним вимогам та бути спроможні до функціонування в умовах максимальної автономності, бути технологічними в виробництві та ремонті, забезпечувати стійкість до вражаючих факторів існуючих і перспективних систем озброєння. При розробленні і вдосконаленні ОВТ, в першу чергу необхідно врахувати тенденції в розвитку засобів збройної боротьби, до яких можна віднести: • прискорене в останні роки технічне і моральне старіння засобів збройної боротьби, що потребує більш частого їх оновлення; • підвищення вартості розроблення і вироб№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

До першочергових пріоритетів розвитку озброєння всіх видів і родів Збройних Сил України слід віднести підвищення живучості БТР, БРДМ та танків від ураження кумулятивними зарядами протитанкових ракетних комплексів, артилерії та ракетних систем залпового вогню

•

• ництва ОВТ у зв’язку з широким впровадженням в комплекси (системи) озброєння передових досягнень в сфері штучного інтелекту, нової елементної бази, технологій, фізичних принципів, а також засобів автоматизації. Все це призводить до необхідності розроблення складного математичного і програмного забезпечення, вартість створення якого в ряді випадків порівняна з вартістю створюваних систем озброєння; • виникнення додаткових проблем міжвидового і міжгалузевого характеру при спільному застосуванні або взаємодії складних систем (комплексів) озброєння різних родів, видів військ (сил); • підвищення вимог до забезпечення високої бойової стійкості і живучості в умовах природних і організованих протидій. Важливим фактором вирішення проблем, які стоять сьогодні перед Україною в сфері технічного оснащення Збройних Сил сучасними зразками ОВТ є наявність достатніх виробничотехнологічних потужностей підприємств оборонно-промислового комплексу, стан яких на сьогоднішній день не повною мірою задовольняє потреби в створенні і виробництві перспективних зразків озброєння. У зв’язку з цим необхідно реалізувати комплекс заходів в галузях національної економіки за такими напрямами: №5/2015

•

створення потужних науково-виробничих інтегрованих структур, які будуть координувати та реалізувати масштабні проекти (програми) в інтересах оптимізації і підвищення концентрації виробництва, удосконалення корпоративного управління; інтенсифікація інноваційної діяльності з питань виробництва високих технологій, а також підтримання і розвиток критичних технологій, які передбачають розроблення і реалізацію інноваційних проектів в інтересах розроблення систем (зразків) ОВТ з фінансуванням підприємств, як державою так і приватними інвесторами; нарощування науково-технічного і виробничо-технологічного потенціалів в інтересах створення перспективних зразків озброєння; технічне переозброєння науково-виробничої бази орієнтованої переважно на реалізацію державної програми озброєння, розвиток стендової і випробувальної бази; створення і просування високотехнологічної продукції цивільного призначення, інтенсифікація взаємного трансферту технологій із військової сфери в цивільну і навпаки, який повинен слугувати як прискоренню соціально-економічного розвитку держави так і підвищенню її обороноздатності за рахунок розроблення і виробництва нових зразків ОВТ; підвищення кваліфікації кадрового потенціалу, що включає вдосконалення системи підготовки (перепідготовки) кадрів, стиму-

•

лювання залучення висококваліфікованих фахівців в ОПК. Виконання приведених, в матеріалі, заходів дозволить визначити пріоритети оснащення Збройних Сил, основними з яких мають бути: оновлення засобів розвідки видів (родів військ (сил), спеціальних військ) та інтеграція їх в єдину систему розвідки, здатної викривати об’єкти противника з необхідною точністю, достовірністю та своєчасністю; створення ефективної автоматизованої системи управління на всіх рівнях — від стратегічного до тактичного, здатної функціонувати в умовах неперервного радіоелектронного впливу та масованих авіаційно-космічних ударів противника, здійснювати збір та оброблення інформації про обстановку в масштабі часу, близькому до реального, швидко розгортатись та перебудовуватись залежно від характеру дій угруповань Збройних Сил України; розвиток активної системи протиповітряної оборони держави на основі комплексування сучасних сил і засобів різних видів (родів військ сил), спеціальних військ) збройних сил (винищувальної авіації, зенітних ракетних військ Повітряних Сил, авіації, військ протиповітряної оборони Сухопутних військ, засобів протиповітряної оборони Військово-Морських Сил, засобів розвідки та радіоелектронної боротьби, інженерних військ, радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту тощо). Розвиток підсистем протиповітряної оборони держави, автоматизованого управління, розвідки та оповіщення, радіоелектронної боротьби та ураження; створення системи комплексного вогневого ураження на основі інтеграції засобів розвідки, автоматизованого управління та високоточних засобів ураження на базі розвідувально-ударних комплексів оперативних командувань (корпусів) і розвідувально-вогневих комплексів механізованих бригад у тісній взаємодії з ударною авіацією.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Оснащення Збройних Сил України

Реформування ОПК

Воєнно-промислова політика експортно-орієнтованого розвитку оборонно-промислового комплексу України показала неефективність щодо оснащення Збройних Сил України сучасними зразками озброєння та військової техніки Кутовий О.П., старший викладач кафедри технічного забезпечення інституту оперативного забезпечення та логістики НУОУ імені Івана Черняховського, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник

ісля розпаду СРСР військово-технічне співробітництво з країнами світу не набуло належного рівня, що призвело до неможливості оновлення ОВТ у необхідних обсягах. Спроби придбання необхідних озброєнь за кордоном свідчать про небажання практично всіх країн світу йти на цей крок. Причини у взаємовідношеннях із Росією, веденні бойових дій в межах антитерористичної операції (АТО), політичній нестабільності в державі. Україна опинилась у військовотехнічній ізоляції, що вкрай негативно впливає на хід (за термінами та якістю) проведення АТО на Сході України. Тому вкрай важливим проблемним питанням залишається пошук ефективних шляхів оснащення ЗС України ОВТ та іншими матеріально-технічними засобами (МТЗ) в умовах суттєвих обмежень щодо їх придбання за кордоном.

Нікітін В.А., начальник науководослідного відділу воєнно-економчних проблем центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, кандидат технічних наук

Спроби висвітлити інформацію про дійсний стан речей у відносинах із Росією та відповідні загрози здійснювались регулярно. Ще у 2009 році Горбулін В.П. та Литвиненко О.О. у статті, що була надрукована у гезеті Дзеркало тижня (№35, «Большой сосед определился. Что Украине делать дальше?») детально розкрили обстановку, що складається навколо України: «... в Кремле осознают, что историческое «окно возможностей» относительно Украины для Москвы довольно короткое и может закрыться уже где-то после 2015 года, после становления нового поколения украинских элит. Также не исключен вариант, что фактическое равнодушие США, Великобритании и других стран ЕС к Восточно-Центральной Европе (это делает возможным использование Москвой разных, в том числе и грубых средств) уже через два-три года изменится более внимательным отношением. Следовательно, «наступление

на Киев развернется уже в ближайшее время и будет решительным и беспощадным». Ці попереджувальні, майже пророчі строки залишились без належної уваги. На сьогодні невирішеними залишаються проблеми вибору доцільних напрямів та шляхів подолання воєнно-технічної кризи, яка існує у державі стосовно оснащення Збройних Сил України потрібною номенклатурою ОВТ та іншого МТЗ. Останнім часом США надали Україні статус військового партнера, не зважаючи на те, що України не набула членства у НАТО. Це надає Україні унікальний шанс провести ефективну перебудову сфери оборони у найкоротші терміни. Практична реалізація нової оборонної політики України можлива тільки при наявності в державі розгалуженої інфраструктури, стійких механізмів планування, якісної системи забезпечення, які дозволяють впровадження оборонного менеджменту. Оборонний менеджмент у провідних країнах світу визначається як науковий метод, який воєнна організація держави застосовує для досягнення своїх цілей ефективним економічним способом (Е), за рахунок належного виконання функцій планування (П), організації (О), управління (У) і контролю (К). Ці№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

льова функція оборонного менеджменту (Цом), як системного процесу має вигляд Цом= Ф (Е,П,О,У,К). Головним завданням оборонного менеджменту в Україні в умовах доктринальних змін у стратегічних пріоритетах є отримання максимального ефекту з тих коштів, що виділяються на оборону. Ініціатива у перебудові сфери оборони, як правило, належить уряду держави. Існують тільки два основні підходи до менеджменту, і ці два підходи не є взаємовиключними. Перший підхід може бути описаний як виявлення проблем та пошук рішень усунення цих проблем, а другий – як пошук рішень про те, як зробити щось краще. Міністерство оборони, якщо воно хоче бути успішним, повинно відповідати двом умовам при розробленні та впровадженні менеджерських інструментів та практик: вони повинні бути частиною менеджерської структури державного управління загалом, і вони повинні забезпечити організаційну структуру, окрему від військового персоналу. У повністю бюрократичній та жорсткій системі такі випадки потребуватимуть повторення процесу формування політики та залучення осіб, які приймають рішення на найвищому рівні, що на практиці часто означає провал реалізації політики взагалі. У більшості, якщо не у всіх випадках, такі ситуації призводять до серйозних витрат обмежених ресурсів, які інвестуються у невдалі спроби імплементації політики. Оборонні структури не можуть розвиватися ізольовано від політичних, адміністративних чи культурних реалій країни. Оборона є специфічною до певної межі й не може бути острівцем раціональності, ефективності та економічності в оточенні глибоко забюрократизованих урядових структур. Її розвиток, реформування чи трансформація можуть очолювати національний процес урядової модернізації. Оцінка військово-промислової політики щодо задоволення потреб ЗС України Радою національної безпеки і оборони України від 8 червня 2012 року була прийнята нова редакція Воєнної доктрини України (введена в дію Указом Президента України від 8 червня 2012 року №390/2012), де зазначається, що досягнення необхідного рівня обороноздатності держави здійснюється шляхом формування і реалізації воєнно-економічної політики (ВЕП), військово-промислової політики (ВПП) та №5/2015

За темпами оновлення ОВТ у Збройних Силах держава навіть не наблизилась до світових нормативів планового оновлення озброєння на рік – 4-6% (при умові 20-25-річного життєвого циклу і безперервності оновлення озброєння)» військово-технічної політики (ВТП). Метою військово-промислової політики є визначений розвиток обороннопромислового комплексу, підтримка технічного оснащення Збройних Сил України та інших військових формувань на рівні сучасних вимог, зокрема шляхом розроблення, випробування, виробництва, модернізації, ремонту та утилізації озброєння, військової та спеціальної техніки. Військово-промислова політика проводиться у тісній взаємодії з воєнно-економічною та військово-технічною політикою. Разом вони забезпечують підтримку технічного оснащення збройних сил на рівні сучасних вимог, відіграють важливу роль генератора наукових ідей в галузі новітніх розробок озброєння, дають вихідні дані для планування розвитку ОПК та потрібних видатків оборонного бюджету. Проаналізуємо основні тенденції формування та реалізації військовопромислової політики в Україні. Хронічна відсутність необхідних на ці цілі бюджетних асигнувань. Видатки державного бюджету на фінансування потреб оборони за всі роки незалежності завжди були значно менші (тільки 1,16-1,8 % ВВП) від рівня спочатку встановленого Законом України «Про оборону України» (3% ВВП). Але з 2009 року ця вимога була виключена із законодавства. Бюджетні асигнування на переоснащення Збройних Сил та підтримання технічної готовності їх систем і комплексів озброєння до цього часу не тільки не віднесені до пріоритетів бюджетної політики, але й більша їх частина припадає на негарантовані кошти спеціального та стабілізаційного фонду. Непропорційний розподіл видатків Міноборони. З них частка витрат на озброєння у середньому досягає лише 6%, у той час як у про-

відних країнах світу при постійному переозброєнні на порядок вищі – до 30%. Обсяги бюджетного фінансування потреб МО України наведено у табл. 1. У результаті такого рівня фінансування неприпустимо розтягнуті у часі процеси модернізації основних систем озброєння, створення і прийняття на озброєння нових зразків зброї, які майже не надходять у війська. Досі, наприклад, не побудовано потрібної кількості військово-транспортних літаків АН-70. Під великим сумнівом можливість створення корабля типу «корвет» та багатофункціонального ракетного комплексу. Не завершені важливі розробки керованих авіаційних засобів ураження. Не модернізовано потрібну кількість бойових літаків та не поставлено у війська модернізовані бойові машини піхоти. Не виконані важливі завдання з поставок озброєння (наприклад, замість 17 радіолокаційних станцій «Пелікан» закуплено тільки дві, із запланованих 101 танка «Булат» поставлено у війська 56, війська не отримали жодної РЛС контрбатарейної боротьби «Зоопарк»). Взагалі за темпами оновлення ОВТ у Збройних Силах держава навіть не наблизилась до світових нормативів планового оновлення озброєння на рік – 4-6% (при умові 20-25-річного життєвого циклу і безперервності оновлення озброєння). Тому виконання Державних програм розвитку ОВТ на періоди до 2009 року та 2015 року було зірвано. Незадовільне фінансування заходів із підтримки технічного стану ОВТ. Переважна більшість озброєння знаходиться в експлуатації понад 20 років, призначений термін їх служби або сплинув, або закін-

Табл. 1

Бюджетне фінансування потреб Міністерства оборони України Рік

2012

2013

2014

Затверджено кошторисом, млн. грн.

16 387,5

15 315,1

13 693,8

•

утримання Збройних Сил України

12 784,5

12 747,0

11 920,0

•

розвиток озброєння та військової техніки

2 598,2

1 589,8

914,1

•

підготовка Збройних Сил України

1 004,8

978,3

859,7

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мал. 1

Механізм реалізації військово-технічної політики України

Мінекономрозвитку і торгівлі Укроборонпром Спецтехноекспорт

Закупівля (розробка) необхідних ОВТ, технологій та їх освоєння

ВОЄННА ДОКТРИНА УКРАЇНИ

Генеральний штаб ЗС України

Визначення номенклатури ОВТ для ЗС України

Формування системи оперативно-стратегічних вимог до системи ОВТ (наукове супроводження - ЦНДІ ЗС України)

Аналіз наявності системних (галузевих) конструкторських бюро та підприємств оборонної промисловості

Міністерство оборони України

Оцінка можливостей КБ, ОПК щодо розробки, виготовлення визначеної номенклатури ОВТ

Формування системи оперативно-стратегічних вимог до системи ОВТ (наукове супроводження - ЦНДІ ЗС України)

Акредитація КБ та підприємств ОПК за визначеною номенклатурою ОВТ

Підготовка фахівців з дефіцитних спеціальностей

Формування ДПР Оцінка реалізації ДПР ОВТ Формування ДОЗ Поступова (еволюційна) зміна потенціалу КБ та підприємств ОПК Визначення напрямів ДПР ОВТ та ДОЗ чується. У критичному стані авіаційна техніка, корабельний склад (майже 80% корабельного складу потребує утилізації та масштабного заводського ремонту), озброєння Військово-Морських і Повітряних Сил, засобів зв’язку, радіоелектронної боротьби та розвідки. Оцінка військово-технічної політики щодо задоволення потреб ЗС України Загальний вид доцільного механізму реалізації військово-технічної політики в Україні наведено на мал. 1. Доктринальні вимоги знаходять своє відображення в оперативно-стратегічних вимогах до систем ОВТ та

загальних технічних вимог до ОВТ. Це дає підставу визначити наявність системних конструкторських бюро за відповідними системами озброєння, їх дослідні виробництва та серійні підприємства оборонної промисловості, оцінити їх технологічний, кадровий потенціал та можливості розробки й виготовлення визначеної номенклатури озброєння. А також провести акредитацію КБ та підприємств промисловості за визначеною номенклатурою, відпрацювати реалістичні програми розвитку ОПК та розроблення ОВТ. Ефективним та апробованим на практиці механізмом здійснення позитивних зрушень в оборонній промисловості могло б стати реформування

оборонного сектору економіки. Проте, структурні реформи в ОПК не здійснюються. У результаті за останні роки в Україні не створено жодної вертикально-інтегрованої науково-виробничої структури в оборонних галузях ОПК. А окремі такі спроби, наприклад, в галузі авіабудування, були вкрай непослідовними, без достатнього для цього обґрунтування. Починаючи з 2010 року у ВТП України відбулись певні зміни. З метою підвищення ефективності функціонування державних підприємств, які проводять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами Постановою Кабінету Міністрів від 29 грудня 2010 року №1221 було створено Державний концерн «Укроборонпром». Залишаються невирішеними на системному рівні до кінця питання перерозподілу повноважень між суб’єктами ОПК щодо формування та виконання державних програм розвитку ОПК та розвитку ОВТ, їх галузева структуризація, створення дієвих конструкторських бюро за системами озброєння. Показовим є й те, що заходи з реформування ОПК не віднесено до пріоритетів державної економічної політики і залишаються без необхідного фінансового забезпечення. Оцінка військово-технічного співробітництва щодо задоволення потреб ЗС України Некерована переорієнтація підприємств ОПК на закордонні ринки озброєння не узгоджена із завданнями переозброєння армії. Планомірна закупівля основних зразків ОВТ іноземного виробництва, спільне або ліцензійне їх виробництво, придбання Україною базових та спеціальних технологій не здійснюється. Досі не визначений перелік зразків іноземного озброєння, що планується до закупівлі, не запроваджуються у практику співробітництва офсетні схеми для підтримки вітчизняного ОПК. На жаль, заходи державних цільових наукових, науково-технічних та оборонних програм не узгоджені між собою. Багаторівнева система пріоритетів науково-технологічного розвитку держави відсутня. Фактично не виконано завдання Президента України щодо визначення переліку критичних технологій, які мають важливе значення для забезпечення обороноздатності держави. №5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Державна програма озброєння та військової техніки на період до 2015 року виявилася не ефективною. Вона не орієнтувала економіку держави на здійснення системних науково-технічних, економічних і організаційних заходів, пов’язаних із переоснащенням Збройних Сил України. Шляхи забезпечення перспективних можливостей оборонно-промислового комплексу щодо задоволення потреб Збройних Сил України Оскільки за існуючим станом можливості ОПК значно обмежені, то його подальший стан та розвиток залежить від прийняття на державному рівні відповідних системних рішень. Вищенаведений аналіз стану ОПК України свідчить про його значні системні руйнації та відсутністю розгалуженої системи системоутворюючих конструкторських бюро з дослідними виробництвами за відповідними системами озброєнь, які повинні стати рушійною силою у створенні нового, ефективного ОПК України. Цей процес займе певний період часу (3-5 і більше років), але його результати будуть вагомими та призведуть до корінного розширення необхідної номенклатури ОВТ, яке буде спроможним виробляти ОПК України. Цей крок запустить такі важливі процеси, як підготовка кадрів для ОПК, визначення потрібних технологій, серійності виробництв та їх структуризації. Розбудова ефективного ОПК України стане можливою у разі належного фінансування та достатнього обсягу державного оборонного замовлення для подальшого розвитку. Для забезпечення можливостей оборонно-промислового комплексу щодо задоволення потреб Збройних Сил України необхідно виконати деякі заходи: 1) У сконцентрованому вигляді система поглядів та принципів нової військово-промислової політики повинна бути викладена у новому документі, – «Основи військовопромислової політики України на довгостроковий період та подальшу перспективу». Він повинен системно зв’язати основні напрями розвитку ОВТ Воєнної організації держави, стратегічні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу (починаючі з формування відповідної номенклатури конструкторських бюро з дослідними виробництвами та закінчуючи рентабельними серійними виробництвами), військово-технічного співробітництва. Таким документом необхідно запровадити систему пріоритетів та визначити основні етапи її реалізації. №5/2015

Одним із пріоритетів військово-технічного співробітництва має стати придбання сучасних воєнних та подвійних технологій, створення цільових конструкторських бюро з дослідними виробництвами, ліцензійне або спільне виробництво ОВТ із використання механізмів лізингу, офсетних схем. 2) Необхідно відійти від практики формування довгострокових державних програм розвитку озброєння та військової техніки, як нежиттєздатного механізму та перейти до стратегічного планування, яке широко застосовується в світі і передбачає вибір можливих варіантів досягнення цілей в залежності від зовнішніх та внутрішніх факторів. Тому, пропонується Державну програму розвитку озброєння та військової техніки на період до 2017 року трансформувати в новий стратегічний довгостроковий документ – «Основні напрями розвитку озброєння та військової техніки на період до 2025 року та подальшу перспективу». У ньому повинні бути сконцентровано стратегічні напрями та завдання з розвитку системи озброєння, ОПК та військово-технічного співробітництва з урахуванням нових умов, способів і форм ведення бойових дій, зміни пріоритетів в розвитку ОВТ, стану та можливостей ОПК тощо. Такий документ повинен стати базовим для розробки державних цільових середньострокових оборонних програм, спрямованих на забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань ОВТ, військовою та спеціальною технікою, реформування та розвитку ОПК. 3) Потрібна нова середньострокова державна цільова програма, яка б системно охоплювала не тільки заходи з приведення ОВТ до основних оперативно-стратегічних і тактико-технічних вимог, організації серійного виробництва, але й завдання з відновлення боєздатності (технічної справності) ОВТ, будівництва об’єктів інфраструктури, необхідних для їх наступної експлуатації. Тому існуюча середньострокова державна цільова програма розвитку озброєння та військової техніки Збройних Сил України повинна бути перетворена у нову Державну цільову програму озброєння Збройних Сил України. 4) Внести відповідні зміни та доповнення до чинної законодавчої та нормативно-правової бази у сфері формування та реалізації військово-технічної політики. Це стосується Воєнної доктрини, Стратегії національної безпеки, законів України «Про основи національної безпеки України», «Про оборонне планування», «Про державне оборонне замовлення», «Про оборону України» тощо. 5) Рівень наявних воєнних загроз Україні вимагає створення нової вертикалі управління у сфері реалізації військово-промислової політики. Практика показала, що обмеженість вдосконалення системи управління у цій сфері, виключно створенням дорадчих

За останні роки в Україні не створено жодної вертикально-інтегрованої науково-виробничої структури в оборонних галузях ОПК

органів, не дає позитивних результатів. Необхідна централізована система управління з досить жорсткою вертикалью управління, яку б очолював один із віце-прем’єр-міністрів України і відповідав би за стан оборонно-промислового комплексу України. Висновки Реформування ОПК має передбачати приведення у відповідність до сучасних вимог усіх учасників виробництва ОВТ, а також забезпечення держави механізмами контролю над виробництвом, споживанням і збутом продукції оборонного призначення, здатними ефективно працювати в ринковому середовищі. Реструктуризація наявних підприємств оборонної галузі повинна бути спрямована на удосконалення їх менеджменту, покращення їх фінансово-економічного стану та забезпечення можливості створення потрібної номенклатури ОВТ за замкненими циклами. Негайного вирішення потребують питання створення нових коопераційних зв’язків та їх переорієнтації із зовнішнього на внутрішній ринок. Необхідним є суттєве уточнення потреб ЗС України, що регламентуються керівними документами в цій сфері. Визначення чітких перспектив і, відповідно, майбутніх потреб оборонного відомства є вкрай важливими орієнтирами як для виробників ОВТ, так і для потенційних інвесторів. Необхідно створити систему конструкторських бюро с дослідними виробництвами за відповідними системами озброєнь, які повинні стати рушійною силою у створенні нового, ефективного ОПК України, який буде спроможним задовольнити можливості ЗС України у потрібних обсягах із визначенням потрібних технологій, серійності виробництв та їх структуризації. Реалізація ефективного ОПК України стане можливою у разі належного фінансування та достатнього обсягу Державного оборонного замовлення для подальшого розвитку.

Зроблено в Україні

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В останні роки новий імпульс розвитку отримали кумулятивні засоби ураження, однак провідне підприємство України з розробки, виробництва та модернізації систем захисту озброєння і військової техніки «Базовий центр критичних технологій «Мікротек» розробило новий динамічний захист, який здатний ефективно захищати українські танки Хитрик В.О., Генеральний конструктор, директор ДП БЦКТ «Мікротек», кандидат технічних наук, професор, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки, заслужений машинобудівник України

рактично всі бойові частини протитанкових керованих ракет і протитанкових гранат виконуються по тандемній схемі. Тобто, бойова частина цих ракет і гранат включає в себе попередній заряд (лідер) і основний заряд. Завдання лідера в таких

бойових частинах «підняти» (змусити спрацювати) динамічний захист, а власне поразку бронезахисту покладається на основний заряд після ініціювання динамічного захисту. При цьому бронебійність таких тандемних боєприпасів перевищує бронебійність кінетичних бронебійно-підкаліберних снарядів і становить від 600 до 1200 мм за динамічним захистом. Тобто ці протитанкові засоби здатні вражати з наскрізним пробиттям броні всі типи сучасних танків, оснащених динамічним захистом. Основним виробником тандемних кумулятивних засобів ураження є Росія (тандемні протитанкові гранати ПГ-

7ВР, ПГ-27, ПГ-29, ПТУРи сімейств «Метис», «Корнет» та ін.). В рамках спільного проекту з НАТО Болгарія розробила та серійно поставляє тандемну протитанкову гранату ПГ-7ВР. «Ніж» та «Дуплет» При розробці українського танка «Оплот-М» провідному підприємству України з розробки, виробництва та модернізації систем захисту озброєння і військової техніки «Базовий центр критичних технологій «Мікротек» було поставлено завдання розробити новий динамічний захист (ДЗ), здатний ефективно захищати українські танки від тандемних кумулятивних засобів ура№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ження. Враховуючи те, що у світовій практиці жодна з відомих конструкцій динамічного захисту від тандемних кумулятивних засобів ефективно не захищає, роботу довелося починати з «нуля». Наявний доробок по ДЗ «Ніж» був використаний лише в частині загальної концепції побудови елементів динамічного захисту ХСЧКВ. В результаті проведеної роботи загальні схеми побудови захисту основних проекцій танка, елементи ДЗ і принцип роботи нового типу захисту виявилися принципово відмінними від аналогів. Прийнята на озброєння система динамічного захисту «Ніж» встановлювалася на модернізовані танки Т-64БМ «Булат». Модулі динамічного захисту «Ніж» призначені для захисту стаціонарних об’єктів і бойових броньованих машин від бронебійних снарядів, кумулятивних засобів ураження та ударнокумулятивних боєприпасів типу «ударне ядро». Модулі «Ніж» можуть використовуватися у складі вбудованого і навісного динамічного захисту танків і легких броньованих машин. Установка системи «реактивна броня» з використанням модулів «Ніж» підвищує рівень захисту танка від кумулятивних і кінетичних снарядів у 2-3 рази в порівнянні з аналогами динамічного захисту типу «Контакт» та «Блейзер». Проломи броні бойової машини при попаданні гранат в зону захищену модулями «Ніж» виключаються. Реактивна броня «Ніж» — єдиний в світі тип динамічного захисту, що забезпечує надійний захист від бронебійних снарядів і «ударних ядер». Особливості застосування динамічного захисту «Ніж»: • висока надійність спрацьовування; • ефективний захист; • універсальність застосування; • відсутність детонації при обстрілі кулями всіх калібрів і ураженні осколками; • підвищена стійкість до високих температур і герметичність. Принцип роботи динамічного захисту. При підльоті кумулятивного снаряда, кумулятивний струмінь, впливаючи на модуль «Ніж», ініціює елементи, які знаходяться в ньому, для формування спрямованого потоку фрагментів продуктів вибуху. Впливаючи на кумулятивний струмінь, спрямовані потоки №5/2015

Основним виробником тандемних кумулятивних засобів ураження є Росія (тандемні протитанкові гранати ПГ-7ВР, ПГ-27, ПГ-29, ПТУРи сімейств «Метис», «Корнет»)» фрагментів продуктів вибуху розчленовують її на окремі частини, порушуючи тим самим її цілісність, що приводить в остаточному підсумку до значного, а іноді і повного зниження бронебійності кумулятивних засобів ураження. Динамічний захист «Ніж» за своїми характеристиками і в даний час не має аналогів у світі. Тільки ДЗ «Ніж» в змозі знизити бронепробійність підкаліберного бронебійного снаряду на 90%. Тільки «Ніж» може захистити бронеоб’єкт від поразок самоформуючими боєприпасами типу «ударне ядро», атакуючих з верхньої півсфери. Комплексу ДЗ «Ніж» також судилося стати прабатьком першого в світі протитандемного динамічного захисту, який «народився» в Україні в 2009 році та встановлений на вітчизняному танку «Оплот». Однак для «Оплоту» підприємство «Мікротек» пропонує принципово нову систему динамічного захисту «Дуплет». Схеми нового динамічного захисту «Ніж» відпрацьовувалися і випробовувалися спільно з КП ХКБМ ім. А. А. Морозова. А елементи динамічного захисту «Дуплет» цілком і повністю розроблялися, виготовлялися та тестувалися на підприємстві «Мікротек». Ця система пройшла державні випробування та прийнята на озброєння ЗС України в

липні 2009 року. Елементи динамічного захисту «Дуплет», так само як і схеми тандемного ДЗ основних проекцій танка, істотно відрізняються від елементів і схем динамічного захисту «Ніж». При зовнішній схожості за формою і габаритами з елементами ДЗ «Ніж» елементи ДЗ «Дуплет» мають меншу масу, у них менші крайові ефекти (здатні витримувати попадання протитанкових засобів практично по краю елемента), вони більш технологічні і дешевші від попередників — «Ножей». Найголовніша відмінність системи ДЗ «Дуплет» від систем попередніх поколінь — це можливість захисту танка від тандемних кумулятивних боєприпасів. При цьому надійний захист від унітарних кумулятивних ПТС, бронебійних підкаліберних снарядів і самоформуючих боєприпасів типу «ударне ядро» збереглася, як і у системи ДЗ «Ніж». Досягти таких результатів вдалося за рахунок оптимізації форми і процесів функціонування подовжених зарядів, застосування нових більш легких і дешевих матеріалів, а також за рахунок вдосконалення технологічних процесів виробництва. На жаль, на сьогоднішній день системою ДЗ «Дуплет» оснащений лише один танк «Оплот».

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Діаграма 1

60% 50% 40% 30% 20% 10% Верхня лобова деталь корпусу

Борт

Корпус

Лоб башні

«Заслін» Комплекс активного захисту «Заслін» створює на безпечній відстані від об’єкта, що захищається, активну зону захисту, в якій знешкоджуються атакуючі об’єкти протитанкових засобів (РПГ, ПТУР, КС, БПС та ін.). Установка комплексу «Заслін» не погіршує бойових і експлуатаційних характеристик танка, дозволяючи підвищити виживання екіпажу понад в два рази. Комплекс активного захисту «Заслін» захищає від тандемних і нетандемних гранат, ручних протитанкових і станкових гранатометів, безвідкатних знарядь, кумулятивних і бронебійних артилерійських снарядів калібру до 125 мм, протитанкових керованих і не керованих ракет, які підлітають до захищених об’єктів зі швидкостями 70-1200 м/ сек. Час реакції комплексу 0,001-0,006 секунд. Комплекс «Заслін» — єдиний тип активного захисту, який може працювати в комплексі з будь-яким динамічним захистом. Комплекс активного захисту «Заслін» доповнює «Ніж» можливостями перехоплення протитанкових керованих ракет і артилерійських снарядів з тандемними бойовими частинами, атакуючих танк з усіх напрямків. Робота комплексу «Заслін». При включенні комплексу автоматично

проводиться самотестування складових частин, висуваються штанги із захисними зарядами, включається радіолокаційна система. За її допомогою електроніка фіксує підліт до танка боєприпасу. За кілька мікросекунд система розпізнає, що це — куля, снаряд, ракета, граната, — і приймає рішення, чи слід знищувати боєприпас. Звичайна куля для танку не є небезпечною. Але якщо летить кумулятивний боєприпас, «Заслін» приводить в дію захисний заряд. У каталог продукції і послуг ОПК України, за замовленням ДК «Укрспецекспорт», включено наступні розробки підприємства: • комплекс активного захисту «Заслін» ( 1375-61-004-0803); • комплект динамічного захисту танка з модулями «Ніж» ( Б23212 18Y, Б23215Y ); • комплект протитандемного динамічного захисту «Дуплет» ( 1377-61-003-4710 ; 1377-61-003-4713; 1377-61-003-4714; 1377-61-003-4715); • тренажерний комплекс бронетанкової техніки «ТКБТ»; • тренажерний комплекс наземних транспортних засобів Сухопутних військ. Захист в АТО Ці системи захисту прийняті на озброєння української армії, от тільки оснащення нею військ йде не так швидко, як хотілося б. Поки вони стоять лише на машинах 1-ої гвардійської танкової бригади, однієї з найбільш боєздатних бригад, що відзначилася в боях на Донбасі. Переважна кількість «Булатів» бригади оснащені системами динамічного захисту «Ніж». Станом на грудень 2014 року ДП БЦКТ «Мікротек» виготовив і поставив у війська 86 машинокомплектів динамічного захисту «Ніж» (елементи динамічного захисту ХСЧКВ-34, ХСЧКВ19, ХСЧКВ-34П і ХСЧКВ-19П). При цьому 47 машинокомплектів виробів ХСЧКВ-34 і ХСЧКВ-19 для танків БМ «Булат» були замовлені і поставлені до

початку АТО, а решта 29 машинокомплектів поставлені у війська за контрактом з Міністерством оборони тільки в грудні 2014 року. Наприкінці грудня 2014 року підприємством також було поставлено 10 машинокомплектів ДЗ «Ніж» (в конфігурації ХСЧКВ-34П і ХСЧКВ-19П) для Національної гвардії України на танки Т-64БМ1. У період з вересня 2014 року по квітень 2015 року співробітниками ДП БЦКТ «Мікротек» в ініціативному порядку зібрана і оброблена інформація щодо ефективності застосування динамічного захисту «Ніж» на вітчизняних танках БМ «Булат» і Т-64БМ1 в ході АТО. Всього співробітниками підприємства обстежено 52 танка, що брали участь в АТО. Зафіксовано та задокументовано 14 фактів бойових спрацьовувань ДЗ «Ніж» на основних проекціях танка (БМ «Булат» — 13; Т-64БМ1 — 1). Узагальнені дані по бойових спрацьовувань ДЗ «Ніж» наведені на фотографіях і в таблиці 1. Розподіл спрацьовувань ДЗ «Ніж» за основними проекціями танка представлено на діаграмі 1. З діаграми видно, що основне «снарядне навантаження» припадає на верхню лобову деталь корпусу танка (57%), а на інші проекції — значно менше і не перевищує 15%. Розподіл «снарядного навантаження» за типами протитанкових засобів наведено в таблиці 2. Аналіз даних таблиці 2 показує, що основу «снарядного навантаження» (до 60%) складають найбільш небезпечні для танка ПТУР, БПС і КС, захист від яких забезпечує тільки ДЗ «Ніж» і «Дуплет». Решта 40% припадають на протитанкові гранати, захист від яких може здійснюватися установкою старого захисту типу «Контакт» за умови застосування в ній елементів ДЗ 4С22 з терміном зберігання не більше 10 років. У таблиці 3 наведені узагальнені

Табл. 1 № п/п

Основні проекції танка

Кількість спрацьовувань, од.

Верхня лобова (ВЛД) деталь корпусу

Лоб башні

Примітки

У тому числі тандемні ПТУР «Корнет»

Табл. 2 № п/п

Основні проекції танка

протитанкові засоби БПС

КС

ПТУР

ПГ

Верхня лобова (ВЛД) деталь корпусу

Лоб башні

Борт

Дах башні

Борт

Дах башні

Всього

Примітки

Тандемный ПТУР «Корнет»

№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Табл. 3 № п/п

Основні проекції танка

Характер впливу на екіпажі

Верхня лобова (ВЛД) деталь корпусу

Шкідливих впливів на здоров’я членів екіпажу не встановлено

Лоб башні

Борт

Дах башні

Легка контузія командира танка при спрацьовуванні тандемного ПТУР «Корнет» і двох блоків динамічного захисту без втрати працездатності Шкідливого впливу на здоров’я членів екіпажу не встановлено Легка контузія навідника танка при спрацьовуванні протитанкової гранати, ПТУР і чотирьох блоків ДЗ «Ніж» без втрати працездатності

дані за характером впливу і наслідки на екіпажі спрацьовувань ДЗ «Ніж». З таблиці видно, що вплив на екіпаж навіть при комбінованих (одночасних) спрацьовувань ПТС і декількох блоків ДЗ «Ніж», екіпаж працездатності не втрачає. Характер впливу спрацьовувань ДЗ «Ніж» на конструкцію танка наведено в таблиці 4. Всі машини після спрацьовування ДЗ «Ніж» зберегли боєздатність (були на «ходу», залишалися в строю і продовжували вести бій). Відновлення машин можливе як в ремонтно-відновлювальних підрозділах центру, так і силами військ при наявності ремонтних комплектів та об-

№5/2015

Табл. 4 № п/п

Основні проекції танка

Характер впливу на конструкцію танка

Верхня лобова (ВЛД) деталь корпусу

Метання броньових екранів осередків ДЗ. Пошкодження стекол фар і електропроводки при підриві ПТУР і гранат

Лоб башні

Руйнування 1-2 блоків ДЗ при спрацьовуванні захисту. Пошкодження фар, освітлювачів, баків та ін. При підриві основний БЧ тандемною ПТУР. Пошкодження осколками КС, кронштейнів та проводки

Борт

Дах башні

ладнання для заміни броньових екранів динамічного захисту ВЛД і бортів, а також броньових блоків («дзьобів») ДЗ лобовій частині башти і контейнерів ДЗ кришки башні. Для захисту БТР та БМП, які також шороко використовуються під час проведення АТО, підприємство «Мікротек» власними силами розробило системи «Ніж-Л» та «Ракетка» для захисту легкої бронетехніки. Але на реалізацію цих ідей необхідно мати хоча б мінімальне фінансування. Поки ж до БТРів і БМП приварюють решітки, які здатні затримати хіба що гранату, випущену з гранатомета. Крім того, на підприємстві в ініціативному порядку також створено систе-

Руйнування броньових екранів і частково надгусечних полиць при спрацьовуванні захисту і вибуху гранат Зрив 2-3 блоків ДЗ вибухом ПТУР і гранати. Пошкодження вторинним потоком осколків навісного обладнання без втрати працездатності му активного захисту для легкої бронетехніки «Шершень». Планувалося, що з 2015 року буде налагоджено серійний випуск систем активного захисту як для танків, так і для легкої бронетехніки. Але, на жаль, на сьогоднішній день такі системи захисту так і не запущені в серійне виробництво.

Прийнята на озброєння система динамічного захисту «Ніж» встановлювалася на модернізовані танки Т-64БМ «Булат

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Актуально

Переозброїти Білетов В.І., провідний науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, кандидат військових наук

Ворона Т.О., старший науковий співробітник Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Полякова О.В., науковий співробітник Центру воєнностратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Стан озброєння і військової техніки кардинальним чином впливає на бойові можливості, тому забезпечення Збройних Сил якісним ОВТ є важливим державним завданням, надійною гарантією національної безпеки і обороноздатності країни та головним пріоритетом військово-технічної політики

освід проведення антитерористичної операції показав, що поточний стан існуючого ОВТ ЗС України значно не відповідає сучасним і перспективним вимогам до озброєння. Переважна частина ОВТ вичерпала практично усі призначені ресурси, фізично і морально застаріла та не забезпечує потрібну боєздатність військ. Існуючий парк озброєння складають зразки декількох поколінь. Різнотипними за конструкцією є засоби автоматизації, управління, обробки інформації тощо. Тож сьогодні потрібно якісне переозброєння української армії. Необхідність військово-технічного переоснащення (ВТП) гостро диктується умовами ведення війн майбутнього. Війни майбутнього (війни 4, 5 по-

колінь), «так звані» інформаційні (мережецентричні) війни принциповим чином змінюють сучасні погляди на теорію і практику військової справи (воєнне мистецтво, будівництво збройних сил, озброєння тощо). Вони вимагають від воєнно-політичного керівництва України та її Збройних Сил заглядати на 20-30 років вперед і починати перебудову всієї воєнної системи держави вже сьогодні, в теперішній час. В першу чергу це торкається військово-технічного переоснащення військових формувань. Гнітюча військово-технічна перевага є характерною (відмітною) рисою війн нового покоління. Тому концептуальний порядок ведення бойових дій у нанотехнологіч-

№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

військо ній війні відпрацьовується в ході різних дослідницьких навчань НАТО. В теорії і практиці воєнного мистецтва США та НАТО активно формується новий напрям – підготовка і проведення воєнних дій в кіберпросторі. Провідні країни світу прогнозують результати сучасної революції у воєнній справі і цілеспрямовано ведуть розробки но-

№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вих воєнно-стратегічних концепцій, реалізуючи їх в сучасних локальних війнах і конфліктах (Ірак, Югославія, Афганістан, воєнні дії в Грузії тощо). Важливою передумовою для ВТП Збройних Сил України є стратегічний курс держави на євроінтеграцію, на перехід до євростандартів. Інтеграцію в європейський економічний простір Україна обрала стратегічним напрямом розвитку. Такий курс передбачає докорінну зміну ідеології, принципів усіх видів діяльності у військово-технічній сфері, оновлення та приведення ОВТ до загальних міжнародних стандартів. Процес такої стандартизації забезпечує досягнення найефективніших рівнів оперативної і технічної сумісності військових формувань, взаємодії, взаємозамінності та єдності в галузі військового співробітництва, насамперед при виробництві озброєння та військової техніки (ОВТ). Україна, її Збройні Сили, система їх озброєння сьогодні не готові до вищевказаних кардинальних змін у військовій справі. Існуюче ОВТ ЗС України, вітчизняний ОПК не відповідають вимогам євростандартів і не забезпечують за цією причиною оперативну і технічну суміс-

ність військових формувань у складі міжвидових і багатонаціональних угрупувань військ. Виходячи з вищевказаного, для забезпечення надійного рівня обороноздатності держави у війнах і конфліктах майбутнього, зокрема в умовах євроінтеграції потрібна розробка Стратегічної концепції військово-технічного переоснащення Збройних Сил. Концепція є необхідним і обов’язковим етапом під час побудови (створення) складної системи, до якої належить перспективна система озброєння ЗС України. Ця Концепція повинна бути спрямована на кардинальне переозброєння військ (сил) і відповідати стратегії інноваційного розвитку Збройних Сил, оновленню їх на більш високому технологічному рівні, що є надійним гарантом воєнної безпеки і оборони держави. Концепція повинна надати довгостроковий обґрунтований прогноз розвитку Збройних Сил, алгоритм їх переозброєння. Концепція в алгоритмі переозброєння може стати інноваційним національним проектом у сфері оборони держави, а визначення принципових положень стратегії системного ВТП Збройних Сил та ІВФ України в умовах їх євроінтеграції та переходу до євростандартів є

Концепція військово-технічного переоснащення Збройних Сил та інших військових формувань України полягає в переозброєнні армії на якісно нові перспективні вітчизняні системи озброєння нового покоління»

актуальною проблемою військово-технічної політики держави. Концепція військово-технічного переоснащення (ВТП) Збройних Сил та інших військових формувань (ІВФ) України полягає в розробці основного замислу (основної ідеї) переозброєння української армії на якісно нові перспективні вітчизняні системи озброєння нового покоління (ПСО НП), які забезпечують потрібну обороноздатність держави на далеку перспективу та паритет в засобах збройної боротьби з провідними державами світу. Кардинальне переозброєння відповідає стратегії інноваційного розвитку Збройних Сил, тобто оновленню Збройних Сил на більш високому технологічному рівні на основі технологічних платформ. Стратегія концепції ВТП ЗС України передбачається як план або модель, що визначає довгостроковий розвиток такого переоснащення і включає сукупність методів для реалізації цього бачення. Ефективна стратегія ВТП має 3 основні складові: 1) основні цілі (або завдання) військово-технічної політики України щодо ВТП її Збройних Сил; 2) найбільш суттєві елементи військово-технічної політики України, що направляють або обмежують коло ВТП ЗС України; 3) послідовність основних дій (як правило, державних програм), які не виходять за межі обраної військово-технічної політики держави та направлені на досягнення встановлених цілей ВТП Збройних Сил.

№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В теорії і практиці воєнного мистецтва США та НАТО активно формується новий напрям — підготовка і проведення воєнних дій в кіберпросторі

Оскільки стратегії визначають загальний напрям дій ВТП, їх не можна розглядати як простий розподіл програм під заздалегідь встановлені цілі. Еволюція цілей також є важливою частиною формулювання стратегії. Сутність стратегії ВТП ЗС України полягає у тому, щоб побудувати позицію, достатньо ефективну (і потенційно гнучку), для того, щоб ВТП досягло встановлених цілей усупереч усім непередбаченим втручанням зовнішніх сил (чинників). Ключовими принципами стратегії ВТП ЗС України можуть бути такі: 1. Різноманітні дії. Стратегія – це сукупність оригінальних дій, виконання яких призведе до унікального значущого положення в середовищі ВТП. 2. Компроміси. Стратегія – це, перш за все, вибір того, чого не варто робити, ніж того, що треба робити. Військово-технічне переоснащення не може намагатися зробити все і для всіх. Для досягнення результату ВТП повинно бути націлено на виконання обраних дій відповідно до свого стратегічного положення. 3. Відповідність. Для закріплення успіху обрані дії ВТП повинні доповнювати одна одну. 4. Сталість. Стратегію ВТП не можна постійно змінювати. Стратегія – це суть обраного підходу до базових питань ВТП. Зміни вводяться у стратегію ВТП як нові технології. В цілому стратегія військово-технічного переоснащення ЗС України – це пріоритети, прийняті у військово-технічній політиці України, яка направлена на виконання завдань ВТП ЗС України. Стратегія формується у процесі стратегічного планування, який складається з кількох етапів. №5/2015

Корінне ВТП Збройних Сил дозволяє здійснювати технологічні прориви у зв’язку з появою нових видів нано-біоінформаційних технологій, радіологічної, радіочастотної, лазерної, пучкової, акустичної, електромагнітної зброї, а також тотального впровадження інформаційних технологій в систему автоматизації управління військами і ударно-вогневими засобами. Крім того, принципове переозброєння надає можливість реалізувати механізм розвитку стратегічних пріоритетів в окремих секторах економіки країни, тобто об’єднати (інтегрувати) навколо інноваційного розвитку Збройних Сил державу, бізнес, науку і освіту з метою створення конкурентоспроможного і високоякісного продукту військового призначення. Очевидно, що провідна роль і центральне місце в цій стратегії належить військово-технічному переоснащенню. Передбачається, що ВТП ЗС України буде здійснюватися еволюційним шляхом: в сполученні модернізації існуючих систем ОВТ з інноваційними, технологічними проривами у сфері створення якісно нових систем озброєння. В умовах украй обмежених асигнувань та нового обрису ЗС України головні зусилля в розвитку ОВТ повинні бути спрямовані на досягнення наступних цілей: • на підтримку боєздатності (технічної справності) наявного у військах озброєння й військової техніки, на їх модернізацію; • на розробку ключових технологій зброї XXI століття; • на завершення розробки й обмежене виробництво найважливіших зразків стратегічних озброєнь, систем розвідки, управ-

ління й зв’язку, сучасного екіпірування бійця, систем і засобів збройної боротьби тактичної ланки. Виходячи з вищевказаних зусиль, визначаються дві головні цілі в розвитку ОВТ: 1) підтримка в період до 2020 року в боєготовому стані існуючих систем озброєння для забезпечення стримування збройної агресії та вирішення бойових і оперативних завдань Збройними Силами й іншими військовими формуваннями України; 2) нарощування науково-технічного й виробничо-технологічного потенціалу для створення зброї майбутнього, яка повинна становити матеріально-технічну основу Збройних Сил після 2020 року. Принципове, корінне переоснащення ЗС України буде проведено на другому етапі (після 2020 р.). Воно передбачає створення перспективних вітчизняних систем озброєння нового покоління, тобто систем озброєння міжвидового призначення на основі базово-модульної побудови, зокрема високорівневої уніфікації. Такі системи озброєння дозволять забезпечити оперативну та технічну сумісність військ (сил) у складі міжвидових угрупувань, зокрема угрупувань багатонаціональних сил. На основі цих систем може бути проведено переозброєння всієї воєнної системи держави, тобто Збройних Сил та інших військових формувань України. Досягнення цілей ВТП Збройних Сил та ІВФ забезпечується виконанням наступних завдань: • підтримки технічної оснащеності всіх компонентів стратегічних сил на рівні, необхідному для стримування можливої агресії; • розвитку всіх компонентів неядерних сил, що забезпечують виконання завдань стримування на різних щаблях ескалації військових конфліктів; • оснащення ЗС України засобами забезпечення транспортабельності й мобільності сил загального призначення відповідно до задумів і планів континентальних перекидань й оперативного посилення військових угруповань у регіонах локальних конфліктів та війн; • забезпечення військово-технічної збалансованості організаційно-штатних фор-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Принципове переозброєння надає можливість реалізувати механізм розвитку стратегічних пріоритетів в окремих секторах економіки країни, об’єднати навколо інноваційного розвитку Збройних Сил державу, бізнес, науку і освіту з метою створення конкурентоспроможного і високоякісного продукту військового призначення»

мувань постійного складу сил загального призначення; • підтримки в боєготовому стані наявного у військах озброєння й військової техніки; • збереження науково-технологічної бази й створення конструкторського заділу для наступних розробок озброєнь із новими властивостями й на нових фізичних принципах; • забезпечення здатності оборонної промисловості України автономно, зокрема сумісно з іншими країнами розробляти й виготовляти найважливіші зразки ОВТ. Досягнення цілей та виконання завдань ВТП ЗС України передбачається здійснювати шляхом програмного розвитку ОВТ, тобто шляхом програмного планування (довгострокового, середньострокового, короткострокового), тобто на основі Державних програм розвитку ОВТ (Програма озброєння). Це — основний плановий документ, який забезпечує узгодження (за номенклатурою, термінами, виділених асигнуваннях і можливостями промисловості) усіх робіт, спрямованих на розвиток і підтримку в боєготовому стані системи озброєння України. На основі Програми озброєння Уряд України згідно з Законом України «Про оборону» організує оснащення Збройних Сил та інших військ необхідною зброєю й військовою технікою, забезпечує ресурсами виконання передбачених робіт, здійснює розвиток і реструктуризацію вітчизняного обороннопромислового комплексу й державної інфраструктури. У Державній програмі розвитку озброєння та інших документах

• •

•

• • •

• •

мувань України (при контрактно-конкурсному принципі розміщення замовлень та координуючої ролі у цьому процесі Міністерства економіки, зокрема при єдиному державному замовнику — Міністерстві оборони України); • створення загальної інфраструктури Збройних Сил та інших військових формувань України, яка оптимально сполучається із загальнодержавною транспортною, інформаційною й постачальницькою інфраструктурою; • створення єдиної централізованої системи тилового, технічного забезпечення й мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань. Важливою умовою ефективного використання виділених на національну оборону засобів і забезпечення в перспективі необхідного рівня обороноздатності є оптимізація співвідношення між витратами на поточну діяльність та витратами на перспективні розробки й дослідження.

державного планування повинні знайти відображення самі передові напрями розвитку ОВТ: інтелектуалізація зразків озброєння й військової техніки; розвиток інтегрованих систем і засобів розвідки, зв’язку й автоматизації, бойового управління, розвідки, цілевказівки й радіоелектронної боротьби; забезпечення міжвідомчої інформаційної сумісності засобів зв’язку, бойового управління, цілевказівки, радіоелектронної боротьби й обміну даними на всіх рівнях військового управління, і в першу чергу в тактичній ланці; створення малогабаритних і дуже малих засобів збройної боротьби, особливо у сфері розвідки, бойового управління; зниження помітності зразків ОВТ й військових об’єктів у всіх діапазонах довжини хвиль; підвищення мобільності військ, досягнення балансу між можливістю засобів транспортування, необхідним обсягом перевезення й транспортабельність ОВТ; пріоритетний розвиток систем високоточної зброї; зниження витрат на експлуатацію ОВТ за рахунок створення систем й засобів із вбудованою діагностикою, таких, що не ремонтуються, що не обслуговуються і т.п. Реалізація Програми озброєння дозволить забезпечити: відбиття збройної агресії силами загального призначення; перехід на єдину загальнодержавну систему замовлень озброєння й військової техніки загального застосування для Збройних Сил та інших військових фор№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Наведені вище мета, завдання, напрями системного розвитку ОВТ обумовлюють основні принципи формування Державної програми розвитку озброєння на період 2020-2030 рр. Програма озброєння розробляється на основі результатів аналізу безлічі варіантів розвитку системи озброєння, що викликане насамперед невизначеністю в розвитку соціальноекономічної, військово-політичної й військово-технічної ситуації. Основою для формування варіантів є дані про можливу чисельність і структуру Збройних Сил, показники розвитку економіки країни, частки відрахувань на розвиток озброєння й військової техніки й інші дані. Повний перебір усієї множини компонентів дає величезну кількість варіантів розвитку системи озброєння. Однак слід ураховувати, що кожний компонент, у свою чергу, має власні умови формування.

№5/2015

•

• • • •

•

До таких параметрів належать: прогноз можливостей держави по фінансуванню національної оборони країни (обсяг засобів згідно статті на оборону країни); частка витрат згідно статті на зміст особового складу Збройних Сил України; частка витрат на бойову підготовку й матеріально-технічне забезпечення військ; частка витрат на розвиток системи озброєння (НДДКР, закупівля ОВТ); співвідношення витрат на НДДКР, серійне виробництво й на підтримку в технічно справному (боєготовому) стані озброєння й військової техніки; співвідношення часток витрат на розвиток двох щодо незалежних систем ОВТ:

системи стратегічних озброєнь і системи озброєння сил загального призначення. Зміна тільки цих параметрів в області припустимих значень обумовлює необхідність дослідження понад 150 варіантів. Тож для зменшення невизначеності й зниження кількості розглянутих варіантів необхідна злагоджена й кропітка робота всіх учасників процесу створення Програми озброєння. Таким чином, військово-технічне переоснащення Збройних Сил та інших військових формувань України є найскладнішим державним завданням, яке може бути вирішено при скоординованій ефективній роботі всіх органів і організацій воєнної системи держави.

В умовах украй обмежених асигнувань та нового обрису ЗС України головні зусилля в розвитку ОВТ повинні бути спрямовані на підтримку боєздатності наявного у військах озброєння й військової техніки, на їх модернізацію»

Теорія і практика

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Воєнна безпека

№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В умовах сучасної геополітичної обстановки, зростання загроз воєнного характеру, які переросли на Сході України у збройний конфлікт, забезпечення воєнної безпеки держави, готовності сектора безпеки і оборони до відбиття збройної агресії визнано основним стратегічним напрямом реалізації державної політики у сфері національної безпеки і оборони

Саганюк Ф.В., кандидат юридичних наук, доцент

еалізм сьогодення у безпековій сфері зумовлений відсутністю належної законодавчої бази та уваги до теоретичних та освітянських проблем забезпечення воєнної безпеки держави. Невипадково фахівці деяких навчальних закладів небезпідставно пропонують створити спеціальні кафедри або запровадити окремі навчальні дисципліни з поглибленого вивчення теоретичних і практичних засад забезпечення воєнної безпеки, як ключової складової національної безпеки держави. Тим паче, що за відповідною спеціальністю воєнна безпека держави визнана «галуззю науки», яка має займатися цими проблемами і сприяти захисту національних інтересів держави від воєнних загроз.

Лобко М.М., кандидат військових наук, доцент

ність небезпеки» чи воєнної загрози. Інші визначають як стан міжнародних відносин і обороноздатності держави або систему гарантій суверенітету, територіальної цілісності і захисту національних інтересів. Дехто розглядає її як складову національної безпеки, що характеризує стан чи стійкий стан захищеності національних інтересів держави, суспільства та особи в умовах впливу реальних та потенційних внутрішніх і зовнішніх воєнних загроз; як захищеність від ризиків, небезпек та загроз тощо. Разом з

територіальної цілісності і недоторканності від посягань із застосуванням воєнної сили, складова національної безпеки України». Потрібно зазначити, що і Стратегію воєнної безпеки, її сутність та призначення теж розуміють по-різному, зокрема, як «науку про ведення війни, мистецтво», «вчення про краще розташування та застосування всіх воєнних сил і засобів», «складову частину воєнного мистецтва, його вищу область, яка охоплює теорію і практику підготовки збройних сил до війни, її планування й ведення», «комплексну програму практичних дій» чи як «систему поглядів на існуючі (наявні та потенційні) загрози національній безпеці держави у воєнній сфері» або як «довгостроковий програмноаналітичний документ, який, у разі

Немає єдиного підходу і щодо визначення поняття «воєнна безпека». Одні дослідники формулюють її як «відсутність небезпеки» чи воєнної загрози. Інші визначають як стан міжнародних відносин і обороноздатності держави або систему гарантій суверенітету, територіальної цілісності і захисту національних інтересів» Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що в них не повною мірою висвітлені ці проблеми. Немає і результативного пошуку ефективних шляхів забезпечення воєнної безпеки в сучасних умовах, як у теоретичному, так і навчальному плані. У літературі навіть саме поняття «безпека» досі трактується по-різному, зокрема, як відсутність небезпек або як певна діяльність щодо забезпечення та попередження загроз чи небезпек; усвідомлена потреба, цінність чи інтерес тощо. Немає єдиного підходу і щодо визначення поняття «воєнна безпека». Одні дослідники формулюють її як «відсут№5/2015

цим тут зазначається, що існуючі поняття воєнної безпеки «не відповідають вимогам науковості, формальної та діалектичної логіки, що обмежує можливості створення моделей воєнної безпеки», з чим важко не погодитись. Аналіз показує, що наведені визначення не відповідають і прийнятому в Україні офіційному доктринальному погляду, за яким воєнна безпека України визначена як «стан захищеності національних інтересів, її суверенітету,

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

потреби, може щорічно уточнюватись» та «як систему взаємопов’язаних цілей, завдань, а також принципів, шляхів, способів, ресурсів, сил і засобів їх досягнення». Зазначені проблеми повинні бути врегульовані законодавчо. У науковій літературі та нормативно-правових актах використовується велика кількість понять, які містять слово «безпека» (економічна, політична, соціальна, екологічна, інформаційна, воєнна тощо). Як зазначено у них, спільним тут бачиться те, що ці поняття характеризують лише стан відповідного об’єкта (предмета) захисту від загроз різного походження. Це вказує на відповідні складові підсистеми національної безпеки: • державна безпека, економічна, продовольча, екологічна, воєнна, інформаційна; • безпека ядерних об’єктів, експлуатації промислових, сільськогосподарських, військових об’єктів, безпека споруд та інженерних мереж; • особиста безпека людини і громадянина тощо. Нерідко ці підсистеми називають відповідними складовими секторами національної безпеки . Отже, сектор безпеки і оборони України (СБОУ) у науковому плані доцільно розглядати як підсистему національної безпеки держави. А захищеність національних інтересів України, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості від посягань із застосуванням воєнної сили –воєнною безпекою України, як було визначено Воєнною доктриною України, що, на наш погляд, належить розглядати як основний об’єкт (предмет) сектора безпеки і оборони України. При цьому потрібно враховувати і те, що Стратегії воєнної безпеки, яку зараз намагаються розробляти, до цих пір теж немає, хоча Законом України від 18.11.04 №2198-IV (ст.4) вона визначена як основоположний документ оборонного планування, у тому числі і з питань забезпечення воєнної безпеки держави. Стратегія у перекладі з грецького ıĲȡĮĲȘȖȓĮ – це «мистецтво полко(στρατηγία) водця», загальний деталізований план діяльності, спосіб досягнення поставленої мети. Вона здебільшого формалізується у практичній військовій справі із забезпечення воєнної безпеки і оборони держави. Її сутність розуміють по-різному, зокрема, як: • науку про ведення війни, мистецтво; • вчення про застосування воєнних сил і засобів; • складову частину воєнного мистецтва, яка охоплює теорію і практику підготовки

• • •

збройних сил до війни, її планування й ведення; комплексну програму практичних дій; систему поглядів на існуючі (наявні та потенційні) загрози національній безпеці держави у воєнній сфері; процес реалізації на практиці воєнної політики, воєнної доктрини і воєнних концепцій, який постійно проводиться керівництвом збройних сил; як «директивну технологію» з впровадження в життя воєнно-політичних, доктринальних і концептуальних настанов; довгостроковий програмно-аналітичний документ, який, у разі потреби, може щорічно уточнюватись; один із базових керівних документів у сфері національної безпеки і оборони,

яким визначаються фундаментальні цілі та напрями воєнної політики держави, місце, роль, принципи розбудови та застосування збройних сил на період дії Стратегії національної безпеки країни тощо. Така різнобарвність трактовок зазначеного документу призводить до певної схоластики. Видається, що саме він має стати «дорожньою картою» у сфері забезпечення воєнної безпеки і оборони держави в сучасних умовах. Однак, у воєнній теорії і практиці нині немає єдиного підходу щодо формалізації та алгоритму дієвих стратегічних засад з цих питань. На практиці виокремлюють два принципові шляхи, за якими Стратегію воєнної безпеки (Стратегія) представляють в рамках №5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

загальної Стратегії національної безпеки держави чи Воєнної доктрини, або виділяють її як самостійний окремий документ в системі забезпечення саме воєнної безпеки держави. На сьогодні не існує єдиної типової структури (моделі) такої Стратегії. У переважній більшості європейських країн у вступній її частині наводиться аналіз навколишнього середовища безпеки держави, визначаються її інтереси у цій сфері, окреслюються наявні виклики, ризики та загрози, вказуються дійові параметри для визначення відповідних стратегічних концепцій та завдань і адекватна система заходів щодо реагування на визначені загрози та виклики. Крім цього тут викладені заса№5/2015

ди застосування збройних сил та інших військ для відбиття збройної агресії та дії у збройних конфліктах і міжнародних миротворчих операціях. Цим документом, подекуди, визначають засади розбудови та застосування воєнної сили для забезпечення воєнної безпеки держави. Воєнна безпека, як галузь воєнної науки, має містити: • основи теорії і практики захисту національних інтересів держави від воєнних загроз та небезпек; • охоплювати воєнно-політичний та воєнно-стратегічний аналіз і оцінку можливих причин, джерел, цілей і характеру сучасних воєнних конфліктів; • розробляти методологічні основи оцінки та

прогнозування геополітичної обстановки, рівнів воєнної загрози та воєнної безпеки; • досліджувати проблеми запобігання війн і воєнних конфліктів та воєнно-політичних шляхів їх вирішення; • розробляти доктринальні основи та обґрунтування завдань, складу і побудови системи забезпечення воєнної безпеки держави, організації управління та взаємодії на різних етапах її функціонування; • обґрунтовувати концептуальні шляхи будівництва і реформування сектора безпеки і оборони, розвитку теорії воєнного мистецтва з урахуванням інтересів колективної безпеки держав та зростання ролі миротворчої діяльності; • досліджувати проблеми оборонної достатності та шляхів її реалізації в практиці воєнного будівництва і міждержавних відносин; • обґрунтовувати шляхи зміцнення колективної безпеки держав на основі двостороннього та багатостороннього стратегічного партнерства, заходи досягнення воєнної рівноваги, роззброєння та поширення форм і способів миротворчої діяльності. Воєнна безпека, як наукова категорія, повинна вивчатися належним чином та досліджуватися у науковому плані. В цьому контексті представляється необхідним усім військовослужбовцям, у тому числі слухачам військовонавчальних закладів опановувати не тільки теоретичними знаннями місця та ролі воєнної безпеки, а і оволодіти практичним досвідом і сучасними методиками її забезпечення належним чином. Для цього важливо практично ними оволодіти, у тому числі, з кількісної та якісної оцінки безпекових ризиків. Необхідно навчитись управляти цими ризиками в різних умовах бойової обстановки, зокрема, при плануванні сил та засобів і відповідних нейтралізаційних заходів для досягнення необхідного бойового ефекту та зниження рівня воєнної небезпеки і досягнення позитивного результату в ході ведення воєнних дій в цілому. Все це вимагає навчатись військовій справі і забезпечувати воєнну безпеку належним чином для підвищення готовності сектора безпеки і оборони України до відбиття збройної агресії. Отже, воєнна безпека, як одна із складових підсистем національної безпеки і наукова категорія потребує більш широкого відпраювання як у теоретичному, так і законодавчому плані та впровадження її у військову справу і вивчення слухачами військово-навчальних закладів.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

військово-патріотичне виховання

Випробування патріотизмом Військове протистояння, що відбувається на Сході України, виявило надзвичайно важливий чинник, який тісно пов’язаний з питанням забезпечення безпеки держави, котрий тривалий час не розглядався на державному рівні, як пріоритетний

Крилов С.А., незалежний експерт

Певні труднощі, пов’язані з проведенням часткової мобілізації та призовної кампанії, значною мірою зумовлені нівелюванням у попередні роки питанням формування патріотичної свідомості у суспільстві. Тому конче потрібно переосмислити вагомість цієї ціннісної категорії не тільки у вкрай важкий для країни час, але й для майбутнього динамічного розвитку держави. На шляху утвердження України в своїй державності більш інтенсивнішим стає пошук суспільством загальнонаціональних ідейно-духовних орієнти-

Шпитяк Л. В., консультант Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 19411945 років при Верховній Раді України

рів, здатних консолідувати та зміцнити державу. Запорукою успішності цього непростого процесу має стати патріотизм. Патріотизм — питання складне та неоднозначне, і саме тому кожний тлумачить його на свій кшталт. Дехто ризикує життям та здійснює величні вчинки в ім’я України, для декого ці внутрішні переконання реалізуються у звичайній діяльності, хтось намагається довести свою патріотичну позицію гучними гаслами. Що саме спонукає людину на прояви

патріотизму заради України? Сім’я, національна гідність, любов до Батьківщини чи приналежність до певної соціальної або політичної спільноти? Наразі не всі зможуть надати однозначну від№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Динаміка патріотичних настроїв

Протягом 2014 року на 10% зросла кількість громадян України, які вважають себе патріотами та понад удвічі зменшилася кількість тих, хто не вважає себе патріотом

86%

8% вважають себе патріотами не вважають себе патріотами важко відповісти

Дані: Соціологічна група «Рейтинг» повідь на це, здавалося б, просте запитання. Саме так і держава (маються на увазі органи влади), до цього часу також остаточно не визначилася, як цей самий патріотизм потрібно плекати… Українська історія багата на приклади патріотичних звершень в ім’я Батьківщини. Славетні часи козацтва, визвольна війна під проводом Б.Хмельницького та боротьба за українську державність на початку XX століття об’єднали під своїми прапорами багатьох прибічників національної української ідеї. У смертельному протиборстві з нацизмом у період Другої Світової війни мільйони патріотів колишнього СРСР, значну частину яких становили українці, врятували Європу від «коричневої чуми». Патріотичний порив та

незламна віра українського народу надали сил подолати усі труднощі післявоєнних часів та відбудувати країну майже з руїн. Наступним випробуванням на патріотичність стала безпрецедентна, як за масштабами, так і наслідками, Чорнобильська катастрофа. Нещадний атом забрав життя тисяч ліквідаторів аварії, прирік на страждання багатьох людей, розколов навпіл життя країни – до Чорнобиля і після нього. То що ж вміщує в себе патріотизм XXI століття – в умовах боротьби за глобальне та регіональне лідерство, протиборства з тероризмом, кардинальних змін у світі в політичному, економічному, енергетичному секторах, з його новими викликами та загрозами? Формування патріотизму у суспільному житті будь-якої цивілізованої країни не відбувається випадково, саме по собі, а прищеплюється змалечку, таке виховання здійснюється на основі рідної мови, історії, культурних надбань свого народу, його звичаїв, традицій. Це дуже складний процес, реалізація якого потребує системної роботи та тісної взаємодії різних структур освіти і державних інституцій. Саме тоді він стає невід’ємною рисою характеру. «Обов’язок», «Вітчизна», «честь», «патріотизм» – ці поняття частиною сьогоднішнього молодого покоління подекуди не сприймаються ціннісними категоріями і життєвими «маяками» для особистості. Сім’я, освітні заклади, державні інституції та навіть суспільство, відверто кажучи, самоусунулися від виконання своєї головної виховної функції. Натомість, порожнечу, що утворилася, стрімко заполонили соціальні мережі Інтернету, неформальні об’єднання тощо. Причинним зв’язком безвідповідальності та байдужості до життя стала бездоглядність. Вочевидь, аналізуючи передумови виникнення цієї проблеми, не стало на користь патріотичному налаштуванню зменшення у минулі роки вдвічі навчальної програми предмету «Захист Вітчизни» (для 10-11 класів) у загальноосвітніх навчальних закладах. На жаль, лише реальна загроза цілісності України, її територіальній недоторка-

З першого дня військового протистояння на Сході України тисячі українців за покликом серця записалися у добровольчі підрозділи. Різні за професією, віком, місцем проживання, віросповіданням, але усіх їх об’єднала віра у цілісність України, біль за неї, реальне прагнення відстояти кордони рідної держави» №5/2015

БЕВЗЮК Петро Пилипович, головний спеціаліст відділу гуманітарної політики Департаменту соціальної та гуманітарної політики МО України: «Сучасність як ніколи гостро поставила перед суспільством складне і відповідальне завдання — виховати високоморальне, національно свідоме покоління патріотів Батьківщини. Спадкоємність естафети патріотизму та національних традицій минулого у майбутнє повинно стати головною рисою української молоді. А патріотичне виховання має стати в державі головним пріоритетом та займати визначне місце у суспільному житті української нації. Сьогоднішнє військове протистояння на Сході України зумовило акцентувати увагу до власної зовнішньої та внутрішньої безпеки у контексті підвищення вимог до свідомості, самосвідомості, мотивації та життєвих настанов молоді. Ці внутрішні принципи та переконання формуються і розвиваються у процесі патріотичного виховання взагалі та військово-патріотичного, зокрема. Однак, вони не виникають раптово, а є результатом системного підходу та наполегливої роботи державних інституцій та патріотично налаштованих громадських і ветеранських організацій. Проте головним результатом спільних виховних зусиль має стати готовність молодої людини до служби у Збройних Силах України та внутрішнє системне утворення, що передбачає п’ять основних складових: освітнє, фізичне, психологічне, соціальне та духовне». ності, розставили все по своїх місцях та дали чітку відповідь тим, хто іронічно запитував: «Навіщо вивчати зайве… З ким воювати збираєтесь?» Однак, соціальний простір для формування патріотизму не повинен обмежуватися лише шкільними стінами. Патріотичне виховання зникло з поля

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

СТАРЄВА Анна Михайлівна, кандидат педагогічних наук, доцент, директор Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти: «В умовах сучасних викликів і загроз усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, яке є духовноморальним і соціальним у своїй основі, тому й залежить від соціального оточення та виховання. Безумовно, кожна установа й навчальний заклад повинні бути осередком становлення громадянинапатріота України, готового самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу; забезпечувати її національну безпеку; сприяти єднанню українського народу та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві. Патріотичне виховання має охоплювати всіх учасників навчально-виховного процесу, сприяти формуванню в дітей та утвердженню в педагогів і батьків національних та загальнолюдських цінностей, особистісних якостей, що притаманні громадянину України.

Важливого значення в цьому процесі набуває військово-патріотичне виховання, підґрунтям якого є патріотичне виховання. Із урахуванням близькості Миколаївщини до державних кордонів, наявності важливих стратегічних об’єктів на її території, мовної та культурної палітри військовопатріотичне виховання населення області набуває особливого змісту й вимагає особливої уваги з боку державних установ, громадських організацій, сім’ї. Система військово-патріотичного виховання дітей та молоді в Миколаївській області, спрямована на виховання в особистості любові до української держави, усвідомлення нею свого громадянського обов’язку на основі національних і загальнолюдських духовних цінностей; формування в молоді мотивації до військово-спортивної загартованості; готовності до захисту Вітчизни; формування всебічно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної особистості, здатної до самовдосконалення та самореалізації, упровадження принципів українознавства; сприяння духовноморальній єдності суспільства. Ефективність заходів військовопатріотичного виховання забезпечується налагодженням тісної співпраці з органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, закладами культури та релігійними організаціями із залученням до цієї роботи засобів масової інформації, використання мережі Інтернет. Особливе місце у цієї роботі належить підвищенню рівня професійної підготовки фахівців із питань військово-патріотичного виховання дітей та молоді».

зору органів місцевої державної влади, чисельних громадських та ветеранських організацій, робота яких здебільшого є випадковою та дуже часто співпадала або з урочистими датами, або з піаракціями під час політичних перегонів. Формальні спроби її позначити, безсистемність організації ідеологічної роботи, національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання призвели до втрати у суспільному житті країни багатьох традицій. Благі наміри кардинально змінити сталу систему патріотичного виховання, що прискіпливо розписані у різноманітних Концепціях, вкотре залишилися лише на папері. Втім, панікувати, що час незворотньо втрачений не варто. Естафету славетних патріотичних традицій, за сприянням Всеукраїнської асоціації «Кадетська співдружність» та Фонду відродження кадетських корпусів, продовжують Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, 15 регіональних ліцеїв з посиленою військово-фізичною підготовкою та кадетські класи. Формування громадянина з актив№5/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

спорядженням, продуктами харчування, медикаментами тощо. Прикро, але лише зіткнувшись з бідою, ми стали іншими, не такими аморфними як були, і нарешті відчули себе УКРАЇНЦЯМИ! Саме почуття патріотизму повинно об’єднувати країну, але не можна примусити будь-кого любити Батьківщину, тим більше ціною власного життя, без практичних дій та позитивних перетворень на державному рівні. Сподівання на стовідсоткову відповідність своїх громадян патріотичному налаштування вельми сумнівні для будь-якої країни. Завжди когось стримуватиме почуття самозбереження, когось – ідеологічні міркування, когось — страх залишити напризволяще родини або втратити роботу та налагоджений бізнес тощо. Ми не ідеальні, і на жаль, не завжди відповідаємо тим сподіванням, які покладає на нас держава. Держава повинна виважено підійти до цієї ситуації і нарешті зрозуміти, що насправді це об’єктивні наслідки багаторічного руйнування системи патріотичного виховання. Тому, на сьогодні відродження патріотизму – неабияка необхідність, бо це запорука незалеж-

ною громадською позицією, високими моральними та духовними якостями, і найважливіше — з свідомим патріотичним налаштуванням – це ті головні життєві цінності, які покладено в основу системи кадетської освіти та є метою її відродження сьогодні. «Життя – Вітчизні, честь – нікому!» — це клятва кадетів на вірність Батьківщині та девіз молоді нової формації надає впевненості у гідному майбутньому України. Революція Гідності надала новий поштовх патріотизму і змусила переглянути свою громадянську позицію багатьом українцям. Прикро, але це вартувало країні пролитої крові її громадян, втраченого життя Небесної сотні. Мало статися те, що сталося, свідомо чи підсвідомо, але патріотизм українців після років дрімотного спокою прокинувся. З першого дня військового протистояння на Сході України тисячі українців за покликом серця записалися у добровольчі підрозділи. Різні за професією, віком, місцем проживання, віросповіданням, але усіх їх об’єднала віра у цілісність України, біль за неї, №5/2015

реальне прагнення відстояти кордони рідної держави. Стихійно, але оперативно, без вказівок зверху, виник волонтерський рух, забезпечуючи українську армію нагально потрібним: військовим одягом та

Сім’я, освітні заклади, державні інституції та навіть суспільство, відверто кажучи, самоусунулися від виконання своєї головної виховної функції. Натомість, порожнечу, що утворилася, стрімко заполонили соціальні мережі

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ності України. Повинні відбуватися реальні позитивні зміни у державі, щоб патріотизм набув певного магічного значення та допоміг нам відчути себе гідними своєї країни. Настав час оновлення державної ідеї, в основу якої має бути закладені загальнонаціональні ідейно-духовні орієнтири, здатні консолідувати суспільство на принципах національного патріотизму та забезпечити зміцнення України в своїй державності. Для досягнення позитивних зрушень та формування патріотизму потрібен комплексний та багатовекторний підхід, зокрема: • трансформація системи освіти; • зміцнення та розвиток національних традицій; • удосконалення військово-патріотичного виховання; • повноцінна інформаційна підтримка та супроводження цього процесу. Разом з цим, важливу роль у формуванні сталої патріотичної свідомості має стати чітка та послідовна позиція держави у політиці, економіці та соціальної площині. Ці сфери життя треба об’єднати задля динамічного та системного просування українського суспільства вперед виваженими кроками, залишивши позаду все негативне. Тож дуже важливо, як себе позиціонуватиме держава — залишиться осторонь, у ролі спостерігача, чи візьме на себе всю відповідальність за формування когорти патріотів нового покоління. Саме тому сенсом патріотичного виховання повинно стати розуміння кожним громадянином, що Україна — це Ми, і вона буде такою, яку ми її побудуємо!

МАЛАШЕНКО Геннадій Вікторович, методист обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, м. Сєверодонецьк, Луганська обл: «Допризовна підготовка молоді до військової служби, на мій погляд, потребує докорінних змін. На сьогодні викладання предмету «Захист Вітчизни» в загальноосвітніх навчальних закладах викликає багато запитань. Але головна проблема полягає не стільки у змісті навчальної програми, а в умовах щодо її практичної реалізації. Першим підводним рифом є невідповідність кадрового потенціалу вчителів предмету «Захист Вітчизни». Переважна більшість вчителів викладають «Захист Вітчизни» за сумісництвом, додатково до основного свого предмета, не мають військового досвіду, або не відповідають вимогам за віком чи станом здоров’я. Лише чверть вчителів у минулому були кадровими військовими, а у 5% навчальних закладів предмет взагалі викладають жінки.

По-друге, це відсутність належного матеріально-технічного забезпечення викладання предмета. Не здійсненою мрією для більшості вчителів є спеціалізовані кабінети, оснащені наочною тематичними плакатами, символікою, відповідною методичною документацією, макетами, військовим спорядженням та засобами захисту. Смуги перешкод на спортивних майданчиках в багатьох випадках знищені, тирів та навіть навчальної зброї не має. Навчати військовій справі за таких умов реально не можливо. Не можна нехтувати життям дітей, не надав елементарні знання щодо заходів безпеки та поводження з вибуховими предметами та зброєю, яка стала звичайним атрибутом нашого регіону. По-третє, — організаційні моменти. Без перебільшення, логічним завершенням етапу дворічного вивчення предмету «Захист Вітчизни» мають бути 3-денні навчально-польові збори, де теоретичні знання повинні набути практичного змісту та навичок. Організувати школам самотужки заняття з тактичної, вогневої і прикладної фізичної підготовки, бойові стрільби не можливо. Вирішенням цих проблем могло б бути створення центрів допризовної підготовки, забезпечення їх кваліфікованими кадрами і вкрай необхідною матеріальнотехнічною базою. Дієвою допомогою у питанні належної організації допризовної підготовки учнівської молоді безперечно повинні стати військкомати, військові частини та можливість використання навчальної бази установ Товариства сприяння обороні України».

№5/2015