Оборонний вісник №4/2018 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2018

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2018

ЗМІСТ Національна безпека

Силуети конфліктів

Стратегічне партнерство

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

Ініціативи НАТО

Точки опори

Іноземний досвід

Лікоть партнерів

Військова освіта

Народне ополчення Швеції

Кадри для Бундесверу

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — провідний науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

№4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

«Атлет» йде в серію Довідка БРЕМ-84 «Атлет» – броньована ремонтноевакуаційна машина на базі основного бойового танка Т-84У «Оплот» Маса:

46 тонн Екіпаж: 3 особи Двигун:

6ТД-2 882 Потужність:

(1200) кВт (к.с.) Максимальна швидкість:

65 км/год Питомий тиск на грунт:

0.93 кг/см2 Максимальна потужність лебідки:

до 250 кН Озброєння:

12,7-мм кулемет НСВТ Боєкомплект:

450 набоїв

Airbus Helicopters для МВС Україна підписала угоду з Францією про купівлю 55 вертольотів Airbus Helicopters для Міністерства внутрішніх справ. МВС планує отримати вертольоти трьох моделей – Н145, Н125 та Н225. Основними завданнями вертолітних підрозділів МВС будуть: порятунок і громадський порядок, кримінальні розслідування, антитерористичні та спеціальні місії, охорона державного кордону і безпека на дорогах.

ДП

«Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О. Морозова» розпочало серійне виробництво броньованих ремонтно-евакуаційних машин (БРЕМ) «Атлет». Машина, яка розроблена на базі бойового танка Т-84У «Оплот», призначена для технічного забезпечення танкових підрозділів і евакуації та ремонту техніки у польових умовах. Демонстраційний зразок БРЕМ-84 був продемонстрований на збройовій виставці DSA-2000 в Малайзії у 2000 році. Після завершення державних випробувань, 24 листопада 2008 року,

Будівництво житла Міноборони затвердило перелік житлових об’єктів, які передбачається фінансувати у 2018 році за рахунок коштів бюджетної програми КПКВ 2101190 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України». Також у березні відбулися перші торги щодо закупівлі робіт з будівництва житлових комплексів для розміщення військовослужбовців за контрактом. На реалізацію проекту будівництва 184 житлових комплексів для Збройних Сил України передбачено 2,6 млрд грн.

броньована ремонтно-евакуаційна машина на базі танка Т-84 була прийнята на озброєння Збройних Сил України. Екіпаж складається з трьох осіб – командира, механіка-водія і слюсаря. Для евакуації бойових машин «Атлет» обладнаний лебідкою, а спеціальне обладнання дозволяє проводити буксування техніки на швидкості до 25 км/год. БРЕМ також обладнана краном вантажопідйомністю 25 т, а також оснащена зварювальним апаратом та іншим обладнанням, яке дозволяє проводити широкий комплекс робіт з відновлення боєздатності бронетехніки безпосередньо у польових умовах.

Санітарний МТ-ЛБ Науково-виробнича компанія «ВК Система» передала Збройним Силам чергову партію броньованих медичних машин на базі МТ-ЛБ. Модифікація створена в 2014-2015 роках. Була збільшена висота десантного відсіку, що забезпечує розміщення в машині поранених на носилках у два яруси. В кормовій частині встановлена лебідка, за допомогою якої можна витягати поранених з важкодоступних зон або тих, які під вогнем. У 2016-2017 роках закуплено 30 одиниць МТ-ЛБ-С, загалом контрактом передбачено придбання 120 машин.

Динамічний захист для польських Т-72 Польща планує придбати понад 500 українських комплектів динамічного захисту для модернізації парка танків Т-72, яких налічується понад 900 одиниць. Однак в силу переходу на техніку виробництва країн НАТО, Польща має намір модернізувати 500 Т-72 та продати третій стороні. У січні цього року українське підприємство «Мікротек» сертифікував свій динамічний захист у Польщі саме для цього проекту.

№4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Законотворчі ініціативи щодо контрактної служби Верховна Рада підтримала у першому читанні законопроект № 6473 щодо уточнення питань військової служби за контрактом, яким в тому числі пропонується позбавити громадян віком від 18 до 21 року права вступу на військову службу за контрактом. Законодавством призовний вік встановлений від 18 років до 27 років. Право вступу на військову службу за контрактом також надається з 18 років. При цьому право вступу (переходу) на службу за контрактом для військовослужбовців, які проходять строкову службу, обмежувати не планується (строкову служать з 20 років). Також законопроект покликаний вирішити проблему гендерної рівності у Збройних Силах України та інших військових формуваннях. Так, контракт на проходження військової служби може укласти жінка у віці від 18 до 40 років. Водночас, такого обмеження для чоловіків не існує. Крім того, враховуючи, що граничний вік перебування у запасі військовозобов’язаних-жінок (незалежно від присвоєних їм військових звань) становить 50 років, жінки віком від 40 до 50 років (на відміну від чоловіків) позбавлені змоги укласти контракт на проходження військової служби.

ДЕ ХОЧУТЬ ЖИТИ УКРАЇНЦІ? Майже кожен четвертий українець має думки щодо еміграції, і найчастіше про бажання переїзду за кордон зазначали молоді респонденти до 35 років (серед них майже половина тих, хто має подібне бажання). Також бажаючих виїхати дещо більше серед чоловіків, осіб з вищими рівнями освіти та доходів. Отже розподіл відповідей на питання «Чи є у Вас бажання змінювати країну проживання» виглядає наступним чином:

65%

27%

Не хочу змінювати країну проживання. Виношую плани стосовно еміграції. Важко відповісти на це питання.

Дані: Соціологічна група «Рейтинг» №4/2018

Сержантський корпус У

Збройних Силах України затверджено Програму лідерства для підготовки сержантського складу, яка складається з чотирьох рівнів: базового, середнього, підвищеного, вищого. Підготовка на базовому рівні вже розпочалася цього року у Збройних Силах. Курс базового лідерства поділено на три блоки. Перший дає освоїти поняття, хто такий сержант, поняття сержантського корпусу, функціональні обов’язки сержанта. Другий блок – це лідерство, типи лідерства, методи управління людьми. Третій блок – це щось подібне до стресового менеджменту, робота сержанта в кризових ситуаціях, як сформувати правильно групу, підрозділ загалом. Серед тем, які вивчають майбутні сержанти, — невербальне спілкування, типи лідерів, професійний сер-

жантський склад, основи управління, військова історія, характеристика сучасних військових операцій, стилі лідерства та керівництва, командирські та командні навички, самоконтроль, влада, релігія та ЗС України тощо. Крім того, затверджено деталізований План розвитку Навчальних центрів сержантського складу до 2020 року в Десні (197 Центр підготовки сержантського складу), Василькові (202 Центр підготовки сержантського складу) і Миколаєві (203 Центр підготовки сержантського складу). До речі, у Верховній Раді на стадії опрацювання знаходиться законопроект, за яким в Збройних Силах затверджуються нові сержантські звання: «капрал», «головний сержант», «штабсержант», «майстер-сержант», «старший майстер-сержант» та «головний майстер-сержант».

«Входження України в безпековий простір Європи — необхідність, а не тільки наше бажання. І дуже б хотів, щоб наші партнери дивилися на нашу державу, яка протистоїть небезпечній агресивній ядерній країні, не як на проблему, а як на важливий елемент власної безпеки, і під цим кутом розглядали питання військово-технічної співпраці». Олександр Турчинов, Секретар Ради національної безпеки і оборони України

Національна безпека

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Силуети конфліктів

Невід’ємною функцією кожної держави є забезпечення національної безпеки, що покликана гарантувати сприятливі умови для життя і продуктивної діяльності громадян, державних інститутів, захищати життєво важливі інтереси людини, суспільства, держави від зовнішніх та внутрішніх загроз

•

Мосов С.П., заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

аціональні інтереси України формуються під впливом реально існуючих для неї воєнних небезпек і транснаціональних загроз, у тому числі на державному кордоні. А він, у силу своєї сутності, концентрує в собі прояви багатьох видів загроз реальних і можливих, що зобов’язує сприймати їх адекватно рівню національної безпеки, аналізу та прогнозуванню їх змін для прийняття виваженого рішення щодо протидії. Основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України та небезпеками

Гурак С.П., експерт

• •

•

лення і недостатнє облаштування державного кордону України; тероризм, створення і функціонування незаконних збройних формувань як в Україні, так і в суміжних державах;

у воєнній сфері на державному кордоні слід вважати: посягання (потенційна можливість посягання) на державний суверенітет України та її територіальну цілісність; воєнно-політичну нестабільність та воєнні конфлікти в сусідніх країнах, можливість втягування України в регіональні збройні конфлікти чи у протистояння з іншими державами; нарощування іншими державами поблизу кордонів України угруповань військ і озброєнь, що порушують співвідношення сил, що склалося; незавершеність договірно-правового оформ№4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Класифікація воєнних конфліктів починається з територіальних конфліктів, які носять, як правило, прикордонний характер» •

недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабільності; • наростання проблемної ситуації у світі стосовно скорочення або обмеженості життєважливих ресурсів. Класифікація воєнних конфліктів починається з територіальних конфліктів, які носять, як правило, прикордонний характер. Це відноситься, у першу чергу, до України, кордони якої в складі СРСР після Другої світової війни штучно змінилися за рахунок територій низки європейських країн. Такими вони залишились і після розпаду Радянського Союзу. У цих умовах виникли та існують претензії, наприклад, з боку Румунії – члена НАТО стосовно тих територій, які були анексовані на користь Радянського Союзу. Ще у квітні 1993 р. Румунія направила МЗС України ноту, у якій, посилаючись на розпад СРСР, проголосила неправомірним Договір про режим радянсько-румунського державного кордону від 27.02.1967 р. У наступному, 1994 р. Румунія в однобічному порядку підтвердила своє рішення про денонсацію цього договору. Незважаючи на укладений базовий договір 1997 р. між Україною та Румунією, президент Румунії Траян Бесеску у свій час відмовився визначати північ-

№4/2018

но-східні кордони своєї держави, закріплені Паризьким мирним договором 1947 р. Ця заява – лише чергове підтвердження зовнішньополітичної лінії на створення «Великої Румунії», активним прихильником якої став Траян Бесеску. Цей проект мав на увазі включення до складу Румунії всієї Бессарабії (тобто межиріччя Пруту та Дністра – а це Молдавія і Буджак, що зараз є частиною Одеської області України), Північної Буковини (територію якої займає Чернівецька область України). Таким чином, Бесеску привселюдно озвучив територіальні претензії державі-сусіду – Україні. У такий спосіб президент Румунії заявив про незгоду з принципом непорушності післявоєнних європейських кордонів – одним з основних у сучасному міжнародному праві. Взагалі румунська експансія має глибокі історичні коріння, однак поки не стала предметом занепокоєння, як і те, що аргументи, пов’язані з історією встановлення румунськоукраїнських кордонів, використовувалися

в Міжнародному суді в Гаазі, де Румунія заперечувала приналежність українській стороні чорноморського шельфу біля о. Зміїний. Справа щодо делімітації континентального шельфу та виняткових економічних зон України і Румунії в Чорному морі перебувала в суді з ініціативи Бухареста з 2004 року. Нагадаємо, о. Зміїний є територією України, що закріплено у договорі про добросусідство та співробітництво між Україною і Румунією 1997 року. Румунська сторона звернулася до суду, оскільки вважала, що о. Зміїний є не островом, а скелею. Разом з тим, Україна доводила, що о. Зміїний все-таки є островом, і довжина української частини узбережжя напроти спірних територій становить 1058 км, а румунської – 258 км. Відповідно, за переконанням України, спірні території шельфу необхідно було розділити в пропорції 1 до 3: 53,3 тис. кв. км – за Україною, 21,9 тис. кв. км – за Румунією. Сторони заперечували права на видобуток корисних копалин на площі 12 тис. кв. км. Гаазький суд одностайною ухвалою не погодився з доводами ні однієї зі сторін і самостійно провів кордон економічних зон України і Румунії – у результаті він пролягає приблизно по середині морської ділянки між територіями двох держав. Нова лінія враховує невелику територію навколо о. Зміїний розміром 12 морських миль, а потім проходить між берегом Румунії довжиною 248 кілометрів і українським узбережжям довжиною 705 кілометрів. Таким чином, відбулася зміна морських кордонів у супереч існуючим

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У XXI ст. як ніколи гостро постала проблема міжнародного тероризму. Саме нове століття, як відомо, почалося з широкомасштабних кривавих терористичних актів з численними жертвами» міжнародним угодам щодо їхньої незмінності. Серед складових румунського інтересу – монополія на судноплавні канали в усті Дунаю і приєднання до території Румунії Молдови, бажано разом із Наддністрянщиною, незважаючи на те, що Придністровська Молдавська Республіка має загальні кордони з Україною, а також численне українське населення. Активізуються процес висування прихованих територіальних претензій з боку Угорщини через активне про-

сування з боку низки угорських політиків теми щодо утворення автономії для угорців Закарпаття на території України. Основною формою реалізації воєнно-політичних інтересів Російської Федерації стосовно України стала «гібридна» війна, яка триває з 2014 року та поєднує в собі елементи інформаційної, торговельної, газової «війн», воєнної агресії, окупації, тероризму, активізації криміналітету, партизанської, диверсійної та громадянської війн. Ці дії за тривалий час призвели до серйозних геополітичних втрат України, дестабілізації суспільно-політичної обстановки у східних та південних областях України і загрожують гуманітарною катастрофою та економічним колапсом найбільшого експортно орієнтованого регіону України, дезінтеграцією держави, аж до її розпаду. У результаті анексії Криму, «гібридної» війни та створення на захоплених незаконними збройними

угрупованнями територіях так званих Луганської і Донецької народних республік, Держприкордонслужба втратила значну частину об’єктів прикордонної інфраструктури, техніки та обладнання, що значно ускладнило виконання правоохоронної функції, виявлення проблемних питань захисту національних інтересів на державному кордоні України і пошуку шляхів їх вирішення. Поряд з ускладненням виконання завдань охорони держкордону добавилися нові проблемні питання: боротьба з диверсійними групами, протидія переміщенню зброї, боєприпасів, засобів терору та товарів на тимчасово окуповану територію. «Гібридній» війні передували відповідні події. Так, між РФ і Україною відбувався процес демаркації державного кордону. В обох державах були створені спеціальні прикордонні комісії, які вивчали історичні документи, що уточнювали та погоджували пункти проходження кордонів між двома №4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

незалежними державами. Загальна довжина спільних російсько-українських кордонів 2295 км, з яких 321 км проходить по акваторії Азовського і Чорного морів. Процес демаркації російсько-українського кордону виявився досить складним, проходив повільно і складно було очікувати його швидке завершення. Наступним каменем «спотикання» в російсько-українських стосунках також стало будівництво з боку РФ у 2003 р. дамби в Керченській протоці від Таманського півострова (РФ) у напрямку українського о. Тузла (Україна) всупереч існуючій у міжнародно-правовій практиці та наявній договірній базі між двома державами без попереднього інформування української сторони. Верховна Рада в своїй постанові кваліфікувала ці дії з боку Росії як загрозу територіальній цілісності України. Конфлікти прикордонного характеру викликаються і можуть викликатися наслідками порушення Хельсінкської угоди (1975 р.), якою була закріплена непорушність післявоєнних кордонів. Зміни, які вже відбулися в Європі: об’єднання Німеччини, розпад СРСР і створення незалежних держав на його теренах зі своїми кордонами, розпад ЧССР і зникнення з політичної карти світу Югославії, стали кроком щодо перегляду територіальних і прикордонних питань з боку інших держав. Цим вже користуються безпосередньо Румунія і Російська Федерація по відношенню до України. Викликом воєнній безпеці України можуть стати збройні конфлікти близько кордонів України. У свій час таким виявився грузино-осетинський воєнний конфлікт (Південна Осетія), який виник у серпні 2008 року та досі є невирішеним. У цій конфлікт безпосередньо втягнулась Російська Федерація, військовий контингент якої проводив операцію щодо примушення Грузії до миру. Треба відмітити два факти, що мали місце. Перший – Росія має свої інтереси на Північному Кавказі. Другий – Україна, на території якої базувався на той час російський флот, що брав участь у цьому конфлікті, побічно виявилася втягненою у війну. І це притому, що оснащення та боєздатність наших Збройних Сил не йшли ні в яке порівняння з рівнем грузинської і, тим більше, російської армії. Поставка озброєння одній із воюючих сторін також може стати загрозою №4/2018

воєнній безпеці України та створити проблемну ситуацію в сучасних умовах. Ще кілька років тому багато хто сподівався, що з настанням XXI ст. на планеті врешті-решт розпочнеться ера загального миру та злагоди, про яку так довго мріяло людство. Але у XXI ст. як ніколи гостро постала проблема міжнародного тероризму. Саме нове століття, як відомо, почалося з широкомасштабних кривавих терористичних актів з численними жертвами. Згадаймо трагічний день 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку, події жовтня 2002 р. у Москві, теракти 13 та 14 листопада 2015 р. у Іль-деФрансі, теракт у Ніцці 14 липня 2016

р., теракт 22 березня 2017 р. у Лондоні, теракт 3 квітня 2017 р. в Петербурзі тощо. Тероризм є суспільно небезпечним та полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей. У сучасних умовах терористи значно частіше почали використовувати: • автомобілі, начинені радіокерованими вибуховими пристроями;

Викликом воєнній безпеці України можуть стати збройні конфлікти близько кордонів України. У свій час таким виявився грузино-осетинський воєнний конфлікт (Південна Осетія), який виник у серпні 2008 року та досі є невирішеним»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Міжнародні та громадянські війни через воду загрожують стати основним елементом політичного життя XXI ст. Проблему збільшує те, що політикам не так вже і просто встановити суверенний контроль над водними ресурсами»

•

керовані камікадзе транспортні засоби різного призначення з вибухівкою на борті; • вибухові пристрої, оснащені таймерами і датчиками, що реагують на зміну атмосферного тиску (для підриву літаків у повітрі); • саморобні спрямовуючі (стовбури) для дистанційного запуску ракет. Кількість смертей сторонніх і випадкових осіб значно зросла. Терористичні акти стають жорстокішими і все частіше спрямовані проти мирного населення. Тероризм загрожує зламати усталений світовий порядок. Адже міжнародне право оперує категоріями держав та міжнародних організацій. Терористичні організації не є ані його суб’єктом, ані об’єктом. Тому загальноприйняті норми міжнародного права, що стосуються держав, подеколи суперечать здоровому глузду. Система міжнародного права, що існує у світі на сьогодні, у протистоянні з ґлобалізованим тероризмом безпорадна та ефективних за-

собів боротьби з ним запропонувати не може. Так що небезпека як для сучасного світу, так і України від терористів не лише цілком реальна – вона з плином часу ще й посилюється. Але покінчити з цим лихом лише силовими методами, військовою силою навряд чи можливо. Тут необхідно враховувати цілу низку факторів – соціальних, економічних, національних, релігійних, врешті – суто психологічних, аби своєчасно виявити небезпеку насильницьких дій. Аналіз соціально-економічних, політичних та інших чинників існування загроз тероризму в Україні свідчить про те, що абсолютна більшість типів тероризму та мотивів терористичних дій може бути актуальною для нашої держави. Рівень терористичних загроз в Україні, що значно зріс через соціально-економічні негаразди та політичну нестабільність, обумовив формування та посилення опосередкованих факторів терористичних загроз. За результатами проведеного со-

ціологічного дослідження, громадська думка не зовсім адекватно оцінює небезпеку тероризму в Україні. Визначальним напрямком спільних зусиль у цьому контексті має бути своєчасне виявлення та усунення соціальних та політичних детермінант тероризму. Наявна система протидії тероризму в Україні передбачає необхідність взаємодії підрозділів різної відомчої приналежності, у тому числі Державної прикордонної служби України. Кожне силове міністерство на свій розсуд забезпечує спеціальні підрозділи боротьби з тероризмом у межах виділених бюджетних коштів, іноді за залишковим принципом. Відсутність цільового фінансування та оптимального розподілу ресурсів, насамперед організаційних, кваліфікованого персоналу, технологічного досвіду унеможливлює оптимізацію стратегії боротьби з тероризмом. Україна бере активну участь у діяльності міжнародних структур у сфері протидії тероризму відповідно до міжнародних угод. Сучасні засади №4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

міжнародної співпраці в галузі боротьби з тероризмом мають ґрунтуватися на єдиному розумінні змісту загроз тероризму, спільних цінностях, взаємній довірі, подібності правового регулювання та оперативної культури, а також передбачають мобілізацію всіх ресурсів наявних інтеграційних структур для того, щоб не допустити реалізацію загроз глобального тероризму як на регіональному, так і на міжнародному рівнях. Підтримуючи світову антитерористичну коаліцію, Україна потенційно може стати об’єктом терористичних атак, що підтверджує необхідність приділити увагу проблемам терористичної безпеки з боку держави та громадськості. Проблему розміщення елементів ПРО в Європі слід вважати як виклик воєнній безпеці України. Дві держави – Чехія і Польща, керівництво яких погодилось із розміщенням елементів ПРО на своїх територіях, знаходяться поблизу кордонів України. Ця проблема не може не турбувати Україну, №4/2018

оскільки перехоплення ракет системами ПРО на певній висоті може привести до падіння уламків на кордони України чи ще гірше – на її західну територію. Така ситуація вже мала місце у 1999 р. під час війни в Югославії, коли уламки, бомби та бойові ракети падали на прикордонні території сусідніх держав. А що може бути у цих уламках – не відомо. Якщо це буде ядерна боєголовка, то на додаток до того, що нам дав Чорнобиль, Україні загрожує ще більше забруднення території. Це також може бути якийсь вірус у випадку використанні біологічної зброї. Вже у 1995 р. віце-президент Міжнародного банку реконструкції й розвитку Ісмаїл Серагельдін акцентував увагу на тому, що війни наступного століття будуть вестися не за нафту, а за воду. А ректор Університету ООН Ганс ван Гінкель також указував на те, що міжнародні та громадянські війни через воду загрожують стати основним елементом політичного життя XXI ст.

Проблему збільшує те, що політикам не так вже і просто встановити суверенний контроль над водними ресурсами. Майже будь-яка більш-менш велика річка перетинає кордони безлічі держав, кожна з яких готова заявляти, що сусіди «випили» всю їхню воду. За даними ООН, 47% земної суши, не враховуючи Антарктиди, забезпечуються водою з річкових басейнів, що належать двом або більше державам. У сучасному світі є вже досить багато точок, де водні ресурси вже стали об’єктом напруженого протистояння. Водні ресурси України формуються за рахунок притоку транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод. За багаторічними спостереженнями потенційні ресурси річкових вод в Україні становлять 209,8 км3, з яких лише 25% формуються в межах країни, решта надходить із територій прикордонних держав. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 км3. Затверджені експлуатаційні запаси підземних вод дорівнюють близько 6 км3 . Враховуючи активне використання прісної води та екологічний стан водних ресурсів країни, запасів води, гідної для використання, не також і забагато в Україні. При цьому періодично виникають конфліктні ситуації на міждержавному рівні, пов’язані із забрудненням прикордонних річок з боку сусідів. Має місце проблема Хотіславського кар’єру, розташованого на території Білорусі, який планується зробити великим підприємством із видобутку будівельних матеріалів. Кар’єр перетне кілька водоносних обріїв. Один із цих обріїв дуже важливий для Шацьких озер, тому що створює в них внутрішній тиск, завдяки чому й у спеку, і в дощі ці озера не змінюють свій рівень. Розробка Хотіславского кар’єра являє реальну загрозу для Волині та Шацьких озер. Очікується зниження рівня підземних вод від 0,5 до 1 метра на українській стороні. І це — в п’яти-шести кілометрах від кордонів кар’єру. Зниження ґрунтових вод буде мати негативний наслідок не тільки для озера Світязь, але й для всього волинського Полісся. Розглянуті виклики і загрози воєнній безпеці на державному кордоні України за певних умов можуть перейти у стан реальних подій з використанням зброї, як це вже має місце у південно-східному регіоні України, що вимагає їхнього обов’язкового врахування в сучасній системі національної безпеки України.

Стратегічне партнерство

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Точки опори

Розширення співпраці між Україною та Сполученими Штатами Америки вимагає оцінки ефективності існуючих підходів та механізмів співробітництва, що може стати основою для опрацювання нових сфер в сфері оборони

Голопатюк Л.С., генерал-лейтенант, тимчасово виконуючий обов’язки заступника начальника Генерального штабу ЗС України

наліз досягнень американського президента Дональда Трампа та його планів, відносини Вашингтону з ключовими партнерами дає можливість розглянути нові нестандартні підходи до українськоамериканського стратегічного партнерства. Більшість експертів, які відслідковують формування та реалізацію зовнішньополітичного курсу адміністрації президента Д. Трампа єдині в думці, що, незважаючи на досить ексцентричний старт, наразі міжнародна діяльність

Коваленко Г.А., полковник, начальник управління двостороннього військового співробітництва Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій ГШ ЗС України

Вашингтону все більше і більше набирає рис традиційного республіканського підходу в захисті інтересів за межами країни. Президент Трамп досить добре розуміє, що швидкі та принципові зміни зовнішньополітичного курсу може призвести не тільки і не стільки до бажаних для Білого Дому результатів, скільки до виникнення значних сумнівів у американських стратегічних партнерів та союзників стосовно готовності останнього до надання підтримки. Досить цікавим також є той момент, що останні кадрові переміщення в цілому не впливають

на загальний курс теперішнього хазяїна Білого Дому. Трамп і Азія Основними проблемними питаннями для США в азійсько-тихоокеанському регіоні є Північна Корея та Китай. Причому у Вашингтоні чітко розуміють, що формування зовнішньої політики по відношенню до цих двох країн потребує різних стратегічних підходів. По відношенню до КНДР, Білий дім має три варіанти дій: прийняття дійсної реальності, втручання, або більш креативну дипломатію. Звичайно, є ще й можливість зміни правлячого режиму. Але вона є досить малоймовірною. На думку експертів, невжиття відповідних заходів у відповідь на агресивну риторику Пхеньяну, тобто, перший сценарій, призведе до постійної загрози союзникам США в регіоні. В першу чергу це стосується Південної Кореї. Причому маніпуляції рівнем цієї загро№4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

зи, ймовірно, буде використовуватися лідером КНДР в спілкуванні з керманичами інших країн. Крім того, такий сценарій не виключає ймовірності передачі ядерної зброї та/або пов’язаних з нею технологій іншим країнам та учасникам системи міжнародних відносин. Така можливість може змусити Токіо та Сеул переглянути свої підходи до збереження режиму нерозповсюдження зброї масового ураження. Чи підуть на це в Білому Домі – велике питання. Натомість, військова інтервенція та агресивна риторика Вашингтона може швидко перетворити регіон на ще одну гарячу точку планети. Мається на увазі зовсім реальні можливості КНДР стосовно ураження свого південного сусіда конвенційними засобами. Зважаючи на історичний досвід та рівень оснащення збройних сил КНДР, сценарій повномасштабної конвенційної війни не є таким вже й неймовірним. Отже, реалізація такого сценарію може призвести до непередбачуваних результатів, а його планування потребуватиме значних ресурсів. Ще одним аргументом проти військової операції може бути невизначеність позиції Пекіну у разі ескалації конфлікту та початку війни. Таким чином, логічною є доцільність реалізації сценарію продовження переговорів, зокрема, за допомогою інших зацікавлених сторін, тобто Росії та Китаю. На думку західних експертів, проміжним результатом таких переговорів може бути досягнення домовленостей (підписання відповідної угоди) між Пхеньяном та Вашингтоном. Важливим аспектом цих перемовин має бути переконання в серйозності намірів Кім Чен Ина стосовно вирішення проблемних питань. Досить часто лідери КНДР використовували переговорний процес для затягування часу, продовжуючи інтенсивну роботу, спрямовану на отримання ядерної зброє та розвитку систем її доставки. Крім того, зважаючи

на роль КНР в регіоні, важливим кроком з боку Вашингтону буде залучення Пекіну (або, як мінімум, його інформування) стосовно переговорів. Отже, хоча північно-корейська криза не є головним елементом порядку денного відносин між Вашингтоном та Пекіном, саме китайська допомога у вирішенні проблемних питань може стати відправною точкою в нормалізації та подальшому розвитку американськокитайських відносин. Проте, основою сталих й довгострокових двосторонніх відносин повинна стати саме економічна співпраця. Такий підхід потребуватиме певного перегляду позиції США по деяким питанням, зокрема, у Південно-китайському морі. Водночас, конструктивні відносини між США та Китаєм є важливішими в довгостроковій перспективі за ситуативні компроміси та рефлективну політику. Як влучно написав Річард Хаасс, президент Ради міжнародних відносин, «політика США по відношенню до КНР має змінитися від «КНДР перш за все» на «не тільки КНДР»». Щодо американської політики в регіоні, вона повинна бути спрямованою на дотримання своїх зобов’язань перед союзниками, включаючи оборонні та безпекові питання. Хоча малоочікуваний, але раптовий вихід Вашингтон з угоди про Транс-тихоокеанське партнерство наніс

певну шкоду іміджу США, як надійному партнеру, налагодження та розвиток відносин на двосторонній основі дозволить відновити імідж Білого Дому в середньостроковій та довгостроковій перспективі. Трамп і Європа Заява Трампа перед обранням на посаду про «застарілість» НАТО, як міжнародної організації, змусило багатьох європейських лідерів затамувати подих. Більш того, саме риторика Трампа як кандидата в президенти по відношенню до Російської Федерації та її лідера дозволяла росіянам формувати райдужне майбутнє з високою ймовірністю укладання угоди між Вашингтоном та Москвою про розподіл сфер впливу. Але не так сталося, як бажалося. Після обрання президентом, Дональд Трамп змінив риторику, в деяких питаннях – зовсім на протилежну. Північноатлантичний альянс «вже не є застарілою організацією», а санкційний список по відношенню до РФ був розширений. На політичному рівні, в квітні 2017 року держсекретар США Рекс Тіллерсон охарактеризував відносини між Білим Домом та Кремлем, як ті, що «знаходяться на найнижчому рівні» (з часу обрання нового президента США). Щодо перспективної політики відносно РФ, західні експерти наполяга-

Хоча північно-корейська криза не є головним елементом порядку денного відносин між Вашингтоном та Пекіном, саме китайська допомога у вирішенні проблемних питань може стати відправною точкою в нормалізації та подальшому розвитку американсько-китайських відносин» №4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Політика розширення санкцій проти Росії обумовлена не тільки анексією Криму та агресією на сході України, скільки втручанням Кремля в політичні процеси інших держав, а також неконструктивну позицію Росії під час проведення операції в Сирії»

ють на збереженні (розширенні) санкцій та продовженні політичного тиску. До того ж, цікавим є факт, що така політика (на їх думку) обумовлена не тільки анексією Криму та агресією на сході України, скільки втручанням Кремля в політичні процеси інших держав, а також неконструктивну позицію Росії під час проведення операції в Сирії. З урахуванням складності поточних проблем, вирішенням яких опікується наразі Брюссель, включаючи вихід Великої Британії з Європейського Союзу, на короткострокову перспективу важко очікувати активізації дій США на Європейському континенті. Виключен-

ням, скоріше за все, буде нарощування американської допомоги в розгортанні та підтримці передових військових баз в країнах Східної Європи. Крім того, більш активні заходи вживатимуться для створення системи протиракетної оборони. Водночас, Вашингтон й надалі здійснюватиме певний тиск на країни Європи з метою досягнення ними відповідного рівня фінансування сектору оборони (2% ВВП для кожної державиучасниці НАТО). Трамп і Близький Схід Слід визнати, що нанесення в квітні 2017 року ракетних ударів по сирійській

території у відповідь на використання військами Асада хімічної зброї провело останню лінію в розмежуванні Трампакандидата й Трампа-президента. Крім того, активізація військової діяльності дозволяє Вашингтону поступово відновити довіру до себе з боку ключових гравців регіону після нереалізованих обіцянок Обами відповісти на застосування сирійською владою хімічної зброї. Водночас, проблема Сирії є довготривалою й потребуватиме виваженої політики й значних ресурсів. Для пришвидшення врегулювання сирійської кризи американський уряд скоріше за все зосереджуватиме зусилля на підготовку (озброєння) сунітських осередків на території Сирії для створення підрозділів, які будуть спроможні вести бойові дії, як це було зроблено в Іраку. Туреччина з її авторитарним президентом не розглядається більше американськими керівниками як надійний союзник та партнер, який заслуговує на повну довіру. Більш того, зусилля Туреччини, спрямовані на подавлення осередків курдського націоналізму, призвели до протилежного результату – Вашингтон значно збільшив підтримку курдських формувань, які вступили в боротьбу з ІДІЛ. Отже, в перспективі слід очікувати подальшого ускладнення відносин між Вашингтоном та Анкарою, а також активізації бойових дій на території Сирії. America first Скоріше за все, до кінця поточного терміну президент Трамп буде дотримуватися позиції, яка полягає в першочерговості вирішення саме внутрішніх проблемних питань. Таким чином, гасло America first, проголошено під час передвиборної кампанії, збереже свою актуальність. Отже, зусилля будуть зосереджені на подальшій оптимізації системи оподаткування, удосконалення національної системи охорони здоров’я, а також вивільнення бізнесу й банківської системи від зайвих регулюючих документів. Саме успішність вирішення внутрішніх проблемних питань стане запорукою переобрання президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа на другий термін. До речі, за відсутності популярного кандидата від демократичної партії, вірогідність другого терміну діючого президента оцінюється американськими експертами як досить велика. Стосовно зовнішньої політики, теперішнє керівництво вже оцінило переваги своєї політики не втручання у вну№4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

трішні справи інших країн і, скоріше за все, буде дотримуватися такого підходу й на майбутнє. Водночас, порушення іншими державами принципових правил системи міжнародних відносин, призведе до досить жорсткої реакції з боку Білого Дому. В цьому контексті, досить яскравими прикладами було нанесення ракетних ударів по сирійським військам, а також посилення економічних санкцій по відношенню до Росії. Щодо врегулювання ситуацій в кризових регіонах планети, Вашингтон й надалі шукатиме (і знаходитиме) союзників (стратегічних та/або ситуативних) для зменшення витрат, а також уникнення звинувачень в глобальному домінуванні. Розуміючи неможливість вирішення проблем Близького Сходу в короткостроковій та середньостроковій перспективі, Білий Дім буде змушений не тільки підтримувати наявну кількість військових в регіоні, а й бути готовим до вибіркового збільшення чисельності свого контингенту в тій або іншій країні (в залежності від ескалації ситуації). Прогнози для України Отже, чого ж чекати Україні в перспективі, а головне, яким чином розширювати стратегічне партнерство між двома державами, особливо в сфері оборони? Перше. Вашингтон й надалі зосереджуватиме зусилля на вирішенні внутрішніх проблем з метою покращення економічної ситуації, повернення виробництва та капіталів з-за кордону, а також реформування системи оподаткування.

№4/2018

Друге. Не слід очікувати будь-яких «проривів» та різких змін з боку Вашингтону. Аналізуючи передвиборчу риторику Дональда Трампа з результатами його діяльності протягом першого року президентства, можна говорити про досить стриманий та виважений підхід до швидкого прийняття стратегічних рішень. Більш того, чисельність українських високопосадовців, які «атакують» Вашингтон з метою лобіювання ухвалення корисних для України рішень, абсолютно не впливає на швидкість прийняття цих рішень. Третє. Увага Білого Дому й надалі буде зосереджена на інших регіонах світу, зокрема, проблемами на Близькому Сході та азійсько-тихоокеанському регіоні. Четверте. США активізують свої зусилля в напрямі залучення не тільки партнерів та союзників для вирішення проблемних питань в кризових регіонах, а й інших впливових гравців. Мається на увазі Північноатлантичний альянс, ООН, а також інші організації на кшталт Організації країн Перської затоки. Які мають бути дії української сторони? З огляду на довготривалий стратегічний характер українсько-американського партнерства, вважається за доцільне зосередити зусилля на таких важливих напрямах: 1) необхідно зосередитися на кропіткій внутрішній роботі, яка має бути спрямована як на виконання завдань Стратегічного оборонного бюлетеня, так і на досягнення необхідного рівня оперативної сумісності зі збройними силами держав-членів НАТО. Необхідно

зрозуміти, що продовження підтримки з боку ключових держав світу цілком залежить від серйозності намірів самої України щодо реформування її сектору безпеки та оборони; 2) доцільно активізувати роботу в рамках регіональних ініціатив, програм та проектів. Мається на увазі формати «Вишеградська четвірка+Україна», Рада міністрів оборони країн Південно-Східної Європи, програма НАТО «Партнерство заради миру» тощо. Водночас, доцільно розглянути можливості до формалізації та інституалізації співпраці з державами Балтії (з перспективою виходу на участь в NORDEFCO; 3) є сенс і надалі активно здійснювати обмін досвідом з нашим стратегічним союзником та партнерами, отриманим під час відбиття агресії в районі проведення антитерористичної операції на постійній основі. В цьому контексті можна запропонувати розширити кількість країн, які входять до Групи вивчення асиметричних підходів до ведення війни (Asymmetric Warfare Group); 4) активізувати військово-технічну співпрацю з іншими країнами (особливо Канадою та Великою Британією), які готові не тільки до надання матеріально-технічної допомоги, а й до обміну технологіями та започаткуванні спільного виробництва. Таке співробітництво слід розвивати з урахуванням позиції Вашингтону; 5) є сенс приділити більше уваги не тільки розширенню спектру надання підтримки, а й розглянути варіанти гармонізації такої допомоги з метою уникнення дублювання зусиль та неефективного використання запропонованих нам ресурсів. Саме перелічені вище пріоритети й покладено в діяльність органів військового управління, зокрема, які відповідають за розвиток міжнародного співробітництва у військовій сфері.

Ініціативи НАТО

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Лікоть партнерів 14

№4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Асиметричні війни, які більше двадцяти років тривають на території Іраку, Афганістану і Сирії, гібридна агресія Росії проти України, вимагають пошуку принципово нових форм і способів досягнення цілей в сучасних воєнних конфліктах

Іващенко А.М., кандидат технічних наук, доцент

дним з напрямків протидії новим загрозам і забезпечення безпеки Північноатлантичний Альянс розглядає підтримку і розвиток спроможностей сектора безпеки і оборони (Security Force Assіstance, SFA) країн-партнерів, які не є членами НАТО. Аналіз можливостей застосування нової концепції для забезпечення безпеки України є актуальною. У відповідності до Стратегічної концепції Північноатлантичного Альянсу, в інтересах забезпечення оборони і безпеки своїх членів, НАТО зосереджує діяльність на вирішенні трьох основних завдань: №4/2018

1) колективна оборона у відповідності до статі 5 Вашингтонського договору про зобов'язання країн-учасниць надавати одна одній допомогу в разі нападу на будь-кого з них; 2) врегулювання криз у відповідності до чинної концепції кризового врегулювання, яка передбачає комплексне використання відповідних політичних і воєнних інструментів на всіх етапах розвитку конфлікту: зародження, врегулювання, ліквідації наслідків збройного протиборства; 3) забезпечення безпеки на основі співробітництва і розвитку взаємодії з іншими міжнародними організаціями і країнами, що не є членами Альянсу за такими напрямками: посилення контролю над озброєннями, сприяння роззброєнню та формуванню

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

режиму нерозповсюдження зброї масового ураження, продовження процесу розширення організації в рамках політики «відкритих дверей», вдосконалення системи партнерських відносин. Саміт НАТО у Великій Британії, якій пройшов у вересні 2014 року в Ньюпорті визначив ще один напрям діяльності, направлений на зміцнення спроможностей сектору безпеки і оборони країн-партнерів, які не є членами Альянсу. Нова ініціатива отримала назву «підтримка сил безпеки і оборони» (SFA). Саме вона дозволила посилити роль Альянсу в забезпеченні комплексного підходу до питань безпеки і стабільності в сучасних умовах шляхом підтримки заходів з розвитку спроможностей сектора безпеки і оборони в країнах-партнерах Альянсу. Для реалізації нової ініціативи Альянсом розроблені та впроваджуються наступні керівні документи: • концепція SFA; • доктрина SFA; • керівництво з SFA. Крім того, окремі питання SFA викладені в концепціях стратегічного рівня, таких як «Розвиток спроможностей оборони і безпеки», «Завдання розвитку спроможностей оборони і безпеки», «Плані дій щодо всебічного підходу». У відповідності до керівних документів, під SFA розуміється спроможність «тренувати та розвивати національні сили в кризових зонах», з метою «досягнення національними органами влади країн-партнерів спроможностей щодо ефективної підтримки безпеки без

міжнародної допомоги» . Також до SFA віднесено «всі дії НАТО, які розвивають, вдосконалюють або безпосередньо підтримують розвиток національних сил безпеки та оборони та їх асоційо-

ваного інституту». Таким чином, у загальному контексті, SFA охоплює всі заходи, спрямовані на розвиток і підготовку національного сектору безпеки і оборони і проводиться на тактичному, оперативному, стратегічному і воєннополітичному рівнях, передбачає надання консультативної допомоги від окремого взводу до міністерства. У більш широкому контексті, SFA, хоч і має воєнну спрямованість, включає такі механізми запобігання сучасним воєнним конфліктам, як політичні, економічні, інформаційні, правові та інші. З метою імплементації SFA керівництвом Альянсу та окремими країнами-членами НАТО проведено ряд практичних заходів. Так, штаб-квартирою НАТО сформована спеціальна група радників, які направляються в оборонні відомства країн-партнерів. В якості перших учасників цього проекту розглядалися Грузія, Йорданія і Молдова. Наприкінці 2015 року, у зв’язку з агресією Росії, НАТО ініціювало створення об’єднаної багатонаціональної групи з підготовки підрозділів для Збройних Сил і Національної гвардії України (Joint Multinational Training Group №4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

забезпечення, у разі необхідності, підготовки інфраструктури країн-партнерів для сил швидкого реагування Альянсу. Діючи концепції, керівництва і статути збройних сил США розглядають SFA як окремий вид операції, який проводиться силами спеціальних операцій (ССО). Комплектування і підготовка першої бригади SFAB планується завершити у травні 2018 року та направити для вирішення завдань в Афганістані. Урядом Італії у травні 2017 року прийнято рішення про організацію Центру передового досвіду НАТО з питань підтримки сил безпеки (NATO Security Force Assistance Centre of Excellence) та його розташування у столиці країни. На Центр покладаються наступні завдання: • поєднання зусиль країн-членів та партнерів НАТО щодо розвитку спроможностей, підвищення оперативної сумісності, стандартизації та ефективності в галузі SFA; • сприяння комплексному підходу та ефективному використанню спільного досвіду та спроможностей; • надавання експертизи та консультації з питань, що стосуються SFA; • розробка політики, стандартів та інших керівних документів з питань SFA; • надання підтримки з планування та проведення заходів, навчань і операцій Альянсу в частині питань SFA; — Ukraine), яка включає радників від збройних сил США, Великої Британії, Канади, Польщі, Естонії, Литви и Латвії. Група розміщена на території Міжнародного центру миротворчої діяльності та безпеки у Львівській області. При вирішенні завдань SFA в Україні керівництво Північноатлантичного альянсу також активно використовує потенціал ООН, ЄС і ОБСЄ. США почали формування шести бригад сприяння безпеці (SFABs), основним завданням яких є проведення тренінгів, надання консультацій, сприяння, забезпечення та супроводження операцій з коаліційними силами та країнами-партнерами. Ці підрозділи складаються головним чином з офіцерів, які призначаються із штатних армійських підрозділів та закінчили Академію воєнних радників у форті Беннінг, штат Джорджія. На думку американських воєнних експертів, SFABs дозволять досягти наступних стратегічних цілей: • розвиток спроможностей сил безпеки і оборони країн-партнерів; • звільнення штатних бойових армійських бригад від невластивих їм функцій; №4/2018

Діючи концепції, керівництва і статути збройних сил США розглядають SFA як окремий вид операції, який проводиться силами спеціальних операцій»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

аналіз досвіду операцій SFA, підтримка та актуалізація баз даних з питань SFA; • цільова підготовка військового і цивільного персоналу, а також підрозділів та груп з питань SFA; • направлення мобільних навчальних команд для сприяння освіті та підготовці національних та багатонаціональних військових і цивільних структур. Передбачається, що Центр передового досвіду пройде сертифікацію та в повному обсязі приступить до виконання завдань наприкінці 2018 року. На тактичному рівні, у відповідності до стандартів Альянсу, в рамках SFA вирішуються наступні завдання: • організація і проведення, відповідно до прийнятих в НАТО нормативів, цільових інструкторсько-методичних занять з підрозділами зі складу загальновійськових з'єднань, десантно-штурмових бригад, а також бойових груп сил спеціальних операцій; • ознайомлення військовослужбовців країн-партнерів з новими зразками озброєння, військової техніки, засобами зв'язку та навігації, іншим спеціальним обладнанням; • визначення рівня готовності формувань до бойових дій з урахуванням прийнятих в Альянсі нормативів. Підготовка військовослужбовців загальновійськових і десантно-штурмових формувань спрямована на вдосконалення професійних навичок, що застосовуються при веденні підрозділом дій в обороні і наступі. При цьому особливий акцент робиться на підвищенні індивідуальної польової виучки офіцерів і солдатів країн-партнерів. Після закінчення навчального курсу уповноважені представники НАТО проводять атестацію (сертифікацію) підготовлених формувань національної армії і органів військового управління на предмет їх відповідності прийнятим в Альянсі стандартам. Як правило, до заходів SFA залучаються викладачі військово-навчальних

закладів і учбових центрів, начальники загальновійськових полігонів і командири військових частин. Вони цілеспрямовано вивчають прийняту в Альянсі методику організації занять з оперативної і бойової підготовки для подальшого впровадження отриманих знань в навчальну практику на місцях. Особлива увага звертається на розвиток спроможностей ССО країн-партнерів. При цьому враховується високі оперативні спроможності спецпідрозділів, призначених для виконання важливих завдань, в тому числі в умовах гібридних конфліктів. Підготовка військовослужбовців підрозділів ССО здійснюється, виходячи із загальної специфіки застосування підрозділів (груп) спецпризначення в інтересах досягнення конкретних воєнно-політичних і воєнних цілей. Зокрема, це знищення стратегічних об'єктів супротивника, його ракетно-ядерної

і ракетної зброї, ведення радіоелектронної розвідки, організація повстанського і партизанського рухів, проведення диверсій і терористичних актів, ліквідація ключових представників державного і військового керівництва протиборчої сторони. Впровадження передових методів і способів проведення спецзаходів відбувається з урахуванням досвіду, отриманого в ході воєнних конфліктів. Поряд з цим, радники навчають особовий склад ССО країн-партнерів особливостям проведення інформаційно-психологічних операцій, організації пропагандистських заходів, введення супротивника в оману, дезінформування мирного населення і дискредитацію органів влади протиборчої сторони. В інтересах закріплення досягнутих формуваннями країн-партнерів результатів бойового навчання, а також для визначення ступеня їх готовності

Проведення під керівництвом іноземних радників навчань із залученням підрозділів загальновійськових з'єднань, Сил спеціальних операцій, а також Національної гвардії дозволяють підвищити рівень професійного вишколу українських військовослужбовців» 18

№4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

до дій у складі багатонаціональних сил Альянсу щорічно проводяться багатонаціональні навчання. Їхній сценарій, як правило, передбачає виникнення в умовному регіоні кризових ситуацій, вирішення яких вимагає втручання сил Альянсу. Поряд з наданням допомоги в навчанні особового складу країн-партнерів на національній території, SFA надає можливість направляти військовослужбовців до навчальних закладів своїх країн. Навчання військових і цивільних фахівців сектора безпеки і оборони здійснюється за наступними напрямками: • інформаційна та кібербезпека; • проведення миротворчих операцій; • міжнародна і національна безпека; • розвідувальна діяльність; • військова медицина; • штабна і інженерна підготовка;

№4/2018

•

підвищення кваліфікації офіцерів військової поліції; • підготовка молодшого командного складу; • вивчення іноземних мов; • підготовка фахівців кадрових органів та інші. Крім того, військовослужбовці країн-партнерів активно залучаються до проведення спільних з НАТО заходів оперативної і бойової підготовки на території країн Альянсу. Під час цих навчань, як правило, значна увага приділяється питанням організації роботи об'єднаного штабу з метою всебічного забезпечення дій багатонаціонального формування. • Проведення під керівництвом радників заходів SFA, в тому числі навчань із залученням підрозділів Сухопутних військ, Повітряних і Військово-Морських Сил, Десантно-штурмових військ, Сил спеціальних операцій, а також Національної

гвардії, дозволяють вирішити наступні завдання: • підвищити рівень професійного вишколу військовослужбовців, перш за все зі складу загальновійськових з'єднань, бригад ДШВ і морської піхоти; • з використанням досвіду збройних сил країн НАТО розвинути спроможності ССО країн-партнерів, а також спецпідрозділів інших структур сектора безпеки і оборони; • забезпечити постійну присутність на території країни-партнера контингенту військовослужбовців, в середньому від 500 до 900 осіб об'єднаних збройних сил НАТО в якості радників і інструкторів. Також актуальним є питання удосконалення нормативно-законодавчої бази, відповідно до яких чисельність іноземних військових радників може бути при необхідності суттєво збільшена до кількох тисяч осіб на весь термін проведення операції SFA. У перспективі країни НАТО, які зацікавлені в поглибленні співпраці в оборонній сфері, планують продовжити надання допомоги в питаннях професійної підготовки військовослужбовців країн-партнерів, оптимізації організаційно-штатної структури та чисельності національних збройних сил, модернізації системи управління, тилового, технічного та медичного забезпечення. Подібна взаємодія дозволяє НАТО поряд з предметним вивченням умов потенційного театру воєнних дій, знайомитися з досвідом, отриманим військовослужбовцями країн-партнерів при виконанні ними бойових завдань в ході воєнних конфліктів, з метою його всебічного аналізу та використання при підготовки об'єднаних збройних сил Альянсу. Для цього визначені наступні завдання: • бойова і оперативна підготовка національних підрозділів; • підготовка інструкторів з числа військовослужбовців національних збройних сил; • надання сприяння в обладнанні навчальних центрів на території країн-партнерів; • консультативна допомога в питаннях реформування збройних сил та їх послідовного приведення до стандартів НАТО. Північноатлантичний Альянс впроваджує дієву концепцію підтримки і розвитку спроможностей сектора безпеки і оборони та практичні механізми її імплементації, які дозволяють вирішити широке коло проблем забезпечення безпеки і оборони країн, які не є членами НАТО. Разом з тим, впровадження такої концепції вимагає від країн-партнерів змін нормативно-правової бази та відповідної підготовки інфраструктури.

Іноземний досвід

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Однією з форм залучення населення до захисту Батьківщини, що одночасно відіграє роль патріотичного виховання, є система територіальної оборони

Народне ополч 20

№4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

чення Швеції №4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Паливода В.О., старший науковий співробітник відділу проблем національної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

начних успіхів у цій сфері досягли країни Балтії, де підрозділи територіальної оборони були створені чверть століття тому (в Естонії — відроджені на основі організації, що існувала ще з 1918 р.). Вивчення досвіду діяльності Добровольчих сил національної оборони Литви (KASP), Національної гвардії Латвії (Zemessardze), Союзу оборони Естонії (Kaitseliit) та недавно сформованих Військ територіальної оборони Польщі (WOT) могло б стати у нагоді при створенні повноцінного компонента Збройних Сил України. Не менш цікавим є шведський досвід. Роль частин територіальної оборони у цій країні виконує Hemvärnet, що дослівно перекладається як «оборона дому». Англійською мовою термін перекладають як Home Guard. У передачах російськомовної редакції шведського радіо використовувалась назва «Народне ополчення». «Hemvärnet» — це військовий резерв збройних сил Швеції, організований відповідно до адміністративно-територіального поділу королівства. Це формування зародилося у травні 1940 року на базі загонів народної міліції, що створювалися на випадок вторгнення фашистської Німеччини.

Хоча бійці територіальної оборони мають мало шансів у зіткненні з регулярною армією чи силами спеціальних операцій противника, але потенційно вони здатні нейтралізувати групу озброєних цивільних осіб, контролювати масові заворушення, застосовувати асиметричні дії (партизанські та диверсійні) в умовах ворожої окупації. Територія Швеції поділена на чотири військові райони (Північний, Центральний, Західний та Південний), що охоплюють 21 лен (одиниця адміністративно-територіального поділу Швеції (фактично, область). При регулярних армійських частинах, дислокованих у цих районах, діють 22 тренувальні групи, які відповідають за підтримання постійної готовності 40 батальйонів Hemvärnet. Загальна кількість їх особового складу становить 22 тисячі бійців. До речі, ще 15 років тому – у 2001 р. налічувалося 69 батальйонів, в яких проходило службу 42 тисячі осіб. У мирний час завдання «Hemvärnet» полягають у проведенні аварійно-рятувальних і пошукових операцій, реагуванні на надзвичайні ситуації, охороні комунікацій, обороні важливих промислових об’єктів від нападу і диверсій. У разі виникнення війни Hemvärnet відповідає за ідентифікацію цілей і наведення артилерії, захист критичної інфраструктури (військові бази, аеродроми, склади боєприпасів). Морський

Батальйони Hemvärnet формуються із жителів місцевих громад, оскільки вони добре орієнтуються на своїй території» підрозділ Hemvärnet проводить патрулювання островів і прибережних районів, здійснює аварійно-рятувальні і пошукові операції на морі, антидиверсійну охорону портів, займається виявленням і знешкодженням морських мін. На службу в Hemvärnet на добровільній основі пр и ймаю т ь ся особи, які мають шведське громадянство і досягли 18-річного віку. Батальйони Hemvärnet формуються із жителів місцевих громад, №4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

оскільки вони добре орієнтуються на своїй території. Кандидати обирають для себе один із кількох варіантів. Перший варіант – проходження щонайменше 85-денних навчальних зборів при кадровій військовій частині, потім підписання контракту з бюро Hemvärnet, який передбачає щорічне 4-денне чи 8-денне виконання службових обов’язків. Другий варіант – особи у віці від 18 до 30 років, які не мають жодної військової підготовки, проходять 3-місячний курс базового тренування у навчальних центрах Hemvärnet. Тут курсанти вивчають основи законодавства і військових статутів, тактичну (принципи охорони об’єктів, способи патрулювання та ведення спостереження) і вогневу підготовку. Після складання відповідного іспиту випускник стає бійцем одного з батальйонів ополчення або може вступити на військову службу. Третій варіант – отримання волонтерами спеціалізованих кваліфікацій в одній із 9 громадських організацій, що співпрацюють з Hemvärnet (наприклад, Червоний хрест, Корпус шоферів-до№4/2018

бровольців, Корпус мотоциклетних частин). Четвертий варіант адресований особам у віці від 15 до 18 років, котрі проходять курс підготовчого навчання у рамках молодіжної програми як кадети для майбутньої служби в народному ополченні. У системі підготовки кадрів для Hemvärnet провідним навчальним закладом є так звана «Бойова школа», яку обов’язало мають закінчити ті, хто претендує на заміщення командних посад (від командира групи до командира батальйону). Тут також проводяться курси підвищення кваліфікації за різними військовими спеціальностями, наукові дослідження, розробляються нові методи навчання. Щороку заклад приймає майже 1500 курсантів не лише зі Швеції, але й із сил територіальної оборони Данії та Норвегії. Хоча служба в ополченні є добровільною, у Hemvärnet існує система стимулювання. За участь у тренуваннях і навчаннях тривалістю до 2 днів (принаймні, 6 годин на день) виплачуються добові у сумі 72 крони (8,02 євро). Якщо роботодавець за цей період не виплачує бійцеві заробітної плати, йому випла-

чується відповідна компенсація. У разі, коли тренування і навчання тривають понад 3 доби, бійці отримують грошову винагороду, яка може становити 130 крон, а при встановленні обов’язкового соціального страхування — до 760 крон на день. У вихідні та свята винагорода не передбачена, якщо тільки у цей період боєць не мав працювати. Тоді йому компенсується сума втраченого заробітку. Слід зазначити, що із завершенням епохи холодної війни у шведів ні військова служба, ні служба у батальйонах Hemvärnet особливою популярністю не користувалася. Після скасування загального військового обов’язку і переходу до контрактної професійної армії штат збройних сил довго не вдавалося повністю укомплектувати. Але анексія Криму та події на сході України змінили ставлення до питання оборони країни як політичного керівництва Швеції, так і простих громадян. Відразу після згаданих подій приплив добровольців до лав Hemvärnet зріс удвічі. Впродовж короткого часу заяви туди подали 120 осіб, притому що за 6 місяців у 2013 року число бажаючих становило тільки 66 чоловік.

Військова освіта

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У Німеччині стану національних збройних сил, їх готовності та здатності реагувати на весь спектр загроз і викликів, що виникають в сучасних умовах, надається велике значення

Кадри для Бундесверу 24

№4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• Черних Ю.О., кандидат технічних наук, доцент, провідний науковий співробітник науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ри цьому значна увага приділяється не тільки проблемам оснащення Бундесверу сучасним озброєнням і військовою технікою, але і питанням комплектування підготовленим особовим складом. Комплектування збройних сил Німеччини, починаючи з 2011 року, здійснюється лише на добровільній основі, що висуває додаткові вимоги до залучення на військову службу осіб, придатних для підготовки як офіцерів. В даний час збройні сили ФРН укомплектовані наступними категоріями особового складу: • військовослужбовцями, які бажають проходити військову службу протягом 1-2 років; • військовослужбовцями, які уклали контракт на проходження військової служби тривалістю від 2 до 12-15 років; • професійними (кадровими) військовослужбовцями (термін служби — до граничного віку перебування на військовій службі). Стати офіцером Бундесверу Система військової освіти Німеччини розроблена з урахуванням системи комплектування Бундесверу кадровими офіцерами та офіцерами за контрактом (термін військової служби 2-15 років. Офіцерський корпус підрозділяється на молодший і старший офіцерський склад. Він комплектується за рахунок випускників офіцерських (військових) шкіл, офіцерів, які проходять військову службу за контрактом, і унтер-офіцерів, які отримали офіцерське звання після складання відповідних іспитів. Система підготовки офіцерів являє собою низку етапів навчання в офіцерській школі родів військ, в одному з університетів Бундесверу, військового стажування та безпосередньої служби у військах на різних штабних і командних посадах. Вона має корінні відмінності від аналогічної системи безперервної підготовки військовослужбовців у збройних силах більшості країн-членів НАТО. Згідно з вимогами кандидатом в кадрові офіцери або офіцери військової служби за контрактом з терміном не менше 15 років може стати будь-який громадянин ФРН у віці від 17 до 25 ро№4/2018

Черних О.Б., старший науковий співробітник центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

ків, який закінчив середню школу, професійно-технічне училище або гімназію, не має судимості і фінансових боргів (перевірка на благонадійність), придатний до військової служби за станом здоров’я. Особи з числа цивільної молоді, які виявили бажання стати офіцерами, повинні пройти медичний огляд, професійний і психологічний відбір протягом двох діб в центрі відбору кандидатів в офіцери (м. Кельн), що підпорядковується управлінню кадрів міністерства оборони Німеччини. У разі успішного складання тесту майбутні офіцери направляються на навчання до військових навчальних закладів Бундесверу. Усі кандидати в офіцери розпочинають навчання за єдиною програмою, що включає наступні етапи: • початкова військова підготовка у військах за програмою рядового військовослужбовця (6 місяців). Вона, у свою чергу, підрозділяється на загальну початкову військову підготовку (3 місяці), яку проходять всі кандидати в офіцери незалежно від приналежності до роду військ, і на первинну спеціальну (3 місяці), зважаючи на специфіку відповідного роду військ; • бойова підготовка у військах і навчання для отримання водійських прав (3 місяці); • курс підготовки для отримання військового звання фанен-юнкера в школі роду військ (відповідає рівню підготовки унтерофіцерів) — 3 місяці; • стажування на посаді командира відділення відповідного роду військ — 3 місяці (для кандидатів в офіцери за контрактом протягом 3-4 років — 6 місяців). Подальше навчання організовується відповідно до тривалості контракту на військову службу, а також до рівня загальної та професійної підготовки кандидата в офіцери. У разі підготовки кандидатів в кадрові офіцери та офіцери за контрактом з терміном військової служби на 12-15 років основними етапами їхнього навчання є: • стажування у військах на посаді командира навчального відділення (5 місяців); • офіцерський курс в офіцерській школі зі складанням офіцерського екзамену (5 місяців); • курс командира взводу у школі відповідного роду військ (3 місяці);

служба у військах на посаді командира взводу (11 місяців); • навчання в університеті Бундесверу з метою здобуття вищої освіти та цивільної спеціальності (до 4 років). У разі потреби та з відома кандидатів в офіцери за контрактом на 12-15 років, які мають підготовку, необхідну для вступу у вищі навчальні заклади, цей етап навчання може бути виключений, що визначається при підписанні контракту. У ході навчання кандидатам в офіцери через встановлений час послідовно присвоюються військові звання: • єфрейтора — через 6 місяців; • фанен-юнкера — через 12 місяців; • фенріха — через 21 місяць; • обер-фенріха — через 30 місяців; • лейтенанта — через 36 місяців. Кандидати в офіцери за контрактом на 3-11 років (залежно від його терміну) проходять різні етапи підготовки. При цьому навчання в університеті Бундесверу для них не передбачається. Вони цілеспрямовано готуються як офіцер – командир підрозділу. Кандидати в офіцери за контрактом на 3 або 4 роки після стажування у військах проходять наступні етапи навчання: • курс офіцера резерву в офіцерській школі (4 тижні); • курс командира взводу резерву в школі роду військ (8 тижнів); • служба у військах на посаді командира взводу (до закінчення контракту). Перед призначенням на посаду командира роти, батареї або ескадрильї офіцери проходять чотиритижневі курси командирів підрозділів в школі роду військ.

• • • • • • • • •

На суші Підготовка офіцерського складу та кандидатів в офіцери сухопутних військ (СВ) проводиться на базі 15 видових навчальних установ, зокрема: офіцерської школи СВ (м. Дрезден); унтер-офіцерської школи СВ (м. Деліч); навчального центру СВ (м. Мюнстер, що об'єднує навчальні центри бронетанкових військ і військової розвідки); центру бойової підготовки СВ (м. Летцлінген); центру підготовки до спеціальних операцій (м. Пфуллендорф); центру оперативної підготовки СВ (м. Вільдфлеккен); центру підготовки до операцій (місій) ООН (м. Хаммельург); піхотної школи (м. Хаммельбург); школи підготовки військ до дій в горах і в зимових умовах (м. Міттенвальд);

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

артилерійської школи (м. Идар-оберштайн); • школи військ РХБЗ (м. Зонтхофен); • школи армійської авіації (м. Бюккебург); • школи повітрянодесантних військ і військово-транспортної авіації (м. Альтенштадт); • технічної школи СВ (м. Аахен); • інженерно-будівельної школи (м. Інгольштадт). Всі кандидати в офіцери починають навчання за єдиною програмою, початкової військової підготовки, яка передбачає загальну військову і первинну підготовку за спеціальністю. Протягом цього етапу навчання кандидату в офіцери послідовно присвоюються військові звання єфрейтора і старшого єфрейтора. Перший (початковий) офіцерський курс (6 місяців) проводиться в офіцерській школі СВ (м. Дрезден). Курсанти вивчають основи тактики (30% навчального часу, основний вид бою — оборона), спеціальні військові навчальні дисципліни, вдосконалюють фізичну підготовку (16% навчального часу), розвивають командирські (лідерські) на-

Кандидатом в офіцери може стати будь-який громадянин ФРН у віці від 17 до 25 років, що відповідає певним умовам»

вички. Передбачено проведення курсу мовної підготовки (близько трьох місяців) для досягнення необхідного рівню знання англійської мови за STANAG 6001 — 3, 3, 3, 2 (система оцінки навичок читати, розуміння на слух, говорити і писати). Подальша підготовка передбачає проходження базової підготовки у військах на певних посадах рядового складу (у тому числі отримання прав для керування автомобілем) та направлення до відповідної школи роду військ. Після завершення цього курсу навчання кандидатам в офіцери присвоюється військове звання фанен-юнкера (відповідає рівню підготовки унтерофіцера) та вони направляються на військове стажування, що проводиться у військових частинах і підрозділах сухопутних військ або об’єднаних сил забезпечення, де курсанти практикуються на посаді командира відділення відповідного роду військ. Подальше навчання майбутніх офіцерів організовується в залежності від тривалості підписаного ними контракту, а також від отриманої перед вступом на військову службу цивільної спеціальності. Для кандидатів в кадрові офіцери та в офіцери за контрактом з терміном військової служби 12-15 років подальша підготовка включає такі етапи: 1. Навчання в одному з двох університетів Бундесверу (терміном близько 4 років), де кандидати в офіцери здобувають вищу ци-

вільну освіту без відриву від проходження військової служби. Під час навчання в університеті остаточно визначається рід військ, в якому офіцер у подальшому буде проходити військову службу. 2. З отриманням диплому про вищу цивільну освіту офіцери навчаються на другому (спеціалізованому) офіцерському курсі (три місяці) в офіцерській школі Сухопутних військ. Під час підготовки слухачі вивчають тактику (57% навчального часу), спеціальні військові дисципліни, а також вдосконалюють фізичну підготовку (11% навчального часу) і командирські навички. Після завершення навчання офіцер отримує військове звання старшого лейтенанта (через 5,5 роки з моменту початку військової служби). 3. Третій офіцерський курс (підготовка за призначенням на відповідну посаду), тривалістю 10 місяців, організовується на базі шкіл родів військ, а також безпосередньо у військових частинах і підрозділах. В рамках цього навчання проводяться заняття з курсів «Виживання в складних умовах» та «Рейнджерская підготовка». У заключної частині курсу офіцер протягом трьох місяців удосконалює навички на посаді командира взводу (заступника командира роти). Загальна тривалість типового процесу підготовки військовослужбовця Бундесверу для проходження військової служби на первинних офіцерських посадах в сухопутних військах становить в середньому 6,5 років. Надалі перед кожним новим призначенням на вищу посаду офіцери зобов'язані про-

№4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Тривалість типового процесу підготовки військовослужбовця Бундесверу для проходження військової служби на первинних офіцерських посадах в сухопутних військах становить в середньому 6,5 років»

йти курси підвищення кваліфікації в школах родів військ. Обов'язковими для підвищення кваліфікації для командного складу Сухопутних військах ФРН є такі курси: • командирів рот (школа роду військ); • командирів батальйонів (школа роду військ); • старших офіцерів (академія керівного складу бундесверу); • штабних офіцерів (академія керівного складу бундесверу). • 10-12% кращих військовослужбовців за результатами закінчення курсів старших офіцерів отримують право в подальшому навчатися на курсах офіцерів служби генерального штабу (термін два роки в академії керівного складу бундесверу). У повітрі Система підготовки офіцерів військово-повітряних сил (ВПС) ФРН передбачає попереднє проходження кандидатом в офіцери 11-місячного курсу загальновійськової підготовки в офіцерської школі ВПС (м. Фюрстенфельдбрукк) з наступною здачею іспи№4/2018

ту на право вступу до цього навчального закладу. Подальше навчання курсантів проводиться за такими навчальними програмами, що відповідають обраному терміну проходження військової служби на офіцерських посадах та військової спеціальності: 1. Підготовка кандидатів в кадрові офіцери і в офіцери військової служби за контрактом з терміном 12-15 років на нельотних посадах. Кандидати даної категорії після складання вступного іспиту послідовно проходять низку етапів навчання: військове стажування (три місяці); навчання в одному з університетів Бундесверу (до чотирьох років відповідно до обраної цивільної спеціальності); військовоспеціальна підготовка (24-36 місяців в залежності від призначення в одній з технічних шкіл ВПС, для офіцерів протиповітряної оборони (ППО) — в навчальній зенітно-ракетній базі Форт-Блісс, США). 2. Підготовка кандидатів в кадрові офіцери і в офіцери військової служби за контрактом з терміном 12-15 років на льотних посадах. У зв’язку з тим що льотний склад збройних сил ФРН має право виходити

на пенсію після досягнення 41 року (це значно скорочує обов'язковий термін служби кадрових офіцерів даної категорії), їм надається право після закінчення курсу початкової підготовки вибрати одну з двох програм навчання: з попереднім отриманням вищої цивільної освіти в університеті Бундесверу (тричотири роки в залежності від обраної цивільної спеціальності) з подальшим проходженням льотної підготовки або курс льотної підготовки без навчання в університеті Бундесверу. При цьому наявність або відсутність вищої цивільної освіти ніяк не впливає на майбутню службову кар'єру офіцера-льотчика, а навчання в університеті Бундесверу він може пройти в будь-який час у подальшому. Програма початкової льотної підготовки єдина для всіх льотних спеціальностей. В ході подальших етапів навчання з'являються відмінності для льотчиків бойової та допоміжної авіації, а також штурманів-операторів. Первинна льотна підготовка включає: курс англійської мови, необхідний для подальшого навчання в США; теоретичну льотну підготовку англійською мовою в офіцерській школі ВПС (м. Фюрстенфельдбрукк, ФРН); курс виживання на морі та в горах на авіабазі Деч-Момані (Італія); фізіологічні тренування і тести в барокамері та на центрифузі в центрі авіаційної фізіології (м. Кенігсбрюк, ФРН) протягом шести місяців; практичне льотне навчання з нальотом близько 70 годин на навчальних літаках на авіабазі Гудійер (штат Арізона, США) терміном три місяці. Під час цього етапу спеціальна комісія робить висновок щодо спеціалізації кожного курсанта. Особливістю етапів в системі підготовки льотних кадрів є атестація тих, хто навчається, після первинної льотної підготовки до професійної придатності та диференціація за родами авіації і льотними спеціальностями після базової підготовки. У результаті на більш складні в експлуатації типи літаків допускаються кандидати, професійно придатні до льотної роботи, здатності яких максимально відповідають характеру льотної діяльності. Навчання здійснюється методом потокових зборів за принципом «від простого до складного». Перехід до складного типу літака здійснюється після повного використання навчальних можливостей більш простих і менш витратних в експлуатації літаків. Майбутні льотчики бойової авіації протягом 16 місяців проходять почат-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

кову та основну льотну підготовку на авіабазі Шеппард (штат Техас, США) на навчальному літаку (наліт до 100 годин) і на реактивному літаку (наліт близько 130 годин). В ході навчання курсанти відпрацьовують навики візуального та інструментального пілотування, виконання польотів на малих висотах, групове пілотування, ведення одиночного повітряного бою. Курсанти, які навчаються за спеціальністю штурман-оператор реактивних літаків, протягом 16 місяців проходять основну початкову льотну підготовку на авіабазі Пенсакола (США), в тому числі на навчальному літаку (наліт 100 годин) і на дозвукових реактивних навчальних літаках (наліт до 130 годин). Під час навчання вони відпрацьовують основи пілотування, візуальну, радіо-, радіотехнічну і радіолокаційну навігацію, виконання маневру для перехоплення повітряної цілі, ведення одиночного повітряного бою. Програми подальшої підготовки льотного складу бойової авіації ВПС ФРН передбачають навчання техніці пілотування і бойового застосування в складі екіпажів винищувачів-бомбардувальників або в якості льотчика тактичного винищувача. Льотчики і штурмани-оператори винищувачівбомбардувальників проходять сумісну підготовку протягом дев'яти місяців у складі екіпажів на авіабазі Холломен (штат Нью-Мексико, США). Після її завершення вони направляються в винищувально-бомбардувальні (розвідувальні) ескадрильї ВПС ФРН, де проходять курс тактичної бойової підготовки для отримання кваліфікації «обмежено боєздатний» (тривалість навчання близько 1,5 року). У стройові частини приходить боєздатний льотний склад тактичної та армійської авіації із загальним нальотом близько 400 і 220 годин, відповідно. При цьому наліт на тренажерах становить у розмірі четвертої частини від загального нальоту льотчика на даному типі літака. Тренажер розглядається як невід’ємний елемент усієї системи підготовки льотних кадрів ВПС Бундесверу. Німеччина передбачає використання навчальної та матеріальної бази держав – партнерів по блоку НАТО на всіх етапах підготовки льотного складу різних родів авіації, наприклад, навчання польотам на вертольотах проводиться в навчальному авіаційному центрі СВ США в Форт Раккер (штат Алабама) за загальнонатівською програмою ENTP (Euro-NATO Training Program). Навчальна програма підготовки офіцерів льотного складу транспортної

авіації ВПС ФРН до закінчення ними курсу початкової льотної підготовки аналогічна програмі підготовки екіпажів бойових літаків. Після завершення курсу первинної льотної підготовки основну підготовку майбутні пілоти проходять на дозвукових реактивних навчальних літаках на навчально-тренувальної базі авіакомпанії «Люфтганза» в м. Бремен (ФРН). Тривалість курсу 19 місяців. Навчання проводять цивільні льотчики-інструктори на підставі договору між Бундесвером і авіакомпанією. Після закінчення курсу слухачам, на цей момент які вже отримали первинне офіцерське звання лейтенанта, видається державна цивільна ліцензія на право керування повітряним судном та їх направляють в одну з транспортних авіаційних ескадрилій або до групи спеціальних авіаційних перевезень. У військових частинах протягом шести місяців молоді льотчики в якості другого пілота проходять програму перенавчання на нові літаки. Залежно від одержаної спеціальнос-

ті та умов укладеного контракту курс підготовки офіцерів ВПС Німеччини розрахований на сім-вісім років з отриманням цивільної спеціальності або на 3,5-4 роки без її отримання. При цьому молоді офіцери льотного складу, як правило, досягають рівня кваліфікації «обмежено боєздатний», що забезпечує командиру право і можливість залучення їх в бойових операціях лише через 1,5 року після приходу до військової частини. На морі Підготовка кадрових офіцерів для військово-морських сил (ВМС) проводиться в військово-морських школах, де курсанти спочатку проходять навчання за загальною офіцерською (унтер-офіцерською) програмою, а потім отримують відповідну морську спеціалізацію. У навчальному процесі широко застосовуються комп'ютерна техніка та тренажери. При цьому активно використовуються досвід і можливості військових навчальних закладів кра№4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Програма початкової льотної підготовки єдина для всіх льотних спеціальностей. В ході подальших етапів навчання з'являються відмінності для льотчиків бойової та допоміжної авіації, а також штурманів-операторів» • • • •

їн-союзників НАТО. Підготовка офіцерських кадрів відбувається поетапно, з чергуванням періодів навчання у військових школах, університетах бундесверу, на різноманітних курсах підвищення кваліфікації, а також в ході стажування на флоті. Проведення позавійськовій підготовки офіцерського складу (в цивільних навчальних закладах) не передбачено, проте є можливість отримання додаткової освіти на базі військових навчальних закладів у відповідності з пропонованим командуванням Бундесверу переліком спеціальностей. Навчання офіцерів ВМС проводиться на базі школи офіцерського складу «Мюрвіке» (м. Фленсбург), технічної школи ВМС (м. Парів) і школи операторів ВМС (м. Бремерхафен), а також на навчальних курсах, організованих на базі школи унтер офіцерського складу (м. Полон). Кадрові офіцери проходять обов’язкове навчання в одному з двох університетів Бундесверу (м. Гамбург і м. Мюнхен), а найбільш перспектив№4/2018

ні з них — в академії керівного складу Бундесверу (м. Гамбург). Допідготовка і перепідготовка військовослужбовців здійснюються в залежності від військової спеціальності та майбутнього їх призначення у військових навчальних закладах, як національних, так й інших країн НАТО. Процес зарахування до офіцерського корпусу ВМС ФРН, як і до інших видів збройних сил, відбувається на базі центрального пункту відбору кандидатів в офіцери управлінням кадрів міністерства оборони (м. Кельн). На конкурсній основі відбирається визначена чисельність кандидатів для навчання (близько 250 чоловік), які на 1 липня щорічно викликаються до школи «Мюрвік» для укладення контракту на проходження військової служби і подальше навчання. Незалежно від майбутньої військової спеціальності підготовка всіх кандидатів в офіцери починається з навчання, яке триває 15 місяців і включає до себе:

базову підготовку (шість місяців); офіцерські курси (шість місяців); практику (вісім тижнів); відпустку (чотири тижні). Курс початкової військової підготовки є основою базової підготовки. Під час цього курсу кандидати курсанти протягом шести тижнів на базі військово-морської школи «Мюрвіке» вивчають правила носіння військової форми одягу, положення загальновійськових статутів, організацію гарнізонної та вартової служби, удосконалюють особисту підготовку за навчальною програмою «Індивідуальні засоби захисту, стрілецьке озброєння, тактика бою і надання першої медичної допомоги», відпрацьовують елементи стройової підготовки. Поряд з цим кандидати в офіцери проходять поглиблений медичний огляд, що супроводжується необхідним комплексом вакцинацій. Курс початкової військової підготовки завершується в середині серпня прийняттям Військової присяги. Після цього всі курсанти поділяються на три групи для почергового проходження трьох етапів навчання (по шість тижнів): • з основ загальновійськової підготовки (на базі унтер-офіцерської школи ВМС); • з основ морської підготовки (на борту навчального парусного судна «Горх Фок»); • з основ навігації (офіцерська школа «Мюрвіке»). Під час шеститижневого курсу загальновійськової підготовки курсанти поглиблено вивчають стрілецьку зброю, основи орієнтування на місцевості та тактики ведення бою в складі підрозділу в польових умовах, а також проходять періодичні перевірки на фізичну і психологічну стійкість. На цьому етапі навчання курсантів проводиться відповідно до програми ЕАКК (Die Einsatzvorbereitende Aus-bil-dung fur Krisenbewal-tigung und Konfliktverhutimg – «Підготовка до бойового застосування в умовах розв'язання криз і попередження конфліктів»), метою якої є підготовка військових підрозділів і штабів до вирішення завдань в районі

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

збройного конфлікту або в ході миротворчої операції за межами Німеччини. Програма включає до себе одиночну та групову військово-спеціальну підготовку військовослужбовців у складі відділень, бойових груп і розрахунків. Термін навчання не перевищує двох тижнів. Основи морської підготовки курсанти вивчають на борту парусного навчального судна «Горх Фок». Протягом шести тижнів кандидати в морські офіцери на практиці засвоюють корабельні правила, основи такелажної та морської справи, вчаться працювати в команді. Під час цієї підготовки перевіряється їх фізична і психологічна витривалість, стійкість до хитавиці, здатність долати страх під час роботи на висоті в складних метеоумовах і в будь-який час доби, сумісність з іншими членами екіпажу при перебуванні в обмеженому просторі протягом тривалого періоду часу. В процесі навігаційної підготовки на базі школи «Мюрвіке» курсанти отримують початкові знання в якості корабельних офіцерів. У цей період вони вивчають основи навігації з практичним відпрацюванням їх в навчальних залах, на навігаційних тренажерах і в акваторії навчального закладу. На цьому етапі всі курсанти, незалежно від подальшої спеціалізації, отримують загальне уявлення про основи діяльності поста з управління кораблем (судном). Тоді ж починається поглиблене вивчення англійської мови, яке триває протягом усього періоду навчання курсантів. Базова підготовка завершується до кінця календарного року. Основними елементами проходження офіцерських курсів є командирська підготовка і корабельна практика. На цьому етапі курсанти в ході теоретичних і практичних навчальних занять вивчають і відпрацьовують весь комплекс заходів з керівництва особовим складом військових підрозділів на первинних офіцерських посадах, вивчають основи військового права, внутрішнього порядку, курс військової історії та політики, а також методику проведення занять з фізичної культури. Корабельна практика (шість тижнів) передбачена в рамках щорічного навчально-бойового походу загону бойових кораблів ЕАФ (Einsatz- und Ausbildungsverband), що складається, як правило, з двох фрегатів і одного універсального транспорту постачання. Під час походу курсанти отримують поглиблені навички навігаційної підготовки, несуть штурманські вахти, відпрацьовують дії як вахтові офіцери, вирішують завдання командирів пер-

винних підрозділів. Офіцерський курс закінчується здачею підсумкових іспитів на присвоєння офіцерського звання. Отримання фундаментальної освіти кандидатів в офіцери завершується практикою, яка в залежності від майбутньої спеціальності підрозділяється на практику з матеріальної частини (технічна спеціальність) і практику в підрозділах (командирська спеціальність). З кандидатами в офіцери морської авіації на даному етапі проводяться навчальні заняття з поглибленого вивчення англійської мови (вісім тижнів). Після отримання фундаментальної освіти в залежності від терміну служби майбутніх офіцерів ВМС (кадрових та за контрактом) подальша підготовка може проводитися за повною (з навчанням в університеті Бундесверу) або за скороченою навчальною програмою. Після завершення фундаментальної підготовки кандидати в кадрові офіцери та офіцери з довгостроковими контрактами направляються в один з університетів Бундесверу для здобуття вищої цивільної освіти. А після закінчення університетського навчання кандидати в офіцери проходять флотське стажування для

отримання уявлення про майбутню спеціальність та ознайомлення з наявними на флоті озброєнням і військовою технікою. У подальшому в залежності від обраної спеціальності та потреб флоту навчання проводиться в одній зі шкіл ВМС або в об'єднаних силах забезпечення. Спеціальна підготовка кандидатів до командного складу на цьому етапі включає до себе також курси управління кораблем (шість тижнів) і підготовку в якості вахтового офіцера (три місяці). Після завершення спеціальної підготовки (12-22 тижні) офіцери у військовому званні старшого лейтенанту направляються для проходження військової служби на первинних посадах на кораблі (судна) флоту, в морську авіацію або берегові підрозділи (штаби) ВМС. Підготовка кандидатів в офіцери ВМС з короткостроковим контрактом не передбачає навчання в університеті Бундесверу. Процес їх підготовки включає наступні етапи: • фундаментальну підготовку в школі «Мюрвіке», під час якої складається офіцерський іспит; №4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рядку набору і проходження військової служби стройових офіцерів, діяльність офіцерів військово-технічної служби Бундесверу має ряд особливостей. Зокрема, вони, як правило, є вузькими спеціалістами і тому не мають достатніх навичок для виховання особового складу та керівництва підрозділами. Їм може бути присвоєно військове звання не вище штабс-капітана. Для підготовки даної категорії офіцерського складу підбираються, в основному, кандидати з числа унтер-офіцерів у віці до 30 років, які уклали контракт на проходження військової служби терміном не менше ніж 12 років, пройшли унтер-офіцерську підготовку і мають термін служби в Бундесвері не менше 7 років. Загальна тривалість підготовки кандидатів в офіцери військово-технічної служби всіх видів збройних сил не перевищує трьох років. Основною метою навчання є підготовка військових фахівців для заміщення технічних, адміністративних і викладацьких посад, що вимагають хороших професійних знань і навичок, а також досвіду робо-

ти в цій галузі. Під час навчання вони отримують деякі навички з управління військовими підрозділами при виконанні спеціальних завдань і відповідну освіту, що відповідає рівню цивільного технічного фахівця. За умови успішного проходження військової служби офіцер технічної служби в званні старшого лейтенанта у віці до 40 років і капітанлейтенанта у віці до 45 років може подати рапорт про переведення його до категорії стройових офіцерів. При позитивному вирішенні цього питання він повинен пройти допідготовку, що передбачена для стройових офіцерів. Наявність системи підготовки офіцерів технічної служби, що базується на відборі кандидатів з числа унтер-офіцерів, стимулює службову діяльність молодшого командного складу, яким відкривається можливість службового зростання до офіцера. Головна академія У процесі проходження служби у військах офіцерський склад періодично направляється в академію Бундесверу з

Протягом шести тижнів кандидати в морські офіцери на практиці засвоюють корабельні правила, основи такелажної та морської справи, вчаться працювати в команді» •

з підготовки за спеціальністю на бойових кораблях, в берегових військових частинах та авіації ВМС (12 місяців); • практику на бойових кораблях (1,5 місяця); • підготовку для служби в авіації ВМС, що включає початкову льотну підготовку (тільки для льотного складу авіації ВМС) до 40 місяців. Після завершення підготовки офіцери в званні лейтенанта прибувають на первинні посади на кораблі флоту, в морську авіацію або берегові військові підрозділи (штаби) ВМС. Терміни присвоєння чергових звань (до капітанлейтенанта включно) не залежить від рівня отриманої військової освіти, але дещо відрізняються для офіцерів, які проходять службу в особливих умовах (льотний склад морської авіації, бойові плавці тощо). Поряд з поділом офіцерського складу за терміном військової служби, категорія офіцерів розділяється ще на два види: стройові офіцери (командири підрозділів) та фахівці (офіцери технічної служби). Вузькі спеціалісти На відміну від описаного вище по№4/2018

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

метою підвищення свого професійного рівня перед отриманням чергового військового звання або призначенням на вищу посаду. Система підготовки офіцерів в академії включає три етапи: 1) курс основної підготовки; 2) курси підготовки для служби в штабах; 3) курси підвищення кваліфікації. Курс основної підготовки (перший етап навчання) зобов’язані пройти всі офіцери Бундесверу після 8 років служби у військах перед отриманням військового звання «майор» (капітана 3 рангу). Тривалість навчання 13 тижнів. Протягом року на даному курсі трьома потоками проходять підготовку від 350 до 600 офіцерів сухопутних, військовоповітряних і військово-морських сил. Основною метою даного етапу є підготовка офіцерів для роботи в штабах, визначення напряму їх дальшого використання та підготовка до отримання військового звання «майор» (капітана 3 рангу). Курси підготовки офіцерів служби в штабах (другий етап навчання) проходять 10-12% старших офіцерів з числа тих, хто найбільш успішно завершив курс основної підготовки (не раніше ніж через рік після його закінчення). Цей етап передбачає навчання на курсах підготовки офіцерів генерального штабу та підготовки офіцерів відділів (управлінь) штабів. Основними критеріями відбору офіцерів для подальшого навчання, що здійснюється управлінням кадрів міністерства оборони, є добрі результати навчання на курсі основної підготовки, успішне проходження служби у вій-

ськах (за результатами трьох останніх атестацій), рекомендації вищестоящих начальників (від командира дивізії і вище). Близько 10% відібраних для навчання офіцерів направляються на курси офіцерів генерального штабу (термін навчання 2 роки). До 85 % слухачів проходять курси підготовки офіцерів відділів (управлінь) штабів. Навчання складається з трьох фаз: • перша (8 тижнів) — вивчення загальних основ роботи в штабах, спеціалізація з одного з напрямів діяльності штабу, організація взаємодії з іншими відділами (управліннями) штабу; • друга (3 тижні) — курси вдосконалення знань у сфері політики безпеки; засвоєння нових методів оперативного управління, вирішення організаційних завдань і використання сучасних технічних засобів управління, які застосовуються в роботі штабів; • третя (3 тижні) — курси підготовки офіцерів до роботи у вищих штабах ЗС Німеччини та багатонаціональних формувань. На курсах підвищення кваліфікації, спеціальної підготовки та семінарах (третій етап навчання) проводиться підготовка генералів (адміралів) і старших офіцерів, а також цивільних службовців, зайнятих у військовій галузі, перед призначенням їх на вищестоящу посаду, у штаби НАТО або для вирішення спеціальних завдань. Тривалість підготовки на курсах складає до 10 тижнів. Усі військові навчальні заклади оборонного відомства ФРН інтегровані у державну систему освіти і мають рівень акредитації відповідно до рівня підго-

Існуюча в Німеччині система підготовки офіцерських кадрів забезпечує якісне навчання особового складу, отримання ними глибоких теоретичних знань, міцних практичних навичок і досвіду роботи з підлеглими» товки військових спеціалістів. До роботи у військових навчальних закладах активно залучається професорсько-викладацький склад цивільних закладів а також можуть запрошуватися викладачі і спеціалісти з інших країн (як правило з країн ЄС і НАТО). В цілому, існуюча в Німеччині система підготовки офіцерських кадрів забезпечує якісне навчання особового складу, отримання ними глибоких теоретичних знань, міцних практичних навичок і досвіду роботи з підлеглими, виявлення і просування по службі на ранніх етапах підготовки найбільш здібних військовослужбовців. Надання військовослужбовцям Бундесверу можливості отримати цивільну спеціальність в професійних навчальних закладах (за рахунок Бундесверу) і військових школах (головним чином для військовослужбовців з тривалим терміном військової служби за контрактом) дозволяє командуванню ЗС ФРН досягнути збільшення числа добровольців в збройних силах, а також забезпечити підвищення ступеня їх професіоналізації. №4/2018