Оборонний вісник №4/2016 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2016

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2016

ЗМІСТ Забезпечення матеріальнотехнічними ресурсами

Offset for army of Ukraine

Передплатний індекс «Оборонний вісник»: 49893

Професійна армія

Ефективне використання оборонних ресурсів

Економічна основа нацбезпеки

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Відбір персоналу

Сучасний економічний простір

Що втратила україна?

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ТЕЛЕЛИМ В.М. — начальник Національного університету оборони України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Спільне виробництво Ан-140 Довідка Ан-140 — регіональний вантажо-пасажирський авіалайнер, призначений для пасажирських і змішаних вантажо-пасажирських перевезень Екіпаж:

2 особи Максимальна кількість місць:

52 Максимальна злітна маса:

21 500 кг Максимальне комерційне навантаження:

6 000 кг Дальність польоту:

2 420 км Двигун:

2хТГД ТВ3-117ВМА-СБМ1 Потужність:

7,8-літровий турбодизель Євро 4 Крейсерська швидкість польоту:

460-540 км/г Крейсерська висота польоту:

7600 м

мобільний ракетний комплекс «Дніпро» На шасі КрАЗ завершується створення мобільного ракетного комплексу «Дніпро». Він дозволяє контролювати небо на відстані до 150 км і вести ефективну боротьбу як з літаками і вертольотами, так і перехоплювати ракети і безпілотні апарати. До складу комплексу входять: пункт бойового управління на шасі броньованого КрАЗ-6322; багатофункціональні РЛС; пускові установки — до 6 шт, виконані на напівпричепах, які можуть буксируватися автомобілями підвищеної прохідності КрАЗ-6443.

Тегерані під час V засідання Міжурядової українськоіранської спільної комісії з економічного та торговельного співробітництва було підписано Меморандум про взаєморозуміння — компанії обох країн будуть співпрацювати в напрямках модернізації літака Ан140-100 і його спільному серійному виробництві, в проектуванні і виробництві нових модифікацій літака Ан-140-100, у сфері маркетингу і продажів пасажирських літаків

Баггі «Пегас» В умовах проведення АТО через нестачу сучасних розвідувальних машин, українські воїни використовуються спеціальні «Баггі», які отримали назву «Пегас». Автомобіль має броньовані захист двигуна та лобове скло. Залежно від завдань «Пегас» може комплектуватися різним озброєнням та спеціальною апаратурою. Попередні випробування автомобіля засвідчили його високі ходові та спеціальні характеристики. Незабаром до розвідувальних частин має надійти вже перша партія «баггі»-подібних машин.

Ан-158 в Ірані та регіоні, а також в напрямку поставки транспортних цивільних невійськових літаків Ан178. За прогнозами іранських експертів, до 2021 року їх країна буде потребувати приблизно 600 пасажирських літаків. Причому 270 з них повинні вміщувати від 100 до 150 осіб. Зараз через санкції цивільна авіація Ірану складається в основному з техніки російського і українського виробництва.

Багатоцільовий бронеавтомобіль Компанія «РЕФОРМ» представила проект багатоцільового бронеавтомобіля зі спеціальною десантною капсулою, призначеною для перевезення до 22 осіб екіпажу. В якості платформи для бронеавтомобіля обраний вантажний всюдихід МАЗ6317, що виробляє білоруська автомобілебудівна компанія ВАТ «МАЗ». Надалі можлива поставка української версії вантажного шасі з підприємства корпорації «Богдан», яке планує налагодити серійне виробництво шасі і спецмашин в Україні.

тягач для танків Львівський бронетанковий завод представив дослідний зразок нового покоління багатоцільового тягача БТС-5Б. Необхідність в подібному тягачі в українській армії назріла вже давно. БТС-5Б зможе не тільки витягнути пошкоджений танк з поля бою, а й має цілу низку інших корисних якостей. Крім евакуації, тягач може виконувати механічну розвідку поля бою, буксирувати затонулі або застряглі танки та іншу бронетехніку. Крім цього, БТС-5Б може піднімати вантажі, рити окопи, вести зварні та ремонтні роботи в польових умовах.

№4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Оптимізація структури Міноборони Юридичною групою Комітету реформ сплановано і розпочато підготовку законодавчих актів, які повинні стати початком реформ, зокрема з питань реформування системи мобілізаційної підготовки та мобілізації, системи індикаторів стану національної безпеки України та територіальної оборони держави. За підсумками реформування у Міноборони буде посилено принцип демократичного цивільного контролю над Збройними Силами, розформовано 11 структурних підрозділів, переформовано один, розширено функції чотирьох, створено три нові структурні підрозділи. Водночас у Генеральному штабі Збройних Сил України буде здійснено перехід до стандартів НАТО в організації планування та управління військами, реалізовано структуру, яка максимально наближена до J-структури, посилено персональну відповідальність посадових осіб за прийняті рішення, створено ефективну систему логістичного та матеріально-технічного забезпечення, інформаційної та кібернетичної безпеки і протидії технічним розвідкам, вивільнено Збройні Сили від виконання невластивих їм функцій та завдань.

Чи подолаємо труднощі? Понад 50% громадян вважають що Україна все ж здатна подолати проблеми, з якими зараз стикається країна. Розподіл відповідей на питання «Як Ви вважаєте, чи здатна Україна подолати існуючі проблеми та труднощі?» виглядає наступним чином:

19,1%

45,4%

12%

23,4% Здатна подолати протягом найближчих кількох років Здатна подолати у більш віддаленій перспективі Не здатна Важко відповісти

№4/2016

Дані: Центр Разумкова

Ефективна система безпеки У

казом Президента №92/2016 затверджено «Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України». Основною метою реформування та розвитку сектору безпеки і оборони визначено формування та підтримання спроможностей, що дасть змогу гарантовано забезпечити адекватне і гнучке реагування на весь спектр загроз національній безпеці України, раціонально використовуючи наявні у держави можливості і ресурси. Найбільш актуальними у середньостроковій перспективі залишатимуться, зокрема, загроза агресивних дій Росії; тимчасова окупація РФ території Криму та подальші дії щодо дестабілізації обстановки у БалтоЧорноморсько-Каспійському регіоні. Також загрозами для України є розвідувально-підривна і диверсійна діяльність Росії та інших держав і дії, спрямовані на розпалювання міжетнічної, міжконфесійної, соціальної ворожнечі і ненависті, сепаратизму і тероризму, створення і всебічна підтримка маріонеткових квазідержавних утворень на тимчасово окупованій території частини Донецької та Луганської областей. Крім того, безпековим викликом

визначається можливе використання території України для ведення бойових дій у разі виникнення воєнного конфлікту між державами-членами НАТО і РФ. Відповідно до Концепції Міноборони на першому етапі реформування (до кінця 2017 року) має забезпечити створення Сил спеціальних операцій як окремого роду військ. Крім цього, в цей період потрібно створити нові функціональні структури Збройних Сил України (сили негайного реагування, сили нарощування, сили резерву). До 2018 року доручено завершити формування підрозділів забезпечення кібербезпеки і кіберзахисту армії. Крім того, на першому етапі Міноборони доручено створити ефективну систему мобілізації та мобілізаційної підготовки з необхідною кількістю військових комісаріатів і працівників та з єдиним державним реєстром військовозобов'язаних. На другому етапі (до кінця 2020 року) передбачається здійснити переведення органів військового управління Збройних Сил України на J-структуру, прийняту за основу в штабах держав-членів НАТО.

«Завдяки загальнонаціональній солідарності українців, мужності і патріотизму українських солдат і офіцерів, добровольців і волонтерів, всього нашого українського суспільства за не повні два роки нам вдалося відродити українське військо, відновити бойові спроможності та стримати натиск підготовленого, оснащеного технікою та зброєю ворога». Петро Порошенко, Президент України

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

28040, Lesa (NО)

PARNISARI INDUSTRIA • лідер на світовому ринку з 1949 року; • найновіші технології; • італійська якість матеріалів і роботи; • індивідуальний підхід до клієнта; • оптимальне співвідношення «ціна – якість».

БРОНЕЖИЛЕТИ ЗОВНІШНЬОГО НОСІННЯ (ТАКТИЧНІ) БРОНЕЖИЛЕТИ СКРИТОГО НОСІННЯ (VIP) БАЛІСТИЧНІ ШОЛОМИ Продукція має український сертифікат

МОДЕЛЬ КОМБАТ •

• • • •

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІІIА (при додаванні додаткових пластин з композитних матеріалів – ступінь захисту IV). Матеріал Kevlar або Gold Flex. Захисна поверхня 5246 см2. Зовнішня оболонка – водовідштовхувальна. Вага бронежилета не перевищує: IV класу – 6 кг; V класу – 7 кг; VI класу – 8 кг.

• • • • • •

МОДЕЛЬ ALFA 2

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІV. Матеріал Gold Flex Захисна поверхня 3100 см2. Зовнішня оболонка – водовідштовхувальна. Вага бронежилета – 2,6 кг +2,5 кг ступінь ІV. В змозі стримати кулю калібру 30.06, 30.06 APM2, вагою 10,60 гр. при швидкості 875 м/с.

• • •

БАЛІСТИЧНІ ШОЛОМИ

Ступінь захисту – NIJ STD 0101.03/ ІІIА. Вага – 1,3 кг/2 розмір. Шоломи для підрозділів спеціального призначення мають додаткові пристрої для кріплення навісного обладнання.

№4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Italy –Via Opifici, 2 tel.: +393398502408, e-mail: info@parnisari.com

PROTEZIONI BALISTICHE

• корпоративний імідж у всьому світі, розвинена клієнтська база – перші особи держав, елітні військові підрозділи, поліція і охоронні структури багатьох країн світу (США, Канада, Швейцарія, Австрія, Німеччина, Італія, Саудівська Аравія, Туреччина, Китай, Іран, Мексика, Марокко, Ірак і багато інших); • відповідність найсуворішим військовим стандартам, максимальна наближеність бронежилета по зручності до звичайного одягу, можливість прихованого використання, оснащення системою «Антітравма» і розвантажувальною системою «MOLLE» та спеціальні моделі для жінок; • надсучасне виробництво, власні запатентовані технології, менша вага ніж у інших виробників та гарантована відповідність кожної пластини заявленим характеристикам; • повний технологічний цикл від розробок ескізів, виготовлення експериментальних зразків, тестування до сертифікації та можливість залучення виробничих потужностей замовника; • увага до клієнта, його побажань і можливостей, широкий вибір вигляду, ступеню захисту і комплектації продукції, гнучка система знижок.

№4/2016

Офіційний представник PARNISARI INDUSTRIA PROTEZIONI BALISTICHE в Україні Тел. (+39) 3890-0038-08, 5 Тел. (+38) 093-590-60-05

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Забезпечення матеріально-технічними ресурсами

Offset for army of Ukraine

Питання ресурсного дефіциту особливо гостро постає в роки політичних і економічних випробувань, тому необхідно мати додаткові джерела фінансування Збройних Сил України Жупінський П.О., підполковник, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу воєнно-економічних проблем центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

ерехід від радянської планової до ринкової економіки привів до суттєвих змін господарської системи, що склалася, і економічних стосунків. Напружене формування прибуткової частини державного бюджету загострило проблему залучення додаткових фінансових джерел ресурсного забезпечення оборони. І це закономірно, оскільки в умовах обмеженого ресурсного забезпечення ЗС

Фатальчук А.В., майор, науковий співробітник науководослідного відділу воєнно-економічних проблем центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

України необхідність залучення засобів, отриманих з додаткових джерел, окрім тих, що затверджені державним бюджетом, представляється цілком логічним як спосіб вирішення протиріччя між потребами і ресурсним забезпеченням національної оборони. Крім бюджетних фінансових джерел можна виділити наступні способи забезпеченні матеріально-технічними ресур-

Возний А.Ф., науковий співробітник науково-дослідного відділу воєнно-економічних проблем центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

• • • • •

сами потреб ЗС України, які набули реалії під час проведення АТО. До них відносяться: державні облігаційні займи; придбання матеріальних ресурсів для потреб ЗС за кордоном за офсетними схемами; добровільні внески населення на потреби ЗС; волонтерська діяльність; відновлення озброєння та військової №4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

техніки (ОВТ), що знято з озброєння, або знаходиться на реалізації до народного господарства. Ці способи мають пряме відношення до поняття «логістика», під якою у найширшому сучасному сенсі називають будь-які процеси пов’язані з плануванням, закупівлею, транспортуванням, зберіганням та обробкою будь-яких предметів. Логістика – це основа організації Збройних Сил у мирний час та особливий період. Проблема України не стільки у відсутності ресурсів для ведення бойових дій, а скільки в неспроможності діючої в Україні системи логістики ефективно розпоряджатися наявними ресурсами, провести прозорі закупівлі, сформулювати об’єктивні запити, поставити в центр уваги потреби конкретного солдата на передовій. Неефективна логістика, відсутність необхідного матеріально-технічного забезпечення, практично все доводиться удосконалювати на ходу – це ті чинники, з яким довелося зіткнутися армії під час проведення АТО. Питання мобілізації додаткових фінансових та інших джерел ресурсного забезпечення на сьогоднішній день потребують розвитку та удосконалення в системі економічної роботи в ЗС України. Існуюча система матеріальнотехнічного забезпечення ЗС України в мирний час та в особливий період включає: • органи військового управління ЗС України; • структурні підрозділи Генерального штабу ЗС України; • структурні підрозділи МО України;

Неефективна логістика, відсутність необхідного матеріально-технічного забезпечення, практично все доводиться удосконалювати на ходу — це ті чинники, з яким довелося зіткнутися Збройним Силам України під час проведення АТО» • •

Міністерство фінансів України; Міністерство економічного розвитку і торгівлі України; • постачальники ОВТ та МТЗ, виконавці мобілізаційних завдань; • інші центральні органи виконавчої влади, які забезпечують потреби оборони, громадські організації; • об’єднані центри, склади, бази, арсенали. Проаналізуємо способи забезпечення матеріально-технічними ресурсами потреб Збройних Сил України. Бюджетне фінансування Воно здійснюється в рамках державних програм реформування та розвитку ЗС України та озброєння. Однак якість виконання цих програм до цього часу залишається низькою, незадовільною, що не дозволяє провести масове та своєчасне переозброєння Збройних Сил на нові, сучасні зразки ОВТ, забезпечити армію всім необхідним майном. Аналіз функціонування фінансових систем провідних країн світу у мирний, та у воєнний час свідчить, що однією з головних закономірностей воєнного часу є зміщення акцентів з платежів підприємств на мобілізацію вільних грошових коштів населення, а тому актуальним є запровадження механізмів мобілізації грошових накопичень населення.

До таких механізмів можна віднести випуск казначейських зобов’язань «Військові», добровільні внески населення на потреби ЗС України, волонтерську діяльність. Казначейські зобов’язання «Військові» Міністерство фінансів України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2014 року №101 «Про випуск казначейських зобов’язань «Військові» з 21 травня 2014 року розпочало розміщення казначейських зобов’язань «Військові» серії В на пред’явника в документарній формі загальним обсягом 100 млн. гривень із строком обігу 24 місяці, номінальною вартістю 1000 гривень, відсотковою ставкою 7% річних та сплатою купонів кожні шість місяців у розмірі 35 грн. Таким чином, Міністерство фінансів України започатковує розміщення державних цінних паперів з фіксованою ставкою доходу для залучення додаткових коштів до Державного бюджету. Така пропозиція є закликом до спільноти щодо об’єднання зусиль, бажань та намірів долучитися до вирішення загальнонаціональних завдань та надати фінансову допомогу вітчизняним Збройним Силам з метою підвищення їх боєготовності та зміцнення обороноздатності держави.

Основні види офсетних операцій (угод) Офсетні операції (угоди)

№4/2016

Широкомасштабний або проектний трансферт

Трансферт інвестицій в економіку країни імпортера

Трансферт виробництва комплектуючих

Трансферт робіт з обслуговування і ремонту

Компенсаційні товарні угоди

Трансферт технологій, товарів, послуг

Трансферт виробництва в країну імпортера

Субпідрядне виробництво

Трансферт технологій військового й цивільного призначення

Ліцензійне виробництво

Трансферт послуг комерційного, управлінського й освітнього характеру

Спільне виробництво

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Основні умови випуску облігації внутрішньої державної позики «Військові облігації»: • загальний обсяг випуску – до 1 млрд грн; • номінальна вартість однієї облігації – 1000 грн; • термін обігу облігації – 2 роки; • річна відсоткова ставка доходу – 7 відсотків. Розміщення облігації здійснюється на аукціонах, що проводиться Національним банком України через первинних дилерів (наразі їх кількість становить 17 банків і в подальшому може збільшуватися). Добровільні внески населення на потреби Збройних Сил Станом на 30.11.15 року в рамках акції «Підтримай Українську армію» на рахунки Міноборони надійшло 160,51 млн грн. З них у 2015 році надійшло 6,770 мільйона гривень. З початку 2015 року іноземної валюти в гривневому еквіваленті надійшло на загальну суму 893,4 тис. гривень. З цієї суми 145,262 мільйона гривень — грошові перекази на матеріальнотехнічне, решта — на медичне забезпечення ЗС України. За допомогою дзвінків на єдиний мобільний номер «565» на підтримку Української армії перераховано 1,343 мільйона гривень (усі — на матеріальнотехнічне забезпечення ЗС України). Придбання матеріальних ресурсів за кордоном Некерована переорієнтація підприємств оборонно-промислового комплексу (ОПК) на закордонні ринки озброєння вкрай слабо узгоджена з завданнями переозброєння власної армії. Планомірна, масова закупівля основних зразків ОВТ та продукції військового призначення (ПВП) іноземного виробництва, спільне або ліцензійне їх виробництво, придбання Україною базових та спеціальних технологій майже не здійснюється. Невдалі спроби організувати придбання необхідного ОВТ за кордоном свідчать про низький рівень військовотехнічного співробітництва та небажання переважної більшості країн світу йти на цей крок. Україна опинилась практично у військовотехнічній ізоляції, що вкрай негативно впливає на хід (за термінами та якістю) проведення антитерористичної операції на сході України. Практика зустрічних вимог, або так званий офсет (від англ. offset – відшкодування, зустрічна вимога) –

це різновид зовнішньої торгівлі, яка здійснюється за рахунок компенсації експортером частини витрат імпортеру ОВТ та ПВП на їх закупівлю, яка здійснюється згідно законодавчим та нормативним актам країни-імпортера, що регламентують офсетну діяльність. Основне призначення офсетів – протекція національних інтересів (розвиток оборонної промисловості та економіки, залучення нових технологій, розвиток наукового потенціалу тощо), у випадку відкриття внутрішнього ринку оборонної продукції для міжнародних тендерів. Спільне виробництво дозволяє країні-імпортерові придбати у країниекспортера інформацію з технології виготовлення продукції, яка його цікавить (як правило, це зразки озброєння, що є предметом головного контракту купівлі-продажу). Ліцензійне виробництво продукції передбачає передачу технологій за прямими комерційними угодами між виробником країниекспортера і урядом або виробником країн-імпортерів. Головна різниця між спільним і ліцензійним виробництвом полягає в розподілі авторських прав на продукцію і обмежень по використанню виготовленої продукції. Прикладами таких угод можуть бути виробництво літаків F-16 у Туреччині на основі ліцензій з США, підводних човнів на основі ліцензії з Німеччиною. При субпідрядному виробництві країна-імпортер отримує лише інформацію з

технології виготовлення складової кінцевої продукції (прилад, агрегат, вузол, деталь тощо). Трансфер технологій пов’язаний з домовленостями на проведення науково-дослідних робіт та надання технічного сприяння з впровадження сучасних технологій (які не мають прямого відношення до зразків ОВТ, що закуповують) на підприємствах країниімпортера. Офсетні вимоги залежно від того, чи є товари та послуги, що надаються частиною ПВП, класифікують на прямі й непрямі. Прямий офсет-компенсаційні угоди, які виконуються експортером в оборонних галузях промисловості імпортера в рамках реалізації офсетних проектів, безпосередньо пов’язаних із ПВП, що поставляється. Як правило, він знаходить віддзеркалення в: • організації спільних підприємств по виготовленню окремих вузлів, деталей і запасних частин до ПВП, що поставляється; • організації складальних виробництв ПВП, що поставляється, або її окремих компонентів; • передачі технологій, розробок і «ноухау» щодо виробництва ПВП, що поставляється, а також комплектуючих вузлів і деталей організацією цього виробництва в країні імпортера;

№4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Використання офсетних схем в сфері ВТС вже впроваджено більше ніж у 140 країнах. Позитивним досвідом у застосуванні офсетних схем є практика багатьох країн Європи (Польща, Чехія, Болгарія, Угорщина та ін.), які увійшли до складу НАТО

•

закупівлі постачальником оборонної продукції послуг місцевого виробництва, передачею субпідрядних робіт на її виготовлення місцевим оборонним підприємствам; • відряджанням фахівців постачальника для надання технічного сприяння (проведення консультацій з експлуатації, ремонту й технічного обслуговування ПВП, що поставляє). Непрямий офсет – компенсаційні угоди, які виконуються експортером в оборонних галузях промисловості і/ або інших сферах економіки імпортера шляхом реалізації офсетних проектів, безпосередньо не пов’язаних із ПВП, що поставляється. У рамках цього типу офсету, як правило, здійснюються: • створення взаємовигідних спільних виробництв у різних секторах економіки країниімпортера на базі переданих технологій і «ноу-хау»; • прямі інвестиції в цивільні галузі економіки країни-імпортера; • передача сучасних технологій і «ноу-хау» у різні цивільні галузі країни-імпортера; • розвиток системи освіти і навчання громадян країни-імпортера. Розвинуті країни-імпортери ПВП орієнтуються на прямий офсет, а ті, що розвиваються – на непрямі проекти в цивільних галузях промисловості. Це пояснюється наявністю або відсутністю потреби в розвитку власної оборонної промисловості. Суб’єктами офсетної діяльності, як правило, є: • уряд країни-імпортера (визначає офсетний пакет); • уряд країни-експортера (комплексна №4/2016

оцінка вигод і збитків, який несуть офсетні запити); • фірми-спецекспортери; • субпідрядники фірм-спецекспортерів (якщо замовникові передається виробництво ПВП та окремих його компонентів); • цивільні фірми країниекспортера (якщо офсет поширюється на номенклатуру товарів, яка виготовляється або планується виготовлятися ними); • наукові організації та підприємства країни-імпортера, які задіяні в офсетних програмах. Використання офсетних схем в сфері ВТС вже впроваджено більше ніж у 140 країнах. Позитивним досвідом у застосуванні офсетних схем є практика багатьох країн Європи (Польща, Чехія, Болгарія, Угорщина та ін.), які увійшли до складу НАТО. За рахунок офсету вони змогли вирішити питання щодо придбання новітнього озброєння, отримання новітніх оборонних технологій, розвитку ОПК, а також залучення додаткових інвестицій в економіку країни. В той же час існує і негативний досвід застосування офсетних технологій (Індія, Нідерланди). Слід розуміти, що впровадження офсетних схем не обов’язково призведе до збільшення об’ємів виробництва ПВП. Крім того, не врегульована державою офсетна діяльність може завдати значної шкоди економіці держави, призвести до занепаду вітчизняної ОПК, трансферу застарілих технологій, залежності від країн, які поставляють ПВП. Доречно зауважити, що ідеї офсету не заохочуються на міжнародному рівні правилами Світової організації торгівлі та Європейського союзу, однак для

ОВТ та ПВП вони не забороняються. На думку експертів, для ефективного використання офсетних схем обов’язковим є виконання наступних умов: • 100% офсет; • трансферт технологій з правом послідуючого експорту продукції; • встановлення обґрунтованого офсетного порогу; • впровадження офсетних схем повинно здійснюватись через державного посередника (наприклад ДК «Укроборонпром» – авт.). Таким чином, впровадження офсетних технологій для забезпечення матеріально-технічними ресурсами ЗС України дозволить реалізувати воєнноекономічну, військово-промислову та військово-технічну політику. Але, на цей час, в Україні недостатнє нормативне забезпечення механізмів реалізації офсетних схем при експортіімпорті ПВП, які зумовлюють інвестиції у виробництво продукції ОПК країни-покупця, що дає можливості: по-перше, отримати перспективні технології; по-друге, залучатися до кооперації з країнами-членами НАТО в рамках програм військово-технічного співробітництва; по-третє, отримати додаткові інвестиції в економіку країни та ряд інших переваг. Тому, питання нормативного забезпечення механізмів реалізації офсетних схем залишається основною проблемою проведення ефективної воєнноекономічної, військово-промислової та військово-технічної політики в напрямку удосконалення військово-технічного співробітництва з використанням офсетних схем. В подальшому, зусилля доцільно спрямувати на вирішення висвітлених проблемних питань застосування офсетних схем придбання ОВТ закордонного виробництва, а також розроблення офсетних вимог до учасників тендерів на постачання ПВП для Збройних Сил України та інших військових формувань.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Ефективне використання оборонних ресурсів

Як свідчить досвід останніх локальних війн і збройних конфліктів, а також практика утримання та забезпечення потреб армій провідних країн світу, до 70% витрат приходиться на ресурсне забезпечення

Економічна основа нацбезпеки Білєтов В. І., старший науковий співробітник, кандидат військових наук

Ворона Т.О., старший науковий співробітник

Полякова О.В., науковий співробітник,

№4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

державний матеріальний резерв та резервні фонди грошових коштів; • системи зв’язку, шляхів, транспорту та інших об’єктів інфраструктури і території держави; • виробнича база оборонно-промислового комплексу (ОПК); • оборонна продукція, мобілізаційні потужності, матеріальні цінності мобілізаційного резерву тощо. Українська сфера оборони перебуває сьогодні на перехідному етапі реформування, основною проблемою якого є забезпечення необхідного рівня боєздатності при обмеженості ресурсів, що виділяється на оборону. Тож раціональне використання оборонних ресурсів стає стратегічним завданням як для Збройних Сил та інших військових формувань, так і для держави в цілому. Особлива актуальність ефективного використання оборонних ресурсів пов’язана зі стратегічним курсом України на євроінтеграцію, на перехід до стандартів країн-членів НАТО. Мова йде про адаптацію (трансформацію) вітчизняних оборонних ресурсів до вимог стандартів НАТО. Проблема ефективного управління оборонними ресурсами є на сьогодні однією з найактуальніших не лише для України, а й для країн-членів НАТО. Приєднання до НАТО зобов’язує до кардинальної перебудови і скорочення Збройних Сил, до реалізації програм стандартизації військової техніки, до збільшення оборонних витрат. Вступ в НАТО накладає додатковий фіскальний тягар на країну як кандидата на вступ до Альянсу. Перспективи нового формату відносин з НАТО передбачають нові критерії оцінки готовності України як кандидата на вступ. Враховуватимуться фактори: 1) Наявність, відповідно до стандартів НАТО, потужної, мобільної, якісно професійної армії, здатної брати участь у військових та

4) Широку підтримку ідеї вступу до НАТО з боку населення. 5) Спроможність уряду ефективно керувати армією і спеціальними службами, здійснювати демократичний контроль за Збройними Силами та стійкий зв’язок між військовими та цивільними компонентами суспільства. 6) Створення ефективної демократичної системи та розробка механізму взаємодії Міністерства оборони з іншими силовими міністерствами і відомствами у кризових ситуаціях. Тому Президент України — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України з особливою гостротою ставить проблемні питання ефективного використання оборонних ресурсів, а вирішення цих питань визнає магістральним шляхом в реформуванні Збройних Сил та інших військових формувань країни, економічною основою воєнної і національної безпеки держави. Наочно про пріоритетність ефективного використання оборонних ресурсів в підвищенні обороноздатності держави свідчить Указ Президента України від 1 грудня 2015 року №674/2015, яким вводяться в дію Рішення Ради Національної безпеки і оборони (РНБО) від 11 листопада 2015 року. Мова йде про статті Закону України «Про державний бюджет України» на 2016 рік, які спрямовані на забезпечення національної безпеки і оборони країни з урахуванням фінансовоекономічних можливостей держави, тобто про оптимізацію всіх військових витрат, зокрема про оптимізацію оборонних ресурсів. Від завдань оборони держави — до визначення потрібних ресурсів Зі складу оборонних ресурсів видно, що їх ефективне використання, їх оптимізація охоплює всі складові Сектора безпеки і оборони (СБО) держави. В цих умовах СБО стає об’єктом

Особлива актуальність ефективного використання оборонних ресурсів пов’язана зі стратегічним курсом України на євроінтеграцію, на перехід до стандартів країн-членів НАТО»

першу чергу це пов’язано з витратами оборонних ресурсів, під якими розуміються: • матеріальні, фінансові і людські ресурси, зокрема енергетичні, технологічні, інформаційні, мобілізаційні, інтелектуальні, науково-технічні та радіочастотні ресурси; №4/2016

гуманітарних операціях Альянсу. 2) Готовність брати участь у захисті безпеки інших держав-членів, а не лише вимагати цього від Альянсу. 3) Наявність відповідного демократичного іміджу, який би не викликав сумніву громадянської думки інших держав (кандидатів, членів) щодо необхідності спільного захисту цієї країни.

державного ресурсного забезпечення. В свою чергу СБО є складною, багатопрофільною, багаторівневою системою, що включає органи державного і військового управління, Збройні Сили та інші військові формування України. Безперечно, що ядром, системо утворюючим елементом у використанні оборонних ресурсів є армія.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В умовах обмеженості ресурсів для забезпечення необхідного рівня обороноздатності держави, потрібні висока організація роботи і тісна взаємодія всіх ланок державної влади, узгодженість економічних зусиль»

Разом з тим очевидно, що в умовах обмеженості ресурсів для забезпечення необхідного рівня обороноздатності держави, потрібні висока організація роботи і тісна взаємодія всіх ланок державної влади, узгодженість економічних зусиль та своєчасність здійснення великих і малих заходів щодо удосконалення сучасного становища. Тому пріоритетним завданням на сьогодні стає інтеграція систем управління у використанні ресурсів держави з метою розподілу їх для подальшого найефективнішого використання. Інтегруючи військове та державне управління у використанні ресурсів держави, система управління оборонними ресурсами (СУОР)

дозволяє оптимально використовувати оборонні ресурси, що є одним з основних напрямів економічного забезпечення воєнної безпеки України. Про стратегічну значущість оборонних ресурсів в рішенні завдань оборони держави свідчить один з сучасних принципів воєнного будівництва: від завдань оборони держави – до визначення потрібних ресурсів. Актуальність інтеграції усіх військових формувань СБО в сфері управління оборонними ресурсами обумовлена об’єктивною необхідністю, реаліями розвитку держави, зокрема: • стратегічним курсом держави (воєннополітичні передумови); • вимогами Воєнної доктрини України та Стратегічним замислом застосування

Збройних Сил (воєнно-стратегічні передумови); • економічним станом держави (воєнноекономічні передумови). Стратегічний курс України на євроінтеграцію, міжнародне військове співробітництво з розвинутими країнами світу передбачає докорінну зміну ідеології, принципів усіх видів діяльності, оновлення та приведення їх до загальних міжнародних стандартів. Процес такої стандартизації включає досягнення найефективніших рівнів сумісності, взаємодії, взаємозамінності та єдності в оперативній, адміністративній та матеріально-технічній галузях. Крім того, мова йде про потребу удосконалення, зокрема про автоматизацію процесів управління оборонними ресурсами. Але існуюча система управління оборонними ресурсами України не готова до впровадження таких процесів стандартизації, у тому числі їх автоматизації. Вимоги нової Воєнної доктрини, Стратегічного замислу застосування Збройних Сил докорінним чином впливають на перебудову усієї воєнної системи держави, визначають потребу об’єднаності ЗС України з іншими військовими формуваннями силових міністерств і відомств держави. Процес військової трансформації передбачає: • перегляд оперативних концепцій та основ застосування Збройних Сил; • пошук і прийняття нових підходів до ведення збройної боротьби; • перегляд основних завдань та реорганізацію структури військ (сил); • забезпечення готовності до можливих змін у середовищі безпеки; • досягнення необхідних оперативних спроможностей. З точки зору застосування військ (сил), найбільш важливим питанням інтеграції ЗС України з іншими військовими формуваннями СБО є досягнення їх взаємосумісності у складі міжвидових угруповань. Існуюча система управління оборонними ресурсами України не відповідає тим змінам, які очікуються в ЗС України та інших військових формуваннях держави. Вона не забезпечує оперативну і технічну сумісність систем управління оборонними ресурсами з системами управління військ (сил), як у складі міжвидових угруповань України, так і угруповань багатонаціональних сил. В цих умовах актуальність і потреба №4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

інтеграції та автоматизації процесів управління оборонними ресурсами піднімаються з рівня Міністерства оборони до державного рівня, стають важливим стратегічним завданням, необхідною умовою для переходу до стандартів НАТО. Воєнно-економічні передумови трансформації системи управління оборонними ресурсами пов’язані з переходом України від планової (постсоціалістичної) до ринкової економіки. Перехід до ринкової економіки дозволяє в стислі терміни здійснювати повну інтеграцію в західноєвропейські економічні структури. В умовах вкрай обмеженого фінансування стає доцільним використання досвіду збройних сил провідних країн світу щодо розвитку їх систем забезпечення оборонними ресурсами. Ринкова економіка вимагає глибокої модернізації всього воєннопромислового комплексу держави, здатного створювати конкурентоспроможну військову продукцію. Важливе значення мають макроекономічні показники стану і розвитку економіки, зокрема: • існуючий стан ОПК;

№4/2016

• •

•

прогноз припустимого ступеня мобілізаційного і економічного напруження; вартість річного утримання типових розрахункових організаційно-штатних формувань та ін. Окремі проблемні питання пов’язані з фінансовим плануванням у сфері ресурсного забезпечення, зокрема: фінансове планування і управління виходять із потреб сплачувати за вхідні ресурси; фінансування і контроль проводяться паралельно з плануванням управлінських функцій без будь-якого безпосереднього зв’язку між кінцевою віддачею та відповідною вартістю; основна увага фінансового планування зосереджена на кошторисі основних витрат та альтернативних позиціях; основні витрати важко проаналізувати, тож вартість альтернативних пропозицій обчислюється неточно, нівелюючи зусилля персоналу; звіти про державні витрати на потреби оборони ґрунтуються на довгостроковій калькуляції витрат, яка здійснювалась у попередній рік, що перешкоджає можливості Міноборони обговорюва-

ти умови щодо оптимальних кінцевих показників; • фінансові методи Міноборони мають свою специфіку, протягом років вони не враховували найкращий досвід сучасного менеджменту. Таким чином, стан існуючого управління оборонними ресурсами ЗС України та інших військових формувань держави не відповідає тим змінам, які здійснюються в їхньому розвитку. Існуюча система управління оборонними ресурсами ЗС України не інтегрована з іншими системами управління військових формувань держави. Вона не

Стратегічний курс України на євроінтеграцію, міжнародне військове співробітництво з розвинутими країнами світу передбачає докорінну зміну ідеології, принципів усіх видів діяльності, оновлення та приведення їх до загальних міжнародних стандартів

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Воєнно-економічні передумови трансформації системи управління оборонними ресурсами пов’язані з переходом України від планової (постсоціалістичної) до ринкової економіки» збалансована, не автоматизована, складна, громіздка, високовитратна. Вона не забезпечує оперативну і технічну сумісність матеріально-технічних засобів та інших ресурсів, зокрема сполучене застосування військових формувань у складі міжвидових угруповань ЗС України, а також у складі угруповань багатонаціональних сил. Трансформація покликана забезпечити якісний перехід до нового стану існуючої системи управління оборонними ресурсами як Збройних Сил, так і військових формувань держави в цілому. Тому сьогодні, як ніколи, для України стає важлива проблема створення єдиної системи ефективного управління оборонними ресурсами Збройних Сил та інших військових формувань держави. Створення такої системи відповідає умовам трансформації Збройних Сил та економіки держави, забезпечує оперативну і технічну сумісність військ, зокрема їх сполучене застосування, підтримує потрібну боєздатність ЗС України та інших військових формувань держави. Оптимізація оборонних ресурсів Оптимізація у сфері управління оборонними ресурсами повинна стати сьогодні генеральним напрямом розвитку Сектора безпеки і оборони, зокрема Збройних Сил України, як

єдиної збалансованої системи державного і військового управління. Для виконання такого стратегічного державного завдання повинно стати планове, структурне, якісне перетворення всієї матеріально-технічної бази оборони і безпеки держави. За своїми цілями та змістом оптимізація оборонних ресурсів розуміє визволення ЗС України та інших військових формувань від всього зайвого, непотрібного, непрацездатного, від паралельних, дублюючих, застарілих, неефективних органів і структур, оновлення, підвищення якісних характеристик, корисної віддачі матеріальнотехнічної бази, систем комплектування і підготовки, виключення непродуктивних, невиправданих інтересами оборони та безпеки держави витрат. У вирішенні вищеперерахованих завдань оптимізації оборонних ресурсів є декілька проблемних питань. Вони пов’язані з існуючим станом центральних органів військового управління, які є важливою складовою системи управління Збройними Силами. Мова йде про Міністерство оборони та Генеральний штаб ЗС України. Центральні органи військового управління здійснюють виконавчорозпорядну діяльність, безпосередньо організують виконання Збройними Силами покладених на них завдань. Загальними функціями цих органів є

підтримання стійкого взаємозв’язку (взаємодії) між суб’єктами і об’єктами управління, відносно самостійні спеціалізовані види управлінської діяльності: прогнозування, планування, нормативне регулювання, методичне керівництво, робота з кадрами, облік і контроль та ін. Кожний орган виконує, як правило, декілька функцій. За змістом розрізняють три групи функцій: 1) орієнтування системи – прогнозування, планування, нормативне регулювання, методичне керівництво; 2) забезпечення системи – кадрове, матеріально-технічне, фінансове, організаційно-структурне, інформаційне; 3) оперативне управління системою – безпосереднє регулювання діяльності, облік, контроль, оцінка всієї роботи, виконання конкретних завдань тощо. Така градація функцій дозволяє глибше розуміти проблему розмежування адміністративних і оперативних функцій управління Збройними Силами, обґрунтовано підійти до побудови системи управління оборонними ресурсами армії. Проблема розмежування адміністративних та оперативних функцій управління особливе значення набуває у процесах управління Збройними Силами в умовах їх трансформації. Ця проблема актуальна на сьогодні для збройних сил більшості країн світу. Так, у США фундаментальним принципом керівництва збройними силами є розподіл адміністративної і оперативної гілок управління американською армією. За досвідом розвинутих країн світу, під оперативними функціями розуміється сфера діяльності органів №4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

управління, яка охоплює стратегічне і оперативне планування, керівництво військами (силами) у ході виконання завдань забезпечення воєнної безпеки держави, підтримка збройних сил у різних ступенях бойової готовності, планування та проведення стратегічного розгортання, а також безпосереднє управління збройними силами у мирний і воєнний час. До адміністративних функцій відносяться такі: • розробка та реалізація планів і програм будівництва Збройних Сил (зокрема їх комплектування і навчання особового складу); • розвиток ОВТ; • закупівля ОВТ та усіх засобів забезпечення Збройних Сил; • створення та навчання резервних компонентів; розвиток необхідної інфраструктури тощо. Аналіз оперативних і адміністративних функцій показує, що переважна частина завдань у сфері управління оборонними ресурсами відноситься до адміністративних функцій. Як результат ідеї розділення оперативних і адміністративних функцій є створення передумов для утворення у вищій ланці управління Збройних Сил двох паралельних органів – Міністерства оборони і Генерального штабу. Разом з тим аналіз змісту діяльності органів стратегічної ланки військового управління дозволяє стверджувати, що більшість заходів цієї діяльності постійно виконують функції як оперативного, так і адміністративного управління. За причиною тісного взаємозв’язку оперативних і адміністративних функцій чітко розділити їх між органами управління (Генеральний штаб і Міністерство оборони) не уявляється можливим. Спроба здійснювати це «силовим» методом неминуче приводить до негативних наслідків (збільшення чисельності управлінських структур, розмивання принципу єдиноначальності, збільшення строків прийняття рішень і зниження їх обґрунтованості). Тому в центральних органах управління армій провідних закордонних держав чітке розділення функцій на оперативні та адміністративні фактично відсутні. Функції органів управління і посадових осіб визначаються, виходячи з завдань, які стоять перед ними. При цьому завдання повинні визначати структуру, а не навпаки. Аналіз змісту оперативних і адміністративних функцій управління Збройними Силами України, які №4/2016

викладені в Положеннях Міноборони і Генштабу показує, що вищевикладені проблемні питання щодо розмежування оперативних і адміністративних функцій управління в збройних силах провідних країн світу повністю відносяться до органів військового управління ЗС України. В першу чергу це стосується органів управління стратегічної ланки, тобто Міністерства оборони та Генерального штабу. Деякі завдання нечітко сформульовані, розмиті, спостерігається дублювання окремих функцій. Обидва Положення вимагають в теперішній час уточнення, зокрема розподілу повноважень і

функцій між Міноборони і ГШ. В першу чергу мова йде про завдання, які пов’язані з системою управління оборонними ресурсами. Нечітке розмежування оперативних і адміністративних функцій у вищій ланці управління ЗС України, тобто у Міністерстві оборони та Генеральному штабі негативним чином впливає на розвиток системи всебічного забезпечення, яка спрямована, насамперед на забезпечення військ (сил) оборонними ресурсами. Відсутність балансу між функціями й повноваженнями Міністерства оборони і Гене-

Для України стає важлива проблема створення єдиної системи ефективного управління оборонними ресурсами Збройних Сил та інших військових формувань держави. Створення такої системи відповідає умовам трансформації Збройних Сил та економіки держави»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

рального штабу, Командування видів Збройних Сил України в забезпеченні їх оборонними ресурсами, визначила появу наступних негативних явищ: 1) Розпорошення відповідальності, обмеження повноважень і неузгодженість у діяльності елементів системи стосовно визначення основних показників формування державного оборонного замовлення та пріоритетів у фінансуванні заходів закупівлі й модернізації ОВТ, а також підтримання належного рівня їх справності. 2) Плутанина та розбіжності у визначенні й реалізації пріоритетних напрямів розвитку ОВТ і незадовільний рівень їх технічного стану. 3) Суттєві перешкоди розвитку системи забезпечення створює нормативно-правова неврегульованість порядку функціонування суб’єктів господарювання під час виконання ними завдань забезпечення військ (сил) у мирний час та в особливий період, а також відсутність реальних механізмів впливу на ефективність виконання суб’єктами господарювання взятих зобов’язань щодо виконання договорів. 4) Неабияке значення має створення сучасної системи автоматизованого управління діяльністю органів управління: використання ними невзаємопов’язаних і застарілих методик виконання розрахунків не дає можливості оперативно управляти й об’єктивно визначити потрібні обсяги матеріально-технічних засобів для забезпечення дій військ (сил). 5) Вимагають ретельного перегляду штати мирного часу з’єднань і військових частин (підрозділів) оперативного й матеріально-технічного забезпечення щодо укомплектованості їх спеціальною та автомобільною технікою. 6) Організаційна структура вищих органів управління не відповідає структурам логістики видів Збройних Сил України та структурам технічного і тилового забезпечення оперативного та військового рівня. Порушується вертикаль управління щодо виконання завдань технічного і тилового забезпечення, не має можливості чітко визначити та юридично закріпити функції, завдання, повноваження і рівень відповідальності між органами управління та структурними підрозділами різних ланок в системі управління оборонними ресурсами. 7) Відсутній дієвий механізм відновлення та оновлення озброєння та військової техніки. Багатократні фінансові обмеження потреб Збройних Сил протягом останніх років, привели до виникнення проблем, що негативно впливають на загальний стан боєздатності військ (сил). Відсутність відповідного ресурсного забезпечення, дієвих Програм і планів оснащення ОВТ призвело до того, що переозброєння Збройних Сил України

здійснювалось незадовільними темпами. Відсутність обґрунтованих пріоритетів оснащення військ (сил) ОВТ, недолуга практика фінансування за залишковим принципом призвели до того, що Міноборони могло закуповувати лише невеликі партії недорогих озброєнь і, як правило, не основної номенклатури. Реальні темпи переоснащення не компенсують масштабне моральне і фізичне старіння технічного парку. Кількість ОВТ, що потребує заміни, модернізації, продовження ресурсу, проведення ремонту, поступово збільшується. Тому, незважаючи на те, що загальний стан укомплектованості ОВТ достатньо високий, його якісний технічний стан можна охарактеризувати як критичний, що вкрай негативно впливає на оперативні можливості військ (сил). На сьогодні практично не виконуються заходи з оновлення парку озброєння і військової техніки та відновлення існуючих зразків, що передбачені Державною програмою розвитку Збройних Сил України. Як підвищити ефективність Аналіз вищевказаних питань існуючої системи управління оборонними ресурсами дозволяє визначити

пропозиції щодо удосконалення цієї системи, підвищення її ефективності. Мова йде про пропозиції (заходи) щодо створення перспективної інформаційної системи управління оборонними ресурсами (ПІС УОР) військових формувань держави (сектор безпеки і оборони – СБО). До вищевказаних пропозицій можуть бути віднесені наступні: • головна мета створення ПІС УОР; • основні вимоги до ПІС УОР; • основні завдання ПІС УОР; • способи вирішення завдань ПІС УОР; • роль і місце ПІС УОР у загальній військовій системі управління держави. Передбачається, що головною метою побудови ПІС УОР є створення в Україні єдиної автоматизованої функціонально-інформаційної системи управління оборонними ресурсами ЗС та ІВФ (сектор безпеки і оборони), ефективність якої повинна забезпечувати постійну бойову готовність військових формувань країни у мирний та військовий час. Відповідно до головної мети основні заходи створення ПІС УОР мають бути спрямовані №4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кількість озброєння та військової техніки, що потребує заміни, модернізації, продовження ресурсу та проведення ремонту, поступово збільшується» •

на автоматизацію процесів управління оборонними ресурсами, інформаційну підтримку процесів прийняття рішень органів військового управління (ОВУ). Виходячи з головної мети ПІС УОР, основними її завданнями можуть бути наступні: • забезпечення керівництва МО України, ГШ ЗС України та інших ОВУ достовірною інформацією, необхідною для прийняття управлінських рішень у сфері забезпечення СБО оборонними ресурсами; • удосконалення організаційної структури ОВУ, забезпечення технологічного підходу до створення системи управління СБО України; • інтеграція в єдину функціональну систему на єдиній програмній платформі усіх розробок з автоматизації процесів забезпечення оборонними ресурсами, що проводяться в СБО України; • забезпечення технологічного підходу щодо створення системи управління СБО України за стандартами, сумісними з євростандарами (стандартами НАТО). Аналіз вищевикладених завдань ПІС УОР показує, що до неї повинні бути пред’явлені такі вимоги: №4/2016

безперервність і стійкість функціонування системи; • постійна готовність системи до виконання завдань; • оперативність управління процесами забезпечення оборонними ресурсами; • прихованість системи в процесі її функціонування; • відповідність оргструктурі військових формувань з урахуванням перспективи її розвитку; • рівень готовності системи повинен бути вище рівня готовності об’єктів, які обслуговує система; • функціональна однорідність завдань, що вирішуються кожним окремим органом управління; • відповідність організаційно-штатної структури органів військового управління та ЗС України. Для вирішення перерахованих завдань та вимог до ПІС УОР пропонується декілька способів. Досвід розробки і експлуатації ІУС стратегічної, оперативно-стратегічної та оперативної ланок управління дозволяє стверджувати, що найбільш доцільним способом вирішення подібних завдань є розробка й використання масштабованих уніфікованих модулів в інтересах створення необхідного функціональнотехнологічного середовища. До числа останніх відносяться: 1) функціонально-технологічні модулі: • командно-сигнальна система; • регламентний обмін документами; • інформаційно-пошукова система; • аналітична система, що включає систему управління знаннями; • підсистема доведення й подання інформації; 2) технологічно-функціональні модулі: • підсистема підтримки масштабованих технологій «клієнт-сервер-кластерqrid», як основа формування адаптивної масштабованої обчислювальної складової комунікаційно-обчислюваного підпростору; • інформаційне транспортне середовище, інваріантне до обчислюваних платформ; • єдиний комунікаційний модуль як основа формування комунікаційної складової комунікаційно-обчислюваного підпростору; • підсистема інтерактивного обміну інформацією (електронна пошта); • локальна об’єктно-орієнтована система (сховище даних); • підсистема еволюційної моделі – гіперграфа класів даних;

•

підсистема навігаційно-тимчасового забезпечення (система єдиного часу); • система захисту інформації; • система контролю і управління функціонуванням. Інтегруючи військове і державне управління, ПІС УОР стає важливим елементом, важливою складовою Сектора безпеки і оборони України. Крім того передбачається, що ПІС УОР стане інтеграційною основою Єдиної автоматизованої системи управління ЗС України (ЄАСУ ЗСУ), розробка і впровадження якої є пріоритетним завданням в розвитку ЗС України. Узагальнюючи усі вищевказані положення слід очікувати, що підвищення ефективності використання оборонних ресурсів України може здійснюватись в першу чергу шляхом удосконалення (трансформації) системи управління через створення перспективної інформаційної системи управління оборонними ресурсами. Передбачається, що ПІС УОР буде являти собою гнучку, багаторівневу, розгалужену систему органів і пунктів управління, взаємозв’язаних відносинами підпорядкованості та взаємодії, оснащених високо ефективними засобами управління. Створення єдиної системи управління оборонними ресурсами держави дозволить отримати наступні переваги: • централізувати управління всіма видами оборонних ресурсів; • скоротити кількість ланок існуючої системи управління оборонними ресурсами; • зменшити витрати на Збройні Сили та військові формування інших силових міністерств і відомств; • накопичити запаси матеріальних засобів на воєнний час за єдиним планом у цілковитій відповідності до оперативної (оперативно-стратегічної) мети застосування Збройних Сил; • розробити єдиний план використання цивільних джерел матеріальних запасів та системи забезпечення можливих бойових дій, в якому передбачити також використання промислових підприємств для ремонту озброєння та військової техніки; • розвивати інфраструктуру Збройних Сил як частку загальнодержавної інфраструктури; • підвищити мобільність оперативних (оперативно-стратегічних) об’єднань сил міністерств та відомств держави.

Професійна армія

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Нині багато розмов йде про створення професійних Збройних Сил, але здається, що всі ці заяви не мають під собою обґрунтованих рішень, адже в державі відсутнє реальне поняття що таке «професійна армія»

Відбір персоналу П

Вєтров В. І., заслуженій працівник освіти України, кандидат військових наук, доцент

рофесійна армія створюється не на підставі збільшення грошового утримання, а на підставі постійного зростання рівня професіоналізму персоналу на основі навчання та відбору осіб придатних до виконання військово-службових функцій на посадах. Якісний відбір персоналу збройних сил повинен вирішуватися за допомогою методів, які дають змогу визначити ступінь придатності того чи іншого громадянина до виконання обов’язків військово-професійної діяльності, або ступень придатності військовослужбовця (сержанта, офіцера) до нової для нього посади. Виз-

Вранешич О. В., науковий співробітник

начення ступеню придатності (умовної придатності/непридатності) людини (військовослужбовця) до виконання військово-професійних обов’язків можливо лише при використанні технологій професійного психологічного відбору на військову службу або на нову посаду. Відбір персоналу один з головних елементів кадрового менеджменту, оскільки він стосується людини, людських ресурсів, резерву збройних сил. Якість відбору визначає якість персоналу, рівень його потенціалу, рівень бойової готовності підрозділів, з’єднань, установ – рівень професіоналізму. Відбір персоналу – ідентифікація характеристик людини та вимог

спеціальності, посади. При відборі персоналу шукається посада під можливості людини. Відбір складається з наступних заходів: • моніторинг стану людських ресурсів держави, визначення обсягу та якості людських резервів для збройних сил, аналіз ринків праці та заробітної платні; • профорієнтація населення держави з метою привернути їх увагу до служби у збройних силах, підняття престижу збройних сил в очах суспільства, проведення заходів щодо пошуку потрібних фахівців, залученню кандидатів, створення резерву можливого контингенту. Взаємодії з рекрутінговими агенціями, центрами зайнятості і оцінки (Assessment Centre), міграційними службами; • розробка профілів посад на підставі проведення професіографічних досліджень військової діяльності та визначення вимог с боку посади до людини; • визначення поточної та майбутньої потребі у персоналі в залежності від зовнішньої та внутрішньої ситуації держави, ста№4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

• •

ну збройних сил, їх укомплектованості, організаційно-штатних заходів, участі збройних сил у бойових діях; професійний, професійний психологічний відбір, як складова професійної орієнтації та управління кар'єрою військовослужбовців, розробка та втілення стандартів і методик оцінки професійних, ділових та особистісних якостей кандидатів, організація та проведення співбесід та тестування; підбір керівників вищої, середньої та низшій ланки, фахівців і рядового персоналу; набір персоналу, створення резервів, облік кандидатів запасу, службі у резерві збройних сил, створення кадрового резерву у частинах та з’єднаннях. Формування та ведення баз даних бажаючих вступити на військову службу та резервістів.

Моніторинг стану людських ресурсів держави В Указі Президента України «Про Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки» вказується на необхідність створення «…ефективної системи моніторингу потреб суспільства і держави у фахівцях із відповідним освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки ... ». За оцінками Всесвітнього економічного форуму відбулося істотне послаблення конкурентних позицій України на світовій економічній арені. Якщо в 2005 році Україна посідала 68-е місце у світовому рейтингу конкурентоспроможності серед 117-и країн, то у 2006-му — лише 78-е серед 125-и країн (для порівняння Польща посідає 48-е місце). Згідно інших оцінок ("Звіт ООН про людський розвиток — 2006"), Україна за розвитком людського потенціалу у

2006 році зайняла 77-е місце серед 177и країн світу і входить до групи країн із середнім рівнем (у 2005 р. Україна перемістилася з 70-го на 78-е місце, між Саудівською Аравією та Перу), у той час, як Польща займає 37-е місце і входить до групи країн з високим рівнем розвитку людського потенціалу. Загрозливого рівня досягли значення таких показників, як очікувана тривалість життя, очікувана тривалість здорового життя населення та показник, який характеризує втрачені роки здорового життя (індекс DALY). Якщо у 1990 році очікувана тривалість життя становила 70,5 років, то в 1995-му вона зменшилася до 66,8 років, у 2003-му дещо збільшилася — до 67,8 років. Аналогічний показник для розвинених європейських держав (Ісландія, Італія, Швейцарія, Швеція та ін.) перевищує 80 років. Очікувана тривалість здорового життя в Україні складає 54,9 року. У більшості країн Європи (Ісландія, Італія, Норвегія, Швейцарія, Швеція та ін.) цей показник перевищує 70 років. До сукупності головних індикаторів якості життя, які істотно послаблюють конкурентні позиції нашої країни, відносяться: 1. Рівень охорони здоров'я та якість початкової освіти. За цими критеріями Україна помітно відстає від розвинених держав з рейтинговою позицією (за винятком системи вищої освіти та підвищення кваліфікації) серед 125-и країн. За рівнем охорони здоров'я та якістю початкової освіти Україна є 94-ою (Польща — 26-ою, Норвегія — 10-ою, Японія — першою), вищої освіти та підвищення кваліфікації — 48-ою (Польща — 33-ою, Норвегія — 9-ою, Фінляндія — першою).

2. Демографічні зрушення. За роки незалежності чисельність населення зменшилася більше ніж на 5 млн осіб, за експертними оцінками ще 2-3 млн українців здійснюють трудову діяльність за межами країни, з них 80% — жінки репродуктивного віку. В перспективі очікується ще більш стрімке зменшення чисельності населення (до 35 млн. осіб до 2050 року). Що ж відбувається в останні роки з відтворенням населення України? В умовах дестабілізації суспільства і безпрецедентного спаду виробництва негативні тенденції відтворення населення швидко посилюються. Починаючи з 1989 року число народжених хлопчиків вийшло за межі коливань попередніх років, і надалі спостерігається стійка тенденція його падіння. У 2000 році число народжених хлопчиків впало, порівняно з 1986 роком, більш ніж удвічі. Отже, протягом 2005-2020 років щорічний потенційний контингент буде стало зменшуватися приблизно на 20 тис осіб, а загалом він скоротиться більш ніж удвічі. Обсяг людських ресурсів також змінюється в залежності від народжування дітей чоловічої статі. 3. Трудова міграція. Україна на європейському ринку праці переважно виступає як держава-експортер робочої сили. У 2009 році міждержавна міграція в Україні мала такий вигляд: прибуло – 38567 осіб, вибуло – 46182 осіб. У трудових міграціях беруть участь переважно люди молодого та середнього віку із високим рівнем освіти і професійної підготовки, відплив яких завдає країні значних втрат кваліфікованих кадрів та погіршує професійну структуру працездатного населення, У Європі наплив українських мігрантів. Євростат опублікував дані, згідно з якими за минулий (2015) рік більше 300 тис українців отримали свідоцтво на проживання у країнах ЕС. 4. Подальших зусиль потребує подолання гендерної нерівності в економіці, в сфері праці, в освіті та охороні здоров’я, в сімейному житті та соціальному забезпеченні. Так, за рівнем особистих доходів жінки суттєво по-

Відбір персоналу один з головних елементів кадрового менеджменту, оскільки він стосується людини, людських ресурсів, резерву Збройних Сил. Якість відбору визначає якість персоналу, рівень його потенціалу, рівень бойової готовності підрозділів, з’єднань, установ — рівень професіоналізму

№4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ступаються чоловікам (925,2 проти 1380,5 грн на особу на місяць). Найбільш вагомі відмінності у рівнях бідності залежно від статі спостерігаються серед молоді (18–34 роки) та серед осіб старше пенсійного віку. Профорієнтація Профорієнтація, проведення заходів щодо пошуку та залученню кандидатів на військову службу у взаємодії з рекрутінговими агенціями, центрами зайнятості і оцінки, міграціонними службами, НВП в школах, військові кафедри вишіх (Курси РОТС). Відбір громадян та фахівців на посади у Збройних Силах може здійснюватися їз внутрішніх або зовнішніх джерел. Внутрішніми джерелами для відбору кандидатів є персонал ЗС України, а заходами відбору є управління кар'єрою військовослужбовців. З метою залучення громадян країни до Збройних Сил їз зовнішніх дже-

рел повинна здійснюватися постійна масштабна військово–професійна орієнтація населення держави з використанням рекламно-інформаційної системи. В Указі Президента України «Про Стратегію державної кадрової політики на 2012-2020 роки» вказується на необхідність створення «…збалансованої системи управління професійною орієнтацією молоді,…» . Виникнення професійної орієнтації пов’язують з появою першого кабінету профорієнтації у Страсбурзі в 1903 році і бюро щодо вибору професій у Бостоні в 1908 році. Діяльність цих служб ґрунтувалася на «трьох факторній» моделі Ф. Персона, коли у претендента виявляли співпадіння його здібностей та психологічних якостей з вимогами деяких професій. На підставі такого порівняння видавалися рекомендації

Загрозливого рівня досягли значення таких показників, як очікувана тривалість життя, очікувана тривалість здорового життя населення та показник, який характеризує втрачені роки здорового життя (індекс DALY)»

щодо придатності або непридатності кандидата до відповідної професії. Військово-професійна орієнтація виконує завдання щодо ознайомлення населення з умовами військової служби і має завданням залучити до військової служби небайдужих до захисту Вітчизни до лав Збройних Сил України. На сучасному етапі система професійної орієнтації населення вимагає належного формування та розвитку з метою ефективного використання потенціалу людських ресурсів. Ефективність заходів військовопрофесійної орієнтації визначається наявністю та обсягом конкурсу осіб, які виявили бажання до служби у Збройних Силах України на посадах солдат, сержантів і офіцерів, на навчання у військових навчальних закладах. Розробка профілів посад Головним завданням відбору персоналу є визначення переліку та обсягу потрібних фахівців на відповідні посади. Відбір це не «виконання плану» за загальною кількістю кандидатів. Відбір тому й є відбір, що треба знай-

№4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Військово-професійна орієнтація виконує завдання щодо ознайомлення населення з умовами військової служби і має завданням залучити до військової служби небайдужих до захисту Вітчизни до лав Збройних Сил України

ти та відібрати осіб, які у найбільшому ступені придатні до виконання визначених функціональних обов’язків на конкретних посадах. З метою якісного виконання відбору персоналу и комплектування посад найбільш придатними кандидатами треба провести аналіз професійної діяльності на всіх посадах, вивчити, знати та мати базу даних про особливості та вимоги всіх посад, розробити їх профілі та паспорти (професіограми) посад. Аналіз професійної діяльності здійснюється в рамках професіографії, на підставі професіографічних досліджень, вивчення змісту кожної окремої посади (спеціальності). Результатом професіографічних досліджень є професіограма (паспорт) посади (спеціальності, професії). Професіограма – документ, змістом якого є основні професійні вимоги на які повинен бути орієнтованим розвиток професійних якостей людини в процесі оволодіння спеціальністю для виконання обов’язків за конкретною посадою. Вивчаючи професію (спеціальність, посаду), необхідно зуміти побачити професійну діяльність очима людини, яка буде за цією спеціальністю працювати. Якщо, наприклад, мова йде про опис вимог посади до психічної сфери особистості, треба мати на увазі не простий перелік цих вимог, а їх характеристику з обґрунтуванням кожної вимоги об'єктивними умовами професійної діяльності. Якщо, припустимо, мова йде про вимоги посади до уваги людини, то мало вказати, що для цієї спеціальності необхідний прояв того чи іншого виду уваги. Потрібно вказати джерело цих вимог у військово-професійної структурі спеціальності і в об'єктивних умовах виконання професійної діяльності. При вивченні вимог посади необхідно також розкривати можливості компенсації тих чи інших якостей і особливостей прояву особистості в процесі її професійної діяльності, визначати перелік якостей, що їх можуть затребувати екстремальні №4/2016

навантаження, а також протипоказання (перелік якостей, несумісних з заняттям даною діяльністю). Визначення потреби Визначення потрібної кількості та якості персоналу ЗС України здійснюється на підставі аналізу стану світового середовища, наявності загроз національній безпеці, економічного розвитку держави, наявності матеріальних, людських ресурсів, їх наявності та рівня розвитку, якості відпрацювання та змісту воєнної Доктрини держави, внутрішнього соціального стану, престижу військової служби, виду комплектування Збройних Сил та їх організаційно штатної структури. Планування ресурсу неможливо без визначення поточних завдань та функцій Збройних Сил України у мирний час та прогнозування потрібностей

у випадку можливих бойових дій різного масштабу. Задачі та функції підрозділів, частин, Збройних Сил визначаються політичними ризиками та системою дислокації, яка створюється виходячи з реальних (або можливих) загроз. Визначення майбутньої потреби у персоналі є проблемою, яку вирішувати на рівні інтуїції не можливо, це багатоваріантне рішення, яке залежить від багатьох показників. Необхідно встановити, необхідність й доцільність створення нових посад, кількість наявних вакантних посад и можливість появи нових не тільки у близькій перспективи (на протязі року), а й у середньостроковій (5-7 років) перспективі, якою кваліфікацією повинні володіти майбутні фахівці відповідного рівня та профілю діяльності, якою спеціалізацією, яким

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

потенціалом та професійно-важливими якостями, якими особистими характеристиками вони повинні володіти, щоб не погіршити рівень потенціалу, рівень бойової готовності підрозділу (частини), в залежності від світової ситуації. Якщо покладатися на інтуїцію, може виявитися непідготовленість до змін у майбутньому, що може призвести або до недоліків у комплектуванні підрозділів, частин підготовленим персоналом і може змусити змінювати штати у бік скорочення або розширення. Люди, які є головним ресурсом Збройних Сил України, представлені різними категоріями за віком, за рівнем підготовки, профілями діяльності, наприклад, військовослужбовці, військовозобов’язані Резерву або запасу, цивільна шкільна молодь, студенти та випускники ВНЗ, механізатори, підприємці, держслужбовці, фахівці ІТ, лікарі тощо. Планування чисельності та якості персоналу здійснюється на підставі: 1. Оцінки наявного кадрового потенціалу частин, з’єднань збройних сил за кількісними та якісними показниками 2. Визначення поточних завдань та функцій Збройних Сил, частини, підрозділу та уточнення майбутніх завдань за призначенням. Розробка планів щодо майбутнього споживання людських ресурсів та планування потреби у персоналі Збройних Сил України, частини, підрозділу має потрійний характер: поточна потреба за рахунок природного спаду, зміна та перерозподіл чисельності при реалізації організаційно-штатних заходів та обсяг безповоротних втрат під час ведення бойових дій. Обсяг кожної із складових встановлюється за різними критеріями.

військової діяльності не приймаються рішення при відборі персоналу, при управлінні його кар'єрою. З часів Другої світової війни професійний психологічний відбір, поряд з традиційними формами профвідбору, стає невід'ємною частиною системи комплектування збройних сил США та й інших держав світу. За даними Брюссельської лабораторії фізіології праці, з усіх причин льотних пригод 80% склали випадки професійної непридатності. За даними англійської статистики, у період Першої світової війни: • 2% льотних аварій були пов'язані з бойовими операціями; • 8% — результат дефектів матеріальної частини: • 90% були викликані професійною непридатністю пілотів. Багаторічний досвід застосування професійного психологічного відбору в промисловості й армії США показали, що ефективність його є надзвичайно високою. Зокрема, відсів «непридатних» у процесі навчання знижується з 30-40% до 5-8 %, аварійність із провини персо-

налу зменшується на 40-70%, надійність систем керування підвищується на 1025%, витрати на підготовку фахівців зніжуються на 30-40%. Застосування професійного психологічного відбору при прийомі на навчання до льотних училищ дає 6 млн доларів економії на кожні 100 підготовлених льотчиків, а кожен долар, витрачений на розробку тестів дає економічний ефект у 1000 доларів, тобто реальний прибуток від застосування професійного психологічного відбору складає близько 1000%. Так у збройних силах Іспаніі процес відбору осіб для вступу на військову службу здійснює Психологічна служба виду військ Збройних сил Іспанії. Перший рівень цих заходів — процес вивчення офіцерів та унтер-офіцерів запасу. Друга частина містить декілька тестів, які визначають особисті характеристики, задля виявлення можливих непорозумінь, які могли б «підмочити» репутацію майбутніх курсантів у центрах військової підготовки або на майбутній професійній посаді.

Професійний відбір Основним змістом відбору персоналу є професійний відбір. Стратегією державної кадрової політики на 2012-2020 роки передбачається ціла низка заходів з точки зору використання й розвитку людського потенціалу держави, впровадження новітніх підходів кадрового менеджменту, відновлення профорієнтаційної роботи серед молоді, технології добору кадрів для зайняття управлінських посад, формування дієвого кадрового резерву, посилення вимог до моральних якостей, впровадження сучасних технологій управління персоналом. Професійний психологічний відбір займає провідне місце у арміях ПКС. Без психологічного вивчення, психологічного супроводження

№4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Весь особовий склад, як солдати так і командний склад, повинні періодично проходити психологічні тести. Організація та проведення професійного психологічного відбору в Збройних Силах України має достатньо обґрунтовану нормативну базу лише у системі військової освіти. На сьогодні вже існують підходи до визначення професійно-важливих якостей, але вони ще недостатньо обґрунтовані науково. Це передбачає розробку професіограм фахівців і створення на цій основі пакета конкретних психодіагностичних методик, опитувальників, анкет, програм бесід з кандидатами з метою визначення рівня сформованості особистісних і когнітивних якостей людини, визначення та оптимізації критеріїв оцінки рівня відповідності якості підготовки військових фахівців вимогам, що пред'являються до тих посад (посадою). Накази Міністра оборони України встановлюють порядок організації та проведення професійної орієнтації молоді та фахових вступних випробувань у ВВНЗ і організацію психолого-

№4/2016

педагогічного забезпечення підготовки військових фахівців. Підбір керівників ТА рядового персоналу. Вимоги до фахівців Основною передумовою залучення компетентних, професійних фахівців на вищі керівні командні посади є формування та використання дійового кадрового резерву та робота з ним. Професійна діяльність військових керівників вищої, середньої та нижчої ланки, фахівців і рядового персоналу реалізується у результаті вирішення наступних заходів: • з’ясування завдання – початковий етап роботи щодо підготовки до прийняття рішення на дії з метою зрозуміти ціль дій та роль свого підрозділу у досягненні цілі та завдання підрозділів, що забезпечують такі дії; • оцінка обстановки – вивчення та аналіз факторів та умов, які можуть впливати на виконання завдань та досягнення цілей; • прийняття рішення – визначення порядку та способів виконання завдань і включає задум дій, задачі військам (частинам, підрозділам), організацію управління, взаємодії та забезпечення; • доведення рішення до підлеглих особисто та із застосуванням різних засобів зв’язку у вигляді наказу, у якому визначаються висновки з оцінки обстановки, задачі свого підрозділу (частини); • контроль та управління діями із внесенням необхідних змін у процес виконання завдань. Таким чином, з огляду на велике значення завдань, покладених на військовослужбовця-керівника, він повинен відповідати низці специфічних вимог. Ці вимоги до його професії та її носія мають бути комплексно описані на основі їх системного аналізу із виділенням професійно важливих якостей, компетенцій у вигляді професіограми (паспорту посади) та її складових – психограми, моделі фахівця та освітньо-кваліфікаційної характеристики. Тільки на основі такого підходу, і спираючись на навчальні потреби особистості, можна формувати цілі та зміст підготовки до виконання вимог військової діяльності, на підставі чого визначати критерії оцінки результатів діяльності та рівня компетентності військовослужбовця. Основним видом діяльності офіцерського та сержантського складу є управлінська діяльність. Це діяльність щодо організації та планування дій, підвищення мотивації підлеглих до більш якісного виконання службових

обов’язків, контролю за станом справ, результатів діяльності персоналу та підлеглих підрозділів. Важливе значення для оцінки можливостей військовослужбовця щодо виконання заходів управлінської діяльності мають особистісні (суто психологічні, психофізіологічні) характеристики. Вони включають: • лідерські якості (здатність вести за собою); • авторитетність; • наполегливість; • активність; • комунікативність; • рішуча поведінка в стресових ситуаціях; • творчість мислення; • здатність до самооцінки; • хоробрість, мужність; • самоконтроль в повсякденної діяльності; • особиста мотивація на військову службу. Саме ці якості суттєво визначають його професійну діяльність, досягнення поставленої мети, поведінку в бойових та інших екстремальних ситуаціях, морально-психологічний клімат у підпорядкованих підрозділах, спроможність контролювати себе і вести за собою підлеглих. Найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність – це якості особистості керівника. У психологічному аспекті вони залежать від характеру, структури, спрямованості, досвіду, здібностей особистості, умов праці. Це складні, багатогранні феномени, конкретні вияви яких залежать від структури особистості і від дії різних чинників. Наприклад, дисциплінованість керівника може залежати від самоконтролю, внутрішньої організації, усвідомлення своєї соціальної ролі, а також від боязні несподіваного контролю вищих управлінських структур. Перехід до професійної армії вимагає наявності розгалуженої вербувальної системи, територіальних центрів комплектування та їх філій, зорієнтованих на виконання перерахованих завдань. Ця система повинна мати відповідним чином підготовлених фахівців з чіткою професіональною спеціалізацією, які мають безпосередній досвід роботи у тому чи іншому напрямку і, перш за все, великий практичний досвід у галузі рекрутінгу – підбору кадрів. Або, використовуючи досвід Великої Британії ,треба мати «пересувні» групи фахівців, які здійснюють цю роботу послідовно у всіх регіонах країни, а зарахування на військову службу осіб, які до цього рекомендовані здійснюють військові частини.

СУЧАСНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ЩО ВТРАТИЛА УКРАЇНА? Події останніх двох років в Україні докорінно змінили не тільки політичний, але й економічний простір нашої держави. У більшості населення України ці втрати асоціюються лише з територією, яку втратила наша країна, проте, у дійсності, коли ми говоримо про наслідки війни повноцінно і комплексно, в першу чергу має йтися про втрату господарського та оборонного потенціалу держави – по суті, її багатства Клиновий Д.В., провідний науковий співробітник відділу комплексної оцінки та управління природними ресурсами ДУ "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАНУ", кандидат економічних наук, доцент Рогов П.Д., старший науковий співробітник науководослідного відділу проблем інформаційної безпеки та суспільної актуалізації воєнної політики Центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського, кандидат технічних наук

Пугач В.О., провідний економіст відділу комплексної оцінки та управління природними ресурсами ДУ "Інститут економіки природокористування та сталого розвитку НАНУ"

Рева М.В., аспірант Навчальнонаукового інституту "Інститут геології Київського національного університету імені Тараса Шевченка"

ому не можна вважати обґрунтованими аргументи тих політиків та громадських діячів, хто наголошує, що внаслідок чинників воєнного характеру Україна втратила лише 7% своєї території. Тож, що саме в дійсності (і поки що тимчасово) втратила наша держава і чи може вона дозволити собі втратити це назавжди? Що ж ми втратили? На жаль, й досі відсутні системні дослідження, які б наочно і повноцінно продемонстрували б реальні втрати України від відокремлення від неї територій Криму (повністю), частково Донецької та Луганської областей, які стосувалися її усього господарського потенціалу. З точки зору сучасної економічної думки, поняття господарського потенціалу характеризується як складна, комплексна категорія, що має соціально-економічний, економікоісторичний та еколого-економічний характер. Так, термін потенціал являє собою похідну від латинського Potentia (сила) і характеризує в самому широкому розумінні сукупні можливості щодо виробничої діяльності всіх продуктивних сил суспільства і природи. Отже, господарський потенціал країни являє собою сукупність людських, створених людиною виробничих, а також природних ресурсів, що залучені або можуть бути залучені до суспільного виробництва. Таким чином у повноцінній

оцінці втрат господарського потенціалу України у теперішній час мають враховуватися потенціал виробничих потужностей галузей суспільного виробництва (промисловості, сільського господарства та різних видів інфраструктури), людських ресурсів та природних ресурсів. Як можна оцінити господарський потенціал? Для цього сучасна наука використовує поняття капіталу – ресурсу, чинника виробництва у вигляді вартості, здатної приносити новий капітал у формі прибутку №4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

в результаті участі у процесі виробництва, попросту – в економіці. Отже, капітал може бути оцінений як вартість у грошовому вимірі. З цих позицій і спробуємо оцінити вартісні втрати господарства нашої держави (у тому числі і для оборони та національної безпеки) від тих подій, які потягли за собою відторгнення від нашої країни територій, що не контролюються на сьогодні владоюУкраїни. Що ж таке господарський потенціал, з чого він складається і як його оцінити? №4/2016

Загалом господарський потенціал з сучасної точки зору характеризується як сукупний ресурсний потенціал виробничо-економічної діяльності – сукупність природних, людських та матеріально-виробничих ресурсів як відповідних видів капіталу. Отже, його можна визначити як мінімум в абсолютному (кількість ресурсу), а також, за спеціальними методиками – у вартісному вимірі. Останні події щодо анексії Кримського півострову, проведен-

ня антитерористичної операції на частині території Донецької та Луганської областей призвели до величезних людських та економічних втрат, які стосуються: 1) виробничих потужностей галузей господарства, включаючи і промисловість, сільське господарство, транспорт, і соціальну сферу, а також житлово-комунальне господарство, освіту, спорт, охорону здоров’я тощо, що являє собою виробничий капітал; 2) народонаселення, що включає в себе дуже

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

важливу категорію трудових ресурсів, серед яких багато осіб з високою кваліфікацією і яке у цілому є людським капіталом; 3) природних ресурсів – а це мінеральносировинний, водний, земельний, лісовий, природно-рекреаційний та інші різноманітні види природного капіталу. Тож треба охарактеризувати втрати господарського потенціалу нашої країни у вартісному вимірі для того, щоб мати системну картину цього процесу для прийняття на державному рівні обґрунтованих рішень. Скільки ж ми втратили? Виробничий потенціал. Серед усіх складових загальногосподарського потенціалу втрати виробничого потенціалу є найбільш вивченими. На сьогодні оцінено в основному економічні збитки від анексії Криму та подій на Сході України. Економічний збиток представляє собою пряму або приховану втрату господарського результату (прибутку). Тільки економічні збитки за оцінками Кабінету Міністрів України сягнули на початок 2016 року

близько 8,1 млрд грн. За деякими даними, через події в Криму та на Сході країни наша держава втратила не менше, ніж 20% економіки. Проте, треба розуміти, що обрахунок економічних збитків відображає саме втрату прибутків, а не ресурсів і джерел їх походження, не дає повної картини втрат господарського потенціалу, які є колосальними. Якщо говорити про втрату джерел прибутків, то, враховуючи діючу в Україні норму доходу на вкладений капітал, втрати виробничого потенціалу, що активно приносить дохід, сягнули цифри, близької до 50 млрд гривень. Реально збитки є набагато більшими, оскільки втрачено велику кількість об’єктів неприбуткової та малоприбуткової соціальної сфери (спортивні споруди, школи, лікарні, житловий фонд, транспортні та інші комунікації тощо). Треба наголосити на тому, що частина виробничого потенціалу втрачена як лише контрольована урядом сфера виробництва, і продовжує у цілому функціонувати, а частина – як знищена в результаті бойових дій і потребує відновлення. Нині слід

говорити про фактичну зруйнованість промисловості, виробничої, соціальної та ринкової інфраструктури, а також сільського господарства окупованих частин Донецької та Луганської областей. Можна констатувати факт, що на окупованих частинах Донбасу у більшменш задовільному стані залишилися частково видобувні галузі важкої промисловості, насамперед – вугільна. Для економіки України також поки що втрачено багатопрофільний унікальний виробничий та рекреаційний потенціал Криму, хоча він не є зруйнованим, на відміну від Донбасу. Зацікавленого читача у фактах щодо втрат відішлемо до ґрунтовного дослідження Національний інститут стратегічних досліджень проаналізував втрати виробничого потенціалу Донеччини та Луганщини. Для ілюстрації втрат Україною виробничого потенціалу в результаті бойових дій на Сході України «ОВ» наводить далеко не повний перелік окремих підприємств, які на сьогодні не функціонують, повністю або частково зруйновані та обладнання яких було Табл. 1

Окремі підприємства Донецької та Луганської областей, що фактично припинили діяльність через бойові дії № п/п

Назва підприємства

Місце роботи

Основна діяльність

Нинішній стан

ПАТ «Стахановський завод м. Стаханов феросплавів»

Виробництво ферросиліцію, ферромарганцю та ферросилікомарганцю

Базуються військові підрозділи, обладнання вивезене до РФ

ПАТ «Стахановський м. Стаханов вагонобудівний завод»

Виробництво вантажних залізничних вагонів

Військова база, обладнання вивезене до РФ

ВАТ «Ясинуватський м. Ясинувата машинобудівний завод»

Виробництво сучасної видобувної та прохідницької гірничої техніки

Військова база, обладнання вивезене до РФ

ПАТ «Державна акціонерна холдингова компанія м. Донецьк «Топаз»

Лутугинський державний науково-виробничий м. Лутугино валковий комбінат

Луганський завод електронного м. Луганськ машинобудування «Машзавод 100»

Розробка та серійне виробництво складних радіотехнічних систем спеціального призначення та радіоелектронних виробів широкого використання

Базуються військові підрозділи, обладнання вивезене до РФ

Виробництво чавунних та сталевих валків для прокатних станів; валків для млинів усіх типів; валків для гумовотехнічної, паперової та інших галузей промисловості; чавунних мелючих куль

Базуються військові підрозділи, обладнання вивезене до РФ

Розробка та виготовлення обладнання для виробництва монокристалів сапфіру, кремнію та інших твердих і надтвердих монокристалів

Військова база, обладнання вивезене до РФ

Виробництво високостабільних, особливо точних мікромініатюрних герметичних реле для спецтехніки авіаційної, аерокосмічної, Завод «Юність» м. Краснодон ракетобудівній промисловості; автомобільних реле для електрообладнання легкового, вантажного, пасажирського автотранспорту, сільськогосподарської техніки.

Базуються військові підрозділи, обладнання вивезене до РФ

ТОВ «Луганський машинобудівний завод м. Луганськ імені О.Я. Пархоменка»

Виробництво гірничозбагачувального обладнання

Військова база, обладнання вивезене до РФ №4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

перевезено до Російської Федерації, у приміщеннях яких зараз базуються військові підрозділи та бази воєнних угруповань (табл. 1). Окрім вказаного, серед підприємств інфраструктури варто згадати абсолютно зруйновані Луганський та Донецький аеропорти. Варто наголосити, що тільки Донецький аеропорт ім. С. Прокофьєва коштував державі більше 1,5 млрд доларів – на сьогодні це 40 млрд грн. Даний перелік дає змогу судити про економічні наслідки для Донбасу після створення незаконних самопроголошених республік. Подібні процеси були характерними не тільки для Донбасу, але й для територій інших країн: Молдови, а особливо – Грузії, які абсолютно не спромоглися відновити зруйнований в результаті окупації економічний потенціал. Отже, тепер, якщо зважати про втрату 20% економіки, а вартість виробничого капіталу країни у структурі його національного багатства оцінювалася як мінімум в 1 трлн грн, то реальна цифра втраченого виробничого потенціалу може сягнути величезної цифри понад 200 млрд грн, причому у цінах довоєнного періоду. Треба також урахувати і те, що не меншою, ніж 100 млрд грн буде потреба в грошах для відбудови підприємств промисловості, сільського господарства №4/2016

та інфраструктури неконтрольованих територій. Головний висновок з наведених аргументів – виробничий потенціал Донбасу без України на десятиліття з найбільшою ймовірністю залишиться в тому стані (якщо не у гіршому), у якому він є зараз, і його втрата назавжди для нашої країни є потужним фактором, який значно знижує національну безпеку, її економічну складову та обороноздатність України. Тому, намагання України до відновлення контролю над неконтрольованими на даний час територіями є обґрунтованим у першу чергу з економічної точки зору, незважаючи на майбутні витрати з відновлення виробничо-економічного потенціалу окремих областей Донбасу, який до війни забезпечував 20% економіки України. Що стосується людського

потенціалу, то найболючішою для країни є втрата життя і здоров’я її громадян. Кількість людей, що загинули, тільки за офіційними даними становить більше 10 тис осіб. Ці втрати є неповоротним і оцінити їх надзвичайно важко, скоріше за все їх неможливо адекватно прорахувати як економічний збиток, бо перш за все ці втрати нанесли потужної моральної шкоди країні. Життя кожної людини є безцінним, оцінити економічно можна лише втрату людського капіталу, тобто людини як складової національного багатства. Більш адекватно піддається оцінці втрата для України людського капіталу через те, частина населення України як активні економічні агенти залишилися на окупованих територіях і не беруть участь у продуктивній економічній діяльності як її резиденти. Табл. 2

Загальна площа територіальних втрат України Адміністративні одиниці

Загальна площа км2

Площа непідконтрольних територій, %

Площа непідконтрольних територій, км2

Автономна Республіка Крим

26081

100

26081

Донецька область

26511

36,41

9653,2

Луганська область

26730,11

35,12

9387,248

603628

7,48

45121,45

Україна

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Якщо простіше – їх праця зараз йде не на користь нашої країни і не є джерелом поповнення державного бюджету країни. Чисельність населення, що залишилося на неконтрольованих територіях (Крим і Донбас) та вимушени були емігрувати до інших країн є значною і може бути порівняна з чисельністю населення навіть окремих країн Європи – Фінляндії, Норвегії або Словаччини, кожна з яких має населення чисельністю біля 5 млн осіб. Загальну кількість населення окупованих територій порахувати точно важко (окрім хіба що Криму, за яким достатньо пильно слідкують державні органи статистики Російської Федерації – це 1,9 млн осіб), за різними даними на ній залишилося або близько 5-5,5 млн осіб. Отже, втрати людського капіталу є величезними, враховуючи соціальнокультурну складову, яку практично неможливо оцінити у грошовому вимірі. Щоб показати певну економічну складову цієї проблематики, варто зауважити, що тільки компенсаційні виплати, наприклад, за втрату годувальника сім’ї як загиблого в АТО складають понад 600 тис грн. Що ж тоді вже казати про економічні наслідки втрати більше, ніж 3 млн. громадян України, що залишилися на окупованій території Донбасу і майже 2 млн кримчан. Тоді вже, за подібною логікою, рахунок піде на сотні мільярдів гривень. Це може бути підтверджено й іншими обчисленнями. Взявши за основу розрахунків середню заробітну плату в Україні як чистий дохід однієї особи, можна, знаючи чисельність населення окупованих територій та діючу на певний момент процентну ставку, обрахувати вартість втраченого людського капіталу. За нашими підрахунками, за економічною ситуацією в країні, що склалася натепер, вона сягає близько 2,5 трлн грн. Ці дані підтверджують той факт, що розрахункові економічні збитки від втрати одного громадянина України сягають близько півмільйона гривень. Якщо поглянути на дослідження вчених, що обраховували у свій час національне багатство України, то ними визначено, що людський капітал України в довоєнний час оцінювався приблизно у 800 млрд доларів США, а зважаючи на той факт, що окупованих територіях залишилося приблизно 12% населення України, то це трохи менше 100 млрд доларів США, що на сьогодні являє собою дійсно показник вартості втраченого людського капіталу, дуже близький до 2,5 трлн грн. На жаль, популістичні заяви про

Табл. 3

Територіальні втрати в межах Донецької області

Адміністративні одиниці Донецької області

Загальна площа км2

Площа непідконтрольних територій, %

Площа непідконтрольних територій, км2

Амвросіївський

1455

100

1455

Артемівський

1687

506,1

Великоновосілківський

1901

Волновахський

1848

369,6

Володарський

1221

Добропільський

949

Констянтинівський

1172

Красноармійський

1316

Краснолиманський

1018

Мар'їнський

1350

135

Новоазовський

1000

750

Олександрівський

1010

Мангушський

792

Словянський

1273

Старобешівськй

1255

100

1255

Тельманівський

1340

1005

Шахтарський

1194

100

1194

Ясинуватський

809

404,5

Міста обласного значення

3921

65,77

2579

Загалом по області

26511

36,41

9653,2

Назви районів станом на 01.01.2014 року

№4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Табл. 4

непотрібність Донбасу та Криму у складі України тільки підігрівають й без того достатньо стійкі в українському Площа Площа суспільстві загальні настрої по абсолютЗагальна непідконтрольних непідконтрольних ному їх відторгненню у тому чи іншому площа км2 територій, % територій, км2 вигляді. Натомість, навіть найпростіші розрахунки показують, наскільки важ1700 100 1700 ливим для країни є людський капітал 1596,96 0 0 окупованих територій. Не будемо за1435,81 0 0 бувати і про те, що на окупованій території залишається де-факто прак1386,13 100 1386,13 тично повністю проукраїнські налашто1635,2 0 0 ваний 300-тисячний кримськотатарсь1057,28 100 1057,28 кий народ з потужним демографічним потенціалом. Зважаючи на це, не мож1166,48 0 0 на вважати позитивним фактором те, 971,05 0 0 що на тлі економічної та політичної нестабільності, залишається багато як 1535,78 0 0 пересічних громадян, так і політиків, що 1623,08 0 0 згодні залишити спроби повернення да806,85 100 806,85 них територій, на яких досі залишається 12% населення країни. 1324,75 60 794,85 Природно-ресурсний потенціал. 1739,29 0 0 Спробуємо оцінити втрати природно-ресурсного потенціалу Криму та 1131,93 100 1131,93 Донбасу. Найбільш адекватно буде 1113,37 100 1113,37 оцінювати їх не просто як втрату при1896,48 10 189,648 родних ресурсів, а саме як природного багатства, тобто актуального на даний 1581,98 0 0 момент для використання в економіці 1633,1 0 0 нашої держави природного капіталу, який відповідно до вітчизняного зако1394,59 86,56 1207,19 нодавства (ст. 13 Конституції України), 26730,11 35,12 9387,248 є виключною власністю народу України * Назви районів станом на 01.01.2014 року і який залишився зараз на окупованих територіях. Із 18 районів Донецької області повністю непідконтрольними залишаються 2 та 6 — частково непідконтрольних, також непідконтрольні 8 із 20 міст обласного значення. До міст обласного значення, які непідконтрольні українській владі на даний час належать: Горлівка, Дебальцеве, Докучаєвськ, Донецьк, Єнакієве, Жданівка та Кіровське (табл. 3). Із 18 районів Луганської області повністю непідконтрольними залишаються 6 та 2 — частково непідконтрольних також 11 із 14 міст обласного значення. До міст обласного значення, які непідконтрольні українській владі на даний час належать: Алчевськ, Антрацит, Брянка, Кіровськ, Красний Луч, Краснодон, Луганськ, Первомайськ, Ровеньки, Сєвєродонецьк, Стаханов (табл. 4). Зважаючи на те, що територія Автономної республіки Крим залишається непідконтрольною Україні повністю, маємо наступні значення площ неконтрольованих територій (табл. 2). Таким чином на сьогодні 45121,45 км2 або 7,48 % території нашої держа-

Територіальні втрати в межах Луганської області

Адміністративні одиниці Донецької області Антрацитівський Біловодський Білокуракинський Краснодонський Кремінський Лутугинський Марківський Міловський Новоайдарський Новопсковський Перевальський Попаснянський Сватівський Свердловський Слов’яносербський Станично-Луганський Старобільський Троїцький Міста обласного значення Загалом по області

№4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Реальні втрати Україною виробничого, людського та природно-ресурсного потенціалу сягають, навіть якщо взяти мінімальні обраховані цифри, біля 3 трильйонів гривень, серед яких втрати людського капіталу становлять 2,5 трильйона, а матеріального капіталу (виробничих і природних ресурсів разом) — біля 0,5 трильйона гривень»

ви залишаються непідконтрольними українській владі. Отже, вже на цьому етапі визначено, що територіальні втрати є вищими за пресловуті 7%, і в реальності є близькими до значення у 7,5%. Проте, враховуючи те, що з господарського обігу де-факто вилучено через бойові дії (обстріли, замінування) території, що знаходяться у зоні, прилеглій до лінії розмежування, то господарські втрати територій в реальності є ще значнішими. Обрахунок вартості природного багатства по районах Донецької та Луганської областей був здійснений із застосуванням фактору відносного розподілу природно-ресурсного потенціалу по п’яти видах ресурсів: мінерально-сировинних, водних, земельних, лісових та екосистемних, що включають в себе, серед іншого, природний відтворювальний, фауністичний та природно-рекреаційний потенціал.

В аналізі враховано те, що АР Крим, Луганська та Донецька області відносяться до регіонів, які характеризуються вигідним економікогеографічним положенням та суспільно-політичним значенням, наявністю повних та замкнутих циклів переробки сировини в кінцеву споживчу продукцію, належним рівнем промислового й соціально-економічного розвитку, високими показниками сільськогосподарського та загальногосподарського освоєння території, сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами господарювання. Також, виключно важливим фактором є той, що в областях Донбасу зосереджено левову частину мінеральносировинного та природного у цілому потенціалу України, включаючи як руди, так і енергетичні копалини, насамперед – вугілля. Донбас характеризується найвищою в Україні територіальною

концентрацією природного капіталу, а АР Крим – високою. Основу природно-ресурсного потенціалу АР Крим складають цінні природні земельні, включаючи ландшафтні гірські ресурси, лісові, природно-рекреаційні ресурси тощо, для Донбасу – це перш за все потужний мінерально-сировинний потенціал та друге головне природне багатство регіону – земля, як сільськогосподарський ресурс та цінний актив для розміщення населення і підприємств промисловості, сільського господарства та інфраструктури. Отже, про що свідчать результати розрахунків? Перш за все треба звернути увагу на те, що фактично втрачено контроль над стратегічно важливою частиною надпотужного потенціалу мінерально-сировинних ресурсів Донбасу, зокрема повністю над Амвросіївським, Старобешівським та Шахтарським районами Донецької №4/2016

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

області, де сконцентровано 40% її мінерально-сировинного потенціалу. Для Луганської області – це повна втрата контролю над Краснодонським, Лутугінським, Перевальським, Свердловським та Слов’яносербським районами, яким належить 60% корисних копалин Луганщини. У цілому втрати є ще більшими, враховуючи частково окуповану територію інших адміністративних районів Донбасу, але у цілому можна зробити висновок про те, що втрачено не менше, ніж половину всього мінерально-сировинного потенціалу Донецької та Луганської областей, а це – не менше чверті усіх вартості усіх корисних копалин України. Для нашої країни надважливішим завданням має стати не тільки юридичний (за місцем реєстрації підприємства, як частково є зараз), але й фактичний контроль над гірничим комплексом усього Донецького регіону, отже, гово№4/2016

рити про "лише 7%" у цьому випадку абсолютно недоречно, адже реальні втрати мінерально-сировинного потенціалу України – це понад 25% від усієї вартості її корисних копалин. Втрати інших ресурсів У цілому, враховуючи мінеральносировинні, земельні, водні, лісові та екосистемні ресурси, у Донецькій області поза контролем української влади на сьогодні ми маємо 42,96% її природно-ресурсного потенціалу вартістю 59,4 млрд грн, по Луганській області 69,39% її природно-ресурсного потенціалу вартістю 68,4 млрд грн, в Автономній республіці Крим – 100% та 65,9 млрд грн відповідно. А у країні в цілому втрачено 18,21% природного багатства сукупною вартістю 193,6 млрд грн. у цінах на станом на 01.01.2013 року. На сьогодні цю цифру можна сміливо збільшити, враховую-

чи інфляцію та девальвацію гривні, як мінімум у 3 рази, і відповідно, будемо мати реальну втрату природно-ресурсного потенціалу України, оцінену більше, ніж у півтрильйона гривень. Таким чином, у кінцевому підсумку, можна зробити висновок, що реальні втрати Україною виробничого, людського та природно-ресурсного потенціалу сягають, навіть якщо взяти мінімальні обраховані цифри, біля 3 трильйонів гривень, серед яких втрати людського капіталу становлять 2,5 трильйона, а матеріального капіталу (виробничих і природних ресурсів разом) – біля 0,5 трильйона гривень. Для того, щоб мати наочне уявлення про те, що являє собою ця грошова сума, зауважимо, що за неї, тобто за 3 трильйона гривень можна було б купити в сьогодні більше 10 тис. тонн золота в ринкових цінах (1 тонна золота коштує приблизно 33 млн доларів США), для перевезення якого знадобилося б близько 200 вантажних залізничних вагонів стандартної вантажопідйомності у 4 потягах з 50 вантажних вагонів кожен. І це зважаючи на те, що за останні 15 років ціна на золото на світових ринках зросла вчетверо! За оцінками американських вчених, весь світовий золотий запас, який оцінювався у 30 тис. тон (на 2014 рік), лише у три рази перевищує цю суму, отже у вартісному вимірі господарський потенціал поки що втрачених Україною територій Криму і Донбасу дорівнює одній третині вартості усього золотого запасу світу. Якщо взяти, не враховуючи людський капітал, тільки матеріальну складову – виробничий і природно-ресурсний потенціал, будемо мати втрат багатства на півтрильйона гривень, а це потяг з 33 вагонів, завантажених 1,7 тис. тон золота найвищої проби – тільки вартість матеріальних втрат України перевищує на 30% увесь наявний на лютий 2016 року золотий запас Росії (1,3 тис. тон)! Для нашої країни руйнівна сила сьогоднішньої війни відносно регіональної економіки є практично такою ж інтенсивною, а приведені до одиниці площі втрати багатства країни приблизно такими ж, як під час Другої Світової війни. У цілому, ще раз нагадаємо: вартість втраченого матеріального та людського багатства України дорівнює 33% вартості всього наявного золотого запасу світу! ВИСНОВКИ У загальному підсумку, зі структурного аналізу втрат господарського потенціалу України в

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Через події в Криму та на Сході країни наша держава втратила не менше, ніж 20% економіки

результаті останніх подій можна зробити наступні висновки: 1. Загальногосподарські втрати носять комплексний характер і можуть бути виражені економічно як вартісні втрати виробничого, людського та природного капіталу, який був втрачений через фізичне знищення відповідних активів, їх переміщення на непідконтрольні українській владі регіони та втрату контролю над ними на даних територіях. 2. Основними наслідками військових дій на території України для її господарського потенціалу є: • втрата Кримського півострову та контролю над його господарством; • ведення бойових дій на частині території Донецької та Луганської областей та фізичне знищення або суттєве зниження якості і виведення з господарського обігу частини виробничих, людських та природних ресурсів; • окупація частини цих територій та втрата контролю над їх господарським потенціалом, що у цілому спричинило підрив економічної та загальної безпеки Української держави, скорочення економічного потенціалу Донеччини та Луганщини, створення перепон щодо подальшого розвитку нашої держави. 3. Вартісні оцінки втрат загальноекономічного потенціалу показали, що на сьогодні втрати України від війни складають орієнтовно 7,5% території, проте біля 20% виробничого, 12% людського та 18 % її природно-ресурсного потенціалу, утому числі не менше 25% стратегічно важливих для національної безпеки та оборони країни мінеральносировинних ресурсів, включаючи вугілля.

Така істотна величина втрат, у першу чергу, базується на підвищеній територіальній концентрації національного багатства в межах нині непідконтрольних українській владі територій Донецької, Луганської областей та Автономної Республіки Крим. Розрахунки показують, що руйнівна сила сьогоднішньої війни відносно територіальної економіки є практично такою ж інтенсивною, а приведені до одиниці площі втрати багатства країни такі ж, як під час Другої Світової війни. 4. Орієнтовні вартісні втрати Україною виробничого, людського та природно-ресурсного потенціалу сягають біля 3 трильйонів гривень, серед яких втрати людського капіталу становлять 2,5 трильйона, а матеріального капіталу (виробничих і природних ресурсів разом), враховуючи необхідність його

відновлення, – біля 0,5 трильйона гривень. Тільки матеріальні втрати України, не рахуючи людських, у золотому еквіваленті склали біля 1,7 тис. тон банківського золота за біржовими цінами на лютий 2016 року, що на 400 тон перевищує золотий запас Росії. 5. Загальногосподарський потенціал непідконтрольних територій має для нашої країни надважливе стратегічне значення з точки загальної, економічної, енергетичної, демографічної та інших видів національної безпеки і для збереження стратегічного господарського потенціалу і забезпечення безпеки національної економіки необхідним є прийняття комплексних заходів дипломатичного, юридичного та військового характеру для повернення територій Донбасу і Криму під юрисдикцію та контроль Уряду України. Табл. 5

Загальна площа територіальних втрат України Вартість мінеральносировинного потенціалу, млн грн

Вартість водних ресурсів, млн грн

Вартсіть земельних ресурсів, млн грн

Вартість лісових ресурсів, млн грн

Вартість екосистемного ресурсу, млн грн

Загальна вартість природних ресурсів, млн грн

Загальні втрати вартості природних ресурсів, млн грн

Загальні втрати вартості природних ресурсів, %

Автономна Республіка Крим

5542,721

1946,4

46757,1

2451

9071,555

65768,7737

65768,77

100

Донецька область

83001,09

953,5

32780,13

1605

19881,846

138221,5685

59385,12

42,96

Луганська область

60364,42

1830,6

20030,51

2619

13747,583

98592,11545

68408,31

69,39

262970

69107,6

473181,3

84457

173331,73

1063047,603

193562,2

18,21

Україна

№4/2016