Оборонний вісник №3/2019 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2019

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2019

ЗМІСТ Виклики національній безпеці

Інформаційний тероризм

Іноземний досвід

Зброя ХХІ століття

Сума спроможностей БЕНІЛЮКСУ

УКРАЇНСЬКА БЕЗПІЛОТНА РЕАЛЬНІСТЬ

А як у них?

Змоделювати кар’єру

Без грифа «таємно»

Шпигуни євросучасності

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893 з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — провідний науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

№3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Spectator-М1: тиша у небі Довідка БпАК-МП-1 Spectator — безпілотні авіаційні комплекси українського виробництва, які призначені для повітряної розвідки Практична стеля застосування:

3000 м Швидкість:

120 км/год Тривалість безперервного польоту:

3 год Дальність передачі відеозображення:

35 км Максимальний маршрут польоту:

200 км Тип силової установки:

електрична Запуск:

з руки Приземлення:

на парашуті Режим керування:

автоматичний/напівавтоматичний/ручний

Боротьба з тероризмом На початку березня затверджена Концепція боротьби з тероризмом в Україні. У двомісячний строк буде розроблено та затверджено План реалізації Концепції. Згідно з Концепцією, на цей час найбільшу терористичну загрозу для України становить агресивна політика Російської Федерації, спрямована на дестабілізацію ситуації в державі, в тому числі шляхом інспірування сепаратистських проявів і всебічної підтримки диверсійно-терористичної діяльності маріонеткових квазідержавних утворень на тимчасово окупованих територіях.

досконалений безпілотний авіаційний комплекс Spectator-М1, який був створений ВАТ «Меридіан», успішно пройшов державні випробування. Модернізований безпілотник отримав новий тепловізор, досконалішу станцію управління, а також зменшену вагу, що дозволяє йому знаходитись у повітрі більше часу. Крім того, внесено цілий ряд конструкторських доробок, потреба у яких виникла під час експлуатації. Враховуючи високі аеродинамічні характеристики безпілотника, мо-

Облаштування кордону Кінцевий термін реалізації інженерного облаштування кордону з Росією – 2021 рік. Впродовж 2015-2018 років обладнано та оснащено близько 30% протяжності українсько-російського кордону. На майже 340 км протитранспортних ровів, 250 км рокадних доріг, переоснащення 5 прикордонних підрозділів вже витрачено 1,3 млрд гривень, у цьому році передбачено залучити ще 400 млн гривень. Минулого року роботи завершені на ділянці держкордону у Харківській області та цього року заплановано старт будівництва на Сумщині.

дернізація стосувалася систем літака, зокрема парашутної системи, яка дозволила зменшити швидкість посадки до 3 метрів за секунду, програмного забезпеченням, яке дозволяє працювати з різними системами координат та проводити їх конвертацію, визначаючи точні координати цілі. Досягнуті характеристики дозволяють Spectator літати майже безшумно. Враховуючи його малі розміри, спеціально підібраний колір фюзеляжу, а також малу ефективну площу розсіювання, він залишається непомітним для противника.

Серійне виробництво гусениць ДП «Завод ім. Малишева» освоїв та розпочав серійне виробництво нових гусениць для БМП зі спеціальних сталей українського виробництва. Для налагодження виробництва підприємство освоїло спеціальні технологічні процеси у замкнутому циклі та створило нову виробничу лінію. Перші комплекти нових гусениць успішно пройшли випробування у військових частинах Збройних Сил України, у ході яких БМП на нових гусеницях здолала понад 1000 км бездоріжжям та дорогами з твердим покриттям.

Експорт пороху Білорусь у 2018 році експортувала в Україну пороху і вибухових речовин на 1,989 мільйона доларів, що на 19% перевищило рівень 2017-го. У ще більших обсягах Україна набувала цю продукцію тільки в США (на 3,239 мільйона доларів) та Німеччині (на 2,066 мільйона доларів). До 2014 року Україна ввозила цю продукцію в мінімальних обсягах — вона вважалася експортно орієнтованою та мала попит на зовнішніх ринках. В окремі періоди постачання пороху і вибухових речовин з України збільшувалися більш ніж в тисячу разів.

№3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«Тор» та «Куб» стають до строю На державному випробувальному полігоні «Ягорлик», що на Херсонщині успішно завершився черговий етап випробувань відновлених та модернізованих зенітних ракетних комплексів протиповітряної оборони «Тор» та «Куб». Після випробувань модернізовані зенітно-ракетні комплекси, у яких покращились технічні характеристики, а також розширились функціональні можливості, повернуться до бойового складу протиповітряної оборони Сухопутних військ ЗС України. Модернізація проходила на українському підприємстві НПП «Аеротехніка». ЗРК «Тор» призначений для вирішення завдань протиповітряної та протиракетної оборони на рівні дивізійної ланки. Ще однією особливістю ЗРК «Тор» є його висока мобільність, яка забезпечується гусеничним шасі та мінімальним часом для переведення його із похідного в бойове положення, яке триває до 3 хвилин. ЗРК «Тор» були повністю зняті з озброєння у 2001 році та передані на бази зберігання через неможливість їх підтримання у бойовому стані.

Геополітичний вибір Частка прихильників вступу України до НАТО переважає над часткою противників: якби референдум із питання, чи вступати Україні до НАТО, відбувався у лютому 2019 року, більшість українців проголосувала за входження країни до Альянсу. Розподіл відповідей на питання: «Якщо б зараз відбувався референдум з питання, чи вступати Україні до НАТО, то яким би був Ваш вибір?» виглядає наступним чином:

20,1%

40,1%

31,5%

8,3% за вступ до НАТО проти вступу до НАТО

не буду брати участі у голосуванні важко сказати

№3/2019

Дані: Центр Разумкова

Вогняний шквал С

ерійне виробництво нових реактивних систем залпового вогню «Верба» та пускової установки для «Вільхи» розпочинає Шепетівський ремонтний завод. Вже цього року у Збройних Силах України сформують перші штатні артилерійські підрозділи, що матимуть на озброєнні високоточну систему залпового вогню «Вільха» та систему «Верба». РСЗВ «Верба» була розроблена Харківським конструкторським бюро ім. О. Морозова та являє собою модернізацію 122-мм РСЗВ 9К51 «Град». Цифрові системи «Верби» дозволяють екіпажу керувати вогнем, вести прицілювання та навіть перезаряджання в автоматичному режимі з кабіни. Боєкомплект складається з сорока 122-мм реактивних снарядів, які здат-

ні знищувати цілі на відстані до 40 км. Перезарядка повного пакету займає 10 хвилин. «Вільха», яка розроблена ДККБ «Луч» у тісній кооперації з іншими підприємствами, є далекобійним високоточним ракетним комплексом, що дозволяє знищувати противника на значній відстані з мінімальною похибкою, завдяки використанню спеціальної системи наведення з можливістю коригування траєкторії у польоті. Окрім того, ця система дозволяє під час залпу наводити всі 12 ракет, калібром 300-мм, на різні цілі. В якості базового шасі обрано модифіковане повнопривідне шасі КрАЗ7634НЕ з колісною формулою 8х8 та двигуном Weichai Power потужністю 460 к.с.

«Порушення фундаментальних принципів нашої міжнародної системи відбулося разом із нелегальною анексією Росією Кримського півострова та її поведінкою на Сході України. Ситуація в Криму також призвела до мілітаризації Азовського моря. Саме це трапляється, коли порушується міжнародне законодавство – напруга зростає, конфлікти поширюються». Федеріка Могеріні, Верховний представник Європейського союзу у закордонних справах та політиці безпеки

Виклики національній безпеці

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Ін те

№3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

нформаційний ероризм Головною особливістю використання інформаційнопсихологічного фактору у сучасних війнах є використання новітніх досягнень в області комп’ютерних та інформаційних технологій, засобів масової комунікації, насамперед Інтернету, а також розвиток демократії у багатьох країнах світу

Ткач В.Ф., кандидат політичних наук, старший науковий співробітник, заслужений працівник освіти України

За

всіма ознаками таку діяльність можна віднести до найбільш «великих» видів тероризму та визначити як пряму дію на психіку і свідомість людей, масову свідомість, в цілях формування потрібних думок, що певним чином направляють поведінку людей. І ця діяльність для маскування використовує назви: спецпропаганда, інформаційна війна, психологічна війна, м’яка сила, стратегічна комунікація, ідеологічна війна, війна ідей, операції впливу. Насправді ж вона є інформаційно-терористичною діяльністю – достатньо новим різновидом терористичної діяльності. Поняття інформаційного тероризму носить широкий характер і складається з кібертероризму і тероризму з використанням засобів масової комунікації. Кібертероризм тут розглядається як умисна атака на комп’ютери, №3/2019

комп’ютерні програми, комп’ютерні мережі або інформацію, що в них обробляється, з метою створення небезпеки загибелі людей, нанесення суттєвої майнової шкоди або настання суспільно небезпечних наслідків. Друга складова інформаційного тероризму – тероризм з використанням засобів масової комунікації розглядається експертами, насамперед, як використання терористами мережі Інтернет. Так, американський теролог Габріель Вейман визначає такі способи використання Інтернету терористами: проведення психологічної війни, пошук інформації, навчання терористів, збір грошових коштів, пропаганда, вербування нових членів, планування і координація терористичних діянь. На сьогодні ще недооціненими є загрози, що пов’язані з проведенням представниками терористичних організацій та держав-терористів, політично мотивованих інформаційно-психологічних атак з метою дестабілізації політичної системи держави, соціально-психологічної обстановки в окремому регіоні чи в країні, в цілому, розпалювання ворожнечі, ненависті тощо. Найближче майбутнє буде характеризуватись неухильно зростаючою інформаційної компоненти, намаганнями терористів спрямувати інформаційні потоки у ви-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Вся російська спецпропаганда і діяльність більшості ЗМІ побудовані за принципами воєнного часу, незважаючи на те, що офіційно Росія нібито не веде війни з нашою країною»

гідному для них напрямку, використати технології інформаційної ери з метою маніпулювання інформацією і формування іншої реальності, впливу на електоральні настрої та зміни політичної влади в тій чи іншій країні тощо. Загроза для нашої країни вже наразі є надто гострою, адже Російська Федерація здійснює інформаційнотерористичну діяльність в гібридній війні проти нашої держави і планує використати президентські і парламентські вибори в Україні для дестабілізації ситуації в суспільстві і забезпечення повного політичного реваншу. Про це заявляють колишні співробітники ГУР МО – члени робочої групи Центру оборонних реформ з протидії гібридній агресії і про це говориться у останньому звіті директора Національної розвідки США Дена Коутса на слу-

ханнях профільного комітету Сенату. Також європейські дослідники з агентства з боротьби з російською пропагандою EU vs Disinfo попереджають, що головною темою і головним об’єктом інформаційних маніпуляцій РФ залишається Україна, події на сході, де йде війна, та Крим. Парадоксальним, на перший погляд, є те, що на пострадянському просторі найбільше вчених, які вивчали проблему інформаційного тероризму, було в Російській Федерації. Також, у свій час Росія запропонувала на розгляд ООН пакет міжнародних принципів, спрямованих на зміцнення безпеки глобальних інформаційних і телекомунікаційних систем і боротьбу з інформаційним тероризмом. У документах членам ООН пропонувалось взяти на себе зобов’язання з відмови від дій з

нанесення шкоди іншим державам в області інформації, з домінування і контролю у інформаційному просторі, з заохочення дій терористичних і злочинних співтовариств, з організації інформаційних війн, з маніпулювання інформаційними потоками і з інформаційної експансії. У 2013 році Росія в документі «Основи державної політики в галузі міжнародної інформаційної безпеки до 2020 року» до прийнятої ООН «тріади загроз» захищеності глобальної інформаційної системи (терористичних, злочинних і воєнно-політичних) добавила загрозу втручання до внутрішніх справ суверенної держави шляхом інформаційно-комунікаційних технологій, порушення суспільної стабільності, розпалювання міжетнічної, міжнаціональної ворожнечі. Але саме Російська Федерація, яка на словах декларує міжнародні принципи, тут же їх порушує: не дотримується запропонованих принципів і найактивніше використовує методи інформаційного тероризму у гібридній війні проти України та проти інших країн (можна навести приклади втручання у вибори в США, російський слід у розпалюванні сепаратизму у Іспанії, вплив на електоральні настрої в Ізраїлі, Брексіт у Великій Британії тощо). Якщо розглянути ознаки міжнародного тероризму і співставити їх з прикладами сучасної діяльності російської держави у ході неоголошеної гібридної війни проти України, то можна зробити однозначні висновки, а саме. Транснаціональний або міжнародний тероризм – явище багатогранне і складне. Свідченням цьому є відсутність будь-якого єдиного розуміння на міжнародному рівні. Наприклад, державний департамент США визначає його як «тероризм, що стосується громадян і території більш ніж однієї країни». Ми визначаємо транснаціональний тероризм як терористичні акти, направлені у кінцевому підсумку на знищення або розхитування сучасної політичної системи світу. До характерних рис міжнародного тероризму відносяться: • специфічна мета – реалізація альтернативного глобального проекту політичного розвитку світу. Головною метою транснаціонального тероризму є перелаштування світу на інших, більш справедливих, на думку терористів, засадах; • «самодостатність» тероризму. Сучасними гравцями транснаціонального тероризму є як формально недержавні організації і групи, так і окремі держави, котрі здійснюють свою діяльність на території кількох держав і володіють достатньо №3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

розвинутою інфраструктурою, що містить в собі органи управління, розвинуту мережу ЗМІ, табори для підготовки бойовиків тощо; • глобальна загроза міжнародному правопорядку та безпеці, і як наслідок, нанесення шкоди політичній системі в цілому. Прикладом такої діяльності можуть численні порушення актів міжнародного права (договорів, пактів, меморандумів тощо). Складність (подвійність) міжнародного тероризму визначається і загрозою внутрішній безпеці держав, на території яких і відбуваються безпосередньо теракти. Практично всі наведені вище ознаки міжнародного тероризму і його виду – інформаційного тероризму спостерігаються у ході гібридної російськоукраїнської війни. Інформаційний тероризм відрізняється від пропаганди, насамперед, деструктивністю. Пропаганда спрямована на розповсюдження, просування або відстоювання будьяких ідеологій, поглядів або ідей політичного, філософського, наукового, культурного, економічного та іншого спрямування, а інформаційний тероризм використовує навмисне скривлені факти і фальсифіковану інформацію з метою впливу на психіку і свідомість людей для збудження ненависті і виправдування застосування насильства стосовно представників інших етнічних і соціальних груп та народів, дестабілізації політичної системи інших держав, соціально-політичної обстановки в регіоні або країні тощо. Інформаційний тероризм (офіційний російський військовий термін – спецпропаганда) у розумінні методів і засобів ідеологічного або інформацій-

№3/2019

но-психологічного впливу на збройні сили і населення противника активно використовується РФ в гібридній війні проти нашої держави. Навіть поверхневий аналіз інформаційної складової гібридної війни РФ проти України на етапі її підготовки дозволяє зробити висновок про те, що для забезпечення масованого впливу на цільові аудиторії (державне і воєнне керівництво, особовий склад Збройних Сил України, мирне населення, світова громадськість, союзники нашої держави, нейтральні країни, країни-сусіди, союзники країни-агресора і т.п.), керівництвом РФ було прийнято рішення вивести інформаційно-терористичну (спецпропагандистську) діяльність на якісно новий рівень і створити умови для її перетворення в один з головних видів забезпечення воєнних дій, який можна зіставити з діяльністю спецслужб. Реалізація цього рішення була спрямована на підвищення ефективності дій в інформаційній сфері за рахунок активного запровадження сучасних соціальних технологій, а також розширення взаємодії всіх військових і цивільних інформаційно-пропагандистських структур. Про розуміння керівництвом РФ важливості інформаційно-терористичної діяльності (спецпропаганди) також може свідчити відновлення діяльності факультету зарубіжної воєнної інформації і журналістики (спецпропаганди) у Воєнному університеті МО РФ та створення Управління спецпропаганди в Головному управлінні ГШ МО РФ. На території окремих окупованих районів Донецької і Луганської областей фахівцями ГУ ГШ РФ були

створені Управління інформаційного протиборства у складі армійських корпусів у т.зв. ДНР/ЛНР. За деякими оцінками, нині в Росії існує 74 центри, що займаються підготовкою спецпропагандистів. Там навчаються військовослужбовці, журналісти, військові кореспонденти, психологи, філологи, люди інших професій, яким викладаються основи і методи ведення інформаційної війни. Головні маніпуляційні прийоми російської інформаційно-терористичної діяльності, а саме: представлення злочинця нещасною жертвою, приписування своїм ворогам усіх власних злочинів, тотальне ігнорування фактів, таврування фашистами усіх, хто не розділяє ваших поглядів, використання у вирішенні власно створюваних проблем незліченних громадських організацій, практика створення комісій і комітетів для надання відвертій брехні статусу громадської думки, системи маніпулювання «корисними ідіотами» тощо, були створені ще в 1920-х роках сталінським пропагандистом Віллі Мюнценбергом. Майже всі перелічені вище прийоми і підходи, адаптовані до сучасності і з використанням досягнень науковотехнічного прогресу, в тій чи іншій мірі

Український інформаційний простір слабо захищений, а система інформаційної безпеки як складової безпеки держави фактично недієздатна»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

використовуються російською спецпропагандою в гібридній війні проти України. Власне вся російська спецпропаганда і діяльність більшості ЗМІ побудовані за принципами воєнного часу, незважаючи на те, що офіційно Росія нібито не веде війни з нашою країною. Важливим об’єктом спецпропаганди є єдиний інформаційний простір, який розглядається в якості складової глобального інформаційного середовища і є одночасно одним з компонентів бойового (оперативного) простору. При підготовці гібридної війни російські військові зважили на те, що, відповідно до теорії мережецентричних війн, однією з необхідних умов досягнення цілей військової операції є встановлення домінування в інформаційному просторі та створення основи для широкомасштабного розповсюдження необхідних соціально-політичних поглядів серед населення і збройних сил як власних, так і інших держав. Основними характерними особливостями російської інформаційно-терористичної діяльності проти України на сучасному етапі є: • узгодженість дій на основі загального

керівництва і єдиного планування спецслужбами РФ. • тісна взаємодія з добуваючими елементами розвідувальних структур, забезпечення комплексного застосування сил, методів і засобів. • застосовування повного спектру інструментів інформаційної війни – від спеціальної військової техніки на Донбасі і до елементів «м’якого впливу» на зарубіжну аудиторію; • активне використання новітніх інформаційно-комунікативних технологій; • поєднання можливостей державних (насамперед, дипломатичних і розвідувальних) відомств, комерційних і неурядових організацій, інструментів публічної дипломатії і «м’якої сили» для створення умов для забезпечення суспільно-національного впливу на закордон тощо. • максимальне використання цивільних ресурсів країни у воєнних інтересах. Сприятливі умови (домінування в інформаційному просторі, відсутність мовних бар’єрів, значний досвід в організації пропагандистських заходів тощо) дають можливість РФ вищеназваними засобами вести інформаційнопсихологічне протиборство, поширюючи медіа-продукцію одночасно і на Україну, і на внутрішнє інформаційне

середовище без додаткової обробки. Водночас, для ведення інформаційної війни на зовнішньому фронті РФ використовує спеціально створені та фінансовані ЗМІ, неурядові та суспільно-політичні організації, агентів впливу та «корисних ідіотів». При цьому, тези і меми російської інформаційнотерористичної діяльності, оприлюднені за кордоном, пізніше повторюються в російському інформпросторі вже як погляди представників міжнародної громадськості. Доводиться констатувати, що заходи інформаційно-психологічного впливу РФ завдяки узгодженості дій на основі загального керівництва, фінансування та єдиного планування, застосуванню повного спектру інструментів і методів інформаційної війни, використанню новітніх інформаційнокомунікативних технологій дають свої плоди і досягають результатів: завоювання прихильності у частини українських громадян в Криму і на Донбасі, формування «п’ятої колони» всередині нашої країни, внутрішній спротив реформам в нашій країні, підрив авторитету керівництва України на міжнародній арені і створення перепон на шляху до євроінтеграції, спроби пере№3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Активні дії Росії з інформаційнопсихологічного впливу дали можливість сформувати у певної частини українського суспільства відповідні соціальні й політичні настрої, які країна-агресор вміло використовує у своїх інтересах»

конання активно налаштованих громадян у безглуздості будь-якого спротиву і т.п. Активні дії РФ та сприятливі умови для таких дій дали можливість сформувати у певної частини українського суспільства відповідні соціальні й політичні настрої, які країна-агресор вміло використовує у своїх інтересах. Перебіг російсько-українського протистояння в інформаційному полі засвідчує нашу недостатню готовність належно і вчасно реагувати на інформаційні загрози, невміння вести інформаційні та смислові трансформаційно-поведінкові війни, відсутність національних механізмів адекватної протидії інформаційній агресії. У нашій країні фактично демонтована система спеціальної журналістської освіти, контрпропаганди, актуальна в умовах зовнішньої агресії. На жаль, керівництво нашої країни, експерти і громадянське суспільство приділяють недостатню увагу інформаційній складовій цієї війни, небезпеці використання Росією методів інформаційного тероризму та необхідності комплексної протидії йому. Наразі український інформаційний простір слабо захищений, а система інформаційної безпеки як складової без№3/2019

пеки держави фактично недієздатна. В Україні ще недостатніми є нормативна база та системний підхід до боротьби з інформаційною агресією, механізми активного протиборства з антиукраїнською пропагандою і дезінформацією. У цьому сенсі діяльність Міністерства інформаційної політики у її сьогоднішньому вигляді є дуже кволою. Переважно цим займаються неурядові організації, представники українського громадянського суспільства, такі, наприклад, як Інформспротив, Інформнапалм, StopFake, що здійснюють аналіз окремих акцій кремлівської спецпропаганди і викриття російської антиукраїнської дезінформації. Хоча останнім часом треба відмітити певну ефективність і оперативне реагування на російські акції з боку членів українських делегацій в міжнародних організаціях та працівників зовнішньополітичного відомства України. У Плані протидії дезінформації напередодні виборів у Європейський парламент у 2019 році Європейська комісія з посиланням на Центр аналізу гібридних загроз Європейської служби зовнішніх зв’язків називає однією з головних загроз для Євросоюзу дезінформацію з боку РФ. В документі

підкреслюється, що російська дезінформація носить систематичний, ресурсномісткий характер і відрізняється від подібних дій інших країн, а також представляє собою частину більш широкої гібридної загрози з використанням інструментів, важелів і недержавних суб’єктів. З огляду на зазначені загрози та проблеми, зважаючи на системний характер та узгодженість заходів російської інформаційно-терористичної діяльності на основі загального керівництва і єдиного планування, вбачається необхідним організувати протидію їй також на системній основі, підґрунтям якої можуть слугувати відповідна нормативна база, насамперед, «Доктрина інформаційної безпеки України», затверджена Указом Президента України від 25 лютого 2017 року № 47/2017, та організація інформаційної протидії на стратегічному, тактичному і оперативному рівнях, створення надійної системи моніторингу та інформування української і зарубіжної аудиторії, захист українського інтернет-ресурсу, відновлення діяльності зарубіжних культурно-історичних центрів, створення стратегічного контенту – українських інформаційних продуктів, які б позитивно представляли Україну, тісна співпраця із зарубіжними спеціальними центрами (Центр стратегічних комунікацій НАТО в Латвії, Центр глобальної взаємодії США (Global Engagement Center), Центр аналізу гібридних загроз Європейської Служби зовнішніх зв’язків, Агентство з боротьби з російською пропагандою EU vs Disinfo, Польсько-британський центр протидії російській дезінформації, центри боротьби з дезінформацією інших іноземних країн та ін.) і громадськими інститутами, з діаспорою, підготовка професійних кадрів, поєднання цивільних і військових ресурсів, оперативне виявлення та реагування на дезінформаційні акції російської спецпропаганди, випереджувальна і наступальна робота у цьому напрямку тощо.

Іноземний досвід

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сума спроможностей БЕНІЛЮКСУ Досвід щільної кооперації в сфері оборони країн Бенілюксу може стати для України в нагоді з огляду на спільні виклики та загрози в галузі безпеки, особливо, в басейнах Чорного та Азовського морів

Голопатюк Л.С., генерал-лейтенант, тимчасово виконуючий обов’язки заступника начальника Генерального штабу ЗС України

Коваленко Г.А., полковник, тимчасово виконуючий обов’язки заступника начальника Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу Збройних Сил України

№3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

№3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тже, перш за все, слід відмітити, що витрати на оборону у всіх трьох країнах постійно скорочувалися до 2015 року. Навіть в 2017 році витрати на оборону становили (у відсотках до ВВП): у Нідерландах – 1,15%, у Бельгії – 0,9%, у Люксембурзі – 0,46%. Слід звернути увагу, що уряди усіх трьох країн не включають до оборонних витрат кошти на виплату військових пенсій, а також на забезпечення миротворчої діяльності свого військового персоналу та контингентів за межами країн. Крім того, в планах Брюсселя збільшити витрати на оборону до 1,3% від ВВП до початку 2030 року. Наприклад, витрати на розробки та виробництво (оснащення) озброєнням та військовою технікою (ОВТ) – 33% оборонного бюджету Люксембургу та 16,8% оборонного бюджету Нідерландів відповідно. Хоча жодна з трьох країн не має обов’язкової строкової служби, досить значною залишається частка витрат на утримання особового складу: 76% для Бельгії, 51% для Нідерландів, 39% для Люксембурга. Королівство Нідерланди Відповідно до меморандуму, опублікованому оборонним відомством Нідерландів в березні 2018 року, витрати

на оборону будуть збільшені: 910 мільйонів євро в 2018 році (виконано); 1,2 мільярда євро в 2019 році; 1,4 мільярда євро в 2020 році; 1,5 мільярдів євро у 2021 році. Серед основних завдань голландських військових є захист своєї території та території союзників, захист міжнародного права та стабільності, надання допомоги цивільному персоналу,

Чисельність збройних сил та населення країн БЕНІЛЮКСУ Країна

В планах Брюсселя збільшити витрати на оборону до 1,3% від ВВП до початку 2030 року»

а також ліквідація наслідків природніх та техногенних катастроф та випадків. Військово-Морські Сили Основними завданнями голландських моряків є гарантування безпеки на морі (захист шляхів комунікацій та енергозабезпечення, боротьба з наркотрафіком, збір та обробка даних про морську обстановку, а також проведен-

Населення

Чисельність збройних сил

Нідерланди

близько 17 000 000

59 000

Бельгія

близько 11 500 000

29 000

близько 483 000

900 (та 600 осіб – жандармерія)

Люксембург

№3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Серед основних завдань голландських військових є захист своєї території та території союзників»

ня пошуково-рятувальних операцій), забезпечення захисту від загроз з моря (обмін даними про морську обстановку, надання вогневої підтримки, патрулювання прибережної зони), а також надання допомоги іншим видам збройних сил та військовим формуванням під час виконання ними завдань на території країни (протидія тероризму, гарантування мінної безпеки, надання даних про навігаційну обстановку тощо). Організаційно ВМС складаються з експедиційних сил, груп бойових плавців, та 23-х бойових кораблів (включаючи чотири дизель-електричні субмарини класу Walrus) та 20 вертольотів (NH90) (включаючи 8 транспортних) під керівництвом командування в Ден Хелдері. Крім того, корпус морської піхоти Нідерландів має в своєму складі дві бойові групи (по шість відділень в кожній групі), а також групу підтримки та підготовки. Є також окремий підрозділ морських сил спеціальних операцій (ССО), який складається з антитерористичного відділення, відділення ведення конвенційних бойових дій, а також відділення підготовки. Починаючи з 1973 року, корпус морської піхоти входить до складу британсько-голландського амфібійного підрозділу. До речі, військовим керівництвом НАТО наразі здійснюється перегляд завдань та функцій Об’єднаних експедиційних сил. Більш того, останнім часом активізувалася співпраця між морськими піхотинцями Голландії та Німеччини. Досягнення початкових оперативних спроможностей спільним підрозділом було підтверджено під час заходів бойової підготовки у вересні 2017 року. №3/2019

Щодо бойових спроможностей, ВМС Нідерландів мають бути готові до розгортання морської бойової групи у складі п’яти кораблів та батальйону морської піхоти для участі в більш масштабній операції Альянсу протягом декількох місяців. Для більш тривалої операції сплановано виділення двох бойових кораблів (включаючи фрегат для захисту від балістичних ракет), бойової субмарини, мінного тральщика, а також підрозділу морської піхоти. Протягом наступних 10-15 років у військово-Морських Силах Нідерландів проводитиметься планова заміна двох багатоцільових фрегатів, мінних тральщиків та субмарин, а також закупівля другого корабля підтримки. Військово-Повітряні Сили Основними завданнями повітряної компоненти збройних сил Нідерландів є боротьба з тероризмом та нестабільністю за межами країни, а також гарантування недоторканості національного повітряного простору, включаючи протиповітряну оборону. Організаційно ВПС країни складаються з 61 літака F-16, двох винищувачів F-35, чотирьох транспортних літаків С-130, двох паливозаправників KDC10. Крім того, нідерландська сторона щороку замовляє 500 годин нальоту транспортної авіації в рамках програми Стратегічних авіаційних перевезень. Поряд з цим, повітряні сили мають на озброєнні 28 штурмових вертольотів Apache, 17 транспортних важких вертольотів Chinook, а також 12 транспортних середніх вертольотів Cougar. Щодо бойових спроможностей, ВПС Нідерландів планують мати вісім літаків F-16 для операцій на великій відстані (4 літака для близьких опера-

цій). Наразі також триває модернізація системи повітряного спостереження, яку планується завершити до кінця 2020 року. В планах воєнного керівництва є прийняття на озброєння літаків F-35, модернізація вертольотів типу Apache та Chinook, а також заміна повітряних паливозаправників KDC-10 на сучасні літаки А330 в рамках Багатонаціонального багатоцільового танкерно-транспортного флоту. Сухопутні війська Основними завданнями сухопутних військ є: у внутрішньому контексті – захист незалежності та територіальної цілісності держави, включаючи ключові важливі елементи інфраструктури, а також подолання наслідків техногенних/ природніх лих та катастроф й надання допомоги іншим складовим державного сектору; участь у захисті держав-членів НАТО, надання гуманітарної допомоги, а також участь у міжнародній миротворчій діяльності. Організаційно сухопутний компонент складається з трьох бригад: 11-ї аеромобільної, 43-ї механізованої та 13-ї легкої. Цікаво, що дві з цих трьох бригад інтегровані до німецьких механізованих дивізій: 11-а аеромобільна – до Дивізії швидкого реагування Division Schnelle Krafte, 43-а механізована – до Першої механізованої дивізії 1st Panzer Division). До речі, управління і контроль Першою механізованою дивізією покладено на штаб Першого німецькоголландського корпусу швидкого реагування. До підрозділів забезпечення сухопутних військ Нідерландів входить батальйон зв’язку й інформаційних систем, по одному інженерному і медичному батальйону, командування (з підрозділами) вогневої підтримки, розвідки й інформаційного забезпечення, а також командування тилового забезпечення й транспорту. На озброєнні знаходяться танки Леопард 2, броньовані машини Boxer, легкі машини піхоти CV9035NL, самохідні гаубиці Panzerhaubitze 2000, 60,81,120 mm міномети, а також протитанкові системи Gill. Система протиповітряної оборони побудована за комбінованою схемою з використанням системи ППО американського виробництва

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Patriot Advanced Capability-3 (PAC3), вітчизняної системи Army Ground Based Air Defence System (AGBADS), системи норвезького виробництва Advanced Surface-to Air Missile System (NASAMS), а також платформ Fennek Stinger. Крім того, з початку квітня 2018 року німецька група ППО була підпорядкована голландському Командуванню ППО. Заслуговують на увагу плани модернізації та розвитку збройних сил Нідерландів. На короткострокову перспективу сплановано значне нарощування запасів боєприпасів, покращення спроможностей в галузі розмінування саморобних вибухових пристроїв, а також тотальне оновлення парку лабораторій РХБ захисту, включаючи закупівлю нового польового шпиталю із спроможностями функціонувати в умовах застосування противником РХБ зброї. Бельгія Основні плани розвитку оборонної сфери країни викладено в Стратегічному баченні оборони (Strategic Vision for Defence), затвердженої урядом в грудні 2016 року. Цікаво, що документом передбачалося скорочення чисельності збройних сил з 32 тис в 2016 році до 28 тис в 2017 році (виконано), з досягненням показника в 24 тис (включаючи 1000 цивільного персоналу) до 2030

року. В рамках припинення скорочення витрат на оборону, бельгійський уряд спланував 9,5 мільйонів євро на виконання додаткових контрактів в 2018 році в галузі авіації, сухопутних військ, кібернетичної безпеки, а також флоту. В процесі бюджетного планування передбачається досягти балансу між витратами на утримання, оперативними витратами, а також витратами на переозброєння. Основними завданнями сил оборони Королівства Бельгія є внесок в колективну оборону Альянсу (з урахуванням агресивної риторики Росії), а також реагування на кризові ситуації у вигляді терористичних атак, незаконної міграції, а також незаконної торгівлі людьми. Крім того, передбачається залучення бельгійських військових до надання допомоги поліції, участь в гуманітарних місіях, виконання заходів в рамках системи догляду за розповсюдженням зброї, а також оборонної дипломатії. Сухопутні сили В рамках зазначеного вище документу, сплановано перехід сухопутної компоненти на компоненту сил спеціальних операцій. З цією метою «легка» бригада переформатуватиметься в Командування ССО, в розпорядженні якого будуть парашутна батальйонна тактична група, а також така ж група

В рамках «Стратегічного бачення оборони» сплановано перехід сухопутної компоненти на компоненту сил спеціальних операцій» «командо». Також до складу сухопутних військ Бельгії входить «середня» бригада (п’ять батальйонів) з підрозділами забезпечення (інженерний, бойового й тилового забезпечення, зв’язку та розвідки/інформаційного забезпечення). В планах забезпечення ОВТ – закупівля 60-ти бойових машин розвідки типу Jaguar, а також 417-ти легких бойових машин Griffon. Зазначені машини, протягом 2025-2030 років замінять на озброєнні машини типу Piranha та Dingo. Крім того, протягом 2019-2025 років планується закупити 199 легких автомобілів на базі шасі Mercedes UNIMOG 4x4у варіантах ССО, розвідки, медичної машини, а також машини управління. Вивчивши досвід Голландії, уряди Бельгії та Люксембургу прийняли рішення про закупівлю БПЛА RQ-11B для потреб армії. Повітряні сили Авіаційна складова збройних сил №3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Бельгії налічує 54 літака F-16 з планами на їх заміну літаками F-35 або Eurofighter Typhoon (контракт має бути підписаним в 2019 році з початком фактичної поставки літаків з 2023 року). З початку 2020 року сплановано початок отримання семи транспортних літаків типу А400М, два з яких можуть бути обладнані системами заправлення паливом у повітрі. З урахуванням планів на отримання одного літака А400М Люксембургом, а також бельгійських планів мати 4 транспортних літака (один з них – паливозаправник) в постійній готовності, планується створення спільного центру підготовки персоналу. Систему спостереження за повітряним простором (яка розповсюджується і на Люксембург) планується вдосконалити та перенести з Глонсу до авіабази в Бювейчейн. Починаючи з січня 2017 року, два бельгійських винищувача F-16 (протягом перших чотирьох місяців) несли бойове чергування при виконанні спільного патрулювання повітряного простору Бельгії, Нідерландів та Люксембургу. Це перший в світі випадок такого підходу до патрулювання повітряного простору.

50% до 2020 року. Крім того, витрати на розробки та оснащення новими зразками ОВТ становлять 33% від всього оборонного бюджету. На виконання рішень саміту НАТО в Уельсі, Люксембург планує витратити додатково 1,2 мільярда євро на оновлення системи розвідки (закупівля техніки на платформах Dingo), а також міні БПЛА типу Raven. Крім згаданого вище літака А400М, Люксембург планує закупити два вертольоти Н145М, а також до трьох вертольотів NH90 (ці вертольоти буде закуплено разом з Бельгією). Крім зазначеного вище, Люксембург бере активну участь в наданні даних космічної розвідки для потреб НАТО. З урахуванням відносно незначної чисельності збройних сил Люксембургу, майже всі офіцери та сержанти проходять навчання та підготовку в навчальних закладах та тренувальних центрах Бельгії.

Військово-Морські Сили Спільне голландсько-бельгійське морське командування було створено в березні 1995 року. Постійно в наявності знаходяться чотири фрегати типу М, а також 12 мінних тральщиків типу Tripartite.

тактична група (БтГ ЄС) під керівництвом Нідерландів. Бельгійський внесок в Сили реагування НАТО в 2018 році становить шість літаків F-16, мінний тральщик та 270 фахівців. Країни Бенілюксу здійснюють внесок в передові підрозділи НАТО (під егідою Німеччини), які розгорнуті в Литві (голландська піхотна рота, бельгійська рота логістики та військовий персонал з Люксембургу). Нідерланди та Бельгія беруть участь в операції в Афганістані, а також здійснюють підготовку сил оборони Іраку й курдського персоналу. Також обидві країни мають сили та засоби на африканському континенті.

Люксембург Люксембург є найменшою (за територією) країною НАТО з найбільшим відсотком ВВП на душу населення. Тим не менш, витрати на оборону цієї країни є найнижчими серед держав-членів НАТО. Проте, в планах керівництва країни збільшення витрат на оборону на №3/2019

Висновки Країни Бенілюксу здійснюють значний внесок в оперативні спроможності як Європейського Союзу, так і НАТО. Протягом першої половини 2018 року на чергуванні перебувала Батальйонна

Хоча військове керівництво Королівства Нідерландів (не в останню чергу, з урахуванням українського досвіду) швидко зрозуміло хибність рішення про відмову від важкої броньованої техніки, влада в Брюсселі ще вагається переглядати доцільність повернення до пріоритетів артилерії й танкових формувань. Ще однією перепоною для планування та проведення як спільних проектів, так і національних заходів з розвитку оборонних компонентів є різниця у виборчих циклах Бельгії та Нідерландів. Зрозуміло, що жодна з країн Бенілюксу не спроможна наодинці протистояти класичним й новим викликам та загрозам. Відтак, приклади успішної кооперації між цими країнами можуть бути корисними не тільки для держав ЄС, а й для інших європейських країн. В українському контексті можна визначити такі перспективні напрями співпраці як з Бенілюксом (як неформального об’єднання), так і з його країнами на двосторонній основі. У галузі військово-технічного співробітництва: • розгляд питання отримання на безоплатній основі або придбання за остаточною вартість кораблів класу фрегат за підсумками модернізації голландського флоту; • слід розглянути можливості із закупівлі броньованих автомобілів типу Piranha та Dingo протягом 2025-2030 років у ЗС Бельгії; • доцільно оцінити та розглянути питання отримання РХБ лабораторій під час їх вивільнення. У галузі військової співпраці: • вивчення досвіду проведення деблокуючих операцій на морі військовими ВМС Нідерландів; • можливість розширення системи обміну даними про повітряну обстановку (з урахуванням нового обладнання в Вейєрі та Хервєнені) в рамках програми НАТО ОДПО; • залучення сил та засобів ЗС України до БтГ ЄС під керівництвом (залученням) ЗС країн Бенілюксу, а також проведення спільних заходів бойової підготовки (в тому числі багатонаціональних військових навчань): • доцільно запропонувати військовому керівництву Нідерландів, Бельгії та Люксембургу долучитися до вивчення українського досвіду з протидії російській агресії (з урахуванням вагань воєнно-політичного керівництва цих країн стосовно пріоритетів розвитку оборонних компонентів); • доцільно вивчити досвід інтеграції батальйонів до бригад (наприклад, тієї, яка розгортається в Польщі за підтримки США), а також інтеграції бригад до дивізій.

Зброя ХХІ століття

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Особливе місце в системі аерокосмічної розвідки буде належати безпілотній авіації, адже революційний прорив у галузі безпілотних літальних апаратів призведе до їхнього активного застосування для виконання різноманітних завдань як у воєнний, так і в мирний час

УКРАЇНСЬКА БЕЗПІЛОТНА РЕАЛЬНІСТЬ 16

№3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мосов С.П., заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

озвиток розвідувальних засобів у напрямі мінімізації їх розмірів дозволить, наприклад, створити мікро-БПЛА розміром із маленьку пташку (а то й менше!) і дальністю польоту до десяти кілометрів. В ідеалі такий БПЛА буде здатний літати тривалий час над позиціями противника, будучи практично непомітним для останнього, що є особливо важливим при веденні можливих бойових дій в умовах міста. Перші два десятиліття ХХІ ст. ознаменувалися масовим розвитком безпілотної авіації різного призначення. Загальна кількість БПЛА значно зросла і вже нараховує десятки тисяч одиниць. У найближчому майбутньому основна увага буде приділятися розвідувальним і багатоцільовим малорозмірним безпілотним апаратам тривалого перебування в польоті. Інтерес до БПЛА значно зріс після їхнього успішного застосування в низці воєнних конфліктів останніх десятиліть. Так, у ході бойових дій у Сирії (з 2014 р.), Грузії (2008 р.), Афганістані (2001 р.), Іраку (2003 р.), у триваючому арабо-ізраїльському збройному протистоянні була переконливо показана зростаюча роль БПЛА як ефективних засобів повітряної розвідки і спостере-

№3/2019

Гурак С.П., експерт

ження. При цьому підтвердилася необхідність у безпілотниках тривалого польоту, подібних БПЛА Global Hawk. Головною оперативною цінністю таких БПЛА військові фахівці вважають те, що вони можуть діяти з досить віддалених від районів ведення розвідки місць базування, наприклад з о. Дієго Гарсіа або з баз Південно-Східної Азії. Розміри цих БПЛА дозволяють установлювати на них не тільки системи, призначені для одержання видової інформації, але й комплекси радіоелектронної розвідки із засобами супутникового зв’язку, що надаються до них і забезпечують передачу всієї отриманої інформації до наземних центрів аналізу. А яка ситуація з розробкою та оснащенням безпілотними літальними апаратами української армії? Україна отримала свій квиток до світового клубу безпілотної авіації разом із своєю незалежністю у 1991 році. У спадок від Радянського Союзу Україні дісталися розвідувальні безпілотні авіаційні комплекси (БПАК) ВР-3 «Рейс» з тактичними БПЛА Ту-143 і БПАК ВР-2 «Стриж» з оперативно-тактичними БПЛА Ту-141, ресурс яких на сьогодні вже практично вичерпаний. Разом з цим Україна тривалий час намагалася відстежувати зміни у «безпілотній моді». Вітчизняні роз-

робники, до яких відносились: Науково-дослідний інститут проблем фізичного моделювання (Беркут-1, Сапсан), КБ «Взлет» (Ремез-3, Альбатрос-4к, Яструб), Українська авіаційна компанія UAVia (R-100, R-400), Державне підприємство «Завод №410 цивільної авіації» (Моноліт), Чугуївський авіаремонтний завод (Стрепет), запропонували низку різноманітних варіантів лише планерів БПЛА. Відсутність вітчизняного виробництва технічних засобів спостереження і розвідки для БПЛА зробило неможливим перехід від створення планерів до створення повноцінних розвідувальних БПЛА і БПАК, які можна було запропонувати як вітчизняному, так і зарубіжному споживачеві. Маючи значний інтелектуальний і технічний потенціал, Україна відставала від багатьох країн у питаннях розробки і створення безпілотної авіації. Природно, що в такій ситуації без кооперації з іншими країнами розробка і серійний випуск БПАК було відкладено на досить значний час. Разом з тим з боку Міністерства оборони України робились деякі спроби забезпечити армію БПАК у 2008 році. У військовому відомстві почали вивчати можливості ізраїльського БПАК Bird

Бойові дії довели, що українській армії потрібні сучасні безпілотні апарати, здатні передавати інформацію з борта БПЛА в масштабі реального часу»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Під час бойових дій використовувалося близько 30 типів найрізноманітніших, більшість із числа саморобних, безпілотних літальних апаратів тактичного радіуса дії, зібраних руками волонтерів для ведення розвідки та коректування вогню» Eye вартістю в $ 1,3 млн. Для випробувань був закуплений один з таких безпілотних авіаційних комплексів, але до армії Bird Eye так і не потрапив. Актуальність розробки безпілотної авіації, у першу чергу для Збройних Сил України, була обумовлена світовим досвідом воєнних конфліктів, на що вперше була звернена увага авторським колективом військових вчених із Національної академії оборони України і Житомирського військового інституту радіоелектроніки ім. С.П. Корольова у монографії «Аерокосмічна розвідка в локальних війнах сучасності: досвід, проблемні питання і тенденції» (2002), яка вийшла за матеріалами відкритого друку і була розрахована не лише на фахову, але і на широку аудиторію читачів. З початком антитерористичної операції в південно-східному регіоні України, що розпочалася з квітня 2014 року, потреба в наявності на озброєнні Збройних Сил безпілотних авіаційних апаратів, спочатку розвідувальних, а потім і ударних, стала невідворотною. Розвідувальні БПАК ВР-3 «Рейс» і БПАК ВР-2 «Стриж» є морально заста-

рілими і частково відповідають вимогам сучасної збройної боротьби. По-перше, запуск безпілотників відбувається з громіздких колісних платформ, враховуючи їхні розміри та вагу, а по-друге, результати проведеної повітряної розвідки фіксуються на аерофотоплівку. Після виконання завдання на розвідку, радянський безпілотник повертається на заплановане місце посадки, після чого аерофотоплівка знімається з БПЛА і доставляється в наземний центр на хімікофотографічну обробку та дешифрування. Актуальність отриманих розвідувальних даних при цьому значно знижується, оскільки за цей час ситуація на поле бою може істотно змінитися. Бойові дії у південно-східному регіоні країни довели, що українській армії потрібні сучасні безпілотні апарати, здатні передавати інформацію з борта БПЛА в масштабі реального часу чи наближеного до нього з наступною оперативною обробкою отриманої інформації. З початком війни у ході бойових дій у різні періоди використовувалося близько 30 типів найрізноманітніших, більшість із числа саморобних, безпілотних літальних апаратів тактичного радіуса дії, зібраних руками волонтерів для ведення розвідки та коректування вогню. Так, у 2015 році на озброєння Національної гвардії України був прийнятий тактичний розвідувальний БПЛА «Фурія», розроблений київським НПП «Атлон Авіа» на базі комерційного RVJET. У 2016 році п’ять БПАК було поставлено і до Збройних Сил України (перші безпілотники були передані у 2014 році). Ці поставки продовжилися в 2017

році в межах Державного оборонного замовлення. У цьому ж 2015 році були закуплені болгарські тактичні розвідувальні БПЛА KS-1, розроблені фірмою BULCOMERSKS. У рамках військової допомоги з боку США, в 2016 році Україні було поставлено 72 тактичних розвідувальних БПЛА Raven. Крім того в цьому ж році було закуплено 87 китайських розвідувальних БПЛА Skywalker X8. У 2017 році на озброєння Збройних Сил України прийнятий тактичний розвідувальний БПЛА Fly Eye, розроблений польською компанією WB Electronics S.A. З початку 2015 року його виробляють (фактично здійснюється великовузлове збирання) на потужностях «Чернігівського заводу радіоприладів». Не так давно на озброєння Збройних Сил України у складі розвідувально-ударного комплексу «Сокіл» поступив ще один зразок цього польського виробника – малорозмірний ударний БПЛА Warmate з класу дронів-камікадзе. Збирання безпілотних апаратів із польських компонентів і за польською ліцензією здійснює «Чернігівський завод радіоприладів». До експлуатації в Збройних Силах України на особливий період допущений безпілотний авіаційний комплекс Observer-S, розроблений українською компанією Def C, що входить до консорціуму Intecracy Group. Безпілотний апарат призначений для виконання завдань повітряної розвідки в

№3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

БПЛА «Горлиця» здатний вести повітряну розвідку, забезпечувати координацію вогню, а також вогневе ураження противника, використовуючи ракети «повітря-земля» умовах ведення бойових дій, виявлення і визначення координат бойової техніки, розташування військ, укріплених позицій противника для цілевказання, корегування вогню артилерії. Згідно угоди 2018 року Туреччина буде поставляти Україні оперативнотактичні безпілотні літальні апарати Bayraktar TB2 виробництва компанії Baykar Makina. Особливістю цих безпілотників є те, що вони здатні нести керовані протитанкові ракети та авіаційні бомби. Вартість одного БПАК складає $69 млн. У перспективі розглядається можливість ліцензійного виробництва БПЛА Bayraktar TB2 на потужностях всесвітньо відомого авіаційного заводу ДП «Антонов». Українською компанією «ПОЛІТЕК Аеро» розроблений і випускається київським підприємством ВАТ «Меридіан» ім. С.П. Корольова тактичний розвідувальний БПЛА Spectator-M. Перші комплекти були передані Збройним Силам України наприкінці 2015 року. Друга партія з внесеними доопрацюваннями надійшла в 2016 році. Безпілотник

№3/2019

з 2017 року поставлений на озброєння Держприкордонслужби України. У стані дослідної експлуатації знаходиться український військовий багатофункціональний тактичний безпілотний літальний апарат «Лелека-100», розроблений українською виробничоінноваційною компанією DeViro. Ще однією українською розробкою став тактичний розвідувальний БПЛА PD1, здатний виконувати завдання в умовах роботи ворожих систем РЕБ. Перший політ відбувся у 2015 році. Прототип нового тактичного БПЛА «Горлиця» розроблений фахівцями провідного авіапідприємства ДП «Антонов», що входить до складу ДК «Укроборонпром». За своїми характеристиками безпілотник здатний безперервно триматися в польоті 7 год, працювати на висоті 5 тис м, а дальність його польоту перевищує тисячу кілометрів. БПЛА «Горлиця» здатний виконувати різні функції, зокрема вести повітряну розвідку, забезпечувати координацію вогню, а також вогневе ураження противника, використовуючи ракети «повітря-земля». Підприємством «Оборонні електронні технології» також зі складу ДК «Укроборонпром» створено тактичний ударний БПЛА із серії дронів-камікадзе RAM-UAV, який пройшов випробування на Донбасі. Успішно пройшов відомчі випробування і має надійти на дослідну експлуатацію до Збройних Сил України тактичний розвідувальний БПЛА Sparrow, розроблений ТОВ «Науково-Виробниче Підприємство СПАЙТЕК» (ДК «Укроборонпром»), що може знаходитися в повітрі до трьох годин. Підприємством проводяться також випробування

безпілотника ANSER із перебуванням у повітрі від 6 — до 12 год. До складу українських розробників безпілотних авіаційних апаратів слід віднести: • конструкторське бюро «Взльот» ТОВ «Науково-промислові системи» («Беркут-А6», А-2 «Синиця», А-3 «Ремез»); • Науково-виробничий центр безпілотної авіації «Віраж» НАУ (М-7Д «Небесний патруль», М-6-3 «Жайвір», М-10, «Око 2»); • ТОВ НВП «Укртехно-Атом» («Кажан-2»); • Науково-виробнича компанія «Матриця технологій» («Катана», «Командор», «Око»); • компанія Spai Tech (Columba); • компанія Smic Aerospace (Microvisor SM 7). 17 січня 2018 року Рада національної безпеки і оборони України розглянула та схвалила «Основні показники Державного оборонного замовлення на 2018-2020 роки». Згідно цього документу важливим пріоритетом вважається забезпечення армії безпілотними авіаційними комплексами. Для цього Генеральний штаб Збройних Сил України вже прийняв рішення внести до списку потреб української армії 500 БПЛА. У підсумку слід наголосити на тому, що Україні треба рухатися швидше у напрямку розвитку галузі безпілотної військової авіації, застосовуючи професійний потенціал саме авіаційних підприємств. Час внаслідок людського фактору значно втрачений, що вимагає оперативної розробки реальних програм оснащення Збройних Сил України БПАК і механізмів їх реалізації. Це дозволить країні зайняти достойне місце у світовому клубі безпілотної авіації та забезпечить зростання технічної міцності Збройних Сил України.

А як у них?

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Змоделювати кар’єру До проходження військової служби в армії або в резерві національних збройних сил може бути залучений будь-який громадянин Латвії, починаючи з 18-річного віку, який відповідає встановленим законодавством вимогам Черних Ю.О., кандидат технічних наук, доцент, провідний науковий співробітник науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Черних О.Б., старший науковий співробітник центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

рофесійний військовослужбовець призначається на відповідну посаду після укладення контракту на добровільне проходження військової служби і успішного завершення курсу військової підготовки, що може проходити, в тому числі, в підрозділі до якого планується його призначення. Щороку кожен військовослужбовець проходить атестування (оцінку і сертифікацію). Під час атестації безпосередній начальник оцінює його ставлення до виконання посадових обов’язків, рівень фізичного стану і моральні якості. Після цього командир надає відповідні пропозиції щодо майбутній кар’єри військовослужбовця, які засновані на результатах професійної оцінки та сертифікації. Протягом проходження військової служби кожен військовослужбовець має всі можливості для кар’єрного зростання, навчання і здобуття більш високого рівня освіти. Під час служби йому може бути надана можливість отримати наступне військове звання або вищу посаду у разі сумлінного виконання своїх посадових обов’язків, підвищення освітнього рівня та прояви розумної ініціативи. Класифікація військових посад включає чотири рівні класифікації. При цьому, професії відповідають рівням військової служби, розподіленим на функціональні області, а кожна функціональна область — на спеціальності. Посада

військовослужбовця є однією з основних одиниць військової класифікації. Рівні військової класифікації, які прийняті у збройних силах Латвії: • професія визначає перелік знань і практичних навичок, які військовослужбовець набуває під час проходження певного циклу військової освіти. При цьому військова професійна освіта розподіляє військовослужбовців за рівнями проходження військової служби; • функціональна область визначає напрямок професійної діяльності, в якому поєднуються спеціальності з близькими посадовими обов ’язками та завданнями в межах однієї професії; • спеціальність визначає групи схожих професійних навичок і компетенцій у межах однієї функціональної області. Спеціальність за посадою вимагає певної орієнтації змісту освіти, рівня кваліфікації та досвіду; • посада визначає перелік професійних обов ’язків та повноважень, які потрібні за фахом, а також рівень навичок, досвіду і кваліфікації. Військовослужбовці за професіями поділяться на солдатів (матросів), сержантів (старшин) та офіцерів. Ці професії поділяться на функціональні області (види та роди військ, спеціальних військ тощо). Офіцери, сержанти (старшини) і солдати (матроси) виконують свої обов ’язки в більш ніж 30 функціональних областях і майже за 170 спеціальностями. Класифікація посад військовос-

лужбовців затверджується міністром оборони. У класифікаторі для кожної посади визначаються необхідні вимоги до рівня освіти, досвіду і професійної кваліфікації кандидата для її заміщення. Перелік посад, що заміщуються вищими офіцерами, затверджується Кабінетом міністрів. Перелік посад, які комплек№3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кількість військових звань – 2. На посаду солдата (матроса) можуть бути призначені громадяни Латвії у віці 18 років і старше, якщо вони відповідають вимогам міністерства оборони щодо стану здоров’я, рівня освіти, професійної та фізичної підготовки, знання державної мови і морально-психологічних якостей. Вони повинні мати рівень освіти — не нижче загального середнього. Термін проходження військової служби повинен становити не менше 5-ти років, що вказується у відповідному контракті. При цьому, може бути передбачено встановлення випробувального терміну строком до шести місяців. При прийнятті на військову службу особі присвоюється перше військове звання «солдат». У разі, якщо військовослужбовець раніш не проходив військову службу, він повинен пройти курс військової підготовки для заміщення певної посади відповідно до процедур, встановлених міністром оборони. Солдати (матроси) мають посадові обов’язки відповідно до їх кваліфікації виконують конкретні завдання та функції. У мирний час солдату (матросу) може бути присвоєно наступне військове звання солдата 1-го класу (старшого матроса) не раніше, ніж після трьох місяців військової служби в якості нагороди. Максимальний вік для проходження військової служби солдатом (матросом) — 45 років (активна служба), 55 років (служба у резерві). Модель кар’єри сержанта (старшини). Кількість військових звань – 6 (OR 4 — капрал, OR 5 — сержант, OR 6 — сержант 1-го класу (боцман), OR 7 — штабсержант (штаб-боцман), OR 8 — майстер-сержант (головний боцман), OR 9 — сержант-майор (вищий боцман). Сержанти (старшини) є важливою

складовою професійного особового складу Латвійських збройних сил. Вони повинні мати відповідну тактичну, технічну, культурну та морально-етичну підготовку, володіти державною та початковою англійською мовами, бути психічно і фізично загартованими, здатними вміло діяти і децентралізовано керувати підлеглим особовим складом. Для просування по сходинкам військової кар’єри військовослужбовці повинні пройти навчання на певних курсах. Кар’єрні курси. Це курси, на яких сержанти (старшини) отримують знання та практичні навички, що необхідні для отримання більш високого військового ступеня. До цих курсів належать: 1. Курс підготовки капрала (Р1). Після закінчення навчання на цих курсах військовослужбовці можуть бути призначені на первинні сержантські (старшинські) посади – сержанта відділення (групи). 2. Курс підготовки сержанта (Р2). Після закінчення навчання на цих курсах сержанти (старшини) можуть бути призначені на посади з штатно-посадовою категорією сержанта (сержант взводу) та їм рівні. 3. Курс підготовки сержанта 1-го класу (Р3). Після закінчення навчання на цих курсах сержанти (старшини) можуть бути призначені на посади з штатно-посадовою категорією сержанта 1-го класу (сержант роти) та їм рівні. 4. Курс підготовки штаб-сержанта (Р4). Після закінчення навчання на цих курсах сержанти (старшини) можуть бути призначені на посади з штатно-посадовою категорією штабсержанта (сержанта батальйону) та їм рівні. 5. Спеціалізовані курси. Це курси, на яких здобувається військова спеціальність відповідно до Переліку спеціальностей, що затверджений міністром оборони. 6. Курси підвищення кваліфікації. Ці курси забезпечують здобуття нових (оновлюють) теоретичних знань та практичних навичок, що

Модель кар’єри сержанта (старшини) збройних сил Латвії Курси підготовки сержанта відділення (групи)

Курси підготовки сержанта взводу OR4

туються іншими військовослужбовцями (офіцерами, сержантами (старшинами) та солдатами (матросами), затверджується командувачем національними збройними силами відповідно до процедур, встановлених міністром оборони. Модель кар ’єри солдата (матроса). №3/2019

Курс підготовки капрала (Р1)

Спеціалізовані курси або курси підвищення кваліфікації

Курс підготовки сержанта (Р2)

Курси підготовки сержанта батальйону

Курси підготовки сержанта роти OR6

Спеціалізовані курси або курси підвищення кваліфікації

Курс підготовки сержанта 1-го класу (Р3)

Мал.1

OR6 Спеціалізовані курси або курси підвищення кваліфікації

Курс підготовки штабсержанта (Р4)

OR7 Спеціалізовані курси або курси підвищення кваліфікації

NBS сержантська школа

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мал.2

Модель кар’єри офіцера, який має загальну військову спеціальність Рівень базової підготовки офіцерів

Рівень молодших штабних офіцерів

OF1, OF2, OF3

Рівень старших штабних офіцерів

Рівень вищого командного складу

OF4, OF5

СпеціалізоБазова підговані курси товка офіцера або додаткові (L1) курси

Курси молодших штабних офіцерів або рівноцінні їм курси (L2)

Спеціалізовані курси або курси підвищення кваліфікації

OF6 Курси старших штабних офіцерів або рівноцінні їм курси (L3)

Курси вищого командного складу або рівноцінні їм курси (L4)

Курси оборонного планування Вдосконалення мовної підготовки Латвійська академія національної оборони

Латвійська академія національної оборони або інший вищий військовий навчальний заклад

Тактичний рівень Бакалаврський рівень

необхідні для отримання відповідних ліцензій, дозволів та кваліфікаційних свідоцтв або продовження терміну їх дії. Проведення зазначених вище курсів організуються у сержантській школі або в рівноцінних військових школах у збройних силах зарубіжних країн (партнерів та союзників). На посади майстер-сержантів та сержант-майорів призначаються військовослужбовці з відповідним досвідом проходження військової служби, які ма-

Балтійський Балтійський військовий коледж військовий коледж або рівноцінний вій- або рівноцінний військовий навчальний ськовий навчальний заклад заклад Оперативний рівень

Стратегічний рівень Магістерський рівень

ють вищу освіту та пройшли додаткову військову підготовку на курсах підвищення кваліфікації та спеціалізованих курсах в Латвійської академії національної оборони або на рівнозначних курсах у військових навчальних закладах за кордоном. Терміни перебування у військових званнях: капрал – 4 роки; сержант, сержант 1-го класу – 5 років; штаб-сержант, майстер сержант – 3 роки. Максимальний вік для проходження військової служби сержантом (старшиною) – 50 років (активна служба), 55 років (служба у резерві). Модель кар’єри офіцера. Кар’єра офіцерів планується і здійснюється в окремих напрямках, які об’єднуються в наступні групи: • загальні військові спеціальності (командні спеціальності); • спеціальні військові спеціальності (інженерні, гуманітарні та інші спеціальності). У кожному напрямку кар’єри є певні військові спеціальності, а також вимоги до рівня освіти та професійної підготовки, а також до проходження військової служби офіцером. Військові спеціальності та їх групи визначені у відповідному переліку військових спеціальностей, затвердженому наказом міністра оборони. Кожному офіцеру присвоюється військово-обліковий код, що відповідає отриманої під час навчання спеціаль-

ності. Цей код вказує на кар’єрний шлях офіцера. Офіцери з молодшими офіцерськими званнями. Кількість військових звань – 3. Терміни перебування у військових званнях: OF1 — лейтенанта – 2 роки; OF 2- старшого лейтенанта – 3 роки; OF3 — капітана (капітан-лейтенанта) – 5 років. Максимальний вік для проходження військової служби лейтенанта (старшого лейтенанта) — 45 років (активна служба), 55 років (служба у резерві), капітана (капітан-лейтенанта) — 48 років (активна служба), 55 років (служба у резерві). Офіцери зі старшими офіцерськими званнями. Кількість військових звань – 3. Терміни перебування у кожному з військових звань старшого офіцера – 5 років. Максимальний вік для проходження військової служби: OF4 — майора (командор-лейтенанта) — 51 рік (активна служба), 60 років (служба у резерві); OF5 — підполковника (командоркапітана) — 55 років (активна служба), 60 років (служба у резерві); OF6 — полковника (морського капітана) – 58 років (активна служба), 60 років (служба у резерві). Офіцери з вищими офіцерськими званнями. Кількість військових звань – 3. Терміни перебування у військовому званні OF7 — бригадного генерала (флотського адмірала), OF8 — генералмайора (контр-адмірала) – 3 роки; OF9 — генерал-лейтенанта (віце-адмірала) – не визначено. Максимальний вік для проходження військової служби вищим офіцером – 60 років (активна служба), 65 років (служба у резерві). Беручи до уваги прийняту систему кваліфікацій офіцерів, вимоги до рівня освіти та професійної підготовки, досвід проходження військової служби для кожного військового звання визначаються наступні кар’єрні рівні офіцерів: • рівень I — лейтенант, старший лейтенант, капітан (капітан-лейтенант); • рівень II — майор (командор-лейтенант); • рівень III — підполковник (командор-капітан); • рівень IV — полковник (морський капітан). Генеральські (адміральські) звання не виділяються на рівні кар’єри. Система підготовки офіцерів включає: базову підготовку офіцерів (L1); відповідні кар’єрні курси офіцерів (тактичного (L2), операційного (L3) і стратегічного (L4) рівнів); курси за спеціальністю; кваліфікаційні курси та інші курси. Базова військова освіта в латвійських військових навчальних закладах здобувається на основі вищої освіти (ступінь бакалавра) з обов’язковим навчанням на №3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

курсах професійної підготовки за відповідними спеціалізаціями з однієї загальної військової спеціальності. Для підвищення рівня підготовки офіцера перед його призначенням на нову посаду, яка вимагає збільшення обсягу теоретичних знань і практичних навичок, передбачено навчання на певних курсах. Кар’єрні курси є обов’язковою умовою для отримання більш високого рівня кар’єри офіцера. Спеціалізовані курси та курси підвищення кваліфікації передбачають отримання офіцером військової спеціальності або кваліфікації, сприяють покращенню виконанню ним посадових обов’язків. Поряд із значною роллю, що грають різноманітні курси, в системі побудови кар’єри офіцера важливе місце займає мовна підготовка військовослужбовця (знання іноземної мови). Початкова вимога до рівня знання іноземної мови офіцером – 2222 за мовним стандартом НАТО STANAG 6001. Під час просування за сходами кар’єри вимоги до рівня мовних компетенцій підвищуються. Саме тому, офіцери постійно вдосконалюють свої знання з іноземної мови самостійно або навчаючись на відповідних курсах. Підготовка офіцерських кадрів є однією з основних функцій системи кадрової політики міністерства оборони. До організації підготовки залучені національні цивільні заклади вищої освіти, Латвійська академії національної оборони та іноземні навчальні заклади. Офіцери, які під час підготовки отримали одну із загальних військових спеціальностей, мають чотири рівні освіти та кар’єри. Модель кар’єри офіцера, який має загальну військову спеціальність наведено на мал. 2. Цивільна університетська освіта (ступінь бакалавра) і відповідний військовий навчальний курс для підготовки офіцерів за інженерними, гуманітарними та іншими спеціальностями дає їм право бути призначеними на первинні та наступні офіцерські посади. Офіцери, які під час підготовки отримали одну із спеціальних військових спеціальностей мають три рівні освіти та кар’єри. Модель кар’єри офіцера, який має спеціальну військову спеціальність наведено на мал. 3. Для призначення на відповідні посади у міністерстві оборони або об’єднаному штабі офіцери повинні мати вищу освіту кваліфікаційного рівня магістра та пройти підготовку на відповідних курсах. Додаткова модель кар’єри офіцера, №3/2019

Мал.3

Модель кар’єри офіцера, який має спеціальну військову спеціальність Рівень базової підготовки офіцерів

Рівень молодших штабних офіцерів

OF1, OF2 Базова спеціальна підготовка офіцера (L1)

Курси підвищення кваліфікації за спеціальністю

Рівень старших штабних офіцерів OF3, OF4

Курси старшого офіцера – спеціаліста (L2)

Курси підвищення кваліфікації за спеціальністю

Курси старшого штабного офіцера (L3)

Вдосконалення мовної підготовки Цивільний вищий навчальний заклад, Латвійська академія національної оборони

Балтійський військовий Латвійська академія націколедж або інший рівноцінональної оборони або інший ний військовий навчальний вищий навчальний заклад заклад

який призначається на посади в міністерстві оборони або об’єднаному штабі ЗС Латвії, наведено на мал. 4. Для забезпечення кар’єрного росту військовослужбовців збройних сил Латвії у країні створена національна система військової освіти. Після проголошення незалежності Латвії на території країни залишилось три військові навчальні заклади, що входили до системи військової освіти колишнього СРСР — Даугавпілське вище військове авіаційне інженерне учили-

ще та Ризьке вище військове авіаційне інженерне училище ім. Я. Алксніса, у яких готувалися інженерні кадри для ВПС СРСР, а також Ризьке вище військово-політичне училище ім. маршала Радянського Союзу С.С. Бірюзова, яке здійснювало підготовку політичних та інженерно-технічних кадрів для ракетних військ стратегічного призначення і космічних військ. 29 березня 2004 року Латвія вступила у військово-політичний блок НАТО. У січні 2007 року був скасований загаль-

Додаткова модель кар’єри офіцера, який призначається на посади в міністерстві оборони або об’єднаному штабі збройних сил Латвії

Мал.4

Референти, старші референти, спеціалісти Референти, старші референти, спеціалісти Референти, старші референти, спеціалісти Референти, старші референти, спеціалісти

Основної курс підготовки

Курси підвищення кваліфікації (в окремих випадках закордоном)

Додатковий курс підготовки

Курс для Вищі цивільних Курси Курси курси в служпідвипідвиБалтійбовців в щення щення ському Балтійкваліфікваліфівійськоському кації в кації в вому ковійськоЛатвії або Латвії або леджі або вому козакордозакордорівноцінні леджі або ном ном курси рівноцінні курси

Курси вищого рівня, семінари

Вдосконалення мовної підготовки Навчання у магістратурі, ад’юнктурі

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Основною метою в плані довгострокового розвитку збройних сил країни є підвищення обороноздатності країни відповідно до вимог НАТО» ний військовий обов’язок, відбувся перехід до професійної армії. На сьогодні загальна чисельність особового складу національних збройних сил складає біля 6 600 осіб, з них: сухопутні війська (з урахуванням чисельності особового складу національної гвардії) налічують 5 210 осіб, ВВС – 250 осіб, ВМС – 750 осіб. Чисельність цивільних службовців – біля 500 осіб. Основною метою в плані довгострокового розвитку збройних сил країни є підвищення обороноздатності країни відповідно до вимог Північноатлантичного альянсу. Він передбачає подальше військове будівництво, яке має завершитися до 2020 року. Армія повинна бути на такому рівні, щоб вона могла підсилювати своїх союзників в міжнародних миротворчих місіях. До 2020 року чисельність особового складу збройних сил планується збільшити майже до 11 тисяч осіб. Оборонний бюджет Латвії є одним з найбільш швидко зростаючих у світі. Протягом своєї історії у системі військової освіти Республіки Латвія відбувалися постійні зміни, які були зроблені за моделями різних країн, що враховували існуючи ресурси, політику влади, політику міжнародного співробітництва тощо. На цей час підготовка військових фахівців заснована на тренувальній моделі збройних сил США. Управління системою військової освіти у збройних силах Латвії здійснює навчальне командування. Командуванню підпорядковані навчальні центри (школи) і Латвійська академія національної оборони. Девіз навчального командування «Вчися перемагати» є наріжним камінцем кожного військовослужбовця збройних сил Латвії. Мета навчального командування — забезпечити індивідуальну підготовку військовослужбовців відповідно до єдиних стандартів. За час свого існування командуванням розроблена систему навчання, що сумісна з системою підготовки НАТО, а також критерії для підготовки у відповідності з певними стандартами. Основними завданнями навчального командування є: організація підготовки військовослужбовців та державних службовців збройних сил Латвії в Латвійської академії національної оборони, а також їх навчання на курсах підвищення кваліфікації та кар’єри, що організовані в Латвії; організація проведення

міжнародного курсу в академії; розробка та організація виконання військових доктрин і правил; здійснення вербування до збройних сил та підтримка бази даних комплектування резервних штатів; контроль організації підготовки у військових навчальних закладах; психологічна підтримка персоналу збройних сил; організація спортивних заходів у збройних силах; надання необхідного фінансового і логістичних забезпечення організації підготовки військовослужбовців у військових навчальних закладах. Підготовка військових фахівців у збройних силах Латвії являє собою низку взаємопов’язаних і послідовних заходів, інтегрованих в єдину систему індивідуального навчання військовослужбовців і колективну підготовку підрозділів збройних сил. Головне завдання навчального командування – організація індивідуальної підготовки військових фахівців, а колективна підготовка — це місія кожного підрозділу збройних сил. Підготовка військових фахівців планується, організовується і проводиться в: • Латвійській академії національної оборони; • сержантській школі; • піхотній школі; • навчальному центрі військово-морських сил; • школі зв’язку; • школі мовної підготовки та саперної школі; • в інших навчальних закладах Латвії та за кордоном. Департамент персоналу об’єднаного штабу (J-1) на підставі відповідних запитів з військ та планів розробляє замовлення на підготовку та навчання військових фахівців (перелік необхідних спеціальностей підготовки та курсів і відповідну кількість курсантів і слухачів) та подає його до навчального командування, яке планує організацію підготовки та навчання військових фахівців у латвійських і закордонних навчальних закладах. Підготовка осіб на посади рядового, сержантського (старшинського) складу у збройних силах Латвії здійснюється у зазначених вище військових школах. Сержантська школа (школа) є військовим навчальним закладом, створеним Кабінетом міністрів для реалізації програм професійної безперервної освіти і професійного розвитку військовослужбовців збройних сил Латвії. До

складу сержантів відбираються висококваліфіковані солдати з високим почуттям обов’язку і лояльності. Викладачі школи проводять індивідуальну підготовку курсантів до виконання бойових завдань, управління відповідними військовими підрозділами, які відповідають певним стандартам, а також виконують адміністративні функції. До переліку курсів, що проводяться у школі, входять курси підготовки: • сержанта батальйону; • сержанта роти; • сержанта взводу, сержанта відділення (групи); • водіїв; • солдат тощо. Курс підготовки сержанта батальйону триває 5 тижнів. Мета курсу – надати курсантам знання і практичні навички, необхідні для зайняття більш високих сержантських позицій в різних підрозділах збройних сил. На навчання залучаються сержанти, які пройшли попередню підготовку на курсах сержантів рот або рівнозначних курсах за кордоном та які протягом минулого року успішно здали нормативи стандартів з фізичної підготовки. Викладачами курсів є — офіцери №3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

(OF2-OF3) з військовою освітою на рівні базової підготовки або сержанти (OR7 і вище) з військовою освітою на рівні сержанта батальйону та вище, які мають необхідний досвід в плануванні, організації та управлінні навчальним процесом. Кількість учасників навчального курсу: мінімум – 12 осіб, максимум – 20 осіб. Навчання організовано у вигляді лекцій, навчальних поїздок, групових вправ та самостійного навчання. Під час проходження навчального курсу курсант індивідуально і в складі робочої групи повинен виконувати практичні завдання з різних навчальних предметів, в тому числі виконати курсову роботу. Курсантам, які успішно пройшли навчальний курс та здали випускні іспити, присуджується відповідна кваліфікація та видається свідоцтво. Метою спеціалізованого курсу підготовки сержанта відділення є: надання курсантам знань і навичок, що необхідні для управління невеликим підрозділом (до 8 осіб) в повсякденному житті для будь-якого підрозділу збройних сил. На навчання зараховуються військовослужбовці, які мають середнього освіту, після успішного завершення навчання №3/2019

на курсі «Підготовка сержанта піхотного взводу» або йому еквівалентного, що був проведений у латвійської або закордонній військовій школі, а також після успішного складання вступних іспитів, у тому числі з фізичної підготовки, та має відповідну категорію за станом здоров’я згідно з останніми річними результатами диспансеризації (не нижче B5). Тривалість курсу складає 7-9 тижнів, в залежності від навчальної програми курсу, чисельності курсантів у навчальної групі, засобів для проведення стрільби, кількості викладачів. Кількість учасників навчального курсу — мінімум 24 особи, максимум 64 особи. Курс організований відповідно до принципу навчального циклу (модульний принцип), кожен блок розрахований на 1-2 тижні. Кожен цикл навчання передбачає послідовну підготовку у відповідних модулях з теорії, практики і проведення тестового контролю. Випускникам, які успішно склали іспити, видається сертифікат, який є основою для присвоєння військового звання «сержант», а також сертифікат інструктора з ведення стрільби зі зброї з стаціонарних позицій категорій A, B, C і D. Метою курсу для солдатів (сержантів) є надання курсантам базових знань

та навичок, що необхідні для проходження військової служби у збройних силах Латвії. На навчання залучаються особи, які успішно пройшли відбір для проходження військової служби та відповідають вимогам за станом здоров’я і рівнем фізичної підготовки. Тривалість курсу — 6 тижнів (розподіленні на два блоки: 3 тижні + 3 тижні). Чисельність учасників курсу: мінімум — 5 осіб; оптимум — 10 осіб; максимум — 20 осіб. Військовослужбовцям, які успішно здали тести, видаються сертифікат, який є підставою для призначення на певні посади. Військово-морський навчальний центр був створений у 1991 році як військовий навчальний заклад з підготовки морських прикордонників. У цей час у центрі проходить індивідуальне навчання солдат національних збройних сил на початку їх військової служби. Підрозділ з підготовки дайвінгу та відділи морської і тактичної підготовки навчального центру складають добре підготовлені, обізнані, мотивовані військовослужбовці, які відповідають вимогам національних збройних сил і стандартам НАТО. Основними завданнями школи є: • підготовка кваліфікованих, мотивованих фахівців, здатних проходити військову службу в підрозділах спеціального призначення; • підвищення професіоналізму і кваліфікації офіцерів, сержантів (старшин) підрозділів спеціального призначення; • підготовка фахівців з мінування і знищення військових кораблів в акваторії Балтійського моря; • навчання висококваліфікованих дайверів для збройних сил країн Балтії; • удосконалення і розвиток навчальної бази, самостійне підвищення рівня освіти і професійних навичок викладачів центру; • організація проведення семінарів, лекцій та конференцій з іноземними фахівцями, орієнтованими на основні напрямки діяльності центру; • розробка програми професійного навчання та організація їх виконання; • співпраця з іншими підрозділами та іноземними організаціями, які працюють у відповідному напрямку; • сприяння підвищенню можливостей сил спеціального призначення та ролі збройних сил Латвії у Балтійському регіоні. Центр організує проведення курсів для різних категорій матросів та старшин ВМС Латвії. Тривалість курсів – від 1-го тижня до 2-х місяців. Періодичність проведення – 2-8 раз на рік. Піхотна школа — військовий навчальний заклад збройних сил Латвії, що створений для організації проведен-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ня базової військової підготовки за різними програмами навчання. Основним завданням школи є підготовка новопризначених солдатів для професійної військової служби у збройних силах Латвії. Основними завданнями школи є: проведення індивідуальної базової підготовки солдат для збройних сил Латвії відповідно до кваліфікаційних вимог; участь в розробці спеціальних навчальних програм, аналіз результатів навчання і вдосконалення існуючих навчальних програм. Перелік основних курсів, які проводяться у школі: • базовий курс з військової підготовки; • навчальний курс для стрілка і кулеметника; • курс із зимового виживання; • навчальний курс для військових водіїв категорії «B» та «К»; • курси з організації медичної допомоги. З 1998 року основним завданням школи була базова підготовка військовослужбовців обов’язкової військової служби. У жовтні 2004 року школа розпочала базову підготовку професійних військовослужбовців. Чисельність курсантів, які залучаються на навчання: мінімум – 24 особи, максимум – 60 осіб. Тривалість курсу — 258 годин (5-6 тижнів, одно навчальне заняття триває 50 хвилин). Курсанти, які успішно завершили

курс, отримують сертифікати про: • успішне завершення базового навчального курсу (видається підрозділом, в якому реалізується навчальна програма); • успішне завершення курсу з надання першої медичної допомоги для військовослужбовців. Сертифікат вказує, що військовослужбовець завершив розширений індивідуальний курс надання першої медичної допомоги, пройшов тест, при виконанні своїх посадових обов’язків, має право використовувати індивідуальну медичну аптечку військовослужбовця. Сертифікат діє протягом п’яти років. Саперна школа була створена в 2002 році. Школа здійснює підготовку фахівців з нейтралізації боєприпасів відповідно до вимог угоди про стандартизацію в НАТО STANAG 2389. Це означає, що якість підготовки і зміст навчальних програм в саперній школі такі ж, як і в інших країнах-членах НАТО. Основними завданнями школи є: • створення ефективної багаторівневої системи підготовки саперів для нейтралізації боєприпасів відповідно до STANAG 2389; • забезпечення ефективного обміну інформацією і створення загальної бази даних про боєприпаси для підрозділів збройних сил Латвії; • підготовка персоналу з розмінування, який бере участь в міжнародних операціях; • забезпечення регулярного оновлення,

вдосконалення навчальних матеріалів та програм і підвищення кваліфікації військовослужбовців з питань застосування боєприпасів; • виконання окремих завдань за замовленням навчального командування. Військові фахівці з розмінування боєприпасів брали участь в міжнародних місіях з підтримання миру в Косово, Іраку, Афганістані, починаючи з 2002 року. За період з 2003 по 2018 роки школа підготувала понад 400 саперів, у тому числі фахівців з інших країн Балтії та Іраку. Місією школи зв’язку є підготовка військових фахівців зв’язку з урахуванням вимог стандартів НАТО. Основними завданнями школи є: • здійснення підготовки військовослужбовців та працівників за зв’язковими спеціальностями, комп’ютерній техніці, комп’ютерними програмами і криптографії; • підготовка навчальних матеріалів, необхідних для організації навчального процесу з питань організації зв’язку у військових підрозділах збройних сил; • участь в розробці нових навчальних програм, аналіз результатів навчання і вдосконалення існуючих навчальних програм підготовки; • навчання військових фахівців новітнім інформаційним, комунікаційним і криптографічним технологіям. Тривалість навчального курсу 2-4 тижні. Чисельність курсантів у групі №3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

— до 10 осіб. Школа мовної підготовки здійснює навчання військовослужбовців і працівників збройних сил Латвії іноземним мовам для досягнення цілей співробітництва між національними збройними силами та НАТО, подальшого навчання персоналу в іноземних військових навчальних закладах, реалізації проектів між збройними силами країн Балті, подальшої участі військовослужбовців Латвії у місіях з підтримки миру. Основною метою вивчення іноземної мови є набуття всіх чотирьох мовних навичок (розмова, слухання, читання та письмо). Основними завданнями школи є: • впровадження навчальних програм вивчення іноземних мов військовослужбовцями і працівниками збройних сил Латвії; • надання можливості отримувати якісні знання та практичні навички з іноземної мови; • розробка національної програми тестування англійської мови за стандартами НАТО STANAG 6001; • проведення тестування військовослужбовців і працівників з володіння англійською мовою за стандартами НАТО STANAG 6001. У школі працюють висококваліфіковані викладачі, які пройшли підготовку в мовних центрах США, Великої Британії та Канади. Викладачі школи є кураторами курсів підвищення кваліфікації для інструкторів військових частин з вивчення англійської мови. Мовні програми школи ліцензовані адміністрацією професійної освіти і акредитовані міністерством освіти і науки Латвійської республіки. Підготовка осіб на посади офіцерського складу тактичного рівня здійснюється в Латвійської академії національної оборони. Академія була створена 13 лютого 1992 року. Це єдиний в Латвії вищий військовий державний навчальний заклад. Основними напрямами діяльності академії є: • підготовка офіцерів для служби у складі національних збройних сил; • дослідження у військовій галузі, що проводяться для поліпшення державного захисту та забезпечення функціонування академії; • підвищення кваліфікації та перепідготовка офіцерів і працівників системи національної оборони; • підготовка та публікація навчальних посібників, підручників та наукових робіт. Академія пропонує можливість навчатися за одною з чотирьох професійних навчальних програм. Існуючі схеми підготовки офіцерів у Латвійської академії національної оборони наведено на мал 5. №3/2019

Вступники, які мають середню освіту можуть навчатися за професійними бакалаврськими програмами з підготовки офіцерів для сухопутних військ, ВМС та ВПС. При цьому, загальна тривалість навчання в академії становить 4 роки або 4 роки і 6 місяців. Залежно від обраної спеціальності навчальний план може реалізовуватися у співпраці з Латвійською морською академією або Ризьким технічним університетом. Міністерством освіти і науки акредитовано три професійні бакалаврські програми: • «Сухопутні війська» (термін навчання – 4 роки); • «Військово-морські сили» (спеціалізації: «Управління судами» та «Суднова механіка», термін навчання – 4 роки та 6 місяців); • «Військово-повітряні сили» (спеціалізації: «Механіка» та «Авіоніка», термін навчання – 4 роки та 6 місяців). Мета навчального плану бакалаврських програм — підготовка курсантів як менеджерів середнього рівня для проходження військової служби в національних збройних силах, багатонаціональних підрозділах НАТО/ЄС з сильними лідерськими здібностями, високою мотивацією та професійною компетентністю. Завдання навчальної програми: • приоритетна підготовка курсанта як лідера з творчим розвитком особистості; • надання курсантам теоретичних знань та практичних навичок з планування, управління та контролю під час вирішення військових та невійськових завдань; • розвиток аналітичних здібностей кур-

сантів при формулюванні та прийманні об’єктивних рішень в умовах високого ризику та в кризових ситуаціях; • отримання управлінських та військово-технічних знань, в тому числі про військову техніку, індивідуальну та колективну зброю, засоби зв’язку тощо, що відповідають професійній кваліфікації командира; • надання курсантам міждисциплінарного комплексу практичних навичок та спеціальних знань про відповідні навчальні курси в інженерних галузях; • отримання навичок самоосвіти та проведення досліджень, вивчення спеціальної літератури, виконання курсових та дипломних робіт тощо. Професійна кваліфікація надається після успішного засвоєння відповідної навчальної програми, розробки та захисту кваліфікаційної роботи бакалаврату. Випускнику присвоюється військове звання лейтенанта. Метою навчальної програми «Командир» є підготовка мотивованих та професійних лідерів-офіцерів для проходження військової служби на командних посадах у підрозділах сухопутних військ збройних сил Латвії відповідно до встановлених стандартів та сучасних вимог. Завдання навчальної програми: • надання курсантам теоретичних знань про військовий і невійськовий процеси прийняття рішень і розвиток практичних навичок в ситуаціях мирного часу і в екстремальних умовах; • розвиток аналітичних здібностей у вирішенні військових проблем;

Схеми підготовки офіцерів у Латвійській академії національної оборони Випускники середньої школи

Випускники вищої школи

Піхотна школа – 13 тижнів; сержантська школа — 8 тижнів

Піхотна школа – 13 тижнів; сержантська школа — 16 тижнів

Навчання у ЛАНО та РТУ, ЛМА (4 роки або 4 роки та 6 місяців)

Навчання у ЛАНО (1 рік та 3 місяці)

Мал.5

Лікарі, юристи, теологи, психологи тощо

Базова офіцерська підготовка (10 тижнів)

Випускники

Проходження військової служби на посадах за загальновійськовими спеціальностями

Проходження військової служби на посадах з спеціальними військовими спеціальностями

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

набуття здатності працювати в команді, а також здатності самостійно вирішувати складні проблеми; • моральна і фізична підготовка курсанта для проходження військової служби; • придбання військово-технічних знань, у тому числі з інженерного та бойового забезпечення, індивідуальної та колективної зброї, засобів зв’язку та військової техніки відповідно до професійних кваліфікаційних вимог, встановлених командувачем збройних сил; • отримання теоретичних знань з військового керівництва та практичного використання їх у педагогічній практиці; • розуміння професійної етики та військової комунікації; • розуміння військових, політичних та культурних процесів, що відбуваються у світі та в Латвії; • покращення навичок використання спеціальної військової техніки; • вивчення військової термінології англійською мовою. Програма завершується проведенням кваліфікаційного іспиту, який складається з двох частин: захист дипломної роботи та складання комплексного кваліфікаційного іспиту. Випускнику присвоюється військове звання лейтенанта. Програма професійного навчання «Командир» пропонується особам, які мають вищу професійну освіту на другому рівні з метою отримання вищої військової професійної освіти другого рівня. При цьому загальна тривалість навчання в академії становить 1 рік і 3 місяці. Перед початком навчання в академії всі відібрані кандидати на навчання повинні пройти програму первинної професійної військової підготовки: 13- тижневий курс в піхотній школі (м. Алуксне) та 8-тижневий курс у сержантської школі (м. Цесіс). При цьому, навчальна програма «Командир» передбачає додатковий 8-тижневий навчальний курс у сержантської школі. Крім зазначених навчальних програм професійної підготовки академія проводить базовий курс підготовки офіцерів для спеціалістів тривалістю 10 тижнів. Для навчання на цьому курсі залучаються випускники вищих навчальних закладів — лікарі, юристи, теологи, диригенти, психологи тощо. Метою курсу спеціалістів є підготовка військових фахівців, які виконуватимуть обов’язки капелана, юриста, лікаря, психолога, диригента або спеціаліста з інформаційних технологій тощо у військових підрозділах національних збройних сил. Випускники отримують свідоцтво про закінчення базового курсу офіцерської підготовки, їм присвоюєть-

ся військове звання лейтенанта і вони продовжують служити в національних збройних силах за своєю цивільною спеціальністю. Для того, щоб вступити до академії, кандидат повинен бути: громадянином Латвійської Республіки; мати вік та рівень освіти, який відповідає вимогам обраної навчальної програми. Для навчання за бакалаврськими програмами приймаються особи віком до 27 років, для навчання за програмою «Командир» – особи віком до 35 років, а за програмою базової підготовки офіцера – особи віком до 39 років. Крім цього, стан здоров’я вступника повинен відповідати вимогам проходження військової служби, він повинен отримати позитивну оцінку з тесту на фізичну підготовку; а також отримати щонайменше 50 балів (70 балів для навчання за програмою базової підготовки офіцера) за тестом на знання іноземної мови. Перед навчанням в академії кандидат має успішно пройти курс первинної військової підготовки. Вибір кандидатів для підготовки офіцерів здійснюється

центром відбору персоналу, до якого залучаються фахівці міністерства оборони, збройних сил та академії оборони. Під час навчання в академії курсанти перебувають на повному державному забезпеченні, для них передбачені соціальні гарантії військовослужбовців, а також грошове утримання, починаючи з 780 євро у місяць після сплати відповідних податків. Вони мешкають у комфортабельному готелі (двоє курсантів у кімнаті). В академії також проводяться курси молодших штабних офіцерів (L2). Тривалість курсу становить 4,5 місяці. Чисельність слухачів, які одночасно навчаються на курсі: мінімум — 12 осіб; максимум 30 осіб. Мета навчального курсу: надати молодшим штабним офіцерам загальний огляд заходів щодо забезпечення міжнародної та латвійської національної безпеки, тенденцій розвитку національних збройних сил, покращити знання тактики ведення бойових дій батальйонами, організації проведення бригадних операцій, а також планування різних бойових дій та операцій на більш високому рівні,

№3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

застосування певних кадрових процедур. По закінченню курсу кожен слухач отримує загальну оцінку, яка підсумовує його оцінки знань та практичних навичок протягом курсу. Слухачі оцінюються за допомогою усних та письмових тестів, на практичних заняттях та семінарах. При оцінюванні особлива увага приділяється відношенню слухача до навчання в цілому, демонстрації ним лідерських якостей в ході практичного навчання, його здатності (потенціалу) проходити подальшу військову службу в штабах різного рівня. Для забезпечення реалізації зазначених вище навчальних програм в академії створені кафедри: загальних навчальних дисциплін; сухопутних військ; військово-морських сил; повітряних сил, центр дистанційного навчання, а також бібліотека. Координацію проведення підготовки та методичне забезпечення занять слухачів здійснює навчальний відділ. Підготовка осіб на посади офіцерського складу оперативного рівня для збройних сил Латвії здійснюється у Латвійській академії національної оборони

№3/2019

та закордонних військових навчальних закладах, у першу чергу, у Балтійському військовому коледжі. Для цього в академії акредитована магістерська програма «Військове управління та безпека». Термін навчання – 1,5 років, форма навчання – очна. Обсяг навчальної програми складає 90 кредитів ESCT. Мова навчання – англійська, підготовка проводиться разом з Балтійським військовим коледжем (м. Тарту, Естонія). Мета навчального плану магістерської програми: • навчання офіцерів збройних сил Латвії та іноземних збройних сил плануванню, організації і забезпеченню міжнародних військових (оперативних і стратегічних) операцій, а також ролі сучасних технологій у військових конфліктах; • підвищення професійної компетентності офіцерів, з тим щоб вони могли виконувати посадові обов’язки в штабах оперативного і стратегічного рівнів, як в національних військових підрозділах, так і в міжнародних військових або безпекових структурах. Завдання навчального плану: • надання слухачам сучасних теоретичних знань та практичних навичок у галузі оборони та безпеки, які забезпечують стратегічне мислення при плануванні та здійсненні військових операцій; • сприяння професійному розвитку офіцерів у питаннях військового управління та забезпечення оборони і національної безпеки; • вивчення методики наукових досліджень для того, щоб офіцери могли аналізувати проблеми стратегічного рівня та представляти їх у формі наукової роботи; • поліпшення знання англійської мови з метою забезпечення вміння якісно працювати у міжнародній військовій обстановці. Перший та другий семестри проводяться у Балтійському військовому коледжі, протягом яких слухачі навчаються на курсах об’єднаного командування та спільного штабу. При цьому, вивчаються навчальні дисципліни відповідно до індивідуального навчального плану слухача, який розроблений та затверджений в Латвійській академії національної оборони. Ступінь магістра, що отримується випускниками, дає офіцеру право продовжувати навчання за різними докторськими програмами. В академії щороку проводиться міжнародний курс підготовки штабних морських офіцерів оперативної ланки збройних сил Балтійських країн. Мета курсу: підготувати старших штабних офіцерів до проходження військової служби у штабах військовоморських сил, у тому числі в багатонаціональному штабі, навчити планувати, організовувати та проводити бойові

дії та операції ВМС. Курс проводиться один раз на рік (січень-червень), тривалість курсу — 22 тижні. Чисельність слухачів змінюється з року в рік, але не перевищує 20 осіб. Мова навчання — англійська. Основна увага під час проведення навчальних занять приділяється організації тактичного та оперативного планування за процедурами, що прийняті у штабах НАТО, а також порядку роботи персоналу штабу, беручи до уваги специфіку військово-морських сил Балтійських країн, тобто участь, в першу чергу, в операціях з розмінування акваторії Балтійського моря. Теоретичні знання, що отримані під час планування морських операцій, покращуються в ході проведення щорічного практичного морського навчання. Підготовка слухачів організована відповідно до процедур та методики Балтійського військового коледжу. Навчання проводять висококваліфіковані латвійські та іноземні військові експерти з литовських, естонських, американських, французьких, німецьких, датських, норвезьких, бельгійських, голландських і польських збройних сил, а також викладачі Латвійського університету та Балтійського військового коледжу. Під час проведення курсу кожен слухач оцінюється окремо, а остаточний оціночний звіт складається з урахуванням не тільки рівня показаних знань і навичок, а й ставлення до навчання в цілому, ефективності дій слухача, продемонстрованих ним навичок лідерства під час проведення практичного морського навчанні та його здатності виконувати відповідні посадові обов’язки в штабах різного рівня. Після успішного завершення курсу офіцери можуть продовжувати навчання на курсі офіцерів об’єднаного штабу в Балтійському військовому коледжі без додаткової військової підготовки. Міжнародний курс підготовки штабних офіцерів оперативної ланки ВМС збройних сил Балтійських країн – це офіцерський кар’єрний курс, який дає право випускникам бути призначений на посаду з штатно-посадовою категорією командор-лейтенанта. Починаючи з 2007 року, було проведено дев’ять навчальних курсів, у яких взяли участь 120 офіцерів: 15 офіцерів з Естонії, 29 офіцерів з Литви, 1 офіцер з Польщі та 75 офіцерів з Латвії. Підготовка осіб на посади офіцерського складу стратегічного рівня для збройних сил Латвії здійснюється у закордонних військових навчальних закладах, у першу чергу, у Балтійському військовому коледжі.

Без грифа «таємно»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

шпигуни євросучасності

У листопаді 2018 року міністри закордонних справ та оборони 25 країн-членів Європейського Союзу домовились про створення Об’єднаної розвідувальної школи (ОРШ), завданням якої буде підготовка кадрів для військових спецслужб ЄС

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

Це

рішення прийняте у контексті реалізації одного із 17 спільних проектів у рамках програми «Постійна структурна співпраця з питань безпеки та оборони» (PESCO), започаткованої рівно рік тому усіма країнами-членами, крім Данії, Мальти та Великої Британії. До недавнього часу саме Лондон гальмував процес роз-

ширення загальноєвропейського співробітництва у сфері розвідувальної діяльності, побоюючись, що це призведе до конкуренції з розвідувальним альянсом Five Eyes. Проте, зважаючи на наближення «Брекзиту», згода Лондона тепер не потрібна. Згідно з офіційним комюніке, проект зі створення ОРШ координуватиме Греція, а територіально цей заклад буде розташований на Кіпрі. На організаційні заходи вже виділено 13 мільйонів євро з бюджету ЄС. Планується, що ОРШ проводитиме навчання і тренування персоналу для спеціальних служб Євросоюзу у сфері розвідувальної та іншої специфічної діяльності. До навчального процесу будуть залучатися фахівці відповідного профілю як з країн-членів ЄС, так і НАТО.

Зарубіжні експерти критично поставились до того, що провідна роль у проекті належить країнам, які мають дуже тісні зв’язки з Росією. Водночас цей проект не подобається Анкарі, яка претендує на домінування у регіоні Східного Середземномор’я, тому координуюча роль для свого історичного ворога (навіть, у проекті ЄС, до якого Туреччина не належить) там абсолютно не сприймається. Вихід Великої Британії зі складу Євросоюзу, який запланований на березень 2019 року, відкриває простір для започаткування інших спільних проектів у галузі безпеки та оборони за програмою PESCO, яким Лондон традиційно протистояв. Одним із напрямів вважається посилення співпраці у галузі розвідки. №3/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Створення ОРШ, безумовно, є кроком до наближення нового виміру у відносинах між розвідувальними службами країн ЄС. У зв’язку з цим, постає питання, чи у Брюсселі приймуть рішення про створення Європейського розвідувального агентства (ЄРА), про яке говориться з 2004 р. (тоді Австрія запропонувала створити аналог ЦРУ). Востаннє активно почали порушувати це питання у 2015 р., після хвилі терористичних актів у Європі. Вигідною обставиною (крім наслідків «Брекзиту») може бути позитивний досвід, пов’язаний із модернізацією розвідувальної системи НАТО, схваленою на саміті цієї організації у Варшаві в липні 2016 р. Розроблені там рішення як організаційні, так і функціональні могли б стати джерелом натхнення у процесі створення подібної системи у рамках Євросоюзу. Слід нагадати, що ідея обміну розвідувальними даними між країнамичленами ЄС отримала свій розвиток на початку 1990-х рр. У той час були оформлені інституційні рамки для ведення розвідувальної діяльності в інтересах усього Євросоюзу. Їх еволюція у наступні роки була тісно пов’язана з прийняттям у 1999 р. Європейської безпекової та оборонної політики (ЄБОП), а також створенням організаційних структур, відповідальних за забезпечення керівництва ЄС інформацією, необхідною у процесі прийняття рішень при впровадженні ЄБОП. З розвитком Євросоюзу змінювались і структури, відповідальні за інформаційну підтримку реалізації як ЄБОП (з 2010 р. — Спільна безпекова та оборонна політика — СБОП), так і Європейської служби зовнішньої діяльності (ЄСЗД), створеної у 2009 р. Сьогодні ЄС у рамках СБОП має у своєму розпорядженні: Військовий штаб, який складається з військовослужбовців країн-членів Євросоюзу і, в основному, відповідає за проведення військових операцій у кризових ситуаціях; Супутниковий центр, дислокований в Іспанії; Інститут досліджень проблем безпеки, розташований у Парижі. Однак ключовою установою у цій сфері є Розвідувальний і ситуаційний центр (РСЦ), який почав функціонувати у 2002 р. (до 2012 р. мав назву Ситуаційний центр). З 2011 р. він входить до складу ЄСЗД і підпорядковується безпосередньо Верховному представнику Євросоюзу у закордонних справах і безпекової №3/2019

політики. Штат РСЦ налічує майже 100 осіб, четверта частина з яких — представники розвідувальних служб країн-членів. Завданням РСЦ є забезпечення ЄСЗД, Єврокомісії, інших високопосадовців ЄС та політичного керівництва країн-членів необхідною аналітичною інформацією. Матеріали РСЦ готуються на основі джерел кількох категорій. Передусім, це так звані відкриті джерела (Інтернет, засоби масової інформації, соціальні мережі, блоги та інше). Ще одним важливим джерелом є дані, що надаються спецслужбами країн-членів (зазвичай, з дуже низьким грифом секретності). РСЦ використовує теж інформацію дипломатичних установ Євросоюзу, міжнародних та неурядових організацій та Супутникового центру ЄС. У дискусії щодо створення ЄРА саме РСЦ найчастіше розглядається у ролі її ядра. Проте, відсутність однозначних рішень щодо моделі майбутньої загальноєвропейської розвідувальної служби, а також досить хаотичний та повільний курс самої дискусії, вказують, що проблема інституціоналізації є найменшою проблемою у цій справі. Фундаментальне значення має відповідь на питання про принципи, обсяги, методи та форми співробітництва в області розвідки між країнами-членами Євросоюзу. Залишається невирішеним питання щодо ролі інституцій ЄС в організації цього співробітництва та відносин між інституціями Євросоюзу і національними спецслужбами. У Брюсселі розуміють необхідність зміцнення

розвідувальної співпраці у безпековій сфері, однак через брак концепції її регулювання на рівні ЄС вона знаходить своє практичне вираження переважно у двосторонніх або регіональних форматах. Існують й багатосторонні форми співпраці (наприклад, «Бернський клуб чи «G15»), та всі вони є добровільними і неформальним, а їх функціонування здійснюється без участі інституцій Євросоюзу (РСЦ іноді запрошують на засідання, але це не є правилом). Спецслужби країн-членів ЄС вносять свій вклад у діяльність РСЦ, відряджаючи у його штат своїх аналітиків, однак це має необов’язковий характер (як результат, частина країн взагалі не посилає своїх представників). Таким чином, можна сказати, що в останні роки спостерігається пожвавлення співробітництва країн-членів ЄС у сфері розвідки, проте його формат не передбачає участі інституцій Євросоюзу. Це відбувається в той час, коли спецслужби більшості держав беруть активну участь у діяльності узгодженої

ЄРА могло б виконувати функції інформаційноаналітичного центру в інтересах інституцій Євросоюзу та координувати потік розвідувальної інформації, забезпечуючи не тільки безпеку процесу, а й цілісність переданого контенту»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

та структурованої системи розвідки НАТО (як цивільного, так і військового її компонентів). Постає питання про причини такого стану справ. Хоча існує ціла низка факторів, які відповідають за той чи інший напрям еволюції цієї сфери (багато з них є об’єктивними), але з ретроспективної точки зору можна вирізнити основну причину, що заважає формуванню узгодженої та ефективної розвідувальної системи ЄС. Це відсутність спільної, окремо від інших, політики Євросоюзу у сфері інформації та розвідки, яка б встановлювала організаційні та функціональні рамки співробітництво, надаючи йому необхідні напрямки та динаміку розвитку. Доки такої політики немає, будь-які рішення, що стосуються механізмів і правил функціонування розвідувального співтовариства ЄС, будуть підпорядковані інтересам високопосадовців і очолюваних ними структур (головним чином, СБОП і ЄСЗД), які є споживачами розвідувального продукту. У цих умовах практично неможливо схили-

Лідери ЄС повинні повністю усвідомити необхідність створення єдиної розвідувальної системи на базі ЄРА та наявність послідовної волі щодо формування спільної розвідувальної політики Євросоюзу»

ти національні розвідувальні служби до активізації обміну інформацією зі структурами Євросоюзу та створення розвідувального співтовариства на рівні ЄС. На думку експертів, приклад недавньої реформи НАТО «підказує» рішення, яке полягає у введенні посади Єврокомісара у справах розвідки і внутрішньої безпеки (у ранзі заступника Голови Єврокомісії). Цей високопосадовець має відповідати за формування політики ЄС у цій галузі та створення механізмів і структур, у рамках яких вона буде реалізована. Ключовим інституційним інструментом для такої системи може стати доки що міфічне ЄРА, яке водночас не варто перетворювати у «суперагентство» або незалежну спецслужбу на кшталт відповідних національних органів. Його роль повинна зводитися, з одного боку, до забезпечення інформаційної підтримки процесу прийняття рішень в Євросоюзі, що стосуються безпеки суспільства і інституцій ЄС, з іншого, — до організації співробітництва країн-членів та ефективного обміну даними, що мають стратегічне значення у сфері безпеки. До завдань ЄРА належало б теж забезпечення внутрішньої безпеки розвідувальної системи (зокрема, охорона секретної інформації та захист осіб, які володіють цією інформацією). Крім того, ЄРА могло б виконувати функції інформаційно-аналітичного центру в інтересах інституцій Євросоюзу та координувати потік

розвідувальної інформації, забезпечуючи не тільки безпеку процесу, а й цілісність переданого контенту. Така модель ЄРА позбавлена повноважень самостійно проводити агентурну розвідку та використовувати оперативні методи, притаманні класичним спецслужбам. Створення ЄРА сприяло б радикальному збільшенню вкладу національних спецслужб у розвідувальну систему ЄС, а також структуруванню та інституціоналізації їх співпраці на користь Євросоюзу. Підсумовуючи викладене, можна стверджувати, що ідея створення ЄРА є раціональною і заслуговує на серйозне ставлення до неї. Міжнародна безпекова ситуація, яка постійно ускладнюється, зростання напруженості у безпосередній близькості до кордонів ЄС, є підставою для обґрунтування початку реалізації цієї концепції у найближчому майбутньому. Однак це надзвичайно складне завдання, реалізація якого вимагає зламання багатьох стереотипів та бар’єрів, що об’єктивно існують як на рівні країн-членів та їхніх спецслужб, так і інституцій Євросоюзу. Зарубіжні експерти вважають, що основною умовою є повне усвідомлення лідерами ЄС необхідності створення єдиної розвідувальної системи на базі ЄРА та наявність послідовної волі щодо формування спільної розвідувальної політики ЄС. Будь-які ініціативи, що передують досягненню цього стану свідомості, будуть передчасними, і тому приречені на провал, навіть шкідливі.

№3/2019