Ov 03 2015 ukr by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

2015

29 березня 2015 року генерал-полковник Петро Шуляк святкує 70-річний ювілей

Шановний Петре Івановичу! Щиро і сердечно вітаємо Вас з нагоди 70-річного ювілею! Ваша невтомна, наполеглива праця, високі професійні якості, активна державницька та громадсько-політична позиція є взірцем служіння українському народові. Глибокі знання, працелюбність, порядність і принциповість, чуйне ставлення до людей і внутрішня культура стали запорукою успіхів у всіх Ваших справах та визнання Вашого особистого внеску на всіх ділянках роботи, які Вам доручала Батьківщина. Бажаємо Вам козацького здоров’я, земного щастя, сімейного благополуччя, бадьорості і довгих років життя, наснаги і оптимізму, нових звершень і здобутків на Вашому життєвому шляху. Хай кипуча енергія і наполегливість у досягненні мети стануть джерелом для подальшого благополуччя й процвітання. Нехай оптимізм та ентузіазм допоможуть Вам здолати всі життєві труднощі, а професіоналізм та невичерпна енергія – досягти нових звершень і висот! З глибокою повагою Ваші рідні і близькі, учні і підлеглі, колектив Центру воєнної політики та політики безпеки та військовослужбовці Збройних Сил України

ЗМІСТ

Міжнародний досвід щодо підготовки та проведення АТО

Війна проти тероризму

Оборонна політика України

Сектор безпеки і оборони

Концепція стримування

Хто захищає країну

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс:

49893

Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників

Актуально

Кадровий голод

Військова хірургія

Клініка життя

Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ТЕЛЕЛИМ В.М. — начальник Національного університету оборони України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

«Барс» виїжджає на стежку Довідка Колісна бронемашина «Барс» розроблена у 2014 році конструкторським бюро Черкаського автомобільного заводу. «Барс» може випускатися в десантній, патрульній, вантажній та санітарній версіях Екіпаж:

2 чол. Десант:

6 чол. Тип броні:

сталева протикульна Максимальна швидкість (по шосе):

100 км/год Запас ходу (по шосе):

600 км Потужність двигуна:

160 к.с. Витрати палива:

15 л/100 км Колісна формула:

4х4

Чисельність армії Верховна Рада України 5 березня прийняла Закон про збільшення чисельності Збройних Сил до 250 тис. осіб, у тому числі 204 тис. військовослужбовців. Законом також визначено, що в особливий період чисельність Збройних Сил України збільшуватиметься на кількість особового складу, призваного на військову службу по мобілізації. На сьогодні у Збройних Силах формуються два управління оперативних командувань, 11 бригад, 4 полки, 18 батальйонів, 16 окремих рот та 13 взводів різного призначення.

бройні сили і Національна Гвардія України закуплять нові бронеавтомобілі «Барс». Нацгвардія розмістила замовлення на 90 таких бронеавтомобілів, які будуть випускатися на базі підприємства «Богдан Моторс» у Черкасах. Також «Барс» візьме участь у тендері Міноборони щодо закупівлі легких багатоцільових бронеавтомобілів. На «Барс» встановлено сучасний турбодизель потужністю 160 к/с з витратою палива всього 15 л на 100 км, що дозволяє йому на одній заправці проїхати близько 600 км. Авто розвиває швидкість по пересіченій місцевості

Розвиток озброєнь Міністерство оборони України у 2015 році направить на розвиток озброєнь 14 млрд грн. Державне оборонне замовлення на 2015 рік передбачає закупівлю та ремонт для потреб армії близько 12,5 тис. одиниць озброєння та військової техніки. Також до ЗС України надійде понад 500 основних і понад 3,5 тис. інших зразків озброєнь і військової техніки.

до 100 км/год. Бронеавтомобіль може бути використаний як санітарний і патрульний міський. «Барс» отримав імпортне повноприводне шасі та броньований захист від боєприпасів калібру 5,45 мм і 7,62 мм. У базовому виконанні «Барс» вже укомплектований кондиціонером, додатковим обігрівачем Webasto, камерою заднього і кругового огляду, а також GPS-навігатором. Проектна вартість — близько 1 млн. гривень. Додатково броньовик можуть укомплектувати тепловізором, приладом нічного бачення, радіозахистом і фільтрувальною установкою «Циклон».

Відмова Росії від Ан-70 Міністерство оборони Росії вивело з держпрограми озброєнь військово-транспортний літак Ан-70. До 2020 року російське оборонне відомство планувало закупити 60 таких машин, однак Україна заморозила спільну дослідно-конструкторську роботу. Росія витратила на проект 2,95 млрд рублів, які тепер в судовому порядку має намір стягнути з української сторони. Держпідприємство «Антонов» самостійно завершило проект і випробування літака. У грудні 2014 року літак АН-70 поступив на озброєння ЗС України.

«Корвет» «заморожено» Державна програма будівництва бойових кораблів класу «корвет» для ВМС ЗСУ заморожена до закінчення бойових дій на Донбасі. Міноборони веде переговори із західними країнами про можливість передачі ВМС України катерів берегової охорони (США, безкоштовно), корветів і тральщиків (за мінімально можливою ціною). Також ведуться переговори з європейськими країнами про отримання ВМС України комплектуючих і боєкомплектів до військово-морської техніки радянського виробництва, яка зараз є в складі ВМС.

№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зброя для армії З початку 2015 року на озброєння військових частин і підрозділів Сухопутних військ Збройних Сил України надійшло модернізоване озброєння — 8 бронетранспортерів БТР-4Е, 20 броньованих автомобілів «Саксон», модернізований вертоліт Мі-8. Також отримано 10 вантажних автомобілів КрАЗ підвищеної прохідності та 4 броньованих автомобіля КрАЗ «Спартан», а Повітряні сили отримали 8 комбінованих пристроїв викиду помилкових цілей для захисту літаків і вертольотів.

Комплексний огляд сектору безпеки і оборони

Моніторингова місія ОБСЄ Кількість спостерігачів зі складу спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на Сході України буде подвоєна і становитиме 1 тисячу осіб. На сьогодні на Донбасі перебуває 324 спостерігача із заявлених 450 фахівців. Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ в Україні (СMM) почала свою роботу 21 березня 2014 року на підставі запиту від уряду України до ОБСЄ і консенсусного рішення всіх 57 країн-учасниць ОБСЄ. Мандат місії був продовжений на шість місяців з 21 вересня 2014 року. СMM – це неозброєна цивільна місія, яка працює у всіх регіонах України. Її основні завдання – це неупереджено і об’єктивно спостерігати та звітувати про ситуацію в Україні, а також сприяти діалогу між усіма сторонами конфлікту.

Що робити з Донбасом? Українці назвали варіанти вирішення проблеми на Сході України. Суспільство дотримується думки, що необхідно скасувати перемиря і завершити антитерористичну операцію

21%

36%

17%

17% 9% скасувати перемир’я і завершити АТО надати ширших економічних та гуманітарних повноважень надати територіям федерального статусу, але залишити у складі України відділити ці території від України важко відповісти

Дані: Соціологічна група «Рейтинг» №3/2015

абмін затвердив план заходів з проведення комплексного огляду сектору безпеки і оборони України. У рамках оборонного огляду передбачається: провести оцінювання середовища безпеки, визначення наявних та можливих викликів, загроз у воєнній сфері, визначення завдань та заходів, спрямованих на запобігання та врегулювання кризових ситуацій; здійснити планування сил і засобів; здійснити планування ресурсів; забезпечити прийняття рішень щодо розподілу завдань між складовими сектору безпеки і оборони України, визначення перспективного складу та структури сил безпеки і оборони України, ресурсів для забезпечення оборони України та стратегії розвит-

ку Збройних Сил та інших військових формувань. Результатом огляду оборонно-промислового комплексу України має стати чітке визначення спроможностей сектору безпеки і оборони України щодо задоволення потреб держави, визначення завдань з ліквідації залежності від постачання комплектувальних виробів з Російської Федерації, налагодження спільного із західними партнерами виробництва озброєння та військової техніки. Комплексний огляд передбачається провести трьома етапами (Підготовчий, основний та заключний).У ході останнього відбудеться громадське обговорення результатів комплексного огляду, які необхідно врахувати у відповідних проектах документів оборонного планування.

«Що стосується припинення вогню, відведення важких озброєнь, ми будемо продовжувати відстежувати те, що відбувається в Донецьку, Луганську. Все це зараз більшменш дотримується. Все це повинне поліпшуватися. Ми будемо підтримувати роботу групи з тристороннього контакту». Ангела Меркель, Канцлер Німеччини

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Міжнародний досвід щодо підготовки та проведення АТО

Війна проти тероризму

Не зважаючи на цілеспрямовану боротьбу у всьому світі з тероризмом, на сьогодні, на жаль, відсутній надійний механізм для своєчасного попередження і припинення терористичних акцій

енеральний Секретар ООН Пан Гі Мун закликав народи до посилення співпраці з ООН за трьома основними напрямками: боротьба з наркотиками, протидія тероризму та миротворчість. Глобальні зусилля країн і народів відображені в Глобальній контртерористичній стратегії ООН (The United Nations Global

Counter-Terrorism Strategy), що була прийнята 192 державами-членами в 2006 році. Підхід ООН до боротьби з міжнародним тероризмом робить особливий наголос на розвиток міжкультурних зв’язків та релігійної толерантності, що відображено у запропонованій генсеком ООН ініціативи «Альянс цивілізацій» (Alliance of Civilizations).

Міжнародний досвід підготовки та проведення АТО висвітив низку проблем. Перш за все, сьогодні відсутній надійний механізм для своєчасного попередження і припинення терористичних акцій. Крім того, не повною мірою налагоджено прийняття політичних і стратегічних рішень на державному та військовому рівнях, не відрегульо№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вані правові норми боротьби з тероризмом, а роль, місце і озброєння різних силових структур в операціях поки не відповідають їх призначенню і важливістю справ. Є ще одна обставина, яка займає в цьому ряду важливе місце: досі немає повної ясності і загальноприйнятого тлумачення АТО. Багато з існуючих понять і категорій недостатньо узгоджуються з діючими статутами, настановами та не можуть бути використані у військах. Виходячи з вищесказаного та враховуючи специфіку АТО, її відмінність від класичних бойових дій, слід по-іншому підходити до підготовки та проведення таких операцій на основі аналізу відомого міжнародного досвіду.

Міжнародний досвід щодо АТО Аналіз світового досвіду підходів до підготовки та проведення АТО показує, що необхідно усунути розбіжність і об’єднання понять, що відносяться до подібних операцій, з тим, щоб не допустити їх розпливчастості і різного тлумачення. Доречно нагадати добре відомі слова найбільшого методолога ХХ століття Г. Щедровицького, що найнебезпечніша диверсія — це диверсія зміщення понять. Операцію на Південному Сході України доцільно розглядати як «спільну спеціальну операцію», що має на меті розгром і ліквідацію незаконних воєнізованих формувань (НВФ), діяльність яких загрожує цілісності, національній №3/2015

Якщо запобігти терористичній акції не вдається, то АТО проводять відразу з рішучими цілями, для чого уточнюється і розширюється коло розв’язуваних антитерористичними силами бойових завдань» безпеці та конституційному ладу України. Такі операції також проводяться і в далекому зарубіжжі в рамках міжнародних миротворчих операцій (ММО). У цьому випадку вони здійснюються за мандатом ООН відповідно до прийнятого порядку взаємодії міжнародних миротворчих сил. Сукупність спеціальних операцій може бути названа, наприклад, кампанією. Що ж стосується власне «антитерористичної операції», то відповідно до чинного законодавства про боротьбу з тероризмом, така категорія залишається правомірною стосовно операцій спецпідрозділів, які мають на меті запобігання терористичним актам. Правильне тлумачення цих понять не так мало значить, як може здатися на перший погляд. Воно зумовлює в правовому відношенні участь Збройних Сил України та інших конституційних формувань у бойових

діях, застосування озброєння, статус захоплених у полон (військовополонених або заручників), компенсації та пільги сім’ям загиблих. Міжнародний досвід зумовлює необхідність пошуку більш широких можливостей для профілактики і запобігання терористичних акцій. Крім завчасного виявлення та відстеження складу, місцезнаходження і намірів створюваних незаконних угруповань застосовуються нові, більш ефективні заходи ідеологічного, психологічного та інформаційного впливу на НВФ і населення. Мова йде про проведення розумної соціальної політики, спрямованої на зниження напруженості, особливо в регіонах з великою кількістю національностей та безліччю віросповідань. Суть її полягає у виявленні, ліквідації або нейтралізації тих соціальних факторів, які активізують тероризм, врегулюванні правових відносин і спірних ситуацій з місцевими органами влади, лідерами НВФ і досягненні, в кінцевому рахунку, домовленостей про форми автономного самоврядування. Цей спектр, по суті обережних превентивних заходів, поки події не набули незворотного характеру, можна продовжити. Всі вони реалізуються при повазі національної гідності народів, умінні піти на компроміс з представниками населення, яких слід розглядати як справжніх повноцінних партнерів, ставити перед ними жорсткі, але здійснимі вимоги. Разом з тим, дані методи вибираються адекватно ступеню напруженості, поєднуються, при необхідності, з репресивними заходами по відношенню до органів і осіб, котрі інспірують терористичні акції. Стає очевидним, що при правильній державній соціальній політиці багато з

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Бойовики не мають постійних місць дислокації, вміло пристосовуються до умов будь-якого середовища, майстерно маскують опорні пункти, склади зброї і боєприпасів

терористичних акцій, достовірно прогнозуються, не проводяться або мають невеликий розмах, що у багато разів вигідніше і дешевше, ніж ліквідувати їх наслідки. Якщо запобігти терористичній акції не вдається, то АТО проводять відразу з рішучими цілями, для чого уточнюється і розширюється коло розв’язуваних антитерористичними силами бойових завдань. Типовими з них, як правило, можуть бути: • ведення розвідки всіх видів; • охорона і оборона об’єктів і ділянок комунікацій, що представляють інтерес для НВФ; • запобігання диверсій та ізоляція протиправних угруповань від населення; оточення, блокада, роззброєння або вогневе ураження НВФ; ліквідація складів, баз, підтримання правопорядку на звільненій території, заборона поставок зброї, підходу поповнень; • надання допомоги постраждалим. Перераховані завдання органічно вписують в задуми, плани операцій та матеріально забезпечуються. При цьому на практиці реалізовуються нові положення в тактику проведення антитерористичних (спільних спеціальних) операцій, які принципово відрізняються від військових конфліктів з їх відкритими битвами загальновійськових з’єднань і об’єднань. Основний акцент робиться не на масоване застосування сил і засобів на якомусь певному напрямку, а на безперервний і тривалий вплив відносно невеликих угруповань по скупченнях НВФ у визначених смугах (секторах) дій і в локальних оперативних зонах. При цьому бойові дії, як правило, ведуться окремими загонами і групами, сформованими за цільовим призначенням, при значній децентралізації управління та надання ширших прав командирам частин і підрозділів. На кожному напрямку (секторі) зусилля зосереджуються для ураження НВФ в такій послідовності: 1) далекий вогневий вплив артилерією і авіацією (дистанційний бій); 2) блокування об’єктів військовими фор-

муваннями, «зачистка» їх спецпідрозділами внутрішніх військ (національної гвардії) і армії. Нанесення комбінованих вогневих ударів по НВФ пов’язується з подальшим десантуванням в їх тил парашутно-десантних підрозділів. Успіх операції — в надійній ізоляції бойовиків Особливе місце в АТО займає подальше вдосконалення форм і способів «протипартизанської війни». Прийоми тактики НВФ, якщо до них застосовується поняття «тактика», найбільш рельєфно позначилися в операціях військ в Афганістані, Іраку, в конфліктах між Індією і Пакистаном, між ізраїльськими формуваннями та арабськими бойовиками, між федеральними та чеченськими підрозділами в Росії. Бойовики не мають постійних місць дислокації, вміло пристосовуються до умов будь-якого середовища, майстерно маскують опорні пункти, склади зброї і боєприпасів, застосовують елементи наступу і оборони або, уникаючи прямих зіткнень, здійснюють раптові нальоти, влаштовують засідки, поєднуючи їх з прихованим мінуванням об’єктів. І, що важливо, вміло, використовують прорахунки та неточності, допущені регулярними військами. Так, не можна не відзначити, що в бойових порядках частин нерідко залишалися багатокілометрові проміжки, через які бойовикам

вдавалося вирватися з оточення, а потім завчасно зайняти підготовлені позиції і організувати систему вогню. Не завжди приймалися заходи обережності, що сприяло раптовим нападам на колони бронетехніки, транспорту і блокпости. Міжнародна практика підготовки та проведення АТО останніх років свідчить що, насамперед, надійно ізолюються райони місцезнаходження НВФ, позбавляють їх силової підтримки і підтримки з-за кордону, а потім знищуються (причому в першу чергу ліквідуються керівники НВФ). У подальшому форми і способи «протипартизанської війни» на вже звільненій території вибираються з урахуванням тактики НВФ і поставлених цілей (засадні дії дрібних підрозділів при артилерійській та авіаційній підтримці, оборона висот, гірських перевалів з широким застосуванням мінно-вибухових пристроїв, рейдові дії тощо). Всі ці способи стають більш ефективними при активній підтримці місцевого населення. При цьому в ході АТО максимальна увага відводиться заходам щодо скорочення до мінімуму руйнування невійськових об’єктів, та запобігання жертв серед мирного населення. Для цього накладаються жорсткі обмеження на застосування зброї великої руйнівної сили. Пріоритет віддається високоточній зброї (керовані авіабомби, ракети, артилерійські високоточні боєприпаси), що №3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

забезпечує вибіркове ураження об’єктів. Це меншою мірою стосується боротьби з НВФ в малонаселеній, гірсько-лісовій, важкодоступній місцевості, де маневр важкої техніки практично неможливий і застосування звичайних авіаційних та артилерійських боєприпасів по невиявленим і розосередженим цілям не дає суттєвих результатів. Там при необхідності не виключається використання ракетних комплексів систем залпового вогню, важких вогнеметних систем, а також боєприпасів об’ємно-детонуючої дії, здатних вражати живу силу та ініціювати підрив боєприпасів у сховищах на великих площах. Крім того, йде пошук таких способів бойових дій і тактичних прийомів, щоб не допустити масової загибелі військовослужбовців та місцевого населення.

переходять до внутрішніх військ і взаємодіючими з ними спецслужбам. Участь державних конституційних формувань обмежується тільки залученням окремих авіаційних частин, що мають великі можливості щодо ведення повітряної розвідки і нанесення ударів по малорозмірним і захищеним об’єктам. Міжнародний досвід підготовки та проведення АТО підтверджує важливість завчасної підготовки антитерористичних сил. При цьому особливе значення нині набуває морально-психологічний аспект. Всупереч сформованим уявленням про високий моральний дух військовослужбовців при переважній чисельній перевазі в силах і засобах над противником, антитерористичні формування часто стикаються з їх нездатністю швидко адаптуватися до постійно присутньої небезпеки. Звідси випливає, що морально-психологічне виховання особового складу стає неодмінною умовою успіху при підготовці та проведенні АТО. Про те, яку увагу в арміях країн НАТО приділяється контролю над психологічним станом військовослужбовців, говорить той факт, що інформація про методи роботи військових психологів залишаєть-

ся засекреченою. Вважається доцільним попередня розробка спеціальних сценаріїв дій антитерористичних сил з уточненням і деталізацією їх в ході тренувань і навчань. Також підготовка антитерористичних сил, і утримання їх у постійній бойовій готовності з необхідними запасами матеріально-технічних засобів коштують недешево. Тому військово-політичне керівництво, що приймає відповідні рішення, командири і штаби, які їх реалізують, не тільки думають про військову сторону справи, а й постійно підраховують, якою ціною будуть виконані завдання операції, скільки техніки, палива та інших матеріальних засобів вони зажадають і як витрату цих ресурсів звести до мінімуму. Єдиним фронтом проти тероризму Міжнародний досвід підтверджує актуальність подальшого вдосконалення законодавства щодо боротьби з тероризмом. Не можна сказати, що в даний час в цій області нічого не робиться, але розробка основоположних документів залишає бажати кращого. Звертає на себе увагу покладена на де-

Терористичні акти, проведені нещодавно у Франції, привели європейські країни до ідеї введення посади аташе з питань безпеки та протидії тероризму в представництвах ЄС в тих країнах, де активність терористичних організацій особливо висока»

Діяти за спецсценарієм Вкрай необхідно підкреслити дії з подолання протиріч (а з досвіду їх чимало) при координації діяльності органів управління, створюваних з представників різновідомчих оперативних груп, і, що особливо важливо, уточненню ролі і місця кожної структури у спільних діях антитерористичних сил. Якщо в даний час ключова роль у розгромі НВФ у внутрішніх військових конфліктах належить державним конституційним формуванням збройних сил, то поступово вони в найближчій перспективі №3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ржаву функція оборонного планування в країнах-членах НАТО. Природно, нові положення з антитерористичної діяльності держав узгоджуються з міжнародно-правовими нормами і документами, виробленими під егідою ООН, і в першу чергу з Декларацією про заходи з ліквідації міжнародного тероризму, а також низкою інших підписаних державами договорів, конвенцій і протоколів з багатостороннього співробітництва в цій сфері. І нарешті, для успішної боротьби з тероризмом здійснюється подальше розширення і поглиблення міжнародного військового співробітництва країн і народів. Про те, що розуміння в цьому важливому питанні досягнуто, свідчать систематичні зустрічі державних і військових діячів країн, домовленість про створення єдиного повноважного Антитерористичного центру, в який би делегувалися компетентні, що користуються авторитетом, представники цих

країн. Ідея формування такого органу управління, що об’єднує силові, армійські, судові та інші структури, представляється досить перспективною. У його функції могли б входити розробка правових актів, профілактика терористичних акцій, планування спільних дій, контроль над ходом операцій, інформаційна робота, координація діяльності правових органів, армійських частин, а також міністерств і відомств, в чиєму віданні перебувають матеріальні ресурси. Терористичні акти, проведені нещодавно у Франції, привели європейські країни до ідеї введення посади аташе з питань безпеки та протидії тероризму в представництвах ЄС в тих країнах, де активність терористичних організацій особливо висока. Тактика НВФ До недавнього часу вважалося, що для успіху в антитерористичній боротьбі достатньо мати спеціальні конститу-

Операцію на Південному Сході України доцільно розглядати як «спільну спеціальну операцію», що має на меті розгром і ліквідацію незаконних воєнізованих формувань, діяльність яких загрожує цілісності національної безпеки та конституційному ладу України»

ційні формування, що перевершують терористичні організації і групи в озброєнні і навченості особового складу. Досвід підтверджує, що цей вид боротьби являє собою діяльність особливого роду, для оцінки якої не підходять стандартні методики та критерії. Так, на початковому етапі протидії урядовим військам керівництво НВФ прагне до створення максимального числа опорних баз, встановленню між ними зв’язку і налагодженню взаємодії між окремими організаціями та групами. Далі, в ході бойових дій, основний упор НВФ роблять на досягнення раптовості. Переважними об’єктами для нападу бойовиків стають найслабші, незахищені, вразливі елементи зі складу урядових військ і об’єкти інфраструктури. Не обмежуючись рішенням виключно військових завдань, іррегулярні формування створюють свої органи влади, ведуть агітаційну роботу, деморалізують армію, правлячі кола і цивільне населення. Найважливішою метою є залучення на свою сторону населення та створення потужного руху опору. При цьому вирішуються такі завдання: • укріплення впевненості у перемозі руху опору;

№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Морально-психологічне виховання особового складу стає неодмінною умовою успіху при підготовці та проведенні АТО. Про те, яку увагу в арміях країн НАТО приділяється контролю над психологічним станом військовослужбовців, говорить той факт, що методи роботи військових психологів залишаються засекречиними

•

навіювання ненависті до урядових військ та політичному режиму; • залякування, аж до застосування терору, провокацій, жорстоких розправ з тими, хто співпрацює з владою, безжальної боротьби проти законних органів влади, місцевої адміністрації, їх підкупу. Метою заключної фази партизанської боротьби є нанесення вирішальної поразки урядовим військам, що сприяє виникненню політичної кризи і відмови з боку керівництва країни від застосування військової сили для його дозволу. Досвід підготовки та застосування АТО в останні роки і в ході антитерористичної операції на Північному Кавказі показує, що опір НВФ припиняється, якщо їх керівництво усвідомлює безглуздість боротьби, а точніше, коли НВФ позбавляються моральної, фінансової, матеріальної та іншої підтримки. На відміну від звичайного військового конфлікту, актуальним стає не стільки фізичне знищення противника, скільки створення в країні (на території) таких умов, при яких досягнення повстанцями своїх політичних і військових цілей стає практично нездійсненним. №3/2015

•

• •

Гра на випередження Виходячи з узагальнення міжнародного досвіду підготовки та проведення АТО можна сформулювати наступні висновки: при проведенні великомасштабних антитерористичних операцій основним об’єктом психологічного впливу стає мирне населення території (активність спецслужб, внутрішніх військ і озброєних сил в рівній мірі концентрується як на протидію НВФ, так і на роботі з місцевим населенням для завоювання його довіри); ліквідація джерел матеріально-технічного постачання сил опору й усунення політичних, економічних, соціальних та інших факторів існування екстремістських рухів стає пріоритетним завданням; для постійного інформування населення про заплановані програми розвитку економіки і соціальної сфери регіону і проміжних результатах їх здійснення створюється спеціальний орган; уряд країни всіляко підтримує органи місцевого самоврядування; за критерій ефективності заходів щодо стабілізації обстановки в зоні конфлікту приймається співвідношення числа учас-

ників опору і загального числа жителів регіону (території), де відбувається військовий конфлікт; • до учасників опору відносяться бойовики, резерв і їм співчуваючі (останні часто не беруться в розрахунок, але вони, як правило, найбільш численні і виконують такі важливі функції, як розвідка, оповіщення, матеріальне забезпечення); • критеріями ефективності дій урядових військ виступає кількість захоплених колон зі зброєю, кількість знищених баз, а також обсяг вилучених коштів (продовольства, інших матеріальних засобів), призначених для НВФ. Оборона країни і оборонне планування покладаються на державу, а бойові дії в ході АТО завжди спрямовуються на перехоплення ініціативи. Головним при цьому є випередження бойовиків в часі на етапі добування інформації (розвідки), а також у ході вироблення рішення і при його реалізації. Випередження в антитерористичній боротьбі забезпечується проведенням превентивно-попереджувальних дій. До них відносяться: • впровадження агентури в НВФ; • створення помилкових НВФ з метою визначення лояльності місцевого населення; • провокування повстанців на акції, які заздалегідь приречені на провал; • забезпечення жорсткого режиму надзвичайного (військового) положення; • випередження досягається за рахунок скорочення розриву між розвідкою цілей ураження і тісною взаємодією розвідувально-вогневих засобів різних відомств. Для більшості АТО характерна висока ступінь взаємодії державних органів при плануванні, підготовці та проведенні АТО. Аналогічний підхід у вітчизняних умовах може сприяти підвищенню ефективності протидії тероризму. Костенко Г.Ф., полковник у відставці, кандидат військових наук, доцент

Оборонна політика України

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Стримування військової агресії є здатністю держави шляхом сукупності політичних, дипломатичних та військових заходів унеможливити дії потенційного агресора через неприйнятні для нього наслідки відповідних заходів несилового та силового характеру

Концепція стримування Герасимов А.Ф., начальник відділу Регіонального філіалу Національного інституту стратегічних досліджень в м. Дніпропетровську, кандидат технічних наук, старший науковий співробітник

фіційне визнання термін «стратегічне стримування» отримав тільки з появою ядерної зброї, яка докорінно змінила погляди не тільки на можливий характер війни, але і на умови її запобігання, чітко позначило дві основні функції: військову і політичну. Остання виража-

лася в стримуванні потенційного агресора від нападу та базувалася на неприйнятних наслідках в силу величезної руйнівної дії ядерної зброї. З поширенням та вдосконаленням ядерної зброї приходило все більше розуміння безперспективності ставки на її військове використання, і зростання значущості її політичної функції. Остання втілилася в концепцію стримування. На думку багатьох політиків і військових експертів, світ вже багато десятків років живе без великої війни завдяки стримуючій ролі ядерної зброї. Однак в останні роки стала проявлятися недостатня ефективність ядерного стримування при запобіганні різного роду військових конфліктів, локаль-

них і навіть регіональних воєн (США і НАТО проти Югославії, США та коаліційні війська проти Іраку). Виникла потреба доповнення функції стримування новим чинником — неядерними засобами. Під неядерним стримуванням (НЯС) стали розуміти «демонстрацію готовності нанесення неядерними засобами у відповідних чи випереджаючих діях — наслідком шкоди життєво важливим інтересам та об’єктам держав — потенційних агресорів, свідомо перевищує вигоди від здійснення агресії» . В результаті чергового етапу науково-технічної революції НЯС знайшло реальну технологічну основу, втілену в високоточну зброю (ВТЗ), здатну вра№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

жати цілі першим пуском (пострілом) на будь-яких відстанях з високою ймовірністю. Останній фактор дозволив говорити про наближення ВТЗ по ефективності до тактичної ядерної зброї. Іншою передумовою високої ефективності ВТЗ став високий рівень технологічного розвитку сучасних держав, що обумовлює можливість катастрофічних наслідків при руйнуванні окремих елементів їх інфраструктури або комунікацій. Новий засіб в системі збройного протистояння створив передумови для перегляду традиційної ієрархії об’єктів поразки. Якщо раніше в якості першочергових цілей розглядалися військові об’єкти, ліквідація яких приводила до військової переваги над супротивником і досягненню цілей війни, а руйнування цивільних об’єктів, у тому числі населених пунктів, було тільки неминучим наслідком бойових дій (за винятком випадків, коли зброя використовувалася як засіб відплати і покарання), то на сьогодні в список пріоритетних цілей стали потрапляти об’єкти військово-економічного потенціалу противника, ураження яких викликає асиметричний ефект — катастрофічні вторинні наслідки. За даними міністерства оборони Югославії, у війні проти неї військами НАТО (США) було використано 1300 крилатих ракет і близько 3000 авіабомб, переважно керованих. У той же час за допомогою ВТЗ було знищено тільки близько 60 одиниць бронетанкової техніки та артилерії. В даний час ВТЗ відводиться одна з головних ролей у веденні війни. Вона зайняла міцне місце в існуючих арсеналах економічно розвинених країн і в портфелях їх перспективних оборонних замовлень. Їх оборонні концепції та військові доктрини передбачають масоване бойове застосування «інтелектуальної» зброї. Водночас, питання співвідношення бойової та стримуючої функції ВТЗ в наукових та інших роботах залишаються дискусійними. Досвід сучасних військових конфліктів зокрема показав, що стримуючі властивості ВТЗ виражені набагато слабкіше, ніж у ядерної, а психологічний бар’єр, що стоїть на шляху №3/2015

Свого часу керівництво Генерального штабу Збройних Сил України вважало, що ідея неядерного стримування повинна виходити з того, що «війна ведеться з арміями противника, з комбатантами, а не з мирним населенням»» його застосування, значно нижче. На практиці загроза застосування американськими військами ВТЗ проти Іраку (1991, 2003 рр.), а також Югославії (1999 р.) не викликала їх капітуляції, а привела до розв’язування бойових дій. Водночас прихильники стримуючої функції ВТЗ небезпідставно висувають припущення, що, якби та ж Югославія мала у власному арсеналі кілька сотень високоточних крилатих ракет, то країни НАТО не зважилися б застосувати проти неї військову силу для вирішення політичних проблем. З іншого боку, їхні опоненти стверджують, що якби Югославія мала хоча б два-три ядерні боєзаряди, країни НАТО не зважилися б навіть розглядати таку можливість. В даний час немає єдиної думки щодо концепції НЯС. Одні військові експерти рекомендують «будувати стримування таким чином, щоб, з одного боку, стримувати загрози при мінімальній необхідній оборонній достатності, а з іншого — не провокувати їх». Інші вважають, що НЯС має бути засноване на загрозі нане-

сення заданого збитку як угрупованням військ, так і військово-економічному потенціалу противника, а також загрозу ядерної ескалації конфлікту. Свого часу керівництво Генерального штабу Збройних Сил України вважало, що ідея НЯС повинна виходити з того, що «війна ведеться з арміями противника, з комбатантами, а не з мирним населенням». Є судження, що «класичне стримування відплатою» забезпечується наявністю потенціалу для нанесення ударів у відповідь по містах супротивника. Пропонується також в основу концепції НЯС покласти принцип концепції ядерного стримування — «здатність стратегічних сил країни забезпечити гарантоване покарання агресора ... Беручи до уваги, що інфраструктура будь-якої сучасної держави містить екологічно небезпечні об’єкти, ... задача гарантованого нанесення противнику катастрофічного збитку на регіональному рівні може бути вирішена угрупованням з обмеженим складом високоточних бойо-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Прихильники стримуючої функції високоточної зброї припускають, що, якби Югославія мала у власному арсеналі кілька сотень високоточних крилатих ракет, то країни НАТО не зважилися б застосувати проти неї військову силу. А їхні опоненти стверджують, що якби Югославія мала хоча б два-три ядерні боєзаряди, країни НАТО не зважилися б навіть розглядати таку можливість» вих засобів в звичайному спорядженні». Стосовно до задачі НЯС, одні з цих позицій обмежені рамками суто лінійного рішення — оперують тільки співвідношенням сил і ігнорують асиметричні можливості (коли при явній диспропорції сил більш слабкий супротивник здатний завдати серйозної шкоди більш сильному); інші змішують неядерне і ядерне стримування; треті грішать деякою однобокістю. За результатами узагальненого аналізу варіантів НЯС запропонована наступна систематизація способів його здійснення: 1. «Шляхом залякування» — розробкою, демонстрацією і накопиченням до необхідного рівня звичайних засобів ураження, здатних гарантовано подолати оборону противника і нанести йому неприйнятний збиток. Втілення цього способу передбачає необхідність вирішення таких основних завдань: аналіз можливих способів поразки «критичних» (життєво важливих) об’єктів на території потенційного агресора (у якості яких можуть розглядатися об’єкти з великим вторинним ураженням інфраструктури та населення), визначення засобів ураження і демонстрація їхніх можливостей потенційному противнику. 2. «Шляхом захисту» — створенням високоефективної системи оборони від сучасних засобів нападу, що виключає нанесення національній інфраструктурі і ЗС неприйнятного збитку. Реалізація цього способу теоретично повинна базуватися на сучасній концепції повітряно-космічної оборони.

3. «Шляхом демонстрації сили» — нанесенням (при явній неминучості агресії) ефективних вибіркових ударів по життєво важливим об’єктам супротивника, не пов’язаних з втратами населення або живої сили. Алгоритм реалізації третього способу практично аналогічний першому, але включає елемент несподіванки. 4. Шляхом переваги в співвідношенні сил — розробкою і виробництвом звичайних озброєнь, які за своїм сумарним бойовим потенціалом дорівнюють або перевищують потенціал супротивника. Реалізація даного способу укладається в рамки принципу оборонної достатності. Нормативно-правовий аспект в Україні Відмовившись від ядерної зброї як базового засобу стримування, Україна натомість не отримала дієвих зовнішніх гарантій безпеки та механізмів їх забезпечення. Офіційне визнання НЯС отримало вже в першій Державній програмі реформування і розвитку Збройних Сил України на період до 2005 року, виходячи з висновків військової науки. У 2004 році ідея НЯС була закріплена також у Військовій доктрині — у вигляді концепції «запобігання військової агресії шляхом її воєнно-силового стримування, в т.ч. шляхом створення загрози заподіяння потенціалу агресора збитку, що не адекватного очікуваному (можна трактувати — асиметричного), у разі використання сили проти України».

І, якщо ідея НЯС в держпрограмі спиралася на реальні арсенали ракетної зброї (спадщина СРСР), то Військова доктрина вже не могла розраховувати на них і орієнтувалася на ракетні технології національного оборонно-промислового комплексу та існуючі в той час проекти «неядерного щита стримування». Однак доктринальна концепція не отримала подальшого розвитку: розроблені проекти виявилися практично замороженими. Перспективні в усіх відношеннях програми були згорнуті, як не дивно, в ході дрейфу в НАТО. По-перше, із-за передбачуваного невдоволення Альянсу. По-друге, внаслідок відсутності необхідних коштів. Але, головне, — через недалекоглядність воєнно-політичного керівництва держави. Та й відсутність належного наукового, тобто переконливого обґрунтування необхідності такого кроку. Так чи інакше, ця концепція не знайшла відображення ні в Стратегічному оборонному бюлетені (2004 р.), ні в законі «Про оборону України», ні в подальшій Державній програмі розвитку ЗС України на 2006-2011 рр. В останні роки очевидна безперспективність існуючої оборонної політики спонукає військово-експертне співтовариство до пошуку альтернативних рішень. Зокрема, до нарощування чисельності армії або створення нових способів стримування (аж до відтворення ядерного потенціалу). Такі пропозиції зустрічають підтримку в певних колах без належної оцінки їх реалістичності, ефективності або можливих непрогнозованих наслідків. Все це залишилося актуальним і на сьогоднішній день. Тільки в більш жорстких умовах. В аналізі середовища безпеки навколо України, викликів і загроз у воєнній сфері, проведеному в рамках другого оборонного Огляду, зазначалося «особливе значення в перспективі (?) стратегічного НЯС». Тим часом в новій Військової доктрині (2012 р.) військовий аспект стримування агресії (Ст.17) сформульований як «забезпечення боєздатності ЗС та інших військових формувань (у ст.21 — «досягненні рівня обороноздатності») на рівні, достатньому для стримування потенційного агресора...». Тобто в найпрямолінійному, найзатратному і тривалому шляху ігнорують унікальні можливості України. Можливі шляхи для України Як показує аналіз, з наведеної вище класифікації способів стримування для України навряд чи прийнятний спосіб «глухої» оборони, що базується в сучас№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ній концепції війни на повітряно-космічному компоненті. Про нього, принаймні, в найближчому майбутньому можна говорити тільки в локальному масштабі — стосовно до захисту особливо важливих об’єктів на території країни. Четвертий спосіб, який базується на «класичному» співвідношенні сил і принципі оборонної достатності (по відношенню до потенційного супротивника), має право на існування. І, по суті, цей спосіб закладений у новій Військовій доктрині. Однак основна передумова «досягнення рівня обороноздатності», а з ним і здатності прямого стримування безпосередньо залежить від співвідношення економік сторін. З урахуванням цього чинника, він далекий від оптимального. Останнім часом світова практика стримування та запобігання військових конфліктів все більше відходить від прямого стримування та лінійного уявлення бойових можливостей ВТЗ і звертається до асиметричних заходів, як найбільш доцільним методам зміни співвідношення сил. Такими можливостями володіє ВТЗ, на яке в ракетному виконанні може розраховувати Україна. Світовий досвід має багато доказів ефективності ракетної зброї і її страхітливої дії. Під час бойових дій у Перській затоці гранично застарілим іракським ОТРК «Скад» (який стріляє з точністю, вимірюваної сотнями метрів) протистояли сучасні зенітні РК «Patriot» PAC-2. При відбитті удару 51 ракети по ним було зроблено 150 пусків зенітних керованих ракет. Незважаючи на серйозну підготовку, що включає використання космічних систем раннього виявлення, і практично ідеальні умови для ведення ППО (відсутність хибних цілей, радіоперешкод, масового застосування за-

№3/2015

собів повітряного нападу) було знищено тільки 45 ракет. Тобто, використано понад три сучасних зенітних керованих ракет на одну далеко не сучасну ціль. У вартісному співвідношенні, відповідно, 3 млн. на 300 тис. доларів США. Особлива роль в операції відводилася знищенню мобільних пускових установок ракет. З цією метою була розроблена комплексна система боротьби з пусковими установками і ракетами, яка включала стратегічні і тактичні літаки-розвідники для їх оперативного виявлення, космічну систему виявлення запусків, використання літаків АВАКС для виявлення пусків і наведення бойових літаків або видачі координат реактивних систем залпового вогню. На ураження пускових установок щодоби виділялося близько 30% льотного ресурсу авіації союзників. Незважаючи на високу оцінку дій авіації, не вдалося повністю знищити пускові установки «Скад», що призвело до розпорошення сил авіаційного угруповання і стало однією з причин збільшення термінів повітряної кампанії. Наближене вартісне співвідношення «Скад» і всіх цих заходів, яким грубо можна характеризувати співвідношення сил, вже стає не менш ніж 100: 1. І складалося це співвідношення з орієнтацією не на бойові вражаючі дії «Скад», а на можливості нанесення ними «неприйнятного» для протилежної сторони

збитку у вигляді руйнування міст і загибелі населення. Підтвердженням ефективності ОТРК може служити інтерес на світовому збройовому ринку до російського «Іскандер-Е» (прототип розробляється в Україні). Можливість поставки цих комплексів в ту чи іншу країну сприймається не інакше, як зміна співвідношення сил в регіоні на користь країнипокупця. І ґрунтуються такі висновки на розгляді ОТРК як універсальної зброї стримування, яке здатне змусити потенційного агресора, що має навіть на порядок більшу військову міць, відмовитися від своїх намірів. Для України, з урахуванням рівня її економічних можливостей і потенціалу ракетно-космічної галузі, а з іншого боку — рівня технологічного розвитку країнсусідів, найбільш прийнятний асиметричний — істотно менш витратний, але ефективний для регіонального рівня спосіб стримування «шляхом залякування», з вирішенням задачі «угрупуванням військ з обмеженим складом високоточних бойових засобів». Такий шлях апріорно оптимальний за критерієм «ефективність — вартість — час» Безумовно, ключовий довід для такого твердження — потенційні можливості України розробляти і виробляти апробовані світовою практикою високоточні бойові засоби для здійснення такого способу, а саме балістичні та крилаті ракети.

Під час бойових дій у Перській затоці особлива роль в операції відводилася знищенню мобільних пускових установок «Скад», що призвело до розпорошення сил авіаційного угруповання і стало однією з причин збільшення термінів повітряної кампанії»

Сектор безпеки і оборони

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Хто захищає країну Адекватна відповідь на військові та терористичні загрози вимагає спільних скоординованих дій військових формувань та спецслужб, з яких і повинен бути сформований Сектор безпеки і оборони, як головний чинник національної безпеки держави

Горовенко В.К., завідувач відділу Національного інституту стратегічних досліджень

травні минулого року Рада національної безпеки і оборони прийняла рішення про проведення комплексного огляду Сектору безпеки і оборони України. За його результатами до 15 грудня мав бути розроблений проект Концепції розвитку цього Сектора. Однак термін виконання заходів комплексного огляду був продовжений до 31 березня 2015 року. Однією з причин, які завадили вчасному виконанню згаданого завдання, стала відсутність єдиного розуміння сутності Сектору та визначення складу його суб’єктів. Лише на початку 2015 року вдалося нарешті подолати цю перепону. Завдяки тривалим дискусіям в експертному середовищі був досягнутий консенсус з цього питання. На сьогодні його результат відображений у проекті Стратегії національної безпеки України, де Сектор безпеки і оборони трактується як «охоплена єдиним керівництвом сукупність ор-

ганів державної влади, військових формувань, правоохоронних та спеціальних органів і служб, діяльність яких спрямована на захист національних інтересів від зовнішніх і внутрішніх загроз шляхом проведення спеціальних заходів, правового примусу або застосування зброї у межах наданих їм повноважень». Формування Сектору стало реакцією на особливості сучасних загроз національній безпеці, у тому числі, нових воєнних загроз. Практично усі вони мають комплексний характер, тобто наявність одночасної дії факторів небезпеки різних за змістом і сферою впливу. Наприклад, поряд із загрозою застосування військових формувань про№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Важливого значення набувають нині Сили спеціальних операцій. Потребують реорганізації та максимального інтегрування системи матеріально-технічного та медичного забезпечення силових структур держави, особливо в районах бойових дій»

№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Поряд із силовими діями і правовим примусом, у протидії загрозам широко застосовуються так звані несилові заходи — дипломатичні, економічні та соціальні

тивника, може бути присутня загроза терористичних дій, відмічатися активізація діяльності спеціальних служб іноземних держав, корупційні дії, контрабанда, посилення загрози з боку кримінальних елементів тощо. Адекватна відповідь на такі загрози потребує спільних скоординованих дій військових формувань, правоохоронних і розвідувальних органів, спеціальних служб із застосуванням притаманних їм засобів, форм та методів діяльності. Саме таку відповідь має реалізовувати Сектор як функціональне об’єднання його суб’єктів і складова системи забезпечення національної безпеки. Однак, досить проблематично досягти високого рівня координації дій при наявності у складі Сектору великої кількості різнопідпорядкованих та різнорідних за діяльністю суб’єктів. Тому виникає необхідність проведення «селекції» суб’єктів, які формально можуть бути включені до Сектору. Особливо це стосується правоохоронних органів. За основні критерії такої «селекції» слід прийняти значимість та обсяги визначених їм

завдань у системі забезпечення національної безпеки і оборони. Окремо варто розглянути доцільність включення до Сектору Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Її статус не передбачає застосування будь-яких силових засобів або правового примусу. Однак, вона взаємодіє на постійній основі практично з усіма військовими формуваннями, правоохоронними та спеціальними органами при виконанні свого основного завдання — ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. За результатами таких міркувань суб’єкти Сектору рекомендується обмежити такими складовими: • центральні органи виконавчої влади, у підпорядкуванні яких перебувають військові формування, правоохоронні та спеціальні органи і служби; • Збройні Сили України; • Національна гвардія України; • Служба безпеки України; • Служба зовнішньої розвідки України; • Управління державної охорони України; • Головне управління розвідки Міністерства оборони України; • органи правопорядку Міністерства внутрішніх справ України; • Державна прикордонна служба України; • Державна служба України з надзвичайних ситуацій; • Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України; • Державна спеціальна служба транспорту.

Крім вже зазначених раніше спільних ознак належності до Сектору перераховані суб’єкти об’єднує й те, що вони мають організаційну структуру військового типу та у своїй діяльності керуються принципами єдиноначальності та централізації управління. Все це сприятиме забезпеченню ефективної координації їх дій при виконанні спільних завдань. Поряд із силовими діями і правовим примусом, у протидії загрозам широко застосовуються так звані несилові заходи – дипломатичні, економічні, соціальні та інші. Вони виконуються відповідними державними органами, органами місцевого самоврядування, неурядовими організаціями та об’єднаннями, установами, підприємствами і окремими громадянами. Це обумовлює необхідність взаємодії між ними та Сектором при захисті національних інтересів. Щодо окремих питань, які слід викласти в Концепції розвитку сектору безпеки і оборони (Концепція). Головними з них мають бути напрями розвитку цього Сектору. Їх можна об’єднати у дві підгрупи. Перша їх підгрупа спрямована на підвищення власних можливостей кожного із суб’єктів Сектору з виконання визначених їм функцій. Це стосується, зокрема, удосконалення керівництва та систем управління ними, їх технічного оснащення, впровадження сучасних форм і методів бойової та спеціальної підготовки, реорганізації систем матеріально-технічного забезпечення, тощо.

№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Друга підгрупа напрямів розвитку Сектору має за мету створення (удосконалення) механізму концентрації можливостей та основних ресурсів різних його суб’єктів при виконанні визначеного для них переліку функцій. Саме визначення такого механізму є характерною особливістю Концепції, її основною відмінністю від розроблених до цього концептуальних документів з розвитку військових формувань, правоохоронних або спеціальних органів. Функції, для виконання яких необхідна згадана концентрація, є спільними для певних суб’єктів Сектору. До таких функцій пропонується, зокрема, віднести: • боротьбу з тероризмом, до якої безпосередньо залучаються сім суб’єктів Сектору, насамперед Служба безпеки, Збройні Сили, міліція, Державна прикордонна служба; • охорону державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, виконавцями якої є шість суб’єктів Сектору, перш за все — Державна прикордонна служба, Національна гвардія, Збройні Сили та Служба безпеки. Всього ж таких спільних функцій суб’єктів Сектору налічується близько дванадцяти. Об’єднання можливостей та ресурсів різних суб’єктів Сектору для їх виконання доцільно здійснювати таким чином. Відносно кожної з подібних функцій законодавчо визначити головного їх виконавця та тих, що залучаються до цього. На органи управління кожного із головних виконавців, по відношенню до підпорядкованих їм сил та учасників виконання, варто покласти завдання щодо: • планування виконання таких функцій із залученням до цього відповідних суб’єктів Сектору; • організації підготовки органів управління, військ (сил), органів та підрозділів усіх суб’єктів Сектору, які залучаються до виконання цих функції; • контролю за станом готовності усіх суб’єктів Сектору до виконання зазначених функції; • організації системи управління і керівництво силами, які виділяються суб’єктами Сектору для виконання вказаних функцій. Формування Сектору на основі впровадження такого механізму дає можливість: 1) ефективно реагувати на реальні та потенційні загрози національній безпеці України у сфері безпеки і оборони; №3/2015

Доцільно розглянути включення до Сектору Державної служби України з надзвичайних ситуацій, адже вона взаємодіє практично з усіма військовими формуваннями, правоохоронними та спеціальними органами при виконанні свого основного завдання — ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» 2) раціонально використовувати можливості і ресурси при захисті національних інтересів. Дієвість запропонованого механізму концентрації можливостей і основних ресурсів перевірялася протягом тривалого періоду у підготовці до реалізації функції «відсіч збройній агресії проти України», де головним виконавцем є Збройні Сили. Однак, нинішня безпекова ситуація і особливості сучасних воєнних конфліктів змушують і тут вносити суттєві корективи, обумовлені появою війни нового покоління. З такою війною ми зіткнулися у Криму і на Сході України.

З подачі члена парламенту Нідерландів генерала у відставці Франка ван Каппена вона отримала назву «гібридної» війни. Багато в чому простежується також аналогія з концепцією війни четвертого покоління, яка була оприлюднена ще у 1989 році американським воєнним експертом Вільямом Ліндом. Серед найбільш характерних рис такої війни варто виділити: • зміщення акцентів на широке використання політичних, економічних, соціокультурних, інформаційних та інших невоєнних засобів боротьби; • інспірування збройних дій сепаратистів щодо яких російський агресор наполягає на визнанні їх стороною внутрішнього зб-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Враховуючи «гібридний» склад воєнного противника та його воєнно-політичні цілі у воєнному конфлікті, варто розглянути питання щодо визначення додаткової функції для армії, а саме — участь у захисті конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом. На сьогодні ця функція покладена лише на Національну гвардію»

•

ройного конфлікту відповідно до міжнародного права; приховане забезпечення агресором терористичних груп та бойовиків озброєнням, військовою технікою, боєприпасами та іншими матеріальними ресурсами і коштами; задіяння протестного потенціалу частини населення країнижертви агресії; латентне застосування агресором власної

військової сили (переважно сил спецоперацій); • масові терористичні акти, широке використання партизанських методів і форм боротьби; • активна участь у збройному конфлікті на стороні сепаратистів іноземних найманців; • залучення до збройного протистояння організованої злочинності. Аналіз цих рис сучасної війни підводить до висновку, що для протидії таким агре-

сивним проявам необхідне більш широке залучення правоохоронних органів та спеціальних служб. На порядку денному уточнення їх функцій і завдань. Це стосується і Збройних Сил. Враховуючи «гібридний» склад воєнного противника та його воєнно-політичні цілі у воєнному конфлікті, а крім того, можливий масштаб такого конфлікту, варто розглянути питання щодо визначення додаткової функції для армії, а саме – участь у захисті конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом. На сьогодні вона покладена лише на Національну гвардію. Якщо вже вести мову про підвищення обороноздатності держави та подальший розвиток Збройних Сил, як невід’ємного суб’єкта Сектору, то в цьому аспекті варто виділити ще низку

№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

актуальних завдань. Зокрема, слід розширити представництво у розвідспілці України за рахунок введення до неї так званої «кримінальної розвідки» Міністерства внутрішніх справ. Важливого значення набувають нині Сили спеціальних операцій. Потребують реорганізації та максимального інтегрування системи матеріальнотехнічного та медичного забезпечення силових структур держави, особливо в районах бойових дій. І, безумовно, необхідно переглянути систему управління міжвидовими і міжвідомчими угрупованнями сил, які беруть участь у воєнному конфлікті. Але все це не виключає потреби у підготовці і оснащенні сучасним озброєнням і військовою технікою військ і сил, призначених для ведення класичних бойових дій. Знову ж таки, збройний конфлікт на Донбасі підтвердив актуальність цього. №3/2015

Крім згаданої основної функції, Збройні Сили беруть участь спільно з іншими суб’єктами Сектору у виконанні ще п’яти функцій, але вже на вторинних ролях. Про дві з них вже згадувалося. Серед решти — охорона об’єктів національної транспортної системи України в мирний час і в особливий період. Головний її виконавець — Державна спеціальна служба транспорту. Потреба у спільному виконанні певних функцій в мирний час та особливий період створює взаємозалежність між Збройними Силами та іншими суб’єктами Сектору. Зазначене потрібно враховувати вже на етапі планування їх розвитку. Перш за все, це стосується визначення необхідної чисельності їх особового складу та кількості озброєння і військової техніки. Труднощі тут обумовлені тим, що кожний суб’єкт Сектору, у тому числі, Збройні Сили, одночасно виступає

як реципієнт, що отримує від інших суб’єктів певні сили і засоби для виконання функції, в реалізації якої він є головним, і як донор, котрий виділяє свої сили і засоби в інтересах діяльності інших суб’єктів Сектору. На переконання деяких експертів (і в цьому їх варто підтримати), згадана та їй подібні проблеми, зокрема, визначення оптимальних варіантів інтегрованих в межах Сектору систем управління, логістики, підготовки кадрів, можуть бути успішно вирішені при єдиному довгостроковому плануванні розвитку усіх суб’єктів Сектору. Таке планування можливо реалізувати в рамках Концепції розвитку Сектору безпеки і оборони. За умов схвалення такого підходу відпаде необхідність у розробці концепцій розвитку кожного його суб’єкта окремо, у тому числі і в розробці Стратегічного оборонного бюлетеня.

Актуально

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кадровий голод На сьогодні питання якісного укомплектування військ мотивованим та якісно, не тільки у фаховому, а й психологічному аспекті підготовленим особовим складом постає дуже гостро

№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Крилов С.А., незалежний експерт

к забезпечити у сучасних, дуже складних соціальнополітичних та демографічних умовах, дотримання вимог до усіх категорій військовослужбовців за показниками: стан здоров’я, фізична підготовленість, освітній рівень, моральнопсихологічні якості? Розпочати потрібно з так званих головних «больових точок» системи комплектування – це неефективний механізм відбору, мотиваційна непривабливість військової служби та відсутність належних умов проходження військової служби. Можливо дехто вважатиме, що про це зараз не час говорити, але без вирішення цих важливих питань, усі намагання у подальшому змінити кадрову ситуацію на краще будуть у решті-решт зведені нанівець. Розпочати потрібно з невідповідної до сучасних вимог і низької за ефективністю системи комплектування, яка виявилась не спроможною забезпечити чисельних та одночасно якісних показників особового складу. Архаїчна система, яка тривалий час базувалася на застарілих принципах роботи, у режимі пасивного очікування, адаптована лише до набору за призовом та у реальності створює передумови негативного впливу на стан бойової готовності, військової дисципліни та дестабілізації кадрового потенціалу. Проблеми у забезпеченні якісного комплектування українського війська виникли не раптово. Усе розпочалося з альма-матер системи комплектування – військових комісаріатів. Передувало цьому невиправдане, як з’ясувалося з часом, об’єднання у 2003-2006 роках районних (міських) військових комісаріатів. У контексті переходу українського війська на професійну основу, до кандидатів стали висуватися більш жорсткі вимоги, але адекватних перетворень у системі роботи та порядку відбору військових комісаріатів не відбувалося. Саме тоді, внаслідок скорочення штатної чисельності посадових осіб, на яких покладались завдання з організації та ведення військового обліку, з року в рік відбувалося руйнування системи №3/2015

комплектування. Химерне бачення поступового скорочення обсягів призову і поспішне необачне рішення щодо повної відмови від призову строковиків, стало для військових «горе-реформаторів» новим поштовхом для подальшого руйнування вертикалі, починаючи від районних (міських) військових комісаріатів та поступово і в органах військового управління. Не виключенням став і Генеральний штаб. На жаль, знищення системи на цьому не зупинилося. Далі були поставлені під удар відділи обліково-призовної роботи обласних військових комісаріатів, яки разом зі скороченням штатних посад додалися клопоту ще двома напрямками: відбір на військову службу за контрактом та службою у військовому резерві. Такий «стахановський» підхід вже апріорі зробив кожний із цих напрямків приреченим на «поразку» в тій або іншій мірі та врешті-решт призвів до втрати керованості процесом військового обліку та комплектування. Прикро про це говорити, але військові комісаріати виявилися неспроможними у скороченому чисельному складі забез-

печувати виконання в повному обсязі та на відповідному якісному рівні своїх функцій. Зважаючи на це, не випадково керівництвом держави акцентовано увагу на нагальну необхідність кардинального перегляду системи комплектування національного війська, виваженого підходу до призначення військових комісарів та надання об’єктивної оцінки їх спроможності налагодити роботу. Спектр проблем складових системи комплектування був би неповним, якщо не звернути увагу на пасивне очікування персоналом військових комісаріатів наче «манни небесної» черг з бажаючих, як у минулі радянські часи. Адже тоді ті, хто не відслужив в армії, відчували себе у суспільстві «білими воронами». Це, на жаль, не осудна вигадка, а реальний, роками спотворений образ працівника військового комісаріату, який вважає себе «вершителем людської долі». Дійсно, саме так сприймають пересічні громадяни працівників військкоматів через бюрократизм, корупцію, бездушність, хамство, що їх заполонили.

Лише 16% з числа молодих офіцерів мають власне або службове житло, решта мешкають з батьками, у гуртожитках або орендують, а це, зрозуміло важкий тягар для молодого офіцера та його сім’ї»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Дефіцит якісного кадрового ресурсу, який останні роки коливався на межі позначки 80%, особливу занепокоєність викликає значний некомплект (понад 50% первинних офіцерських посад)»

Вкотре, щоб вирішити питання і «відкосити» від військової служби люди продовжують йти до військкоматів, де не вилікувана до цього часу «хвороба» — хабарництво набула хронічної форми. Заходи щодо боротьби з цим корупційним злочином залишаються неефективними, і це відомо не тільки зі шпальт газет… Врешті-решт ефективність такої роботи надала про себе знати. Відсутність в останні роки конкурсу кандидатів до вступу в вищі військові навчальні за-

клади (ВВНЗ), нехтування та поверховість під час підбору кандидатів для проходження військової служби за контрактом, якій фактично був зведений лише до досягнення за будь-яких умов планових кількісних показників, стало звичними реаліями сьогодення. Наслідком «якості» відбору є показник відрахування курсантів ВВНЗ з навчання. За 2006-2013 роки відраховано понад 1 тис. осіб, з них понад третину за неуспішність та не бажанням навчатися, понад 20% за недисциплінованістю.

За результатами проведених у попередніх роках соціологічних досліджень серед молодих офіцерів у військах, встановлено, що серед мотиваційних чинників під час обрання професії офіцера майже третина молодих офіцерів мала меркантильні інтереси, зокрема набуття матеріальної незалежності, уникнення можливого безробіття, вирішення житлової проблеми, позбавлення інших проблем цивільного життя. Але з чим реально зіштовхується молодий офіцер з перших кроків свого офіцерського становлення у військах? Прагнення на практиці втілювати отримані знання, реалізувати себе в обраній професії, розбиваються на армійських реаліях: відсутність паливно-мастильних матеріалів, застаріла військова техніка та озброєння, недостатні знання внаслідок відірваності навчального процесу від армійського життя не дають змоги навіть організувати повноцінну бойову підготовку. Ненормований службовий час, додаткове навантаження унаслідок великого некомплекту первинних офіцерських посад. Усі ці фактори ускладнюються хвилями соціальних проблем, які розпочинаються з моменту прибуття у військову частину та посилюється з одруженням, появою дітей тощо. Лише 16% з числа молодих офіцерів мають власне або службове житло, решта мешкають з батьками, у гуртожитках або орендують, а це, зрозуміло важкий тягар для молодого офіцера та його сім’ї. Таке реальне життя молодих офіцерів. Зважаючи на це певна частка тих хто мав певні сподівання щодо довгострокового перебування на службі та кар’єрного зростання, не витримують подібних випробувань і приймають рішення про дострокове звільнення з військової служби. Як наслідок – ламаються офіцерські долі, руйнуються сім’ї. Тільки за період з 2005 по 2013 рік, звільнилося понад 4,5 тис. молодших офіцерів, це майже половина від загальної кількості випускників, які не вислужили терміну першого контракту. Не важко підрахувати орієнтовні фінансові втрати, якщо підготовка курсанта триває 4-5 років, а її вартість становить до 80 тис. грн. в рік. Молодь і найбільш перспективні офіцери йдуть з армії, не вбачаючи сенсу в службі. Тому, не дивним стає дефіцит якісного кадрового ресурсу, який останні роки коливався на межі позначки 80%, особливу занепокоєність викликає значний некомплект (понад 50% первинних офіцерських посад). Другим показовим прикладом проблем з комплектуванням офіцерських №3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Від значної кількості призовного ресурсу Збройних Сил України (близько 1 млн. осіб), що у десятки разів перевищує потребу у комплектуванні за призовом усього силового сектору, до їх лав потрапить не більш 5% призовної молоді

кадрів є формування державного замовлення на підготовку військових фахівців. Визначення контурів ЗС України на короткострокову, середньострокову та довгострокову перспективу, а також аналіз сучасного стану укомплектованості надає вихідні дані у питанні планування та визначення потреб на підготовку офіцерських кадрів. Але відбувається навпаки. Хаотичні противекторні зміни поглядів на ключові положення програм реформування та розвитку ЗС України, які здебільшого нагадують політичні баталії – характерна риса процесів, що відбуваються у Збройних Силах. Взаємопов’язаність цих процесів та наслідки прорахунків, які мали місце в попередні роки можна простежити на реальних прикладах, як-то кажуть із життя. Наприклад, розподіл випускників у 2004 році практично знаходився на межі зриву в зв’язку з відсутністю вакантних первинних офіцерських посад. Це вдалося не допустити лише за рахунок заміни близько 2 тис. посад сержантського складу на офіцерські. З часом ситуація змінилася навпаки, війська стали відчувати протилежну ситуацію, так званого «кадрового голоду». Це пов’язано з тим, що у попередні роки формування державного замовлення (обсяги наборів у 2006-2011 роках) здійснювалось відповідно до показників, визначених «Держпрограмою розвитку Збройних Сил України на 20062011 роки», яка передбачала скорочення близько 16 тис. офіцерських посад. Зараз знов відбувається навпаки, чисельність Збройних Сил України у контексті останніх подій (анексія Криму, збройний конфлікт на Сході України) збільшено, спрогнозувати розвиток кадрової ситуації важко. Тож єдиним реальним шляхом виходу з цієї прірви буде зняття обмежень та повернення до призову офіцерів запасу та з числа випускників цивільних вишів (за умови реального підвищення мотивації до військової служби) . Як не дивовижно виглядає, але 70% поповнення офіцерського корпусу №3/2015

США становлять випускники університетів. Особливе місце у системі комплектування належить питанню укомплектування контрактниками, але за цим напрямком проблем не менш. Імітація відбору, відсутність змін в умовах проходження військової служби, недотримання меж службового часу, покладання на військовослужбовців зайвих, не передбачених посадовими обов’язками функцій, відсутність інтенсивної бойової підготовки в військових частинах у сукупності з відсутністю будь-якої системної роботи щодо утримання на військовій службі зробили свою «чорну справу». Зіткнувшись з реаліями армійського життя, більшість прийнятих військовослужбовців за контрактом «тікають» з війська до закінчення строку першого контракту за будь-якими підставами (через невиконання умов контракту, за станом здоров’я, за службовою невідповідністю, через низькі морально-ділові якості). Таких чверть від загальної кількості звільнених. Для інформації: утримання військовослужбовця за контрактом на рік обходиться Збройним Силам у понад 30 тис. грн. З 2002 року по теперішній час, кількість звільнених складає понад 80 тис. осіб, з них близько 30,5 тис. військовослужбовців (40%!) відмовилися продовжувати контракт на новий термін. Разом з цим «фінансові втрати», за найскромнішими розрахунками становлять 2,4 млрд. грн. «Скупий платить двічі». Підтвердженням цього філо-

софського речення є невтішні цифри статистики, які не є випадковими. «Кадровий голод», який не тільки не втухає, а й, на жаль, з року у рік набуває сталих тенденцій – сувора правда армійського життя. Показники плинності кадрів в сукупності з невиправданими витратами бюджетних коштів, пов’язаних з оформленням та прийняттям особового складу на військову службу, його підготовкою та навчанням, всебічним забезпеченням у період проходження служби та врешті-решт достроковим розірванням контракту, неприпустима «розкіш» в умовах і без того обмеженого фінансування оборонного сектору. В армії США, Великої Британії, Німеччини, Канади, Франції, Японії, які займають найвищі рейтинги за показниками рівня навченості особового складу, стану матеріально-технічного забезпечення, укомплектованістю сучасною технікою та озброєнням, завдяки детально продуманих рекламних та пропагувальних акціях, високої мотиваційної привабливості військової служби у суспільстві та жорсткої селекції до лав збройних сил потрапляють лише кращі з кращих кандидатів та ті, які потрібні армії за гостродефіцитною фаховою ознакою. У подальшому доля військовослужбовця залежить не стільки від продуманого професійного становлення та кадрового планування, а більш від його самореалізації та мотивації до фахового і кар’єрного зростання. Важко не тільки стати професіоналом, але і звільнитися, якщо ти потрібен збройним силам, це є

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В армії США доля військовослужбовця залежить не стільки від продуманого професійного становлення та кадрового планування, а більш від його самореалізації та мотивації до фахового і кар’єрного зростання» головною метою програми утримання кращих на військовій службі. Попри виняткову важливість вивчення та урахування зарубіжного досвіду, національних особливостей: стан економіки, демографічна ситуація, геополітичне розміщення, система освіти та соціального захисту, ринок робочої сили – потребують особливої уваги при застосуванні готових рецептів. Так таки контракт чи призов? «Я від цього слова біжу, і ніяк втекти не можу»… Риторичні слова відомої у пострадянські часи пісні промовисто характеризують періодичні намагання Міністерства оборони України позбутися архаїчного, на думку деяких військових посадовців, явища минулого століття – призову громадян України на строкову військову службу. В останні десятиріччя, на хвилях політичного протистояння (особливо це було помітно під час перевиборчих кампаній) питання призову громадян України на строкову військову службу

вміло використовувалося, як «козирна карта» для підвищення рейтингу. Тому, саме політичні амбіції стали визначальним фактором під час прийняття наприкінці 2013 року необачного та поспішного рішення про скасування призову та переходу до комплектування виключно військовослужбовцями за контрактом. Реалії сьогодення нарешті «охолодили» гарячі голови заангажованих військових керівників та політиків, розвіяли їх ілюзії щодо постановки остаточної крапки у питаннях призову на строкову військову службу. Не має сумніву — іншої реальної альтернативи забезпечити якісне укомплектування та водночас не допустити безповоротної втрати бойової здатності національного війську на сьогодні не існує. Стратегічною помилкою оборонного відомства є подальша затримка часу у прийнятті кардинальних, а в деяких випадках непопулярних рішень щодо забезпечення якісного укомплектування національного війська та очікування, що ситуація з призовом якимось дивним чином вирішиться.

Чому це питання постає так гостро саме сьогодні? В умовах ускладненої внутрішньополітичної та фінансово-економічної ситуації в країні та підсиленої затяжним військовим конфліктом на Сході України, відбулося загострення низки супутніх факторів, які безумовно впливатимуть на успішність призовної кампанії. Вважається, що прогнози – справа невдячна, але головною проблемою вже навесні 2015 року постане забезпечення визначених відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України обсягів призову не тільки до Збройних Сил, а й до інших військових формувань. Навіть пересічному громадянину важко довести, як за умов сучасної плутанини у військових комісаріатах із військовим обліком призовників, складної демографічної ситуації та сталих тенденцій погіршення стану здоров’я призовної молоді буде досягнута встановлена 40-тисячна позначка. Здавалося, у порівнянні з попередніми роками цифри не такі вже й великі: 2002 рік – 92,1 тис. осіб; 2003 рік – 82,5 тис. осіб, а у 2008-2010 роках обсяги щорічного призову коливалися у межах 47-52 тис. осіб. Але повернемося до реалій сьогодення та проаналізуємо сучасний стан готовності до призовної кампанії та №3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

назвемо декілька застережень стосовно ризиків, які неодмінно будуть перешкоджати, як на підготовчому етапі призовної кампанії та у подальшому, на стадії практичного втілення заходів призову та забезпечення якісного укомплектування команд молодого поповнення. По-перше, це наявне скорочення майже на чверть призовного ресурсу внаслідок анексії Криму та неможливості проведення призову у Луганській та Донецькій областях. Дійсно, саме ці регіони свого часу були одними із найпотужніших за наявністю призовного ресурсу. Не додає оптимізму рішення призивати молодь з 20 років. Це «відмінусує» від призовного ресурсу ще близько 14 тис. потенційних «вояків». До речі, як передбачити, чим буде займатися молодь цієї вікової категорії протягом двох років, у переважній більшості випадків не маючи гідної цивільної спеціальності та жодних реальних шансів працевлаштуватися в умовах сталих тенденцій зростання рівня безробіття, які побили усі «рекорди» за останні 15 років (близько 10%)? Без сумніву, «випаде» і з без того обмеженого кола якісного призовного ресурсу частка осіб віком від 21 року, яка наразі пройшла конкурсні випробування на проходження служби в структурах нової патрульної поліції. Безумовно, окремо необхідно згадати і про тих «патріотів», які вигадують будь-які способи уникнення військової служби. Серед них ті, хто ховається за іншим, неофіційним місцем реєстрації та проживання, «липовими» довідками про опікунство та піклування, духовне віросповідання. Дуже помітною серед призовної молоді прикордонних регіонів стала стрімко зростаюча хвиля еміграції та отримання громадянства

суміжних з Україною країн, «втеча» за кордон у якості сезонних заробітчан, з чіткою прив’язкою до термінів проведення призову. За даними Держкомстату, Україна перебуває у десятці країн світу — лідерів з міграції. Серед молоді у віці 18-29 років показник готовності до еміграції становить 50,4%, а у віковій групі 30-39 років – 42,4%. За неофіційною статистикою, за кордон на постійне місце проживання за 20 років незалежності виїхало понад 6,6 млн. українців. Лише третина українців (36%), зокрема молодь віком 18-29 років вбачають свою соціальну перспективу в Україні. За даними державної статистики, обсяги офіційно зареєстрованої трудової міграції мають сталу тенденцію щодо зростання: якщо у 1996 р. вони становили 12 тис., у 2002 р. – 41 тис. то у 2011році – 1 млн. осіб. Суттєво не позначилися на дисбалансі призовного ресурсу останні зміни у чинному законодавстві (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» 15.01.2015 року №116-VIII) щодо зменшення кількості підстав для надання відстрочок від призову, яких до останнього часу нараховувалось аж 34. До речі, такого ліберального ставлення, не дозволяє собі жодна країна світу. Зважаючи на це, від дійсно значної кількості призовного ресурсу Збройних Сил України (близько 1 млн. осіб), що у десятки разів перевищує потребу у комплектуванні за призовом усього силового сектору, до їх лав потрапить не більш 5% призовної молоді. При цьому слід врахувати, що навіть серед тих призов-

ників, які свідомо прийдуть до військових комісаріатів для виконання конституційного обов’язку, лише частина буде відповідати встановленим критеріям (освітній рівень, стан здоров’я тощо). Сукупність усіх цих факторів наочно свідчить, що навіть у приблизному підрахунку – дебет не сходиться з кредитом. І вже навесні 2015 року забезпечити чисельні обсяги призову буде врай важко, а на «якість призову» нема чого навіть сподіватися… Крім того, не на користь чергової призовної компанії є намагання деяких політиків знайти варіанти оздоровлення фінансового становлення української армії та надати можливість «патріотам» відкупитися грошовою компенсацією за звільнення від військової служби. Без сумніву, для нашої країни це буде помилковим рішенням, що призведе лише до подальшого розшарування суспільства за ознакою фінансової спроможності та неприпустимого ускладнення і без того вкрай небезпечної внутрішньополітичної ситуації. Варіантом виходу зі цієї дуже складної ситуації може бути введення дійсно суворих адміністративних (штрафних) і кримінальних санкцій за ухиляння від призову та порушення вимог військо-

50,4

складає показник готовності до еміграції серед молоді у віці 18–29 років. За неофіційною статистикою, за кордон на постійне місце проживання за 20 років незалежності виїхало понад 6,6 млн. українців вого обліку. Адже на сьогодні, максимальний штраф за свідоме ігнорування призовником викликів по повістці до військкомату становить аж 117 грн! Крім того, необхідно ще раз переглянути підстави для надання відстрочок та прийняти виважене рішення щодо додаткового скасування низки з них, зокрема відстрочок для здобуття освіти. В десятку кращих у світі входить армія оборони Ізраїлю. Повістки отримують усі громадяни країни, як юнаки, так і дівчата, придатні за станом здоров’я, які досягли 18-річного віку, а також особи відповідного віку, які володіють статусом «постійних жителів». Термін строкової служби для чоловіків — 36 місяців, для жінок – 24, що дає мож-

№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ливість досконало освоїти військову спеціальність. Служба в армії, яка ґрунтується на високому дусі патріотизму, охоплює близько 92% чоловіків та 60% жінок. Служба у збройних силах Турецької Республіки — святий обов’язок для турків. У консервативному турецькому суспільстві виключень не визнають. Стукнуло 20 років — вирушай на захист вітчизни. Навіть доктор наук повинен відслужити, хай і недовго — всього 5 місяців, як, втім, і будь-який інший турецький призовник, який закінчив вуз. По-друге, існування системної кризи у військово-патріотичному виховані та допризовній підготовці молоді до військової служби. Девальвація духовних цінностей, широке поширення у суспільній свідомості байдужості, егоїзму, індивідуалізму, стрімке падіння престижності військової служби, зневага до національних і військових традицій, втрата розуміння й усвідомлення сенсу місії служіння

Позитивним прикладом у створенні первісного ланцюга цілісній системі військово-патріотичного виховання нації є відродження в України кадетського руху

Вітчизні – це є, на жаль, реаліями сьогодення. Можливо не варто так драматизувати ситуацію, яка дійсно неординарна, але цифри — річ уперта. У останні роки рейтинги позитивного ставлення до армії були низькими та коливалися від 37,6 %, але не досягали 50% позначки. Військове протистояння на Сході України, людські втрати наклали відбиток на результати соціологічного опитування, проведеного Центром Разумкова у жовтні 2014 року. На той час 64,3% респондентів висловили довіру Збройним Силам України в забезпеченні безпеки держави і громадян. Разом з цим, дві третини респондентів в Україні, вважають професію військового непривабливою, що засвідчується її відсутністю на сайтах найбільш затребуваних професій. З іншого боку, простежується ганебне, особливо у важкий для країни час, відмежування окремих верств населення від нагальної потреби захисту державних інтересів — забезпечення національної безпеки та територіальної цілісності. З огляду на ці обставини, наразі, надзвичайну актуальність набуває питання допризовної військової підготовки молоді у стінах загальноосвітніх навчальних закладів. Поки що зроблено лише першій крок — кількість навчальних годин предмету «Захист Вітчизни»

збільшено у двічі. У Міністерстві освіти і науки триває робота по опрацюванню нової навчальної програми. Великі сподівання на те, що до складу розробників будуть залучені фахівці оборонного відомства, які разом з освітянами повинні відійти від стереотипів і знайти креативні рішення донесення предмету «Захист Вітчизни» до молоді, у тому числі у площині усунення елементарних «прогалин», які виявилися під час ведення бойових дій АТО. Крім того, існує виняткова потреба у досвідчених викладачах з реальною уявою про військову службу, та у допомозі з боку профільних державних інституцій в питаннях забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів новітніми та змістовними комплектами навчально-матеріальної бази. Без цих складових якість такої підготовки є вельми сумнівною. На жаль, на сьогодні цей важливий напрямок залишається поза увагою органів місцевої державної влади, чисельних громадських та ветеранських організацій, робота яких здебільшого випадкова і нагадує формальні спроби її позначити. Прикро казати, але методи та форми організації ідеологічної роботи, національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання молоді, прописані у різноманітних Концепціях, вкотре залишаються на папері лише благими намірами. У такій непростій ситуації дуже доречною стала б дієва допомога у цьому питанні Товариства сприяння обороні України (ТСОУ). Ніщо не заважає цій структурі бути попереду у питаннях підготовки молоді до військової служби за військово-обліковими спеціальностями, організувати системну роботу військово-патріотичної спрямованості серед населення та у загальноосвітніх навчальних закладах. Необачно сьогодні відмовлятися від потенціалу, який має ТСОУ: розгалужену регіональну систему осередків, відповідну матеріально-технічну базу, попередній досвід роботи з призовною молоддю та досвідчені кадри. Потрібно нарешті оборонному відомству та ТСОУ розпочати рух назустріч один одному. Визначити принципи взаємодії, скорегувати кваліфікаційні вимоги до спеціальностей, які потрібно готувати та програми підготовки призовників з військово-технічних спеціальностей, які треба наблизити до специфіки військових спеціальностей, і тоді обов’язково знайдуться і цільові кошти, і відповідна підтримка на державному рівні. Позитивним прикладом у створен№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«Ми виховуємо патріотів України!»

Необачно сьогодні відмовлятися від потенціалу, який має ТСОУ: розгалужену регіональну систему осередків, відповідну матеріально-технічну базу, попередній досвід роботи з призовною молоддю та досвідчені кадри» ні первісного ланцюга цілісній системі військово-патріотичного виховання нації є відродження в Україні кадетського руху. Великі сподівання, що Київський військовий ліцей ім. Богуна, 17 ліцеїв з посиленою фізичною підготовкою та кадетські класи, які функціонують майже у всіх регіонах, стануть для юнацтва крапкою відліку на шляху формування непорушного фундаменту таких ціннісних категорій, як патріотизм та відданість державі. Саме вони, наче життєві «маяки» є на сьогодні єдиним шляхом подолання кризи у системі військово-патріотичного виховання. По-третє, нехтування питаннями інформаційного забезпечення. Військова тематика є без перебільшення однією із найпопулярніших у засобах масової інформації. Дійсно, про військову службу не писав мабуть лише лінивий. Разом з цим, складається враження, що автори не обтяжують себе глибоким занурюванням у проблематику та деталізацію, і в залежності від замовлення на позитив або негатив, спритно ліплять черговий «шедевр». Але на жаль, саме аматорський, поверхневий підхід в освітленні процесу комплектування, врешті-решт формує спотворену суспільну думку стосовно виконання військового обов’язку. Можливо, комусь здається, що це другорядне питання, але формування позитивного іміджу Збройних Сил — один з найголовніших чинників успіш№3/2015

ності комплектування, і з цим не можна не погодитися. На жаль і до цього часу, засоби масової інформації не достатньо сприяють ефективній боротьбі з деструктивним інформаційним впливом. Не зустрічаючи потужної протидії, ворожі зовнішні сили та внутрішні «добродії» через інформаційні лабіринти та заклики намагаються зробити все, щоб зірвати призовну кампанію та відвернути молодь від служби Батьківщині. Внаслідок чого збуджені домислами антиреклами та затяжного військового протистояння на Сході України, батьки призовників іноді роблять все, щоб їх дитина не опинилася у лавах молодого поповнення. Час вже втрачений і наразі не має сенсу повертатися до минулого і шукати винних… Потрібно переосмислити роль та місце пропаганди і реклами військової служби на шляху побудови української армії завтрашнього дня, але обов’язково це необхідно зробити через призму армійських реалій та досвіду провідних країн світу. Критика заради критики – річ не просто даремна та безглузда, а подекуди дуже шкідлива. Дійсно втрачено багато часу, зроблено чимало принципових помилок, але є оптимальні шляхи впровадження ефективних трансформаційних процесів, деякі з них дійсно не стануть «популярними», адже вони у першу чергу спрямовані на подолання безвихіддя у

Товариство сприяння обороні України, правонаступник ДТСААФ України, зареєстровано 10 жовтня 1991 року Міністерством юстиції України, як всеукраїнська громадська організація. Під девізом «Ми виховуємо патріотів України!» в країні працюють близько 13 тис. первинних осередків, що об’єднують майже 2 млн. членів в районні, міжрайонні і міські організації. Понад 8,5 тис. осіб є штатними працівниками Товариства. Серед завдань і напрямків діяльності ТСОУ, зокрема є: патріотичне виховання членів Товариства, пропаганда серед населення Конституції і Законів України про захист Вітчизни; підготовка призовників з військовотехнічних спеціальностей тощо. Товариство створено на базі автомобільних, технічних і радіотехнічних шкіл і має розвинуту навчально-матеріальну базу, яка необхідна для здійснення статутної діяльності. ТСОУ об’єднає 512 професійно-технічних навчальних закладів, 4 вищих навчальних закладів першого і другого рівнів акредитації. Має понад 1 тис. оснащених кабінетів і лабораторій, близько 3,5 одиниць автотехніки, автодроми, картингові та мототраси, шосейно-кільцеву трасу (єдину в СНД), понад 400 пневматичних і стрілецьких тирів, смуги перешкод, колективні радіостанції. 26 аероклубів Товариства випускають в небо біля 200 спортивних літаків, гелікоптерів і планерів, експлуатують півтори тисячі парашутних систем. За роки незалежності України навчальні заклади ТСОУ підготували для потреб Збройних Сил та інших військових формувань близько 500 тис. фахівців різних військових спеціальностей, зокрема понад 100 тис. водіїв. питаннях забезпечення якісного укомплектування, у якому опинились Збройні Сили України. Головне – не залишити їх на папері, а нарешті втілити в життя і «переломити» критичну ситуацію. Без перебільшення, за цим стоїть і майбутнє незалежної України і доля людей у погонах.

Військова хірургія

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Фахівці клініки судинної хірургії Головного військовомедичного клінічного ордена Червоної Зірки центру «Головний військовий клінічний госпіталь» Міноборони України повертають до повноцінного життя десятки бійців, поранених у зоні проведення антитерористичної операції 28

№3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Володимир РОГОВСЬКИЙ. Полковник медичної служби, ангіохірург вищої категорії. Народився у 1965 році. Закінчив Воєнно-медичну академію ім. С. М. Кірова (м. Санкт-Петербург) та Українську воєнно-медичну академію. З 2005 року — начальник Клініки судинної хірургії Київського військового госпіталю, автор 57 наукових праць, 2 патентів на винаходи.

ьогодні в палатах цієї клініки можна побачити багато молодих людей, які пересуваються коридором на милицях, а то й в інвалідних візках. Це — солдати й офіцери Збройних Сил, інших військових формувань України, які, в боях на Сході держави, зазнали тяжких поранень. Більшість з них отримали первинну медичну допомогу просто на полі бою, після чого їх евакуювали до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону, який знаходиться в Харкові. Там їм надають спеціалізовану меддопомогу. А тих, у кого найбільш складні поранення, доправляють до Києва. В інтерв’ю «Оборонному віснику» начальник клініки судинної хірургії Головного військовомедичного клінічного ордена Червоної Зірки цент-

№3/2015

ру «Головний військовий клінічний госпіталь» МО України полковник медичної служби Володимир Роговський розповів про непрості будні військових медиків. — Наша клініка у складі шпиталю існує вже тридцять п’ять років і виконує всі сучасні операції на артеріях і венах. Протягом року здійснюється 700-800 хірургічних втручань. Особисто я роблю близько 250-300 операцій, з них не менше третини значної складності. Звичайно, це результат великої школи. Я вихованець двох великих установ для підготовки військових лікарів — Військово-медичної академії в Петербурзі і Української військово-медичної академії. Проходив удосконалення як судинний і загальний хірург. У клініку на посаду старшого ординатора потрапив у 1996 році, а очолюю її з 2005 року. — Ви неодноразово, як ангіохірург, виїжджали до Харківського військового шпиталю. У чому полягали завдання? — Судини ушкоджуються практично при кожному десятому пораненні. А при судинній травматичній катастрофі потрібно діяти на випередження, запобігати тяжким кровотечам, незворотнім ішемічним змінам у кінцівках і іншим ускладненням. Зрозуміло, що такої тактики я прагнув навчити і колег — загальних хірургів Харківського шпиталю. — Допомагаючи пораненим бійцям, клініка не згортає і свою повсякденну планову діяльність? — Ангіохірургія залишається досить запитаною. У нас стаціонарно та амбулаторно лікуються і ветерани війни, і інші пацієнти зі всіх регіонів країни, а також інших держав. Так, були пацієнти з європейських країн і США, які вибрали нас. Підстави для переваг є: широко використовується протезування судин, ендоскопічні втручання при високому рівні діагностики та хірургічної майстерності. Якраз наш потенціал і дозволяє безпомилково діяти і при вогнепальних судинних пораненнях. Це дуже відповідальне поле, проте і коло мирних завдань об’ємне.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

— Взагалі, у Вашій клініці надають допомогу при будь-яких захворюваннях судин? — Усіх пацієнтів можна умовно поділити на дві основні категорії: в одних — хвороби вен, у других — артерій. Із захворюванням вен звертаються частіше, найбільший потік пацієнтів із варикозною хворобою. Серед пацієнтів із захворюваннями артерій здебільшого звертаються з діагнозами «облітеруючий атероскле-

роз» та «діабетична ангіопатія». Крім того, бувають нестандартні випадки, коли звертаються пацієнти з травмами судин або з пухлинами, що охоплюють судини, гострими тромбозами. — Коли операцій більше? — У мирний час сезонний чинник має значення: менше за допомогою звертаються влітку, коли період відпусток. Та й загалом при деяких захворюваннях судин нижніх кінцівок

краще оперувати не в спеку, а в більш прохолодний період. — З чого починаються проблеми із судинами, чи причетна до цього спадковість? — Спадковий характер мають захворювання вен. Вважається, що майже половина населення Землі страждає на них у більшому чи в меншому ступені, до 30% європейців мають проблеми у вигляді варикозної хвороби №3/2015

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На серці операції не виконуються, адже це справа кардіохірургів і потребує апарату штучного кровообігу. Але неодноразово вже обговорювалося питання щодо створення кардіохірургічного центру Міністерства оборони»

або ретикулярного розширення вен. Це вже та категорія людей, які стають нашими пацієнтами, тобто потребують хірургічного лікування. Проблеми із судинами виникають рано чи пізно, бо свою роль у цьому відіграють життєві чинники: спосіб життя людини, її навантаження, активність, відпочинок, якість харчування. Серед жінок варикозна хвороба зустрічається значно частіше і максимально проявляється під час вагіт№3/2015

ності та після пологів. Є і професійні захворювання, зокрема у тих людей, які на роботі працюють стоячи. Наприклад, вчителі, хірурги, перукарі. Шкідливе також і тривале сидіння за комп’ютером — це теж може позначитися на стані судин нижніх кінцівок. До окремої категорії належать спортсмени, оскільки у професійному спорті часто навантаження можуть навіть виходити за межі людських резервів. Водночас заняття фізкульту-

рою, активний спосіб життя йдуть на користь. Так, при захворюваннях артерій спостерігаються атеросклеротичні враження. Тут дуже велике значення має спосіб харчування. Повинна бути помірність у їжі, не слід переїдати, особливо на ніч. Треба якомога менше вживати їжу, перенасичену холестерином, — м’ясні страви, а також всілякі делікатеси, багато яєць, майонез, плавлені сири. Загалом можна сказати так:

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

щоб бути здоровими, треба харчуватися, як бідні люди. Тобто надавати перевагу рослинній їжі. Якщо відсутні захворювання серця і нирок, — у достатній кількості вживати рідину. — Що відбувається якщо не почати своєчасного лікування? — Для кожного захворювання момент, коли потрібно починати лікування, індивідуальний. Гірше, коли людина доводить свою хворобу до ускладнень. Наприклад, варикозна хвороба може тривати і 10, і 20 років. Окрім косметичних проблем, може не давати негативних проявів. Тобто пацієнт не скаржиться на набряки, болі, судоми. Та з часом можуть виникати ускладнення — вени тромбуються. А це може спричинити навіть летальні випадки — тромби відриваються і з током крові потрапляють у серце і легені.

— Які нові методи або технології лікування практикуються в Центрі? — Щодо лікування вен у нас в госпіталі з нових методик застосовується лазерна абляція при лікуванні варикозного розширення вен, але це переважно стосується незадавнених випадків. До нових методів можна віднести й різні способи склерооблітерації вен, тобто склерозування для покращення косметичного ефекту. Нами опановувалися і виконуються операції на артеріях, які кровопостачають головний мозок, хребцеві артерії, сонні артерії, плечо-головний стовбур. Протезування також відносно новий метод, до того ж з’явилися нові протези, яких раніше не було у клініці і в Україні, і ми почали їх застосовуватися для операцій.

- Які складні операції доводиться робити? — Більш складні операції частіше стосуються артерій. Доводиться протезувати судини, відновлювати прохідність артерій шляхом шунтування, протезування, видалення тромбів, тобто виконувати якісь реконструктивні операції на артеріях, щоб відновити кровообіг в якомусь сегменті. Також до складних належать операції на черевній аорті, артеріях шиї, підключичної ділянки, артеріях таза і нижніх кінцівок. Тобто, крім коронарних (сердечних), фактично на всіх артеріях і венах, які є в організмі людини, можливе виконання операцій у нашій клініці. На серці у нас операції не виконуються, адже це справа кардіохірургів і потребує апарату штучного кровообігу. У нас поки що такої клініки немає, але, сподіваємося, що буде, оскільки неодноразово вже обговорювалося питання щодо створення кардіохірургічного центру Міністерства оборони. Адже госпіталь має свої переваги — це багатопрофільний заклад, тобто фактично всі запити пацієнта можна вирішити в одному закладі.

— Чи на достатньому технологічному рівні забезпечена діагностика та лікувальний процес, щоб йти в ногу зі світовою медициною? — Госпіталь на достатньому рівні забезпечений сучасною технікою. У нас є апарат МРТ зі всіма можливими функціями, два комп’ютерних томографи. Відділення рентген-кардіоваскулярної хірургії оснащене апаратом, який дає змогу досліджувати всі магістральні судини. Ми маємо великий парк ультразвукової техніки. Безпосередньо в нашій клініці практично кожен лікар володіє портативним апаратом для дослідження судин, до якого ми маємо доступ цілодобово. Щодо медичної апаратури, то, на мою думку, госпіталь має одну з лідируючих позицій серед інших лікувальних закладів. Фінансування значним чином відбувається за рахунок нашої комерційної діяльності: як мінімум 50% пацієнтів у клініці платять за лікування. Ці кошти використовуються на медикаменти, на утримання пацієнтів, оснащення госпіталю, на поповнення матеріальної бази та ремонту палат та операційних.

№3/2015