Оборонний вісник №2/2019 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2019

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2019

ЗМІСТ Національна безпека

Не програти на ринку озброєнь

Іноземний досвід

Зброя ХХІ століття

Армія Португалії: в тилу НАТО

Безпілотники підкорюють небо

Управління військовою кар’єрою

Кадрові технології

Нові підходи

Від охорони до безпеки

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893 з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — провідний науковий співробітник, Центр воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

№2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Волонтерська БПЛА: «добро» на зліт Довідка People's Drone PD-1 — український безпілотний авіаційний комплекс розробки Всеукраїнського центру волонтерів «Народний проект» та UkrSpecSystems Розмах крила:

3м Маса з повним навантаженням:

33 кг Маса корисного навантаження:

8 кг Максимальна швидкість:

140 км/год Крейсерська швидкість:

90 км/год Дальність зв'язку телеметріі:

до 85 км Дальність передачі Full HD відео:

50 км Тривалість польоту:

понад 5 годин Практична стеля:

2000 м

Стратегічний курс України Верховна Рада ухвалила Закон «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору)». Водночас, із Перехідних положень Конституції виключається пункт, який передбачає використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань на умовах оренди відповідно до міжнародних договорів.

ерший український безпілотник з можливістю вертикального зльоту та посадки PD-1 успішно завершив цикл чергових випробувань — було підтверджено здатність БПЛА виконувати завдання при низьких температурах. Також завершено статичні тести, динамічні тести, редагування конструкторської документації, узгодження цих змін, зміна виробничого циклу, редагування інструкцій і багато інших робіт. Мінімальна температура повітря під час проведення тестів склала -150С

Ремонт бойової техніки Львівський бронетанковий завод отримав контакти на виготовлення та ремонт військової техніки на 950 мільйонів гривень, 90% з них від Міністерства оборони України. Загалом мова йде про понад 70 одиниць бронетехніки у 2019 році. У рамках ДОЗ та інших замовлень, підприємство отримало завдання з ремонту основних бойових танків та виготовлення інших спеціальних броньованих машин. Це дозволило на 100% завантажити виробничі потужності підприємства, яке забезпечує роботою понад 700 фахівців.

градусів при вологості понад 75%. Апарат показав себе відмінно і виконав всі поставлені завдання в штатному режимі. Далі компанія продовжить роботу, щоб модернізовані PD-1 Pro потрапили на використання до ЗС України. БПЛА включає в себе літак з ДВЗ, гіростабілізовану платформу з якісною камерою та тепловізором, автомобіль для пересування по місцевості та переносну станцію керування літаком. Операторам для комфортного управління у машині встановлено складний стіл для наземної станції керування та для аналізу польотів.

Виробництво пороху У зв’язку з відсутністю порохового виробництва в Україні, Рада безпеки та оборони прийняла рішення про початок організації виробництва вибухових речовин в обсязі, який задовольнить потреби країни. Державний науково-дослідний інститут хімічних продуктів вже розробив всі директивні процеси для порохового виробництва. Зараз йдуть роботу з пошуку відповідного майданчика для такого небезпечного виробництва на території України.

Навігаційний тренажер В Інституті Військово-Морських Сил ЗС України відкрили навігаційний тренажер NT PRO-5000 для підготовки майбутніх штурманів, помічників командирів та командирів кораблів. Тренажер має три канали візуалізації та розрахований для одночасної підготовки одразу 12 курсантів. Він включає в себе можливість планування навігаційних переходів, виходів та заходів пунктів базування, враховуючи метереологічні умови, маневрені можливості кораблів та суден.

№2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Експеримент щодо забезпечення житлом У Збройних Силах України проведуть експеримент щодо забезпечення військових службовим житлом шляхом закріплення його за штатними посадами військовослужбовців. За пропозицією Головного квартиноексплуатаційного управління ЗС України експеримент триватиме протягом 2019 року – визначає наказ Міністерства оборони від 31 січня 2019 року № 40. За рік – до 20 січня 2020 року начальник ГоловКЕУ повинен доповісти по результатам і надати пропозиції щодо внесення змін у законодавство. Штатно-посадове житло закріплять за конкретними посадами, воно не підлягатиме передачі в комунальну чи приватну власність, а при зміні посади його необхідно буде здавати. У перспективі планується, що військових не зараховуватимуть на квартоблік – на час проходження служби забезпечуватимуть штатно-посадовим службовим житлом, а з досягненням 20 календарних років вислуги вони матимуть право на одноразову грошову допомогу для придбання власного житла.

Обрати Президента Переважна більшість українців піде на виборчі дільниці, аби проголосувати на виборах глави держави. Розподіл відповідей на питання: «Чи плануєте Ви голосувати на президентських виборах, запланованих на березень 2019 року?» виглядає наступним чином:

74%

17% так ні Важко вiдповiсти

Дані: Соціологічна група «Рейтинг» №2/2019

Нова версія Р-27 У

країнське оборонно-промислове підприємство Державна акціонерна холдингова компанія «Артем» веде розробку нової версії ракети Р-27 класу «повітря-повітря», що матиме значно більші можливості застосування. У порівнянні з попередньою версією ракети, нова вресія матиме більшу дальність захоплення цілей та більшу стійкість до постановки перешкод. Зараз ведуться роботи щодо створення нових головок самонаведення, зокрема і активних. На сьогодні виконується дві конструкторсько-дослідні роботи із модернізації цієї ракети: створюються нові головки самонаведення радіолокаційного та теплового типу.

Очікувати практичні пуски та випробування модернізованих ракет з новими активними головками самонаведення варто після 2021 року. Сімейство ракет Р-27 класу «повітря-повітря» забезпечує перехоплення і знищення пілотованих та безпілотних літаків, а також крилатих ракет в дальньому та ближньому, маневреному повітряному бою. Має трьохмодульну конструкцію, що складається з апаратурного блоку з головкою наведення, бойової частини і твердопаливного двигуна, з трьома силовими вузлами підвіски. Входить до складу озброєння літаків МіГ та Су. В залежності від версії дальність застосування ракети може складати від 50 до 110 км.

«Єдина ефективна система безпеки на сьогодні — це НАТО. Саме тому було ухвалено рішення про закріплення курсу до ЄС та НАТО в Конституції. Адже в умовах, які склалися, Україна не може і не повинна ігнорувати виклики, які виникають у сфері безпеки». Петро Порошенко, Президент України

Національна безпека

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Не програти на р

Агресія Росії проти України не тільки критично порушила регіональну стабільність Східної Європи, але й докорінно змінило реалії міжнародної безпеки у світовому вимірі

Антонов А.М., полковник, начальник відділу забезпечення службової діяльності адміністративного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України

ійськові коаліції і блоки, а також окремі країни в різних частинах світу, в рамках забезпечення власної національної безпеки вимушені брати до уваги під час воєнного планування та реалізації воєнної політики вже не стільки регламентацію міжнародного права, але можливості власного та коаліційного

силового інструментарію вирішення проблем та виконання завдань. Таким чином, в умовах зростання масштабу та інтенсивності об’єктивних глобальних проблем політичного, економічного та екологічного характеру, воєнно-політичне керівництво будьякої країни світу постає перед суровою необхідністю об’єктивного врахування №2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ринку озброєнь

сучасних викликів та визначення шляхів ефективної реалізації власної політики у багатьох сферах національної безпеки. Одним з провідних напрямків реалізації завдань національної безпеки є дії у воєнно-економічній сфері, одним з важливих відгалужень якої є проведення адекватної викликам та ефек№2/2019

тивної в реалізації державної військово-технічної політики. Зрозуміло, що ці вимоги мають пряме відношення до забезпечення потреб сучасної військово-технічної політики України. Тривала російська «гібридна» війна, яка відверто спрямована на реалізацію, хоча й утопічних за суттю, але вкрай небезпечних за наслідками,

реваншистських неоімперських задумів російського керівництва, лише загострили необхідність трансформації підходів до реалізації національної військово-технічної політики України. Просто не можливо й далі спиратися на досвід минулих радянських та пострадянських часів, який багато у чому базувався на хибних, як з’ясувалося

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

потім, ура-пацифістських «конверсійних» та «надлишкових» підходах до реалізації завдань воєнно-економічної сфери, і, зокрема, у проведенні національної військо-технічної політики вже незалежної та суверенної України. Для подальшого аналізу та висновків з’ясуємо обставини та сутність цього хибного підходу, який не дозволив побудувати сучасну воєнну організацію України ще до початку російської агресії. Насамперед, потребує вирішення головна проблема прийняття ефективних рішень з реалізації військово-технічної політики держави та її адекватного інформаційного забезпечення. Не можливо побудувати ефективну воєнну організацію України, якщо вона організується не за об’єктивними законами стратегії успішної державної воєнної економіки, а за короткочасними ситуативними інтересами впливових політичних, бізнесових та інших кіл. Які, до речі, часто у своєї діяльності головним акцентом мають реалізацію завдання щодо отримання максимального прибутку у найкоротший час. З цією метою, відповідальними посадовими особами часто приймалися, як найменш, необдумані рішення з безкінечного скорочення та «конверсійної» ліквідації підприємств потужного пострадянського оборонно-промислового комплексу (ОПК) України та реалізації «надлишкового» військового майна. На цьому ущербному базисі реально будувався й основний тренд військово-технічної політики – могутній потік радянських озброєнь і військової техніки (ОВТ) зі сховищ та баз зберігання, й навіть військових частин, дозволив Україні формально наростити статистику та рейтинг у глобальних продажах озброєння за кордон. З часом, рейтинг впав, а потік ОВТ почав, з об’єктивних причин стрімкого скорочення «надлишкового» майна та застарілості технологій, різко зменшуватися. Отримані кошти розчинилися у невідомому напрямі, а Збройні Сили України у 2014 році були вимушені відбивати навалу російських «вічнозелених гібридів» на допотопних зразках ОВТ гідних музею, але не сучасної армії. Стосовно інформаційного забезпечення політики військово-технічного співробітництва держави. Не можна сказати, що не існувало взагалі належного аналітичного та координуючого забезпечення на цьому важливому напрямі. До певного часу, досить успішно діяв апарат Комітету з політики

військово-технічного співробітництва та експортного контролю при Президентові України, потім – інші структури, в тому числі й департамент інформаційної безпеки у складі Апарату Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України. Експерти цих структур забезпечували детальний аналіз та надавали доречні та адекватні ситуації рекомендації для вищого воєнно-політичного керівництва держави у сфері інформаційного забезпечення. Але їх діяльність в тих умовах явно заважала певним бізнес-підходам, тому структури були вихолощені, а потім – взагалі ліквідовані. На даний час здійснюються заходи із відбудови ефективного інформаційного забезпечення процесу прийняття рішень, але він досі не набув системного, загальнодержавного характеру. Більш того, різні державні відомства, наприклад, Міноборони та МВС, часто реалізують власну військово-технічну політику, яка за різних, у тому числі невідомих політичних та комерційних причин, не має скоординованого характеру, не завжди спирається на потреби та потужності національного ОПК, а значить, й не відповідає об’єктивним законам воєнної економі-

ки. Серед зазначених економічних законів слід особливо відзначити закони виробництва прибуткового продукту для військових потреб, взаємозв’язку виробництва засобів збройної боротьби і технічного прогресу та рівня виробничих сил, взаємозв’язку функціональних секторів воєнного виробництва, а також, звертаємо увагу на це – першочергового виробництва засобів збройної боротьби, що мають вирішальний характер в сучасному збройному конфлікті. До існуючих застарілих проблем додаються й сучасні. З початком «гібридної» агресії РФ різко інтенсифікувались деструктивні інформаційні заходи країни-агресора та її ситуативних союзників, а також конкурентів, які спрямовані проти інтересів України у сфері військово-технічного співробітництва (ВТС). Просто шалений інформаційнопропагандистський тиск здійснюється на процес реалізації товарів та послуг військового призначення та подвійного використання ОПК України як офіційними, відкритими російськими джерелами, так й тими, що маскуються під закордонні. В мережі Інтернет здійснюються безперервні широко№2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

англомовної, спеціально підготовленої деструктивної інформації на анонімному за походженням електронному сайті, який обслуговується віддаленим іноземним провайдером за допомогою технології хмарних сховищ. Зазначена «іноземна» інформація була моментально підхоплена і поширюється вже російською пресою як російською, так й іншими мовами з посиланням на фальшиве, штучно створене «іноземне» джерело. Особливий наголос в цій пропаганді практично завжди робиться на «застарілість» та «ненадійність» українських технологій, всі позитивні аспекти подаються у контексті «спадщини та власності СРСР», що нібито «дозволяє» РФ порушувати інтелектуальні права українських виробників, активно та нав’язливо поширюється міф про «майбутній та невідворотний крах» ОПК України. Іншим прикладом такого роду є намагання РФ із самостійної модернізації та продовження ресурсу з експлуатації українського літака Ан-124 «Руслан» в обхід законних ліцензійних прав розробника літака – ДП «Антонов». Починаючи із середини 2018 року спецслужбами РФ розгорнута та акмасштабні та тривалі спеціальні інформаційні компанії з дискредитації товарів та послуг у сфері ВТС України, діяльності провідного спецекспортера України — Державного концерну «Укроборонпром». Зокрема, на даний час активно здійснюються заходи російських спецслужб із дискредитації бронетанкової продукції ОПК України, а також виробів та послуг національних виробників – ДП «Антонов», авіаційної промисловості у цілому, продукції та діяльності ДП «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова», АТ «Мотор-Січ», підприємства автомобільної промисловості «АвтоКрАЗ», які є цілком конкурентоздатними на міжнародному ринку ОВТ та мають реальні перспективи розвитку. Часто дезінформація та заходи деструктивного впливу реалізуються російськими спецслужбами за допомогою використання джерел з формально іноземною реєстрацією. Наприклад, починаючи з квітня 2018 року, продукція ДП «Завод імені Малишева» – основний бойовий танк «Оплот» та бронетранспортер БТР-4 «Буцефал», інтенсивно дискредитуються шляхом розміщення №2/2019

тивно ведеться потужна багатоступенева комплексна інформаційна кампанія, яка спрямована проти законних прав українського виробника. Спеціальні заходи в рамках цієї інформаційної кампанії, окрім поширення дезінформації, включають й безпосередні кібератаки на електронні ресурси ДП «Антонов». Відомі, як мінімум, дві потужні хакерські атаки на офіційний сайт підприємства у січні та квітні 2018 року з розміщенням хибної компрометуючої «інформації». Внаслідок цих атак, й досі цей електронний сайт функціонує не завжди стабільно, не гарантує автентичності розміщеної інформації, тому розміщення офіційної інформації ДП «Антонов» перенесено в соціальну мережу. Зазначені вище схеми дискредитації та деструктивного впливу, хоча й не є дуже складними за задумом, але мають великий потенціал небезпеки для України внаслідок значного за обсягами фінансування цих операцій з поширення цілеспрямованої дезінформації у закордонному середовищі впливових політиків та урядовців, галузевих спеціалістів, а також потенційних покупців та користувачів українських зразків ОВТ.

В мережі Інтернет здійснюються безперервні широкомасштабні та тривалі спеціальні інформаційні компанії з дискредитації товарів та послуг у сфері ВТС України, діяльності провідного спецекспортера — Державного концерну «Укроборонпром»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Слід зазначити, що подібні джерела дезінформації, електронні сайти в мережі Інтернет з’являються майже безперервно, дезінформація активно поширюється та дублюється «незалежними експертами» та «просто прихильниками» тематики ОВТ на ресурсі Youtube та у чисельних соціальних мережах. Замість виявлених та блокованих тимчасових джерел дезінформації майже моментально реєструються нові, що лише підтверджує їх статус важливого засобу ведення інтенсивної інформаційної війни. Ці заходи слід вважати намаганням російських спецслужб, окрім власне зниження потенціалу обороноздатності та погіршення іміджу України, нанести удар по існуючим і потенційним ринкам реалізації продукції та послуг вітчизняного ОПК за кордоном, усунути жорсткими методами конкурента у подібних сегментах зовнішньої торгівлі під час тендерів на закупівлю ОВТ та виконання поточних контрактів, а також під час замовлення іноземним замовником відповідних науково-дослідних робіт та інших послуг. Найбільш показово зазначені заходи РФ виявляються в країнах СНД, Близького Сходу, Африки, АзійськоТихоокенського регіону та Південної Америки. Серед тільки широко відомих фактів – поширення відповідної дезінформації та інших способів деструктивної пропаганди щодо ВТС України з Таїландом, Туреччиною, Індією, Пакистаном, В’єтнамом, Індонезією, Бразилією, Перу, Азербайджаном, Казахстаном, Туркменістаном,

Білорусією, Іраком, Саудівською Аравією, Кенією тощо. Більш того, в умовах загострення конкурентної боротьби на міжнародних ринках ОВТ, до процесу конкуренції, а значить й цілеспрямованої дискредитації продукції ОПК України, залучені й інші країни-конкуренти та їх компанії. В цій категорії країн серйозним опонентом є Китай. Власне це спецекспортери України вже відчули під час реалізації контракту постачання ОБТ «Оплот» в Таїланд, коли китайський конкурент безцеремонно вдерся в поточний контракт з постачання бронетанкової техніки для сухопутних сил Таїланду і запропонував в якості альтернативи китайський танк VT4. Активно протистоїть Китай українським спецекспортерам також у Пакистані, в країнах Африки та Азійсько-Тихоокенського регіону. Очевидно, що із подальшим зростанням економічної та політичної потуги, Китай буде все більш витісняти не тільки Україну з її традиційних ринків збуту ОВТ, але й конкурентів із Західної Європи та США і, як це не трагікомічно, навіть своїх російських «друзів» та «кращих партнерів». Таким чином, у сфері торгівлі на міжнародних ринках ОВТ Китай все більш наполегливо переносить акцент із закупівлі товарів та послуг у бік активного та більш значного за обсягами експорту. Окрім власне торгівлі ОВТ, Китай є потужним споживачем високих технологій, які він намагається отримати як офіційно, так й негласно

засобами спеціальних служб. Незахищений та неконтрольований трансферт українських технологій та виїзд досвідчених вітчизняних фахівців в Китай може призвести до втрати зазначених напрямків в Україні, а також відповідних ринків реалізації ОВТ. Слід зазначити, що діяльність китайських спецекспортерів супроводжується потужними інформаційними операціями впливу у спеціалізованих виданнях, пресі та під час цільового спілкування з потенційними покупцями, в тому числі в ході виставкової діяльності. Інтенсивно використовується мережа Інтернет, супутні можливості чисельних китайських ІТ компаній у всьому світі. Зазначені дії ретельно плануються та забезпечуються у кращих традиціях повчань китайських класиків Конфуція та Сунь-Цзи, максимально логічно та жорстко по відношенню до конкурентів. Таким чином, вже зараз, під час інформаційного забезпечення ВТС Україні слід уважно враховувати потужний китайський фактор впливу. Реалізуючи курс на євроатлантичну інтеграцію, не слід забувати про те, що західноєвропейські та американські компанії у сфері військового виробництва та продажу також рішуче захищають власні права та ринки, взаємодіють лише на напрямках, які становлять для них політичний та економічний інтерес. Такого підходу слід дотримуватися й українському ОПК та іншим суб’єктам національного ВТС, у тому числі під час інформаційного забезпечення інтересів нацбезпеки.

№2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Про надзвичайно жорстку та безкомпромісну конкуренцію на сучасних міжнародних ринках озброєнь свідчить й провокаційна публікація недостовірної інформації щодо нібито українського спецекспорту в РФ у 2016 році підприємствами України АТ «Мотор Січ», ДП «Антонов» та ДП «Зоря» — «Машпроект» формально авторитетним західним джерелом – міжнародною організацією «Стокгольмський інститут дослідження проблем миру» (SIPRI). Виходячи із сучасних викликів, окреслимо можливі пропозиції з реалізації інформаційного забезпечення сучасної та перспективної військово-технічної політики України. Серед них, що не виключає інших варіантів реалізації можливостей, вважається за необхідне зазначити наступні: 1. Існують об’єктивні умови для прискореної реалізації повномасштабної трансформації сучасного інформаційного забезпечення військово-технічної політики України за євроатлантичними стандартами. Зазначений напрям відноситься до компетенції вищого воєнно-політичного керівництва та його органів управління і координації. Передбачається наголос на продуманій реалізації підходів та стандартів НАТО у зазначеній сфері відповідно до вимог чинного законодавства України, що надасть потужний поштовх до освоєння трансфертних новітніх технологій, інтеграції національного виробництва з партнерами в Європі та США і Канаді, а також здобуття нових ринків збуту. 2. Новітні виклики в Україні та за кордоном вимагають більш уважного ставлення до власного ринку споживання ОВТ та відповідних послуг. Силові структури держави, насамперед Збройні Сили та структури МВС, вимагають масового переоснащення та перенавчання на нові зразки ОВТ, а також потужного інформаційного супроводження цього процесу саме за стандартами НАТО. 3. Головними суб’єктами реалізації скоординованої військово-технічної політики та відповідного інформаційного забезпечення є РНБО України та відповідні урядові структури. Зазначене вимагає організаційного та кадрового посилення відповідних структур Апарату РНБО та Уряду України за новими стандартами компетенції та діяльності. 4. Перспективним інструментарієм інформаційного супроводження військово-технічної політики є система стратегічних комунікацій України, яка дозволяє ефективно охоплювати потрібну цільову аудиторію впливу в Україні та за кордоном, в тому числі серед партнерів та потенційних споживачів продукції вітчизняного ОПК. Потужними суб’єктами інформаційного забезпечення №2/2019

Одним з провідних напрямків реалізації завдань національної безпеки є дії у воєнно-економічній сфері, одним з важливих відгалужень якої є проведення адекватної викликам та ефективної в реалізації державної військовотехнічної політики»

є спеціальні служби, спецекспортери, підприємства ОПК, профільні недержавні організації, у тому числі інформаційно-аналітичного спрямування. Окрім традиційних заходів, особливу увагу необхідно приділяти діяльності в мережі Інтернет, важливість якої буде й далі стрімко зростати.

5. Дотримання євроатлантичних стандартів не виключає уважне відстеження та використання кращого досвіду інших іноземних країн у цій сфері, що дозволить формувати ефективну національну військово-технічну політику шляхом конвергенції ідей, теоретичних розробок та практичних підходів.

Іноземний досвід

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Португалія на сьогодні адаптує збройні сили до нових ризиків і загроз національній і міжнародній безпеці з урахуванням змін, що відбуваються у військовополітичній ситуації в світі

Армія Португалії: в тилу НАТО 10

№2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Уліч В.Л., кандидат педагогічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, полковник запасу

исельність армії становить приблизно 35 тисяч військовослужбовців при 233 тисячах резервістів. У зарубіжних місіях Лісабон активно використовує співробітників приватних військових і охоронних компаній. Реформування португальської армії здійснюється відповідно до закону «Про програми розвитку збройних сил», що визначає основні напрямки військового будівництва на період до 2020 року. Основними напрямками військового будівництва декларуються: вдосконалення системи управління збройними силами, оптимізація організаційно-штатної структури об’єднань, з’єднань і частин, а також постачання у війська сучасних систем ОВТ. Для поновлення концептуальних основ військової політики і військового будівництва в 2004 році була розроблена і прийнята військова доктрина країни. У документі враховані основні тенденції розвитку світового співтовариства, а також визначені нові загрози і виклики, які можуть прямо або побічно вплинути на інтереси держави. До них віднесені: неконтрольоване поширення зброї масового ураження, міжнародний тероризм, організована злочинність, екологічні катастрофи. Взято до уваги геостратегічне положення Португалії та її традиційне місце в структурах НАТО, ЄС і ООН, а також сформовані історичні і військово-політичні зв’язки з США, Бразилією і колишніми африканськими колоніями. У доктрині конкретизовані завдання, поставлені збройним силам Португалії. Основними з них є: • збройний захист суверенітету, територіальної цілісності та національних інтересів країни; • виконання зобов’язань в рамках міжнародних військово-політичних організацій, членом яких є Португалія; • залучення ЗС в інтересах протидії міжнародному тероризму, розповсюдженню ЗМЗ та наркотиків як на національній території, так і за її межами; • надання допомоги силам цивільної оборони при ліквідації наслідків стихійних лих і техногенних катастроф. №2/2019

Діяльність Португалії в структурах НАТО визнається як ідеальний варіант застосування принципу колективного захисту країн з незначним оборонним потенціалом. Разом з тим це зобов’язує Лісабон продовжувати свою участь в операціях і місіях, що проводяться під керівництвом НАТО в Косово та Афганістані, активно здійснювати вдосконалення системи управління військами, модернізацію ОВТ в рамках планів Альянсу. В цілому доктрина визначає військову політику Португалії на етапі реорганізаційних процесів, що відбуваються як в самій країні, так і в структурах НАТО і ЄС. При цьому, з урахуванням нових концептуальних положень по боротьбі з тероризмом і виникаючих загроз, ризиків і викликів, чітко проглядається тенденція зміцнення військово-політичних і військово-технічних зв’язків з США як пріоритетним партнером в цих галузях співпраці з відповідною підтримкою дій Білого дому в регіонах його геостратегічних інтересів. Фінансування військових програм держави передбачає здійснювати за рахунок послідовного збільшення витрат, що виділяються військовому відомству. Проте, за оцінкою міністерства оборони Португалії, таких асигнувань буде як і раніше недостатньо для повномасштабної реалізації всіх запланованих проектів розвитку збройних сил. З огляду на це, Лісабон продовжує розраховувати на регулярну військову допомогу з боку провідних країн Заходу, і, перш за все, США. В рамках проведення реформи збройних сил, в 2005 році було прийнято рішення про введення у військовому відомстві єдиної системи адміні-

стративного управління, що дозволила внести прозорість у фінансові витрати всіх структур міністерства оборони, підвищити ефективність інформаційного обміну між центральним апаратом і окремими підрозділами, а також впорядкувати процедуру постановки завдань, контролю їх виконання та звітності перед центральним апаратом. Єдина система адміністративного управління охоплює фінансові, тилові і кадрові органи, мобілізаційні структури, створений комітет централізованих закупівель і службу військово-технічного забезпечення. У всіх видах збройних сил введена єдина інформаційна мережа обміну даними, вдосконалена і приведена до стандартів НАТО система управління і зв’язку. У центральному апараті міністерства оборони створена багатофункціональна база даних по усіх напрямках життєдіяльності військового відомства, і проведена кадрова реформа, що передбачає скорочення центрального апарату. За оцінкою португальських військових експертів, її введення дозволить заощадити до 2% річного військового бюджету. У Португалії завершені заходи з розгортання єдиної автоматизованої системи радіолокаційного виявлення, опові-

До числа пріоритетних завдань командування збройних сил Португалії відносить також підвищення бойових можливостей національних сил швидкого реагування»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

щення та управління SICCAP (Sistema Integrado de Comando e Controlo Aereo Portugues). Нова система забезпечує ефективний радіолокаційний контроль повітряного простору над всією територією країни і прилеглої морської акваторією, зв’язок з оперативним командуванням ОЗС НАТО «Захід» (Оейраш, 15 км на захід від Лісабона), органами управління сухопутних військ і ВМС, між усіма авіабазами національних ВПС, з літаками АВАКС і управління авіацією. Крім того, система SICCAP пов’язана з аналогічними системами ППО Іспанії та Франції і буде інтегрована з створюваною АСУ повітряного командування та НАТО ACCS. До числа пріоритетних завдань командування збройних сил Португалії відносить також підвищення бойових можливостей національних сил швидкого реагування (СШР), які планується виділяти до складу сил першочергового задіяння НАТО при проведенні операцій в кризових регіонах. Комплектування СШР передбачається здійснювати за рахунок підрозділів морської піхоти ВМС Португалії, а також окремої аеромобільної бригади (швидкого реагування) і батальйону командос сил спеціального призначення сухопутних військ. Найбільш значному коректуванню була піддана програма реформування сухопутних військ, яка зачепила в першу чергу командно-штабну структуру територіальних сил сухопутних військ. Зокрема були скасовані військові округи і прийнято рішення про створення на базі їх штабів трьох функціональних командувань сухопутних військ: бойової підготовки (Евора, штаб Південного ВО); тилу (Лісабон, Лісабонський ВО); набору і підготовки особового складу (Порто, Північний ВО). Як вважають у міністерстві оборони Португалії, подібні перетворення дозволять не тільки помітно підвищити ефективність системи військового управління, а й досягти значної економії фінансових коштів перш за все за рахунок скорочення ряду посад вищого і старшого командного складу. Структура оперативних сил сухопутних військ особливих змін не зазнала. Їх основу складають три окремі бригади — легка піхотна (експедиційна), механізована і аеромобільна (швидкого реагування), якій підпорядкована група армійської авіації (раніше центрального підпорядкування). Крім того, до складу цих сил були включені частини, що входили в округи, і два командування (військових зон Азорського архіпелагу і островів Мадейра) з підлеглими формуваннями.

Одночасно в рамках реалізації програм реформування збройних сил керівництво країни має намір зосередити зусилля на завершенні процесу оснащення військ сучасними системами зброї. Для підвищення бойових можливостей з’єднань і частин сухопутних військ намічено забезпечити окрему механізовану бригаду придбаними у Нідерландів танками «Леопард-2А6», які замінять застарілі М60А3, а окрему легку піхотну (експедиційну) бригаду оснастити новими бойовими броньованими машинами. Так, за останні роки було закуплено 260 (20 з них — для морської піхоти) БТР «Пандурій-2» австрійської фірми «Штайр-ДаймлерПух». При цьому їх часткова збірка буде здійснюватися на португальському заводі Sorefame SA. Всього планується випускати дев’ять варіантів машин, включаючи медичну, ремонтно-евакуаційну, командну і протитанкову. Планується також надходження на озброєння артилерійських частин РСЗВ американського або німецького виробництва (спочатку для комплектування однієї батареї), збільшення чисельності верто-

літного парку армійської авіації до 25, а в перспективі — до 40 машин. При цьому вже в 2017 році група армійської авіації отримала 10 вертольотів бойового забезпечення NH-90. Транспортний варіант може нести ударне озброєння, морський — самонавідні протичовнові торпеди, глибинні бомби класу «повітря-повітря» загальною масою до 700 кг. Триває поставка у війська сучасних засобів зв’язку тактичної ланки, а в підрозділи спеціального призначення — спеціальних видів озброєння і екіпіровки. В якості основного зразка стрілецької зброї замість застарілої автоматичної гвинтівки G-3 обраний автомат «Галіл» (GalilAR 5,56-мм NATO), створений в Ізраїлі і який є, по суті, модифікацією автомата Калашникова, пристосованого під 5,56-мм патрон. Основні його відмінності — складаний приклад, ручка заряджання, загнута вгору, і довший ствол. Крім того, такий автомат має двосторонній запобіжник, і його ствольна коробка виконана не штампуванням, а фрезеруванням, як у більш ранніх зразків АК.

№2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Крім цього, «Галіл» випускається під 7,62-мм патрон НАТО, але тільки в самозарядному варіанті. Такі гвинтівки, будучи оснащені оптичними прицілами, використовуються також в якості снайперських. У військово-повітряних силах реалізується масштабна програма оновлення парку бойової авіації. На озброєння 301-ї винищувальної ескадрильї ППО (авіабаза Монте-Реал) продовжують надходити літаки F-16MLU, кількість яких доведено до 16 одиниць. Поряд з цим завершена модернізація за програмою MLU (Mid Life Upgrade) винищувачів F-16A (15 одиниць), що перебувають на озброєнні 201 винищувальна ППО (Монте-Реал). В рамках оновлення парку військово-транспортної авіації в період з 2007 до 2013 року поставлено на озброєння 12 тактичних військово-транспортних літаків С-295 CASА іспанського виробництва (компанія EADS-CASA) на заміну застарілих легких транспортних літаків С-212 «Авіокар» зі складу 502 транспортної авіаескадрильї (Синтра). Програма оновлення вертолітної

№2/2019

Лісабон намагається істотно підвищити бойові можливості власних збройних сил відповідно до вимог керівних документів НАТО» техніки ВВС завершена постачанням 12-и ЕН-101 для заміни транспортних вертольотів SA-330, які відпрацювали ресурс «Пума». Багатоцільовий транспортний вертоліт ЕН-101 «Мерлін» (фірми «Агуста-Уестленд») розрахований на перевезення 30 десантників на відстань до 370 км або транспортування в кабіні військової техніки масою до 1,5 тонн, для цього в хвостовій частині є вантажний люк. Передбачено також його використання в санітарному варіанті для перевезення 16 поранених на ношах. ЕН-101 може оснащуватися і різним озброєнням — 12,7-мм кулемет, ППР, УР, ПТУР тощо. Триває вдосконалення аеродромної мережі. На території Португалії, за даними зарубіжної преси, знаходиться 66 аеродромів (40 зі штучним покриттям і 26 грунтових), 15 з яких можуть бути використані для базування бойової авіації. При цьому, 12 таких об’єктів обладнані по 1-му і 2-го класу (відповідно до стандартів НАТО), п’ять мають злітно-посадочні смуги довжиною понад 3 км, сім — від 2,5 до 3 км. Вони, як правило, оснащені запасними ВПП довжиною 1,5-2 км, груповими і одиночними стоянками літаків, ангарами, технічними будівлями, складами боєприпасів і ПММ. Всі ці аеродроми можуть бути виділені в розпорядження командування НАТО. Аеродроми базування бойової авіації оснащені стаціонарним радіо- і світлотехнічним обладнанням, що забезпе-

чує зліт і посадку літаків вдень і вночі в простих і складних метеорологічних умовах. Найбільш сучасне обладнання встановлено на аеродромах Бежа (розміри ЗПС 3450х60 м), Монте-Реал (2460х45 м), Монтажу (2440х45 м), Лагенс (3250х91 м). Командування військово-морських сил направило кошти на завершення будівництва десантно-вертолітного корабля-дока типу «Роттердам», а також восьми океанських патрульних катерів типу NPO-2000, які будуються на національній судноверфі в м. Віанаду-Каштелу. Лісабон зробив вибір на користь підводних човнів проекту 209PN, адаптованих для потреб ВМС Португалії. У 2010 році до ВМС надійшло з Німеччини дві дизельні підводні човни проекту 209 довжиною 65 м, з корпусом діаметром 6,3 м і водотоннажністю в надводному положенні 1,7 тис тон, які створені з урахуванням останніх досягнень в області військового суднобудування. Максимальна глибина занурення човна становить 200 м. На озброєнні буде перебувати вісім торпедних апаратів, при цьому частина з них може використовуватися для стрільби крилатими ракетами. Екіпаж — 30 чоловік. Крім цього, підписаний контракт з ВМС Нідерландів про придбанню двох фрегатів типу «Карел Доорман» – «Ван Ніс» (F833) і «Ван Гален» (F834). Кораблі обладнані двома пусковими установками з протикорабельними ракетами Гарпун Block 1С фірми «Боїнг». Для захисту з повітря фрегати оснащені вертикальним стартовим комплексом Мк 48, ракети якого вражають цілі в радіусі більше 14 км. У носовій частині кораблів розташована головна гармата76-мм «ОТО Бреда» Мк 100, по бортах монтуються дві легкі 20-мм гармати, а також знаходяться два 324-мм торпедні апарати з активними і пасивними торпедами малого радіусу дії. На кормі обладнана вертолітна площадка для гвинтокрила SH-14D «Лінкс» фірми «Уестленд». Планами командування ВМС країни передбачається також модернізація трьох фрегатів типу «Васко да Гама», а до 2019-го — надходження на озброєння чотирьох тральщиків — шукачів мін. Аналіз перспектив розвитку португальських збройних сил свідчить про намір Лісабона домагатися істотного підвищення їх бойових можливостей відповідно до вимог керівних документів НАТО. У той же час обмежені фінансові ресурси країни негативно впливають на обсяг і темпи виконання державних програм військового будівництва.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зброя ХХІ століття

Безпілотники пі Мосов С.П., заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

Гурак С.П., експерт

Аналітичний ресурс Global Market Insights опублікував прогноз, що ринок одних тільки військових безпілотних літальних апаратів, який у 2016 році становив близько $5 млрд, зросте до $13 млрд у 2024 році. Отже, сучасний ринок військових безпілотників фіксує стрімке зростання

першій частині матеріалу, який був надрукований у попередньому номері, «Оборонний вісник» ознайомив читачів з основними тенденціями розвитку безпілотної авіації країн, які зараз вважаються лідерами з виробництва та застосування військових безпілотників — США, Ізраїлю та Китаю. А як

же йдуть справи в інших провідних державах світу? Максимальний результат при мінімальних вкладеннях За оцінками видання The National Interest четверте місце щодо наявного потенціалу в сфері розробки БПЛА

№2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ідкорюють небо займає Іран, який явно «стрибнув вище голови», навіть не зважаючи на відносно невеликі капіталовкладення. У сфері досвіду використання безпілотників країна поступається лише США і Ізраїлю. На озброєнні збройних сил Ірану знаходяться апарати, до яких відносяться БПЛА: Fotros, Shahed 129, Mohajer (різних модифікацій), Ababil (різних модифікацій), Hesa Karrar, Sarir, Toophan-2, Ra’ad-85 та ін. Основним розробником безпілотних апаратів в Ірані вважається компанія Qods Aeronautics Industries (QAI), хоча низка БПЛА для навчання операторів і безпілотників-цілей була виготовлена компанією Iran Aircraft Manufacturing (Hesa), що є частиною Iran Aerospace Industries Organization (IAIO). В Ірані запущено серійне виробництво ударного БПЛА Mohajer-6, осна-

№2/2019

щеного високоточними «розумними» бомбами, здатного до тривалих польотів, що дозволяє йому виконувати завдання розвідки, спостереження, а також надавати підтримку при веденні бойових операцій. БПЛА Mohajer-6 є першим БПЛА із серії Mohajer, що здатний нести кероване озброєння. Інша модифікація цієї серії Mohajer-4 вже застосовувалася іранськими військовими в ході конфліктів у Сирії та Іраку. Крім того, за неофіційними даними, ці апарати поставлялися Іраном угрупованню «Хезболла». Іранські БПЛА багато в чому використовують технічні новинки трофейних ізраїльських і американських БПЛА. Так, новий іранський проект, представлений у 2013 р. і названий Yasir, нагадує ScanEagle із здвоєними хвостовими лонжеронами і доданим перевернутим V-подібним хвостом. З використанням новинок амери-

канської військово-інженерної думки компанією Shahed Aviation Industries Research Center у 2012 р. розроблений іранський військовий тактичний БПЛА Shahed 129. Цей безпілотник здатний виявляти не тільки скритне переміщення потенційного противника, а також виконувати завдання, що пов’язані з патрулюванням певного регіону, причому БПЛА може перебувати в польоті до 24 год., що забезпечує високу ефективність його застосування. Крім іншого, БПЛА Shahed 129 позиціонується також і як повноцінний бойовий засіб, зокрема, безпілотник може нести бомбове і ракетне навантаження, що забезпечує боротьбу з наземними, повітряними і морськими цілями. Перше застосування БПЛА Shahed 129 було здійснене на території Сирії в 2014 р. для розвідки місцевості та виявлення місць розташування радикально налаштованих повстанців.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Військове випробування виявилося досить успішним, через що в 2015 р. у іранського виробника з’явилися замовлення на поставку цієї техніки в інші країни. Іран представив безпілотний апарат, сконструйований на основі БПЛА Sentinel, який потрапив до іранської сторони. Через відповідний час (2014 р.) іранські конструктори виготовили новий безпілотник, який на 40% повторює свій прототип. Даний БПЛА менше за розмірами, ніж БПЛА Sentinel, має реактивний двигун і здатний нести чотири бомби типу 342. Невикористаний потенціал Незважаючи на те, що у Франції досить розвинена авіаційна промисловість і розробкою БПЛА займаються понад десятка фірм, до збройних сил країни доходить незначна кількість апаратів національної розробки. БПЛА, що створені французькими розробниками, не відрізняються надійністю і критикуються як національними, так і зарубіжними замовниками. На озброєнні ЗС Франції знаходяться такі БПЛА: Reaper і Harfang – у ВПС; Sperwer і міні-БПЛА Tracker – у сухопутних військах. Збройні сили Франції експлуатують БПЛА Reaper без озброєння, тільки для ведення повітряної розвідки. Основне розвідувальне обладнання: оптикоелектронна система AN/DAS-1 і радіолокаційна станція AN/APY-8 Lynx.

До кінця 2019 р. заплановано мати на озброєнні ВПС Франції 12-16 БПЛА Reaper і вісім наземних станцій управління. Придбання у США середньовисотних великої тривалості польоту БПЛА Reaper значно збільшить можливості збройних сил Франції з ведення видової повітряної розвідки. На сьогодні армія Франції широко використовує БПЛА, що добре зарекомендували себе під час збройних конфліктів. Вони, в основному, є спільними розробками кількох фірм, що мають різну національну належність. БПЛА Sperwer – найвідоміший французький безпілотник, який у 20002010 рр. знаходився на озброєнні в збройних силах Канади, Данії, Греції, Нідерландах і Швеції. Безпілотник буде виведений з експлуатації після 2020 р. з прийняттям на озброєння в 2018 р. БПЛА Patroller, тривалість польоту якого складає 20 год., і який являє собою систему спостереження і розвідки в масштабі реального часу, що може бути інтегрована з іншими цифровими засобами ведення бою. Передбачається, що безпілотник буде використовуватися командними підрозділами для підтримки сухопутних операцій, сприяння в захисті передових бойових підрозділів і збору розвідувальної інформації. Тактичний розвідувальний БПЛА Tracker, відомий у Франції під назвою DRAC (Drone de Renseignement Au Contact), планується замінити з 2019 р. на БПЛА Spy'Ranger.

На сьогодні армія Франції широко використовує БПЛА, що добре зарекомендували себе під час збройних конфліктів» У напрямку створення ударного безпілотного апарату Франція курирує міжнародну програму Dassault nEUROn, що здійснюється з 2004 р., і в який також беруть участь Швеція, Греція, Іспанія, Швейцарія й Італія. Перспективи розширення можливостей ВПС Франції із ведення повітряної розвідки пов’язані зі створенням європейського розвідувального середньовисотного БПЛА RPAS (Remotely Piloted Aircraft System), розробка якого ведеться спільно з ФРН, Італією та Іспанією. БПЛА, що розробляються на зміну існуючим на озброєнні безпілотним апаратам і можуть надійти на озброєння збройних сил Франції в період 20252035 рр., створюються інтернаціональними консорціумами. Передбачається, що вони будуть перевершувати існуючі БПЛА за своїми льотно-технічними характеристиками і в зазначений період перекриють потреби армії у даному типі авіатехніки. Гонка за лідером Активізувала роботи у галузі безпілотної авіації Росія. За оцінками аме№2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

риканських фахівців з 2011 р. кількість БПЛА у збройних силах Росії виросла у десять разів і склала більше двох тисяч одиниць. Прогрес розпочався в період 2011-2012 рр. У 2014 р. Росія витратила на всі безпілотні військові системи близько $9 млрд. Завдяки своїм зусиллям Росія змогла пробитися в п’ятірку країн з найбільш просунутими технологіями БПЛА, навіть незважаючи на те, що вона почала розвивати цю сферу досить пізно. Проте їй не вдається обігнати не тільки лідера – США, але навіть Іран. Однак, на закупівлю нових БПЛА до 2020 р. може бути витрачена велика сума коштів. На озброєнні армії РФ знаходяться БПАК із такими БПЛА, як: «Орлан-10», «Элерон-3» (різні модифікації), «Форпост» (випускався за ліцензією – ізраїльський Searcher Mk I), «Застава», «Гранат» (різні модифікації), ZALA (різні модифікації) та ін. У розпорядженні російських ВПС скоро з’явиться важкий ударний безпілотник. Апарат такого роду стане першим в історії російської авіації. Новий БПЛА має назву «Альтиус-О» і призначений для тривалих польотів. Його маса перевищує 7 т. Російські фахівці вважають, що новий безпілотник стане відповіддю на американський Global Hawk. У Росії також закінчена розробка важкого ударного БПЛА «Охотник», який у частині штучного інтелекту є прототипом винищувача шостого покоління. Безпілотний апарат розроблявся із застосуванням технології зниження радіолокаційної помітності, має аеродинамічну схему «літаюче крило», а його злітна маса досягає 20 т. За наявною інформацією, безпілотник зможе розвивати швидкість близько 1000 км/год. Перспективними розробками вважаються БПЛА «Корсар» і «Катран». Збройні сили Росії отримали досвід бойового застосування БПЛА у війні в Сирії. На кінець 2015 р., у вересні якого почалася військова операція Росії в Сирії, на озброєнні армії було вже 1720 безпілотників. За 2016 р. війська отримали ще 105 БПАК з 260 безпілотниками. Станом на весну 2016 р. у Сирії було розгорнуте угруповання з 70-ти російських безпілотників, що становить близько 30 комплексів. У грудні

2016 р. було повідомлено про додаткове перекидання ще трьох БПАК для моніторингу ситуації з дотриманням досягнутого на той час перемир’я між урядовими військами і опозицією. Використання розвідувальних БПЛА Росією в Сирії оцінюється фахівцями як успішне. У той же час, операція продемонструвала критичний недолік – відсутність у Росії ударних безпілотників, не зважаючи на те, що за останні 13 років було здійснено державне фінансування п’яти програм створення важких ударних БПЛА з керованою зброєю – але жоден з цих проектів так і не прийнятий на озброєння. БПЛА як фактор економіки Все більш динамічно ведуться роботи зі створення безпілотної авіації в Туреччині. Завдяки вітчизняним БПЛА, Туреччина увійшла в невелике число країн, що досягли успіху в цій сфері. Туреччина з одного боку виробляє продукцію, що має важливе значення зі стратегічної точки зору і є конкурентоздатною, а з іншого вона просувається вперед у майбутнє впевненими кроками. Здійснюючи незалежну політику в цій сфері, країна також забезпечує значний внесок в економіку завдяки продажу такої продукції. Виробництво вітчизняних безпілотників — це історія того, як Туреччина позбулася залежності від інших країн та зробила внесок у розвиток економіки. Першими безпілотниками, що з’явилися на озброєнні збройних сил Туреччини в 1990-ті роки були ізраїльський БПЛА Heron і американський БПЛА Gnat. Слідом за цим Туреччина почала виробництво вітчизняних без-

пілотних апаратів. На озброєнні знаходяться БПЛА Anka (різні модифікації) і Bayraktar (різні модифікації), що повністю вироблені в Туреччині. Є також інші БПЛА – тактичні, розвідувальні, наприклад: TAI Baykuş, Gözcü, Keklik, Martı, Şimşek, Vestel Karaye та ін. У листопаді 2016 р. Туреччина стала шостою країною в світі, яка зуміла розробити і прийняти на озброєння ударні безпілотники. До цього країнами, що мають на озброєнні подібні системи були США, Китай, Іран, Пакистан і Ізраїль. Необхідність для Туреччини в розробці національних ударних безпілотників виникла в 2012 р. після того, як Конгрес США заблокував продажу в цю країну ударних БПЛА Predator і Reaper. Першим ударним безпілотником, що надійшли на озброєння Туреччини, став доопрацьований розвідувальний апарат Bayraktar TB2 з ракетами MAM-L класу «повітря-поверхня», що був застосований в операції «Оливкова гілка» проти курдських загонів народної самооборони (YPG) у Сирії. Туреччині за сім років вдалося створити власний ударний БПЛА. У безпілотника повністю турецька електронна начинка, системи контролю, ракетна установка – раніше все це купувалося за кордоном. Одна з причин форсування створення своїх компонентів – це інформаційна безпека БПАК і неможливість зарубіжних виробників будь-яким чином впливати на роботу БПЛА, програмного забезпечення встановлених компонентів, не кажучи про залежність від зарубіжних поставок комплектуючих. Аналітичний центр ThinkTech при

У листопаді 2016 року Туреччина стала шостою країною в світі, яка зуміла розробити і прийняти на озброєння ударні безпілотники» №2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

турецькій оборонній компанії STM провів дослідження, за підсумками якого склав детальний огляд потреб збройних сил Туреччини у безпілотніках, у тому числі безпілотниках-камікадзе, що використовуються під час розвідки та дорозвідки з метою подальшого знищення противника. Туреччина розробляє новий ударний БПЛА Akinci, що надійде на озброєння до 2020 р. і стане третім ударним безпілотним апаратом, розробленим у Туреччині. Технології, отримані при розробці БПЛА Akinci, відкриють Туреччини дорогу в галузь створення бойових безпілотних літаків, починаючи з 2027 р. Інвестиції в розвиток Індія впевнено входить до клубу країн, що активно взяли курс на застосування БПЛА. Країна розробляє власні безпілотники без малого десятиліття, у першу чергу виходячи з потреб своїх військових, які вже почали використовувати БПЛА в розвідувальних операціях, охороні кордонів, морському патрулюванні і для нанесення високоточних ударів. Збройні сили Індії планують в найближчі роки значно збільшити парк БПЛА для ведення, у першу чергу, розвідки і патрулювання.

Росія змогла пробитися в п’ятірку країн з найбільш просунутими технологіями БПЛА»

Для відповідності зростаючим потребам збройних сил індійський уряд інвестує мільйони доларів у вітчизняні та зарубіжні БПАК, в основному з Ізраїлю, отримавши, щонайменше, 108 БПЛА Searcher і 68 Heron, а також Harpy і Harop. БПЛА Searcher II з 2006 р. виготовляється в Індії за ліцензією. У кінці 2013 р. індійським урядом була схвалена закупівля ще 15 апаратів БПЛА Heron на суму $195 млн. Індія збирається придбати бойові БПЛА Predator, на борту яких можуть бути встановлені ракети Hellfire з лазерною головкою самонаведення. Їх планується розмістити уздовж кордонів з Пакистаном і Китаєм у районі спірних ділянок для забезпечення виявлення різних цілей, у т.ч. засобів ядерного, біологічного та хімічного нападу. З того часу, як Індія почала розробку безпілотних апаратів, країна зробила великі успіхи в сфері розробки БПЛА малого і середнього класу. Для задоволення зростаючого попиту індійських збройних сил такі науково-дослідні організації та підприємства, як наприклад, Aeronautical Development Establishment (ADE), National Aerospace Laboratories (NAL), Hindustan Aeronautics Limited (HAL) і Bharat Electronics Limited (BEL), розробляють БПЛА для ведення розвідки, збору інформації, цілевказівки і наведення озброєння. Розробки в Індії здебільшого охоплюють мікро-БПЛА, міні-БПЛА, тактичні БПЛА, безпілотники класу MALE (medium-altitude long-endurance – середньовисотний з великою трива-

лістю польоту). В основному проекти починаються з чистого аркуша, а інтеграція відбувається за сприяння іноземних компаній. Використовуючи новітні технічні розробки і високу кваліфікацію персоналу, індійські вчені змогли розробити повністю вітчизняні БПЛА з автономним управлінням. Простота експлуатації, пристосованість до роботи в несприятливих умовах, функціональна гнучкість і знижені експлуатаційні витрати – всі ці переваги роблять БПЛА у багатьох випадках кращим вибором у порівнянні з пілотованими літаками. У 2017 р. компанією CSIR-NAL розроблений багатофункціональний БПЛА Suchan. Безпілотник з укороченим зльотом і посадкою здатний виконувати стеження за нерухомими об’єктами, при цьому очікується, що він «навчиться» супроводу рухомих об’єктів. БПЛА Suchan надає військовим альтернативу переносним БПЛА, розробленим у США, Ізраїлі та Європі. Утім, цьому безпілотнику є куди покращуватися щодо характеристик і можливостей, якщо порівнювати його з можливостями, наприклад, безпілотників Raven і Skylark, які мають значно більш тривалий політ і можуть розмістити на борту ширший набір сенсорів. Основним розробником дронів у Індії є Організація оборонних досліджень і розробок (DRDO). В її розробках є низка перевірених у реальній експлуатації БПЛА, серед них: демонстраційний міні-БПЛА Kapothaka; мішень повітряного запуску Ulka; тактичний

№2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Збройні сили Індії планують в найближчі роки значно збільшити парк БПЛА для ведення, у першу чергу, розвідки і патрулювання»

БПАК Nishant; БПЛА-мішень Lakshya; міні-БПЛА Imperial Eagle; квадрокоптер Netra і БПЛА Rustom класу MALE. DRDO працює над проектами щодо вдосконалення існуючих і розробляє інші безпілотні апарати, наприклад, Rustom-2, Panchi та Lakshya-2. Також розглядається можливість розробки перспективних проектів Rustom-H, AURA (ударний безпілотник повністю індійської розробки) і Abhyas. Розроблений DRDO безпілотник Rustom-2, що отримав тепер позначення Tactical Air-Borne Platform for Surveillance-Beyond Horizon 201 (TAPAS-BH 201), здійснив свій перший політ у листопаді 2016 р. DRDO також має намір і в майбутньому розробляти сучасні БПАК з технологіями завтрашнього дня для індійських збройних сил. Перспективні програми DRDO включають експериментальну платформу Autonomous Unmanned Research Aircraft (AURA), ударний безпілотник UCAV, a також інші багатофункціональні БПЛА з енергопостачанням від сонячних батарей. Метою проекту AURA є розробка тактичного малопомітного БПЛА, здатного нести лазерну зброю. Апарат повною масою 1,5 тонни має літати на максимальній висоті понад 9 тис. м і на дальності до 300 км. Програма була розпочата в 2009 р. і з тих пір кілька разів зупинялася і поновлювалася знову. Компанія Hindustan Aeronautics Limited (HAL) у співпраці з DRDO розробляє тактичний БПЛА Gagan, що буде мати дальність дії 250 км і робочу висоту близько 6 тис. м. Індія є однією з декількох країн, що прагнуть розвивати вітчизняні БПАК, №2/2019

зокрема тактичні, MALE і HALE. При цьому країна має невідкладні потреби в просунутих платформах цих класів, особливо це стосується тактичних безпілотників і комплексів категорії MALE. Мільярди на БПЛА За інформацією фірми Drone Wars UK уряд Великої Британії вже витратив на закупівлю, розробку та дослідження у галузі безпілотних літальних апаратів мільярди фунтів стерлінгів. До складу безпілотників, прийнятих на озброєння британської армії, входять БПЛА: Reaper, Desert Hawk, Hermes 450, Black Hornet, T-Hawk та ін. Міністерство оборони Великої Британії офіційно заявило про прийняття на озброєння нових ударних дронів типу Protector. Під позначенням Protector британські збройні сили отримають безпілотники Certifiable Predator B RPA, що є модифікацією ударного БПЛА Reaper. Британське військове відомство планує закупити 16 таких дронів, але розглядає варіант збільшення замовлення до 20 подібних апаратів. На озброєння також прийняті розвідувальні БПЛА WK450 Watchkeeper, що розроблені на базі ізраїльських Hermes 450. Розглядається питання прийняття на озброєння БПЛА Zephyr 8, що можуть знаходиться в повітрі до трьох місяців. Протягом найближчих двох років збройні сили країни планується поповнити трьома подібними літаками. Планувався до створення за програмою Scavenger на 2018 р. БПЛА тривалого перебування в повітрі. Відповідно до вимог міністерства оборони Великої Британії, БПАК розроблявся

для підтримки шести розгорнутих оперативних підрозділів і повинен мати в наявності близько 20 БПЛА. Для забезпечення функціонування системи протягом 15-річного періоду може знадобитися 30 апаратів. Згідно з оціночними розрахунками вартість програми близько двох мільярдів фунтів стерлінгів з урахуванням фінансування розробки, демонстрації, виробництва, забезпечення експлуатації БПАК і оплати обслуговуючого персоналу. Велика Британія і Франція здійснюють спільну розробку нових бойових БПЛА, які планується прийняти на озброєння на початку 2030-х років. У складі ВПС Франції і Великої Британії вони частково замінять винищувачі Dassault Rafale і Eurofighter Typhoon відповідно. На розробку нового бойового безпілотника планується витратити близько двох мільйонів євро. Згідно з попередніми планами, у розробці нового бойового БПЛА будуть використовуватися напрацювання, отримані Францією при створенні апарату nEUROn і Великою Британією в рамках проекту Taranis. Випробування нового франкобританського безпілотника заплановані на 2025 р. У межах проекту сторони також мають намір провести дослідження щодо взаємодії пілотованих і безпілотних апаратів у повітрі при вирішенні спільних завдань. Вище здійснений огляд країн, що є лідерами у сфері розробки безпілотних авіаційних комплексів, не обмежує список країн, що займаються розробкою безпілотної авіації чи закуповують БПАК в інших країнах. До цього клубу, як це частково було висвітлено раніше, уже входять десятки країн світу. За висновками видання The National Interest через 10 років список лідерів у сфері розробки БПАК може змінитися. Якщо США, Ізраїль і Китай, найімовірніше, залишаться на своїх нинішніх місцях, то Іран і Росія можуть поступитися своїми позиціями іншим країнам. Зокрема, Ірану просто може не вистачити промислового потенціалу, а Росію можуть «підкосити» проблеми в економіці, а також необхідність реформування всіх збройних сил у цілому. Основними претендентами на лідируючі позиції видання вважає Індію, Бразилію і низку країн-членів ЄС, таких як Франція.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Управління військовою кар’єрою

Вєтров В.І., заслужений працівник освіти України, кандидат воєнних наук, доцент, провідний науковий співробітник

Вранешич О.В., науковий співробітник

Агаєва Н.С., науковий співробітник

Штанько В.В., старший науковий співробітник

Кадрові технології

Система кадрового менеджменту має забезпечити ефективне управління кар’єрою військовослужбовців за рахунок впровадження прозорої та доброчесної системи підбору кандидатів і призначення їх на посади, а також підвищення якості їх навчання і підготовки

еред системи прийомів, засобів, форм і методів кадрового менеджменту, необхідно відокремити наступний перелік: • організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації особового складу; • організація роботи по створенню кадрового резерву; • підготовка та розстановка кадрів в органах управління; • організація стажування особового складу; • організація контролю за ходом комплектування системи військової освіти, набору та навчання; • розподіл та використання випускників; • контроль за роботою з кадрами в нижчестоящих організаціях; • вивчення та розповсюдження досвіду щодо роботи з кадрами.

Цей перелік свідчить, перш за все, про преференцію у складі кадрового менеджменту питанням освіти: підготовка, навчання, оцінювання, перепідготовка, стажування. Тобто, можливо стверджувати, що головним змістом кадрового менеджменту є питання освіти та освітянської діяльності. Лише в такому разі можливо говорити про професіоналізацію персоналу, кадрів, про професійну придатність та компетентність персоналу, про ефективну діяльність особового складу, про професійну армію. Будемо мати на увазі, що професійна армія — це армія не за способом комплектування, з використанням добровільного принципу вступу на військову службу, а армія, яка укомплектована професіоналами, тобто підготовленими

до високого рівня майстерності фахівцями, для яких військова служба є сенсом життя та на все життя! Разом з тим професійна армія має не лише плюси, а й мінуси, які не завжди враховуються при проголошенні необхідності переходу до контрактної армії. Є різниця між військовослужбовцем контрактної служби та призовником – військовослужбовцем строкової (кадрової) служби за рівнем та направленням мотивації до військової служби у збройних силах, рівню відповідальності за виконання посадових обов’язків, до військового обов’язку по відношенню до захисту держави. По друге, військовослужбовець контрактної служби на протязі багатьох років не обов’язково стає професіоналом, при цьому досвід показує, що при№2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

зовника можливо підготувати як професіонала навіть за один – півтора роки служби. Це залежить від системи освіти та змісту навчання. Тому, якщо вести розмову про створення або перехід до контрактної, саме професійної армії, потрібно заздалегідь вирішити ряд наступних питань: • які фінансові та матеріальні вкладення вимагає утримання військового професіонала?; • які фінансові та матеріальні вкладення вимагає навчання та підготовка військового професіонала?; • який час вимагає підготовка майбутнього захисника Батьківщини до рівня професіонала?; • який рівень освіти може або повинен мати військовослужбовець – контрактник?; • який рівень підготовленості та освіти необхідно вимагати від нього, на протязі часу перебування на посаді, в залежності від вимог посади, спеціалізації, спеціальності?; • який час потрібно утримувати професіонала на одній, обраній ним або запропонованій йому посаді?; • як вирішувати питання управління його кар’єрою на протязі служби за контрактом?; • як використовувати військовослужбовцяконтрактника на різних посадах, у різних військових званнях (офіцера, сержанта, солдата)?; • яке матеріальне та фінансове забезпечення необхідно пропонувати, щоб контрактник був задоволений умовами та був

№2/2019

готовий ризикувати життям для захисту Батьківщини?; • які умови необхідно створювати для його родини на протязі його служби та після її звершення? Існує й ще низка питань, які сьогодні не вирішені остаточно, як, наприклад, форми комплектування Збройних Сил України. Здійснювались спроби відмови від строкової служби та повного переходу на комплектування за контрактом. Але ці рішення не були достатньо обґрунтованими, оскільки кадрова політика, як одна із складових кадрового менеджменту була відсутня у тому вигляді, у якому вона діє у арміях ПКС. Використання технологій кадрового менеджменту, перш за все, вимагає, щоб у центрі всіх дій держави, її інститутів, організацій та установ – повинна бути людина, розглядати її як особистість зі своєю мотивацією, бажаннями, потенціалом, можливостями та здібностями, з її цілями, ідеями та планами. Від підбору, розстановки, навчання, виховання і стиля діяльності саме людини вирішальною мірою залежить ефективність управління з’єднаннями, об’єднаннями, Збройними Силами України, бойова готовність і рівень бойової підготовки військ. Задача кадрового менеджменту –

оцінити рівень професіоналізму людини, як фахівця, визначити ступінь розвитку та відповідності його ділових, професійних, особистісних, індивідуально-психічних якостей вимогам посади, і на цій основі прийняти рішення і пропонувати військовослужбовцю майбутній розвиток і реалізацію його кар’єри. Кадровий менеджмент − це найкраще використовування можливостей, властивостей, здібностей і професійного досвіду людини, а через них − професійного потенціалу суспільства, збройних сил. Такий підхід вимагає не лише рахувати обсяг людських ресурсів десятками або сотнями тисяч людей, а визначати рівень їх підготовки, рівень потенціалу, посилювати мотивацію та можливості не лише для вирішення сьогоденних завдань та проблем, а спрямовувати заходи на створення дійсно професійної армії спроможної виконувати бойові завдання у будь яких умовах. Кадровий менеджмент у завданнях щодо ефективного використання персоналу розглядає наступні питання: • моніторинг за багатьма показниками (рівень освіти, навченості, культури, розвитку,станом здоров’я, віком, статтю,

Використання технологій кадрового менеджменту, перш за все, вимагає, щоб у центрі всіх дій держави, її інститутів, організацій та установ – повинна бути людина»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Головною вимогою до збройних сил є рівень їх підготовки та професійний стан, професіоналізація персоналу. Професійною армія стає тоді, колі вона укомплектована дійсно професіоналами за рівнем підготовленості та готовності до дій»

•

морально-психологічний та соціальний статус, рівень мотивації до військової служби тощо) людських ресурсів, як джерела отримання необхідної кількості якісного персоналу для збройних сил; визначення системи комплектування збройних сил (за призовом, за контрактом, кадрова служба) в залежності від можливостей держави, зовнішнього оточення, завдань та структури збройних сил; виявлення необхідного часу та рівня навчання, розвитку та підготовленості персоналу в залежності від вимог, які пред’являються спеціальністю, спеціалізацією, посадою (командир роти, льотчик, інженер-радіотехнік, військовий лікар тощо); моніторинг ринку послуг у галузі навчання та розвитку персоналу, вартість та можливість готувати військових фахівців у цивільних вищих навчальних закладах, а не лише у системі військової освіти; складання вимог до професійних стандартів, програм навчання, цільових груп, вимог до особливостей діяльності військового фахівця, вибір форм організації навчання в залежності від джерел поповнення персоналом збройних сил (цивільна молодь, студенти, особи с вищою освітою, фахівці с досвідом діяльності у різних галузях виробництва тощо); взаємодія з цивільними навчальними за-

кладами, освітніми центрами, консалтинговими і тренінговими компаніями; • організація освітніх закладів різного типу (школи, ліцеї, навчальні центри) різних напрямів підготовки; • організація контролю за ходом комплектування системи військової освіти, набору та навчання; • розподіл та використання випускників; • організація внутрішніх та зовнішніх стажувань; • розробка технології формування та підготовки кадрового резерву; • організація роботи з кадровим резервом; • складання індивідуальних планів розвитку, професійного та кар’єрного росту персоналу; • оцінка ефективності системи навчання та розвитку персоналу. Ці питання у повному обсязі вирішуються єдиним органом військового управління (HR service, місія G-1) в арміях провідних країн світу. Сьогодні, відсутність у Збройних Силах України такого органу призводить до виключення деяких питань з розгляду взагалі. Головною вимогою до збройних сил є рівень їх підготовки та професійний стан, професіоналізація персоналу. До того ж це не залежить від способу комплектування. Професійною армія стає тоді, колі вона укомплектована дійсно

професіоналами за рівнем підготовленості та готовності до дій. Якщо ми робимо акцент на створенні дійсно професійної армії за рівнем підготовленості персоналу, тоді необхідно, щоб фундамент армії складали військовослужбовці, які здатні якісно й ефективно виконувати покладені на них завдання, як у мирний, так і воєнний час. Успішне виконання цих завдань, перед усе залежить від: • відданості – тобто високої мотивації до військової справи громадянина, який проходить військову службу, тобто військова служба для нього є сенсом життя, способом життя; • професійної компетентності – рівня фахової підготовки, професійного досвіду, майстерності. Він спроможний виконувати свої обов’язки краще багатьох, хто служить на такій же посаді; • надійності, як властивості якісно виконувати службову діяльність (службові функції) за займаною посадою в продовж певного часу при заданих умовах, не зважаючи на психічні, фізичні навантаження та стресові ситуації тобто саме від рівня професіоналізму. Високий рівень професіоналізму неможливо забезпечити лише залученням осіб на контрактну службу за рахунок високої платні. №2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Професіоналізм, професіонал, професійна армія — все це виходить з одного кореня, який визначає рівень оволодіння професією, яку обрано на все життя. І коли ми хочемо створити професійну армію за змістом, за якістю, а не за способом комплектування, необхідно розвивати визначення завдань військової професії за спеціальностями, спеціалізаціями, посадами. До того ж, в першу чергу, маючи на увазі під терміном «військова діяльність» те, що визначає кваліфіковану діяльність військовослужбовця з організації та ведення бойових дій на полі бою. Можна вести мову про розвиток військової техніки та озброєння, але ефективність їх застосування визначаться, перш за все тим, як вона використовується військовими професіоналами – солдатами, сержантами, офіцерами, кожен з яких досконало володіє своєю спеціальністю, посадою. Для створення професійної армії потрібно знати, якими мусять бути військові професіонали, до якого рівня вони повинні підняти свою військову майстерність, а для цього, перш за все, потрібно виконати професіографічні вивчення військової діяльності, її вимог до людини, функцій та обов’язків військового фахівця на різних напрямках діяльності (командна, штабна, опе№2/2019

раторська тощо) та на різних посадах. Тільки тоді можливо пропонувати реальні професійні стандарти підготовки військового фахівця за відповідними напрямками діяльності. Професіоналізм залежить від рівня підготовки, рівня навчання, обсягу та якості отриманого досвіду на конкретній посаді. Треба зрозуміти та визначити — хто такий є професіонал військової справи, який рівень, який час на підготовку, які витрати вимагають умови для підготовки дійсно військового професіоналу, при чому не взагалі на спеціальність, а на конкретну посаду відповідного напрямку діяльності. Професіонал – це людина яка отримала не лише необхідні теоретичні знання та початкові вміння, вона повинна мати ще й необхідний досвід у виконанні посадових обов’язків на відповідної посаді. У випускника навчального закладу може бути лише початковий досвід, який ще треба протягом 3-6 місяців здобути та удосконалювати безпосередньо на посаді призначення. У той же час відгуки на випускників системи освіти свідчать про недостатній рівень їх практичної готовності. Тобто система освіти професіоналів не готує. Хоча у свій час в ОКХ підго-

товки за спеціальністю «Управління бойовими діями» кваліфікація випускника визначалася як «професіонал військового управління». Професійна освіта це лише підготовленість військовослужбовця до визначеного виду діяльності, крок на шляху до професіоналізму. Підготовленість до виконання посадових обов’язків ще не говорить про придатність військовослужбовця до якісного виконання бойових завдань. Серед невирішених досі загальних проблем комплектування Збройних Сил, проблем пов’язаних із заходами управління кар’єрою військовослужбовців залишається питання визначення ступеня придатності кандидатів до виконання майбутніх посадових обов’язків, визначення рівня їх компетентності. На сьогодні реалізація цього питання за рахунок існуючих систем професійного відбору при прийомі на військову службу, атестування та щорічного оцінювання військовослужбовців є вкрай суб’єктивними, не ефективними і напряму залежить від взаємовідносин між командиром, підлеглим та кадровим органом відповідного рівня, оскільки зараз існує та діє номенклатурна кадрова система. Час, необхідний для формування професійної придатності, залежить від природних даних людини, рівня його мотивації і отриманої підготовки (знань, умінь, навичок). У різних професіях і за різних умов кожен з цих чинників має різну питому вагу в загальній картині профпридатності людини. Однією з актуальних проблем сучасної психології праці є проблема психологічної оцінки професійної придатності суб'єкта праці − вивчення й забезпечення будь якої діяльності людини з урахуванням відповідності між собою характеристик суб'єкта й об'єкта діяльності, їхньої придатності для виконання завдань. З позицій психології професіоналізму, що перебуває на перетинанні психології праці й акмеології здійснюються деякі етапи «еволюції» критеріїв (ознак) розуміння, пояснення й оцінки професійної придатності людини по мірі більш глибокого вивчення питань придатності людини до відповідних процесів діяльності. З 70-х років XX сторіччя для визначення поняття придатності, уводиться поняття «компетенція», що спочатку одержало своє обґрунтування, розвиток і практичне використання в рамках кадрового менеджменту (D. McClelland, і S. і L. Spencer), а пізніше, запозичилося освітніми інститутами (компетентний підхід в утворенні або так називане

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«орієнтоване на компетенції утворення»). Проектом Указу Президента України «Стратегія державної кадрової політики на 2011-2020 роки» передбачалося оцінювання професійної придатності, як головного заходу при управлінні кар’єрою військовослужбовця, який ґрунтується на запровадженні: • описів кожної з посад, які дозволяють об’єктивно позиціонувати посаду серед інших через обсяг і складність функцій, що потрібно виконувати; • кваліфікаційних вимог до кандидата на посаду, які встановлюють мінімально необхідні для успішної діяльності на посаді вимоги щодо освітнього рівня та досвіду попередньої роботи; • профілів компетенції, які встановлять наявність необхідного рівня професійних компетенцій, а також компетенцій лідерства для вищих керівників та керівників середнього рівня. Головна мета освіти підготувати військовослужбовця придатного у майбутньому стати дійсно професіоналом військової справи, за відповідними спеціальностями, спеціалізаціями, посадами, що відповідає стандартам НАТО. Мова, перш за все, йде про підвищення якості підготовки (персоналу), введенні нових методик та нових програм. Цей процес йде постійно, принаймні, з 2014 року. Зміни у програми вносилися щороку, і навіть, частіше, з урахуванням бойового досвіду Антитерористичної операції. Програми міняються і у вищих військових навчальних закладах. Це дає можливість якісніше готувати офіцерів,

зокрема, збільшити терміни військового стажування, більше уваги звертати на їх практичну підготовку. Підставою для розробки та коригування освітніх програм у ВВНЗ є Професійні стандарти, які надаються замовниками військових фахівців за напрямками діяльності (СВ, ПС, ВМС тощо). Професійні стандарти готуються фахівцями штабів й говорити наскільки вони науковообгрунтовані, можливо за їх змістом, коли однакові вимоги висуваються до командирів взводів різних напрямків діяльності. За поглядами недалекого минулого, підготовка командира взводу (бакалавра) у системі військової освіти здійснюється з метою «надати загальнокультурну та фундаментальну підготовку з військово-професійним спрямуванням та базову військово-професійну підготовку, що дає йому змогу вирішувати типові військово-професійні завдання тактичного рівня з метою виконання обов’язків на первинних офіцерських посадах». Разом з тим передбачається підготовка «загального» командира взводу за понад 20-ма різними первинними посадами від командира механізованого взводу, командира взводу глибинної розвідки, командира протитанкового взводу, командира топогеодезичного взводу до командира взводу матеріально-технічного забезпечення (практично, товарний експедитор за функціями). Наприклад, тільки з одного напрямку підготовки військового фахівця – стрільба з різних видів озброєння та водіння бойової техніки – є достатня кількість питань, які потребують великої кількості часу на їх опанування. На

якому рівні повинен виконувати спеціальні вправи зі стрільби командир взводу, командир роти? На «задовільно» або на рівні майстра спорту? А вправи з водіння бойовий техніки? А який час потрібно відвести на підготовку таких командирів, а чи зможуть вони згодом готувати своїх підлеглих на такому ж або вищому рівні? У свій час підготовка командирів та операторів у школах молодших спеціалістів, школах сержантського складу здійснювалася на протязі 10 місяців, після чого їх підготовка перевірялася на бойових стрільбах по повітряних цілях. Але потім термін навчання був скорочений удвічі(!) до 5,5 місяців. Підвищилась інтенсивність підготовки курсантів та якість підготовки командирів-інструкторів. А чому готували 10 місяців? Тобто питання потрібного часу на підготовку справжнього професіонала потрібно ретельно вивчити та обґрунтувати необхідний термін. Як свідчить досвід, підготовка молодших офіцерів займає 4-6 років, старшого офіцера 15-20 років, а вартість підготовки рядового-стрілка, й на приклад, льотчика-снайпера відрізняються у десятки разів. Тому питання удосконалення системи військової освіти постійно знаходиться у полі зору керівництва Збройних Сил, але досі ще не відмовилися від цілей старої, ще радянської системи: надати вищу освіту всім офіцерам та одразу. Бажання надати всім офіцерам вищу освіту було заходом соціального захисту, тому і система військової освіти була марнотратною й громіздкою. Разом з тим досвід армій провідних країн світу та НАТО свідчить про інші підходи. Наприклад, в армії Ізраїлю, при відсутності воєнних університетів та академій, підготовка військовослужбовців здійснюється у системі курсової підготовки: від 6-8 тижнів до 8-12 місяців в залежності від спеціальності та посади. У той же час армія Ізраїлю вважається однієї з кращих армій світу (16 місце у світовому рейтингу, ЗС України – на 29-му). Визначати зміст освіти та перелік змін до її змісту дозволяє аналіз результатів оцінювання персоналу, як чергова технологія кадрового менеджменту. В останній час з’явилася необхідність втілення в практику діяльності органів військового управління використання закордонного досвіду оцінювання результатів діяльності персоналу для прийняття рішень щодо ефективного використання кадрового потенціалу збройних сил, управління кар’єрою №2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

військовослужбовця. І в цієї ситуації питання оцінювання результатів діяльності повинні стояти на першому місці. Саме на цьому аналізі можливо встановити, як підготовлені випускники до виконання функціональних обов’язків на конкретних посадах, а не взагалі на посаду «командира взводу», який рівень підготовленості виявляють випускники курсів підвищення кваліфікації за категоріями, за посадами. З досвіду оцінювання військовослужбовців (перш за все офіцерів) з оцінкою «добре» виконували обов’язки біля 30%, а більшість (понад 70%) оцінено лише на «задовільно». Головним об’єктом у системі освіти є програми навчання, програми підготовки військового фахівця (професіонала). Розробка програми вимагає визначення вимог посади до майбутнього кандидата на цю конкретну посаду (командир танкового взводу, командир взводу глибинної розвідки, командир топогеодезичного взводу тощо), а не лише на «типову посаду командира взводу», під якою передбачаються 23 інших посад за різними спеціалізаціями. Реального та якісного відпрацювання вимог посади, без організації та проведення вивчення майбутньої діяльності військовослужбовця, без проведення професіографічних досліджень не можливо. Тільки тоді програми навчання конкретного спеціаліста будуть відповідати умовам та ефективності його майбутньої діяльності на посаді. Це є завданням служби персоналу у військах, які повинні використовувати технології кадрового менеджменту. Друге питання, яке повинно бути обґрунтовано через призму використання технологій кадрового менеджменту – це термін навчання фахівця здатного виконувати обов’язки на посаді. Рішення цього питання залежить від придатності кандидата оволодіти спеціальністю (спеціалізацією, посадою) та відповідати її вимогам. Тобто необхідно вивчати й самого кандидата, визначати його придатність до перелічених вимог. Це завдання вирішується групами професійного психологічного відбору (фахівцямипсихологами), які у країнах НАТО є складовими служби персоналу (HR service, місія G-1), часто жорсткою системою відбору до військової служби, до навчання. Якщо ми дійсно станемо на таку позицію, то загальна система військової освіти Збройних Сил України, для виконання вимог підготовки справжніх професіоналів, №2/2019

використання технологій кадрового менеджменту, може включати такі підсистеми, які були перелічені одним з авторів ще у 1997 році (газета «Народна Армія» від 15.11.1997 року), а саме: • підготовки молоді до служби у Збройних Силах у цивільних навчально-виховних закладах (школи, коледжі, технічні училища, ліцеї, інститути, університети); • підготовки фахівців рядового і сержантського складу у системі військової освіти (навчальні центри, школи, коледжі); • підготовки фахівців масових бойових офіцерських спеціальностей — командирів взводів та рот (батарей, бойових частин) – у системі військової освіти (навчальні центри, школи, курси); • підготовки персоналу вищого військового рівня: а) підготовки фахівців оперативно-тактичного рівня; б) підготовки фахівців оперативно-стратегічного рівня; в) підготовки магістрів, кандидатів та докторів наук у вищих військово-навчальних закладах (університет оборони, навчальні центри); • підготовки магістрів, кандидатів та докторів наук за спеціальностями та спеціалізаціями подвійного використання (технічні, медичні, гуманітарні та інші) у державних вищих навчальних закладах; • підвищення кваліфікації різних категорій військовослужбовців (навчальні центри, курси, вищі навчальні заклади); • підготовки офіцерів запасу (цивільні заклади освіти, навчальні центри); • підготовки відповідних фахівців для інших силових структур (у всіх військових закладах освіти). Сьогодні вже недостатньо задовольнятися тільки кількісними і якісними характеристиками професіоналів. Треба навчитися раціонально керувати

їхніми можливостями. Питання яке очікує свого дослідника – на якій посаді повинен обов’язково бути офіцер з вищою освіту, а де успішно може виконати завдання сержант-контрактник з освітою на рівні коледжу, школи, навчального центру. Перехід до практичного використання технологій кадрового менеджменту передбачає зміну в підходах до розробки систем комплектування Збройних Сил України, які б включали та чітко визначали роль, місце, градацію таких понять, як: професійна підготовленість, придатність та потенційні можливості, результати діяльності та результати виконання функціональних обов’язків, професійно-важливі, ділові та морально-психологічні якості, рівні компетенції, компетентність військового фахівця-професіонала та зміну систем стимулювання військової служби. Але для цього армії потрібні спеціально підготовлені менеджери з персоналу (HR), які вміють відокремити та оцінити професійно важливі якості громадянина або військовослужбовця, які претендують на відповідну посаду, можуть використовувати обґрунтовані військово-професійні вимоги до людини, можуть порівняти професійні вимоги з професійно важливими якостями і, в залежності від цього, надати рекомендації щодо подальшого просування фахівця. А командири всіх ступенів – мають бути підготовленими для об’єктивного оцінювання результатів діяльності фахівця за визначеними критеріями, та прийняття виваженого та прозорого кадрового рішення стосовно подальшої кар’єри того чи іншого військовослужбовця. Завдання достатньо важке, але необхідне.

НОВІ ПІДХОДИ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Від охорони до безпеки

Використання концептуального (системного) проектування та платформового підходу дозволяє повною мірою реалізувати технічну тактику та військовий спосіб охорони та оборони особливо важливих армійських об’єктів, мінімізувати людський фактор щодо прийняття рішення на адекватну протидію порушникам, здійснити перехід від охорони об’єкту до його повної безпеки

Рогов П.Д., кандидат технічних наук, Центральне управління безпеки військової служби Збройних Сил України

О 26

днією з проблем зміцнення обороноздатності держави є забезпечення надійного

Бубнов С.В., підполковник, начальник відділу Центрального управління безпеки військової служби Збройних Сил України

рівня охорони та захисту військових об’єктів підвищеної небезпеки (ВОПН) від пограбувань, можливих

Ворович Б.О., кандидат військових наук, доцент

терористичних актів і диверсій, надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру. У Збройних №2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Силах України до таких військових об’єктів відносяться арсенали, бази, центри і склади зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального. В умовах поширення тероризму, особливо міжнародного, проведення диверсій та терористичних актів на військових об’єктах зберігання бойового запасу Збройних Сил України, активізації діяльності кримінальних елементів, збільшення обсягів робіт щодо утилізації вибухопожежонебезпечних речовин особливе значення на даний час набувають питання, що пов’язані із забезпеченням їх надійної охорони та гарантованого захисту. Особливу небезпеку щодо особливо важливих військових об’єктів представляють протиправні (несанкціоновані) дії фізичних осіб (порушників): терористів, диверсантів, злочинців, екстремістів, у тому числі з використанням сучасних засобів вогневого ураження та повітряного нападу. Результати таких дій можуть бути непередбачувані: від розкрадання майна до створення умов до виникнення надзвичайної ситуації (пожежа, затоплення, аварія мереж життєзабезпечення тощо), аж до руйнації та знищення об’єктів. Разом з тим, сучасний стан забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів підвищеної небезпеки не відповідає сучасним вимогам, вимогам стандартів країн-членів Європейського союзу, країн-учасниць військово-політичного блоку НАТО. Для усунення розбіжностей у підходах до забезпечення живучості, захисту та охорони ВОПН стає нагальною потребою завдання удосконалити законодавчу та відомчу нормативноправову базу, існуючу організацію системи охорони, захисту та забезпечення живучості військових об’єктів, технічне переоснащення їх сучасними системами і технічними засобами охорони та дистанційного спостереження, всебічне ресурсне забезпечення виконання заходів безпеки, своєчасне адекватне реагування на протиправні дії. Виконання цих завдань потребує залучення державних та недержавних охоронних організацій (установ, підприємств), широкого впровадження сучасних технічних засобів, застосування нової тактики охорони військових об’єктів і нових організаційних принципів забезпечення їх живучості, охорони та захисту. Одним з ефективних заходів №2/2019

Широке використання різноманітних технічних засобів та систем обумовлює розроблення «технічної тактики» охорони і захисту об’єктів підвищеної небезпеки»

щодо гарантування нормального функціонування особливо важливих військових об’єктів має бути розроблення нової Концепції забезпечення безпеки особливо важливих військових об’єктів, спрямованої на створення автоматизованої системи безпеки, перехід від систем охорони та фізичного захисту периметру, окремих будівель та споруд всередині ВОПН до інтегрованих систем безпеки на основі впровадження систем дистанційного спостереження і раннього виявлення правопорушників (порушень режиму безпеки) та активної протидії їм, аж до нейтралізації (придушення) та/або фізичного знищення.

Методологічними засадами розроблення сучасних підходів та відповідно нової Концепції забезпечення безпеки особливо важливих об’єктів є концептуальне проектування та платформовий підхід на основі сучасних досягнень у сфері технологій безпеки, використання розвідки для цілей охорони, технічної тактики охорони та захисту об’єктів. У цих системах не стає гостра потреба у створенні постової служби на периметрі об’єкта; натомість створюються чергові оперативні (тривожні) групи реагування на події, що трапляються, які починають негайно діяти щодо припинення/нейтралізації пору-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

шень (порушників) після отримання сигналу тривоги на пульті централізованого спостереження та управління, та використовуються системи (засоби) активної протидії (бойові модулі). Такі підходи зводять до мінімуму вплив людського фактору і досягають високої ефективності захисту об’єкта за рахунок оперативного реагування на порушення, адекватного порушенням (впливу), та мінімальної кількості особового складу сил безпеки об’єкту. Концепція, що розробляється, дає змогу також передбачати можливі події (впливи, порушення та дії порушників) і враховує повною мірою вимоги замовників (власників об’єктів); використовує передові технології безпеки та засоби реагування на події, що відбуваються; реалізує всі можливості з охорони (захисту) об’єкту та накопичений вітчизняний і світовий досвід. Метою проведення концептуального проектування є розробка технічних і організаційних рішень, спрямованих на досягнення максимальної ефективності системи безпеки на основі заданих замовником обмежень на фінансові та інші ресурси з урахуванням вимог, що висовуються до системи безпеки військового об’єкту в нормативних документах. Завданням концептуального проектування та платформового підходу є розробка Концепції побудови системи безпеки об’єкта структура і наповнення (обладнання) рубежів фізичного захисту; пропозиції щодо організаційних заходів і дій/реагування сил безпеки. Концептуальне проектування проводиться на підставі результатів аналізу уразливості та оцінки ефективності існуючої системи охорони, пропонований варіант (варіанти) обґрунтовується оцінкою ефективності системи безпеки та попередньої вартісною оцінкою проекту. В процесі концептуального проектування проводиться: • формування варіантів побудови комплексу інженерно-технічних систем та засобів системи безпеки; • формування варіантів оснащення охоронюваних і контрольованих зон, обґрунтування вибору засобів та систем; • формування пропозицій щодо захисту інформації в системі безпеки; • формування пропозицій щодо використання персоналу безпеки; • формування пропозицій щодо організаційних заходів, адекватного реагування на порушення; • оцінка ефективності та вартості пропонованого (пропонованих) варіанту побудови системи безпеки.

Робота щодо проектування та оснащення системою безпеки проводиться в тісному контакті з підрозділами і службами Замовника (власника об’єкта). Роботи щодо концептуального проектування дозволяють досягти необхідного рівня безпеки об’єкта при мінімізації витрат матеріальних і людських ресурсів. В разі відсутності цього етапу можуть бути допущені помилки, виправлення яких на подальших стадіях буде пов’язане з великими витратами. Основними напрямами підвищення рівня захищеності особливо важливих об’єктів держави є: • забезпечення комплексного підходу до вирішення завдань безпеки з урахуванням необхідності диференціювання її рівнів; • розробка моделей загроз безпеки (паспортів небезпек – викликів, загроз, впливів); • визначення технічних вимог і критеріїв категорування особливо важливих

•

• • •

•

• •

об’єктів (у тому числі – оцінка уразливості зазначених об’єктів); створення державного реєстру (державної системи паспортизації) особливо важливих об’єктів, розробка заходів і засобів їх захисту; забезпечення ефективного моніторингу стану безпеки; вдосконалення нормативно-правової та методичної бази (концепцій) в області захисту особливо важливих об’єктів; створення ефективно діючої системи раннього виявлення, ідентифікації та протидії негативним впливам, припинення їх дії. До основних завдань забезпечення безпеки особливо важливих об’єктів відносяться: прогнозування, виявлення джерел та оцінка рівня небезпек (викликів, загроз, впливів, замовників та агентів впливу тощо); розробка заходів державної політики забезпечення безпеки, комплексу заходів і механізмів її реалізації; розробка нормативно-правової бази за-

№2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

безпечення безпеки, координація діяльності органів державної влади та управління, органів військового управління тощо, щодо забезпечення безпеки; • розвиток системи всебічного ресурсного забезпечення безпеки, вдосконалення її організації, форм, методів і засобів запобігання, парирування та нейтралізації небезпек особливо важливим об’єктам, локалізації та ліквідації наслідків її порушення з використанням засобів та систем активної протидії порушенням режиму безпеки; • розвиток автоматизованих систем дистанційного спостереження територій і рубежів, раннього виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та оповіщення персоналу охорони, керівного складу і місцевого населення; • забезпечення активної участі держави в процесах створення і використання передових технологій, систем і засобів забезпечення безпеки. Комплексний підхід до забезпечення безпеки передбачає єдність концептуальних, теоретичних і тех-

№2/2019

нологічних основ її забезпечення на рівні безпеки всіх сфер державної та суспільної діяльності (політичної, економічної, соціальної, воєнної, екологічної, духовної тощо), а також сфер формування, обігу, накопичення і використання інформації (інформаційні ресурси, інформаційно-аналітичне забезпечення органів державного управління у всіх різновидах діяльності тощо). Широке використання різноманітних технічних засобів та систем обумовлює розроблення «технічної тактики» охорони і захисту об’єктів

Cучасний стан забезпечення живучості, охорони та захисту військових об’єктів підвищеної небезпеки не відповідає сучасним вимогам та стандартам НАТО»

підвищеної небезпеки, яка розробляється власниками об’єктів. Як правило, тактика застосування технічних засобів розробляється не підприємствами-виробниками, а користувачами технічних систем, засобів, зброї тощо. В той же час, технічні засоби та тактика органічно, нерозривно пов’язані між собою. При розробленні та прийнятті рішень під час техніко-економічного обґрунтування вибору технічних засобів та систем захисту (безпеки) об’єктів широко використовується принцип аналогій запозичення технічний рішень і тенденцій розвитку систем безпеки з інших розвиненіших областей озброєння, а саме радіолокації, авіації, розвідки. Структура системи охорони і захисту повинна бути: гнучкою; мати відкриту архітектуру; будуватися у взаємозв’язку з тактико-технічними характеристиками та у кількісному відношенні (показникам) засобів і систем як одне ціле, тобто – бути комплексною (інтегрованою) системою безпеки. Основу такої комплексної системи безпеки становлять засоби виявлення, системи та технічні засоби розвідки і дистанційного спостереження (РЛС ближньої дії (виявлення наземних рухомих та повітряних цілей), розвідувально-сигналізаційні системи, швидковстановлювані системи охорони, безпілотні авіаційні комплекси розвідувального типу, тепловізійні і тепловізорні системи тощо), системи передавання інформації і управління. Прикладом успішної інтеграції технічної системи охорони в систему інтегрованого управління кордонами є оптико-електронна система спостереження, що встановлена на державному кордоні України з Молдовою. Використання засобів розвідки (систем виявлення, дистанційного спостереження та ін.) реалізує перший принцип «технічної тактики» «війна починається з розвідки», який незважаючи на усю очевидність часто забувають. Основою побудови комплексної системи безпеки є базові принципи: виявлення та зменшення/усунення уразливостей об’єкту; безперервного моніторингу та прогнозування можливих загроз; відповідності заходів; достатності сил реагування; превентивного забезпечення; аналогій (технічний) тощо. Підхід щодо забезпечення безпеки об’єктів на основі аналізу уразливостей, пов’язаних з об’єктом безпеки, називають платформовим. Розглянемо питання здійснення

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

концептуального (системного) проектування та платформового підходу до забезпечення безпеки особливо важливих об’єктів на прикладі потенційно небезпечних військових об’єктів. Концептуально сучасна система безпеки військових об’єктів передбачає перехід від систем охорони об’єктів до платформ безпеки на основі інтегрованого превентивного підходу, який заснований на визначенні та аналізі уразливостей: 1) самого об’єкту; 2) його автоматизованої системи охорони (безпеки); 3) порушників (реальних та потенційних); 4) морально-психологічного стану особового складу сил охорони (цільової аудиторії забезпечення безпеки) об’єкту. Це дозволяє забезпечити гарантований рівень живучості, надійну охорону та оборону (захист) об’єктів, завчасно (у тому числі превентивно) зреагувати на будь-яку загрозу (вплив), мінізувати втрати і збитки, зберегти об’єкт та особовий склад забезпечення його безпеки, навколишне середовище, своєчасно інформувати відповідні служби та оповіщати місцеве населення. Система безпеки потенційно небезпечних військових об’єктів має включати в себе платформи (системи) забезпечення безпеки, які сумісні між собою та легко інтегруються в єдине ціле. Уразливість це ступінь можливо-

го ураження і руйнування об’єкта при впливі на нього надзвичайних ситуацій (соціального, природного, техногенного характеру), а також засобів ураження різного виду зброї, у т.ч. зброї масового ураження. Уразливість об’єкта залежить від його розташування, розмірів, схеми функціонування і ступеню життєзабезпечення, рівня захисту, міцності та інших якостей, а також від характеру, ступеня і засобів впливу, інтенсивності протиправних дій. Уразливість об’єкта це властивість, зворотна стійкості, тобто нездатність протистояти зовнішньому впливу. Безпека це такі умови, в яких перебуває складна система, коли дія зовнішніх та внутрішніх чинників не призводить до процесів, що вважаються негативними по відношенню до даної складної системи у відповідності до наявних, на даному етапі, потреб, знань та уявлень. Запропонована Концепція має визначити та запропонувати основні її положення, які витікають із відповідей на такі запитання: • що/хто підлягає захисту?; • від кого/чого потрібно захищати?; • чим захищати?; • як необхідно захищати?. Крім того, комплексна система безпеки, яка має реалізувати дану Концепцію, повинна дати вичерпну відповідь на питання наскільки ефективна система безпеки особливо важливого

об’єкту відносно до можливих протиправних дій. Що/хто підлягає захисту? військові об’єкти підвищеної небезпеки арсенали, центри забезпечення, бази і склади зберігання озброєння, ракет, боєприпасів, компонентів ракетного палива та пального; пункти управління; обслуговуючий персонал та особовий склад військ (сил); органи військового управління тощо. Від кого/чого потрібно захищати? непідготовлені порушники, у тому числі тварини; підготовлені порушники диверсанти та терористи, злочинці; засоби (системи) дистанційного знешкодження об’єктів – переносні ракетні комплекси, вогнемети, безпілотні літальні апарати тощо; особи з низькою моральною стійкістю – зрадники, «комерсанти», стихійні лиха тощо). Чим захищати? комплексні автоматизовані системи безпеки; комплекси технічних засобів охорони периметру та будівель, споруд, інших окремих режимних приміщень об’єкту; автономні технічні засоби протидії, що встановлюються на огорожі, смертельної та несмертельної дії; засоби системи/модулі вогневого ураження; контррозвідувальні дії тощо). Як необхідно захищати? розвідка та контррозвідка, прогнозування, раннє виявлення небезпек; заходи у відповідь; ідентифікація порушень та порушників; припинення та ліквіда№2/2019

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ція/нейтралізація/нівелювання порушників (порушень, намірів, загроз); усунення наслідків їх дії; мінімізація ризиків тощо. При створенні системи безпеки при платформовому підході повинні переслідуватися такі технологічні та практичні цілі: 1) Виявлення, реєстрація та усунення уразливостей. 2) Реєстрація та використання ресурсів усіх видів щодо забезпечення безпеки об’єкту та централізоване управління ними. 3) Виявлення і реєстрація нових уразливостей, небезпек (намірів, викликів, загроз, впливів та ін.). 4) Удосконалення та оптимізація інформаційної ємності та інформативності системи безпеки. 5) Реєстрація всіх умов (оперативна, воєнно-політична та соціально-політична, інформаційна та інші обстановки) і подій, пов’язаних з безпекою, і складання звітів про них, тобто документування та архівація всіх подій. 6) Установка пакетів оновлень програмного забезпечення (ПЗ) системи безпеки в ході планового обслуговування. 7) Ефективний обмін інформацією про безпечність між відповідними підрозділами і службами. 8) Скорочення кількості звернень до служби підтримки.

№2/2019

9) Ефективніше тестування та оцінка нових додатків ПО до їх впровадження. 10) Впровадження нових додатків безпеки та управління ними на базі єдиної платформи безпеки. 11) Більш ефективне управління ризиками. 12) Підвищення технічної, сигналізаційного і програмної надійності системи безпеки. 13) Оцінка інформаційної обстановки (негативного інформаційно-психологічного та психологічного впливів) та її вплив на особовий склад об’єкту, його морально-психологічний стан і готовність обслуговуючого персоналу до виконання завдань з забезпечення безпеки об’єкта. Платформа забезпечення безпеки військового об’єкту підвищеної небезпеки повинна мати можливість створення комплексних і превентивних систем забезпечення безпеки на основі трьох найважливіших складових: 1) прогнозування можливих небезпек та можливостей подальшого удосконалення; 2) отримання даних про стан безпеки у всьому світі та впровадження світового досвіду;

3) єдиної платформи забезпечення безпеки об’єкта незалежно від його призначення, характеристик, небезпек та наявності ресурсів. Технічне забезпечення охорони та оборони (захисту) потенційно небезпечних військових об’єктів Збройних Сил України досягається за рахунок використання систем (платформи) безпеки, яка має у своєму складі наступні елементи (взаємозв’язані та/або автономні) – системи, платформи: • систему (платформу) контролю та охорони території комплекс технічних засобів охорони периметру та будівель, споруд, інших окремих режимних приміщень об’єкту; • систему (платформу) контролю та спостереження забороненої зони (за межами об’єкту – наземної, повітряної кулі та ін.) автоматизована система дистанційного спостереження та ідентифікації загроз, порушень та порушників; • автоматизовану систему (платформу) виявлення надзвичайних ситуацій автоматизована систему раннього виявлення

Основу такої комплексної системи безпеки становлять засоби виявлення, системи та технічні засоби розвідки і дистанційного спостереження»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

загрози виникнення надзвичайних ситуацій та оповіщення персоналу охорони, керівного складу і місцевого населення щодо виникнення надзвичайних ситуацій; систему (платформу) формування дій у відповідь – система технічних засобів протидії; радіоелектронного подавлення; виявлення і використання на свою користь уразливостей порушників; виявлення та боротьби з повітряним тероризмом, зокрема, безпілотними літальними апаратами розвідувального та ударного типів; антитерористичне обладнання тощо; бойову платформу активного адекватного реагування (використання засобів ураження) системи, засоби та модулі вогневого ураження порушників та нейтралізації/припинення дій/затримання (терористів, диверсантів, засобів повітряного нападу тощо); систему (платформу) технічного захисту інформації, що циркулює на об’єкті, та виявлення незадекларованих (незаявлених) характеристик (каналів витоку/впливу) технічних засобів охорони та програмного забезпечення систем управління;

•

систему об’єктивного контролю – система моніторингу, документування та архівації усіх подій, що трапилися на об’єкті, з подальшим передаванням даних (інформації) до Єдиного центру охорони (моніторингу) Збройних Сил України та/ або Міністерства оборони України; психологічну платформу – системи забезпечення оперативного виявлення та протидії негативному інформаційнопсихологічному впливу (прихованому тощо) на особовий склад; психологічної стійкості і високого морально-психологічного стану персоналу служби охорони (захисту та оборони) об’єкту. ВИСНОВКИ 1. Охорона військових об’єктів, зокрема арсеналів, баз та складів зберігання ракет і боєприпасів, із зосередженими на них зброєю, боєприпасами, військовою технікою, матеріально-технічними, інформаційними та іншими ресурсами, є одним із найважливіших напрямів підвищення обороноздатності держави, вирішення проблеми забезпечення високого рівня бойової готовності військ і військового потенціалу.

Сутністю цієї охорони є протидія злочинним намірам порушників, які намагаються проникнути на територію військового об’єкта і в його режимні приміщення (будівлі, склади, сховища) та забезпечення збереження наявних на об’єкті матеріальних цінностей. 2. Військові об’єкти потребують не тільки охорони, але й оборони, яка неможлива без використання засобів дистанційного спостереження прилеглої до військового об’єкту території (наземної, повітряної), систем активної протидії та участі високо підготовленого персоналу безпеки (особового складу). В результаті охорона та оборона військових об’єктів забезпечується як особовим складом військової частини (чергових служб, варт, патрулів посилення та ін.), так і системами та технічними засобами охорони (платформами безпеки). 3. Незважаючи на деякі протидіючі фактори (як, наприклад, погіршення криміногенної обстановки, що викликає необхідність збільшення чисельності особового складу, який виділяється для охорони, з метою підвищення ефективності і надійності охорони військових об’єктів), переважаючою тенденцією в розвитку охорони військових об’єктів є зменшення кількості особового складу, що виділяється для їх охорони, і розширення використання для цієї мети технічних засобів охорони, які дозволяють автоматизувати більшість функцій охорони та оборони військових об’єктів, що виконуються особовим складом військових формувань, а саме: попередження; виявлення; спостереження та відображення; збір, обробка інформації; управління; документування; санкціонований доступ; вплив (активна протидія) на порушника, що намагається проникнути в зону контролю та охорони військового об’єкта; зв’язок. 4. Концептуальне проектування та платформовий підхід до забезпечення безпеки дозволить забезпечити гарантований рівень живучості, надійну охорону та оборону (захист) військових об’єктів, завчасно (у тому числі превентивно) реагувати на будь-яку небезпеку (загрозу, вплив); мінізувати втрати і збитки; зберегти об’єкт та особовий склад забезпечення його безпеки, навколишне середовище; своєчасно інформувати відповідні служби та оповіщати місцеве населення. 5. Основу такої комплексної системи безпеки військових об’єктів становлять засоби виявлення, встановлені на периметрі; системи та технічні засоби розвідки і дистанційного спостереження (РЛС ближньої дії виявлення наземних рухомих та повітряних цілей, розвідувально-сигналізаційні системи, безпілотні авіаційні комплекси розвідувального типу, швидковстановлювані системи, лазерні, тепловізійні і тепловізорні системи тощо), системи передавання інформації та управління. №2/2019