Оборонний вісник №1/2020 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

1 №

2020

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛIТИКИ ТА П О Л I Т И К И Б Е З П Е К И

ОБОРОННИЙ ВIСНИК

1 №

2020

ЗМІСТ СТАНДАРТИ НАТО

ОБОРОННЕ ПЛАНУВАННЯ АЛЬЯНСУ

ЗАКОНОТВОРЧІСТЬ

«УЗАКОНИТИ» РОЗВІДКУ

Засновник: ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПОЛІТИКИ БЕЗПЕКИ Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС: «Оборонний вісник»: 49893

СПЕЦСЛУЖБИ

ПІД КОНТРОЛЕМ СУСПІЛЬСТВА 14

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ АРМІЇ УГОРЩИНИ

Видається з 2010 року Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2543 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — директор Національного інституту стратегічних досліджень, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор політичних наук, професор

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, головний науковий співробітник Центрального науководослідного іституту ЗС України

МОСОВ С.П. — Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

КОРЕНДОВИЧ В.С. — професор кафедри командноштабного інституту застосування військ (сил) Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, генерал-майор, доктор технічних наук, професор

№1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

НОВИНИ

БТР-4Е: довгий шлях до війська Довідка БТР-4Е - повнопривідний восьмиколісний бронетранспортер з колісною формулою 8х8, розроблений Харківським конструкторським бюро з машинобудування Бойова маса:

17,5-20 тон Екіпаж:

3 особи Десант:

6-10 осіб Двигун/потужність:

дизельний 3TD/400-600 к.с. Озброєння:

бойовий модуль БМ-7 «Парус» Швидкість:

100-110 км/год (по шосе) Запас ходу:

~690 км (по шосе) Подоланний рів:

2м Подоланний брід:

плаває зі швидкістю 8-10 км/год

ЗА ЗРАЗКОМ НАТО У Національному університеті оборони України запроваджено лідерські курси для офіцерів за перспективними програмами, а саме: командно-штабний курс (L2), курс об’єднаних штабів оперативного рівня (L3) та курс вищого керівного складу стратегічного рівня (L4). Це обумовлено змінами в системі військової освіти України, яка відповідатиме міжнародним стандартам. Програми адаптовані під широке використання досвіду підготовки офіцерських кадрів в системах військової освіти держав-членів НАТО.

априкінці минулого року держпідприємство «Харківське конструкторське бюро з машинобудування імені О.О. Морозова» передало Міністерству оборони України 12 бронетранспортерів БТР-4Е з обсягу державного оборонного замовлення 2019 року. Бронемашини «відправилися на службу» у 92 окрему механізовану бригаду Збройних Сил України. А термін виконання самого контракту продовжений до 31 серпня 2020 року. Відновлення контракту дозволило новому керівництву ХКБМ повернути на роботу колектив, а також скласти та погодити графік виробництва та поставок з усіма співвиконав-

ТРЕНАЖЕРІВ ПОБІЛЬШАЄ Поточного року укомплектованість ЗС України навчальними тренажерами зросте до 60%, – нині наявність тренажерної бази у навчальних центрах становить приблизно 40 % від потреби. Будуть закуплені тренажери як для підготовки операторів та екіпажів, наприклад 2С6 «Тунгуска», так і взводу в цілому. Зокрема навчальний центр Повітряних Сил отримає мультимедійні комплекси ЗРК С-300 та «Бук-М1», навчальний центр Військово-Морських Сил – тренажери танка Т-80, а навчальний центр ДШВ – статичні тренажери БМП.

цями контракту. Фінансування контракту було передбачене за рахунок кредитних коштів, виданих під державні гарантії на суму 1,5 млрд грн. Загалом, за минулий рік підприємства, що входять до складу «Укроборонпрому», передали до українського війська майже 4900 одиниць нової та модернізованої техніки, а також понад 2300 двигунів, вузлів та агрегатів. Збройні Сили України отримали броне- та авіатехніку, а також автомобільну та інженерну техніку, системи радіолокації, радіоелектронної боротьби, зв’язку і навігації, ракетно-артилерійського озброєння, високоточне озброєння та боєприпаси тощо.

РАКЕТНИЙ ПОЛК МОРПІХІВ Перші комплекси крилатих протикорабельних ракет наземного базування «Нептун» отримає морська піхота ВМСУ, для цього в її складі буде створений ракетний полк. У цьому році також заплановано оснащення двох батальйонів морської піхоти бронеавтомобілями «Козак-2М1», які призначені для виконання широкого кола завдань. Загалом у 2020 році планується отримати понад 70 одиниць автомобільної та понад 80-ти бронетанкової техніки.

BAYRAKTAR TB2: ПІДГОТОВКА ОПЕРАТОРІВ Оператори Bayraktar TB2 з другої половини січня 2020го року розпочнуть заходи бойової підготовки на цих комплексах. Безпілотний авіаційний комплекс Bayraktar TB2 лише 15 грудня 2019 року пройшов необхідні процедури щодо передачі комплексів від «Укрспецекспорту» до Повітряних Сил. Зараз Bayraktar TB2 очікує на реєстрацію та сертифікацію в Управлінні регулювання державної авіації України.

№1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Повітряний сапер Українське підприємство разом з іноземною компанією розробило спеціальні магнітометричні датчики для безпілотних літальних апаратів, які здатні виявляти нездетоновані боєприпаси. Датчики встановлюють на БПЛА, який виконує обліт необхідної ділянки місцевості на висоті 5-10 метрів, а на спеціальному екрані вказуються контури перебування вибухонебезпечних предметів. Випробування БПЛА довели здатність виявляти боєприпаси та ідентифікувати міни калібру 82 та 120 міліметрів. Працювати пристрої можуть як удень, так і вночі. Отриману з БПЛА інформацію можна передавати як у режимі реального часу, так і після повернення з польотного завдання. Це дає можливість скласти карту місцевості з нанесенням місць закладки мін. Застосування таких апаратів дозволить значно зекономити час на розвідку місцевості, підвищити точність визначення небезпечних предметів й убезпечити особовий склад у порівнянні зі стандартними методами пошуку боєприпасів.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР Переважна більшість українців підтримує ідею вступу країни до Європейського союзу. На запитання «Якби проводився референдум щодо вступу України в Європейський Союз, як би Ви проголосували?» відповіді респондентів розподілилися наступним чином:

60%

13%

22% За вступ України в ЄС Проти вступу України в ЄС

Візія щодо розвитку армії Г

енеральний штаб оприлюднив Візію щодо розвитку Збройних Сил України на найближчі 10 років. Мета цього програмного документу — сформувати загальне бачення та наміри, визначити орієнтири розвитку ЗС України в цілому та видів (родів) військ (сил) у тому числі, а також їх діяльності на найближчі 10 років та в подальшому. Згідно Візії Сухопутні війська складатимуть близько 50% від чисельності ЗС України, Повітряні Сили – 17%, ВМС та ДШВ – по 10%, Сили спецоперацій – 2%. Зміниться структура управління, межі оперативних командувань, всі загальновійськові бригади будуть

постійної готовності, авіабригади перетворять на полки та бази, полки спецпризначення у центри, у складі військових частин ДШВ не буде танкового батальйону, а частини забезпечення оптимізують. Вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти увійдуть до складу ЗС України, будуть об’єднані в єдину систему під загальним керівництвом підрозділу підготовки (J-7) Генерального штабу Збройних Сил України. У довгостроковій перспективі комплектування ЗС України особовим складом переважно буде здійснюватися на контрактній основі.

«Збройні Сили України потребують серйозного реформування. І оборонна реформа є пріоритетом, а розбудова спроможностей і підвищення боєздатності підрозділів — це передумова для забезпечення безпеки країни».

Важко відповісти Не буду голосувати

Дані: Соціологічна група «Рейтинг» №1/2020

Андрій Загороднюк, Міністр оборони України

СТАНДАРТИ НАТО

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Прагнення досягти у найкоротший термін оперативної та матеріальної взаємосумісності з НАТО, а також перехід на функціонування сектору безпеки і оборони України за натовськими стандартами вимагають чіткого розуміння усіх основних процесів життєдіяльності Альянсу

Слюсар В.І., доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

Кулагін К.К., кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, підполковник

собливо це стосується оборонного планування в державах-членах НАТО. Його науково обґрунтована адаптація до українських реалій, в першу чергу, відповідних адміністративних та оперативних процедур, потребує досконалого вивчення існуючої методології з урахуванням наявних недоліків та прогалин. №1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тні 2016 року на заміну попередній моделі 2009 року, були уточнені в кінці 2018 року. Нова модель NDPP містить фундаментальні зміни у підході до розподілу цілей планування. Зокрема, в минулому NDPP був зосереджений на короткотерміновій перспективі, однак потенціал впливу на інвестиційні рішення в інтересах національної оборони у такий спосіб виявився досить малим. Тому модель NDPP зразка 2016 року передбачає планування оборони в середньо-терміновій перспективі (6-19 років), яка в майбутньому буде віддалена на інтервал понад 20 років. Це є більш ефективним способом впливати на розвиток національних спроможностей.

NDPP є механізмом гармонізації процесів оборонного планування в НАТО і спрямований на те, щоб справедливо розподілити потреби між державами-членами НАТО»

Адаптація НАТО як унікального міждержавного утворення до вимог сучасності спирається на постійне ефективне планування розвитку спроможностей та координації відповідних зусиль держав-членів НАТО. Єдиним у своєму роді процесом планування військового потенціалу Північноатлантичного альянсу, що має відповідати рівню сучасних викликів і загроз безпеці та амбітним цілям НАТО, є процес оборонного планування, що отримав назву NATO Defence Planning Process (NDPP). Діючі на даний момент концепція та модель NDPP були прийняті у жов№1/2020

Глобальна мета реалізації NDPP полягає у визначенні того, які сили і засоби (скільки і яких дивізій, авіаційних крил та кораблів) необхідно мати для досягнення узгодженого рівня устремлінь (амбіцій) НАТО (NATO’s Level of Ambition). На даний момент такий рівень передбачає спроможність Альянсу одночасно проводити дві великомасштабні об'єднані операції та шість менш масштабних. NDPP є механізмом гармонізації процесів оборонного планування в НАТО і спрямований на те, щоб справедливо розподілити потреби між державами-членами НАТО, виявити сили і засоби, яких недостає, і, нарешті, організувати роботу на національній, багатонаціональній і сумісній основі з метою усунення прогалин. NDPP як процес включає сукупність послідовних і скоординованих робочих процедур узгодження національних оборонних програм з коаліційними цілями для забезпечення безпеки на користь задоволення військових потреб Альянсу. Основним змістом даного процесу є визначення кількісних і якісних параметрів військових спроможностей, необхідних для проведення усіх можливих операцій кризового реагування, а також забезпечення своєчасного і повного виділення державами-членами НАТО

ресурсів для формування відповідних військових можливостей Альянсу. При визначенні розмірів і характеру національних внесків в колективну оборону країни НАТО декларують збереження повного суверенітету і незалежність своїх дій. Тим не менш, система забезпечення безпеки Альянсу, що склалася, вимагає урахування його членами загальних інтересів Північноатлантичного союзу при ухваленні індивідуальних рішень. Тому вони слідують затвердженим процедурам військового планування, що забезпечують єдину методику визначення сил та засобів, необхідних для забезпечення військово-політичного курсу Північноатлантичного альянсу. Система робочих методів і механізмів NDPP сприяє ефективному використанню оборонних ресурсів для забезпечення колективної безпеки і дозволяє усунути дублювання зусиль у сфері формування сумісного військового потенціалу Альянсу. Загальне керівництво процесом військового планування здійснює Північноатлантична Рада НАТО (North Atlantic Council, NAC). Безпосередня відповідальність за керівництво оборонним плануванням НАТО покладена на Комітет оборонної політики та планування (Defence Policy and Planning Committee, DPPC). Він був утворений у 2010 р. в результаті реформування на основі виконавчої робочої групи (Executive Working Group, EWG), яка координувала роботу усіх органів НАТО, що займалися питаннями військового будівництва Альянсу, та Комітету з оборонного огляду (Defence Review Committee, DRC). Особливе значення має організаторська і консультативна діяльність цього комітету, яка направлена на забезпечення чіткості і узгодженості колективних і національних зусиль. При виконанні своїх функцій DPPC спирається на рекомендації Північноатлантичної Ради НАТО, Групи ядерного планування (Nuclear Planning Group, NPG). Головою DPCC є помічник генерального секретаря НАТО з оборонної політики та планування (Assistant Secretary General for Defence Policy and Planning), який підпорядкований заступнику генерального секретаря НАТО (Deputy Secretary General (DSG) of NATO). Особливість чинної моделі NDPP полягає у функціональному об'єднанні цивільного і військового підходів до планування. Як і в попередній моделі, що діяла з 2009 року (Outline Model for a NATO Defence Planning Process — PO (2009)0042), актуальний її ва-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ріант охоплює 14 пріоритетних доменів оборонного планування. Суттєво, що до 2009 р. таких сфер реалізації NDPP було лише 7. Поточний перелік пріоритетів охоплює таку їх послідовність: • air and missile defence — розвиток системи протиповітряної та протиракетної оборони; • aviation planning — планування застосування авіації; • armaments — розвиток озброєння та військової техніки; • civil emergency planning — надзвичайне цивільне планування застосування антикризових сил в ході операцій НАТО; • consultation, command and control — нарощування спроможностей системи взаємних консультацій, управління і зв'язку; • cyber defence — кібернетичний захист військових та урядових комп'ютерних мереж, автоматизованих систем управління оборонного призначення та критичних інфраструктур; • force planning — планування сил для формування угрупувань; • intelligence — розвиток спроможностей розвідки; • logistics — підвищення ефективності логістичного забезпечення військ (сил) у ході операцій; • medical — оптимізація медичного забезпечення та виведення його на якісно новий рівень; • nuclear deterrence — планування застосування ядерних сил в рамках колективної оборони; • resources — управління оборонними ресурсами; • science and technology — сприяння науковим та науковотехнічним дослідженням в оборонній сфері та впровадженню інноваційних технологій; • standardization and interoperability — удосконалення системи стандартизації для забезпечення взаємосумісності сил та засобів. Процес NDPP має циклічний характер з періодом у 4 роки. Протягом одного цілого циклу зі встановленою послідовністю і допустимою варіативністю виконується 5 основних етапів (кроків): Етап 1: розробка політичних керівних вказівок (Political Guidance). Етап 2: Визначення потреб (Determine Requirements). Етап 3: Розподіл (Apportion Requirements Set Targets). Етап 4: Сприяння впровадженню (Facilitate Implementation). Етап 5: Аналіз результатів (Review Results). Деякі етапи можуть реалізовуватися одночасно. Так, наприклад, етап 4 є не тільки відносно самостійним, але виконує також функції паралельної під-

тримки інших етапів й фактично триває безперервно. Реалізацією 4го етапу опікується особисто помічник Генерального секретаря НАТО з оборонних інвестицій (Assistant Secretary General for Defence Investment, ASG/DI). ASG/DI як головний координатор 4 етапу NDPP «Сприяння імплементації» (Facilitating Implementation) має чотири основних зобов'язання: • сприяння досягненню національних цільовихзавдань оборонного планування; • сприяння та підтримання послідовної багатонаціональної реалізації оборонних спроможностей; • поширення передового досвіду та сучасних технологій оборонного планування серед держав-членів НАТО; • просування передових інноваційних проектів, багатонаціональних ініціатив, сприяння у реалізації відповідних процедур, необхідних для реалізації колективних цілей Альянсу, що мають перспективу спільного фінансування (інвестицій). Кожен цикл NDPP починається з розробки політичних керівних вказівок (Establish Political Guidance), які охоплюють усі сфери планування і встановлюють рівень устремлінь Альянсу. Цей документ оновлюється кожні чотири роки й відображає політичні, військові, економічні, юридичні, соціальні та технічні чинники, що впливають на формування необхідних оборонних спроможностей НАТО. Важливою скла-

довою частиною документа є так званий «Рівень амбіцій НАТО в сфері безпеки і оборони», що визначає кількість, масштаби і характер операцій, які Альянс повинен бути здатний одночасно проводити для нейтралізації існуючих загроз та таких, що зароджуються. При цьому Директива містить загальні кількісні і якісні параметри військового потенціалу Північноатлантичного союзу, необхідного для проведення усіх видів операцій по забезпеченню колективної оборони і врегулюванню кризових ситуацій. Крім того, указуються пріоритетні напрями удосконалення військових сил і засобів, а також терміни реалізації планованих заходів в рамках відповідних сфер військового будівництва. Початкові дані для всебічного опрацьовування основних положень Political Guidance в плановому порядку представляються різними органами Альянсу, відповідальними за ті чи інші напрями військового планування. Після узгодження проекту зі всіма державами-членами НАТО і внесення необхідних змін і доповнень підсумковий варіант документу прямує для схвалення міністрами оборони і затвердження головами держав і урядів. Директивні вимоги у всіх сферах NDPP виконуються на основі комплекту керівних документів, розроблених Військовим комітетом (MC) спільно із стратегічними командуваннями НАТО (NATO Strategic Commands). №1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Оскільки після 2014 року процес оборонного планування НАТО став більш закритим порівняно з попередніми його циклами, доцільно в якості прикладу зупинитись на процедурах першого етапу NDPP, що були реалізовані для моделі NDPP 2009 року. Хоча відповідні події вже стали історією, їх послідовність в основному була витримана і для діючої моделі процесу оборонного планування в інших часових рамках. Отже, повертаючись до моделі 2009 р., слід вказати, що на Лісабонському Саміті 2010 р. голови держав і урядів держав-членів НАТО доручили Північноатлантичній Раді НАТО підготувати черговий політичний керівний документ Political Guidance для реалізації нової Стратегічної концепції оборони та забезпечення безпеки членів організації Північноатлантичного договору «Активна участь, сучасна оборона» (далі — Стратегічна концепція). Відповідний документ «Політичне керівництво щодо шляхів розширення та поглиблення участі НАТО у стабілізації та реконструкції» (Political Guidance on ways to improve NATO's involvement in Stabilisation and Reconstruction) (далі — Політичне керівництво) був затверджений у березні 2011 року, а в грудні того ж року були узгоджені Мінімальні вимоги до сил та засобів (Minimum Military Requirements, MMR). Згідно з вказівками Військового №1/2020

комітету НАТО другий етап NDPP — визначення потреб (Determine Requirements), передбачає детальний аналіз потреб Північноатлантичного союзу в силах і засобах для досягнення поставлених цілей, а також виявлення дефіцитних ресурсів, необхідних для розвитку військового потенціалу блоку і держав-учасниць. З метою визначення кількісних і якісних характеристик об’єднаних збройних сил (ОЗС) НАТО, здатних виконувати вимоги Рівня амбіцій НАТО, стратегічні командування, на основі результатів експертного аналізу вимог за номенклатурою потенціалів, розробляють і розсилають державамчленам Альянсу Мінімальні вимоги. У цьому документі міститься повний перелік необхідних військових сил і засобів, які повинні бути виділені з національних ресурсів в розпорядження коаліційного командування. При цьому особливо підкреслюються вимоги до сил, що виділяються, і засобів, що забезпечують їх повну укомплектованість, оперативну сумісність, навченість особового складу, оснащеність і забезпеченість необхідними матеріально-технічними запасами. Одночасно військове планування передбачає використання можливостей деяких цивільних сил і засобів, які не входять до складу військових формувань. Залучення цивільного антикризового потенціалу є доповненням до військових зусиль НАТО на завершальних етапах операцій з метою вирішення задач стабілізації обстановки і відновлення постраждалих територій. Ці невоєнні ресурси можуть бути надані державамичленами Альянсу і країнами-партнерами НАТО понад заплановані для виділення національних військових сил і засобів та матеріально-технічних запасів. Крім того, можливе укладання оборонних контрактів з цивільними фірмами для компенсації тимчасового дефіциту військових спроможностей (наприклад, в галузі стратегічних перевезень). Для проведення аналізу потреб військового потенціалу Альянсу в процесі військового планування використовуються інформаційно-аналітичні методики, що діють в НАТО, і відповідні експертні оцінки, висновки попередніх документів NDPP, а також інформація, що поступила від розвідувальних органів і керівництв збройних сил державчленів НАТО. Крім того, в ході даної роботи враховуються положення концептуальних документів і результати наукових досліджень, а також досвід проведених операцій і багатонаціональних навчань.

У подальшому стратегічні командування зіставляють оцінки і висновки, що містяться в Мінімальних потребах, з наявними і необхідними національними і коаліційними оборонними спроможностями для проведення всіх ймовірних операцій і визначають дефіцитні ресурси, які перешкоджають реалізації Рівня амбіцій НАТО. На основі даного переліку формується докладніший список сил і засобів, який враховується стратегічними командуваннями при розробці пропозицій по заповненню дефіцитних ресурсів Альянсу. У процесі зіставлення виявляються також надмірні військові ресурси, які можуть бути задіяні державами блоку для виконання своїх зобов'язань перед союзниками в галузі оборони. Зокрема, вказані ресурси можуть використовуватися для компенсації військових витрат тими країнами, які мають фінансові труднощі із виконанням зобов'язань щодо своїх внесків у формування коаліційного військового потенціалу. З метою забезпечення прозорості результатів роботи Мінімальні вимоги, Висновки щодо пріоритетних областей дефіцитних сил і засобів, а також Пропозиції стратегічних командувань з удосконалення військових можливостей НАТО і підвищення ефективності проведення операцій представляються експертам для сумісного доопрацювання підготовленого проекту. Для інформування союзних держав про зміст відповідних проектів на всіх етапах їх підготовки стратегічні командування проводять для них і партнерів брифінги з питань удосконалення методики військового планування. Керує роботою на даному етапі Командування з трансформації НАТО (Allied Command Transformation, ACT), яке координує роботу з відповідними спеціалізованими структурами і Агентством НАТО зі зв'язку та інформації (NATO Communications and Information Agency, NCIA), що має досвід проведення досліджень, пов'язаних з операціями. Особливість другого етапу також полягає у розробці Командуванням з трансформації НАТО сумісно з Конференцією національних директорів озброєнь (CNAD) та іншими зацікавленими структурами мінімальних вимог до спроможностей (Minimum Capability Requirements, MCR) типових частин та підрозділів різних видів і родів військ. Наразі в НАТО під спроможністю (Capability) розуміють здатність (Ability) виконати дії для досягнення мети (ефекту) згідно з спеціальними стандартами та умовами. Це поняття є базовим в NDPP й визначає осно-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

вний підхід до планування, який базується на врахуванні спроможностей сил (Capabilitybased Planning, CBP) в умовах невизначеності. Ключовим інструментом CBP є аналіз спроможностей, який має ідентифікувати необхідні сили і засоби для досягнення цілей місій і визначених завдань, сформувати їх кількісні та якісні показники. Усі спроможності військ умовно об’єднані у групи, кожній з яких присвоєно унікальний код — Capability Code (CC). Для характеристик кожної з таких груп вводять їх формалізований опис (Capability Statements, CS), який дозволяє категоризувати сили та засоби, спираючись на доктринальні, організаційні вимоги, вимоги до взаємосумісності тощо. Зокрема, розподіл спроможностей сухопутних сил здійснюється за 3 основними показниками: вогнева могутність (Firepower), захищеність (Protection) та мобільність (Mobility). Сукупність зазначених показників визначає 3 категорії сухопутних сил: важкі, середні та легкі, які вживаються замість застарілих категорій механізовані та моторизовані (механізованим вважався підрозділ, бойові машини якого мають вагу понад 10 т, а моторизованим — до 10 т). Загальне уявлення про зміст документу, що описує усі CC та CS, дає сформований на його основі Єдиний перелік (каталог) спроможностей Міністерства оборони України та Збройних Силах України. Механізм формування мінімальних вимог до спроможностей (MCR) в рамках процесу оборонного планування НАТО (NDPP) дозволив НАТО прийняти 16 квітня 2016 р. конфіденційний документ MCR2016, який встановив кількісні та якісні вимоги для Альянсу на період до 2032 р. Цей документ був схвалений міністрами оборони у червні 2016 р. Суттєво, що кількісні параметри MCR за категоріями мобільність, летальність та захист визначаються на

середньострокову перспективу тільки для батальйонного рівня, при цьому не опускаються нижче роти, а якісні — для бригади. Так само, на довгострокову перспективу формулюються лише якісні вимоги. Визначити кількісні MCR для кожного солдата залежно від місії — це завдання, що не може бути зараз реалізоване, однак, можливо, в подальшому це буде під силу. Загальні вимоги до мінімальних спроможностей систем військовослужбовця на довгострокову перспективу описані в документах LCGDSS Overarching Definition Document (Revised Oct. 2016) та «Вимоги НАТО до зброї та сенсорів після 2025 року» (NATO requirements for Weapons and Sensors post 2025). Інша група існуючих прогалин у спроможностях стосується необхідності визначення комплексами протиповітряної оборони (ППО) місцезнаходження позицій ракетних установок, гармат та мінометів (RAM). Відповідні вимоги наведені в кодах спроможностей для систем наземної ППО. Однак у MCR артилерійських підрозділів зовсім відсутня можливість використати для цілевказування артилерії наявні спроможності комплексів ППО щодо визначення місцезнаходження ворожих вогневих позицій. З метою усунення такої прогалини необхідно розпочинати з внесення змін у доктринальні документи. Наприклад, в якості початкового кроку доцільно розширити тлумачення терміну Weapons Locating Radars (WLR) на багатоцільові РЛС ППО у доктрині AArtyP2(A) NATO Counter Battery Fires Doctrine, а також в розділі (chapter) 13 настанови AAtryP1(C) NATO LandBased Fire Support Procedures тощо. Не менш важливою проблемою є той факт, що на зміну застарілій концепції спроможностей бойових машин та танків, яка розглядає лише три харак-

теристики: вогнева міць, захищеність та мобільність, — сучасні підходи беруть до уваги ще й спроможності бортових засобів комунікацій та сенсорів. Між тим, даний тренд не враховано у переліку вимог до мінімальних спроможностей важкого піхотного батальйону, які визначені у процесі оборонного планування НАТО (NDPP) у вигляді кодів спроможностей. З огляду на це виникає необхідність гармонізувати опис MCR усіх типів підрозділів і включити дві додаткові сфери вимог до мінімальних спроможностей бойових машини та танків — це сенсори і обробка сигналів, а також комунікації. Необхідно визначити, яка має бути максимальна відстань для виявлення та ідентифікації цілей від поточної позиції за допомогою бортових сенсорів, вдень та вночі. Крім того, слід ідентифікувати вимоги до комунікації між бойовими машинами (у тому числі БПЛА та наземними роботизованими платформами), між бойовими машинами та командним пунктом, між бойовими машинами і пішими солдатами (максимальна дистанція, швидкість передачі даних, захист від завад, кіберзахист, взаємосумісність та ін.). Вирішенням зазначених та аналогічних проблем має займатися Capability Aerial Group (CAG, входить до ACT), однак необхідність представлення нової редакції CC&CS у січні 2019 р. відтермінувала внесення відповідних змін до кодів спроможностей на подальшу перспективу. Слід також зауважити, що результатом серії проведених навчань стало формування перших в історії вимог Міжнародного військового штабу НАТО (IMS) та Союзницького командування з трансформації (Allied Command Transformation, ACT) щодо нелетальних спроможностей військ. Розглянуті різнобічні аспекти другого етапу NDPP свідчать про його ключову роль у загальному процесі. Він потребує значної аналітичної роботи й залучення великої кількості висококваліфікованих експертів. Окрім формулювання вимог до мінімальних спроможностей (MCR) та з’ясування прогалини в них, на другому етапі аналізуються також недоліки попередніх циклів оборонного планування. Остаточно другий етап NDPP вважається завершеним лише тоді, коли затверджені Мінімальні вимоги та MCR у вигляді документу під назвою Capability Codes & Capability Statements і підготовлений документ, що визначає сили і засоби, яких недостатньо у порядку пріоритетності. №1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На третьому етапі NDPP — етапі розподілу (Apportion Requirements Set Targets), узгоджуються параметри участі союзників у вирішенні задач коаліційного військового будівництва на основі пропорційного розподілу оборонних витрат. Ці цілі можуть бути досягнуті шляхом реалізації національних військових програм або участі в міжнародних проектах. Крім того, деякі задачі можуть бути вирішені за рахунок сумісного фінансування (із загального бюджету НАТО). Взагалі третій етап розрахований на чотирирічний період реалізації, хоча не виключена можливість позапланового коригування оборонних потреб Альянсу і його окремих членів. Одночасно можливий повний перегляд узгодженого переліку Мінімальних потреб як оперативне реагування на загострення ситуації у сфері безпеки або на зміну вимог Політичного керівництва. Четвертий етап NDPP «Сприяння імплементації» (Facilitating Implementation) покликаний створити необхідні умови для реалізації та підтримки національних, багатонаціональних і колективних зусиль, спрямованих на досягнення визначених пріоритетів. Метою його є послідовне і своєчасне надання спроможностей, яких вимагають узгоджені цільові пакети. Ключова увага у 2017-2018 роках приділялася 21 пріоритету в галузі планування оборони, що сформовані на основі визначених прогалин. Одним з таких пріоритетів, зокрема, було визначено розвиток неле-

№1/2020

тальних спроможностей. Поруч з цим, особлива увага зосереджується на забезпеченні безперервності NDPP, адаптації його під нові виклики та загрози сучасності, уточнені пріоритети, вимоги, передові системи озброєння і технології. Досягається це впорядкуванням оборонних спроможностей узгоджено за усіма напрямами розвитку оборонних потенціалів (Doctrine, Organisation, Training, Materiel, Leadership, Personnel, Facilities, Interoperability — DOTMLPFI). На даний час, під егідою Командування НАТО з трансформацій (Allied Command Transformation, ACT) удосконалюється Cистема управління оборонним плануванням (Defence Planning Management System), організовуються стійкі співтовариства зацікавлених сторін, об'єднані навколо довготривалих NDPP спроможностей, що очолюються куратором в певній галузі спроможностей (Capability Area Facilitator, CAF). Завершальний 5 етап — аналіз результатів (Review Results). В ході NDPP проводиться аналіз національних і колективних планів країнсоюзників по НАТО, щоб з'ясувати, наскільки сили і засоби Північноатлантичного союзу здатні виконати вимоги, що містяться в Політичних керівних вказівках. Спочатку держави відповідають на «Опитування щодо потенціалів» в рамках оборонного планування, потім їх відповіді перевіряються на подальших двосторонніх і багатосторонніх засіданнях.

Після отримання від держав відповідей на «Опитування щодо потенціалів» НАТО проводить Оборонний огляд. ВИСНОВКИ Проведений аналіз динаміки адаптації NDPP під поточні та перспективні загрози свідчить, що для України єдиною можливістю оперативного відстеження відповідних змін є систематична участь національних представників у роботі експертних спільнот Конференції національних директорів озброєнь, в рамках яких відповідна інформація частково стає доступною. Однак повне оволодіння усіма аспектами оборонного планування можливе лише при отриманні усіх відповідних документів НАТО з обмеженим доступом. Зазначені особливості діючої моделі NDDP потребують внесення змін до законодавчої бази України в частині подовження термінів середньострокового планування до 19 років, а також зміни відповідних відомчих нормативних документів. Крім того, необхідно розпочати роботу щодо визначення мінімальних вимог до спроможностей на рівні від роти та нижче за категоріями мобільність, летальність та захист, врахувавши при цьому загальні вимоги до мінімальних спроможностей систем військовослужбовця. Це сприятиме не лише удосконалленню існуючої в Україні системи оборонного планування, а й дозволить надати методичну допомогу експертам НАТО.

ЗАКОНОТВОРЧІСТЬ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«УЗАКОНИТИ» РОЗВІДКУ Зовнішня воєнна та політична розвідка, а також органи внутрішньої безпеки — контрозвідки — спеціальний дієвий інструмент забезпечення національної безпеки держави, без якого неможливо уявити надійну захищеність її інтересів

Радковець Ю.І., військовий експерт, кандидат військових наук, доцент, генераллейтенант запасу

ід дотримання ними в своїй роботі демократичних принципів і норм, а також ефективності їх функціонування багато в чому залежатимуть як перспективи роз-

витку демократії в країні, так і, нерідко, збереження її державності. Разом з тим, ще недавня історія, особливо XX століття, дає нам численні приклади, коли спеціальні служби та правоохоронні органи перетворювалися й на небезпечного носія авторитарних тенденцій, що, за певних умов, поставало реальним джерелом ризиків і загроз легітимній державній владі та демократичному суспільству. Особливо наочно подібний феномен проявлявся для «молодих демократій», що практично тільки відроджувалися після повалення тоталітарних режимів.

Проблема створення та підтримання належного балансу між зростаючими в XXI столітті потребами суспільства у гарантованій безпеці та громадянськими свободами й правами людини зберігає надзвичайну актуальність і сьогодні. Так, з перших кроків розбудови України в якості суверенної, демократичної та правової держави був встановлений як президентський, так і парламентський (цивільний) контроль над органами національної безпеки, а також законодавчо врегульовані їх компетенції і діяльність, що відчутно сприяло доволі успішному їх становленню на шлях №1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

патріотичного служіння Українському народові. Спеціальні служби та правоохоронні органи реально набували дієвої ролі стабілізуючого, стрижневого важеля, що як правило чинить визначальний вплив на процес суверенного державотворення, формування цивілізованого громадянського суспільства та його безпеку. З іншого боку, в умовах політичного протиборства, що інколи набуває в Україні гострого антагоністичного характеру, спеціальні служби та правоохоронні органи доволі часто стають фактично заручниками цього процесу. Так, у низці випадків політичні опоненти намагаються або підпорядкувати ці спеціальні органи й служби своєму впливу, або просто деморалізувати їх, часто піддаючи безпідставній критиці з метою зробити їх функціонально недієздатними. Як правило, в цих умовах спеціальні служби іноземних країн (перш за все, Російської Федерації) використовують фактор нестабільності й політичного хаосу в Україні та «практичної безпорадності» її спеціальних служб і правоохоронних органів в своїх підступних та провокаційних цілях. При цьому вони часто використовують для реалізації цих цілей представників «п’ятої колони» та колабораціоністів. Найбільш небезпечні наслідки такого роду діяльності по відношенню та всередині спеціальних служб і правоохоронних органів України проявля-

№1/2020

ються як суто для державності й іміджу країни та її керівництва, так і для стабільності та керованості громадянського суспільства в умовах шестирічної війни Росії проти України. Тобто, виходячи з наведеного вище, можна однозначно стверджувати, що сектор безпеки й оборони України невідкладно потребує продовження реформування. Як відомо, ще на саміті НАТО у липні 2018 року, для України було визначено п’ять основних напрямів реформування сектору безпеки й оборони на 2019 рік. Так, після прийняття Закону «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 р., також треба було прийняти ще низку законів, а саме: • новий Закон про парламентський комітет із проведення нагляду (за діяльністю розвідувальних служб і правоохоронних органів — авт.); • Закон про Службу безпеки України, який

Законопроектом «Про розвідку» оптимізовано та структуровано систему кадрового забезпечення розвідувальних органів, а також удосконалено систему професійної підготовки співробітників»

повинен зміцнити в рамках реформи ті елементи, які містяться в рамковому Законі України (Про національну безпеку); • новий Закон про розвідку; • Закон щодо служби спеціального зв’язку та захисту інформації України; • Закон про реформування галузі оборонної промисловості та системи державних закупівель в області оборони. В Альянсі ці напрями вважали пріоритетними для реформування на наступний (2019) рік, оскільки в Україні мав би відбуватися «перехід від теорії до практики у впровадженні оборонних реформ». Також були названі пріоритети на більш довгостроковий період, серед яких — комплексний огляд сектора безпеки і оборони та розвиток професійної військової освіти. Як нам на сьогодні відомо, жоден з цих п’яти законів протягом 2019 року так і не був прийнятий. Найбільші шанси бути прийнятим до кінця 2019 року зберігалися у невідкладного президентського законопроекту №2412 «Про розвідку». Разом з тим, 12 грудня 2019 року народні депутати відправили і цей законопроект на доопрацювання. Так, за словами заступника Голови Комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки М. Безуглой, за результатами розгляду цього законопроекту в першому читанні, Комітет погодився з необхідністю його доопрацювання та ухвалив рішення ре-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Проблема створення та підтримання належного балансу між зростаючими в XXI столітті потребами суспільства у гарантованій безпеці та громадянськими свободами й правами людини зберігає надзвичайну актуальність і сьогодні» комендувати Верховній Раді знову направити законопроект до Комітету для підготовки на повторне перше читання. І вже 16 січня 2020 року Верховна Рада України прийняла у першому читанні за основу зазначений проект Закону. Внесення на розгляд парламенту невідкладного президентського законопроекту є дуже важливим кроком з огляду на триваючу гібридну агресію Росії проти нашої країни. Події 20142017 років засвідчили, що в Україні не приділялось достатньої уваги розвитку та вдосконаленню сектора безпеки і оборони держави. Об’єктивно, Закон, який би унормував нормативно-правові та організаційні засади функціонування розвідувального співтовариства України був необхідним ще у 2014 році. Законопроект №2412 «Про розвідку», внесений в 2019 році, був розроблений ще під час активної фази російської агресії, але, з незрозумілих причин, весь цей час «лежав під сукном». Не виключається, що з урахуванням чинника значної присутності в політикумі нашої країни впливових російських/проросійських агентів впливу (і не тільки фізичних осіб, а й політичних сил, ЗМІ, УПЦ МП тощо), саме це могло стати на заваді прийняттю Закону «Про розвідку» раніше. Дуже важливо, що до розробки саме

цього законопроекту були залучені профільні фахівці всіх суб’єктів розвідувального співтовариства України, які брали безпосередню участь у стримуванні агресії з боку РФ та мають не тільки теоретичний, але й практичний (бойовий) досвід. Саме тому, в законі докладно прописано питання розширення повноважень і завдань для розвідувальних органів, що створює умови для підвищення ефективності функціонування розвідувального співтовариства України. Необхідно відмітити, що на етапі підготовки Закону вказані вище російські/проросійські агенти впливу активно маніпулювали свідомістю громадськості країни та парламентарями, намагаючись підмінити поняття «парламентський контроль», «демократичний контроль», «цивільний контроль» над розвідувальними органами на так званий «операційний контроль». Фактично, простежувалось намагання ство-

рити надструктуру, яка б координувала роботу спецслужб України — своєрідне «Міністерство розвідувального співтовариства». Таким чином, вони намагались створити умови для формування єдиної точки доступу до критично важливої інформації щодо діяльності української розвідки: агентури, об’єктів агентурного проникнення, високотехнологічних засобів технічної розвідки, способів і методів роботи тощо, а також можливості прихованого нав’язування розвідувальним органам потрібні противнику рішення. За результатами попередньої оцінки, в законопроекті №2412 передбачається визначити основні аспекти здійснення та забезпечення розвідувальної діяльності, а також запропоновано унормувати структуру розвідувального співтовариства. До розвідувальних органів віднесено: • Службу зовнішньої розвідки України; • розвідувальний орган Міністерства оборони України; • розвідувальний орган Державної Прикордонної служби України. Загальну координацію діяльності суб’єктів розвідувального співтовариства здійснюватиме Президент через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони.

На саміті НАТО у липні 2018 року для України було визначено п’ять основних напрямів реформування сектору безпеки й оборони на 2019 рік» 12

№1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Законопроектом оптимізовано та структуровано систему кадрового забезпечення розвідувальних органів, а також удосконалено систему професійної підготовки співробітників. Істотно передбачається підвищити рівень соціального та правового захисту співробітників кадрового складу. Зокрема, їх посадові оклади розраховуватимуться відповідно до розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, як це запроваджено на сьогодні для співробітників НАБУ, ДБР, органів прокуратури та суддів. Одночасно, законопроектом уточнюються механізми фінансування та контролю за використанням коштів і матеріально-технічного забезпечення розвідувальних органів України. В цілому, прийняття Верховною Радою Закону України «Про розвідку» створюватиме умови для значного З метою унеможливлення дублювання функцій цих органів і СБУ під час здійснення розвідувальної діяльності — удосконалено принцип розмежування повноважень розвідувальних органів України та сфер їх відповідальності. Передбачено також контроль за діяльністю розвідувальних органів України, який здійснюватимуть: • Президент; • Верховна Рада (парламентський контроль); • Рахункова палата (державний зовнішній фінансовий контроль); • контроль за виконанням покладених на співробітників розвідувальних органів завдань (відомчий контроль); • громадяни України, які беруть участь у цивільному контролі. Крім того, законопроект унормовує питання стосовно інформації про розвідувальні органи та розвідувальну діяльність. Так, інформація про розвідувальну діяльність, методи розвідки, її сили і засоби, а також розвідувальна інформація та інформація про взаємодію з іншими суб’єктами розвідувального співтовариства і органами іноземних держав тощо відноситься до таємної інформації та є розвідувальною таємницею. Що стосується останнього, то окремі експерти наголошують: якщо є розвідувальна таємниця, то за таким підходом має бути і контрозвідувальна таємниця, і національно-поліцейська таємниця, і митна таємниця і т.д. Хоча, згідно із Законом України «Про державну таємницю» все це логічно та юридично відноситься до категорії державна таємниця. №1/2020

підвищення ефективності діяльності розвідувального співтовариства України. Разом з тим, варто врахувати, що процес його обговорення, затвердження та імплементації не буде простим і, найбільш ймовірно, супроводжуватиметься жорсткими намаганнями російських/проросійських сил його заблокувати (максимально саботувати введення в дію). У випадку проведення публічного обговорення законопроекту №2412 «Про розвідку», вважається за доцільне та необхідне залучати до нього не тільки незалежних та іноземних експертів, які в переважній більшості своїй не мають реального досвіду ведення розвідки в умовах війни (воєнної агресії, бойових дій тощо) або почуття втрат серед бойових побратимів, а й спеціалістів розвідувального співтовариства України, які мають реальний бойовий досвід.

Спеціальні служби іноземних країн (перш за все, Російської Федерації) використовують фактор нестабільності й політичного хаосу в Україні та «практичної безпорадності» її спеціальних служб і правоохоронних органів в своїх підступних та провокаційних цілях»

СПЕЦСЛУЖБИ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Паливода В.О., головний консультант відділу проблем розвитку сектору безпеки Національного інституту стратегічних досліджень

Наявність дієвого парламентського контролю гарантує функціонування спеціальних служб у межах чинного законодавства і є запобіжником порушення ними конституційних прав і свобод людини та громадянина

демократичних країнах парламентський контроль є продуктом певного історичного розвитку та національної політичної культури. ДОСВІД США: ПІД ГРИФОМ «ЦІЛКОМ ТАЄМНО» Значний досвід у сфері парламентського контролю напрацьований у США, де перші його форми почали запроваджуватися після закінчення Другої світової війни. У 1947 р. був прийнятий закон «Про національну безпеку» і створене Центральне розвідувальне управління. Можна було очікувати, що відповідно до конституційного принципу розподілу влади та у рамках існуючої системи стримувань і противаг, конт-

роль за всіма аспектами діяльності спеціальних служб буде здійснюватися як виконавчою, так і законодавчою владою з урахуванням досвіду, що застосовувався щодо збройних сил. Однак, цього не сталося. Провідна роль у здійсненні контрольних функцій протягом понад чверть століття, як і раніше, залишалася за виконавчою владою, хоча це відбувалося за згодою і за підтримки Конгресу США. Однією з головних причин такої ситуації було те, що створення ЦРУ і вся його діяльність у той час проходили в умовах «холодної війни», а традиційна секретність проведення таємних операцій не могла оскаржуватися або ставитися під сумнів, що мотивувалося інтересами національної безпеки. Крім

того, від самого початку фінансування ЦРУ, а потім і відомчих розвідувальних структур здійснювалося за статтею федерального бюджету «Національна оборона», тому формально контрольні функції обох палат Конгресу стосовно розвідки залишалися за комітетами у справах збройних сил і з асигнувань. При цьому, до розгляду проблем розвідки мав відношення не весь склад комітетів, а лише спеціальні підкомітети з декількох «найбільш відповідальних» осіб, котрі мали особливий допуск до державної таємниці. Їхня робота, фактично, зводилася до поодиноких (2-3 рази на рік) зустрічей з керівництвом ЦРУ. Типовим прикладом тогочасного парламентського «контролю» за ді№1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

національних інтересів, порушувати закони власної країни. Однак такі висновки були зроблені лише на початку 1970-х років, що стали переломними в організації системи контролю за діяльністю американських спецслужб. Приводом до цього стала непопулярна війна у В’єтнамі та «Вотерґейтський скандал», який призвів до відставки президента Річарда Ніксона. У 1970 р. колишній капітан армійської розвідки Крістофер Пайл дав свідчення перед спеціальною сенатською комісією про стеження військових США за цивільним населенням. У 1974 р. газета New York Times опублікувала статтю журналіста і правозахисника Сеймура Херша з детальним описом низки проведених ЦРУ операцій. У матеріалі, зокрема, йшлося про те, що це відомство «здійснювало широкі і незаконні розвідувальні операції на території країни щодо антивоєнного руху та інших організацій, незгодних з діями уряду». Автор з посиланням на документи стверджував, що співробітники ЦРУ завели досьє на десятки тисяч американців, здійснювали таємні обшуки, прослуховували телефонні розмови, займалися перлюстрацією поштової кореспонденції і навіть готували замахи на окремих лідерів іноземних держав. Спроби влади погасити скандал не увінчалися успіхом,

яльністю спецслужб є ситуація з організацією перевороту в Ірані у 1953 р. (операція «Аякс»). Члени підкомітетів з розвідки були поінформовані про провідну роль ЦРУ у перевороті вже після його завершення. Законодавці однозначно підтримали дії спецслужб, а в єдиному виступі з цього приводу було висловлено лише захоплення незначними витратами коштів з федерального бюджету на повалення іранського уряду. В цілому, протягом 1947-1974 рр. контрольні функції здійснювалися Конгресом формально і при суворому дотриманні наступних неписаних правил: підтримка всіх акцій розвідслужб; принципова відмова займатися вивченням форм і методів, що використову№1/2020

ються розвідкою; схвалення всіх фінансових запитів; надзвичайна секретність. Згодом було визнано, що подібний підхід був помилковим, оскільки робив спецслужби непідзвітними перед суспільством, дозволяв їм планувати та здійснювати будь-які операції під прикриттям забезпечення

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

оскільки публікація отримала найширший відгук у суспільстві. У 1975 р. було створено спеціальний комітет Сенату під головуванням Френка Черча для вивчення питання про те, чи здійснювали співробітники розвідки якусь «незаконну, неналежну або таку, що порушує етичні норми, діяльність» та надання рекомендацій щодо усунення порушень та можливості недопущення їх у майбутньому. Протягом 1975-1976 рр. так званий комітет Черча у складі 11 членів і 150 співробітників заслухав майже 800 свідків, підготував 14 доповідей про розвідувальні служби США, де говорилося про їхні операції, порушення закону та про зосередження ними у своїх руках надмірної влади. Вперше в американській історії на цю тему були проведені відкриті слухання. За результатами роботи сформульовано 183 рекомендації щодо вдосконалення зовнішньої та військової розвідки, захисту прав людини і посилення контролю за розвідувальною діяльністю, для чого у складі Сенату вирішено створити постійно діючий комітет. До аналогічних висновків дійшла пізніше й Палата представників. Під тиском комітету Черча та згідно з підготовленими ним рекомендаціями, у спецслужбах була проведена низка реформ, президент США Джеральд Форд видав виконавчий указ № 11905 про заборону санкціонованих убивств іноземних лідерів, а директора ЦРУ відправили у відставку.

У 1947 році у США був прийнятий закон «Про національну безпеку» і створене Центральне розвідувальне управління» Рекомендації комітету Черча також стали приводом для прийняття «Акту про негласне спостереження в інтересах зовнішньої розвідки» і створення спеціального суду для нагляду за діяльністю відповідних федеральних агентств. Рішення Сенату стало важливою віхою на шляху розвитку контролю за спеціальними службами США і прецедентом створення абсолютно нової його форми, що увійшла потім в повсякденну практику обох палат Конгресу. Реалізація рекомендацій комітету Черча розпочалася у 1976 р. зі створення Спеціального комітету у справах розвідки (СКСР) Сенату та Постійного спеціального комітету у справах розвідки (ПСКСР) Палати представників. У разі необхідності розгляду екстраординарних питань була передбачена можливість створення спеціальних комісій. З плином часу чітко визначилися провідні напрямки роботи обох комітетів щодо здійснення контрольних функцій, зокрема: • розгляд проекту бюджету розвідувального співтовариства та контроль за витрачанням коштів протягом фінансового року;

розробка законодавства у сфері розвідувальної діяльності; • контроль за проведенням таємних операцій; • затвердження (у СКСР) поданих президентом кандидатур на посади директора і першого заступника директора ЦРУ, а також керівників військової розвідки, чиї посади відповідають званню тризіркового генерала; • підготовка доповідей для відповідних палат Конгресу з окремих проблем, у вирішенні яких розвідка відігравала істотну роль. До складу СКСР входить 15 членів: 8 — від більшості та 7 — від меншості. Така структура цього органу покликана відображати безсторонній характер розвідки та стимулювати його двопартійний характер роботи. З метою забезпечення належної координації у СКСР представлені (по одному від обох партій) члени сенатських комітетів з асигнувань, у справах збройних сил, з міжнародних відносин і юридичного комітету. Лідери більшості і меншості Сенату, а також голова і заступник голови сенатського комітету у справах збройних сил виконують обов’язки членів СКСР за посадою. До складу ПСКСР входять 22 члени: 13 — від більшості та 9 — від меншості. Спікер Палати представників і лідер меншості виконують обов’язки членів ПСКСР за посадою. У складі ПСКСР працюють 4 підкомітети у справах: • Центрального розвідувального управління; • розвідувальних органів Міністерства оборони; • Агентства національної безпеки та кібербезпеки; • нових загроз. Слухання, що проводяться у комітетах, мають як відкритий, так і закритий характер, якщо показання свідків або докази, що розглядаються, можуть завдати шкоди національній безпеці США. Усі члени СКСР та ПСКСР мають доступ до секретної інформації, пов’язаної з діяльністю спецслужб, однак рівень цього доступу може бути обмежений в інтересах національної безпеки. Щоб запобігти витоку особливо важливої розвідувальної інформації, право на ознайомлення з нею надано лише декільком членам Конгресу, яких на розвідувальному жаргоні прийнято називати «Банда восьми». До складу цієї групи входять 4 сенатори та 4 члени Палати представників: • лідер більшості у Сенаті; • лідер меншості у Сенаті; №1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• • • • • •

голова СКСР; заступник голови СКСР; спікер Палати представників; лідер меншості у Палаті представників; голова ПСКСР; заступник голови ПСКСР. Проте, за надзвичайних обставин закон дозволяє президентові обмежити доступ до інформації про розвідувальні операції навіть членам зазначеної групи. Об’єктом контролю з боку СКСР та ПСКСР виступає розвідувальне співтовариство, до складу якого входять: • Управління Директора національної розвідки; • Центральне розвідувальне управління; • Федеральне бюро розслідувань Міністерства юстиції; • Управління боротьби з наркотиками Міністерства юстиції; • Розвідувальне управління Міністерства оборони; • Агентство національної безпеки Міністерства оборони; • Розвідувальне управління Військово-повітряних сил; • Розвідувальне управління Військово-морських сил; • Розвідувальне управління Корпусу морської піхоти; • Командування розвідки і безпеки Сухопутних військ; • Національне управління геопросторової розвідки; • Національне управління військово-космічної розвідки; • Управління розвідки та аналізу Міністерства внутрішньої безпеки; • Розвідувальне управління Берегової охо-

№1/2020

рони Міністерства внутрішньої безпеки; Управління розвідки та контррозвідки Міністерства енергетики; • Бюро розвідки та досліджень Державного департаменту; • Управління у справах тероризму та фінансової розвідки Міністерства фінансів. На відміну від СКСР та ПСКСР, які здійснюють контроль за розвідувальною діяльністю США на постійній основі, інші комітети і комісії Конгресу розглядають питання, пов’язані з діяльністю розвідки лише в тих випадках, коли це якимось чином зачіпає їхню сферу компетенції. Найбільш часто такі питання розглядають Комітет у справах збройних сил Палати представників, Комітет у справах внутрішньої безпеки Палати представників, Комітет у справах внутрішньої безпеки і справ уряду Сенату, комітети з юридичних питань обох палат. Після закінчення «холодної війни» деякі американські політики закликали скоротити розмір розвідувального бюджету. У 1996 р. це питання вивчала так звана парламентська комісія Аспіна-Брауна, до складу якої увійшли представники Конгресу та Білого дому. Згідно з її висновком, завдання уряду, •

У Великій Британії існування Таємної розвідувальної служби (МІ-6) протягом багатьох років офіційно заперечувалось на урядовому рівні»

для вирішення яких використовуються результати роботи розвідки, настільки різноманітні, що видається фактично нереальним визначити об’єктивний баланс між загрозами національній безпеці США і діяльністю розвідки. А отже, при плануванні бюджетних витрат на РС доцільно керуватися, в першу чергу, тим, яку суму грошей нація готова витратити на розвідку, і наскільки це відповідає національним уявленням про місце і роль США на міжнародній арені. ДОСВІД ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ: ТОТАЛЬНЕ УТАЄМНИЧЕННЯ Хоча витоки організаційного оформлення Служби безпеки (МІ-5), Центру урядового зв’язку (радіоелектронна розвідка) та Таємної розвідувальної служби (МІ-6) сягають першої чверті ХХ століття, протягом багатьох років їхня діяльність була глибоко засекречена, а існування останньої взагалі офіційно заперечувалось на урядовому рівні. Ця обставина та особливості історичного розвитку країни (дві світові війни, розпад Британської імперії, «холодна війна», боротьба з ірландським тероризмом) не сприяли появі в одному з найстаріших у світі парламентів органу контролю за діяльністю спецслужб. Лише у 1994 р. був прийнятий закон «Про розвідувальні служби», а у складі парламенту створений Комітет у справах розвідки та безпеки (КСРБ). До його повноважень були віднесені питання контролю за дотриманням законодавства у діяльності спеціальних служб, витратами бюджетних коштів та управлінням спецслуж-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

бами з боку уряду. Після прийняття у 2013 р. закону «Про правосуддя та безпеку» повноваження КСРБ були розширені за рахунок надання права контролювати оперативну діяльність спецслужб (за винятком поточних оперативних заходів). Крім трьох згаданих вище органів об’єктами контролю КСРБ стали також урядові структури (Об’єднаний розвідувальний комітет та Секретаріат національної безпеки), військова розвідка Міністерства оборони та Управління з питань безпеки та боротьби з тероризмом Міністерства внутрішніх справ. До складу КСРБ входить 9 членів від Палати громад та Палати лордів, жоден з яких не може обіймати посаду в уряді. Члени КСРБ призначаються спільним рішенням обох палат парламенту, за поданням прем’єр-міністра, погодженого з лідером опозиції. Відповідно до закону «Про офіційні секрети», для виконання своїх обов’язків членам КСРБ надається доступ до інформації, що становить державну таємницю. Засідання КСРБ відбуваються у закритому режимі, але законодавство зобов’язує КСРБ видавати щорічний відкритий звіт про свою діяльність. Попередньо проект звіту погоджується з прем’єр-міністром, щоб запобігти витоку чутливої для національної безпеки інформації. Як правило, після публікації відкритого звіту уряд готує свою відповідь на звіт (з оцінками того чи іншого положення), яка передається прем’єр-міністром до парламенту. КСРБ може готувати також спеціальні таємні звіти з питань діяльності спецслужб для уряду, за власною ініціативою, або на прохання членів Кабінету міністрів. Частина таких спеціальних

звітів пізніше (після відповідного цензурування) оприлюднюється на вебсайті КСРБ. ДОСВІД РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА: ПІД НАГЛЯДОМ СЕЙМУ Комісія у справах спеціальних служб (КССС) Сейму Республіки Польща була створена у 1995 році. Згідно з розділом 12 Регламенту Сейму Республіки Польща: • до складу КССС може входити не більше 7 членів парламенту (до 2015 р. — не більше 9); • кандидатури членів КССС вносяться керівниками депутатських фракцій або групою у складі не менше ніж 35 парламентарів; • персональний склад КССС затверджується Сеймом після погодження з Радою старійшин (керівництво Сейму та Сенату); • посади членів КССС розподіляються між правлячою партією/коаліцією та опозицією; • посада голови КССС є ротаційною, зміна відбувається щопівроку; • доступ членів КССС до інформації, що становить державну таємницю, визначається законом «Про захист секретної інформації»; • КССС може мати у штаті радників з числа фахівців у сфері національної безпеки; • засідання КССС проводяться у закритому режимі; • спільні засідання КССС з іншими комісіями парламенту можуть бути відкритими; • голова КССС має право запрошувати на засідання інших осіб, за погодженням зі спікером Сейму, міністром національної оборони чи координатором спеціальних служб, який має статус міністра-члена Кабінету міністрів. Запрошені особи підписують зобов’язання про нерозголошення інформації, що стала їм відома, та яка становить державну або службову таємницю.

Регламент Сейму РП також визначає наступні завдання КССС: • надання висновку до проекту закону про бюджет у частині, що стосується спеціальних служб, а також звіту про використання бюджетних коштів; • надання висновків до проектів законів та інших нормативно-правових актів, що стосуються діяльності спеціальних служб; • надання висновку щодо діяльності спеціальних служб на підставі наданої їх керівництвом інформації; • аналіз щорічних звітів спеціальних служб; • надання висновку на запит прем’єрміністра щодо кандидатів на посади керівників спеціальних служб та їхніх заступників, а також у разі звільнення їх з посад; • оцінка міжвідомчого співробітництва спеціальних служб; • оцінка співробітництва спеціальних служб з урядовими органами управління та правоохоронними структурами; • розгляд скарг, пов’язаних із діяльністю спеціальних служб. Об’єктами контролю з боку КССС виступають наступні спецслужби: • Агентство внутрішньої безпеки; • Агентство розвідки; • Служба військової контррозвідки Міністерства національної оборони; • Служба військової розвідки Міністерства національної оборони; • Центральне антикорупційне бюро. На відміну від Сейму, Сенат не має окремої комісії у справах спецслужб, а повноваження верхньої палати парламенту та сенаторів у цій сфері дуже обмежені. Сенатори мають право надсилати запити щодо діяльності спецслужб прем’єр-міністру та керівникам згаданих вище органів, якщо інформація стосується виконання сенаторами своїх парламентських обов’язків. №1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ДОСВІД РУМУНІЇ: КОНТРОЛЬ НА ПІДСТАВІ ІСТОРИЧНОГО ДОСВІДУ Румунська система парламентського контролю має характерні особливості. У цій країні існує формалізоване розвідувальне співтовариство, до складу якого входять: • Румунська служба розвідки (фактично, контррозвідка) (РСР); • Служба зовнішньої розвідки (СЗР); • Головне управління військової розвідки Міністерства національної оборони (складається з Управління військової розвідки та Управління військової безпеки); • Головне управління внутрішньої безпеки МВС. Контроль за діяльністю військових спецслужб та спецслужби МВС покладається на: • Комісію у справах оборони, громадського порядку та національної безпеки Сенату; • Комісію у справах оборони, громадського порядку та національної безпеки Палати депутатів. У свою чергу, діяльність так званих «цивільних» спецслужб контролюється наступними парламентськими органами: • Спільною постійною комісією Сенату та Палати депутатів з парламентського контролю за діяльністю РСР (створена у 1993 р., складається з 9 членів); • Спільною постійною комісією Сенату та Палати депутатів з парламентського контролю за діяльністю СЗР (створена у 1998 р., складається з 7 членів).

№1/2020

• • •

• •

•

• • • •

Повноваження останніх двох комісій практично ідентичні, і полягають у наступному: контроль за дотриманням законодавства у діяльності РСР/СЗР; розгляд законопроектів, пов’язаних з діяльністю РСР/СЗР; перевірка відповідності службових нормативно-правових актів національному законодавству, рішенням Вищої ради оборони країни та уряду; здійснення аналізу обґрунтованості бюджетів спецслужб та перевірки їхнього виконання; заслуховування запропонованих президентом кандидатів на посади керівників РСР/СЗР та підготовка мотивованого висновку щодо погодження/непогодження кандидатур; перевірка випадків порушення законодавства у діяльності РСР/СЗР та прийняття рішення щодо вжиття необхідних заходів для відновлення законності; здійснення аналізу та перевірки скарг громадян щодо порушення їх законних прав і свобод внаслідок дій співробітників РСР/ СЗР; контроль критеріїв відбору та просування по службі особового складу РСР/СЗР; перевірка напрямків роботи РСР/СЗР щодо визначення, оцінювання, контролю та усунення загроз національній безпеці; перевірка рівня співпраці РСР/СЗР з іншими інституціями сфери національної безпеки; перевірка стану співробітництва РСР/СЗР з партнерськими іноземними спецслужбами.

Для реалізації покладених на них повноважень комісії мають право затребувати у РСР/СЗР необхідні документи, відомості та інформацію, а також запрошувати (за погодженням із керівництвом спецслужб) для заслуховування осіб, які мають відношення до питань, що розглядаються. Водночас для цих комісій існують певні обмеження щодо доступу до інформації про оперативні заходи, що тривають або плануються до виконання, та до відомостей, що можуть призвести до розкриття персональних даних оперативних співробітників та їх джерел інформації. Матеріали, напрацьовані комісіями, становлять державну таємницю, за винятком тих, які дозволяють оприлюднювати секретаріати обох палат парламенту. Члени комісій зобов’язані дотримуватись вимог законодавства щодо охорони державної таємниці. Недотримання цих вимог може тягнути за собою призупинення членства в комісії (до закінчення терміну перевірки), позбавлення депутатської недоторканності та кримінальну відповідальність. Членами згаданих комісій не можуть бути особи, які: • мають судимість за злочини проти національної безпеки; • були кадровими співробітниками або агентами спецслужб за часів комуністичного режиму;

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

є кадровими співробітниками або агентами нинішніх спецслужб; • входять до складу інших парламентських або сенатських комісій. Парламентський контроль за спецслужбами Румунії виходить далеко за межі питання дотримання законодавства, що зумовлено умовами історичного розвитку країни. За часів правління Ніколає Чаушеску «Секурітате», яка вважалася найбільш жорстокою політичною поліцією у Східній Європі, була причетна до масових репресій та порушень прав людини. ДОСВІД НОРВЕГІЇ: НЕОБМЕЖЕНИЙ ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ На початку 1994 р. була створена спеціальна комісія на чолі із суддею Верховного суду Кетілом Лундом, яка мала розслідувати заяви про незаконне стеження за громадянами Норвегії з боку Поліцейської служби безпеки. Комісія дійшла висновку, що протягом 1960-х і 1970-х років ця спецслужба здійснювала незаконний політичний нагляд за лівими організаціями та окремими особами. Для уникнення у майбутньому подібних випадків, на підставі доповіді комісії у лютому 1995 р. Стортинг (парламент) прийняв постанову «Про моніторинг діяльності служб розвідки, спостереження та безпеки» і створив контрольний орган, який відомий під назвою Комітет EOS. Об’єктами контролю з боку Комітету EOS виступають наступні спецслужби: • Поліцейська служба безпеки (фактично, контррозвідка); • Норвезька розвідувальна служба (військова та «цивільна» розвідка); • Управління національної безпеки (технічний захист інформації); • Управління військової безпеки. Комітет EOS може також здійснювати контрольні функції щодо інших державних органів (наприклад, митної чи імміграційної служби), якщо їхня діяльність має відношення до сфери національної безпеки. Комітет EOS складається із семи членів, яких призначає парламент за рекомендацією президії Стортингу. При цьому, членами цього контрольного органу не можуть бути чинні парламентарі, а лише відомі політики, науковці та експерти, які представляють різні сфери суспільного життя (як правило, це колишні члени уряду та парламенту). Нинішнім головою Комітету EOS є колишня міністр оборони, а її заступником — колишній Генеральний секретар Консервативної партії. Термін повно-

Комітет EOS має право здійснювати контроль за дотриманням законодавства у діяльності спецслужб як з власної ініціативи, так і за зверненнями окремих осіб» важень членів Комітету EOS становить 5 років. Вони можуть бути перепризначені, але лише один раз. Комітет EOS має право здійснювати контроль за дотриманням законодавства у діяльності спецслужб як з власної ініціативи, так і за зверненнями окремих осіб. При Комітеті EOS працює постійний секретаріат, який складається з шести юристів, одного політолога, одного технічного експерта і двох адміністративних секретарів. Крім того, у разі необхідності, залучаються експерти з погодинною оплатою праці. Членам Комітету EOS та працівникам секретаріату для виконання службових повноважень надається найвищий рівень доступу до державної таємниці, відповідно до національного законодавства та вимог НАТО. Комітет EOS має виключно контрольні функції і не може втручатися у

діяльність спеціальних служб, проте він має необмежений доступ до будь-якої інформації щодо цієї діяльності. Комітет EOS подає щорічний звіт до парламенту, відкрита версія якого оприлюднюється на веб-сайті цього органу. ДОСВІД УКРАЇНИ: НА ШЛЯХУ ДО СВІТОВИХ СТАНДАРТІВ У еволюції парламентського контролю за спецслужбами в Україні можна умовно визначити декілька етапів. На початку 1990-х років встановилася активна взаємодія між парламентом і спецслужбами незалежної України, які, власне, створювалися за активної участі й під безпосереднім контролем спеціальної парламентської комісії. Через неї проходили всі призначення на керівні посади, народні депутати входили до складу колегії головної спецслужби — Служби безпеки України. Був спільно розроблений і у березні 1992 р. прийнятий Верховною Радою Закон України «Про Службу безпеки України». Парламентський контроль за діяльністю СБУ, яка на той час поєднувала контррозвідувальні та розвідувальні функції, покладався на Комісію Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки. У 1998 р. ця Комісія реорганізована у Комітет №1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони, у складі якого діяв Підкомітет з питань державної безпеки. Стаття 13 («Голова Служби безпеки України») закону встановлювала, що Голова СБУ призначається Верховною Радою за поданням Президента України. Стаття 31 («Підзвітність Служби безпеки України») передбачала регулярне інформування Головою СБУ Верховної Ради, її Президії та профільної комісії про діяльність СБУ, стан державної безпеки, дотримання СБУ чинного законодавства, забезпечення прав і свобод людини та з інших питань. СБУ зобов’язували відповідати на запити постійних і тимчасових комісій Верховної Ради України та народних депутатів України. Голова СБУ щорічно мав подавати Верховній Раді України звіт про діяльність СБУ. Відповідно до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» (прийнятий у червні 1993 р.), контроль за виконанням СБУ приписів законодавства у цій сфері і витрачанням коштів, які виділяються на вказані цілі, було покладено на Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Стаття 10 («Спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією і організованою злочинніс№1/2020

тю Служби безпеки України») цього закону встановлювала, що начальник Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Центрального управління СБУ призначається на посаду і звільняється з посади Указом Президента України за поданням Голови СБУ, погодженим з профільним парламентським комітетом. Прийнята у червні 1996 р. Конституція України підсилила повноваження Президента, а взаємодія спецслужб з парламентом ослабла і зводилась, в основному, до бюджетного процесу, заслуховувань окремих питань на засіданнях профільного комітету і в сесійній залі. Стаття 85 Основного закону визначила, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій СБУ. Згідно із Законом України «Про Рахункову палату» (прийнятий у липні 1996 р.), контроль за використанням бюджетних коштів, що виділяються СБУ, було покладено на Рахункову палату, підпорядковану Верховній Раді України. З прийняттям у грудні 1997 р. Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» на цю посадову особу був покладений контроль за діяльністю СБУ у сфері дотримання прав людини. У прийнятому у березні 2001 р. Законі України «Про розвідувальні органи України» було закріплене положення про те, що контроль за їхньою діяльністю здійснюється Верховною Радою України в порядку, встановленому Конституцією України. У червні 2003 р. був прийнятий Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», який передбачав, зокрема, запровадження парламентського контролю. Водночас були встановлені особливості та обмеження у здійсненні цього контролю щодо спеціальних служб, який мав проводитися з дотриманням вимог законів України «Про Службу безпеки України», «Про розвідувальні органи України», «Про контррозвідувальну діяльність», «Про оперативнорозшукову діяльність». Згідно з цим законодавчим актом, профільний парламентський комітет мав наступні повноваження: • аналіз ходу виконання ухвалених Верховною Радою України законів і постанов у сфері національної безпеки і оборони; • інформування з цих питань та внесення у

встановленому порядку на розгляд Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України пропозицій щодо вирішення наявних у цих сферах проблем та усунення причин, що їх породжують. Для вивчення, підготовки і попереднього розгляду окремих питань у сфері національної безпеки і оборони, Верховна Рада України могла створювати тимчасові спеціальні комісії, а для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, — тимчасові слідчі комісії. У свою чергу, народні депутати України могли: • здійснювати право законодавчої ініціативи щодо правового регулювання проблем національної безпеки і оборони; • брати участь в обговоренні законопроектів та інших питань, пов’язаних з обороною і безпекою держави, на засіданнях Верховної Ради України, «Днях Уряду України», парламентських слуханнях, у парламентських комітетах і комісіях; • звертатися на сесії Верховної Ради України із запитом з питань національної безпеки і оборони до керівників органів державної влади, у тому числі до посадових осіб військових формувань, правоохоронних органів, які зобов’язані у встановлений законом термін повідомити народного депутата України про результати розгляду його запиту. Аналіз перелічених законодавчих актів, прийнятих у 1992-2003 рр., свідчить, що парламентський контроль за діяльністю спецслужб на той час був суто формальним і не виходив за межі питання дотримання ними чинного законодавства. Внесені у грудні 2004 р. зміни до Конституції України у напрямку парламентсько-президентської форми правління знову активізували співпрацю між Верховною Радою і спецслужбами. Представники профільного комітету брали участь в роботі керівних органів СБУ, Служби зовнішньої розвідки (СЗР), Головного управління розвідки Міністерства оборони (ГУР МО). Здійснювались виїзні засідання профільного комітету безпосередньо в спеціальних органах (розвідка, контррозвідка, Державна прикордонна служба). Спеціально уповноважені представники спецслужб перебували у повсякденному контакті з профільним комітетом Верховної Ради, що сприяло як парламентському контролю, так і ефективності законотворчої діяльності. Після Помаранчевої революції політичне керівництво країни, задекларувавши курс на європейську та євроатлантичну інтеграцію, пообіцяло

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

запровадити відповідні стандарти й у сфері діяльності спецслужб, включно з дієвим парламентським контролем. На виконання доручення Президента України у жовтні 2005 р. розпочався огляд сектору безпеки України, результатом якого стала підготовка та публікація видання «Біла книга 2007. Служба безпеки і розвідувальні органи України». У жовтні 2006 р. була створена Робоча група Україна-НАТО з питань цивільного та демократичного контролю над сектором безпеки і розвідки для передачі Україні досвіду державчленів НАТО у цій сфері. Виходячи з рекомендацій ПАРЄ № 1402 (1999) та № 1713 (2005), передбачалося, зокрема, створити окремий комітет Верховної Ради України, який мав би здійснювати контроль за діяльністю спецслужб. Однак, усі позитивні напрацювання залишилися на папері. Більше того, у державі почала формуватися система «ручного» управління спецслужбами. Спостерігалися випадки не лише ігнорування, а й прямого порушення законодавства у сфері національної безпеки, що породжувало конфлікти між президентською та парламентською гілками влади. Так, у 2008 р. Президент України Віктор Ющенко призначив заступником Голови СБУ — начальником Головного управління «К» Тиберія Дурдинця без погодження з профільним комітетом Верховної Ради України. Окружний адміністративний суд м. Києва визнав цей Указ незаконним і відмінив його. Пізніше Апеляційний адміністративний суд м. Києва підтвердив незаконність призначення Тиберія Дурдинця, а Печерський районний суд м. Києва дав дозвіл на його арешт у зв’язку з невиконанням судового рішення. За часів режиму Віктора Януковича та «повернення» до редакції Конституції 1996 р. спецслужби повністю підпорядковувались Адміністрації Президента України, а обмежений парламентський контроль за їх діяльністю взагалі був зведений нанівець. Це знайшло відображення й у законодавстві. У жовтні 2010 р. були внесені зміни до Закону України «Про Службу безпеки України», згідно з якими Голова СБУ призначався на посаду та звільнявся з неї Президентом України. А положення статті 31 («Підзвітність Служби безпеки України») були зведені до наступного: «Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України, дотриманням нею законодавства здійснюється Верховною Радою України. Голова Служби безпеки України щорічно подає Верховній Раді України звіт про діяльність Служби безпеки України».

Протягом 2010-2012 рр. представник профільного комітету лише один раз взяв участь у засіданні керівного органу спецслужби (ГУР Міністерства оборони). Не працював належним чином інститут представників спецслужб для постійного робочого контакту з Верховною Радою України. У контексті глибоких політичних змін, викликаних Революцією гідності, та з урахуванням ролі, яку відігравали під час подій Євромайдану спецслужби, нове політичне керівництво держави ініціювало процес відновлення та посилення парламентського контролю за їх діяльністю. У лютому 2014 р. Верховна Рада України призначила Валентина Наливайченка Уповноваженим по контролю за діяльністю СБУ. Формально-юридичний статус інституту Уповноваженого законодавчо так і не був визначений, а Верховна Рада України пізніше призначила Валентина Наливайченка Головою СБУ, звільнивши з цієї посади Олександра Якименка. Це відбулося на підставі внесених змін до Конституції України, які закріпили за парламентом повноваження призначати та звільняти цю посадову особу за поданням Президента України. Незважаючи на наявність у Законі України «Про Службу безпеки України» положення про те, що Голова СБУ призначається Верховною Радою України за поданням Президента України, до 2010 р. ця процедура була дотримана лише при призначеннях на посаду Євгена Марчука (1993 р.), Валерія Малікова (1994 р.), Валентина Наливайченка (2009 р.) та Валерія Хорошковського (2010 р.). Постановами Верховної Ради

У червні 2003 року був прийнятий Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави», який передбачав, зокрема, запровадження парламентського контролю»

№1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

України були звільнені з посади Євген Марчук (1994 р.), Ігор Дріжчаний (2006 р.), Валентин Наливайченко (2010 р.). У 2006 р. парламент не підтримав запропоновану Президентом України Віктором Ющенком кандидатуру генерал-лейтенанта міліції Віктора Короля на посаду Голови СБУ. Тоді Глава держави призначив Валентина Наливайченка виконувачем обов’язків Голови СБУ, яким той, у порушення норм законодавства, залишався майже два з половиною роки. У 2015 р. групою народних депутатів України був підготовлений законопроект (реєстраційний №2009 від 03.02.2015 р.), який передбачав створення Постійно діючої Спеціальної комісії Верховної Ради України з питань демократичного цивільного контролю над Воєнною організацією держави. Документ був включений до порядку денного парламенту, але так і не розглядався. У 2016 р. цільовою командою з реформування системи національної безпеки, створеної за рішенням Національної ради реформ, було розроблено проект Закону України «Про національну безпеку України». У процесі опрацювання законопроекту експертами НІСД була запропонована, зокрема, низка змін та доповнень, які мали на меті посилення парламентського контролю за діяльністю спецслужб. Проте, цей законопроект, до роботи над яким залучалися також представники Консультативної місії ЄС в Україні та

№1/2020

Офісу зв’язку НАТО в Україні, не був поданий до парламенту. Натомість на початку 2018 р. до Верховної Ради України був поданий президентський законопроект «Про національну безпеку України», схвалений парламентом у червні 2018 р. Прийнятий закон містить окремий розділ III «Демократичний цивільний контроль» (у зв’язку з чим Закон України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» втратив чинність), який визначає основні положення парламентського контролю з боку Верховної Ради України за діяльністю органів сектору безпеки, зокрема: • прийняття законів, які визначають і регулюють діяльність цих органів та їхні повноваження; • затвердження відповідних бюджетних асигнувань та прийняття рішень щодо звіту про їх використання; • створення парламентських комітетів, до повноважень яких належить забезпечення контролю за діяльністю органів сектору безпеки; • створення тимчасових спеціальних комісій та тимчасових слідчих комісій; • здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини; • подання Кабінетом Міністрів України,

Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України до Верховної Ради України щорічних письмових звітів про діяльність складових сектору безпеки; • проведення (у разі необхідності) парламентських слухань з питань національної безпеки, що становлять суспільний інтерес і потребують законодавчого врегулювання; • запрошення або вимагання присутності на пленарному засіданні Верховної Ради України для заслуховування посадових чи службових осіб органів сектору безпеки. Відповідно до Розділу VI («Прикінцеві та перехідні положення») Закону України «Про національну безпеку України», Кабінету Міністрів України було доручено у шестимісячний строк із дня набрання чинності цим Законом (тобто, до 08.01.2019 р.) забезпечити розроблення та внесення на розгляд Верховної Ради України законопроекту про завдання та повноваження Комітету Верховної Ради України, до повноважень якого належить забезпечення контрольних функцій Верховної Ради України за діяльністю державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, правоохоронних органів, правоохоронних органів спеціального призначення та розвідувальних органів відповідно до вимог Конституції України щодо забезпечення національної безпеки. Проте у визначений термін урядовий законопроект до парламенту так і не надійшов. А 9 січня 2019 р. у Верховну Раду України був внесений законопроект №9462 «Про парламентський контроль за дотриманням положень законів в діяльності спеціальних служб та правоохоронних органів держави», ініціаторами якого виступили народні депутати України від фракцій партії «Народний фронт» та партії «Об’єднання «Самопоміч». Аналіз законопроекту свідчить про те, що його автори пропонували не обмежувати парламентський контроль лише питаннями контролю за дотриманням законодавства, а ввести обов’язкову практику звітування спецслужб перед Верховною Радою, проведення закритих слухань щодо ситуації у спецслужбах з обов’язковою присутністю керівників державних органів сектору безпеки, погодження з профільним комітетом кандидатур на керівні посади у спецслужбах тощо. Якщо термін «правоохоронні органи» раніше вже знайшов своє відображення у національному законодавстві, то у законопроекті № 9462 вперше здійснена спроба визначення терміну «спеціальні служби». Під ними розу-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

міються державні органи, діяльність яких здійснюється спеціальними засобами і методами з метою забезпечення національної безпеки. До спецслужб автори законопроекту віднесли: СБУ; СЗР; ГУР МО; Управління розвідки Адміністрації Державної прикордонної служби (АДПС); Управління державної охорони (УДО) України. Слід зазначити, що згадані державні органи мають різний статус: • СБУ — державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України; • розвідувальні органи — державні органи, які здійснюють розвідувальну діяльність з метою захисту національних інтересів України; • УДО — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує нормальне функціонування органів державної влади України, безпеку посадових осіб та об’єктів, визначених законом. Водночас у переліку спеціальних служб виявилась відсутньою Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України (ДССЗЗІ) — державний орган, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку державної системи урядового зв’язку, Національної системи конфіденційного зв’язку, формування та реалізації державної політики у сферах криптографічного та технічного захисту інформації, кіберзахисту, телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України, поштового зв’язку спеціального призначення, урядового фельд’єгерського зв’язку. Згідно із законодавством, ДССЗЗІ спрямовує свою діяльність на забезпечення національної безпеки України від зовнішніх і внутрішніх загроз та є складовою сектору безпеки і оборони України. Отже, зважаючи на ці повноваження, ДССЗЗІ підпадає під визначення спецслужб, запропоноване у законопроекті. Згідно з положеннями законодавства, 29 серпня 2019 р. законопроект №9462 був відкликаний як не прийнятий в першому читанні до закінчення строку повноважень Верховної Ради України VІІІ скликання. Того ж самого дня у Верховній Раді України ІХ скликання був зареєстрований законопроект №1204 «Про парламентський контроль за дотриманням вимог Конституції та законів України щодо забезпечення національної безпеки в діяльності спеціальних служб та правоохоронних органів». Документ підготовлений групою народних депутатів від фракції політичної партії «Європейська солідарність»,

але фактично дублює згаданий вище законопроект №9462. ВИСНОВКИ 1. Демократичне суспільство потребує чітко регламентованого запобіжника перед існуючою спокусою для влади використати спецслужби у вузько партійних чи внутрішньополітичних, або навіть особистих інтересах. Головну роль у демократичній системі стримувань та противаг має відігравати парламентський контроль. 2. Здатність парламенту та суспільства в цілому контролювати спеціальні служби є лакмусовим папірцем для перевірки на справжність демократії та верховенства права. 3. Створення парламентських орга-

нів з контролю за діяльністю спецслужб розпочалося лише у другій половині ХХ століття, і причинами для цього не завжди був еволюційний характер розвитку демократії, але й зловживання з боку спецслужб своїми повноваженнями. 4. При створенні парламентських органів з контролю за діяльністю спецслужб кожна країна переважно керується власними національними інтересами, національним законодавством, традиціями та історичним досвідом. 5. Подібні підходи застосовуються і при вирішенні питання про надання парламентарям доступу до матеріалів спецслужб. 6. Обсяг повноважень парламентських органів з контролю за діяльністю

№1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

спецслужб у різних країнах значно різниться. У деяких країнах (наприклад, США та Велика Британія) профільні парламентські комітети мають право не лише контролювати дотримання законодавства та витрати бюджетних коштів, але й визначати політику та організацію роботи спецслужб. 7. Існує практика делегування парламентом своїх повноважень у сфері контролю за діяльністю спецслужб спеціально утвореним органам або урядовим структурам (наприклад, Норвегія, Бельгія, Канада). 8. Як правило, профільні парламентські комітети здійснюють контроль майже виключно постфактум, розглядаючи події, що вже відбулися. Практично єдиний виняток — США, де передбаче-

№1/2020

но попереднє інформування декількох членів Конгресу про конкретні операції або програми розвідки. 9. Парламентський контроль має охоплювати більшість аспектів діяльності спецслужб. Водночас, втручання у процес виконання ними функціональних завдань є недоцільним, а часто — шкідливим з точки зору національної безпеки. 10. Наявність у працівників секретаріату профільного парламентського комітету досвіду роботи у спеціальних службах значно полегшує поточну роботу цього парламентського органу і фаховий рівень підготовлених ним документів. 11. Парламентський контроль буде ефективним, коли він сприйматиметь-

ся законодавцями та співробітниками розвідувальних і контррозвідувальних органів не як «інспектування» чи «адміністрування», а як побудова системи спільної відповідальності за безпеку держави і підтримання в сфері діяльності спецслужб демократичних стандартів. 12. Оптимальним рішенням для організації парламентського контролю за діяльністю спеціальних служб було б створення окремого Комітету Верховної Ради України у справах спеціальних служб, у складі якого мав би діяти підкомітет у справах розвідувальних органів (з віднесенням до сфери його компетенції СЗР, ГУР МО, Управління розвідки АДПС та Об’єднаного комітету з питань розвідувальної діяльності при Президентові України). 13. У зв’язку з тим, що Верховною Радою України ІХ скликання вже створений Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки, такий підкомітет має бути створений у його складі. 14. При доопрацюванні законопроекту №1204 «Про парламентський контроль за дотриманням вимог Конституції та законів України щодо забезпечення національної безпеки в діяльності спеціальних служб та правоохоронних органів» було б доцільно: • визначити статус і місце у системі парламентського контролю ДССЗЗІ, яка формально є центральним органом виконавчої влади, але фактично виконує функції спецслужби; • узгодити у ст. 8 положення про оскарження відмови у наданні допуску до державної таємниці члену профільного комітету з положеннями Закону України «Про державну таємницю», який передбачає лише право особистого оскарження громадянином такого рішення (а не право юридичної особи, тобто профільного комітету); • уточнити у ст. 12 кількість комітетів забезпечення здійснення парламентського контролю за правоохоронними органами (навряд чи є потреба створювати кілька комітетів). 15. Пропонується також розглянути можливість доповнення законопроекту № 1204 положеннями про: • включення Голови профільного парламентського комітету до складу колегій/дорадчих органів при керівниках спеціальних служб; • проведення на плановій основі виїзних засідань профільного парламентського комітету безпосередньо у спецслужбах; • запровадження посад спеціально уповноважених представників спецслужб для підтримання повсякденного контакту з профільним парламентським комітетом.

ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зміни в організації навчання військовослужбовців угорської армії вперше стали темою для обговорення в процесі деполітизації її організації, пізніше — в період підготовки до вступу в НАТО, а нині — як невід’ємна частина переходу до повністю добровільних, професійних збройних сил і діяльності у повної інтеграції в Альянсі

ПРОФЕСІОНАЛІЗАЦІЯ АРМІЇ УГОРЩИНИ 26

№1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Черних Ю.О., кандидат технічних наук, доцент, провідний науковий співробітник науково-дослідного центру Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Ці

періоди супроводжувалися значними змінами в нормативно-правовому та структурному аспектах кадрової політики та підготовки офіцерських кадрів. Нова обстановка стану безпеки, членство в НАТО і нові соціокультурні реалії вимагали, з одного боку, менших за чисельністю особового складу, а з іншого боку, більш професійних збройних сил. Разом з цим, обмеження ринкової економіки, у свою чергу, вимагали ефективних у фінансовому плані рішень щодо захисту національних і державних інтересів. Враховуючи все це, були вжиті заходи стосовно вдосконалення системи підготовки офіцерських кадрів. У новій кадровій політиці переважала так звана ідея «в гору або геть»: той, хто не зможе за певний проміжок часу піднятися в ієрархії офіцерського корпусу вище, залишає збройні сили. Така переважаюча, але не виняткова ідея, визначила нову систему підготовки кадрів. Сьогодні в угорських збройних силах існує певна група посад, на яких офіцер може залишатися обмежений час, а потім повинен або піднятися вище (якщо він відповідає наперед визначеним умовам), або піти у цивільний сектор. Існує також інша (менша) група посад, що вимагають певних знань, досвіду і тренування, на яких можна залишатися до досягнення загальної вікової межі або закінчення терміну контракту. Для забезпечення функціонування такої системи кадрового менеджменту необхідна ефективна система військової освіти. На трансформацію системи підготовки офіцерських кадрів після виходу Угорщини з Організації Варшавського договору впливало декілька чинників, серед яких основними були: зміни у векторі розвитку країни та радикальні зміни, що відбулися в її збройних силах; жорсткі фінансові обмеження, оновлення законодавства у галузі освіти. Так, в 1990 році, під час членства Угорщини в ОВД, її збройні сили складали близько 155 тис осіб. У 1995 році парламент Угорщини визначив чисельність армії в кількості 90 тис осіб та передбачив щорічний №1/2020

Черних О.Б., старший науковий співробітник центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

перегляд чисельності особового складу в залежності від обсягів фінансування збройних сил. Чисельність вояків поступово зменшувалася до рівня 45 тис осіб у 2004 році. Проведений у 2002-2003 роках оборонний огляд передбачав подальше скорочення чисельності особового складу збройних сил, при цьому їх комплектування військовослужбовцями почало відбуватися виключно на контрактних засадах. Тому, наприкінці 2014 року збройні сили налічували біля 19 тис осіб, а чисельність резерву складала близько 12 тис осіб. Згідно з програмою розвитку системи оборони та збройних сил, яка отримала назву Zrínyi 2026, у зв’язку із загостренням політичної обстановки в Європі чисельність особового складу збройних сил повинна зростати та у 2026 році складатиме 30 тис осіб, при цьому в резерві плануєть-

У новій кадровій політиці переважала так звана ідея «в гору або геть»: той, хто не зможе за певний проміжок часу піднятися в ієрархії офіцерського корпусу вище, залишає збройні сили»

ся мати біля 20 тис вояків. Передбачено збільшення бюджетних витрат на оборону, що дозволить придбати сучасні зразки озброєння та військової техніки. Програмою визначено, зокрема, збільшення парку авіаційної техніки (наприклад, планується придбати 40 нових вертольотів). Ці перетворення передбачають також відповідні зміни у системі підготовки офіцерських кадрів, яка повинна забезпечити підготовку більшої кількості військових фахівців з урахуванням застосування ними нових оборонних технологій та поглядів. На законодавчому рівні на реформування системи освіти вплинули зміни, що були внесені в закон «Про вищу освіту» в редакціях 1993 року та 1999 року. Так, закон у редакції 1993 року висунув більш жорсткі освітні стандарти для усіх угорських університетів. Цей закон встановив обов’язковий процес акредитації для кожного вищого навчального закладу, включаючи Національний університет оборони імені Міклоша Зріньі, у якому раніш відбувалася підготовка офіцерських кадрів. Питаннями надання сертифікату про акредитацію займалась акредитаційна рада за підтримки австрійських, німецьких та американських експертів. Згідно зі змінами до закону в редакції 1999 року загальна кількість угорських вищих навчальних закладів та коледжів повинна була скорочена приблизно до тридцяти. Це планувалося досягти через їх функціональну інтеграцію. Відповідно до нових редакцій цього закону суттєві зміни відбулися в системи підготовки офіцерів. Для підвищення ефективності організації освітнього процесу для підготовки кадрів у сфері державного управління (у

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тому числі офіцерів) 1 січня 2012 року в м. Будапешт шляхом інтеграції Національного університету оборони, Поліцейської академії та факультету державного управління Будапештського університету імені Корвіна був створений новий вищий навчальний заклад — Національний університет державної служби. Нині до складу університету входять: 5 факультетів (політичних наук та державного управління; міжнародних та європейських досліджень; військових наук та підготовки офіцерів; правоохоронних органів; водних наук), 3 інститути (досліджень та розвитку в галузі державного управління; національної безпеки; управління боротьбою зі стихійними лихами); 4 докторантури (державного управління; військової науки; військової техніки; правоохоронних органів). Підготовка офіцерських кадрів відбувається на факультеті військових наук та підготовки офіцерів (загальна структура факультету наведена на мал. 1). Завданням інституту військового управління є проведення підготовки офіцерів командного фаху для підрозділів сухопутних військ на освітніх рівнях бакалавра та магістра. Інститут військової логістики проводить підготовку офіцерів до виконання завдань на командних (керівних) посадах в підрозділах логістики в якості начальників відділів логістики (заступників начальників з логістики) військових частин або в якості посадових осіб підрозділів логістики вищих ланок військового управління. Інститут має дві багатонаціональні програми підготовки (тренінги), що проводяться сумісно з партнерами з Австрії, Чехії та Великої Британії: багатонаціональний об’єднаний тренінг з логістики MAGLITE (оперативний рівень); тренінг з логістики FOURLOG (тактичний рівень). Інститут військового технічного обслуговування здійснює підготовку офіцерів до виконання завдань на командних (керівних) посадах у сфері передачі даних, ведення електронної війни, а також застосування інформаційних технологій у збройних силах. Інститут військової авіації (розташований в м. Сольнок) забезпечує підготовку офіцерів льотного та інженерно-авіаційного профілю, а також офіцерів з контролю повітряного простору. Навчальний центр генерального штабу проводить 11-ти місячний навчальний курс для підготовки офіцерів з метою отримання ними стратегічного

рівня військового управління — найвищого рівня національної військової освіти. Навчальний центр з іноземних мов має широкий спектр завдань, що включають до себе навчання курсантів за програмою бакалаврату та їх підготов-

ки до мовного тестування відповідно до вимог навчальної програми. Центр також проводить навчальні мовні курси, де військовослужбовці та співробітники міністерства оборони отримують та вдосконалюють свої знання з мовної підготовки. Мал. 1

СТРУКТУРА ФАКУЛЬТЕТУ ВІЙСЬКОВИХ НАУК ТА ПІДГОТОВКИ ОФІЦЕРІВ Керівництво факультету

Технічний коледж

Деканат

Студентська служба

Докторантура військової науки Інститут військового управління

Докторантура військової техніки Інститут військової логістики

Кафедра стратегії та воєнної теорії Кафедра спільних операцій Кафедра операцій та підтримки Кафедра військового управління та загальноосвітніх дисциплін Кафедра воєнної історії, філософії та історії культури

Інститут військового технічного обслуговування

Кафедра оперативної (бойової) логістики Кафедра забезпечення та військових перевезень Кафедра військового технічного обслуговування Кафедра природничих наук

Інститут військової авіації

Кафедра інформаційних технологій

Кафедра підготовки фахівців з контролю аерокосмічного простору та льотчиків

Кафедра радіотехнічної розвідки та електронної війни

Кафедра літаків та двигунів

Кафедра передачі даних

Кафедра бортових систем літаків

Офіс з організації військових курсів Навчальний центр генерального штабу Навчальний центр іноземних мов Центр тестування з іноземних мов Екзаменаційний центр

Центр постійних курсів Центр професійних курсів Центр військового фізичного виховання та спорту Центр військової підготовки та розвитку №1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Центр тестування з іноземних мов проводить акредитовані мовні тестування в 3-х різних мовних тестових системах: • ARMA — двомовний військовий мовний тест з 9-ти мов (англійська, французька, німецька, італійська, російська, хорватська, сербська, словацька, українська); • НАТО STANAG 6001 — одномовний військовий мовний тест (англійська); • спільний мовний тест на 5-ти мовах (англійська, французька, німецька, італійська, російська). Тестування проводиться на трьох рівнях: початковому; середньому; просунутому в рамках 9 екзаменаційних сесій. Середня кількість кандидатів на тестування — приблизно 1100 осіб на рік, більшість з яких проходить військовий мовний тест НАТО STANAG 6001. У разі успішного проходження мовного тесту кандидати отримують акредитовані сертифікати, які визнані в Угорщині без обмеження у часі. Екзаменаційний центр має подвійну мету. По-перше, це проведення офіцерських і унтер-офіцерських (сержантського складу) сертифікаційних екзаменів для просування по службі. По-друге, проведення екзаменів на здобуття бакалаврського та магістерського ступенів освіти тими, хто навчається на факультеті. Центр військової підготовки та розвитку сумісно з центрами постійних №1/2020

Згідно з програмою розвитку системи оборони та збройних сил, яка отримала назву Zrínyi 2026, у зв’язку із загостренням політичної обстановки в Європі чисельність особового складу збройних сил повинна зростати та у 2026 році складатиме 30 тис осіб» курсів та професійних курсів відповідає за організацію та проведення різноманітних курсів професійної перепідготовки та підвищення кваліфікації офіцерського складу перед призначенням на вищі посади. Головним завданням центру військового фізичного виховання та спорту є розвиток та удосконалення сили, витривалості та спритності курсантів в різних умовах. Загальна кількість викладачів факультету складає біля 270 осіб. Початковий освітній рівень підготовки для офіцерів збройних сил Угорщини є «бакалавр». Підготовка офіцерів на первинні посади здійснюється за бакалаврськими програмами з числа громадян Угорщини, які на час вступу мають вік від 18 років до 25 років, отримали повну середню освіту, відпо-

відають вимогам щодо стану здоров’я, розумової та фізичної придатності та які успішно пройшли відповідну співбесіду (інтерв’ю). Приймальна комісія оцінує загальну поінформованість кандидата, його схильність до військової кар’єри, навички спілкування і поведінкову культуру. Одною з основних вимог при вступі на бакалаврські програми факультету є наявність у кандидата визнаного державою сертифіката досягнення мовного рівня B2 (раніше Intermediate — середній) або еквівалентного документу щодо тестування з англійської мови. Термін навчання — 4 роки. Щорічний набір становить близько 90 осіб. На навчання приймаються як чоловіки, так й жінки. За бакалаврськими програмами навчається переважно молодь у віці до 25 років, з якої близько 60% від загальної чисельності курсантів — особи у віці від 18 років до 21 років, 30% — особи, яким від 22 років до 25 років, та 10% — ті, кому більше 25 років. При цьому, з кандидатів на навчання (з тих, хто вступили на 1 курс) близько 75% від загальної чисельності вступників складають ті, хто закінчив середню школу, та 25% ті, хто закінчив професійно-технічний навчальний заклад. Ті, хто навчаються, мають статус курсанта (офіцера-кадета). Їхні права та обов’язки регулюються відповідними законодавчими та нормативно-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Початковий освітній рівень підготовки для офіцерів збройних сил Угорщини є «бакалавр»

правовими актами. Курсанти під час навчання в університеті забезпечуються встановленою формою одягу, їжею, гуртожитком, медичним обслуговуванням, регулярним місячним базовим грошовим утриманням, навчальними та навчально-методичними посібниками. Для курсантів мешкання в гуртожитках є обов’язковим. При підготовці використовуються різні види навчальних занять (лекції, групові, практичні, лабораторні, семінарські заняття тощо), проводиться постійний обмін досвідом із закордонними військовими навчальними закладами. Для всіх спеціальностей передбачена професійна практика (ста-

жування) терміном 8-16 тижнів поза університетом у військових частинах на майбутніх первинних офіцерських посадах. Велика увага приділяється мовній підготовці. Курсанти готуються до проміжних або просунутих спеціалізованих мовних екзаменів у відповідності до навчальних програм підготовки та освіти. Для отримання диплому бакалавра курсант повинний здати державний екзамен з іноземної мови (середнього рівня) та типовий військовий мовний тест з англійської мови STANAG 6001 НАТО рівня 2.2.2.2. Для забезпечення міждисциплінарної підготовки курсантів технічних спеціальностей на факультеті створений

технічний коледж Tivadar Puskаs. Навчальні заняття проводяться за темами, які не розглядаються в традиційній навчальній програмі, однак пов’язані з нею. Це надає курсантам додаткові знання до програм університетської освіти. У навчальному процесі широко застосовується різного типу тренажери (імітатори), які є розробками угорських виробників. Так, угорська фірма Artifex спеціалізується на розробці та впровадженні систем моделювання та підготовки, які використовуються в навчальному процесі та у військах. Серед розробок фірми можна відмітити наступні програмні тренажерні комплекси: віртуальний тренажер KRONOS; конструктивний тактичний симулятор розташування Marcus. Усі тренажери, що використовуються, відповідають сертифікатам якості ISO 9001 та NATO AQAP 2110. Віртуальний тренажер KRONOS — тактичний тренажер реального часу. Кожний користувач має автоматизоване робоче місце в залежності від його номеру розрахунку та функцій, а саме — управління транспортним засобом або системою озброєння. Під час тренування курсанти можуть спостерігати за тактичною обстановкою через призми та біноклі, як в реальному бою. Тренажер не є лише «стріляючою грою», він вимагає виконання усіх функцій відповідно до реальних зразків зброї. Персонал екіпажу для передачі команд використовує імітовану радіомережу. В тренажері реалізований реалістичний ландшафт, демонструються візуальні удари та вибухи, які супроводжуються реалістичними звуковими ефектами. Він може симулювати бойове застосування, як наземних зразків техніки (наприклад, танк), так і повітряної техніки (наприклад, вертоліт). Конструктивний тактичний симулятор розташування Marcus має наступні переваги: конструктивне моделювання корпоративного рівня; висока деталізація, реалістичний віртуальний бій; багаторазове моделювання; дозволяє поєднувати рівні для рішення великих завдань (вправ); швидка підготовка та зміна сценаріїв; підтримка вбудованої автоматичної маршрутизації з обхідними шляхами; високий рівень настроювання. Підготовка льотчиків для військово-повітряних сил в інституті військової авіації розпочалася у 2018 році після двадцятирічної перерви на авіаційній базі м. Сольнок. Термін навчання складає також 4 роки. При цьому, загальна підготовка — 2 роки, льотна — 2 роки із загальним нальотом 220 годин. №1/2020

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Основним критерій відбору кандидатів на навчання — ідеальне здоров’я. Триденне медичне обстеження проводиться у військовому шпиталі м. Кечкемет. Планується здійснювати підготовку льотчиків на літаки-винищувачі, літаки транспортної авіації та вертольоти, що знаходяться на озброєнні військово-повітряних сил. Серед тренувального парку: літаки Zlín Z42 (2 літаки), Zlín Z43 (2 літаки — замовлені) та Saab JAS 39 Gripen (2 літаки) є новими типами літаків, а літаки Як-52 (9 літаків) та Л-39 (7 літаків знаходяться на зберіганні) є застарілими та отримані Угорщиною ще у 1993-1994 роках з Німеччини. Після здачі екзаменів та отримання дипломів бакалавра випускники університету направляються у війська та займають первинні офіцерські посади. Для подальшого просування по службі, як правило, у військовому званні «капітан» або «майор» офіцери продовжують навчання в магістратурі факультету військових наук та підготовки офіцерів. При цьому, кандидат на навчання повинен отримати попередній дозвіл на вступ від начальника генерального штабу, а також пройти базову експертизу з державної служби. В рамках процедури прийому в магістратуру проводиться співбесіда. Магістерські програми засвоюються протягом 1 навчального року. В магістратурі факультету навчається біля 90% офіцерів у віці понад 35 років. Як виняток передбачений вступ на навчання за магістерськими програмами безпосередньо після отримання випускником університету диплома бакалавра. Чисельність тих, хто вступає на навчання до магістратури безпосередньо після завершення бакалаврської програми, складає до 5% від загальної чисельності вступників (у 2017/2018 навчальному році — 1 особа). Програма підготовки зазначених офіцерських кадрів охоплює і забезпечує надання таких знань: поглиблене бачення щодо завдань і діяльності збройних сил, ґрунтовні знання про вид збройних сил; ґрунтовні бачення і навички, пов’язані з управлінням підрозділами різних видів збройних сил (родів військ), а також управління військовими підрозділами (частинами), підсиленими ротою, батальйоном (або рівнозначними); теоретичні основи і практичні навички оцінки ситуації та прийняття рішення; обов’язкові процедури, які здійснюються в штабах НАТО; бойові можливості та основи застосування роду військ в різних умовах бойової обстановки; загальні основи оперативного мистецтва і тактики №1/2020

різних родів військ відповідного виду збройних сил; основи організації і методика проведення підготовки (проведення навчань) частин і з’єднань. Після успішного завершення навчання випускники отримують відповідні дипломи та призначаються на посади з штатно-посадовою категорією «підполковник». Навчальний курс генерального штабу, як найвищий рівень національної військової освіти, пропонує 11-місячну програму. Навчальна програма передбачає підготовку відібраних військових керівників до виконання обов’язків стратегічного керівництва з використання збройних сил. Протягом навчання слухачі отримують знання щодо проблем міжнародної і національної безпеки, функціонування органів системи національної безпеки, теорії та практики стратегічного управління обороною та збройними силами. Удосконалюються їх практичні навички прийняття стратегічних рішень, планування та управління операціями збройних сил у різних умовах навколишнього середовища. Навчання розвиває здатність працювати в багатокультурному середовищі та багатонаціональних штабах, які відповідають вимогам НАТО.

Підготовка льотчиків для військово-повітряних сил в інституті військової авіації розпочалася у 2018 році після двадцятирічної перерви на авіаційній базі м. Сольнок»

Крім того, навчальна програма призначена для: • сприяння розвитку стратегічного мислення тих, хто навчається; • розвитку їх спроможності керувати на стратегічному рівні військового управління; • підвищення здатності критично мислити на рівні військово-стратегічних концепцій в динамічному міжнародному середовищі; • розширення розуміння офіцерами природи конфліктів та існуючих і майбутніх загроз для Угорщини та її союзників по НАТО. Ці знання та навички є ключовими для керування з’єднаннями та об’єднаннями збройних сил з врахуванням основних чинників, що формують стратегічне середовище національної безпеки та оборони, включаючи планування та керівництво збройними силами. Курс складається з трьох модулів: загальний базовий модуль — містить курси, пов’язані з керівництвом, безпекою навколишнього середовища, воєнним мистецтвом, внутрішньою обороною та суспільством; військовий модуль — містить курси, пов’язані з теорією і практикою планування та проведення операцій і передбачає відвідуванням слухачами військових частин; заключний модуль — передбачає вив-чення останніх наукових досліджень у галузі військових наук, відвідування військових і цивільних компаній та ознайомчі поїздки закордон. Випускники можуть бути призначені на керівні посади стратегічного рівня в міністерстві оборони, збройних силах Угорщини, багатонаціональних штабах НАТО та ЄС.

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

№1/2020