Оборонний вісник №1/2017 by Defense bulletin

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2016

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

№

2016

ЗМІСТ Цивільно-військове співробітництво

Допомогти місцевому населенню

Кар’єрний менеджмент

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс: «Оборонний вісник»: 49893

інформаційна безпека

Кадрова політика

Війна в кіберпросторі

Військово-технічна сфера

Гарантії від держави

Охорона інтелектуальної власності

Соціальні стандарти для солдата

з тематичною вкладкою «Захист Вітчизни» 98013 Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

Воробйов Г.П. — начальник Національного університету оборони України, генерал-полковник, кандидат історичних наук

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Ан-132D: недовга дорога у небо Довідка Ан-132D — багатоцільовий сухопутний всеаеродромний близько- та середньомагістральний дводвигунний турбогвинтовий легкий транспортний літак 3-го класу Екіпаж:

2 осіби Пасажиромісткість:

46 десантників або 75 солдатів

Вантажопідйомність:

9 200 кг Силова установка/Потужність:

2 х турбогвинтовий PW150A/5 071 кс Розмах крила:

29,2 м Практична дальність:

1 270 км Перегінна дальність:

4 400 км Практична висота польоту:

9 000 м Об’єм вантажного відсіку:

58 м3 (з рампою — 65 м3)

АТО: небойові втрати Небойові незворотні втрати ЗС України в зоні проведення АТОї в 2016 році склали 256 загиблих і померлих. Згідно з даними Міноборони, 63 військових загинули в результаті самогубства, 58 померли через хвороби. Смерть 39 військових настала внаслідок необережного поводження зі зброєю, 30 були вбиті, 29 смертей кваліфіковані як нещасні випадки. Крім того, 18 людей загинули в ДТП, 10 смертельно отруїлися (алкоголем, наркотичними речовинами та ін.), 5 — інші випадки, 4 — порушення заходів безпеки.

априкінці грудня 2016 року на ДП «Антонов» відбулася урочиста церемонія викатки літаку Ан-132D. Від задуму проекту до його реалізації минуло всього півтора року. Вперше в літаку «Антонов» немає жодного агрегату російського виробництва. Перші випробувальні польоти Ан-132D заплановані на березень 2017 року, а вже у квітні літак здійснить перший політ в арабському небі. Потреба в літаках такого типу до 2035 року – близько 290 одиниць. Крім України, у створенні вантажного Ан-132D брали участь Канада, США, Велика Британія, Німеччина, Франція і Саудівська Аравія. Серед розробників та виробників основних агрегатів для Ан-132 — хар-

Реформування системи харчування Кабінет Міністрів з метою покращення якості харчування військовослужбовців Збройних Сил України дозволив Міністерству оборони самостійно визначати необхідні продукти харчування і закуповувати їх. Оборонне відомство тепер також має право визначати які військові частини будуть харчуватися за допомогою фірм-аутсорсерів, а які — за допомогою штатних кухарів. З квітня 2017 року розпочинається плановий перехід Збройних Сил України на нову систему харчування.

ківська компанія «ФЕД». Компанія «ФЕД» займалася агрегатами системи штурвального керування літаком, а також іншими основними системами літака: паливної, електричної, гідравлічної. Однією з переваг українсько-саудівського проекту «Ан-132» є організація ліцензійного виробництва літака на території Саудівської Аравії. При організації такого виробництва будуть задіяні більшість вітчизняних авіаційних підприємств, при цьому вся інтелектуальна власність залишається за Україною. Ціна серійного Ан-132D не розголошується, але експерти схильні вважати, що вона буде нижчою 50 млн. дол., які були виділені на будівництво літака-демонстратора.

Система раннього виявлення На узбережжі Азовського моря в районі Маріуполя введена в експлуатацію система раннього виявлення, попередження та ідентифікації цілей «Aeros». Технічні можливості системи дозволяють забезпечити цілодобовий контроль за Азовським морем у межах Донецької області та завчасно реагувати на обстановку. Ця сучасна система раннього виявлення, попередження та ідентифікації цілей є спільною українсько-американською розробкою.

Військова допомога від США Палата Конгресу США схвалила виділення Пентагону в наступному фінансовому році 3,42 мільярда доларів в рамках Ініціативи з підтримки безпеки Європи. Конгрес також передбачив виділення військової допомоги Україні на суму 350 млн доларів. США планують розширити військову співпрацю з Україною, зокрема, надати спорядження і технічну підтримку прикордонній службі України.

№1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Видатки армії У Держбюджеті на 2017 рік видатки для Міноборони України передбачено в сумі 64,4 млрд грн. З них за загальним фондом передбачено 62,1 млрд. грн, а за спеціальним — 2,3 млрд грн. Порівняно з минулим роком, ресурс оборонного відомства збільшився на 16%. На підготовку української армії, а також на забезпечення її діяльності з державної казни виділять близько 52 мільярдів гривень (в 2016 році — 42 мільярдів). Крім того, приблизно 6,4 мільярда гривень передбачено в бюджеті на розвиток військової техніки і озброєнь. У 2016 році фінансування даної статті витрат Міністерства оборони склало 4,7 мільярда гривень. На жаль, бюджет Міноборони на 2017 рік не відповідає міжнародним вимогам. Так, на утримання армії в розвинених країнах витрачається до 40% військового бюджету, а на закупівлю нового озброєння і бойову підготовку — по 30%. Тим часом в Україні на розвиток військової техніки і озброєнь у 2017 році виділять лише 10% від військового бюджету. Тому в нинішніх реаліях доводиться констатувати, що навіть заплановане на 2017 рік рекордне для України фінансування армії, не дозволить Збройним Силам зробити якісний крок вперед, почати процес повного переоснащення новими зразками техніки і озброєнь. Нагадаємо, що у Держбюджеті на 2016 рік видатки для Міноборони України було передбачено в сумі 55,6 мільярдів гривень.

Що можемо собі дозволити Майже кожному п’ятому українцю не вистачає грошей навіть на їжу, а для кожного другого купити новий одяг є обтяжливим для сімейного бюджету. Розподіл відповідей на питання: «На що Вам вистачає коштів?» виглядає наступним чином:

0,1%

2,6%

априкінці минулого року Рада національної безпеки і оборони України схвалила проект Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року. Нова редакція Держпрограми підсумовує роботу, яка здійснювалась у Міністерстві оборони та Збройних Силах України за результатами комплексного огляду сектору безпеки та оборони України щодо перегляду і оновлення концептуальних стратегічних документів та документів оборонного планування. Головною метою Державної програми є забезпечення набуття Збройними Силами України спроможностей для ефективного реагування на загрози національній безпеці у воєнній сфері. У результаті виконання заходів Державної програми система органів військового управління буде побудована на принципах, прийнятих у державахчленах НАТО. Відбудеться перехід до нової системи планування розвитку Збройних Сил на основі планування спроможностей, орієнтованих на загрози. Буде удосконалено структуру Зб-

ройних Сил та оптимізовано їх чисельність. Армія буде укомплектована професійними та соціально захищеними військовослужбовцями. Особовий склад військових частин бойового складу пройде необхідну підготовку та буде повністю оснащений озброєнням та військовою технікою, забезпечений матеріально-технічними засобами, достатніми для виконання завдань за призначенням. Буде створено єдину систему логістики та удосконалено систему медичного забезпечення Збройних Сил України. В основу покладатиметься досвід, набутий армією під час проведення антитерористичної операції, та відповідні стандарти НАТО. Реалізація Програми забезпечить набуття Збройними Силами України спроможностей для ефективного реагування на загрози національній безпеці у воєнній сфері, оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності, а також досягнення євроатлантичних стандартів та критеріїв, необхідних для набуття членства в НАТО.

18,5%

26,5% 51,3%

не вистачає грошей навіть на їжу

грошей на їжу вистачає , але купувати одяг вже важко. вистачає грошей на їжу, одяг i навіть можуть дещо вiдкладати; можуть дозволити собі купувати деякі коштовні речі може дозволити придбати все, що захоче.

Дані: Київський міжнародний інститут соціології №1/2017

«Дорожня карта» розвитку Збройних Сил

«Необхідно реально дотримуватися режиму припинення вогню, принципи якого були узгоджені 24 грудня 2016 року. Франція і Німеччина продовжать зусилля, які необхідні для реалізації всього пакету Мінських угод». Франсуа Олланд, Президент Франції

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Цивільно-військове співробітництво

Допомогти місцевому населенню Ноздрачов О.О., полковник, начальник Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України

Кришталь І.Г., майор, офіцер організаційно-планового відділу Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України

З метою недопущення гуманітарної катастрофи у районах проведення антитерористичної операції, виникнення соціальної напруги на території України, формування позитивної громадської думки щодо армії, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, вищим військовим керівництвом було прийнято рішення про впровадження системи цивільновійськового співробітництва у Збройних Силах України

ивільно-військове співробітництво – це систематична, планомірна діяльність Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з координації та взаємодії із органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями, організаціями та громадянами у районах дислокації військових частин та підрозділів для формування позитивної громадської думки і забезпечення сприятливих умов для виконання Збройними Силами України покладених на них завдань та функцій шляхом надання допомоги цивільному населенню у вирішенні проблемних питань життєдіяльності з використанням військових і невійськових сил та засобів. Цивільновійськове співробітництво є найбільш ефективним та результативним сегментом відносин між суспільс-

твом і збройними силами, а також між армією і політичною владою, у зв’язку з чим є стандартною функцією збройних сил країнчленів НАТО, яка виконується їх органами військового управління, військовими частинами та підрозділами на стратегічному, оперативно-тактичному і тактичному рівнях, як у місцях їх постійної дислокації, так і у операційних районах (зонах ведення бойових дій). Цивільно-військове співробітництво Збройних Сил України було започатковано у травні 2014 року як пілотний проект. На той час у зоні проведення антитерористичної операції діяли дві групи цивільно-військового співробітництва – на півдні Херсонської області та на заході Донецької області. Успіхи Збройних Сил України по звільненню територій Донецької та Луганської області, відсутність або диск-

редитація влади на місцях, виникнення передумов до гуманітарної катастрофи підштовхнули до прийняття рішення щодо збільшення кількості груп та урізноманітнення військових спеціальностей особового складу, задіяних у роботі груп цивільно-військового співробітництва та розширення діяльності на інші сектори зони АТО. З метою забезпечення належного виконання завдань здійснюється систематична підготовка фахівців цивільно-військового співробітництва на базі Національного університету оборони України імені Івана Черняховського за участю інструкторів Об’єднаного командування сил НАТО «Брюнсум», центрів підвищення кваліфікації збройних сил ФРН, США, Італійської Республіки, представників Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України та громадських об’єднань. Загалом у 2016 році проведено 10 курсів №1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

цивільно-військового співробітництва, підготовлено 366 слухачів. Основними функціями цивільновійськового співробітництва є: • організація надання допомоги цивільному населенню; • забезпечення підтримки військових частин та підрозділів Збройних Сил України з боку місцевих органів влади, міжнародних та інших організацій; • організація взаємодії між військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил України та місцевими органами влади, міжнародними та іншими організаціями. Для виконання зазначених функцій у Збройних Силах України створена система управління цивільновійськового співробітництва, яка включає в себе: на оперативно-стратегічному рівні – • Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України; №1/2017

на оперативно-тактичному рівні – • група цивільно-військового співробітництва Об’єднаного оперативного штабу Збройних Сил України, відділи цивільновійськового співробітництва в оперативних командуваннях Сухопутних військ Збройних Сил України, відділення цивільно-військового співробітництва в командуваннях видів Збройних Сил України та групи цивільно-військового співробітництва, які діють в інтересах керівників оперативнотактичних угруповань та штабу антитерористичної операції; на тактичному рівні – • групи цивільно-військового співробітництва визначених військових частин Сухопутних військ Збройних Сил України та групи, які діють в інтересах груп цивільновійськового співробітництва оперативнотактичних угруповань в районі проведення антитерористичної операції. В рамках проведення заходів щодо

•

• • •

надання допомоги цивільному населенню: залучено близько 4 тис. 780 тонн гуманітарних вантажів для цивільного населення населених пунктів районів Донецької та Луганської областей (з них у 2014 році – близько 1 тис.тонн; у 2015 році – близько 1 тис. 500 тонн; у 2016 році – близько 2 тис. 280 тонн); відновлено понад 100 об’єктів виробничої та соціальної інфраструктури в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей; створено умови для повернення представників органів місцевої влади та правоохоронних органів до звільнених населених пунктів; залучено сили та засоби місцевих громад та організацій до відновлення інфраструктури населених пунктів Донецької області; організовано збір та розповсюдження допомоги у школах-інтернатах; координується та супроводжується постій-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Цивільновійськове співробітництво є найбільш ефективним та результативним сегментом відносин між суспільством і збройними силами»

не відновлення електромереж, газопроводів та систем водопостачання у населених пунктах, які страждають від постійних обстрілів; продовжується проведення соціально направлених проектів з метою протидії негативному інформаційному впливу російської пропаганди, зокрема спільно з Національним військово-історичним музеєм України у період 5-9 травня 2016 було проведено пробіг автомобільної техніки часів Другої світової війни у зоні

•

проведення антитерористичної операції на Сході України з метою відзначення 71-ї річниці Дня Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками, а також започатковано проведення уроків мужності з учнями шкіл, проведено святкові заході з нагоди Дня пам’яті і примирення, Дня захисту дітей та Дня Конституції України в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей; спільно з Міжнародним Комітетом Чер-

воного Хреста, Данською Групою розмінування та гуманітарною організацією HALO Trust продовжується робота в рамках проекту щодо мінної безпеки та гуманітарного розмінування в районах проведення АТО в Донецькій та Луганській областях. Так, в 2016 році було скоординовано розмінування понад 300 об’єктів інфраструктури на території Донецької та Луганської областей. • введено в штат окремих механізованих (танкових, мотопіхотних) бригад групи цивільно-військового співробітництва; • продовжується співпраця з Міжнародним Комітетом Червоного Хреста та Товариством Червоного Хреста України з питань надання першої медичної допомоги під час бойових дій (проведено тренування з тактичної медицини, передано аптечки першої допомоги та допомогу місцевим лікарням, які здійснюють первинну стабілізацію пораненим військовослужбовцям ЗС України, а саме: дефібрилятори, апарати штучного дихання, кардіографи); • започатковано обмін інформацією з представниками активних місцевих громад щодо сприяння діяльності підрозділам ЗС України у відновленні миру та порядку у населених пунктах Донецької та Луганської областей; • організовано доставку понад 70 тонн вугілля підрозділам ЗС України та мешканцям Донецької та Луганської областей. В рамках проведення заходів щодо забезпечення підтримки військових частин та підрозділів Збройних Сил України з боку місцевих органів влади, міжнародних та громадських організацій продовжується робота з пошуку та ексгумації тіл загиблих військовослужбовців (за період з вересня 2014 року по 2016 рік – 989 тіл та фрагментів тіл, з них за 2016 рік – 323 тіла та фрагментів тіл). Гуманітарний проект «Евакуація 200» в районі проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей здійснюється Управлінням цивільно-військового співробітництва спільно з Національним військово-історичним музеєм України, а також громадськими та волонтерськими організаціями з початку вересня 2014 року. Метою зазначеної діяльності є повернення тіл загиблих в районі проведення АТО до місць остаточного поховання, сприяння в організації їх вшанування та надання можливостей сім’ям загиблих отримати відповідний соціальний захист держави, пошук безвісті зниклих осіб, збір інформації щодо осіб, що незаконно утримуються представниками незаконних збройних формувань. №1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зазначена діяльність регулюється Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2015 року №998-р «Про заходи з увічнення пам’яті захисників України на період до 2020 року» (у частині, що стосується гуманітарного проект «Евакуація 200»: підпункт 2 пункту 6: «забезпеченню проведення пошукових робіт з метою встановлення невідомих місць поховань та імен осіб, загиблих, померлих (зниклих безвісти) під час проведення антитерористичної операції, перепоховання їх останків»). У зв’язку з цим Управлінням цивільно-військового співробітництва започатковано співробітництво та здійснюється постійна співпраця з представництвом Міжнародного Комітету Червоного Хреста в Україні, в рамках якої проводиться комплекс заходів для підвищення рівня підготовленості залученого персоналу до виконання завдань за призначенням (круглі столи, семінари, зустрічі та тренування). В рамках організації взаємодії між військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил України та місцевими органами влади, міжнародними та іншими організаціями: • організовано надання допомоги органам місцевої влади та населенню населених пунктів Донецької та Луганської області, зокрема продовжується систематичне проведення спільних нарад з представниками обласних державних адміністрацій, головами міських та селищних рад Донецької та Луганської областей; • згідно Директиви Генерального штабу Збройних Сил України цивільно-військове співробітництво визначено складовою стратегічних комунікацій у Збройних Силах України; • у 2016 році в Управлінні створено офіційний веб-сайт, за допомогою якого здійснюється інформування населення, координація діяльності з органами місцевої влади, урядовими та неурядовими організаціями, а також висвітлення діяльності Збройних Сил України в рамках допомоги місцевому населенню у районах дислокації військових частин та підрозділів; • в рамках двосторонніх домовленостей між Управлінням цивільно-військового спів-

•

робітництва Збройних Сил України та редакціями газет «Голос України» та «Факти» здійснюється безоплатне забезпечення місцевого населення та особового складу в районі проведення антитерористичної операції примірниками цих видань; у 2016 році розпочато спільний проект Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України та Благодійного фонду «МИР І КО» щодо розміщення на місцях стаціонарного базування груп цивільно-військового співробітництва, у районі проведення антитерористичної операції, портативних радіопередавачів потужністю 15 Вт, які транслюють програми військового радіо «Армія ФМ»; здійснено спільну українсько-американську пошукову експедицію на Одещині, в результаті якої виявлено місцезнаходження та проведено ексгумацію останків американського льотчика, який загинув у роки Другої світової війни на території України; розгорнуто діяльність третього Об’єднаного центру цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України у місті Краматорськ Донецької області (дата відкриття – 08.07.2016) до вже функціонуючих центрів у місті Маріуполь Донецької області (дата відкриття – 31.07.2015) та місті Сєвєродонецьк Луганської області (дата відкриття – 01.12.2015). Метою створення центру є координація спільних дій Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів, органів місцевої влади, міжнародних, недержавних, благодійних організацій, об’єднання громадян, засобів масової інформації для швидкого реагування на загрози виникнення гуманітарної кризи та відновлення законності і правопорядку в районах (населених пунктах) проведення антитерористичної операції на території

Донецької та Луганської областей, залучення додаткових ресурсів для місцевого населення, підрозділів Збройних Сил України та правоохоронних органів, інформаційного супроводження та посилення діяльності державних органів влади в гуманітарній та інформаційній сфері; • взято участь у 27 заходах міжнародного співробітництва за кордоном та організовано і проведено 7 заходів міжнародного співробітництва в Україні; • у період з 23 по 25 березня 2016 року проведено Міжнародну конференцію з питань цивільно-військового співробітництва (м. Київ). Участь у заході взяли провідні військові експерти у сфері цивільно-військового співробітництва країн-членів Північноатлантичного Альянсу (США, Італійської Республіки, Федеративної Республіки Німеччина, Королівства Нідерланди, Республіки Польща та ін.), представники міжнародних та неурядових організацій, які діють в Україні, представники центральних органів виконавчої влади, Донецької та Луганської військово-цивільних адміністрацій, Київської міської державної адміністрації та громадських організацій. Впровадження цивільно-військового співробітництва сприяло значному підвищенню довіри цивільного населення до Збройних Сил України як інституту держави, дозволило мінімізувати вплив наслідків бойових дій на цивільне населення у районі проведення антитерористичної операції, сприяло формуванню позитивної громадської думки щодо діяльності Збройних Сил у районах дислокації військових частин та підрозділів угруповань військ та розширило можливості щодо протидії негативному інформаційному впливу противника на населення держави.

Впровадження цивільно-військового співробітництва сприяло значному підвищенню довіри цивільного населення до Збройних Сил України» №1/2017

Кар’єрний менеджмент

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кадрова політика Розстановка кадрів, як елемент системи кадрового менеджменту, у рамках управління персоналом, управління кар’єрою, вирішує питання призначення по посадах військовослужбовців з метою максимального використання можливостей людини, їх потенціалу та врахування їх бажань для досягнення найефективнішого результату діяльності підрозділу, частини, установи

Вєтров В.І., заслужений працівник освіти України,кандидат військових наук, доцент, провідний науковий співробітник

роблема визначення категорії військовослужбовців, спроможних вирішувати конкретні задачі діяльності на посаді, у статусі офіцера, сержанта або солдата, ще вимагає свого глибокого обґрунтування. Це залежить від ретельного вивчення та опису вимог посади, а саме — ролі її в системі управління військами та бойовими діями, рівня органу управління, важливості завдань, рівня або масштабу відповідальності за прийнят-

тя рішень, наявності та кількості підлеглих, категорії військового звання, виду підрозділу, частини, складності зразка озброєння. З іншого боку це залежить від рівня відповідності компетентності військовослужбовця у відповідному напрямку діяльності до тих вимог, підготовленості та придатності, переліку необхідних професійно важливих якостей. Тобто ця проблема повинна вирішуватися за допомогою розробки професіограм. У провідних країнах світу, наприклад, у США існують тисячі професіограм практично на всі посади військовослужбовців. До речі, в арміях провідних країнах світу головною фігурою у військах є сержант на різних рівнях військового управління й не завжди з вищою освітою. Загалом, дотепер критерієм підбору військовослужбовця на посаду є

кваліфікаційні вимоги, які враховують лише наявність освіти відповідного професійного спрямування за освітньокваліфікаційним рівнем та стаж служби на попередніх посадах. Для ефективної та результативної розстановки кадрів, з точки зору кадрового менеджменту, цього недостатньо. При відсутності професіограм посад важко підбирати та підготувати людину, яка б у коротший час вже досить гарно виконувала службові обов’язки. Завдання розстановки кадрів – призначати на посаду людину, яка вже готова виконувати посадові обов’язки. Спроби відпрацювати професіограми, а на їх основі відпрацювати паспорти посад, вже здійснюються. Але це ще перші ластівки у цьому напрямку. Як видно з прикладу про професійно важливі якості йдеться лише у вигляді придатності, перш за все, до льотної №1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

роботи, тобто фізичний стан здоров’я особистості. Розстановка кадрів здійснюється за рахунок виконання заходів управління кар’єрою військовослужбовця. Поняття управління кар’єрою та ротації з’явилося для нас з вивчення досвіду армій провідних країн світу. Кар’єрний менеджмент, за поглядами фахівців провідних країн світу, повинен здійснюватися за наступними принципами: • інтегрованість, яка забезпечує міцний зв’язок між кар’єрним менеджментом, освітою, підготовкою й особистим розвитком військовослужбовця. Це забезпечує комплектування персоналом, який відповідає вимогам збройних сил, а умови – власним потребам військовослужбовця та потребам майбутнього використання; • прозорість, яка забезпечує розвиток та підтримання культури відкритості у кар’єрному менеджменті. Кожен військовослужбовець має можливість отримати точну, реалістичну інформацію та поради щодо майбутніх посад призначення, можливостей навчання/підготовки та процедур звернення з повідомленням про рішення стосовно обраної військової кар’єри; • спільна відповідальність. Кар’єрний менеджмент дозволяє регулювати потреби збройних сил з урахуванням власних потреб військовослужбовця. Збільшення відкритості заохочує військовослужбовця до більш активної діяльності з розвитку власної кар’єри; • активний менеджмент. З метою надання військовослужбовцям більших можливостей для успішної кар’єри в збройних силах відповідними фахівцями (кар’єрними менеджерами) створюються довгострокові плани кар’єрного росту офіцерів. Це досягається послідовним плануванням, що створює відповідність між кар’єрним шляхом, необхідним навчанням і підготовкою, а також досвідом. Це спосіб реалізувати власний потенціал повністю; Кар’єра людини тісно пов’язана з його особистістю, стилем життя, мотивацією, цілями та ціннісними орієнтирами, накопиченим досвідом. Разом з тим, варіанти розвитку кар’єри в значній мірі визначаються організаційними формами устрою суспільства, соціальними ієрархіями, особливостями проходження служби у збройних силах, морально-етичними нормами, культурними цінностями, що склалися у суспільстві, у державі. Необхідно наголосити, що раціональний розвиток кар’єри кожної людини здійснює позитивний вплив як на індивідуальну мотивацію до кращої праці та ефективність її діяльності у процесі виконання обов’язків за відповідною №1/2017

Паспорт посади військовослужбовця Збройних Сил України № з/п 1.

Назва критерію

Зміст

Найменування посади Командир авіаційного загону Характеристика посади

2. 3. 4. 5. 6. 7. 8.

Організаційна підпорядкованість

Заступник командира з льотної підготовки, штат № 00/000-00

Номенклатура призначення на посаду Командувач ПС ЗС України Військово-облікова спеціальність 000000 Військове звання відповідно штатної посади майор Посадовий оклад (тарифний розряд) 176 -185 грн Форма допуску до державної таємниці № 2 Використання посади в особливий період так Вимоги посади Основні вимоги:

1. 2. 3. 4. 5. 6. 7. 8. 9.

Освітньо-кваліфікаційний рівень (науковий спеціаліст, магістр ступінь, вчене звання) Спеціальність льотчик Спеціалізація АН-24, АН-26 Рівень військової освіти ОТР Курсова підготовка до призначення на посаду

курсова підготовка командирів авіаційних загонів

Рівень знання іноземної мови 2 Перелік обов’язкових посад перед Помічник командира корабля, командир призначенням корабля (командир авіаційної ланки) Медичні вимоги щодо призначення на посаду

IV, придатний до льотної роботи на всіх типах транспортних літаків

Фізична підготовленість не нижче добре Додаткові вимоги:

1. 2. 3. 4.

Максимальний вік для призначення бажано не більше 39 Термін перебування на попередній посаді не менше 2 років Попередній досвід миротворчої діяльності Можливість призначення осіб жіночої статі тільки особи чоловічої статі

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Розстановка кадрів у загальної системі управління персоналом Управління кар’єрою Оцінка Оцінка

Оцінка Управління кар’єрою Оцінка

Напрямок

Підготовка

Вивчення Розстановка кадрів Оцінка придатності Призначення

посадою, так і на стан суспільства в цілому, і на рівень боєздатності Збройних Сил України, зокрема. Розстановка кадрів є результатом управління кар’єрою окремого військовослужбовця, працівника Збройних Сил, мета якої – призначити на посаду людину, що у більшому ступені відповідає вимогам саме цієї посади, придатна виконувати відповідні функціональні обов’язки на конкретної посаді з найвищою якістю. Насправді, планування та управління кар’єрою – процес співставлення потенційних можливостей, здібностей і цілей кандидата з вимогами посади, визначення шляху, який повинен пройти військовослужбовець для того, щоб отримати необхідні компетенції, потрібну кваліфікацію, оволодіти необхідними навичками на конкретної посаді та отримати мотивацію для ефективної діяльності на майбутнє. Всі ці завдання у вигляді заходів управління кар’єрою, сумісно з військовослужбовцем, повинен вирішувати спеціально підготовлений кадровий менеджер (посадова особа кадрового органу, офіцер кадрового центру при системі кадрового менеджменту централізованого типу). Управління кар’єрою (кар’єрний менеджмент) вимагає ще на етапі відбору заздалегідь оцінювати кар’єрний потенціал кандидата. Для цього кадровому менеджеру (посадова особа кадрового органу) необхідно аналізувати динаміку і спрямованість кар’єрного та професійного зростання, а при співбесіді

потрібно уточнити та проводити цілеспрямоване анкетування та інтерв’ю по компетенціям, які відповідають напрямку, профілю діяльності, побажанням та спрямованості нахилів військовослужбовця. Уявлення про кар’єру у збройних силах провідних країн світу істотно відрізняється від поглядів на просування по службі, що панували у вітчизняній теорії та практиці кадрової роботі (управлінні персоналом) ще десять років тому. Кар’єра військовослужбовця складається з бажання самого військовослужбовця реалізувати особистий професійний потенціал та зацікавленості керівництва про просування саме цього перспективного військовослужбовця. Можна казати, що управління кар’єрою військовослужбовця – це взаємодія трьох сторін: військовослужбовця, командування та органів управління персоналом. Основні умови при управлінні кар’єрою (відборі кандидатів на просування) професійна компетентність і перспективність використання на вищих посадах. Для цього потрібно вирішити цілий ряд питань, які стосуються декількох аспектів проблеми. По-перше, необхідно відібрати, обґрунтувати критерії та їх групи для оцінки професійно-важливих якостей військовослужбовця, рівня потенціалу та рівня його компетенції при виконанні обов’язків на посаді та їх відповідність нової, більш відповідальної посади, а

також критерії оцінки результатів його діяльності, вплив його результатів на результати діяльності підрозділу, частини (установи). По-друге, необхідно виділити перелік та рівень вимог, які пред’являються військовослужбовцю, кандидату на посаду, наприклад, у якому ступені військовослужбовець повинен бути ініціативним, комунікабельним і т. ін.? По-третє, необхідно навчитись визначати у кандидата на посаду або у військовослужбовця, який займає цю посаду (на етапі оцінювання), рівень розвитку наявних характеристик і параметрів, які відповідають рівню вимог (наявність і рівень професійно важливих якостей). Наприклад, наскільки у цієї людини розвинуті ті ж самі ініціативність і комунікабельність? По-четверте, навчитись порівнювати професійно-важливі якості військовослужбовця та вимоги посади, на яку може бути призначеним відібраний кандидат. Очевидно, що маючи таку інформацію, можна чітко орієнтуватися в ситуації, і, головне, об’єктивно оперувати інформацією при підборі, розстановці та переміщенні персоналу, тобто при управлінні кар’єрою військовослужбовця, працівника Збройних Сил. Серед факторів, які сприяють ефективному управлінню кар’єрою військовослужбовця необхідно відокремити систему навчання та підготовки, яка є одним з головних елементів у кар’єрі військовослужбовця та систему оцінювання, яка дуже важлива для якісного відбору кандидатів, створення резерву для просування по службі. Саме за рахунок ефективної, професійної діяльності командирів та кадрових менеджерів щодо оцінювання результатів діяльності та компетенції військовослужбовців можна об’єктивно відображати якості військовослужбовців і більш раціонально управляти їх кар’єрою. Ефективність управління кар’єрою і розвиток підрозділу у більшості випадків визначається особистісними і професійними якостями командира та кадрового менеджера. Саме їх діяльність, яка спрямована на формування на конкурсній основі кадрового резерву для просування по службі та ефективне його використання, забезпечення об’єктивності з оцінки рівня компетенції військовослужбовця та результатів його діяльності при проведенні інспекційних та підсумкових заходів, розробка та впровадження механізмів заохочення та кар’єрного зростання не може обійтися без оцін№1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ки персоналу. Оцінка є основною та обов’язковою технологією кадрового менеджменту. Під час проведення аналізу проходження служби генералами (адміралами) Збройних Сил України була отримана наступна інформація щодо типової кар’єри фахівців командного профілю діяльності за різними групами ВОС (див. Табл. 1) Управління кар’єрою у провідних країнах світу здійснюється за іншою схемою. Наприклад, у сухопутних військах Великої Британії термін служби для кар’єрного просування починається з дня отримання першої посади плюс роки навчання (курсантські роки). У сухопутних військах Великої Британії встановлені окремі терміни для просування по службі: • просування до лейтенанта – 2 роки;

• •

просування до капітана – 5 років (з них 2,5 роки у військових частинах); просування до майора здійснюється у період від 11 років вислуги у офіцерському званні до терміну отримання права на мінімальну пенсію (16 років після отримання первинної офіцерської посади). Із 1 січня кожного року офіцерів з вислугою 11 років можуть підвищити на посаді. Щороку планується підвищувати 35% капітанів з вислугою 11 років, до 50% тих, що залишилися після досягнення 12 років вислуги, 55% тих, що залишилися, після досягнення 13 років вислуги. Офіцери, чия вислуга складає від 14 років до терміну отримання права на мінімальну пенсію і які мають відповідну кваліфікацію, отримують підвищення автоматично, без квот. Можливість отримати звання «підполковника» з’являється при позитивних результатах на командно-штабних посадах зі штатнопосадовою категорією «майор».

Кар’єра військовослужбовця складається з бажання самого військовослужбовця реалізувати особистий професійний потенціал та зацікавленості керівництва про просування саме цього перспективного військовослужбовця»

Загальна модель кар’єри військовослужбовця Командири та кадрові органи Навчання та виховання Компетентність

Оцінювання Придатність

Саморозвиток

Призначення Пропонування себе

Військовослужбовець №1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«Управління бойовими діями військ (сил). Бойове застосування механізованих військ» № з/п

Типова посада

Штатнопосадова категорія посад

Табл. 1

Терміни Вислуга Вік проходження років на офіцера служби на офіцерських (в посадах посадах роках) (в роках) (в роках)

Командир взводу

старший лейтенант

1-4 р.

1-2 р.

21-24 р.

Заступник командира роти

старший лейтенант

1-2 р.

2-3 р.

2-5 р.

23-27 р.

1-4 р.

3 4

Командир роти капітан Начальник штабу — заступник командира майор батальйону

Курсова підготовка Слухач (ОТР) 1.

Командир механізованого підполковник батальйону

2-3 р.

7-9 р.

28-30 р.

Начальник штабу — підполковник заступник командира полку (полковник) (бригади)

1-3 р.

Командир механізованого полковник полку (бригади)

2-3 р.

9-12 р.

31-34 р.

Начальник штабу – заступник полковник командира дивізії

1-4 р.

Заступник командира полковник армійського корпусу

1-2 р.

Командир механізованої генералдивізії майор

3-4 р.

16-21 р.

38-43 р.

Начальник штабу – перший заступник (заступник) генералкомандира армійського майор корпусу

1-2 р.

Слухач (ОСР)

Командир армійського генералкорпусу лейтенант

2-3 р.

23-25 р.

44-47 р.

Командувач військ генералоперативного командування лейтенант (військового округу)

2-5 р.

24-28 р.

48-50 р.

10.

Начальник штабу – перший заступник (заступник) генералкомандувача виду лейтенант (Сухопутні війська)

1-2 р.

11.

Командувач виду генерал(Сухопутні війська) полковник

1-5 р.

31-33 р.

52-54 р.

Таким чином, у кар’єрі офіцерів сухопутних військ Великої Британії можна виокремити три кар’єрних етапи: 1) молодший лейтенант – капітан; 2) майор; 3) майор – підполковник. На першому етапі здійснюється формування основних військово-професійних якостей офіцера за рахунок виконання обов’язків на посадах полкової ланки і приймається рішення щодо продовження військової служби. На другому етапі офіцери набувають досвід на різноманітних посадах штабного і командного рівня. Це триває до того часу, поки офіцер не буде відібраний для підвищення на посаду підполковника, а інакше йому залишається служити лише 10 років. На цьому етапі офіцер вже більш спрямований на військову кар’єру, але не виключено, що він може її змінити за своїм бажанням. На третьому етапі офіцери завершують повний цикл кар’єри, що в ідеалі базується на попередньому досвіді. Більшість з них залишається в тих сферах, де вони стали спеціалістами-професіоналами. Тільки найбільш здатні продовжуватимуть свою кар’єру. Система кар’єрного менеджменту у сухопутних військах Великої Британії передбачає підвищення боєздатності офіцерів за рахунок приведення у відповідність посади, освіти, підготовки, досвіду і, при нагоді, особистих уподобань. Просування по службі офіцерського корпусу збройних сил США тісно пов’язано із присвоєнням військових звань, хоча термін перебування у військовому званні враховується при здійсненні пересування на посадах. При призначенні офіцерів на вищестоящі посади, як правило, вони одержують відповідне військове звання. При цьому враховуються наявність вакансій по конкретних військово-облікових спеціальностях, загальний строк вислуги офіцера, тривалість служби в попередньому званні, освітній і професійний рівень, рекомендації командування, результати кваліфікаційних випробувань, висновки атестації з оцінкою особистісних якостей, наявність нагород, заохочень, стан здоров’я та фізичної підготовки, склад родини та інші фактори. Особливу роль для забезпечення ефективної розстановки кадрів має цілеспрямовано підготовлений кадровий резерв. Кадровий резерв є одним з різновидів резервів різного призначення: державні людські резерві, військові резерви, служба у резерві, мобілізаційні резерви тощо. №1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Кадровий резерв це визначена кількість найбільш підготовлених, придатних для використання на інших, частіше вищих, посадах осіб, які знаходяться на штатних посадах в частинах та з’єднаннях (установах) та проходить спеціальну підготовку для виконання завдань на посадах майбутнього призначення. Планування, створення та підготовка кадрового резерву здійснюється для отримання необхідної кількості підготовлених осіб для виконання завдань по комплектування частин (установ) при заповненні вакантних посад, при необхідності мобілізаційного розгортання частин (з’єднань) у якості тренувань або при виникненні воєнної загрози державі. Кадровий резерв – це група військовослужбовців, що мають здібності та потенціал до майбутньої діяльності на інших, перш за все, вищих управлінських посадах. Кадровий резерв формується на підставі відбору для подальшої систематичної, цілеспрямованої підготовки, при постійному прогнозування персональних переміщень військовослужбовців і послідовності таких переміщень по різних рівнях органів військового управління. Кадровий резерв формується не зарахуванням взагалі всіх в залежності від високих результатів щорічного оцінювання, а при встановленні необхідності

№1/2017

мати визначену кількість військовослужбовців для постійного підтримання бойової готовності та необхідності мати осіб, спроможних виконувати обов’язки на вищих або суміжних посадах, з урахуванням необхідності підтримування кадрового потенціалу підрозділу (частини, установи). Резерв створюється цілеспрямовано на конкретні посади з метою забезпечити збереження, перш за все, управлінської системи, що для збройних сил є головною умовою підтримання бойової готовності. Створення кадрового резерву здійснюється заходами технологій управління персоналом, управління кар’єрою з метою забезпечити майбутнє доукомплектування або комплектування підрозділів, частин, установ підготовленими, перспективними військовослужбовцями та працівниками ЗС України, які володіють потенціалом для виконання обов’язків на інших або вищих, посадах. Головним завданням створеного таким чином кадрового резерву є підготовка військовослужбовця до виконан-

ня інших обов’язків шляхом тимчасового стажування на посадах майбутнього призначення, навчання у системі освіти або у системі курсової підготовки, самостійного виконання завдань, згідно з планом, який розробляється та затверджується старшим начальником. Кадровій резерв — це не перебування у списках, не забезпечення великого обсягу резерву кращих за середнім балом – це кропітка робота з майбутніми керівниками, спеціалістами різних профілів діяльності. Кожен кандидат резерву повинен бути заздалегідь орієнтованим на наступну посаду та готуватись до неї під контролем безпосереднього начальника та при участі кадрового менеджера, який відповідає за даний напрям діяльності (ВОС). Кадровий резерв створюється виходячи з майбутньої потреби у підготовлених фахівцях на конкретні посади, які можуть стати вакантними за рахунок природних втрат у мирний час, та безповоротних втрат під час бойових дій. Тому й обсяг кадрового резерву залежить від таких ситуацій. У кадровий резерв військовослуж-

Просування по службі офіцерського корпусу збройних сил США тісно пов’язано із присвоєнням військових звань, хоча термін перебування у військовому званні враховується при здійсненні пересування на посадах»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Ефективність управління кар’єрою і розвиток підрозділу у більшості випадків визначається особистісними і професійними якостями командира та кадрового менеджера» бовець призначається в залежності від терміну перебування його на посаді та часу який він ще може знаходитися на посаді для повної адаптації та повної готовності для призначення на нову посаду. У цьому випадку алгоритми кар’єрного зростання військовослужбовця повинні стати не тільки «паперовим» документом для демонстрації заходив з управління кар’єрою, а реальним шляхом конкретного військовослужбовця по кар’єрній драбині. Разом з тим, як свідчить практика, частіше резерв створюється без урахування потреб частини (установи) в поновленні або вирощуванні кандидатів на конкретні посади. Резерв створюється за результатами щорічного оцінювання без акценту на перелік майбутніх вакантних управлінських посад, без акценту на підготовку фахівців відповідних спеціальностей та посад. Спрямована на це повинна бути і система підвищення кваліфікації, тобто система резерву та система підвищення кваліфікації повинні діяти узгоджено та вирішувати завдання постійного вирощування, перш за все, майбутніх управлінських кадрів (командирів, начальників). Створювати резерв без участі кадрового менеджера недоцільно. Загалом ефективна робота з кадровим резервом є одним з джерел формування нового покоління військовослужбовців-управлінців (офіцерів, сержантів) будь-якого органу військового управління в умовах суттєвих соціальних змін, посилення вимог до професіоналізму, до особистісних якостей, до практичних навичок і вмінь, отримання досвіду та форм поведінки, адаптованих до європейських стандартів. Основні завдання, які необхідно вирішити у процесі підготовки військовослужбовців зарахованих до кадрового резерву: • розвиток необхідних професійно важливих якостей для виконання обов’язків на майбутній посаді; • отримання необхідних компетенцій для виконання передбачуваних службових функцій та типових задач діяльності у відповідності з вимогами паспорту посади; • практичне виконання нових обов’язків під

час відпустки основного виконавця або у вигляді стажування. Особливе значення при роботі з кадровим резервом має час перебування у його складі. Забагато часу знаходження у резерві без реалізації впливає на військовослужбовця у негативному плані, тому при призначенні військовослужбовця до резерву необхідно чітко бачити реальні терміни його перебування у резерві. За результатами аналізу реалізація планів Резерву для офіцерів складає близько 30%, тобто протягом року лише один з трьох «резервістів» може бути призначеним на нову посаду, тому до резерву повинні залучатися військовослужбовці з різними роками вислуги на посаді. Аналіз результатів щорічного оцінювання за минулі роки свідчить про те, що зараз у ЗС України ще не розроблено дієвого механізму створення, підготовки та використання реального кадрового резерву та системи управління кар’єрою військовослужбовця для нарощування або збереження потрібного потенціалу частин, з’єднань, а система щорічного оцінювання є дуже суб’єктивною.

Результати щорічного оцінювання, свідчать про низький рівень підготовки персоналу Збройних Сил України. Так, командири взводів за рівень своєї підготовки мають лише 31,6 бала, командири рот – 31,9 бала, що оцінюється лише як задовільний рівень, хоча ця категорія є основною ланкою у підготовці персоналу, укріпленні військової дисципліни та підтриманні рівня бойової готовності. Всі вони вже протягом року виконували обов’язки на посадах і повинні повністю адаптуватися до службових завдань та функцій. Мала кількість відмінників та тих, хто добре володіє своєю спеціальністю, свідчить про великі прорахунки у підготовці персоналу як у системі військової освіти, так і у системі бойової підготовки у військах. Дещо вище оцінені старші категорії командного складу частин: начальники штабів оцінені на 34,7 бала, заступники командирів батальйонів на 33,6 бала, командири батальйонів на 35,7 бала, тобто ця категорія командування підійшла до нижньої риски на оцінку «добре». Старше керівництво відповідно має ще вищі результати. Причому оцінки цих категорій прак№1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

тично не відрізняються одна від одної в частинах різних видів ЗС України, що свідчить про формальні підходи до оцінки знань, вмінь та навичок підлеглого персоналу. Створення та використання кадрового резерву також викликає багато питань. За результатами щорічного оцінювання рекомендації зарахування до кадрового резерву надаються 64% офіцерів, 25% сержантського та 18% рядового складу, хоча проходження військової служби за контрактом передбачає рівні права на просування за службою всіх військовослужбовців в залежності від успішності їх дій. Такий підхід зарахування до кадрового резерву свідчить про недостатню увагу до його ролі та змісту, підготовки для заняття інших, перш за все, вищих посад (для чого і створюється кадровий резерв), оскільки за даними щорічного оцінювання реалізуються лише 30% Резерву офіцерів (28% просування за службою та 2% направлення на навчання), 34% (29% та 5%) сержантів, 35% (28% та 7%) рядових. Саме така цифра – 30-40% – вимога та норма для створення кадрового Резерву, що відповідає и досвіду провідних країн світу. №1/2017

Процес формування кадрового резерву передбачає виконання відповідних вимог. Забезпечення гласності – інформація про майбутнє вивільнення посад, посад які визначають бойову готовність, список кандидатів на ці посади, терміни прийняття рішень з питання можливого переміщення повинні бути відомі усьому персоналу частини (установи). Рейтинговий добір кандидатів до резерву та конкурентність, тобто на одну посаду повинно бути як мінімум два можливих кандидата для зарахування до резерву, при чому оцінка повинна бути комплексною: професійні, ділові, моральні, особистісні якості, результати діяльності, особистісний та професійний потенціал. Кадровий резерв повинен створюватися не лише за оцінками та рішеннями, які надані підлеглим безпосередніми начальниками, Створення резерву повинно передбачати й самостійне висунення своєї кандидатури до складу резерву (риба шукає, де глибше, а людина – де краще). Але для цього повинен існувати особливий інструмент (механізм оцінки кандидата). Таким чином, відбір кандидатів та їх підготовка до заняття інших посад, ретельна робота з кадровим резервом при відсутності формалізму, забезпечує прямий вплив на потенціал підрозділу, частини, з’єднання. На жаль, сьогодні підхід до створення кадрового резерву не є ефективним. Це відбувається тому, що при визначенні кандидатів на зарахування до резерву керуються лише показниками результатів бойової (командирської, професійної) підготовки і рівнем знань, вмінь та навичок, які відповідають займанійпосаді, а не на перспективну, оскільки поняття компетенцій та компетентності ще не стало засобом оцінки результатів діяльності військовослужбовця: офіцера, сержанта, рядового, не враховується потенціал (можливості, здатності, властивості) окремого військовослужбовця. Тому сьогодні до так званого резерву зараховується понад 60% офіцерів. Це здійснюється без урахування необхідності підготовки військовослужбовців до виконання обов’язків за майбутніми конкретними посадами. Командир роти може зараховуватися до резерву, якщо його дійсно, вже зараз, розглядають як майбутнього кандидата на посаду командира батальйону, начальника штабу батальйону тощо і він має досвід діяльності, освіту та професійно важливі якості, що надає йому змогу після підвищення кваліфікації якісно виконувати обов’язки на цій новій посаді.

Виходячи з цього необхідно у практиці управління персоналом переходити від розширення обсягу резерву, як спробу нарощувати кадровий потенціал частини, до визначення необхідних змін та вимог до виконання завдань у нових умовах військової служби з урахуванням бойових та інших обставин. При грамотному впровадженні кадровий резерв вирішує декілька завдань. По-перше він забезпечує негайну заміну вибувшого військовослужбовця з посади на яку, навіть не передбачалося створення резерву. По-друге, резерв складається з високопрофесійних військовослужбовців, які спроможні виконувати не лише обов’язки за своєю посадою, а й обов’язки суміжних або вищих посад, По-трете, резерв допомагає утримувати найбільш спроможних військовослужбовців, мотивувати різні категорії військовослужбовців, на можливість просування за службою. По-четверте. Хоча зараз ще не приділяється достатньої уваги цьому питанню, але кадровий резерв дозволяє скорочувати витрати (фінансові) на підготовку, адаптацію та утримання персоналу. Головною метою створення кадрового резерву та управління кар’єрою військовослужбовців є підвищення та укріплення кадрового потенціалу підрозділу, частини. Якщо у частини є певна кількість осіб, спроможних у майбутньому виконувати обов’язки на інших або вищих посадах це свідчить про високий рівень підготовки особового складу та впливає на якість виконання відповідних завдань бойової підготовки, підвищення бойової готовності. Формування кадрового резерву та здійснення дієвої та цілеспрямованої системи управління персоналом вимагає планомірної та системної підготовки. Отже, треба постійно проводити моніторинг рівня кадрового потенціалу та існуючих проблем у системі укомплектованості підрозділу: яких фахівців, якого рівня недостатньо сьогодні та як виглядає тенденція цих змін у найближчому майбутньому (через рік). Методами такого моніторингу повинні бути соціально-психологічні дослідження, що дадуть змогу встановлювати не лише рівень замін, які здійснюються на протязі відповідного терміну, а й причини цього явища, проблемність деяких посад та змісту вимог та обов’язків на критичних посадах. Тобто при моніторингу стану розвитку потенціалу можливо встановити і прийняти відповідні міри для усунення таких недоліків.

інформаційна безпека

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Війна в кіберпросторі Інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура та інформаційні технології значною мірою впливають на рівень воєнного потенціалу держави та її обороноздатність

Рогов П. Д., кандидат технічних наук

раховуючи, що інформаційні війни постійно удосконалюються і все більше використовуються для досягнення політичних цілей, дане питання вимагає поглибленого вивчення, системності й постійності. Для об’єктів інформаційної безпеки (ІБ) загрози можуть бути як зовнішні так і внутрішні. Найбільшу зовнішню загрозу об’єктам ІБ представляє розвідувальна діяльність іноземних держав, кіберзагрози з метою проникнення в інформаційно-телекомунікаційні системи та комп’ютерні мережі, підривна інформаційно-психологічна діяльність, особливо в галузях економіки, духовноморальної сфери та оборони. Внутріш-

Ворович Б.О., кандидат військових наук, доцент, провідний науковий співробітник

німи загрозами є: руйнування підприємств радіоелектронної промисловості, деморалізація ЗМІ, інформаційних і телекомунікаційних систем, які можуть привести до порушення громадської стабільності, викликати шкоду здоров’ю і загрозу для життя людей. Сьогодні, як ніколи, інформаційна компонента в стратегії забезпечення національної та воєнної безпеки держави вийшла на перший план. Це обумовлено наступним: • руйнування та дезорганізація інформаційної інфраструктури держави, її дії на органи управління і економічний потенціал порівнюються з наслідками застосування зброї масового ураження;

Ворона Т.О., старший науковий співробітник

•

в умовах припинення холодної війни і нормалізації міждержавних відносин в традиційній військовій сфері центр тяжіння протиборства розвинених держав переміщується до інформаційної сфери; засоби, які використовуються для негативного впливу на інформаційні і телекомунікаційні системи, стали доступними не лише державним спецслужбам, але і окремими кримінальними та терористичними угрупуванням, внаслідок чого проблема забезпечення ІБ стала міжнародною і №1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

порівняною з глобальною економічною та екологічною безпекою. Нині найбільшу загрозу представляють такі види транснаціональних злочинів, які носять міжнародний характер, у тому числі: • тероризм; • незаконний обіг наркотичних засобів; • викрадення радіоактивних матеріалів; • нелегальний обіг озброєння, військової та спеціальної техніки; • фальшивомонетчество; • «відмивання» прибутків від злочинної діяльності; • нелегальна міграція і торгівля людьми, тероризм, наркобізнес, корупція, відмивання брудних грошей, захоплення та угон повітряних і морських суден; • шахрайство, що здійснюється із застосуванням новітніх платіжних засобів і комп’ютерів; • контрабанда людських органів та тканин; • крадіжка автомобілів; • екоцид, що здійснюється під прикриттям надання технологічної допомоги економічно слаборозвиненим країнам; • контрабанда предметів мистецтва. Усе це реальні ознаки глобалізації злочинності та глобалізації світу в цілому. Стрімкий розвиток інформаційних технологій та глобалізація Інтернету призвели до того, що інформаційна інфраструктура держави стала об’єктом злочинної діяльності; з’явилося більше уразливих місць для протиправних посягань, злочинні та терористичні угруповання отримали можливість використання глобальної мережі для досягнення своїх цілей. Через це проблема забезпечення безпеки інформаційної ін-

№1/2017

фраструктури відіграє вирішальну роль в обороноздатності держави, її економічному та соціальному розвитку. Процеси глобальної інформатизації призвели до того, що сучасне суспільство практично повністю залежить від стану безпеки інформаційної інфраструктури. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. №563 затверджено порядок формування переліку інформаційно-телекомунікаційних систем об’єктів критичної інфраструктури держави. Нормативно-правовими документами визначені основні поняття, які використовуються в статті. Інформаційна безпека держави є невід’ємною складовою нацбезпеки. Водночас інформбезпека є важливою самостійною сферою, що впливає на національну безпеку держави. Саме тому розвиток України як суверенної, демократичної, правової та економічно стабільної держави, з високим рівнем економічного та воєнного потенціалу і захищеною інформаційною інфраструктурою можливий тільки за умови забезпечення належного рівня її інформбезпеки, у тому числі у воєнній сфері. Інформаційна інфраструктура держави – організована сукупність носіїв даних та носіїв інформації суб’єктів інформаційної діяльності держави, що реалізовані у формі організаційно-технічних структур, з метою формування і захисту інформаційних ресурсів для задоволення (обслуговування) інформаційних потреб особи, суспільства, держави, а також організаційних структур, які забезпечують їх функціонування згідно із чинним законодавством. Організаційно-технічні структури (інформаційно-телекомунікаційні системи та мережі, інформаційні центри і пункти, засоби масової інформації тощо) здійснюють процеси створення, накопичення, зберігання, обробки і поширення інформації, а також її захисту. Критична інфраструктура — сукупність об’єктів інфраструктури держави, які є найбільш важливими для економіки та промисловості, функціонування суспільства та безпеки населення і виведення з ладу або руйнування яких може мати вплив на національну безпеку і оборону, природне середовище, призвести до значних фінансових збитків та людських жертв. Об’єкти критичної інфра-

Реформування української армії передбачає створення національної телекомунікаційної мережі оперативного (бойового) управління, зв’язку, розвідки і спостереження та єдиної інформаційної системи управління оборонними ресурсами» структури — підприємства та установи (незалежно від форми власності) таких галузей, як енергетика, хімічна промисловість, транспорт, банки та фінанси, інформаційні технології та телекомунікації (електронні комунікації), продовольство, охорона здоров’я, комунальне господарство, що є стратегічно важливими для функціонування економіки і безпеки держави, суспільства та населення. Критична інформаційна інфраструктура держави – сукупність інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, порушення функціонування яких може призвести до виникнення аварії та/або надзвичайної ситуації, неспроможності держави виконувати свої функції управління. Важливе місце в державі, системах управління військами та зброєю займають об’єкти критичної інформаційної інфраструктури (КІІ), адже в теперішній час значно зростає їхня уразливість, тому існує гостра потреба розробки комплексного захисту та забезпечення стійкості КІІ від насамперед кіберзагроз, і стає питання щодо зосередження зусиль держави на мінімізацію наслідків дії (реалізації) потенційних та реальних загроз. Актуальність проблеми обумовлена також не розробленістю науково-методологічного апарату захисту об’єктів інформаційної інфраструктури держави, не вироблена єдина технічна політика щодо забезпечення захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави у військовій сфері. Об’єкти критичної інформаційної інфраструктури держави – елементи інформаційної інфраструктури держави, виведення з ладу або руйнація яких матиме згубні наслідки для національної безпеки держави чи завдасть шкоди її міжнародному іміджу. До основних об’єктів критичної інформаційної інфраструктури можна віднести системи управління в: • уряді; • обороні;

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Стрімкий розвиток інформаційних технологій та глобалізація Інтернету призвели до того, що інформаційна інфраструктура держави стала об’єктом злочинної діяльності» • • • • • • • • • • • • • • •

охороні здоров’я; соціальному захисту; інформатизації; кредитно-фінансовій і банківській системі; науково-дослідному секторі; промисловості; енергетиці, у тому числі атомній; нафтовому виробництві; сільському господарстві; громадському харчуванні; транспорті; водопостачанні; комунальному господарстві; телекомунікації; цивільній обороні. До об’єктів критичної інформаційної інфраструктури України, які у першу чергу потребують захисту, можна віднести інформаційні системи та засоби спостереження, навігації, автоматизації управління технологічними процесами, інформаційно-телекомунікаційні системи, а також інформаційні ресурси та системи управління суб’єктів сектору безпеки і оборони України, національної транспортної системи, енергетичної системи, фінансової системи, оборонно-промислового комплексу, хімічного виробництва, медицини катастроф, цивільного захисту населення тощо. Забезпечення необхідного рівня інформаційної безпеки об’єктів критичної інформаційної інфраструктури має бути засновано на використанні єдиних вимог захисту інформації від несанкціонованого доступу або зміни, дії деструктивних інформаційних впливів, а також сертифікованих засобів попередження і виявлення інформаційних небезпек та захисту інформації, що постачаються підприємствами, які отримали в установленому порядку необхідні ліцензії (дозволи). Основними напрямами підвищення рівня захищеності об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави є: • забезпечення комплексного підходу до вирішення завдань інформаційної безпеки з урахуванням необхідності диференціювання її рівнів; • розробка загальної моделі загроз інформаційної безпеки (паспортів інформаційних небезпек – викликів, загроз, впливів);

•

визначення технічних вимог і критеріїв категорування об’єктів критичної інформаційної інфраструктури (у тому числі – оцінка уразливості зазначених об’єктів); • створення державного реєстру (державної системи паспортизації) об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, розробка заходів щодо їх захисту і засобів технічного нагляду за дотриманням відповідних вимог; • забезпечення ефективного моніторингу стану інформаційної безпеки; • вдосконалення нормативно-правової та методичної бази (концепцій) в області захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури; • розвиток і вдосконалення захищених засобів обробки інформації загального застосування, а також систем їх аудиту; • створення ефективно діючої системи виявлення та протидії негативним інформаційно-психологічним впливам. Комплексний підхід до забезпечення інформаційної безпеки передбачає єдність концептуальних, теоретичних і технологічних основ її забезпечення на інформаційному рівні безпеки всіх сфер державної та суспільної діяльності (політичної, економічної, соціальної, воєнної, екологічної, духовної тощо), а також сфер формування, обігу, накопичення і використання інформації (інформаційний простір, інформаційні ресурси, інформаційно-аналітичне забезпечення органів державного управління у всіх різновидах діяльності тощо). Предметом методології інформаційної безпеки є дослідження способів, методів, засобів та каналів реалізації загроз національним інтересам на інформаційному рівні, їх своєчасного виявлення, запобігання і нейтралізації. Для реалізації комплексного підходу до забезпечення інформаційної безпеки

необхідна розробка Концепції захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави. Саме необхідність зосередження ресурсів на захисті найбільш життєво важливих інфраструктурних об’єктів обумовила розвиток та впровадження концепції критичної інфраструктури як складової систем забезпечення національної безпеки низки провідних країн світу. В США до КІІ відносять системи, мережі та окремі об’єкти, порушення роботи або руйнування яких може спричинити величезні або навіть незворотні негативні наслідки для економіки, добробуту та здоров’я населення, стабільного перебігу політичних процесів. Концепція захисту КІІ реалізована також в країнах Європейського союзу, Канаді, Австралії та ін. Концепція має бути офіційно прийнятою системою поглядів на проблему забезпечення інформаційної безпеки України в цілому та захисту критичної інформаційної інфраструктури і представляти собою: • систематизоване викладання цілей і завдань, принципів, джерел загроз; • методів запобігання і нейтралізації інформаційних впливів; • об’єкти та суб’єкти захисту критичної інформаційної інфраструктури держави; • основи узгодженої державної політики ресурсного забезпечення; роль та місце державного і недержавного сектору проведення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки; • повноваження і відповідальність за стан та забезпечення захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави. Концепція повинна становити основу для формування єдиної державної інформаційної політики (діяльності), №1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

розробки і проведення заходів, зокрема превентивних, щодо захисту національних інформаційних ресурсів, інформаційного середовища, інформаційних ресурсів та об’єктів критичної інформаційної інфраструктури Сектору безпеки і оборони України. Положення даної Концепції мають бути враховувати при: • формуванні і реалізації державної інформаційної політики (діяльності) в галузі захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави; • розробці плану заходів та вдосконалення системи ресурсного забезпечення захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави; • розробці та реалізації цільових програм забезпечення інформаційної безпеки України та заходів захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави. При розробленні Концепції захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави слід враховувати, що на зміну принципам управління у багатьох галузях інформаційної діяльності, заснованим на централізації, все більше уваги приділяється управлінню, коли в його основі не тільки звиклий об’єкт (людина, машина, зразок техніки, системи тощо), але і ситуація, в якій здійснюється їх діяльність. Тобто, інформаційно-технічну, інформаційнопсихологічну та кібернетичну обстановку, стан критичної інформаційної інфраструктури, інформаційних та телекомунікаційних систем, морально-

№1/2017

психологічний стан обслуговуючого персоналу, інформаційне забезпечення слід ретельно враховувати при прийнятті рішень стосовно інформаційної сфери та сфери безпеки. Можливими шляхами покращення захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави можуть бути: • створення систем раннього виявлення інформаційних небезпек (викликів, загроз, впливів); • створення ефективної системи захисту об’єктів КІІ з урахуванням їх категорій за ступенем уразливості; • підвищення ефективності інформаційноаналітичної роботи; • створення бази даних порушників (порушень), у тому числі кіберзлочинців (кібертерористів). Також необхідно створити умови для дотримання режиму експортного контролю та нерозповсюдження несертифікованих програмно-апаратних засобів та систем, комп’ютерної техніки, оперативного реагування на інциденти, які пов’язані з виведенням із ладу телекомунікаційних систем оборонного сектору; створення каналів формального і неформального обміну інформацією про загрозу комп’ютерної злочинності

та кібертероризму. Оцінку ефективності систем захисту об’єктів КІІ у сучасних методиках рекомендується проводити з використанням програмних комплексів, які вимагають великого обсягу фактичної інформації про стан захисту об’єкта КІІ. Для реалізації цілей і завдань проведення державної політики у інформаційному просторі щодо захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави відповідні суб’єкти забезпечення інформаційної безпеки повинні керуватися наступними принципами. Принцип безперервного моніторингу та прогнозування можливих загроз. • Полягає в збиранні інформації щодо соціально-політичної, технологічної, кримінальної та іншої обстановки в інформаційному (кібернетичному тощо) просторі, її своєчасному аналізі стосовно змін у досягнутому рівні його захищеності, прогнозуванні подальшого розвитку подій та розробки пропозицій щодо адекватного реагування на зміни, що відбуваються, та загрози (впливи), що виникають. Принцип відповідності системи реагування поточному та очікуваному ступеням (рівням) загроз. • Полягає у створенні системи протидії,

Забезпечення необхідного рівня інформаційної безпеки об’єктів критичної інформаційної інфраструктури має бути засновано на використанні єдиних вимог захисту інформації від несанкціонованого доступу»

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

яка базується на всебічному її оснащенні сучасними технічними системами та засобами, врахуванні факторів зовнішніх і внутрішніх, навмисних та ненавмисних, природних (стихійні лиха) загроз. Створена система протидії повинна бути розрахована на протидію професійно підготовленому та оснащеному зловмиснику (групі зловмисників). Принцип достатності чергових сил реагування ступеню загроз з боку порушників. • Полягає у негайному та безумовному припиненні порушення, достатній кількості сил оперативних (чергових) сил, відповідній їх оснащеності та підготовці. Принцип аналогій. • Обумовлює використання апробованих технічних та технологічних рішень і тенденцій розвитку систем розвідки (виявлення) та оперативного моніторингу інших аналогічних структур. Принцип недопущення асиметричності протиправних дій. • Полягає у проведенні превентивних заходів щодо недопущення втручання у роботу об’єктів критичної інформаційної інфраструктури, тобто створити інваріантну систему до несанкціонованого доступу. Принцип доказовості та документування неправомірних дій у кібернетичному просторі оборонного сектору. • Полягає у отриманні та зберіганні інформації про несанкціоноване втручання. Принцип системного інтегрованого підходу. • Передбачає обов’язкову безперервність процесу ведення розвідки кіберпростору можливих об’єктів негативного впливу (по всьому технологічному циклу діяльності) з обов’язковим обліком всіх можливих видів загроз (несанкціонований доступ, знімання інформації, тероризм, пожежа, стихійні лиха та ін.), розуміння та реалізації того, як, від кого, чим захищатися. Кожна проблема вимагає системного підходу і здійснення на державному рівні політичних, дипломатичних, інформаційних, військових та інших заходів (розробки методик), спрямованих на забезпечення безпеки. Методика, що може бути запропонована до використання, дозволить провести аналіз та розподілити об’єкти критичної інформаційної інфраструктури держави, до тієї чи іншої категорії за ступенем їх уразливості від можливих протиправних дій з використанням методів експертного оцінювання. Основу зазначеної методики становлять інструменти та методологія відомого методу аналізу ієрархій Т. Сааті (МАІ). Метод Сааті, не дивлячись на окремі недоліки, дозволяє вирішувати прак-

тичні задачі порівняння та ранжування об’єктів КІІ за деякими загальними для них критеріями. МАІ допомагає структурувати проблему, побудувати набір альтернатив, виділити фактори, що характеризують ці альтернативні фактори, задати значимість самих факторів, оцінити альтернативи по кожному з факторів, знайти неточності та протиріччя у судженнях експертів, проранжувати альтернативи, провести аналіз рішення та обґрунтувати отримані результати. Методика має на увазі послідовні відповіді на ряд питань, які в загальному вигляді можна сформулювати таким чином. При розробленні методики (системи) захисту необхідно визначити та виділити основні положення Концепції захисту, які витікають із відповідей на такі запитання: • що/хто підлягає захисту? (національні цінності, технічні системи інформаційної інфраструктури, особовий склад військ, органи військового управління тощо); • від кого/чого потрібно захищати? (інформаційні небезпеки, інформаційні виклики, ризики, стихійні лиха тощо); • як необхідно захищати? (розвідка, прогнозування, виявлення, заходи у відповідь, припинення та ліквідація впливів, усунення їх наслідків, мінімізація ризиків тощо); • хто має захищати? (система забезпечення інформаційної безпеки, заходи інформаційного протиборства тощо); • наскільки ефективна система захисту об’єкта КІІ відносно до можливих протиправних дій?;

•

наскільки система захисту кожного об’єкту КІІ відповідає сучасним вимогам? При визначенні основних заходів захисту об’єктів КІІ слід враховувати, що є явний та скритий інформаційний вплив (скритий або прихований інформаційно-психологічний вплив), який вимагає своєчасного виявлення даних впливів та прийняття адекватних заходів у відповідь. Ієрархія задачі прийняття рішень про категорії об’єкта КІІ за уразливістю до можливих протиправних дій визначається експертами. Завдання експертів на кожному рівні ієрархії — провести парні порівняння елементів об’єкту КІІ по відношенню до їх впливу на загальну характеристику. Цілями і завданнями проведення аналізу (оцінки) уразливості об’єктів КІІ є: • визначення важливих для життєдіяльності об’єктів захисту (найбільш вірогідних цілей зловмисних дій порушників); • визначення можливих загроз і моделей вірогідних виконавців загроз (порушників); • оцінка можливого збитку від реалізації прогнозованих загроз безпеці; • оцінка уразливості об’єкту та існуючої системи безпеки; • розробка рекомендацій щодо забезпечення безпеки об’єкту. Підсумкова «вага» об’єктів КІІ характеризує їх готовність протистояти загрозам (впливам), що визначені на попередньому рівні, з урахуванням заданої моделі можливого впливу (порушення).

№1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Надалі, відповідно до розрахованої «ваги», за якісно-кількісною шкалою уразливості об’єктів КІІ по відношенню до можливих протиправних дій кожному об’єкту КІІ надається відповідна категорія. Під якісним критерієм мається на увазі можливість досягнення цілі терористичних проявів, ступінь виконання вимог до антитерористичного захисту, а під кількісним – вага об’єкта, що визначає можливість його системи захисту протистояти заданим загрозам. Таким чином, запропонована методика дозволить для об’єктів КІІ, всебічно проаналізувати можливі інформаційні небезпеки, оцінити готовність системи захисту об’єктів КІІ до попередження цих небезпек з урахуванням створеної моделі впливу (порушення) та присвоїти об’єкту відповідну категорію за уразливістю до можливих протиправних дій. На практиці існують декілька варіантів класифікації загроз інформаційній безпеці. Підставою для класифікації вибираються ознаки, які існують для досліджуваних явищ. Одна з таких підстав – це об’єкти інформаційної безпеки (захисту) та їх властивості, явища, процеси що кваліфікуються в координатах інформаційної небезпеки. Вважаємо за доцільне створити Паспорт інформаційної небезпеки в якому надати характеристики (показники) цих небезпек. Колишнім Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків

№1/2017

Чорнобильської катастрофи видано наказ від 18.12.2000 р. № 338 «Про затвердження Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів». Це Положення визначає загальні засади паспортизації потенційно небезпечних об’єктів (ПНО) та порядок її здійснення для забезпечення державного обліку ПНО, а також накопичення і актуалізації (оновлення) відповідної інформації у базі даних Державного реєстру потенційно небезпечних об’єктів (далі — Державний реєстр ПНО). В положенні вказано на те, що об’єкт ідентифікується як ПНО за наявності у його складі хоча б одного джерела небезпеки, яке може спричинити надзвичайну ситуацію об’єктового, місцевого, регіонального або державного рівнів. Паспорт потенційно небезпечного об’єкта підлягає переоформленню кожні п’ять років.

• • • •

Висновки 1. З урахуванням інформаційної компоненти, можна стверджувати, що кожний об’єкт критичної інфраструктури вимагає: фізичного захисту (захисту від фізичного ураження); радіоелектронного захисту (захисту від радіоелектронного подавлення та електромагнітного імпульсу); захисту від кіберзагроз; захисту обслуговуючого персоналу від інформаційно-психологічного впливу та соціальної інженерії. 2. Основним заходом безпосередньої підготовки інформацій-

•

• •

•

ної інфраструктури держави до оборони є підпорядкування визначених об’єктів інформаційної інфраструктури держави Генеральному штабу Збройних Сил України (Ставці Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України) для координації їхньої діяльності в інтересах оборони держави з метою забезпечення виконання таких завдань: підвищення рівня координації діяльності визначених об’єктів інформаційної інфраструктури щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз національній безпеці у воєнній сфері та їм запобігання; участь у створенні та контроль стану системи управління держави в особливий період; участь в організації та контроль підготовки інформаційно-телекомунікаційних систем об’єктів критичної інфраструктури держави, системи зв’язку і комунікацій до оборони; участь в організації використання і контролі за інформаційним простором держави у воєнній сфері та його здійснення в особливий період; організація використання національної системи зв’язку в інтересах оборони, здійснення відповідно до законів України управління та регулювання в сфері використання радіочастотного ресурсу, виділеного для цілей оборони. 3. Проте, не усі елементи інформаційної інфраструктури держави мають бути охоплені процесом підготовки до оборони, це визначається поточною ситуацією і завданнями, які покладаються на інформаційну інфраструктуру держави в особливий період. 4. На нашу думку, розроблення та прийняття Концепції захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави, запровадження державної системи паспортизації інформаційних небезпек та паспортизації об’єктів критичної інформаційної інфраструктури сприятиме виробленню єдиної технічної політики щодо забезпечення захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави на протязі їхнього життєвого циклу. 5. Реалізацію проведення заходів щодо захисту об’єктів критичної інформаційної інфраструктури держави доцільно здійснити шляхом створення підрозділів швидкого реагування на злочини проти зазначених об’єктів, здатних на співробітництво з міжнародними організаціями тощо.

Військово-технічна сфера

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Охорона інтелектуальної власності

№1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Останні політичні, економічні та військово-безпекові процеси спонукають Україну до підвищення рівня національної безпеки, невід’ємною складовою якої виступає військово-технічна сфера, адже реформування, модернізація і переозброєння української армії давно є нагальною необхідністю

Зайківський О.Б., старший науковий співробітник Науководослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України

тан оборонної сфери України все ще далекий від досконалості. Проблема недостачі фінансування, на якій наголошували усі останні роки, розв’язалася внаслідок об’єктивних факторів, завдяки політичній ситуації та військовій агресії щодо України. Відтак, держава, аби забезпечити національний суверенітет та відновити кордон, зацікавлена стабільному фінансуванні активної і необхідної модернізації озброєнь і військової техніки, закупівель нових видів озброєнь. Проте на порядку денному стоїть не просто закупівля необхідної кількості озброєння за рахунок його капітального ремонту і модернізації, ресурс якого ще не вичерпався, але головне – закупівля абсолютно нових видів, які треба придбавати, передусім, у національних виробників. Зазначене свідчить про необхідність підвищення якості та ефективності ви-

№1/2017

користання інтелектуального потенціалу при створенні та модернізації озброєння та військової техніки (ОВТ). Не викликає сумнівів, що для Збройних Сил України розробка та запровадження сучасних видів озброєння та військової техніки мають засновуватися на найновіших науково-технічних досягненнях. Останнє ж автоматично тягне за собою необхідність належної правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності на об’єкти, що створюються на замовлення за рахунок державного бюджету, впровадження перспективних наукових розробок у виробництво. На порядку денному стоять й питання якісного та результативного трансферу технологій; стимулювання подальшого розвитку наукового потенціалу національних збройних сил. Кожна новітня розробка за визначенням містить об’єкти права інтелектуальної власності (ОПІВ), на основі яких ці розробки і створюються. Саме при розробленні ОВТ створюються ОПІВ, що належать до сфери національної безпеки та оборони, і держава зобов’язана забезпечити їх правову охорону. Це дасть можливість підвищити конкурентоздатність вітчизняного обо-

Оністрат О.А., старший науковий співробітник, старший науковий співробітник Науководослідного інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України

ронно-промислового комплексу (ОПК) і унеможливить претензії будь-кого при масовому виробництві ОВТ для власних потреб і на експорт. Яскравим прикладом таких претензій є, зокрема, заявлені у 1997 році претензії Російської Федерації на використання активної броні на танках, що Україна поставляла за контрактом до Пакистану. Претензії оцінювалися в 55 мільйонів доларів США, що практично дорівнювало половині суми контракту. Прикладом необхідності захисту інтелектуальної власності є фірмовий знак «Ан», що протягом 60 років був візитною карткою фірми Антонова, який в 2002 році громадянин Бельгії зареєстрував на своє ім’я. За рішенням апеляційного суду України Державне підприємство «АНТК ім. О.К. Антонова» було вимушене усунути з бортів своїх літаків цей знак, тому що вартість ліцензії на використання знака, яку зажадав новий патентовласник, була надмірно великою. З 2002 року фірмовим знаком Державного підприємства «АНТК ім. О.К. Антонова» став напис «АНТОНОВ», що наносився на кіль літака. Лише у 2006 році, після закінчення терміну дії охоронного документа, фірма повернула собі право використовувати знак «Ан», зареєструвавши його в Україні. У контексті порушеної проблеми слід зазначити, що ефективність використання інтелектуальної власності, особливо у процесі ВТС, тісно пов’язується з її правовою охороною. Важливо зазначити, що значна частина накопиченого за тривалий час українсь-

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

кими науковцями інтелектуального продукту при наявності тенденції «витоку умів» і тривалого процесу формування державної системи охорони інтелектуальної власності опиниться за кордоном. Ця ситуація ускладнюється ще й тим, що, опинившись без належної охорони за кордоном, результати інтелектуальної діяльності українського ОПК мають перспективу повернутися в Україну, однак уже у вигляді власності іноземних фізичних і юридичних осіб, які встигли закріпити за собою права власності на інтелектуальний продукт, який у свій час був виготовлений Україною за рахунок бюджетних коштів.

Як результат, українські науково-виробничі кола будуть закуповувати в іноземних патентовласників ліцензії на результати інтелектуальної діяльності, що були створені в Україні, але своєчасно не захищені. Враховуючи, що зразок ОВТ повинен бути новим та конкурентоздатним, однією з ознак його новизни має бути наявність використання в ньому і описаних в його робочій конструкторській документації (РКД) охороноздатних результатів інтелектуальної діяльності (РІД). Результати інтелектуальної діяльності визначають рівень технологічного

розвитку держави, бойові можливості створюваного ОВТ, конкурентоздатність на світовому ринку продукції військового і цивільного призначення. Правова охорона створює основу для захисту інтересів авторів, замовників і виробників зразків ОВТ на РІД у процесі обігу цих результатів, який регулюється нормами цивільного права. Держава реалізує свою політику через уповноважені державні органи виконавчої влади (в першу чергу через державних замовників). Вказані органи повинні забезпечити закріплення за державою прав на РІД, пов’язані із забезпеченням оборони і безпеки. Для цього №1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Результати інтелектуальної діяльності визначають рівень технологічного розвитку держави, бойові можливості створюваного ОВТ, конкурентоздатність на світовому ринку продукції військового і цивільного призначення»

вказані органи мають здійснювати розпорядження правами на РІД, закріплені за державою, спільно з організаціями — розробниками, а також створювати підвідомчі установи для забезпечення залучення в господарський обіг цих результатів. Міністерство оборони України, як основний замовник ОВТ, зацікавлене не тільки в отриманні зразків ОВТ, заснованих на найновіших науково-технічних досягненнях, які підтверджені охоронними документами (патентами), але і в можливості безперешкодного подальшого використання отриманих РІД. Таке використання можливо здій№1/2017

снити тільки за умови, що будуть чітко визначені права замовника на створені (використані) при розробленні ОВТ охороноздатні РІД та забезпечений їх облік. Тому МО України має бути зацікавлене та приймати активну участь у здійсненні ефективних заходів щодо охорони інтелектуальної власності, створеної при розробленні ОВТ. Розглянемо можливість реалізації зазначеного у МО України. Відповідно до Закону України «Про державне оборонне замовлення» озброєння, військова та спеціальна техніка, військова зброя і боєприпаси

відносяться до продукції оборонного призначення і розробляються в процесі виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) відповідно до державного контракту, а власником виробничих потужностей, створених за державні кошти в результаті виконання оборонного замовлення, є держава в особі державних замовників. Володіння, розпорядження та використання, у тому числі на умовах оренди, об’єктів, продукції та потужностей, створених в результаті виконання оборонного замовлення, здійснюється в порядку, визначеному законодавством України, з додержанням зобов’язань

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

щодо охорони прав на створені об’єкти права інтелектуальної власності. Постановою Кабінету Міністрів України «Питання державного оборонного замовлення» затверджено Типовий державний контракт на виконання дослідно-конструкторської (науково-дослідної, технологічної) роботи за державним оборонним замовленням. Відповідно до цього типового контракту Замовник зобов’язаний, зокрема, забезпечувати охорону прав на створені ОПІВ, а Виконавець зобов’язаний у разі створення ОПІВ та після підписання сторонами акта приймання-передачі укласти договір із Замовником щодо передачі йому майнових прав на цей об’єкт. Таким чином, питання щодо забезпечення прав МО України на РІД мають бути врегульовані в договірному порядку. Але оскільки МО України – орган державної влади – не є суб’єктом господарювання і не може займатись комерційною діяльністю, то значна частина цих прав лишається нереалізованою. В цьому розумінні не менш важливою, ніж створення відповідної нормативно-правової бази для розвитку

державної системи охорони інтелектуальної власності та інноваційної діяльності у воєнній сфері, є необхідність створення відповідної інфраструктури в МО України та в інших центральних органах виконавчої влади і забезпечення при цьому необхідних організаційних заходів. Зазначена структура повинна забезпечити в рамках своєї компетенції реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності та охорони інтелектуальної власності, тобто здійснювати управління такою важливою для будь-якої держави діяльністю, як авторське право і суміжні права, охорона прав на об’єкти промислової власності, забезпечення науково-технологічної та інноваційної діяльності, при виконанні ДОЗ, перш за все при створенні ОВТ. МО України та інші органи виконавчої влади, які є державними замовниками, повинні мати в своєму складі структурні підрозділи з питань інтелектуальної власності, завданням яких було б не тільки супроводження НДДКР стосовно питань охорони інтелектуальної власності на всіх етапах

їх виконання, починаючи з укладення договору, а і організація та забезпечення використання (у тому числі і комерційного) належних прав на ОПІВ при дотриманні законних інтересів всіх учасників: України як держави взагалі; державних органів виконавчої влади, які є замовниками НДДКР; юридичних осіб – виконавців НДДКР; фізичних осіб – авторів ОПІВ; юридичних та фізичних осіб – користувачів. Створення таких підрозділів навіть задекларовано Законом України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»: «Для забезпечення виконання функцій, пов’язаних зі створенням, використанням, патентуванням та ліцензуванням прав на технології та їх об’єкти, центральні органи виконавчої влади створюють структурні підрозділи з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності, а також у межах повноважень підрозділи з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності в державних установах, що належать до сфери їх управління».

№1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Проте такий підрозділ з питань трансферу технологій, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності в МО України не створено, хоча деяка увага до питань охорони інтелектуальної власності приділялась, було розроблено Положення про патентноліцензійну, винахідницьку і раціоналізаторську роботу в Збройних Силах України, навіть існував структурний підрозділ, який займався питаннями охорони інтелектуальної власності та патентно-ліцензійної, винахідницької та раціоналізаторської роботи в ЗС України. На теперішній час координацію заходів щодо охорони інтелектуальної власності та проведення патентно-ліцензійної, винахідницької та раціоналізаторської роботи в української армії має здійснювати Центральний науководослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України. Інститут є головною науково-дослідною установою ЗС України у сфері досліджень проблем створення, розвитку, модернізації, продовження ресурсу та утилізації озброєння та військової

техніки, наукового супроводження міжнародного військово-технічного співробітництва. Однак не дивлячись на всю глибину та актуальність проблематики, не всі керівники МО України усвідомлюють роль інтелектуальної власності для зростання військово-технічної сфери. Інакше чим пояснити, що в зазначеному інституті ліквідовано науково-дослідний відділ дослідження проблем охорони інтелектуальної власності у військово-технічній сфері. Таким чином МО України вирішило зосередитись на пропагуванні та розвитку винахідництва та раціоналізації у ЗС України, що безумовно необхідно робити. Але хто ж тоді буде займатися пошуком шляхів вирішення проблем охорони інтелектуальної власності при здійсненні наукової та науково-технічної діяльності, в процесі розроблення ОВТ, а також при міжнародному військово-технічному співробітництві, в якому МО України безпосередньо приймає активну участь. А проблем у цій сфері вистачає, основні з яких – це невизначеність у МО України правовласника

ОПІВ, що створені за кошти державного бюджету та неврегульованість правових взаємовідносин між замовником, розробником і автором щодо охорони РІД, що дає широкий простір для появи різних форм недобросовісної конкуренції, внаслідок якої порушуються права авторів, а РІД можуть бути втрачені для держави. Вищевказані проблеми є тільки вершиною айсберга. Є два головні питання, вирішення яких приведе до суттєвих зрушень щодо охорони інтелектуальної власності у військово-технічній сфері – законодавче врегулювання правових відносин авторів ОПІВ, розробників та замовників ОВТ на створені (використані) ОПІВ, та ефективна організаційна структура з відповідними повноваженнями щодо здійснення права власності на зазначені ОПІВ. Це дасть можливість створити умови для забезпечення правового захисту інтересів всіх зацікавлених сторін, у тому числі держави, в процесі створення ОВТ, а також, що є найважливішим, забезпечити обороноздатність держави.

Координацію заходів щодо охорони інтелектуальної власності та проведення патентно-ліцензійної, винахідницької та раціоналізаторської роботи в української армії має здійснювати Центральний науководослідний інститут озброєння та військової техніки Збройних Сил України»

№1/2017

Гарантії від держави

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Одним із важливих аспектів діяльності суспільства щодо забезпечення нормального функціонування військового організму завжди був соціальний захист військовослужбовців, надання належних пільг та компенсацій за особливі умови життя і служби. Серед цих заходів центральне місце займає соціальний захист військовослужбовців і членів їхніх сімей

Соціальні станда 28

№1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Щербінін О.М., заступник директора Департаменту – начальник відділу гуманітарної політики Департаменту військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики Міністерства оборони України

а минулий рік Збройні Сили України суттєво підвищили рівень боєздатності, а досягнутий рівень всебічного забезпечення дозволяє якісно виконувати визначені завдання. Суттєво змінилися соціальні стандарти для військовослужбовців, посилилася соціальна захищеність їхніх сімей, а військова служба упевнено набуває втраченого іміджу і привабливості у суспільстві. У Міністерстві оборони України реалізуються найбільш ефективні проекти у сфері матеріально-технічного забезпечення та забезпечення житлом. Лише за 2016 рік розподілено майже півтори тисячі квартир для військовослужбовців, а також створено фонд службового житла для двох тисяч військовослужбовців за контрактом. Своїми рішучими практичними діями Україна впевнено підтверджує об-

раний курс на європейську інтеграцію та наміри щодо вступу до НАТО, а головною загрозою та ймовірним воєнним противником визнано Російську Федерацію. На тлі цих чинників вагомі завдання у контексті розвитку воєнної організації держави покладені на систему реалізації гуманітарної та соціальної політики. Система являє собою відповідну управлінську вертикаль щодо гуманітарного та соціального розвитку. На вищому державному рівні її очолює Президент України – Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України та його управлінські структури: Рада національної безпеки та оборони України і Адміністрація Президента України. У Секретаріаті Кабінету Міністрів України гуманітарною та соціальною сферами опікується віце-прем’єр міністр з гуманітарних питань. Передбачені відповідні структури й в місцевих органах державної влади. Система реалізації державної гуманітарної та соціальної політики яку сформовано у Збройних Сил України є складовою частиною зазначеної загальнодержавної системи. Вона має відповідне нормативноправове підґрунтя. Концепцією гуманітарного і соціального розвитку у

Збройних Сил України визначений перелік завдань та здійснено їх розподіл між рівнями державного (Міністерство оборони України) та військового (Генеральний штаб Збройних Сил України) управління. Міністерство оборони України у цій системі здійснює визначення стратегії гуманітарного і соціального розвитку, напрямів діяльності та їх нормативно-правове забезпечення, координує діяльність органів військового управління, організує та здійснює взаємодію з цих питань з центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, релігійними організаціями та громадянами. Генеральний штаб Збройних Сил України організує гуманітарне та соціальне забезпечення виконання завдань військами (силами). У військах (силах) загальне керівництво гуманітарним і соціальним розвитком здійснюють командири (начальники). Безпосередніми організаторами діяльності щодо гуманітарного та соціального забезпечення є заступники командувачів та командирів (начальників) усіх рівнів з морально-психологічного забезпечення (по роботі з особовим складом) та очолювані ними відповідні структури.

арти для солдата №1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Роз’яснення та забезпечення чіткого усвідомлення особовим складом пріоритетів державної політики національної безпеки, вимог та шляхів щодо створення ефективного сектору безпеки і оборони України є пріоритетним завданням для органів військового управління» У 2016 році здійснено масштабні організаційні заходи у Міністерстві оборони та Збройних Силах України. Сформовано Департамент військової освіти, науки, соціальної та гуманітарної політики, проводяться організаційні заходи у Головному управлінні морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. Складно відбувається реалізація чергових організаційно-штатних змін, але можна упевнено стверджувати, що система гуманітарного та соціального розвитку, морально-психологічного забезпечення здатна ефективно функціонувати. Протягом 2016 року Департаментом зусилля були зосереджено на трьох основних напрямах, а саме: • забезпеченні реалізації пільг та гарантій військовослужбовців та членів їх сімей; • забезпеченні розвитку культури та духовності, військово-патріотичного виховання у Збройних Силах України; • координації співпраці органів військового управління всіх рівнів з інститутами громадянського суспільства через консультативно-дорадчі органи, які створені при Міністерстві оборони України. Департаментом було розроблено: проекти законів України, що набули чинності та якими встановлено: • соціальні гарантії військовослужбовців військової служби за призовом осіб офіцерського складу; • зменшення обмежень для військовослужбовців та членів їх сімей в частині санаторно-курортного забезпечення. Опрацьовано постанови Кабінету Міністрів України, якими: • затверджено та уточнено Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення в частині уточнення категорій осіб, які мають право на встановлення статусу учасника бойових дій; • затверджено порядок підтвердження статусу осіб, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, з метою застосування пільги з оподаткування військовим збором. Нині в комітетах Верховної Ради

України розглядається розроблений Департаментом законопроект, яким передбачено надання грошової компенсації за піднайом житлових приміщень військовослужбовцям рядового та сержантського складу військової служби за контрактом. Крім того, без участі Департаменту не залишається жоден проект нормативно-правового акту гуманітарної та соціальної сфер – фахівці беруть участь у його опрацюванні в складі робочих груп, обговоренні на урядових комітетах та комітетах Верховної Ради України, або готуються відповідні матеріали для участі у цих заходах керівництва Міністерства оборони України. У гуманітарній сфері: • Законом України внормовано порядок передачі бойових прапорів військових частин, що розформовуються до Національного військово-історичного музею України; • Указом Президента України впорядковано присвоєння почесних найменувань військовим частинам, установам Збройних Сил України. • Організовано проведення у Збройних Силах України Міжнародного конкурсу з української мови ім. П. Яцика та конкурсу на здобуття премії імен і Б. Хмельницького за краще висвітлення військової тематики у творах літератури та мистецтва, постановами Кабінету Міністрів України внесено зміни до умов проведення останнього конкурсу. • За безпосередньою участю Департаменту видано Указ Президента України від 11 лютого 2016 року №44/2016 «Про шефську допомогу військовим частинам Збройних Сил України, Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України». • Видано перший том «Книги пам’яті», де увічнено подвиги героїв з шести областей України. Готується до видання другий том. Щодо взаємодії з інститутами громадянського суспільства. Здійснюється організаційне забезпечення діяльності: • Громадської ради при Міністерстві оборони України спільно з якою організовується консультування Міністерства оборони України з громадськістю з актуальних питань діяльності Збройних Сила, електронні консультації щодо проектів норма№1/2017

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

• •

•

№1/2017

тивно-правових актів, у цей час здійснюються організаційні заходи щодо обрання нового складу громадської ради у зв’язку з тим, що повноваження діючої, відповідно до постанови КМУ закінчуються у лютому 2017 року; Координаційної ради з питань розвитку козацтва в Україні. Сьогодні проводиться робота щодо оновлення її складу та формування окремого козацького підрозділу в складі Збройних Сил; Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України. У центрі уваги Ради сьогодні є формування служби військового духовенства (капеланської служби). Пріоритетні завдання органів військового управління щодо реалізації державної гуманітарної та соціальної політики у Збройних Силах України у 2017 році: забезпечення стійкого функціонування системи управління гуманітарними та соціальними процесами у Збройних Силах; роз’яснення та забезпечення чіткого усвідомлення особовим складом пріоритетів державної політики національної безпеки, вимог та шляхів щодо створення ефективного сектору безпеки і оборони України, визначених нормативними актами Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України; удосконалення механізму реалізації соціальних гарантій, пільг та компенсацій військовослужбовцям, членам їх сімей та особам, звільненим з військової служби, наближення системи соціального забезпечення особового складу Збройних Сил України до стандартів держав – членів ЄС та НАТО; впровадження національно-патріотичної ідеологічної складової в діяльність військ (сил), забезпечення цілеспрямованого впливу на свідомість, переконання, поведінку особового складу з метою створення необхідних умов для поступових змін у ментальності (образі мислення) на основі національних та європейських цінностей; активне інформаційне супроводження діяльності військ (сил), оперативне проведення ефективних заходів щодо захисту особового складу від негативного інформаційно-психологічного впливу внутрішніх і зовнішніх деструктивних факторів; цілеспрямоване поширення об’єктивної інформації про діяльність Збройних Сил України в засобах масової інформації, соціальних мережах; формування та підтримання у військовослужбовців високих морально-ділових якостей, здатності якісно вирішувати складні військово-професійні завдання у мирний час та особливий період;

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

•

• •

•

оновлення системи психологічного забезпечення підготовки, супроводження бойової діяльності та відновлення боєздатності особового складу з урахуванням досвіду антитерористичної операції, формування та підтримання на відповідному рівні його психологічної стійкості та готовності до дій в бойових умовах; покращення взаємодії з органами влади, недержавними установами, волонтерськими організаціями з питань надання військовим частинам, закладам, установам та організаціям Збройних Сил шефської допомоги; забезпечення тісної взаємодії з галузевою профспілкою з питань соціального захисту працівників Збройних Сил; удосконалення співпраці з інститутами громадянського суспільства в інтересах забезпечення громадської підтримки дій Збройних Сил, підвищення престижу військової служби і соціального статусу військовослужбовців; визначення нормативно-правових засад координації діяльності органів моральнопсихологічного забезпечення, соціальної та гуманітарної політики з релігійними організаціями, забезпечення захисту права особового складу на свободу совісті та віросповідання, запровадження на бага-

токонфесійній основі Служби військового духовенства; • удосконалення нормативно-правової бази морально-психологічного забезпечення з метою впровадження сучасних підходів виконання завдань зазначеного виду всебічного забезпечення; • оновлення матеріально-технічної бази морально-психологічного забезпечення, зокрема, шляхом залучення потенціалу спонсорів, меценатів та волонтерських (благодійних) організацій з метою оснащення військових частин сучасними технічними засобами пропаганди. Реалізація завдань у гуманітарній та соціальній сферах Збройних Силах сьогодні є в числі пріоритетів діяльності органів військового управління всіх рівнів. Основна робота тут ще попереду. Головна відповідальність щодо реалізації задекларованих напрямів та завдань гуманітарного та соціального розвитку покладається на керівників структур і органів морально-психологічного забезпечення. При цьому акцент має бути поставлений на утвердженні гуманістичних цінностей та статусу людини у військовій сфері, поваги її честі та гідності. В умовах подальшого розвитку

Збройних Сил необхідні нові підходи до розуміння та пошуку ефективних напрямів та шляхів реалізації гуманітарної та соціальної політики держави у Збройних Силах України, сутність яких полягає в створенні умов для оптимального функціонування та розвитку соціальних та духовних відносин у військах (силах), всебічного розвитку особистості військовослужбовця, повного розкриття його творчого та інтелектуального потенціалу в процесі військово-професійної та бойової діяльності. Саме це має бути в основі практичної повсякденної діяльності органів з морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України.

Соціальні стандарти для військовослужбовців суттєво змінилися, посилилася соціальна захищеність їхніх сімей, а військова служба упевнено набуває втраченого іміджу і привабливості у суспільстві

№1/2017