__MAIN_TEXT__

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

1

2016


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник

1

2016


ЗМІСТ США і світ

Уроки досвіду гібридної війни

Вся президентська політика

зупинити агресора

4

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни»

Рівняння на патріотизм

8

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс:

Сучасні технології у військовій справі

13

Стратегія стримування

49893

17

Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників

Актуально

Закони сучасної війни

Міцний тил

22

Ресурсне забезпечення

28

Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ТЕЛЕЛИМ В.М. — начальник Національного університету оборони України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№1/2016




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

«Титан» попрацює в армії Довідка КрАЗ-6446 — сідловий тягач підвищеної прохідності з колісною формулою 6x6, призначений для перевезення різних вантажів Колісна формула:

6x6 Маса автомобіля повна:

23 тонн Двигун:

дизельний ЯМЗ-238ДЕ2 Кількість циліндрів :

8 Потужність двигуна:

330 к.с. Максимальна швидкість:

80 км/год (по шосе) Паливний бак:

2х250 л Контрольна витрата палива автопоїздом:

50л/100 км Радіус повороту:

13,5 м

Міжнародні навчання Президент України схвалив рішення про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2016 році для участі у багатонаціональних навчаннях. Відповідний Закон України передбачає допуск підрозділів збройних сил інших держав для участі у багатонаціональному навчанні «Кленова арка-2016», українсько-американському навчанні «Сі Бриз-2016», українсько-американському навчанні «Репід Трайдент-2016».



У

країнська армія проводить масштабне переозброєння і змінює застарілу техніку радянського зразка. Якщо в першу чергу йшла заміна бойових авто і машин підтримки, то тепер дійшла черга і до вантажівок тилу. Замість застарілих 4-вісних тягачів МАЗ-537 війська почали отримувати новенькі КрАЗ-6446. За своїми характеристиками повнопривідний КрАЗ-6446 «Титан» вражає. Він може буксирувати напівпричіп-ваговоз вагою аж до 40 т. Притому, тягач може використовуватися як на асфальтованих дорогах (із

Танки – військам, робочі місця – людям Понад 50 відновлених та модернізованих танків Т-80БВ та Т-64Б(б1) передав Збройним силам України «Харківський бронетанковий завод» у 2015 році. Протягом минулого року на підприємстві відновили технологію регламентного ремонту переважної більшості складових частин танків, зокрема, двигунів. Для своєчасного виконання усіх замовлень та розширення виробничих можливостей на ХБТЗ було створено 112 нових робочих місць.

напівпричепом вагою до 34 т), так і по пересіченій місцевості (із причепом вагою до 23 т.). У складі автопоїзда КрАЗ-6446 може перевозити практично будьяку бронетехніку, ракетне озброєння, зенітні комплекси, радарні установки. КрАЗ-6446 — це повністю українська розробка і її повномасштабне виробництво ведеться в Україні. До того ж, машина максимально уніфікована з основною вантажівкою української армії КрАЗ-6322 і може бути відремонтована підручними запасними частинами і силами самих же підрозділів.

Нове життя БТР-3 У 2016 році ЗС України отримають на озброєння першу велику партію БТР-3ДА, які пройшли серйозну модернізацію. Виготовлятися ці машини будуть на потужностях «Київського бронетанкового заводу». Протягом 2015 року в наявну концепцію БТР-3 було внесено в цілому 740 змін, заснованих на досвіді, отриманому в ході проведення АТО та експлуатації в умовах активних бойових дій. У підсумку були покращені як бойові, захисні, так і ходові якості машини.

Модернізація «Мосіна» Державний концерн «Укроборонпром» найближчим часом передасть на випробування українським військовим зразок снайперської гвинтівки українського виробництва ВМ2 МП-УТОС, яка є глибокою модернізацією гвинтівки «Мосіна». Зброя оснащена системою глушіння звукового і візуального вихлопу, магазином на 5 або 10 патронів, планками Пікатінні, а також оптичним прицілом.

№1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сьома хвиля У Генштабі відзначали, що оголошення чергової хвилі мобілізації тісно пов’язане з демобілізацією військових. До квітня-травня планується поміняти 40 тис. військовослужбовців, призваних під час четвертої черги часткової мобілізації, яка пройшла в січні-квітні 2015 року. Половину з них планується залучити на контракт терміном до півроку, а інші військовозобов’язані будуть мобілізовані. Очікується, що сьома хвиля мобілізації почнеться в кінці лютого чи на початку березня і триватиме близько двох місяців. Під час чергової хвилі будуть призиватися представники тільки військових спеціальностей: інженери, танкісти, артилеристи, механіки-водії, оператори-навідники. Як зазначають в Міноборони, рядові будуть призиватися в одні навчальні центри, сержанти - в інші, а офіцери будуть направлятися на курси підготовки при вищих військових навчальних закладах.

Суттєве підвищення грошового забезпечення У

Українці хочуть до НАТО Майже половина українців (46%) вважає, що приєднання України до НАТО – це найкращий спосіб гарантувати національну безпеку держави. Отже, якщо найближчим часом відбувся референдум стосовно вступу України до НАТО, то розподіл відповідей на питання: «Якби Ви узяли участь у референдумі щодо вступу до НАТО, то як би Ви проголосували?» виглядає наступним чином:

19,8%

74,9%

5,3%

Проголосував би за вступ Проголосував би проти вступу Важко сказати

Дані: «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва»

№1/2016

рамках державного бюджету на 2016 рік Міністерству оборони затверджено видатки в сумі 55,5 млрд грн або 2,45% ВВП. Порівняно з минулим роком ресурс оборонного відомства збільшився на 7,6 млрд грн або на 16%. Із затвердженої суми, 11,4 млрд грн або 20% призначається на розвиток озброєння на військової техніки, а 3,2 млрд грн або 6% — на підготовку Збройних Сил. Витрати на тилове забезпечення

становлять 6,5 млрд грн. На виплату одноразової допомоги військовослужбовцям та членам їхніх сімей — 1 млрд грн, на будівництво житла для військовослужбовців — 700 млн грн. Затверджений ресурс дозволить суттєво збільшити грошове забезпечення військовослужбовців. Рядовий військовослужбовець за першим контрактом буде отримувати не менше 7 тис грн на місяць, а командир бригади — понад 14,5 тис грн.

«У 2016 році буде продовжено реформування Збройних Сил країни, зокрема, буде проведено реорганізацію Повітряних Сил, продовжиться створення Сил спеціальних операцій, відновлення бойового складу Військово-Морських Сил та розвиток Високомобільних десантних військ». Петро Порошенко, Президент України – Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України




США і світ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Вся президентська політика В листопаді 2016 року в США пройдуть президентські вибори, і 44-ий керманич найвпливовішої держави світу Барак Обама, піде зі своєї посади. Тож які попередні висновки можна зробити з діяльності першого темношкірого президента, з яким більшість американців пов’язувала зміни та надію на покращення економічної ситуації, насамперед всередині країни Коваленко Г.А., полковник, начальник Управління двостороннього військового співробітництва Головного управління військового співробітництва та миротворчих операцій Генерального штабу Збройних Сил України

З

розуміло, що для оцінки діяльності політичного лідера будь-якої країни повинні бути певні критерії, за якими й визначатиметься рівень ефективності його діяльності. Західні аналітики визначили наступні основні напрями, за яки-



ми доцільно здійснювати оцінку діяльності президента США: 1) виконання передвиборчих обіцянок (в основному, під час публічних виступів в США та за кордоном), як стосовно внутрішньої політики, так і на міжнародній арені; 2) посилення ролі США в світі, а також внески в зміцнення спроможностей стратегічних партнерів й союзників Вашингтону в світі; 3) зниження впливу недружніх до США країн, а також пошук рішень проблемних питань в кризових регіонах світу. Крім того, необхідно проаналізувати досягнення та упущення президента США, колишнього сенатора від штату Іллінойс в Конгресі США, з огляду на інтереси саме Сполучених Штатів, а

не інших країн, регіональних або міжнародних організацій. Отже, думка більшості аналітиків співпадає в тому, що отримавши в спадок від президента Буша-молодшого дві війни в активній фазі, а також світову фінансово-економічну кризу, президенту Обамі в цілому вдалося вирішити більшість застарілих проблем як в США, так і в глобальному контексті, уникнувши при цьому втягування в нові довгострокові конфлікти. Хоча сьогодні можна почути чимало звинувачень в м’якій позиції стосовно, скоріше, декларативної допомоги з боку Вашингтону Україні, американський керманич мав достатньо причин уникнути військового втручання в справи Східної Європи. №1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Ще одним досягненням Барака Обами аналітики американського видання «Foreign Affairs» вважають спроможність оцінити ситуацію в світі в стратегічному контексті, а також збереження ліберального світового порядку, не зважаючи на зростаючу роль реалістів на світовій шахівниці. Американський аналітик Гедеон Рос навіть назвав президента Обаму «ідеологічним лібералом, який має консервативний темперамент». Це визначення найкращим чином пасує політиці, яку проводив Барак Обама на протязі двох президентських термінів. На думку Елізи Калхун, експерта з питань лідерських якостей, президента Обаму, як керівника найвпливовішої країни світу, характеризують такі основні особистісні чинники: 1. Сміливість йти на особистісний ризик. Не дарма одним з його лозунгів під час першої передвиборчої кампанії був «зміни, в які ми віримо». 2. Асоціативність. Тобто, намагання не себе пристосувати під суспільство, а навпаки – суспільство під себе. Можливо, що в загальнолюдському сенсі такий егоїзм заслуговує на певний осуд, в загальнодержавному контексті саме такий підхід дозволив Обамі виграти другу передвиборчу компанію. 3. Використання кінцевої мети як початку нового амбітного проекту. Саме такий підхід дозволив Бараку Обамі зберегти необхідний темп виконання своїх передвиборчих обіцянок і переконав американське суспільство у

№1/2016

високій ефективності роботи вибраного ними президента. Отже, поєднання особливого стилю лідерства, політичного досвіду та чутливої особистісної інтуїції дозволило президенту Бараку Обамі увійти в історію досить успішним лідером. Обама та Близький Схід На відміну від своїх попередників, діючий президент Сполучених Штатів Америки чітко розумів ситуацію на Близькому Сході, а також цілі та завдання своєї країни в регіоні. Водночас, на думку західних експертів, основною негативною рисою американської політики на Близькому Сході стала загальна невідповідність обіцянок та запевнень реальним досягнутим результатам. Тим не менш, серед основних досягнень адміністрації Барака Обами слід підкреслити наступні. Перше, підписання багатосторонньої угоди з Іраном стосовно ядерної програми. Саме підписання цієї угоди зняло з порядку денного (навіть якщо і тимчасово) основну загрозу для США та їх союзників в регіоні Перської за-

токи. (Водночас, 20 жовтня 2010 року Адміністрацією Барака Обами було прийнято рішення про надання дозволу Саудівській Аравії на закупівлю американського озброєння та військової техніки на рекордну суму – 60,5 мільярдів доларів США, що значно підвищило оперативні спроможності саудівського війська). Крім того, саме домовленості з Іраном стали прикладом поетапної реалізації зовнішньої політики: визначення пріоритетів, планування ресурсів та отримання (бажаних) результатів. Президент Обама, цілком усвідомлюючи природу політичного режиму в Тегерані, ставив собі за мету не переорієнтацію іранських політиків на Захід, а, скоріше, створення на Близькому Сході такого балансу сил, який не потребуватиме присутності американських військових на постійній основі. Друге, виведення військ з Іраку (на виконання передвиборчої обіцянки). Адміністрація президента Обами з перших днів свого правління усвідомлювала недооцінку іракської проблеми і хибність прийняття рішення про військову операцію навесні 2003 року. Критикам

Барак Обама порівняв події «арабської весни» з правом народу встановлювати свою владу і вивільнятися від деспотичної авторитарної влади. Тим важливішим була ця підтримка, враховуючи те, що в Єгипті повстання було влаштоване проти політичного лідера, який користувався багаторічною підтримкою Вашингтона»




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Зберігаючи свій вплив на ключові країни Близького Сходу, США можуть оперативно впливати на рівень видобутку нафти, і, тим самим, регулювати її ціну на світовому ринку. Це, в свою чергу, дозволить регулювати рівень економічного тиску на Росію в залежності від ситуації на Сході України

»

рішення про вивід американських військ та натяк на поточну ситуацію можна відверто сказати, що до поточних проблем в Іраку призвів не вивід американських (і союзницьких) військ з країни, а корумповане та недальновидне правління прем’єр-міністра Малікі. Третє, утримання від широкомасштабного військового втручання в операцію, спрямовану на усунення сирійського лідера Башара Асада. Негаразди в Ємені, Єгипті та Лівії, спровокована цим політична активність Ірану на мобілізацію шиїтів, як противників сунітів (за підтримки Саудівської Аравії та Катару), зростаюча зовнішня підтримка опозиції в Сирії, яка призвела тільки до погіршення безпекової ситуації – все це вплинуло на рішення (в цілому вірне) Вашингтона утриматися від широкомасштабної військової участі в операції. І останнє, вчасна підтримка так званої «арабської весни». Під час однієї із своїх найкращих промов 19 травня 2011 року, Барак Обама порівняв події «арабської весни» з правом народу встановлювати свою владу і вивільнятися від деспотичної авторитарної влади. Тим важливішим була ця підтримка, враховуючи те, що в Єгипті повстання було влаштоване проти політичного лідера, який користувався багаторічною підтримкою Вашингтона. Крім першочергової підтримки, адміністрація президента США зуміла грамотно спрямувати рух народів арабських країн, спрямований на повалення авторитарних режимів. Які ж цілі залишилися нереалізованими Білим Домом під час хазяйнування в ньому президента Обами? Перш за все, не врегулювання ізраїльсько-палестинського конфлікту. Це питання завжди було лакмусовим тестом для майже усіх американських політиків. Водночас, кризу не вдалося врегулювати, або навіть стабілізувати ситуацію з одного боку – з огляду на деструктивну та непоступливу позицію



офіційного Тель-Авіву, а з іншого – враховуючи політичну роздробленість палестинського керівництва. Однак, це не завадило виділити 900 млн доларів на допомогу палестинцям в Секторі Газа. Хоча, на думку деяких експертів, відсутність наполегливості стосовно цього питання вивільнило Обаму від докладання зайвих дипломатичних зусиль на заздалегідь програшному для нього напрямі. Крім того, політика цільового втручання в справи інших країн, яка мала місце під час правління попередників Барака Обами, теж довела свою неефективність на Близькому Сході. Нестабільність й хаос в Лівії після проведення військової операції в країні в 2011 році під проводом військових США стали очікуваними наслідками, і, фактично, втримали Обаму від подібного рішення стосовно Сирії. Програвши риторичну сутичку з Асадом з приводу «червоної лінії» та використання хімічної зброї Дамаском, американський президент вірно вирішив утриматися від сумнівних спроб повернути собі повагу військовим шляхом. Ще одною невирішеною проблемою Вашингтону залишається слабка керованість новими урядами, які виникли в результаті подій під назвою «арабська весна». Хоча на перших етапах Вашингтон мав чіткий план керування демократичними рухами, на більш пізніх етапах ситуація вийшла з під контролю,

посиливши нестабільність на Близькому Сході. Більш того, поява та розширення так званої Ісламської держави (ІДІЛ) й відбулася завдяки рештками іракської опозиції, силам, які отримали поразку в «арабській весні», помноженими на слабкість Заходу і той вакуум, який утворився після усунення бін Ладена й Аль-Каїди зі світової шахівниці. Водночас, слід бути справедливим до політики Барака Обами на Близькому Сході – він досяг своєї стратегічної мети з Іраном та в Іраку, сприяючи досягненню необхідного балансу сил в регіоні. Водночас він створив тактичні проблеми, вирішувати які доведеться вже його наступнику. Стосовно України, тут можна констатувати сприятливі наслідки американської політики на Близькому Сході. Чому? По-перше, знявши санкції з Ірану, світова спільнота, фактично відчинила двері і Україні для відновлення співробітництва (зокрема і у військовій сфері) з Іраном. По-друге, зберігаючи свій вплив на ключові країни Близького Сходу, США можуть оперативно впливати на рівень видобутку нафти, і, тим самим, регулювати її ціну на світовому ринку енергоносіїв. Це, в свою чергу, дозволить регулювати рівень економічного тиску на Росію в залежності від ситуації на Сході України. По-третє, Україна зберігає мож№1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ливість розвитку співпраці з країнами Близького Сходу, використовуючи американську підтримку. Мається на увазі, перш за все, співпраця в військово-технічній галузі та експорт озброєння та військової техніки. Обама та Європа Як і в інших регіонах світу, своє європейське політичне життя на посаді президента Сполучених Штатів Америки Барак Обама розпочав з виступу у Берліні. І вибір був більше, ніж вдалий, бо, мабуть, важко знайти іншу європейську країну, де американські ідеї та підходи сприймалися б настільки важко. Як і в інших країнах, де виступав Барак Обама – втілення американської надії – обіцянок було значно більше, ніж практичних досягнень, а бравурна риторика значно випереджала реальний стан справ та наявні спроможності. Отже, які важливі рішення з боку США так засмутили європейських політичних лідерів. Перше – відмова у вересні 2009 року від розгортання системи протиповітряної оборони на європейському театрі. Хоча уряди Чехії й Польщі доклали неймовірних зусиль для продавлення позитивного рішення стосовно розміщення на своїй території ракетних комплексів та іншого обладнання, Білий Дім не врахував цього і відмовився від раніше взятих на себе зобов’язань. Це досить негативно вплинуло на рівень довіри до американських політичних лі№1/2016

дерів, і, певне буде потрібен значний час та зусилля для його відновлення. Друге – так зване «перезавантаження» відносин між США та Російською Федерацією. Неготовність Кремля до стратегічного партнерства з Білим Домом була очевидною. Ситуацію ускладнювала відсутність чіткого розподілу повноважень між президентом та главою уряду Росії під час президентства Дмитра Медведєва. Експертами також визнається той факт, що саме невпевнена та відверто ліберальна позиція США щодо відношення до РФ надала останній час для швидкого нарощування оперативних спроможностей та переходу на агресивну риторику не тільки стосовно країнсусідів, а й по відношенню до Північноатлантичного альянсу. Третє – не досить активна позиція США стосовно розвитку оперативних спроможностей НАТО. Саме пасивна позиція країн Альянсу щодо виділення ресурсів на операцію в Афганістані була використана Вашингтоном для згортання своєї присутності в регіоні. Крім того, відчувалося певне «втомлення» Білого Дому від нерозуміння в європейських столицях необхідності збільшення витрат на оборону. Про закінчення домінування США в НАТО чітко дали зрозуміти Франція та ФРН, відмовившись надати План дій щодо членства в Альянсі Грузії та Україні на Бухарестському саміті НАТО в квітні 2008 року. Четверте – відверто пасивна реакція на російсько-грузинську війну в серпні 2008 року. На думку експертів, це було обумовлено значними відмінностями бачення системи міжнародних відносин Вашингтоном і Москвою. Якщо США усіма силами підтримували ліберальний підхід до світового устрою, Росія твердо наполягала на своєму баченні світової шахівниці під назвою «реалізм» з його натурально-агресивною поведінкою будь-якої країни стосовно захисту своїх інтересів. Отже, серед основних досягнень президента Обами слід визнати перекладання відповідальності за безпекову ситуацію в Європі на плечі європейських лідерів. З одного боку це дозволило адміністрації президента Обами вивільнити значні ресурси, а з іншого – протестувати реальну спроможність європейських лідерів брати на себе відповідальність за прийняті рішення. Можна сміливо говорити про те, що європейці самі намалювали собі значно більші очікування від американської сторони, ніж Вашингтон зміг би реально втілити в реальність.

Саме тому досить важко говорити про успішність або невдалість політики президента Обами в Європейському контексті. Слід просто зрозуміти, що протягом останніх восьми років Європа не була пріоритетним напрямом зовнішньополітичних зусиль Білого Дому. Крапка. Стосовно України, то наслідки політики США в Європі протягом останніх восьми років, будуть такими: 1) Київ буде продовжувати отримувати як політичну, так і іншу підтримку Вашингтона в середньостроковій та довгостроковій перспективі. США повертаються в Європу всерйоз і надовго. 2) США готові для розширення сфер воєнно-політичного діалогу, а також поглиблення співробітництва у військовій та військово-технічній сферах. Активізація заходів на двосторонньому рівні протягом останнього року є прямим доказом таких перспектив. 3) збільшення американської військової присутності у Східній Європі надасть нашій країні можливості стосовно активізації участі в спільних заходах, зокрема, у військових навчаннях на території сусідніх з Україною держав. 4) з урахуванням серйозності намірів Вашингтону стосовно забезпечення успішності нової України, Київ просто мусить провести болючі реформи і продемонструвати практичні результати не у вигляді намірів та декларацій. 5) Сполучені Штати, скоріше за все, продовжуватимуть практику здійснення тиску на Росію і закликатимуть до цього інші країни. Отже підтримання стратегічного партнерства між Києвом та Вашингтоном є ключовим для стабілізації ситуації на Сході України та виведення з наших територій російсько-терористичних військ. І на завершення. Цікаву динаміку приводить А. Епплбаум в своїй публікації для видання «Foreign Affairs» – «... президент Джиммі Картер розпочав свою каденцію з потепління [відносин з Росією], а закінчив – російськими військами в Афганістані та бойкотом Олімпійських ігор [1980 року]; президент Джордж Буш [молодший], починаючи свою діяльність в Білому Домі запевняв, що він зрозумів душу Путіна, а закінчив – російсько-грузинською війною; президент Обама намагався перезавантажити відносини з РФ, а закінчив – економічними санкціями проти Росії, а також танками на східних кордонах Польщі та країн Балтії». Отже, чи продовжить історичну ходу наступний хазяїн Білого Дому – це питання буде залежати в рівній ступені як від нового американського лідера, так і від його оточення.




Уроки досвіду гібридної війни

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

зупинити Рущенко І.П., професор Харківського національного університету внутрішніх справ, доктор соціологічних наук



Гібридна війна — це ланцюг запланованих агресором подій, які крок за кроком ведуть до загарбання чужих територій чи встановлення фактичного контролю над частинами країнижертви. Якщо розірвати ланцюг, то плани ворога руйнуються №1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

агресора У

рок війни полягає в тому, що нападають на слабких фізично та інтелектуально, хто не хоче або не вміє самостійно боронити власну землю. Чому ж вчить досвід російсько-української гібридної війни. Перше. Варто якісно розширити зміст розвідки. Напад Росії захопив Ук№1/2016

раїну зненацька, і це виглядає як абсурд з огляду на те, що приготування до широкомасштабної акції не можуть бути не поміченими. Ми розуміємо, що розвідка та контррозвідка були у придушеному стані, не працювали проти РФ, оскільки військове відомство та СБУ очолювали представники «п’ятої колони». Проте діагностика підготовки потенційного

супротивника до гібридної війни, очевидно, мусить включати більш розширену базу індикаторів. Підготовка війни четвертого покоління може не потребувати додаткового призиву на військову службу або різкого збільшення озброєнь. Але зовнішній спокій у військових структурах потенційного ворога є оманою. Зусилля супротивника




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Війну треба називати війною. Це є вкрай важливим для докорінної зміни соціально-психологічної ситуації. З цього моменту «п’ята колона» втратить можливість маскуватися під демократичний рух та право вільно вести агітацію в масах» можуть концентруватися на потенційному театрі воєнних дій. Тут позитивну роль мусить зіграти соціальна розвідка: контроль за настроями в проблемних регіонах, присутність «п’ятої колони», розгортання сумнівних суспільно-політичних рухів та організацій тощо. Соціологічні заміри можуть дати чимало цікавої інформації для аналітиків. Важливо відслідковувати зміни і у пропаганді, розуміти, до чого готує потенційний ворог уми та настрої власного народу, і які меседжі адресовані мешканцям майбутньої країни-жертви. Друге. Важливо не проґавити і зафіксувати «день Д», і мати мужність говорити власному народу та всьому світу правду. Війну треба називати війною. Це є вкрай важливим для докорінної зміни соціально-психологічної ситуації. З цього моменту «п’ята колона» втратить можливість маскуватися під демократичний рух та право вільно вести агітацію в масах. А люди не байдужі до долі країни отримають сигнал боронити Батьківщину. В історії російсько-української війни саме відсутність ідентифікації ситуації як військового нападу, що спостерігалося до середини квітня 2014 року, було на користь агресору. Потрібно розуміти – саме агресор маскує напад, не оголошує війни, бо це йому на руку. Він може вільно використовувати підривну дію «м’якої сили» у форматі псевдодемократичного процесу. Правоохоронні органи дезорієнтовані, але вони мусять захищати «мирні» збори тих, хто працює по прямій указці із-за кордону. Суспільство продовжує «спати», а ворог день за днем вирішує свої тактичні завдання. У такий спосіб «проспали» Крим. Коли у Верховній Раді України відбулися історичні події, була повернута Конституція в редакції 2004 року, то депутати пішли до кулуарів, аби як завжди поторгуватися про портфелі в уряді. Саме цього чекав ворог. Лік вже йшов на години, а коли нарешті Рада знову зібралася для голосувань за склад уряду, з’ясувалося, що вже минуло кілька годин (події 27 лютого 2014 року), як спецназ РФ захопив будинок Верховної ради АРК. Тобто Путін діяв навипередки, він розумів психологію українських депутатів, і вирішив: доки вони второпають, що і до чого, він встигне змінити владу на півострові. Йому це вдалося. А якби депута-

10

там було ясно сказано ще 22 лютого: в країні війна, ворог захоплює території. То чи розійшлися б вони на вихідні? А може вони б працювали у режимі нон-стоп, а новий уряд вже сидів на місцях та випрацьовував тактику захисту? Після 14 квітня 2014 року війну таки стали обережно називати власним іменем, хоча і в дивний спосіб – «антитерористична операція». Усвідомлення, що це вже не іграшки, змінило ставлення пересічних громадян до подій. Третє. Тактика опору мусить бути активною. Пасивне вичікування, «а може воно якось саме розсмокчеться» користі не приносить, а породжує суцільну шкоду. Ворог сприймає пасивність як слабкість, це спонукає його робити наступні кроки за планом агресії. «Толстовство» України в Криму обійшлося дорого, Путін побачив переляк противника та нездатність до активних дій, і форсував застосування «м’якої сили» у восьми східних областях. З урахуванням гіркого досвіду варто не закривати тему гібридної війни та готуватися до можливої агресії у майбутньому. А це означає, що потрібно у мирний час напрацьовувати тактику руйнації методів гібридної війни. Відповіді можуть бути і симетричними, і асиметричними. Можливість маневру завжди присутня, гірше за усе – боягузництво, зрада, відсутність креативу. В 1918 р. в схожій ситуації, коли уряд Криму став на недружню позицію до України, гетьман Скоропадський наказав перекрити кримський перешийок. І тактика спрацювала! Гетьман вважав, що Україна не може існувати без Криму, як і №1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

навпаки, тобто це як «тулуб без ніг». Ось що він пише про свої дії стосовно Криму у спогадах (мов. оригіналу): «Эта мера, может быть, и слишком решительная, но она по крайней мере приводила Крымское правительство к сознанию, что то на-

№1/2016

правление, которое оно приняло, не может дать счастья Крыму». Безперечно, повне перекриття перешийку того ж пам’ятного 1 березня мало з високою вірогідністю зірвати «референдум»: без світла, води, продуктів сепаратисти не протрималися і тижня. А мешканці б зрозуміли наочно, що Крим є органічним продовженням материкової України, і по іншому бути не може. Пасивною і не певною тактика була в містах Донбасу. Насправді, сепаратисти у березні 2014 року брали не чисельністю, а нахрапом. Вони мали на руках план дій, а українська сторона – ні. Четверте. Держава мусить спиратися на патріотів, а не бути наднаціональною силою, яка з гори дивиться на різні рухи та конфлікти. В ситуації війни «об’єктивність» і «нейтральність» – погані супутники; держава не повинна бути як та Феміда із зав’язаними очима. Рівність може бути лише стосовно власних громадян, а якщо якась частина населення вже де-факто розірвала паспорти і пішла на службу до агресора, то ця частина перетворюється на злочинців та ворогів. Стан війни усе змінює. За умов миру можна вести загальнонаціональний діалог, влаштовувати круглі столи, йти на компроміси, підписувати угоди тощо. У війні компромісів не може бути, тут або перемога, або поразка. Патріотичні сили є не просто резервом, а потужною «м’якою силою», що про-

тистоїть підривним соціальним технологіям. В більшості областей такого розуміння не було, патріотів влада не підтримувала, більш того в Донецьку та Луганську їх буквально кинули на ножі бандитів. Чому так сталося? В Україні була абсолютно парадоксальна ситуація протягом двох десятиліть. Національно-патріотичні сили практично увесь час перебували в опозиції до влади, а міліція, спецслужби нацьковувалися на патріотів. Така ситуація виникла давно, ще за часів радянської влади. Ветеран КДБ Володимир Ушенко у своїй книзі зізнається: «Роками офіцерам-оперативникам і агентурі прищеплюються переконання, що тероризм у нас може виходити тільки з українського буржуазного націоналізму». За часів Януковича міліція відпрацьовувала координацію дій з «тітушками», бо і перших, і других готували до спільного придушення патріотів на перевиборах президента на другий термін. А так звані провладні сили та їх тусовки патріотизмом себе не переобтяжували, вони і не встали на захист України в критичний момент. Куди подівся мільйон регіоналів на Сході під своїми блакитними прапорами, коли треба було вигнати з вулиць тисячу-другу маргіналів? Отже, коли пересічні громадяни під синьо-жовтими прапорами виходили на вулиці міст, влада їх за інерцією сприйняла як небезпеку. Ми наголошуємо, що патріотична мобілізація відбулася стихійно, можливо, всупереч багатьом представникам влади. Якби відразу цей порив було підтримано, і з патріотами координувалися дії влади, Донбас, можливо, можна було врятувати від війни. П’яте. Гібридна війна – це ланцюг запланованих агресором подій, які крок за кроком ведуть до загарбання чужих територій чи встановлення фактичного контролю над частинами країни-жертви. Якщо розірвати ланцюг, то плани ворога руйнуються. Він потрапляє у не вигідну ситуацію, і мусить вирішити: або гальмувати інвазію, або відкидати умовності та йти на звичайне військове вторгнення. В шести областях Півдня та Сходу фаза «м’якої сили» не досягла бажаних результатів, отже, не було передумов для наступних дій. Росія призупинила агресію та сконцентрувала зусилля на двох областях, де в цілому усе розгорталося за планом агресора. Шосте. Тримати ініціативу у пропаганді. На Донбасі відбулася справжня катастрофа. Влада не наважувалася сказати правду: йде війна, планується захоплення Донбасу, він перетвориться на театр воєнних дій. Це треба було повторювати 24 години на добу, і взя-

11


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сепаратистів потрібно позиціонувати як «п’яту колону», посібників агресора» ти під контроль усі телестудії та радіомовлення за будь-яку ціну. Важливо було викликати у більшості донеччан та луганчан здорове відчуття протесту та патріотизму з приводу агресії. Сепаратистів потрібно було позиціонувати як «п’яту колону», посібників агресора. А відбулося усе навпаки, сепаратисти перехопили пропагандистку ініціативу, вони перевизначили українських силовиків як агресорів, а себе і російських козаків та різну закордонну наволоч – захисниками і спасителями. Пропаганда подіяла, стереотип сформувався, і це стократно завадило відвойовувати території вже у військовий спосіб. Сьоме. Треба володіти прийомами руйнації підривних соціальних технологій. Безумовно, важливо оперативно розпізнавати, класифікувати й оцінювати небезпеку кожної технології, а також мати на увазі, що вони мають критичні точки. Технологія будується за принципом ланцюга, де є слабкі ланки. Це є предметом окремих досліджень, і ми не будемо зупинятися на цьому питання. В реальному житті, коли відбувалася імпровізація дій та ситуацій, виникали так звані точки біфуркації, коли події могли теоретично розвиватися в один чи інший бік. Цей математичний термін означає ситуацію нерівноваги, коли актуальними стають «слабкі сили». Тобто неординарна або позапланова дія невеликої кількості людей, навіть, одного офіцера може докорінно змінити хід подій. Наведемо приклад з харківських «гарячих подій». Комбат «Харків1» Сергій Янголенко розповідає, що 9 травня на охороні обласного управління МВС він умисно голосно давав команду «стріляти на ураження!», якщо сепаратисти підуть на штурм. Міліціонери з «п’ятої колони» чули цей наказ і передали його зміст своїм спільникам з сепаратистської тусовки у такому варіанті – «приїхав якийсь бандерівський спецназ і нікого не помилує». На штурм ані в той день, ані пізніше сепаратисти вже не наважилися, їх справа у місті була вже фактично програною. Неординарну дію робили і в команді Коломойського, коли була реальна загроза штурму будинку Дніпропетровської ОДА. Вони розмістили озброєних людей в будинках по периметру площі, і дали знати сепаратистам, що захисники будуть однозначно стріляти. Заколот провалився.

12

В Донецьку та Луганську таких лідерів або ініціативних офіцерів не знайшлося. Коли в канун заколоту СБУ викрила схованку зброї, то 300 автоматів, як відомо, звезли до будинку обласного управління. Там їх розклали прямо у дворі, почали переписувати номери, тобто робили правильні процесуальні дії… А назавтра приміщення СБУ вже взяла штурмом кримінальна юрба ряжених козачків та місцевих маргіналів; після чого автомати були роздані кримінальним елементам. А генерал СБУ поводив себе як у мирний час. А все тому, що він не розумів концепції гібридної війни, не оцінював ситуацію як воєнну, і за звичкою діяв у бюрократичний спосіб, розрахований на мирний період. Можливо, у цій ситуації треба було поводити себе не по чиновницькі, а неординарно? Наприклад, роздати зброю шахтарям, патріотам (а такі пропозиції були), і розігнати тусовку, доки вона не перетворилася у «армію вторгнення». Восьме. Працювати з населенням, виходячи з мережевої концепції побудови суспільства. В кожному населеному пункті, громаді, соціумі важливо знайти «вузлові точки», тобто осіб, що входять до референтних груп, є «зірками» у термінах соціометрії. Саме прямі контакти з людьми, які належать до лідерів громадської думки, можуть переломити ситуацію. Окремо, наприклад, потрібно було працювати з головами районних і селищних рад під час підготовки до незаконних референдумів. Для цього потрібен був цілий корпус переговорників з людей, які в свою чергу є знаковими для місцевих керівників. Контакт мусить бути щільним і постійним. В Криму потрібно було надати цим людям фізичний захист, передислокувати військові частини на північ півострову, де традиційно було сильними позиції українціваграріїв, взяти під охорону адміністративні будинки, зламати стратегію бліцкригу. І на півострові усе б пішло

іншим шляхом, можливо, більш гостро і не мирно, але Крим би не перетворився на приклад для донбаської «вати», що побачила і для себе можливість опинитися у «російському раю». Зрозумілим є те, що відбулася консолідація української політичної нації біля тих кордонів, де українські сили, європейські ідеї та цінності здобули перевагу над ординським менталітетом. Путін запізнився з ідеєю створення «великої Росії», час примітивних імперій, заснованих на багнетах, минув. І його справа програє в історичній перспективі. Україна і українці мають уважно вивчити власні прорахунки, що зробили країну слабкою, і це не в останню чергу спокусило «добрих сусідів» на агресію: 1) Не можна ніколи довіряти керування країною або регіоном злочинцям, навіть якщо вони вже перефарбувалися на бізнесменів чи політиків. Придушення організованої злочинності та корупції – це одночасно внесок у справу національної безпеки. Ми бачимо на прикладі російсько-української війни, що агресор робить ставки на морально розбещені і продажні криміналізовані еліти, широко використовує традиційний криміналітет та лідерів злочинного світу для експансії. 2) Не можна покладатися на захист інших країн, навіть якщо Україні і вдасться врештірешт вступити до НАТО. Урок війни полягає в тому, що нападають на слабких фізично та інтелектуально, хто не хоче або не вміє самостійно боронити власну землю. Психологічна налаштованість на захист країни мусить перетворитися на імператив масової свідомості. 3) До оборони країни треба широко залучати фахівців соціально-гуманітарного профілю. Гібридна війна стирає грані між військом і народом, виникає комплекс питань у сфері національної безпеки, які мусять розв’язувати соціологи, політологи, соціальні психологи як соціальні експерти, консультанти, фахівці із соціальних технологій. №1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни»

Рівняння на патріотизм

Враховуючи суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Україні, в умовах сучасних викликів і загроз усе більшої актуальності набуває питання виховання в молодого покоління почуття патріотизму, яке є духовно-моральним і соціальним у своїй основі, тому й залежить від соціального середовища та виховання

Б

езумовно, кожна устаПетрович В.С., нова й навчальний директор ДНЗ «Київський заклад повинні бути професійний коледж з осередком стапосиленою військовою та новлення громафізичною підготовкою», дянина-патріота заслужений працівник освіти України України, готового №1/2016

самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу; забезпечувати її національну безпеку; сприяти єднанню українського народу та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві. Патріотичне виховання має охоплювати всіх учасників навчально-виховного процесу, сприяти формуванню в учнів та утвердженню в педагогів і батьків національних та загальнолюдських цінностей, особистісних якостей, що притаманні громадянину України.

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни» У 2012 році у колективі Міжрегіонального вищого професійного училища зв’язку м. Києва (нині ДНЗ «Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою») виникла ідея підготовки призовної молоді у якості робітничих кадрів для Збройних Сил України. Зважаючи на це, зусилля педагогічного колективу були зосереджено не тільки на професійній підготовці, а й на національному, громадському вихованні, розкритті творчого потенціалу учнівської молоді, формуванні свідомого громадянина з активною громадською позицією, високими моральними якостями, почуттям патріотизму та духовними цінностями. У вересні цього ж року навчальним закладом започатковано інноваційний проект «Підготовка висококваліфікованих робітників за професією «Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення» з посиленою військовою та фізичною підготовкою». Для впровадження курсу посиленої військово-фізичної підготовки молоді одночасно із здобуттям робітничої кваліфікації невипадково було обрано сферу інформаційнокомунікаційних технологій, яка сьогодні здійснює всезростаючий вплив не тільки на всі галузі економіки та сфери послуг в Україні і світі, але й у площині повсякденної діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань. Головними завданнями проекту стали: • формування прагнення до оволодіння військовими знаннями, відповідного рівня фізичної підготовки та витривалості; • підвищення престижу військової служби, військова професійна орієнтація молоді, формування та розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту української держави і служби у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, здійснення конкурсного відбору кандидатів для вступу у вищі військові навчальні заклади та проходження військової служби за контрактом; • створення ступеневої системи військово-професійної підготовки на базі здобуття робітничих кваліфікацій; • виховання громадянина-патріота України, утвердження любові до Батьківщини, духовності, моральності, шанобливого ставлення до національних надбань українського народу. На практичному етапі реалізації проекту значна допомога була надана командуванням окремого полку зв’язку, що

Останні події в країні та затяжне військове протистояння на Сході України змусило кардинально переосмислити важливість та значення питань військовопатріотичного виховання та початкової військової підготовки учнівської молоді до військової служби»

14

дислокується в м. Київ. Між навчальним закладом та військовою частиною підписано Договір про співпрацю. Спільними зусиллями були вирішені питання придбання військової форми одягу для курсантів, проведення навчально-польових зборів. Визначено зміст предметів варіативного компоненту (військової підготовки) робочого навчального плану та проведено розробку інтегрованих навчальних планів і програм з нових професій для навчання за програмами з посиленою військовою та фізичною підготовкою відповідно до запитів Міністерства оборони України. На виконання Указу Президента України від 24 вересня 2014 року №744/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 серпня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності наказом Міністерства освіти і науки України» шляхом реорганізації (приєднання) Київського професійного ліцею «Авіант» до Міжрегіонального вищого професійного училища зв’язку м. Києва на початку 2015 року створено Державний навчальний заклад «Київський професійний коледж з посиленою військовою та фізичною підготовкою». Особливістю нашого професійного коледжу, який без перебільшення можна вважати навчальним закладом нового типу, є не лише отримання випускниками повної загальної середньої освіти, а й диплома кваліфікованого робітника та здобуття сталих фахових знань і навичок з військово-облікових професій та спеціальностей. Крім того, кращі з учнів матимуть можливість продовжити навчання в коледжі на першому ступені вищої освіти й отримати диплом молодшого спеціаліста. Випускники коледжу матимуть переважне право на пільгових умовах вступати до військових вишів. Набуті в коледжі професії та спеціальності, споріднені з військовими, надають можливість у стислі терміни успішно опановувати первинні посади сержантського складу в Збройних Силах України та інших військових фор-

№1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

муваннях, або знайти себе у цивільному секторі. Сьогодні ми маємо робити те, про що інші завтра будуть лише мріяти – це не красиве гасло, а кредо, що поєднує зусилля нашого згуртованого єдиною метою педагогічного колективу. Останні події в країні та затяжне військове протистояння на Сході України змусило кардинально переосмислити важливість та значення питань військово-патріотичного виховання та початкової військової підготовки учнівської молоді до військової служби. Президент України П.Порошенко акцентував увагу органів державної влади на надзвичайній важливості цього напряму: «…початкова військова підготовка має стати одним із головних предметів у школі – саме там закладаються основи військово-патріотичного виховання». Актуальність військово-професійної підготовки та патріотичного виховання молоді в стінах навчальних закладів було головними питаннями під час обговорення на засіданні круглого столу «Сучасні особливості військово-професійної підготовки молоді у навчальних закладах України», який відбувся 29 січня 2015 року на базі нашого коледжу. Першими бути завжди важко, але це і дуже відповідально. Про наші здобутки та труднощі, що сталися під час практичного етапу реалізації проекту та перспективи діяльності ми відверто розповіли учасникам круглого столу. За результатами засідання був створений координаційний комітет для подальшої реалізації проекту та поширення набутого досвіду в закладах професійної освіти інших областей України. На виконання рішень круглого столу Міністерством оборони та Міністерством освіти і науки України проведена низка робочих нарад, на яких визначено механізми практичної реалізації ідеї створення професійних коледжів з посиленою військовою та фізичною підготовкою. Ми розуміємо, що знаходимося лише на початку тернистого, але дуже потрібного для країни шляху відродження бойового потенціалу національного війська. Тому велика увага у процесі навчання приділяється питанням наслідування найкращих прикладів мужності та звитяги борців за свободу та незалежність України, формування в учнівської молоді почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії, культурних та історичних цінностей як на прикладах з істо№1/2016

За участю бійців із зони АТО, ветеранів відбулося передача прапора, який був на передовій. В такій спосіб військові вирішили віддячити учням-курсантам коледжу за віру в них, постійну підтримку, подарунки й матеріальну допомогу» ричного минулого, так і захисників, які сьогодні відстоюють суверенітет та територіальну цілісність держави в боротьбі з зовнішньою агресією. Важливо, що в навчальному закладі започатковано проведення уроків патріотичного виховання для курсантів коледжу за участю представників ветеранських організацій, учасників АТО, видатних вчених і громадських діячів. Учням прищеплюються такі обов’язкові поняття як присяга, військовий обов’язок, служіння Батьківщині, патріотизм, поглиблюються знання історії нашої країни. Курсанти беруть активну участь у пошуковій роботі та відновленні воєнних об’єктів — захисних укріплень м. Києва часів Великої Вітчизняної війни. Зокрема, 7 листопада 2013 року відбулося урочисте відкриття відновленого завдяки курсантам з груп з посиленою військово-фізичною підготовкою ДОТу-152 – тепер вже музейного комплексу у селі Круглику на Київщині. Ефективним механізмом системної взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства у питаннях національнопатріотичного виховання стала Естафета Єдності. За участю Київської державної адміністрації та бійців із зони АТО, ветеранів відбулося передача прапора, який був на передовій. В такій спосіб бійці АТО вирішили віддячити учням-курсантам коледжу за віру в них, постійну підтримку, подарунки й матеріальну допомогу. Учні-курсанти дуже раділи новому атрибуту коледжу, адже цей прапор символізує своєрідний зворотній зв’язок між теперішніми та майбутніми захисниками Батьківщини. Черговим досягненням практичної реалізації проекту

15


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

На допомогу викладачам предмету «Захист Вітчизни» стало минулорічне свято 1-го Вересня. Вперше коледж прийняв на навчання три групи курсантів за декількома військово-обліковими професіями: «Оператор з обробки інформації та програмного забезпечення», «Майстер з діагностики та налагодження електронного устаткування автомобільних засобів», «Слюсар з ремонту автомобілів. Водій автотранспортних засобів (категорії «В» і «С»)». Ці групи будуть займатися за програмами з посиленою військовою та фізичною підготовкою. Значним поштовхом у роботі та дороговказом для всіх органів державної влади, інститутів громадянського суспільства, установ й навчальних закладів став Указ Президента України №580/2015 «Про Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки». В контексті реалізації основних положень Стратегії Міністерством освіти і науки України 11 грудня 2015 року на базі нашого коледжу проведено Всеукраїнський семінар-тренінг методистів (завідувачів кабінетів) навчального предмета «Захист Вітчизни» обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти на тему: «Посилення практичного компоненту у навчальній програмі «Захист Вітчизни» для 10-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів». Цей захід не залишився поза увагою Адміністрації Президента України, державних інституцій, громадських організацій та духовенства. Особливістю цього заходу стала його практична спрямованість. Розпочато захід з методики проведення тренінгу зі стройової підготовки, який продемонстрували курсанти та

Набуті в коледжі професії та спеціальності, споріднені з військовими, надають можливість у стислі терміни успішно опановувати первинні посади сержантського складу в Збройних Силах України»

16

офіцери-вихователі коледжу. Надалі громадською організацією «Центр воєнної політики та політики безпеки» було презентовано навчально-методичний комплект з 18 плакатів з предмету «Захист Вітчизни», розробленого у 2015 році відповідно до затвердженої навчальної програми. Суттєвою відмінністю навчального комплекту є його практичне спрямування, а саме: можливість використання плакатів як у стаціонарному варіанті так і як мобільний комплект під час проведення практичних стрільб та стройових тренінгів, виконання нормативів, тощо. Заслуговує на увагу висвітлення на плакатах інформації щодо сучасних і перспективних зразків озброєння, військової техніки, форм одягу військовослужбовців та тематичного наповнення з урахуванням досвіду проведення АТО, зокрема, застосування стрілецької зброї та метання гранат, практичних навичок з тактичної медицини та військової топографії. Обмін досвідом викладання предмету «Захист Вітчизни» та особливості організації методичної роботи доповнювалися жвавими дискусіями представників з регіонів. Своїми новітніми розробками поділилися представники Державного науково-виробничого підприємства «Картографія». Не оминуло гострого обговорення з представниками Адміністрації Президента України, Міністерством освіти і науки України та Міністерством оборони України питання фінансування і матеріально-технічного забезпечення навчального процесу. Це сьогодні дуже болюче питання, яке потребує комплексної держаної підтримки. Окремої уваги заслуговує питання фінансування пілотних навчальних закладів (професійних коледжів з посиленою військово-фізичною підготовкою). Сьогодні їх фінансування здійснюється за рахунок видатків держави і, фактично, не вимагає додаткового фінансування. Але для надання якісної військово-професійної підготовки їх необхідно виділити в окремий тип навчальних закладів. І ось чому. Оволодіваючи військово-професійною підготовкою, курсанти зобов’язані більше часу перебувати в навчальному закладі. Їм потрібно забезпечити харчування за державні кошти. Їх треба вдягнути в однострої. Курсанти мають додаткове навантаження, навчально-польові заняття, для їх навчання потрібно модернізувати навчально-матеріальну базу. Важливим є необхідність поліпшення стану не тільки матеріального, а й кадрового забезпечення навчальних закладів, що здійснюють навчання молоді в групах з посиленою військово-фізичною підготовкою. Безкоштовне харчування й речове забезпечення, можливість отримання військових звань молодшого командного складу запасу допоможе мотивувати юнаків вступати до вищих військових навчальних закладів. Не повною мірою вирішуються кадрові питання, а це головний фактор якісного викладання навчального предмету «Захист Вітчизни». Саме тому, до навчального процесу потрібно активно залучати військових фахівців (діючих офіцерів, офіцерів запасу, ветеранів бойових дій та миротворчих операцій, учасників АТО). Це в свою чергу вимагає внесення відповідних змін до нормативно-правової бази. І ці питання потрібно вирішувати якнайшвидше. Спільна праця і спільне бажання педагогічного колективу коледжу, соціальних партнерів, державних та відомчих освітніх структур уможливить здійснення якісної підготовки фахівців для Збройних Сил України, створить умови для надання військово-професійної підготовки молоді, формування її високих морально-бойових якостей. Саме така підготовка в умовах сьогодення є актуальною та необхідною передумовою забезпечення обороноздатності держави, стратегічною складовою збереження територіальної цілісності та непохитності кордонів України. №1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Сучасні технології у військовій справі

Забезпечення національної безпеки у військовій сфері виходить сьогодні на перший план, адже Антитерористична операція виявила проблеми не тільки з плануванням, організацією та веденням бойових дій, а й із забезпеченням військ сучасними та новітніми зразками техніки та озброєння

Стратегія стримування №1/2016

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Мосов С.П., заступник директора з інформаційно-технічного забезпечення експертизи ДП «Український інститут інтелектуальної власності», Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки

С

еред нових загроз існуванню миру на нашій планеті є тривалий військовий конфлікт у Сирії, в який втягнуто урядові війська, опозиція, військові терористичні формування ІДІЛ, а також міжнародні військові сили на чолі з США та Росією; подих війни досі відчувається в Іраку, який не може мирно існувати після 2003 року; розгорається військовий конфлікт в Ємені між сунітами та шиїтами. У числі проблемних країн у площині збройного протистояння зна-

18

ходяться Афганістан, Нігер, Південний Судан. Продовжується арабо-ізраїльське протистояння. Україна також віднесена світовим співтовариством до складу проблемних країн, у південно-східному регіоні якої триває військове протистояння. Загрози миру здатні несподівано з’являтися внаслідок появи новітніх потужних технологій у військовій сфері безпосереднього та подвійного призначення, а також зброї масового знищення в нових країн, незважаючи на Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань. Так, Північна Корея, згідно заяви керівництва країни, здійснила випробування водневої бомби на початку січня 2016 року. У зв’язку з цим питання забезпечення національної безпеки у військовій сфері виходять сьогодні на перший план. Хід антитерористичної операції на Сході України виявив низку про-

блемних питань, пов’язаних не тільки з плануванням, організацією та веденням масштабних бойових дій в умовах АТО, а також із забезпеченням сучасними та новітніми зразками військової техніки та озброєння. При цьому слід звернути увагу на те, що наша країна ще володіє достатнім інтелектуальним потенціалом, який потребує бережного, ефективного та цілеспрямованого використання, у першу чергу, для забезпечення захисту нашої країни від будь-яких зазіхань з боку інших держав та надійного виконання положень ст.17 Конституції України щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності. Результати бойових дій під час АТО, форми та способи їх ведення, озброєння і військова техніка – прикрі наслідки зупинення розвитку складових військової сфери протягом фактично всього терміну незалежності України.

№1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

«Гіркий» досвід вимагає конструктивних змін щодо розвитку воєнного мистецтва в Україні з урахуванням сучасних тенденцій у розвитку та динаміці змін озброєння та військової техніки, формах і способах ведення збройної боротьби у всіх доступних просторах (наземному, підводному, надводному, космічному, інформаційному). Існуючі підходи до застосування військ (сил) в АТО виявилися не такими ефективними, як вважалося з початку. Це було обумовлено, у першу чергу, існуючими та вже морально застарілими видами озброєння і військової техніки, що залишилися як спадщина від СРСР. Їх удосконалення та розробка на їхній основі нових зразків без впровадження новітніх технологій не дали очікуваного ефекту. Складно в такому випадку очікувати його в майбутньому. Це рівнозначно косметичному ремонту квартири: зовнішній

Схема системного уявлення збройної боротьби Технічні та технологічні аспекти збройної боротьби (озброєння і військова техніка)

Воєнне мистецтво

(стратегія, оперативне мистецтво, тактика)

Інформаційні аспекти

збройної боротьби (інформаційна боротьба, інформаційні війни, інформатизація)

Ресурсні аспекти

збройної боротьби (види забезпечення, кадри, мобілізаційні ресурси)

Соціальні аспекти

Економічні аспекти

збройної боротьби

Філософія

збройної боротьби

збройної боротьби

Збройна боротьба

Правові аспекти

Воєнна безпека

(як складова національної безпеки)

збройної боротьби

Психологічні аспекти

Історичні аспекти

збройної боротьби (психологічні війни, пропаганда)

збройної боротьби

Дипломатичні аспекти

збройної боротьби

Політичні аспекти

збройної боротьби

Ідеологічні аспекти

збройної боротьби

привабливий вид є, але нової якості не має. Таким чином, стримувати будьякого агресора, особливо озброєного сучасними зразками озброєння та військової техніки для української армії виявилося досить не простим завданням. У зв’язку з вищенаведеним вважається архіважливим для України в сучасних умовах створення нового ландшафту розвитку військової сфери шляхом розробки Стратегії системного стримування з використанням новітніх технологій у військовій справі (Стратегія). Це відноситься до таких напрямків, як: • створення невеликих за розмірами, малопомітних і зі значним радіусом дії комплексів БПЛА різноманітного призначення; • широке використання інтернет-технологій, цифрових синтезаторів, голографічних генераторів для інформаційно-психологічного впливу на особовий склад противника та його населення; • створення робототехніки спеціального призначення; • створення зброї на нових фізичних принципах (лазерної, кінетичної, акустичної, плазменної тощо); • розробка систем захисту від дії зброї на нових фізичних принципах;

Міжнародні аспекти

збройної боротьби

Фізіологічні аспекти

збройної боротьби

створення засобів електромагнітного та програмно-комп’ютерного придушення, а також створення сучасних високоточних засобів і боєприпасів дистанційного ураження противника. Зміна засобів ведення збройної боротьби призведе до якісних змін у воєнному мистецтві, способах бойової підготовки військ, програмах підготовки офіцерів на тактичному, оперативнотактичному та стратегічному рівнях, які сьогодні можна вважати застарілими і такими, що не відповідають інноваційному принципу навчання. У рамках Стратегії мають бути також чітко визначені форми, способи та механізми взаємодії всіх державних і недержавних структур, а також населення для різних умов початку та відбиття агресії. Особливого значення набувають способи та засоби захисту населення від різноманітних засобів ураження противника. Результати аналізу досвіду АТО свідчать про значні прогалини у вирішенні зазначених питань. Методологічно розробка Стратегії має обов’язково базуватися на системному уявленні збройної боротьби (мал. 1). Структурно вона може складатися з низки розділів. У першому розділі доцільно ідентифікувати та описати склад і

Серед нових загроз існуванню миру на нашій планеті є тривалий військовий конфлікт у Сирії, в який втягнуто урядові війська, опозиція, військові терористичні формування ІДІЛ, а також міжнародні військові сили на чолі з США та Росією» №1/2016

19


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

стан Національної системи забезпечення оборони держави, яка включає в себе: • національне законодавство, як сукупність правових положень, на підставі яких забезпечується оборона держави (нормативна база); • державні органи і структури, громадські організації та інші структури, наділені відповідними повноваженнями в сфері забезпечення оборони держави (інституційна база); • складові та відносини, які забезпечують і підтримують на відповідному рівні функціонування системи (інфраструктура); користувачі цієї системи (користувачі). Важливим процедурним аспектом аналізу до початку розробки Стратегії має стати чітке уявлення про реальний стан Національної системи забезпечення оборони держави. Необхідно проаналізувати поточну ситуацію, що склалася в сфері забезпечення оборони України з урахуванням інформації про економічний стан країни. Загальна картина, що буде отримана на цих підставах, дозволить виявити основи, на яких може бути побудована Стратегія, яка має, у свою чергу, визначати існуючі сильні сторони та спиратися на них, а також відповісти на питання щодо пошуку нових можливостей для розвитку нових сильних сторін у сфері забезпечення оборони України. Стратегія має бути обов’язково гармонізована із за-

20

гальною стратегією розвитку держави. У другому розділі треба визначити показники та критерії ефективності функціонування Національної системи забезпечення оборони держави, враховуючи, що вона характеризується широким діапазоном видів своєї діяльності. При цьому вибір показників має відповідати вимогам адекватності, повноти та збалансованості, а критерії матимуть кількісні норми. Якщо показник буде обрано якісний, то він повинен отримати кількісну форму виміру для покращення точності проведення оцінки. Третій розділ має бути присвячений проведенню SWOT-аналізу Національної системи забезпечення оборони держави (НСЗОД) з наступною побудовою відповідної SWOT-матриці. Відома методологія SWOT-аналізу передбачає, по-перше, виявлення внутрішніх сильних і слабких сторін НСЗОД, а також зовнішніх можливостей і загроз, і, подруге, установлення зв’язків між ними. SWOT-аналіз допоможе також відповісти на наступні питання: • чи використовує НСЗОД внутрішні сильні сторони чи визначальні переваги в своїй стратегії?; • чи є слабкі сторони НСЗОД її уразливими місцями? Які з них вимагають коректування, виходячи зі стратегічних міркувань?; • які сприятливі для НСЗОД існують можливості?;

які небезпеки чи загрози мають місце, і якими можуть стати їхні наслідки для функціонування НСЗОД? Визначення змісту та пріоритетності структурних складових SWOT-матриці дозволить встановити сильні та слабкі сторони існуючого варіанту НСЗОД, уточнити сприятливі можливості та загрози її існуванню. Побудова SWOTматриці вимагає високої професійної компетентності від усіх експертів, що будуть брати участь у SWOT-аналізу. •

№1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

У четвертому розділі треба визначитися з метою, стратегічними напрямки та основними завдання Стратегії. Цей етап є відповідальним для розробки Стратегії. Щодо п’ятого розділу, то він повинен містити обґрунтовані дані про фінансове та матеріально-технічне забезпечення впровадження Стратегії. Суть національного моніторингу та оцінки впровадження Стратегії доцільно розкрити в шостому розділі, а зміст очікуваних результатів від впровадження Стратегії – у сьомому розділі. Розробка та ухвалення Стратегії стане проривним кроком на шляху зміцнення обороноздатності нашої держави не на словах, а на ділі. Для реалізації Стратегії має бути розроблений чіткий план з визначенням конкретних заходів, терміну їх виконання та статей фінансування з бюджету. Зміною поглядів на необхідність заміни вже застарілого ландшафту розвитку військової сфери, що залишився назавжди пов’язаними частинами від радянських часів, можна вважати активізацію в напрямку розробки авіаційних безпілотних комплексів (БпАК) і окремих безпілотних апаратів (БПЛА). Враховуючи дані з українських відкритих засобів масової інформації, сьогодні вже має місце активізація створення та застосування БпАК в інтересах вирішення, у першу чергу, завдань розвідки та спостереження. Передбачалося, що Збройні Сили мали отримати до кінця 2015 року на озброєння БпАК «Spectator», а також у найближчій перспективі ще один безпілотник «Observer», що знаходиться на стадії завершення розробки.

№1/2016

SWOT-аналіз – метод стратегічного планування, що полягає у виявленні факторів внутрішнього і зовнішнього середовища організації та поділі їх на чотири категорії: Strengths (сильні сторони), Weaknesses (слабкі сторони), Opportunities (можливості) і Threats (загрози)»

сильні сторони

слабкі сторони

можливості

загрози

За чисельними повідомленнями у ЗМІ має місце факт активного створення різноманітних за типом та призначенням БПЛА від низки фірм і фізичних осіб, які вже пройшли випробування під час активних бойових дій у ході АТО та пропонуються до серійного створення на їх базі БпАК і подальшого використання в інтересах виконання завдань розвідки та спостереження. Це вважається одним з перших позитивних кроків, хоча його обумовленість не стала наслідком творчого розуміння потреби в створенні новітніх технологій військового призначення, зразків озброєння та військової техніки. Зазначений крок виявився запізнілим і став, у свою чергу, вимушеною дією в інтересах забезпечення безпосереднього ведення бойових дій українських військових формувань. Інші повідомлення ЗМІ щодо часткової модернізації відповідних зразків озброєння та військової техніки, а також розробки аналогічного класу техніки (танки, вертольоти, бронетранспортери, бойові модулі тощо) кардинально не зможуть вплинути на зміну якості потенційної потужності Збройних Сил

щодо отримання вагомих переваг у ході ведення можливих бойових дій по захисту нашої країни. Перехід до нової парадигми реалізації положень ст.17 Конституції України через розробку та реалізацію Стратегії вимагає перегляду всієї тематики наукових, науково-дослідних, науковотехнічних і дослідно-конструкторських робіт військового та подвійного призначення, визначення дієздатного інтелектуального потенціалу, визначення фінансового ресурсу і часових витрат, відмови від науково-дослідного принципу і переходу до інноваційного принципу діяльності – обов’язкового та швидкого впровадження результатів наукових досліджень у новітні зразки озброєння та військової техніки. І треба наголосити, що будь-яка затримка щодо розробки Стратегії системного стримування з використанням новітніх технологій у військовій справі може в наступному призвести до виникнення низки проблем у забезпеченні обороноздатності України, яка має відповідати сучасним викликам, небезпекам і загрозам національній безпеці держави у військовій сфері.

21


Актуально

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Закони сучасної війни Більшість війн майбутнього по своїй суті будуть «гібридними», успіх в яких визначатиметься не лише воєнними, але й політичними, економічними способами

Ворович Б.О., кандидат військових наук, доцент, провідний науковий співробітник центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України ім. І. Черняховського

22

Леонов В.В., кандидат технічних наук, доцент, старший науковий співробітник центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України ім. І. Черняховського

№1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

П

ринципи формування (обґрунтування) законів війни і збройної боротьби займають провідне місце в методології воєнної науки. Цій важливій проблемі присвячені чисельні дослідження. На сьогодні визначено коло законів збройної боротьби, запропоновано різного роду їх класифікацію. Разом з тим, методологія вивчення законів війни і збройної боротьби викликає низку питань. Майже всі публікації починаються з загального визначення законів війни як об’єктивних, необхідних, стійких зв’язків, що повторюються, та відношень між воюючими сторонами, і які обумовлюють виникнення, хід й закінчення війни. Вірність такого визначення не підлягає сумніву. Сумнів викликають способи виявлення зв’язків й повнота їх опису. Наприклад, закон війни виражає очевидну залежність ходу й завершення війни від співвідношення воєнних факторів. При цьому констатується лише наявність залежності, але її характер не описується. Не розкривається навіть сукупність воєнних факторів, хоча хід і завершення війни в силу основного діалектичного принципу загального взаємного зв’язку предметів і явищ, залежить від безлічі факторів і не тільки воєнних. Закони воєнної науки набувають практичну цінність тоді, коли містять в собі якісну та кількісну характеристику стійкого зв’язку між відповідними категоріями. Закон відображує фундаментальне положення науки, а фундаментальність повинна мати достатню спільність й необхідну конструктивність. Саме конструктивність наукового положення надає йому практичне значення, а спільність – теоретичну цінність. Закони війни й збройної боротьби, сформульовані в тому вигляді, як вони викладені в більшості публікацій, і як вважається, мають достатньо значну спільність (широту), але їх конструктивність (глибина) потребує додаткових досліджень. Так, ствердження, що хід і кінець війни залежить від співвідношення сил сторін, є загальним, і змістовний практичний висновок з нього зробити №1/2016

вкрай важко, тому як необхідно хоч би вказати, як залежить хід і кінець війни від вказаного співвідношення. У той же час, незважаючи на досить глибоке пророблення цілої низки теоретичних проблем еволюції характеру й сутності війни як явища сучасної політичної дійсності, ще недостатньо досліджені й систематизовані різні військово-теоретичні погляди на сучасне й перспективне застосування воєнної сили. Вимагають наукового дослідження також питання концептуально-доктринального закріплення й реалізації в державі системи військово-теоретичних поглядів в інтересах військового будівництва, будівництва й розвитку Збройних Сил. Характерні риси війни В систематизованому вигляді основні характерні риси та особливості сучасних війн і воєнних конфліктів є в воєнних доктринах (стратегіях) провідних держав світу. Їх аналіз показує, що ці особливості характеризують війни та воєнні конфлікти різного масштабу і показують, наскільки тонка грань між збройним конфліктом і локальною війною, як легко локальна війна може перерости в регіональну. До основних характерних рис війн ХХІ століття і воєнних конфліктів можна віднести: • комплексне застосування воєнної сили і сил та засобів невоєнного характеру; • масове застосування новітніх систем озброєння та воєнної техніки, (в тому числі заснованих на нових фізичних принципах і які можна порівняти по ефективності з ядерною зброєю); • розширення масштабів застосування військ (сил) і засобів, які діють в повітрянокосмічному просторі; • значне зростання ролі інформаційної боротьби; • зменшення часових параметрів підготовки та і власне ведення бойових дій; • підвищення оперативності управління в результаті переходу від строго вертикальної системи управління до глобальних мережних автоматизованих систем управління військами (силами) та зброєю; • створення на території ворогуючих сторін постійно діючої зони бойових дій. Основними особливостями сучасних війн і воєнних конфліктів є наступне: • різноманітність причин та непередбачуваність виникнення конфліктів; • розмаїтість способів розв’язування та ведення війн і конфліктів; • наявність широкого спектру воєнно-політичних, економічних, стратегічних та інших цілей;

зростання ролі сучасних високоефективних систем зброї та перерозподіл ролі різних сфер збройної боротьби; • завчасне проведення заходів інформаційного протиборства для досягнення політичних цілей без застосування військової сили, а в подальшому – з метою формування сприятливої реакції світового співтовариства на застосування військової сили. Воєнні конфлікти будуть відрізнятися швидкоплинністю, вибірковістю та високим рівнем ураження об’єктів, швидкістю маневру військами (силами) та вогнем, застосуванням різних мобільних угрупувань військ (сил). Оволодіння стратегічною ініціативою, збереження стійкого державного і воєнного управління, забезпечення переваги на землі, морі і повітрі стануть вирішальними факторами досягнення поставлених цілей. Для військових дій буде характерним зростаюче значення високоточної, електромагнітної, лазерної, інфразвукової зброї, інформаційно-управляючих систем, безпілотних літальних й автономних морських апаратів, роботизованих зразків озброєння та військової техніки (ОВТ). Проаналізуємо більш детально деякі із характерних рис і особливостей сучасних збройних конфліктів. Різноманітність причин та непередбачуваність виникнення воєнних конфліктів. Аналіз виникнення й розвитку воєнних конфліктів показує, що в основі виникнення воєнних конфліктів лежать як довгострокові (глибинні), так і ситуативні (безпосередні) причини. Серед довгострокових причин найбільше розповсюдження має суперництво (геополітичне, геостратегічне, геоекономічне) держав на світовій арені. Деякі воєнні конфлікти були викликані претензіями окремих держав на роль регіональних і світових «центрів сили». Однією з глибинних причин воєнних конфліктів кінця ХХ-го століття і початку ХХІ-го є прагнення національноетнічних спільнот до самовизначення, що привело до виникнення численних націоналістичних (етноконфесійних) рухів (розпад Югославії, етноконфесійний конфлікт в Боснії і Герцоговині). Різноманітність способів розв’язання воєнних конфліктів. В більшості випадків воєнні конфлікти починалися зненацька, нападом однієї держави на іншу. Як показує аналіз, жертва нападу та її збройні сили найчастіше мали низьку боєготовність. Історія знає багато прикладів, коли результат війни (воєнного конфлікту)

23


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Однією з глибинних причин воєнних конфліктів кінця ХХ-го століття і початку ХХІ-го є прагнення національно-етнічних спільнот до самовизначення, що привело до виникнення численних націоналістичних (етноконфесійних) рухів» вирішувався завдяки першому несподіваному удару (арабо-ізраїльська війна 1967 року, агресія Іраку в Кувейті 1990 рік). Необхідно зауважити, що такий спосіб розв’язання війни як несподіваний напад однієї із сторін в воєнних подіях останніх років має свою специфіку. По-перше, обсяг заходів з стратегічного розгортання угруповань збройних сил вторгнення при такому способі був значно меншим, чим перед «великою війною», що значно спрощувало приховування задуму дій. По-друге, наявність новітніх воєнно-технічних засобів та мобільність військ (сил) дозволяли агресору постійно підтримувати високу бойову готовність угрупувань сил вторгнення й починати війну (воєнний конфлікт) без додаткового розгортання (операція в Іраку «Лис пустелі» в 1998 р.). Але поряд з несподіваним розв’язанням воєнних конфліктів мали місце і факти ескалації (поступового нарощування та розширення) воєнних дій. В таких випадках війни, як правило, виникали із попереднього зіткнення ворогуючих політичних угруповань всередині однієї держави (Південний В’єтнам, Конго, Ангола, Афганістан, Ефіопія), в результаті розвитку територіальних суперечок або прикордонного інциденту (Індія і Пакистан, Китай і В’єтнам, Ірак і Іран, Ефіопія і Сомалі, Ірак і Кувейт), протиборство з колоніальними збройними силами (Англії – в Омані, Франції – в Алжирі, Португалії – в Анголі), військова підтримка реакційних сил, державою-агресором (події в Криму та на сході України у 2014-2015 р.). Таким чином, аналіз досвіду локальних війн (збройних конфліктів) дозволяє стверджувати, що і в майбутньому можливі різноманітні способи розв’язання війн та воєнних конфліктів. Визначальними при їх виборі, як і раніше, будуть виступати в першу чергу характер стратегічних цілей та політичні інтереси. Різноманітність форм і способів ведення воєнних дій. Визначається в першу чергу, складом сил і засобів збройної боротьби, розмахом та цілями війни. Так, якщо в ході індо-пакистанського конфлікту (1971 р.) і ірано-іракської війни (19801983 рр.) форма ведення воєнних дій

24

ґрунтувалася на класичному застосуванні сухопутних угруповань військ при підтримці авіації, то в війнах 90-х років минулого століття та початку ХХІ століття, форми воєнних дій принципово відрізняються від раніше прийнятих. В ході операції «Буря в пустелі» (1991) бойові дії ґрунтувалися на системі ретельно спланованих і взаємопов’язаних спеціальних операцій (наприклад, розвідувальної операції «Обпалюючий вітер» вперше з застосуванням для штучних супутників Землі (ШСЗ) і масованою постановкою перешкод, для якої одночасно залучалося 112 спеціальних літаків для забезпечення початку основних бойових дій; більш довгою повітряною фазою у порівнянні з терміном дії сухопутних угрупувань. Основу бойових дій в операції «Лис пустелі» склала повітряно-наступальна операція (протягом трьох діб), яка проводилася обмеженим складом до закінчення розгортання додаткових сил і засобів, що дозволило зробити несподіваними для іракської сторони перші пуски ракет і удари авіації. Основу операції «Союзницька сила» (1999 р.) також склала повітряна фаза ведення бойових дій, що підтвердила концепцію воєнного керівництва США щодо незастосування сухопутних угруповань до повного завоювання переваги в повітрі. В той же час основною формою ведення операції «Свобода Іраку» була вибрана повітряно-наземна операція, основу якої склали дії угруповань сухопутних військ з нанесенням вибіркових ракетно-авіаційних ударів по найбільш важливим об’єктам, а також систематичні бойові дії військово-повітряних сил (ВПС) і військово-морських сил (ВМС) з підтримки сухопутних військ. При порівнянні, однакових форм застосування угруповань військ в двох операціях: «Буря в пустелі» і «Свобода Іраку» виявилися суттєві зміни їх змісту. Застосування нових засобів збройної боротьби разом з більш активним залученням в орбіту бойових дій таких сфер протиборства, як космос та інформаційний простір, дозволило виявити нові, форми ведення воєнних дій, таких як електронно-вогневе ураження, де засоби РЕБ виступили як особливий вид зброї, рівноцінний за своєю ефективністю традиційним засобам ураження. Таким чином, можна зробити вис-

новок, що вибір форми застосування воєнної сили визначається цілями війни та прогнозом можливого характеру дій угруповань військ противника, щоб нав’язати йому первісно невигідні для нього та малоефективні способи протиборства. Цей підхід чітко визначає яскраво виражену асиметричність в веденні збройної боротьби в війнах кінця ХХ століття. За поглядами воєнного керівництва США, асиметричність – це відсутність загальних засад для порівняння. Іншими словами, це нові способи використання засобів збройної боротьби, на які не розповсюджуються загальні правила. Прикладом асиметричного підходу щодо відбиття ударів потужного повітряного угруповання коаліційних військ НАТО в операції «Свобода Іраку» є дії іракських військ ППО. Одночасно з розкриттям початку масованого авіаційного удару коаліційних ВПС перестали працювати всі РЛС і включилися більше 300 несправжніх радіолокаційних джерел. У зв’язку з цим, за інформацією засобів масової інформації (ЗМІ), на нараді в Пентагоні було заявлено: «Ми по суті стріляємо золотом №1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

по бруду!... Достатньо було противнику проявити мінімальну кмітливість, як наша технологічна перевага стала різко втрачати своє значення». Одним із різновидів асиметричної війни є так звана «мятежевійна». Цей термін в 60-х роках минулого століття ввів російський емігрант, воєнний вчений Євген Месснер, характеризуючи її як «війну без фронту й тилу по всьому світу». Основною формою збройної боротьби в ній є партизанські дії. Незважаючи на історичне коріння цього способу збройної боротьби, в теорії радянської та пострадянської науки цей спосіб не отримав істотного розвитку. Більшість досліджень за цим напрямком проведено в США в інтересах організації протипартизанської війни в ході дій коаліційних військ в Афганістані та Іраку після проведення активних фаз операцій «Непохитна свобода» і «Свобода Іраку». Разом з тим, багато західних фахівців прийшли до висновку про непристосованість великих держав вести боротьбу з невеликими, іррегулярними військами противника, які воюють не за «правилами». Причина цього, за думкою американського військового експерта Роберта №1/2016

Кассіді, є «в самій природі великих армій провідних держав: вони непохитно притримуються парадигми великої війни й не здатні на швидкі та різкі зміни із-за своїх розмірів (масштабу) та ієрархічного побудови. Вони створювалися для ведення війни з подібними арміями можливого противника і були призначені для ведення широкомасштабної війни, навіть із застосуванням ядерної зброї. Тому до протипартизанської війни вони не готові». Таким чином, в сучасній війні необхідно бути готовим вести бойові дії не тільки з регулярними військовими формуваннями, але і з нерегулярними силами, так званими «інсургентами», де традиційні способи ведення збройної боротьби далеко не завжди ефективні. Перерозподіл ролі різних сфер збройної боротьби. Однією з характерних особливостей сучасної збройної боротьби є зміщення центру воєнних дій з традиційних театрів війни (суша і море) в повітряно-космічний простір (ПКП) та інформаційну сферу. По суті сьогодні здійснюється перетворення простору війни з трьохвимірного в чотиривимірний. Підтвер-

дженням цьому може бути наступний факт: доля активних бойових дій в ПКП збільшилася з 60% до практично 100% в операціях коаліційних сил «Буря в пустелі» і «Союзницька сила». Дуже велику увагу воєнно-політичне керівництво провідних держав світу приділяє досягненню інформаційної переваги над противником і проведення з цією метою інформаційних операцій. Американські військові експерти інформаційну перевагу визначають як здатність безперервно збирати, обробляти й розподіляти необхідну для прийняття рішень інформацію про умови, протидіючи противнику в тім же. Це свідчить про зростання залежності ходу й закінчення війни від інноваційних змін в технологічних процесах розвитку бойових систем та зростання ролі сучасних систем озброєння. Зростання ролі сучасних систем озброєння. На сьогодні це є характерною рисою сучасних збройних конфліктів. Наприклад, у війні в Кореї (1950-1953 рр.) було застосовано 9 раніше невідомих видів зброї. В війні у В’єтнамі (19641975 рр.) було вже 25. В війнах і збройних конфліктах на Близькому Сході (1967, 1973, 1982, 1986 рр.) – біля 30. А у війнах в зоні Перської затоки (1991, 1998 рр.) та Югославії (1999 р.) – понад 100 видів зброї та бойових систем. Так в ході операції «Лис пустелі» вперше були задіяні стратегічні бомбардувальники В-1В, а В-52Н здійснювали пуски крилатих ракет повітряного базування AGM-86C; від ВМС США були задіяні літаки F-14,обладнані інфрачервоними системами маловисотної навігації та наведення «Лантірн». В операції «Союзницька сила» в діях авіації НАТО разом з уже відомими літаками F-117 вперше прийняли участь малопомітні для радіолокаційних засобів стратегічні бомбардувальники В-2А, які застосували нові високоточні бомби GBU-31 JDAM, що наводилися на цілі з використанням системи космічної навігації та наведення GPS-NAVSTAR, була застосована принципово нова радіоелектронна зброя для порушення роботи комп’ютерів, радіостанцій і так звані «графітні бомби», які уже при першому застосуванні вивели із ладу на декілька годин дві третини енергосистеми Сербії. В рамках застосування засобів повітряного нападу виявилася тенденція до збільшення долі високоточної зброї в загальній кількості боєприпасів, що застосовувалися в операціях. Так, в ході проведення повітряних наступальних операцій доля ВТЗ зросла з

25


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В сучасній війні необхідно бути готовим вести бойові дії не тільки з регулярними військовими формуваннями, але і з нерегулярними силами, так званими «інсургентами», де традиційні способи ведення збройної боротьби далеко не завжди ефективні»

8% в операції «Буря в пустелі до 72% в операції «Лис пустелі» й до 100% в наступних повітряно-наземних операціях, а за весь період кожної із операцій «Союзницька сила», «Непохитна свобода» і «Свобода Іраку» – склала відповідно 35, 50 і 68%. Ця обставина забезпечила багаторазове збільшення ефективності ударів. Здійснивши вдвічі менше літако-вильотів (94 тис. в 1991 р. й 41 тис. в 2003 р.) з використанням практично однакової кількості високоточних засобів ураження, авіація США в другій військовій операції в Іраку уразила в 4,5 рази більше цілей. Залишилася тенденція до розширення масштабів застосування крилатих ракет. Так, наприклад, за 73 години операції «Лис пустелі» по об’єктах Іраку було випущено 325 крилатих ракет, а за 43 доби операції «Буря в пустелі»

26

– 288. В операції «Союзницька сила» по об’єктах Югославії було застосовано 722 крилатих ракети морського базування. Найбільш масштабним було застосування крилатих ракет в 2003 році, коли в ході операції «Свобода Іраку» з літаків, надводних кораблів і атомних підводних човнів США та Великої Британії по об’єктах Іраку було випущено понад 1000 крилатих ракет. Поява нових перспективних засобів збройної боротьби й оснащення ними військових формувань привели до пошуку шляхів найбільш ефективної реалізації їх бойових можливостей. Характерною особливістю сучасних війн та конфліктів є та обставина, що театр воєнних дій стає полігоном для апробації нових ідей у частині як випробування нових зразків озброєння, так і оптимізації структури військових фор-

мувань. В ході операції «Буря в пустелі» в збройних силах США апробувалися нові формування – так звані «бригадні маневрові бойові одиниці», які, на думку фахівців, повинні були збільшити гнучкість та швидкість дії дивізій в виконанні поставлених завдань. Кожна така бригада фактично представляє собою автономний бойовий модуль, організований по принципу «все в одному». На думку американських військових фахівців, якщо піхота, танки, вертольоти та «допоміжні блоки» – транспортні, інженерного забезпечення, обслуговування техніки та зв’язку – будуть знаходитися в єдиній структурі під єдиним командуванням, то це дозволить уникнути непотрібних узгоджень та швидше розгортатися, не чекаючи підходу інших військ. Комплексне застосування військової сили та сил і засобів невоєнного характеру. Принципова відмінність нових війн ХХІ століття полягає в тому, що в них зовсім по-іншому проявився бойовий потенціал військ (сил) сторін. Беззаперечно, що успіх операцій багатонаціональних сил (БНС) в війнах в зоні Перської затоки і Югославії був досягнутий спільними, добре скоординованими зусиллями та рішучими діями угрупувань сухопутних військ, авіації та флоту. Разом з тим, досвід сучасних війн та збройних конфліктів свідчить про те, що тільки одних військових заходів буває недостатньо для отримання перемоги у війні. В першу чергу тому, що виникає необхідність вести боротьбу не тільки зі збройними силами противника, але і з іррегулярними формуваннями, в боротьбі з якими традиційні методи застосування військової сили не завжди були ефективні. Наприклад, партизанські дії проти багатонаціональних сил в Афганістані, дії інсургентів в Іраку, дії терористичних угрупувань на сході України за підтримки ЗС РФ. Такі війни усе частіше називають «гібридними війнами». На думку західних військових експертів, такий тип війн набуває ще більшого розповсюдження. Так, наприклад, англійський воєнний історик Ерік Хобсбаум вважає, що більшість війн майбутнього по своїй суті будуть «гібридними», успіх в яких буде визначатися не тільки воєнними, але й політичними, економічними та іншими способами боротьби, координацією діяльності цивільних та воєнних структур, сполученням військових методів з політичними та економічними реформами. Безумовно, однією з найважливіших №1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

особливостей сучасних воєнних конфліктів є їх коаліційний характер. Кількісний склад держав, які приймають участь в воєнному конфлікті залежить від політичних та стратегічних цілей, рівня боєздатності військ, особливостей театру воєнних дій і т.д. До останнього часу було прийнято вважати, що велика кількість держав, які приймають участь в воєнному конфлікті – це характерна риса великомасштабної війни. В локальних же війнах кількість учасників обмежена, виходячи із суттєво меншого масштабу воєнних дій. Разом з тим практика ведення сучасних воєнних конфліктів спростувала це положення. Досвід їх ведення дозволив виявити нову тенденцію, а саме: чим важливіші цілі конфлікту, тим більша кількість його учасників. Так, наприклад, в ході проведення операції «Буря в пустелі», яку можна охарактеризувати як локальна війна, кількість держав-учасників склала 33 та в операції «Свобода Іраку» кількість держав, задіяних прямо чи опосередковано на стороні коаліції, сягнула 31, що практично порівняно з кількістю держав-учасників Першої світової війни. Основними характерними рисами війн та воєнних конфліктів у ХХІ столітті можуть бути: • криміналізація й сепаратизм;

№1/2016

• • • • •

• • •

підтримка протиправних дій значною частиною населення окремого регіону; геноцид некорінного населення; завчасна підготовка незаконних збройних формувань; особливо жорстокий й знищувальний характер воєнних дій; широкомасштабне проведення терористичних акцій на територіях що прилягають до району конфлікту і важливим адміністративно-політичним центрам; масове озброєння населення й створення великої кількості незаконних збройних формувань; інтернаціоналізація конфлікту; пряма або побічна участь в конфлікті міжнародних терористичних і екстремістських організацій та закордонних спецслужб.

Висновки Запропоновані методологічні підходи дозволяють системно підійти до питань дослідження війн та воєнних конфліктів, характеру та змісту війн нового покоління, а також аналізу воєнних конфліктів останніх десятиліть і дають можливість стверджувати, що з

початком ХХІ століття людство дійсно вступило в нову «воєнну еру» – еру війн високих технологій та нетрадиційних підходів до неї. Поява нової зброї, спеціальної та воєнної техніки суттєво вплинуло на зміст збройної боротьби та на необхідність вирішення по-новому оперативних задач. В війні нового покоління на вирішення оперативних задач істотно вплинуть ефективні засоби збройної боротьби на новій технологічній основі, та зброї на нових фізичних принципах. З’являються перспективні зразки зброї з властивостями високого точного ураження, великої дальності впливу, значно зростуть можливості розвідки, управління, зв’язку, інформаційної боротьби. Їх застосування радикально змінює характер та зміст збройної боротьби у війнах нового покоління. Все це, беззаперечно, приведе до зміни характеру воєнних дій тактичного, оперативного та стратегічного рівнів, до появи нових форм боротьби та зміни змісту операцій різного масштабу.

Велику увагу воєнно-політичне керівництво провідних держав світу приділяє досягненню інформаційної переваги над противником і проведення з цією метою інформаційних операцій»

27


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Міцний тил

Аналіз ресурсного забезпечення Воєнної організації України свідчить про необхідність пошуку та запровадження передових, адаптованих до можливостей національної економіки та бюджету держави нових форм, особливо в умовах обмежених фінансових можливостей та зовнішніх викликів

Н

а цей час в Україні утримуються Збройні Сили та інші військові формування загальною чисельністю не більше ніж військовий округ колишнього СРСР, а тому є усі можливості в державі оптимізувати їх структуру ресурсного забезпечення, сконцентрувавши зусилля при цьому на наукоємних технологіях забезпечення, якості та відповідності світовим стандартам.

28

Кожен елемент Воєнної організації України (ВОУ) у своєму складі утримує структури, які призначені для закупок, зберігання і поставок матеріальнотехничних засобів для своїх потреб, що призводить до значних витрат бюджетних коштів на їх утримання і незбалансованими з реальними можливостями держбюджету закупками. Непоодинокі випадки, коли одне відомство закупає майно, яке є надлишковим у іншому ві-

домстві. Крім того, на цей час відсутня належна взаємодія елементів Воєнної організації і структур Держкомрезерву з метою ефективного використання та маневру матеріальними засобами для забезпечення потреб Воєнної організації, що знаходяться на зберіганні у Держкомрезерві. Відомо, що продукція, що знімається зі зберігання, реалізується за значно меншою ціною, незважаючи на те, що її собівартість №1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Cтруктура ресурсного забезпечення Воєнної організації України* БЮДЖЕТ

Кожен елемент Воєнної організації України у своєму складі утримує структури, які призначені для закупок, зберігання і поставок матеріально-техничних засобів для своїх потреб, що призводить до значних витрат бюджетних коштів на їх утримання і незбалансованими з реальними можливостями держбюджету закупками

Закупка

Закупка

Закупка

Державна прикордонна служба

Закупка

Закупка

Підрозділ закупівель майна та засобів

Управління державної охорони Підрозділ закупівель майна та засобів

Служба безпеки України Підрозділ закупівель майна та засобів

Державна служба з надзвичайних ситуацій Підрозділ закупівель майна та засобів

Міністерство внутрішніх справ Підрозділ закупівель майна та засобів

Підрозділ закупівель майна та засобів

Міністерство оборони України

Закупка

Державна фіскальна служба

Державна податкова служба Підрозділ закупівель майна та засобів

Воєнна організація України

Підрозділ закупівель майна та засобів

*

Закупка

Закупка

Склади, бази Споживачі

за час зберігання зросла. Поновлення продукції у Держкомрезерві можливо здійснювати за рахунок маневру коштами що виділяються із держбюджету на потреби Воєнної організації. До складу кожного військового формування входять бази і склади для утримання матеріальних та технічних засобів. Наприклад, центри, бази і склади Збройних Сил України, мережа яких найбільша серед усіх військових формувань, завантажені лише на 5-15 % загальні їх місткості, а деякі лише на 1-3 %. Незважаючи на те, що вони утримуються на повних штатах, зберігають лише незначні запаси тільки для потреб Збройних Сил України, водночас інші військові формування також мають мережу подібних структур, але спільного їх використання для потреб ВОУ та для державних регіональних суб’єктів національної економіки не передбачається. Така розкіш в сучасних умовах неприйнятна та не відповідає вимогам сучасності. У зв’язку з поступовим скороченням військових формувань України, а відповідно і зменшенням обсягів Державного оборонного замовлення (ДОЗ) виникає необхідність у створенні єдиної №1/2016

урядової структури з питань ресурсного забезпечення – Департаменту з питань ресурсного забезпечення (ДРЗ). Утворення цього Департаменту потрібно здійснювати поетапно як за порядком функціонування, так і за спектром забезпечення. Тобто: на першому етапі – лише з питань забезпечення продукцією тилової номенклатури; у перспективі – державного оборонного замовлення. Метою утворення єдиної структури з питань ресурсного забезпечення є: • створення єдиної централізованої системи ресурсного забезпечення елементів ВОУ; • створення уніфікованої нормативної бази для організації централізованого програмного планування замовлень, поставок та експлуатації озброєння, військової техніки та інших видів матеріально-технічного забезпечення, військових формувань та проведення заходів їх забезпечення як у мирний, так і у воєнний час; • реформування існуючої системи ресурсного забезпечення ВОУ як у мирний, так і у воєнний час; • оптимізацію витрат бюджетних коштів за рахунок централізації замовлень; • запровадження та розробка нових зразків матеріальних, технічних засобів, озброєння та військової техніки конкурентноздатної на світовому ринку; • створення єдиної системи контролю якості і прийому продукції військового призначення та скорочення дублюючих органів контролю за якістю продукції. Доцільність утворення єдиної структури з питань ресурсного забезпечення ґрунтується на такій підставі:

1) Загальна чисельність структур замовлення у складі центрального апарату структур ресурсного забезпечення військових формувань становить більш як 2 тис. осіб, річне утримання яких для держбюджету складає понад 170,0 млн грн. 2) Формування цінової політики здійснюється на відомчому рівні. Так, проведений аналіз закупівлі речового майна свідчить про непоодинокі випадки, коли одні і ті ж самі предмети військової форми одягу різними військовими формуваннями закуповуються за різними цінами, що призводить до значних витрат бюджетних коштів відповідних міністерств і відомств. 3) Кожний елемент воєнної організації України у своєму складі має складську інфраструктуру, яка розташована майже в усіх регіонах України, середньорічна вартість їх утримання складає понад 550 млн грн. Водночас спільне їх використання для потреб усіх військових формувань та інших суб’єктів національної економіки держави не передбачено. 4) Необхідність єдиної державної політики стосовно розробки і запровадження матеріальних та технічних засобів, призначених для використання в усіх військових формуваннях не вироблено. Через відсутність координаційного органу в державі немає єдиної політики стосовно розробки нових, конкурентноздатних зразків матеріальних і технічних засобів для потреб держави та експорту. Перспективні наукові розробки у сфері тилового забезпечення для потреб воєнної організації держави не проводяться і не плануються, що негативно впливає на майбутнє українського війська на шляху інтеграції до євроатлантичних структур та необхідності у майбутньому закупівлі за кордоном відповідного майна та засобів тилового призначення.

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

5) Формування бюджетного запиту військових формувань для потреб ресурсного забезпечення здійснюється не збалансовано, без урахування можливостей держави, що призводить до неповного забезпечення їх потреб та систематичної кредиторської заборгованості підприємствам-постачальникам. Шлях до уникнення від створення заборгованості за поставлену продукцію для потреб військових формувань, майно та засоби підприємствам національної економіки є формування збалансованого, бездефіцитного державного замовлення ДРЗ. За умов існуючої системи ресурсного забезпечення щорічна кредиторська заборгованість тільки Міноборони на межі 50-100 млн грн, що недодає довіри до влади та призводить до негативних наслідків у фінансовоекономічній діяльності суб’єктів національної економіки держави внаслідок „вимивання» у них обігових коштів. З метою врегулювання зазначених питань пропонуємо утворити при Кабінетові Міністрів України або у його складі Департамент з питань ресурсного забезпечення на який покласти такі основні завдання: організацію повного і всебічного забезпечення військових формувань та суб’єктів національної економіки держави відповідно до їх потреби; формування збалансованого, бездефіцитного державного замовлення на рік на підставі потреби військових формувань та суб’єктів національної економіки держави з урахуванням виділених держбюджетом коштів; здійснення замовлень майна і засобів, закупівлю та контроль за його постачанням до профільних баз і складів для регіонального забезпечення та військових формувань суб’єктів національної економіки держави; проведення спеціалізованих виставок на яких визначаються переможці що мають право участі у конкурсах на закупівлю за бюджетні кошти продукції військового та подвійного призначення для потреб ВОУ;.

розробку, випробування розроблених зразків майна і засобів науково-дослідними структурами і на підприємствах національної економіки та подання на затвердження в установленому чинним законодавством порядку.

Військово-промисловий комплекс України Військово-промисловий комплекс України (ВПК), незважаючи навіть на певний застій та втрату висококваліфікованих кадрів, на сьогодні має значний науково-виробничий потенціал. Слід зазначити, що ВПК держави має значні експортні можливості, географія яких сягає самих віддалених континентів земної кулі. Розвинений авіабудівельний комплекс України дозволяє у перспективі не тільки ремонтувати та продовжувати терміни експлуатації літаків типу Ан (за правом інтелектуальної власності), що експлуатуються майже на всіх континентах Землі, а й поновлювати перспективними типу Ан-70 тощо. Слід зазначити, що усі гелікоптери,

які випускалися й випускаються Росією та рекламуються у всьому світі (Мі-28, Ка-27, Ка-50 «Черная акула», Ка-52 «Аллигатор», Ка-60 «Касатка»), а також новий російський гідролітак «Бе-200» тощо оснащено двигунами запорізького заводу «Мотор Січ». Складно також переоцінити національний ракетобудівельний, кораблебудівельний та танкобудівельний комплекси держави з їх технологіями та могутніми експортними можливостями. Водночас, вагомою складовою ВПК держави є державні підприємства Міноборони. На сьогодні у сфері управління Міноборони перебуває 191 державне підприємство. Із них авіаремонтних – 13, авторемонтних – 11, підприємств з ремонту бронетанкової техніки – 5, підприємств по ремонту ракетно-артилерійського озброєння – 5, судоремонтних підприємств – 6, підприємств по ремонту техніки та озброєння ППО – 7. Решта підприємств тилового при-

Аналіз закупівлі речового майна свідчить про непоодинокі випадки, коли одні і ті ж самі предмети військової форми одягу різними військовими формуваннями закуповуються за різними цінами, що призводить до значних витрат бюджетних коштів відповідних міністерств і відомств

»

30

№1/2016


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

значення, сільськогосподарські тощо, які не впливають на забезпечення боєздатності Збройних Сил України, але мають певну вартість, за умов реалізації яких можливо вирішити цілу низку соціальних проблем українського війська (забезпечення житлом військовослужбовців, погашення заборгованості Міноборони за невидане речове майно та продовольство у розмірі більш як 620 млн грн тощо). Незважаючи на значний науково-виробничий потенціал держави, на сьогодні Україна втрачає світові ринки озброєння, що негативно впливає на експортний потенціал держави. Зазначене є результатом відсутності в державі агресивної стратегії завоювання світових ринків озброєння та товарів подвійного призначення, а також розпорошенням бюджетних коштів, які виділяються на науково-дослідні роботи по відомствам, де вони витрачаються вкрай неефективно, а державний підхід підміняється суто відомчим, замість концентрації їх на стратегічних напрямах.

Незважаючи на значний науково-виробничий потенціал держави, на сьогодні Україна втрачає світові ринки озброєння, що негативно впливає на експортний потенціал держави» Необхідно вивчити питання ефективності використання державних підприємств, що підпорядковані елементам ВОУ. На підставі проведеного аналізу виділити три основних групи підприємств: а) Науковоємкі держпідприємпства, які реально забезпечені оборонними та експортними замовленнями (казенні підприємства). Воєнна організація України 60-70%

Экспортний потенціал 30-40%

б) Держпідприємства с високим технологічним потенціалом – передати профільним міністерствам. Народне господарство 50-60%

Экспортний потенціал 50-40%

в) Держпідприємства, що підлягають реалізації на вільному ринку (торгівля, санаторнокурортні, с\г призначення тощо). Народне господарство 10-20%

Комерційна діяльність 60-80%

Экспортний потенціал 10-20%

Також треба вивчити питання щодо ефективності діяльності науково-дослідних структур що входять до складу елементів ВОУ, оскільки кошти, що виділяються для цих цілей використовуються неефективно та не дають реальних результатів. З метою концентрації зусиль для виконання завдань державної ваги, на базі існуючих науково-дослідних структур №1/2016

елементів ВОУ створити Центр оборонних технологій, та підпорядкувати його НАН України, забезпечивши його належним фінансуванням. Завданнями такої структури має бути розробка стратегії розбудови ВОУ, ОПК, розробка передових технологій спільно з іншими науковими структурами держави щодо створення малочисельних, високотехнологічно оснащених елементів ВОУ та підвищення експортного потенціалу держави. Склади та арсенали Збройних Сил України На сьогодні більш ніж на 150 базах, складах та арсеналах Збройних Сил України зберігається близько 2 млн тонн ракет і боєприпасів, підлягають утилізації (реалізації) 1,3 млн тонн ракет та боєприпасів, із них близько 400 тис. тонн непридатні для подальшого використання та зберігання. Місця зберігання боєприпасів становлять серйозну загрозу для населення та навколишнього середовища, неналежним чином забезпечена охорона та технологія зберігання. Кабінет Міністрів України затвердив Програму живучості арсеналів баз та складів Збройних Сил України та Державну програму утилізації боєприпасів, непридатних для подальшого використання і зберігання. Навіть, незважаючи на значне збільшення Урядом України бюджетного фінансування цієї галузі,

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

проблема техногенної небезпеки у цьому аспекті, нажаль, не може вирішатися без докорінного реформування її з наступних причин: 1) виробничі потужності понад 30 підприємств, що мають право займатися такою діяльність, становлять лише 35 тис. тонн боєприпасів та ракет за рік; 2) існуючим виробничим потужностям державних та казенних підприємств, наукових установ і організацій боєприпасної галузі внаслідок незавантаження через недостатнє фінансування за попередні роки нанесено значні збитки, а тому їхнього технічного переоснащення не проводилося та призвело до плинності висококваліфікованих кадрів; 3) відсутність в Україні конструкторської документації на понад 60% загальної номенклатури складних боєприпасів (авіаційних касет, об’ємно-детонуючих, запалювальних, морських, спеціальних інженерних тощо). Водночас, аналіз світового ринку боєприпасів свідчить про експортну ліквідність до 30-50% надлишкових у

Збройних Силах України боєприпасів та ракет після їх відповідної підготовки, що може значно вплинути на вирішення проблеми надлишкових боєприпасів у Міноборони, але це питання на цей час не вирішується. Крім того, в державі існує нагальна проблема утилізації хімічних відходів та надлишкових запасів спеціальних хімічних сумішей на підприємствах Мінпромполітики України, 5 тис. тонн твердого ракетного палива на держпідприємствах Національного космічного агентства України та понад 2 тис. тонн відходів з ядерних електростанцій у сховищах МНС України. Десятирічний досвід реалізації відповідних програм утилізації звичайних видів боєприпасів, спеціальних хімічних сумішей, твердого ракетного палива тощо, свідчить про те, що утилізація боєприпасів та інших небезпечних речовин та палива є нагальною проблемою держави і не може бути самотужки вирішена міністерствами та відомствами,

Розвинений авіабудівельний комплекс України дозволяє у перспективі не тільки ремонтувати та продовжувати терміни експлуатації літаків типу Ан, що експлуатуються майже на всіх континентах Землі, а й поновлювати перспективними Ан-70 тощо»

32

на базах яких вони зберігаються. Світова практика свідчить про те, що утилізація техніки, озброєння та боєприпасів здійснюється підприємствами-виробниками або підприємствами, що займаються спорідненою діяльністю. Варто зауважити, що до проведення повного циклу утилізації боєприпасів та інших речовин у державі залучається понад 17 міністерств і відомств України, а також понад 30 підприємств різної форми власності. Згадані проблеми накопичилися у державі протягом десятиліття та не вирішуються у зв’язку з відсутністю координаційного органу щодо вирішення зазначених проблем, який був би спроможний напрацювати єдиний підхід до вирішень проблем утилізації, систему централізованого планування, фінансування, організації, координації. Тож необхілно розглянути питання щодо створення центрального органу виконавчої влади (комітет, центр) з реалізації, утилізації надлишкового озброєння, військової техніки, ракет, боєприпасів, вибухових, хімічних, біологічних та інших небезпечних речовин військових формувань та відходів промисловості. В.Шевельов, кандидат наук з державного управління

№1/2016

Profile for Defense bulletin

Оборонний вісник №1_2016  

Оборонний вісник №1_2016  

Advertisement