__MAIN_TEXT__

Page 1

ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

1

2015


ЦЕНТР ВОЄННОЇ ПОЛiТИКИ та ПОЛiТИКИ БЕЗПЕКИ

оБоронний вiсник №

1

2015


ЗМІСТ

4

Національна безпека

Дамоклів меч над Україною

Виклики та загрози сучасності

СЕКТОР БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

Гібридна війна на Сході країни

Законодавча цілина

10

Засновник: Центр воєнної політики та політики безпеки Головний редактор: Гурак С.П. www.defpol.org.ua

Передплатний індекс:

16

49893

Видається з 2010 року українською та російською мовами Свідоцтво про державну реєстрацію – КВ №17080-5850 від 18.10.2010 р. Загальний наклад – 2000 примірників

Антитерористична операція

ВІЙСЬКОВА ОСВІТА

Безпілотники на полі бою

20

Переосмислення навчання офіцерів

24

Адреса ЦВППБ: 04080, Україна, м. Київ, вул. Оленівська 34-А, тел. 425-78-99 тел./факс 425-95-95 e-mail: info@defpol.org.ua Думки авторів публікацій «Оборонного вісника» не завжди збігаються з позицією редакції При використанні матеріалів посилання на «Оборонний вісник» обов’язкове

© Центр воєнної політики та політики безпеки ISSN 2306-6121 Редакційна колегія АРТЮХ В.М. — заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України в 20092012 роках, генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України, кандидат військових наук

ЛИТВИНЕНКО О.В. — заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України, доктор політичних наук, старший науковий співробітник, професор

СИТНИК Г.П. — завідувач кафедри національної безпеки Національної академії державного управління при Президентові України, доктор наук з державного управління, професор

ШУЛЯК П.І. — начальник Генерального штабу Збройних Сил України в 20012002 роках, генерал-полковник, кандидат військових наук, старший науковий співробітник

БОГДАНОВИЧ В.Ю. — доктор технічних наук, професор

РОМАНЧЕНКО І.С. — начальник Центрального науководослідного інституту Збройних Сил України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

СОБКОВ В.Т. — начальник Головного штабу Збройних Сил України — перший заступник Міністра оборони України у 1992 році, генералполковник, професор

ЧЕПКОВ І.Б. — начальник Центрального науководослідного інституту озброєння та військової техніки Збройних Сил України, полковник, доктор технічних наук, професор

КОРЕНДОВИЧ В.С. — заступник Голови Місії України при НАТО з оборонних питань, радник-посланник

СЕМЕНЧЕНКО А.І. — директор Інституту вищих керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, кандидат технічних наук, доктор наук з державного управління, професор

ТЕЛЕЛИМ В.М. — начальник Національного університету оборони України, генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор

ШЕЛЕСТ Є.Ф. — генерал-лейтенант, кандидат військових наук

№1/2015




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новини

Український «Хазар» Довідка БРДМ-2Ді «Хазар» — українська бойова розвідувально-дозорна машина виробництва ДП «Миколаївський ремонтно-механічний завод» на основі БРДМ-2 Екіпаж:

2 чол. Десант:

6 чол. Маса:

7 600 кг

Н

Максимальна швидкість (по шосе):

85 км/год Швидкість пересування по воді:

10 км/год Запас ходу (по шосе):

1 100 км Потужність двигуна:

138 к.с. Озброєння:

1х14,5-мм КПВТ, 1х7,62-мм ПКТ

Реформування До 30 квітня 2015 року буде змінено структуру Міністерства оборони України. Директива Міністра оборони затверджує нову структуру військового відомства, схему підпорядкування структурних підрозділів ЗС України, розподіл основних завдань між структурними підрозділами, а також повноважень і обов’язків між його керівним складом. Чисельність апарату МОУ буде скорочена на 199 посад. Будуть скорочені 6 і реформовано 11 структурних підрозділів.



а одному з підприємств Державного концерну «Укроборонпром» почали випускати нові броньовані розвідувально-дозорні машини БРДМ2Ді «Хазар». Основні переваги нової машини – високі динамічні властивості, великий запас ходу і підвищена прохідність. «Хазар» здатний долати водні перешкоди та обладнаний потужним двигуном стандарту ЄВРО-3. Бронемашина призначена для ведення розвідки боєм і вогневої підтримки мотострілкових підрозділів.

Строки служби збільшуються Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» подовжує термін призову на строкову службу до 27 років (раніше було 25). Термін строкової служби збільшується для осіб з вищою освітою з 9 до 12 місяців, без вищої освіти – з 12 до 18.

«Хазар» створено на основі модернізованої БРДМ-2. Додатковий люк дозволяє безперешкодно висаджуватися десанту. Перші одиниці нової бронемашини українська армія отримає вже протягом лютого. Також «Укроборонпром» займається розробкою гібрида танка і БМП. Фахівці бронетанкової галузі готові почати серійний випуск цієї машини вже цього року, у разі відповідного замовлення від Міноборони і Нацгвардії України.

Міжнародне співробітництво Литва і Україна підписали план двостороннього співробітництва у сфері оборони на 2015 рік. План передбачає навчання представників Збройних Сил України та консультації в Литві, проведення спільних військових навчань в обох країнах, лікування військовослужбовців та ін. Крім того, Литва планує консультувати українських колег з питань створення кібернетичної системи оборони і обмінюватися досвідом в галузі військової медицини.

Новий вертольот Українська компанія «Мотор Січ» створює на базі радянського багатоцільового вертольота Мі-2 абсолютно новий вертоліт з поліпшеними тактико-технічними показниками. Оновлений вертоліт МСБ2 буде розрахований на 8-9 посадочних місць, ціна в порівнянні з європейськими аналогами буде в 2-2,5 рази нижче. МСБ-2 буде мати покращені льотно-технічні характеристики за рахунок застосування економічних двигунів АІ-450М підвищеної потужності української компанії ПАТ «Мотор Січ».

№1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

БПЛА «Фурія» Київське підприємство «Атлон Авіа» презентувало вітчизняний безпілотник «Фурія». Крейсерська швидкість – 65 кілометрів, а максимальна – до 130 кілометрів на годину. Дальність польоту складає 100 кілометрів при радіусі дії від наземної станції апарату до 30 кілометрів. Він оснащений денною і нічною оптичною системою спостереження. У компанії планують додати в апарат систему автоматичного зльоту, автоматичну систему цілевказівки. Крім того, в «Атлон Авіа» до кінця нинішнього року планують розробити новий БПЛА, який матиме поліпшені характеристики і підвищену стійкість до систем радіозаглушення, а також систему повернення «додому» за відсутності GPS. Мінімальна потреба ЗСУ у безпілотних літальних апаратах складає понад 400 одиниць.

Мільярд на Ан-140 Харківський авіаційний завод планує відновити виробництво турбогвинтового регіонального вантажопасажирського літака Ан-140 в інтересах Міністерства оборони України. До 2020 року авіазаводу планують виділити більше мільярда гривень і розмістити замовлення на будівництво літаків Ан-140 і ХАЗ- 30 для Міноборони. Ан-140 – український турбогвинтовий регіональний вантажопасажирський літак, розроблений АНТК «Антонов» та призначений для пасажирських і вантажопасажирських перевезень на відстань до 3700 км. Ан-140 розроблявся як заміна застарілим літакам Ан-24 і Ан-26, які зараз складають основу авіаційного парку транспортної авіації силових відомств України.

Громадська думка Переважна більшість громадян вважають, що події в Україні відбуваються у неправильному напрямку. Розподіл відповідей на питання «Якщо говорити в цілому, як Ви вважаєте, події в Україні розвиваються у правильному чи неправильному напрямі?» виглядає наступним чином:

21,7% 57,7%

20,6% у неправильному напрямі у правильному напрямі важко відповісти

Дані: Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» та Центр Разумкова №1/2015

Мобілізація-2015 П

резидент України Петро Порошенко підписав Указ про додаткові заходи щодо забезпечення проведення часткової мобілізації у 2015 році. Верховний Головноколандувач доручив Кабміну опрацювати питання законодавчого врегулювання порядку виїзду за кордон громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Також разом із Міністерством охорони здоров’я оборонне відомство має удосконалити процедуру проходження медичного огляду військовозобов’язаних, які призиваються на військову службу під час мобілізації на особливий період, передбачивши механізм унеможливлення безпідставного надання відстрочки від призову за станом здоров’я. З 20 січня 2015 року 73 тис. ук-

раїнців отримали повістки про мобілізацію. 45 тис. військовозобов’язаних вже пройшли медичне обстеження. Протягом місяця вони будуть відновлювати особистий військовий вишкіл у навчальних центрах ЗС України. Мобілізація у 2015 році пройде в три етапи і триватиме з січня по серпень. Перший етап розпочався 20 січня і триватиме 90 днів, другий – орієнтовно з квітня і триватиме 60 днів, а третій етап розпочнеться з червня і також триватиме протягом 60 днів. На думку багатьох експертів, у питанні мобілізації в Україні жодних системних змін не відбулося. А якщо розглянути ситуацію, то очевидно, що умови проведення мобілізації 2015го значно погіршилися, а ефективність заходів держави з мобілізації військовозобов’язаних значно знизилася.

«Призовну кампанию ускладнює підривна робота в інформаційному полі. Але я переконаний, що результати залежатимуть від роботи військового комісара, його вибору виваженого та правильного підходу до мобілізованих, пошуку нових прогресивних методів роботи». Степан Полторак, Міністр оборони України, генерал-полковник




Національна безпека

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Дамоклів меч над Україною Політичні та воєнні підвалини агресії проти України усвідомлено закладалися Росією протягом багатьох років, хоча весь цей час вище керівництво держави вважало, що перед країною немає реальних загроз воєнного характеру Дузь-Крятченко О.П., генерал-майор, начальник кафедри стратегії національної безпеки та оборони інституту державного військового управління НУОУ імені Івана Черняховського, кандидат військових наук, доцент

В

ійни можуть спалахувати з будь-яких причин і виникати як очікувано, так і раптово. Наведемо приклади. Війна, що курйозна за причиною, але цілком повноцінна війна. У 1969 році війну між Сальвадором і Гондурасом спровокували відбіркові матчі чемпіонату світу між футбольними збірними цих країн. Після третього відбіркового матчу, виграного збірною Сальвадору, Гондурас розірвав дипломатичні відносини з сусідом, а війська сальвадорської армії перейшли кордон Гондурасу. Так по-



Панкратов Є.Є., підполковник, начальник науково-дослідної лабораторії (проблем воєнної безпеки держави) кафедри стратегії національної безпеки та оборони) НУОУ імені Івана Черняховського, кандидат військових наук

чалася війна, що отримала назву «футбольна». Дата: 14 – 20 липня 1969 року. Сили сторін: 2500 солдатів, до 10 танків M3A1, 12 броньовиків «Rayo», 30 літаків, 4 патрульні катери (Сальвадор); 8000 солдатів, 25 літаків, 1 сторожовий корабель 3 патрульні катери (Гондурас). Втрати: 700 загиблих, включаючи цивільних (Сальвадор) і близько 1200 загиблих включаючи цивільних (Гондурас). Війна, що спалахнула очікувано: російсько-японська війна 1904-1905 років.

Лисицин Е.М., провідний науковий спеціаліст науководослідної лабораторії кафедри стратегії національної безпеки та оборони інституту державного військового управління НУОУ імені Івана Черняховського, кандидат військових наук

Війни, що почалися раптово: китайсько-в’єтнамська війна 1984 року, російсько-українська війна, яку розв’язала Росія у 2013 році і яка нині триває. Людство вже давно дало оцінку війні, цю оцінку узагальнив нинішній глава католицької церкви папа Франциск: війна – це божевілля. Цей висновок з часом стає все більш актуальним по мірі зростання уражаючих можливостей зброї. Тому людство вже давно замислюється над проблемою виключення війни із життя людської спільноти. Людства з давніх часів намагало№1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

За даними SIPRI з 1990 по 2000 роки (тобто після розпаду комуністичної системи ) кількість військових конфліктів у світі зросла більш ніж в два рази порівняно з минулим десятиріччям (з 25 до 63)»

ся покінчити з війною як соціальним явищем. Наприклад, наприкінці Х-го століття німецький імператор Оттон ІІІ разом з папою Сільвестром зробили спробу створити єдину християнську державу, яка не веде війн. Не тільки імператор і папа, але й багато європейських князів, герцогів, єпископів тоді прийняли обіт утримання від воєнних дій. Але й надалі було багато війн. Видатний філософ Георг Вільгельм Фрідріх Гегель у 1806 р. в перемозі Наполеона Бонапарта над Прусською монархією в битві при Ієні побачив тріумф №1/2015

ідеалів Французької революції і таку, що насувається, універсалізацію держави, яку буде побудовано на ідеалах свободи і рівності. «В такій державі всі минулі протиріччя розв’язані, людські потреби задоволені. Не буде боротьби і конфліктів, зникне потреба в генералах…» Знову надалі було багато війн, в тому числі дві Світові. «Соціалістичні держави між собою не воюють» — таким було пропагандистське гасло ідеологів комунізму у часи існування СРСР. Так було доти, доки у 1984 році

соціалістичний Китай не напав на соціалістичний В’єтнам. А потім розвалилася й сама соціалістична система. Ще раз повернувся до ідеї універсалізації держави Френсіс Фукуяма (співробітник Держдепу США) у своїй статті «Кінець історії?», опублікованої в журналі «Тhe National Interest» в 1989 році. Він заявляв про тріумф Заходу, про повне виснаження колись життєздатних системних альтернатив західному лібералізму, а внаслідок цього про досягнення людством кінцевої точки ідеологічної революції і універсалізації західної ліберальної демократії як кінцевої форми правління роду людського… Він вважав, що це означає настання ери закінчення війн. «Війни застарівають внаслідок самого процесу цивілізації, тому вони приречені на зникнення як в свій час – рабство і практика дуелей…» Прогноз Фукуями теж не виправдався: згідно з даними SIPRI з 1990 по 2000 роки (тобто після розпаду комуністичної системи) кількість військових конфліктів у світі зросла більш ніж в два рази порівняно з минулим десятиріччям (з 25 до 63). Наведені факти відповідають припущенню про те, що інтенсивність світового конфліктного фону (кількості збройних сутичок на одну людину за одиницю часу) зберігається незмінною протягом епох. Людство за чисельністю зростає, зростає і кількість збройних конфліктів. Невже цим проявляє себе ще один із законів існування людства? Відповідь на запитання про те, чи може людство позбутися такої соціальної чуми як війна, дав відомий шведський біолог Карл Лінней, створивши нині загальновизнану класифікацію живих організмів. В цій класифікації він знайшов місце людині, визначивши її як Homo Sapiens (Людина, що мислить). Не заперечуючи богоподібності людини за Біблією і в той же час розглядаючи її як одну із багатьох живих істот, він відніс її до класу «звірі». (Вид: Homo Sapiens; Рід: людина (Homo); Сімейство: гомінід (Hominidae); Отряд: приматів (Primates); Клас: ссавці, або звірі (Mammalia); Тип: хордові (Chordata). Отже реально людина має дві якості: з одного боку, вона має здатність мислити, що дозволяє їй, аналізуючи надбання і втрати, які дає війна, отримати висновок про неприйняття війни. Друга ж якість людини – обумовлює її генетичну конфліктогенність, наділяючи людину нервовою системою для відображення у її свідомості загроз оточуючого середовища і побудови стратегій поведінки, та мускулами і зубами – для




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

відвоювання собі місця під сонцем. Саме конфліктогенність людини визначає генетичну, тобто її вічну схильність до війни, як механізму вирішення суперечок у боротьбі за виживання. Отже війна – це дамоклів меч, що висить над кожною державою. Особливо для України з її геополітичним положенням, характерним є наявність цивілізаційного поділу, що поділяє Україну навпіл, та той факт, що вона є поліконфесійною та поліетнічною країною, а також складовою імперії, яка розпалася. Наведемо також зауваження відомого українського діяча культури кінорежисера Юрія Іллєнко: «Українська національна культура має три складових — духовну, аграрну та воєнну …». Отже парадигма збройної боротьби є частиною української національної ідеї. Цей висновок трагічно підтвердився агресією Росії проти України. Фатальна помилка Чому Україна виявилася неготовою до відсічі збройної агресії з боку Росії? Придивляючись до подій з реформування Збройних Сил України протягом всього періоду незалежності, ми виявимо дві основних процедури — розпродаж військового майна і скорочення власне Збройних Сил. Найбільш одіозним останнім планом було скорочення чисельного складу Збройних Сил до 100 тисяч осіб з одночасним затвердженням концепції неприєднання України до міжнародних безпекових (оборонних) структур. Пояснення такої політики було простим: «нині Україні у воєнному плані нічого не загрожує». Ця позиція має місце у третій редакції



Воєнної доктрини України (2012 року): «Ураховуючи тенденції та умови розвитку воєнно-політичної обстановки у світі, Україна вважає, що збройна агресія, в результаті якої може виникнути локальна або регіональна війна проти неї, в середньостроковій перспективі є малоймовірною». На що був розрахунок? Напевно, на підтримку з боку НАТО, враховуючи наявність Хартії про особливе партнерство між Україною і Організацією

НАТО і тепер притримується декларованої у 2009 році Д. Аппатураєм політики. То, мабуть, офіційна Україна покладалася на Меморандум про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який було підписано грудні 1994 року у Будапешті? Ні, цей договір з перших днів його підписання не вселяв впевненості у своїй дієздатності. Із п’яти країн «ядер-

Російська окупація Криму і розв’язання збройної агресії свідчить не просто про ситуативні, кризові зміни в російській зовнішній політиці, а про остаточне складання нової зовнішньополітичної доктрини Росії» Північноатлантичного Договору від 9 липня в 1997 року і доповнення до неї, що було підписано 21 серпня 2009 в Брюсселі? Ні, на НАТО розраховувати було не треба як до 2013 року, так і тепер. Адже ще 26 серпня 2009 року на протест постійного представника Росії при НАТО Дмитра Рогозіна, який висловив стурбованість у зв’язку з тим, що зафіксований і підписаній Україною і НАТО додатковій пункт Декларації про право Києва у разі загрози територіальної цілісності скликати Комісію Україна-НАТО, може втягнути найбільший в світі військово-політичний альянс у внутрішні справи України, офіційний представник НАТО Джеймс Аппатурай заявив наступне: «НАТО не має наміру надавати військову допомогу Україні і допомогу в забезпеченні її територіальної безпеки».

№1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ного клубу», що мали його підписати, тільки три США, Велика Британія і Росія стали його підписантами. Франція і Китай відмовилися бути учасниками Меморандуму. Цікаву річ щодо зазначеного документу майже одразу відмітили мас-медіа деяких країн: українська назва документу не співпадала із англійською. Англійська назва цього документу є такою: «Memorandum on Security Assurances in connection with Ukraine’s accession to the Treaty on the Non-Proliferation of Nuclear Weapons». Ті слова у цій назві, які перекладено на українську як «гарантії (аssurances) безпеки» згідно з поглядами знавців англійської мови мають перекладатися як «запевнення у безпеці». А «запевнення» – це у дано-

№1/2015

му випадку слабкіше слово за «гарантії». Адже надання однією державою іншій якихось гарантій передбачає взяття гарантуючою стороною на себе певних зобов’язань, чого не визначає за смислом слово «аssurance»: guarantee – якась відповідальність за впровадження якихось дій; взяття на себе відповідальності як поручительство по відношенню до іншого, гарантувати, страхувати, забезпечувати безпеку, зобов`язувати; assurance – довіра, впевненість, відчуття впевненості, самовладання, сміливість, зухвалість, страхування, безпека, обіцянка, порука, повноваження. Ще більш прозорою стає суть підміни слова «гарантії» на слово «запевнення» у українській назві Будапештського меморандуму, якщо звернутися до словоспо-

лучення assurance trick (trick – трюк), що означає «отримання грошей обманним шляхом завдяки навіюванню довіри жертві» (словник той же). Очевидно, на момент підписання Будапештського меморандуму керівництво української держави було буквально задавлене тиском з усіх напрямів, особливо з боку США і Росії, метою якого було ядерне роззброєння України. Саме настирний тиск на Україну з метою відібрати у неї ядерну зброю мало бути розглянуто українським керівництвом як індикатор формування у північного сусіда задуму щодо майбутньої силової політики Росії проти України. Чи можна було передбачити агресію Росії проти України 2013-2014 років? Можна було. Більш того, вище держав-




Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

В основі концепції забезпечення воєнної безпеки держави має лежати ідея про те, що воєнна безпека ґрунтується не тільки на її воєнному потенціалі, але й на економічному, дипломатичному, інформаційному і морально-психологічному потенціалах нації

»

не керівництво мало передбачити такі дії Росії, бо це є важливішою складовою державної політики України з питань національної безпеки. До того ж, відповідно потенційній загрозі з боку Росії Україна мала б своєчасно переглянути свою воєнну політику та її складові – плани воєнного будівництва. Адже Закон України 2003 року «Про основи національної безпеки України» встановлює, що в Україні «розробляються і затверджуються Президентом України Стратегія національної безпеки України і Воєнна доктрина України, доктрини, концепції, стратегії і програми, якими визначаються цільові настанови та керівні принципи воєнного будівництва, а також напрями діяльності органів державної влади в конкретній обстановці з метою своєчасного виявлення, відвернення і нейтралізації реальних і потенційних загроз національним інтересам України…». При цьому зазначений Закон визначає суб’єктів забезпечення національної, у тому числі, й воєнної безпеки, а також визначає, що «вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам». На чому ж мало ґрунтуватися передбачення можливої агресії Росії проти України? По-перше, на аналізі внутрішньої ситуації в Україні. Падіння показників економічного розвитку, яке набуло характеру стійкої тенденції, наростаюча фінансова напруга, «цементування» авторитаризму В. Януковича, активізація політичних консультацій між урядами України і Росії, посилення внутрішньополітичної боротьби в країні і пов’язане з нею посилення поляризації суспільства – такими є основні ознаки кризи, що насувається, які склалися на останній рік президентства В. Януковича. Тотальна корумпованість і некерованість правоохоронної системи, фак-



тична втрата державного управління на Сході України і посилення там проросійських настроїв на тлі подій Майдану напередодні втечі В. Януковича і після неї додали даних для інформаційно-аналітичних органів держави і нового керівництва держави; цих даних, в цілому було достатньо для того щоб зробити безпомилковий прогноз щодо визрівання загрози агресії з боку Росії. Ще більш красномовною є інформація про формування нової, по суті агресивної, зовнішньої політики Росії в якій: по-перше, — • Росія не розглядає більше Захід як партнера, що заслуговує довіру; по-друге, — • Росія не розглядає більше себе як частину європейської, і, тим більше, євроатлантичної цивілізації. Росія не вірить більше в універсальні цінності свободи, прав людини і демократії, як і в будь-які інші універсальні моделі (хоча і залишається — поки? — членом Ради Європи);

по-третє, — • Росія вважає, що Міжнародне право — це більше не система правил і навіть не система координат. Міжнародне право, за поглядами російського керівництва це «меню», з якого кожна сильна країна вибирає те, що їй вигідно; по-четверте, — • сфера дії «доктрини Путіна» — пострадянський простір. Обґрунтування — «історична спадщина», «російський мир», «стратегічна безпека Росії». Суверенітет пострадянських держав відтепер є жорстко обумовленим врахуванням інтересів Росії. У разі «переходу межі» Росія буде запроваджувати жорсткі дії. Внутрішня дестабілізація всередині країни-жертви, референдуми в регіонах про відділення або навіть про приєднання, введення військ (офіційно або анонімно, у вигляді «ввічливих зелених чоловічків»), постановка лояльного Москві уряду. Готовність перейти від дипломатичних настанов до конкретних дій — головна відмінність нової доктрини доведена окупацією Криму та частини Донбасу. В 2008 році готовність №1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

розв’язання збройної агресії свідчить не просто про ситуативні, кризові зміни в російській зовнішній політиці, а про остаточне складання нової зовнішньополітичної доктрини Росії. Отже Україна має корінним чином переглянути свою безпекову стратегічну концепцію. Водночас – як акт очищення – було би корисним розглянути питання відповідальності суб’єктів забезпечення національної безпеки країни за прийняті, реалізовані й не реалізовані рішення, як діяльність так і бездіяльність в умовах розгорнутої кризи. Як діяти в обстановці, що склалася? Загальною характеристикою ситуації, у якій опинилася Україна на початок російської агресії, є майже повна її матеріальна виснаженість і стан відчаю, до яких доведені держава і нація, у першу чергу внаслідок тотального панування корупції, яка в останні роки перед агресією стала, фактично, офіційною державною політикою. Головне, що треба зробить на шляху формування оновленої воєнної політики і воєнної стратегії: Створити ефективну систему виявлення і прогнозування викликів, загроз воєнного характеру, небезпек і ризиків, які вони генерують. Для цього укріпити і оздоровити державну аналітико-розвідувальну систему, налагодити дієву взаємодію між розвідками різних державних відомств, зберігши, однак, і удосконаливши конкуренцію між ними. Стимулювати створення в країні сітки незалежних аналітичних структур на кшталт американських «фабрик думок». Забезпечити їх державним замовленням і пов’язати їх через конкуренцію із аналітико-розвідувальною системою. Сформулювати дієздатну Воєнну доктрину України, визначивши реальну геостратегічну обстановку, реальних і потенційних противників і союзників, концепцію забезпечення воєнної безпеки держави, кількісний і якісний склад Збройних Сил. В основі концепції забезпечення воєнної безпеки держави має лежати ідея про те, що воєнна безпека держави ґрунтується не тільки на її воєнному потенціалі, але й на економічному, дипломатичному, інформаційному потенціалах і морально-психологічному потенціалі нації. Перейти до ефективних практичних дій згідно з цією Доктриною.

1.

діяти була вперше продемонстрована Росією в Грузії. Тепер будь-хто, «перетнувши червону межу» на пострадянському просторі, повинен бути готовий до реального протистояння з Росією, у тому числі до збройного. Росія прагне формувати власні правила гри в світі; по-п’яте, — • модифікується головний принцип Вестфаля — непорушність державного суверенітету і територіальної цілісності. Тепер, за поглядами російських «лідерів» це відноситься тільки до сильних держав, які захищені власною армією або військово-політичним блоком. Суверенітет і цілісність слабких країн (в першу чергу failed states) стає полем гри сильних держав і їх блоків. За поглядами агресора, держави розділяються на вищу лігу з гарантіями, і на другу лігу — без гарантій. Якщо сильна і рішуче налаштована країна вважає, що її військово-стратегічні, економічні і політичні інтереси наражаються на небезпеку — вона має право діяти, втручаючись у внутрішні справи слабких країн, і навіть ставлячи під контроль або забираючи їх території; №1/2015

по-шосте, — • за поглядами російського політикуму, роль міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ, Рада Європи і ін.) в сучасних умовах різко спрощується. В їх рамках необхідно співробітничати, але лише до того моменту, коли це починає заважати захисту національних інтересів самої Росії, Російське керівництво не виключає ігнорування вимоги міжнародних організацій на шляху реалізації власних інтересів. Нова «доктрина Путіна» виходить із принципового нового балансу сил в світі, коли сукупна військова, економічна, гуманітарна вага Заходу різко скорочується, швидко збільшується вага і вплив Азії, Латинської Америки, Африки. Незахідні великі країни (у складі БРІКС, ШОС, і т.д.) будуть зацікавлені в нових правилах гри, щоб самим грати, ділити, забирати. Їм прийдеться до душі власного трактування міжнародного права не як системи табу, а як привабливого «ресторанного меню». Російська окупація Криму і

2. 3.




Виклики та загрози сучасності

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Гібридна війна на Сході країни Майже усі військові конфлікти кінця ХХ-го — початку ХХІго століть розвивалися і протікали не за класичними схемами військового мистецтва

10

№1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Богданович В.Ю., доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

С

учасний світ перебуває в стані системної нестійкості, розбалансованості і хаосу. До викликів і загроз епохи холодної війни додалися якісно нові небезпеки і загрози, що носять глобальний характер. За відносно короткий час благополучні колись країни і регіони скочуються в стан розрухи, деградації і хаосу. Ірак, Югославія, Лівія, Сирія – список держав, які сповна відчули на собі специфіку воєн сучасного типу, поповнився Україною. Незважаючи на всі відмінності між цими державами, події, що відбулися у них, мають багато спільного. Це дозволяє деяким аналітикам стверджувати, що в світі існують сили, які керують цими руйнівними процесами і користуються ними у своїх інтересах, маніпулюючи при цьому суспільною свідомістю як на глобальному рівні, так і всередині окремих країн. Якщо абстрагуватися від політичного змісту сучасних військових конфліктів, то можна помітити, що всі вони мають деякі спільні риси, які відрізняють їх від традиційних воєн минулого. Сучасні війни, насамперед, виникають, як правило, у форматі внутрішньодержавного конфлікту і швидко набувають міжнародний вимір. Новий внутрішньодержавний конфлікт у будь-якій країні негайно отримує оцінку Заходу, в якій одна зі сторін без довгих коливань негайно оголошується «легітимною». В якості такої сторони може виступати національний уряд, внутрішня опозиція чи навіть якісь зовнішні фактори. Під цю оцінку через механізми ООН та інших міждержавних структур з використанням світових засобів масової інформації «підганяється» позиція міжнародного співтовариства, що дозволяє сфабрикувати міжнародний ярлик легітимності фактично будь-якого державного перевороту. Військові конфлікти нового типу, як правило, не мають чітко виражених часових параметрів: у них немає чіткого початку і кінця. Ці конфлікти можуть «заморожувати» на роки, раптово переходити в «гарячу» стадію, знову затухати, щоб знову загостритися в майбутньому. Військові дії в ході сучасних військових конфліктів набувають аси№1/2015

метричний характер, коли на полі бою стикаються регулярні збройні сили і іррегулярні військові формування. Це вимагає від регулярних військ відповідної спеціальної підготовки для дій проти іррегулярних формувань. Одночасно створюються умови для спеціальних дій і широкого застосування сил спеціальних операцій. В умовах війни «керованого хаосу» розквітає таке явище, як «приватизація війни». До традиційних двом сторонам військового конфлікту додаються інші чинники – незалежні племена, кримінальні банди, батальйони «добровольців» та інші організовані збройні

формування, в тому числі приватні збройні формування (ПЗФ), найчастіше іррегулярного типу. Діючи самостійно, не підкоряючись жодній стороні конфлікту, ці формування активно сприяють нагнітанню хаосу і перешкоджають процесам мирного врегулювання. В силу специфіки складу учасників військового конфлікту і їх можливостей самі військові дії часто ведуться з військової точки непрофесійно. Лідери іррегулярних формувань не мають, як правило, спеціальної військової освіти і воюють «за поняттями», що вносить додатковий хаос і плутанину, призводить до невиправданих жертв з усіх сторін.

Події останніх років свідчать, що в результаті цілеспрямованого зовнішнього втручання під гаслами розвитку демократії та захисту прав громадян більш-менш стабільні держави втягуються у хаос, в громадянську війну»

11


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Досвід «кольорових» революцій в Єгипті, Лівії, Сирії, Грузії, Україні показує, що, від політичного шантажу на початковому етапі в ході мирних демонстрацій, протиборчі сторони в результаті вправних маніпуляцій з боку зарубіжних замовників і внутрішніх зацікавлених авторів і «агентів впливу» в подальшому переходять до силового протистояння»

Хаос в зоні військового конфлікту виявляється в першу чергу у відсутності злагодженої системи управління збройними формуваннями, ефективної системи інформаційного забезпечення. Планування бойових дій здійснюється поспішно і безсистемно, що негативно відбивається на їх результаті. У ході бойових дій сторони широко застосовують весь арсенал доступного їм озброєння, не замислюючись про наслідки та порушення норм і принципів міжнародного гуманітарного права. В якості цілей для ураження нерідко вибира-

12

ються ключові об’єкти інфраструктури, енергопостачання, екологічно небезпечні об’єкти тощо. При цьому найбільше страждає мирне населення на території конфлікту. Втягнуті в стан війни мешканці опиняються перед вибором: тікати світ за очі або залишатися під обстрілами. Старі, жінки і діти гинуть першими. Масові страти, терор і залякування, насильства і пограбування стає жорстокою реальністю. Настає гуманітарна катастрофа. Саме це ми спостерігаємо сьогодні і в Сирії, і в Україні. Події останніх років свідчать, що в

результаті цілеспрямованого зовнішнього втручання під гаслами розвитку демократії та захисту прав громадян більш-менш стабільні держави втягуються у хаос, в громадянську війну. В результаті десятки тисяч людей стають жертвами, мільйони – біженцями, а сама держава фактично переходить під зовнішнє управління реальних замовників цієї війни. Аналіз таких війн показує, що їх проведення вимагає тривалих багаторічних підготовчих дій та великих ресурсів. Адже необхідно підірвати моральні підвалини найбільш активної частини населення, вселити йому абсурдну думку, що у нього з’явився ворог, який зазіхає на його суверенітет, свободу і тільки, якщо його знищити, то завтра само собою настане світле майбутнє! Ті події, які з кінця 2013 року стрімко розгорнулися в Україні, є результатом багаторічної роботи спецслужб. В даний час спроби протидіяти новій технології війни, спираючись на стару теорію, чреваті такими ж катастрофічними наслідками, як і 75 років тому, за одним винятком: тилу, куди можна відступати і евакуювати стратегічно важливі підприємства, не буде. Сьогодні бойові дії розгортаються на території країни – жертви агресії, і куди бігти і що робити в таких умовах, ніхто не знає. Введені в кінці ХХ-го сторіччя поняття «війна керованого хаосу», «кольорова революція», «гібридні війни» і «гібридні загрози», як видається, відносяться до нового виду конфліктів сучасності, в основі яких лежать розроблені на Заході підривні інноваційні технології. Окреме місце в списку інноваційних підривних технологій займають так звані «кольорові» революції, здійснювані з застосуванням технологій «керованого хаосу». При цьому такі технології розглядаються в якості засобу демократичної, ненасильницького захоплення влади в ході державного перевороту з метою передачі країни-мішені під зовнішнє управління. Досвід «кольорових» революцій в Єгипті, Лівії, Сирії, Грузії, Україні показує, що, від політичного шантажу на початковому етапі в ході мирних демонстрацій, протиборчі сторони в результаті вправних маніпуляцій з боку зарубіжних замовників і внутрішніх зацікавлених авторів і «агентів впливу» в подальшому переходять до силового протистояння. При цьому відсутність рішучої реакції влади на початкові окремі акти використання сили радикальною опозицією та вміло спровокованими на це правоохоронними органами призводить до ескалації конфлікту з №1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

подальшим «скачуванням» країни до громадянської війни. Замовники «кольорової» революції прогнозують розвиток подій саме за таким сценарієм і заздалегідь готують і акумулюють силові та інформаційні ресурси, просувають нових лідерів, альтернативних чинної влади. Для продавлювання своїх планів вони не зупиняються перед прямим втручанням у внутрішні справи суверенних держав. У подібних умовах бездіяльність влади, паралізованої страхом і погрозами переслідування з боку міжнародного співтовариства, або втеча з країни її керівників призводить до розв’язування в країні громадянської війни. Надалі приходить черга використання технологій війни нового типу – «гібридної війни». «Кольорова» революція, таким чином, може розглядатися лише як початковий етап такої війни. Слід зазначити, що стратегія «гібридних воєн» розробляється на Заході протягом багатьох років, однак досі немає чіткого єдиного визначення такої війни. На високому офіційному рівні термін «гібридна війна» вперше прозвучав на саміті НАТО у вересні 2013 року у Великій Британії. Під такою війною Альянс розуміє проведення широкого спектру прямих бойових дій і таємних операцій, здійснюваних за єдиним планом збройними силами, партизанськими (невійськовими) формуваннями, а також дій різних цивільних компонентів. У «гібридної війні» аналітики НАТО

№1/2015

пропонують більш активно залучати поліцію і жандармерію для припинення нетрадиційних загроз, пов’язаних з пропагандистськими кампаніями та діями місцевих сепаратистів. Окремо виділяються спеціальні інформаційні операції, застосування інформаційної та кібернетичної зброі. Держави, втягнуті в «гібридну війну», зазвичай бачать для себе комплекс «гібридних» загроз, що включає загрози різного типу: традиційні, нестандартні, масштабний тероризм, а також підривні дії, в ході яких використовуються технології для протистояння переважаючій військовій силі. Особливістю «гібридних» загроз є їх цілеспрямований, адаптивний по відношенню до держави-мішені і конкретної політичної ситуації характер. За образним висловом, такі загрози формуються під конкретну країну, як шиється костюм за індивідуальним замовленням. Комплекс гібридних загроз має низку характеристик, що забезпечують його ефективне застосування на всіх етапах гібридної війни. Такий комплекс завдяки унікальній синергетики володіє набагато більшою руйнівною силою,

ніж проста сума загроз. Ця особливість обумовлює їх потужний руйнівний потенціал. Синергетичний ефект від впливу загроз цього виду забезпечується реалізацією системи комплексних і взаємозалежних підготовчих і виконавчих заходів, пов’язаних з координацією діяльності значної кількості учасників, що діють на території країни-мішені і за її межами. Успіху сприяє вміле використання факторів, що обумовлюють високу динаміку розвитку обстановки і додання процесам необхідної спрямованості з використанням як невійськових, так і військових рішень. Цілеспрямований характер і висока динаміка переходу «гібридних» загроз з категорії потенційних до реально діючим вимагають ретельної попередньої проробки на державному рівні заходів з протидії. В першу чергу вимагає особливої уваги своєчасне розкриття комплексу проведених заходів з підготовки противника до «гібридної» війні, починаючи від планування первісних етапів ненасильницьких дій і аж до переходу до жорсткої силової конфронтації. Це завдання успішно може бути вирішена в

Тематика автоматизованих систем управління військами, як в частині питань її побудови, так і питання її застосування, а також військово-наукова література, друкована продукція в цілому — сьогодні забута, а те, що доступно — це досить поверхневі відомості, викладені в Інтернеті»

13


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

ході проведення комплексного моніторингу загроз національній безпеці. Для цього повинні бути формально виділені ознаки підготовки противника до «гібридної» війні. Такими ознаками з боку країниагресора зазвичай виступають: • формування джерел сталого фінансування протестного руху, а потім збройних формувань як з боку зовнішніх зацікавлених сил, так і з використанням внутрішніх можливостей; • виявлення (формування, підтримка) протестних суспільних груп, здатних брати участь у планованих акціях ненасильницького, а потім і силового характеру, аж до громадянської війни; • визначення практичних гасел, максимально наближених до реальних вимог протестних суспільних груп, дії яких у підсумку можуть використовуватися для делегітимації і зламу існуючої влади; • визначення (створення, підтримка) політичних об’єднань та підготовка лідерів, здатних очолити політичні протестні акції; • підготовка в спеціалізованих таборах польових командирів і бойовиків для силових акцій, організація мобілізаційних пунктів за кордоном і маршрутів перекидань найманців; • забезпечення підтримки опозиції та здійснення її експансії в регіони, насамперед за рахунок координованого використання контрольованих опозицією електронних вітчизняних і зарубіжних ЗМІ. Важливе місце відводиться завоюванню підтримки з боку міжнародних організацій та міжнародної громадськості; • організація мережевих структур управління підривними діями, постачання, зв’язку та моніторингу обстановки;

14

• • •

активізація впровадження обмінних програм, головною (але не єдиною) метою яких може бути вирощування політиків для країни-мішені, здатних надалі виконувати завдання «агентів впливу»; розгортання та підтримка мережі неурядових організацій, формування мережі «агентів впливу», впровадження програм, метою яких є політична переорієнтація населення країни в цілому або її окремих регіонів; підтримка радикальних, в тому числі неофашистських організацій, радикально-екстремістських сект («Хізб-ут-Тахрір», «Сулейманджілар»), заборонених в інших державах, міжнародних релігійних організацій (наприклад, «Нурджулар») та ін.; проведення спеціальних інформаційних операцій (СІО), спрямованих проти суб’єктів, приймають стратегічні рішення; проведення СІО, спрямованих на компрометацію і завдання шкоди іміджу окремим особам зі складу вищого військово-політичного керівництва країни; проведення СІО, спрямованих на політичну (економічну) дестабілізацію держави; проведення СІО, спрямованих на підрив обороноздатності держави; проведення СІО, спрямованих на руйнування духовної спадщини і перегляд підсумків Великої вітчизняної війни; проведення СІО, спрямованих на

формування «потрібної» громадської думки для підтримки тих чи інших політичних акцій, програм, дій окремих політичних структур або окремих осіб; підтримка зусиль щодо переформатування інформаційного простору і встановлення контролю за експертними простором країни; • лобіювання законодавчого забезпечення нав’язуваних реформ, програм розвитку або політичного курсу (наприклад, курсу на інтеграцію в НАТО).

№1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

З урахуванням масштабів і реального характеру «гібридних» загроз успішне вирішення комплексу завдань щодо забезпечення національної безпеки України може бути досягнуто за рахунок консолідації суспільства, зміцнення обороноздатності країни, розвитку зв’язків з союзниками і партнерами, вмілим використанням потенціалу існуючих структур забезпечення міжнародної безпеки і рішучою протидією спробам деструктивного впливу у сфері міжнародних відносин. Для цього в системі забезпечення національної безпеки доцільно створити систему протидії «гібридним» загрозам. Для ефективного функціонування цієї системи необхідно виробити і впровадити в практику систему критеріїв і ознак, що дозволяють оперативно, з використанням переважно кількісних методів проводити оцінку здатності країни протистояти підривній діяльності з метою виключити можливі спроби спровокувати на території України або окремих її частин «гібридні» війни. Особлива увага повинна бути приділена роботі з молоддю, яка являє собою першочерговий об’єкт впливу для технологів гібридних воєн, а також з мігрантами, не допускаючи створення етнічних анклавів у великих містах і в регіонах, оскільки використання сучасних інформаційнокомунікаційних технологій дозволяє в рамках мережевої організації оперативно створювати за участю мігрантів потужні джерела дестабілізації обстановки в різних районах країни. Аналіз відомих «гібридних» війн показує, що при підготовці «гібридної»

№1/2015

війни її потенційні учасники завчасно об’єднуються в мережу, яка охоплює насамперед столицю та інші великі міста. При цьому для мережевих форм управління підготовкою та розгортання дій характерно на початковому етапі відсутність чітко вираженого єдиного центру. Такі структури отримали назву поліцентричної. Мережева організація має горизонтальну архітектуру, для якої на відміну від жорсткої ієрархічної піраміди притаманні взаємопов’язаність осередків (груп) мережі і безперервний обмін інформацією між ними в масштабі часу, близькому до реального. Це забезпечує виживання і працездатність всієї структури в хаосі громадянської війни, як, наприклад, у Лівії та Сирії. У сучасних умовах оголошена керівництвом України антитерористична операція має всі ознаки громадянської війни, яка носить характер «гібридної».

Діяльність держави щодо організації системи протидії цій «гібридній» війні вимагає відповідного нормативноправового забезпечення, погодженого з міжнародно-правовою базою, а також внесення нових положень у теорію і практику військового мистецтва і забезпечення обороноздатності держави.

15


СЕКТОР БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Законодавча цілина Для ефективності прийняття та реалізації рішень у сфері воєнної безпеки і оборони держави необхідно окремо законодавчо закріпити і врегулювати діяльність сектора безпеки і оборони та посилити єдине стратегічне керівництво ним з боку Президента України, як Верховного Головнокомандувача

«У

Саганюк Ф.В., кандидат юридичних наук, доцент

16

Лобко М.М., кандидат військових наук, доцент

нормування» діяльності сектора безпеки і оборони України та адаптацію базових законодавчих, інших нормативно-правових актів, концептуальних і програмних документів з питань безпеки і оборони до сучасних реалій у чинному Стратегічному оборонному бюлетені України названо одним із ос№1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

новних напрямів наближення сектора безпеки та його складових до бажаної перспективної моделі. Під «унормуванням» мається на увазі удосконалення нормативно-правової бази, організацію підготовки рішень про внесення змін і (або) розроблення проектів нових нормативно-правових документів. Однак реального законодавчого унормування сектора безпеки і оборони досі не розпочато. Зараз майже усі дослідники цієї проблеми вказують на відсутність в Україні ефективної системи законодавчого забезпечення сектора безпеки і оборони держави, створення єдиних керівних органів ним, особливо в кризових ситуаціях воєнного характеру, здатних забезпечити виконання цим сектором визначених йому завдань тощо. Отже, потреба у розробленні і прийнятті базового закону про цей сектор давно назріла. Проблема законодавчого забезпечення оборони країни, як зазначають фахівці Національного університету оборони України, пов’язана з найгострішою необхідністю забезпечення скоординованих дій президентських і

Місце і роль сектора безпеки і оборони в системі Національної безпеки і оборони України План-проспект Закону України «ПРО СЕКТОР БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ» Преамбула

Призначення та ціль Закону

І. Загальні положення

1. Визначення термінів, що вживаються в Законі: • сектор безпеки і оборони України (Сектор); • Сили безпеки і оборони; • інші терміни. 2. Правові основи

ІІ. Склад та функціональне призначення і завдання

3. Склад Сектора 4. Функціональне призначення 5. Основні завдання 6. Основні напрями розвитку

ІІІ. Державне управління

7. Керівництво Сектором загальне (стратегічне), порядок його організації координаційне забезпечення

ІV. Спільна підготовка та застосуван- 8. Спільна підготовка Сил безпеки і оборони (СБО) 9. Стратегічне планування застосування СБО ня і взаємодія 10. Організація взаємодії складових СБО V. Забезпечення

11. Фінансове забезпечення 12. Матеріально-технічне забезпечення

VI. Контроль за виконанням Закону та відповідальність

13. Контроль за виконанням закону 14. Відповідальність

VII. Прикінцеві положення

Набрання чинності закону Порядок внесення змін до інших законів

В Україні відсутня ефективна система законодавчого забезпечення сектора безпеки і оборони держави, створення єдиних керівних органів ним, особливо в кризових ситуаціях воєнного характеру, здатних забезпечити виконання цим сектором визначених йому завдань тощо» урядових структур, силових міністерств і відомств, де вона є тим наріжним каменем фундаменту військового та державного будівництва, не заклавши якого завжди буде відчуватися дефіцит продуманих і зважених рішень, спрямованих на забезпечення національної безпеки України в цілому. Учасники проведеної нещодавно в НУО України міжвідомчої науковопрактичної конференції теж дійшли висновку про необхідність удосконалення правового забезпечення сектора безпеки і оборони, під яким розуміють законодавче закріплення призначення цього сектора, уточнення повноважень та механізму використання Збройних Сил, інших військових формувань та органів спеціального призначення. Нині військові формування здебільшого самостійно розробляють свою нормативно-правову базу щодо участі в обороні держави, створюють свої власні системи тилового, технічного та медичного забезпечення, освіти, науки, замовлень та закупівлі озброєння і військової техніки, які не інтегровані в єдину сис№1/2015

17


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Перебіг воєнних подій в Україні свідчить, що для підвищення ефективності прийняття та реалізації рішень у сфері забезпечення воєнної безпеки і оборони держави назріла потреба окремо законодавчо закріпити і врегулювати діяльність сектора безпеки і оборони, посилити єдине стратегічне керівництво ним з боку Президента України» тему. А це призводить до недостатньої функціональної взаємодії складових сектора безпеки і оборони під час проведення спільних дій, що суперечить принципу централізації управління, створює значні труднощі в організації, забезпеченні і плануванні оборони держави, управлінні Збройними Силами України й іншими складовими Сил безпеки і оборони під час виконання ними спільних завдань. Для вирішення цих проблем Верховною Радою України давно рекомендовано вжити заходів щодо розроблення закону про сектор безпеки і оборони України як окремого базового, який створив би належне законодавче підґрунтя (базу) для розвитку цього сектора відповідно до ч. 1 пп. 12, 17 і 19 ст. 92 Конституції України та потреб сучасності. З теоретичної точки зору тут належить виходити у першу чергу з того, що сектор безпеки і оборони України представляє собою складову підсистему єдиної комплексної системи національної безпеки України, призначену для забезпечення воєнної безпеки держави та відбиття збройної агресії проти України. Він має притаманні йому структурні елементи і ознаки такі як об’єкт (воєнна безпека), суб’єкти забезпечення воєнної безпеки (СЗВБ); об’єктивну сторону (межі повноважень, функцій і завдань СЗВБ) та суб’єктивну сторону (загрози воєнного характеру – воєнна небезпека) (мал. 1). Ці ознаки сектора безпеки і оборони дають можливість відрізняти його від «сектора національної безпеки», як цілого та інших підсистемних секторів цього загального утворення, зокрема, від власне оборонного сектора, а також від секторів державної безпеки, економічної, інформаційної, продовольчої, екологічної, ядерної, прикордонної, кібернетичної тощо, з якими він тісно взаємопов’язаний і має взаємодіяти. Узагальнюючи наведені погляди та з урахуванням вимог сучасних концептуальних документів щодо вирішення цих проблем, модель сучасного сектора безпеки і оборони України можна визначити законодавчо у вигляді двох підсистем: керівництва сектором (загального та безпосереднього) та Сил безпеки і оборони.

18

Загальне (стратегічне) керівництво сектором безпеки і оборони має здійснювати Президент України не лише через Раду національної безпеки і оборони як загальнодержавний координаційний і контрольний тепер орган, а і, наприклад, безпосередньо через інший, визначений ним для забезпечення його

№1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

керівництва уповноважений орган, як це, наприклад, організовано в Румунії та Франції. Цей уповноважений координаційно-дорадчий орган міг би утворюватися Президентом України із числа відповідних штатних посадових осіб чи його радників, інших фахівців з воєнної

№1/2015

справи та цивільних. Практичний досвід утворення аналогічних координаційних дорадчих органів при Президентові України зараз існує, наприклад, у справі розвідки та з питань судової реформи тощо. Склад та функції зазначених органів із забезпечення Президентом загального (стратегічного) керівництва

сектором безпеки і оборони, особливо в кризових ситуаціях воєнного характеру доцільно визначати окремим положенням, яке затверджується Президентом України. Тут варто подумати і оживити управлінську вертикаль державного управління обласними радами оборони, які створюються там у особливий період. А Сили безпеки і оборони мають представляти сукупність військ, сил та органів управління ними, але не усіх загалом військових формувань та правоохоронних органів, які є в Україні, а лише визначених завчасно і навчених для спільних дій із числа призначених за відповідним Переліком для ведення воєнних дій і відбиття збройної агресії проти України. Функціональні завдання складових Сил безпеки і оборони на мирний час та особливий період теж варто оптимізувати законом. Отже, перебіг воєнних подій в Україні свідчить, що для підвищення ефективності прийняття та реалізації рішень у сфері забезпечення воєнної безпеки і оборони держави назріла потреба окремо законодавчо закріпити і врегулювати діяльність сектора безпеки і оборони, посилити єдине стратегічне керівництво ним з боку Президента України, забезпечити більш тісну взаємодію та взаємозв’язок його складових, здійснювати завчасно їх планову спільну підготовку до виконання визначених їм спільних бойових завдань. Законом необхідно визначити сектор безпеки і оборони України як складову підсистему національної безпеки, окреслити його ознаки, склад та структуру, механізм функціонування як в мирний час, так і у кризових ситуаціях воєнного характеру і в особливий період, посилити загальне (стратегічне) керівництво ним з боку Президента України, уточнити завдання і порядок взаємодії складових та їх застосування у передбачених законом випадках тощо. Усе це, як зазначено у Стратегічному оборонному бюлетені України, «дасть змогу більш ефективно та своєчасно здійснювати заходи щодо коригування пріоритетів державної політики у сферах національної безпеки і оборони, оптимально об’єднати військові та невійськові можливості всіх складових системи національної безпеки для запобігання і нейтралізації існуючих та потенційних воєнних загроз, а також підтримувати оборонний потенціал держави на рівні, що гарантує воєнну безпеку України».

19


Антитерористична операція

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Безпілотники БПЛА є одним з найбільш гнучких і ефективних засобів ведення повітряної розвідки в сучасних бойових умовах з швидкоплинною оперативною обстановкою і відповідають підвищеним вимогам до інформаційного забезпечення командирів, а застосування безпілотників дозволяє підвищити ефективність бойових дій при одночасному зниженні втрат

20

№1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

на полі бою Пермяков О.Ю., полковник, начальник інституту інформаційних технологій НУОУ імені Івана Черняховського, заслужений діяч науки і техніки України, доктор технічних наук, професор

Х

арактерною ознакою воєнних конфліктів початку XXI ст. стало поширення сфери збройної боротьби із застосуванням великої кількості нового озброєння, яке дозволяло людині максимально дистанціюватися від безпосереднього зіткнення з противником. Одним з таких засобів є безпілотні літальні апарати (БПЛА), які довели свою здатність

№1/2015

Прібилєв Ю.Б., полковник , докторант кафедри застосування космічних систем і геоінформаційного забезпечення НУОУ імені Івана Черняховського, кандидат технічних наук, доцент

вести повітряну розвідку, виконувати ударні функції та інші завдання бойового забезпечення інколи значно ефективніше, ніж пілотовані літаки. Якісний прорив в області створення і застосування БПЛА обумовлений впровадженням нових мікропроцесорних технологій, які дозволяють створювати мікромініатюрні радіоелектронні та електромеханічні пристрої систем

Небога О.В., полковник, заступник начальника кафедри розвідки НУОУ імені Івана Черняховського, кандидат військових наук, доцент

управління, які мають високий рівень функціональної надійності та поєднують високу продуктивність, точність і надійність при малих розмірах. Під час бойових дій у антитерористичній операції БПЛА мали активне застосування насамперед як засоби повітряної розвідки, вирішуючи при цьому наступні основні завдання:

21


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

визначення складу і місць дислокації угруповань військ та озброєння противника; • спостереження за переміщенням сил і засобів противника та надходження на озброєння нової техніки; • виявлення об’єктів і визначення їхніх координат для планування та коректування ракетно-артилерійських ударів; • оцінка результатів вогневої поразки противника. За повідомленнями засобів масової інформації, російськими військами у зоні АТО для ведення повітряної розвідки найчастіше за все застосовується

багатофункціональний безпілотний комплекс «Орлан-10», що розроблений російським підприємством «Спеціальний технологічний центр». Цей БПЛА серед аналогічних має одні з кращих показників по дальності, тривалості польоту та якості цільового навантаження, і тому є наймасовішим типом озброєння для тактичної розвідки російських збройних сил. До складу комплексу входять робочі місця операторів, обладнання радіоканалів управління і передачі даних, обладнання для технічного обслугову-

Російськими військами у зоні АТО для ведення повітряної розвідки найчастіше за все застосовується багатофункціональний безпілотний комплекс «Орлан-10». Відомо про як мінімум п’ять збитих українськими військовими у 2014 році БПЛА «Орлан-10», що підтверджені фотознімками»

22

вання та забезпечення старту БПЛА, бензогенератор потужністю 1 кВт для забезпечення автономної роботи. З одного пункту управління оператор має можливість здійснювати управління до чотирьох БПЛА одночасно. Старт БПЛА відбувається зі спеціальної розбірної катапульти, після чого політ здійснюється за рахунок бензинового двигуна, який працює на звичайному бензині марки АІ-95. Швидкість польоту – від 75 до 170 кілометрів на годину, практична стеля «Орлана» досягає п’яти кілометрів. Залежно від тактичної необхідності, БПЛА може знаходитися в повітрі до 18 годин, при цьому максимальне віддалення від пульта управління не повинно перевищувати 180-200 кілометрів, інакше буде неможливо приймати сигнал з відеообладнання безпілотника. В автономному режимі максимальна дальність застосування комплексу може досягати до 600 км від наземної станції управління. Посадка після виконання завдання проводиться за допомогою парашута. Максимальна злітна вага апарату – до 18 кілограм, з яких до п’яти кілограм може припадати на корисне навантаження: фото- або відеокамеру, тепловізор, радіопередавач для передачі зображення на пульт і навіть ретранслятор сигналу, який забезпечує можливість одночасного використання декількох «Орланов», у тому числі і за межами рекомендованого радіусу дії. В якості карти використовується растрове зображення місцевості з прив’язкою по декількох точках або електронна карта. Для маршруту вказується до 60 точок, в яких задається ви-

№1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

сота і ознака її обльоту: прохід по висоті або баражування. Можливе корегування маршруту по радіоканалу. Оператором вказуються точки старту та посадки, алгоритми поведінки в нештатних ситуаціях (пропажа радіозв’язку, відсутність сигналів GPS, відмова двигуна), точки детальної зйомки місцевості, а також коефіцієнт перекриття кадрів. Для перебазування усього комплексу, включаючи БПЛА, базову станцію та двох чоловік розрахунку достатньо звичайного армійського УАЗу. Вартість комплексу у складі трьох безпілотників з чотирма типами корисного навантаження на кожному БПЛА сягає 18 млн. рублів. За повідомленнями ЗМІ відомо про як мінімум пять збитих українськими військами в 2014 році БПЛА «Орлан10», що підтверджені фотознімками: 28 травня – в районі Донецька, 13 липня – в селищі Зеленопілля Донецької області, 18 липня – поблизу кордону з Росією, 23 липня – під Амвросіївкою, 1 серпня – в Донецькій області. 27 листопада в районі міста Щастя був збитий безпілотник, який проводив повітряну розвідку над нашими позиціями, та був ідентифікований, як БПЛА типу «Гранат-4» російського виробництва. 11 січня 2015 року українськими зенітниками біля с. Новоселівка Тельманівського району із зенітної установки ЗУ-23 був також знищений безпілотник цього самого типу. Цільова розвідувальна апаратура цього БПЛА має достатню розрізнювальну здатність, що дозволяє ефективно вести розвідку з висоти одного кілометра, що робить безпілотник практично непомітним на слух. Зі швидкістю до 140 км/год «Гранат-4» може проводити розвідку у повітрі на протязі 6 годин та має радіус використання до 100 км. У червні 2014 року українськими військовослужбовцями був збитий БПЛА «Груша», який також є на озброєнні російської армії, але він вважається застарілим, має невелику, порівняно з Орланом, дальність дії та через те застосовується рідше, ніж «Орлан-10». В зоні АТО російські військові під час бойових дій випробовують нові розробки військово-промислового комплексу РФ. В травні 2014 року було заявлено про початок надходження до військ БПЛА типу «Тахіон», а вже першого червня 2014 року цей БПЛА було вперше збито українськими військовими кулеметним вогнем. Дослідні зразки цього типу БПЛА оснащені електродвигунами, які працюють від паливних елементів, а не від акумуляторів. Використання паливних елементів для живлення БПЛА перспективно, тому що у №1/2015

У червні 2014 року українськими військовослужбовцями був збитий БПЛА «Груша», який також є на озброєнні російської армії, але він вважається застарілим, має невелику, порівняно з «Орланом-10», дальність дії та через те застосовується рідше» цьому випадку вони здатні провести в повітрі більше часу, ніж апарат на акумуляторах. Для знищення БПЛА на більших висотах використовуються крупнокаліберні кулемети або навіть саморобні снайперські гвинтівки, зроблені на базі протитанкової рушниці системи Симонова зразка 1941 року з закріпленим оптичним прицілом. За інформацією ЗМІ декілька БПЛА були знищені вогнем зенітних установок ЗУ-23, але вище 1500 м з БПЛА можливо успішно боротися тільки застосуванням зенітного ракетного комплексу (ЗРК) «Стріла-10», який стоїть на озброєнні зенітних ракетно-артилерійських дивізіонів механізованих бригад Сухопутних військ Збройних Сил України та має зону враження по висоті до 3,5 км. Принаймні два «Орлана», що здійснювали розвідку місць дислокації підрозділів сил АТО на висоті біля 2000 м, були збити саме «Стрілою». Аналогічні можливості поразки БПЛА по висоті має і зенітний гарматно-ракетний комплекс «Тунгуска». Якщо БПЛА веде розвідку з висот більш ніж 3,5 км, то знищення його можливе за допомогою ЗРК «Оса-АКМ», але застосування цього комплексу не завжди є успішним, оскільки він був розроблений для ураження більш габаритних цілей, ніж БПЛА. За відсутності прикриття засобами протиповітряної оборони знищити БПЛА частіше за все не вдається. Безпілотник на висоті більше кілометра малопомітні, їх невеликі бензинові і тим більше електричні двигуни випромінюють мало тепла і працюють майже безшумно. А якщо, наприклад, БПЛА оснащений тепловізором та веде розвідку вночі, то він може працювати майже безкарно та, як показує практика, досить ефективно. Безпілотник можна «майже» знищити, якщо під час польоту порушити роботу його бортових датчиків, забити канали зв’язку, передачі даних і контролю, заглушити сигнали системи GPS, від чого БПЛА стає «сліпим» і «безпорадним». Інформаційне придушення за допомогою систем радіоелектронної боротьби (РЕБ) є стандартними, добре відпрацьованими способами, але на практиці українськими військовими не застосовується внаслідок занепаду у підрозділах РЕБ. Чого не можна

сказати про російські війська, які успішно використовували модернізовану станцію радіотехнічної розвідки 1Л222 «Автобаза» для боротьби з БПЛА. Наприклад, за повідомленням ЗМІ, 3 листопада 2014 року поблизу села Чермалик в 40 кілометрах на північний схід від Маріуполя був зафіксований інцидент із безпілотним апаратом ОБСЄ, який піддався впливу невідомих радіоперешкод, які порушували нормальну роботу пристрою. Саме через неодноразовий вплив електронних перешкод та після втрати 29 жовтня 2014 року БПЛА спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на Сході України, місія ОБСЄ призупинила на Донбасі роботу своїх БПЛА. Тут треба згадати, що у Донецьку була помічена станція РЕБ 1РЛ257 «Красуха-4», що здатна на відстані до 300 кілометрів «глушити» канали управління безпілотними літальними апаратами. Збройні сили РФ також мають ефективні вогневі засобі знищення БПЛА. З 2012 року на озброєння збройних сил РФ прийнятий зенітний ракетно-гарматний комплекс «Панцир-С1» з радіусом дії до 15 км, який здатний вести боротьбу з усіма типами БПЛА. Росіяни доставили до Криму дві батареї цих новітніх комплексів і вони вже несуть бойове чергування. Начальник Генерального штабу ВС РФ повідомив про формування протягом 2015 року у складі морської авіації Чорноморського флоту Росії полку БПЛА. Очікується, що вже в найближчій перспективі на озброєнні ЗС України будуть БПЛА, які зможуть вирішувати завдання не тільки з розвідки, а також з вогневої поразки об’єктів, що виявлені в ході самостійного пошуку. Особливо актуальним є розробка та прийняття на озброєння ЗС України перспективних вогневих та радіоелектронних засобів боротьби з БПЛА.

23


ВІЙСЬКОВА ОСВІТА

Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Переосмислення навчання офіцерів Антитерористична операція свідчить, що система підготовки військових фахівців, яка постійно реформувалася протягом більш як двадцяти років, не набула достатньої стійкості, сталості та якості

Телелим В.М., генерал-лейтенант, доктор військових наук, професор, начальник Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

Т

еперішній стан функціонування системи військової освіти як інтегральної структури з підготовки офіцерських кадрів, не повною мірою задовольняє вимогам національної безпеки держави, ЗС України і потребує переосмислення та визначення конкретних напрямів для вжиття нагальних і рішучих дій, здійснення відповідного кадрового та ресурсного забезпечення, зорієнтованих на досягнення цілей, що адекватно відповідають викликам у сфері обороноздатності. Необхідність кардинальних змін у військовій освіті зумовлена такими чинниками: 1) сучасним її станом, що потребує невідкладного реагування відповідно до вимог оборонної політики держави;

24

Тимошенко Р.І., генерал-майор, кандидат військових наук, старший науковий співробітник, начальник центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

2) зростаючими вимогами до якості підготовки військових фахівців; 3) прийняттям Закону України «Про вищу освіту» та очікуваною низкою державних і відомчих нормативно-правових документів; 4) необхідністю ґрунтовного аналізу реформування СВО за попередні роки та суттєвого коригування засадничих основ підготовки військових фахівців усіх ступенів вищої освіти; 5) потребою врахування аналітичних матеріалів щодо участі військових фахівців в антитерористичній операції, загроз, викликів, що постали перед державою; 6) необхідністю запровадження кращого досвіду військових навчальних закладів провідних зарубіжних країн щодо структури, змісту та технологій навчання, організації практичної підготовки, інформаційного, ма-

Приходько Ю.І., кандидат педагогічних наук, доцент, провідний науковий співробітник науково-дослідного відділу проблем військової освіти та науки центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ імені Івана Черняховського

теріально-технічного та фінансового забезпечення. Накопичення в системі військової освіти (СВО) проблем (зумовлених об’єктивними та суб’єктивними факторами), що за кількістю наближаються до критичного рівня, нехтування підходами щодо їх кваліфікованого, своєчасного розв’язання дестабілізують систему й не дозволяють їй продуктивно виконувати основну функцію – якісну підготовку військових фахівців – від тактичного до оперативно-стратегічного рівнів. Реформування СВО, внаслідок невизначеності вихідних умов трансформації ЗС України (їх чисельності, структури, органів управління, бойового застосування, забезпечення озброєнням та військовою технікою, №1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

фінансовими та матеріально-технічними ресурсами), як правило, супроводжувалося недостатньою обґрунтованістю, суб’єктивними підходами, відсутністю експертної оцінки, що нерідко призводило до частих структурних змін в СВО, перегляду державного замовлення, переліку спеціальностей (спеціалізацій), змісту навчання, поглядів щодо інтеграції з цивільною освітою, термінів підготовки військових фахівців, мережі закладів, де їх потрібно готувати тощо. Ці чинники, окрім дестабілізуючих наслідків, призводили до нераціонального розподілу та витрачанню коштів, і без того обмеженого, державного оборонного бюджету та пов’язані, переважно, з проблемами управління – на рівні органів державної влади, відомчих структур і керівництва вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ), військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів (ВНП ВНЗ). Щодо вищих ланок управління – це недосконалість концептуальних засад розвитку СВО: • недостатня результативність контрольнокоригувальних дій щодо оцінки діяльності ВВНЗ, ВНП ВНЗ; • нехтування системним підходом у вирішенні тріади взаємозалежних та взаємопов’язаних завдань (спеціальності підготовки військових фахівців, державне замовлення на їх підготовку, мережа ВВНЗ, ВНП ВНЗ навчальних центрів і кафедр військової підготовки); • недостатньо виважені засади інтеграції військової освіти з цивільною освітою; • низький рівень ресурсного забезпечення СВО; • відсутність належної відповідальності за прийняті рішення та їх наслідки. Щодо проблем управління на рівні ВВНЗ, ВНП ВНЗ відзначимо такі: • недостатня вимогливість на всіх рівнях і складових освітнього процесу; • зниження до майже критичної межі мотивації і активності постійного та змінного складу в навчальній, методичній, науковій, повсякденній діяльності; відсутність системних засад у проектуванні та реалізації компетентнісної моделі військового фахівця за обраною спеціальністю; • спрямованість змісту оперативно-тактичних, тактичних, військово-технічних, загальноінженерних навчальних дисциплін на застарілі зразки озброєння, військової техніки, на принципи їх побудови, умови експлуатації, бойового застосування, що не відповідають сучасному стану військово-технічної науки та практики, оперативного мистецтва; • низька ефективність застосовуваних №1/2015

технологій навчання, їх невідповідність вимогам формування та розвитку у військових фахівців компетенцій, системних знань, умінь, навичок; • невизначеність з підходами щодо теоретичної та практичної підготовки військових фахівців за часом, формами та методами організації, місцем проведення, інформаційним і матеріально-технічним забезпеченням; • низька об’єктивність оцінки науково-педагогічним складом рівня знань, умінь, навичок курсантів (слухачів); нераціональність обраних при цьому методик та інструментарію. Слід наголосити на тому, що ряд зазначених проблем управління на рівні ВВНЗ, ВНП ВНЗ не потребують додаткових фінансових чи інших ресурсів і в цілому могли б бути усунені (або не допущені) ефективним управлінням, сумлінністю виконання посадових обов’язків, активністю та спрямованістю персоналу на досягнення в роботі позитивних результатів. Але, на жаль, в більшості інституціональних структур з управлінськими повноваженнями склалася хибна традиція: 1) не справляється або погано справляється особа з обов’язками, більше того, – нанесла різного роду збитків справі, державі – звільнення або переведення на іншу (нерідко рівнозначну або вищу) посаду; 2) нехтування механізмами ротації та конкурсного відбору. Такі випадки повторюються доволі

часто, створюючи наростаюче коло проблем, що не вирішуються, а імітуються під видом «бурхливої діяльності» – так званих ініціатив, безперспективність яких не є секретом для експертного середовища (до якого, зазвичай, не прислуховуються) з самого початку їх ініціювання. При цьому в ланці управління відсутня сама важлива складова – оцінка результату, продукту діяльності – службова, а інколи й юридична, в залежності від наслідків. Адже, як відомо, ефективність функціонування будь-яких систем чи структур є похідною від управлінських дій на різних ієрархічних рівнях. Визначальним показником ефективності діяльності СВО, ВВНЗ, ВНП ВНЗ є якість підготовки військових фахівців. Слід відмітити, що навчання в них – це лише перша, базова сходинка в становленні військового професіонала, що закладає фундамент компетенцій, знань, умінь, практичних навичок, мотивів щодо подальшого кар’єрного зростання. Далі – служба у військах, штабах, установах, підвищення кваліфікації на курсах, навчання в ад’юнктурі, докторантурі, самоосвіта, участь у бойових діях і миротворчих операціях тощо. Лише всі перелічені чинники в сукупності формують і розвивають особистість фахівця, визначають його компетентність, спроможність гідно виконувати функції і завдання, передбачені штатно-посадовим призначенням. Тому, оцінюючи якість під-

Понад 50% курсантів не мають стійкої мотивації на подальшу офіцерську службу. Так вважає 57,8% опитаних представників керівного складу та 30,3% — науково-педагогічних працівників військових ВНЗ»

25


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Підготовка військових фахівців є загальнодержавною справою – важливою та відповідальною щодо обороноздатності держави, забезпечення її теріториальної цілісності, національних інтересів

»

готовки військових фахівців з різними термінами служби, слід враховувати ступінь її забезпечення не тільки вищими навчальними закладами, а й чинниками, наведеними вище, особливо мотивами, спроможностями до постійного самовдосконалення та лідерства. Наведемо невтішні дані соціологічного дослідження, проведеного в центрі воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України (у 20122013роках): • інтегральний показник повної готовності випускників ВВНЗ (тактичний рівень) до виконання службових обов’язків за експертною оцінкою складає 56,4%; • результати оцінювання інтегральної якості підготовки випускників ВВНЗ: за даними відгуків з військ – «відмінно» – 11,7%, «добре» – 52,6%, «задовільно» – 33,3%, «незадовільно» –2,4%; за даними керівного складу ВВНЗ – відповідно – 6,8%, 39,4%, 45,2%, 8,6%. Потребують аналізу та вжиття відповідних заходів результати соціологічного дослідження – опитування курсантів-випускників ВВНЗ 2014 року (командний та інженерний напрями підготовки): усереднені результати сполучення відповідей курсантів на питання «В якій мірі Ви готові до виконання службових обов’язків на первинній офіцерській посаді по завершенні навчання?» з показниками готовності та напрямом підготовки такі: • командний: готовий у повному обсязі – 71%; є потреба у самовдосконаленні – 19,5%; є потреба у консультативній допомозі – 8,4%; є потреба в організованій допідготовці – 1,3%; • інженерний: готовий у повному обсязі – 69%; є потреба у самовдосконаленні – 21,9%; є потреба у консультативній допомозі – 7,45%; є потреба в організованій допідготовці – 0,87%. Такими, що викликають особливе занепокоєння, є відповіді курсантів-випускників (командний та інженерний напрями) стосовно окремих показників їх

26

• •

готовності до виконання службових обов’язків на первинній офіцерській посаді, а саме: володіти озброєнням та військовою технікою: готовий у повному обсязі – 65,5%; є потреба у самовдосконаленні – 22,8%; проводити заняття з військово-спеціальних та військово-технічних дисциплін: готовий у повному обсязі – 65%; є потреба у самовдосконаленні – 28,5%; Наведені дані показують: 1) лише 70% курсантів готові до виконання службових обов’язків на первинній офіцерській посаді, більше 20% відзначають потребу у самовдосконаленні; 2) володіють озброєнням, військовою технікою та готові проводити заняття на них з підлеглим особовим складом 65% курсантів-випускників. Залишається відкритою проблема інтеграції військової освіти з цивільною освітою, що має пряме відношення да наведених вище даних. Принципи, пошуки та підходи, які при цьому впроваджувалися, зводилися до наступного: ступінь інтеграції з цивільною освітою, отримання диплома за цивільною галуззю знань (соціальна захищеність випускників); єдність підготовки фахівців різних війсь-

кових формувань за наближеними спеціальностями; • використання потенціалу науково-педагогічних працівників і матеріально-технічної бази цивільних ВНЗ, скорочення фінансово-економічних витрат на утримання ВВНЗ, а також, внаслідок останнього, – зменшення вартості підготовки фахівців в СВО тощо. Зазначені підходи втілювалися в практику (на нашу думку, вона себе не виправдала) підготовки військових фахівці тактичного рівня з п’ятирічним терміном навчання за такими напрямками: • підготовка офіцерів кадру у ВВНЗ, ВНП ВНЗ за спеціальностями та освітньо-професійними програмами, зорієнтованими на цивільні галузі знань; • включення військових інститутів (факультетів, кафедр) з підготовки офіцерів кадру та запасу до структур цивільних університетів зі статусом військових навчальних підрозділів. • застосування підготовки офіцерських кадрів за схемою: студент–курсант. З викладеного виникає низка питань і проблем. По-перше, про який соціальний захист на основі отримання диплома за цивільною галуззю знань може йти №1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

мова, коли молода людина обрала професію захисника Вітчизни? Соціальний захист військових – це важлива та комплексна функція держави, що має сприяти зразковому виконанню ними свого обов’язку перед Батьківщиною протягом і після визначених термінів проходження служби, в тому числі й наданню можливості отримати безкоштовну освіту за цивільною спеціальністю. Вступ до ВВНЗ, ВНП ВНЗ – це по суті тест на готовність посвятити своє життя військовій службі. Як відібрати тих, хто прийшов вчитися за покликанням і стійкою мотивацією? Тут є над чим працювати військкоматам, ТСОУ, структурам з професійно-орієнтаційної роботи, середнім загальноосвітнім навчальним закладам, приймальним комісіям, групам професійно-психологічного відбору ВВНЗ. Слід відзначити, що частина молоді – майбутніх випускників ВВНЗ, ВНП ВНЗ – скористалася можливістю отримати безкоштовну вищу освіту за

умов повного державного утримання та одразу чи після нетривалої служби звільняється з лав ЗС України. Вочевидь, що одні з них заздалегідь були зорієнтовані на отримання вищої освіти за державні кошти, а інші, зіштовхнувшись з сьогоденними реальними умовами ратної праці, використовуючи набуту спеціальність, вибувають у цивільну сферу діяльності, де їх з великим задоволенням приймають як підготовлених, дисциплінованих, морально та фізично здорових молодих фахівців, що мають досвід роботи в колективі та з людьми. Викладене підтверджується результатами проведеного соціологічного дослідження в межах виконання науково-дослідної роботи «Якість-2011». Наведемо оцінку керівним складом СВО вмотивованості випускників ВВНЗ на подальшу офіцерську службу: • усталена мотивація у 90% випускників відзначена 26,7% керівного складу; • від 80 до 90% – 4,4%;

Назріла необхідність в перегляді організаційних засад і термінів підготовки військових фахівців, змісту теоретичної та практичної складових освітніх програм усіх ступенів вищої освіти і ланок управління»

№1/2015

• • • •

від 70 до 80% – 6,7%; від 60 до 70% – 4,4%; від 50 до 60% – 20%; менше 5% – 37,8%. Більш як 50% курсантів не мають стійкої мотивації на подальшу офіцерську службу. Так вважає 57,8% опитаних представників керівного складу та 30,3% – науково-педагогічних працівників ВВНЗ. Ці дані мають жорстку кореляцію з мотивами вступу кандидатів на навчання у ВВНЗ. Зокрема, один із основних таких мотивів – можливість безкоштовного отримання вищої освіти. Середнє значення такого мотиву за результатами опитування курсантів першого курсу п’яти ВВНЗ складає – 55,4%. Потребують глибокого аналізу та вжиття відповідних дій результати опитування курсантів – випускників ВВНЗ 2014 року. Наголошуємо, що соціологічні дані містять їх особистісну думку щодо поставлених перед ними питань. Усереднені результати сполучення відповідей курсантів на питання «Які Ваші плани щодо подальшого проходження військової служби після закінчення ВВНЗ?» з їх соціально-демографічними та особистісними даними такі:

27


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• • • •

• •

бажаю служити – 79,23%; планую звільнитися після закінчення ВВНЗ – 1,31%; планую звільнитися після закінчення строку першого контракту – 4,72%; ще не вирішив – 14,36%; Усереднені результати сполучення відповідей курсантів на питання «Де б Ви бажали проходити військову службу після закінчення ВВНЗ?» з їх соціально-демографічними та особистісними даними такі: у стройовій військовій частині – 51,88%; у військкоматі – 6,53%;

28

• •

у ВВНЗ – 12,88%; в органах військового управління (у штабі) – 22,18%; • інше – 6,5%. В контексті викладеного слід відзначити наступне: 1) експертні (керівний склад СВО, науковопедагогічні працівники ВВНЗ) та особистісні (курсанти) дані щодо планів подальшого проходження військової служби після закінчення ВВНЗ не мають жорсткої кореляції, що є природним і не потребує коментарів, адже добре відомо, що особистісна оцінка завжди різниться від експертної; 2) бажають служити близько 80% курсантів, водночас, відверто декларують у

сукупності звільнення одразу чи з часом та невизначеність більше 20% курсантів, що є надзвичайно тривожним; 3) за освітньо-кваліфікаційними вимогами, освітньо-професійними програмами та здобутими спеціальностями усі випускники підлягають призначенню на штатні посади у військових частинах та підрозділах ЗС України, таке бажання висловили близько 52% випускників. По-друге, інтеграційні процеси вищої військової і цивільної освіти реалізується переважно на засадах стандартизації з достатньо суттєвим пріоритетом нормативної складової змісту навчання (65% – виконання ви-

№1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

мог державних освітніх стандартів за цивільними галузями знань) над варіативною (35% – професійно-орієнтована, військово-спеціальна підготовка). Домінування таких підходів негативно позначилось на якості підготовки військових фахівців, про що свідчать результати соціологічного дослідження: 55 % керівного складу та науково-педагогічних працівників ВВНЗ вважають, що слід змінити чинний розподіл бюджету навчального часу між нормативною та варіативною частинами змісту освіти у бік збільшення часу на варіативну. Необхідність виконання не обгрунтованої нормативної складової де-

№1/2015

ржавних освітніх стандартів як умова отримання випускниками ВВНЗ, ВНП ВНЗ загальнодержавного диплома про освіту з відповідних цивільних галузей знань призвела до погіршення військово-професійної спрямованості освітнього процесу, скорочення кількості годин на тактичну, тактико-спеціальну, військово-технічну та практичну підготовку майбутніх випускників ВВНЗ, ВНП ВНЗ, зниження рівня їх підготовленості до виконання функцій за визначеними кваліфікаціями, компетенціями, посадовими призначеннями. При цьому ні науково-педагогічний склад цивільних ВНЗ, ні їх матеріаль-

но-технічна база не відіграли й апріорі не можуть відіграти суттєвої ролі в забезпеченні якості як прикладної теоретичної, так і практичної підготовки військових фахівців тактичного рівня. Вони готують і опікуються підготовкою фахівців за іншими об’єктами та предметами професійної сфери діяльності – відповідними напрямами підготовки, галузями знань, спеціальностями та кваліфікаціями. По-третє, проблему формування й визначення вимог до фахівців, змісту їх підготовки потрібно розглядати, виходячи з наступного:

29


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

Конкурс вступників до військової академії сухопутних військ США (Вест-Пойнт) складає більше 10 кандидатів з наступним відрахуванням до 30% з них в процесі навчання» •

підготовка військових фахівців є загальнодержавною справою – важливою та відповідальною щодо обороноздатності держави, забезпечення її теріториальної цілісності, національних інтересів; • вищі військові навчальні заклади повинні готувати фахівців, у першу чергу, в інтересах ЗС України, інших силових структур; • формування змісту навчання повинно відповідати принципам достатності та відповідності сферам діяльності військових фахівців; • організація та технологія освітнього процесу має спрямовуватись на здобуття майбутніми офіцерами компетенцій (знань, умінь, навичок), достатніх для виконання обов’язків за посадовим призначенням як у мирний, так і у воєнний час. По-четверте, потребують коригування на рівні суспільства та особистості кожного, хто готується до професійної діяльності, психологічні аспекти сприйняття встановлених Законом України «Про вищу освіту» відповідних ступенів вищої освіти. Мова, в першу чергу йдеться про такі ступені вищої освіти як молодший бакалавр, бакалавр, магістр. Адже такі фахівці в усіх провідних державах світу як у цивільній, так і військовій освіті, складають більшість науково-технічного та інженерного персоналу. Не всі мають бути магістрами. Це логічно з усіх сторін – від наявності посад для заміщення фахівцями цього ступеню вищої освіти у ЗС України до раціональності витрат на їх підготовку, коли в цьому нема потреби на початковому рівні здобуття вищої освіти. Це природний процес, де має місце ступеневість освіти, навчання протягом життя. При цьому ніхто не має обмежувати право тих, хто хоче та прагне стати магістром, але це має бути узгодженим з посадовими функціями та кваліфікаційними рівнями Національної рамки кваліфікацій. Іншими словами, в провідних країнах існує певне співвідношення щодо кількості фахівців того чи іншого ступеня, яке відповідає потребам, як економіки, так і оборони держави; кількість цивільних фахівців регулюється ринком праці, військових – потребами оборони та безпеки держави, структурою та оснащенням збройних сил. Фахівці всіх ступенів освіти при цьому отримують

30

пристойну заробітну плату, працюють за відповідними сферами діяльності та саме головне – не відчувають від цього ні дискомфорту, ні приниження своєї гідності чи свого стану в суспільстві. Їх подальше навчання та кар’єрне зростання визначаються здобутими рейтингами на конкурсних засадах, мотивами та усвідомленням власної спроможності здобути освіту більш високого рівня чи підвищене посадове призначення. Таке положення має стати в свідомості кожного громадянина та суспільстві його нормою – там, де функціонує ринок праці, контрактна військова служба, домінують принципи підготовки та оптимального використання кадрів в усіх сферах діяльності, де оцінка ефективності роботи персоналу здійснюється не за наявними дипломами, науковими ступенями, колишніми заслугами чи займаними посадами, а за реальними матеріальними та інтелектуальними результатами праці. Підготовку військових фахівців пропонується здійснювати тактичного рівня за такими схемами: • зі ступенем вищої освіти «молодший бакалавр» (командний та інженерний напрями) протягом 2,5 років у ВВНЗ, 2-3 місяців у навчальних центрах видів (родів) ЗС України з наступним призначенням на штатні посади у військових частинах та підрозділах ЗС України; • зі ступенем вищої освіти «бакалавр» (командний та інженерний напрями) протягом 4 років у ВВНЗ; 2-4 місяців – у навчальних центрах видів (родів) ЗС України з наступним призначенням на штатні посади у військових частинах та підрозділах ЗС України. Що стосується ВНП ВНЗ, в них є доцільною підготовка військових фахівців за окремими спеціальностями, спорідненими з військовими, також зі ступенем вищої освіти «бакалавр» з подальшим проходженням допідготовки в навчальних центрах (військах, штабах, службах тощо) і служби у військах. У ВВНЗ, ВНП ВНЗ потрібно розширювати підготовку офіцерів кадру та запасу, а також допідготовку випускників цивільних ВНЗ зі ступенем вищої освіти «бакалавр», які бажають служити у ЗС України. Подальша система отримання вищої освіти зі ступенем «магістр» зазна-

ченими вище військовими фахівцями зі ступенем вищої освіти «молодший бакалавр», «бакалавр» може бути реалізована в Національному університеті оборони, ВВНЗ, ВНП ВНЗ, цивільних ВНЗ, ад’юнктурах, докторантурах на основі вступних іспитів і конкурсів. Водночас, для визнання на державному рівні статусу військової інженерної підготовки з видачею диплома певного рівня вищої освіти Міністерству оборони України спільно з Міністерством освіти і науки України потрібно підготувати спільний наказ і методичні рекомендації, якими б мали регламентуватися такі складові та визначення: • спеціальності підготовки військових фахівців; • співвідношення нормативної і варіативної складових освітніх стандартів вищої військової освіти в бік збільшення останньої; • рамочні часові показники (кредити) з вивчення обов’язкових навчальних дисциплін за видами підготовки фахівців; • відповідність освітньо-професійних про№1/2015


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

грамам першому (бакалаврському), другому (магістерському) рівням вищої освіти та відповідно – шостому і сьомому рівням Національної рамки кваліфікацій. Актуальною за всі часи функціонування СВО залишається проблема відбору кандидатів на навчання у ВВНЗ, ВНП ВНЗ зі стійкою мотивацією, достатнім ступенем фізичної і загальноосвітньої підготовленості, спроможних успішно оволодіти освітньою програмою. Зазначені фактори є критичними і не можуть не викликати суттєвого занепокоєння. За даними соціологічного дослідження в межах виконання науково-дослідних робіт (2011–2013 роки), на думку керівного складу СВО та науково-педагогічних працівників ВВНЗ, середньозважені значення показників розвитку кандидатів на навчання склали: • погіршення психічного стану – 55,3%; • погіршення інтелектуального рівня – 61,1%; • погіршення фізичного стану – 65,3%. Рейтинг основних мотивів канди№1/2015

датів на навчання щодо вступу до ВВНЗ має такі показники: • стійке бажання служити в ЗС України – 74,1%; • можливість безкоштовного отримання вищої освіти –55,4%; • романтика військової служби – 30,1%; • сімейна традиція – 25,8%. Вже в процесі навчання у ВВНЗ виявляється, що більш як 50% курсантів не мають стійкої мотивації на подальшу офіцерську службу. Так вважає 57,8% опитаних представників керівного складу ВВНЗ і 30,3% – науковопедагогічних працівників. Невтішною є конкурсна ситуація у ВВНЗ, ВНП ВНЗ – за останні роки цей показник знаходиться в межах 1,2-1,4 кандидатів на одне місце. Не відіграють в цьому процесі провідної ролі ліцеї: середній показник вступу їх випускників до ВВНЗ, ВНП ВНЗ щорічно складає 35-40%. За наведених вище даних годі й мову вести про якість та елітарність підготовки висококваліфікованих військових фахівців для ЗС України – рік від року вона не покращується. Для порівняння, конкурс вступників до

військової академії сухопутних військ США (Вест-Пойнт) складає більше 10 кандидатів з наступним відрахуванням до 30% з них в процесі навчання. Вихід з такого становища вбачається в необхідності покращення професійно-психологічного відбору кандидатів на навчання, соціального захисту офіцерського складу, посилення відповідальності за виконання умов контракту, забезпечення передбаченого стандартами вищої військової освіти рівня теоретичної і практичної підготовки фахівців. Що ж до причин такого стану, то їх досить багато, але визначальною є незадовільний стан соціальних гарантій і, як наслідок, – небажання найбільш підготовленої частини молоді присвятити себе службі в ЗС України. Наприклад, на питання: «Що Вас більшою мірою турбує сьогодні щодо проходження військової служби на первинній офіцерській посаді?», випускники ВВНЗ 2014 року відповіли таким чином: • житлова проблема – 34,3%; • грошове забезпечення – 25,9%. Досвід країн, де опікуються проблемами обороноздатності, наведені фактори вирішуються таким чином: • гарантування соціального захисту та пристойного грошового забезпечення; • надання службового житла, а далі – в залежності від вислуги років і державного законодавства – виділення постійного житла або компенсації у грошовому еквіваленті. Останніми роками набула проблемного характеру тенденція формування державного замовлення на підготовку військових фахівців, в першу чергу, за чисельними показниками. Дестабілізуючими факторами при цьому стали такі: • недостатньо прогнозоване та здійснюване скорочення ЗС України; • коливання відтоку з військ офіцерських кадрів тактичного рівня (первинні офіцерські посади) внаслідок низької соціальної захищеності); • відсутність чіткого бачення перспективних потреб у фахівцях різних ступенів вищої освіти з урахуванням нових поколінь озброєння, військової техніки, сучасних форм і видів збройної боротьби; • реструктуризація ВВНЗ, ВНП ВНЗ. Зазначені фактори негативно позначились на функціонуванні СВО, а саме: а) планування підготовки військових фахівців набуло нестабільного характеру; б) потерпали частих змін організаційноштатні структури ВВНЗ, ВНП ВНЗ;

31


Центр воєнної політики та політики безпеки «Оборонний вісник»

• • • •

в) відбулися незворотні втрати значної кількості висококваліфікованих науково-педагогічних працівників і наукових шкіл; г) гальмувався розвиток і модернізація матеріально-технічної бази ВВНЗ, ВНП ВНЗ. Формування державного замовлення на підготовку військових фахівців має відповідати принципам плановості, достатності та здійснюватися на основі: нормативно-законодавчого забезпечення сектору безпеки та оборони держави; призначення та завдань ЗС України; структури, чисельності, штатних категорій ЗС України; потреб у військових фахівцях різних рів-

нів вищої освіти і ланок управління на мирний та воєнний час з урахуванням призначень, заміщень, відтоку, формування кадрового резерву тощо; • аналізу, прогнозування ризиків, експертної оцінки. Є необхідність в перегляді організаційних засад і термінів підготовки військових фахівців, змісту теоретичної та практичної складових освітніх програм усіх ступенів вищої освіти і ланок управління, що зумовлюється такими чинниками: • інтелектуалізацією, інформатизацією, комп’ютерізацією та автоматизацією

Підготовка офіцерів кадру у військових ВНЗ за спеціальностями та освітньо-професійними програмами, зорієнтованими на цивільні галузі знань, а також практика включення військових інститутів з підготовки офіцерів кадру та запасу до структур цивільних університетів зі статусом військових навчальних підрозділів себе не виправдала»

• •

• • • • •

• • •

32

воєнної сфери; зміною поглядів на ведення сучасних бою та операції, на бойове застосування озброєння та військової техніки; модульною побудовою сучасного озброєння, військової техніки та особливостями їх функціонування, бойового застосування, експлуатації й обслуговування; актуальністю переходу від інформаційнознаннєвої моделі підготовки фахівців до компетентнісної; необхідністю системного формування змісту освіти та компетенцій фахівців; запровадженням інформаційних, інноваційних технологій і засобів навчання, інтегрованих навчальних середовищ; можливостями динамічного моделювання будь-яких процесів, дій, ситуацій; зростанням достовірності прогностичних даних для прийняття різних рішень на основі здобуття потрібної для цього інформації сучасними засобами спостереження, зв’язку та розвідки. Залишається проблемним питанням забезпечення реального та дієвого функціонування в системі військової освіти за спрямованістю всіх видів підготовки персоналу: допризовна підготовка юнаків в ліцеях, школах, професійно-технічних училищах, Товаристві сприяння обороні України; підготовка солдат, сержантів у військах, навчальних центрах, коледжах; підготовка офіцерських кадрів різних ступенів вищої освіти і ланок управління, офіцерів запасу, наукових і науково-педагогічних працівників у ВВНЗ, ВНП ВНЗ науково-дослідних установах; професійна (командирська) підготовка персоналу в штабах, закладах, установах, військах тощо; курсова підготовка). Мова йдеться, поперше, про належне планування та організацію цієї роботи; по-друге, про послідовність, неперервність і якість підготовки юнаків, офіцерів кадру та запасу на відповідних сходинках оволодіння військовою справою; потретє, про всебічне інформаційне, матеріально-технічне, фінансове забезпечення цього процесу та його контроль. №1/2015

Profile for Defense bulletin

Ov 01 2015 ukr  

Ov 01 2015 ukr  

Advertisement