Поки смерть не розлучить Їй здавалося, ніби вона потрапила в якийсь хитромудро написаний кимось жахастик, химерний трилер із придуркуватим сюжетосплетінням… Але ні, це життя. Вона думала, що в житті такого не буває… що це просто чиясь дуже хвора фантазія виписує сценарії для фільмів жахів… але ніколи не підозрювала, що часом монстр сходить з екрану і фільм проникає в реальне життя звичайних людей, яких тисячі, мільйони в містах і містечках нашої неохопної країни. Абонент тимчасово недоступний… Ваш абонент знаходиться поза Перетелефонуйте, будь ласка, пізніше.
зоною
досяжності.
Він ніколи не вимикав телефон, навіть коли був дуже зайнятий. Коли роботи було до біса, міг просто відбити виклик або взяти слухавку й попросити передзвонити за кілька годин. Але вимикати з мережі – ніколи. Це не в його стилі. Та зараз мобільний був вимкнений вже понад добу. Єдине, що приходило на думку люблячій людині, - щось сталося! Щось дуже погане! Те, що вона дізналася наступного дня, кардинально змінило все їхнє подальше життя, раз і назавжди. Я сумую. Мені дуже погано без тебе. Мені тебе не вистачає… Ні, не так. Я люблю тебе! Ось так. Обіцяй, що не пропадеш назавжди. Обіцяй, що ніколи не припустиш навіть, що я тебе розлюбила й забула. Обіцяй, що не забудеш мене! Обіцяй…
Сьогодні в книгарні бачила чоловіка, схожого на тебе. Такі ж красиві очі й посмішка. Трошки нижчий за тебе, але старший… Такий, яким ти, можливо, будеш через кілька років. Насправді я інколи бачу чоловіків, схожих на тебе… трошки, але схожих. Ходою, одягом, усмішкою чи такими ж бездонними очима. Вони ніби тінь тебе, відгомін. Та ідентичних тобі ніколи не буде. Ти, мабуть, не повіриш, але я зрозуміла, що більше не зустріну такого, як ти, ніде. Гармонія буває тільки раз, і то якщо пощастить. Буває так, що людям так і не пощастило зустріти гармонійну половину, вони прожили своє життя не з тими, а можливо, й не там. Важливо бути саме там, де тобі призначено бути… і саме з тим. Хіба буде ще така людина, якій я читатиму вірші чи новели в слухавку мобільного чи просто на вухо, сидячи поруч? Хіба зустрінеться ще хтось, хто пектиме для мене пироги й готуватиме каву в ліжко? Невже ж буде чоловік, який витримає всі мої перепади настрою і любитиме щодень дужче? Хіба хтось виховає мою дитину замість тебе… без тебе? Одного дня я знайду тебе. У сірому натовпі, посеред снігокалюжних неасфальтованих вулиць, я раптом побачу тебе. І піду за тобою. Поїду на інший кінець міста. В інше місто. Я знайду вулицю, будинок, кімнату, де ти є… (А ти впізнаєш непереплутуваний шлейф моїх парфумів, серед сотень інших запахів?). Я тихо зайду, візьму тебе за руку й заберу з собою… назовсім. Навіки. (Ти ж пам’ятаєш, я тобі колись обіцяла, хоч і жартома?) Хіба я можу відмовитися від тебе? Тоді я була б слабка й дурна. А я ніколи не вважала себе ні тією, ні іншою. За любов треба боротися, правильно? Тож я борюся. Бо інакше в наших, людських, життях було б так порожньо… Не було б авантюр, подвигів, емоцій, справжнього азарту… Уявляєш? А так буде що згадати й дітям розказати. Хай ніколи не забувають, що кохання варте ризику.
Пам’ятай, що я завжди думками з тобою, а це значить, що тобі є заради чого жити і куди повертатися. Тільки повертайся! Добре? Цілую. Твоя Єдина. Уперше за довгий час Поліні хотілося виговоритися. Доти її думки не сходили з уст, а збиралися, укладалися в голові. І от нарешті дівчина вирішила написати листа коханому. Справжнього, на папері, кульковою ручкою. Але вона не знала, куди відправляти. Зате знала, кому. Колись наші предки говорили, що якщо вилити всі свої думки на листок паперу, а тоді скрутити той листок і підпалити, то з тим папірцем підуть всі болі, згорять, а твої думки, спрямовані на іншу людину, обов’язково до неї долинуть, якимось містичним, але дуже справдешнім чином. Отже, Поліна дістала із шухляди залежаний конверт із маркою, вказала вгорі свою адресу й прізвище як адресанта, а внизу вписала ім’я та прізвище свого коханого як одержувача. Потому вклала в конверт листа й акуратно заклеїла. Пломінь свічки задоволено тріщав, жадібно пожираючи перший із чотирьох кутиків конверта. Тепер ВІН знатиме… Ці два місяці Поліна прожила як у прострації. Відмовлялась їсти, не могла заснути без його голосу (не звикла), не могла працювати, щоб не думати про нього. У вихідні цілий день валялася в ліжку з навушниками у вухах. Їй було боляче… Коли в тебе до нестями закоханий найкращий у Всесвіті чоловік, тобі заздрить мало не весь світ. І серед десятків білих заздростей неодмінно буде одна чорна. Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці, бо на вечорниці дівкачарівниця… Отруїла Гриця… Майже так у них було. Тільки без вечорниць. У цілком налагодженому й передвесільному житті Поліни й Сашка раптом з’явилася третя зайва. Вона довго діймала чоловіка смс-ками, дзвінками, візитами, зізнаннями й ніяк не могла змиритися, що Сашко кохає іншу. Із міркувань «так не дістанься ж ти нікому», жінка підіслала двох здорованів, щоб вони підстерегли Сашка біля будинку й побили його. Сусід із вікна другого поверху бачив, як
окривавленого Сашка, який ще рухався, судорожно махав руками, закидали (як не дивно, не до багажника, як у традиційних бойовиках) на заднє сидіння автомобіля ці ж таки двоє здорованів, а ще з ними була невисокого зросту жінка з коротко підстриженим волоссям. Машина рушила в невідомому напрямку (а сусід – сцикло, міг би вийти). Із того дня минуло довгих два місяці. У нашій країні така міліція, яка ловить тільки нариків у посадках, тож розслідування не просувалося. Ще місяць – і справу взагалі закриють. Дуже скоро після Сашкового зникнення Поліна дізналася, що начальство звільнило чоловіка з роботи, з причини його відсутності, й узяло на його посаду іншу людину. Гроші з зарплатної та дебетної карток якимось містичним чином зникли, а кредитка була заблокована. Дата їхнього весілля тепер уже прострочена: наречені не з’явилися в загс у визначений день. Знайомі вдавано шмаркато співчували дівчині з приводу її утрати. Усі навколо вважали Сашка мертвим. Хоча тіло досі не було знайдене. І тільки Поліна була беззаперечно переконана, що її коханий живий і неодмінно повернеться. Повернеться до неї. Бо хіба на небі всі дурні, щоб відібрати в неї її долю, єдину радість у житті, найкоханішу в світі людину, яка ідеально підходить лише їй?.. Вона вирішила шукати його сама. Вирішила покласти своє життя на те, щоб вирвати коханого з рук жінки чи смерті, подолати відстані й опинитися поруч із ним, хоча б один раз іще побачити його очі, потримати його руку в своїй, відчути тепло його живого тіла. Вона не зупиниться, бо… Чи згодні ви любити одне одного в радості й горі, доки смерть не розлучить вас? Так. Звісно, так. Любити, поки не розлучить смерть, і навіть після…
Автор: Юлія Юліна оповідання 23.02. 2013 Ілюстрація: Альона Матвеєва