Всі жінки від природисадомазо Вогке, каламутне небо текстури скислого молока двомісячної давності з пліснявою… і липкі волохані з кудлатими лаписьками вошкаються в ньому, як у сметані, набиваються в ніс, у рот, заліплюють вії, щоб вона не бачила і нікому потім не сказала про те, що тут і зараз відбувається. Вона гребеться у тому місиві, розчепірює зашкарублі пальці, йорзає ними по кошлатій чортопелі, розводить мурашині дороги нігтями, з-під яких уже кров точиться акварельними розводами по білих полотнах, кричить, хапає ротом отих прикумарених волоханів, які апатично спускаються вниз, щоби потім по ним почовгала дітлашня, похрустіла їх кісточками, зламала їм руці, нозі і хребетики і перетворила на багнючу масу, безрідну і бездушну. Вони знають, що так буде… не хочуть… пручаються… і тому так мляво падають… Парашутисти без парашутів… Падають на неї, в неї… і застряють кінцівками в її носовому проході… тануть на язиці… Холоду померти від тепла… – страшна смерть, одначе. Вона борсається у тому крематорії, а Він її снігом, снігом! Лопата за лопатою… Поспішає. Божевільний! Вона б сказала щось, та він не почує. Втекла би, та він не озирається. Прикинулася мертвою. Дозволила йому завершити свою брутальну місію. А він наколошматив снігу, змішаного з багнюкою, застібнув куртку і сів на спиляній деревині. Вона ще дихала. Але надто боліли рани від побоїв. Що вона бачила? Праворуч і ліворуч – задмухані погляди його колишніх жінок, закривавлені руки, розкроєні голови, густющі крововиливи, подерті на стегнах колготки, задрані спідниці, розчахнуті груди, роз’їжджені блискавки чобіт і перебиті литки… фігню всяку бачила! І його розпашілі щоки. Захекався, бідний! Вона ще жива, а він вже упрів. Старий став. Мокрі справи йому тепер не під силу. Тільки амурні. В області обкатувань жінки він спєц! Chablis Burgundy AOC Jadot, Chardonnay Marlborough Cloudy Bay, Jack Daniels, Jim Beam, величезні букети найдорожчих квітів… а як роздягається… жіночі погляди привертають плечі, спина, груди… і округлий животик… такий, що надає чоловікові особливого шарму. Бо, зрештою, кому потрібні атлети з кубиками? Якщо немає за що потриматися, то який сенс дивитися? Анорексики – то для закомплексованих кікімир. А цей… цей класний.
Загребущі, всепроникаючі і всесобідозволяючі руки. Загрібає ними жінку – і вона вже не може дати опір. Тямущий спокусник. Секс потрібен йому щодня і по декілька разів на день. Тож він шукає собі напівнімфоманку, фетишистку, ексгібіціоністку. Різні сексуальні девіації не можуть поєднуватися в одній особі, бо якщо поєднаються, то це вже буде якась шизофренічка, а йому така не потрібна. Треба звичайна дівчина, яка не проти експериментів і повторів. Знаходить жертву і робить з неї кошенятко: возить мотузочку перед її мордочкою, а вона бігає… бігає за ним. Награється і кине... а кошенятко далі бігає… бігає… дзвонить… на роботу листи шле… Колеги скосячка дивляться і мовчать. Навіть не шепочуться. Страшно. Такому пальця дай – із подраними ліктями тікатимеш. А жінки… Всі жінки від природи садо-мазо, тією чи іншою мірою. Вони люблять відчувати силу. Тому й туляться до нього. А він їх викидає, як затасканий светр, пожовану жуйку, як холодну каву – як усе те, що не потрібне і не смакує. Викидаючи, доступно пояснює, що дятлик знайшов собі інше дупло і дамчине гніздечко йому більше не цікаве. Якщо пробують лізти іще – вбиває. Отак просто. А на нього ніхто не подумає. З вигляду – дуже статечний чоловік. Всередині – обкутані присмерком розпусно-маніакальні задатки. Сорокарічні бісові інтелігенти. Поки він сидить, обтираючи чоло шапкою, відхекуючись, вона збирається із силами, блискавично перевертається зі спини на живіт, стає навколішки, тоді зривається на рівні ноги і біжить. Біжить, як людина, що ось-ось спізниться до туалету: ноги заплітаються, руки врізнобіч, волосся спадає на зморщений від примруженості очей лоб. Нічого не бачить, але силкується побачити. Прищурюється, як зажухане кошеня. Ото таке кошеня, які стадами бігали за ото тим. Мчиться доти, доки не перечіпається і не падає в якусь яму. Розплющує очі – а над нею він, із чашкою кави. Побачив, що вона прийшла до тями, і схилився біля її ліжка. «Як почуваєшся, дорогенька?» – питає чоловік і чує у відповідь: «Чи є в тебе хтось, крім мене?». Він цілує їй лоба і йде на кухню за чистим рушником. Вона подибує на стільчику свій гребінець і починає витягати з
нього застряглі волосинки. Чоловік повертається з кухні, обтирає спітнілочервоне жінчине обличчя і тільки тоді каже: «Не знаю, що тобі снилось останні дві доби, але в мене нікого нема і не буде, крім тебе. Тільки одужуй, добре?». Вона бере його руку, міцно стискає її у своїй і засинає знов. І бачить вона тепер зовсім інші сни…
Автор: Юлія Юліна ® Ілюстрація: Альона Матвеєва Кривий Ріг 2012