Жив-був хлопчик-ганчірочка. Точніше спочатку він був килимком. У великому й затишному домі лежав він на найпочеснішому місці. Всі його любили й шанували, щоп’ятниці чистили, вичісували, вимивали, доглядали за ним, як кріпаки за своїм паном, догоджали йому всіляко. Жилося килимкові там розпрекрасно. Працював тільки вечорами, а цілими днями відпочивав, займався своїми справами й весело проводив час. Не знав жодних турбот, аж поки… У домі з’явилася киця. Господарям хтось подарував на котресь зі свят чи просто так. Маленька чорненька кішечка з білою латочкою на грудці й біленькими шкарпеточками на лапках. Вона була доволі граційною, вишуканою. Такі, як вона, - доволі перебірливі, капризні й неслухняні, люблять тільки відбірну їжу з найдорожчих зоомагазинів, клубочки ниток найвищої якості для забав… І вона дійсно усе це любила… І мала б любити перини й шовкові постелі з ароматичними сумішами, як світські дами благородної крові… Але вона вподобала маленький килимок, що лежав у домі на найпочеснішому місці. З ним так усі возилися, ніби він – центр Всесвіту. Мабуть же, дійсно він цього вартує! І киця вирішила перевірити. Коли господарі ввечері, потомлені від важкого понеділкового робочого дня, вляглися спати, кішечка, не довго роздумуючи, вляглася на килимок. Зазвичай їй не дозволялося цього робити… але ж вночі хто бачить?! І вона лягла. Розляглася усім тілом, притислася до нього своєю м’якою шерстю, підібгала під себе хвостика й заснула. Уві сні їй муркотілося… певно, снилися приємні котячі сни. Килимкові не подобалося, що на ньому спить киця. Йому було огидно. Бо він же – пан. Але килимок не знав, як скинути непрохану гостю із себе. Тому покірно чекав ранку. І, мабуть, дочекався би, якби киця не почала вночі ворушитися. Можливо, у дівчинки зачесалося вушко… можливо, їй наснився якийсь котячий кошмар… можливо, просто хотілося змінити положення тіла… Вона зробила потягусика й випадково зачепила
кігтиком килимок. Це була крапка. Килимок миттю скинув кицьку із себе й розлютовано просичав: «Забирайся геть звідси! І кігті обріж! Ніколи більше не смій до мене торкатися!». Киця у відповідь не мовила нічого. Просто пішла й лягла до стіни, на голій підлозі. Скрутилася калачиком і заснула до ранку, не ворушачись. На світанку килимка вже не було. Може, рано-вранці його забрали господарі, а може, він сам пішов геть… зализувати рани. Киця всюди шукала хлопчика-килимочка, заглядала у всі шпарини, хотіла поговорити з ним, вибачитися, зазирнути йому в очі… А його ніде не було. Часом дзвонив телефон – і киця стрімголов через усю кухню й коридор бігла до вітальні… може, то килимок дзвонить?! Але він не дзвонив. І не писав. Киця спала на холодній підлозі. Зимою. Господарі стелили їй м’яке покривальце, навіть подушечку клали, але киця хотіла спати лише на своєму килимочку. Якби він повернувся, вона би спала на ньому лиш скраєчку, сховавши кігтики в м’якеньку подушечку лапки, навіть не ворушачись. Та хлопчик-килимок не приходив. Із часом його роботу віддали іншому. Нового килимка так само дбайливо чистили, мили, навіть парфумили. Але киця з ним так і не подружилась. Їй не вистачало старого друга… Хтось із господаревих друзів, які приходили в дім щосуботи, казав, ніби бачив килимка на одній із міських помийок. Він лежав там кошлатий і плакав. Але чи правда то було – ніхто не знає, і ніхто не хотів перевіряти. Одного дня, коли господарі ненароком залишать двері квартири відчиненими, киця неодмінно втече з дому і знайде свого килимка. Притягне в зубах додому (а потім же неодмінно вибачиться, що осквернила його величність своїми зубами), оближе його усього по горизонталі, вертикалі й діагоналі, вичистить і… ляже. Притисне лапою, щоб не пручався, й нікуди більше не пустить.
А поки що лежить хлопчик-ганчірочка на помийці, в холоді й голоді, серед брудних порваних черевиків із розчепіреними передниками й шкірок бананів, серед целофану й побитого скла, і плаче. Горді чоловіки на самотині зализують свої рани, ігноруючи всіх і кожного… чи кожну. І не стільки болить йому його ранка від котячого кігтика, скільки болить зачеплене чоловіче самолюбство. А кішка не горда. Вона неодмінно знайде свого килимка, чого б їй це не коштувало.