06 Су Не
06 03 04
ГОГОЛЮ
За думою дума роєм вилітає, Одна давить серце, друга роздирає, А третяя тихо, тихесенько плаче У самому серці, може, й Бог не бачить.
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
06 06 04 Не
Із прочитаного вірша виявляється: не тільки в «неситого», не бажаючого спільним (яке не одному йому належить) ділитися з ближніми, внаслідок надситої переповненості шлунку чи своєї розбещеності в сексуальних стосунках виникають симптоми, що чинять серцеві напади, але й в небайдужого до долі «братів незрячих» від переповненості свідомості «давлять серце» думи, якщо ними ні з ким поділиться:
09 08 06 Су
Кому ж її покажу я, І хто тую мову Привітає, угадає Великеє слово? Всі оглухли — похилились В кайданах... байдуже... Ти смієшся, а я плачу, Великий мій друже. А що вродить з того плачу? Богилова, брате... Не заревуть в Україні Вольнії гармати. Не заріже батько сина, «І хто тую мову Своєї дитини, За честь, славу, за братерство, Привітає, угадає За волю Вкраїни. Великеє слово? Не заріже — викохає Всі оглухли — похилились Та й продасть в різницю В кайданах...» Москалеві. Це б то, бачиш, Лепта удовиці Тому у попередньому фрагменті вірша Престолові-отечеству ТАРАС привідкриває перед нами завісу Та німоті плата. таїнного, показуючи, як відбувається творчий Нехай, брате. А ми будем процес, що думи, перш ніж перейти в сферу Сміяться та плакать.
свідомого (або Яву), куди кожна з них «вилітає», надходячи (утворюючись), чинять, внаслідок їх переповненості, дію на серце: «Одна давить серце, друга роздирає». Ось чому так важливо знайти споріднену душу, котра б змогла ті думи зрозуміти й від так, щоб вони, врешті, «стали на папері стройними рядами». Звідси необхідність постійного перебування в пошуках таких душ і творення довкіль себе Кола Споріднених Душ із «і мертвих, і живих, і ненароджених». Це ми бачимо перечитуючи «КОБЗАР», не один раз зустрічаємо приклади такого спілкування з душами. Так і в даному випадку, ТАРАС звертається до Гоголя М. В., котрий сам, в свій час, для становлення та розвитку свого Таланту, вирушив у далекий Петербург, щоб там зустрітися, для задоволення потреб власної душі в необхідності розмовляти з душею собі подібною, з другим талантом. Тобто, до того, хто розуміється, як важливо, ще й душу знайти, яка б своїм розумінням твоїх дум сприяла їх безболісному проявленню в цей світ, потраплянню в сферу свідомого. Більш того, звертається до того, кому не байдуже: яким є світ, в якому він живе, – а намагається змінити, покращуючи жителів його. Для цього, як засіб і інструмент перетворення використовує «Сміх»: «Ти смієшся, а я, 30 декабря 1844 [С.-Петербург ]