Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ в частині віршів «Сон» та «Я не нездужаю, нівроку» 06 Не
05 07
СОН Марку Вовчку
На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку за снопом. Розповила, нагодувала, Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться їй той син Іван І уродливий, і багатий, Не одинокий, а жонатий На вольній, бачиться, бо й сам Уже не панський, а на волі; Та на своїм веселім полі Свою таки пшеницю жнуть, А діточки обід несуть. Та йдучи, колоски збирають, Мов тая доленька святая, Мов ангеляточки ідуть. І усміхнулася небога, Проснулася — нема нічого... На сина глянула, взяла Його тихенько сповила Та, щоб дожать до ланового, Ще копу дожинать пішла Останню. Може Бог поможе, То й сон той справдиться... [1858, С.-Петербург]
Коментарі ДОБРОДІЯ до ДУХОВНИХ НАСТАНОВ КОБЗАРЯ
Звертаючи Вашу увагу, Добродії, на читання вірша Вісником Кола Лірників СЛАВИ КОБЗАРЯ Римидоловим («Римидолов», що означає «Доловлювач Рим»), скажу Вам «посекрету», немало прийшлося йому потрудитися, поки «упіймав риму», щоб декламувати у відповідності зі змістом вірша. Багатоплановість піднятих тем («панщина», «жінка мати-годувальниця немовляти» і одночасно «землетрудиця», само «сповитеє» немовля, картини сну і наяву), що в стислій формі переплітаються між собою, потребують такої ж багаторівневості в гармонійній цілісності конструкції вірша твореній рифмозвучанням. Легким штришком, щоб не роз’ятрювати рани, згадано про панщину (не згадати не можна, аби не порушити достовірності картини) й про те, що, звичайно ж, «втомилася». Але яке енергетичне піднесення: «пошкандибала» – зразу ж, тільки-но зачула позови свого сина. Як багато (найбільше з поміж інших тем) відведено місця у вірші цьому «сповитому», ще маленькому чоловічку: «сина годувать», «сповитеє кричало»; з якими деталями розповідається картина: «у холодочку за сно-
пом», «розповила», «нагодувала», «попестила». Цьому, «ще сповитому», як бачимо, відведено центральне місце. Далі, дійсність плавно переходить у описування картини сну, в якій вимальовується наступне покоління «сповитого», народжених уже «вольними», бо від «вольних». Врешті, наступає уві сні, так необхідне, оте: «і усміхнулася небога», що є заключним моментом процесу відновлення сил, – як признак ще не втраченої здатності до перемог, поки що нехай хоч і невеликих, але, як передвісники, можуть спонукати прихід згодом перемоги великої. А коли прокинулася, знову в деталях описується, увага до «сповитого». І на закінчення: «щоб дожать до ланового ще копу дожинать пішла». Здавалось би, про це навіщо їй думати, – на «панщині» ж, то нехай би пан, чи його осавула над цим і думали. 1
08 06 13 Не 14 По
09 08 06 Су