Три наречені by Казки Закарпаття.Легка мова

Три наречені

Ужгород Видавництво Олександри Гаркуші 2021

УДК 398.21(477.87):376.3/.4-051 Т 67

Т 67 Три наречені : казка. – Ужгород : Видавництво Олександри Гаркуші, 2021. – 20 с. : іл. – (Казки Закарпаття. Легка мова). ISBN 978-617-531-240-7 Казка "Три наречені" – одна з п’яти книжок у форматі легкого читання, які видані у межах проєкту “Інклюзивне літературнохудожнє видання “Казки Закарпаття. Легка мова”. Тексти і малюнки до видання “Казки Закарпаття. Легка мова” створювалися за участі людей з інтелектуальними порушеннями. УДК 398.21(477.87):376.3/.4-051

Казку "Три наречені" легко читати. Деякі слова написані жирним шрифтом. Це складні слова. Складні слова пояснюються у тексті.

Видання здійснено за підтримки Українського культурного фонду Позиція Українського культурного фонду може не збігатися з думкою авторів

ISBN 978-617-531-240-7 2

Зміст

Вступ ............................................................................................ 3 Три женихи .................................................................................. 4 Чари лісовика ............................................................................ 10 Рідна донька .............................................................................. 14

Вступ Закарпаття – це частина України. На Закарпатті є високі гори, ліси, ріки. Люди на Закарпатті розповідають своїм дітям і онукам казки. Казки – це давні історії. Тепер ви можете читати казки у книжках. Таких книжок п'ять: Дощ, Мороз і Вітер, Мудра дівчина, Три наречені, Чарівна торбинка, Як Бог роки роздавав.

Три женихи Жив у нашому селі бідний Микула. Жінка його померла ще молодою. Тож залишився він сам із донькою Марічкою. Жили вони бідно через те, що Микула випивав. Що не заробить, усе проп’є. Звідки ж тоді взятися багатству? Сусіди просили Микулу кинути пити. Бо ж у нього вже доросла донька Марічка. Її час заміж віддавати. А Микула ще й свариться з сусідами. Каже, що сумує за покійною дружиною. Через те і п’є горілку. Бо інакше його серце розірветься з туги за нею. Марічка сердилася на батькове пияцтво. Та нічого йому не казала. Бо, окрім Микули, не мала більше нікого. Сама Марічка – гарна, струнка, роботяща. Найкраща дівчина на все село. Хлопці заглядалися на неї, як на картину. Одної неділі подалася Марічка з подружками по ягоди. Далеко вибралися дівчата – аж на полонину.

Полонина – висока гора без лісу

Лиш пішла з дому Марічка, як заходить до Микулиної хати багатий хлопець Єдиний син лісника. Познайомився хлопець з Микулою. Розповів трохи про себе. А тоді просить Марійчиної руки. Хоче одружитися з дівчиною. Микула зрадів, що відтепер його дочка Марічка матиме сите життя. Випив чарку горілки із сином лісника. Та й домовились про весілля. Пішов син лісника додому. А до Микулиної хати вже проситься інший хлопець. Цей був ще гарніший. А вбраний дуже пишно. Бо його родина має найбільше землі у сусідньому селі. Він теж прийшов просити Марічку собі за жінку. Що ж робити Микулі? Випив він чарку і з цим хлопцем. А далі махнув рукою і пообіцяв віддати заміж Марічку за цього багацького сина. Не встиг Микула проспатися на обід, як знову стукають у двері. Вже третій жених завітав до їхньої бідної хати. Це приїхав син мельника із далекого села. Багатьом дівчатам він подобається. Але йому до серця припала одна Марічка.

Лісник – управитель лісу Мельник – власник млина Млин – споруда, де зерно перемелюється на муку

Вирішив Микула, що не можна такому багатому женихові відмовляти. Знову випив чарку. І пообіцяв віддати Марічку заміж за сина мельника. Зранку прокинувся Микула тверезим. Як усе пригадав, то за голову схопився. Що ж він наробив? Адже наступної неділі мають приїхати одразу три женихи! – Який мене біс поплутав? – мало не плаче Микула. – То все клята горілка наробила! Бодай її більше ніколи не пити! У мене одна-єдина донька. Як я її поділю між трьома парубками? Що я їм скажу? Та за таку ганьбу вони мене приб’ють, мов муху! А Марічка ходить щаслива. Уже чекає в неділю нареченого. Ось тепер їй позаздрять подружки! Бо ж у неї буде гарний і багатий чоловік.

Чари лісовика А Микула важко зажурився. Робота валиться йому з рук. Їсти не хочеться. Навіть випивати перестав. Вирішив порадитися зі старшими братами, що жили в недалекому селі. Пішов до них прямо через ліс. На стежці між ялинами побачив старого діда з довгою сивою бородою. Той сидів на пеньку в зеленому капелюсі. Спирався дід на довгу палицю. Микула йому низько поклонився. Дідок зацікавився: – Чого ти такий сумний, чоловіче? 10

Розповів Микула, як трьом хлопцям пообіцяв єдину доньку. От і журиться, як тепер йому бути? – Не журися, – погладив дід білу бороду. – В одного свого брата попроси собаку, а в другого – свиню. Вдома запри тварин на ніч у коморі разом із дочкою. А далі я вже буду чаклувати. Послухався Микула дивної поради. Бо той дід, мабуть, лісовик, а не людина. Тож знається на чарах. Микулині брати зраділи, що їхня небога Марічка одружується. Тож на радощах віддали Микулі свиню та собаку. Хоча їм здалися дивними такі весільні подарунки. Одного брати боялися: аби Микула по дорозі їхні дари не пропив. Але Микула вже змінився. Халепа із трьома нареченими добряче його налякала. Тому погнав свиню та собаку через ліс. Вдома Микула завів тварин до комори. Наказав доньці сторожити там собаку та свиню цілу ніч. Здивована Марічка постелила собі на лавці у коморі. І Микула замкнув її разом із собакою та свинею. Бо так порадив лісовик. Значить, уночі там відбудеться його чаклунство.

Комора – кімната для зберігання харчів Лісовик – дух, що живе в лісі Небога – племінниця Халепа – проблема, важка ситуація 11

Наступного дня прийшов із лісу перший жених – син лісника. Як посідали до столу, він запитує Микулу: – А де ваша дочка-красуня Марічка? – Зараз покличу, – зітхнув Микула і пішов до комори. Перехрестився Микула. Обережно відчинив двері комори. А там на лавиці три красуні сидять. І всі точно такі, як його донька. Мов намальовані. Остовпів Микула. Аж рота роззявив від такого дива. Ото лісовик начаклував за ніч! А гості його вже гукають. Хочеться їм на наречену поглянути. Привів Микула одну з дівчат з комори до кімнати. Син лісника не може від неї очей відвести. Бо вона гарна, мов квіточка. Пообіцяв одразу весілля зіграти. Попрощався Микула з цим нареченим. А до хати вже заходить наступний. Микула привів йому з комори другу дівчину. Той наречений теж задоволений поїхав з нею додому. А за ним і третій наречений прибув. Цьому Микула віддав останню дівчину. Так пияк Микула позбувся важкої халепи. А троє дівчат щасливо одружилися.

Рідна донька Залишився тепер Микула сам у маленькій хатині. Сумно йому стало. Ні з ким і поговорити. Думає, як так сталося, що ніхто з женихів не помітив чаклунства? Еге ж, той лісовий дід – великий чарівник. Минуло ще кілька тижнів. Захотілося Микулі провідати доньку. Цікаво йому, як вона поживає. Тож зібрався до неї в гості. Але не знає, котра із дівчат – його справжня донька? У лісі на ялиновому пеньку знову зустрів сивого діда. Сидить старий із палицею в руці. – Чим тепер журишся? – погладжує довгу бороду дідок. – Йду провідати дівчат, – відказує Микула. – Та не знаю, яка з них – моя рідна донька? Дід йому каже: – Слухай уважно! Коли прийдеш до дівчини, а її не буде вдома, то вона собачого роду. Бо пси люблять все винюхувати довкола. Тому не сидять на одному місці. Якщо серед дня дівчина спатиме в ліжку, то вона – свинського роду. Бо свині люблять вилежувати боки. Тому більшу частину життя просипають.

А рідну доньку ти, Микуло, впізнаєш своїм серцем. Бо воно не помиляється. Подякував Микула за пораду. Рушив далі у дорогу. Прийшов до просторої хати серед лісу. Зустрів його сам господар – син лісника. Каже: – Сідайте, батьку Микуло, відпочиньте. Бо моя кохана жіночка ще в постелі. Мусить добре вилежатися. Вона поволі встає. Зрозумів Микула, що то – свинська дочка. Бо лиш свині люблять стільки спати.

Заночував Микула у будинку лісника. А вранці вже подався до другого зятя. Прийшов до багача, який мав найбільше землі у своєму селі. Питається його Микула: – Як моя донька? Чи добра тобі за жінку? – Може бути, – відповідає багач, – Лише має одну погану звичку. Поки зранку не оббіжить все село, за роботу не береться. А як прийде додому, то аж язика витягає з утоми. Микула задумався. Це, мабуть, буде собача донька. Бо лиш собака стільки даремно бігає.

Зять – чоловік доньки 16

По обіді попрощався Микула з другим зятем. І вирушив до третього. Біля річки побачив Микула великий кам’яний будинок. Здалеку чути було, як гуркотить млинове колесо. Вода падала з висоти на нього. І таким чином його обертала. Зранку до ночі у цьому млині мелють зерно на муку. Тут жив і працював син мельника. Третій зять Микули.

Марічка першою помітила Микулу крізь вікно. Вибігла надвір. Обцілувала його: – Йой, таточко прийшов у гості! Взяла за руку Микулу і завела до хати. Подала на стіл гарячий обід, який щойно зварила. Збагнув Микула, що це його донька Марічка. Бо лише рідна дитина може так любити! А наступного дня Микула повернувся додому. По дорозі зайшов до корчми. Хотів похвалитися друзям своїми трьома доньками. Але ніхто йому не повірив. Бо всі знають, що п’яничкам не можна вірити. Що їм тільки не примариться на п’яну голову?

Літературно-художнє видання

Казки Закарпаття. Легка мова

Три наречені

Інклюзивне видання українською мовою у форматі легкого читання

Більше про проєкт:

Керівниця проєкту та упорядниця Лариса Шувалова Упорядкування та адаптація тексту Олександр Гаврош Художньо-технічна редакція, ілюстрації та верстка Олександра Гаркуша © ГО Центр культурних ініціатив “Фортеця Унг” Закарпатська обл., м. Ужгород тел. +38 095 49 79 710 e-mail: ungvaresca@gmail.com https://www.facebook.com/FortetsyaUng/ Підписано до друку 17.10.2021. Формат 60х84/8. Папір офс. Гарнітура Arial. Друк офсет. Умов. друк. арк. 2,32. Зам. № 25-2021. Тираж 500 прим. Видавництво Олександри Гаркуші Свідоцтво серія Зт № 23 від 06.09.2005 р. м. Ужгород, вул. Погорєлова, 4 тел. +38 050 148 65 02 e-mail: alexxgarkusha@gmail.com www.alexxgarkusha.com.ua