Дощ,Мороз і Вітер by Казки Закарпаття.Легка мова

ДОЩ, МОРОЗ І ВІТЕР

Ужгород Видавництво Олександри Гаркуші 2021

УДК 398.21(477.87):376.3/.4-051 Д 71

Д 71 Дощ, Мороз і Вітер : казка. – Ужгород : Видавництво Олександри Гаркуші, 2021. – 20 с. : іл. – (Казки Закарпаття. Легка мова). ISBN 978-617-531-235-3 Казка "Дощ, Мороз і Вітер" – одна з п’яти книжок у форматі легкого читання, які видані у межах проєкту “Інклюзивне літературнохудожнє видання “Казки Закарпаття. Легка мова”. Тексти і малюнки до видання “Казки Закарпаття. Легка мова” створювалися за участі людей з інтелектуальними порушеннями. УДК 398.21(477.87):376.3/.4-051

Казку "Дощ, Мороз і Вітер" легко читати. Деякі слова написані жирним шрифтом. Це складні слова. Складні слова пояснюються у тексті.

Видання здійснено за підтримки Українського культурного фонду Позиція Українського культурного фонду може не збігатися з думкою авторів

ISBN 978-617-531-235-3 2

Зміст Вступ ............................................................................................ 3 Іван та Степан.............................................................................. 4 Як Степан розбагатів................................................................... 7 Як Дощ, Мороз і Вітер провчили Івана......................................14

Вступ Закарпаття – це частина України. На Закарпатті є високі гори, ліси, ріки. Люди на Закарпатті розповідають своїм дітям і онукам казки. Казки – це давні історії. Тепер ви можете читати казки у книжках. Таких книжок п'ять: Дощ, Мороз і Вітер, Мудра дівчина, Три наречені, Чарівна торбинка, Як Бог роки роздавав.

Іван та Степан

Жили собі по сусідству два брати – Іван та Степан. Старший Іван одружився з багатою дівчиною. Став найкращим господарем на селі. А молодший Степан взяв за жінку бідну дівчину. Хоч і бідна дівчина, зате роботяща. Народилося у Степана багато діточок. І всіх треба нагодувати й одягнути. Тож жилося Степановій родині нелегко. Грошей завжди не вистачало. Аж тут настав новорічний вечір. Почав Степан розкладати вогонь у печі. А в ті часи сірників ще не було. Вогонь розпалювали жаринками. Дивиться Степан, що в його печі один попіл залишився. Нема жодної гарячої жаринки, з якої можна розпалити вогнище. А на дворі зима лютує. В хаті так холодно, що пара з рота йде. Послав Степан старшого сина до свого брата Івана. Нехай хлопець принесе від нього гарячих жаринок на залізній лопатці.

Жаринки – гарячі вуглинки, тверді залишки вогнища.

Але сердитий Іван не захотів дати вогню. Ще й накричав на хлопця: – Які погані в мене сусіди! Ще й уночі будять! Спати не дають! Прийшов зажурений хлопець додому. З жалем розповів про все Степанові. Вразила всіх Іванова скупість. Адже в зимній хаті малі діти мерзнуть. Треба вечерю варити, а нема як.

Як Степан розбагатів

Виліз Степан на дерево, що росло перед хатою. Аби звідти роздивитися все довкола. Чи не видно десь вогника? Недалеко від села побачив слабенький вогник. Зрадів Степан. Зліз із дерева й поспішив туди, де світився вогонь. У засніженому полі Степан знайшов ватру. А біля неї сидять троє невідомих в довгих кожухах. І всі дуже дивні. Ватра – відкрите вогнище. Кожух – зимовий верхній одяг. 7

Один наче з води виліз. Аж блищить його мокре волосся. Він назвався Дощем. Другий був білим як молоко. Його кликали Морозом. А третього – з довгими сірими кучерями – прозивали Вітром. Здивувалися ті троє, побачивши Степана. Питають, чого йому не спиться? Чому серед ночі блукає? Розповів Степан про свою біду. Попросив жаринок із вогню. Вислухали його Дощ, Мороз і Вітер. Тоді кажуть: – Дамо тобі, чоловіче, гарячих жаринок, якщо відповіси на наші запитання. Зітхнув Степан. Нехай питають. Аби лише дітей нагодувати та зігріти. Першим спитав Дощ: – Як ти думаєш, Степане, дощ – це добре чи погано? І так змахнув Дощ своїм чорним волоссям, що з нього крапельки води порозліталися. Обтер лице Степан шапкою та й каже: – Дощ – це добре! Коли влітку земля пересихає, дощ нас рятує. Він напоїть трави, кущі, дерева. Тоді озвався Мороз: – А як думаєш, Степане, мороз – це теж добре? І дихнув таким холодом на Степана, що тому аж вуса примерзли до лиця.

– Йой-ой! Мороз – теж добре! Бо взимку так заморозить річку, що по ній можна іти, як по землі. Третім запитав Степана Вітер: – Ну, а вітер – це добре? – Аякже! – Степан каже. Коли після дощів на вулиці велике болото, вітер його висушить. Залишилися задоволеними Дощ, Мороз і Вітер. Бо Степан мудро говорив. – Ти відповів на наші запитання, – кажуть вони йому. – Тому дістанеш від нас найкращих жаринок. Знаємо, що не маєш на що жити. Тож сьогодні отримаєш від нас новорічний подарунок. Ану, стели кожуха! Здивувався Степан. Скинув із плеч старого кожуха. Розстелив його на снігові. Взяв Мороз жменю жаринок з вогню. І навіть не скривився з болю. Мабуть, жаринки його не пекли. Кинув їх на Степанів кожух. Далі кинули свої жмені гарячих жаринок Дощ та Вітер. Налякався Степан. Адже зараз його єдиний кожух протліє від жаринок. Стане цілком дірявим. У чому Степан тоді взимку ходитиме? Але Дощ Мороз і Вітер сміються з нього: – Не бійся, Степане! Твоєму кожуху нічого не станеться! Згорнув Степан кожуха до купи. Аби жаринки не погубити дорогою. 10

Степан закинув кожуха собі на плече. Побіг додому по снігу. Зайшов до своєї хати. Розстелив на підлозі кожуха. Не вірить власним очам. Бо всередині кожуха лежать уже не жаринки, а чисте золото. Між купкою золотих монет червоніє одна жаринка. Степан одразу розпалив нею вогонь у печі. А дружина почала варити вечерю голодним дітям. Наступного ранку Степан каже старшому синові: – Біжи до дядька Івана! Попроси у нього вагу. Скажи, що будемо золото важити! 11

Побіг хлопець до Івана. А той сміється з нього: – Звідки у вас золото? Хіба наріжете собі з дерева! Але вагу позичив. Цікаво Іванові, що Степан буде нею важити? Невже справді золото? Степан за вагу передав братові один золотий. Іван аж рота розкрив від несподіванки. Закололо його серце від заздрощів. 12

Ніколи раніше Іван не ходив до бідного Степана. А тепер одразу прибіг. – Чи правда, братику Степане, що ти моєю вагою гроші важив? – Правда, – відповів Степан. І витягає зі скрині кілька повних мішечків із золотом. – Звідки в тебе стільки багатства? – запитує Іван. – Вчора ти пошкодував мені кілька жаринок з печі… – Тож довелося мені, брате Іване, самому шукати вогню. – розповідає Степан. – Я виліз на дерево. Побачив, що недалеко в полі блимає слабе світло. Я побіг туди. А там коло ватри сиділи троє чоловіків. Я попросив у них жаринок. А вони кажуть, що спочатку маю відповісти на їхні запитання. Коли я відповів, ті троє насипали мені у кожух гарячих жаринок. І лише вдома я побачив, що вони обернулися на золото!

Скриня – дерев’яний ящик для зберігання одягу чи речей. 13

Багатий Іван аж заскрипів зубами від злості. Мовчки пішов додому. Але з того дня Іван перестав спокійно спати. Весь час думав, як йому зустріти Дощ, Мороз і Вітер. Аби й собі випросити від них золота. Іван щоночі вилізав на високе дерево. Дивився, чи не горить вогник у полі. Але ніхто вночі за селом ватру не розпалював.

Як Дощ, Мороз і Вітер провчили Івана

Так минув цілий рік. Настала новорічна ніч. Іван навіть не чекав, коли в печі вогонь загасне. Сам залляв його водою з відра. Аби тепер іти просити жаринки. Іван виліз на дерево. Став роздивлятися, чи не світиться десь вогник у полі. Недалеко за селом побачив вогнище. Іван скочив з дерева на сніг. Побіг на вогник. 15

Іван біля ватри знайшов трьох дивних людей у довгих кожухах. Іван зняв шапку. Низько поклонився. Попросив жаринок. А Дощ, Мороз і Вітер йому відказують: – Дамо тобі, чоловіче, вогню. Але спочатку відгадай, хто ми такі! А Іван за рік уже забув, що йому розповідав брат Степан. Лише пам’ятає, що Степан називав якісь дивні імена. Може, Січень, Лютий, Березень? Ні, не те! Сонце, Місяць, Зірка? Знову не вгадав. Тоді Сніг, Лід і Град! І тут не в лад! А Дощ, Мороз і Вітер тільки підсміюються. Добре бачать, що за гість до них прийшов. Одягнений Іван у вишитий кожух, взутий у дорогі чоботи. А жаліється їм, що вдома не має чим вогню розпалити. Кажуть Дощ, Мороз і Вітер Іванові: – Гаразд, чоловіче, стели свого кожуха. Дістанеш жаринок, коли в тебе піч загасла. Дощ, Мороз і Вітер кинули йому по жмені жаринок зі свого вогнища. 16

Але Іван не йде додому. Просить ще йому жаринок додати. Дощ, Мороз і Вітер підкинули ще кілька жмень жару з вогню. Щасливий Іван обхопив товстого кожуха двома руками. Обережно поніс його додому. Вдома Іван висипав жаринки на килим. Думав, що вони вже обернулися на золото. Але не так сталося, як йому гадалося. Гарячі жаринки спалахнули вогнем посеред хати. Полум’я швидко розгорялося. Вогонь перекинувся на дерев’яні меблі, стіни, дах. А потім і вся хата запалала, і все нажите добро. 17

За одну ніч Іван став біднішим за брата Степана. Бо Степан за рік уже став успішним господарем. Мав він добре серце. Тож Степан довго не сердився на скупого брата Івана. Запросив Іванову родину жити до своєї нової великої хати. А Дощ, Мороз і Вітер досі ходять світом. Якщо не вірите, то у новорічну ніч залізьте на найвище дерево. Далеко у полі побачите вогник. Там Дощ, Мороз і Вітер новий рік зустрічають.

Літературно-художнє видання

Казки Закарпаття. Легка мова

ДОЩ, МОРОЗ і ВІТЕР

Інклюзивне видання українською мовою у форматі легкого читання

Більше про проєкт:

Керівниця проєкту та упорядниця Лариса Шувалова Упорядкування та адаптація тексту Олександр Гаврош Художньо-технічна редакція, ілюстрації та верстка Олександра Гаркуша

© ГО Центр культурних ініціатив “Фортеця Унг” Закарпатська обл., м. Ужгород тел. +38 095 49 79 710 e-mail: ungvaresca@gmail.com https://www.facebook.com/FortetsyaUng/ Підписано до друку 17.10.2021. Формат 60х84/8. Папір офс. Гарнітура Arial. Друк офсет. Умов. друк. арк. 2,32. Зам. № 21-2021. Тираж 500 прим. Видавництво Олександри Гаркуші Свідоцтво серія Зт № 23 від 06.09.2005 р. м. Ужгород, вул. Погорєлова, 4 тел. +38 050 148 65 02 e-mail: alexxgarkusha@gmail.com www.alexxgarkusha.com.ua