Шветлосц 1 - 2016

ПОЕЗИЯ И ПРОЗА Ирина Гарди-Ковачевич, Олена Планчак-Сакач, Славомир Олеяр ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТУРИ Стари завит (29), Юлиян Пап ЗОЗ СЕРБСКЕЙ ЛИТЕРАТУРИ Радмила Ґикич Петрович ЯЗИК София Николаєвич ИСТОРИЯ Богдан Гальчак, Мирон Жирош РОЧНЇЦИ – ЮВИЛЕЇ Дюра Латяк БИБЛИОҐРАФИЯ Олес Мушинка, Микола М. Цап ПРИКАЗИ, КРИТИКИ, РЕЦЕНЗИЇ Гелена Медєши, Любомир Медєши, Олена Планчак-Сакач ДРАМСКИ ДОДАТОК Владо Няради

1/2016

Илустрациї Соня Андєлич

НВУ „РУСКЕ СЛОВО” НОВИ САД

[VETLOSC

~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc

ROK LXIV

ЯНУАР–МАРЕЦ 2016

^ISLO 1

ЗМИСТ ПОЕЗИЯ И ПРОЗА Ирина Гарди-Ковачевич: Етиди . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3 Олена Планчак-Сакач: Овоцнїк . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7 Славомир Олеяр: Mr. Dragon & Mrs. Sofia . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .11 ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТУРИ Стари завит (29) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .31 Юлиян Пап: Чудо од Алиси . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .54 ЗОЗ СЕРБСКЕЙ ЛИТЕРАТУРИ Радмила Ґикич Петрович: Корея, post scriptum (1) . . . . . . . . . . . . . . . . .59 ЯЗИК София Николаєвич: Язик у емисийох на руским язику Радио Нового Саду . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .67 ИСТОРИЯ Богдан Гальчак: История Лемкох (Руснацох/Русинох) (1) . . . . . . . . . . .85 Мирон Жирош: О першей подарованей Євангелиї Керестурскей парохиї 1752. року . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .89 РОЧНЇЦИ – ЮВИЛЕЇ Дюра Латяк: Керестурски учитель Петро Кузмяк . . . . . . . . . . . . . . . . .93 БИБЛИОҐРАИЯ Олес Мушинка, Микола М. Цап: Библиоґрафия роботох академика Миколи Мушинки о Руснацох Югославиї/Сербиї . . . . .101 ПРИКАЗИ, КРИТИКИ, РЕЦЕНЗИЇ Гелена Медєши: Язик до уметносци преточени . . . . . . . . . . . . . . . . . . .119 Любомир Медєши: Зложене ремесло и знанє . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .125 Олена Планчак-Сакач: У еху уметносц, смисел и надїя . . . . . . . . . . . .128 ДРАМСКИ ДОДАТОК Владо Няради: Марчов куцик . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .131 Малюнки Сонї Андєлич (10, 30, 78, 83, 84, 88, 92, 124)

[VETLOSC

~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc Vihodzi od 1952. roku (prerva od 1955. do 1966. roku) Dotera{n< redaktore Dxra Var}a (1952–1954), Dxra Papgarga< (1966–1993), Mikola M. Cap (1994–1998), Redakcijni kole}ixm (1999–2000) Direktor Martica Tama{ Odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap Redaktor Mikola [anta Sovit ~asopisa Akademik Xliyn Tama{, dr Ynko Rama~ i Sa{a Sabado{ Lektor i korektor Mikola M. Cap Dizajn ramikoh Lxbomir Sopka Tehn<~ni redaktor Mariy Gudak Vidava Novinsko-vidavatelqna ustanova “Ruske slovo” Novi Sad. Adresa redakci<: 21000 Novi Sad, Bulevar o{lwbodzeny 81 (budinok “Dnevnika”), telefon (021) 6613-697 telefaks (021) 528-083, e-mail: cap_nikola@eunet.rs ^asopis vihodzi 4 raz u roku. Ro~na predplata 800,00 dinari, a za ino`emstvo 25 evra; wden prikladn<k 200,00 dinari. @iro rahunok ~islo 160-923244-82 – NVU “Ruske slovo” Novi Sad (z nazna~enqom: za “[vetlosc”); devizni rahunok ~islo 265100000002458904 – Raiffeisenbank a. d., Beograd

ISSN 0488-7557

Друкованє того числа финансийно помогнул Pokra<nski sekretariyt za kulturu i yvne informovanw

П О Е З И Я И П Р ОЗ А

ИРИНА ГАРДИ-КОВАЧЕВИЧ

Етиди 1. Тото цо бим повесц можем лєм писнї – вона я. Теди, кед ме раз нє було, нїчого нє було. Нє знам цо зоз шветом було кед ме нє було. Як и можем знац цо було кед ме нє було. Як можем знац цо швет кед ме нєт, кед нє знам цо швет анї кед ме єст.

2. На часи ме нєт, мам руки, ноги аж ше и лапам за главу, пред жвератком. Дотика ме хтошка, водзим розгварки, кончим шицко, як и кед сом присутна, 3

алє сом дзешка индзей. Хтошка зачерал себе зо мну и дзе я тераз кед ме нєт, а кед сом ту, хтошка сом други, хтори гевтого нєприсутного анї нє препознава.

3. Можебуц сом уж пошла, та ше лєм припатрам на себе цо нїби ище ту. Шпотам ше и видзим швет яки сом дакеди нє видзела, чувствуєм живот котри сом нє знала же го єст и якош з далєка, як сказково мудри старик коло себе шацуєм, о шицким глїбоко роздумуєм, през шитко искуства ошивам, мерам и з прихильносцу ценїм. Притулєла сом, як дзеци, свойо грихи, и нє думам о нїх як о гришкох, алє як о покутох котри сом мушела прежиц же бим сцигла ту дзе ме уж вецей анї нєт.

4. Лєм так, як кед лєм черкнє погар до погара, та оддзвинї криштальове скло, и ґамба дотхнє грознов нектар, опиваюцу капку живота у мнє и його мелодию, 4

лєм так, у руки затрепеци слункова заря з капки роси на бобки грозна и пукнє бланка, та конєц, вецей є нє округла, нє сладка и гладка и нє трима ше за ґиризду. У тей винїци, дзе роки чокоти и днї ластари, трепеца шицки єства у паралелох, загойсани и други швети и безконєчносц котра нєпреривно роби на селїдбох.

5. Приду, як чупор птицох до мойого єства, затрепеца з кридлами-мриями и одшпиваю шицко цо моя душа порихтана того рана прияц як полни келюх з котрого ше напава. То якиш райски птици, їх форми и гласи препознавам зоз хвильки мойого наставаня, я знам їх бешеди и їх щебетанє дзелїм по секвенцох тирваня. Зганям их до чупорох у хторих вони здабу єдни на други. Кед себе подумам, по нїх ше и мойо днї до чупорох збиваю и тирваю.

5

6. Кед ме враца як треба, же то будзем я, чи ше лєм препознам у власней свидомосци цо є як заквачени репик на єствованю. Врацим ше до цела котре уж длуго нє тримам як свойо и котре ме вше менєй почитує, а я го як зависнїк, свидоми же битка страцена, вше совиснєйше допатрам. Од того врацаня по конєц тирваня ми двойо упар будземе спрична малженска пара цо вєдно им уж барз чежко, а окреме буц нє можу.

7. Свята нєдзеля. Будзим ше купаюци ше у дзвонєню, а дзвон у мнє оддзвинює. Зоз вселену ше згварям и трепецим у датей ми резонанци. Нє знам у хторих просторох часово димензиї мойо одгукню, яки ми лєт предвидзени, и чи є з мою енерґию витворени. З безгранїчним довирийом препущуєм ше мудросци хторей сом нємерлїва часточочка, з єдним атомом свидомосци о всеприсутносци котра у шветочним розположеню шпива Осана.

6

ОЛЕНА ПЛАНЧАК-САКАЧ

Овоцнїк Теди кед пахло на яр, кед ше днї предлужели у своїм тирваню, кед слунко почало буц цеплєйше, кед жажда буц вонка, буц у природи на воздуху нєстримовна, кед ознова починаме дихац зоз полнима плюцами, теди кед ше будзел якиш нови оптимизем, кед ше шицко нагло зажелєнєло... Теди мойому возбудзеню нє було конца, бо зме вєдно чекали най розквитню брескинї у оцовим овоцнїку, як Японци цо чекаю же би им розквитли древка черешнї, сцерпено и пошвецено зме чекали, а вец ше радосц зоз краси розквитнутих древкох преляла на нас... Теди, за тото нашо домашнє швето, швето розквитнутих брескиньох, водзим свойого вибраного до обисца мойого дзецинства, до дому дзе жиєме лєм темпорално, до старого парохиялного дому, сторочного обисца, хторе мой оцец прилагодзел ґу нашим потребом. Сто древка брескиньох розкошно ше целовели на брещку у загради, ту пред нашима очми квитки брескиньох випукли як пуканки. Розляла ше блядка целова фарба, як на акварел рисунку и висцерала шицки линиї, строги контури. Пред нашима очми ше отворел єден чудесни, абсолутно нови, ориґинални швет, швет у котрим фарби квитню, як у фантазмаґоричним просторе моїх нїґда нєдошнїтих снох... З далєка, на уходзе до загради, випатрало як кед би ше рой целових мотильох ту застановел и остал навики. Нєпреповедзена краса природи у котрей шицко ма свойо правила и законїтосци, шицко ше повторює у рочним циклусу и пулсує вєдно зоз Вселену. З далєка чуєм рой пчолох хтори ту лєца и здогадую ме на єден далєки дзень у моїм дзецинстве, кед оцец нарисовал шестри донґова за єй першу годзину хтору мала отримац як учителька. Донґов хтори бул так добре нарисовани же сом з малюнку могла почувствовац його баршоньове мегке цело у жовто-чарних царских фарбох и криделка превидни и ценючки як мохотки, алє и чуц його лєт, як у композициї Римски-Корсакова хтора так добре звучи кед ше ю слуха у виводзеню смикового оркестру. Кажду струну чуєм окреме, темпо хтори ше вше швидше и швидше руша, музика хтора сцигує по свой крешендо, яка лєм моц у лєту єдного, єдиного донґова...

7

Краса розквитнутих древкох брескинї нєпреповедзена, бежиме од горе до овоцнїку, пробуєш ме влапиц, здогонїц, алє я швидша, бо дражку у нашей загради познам ище з дзецинства, познам лєпше як ти и сцигуєм перша. У своєй мриї пробуєм занавше запаметац тоту слику овоцнїка, як кед бим ше одпитовала од того ту простору занавше, свидома же нового врацаня ту уж вецей нє будзе, бо наш дом достанє други простор, иншаки контури, будзе дзешка далєко у швеце, у сказковим царским городзе, у родзеним месце Албрехта Дирера. Дому ше врацам уж лєм з часу на час, лєм як госцинска, бо студирам у варошу. Мойо возбудзенє вельке, превельке, а обачуєм же и родичи возбудзени, лєм знаю то скриц. Уходзиме до госцинскей хижи. У моєй глави почню ше шоровац памятки на єден далєки час, час мойого дзецинства, кед школски розпусти випатрали без конца и края, кед днї були длугоки и помали ше розпущовали у лєтнєй горучави, кед сом ше вожела на ролшуох вонконцом валала, кед сом лєдво чекала початок школского року и стретнуце зоз пайташками. Ту у тей госцинскей хижи, хтора була медзи дньову и татову канцеларию, ту зме ше зоз шестру скривали и бавели поцихи кед влєце були пекоти, бо ту у тей хижи вше бул приємни хладок. Розпорядок исти, у єдним куце штелаж зоз кнїжками, у витрини поскладани украси так як моя мац люби, кажди на своїм месце. Памятки з лєтованя, з далєкого Медитерана, дарунки з екскурзийох хтори зме приношели дому з рижних крайох... Вельку часц хижи забера наш стари, чарни, концертни клавир, на хторим зме ше учели грац. На мурох попри образох Богородици и Исуса, стала и уметнїцка слика природи, наш дакедишнї край, наша прадїдовщина, наша Маковица, дзе ше у єдним куце лєдво нагадує звалєни замок, а на малюнку доминую бреги, схили Карпатох, схили нашого митолоґийного простору, гори хтори исную лєм у нашим здогадованю. На другим малюнку заґребски Лотрщак, татова памятка на город дзе студирал. Раз ми оцец виприповедал же Лотрщак єдна велька нєправилна штироуглова кула, хтора мено достала по дзвону хтори з нєй дзвонєл каждого вечара пред завераньом городскей капури. Кельо лєм госцини ту у тей хижи були, та прешли, келїх госцох зме ту прияли и випровадзели, келї лєм ту, у тей хижи одпочивали, спали. Любела сом тот наш дочасови дом, тоту нашу оазу щесца, тот мир на валалє, тоту заграду з брескинями хтору допатрал мой оцец роками, а тераз уж любим и велї памятки з дзецинства, аж и гевти хтори ми були чежки, пречежки у нєрозуменю живота, бо потребне вельке животне искуство же би ше зрозумело и прежило.

8

Мой нови дом будзе далєко, у Баварскей, у єдним старим городзе, при лєнївей рики Пеґниц, омуровани зоз стредньовиковнима високима мурисками, велькима капурами и твердиню збудовану горе на верх брега. У старей часци городу високи, строги и оштри контури турньох на ґотских церквох як кед би у своїм спинаню сцели дорушиц нєбо, а площи вискладани зоз вельким гладким каменьом. У своєй мриї пробуєм задумац атмосферу стреднього вику... Док будзем стац опрез хижи дзе ше народзел вельки нємецки ренесансни маляр Албрехт Дирер, будзем ше здогадовац його портретох, на котрих випатрал так елеґантно, з глїбоким меланхолийним попатрунком, а будзем одушевена и з його ґрафиками з релиґийнима мотивами и диптихом Адама и Еви, намальованих у природней велькосци, хтори представяю перши голи фиґури у нємецкей уметносци. Тот нирнберґски маестро рисунку припадал ґу гевтей катеґориї уметнїкох хтори ше дефиную як универзални ґений. Визионер, нємирни дух, любел природу и одкривал пропорциї людского цела, путовал до Италиї, дзе ше усовершовал. У його творчосци нє исновала уметнїцка форма його епохи у котрей ше нє опробовал. Його малюнки, ґравури, ксилоґрафиї и вецей як тисяч рисунки одушевюю зоз прецизносцу з яку су витворени. Виглєдовал ґеометрию, перспективу, антропометрию и астрономию и то було барз сучасне у чаше у хторим жил, а подоба му у центре уваги. Його моноґрам АД будзе познати ширцом Европи, а будзе копирани ище за живота. Днями будзем обшеднута з його творчосцу и читац будзем шицко цо ми дойдзе до рукох. Теди будзем слухац казань мойого оца по нємецки у церкви Ґу доброму пастирови, хтору запаметам за цали свой живот: – Премили у Христу, пребачованє найважнєйше после любови, пребачиц дакеди чежко, алє пребачиц то найвозвишенша дїя хтора нам дата же бизме ю сполнєли зоз помоцу молитви, як цо нам Христос пребачел и зоз свою скромносцу и жертву указал по якей драги треба исц у живоце. Кед пребачице, премили у Христу, вец зоз собу нє влєчеце терху живота хтора вам нє потребна, бо бриґи сцигую и вше су присутни, треба их розришовац кажди дзень и треба буц розтерховани од терхи прешлосци. Пребачованє то дїя пречисценя, то милосц Божа зоз хтору доставаме благослов Божи, зоз хтору ше пречисцуєме, зоз хтору поставаме благословени. У тим тужемским живоце найважнєйше пребачованє, воно нас змоцнює, воно нас злєпшує, воно нам дава моци рушиц ше напредок, одпочац ознова любиц, бо любиц ближнього як сам себе достаточне же би уж ту, на тей планети Жеми бул Рай. Як слунечнїк хтори ше нєпре9

ривно обраца ґу слунку, жридлу живота, цеплоти, шветлосци, так и ми, премили у Христу, черпайме свойо можлївосци у пребачованю, у Христовей парадиґми, у любови – гварел оцец у своєй казанї. По велїх рокох ознова будзем у месце свойого дзецинства, алє старого парохийного дому ту уж вецей нє будзе. На тим месце нашого дакедишнього, дочасового дому будує ше нови, сучасни будинок, хтори ище вше нє закончени... У своїм здогадованю, як у филму, ознова врацам тот наш темпорални дом, бо паметам шицко, кажду хижу и розпорядок... Паметам єден далєки дзень з мойого дзецинства, кед ше оцец презноєл док ми намесцал главу на цело моєй бабки, паметам як ми бочкал постлукани колєна же би ми боль швидше прешол, паметам як сцерпезлїво очкал ружи у нашей заградки, як ше пририхтовал за нєдзельово казанї... Паметам нашо молитви на клєчацо опрез образа кед зме з єшенї одходзели до школох... Слизи ше сами од себе скотуляли, бо як кед би ми дахто вжал часц мойого живота и висцерал го занавше... И будинки маю свой вик тирваня, як и людзе... И древка брескиньох вецей нєт, и вони преквитли, нєстали... Оца уж велї роки нєт, нєт го физично медзи нами. Алє остала тота любов хтору нам нєсебично даровал кажди дзень и слова хтори ми раз гварел: „Волїш пречитац добру кнїжку, а праху будзе вше, за прах ше нє старай”. Оца сом послухала, зоз прахом ше нє можем вибориц цали свой живот, а кнїжку кед берем до рукох, вше ше здогаднєм тих оцових словох и вше почувствуєм його любов – лєм вона нє скапала, лєм вона нє умарла, вона остала занавше у мнє.

СЛАВОМИР ОЛЕЯР

Mr. Dragon & Mrs. Sofia Майстор У нєвелькей карчми нєдалєко од жридла рики Босни у Илиджи, на юго-заходу од Сараєва, каждей соботи позно пополадню, зазберовало ше виключно хлопске дружтво на пиво и розгварки. И розуми ше, на роштиль и музику хтора починала аж кед ше добре змеркло. Кед хвиля була красна, знали шедзиц на тераси припатраюци ше на природу у чиєй красоти уживали без словох дакеди и по пол годзини, кажди з нїх зачирени до свої думкох, пребераюци случованя у прешлим тижню и роздумуюци же цо би було интересантне повесц собешеднїком и так прервац святочну цихосц.

– Нє сцем ше хвалїц, алє вам мушим виприповедац дацо о моєй фамелиї – почал перши Драґан, автомеханїчар цо мал свою роботню у Илиджи. Бул таки добри майстор же була права привилеґия оправяц авто у його роботнї. Велї муштериї мушел, пре завжатосц, одбиц, а щешлївих записовал зоз будуцим датумом нащиви до теки зоз жовтима рамиками, покус замасценима од преробеного олєю. Кед видзел же достал потребну увагу од своїх собешеднїкох, предлужел приповедац з моцним гласом хтори мал потвердзиц правдивосц поведзеного, ище баржей вищиряюци очи хтори му и так вше були вищирени пре проблем зоз гиперактивним щитним шлїжнїком.

– Мой прадїдо остал ґдовец и мал три дзивки, а анї єдного сина. На осемдзешат седем роки ше похорел и лєгнул до посцелї, наздаваюци ше же ше уж раз закончи живот у хторим було вецей трапези як радосци. На вистку же прадїдо, їх оцец, ище нє будзе длуго, позберали ше шицки три дзивки зоз жецами и дзецми, та док ше дзеци бавели на дворе завадзаюци прадїдови зоз своїм галайком, у сушедней хижи пошедали шицки и почали ше єднац же цо кому од маєтку припаднє по прадїдовей шмерци. З початку поцихи, а потим вше гласнєйше, розгварка ше претворела до звади у хторей шестри погуторели єдна другей шицко цо по тераз тримали у себе и цо би иншак нє поведли – сами отров. А кед ше до звади умишали и жецове, прадїдо у длугокей билей кошулї за спанє, станул 11

пред нїх нагнївани же ше нє можу голєм тельо сцерпиц док нє умре и зачервенєти у твари шицких вигнал з обисца.

– Драґане, розцагуєш по звичаю – умишал ше єден слухач – а уста ци ше осушели и пиво ци ше зогреє. Нолє, на здраве. Задовольно себе одпили жимного пива з велькей, орошеней криґли, а Драґан предлужел: – У сушедстве, нєдалєко од прадїдовей хижи, жил єден худобни чловек хтори мал штири дзивки и анї єдна нє була одата. Єдного дня, прадїдо ше поприберал, зазберал шицки моци цо му остало и пошол до сушеда питац за себе найстаршу дзивку за жену. Оцец, добри чловек, одповед му благо же би го нє увредзел, же, гат, вон вельо, вельо старши од найстаршей дзивки и нє сце ю уквилїц за цали живот кед ю примуши одац ше за ньго. Най вона, гоч то и нє обичай, одлучи сама пре нєузвичаєну ситуацию. По дзивки ше видзело же єй аж одлєгчало кед оцец так гуторел и розуми ше, нє пристала гоч прадїдо гуторел же нє пита зоз дзивку нїяки тал як цо то було узвичаєне у тедишнїх часох и обецал же препише шицок маєток тей хтора ше ода за ньго. На то ше озвала наймладша и гварела же би вона пристала кед же оцец и найстарша шестра нє маю нїч процив. Ей, теди ше знал шор. И при одаванки старши шестри мали предносц над младшима, а нє як нєшка. Нїхто нє почитує анї шор анї старших...

– Нє скруцуй зоз теми – озвал ше други слухач – алє поведз цо було по тим? Оженєл ше стари?

– Як да нє – предлужел Драґан – алє под єдним условийом. Млода мала буц два мешаци замкнута у єдней хижи, а лєм прадїдо мал ключ при себе. Вон би єй приношел єдзенє, шмати, пущал би ю окупац ше, и то пред нїм, а потим ю знова замикал. Кед нєвеста остала ваготна, то була ґаранция же дзецко його. О єден час, прадїдо достал сина. Конєчно, сина! Задумайце, у осемдзешат седмим року достал сина! Ясне же шицок маєток преписал новей жени и свойому синови, а галави дзивки и жецове нє достали нїч.

– Поучна приповедка, алє цо ши сцел повесц?

– Сцел сом повесц, у ствари, наглашиц – предлужел Драґан – же я потомок од того сина, то мой дїдо, же сом од лози хтора прави дзеци у осемдзешат седмим року. Нє думайце же то хвала, алє сом таки, од такей файти. Настал хихот, а потим шмих.

– Нє сцеш ше хвалїц?! Ша, чловече, ти Супермен! Ище лєм да облєкаш ґачи поверх панталонох и да це даяк оженїме, та ши ше годзен доказовац кельо сцеш и то правей особи, а нє нам.

12

Почала музика. „Sejdefu majka buđaše”, „Snijeg pade na behar, na voće”, „Tebi, majko, misli lete”... Карчма ше почала полнїц, а конобаре бегали горе-долу медзи столами зоз тацнами у рукох ношаци напой лєбо єдло, а з кухнї ше ширел пах печеного меса на роштилю, отвераюци апетит. Кухар по ґаздовим розказу вше кус пресолєл месо, так же госци мушели пре смияд наручовац пиво и вецей як цо би сцели. Цикаве же шприцер нїхто нє пил, алє хтошка ми раз потолковал же то у Босни така традиция. Шпивачка була млада, крашнє облєчена до цесней сукнї з белавого блїщацого материялу, хтори од чежини елеґантно падал на долу аж по костки и лєм наглашовал форми цела под ню. Тримала мокрофон нє з цалу гарсцу, алє зоз трома пальцами, при чим єй мали и персценьови палєц були дакус подзвигнути, а желєни очи, блядо доганови, лєм цо нє червенкасти власи, кус цмейши оберва, нїжни алє моцни глас и вообще цале єй зявенє мало чогошик панского у себе. Як ше лєм знала рушац по нєвелькей бини! Без треми, цалком природно ходзела по нєй патраци на госцох на способ же кажди з нїх мал упечаток же шпива праве за ньго. Драґан наручовал писнї прето же любел слухац севдалинки, алє найбаржей и прето же би теди шпивачка пришла ґу ньому, вон єй на ухо поведол назву писнї, заплацел, а вона би му ше нашмеяла патраци му до очох. Тот єй пах кед би му ше приблїжела и попатрунок були красши од гоч хторей писнї и вредзели вецей як цо би вон плацел за ню. Уживал у тих стретнуцох на тельо же почал приходзиц нє лєм всоботу з пайташами, алє и роботнима днями, сам, по законченей роботи. Так го запаметала.

Шпивачка – Дзе ци дружтво? – раз му ше опитала. – Нє звикла сом це видзиц самого.

– Я ту анї нє приходзим пре дружтво – одвитовал.

– Алє?

– Пре писнї же бим их слухал и пре...

– Пре?

– Тебе.

– Хтору ши тераз вибрал?

13

– Шпивай гоч хтору, шицки красни кед их ти одшпиваш. Нашмеяла ше и помали, як нароком, одшейтала ґу свойому оркестру, а Драґан анї нє чул кеди почала, кеди закончела и цо шпивала. Цали швет му ше тей хвильки зведол на єй фиґуру у белавей, блїщацей сукнї, на єй ход и триманє цела, на глас хтори упивал до себе и хторого ше потим вше могол здогаднуц.

– Сафия – одшмелєл ше кед знова пришла ґу ньому чуц хтору писню би тераз сцел поручиц – мушим бешедовац з тобу док закончиш з роботу за нєшка вечар. Попатрела на ньго и нагнївано прегварела: – Слухай, ти. Я добре знам на яку файту „бешеди” думаш. То же я робим як шпивачка, нє значи же кажде може зо мну „бешедовац” кеди сце и як сце. То мойо роботне место и я свою роботу окончуєм чесно и професионално, а ти себе за „бешеду” найдз даяку од тих припитих ту у карчми. Поручиш писню чи нє? Днями ше гризол пре свою нєтактичносц и препущену нагоду виповесц свойо чувства ґу нєй и видзело му ше же ше кажди дзень лєм оддалює од нього. Нє була вецей така приємна, нє шмеяла ше на ньго, а кажду наручену писню одшпивала жимно, професионално. Нє шпивала вецей лєм йому, алє шицким у карчми. Мушел дацо зробиц, и то швидко, бо ю на остатку ище и страци. Страх од такей думки бул векши од страху же будзе нєпристойни, та ю раз причекал пред квартельом у помоцним будинку, у ствари нєвелькей хижки коло карчми дзе по роботи спала, а дакеди ту, у другей хижи, спал и ґазда кед у карчми пре веселих госцох, позно правел „файронт”. Гоч кельо пред другима нє сцеме припознац же вечари полного мешаца, без витру и з приємну температуру воздуху полного з ярнїма пахами природи, при нас знаю виволац романтични чувства, заш лєм у таких хвилькох поставаме рознїжени пре красоту живота пред нами и уживаме у нєй цалком отвореного шерца, порихтани прилапиц гоч яку можлївосц без оклєваня лєбо роздумованя. Праве ше то случовало зоз Сафию хтора одразу постала свидома же є осамена и же єй живот преходзи у нєсполнєтих надїйох и у жалю за прешлим цо ше так крашнє видзело у способе на хтори шпивала, та кед єй Драґан спомнул же ю добре позна и же ма зоз ню озбильни намири, лєм ше ошмихла.

– Нїч ти нє знаш о мнє, нїч нє знаш од того цо би ши требал знац скорей як цо почнєш вигваряц вельки и чежки слова пре хтори би ши познєйше могол бановац лєбо ше ганьбиц.

14

– Сафия, я твардо одлучел предлужиц живот вєдно з тобу и нє знам анї за єдну причину прецо би так нє було кед же и ти маш ґу мнє таки чувства.

– Мам сина у Словениї.

– Одата ши?!

– Нє и анї сом нє була. То ше случело на початку моєй кариєри як шпивачки кед сом була занєшена зоз популарносцу и кед ми ше барз пачели хлопски циґанства. Кед сом обачела цо ше зо мну случело, було позно, а и бала сом ше же кед склонїм перше дзецко, вецей сом их нє годна мац. Сцел ше оженїц зо мну, алє под условийом же бим престала шпивац, а я праве почала, кариєра була предо мну, шицки хвалєли мой природни талант, мой глас, а вон сцел же бим ше одрекла шицкого за цо сом жила. Нє пристала сом, розуми ше, та зме ше догварели най вон вежнє дзецко, а я нїґда од нього нє будзем дацо глєдац. Дзешец роки тому, а я сина видзела лєм два раз. Драґан бул кус нєсподзивани, алє єй гуторел же ю розуми, же шицки ми правиме гришки у живоце, же дзецко нє виновате, вигварел ище даскельо стереотипни виреченя хтори ше у таких ситуацийох вигваряю, замодлєл ю най роздума о його словох и пошол дому.

Женїдба Рано го пребудзел пах швижо увареней кафи цо ю мац варела за ньго кажди дзень, здогаднул ше збуваньох од прешлого вечара пре хтори длуго нє могол заспац и скорей як цо одпил зоз горуцей шольки, з одлучним гласом прегварел: – Мамо, надумал сом ше женїц. Мацерова радосц, кед то чула, ше могла поровнац лєм зоз длужину чеканя на таки слова, зоз сцерпеньом и поцерпаньом чи дожиє любиц унуки... Широки ошмих на твари и зоз слизами цо ше зявели у очох, було шицко цо могла у тей хвильки.

– Сине...

– Муслиманка є, мамо. Слизи престали, а место нїх ше зявели думки пробуюци оправдац таку його одлуку. Нє хиба же є нє истей вири, Бог лєм єден и за нас и за Муслиманох, на концу, кед є йому добра...

– Роби як шпивачка у ресторану на Илиджи...

15

Нєстал и ошмих и место ньго остали лєм на поли отворени уста. Нє могол себе найсц шорову дзивку, алє шпивачку?!

– И най ци повем и то же ма сина у Словениї. Уста ше сцисли. Зато сом це народзела и ховала сама, без оца, да вежнєш Муслиманку и то ище шпивачку зоз дзецком? Чи є нє пияни лєбо лєм франтує з ню? Можебуц лєм сце видзиц єй реакцию и шмеяц ше потим?

– Сине...

– Нїч нє гутор, мамо, знам же ци ше нє пачи, алє я о тим одлучел и анї нє пробуй одгваряц ме од того. Будзе лєгчейше и тебе и мнє. Так и було. Винчанє и свадзба прешли скромно, мац ше нїчому нє процивела и випатрало же прилапела судьбу цо єй од Бога додзелєна и праве кед Драґан о рок докончовал меншу хижу за мацер на истей порти дзе би му була блїзко и дзе могла жиц у мире, вона умарла, а Драґан потим жил з нєодвитованим питаньом хторе себе вше частейше поставял: чи мацери зоз свою одлуку нє спричинєл боль хтори нє могла витримац? Правда же уж була у рокох, алє чи вон нє пошвидшал природни цек?

Homo homini lupus est (Чловек чловекови вовк) Два процивносци, як часци єдней цалосци исную вшадзи и у шицким, як у природи так и при людзох. Дзень – ноц, цепле – жимне, добре – зле, любов – мержня... Кед єдна з нїх превагнє, нарушує ше гармония, природна ровновага, и пошлїдки можу буц катастрофални. Часто потребна лєм єдна дробнїца лєбо даскельо слова же би деструктивни процес почал, же би зло у людзох, поциснуте зоз розумом, превагло и почало нїщиц шицко пред собу док ше и саме нє знїщи. Аж потим ше ровновага враца и шицко ше предлужує далєй, тераз уж на другим уровню. Ровновагу медзи злом и добрим тих рокох у Босни порушали душевно хори политичаре и зло ше почало шириц медзи людзми, уцаговац ше до домох, подприємствох, до ресторанох и улїцох. „Беоґрад ше бранї у Сараєве”, була популарна парола хтора ше могла чуц на телевизиї, а потим як ехо одгуковала у празних главох националистох хтори ше одразу чувствовали поволани бранїц Беоґрад, нє питаюци ше од кого и хто го там у Сараєве напада.

16

Драґан ище вше, баржей пре звикнуце як пре потребу видзиц товаришох, одходзел до истей карчми дзе Сафия дакеди шпивала и дзе єй єдного дня ґазда гварел же, нажаль, вецей ту нє може робиц. Часи ше пременєли, жили зме у заблуди, братство-єдинство була лєм пропаґандна флоскула комунистичного режиму и нїч вецей. Яке братство-єдинство... Аж тераз Драґан обачел же хто якей народносци медзи людзми з хторима ше зиходзел. Нє прето же го то интересовало, алє пре факт же ше Муслиманє и Горвати поцихи поцагли зоз дружтва, та ше на концу стретал лєм з товаришами медзи хторима було и таких хтори сцели „бранїц Беоґрад у Сараєве”. Престал одходзиц на пиво и розгварку до карчми на Илиджи. Вноци нє могол спац розтаргани баржей зоз нєяснима чувствами як зоз штрельбу хтора ше и вноци, гоч ридше як воднє, могла чуц. Штреляло ше, од поєдинєчней штрельби зоз револверох, прейґ кратших и длугших рафалох з автоматского оружия, по трещаци звук штрельби зоз дзелох поставених доокола Сараєва. Нїхто нє могол анї висц анї войсц до городу, та прето його нєсподзиванє було векше кед го зоз полусна єдней такей ноци пребудзело чувство же хтошка у хижи. Збойнїк? Крадош? Под заглавком помали намацал револвер хтори там тримал од кеди почала война и одразу го упар на силуету чловека.

– Хто ти?!

– Нє паль шветло, то я, Хамид.

– Хамид! Цо робиш ту?! Знаш же це глєдаю? Сафия тиж була нєсподзивана.

– Як ши вошол до хижи кед шицко замкнуте? – озвала ше у страху. Вонка була красна ноц, полни мешац ошвицовал хижу през облак, та ше у полуцмоти видзело же є запущени, на нїм брудни шмати и же є худи у твари. Хамид бул Сафийов брат хторого уж роками нє видзела. Стал на стред спальнї очиглядно у страху од їх реакциї кед го обача.

– Гладни ши? – озвала ше Сафия и так прервала нєприємну цихосц. Шестра як шестра, вше ше стара о братови. При єдлу порихтаним з того цо ше нашло, Хамид у полуцмоти виприповедал же длуго жил у Братунцу, нєвельким босанским месце, а кед почала война, бул на силу мобилизовани до Бошняцкей Армиї. Медзитим, кед видзел цо ше роби и як ше водза „борби” и забиваня цивилох, одлучел сцекнуц, скриц ше, а дзе могол найсц лєпше место за скриванє од Сараєва и то у шестри. Драґан му ґаран17

ция же го ту нїхто нє будзе глєдац, а за бошняцке войско є ту нєдоступни. Драґан нє вислухал до конца його приповедку.

– Хамиде, ти знаш же це сербске войско глєда пре злодїйства? Свидоми ши цо нам робиш и до якей опасносци ши приведол свою шестру и мнє? Война бовчи, Хамиде. Ту ше перше забива, а потим випитує чи жертва виновата чи нє. Цо будзе кед це найду у нас?

– Дайце ми лєм даскельо днї и я ше знайдзем. Сафия нє прегварела анї слово, лєм поодкладала танєри, порихтала му купатило най ше окупа и намесцела му посцель.

Тарґовина Прешли обецани „даскельо днї”, а Хамид з нїзчим нє указовал же ше рихта напущиц їх дом. Цо вецей, опущел ше по миру же по цали дзень шедзел при телевизору и кед було струї, преберал по каналох завалєни до фотелї з ногами на резбареним столїку з вишиваним малим партком цо го Сафия так крашнє направела.

– Тото цо ти ту маш, тоти меблї, то нїч спрам того цо я зохабел у Братунцу. Яку сом лєм хижу там мал... Тераз ю твойо звалєли.

– Хтори „мойо”? – одрезал Драґан. Хамид му уж покус ишол на живци.

– Твойо, Серби. Истого дня пред вечаром, кед Драґан робел на дворе, зашол до нїх познати, дакедишнї приятель зоз карчми на Илиджи, алє тераз у униформи.

– Драґане, мушим ци повесц дацо у довирию. Пакуй ше цо скорей и идз оталь. Забудз за жену. Нє будзе добре. Тебе препуща, знаю це, алє за жену нє ґарантуєм. Ти пре ню на лїстини нєсиґурних особох, таких хторим ше нє може вериц. До идуцого вечара мушице нєстац. Обрацел ше пойсц, оглядаюци ше чи го дахто нє обачел.

– Чекай. Сцем бешедовац з твоїм предпоставеним. Дзе го можем найсц?

– Нїяка бешеда ту нє помогнє. Ище и мнє направиш зло кед дознаю же сом бул з тобу.

– Нє бой ше, нє повем. Лєм ми дай мено и адресу.

18

Ютре рано, з вигварку же идзе поглєдац даґдзе и купиц поживу, Драґан пошол на дату му адресу. Улїци лєм цо нє пусти, и гоч то була „наша” часц городу, досц оддалєна од главних метох на хтори ше штреляло зоз околних брегох, знаки и звуки войни були присутни. Поламани конари вишели ґротескно на древох як зламани руки, розбити облаки и шлїди кулькох по будинкох шведочели о присутносци зла застрашуюцих розмирох, а цихосц лєм з часу на час претаргнута зоз штрельбу, змоцньовала упечаток катастрофи у дакеди живим и розшпиваним городу. У хижи запущеного прижемного будинку, до хторей вошол просто з двора дзе квитла мушкатла як кед би нїч нє було, дочекал го брадати чловек у униформи. Указал му з руку най шеднє на празни карсцель при столє за хторим шедзел у пози всемогущого и патрел му просто до оч, випитуюци, без гласу, очиглядно уживаюци у нєприємносци кед нє и страху при каждому хто му приступел.

– Сцел сом вас замодлїц... – почал Драґан.

– Гей?

– Ниа, сцел бим зоз супругу напущиц город и модлїм вас же бисце ми дали даяке потвердзенє, препуснїцу, папер же можеме шлєбодно висц и же нас нїхто нє будзе зоперац на драги. Маме родзину у Беоґрадзе, а и приятельох у Новим Садзе дзе сом служел войско...

– Служел ши и войско... Чийо? Войско гевтого злодїя без ноги? А чом ши тераз нє у нашим войску, чом ше нє бориш за свою шлєбоду, за свой народ, га?

– Думал сом же...

– Ти ище и думал? Нєт од паперох нїч. Можем це уписац до доброволєцких єдинкох кед сцеш доказац лоялносц свойому народу. Чувствовал же траци змаганє з иншаким розумом и одлучел одбавиц на остатню карту цо му остала.

– Можебуц ше можеме поєднац даяк.

– Ти то мнє сцеш подкупиц?! Марш вонка!!!

– Нє, нє, пребачце, нє розумели сце ме, дзе би я таке. Мам информацию хтора вам будзе барз важна.

– Гутор.

– За то сцем препущенє за мою жену и за мнє.

– Я одлучим чи то важне чи нє. Гутор цо маш.

– Можем вам повесц дзе ше скрива Хамид зоз Братунцу.

– Ту є, у Сараєве?!

19

– Можебуц... – ошмихнул ше Драґан. Папер з препущеньом го пекол у кишенки, а ище баржей го розєдало спознанє же и сам постал жвир, напущел шицко до чого верел, обезвредзел и зрадзел сам себе. Пред хижу скорей нього сцигол авто до хторого троме у униформох на силу цискали Хамида док Сафия нєсподзивана и застарана лєм стала нємо коло нїх. Нїґда потим Драґан нє могол забуц Хамидов попатрунок у хторим ше ясно видзело же розуми о чим ше роби и же є жертвовани за шестру.

Пси войни Сафия стала на стред двора з руками на пасу у пози хтора нє обецовала нїч инше, лєм зваду.

– Спакуй лєм найнужнєйши свойо и мойо ствари и такой идземе.

– Ти ми приявел брата?

– Нє, дзе би я...

– Но, а дзе пожива по хтору ши пошол?

– Нїч сом нє нашол. Доокола война, жено, розумиш? Забиваю. Маме нагоду висц и то такой нєшка, а наютре хто зна... Прето нє стой ту и нє випитуй ше, алє зберай цо маш од вредносцох и пакуй нашо шмати.

– Драґане, мушим ци повесц дацо.

– Нє може причекац?

– Нє, сцела сом ци повесц рано, алє ши пошол. Я... – оклєвала, а потим предлужела з тресацим гласом як кед би ше бала од того цо би Драґан могол повесц.

– Я ваготна... Попри куфрох, до авта положел ище и двацецлитрову канту зоз дизел горивом, бо хто зна чи у драже годни дацо найсц, а до мотора, дзе ше могло приступиц лєм зоз специялним алатом, скрил нємецки марки цо их шпоровал за нову роботню и машини. Дакус зохабел и при себе, най ше найдзе. Вожел по заобиходних драгох, а пре Сафийову ваготносц нє бул щешлїви, алє нагнївани на живот и ситуацию пре хтору ше нє могол радовац такей красней вистки хтору чекал од кеди ше з ню оженєл.

20

– Отвор ґепек и видзце з авта! Обидвойо – оштри глас младшого чловека у маскирней униформи им розказовал кед були застановени на єдним контролним пункту кед напущели Сараєво.

– Ту станьце! – махал з автоматску пушку указуюци дзе маю стануц. – Кадзи?

– До Беоґраду.

– Документи? Драґан винял з кишенки препуснїцу и дал ю.

– То нє документ, алє папер хтори ми нїч нє значи. Дай документи. Драґан му дал особни карти.

– Сафия?! Муслиманка? Та ти таки патриота, Драґане? Стал цихо, обаваюци ше попатриц му до очох, бо би то лєм могло провоковац смаркоша з пушку хтора му озда давала чувство важносци.

– Отвор ташну, Муслиманко. Най видзим чи нє ношиш даяки порученя своїм. Сафия ю отворела и дала му. Зацагнул руку и винял нєвельку шкатулу.

– Е, най видзим цо ту маме, цо скриваш. У шкатули були рижни прикраски, найвецей златни цо єй Драґан з часу на час куповал як нєсподзиванє. Персценї, ланцущки, бразлетки, мендюши...

– Значи так? Оплячкали сце дакого и тераз сцекаце? Источашнє сцигол и червени „стоядин” дзвигаюци прах за собу, а з нього вишол плєцати, на кратко оштригани леґинь тиж у маскирней униформи.

– Пать, ниа, мам и я авто. Як нови. Шицки уж маю лєм я нє. Як бим од ганьби могол пойсц дому з боїска без авта. Шицки дацо приноша, лєм я випаднєм нєспособни.

– Дзе ши купел? – опитал му ше перши вояк руцаюци Сафийови ташну на жем.

– Бул сом у патроли кед на мнє наишол єден з тим автом. Патрим до леґитимациї, а воно „Муйо”. Знєй ґачи, гварим му, а там наисце „Муйо”, обрезани. Гварел сом му най ми да ключи од авта, а сам най сцека. Кед ше рушел, заштрелєл сом го. Думал же ми сцекнє. Га, га, га. Нє хиба, єден з нїх менєй.

21

– Добре ши тарґовел – знова ше озвал перши вояк – а и як гвариш, єден менєй. А ви, цо чекаце? Сцеце и ви предац авто? Маце щесца же сом нєшка добрей дзеки, та вас пущим. Айде! Марш! Сафия лєм вжала торбу зоз жеми и шедла до авта. У ретровизору видзела вояка як отвера шкатулу зоз прикрасками и указує ю другому. Жаль єй було милих памяткох, алє важне же єй документи остали у торби. На драги преходзели през краї дзе були видлїви шлїди борбох од очкодованих хижох по подполно спалєни валали. Були ище даскельо раз застановйовани од хто зна яких войскох, алє з пенєжом хтори Драґан по потреби давал „бранительом” и „ошлєбодительом”, шицко прешло без инцидентох, та сцигли до Беоґраду. У Беоґрадзе ше нїч драматичне лєбо цикаве нє случовало, гоч Драґан у розгваркох зо мну наглашовал як ше крашнє знашол, бо бул добри автомеханїчар. Робел „на чарно”, бо ше так баржей виплацело и йому и ґаздом, а авто предал, бо пенєж швидко нєставал.

– Задумай лєм, кед раз требало оправиц бош-пумпу на єдним авту, мой ґазда гварел муштериї же то нїхто у Сербиї нє може оправиц. Бул лєм єден майстор на Илиджи при Сараєве хтори то могол, алє тераз хто зна дзе є. Кед сом му гуторел же то я, знял шапку и гварел най питам кельо сцем же би ми плацел лєм же бим остал робиц за ньго.

– Раз Супермен – навше Супермен – пофрантовал сом з алузию на його приповедку о прадїдовей женїдби у позних рокох. Сафия ше представяла як София и ридко виходзела зоз хижи дзе бивали, бо ше бала же ю дахто препозна. Велї з Беоґраду приходзели на Илиджу, та гоч знала же є у Беоґрадзе вельо безпечнєйша, бо ше национализем нє пестовал медзи звичайним шветом як цо и сама була, алє лєм на политичним верху, заш лєм, брат єй бул Хамид зоз Братунцу. Нєодлуга, указала им ше нагода пойсц прейґ Червеного крижу до Нємецкей як вибеженци. Майстор, у хторого Драґан робел, им доявел же ше орґанизує транспорт з автобусами, и даваюци му коверту з пенєжом „най ше найдзе”, гварел же му жаль прето же такого помоцнїка нїґда вецей нє будзе мац. Алє, живот ше нїґда нє одвива спрам наших жаданьох.

22

Нови живот Чеканє на даяке ришенє їх статусу у Нємецкей ше розцагло. Секунди ше ляли до минутох, минути до годзинох, годзини до дньох, а днї до нєзношлївoго страху. Цо будзе з нами? Же би скрацел днї, забавел ше з дачим, а можлїве и же би дацо заробел, приявел ше робиц як доброволєц у нєдалєким авто-сервису, кед раз єден службенїк пришол до їх населєня пописац и розпоредзиц людзох хтори би сцели дацо робиц. Найвецей у сервису умивал авта, менял ґуми, и гоч то було, як гварел, спод його уровню, добре му пришла даєдна марка хтору доставал як „trinkgeld”. Велї нє сцели нїч робиц, бо „озда зме нє пришли робиц им ту задармо и яка то держава хтора нам сце помогнуц, а у ствари нас трима як безплатну роботну моц? Най плаца, та будземе робиц.” Дармо их Драґан прешвечовал же им то уж заплацене зоз животом. Цо сцу вецей? Цо би було кед би остали у Югославиї, чи цо є уж там? Нєодлуга почали приповедки же их Нємци нє сцу. Нє можу економски витримац змесциц телїх вибеженцох и так ше приповедки єдного дня и зисцели. Пришол до населєня службенїк Червеного крижу и гуторел же як вибеженци маю три можлївосци: пойсц назад до жеми, предлужиц далєй до даякей другей держави, а єдне число може остац у Нємецкей за стално. О оставаню буду одлучовац нємецки власци. Пред центром за вибеженцох дзе ше дзелєла судьба, станул до длугокого шора застараних и задуманих людзох. Дахто зоз собу приведол и дзеци наздаваюци ше же так буду мац вецей шанси виберац дзе пойду. Шицки бешедовали полугласно. Аж ше и дзеци притулєли ґу родичом и нє бегали доокола, чувствуюци озда зловисну напартосц хтора ше нє лєм видзела на їх тварох, алє вибивала и зоз слики цалого шора цо ше помали рушал и цихосци. Людзе виходзели зоз будинку єден по єден, дахто ище сцискаюци у рукох шапку цо ю знял нука пред службенїками, дахто ше ошмиховал розтерховани, дахто лєм патрел до жеми задумано.

– Врацаю назад до жеми старих и хорих. Таки нїкому нє потребни. Беру лєм младих, здравих и млади фамелиї зоз дзецми – хтошка за Драґановим хрибтом дудрал. У канцелариї го понукли най шеднє, а потим му ше питали за мено и презвиско, питали му особни лєбо гоч яки документи зоз хторима може доказац свой идентитет, а потим єден службенїк патрел до єдного списку.

23

– Ви панє Драґон и ваша супруга София можеце остац у Нємецкей. Розуми ше, можеце вибрац и даєдну другу жем хтора порихтана помогнуц у чежких хвилькох, алє я би вам особнє препоручел Нємецку. Видзиме же сце вредни, нє боїце ше од роботи, а таких людзох вшадзи дзечнє приму.

– За хтору жем сце ше одлучели, панє Драґон? – озвал ше други службенїк.

– О тим зме уж бешедовали зоз супругу и думаме же би за нас як пару у мишаним малженстве було найлєпше пойсц до ЗАД и постац Американци место того цо зме – одвитовал Драґан, обаваюци ше же чи з тим нє увредзи службенїка. – Ми благодарни Нємецкей за шицко цо зробела за нас, алє заш лєм...

– Но, добре, ЗАД. Достанєце о дзень-два подробни инструкциї. Щешлїво.

New World У „Новим швеце” – нови вибеженски центер. У ствари, анї швет нє бул нови, анї центер нє бул пошорени як у Нємецкей. Зляли ше ту нєбораки зоз цалого швета. Фамелиї до стали окремни квартелї у будинку, а нєженєти дзелєли єдну хижу по двоме-троме. Найвецей их було зоз жемох дзе америцке войско „приношело демократию”, а потим младих и нєзадовольних зоз худобних жемох дзе нє видзели за себе даяку перспективу и нїяки можлївосци жиц у складзе зоз своїма способносцами и жаданями, та надумали ту опробовац щесце и ратовац ше од биди. Комплекс прижемних будинкох дзе ше находзел и їх квартель, було у ствари населєнє будоване за професионалних воякох при тераз уж напущеней воєней бази од хторей остал лєм гелиодром, т. є. место за спущованє геликоптерох и контури фундаментох зароснути до трави. Ту ше любел зоз Сафию прешейтац пред вечаром кед кус зажимнєло и витрик розогнал пополадньови горучави пре хтори як и пре ваготносц и вельку влагу у воздуху, нє могла поднєсц флоридски запор.

– Сафийо, пачи ци ше ту? Сцеш най останєме?

– Драґане, будзе як ти повеш. Мнє вшадзи добре з тобу.

– Вец им так и повем. Од рана починам робиц у єдним автомеханїчарским сервису як волонтер. То ми будзе добре пре язик, бо 24

сом там годзен з даским побешедовац на анґлийским, а тиж и пре роботне искуство. Вше можем познєйше, кед будзем глєдац праву роботу, повесц же сом уж робел у своїм фаху. Видзела ши же яке то було хасновите за нас у Нємецкей. Сервис бул таки як и вшадзи. Дзвигачки, алати, пах на олєй и бензин, авта цо чекали на шор парковани коло сервису... Шеф, лєбо як го волали „boss”, го упознал зоз колеґами, майстрами як и сам и за початок му додзелєл най меня олєй у автох. Перши два днї му инструктор бул єден Ниґер зоз Ґамбиї. Було му шмишне кед чул же приходзи зоз городу Серекунда, алє прето то и запаметал як и його мено Йоро.

– Драґон, най ци ше опитам цошка. Кельо це ґазда плаци? – опитал му ше Йоро єдного дня.

– Я волонтер – одвитовал Драґан.

– Так сом и думал. Хасную цудзе нєщесце. И я так робел задармо єден час у другим сервису док ми нє постало ясне же ме у ствари хасную як безплатну роботну моц. Сцекай отадз и найдз себе плацену роботу. Нїхто ци нє подзекує же ши робел задармо, ище ци ше буду и шмеяц же ши дурни. То Америка. Нєт милосци. Лєм хасен. Кед ше сам нє остараш о себе, нїхто ци други нє поможе. Модлїм це, нє гутор „босови” же сом ци то гуторел, бо ме виженє. Ти ше народзел щешлїви, бо ши били, нє як я. Ти себе лєгко найдзеш другу роботу. Драґан роздумовал о тим два-три днї и вагал причину такей Йоровей отвореносци. З єдного боку му ше видзело же ище єст щирих людзох на швеце, а з другого боку можебуц ше Йоро бал же го Драґан заменї на роботи и ґазда му да одказ. Нє сцел нїч ризиковац и нєодлуга нашол роботу у другим сервису. Ґаздови було жаль. Осаменосц, чувство изолованосци од дружтва и носталґия за крайом у хторим одроснул и жил, а у ствари носталґия за иншаким, красшим животом хтори мал у краю и хторого ше вше баржей и дзечнєйше здогадовал як бридких дожицох, нагнали Драґана най ше розпита чи у городу єст даєдна православна церква. Було два. Єдна русийска и єдна сербска. Служби ше отримую каждей нєдзелї рано. Гоч нїґда нє бул даяки вирнїк, анї нє памета чи дакеди у краю бул у церкви окрем кед раз бул поволани на кресцeнє дзецка єдного познатого, заш лєм одлучел пойсц до церкви, бо то озда єдине место дзе ше „нашо” людзе стретаю. Дакеди то були юго славянски клуби дзе ше сходзели шицки „роботнїки на дочасовей роботи у 25

иножемстве” и дружели ше шпиваюци писнї о Югославиї, танцовали народни танци зоз шицких тедишнїх републикох, дружели ше на преславох Дня републики и Першого мая, а тераз место клубох то церкви у хторих ше „братство и єдинство” подзелєло по вирох. Католїки, православни, муслиманє... Сербска православна церква була досц скромна и звонка и знука. Обичай бул же по Служби людзе зиходзели под церкву, долу до пиньвици дзе ше служела кафа, колачи, дакеди и по погар-два вина и сарма, паприґаш лєбо пасуля з колбасу. Столи були крашнє понамесцани зоз швижим квецом на каждим, та себе людзе хтори нєдзелю рано препровадзели на Служби, могли купиц полудзенок хтори порихтала панїматка з помоцу волонтерох. Заробок ишол до церкви и з нього ше финансовало отримованє церковних будинкох и самей церкви. Було то други чи треци раз як Драґан зоз Сафию шедзел у пиньвици под церкву дзе себе наручели по кафу, кед чул досц гласни шмих младшого чловека. Кед би нє бул таки гласни, Драґан би го нє замерковал, алє тераз ше обрацел и нє могол себе вериц. То бул исти тот плєцати, на кратко оштригани леґинь, ище вше у панталонох од маскирней униформи, хтори ше при Сараєве хвалєл же себе набавел авто так же забил єдного Муслимана. Попатрунки им ше на хвильку стретли, леґинь ше кус задумал як кед би ше сцел здогаднуц дзе видзел Драґана, а потим кус цихше предлужел бешедовац за своїм столом. Пондзелок рано уж бул у полициї зоз нєописивим бесом хтори му цалу ноц нє дал заспац. Нє могол вериц же як така креатура могла вообще войсц до Америки, цо робя їх имиґрацийни служби, як вимкнул през шицки контроли? Ище ше и опущено шмеє и ходзи до церкви модлїц ше. Кому? Сотона його Бог. У полициї му любезно потолковали же вони нє компетентни за таки случаї и дали му число телефону на хторе ше ма явиц.

– FBI, how may I help you?1 – озвал ше з другого боку умилни женски глас. Потолковал єй на худобним анґлийским же ше сце стретнуц зоз даєдним службенїком пре информациї хтори ма о криминалцох зоз Босни, на цо му ше вона опитала на яким язику бешедує и дала му адресу дзе ма присц.

1 (Federal Bureau of Investigation) Федерални биро за вишлїдзованє, як вам можем помогнуц?

26

Пред будинком стал досц вельки бетонси мур зоз металну плочу на хторей були уґравировани позлацени слова: „Federal Bureau of Investigation”, а под нїма округли герб з белаву подлогу и жовтима гвиздочками. Блядо доганови будинок, оградзени зоз нєвисоку, украсну, желєзну ограду, мал три поверхи, а до ньго ше уходзело през капуру на хторей з обидвох бокох були менши будинки очиглядно з даскелїма канцелариями и облачками при хторих шедзел дежурни службенїк. През желєзну капуру ше видзела красна желєна трава коло будику и даскельо палми. Драґан ше явел, дал службенїкови свойо документи, а вон го, прицискаюци ґомбичку, препущел нука през капурку з боку. Уведол го до єдней просториї и замодлєл го най причека. Нука нє було нїкого, а на столїку коло карсцеля були даскелї новини. На мурох, окрем велького жвератка, нє вишели нїяки слики. Ясне му було же ше з другого боку, през жвератко, припатраю на ньго. Нєодлуга, пришли нука двоме хлопи.

– Панє Драґон – озвал ше єден – я будзем панови вишлїднїкови прекладац на анґлийски шицко цо повеце. Так будземе сиґурни и ми и ви же ше розумиме. Драґан виприповедал шицко вязане за вояка цо го видзел у церкви и на концу му подзековали на информациї.

– Нажаль, таки ствари ше случую гоч кельо меркуєме хто нам уходзи до жеми, алє на щесце, ище вше єст совисних гражданох, як ви панє Драґон, та ше вєдно з нїма бориме за мир и безпечносц. Идуцей нєдзелї идзце зоз панї Софию до церкви як и звичайно. Там будзе наш чловек, а ви ше приблїжце ґу тому воякови и положце руку до кишенки, як кед бисце шукали дацо, кед будзеце преходзиц коло нього. То будзе знак. Так и зробел, а пондзелок рано бул вєдно зоз Сафию поволани до Бироу. У просториї дзе скорей и сам шедзел, находзел ше вояк опатраюци ше до жвератка, лєм тераз вон зоз Сафию и двома службенїками патрели на ньго з другого боку.

– То вон, панє Драґон?

– Гей – одвитовал Драґан.

– Панї София, то вон?

– Гей – одвитовала Сафия. Нїґда нє дознал же цо ше случело зоз вояком цо го препознали, алє го вецей нїґда анї нє видзел у церкви.

27

Тирваца война Днї преходзели и Сафиї ше приблїжел час породзиц ше. У больнїци шицко прешло як треба и нє було конца Драґановей радосци. Син! Достали сина. Праве так як ше наздавал ище од кеди ше побрали. Е, кед би мац була жива и кед би могла видзиц унука. Як би тераз знал пре славиц зоз пайташами на Илиджи. Алє знал же нєт вецей анї пайташох анї вешеля на Илиджи. Вешелє и музику заменєла мержня, а пайташох худоба. На роботи му нє було подло. Шеф сервису замерковал його способносци и искуство, та з часом, як напредовал зоз знаньом анґлийского, так напредовал и на роботи. Тераз му давали оправяц компликовани ствари на моторох и вше частейше му ше други питали за совит лєбо за помоц кед дацо сами нє знали. Єдного дня ше на роботи зявел чловек зоз Бироа и замодлєл го най знова ютре рано придзе до канцелариї на догварку. Вон шицко пошорел зоз шефом и нє муши му ше питац за допущенє. На уходзе до будинку Бироа го дочекал познати од вчера и уведол до другей просториї дзе ше уж находзел єден чловек у цмих шматох и билей кошулї зоз озбильним триманьом и випатрунком, алє зоз приятельским ошмихом як кед би сцел ублажиц упечаток, алє з тим лєм наглашовал озбильносц ситуациї. Знал, почувствовал же им є пре дацо потребни.

– Панє Драґон – озвал ше познати – най вас перше упознам зоз присутним паном. Мена за тераз нє важни. Пан зоз CIA2 и сцел би зоз вами побешедовац о стварох у хторих нам ви можеце вельо помогнуц. Драґан шеднул на понукнути карсцель, а пан зоз ЦИА почал бешедовац.

– Панє Драґон, я такой прейдзем на ствар. Знаме же сце були автомеханїчар у Сараєве и же там познаце велїх людзох. Остал вам там сервис и хижа хтору бисце сцели предац. Тиж вам дзекуєме як че сному чловекови и будуцому гражданови ЗАД на помоци коло препознаваня войнових злодїйох. За тоту помоц нїхто нє дозна и ми будземе и далєй сотрудзовац. Можебуц знаце же активно сци ФБИ огранїчени на нукашньосц ЗАД, а нашо подруче роботи практично цали швет. Мушиме дознац и онєможлївиц кажду опасносц звонка скорей як цо ше зяви у жеми.

2

28

CIA (Central Intelligence Agency).

Престал бешедовац и запатрел ше на хвильку на Драґана.

– Сцели бизме вас послац до Сараєва. Там бисце остали даскельо мешаци пробуюци предац свой сервис, можебуц же го и предаце, а источашнє будзеце патриц и глєдац людзох о хторих вам даме информациї. Ми ше остараме за вашу супругу и сина хтори пре безпечносц нє пойду з вами, купиме вам авионску карту и будзеце доставац тоту мешачну суму на ваш рахунок у банки. Записал число на папер и додал го Драґанови.

– Плус тельо будзе доставац и ваша супруга док ше нє врацице. Ми знаме же то опасна робота, алє нє и за вас. Ви там будзеце на своїм, познаце велїх, вас тиж познаю, а кед же будзе дацо урґентне, маме там своїх людзох хтори вам помогню. Пристал. Нє пре пенєж, нє пре совисц, алє пре гнїв же ше злодїє ище вше шлєбодно шейтаю после шицких забойствох, крадзох, силованьох, после шицкого зла хторе направели и пре хтори церпя на стотки тисячи людзох. Цеком часу вицадзена доброта з души и остала му лєм горчина и нємоцна резиґнация зоз хтору ше нє могол помириц. Сам би нїґда нє могол нїч зробиц процив таких одпаднїкох од людского роду, алє зоз потримовку держави годзен помогнуц правди. Указала му ше нагода вимсциц ше нє лєм пре дугих алє и пре особни трапези хтори дожил, и мушел ю вихасновац. Дзечнє пристал. Достал фасциклу зоз менами и сликами людзох хторих требал пренайсц и доявиц своєй вязи у Сараєве о месце їх пребуваня. Хижа була як ю и зохабел, хибели телевизор, електрични апарати зоз кухнї и даскелї дробнїци, алє сервис бул оголєни. Нїч од алатох и инструментох нє остало, алє такому ше и наздавал. Кед сушед бул способни забиц сушеда, чом би оклєвал окраднуц дакого хто нє ту? Даскельо днї му прешли док ше нє змесцел и нє знашол коло каждодньових стварох, а и нїґдзе нє понаглял знаюци же ше вистка о його пребуваню прешири медзи познатима хторих дакеди стретал кед одходзел до тарґовини, лєбо робел коло хижи. На питаня о себе одвитовал же жиє у Америки, же достал сина и же є ту предац хижу и сервис, бо нє ма намиру врацац ше назад. Почал заходзиц до карчмох дзе ше намагал створиц приятельски вязи зоз конобарами хторим з початку давал богати бакшиш, а познєйше почал споминац и мена злодїйох нїби же би любел подзековац и оддлужиц ше добрим людзом и приятельом за помоц кед сцекал зоз Сараєва. Так дознал же єден з нїх заходзи до карчми на Илиджи дзе и Драґан пред войну знал годзинами шедзиц зоз дружтвом. Карчма була иста, лєм ше власнїк пременєл. Роштиль пахнул доокола и вше була полна и през дзень, а вечарами нє було места анї вонка на тераси. Окреме вечарами кед була и жива музика. Шпивачка 29

була млада, алє знала барз крашнє шпивац „севдалинки” хтори опущовали, ношели слухачох зоз своїм звуком до подруча жалю, любови, бриґи, болю... Трескали ше погари до жеми и наручовали нови писнї. Зоз конобаром, хтори познал єдного зоз Драґанового списку, ше догварел най му пове кед ше тот челєднїк зяви, бо вон нє сиґурни чи го тераз препозна. Заш лєм, час прешол, а людзе ше меняю. Так прешли даскелї вечари, кед му конобар гуторел же чловек хторого глєда шедзи вонка на тераси. Драґан вишол вонка, ошацовал доокола, препознал чловека и вошол нука до клозету одкаль сцел телефоновац.

– Драґане, мнє глєдаш? Пред нїм стал чловек хторого глєдал.

– Нє, прецо, ша ми ше нє познаме.

– Алє я це познам и то добре. Оштри боль з лївого боку под ребрами ше так нагло ширел же анї нє йойкнул, лєм стукнул, нєсподзивано патраци на чловека з ножом у рукох.

– Поздрав своїх и поведз им же война ище нє готова. Зошлїснул ше коло мура, долу, на жем. Шветло помали нєставало и док ше трацел у цмоти, чул шпивачков глас як шпива „Sejdefu majka buđaše”.

ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТ УРИ

Стари завит (29)* 13 Давид ше радзел зоз тисячнїками и стотнїками, зоз шицкима вождами.

2 И гварел Давид цалому собраню Израїла: „Кед вам добре и кед приємне Господу, Богу нашому, пошлєме ґу нашим братом, котри остали у цалей жеми Израїла, и з нїма – священїки и левити у городох їх нашлїдства, и приєдиня ше ґу нам.

3 И пренєшеме ґу нам кивот нашого Бога, бо го нє глєдали од дньох Саула”.

4 И гварело цале собранє: „Так зробиц, бо то правилне у очох цалого народу”.

5 И позберал Давид цали Израїл, од єгипетских крайох аж по уход до Имату, же би пренєсц кивот Божи з городу Яриму.

6 И пренєсол го Давид и цали Израїл пошол до городу Давида, цо бул Юдов, же би пренєсц отамадз кивот Го спода Бога, котри шедзи над херувимами, дзе ше доволує його мено.

7 И положели кивот Божи на нови коч з дому Аминадава, а Оза и його браца водзели коч.

8 Давид и цали Израїл танцовали пред Господом кельо мали моци – з писнями, з цитрами, гарфами, з тимпанами и цимбалами и трубами.

9 И пришли аж до гумна Хитонового, и Оза нацагнул свою руку же би притримац кивот, бо го вол нагнул.

10 И Господь ше розпалєл зоз гнївом на Озу и забил го там прето же нацагнул свою руку на кивот, и вон там умар пред Богом.

11 И Давид ше зармуцел же Господь забил Озу и наволал тото место Забице Ози – и так по нєшка.

12 А Давид ше злєкол того дня од Бога и гварел: „Як унєшем до себе кивот Божи?”

13 И нє врацел Давид кивот до себе до городу Давидового, алє го обрацел до дому Аведара Гетийца.

14 И бул кивот Божи у доме Аведара три мешаци, а Господь благословел Аведара и шицко його. * Початок у „Шветлосци” (рочнїки): 2009, 2010, 2011, 2012, 2013, 2014 и 2015.

31

14 А Хирам, цар Тиру, послал ґу Давидови висланцох, и кедрового древа, и майстрох мулярох и древорубох же би му збудовали дом.

2 И спознал Давид же го Господь поставел над Израїлом, бо ше його царство високо воздзвигло пре його народ Израїл.

3 И вжал Давид ище жени у Єрусалиме, и народзели ше Давидови ище синове и дзивки.

4 Ниа, то мена тих цо ше му народзели у Єрусалиме: Самаа, Совам, Натан, Соломон, 5 Євар, Елисуй, Елифаат, 6 Нагет, Нафаг, Яфиє, 7 Елисама, Валияд и Елифалет.

8 А Филистийци чули же Давид бул помазани за цара над цалим Израїлом и рушели шицки Филистийци глєдац Давида, а Давид чул и вишол процив нїх.

9 Филистийци пришли и розширели ше у Долїни велїканох.

10 А Давид ше питал Богови гуторяци: „Чи видзем на Филистийцох и чи их даш до моїх рукох?” А Господь му гварел: „Видз и дам их до твоїх рукох!”

11 И Давид пришол до Ваал-Фарасину и там их розбил. И гварел Давид: „Розбил Бог моїх нєприятельох з мою руку як кед вдери вода”. Прето наволал тото место Вдеренє Фарасину.

12 Вони там охабели своїх божкох, а Давид розказал най их спаля у огню.

13 Филистийци знова предлужовали шириц ше по Долїни велїканох, 14 а Давид ше ище раз питал Богови и Бог му гварел: „Нє пойдзеш за нїма, алє ше врац од нїх и видз на нїх при грушкох.

15 И будзе, кед учуєш гук трешеня верхох грушкох, теди войдзеш до бою, бо Бог вишол пред тобу розбиц табор Филистийцох”.

16 Вон зробел так як му наказал Бог, и розбил табор Филистийцох од Гаваону по Ґазир.

17 И постало мено Давидово славне по цалей жеми, и Господь улял страх пред нїм шицким народом.

15 И збудовал себе доми у городзе Давидовим и пририхтал место за Божи кивот и направел за ньго шатор.

2 Теди Давид гварел: „Нє шме ношиц кивот Божи нїхто крем левитох, бо їх вибрал Господь же би ношели кивот Господнї и же би му служели навики”.

3 И зволал Давид цали Израїл до Єрусалиму же би унєсц кивот Господнї на место котре пририхтал за ньго.

4 И позберал Давид синох Ааронових и левитох.

32

5

Зоз Каатових синох: началнїка Уриїла и його братох – сто два-

цец; 6

зоз синох Мерарових – Асая, началнїка и його братох – двасто пейдзешат; 7 зоз синох Герсонових – началнїк Йоїл и його браца – сто трицец; 8 зоз синох Елисафана – началнїк Семея и його браца – двасто; 9 зоз синох Хеврона – началнїк Елиїл и його браца – осемдзешат; 10 зоз синох Озиїла – началнїк Аминадав и його браца – сто дванац.

11 И поволал Давид священїкох Садока и Авиятара и левитох Уриїла, Асая, Йоїла, Семеяна, Елиїла и Аминадава 12 и гварел им: „Ви началнїки левитох по оцовских родох, очисце ше сами и вашо браца и принєшце кивот Бога Израїлового на место котре сом приготовел за ньго.

13 Бо прешли раз вас нє було там, та нас Бог вдерел, бо зме го нє глєдали як ше швечи”.

14 И очисцели ше священїки и левити же би принєсли кивот Бога Израїлового.

15 И вжали синове левитох кивот Божи як наказал бул Мойсей по Господнїм слове по Писаню, на дручкох на себе.

16 И гварел Давид началнїком левитох: „Поставце своїх братох-шпивачох з музичнима инструментами: з гарфами, лирами, цимбалами же би грали до висинох з гласом радосци”.

17 А левити поставели Емана, сина Йоїлового, а зоз його братох – Асафа, сина Варахиї; зоз синох Мерарийових, його братох – Етана, сина Кисейового.

18 А зоз нїма їх други браца: Захария, Озиїл, Семирамот, Єїл, Ананий, Елияв, Ванея, Маасия, Мататия, Елифала и Макения, Авдедом, Єїл и Озия – чуваре дзверох.

19 А шпиваче: Еман, Асаф и Етам з бронзовима цимбалами же би грали же би ше чуло.

20 Захария и Озиїл, Семирамот, Єїл, Ананий, Елияв, Масия, Ванея грали на гарфах, на алемотох.1 21 Мататия, Елифалия, Макения, Авдедом, Иїл и Озия – на гарфох, у октави, же би було гласнєйше.

22 Хонения, началнїк левитох, главни над шпивами, бо бул способни.

23 Варахия и Елкана були придзвернїки кивота.

24 Совения, Йосафат, Натанаїл, Амасия, Захария, Ванай, Елиєзер – священїки трубели на трубох пред Божим кивотом, а Авдедом и Єия були придзвернїки Божого кивоту.

1

Алемот – єврейски музични инструмент.

33

25

Давид и священїки Израїлово и тисячнїки пошли принєсц кивот Господнього завиту зоз дому Авдедома, з радосцу.

26 И стало ше, кед Бог помогнул левитом котри ношели кивот Господнього завит, принєсли на жертву седем буячки и седем барани.

27 А Давид бул облєчени до шмати з висону и шицки левити, котри ношели кивот Господнього завиту, и шпиваче и Хонения, управитель шпиву шпивачох, а на Давидови шмата з висону.

28 И цали Израїл преношел кивот Господнього завиту з радосним кричаньом и звуками рога, трубох и цимбалох, гарфох и лирох.

29 И стало ше, кед кивот Господнього завиту пришол аж до городу Давида, Мелхола, Давидова дзивка, патрела през облак и видзела цара Давида як танцовал и грал, и знєважела го у своєй души.

16 И унєсли Божи кивот и положели го до стредку шатра, котри розцагнул за ньго Давид, и принєсли жертву спальованя и жертву спашеня пред Богом.

2 А кед Давид закончел приношиц жертву спальованя и жертву за спашенє, поблагословел народ у мено Господнє.

3 И подзелєл каждому Израїлцови, од чловека по жену, каждому печени хлєб и колач.

4 И поставел пред кивотом Господнього союзу спомедзи левитох же би служели з моцним гласом и преславяли и хвалєли Господа, Бога Израїлового.

5 Асаф главни, а други по нїм Захария, Єїл, Семирамот, Єїл, Мататия, Елияв, Ванея, Авдедом и Єїл, зоз з инструментами, гарфами, лирами, а Асаф грал на цимбалох.

6 А священїки Ванея и Озиїл вше грали на трубох пред кивотом Божого завиту.

7 Праве того дня Давид наказал перши раз Асафови и його братом славиц Господа: 8 „Славце Господа, доволуйце го по його мену, обявце народом його дїла!

9 Шпивайце му, шпивайце му гимни, приповедайце шицким о його чудох котри Господь створел!

10 Хвальце його святе мено, зрадує ше шерцо котре глєда його благословенє.

11 Глєдайце Господа и окрипце ше, вше глєдайце його твар.

12 Споминайце його чуда котри зробел, чуда и суди його устох.

13 Ви потомки Израїлово, його слугове, синове Якова – його вибрани.

14 Вон Господь, наш Бог, по цалей жеми його суди.

34

15

Паметайме до вика його завит, його слово котре наказал тисяч поколєньом, 16 завит котри зложел з Авраамом и його пришагу Исаакови.

17 Поставел го як предписанє Яковови, Израїлови як завит вични, 18 гуторяци: ’Тебе дам ханаанску жем, як часц вашого нашлїдства’, 19 кед их ище було мале число, було их мало и були приселєнци у нєй.

20 Ишли од народу до народу, з єдного царства до другого народу.

21 Нє дошлєбодзел нїкому же би их гнобел, и царох пре нїх карал: 22 ’Нє дорушуйце моїх помазанїкох, и нє робце зло моїм пророком!’

23 Шпивайце Господу, шицка жеми, з дня на дзень нависцуйце його спашенє!

24 Нависцуйце поганом о його слави, шицким народом о його чудох!

25 Бо вельки Господь и барз преславени, страшнєйши од шицких богох.

26 Бо шицки боги народох – идоли, а наш Бог створел нєбо.

27 Слава и хвала пред його твару, сила и похвала у його святинї.

28 Дайце Господу, оцовщини народох, дайце Господу славу и силу!

29 Дайце Го споду славу його мена, вежнїце дари и принєшце пред його твар, и поклоньце ше Господу у його святих дворох!

30 Най ше бої пред нїм шицка жем, най ше випросци пред нїм жем и най ше нє треше!

31 Най ше радує нєбо и най ше вешелї жем, най ше гутори медзи народами: ’Господь царує!’

32 Най гучи морйо з полноту, и древо на полю, и шицко цо на нїм.

33 Теди ше буду радовац древа у лєше пред твару Господню, бо приходзи судзиц жеми.

34 Преславяйце Господа, бо є добри, бо до вика його милосердиє!

35 И поведзце: ’Спаш нас, Боже, нашо спашенє, и витаргнї нас спомедзи народох, же бизме славели твойо святе мено, же бизме ше пишели зоз твоїма похвалами.

36 Благословени Господь, Бог Израїла од вика до вика!’ Цали народ най пове: Аминь. Хвала Господу!”

37 И охабели там пред кивотом Господнього завиту Асафа и його братох же би вше служели пред кивотом, з дня на дзень.

38 Авдедом и його браца – шейдзешат осемцме, а Авдедом, син Идитуна и Осай були придзвернїки.

39 А священїка Садока и його братох священїкох поставел пред Господнїм шатром у Вами, цо у Гаваону, 35

40

же би приношели Господу жертви спальованя на жертвенїку спальованя цали час, рано и вечар, и за шицко цо записане у Го споднїм закону, цо наказал сином Израїла по Мойсейови, слугови Божим.

41 А зоз нїм Еман и Идитум, и други вибрани по мену, же би славели Господа, бо до вика його милосердиє, 42 а з нїма труби и цимбали же би грали, и други инструменти за Божи писнї, а синове Идитума були при дзверох.

43 И пошол шицок народ, кажди до свойого дому, а Давид ше врацел поблагословиц свой дом.

17 И стало ше, кед ше Давид населєл у своїм доме, гварел Давид пророкови Натанови: „Ниа, я жиєм у кедровим доме, а кивот Господнього завиту под закрицом зоз скорох”.

2 А Натан гварел Давидови: „Зроб шицко цо ци на души, бо Господь зоз тобу”.

3 И стало ше тей ноци, пришло Натанови слово Господнє, гуторяци: 4 „Идз и поведз Давидови, мойому слугови: Так гвари Господь: Ти ми нє збудуєш дом же бим пребувал у нїм, 5 бо сом нє пребувал у доме од дньох кед сом виведол Израїл аж по днєшнї дзень, а бул сом у шатре и у ноцнїку.

6 И вшадзи, дзе сом ходзел зоз цалим Израїлом, чи сом повесц поведол гоч даєдному з племенох Израїла, котрим сом наказал напасац мой народ, гуторяци: Прецо сце ми нє збудовали дом зоз кедру?

7 А тераз так повеш мойому слугови Давидови: Так гвари Господь Вседержитель: Вжал сом це з пасовиска од стада же би ши бул вожд над моїм народом Израїлом.

8 И бул сом зоз тобу вшадзи дзе ши ходзел, и знїщел сом шицких твоїх нєприятельох пред тобу и зробел сом твойо мено як мено велїканох на жеми.

9 И дам место мойому народу Израїлу и населїм го, и вон будзе жиц сам, и вецей ше нє будзе бриґовац, и нєправда го вецей нє будзе прицискац як на початку.

10 А од дньох кед сом поставел судийох над моїм народом Израїлом, покорел сом шицких твоїх нєприятельох. Розмножим це и Господь ци збудує дом.

11 И будзе: кед ше законча твойо днї и кед зашпиш зоз своїма оцами, дзвигнєм твойого нашлїднїка по сле тебе, котри будзе зоз твойого лона, и утвердзим його царство.

12 Вон ми збудує дом, а я утвердзим його трон навики.

13 Я му будзем оцец, а вон ми будзе син. И нє вежнєм од нього свойо милосердиє, як сом вжал од тих, котри були пред тобу.

36

14

Утвердзим го у моїм доме и у його царстве навики, и його трон будзе твардо стац навики.”

15 Согласно зоз шицкима тима словами и зоз шицкима тима видзенями – так Натан гварел Давидови.

16 И пришол цар Давид и шеднул пред Господа и гварел: „Хто я, Господи, Боже, и хто мой дом, же ши ме полюбел до вика?

17 А и то за це було мало, Боже, и ти гварел о доме свойого слуги на будуце, и попатрел ши на мнє як з попатрунком чловека, и подзвигнул ши ме, Господи, Боже.

18 Цо ци ище зроби Давид? А ти знаш свойого слугу.

19 А по своїм шерцу ши зробел шицку тоту велькосц.

20 Господи, нєт такого як ти, и нєт, крем тебе, по шицким тим цо зме чули на свойо уха.

21 И нєт на жеми вецей таки народ як твой народ Израїл, котри Бог водзел, же би себе одкупел народ, и же би себе поставел вельке и славне мено, и вигнал народи спред твойого народу, котри ти одкупел з Єгипту.

22 И зробел ши себе свой народ Израїл за народ навики, и ти им, Господи, постал Бог.

23 А тераз, Господи, най твойо слово, котре ши гварел свойому слугови и о його доме, будзе вирне навики 24 тим котри гуторя: Господи, Господи, Вседержителю, Боже Израїла, и най дом твойого слуги Давида стої моцно пред тобу.

25 Бо ти, Господи, отворел ухо твойого слуги же би ши му збудовал дом, прето твой слуга нашол шмелосц помодлїц ше пред тобу.

26 А тераз, Господи, ти тот Бог и гварел ши тото добре за свойого слугу.

27 А тераз почнї благословиц дом твойого слуги же би бул навики пред тобу, бо ти, Господи, поблагословел, и поблагослов навики”.

18 И стало ше после того: Давид розбил Филистийцох и покорел их, и однял Ґeт и його валали з рукох Филистийцох.

2 И розбил Моавцох, и Моавци постали раби Давида, приношели даваня.

3 И звладал Давид Адраазара, цара Суви у Емату, кед тот ишол поставиц свою власц на рику Евфрат.

4 И залапел Давид тисяч їх колєснїци, седем тисячи конї и двацец тисячи людзох пешакох. И розбил Давид шицки колєснїци, лєм охабел з нїх сто колєснїци.

5 И пришли Сирийци з Дамаску помогнуц Адраазарови, царови Суви, а Давид позабивал зоз Сирийцох двацец два тисячи хлопох.

37

6

И поставед Давид залогу у Сириї при Дамаску, и вони були Давидово раби и приношели даваня. А Господь чувал Давида вшадзи дзе ишол.

7 Давид вжал златни пацерки котри були на Адраазарових слугох и принєсол их до Єрусалиму.

8 И з Метавету и зоз вибраних городох Адраазара Давид вжал барз вельо бронзи и зоз нєй Соломон направел бронзове морйо и слупи и бронзову судзину.

9 А Тоа, цар Емату, чул же Давид побил цале войско Адраазара, цара Суви, 10 послал ґу царови Давидови свойого сина Адурама же би го модлєл за мир и поблагословел прето же войовал з Адраазаром и же го звладал, бо Тоа бул нєприятель Адраазара, прето му послал шицку стриберну и златну судзину.

11 А Давид тото пошвецел Господу вєдно зоз стриблом и златом котре вжал од шицких народох, з Идумеї, з Моаву, од синох Амона, од Филистийцох и Амалека.

12 А Авеса, син Саруйов, розбил Идумею у Сланей долїни – осемнац тисячи, 13 и поставел у долїни залогу, и шицки Идумейци постали раби Давида, а Господь чувал Давида вшадзи дзе вон ходзел.

14 Давид царовал над цалим Израїлом и запровадзовал суд и справедлївосц у цалим своїм народзе.

15 Йоав, син Саруйов, бул над войском, Йосадат, син Ахилуда, бул лїтописец, 16 Садок, син Ахитов, и Авимелех, син Авиятаров, були священїки; 17 Ванея, син Йодая, бул над Херетийцами и Фелетийцами, а Давидово синове були перши заступнїки цара.

19 И стало ше: после того умар Наас, цар синох Амонових, а место нього почал царовац його син Анан.

2 И гварел Давид: „Укажем милосердиє ґу Ананови, синови Наасовому, як цо ми його оцец зробел милосердиє. И послал Давид висланїкох же би го поцешел по його оцови, и пошли Давидово слугове до жеми синох Амонових же би го поцешели.

3 А вождове Амона гварели Ананови: „Чи ци Давид нє послал тих цо це пришли поцешиц же би преславиц твойого оца пред тобу? Чи нє пришли його слугове ґу це же би розвидзиц город и випитац жем?”

4 И влапел Анан Давидових слугох и обритвел их и орезал їх облєчиво до половки, аж по клуби, и вислал их.

38

5

И пришли явиц Давидови о тих хлопох, и послал опрез нїх, бо були барз поганьбени. А цар им гварел: „Останьце у Єрихону док вам нє вирошню бради, а вец ше врацце”.

6 И видзели синове Амоново же народ Давидов поганьбени, та Анан и синове Амоново послали тисяч таланти стрибла же би себе наняц зоз Сириї месопотамскей, и зоз Сириї Мааха и зоз Суви колєснїци и конї.

7 И наняли себе трицец два тисячи колєснїци, цара Мааха и його народ, и вони пришли и утаборели ше просто Мидави. И синове Амоново ше позберали зоз своїх городох и пришли войовац.

8 Кед то Давид чул, послал Йоава зоз цалим моцним войском.

9 И повиходзели синове Амоново и поставали до воєних шорох при городскей капури, а царове котри пришли утаборели ше на ровнїни.

10 И видзел Йоав же поставени воєни шори процив нього з предку и од задку, вибрал спомедзи шицких младих Израїла и поставел их до шорох наспрам Сирийцох, 11 а остаток народу дал до рук свойому братови Авесови, и вони поставали до воєних шорох наспрам синох Амонових, 12 и гварел: „Кед ме Сирийци буду премагац, ти ми будзеш помоц, а кед буду тебе премагац синове Амоново, я це виратуєм.

13 Будз шмели и стойме моцно за наш народ и за городи нашого Бога, а Господь зроби тото цо добре у його очох”.

14 И Йоав и народ цо бул зоз нїм ше пошоровали процив Сирийцох, а вони посцекали од нього.

15 А синове Амоново, кед видзели же Сирийци посцекали, и вони посцекали спред Йоава и спред Авеси, його брата, и вошли до городу, а Йоав пришол до Єрусалиму.

16 А кед Сирийци видзели же их Израїл премогнул, послали висланїкох и приведли Сирийцох з другого боку рики, на чолє зоз з Софаком, вождом войска Адраазарового.

17 И явели Давидови, и вон позберал цали Израїл, прешол Йордан и пришол ґу нїм, и станул Давид до шорох процив Сирийцох, и войовали процив нього.

18 И посцекали Сирийци пред Давидом, и Давид розбил Сирийцом седем тисячи колєснїци и штерацец тисячи пешакох, и забил Софака, вожда войска.

19 И видзели Адраазарово слугове же их Израїл розбил и зложели догварку з Давидом и служели му. И Сирийци вецей нє сцели помагац сином Амоновим.

20 И стало ше, шлїдуюцого року, кед царове звичайно иду до войни, Йоав виведол шицку воєну силу и вони спустошели край си39

нох Амонових. Пришол и обшеднул Рават, а Давид бул у Єрусалиме. И розбил Йоав Рават и знїщел го.

2 А Давид вжал коруну їх цара Молхома з його глави и нашли же на нєй єст талант злата и драгого каменя, и була на Давидовей глави. И винєсол барз вельки плєн зоз того городу.

3 А народ, цо бул у нїм, виведол и препилєл их з пилами и желєзнима шекерами – так Давид зробел зоз шицкима синами Амоновима. И врацел ше Давид и цали народ до Єрусалиму.

4 И стало ше после того, знова настала война з Филистийцами у Ґазеру. Теди Совохай Усатиєц розбил Сафута, єдного з потомкох велїканох и покорел го.

5 И знова настала война з Филистийцами. А Елеанан, син Илиров, розбил Лаомия, брата Ґолията Ґетейца, а ручка його копиї була як ткацка ролька.

6 И ище була война у Ґету. Там бул барз вельки чловек и мал по шейсц пальци – двацец штири. И вон бул з потомкох велїканох.

7 Вон поганьбел Израїл, а забил го Йонатан, син Давидового брата Самая.

8 Вони ше народзели Рафайови з Ґету – шицких их було штирме велїканє, и вони погинули од руки Давида и од руки його слугох.

21 И станул диявол на Израїл и спонукнул Давида пречишлїц Израїл.

2 И гварел цар Давид Йоавови и началнїкови войска: „Идзце и пречишлїце Израїл од Вирсавиї по Дан и принєшце ми, же бим знал їх число”.

3 И гварел Йоав: „Най Господь дода свойому народу ище сто раз кельо го єст, и най ше очи мойого пана цара припатраю. Шицки вони слугове мойого пана. Прецо то жада мой пан? Же би то нє було на грих Израїлу?”

4 Алє царово слово премогло Йоава. И вишол Йоав и ходзел по шицких крайох Израїла и пришол до Єрусалиму.

5 И дал Йоав Давидови число пречишлєного народу, и шицкого Израїлу було милион и сто тисячи хлопох котри вицагую меч, а Юдеї – штиристо осемдзешат тисячи хлопох котри вицагую меч.

6 А Левия и Венямина нє причишлєл медзи нїх, бо Йоав одруцел царово слова.

7 Пред Богом ше указало зле тото дїло, и вон вдерел Израїл.

8 И гварел Давид Богови: „Барз сом погришел же сом тото зробел. А тераз оддаль зло твойого слуги, бо сом барз нєрозумно поступел”.

40

9

И гварел Господь Гадови, Давидовому пророкови, так гварел: „Идз и поведз Давидови, гуторяци: Так гвари Господь: Три ствари кладзем пред тебе, вибер себе єдну з нїх, и зробим ци!”

11 Гад пришол ґу Давидови и гварел му: „Так гвари Господь: Вибер себе: 12 чи три роки гладу, чи маш три мешаци сцекац пред своїма нєприятелями и буц винїщени од меча свойого нєприятеля, або три днї Господнього меча и шмерц у жеми, и ангела Господнього котри винїщує медзи шицким нашлїдством Израїла. А тераз думай цо одвитуєм тому котри ме послал!”

13 А Давид гварел Гадови: „Барз чежки за мнє шицки три, алє най спаднєм до Господнїх рукох, бо барз вельке його милосердиє, а най нє спаднєм до людских рукох!”

14 И дал Господь шмерц у Израїлу, и спадли у Израїлу седемдзешат тисячи людзох.

15 Послал Бог ангела до Єрусалиму же би го винїщел, и кед го винїщовал, Бог попатрел и покаял ше за зло и гварел ангелови котри го винїщовал: „Досц ци, застанов свою руку!” А Господнї ангел стал при гумнє Орна Євусейца.

16 И дзвигнул Давид свойо очи и видзел ангела Господнього котри стал медзи жему и медзи нєбом, а його меч вицагнути у його руки и нацагнути на Єрусалим. А Давид и старшинове, облєчени до скорох, спадли долунїц.

17 И прегварел Давид ґу Богови: „Чи нє я розказал пречишлїц народ? Я тот цо согришел, я направел зло! А цо зробели тоти овци? Господи, Боже, най твоя рука спаднє на мнє, на доме мойого оца, а нє на твой народ на загибель, Господи!”

18 А ангел Господнї гварел Гадови най пове Давидови же би пошол поставиц жертвенїк Господу до гумна Орна Євусийца.

19 И пошол Давид по слове Гадовим, котре вон гварел у мено Господа.

20 А Орна ше обрацел и видзел цара, а штирме його синове котри були з нїм ше поскривали, а Орна млацел жито.

21 И пришол Давид ґу Орнови, а Орна вишол зоз гумна и поклонєл ше Давидови з твару до жеми.

22 И гварел Давид Орнови: „Дай ми место твойого гумна и збудуєм на нїм жертвенїк за Господа. Дай ми го за одвитуюцу цену у стриблу и застанови ше загибель у народзе”.

23 А Орна гварел Давидови: „Вежнї себе, и най мой пан цар зроби тото цо добре пред нїм. Ниа, я давам тот статок на жертву спальованя, плуг и коч на древа и зарно на жертву! Шицко сом дал!”

10

41

24

А цар Давид гварел Орнови: „Нє, алє купиц купим за цену у стриблу, бо нє вежнєм за Господа тото цо твойо же бим принєсол жертву спальованя Господу задармо”.

25 И дал Давид Орнови за його место шейсц тисячи шекели чежини злата.

26 И збудовал там Давид жертвенїк за Господа и принєсол жертви спальованя и жертву спашеня. И заволал на Господа и вон го вислухал з огньом з нєба на жертвенїку жертви спальованя, и прелїґнул жертву спальованя.

27 И розказал Господь ангелови, и вон положел меч до пошви.

28 У тим чаше, кед Давид видзел же го Господь вислухал на гумнє Орни Євусийца, принєсол там жертву.

29 У тим чаше Господнї шатор котри справел Мойсей у пустинї и жертвенїк жертви спальованя були у Вами у Гаваону.

30 Давид нє могол пойсц пред нього глєдац Бога, бо ше бал од меча Господнього ангела.

22 И гварел Давид: „То дом Господа Бога, и то за Израїл жертвенїк жертви спальованя”.

2 И розказал Давид позберац шицких цудзинцох котри були у жеми Израїловей, и поставел каменярох кресац камень за будованє дому Божого.

3 И пририхтал Давид вельо желєза за гвозди за дзвери, капури и зависки, и так вельо бронзи же нє мож було померац.

4 И кедрового древа – нє було му числа – бо Сидонци и Тирци приношели Давидови вельо кедрового древа.

5 И гварел Давид: „Мой син Соломон – мале дзецко, а дом котри треба збудовац за Господа на велїчносц, на мено и славу по цалей жеми, и пририхтам му”. И пририхтал Давид вельо того пред свою шмерцу.

6 И поволал свойого сина Соломона и розказал му збудовац дом Господу, Богу Израїловому.

7 И гварел Давид Соломонови: „Сину, мнє було на души збудовац дом мену Господа Бога, 8 алє ми пришло слово Господнє гуторяци: ’Прелял ши вельо креви и водзел ши вельки войни, и нє збудуєш дом мойому мену, бо ши вельо креви прелял на жем предо мну.

9 Ниа, народзи ци ше син и вон будзе чловек мира. Я му дам мир од шицких його нєприятельох доокола, бо му мено Соломон2 – и мир и спокой дам над Израїлом у його дньох.

2

42

Мено Соломон походзи од слова шалом – мир.

10

Вон збудує дом мойому мену и вон ми будзе син, а я йому оцец, и моцно поставим трон його царства у Израїлу навики’.

11 А тераз, сину мой, най Господь будзе з тобу и будзе ци щесциц, и збудуєш дом за Господа, Бога свойого, як вон гварел о це.

12 Лєм най ци Господь да розум и мудросц и най це змоцнї над Израїлом и будзеш чувац и сполньовац закон Господа, Бога свойого.

13 Теди ци будзе щесциц кед будзеш тримац и сполньовац предписаня и закони, котри Господь наказал Мойсейови за Израїл. Будз шмели и моцни, нє бой ше и нє престрашуй ше.

14 Ниа, я у своїм худобстве пририхтал за Господнї дом сто тисячи таланти злата и милион таланти стрибла и бронзи и желєза, котре нє мож померац, бо го єст так вельо, и древа и каменя сом пририхтал, а ти ґу тому додаш.

15 А зоз тобу вельо роботнїки котри окончую роботи, майстрове, каменяре и древоруби, и кажди схопни у каждей роботи: 16 зоз златом, стриблом, бронзу и желєзом, нєт им числа. Стань и роб, и Господь будзе зоз тобу!”

17 И розказал Давид шицким началнїком Израїла же би помагали його синови Соломонови: 18 „Чи Господь нє з вами? Дал вам спокой доокола, бо дал до ваших рукох жительох жеми, и жем покорена пред Господом и пред його народом.

19 Тераз приклоньце вашо шерца и вашо души же бисце глєдали Господа, вашого Бога. Дзвигнїце ше и збудуйце святиню Господу, вашому Богови, же бисце унєсли кивот Господнього завиту и святу Божу судзину до дому котри ше будує мену Господньому!”

23 Кед Давид остарел, бул у рокох, поставел за цара над Израїлом место себе свойого сина Соломона.

2 И позберал шицких старшинох Израїлових, и священїкох и левитох, 3 и були пописани левити од трицец рокох на вецей, и було их – хлопски глави – трицец осем тисячи.

4 Од нїх надпатрачох над роботами на доме Господнїм двацец штири тисячи, и писарох и судийох шейсц тисячи, 5 и штири тисячи придзвернїкох, и штири тисячи тих цо преславяю Господа на инструментох котри вон направел же би славели Господа.

6 И подзелєл их Давид на шори по синох Левия: Гирсона, Каата и Мерария, 7 Паросома, Леадана и Семею.

8 Синове Леадана: началнїк Єїл, Зетот и Йоїл – троме.

43

9

Синове Семейово: Саломит, Азаїл и Арам. Вони началнїки по оцовскей линиї Леадановей.

10 Синове Семейово: Єт, Зизай, Йоас и Верия – то штирме синове Семея.

11 Єт бул началнїк, Зиза други, а Йоас и Верия нє мали вельо синох, та на попису були як єден оцовски дом.

12 Синове Каатово: Амврам, Исаар, Хеврон и Озиїл – штирме.

13 Амврамово синове: Аарон и Мойсей. Аарон бул оддзелєни же би пошвецал Святиню над святинями, вон и його синове навики, же би кадзели пред Господом и же би служели и благословели з його меном навики.

14 А Мойсей – Божи чловек, а його синове причишлєни ґу племену Левия.

15 Мойсейово синове: Гирсам и Елиєзер.

16 Синове Гирсамово: Суваїл – началнїк.

17 А синове Елиєзера: Раавия – началнїк, а других синох Елиєзер нє мал, а синове Раавийово ше барз намножели.

18 Синове Исаарово: Салумот – началнїк.

19 Синове Хевроново: началнїк Єрияв, други Амария, треци Язиїл, штварти Єзекия.

20 Синове Озиїлово: началнїк Миха, други Єсия.

21 Синове Мерарийово: Мооли и Муси. Синове Моолия: Елеазар и Кис.

22 А Елеазар умар и нє мал синох, алє лєм дзивки, и вжали их синове Кисово – їх браца.

23 Синове Мусийово: Мооли, Едер и Яримот – троме.

24 То синове Левия по домох їх оцох, началнїки їх фамилийох по їх попису, по числу їх менох, по їх главох, як окончовали длужносц служеня у Господнїм доме, од двацец рокох на вецей.

25 Бо Давид гварел: „Господь, Бог Израїлов дал мир свойому народу и населєл ше у Єрусалиме навики.

26 Левити нє були вецей ношаче шатра и шицкей його судзини за служенє у нїм, 27 бо по остатнїх словох Давида вони творя число синох Левийових од двацец рокох на вецей.

28 Бо их поставел при руки Ааронови, же би служели у доме Господнїм, у дворох и у просторийох и за очисценє шицкого святого, и у дїлох служеня Божого дому, 29 при хлєбох викладаня, при житней муки за жертву и при безквасних хлєбикох и при судзинох, при печеному и при шицких мирох, 30 и же би ставали рано славиц и хвалїц Господа, а так и вечар, 44

31

и при шицких приношеньох жертвох спальованя за Господа всоботу, на нови мешац и на швета, по своїм чишлє согласно з їх шором, вше пред Господом.

32 И же би надпатрали шатор свидоцтва и же би надпатрали синох Аарона, їх братох, же би служели у Господнїм доме.

24 А Аароново синове були подзелєни. Синове Аарона: Надав, Авиюд, Елеазар и Итамар.

2 Надав и Авиюд умарли пред їх оцом и нє мали синох, а як священїки служели синове Аарона Елеазар и Итамар.

3 И подзелєл их Давид – Садокa спомедзи синох Елеазара и Ахимелехa зоз синох Итамара – согласно попису по їх служеню по їх оцовских домох.

4 И нашло ше вецей Елеазарових синох медзи началнїками шмелих як синох Итамара, и подзелели их: Елеазарових синох було шеснац началнїкох по оцовских домох, а синох Итамара по оцовских домох – осем.

5 И подзелєли их зоз коцку, єдних за другима, бо були началнїки над святима стварами и началнїки Господнї медзи синами Елеазара и синами Итамара.

6 И пописал їх Самея, син Натанаїла, писар з роду Левия, пред царом и началнїками, священїком Садоком и Ахимелехом, сином Авиятара, и пред началнїками родох священїкох и левитох по оцовскей линиї: єден Елеазарови, єден Итамарови.

7 Перша коцка вишла на Йоарима, друга на Єдию, 8 треца на Хариву, штварта на Сеориму, 9 пията на Мелхию, шеста на Миїамину, 10 седма на Акосу, осма на Авию, 11 дзевята на Єсую, дзешата на Сехению, 12 єденаста на Єлиясива, дванаста на Якима, 13 тринаста на Офаю, штернаста на Исваала, 14 петнаста на Велгия, шеснаста на Емира, 15 седемнаста на Єтию, осемнаста на Афесию, 16 дзеветнаста на Фетию, двацета на Езекиїла, 17 двацец перша на Ахину, двацец друга на Гамуїла, 18 двацец треца на Далею, двацец штварта на Єїлу.

19 То їх попис по їх служеню, же би уходзели до Господнього дому по їх предписаню по їх оцови Ааронови, як наказал Господь, Бог Израїлов.

20 А другим сином Левия, сином Амврама – Соваїл, а сином Соваїла – Ядая; 21 Равинови началнїк Єсия; 45

22

Ясарийови – Саломот, а сином Саломота – Ят. Синове Єдиуя: други Амадия, треци Язиїл, штварти Єкмоам.

24 Синове Озиїла – Миха, синове Михи – Самир.

25 Брат Михи – Исия, синове Исия – Захария.

26 Синове Мерария: Мооли и Муси; синове Озиї, синове Вония.

27 Синове Мерария: Озия, його синове – Єсома, Закхур и Йовай.

28 А Моолийово – Елеазар и Итамар, а Елеазар умар и нє мал синох.

29 А Кисово – син Єрамеїл.

30 А синове Мусия: Мооли, Едер и Єримот. То синове левитох по їх оцовских домох.

31 И вони достали коцку як и їх браца, синове Аарона, пред царом Давидом и Садоком и Ахимелехом и пред началнїками оцовских домох священїкох и левитох –патриярхове началнїки, так як и його младши браца.

23

25 Цар Давид и вождове войска одредзели обовязки сином Асафа, Емана и Идитума, котри нависцовали на лирох, гарфох и цимбалох. Їх число, тих цо робели тоту роботу, було одредзене по особох.

2 Синове Асафа: Закхур, Йосиф, Натания и Асиїл – синове Асафово при пророкови Асафови, котри бул при царови.

3 Од Идитума – синове Идитумово: Ґодолия, Сури, Исея, Семей, Асавия и Мататия – шейсцме, зоз своїм оцом Идитумом грали на лири на славу и хвалу Господу.

4 Од Емана – Еманово синове: Вукия, Матания, Озиїл, Суваїл, Єримут, Анания, Анан, Елияда, Ґодолатий, Ромамтиєзер, Савах, Малитий, Отир и Мазиот.

5 Шицки вони синове Емана, котри шпивал царови слова Божи же би звелїчал його силу. А Бог дал Еманови штернац синох и три дзивки.

6 Шицки вони шпивали зоз своїм оцом у доме Господнїм и грали на цимбалох и на гарфох и на лирох при царови – Асаф, Идитум и Еман.

7 И було их, зоз їх братами, котри були научени шпивац Господу – шицки научени – двасто осемдзешат осем.

8 И руцели вони коцку за служенє по шоре од малого по велького, учитель и школяр.

9 И вишла перша коцка на його синох и його братох, на Асафа Йосифового, Ґодолию; други Иния, його синове и його браца – дванац.

10 Треци Закхур – його синове и його браца – дванац.

11 Штварти Езрий – його синове и його браца – дванац.

46

12

Пияти Натан – його синове и його браца – дванац. Шести Вукия – його синове и його браца – дванац.

14 Седми Єрит – його синове и його браца – дванац.

15 Осми Йосия, його синове и його браца – дванац.

16 Дзевяти Матания, його синове и його браца – дванац.

17 Дзешати Семея, його синове и його браца – дванац.

18 Єденасти Езриїл, його синове и його браца – дванац.

19 Дванасти Асавия, його синове и його браца – дванац.

20 Тринасти Суваїл, його синове и його браца – дванац.

21 Штеранасти Мататия, його синове и його браца – дванац.

22 Петнасти Єримут, його синове и його браца – дванац.

23 Шеснасти Анания, його синове и його браца – дванац.

24 Седемнасти Єсвак, його синове и його браца – дванац.

25 Осемнасти Ананий, його синове и його браца – дванац.

26 Дзеветнасти Мелитий, його синове и його браца – дванац.

27 Двацети Елията, його синове и його браца – дванац.

28 Двацец перши Єтир, його синове и його браца – дванац.

29 Двацец други Ґодолатий, його синове и його браца – дванац.

30 Двацец треци Меазот, його синове и його браца – дванац.

31 Двацец штварти Рометдиєзер, його синове и його браца – дванац.

13

26 На дзелєню шорованя дзвернїкох од синох Корейових Моселемия, син Корейов, зоз синох Асафових.

2 А синове Моселемия: першородзени Захария, други Ядиїл, треци Завадия, штварти Ятанаїл, 3 Пияти Олам, шести Йонатан, седми Елионай.

4 А Авдедомово синове: першородзени Самия, други Йозават, треци Йоат, штварти Сахар, пияти Ротануїл, 5 шести Амиїл, седми Исахар, осми Фелатий, бо го Бог поблагословел, 6 а його синови Семейови ше народзели синове першородзеного, котри були началнїки у його оцовским доме и були силни.

7 Синове Семея: Отни, Рафаїл, Овид, Елзавад и Ахия, синове силни, Елию, Савхия и Исваком.

8 Шицки зоз синох Авдедома, вони, їх браца и їх синове, хлопи способни, моцни у роботи – шейдзешат двоме Авдедомово.

9 А Моселемия мал синох и братох, моцних – осемнац.

10 А Осово синове, з потомкох Мерарийових, охранюю власц; гоч нє бул першородзени, його оцец го поставел за началнїка; 11 други Хелкия, треци Тавелия, штварти Захария – шицких синох и братох Оса мал тринац.

47

12

А тоти мали шор при капурох, началнїкове силни, шор за служенє же би як и їх браца служели у доме Господнїм.

13 И руцели коцку, як мали, так и вельки, по домох їх оцох, за кажду капуру.

14 И спадла коцка за восток на Селемию и Захарию. Синове Соазово руцели коцку Мелхийови, и спадла коцка на сивер, 15 а Авдедомови на юг, просто дому Есефимового.

16 А друга спадла на заход – Осови, при дзверох уходу до дому, стража напроци стражи.

17 На восток – шейсцме на дзень, на сивер – штирме на дзень, на юг – штирме на дзень, при Есефимови – двоме.

18 На змену и на заходу – штирме, а на дражки двоме на змену.

19 То шори чуварох капурох синох Корея и Мерария.

20 А левити, їх браца, були над скарбами Господнього дому и над пошвеценима скарбами.

21 Синове Ладана, синове Герсона, од Ладана, началнїки оцовского дому Ладана Герсонового – Єїл.

22 И синове Єїла – Земет и його брат Йоїл – браца над скарбами Господнього дому.

23 А Амврам и Исаару мали Хеврона и Озиїла, 24 Суваїл, син Гирсама, сина Мойсейового – началнїк над скарбами.

25 А з його братох од Елиєзера – його син Савия, Йосия, Йорам, Зехрий и Саломот.

26 Тот Саломот и його браца були над шицкима скарбами святих предметох котри пошвецел цар Давид и началнїки оцовских домох, и тисячнїки и стотнїки и вождове войска, 27 цо вжал у войни и з плєну и пошвецел го же би нє нєдостало на будованє Божого дому, 28 и над шицкима святима предметами пророка Самуїла и Саула, сина Кисового, и Авенира, сина Нирового, и Йоава, сина Саруї. Шицко цо пошвецели було у рукох Саломота и його братох.

29 Од Исариї: Хонения и його синове одредзени на вонкашню роботу над Израїлом, же би були писаре и судзели.

30 Од Хевронцох Асавия и його браца, силни синове – тисяч седемсто мали надпатрунок над Израїлом за Йорданом на заход, за кажду Господню службу и за царски дїла.

31 Хевронцом їх началнїк бул Урия, началнїк Хевронцох по їх родох по оцовских домох. Штерацетого року його царованя вони були пречишлєни и медзи нїма найдзени шмели хлоп у Язиру галаадским, 32 и його браца шмели хлопи – два тисячи седемсто началнїки оцовских домох. И поставел их цар Давид над Рувимцами, Гадовцами и половку племена Манасиї на кажду заповид Господа и слово царово.

48

27 Ниа, синове Израїлово по їх чишлє, началнїки родох, тисячнїки и стотнїки, писаре котри служели народу и на кажде слово цара по оддзелєню, на кажде слово того цо уходзи и цо виходзи, мешац по мешац, шицки мешаци у року, кажде оддзелєнє – двацец штири тисячи.

2 Над першим оддзелєньом, першого мешаца – Извоаз, син Завдиїла, а у його оддзелєню – двацец штири тисячи.

3 Вон зоз синох Фареса, началнїк над шицкима воєнима старшинами перши мешац.

4 А над оддзелєньом другого мешаца Додай, син Екхотия, а у його оддзелєню двацец штири тисячи – то воєни началнїки.

5 Треци – трецого мешаца, Ванея, син Йодая, священїк, началнїк, а у його оддзелєню двацец штири тисячи.

6 Тот Ванея герой спомедзи трицецох и над трицецома, а над його оддзелєньом Завад, його син.

7 Штварти – штвартого мешаца – Асаїл, брат Йоава, и його син Завадия, його син и браца, а у його оддзелєню двацец штири тисячи.

8 Пияти – пиятого мешаца – началнїк Самаот, син Єзрая, а у його оддзелєню двацец штири тисячи.

9 Шести – шестого мешаца – Одуя, син Екиса, Текуєц, а у його оддзелєню двацец штири тисячи.

10 Седми – седмого мешаца – Хелис з Фалусу зоз синох Єфремових, а у його оддзелєню двацец штири тисячи.

11 Осми – осмого мешаца – Совохай, Усатиєц, зоз роду Зарайового, а у його оддзелєню двацец штири тисячи.

12 Дзевяти – дзевятого мешаца – Авиєзер з Анатоту, зоз жеми Веняминовей, а у його оддзелєню двацец штири тисячи.

13 Дзешати – дзешатого мешаца – Неїрай з Нетофату, з роду Зарайового, а у його оддзелєню двацец штири тисячи.

14 Єденасти – єденастого мешаца – Ваная з Фаратону, зоз синох Єфремових, а у його оддзелєню двацец штири тисячи.

15 Дванасти – дванастого мешаца – Холдия у Нетофату, з роду Готониїлового, а у його оддзелєню двацец штири тисячи.

16 А над племенами Израїловима: над Рувимовим вожд Елиєзер, син Зехрия, над Симеоновим – Сафатия, син Маахи.

17 Над Левийовим – Асавия, син Камуїла, над Ароновим – Садок.

18 Над Юдовим Елияв, з братох Давидових, над Исахаровим Амри, син Михаїла.

19 Над Завулоновим Самая, син Авдия, над Нефталийовим – Єримот, син Озиїла.

20 Над Ефремовим Осий, син Озазия, над половку племена Манасиї Йоїл, син Фадийов.

49

21

Над половку племена Манасиї цо у Галааду Ядай, син Завадия, над синами Венямина Асиїл, син Авенира.

22 Над Дановим – Азараїл, син Йорама. То началнїки племенох Израїлових.

23 А Давид нє пописал двацецрочних и младших, бо Господь гварел бул: „Най ше Израїл намножи як гвизди нєбесни!”

24 Йоав, син Саруйов, почал пописовац народ, алє нє закончел, и прето бул гнїв на Израїл, и їх число нє було унєшене у кнїжки Лїтопису цара Давида.

25 А над скарбами цара бул Асмот, син Одиїла, а над скарбами цо на полю, у валалох, населєньох и утвердзеньох – Йонатан, син Озийов.

26 А над землєдїлцами котри обрабяли жем – Ездрай, син Хелува.

27 На винїцами – Семей зоз Арматеї, и над пиньвицами вина у винїцох – Замвдия, син Сефамийов.

28 И над маслинїками и ягодарнями цо у долїни – Валанан з Ґедориту, а над скровищами маслинового олєю Йоас.

29 Над статком на паши у Сарону – Сатрай Сарониєц, а над волами цо у дворох – Софат, син Адаїнов.

30 Над ґамилами Исмаїлєц Увия, над ослами Ядия з Маратону.

31 Над овцами Йоас, Аґариєц. Шицки вони управителє маєткох цара Давида.

32 Йонатан, Давидов бачи, бул совитнїк, чловек розумни, и писар, а Єїл, син Ахамания, бул зоз царскима синами.

33 Ахитофел бул совитнїк цара, а Хусия – перши приятель цара, 34 а по Ахитофелови бул Йодай, син Ванея, и Авиятар, а Йоав войсководитель царского войска.

28 И позберал Давид шицких началнїкох Израїла, началнїкох судийох и началнїкох над оддзелєнями у служби особи цара и началнїкох тисячох, стоткох, скарбнїцох и тих цо над його маєтками, и своїх шмелих и борцох войска до Єрусалиму.

2 И станул Давид на стред собраня и гварел: „Слухайце ме, мойо браца, мой народу! Пришло ми до шерца збудовац дом спочинку за кивот Господнього завиту и спочинку за ноги нашого Господа и пририхтал сом цо потребне за будованє.

3 А Господь ми гварел: ’Ти ми нє збудуєш дом же би ше у нїм доволовало мойо мено, бо ти чловек войни и прелївал ши крев’.

4 Господь, Бог Израїлов, вибрал ме з цалого дому мойого оца же бим бул цар Израїла навики. Вон у Юдеї вибрал царске достоїнство, а з дому Юдового дом мойого оца, и пожадал же би зоз синох мойого оца я постал цар над цалим Израїлом.

5 А спомедзи шицких моїх синох, бо ми Господь дал вельо синох, вибрал Господь мойого сина Соломона же би го поставел на трон Господнього царства над Израїлом.

50

6

И гварел ми Бог: ’Твой син Соломон збудує мой дом и мой двор, бо сом го вибрал же би бул мой син, а я му будзем оцец.

7 Утвердзим його царство навики кед будзе пилно чувац мойо заповиди и мойо закони як нєшка’.

8 А тераз пред цалим Господнїм собраньом и пред ухами нашого Бога гуторим: Тримайце и глєдайце шицки заповиди Господа, нашого Бога, же бисце нашлїдзели добру жем и придали до нашлїдства вашим сином после вас до вика.

9 А тераз, сину мой, Соломону, познай Бога своїх оцох и служ му з цалим шерцом и з цалу душу, бо Господь випитує шицки шерца и зна кажду думку. Кед го будзеш глєдац, одкриє ци ше, а кед го охабиш, и вон це цалком зохаби.

10 Тераз пать, бо Господь тебе вибрал же би ши му збудовал дом за святиню. Будз крипки и роб!”

11 И Давид дал свойому синови Соломонови нарис храму и його домох, його скарбнїцох, горнїх поверхох, нукашнїх складзискох, дому помиреня, 12 и задумку котру мал у своїм духу дворох Господнього дому и шицких просторийох доокола, за складзиска Господнього дому и скарбнїцох святинї, 13 и просториї за служенє священїкох и левитох за кажду дїю служби Господнього дому и складзискох литурґийней судзини за службу Господнього дому, 14 и меру длужини златних и стриберних 15 швичнїкох му дал и чежину лампох.

16 И дал му так исто чежину пристолох приношеня, каждого златного пристолу и так исто стриберних 17 видлїчкох и судзинох и златних котлїкох, и чежину златних и стриберних судзинох – чежину каждей судзини.

18 И указал му чежину жертвенїка кадзеня зоз чистого злата и нарис колєснїци херувимох з розширенима кридлами котри закривали кивот Господнього завиту.

19 Шицко по писаню руки Господнєй Давид дал Соломонови же би розумел витворенє задумки.

20 И гварел Давид свойому синови Соломонови: „Будз шмели и моцни, и роб! Нє бой ше и нє престрашуй ше, бо мой Господь Бог з тобу, нє охаби це и нє напущи це док нє закончиш цале дїло служеня дому Господньому.

21 И ниа, каждодньово шорованя священїкох и левитох на кажде служенє у Божим доме. Маш зоз собу за кажде дїло рижних порихтаних и способних людзох и началнїкох и цали народ – под твоїм су розказом”.

51

29 И гварел цар Давид цалому собраню: „Мой син Соломон, котрого вибрал Господь, млади, крегки, а дїло вельке, бо будова нє за чловека, алє за Господа Бога.

2 Пририхтал сом зоз шицкима своїма моцами за Божи дом злато, стрибло, бронзу, желєзо, древо, вельо соомского каменя, драгоциного каменя, и рижнофарбови, вшелїяки драгоцини камень и вельо мрамору з Паросу.

3 И ище, з моєй любови ґу Божому дому, мам и свойого злата и стрибла котре сом зачувал, и ниа, давам за Божи дом, крем того цо сом пририхтал за святи дом: 4 три тисячи таланти злата зоз Суфиру и седем тисячи таланти чистого стрибла за обкладанє мурох храму 5 з руками майстрох. И хто ма дзеку наполнїц нєшка свойо руки зоз даром за Господа?”

6 А мали дзеку були началнїки оцовских родох и началнїки синох Израїлових, и тисячнїки и стотнїки, и началнїки и управителє царских дїлох.

7 И дали на роботи Господнього дому пейц тисячи таланти злата и дзешец тисячи златнїки и дзешец тисячи таланти стрибла, осемнац тисячи таланти бронзи и сто тисячи таланти желєза 8 и у кого ше лєм нашло драгоцини камень, дали до складзискох Господнього дому, до руки Єїла, сина Герсонового.

9 Народ ше радовал пре щире дарованє, бо з цалим шерцом даровали за Господа, и цар Давид ше барз радовал.

10 И поблагословел цар Давид Господа пред цалим собраньом, гуторяци: „Будз благословени, Господи, Боже Израїлов, наш Оче од вика до вика!

11 Твоя, Господи, велькосц и моц, похвала и побида и сила, бо ти пануєш над шицким на нєбе и на жеми, а пред твою твару ше треше кажди цар и народ.

12 Од тебе богатство и слава, ти над шицким пануєш, Господи, княз над шицкима власцами, у твоєй руки моц и сила, и у твоєй руки, Вседержителю, дац же би шицко було вельке и силне.

13 А тераз це, Господи, преславюєме и хвалїме мено твоєй слави.

14 И хто я, и хто мой народ же бизме мали моц добродзечнє ци так приношиц? Бо шицко тото твойо и зоз твойого зме ци дали!

15 Бо ми приселєнци пред тобу и селєнци як и шицки нашо оцове. Нашо днї, як цинь на жеми, и нєт тирвацого пребуваня.

16 Господи, Боже наш, шицке тото богатство, котре зме пририхтали же бизме збудовали дом твойому святому мену, воно з твоєй руки и шицке є твойо.

52

17

И знам, Господи, же ти тот котри преверює шерца и любиш справедлївосц. У щиросци свойого шерца я указал порихтаносц у тим шицким, а тераз видзим же ци твой народ, котри ту, з радосцу жертвує.

18 Господи, Боже Авраама, Исаака и Израїла, наших оцох, зачувай тото у намирох шерца твойого народу навики и водз його шерца ґу себе.

19 А мойому синови Соломонови дай шерцо же би добре творел твойо заповиди и твойо свидоцтва, твойо предписаня и же би приведол по конєц будованє твойого дому”.

20 И гварел Давид цалому собраню: „Поблагословце Господа, Бога вашого!” И цали збор благословел Господа, Бога їх оцох, и спаднул на колєна, поклонєли ше Господу и царови.

21 И принєсол Давид жертву Господу, и принєсол Богу жертву спальованя шлїдуюцого дня после першого, тисяч буячки, тисяч барани, тисяч баранчата, и їх жертви вилїваня, и числени жертви за цали Израїл.

22 И єдли и пили пред Господом того дня з радосцу, и по други раз поставели за цара Соломона, Давидового сина, и помазали го пред Господом за цара, а Садока за священїка.

23 И шеднул Соломон на трон Давида, свойого оца, и щесцело му, и цали Израїл го слухал.

24 Началнїки и князове и шицки синове цара Давида, його оца, ше му покорели.

25 А Господь барз звелїчал Соломона пред цалим Израїлом и дал му царску славу, яку нє мал анї єден цар пред нїм.

26 Так Давид, син Єсея, царовал над Израїлом 27 штерацец роки: седем роки у Хеврону и трицец три роки у Єрусалиме.

28 Умар у добрей старосци, у глїбоких рокох, у богатстве и слави, а место нього почал царовац його син Соломон.

29 А други дїла цара Давида, перши и остатнї, записани у Лїтопису предсказовача Самуїла и у Лїтопису пророка Натана и у Лїтопису предсказовача Гада, 30 о шицким його царованю, о його моци и тим цо ше стало у його часох у Израїлу и у шицких царствох жеми. (Предлужи ше) Зоз старогреческого преложел др Янко Рамач

53

НЄЗВИЧАЙНИ ЮВИЛЕЙ

Чудо од Алиси 150 роки од обявйованя романа Луиса Керола Алиса у Жеми чудох ПИСАТЕЛЬ: Луис Керол, правдиве мено Чарлс Латвидж Доджсон, (1832–1898), Анґлия; математичар, лоґичар, анґликански диякон, фотоґраф. ДЇЛО: Алиса у Жеми чудох, роман, обявени 1865. року; приповедка о дзивчецу Алиси хтора упадла до заяцовей дзири, як до глїбокей студнї, дзе ше стретла зоз чаривним шветом и його чуднима жителями; зменшовала ше и звекшовала; на концу видзела же то бул лєм сон... ПОДОБИ: Били Заяц, Марцов Заяц, Птица Додо, Пух, Ящурка Бил, Гушенїца, Голубица, Войводкиня, Краль, Кралїца, Нїщок, Кандур Калапар, Кандур Розшмеянко, Ґрифон, Миш, Локай, Фалшива Коритнявка... ПОРИВ: Керолово ремек-дїло постало популарна лектира нє лєм дзецом алє и старшим; инспирация прекладательом, ґлумцом, науковцом, подобовим уметнїком, театралним и филмским творительом; вплївує на нашу колективну мрию. КОНФЕРЕНЦИЯ: Початком октобра 2015. року у Нюйорку (ЗАД) отримана Медзинародна конференция пошвецена 150-рочнїци обявйованя Алиси, на хторей з двома роботами участвовал и проф. др Михайло Фейса, хтори 1988. року преложел тото дїло на руски язик. ЧАСОПИС: З нагоди ювилею Алиси, америцки часопис Fine Books & collections обявел обсяжни прилог The Wonder of Alice авторки Барбари Балбанес Рихтер, з хторого приношиме ширши виривки. * * * 54

ФАНТАЗИЯ. Почитована фолклористка и аналитичарка дзецинскей литератури Iona Opie гварела раз же вше кед путує ноши зоз собу кнїжку Алиса у Жеми чудох, як „процивотров” у нервози, напнуцу и стресу кед ше найдзе у цудзим месце. Тото дїло Луиса Керола ше твардо укоренєло у нашим швеце, як чудесна фантазия або страшни сон. Гоч цо представя Жем чудох, вона анї после 150 рокох нє стареє, нєпреривно тирва и пачи ше швету. [Чарлс Латвидж Доджсон, професор на Универзитету у Оксфорду, нє мал свою фамелию, алє барз любел дзеци. На єдним вилєту приповедал тром дзивчатом свойого директора о авантурох єдней Алиси, полних з фантазию. Тота дзивочка нєодлуга постала главна особа його будуцих кнїжкох, чий автор ше подписовал як Луис Керол. Указало ше же вон нє лєм добри професор, алє ище лєпши писатель.] У Нюйорку [влонї] у полним квитнуцу пановала горучка о Алиси – преклади, анализи, интерпретациї, вистави... Видавателє Йон Линдсет и Алан Таненбаум обявели Преклади ремек-дїла Луиса Керола у трох томох. Линдсет з тей нагоди гварел: „Вериме же тот проєкт найобсяжнєйша анализа яка вообще направена о єдним анґлийским роману.” На числених сходох участвовали академики, историчаре, прекладателє, илустраторе зоз цалого швета. ПРЕКЛАДИ. При прекладаню Алиса ше нєзамерковано уткала до других културох, язикох и дружтвох. А кед ше тоти тексти ознова преложи на анґлийски, велї часци можу буц цалком иншаки, нєпрепознатлїви за векшину читачох хтори познаю ориґинал, тє. видно же преклад одскакує од ориґинала. (Винїмок представя перши преклад на французки язик, хтори 1869. року зробел млади Генри Буе, син єдного од Керолових колеґох на Оксфорду. Керол надпатрал тот преклад, та то єден з велїх котри ше склада з ориґиналом.) По нєшка, Алиса преложена на 174 язики и диялекти, цо єй обезпечує шветову сензацию! Дїло тиж преложене по даскельо раз на исти язики. Наприклад, японски писателє преложели Алису вецей як сто раз! Вони направели „crack” (прелам) у приповедки, велї єй часци пременєли, мена тиж, уведли японски „puns” (бависка словох), же би були розумлїви їх читачом. Кед Ворен Вивер 1964. року обявел свою замерковану роботу о прекладаню, Алиса на вельо язикох, було 45 преклади Алиси на французки язик. Нєшка их єст 451.

55

Нєшка текст Алиси доступни и на 6 келтских язикох, на монґолским, урду, їдиш, на латинским, штредньовиковним ирским, штредньовиковним бретонским, та на видуманих язикох, як есперанто, Блисово писмо (зоз символами у сликох, подобне китайскому писму)... Алиса треци найвецей прекладани анґлийски текст, после Библиї и Шекспирових дїлох. Праве преклади на стари язики и нєпознати диялекти нагода линґвистом же би указали свою схопносц. За каждого читача Алиса ма дацо – безсмисел, бависко словох, розвагу за дзеци, роздумованя о универзалних темох, лоґични загадки... Мало єст физични описи, бо Керол дава вельки можлївосци за мрию, задумани „одквачени” красоти Жеми чудох. Линдсет наводзи же Керолово приятелє на Оксфорду тримали же Алису нє мож преложиц, пре язични проблеми. Наприклад, well (чита ше вел) по анґлийски значи студня, алє и добре, та и ша. Або: new и knew (обидва ше чита ню), лєм перше значи нови, а друге прешли час од знац. Тиж, knight (найт) то витяз, а night (исто найт) то ноц. Таки гомофони (слова хтори ше єднак вигваря, а маю иншаке значенє), по Линдсетови, нєт у других язикох, та ше на тот способ траци Керолов гумор. Алє схопни прекладатель похаснує подобне бависко словох за свою публику, та кед ше приповедка у даєдней подїї барз пременї, Керолово порученє ше ламе през язични бариєри и интеґрує до другей, новей култури. ИЛУСТРАЦИЇ. За велїх читачох иконски илустрациї Джона Тениела представяю основу за шицки будуци илустрациї Керолового ремек-дїла. Ище кед америцки карикатуриста 1901. року Питер Нюел илустровал єдно виданє Алиси, припознал же Таниел єй стандардни илустратор. Алє стотки уметнїки потим нє затримали Тениелов стил, уключуюци и Бария Мозера, Гелен Оксенбари, Салвадора Далия, та по майстра Роберта Сабуда, хтори мали иншаку визию Алиси. Нєдавно Маркус Тан, Керолов почитователь зоз Пекинґу, наручел 150 илустрациї зоз 42 жемох же би илустровал Алисово авантури у Жеми чудох. Тот проєкт финансує индийски ҐОҐО, а приходи з нього буду хасновани за уметносци и творчи образовни програми у Монґолиї. Стефани Ловет, предсидателька Дружтва Луиса Керола Сиверней Америки и проєктантка Алиси 150, гвари же находзи сучасних илустраторох котри ше спатраю на Тениелово рисунки. На концу, Керол анї нє описовал Алису детально, читаче лєм нагадую же яки ма власи и шмату. „Нє знаме анї чи Калапар вообще ноши 56

калап!” – толкує Ловет. „А чи би Алиса провадзела Билого Заяца до дзири кед би приповедка о нєй була полна з описами и богато илустрована?” МОДА. Понеже кнїжка преходзела през рижни виданя, так ше меняли и Алисово шмати и тримали крочай зоз часом. Киера Вацлавик, лекторка французкого язика и компаративней литератури на Универзитету Квин Мери у Лондону, писала о тим як ше Алисово шмати меняли през 150 роки. Вона визначела же ше мода и преклад текста преплєтаю. Роланд Бартес вери же мода то файта язика, та вец ма смисла випитовац пременки Алисового появйованя под вплївом часу и простору. Пририхтуюци есей, Вацлавикова пренашла виданє зоз 2003. року америцкого часопису Vogue у хторим поволани дизайнере високей моди же би креїровали шмати за Алису. Вони представели русийски супермодел Наталию Водиянову. Прето Алиса випатрала як популарна задумка – блондинка, з белавима очми, у белавей шмати, билим фартуху и чарних ципелох – так як у Дизнийовим рисованим филму зоз 1951. року. Керолово облєчиво було старомодне ище у його чаше. Вон ношел рукавици и плащ, та на сликох випатра ище баржей removed (звонка моди) як цо стварно бул. МЕСТО КОНЦА. Швет ище вше залюбени до Кероловей Алиси, гоч є писана у Викториянским чаше [кралїца Виктория, 1837–1901], озда прето же є и нєшка сучасна. Керол могол баржей буц Едвардиян [краль Едвард, син кралїци Викториї, 1901–1910], чловек двацетого вику. Проєкт Алиса 150 врацел авторових юнакох же би здогадли на його дїло и преславели го. Керол умар 1898. року, од бронхитису, кед мал 65 роки. Бул, як Французи гваря, bricoleur – майстор за шицко. На живот патрел як на файту мозаїку. Любел фотоґрафию, бул барз добри математичар и лоґичар, правдиви всестрано образовани чловек. Чувствовал же ствари нє допити кед су хасновити.

57

Спрам тих мерадлох, Алиса у Жеми чудох вимага перфекцию. През тисячи преклади, интерпретациї, илустрациї, кнїжка дотика людзох ширцом швета и здогадує читачох же вельки дар чловечества то знанє. Ловет то найлєпше сумирує – же треба свойо идеї и упечатки подзелїц з другима, цо було сущне Керолово опредзелєнє и його дїла. * * * ВИРИВОК. „Знам же ше случи цошка интересантне кеди ґод поєм або попиєм дацо” – гварела Алиса. „Най видзим як дїйствує тота фляшочка. Наздавам ше же знова нарошнєм, бо ми уж допило буц така мала!” Так и було, и то швидше як цо очековала. Ище нє попила анї пол фляшочки, а уж вдерела з главу до повали. Мушела ше зогнуц же би нє зламала шию. Алиса швидко охабела фляшочку и гварела: „То цалком досц! Озда вецей нє будзем роснуц... Уж така яка сом тераз, нє можем висц на дзвери... Лєпше би було кед бим нє попила тельо вельо!” Алє було уж нєскоро! Алиса росла и росла и пошвидко мушела клєкнуц на жем. Кус потим нє могла вецей остац анї у тим положеню, та мушела лєгнуц. Опарла ше на єден локец, з хторим упарла до дзверох, а другу руку обняла коло глави. Алє и далєй росла! Наостатку уж нє могла нїч инше, лєм прехпала єдну руку през облак, а другу ногу през комин. „Тераз вецей нїч нє можем, гоч цо ше случи... Цо ище будзе зо мну?” – скричала Алиса. Пририхтал з анґлийского: Юлиян ПАП

58

ЗОЗ СЕРБСКЕЙ ЛИТЕРАТ УРИ

РАДМИЛА ҐИКИЧ ПЕТРОВИЧ

Корея, post scriptum (1) ПРЕЦО – КОРЕЯ? На тей смутней драги без єдного древа прецо ище стоїм? Тота драга нє нова далєка то драга водзи вше далєй у червеним праху Як змерканє як ютрейши дзень. Цо я то обчекуєм? Чон Санґ Пйонґ: Обецунка

Здогадованя нєвидоми, нїґда нє знаш кеди их пребудзиш, ожиєш, з якей нагоди, и котри у терашньосци толкуєш, гвари ми Братов Син. Можебуц то и нє здогадованя? Тото цо ше случело кедиш, ми кажди дзень приволуєме и так подкрипюєме приповедку. Пробуй, инсистує вон, приповедац о роботи, лєтованю, або ище лєпше, о уметносци, увидзиш же приповедаш о прешлим чаше, гоч и предкладаш нєшка, праве нєшка, же бим, поведзме, нащивела виставу. Млади ши, врацам му, же би ши з думками шпиртал по прешлосци, нач ци то, крачай швидше, прешли час то геверованє, приповедай, патри доокола, путуй, глєдай виволанє у нових предїлох. Братов Син ше кормаца. Хто о чим, ти о путованьох, гутори ми вон.

59

Дакус застанул, а вец му ше очи заблїщели, розширели з полним попатрунком, знова вицагує зоз здогадованя слику нашого одходу до Кореї. Гвари, єдноставно, же памета наш одход, як кед би було вчера. Гвари же видзи кажди наш крочай, кажду годзину хтору зме препровадзели на драги, шицко о чим зме приповедали док зме путовали спрам мадярскей гранїци. Теди наша держава була под блокаду, авиони зоз сурчинского аеродрому зацихли. Анї роками познєйше, кед зме ше врацали, нє злєтовали зме на нашу писту. Та, ниа, без даякого обаваня, я виписуєм його слова, док нє виблядню. Пол штвартей рано, були сце порихтани, опарли сце ше до цеплей ноци, ти и твой Син, з лїцом на облак, сцигли зме, Тато, Мама и Я, зоз ,,ладу” пред вашу хижу. Махали сце нам. Вжали сце вельки торби. Замкли сце Светову хижу, кнїжки и папери, же би нїхто нє мал приступ, гибаль у окремним случаю. Здогадуєм ше и розгварки, док швитало, ти цали час приповедала о Индиї, Ґайо и я утвердзовали час кеди придземе до вас до Сеулу. На гранїчним преходзе дочекала нас длуга колона шверцерох, млади людзе хтори путовали зоз карту у єдним напряме. Коло нас на бициґлох преходзели валалчанє зоз околних местох. За дня окончели тарґовину, та ше врацали зоз продуктами до свойого валалу. Здогадуєм ше и як ше Ґайо опитал: Чи то гранїца нашей жеми? И прецо, кед зме сцигли до Мадярскей, та вецей нє дриляме авто? Нє маме бензину, толковал сом, дораз купиме, опущ ше. Бешеду претаргнул царинїк. Було би ище питаня, алє зме ше припатрали як двоме полицає у желєних униформох одводза леґиня зоз завязанима руками. За нїма ишла єдна жена. Вона нє мала лисици на рукох, алє плакала. Загурчал мотор на нашим авце. Здогадуєш ше же як Ґайо скочел и скричал: Виратовани зме. Добре, уж сом ше злєкол же и нам завяжу руки, та нас одведу на мадярску гранїцу, як цо и гевтих повязаних одведли. Гварел сом твойому Синови же вони сцекали, та их прето влапели. Алє, вон ме нє чул, падаюци до сна. Кед ше пребудзел, ми ше уж приблїжовали ґу Будапешту, спомалшел нас клопот заднього колєса, пукла нам ґума. Виступели зме ше на бок, пременєли ґуму, та зме рушели поглєдац вулканизера. Пречишлєли зме и поменяли пенєж, наменєни за други потреби. Остало нам ище годзина часу воженя по аеродром, же бизме потвердзели карти за ютрейши лєт. У тих хвилькох зме нє розозновали драгокази, та зме поглєдали помоц од полицая. Кед зме закончели зоз картами и розположени 60

ишли зоз аеродрому, Ратко плацел кару за погришне паркированє, алє лєм половку, бо, як нам полицай гварел, кед нє глєдаме квиту, вец зме фифти-фифти. Анї нє нагадовал млади-желєни же у нашим авце було таких хтори розумели мадярски язик. Гварим я Братовому Синови же ме шицко тото цо вон виприповедал здогадло на тото цо сом нє приволовала до здогадованя. То у моїм здогадованю нє постої, то нє молга, то мутни слики, нєт ту нїч вредне за паметанє. Нач ми то, повторюєм. Анї фотоґрафию нє мам. Братов Син ше шмишка, твердзи же то нє так, надпомина же цо зме ище робели пред тим як зме одлєцели на Восток. Приповеда, маха зоз руками, бешедує о тим як зме по змерку нашли готел ,,Аеро”. На єдним месце, блїзко при гайзибанскей драги... И же нам совитовали най авто паркируєме блїзко при тераси, под облаком, бо нам годни авта през ноц украднуц, а у лєпшим случаю, знєю нам колєса, або сцерачи. У готелу зоз трома гвиздочками, конєчно зме оддихли, зишли до ресторану, погосциц ше пре успишно звладану драгу. Здогадуєш ше кед пришол ґу нам шверцер, та нам понукал най купиме палєнку. Опитал ше же чи за тото маме штеку циґаретлох? А твой Син нєпреривно дошпинтовал: Вукашинє, обецай же придзеш до мнє до Кореї. Та, нєпреривно, упарто повторйовал: Прецо... А прецо? Прициснута зоз прешлим часом и зоз приповедку Братового Сина, улєцуєм до замки, гварим же ше шицкого здогадуєм. Завалєна до хижней фотелї, приповедам Вукашинови, гварим же ше здогадуєм, же видзим слику як шицки ми, ютредзень, рушаме на аеродром, як зме по раншей молги, весело рушели. Приповедам же зме, у самим аеродромским зданию, пред отворенима пултами стали у шоре зоз велїма фамелиями, з велькима торбами: мацери зоз дзецми, голобради хлапчискове, дзивуши... Док сом ше так, теди на вас припатрала, тераз знам, як цо сом и теди знала, же ше чувства знємирели, чаривносц нового и нєпознатого поцисковала смуток. Же зме других людзох охабяли у нємилосердним и жалосним чаше, же жалоснєйши нє може буц, у страху хтори ше з дня на дзень, як ґуба, ширел над нашим поднєбйом. Док зме давали карти и одходзели, махали зме вам и махали, вше баржей, а вше слабше зме видзели. На пальци сом ше зопинала. Заруцовала сом главу високо, як кед бим жадала отресц терху зоз чола, а здогадуєм ше, на асфалту, стапшаней и замурцавеней капки зоз ока. Синови сом гуторела най маха. Бул цихо, анї раз ше нє огляднул.

61

До Амстердаму зме лєцели два годзини. Син даскельо раз започинал свойо питаня: Прецо? – та ше запатрел до хмарох. На амстердамским аеродроме пребули зме даскельо годзини. Свето телефонує Томови Екманови, а Ґайо, нєсцерпени и любопитлїви, шицок у приповедкох. Мало му же шицко нове и нєпознате, глєда же би ше му то подкрипело и зоз приповедками. Видзи ми ше же ми найвецей драндали. Док зме чекали у хижи за путнїкох, наша приповедка нє преставала. Приповедала сом Синови приповедку о Сеулу, лєм же би прешол час: гевту приповедку, пенасту, як шлаґ, хтори прекрива верх колача, гевту приповедку о наставаню Сеула. Гварим же Ї Сонґ Си бул снователь династиї Ї, и же ше преглашел за краля Кореї у палати Су Ченґ, у варошу Сонґ Доу. Даєдни велькодостойнїки и управителє зоз того истого варошу новому кральови ше нє радовали, та почали здумовац як би ше го ментовац, як би го вигнали зоз варошу. Бул то єден з тих кральох хтори попущовали, та одлучел пренайсц нове место за свою будуцу престолнїцу. Поволал себе надалєко познатого мудерца Му Хака, же би ше зоз нїм посовитовал. Му Хак жил осамени на гори Ко Дал. Прешло досц часу док го глашнїки нє пренашли и приведли ґу свойому кральови. Док ше мудерец одпочивал од драги, краль му виприповедал прецо го поволал. Же би их стража нє обачела, вимкли зоз палати и варошу, глєдаюци нове место котре кральови принєше благостан и нову палату, а почал би ше будовац и нови варош. Так вони двоме пошли прейґ горох и долїнох, та кед ше им видзело же нашли добре место, а од длугокого ходу були вистати, чули як єден параст гутори свойому волови же є праве таки глупи як и мудерец Му Хак. Мудерец бул уквилєни кед тото чул, та ше опитал селянови прецо их так нємилосердно увредзел, на цо тот одвитовал же би требали дзешец риї пойсц на сивер, же там праве место. Познєйше тото населєнє, дзе стретли старого селяна, достало мено Ванґ Син Ри, або ,,дзешец риї на сивер”. Так, краль и його мудерец Му Хак пошли далєй. През драгу ше повадзели коло места дзе точно треба започац зоз вибудову мурискох. Понеже нє могли найсц ришенє, а змеркало ше, одлучели преспац у будинку закритим зоз сламу. Истей ноци почал падац шнїг. Рано шнїгу було вшадзи воздлуж горского венца, а за чудо, у долїни ше розпущел. Краль Ї Сонґ Си и мудерец Му Хак вжали тоту ноц и тото зявенє, як знак, и одлучели вонконцом горовей скали подзвигнуц мури вароша ,,зоз шнїгом обколєшени”, цо значи ,,Сеул”. Кед сом, шицка занєшена зоз приповедку, сцела предлужиц, почало рушанє.

62

Зоз звучнїку оддзвоньовал глас: Сеул. Числа ше рушали и пришол час за наш лєт. З другого боку, як кед би одакаль прибегнул, пришол ґу нам нїзки леґинь, Кореєц, та гварел: Я ше волам Пак. Кус познєйше, Ґайо попробовал потолковац Оцови же, ниа, уж розуми корейски язик, гоч му Оцец толковал же Пак приповеда дакус по сербски, дакус по корейски, та же прето розуми Корейца. Пак, пишни и возношлїви, нє висши од трох ватох, враца му зоз приповедку же вон жил у нашей жеми, научел наш язик, и тераз идзе дому, ґу родичом, и же жада буц прекладатель. На гевти други питаня чом, прецо, Пак нє мал нагоди одвитовац, аж док зме нє шедли на свойо места. Тераз ше здогадуєм ясно, док Пак приповедал о моєй жеми, о тим як будзе толмач дїловним партнером, думала сом же франтує, кед би, з часу на час нє уруцовал: Док вашей жеми знєю санкциї. Вонка рошел диждж. Достали зме праве кореянске єдзенє, Ґайо на дарунок достал фарби и папери, рисовал за себе хмари, приповедам Братовому Синови. Твар ми ошвицела веселосц, приповедам як Син уживал у каждей хвильки, сцерал твар и руки зоз цеплим ручнїком, схопно байлаґовал зоз палїчками. Патрели зме висти, на екрану преходзели мутни слики кирвавих улїцох Сараєва. Окрем нас, нє було других путнїкох хтори путовали зоз Сербиї до Кореї. Лєцели зме у напряме виходзацого слунка. Од Франкфурта по Сеул путує ше коло єденац годзини, а розлика у часу седем годзини. Кед зме сцигли на аеродром Кимпо, розвешелєно нам махала ґрупка од дзешецерих младих и Професор Люба; вжали од нас нашо ствари, покладли их до трох автох, и през цали час по наш квартель, нєпреривно час зме ше шмеяли. Годзину и пол. Братов Син на мнє патри зоз подбоченима руками, та гвари: Хто о чим, ти о Востоку. Тераз будзеш приповедац о Индиї, гварел, нє можеш здогадованя прекриц зоз бетоном, вони превидни як павучина. Добре, гварим, нє будзем о Индиї, бо ме гевтот перши пах здогаднул на час монсунских дижджох, кед облєчиво влажне и припоєне за цело. Хто лєм раз удихнул воздух восточного поднєбя, сиґурно го вше препозна. Та, гоч кельо є чежки, у мнє розбовча думки о Востоку, а радосц швижосци премогнє шицки чула, розбовчи ше радосц. Сциснул сом зоз плєцами. Братов Син гвари: Предлуж приповедац о Сеулу, забудз Индию. Прешли зме коло рики Хан, на хторей єст дванац мости. Драги широки, у каждим напряме по штири пантлїки, побрежє прекрите 63

зоз квецом, як персийски тепих. Коло рики кучали роботнїки хтори ушорйовали тоту кветову поверхносц. Випатрали як пипинє зоз билима рукавицами. Вожели нас Ким Вон Тек (Драґан) и И Хи Сунґ (Ана), так их волал предходни Професор. Студенти драндаю як на пияцу, гваря же преходзиме На-донґу и же ше наша улїца вола Ка-донґ. Як кед би тото анї нє гуторели, познєйше патрим на папер хтори нам охабели на столє, же бим знала дзе зме сцигли. И дзе будземе пребувац даскельо роки. Розишли ше по нашим квартелю, єден ше здогаднул очухац каду, а Ли Бйонґ Квон подаровал синови авточко и научел го бавиц пинґ, подобне дацо як чиґра на шпарґи, лєм же ше шпарґа накруци, руци до висоти, та кед спаднє на жем, чиґра ше обраца. У авту Ким Вон Тека остала єдна чарна торба, гвари же ю принєше на нєдзелю. Света ше чудовал, там ше находза його кнїжки, нїч нє розуми. Нащива супермаркету була весела. Одвезли нас до найблїзшей предавальнї, уруцовали нам продукти до кочика, велїм зме стваром нє знали наменку; за початок, перши дзень, гварели, мушиме пробовац и кимчи. Зачудовала сом ше, гевти даскельо стотки марки, хтори нам остало, були преполовени. Тото цо зме купели, як найпотребнєйше за даскельо днї, нє мож анї поровнац зоз часом инфлациї хтора пустошела у моєй жеми. Пенєж нє треба поровновац. Здогадованя, понавям Братовому Синови, то лавиринти, тунели. Ти нє факльоношец же биш ми ошвицовал драгу. Нач ци потребне здогадовац ше на Корею? Кед ци будзем зоз допитосци приповедац о першим дню у Сеулу, будзе то прето же ши нє знал конєц започатей приповедки. Нач ци то, гварим з повисшеним тоном. Чи це цикави же як нам нашо сушедово зоз Беоґраду порихтали полудзенок, на хтори пошли и шицки студенти? Правда, вони нє могли пойсц своєвольно, професор тот хтори им гутори кеди су шлєбодни, та було даскельо чудно-шмишни ситуациї. На полудзенку, медзи иншим, понукли даскельо миски кимчия. По цалим квартелю ше розширел його препознатлїви, моцни и паметлїви пах, котри нї зоз чим нє мож поровнац. Кореянци без нього нє можу започац єдзенє. Упознали зме ище єдну нашу Професорку зоз Заґребу, Корейку по интересованьох, як нам ше представела, и єй сина Тихана и дзивку Тихану. Єдна студентка ми охабела пейдзешат рукавици, же бим нїяк нє помивала и райбала без нїх, же бим их нєпреривно ношела по доме, мушим мац допатрани руки, повторйовала вона. Були то остатнї днї монсунских дижджох, гварим Братовому Синови. Чувствовала ше влага у воздуху, у квартелю, на скори. У нашим квартелю.

64

Кед би ши зоз здогадованя нє вицагнул приповедку о нашим путованю, кед би ши ясно нє видзел тоту сличку, могла сом и прецихнуц приповедку о древу. Ти го нє маш у здогадованю, воно за це нє постої, а я го видзела у дворе першого дня. Видзела сом го зоз тераси, зоз облака. Теди сом ище нє знала же ґинко древо за хторим будзем бановац кед будзем одходзиц зоз Сеула. Ти тото нє маш у своїм здогадованю. У подножю ше чуло ритмичне керепканє гайзибана. И док нєставал остатнї звук, ми ше чиряли до сна. А я була запатрена до лїсца ґинка. ПЕРШИ ДЗЕНЬ У СЕУЛУ Тераз док пада шнїг И нєясни пах шири ше зоз квиткох шлївки Слабучке нашенко писнї ту пошеєм Же би после тисяч рокох Полубожество, приходзаци на билим коню, На цале гарло могло зашпивац на тей степи.

Ю Юк-Са: Степа Моя Пайташка ме нїґда нє зрозуми. Вше кед я почнєм приповедку о Индиї, о Кореї або о Виєтнаме, вона ознова наглашує: Можеш ти приповедац кельо сцеш, алє чи можеш, гвари, приповедку о Виєтнаме заменїц, наприклад, зоз приповедку о Шведскей? Надпоминам же нє познам Шведску, можебуц анї Индию нє знам, алє ю любим. Нашу розгварку претаргує Ґрафичар, гоч нє зна о чим приповедац. О тим прецо зме ше стретли вон нє бул у дзеки бешедовац – же бизме видали кнїжку його жени – можеме, алє його тераз муча други бриґи. Сам є, нїяк ше нє може звикнуц на празни простор. Моя Пайташка пише якиш числа, уважно записує, а о даскельо тижнї, шицко тото будзе висцеране лєм зоз єдним кликом. Могла бим повесц Своєй Пайташки, котра зо мну нє будзе нїґда путовац, же закончуєм рукопис о Кореї, алє як най єй повем и за Виєтнам? Же бим достала голєм даяку обецунку же ми обявя кнїжку, Своєй Пайташки гварим най застанови прегварки зоз Ґрафичаром, та най обидвойо послухаю приповедку о єдному кореянскому поетови. Вона понагля, уж пожнї на схадзку, запожня и други, гоч ю нагварям най занєдзба обовязки, модлїм ю зоз попатрунком, и такой започинам 65

зоз веселим гласом приповедку о Чон Санґ Пйонґу. Мено нє мушиш запаметац, гоч го тримаю за велького поету, кажди Кореянєц о нїм будзе приповедац як о чежкому страдалнїкови. Слухай, упарта я ґу Своєй Пайташки, котра нїґда нє будзе зо мну путовац, тота це приповедка нашмеє. Кед 28. априла 1993. явене же поета умар, нїхто нє верел до того, прето же його шмерц и скорей уж даскельо раз оглашовали. Вон закончел найпрестижнєйшу кореянску високу школу, сеулски Национални универзитет, и уж здобул угляд значного поети и есеїсти. За кореянску явносц вон умар ище 1967. року, теди кед го аґенти державней безпечносци одведли до пиньвици його будинку у централней часци Сеула. Гваря же го длуго мучели зоз воду и зоз електричнима шоками. Причина прецо доґурал до гарешту було мено найдзене у адресару його школского пайташа; обвинєни є же бул комунистични шпиюн. Моя Пайташка, котра нїґда зо мну нє будзе путовац, слуха ме, набурено ми гвари же вона до свойого плану за друкованє кнїжкох, анї нє подумовала уключиц и кнїжки поезиї. Нїяким концом. Видзи ми ше же ме нє похопела як треба, вона нє розумела же я у своїм путопису приповедам о гевтому страдалнїкови, же сом нє надумала понукнуц поезию. Прето єй и далєй приповедам о нїм, най препозна же ми Корея важна. И же важни Чон Сонґ Пйон, бо кед є после шейсцох мешацох пущени зоз гарешту, физично бул покалїчени и бул нєспособни же би мал дзеци. Глїбоко уквилєни зоз третманом котри прежил, препил ше и постал вандровкаш. Влєце 1971. знова нєстал. Прешли мешаци, а од нього нє було анї шлїда, анї писнї. Приятелє заключели же умар и же є уж лєм даґдзе поховани, як бизнисмен. На знак жалосци позберали його писнї и обявели их у кнїжки зоз котру сцели означиц його одход з того швета. Вец ше дознало же вон живи и же є як алкоголичар и вандровкаш змесцени до єдней сеулскей душевней болници, дзе го нїхто нє познал, а вон заш нє бул свидоми самого себе, лєм нєпреривно повторйовал: Я поета. Кед му дакус було лєпше, почала го нащивйовац Мок Сун Ок, шестра єдного його школского товариша. Понеже єй дохтор гварел же єй нащиви на ньго дїйствую окрипююцо, почала го кажди дзень нащивйовац, аж док зошицким нє пришол ґу себе. После виходу зоз больнїци предлужела ше о нїм старац. Повинчали ше 1972. року. Понеже видзели же малженска пара нє ма зоз чого жиц, приятелє помогли Мок Сун Ок отвориц чаярню у єдней просториї у Инса-донґу, часци города дзе жили уметнїки. Тоту чаярню наволали „Врацанє на нєбо”, по єдней його писнї. Там поета пребувал по цалим дню, примаюци до госцох велїх сеулских писательох, уметнїкох и новинарох, а котри до нєй нє преставали приходзиц и после його шмерци.

66

Думала сом же зоз тоту приповедку Своєй Пайташки нагаднєм свой рукопис о Кореї. О Виєтнаму. О Китаю. Думам же вона тоту мою приповедку нє чула. Прето сом цихо, виношим на стол овоц и даяке заєданє, чекам най Моя Пайташка, котра нїґда зо мну нє будзе путовац, закончи бешеду зоз Ґрафичаром. Вицагує контракт и понука роботу, за рамики. Нє мишам ше, алє на хвильку ми ше привидзел малюнок Трипитаке Кореане на моєй кнїжки путописох зоз Кореї. Ошмихла сом ше. Вони задовольни, драндам же як нам було теди, у Сеулу, док зме обиходзели найблїзши улїци. Приповедам им же як портир шедзел у своєй хижки и отамаль нам махал кед сцигло писмо за нас, шпацирал ше около вше у билих рукавицох и у цмобелавей униформи. Одздравковали зме: аньо, аньо хасейо, зоз глїбоким поклоном. Научел нас преберац шмеце, до мещкох рижних фарбох, були зме му подзековни. Научел нас як наручиц вельку фляшу з воду, знова зме ше поклонєли; як най превежнєме писма, и дзе можеме найсц одруцени ормани, фрижидери, телевизори, комоди, та вше зме ше му оддлужели зоз ошмихом. Ношели зме стелаж котри професор Селиксон одруцел, и зохабени черепчок за квеце од фамелиї Косовски, а нам шицко тото требало же бизме ше змогли. Син, кед достал бициґлу од чувара, понукал му чоколаду. Були зме подзековни, та зме ше нєпреривно ошмиховали предавачком рижних продуктох по пияцох, у предавальньох зме доставали дарунки, нє знаюци же их други ище вецей доставаю за кимчи, юшки и лакотки. Радовали зме ше ринґишпилом и дзецинским площом котри ше находзели у нашим дворе, у сушедских дворох, у каждим. Знам же сом гласна, кед Пайташки, зоз котру нїґда нє будзем путовац, гуторим же бим сцела лєм раз най зо мну одпутує, най єй укажем Намдемун, або Йонґин, Сафари и Тонґдемун, алє и Итевин. Могла бим раз зоз ню, одважно рушиц до Варошу, так як цо ми, перших дньох, пошли на Нам Сан, брещок на штред Сеула. Звикла бим на смоґ милионского варошу. Пошли бизме на брещок дзе приємни и чисти воздух. На найвисшу Сеулску турню, або Нам Сан турню. Єй будованє започало 1969, а за явносц є отворена 1980. року. Висока є двасто трицец шейсц метери, на ньго мож пойсц и зоз дротову дзвигачку. За єден рок турню нащивя и до осем милиони людзох. Могла би и ти раз зо мну присц. Видиковци, котрих єст штири, найприцагуюцши, рухоми, обрацаю ше на кажди штерацец и осем минути. Правда, и там млади зохабяю замчки обешени за ограду, у мено любови, а други динарчок руцаю до фонтани. Кула ошвицена з белаву фарбу, шветла ше паля чим зайдзе слунко.

67

Отамаль, зоз Нам Сана, найлєпше видно яки варош вельки. Поправдзе, нє видно нїч, нїґдзе конца края. Ми ше круцели, верцели до кругу, же бизме Сеул лєпше видзели. Велькосц обецовала интересантносц, з висоти ше нагадує тото цо ци ше нїґда нє уда спознац. Тото трепеценє ноцного шветла давало упечаток блїщацосци, прейґ котрей зме ше спущели до нїжини, до самого стредку Вароша. Же би ше Варош о котрим приповедам, же би ше тот Варош лєпше видзел, поваляли даскельо здания, нє старши як двацец роки. Лєм же би ше видзела рика Хан. Док ци тото приповедам, здогадуєм ше же, кед зме перши раз були на Там Сан Турнї, же ґу Синови приступел млади Кореянєц, та му подаровал касочку: накадзи би уруцел вон, касочка би му подзековала: Аньо, хасейо. Моя Пайташка, котра нїґда нє будзе путовац зо мну – нїяк нє находзи причину путовац зо мну до Сеула – нїґда анї нє роздумовала о тим, а нє роздумовала анї поезию обявйовац. Воно, гей, правда, раз, обявела праве вибор зоз корейскей поезиї, кед прешли велї роки. Приповедам єй о путованьох, анї тото нє розуми. Нє люби Восток, нє сце слухац мойо приповедки о Индиї, о Кореї ище и ма дакус дзеки, о Виєтнаме нїч, нє цикави ю, нє будзе там исц, повторює. Було нам крашнє у ресторанох, гришим кед тото гуторим, алє уж кед сом започала, сцем приповедку и закончиц, а знам же Моя Пайташка нє люби горке, же би нїзач анї зо мну анї з даским другим нє шедзела на жеми, ище кед бим єй гварела же може буц понукнута зоз єдзеньом зоз пса, з мойого рукописа нє будзе нїч. Прето єй сладзим приповедку же зме горе на Нам Сан турнї були у ресторану одкаль найкрасши попатрунок на Сеул, же зме там пили кафу, операли чоло на меселатов и – здиховали. Даскельо поверхи нїзше, обишли зме аквариюм, ище єден уровень нїзше Marine life Museum, а ище нїжей, „Video games”. И, на концу „Funny World”. Тото єй нїч нє значи, кратко и ясно гвари: Цо я будзем там? Гварим же там єст и хижа страху, же ше мой син нє бал, алє же ше, кед вишол, стражар преплашел од його оштрого попатрунка. Там дзе бул наш квартель, кед зме ше врацали зоз шпацираня, на дворе би нас чекал хлапец Федерико, котри бавел фодбал. И Жилиєн, Джейсон и Джери – Єгиптянки. Знам же Моя Пайташка, котра нїґда нє будзе путовац зо мну, люби рибни ресторани, та єй приповедам же, кед зме ношели писма на пошту, та зме вше преходзели коло рибарнї, запатрали зме на вельки аквариюми полни зоз рибами. Дутяни зме добре познали, и гевти ридки до котрих зме часто заходзели дацо купиц, алє таки у котрих би було сира, нїяк зме нє находзели.

68

Моя Пайташка ше шмеє, нє можем нагаднуц чи розуми о чим єй приповедам кед приповедам о Кореї, аж надпоминам же ме Мой Муж нагварял най пишем путопис за дзеци, же би то було интересантне, праве тото: Корея до дзецинских ухох, най так приповедам. И докладам Своєй Пайташки же мацери там ноша дзеци на хрибце, лєм им главки викукую. Повязани су зоз пасом. Забавям Свою Пайташку, та нє обачуєм Ґрафичара, а приповедам и нє преставам о тим же нас студенти поряднє нащивйовали, углавним нєнаявени, же зме ше чежко спорозумйовали, вони слабо бешедовали по английски, а по сербски би дзечнє приповедац. Наводзим приклад же нам Ли Бйонґ Квон приповедал же ма старшу шестру и же ше зоз ню нїяк нє складал, твардоглава є, твердзел, як гора, нє можеш єй пременїц думанє, як цо гору нє можеш рушиц з места. Помогнул нам найсц годзинкара, же би нам оправел годзинку. Познєйше, и вон и годзинкар, кивали зоз главу же би годзинку найдзечнєйше одруцели, вони таки анї нє оправяю. Врацели зме ше задумани, заш лєм зоз оправеним шкерепадлом. През драгу зме ище купели столну лампу, задовольни же зме после пол годзини нашли виход зоз дутяну за хижово ошвиценє, а на седем поверхи. Ґрафичар слуха, Моя Пайташка патри на годзинку, прето йому пошвидшано приповедам, о полициї, же то була окремна подїя. Обчековали зме векшу администрацию, а шицко було готове чим зме ше висликовали и одвитовали на нєясни питаня. Наведли сце же сце зоз Югославиї. Тота жем нє постої. Чи то Сербия? Вец ше умишала И Хи Сунґ, та полицайному чиновнїкови цошка толковала по корейски. Мушели зме дац оцисок за кажди палєц. Кед зме напущели зданиє, Ана ше нам опитала: Насправди, як ше тераз вола ваша держава? Же бизме єй потолковали, одведли зме ю на полудзенок. Мой Муж єй пробовал пояшнїц розпадованє жеми, алє вона лєм хлїпла са, або чай од ризкаши, понукала нас зоз нїм, добри є за змиренє, гварела. Кед же Професор жада, може попиц содю, подобни є нашей палєнки. Кед конобар видзел же кимчи пребарз нагнївани и же Мой Муж нахмурени, принєсол мисочку жимней води. На виходзе, И Хи Сунґ знова гвари же нє барз розуми по сербски, же нє розуми як ше розпада наша жем и як ше тераз вона вола. Ґрафичар дума же му поставям питанє, сциска з плєцами, я, гвари, зоз Македониї. Гвари же, того року кед зоз жену напущел ателє, дражки заросли з квецом и заварли драгу. Вецей до ателєу нє одходзели. Вон 69

модлї най му пребачим, заблукал зоз думками, нагнївани є на мнє, нервозно зоз руку преходзи през власи, чека най закончим зоз приповедку, познєйше ма зайсц до банки. Нє знам чом з думками одблукал, блукам и я док му потим приповедам як у Кореї место подписа хасную печац. Було достаточне же би нам направели печац. Миниятурни, за кишеночку. Ниа, кед зме були перши раз у банки, з нами ишла Йонґ Юнґ Сун, студенткиня котра роби у нашей амбасади и добре бешедує по сербски. Єй родичи жию на штири годзини путованя од Сеула. Теди єй брат бул у войску, такой по законченю роботи, требала го нащивиц, после длугшого часу, а воєни рок тирва три роки. Цикави шори шалтерских службенїкох, у першим шоре шедза дзешецеро, у другим менєй, у трецим штверо, а у остатнїм шедзи шеф котри ма ясни попатрунок на шицких подредзених пред собу. При нїх шицко ушорене, приповедам зоз видзвигнуту главу. И установи, и улїци, и парки. У єдним малим парку блїзко при нашим квартелю, понад водоскока, гомбали ше ладьочки, таки як гевти, дакеди, два у цалим Вербаше, розкивани, на котри зме чекали шор же бизме ше голєм даскельо раз змесцели до нїх и загомбали, док ше сайли нє потаргали – а тераз нєт шлїду анї од нїх, анї од оводи. А там дзеци на гомбалкох лєца високо до хмарох. Раз и мойого Сина якишик нєзвичайни дзивчата загомбали на гомбалки, схопни, яки корейски дзеци, викруцали на нєбе, на стояци, аж док нє прелєцели штанґлу, та направели лєтацу багинду. И док сом ше на нїх зоз поцерпаньом припатрала, Син зоз поздзеранима колєнами, покорно напущовал бавилїще. Кед ше гомбалка рано погуби, до вечара поставена нова, кед ми телефон ,,зашкрипи”, майстрове зоз пошти го такой заменя. На улїцох динамичного и зовартого Сеула, скоро же ше нє могло видзиц младу особу котра нє ма „слушки”, модели смартфона домашнєй компаниї „Самсунґ”, шветового лидера на полю телекомуникацийох. Корея напредує зоз швидкосцу шветла, нєшка у тей жеми шицки учебнїки у державних школох заменєни зоз електричнима таблет рахункарами; нєшка у двацец першим вику, ище нє мож задумац високу технолоґию як цо то домашнї роботи. Отверанє тематичного парку Роботленду наявене за 2016. рок у Инчону, варошу котри штерацец километери оддалєни од Сеула. Шицкей администрациї и жительству обезпечени диґитални услуги. Моя Пайташка, котра зо мну нїґда нє будзе путовац, става, одлучна же ме вецей нє будзе слухац. Виповеда тото цо сом нє обчековала, же би, можебуц, вредзело пойсц до Сеула. Вони видумали инструмент за меранє паданьох и швидкосци витру; створели пер70

ши обсерваториї за преучованє гвиздох котри зоз свою конструкцию и нєшка науковцом нєпознати, вона зна же число хасновательох интернету запрепасцуюце – од штерацец осем милиони жительох, трицец милиони на мрежи. Цалу Корею можеш видзиц на мрежи.

ЖЕМ РАНШЕЙ ЦИХОСЦИ Пирко мойо! Цали живот бим буц при це. Судьба зоз собу ноши Рижни вельки дїла – Алє ище вше нє знам Як мам врациц свойо длуство. Безчислени путнїки боляцей души Преходза по церньовей драги. Одпочинь дакус Послухай мою приповедку. Пирко мойо! Чи започнєме приповедку? Ї Ґванґ-Су: Пирко

Ким Сан, швидки и вше нашмеяни, з поклоном и поздравом аньо, хасе йо, зобува ципели, та гвари: Пришол сом превериц свойо знанє язика. Док ваша жем нє будзе под терху, такой там одпутуєм. Приповеда озбильно, можебуц обчековал же знам одвит кеди нам утаргню санкциї. Алє, нє, його вираз „под терху” лєпши; та сом го нє виправела. Я будзем помали приповедац, розцагує кажде вигварене слово, а ви ми поведзце стоп, и виправце ме, гвари Ким Сан. Порихтал сом приповедку, лєм за вас, о тим як народзена Корея. Сцела сом повесц „стоп”, алє сом цихо. Леґенди и сказки состойна часц наших приповедкох, нїґда нам их нє досц. Так то и тераз, приповедам вам приповедку о наставаню моєй жеми зоз нєскритим задовольством, же бим вас подучела о принцови Хванунґови, синови нєбесного господара. Кед ше спущел на вельку гору зоз трома тисячами вирних слугох, основал „Божи варош”.

71

Гваря же бул добри и благородни владар, котри свой народ упознал зоз тристо шейдзешат хасновитима роботами и ремеслами, вєдно зоз уметносцу, польопривреду, медицину, будовательством и тишлїрством, аж и рибарством. Написал и кодекс справованя. Леґенда далєй гвари же блїзко при його палати була лєсова гора у котрей жили єден тиґер и єдна медведжица. Вони жадали постац людзе, та ше опитали благородному владарови же чи то можлїве. Можлїве, одвитовал принц, алє мушице пойсц до цемней пещери, та у нєй остац сто роки, мушице єсц лєм цеснок и церпиц шицки нєщесца. Тиґер тото нє витримал, алє медведжица гей, претворела ше до красней жени, одала ше за краля Хванунґа, народзела зоз нїм сина Танґуна, котри основал династию Чосон, або, на моїм язику, Жем раншей цихосци. Єй поданїки то предки Кореянцох, снователє держави. Прето ше и нєшка у Кореї 3. октобер слави як Дзень Тан-Ґуна, Дзень снованя Кореї. Була сом цихо, Ким Сун гвари же поталь добре зна мой язик, же тот текст приповедал теди кед бул югославянски фестивал, а тераз же му будзе дакус чежше исц. Опитала сом ше му же чи ми зоз познєйшей историї виприповеда дацо о Нон-ґе, националней юнакинї з конца 16. вику. О гевтим чаше кед Японци нападли Корею, а Нон-ґе була забавячка (кисенґ). Чи зна приповедку о нєй и о тим кед вона 1593. року скочела зоз мурискох замку до рики Дїнзу, поцагуюци зоз собу японского ґенерала Кеямуру. Знам приповедку виприповедац по корейски, другираз научим и на вашим язику, правда ше Ким Сун и модлї най ше му пребачи, по корейски. Вон гвари: Моя жем барз стара полуостровска жем подзелєна на Сиверну и Южну Корею зоз трицец осму паралелу, котра преходзи коло турскей Конї, през Кордову до Шпаниї и Сан Франциска у ЗАД. Випатра же тото научел напамят, та слухам як декламує и нє вигварям стоп. Вон ми подзековни же го нє претаргуєм. Мено Кореї походзи од китайскей назви ґоали, титули „висока шветлосц”, зоз котру ше у Кореї обрацало владаром династиї Ванґ од 918. року. Ми, медзитим, свою жем воламе Чосон, подобно як и Японци, котри ю волаю Чосен, ище од V вику пред нову еру. Понеже Китай, Япон и Монґолия єй сушеди, Корея по нєшка ридко була жем раншого мира. Лєм у корейскей войни 1950-1953. живот страцели штири милиони людзох, од котрих сто штерацец и два тисячи Американци. Три войново роки змоцнєли оддзелєносц, алє у юлию 1953. подписане примирє Сивера и Юга, у ствари Китая у мено перших и ЗАД у мено других. Тото покончене у Панмунджому, котри за тоту нагоду достал и прегваряцки стол престарти зоз желєну чоху.

72

Дакус ше збунєл, а я, тельо же бим ше заш лєм дацо опитала, гварим же подзвигнул глас кед вигварел слово Япон. Зрозумел: Кореянци нє любя Японцох, нє браца зме, алє зме пайташе, так гутори и става, зоз велького коршова сипе води, випива ю, та знова точи. Же бим го змирела, тераз и я приповедам ясно, помали и осторожно же, шицко то история и прешлосц, знам и я, як цо ше и вон пририхтал, же ище од 2333. року пред Христом, та аж по 108. рок пред нову еру, Корею покорели Китайци, же су даскельо вики познєйше прегнати, а потим ю освоєли Монґоли. Медзисобни войни, война зоз Японцами и история виписани зоз кирваву тинту. Медзитим, кед ше здогаднєме, Кореянци и Китайци раз войовали и вєдно, ище у 16. вику и удало ше им звладац Япон. Од теди прешли три вики, Япон ше пребудзел и завжал ше на свойого прейґводового сушеда, та 1905. од Кореї направел свой протекторат, а од 1910. и свою колонию, вєдно зоз островом Докдо. И так по Другу шветову войну. Теди ше шицки воююци боки здогадли своїх войованьох: як гевтих о жвирских злодїйствох, плячки жеми, масовним преганяню жительства, а гевти приповедки о женох котри дати до куртизанох. Настало спричканє коло островох, на котрих, иншак, анї води за пице нєт. Японци твердза же им их Кореянци одняли, и наспак. Ниа, нови причини за нємири. Тераз, же би ме влапел у нєзнаню, Ким Сун ми ше опитал чи знам потолковац їх заставу, так же ми нє охабя час най розумно одвитуєм, знова става, та скоро у вояцким положеню декламує: Наша застава Таґеуки настала концом 19. вику. Круг з двома фарбами, белаву и червену, находзи ше у централней часци – означує Їн и Ян, тоти сили котри нас отримую у ровноваги. У штирох углох розлични смужки правокутнїковей форми, „триґрами”, котри означую нєбо и жем, огень и воду. Ниа, то ми. Сцела сом най ми потолкує, як його Корея, лєм за два и пол децениї, од худобней польопривредней держави постала єдна з найбогатших жемох? Чи було образованє пресудне? Чи виглєдованє? Чи усовершованє и розвой? Чи тарґовищна економия? „Жем раншей цихосци” фантастична. Чи образованє = успих? Сцела сом ше му опитац чи можлїве же студенти на штири годзин рано приходза, та чекаю шор пред читальню за свойо место за ученє. А, же бим го збунєла, гварим же сом у новинох читала: кед доставали странски кредити, та три раз мерали, а раз резали. Кажди вон бул вельки як гора. Вироятно ме добре зрозумел: шицки робиме, скоро шицки, ми родолюби. Приблїжує фотелю, поцихи бешедує, шицок ше прислонєл ґу моєй твари, скоро же шепта: У Южней Кореї рошнє рух процив америцкого отвореного воєного мишаня, и то спозоренє 73

Вашинґтону же їх трицец и седем тисячи вояки у тей жеми нїяка нє ґаранция за мир. Поцагла сом ше дакус, зна вон добре мой язик, и док ми ше як Балкански шпиюн ужера до твари, а цали розєдзени, розпалєл ше як кед би вон и я єдини шедзели за прегваряцким столом, вицагуєм ище єдно питанє же бим го наведла же би бовчел як факля. Почнєм од Ким Ил Сунґа и Ким Йонґ Сама, котри ше требали стретнуц 25. юлия 1994. року у Пйонґянґу, Ровней жеми, на гевтим першим стретнуцу котри обецовал – после штерацец рокох од законченя войни. И нє було нїч. Розположел ше мой госц Ким Сун. Гвари: Ким Ил Сунґ умар у 82. року. Поховали го аж после дзешец дньох. Ким Ил Сунґ, Слунко чловечества и Вельки вожд, бул комуниста зоз найдлугшим предсидательским стажом на швеце, штерацец и шейсц роки. Його цело после шмерци балзамоване. Прето го нє могли так швидко поховац, аж и ластовки плакали, людзе од жалосци умерали, а ми ше наздавали же його син мудрейши – ша вони маю пейц атомни глави! Оздаль сце читали у новинох приповедку премиєрового жеца, котри сцекол зоз Южней Кореї до Сеулу. Тераз його син Ким Джонґ Ил там шедзи. Предлужує скоро лярмаюци, заверам терасу обрацену ґу двору, отверам другу, дзе ґинко и заградка, дзе го нїхто, крем мнє нє будзе чуц док трима бешеду. Ким Джонґ Ил – на Сиверу Облюбени вожд, а вон, нє гварим я, алє гуторице ви на Заходу, „ментално заостати” и „нєпредвидлїви” диктатор. За ньго вязани велї терористични акциї: подложена експлозия у котрей 1983. побита половка южнокорейскей влади, валянє южнокорейского путнїцкого авиона 1987. и цали сериї крадзи и забойствох политичних процивнїкох вязани за його мено. Други го портретую як чловека од котрого мож обчековац отверанє Сиверней Кореї спрам швета и єй поступне уклопйованє до медзинародней заєднїци. А цо ви думаце? Унїмам ше повесц му же, углавним нє роздумуєм о Велькому вождови, алє гваря же люби бавиц бависка. И же ше школовал у Пйонґянґу, бо му ше нє удало дипломовац на воздухоплївней академиї у бувшей Восточней Нємецкей, та здобул диплому на универзитету котри ноши мено його оца. То шицко цо знам, а анї тото нє муши буц точне, знам гевто цо пише у новинох. Читам и видзим зоз своєй Златней дзешатки, автобуса котри ме одвожи до варошу, стретам демонстрантох на сеулских улїцох, та ше му питам прецо протестую кед жию у богатству.

74

Тоти остатнї були студентски, вимагали злучованє двох Корейох; дзешец тисячи студентох достали вирґаси и слизови ґаз. Вимагали диялоґ зоз Сиверну Корею и же би 37 000 америцки вояки напущели нашу жем. На стотки студентох були ранєти. Єден полицай, пишу новини, страдал кед го набили. И у других протестох студенти зоз Универзитету „Йонґсен” у Сеулу вимагали най ше випита виновнїкох за кирвави воєни преврат зоз 1980. року. Штири тисячи студентох рушели ґу домох двох тамтейших предсидательох котрих чувала полиция. Питам ше малому Кимови, котри вежба бешедовац на моїм язику, чи присуствовал ошлєбодзованю Ким Сун Мйонґа, чловека зоз найдлугшим гарештовим стажом на швеце, єдного од 1 867 загарештованих котри були ошлєбодзени, у тим чаше кед зме там пребували. У Сеулу. З нагоди 50-рочнїци ошлєбодзеня Южней Кореї од японскей колониялней власци. У гарешту бул од 1951. року, обвинєти за шпиюнажу на хасен „комунистичного сивера”. Млади Ким, або ме нє чул, або нє розумел цо ше му питам, лєм нїякого одвиту нє було. Нараз, претаргує нашу бешеду, як кед би годзина випитованя знаня язика була закончена, попатрел на годзинку и вигварел корейску присловку: И по плїткей води преходз осторожно. Випровадзела сом Ким Суна по чуварову хижу, и цо ме зачудовало, вецей нє приповедал по сербски, зоз поскладанима руками подзековал ми: хамза, хамнида, та зоз глїбоким поклоном поздравял: аньо хасе йо. Чувар, зоз билима рукавицами, зоз обидвома руками, вше зоз двома, шицко цо ци даваю, даваю зоз двома руками, дарунок кед ци даваю, и кед ци сипу напой, вше робя исти рухи. Дава ми писма. Познєйше, кед их читам, писма зоз моєй жеми нє розликую ше, на даєдних анї марки нєт, гевта вчерайша вредносц нє иста зоз нєшкайшу, нєстала у инфлациї, єдна поштова марка єднака зоз вредносцу цалей плаци. У єдним писме даскельо банкноти зоз безчисленима нулами. Посила их нєвеста, бо их нє сцигла истого дня потрошиц, а ютредзень уж нє мали вредносц. Отверам Таньово писмо зоз Австралиї. Моя Танюшка зоз Осєку, поетеса, маляра Йована жена, нашла ше у вихору шалєнства, перше у Новим Садзе, Сримскей Каменїци, Будапешту, та по Острово, моя Танюшка. У Австралиї и Камбери. Даскельо перши мешаци, шицка занєшена, од поезиї и малярства думали мойо Уметнїки же буду жиц и свойо дзивче кармиц, родичом посилац. Тераз ми Танюшка знова одушевено пише же достала роботу, занїма ше зоз виглєдованьом, а Йовица, кед му робота придзе, зоз дизайном. Ище ми пише же нам ше коцочки поскладали, же єй можем помогнуц, 75

же достала проєкт о женох у Кореї/Япону у часох войни, „женох котри цешели воякох”. Надлугоко, у писме написаним зоз руку, понєшена зоз дату роботу и зоз Проєктом, пише же уводна часц, у скицох, уж написана, же є дакус заморни, алє обовязни и же ми го пошлє: купце цо скорей компютер, могли бизме нєпреривно буц у вязи. Умрежени. Ми компютер нє купели, Танюшка и далєй писала зоз руку, нє на машинки, нє посилала ми друковани писма. Уводна часц заморна, складали ше нам думаня. Як Ким Йонґ Сам, дакедишнї лидер опозициї, постал побиднїк на предсидательских виберанкох. Же бул посланїк на свойо 25 роки и же мандат обновйовал осем роки за шором, бул вируцовани зоз парламенту, заверани, а часто бул и на чолє бурних антивладових демонстрацийох. Його преход до владаюцого табору, пред даскельома роками бул вельки политични ризик котри ше виплацел. Обгрунтовал го зоз жаданьом „унапредзиц демократични процес у жеми” так же Либерално-демократичну партию, котра на власци, „реформує знука”. У предвиберанковей кампанї, главна парола му була „Реформа зоз стабилносцу”, а достал штерацец два одсто гласох у обегованю зоз двома ривалами. А кед ше у парламенту, после виберанкох, обрацел явносци, державним службенїком поручел же вони тоти перши котри буду зацаговац ремень. У тей першей бешеди, у фебруару 1993. року, Ким Йонґ Сам заложел ше за зєдинєнє зоз Сиверну Корею, и явно поволал предсидателя ДНР Кореї, Ким Ил Сунґа же би ше цо скорей стретли и щиро поприповедали о зєдинєню жеми подзелєней после Корейскей войни. Танюшка ми спод того подцагла же о тим муши писац, бо вони финансую проєкт, же уводну часц можем прескочиц и же най читам о женох, е, гвари, ту ми потребна твоя помоц. Я, заш лєм читам текст, мам часу, слунко припека, чекам вечар, чекам Свойого Мужа же би пришол з роботи, Син ше бави зоз пайташами, а понеже, як часто гуторела моя Мац, зо мнє нє будзе даяка ґаздиня, здумам дацо за вечеру. Пише Танюшка о допитей историї, як Ким Йонґ Сам приповедал о зєдинєню двох Корейох, а гевтот зоз Сиверней „товариш Ким Ил Сунґ”, видавал розкази зоз котрима обявел полувойнови стан у цалей жеми, цалому народу и войску. Висловйовал, по хто зна хтори раз, же Сивернокореянци жадаю мир, же ше процивя войни и же америцки империялисти и южнокореянска „марионетична влада” започали авантуристични воєни маневри. „Тимски дух 93”. Цали наш народ под оружийом, мирно гуторел Ким Ил Сунґ, цала жем утвердзена, и лєм зоз єдним вдереньом порихтани су знїщиц каждого аґресора, поручовал вон зоз Пйонґянґу. Народ бул на улїцох и сердечно потримовали свойого облюбеного Предсидателя.

76

А хто Ким Джонґ Ил, предсидательов син? Чи оперни композитор? Чи Творитель шветового филму? Чудо од дзецка? Ище у осмим року, гваря, зопар, политичну заверу процив свойого оца. Ище кед ше народзел, та му предсказали же є „ґенерал велїкан котри будзе владац зоз цалим шветом”. Дипломатом, гваря, же остал у здогадованю як орґанизатор атентата оконченого на амбасаду Южней Кореї у Ранґуну 1983. и збиванє корейского авиона штири роки познєйше, кед погинули сто петнац путнїки. Каждого року вяри, воєни маневри отримую южнокорейски и америцки вояци. Того року, Зєдинєни Держави од Южней Кореї вимагали же би звекшали покриванє утратох америцких базох на южнокорейскей териториї, а америцких воякох єст вецей як трицец седем тисячи. Задумай, пише ми Танюшка, кед би часц того пенєжу унапрямели на културу и уметносц, можебуц би и мой Йовица мал роботи. Так ми пише Танюшка. И тераз, помали, преходзим на основну тему. Ким Ил Сунґ гвари же є зоз Китайом блїзки як зуби зоз устами. Медзитим, Китай указує зуби Сиверней Кореї, же би ю урозумела напущиц програму нуклеарного наоружаня. Хто зна чи Китай почнє закруцовац руку зоз котру ше роками руковал. Ище од 50-их рокох и корейскей войни, кед скоро милион Китайцох, медзи котрима и син Мао Цедунґа, положел живот же би вибавел Ким Ил Сунґа, обстава тото тварде, лєм пре Москву вчасних шейдзешатих накратко погойсане приятельство. Медзинародни заєднїци вимагаю од Пйонґянґа же би фаховцом ЗН допущела препатриц сивернокорейски войноиндустрийни погони, котри, нїби, у своїм составе маю опрему за продукцию нуклеарного оружия, обвинюю Япон же „подзвигує температуру” пре нїби нуклеарну опасносц од Пйонґянґа. Тераз дакус баржей з увагу читай, подцагує Танюшка. Кед уж слово о Япону, сто тисячи жени Южней Кореї обвинєли Япон, пол вики по законченю Другей шветовей войни и глєдаю од Япона очкодованє за трапези котри им нанєсли вояци японского царского войска. „Два роки, кажди дзень и по седемдзешат раз силовали нас японски вояци”, твердза Кореянки – глєдаюци сатисфакцию, задоволєнє за злодїйство процив чловечносци. Твердзи же були примушени робиц у явних хижох по цалей линиї фронту, котри подзвиговани зоз допущеньом держави. Историчарки котри ше зоз тоту тему занїмаю, твердза же трицетих и штерацетих рокох японски вояци у цеку похода по восточ77

ней и юговосточней Азиї одведли найменєй двасто тисячи жени. Медзи нїма були и младши, цо мали по тринац роки. Найвецей их було Кореянки, коло сто тисячи, подцагуєм, алє и Китайки, Филипинки и жени зоз Тайланду и Тайвану. Ниа, зоз тим ше Проєктом занїмам, пишем о сто тисячи женох, твоїх Кореянкох, котрих можебуц и стретам, котри тераз уж остарели, у Сеулу. О женох котри японски вояци одводзели, обецали им же буду робиц як медицински шестри. Велї з нїх, кед би дознали яка им будзе судьба, руцали ше зоз ладьох. Японски вояци од вчасного рана чекали у шорох пред женскима павильонами тих „котри провадзели воякох же би их цешели”. Японска влада донєдавна одрекала шицки обвиньованя и раховала же шицко ришене зоз мировнима контрактами. Медзитим, нова влада зоз Ким Йонґ Самом порихтана виплациц очкодованя. Прето сом мушела писац о нїх, вон обецує, подцагла зоз червену фарбу моя Танюшка. Векшина зоз одведзених женох нїґда вецей нє основали фамелию, а велї з нїх о тим прегварели аж кед остарели. Приповедка о „женох котри цешели воякох” мала за пошлїдок формованє азийского женского руху. У нїм и японски женски ґрупи котри стали на боку жертвох ризикуюци же би нацагли антипатиї народа. Нє знам чи ше моєй Танюшки, поетеси зоз Осєку, одличней поетеси, моєй добрей Пайташки, удало закончиц проєкт – алє закончела живот, лєм цо после велїх рокох, на кратко, зоз дзивочку, обишла розруйновани хижи, прелєцела през Нови Сад и сцигла до Австралиї. (Предлужи ше) Зоз сербского преложела Мелания Шанта

ЯЗИК

СОФИЯ НИКОЛАЄВИЧ

Язик у емисийох на руским язику Радио Нового Саду* У тим реферату бим сцела обрациц увагу на специфичносци роботи и на найчастейши гришки з якима ше стретаме у Редакциї Програми на руским язику у Радио Новим Садзе. Донєдавна у радию робели три лекторки, потим два, а тераз остала лєм єдна. Дакеди и редакция була векша, було вельо вецей новинарох, а и програма була подзелєна на три часци. Тераз и новинарох єст менєй, алє обсяг роботи остал исти, аж ше и звекшал. Дакеди новинар бул новинар, лектор бул лектор, спикер читал висти и тексти за други емисиї и знало ше хто цо роби. Даєдни новинаре робели на информативних емисийох, а други провадзели културу, польопривреду, спорт або даяку другу обласц. Тераз ше то шицко помишало, та новинар роби и як спикер, односно презентер, сам монтира материял за емисию, роби и на информативней програми, а источасно є и редактор културней, польопривредней, або спортскей емисиї, або водзи раншу програму хтора колажного типу. З єдним словом, тераз шицки робя шицко, алє питанє чи зоз того виходзи и квалитет. Таки случай и з лектором хтори тиж так нє лєм лектор, алє є, голєм у Рускей редакциї Радио Нового Саду, и дактилоґраф и з часу на час спикер. З єдного боку, добре знац шицко робиц, алє, кед шицки шицко робя вец ше поставя питанє же чи мож єднак квалитетно поробиц шицки тоти роботи. Як явни медийски сервис, Радио информує о шицких спомнутих обласцох, алє и о велїх других. Кажда з тих обласцох ма свою специфичну терминолоґию хтора ше углавним повторює, алє ше * Робота пречитана на трибини „Язични двоєня – язик у медийох на руским язику”, котра отримана у Заводзе за културу войводянских Руснацох, 13. новембра 2015. року.

79

заш лєм зявюю и нови термини за хтори нє вше нашвидко можеме найсц одвитуюци преклад на руски язик. И нє вше у питаню лєм нови термини, алє и конструкция виреченя и змист. Бо, гоч и найдземе одвитуюце слово, преклад заш лєм шкрипи. Цо ше дотика информативней програми, вона углавним вязана за прекладанє висткох хтори нам сцигую прейґ других аґенцийох як Танюґ, РТВ, Бета, Фонет и други. Тоти вистки треба перше преложиц и аж вец их можеме емитовац. Информативна програма, до хторей спадаю „Ранши висти”, „Ранши дньовнїк” або „Радио новини”, емитує ше на живо, рихта ше ю у кратким часовим интервалу, и праве ту наставаю проблеми кед ше наидзе на даяки термин хтори чежко преложиц, а нєт вельо часу за роздумованє. Понеже наша централна информативна емисия „Радио новини” почина на 14 годзин, а то источасно и остатня информативна емисия у нашей дньовей програми, часто зме примушени чекац до остатнєй хвильки же би нам сцигли даяки вистки, бо велї схадзки городских, покраїнских або републичних власцох по теди ище нє закончени, або праве лєм починаю. Кед ю нє обявиме теди, вец мушиме чекац до ютре, и за тоту вистку то уж будзе позно. Прето ше часто роби нагло, новинар ма лєм тельо часу вжац зоз собу найновшу вистку хтору у студию преклада на живо. У такей ситуациї нє чежко погришиц, а лектор ту практично нє може нїч. Окрем того, пре нукашню орґанизацию роботи, лектор найчастейше нє роби за викенд, цо тиж проблем. Так ше з єдней нагоди случело же новинар, хтори информовал о скупштинским зашеданю, наишол на слова як „поткусуривати се”, „надгорњавати се”, або „препуцавати се” и требало му ше швидко знайсц, а нє мал достаточно часу. Понеже лектора нє було, тоти термини ше прецагли так же ше их єдноставно „преложело на руски”, та ше политичаре „прештрельовали”, або ше „подкусуровали”, место „зражовали ше”, або „надмудровали”. Нажаль, праве слово нам часто придзе на розум кед уж позно, кед зме вигварели так як нє треба и кед уж вецей нє можеме виправиц. Гоч маме вецей файти словнїкох, анї єден нє облапя шицки термини на хтори наиходзиме у нашей каждодньовей роботи. Вельки проблеми нам дакеди задаваю дзепоєдни ґеоґрафски термини хтори ше нє зявюю часто, бо су од нас барз оддалєни як, наприклад, „Девичанска острва”, за хтори нєт одвитуюци преклад у словнїку. З другого боку, „Будимпешта” ше, под уплївом сербского язика, упарто прецагує место „Будапешт”. Кед слово о фодбалу, вец у швидкосци новинар часто пове „Екипа Обали Слоновачи”, место „Екипа Побрежя Слоновей Косци”, гоч у нашим словнїку єст одитуюци термин и за тот город и тоту державу. Таки приклади єст вельо.

80

Далєй, єст и слова хтори ше идентично прекладаю зоз сербского язика, а хтори при тим маю подполно розличне значенє. Так, наприклад, у новинарских статьох часто мож пречитац же „кнїжку зоз руского на українски язик преведол тот и тот”, або „супер зме ше преведли на журки”, дзе ше мишаю сербски дїєслова „превести” и „провести се”. Або, роботи ше „полєгко” приводза ґу концу, место „помали ше приводза ґу концу”. Кед у питаню хвиля, вец у наших информативних емисийох часто мож чуц же наютре будзе „сухо и похмарено” або „похмарене и сухе”, аж и теди кед у тексту пише же будзе „похмарене и сухо”. Вельо раз ше случує же новинар, або презентер, и у такповесц „безпрекорно вилекторованим тексту” даєдни слова пречита погришно, або их самостойно виправя. То ше найчастейше случує зоз словами углавним странского походзеня, як цо, наприклад, мена и презвиска. Так кед ше споминала литература Оскара Вайлда презвиско Вайлд пречитане як „Вайдл”, бо новинарови вироятно тот писатель нє бул познати. Як лектор сом обачела же исти людзе правя вше исти гришки. Найчастейши гришки то як нашо нєсвидоми звикнуца. Тото цо научиме як погришне барз чежко виправиц и викоренїц. А кед текст виправени на компютеру, вец новинар о гришки анї нє роздумує, бо ше на билим паперу нїч нє червенї. Проблем у нашей редакциї, а верим же исти случай и у других наших медийох, и тото же новинарох хторим язик фах нєт вельо. Велї з нїх закончели основни, штреднї школи и факултети на сербским язику так же у своїх текстох часто нєсвидомо хасную и сербски слова и сербски конструкциї. Кед пишу по руски, вони у ствари роздумую по сербски и прекладаю слово за слово. Медзитим, єст и таких новинарох хтори того свидоми, та барз водза рахунку о виправених гришкох и трудза ше нє повторйовац их. Єден з проблемох з хторима ше, верим, стретаю и други лекторе, то и конструкциї хтори зоз других язикох перше вошли до сербского язика, а хтори ше вец буквално и погришно преклада и на руски язик. Так часто чуєме же, наприклад, „Ружову заградку” финансийно помогли тоти и тоти спонзоре. У руским язику ше гвари „помогнуц дакому”, а нє „дакого”. Гоч ше нательо одомашнєла же ю уж вецей и нє препознаваме як гришку, тота конструкция нє у духу руского язика. Тиж так, у Коцуре постої гуманитарна акция под тиж погришну назву „Дай и ти свою руку” котра буквално преложена з английского язика, а у ствари значи „Помогнї и ти”. У остатнїм чаше маме и дилеми коло женских занїманьох. Донєдавна и хлоп и жена були психолоґ, педаґоґ, драматурґ, социолоґ, кустос... Тераз у сербским язику, под уплївом борби за родну ров81

ноправносц, вше частейше мож чуц же одредзена особа „драматуршкиња, социолошкиња, кусто скиња”. Даєдни з тих занїманьох уходза и до руского язика, та уж постало узвичаєне повесц же школска педаґоґа або психолоґа бешедовала зоз школярами. Можебуц нам вше менєй цудзе повесц же кустоска музея отворела виставу. Алє, чи од каждого занїманя хторе мало форму хлопского меновнїка лєгко направиц женски меновнїк за исте занїманє, а же би нє звучало нєприродно – то питанє. То ше вироятно укаже з часом. И ту треба мац чувство и нє исц процив язика. У наших емисийох ше, пре понаглянє, або нєдостаточне познаванє значеня одредзеного термину, нєсвидомо правя и материялни гришки. Так нам ше случело же зме место „имплементация законох” пречитали „имплантация”, а за силикони зме пречитали же су „имплементовани”, место „имплантовани”. Тиж так, у тексту дзе ше бешедовало о обробку поживи слово „термални” похасноване место „термични”, а „биометрийски пасош” випаднул „биоритмични”. Гоч дакеди и знаме же то гришка, нє можеме ше так швидко здогаднуц же як у ствари треба повесц, та пречитаме погришно. А таки приклади єст барз вельо. Кед слово о пасошох, нєшка ше часто зоз сербских текстох преклада: „Маю ЕУ пасош”, место „Маю пасош ЕУ”. Гоч скраценє ЕУ и може стац у писаним медию, ми го вшелїяк мушиме вигвариц як Европска уния, та вец виреченє „Маю ЕУ пасоши” звучи чудно и нєприродно. Кед бешедуєме о Радию вец мушиме мац на розуме же наша програма у велькей мири облапя розгварки з людзми рижних ґенерацийох, професийох, рижних уровньох образованя, з младима хтори ходза або нє ходза до руских школох, а руски язик им мацерински. Руски Керестур дакеди бул чисто руски валал дзе ше бешедовало на чистим руским язику. Нєшка то уж иншак. Место штирох руских оддзелєньох, нєшка у тим месце єдно руске, а два сербски. Факт же у даєдних валалох дзе жию Руснаци уж вецей анї нєт руски оддзелєня. То у будучносци будзе вше векши проблем за шицки нашо медиї, бо вше менєй будзе тих цо буду чисто бешедовац и роздумовац по руски. Прето тот хто добре позна руски язик, а слуха нашо емисиї, нє вше задовольни пре язик новинарох и їх собешеднїкох. Медзитим, тот проблем уж длуго тирва, а нє годни зме го лєгко и пошвидко ришиц. На концу, за лекторох вше будзе роботи, а вони пре спомнути причини нє вше годни найсц одвитуюце ришенє. Так як цо и лїкаре вше лїча од истих хоротох, повторююци вше исти совити, без огляду чи их дахто послуха чи нє.

82

Верим же и други лекторе и язични редакторе наиходза на подобни проблеми. Шицко тото цо сом ту начишлєла лєм часточка од шицких наших проблемох хтори дакеди успишнєйше, а дакеди менєй успишно ришуєме. Дакеди маме нагоду консултовац ше або наволац наших язичарох, або вихасновац їх присуство у нашей редакциї, вельо того можеме найсц и у кнїжкох Гелени Медєшовей, алє ше найчастейше мушиме знаходзиц сами. На концу, думам же би ше лекторе и прекладателє могли частейше стретац и радзиц, бо то вше и було заключенє каждого нашого сходу.

ИС ТОРИЯ

Др БОГДАН ГАЛЬЧАК

История Лемкох (Руснацох/Русинох) (1) Руснаци (Лемки) народносц вязана за українски етнос з коренями у Лемковщини, реґиону хтори ше находзи у Бескидох, у погранїчней зони України, Польскей и Словацкей. Часц Лемковщини хтора ше тераз находзи у Словацкей, при Українцох ма назву Южна Лемковщина, док подруче Лемковщини хторе припада Польскей Українци волаю Сиверна Лемковщина. У українскей традициї гранїца медзи Лемковщину и Бойковщину на востоку ше находзи на рикох Сан и Лаборец. Найдавнєйша история Руснацох правдива terra incognita на историйних мапох штредньовосточней Европи. То случай пре барз скромни историйни жридла. Простор Лемковщини у контексту Києвскей Руси, Польскей и Угорскей бул периферийни. Подїї у тим реґиону нє виволовали увагу хронїчарох. Леґендарни початки Лемковщини ше вяжу за особу подольского княза Федора Корятовича. Гоч ше за того княза вяжу вецей леґенди, вон бул историйна особа. Концом ХIV столїтия на двор угорского (мадярского) краля Жиґмонда Луксембуржского (1387-1437) пришол княз Подоля Федор Корятович, хторого зоз оцовщини вигнал литовски княз Витолд. З угорским кральом Федор посцигнул спорозуменє по хторим ше одрекол своїх правох на Подолє на його хасен, а краль Жиґмонд му подаровал маєток под його власцу. Под управу Федора Корятовича нашла ше скоро цала южна Лемковщина. За свойо шедзиско княз одредзел Мукачево. Там є и поховани по його шмерци 1414. року. Подїї вязани за приход княза Федора Корятовича до Угорскей потвердзени з виродостойнима историйнима жридлами. За особу Федора Корятовича вязана традиция хтора остала медзи Руснацами южних Карпатох през столїтия. По леґенди, вєдно 85

зоз князом ше до Угорскей приселєли коло штерацец тисячи вибеженци зоз Руси. То би могли буц його вояци вєдно з їх фамелиями. Нїби Федор Корятович достал од угорского краля дошлєбодзенє за присельованє його поданїкох на його маєтки и же би ше о нїх старал. По традициї, княз Корятович основал у Мукачеве православни манастир хтори постал центер духовного живота руских жемох под угорску власцу. Приписує му ше и снованє православней епархиї (владичества) у Мукачеве. Виками Руснаци верели же су потомки войска Федора Корятовича. Ґу тей традициї историчаре ше одноша зоз скепсу. Мало вироятне же би вигнати княз зоз собу до Угорскей приведол войско од штерацец тисячи людзох. Федор Корятович ше старал о манастире у Мукачеве, алє вон найвироятнєйше исновал ище скорей, як и епархия. Медзитим, отримованє леґенди о Федорови Корятовичови при Руснацох ма вельку значносц. Судьба вигнатого княза була Руснацом нательо блїзка же його биоґрафию претворели до свойого власного символу. У тей ше леґенди роби о сцеканю зоз Руси пред нєприятельом, потреба за орґанизованьом нового живота и источашнє намаганю за отримованьом свойого идентитета. Перше, сиґурни податки о рускому народу на Лемковщини походза зоз ХVI столїтия. Австрийски уряднїки, хтори 1570. року по розказу зоз Бечу окончели инспекцию, утвердзели же на южних схилох Карпатох од Мукачева по Тренчин жию Русини хтори припадаю православней вири. Царски функционере утвердзели же тот народ ма широки шлєбоди и же керує плаценє порцийох. Вони по присельованю були дочасово ошлєбодзени од даваньох держави, алє кед тот дочасови период вицекол Русини ше селєли на друге место на хторим заш були ошлєбодзени од порцийох. Австрийски уряднїки утвердзели же потребне примушиц Русинох же би плацели порциї хаснуюци сурови кари, або их примушиц же би ше врацели до своєй першобутней, рускей оцовщини. Познєйше, 1654. року надбискуп Дєрдь Липаї (1600-1666), примас Угорскей, у писме Святому пристолу, поинформовал же у горох Капатох од Спишу по Мармарош на обидвох бокох масиву жиє руски народ, восточного обряду. Угорски архипастир преценєл же их єст коло 300 тисячи. О нїх ше старали коло 600 священїки хтори припадали владичеству у Мукачеве хторе исновало, по мадярскому надбискупови, од найдавнєйших часох. У другей половки ХVI стороча Лемковщина вшелїяк була населєна з предками сучасних Руснацох. Кеди, медзитим, Руснаци пришли на Карпати? Одкаль пришли и у яких обставинох? На тото 86

питанє историчаре найвироятнєйше нїґда нє годни дац вичерпни одвит пре нєдостаток виродостойних жридлох. Тото твори широке польо рижним спекулацийом хтори нїґда у подполносци нє виродостойни. Дискусия о походзеню лемковского народу у велькей мири обтерхована зоз актуалну политику. Циль польских историчарох вшелїяк указац же Руснаци нє часц українского етносу, алє же їх етнїчне походзенє иншаке. Поправдзе, питанє походзеня Руснацох далєко од найвекших загадкох историї штредньовосточней Европи. Кед похаснуєме здрави розум, вона нє випатра так таїнствено. Процес присельованя до горских крайох у чаше штреднього вику ма велї паралели у цалей Европи. Тедишнї дружтва у Европи преважно були землєдїлски и преферовали за обрабянє жеми ровни терени хтори мали плоднєйшу жем. Живот у горох бул остатня опция, а часто бул примушуюцого характеру. Народ вигнати з ровнїни ше од моцнєйшого войска бранєл у горох. Мало вироятне же ше даєдно славянске племе у периодзе IХ и Х вику тирвацо населєло на терен нєшкайшей Лемковщини. То би нє було нєзвичайне за даєдну вирску секту того часу хтора ше на тот способ сцела изоловац од дружтва. Алє чом би ше жителє вчасноштредньовиковней штреднєй Европи селєли до горох кед тот реґион теди ище вше бул слабо населєни и кед було надосц шлєбодного терену на хторим би ше лєгчейше обрабяло жем? Тиж мало вироятне же предки Руснацох пришли з далєких крайох. Животни условия на Лемковщини чежки. То горски реґион, досц нєплодни, у штреднїм вику лєсовити, зоз оштру климу. Нє була то обласц атрактивна за акциї присельованя зоз далєких просторох. Тиж так, у прешлосци исновали и теориї о балканским походзеню Руснацох з Лемковщини. Нїкому ше нє удало указац причини пре хтори би ше могла случиц така далєка драга з Балкану, або ше населїц до реґиону чийо животни обставини вельо иншаки як балкански. Же би таки народ бул у можлївосци рушиц на далєку драгу на Лемковщину и прейсц през териториї других народох, мушел би розполагац зоз значнима войсковима моцами. Чом би вец нє вибрал лєпшу жем за акцию присельованя як горску Лемковщину? Одкаль вец пришли на Лемковщину предки Руснацох? Одвит на тото питанє нє чежки з оглядом же: – тот народ себе традицийно идентификує як Руснацох або Русинох (поняце Лемки ше розширело аж у ХIХ вику),

87

– вше споведал християнство у восточним обрядзе (православним або грекокатолїцким), – хасновал кирилку, – руснацки (лемковски) диялекти блїзко повязани з українским язиком (просекови Поляк и Словак би нє могол розликовац лемковски диялекти од українского литературного язика), – Лемковщина здогадує на своєродни троугелнїк зоз широку основу на востоку, хтори ше зужує ґу заходу, цо указує же габи присельованя пришли з востоку, а то значи же одвит на питанє походзеня Руснацох лєм єден. Предки Руснацох ше на Лемковщину мушели приселїц з України. Розуми ше же то нє виключує абсорбциї и других етнїчних елементох, алє вони нє були моцни. По ХХ стороче, Лемки на Лемковщини зачували українски етнїчни прикмети. (Предлужи ше) З польского преложел Саша Сабадош

МИРОН ЖИРОШ

О першей подарованей Євангелиї Керестурскей парохиї 1752. року

Року 2004. о. Михаил Холошняй обявел интересантни напис о першей подарованей Євангелиї Керестурскей парохиї 1752. року (Холошняй, М., 2004: [4-9]). Описана подїя вецейзначна, алє, насампредз, бешедує о високей духовносци и дарежлївосци перших приселєнцох на пустару Вельки Керестур. Купену Євангелию подаровали троме браца Хомово, алє о нїх нє написани подполни информациї, односно хасновани лєм попис зоз мапи першого премерйованя керестурского хотара 1764. або 1765. року, цо го обявел о. др Борис Холошняй у Руским календаре за 1997. рок (Холошняй, Б., 1996: 90-115). Розполагаюци зоз вецей податками о даровательох Євангелиї Керестурскей парохиї, намагали зме ше розришиц дилеми о рокох живота и маєтним стану трох братох и подполнєйше ошвициц їх улогу у вирских нємирох такой по присельованю и снованю валала.

89

* Розсельованє наших предкох на Горнїци у ХVІ и ХVІІ сторочу, окрем войнох ердельских князох зоз австрийским войском пошвидшали и турски и татарски набеги з руйнованьом шицкого и браньом до рабства шицких зараброваних... Окрем сцеканя до брегох, сцекали нашо предки и на юг. Долнякох и Крайнякох було вше вецей и поєдинци з нїх селєли вше южнєйше, вше нїжей, алє свидоми своїх горох, своїх древених церквох, своєй духовней єдносци. Чудесне, а велїчезне дїло нам шведочи праве дарунок трох Хомових братох такой по снованю Керестурскей парохиї, озда такой по положеним фундаменту древено-жемней церкви, дзень по швету св. о. Миколая, 23. мая 1752. року, на чию чесц ше будує – Євангелия, єдно з перших видрукованих виданьох у Москви. „Сию Святую и Божественую Книгу, глаголемую Святое Евангелие, купилие ктитори: зовоми Хомини: Петро, Иоан, и Андрей за 30 нїмецких златох, и предалие до села Керестура, до храму святаго Николая, на службу за свое здравие и родителем своим на вичний спомин, в лїто 1752-го, мая 23-го дне. Аще би єй кто хотїл отдалити или украсти Анатема.” То „тестаментни слова трох братох Хомових, даровательох Євангелиї церкви Святого Отца Николая у Керестуре, чийо ше мена складаю зоз менами трох у євангелийним собитию Преображеня Христового участвуюцих апо столох, Петра, Андрея и Йоана”, зазначене у напису о. Михаила Холошняя (Холошняй, М., 2004: [4]). Кнїжка Євангелия у свой час вредзела, поровнуюци ю зоз тедишню цену вина – 2 100 литри. За гевтот час превелька вредносц и вельки милодар свойому Храму, новооснованому Велькому Керестуру и Керестурцом. Як зазначене на марґинох спомнутей кнїжки, то бул перши дарунок иснуюцей парохиї ище з часу кед перши Божи храм нє збудовани. Медзи приселєнцами уж були два духовни особи – священїк М. Кевежди и монах Иларион (Лабош, 1979: 180). Написане слово Боже – дарована Євангелия – постала, була и остала шведок од того давен-давного часу аж по нєшка. Видрукована є у Москви, а купена вироятно од тарґовцох зоз кнїжками, можебуц у Кули або Новим Садзе, як найвекша святиня, и сцигла до Велького Керестура як братски дарунок трох братох з менами євангелистох. Була ВОНА, найскорей, перши найбоже ственши Божи дар зоз теди найрускейшого правовирного божого центру! Москва и Рим у тот час були два огнїска єдного християнского пламеню. З тим пламеньом вири, любови и надїї удомели ше як руски номади 90

до нового керестурского мочару 1751. року и троме Хоманци з писаним словом Божей мудросци. Зоз писаних жридлох знаме кеди ше вони удомели на Кулянске панство, кеди сцигли до Керестура, знаме дзе нєшка жию Хомово фамилиї на Горнїци (Галичини, Лемковщини, Пряшовщини, Подкарпатя, Нїрщини...), а тиж можеме дознац дзе жию и кадзи ше розселєло потомство перших трох Хомових фамилийох. Знаме тиж же у Керестуре вони, або лєм найстарши Петро, упарто бранєли свою исконску православну виру и Церкву, же шицки троме нє були ище найсвидомши унияти, алє же повинуюци ше висшей жемней и божей власци остали вирни, бо Боже слово у церкви и з їх подарованей кнїжки було наук за шицких Керестурцох. (Жирош, 1997: пописи жительства). Писани жридла о братох Хомових шведоча: Петро и Андри 1743. року приселєли на Кулянске панство. Петро мал єдного коня, а Андри коня и краву и 18 пожунски мери жита и по 4 мери овса, проса и кукурици, Петро и Андри Хома у першим попису од 1752. року записани як приселєнци зоз Кули на пустару Вельки Керестур, Петро (число 68), Андри (число 72) и Янош (число 73) записани 1755/56. у коморским маєтку Керестур: Петро ма 2 конї, 2 воли, 2 крави, 1 швиню, 28 мери жита, як и 4 мери ярцу, 3 мери овса и 6 мери проса, Андри ма 2 конї, 2 воли, 1 краву, 3 швинї, 30 мери жита, 4 мери овса и 6 мери проса, Янош ма 2 воли, 1 краву, 2 яловки, 1 швиню, 20 мери жита, 1 меру ярцу, 4 мери овса и 6 мери проса. Шицки троме браца (Петро, Янко и Андри) Хомово були умишани до вирских нємирох од 1751. по 1757. рок. Єдно число од „православних” були вишлїдзовани, обвинєти и оковани одведзени до Бачу и гарештовани. Петро Хома оковани з Керестура одведзени до Бачу на випитованє и найскорей же два роки (од 1757-1759) бул у гарешту у Петроварадинскей твердинї. После двох рокох сцигло помилованє од кралїци Мариї Терезиї. (Лабош, 1979: 200-203; спомнути штирме оковани Керестурци, алє у кнїжки нє наведзене жридло з котрого би ше утвердзел точни идентитет покараних особох). Зоз попису з 1762. року дознаваме же: Петро ма хижу, 45 роки живота, жена 43 роки, маю два дзивки, Янко ма 40 роки, жена му ма 33 роки, ма хижу, маю двох синох и 4 дзивки, Андри ма 35 роки, жена му ма 24 роки, маю хижу, єдного сина и три дзивчата; У попису бивательох Велького Керестура 1764. року записане же Петро ма тройо дзеци, Андри пецеро и Янко осмеро (можлїве же му у медзичаше умарла жена и же ше оженєл зоз ґдову з дзецми); 91

Зоз попису з 1770. року дознаваме же Петро ма пецеро дзеци, Андри штверо и Янко пецеро. Значи, у чаше кед даровали Євенгелию своєй церкви, кед зоз Кули приселєли до Велького Керестура – Петро мал 35 роки, Янко 30 роки и Андри 25 роки. ЛИТЕРАТУРА Лабош, Ф. (1979), История Русинох Бачкей, Сриму и Славониї 1745-1918, Вуковар: Союз Русинох и Українцох Горватскей. Жирош, М. (1997), Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991, I, Нови Сад: Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла. Холошняй, Б. (1996), „Мапи Руского Керестура и Коцура зоз 60-их рокох XVIII вику”, у: Руски календар 1997, Нови Сад: Руске слово, 90-115. Холошняй, М. (2004), „Кнїга глаголемая Святое Евангелие”, Парохиялни благовистнїк Грекокатолїцкей парохиї Рождества Пресвятей Богородици, 4, Дюрдьов, [4-9].

РОЧ Н Ї Ц И – Ю В И Л Е Ї

ДЮРА ЛАТЯК

Керестурски учитель Петро Кузмяк (Ґу 200-рочнїци од його народзеня) У тим року ше наполнює 200 роки од народзеня дакедишнього керестурского учителя Петра Кузмяка, чийо мено уж вецей децениї ноши и нєшкайша керестурска Основна и стредня школа. Тота значна рочнїца источасно и нагода же бизме ше здогадли на животну драгу и културно-образовну улогу того визначного чловека. Петро Кузмяк ше народзел у валалє Фолварк (нєшка Страняни) на Спишу, у восточней Словацкей, 1816. року. Точни датум (дзень и мешац) його народзеня у нам доступних документох нє наведзени. Автор тих шорикох ище 1968. року нащивел Страняни, валал у котрим Кузмяк народзени, з намиру же би дознал з матичней кнїжки точни датум. На жаль, там дознал же под час Другей шветовей войни стари матични кнїжки препадли, а потомки фамилиї Кузмяк, котрих у тим валалє єст значне число, Петра нє запаметали. Прето точни датум и надалєй за нас остава тайна.

93

До Керестура пришол вироятно влєце 1854. року, у каждим случаю скорей як цо мал почац нови школски рок. Теди уж мал 38 роки и 16 роки учительского стажу. Як пише Дюра Варґа1, керестурски школски дзеци остали без учителя Андрея Лабоша, та Церковне общество (теди школа була конфесийна) глєдало од владичества же би до валалу послало нового учителя. Як дознаваме зоз статї Петръ Кузмякъ народный учитель, обявеней у часопису „Листокъ” число 9 од 1. мая 1893. року (боки 101-103), за учителя Бач-Керестурского 1854. року нє меновало владичество, алє „Темешварская ц. к. школьная дирекция”2. Хто бул Петро Кузмяк? Як уж спомнуте, Петро Кузмяк ше народзел у восточней Словацкей, Руснак по националносци. По законченю основней школи, до ґимназиї почал ходзиц у Подолинцу, а закончел ю у Дебрецинє. Мал намиру постац священїк у Пряшовскей епархиї, алє нє бул прияти, та 1836. року ступел за монаха до манастира у Мукачеве. Ту закончел новицият и пририхтовал ше за учителя Мукачевскей ґимназиї. Источасно ше пририхтовал и за хорского дириґента при познатому музичному педаґоґови Константинови Матезонскому. Медзитим, спрам його словох, пре нєгумани поступки мукачевского протоиґумена Ивана Бованковича, з вецей своїма школскима товаришами зохабел монашески чин и 1838. року почал робиц як дзияко-учитель и општински писар перше у Шамброну, а од 1841. року у Якубянох. Под час мадярскей револуциї 1848-1849. року бул загарештовани и одведзени до воєного лаґру. Пущени є аж о два тижнї, кед доказане же є нє виновати. Лєгко мож предпоставиц же му после врацаня з лаґру нє було лєгко жиц у стредку дзе по теди жил и дзе державна власц будно провадзела кажди його крочай. Вироятно то була и главна причина же глєдал премесценє до краю дзе го нє познаю. Од теди ше до политики вецей нє мишал. Кузмяк до Керестура пришол и – остал! Як нам приповедали найстарши жителє Руского Керестура ище пейдзешатих рокох прешлого вику, Петро Кузмяк мал седмеро дзеци 1

Дюра Варґа, Петро Кузмяк – учитель, културни роботнїк, поет (1816-1900), „Шветлосц”, Нови Сад, рок ХХІ, ч. 2, марец-април 1983, бок 167.

2 „Листокъ”, Унгвар, ч. 9, 1. май 1893, бок 103.

94

од двох супругох. Перша супруга му умарла ище на Горнїци и охабела му штверо (Петро, Михал, Ганча и Павлина), а зоз другу, горняцку Нємкиню, мал тройо (Шандор, Мария и Юстина)3. Автор тих шорикох у своєй статї Три значни рочнїци великанох нашей култури, обявеней у часопису „Шветлосц” ч. 2/2001 (бок 227) погришно наведол же Кузмякови од першей жени остали лєм двойо дзеци, а же зоз другу уж мал тройо кед ше приселєли до Керестура, а же му ше у Керестуре народзели ище двойо. То очевидна гришка, бо є у процивносци зоз предходно наведзеним податком, у котрим ше споминаю аж и мена шицких седмерих Кузмякових дзецох. У по тераз писаних информацийох о Кузмяковим службованю у Руским Керестуре (теди Бач Керестуре) наведзени розлични учительски роботни стаж. Найчастейше ше спомина же ту бул учитель 54 роки. Дюра Варґа замерковал тото нєскладанє и пробовал утвердзиц точни учительски стаж у тим нашим валалє4, алє и вон нє дошол до точного податка. Вон точно утвердзел же Петро Кузмяк у Руским Керестуре жил 46 роки (од 1854. по 13. януар 1900), алє погришно наводзи же до пензиї пошол 1889. року, та заключує же у Керестуре робел 35 роки! Гришка настала так же Варґа нєточно похопел информацию зоз статї Михайла А. Поливки, котра глаши: „Други шлїд комуналней шк. представя записник зос засиданїя од 28. Х. 1888 року. На тим засиданию одбор превжал од конфесионалней школи, до служби комуналней слїдуючих учительох: Петра Кузмяк, Шандора Кузмяк и Осифа Губаш, и то зос рочну плацу по 400 форинти. Окрем того дал право Михалу Винай земледїлцу, да учи у єдней класи на место штвартого учителя. Зос тим актом конфесионална школа званично ше претворела на комуналну, и як така остала до 1899. року, кеди ше претворела на державну.”5 Варґа з того заключел же Кузмяк зоз школским 1888/89. роком закончел свою учительску кариєру и же пошол до пензиї. Медзитим, найвиродостойнєйши податок о Кузмяковим пензионованю наведзени у кус скорей цитованей статї з „Листку” ч. 9 од 1. мая 1893. року, дзе дословно пише: „Г. 1854-го Темешварская ц. к. школьная дирекція именовала его учителемъ Бачъ-Керестурскимъ, въ должности которой остался даже до года 1892-го, когда по многол’тной 3

Дюра Варґа, нав. д., боки 165-166. Тиж там, бок 170.

5 Михаил А. Поливка, История народней школи у Руским Керестуре, Руски календар за 1934. рок, зложел Михайло Фирак, Руске народне просвитне дружтво Руски Керестур, Дяково, 1933, бок 138.

4

95

служб’ на 76-мъ году житія поступилъ въ отставку.”(„Р. 1854-го Темишварска ц. к. школска дирекция го меновала за учителя Бач-Керестурского, на котрей длужносци остал аж до 1892-го року, кед по вельорочней служби у 76-тим року живота пошол до пензиї”). Зоз того видно же Кузмяк нє пошол до пензиї 1889, алє 1892. року, цо значи же у Керестуре бул учитель полни 38 роки, а нє 35, як наводзи Варґа. Автор тих шорикох Кузмяков точни учительски стаж у Керестуре наведол у своєй статї Три значни рочнїци великанох нашей култури ище 2001. року6. Длужни зме спомнуц же цала статя Петръ Кузмякъ народный учитель у прекладу зоз карпаторуского, на яким є 1893. року обявена, по нєшка на наш нєшкайши литературни язик нїґдзе нє обявена, та ю ту у цалосци наводзиме. А вонa глаши: ПЕТРО КУЗМЯК Народни учитель Мале єст число, у нєшкайшим чаше, тих учительох, котри би на поприщу народного воспитаня зоз одушевеним полєтом дїйствовали вецей як пол столїтия и бодри и крипки дух свой захранєли аж до глїбокей, шивей, старосци, як цо ше з тим стретаме при П. К у з м я к о в и, у ч и т е л ь о в и Б а ч – К е р е с т у р с к о м у. То особени дар Всевишнього, котри нє додзелєни каждому. През длуги час свойого дїйствованя П. Кузмяк нє заменєл анї церкву, анї свой народ, алє у строгим смислу того слова остал им вирни и глїбокопридани. На долнєй бачванскей ровнїни П. Кузмяка длужни признавац як драгоциного, бо нє погришиме кед повеме же вон бул скоро єдини котри до шерца народу руского засадзел дух, привед го ґу сознаню своєй националносци и розпалєл любов ґу свойому прекрасному обряду. Же Бачванє знаю по руски, то пре тото су длужни подзековац єдино Кузмякови, прето же нїхто анї пред тим, анї после нього на словесносц, окреме на руску ґраматику до народу, школох, нє обрацал увагу. Скоро шицки писнї, з котрима ше нєшкайши ґенерациї, на свадзбох, собраньох, одушевюю, Бачванє ше научели од П. Кузмяка, зоз складаньом котрих ше, медзи иншим, и сам занїмал. У самим К е р е с т у р е вон дїйствовал блїзко штерацец роки, дзе з векшей часци часу бул єдини учитель у вельочисленей општини, котра у нєшкайшим чаше ма скоро 6 тисячи души.

6 Дюра Латяк, Три значни рочнїци великанох нашей култури, „Шветлосц”, Нови Сад, рок ХХХІХ, ч. 2, април-юний 2001, бок 227.

96

Дюра Латяк у Странянох 1968. року

Число його бувших школярох досцигує цифру вецей тисячи. Нєшкайши старшинове керестурскей општини, а з часци и других, шицки були його школяре, а велї з нїх ше находза на рижних чиновнїцких положеньох у южней Угорскей и у Славониї. Вон себе у правим смислу приобрел любов народу. И попри шицким тим нєшка ше вон находзи у забуцу, як кед би общому благу нїякого хасну нє принєс. П. К. ше народзел 1816. року у Ф о л ь в а р к у, у Спишскей жупаниї, ґимназию закончел з часци у Подолинцу, а з часци у Дебрецинє. Мал намиру постац священїк Пряшовскей епархиї, алє понеже нє бул прияти, вон по совиту б. п. Крилошана Г о д о б а я року 1836. ступел до монашества и под протоиґуменом И. Бованковичом у Мукачевским манастире закончел новицият, после чого з розпоредзованьом уж спомнутого протоиґумена, под надпатрунком б. п. Д р о г о б е ц к о г о ше, медзи другима, пририхтовал за учителя Мукачевскей ґимназиї, а источасно ше обучовал и за хорского дириґента при хордириґентови М а т е з о н с к о м у. Алє, по його словох, пре оштре поступанє спомнутого протоиґумена, з другима товаришами напущел чин и 1838. року у Ш а м б р о н у, а 1841. у Я к у б я н о х бул дзияко-учитель, дзе дїйствовал у исти час и як општински писмоводитель. У чаше Угорскей револуциї бул загарештовани и одведзени до воєного лаґру и аж после двох тижньох, кед була доказана його нєвиноватосц, бул випущени на 97

шлєбоду. Року 1854. Темишварска ц. к. Школска дирекция го меновала за учителя Бач-Керестурского, дзе на тей длужносци остал аж по 1892. рок, кед по вельорочней служби у 76. року живота пошол до пензиї. Як учитель робел шицкого 54 р. Вон совершено бешедує по латински. У свой час вон бул особни приятель зоз А. Духновичом. –– Дай Боже убогому народу рускому ище вельо подобних учительох, особлїво у нєшкайшим чаше, кед ше нашо нови учителє дзечнє занїмаю зоз шицким иншим, лєм нє з тим зоз чим би ше им требало занїмац – з образованьом на власним язику! („Листокъ”, 1. май 1893, боки 101-103) И после пензионованя Петро Кузмяк остал жиц у Руским Керестуре. На жаль, його скромна пензия нє була достаточна же би отримала вєдно числену фамилию. Жило ше скромно, та ше дзеци порозходзели „з брущком за хлєбиком”. За скоро кажде свойо материялне право вон ше мушел витирвало бориц при владикови, часто у писмох оправдовал свойо дзепоєдни поступки пре котри го його колеґове або члени церковного одбору обвиньовали пред владиком. А кед слово о моралних припознаньох – як пише Варґа7 – окрем гевтого цо му ище 1865. року дал вицеархидиякон и парох коцурски Дюра Шовш, Петро Кузмяк за свойого живота нє достал анї єдно. А и теди кед уж бул у пензиї, кед од нього народ нє очековал же би мал водзаце слово у просвити и култури, вон, по Варґови, и теди нє мировал. Як вельки любитель духовного народного скарбу, предлужел записовац народни шпиванки (а знаме же их и сам творел!) и призначовал рижни подїї зоз прешлосци Бач-Керестура. Свойо писани роботи посилал до часопису „Наука” у Ужгородзе. Варґа спомина же познати чески науковец Франтишек Тихи пише же медзи дописователями з Бачкей у „Виснїку за Русинох у австрийскей держави”, котри виходзел у Бечу, препознал лєм єдного – керестурского учителя Петра Кузмяка8. Петро Кузмяк ше упокоєл 13. януара 1900. року, точно на Нови рок по старим календаре, кед мал 84 роки. Поховани є на валалским теметове у Руским Керестуре, з лївого боку од главней капури. На жаль, нєшка ше його гробу страцел шлїд, алє ше памятка на ньго и нєшка чува.

7 Дюра Варґа, Петро Кузмяк – 180 роки од народзеня, Studia Ruthenica, Нови Сад, ч. 5, 1996-1997, бок 115.

8 Тиж там, бок 116.

98

Дюра Варґа у своїм сообщеню з нагоди 180-рочнїци од народзеня Петра Кузмяка9 спомина же Михайло Врабель и у часопису „Неділя” число 4 зоз 1900. року (бок 59) обявел некролоґ з нагоди шмерци Петра Кузмяка под насловом Шмерц єдного заслужного руского учителя, у котрим, медзи иншим, пише же „учел валалски дзеци у церковним духу народу нашого. Народ бачвански, одорвани од других Русинох, забувал прадїдовски обичаї, забувал свойо шпиванки. Алє Петро Кузмяк знал уляц до ньго швижого духа, научел го нови руски шпиванки, наврацел го на драгу по хторей йому исц требaлo...” Же фамилия Петра Кузмяка и там дзе ше розселєла предлужела чежко жиц, доказує нам и информация у „Руских новинох”, у рубрики З наших валалох10, о шмерци Петровей дзивки Юстини, котру наводзиме у цалє: „Децембра 11 умарла Юстина Кузмяк, дзивка славного маґистра Петра Кузмяка, котри вельо ґенерациї руских школярох воспитал. Народ ше славному учительови так одлужел же приял його дзивку до себе, котра у вельким убожеству пришла зос Карпатох до Керестура по шмерци своєй шестри Маришки. – Почивала у миру!” Кузмяково учителє по добрим запаметани у Керестуре През 38 роки учительованя у Руским Керестуре (теди Бач-Керестуре) Петро Кузмяк, а кус познєйше и його син Шандор (Александер) виховали велї ґенерациї керестурских школярох. Окреме Петро запаметани як особа з високим чувством и одвичательносцу спрам своєй образовно-воспитней роботи медзи тутейшим руским народом. Як дзияк, на вецей заводи формовал церковни хор и дириґовал му у церкви на векши швета. Таки хор ше теди волал „г а р м о н и я”. Його ґенерациї школярох – як пише Михайло А. Поливка11, „жию чесни, красни фамелийни живот, у ґаздовству иду за модернєйшима системами, у дружтвеним живоце справую ше миролюбиво, интересую ше, робя, жертвую за общи народни дїла”. У чаше кед М. А. Поливка писал свою Историю народней школи у Руским Керестуре, ище були живи дакедишнї Кузмяково 9

Тиж там, бок 113. „Руски новини”, рок І, ч. 3, 18. новембер 1924, бок 4.

11 Михайло А. Поливка, Исторія народней школи у Руским Керестуре, Руски календар за 1933. рок, зложел Михайло Фирак, Руске народне просвитне дружтво Руски Керестур, Дяково, 1932, бок 113.

10

99

школяре, та Поливка прешвечлїво спомина же велї з нїх з пиху приповедаю: „Я ходзел-ла до школи ґу старому Кузмякови (Петро Кузмяк)”. Далєй Поливка констатує же „дапоєдни исто так споминаю и Шандора (Кузмяк, сина Петра Кузмяка) учителя. З того можеме заключиц, же у тим времену Петро и Шандор Кузмяк були найобразованєйши учителє и вони ше трудзели найревнєйше за просвиту народа”. Тиж так, Поливка наводзи же вони своїх школярох учели и воспитали нє лєм за обични реални живот, алє их и инспировали и за висше образованє и же вецей дзеци прешли и до стреднїх, а дзепоєдни и до найвисших школох и постали з нїх високо образовани людзе и же у явним живоце „занїмаю виши и найвиши положаї, вони су нєшка морални водьове нашого народа”, Як приклад тей констатациї наводзи же до шора тих ґенерацийох спадаю: крижевски грекокатолїцки преосвящени владика др Дионизий Няради, керестурски парох о. Михайло Мудри, тедишнї коцурски парох о. Дюра Биндас, львовски универзитетски професор др Гавриїл Костельник, пречесни Димитрий Надь, каноник у Крижевцох, учителька Наталия Джуня, учителє Осиф Фа и Михайло Няради, инженєр Дюра Пап, адвокат др Михал Гайнал и вецей други учени людзе котри свойо „темельне воспитанє достали у тей конфесионалней школи”12. Ми ґу тому ище лєм доложиме же Керестурци и нєшка чуваю памятку на Петра Кузмяка. Його мено уж вецей децениї ноши керестурска Основна и стредня школа, пред котру поставена и биста того славного „мадїстра” (автор коцурски маляр и скулптор Силвестер Макаї, а вилял ю з бронзи тераз уж покойни Янко Микита зоз Кули, алє по походзеню з Руского Керестура). И єдна улїца у Керестуре ноши Кузмяково мено. Тиж так, и повойново колонисти з Руского Керестура, населєни у Новим Орахове, свойо културно-просвитне дружтво наволали з меном Петра Кузмяка. Прето вериме же на першого школованого керестурского учителя, великана и єдного з утемелїтельох нашей националней свидомосци и култури на тих просторох, нє забуду анї нашо будуци поколєня.

12

100

Тиж там, бок 114.

БИБЛИОҐРАФИЯ

ОЛЕС МУШИНКА МИКОЛА М. ЦАП

Библиоґрафия роботох академика Миколи Мушинки о Руснацох Югославиї/Сербиї I ОКРЕМНИ ВИДАНЯ 1. Володимир Гнатюк – перший дослідник життя і народної культури русинів-українців Югославії. Руске слово, Руски Керестур, 1967, 70 с. [Сепарат з кнїжки „Народни приповедки бачваньских Русинох”.]

2. Фолклор Руснакох Войводини. Народни обряди и шпиванки. Руске слово, Комисия за пририхтованє наукових виданьох, Нови Сад, 1976, 244 с. За интерне хаснованє. [Без мена автора.]

3. Фолклор Руснацох Войводини. Перша часц – Народни обряди и шпиванки. Руске слово, Нови Сад, 1988, 240 с.

II НАУКОВО СТАТЇ 4. Володимир Гнатюк – перший дослідник життя і народної культури русинів-українців Югославії. In: Народни приповедки бачваньских Русинох. По етноґрафичних материялох Володимира Гнатюка. Руски Керестур, 1967, с. 7–80.

5. Листування Г. Костельника з В. Гнатюком // Шветлосц, Нови Сад, 1967, V, ч. 3, юлий-септембер, с. 161–177.

6. Франтішек Тіхий – вірний друг бачванських русинів-українців // Шветлосц, Нови Сад, 1968, VI, ч. 3, юлий-септембер, с. 161–168.

101

7. Спільні і відмінні риси у фольклорі русинів Пряшівщини та Войводини. In: Саветовање о традиционалној култури Русина и Украјинаца Војводине. Београд, 1970, с. 17–19. [Тези.]

8. Спільні і відмінні риси у фольклорі русинів Пряшівщини і Войводини. In: Традицийна култура югославянских Русинох. Нови Сад, 1971, с. 100–123.

9. Зв’язки Володимира Гнатюка з югославськими русинами. Листування М. Врабеля та Ю. Біндаса з В. Гнатюком // Шветлосц, Нови Сад, 1971, ч. 3, с. 221–239.

10. Філарет Колесса – перший записувач народних пісень русинів і українців Югославії // Нова думка, Вуковар, 1973, № 3, с. 41–42.

11. Vjeran prijatelj Jugoslavena. Prošla je godina dana od smrti Františeka Hlavačeka. Preveo Roman Miz // Нова думка, Вуковар, 1976, № 12, с. 47–49.

12. Іван Панькевич та Пряшівщина // Нова думка, Вуковар, 1978, № 17, с. 49–56.

13. Визначни виглєдовач Закарпаття – Флориян Заплетал // Нова думка, Вуковар, 1985, № 51, с. 33–37.

14. Фольклористичні намагання на Закарпатській Україні, Пряшівщині і Югославії в 20–30 роках ХХ століття // Нова думка, Вуковар, 1986, № 54, с. 30–35; № 55, с. 38–42.

15. Синкретизм фолклора югославянских Русинох // Шветлосц, Нови Сад, 1987, ХХV, ч. 2, марец-април, с. 200–212.

16. Уплїв етноґрафиї на формованє националней свидомосци Русинох-Українцох Восточней Словацкей // Шветлосц, Нови Сад, 1988, ч. 1, с. 64–69.

17. Перша стаття Володимира Гнатюка про Закарпаття. In: Studia Ruthenica, Нови Сад, 1990–1991, ч. 2, с. 115–118.

18. Писма Володимира Гнатюка Михайлови Грушевскому // Шветлосц, Нови Сад, 1992, ч. 26, с. 122–127.

19. Нєпозната статя Володимира Гнатюка о югославянских Русинох // Шветлосц, Нови Сад, 1993, ч. 12, с. 37–41.

20. Никифор Лещишак – забутий збирач фольклору Горниці. In: Християнський календар „Дзвони”, Нови Сад, 1994, с. 85–92.

102

21. Русини (руснаки) і українці колишньої Югославії // Дукля, Пряшів, 1995, № 3, с. 39–42.

22. PatrŸarh ukra>nsqko> lŸteraturi v XgoslavŸ>. (Do 90-lŸtty z dny narod`enny Mihajla Kova~a) // Dukly, Pry{Ÿv, 1999, № 3, s. 38-40.

23. Нєпознати писма Русинох Югославиї Володимирови Гнатюкови // Шветлосц, Нови Сад, 2002, XL, ч. 34, юлий-децембер, с. 226-237.

24. Руснак з українським серцем. До першої річниці смерті Михайла Ковача (1909-2005) // Глас / голос Союзу, Нови Сад, 2006, ч. 9, с. 815.

25. Співпраця Гавриїла Костельника з „Українською загальною енциклопедією”. In: Гавриїл Костельник на тлі доби. Пошук істини. Львів – Ужгород, 2007, с. 163-169.

26. Визначний театральний діяч Закарпаття – вірний приятель русинів і українців колишньої Югославії. In: Юрій Августин Шереґій. Збірник до сотої річниці. Братислава, 2008, с. 61-68.

27. Політичне русинство на сучасному етапі // Дукля, Пряшів, 2009, № 4, с. 41-53. [Доповідь зачитана на 26-ій конференції з української проблематики в Іллінойському університеті в Урбані-Шампейні 25 червня 2009 року.]

28. Політичне русинство на сучасному етапі // Глас / голос Союзу, Нови Сад, 2010, ч. 13, с. 34-42.

29. Володимир Гнатюк у мoєму житті // Глас / голос Союзу, Нови Сад, 2011-2012, ч. 14-15, с. 914. [Доповідь підготовлена для наукової конференції до 140-річчя з дня народження В. Гнатюка в Тернополі 11-12 травня 2011 р.]

30. Михайлo Врабeль и Тарас Шeвчeнкo // Шветлосц, Нови Сад, 2014, LXII, ч. 3, юлий-сeптeмбeр, с. 305-310.

III ПОПУЛАРНИ СТАТЇ 31. Земляк з Югославії. Дюра Латяк // Нове життя, Пряшів, 1965, № 32, с. 1.

32. Михайло Врабель. До 100-річчя з дня народження // Дружно вперед, Пряшів, 1966, № 12, с. 12.

103

33. Володимир Гнатюк и Восточна Словацка // Литературне слово, Руски Керестур, 1966, ч. 7, с. 1–3.

34. Русини чи земплинчане? // Нове життя, Пряшів, 1966, № 43, с. 6. [Репліка на статтю Ш. Макари: Valaly na Vojvodine. Východoslovenské noviny, 20. 10. 1966, № 236, с. 5.]

35. Ide o zásadnú vec. Odpoveď na otvorený list Š. Makaru „O čo vlastne ide?” // Východoslovenské noviny, Košice, 1967, č. 52, s. 3.

36. За українцями по глобусі. Русини-українці в Югославії // Дружно вперед, Пряшів, 1968, № 3, с. 18.

37. Добрий приклад і для нас. Рубрика „Живот и обичаї наших старих” на сторінках дитячого журналу югославських русинів-українців „Пионирска заградка” 1968–70. // Школа і життя, Пряшів, 1970, № 7, с. 8.

38. Франтішек Главачек і Югославія. Інтерв’ю з піонером чехословацько-югославських зв’язків // Шветлосц, Нови Сад, 1970, ч. 3, с. 232–242.

39. Агатангел Кримски – єден з найвекших язичарох на швеце. (З нагоди 100-рочнїци народзеня.) // Шветлосц, Нови Сад, 1971, ч. 1, с. 59–61.

40. Філарет Колесса // Шветлосц, Нови Сад, 1971, ч. 4, с. 327–328.

41. Потерашнї резултати виглєдованя (народней) култури югославянских Руснакох // Шветлосц, Нови Сад, 1971, ч. 4, с. 333–343.

42. Мой приятель Микола Кочиш // Шветлосц, Нови Сад, 1973, ч. 2, с. 121–122.

43. Олекса Новаківський // Нова думка, Вуковар, 1977, № 13, с. 90–93.

44. Юрій Августин Шерегій 70-річний... // Нова думка, Вуковар, 1977, № 13, с. 94–95.

45. В гостях у польських лемків // Нова думка, Вуковар, 1978, № 18, с. 101–105.

46. Музика – його стихія. Розмова з музичним педагогом Ю. Ю. Костюком // Нова думка, Вуковар, 1984, № 40, с. 27–30.

47. Свято культури чехословацьких українців // Нова думка, Вуковар, 1984, № 43, с. 33–34.

48. Сотні співробітників не лише з Югославії. Ґу 50-числу „Новей думки” // Нова думка, Вуковар, 1985, № 51, с. 19–20.

104

49. Народни обичаї Руснацох на Горнїци. Нови рок и Крачун.

In: Християнский календар 1986, Руски Керестур, [1985], рок XVIII, с. 113–118.

50. Висока мистецка уява руских иконох-образох XVI–XVIII ст. на Горнїци // Нова думка, Вуковар, 1986, № 53, с. 25–28.

51. Співець зелених Карпат Іван Мацинський. До 65-ліття // Нова думка, Вуковар, 1987, № 60, с. 41–45. [У P. S. – повидоменє о шмерци.]

52. Лемківська ватра ‘88 – швето ентузиястох // Руске слово, Нови Сад, 1988, № 35, с. 8.

53. Свято ентузіястів // Наше слово, Варшава, 1988, № 41, с. 2. [Скрацени текст з „Руского слова”.]

54. Найвизначніший мовознавець Лемківщини (Горниці). До 110-річчя з дня народження Івана Зілинського (1879–1952).

In: Думки з Дунаю, Вуковар, 1989, с. 175, 191.

55. „Маковицька струна ‘88” // Нова думка, Вуковар, 1989, № 73, с. 52, 54.

56. Найбільший географ України Степан Рудницький реабілітований // Нова думка, Вуковар, 1989, № 76, с. 37–38, 41.

57. У українским (и руским) Паризу // Нова думка, Вуковар, 1989, № 76, с. 31–33.

58. Голос коцурского русина сторічної давності // Нова думка, Вуковар, 1989, № 78, с. 22, 25.

59. Юліан Надь // Нове життя, Пряшів, 1989, ХХХIX, № 18 (2152), 5 травня, с. 7. [Некролог.]

60. Збoгoм, Юлиянє! // Литeратурнe слoвo, Нови Сад, 1989, ч. 6, юний, с. 3. [З нагoди шмeрци Юлияна Надя.]

61. Корень нашого роду. Швето култури Русинох-Українцох Чехословацкей. In: Народни календар 1990, Нови Сад, 1989, с. 203–212.

62. На линиї зблїжованя Русинох и Чехох. Ґу 90-рочнїци шмерци Франтишека Ржегоржа, виглєдовача руского фолклору на Горнїци // Нова думка, Вуковар, 1990, № 83, с. 19.

63. Перший форум української діаспори // Нова думка, Вуковар, 1990, № 84, с. 4.

64. Нові організації українців Югославії // Нове життя, Пряшів, 1990, № 37, с. 6.

105

65. Зос нашей церкви на Горнїци. Перши здобуток – факултет и школа // Руске слово, Нови Сад, 1990, № 46–47, с. 13.

66. Наукове товариство „Шевченко” на крижней драги // Шветлосц, Нови Сад, 1990, XXVIII, ч. 6, новембер-децембер, с. 753–757.

67. Виставка сликох древених церквох // Руске слово, Нови Сад, 1991, № 7, с. 6. [Фотоґрафиї Флорияна Заплетала у Кошицох.]

68. Від Герроґейту через Пряшів до Нового Саду // Нове життя, Пряшів, 1991, № 16, с. 2.

69. Порада за лєпше сотруднїцтво // Руске слово, Нови Сад, 1991, № 7, с. 9.

70. Седемдзешат роки українского професийного театра на Закарпатю // Шветлосц, Нови Сад, 1991, XXIX, ч. 1, януар-фебруар, с. 87–88.

71. Жиє рoд Вoлoдимира Гнатюка. З нагoди шмeрци Олeксандри Гнатюк-Писнячeвскeй // Литeратурнe слoвo, Нови Сад, 1991, ч. 4, април, с. 3.

72. Нашого цвіту по всьому світу. Руснаки і українці Югославії // Дружно вперед, Пряшів, 1992, № 4, с. 16–17.

73. Що діється у русинів Хорватії? Лист із Загреба // Нове життя, Пряшів, 1992, № 15, с. 10.

74. Тріумф югославських русинів // Нове життя, Пряшів, 1992, № 23, с. 8–9. [Рецензия на театралну представу.]

75. Радіо Нови Сад – поукраїнськи // Нове життя, Пряшів, 1992, № 40, с. 8. [Крип. М. М-ка.]

76. Триюмф югославянских Руснацох у Пряшове // Руске слово, Нови Сад, 1992, № 22, с. 8.

77. „Шветлосц” – школа майсторства писательох трох ґенерацийох // Шветлосц, Нови Сад, 1992, ч. 2–6, с. 118–121.

78. Бажаю Вам, щоб у вашій країні запанував мир // Нова думка, Вуковар, 1993, № 92–93, с. 34.

79. Перша драма русинів Войводини на пряшівській сцені // Нове життя, Пряшів, 1993, № 26, с. 4.

80. Русинський народний театр із Нового Саду на Пряшівщині // Нове життя, Пряшів, 1993, № 28–29, с. 4.

106

81. Вийшла „Нова думка” // Нове життя, Пряшів, 1994, № 5. [Крип. –ка–.]

82. Найвекши наш зборнїк усней поезиї // Дзвони, Нови Сад, 1995, № 5, с. 17. [Без подпису.]

83. Цо за мнє знача Руснаци Югославії? (Ґу 250-рочнїци їх приселєня з Горнїци) // Шветлосц, Нови Сад, 1995, ХХХІІІ, ч. 1, януар-марец, с. 108–116.

84. Помер Володимир Горянський. [Некролог.] // Нове життя, Пряшів, 1996, № 29–30, с. 5. [Без подпису.]

85. Иван (Янко) Югас – нєпознати пионир националного и социялного руху медзи Русинами Войводини // Шветлосц, Нови Сад, 2001, XXXIX, ч. 2, април-юний, с. 159–172.

86. Ybluko nw spadnw dalwko od yblon<. Єлена Солонар о свойому оцови Михайлови Поливкови // Шветлосц, Нови Сад, 2001, XXXIX, ч. 4, октобер-децембер, с. 399–407.

87. Игор Ґерета (1938–2002). In: Руски календар 2003, Нови Сад, 2002, с. 196–203. [Некролоґ.]

88. Києвски виглєдовач литератури югославянских Руснацох. (З нагоди 70-рочнїци од народзеня Олекси Мишанича) // Шветлосц, Нови Сад, 2003, ХLI, ч. 2, април-юний, с. 255–261.

89. Українист-карпатознавец Олекса Мишанич (1933–2004) // Шветлосц, Нови Сад, 2004, ХLII, ч. 2, април-юний, с. 165–182. [Некролоґ.]

90. Успіх курівчанів у Сербії // Нове життя, Пряшів, 2007, ч. 41–42 (3111–3112), 12 жовтня, с. 1.

91. Древени церкви Горнїци у Праги. (Вистава Флорияна Заплетала з колекциї Миколи Мушинки.) // Шветлосц, Нови Сад, 2007, XLV, ч. 2, април-юний, с. 251–253.

92. З Русинами Войводини повязал ме Володимир Гнатюк // Шветлосц, Нови Сад, 2007, XLV, ч. 3, юлий-септембер, с. 378–383.

93. Свадзба у Коцуре // Шветлосц, Нови Сад, 2007, XLV, ч. 3, юлий-септембер, с. 384–411.

94. Зоз записох Миколи Мушинки у Коцуре 1968. року // Шветлосц, Нови Сад, 2007, XLV, ч. 4, октобер-децембер, с. 523–539.

95. Священик, який все встигає. (До 75-ліття о. Романа Мизя.) // Християнський голос, Мюнхен, 2007, рік 59, ч. 17 (2733), вересень, с. 4.

107

96. Священїк котри шицко сцигує // Руске слово, Нови Сад, 2007, LХIII, ч. 40 (3233), 5. октобер, с. 11.

97. Висти з Горнїци // Шветлосц, Нови Сад, 2007, XLV, ч. 4, октобер-децембер, с. 566–570.

98. Означена Шереґийова сторочнїца // Руске слово, Нови Сад, 2007, LХIII, ч. 19 (3212), 11. май, с. 11.

99. Вірний приятель русинів і українців колишньої Югославії. До 100-ліття з дня народження Юрія Шерегія (1907-1990) // Глас / голос Союзу, Нови Сад, 2007, ч. 10, с. 26–32.

100. Вирни приятель Русинох и Українцох дакедишнєй Югославиї. (Ґу 100-рочнїци од дня народзеня Юрия Шереґия (1907-1990)) // Шветлосц, Нови Сад, 2007, XLV, ч. 1, януар-марец, с. 82–94.

101. Академия на чесц Юрия Шереґия // Глас / голос Союзу, Нови Сад, 2007, ч. 10, с. 32.

102. [„15 березня 2008 р. помер письменник і громадський діяч русинів Воєводини Дюра Папгаргаї...”] // Нове життя, Пряшів, 2008, ч. 17-18, 25 квітень, с. 3. [Без подпису.]

103. Замість вінка на могилу Дюри Папгаргая. (Спогади.) // Шветлосц, Нови Сад, 2008, XLVІ, ч. 2, април-юний, с. 198–210.

104. Отворени Музей русинскей култури // Руске слово, Нови Сад, 2008, LХIІІ, ч. 10 (3255), 7. марец, с. 11.

105. List potomka rusínskych vysťahovalcov z Bardejovského okresu na Dolnú zem // Bardejovské novosti, Bardejov, 2008, ročník 19, č. 40, 30. septembra, s. 3, 5.

106. Бард культури русинів Воєводини. До 75-ліття з дня народження Дюри Латяка // Дукля, Пряшів, 2008, ч. 6, с. 66–72.

107. Петро Сокол предсидатель Союзу // Руске слово, Нови Сад, 2009, LXV, ч. 6 (3303), 6. фебруар, с. 12.

108. Дисертация о Руснацох и Українцох Югославиї // Руске слово, Нови Сад, 2009, LXV, ч. 10 (3307), 6. марец, с. 12.

109. Бард култури Русинох Войводини. (Ґу 75-рочнїци од дня народзеня Дюри Латяка) // Шветлосц, Нови Сад, 2009, ХLVII, ч. 1, януар-марец, с. 139–147.

110. Мої взаємини з Олексою Мишаничем в останні роки його життя // Глас / голос Союзу, Нови Сад, 2009, ч. 11–12, с. 24–28.

108

111. Дюра Папгаргаї (1936–2008) // Глас / голос Союзу, Нови Сад, 2009, ч. 11–12, с. 40–41. [Некролоґ.]

112. Означена 70-рочнїца Карпатскей України // Руске слово, Нови Сад, 2009, LXV, ч. 15 (3312), 10. април, с. 11.

113. „Русини і українці Югославії”. Першу докторську дисертацію на тему „Питання національної ідентичності русинів і українців Югославії” захищено... в Італії // Рідне слово, Нови Сад, 2009, рік 5, ч. 45, 31 березень, с. 10.

114. Першу докторську дисертацію на тему „Питання національної ідентичності русинів і українців Югославії” захищено... в Італії // Християнський голос, Мюнхен, 2009, рік 61, ч. 7 (2771), квітень, с. 5.

115. Еміл Нярадій зачарував пряшівську публіку // Нове життя, Пряшів, 2009, ч. 25–26, 19 червень, с. 8.

116. 100-рочнїца од народзеня Зореслава // Руске слово, Нови Сад, 2010, LXVI, ч. 1–2 (3349–3350), 13. януар, с. 2.

117. Сторочнїца од народзеня Євгена Шереґия // Руске слово, Нови Сад, 2010, LXVI, ч. 5 (3354), 5. фебруар, с. 12.

118. Висти з Горнїци // Шветлосц, Нови Сад, 2010, XLVІІІ, ч. 1, януар-марец, с. 117–119.

119. Краяни із Сриму завітали в рідний край своїх предків // Глас / голос Союзу, Нови Сад, 2010, ч. 13, с. 20-21.

120. Із Закарпатськoї України чeрeз Дуклю і Прагу – дo Пряшeва. Дo стoліття з дня нарoджeння Юрія Юрійoвича Кoстюка (1912–1998) // Дукля, Пряшів, 2012, рік 60, ч. 2, с. 55-64.

121. Найпрoдуктивніший український свящeник у Сeрбії. Дo 80-ліття o. Рoмана Мизя // Християнський гoлoс, Мюнхeн, 2012, рік 64, ч. 15 (2851), сeрпeнь, с. 5.

122. Нас поєднав Володимир Гнатюк. Спогади з нагоди 15-річчя Союзу русинів і українців Сербії і Чорногорії // Глас / голос Союзу, Нови Сад, 2005, ч. 8, с. 12–15.

IV ПРИКАЗИ, КРИТИКИ, РЕЦЕНЗИЇ 123. Спізнені рецензії. (О. Тимко: Наша писня. Руски Кере стур, 1954; Я. Рудницький: Матеріяли до українськоканадійської фольклористики й діялектології. Вініпеґ, 1956-63.) // Дукля, Пряшів, 1967, № 4, с. 70–72.

109

124. 273 свідчення про українсько-югославську дружбу. (М. Гуць: Сербохорватська пісня на Україні. Київ, 1967.) // Шветлосц, Нови Сад, 1968, ч. 1, с. 45–47.

125. Сповідь Дюри Папгаргая. (Д. Папгаргай: Ту, такой при шерцу. Нови Сад, 1968.) // Дукля, Пряшів, 1969, № 2, с. 60–63.

126. Припознанє з нагоди ювилея В. Гнатюка. (О. Черемшинський: Путівник по музею В. Гнатюка у Велесневі.) // Руске слово, Нови Сад, 1971, № 7.

127. История „Горнїци”. (Закарпатскей України и Пряшовщини) у фолклоре. (В. Мельник: Історія Закарпаття у фольклорі. Львів, 1970.) // Шветлосц, Нови Сад, 1971, ч. 2, с. 125–126.

128. Перша кнїжка позбераних творох Гавриїла Костельника. (Гавриїл Костельник: „Поезия на бачванско-сримским руским литературним язику”. Видало НВП „Руске слово” Нови Сад, 1970.) // Шветлосц, Нови Сад, 1971, ч. 2, с. 125–126.

129. Українська антологія сербохорватського фольклору // Шветлосц, Нови Сад, 1971, ч. 3, с. 202–204.

130. Два збірники народних пісень в записах В. Гнатюка. (М. Т. Яценко: Українські народні пісні в записах Володимира Гнатюка. Київ, 1971; Д. Латяк: Руски народни писнї у записох В. М. Гнатюка. Нови Сад, 1972.) // Дукля, Пряшів, 1974, № 1, с. 78–79. [Псевдоним Федір Головаченко.]

131. Збірник-альбом про Лесю Українку. (М. В. Гуць, Н. Л. Россошинська: Ле ся Українка. Життя і творчість в документах... Київ, 1979.) // Нова думка, Вуковар, 1980, № 24, с. 54.

132. Казки русинів Бачки в ленінградському каталозі. (Сравнительный указатель сюжетов. Ленинград, 1979.) // Нова думка, Вуковар, 1980, № 26, с. 62–63.

133. Прогаяна нагода. (І. Калиняк: Народне ве сілля. 1974.) // Нова думка, Вуковар, 1982, № 31, с. 60–61.

134. Очікування не сповнилися. (Наукові записки КСУТ № 8–9. Пряшів, 1981.) // Нова думка, Вуковар, 1982, № 34, с. 29–30.

135. J. Vukmanovic: Konavli. Belegrade 1980. // Slavistica Canadiana, Otawa (Kanada), 1982.

136. Перша монографія про життя і творчість Олександра Павловича. (Андрій Шлепецький: Олександр Павлович. Пряшів, 1982.) // Нова думка, Вуковар, 1983, № 37, с. 42–45.

110

137. Ювілейний „Науковий збірник Музею української культури у Свиднику”. (Том 10, Пряшів, 1982.) // Нова думка, Вуковар, 1983, № 39, с. 33–35.

138. Перша антолоґия руских народних писньох Земплинского краю на нашей Горнїци. (Любосц, Боже любосц. Кошице, 1983.) // Нова думка, Вуковар, 1985, № 49, с. 40–42.

139. Перша радянська монографія дорадянської закарпатської літератури. (О. Мишанич: На Верховині. Ужгород, 1984.) // Нова думка, Вуковар, 1985, № 49, с. 43.

140. Кеди ше и як Горнїца християнизовала. (С. Пап: Початки християнства на Закарпатті. Філадельфія 1983.) // Нова думка, Вуковар, 1986, № 53, с. 51–53.

141. Найвизначніший збірник українського фольклору ХІХ ст. (Матвій Номіс: Українські приказки і прислів’я і таке інше. Бавд-Брук, 1985.) // Нова думка, Вуковар, 1986, № 57, с. 37–38.

142. Сербски студенти на Горнїци у 20-их рокох ХІХ стороча.

(E. Hleba: Srbskí študenti a Socieles Serbica na kežmarskom lýceu v 20. rokoch XIX st. Spiš 5, 1985.) // Шветлосц, Нови Сад, 1986, ч. 4, с. 539–541.

143. Про партизанське з’єднання „Чапаєв” в Карпатах 1943/45. // Нова думка, Вуковар, 1987, № 63, с. 40–42. [Рецензия на Науковий збірник МУК у Свиднику, т. 12.]

144. Закарпатски Айтматов. (З нагоди нового романа И. Чендея „Шкрип колїски”.) // Литературне слово, Нови Сад, 1988, ч. 5, май, с. 5–6.

145. Перша монографічна праця про А. Кралицького з добіркою його творів. (Йолана Голенда: Анатолій Кралицький. Пряшів, 1984.) // Нова думка, Вуковар, № 67, с. 37– 39.

146. Найвизначніше видання фольклору Пряшівщини. (В. Гнатюк: Етнографічні матеріали з Угорської Русі. Т. 1–5. Нови Сад, 1985–87.) // Нове життя, Пряшів, 1988, № 40, с. 2.

147. Крижна драга Руснацох у ошвиценю Дюри Папгаргая. (Дюра Папгаргаї: Образи на скори. Руска трилоґия, „Руске слово” Нови Сад, 1988. Боки 256.) // Шветлосц, Нови Сад, 1988, ч.

6, с. 670-675.

148. Перший нотований пісенник Західної України. (Николай Нодь: Русскій соловей. Вуковар, 1988.) // Дукля, Пряшів, 1989, № 5, с. 71–73.

111

149. Югославське перевидання збірника Н. Нодя „Русскій соловей”. Перший нотований пісенник Західної України // Нова думка, Вуковар, 1989, № 76, с. 39–41.

150. Календар югославських русинів на 1989 р. // Нове життя, Пряшів, 1989, № 1, с. 8.

151. У швеце забути и нє до конца оценєни. З нагоди моноґрафиї Юлияна Тамаша „Гавриїл Костельник”. [Нови Сад, 1987.] // Шветлосц, Нови Сад, 1989, ч. 2, с. 216–223.

152. „Думки з Дунаю” // Християнський голос, Мюнхен, 1990, № 25, с. 4.

153. Литeратура Гoрнїци у Києвe. („Карпатська замана”, Збірник твoрів українських письмeнників Чeхoслoваччини. Упoрядкування Кoвач Ф. М., Мишанич О. В., Рoман М. П. Пeрeдмoва Павличкo Д. В. В-вo „Радянський письмeнник”, Київ 1990.) // Литeратурнe слoвo, Нови Сад, 1990, ч. 7, юлий, с. 6.

154. Антoлoґия „забранєнeй” закарпатскeй литeратури. („Non grata. Пoeзія, прoза, драматургія”. Рeдактoр В. Кухта. Пoличка „Карпатськoгo краю” 2 и 3. На замoвлeння Закарпатськoї oбласнoї унівeрсальнoї бібліoтeки. Ужгoрoд 1991, 64 стoр.) // Литeратурнe слoвo, Нови Сад, 1991, ч. 5, май, с. 6.

155. Арсеній Коцак та Василь Ґренджа-Донський під одною стріхою // Нова думка, Вуковар, 1991, № 87; 88, с. 31–32; 28.

156. Вітай „Карпатський краю”. (Новий журнал закарпатських українців.) // Нова думка, Вуковар, 1991, № 87, с. 30–31.

157. Два календарі югославських руснаків та українців // Благовісник, Пряшів, 1995, № 4, с. 22-23.

158. Коротка історія русинів Югославії. (Янко Рамач: Кратка история Руснацох Войводини. Нови Сад 1994.) // Дружно вперед, Пряшів, 1995, № 2, с. 11–12.

159. Новий часопис югославських русинів. („Дзвони”, Нови Сад, 1994.) // Дружно вперед, Пряшів, 1995, № 2, с. 12–13.

160. Дві книжки на одну тему. (Р. Міз: Дар мудрості. Радіопередачі. Нови Сад, 1994.) // Дзвони, Нови Сад, 1995, № 2, с. 27.

161. Дві книжки на одну тему. (Р. Міз: Дар мудрості. Радіопередачі. Нови Сад, 1994.) // Християнський голос, Мюнхен, 1995, № 9, с. 4.

162. Люди з Горниці. (Янко Рамач: Кратка история Руснацох. Нови Сад, 1994.) // Карпатський край, Ужгород, 1995, № 9–12, с. 132.

112

163. Янко Рамач, Коротка історія русинів (1745-1918). Нови Сад, 1994. // Український історичний журнал, Київ, 1995, № 5, с. 132–133.

164. Театр з Руского Керестура у Словаччині. (Вистава „33 нещастя” А. Чехова.) // Нове життя, Пряшів, 1997, № 37-38, с. 6.

165. 25 рoки Рускoгo нарoднoгo тeатра у Югoславиї. (Дюра Латяк: Двацец пейц роки АРТ-РНТ „Дядя” (1970-1995), Нови Сад, 1995, 298 боки.) // Шветлосц, Нови Сад, 1997, ХХХV, ч. 4, октобер-децембер, с. 218–222.

166. Rusini XgoslaviŸ> v dzerkalŸ svow> ŸstorŸ>. (Miron @iro{, Ba~vansko-srimski Rusnaci doma i u {vece – 1745–1991. Tom I, II, Grekokatol<cka parohiy sv. Petra i Pavla, Novi Sad, 1997–1998.) // Nove `itty, Pry{іv, 16. 10. 1998, № 41–42 (2643–2644), s. 6.

167. IstorŸy rusinŸv XgoslavŸ> u faktah. (Miron @iro{, Ba~vansko-srimski Rusnaci doma i u {vece – 1745–1991. Tom I, II, Grekokatol<cka parohiy sv. Petra i Pavla, Novi Sad, 1997– 1998.) // Dukly, Pry{іv, 1998, rіk 46, № 6, s. 71–72.

168. @iro{ Miron. Ba~vansko-srimski Rusnaci doma i u {vece: 1745-1991. – Novi Sad: Grekokatol>cka parohiy sv. Petra i Pavla, 1997. – T. 1-2. – 492 Ÿ 514 s. // Slavica Tarnopolensia, Ternopіlq, 1998, № 5, s. 173–175.

169. Kni`ku mo`na kritikuvati j ne ~itax~i >>. Z privodu recenzi< Mirona Sisaka na monografix Xliyna Tama{a „Istoriy ruskej literaturi” (Kn<`ka pozav~eraj{ogo dny, „[vetlosc”, Novij Sad, 1999, ~. 1–4, s. 107–118) // Dukly, Pry{iv, 2000, rik 48, № 2, s. 52–58.

170. Kni`ku mo`na kritikuvati j ne ~itax~i >>. Z privodu recenzi< Mirona Sisaka – na monografix Xliyna Tama{a „Istoriy ruskej literaturi” (Kn<`ka pozav~eraj{ogo dny, [vetlosc, Novi Sad, 1999, ~. 1–4, s. 107–118) // Glas / golos Soxzu, Novi Sad, 2000, ~. 3, s. 28–32.

171. Кнїжку мож критиковац и кед ше ю нє пречита. З нагоди рецензиї Мирона Сисака на моноґрафию Юлияна Тамаша „История рускей литератури” (Кнїжка позавчерайшого дня, „Шветлосц”, Нови Сад, 1999, ч. 1–4, б. 107–118) // Шветлосц, Нови Сад, 2001, XXXIX, ч. 1, януар-марец, с. 39–50.

113

172. Дюра Папгаргай у Пряшеві // Нове життя, Пряшів, 2002, № 11–12, березень, с. 4. [Рецензія на театральну виставу п’єси „Дві картки до Єрусалима” на сцені ДАД.]

173. Одушевена пряшовска публика. (Премиєра драми „Два карти за Єрусалим” у Пряшове.) // Руске слово, Нови Сад, 2002, LVIII, ч. 11, 15. марец, с. 6.

174. Календар русинів Войводини. (Християнски календар. Руски календар 2005. Одвичательни редактор Микола М. Цап. Редактор Мария Афич. В-во „Дзвони” та „Руске слово”. – Руски Керестур – Нови Сад, 2004. – 360 стор.) // Нове життя, Пряшів, 2005, № ?, с. ?

175. Кнїжка о Бардейовчанох на Долнєй жеми. (Русини у Сремској Митровици. Чланци и грађа – Руснаци у Сримскей Митровици. Статї и материяли, Дружтво за руски язик, литературу и културу, Музей Срима и Грекокатолїцка парохия у Сримскей Митровици, Сремска Митровица – Нови Сад – Сримска Митровица, 2004) // Шветлосц, Нови Сад, 2006, XLIV, ч. 4, октобер-децембер, с. 502–509.

176. Кнїжка о язику и култури Руснацох дакедишнєй Югославиї. (Sven R. Gustavsson: Jihoslovanští Rusíni, jejich kultura a jazyk. Ze švédštiny přeložila a k vydání připravila Hana Vaňková.

Předmluva Jiří Mrvan. – Acta Slavica et Baltica. Vol. IV. Vydala Univerzita Karlova v Praze – Filozofická fakulta, 2006, 84 s.) // Шветлосц, Нови Сад, 2008, XLVІ, ч. 3, юлий-септембер, с. 411–414.

177. Найвизначніша праця про українських переселенців з Галичини в колишній Югославії. (Румянцев О. Є.: Галичина – Боснія – Воєводина. Українські переселенці з Галичини на території югославських народів в 1890–1990 роках. – Київ, 2008, 256 стор.) // Рідне слово, Нови Сад, 2008, рік 4, ч. 40, 31 жовтень, с. 10.

178. Найвизначніша праця про українських переселенців з Галичини в колишній Югославії. [Рум’янцев О. Є.: Галичина – Бо снія – Воєводина. Українські пере селенці з Галичини на території югославських народів в 1890–1990 рр. – Київ, 2008. – 256 с.] // Слово, Кула, 2008, ч. 1, жовтень, с. 146–152.

179. Найвизначніша праця про українських переселенців з Галичини в колишній Югославії. Рум’янцев О. Є.: Галичина – Бо снія – Воєводина. Українські пере селенці з Галичини на території югославських народів в 1890–1990 роках. – Київ, 2008, 256 стор. // Дукля, Пряшів, 2008, № 5, с. 80–83.

114

180. Нам би такі умови. [Руснаци у Сербиї. Информатор. Видавателє: Национални совит рускей националней меншини, Завод за културу войводянских Руснацох, Видавнїцтво „Руске слово”. – Одвичательна редакторка Єлена Перкович. – Руски Керестур, 2009. – 144 стр.] // Нове життя, Пряшів, 2009, № 31–32, 31 липень, с. 5.

181. Информатор о Руснацох Сербиї. [Руснаци у Сербиї. Информатор. Видавателє: Национални совит рускей националней меншини, Завод за културу войводянских Руснацох, Видавнїцтво „Руске слово”. – Одвичательна редакторка Єлена Перкович. – Руски Керестур, 2009. – 144 стр.] // Шветлосц, Нови Сад, 2009, XLVІІ, ч. 3, юлий-септембер, с. 410–414.

182. „Українського цвіту по всьому світу” // Дукля, Пряшів, 2009, № 3, с. 95–96.

183. Информатор о Руснацох Сербиї. [Руснаци у Сербиї. Информатор. Видавателє: Национални совит рускей националней меншини, Завод за културу войводянских Руснацох, Видавнїцтво „Руске слово”. – Одвичательна редакторка Єлена Перкович. – Руски Керестур, 2009. – 144 стр.] // Глас / голос Союзу, Нови Сад, 2010, ч. 13, с. 55–57.

184. Найвизначніша праця про українських переселенців з Галичини в колишній Югославії. [Румянцев О. Є.: Галичина – Бо снія – Воєводина. Українські пере селенці з Галичини на території югославських народів в 1890–1990 роках. – Київ, 2008, 256 стор.] // Глас / голос Союзу, Нови Сад, 2010, ч. 13, с. 57–59.

185. Руснаци Войводини и їх идентитет. (Trome braca. Pripovedki z Vojvodini. Zapisal Volodimir Hnaťuk roku 1897 u Kocure od Imra Farkaša, Osifa Kuľiča, ta Mitra Palančaňija. Zodpovedni redaktor Maroš Volovar. Višlo u Petrikovci 2010 roku jak perša kňižka Vichodňarskoho združeňa Valal. 300 stran. Naklad 500 falatki) // Шветлосц, Нови Сад, 2011, XLІX, ч. 4, октобер-децембер, с. 547–550.

V РЕЦЕПЦИЯ АКАДЕМИКА МИКОЛИ МУШИНКИ 186. MAKARA, Štefan: O čo vlastne ide? (Otvorený list Mikolovi Mušinkovi) // Východoslovenské noviny, Košice, 1966, č. 290, s. 1, 2.

187. POTEMRA, Michal: O čo vlastne ide? (K otvorenému listu) // Východoslovenské noviny, Košice, 1966, č. 297, s. 2, 3.

115

188. HALAGA, R[ichard]: Ide o zásadnú vec. (Uzavierame výmenu názorov na článok M. Mušinku: Ide o zásadnu vec) // Východoslovenské noviny, Košice, 1967, č. 16, s. 4–5.

189. SOTÁK, Ladislav: Ide o pravdu. (Odpoveď M. Mušinkovi: Ide o zásadnú vec) // Východoslovenské noviny, Košice, 1967, č. 59, s. 3–4.

190. Т[ЕРЛЮК], [Iван]: На сторінках Шветло сці // Руске слово, Нови Сад, 1968, ч. 41 (1215), с. 6.

191. ІГОРЧУК, Петро: Науковий збірник присвячений В. Гнатюкові // Шветлосц, Нови Сад, 1968, ч. 1.

192. ЛАТЯК, Д[юра]: З глибини віків // Шветлосц, Нови Сад, 1968, ч. 1.

193. ГЕРЕТА, Ігор: Дорогами єднання // Шветлосц, Нови Сад, 1968, ч. 4, с. 327.

194. ГРИВНЯК, Юрко: Монографія про визначного діяча української науки. (М. Мушинка: Науковець з душею поета. Бавнд-Брук 1983) // Нова думка, Вуковар, 1984, № 44, с. 46.

195. ТАМАШ, Јулијан: Русинска књижевност. Нови Сад, 1984. [Цитує роботи М. Мушинки.]

196. ГРИВНЯК, Юрій: Микола Мушинка – вирни приятель югославянских Русинох и Українцох. Ґу 50-рочнїци // Нова думка, Вуковар, 1986, № 53, с. 29–32.

197. ГРИВНЯК, Юрій: Библиоґрафия друкованих роботох Миколи Мушинки повязаних зоз Русинами Юго славиї // Нова думка, Вуковар, 1986, № 53, с. 33–34. [64 библиоґрафски єдинки.]

198. ЛЯХОВИЧ, Михайло: Маме шицки условия у ЧССР за розвой нашей култури. (Интервю з Миколом Мушинком) // Нова думка, Вуковар, 1988, № 70, с. 39–41.

199. НАДЬ, Юлиян: Руснаци барз интере сантна мини ґрупа. (Розгварка з Миколом Мушинком) // Шветлосц, Нови Сад, 1988, ч. 4, с. 465–476.

200. КРАСОВСЬКИЙ, Іван: Нова праця про фольклор русинів Югославії. (М. Мушинка: Фолклор Руснацох Войводини. Нови Сад, 1988) // Наше слово, Варшава, 1989, № 26 (1667), с. 6.

201. БЕЛЕЙ, Л[юбомир] – РЕБРИК, І[ван]: Нові книги русинів. Фольклор Войводини. (М. Мушинка: Фолклор Руснацох Войводини. Нови Сад 1988) // Закарпатська правда, Ужгород, 1989, 8 липень, с. 3.

116

202. РАМАЧ, Янко: Folklor Rusnacoh pribl<`eni }u Rusnacom.

(Dr Mikola Mu{inka, Folklor Rusnacoh Vojvodini. Per{a ~asc: Narodni obrydi i {pivanki, „Ruske slovo”, Novi Sad, 1988, 240 boki) // Ruske slovo, Novi Sad, 1989, 12. maj, s. 12.

203. РАМАЧ, Янко: Folklor Rusnacoh pribl<`eni }u Rusnacom.

(Dr Mikola Mu{inka, Folklor Rusnacoh Vojvodini. Per{a ~asc: Narodni obrydi i {pivanki, „Ruske slovo”, Novi Sad, 1988, 240 boki) // Шветлосц, Нови Сад, 1989, ч. 4, с. 478–483.

204. РАМАЧ, Jaнко: Dr Mikola Mu{inka: Folklor Rusnacoh Vojvodini. Per{a ~asc. Narodni obrydi i {pivanki. „Ruske slovo”, Novi Sad 1988 // Zbornik Matice srpske za slavistiku, Novi Sad, 1990, ч. 38, 215–218.

205. РАМАЧ, Янко: Фольклор русинів Войводини. (д-р Микола Мушинка: Фолклор Руснацох Войводини. Перша часц. Народни обряди и шпиванки. Руске слово, Нови Сад, 1988, 240 с.) // Дукля, Пряшів, 1990, № 3, с. 74–76.

206. [Без подпису]: Думки з Дунаю. З нових видань // Християнський голос, Мюнхен, 1990, № 25. [Спомина ше М. Мушинка] 207. [Без подпису]: На південь від Карпат. Від Гарроґейту... до Нового Саду // Наше слово, Варшава, 1991, № 25, с. 2. [Цитує ше робота М. Мушинки.]

208. Ц[АП], М[икола] М.: Шветлосц, число 6/1990 // Руске слово, Нови Сад, 1991, ч. 1–2, с. 10. [Спомина ше статя М. Мушинки.]

209. [Без подпису]: Призначки з медзинародного семинара // Руске слово, Нови Сад, 1991, ч. 21, с. 2.

210. МЕДВІДСЬКИЙ, Богдан: Діждемося й другої частини? (Д-р Микола Мушинка: Фолклор Руснацох Войводини. Нови Сад. Руске слово, 1988, 230 с.) // Дукля, Пряшів, 1992, № 1, с. 69–70.

211. ШАНТА, Микола: О Духновичови науково // Руске слово, Нови Сад , 1993, 7. май, с. 4. [Спомина виступ М. Мушинки на науковей конференциї о О. Духновичови у Пряшове.]

212. Д., Н.: И у цудзини горди на свойо // Дзвони, Нови Сад, 1995, ч. 12 (22), с. 14–15. [Спомина ше М. Мушинка.]

213. ЦАП, Микола М.: Микола Мушинка // Дзвони, Нови Сад, 1996, ІІІ, ч. 3, с. 20–21.

214. ЦАП, М[икола] М.: Кнїжка о проєктантови вербаскей церкви. (Микoла Мушинка: „Вoлoдимир Січинський і русини-українці 117

Східнoї Слoваччини”, Сoюз русинів-українців Слoвацькoї Рeспубліки, Пряшів, 1995) // Дзвони, Нови Сад, 1996, ІІІ, ч. 12 (36), дeцeмбeр, с. 20.

215. ТАМАШ, Юлиян: История рускей литератури. Београд, 1997. [Цитує роботи М. Мушинки.]

216. [ЦАП, Микола М.]: Одлука о наградох // Руске слово, Нови Сад, 2002, ч. 52, 27. децембер, с. 16.

217. Ц[АП], М[икола] М.: Xvilej naukovca. (Sedemdze{at roki od narodzeny Mikoli Mu{inki) // Ruske slovo, Novi Sad, 2006, LXII, ~. 9 (3150), 3. marec, s. 11.

218. ЛАТЯК, Дюра: Вельки приятель бачванско-сримских Руснацох. (]u 70-ro~n<ci od narodzeny akademika Mikoli Mu{inki зоз Словацкей) // Ruske slovo, Novi Sad, 2006, LXII, ~. 12 (3153), 24. marec, s. 12.

219. ЛАТЯК, Дюра: Зачатнїк обнавяня нашей вязи з Горнїцу. (З нагоди 70-рочнїци од народзеня др Миколи Мушинки) // Шветлосц, Нови Сад, 2006, ХLIV, ч. 1, януар-марец, с. 73–85.

220. ДОРОКХАЗИ, С[илвестер]: Запис коцурскей свадзби зоз 1968. року // Руске слово, Нови Сад, 2007, LХIII, ч. 40 (3233), 5. октобер, с. 9.

221. [ЦАП, Микола М.]: Висти з Горнїци и України // Шветлосц, Нови Сад, 2010, XLVІІІ, ч. 4, октобер-децембер, с. 539–541.

222. ЦАП, М[икола] М.: Описани 260 русински валали. [Mikuláš Mušinka – Alexander Mušinka, Národnostná menšina pred zánikom? Štatistický prehľad rusínsko-ukrajinských obcí na Slovensku v rokoch (1773) 1881-2001, Prešov, 2011, 624 s.] // Руске слово, Нови Сад, 2011, LXVII, ч. 12 (3413), 25. марец, с. 11.

223. ЛАТЯК, Дюра: Вельки приятель бачванско-сримских Руснацох. (]u 75-ro~n<ci od narodzeny akademika Mikoli Mu{inki) // Шветлосц, Нови Сад, 2011, XLIX, ~. 1, януар-марец, с. 107–109.

224. ЛАТЯК, Дюра: Ювилей науковца у Пряшове // Шветлосц, Нови Сад, 2011, XLІX, ч. 2, април-юний, с. 257–259.

225. ЦАП, Микола М.: Национална меншина на прагу щезованя.

(Mikuláš Mušinka – Alexander Mušinka: Národnostná menšina pred zánikom? Štatistický prehľad rusínsko-ukrajinských obcí na Slovensku v rokoch (1773) 1881-2001, Prešov, 2011, 624 s.) // Шветлосц, Нови Сад, 2011, XLІX, ч. 2, април-юний, с. 250–251.

118

ПРИК А ЗИ , КРИТИКИ , РЕЦЕНЗИЇ

Мр ГЕЛЕНА МЕДЄШИ

Язик до уметносци преточени (Соня Папуґа Андєлич и Боривой Андєлич, До глїбинох запатрени – У дубине загледани, Пресинґ, Младеновац, 2015) Супружнїки Андєлич, чия кнїжка До глїбинох запатрени – У дубине загледани концом прешлого року промовована у кнїжкарнї „Мост” у Новим Садзе, иншак обидвойо билинґвални, як на дланї одкрили нам и свойо найкрасши емоциї, алє и розчарованя и страхи хтори як швидка рика ношиме през живот – и од жридла по улїв, и од побрежя по побрежє. Вони на обидвох язикох (руским и сербским) указали найчистейшу щиросц чувствох у хторей, поправдзе, нє знаме хтора писня на хторим язику писана. Язик до уметносци преточени! Їх поетске подняце – преходзенє зоз змистового на психолоґийне залапенє – нє предпоставя язик як украс, анї як голе средство, алє як живу, одуховену материю. Прето вони нє мераю ефект поетского слова з меру його швижосци и краси, алє з його психолоґийним обтерхованьом. За нїх слово нє памятнїк, алє єство хторе будує же би естетски жило и же би ше литературна будовня отримала. Вони з язиком и над язиком паную, вимаганьом часу одвитую зоз шмелима лексичнима злученями, новим розпорядком синтаґмох, нову фонетску акустику, з нову язичну мелодию и музику живого слова. Творче применьованє язика вше значи його збогацованє – супружнїки Андєлич го унапредзую и будую видайкуюци нєодкрити и запарложени значеня уж познатих словох. А слова им часто маю намиру обрациц увагу на себе з власну ридкосцу, раритетносцу и 119

власну красу: раз то розкош персийского тепиху, раз чистота ческого кришталю, раз префинєносц французкей рецочки, раз мегкосц китайского гадвабу або, аж, прецизносц женевскей годзинки. Слово супружнїкох Андєлич нє вираз сезонскей моди и страху од конвенционалного же би ше поцисло кажду сентименталносц. Тоти вербални потупеня пошлїдок нєпреривного зраженя романтичарского и реалистичного намаганя хторе у парадоксу находзи свойо язичне злученє. У їх творчей имаґинациї максимално заступена способносц повязованя шицкого цо ше на перши попатрунок повязац нє да, интуїтивного обачованя универзалних аналоґийох. У їх дожицу синтетизую ше велї процивсловни квалитети – вони з глїбоким и силним чувством подпалюю кажди полєт своєй фантазиї. Чувство задовольства прелїва цале їх естетске дожице, зєдинююци змист зоз єдну предоминантну унапряменосцу на дожице. Подкладаюци призвичаєни значеня под млаток метафоричносци, зочуюци слова хтори ше медзи собу препородзую, Андєличово згайскани поняца знаю нєсподзивац хаснуюци их у контексту, за нїх нєзвикнутим, так же би виражовали зошицким нови семантични профил хтори бул по теди заслонєни з основним, конвенционалним. Кед ше патри лєм зоз лоґично-дискурзивного аспекту, велї метафори супружнїкох Андєлич маю нєрозришуюцу процивсловносц. Медзитим, шлєбода поетскей имаґинациї ше праве и состої у шлєбоди од таких сцискачох здраворозумскей, рационалней свидомосци: поетска имаґинация диялектична, та є прето нєзлучна з рамиками яки вимагаю строги формално-лоґични правила. Свидомосц малженскей пари Андєлич ше у успишних метафорох намага побиц саму нєзлучносц у єй сущносци, бо праве у тим цо нєзлучне пренаходзи елементи хтори ше дорушую. Кажда успишна метафора то нови доказ процив абсолутизованя нєзлучносци: абсолутней нєзлучносци нєт, бо шицко цо нєзлучне – так чи иншак – заш лєм мож привесц до вязи. Треба лєм доказ єдней метафори. А супружнїки Андєлич таки докази вше пренаходза. Медзитим, моц виразу супружнїкох Андєлич, заш лєм, у порихтаносци нє похасновац ю, свидоми же чувства найбогатши кед су нє огранїчени зоз словами. Кнїжка До глїбинох запатрени – У дубине загледани зложена з двох часцох: зоз писньох на руским и зоз писньох на сербским язику, а писнї у обидвох часцох подзелєни до циклусох (Любовни писнї, Филозофия любови, Розчарованє и Розчарованє филозофиї). Єднак моцни, лирски виниянсовани и двозначни шицки штири циклуси, а кед би подписи под писнями нє було, нє могло би ше одгаднуц хто з нїх хтору писню написал. Алє, маюци у оглядзе же 120

вязу медзи предметами и осетами творя праве слики хтори бешедую, моц словох скрита праве у їх значеню. Словом моц дали поетове, та Соньов и Боривойов язик, єдно ставно, бешедує, гоч бешедовац о язику чежше як писац о цихосци. Понеже у поезиї дошлєбодзене шицко, атомизовац и ґраматикализовац поезию – вельки грих. Прето, кед на хвильку забудземе на ґраматику, пред нами дотхнуце живота и уметно сци: швижа уметносц хтора бере од живота цо сце и цо люби, а нє тото цо по дачим – треба, дзе авторе часц шицкого чому ше дава и часц шицкого цо ше бере. Вони себе поставяю питаня на хтори нєт и нє може буц одвиту, дзе ше през природу чувствує зложеносц нєрозумлївих, нємерлївих силох хтори нїґда нє одгаднєме, дзе чловек нє ноши свою судьбу, алє вона його. И ту тота окремна загадочносц Соньових и Боривойових метафорох хтори вони претворюю до правих филозофских думкох, зохабяюци нас без диханя. Вшелїяк, там дзе ключни теми любов, живот и шмерц, там и Бог. Ґу ньому ше авторе оздзиваю з молитвами, припознаваюци му всевласц, алє нє и всевидосц. Єст штири розлични молитви у писньох малженскей пари Андєлич: то молба, поштредованє, обожованє и контемплация. Бог о хторому и хторому шпиваю присутни вшадзи и нїґдзе го нєт. Вон милосердни и ровнодушни, поверлїво присни и нєвлаплїви, благи сповиднїк и странєц, „шеяч страху” и приятель наших поетох. То вираз єдней релиґиозносци проєктованей у нємире интимного швета хтора ше чежко концентрує на предмет. Бог ту нє позберани до жижи, як абсолут зоз хторим ше дацо розришує; вон розошати до тисяч можлївосцох, а авторе нам сообщую же кажда з нїх може буц або є права. И знова, любов єдини медий у хторим ше шицки процивносци ускладзую. Писня, медзитим, ма свойо закони: єй ключ нє у поетових рукох. Цо шицко поведза, завиши од того хто ю отвера. Анї йому ше до конца нє уда вимерац „абсолутну чежину” писнї. Положена до контексту живота, писня аж може зрадзиц поетох або спреведнуц читачох. Молитви любови, филозофиї або лєпше поведзене – роздумованю о любови, розчарованю и розчарованю филозофиї у циклусох ше преплєтаю и на концу злїваю до єдного, гоч формално розличного „слупа од жеми до нєба”. Зоз Соньовим и Боривойовим гласом и рукописом розшпивал ше и руски и сербски язик. То гимна животу, жеми, любови и вири до живота. На чловековей драги єст вельо подобносци зоз швидкима бистрима водами и мутнима цеками двох рикох хтори ше нє можу нї121

ґда стретнуц, лєм у морю дзе ше злїваю по законох нужносци. Тoта нєминовносц каждей судьби хтора нас, випросцених, водзи до вичней цмоти и мира, то главна преокупация Андєличових и єй три точки (...) на слунечни часи и паданє дижджу шицкого у живоце, бо їх слизи маю одблїски фалаткох скла даякого розбитого и милого жвератка. Наученим тайни и болю нїч нє зохабиц, Андєличовим писня катарзични катализатор и випарйовач чежкосцох. Одгук и блїскавка розпраснутого и смутного празного нєба. Їх розгляднїци прешлосци лєм привидно керую одомкнути дзвери будучносци. Дзекеди пожадаю з огньом, на каменю намальованим, пояшнїц власни смуток и указац на мирни и моцни руки хтори розплєтаю суєтни нємир и меняю будзенє як надїю у ошмиху слизи. Метрични и мелодийски компоновани, писнї з векшей часци маю програмне назначенє. Поетове, пред вечаром живота, полїваю празну заградку з цеплима капками памяткох. Виреченя часто минускулни и дзекеди з парадоксалнима обраценями. Стил им характеризує нєгипотетичносц и приповедацко-наративна елиптичносц. Антиклимаксна интонация на концу писнї указує змиренє або миренє. Праве тото означене зоз синтаксичну дистинкцию, а таки законченя маю контекстуални смисел. У поетским жвератку нєзамолгавени, думковому предпоставяню идеї зарити алє и одхилєни, илуминарни зоз шветлосцу своїх стихох, їх подоби у крочаю будучно сци. Вони нас приблїжую ґу правди и оддалюю од шмерци. Кед обнятосц з чувствительнима габами шерцо заплюскує, з його дурканьох муша висц розумлїви мелодиї духа хтори надживюю кажди иншаки ритем. Їх язична вишивка ма квалитетну лексичну и виреченьову предзу. З богатством фиґуративного язика оформена шицка трапеза и зложеносц тайнох у чиїх ше циньох чловек найдзечнєйше препущує бувшому бависку любови, а з тим и часто обрахунку розума зоз шерцом. У швеце любови и меланхоличносци при нєй, Андєличово прилапели писню и нашли место за нєпреривне менованє єй длуготирвацого полєту и живота. Вони ю подписую з пирком вирно сци и нїжносци, з красу памяткох и смаком за кажде шерцо хторе нє жада страциц бависко зоз животом. Даєдни писнї указую и шицку антитетичносц процивсловного и парадоксалного швета хтори моцно преокупирує и вичерпює сензибилних поетох. Абсолутне щесце (як анї правда) нє постої. Чло122

веково „я” крегке и мегке; абсолутна лєм преходносц чийо ариї нєпреривно заглушую и троша кажде єство. Шицкому цо постої драга иста: водзи – нїґдзе. А на нєй єст барз вельо людски паданя и дзвиганя, (нє)потребни тайни, змерканя и розвидняня. Поетове шицко тото боляцо спознали и давно заключели же їх животне нєщесце тирва пребарз длуго. Писнї супружнїкох Андєлич нам указую широки думково домети, їх барз зложене филозофске становиско о велїх питаньох сучасного живота, як и окреме розвите язичне чувство. Їх моцна полисемия, специфична метафоризация значеньох, сликовитосц и вична актуалносц мотивох и сликох надрилюю нам упечаток о справдивей вредносци. Поезия Сонї Папуґа Андєлич и Боривоя Андєлича по шицким модерна. Пре места нєодредзеносци, вона рефлексивна и ориґинална. У пасме значеньох рефлектоване пасмо предметносци, односно назначени контури можлївого субєктивного реалитету писньох. Тота поливалентносц по значеню то єй найвекша вредносц. Пре ню тоти писнї сучасни, самосвойни и маю вредносц, вони суща зоз шептаньом швет далїнох. Литературни зводи писньох ше блїща з красу и цалосцу. Давно доказани и прекладни язик вирносци и любови ґу прешлосци то чиста и щедра студзенка радосци и ритмични звук вигайсканей шлєбоди. То їх желєзне слово пре розпаднути морал. Єст у тей поезиї и музики – вона з акордох жажди и песимизма, з тонох шерца хторе у ретенцийох трепеци пре вельку сензуалносц и цеплосц. Воно затрепеци бо стирмело и стирми, бо любело и люби. У тей поезиї обнїма нас лексика у служби метафоричного виразу. Синтаґматични конструкциї нє маю єдно ставни и препознатлїви епитети. Поетска бешеда ядровита у алузивносци, у одкриваню адекватних трепеценьох поетових єшеньских шерцох. Як кед би сцели повесц же нас преклятство чловечей судьби нє виратує од вичней резиґнациї и болю. Тота траґика ше и чувствує прето же нєпременєта тирва. Шицко мож пременїц и висцерац, алє по власней мири нє и даяку ангелску подобу и шлїд любови. Час сцера латерални подїї у нашим живоце, алє под тото поняце любов нє мож звесц. Тото цо було пламень, може постац блїскавка хтора у цмоти и нєпогодох людского живота зоз своїм спорадичним блїском рани враца и розятрує их. З єй одблїском настава якиш одгук и – писня, зоз хтору ше жада дачийо чувства и свой виєднани простор у нїх, а бависко шветло сци и циньох у Соньових и Боривойових стихох сущно и по поняцох барз згуснуте и по значеню вецейнїсто розконарене.

123

У цихосци космосу находза ше час и нємир самоти хтори Соня Папуґа Андєлич и Боривой Андєлич зоз шерцом слухаю и з ню под руку шлїди зохабяю. Задумани, алє без пароксизма болю и задовольства. Таких их прилапюєме, роздумуюци як нє умрец после шицких умераньох. Кнїжка До глїбинох запатрени – У дубине загледани украшена з илустрациями у фарбох Сонї Папуґа Андєлич, хтори робени у ридкей малярскей технїки цо ше вола енкаустика (восок и пейґла), а средства од предаваня тей кнїжки буду унапрямени дзецом у Сербиї хтори народзени з ґенетску хороту хтора ше вола цистична фиброза.

ЛЮБОМИР МЕДЄШИ

Зложене ремесло и знанє (Юлиян Пaп, Стрeтнуцa з прeшлoсци, Дружтво за руски язик, литературу и културу, Нови Сад, 2015) Читaюци Стрeтнуцa з прeшлoсци, нє мoж шe oдняц од упeчaтку жe шe aвтoр Юлиян Пaп пoлoжeл дo двoйнїстeй улoги. Рaз є дo сaмeй нїтки схoпни нoвинaр, скoнцeнтрoвaни нa вирoдoстoйнe прeнoшeнє и дo цaлoсци склaдaнє пoдaткoх o тим цo пишe, a вeц зрaзу дo припoвeдaня унєшe свoйo чувствa, свoй приступ ґу тeми o хтoрeй пишe, a тo вeц прикмeтa з живoтoм бoгaтoгo и искуснoгo писaтeля. Пoкля бул прeвaжнo нoвинaр (у „Руским слoвe” и „Пoльoприврeднику”, нa сaмим вeрху знaня и дoсцигнуцoх прoфeсиї), нїч шe му нє вимклo з рукoх у писaнeй фoрми прeнєсц читaчoм. Уж кeд шe вшe вeцeй пoшвeцeл прeклaдaтeльнeй рoбoти и писaтeльству, Пaп oтвoрeл свoю душу баржeй як шe знaлo o нїм. Кeд пишe o oсoбoх хтoрих oсoбнє пoзнaл, Пaп шe тримa нoвинaрскoгo прaвилa, жe фaкти нє трeбa викруцaц и, як шe тo гвaри, скруцовaц вoду нa тoту aбo гeвту вoдeнїцу. Вoн oпишe дїдa Пeтрa, Eлeмирa Пaпгaргaя, Михaлa Биркaшa, Штeфaнa Чaкaнa, Дюру Пушкaшa, Вaсиля Прихoду тaких яки були, пo тим цo их нaйбаржeй визнaчoвaлo и прeцo би шe зaдумaц нaд їх судьбу и вплїв яки би мoгли мaц у живoцe кaждoгo з рoзумoм oтвoрeнoгo читaчa. Пишe пoпрaвдзe и з миру ґу oчувaню дoстoїнствa oписaнeй oсoби. Прeтo шe му з прaвoм мoжe вeриц дo кaждoгo слoвкa. Кeд пишe як писaтeль, з имaґинaцию, зoз влaсну зaдумку oписaнoгo, вeц шe у нїм пoпри писaтeля будзи и нoвинaр, бo нaрoкoм глєдa oбгрунтуюци фaкти зa цo вeкшу упeчaтлївoсц. Aвтoр мoгoл з єднoгo жридлa нaписaц o Aни Русинки, aбo o султaниї Рoксолaни, aлє нє, вoн пeршe пoпрeпaтрaл вeцeй нaписaни жридлa и зa читaчa злoжел цo вирoдoстoйнєйшу слику. Нє oстaл лєм нa нo125

винaрскeй сухoпaрнoсци (дoпитeй єднoстaвнoсци), aлє дoдaл влaсни упeчaтoк жe пoпри крaсoти Рoксолaнa „жeнa нєстaшнeй жeнскeй чaривнoсци”, a Aнa Русинкa „нєзвичaйнo крaснa”. Ta и тeди кeд є прeклaдaч з aнґлийскeй aбo укрaїнскeй литeрaтури, Юлиян Пaп oдкривa свoю писaтeльску прикмeту як пo вибoру, тaк и пo схoпнo уткaним ритмe и примeраних слoвoх рускeй бeшeди у прeлoжeним дїлу. Пoзнa цo у рускeй литeрaтури з прeлoжeнoгo єст мaлo и мa дoбрe чувствo жe як нє пo руски нaписaнe прeлoжиц тaк як кeд би тo руски писaтeль нaписaл. Дo кoнцa, цaли рукoпис зa кнїжку тaк злoжeни жe пишe o истoрийнeй прeшлoсци писaтeльски (вoн зaш лєм нє мa нaмиру буц нaукoвeц и дoкaзoвaц шe зoз фaктивнимa жридлaми), aлє прoфeсийнo нoвинaрски припoзнaвa жe тoтa „истoрия” мa прикмeту лeґeнди и митoлoґиї. З oписoх прeшлoсци нa лeґeндaрни спoсoб прeхoдзи нa фaктивнe зoз слoвoм мaльoвaнє прилогу Цeркви у Львoвe, о Брисeлу и Aнґлиї. Нє бул би Пaпс, пo якeй нaзви гo вeлї пoзнaмe, кeд би нє писaл и o нєзвичaйнo звичaйних людзoх хтoрих пoзнaл. Пaпс дoбрe знa жe звичaйни члoвeк тeльo врeдзи як и гoч хтo други, гoч хтo други нaвeлькo вихвaлєни, кeд шe мoжe прeнaйсц у звичaйнeй oсoби прикмeтa врeднa буц визнaчeнa и зaнaвшe у писaню зaчувaнa. Цo вeцeй, aвтoр свидoмo aбo нє, збoгaцeл мoзaїк нaших руских нєoдкритих гeрoйoх звичaйних людзoх. Нaприклaд, пoдaтoк o дїдoвим Пeтрoвим жeгнaню и спaшeню живoтa у Пeршeй швeтoвeй вoйни исти тaки як зaпис o Янкoви Tиркaйлoви пoд чaс Другeй швeтoвeй вoйни жe шe знaл прeжeгнaц и мoдлїц пo гoрвaтски. O „Рoшти” би шe вирoятнo истoрийнo вeльo мeнeй знaлo кeд би ю тeрaз Пaп нє прeрoштoвaл з пeршeй руки (пo припoвeдaню сaмoгo aвтoрa зaчaтнїкa руских чaсoписoх).

Oтвeрaюци свoю душу, Юлиян Пaп читaчoм oдкривa влaсни прeживйoвaня (у хoрoти), свoйo интимнe прeшвeчeнє (християнску бoгoлюбнoсц) и двa вeльки интeрeсoвaня, тє. любoви, а то: вoзвишeнa рускa прeшлoсц и идеaлистичнa aнґлийскa култура.

O тим жe Пaпс зaлюбeни дo тaк пoвeсц шицкoгo, oд aнґлийскoгo язикa, пo вeлькo-бритaнски спoсoб живoтa (зoз oкрeмним зaдoвoльствoм хaснуюци aнґлийски язик у кaждeй нaгoди хтoрa му шe укaзaлa, aбo знoвa и знoвa прeприпoвeдaюци як тoтo и гeвтo рoбя „прaви Eнґлeзи”), знaли змe oд дaвнa. Алє йoгo зaкукoвaнє дo прeшлoсци якa би мoглa (aбo трeбaлa буц) и дaлєкa прeшлoсц нaс Руснaцoх, oдкривa шe aж нє oд дaвнa, кeд вoн пoчaл вшe вeцeй писaц як писaтeль. Oбидвoм тим тeмoм свoйoгo интeрeсoвaня дaл пoд’єднaку 126

миру и нєт му цo пригвaриц жe мeстo пo руски нaзви мeстoх, aбo иншe пишe у oриґинaлу, пo укрaїнски aбo пo aнґлийски. Oпрeдзeлєл шe Ґaлицию мeнoвaц пo укрaїнски Гaличинa, Львoв – Львив, a Влaдимирa – Вoлoдимир. Taм дзe шe му видзeлo жe приклaднe, дaцo нaписaл пo aнґлийски (тaк як трeбa, з лaтинку). Прe тaки пoступoк му нєт цo догнац, бo кeд би нє булo шлєбoди винoшeня влaснoгo прeшвeчeня, нєстaлo би з тим и чeрaнє думaньoх з хтoримa шe збoгaцує oбщa цивилизaция. Прaвдa, кeд шe пишe нa oснoви лeґeндoх (бeз oгляду жe су нaписaни), истoрия тo зaш лєм лeґeндaрнa истoрия, пoтaмaль пoкля є нє пoтвeрдзeнa aбo випрaвeнa зoз нєпoбитнимa дoкaзaми. Прeтo и лeґeндaрнa истoрия Києвскeй Руси мoжe буц истoрия истoгo рaнґу сaмих нaс Руснaцoх (oкрeмe жe шe наша рускa слaвянскa трaдиция бaзує нa здoбуткoх трaдициї Руси, зaчaткa пoлитичнo-aдминистрaтивнoгo oбєдиньoвaня пeршeй слaвянскeй дeржaви, слaвянскeй писмeнoсци и припaднoсци ґу християнскoму швeту). Прaвe прeтo Пaпс зрoбeл дoбру рoбoту з припoвeдку o Aни Русинки, aбo o султaниї Рoксолaни, бo oстaню лєгчeйшe зaпaмeтaни, вeцeй як цo тo будзe з нaчишлєних влaдaрoх и їх слaвнeй нєслaвнeй вoлї oд пaмeтaня викa. Дaхтo би шe мoгoл oгутaц жe тo сoлунски брaцa Кирил и Мeфтoдий нє були у Стaрeй Руси, aлє у дaкeдишнєй Мoрaвскeй oдкaль шe зaчaлo слaвянскe християнствo (дзeпoєдни твeрдзa жe спoчaтку aж и мeдзи нaшимa дaвнимa рускимa прeдкaми пoд Кaрпaтaми и нa Кaрпaтoх), жe Вaсиль булa нaзвa зa „тoгo хтo влaдa” (влaдaр), тa вeц княз Влaдимир дoстaл зoз християнствoм и нoву нaзву, a нє прeмeнєл влaснe мeнo (пo дзeпoєдних писaних жридлoх, нє прeмeнєл aнї свoй спoсoб живoтa нa цaлкoм християнски, бo мeдзи иншим тримaл вeльки гaрeм, як шe тo тeди швeчeлo влaдaрoм пoгaнскeй вири). Чи тaки випрaвки дрoбнїци знaчни звичaйним читaчoм? Цaлкoм су нє вaжни, бo нaмирa aвтoрa Стрeтнуцoх унaпрямeнa нa збoгaцoвaнє читaнoсци нa руским язику, a тo шe нaйлєгчeйшe мoжe пoсцигнуц прeз як жубoрeнє блaгeй вoди читaнє, лєгкe пo змисту, тeмoх o хтoрих шe пишe, пo aктуaлнoсци (кeд читaч мoжe oдкриц пoвязaнoсц тeми зoз влaсним пoхoпeньoм швeтa кoлo сeбe), и пoнaйвeцeй, кeд нaписaнe злoжeнe нa тaким руским язику зa хтoри Руснaци тримaю жe тo ищe вшe тoт нaш, нє нa швeтoм швeтa нaруби викривeни (пo склoпe вирeчeня и вибрaних слoвoх). Папс позна свойо ремесло и ма добре знанє. Найкратше, кнїжка Стрeтнуцa з прeшлoсци зaслужела буц oбявeна у Eдициї „Oднятe oд зaбуцa” Дружтвa зa руски язик, литeрaтуру и културу и нa тaки спoсoб буц дoступна любитeльoм рускoсци и дoбрoгo читaня.

127

ОЛЕНА ПЛАНЧАК-САКАЧ

У еху уметносц, смисел и надїя (Микола Шанта, Вселенска черкотка, писнї, Руске слово, Нови Сад, 2015) „Уметносц, то реорґанизация часу” Й. Бродски

За поезию Миколи Шанти, хтори у рускей литератури уж витворени поета и писатель, у тей найновшей збирки поезиї Вселенска черкотка мож повесц же то поезия медзи каждодньову еґзистенцию у материялним швеце и нєпреривним глєданьом глїбших смислох того ту живота, глєданьом духовносци на шлїду библийней думки же „Перше було слово, и слово було Бог”. Шантова поезия интимна и особна, а поета реґиструє думки у хвильки после моцних емоцийох и прето його лирика заварта до кругу власних чувствох и ноши власни печац интровертного и чувствительного поєдинца. Наслов тей збирки поезиї Вселенска черкотка метафорични и нагадує якиш черчаци глас зоз Вселени, яки чує лєм поет и през стихи жада сообщиц ширшому авдиториюму. Алє то и наш глас, наш руски глас хтори специфични, кодовани, ориґинални и поета жада охабиц його шлїд у Вселени. Черкотка то перше бависко хторе дзецко трима у руки, а кед першираз дозна за безконєчносц и Вселену, воно зачудоване пред тим поняцом и о тим роздумує до конца живота. Микола як дозрети автор роздумує о нашим руским язику, хтори капе, хтори ше осипує, язик його обсесивна тема, бо роздумує о творчосци, о тирваню, о уметносци, о тим же кому и нач писац по руски, кед руски мацери нє чуваю мацерински язик, та тим маце128

ром напише писню Мацером хтори зоз своїм дзецком бешедую на цудзим язику, як власни крик, як власни апел же би спозорел на проблем у нашей заєднїци. Мотив смисла прецагує ше през цали опус того писателя, так Шанта, як и велї други творителє пред нїм, а окреме то мож обачиц у Тамашовей творчосци, водзи диялоґ зоз Богом, и поставя питанє о смислу нашого иснованя ту на тей Планети Жеми, дзе ми у ствари лєм учиме „интензивни курс бешеди любови”. Цитирам: „То нє тот поток, лєм сон о потоку. / То нє тота драга, лєм сон о драги. / То нє бул любовни смуток, лєм сон о смутку. / То нє була любов, лєм сон о любови.” Шанта у своєй поезиї чловека положи до стредзиску збуваня и так укаже и на його одвичательносц, бо кажди поєдинєц вибера драгу своєй еґзистенциї. Зоз тим пробує наглашиц етичносц и моралносц, хтора так хиби нашому нєшкайшому дружтву, а хтора нєобходна же би ше чловек приблїжел ґу творительови. Творчи процеси вшелїяк творителя приблїжую ґу божескому. Цитирам: „И поета и брамушка знаю / же моц нє у ценких ножкох / и слабучким целу яке ма и муха, / алє у нєпреривним пробованю / и вири до моци духа.” Микола Шанта пише у шлєбодним стиху, єден прозни змист ношени з емоцию рошнє, и у ритме хторому шицко подредзене, и язик, и стих и вислов, вецейзначносц и вецейпасмовосц писнї, та и саме значенє писнї, хтори ма окремну реторику, покус є полемични, а зоз суґестивносцу сцигує по аґитацию. Його шлєбодни стих у себе ноши и окремну, власну, поетску ритмику, а часте и реторичне питанє, на хторе автор дава або нє дава одвит. Цитирам: „Чи треба роздумовац о питаньох / на котри одвити нєт? А любов? / Дзе вона? З чого ше народзує? / Зоз крика чи зоз еха? / Кед бим тераз поставял питанє – нач писац, / воно би глашело – нач дихац? / Цо ше аж случує после шмерци? / Ми мости медзи двома шветами. / Хто нас то будує?” Микола ше у своєй поезиї шмело зочує зоз правду, глєда єй механїзми иснованя, жада з ню жиц и жада ю гласно сообщиц. Його поезия єдна файта медитациї над космосом, чи чловек може спознац космос, а попри тей теми ту и тема историї, хтора у огромних рамикох космичного збуваня, и тема функциї слова, язика, рускей бешеди, бо прейґ слова дознаваме, прейґ слова ше освидомюєме. Чи слово ма надпрактичну, надлюдску функцию, як цо вери звичайни чловек, а поета чувствує.

129

Його писнї часто наративни и здабу на мини есеї. Писня и просторно и часово приповедки з нашого окруженя. Шанта зна важну тему преткац до писнї, приповедку зведзе, гоч кельо обсяжну, до стиху, до писнї и думку виложи концизно, рационално, кратко, даґдзе и лєм зоз єдним стихом. Цитирам: „Претварям ше до болю / хтори оформює душу, / до думки хтора початок, / и краса хтора конєц. // Розлучованя од блїзких болєли / док сом нє похопел же живот збудовани / зоз розходзеньох. Од велїх приятельох сом ше / розишол, занавше. У думкох вони зо мну.” Високи ступень дожитого о тим цо Шанта пише, стварносц видзвигує понад баналне и звичайне як єдну файту рефлексиї, дзе моцна слика судьби хтора ноши свойо спокуси. У хвильки инспирациї животне искуство иницирує писню, а Шанта як искусни творитель слова шпорує, бо за озбильну думку и добру писню и „єдно єдине слово досц комотне облєчиво”, гварел М. Петрович. Цитирам: „Кед слупи барз блїзко, храм пада. / Кед слупи далєко, храм ше знова завалює. / Лєм на правей дистанци слупи / стабилно тримаю будинок. Неимар то добре зна.” Шанта и традицийни поета, а вязу зоз традицийним установює прейґ авторитетох хтори през писнї начишлює и указує на свою богату лектиру – Бродски, Милош, Хамваш, Синґер, Бодлер, Витмен, Билянски, Ґарянски... А язик його обсесивна тема, бо язик ключни за нашу руску заєднїцу, прето вон як поета пише мацером Рускиньом як най чуваю руски язик од забуца. Поезия Миколи Шанти глїбоко интроспективна, хвилькова атмосфера писнї поетов приоритет, ровновагу глєда медзи емоцию и значеньом писнї, а швет вшелїяк у нашей глави и оталь ше розлїва суґестивна символика у його стихох. Шантово глєданє духовносци доказ же ше и у чежких часох духовней кризи, у хторей зме ше нашли, заш лєм може поетски бешедовац и твориц.

130

ДРАМСКИ ДОДАТОК

ВЛАДО НЯРАДИ

Марчов куцик (Комедия)

131

О С О Б И: Европян Азиєц Африканєц Американєц Австралиянєц Антарктиканєц Млада жена Марча

132

1. (Амбиєнт ноцного клубу. Шанк, столи, карсцелї, ґайби за фляши, звучнїки, цива за танцованє, ослабена шветлосц, а зоз повали виши жвераткова куля хтора ше обраца и дава швицаци ефекти на шицки боки. Чує ше и музика. До просториї улєцує хлоп, як кед би го дахто оганял, озноєни, у чижмох, фармеркох и каубойским калапе на глави. На себе ма и маїцу на хторей медведз як на руским гербу зоз додатим хлопским дзвигнутим полним орґаном. Чловек патри на шицки боки, дзвига обидва руки и обачлїво щешлїви кричи.) Американєц: Перши, перши сом сцигол! Кед ше будзе патриц же хто кеди сцигол, я будзем перши. (Указує зоз руками нацагованє.) Кажда им чесц, добре место вибрали. (Прави круг коло циви за танцованє.) Мушим тото заляц... Виски! Виски! Нєт нїкого. Усипем себе сам. (Сипе себе виски до погарика.) Озда ту на Ко сцелїску самопослуга. Наздавам ше же и за жени исто так (Попиє, и такой себе сипе други погарик, обачлїво є щешлїви). Лєм най преверим же чи сом нє на погришним месце (Вибера масни, вичухани папер зоз заднєй кишеки фармеркох и розкруцує го.) Ту ясно пише... Док придзеце до К. вец скруцице на лїво... идзеце так, идзеце, док вам нє допиє тота ровнїна, вец дакус одпочинєце, под ягоду, кед же даєдну найдзеце, попиєце воду кед же сце ю вжали зоз собу, и предлужице заш просто, и просто, и просто... а вец, гоч кадзи скруцице, мушице наисц на К. Заш К? (Обраца папер на шицки боки.) Пребачце, на Марчов куцик. (Поопатра около ентериєр.). На правим сом месце, на уходзе писало Марчов куцик. То ше муши заляц. (Сипе себе виски до погарика, и випива.) Так и мой пра, пра, пра... и хто зна кельо их було, думам на дїдох, а нє погарики... пошол до Америки глєдац злато. И так патрел до мапи як и я тераз... залївал себе, долївал, залївал... док го нє виляло... Мертвого. (Попатра на жвераткову кулю и жегна ше, док звонка чуц лопотанє, намесца калап.) Можебуц Марча до свойого куцика приходзи. Европян (уходзи на бициґли, зоз вишивану билу кошулю и машлю, штофово панталони випейґлани на смужку и прищипену щипальку): Ниа, ту сом, сцигуєм...! Марчо, ту сом...! (Опера бициґлу на шанк.)

133

Американєц (збунєто патри): Ви, панє, сиґурно погришели. Европян: А нє, я нїґда нє гришим. Кед думаце пре бициґлу, вец сце ше спреведли. Тоти оталь зоз Косцелїска нєпреривно до нас приходза, до своєй оцовщини, на бициґли, бо гваря же им то найшвидше и найздравше, а я знам же и найтуньше. Знаце и сами, панє, яки Руснаци шпоровни. Алє кед наша гуманитарка и шветова предсидателька Марча послала поволанку за звекшанє наталитету при Руснацох, такой мнє вибрали як представителя. Американєц (нагнївано): Хто тебе вибрал? Палє яки ши, опать ше до жвератка! Европян: А ти, цо ти ту глєдаш, таки брудни, шмердзаци? (Затика нос зоз пальцами и обраца главу набок.) Американєц: Чекам Марчу, красавицу Марчу... Звекшац руски наталитет. У нас жени таки як я найволя. Европян: Тиии... таких найволя? Кед би таки звекшовали... нє, нє мам слова... Американєц (лапа го за ґалєр): Дораз ти увидзиш же хто я! Европян: Боме и ти увидзиш! (Тиж го лапа за маїцу.) (Чує ше женски глас): Привитуєм вас обидвоїх, як представительох Америцкого и Европского континенту. Поволала сом Вас як Руснацох же бисце помогли звекшованю руского наталитету. Чувайце свою моц, бо вам будзе требац, будзеце мац можлївосц доказац ше. Рахуєм на Вашу потримовку. Увидзиме ше пошвидко. Ваша Марча. Американєц: Чуєш? Я представнїк Америцкого континенту! Европян: А я Европского! Та цо вец? Антарктиканєц (претаргла их бешеда звонка): Остань ту, нука нє можеш войсц, видзиш же ту нарисоване якешик страшидло и прецагнуте, дакус и здабе на тебе, лєм ма штири ноги. (Уходзи нука чловек замотани до грубей скори.) Назад, цо сом гуторел. Я Руснак зоз Антарктику. Американєц (обидвоме збунєти нараз вигварели): Руснак зоз Антарктику? Европян: Руснак зоз Антарктику? Анї сом нє знал же и там єст Руснацох. И пшичка сце приведли? Антарктиканєц: Та нє. То мой пинґвин. Вон нє идзе нїґдзе безо мнє. Европян: Пинґвин?

134

Американєц: Пинґвин? Аж и до Марчового куцика? И пинґвин Руснак?... Шицки Руснаци маю медведжика. (Указує на свою маїцу.) Антарктиканєц (збунєто патри на його маїцу): Нєєє... Пинґвин нє Руснак. Вон... Европян (претагує го у бешеди): Охабце ви пинґвина на миру, алє поведзце Ви мнє, панє, одкаль ви Руснак на Антарктику? Антарктиканєц: То длугока приповедка... Кед мой пра, пра, пра... Американєц: ...дїдо. Тоту приповедку сом слухал цали живот, од мойого прадїда, дїда, та оца... А ваш пра, пра, пра... пошол виглєдовац Антарктик, и там и остал... замарзнути? Антарктиканєц: А як ви, панє каубой, знаце же остал замарзнути? Американєц: Ша, як бим нє знал, там дзе вше жимно и дзе ци пинґвини и перши и остатнї сушеди, дзе вони твойо найлєпши пайташе и пайташки... и любовнїци, там лєм можеш остац замарзнути, кед би нє було так жимно и вони би лєцели, а нє змарзовали ше. Кельо зме учели у школи, вони птици хтори нє лєца, алє млєю од жими. Антарктиканєц: Tераз випадло же сом там просто дзверох охабел любовнїцу, хто ту шалєни... Я пришол звекшац руски наталитет. Як вибрани. Правда, я єдини Руснак на Антартику, та нє було ме анї чежко вибрац. Поправдзе повесц, вибрал сом сам себе. Можем задумац же до якей школи Ви, панє каубой, ходзели кед так шицко знаце о Антарктику, пра, пра, пра дїду! И пинґвинох... (Нагнївано змахує з руку.) Цо вам ту я бешедуєм... То наисце же би чловек попинґвинєл...! (Знїма скору зоз себе.) Американєц: Боме цепло. (Знїма калап зоз глави и кива з главу попатраюци на Антарктиканца.) О школи вам анї нє будзем бешедовац и кед бисце сцели. Алє о тим цо я робим. Я у Америки – каскадер! Антарктиканєц (обидвоме нараз): Каскадер? Европян: Каскадер? Тераз ми ясне же чом ту калап, фармерки... Ви, у ствари, каубой, шедлаце конї, филми знїмаце...? Американєц: Потрафели сце. Знїмам филми, алє я нє шедлам. Алє вони шедлаю мнє. (Патра обидвоме збунєто.) Антарктиканєц: Конї шедлаю Вас?

135

Американєц: Та нєєєє... Я каскадер у тих... (Указує нацагованє.) ...знаце, филмох. Жени мнє шедлаю... Жени! Европян: Аааа, тото... Жени... Антарктиканєц: Нє знал сом же и у тих... филмох єст каскадерох. Да сом вчера умар, умар бим цалком глупи. Американєц: Боме єст, поооолни Голивуд. (Обидвоме нараз.) Антарктиканєц: Голивуд? Европян: Голивуд? Антарктиканєц: Ви ми нє здабеце на Руснака. Ту дацо нє ушоре... Правда, маце медведжика (Указує му з руку на маїцу и кива з главу.), алє нє, нєможлїве... Таку маїцу мог гоч хто облєчиц. Европян: Нє, нєможлїве... Ище у Голивуду. Американєц (сипе зоз флаши до погарикох): Най ми себе наздравиме зоз по єдну, та Вам виприповедам же як я постал каскадер у тих... филмох. (Чує ше лопотанє звонка, попатрели єден на другого, наздравели и швидко випили. Уходзи чловек меншого росту зоз косима очми.) Азиєц: Марчов куцик. Яки привит. Пред дзверми чарно-била животиня. Нє зебра є. Нє пшичок. Масна як кармена гуска... Здабе на праше на два ноги... То у нас нєт. Алє би бул смачни полудзенок з яблуком у устох. (Шицки троме цо нука патра єден на другого и нїч им нє ясне, та знова випиваю зоз уж празних погарикох.) Антарктиканєц: Ви погришели. Азиєц: Та нєєєє...! Антарктиканєц: Боме гей! Азиєц: Косцелїско. Марчов куцик. Звекшанє руского наталитету... так ми мой навиґатор указал. Чудо од технїки. (Указує навиґатор у руки.) Американєц: То лєм за Руснацох. Азиєц: Ша и я Руснак! (Шицки троме попатраю єден на другого и нараз скрича и жегнаю ше.) Европян: Руснак! Американєц: Руснак!

136

Антарктиканєц: Руснак! Иии... нє рушайце ми мойого пинґвина. Вон ме люби. Американєц: Люби? Европян: Люби? Азиєц: Люби? Европян: Сцели сце повесц же ви водзице любов зоз животинями? Американєц: Фуй, анї пияни... То нєт анї у Голивуду. Европян: Да ше чловек заблюва. Антарктиканєц: Та дзе! Вон ми як любимец. Кед дахто дакого люби нє значи такой же муши водзиц любов зоз нїм. Азиєц: Може и любимца за полудзенок. Антарктиканєц: Охаб ти мойого любимца на миру, алє идз там одкаль ши и пришол! (Виходзи нагнївани вонка.) Европян: Цихо будзце! Американєц: А як ви, панє, постали Руснак, лєбо од Руснака як сце постали уж... Чорт вас зна же цо сце. Азиєц: Я представитель Азийского континенту за звекшанє руского наталитету и пришол сом ту. (Указує нацагованє.) Американєц: Охаб ше ти наших Рускиньох. Алє одкаль ти Руснак, кед анї нє здабеш на Руснака. Азиєц: Дакеди давно, кед мой пра, пра, пра... Американєц: Добре. Знаме шицки уж тоту уводну часц, пра, пра, дїдо... Цо було далєй? Азиєц: Кед мой пра, пра, пра... (Шицки присутни здихую.) бул мали. Европян: Иии... вец вироснул? Азиєц: Нє, нє вироснул... Европян: Нє вироснул. Прето ти остал таки мали? (Нагнївано.) Азиєц: Вироснул! Американєц: Вироснул, чи нє вироснул? Азиєц: Ша, вироснул! (Обидвоме нараз.) Американєц: Иии... Европян: Иии...

137

Азиєц: Моя пра, пра, пра... прабаба, черала мойого пра, пра... прадїда за гадвабни буби. Европян: Черала буби за дїда? Азиєц: Та нє... Европян: Як нє? Кед ши так гварел... Азиєц: Черала свойого сина за буби. Американєц: Дїда, сина, сина, дїда, баба... Нїч ми нє ясне... Яки тераз буби? Европян: Анї мнє... Антарктиканєц (уходзи зоз пинґвином нука и змесцує го за шанк): Ту ши ми пред очми, на сиґурнєйшим месце од тих ту такволаних Руснацох цо це сцу за полудзенок поєсц... Анї мнє нїч нє ясне... Азиєц: Моя якашик там баба мала вельо дзеци, а були у моди гадвабни сукнї, та свойого сина черала за гадвабни буби. Єдно дзецко менєй-вецей нє значело єй нїч. Лєм єдни уста менєй кармиц. Та ше так и я нашол на Азийским континенту. Европян: Оталь баба, чи отамаль баба? У вас баби по цалим швеце... Дїдо, син, ти, хто ту тераз черани? Ище менєй ми ясне... Американєц: А баба ци була Рускиня? Азиєц: Розуми ше же гей! Рускиня оталь, а буби отамаль. А и нашенє ризкаши достала, та садзела... Европян: Тераз и ризкашу спомина. О Боже! (Жегна ше.) Американєц: И ти тераз Руснак? Бо ци баба оталь и мала якишик буби, отамаль... А баба ше любела модирац у гадвабних сукньох, и ризкашу садзела. Цо ци то шицко вредзи кед нє здабеш на Руснака... Но, най ци будзе. (Шицки присутни змахую з руками.) Азиєц: А и ти мнє нє здабеш на Руснака, алє на америцкого кравара... Американєц: Я каскадер у Голивуду! И то нє гоч яки! Европян (претаргує го у бешеди): Но, най чуєме тоту ловарску приповедку до конца. (Шицки шедаю около циви за танцованє и слухаю Американца хтори ше влапел за циву. Присутни ше олїзую, и слухаю з полуотворенима устами, окрем Европяна хтори патрел нє веряци.)

138

Американєц: Пред даскельо роками сом почал робиц як заградкар и пораяч базену у єдней познатей, красней, богатей ґлумици. И то нє гоч якей ґлумици, алє порно ґлумици! Азиєц: Пооорно ґлумици?! Антарктиканєц: Пооорно ґлумици?! Иии... Цо було далєй? (Европян здихує и кива лїво-право з главу.) Американєц: У шицких улогох цо бавела була гола, як од мацери народзена. А вона красавица (Указує з руками женску силуету,), красне цело, власи, очи... А цо мала добру душу... Антарктиканєц (претаргнул го у бешеди): Душу прескоч... то охаб за паноца. И цо ище мала? Европян: Можеш задумац же цо мала, цо и кажда жена. Кед и була жена, алє крава без ґачох. Антарктиканєц: Гола, нє можем задумац! Азиєц: Я, вера, можем, и жену и краву (Попатра на свойо панталони и кладзе руку до нїх та вибегує вонка.) Американєц: И вец кед уж знїманє єдного филма було при концу, праве у базену моєй ґаздинї случело ше зоз главним ґлумцом тото найгорше... И то у штред акциї. (Указує з руками нацагованє.) Антарктиканєц: Озда ше нє задавел? Европян: И да ше задавел була би му красна шмерц, у штред акциї зоз таку жену. Кед же то справди було... Американєц: Та дзе, алє му затаєл главни реквизит. (Указує з руку по локец.) Режисер, з пребаченьом, пошалєл. А моя ґаздиня, попатрела на мойо панталони, цошка шепла режисерови и вец можеце задумац цо далєй було... Антарктиканєц: Цо? (Виводзи пинґвина вонка.) То нє за тебе же биш слухал. И чувай ше од того цо первей вишол, же би нє подумал же ши масни полудзенок, лєбо даяка апаца зоз Косцелїска и же би нє наскочел на це. Од таких шицко можлїве... (Враца ше назад.) Американєц: Цо могло буц, ратовал сом цале знїманє филма, а на филму ше анї нє обачело же то нє главни ґлумец, алє я. И так вам я постал каскадер у порно филмох. Антарктиканєц: Каскадер. Спаситель... (Попатрел на горе.) Американєц: Так було и по тим у других филмох дзе ґлумела моя ґаздиня, бо сом ше добре указал. Та кед даєден з ґлумцох мал проблеми зоз своїм хлопским реквизитом вец я улєтовал як каска139

дер. Шорел сом ґаздиню, а вона ше нє поносовала. Задовольни режисер, задовольна публика цо патри тоти филми, задовольни я. Постал сом гвизда у Голивуду, и за тото ме добре и плацели, та сом праве прето и сцигнул ту помогнуц Руснацом. Сцел сом повесц Рускиньом. Филм ше и на касету знял. И мурови календар друковали на хторим я и моя ґаздиня, голи притулєни єдно ґу другому. Антарктиканєц: Касета? Календар? Ти и ґаздиня, ґлумица голи... Американєц (кива з главу): Гей, гей, а и жени любя патриц тоти филми, та вец хасную тото цо там видза у своїх посцельох. Антарктиканєц: Учитель! Учитель прейґ касетох! Як и странски язики цо ше учи. Европян: Лєм же би нє було, патриш, слухаш, а нїч нє знаш, як и кед слово о тих уж спомнутих касетох за странски язики. Американєц: Ту нє так! Прейґ тих касетох ше шицко може научиц! Чим ше врацим до Голивуду такой вам пошлєм даскельо прикладнїки касетох. И то дискретно запаковани. Европян: И тераз жию кед нє помарли. Приповедка як и у каждим филму, зоз щешлївим концом. Тоти Американци вшадзи сцу буц главни. Аж и у люцких посцельох. Добре же ище нє почал зоз приповедку же бул номиновани за Оскара. Вец бим го наисце одплашел до... (Указує з руку же далєко.) Антарктиканєц: Озда сце ше на концу вец и побрали? Думам на тебе и ґаздиню. Нє у филму як и баби цо патра таки филми до конца же би видзели чи ше поберу кед ше уж так любя. Алє справди. Американєц: Та нєєє, там у Америки кед дакого шориш (Указує нацагованє.) нє значи же ше муша такой побрац. А и кед ше поберу, вец єст предвинчани контракт же хто кельо уноши пенєжи и нєрухомосци до малженства. А з оглядом же моя ґаздиня-партнерка скорей вошла до тей роботи, вона богатша одо мнє. Антарктиканєц: Вошли єй вошли, зато є богатша! Европян: Голєм дацо припознава же є нє найлєпши. Австралиянєц (уходзи хлоп пренашминкани, зоз перику, у сукнї и високих женских ципелох): Лєдво сом вас нашла. Яки сце красни, панове. А и ти, каубою. (Одмерює Американца од глави по пети.) (Шицки присутни тиж збунєто одмерюю Австралиянца.) Американєц: Ви, панї, мали погришиц!

140

Австралиянєц: Погришела? Можебуц гей, а можебуц и нє... (Моцно сциска з руку Американца штред панталонох, док вон вищирел очи и вибегнул вонка, а Австралиянєц за нїм.) Чекайце ме! Чекайце, пан каубой...! Болї вас? Европян: Е, мой каскадеру... Будзеш ти каскадер и у филмох дзе сами хлопи бавя. И будзеш шпивац: Вошли ми, вошли... Та ше збогациш як и ґаздиня. Антарктиканєц: Най му Бог на помоци. Идзем я прешейтац свойого пинґвина. (Виходзи вонка.) Европян: Идзем и я дакус на воздух док ше Марча нє зяви. (Бере бициґлу и виходзи вонка.) Европян (чує ше з вонка): Озда тот Азиєц нє замлєл даґдзе у гайзлу...

2. Австралиянєц (уходзи нука, нагнївано): Сцекнул ми, задумайце себе, док я за нїм у тих високих ципелох... а вон пошол, аж ше за нїм скурело... Но, придзе вон назад! (Бере фляшу, налїва напой до погарика и нараз випива, вец ище раз налїва и випива и помали ше розкомуцує обрацаюци ше вецей раз коло циви за танцованє.) Ище гутори же сом погришела... (Ище нагнїванше кива з главу док випива зоз фляши.) А ту наисце цепло... Азиєц (капчаюци клїн на панталонох швидко уходзи нука, нє обачуюци Австралиянца): Гола жена! И цо далєй було? Вец ти, каубою, улєцуєш порно ґлумици... (Огляда ше и обачує полуголого припитого хлопа зоз перику у високих ципелох.) Чи голи хлоп...! И то ище припити. (Нїч му нє ясне.) Марчов куцик, ту сом первей бул, охабел сом их, вишол вонка и наишол на тебе, без огляду цо ши, чи хлоп чи жена. Тераз ми нїч нє ясне. Австралиянєц: Анї мнє! Азиєц: Цо ци ма буц ясне, кед анї сам нє знаш же хто ши. И цо ти ту глєдаш? Австралиянєц: Поправдзе повесц, чекам єдного каубоя. Азиєц: И ти? А да ти нє тота його красивица, ґаздиня зоз красним целом, власами... и... хтору вон шори? Австралиянєц: Нєєє! Я Руснак зоз Австралиї. Сцел сом повесц – Рускиня.

141

Азиєц: Руснак, Рускиня, два у єден? (Жегна ше.) Шицких ми моїх Будох. Е, Руснаци мойо, яких вас шицко єст. И сиґурно ши пришол, анї менєй, анї вецей зоз Австралиї звекшац руски наталитет. Австралиянєц: Праве так. Пришол и праве обачел єдного каубоя, а вон спарал... (Указує з руку одход.) Азиєц: А вшелїяк же маш и добру душу. Як и каубойова ґаздиня. Австралиянєц: Праве так... Душа ми найлєпша. Азиєц: Як би и нє спарал кед це видзел. Мали це випратац зоз тей твоєй Австралиї же биш им кенґури нє порозплашовал. Австралиянєц: Тераз и кенґури сцекаю одо мнє. (Одмахує з руку.) Азиєц: Кед зме уж при кенґурох, нє приведол ши даєдного же бизме го ту крашнє... (Австралиянєц указує нацагованє.) Азиєц: А нєєє... же бизме го порихтали за вечеру. Бул ту єден таки красни клюкани пинґвин, як го вони наволую, просто зоз Антарктика, алє го тот, тот Руснак чува баржей як риц свою. Австралиянєц: Риц! Руснак з рицу! (Як кед би ше такой отрежбел.) А дзе вон? Азиєц: Пинґвин, чи Руснак? Австралиянєц: Руснак цо нє чува свою риц? Азиєц: А то тебе интересує... (Дакус роздумує.) Знаш цо. Намесцим ци я каубоя и того цо шейта пинґвина, та док ти будзеш кончиц зоз нїма, я пошорим пинґвина. (Австралиянєц зоз ошмихом оштро попатрел на Азийца.) А, нє тото цо ти думаш. Пошорим го за вечеру. Госцину направим, же би ше и Марча нєсподзивала. (Чує ше бешеда звонка.) Випатра же приходза. Скрий ше ти... Там за шанк. (Австралиянєц ше скрива за шанк.) (Уходза Американєц, Европян и Антарктиканєц, видлїво весели, без бициґли и пинґвина.) Европян: Е, то вам була моя двацец шеста жена. Алє, нажаль, скочела през облак зоз трецого поверху и... Американєц (претаргує го): Мала ше забиц? Европян: Нє, нє забила ше, лєм ше поламала. А нач ми поламана жена. То вам як обита, повикривяна ванґла. Американєц: Значи... велька... Як ванґла. (Указує велькосц.)

142

Европян: Ша, поправдзе повесц, було и векши. Лєм нє були обити и повикривяни. Американєц: А я глєдам свой калап, а вон ту остал, анї сом нє сцигол вжац го як ме тота, чи тот, лапела за... (Обачує Азийца.) Азиєц: Двацец шеста жена, а кельо сце их вец мали? Европян: Сто найменєй, кед нє и вецей. Азиєц: И шицки сто були обити, набити, напити...? Нє похопел сом баш найлєпше... Европян: Ша нє, лєм тота двацец шеста. Антарктиканєц: Сто жени?! На цалим Антарктику нєт сто жени. Азиєц: И зоз шицкима сце були повинчани? Европян: Та дзе. Даєдна и сцекла скорей як цо зме ше сцигли повинчац. Американєц: То, панє, лєм ти сцел, да и вони сцели вец би ґарантовано нє посцекали. Алє знали вони же лєпше сцекнуц начас як церпиц такого це ше хвалї же мал вецей як сто жени. Европян: Та то вони анї нє знали. Сцекали прето же знали з ким маю роботи. Кед бим сцел поправдзе повесц, мушел бим повесц же ме то жени и научели. Зоз хтору сом ше лєм упознал кажда ми гуторела же сом єй други, без огляду кельо роки мала. А кед бим єй спомнул же є петнаста, двацета, трицета, такой сцекла, як и первей тот ту каубой. Анї ше вецей нє явяла. Американєц: Цо ти ту мнє преволуєш, кед би тебе так моцно влапела як мнє, бул биш прешвечени же вона нє жена, алє хлоп. Европян: Но, добре. Бул хлоп. То ци сиґурно вериме гоч було так швидко, алє идземе далєй... Американєц: Тераз друга часц твоєй ловарскей приповедки на жени. Европян: Перше сом бул наївни и сановал сом их прето же стрепали до рици и вецей як пол живота, а нїч нє прежили. А вец почали сановац вони мнє. Австралиянєц (споза шанку гутори гоч го нє видзиц): Рици! (Попатраю єден на другого.) Европян: Дахто дацо гварел? Азиєц: Та нє, привидзело вам ше. И як вас вони сановали? Европян: Почал и я каждей гуториц же ми є друга. Антарктиканєц: Е, лукави ви Европянє. Же су лукави пре пенєж то ми познате, алє и пре жени, то сом нє знал.

143

Американєц: Ище кед би то була правда, то нєт анї у Голивуду. Тоцо цо ше о нїх пише же були зоз сто, двасто, пейцсто женами... Кед им опаднє популарносц вец такой зробя даяку глупосц, а кед дацо вязане за (Указує нацагованє.), вец ше такой о тим пише на шицки боки. Азиєц: А дзе ваш пинґвин, нє страцел ше? (Пита ше Антарктиканцови.) Антарктиканєц: Вон ужива. Азиєц: Ужива? Нє розумим. Американєц: Анї я. Антарктиканєц: Цо ви маце зоз нїм? Азиєц: Ша... ша, нїч. Американєц: Нїч, нїч. (Одмахує.) Антарктиканєц: Пошол ше дакус вожиц на бициґли. Пожичели зме ю од того пана цо мал вецей як сто жени. Европян (пишно ше шмишка, полни себе). Азиєц: Бициґли. Зна вожиц бициґлу? Американєц: На Антарктику єст бициґли? Антарктиканєц: Та дзе, нєт там бициґли. Кед же и спаднє зоз бициґли, нє будзе му нїч. Лєм дакус побелавеє. Американєц: Та вец будзе белави пинґвин? Азиєц: Озда ше нє враци до свойого отечества, Антарктику, на бициґли, та нє шме чловек остац без бициґли. Антарктиканєц: Нє секирайце ше. Нє пойдзе вон нїґдзе безо мнє. Азиєц: А кеди ше враци? Випатра же є уж при дзверох, чує ше лопот. Идзем опатриц. (Одходзи ґу дзвером.) Африканєц (на дзвери уходзи боси хлоп чарней фарби скори хтори на себе ма лєм леопардову скору коло пасу по колєна, у руки трима копию и просто уходзи на штред просториї): Марчов куцик? (Нїч им нє ясне, шицки попатраю єден на другого.) Азиєц: Гей, куцик! Американєц: Чарни куцик! Антарктиканєц: Погришели сце! Сиґурно сце погришели! Европян: Ту нє самит нєвязаних! Африканєц: Знам. Алє Руснацох!

144

Американєц: Нє, нє Руснацох! Европян: Руснацох? Американєц: Нє, Руснацох! Азиєц: Гей, Руснацох! Австралиянєц (споза шанка кричи и виходзи вибераюци жвератко зоз торбички и намесцаюци перику, шмати и карминує уста кричаци): Гей, гей... Руснацох, и Рускиньох... (Шицки присутни збунєти, окрем Азийца.) Американєц: Палє, откадз вон...? Европян: Вона? Американєц: Цали час бул ту...? (Сцека цо далєй од Австралиянца.) Австралиянєц (гутори Американцови): Нє мушиш сцекац, палє яки ту фалат од хлопа, а нє ти, таки бидни, зоз кривима ногами, шмердзаци... (Указує на Африканца одмерююци го од глави по пети, обрацаюци ше коло циви за танцованє.), а нє треба ми анї тот цо би дал свою риц за пинґвина. Антарктиканєц (вищирел очи на Австралиянца и кива з главу). Африканєц: Пришол сом звекшац руски наталитет! Австралиянєц: ...кед потрафим же хто сце, можеце ме побочкац, а кед нє сцеце, вец побочкам я Вас. Ви сиґурно Руснак! Африканєц: Нєєє...! Американєц: Такой ми лєгчейше, нє Руснак... Азиєц: Нє. И мнє такой лєгчейше! Африканєц: Гей! Американєц: Цо гей? Африканєц: Руснак! Антарктиканєц: Тераз ши гуторел же ши нє Руснак! Африканєц: Гуторел сом же нє, же би ме ту тота панї, чи пан, побочкал, алє сом прави правучки Руснак. Американєц: Хто ту кого тераз прави шалєним...? Европян: Нєєє, нєможлїве. (Жегна ше.) Африканєц: Гей, я Руснак. (Прешвечує их.) Американєц: Франтуєце...

145

Австралиянєц: Цо сом гуторела, тераз ме побочкайце. (Одходзи пишно ґу ньому намесцуюци ше же го побочка, алє Африканєц нє сце.) Нє мушице пред шицкима кед сце ганьблїви. То охабиме док будземе сами у хижи. Ниа, я вибрала же з ким будзем спац. Европян: Чарни Руснаци, вони нє одселєли зоз наших крайох. Африканєц: Я зоз Африцкого континенту. Антарктиканєц: Африцкого? Европян: Я уж подумал же даяки Циґан лєбо ЦД Ром, як их тераз популарно наволую, ше сце уцискац ґу Рускиньом. Азиєц: Африцкого! А приведли сце даяку жирафу? Американєц: Тот Азиєц уж дума же яки би бул паприґаш зоз жирафового карку. Руцел око на пинґвина, а тераз би сцел и жирафу. Наздавам ше же нам Марча порихта смачну вечеру зоз даяким руским специялитетом и краснима Рускинями. Африканєц: Пришол сом сам, зоз Африцкого континенту, звекшац руски наталитет. То би нашим шестром Рускиньом. Европян: Е, тераз би вон нашо шестри. Най себе вон трима свойо чарни шестри. Антарктиканєц: А як ви то, панє, Руснак? Африканєц: Думаце пре мою фарбу скори? Австралиянєц: Мнє, иншак, фарба скори нє значи нїч. Я и так нє розликуєм фарби кед ше шветло загаши. Вец ми шицки фарби исти... Алє шицки нє исти, знаце и сами на цо думам. (Указує з руку од локца по длань.) Американєц: Знаааме... Лєм кед сом ше я тей биди од хлопа, чи жени ришел, та гоч тот, тот ту и бул, лєбо будзе Руснак... Гайде, гласайме же чи то тот пан цо пришол сам зоз Африцкого континенту, як цо гвари, Руснак чи нє. Антарктиканєц: Гласайме! Европян: Гей, гей... Американєц: Як цо сом гуторел. Єст дахто процив того же тот ту чарни, моцни, розвити, пан Руснак? Австралиянєц: Нєт! Американєц: Модлїм демократию и цихосц пред гласаньом. Зоз дзвиганьом рукох. Азиєц: Я процив. Нє приведол зоз собу анї жирафу... Американєц: До того нє будземе уходзиц. Модлїм цихосц. Єден процив. Други шицки за. Идземе на шлїдуюцу точку.

146

Европян: Яки тераз точки, дньови шор... Марча ище нє пришла. Американєц: И то як гуторице. Друге анї нє важне док нє почнєме звекшовац руски наталитет... Значи, єдногласно зме утвердзели же тот пан чарней скори прави правучки Руснак зоз Африцкого континенту. Пребачце, зоз єдним процив. Австралиянєц: Наздравме! Антарктиканєц: Идзем опатриц дзе ми ше пинґвин затримал. (Виходзи вонка.) Азиєц: Чекайце, идзем и я помогнуц вам найсц го. (Виходзи и вон вонка.) Американєц: Лєм модлї Бога же биш го нє нашол, бо закончиш у гарчку, а кед го тот перши найдзе, вец нє увидзиш анї гарчок. (Указує з руками на зукоси очи.) (Беру погарики, и налїваю себе напой, раз, два раз, три раз... шицки бешедую обачлїво припити наглас.) Африканєц: И так мой пра, пра, пра... дїдо... Американєц: И моя прабаба... Европян: Добра! Австралиянєц: Гуторела я же добри! Американєц: Чарна! Африканєц: Била баба! Европян: Чарни пра, пра... дїдо! Американєц: Хто ту тераз били, а хто чарни? Африканєц: Я чарни! Австралиянєц: Нє верим док нє почувствуєм! Европян: Гайде...! Австралиянєц: Я била! Американєц: Наздраве билей Рускинї! Австралиянєц: И чарному Руснакови...!

3. (Шпя подпити за столом, и през сон бешедую. Австралиянєц шедзи на рукох Африканцови, а коло циви у полуцмоти танцує красна полугола млада жена.) Европян: Красна Рускиня.

147

Американєц: Била. Европян: То дацо. Африканєц: Най звекшам! Австралиянєц: Обовязно! Европян: Наталитет! Американєц (нараз скака зоз карсцеля): Я каскадер! Я шорим ґаздиню! (И предлужує спац.) Европян: Най наздравиме...? Африканєц: И моя пра, пра, пра... чарна баба, Рускиня. Австралиянєц: Цихо будз, нє споминай ми тераз бабу... (Уходза Азиєц и Антарктиканєц.) Антарктиканєц: Мал тот мой пинґвин обисц на бициґли ище єден круг коло Косцелїска. Тот красни край му вироятно длуго останє у памятки. Азиєц: Пойдзем я после превериц чи ше нє врацел. Можебуц ше ганьби войсц сам нука. Антарктиканєц: ...а сиґурни ти же ши пришол сам ту на Косцелїско, же з тобу нє пришол ище даєден такволани Руснак (Указує знаки наводнїкох зоз пальцами.) зоз Азиї? Азиєц: Га, сам. Нач ми дакого же бим дзелєл дацо цо добре зоз другима. Антарктиканєц: Маш право. (Кива з главу.) Азиєц: Голєм дахто ми дацо вери. Антарктиканєц (пооглядали ше коло себе): Яка ту цихосц. Озда нє була ту Марча та направела шора. Азиєц: Лєбо нєшор... Антарктиканєц: И я би скорей гуторел же ту бул нєшор... (Вибегую вонка Европян и Американєц, тримаюци руки на устох.) Азиєц: Випатра же шарканї пошли огень руцац. Антарктиканєц: Нє бул би я у їх скори, a анї у скори нашого чарного Руснака. (Указує на поспаного Африканца, хторому на рукох шедзи поспани Австралиянєц.) (Починаю ше будзиц Австралиянєц и Африканєц.) Африканєц: Як ми чежко, лєгчейше бим ше чувствовал кед би ме слон преґажел. Цо ти ту робиш...? Зиходз долу! (Дриля Австралиянца з рукох.)

148

Австралиянєц: Ти ме наволуєш слоном...? (Биє го зоз свою торбичку и руками.) Я така нїжна, нєохранєна, пришла ту аж зоз Австралийского континенту же би ме ти, ти... чарни... нє знам анї сама як це наволац, наволал же я слон! Африканєц: Но, добре, слонїца. Австралиянєц (ище баржей го биє): Ти, ти, нєвоспитани чарни Руснаку! Вечар сом ци була добра кед ши бул подпити... Вец сом ци нє була слонїца? Африканєц: Гей, лєм я кед попил, я у своїх рукох мал красну дзивку, а тераз кед сом ше пребудзел, нєт анї красоти, а анї дзивки. Австралиянєц: Цо ши сцел повесц? Же сом нє красна и же сом нє... Африканєц (претаргує Австралиянца у бешеди): Праве так... як цо ши сцел повесц. Да сом нє попил, нє вихасновал би ти мнє! Австралиянєц: Я тебе вихасновала? А як то думаш? Африканєц: Так, же ми смаковало заляц себе дакус зоз братами Руснацами по далєкей драги аж зоз Африцкого континенту. Док я таки розкомоцени у тей леопардовей скори чувствовал же ту коло тей циви танцує красна била дзивка, як и у тих наших племенох кед обрядни танєц, и же ми шеда на руки... Иии... далєй нє паметам вецей нїч... Можем себе задумац же цо було... Кед сом отворел очи, а воно бридки хлоп... намасцени з племенскима фарбами, зоз людским скалпом на глави... Австралиянєц (прави ґримаси, видрижнює ше Африканцови): Бридки хлоп... племенски фарби... людски скалп... А було ци добре? (Азиєц и Антарктиканєц шицко тото патра з боку и помали ше оддалую ґу дзвером.) Азиєц: Идзме ми оталь док зме нє вицагли грубши конєц... Антарктиканєц: А вони най ше ту нацагую же хто ту кого вихасновал. (За тот час Австралиянєц и Африканєц ше єдно другому видрижнюю.) Азиєц: И най ше вони догваря же кому ту було добре, а кому нє... Зоз жирафу би було ище лєпше... Алє будзе добри и пинґвин... Антарктиканєц: Гайде, виходз уж раз. Цо ши гварел? Пинґвин! Дам ци я пинґвина. (Почина з руку биц Азийца и виходза обидвоме вонка.) Пинґвин...! (Чує ше звонка.)

149

(Чує ше женски глас): Привитуєм вас обидвоїх як представительох Австралийского и Африцкого континенту. (Африканєц клєка на колєна, патри нагоре и кланя ше.) Поволала сом Вас як Руснацох же бисце помогли звекшованю руского наталитету. Чувайце свою моц, бо вам будзе требац, будзеце мац можлївосц доказац ше. Рахуєм на Вашу потримовку. Увидзиме ше нєодлуга. Ваша Марча! (Обидвоме патра на шицки боки и чудую ше.) Австралиянєц: Видзиш? Марча нас и видзи и чує, а ти сцеш повесц... Африканєц (претаргує го): Гей, сцем повесц... же як нас вона и видзи и чує. У нас лєм врач може шицко видзиц и чуц. (Попатра нагоре.) Марча даяки врач? Жена, Рускиня врач... (Кланя ше.) Австралиянєц: Кельо я знам, а вельо нє знам, Марча власнїца того куцика. Та можебуц же кед даєден госц вецей и попиє, вец му вона и наврача же би випражнєл бутєлар на тоти дзивки цо ту танцую коло тей циви. (Обраца ше коло циви.) Африканєц: Гей? (Става.) А дзе моя копия? (Огляда ше наоколо.) Мушим ше защициц. Зли духи пришли и до руских племенох. Австралиянєц: Та, нє бой ше. У нас ше коло таких цивох верца и зоз копию и без копиї. Сцела сом повесц, и таки цо маю и цо нє маю... (Указує з главу и очми на Африканцову хлопскосц.) А ви, чарни, вера маце... Африканєц: Кед би ше з нєба Марчов дух нє припатрал на мнє, боме бим ци витаргнул тот скалп хтори анї нє твой и розмасцел бим тоти твойо обрядни фарби по твари. Австралиянєц: Ааа... видзим я же ви таки (Указує на моц.) волїце грубосц. Африканєц: Дам ци я грубосц...! (Почина оганяц Австралиянца.) Европян (уходзи Европян, и видзи же ше тоти оганаю): Погришел сом... Идзем я! (Вибегує вонка.) Австралиянєц (вибегую и Австралиянєц и Африканєц, чує ше звонка): Я така нїжна, нєохранєна жена...! Африканєц: Гей, гей, нїжна жена, дораз це я охранїм...! Американєц (уходзи нука и лапа ше за главу): Алє ме болї глава... Одкеди сом пришол лєм налївам, та анї нє чудо же є така велька. Европян (уходзи нука подпити ґураюци бициґлу и трима ше за ню): Велька, вера, и чежка! Гуторел я же дакус менєй долївац, ище 150

и на празни жалудок... Озда принєше Марча даяке добре националне єдзене. Аж ми гурчи у бруху. (Опера бициґлу ґу шанку.) Азиєц (уходзи нука): И празна глава! Американєц: Чия празна? Азиєц: Ша, обидвоїм вам празна. Да сце дакус мудри перше бисце ше за єдзене лапали, а нє за флашу. Американєц: Фуй... (Виплювує.) Тот масни пинґвин ци даяке єдзенє? Азиєц: Поправдзе повесц, пинґвина сом ище нїґда нє єдол у живоце, алє у нас шицко цо ше руша хаснує ше за єдзенє. Европян: Фуй... (Виплювує.) Такой ши ми зґадзел єдзенє. Цо ґод нам Марча принєше я нє годзен єсц. (Лапа ше з руками за уста и вибегує вонка.) Азиєц: Випатра же шаркань заш пошол огень руцац. Ша, и так тот рок – рок шарканя. А и бициґла остала. Бициґла! (Роздумує.) Пинґвин пошол на бициґли, а тот ту ше зоз ню врацел... Наисце ше чловек може похориц на празни жалудок. Американєц: Нє прешол би ти ту так лєгко кед би ши нє бул прави Руснак, як цо и гуториш. Давно би це ми оталь випратали вєдно зоз тим чарним и тим цо облєка сукню як жена, аж би ше скурело за вами. Аааа... споминал ши же дзекуюци твоєй пра, пра, пра... баби хтора мала тоти буби, чераюци за твойого пра, пра... дїда, кед бул мали, нашенє ризкаши пришло до тих крайох. И ми тераз маме буц подзековни тебе прето же маме ризкаши. Азиєц: Праве так. Ниа, кед ше дакус вецей попиє, такой и мозоґ лєпше роби. Антарктиканєц (уходзи нука): тераз є на безпечним. Змесцел сом го до Безпечней хижи. Нє будзеш ти вецей оганяц за моїм пинґвином. (Маха Азийцови з пальцом.) Американєц (нє обрацаюци увагу же Антарктиканєц вошол): Мой мозоґ роби. И я ше нє хвалєл же мой пра, пра, пра... дїдо послал нашенє кромпльох до свойого краю. Азиєц: И прето ше ти ту нашол, бо ци пра, пра, пра... дїдо бул по нашенє кромпльох? Американєц: Та нєєє... Бул копац злато... Азиєц: Копац злато и послал кромплї? Могол и злата послац. Американєц: Га, цо ци ту я бешедуєм. (Махнє з руку.) Антарктиканєц: И на концу од злата и кромльох випаднул каскадер. Порно каскадер!

151

Азиєц (нїч му нє ясне): Я пришол звекшац руски наталитет, а ви ту споминаце порно каскадера як випадує з кромпльох. Антарктиканєц: А ти цо бегаш за моїм пинґвином и споминаш бабу зоз бубами и ризкашу... Азиєц: Нє бабу, алє пра, пра, пра, пра... бабу... Антарктиканєц: Исте ци – баба чи пра, пра, пра баба... (Чує ше одвонка лопотанє, гирменє, блисканє.) Чуєце, то сиґурно Марча приходзи. Американєц: Шор би було, я перши пришол... Антарктиканєц: А я зоз найжимнєйшого континенту на Жемовей кулї. Азиєц: А я...? Американєц: Ти будз цихо! (Шветло почина клїпкац и трациц ше, блїсла велька шветлосц, нука уходзи розголєна млада жена и на стол кладзе цале печене праше зоз яблуком у устох, обраца ше даскельо раз коло циви и виходзи вонка, док шицки други занємени и у вельким чудованю.) Антарктиканєц: Видзели сце? Американєц: Яка чаривна шветлосц! Антарктиканєц: И праше зоз шветлосцу! (Шеднул и лапел ше єсц.) Азиєц: Марча нам послала. То националне руске єдзенє? Американєц: Можебуц гей, а можебуц и нє. Азиєц: А як то можлїве? Можебуц гей, а можебуц и нє? Американєц: Праше руске, а печене праше нє руске. Азиєц: И праше Руснак! Американєц: Нє, Руснаци нє прашата... Вони знаю буц лєм швинї. Азиєц: Швинї? Американєц: Нормалне. Кед ше напию. Азиєц: Швинї хтори ше напию? Американєц: Та дзе, Руснаци лєм кед ше напию, та су теди швинї. Азиєц: А так, Руснаци швинї. Значи, кед сом первейка ту вошол за столом були швинї? Американєц: Гей! Боме швинї... Цо ши гварел? Же я швиня... Дораз ци я дам же хто швиня... (Почина оганяц Азийца.)

152

(Убегую нука Европян и Африканєц.) Африканєц: Озда зме нє запожнєли? Европян: Така красна жена ту була, а ви ше двоме оганяце. Ище вам лєм Австралиянєц хиби. (Преставаю ше оганяц.) Азиєц: Жена? Американєц: Нє споминай ми Австралиянца! Жена? Антарктиканєц: Дахто споминал жену? Европян: Чули зме лопотанє, гирменє, видзели зме вельку чаривну шветлосц коло Марчового куцика, прибегли зме... Африканєц: ...и видзели зме красну розголєну младу жену як виходзи оталь. Жена врач! И кельо видзим, єй дух нам принєсол праше. Европян: Зоз яблуком! Антарктиканєц: Я видзел лєм шветлосц хтора була така моцна же ме зашлєпела... И вец лєм праше. (Предлужує далєй єсц.) Чи даяки виселєнци ту нє пришли? Азиєц: Виселєнци? Американєц: Гей, виселєнци ци принєсли праше... Готове упечене праше. А ти ше такой влапел до ньго. (Гутори Антарктиканцови.) Антарктиканєц (нє слуха го, алє смачнє є): Добре тото вселенске праше! Азиєц: Руске, вселенске? Чийо тераз тото ту праше? Антарктиканєц: Нашо! Американєц: Крашнє ци чловек гутори же нашо! Антарктиканєц: Смачне! Американєц: Нїяки вселенци, чи виселєнци, та анї нїяка жена, ту нє були. Кед би були, сиґурно бим нє оганял того цо гутори же я швиня... (Задумани.) Жена? Азиєц: Пребачце. Я нє гуторел же вон швиня, алє праве вон (Указує з пальцом на Американца.) гуторел же Руснаци кед ше напию вец су швинї. И вец ше нашол преволани, бо бул ту пияни за столом зоз... (Попатра на Европяна и Африканца.) Африканєц: ...дзе ми моя копия, же бим це надзал на ню, як и тото праше? Лєм дакус менєй це будзем обрацац на огню... (Нашол копию.) Азиєц (оддалює ше од Африканца): Я ше лєм питал чи цале печене праше руске националне єдзенє...

153

Африканєц (оганя Азийца): Печени Руснак... Европян: Ша, то и я бул пияни... И я швиня? (Почина и вон оганяц Азийца.) Американєц: Я каскадер! А нє швиня! Порно каскадер! (Почина и вон оганяц Азийца.) Антарктиканєц (става од стола и почина и вон оганяц Азийца): Ти би мойого пинґвина? Азиєц: Праше! Европян: Швиня!? Американєц: Руснак!? Африканєц: Печени! Австралиянєц (уходзи и почина и вон оганяц шицких): Ви ше уж почали оганяц пре звекшованє руского наталитета, анї сце нє чекали на мнє... Чекайце же би и я дакого влапел...! (Вибегую шицки вонка, оганяюци ше.) Австралиянєц: Я така нїжна нєохранєна жена! Африканєц: Руснак!

4. (Ослабена шветлосц, жвераткова куля ше обраца и дава швицаци ефекти на шицки боки. Чує ше и музика, а нука ше находзи старша, бридка, баюсата жена хтора є яблуко.) Марча: Таки ту нєшор направели же сом лєдво попораєла за нїма. Як кед би наисце ту були швинї, а нє Руснаци. Ище сом им и праше упекла у Макайовей пекарнї. А вони го скоро анї нє рушели, алє ше оганяю, спричкаю и вадза як пси и мачки доказуюци ше же хто векши и лєпши Руснак и... (Указує нацагованє.) Но, пойдзе праше за даяку свадзбу, лєбо обед, док я ту будзем правиц. Поправдзе повесц, обеди ше вельо частейше правя як свадзби, та сом надумала, як гуманитарка и шветова предсидателька Руснацох, же би тоти нашо Руснаци у билим швеце ше орґанизовали и помогли у звекшованю наталитета на Косцелїску. То озбильни проєкт. Гоч цо сом потераз започала з того вше дацо добре випадло. Так будзе и тераз. (Чує ше звонка лярма.) Американєц: Я перши! Европян: Швиня! Африканєц: Руснак!

154

Азиєц: Праше! Марча: Та цо сом гварела... Як дзивина... (Убегую нука по истим розпорядку як вибеговали вонка.) Европян: Бридка жена! Антарктиканєц: Печена! Азиєц: Як сом ше престрашел! (Заставаю кед обачели же нука жена.) Американєц: Ви погришели! Европян: Вщелїяк сце погришели! Азиєц: То Марчов куцик? Африканєц: Ми Руснаци! Марча: Я Марча! Американєц: Марча? Европян: Марча? Антарктиканєц: Марча предсидателька? Американєц: Красавица Марча? (Кладзе руки на уста.) Австралиянєц: Баюсата Марча? Рускиня! (Самодостаточно ше ошмихує одмерююци ю од глави по пети.) Азиєц: Значи, ми пришли зоз билого швета ... Марча (претаргла го у бешеди): Праве так. Поволала сом Вас як представительох Руснацох, и то шицких континентох, же бисце помогли у звекшованю руского наталитету. И прето чувайце свою моц, бо вам будзе требац, будзеце мац можлївосц доказац ше. Рахуєм на Вашу потримовку. Привитуєм вас шицких. Американєц: А Рускинї? Африканєц: Дзе тоти Рускинї? Лєм най нє буду баюсати и... тлусти Рускинї. Австралиянєц: Людзе, чекайце дакус. Най жена пове... Азиєц: А дзе тото праше цо ту остало? Антарктиканєц: Цо ше мнє дотика, праше ме вецей нє интересує. Сити сом прашецини. Тераз анї нє сущне чи печене праше руске националне єдло, чи нє. Можеме такой прейсц на Рускинї. Азиєц: Гей, кед ши ше уж наєдол. Марча: Помали, будзе и Рускинї. Австралиянєц: Ниа, видзице. Ви такой як мухи на... Навалєли на Рускинї.

155

Марча: Праше ту було, чекало вас, чекало, чекало... И пошло... Американєц: Чекало? Европян: И, пошло? Американєц: Пошло? Як пошло? Азиєц: Пошло! Марча: Без яблука. Охабело ми яблуко. И гуторело: хто бул, бул, а хто нє, най чека Рускинї. Африканєц: А дзе пошло? Азиєц: До рици пошло. Пошло, та. Австралиянєц: Риц? Хто спомнул риц? Европян: Заш тот зоз рицу... Требало ци то. (Гутори Азийцови.) Американєц: Печене праше пошло. (Указує з руку одход.) Антарктиканєц: Аж ше за нїм скурело. Марча: Но, най ми ришиме шветови проблем Руснацох на Косцелїску. Кельо сом видзела и чула за тот кратки час, добре сце ше упознали, а и я зоз вами. Европян: Ви з нами? (Шицки зачудовани попатраю єдно на друге.) Антарктиканєц: Як кед бисце анї нє були ту? Марча: Можебуц гей, а можебуц и нє. Африканєц: Гуторел я же Марча врач. (Пада на колєна и кланя ше.) Азиєц: Як и печене праше. Можебуц и гей, а можебуц и нє руске националне єдло. Американєц: Цихо там, же бизме добре чули. Африканєц: Зли духи медзи нами... Марча: Праве так. Медзи вами зли духи. (Африканєц ше заш кланя.) Австралиянєц: Я нє зла. Я любим шицких без огляду яку фарбу скори маю. (Попатри на Африканца.) Африканєц (нагнївано Австалиянцови): Дам я тебе фарбу. Будзеш шицок белави! Австралиянєц: Белави? Озда нє? Я така нїжна... Марча: Досц... Знала сом же од вас до слова нє дойдзем.

156

Американєц (става и розказує): Мир, кед дахто дацо пове, док наша гуманитарка и шветова предсидателька бешедує такой го...! Азиєц (претаргує го у бешеди): Цо го такой? Американєц: Такой го, такой го... (Обраца ше коло себе.) наш чарни брат преджобнє зоз свою копию! Австралиянєц: Можем и я дацо повесц? Кед би мнє преджобнул... (Шицки наглас крича.) Европян: Нє можеш! Азиєц: Нє можеш! Антарктиканєц: Нє можеш! Африканєц: Нє можеш! Марча: Нє можеш! Як перше, видзим же вам нє ясне же я шицко видзела и чула. Коло нас на шицки боки поставени камери. Вони шицко видза и чую. (Шицки зачудовани окрем Азийца.) Озда сце нє думали же Марчов куцик дзе ше збераю шицки хлопи зоз Косцелїска и околїска би мог буц у моїх рукох, а я нє отримам шор и мир, и то дзекуюци праве тим цо шицко видза и чую. Азиєц: Паце, чудо технїки на шицки боки! Марча (попатрела боком на Азийца): Алє, я вас поволала же бисце помогли при звекшованю руского наталитета на Косцелїску. То винїмно значни проєкт. (Шицки обачлїво щешлїви.) Антарктиканєц: Наисце винїмно значни! Американєц: Прето зме и ту! Африканєц: Я можем понукнуц Рускиньом найвецей! Австралиянєц: До того сом прешвечена! Азиєц: И я понукам... Марча: Но, добре. До того хто кельо може понукнуц за тераз нє будземе уходзиц. Антарктиканєц: Нє будземе. Марча: Алє най ше ми ту тераз догвариме, бо маме рижни... Австралиянєц: Ша, нормалне же су рижни... Марча: А я розумим, бо ту през тот мой куцик за тот длугоки час кельо го мам розробеного преходзели велї муштериї зоз цалого швета. Та то би дахто мушел почитац з цильом звекшованя руского наталитета на Косцелїску. И предкладам же би то була я и же би ми ви то и оможлївели.

157

Африканєц: Палє ти ше нашу Марчу. Американєц: Кед лєм читанє у питаню, вец може. Европян: Наздавам ше же нє будзе нїч инше. Американєц: Гласайме! Хто за то же би Марча як наша гуманитарка и шветова предсидателька мала подполну шлєбоду читац нам з цильом звекшованя руского наталитета на Косцелїску. Зоз надпомнуцом же то винїмно значни проєкт. (Шицки дзвигаю руки.) Австралиянєц: Можем я два раз... (Дзвига обидва руки и шицки руцаю очи на ньго.) гласац... (Спущує єдну руку.) Американєц: Єдногласно принєшена одлука же Марча ма подполну шлєбоду же нам може читац, а з цильом звекшованя руского наталитета на Косцелїску. Зоз надпомнуцом же то винїмно значни проєкт. Марча: Тераз преходзиме на конкретни ствари. (Виходзи вонка и уноши вельку картонску шкатулу хтору кладзе на штредок, а нїкому нє ясне цо роби.) Як видзице, тота шкатула ма дзиру. (Шицки патра на дзиру и ище им менєй ясне.) До тей дзири будзеце хпац... Азиєц: А нє, нє... Антарктиканєц: До паперовей шкатули маме хпац? Африканєц: Нє можем вериц. Европян: А Рускинї? Американєц: Пришол сом ту же бим до тей дзиравей шкатули хпал... а нєє... идзем дакус на воздух (Виходзи вонка.) Марча (кричи за Американцом): Лєм нє будзце длуго, бо ше будзе од вас одбивац...! Як цо сце ме и вибрали – я вам будзем читац. А Рускинї вец достаню. Американєц (кричи одвонка нагнївано): Достаню, а мнє будзе читац и одбивац...! Австралиянєц: Може дакус векша шкатула же бим вошол нука и дзвигнул шицко на найвисши уровень? (Шицки попатрели на ньго.) Франтуєм... (Шмишка ше.) Марча: До огляду приходза шицки файти доларох, еври, єни... подписани чеки, банково карточки... а можу и динари, уж лєм их вежнє даєдна Рускиня. Тераз випражнїце кишенки, охабце себе за драгу назад, кед сце уж нє вжали повратну карту... Тоти цо на бициґли пришли нє муша себе вельо пенєжу брац назад...

158

(Шицки заслупнути.) Европян: Маме дацо плациц? Азиєц: Шицких ми Будох. Плациц? Антарктиканєц: Пинґвина ми мойого, маме дацо плациц Рускиньом? Австралиянєц: Озда нє? Африканєц: А нє, та дзе! Я у моїм племену мам задармо! Марча: Видзим я же ви нє покапчали... Ви думали же будзеце звекшовац наталитет так же... (Указує нацагованє.) та сце такой шицки прибегли. Европян: Ми думали же будзе задармо и же ше нїч нє плаци. Антарктиканєц: Га, гей. Акурат! Азиєц: Задармо! Марча: Ви будзеце плациц, алє гевто друге цо сце найвецей обчековали нє будзеце. (Шицки обрацаю глави на други бок.) Африканєц: Зли духи! Европян: Нїч ми нє ясне! Австралиянєц: Анї мнє! Антарктиканєц: Идзем видзиц як мойому пинґвинови у Безпечней хижи (Виходзи вонка.) Азиєц: Шицких ми Будох. Чекай и мнє! (Виходзи и вон вонка.) Марча: Най повторим. До тей ту шкатули, през тоту дзиру, як цо сом уж наглашела, будзеце хпац пенєжи цо сце вжали зоз собу. Нормалне же можу прейсц и чеки и банково карточки. Єдногласно сце шицки принєсли одлуку же мам подполну шлєбоду читац то, з цильом звекшованя руского наталитета на Косцелїску. Пенєж будзе прешлїдзени Рускиньом же би го трошели за свойо дзеци и свойо фамелиї. И так мали можлївосц преширйовац фамелию зоз векшим числом дзецох. Ви думали же тоти ту жени нєт хто шориц. Єст, вера, хлопох, и то нє гоч яких. Алє нєт пенєжи. Американєц (уходзи нука; на маїци руски медведжик, хтори мал по тоту хвильку дзвигнуту хлопскосц, а тераз му є спущена): Я ше розхладзел! Марча: Думали сце же ше ту будзеце госциц зоз моїм напойом и прашецом и на жени наскаковац, а шицко то задармо. Е, у тим сце ше добре спреведли.

159

Американєц: Плациц, дацо треба плациц? Там у Голивуду мнє плаца за филми... хто вообще споминал плаценє? (Збунєти.) Европян: Бициґла, видзел дахто мою бициґлу? (Вибегує вонка гоч му бициґла опарта при шанку и гоч исту заквачел при вибегованю.) Африканєц: А моя копия ше страцела... (Виходзи вонка.) Австралиянєц: Нє мам нїч процив дац даяки пенєж, лєм кед шицки припознаце малженства истого полу, и кед ше заложице же би тоти и таки малженства могли усвойовац дзеци. (Вибера пенєжи зоз ботоши, брусгалтера, кишенки, подписує чеки и пишно уруцує до шкатули.) Чекайце! Будземе вєдно глєдац копию... (Вибегує вонка за Африканцом.) Американєц: Тот швет пошалєл... (Почина музика зоз зменшуюцим шветлом и жвераткову кулю хтора ше почина обрацац.) Марча: Вони ме нє слухали, лєм ше напивали, вадзели, нєшор правели, хвалєли ше, доказовали и жегнали як даяки стари баби... гварела сом им же ту камери на шицки боки, та шицки шицко видза и шицко чую. Аж и їх швиняриї и глупосци зазначени на филму. Буду ме модлїц же би ше касети нє обявели на їх континентох и на интернету. Буду ше вони ище питац же кельо маю плациц. Будзе пенєжу за звекшованє руского наталитета на Косцелїску. Аж и за мнє будзе. А яка би я то предсидателька була кед бим ше анї кус нє омасцела. Тот проєкт осудзени на успих и шицким дзекуєм напредок на потримовки. Американєц (биє ше з руку по глави): Спомли сце, панї предсидателько, филми, касети, интернет... Руснаци на филму, ууу... у куцику... Йой, Боже... ту и я, як ґлумец зоз праву твару, а нє як каскадер... (Вибегує вонка.) Марча: Кафу нє будзеце!? (Обраца ше даскельо раз коло циви и бере споза шанку таблїчку на хторей пише 18+.) Цо би ище шицко ту нє було кед бим пред їх приходом нє зняла тоту таблїчку зоз уходних дзверох мойого ноцного куцика. Можеце лєм задумац цо би им шицко на розум могло спаднуц... А и добре же ше тот пинґвин ми нє хпал до фрижидера да ше розхладзи... Ааа... и тота цива ми нє погубена, бо кед би дахто приведол медведза, од нєй би нє остало баш нїч, а од тей циви ше ту на Косцелїску може добре жиц. (Обраца ше даскельо раз коло циви и виходзи вонка.) КОНЄЦ 160

CIP – Katalogizacija u publikaciji Biblioteka Matice srpske, Novi Sad 82+008+7 [VETLOSC : ~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc / odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap. – Rok 1, ~. 1 (1952)-rok 3, ~. 4 (1954) ; Rok 4, ~. 1 (1966)– . – Novi Sad : Ruske slovo, 1952–1954 ; 1966–. – 23 cm Tromese~no.

ISSN 0488–7557 COBISS.SR-ID 7356418

ISSN 0488-7557