Шветлосц 3 - 2021 by Svetlosc

ШВЕТЛОСЦ

часопис за науку, литературу, културу и уметносц

РОК LXIX

ЮЛИЙ–СЕПТЕМБЕР 2021

ЧИСЛО 3

ЗМИСТ НАУКА Oleg Rumyantsev: Вживання топоніму Горнїца в текстах русинів Бачки і Срему у ХХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5 Йосиф Вархол: Аграрні звичаї русинів-українців Словаччини . . . . . . .27 ПОЕЗИЯ И ПРОЗА Олена Планчак-Сакач: Кед зме лєм клїпнуце . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .37 ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТУРИ Зоз сучасней билорускей поезиї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .43 Роджерс Нелсон Принс: Пурпурни диждж . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .59 ИСТОРИЯ Дюра Гарди: Adventus in Machou Ростислава Михаиловича . . . . . . . . .61 Славомир Олеяр: Хмельницки и Мазепа – два контроверзни особи русьинскей (українскей) историї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .69 ИНТЕРВЮ Саша Сабадош: Тирваци швицарнїки: Библия, класика, Слїпий, Валенса... (Розгварка з Михалом Рамачом) . . . . . . . . . . . .87 ПРИКАЗИ, КРИТИКИ, РЕЦЕНЗИЇ Микола Шанта: Пологово болї прекладаня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .95 Єлена Перкович: Цо єст нове у Дюранїнових . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .99 ДРАМСКИ ДОДАТОК Звонимир Павлович: Хто забил мертви угел (I) . . . . . . . . . . . . . . . . . . .103 УПУТСТВО ЗА ПРИРИХТОВАНЄ РУКОПИСОХ ЗА ДРУКОВАНЄ . . . 137 Илустрациї Даряна Гардия (42, 68, 102, 136, 143)

ШВЕТЛОСЦ

часопис за науку, литературу, културу и уметносц Виходзи од 1952. року Видаватель Новинско-видавательна установа „Руске слово” Нови Сад За видавателя др Борис Варґа, директор Одвичательни редактор за фахову обласц (литературу, културу и уметносц) Микола М. Цап Ушорйовацки одбор за наукову обласц др Янко Рамач, др Дюра Гарди, др Йоаким Стрибер, др Алексей Кишюгас, др Борис Варґа Совит часописа академик Юлиян Тамаш (Войводянска академия наукох и уметносци, Национална академия наукох України), академик Микола Мушинка (Национална академия наукох України, Словацка), др Алла Татаренко (Львовски национални универзитет, Україна), др Томаш Квока (Яґелонски универзитет, Польска), др Олег Румянцев (Универзитет у Палерму, Италия), др Михаил Дронов (Институт за славистику РАН, Русия), др Юлиян Рамач, мр Анамария Рамач Фурман (Универзитет у Новим Садзе), др Канаме Окано (Универзитет за иножемни студиї Кобе, Япон), мср Александер Мудри (Универзитет у Новим Садзе), мср Ана Римар Симунович (Универзитет у Новим Садзе), мср Мирослав Кевежди, мср Саша Сабадош Рецензенти др Дюра Гарди др Янко Рамач Секретар редакциї Микола Шанта Лектор и коректор Микола М. Цап Дизайн рамикох Иґор Орсаґ Технїчна редакторка Мария Гудак

Адреса редакциї: 21000 Нови Сад, Футожска 2/ІІІ телефон (021) 6613-697, телефакс (021) 528-083 e-mail: casopissvetlosc@gmail.com Интернет адреса: www.ruskeslovo.com/шветлосц Часопис виходзи 4 раз у року. Рочна предплата 800,00 динари, а за иножемство 25 евра; єден прикладнїк 200,00 динари. Жиро рахунок число 160-923244-82 – НВУ „Руске слово” Нови Сад (з назначеньом: за „Шветлосц”); девизни рахунок число 160-0050870024999-53 Banca Intesa a. d., Beograd Друкує Друкарня „Sajnos” DOO, Нови Сад; тираж 250 прикладнїки Друкованє того числа финансийно помогли: Министерство култури и информованя Городска управа за културу Нови Сад Становиска авторох винєшени у часопису нє виражую становиска орґана котри додзелєл средства за софинансованє

ISSN 0488-7557 e-ISSN 2683-3468

SVETLOSC Journal for Science, Literature, Culture and Art Founded in 1952 Published by Newspaper Publishing Company „Ruske slovo”, Novi Sad Head of NPC „Ruske slovo” Boris Varga, PhD Editor-in-chief for Literature, Culture and Art Mikola M. Cap Editorial Board for Science Janko Ramac PhD, Djura Hardi PhD, Joakim Striber PhD, Aleksej Kisjuhas PhD, Boris Varga PhD Advisory Board Julijan Tamas, Academician (Academy of Sciences and Arts of Vojvodina, National Academy of Sciences of Ukraine), Mykola Mushynka, Academician (National Academy of Sciences of Ukraine, Slovakia), Alla Tatarenko, PhD (Ivan Franko University of Lviv, Ukraine), Tomasz Kwoka, PhD (Jagiellonian University, Poland), Oleg Rumyantsev, PhD (University of Palermo, Italy), Mikhail Dronov, PhD (Institute for Slavic Studies RAS, Russia), Julijan Ramac, PhD, Anamarija Ramac Furman, Mgr (University of Novi Sad), Kaname Okano, PhD (Kobe City University of Foreign Studies, Japan), Aleksandar Mudri, MA (University of Novi Sad), Ana Rimar Simunovic, MA (University of Novi Sad), Miroslav Kevezdi, MA, Sasа Sabados, MA Reviewers Djura Hardi, PhD Janko Ramac, PhD Secretary Mikola Santa Editor and Proofreader Mikola M. Cap Cover Design Igor Orsag Graphics and Layout Editor Marija Hudak Address: 21000 Novi Sad, Futoška 2/III tel. +381 21 6613-697, fax +381 21 528-083

НАУКА

OLEG RUMYANTSEV*

University of Palermo oleg.rumyantsev@unipa.it

UDC 811.161.2’373.2(497.113)”19”

жридлова наукова робота прияте 23. 04. 2021. прилапене за друкованє 02. 06. 2021.

Вживання топоніму Горнїца в текстах русинів Бачки і Срему у ХХ ст.** Виникнення топоніму Горнїца у громаді русинів Бачки і Срему обумовлено історичними та географічними чинниками. Протягом ХХ століття громада вживає цей топонім у текстах різних жанрів для описання території походження. Семантика топоніму накладається на інші географічні назви – зокрема на значення топоніму Закарпаття, або на застарілі чи архаїчні форми Карпатська Україна та Підкарпатська Русь. У статті розглянуто питання належності топоніму до категорій макротопонімів та екзонімів, вивчено динаміку і контекст вживання терміну, звернено увагу на можливу опозицію до терміну ровнїна. У процесі дослідження опрацьовано численні періодичні видання – публіцистику, науково-популярні праці, наукові статті – а також інші типи публікацій. Ключові слова: Горнїца, Закарпаття, Бачка, Срем, русини, українці, топоніми, історичний регіон

It is the emotional significance that geographic spaces are able to take on in human experience that transforms them into „places”. Giuliani, M. V. Theory of attachment and place attachment (Giuliani 2003: 146). Як свідчить епіграф, емоційна складова є базовою передумовою до виникнення відповідної географічної назви. Емоційне ставлення * Олег Румянцев – доктор філологічних наук, доцент ** Доповідь проголошено 16 квітня 2021 р. в рамках VIІ Міжнародної наукової конференції „Художні феномени в історії та сучасності: географічний простір та художній текст”, організованої Кафедрою романської філології та перекладу Факультету іноземних мов Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна.

до певного простору, яке призводить до формування відповідного топоніму, є наслідком процесів, що закарбувалися в історичній пам’яті етносу. Для належного вивчення цих процесів дослідник повинен опинитися на перехресті декількох наук – географії, історії, лінгвістики та інших сфер людського знання. Так і в нашому випадку, до уваги взято різнорідні чинники, що допомагають зрозуміти еволюцію і контекст вживання топоніму. У цій розвідці мова піде про термін Горнїца, присутній у мові русинів, що мешкають у межах сучасних Сербії та Хорватії. Узагальнюючи, можна стверджувати, що термін описує територію історичного Закарпаття, однак динаміка його вживання має свої особливості. Унікальність цього топоніму полягає в тому, що, з одного боку, він має доволі обмежений ареал застосування, а з іншого – має непересічний рівень усталеності, хоча й відноситься до території вельми віддаленої від цієї громади. Метою розвідки є дослідити – як і коли термін потрапляє до друкованих видань русинів Бачки і Срему, якою була динаміка його вживання в цих публікаціях, як змінювалася його семантика залежно від історичних і політичних умов, як він співвідноситься з іншими назвами відповідного регіону. У процесі дослідження було взято до уваги здебільшого періодичні видання громади, а також теоретичні праці з розглянутої проблематики. * Як відомо, топоніміка – це розділ ономастики, що вивчає назви будь-яких географічних об’єктів. Категорія топонімів розгалужується залежно від характеристики об’єктів: наприклад, поняття Горнїца слід віднести до хоронімів – власних назв будь-якої території, адміністративно-територіальної одиниці, історико-географічного регіону. Варто зазначити, що з причин невизначеності географічних меж, природної розмитості етнографічних кордонів, історичних розбіжностей у поглядах на минувшину, поняття історико-географічного регіону визначити доволі важко. Підставою для ретроспективного виявлення такого утворення є наявність унікальних соціально-політичних, економічних, історико-культурних, ландшафтоутворюючих ознак та усталених унутрішніх зв’язків, які асоціюються в історичній пам’яті окремої громади з певною назвою (Верменич 2005: 549-550). Спробуємо обґрунтувати належність терміну Горнїца до назв історико-географічних регіонів. Існує багато прикладів вживання назви певної гірської місцевості для означення і окремого історичного регіону, і відповідного територіально-адміністративного утворення. Історичні межі такого 6

регіону часто не збігаються ні з його адміністративними кордонами, ані точно відповідають межам певного ландшафту. Так, межі найвідомішого у світі гірського масиву Highlands в Шотландії виходять за рамки адміністративної території Highland council area, сформованої в 1996 р. Highlands є історико-географічним регіоном, бо суто з ним пов’язана унікальна кельтська мовно-культурна й історична ідентичність, яка відрізняє цей краї від інших. Так само, Закарпаття є історичним краєм із переважно (але не виключно) гірським ландшафтом, який має свою неповторну культурну ідентичність. Проте сьогодні існує також адміністративна одиниця, Закарпатська область, а частина українських етнічних територій залишається поза її межами – на Марамарощині та Пряшівщині (Віднянський 2006). Отже, поняття етнічного, історичного Закарпаття не збігається із Закарпаттям адміністративним. Наведемо також термін верховина, що описує гірську область, зокрема в Карпатах, заселену носіями українських говірок та специфічної регіональної культури. Існує також оронім Верховина, частина Середньокарпатської улоговини (Верховина, 1955). Пересічний представник українського соціуму насамперед асоціює з терміном верховина гірський ландшафт та відповідне культурне середовище – звідси й назви періодичних видань Верховина (Хланта 2006; Астаф’єв 2006), назва однойменного прикарпатського ансамблю пісні й танцю (Пиц 2006) тощо. Цей термін викликає певні асоціації, однак, незважаючи на конкретні географічні й культурні ознаки, не описує унікальне історичне явище та середовище – бракує інших складових, які мали б надати йому ознак цілісності й неповторності. Нарешті, поняття Горнїца не лише описує певний тип ландшафту, але й позначає унікальне історико-культурне просторове явище, отже відповідає концепції історичного краю. З історичних причин для русинів Бачки і Срему цей термін набуває особливого значення. Питання його відмінності від назви Закарпаття буде обговорено у фазі аналізу друкованих матеріалів. Цікавим є питання належності топоніму Горнїца до категорії макро- або мікротопонімів. Як зауважує М. Чорнопиский (Чорнопиский 1999: 7) до мікротопонімів відносяться назви „найменших географічних об’єктів, які фіксуються переважно у пам’яті населення і дуже рідко трапляються в офіційних документах”. Є очевидним, що топонім Горнїца сформувався і зберігся суто у пам’яті колишніх представників громади та вживався, принаймні до початку ХХ ст., в усній народній традиції. Все ж, термін слід віднести до макротопонімів. По-перше, регіон, до якого відноситься цей термін, аж ні7

як не можна назвати „найменшим об’єктом”. По-друге, протягом ХХ століття термін вжито в численних писемних джерелах із все більшою інтенсивністю; він також увійшов до словників мови русинів Бачки і Срему. Нарешті, мікротопононім часто є загроженим терміном, оскільки його використовує лише обмежена кількість мешканців та він може остаточно зникнути з ужитку та з історичної пам’яті представників громади. Цього не можна сказати про термін Горнїца, широко вживаний багатьма носіями відповідної мови. Нарешті, цікавим є питання: йдеться про ендонім чи про екзонім? Ендонім – це назва географічного об’єкта мовою, якою спілкуються на території, де розташований цей об’єкт, а екзонім – це назва, яка вживається у певній мові для позначення об’єкта, розташованого за межами території, де ця мова має статус державної чи офіційної, і відрізняється від назви об’єкта мовою тієї території, де об’єкт розташований. Наприклад, Київ – це ендонім в Україні, а Београд – це ендонім в Сербії; натомість, Кијев – це сербський екзонім для українського Київ, а Белґрад – це український ендонім для сербського Београд тощо. Проблема екзоніму (а інколи й ендоніму) є проблемою еволюції, існування й живучості терміну, що пов’язано з постійними мовними й історико-географічними змінами у світі. Для носіїв екзомови певний термін може мати історично-афективне значення – як, наприклад, для мешканців Угорщини певного емоційного забарвлення міг набути екзонім Újvidék (Нови Сад) чи Ungvár (Ужгород). Інколи нам з історичних причин невідомий ендонім певної історичної місцевості – наприклад, у разі міста Помпеї ми вживаємо екзонім у якості основної назви тощо. Багато географічних об’єктів мають велику протяжність, перетинають державні кордони і мають у кожній країні свою назву-ендонім – приклад тому річка Дунай (Donau, Дунав тощо) (Дрогушевська 2012: 26-27). Інколи, навпаки, розрізнити екзонім і ендонім доволі важко – терміни можуть бути тотожними орфографічно чи фонетично (Bušs 2012: 71; Zych 2012: 91).1 1 Деякі науковці у визначенні екзоніму наполягають на необходності його фонетичної відмінності від ендоніму: „And so a rather more exact definition of exonym would be: Exonym is a name used in a specific language for a geographical feature situated outside the area where that language has official status, and differing in its spelling in the basic grammatical case from the spelling of the basic grammatical case of the name used in the official language or languages of the area where the geographical feature is situated” (Bušs 2012: 71). Утім, трапляються випадки, коли вимова двох термінів є тотожною: „It may also occur that the traditional Polish name for a geographical object is identical to the name in the local language, e.g. [...] the Polish name of the Serbian province of Wojwodina (Serbian Vojvodina) is the same as the Polish transcription of the Rusyn name for this province (Войводина)” (Zych 2012: 91).

Австрійський науковець Peter Jordan (Jordan 2012: 28-31) пропонує приклади типових ситуації, за допомогою яких визначає чинники – адміністративний устрій, економічна залежність, відстань тощо – що дозволяють розпізнати ендонім чи екзонім. Наприклад, якщо дві гіпотетичні різномовні громади, розташовані на протилежних схилах єдиного гірського масиву, використовують його як ресурс та відчувають до нього певний тип прив’язаності, то обидві назви, які громади вживають по відношенню до цього ландшафту, будуть ендонімами. Якщо ж одна з таких громад спостерігає його здалеку, не вживає його як ресурс та має лише абстрактний емоційний зв’язок із тим масивом, вживаний нею термін буде екзонімом. Русини в Сербії та Хорватії на сучасному етапі не мають економічного чи адміністративного зв’язку з віддаленими від них Карпатами – громада соціально, економічно та культурно інтегрована до Воєводинської автономії. Все це дозволяє зробити висновок, що термін Горнїца, властивий лише окремій мові цього середовища, слід вважати екзонімом, але по відношенню до декількох можливих актуальних ендонімів – у першу чергу Закарпаття, або Закарпатська область, і Prešovský kraj. Порівняння з топонімами Карпатська Україна чи Підкарпатська Русь не є виправданим, оскільки сьогодні ці терміни мають інакший рівень історичної актуальності. У цьому й полягає одна з особливостей топоніму Горнїца: він ззовні описує історичний край, для означення якого сьогодні, на локальному та зокрема на адміністративному рівні, немає єдиного ендоніму. Адже сьогодні в уявленні пересічного українця значення терміну Закарпаття дорівнює скоріше межам Закарпатської області, ніж енциклопедичному значенню ширшої історико-етнографічної території. А пересічний представник громади русинів Сербії чи Хорватії у згадці на топонім Горнїца уявляє етнографічну територію русинів/українців цілого закарпатського історико-географічного простору. * У рамках публікацій, які ми мали можливість проаналізувати2, термін Горнїца вперше згадано у працях В. Гнатюка. У розвідці 2 Йдеться здебільшого про періодичні видання – Руски новини, Руски Календар Южнославяньских Русинох, про окремі номери видань КПСЮР, про перші номери часопису Шветлосц та окремі номери Нової думки, про всі номери видань Виснїк култури та Творчосц тощо. Розглянуто наукові та публіцистичні праці – наприклад, праці В. Гнатюка, твори М. Ковача тощо. У деяких публікаціях – наприклад, З мойого валала Г. Костельника, Руско-українски алманах бачванско-сримских писательох, Народни приповедки бачванских Русинох тощо – термін не було виявлено, тому ці праці не залучено до бібліографії.

Руські оселі в Бачці він пише, що русини емігрували „з північних комітатів горішньої Угорщини”. У надрукованих тут оповіданнях Я. Колошняя та В. Джуджара йдеться про походження з Земплину (Гнатюк 1898: 2, 5-6). І лише у статті Словаки чи Русини? науковець пише: „Они знаютъ, що ихъ дѣды прійшли съ „горницы” (такъ называютъ нашо Русины повночну Угорщину), они знаютъ, що тамъ е еще больше „Руснацохъ” и що они едной національности съ ними.” (Гнатюк 1901: 29). Показово, що термін вжито в лапках та з маленької літери, але тут слід враховувати, що автор цитати – не був представником бачвансько-русиньскої громади. Г. Костельник у праці Liber Memorabilium грекокатолїцкей парохиї бачкерестурскей пропонує нарис історії своєї громади, у якому вказує міграційні координати перших переселенців: „Руснаці пріселєлі зос Горнєй Мадярскей до Бачкей”; нині вони мешкають „у долнїх странох Аустроугорскей монархії” (Костельник 1998: 3). Як бачимо, у перших рядках топонім не фігурує – автор уводить його трохи нижче та пояснює значення: „До Керестура пріселєлі ше Руснаці з „Горнїці” – т. є. з горнєй Мадярскей” (Костельник 1998: 31). Він також описує регіональну географію русинів та їхні історичні землі: „Руснаці, хторі біваю на „Горнїці” (т. є. у Горнєй Мадярскей), то „Горняці”; а тоті, цо біваю у Ґаліції, то „Ґаліціянє”. О Руснацох под московским царом (т. є. о Українцох) нашо Руснаці, як народ, а нє як поєдіні людзе, нє знаю нїч” (Костельник 1998: 3-4). Отже, автор використовує термін горняці (пор. словацьк. horniaci – мешканці північної частини Словаччини) і назви історико-географічних регіонів Бачка, Срім, Ґаліція, які вживаються з просторовим прийменником в, а також термін Горнїца („Горня Мадярска”), що є традиційним для цього мовного мікросередовища, але вживається з прийменником на. Показово, що Г. Костельник, як і В. Гнатюк, вживав цей топонім у лапках – тобто визнавав, що термін є непритаманним писемному мовленню. Ми також дізнаємося, що для Г. Костельника ландшафтний компонент у семантиці топоніма мав важливе значення: „Нє з правей „Горнїці” (т. є. зос горского краю) алє спод „Горнїці” (Костельник 1998: 31). Виглядає, що справжньою Горницею автор вважав суто гористу місцевість, а довколишня низовина була нібито периферійним явищем та до названого краю належала лише з етнографічних міркувань. З налаштуванням культурного життя русинів у рамках Королівства сербів, хорватів і словенців та заснуванням у 1919 році Руського народного просвітного товариства (далі – РНПТ) топонім потрапляє до сторінок перших періодичних видань громади. 10

Насамперед йдеться про Руски Календар Южнославянских Русинох, на сторінках якого різні автори на різний спосіб описували край походження своїх предків. Наприклад, у першому календарі парафіяльний священик у Руському Керестурі, М. Мудрий (Мудри 1921: 36), надає перевагу формам „с под Карпатох до Бачкей”, „зос горньей Мадьарскей”. Між тим, священик М. Черняк (Черняк 1921: 19-21) у статті Кратка історія Русинох (Руснацох) вільно користується терміном Горнїца: „Руснаци на Горніці”, „зос околіці Мішкольца на Горніці”, „Бачкі Руснаці, кед прешли спод Горніці”. Цікаво, що М. Мудрий був мешканцем Керестура й безумовно знав і вживав цей топонім, а М. Черняк, хоча й мешкав між русинами Бачки, за походженням був галичанином. Той факт, що топонім вжито суто в тексті вихідця з Галичини, а не бачвансько-сремського русина, свідчить про усталеність терміну, а також про його використання згідно індивідуальної стилістики кожного окремого автора. У Календарі на 1922 рік вислів „Зос Горнїци” увійшов до протоколу народних зборів (Записник, 1922: 8). Г. Костельник у своїй статті вжив топонім вже без лапок – що свідчить про його вже більшу притаманність писемному стилю – та описав географію етнічного оточення русинів у Карпатах: „Нашо дїдове на Горнїци здавен-давна жили з єдней страни медзи Поляками, цо биваю у Западней Ґалициї и притикаю ґу горняцким Руснацом, а з другей страни медзи словаками. Край, хтори ту заселєни з Руснацами, цага ше глїбоким клїном помедзи тоти два народи” (Костельник 1922: 96). Дописувач П. Вукич (Вукичь 1923: 70) пише: „Тоти Руснаци пришли з Горнїци изпод Карпатских горох зоз терашнєй епархии Пряшовскей, а зоз жупании (комитату) Земплинскей”, – тобто вважає, що до цього краю відносилася не лише гірська місцевість. Згодом Д. Біндас (Биндас 1929: 57) вживає назву цього історичного регіону Підкарпатська Русь як синонім топоніму Горнїца: „нашо прадїдове од вецей як тисяч роками жили на подкарпатскей Руси (Горнїци)”. Отже, топонім поступово входив до ужитку, визначалися його географічні, етнічні, адміністративні межі. Культурна, а точніше політична конкуренція, спрямована проти РНПТ та згуртована навколо видавців памфлету „Руски Батог” – а в 30-х роках навколо Культурно-просвітного союзу югославських русинів (далі – КПСЮР) – так само вживала цей термін, хоча й з відмінною (та здебільшого неусталеною) орфографією: „Русини на Хорньици и Галициjи”, „на Горњици” (Руски Батог 1922: 3); „Чом да тераз нє маме везу зос тоту исту Горнїцу, котра ше тераз назива Подкарпатская Русь” (Сакач 1934: 2) тощо. 11

У газеті Руски новини (видавець – РНПТ), що стає основним вісником русинів Бачки і Срему, топонім вживається в 1924-1941 рр. в текстах різних жанрів та в рамках різних колокацій. Ми вже писали про вживання топонімів у цій газеті (Rumyantsev 2019) та зараз зупинимося виключно на кульмінаційному для нас історичному періоді – добі становлення Карпатської України. Топонім Горнїца, як вже зазначено, усталено вживається усіма авторами із просторовим прийменником на. Натомість у номері від 4 листопада 1938 р. натрапляємо на конструкцію з прийменником у: „То уж шумне число школох за 450.000 Русинох у автономней Горнїци!” (Народ ше будзи 1938: 2), що звучить цілком нетипово для цієї мови та свідчить про трохи інакше сприймання топоніму. І хоча в тій самій статті топонім також вжито з прийменником на, йдеться, на нашу думку, не про друкарську помилку, а про набуття терміном специфічного політичного значення. Все ж, використання прийменника у може бути також обумовлено наявністю атрибуту автономней. У статтях кінця 1938 – початку 1939 року топонім часто вжито як синонім назви Карпатска Україна, наприклад: На Карпатскей України потвердзело министерство нукашнїх дїлох правила „Карпатскей сичи” воєней орґанизациї на Подкарпатскей. Вони маю право ношиц оружиє и униформу, а циль их да браня нашо гранїци як и шор у цалей держави, и потримую у людзох дух роботи проци рижних аґентох котри и тераз правя нємир на Горнїци” (Карпатска Сич 1938: 4).

У цитаті спостерігаємо високий рівень емоційного ототожнення („нашо гранїци”) з українсько-карпатським контекстом. У іншій статті – Природни богатства Рускей Держави на Горнїци – знаходимо такі висловлення: „Нови гранїци Подк. України”, „утрата ровнїни, котра була фундамент живота горовитей часци Подкарпатскей України”, „Горнїца нєма нїяку вязу зоз Ческу, Нємецку и зос западом”, – чергове свідчення факту, що топонім Горнїца використовували як синонім поняття Карпатська Україна, тобто для означення держави (Природни 1938: 2). У номері від 3 січня 1939 р. з’являється розділ Зос наших крайох, де під загальною назвою Карпатска Україна присутній, серед інших, допис Штреднї школи на Горнїци (с. 3) – це ще раз підтверджує високий рівень емоційного ототожнення з карпатським регіоном. Наведені приклади доводять не лише факт усталеного вживання терміну у періодиці, але й демонструють певні коливання в його інтерпретації: топонім Горнїца означав назву історичного краю походження, а в кінці 30-х років ХХ ст. також найменування української держави на Карпатах. 12

* У період соціалістичної Югославії відбувалося становлення і активний розвиток гуманітарних наук русинів Бачки і Срему. У громаді сформувалася плеяда своїх дослідників – мовознавців, літературознавців, істориків, етнологів, педагогів. Для посилання на територію походження дописувачі повинні були вживати певний топонім, що було проблематичним у ситуації, коли використання термінів Підкарпатська Русь та Карпатська Україна могло вважатися анахронічним або некоректним з погляду нової югославської політики. Дописувачі не відразу починають вживати топонім Горнїца та спочатку надають перевагу іншим термінам, наприклад: „зоз Прикарпатскей України и Галичини” (Варґа 1952: 8); „зос Карпатох до тих крайох”, „ище на Карпатох”, вяза зос Карпатами” (Джуня 1952: 125, 127, 131); „приселєня з Горнїх Карпатох” (Сабадош 1952: 145). У поетичних творах М. Кочиш вживає термін Карпати, а згодом використовує й топонім Горнїца: „З Карпатох горох грал нас пламень” (Кочиш 1953a: 85); „Виорал бразду ту вредни син Горнїци” (Кочиш 1953b: 210). Музикознавець О. Тимко, хоча й пише що русини „доселєли ту зос Подкарпатя”, також починає послідовно вживати термін Горнїца у своїх дописах. Спочатку він пише про „Язични почежкосци на нашей дїдовщини (Горнїци)”, а згодом описує географічний та етнографічний зміст топоніму: „Од сиверо-запада Горнїца граничи зос Поляками, од запада зос Словаками, од юго-запада зоз Мадярами, а од юго-востоку зоз Румунами”; „Словаци и Мадяре ґу тому ище и свойо держави маю, та их вплив на „окраиска” Горнїци бул и є „дакус „моцнєйшей” фурми”. За наведеним описанням можемо стверджувати, що в уяві цього автора Горнїца є тотожною історичному Закарпаттю. Цікаво, що коли автор подає декілька топонімів, то замість терміну Горнїца він вживає інші назви – наприклад, Карпати: „Писнї карпатскей ґрупи твори и шпива наш народ, котри жиє по обидвох бокох Карпатох, Буковини, южней Галичини и розуми ше – ми ту на Югу”; „Обща є думка, же колїска коломийки у тим трокуту медзи городом Коломию у Южней Галичини, Буковини и Карпатами” (Тимко 1953: 86-88). Зовсім інакшого змісту цей топонім набуває в дописах Як. Сабадоша, який значно звужує умовні кордони відповідної етнографічної території. Цей автор ставить запитання: Де мешкають „браца Русини”? – та стверджує, що більшість розташована у Словаччині, меншість в Угорщині, і зовсім незначна частина в УРСР. Населення Закарпатської області автор називає русинами-українцями та стверджує, що „Руснаци” (тобто населення Горниці) від них відрі13

зняються: „Треба, значи, добре розликовац нас Русинох од Українцох-Русинох, бо ше ми од нїх розликуєме досц у бешеди, гоч и званично трима [ше] же ми по народносци припадаме ґу нїм”. З русинами Бачки, на його думку, історично та етнічно пов’язана лише та частина русинів-руснаків, яку у Словаччині визначали поняттям „Восточни Словаци, „рускей вири”. Сусідні до цієї спільноти етноси він описує на такий спосіб: „Там вони [Руснаци – О. Р.] жию барз вимишани зоз Словаками, и зоз нїма су и у бешеди и по способу живота барз слични. На югу ше Руснаци дотикаю з Мадярами, на сиверу и востоку з Українцами-Русинами, а тиж и з Поляками”. Висновок: „наша Горніца, значи, нєшка под ЧСР” (Сабадош Як. 1954: 193-194). Отже, на думку Як. Сабадоша кордони цього історичного краю не збігалися з територією історичного Закарпаття – у визначенні поняття Горнїца автор посилався лише на ареал розповсюдження окремої (очевидно так званої „шариської”) говірки у межах Пряшівщини. Його погляд на проблему категорично відрізнявся від ставлення О. Тимка та інших науковців. Зокрема його допис піддає критиці М. Ковач – до речі, останній у своїй відповіді (тези якої мі тут не наводимо) теж вживає топонім Горнїца, але суто як синонім історичного Закарпаття, а також використовує термін Карпатська Україна: „у Галичини, Карпатскей України, Пряшевщини” (Ковач 1954: 281). Ця полеміка – після якої видання часопису Шветлосц було скасовано та відновлено лише в 1966 році – була першою, у якій географічна, етнографічна та історична складова терміну Горнїца відіграли центральну роль. Звернемося до інших, пізніших часописів (Виснїк култури, Творчосц тощо) і видань, чиї автори з певною обережністю вживали топонім Горнїца та надавали перевагу іншим географічним назвам. Наприклад, Я. Олеяр (Олеяр 1971: 31) пише про переселення „зоз Пряшовщини (Подкарпатя) до нового краю – Бачки”. Р. Мизь (Мизь 1971: 84) так називає свою статтю: „Як сами себе наволовали нашо стари на Карпатох”. И. Пап (Пап 1976: 53-54) вживає термін Подкарпатя. Л. Медєши (Медєши 1976: 56) використовує висловлення на кшталт „Прикарпатски обласци”, „у Прикарпатских крайох”, „на Прикарпатю”, а для ознаки ландшафту – „традициї горйовитих крайох” тощо. Д. Латяк (Латяк 1976: 33) вживав термін Закарпат’я у значенні історичного регіону, а також наводив такі висловлення: „при присельованю зоз терашнєй Закарпатскей обласци Українскей ССР, НР Мадярскей и ЧССР (Восточна Словацка)”, „Перши виданя на руским язику друковани у Ґалициї и Закарпат’ю”, „ґу Руснацом у Подкарпат’ю” (Латяк 1982: 33, 39, 42). Д. Папгаргаї (Папгаргаї 1982: 55) в дописі про М. Врабеля також 14

вживає топонім Закарпат’я для описання етнографічного краю, тобто включно зі східнословацькими територіями: „Правда, вон до Керестура уж зоз собу принєсол зоз Закарпат’я велї позберани материяли, окреме зоз терену Восточней Словацкей”. У мові авторів, що не походили з громади русинів, топонім Горнїца зазвичай відсутній. A. Лебл (Лебл 1976) користується топонімом Прикарпатје. Д. Дрљача (Дрљача 1971: 59) пише про міграцію „из Подкарпатја и западне Украјине” (sic!) тощо. Лише М. Мушинка (Мушинка 1971: 101-113) вільно вживає такі висловлення: „з території Пряшівщини (Горниці)”, „зв’язки з первісною батьківщиною – „Горницею” тощо. У цьому маємо поодинокий приклад того, як представник карпатських русинів-українців з Пряшівщини вживає фонетично адаптований3 топонім по відношенню до власної території – тобто як ендонім. Цікаво також, що в окремих висловленнях дослідник використовує термін Закарпатська Україна для означення території без Пряшівщини: „З багатонаціонального складу території Пряшівщини і Закарпатської України випливає і характер місцевого фольклору”, а в інших рядках, навпаки, залучає Пряшівщину до етнічного Закарпаття: „на Пряшівщині як і цілому Закарпатті”. Термін Горнїца в 70-80-х рр. ХХ ст. використовують інші автори з громади русинів Югославії. Історик Ф. Лабош послідовно вживає його у своєму історичному нарисі: „Подкарпатска Рус – Горнїца”, „повязала наших людзох з їх дїдовщину – Горнїцу” тощо. Для описання території походження він вживає й інші терміни, наприклад: „дїдове мушели принєсц зоз Подкарпат’я” тощо (Лабош 1979: 248, 273). Оповідальний стиль цього історика гармонійно сприймав цей топонім, що зазвичай вживався у народній розмовній мові. Так само, цей термін послідовно вживає В. Костельник (Костельник 1976: 60), наприклад: „зоз Горнїци, як ми то гвариме за часц восточней Словацкей и Закарпатскей України, зоз котрих приселєли нашо предки до Югославиї”. Топонім також притаманний стилістиці журналіста М. Жироша та його висловам на кшталт „нашо браца на Горнїци” (Жирош 1976: 50) тощо. Нарешті, дослідник Л. Медєши (Медєши 1982: 66) зауважує, що вживання топоніму притаманне суто народній традиції: „Кар3 Відмінність між русинським оригіналом та адаптованою українською версією топоніму полягає насамперед у відсутності в сучасній мові русинів Бачки і Срему голосного звуку передньо-середнього ряду середньо-високого підняття [ɪ]. Щодо твердого русинського [ts] в кінці слова, як зауважує українсько-словацький мовознавець В. Латта (Латта 1986: 24), в окремих українських говірках на території сучасної Словаччини м’який [tsj] перетерпів депалаталізацію (Латта 1986: 24).

пати ше трима за матични обласци, „колїску” Руснацох. У рускей народней традициї тоти краї часто наволовани „Горнїца”. Він також актуалізує питання географічних меж цього краю: „И попри тим же ше у народней традициї обласци одкаль пришли Руснаци наволую „Горнїца”, потерашнї виглєдованя нє утвердзели точну гранїци тей териториї” (Медєши 1976a: 39). Також він пише: Єдно зоз комплексних питаньох по нєшка нє задоволєне зоз одвитуюцим обгрунтованим одвитом то и питанє обласци у народзе наволаней „Горнїца” одкаль приходзело руске жительство на територию нєшкайшей Югославиї. З другими словами – котра то етно-ґеоґрафска и дружтвено-административна ширша обласц котра би ше могла наволац як метанастазична за руске жительство (Медєши 1976a: 40).

Дослідник розглядає працю російського вченого А. Петрова Предѣлы угрорусской рѣчи въ 1773 г. по оффиціальнымъ даннымъ (1911), який ставив на меті визначити „руско-румунски и руско-мадярску етничну гранїцу” та у своїй розвідці аналізував етнічну територію русинів, етнічні зміни в тодішній Угорщині, питання ономастики тощо (Медєши 1976a: 43). Поняття metanastasis, на яке посилається Медєши у вищенаведеній цитаті, вперше застосував сербський географ Јован Цвијић (Cvijić 1917): цей термін описує вектор та кордони територіальної експансії певної етнічної спільноти. Іншими словами, йшлося про питання географічного поширення русинів на певній території, що й повинно було дорівнювати, на думку Л. Медєши, поняттю Горнїца. Вважаючи на рухомість населення та на історичні обставини, ця умовна територія розселення русинів у середині XVIII століття безумовно відрізнялася від аналогічної території на початку ХХ століття, тобто на момент публікації розвідки А. Петрова. Важливим є намагання Л. Медєши визначити не лише географічну, але й адміністративну одиницю (області, міста, села), на яку русини могли б посилатися у пошуках координат свого походження. М. Жирош у першому томі серії монографій Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991 повертається до питання географічного та етнографічного визначення топоніму Горнїца та ототожнює його з поняттям історичного та етнографічного Закарпаття: Закарпатє то край з того боку Карпатох, котри наволани Горнїца. Ґеоґрафски Закарпатє територия южно и юго-заходно од верхох Карпатох, на заход по рику Попрад у Словацкей, а на югу гранїца – подножа горох и рика Златна Бистрица, хтора ше улїва до Пруту. Русини ше у тим краю гранїчели зоз Словаками на заходзе, коло Попраду з Поляками, коло Тиси з Мадярами, а на востоку и сиверо-востоку им були галицки Русини (Жирош 1997: 17).

Додатково зазначимо, що окремі автори, для чиєї стилістики термін Горнїца не був притаманним у 70-80-х роках ХХ століття, починають вживати його пізніше – інколи паралельно з терміном Закарпаття, наприклад: „у восточней Словацкей и Закарпаттю”, але „вязи зоз Горнїцу” (Латяк 1991: 51); „зоз Бачки на Горнїци-Закарпат’ю, Пряшовщини и Галичини” (Олеяр 1993: 362) тощо. Топонім Горнїца вжито як синонім історичного Закарпаття у науковому доробку історика Я. Рамача. Він вживав його у 80-х роках, наприклад: „селєнє Руснацох з Горнїци до Керестура” (Рамач 1981: 30), а у пізніших монографічних виданнях вживав здебільшого топонім Закарпат’є: „на Закарпат’ю, у Галичини и у Буковини”, „до Бачки ше почали присельовац и Руснаци зоз сиверовосточней Угорскей – зоз Закарпат’я”. Історик спорадично вживає термін Горнїца, але пояснює його: „Найстарши обявени податок о присельованю Руснацох зоз Закарпат’я – Горнїци, як ю вони частейше волали, походзи зоз 1852. року”. (Рамач 1990: 31, 47, 50-51). У праці Руснаци у Южней Угорскей (1745-1918) Я. Рамач дає визначення поняттю историйне Закарпат’я, де посилається і на юрисдикцію тодішніх єпархій: Под термином Закарпат’є або историйне Закарпат’є ше подрозумює територия сиверовосточних угорских жупанийох [...], у котрих Русини жили компактно або у островох и творели там векшу або меншу часц жительства, а на тей териториї ше пресцерела юрисдикция грекокатолїцких епархийох, Мукачевскей и Пряшовскей (Рамач 2007: 23).

Як бачимо, термін Горнїца був більш властивим для одних та менш властивим для стилістики інших авторів. Очевидно його використання могло залежати й від типу публікації. Наприклад, академік-літературознавець Ю. Тамаш у науковій праці История рускей литератури вживає терміни Закарпатя і Прикарпатя. Щодо походження русинів Бачки він зазначає: „Пришли Руснаци зос сиверовосточних жупанийох Угорскей”, або: „Пребуваюци у Земплинскей и Шаришскей жупаниї и обласци Макова, у горнєй Мадярскей” (Тамаш 1997: 31). Термін Горнїца, як вже зазначено, був більш притаманним народній мові та менш властивим для наукової стилістики. * З метою розглянути приклад вживання топоніму в літературі (а кількість таких прикладів у нашому розпорядженні є, на жаль, обмеженою) звернемося до спадщини М. Ковача та до збірки його нарисів і мандрівних записів Дияспора. „Ми звичайно наволуєме шицок тот край з того боку Карпатох, у хторим жию потомки тих 17

старих Русинох-Руснацох, од хторих и ми походзиме, єдним меном Горнїца”, – свідчить епіграф у передмові до нарису Верховина. Власне термін верховина М. Ковач, згідно українській традиції, вживає для описання ландшафту, а поняття Горнїца сприймає як історичну область, розділену кордоном між Чехословаччиною та радянським Закарпаттям. У культурному, історичному й географічному світогляді Ковача Горнїца відіграє визначу роль – об’єднує русинів-українців до єдиного простору: русини Югославії прив’язані до неї генетично й емоційно, а якщо взяти до уваги „етнїчну єдносц населєня Горнїци з населенями коло рики Днїпра” (Ковач 1992: 79), то йдеться про єдиний культурно-історичний континуум України-Русі. Посилаючись на праці О. Тимка, М. Ковач стверджував, „же Горнїца” значи територия з того боку Карпатох, була лєм етапа на тих селїдбох Русинох” (Ковач 1992: 376). Отже, цей край був конектором між різними частинами єдиної українсько-руської спільноти. Топонім описує контекст, до якого М. Ковач і його краяни відчували особливе емоційне навантаження: „за Горнїцу вяжу родзински чувства” (Ковач 1992: 77). В уявленні Ковача цей термін навіть звільнено від специфічних ландшафтних рис – простір Горниці набуває певної просторової пластичності: „Традиция Руснацох у Югославиї допера до дїда-прадїда, а од дїда-прадїда по Горнїцу, и то як гевту Долню Горнїцу так и по Горню Горнїцу” (Ковач 1992: 219). У дискурсі М. Ковача йдеться суто про культурну, мовну, етнографічну складову цього поняття. Цікаво порівняти останню цитату М. Ковача із наведеним на початку нашої статті висловленням Г. Костельника про „справжню Горницю” („Нє з правей „Горнїці” алє спод „Горнїці”) і констатувати, що у протягом багатьох десятиліть історико-культурна семантична складова усталилася та, у певній мірі, зробила другорядною суто ландшафтну, дескриптивну характеристику цього поняття. Цікавою також є динаміка вживання топоніму у творах М. Ковача, зокрема в оповіданні Дзелїдби и селїдби руского народу, де цей термін можна знайти хіба що на початку тексту (Ковач 1992: 219). У подальших частинах згадується Закарпаття, наприклад: „виходна часц Закарпатскей рускей жеми”, „часц Восточного Закарпат’я”, „зєдинєнє Закарпатскей обласци з Галичину” (Ковач 1992: 299) тощо. Коли йдеться про Січових Стрільців, М. Ковач вживає українські етноніми: „Тота єдинка була зложена з Галичанох, Закарпатцох и Буковинцох”. (Ковач 1992: 344). Коли мова йде про залучення краю до Чехословаччини у 1919 р., письменник знов вживає назву Закарпат’є. Назва Горнїца повертається вже в кінці оповідання, коли знов йдеться про емоційний зв’язок із цими теренами: „[...] ми вше були вязани и за Горнїцу, и за Галичину” (Ковач 1992: 375). 18

* Нарешті, зупинимося на особливостях ландшафту як на складовій семантики топоніму. Як пише М. Ковач, Горнїца може бути „горня” і „долня”: ландшафт набуває другорядного значення, коли йдеться про контекст етнографічного, історичного Закарпаття. Коли ж порівнюють два цілком відмінні за географічними ознаками регіони, Бачку й Горницю, то різниця в ландшафті набуває більшої вагомості. Я. Олеяр (Олеяр 1993: 364) пише: „медзи Русинами ровней Бачки и Горнїци – Закарпат’я и Пряшовщини”. Топонім Горнїца є дескриптивним, що позбавило автора необхідності вживати додатковий термін для означення гірського типу ландшафту. А щоб описати ландшафтні характеристики Бачки, чия етимологія побудована на інших принципах, автор цитати повинен був використати відповідний прикметник – ровней. Відповідно до словника (Рамач 2017, ІІ: 403), цей іменник не відноситься до топонімів. Разом з тим є очевидним, що будь-який ландшафт впливає на ментальність мешканців, формує його, викликає певні емоції. Порівнюючи поезію М. Антича та Д. Папгаргая, дослідниця О. Яковлєв (Яковлєв 2009: 20) зауважує, що особливості рівнини, Воєводини, закарбувалися у світогляді двох митців: „Гевто цо першенствено и глїбоко повязує поезию двох панонских поетох то ровнїна, Войводина, хтора у їх писньох присутна и як ґеоґрафия и як менталитет”. Іменник ровнїна використано у мистецьких творах, зокрема у поезії – наприклад: „Ровнїну таку нїґда нє видзели” (Рускаи 2009: 94). Вважаючи на існування у мові русинів Сербії та Хорватії терміну Горнїца, чи можна вважати, що в цьому ж мовному контексті сьогодні формується новий топонім – *Ровнїна? Чи може уособлення ландшафту досягти у ментальності носіїв цієї мови та цієї історичної спадщини такого рівня, щоб наведена назва набула характеристик власної назви? Відповідь на це запитання неможливо надати сьогодні. Ми лише можемо спостерігати, як в окремих контекстах термін ровнїна протиставляється терміну Горнїца, що може стати першим кроком до семантичної еволюції в рамках цієї опозиції. Наприклад, у назві антології поетичних творів русинів Одгуки з ровнїни (1961) цей термін, на наш погляд, прагне до опозиційності відносно терміну Горнїца. Адже до кого може бути спрямований той відгук? Навряд чи до інших народів Воєводини, що так само мешкають на цій рівнині. Не схоже це й на звернення до інших народів світу, де рівнин не бракує навіть у межах Європи. Виглядає, що в цьому вислові криється 19

посилання до контексту Горниці – як непряме свідчення про почуття антропологічної належності до єдиного культурно-історичного контексту з русинами/українцями в Карпатах. Спостерігаються й випадки персоніфікації терміну, наприклад: Ровнїно моя широка (назва літературного конкурсу) – тобто вживання словоформи у вокативній функції. Це знов-таки свідчить, на нашу думку, про трансформацію загальної назви на власну в рамках того ж самого процесу, що перетворює geographic spaces [...] into „places” (див. епіграф). * На сучасному етапі термін Горнїца – назва історико-географічного регіону, яка відносно стабільно увійшла до письмового мовлення русинів Бач ки і Сре му. У про цесі ус талення топонім пережив певну еволюцію – від використання його в лапках, до більш-менш послідовного вживання у науковому тексті ХХІ ст.4 Якщо взяти за приклад останні номери видання Studia Ruthenica, у 2012 р. на сторінках часопису термін вжито 24 рази, у 2013 р. – 5, у 2014 р. – жодного разу, у 2015 р. – 2 рази, у 2016 р. – 1, у 2017 р. – 13, у 2018 р. – 19 (у цьому підрахунку не беремо до уваги цитати та бібліографічні посилання). Лише в одному випадку терміну надано пояснення. У часопису Русинистични Студиї у 2015 р. топонім вжито 14 разів, у 2017 та 2018 рр. – жодного разу, у 1919 та 2020 рр. – по 1 разу. Цілком зрозуміло, що частотність вживання топоніму у наукових публікаціях значною мірою залежить від конкретної тематики та не може ставати критерієм для будь-яких висновків. Слід обробити численні інші сучасні видання, аби зрозуміти – чи присутня якась загальна динаміка у вживанні цього терміну. Використання терміну залежить від типу публікації, контексту, стилю, особистих поглядів автора на історію та ідентичність закарпатського регіону. У ХХ ст. топонім радше можна було зустріти в історичному есеї, науково-популярному нарисі, літературному творі. 4 Наведемо поодинокі, спорадичні приклади: „Кед єдна наша народна шпиванка ма вариянту у карпатским ареалу, заключуєме же зме ю ище з приселєньом принєсли з Горнїци.” (Рамач Ю. 2007a: 196); „у периодзе 260 рокох од приселєня з Горнїци” (Кишјухас 2009: 57); „За нас интересантно преанализовац яка структура нашей системи присловнїкох. За келї з нїх можеме найсц паралели у бешедох Горнїци, а келї зме створели уж по приселєню.” (Тимко-Дїтко 2010: 64); „На концу, треба спомнуц и податок же єдна вариянта тей писнї зазначена и на Горнїци” (Цап 2010: 106); „историйни жридла по архивох на Горнїци, у Калочи, Сомборе, Новим Садзе, Крижевцох и других местох дзе єст таки архиви” (Рамач Я. 2015: 134); „Понеже Горнїца од XII до XIII вику була слабо населєна” (Фейса 2015: 38); „пресельованє Руснацох зоз Горнїци до Войводини” (Мудри 2015: 54); „починаюци од формованя Києвскей Руси и живот Русинох на Горнїци” (Рамач Я. 2016: 334) тощо.

Факт більш інтенсивного вживання топоніму Горнїца не вивів з обігу інших термінів – зокрема окремі місцеві автори послідовно вживають назву Закарпаття. Проте залишається факт, що і в україномовному середовищі, і в цій громаді останній термін і раніше, і на сучасному етапі часто використовують для означення Закарпатської області, а не лише для описання відповідного історичного регіону. У такий спосіб, мова русинів Бачки і Срему стає єдиним мовним контекстом, у якому існує окремий активно вживаний та недвозначний топонім для означення історико-культурного, етнографічного краю – Закарпаття. Література Астаф’єв, О. Г. (2006). Верховина. В: Енциклопедія Сучасної України: електронна версія, Дзюба, І. М., Жуковський, А. І., Железняк, М. Г. та ін. (ред.). Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=33688 (06.04.2021). Биндас, Д. (1929). Нашо мена и назвиска. Руски Календар Южнославяньских Русинох на прости рок 1929, 56-60. Варґа, Д. (1952). Кратки исторични препатрунок кнїжовней творчосци у нашим народзе. Шветлосц, 1/І, 8-32. Верменич, Я. В. (2005). Історико-географічний регіон. В: Енциклопедія історії України, І: 549-550. Верховина (1955). В: Енциклопедія українознавства, І. Париж, Нью-Йорк, 232-247. http://izbornyk.org.ua/encycl/euii020.htm (06.04.2021). Віднянський, С. В. (2006). Закарпаття. В: Енциклопедія Сучасної України: електронна версія, Дзюба, І. М., Жуковський, А. І., Железняк, М. Г. та ін. (ред.). Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=14638 (06.04.2021). Вукичь, П. (1923). Зос кроники Коцура. Руски Календар Южнославяньских Русинох на прости рок 1923, 70-77. Гнатюк, В. (1898). Руські оселі в Бачці (в полудневій Угорщині). В: Записки Наукового Товариства ім. Шевченка, т. 22, 1-58. Гнатюк, В. (1901). Словаки чи Русини? (Причинки до виясненя спору про национальність західних Русинів). В: Записки Наукового Товариства ім. Шевченка, т. 42, 1-81. 21

Джуня, Е. М. (1952). О нашим приселєню. Шветлосц, 2/І, 125-132. Дрљача, Д. (1971). Насељавање и размештај Русина и Украјинаца у Срему. В: Традицийна култура югославянских Русинох. Нови Сад: Руске слово, 59-63. Дрогушевська, І. Л., Руденко, І. С., Сивак, Н. І. (2012). Міжнародний досвід вживання традиційних географічних назв. Вісник геодезії та картографії, 1 (76), 25-28. Жирош, М. (1976). Володимир Гнатюк и наша народна писня. Виснїк култури, 3, 48-52. Жирош, М. (1997). Бачванско-сримски Руснаци дома и у швеце 1745-1991, т. І. Нови Сад, Руске слово. Записник ІІ-го главного собрания Руского Народного Просвитного Друштва отриманого у Руским Керестуре дня 23. V. 1921. Руски Календар Южнославяньских Русинох на прости рок 1922, 1-13. Карпатска Сич (1938). Руски новини, 2/12/1938, 4. Кишјухас, J. (2009). Русини у Новом Орахову (1956-2006). Studia Ruthenica, 14 (27), 57-58. Ковач, М. (1954). Ришме уж раз тот проблем отворено и темельно. Шветлосц, 4/ІІІ, 281-287. Ковач, М. (1992). Дияспора. Драгопис и историйни есей. Нови Сад: Руске слово. Костельник, В. (1976). Ґенетични грунт нашого шпиву и танцу. Виснїк култури, 1, 60-65. Костельник, Г. (1922). Дзе спада наша бешеда? Руски Календар Южнославяньских Русинох на прости рок 1922, 96-102. Костельник, Г. (1998). Liber Memorabilium грекокатолїцкей парохиї бачкерестурскей. Рамач, Я. (ред.). Нови Сад: Союз Руснацох и Українцох Югославиї. Кочиш, М. М. (1953a). Руска твердиня. Шветлосц, 2/ІІ, 85. Кочиш, М. М. (1953b). Ми. Шветлосц, 3/ІІ, 210-211. Лабош, Ф. (1979). История Русинох Бачкей, Сриму и Славониї 1745–1918. Вуковар: Союз Русинох и Українцох Горватскей. Латта, В. (1986). Фонолоґийни системи українских бешедох Восточней Словацкей. Творчосц, 12, 18-28. Латяк, Д. (1976). Володимир Гнатюк и наша народна писня. Виснїк култури, 1, 65-68. Латяк, Д. (1982). Видавательна дїялносц на язику войводянских Руснацох. Творчосц, 8, 32-54. 22

Латяк, Д. (1991). Александер Духнович и югославянски Руснаци. Studia Ruthenica, 2, 50-63. Лебл, А. (1976). Русинско национално питање у Бачкој до 1918. године. Виснїк култури, 1, 48-53. Лучик, В. В. (2013). Топоніміка. В: Енциклопедія історії України. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Toponimika (06.04.2021). Медєши, Л. (1976а). Єден приступ ґу етноґенези Руснацох у XVIII сторочу. Творчосц, 2, 39-49. Медєши, Л. (1976b). Материялна култура руского народу и єй чуванє. Виснїк култури, 1, 54-58. Медєши, Л. (1982). Топоними у рускей народней творчосци. Творчосц, 8, 62-80. Мизь, Р. (1971). Як сами себе (и других) наволовали нашо стари на Карпатох. Нова думка, 1/І, 84-86. Мудри, А. (2015). Ґерманизми у польодїлскей лексики при Руснацох у Войводини. Русинистични студиї, 53-72. Мудри, М. (1921). О язику за южно-славянску руску писменосц. Руски Календар Южнославянских Русинох на прости рок 1921, 35-42. Мушинка, М. (1971). Спільні й відмінні риси у фольклорі русинів Пряшівщини і Войводини. В: Традицийна култура югославянских Русинох. Нови Сад: Руске слово, 100-123. Народ ше будзи (1938). Руски новини, 4/11/1938, 2. Олеяр, Я. (1971). Зоз прешлосци Русинох у Руским Керестуре. В: Традицийна култура югославянских Русинох. Нови Сад: Руске слово, 31-58. Олеяр, Я. (1993). Просвитни и културни вязи Руского Керестура (Бачка) зоз Закарпатйом, Прешовским крайом и Ґалицию (Горнїца) у прешлосци. Studia Ruthenica, 3, 358-368. Пап, И. (1978). Улога рускей читальнї и єй уплїв на културни розвой Коцура. Виснїк култури, 3, 53-54. Пап, И. (2009). 160 година од рођења Ферка Пап-Радвања (1848-1986). Studia Ruthenica, 14 (27), 77-80. Папгаргаї, Д. (1982). Якшичово стихи у Врабельовом зборнїку. Творчосц, 8, 55-57. Пиц, Б. Р. (2006). Верховина, Заслужений Прикарпатський ансамбль пісні і танцю України. В: Енциклопедія Сучасної України: електронна версія, Дзюба, І. М., Жуковський, А. І., Железняк, М. Г. 23

та ін. (ред.). Ки їв: Ін сти тут ен циклопедичних досліджень НАН Укра ї ни, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=33687 (06.04.2021). Природни богатства Рускей Держави на Горнїци (1938). Руски новини, 9/12/1938, 2-3. Рамач, Ю. (2007a). Прилог историји једне наше народне песме. Studia Ruthenica, 12 (25), 195-202. Рамач, Ю. (ред.) (2007b). Словнїк руского народного язика (І, ІІ). Нови Сад: Филозофски факултет – Одсек за русинистику. Рамач, Я. (1981). Одаванка за вояка. Шветлосц, 4/1981, 30-32. Рамач, Я. (1990). Привредни и дружтвени живот Руснацох у южней Угорскей 1745-1848. Нови Сад: Руске слово. Рамач, Я. (2007). Руснаци у Южней Угорскей (1745-1918). Нови Сад: Войводянска академия наукох и уметносцох. Рамач, Я. (2015). Историоґрафия Руснацох у Югославиї 50–60-их рокох ХХ вику. Русинистични студиї, 133-168. Рамач, Я. (2016). Историоґрафия Руснацох у Югославиї у чаше медзи двома шветовима войнами. В: На крижней драги. Нови Сад: Руске слово, 329-349. Рускаи А. (2009). Рускиня. Studia Ruthenica, 14 (27), 94. Руски батог (1922). [єдиний номер періодичного видання]. Сабадош, Як. (1952). Наша прешлосц. Шветлосц, 2/І, 143-146. Сабадош, Як. (1954). Походзенє и приход Руснацох до Бачкей. Шветлосц, 3/ІІІ, 193-204. Сакач, А. (1934). Стара пїсня, нови глас. Заря, 20/05/1934, 2-3. Тамаш, Ю. (1997). История рускей литератури. Београд: Завод за уџбенике и наставна средства. Тимко, О. (1953). Наша писня. Шветлосц, 2/ІІ, 86-100. Тимко-Дїтко, О. (2010). Присловнїки у руским язику: творенє, пременки, класификациї. Studia Ruthenica, 15 (28), 64-70. Фейса, Я. (2015). Класификованє гунґаризмох руского язика. Русинистични студиї, 37-52. Хланта, І. В. (2006). Верховина. В: Енциклопедія Сучасної України: електронна версія, Дзюба, І. М., Жуковський, А. І., Железняк, М. Г. та ін. (ред.). Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=33686 (06.04.2021). 24

Цап, М. М. (2010). Писня „Чудна єси помочнице” и єй руски вариянти. Studia Ruthenica, 15 (28), 105-111. Черняк, М. (1921). Кратка історія Русинох (Руснацох). Руски Календар Южнославянских Русинох на прости рок 1921, 12-28. Чорнопиский, М. (1999). Топонімічна фольклорна проза: специфіка і проблеми дослідження. Вісник Львівського університету. Серія філологічна, 27, 7-13. Яковлєв, О. (2009). Уплїв поезиї Мирослава Антича и Оґдена Неша на дзецинску поезию Дюри Папгаргая. Studia Ruthenica, 14, 11-29. Bušs, О. (2012). On some possibilities for a more exact definition of exonyms. In: The Great Toponymic Divide. Reflections on the definition and usage of endonyms and exonyms. Warszawa, Główny Urząd Geodezji i Kartografii, 67-73. Cvijić, J. (1917). Les métanastasiques mouvements dans la Péninsule des Balkans. In: [Extrait du] Monde Slave, 1, Paris, Imprimerie Slave. Giuliani, M. V. (2003). Theory of attachment and place attachment. In: Bonnes, M., Lee, T., Bonaiuto, M. (Eds.), Psychological theories for environmental issues. Aldershot: Ashgate, 137-170. Jordan, P. (2012). Towards a comprehensive view at the endonym/exonym divide. In: The Great Toponymic Divide. Reflections on the definition and usage of endonyms and exonyms. Warszawa, Główny Urząd Geodezji i Kartografii, 19-32. Rumyantsev, O. (2019). Вживання форм у України і на Україні у періодичних виданнях русинів Бачки і Срему у міжвоєнний період. В: Лемки, Бойки, Гуцули, Русини – история, сучасносц, материялна и духовна култура. Зборнїк наукових роботох. З нагоди 100-рочнїци од снованя Руского народного просвитного дружтва и 65-рочнїци од снованя Филозофского факултета Универзитета у Новим Садзе. Рамач, Я., Дрозд, Р. (ред.). Нови Сад-Słupsk: Универзитет у Новим Садзе, Филозофски факултет-Akademia Pomorska w Słupsku. Scottish Highlands. In: Encyclopaedia Britannica. URL: https://www.bri tan ni ca.com/pla ce/Hig hlands-re gion-Sco tland (06.04.2021). Zych, М. (2012). Definition of ‘exonym’ in the context of the new list of Polish exonyms. In: The Great Toponymic Divide. Reflections on the definition and usage of endonyms and exonyms. Warszawa, Główny Urząd Geodezji i Kartografii, 79-96. 25

Oleg Rumyantsev THE USE OF THE TOPONYM HORNЇCA IN THE TEXTS OF THE RUSYNS OF BAČKA AND SYRMIA IN THE XX CENTURY Summary In this research we will talk about the term Hornїca in the language of the Rusyns who live in modern Serbia and Croatia. The origin of the toponym is due to historical and geographical factors. During the twentieth century, the community used this toponym in texts of various genres to describe the territory of its origin in the Carpathian region. This toponym is used with other geographical names – in particular Zakarpattja, or outdated or archaic forms of Carpathian Ukraine and Subcarpathian Rus’. The toponym belongs to the categories of macrotoponyms and exonyms. The article analyses how and when the term appeared in the editions of Rusyns of Bačka and Syrmia, what were the dynamics of its use in these publications, how its meaning changed depending on historical and political conditions, how it correlates with other names of the region. Numerous periodicals, as well as other types of publications, were analysed in this research. Key words: Hornїca, Zakarpattja, Bačka, Syrmia, Rusyns, Ruthenians, Ukrainians, toponyms, historical region

UDC 398.3:633(=161.2)(437.6) Словацький національний музей жридлова наукова робота Музей української культури прияте 10. 04. 2021. в Свиднику прилапене за друкованє 29. 04. 2021. nadej8448@gmail.com ЙОСИФ ВАРХОЛ*

Аграрні звичаї русинів-українців Словаччини Найбільше народних звичаїв, вірувань, прогноз та ворожінь аграрно-магічного спрямування були пов’язані зі Святим вечором, коли селяни-хлібороби намагалися передбачити майбутній урожай окремих сільськогосподарських культур та господарські умови пір року. Спостерігаючи за погодою в день Святого вечора намагалися передбачити, коли навесні, в яку пору дня, слід іти на першу оранку, садити, сіяти. Запобіжні дії були спрямовані на доброякісність грунту та забезпечення цілковитого вегетаційного процесу на конкретні види культурних рослин. Ключові слова: аграрні звичаї, Святий вечір, метеорологія, перша весняна оранка, садіння, сівба

Від діда-прадіда турботи кожного селянина-землероба були пов’язані із турботами про майбутній врожай, бо від нього залежало щастя, достаток й добробут сім’ї. Найбільше народних звичаїв, вірувань, прогноз та ворожінь переважно аграрно-магічного спрямування були пов’язані зі Святим вечором. Саме в цей вечір селяни намагалися передбачити майбутній урожай окремих сільськогосподарських культур, господарські умови окремих пір року. Напередодні Святого вечора господар приносив у хату невимолочений вівсяний сніп, який ставили на покутті. До нього встромлювали ціпи та серп, жебы была добра, богата урода. Святовечірній стіл накривали портком, під яким ґазда розкладав вівсяний або пшеничний сніп по обидві сторони стола колоссям всередину, жебы са зерно родило. В селі Грабське на Бардіївщині ґазда приносив зі стайні в хату солому, яку розстеляв на підлозі, під * Йосиф Вархол – доктор філософії (PhDr), завідувач відділу духовної культури Словацького національного музею – Музею української культури в Свиднику (1978–2017)

столом, на лавки, бо кожний член сім’ї мусив сидіти на соломі, жебы шя родило, жебы было соломы, жебы была добра урода. За стіл на покутті так само клали невимолочений вівсяний сніп, всередину якого вкладали літер горілки. З тої горілки випивали під час вечері, а опісля ґазда дому виливав залишок алькоголю вгору й мовив: жебы была добра урода і добра погода. Отой вівсяний сніп зберігався на покутті аж до Нового року (Varchol, Varcholová 2009: 207). Превентивно ціла сім’я йшла митися на потік, що мало забезпечити здоров’я протягом цілого наступного року. З річки набирали в рот пісок, який в хаті давали під обрус на столі, жебы тівко зерна было і таке чісте, як тот пісок, с. Бехерів. Де-інде (с. Руське) цей пісок клали під сніп на покутті за святовечірнім столом. В загальному, святовечірній стіл був кульмінацією багатства й достатку, тому на нього, крім обрядових страв давали з кожних зернових та господарських культур, що виражені і в прислів’ї: Шо са зродило на полі – мусило быти на Святій вечері на столі, с. Руське. На Бардіївщині на Шьватый вечір дали на стіл зерно, пшеницю, овес, жыто, сушены сливкы, грушкы, фізолю... а на тото дали порток. На порток дали теплу миску з пирогами, а смотріли, же што шя найвеце наїмало на порток, та же того шя найвеце вродит в тім року. В Старинській долині на обрус дали горня із свічков-грумничков. До нього дали трошки зерна, тендеріци, гороху, фасолі, бобу, поганки-татарки, жебы была богата урода. Зернові, які під час Святої вечері були на столі, наділяли магічною силою плодючості. Визначним ритуальним символом святовчірніх страв були пироги завбільшки долоні у формі трикутника, квадрату чи прямокутника. Ці пироги були шедро повнені картоплею, сиром або маковою начинкою, щоб колоски майбутнього врожаю були великі й налиті. Невід’ємним атрибутом святого вечора були варені бобалькы з маком. Споживання цих бобальок мало забезпечити ріст великих та повних колосків ячменю. Всипуючи бобальки в кип’яток, ґаздиня примовляла: тото на пшеницю, тото на ярец, тото на жыто... – жебы такы колоскы великы были, як тоты бобалькы (околиця Бардієва). В деяких святовечірніх діях рушійною була магія слова, яка нібито мала позитивно вплинути на майнутній врожай. У випадку, коли в господаря була засіяна озимина, то повечерявши, збирався її покосити. Зі своїм помислом повідомив свою дружину: – Я іду, жоно, покосити пшеницу. – Не ходь, не ходь, буде красной, дай юй покуй, – стримувала його жінка, с. Смолник. 28

Повечерявши, ґазда витягував з-під портка на святовечірньому столі вівсяні стеблини, примовлкяючи: тот на фасолю, тот на пшеницу, тот на ярец... і т. д. В залежності від того, який колос за розміром витягнув на те чи інше збіжжя, така буде його врожайність в майбутньому році – кедь са вытяг колос красный, та буде на тот хліб тот рік уроджайный. В деяких селах ґазда з-під обрядового хліба крачуна на столі витягував три колоски пшениці. Кожен з них був призначений на один весняний день, а саме – день першої весняної оранки. Який з них, призначений на той чи інший день, був найбільший і найналитіший, в той день господар вирушав у поле. Аграрні мотиви, спрямовані на багатий, щедрий врожай помітний і в різдвяних колядках і віншівках: Вінчую, вінчую, як і другы вінчовали, Жебы сте зо штирьома волами орали. Кед не штирьома, ходз з двома, Жебы была пивниця і стодола повна. с. Бехерів (Гривна 1973: 157)

Вінчую, вінчую, на Ісуса рожденого Рожденого – дар духа святого, Жебы сте ходили помеджі марадички Як ясный місячок помеджі звіздочкы. с. Полата

Частим на нашій території був звичай викладання жевріючих вугликів – нашто шя выдарит шійба. Господиня перед випіканням обрядового святовечірнього хліба крачуна брала з печі жевріючі вуглики, поклавши їх на припецок. Окремі жевріючі вуглики були на овес, на жыто, на ґрулі, на траву і т. д.; котрий з них жеврів найдовше, з того збіжжя буде найбільше, Бардіївщина. Цікавим звичаєм прогнозу погоди та врожайності в окремі місяці року був звичай, пов’язаний з цибулею, Свидниччина. Після Святого вечора ґазда розрізував цибулю на чотири частини, віддаляючи з кожної з них лупок. З кожної з дванадцяти лупок (на кожний місяць одна лупка) всипував трохи солі і клав на стіл. Вранці перевіряв, в котрій з лупок сіль розтанула – таким мав бути і даний місяць. Поширеним було повір’я, що коли сіль не розтанула ні в одній з лупок – рік буде сухим, неврожайним. Аналогічний звичай з лушпиння горіхів побутував в часі від Варвари до Святого вечора. Своєрідний звичай передбачення врожаю зерна зафіксовано на Свидниччині. На Святий вечір ґазда розмішував зерно з медом і набравши все це в окрему миску, кидав на стелю – коли більша частина зерен з даної маси приліплювалася на стелю – буде багатий врожай – дуже мандликів буде на полі, с. Прикра. Спостерігаючи за погодою в день Святого вечора намагалися передбачити, коли навесні, в яку пору дня слід іти на першу оран29

ку, садити картоплю, сіяти кукурудзу, квасолю і т. п., щоб був багатий врожай. Коли сонце почало світити зранку, то ярювати в поле виходили зрання, коли на обід, то виходили в поле на полудне, с. Руський Грабовець. Залишки святовечірніх страв відкладали до пляшки – перед першою весняною оранкою господар ними превентивно скроплював плуг, коней та землю, жебы шя добрі вело, с. Крайня Порубка. Крім залишків святовечірних обрядових страв магічну міць у зв’язку з першою весняною оранкою та сівбою приписували залишкам освячених великодніх страв: шкаралупі із великодніх яєць відкладали до насіння, підготовленого на сівбу й давали їх під першу виорану борозну. Ця дія мала забезпечити високий ріст льону, с. Нижні Репаши. В цій самій місцевості до великоднього кошика клали й три сирі картоплі, які під час садіння давали в землю, щоб охоронити врожай картоплі перед градобиттям, жеби град не збив ґрулі, бо то шьвачене. В дальшому спиському селі Завадка брали із собою на першу оранку і сівбу також окрайці паски та кість з великодньої шинки. В Торисках з обрядового великоднього печива паски відрізували три окрайці, котрі клали до рошівкі. В часі сіяння зернових ґаздиня напекла проскурки, які зашивала в рошівку на сівбу, с. Грабське. Було поширеним перед першою оранкою та сівбою запихати в міх проскурку та окрайці паски, с. Ториски. Літні польові роботи, за повір’ям, перший мав закінчити той, хто першим прибіжить з освяченим великоднім кошиком з церкви додому. Важливе значення надавали погоді під час різдвяних свят у зв’язку з врожаєм. Аналогічно на Федоровицю (перший тиждень великоднього посту) намагалися за погодою на поодинокі дні встановити літню погоду: понеділок – на сівбу зернових, перша весна; вівторок – на садіння картоплі, друга весна; середа – на сіно; четвер – на зернові – друге літо; п’ятниця – на картоплю, друга осінь, Чабини (Таптич 1962: 29). На протязі цілого тижня зрання варили вечерю, а вечеряли при денному світлі, жебы была начас яр, а жебы зерно приставало скоро, с. Малий Липник. Переважає погляд, що магічна сила, яка здатна впливати на багатий урожай притаманна котикам (багніткам), освячених в Квітну неділю. Тому їx давали під першу виорану борозну. За повір’ям котики зате освячують в церкві, щоб виросло велике, налите збіжжя. А щоб воно буйно росло, разом з котиками освячували ще й буйний барвінок, жеби зерно було буйно тако, як тот барвінок, с. Порач. В сусідньому селі Завадка за кількістю зрахованих бруньок котиків віщували майбутню кількість снопів пшениці та льону. Котики (багніткы) мали виразний аграрно-просперативний характер, 30

задля доброго й багатого врожаю змішували їх до зерна, призначеного на сівбу. Поширеним був звичай, що при першій оранці котики приорювали під першу борозну. На Замагур’ї (с. Якуб’яни) встромлювали в ріллю до цілого врожаю котики (мыцкы) освячені на Квітну неділю, яких наділяли охоронною силою перед градобиттям, жебы каменец дуже не падав на уроду, с. Підгороддя. Магічні дії були спрямовані передусім на доброякісність грунту та забезпечення цілковитого вегетаційного процесу, як і на конкретні види сільськогосподарських рослин. У зв’язку із забезпеченням доброго врожаю в селі Тополя був загальновживаний звичай, що першим ішов орати багатий ґазда, а бідний міг орати аж після нього. Коні та худобу мав охороняти від всього злого зварячий камінь та серп, який клали під стайневий поріг, щоб худоба через нього перейшла, як виходила із стайні, с. Липова. На Спишу димом з висушених магічних рослин, яким надавали відворотну міць, окурювали цілий запряг, жебы грум не мав муць, с. Порач. В с. Руське ґаздиня після цієї дії виливала за возом на заднє колесо освячену воду, жебы са сипало зерно, жебы са такой красной, чістой родило, як вода. У Свиднику газдиня кропила спільно із запрягом також плугатаря, жебы шя не звернул даґде віз. Перед запрягом серед двора ґаздиня поклала сире яйце і хліб в білому портку, с. Дубова, поміж який мусив пройти запряг, с. Чирч, с. Олька, с. Липова. До таністри (кобілка, тобішка, циделя, цідило, цаністра) разом з хлібом давали й сире яйце, яке орач котив по полю. Ним також гладив коней або воли, щоб їм не праскала шия. В загальному яйце, як символ плодючості, приорювали під першу борозну. Цю дію окремі респоденти пояснювали так: – щоб охоронити врожай від градобиття або перед птахами, звірями, с. Тополя; – щоб були налиті колоски, як яйце, с. Смолник; – щоб плугатарю так легко йшла робота, як ся яйце карбулять, с. Олька; – щоб стільки шкоди було в полі, як на яйці, с. Сташківці; – щоб воли були такими гладенькими, як яйце, с. Руське. У селі Лівів Бардіївського округу плугатар до першої борозни приорював варене яйце, яке опісля виберав і приносив додому. Його розрізвали на стільки кусків, скільки було членів сім’ї, щоб з нового врожаю кожен наївся. В Нижньому Мирошові яйце насамперед клали під стайневий поріг, через який виводили воли зі стайні, після чого яйцем гладили їм шиї, щоб під час сільськогосподарських 31

робіт не гризло ярмо; за іншими уявами ця дія була превенцією проти болю та перелому ніг худоби, с. Бехерів. По дорозі в поле уважно стежили, щоб дорогу їм не перетнула жінка, бо це була погана прикмета: наврочила би запряг, зломився би плуг, перекинувся віз і т. п., с. Вапеник. В часі оранки першої борозни орач мав повішену через плече таністру з хлібом, жебы шя красно зерно уродило, с. Вишній Мирошів; жебы са хліб родив, с. Звала. Цей хліб називали заорав’яваник, с. Микова; заорйованик, с. Чабалівці (Перше орання 1962: 29); заорюваный колач, с. Рунина; підпалок, с. Суха (Шмайда 1962: 29); паля, околиця Свидника. За традицією хліб в часі оранки мав залишитися в цілості, непорушеним. В Завадці на Спишу перший раз, як ішов ґазда на поле орати та цілий гліб брал, жеби були повні колося. Подібно в Порачі орали з цілою буханкою хліба, який орач приносив додому, жеби вцалості пришло тото зерно заз назад. На Замагур’ї хліб був завішений на ярмі під час цілої оранки, а після повернення додому ціла сім’я його споживала, щоб вродилося достаток хліба, с. Чирч. У Свиднику після закінчення оранки з-під першої борозни вибирали приораний хліб, який погонич з орачем з’їдали. Коли ґаздиня приносила в поле обід, плугатар не смів його їсти, сидячи на землі, щоб виросли високі стебла, с. Микова, с. Рунина. Аграрно-процвітаючі властивості приписувались священній рослині барвінку (Vinca), який символізував зеленіючі поля. Зелений барвінок відігравав незбияку роль в аграрно-магічних діях першої оранки, сівби. Перш, ніж вирушити в поле на першу оранку ґаздиня тричі обходила і барвінком кропила господаря, віз та запряг свяченою водою примовляючи: жебы ся за тобов так зеленіло, як барвінок, с. Мала Поляна. В селі Грабське ґаздиня розстелила на подвір’ї барвінок так, щоб через нього міг перейти запрягнутий віз з колесами, аби врожайні поля зеленілися. Коням давали барвінок за хомут, а волам в ярмо с. Липова, с. Вапеник, щоб щасливо повелася оранка. Барвінок разом з яйцем орач клав під першу виорану борозну, щоб ґазда веселився, як на свадьбі, с. Олька. В Свиднику при першій сівбі давали на міх із насінням барвінок, жебы таке гарде зелене поле было ціле літо, як тот барвінок. Перед весняними посівами зернових ґазда з кожного насіння клав у кошик, щоб його в церкві освятити. Освячене зерно змішували з іншими посівними і сіяли. Воно мало виконувати захисну функцію проти стихійних нещасть. Перед від’їздом у поле ґаздиня варила пироги, бобальки, щоб ячмінь, зерно і т. п. мали такі великі налиті колоски, як пиріг, с. Ториски. На Старолюбовнянщині перед сіянням вівса чи ячменю господар клав до землі оферу – тобто їжу із святовечірнього стола. Крім 32

того, у першу сівбу господар давав зернові із святовечірнього стола та проскурку. Зерно мав в рошівці – спеціальній торбинці для сіяння зернових. Розсіваючи по полі перші жмені зерна ґазда примовляв: Єдну жменю фтачком, другу жменю хробачком, третю жменю мі, а тоту четверту Пану Богу, с. Свидничка. Зафіксовано й звичай, коли, сіючи зерно, ґазда промовляв: Тото мышам, тото пташкам, тото хробачкам, жебы они ся з тим успокоїли, а остатнє на покою лишыли (Мушинка 1988: 309). При сіянні маку заборонялось з кимось розмовляти, жебы птахы насіня не выдзьобали. Бо кедь розсівали мак, а ся озвете дакому, та шытко птацтво чує, та потім на тот мак ходить. То ани никому не можете гварити, же мак ідете сіяти, с. Ладомирова. З даного повір’я бере свій початок і народне порівняння: Тихо, як би мак сіяли. Щоб запобігти наявності засніту, сажки пшениці захворювання зернових злаків, то перед Святою вечерею ґаздиня підмітала приміщення, а ґазда її запитував: – Што метеш? – Мету блихы і блощиці а і шьніты зоз пшениці, – відповідала вона, вірячи в те, що виконаний ритуальний акт вичистить від паразитів хату й пшеницю, с. Свидничка (Вархол 2002: 81). Вдалий час сівби пшениці встановлявали за фазою місяця: обернуті вгору ріжки серпика віщували велику кількість сніту, тому в день вже не йшли сіяти пшеницю, с. Матовці, а в селі Вавринець біля Воронова пшеницю перед сіянням розмішували в розчині мідного купоросу (белавый каменец). Встановлене зерно на сіяння (засівка) відкладали в один міх в кутку, поклавши на нього дрібну монету. На такий міх було заборонено сідати, жебы потум не вродило, с. Смолник. Багато повір’їв пов’язаних із садінням картоплі, яка в харчовому раціоні нашого населення посідає одне з найважливіших місць. Так, наприклад, в селі Підгороддя при садінні картоплі закопували у землю кусник великодньої шинки, жебы черв’якы не поїли тромпакы (картоплю). Подібно у селі Страняни Старолюбовнянського округу під час садіння картоплі під борозну (скыбу) клали освячені бажічкы – миньки, котики, які нібито мали охоронити врожай від засухи, стихійного лиха. Після садіння картоплі побутували звичаї, які мали забезпечити багатий врожай: – посадивши картоплю шя вывертали горізнач по землі, щоб був багатий врожай, с. Олька; – переверталися по землі, щоб картопля виросла велика, с. Ториски; 33

– у вже неіснуючому селі Звала, посадивши картоплю, поїмали са за головы, жебы бандуркы такі великі виросли, як голова; – посадивши картоплю або посіявши зерно, примовляли: кебы лем брат брата вродив, с. Руське. У зв’язку з рослинністю в день святого Яна дотримувались прадавнього аграрного звичаю качатися по землі по озиминах, які мала передаватися плодоносна сила зернових та землі. Вірилося, що коли високі на зріст дівчата поваляють озимину – озимина виросте високою (Feglová 1985: 406). За принципом магії подібності добрий врожай мала забезпечити зелень. З цього приводу на святого Яна встромлювали у картопляне поле освячену галузку ліщини та вільхи. Крім того галузку, освяченої на Яна ліщини, впихали до дозріваючого збіжжя, щоб був багатий урожай благословений від Бога та не допустити на врожай стихійне лихо, с. Рівне. Поміж грядки капусти впихали колючу рослину Осот городній (Cirsium oleraceum), або окручену гілку білої верби, щоб головки капусти були повними і твердими, с. Красний Брід (Вархол 2002: 15). Влітку на свято Вознесіння Господнє (Крижі) дівчата виплітали барвінкові вінки, які вішали на придорожні хрести, що мало сприяти доброму, багатому врожаю. З календарної обрядовості цикл весняних робіт тісно пов’язаний з культом мертвих. До одного року після смерті ґазди або ґаздині виконувалися магічні дії, пов’язані з весняними сільськогосподарськими працями: один з членів сім’є сіяв з кожного виду вирощуваних культур та зернових (материной або няньковой насіня), щоб ніщо не пошкодило майбутній врожай, щоб виросли повні, налиті колоски, с. Іновець. Перші дні місяця вважалися неплідними, т. зв. порожні дні, коли не рекомендували робити жодні сільськогосподарські роботи – не буде урода добра, с. Новоселиця. Найбільшу виразність клали на те, щоб при сівбі або садінні не заштокати, тобто, щоб ніхто не запитав Што садиш? або Што сієш?, бо нічого не прийметься і зусилля господаря були марними – зійшли нанівець. Замість Што? треба спитати Яке? – Яке садиш? Яке сієш? А коли вже до того дійшло, що хтось заштокал, отримав вульгарну відповідь: Гівно. Це повір’я архаїчного походження, початки якого сягають ще дохристиянських часів, коли люди намагалися утаїти виконаної нею дії, щоб запобігти впливу злих сил (Вархол 2002: 105). Зі збором врожаю влітку так само пов’язані повір’я та магічні дії, спрямовані на успішне завершення цілорічної праці на госпо34

дарстві. На клаптиках землі, засіяній зерновими, ґазда залишав кілька нескошених колосків пшениці, жита, ячменю..., щоб миші залишилися в полі і не завелися на ґаздувстві. Складуючи привезені снопи з воза, не сміли під час цієї роботи говорити, щоб миші не з’їли зерно: жебы так мишы од нашого зерна тихо были, як мы теперь тихо зметали, с. Рунина. За роботою в жниварську пору маломаєтні селяни-бідняки відходили до південних, більш родючих областей з панськими маєтками. Святом звершення цілорічної праці селянина-хлібороба були обжинки (дожинкы), коли селяни плели панові-господареві з колосків пшениці, жита, ячменю й вівса вінець, вимагаючи нагороду за виконану роботу. Женці приносили господареві останній невимолочений сніп зерна пшениці. В колишніх селах Старинської долини (Снинщина) такий вінець-букет побутував під назвою врочник, воборок. Був виготовлений з польових квітів, між які всували перші або останні колоски. Такому букету надавали магічно-вегетаційну функцію – після освячення 15 серпня до нього встромлювали всі серпи, які вживали в часі жнив. На цей вінець, який знаходився під столом, всі члени сім’ї клали босі ноги, щоб їх не боліли. Оскільки цей букет символізував ввесь врожай на господарстві, відкладали його у вікно або в сипку. Зерно з цього букету восени заорювали під озимину, залишок зілля вживали в народній медицині (Feglová 1985: 418-419). Основною частиною аграрних звичаїв русинів-українців Словаччини є комплекс магічних дій, які мали позитивно вплинути на вегетацію майбутнього врожаю і прямо залежали від календарного циклу. Цей комплекс магічних дій супроводив селянина-хлібороба на протязі цілого господарського року і був підпорядкований церковним святам, був в тісному зв’язку із зимовим та літнім сонцестоянням, весняним та осінім рівноденням. Джерела Архів Словацького національного музею – Музею української культури в Свиднику, ділянка Звичаї та обряди, Словесний фольклор Література Гривна, В. (1973). Народні звичаї Маковиці. Братіслава – Пряшiв: Видав ЦК Культурного союзу українських трудящих в ЧССР у Словацькому педагогічному видавництві в Братіславі, відділі української літератури в Пряшеві. 35

Вархол, Й. (2019). Календарна та сімейна обрядовість українців Словаччини. Київ: Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. Varchol, J. – Varcholová, N. (2009). Tradičná duchovná kultúra v obci Hrabské. В: Reflexia jednoty v diele a pôsobení blahoslaveného biskupa Vasiľa Hopku (1904-1976) v kontexte eurointegračného procesu. Prešov: Prešovská univerzita v Prešove, Gréckokatolícka teologická fakulta Katedra systematickej teológie, s. 201-223 . Вархол, Н. (2002). Рослини в народних повір’ях русинів-українців Пряшівщини. Пряшів – Едмонтон: Видавництво „EXSCO s.r.o”. Мушинка, М. (1988). Духова культура. В: Лемківщина. Земля – люди – історія – культура. Том ІІ. Редактор Богдан Струмінський. Нью-Йорк – Париж – Сидней – Торонто, с. 292-462. Перше орання (1962). Дружно вперед, № 5, Пряшів, с. 29. Таптич, Г. (1962). Федоровиця. Дружно вперед, № 5, Пряшів, с. 29. Feglová, V. (1985). Kalendárne obyčaje. В: Horná Cirocha. Vlastivedná monografia zátopovej oblasti. Podolák J. a kolektív. Košice: Vydalo Východoslovenské vydavateľstvo v Košiciach a Vlastivedné múzeum v Humennom, s. 401-420. Шмайда, М. (1962). Старі звичаї в перший день орання. Дружно вперед, № 4, Пряшів, с. 29.

Jozef Varchol AGRARIAN CUSTOMS OF RUTHENIANS-UKRAINIANS OF SLOVAKIA Summary Most folk customs, beliefs, predictions and divinations of agrarian-magical direction were associated with Christmas Eve, when the peasants-farmers tried to predict the future harvest of certain crops and economic conditions of the seasons. Observing the weather on Christmas Eve, they tried to predict when in the spring, at what time of day, should go to the first plowing, planting, sowing. Precautions were aimed at soil quality and ensuring a complete vegetation process for specific species of cultivated plants. Key words: agricultural customs, Christmas Eve, meteorology, the first spring plowing, planting, sowing

П О Е З И Я И П Р ОЗ А

ОЛЕНА ПЛАНЧАК-САКАЧ

Кед зме лєм клїпнуце ДОЗРЕВАНЄ Дзень ше сценшал од горучави на поладньовей пекоти квитнє червена жем як пипинє у житу. Розпукло ше горуце лєто як дозрета ґереґа и суха жем жадна дижджу. Дозреваю овоцнїки и винїци и млади дзивки цо ше шпацираю з розголєнима плєцами. Писня дозрела на ґамбох моєй дзивки и руки моєй мацери дозрели. Без дихнуца витру, шицко зацихло горучава трепеци по воздуху и цесто дозрело за хлєб. ДОМ Кед зме лєм клїпнуце трепеценє кридлох, крик, боляца вибрация през еони... жадна любови, жадна знаня. 37

Кед зме лєм висока габа хтора бежи, хтора понагля нєстац, розбиц ше о стину до безчислених капкох. Кед зме лєм интервал у интервалу премреженого часу, дзе наш дом? У прешлосци чи будучносци, бо терашньосци наисце, наисце нєт. ЗДОГАДОВАНЯ Цошка мойо нєпреривно пада до часу цо стої капка каждодньово до вичного. Здогадованя як нєстални одблїск слунка на габох як шлїди пальцох цо капу на склу. Розлєца ше зоз каждим моїм дотхнуцом до новей цифри, нового здогадованя и пременя ме як цо ше думки меняю. ГИПАТИЯ Того розквитнутого марцовского рана хмари були пошоровани як ґузли на моряцким штранґу кед Гипатия завязала трибон и зоз своїма школярами подзелєла нове науково одкрице же драга жемовей кулї елипса. 38

Журавлї ше рихтали на далєку драгу кед ше у каруцох врацала дому през гужву александрийских улїцох. Библиотека уж теди була спалєна парабалани ю одцагли до храму Цезарий дзе ше єй душа боляцо розишла зоз целом кед ше слунко на рубу нєба чиряло до моря. Власи и цело спалєни на Кинарону одгукли крики чайкох по морю, алє єй душа пренашла драгу до гвиздох и назад, спущуюци ше до своєй апотеози, а здогадованя на єй даровитосц, упартосц, знанє и угляд зоз епистолох ше преселєли до вичного тирваня. ТРАКИЯ Спинам ше високо по нєбо до вичного спокою лєса зоз кажду ґарадичу спека гартуши мойо цихи, вистати крочаї. Еол котуля високи цепли габи цо приноша пах з далєких драгох ґравчацих чайкох и нємих рибох и з каждим вдереньом, як з батогом, меняю писковите побрежє. Преходзим през окаменєни лєс у горуцим писку квитнє дробни белави квет цо ище памета фарбу морских глїбинох тирвацо оставаю окаменєни стебла. Прешлосц тирва у викопинох римских термох и скрити шлїди далєких часох котри припадали другим людзом история таїнствена як и вселена. 39

Цихосц храма розбивам з крочаями у вичним трепеценю преходносци безсмертни фрески престарли красу на рукох Богородици шпи новонародзени. ҐЛОРИЯНА Медзи скритим и явним блїщи и трепеци коруновани живот анґлийскей кралїци Елизабети Першей високей, сухей, жилавей, черствей од прикладох, законох и традициї. Бистра, виспрена и духовита лєм раз залюбена, допатрана и образована, озбильна и енерґична, роботна, уплївна и одлучна, шмела и кральовского триманя. Волали ю Ґлорияна, занавше остала дївица. Шекспир за ню пове: – „Every inch a king!” Смертельну кару пресудзи шестри Мариї, алє єй син шеднє на єй трон. Так правда поровнана два шестри у вичним сну лєжа єдна попри другей у цихосци Вестминстерскей опатиї два жимни вигладкани саркофаґи лєм пуклєнїна у часу.

СЛОВО И тот дзень пришол кед зоз струнким целом прекрасна Иродиядова дзивка зоз святочним танцом Седем шлаєрох и розкошнима словами писнї обчаровала цара Ирода. У запенєней царскей креви зявела ше занєшеносц зоз красу и одушевиє з младосцу, та єй зоз доберанима словами обецал сполнїц кажде жаданє. Вона прибегла ґу своєй мацери возбудзено и шептаюци ше опитала: – Цо най глєдам? – Йоанову главу – гварела Иродияда жимна як камень. Жаданє го запрепасцело, Ирод нє бул добрей дзеки, алє слова ше вознєсли и кружно одгуковали по палати оштро дзвоняци, так же обецане було сполнєне. Остатнї днї лєта припекли цихосц, по пустих улїцох як у студньох слова ше зоз сцихшаним шепотом збивали одгукуюци: – Забити найлєпши спомедзи нас... ИЛУЗИЯ Осамени хмари плїваю по високей белавей пучини глєдаюци сиґурну луку без морйоказа и кормилара. Док габи у нєпретаргнутим ланцу понагляю, бежа уцихнуц бочкаюци побрежє, слунко спражи ище єден дзень. Час як корабльови штранґ на котрим чишлїм од ґузла до ґузла, вчера и ютре иста илузия. 41

ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТ УРИ

Зоз сучасней билорускей поезиї ВАЛЬЖИНА МОРТ

БИЛОРУСКИ ЯЗИК 1. Анї нашо мацери нє знаю як зме ше зявели на швеце, як зме розширели їх ноги и вихпали ше вонка. Так ше по бомбардованю вицагую з руїнох. Нє знали зме хто з нас хлапец, а хто дзивче, и жарли зме жем, а думали зме же жреме хлєб. А наша будучносц – Ґимнастичарка на ценкей нїточки видогляду – Цо вона там лєм Нє вирабяла, Фуй. Ми росли у держави дзе Спочатку з крейду нарисую дзвери, И вноци приходза два-три авта и одвожа нас, лєм же у тих автох нє були хлопи з автоматами, анї жена з косу. Так до нас приходзела любов И брала нас зоз собу. Лєм у явних тоалетох зме чувствовали шлєбоду, дзе ше за двасто рублї нїхто нє питал цо ми там робиме. Ми були процив пекоти влєце, процив шнїгу вжиме, А кед ше указало же ми були наш язик И нам повиривали язики – ми почали бешедовац з очми. 43

Кед нам виджобали очи – ми почали бешедовац з руками, Кед нам орубали руки – ми бешедовали з пальцами на ногох, Кед нам попрештрельовали ноги – ми махали з главу за „гей” И одмаховали з главу за „нє”... а кед нам жедли глави На живо – Ми ше уцаговaли назад до лонох наших заспаних мацерох як до скровищох од бомбох, Же бизме ше знова народзели. А там на видогляду ґимнастичарка нашей будучносци Скакала през огняни обруч Слунка. 2. За твоїма гранїцами, моя країно, Почина велїчезна дзецинска заградка, И ти нас там ведзеш, Билорусийо. Можебуц зме ше народзели без ногох? Можебуц ше нє модлїме тим богом хторим треба? Можебуц ци од нас нєдобре? Можебуц зме нєвилїчимо хори? Можебуц нас нє маш зоз чим кармиц? Алє, озда ми знаме жобрац. Можебуц ши нас нїґда нє сцела, Алє анї ми на початку Нє знали любиц тебе. Твой язик таки малючки Же ище анї нє зна бешедовац. А ти, Билорусийо, у гистерики, Тебе фурт випатра Же бабици помишали беби, Та чом биш тераз кармела люцке дзецко, Зоз своїм млєком напавала цудзи язик? Язик цо лєжи звонка на облаку, Чи то язик, чи лоньска ина, Чи то ина, чи лєм цинь икони, Чи то цинь, чи цалком нїч? 44

То нє язик, бо у нїм нєт нїякей системи. Вон як шмерц, нагла и нєпохоплїва, Як шмерц од хторей нє мож умрец, Як шмерц од хторей мертви оживюю. Язик, пре хтори кладу дзеци на тепшу, Язик пре хтори брат забива брата, Язик од хторого ше нїхто нє виратує, Язик хтори народзує хлопох-виродки, Народзує жени-жобрачки, Народзує безглави животинї, Народзує жаби з людскима гласами. Тот язик нє иснує, Вон анї нє ма систему, На нїм нєможлїво бешедовац, Вон такой биє по пискох, Аж и на швето. Тот язик нє мож повишац по городу, Його уж нє украша феєрверки, анї неон. А я кладла на тоту систему свою ГАРМОНИКУ. А моя гармоника – Кед розцагнє мех – Як горски верхи – Така моя гармоника, Вона бере єдзенє з руки, Вона лїже як дзецко, Нє сходзи ми з колєнох. Алє кед треба, вона Укаже свойо тралалала!

ФАБРИКА СЛИЗОХ и знова медзи рочнима досцигнуцами найвисши указателї досцигла фабрика слизох док министерство транспорта дарло талпи, док министерство сердечних справох дуркало од гистериї, фабрика слизох робела ноцами, та и на швета, и посциговала продукцийни рекорди. у чаше кед фабрика за преробок поживи прежувовала порядну катастрофу, фабрика слизох прешла на економски рентабилни преробок одруткох прешлосци – преважно особних споминох. фотоґрафиї роботнїкох рока святочно виложени на муре плачу. я – инвалид фабрики-героя слизох, на очох мам мозолї, поламана ми видлїца, плаца ме зоз тим цо вирабям и я щешлїва зоз тим цо мам.

Вальжина Морт (Вальжына Морт, Valzhyna Mort) народзена 1981. року у Минску. Од 2005. жиє у Зєдинєних Америцких Державох. Пише поезию по билоруски и анґлийски.

СЯРГЕЙ ПРИЛУЦКИ

ШВИЖЕ ПОКОЛЄНЄ стара младеж лїже рани а тоту нову ище шицко чека банї розпуки цемнїци знаньох очи ше им швица як рибово пирка у цмей води затераз ше уча виберац медзи правду и кривду гамбурґером и гот доґом сексом и порноґрафию спортом и кентом штверку алє ище дакус ище дакущичко и щезню попусти на чудованє у кишенкох дзвинї злато будучносци млади шерца трепеца як очка на облакох кед ше треше жем 13. авґуста 2020.

11. ЗАПОВИД Вечар док куриш на балкону з попатрунком на двор предавальнї поживи нє думаш нї о чим лєм патриш на мачки цо ше як зли духи бию на шмециску за фалаток гурки а роботнїк фабрики електричних грушочкох цо випил за киоском фляшку овоцовей влєче дому мех цибулї же би обрадовал жену же би го жена нє била же би го жена гоч и любела гоч их любов пред 20 роками обидвоїх послала далєко а на лавки опрез будинку док гуча ґитари дзивчата куря хлапцом и ганцути споминаю Льоху з району и вимсценє зреє под їх чарнима якнами Кед докуриш циґаретлу идзеш до кухнї пиєш млєка и чуєш як сушед од горе твой инструктор воєней обуки у школи тлуче з женову главу по цегелкох и гоч цо би поведли апостоли родичи полицай зоз краю забудз шицки заповиди и намагай ше полюбиц тот кошмар Сяргей Прилуцки (Сяргей Прылуцкі, пише и под псевдонимом Сірошка Пістончык) народзени 1980. року у Бресту. Пише поезию и прозу, преклада на билоруски. Од 2008. року жиє у України. 48

КРИСЦИНА БАНДУРИНА

*** Перше лєто хторе паметаш: вилєзнути власи, оштри колєна, пол цела поздзеране – так ши ше учела драпац ше на древа. Чарна мегкосц вишньох, глїбоки яруги, прикри схили, тарки, нєдозрети орехи, лифт заглобени на 14-им. „Гибай!” – крича пайташе под балконом. „Мамо, идзем на улїцу” – лєциш бавиц ше на джмурки и на випадованє цали дзень, до цмей-цмей ноци. Врацаш ше дому гладна, замурцана, алє щешлїва. Мац начина ґереґу – юшковиту, пахняцу, пахнє цали квартель. Лїпкаци пальци уцераш до шорцу (гей, ище ношиш шорц). Баба дудре: „Сама го будзеш райбац” – и виша над шпоргетом штрамплї младшого унука. Гей, уж маш брата. То твойо найяснєйше лєто: желєна плахитка велїкей мегкей посцелї; отворени до пекоти юлийскей ноци стари древени облак, офарбени на било. Цудзи, ище нє познати город. 49

Анї дому, анї роботи, анї места дзе мож остац. Шицки драги отворени, шицки єднак страша. Баби уж нєт, мац ше учи жиц по шмерци чловека, стари пайташе постали цудзи, брат перши раз осудзени. „Поме танцовац” – пише дзивка хтора ци ше страшно пачи и од хторей за це нєт нїчого важнєйшого. Штири годзин рано, Ґамби – як линиї далєководу. Врацаш ше вистата, преполнєна, щешлїва, и длуго нє можеш заспац. То твойо найзнємиренше лєто: гуркотанє голубох под облаком, пиянства сушеда-милицайца, антисептики и маски, коршови, фляшки, дунци з воду, шори, подписи, петициї, летки, жалби, тексти. „Мнє за то нє бриґа” – гвари мац, хтора 200 км од места збуваня. Брат други раз у гарешту, пише: „Будз осторожна”. Младши закончел школу. „Виходз!” – гучи интернет, а ти розпосилаш товаришом инструкциї: – кед одведу; – кед завру; – кед забию. 50

Бочкаш дзивку хтору биш нїґда нє зохабела и жадаш лєм єдно: врациц ше – гладна, вистата, замурцана, алє щешлїва и повториц ище раз. 8. авґуста 2020.

Крисцина Бандурина (Крисціна Бандурина) народзена 1992. року. Поетеса, прекладателька, колумнистка.

ЮЛИЯ ЦИМАФЄЕВА

МОЯ ОЦОВЩИНА Ми шицки думали же ши жена, белавоока, блядовласа, животодавна, же шицким пребачуєш и шицко церпиш. Думали зме же ши лєм цо нє Богородица, бо ши народзела лєм цо нє од Бога вибрани народ. Пришла, гласна, з цмого валалу, у платняней зайдички принєсла своєй роботи, викресани з древа, як бабку, рапави за городске ухо, язик. Ти ту церпела, нїхто нє обрацал увагу на тебе, нїхто це нє слухал. Од тебе знєваженей аж и власни дзеци обрацали свойо чистучки твари. А ти шицко подношела сцискаюци зуби. Сеґинятко ши, сеґинятко. 51

Алє ми нє обачели, ужераюци ше до писньох цо о це написани, як ши ше зморщела, як ши ше удзала до маскирних панталонох, як ши здзала на свой вибритвени лопов чарни шлем, як ши себе дорисовала баюси. Кед ши вжала ґумачу, як кед биш випестовала пошву. И тераз нам зоз ню махаш пред очми же би нїхто нє посумнял до твойого пременєного ґендерного идентитета. Най шицки знаю же ше тримаш своїх традицийних вредносцох: биц, мучиц, знєважовац, народзовац, забивац, забувац, ламац, будовац зоз желєза и бетону велїчезни мур, же биш за нїм скрила нашу цму прешлосц, же биш нас оградзела од нашей цмей будучносци. Шмарела ши нас на танєр килашох, а ти ляпла на други танєр у блїщацей опреми, з циварванями и воєнима транспортерами, з тенками, авионами, руцачами огня, з воєнима комбайнами и тракторами-забойнїками. Так ше укрипює стабилносц. Так ше отримує ровновага. Сеґинята ми, сеґинята. Алє Нє шмердза твойо ноги у високих чижмох? Нє шверби це вибритвени лопов под шлемом? 52

Нє чка ци ше од праху кед патриш на нас през облачок на тенку? Нє боїш ше же шмерц заш лєм придзе зоблєчиц це? ДОШЛЇДНОСЦ 1 а потим вони єдли ягоди з млєком посиповали их зоз цукром и лапали з ложку червеноцепли тварди целочка ягодох у жовтих лєнчох заренкох а пред тим... а потим на оловних ложкох ягоди лєжали як дзеци у билих пелюшкох млєка цихучки и малючки а пред тим... а потим вони отверали уста вони розширяли зуби вони кладли ягоди з жовтима гвиздами заренкох до долїнох устох а пред тим... а потим вони рушали з видлїцами сладосц чурела под язик червени цукров сок цекол до гарла рука заумерала на хвильку а кед ожила, заш ше цагала 53

ґу пребляднутим ягодом доходзел ґу концу длуги юлийски дзень а пред тим... а потим а пред тим... а потим 2 Кед сом пришол на место, уж була викопана велїчезна долїна, то могол буц стари процивтенковски декунґ. Ґу долїни их приводзели у ґрупох по 15 особи и поставяли до шора обрацених ґу штрелячом. Розказ бул таки же би єден штреляч цильовал до першох, а други до глави. Кед ше ми нєшка питаю о других подробносцох, о тим дню я вецей нїч нє паметам. По врацаню зоз задатку видзел сом же вояцом другого воду за вечеру дали ягоди з млєком. а потим Юлия Цимафєєва (Юлія Цімафеева) народзена 1982. Пише поезию, преклада з анґлийского, портуґалского и шпанского. Єдна кнїжка єй преложена на польски, єдна на нємецки.

АЛЕС ТУРОВИЧ

*** Штреляли До нас до нєприятельох до братох Штреляли Чи то ми штреляли Чи нєприятелє Чи браца Чи до нас чи до нєприятельох Чи ми чи нє ми. 54

А кед на фалаткох Атлантских кригох Щезує слика Родзеного краю И кед биле постава чарне Теди цмота постава шветлосц И ми знаме же нєт Побиди и живота И береме остатнї кульки Же бизме их штрелєли до нєприятеля А можебуц до себе самих Ми умераме бо около Океан биди. Знаме же нє победзиме У тей войни Знаме же помреме Знаме же нашо мена Буду ганьбени У учебнїкох историї Знаме же у концентрацийних лаґрох Нашо дзеци буду преклїнац Нашо мена. Алє ми знаме же Нашо повстанє ратує Тих цо нас позабиваю Нашо повстанє ратує Тих цо буду знєважовац Нашо мена Нашо повстанє ратує тих Цо буду учиц Нашо дзеци же би спреведали А кед нашо дзеци прейду етапи Митинґох и концлаґрох Подзекую тим Цо нас забивали А тоти цо нас забивали И тоти цо нїчтожели нашо Мена Замодля За пребаченє. Алес Турович (Алєсь Туровіч) народзени 1973. року. Пише поезию, прозу и есеї. 55

АНДРИЙ ХАДАНОВИЧ

СОВЄТСКА ФАНТАСТИКА Чеславови Милошови Стредком осемдзешатих рокох учителька у школи барз любела починац вичну писню о нєдалєким концу швета и жвирским вищиряню капитализму. „У швеце ше, дзеци, шицко предава и купує, та и людзе, та и людски чувства! Їх фамилиї, дзеци – то озаконєна проституция, а дзивки там тото робя за пенєж. Но, лєм себе задумайце – любов за пенєж!” Ми дзечнє задумовали любов за пенєж. „Таке тото жвирске вищирянє капитализма! Таки су, тоти дзивки на предай!” – предлужовала учителька. „И нє лєм дзивки!” – додавал напредни Юра Гейфман, а ми ше у тим чаше старали нє думац, а заш лєм зме думали на нашу сушеду Галю и єй жвирске вищирянє. „А цо аж робя з природу!” – витирвало кончела свойо учителька. – Вони специялно забрудзую тото цо од предкох достали чисте, же би предавали людзом тото цо людзом припада безплатно. Читали сце „Предавача воздуху”? 56

Ти и Юра Гейфман гварели: „Гей”. „Но, ниа, нє знам як з воздухом, то заш лєм совєтска фантастика, алє уж наисце блїзко тот час кед вони буду за пенєж предавац воду. Лєм себе задумайце – обичну чисту воду яку ми пиєме з чопа”. Ми ше такой здогадли як дзень пред тим Юра Гейфман поламал автомат и шицких госцел з безплатну соду без сирупу. Юрови теди нє ишло зоз сирупом, так як и учительки з политичну информацию. А нєшка, купуюци обичну воду у французким супермаркету Carrefour, думам же ше шицки єй предсказаня, на жаль, зисцели – и вшадзи настал конєц швета. И лєм шиви старик у Carrefour-у, док вяже мещок з парадичами, гутори ми: „Паризка вода добра, шмело можеш пиц зоз чопу”. Андрей Хаданович (Андрей Хадановіч) народзени 1973. року. Пише и преклада поезию. Його писнї преложени на 15 язики, окремни кнїжки вишли му у України, Польскей и Шведскей.

ВЄРА БУРЛАК

ПИСНЯ О ШИБЕНЇЦИ У дворе на Улїци Калиновского Положели за дзеци шибенїцу Котру одписали у гарешту, Бо морално застарела. И дзеци такой прибегли Дзвигац ше на рукох и гойсац ше на нєй, Драпац ше по нєй И занїмац ше з хасновиту ґимнастику. Родичом нє було мило Же дзеци забули на рисовани филми, на ученє и компютери – Бо так полюбели шибенїцу. Мацери и пестунки лопоца з облаками И крича на нїх: „Енки дому!” И возбудзую ше: цо буду док вирошню? И боя ше повесц: „шибенїки”. А мнє випатра же лєпше шибенїки, Гей, думам, воля буц шибенїки, Лєпше шибенїки Як кати. Вєра Бурлак (Вера Бурлак, псевдонім Джэці) народзена 1977. року у Києве. Жиє у Минску. Пише и преклада поезию. З билоруского прешпивал Михал Рамач

Зоз шветовей музичней скарбнїци

РОДЖЕРС НЕЛСОН ПРИНС

Пурпурни диждж (Rogers Nelson Prince: Purple rain) Нїґда сом це нє сцел розжалїц, нїґда сом ци нє сцел спричинїц боль. Сцел сом лєм ище раз видзиц це нашмеяну. Сцел сом це лєм ище раз видзиц як ше шмеєш на пурпурним дижджу. Пурпурни диждж, пурпурни диждж! (3 х) Сцел сом це лєм видзиц як ше купаш на пурпурним дижджу. Нїґда сом нє сцел буц твой викенд любовнїк. Сцел сом лєм буц твой приятель, гей! Мила, нїґда сом це нє сцел украднуц од другого и нєправо ми же зме вецей нє приятелє. Пурпурни диждж, пурпурни диждж! (3 х) Я це сцел лєм видзиц под пурпурним нєбом. Мила, я знам, знам же ше часи меняю. Час же бизме вєдно дацо нове поглєдали. То ше одноши и на тебе. Гвариш же ци треба водитель, алє ти нє така же ше предумаш. Я думам же би ци лєпше було тото пременїц и допущиц мнє най це одведзем на пурпурни диждж. 59

Пурпурни диждж, пурпурни диждж! Я це лєм сцел видзиц. Сцел сом це лєм видзиц на пурпурним дижджу. З анґлийского пририхтал: Юлиян ПАП

ПРИЗНАЧКА О МУЗИЧАРОВИ ПРИНС Роджерс Нелсон (1958–2016), америцки музичар и писатель текстох. Наступал под меном Принс, хторе достал по оцови. Мац му була джез шпивачка, а оцец пияниста. Обявел вецей стотки писнї, за хтори достал седем Ґреми награди, Златни ґлобус и награду Оскар, як и числени други награди. Бул член Рокенрол хижи славних. Предал понад сто милиони плочи и диски ширцом швета. Таїнствена писня Пурпурни диждж настала 1983. року. Єй автор Принс одкривал же вона гутори о концу швета, хтори треба дочекац з даским кого любиш и пущиш най це вира водзи през пурпурни диждж. Под тим насловом 1984. року зняти филм, у хторим бави и Принс.

ИС ТОРИЯ

ДЮРА ГАРДИ

Adventus in Machou Ростислава Михаиловича Кеди Ростислав Михаилович крочел до Мачви и кельо раз там бул? Нє даме одвит на тото питанє пре барз єдноставни факт: за тоту розправу нє иснує анї єдно безпостредне жридло. Заш лєм, мушиме ше голєм накратко затримац на тим питаню, бо нам розуменє обставинох у хторих Ростислав здобул Мачву оможлїви порозумиц його дальши животни спокуси и будуци итинерари. Отже, пририхтани зме, пре „лєгчейше читанє” тей кнїжки, дац у наступних шорикох даскельо вецей або менєй познати факти и можлїви пояшнєня. Тота тема барз зложена, бо ше Ростислав, цо ше дотика зачуваних жридлох, лєм раз у живоце у лєм єдним документу спомина як пан Мачви (Dominus de Machou), и то на списку державних високодостойнїкох (series dignitatum) у грамоти Бели IV, хтора була видана 28. юния 1254. року.1 Наведзени датум, 28. юний 1254. року, без дилеми хронолоґийни гранїчнїк – datum ante quem Ростиславового здобуваня Мачви. Цо у ствари була стредньовиковна Мачва? Сама етимолоґия топонима нєясна (можебуц є повязана з воду?!) и релативно стара – вшелїяк предходзела славянскей и познєйшей мадярскей язичней традициї на южним рубу Панониї.2 Мачва обласц у стред хторей стал истомени город, Мачва, по хторим тота жем з часом достала мено. Пре малочислени висти з гевтого часу з документох и записох, чежко мож зоз сиґурносцу бешедовац о гранїцох першобутней Мачви Ростислава Михаиловича. Кед бешедуєме о нєй, з тей на1 Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis, ed. Fejér, Gyula, I–XI, Budae 1829–1844, IV/2, 218; RA, no 1011. 2 Skok Petar, Etimologijski rječnik hrvatskoga ili srpskoga jezika, II, Zagreb 1972, 346; Lajos Kiss, Földrajzi nevek etimológiai szótára, II, Budapest 1988, 60.

годи нє думаме у узшим смислу на дистрикт Мачву „vltra Zawa”, автентично спомнути 1256. року,3 алє, насампредз, на Ростиславову „державу”. На основи познєйших жридлох виглєдоваче заключели же вона лєжала южно од рики Сави и восточно од Дрини. Вироятно облапяла долїну Колубари, можлїво и Беоґрад и Браничево на востоку.4 Медзитим, як на тото указую познєйши жридла (з початку XIV вика – 1317), утвердзени город Мачва (castrum Machou) бул подзвигнути на правим брегу рики Сави.5 Затераз останє нєясне дзе ше точно находзел, голєм док ше нє станє даяке вельке археолоґийне одкрице.6 Як ше столїтия сциха громадзели и творели милениюмски масиви прешлого часу, Сава премесцала свойо корито, зохабяюци за собу широки меандри и пространи острова, огранїчени з ричнима цеками нєшкайшей Засавици и Битви як нємима памятнїками свойого дакедишнього цеку.7 Праве на тоти меандри 3 Árpád-kori új okmánytár, Közzé teszi Wenzel Gusztáv, I–XII, Pest–Budapest 1860–1874, VII, 431, RA, no 1126. 4 О стредньовиковней Мачви як обласци и бановини иснує богата литература. Видвоюєме: Emerich Szentpétery, Das Banat von Machow (Macsó), Ungarische Rundschau, 4/1915, 872-883; Михаило Динић, Српске земље у средњем веку, историјско-географске студије, приредио Сима Ћирковић, Београд 1978, 44-54, 270-284 (у вецей Диничових студийох, хторим з тей нагоди нє наводзиме окремну библиоґрафию); Péter Rokay – Miklós Takács, Macsó, у: Korai magyar történeti lexikon (9–14. század), ed. Kristó Gyula, Budapest 1994, 421-422; Сима Ћирковић, Земља Мачва и град Мачва, Прилози за књижевност, језик, историју, фолклор, САНУ, Књига LXXIV, свеска 1-4, 2008, 3-20; Bálint Ternovácz, A macsói és barancsi területek története 1319-ig, Micae Mediaevales VI, 2017, 227–240. 5 На тот факт указує нарация єдней грамоти Карла Роберта у хторей ше бешедує о угорско-сербскей битки за твердиню Мачву вжиме 1317. року. Nagy, Imre – Tasnádi Nagy, Gyula, Anjoukori okmánytár, Codex diplomaticus Hungaricus Andegavensis I–VII, Budapest 1878–1920. (= А) II 69-72. Тото убикацийне одкрице вязане за Мачву до историоґрафиї уводза: Pál Engel, Az ország újraegyesítése, I. Károly küzdelmei az oligarchák ellen (1310–1323), Sz, 1988, 115, фуснота ч. 123; Сима Ћирковић, Земља Мачва и град Мачва, 13; Тиж так оп: Pál Engel Magyarorszég világi archontológiája, I, Budapest 1996, 364; Сима Ћирковић, Београд под краљем Душаном?, Зборник Историјског музеја Србије, 17-18, 1981, 37-45. 6 За убикацию города Мачви тиж опатриц новши роботи з препатрунком литератури и жридлох: Војислав Трбуховић, Око убицирања средњовековног града „Мачо”– Прилог проучавању Мачванске бановине, Museum, 5, 2005, 71-88; Сима Ћирковић, Земља Мачва и град Мачва, 18-20; Александар Крстић, Мачва, у: Лексикон градова и тргова средњовековних српских земаља, према писаним изворима, ред. Синиша Мишић, Београд 177-179; Attila Pfeiffer, A Macsói bánság és a macsói vár lokalizációjának kérdése a magyar és a szerb történetírásban, Világtörténet, 39 (1), 2017, 125-138. 7 Тиж поровнац за тоту тему барз значну роботу: Милош Благојевић, Насеља у Мачви и питања српско-угарске границе, у: Ваљево – постанак и развој градског средишта, ур. Синиша Бранковић, Ваљево 1994, 78-92.

би стредньовиковни путнїк наиходзел нєдалєко од ище вше тримацих руїнох античного царского Сирмиюму и його урбаних стредньовиковних остаткох, стредком XIII вика добре утвердзених сушедних населєньох Святого Иринея и Святого Димитрия, хтори витримали навали Куманох и Монґолох 1241–1242. року.8 Патраци на сивер, з напряму Ростиславового городу Мачви драги лоґично мушели водзиц ґу тим двом нєдалєким церковним населєньом. А патраци на юг, восток або заход, нова жем Ростислава Михаиловича була як стратеґийни клїнок удрилєна ґу нукашньосци Балканского полуострова, ґу Босни, Сербиї и Болгарскей. Кеди и прецо Ростислав здобул Мачву? Пред Ростиславом з тоту жему, алє под старшу назву Срим, як зоз своїм династийним маєтком тиж так пановали члени угорскей кральовскей фамилиї. Сримски панове уж од двацетих рокох ХІІІ вика були византийска царица Марґарета Арпадович, шестра краля Андраша ІІ, а потим и єй двоме синове, насампредз Йоан Ангел, хтори мал титулу Dominus Sirmii. Марґаретовей фамилиї припадали як Срим медзи Саву и Дунайом (Sirmia Citerior), дзе скорей була Сримска жупания – институция угорскей державней власци, так и Гевтобочни Срим южно од Сави (Sirmia Ulterior), жем населєна зоз Славянами и Греками православней вири. У тим поглядзе, Ростислав у Мачви або Гевтобочним Сриме мал предходнїкох хтори, як и вон, були блїзка родзина кральовскей фамилиї и припадали до кругу византийскей културней традициї.9 Познате же Йоан Ангел наджил монґолску навалу на Угорску. Конкретно, у жридлох ше як пан Сриму ище вше споминал 16. новембра 1242. року, а 5. юлия 1250. тот ластар лози византийских царох ше находзел медзи тима хтори престали кончиц жемски роботи.10 Отже, заключуєме же Ростислав нє могол здобуц свою половку Сриму за живота Йоана Ангела; тото ше, условно, могло случиц найскорей аж по його шмерци (datum ante quem 5. юлий 1250). Розуми ше, Йоанова шмерц и упражнєносц маєтку могли буц лєм повод вихасновани у датей хвильки за Ростиславово здобуванє Мачви и його приход до сербских жемох южно 8

Оп.: Đ. Hardi, Cumans and Mongols in the region of Srem in 1241–1242, 84-105. Детальнєйше, знова у нашей роботи з препатрунком богатей историоґрафиї на спомнуту тему: Ђура Харди, Један прилог питању византијског наслеђа на тлу Овостраног Срема (Sirmie Citerior), Зборник радова Византолошког института, LIV, 2017, 117-142. Поровнац и: Ивана Коматина – Предраг Коматина, Византијски и угарски Срем Х до ХIII века, Зборник радова Византолошког института, LV, 2018, 141-164. 10 Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis, ed. Fejér, Gyula, I–XI, Budae 1829–1844, IV/1, 264; RA, no 723; RA, no 927. 9

од Сави. На одредзени рядошлїд подїйох заш лєм вплївовала замервена династийна политика Арпадовичох и єй пошлїдки, у хторей Ростислав у єдней хвильки постал очкодовани и жертва. Вериме же ше Ростислав влєце 1246. року, кед ше врацел з угорско-австрийскей войни, и далєй наздавал же му швекор знова помогнє врациц ше до Галичини и здобуц єй пристол. Теди ище вше бул окружени з малу, алє одлучну и вояцки оспособену дружину своїх руских прихильнїкох. Їх присуство у Ростиславовим окруженю мож було ясно нагадац у вецей жридлох у хторих описана битка на рики Лайти и шмерц Фридриха Бабенберґа. Медзитим, и кед єй було, тота надїя швидко була загашена. У городу Зволену, як нас подробно информує Галицко-Волиньски лїтопис, по предходней нащиви углядного галицкого посланства, отримане владарске стретнуце Бели IV и Данила Романовича, под час хторого склопени мир и догварене малженство Беловей дзивки и Данилового сина Лєва.11 Отже, обставини ше у медзичаше пременєли: Романовичи постали монґолски трибутаре и були под монґолску защиту, а Бела почал зазберовац шицких можлївих союзнїкох у предстояцей войни за богате нашлїдство Бабенберґох, рахуюци ту и на Данила Романовича, хтрого познал од давна и хтори му, медзи иншим, тераз врацел воєноплєних угорских племичох, залапених у битки при Ярославу 1245. року. Нєясносци коло хронолоґиї склапаня того мира, по нашим думаню, розришел Тору Сенґа. З поступком искусного майстра историчара, вон перши поровнал висти руского лїтописателя, од хторого дознаваме же ше владарски сход одбул у городу Зволену (Zvolen; Zólyom), у тим чаше єдней з важнєйших и часто нащивйованих кральовских резиденцийох на сиверу жеми,12 з доступнима итинерарийнима податками о пребуваню Бели IV у тим городу. Краль медзи 11. и 27. септембром 1246. року у Зволену видал два грамоти, а наступного 1247. року у истим месце нотовал свойо акти 3. и 12. авґуста, як и 11. септембра. Сенґа конєчно, на основи ширшого политичного контекста збуваньох, заключел же мир найвироятнєйше бул склопени у септембре 1246. року.13 Шлїдом його виглєдованя, у новшим чаше Марта Фонт и Павол Мали11

Полное собрание Русских летописей, II, Ипатьевская летопись, СПб. 1908, II, 809. Richard Marsina, K najstarším dejinám Zvolena, Historický časopis, 6, 37, 1989, 793-805. 13 T. Senga, IV Béla külpolitikája, 593-594; Тото становиско прилапюю: Zoltán J. Kosztolnyik, Hungary in the thirteenth century, New York 1996, 204; D. Dąbrowski, Daniel Romanowicz, 272; W. Nagirnyj, Polityka zagraniczna, 235-236; поровнац и анализу: Леонтій Войтович, Лев Данилович, князь галицько-волинський (бл. 1225 – бл. 1301), Львів 2014, 51–53. 12

няк склапанє мира заш лєм датую до 1247. року.14 У каждим случаю, по склапаню Зволенского мира Ростиславови було дане до знаня же вецей нє ма цо глєдац у Галичини. Час укаже же драга през Карпати за ньго була занавше заварта. Можеме лєм предпоставяц як ше по тих спознаньох чувствовали Ростислав и його супруга Ана. У розпатраню тих зложених обставинох уж перши познавателє Ростиславовей биоґрафиї, Ґустав Венцел и Мор Вертнер, замерковали же у найновшим обрату династийней политики Белови ІV остало лєм найсц Ростиславови и Ани (цо скорей?) приблїжно достойне надополнєнє за страцену Галичину. Була то Мачва.15 Випатра же спредз за Ростислава було пренайдзене лєм дочасне ришенє. Його мено ше 2. юния 1247. року зявює на списку угорских державних велькодостойнїкох, дзе є наведзени як бан Славониї. На перши попатрунок дакус нєдостойне за єдного члена владаюцей династиї же би бул як „бан” положени до шора аристократиї, по владаровей волї поставених дворских велькодостойнїкох и державних баронох. Алє, знова мушиме припознац, Михаилович з тей нагоди бул наведзени на першим месце медзи шветовним панством, и то зоз титулу княза Галичини (Ratislao illustri Duce Galliciae et bano totius Sclauoniae).16 У истим документу треба замерковац же ше нє спомина Йоан Ангел як пан Сриму, гоч то бул случай у кральовских святочних грамотох у скорейшим периодзе (1242). Цалком можлїве же 2. юний 1247. року источасно бул и datum ante quem шмерци тей углядней кральовей родзини (?!). Алє, врацме ше на Ростиславов случай. Вироятно му на початку його угорских дньох – хтори ше з часом претворя на роки и дзешецроча – Славония була додзелєна як дочасни honor, нєобходни за достойне витримованє. Уж идуцого, 1248. року, скорей як 2. априла, службу бана Славониї окончовал, як познате, нови кральовски велькодостойнїк, Стефан з роду Ґуткелед.17 Отже, кед би ше коцки гипотетично зложели, 14

М. Font, Árpád-házikirályok, 250; на авґуст, 1247: Pavol Maliniak, K sobášnej politike Bela IV, Dynastická svadba vo Zvolene a jej reflexie v historiografii, Historický časopis, 1, 56, 2008, 133. 15 G. Wenzel, Rosztizlaw galicziai herczeg, 14; M. Wertner, Az Árpádok családi története, 466; E. Szentpétery, Das Banat von Machow (Macsó), 875. 16 Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis, ed. Fejér, Gyula, I–XI, Budae 1829–1844., IV/1, 454; RA, no. 853; A. Zsoldos, Magyarország világi archontológiája, 45. 17 Codex Diplomaticus Regni Croatiae, Dalmatiae et Slavoniae – Diplomatički zbornik kraljevine Hrvatske, Dalmacije i Slavonije, ed. Smičiklas Tadija, I–XIV, Zagreb 1904–1916, IV, 343-344; A. Zsoldos, Magyarország világi archontológiája, 45.

виходзи же Ростислав, хтори 1248. року вецей нє бул бан Славониї, уж тих дньох могол превжац Мачву. Розуми ше, як зме уж гварели, лєм под условийом же теди уж бул умар Йоан Ангел, а з нїм ше загашела фамилия греческей царскей лози Мариї Арпадович. Медзитим, тоту предпоставку побива околносц же наступних рокох Ростислава вообще нє находзиме на списку державних велькодостойнїкох у очекованим достоїнстве пана Мачви – а то озда бул єдини формални повод же би ше у таким статусу и зявел на попису кральовскей канцелариї, аж по спомнути датум, 28. юний 1254. року. На приклад, там го ище нє було у Беловей даровнїци Шубичом 23. новембра 1251. року. Отже, маме argumentum ex silentio. З другого боку, познате нам же владар подзелєл дакедишню обласц Йоана Ангела и же єдну єй часц врацел под власц кральовских службенїкох. Спредз цалу жупанию дал як honor, значи под окремнима условиями, свойому канцеларови и блїзкому сотруднїкови, калочскому надвладикови Венедиктови, о чим шведочи Белова грамота од 3. октобра 1253. року.18 По шицким судзаци, у тим чаше кральов жец мушел уж голєм раз крочиц на територию Сриму южно од Сави, хтора достанє назву Мачва. Тераз хвилька же бизме ше поволали на нашо скорейши роботи и же бизме винєсли єдну предпоставку. Роби ше о тим же ше Мачва як топоним нє зявює аж до спомнутого 28. юния 1254. року, без огляду на тото же ше, предпоставяме, роби о утвердзеним городу по хторим будзе наволана цала єдна пространа обласц и хтори познєйше постанє шедзиско истоменого банату. Понеже ше Мачва перши раз у историйних жридлох вяже за мено Ростислава Михаиловича, видзи ше нам же у хвильки кед на кральовским двору одлучене же би му бул додзелєни Гевтобочни Срим як особни маєток, без богатшого Тогобочного Сриму и його городох и приходох, же праве у тим чаше розпочата вибудов його нового „главного городу”, городу Мачви, хтори бул конєчно довершени 1254. року. У тим подняцу зоз своїма средствами вироятно участвовал и сам владар, обезпечуюци як тал своєй дзивки Ани владарску будучносц єй фамилиї. Ростиславови остало же би од традициї предходних власнїкох Сриму превжал стару титулу dominus, хтора донєдавна украшовала назву у медзичаше умартого Йоана Ангела, вяжуци ю у будучносци за Мачву и свой нови швет и „державу”, подзвигнуту на балканским пригранїчю. Титула пана була ровна князовскей, гоч формално 18

Codex Diplomaticus Regni Croatiae, Dalmatiae et Slavoniae – Diplomatički zbornik kraljevine Hrvatske, Dalmacije i Slavonije, ed. Smičiklas Tadija, I–XIV, Zagreb 1904–1916, IV, 540; RA no 998.

нїзша, бо ше одношела на жем хтора нє була князовство; у тей хвильки тота жем була лєм фамилийни маєток „на драги” же постанє заокружена владарска и династична цалосц.19 Прецо ше Ростислав у своєй єдиней зачуваней грамоти, хтора настала по його успишних болгарских путешествийох и подняцох (1257), представял „лєм” як „Nos Rozlaus Dux Galacie ac Imperator Bulgarorum”,20 упадлїво вихабяюци наслов пана Мачви, хтори коло його мена присутни у урядових грамотох канцелариї його швекра, а його супруга источасно була ословйована як „domina Anna de Galatia, de Machowet de Rodna” (1262)?21 У розпатраню тих фактох чежко дац єднозначни одвит. Вокраци, тримаме же ше ту робело о Ростиславовей особней гордосци и деликатней свидомосци хтора ше одношела на владарску идеолоґию того Рюриковича. Титулу владара Галичини вон здобул по праву законїтого вибору. Тото право здобул зоз своїм славним династичним походзеньом; титулу болгарского цара вжал на основи моци власного оружия. Мачву, медзитим, здобул по милосци свойого швекра и пана, угорского краля Бели IV. Мачва у таким статусу як кед би нє заслужовала буц спомнута у особней интитулациї Ростислава Михаиловича. Источасно, його супруга Ана, хторей будучносц додзелї значни улоги у европскей политики, з гордосцу ношела спомнути титули хтори єй подаровали родичи. О шицким тим, вериме, вецей бешеди будзе у єдней новей кнїжки. (З моноґрафиї „Итинерариј Ростислава Михаиловича”, Историјски архив Срем – Филозофски факултет у Новом Саду, Нови Сад 2019)

19 Детальнєйше у наших студийох дзе дани и препатрунок релевантней литератури: Djura Hardi, Der Status von Matschwa in der Zeit Rastislav Michailowitschs, у: Slovakia and Croatia Historical Parallels and Connections (until 1780), eds. Martin Homza, Ján Lukačka, Neven Budak, Departmen to Slovak History, Bratislava – Zagreb 2013, 128-134; Ђ. Харди, Један прилог питању византијског наслеђа, 117-142. 20 A zichi és vásonkeői gróf Zichy-család idősb ágának okmánytára, I-XII, Pest, Budapest, 1871–1931, I, 5. 21 Codex diplomaticus et epistolaris regni Bohemiae, V/1 edd. Jindřich Šebánek et Sáša Dušková, Pragae 1974, V/1, 512-513.

СЛАВОМИР ОЛЕЯР

Хмельницки и Мазепа – два контроверзни особи русьинскей (українскей) историї* Обставини у Русьи Вельке Князовство Київске ше пре медзисобни звади за першенство у нашлїдзованю, войни и дзелїдби князох, конєчно розпадло и подзелєло 1161. року на Вельке Князовство Галицке на Червеней Русьи, Вельке Князовство Володимирске на Волиню и Вельке Князовство Московске. Пoд конєц XII вику, Вельке Князовство Київске ище баржей розфаластоване и подзелєне на коло дванац князовства. Так подзелєни русьински жеми нє було чежко освоїц, цо и зробели Монґоли у XIII вику цеком своєй инвазиї на заход, знїщуюци велї городи як Рязань, Коломну, Москву, Владимир и Київ. На завжатих жемох, т. є. на Русьи, Московиї, Мадярскей, Горватскей, Польскей, Болгарскей, Ческей и Австриї, князове мушели плациц гарач монґолским каном хтори вимагали вше вецей по точку же ше то нє могло витримац. З другого боку, монґолска моц цеком часу почала слабиц пре нукашнї звади, дзелєня и борби за власц, а свидомосц повадзених князовствох у Европи же лєм зєдинєни годни надвладац освойовачох, приведла до того же битки з Монґолами були вше успишнєйши и вони вше баржей були поцисковани назад, на восток, одкаль и пришли. Источашнє, зоз ошлєбодзованьом од Монґолох, приходзело и до забераня ошлєбодзених територийох з боку ошлєбодительох. *Одреднїци „Русьин” и „русьински” виведзени зоз историйно-териториялней назви „Русь”, познатшей як „Київска Русь”, чийо жителє хасновали етноним „Русьин” и „Русин” по 18. вик, кед ше векшина опредзелєла за етноним „Українєц”. У текстох хтори ше одноша на период пред 18. виком хаснуєм меновнїк и прикметнїк „Русьин” и „русьински” же би ше ясно розликовали од етнонимох „Русиян” и „русийски”, як и од сучасних „Русин – Руснак” и „русински – руски – руснацки”, та на таки способ наглашени и релевантни историйни розлики.

Так, наприклад, Галицко-Волиньске князовство (то углавним централни часци нєшкайшей України и Билорусьи) було завжате з боку Литваниї до хторей ше, пред монґолским освойованьом, склонєло вельке число русьинскей аристократиї хтора до Литваниї зоз собу принєсла законодавну и културну традицию Київскей Русьи. У позних рокох XV вику, Вельке Московске князовство почало заберац од Монґолох восточни часци, а потим ше освойованя предлужели на заход у войнох зоз Литванию хтора прето мушела глєдац союзнїка у Польским кральовству. По зєдиньованю Польскей и Литваниї до Униї (ПЛУ), шицки русьински жеми цо були под Литванию постали часц тей Униї, у хторей, спрам статуту, шицки три народи (Поляки, Литванци и Русьини) мали буц конститутивни и ровноправни. Русьинска аристократия хтора ше склонєла до Литваниї, по єй зєдиньованю з Польску, нє була призната як ровноправна зоз польску шляхту, алє кед ше дахто одрекол православней и прилапел католїцку виру, достал право буц член Сенату и Сейму. Так настало виреченє „gente Rutheni, natione Poloni” (по походзеню Русьин, польскей националносци). Русьинска аристократия ше пополячела, а русьински народ остал обезглавени, без гоч якей охрани и постал мета рижним шпекулацийом и злохаснованьом. Вельки прицисок ше одбувал и у обласци вири. Уния Папа Климент VIII (24. фебруар 1536 – 5. марец 1605) бул прихильнїк помиреня (Униї) у християнскей вири, хтора по Велькей шизми (розлуки) у 1054. року була, пре вецейвиковни теолоґийни и литурґийни розлики, подзелєна на Восточну (греческу-православну) и Заходну (латинску-католїцку) церкву. Його вельки и покорни почитователь краль ПЛУ Сиґизмунд III (1586–1632), ученїк єзуїта Петра Скарги и страсни алхемик, дзечнє прилапел тоту идею о помиреню. На руку запровадзованю Униї ишло нєзадовольство Русьинох зоз владаньом православного духовенства хторе „...заглїбене у нєморалу и нєзнаню; епископове без скрупулох давали своїм вирнїком зли приклади, жили отворено у конкубинациї и безочлїво предавали церковни привилеґиї. Росийски документи зоз 16. вику шведоча о меланхоличним препаданю православних церквох у польских провинцийох...”1. 1

Catholic Encyclopedia (1913)/Union of Brest, https://en.wikisource.org/wiki/Catholic_Encyclopedia_(1913)/Union_of_Brest

Виход зоз такого стану велї видзели у зєдиньованю зоз Римом и процес запровадзованя Униї почал уж коло 1569. року. По даскелї синодох (схадзкох духовенства), прилапени документ „Decretum de recipienda et suscipienda communione sanctae Romanae Ecclesiae” (Декрет о врацаню и ступаню до заєднїци святей Римскей Церкви) зоз хторим були барз задовольни папа и краль. Спрам писаня Николая Маркевича у 5-томним виданю „История Малороссии”2: „Сторону Унии держали: 1. Ипатий Епископ Владимирский и Бресткий, Прототроний Константинопольский, 2. Кирилл Терлецкий, Енископ Луцкий и Острожский, Экзарх Патриарший 3. Гермоген, Епископ Полоцкий и Витебский, 4. Иоанн Гоголь, Епископ Пинский и Туровский, 5. Дионисий Епископ Хелмский и Бельский, 6. Инокентий Борковский, Епископ Черниговский и Остерский, 7. Ираклий Шеверницкий, Епископ Волынский и Почаевский, и 8. Феоктист, Епископ Галицкий. Поборниками Православия были: 1. потомок Князей Северских Иоанн Леокайский, Епископ Северский, 2. Сильвестр Яворский, Епископ Переяславский, 3. Инокентий Туптало, Епископ Подольский, и 4. Протоиерей Новгородский Симеон Пашинский.” Подписнїки Униї достали од папи благослов и дар Святого Духа, а од краля Сиґизмунда III одредзени привилеґиї. Наприклад, епископом и манастиром додзелєни валали зоз подданима и жему, а билим священїком (оженєтим) по петнац ґаздовства на службу.3 У Риме були ковани медалї на чесц „присоєдинєня Русьи”, а у самей Русьи народ остал подзелєни на такволани „Унити” и „Нєунити” хтори медзисобно руцали анатеми. Пре тих цо нє сцели признац Унию, Сейм лєбо велможи, наволали цали руськи народ вироломним, побунєнїцким, одпаднїцким и осудзеним на рабство, а руськи рицаре виключени зоз Сейму, вжати им маєтки и права хтори мали. На шицких местох у администрациї були Русьини заменєни з Поляками. Настали страшни часи у хторих були забранєни и зоз силу розогнати гоч яки руськи збори, а церкви на силу були придодати Униї. Римски попове обиходзели Русь од церкви по церкву на кочох хтори цагали по дванац Русьини. Церкви хтори нє були прихильни Униї 2 Маркевич Николай, История малороссии, В типографии Августа Семена, С. Петербург. Май 7-го дня 1840 года. 3 Исторія русовь или Малой Россіи. Сочиненіе Георгія Конискаго, Архієпископа Билорускаго, Москва, Вь Университетской Типографіи,1846. Драч І. Ф., переклад, 1991, ІSBN 5-333-01085-4

давани Єврейом под аренду за маґазини, а вирни мушели плациц закуп од єдного по пейц талири кед сцели отримац службу. За хованє лєбо кресцини ше плацело од єдного до штири златнїки.4 Народ, вимучени од таких обставинох, глєдал помоц и єдино дзе ю могол найсц то були – козаки хтори од початку були процив Униї, поготов Гетман Косински (Криштоф Косинський)5, хтори даскельо раз дзвигал буни медзи 1591. и 1593. роком процив русьинскей, полонизованей шляхти, алє бул победзени з боку польского войска, после чого гнобеня русьинского народу ище звекшани. Богдан Хмельницки (Богдан Зиновій Михайлович Хмельницький, 1595–1657)

Портрети Богдана Хмельницкого

Спрам „Истории Русов”, Богдан бул праунук Венцеслава (Венжика) Хмельницкого, бувшого Гетмана Русьинского у Запорожю од 1534. по 1566. рок. По мацери бул потомок Федора Богдана тиж Гетмана од 1576. по 1579. рок. Його оцец, Михаил Хмельницки бул подстаршина (подстароста) у Чигирину, месту у Черкаскей обласци, дзе була резиденция Гетманох, а познєйше и главни город Козацкого Гетманату. За свою службу достал жем дзе основал хутор (валалчик) Суботив зоз малу церквочку и манастиром, дзе ше найвироятнєйше народзел и Богдан. Достал, спрам тедишнїх обичайох, два мена. Перше Зиновий, а друге по мацеровому оцови – Богдан. 4 5

ibid https://en.wikipedia.org/wiki/Krzysztof_Kosi%C5%84ski

Богдан ше школовал у Варшави (спрам „Историї Руси”), а спрам других6, закончел єзуїтски коледж у Ярославе, лєбо у Львове, дзе окрем шветовей историї и других наукох, звладал польски, гречески и латински. Познєйше научел турски, татарски и французки. Гоч бул у єзуїтским окруженю, остал у православней вири. Пре його природну оштросц и надареносц почитовали го и любели як римске духовенство так и польски дворянє, а краль Сиґизмунд III го окреме визначовал медзи парняками. Року 1620. ше одбула велька битка медзи войском Польско-литванским и Отоманским, у хторей Польско-литванске войско було победзене з велїма утратами7. У тей войни погинул и Богданов оцец, як то крашнє описане у слїдующей народней думи8: „Одкаль идзеш?” „Од Дунаю” „Чул ши дацо, Михайлу?” „Кед бим лєм чул! Сам сом видзел: Ишли Ляхи у трох шорох, козаченьки аж у штирох, а Татарох цале польо. У тим войску козацкому ишол кочик закривани з червенима китайками, заслугами козацкима. У кочику було цело порубане, почарнєте; за кочиком конь дворянски, водзи коня хлоп козацки, копия длуга му у руки, а у другей меч швицаци, – ище з меча и крев чече. За Михайлом уж мац плаче. Нє давно син порубани, глава такой на три часци, биле цело аж на штири.” Кед Богдан видзел же му оцец спаднул, руцел ше на нєприятельох, алє бул обколєшени, зарабровани и одведзени до рабства и 6

https://en.wikipedia.org/wiki/Bohdan_Khmelnytsky

https://en.wikipedia.org/wiki/Battle_of_Cecora_(1620) Маркевич Николай

предати татарскому мурзи** з меном Ярус. Цеком двох рокох у рабстве, Богдан научел татарски и турски язик и обичаї. По двох рокох го одкупел краль Сиґизмунд III хтори го поставел до своєй ґарди у хторей ше преславел участвуюци у рижних биткох. Зазначена и єдна анеґдота з його живота. Французки инженєр и картоґраф Боплан (Guillaume Levasseur de Beauplan) бул задлужени вибудовац нєосвоїве утвердзенє, а пишни пан Чаплински9 надпатрал вибудову, хтору указал Богданови, на цо вон гварел: „Нїґда сом нє чул и нїґдзе нє пречитал же гоч цо створене з руками, з руками нє мож и розваляц.” Чаплински ше барз розгнївал и дал заврец Богдана до места Чигирин, одкаль вон сцекол дo Варшави и поносовал ше кральови на таки поступок процив официра кральовей ґарди, на цо краль розказал же би ше, як кара, Чаплинскому одрезал лєм єден баюс охабяюци други на подшмих велможом. Процив дзеки свойого оца, дзивка Чаплинского ше одала за Богдана и так почала мержня медзи нїма хтора приведла до того же у битки процив Татарох, по розказу Чаплинского, єден вояк пробовал забиц Богдана, алє го од шмерци зачувал желєзни шлем. Чаплински го потим обтужел за виплахство и зраднїцтво, зруйновал його маєток у Суботину, хтори Богдан нашлїдзел од оца и сцел го одняц з вигварку же тот маєток дати на хаснованє старостови (старшому службенїкови), а понеже Богдан то нє бул, нє мал право затримац Суботин. Гоч краль ище скорей потвердзел його право на нашлїдство, Чаплински го на силу вигнал з маєтку, побил його слугох и сина му Тимофея. Нє лєм особни розрахунки коло маєтку, алє и нєпреривни понїжованя руських дворянох и немешох у Польско-литванскей униї, злохаснованє и примушованє Русьинох-униятох на гнобенє Русьинох-православних, знїчтожованя и однїманя з боку маґнатох хторих анї краль нє могол застановиц у злу, гоч вон и бул прихильни Русьином пре їх вирну и бизовну службу у велїх войнох, приведли до Богдановей одлуки пойсц на Запорожє и приключиц ше ґу козаком зоз своїм войском. Там нєодлуга бул вибрани за Гетмана и нє ридко ше з козаками упущовал до охрани Русьинох од гнобеня. То виволало гнїв при кральови и одлучел знїщиц Запорожцох. Знаюци же є воєно слабши од польского войска, Богдан пошол на Крим ґу ханови глєдац помоц у войску и оружию. ** Мурза то нашлїдна дворянска титула другей класи при кримских Татарох. 9 Величко С. В. Літопис / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич; Дніпро, 1991. – 371 с. – (Давньоруські та давні українські літописи) ISBN: 5-308-00314-9

Так 1647. року створена Русько-Кримско-Османска коалиция хтора успишно бранєла руськи жеми од Московитох и помогла Хмельницкому ошлєбодзовац их од Полякох. Медзитим, пре пасивносц и нєодлучносц Османскей империї, як и зради Кримского хана, Богдан ше, пред опасносцу од нападу з боку ПЛУ, мушел обрациц за помоц Московиї. З Московию створена коалиция 1654. року у Переяславе спрам хторей ше руськи жеми кладу под протекторат московскому царови, а козаки затримую права на самоуправу, на свойо войско, самофинансованє, вибор гетмана хтори владал на цалей териториї Русьи, алє за шицко мушели глєдац допущенє од цара лєбо го информовац, и нє мали право контакту зоз Польско-Литванску Унию и зоз Османску империю. Поступно цар превжал права меновац гетманох и основал свойо козацки єдинки, а о нукашнїх стварох на руськей жеми почал сам приношиц одлуки без взаємней консултациї як догварене. Козацки собор старшинох, духовенство и київски митрополит були процив такей догварки. Од придаваня ошлєбодзених жемох под московски протекторат, поступно препадало Богданово намаганє „створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території Русьи та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького.” Нєодлуга, 1656. року, московски цар, без участвованя русьинских представнїкох, подписал мировну догварку медзи Московию и Польско-Литванску Унию. Чувствуюци же з тоту зраду русьински жеми и їх права загрожени, Богдан поглєдал виход у коалициї зоз Шведску, Трансилванию, Бранденбурґом, Молдавию, Валахию и Литовским князом, та 1656. року формовани воєни союз процив Польско-Литванскей Униї. Тот воєни союз мал вельки успихи у биткох по миру же союзнїки завжали Варшаву уж 1657. року, алє почала война медзи Московию и Шведску, цо дало вецей моци Польско-Литванскей Униї змоцнїц напади на Русь. Воєни нєуспихи и нєреализовани дипломатски намаганя погоршали здравє Богдана Хмельницкого и вон умар 1657. року. Бул поховани у Суботину, алє по нєшка ше нє зна точно дзе му ше цело находзи. Року 1664, Стефан Чарнецки оплячкал Суботин и наложел же би ше балзамовани цела Богдана и його сина Тимофея вируцели зоз фамелийней крипти. Спрам єдних (польска верзия), Чарнецки спалєл його цело, а ґар дал виштрелїц зоз дзела. Спрам українскей верзиї, цело му поховали лєм даскелї приятелє, тримали место гроба 75

у тайносци и потим погинули у борбох нє охабяюци нїяку информацию о тим. Нєдавно пренайдзени празни гроб у Черкаскей обласц10 хтори утвердзени як гроб Богдана Хмельницкого, алє посмертни остатки по тераз нє пренайдзени.

Застава11 и алебарда12 (хелебарда, бердиш) Богдана Хмельницкого, 1649–1654. рок

Иван Мазепа (Іван Степанович Мазепа, 1639–1708)

Портрети Ивана Мазепи

https://espreso.tv/news/2019/06/18/naukovci_znayshly_mogylu_bogdana_khmelnyckogo Карпов Віктор Васильович, Iсторичні витоки української військової символіки та її розвиток в незалежній Україні, дисертація, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, Переяслав-Хмельницький – 2015 р. 12 Величко С. В. Літопис 11

Иван Степанович Мазепа народзени 3. марца 1639. року у Мазепинцох, нєдалєко од Билей Церкви, хтора була часц Київского войводства у Польско-литванскей Униї, у Русьинско-литванскей велможскей фамелиї. Мац му була Марина Мокиєвска (1624–1707) и кед постала ґдовица, замонашела ше и познєйше була позната по єй манастирским мену Мария Маґдалена. По походзеню була з козацкей фамелиї, а єй оцец бул официр у козацким войску Богдана Хмельницкого. Мала вельки вплїв на Ивана Мазепу и була його нєофицийни политични совитнїк и вирни приятель по свою шмерц.

Марина Мокиєвска

Його оцец, Адам-Стефан Николаєвич Мазепа (1595-1666) бул Гетман у Билей Церкви и представитель краля Польско-литванскей Униї. Запаметани є у историї по тим же забил велможу Зеленского и бул осудзени на шмерц, медзитим розцаговал з рижнима жалбами и пригварками на суду, а у медзичаше ше помирел зоз фамелию забитого, та го краль помиловал. За службу кральови достал нашлїдне право на валал Мазепинци, дзе ше Иван и народзел. Одрастанє медзи членами фамелиї зоз широкима национално-политичнима интересами, уплївовало на його вихованє. Учел ше у Київо-Могилянскей Академиї, а потим у Єзуїтским коледжу у Варшави. Як паж, Мазепа бул послати до Девентеру (нєшкайша Голандия) виучовац артилєрию од 1656. по1659. рок, кеди препутовал векшину жемох Заходней Европи. Посилаюци го на школованє, оцец му ше наздавал же з помоцу русьинских маґнатох, князох Вишнєвєцким и Лещинским, пойдзе на кральов двор и „там ше научи справованю з людзми, а нє по карчмох.”13 13

Олександер Оглоблин, Гетьман Iван Мазепа та його доба, http://litopys.org.ua/coss3/ohl.htm

Од 1659. року служел на дворе польского краля Казимира II у числених дипломатских мисийох у Малей Русиї (України). Гоч бул по походзеню Русьин, чого ше нїґда нє одрекал, служба на дворе му принєсла репутацию покатолїченого „Ляха”, ганєбне мено часто злохасноване з боку царскей Русиї же би го дискредитовали. Року 1663. Мазепа напущел службу при кральови и остал зоз оцом, хтори бул вироятно и хори, же би му помагал у водзеню маєтка. На дворе у Варшави почали сплєтки процив нього, та 1669. року Мазепа ступа на службу як командир єдного конїцкого сквадрону гетмана Петра Дорошенка и участвує у борбох на Галичини. Дорошенко го упознал зоз своїма планами основац самостойну и нєзависну державу Русь, а його искуство у дипломатиї хаснує при контактох зоз Кримскима Татарами, Турску и Польску. Кед 1672. року Иван Самойлович постал гетман, Мазепа предлужел робиц з нїм и на вимогу московского уряду з Польскей бул послати на дочасову помоц, дзе охабел добри упечаток и остал там на стаємней служби царови. Самойлович ше намагал обєдинїц шлєбодни козацки моци под єдну управу, з єдним гетманом, алє московски уряд то нє допущел и так ше доля Русьи (України) знова почала одредзовац у Москви. Року 1686. ше закончели Польско-Московски борби за дзелєнє териториї Русьи, а Мазепа достал задаток винєсц московскому уряду шицки нєзадовольства и зауваги о стану козацких правох. Источашнє, Мазепа у Москви, зоз допущеньом царского уяду, розвил тарґовину з „горилку”, т. є. українску водку и здобул вельки маєток. Єст индикациї же його мац мала вельки уплїв на московским дворе, цо помогло Мазепи достац високи позициї гетманскей Русьи (України) и участвовац у важних одлукох, як наприклад, у виберанкох за Київску митрополию. З його маєтком, росла му и политична моц у Росиї и Русьи. Року 1686. створена антитурецка коалиция державох процив ширеня турскей власци у Европи. У тей коалициї участвовали Австрия, Польска, Росия, Русь (Україна), Венеция и Ватикан. З росийским войском (коло 100 000 воякох) командовал княз Голицин, а на рики Самари им ше придружело коло 50 000 козацкого войска з хторим командовал Иван Самойлович. Татарске войско, на чолє зоз ханом Селим-Ґирайом, чекало битку коло места Перекоп. Московско-русьинске войско дошло по ричку Карачокрак, коло 30 километери од рики Самари, кед Голицин одлучел поцагнуц ше назад. Причини були и остали до конца нєпознати. Так гетман Самойлович остал сам зоз своїм войском, до одлучуюцей битки з Татарами 78

нє пришло, а Голицин при московскому уряду обвинєл Самойловича же нароком спалєл траву на степи по хторей мали исц процив Татарох и так охабел конї без поживи, а кед Самойлович питал най Голицин приведзе гоч лєм єдного шведка хтори би то потвердзел, Голицин го обтужел же то зробели Татаре по його розказу и прето ше мушел поцагнуц. Формована комисия козацких старшинох хтора потвердзела самоволю Самойловича, а додаток було и його намаганє, хторе нє крил, основац Русь, централизовану державу з характеристиками нашлїдней монархиї. На то московски уряд принєсол одлуку загарештовац Самойловича, послац го до вигнанства на Сибир, а його маєтки конфисковац. Козаки оштро реаґовали на таке директне мишанє Москви до їх нукашнїх стварох и часто ше зражовали з росийским войском. Окрем того, звади медзи козаками приведли до розпадованя дзепоєдних полкох, до дезертованя старшинох, забойствох и плячки маєткох. Вєшенї 1687. року, гетман Самойлович зоз сином Яковом були одведзени до валалу Вятка и пущени до сибирских крайох, дзе им ше страцел шлїд, а други син Григорий бул обтужени за сотруднїцтво зоз Кримим и забити у Сєвску 1687. року. Олександер Оглоблин у кнїжки „Гетьман Iван Мазепа та його доба” описал вибор Мазепи за гетмана з интересантнима деталями хтори ту дати у скраценей форми: „Виберанки за нового гетмана преглашени 30. юния 1687. року у присустве вибраних козакох и козацких представнїкох, министра зоз царского двору и самого Голицина зоз хторим Мазепа бул у цесним приятельстве. По сами виберанки ше одбувала своєродна ‘виберанкова кампаня’ у хторей ше кажди кандидат намагал обезпечиц векшину прихильнїкох. Мазепа, понеже бул богати, нє жаловал пенєж за части госцини на хтори поволовал шицких за хторих думал же годни потримац його кандидатуру. На рички Коломак у Полтавскей ґуберниї (нєшкайше место Коломак) поставени вельки козацки табор зоз хторого ше 25. юлия до церкви рушели козацки и други велькодостойнїки. Осемсто козацки конянїки и тисяч двасто пешаки стали коло церкви, а у нєй, нука, на столє закритим зоз драгим партком, були козацки знаменя – драгоциносци: застава, буздовань (булава) и палїца з украшеним верхом и урезанима менами гетманох. Почала литурґия хтора уляла гласачом, войску и людзом около, святочни страх пре службу и святи писнї хтори ше, пре вельку цихосц и нєясне обчекованє, чули и звонка церкви. Литурґия закончена и стол 79

зоз козацкима знаменями винєшени вонка. Голицин отримал бешеду и питал ше присутним козаком и народу же кого сцу за гетмана. Шицки були цихо. Кед Голицин повторел питанє, даєдни гварели Мазепа, а даєдни Бурковски. Ище раз Голицин поставел народу исте питанє и вше гласнєйше ше чуло мено Мазепи. По преглашеню Мазепи, бояре пришли ґу ньому и винчовали му на чину гетмана запорожских козакох зоз обидвох бокох Днїпра.” Козаки на териториї Польско-Литванскей Униї (ПЛУ) почали повстанє 1702. року, алє було загартушене, а репресиї на тих руських жемох постали ище горши. Мазепа достал допущенє цара Петра I за интервенцию, успишно ошлєбодзел тоти часци и придодал их царскей Русиї. ПЛУ була ослабена пре войну зоз Шведску, алє по подписаней мировней догварки, постали союзнїки и намагали ше врациц назад териториї завжати з боку Мазепи. Знаюци за плани ПЛУ и Шведскей нападнуц Русь (Україну), Мазепа глєдал воєну помоц од Петра I хтори то одбил и так спрам Мазепи потупел Переяславку догварку з часох Хмельницкого по хторей Русия мала охранїц Русь. Прето настала нєцерпезлївосц медзи нїма и место помоци, Мазепа достал вистку же го цар сце зменїц. Козаки и русьински народ ше находзели медзи двома силами у стред велькей войни. З єдного боку царска Русия, хтора ше ґу Русьином одношела горше як маґнати, а з другого була ПЛУ, зоз хтору мали подле искуство. У такей ситуациї одлучел вибрац менше зло и склопел союз зоз Шведянами и Поляками чийо войско напредовало на Русию. Спрам того союзу, козаки на чолє з Мазепом ше мали приключиц тому войску, алє лєм коло 3 000 козаки го шлїдзели, а остаток остал лоялни царови, та напущели Мазепу. Православни священїки мали вельки уплїв на войско и нє потримали таку одлуку прето же их, по їх словох, Мазепа сцел одвоїц од своєй вири, як описане у кнїжки „История Русив”: „...а щоб одстати від Царя і Царства Християнського й оддати себе на волю Монарха Лютеранського, який зневажає образи Святих і поганить середи та п’ятниці м’ясоїдженням, про те й слухати не хотіли.” Тиж так, сам цар Петро І написал манифест русьинскому народу: „(Мазепа) ...измѢнил и переѢхал к непріятелю нашему королю швецкому, по договору с ним и Лещинским... дабы co общаго согласія с ними Малоросійскую землю поработить попрежнему под владѢніе полское и церкви Божій и святые монастыри отдать во унію”. Векшина Мазепових козакох ше приключела росийскому войску у Билорусьи под команду княза Меншикова и представяли одлучуюцу помоц у битки до хторей пришло медзи местами Пропойск и Лисно при рички Сожем. Шведянє були победзени. 80

По побиди, цар наложел зруйновац козацки главни город Батурин, позабивац бранїтельох, а потим завязац мертвих козакох на крижи и пущиц их по Днїпру до Чарного моря. Велька библиотека, збирка оружия, застави и други културни и историйни памятнїки Русьи були спалєни и знїщени з боку „московских варварох” (Олександер Оглоблин, „Гетьман Іван Мазепа та його доба”). Мазепа мал потримовку од козакох у Запорожскей Сичи хтори нє були тельо за нього алє баржей процив цара и прето плацели високу цену. Цар розказал 1709. року зруйновац Запорожску Сич и осудзел на шмерц каждого активного Запорожского козака. Пре обецану потримовку у борби процив Москви, Мазепа знова пошол до Шведскей глєдац помоц у войску и оружию, а у Русиї ше московски уряд намагал знїщиц його репутацию нє лєм як гетмана, алє и як чловека. Цар Петро І написал циркуларни розказ висшому духовенству руському и росийскому же би Мазепу „публично в соборной церкви проклятію предать, себто виголосити церковну анатему на Мазепу, який оставя православіе, к еретикам Шведам ушел... і, вмѢсто защищенія також как великой строітель оных был святым церквам, нынѢ проклятой гонитель оным учинился, понеже недалеко от Новагородка Шведы в одной церкви лошадей поставили...” (указ митрополитови Рязанскому, Стефанови Яворскому, 31. октобра 1708. року). Така пропаґанда Москви мала вельки успих при звичайних Русьинох хтори нє знали на хтори бок ше обрациц. З єдного боку Москалє, а з другого боку Поляки зоз Шведами нє обецовали нїч добре. Гоч хто най победзи, Русьини страцели. Мазепи ше удало придобиц Шведох и Полякох, а помоц у войни процив Москальох обецал Крим и турски султан. При напредованю Шведох локалне жительство их видзело як нєприятельох и вояци були часто нападани. Одлучуюца битка ше одбула при Полтави (нєшкайша Полтавска обласц у України), дзе ше з єдного боку у утвердзеню находзело московске войско зоз козаками, а з другого Шведянє зоз козаками прихильнима Мазепи, док Крим и турски султан чекали розвой ситуациї и нє посилали войско, а польске войско пожнєло зоз приходом. Шведянє з Мазепу почали обшедац утвердзенє и нїхто нє мал моци превладац док нє постало ясне же битка на отвореним одлучи побиднїка. Цар Петро І бул свидоми важносци Полтави та послал на помоц утвердзеню додатково моци. На концу росийске войско мало 61 батальон пешадиї (коло 400 воякох у каждим), 24 конїцки полки (коло 400 конянїкох кажди), 72 дзела и вецей як 50 000 русьинских (українских) козакох. Шицкого вєдно було 83 000 воякох на московским боку. 81

На боку Шведянох було 24 батальони пешадиї, 41 конїцки ескадрон (коло 400 конянїкох кажди) и 4 дзела. Шицкого вєдно було коло 26 000 воякох. Очиглядна премоц була на московским боку, а Шведянє ше нашли медзи утвердзеньом и цалу московску армию прецо мушели подзелїц и так слаби сили. У самей битки шведски краль Карл ХІІ бул ранєти и винєшени є з бойовиска, а войско му почало трациц морал. На концу ше одбуло моцне вдеренє московскому войску и Шведянє були поражени. Забити були коло 10 000 вояки и коло 3 000 зарабровани, а на московским боку було 4 500 забитих и ранєтих. Друга часц шведского войска хтора нє сцигла ґу Полтави ше поцаговала спрам Криму, алє их Меншикова кавалєрия и козаки нововибраного гетмана Скоропадского сцигли и зарабровали понад 16 000 воякох и 28 дзела. Армия краля Карла XII престала постояц, а за Русь (Україну) то була катастрофа, бо так остала под московску окупацию за длуги часи. Алє, дух и жажда народу за ошлєбодзеньом нє нєстали, о чим шведоча и слова Волтера пошвецени Мазепи: „L’Ukraine a toujours aspiré á âtre libre” (Україна ше вше намагала буц шлєбодна). Краль Карл ХІІ и Мазепа ше з остатками войска поцагли до Турскей, дзе им турски власци додзелєли резиденцию у месце Бендер (нєшка у Молдови, познате и як Tighina). У емиґрациї, Мазепа предлужел свойо политични и дипломатични намаганя за ошлєбодзенє Русьи (України) од Росийского царства хторе ю практично анексовало, гоч спрам Переяславскей догварки мало обовязку лєм помогнуц єй у одбрани од нєприятельох. Питанє України, пре догварки зоз Шведску, Польску, Турску и Кримом нє були вецей нукашня ствар Московско-русьинских (українских) одношеньох, алє достало медзинародну увагу спрам хторей московски уряд бул „узурпатор України”. Алє, Мазепа уж бул чежко хори при приходу до Бендеру и нє ставал з посцелї. Гетман Иван Мазепа ше упокоєл у валалє Варнице нєдалєко од Бендерох, вноци медзи 21. и 22. септембром 1709. року. Цело му дочасово поховане у локалней парохийней церкви. Познєйше му цело пренєшене до места Ґалати (Galati у нєшкайшей Румуниї), дзе бул святочно поховани у манастире Св. Юрия. Познєйше му гроб знїщени, а то спрам хронїки Николая Костина, велького логофета Молдавиї (1662-1711), зробели Турки кед завжали Ґалати и плячкали. Розбили труну направану з керамики и 82

„...Несколько месяцев спустя после похорон ... турки заняли и разграбили город Галац; они отрыли тело Мазепы, рассчитывая найти большие сокровища в его могиле и, как говорят, выбросили его кости на берег Дуная. Утверждают, что после его смерти у него нашли сумму в 160.000 золотых червонцев (златнїки – С. О.) и, сверх того, значительное количество серебряной монеты; но из них 40.000 червонцев взял Карл XII, остальное же имущество досталось его племяннику (синови Мазеповей шестри – С. О.) Войнаровскому.” 14 Точне место Мазепового гроба по нєшка нє утвердзене.

Подпис Ивана Мазепи Плоча зоз Мазеповим гербом хтора дакеди була поставена на Чернїговским универзитету

ИСТОРИЙНИ НАШЛЇДСТВА З ТИХ ЧАСОХ (рекапитулация) Намаганє папи Климента VIII помириц Восточну (православну) и Заходну (католїцку) церкву хтори ше розишли по Велькей шизми 1054. року, з початку наишли на потримовку медзи Русьинами хтори ше нєпреривно скаржели на нєморалне и безкрупулозне справованє свойого православного духовенства и наздавали ше же Уния заведзе медзи нїх шор и почитованє голєм Божих заповидох. Медзитим, анї русьинске панство, анї Русьини хтори прилапели Унию, нїґда нє були раховани у ПЛУ (Польско-Литванска Уния) як ровноправни з другима, католїцкей вири, прецо ширенє Униї на Руських жемох було спомалшене и доживйоване як спреводзка, поготов кед дзепоєдни священїки, пре обецани привилеґиї, на силу, з нєчеснима методами, примушовали селянох прилапиц Унию. Як задумана, Уния нїґда нє докончена и нє зохабела глїбоки шлїди на цалей териториї православних. Розєдинєни у вири, Русьини 14 Владимир Антонович, Молдавские сведения о месте погребения и могиле Мазепы, http://litopys.org.ua/anton/ant16.htm

ше прето часто находзели на нєприятельских бокох и були вербовани же би ше борели процив своїх братох. Так Русьини постали и остали подзелєни на униятох и православних, од хторих випатра лєм унияти затримали свойо стародавне мено – Русьини, док православни прилапели мено Українци. Резултат такого щипаня на два часци ше чувствує ище и нєшка у екстремних виявох же Русьини и Українци – два окремни народи. Власц и присутносц Монґолох у України цеком XV вику були индиректни и зводзели ше на зберанє порцийох хторе од жительох брал локални княз. Таки обставини нє тирвали длуго, бо ше у Европи зявела нова сила – Вельке Литванске Князовство (ВЛК), хторе од Монґолох забрало цалу територию Русьи и пресцерало ше аж по Чарне морйо. Єден час ше однїмали з Польску коло Галицко-Волиньского Князовства и на концу го подзелєли так же Польска достала Галичину, а Литвания достала Волинь. Русьини (Билоруси и Українци) жили у релативним мире у ВЛК до хторого принєсли православну виру, понеже Литванци того часу практиковали поганство, а тиж так административну и правну систему. Официйни язик у ВЛК бул русьински хтори настал на основи язика хаснованого у Русьи. Велї русьински велможове заберали високи функциї. Року 1385. пришло до зєдиньованя Польскей и ВКЛ и познєйше до покресцованя Литванцох у католїцких церквох. То приведло до поступного поцискованя русьинского язика и православней вири, а з тим и русьински веломожове трацели свойо позициї и привилеґиї. Прето велї з нїх прилапели католїцизем и так настало познате виреченє „gente Rutheni, natione Poloni” (по походзеню Русьин, польскей националносци). Интересантне же билоруськи часци остали под литванску доминацию, а остаток под директним польским уплївом, цо познєйше приведло до националних диференцияцийох медзи Русьинами, од хторих ше єдни вияшньовали як Билоруси, а други познєйше як Українци. Вельо менша часц затримала свойо прадавне мено: Русьини. Русьинским велможом хтори прилапели католїцизем, давани маєтки и други привилеґиї исто як польским и литванским, а у вихасновйованю селянох ше нє розликовали. Обезправени селянє претворени до крипакох и їх животни обставини постали нєподношлїви, цо приводзело до частих алє нєуспишних повстаньох по хторих обставини и репресалиї поставали ище горши. Конєчно ше козацкому гетманови Богданови Хмельницкому удало добре орґанизовац и у войнох медзи 1648. и 1657. роком процив ПЛУ, ошлєбодзиц векшу часц Русьи. У тим повстаню найбаржей настрадали католїцки священїки, польска шляхта, Русьини-унияти и Жиди.15 84

Пре опасносц од польских и шведских нападох на Козацки Гетманат (форму державного ушореня на ошлєбодзених теритирийох), Хмельницки роздумовал склопиц союз зоз Татарами хтори нє були сиґурни союзнїки и тиж нє наишол на потримовку медзи козацкима старшинами, та одлучел глєдац защиту Козацкого Гетманату од росийского цара Алексея Михайловича, цо и витворене зоз Переяславским спорозуменьом 1654. року.

10 гривнї (українска монета) з Мазеповим портретом

Переяславске спорозуменє по нєшка остала жридло контроверзи медзи росий- Памятнїк Иванови Мазепови у Чернїгове (Україна) скима и українскима историчарами. Перши твердза же Козацки Гетманат, т. є. Русь (Україна) прилапел сувереносц росийского царства на своєй териториї и же царска власц леґитимна, т. є. же Русь (Україна) зоз Переяславским спорозуменьом постала состойна часц Росийского царства. Други твердза же з тим спорозуменьом Козацки Гетманат, т. є. Русь (Україна) затримали свою полну самоуправу, право виберац свойого гетмана и право на водзенє вонкашнєй политики и одношеньох, цо практично значи полну самостойносц. Нажаль, цали текст Переяславского спорозуменя нє зачувани. У царскей Русиї, у СССР-у и нєшка у Росийскей Федерациї, Богдан Хмельницки славени як национални герой хтори принєсол Русь (Україну) до „вичней заєднїци” шицких руських жемох, т. є. заєднїци Велькей, Малей и Билей Русьи, т. є. Русиї, Русьи – України и Билорусьи. У України, Богдан Хмельницки ше тиж слави як национални герой пре ошлєбодзенє руських жемох, гоч го велї критикую пре догварку з Москалями пре хтору познєйше настали погибельни 15

Хмельницький Богдан, The Shorter Jewish Encyclopedia, 2005. https://eleven.co.il/diaspora/judeophobia-anti-semitism/14533/ 16 Konoval, Oleksiy (2002), Чи варто відзначати річницю Переяславського договору? universum.lviv.ua. Превжате 3. авґуста 2017.

пошлїдки за Україну. Тарас Шевченко бул його гласни и строги критичар, док го други критикую пре союз зоз кримскима Татарами хторим було допущоване брац велїх русьинских селянох до рабства.16 Мазепова одлука одказац послух росийскому царови ше тримала як зрада и потупенє Переяславскй догварки. З другого боку, велї тримаю же ю праве царска Русия потупела прето же нє помагала козаком кед ПЛУ и Шведска починали нападац козацку жем. Тиж так, русьински парасти ше скаржели на справованє московкого войска у населєньох, а з другого боку, велї русьински козаки помарли кед були примушовани робиц на будованю Санкт Петерсбурґа. Росийска православна церква руцела анатему на Ивана Мазепу 1708. року пре политични причини и потераз одбива оповолац ю. Цеком службох каждей першей нєдзелї Велького посту у росийских православних церковох, Мазепа бул явно споминани як преклятнїк. Його одцудзенє и неґативни стан спрам його одлуки спроцивиц ше росийскому царови предлужени цеком периоду СССР-а кед позитивне думанє о Мазепови було третироване як „Українски буржоазки национализем”, а антиросийски елементи у України наволовани „Мазеписти”.17 По розпаду СССР-а 1991. року, зявел ше моцни рух регабилитовац Мазепу як борца за нєзависну Україну и нєодлуга бул преглашени за народного героя, прецо Росийска Федерация вецей раз осудзовала Україну пре „штучну и здуману конфронтацию зоз Русию”. Переяславске спорозуменє було добре док одвитовало Русиї, як и „Будапештански меморандум о безпечносних ґаранцийох”, заправо дипломатски документ хтори у децембре 1994. року у Будапешту подписали Україна, Русия, ЗАД и Велька Британия, а спрам хторого Україна унїщела вецей як 3 000 нуклеарни бомби, а подписнїки ґарантовали сувереносц и териториялни интеґритет України. Треба надпомуц же Україна теди була треца шветова нуклеарна сила. Пошлїдки „притримованя” таких ґаранцийох видно и нєшка. История нє лєм наука о прешлосци, алє наука хтора може дац одвити на нєшкайши питаня и дилеми, бо прешлосц, як видно зоз описаних подїйох, глїбоко уткана до сучасних, актуалних збуваньох. Вона нєпреривно тирва, а часто и найлєпши намири у єдних часових рамикох, у других часох поставаю погибельни и так релативизую поняца геройох и зраднїкох, правди и кривди. 17 Magocsi, Paul Robert (1996). History of Ukraine: The Land and Its Peoples (2 ed.). Toronto: University of Toronto Press (published 2010). ISBN 9781442698796. „The terms mazepintsi (Mazepaites) and mazepinstvo (Mazepaism) came to be used in imperial Russian, Soviet Marxist, and even post Communist Russian discourse as synonyms of treachery toward the state and opportunistic separatism.”

ИНТЕРВЮ

Тирваци швицарнїки: Библия, класика, Слїпий, Валенса... (Розгварка з Михалом Рамачом) Михал Рамач, крем тото же є витворени новинар и публициста у ширшей заєднїци, и єден з найвизначнєйших руских писательох и прекладательох. Вихасновали зме нагоду 70-рочнїци його живота побешедовац о найзначнєйших моментох його кариєри, здогадованьох и становискох. ● Понеже слово о розгварки з хтору ше на пригодни способ означує седем децениї Вашого живота, важне би було почац з Вашима найстаршима памятками, понеже ше вони прецагую през цалу Вашу творчосц. Хтори здогадованя у Ваших перших петнац рокох охабели найвекши упечаток на Вашо писанє од самих початкох по нєшка? Рочнїци державних, власцом послухних уметнїкох ше торжествено означовали у комунистичних дружтвох. Дзелєло ше им одликованя, видавало позберани твори, пошвецовало святочни академиї... У Русиї то и нєшка обичай. Понеже сом нє державни слуга, нє мишам приватни и явни живот. Драгоцини ми нє лєм кажди рок, алє и кажди дзень. Явни припознаня ми нє нужни, анї славенє ювилейох. Перши штернац роки сом жил на салашу. З єдного боку идила, з другого одорваносц од швета. Родичи, троме браца и два шестри, каждодньова робота. Мац всоботу ходзела на пияц и приношела 87

„Руске слово”. Я го перши почитал. Барз вельке було кед Лайка лєцела до вселени (1957). Теди знова почал виходзиц Народни календар, хтори сом лїґал од рамика по рамик. У дїда Йовґена Медєшового читал сом повойнови календари (рочни кнїжки), у дїда Михала Рамачового и предвойново, Костельникову „Єфтайову дзивку” и „З мойого валала”. Ту и нєзабрудзена природа Селища у Руским Керестуре и култ роботи и жажда за кнїжку. Кажде дзецко, як дорастало, доставало обовязки: чувац менше, чувац швинї и крави, пораїц, помагац на полю. Копали зме кукурицу, оберали огурки, пресцерали порвисла... На 12-13 роки сом звожовал з оцом. А цагала ме кнїжка. ● Штредком шейдзешатих рокох одходзице на школованє до Риму. Обставини Вашого тедишнього школованя були наисце цикави. То бул период кед з пущаньом кардинала Йосипа Слїпого з гарешту у СССР и його приходом до Италиї, українска емиґрация достава своєродного лидера. Як випатрала културна сцена українских емиґрантох теди и яка ту була улога грекокатолїцких семинаристох медзи хторима були и Ви? Кардинал Слїпий за нас семинаристох бул живи памятнїк. Осемнац роки у Сибиру. Даскельо раз сом, як одлични школяр, бул на швета на полудзенку у ньго. Нїґда нє приповедал о себе. Приповедал о совєтских лаґрох, о страданю нєвиноватих, о геройскей витирвалосци грекокатолїкох у України. О вельо роки сом пречитал його вияву з хтору одбил осудзиц Костельника. „Нє знаце ви яки то були часи”, гварел. Костельник вибрал сотруднїцтво зоз Сталїном, Слїпий гарешт. Заш лєм, нє плювнул на його гроб. У тим велькосц чловека. З українску емиґрацию сом нє мал вельо вязи. Баржей ме прицаговала литература. У семинариї була богата библиотека. Найзначнєйша кнїжка ми там бул „Штреляни препород” („Розстріляне відродження”) Юрия Лавриненка. И нєшка ми тота кнїжка вше под руку. Тичина, Рильски, Зеров, Бажан, Хвильови... Духовнїк у Риме нам бул паноцец Стефан Чмиль. О пол вика сом дознал же вон пред тим у Арґентини бул духовнїк хлапчика хтори ше волал Хорхе Марио Берґольо. Нєшка тот хлапчик – папа Франциск. Отже, нас зоз Югославиї – бул там нєшкайши владика Георгий Джуджар, паноцове Михайло Малацко, Владислав Варґа, Юлиян Рац, Михайло Симунович и други – воспитовал воспитач нєшкайшого папи, хтори го спомина з глїбоким почитованьом. Наш духовнїк познєйше постал владика „in pectore”. Кардинал Слїпий го пошвецел покрaдзме, же би вон покрадзме могол пошвецац священїкох у України. 88

Гоч зо мнє нє вишол паноцец, штири римски роки одредзели мой будуци живот. Голєм раз мешачно бул сом у Базилики святого Петра, прешол сом Рим уздлуж и попрейґа, видзел сом Напуль, Фиренцу, Венецию, Равену, Апенини, Алпи... Чи могол задумац дацо красше хлапчик з худобней парастскей фамилиї? До Риму сом пошол зоз салашу дзе патос бул лєм у єдней хижи. Нє мали зме струю. А там – Европа. Високи стандарди у образованю, воспитаню, гражданскей култури. Бул то шок, алє приємни, благотворни. ● У якей мири Рим як духовни, културни и политични штредок шветових розмирох вплївовал на Вашу поетику? Вични город нєвичерпне жридло творчосци, енерґиї... И там дакеди похмарене, и там дакеди пада диждж, алє я паметам лєм ясни днї, вельо слунка и белавидла и будинки цо прежили велї столїтия. Вельо сом читал класикох, и римских и греческих. Вєдно з Библию, вони були швицарнїки у моїх литературним блуканьох. У Италиї сом одкрил и демократию, вецейпартийне дружтво. Отже, цалком други швет у одношеню на тот у хторим сом жил до 15. року живота. ● Як автор сце участвовали и у перших Християнских календарох о. Михайла Макая, хтори були перши виданя на руским язику у Югославиї после Другей шветовей войни хтори нє були под покровительством держави, а дзеведзешатих сце були главни редактор „Дзвонох” хтори вєдно з керестурскима фанзинами були єдини публикациї на нашим язику нє под контролу людзох блїзких режиму Слободана Милошевича. Чи по Вашим думаню исновало дисидентство у рускей заєднїци и чи сце ше чувствовали як дисидент знука єдного малого народу? Паноцец Макаї роками бул защитни знак Руского Керестура. Меняли ше партийни секретаре, директоре школи и бешеднїки на святочних академийох, а вон служел людзом як пастир душох, як пораднїк, як добродїй. Знал розобрац убитих, знал и розшмеяц. О його живоце и вплїву на збуваня у валалє мали би цо повесц и историчаре и писателє. Верим же то раз и будзе поведзене, односно написане. Помагал сом му коло двох або трох календарох, дацо сом написал, предурковал, виправял даяки рукописи. Його видавательну дїялносц предлужел паноцец Роман Миз у Новим Садзе. Нашо паноцове ше нє мишали до политики, явно нє критиковали власц. Вони лєм хасновали законски можлївосци. Намагали ше цо вецей робиц на хасен нашей заєднїци без зражованя з 89

режимом. И Макая и Миза роками надпатрала политична полиция. Контроловали їх пошту, шицки їх путованя и контакти. О Макайових казаньох, франтох, календарох и других кнїжкох подношени подробни звити до Кули. О дїялносци Романа Миза Служби безпечносци нашироко доявйовали Руснаци (и жени и хлопи). Даскельо роки сом з нїм кажди дзень препровадзовал голєм годзину-два у редакциї „Дзвонох”. Наслухал сом ше вельо о тим цо и як му пакосцели. Вон о тим нїч нє писал, та и я шицко зачувам у себе. Ковач у своїх дньовнїкох спомина и мена. Там написане и тото у чим ше даєдни познєйше нє цешели, аж ше и правели же шицко забули. То драгоцини материял за историю нашей култури. Тоти цо ґазловали по Ковачови и Мизови кобурели з писаньом, та нє охабели шведоченя. Алє, нїч ше нє забува. Шицко дахто памета. Я ше нїґда нє чувствовал як дисидент. Бул сом процивнїк режима Слободана Милошевича од 1990. року. Процивел сом ше му явно, нє як Руснак, алє як граждан. Од 1991. нє могол сом обявйовац у „Руским слове” и „Дневнику”. Могол сом у часописох „Нєзависни”, „Република” и „Време”, у беоґрадских новинох „Борба” и „Наша борба”, дзе сом бул остатнї главни редактор. Нє стресал сом ше пре тедишнї руски жандарки и цензорки, гоч нє забувам яку чкоду вони правели рускей култури. Мал сом надосц нєприємносци пре тото цо сом писал и робел. Понеже сом свидомо вибрал таку драгу, нє мам ше цо поносовац. Твердзим же у Сербиї анї нє було дисидентох, гоч ше по Титовей шмерци даєдни страх як били по першох же були жертви його режима. За дисидента ше тримал аж и Добрица Чосич, хтори жил у вили на Дединю и шицки кнїжки друковал у державних видавательних хижох за милионски гонорари. Таким би о дисидентстве могол приповедац Микола Мушинка, хторого просто з факултета одплашели чувац крави. ● Були сце активни актер у рускей култури под час єй творчого и материялного зениту 70-тих и 80-тих рокох ХХ вику. Цо по Вашим думаню найвекши здобуток рускей заєднїци у тим периодзе? „Златни роки” запаметани по обнавяню ґимназиї у Руским Керестуре, отвераню Катедри за руски язик на Филозофским факултету у Новим Садзе, уводзеню руских емисийох на ТВ Нови Сад, виходзеню часописа „Мак”, роботи младежских литературних секцийох. На перше место вше кладзем кнїжку. Крашнє то кед ше танцує и шпива на фестивалох, кед ше „бави забави”. Треба чувац народни 90

обичаї и ношню. Заш лєм, на першим месце бешеда, язик, а його чува литература. Людзе хтори теди водзели „Руске слово” знали хасновац можлївосци яки давала держава. Подєднак важну роботу окончовал Завод за видаванє учебнїкох. Нєшкайша власц занєдзбує и сербску културу. Меншини єй важни лєм пред виберанками. ● Чи сце годни видвоїц подїю хтору сце як новинар провадзели, а охабела наймоцнєйши упечаток на Вас? Бул сом на єдним самиту нєвязаних жемох. Бул сом на Ґазиместану кед Милошевич наявел войни. Бул сом шведок розпадованя Союзу комунистох на його остатнїм конґресу. Найвекши возбудзеня дожил сом у Польскей. Там сом видзел цо значи кед обични чловек вери до власних можлївосцох, трима ше власного прешвеченя и нє бої ше од пошлїдкох. Крашнє було буц вонкашньополитични новинар у чаше кед ше розпадовала комунистична система у Восточней Европи и кед ше розпадовал Совєтски Союз. Возбудзуюце було стретнуце з Лехом Валенсом у Ґданьску, октобра 1989. На конференциї за пресу сом му поставел питанє по польски. Кед ше конференция закончела, пришол ґу мнє єден його сотруднїк и гварел же ме пан Валенса поволує на чай. Питал ше дзе сом научел польски, цо ше случує у Югославиї, як о Польскей пишу югославянски новини. Теди сом за два тижнї бешедовал з хто зна келїма людзми. Кед сом ше врацел и преслуховал пантлїки, нїґдзе нє було розгварки з Валенсом. Остал ми лєм його подпис у нотесу. Найдраматичнєйши дзень ми бул 16. октобер 1998, кед забранєна „Наша борба”. Пред будинком стали полицайци з пушками. До редакциї пришли представнїки Министерства информацийох и подоби у скоряних якнох. Збегли ше даскельо иножемни телевизийни екипи. Дотля сом таке видзел лєм у филмох о латинскоамерицких диктатурох. Нє знал сом чи буду биц, чи ме чека гарешт. Пред полицайцами сом колеґом у подґорицких новинох „Виєсти” видиктовал текст под насловом „Шилька”, у хторим сом описал цо ше случує. Як главни редактор, остатнї сом вишол з редакциї, хтора потим запечатана. На ришеню о забрани бул подпис Александра Вучича. Найкрасши новинарски дзень бул ми 5. октобер 2000. Бул сом главни редактор новинох „Войводина”. Прейґ цалого першого бока положел сом наслов „Шлєбода”. Коло сликох демонстрацийох у Беоґрадзе змесцели зме фотоґрафию Милошевича висликованого од хрибта. Чувал сом ю даскельо роки и дочекала свой час. 91

● Цо Вас як новинара и историчара баржей цикави: случованя чи процеси? Интересантне буц там дзе ше дацо случує. Пред трицец-штерацец роками зме звити з Косова, з Чехословацкей або Польскей диктовали стеноґрафом. Телефонски вязи нє було лєгко достац, часто були подли. Научел сом ше видиктовац звит на основи даскелїх призначкох у нотесу. Познєйше ше зявел телефакс, вецка лап-топ. Нєшка шицко мож покончиц з мобилним. Як млади новинар бул сом полни чувствох. Кажда подїя ми випатрала барз важна. Звити и коментари ми нєраз були патетични. З роками сом ше научел же нє треба виношиц вельки заключеня анї з єдней подїї. Аж и на преврати треба патриц як на єдну карику у ланцу. Велька побида „Солидарносци” на перших шлєбодних виберанкох у Польскей 1989. року була лєм часц длугого процеса. Таке було и валянє Берлинского мура и Пияти октобер у Сербиї. Нє забувал сом слова дїда Михала, хтори ище концом осемдзешатих гварел же Милошевич пойдзе так як и пришол: на улїци. ● На яки сце способ почали прекладац литературни твори и яка файта прекладу Вам найбаржей одвитує? Почал сом на предкладанє Мариї Чакановей з Покраїнского заводу за видаванє учебнїкох. Потим сом прекладал литературни твори, насампредз поезию, до „Литературного слова”, „МАК”-у, „Шветлосци”. Вец пришли на шор учебнїки. За пензию сом себе охабел римску класику и твори хтори ше ми дотля „однїмали”: „Гаврана” Едґара Поа, „Стражилово” Милоша Црнянского... Найбаржей ме прицагує тото цо найчежше преложиц. ● Вироятнє найзначнєйши и найобсяжнєйши преклад на хторим сце робели бул преклад Святого писма на руски язик. Яке значенє за руску културу по Вашим думаню ма таке єдно подняце? Було би нєскромне кед би я пробовал вредновац братову и свою роботу. Псалтир вишол 2003. року, Нови Завит 2006, а по 2021. рок о нїх нє написани анї єден фахови приказ, анї з теолоґийного анї з линґвистичного становиска. Високи одликованя хтори прекладательом додзелєл папа Франциск шведоча же церковни институциї позитивно оценєли резултат вельорочней роботи. Наша явносц нє понагляла явно винєсц думанє о тим подняцу. ● З „Перлами шветовей поезиї” сце направели єден вибор на яки Руснаци, а поготов образованє на руским язику, чекали превельо роки. Чи зме пре зменшанє финансийних средствох остатнїх 92

деценийох звикли на литературу без прекладох и у якей мири и на яки способи преклади збогацую єдну литературу? Кнїжки и кнїжки написани о прекладаню и його значеню. Кед прекладам – бешедуєм з автором. Пробуєм похопиц цо думал, цо чувствовал. Насампредз ше старам упознац його животну драгу, дознац подробносци хтори вплївовали на його творчосц. Тиж так ше старам найсц цо вецей преклади твору хтори прекладам. Хасновал сом, поведзме, голєм дзешец преклади „Гаврана” Едґара Поа на українски, польски и росийски, алє и на италиянски, словацки, чески... Мило чловеку видзиц як други робели исту роботу, як прешпивали поетово „Nevermore” з хторим ше закончує кажда строфа. Прекладанє и ремесло и уметносц. Очежуюца околносц тота, же наша бешеда вельо худобнєйша од язикох зоз хторих сом прекладал. Кед вежнє до рук словнїки синонимох анґлийского, французкого, українского або польского язика, чловеку ше лєм цо нє закруци глава од того богатства. Ми маме цо маме, та мож лєм викасац рукави и нє дац ше. ● Можеце потолковац як випатрал процес ушорйованя давно забутих творох Янка Сабадоша до єдней кнїжки и яке по Вашим думаню значенє того велького и часто нароком марґинализованого нашого писателя и дїяча за розвой рускей култури? Сабадош мал щесца же його давни рукописи нє руцени до шмеца, алє ше нашли на Филолоґийним факултету у Беоґрадзе. Професорка Людмила Попович фасциклу дала мойому братови Янкови, я мал чесц буц перши читач приповедкох и драмох писаних пред нєполнима седемдзешат роками. Було то вельке возбудзенє. Скоро шицко писане з клайбасом. Папер давно пожовкнул. Заш лєм, по даскелїх читаньох сом добре упознал його рукопис и далєй ишло лєгко. Найвецей сом ше двоєл коло найдлугшей приповедки, по хторей цала кнїжка достала наслов „Розваляни салаш”. Приповедка ма два вариянти – єдну на 112 и єдну на 60 бокох. Опредзелєл сом ше за кратшу. Сабадош почал писац кед му було 20 роки, престал кед наполнєл 25. Руска бешеда теди нє була скалїчена як нєшка, та його прози нє потребни лектор. По руски до того часу пречитал медзивойново календари, „Руско-українски алманах бачванско-сримских писательох” и тото цо обявене по 1950. рок. Цо читал по сербски и на других язикох – нє знам. Видно же бул начитани. Талант ше подрозумює. 93

● Яки Вашо плани за будучносц у творчим смислу? Пишем вельо, и по руски и по сербски, и поезию и прозу. О видаваню роздумуєм аж кед ше ми видзи же даєден рукопис докончени. Вец пошедзим над нїм ище даскельо тижнї и понукам го видавательом. Одкеди почала пандемия, шицки видавателє перше глїбоко здихню, а аж вец одздравкаю. Нєт на чим завидзиц анї їм, анї писательом. ● Чи читаце новшу литературу по руски? Чи видзице єй перспективу у наступних рокох? Уж сом спомнул же моя ґенерация мала щесца починац писац у „златних рокох”. Послал сом рукопис першей кнїжки до „Руского слова” у маю 1973. як студент першого рока на Висшей педаґоґийней школи у Суботици. Редактор Видавательного оддзелєня Дюра Латяк ми о тидзень одписал же кнїжка видзе ище у тим року. Вишла уж у авґусту. Так було и з другима. Нєшка млади писателє нє можу анї шнїц таки обставини. Прето нє лєгко бешедовац о перспективох. Заш лєм, нє дзелїм Костельникову застараносц (у писме Михалови Мудрого 1936. року) же „хто зна як то будзе после нас”. Кед зохабиме крипки фундаменти – будзе. Старам ше провадзиц шицко цо ше обявює по руски. Таланти було и будзе. Кед ше нє годно обявйовац, велї годни „заврец дутян” ище за младих рокох, так як зробел Сабадош. Правда, вон то зробел нє прето же ше розчаровал, алє под прициском керестурских комунистох. Чкода же нашо кнїжки нє можу читац и тоти цо ше наволую Руснацами у Мадярскей, Словацкей, Польскей и України. Бешедовал сом з велїма и одвит бул вше исти: „Ми са розумєме кед бешидуєме, алє нє розумєме цо пишеце”. Чкода, гварим, бо на нашим, бачванско-сримским язику єст цо пречитац. Руснаци/Русини у спомнутих державох маю досц лїху литературу, преважно за домашнє хаснованє. Розгварку водзел Саша Сабадош

ПРИК А ЗИ , КРИТИКИ , РЕЦЕНЗИЇ

МИКОЛА ШАНТА

Пологово болї прекладаня Пред нами нєзвичайна кнїжка – Перли шветовей поезиї. То нє антолоґия, гоч векшина писньох антолоґийни. Же би була антолоґия, требало би вибрац писнї з вельо векшого числа язикох, цо робота за тим людзох, а нє за єдного прекладателя; у тей хвильки, обєктивно, Руснаци нє маю прекладательох зоз рижних язикох хтори творя гевто цо наволуєме – шветова литература. Михал Рамач у своїм послеслове написал же писнї прекладани зоз ориґинала, окрем Епа о Ґилґамешови. То значи же у тим зборнїку Рамачових прекладох маме преложени тексти зоз латинского, старогреческого, давноруского, италиянского, росийского, українского, польского, анґлийского, французкого, билоруского, мадярского и сербского (у рижних вариянтох) язика. Нє мало за єдного чловека, поету язика на хторим бешедую 14 000 людзе. Уж кед зме ше дотхли поняца шветовей литератури, спомнуц би же го першираз похасновал Йоган Волфґанґ Ґете у Бешедох зоз Екерманом, 31. януара 1827. року. Вон гуторел, а Екерман записал: „Вше баржей видзим же поезия обще добро чловечества и же ше зявює вшадзи и у шицких часох, так же мож повесц же наступа епоха шветовей литератури.” У статї Сербски писнї, обявеней истого року, вон похасновал вираз обща шветова поезия, а у статї о ческей поезиї, тиж зоз 1827, вон бешедує о общей литератури, алє ясне же шицки тоти три поняца маю исте значенє. Ґете нє одредзує блїжей тото поняце, алє зоз шицкого цо гуторел з тей нагоди мож 95

заключиц же вон под термином шветова литература подрозумює наставанє нового часу за розвой националних литературох хтори ше вше цеснєйше повязую медзи собу. Повязованю допринєсол, насампредз, розвой транспорта у Ґетеовим чаше, з чим звекшана комуникация медзи писателями розличних литературох. У новшим чаше тото звекшанє комуникациї прейґ интернета достало розмири о яких Ґете анї шнїц нє могол. Дзекуюци медзисобним уплївом писательох розличних народох твори ше духовне єдинство общечловеческого характера. При тим, Ґете нє думал же треба страциц национални прикмети, бо нє можлїве же би народи єднообразно думали, алє треба же би замерковали єдни других и же би ше медзисобно порозумели. Попри шицких розликох медзи народами, прейґ медзисобного упознаваня, придзе, по Ґетеовим думаню, народи и людзе почню розумиц єдни других, а з тим ше и медзисобно прилапйовац, и то так же нє будземе рушац гевто цо характерує других людзох и народи, зоз твардим прешвеченьом же тото цо насправди вредне и правдиве при других народох припада цалому чловечеству. У тим общим духовним чераню културних доброх медзи народами, Ґете наглашує же найважнєйшу улогу маю прекладателє. По його думаню прекладательство єдна з найважнєйших роботох у култури. Цо роби прекладатель кед оживює у другим язику єден литературни твор? Цо роби Михал Рамач кед преклада зоз латинского або билоруского? Вон цудзу културу прилапює як свою, як нашу, бо преклада литературни твор на наш, руски язик. Уметнїцке дїло як любов – можеш брац, а нє хиби. Кед ше го бере, воно з тим лєм достава. Прекладатель зоз цудзей литератури и култури твори свою. Чом споминам и културу, а нє лєм литературне дїло хторе ше преклада? Прето же нє мож прекладац дїло кед ше нє позна културни контекст у хторим воно настало. Кед Рамач преклада Овидия, на приклад, барз важне знац же Овидий народзени 43. року пред нову еру. Прейґ фуснотох то дознаваме, як и податок же ше швето Минерви шветковало од 19. до 23. марца и же теди починали ґладияторски бависка. Подрозумює ше же читатель зоз общого образованя зна як вони настали и цо то ґладияторе. А кед нє, треба положиц ище єдну фусноту. Же бизме лєпше розумели стихи, важне знац, а то читаме у фусноти, же „тоґа була знак полнолїтства, облєкало ше ю на 17 роки. З широку пантлїку тоґу обрубйовали державни службенїки.” Тиж, за розуменє Овидийових стихох важне знац же Талия – єдна з дзевец музох, защитнїца комедиї. Важне знац и то же Овидий мал 96

50 роки кед пошол до вигнанства. Же го у 8. року новей ери император Авґуст вигнал до Томох, на Чарним морю (нєшка Констанца у Румуниї) на руб тедишнєй цивилизациї. Вигнал го зоз явного живота, цо за єдного поета найвекша кара. Остава отворене питанє чом то поробел Октавиян Авґуст, перши римски цар? Кед ше закукнє до живота того императора, дознаваме же на смертельней посцелї гуторел: „Нашлїдзел сом Рим зоз цеглох, а охабям вам го у мрамору!” Зоз тей вияви заключуєме же вон спада ґу людзом хтори пестую високи вимоги тирваня. Йому важни мрамор, хтори символизує вичносц. Живот нам указує же ше и мрамор труши, а поетски слова оставаю. Од Овидия вон, вироятнє, очековал хвалошпиви, як их од поетох очекує кажди император, забуваюци або нє знаюци же теди кед поета императорови напише хвалошпив – вон престава буц поета. Овидий бул популарни у народу нє прето же писал хвалошпиви императорови, або о високих вимогох тирваня, алє о каждодньових чувствох и подїйох хтори були блїзки обичному чловекови. Вон писал о животу хтори вше тирвацши як було яка императорова амбиция. Понеже заступал интереси и интересованя обичних людзох, по природи стварох, вон так поставал процивнїк цара и його намирох, видзеньох и амбицийох. Понука нам ше, у складзе зоз Ґетеовим розуменьом поняца шветова литература, поцаговац паралели зоз нєшкайшим часом. Чи пре подобни причини як Овидий до „вигнанства” нє пошли, на приклад, росийски поета Йосиф Бродски (1972. року бул примушени напущиц Совєтски Союз), або югославянски (горватски, сербски и чарногорски) прозни писатель Мирко Ковач, хтори мушел пойсц зоз Беоґраду до Ровиню концом осемдзешатих рокох прешлого вика, як и велї други поетове и писателє хтори ше нє покорйовали ирационалним вимогом императорох и владарох свойого часу. Шицок тот културолоґийни контекст потребне знац же би ше розумело стихи нашого поета. Гуторим нашого, бо Овидий, после Рамачових прекладох його стихох, постава и наш, руски, бо го тераз, часточно, маме и у искуству нашого язика. Дзекуюци прекладом, а знова ше поволуюци на Ґетеа хтори гутори же гевто цо найлєпше у єдней литератури постава обще добро, та з тим и нашо, руске, Михал Рамач нам так дарує дїла хтори настали на самим початку писменосци, Еп о Ґилґамешови, Писню над писнями, а вец Верґилия, Овидия, Тибула, Слово о походу Игоровим, Дантеа, Петрарку, Сковороду, Котляревского, Байрона, Мицкєвича, Шевченка, Пушкина, Петефия, Поа, Рембоа, Купалу, Костича, Аполинера, Диса, Црнянского, Маяковского, Тичину, Ґалчиньского, Давича, Ковачича, Сарайлича и Антича. 97

Познавателє прекладательней роботи гуторя же квалитет прекладу завиши найвецей од того кельо прекладатель позна язик на хтори преклада. Ту вец приходзи як важне и одушевиє зоз дїлом хторе ше преклада. Бродски, на приклад, научел польски язик же би могол читац Чеслава Милоша у ориґиналу, а вец го и прекладац. Цо ше дотика знаня язика на хтори ше преклада, кед ше ма на розуме же Михал Рамач витворени руски поета, єден зоз найлєпших руских версификаторох, автор седем кнїжкох поезиї вишпиваних на руским язику, вец ясне же його преклади сам верх поетского витвореня на руским язику. За прекладательство ше гутори же є ремесло хторе ше длуго учи. Без огляду кельо прекладатель искусни у своєй роботи, кед у питаню поетски текст – якош нєписане правило же го найлєпше прекладаю сами поетове. Праве прето тоти Рамачово поетски преклади права мала святочносц руского язика. Сам прекладатель нас зоз своїма ришенями прешвечує до того же наш язик наисце ма потенциял литературного язика и же на нїм мож вишпивац и найзложенши правди людского искуства. Тримам же язик єдного народу указує свой розвой прейґ прекладох хтори ше витворюю у нїм; источашнє, тоти преклади го оформюю през пологово болї. Тоти болї позна лєм прекладатель. Од прекладаня ма хасен и язик зоз хторого ше преклада. Преклад ма функцию детектора думки. Кед думки у жридловим тексту єст, прекладанє можлїве. Кед думки нєт – нєт цо прекладац. Бо, прекладатель перше пренаходзи думку хтору сце пренєсц до свойого язика. Треба спомнуц же верх прекладательней роботи Михал Рамач досягнул зоз прекладом Святого писма (2019), вєдно зоз своїм братом Янком, професором историї. Тота робота тирвала 16 роки. Телї роки каждодньово глєдац и витворйовац нови значеня у своїм язику вельки подвиг. У такей роботи ше до конца спознаю потенцияли власного язика, та ше их аж и звекшує з понуканьом нових ришеньох. (Уводне слово з кнїжки Михала Рамача Перли шветовей поезиї, Руске слово, Нови Сад, 2021)

ЄЛЕНА ПЕРКОВИЧ

Цо єст нове у Дюранїнових Мнє особнє „Руске слово” постало интересантнєйше кед Дюранїнова почала обявйовац свойо блоґи. З благу нєсцерпезлївосцу сом очековала нови числа новинох и чуц цо розєдло Ясмину, як вивойовала малу еґзистенциялну побиду, на чим ше пошпоцела, а дзе ше воздзвигла. Почала сом роздумовац: цо єст нове у Дюранїнових? Блоґ, як младши брат колумни, чия нєприкосновеносц ґарантована зоз углядним меном єй автора, и котра ма класични друковани медийни формат, ма „розбуйдошени” диґитални и нєогранїчени простор, змистово є нєлимитовани, а периодику „кваченя” на диґиталну платформу одредзує сам автор, котри тиж так и ґарантує квалитет своєй обяви. Прето би ше блоґ могол дефиновац и як колумнов, нє лєм младши, алє и як „нєсташни” брат. Тексти котри обявени на сайту www.zenoblogija.com, на бокох „Руского слова”, а тераз положени и до кнїжки, маю специфични формат. Гоч су „квачени” на диґиталну платформу як особне становиско авторки Ясмини Дюранїн, обяви у новинох були, гоч и минимално, лимитовани зоз ушорйовацку политику медийней хижи. Но, то нє значи же авторка нє мала шлєбоду вибора темох и їх интерпретациї. То лєм значело же Дюранїнова мушела випочитовац основни стандарди професиї, а то новинарска писменосц, добре образованє и схопносц овладац зоз тему о котрей пише и, нє менєй важне, поентовац текст. То фундаменти на котрих опарта охрана „Женоблоґиї” од можлївей банализациї. Ґу тому треба доложиц схопни фотомонтажи котри найчастейше були духовита илустрация за авторков текст, цо ефектно заокружовало цалосц блоґерскей обяви. 99

У рускей литератури ше зоз Дюранїнову „Женоблоґию” першираз зявює форма блоґ котри тематски обрабя каждодньови живот єдней фамелиї. То нїч нє нове у литератури – єдну од найлєпших серийох – „Позориште у кући”, „Срећни људи” и нєшка дзечнє патри тв публика. Дюранїнова пише о своєй фамелиї и каждодньових подїйох през котри „плїва” вона особнє и єй троме хлопи – супруг и двоме синове. Вшелїяк же шмелосц отвориц дзвери свойого обисца и читачом повесц: ниа, ми так жиєме, маме таки бриґи, таки радосци, розпуки, так ришуєме проблеми... То нє видумани особи, то наисце фамелия Дюранїнових, котра жиє у реалней хижи на брегу у Сримскей Каменїци. Стретаме их на драже, у преходзе, на їх роботним месце, у маркету, на спортских теренох. То конкретна фамелия, чийо дзеци насправди одрастаю и їх одрастанє провадзи мацерово шейсцрочне писанє „Женоблоґиї”. Тексти зложени у „Женоблоґиї” шведкове часу у котрим настали. Шведоча о виталносци руского писаного слова, котре провадзи тренди шветовей и тутейшей литератури и нє важне кельо тот тренд будзе тирвац, важне цо Дюранїнова у першей особи єднини шведочи. У тим смислу вона персонализовани толковач реалного окруженя у котрим водзи свойо каждодньово „войни” з идентитетами котри одредзую динамику єй живота, способ роздумованя и єй реакциї на околїско. Як направиц ровновагу медзи роботу, обисцом, фамелию и як найсц часу за себе. То свидома виволанка младей жени вихованей у твардей традициї валалского милєа, влапеней до гарсцох пошвидшаного урбаного живота. Як то зложиц у себе, алє и зоз другима. Ясминова саморефелексия, дискретно присутна у каждим єй блоґу, своєродни еталон – основна мира, спрам котрей читач и читателька можу поровнац свойо каждодньово животни ситуациї. Авторка нє скрива свойо нєлапшносци, розчарованя, свойо таємни стратеґиї як висц украй зоз трома хлопами, або домашнїм буджетом. Нє странї од потреби крашнє випатрац, гоч нє ридко, по єй думаню, на тим планє доживює фияско. У такей краткей форми яка єй на розполаганю, вона цалком овладала зоз литературним ремеслом до котрого уведла и сучасни помоцни средства як цо реплики зоз филмох и тв серийох, котри елиминую звишок текста, виривки зоз познатих писньох котри тиж у истей функциї. Дюранїнова пише лєгко, нєпретенциозно, зоз благу дозу духовитосци и оптимизму котри релаксує кажди проблем зоз ясну поруку, котра и наслов єдного блоґу: „Живот треба жиц”. После шейсцох рокох писаня Ясмина Дюранїн респектабилни толковач свойого часу, и гоч кельо ше видзи же то єднодимензийне спа100

транє котре облапя єй двор, обисце споза клянки єй уходних дзверох и одхилєней фиронґи – символох фамелийней интими, у блоґох заблїшню и мали социолоґийни анализи, окреме кед ше авторки „станє на пенал”. Як класификовац литературу котра пред потенциялним читачом кнїжки? Як дньовнїцки запис, чи сатиру, чи гумореску. Найскорей будзе же то „три у єдним” – и хронїчарски запис и виоштрени фокус реалносци и забавне штиво. Начална загадочносц котра виши у воздуху то руска бешеда „посолєна” зоз сербизмами и сленґом котру Дюранїнова дошлїдно прецагує през свойо тексти. Вона ше у тим смислу нє розликує од уж обаченей тенденциї же младей ґенерациї руских творительох очуванє чистей рускей бешеди нє примарни литературни задаток, зoз чого шлїдзи лоґичне питанє же яка нєшка руска бешеда и цо стандард автентичней рускей литератури. Мож поставиц и питанє цо оправдує будуцу кнїжку, кед тексти котри у нєй уж обявени на блоґу и друковани у „Руским слове”? Одвит єдноставни: ище вше значна часц рускей популациї нє сурфує по интернету. Уживац у потераз обявених блоґох у „цуґу” нєможлїва мисия, бо би ше коло себе мушело мац наскладани вецей як 70 числа „Руского слова”. А найважнєйши арґумент же нєшка ище вше основни стандард за квалификацию литератури єй паперови живот у Ґутенберґовей ґалаксиї. Руским читачом штреднєй и старшей ґенерациї то цалком одвитує. И, на концу, читательна публика достала кнїжку котра шведочи же и Руснаци маю своїх Симпсонових, котри нє здумани у глави сценаристи, алє фамелию од креви и меса. Тексти Ясмини Дюранїн маю потенциял буц трансформовани до других мултимедиялних формох як основа за будуци креативни подняца. (Послеслово з кнїжки Ясмини Дюранїн Женоблоґия, Руске слово, Нови Сад, 2021)

101

102

ДРАМСКИ ДОДАТОК

ЗВОНИМИР ПАВЛОВИЧ

Хто забил мертви угел (Остатня муза Адрияна Леверкина) (I)

103

Жридло Звонимир Павлович Чарни лебед Нови Сад, 2020

Улоги: Адриян Леверкин 1 – писатель и режисер Адриян Леверкин 2 – його двойнїк Нина – Муза Ерато Косач

104

ИНТРОДУКЦИЯ (На просцениюме, обрацени хрибтом єден ґу другому, шедза на карсцельох два подоби, идентично пооблєкани до белавих фармеркох и джинс якнох на котрих позаквачовани по седем исти беджи. На правим боку штири, на лївим три. Лилово кошулї украшени з пестрима желєно-целово-жовтима машлями у стилу 40-их рокох прешлого столїтия. Обидвоме су повязани зоз грубим паньвашом. Кормацаю ше и пробую ше ошлєбодзиц. Розвязую ґузли, ставаю и помали ше обрацаю єден ґу другому. Спочатку су зацикавени, бо ше шицко случує як опрез жвератка. Рухи им идентични и синхронизовани. На штредку сцени два червени барски карсцелї. На правим боку мали столїк зоз лавором, канту и ручнїком, а на лївим импровизовани шанк. У глїбини сцени видно писаци стол и карсцель. На столє „бисерка”, машинка за писанє з уцагнутим папером. Коло стола розруцани и погужвани паперово лабдочки. Єдна з подобох руша ґу столу и на стояцо прициска ґомбички. Друга особа походзкує по сцени у нєправилних кругох, зазберує одруцени и погужвани пепери зоз жеми, розтвера их, чита и руца их знова на жем. Кеди-нєкеди закукує споза хрибта першей особи же цо оддуркане на машинки. Нараз особа опрез машинки нагло вицагує папер, гужва го у руки и руца на жем. Друга особа палї циґаретлу, виходзи на просцениюм и шеда на єден зоз карсцельох. Дзвига ноги и кладзе их на други карсцель. Театрално видувує дим источасно правяци круги по воздуху. Перша особа виходзи споза стола, идзе на просцениюм, бере шлєбодни карсцель и обраца го опрез особи котра кури.) СЦЕНА 1. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нина, гибай ту... (Пантомимски доволує нєпостояцу особу же би пришлa)... Шеднї на карсцель. Задумай же опрез тебе (Указує на свойого Двойнїка.) гарештанєц, шпиюн, котрого маш випитовац и од нього достац одвити и вицагнуц припознанє. Твойо методи ше розликую од других, узвичає105

них. Спочатку хаснуєш дакус свойо женски прикмети, сексепил, розпущуєш власи, розтресаш з нїма, преруцуєш єдну ногу прейґ другей, сукня ци кус подзвигнута, видза ци ше колєна, олїзуєш ґамби. Нєпреривно му патриш до оч, шмишкаш ше, понукаш му циґаретли, шепташ му до уха же биш го дакус одмегчала и здобула довириє. Даваш му покровец. Нїби го сануєш же ше змарзує. Потим ставаш и обиходзиш коло нього. Меняш тактику. Грожиш му. Преходзиш ище половку круга и опрез нього ши. Надзераш му ше до твари... Цо?... Нє. Нє пукнє ци глас! Нїч ше нє старай... Добре, єбем му матер, вец крич дакус цихше и нє преривай ме з тима глупосцами кед ци толкуєм сцену!... Лапаш го за ґалєр з лїву руку и то на шлїдуюци способ... (Указує на Двойнїковей кошулї.) З верхню часц дланї му дриляш видлїцу набок и намесцаш му твар так як тебе одвитує, вимахуєш ше и з праву руку го пляскаш?... Ясне? Но, гайде, тераз ти... Цо то було? То тебе пляска? Ище раз... Нє добре! Ознова... Нє, нє и нє! Ище раз! Добре, єбем му солянку, я бешедуєм по китайски? Розумиш ти, женска главо, цо сом ци толковал... Єботе! (Лапа Двойнїка за ґалєр и хаснує го як модел за указованє технїки вдереня.) Хвациш го за ґалєр з верхами пальцох, отвориш длань и з другу руку вдериш по своєй дланї, а патрачом будзе випатрац же ши му пришила позауха... Но, гайде тераз ти... (Кус ше вимкнє набок.) Нє добре... Цо ту нє ясне? Нолє ище раз!... Заш нє добре (Знова забера позицию же би єй форшпиловал сцену.)... Га, вимахнї ше, пизда му материна!... Цо ми ту преплєташ з ногами?... Кус их рошир же биш була стабилна. Лїва нога кус напредок, а ротацию правиш у клубох... Опущ колєна... О, єбемти, цо ши ше так сцисла?... Ша пукнї го уж раз, до чорта езерного!... (Спущує глас.) Добре, милка моя, ти наисце нє розумиш?... Пать, я це любим и почитуєм як одличну ґлумицу. Любим и верим ци же то можеш поробиц!... (Кричи.) Нє, душо, нє вдериш го, бо ци лїва рука у таким положеню, будзе кус длугша, найменєй дзешец центи, од гевтей правей з котру ше вимахнєш. То пре положенє плєцох. Анатомия, душо!... Учим це сценскому руху, же би випатрало як насправди, як цо то робя професионалци... Модлїм?... Та цо кед го наисце вдериш? Га, нє вибиєш му зуби, єботе... Нїч ше ти нє старай, лєм ше сконцентруй... (Надзера ше.) Нє, нє, и нє!!! Нє добре... Ознова... Ознова... Ище раз... Ище дзешец раз... Но, ту сом ци? Озда нє будземе йойчац... Пфи, сранє! (Плюва на жем. Одходзи ґу шанку и сипе себе до погара векше количество палєнки.) Людзе, пауза!!!

106

СЦЕНА 2. (Адриян Леверкин нервозно походзкує по просцениюме. Палї циґаретлу. Бере фляшку спод шанка и випива зоз нєй. Його Двойнїк стої за писацим столом.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Чом єй то робиш? Видзиш озда и сам же нє вредзи. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Прето же сцем цалу сцену вивесц сценски совершено. А тота пляска кулминаторна и муши буц ефектна. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Алє, кому то важне? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Мнє, розуми ше. Аж кед є таке прецизне вец може буц и страсци и перфекциї, а нє збухцене и зєбане як при даяких валалских дилетантох. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: У чим розлика? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: У трансформациї и довирию. Профи ґлумци уж маю у глави научени готови модели, ище зоз часох на академиї. Цо думаш же прецо их менторе кладу до винїмково риґидних ситуацийох як цо зоблєканє, блюванє, бочканє, шиканє, врещанє и завиванє? Же би ше ошлєбодзели од страху и ганьби, єдни од других, цела од цела, попатрункох нєпознатих особох. Же би ше научели правилно дихац, контроловац дияфраґму, цо окреме важне кед ше правя психолоґийни паузи. Ґлуми ше теди кед нє маш текст. Видрижнюю ше им до твари же би их вируцели зоз концентрациї. Ламу им похребцину! Мойо ґлумци преходза вельо чежшу драгу и вецей ше троша, бо за кратки час муша поробиц тото цо ше на академиї роби даскельо семестри. Алє прето кед скептична публика увидзи вершинске виводзенє моїх такволаних аматерох, енки им ше дава до рук. Вери им. Нєт циґанства у виводзеню. Мойо ше ґлумци нє отресаю свойого текста, бодай би го цо скорей повигваряли. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: И, цо будзеш тераз зоз ню? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Най ше дакус опущи, покури, витнє себе два-три водки у клубу и идземе далєй. Муши ше сконцентровац на кажди деталь, на положенє локца, на угел под котрим вертикала цела руша напредок, на ґимнастику клубох, як ошлєбодзиц плєцо, як отвориц гарсц на лївей руки же би єй ґалєр партнера и далєй остал у пальцох, а з другого боку так ошлєбодзиц длань же би з помоцу периферного виду, односно без патреня, могла добре нацильовац и потрафиц на праве место. Сцем най так прашнє же би публика аж подскочела на своїх шедзискох. Е, то сцем! И то тебе компликоване? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Га, воно, нє так же нє. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Розуми ше, треба вежбац! 107

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Кельо? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Потераз зробела вецей як двасто раз, релативно добре. Вец ше єй, у єдней хвильки, озда случайно, цошка вимкло у глави и поробела фантастично. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Значи же може! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Га, у тим и проблем, бо думам же ме заєбава. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Як? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Крашнє. Направи єдну зоз своєй колекциї нєвиних беби фацох, уцагнє плєца и нашмеє ше так же ци шерцо енки почина бухац як шалєне. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Можебуц ше ганьби. Отворела ци ше дакеди? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє. Анї сом нє инсистовал. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Побешедуй зоз ню. Знаш, Адри, нє може кажде мац таки високи стандарди як ти. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Та цо? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Волїш ю вишпурґац зоз екипи. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє, добра є ґлумица. Винїмково добра. Ма у себе якушик уродзену ґлумецку прекосц. Вельки талант. Просто любим робиц з ґлумцами котри порихтани експериментовац, котри хасную мрию. Любим интелиґентних ґлумцох котри ризикую, а источасно ше любя бавиц. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нє трац часу зоз ню. Нє ма вона тоти прикмети. Вона ше лєм люби правиц важна. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Тераз уж позно. Пошвецел сом єй пребарз вельо простору у представи. Хиби єй лєм тельо (Указує з пальцами) же би постала совершена. Можебуц бим ю наисце требал отвориц. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Ти ю отвориш? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Я. Хто же други? Озда нє ти? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: А цо кед то я поробим? Будзеш любоморни? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Погубиш ю. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Вона уж досц погубена пришла ту. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє пришла погубена, алє нєдосц доробена. Прешла иншаку школу у гевтим ансамблу. Треба єй часу звикнуц ше на нас шицких... АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: И мнє рахуєш до екипи? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: ...Окреме звикнуц ше на тебе! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Єй потребни єден таки погубеняк як я! Сам ши вецей раз похасновал гевту оштрамбану флоскулу же театер имитация живота, нє? 108

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То би за ню була катастрофа. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Прецо вец жени воля тих нєдобрих, збойнїкох и збитнїкох, тих котри им циґаня и спреведаю их, як гевтих котри добренки, цихи и поцагнути? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Бо су им допити! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Зохаб ми ю. Я ю голєм швидко упрепасцим. Ти ше будзеш трапиц и нє достанєш нїч! Дармо ше наздаваш. Вистанєш и лєм ше вичерпаш, а з другого боку, дзе же ше знова наполнїш? На мнє вецей нє рахуй! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Верим єй. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Вериш ти самому себе, хлопе! Як цо и любиш лєм себе, а нє ю. То ци чиста спреводзка. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Заменєл ши тези. Трац ше! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Приросла ци за шерцо, га? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Мила ми є. То шицко. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Но, гайд, кед ши уж так ришел. Але запаметай, я би то прейґ колєна. Ламац! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Без сумнїву (Кричи и кляпка.) Проба! Шицки на бину! Робиме знова трецу сцену! Рушаме од пляски!!! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2 (oдходзи у процивним напряме, у куце виводзи пантомимску вежбу „ход у месце”. Шпива.): „Нє зохабяй ме саму...” СЦЕНА 3. (Адриян Леверкин шедзи за писацим столом, докончує дурканє и винїма папер зоз машинки. Чита наглас.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Почитовани панє главни и одвичательни редакторе „Нашей думки”. З нагоди обявйованя текста єдней з Ваших анонимних читателькох, а у вязи з виводзеньом премиєри моєй представи „Илуминация” у Народним доме 24. марца 1987. року, у котрим панї суґерує же би ше превипитало мой неґативни уплїв на нєшкайшу напредну омладину, а окреме же би ме ше явно спозорело на мой безочни вислов дзе хаснуєм бридки слова и лаца як и накарадни сцени од котрих дзепоєдни людзе обрацаю главу и напущую патренє „забави”, ниа, посилам Вам свой одвит. Кед же наисце так як гваря дзепоєдни теоретичаре же театер имитация живота, вец ше основни театрални елементи: амбиєнт, ґлумци, текст, режисер, ошвиценє, ґардероба, инсценация и патраче можу найсц вшадзи коло нас: у обисцу, на роботи, на улїчки, у медийох, на схадзкох Парламента. Кельо раз вам, почитована читателько, жобрак на 109

улїчки нукал риняву руку и з плачуцим гласом жадал щесце у живоце, споминал даскелїх святих и нєпреривно Вам патрел до оч питаюци пенєжи? Политичаре за бешеднїцу, тиж патра до оч и упарто виноша свойо видзенє даякей подїї. Розмазане дзецко спочатку себе финка под нос, а потим ше ужера на родичох и вше гласнєйше, аж по саме надзеранє, упарто сце достац тото цо пита. То звичайно препознаваме як штучне и блазиране або, вокраци, як ґлуматанє. Кус лєпше прилапюєме гевтих цо за шанком у карчми любя приповедац вици, насампредз прето же су жовиялни, та нас то опущує. Аж и теди кед ше упарто упинаю имитирац босански, чарногорски, мадярски або циґански жарґон або акцент же би змоцнєли упечаток. Мушим припознац же ми вше була цикава идея о представи котра би мала випатрац одприлики так: ґлумци виходза на сцену, рушаю зоз текстом и нараз ставаю патраче зоз сали и крича: „Досц ви бавели, сцеме и ми участвовац. Зачерайме места! Ви долу, ми горе!” Ґлумци ше, розумлїво, чувствую загрожено, у питаню їх социялни статус, плаца, еґзистенция, кредибилитет, компетенция. Патраче упарти, сцу ше и вони бавиц на театри. Ґлумци конєчно приставаю и зачераю места. Тераз настава проблем, бо ше патраче нїяк нє можу порадзиц же цо буду бавиц, яки репертоар. Єдни би класику, Краля Лира, або Гамлета, други дацо лєгчейше, за народ, шицко им єдно же хто автор лєм най будзе шмишне, а млади людзе зоз балкона би сцели дацо модерне, аванґардне, отвореней, шлєбодней форми. Ґлумци од долу пробую змириц страсци у маси, котра ше миша до їх роботи. Гваря же ше таке дацо у историї уж случовало, кед наприклад Луй XIV, та и сербиянски княз Милош, шедзели на сцени под час бависка и претарговали виводзенє, накадзи ше им дацо нє пачело и вимагали же би ше на одредзеним месце уруцела даяка шпиванка або танєц. Луй аж глєдал балетски точки у котрих би сам участвовал як солиста. Питанє партиципациї такей файти, окрем же збунює шицких, як конєчни виход понука лєм єдну можлївосц, котра ше, нажаль, случовала по Сербиї штредком 19. вику кед ґлумци були бити, бо ше публики нє пачела забава. Ерґо, квази ґлуму препознаваме як нєдостаточно прешвечлїве, або нєудатне циґанство. Пребарз є превидне, часто примитивне и вулґарне. Дакеди нам аж и увредзує интелиґенцию. И гоч як ше намагаме оправдац нашу учасц у такей подїї, нє идзе нам, бо виостала найважнєйша театрална компонента – ИЛУЗИЯ. Илузия котру мож витвориц лєм у театралним просторе. Нїхто нас до ньго нє женє, добродзечнє приставаме, плациме уходнїци, забераме свойо места, шушотаме медзи собу, алє накадзи ше помали почню гашиц шветла у сали и подзвигнє зависа, ми знаме же о даскельо секунди на110

станє цмота. Гевта чаривна цмота! Уж зме порихтани, рушаю такти уводней музики и лєдво чекаме же би ше зявели перши ґлумци на сцени и понукли нам кус иншаки швет, швет у режисеровей задумки, швет до котрого нас уцагую вше баржей и баржей, швет уметнїцкого текста у котрим ше велї можу препознац, швет бависка, швет велїчезней – ПРЕМЕНКИ. Пременки у котрей ґлумица цо бави курву, нє проститутка у приватним живоце, ґлумец котри бави збойнїка на сцени, нє ма нїякей вязи зоз каждодньовим криминалом на улїчки, а мена, презвиска и подїї у котрих жию мойо юнаки, можу, алє и нє муша буц видумани. Доходзенє до тей чудесней и чаривней трансформациї часто барз боляце за актерох и може ше окончиц на два способи. Перши: присподобиц улогу ґу себе, кус лєгчейши алє и опаснєйши, бо ґлумец постава жанровски шаблонизовани. Шицко цо бави, роби на исти способ. И друга вариянта, а то поступнє уходзенє до улоги котру здумали писатель и редитель, а подрозумює моцни и квалитетни анализи характера котри ма одбавиц. То вельо чежше и подрозумює – ПРОЦЕС. А у тим истим процесу реалного спатраня сурового швета коло нас, барз часто велї медзи нами хпаю глави до писку, шептаюци огваряю, нєнавидза мудрейших од себе, нє розумя словнїк символох, нє маю анї кредибилитет анї леґитимитет за свою учасц у явним оценьованю уметнїцкого дїла. Тельо о чистоти, о пуританизме и двойнїстим моралу. Почитована анонимна панї читателько, поволуєм Вас на свою пробу новей представи, уж такой на идуци пондзелок, же бизме ше лєпше упознали. На концу парафразуєм єдного мудерца котри гинто гварел: „Єдна виратована душа нє може застановиц войну, алє голєм процивни бок заєбеме за єдну ґранату.” СЦЕНА 4. (Адриян Леверкин и його Двойнїк лєжа горезначки, глава при глави, на просцениюме. Кажди обрацени на процивни бок. Сипу себе вина до погарох. Помедзи нїх кошарка зоз єдзеньом. Кеди-нєкеди ше подзвигую и заєдаю поґачики зоз кошарки.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Кельо маш роки? (Цихосц.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: А вона? (Цихосц.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Чи є вообще полнолїтна? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Студира. Випатра досц младо. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Глуптаку стари. Випатра младо, бо є щешлїва! Щесце подмладзує людзох. Знам озда, ша то ми робота! 111

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Вец би то мала буц фахова дияґноза? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Лєм ше ти заєбавай, алє вона це доживює як хороту. Як вирус. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Бої ше же ше обере? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Маш нєзґодни обичай зявйовац ше нєсподзивано, як бридки сон, у подполно нєобчекованих хвилькох. Ремециш людзом животни ритем. То им вше менєй симпатичне. Повторюєш ше з дня на дзень. Вше исте и вше ознова. Уж це и клинки читаю як отворену кнїжку. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То прето же познаю мойо дїла. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нє сер вецей, модлїм це! Поставаш допити. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Кажди уметнїк люби свою музу по конєц живота. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Цо ше сплєташ? У котрим швеце ти жиєш? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Вше лєм у своїм. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нєт ту хлєба, стари мой. Нє трац час, и так ци мало остало. Ви двойо асиметрична пара. Вше єй будзеш пребачовац. Нїґда ю нє зґажиш як цо ши у кариєри вецей раз знал поґазловац и зламац дзепоєдних ґлумцох. Здогадуєш ше Силвия ище на початку твоєй кариєри? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Його ми нє споминай! Направел сом зоз хлапца меґа ґлумца на котрим шицки його партнере правели фантастични улоги, бо им ше вон так щедро отверал и давал. И на концу, вони освойовали награди, а вон нїґда нїч. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Видзим, Нина ци ґлуми и у тей новей постановки? То єй уж треца сезона. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: За одроснутих и напредних. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: То лєм прето же це нагеркала же биш направел представу лєм за ню? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Гевта перша вариянта нам нїяк нє ишла. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Таке дацо ши ище нїґда нє поробел у живоце. Аж ши пре ню подполно заобрацел концепцию! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Бави Учителя танцу. Лєм цо зме започали нови читаци проби. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Корци це, агей? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Ма досц компликовану улогу. Затераз є одлична. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: То би мала буц друга верзия гевтей твоєй драматизациї Грабаловей „Танєчней школи”? 112

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Гей. Уруцим ю, место хлопа. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: О-го-го! Значи, дуодрама о двох лезбейкох? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Баржей то закукнуце до трансвестиї. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Буду ше и бочкац на сцени? (Цихосц.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2 (фиґлярски): Дакус помацац, га? То народ люби. (Нєприємна цихосц.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: У ствари, бави тебе. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То лєм єдна зоз можлївосцох. У такей констелациї то вецей нє преважне. Аж и глупе. У каждим случаю, мушела би прейсц през досц боляцу трансформацию. Нє бизовни сом же чи годна. Велька спокуса. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Знова бавиш на єдну карту. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Мушим так. Нє мам иншаки можлївосци. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: А кед заєбе? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Вец шицко пошло до мацериней. Нє останє ми вельо часу за евентуалну трецу вариянту. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нє ма вона капацитет за таке дацо. Виштреляла ше. Нє ма ци вецей нїч нове понукнуц. Тото цо приповеда и як ше справує, то чиста спреводзка! Куриплах! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: И мнє ше видзи. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Вер ми же бим нє бул на твоїм месце. Ходзиш по самим рубцу, цикаву ши тему вжал, ґлумица ци ше о єден час вишмикнє з рукох и пойдзе по своєй драги. Интуиция ю ведзе ґу уж превереним шаблоном зоз скорейших представох. Источасно ю цикави експериментовац, алє ше чежко отвера. Напевно ше ганьби од це. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: На початку нє було так. У прешлей сезони зме цалком фино комуниковали. Пачело ше єй. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Бул ши єй интересантни. Научел ши ю новим методолоґийом. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Сцеш повесц же сом у медзичаше постал аґресивни? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Страцел ши миру. Нє знаш кеди досц, нє чувствуєш покля шмеш и покля можеш. Увредзуєш шицких доокола. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Увредзуєм лєм тих котрих любим, а любим их, бо ми веря. 113

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: А цо кед ше мала розбуйдоши? Одцагнє ци представу на цалком процивни бок. Останє ци лєм гевта друга... Цо бави шеснацрочне дзивче зоз ню... АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: ...Карина! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: ...Гей, Карина, котра сама нє годна вицагнуц представу гоч бави фантастично. Лїхе ци то, брату. Барз лїхе. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Знам и сам, алє цо робиц? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Кед ю затримаш у тей новей екипи, лєм єй накармиш суєту. И так дума же є главна гвизда. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Дакеди ю насправди нє можем провадзиц. Роздумує двасто километери на годзину! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Остарел ши, рендо. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє ренда сом! Думам же ище вше можем ґлумцом парирац зоз своїм искуством. З новима креациями. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Импровизуєш? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Кеди як. Глєдам идеалне ришенє у котрим ше обидва буду чувствовац приємно и безпечно. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Циґанїш им! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Мушим. Окреме теди кед их нагварям же би ми верели, кед их уцагуєм до своїх паралелних шветох. Теди нєобходни тоти дробни, нєвини аж и инфантилни циґанства. Же би ше опущели. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Складам ше. Вше ши мал интересантни приповедки. У тим ши наисце вше бул добри. Дзекуюци мнє. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Тебе? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Кого же ши волал ‘86. року до помоци? Здогадуєш ше нашого старого контракту котри ши з креву подписал з нагоди твоєй першей режиї? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Таке дацо ше нє забува. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Сцел ши илуминацию? Твориц ґениялни дїла? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Сцел. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Бул ши вельо младши и глупши. Аж и порихтани на вельки жертви. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: И тераз сом порихтани. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: „Мотилї”? Так ше волала представа, кед же ше нє спреведам. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Драматизация текстох Бруна Шулца и братох Чапек. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Но та, тот контракт тирвал 23 роки. Типични фаустовски. Стандардни, так повесц. Кельо роки од теди прешло? 114

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє знам. Вельо. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Трицец и три. Дзешец роки ше шверцуєш задармо. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Праве сом у тот час и охорел. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Шизофрения? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Думам же нє, алє дакому то напевно так здабало. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: То хорота котра ше звичайно зявює при уметнїкох. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То була кара, чи остатнє спозоренє? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Завераш круг? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Волєл бим нє. Мал бим ище тельо того поробиц... АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Алє? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Хиби ми инспирация. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Пукнул ши? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Баржей сом розчаровани. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Наздавал ши ше же од Нини достанєш вельо вецей? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Наздавал. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Посесия? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Обсесия. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Преценєл ши ю. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Єбиґа. Погришни психолоґийни профил. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Болї? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: И дзень-нєшка. Нїяк най ше загої. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Кеди ше то случело? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Праве теди кед ши ше по други раз зявел. На початку рока. На концу концох, цо ше ту правиш психоаналитичар. Ти мой двойнїк. Мой алтер еґо! Мойо нєматериялизоване єство. Я це видумал! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: О-го-го! Нє повед бим. Послал ши ми апел. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Послал сом єй! Нє могол сом знац же дойдзе до це. Нїяк сом нє могол розришиц дзепоєдни сцени. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Сцел ши ше знова дакус побавчац зоз чортом, агей? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє сцел сом випаднуц скоциско ґу нєй! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Постал ши емотивац. Прето сом и ускочел до бависка. 115

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Чекай, сцеш повесц же шицко тото бридке цо ше послучовало медзи нами з Нину, ти випровоковал? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Цо будзем з тобу кед це любим. (Цинїчно ше шмеє.) Га-га-га-га-га! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Дюбре єдно! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Ерґо, за тоти 33 роки ши видал два кнїжки драмох, режирал коло 40 представи и перформанси, на дзешатки фестивали, писал сценария за телевизию. Аж ши гинто формовал свою приватну алтернативну театралну ґрупу и зоз проєктом „Авзлоґ” ши бул на шицких значнєйших фестивалох по дакедишнєй Юґи. Бул ши на чолє тедишнєй аванґарди. Постал ши член Здруженя драмских уметнїкох и єдини ши наш редитель котри режирал представу на сербским язику у Державним народним театре, по власним тексту! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: ...„Гусарска сказка”. Бавели ми штирме вершински ґлумци и дас дзешецеро тих моїх. Ансамбл представа. Вецей як штерацец репризи. Фини критики по медийох. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Идуцого року ши режирал аж пейц представи! Робел ши значни проєкти у Зренянину, Панчеве, Кули... АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Тоти два остатнї нєдокончени, бо им хибело пенєжи за опрему. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нє задовольни ши? Мало ци? (Пауза.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Пущел сом це ище дакус. Мушиш припознац же сом бул фер. А ти постал ґаладни. Єдну роботу нє докончуєш и уж ґрабеш дацо нове. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Плацел сом за тото аж и превельо. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Точно, плацел ши. Спрам ценовнїка. Коректно. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Єст даяки бонуси? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нє будз шмишни. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Понукаш ми нови контракт? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2 (шмеє ше нарату): Га-га-га-га! Видзим, враца ци ше сарказем. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Цо му хиби? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Подла ши роба. На тебе вецей нїхто нє рахує. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Пре гевтот инцидент пред пол роками, котри аж анї нє я виволал? Класични приклад спинованя! Жертва постава злодїй! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Як ши го наволал? Инцидент? (Шмеє ше.) Га-га-га-га! 116

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Цо таке шмишне? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Яки инцидент, маґарцу єден! Мала ци вирвала шерцо зоз першох! Задзала пазуриска и порозцаговала ци черева по карчми з єдного бока на други! Могло ше на нїх поквачиц вирайбани споднї шмати! И то под час промоциї твоєй кнїжки! Тебе на чесц ци пришли приятелє, здумали ци програму, а вона ше мачка з цимбором на пол метера од тебе! Я би єй накопал до задку! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Пребачела ми ше о два днї. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Цо робела? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Пребачела. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Прецо? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Як то думаш? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Кед ше дахто дакому наисце щиро пребачує вец є свидоми же цо поробел. Тото єй пребаченє як на гуску води. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Заш лєм ме випочитовала. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нє будз шмишни. Пред тим ци насамо припознала же кед би ти перши нє прегварел о тим цо ше случело, вона би напевно нє започала таку розгварку. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Сцеш повесц же є зла? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Баяко! Губибанда! Вокраци, перше ци уруцела блиху за представу, а потим и за текст драми. Нашеднул ши. Докмало ци подзелї цали ансамбл. Єдно по єдно будзе прецаговац на свой бок. Нєпреривно ше будзе поносовац на тебе и твойо справованє. Класична замена тезох же биш на концу остал сам. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Изолация? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Вона у тей хвильки анї нє роздумовала о тебе. Єдноставно, сцела то поробиц. Зґемахтовала того кого вибрала и готове. То звичайно роби. Ужива у тим. Видзел ши яка була щешлїва? Як ше хихоцела и здиховала? Як ше єй зачервенєли лїца кед му ше уцополєла на колєно? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: И кеди-нєкеди пакосно попатрала на мнє. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: А хто ти же биш вообще коментаровал єй справованє? Було ци нєправо же ше нє руцела на тебе? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє будз пакосни! Цо бим зоз ню? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Вец, у чим проблем? Яґод да вона то нє зна. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То бридке и примитивне! Нє було анї место анї час! Прецо ше шицки присутни мушели припатрац? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Чувствовал ши ше як воаєр? 117

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Любовни reality у котрим клинка ґлуми екстровертну щиросц, а вибрани обєкт прилапює єй бависко, бо є красна и атрактивна. Хто же би нє прилапел таку нагоду? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Я би на твоїм месце пущел же бим видзел покля то дойдзе. Як ше закончи? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1 (роздумує): Аууу, видзиш, тото ми нє пришло на розум. Прецо ши ми теди о тим нє пошептал на ухо? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Прето же я демон, а ти мой вибрани епифан и я уживам у твоїх больох. Ми нє сотрудзуєме. И нїґда нє будземе. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Думаш же кед бим бул моцнєйши и менєй чувствительни, та бим сам дошол до ришеня? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Даремно тераз глєдац виновнїка! Ментална гиґиєна, брату! Гварела ци раз пайташка. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Алє шицки доокола ше шмеяли тей подїї. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Дахто ше шмеял, дахто фотоґрафовал, дакому було нєприємно, єдни ше правели же нїч нє видза, а напевно же велї цо их познаю обрацали главу на други бок думаюци же то цалком нормалне справованє, лєм пребарз експлицитне. Цо завадза? Двойо ше мацаю, бо ше любя. Най жиє шлєбодна любов! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: А пошлїдки? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Яки пошлїдки? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То виволало домино ефект! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Ти го виволал! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Бо сом их обидвоїх вигнал вонка? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Бо це то потрафело! (Пауза.) Чекай-лє! Ти насце нїч нє скапирал? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Цо? О чим слово! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Єй справованє, екстровертносц и шицко цо ти под тим подрозумюєш – то єдине цо вона ма. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Сцеш повесц же є празна? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нє муши значиц! Можебуц ю даяки теми вецей нє интересую. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нєможлїве! Мал сом даскельо прекрасни бешеди зоз ню. О Фройду и Юнґу, о сколастикох... Раз сом єй дал кнїжку приповедкох Чехова. Пачел ше єй. Гварела ми же люби „видзиц” тото цо писатель написал. Аж ме и поровнала зоз нїм, бо ше фино чувствовала у предходней улоги у моїх „Приказанийох”. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Похопел ши то як комплимент? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нормално. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Як вец нараз така пременка? 118

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То би ше я тебе требал опитац. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2 (шмеє ше): Вона ци шицко тото унєсла до ансамбла. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Цо унєсла? (Двойнїк ше знова цинїчно шмеє.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Роздумай. Нє трима ю место. До каждого ше задзера. Започнє розгварку, швидко претаргнє, преходзи на другу тему и нїґда нє патри до оч кед циґанї... Га? Так ше звичайно и закончую єй розгварки. Без обгрунтованя, без арґументациї, без кредибилитета и компетенциї. До шицкого ше розуми, шицко вона найлєпше зна. На кого ци то здабе? (Адриян роздумує.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Або иншак поведзене, як ше бориц прицив такого? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1 (у хвильки ше здогадує): Архетип Мрожекового простака! У женским виданю. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Ляксе! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Алє то чиста спреводзка! Фалшиве! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Завиши зоз котрого угла ше припатраш. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Зоз мертвого! Шицко ми ше случовало под носом! (Пауза.) Наисце бим ше мушел дистанцовац. Нє видзим древо од лєса. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: А микрокосмос? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Яки микрокосмос кед вшадзи коло мнє хаос? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Гевтот твой о котрим тельо бешедуєш зоз своїма ґлумцами и котри лїґаю кажде твойо словко! Най це парафразуєм: „Жиєш и справуєш ше так же у єдней хвильки подполно одруцуєш околїско и присуство реалного швета. Видумуєш власни язик, шифри и правила справованя, а найважнєйша ствар поставаю чувства, гедонизем и фриволносц. Нєт ганьби!”. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1 (задумано): Єботе! СЦЕНА 5. (Нина шедзи за писацим столом у звичайних цесних фармеркох и билей кошулї з краткима рукавами. Опрез нєй лаптоп место старей машинки за дурканє. На ухох ма слухалки и кеди-нєкеди ше гойса на карсцелю у ритме музики котру слуха. З часу на час престава дуркац, знїма слухалки и роздумує. Зоз фляшки себе сипе чар119

ного вина до погара з елеґантну длугоку ножку. Випива. Двойнїк Адрияна Леверкина приходзи зоз правого боку, зоблєка длугоки чарни капут и калап з вельку крису и преруцує их прейґ шанка. Зоз кишенки на капуту винїма помаранче и ножик. Шеда на карсцель и чисци лупу котру руца зоз просцениюма. Потим очисцене помаранче роздзелює на струча и заєда. Нина става споза стола, ходзи по обисцу и паха по воздуху. Враца ше за стол, бере яблуко и куса.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: З другого боку, кед ши ше знова почала задзерац и кед ши ми ше кажди вечар за шанком, з нєвибежним ошмихом на твари, питала же кеди напишем драму лєм за тебе, у мнє преробело гевто писательске „я”. Гевтот чарнєйши бок котри люби спекуловац, котри прави рижни комбинаторики, литерарни конструкциї и котрому потребни праве таки и подобни пикантериї, споведаня и флерти. Хибел ми квалитетни материял за приповедку котра би требала буц фундамент за будуци косцанїк новей драми. Мизансценски проби на започатей представи „Танєчна школа” нїяк же би рушели по драги яку сом задумал. Ришел сом пробовац компензовац и нараз робиц на два боки, и режирац и писац, насилу, лєм же бим цо скорей пребил садзу и вишторпал гоч и найменши креативни фалаток. Почал сом штучно монтирац, баржей наджобовац даскельо сентенци, податки, цикави, а источасно и атрактивни видумства и зоз нїх правиц даскельо верзиї же бим видзел котра найбаржей будзе здабац на природне справованє, природну бешеду и рух. Практично блукац у цмоти и правиц зоз нїчого – дацо. Нажаль, мушим припознац же сом очиглядно нєпорихтани и нашвидко импресионовани зоз твоїм ошвижуюцим зявеньом у моєй екипи, упаднул до замки думаюци же ши вельо креативнєйша и же сом годзен зоз це дацо повицаговац. Спревед сом ше и настал хаос. Зоз моїм сом ше и потераз знал вибориц, алє твой хаос бул цошка цалком нове. До ньго ши аж почала уцаговац и мнє милих людзох, моїх вирних сотруднїкох, бавяци окреме здуману улогу – нєвина, циха, мила, добренка, послухна, з єдним словом – душичка од дзивки. Єден зоз нїх ше ми, исти тот цо ши на нїм вежбала любовну еґзекуцию под час моєй промоциї, а тераз у функциї поштреднїка и комуникатора медзи нами, полупрестрашени, питал у єдней хвильки же чи наисце думам обявиц тоту нову драму за котру зна же ши ми послужела як инспирация за вибудов главней женскей подоби. Нормално же думам! Я писатель! Особи и подїї у драмским тексту плод моєй фикциї! То нє правдиви особи, як цо и фиґура у жвератку нє правдива. Вона лєм слика нашей нєреалней подоби, у реалним швеце. Понеже то за тебе подполно нєпознати теми, достали зме погришни контемплациї, фалшиву и заобрацену приповедку – у 120

твоєй режиї. Одняла ши ми бависко у котрим я обдумуєм улоги, у котрим я правим заплєт и дзе я шицко сам розришуєм. Кед ши ше конєчно и сама прешвечела же кадзи таки ґалиматияс одведол шицких котрих ши наруцала до того гарчка, безочно ши ше вицагла, нїби най ше саме од себе риши. Пренашла ши главного виновнїка у мнє, же биш позакривала свойо брудни шлїди, сплєтки, циґанства, затровени и зли поцаги! И то шицко у чаше кед доставаш апели же биш ми помогла най ше вєдно вицагнєме зоз того сраня. Наисце зме лєм вєдно, у сотруднїцтве, могли претвориц олово до злата! Лєм ше я знам знаходзиц у таких замишательствох. Требал сом лєм пренайсц модел за музу! И я го пренашол. Праве у тебе! Я найменєй важни у тей приповедки. Ти, Нина, главни юнак! Ти и твоя перцепция. Нажаль, драги нам ше розишли. Престала ши ми вериц, страцела ше хемия и – конєц! Остала ци лєм шкарупина. А я зоз шкарупини нє знам нїч направиц! Цо ше менєй будземе стретац векша шанса же бизме ше менєй нєнавидзели. Кажде ходзи по своїм боку улїчки, спущуєме попатрунки, обрацаме глави єдно од другого або ше штучно ошмихуєме, бо твоя пишносц постої лєм прето же би поставала вше векша и векша. Тиж так як и твоя твардоглавосц и жажда за вимсценьом. Кед же то тото цо ти гинто наволовала „нормалне справованє” вец то и достанєш одо мнє. Нїяки проблем! Випочитуєм твойо правила справованя. У медзичаше я и далєм будзем исц лєм напредок, останєм креативни, иншаки, нєсподзивам шицких, та и самого себе. Вируц зоз себе тоту мержню, бо єдного дня подполно страциш физиономию. Претвориш ше до гада котри створени лєм прето же би дакого укушел. Охабям себе, як кажди уметнїк, можлївосц же ше трафи чудо. Верим до сказкох, окреме до тих котри сам креирам. Дай ми телефонски менар и я зоз нього направим театралну представу... (Пауза.) Будзим ше єдней ноци мокри мокручки, ставам же бим облєкол суху маїцу. Нєздобачки зґажим на цошка жимне и округле цо ми ше заплєта коло ноги. Обачуєм у полуцмоти як ше на патосу руша чарни, ценки, длуговасти гад. Зврещим. Кучим у куце, сцискам ноги ґу першом, алє нїч нє вредзи. Куса ме вшадзи дзе сцигнє, по рукох, ногох, за перши, за лїцо. Пробуєм го одорвац зоз шиї. Ґад езерни, як сциска! Нє можем дихац. Нараз видзим як виходзиш з якейшик гущави, власи ци розтрешени и буртави, чарне коло очох, шминка розмасцена, шмата у рондьох. Стоїш и припатраш ше на мнє. Хиляш ше и дзвигаш чарни покруцени шнур од уцицовача котрого сом напевно нєздобачки зґажел и порушал. Шмеєш ше. Квичиш од радосци... „Адри, Адри, яка ти будала!”. Теди сом насправди подумал же шалєєм. И нє лєм то. Забудзем шицко цо ма було якей вязи зоз тобу, 121

престанєм пахнуц на тебе, престанєм ше препознавац у даяких твоїх рухох, шицки слики у глави посцерам и ресетуєм ше... Достал сом идею! Мам аж и добри роботни наслов: „Чарни гад”. СЦЕНА 6. (Адриян Леверкин шедзи за столом, пише. Двойнїк дриля бициґлу по сцени, преверює ґуми, бере пумпу и дує их. Потим шеда на ню и вожи ше по сцени.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нєсподзивала це клинка, агей? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Подполно! Алє нє мал сом упечаток же ме копира. Нє було часу за таке дацо. Мало ше познаме же бим єй тельо того пренєсол... АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нє сер, модлїм це! Указал ши єй фотку дзе це облапела коло пасу и притулєла ци ше на перши, та ци потим гварела же то була емпатия. Раз ши ше сцел зоз ню почеркац на журки, та це одквачела. Пришол ши ґу нєй зоз погариком обичней води, же биш єй доказал же ши пре ню престал пиц, хтошка коло вас ригнул, а вона попатрела на це, думаюци же зоз тебе бухци. „Фи, як шмердзиш на палєнку!”. Обрацела ше и пошла кокетовац з другим. Так було? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Думаш же то було виплановане? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Яке то важне? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Мнє важне! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Ага, сцел биш ше вимсциц? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Кому? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: То було реторичне питанє. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Я шицких любим. Нє знам мержиц. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Любиш кед це людзе любя. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То ми дава окремни порив. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Любиш ше и пооблапяц, пообочковац. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То чиста синерґия. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: И лєм це вона нєнавидзи? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Гей, лєм вона. Подполна дистанца. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нїґда сце нє вишли даґдзе вєдно, сами? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нїґда. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Анї раз ши ю нє запровадзел по обисце? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Раз сом ше понукнул... АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: ...Ага, здогадуєм ше тей сцени. Гварела ци же по капурку може и сама. (Шмеє ше.) Га-га-га-га-га! Мала опасни шванцар! Нагеркана за троїх. 122

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Сцеш повесц же так нє бешедує наївне дзивче? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Та яка наївносц, билмезу єден? Роздумай же прецо пришла ґу це! Лєм ю дацо мало цикавиц, нє? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Думаш? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Упознал ши гинто єй пайташку котра ци гварела же як єй допивала ище пред дацо вецей як двома роками же кеди уж раз упозна того Адрияна Леверкина? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Уж теди заходзела до клубу? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Баяко. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє обачел сом ю. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Шедзела з дружтвом цалком назадку. У полуцмоти. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє видзим так далєко. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Потим ше указала нагода кед ци єден ґлумец одказал. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Премонтирал сом текст, вона ускочела до улоги хлопа и так зме започали. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Лєдво дочекала же би другим доказала же може буц главна и у твоєй екипи. Интензивно ци шпортала по чувствох, цепле-жимне, люби-нє люби, будзе-нє будзе, сце-нє сце. Обецує, а нє пороби. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Найгорше же тельо циґанї же ше часто подполно потраци. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Гинто ши єй написал писемко? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Гей. Перше виреченє було одличне. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Складам ше. „Нїч нє таке як цо випатра на перши попатрунок”. Закончени цитат. Адриян Леверкин, 23. марец, 3 годзин по пол ноци. (Пауза.) Кельо ши теди мал у себе? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Пива, чи палєнки? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Бетону. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нїґда тото писемко анї нє спомла. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Алє теди ши першираз нагаднул, подсвидомо, же єй нє шмеш вериц. Прецо ши такой нє реаґовал? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Думал сом же можем змоцнїц уплїв на ню. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Окончиц такволану интервенцию. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Як цо и звичайно робим з другима у такей истей або подобней ситуациї. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: То ми здабе на даяку формулу. Баржей на рецепт за гнєценє младих тинейджерских мозґох: єдна трецина ‒ улога у представи, друга трецина ‒ Адриянов шарм и його 123

сладкави приповедки, и на концу ‒ мрия наївного и нєискусного кандидата. Шицко тото ше змиша вєдно, потим ше додава покус чарного вина и ароматизованей палєнки же би цесто добре одмекло. На концу ше реже на менши фалатки, кладзе до тепши и пече на цихим огню... Кельо длуго? (Зохабя бициґлу и шеда за шанк. Вари себе кафу.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То завиши од интелиґенциї конзументох. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Од даскелїх мешацох по два-три роки? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Дакеди и вецей. Кому як ше уда. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: А цо кед ци ше одорву тоти нєдопечени, як наприклад Нина, зоз тей твоєй интелектуално-театралней и писательскей цукрарнї? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Вец мам проблем. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Вец маш огромни проблем. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Кельо то „огромне”? Нєвилїчиве? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Баяко! Нїґда вецей нє будзе як дакеди. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Чкода. Було ми фино єден час. Од половки януара по конєц фебруара. Уживал сом у єй дружтве. Вше була нашмеяна. Нєпреривно франтовала. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: И провоковала це. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Знам. Допущел сом єй. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Сцела же биш єй направел представу. Специялно лєм за ню. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Сцела. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: И направел ши єй. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Шеднул, змонтирал текст и почал здумовац основни мизансцен. Дуодрама по мотивох єдней з моїх драматизацийох приповедки Богумила Грабала, о двох осамених особох, на самим рубцу животних марґинох... АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2 (прерива го): Гевто о учительови котри нє зна танцовац и шеснацрочному дзивчецу котре ше случайно нашло у танєчней школи же би дакус вилуфтирало фалти на сукнї? Досц морбидна и токсична вяза з автобиоґрафскима елементами. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Баржей то филиґрански и емотивни одношеня. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Потим сцела же биш єй написал драму. Критиковала це же ци подли женски улоги у твоїх кнїжкох. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: З часци мала право. Нє шицки. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Прето це и зацикавело. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нормално. Я з иншакима очми патрим на швет коло себе. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: И так ши упаднул до замки. 124

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє мал сом идею за нови текст. Наздавал сом ше же ми вона понукнє даяки напрямки кадзи бим могол виглєдовац. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Глєдал ши инспирацию же биш могол правиц гевти твойо литерарни конструкциї? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє мал сом анї божи деталь коло котрого бим ше могол круциц. Абсолутно нїч. Дзира надо мну, дзира подо мну. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Модлїм це же биш кус примерковал на свой словнїк. Слово „божи” нє хаснуй у моїм присустве. Ясне? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Пребач, забул сом. (Бере бициґлу и вожи ю по сцени.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Понукнул ши дзивки улогу музи, за котру ши ю нє порихтал? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Гей. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: И достал ши такволани ефект, познатши под назву „чарни лебед”. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То баржей метафора... АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Або загадка? Праве пре комбинацию барз малей можлївосци предвидзованя и огромного и нєсподзиваюцого уплїву на подїї котри пошвидко ушлїдза и випадню катастрофични. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє муши значиц. У маркетинґу то часто дава винїмково добри резултати. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Та ше наздавал же таки експеримент може буц удатни и у твоєй уметносци. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Раховал сом на єй талант. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Талант нє ма нїякей вязи зоз гевтим од горе (Указує з пальцом у напряме нєба), добренким, до котрого ше вирнїки зарекаю. Кед би було так, вец би на швеце голєм два трецини людзох були уметнїки и ґениялци. То чортовска роба, Адри! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Гварим, пребач. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2 (имитира женски глас): „Адри, любиш ме?”. „Гей, любим це”. „Сцеш най ци купим пшичка?”... И так далєй и так далєй... Кельо раз? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Двацец, трицец... Нє знам, нє чишлєл сом. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Лєм єдней ноци за шанком! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Гей. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: И то тирвало? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Тирвало. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Маймуну глупи! Лєм ши єй кармел еґо! 125

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Я у тим шицким видзим и твойо пазури. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Гмммм. На одредзени способ маш право. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Зачервоточел ши єй мозоґ. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Гей, алє ище давно. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Кеди? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Здогаднї ше. Бул ши присутни. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Я? Дзе? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Мал ши промоцию своєй першей кнїжки. Вєдно ти и локални писатель. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1 (роздумує): У Народним доме? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Ага! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: ...Шедзели зме, ми авторе и нашо рецензенти за столом, а з боку стали члени литературней секциї. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Були и якиш рецитаторе. О його кнїжки ше перше бешедовало. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Обачел сом єдну клинку з длугокима власами. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Блондинка. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Красна, алє барз младка. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Од теди виросла. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То була вона? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Читала публики якиш його глупи есей. Мало сом ше нє заблювал. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: У єдней хвильки хтошка отворел облак же би ше ошвижел воздух? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2 (фиґлярски): Дакус сом ше замаскировал. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Було допито. Думал сом висц вонка и покуриц. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Прето ши ше, кед пришол шор на тебе, опитал присутним ґимназиялцом же хто у остатнїм чаше пречитал було яки драмски текст. Понеже нїхто нє подзвигнул руку и лєм ше глупо хихотали и дошептовали, порадзел ши их же би нїяким концом нє пречитали анї єден єдини бок зоз твоєй кнїжки драмох. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То було добре! Знам же орґанизатор здурел, бо було предвидзене же промоция будзе тирвац єдну годзину, а я свойо одробел за даскельо минутки. (Шмеє ше.) Га-га-га-гага! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: И конєчно ши вишол вонка покуриц циґаретлу! 126

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Просто до першей карчми на пиво и палєнку! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: На пиво и даскельо палєнки. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Добре, но, нє будземе себе чишлїц. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Обачел ши коинциденцию? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Кеди то було? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1 (роздумує): Чекай, чекай... АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Помали, нє понагляй. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1 (подозриво): Пред дас седем-осем роками? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Точно дзешец! Дахто би подумал же вас знова злучела судьба. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє трап ше. Давно сом престал вериц до теориї о случайносци. То ши нароком напаратовал? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: З єдним вдереньом два мухи. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: У чим поента? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Почал ши ю гартушиц. Дзивка нє ма воздуху. Кед останє з тобу, у улоги музи, то будзе лєм пре гевту єй слабу точку, здогадуєш ше? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Емпатия. Раз ми то спомла. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: И до конца це будзе мержиц. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Уж ме мержи. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Мнє то цалком одвитує. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Маш даяку идею як бим ше могол вицагнуц зоз того замишательства? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Вицагнуц як кед би ше нїч нє случело? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Гей. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Ти наисце барз гумористични у остатнї час. Так ме дакеди приємно нєсподзиваш же то фасцинантне. Прецо нє почнєш писац дацо шмишне, дацо за народ? Най ше людзе вешеля! Можебуц у тих твоїх будуцих веселих темох пренайдзеш свою нову музу? Зоз тоту ши ше нїяк нє указал. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Воно, правда, нє можем ше поцешиц зоз вибором. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: На концу концох, хто зна же прецо то добре. Можебуц це клинка научи же биш мержел. Наженє це! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Цо би ти, у ствари, найволєл. Вжал биш ми гевто найблагороднєйше цо ми ище остало – нїкого нєнавидзим и любим шицких. Лєм прето ци є потребна? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Я вше дакого хаснуєм. 127

(Адриян Леверкин зохабя бициґлу на боку. Шеда на карсцель на просцениюме.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Забуваш же я тот котри людзом режирам представи и же мойо комбинациї вше були нєпредвидлїви. Прето сом ‒ ґениє! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Слухай, стари мой. Ствар цалком ясна и тебе и мнє. Пущел сом це же биш творел ище єден час, алє тераз пришло же треба наплациц стари длуства. Шицко цо сом могол, побабрал сом ци. Дакеди ши могол твориц лєм дзекуюци мнє. Тих дньох нє можеш нїч. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє правда! Шицко цо робим ма свою уметнїцку узретосц... АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: ...Презретосц. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1 (през зуби): Забиєм це! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Забиєш самого себе? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Ммммммм... Нє. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Алє чувствуєш подполну нємоц. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То правда, алє, озда єст тому конца? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Помали, стари мой. Понагляш ше даґдзе? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Знаш и сам же ме Косач оганя. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Косач мой проблем. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Значи, єст надїї? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2 (театрално и саркастично ше шмишка): Надїя умера остатня. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Ти би ше напевно дакус побавчац зо мну? Тото цо ши ми напаратовал зоз Нину нє конєц, агей? Здумал ши дацо ище горше? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нормално! Голєм це людзе буду паметац. Ти славни драматурґ, писатель, публициста и режисер! Боґара му, годна ше даґдзе даяка улїчочка волац по тебе. На валалє то дакус лєгчейше, а у варошу, нє верим. Правда, народзени ши у руралним стредку, алє жиєш у варошу и вше ши наглашовал свой урбани стил. У учебнїкох мацеринского язика и култури ци обявя мено и презвиско, цо у такей ситуациї цалком достаточне. У енциклопедиї визначних писательох ши годзен достац пол шорика, єботе! Видзим, рихташ и трецу кнїжку драмох. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Рихтам. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Заш дакого подквачиш? Поувредзуєш? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Напевно же ше дахто препозна. Спомнути Грабал, чески писатель... 128

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2 (прерива го): ...Знам хто є, нє мушиш ми толковац. Тиж моя муштерия! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: ...мал подобни проблем, аж аферу, з якимшик билмезом чийого оца писатель спомнул у єдней приповедки у досц компромитуюцим контексту. Но, та тот син, послал писемко Грабалови и нападнул го же як безочно поувредзовал старого и же ше пре тоту подїю муши явно пребачиц. Писатель шеднул за писаци стол и оддуркал на машинки таке закруцене пребаченє же то на перши попатрунок наисце здабало на понїжуюци „одход до Каноси”. Вельки ше Грабал посрал по шицких своїх дїлох, алє и потолковал розлику у хаснованю мена и презвиска як новинарскей информациї и хаснованю истих у писательовей мриї, односно як плод уметнїцкей фикциї. Кед челєднїк пречитал текст пребаченя у новинох, бул подполно збунєти и потрацени. Нє знал, сеґинь, же цо му ше случело медзи шориками. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Хто же ище чита медзи шориками? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Хто вообще нєшка чита кнїжки? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Прецо вец пишеш? Прецо режираш представи? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Рушело ми. Нє можем престац. Кед ми придзе инспирация, пишем на дзень на стотки диялоґи. Уметнїцке писанє, а окреме драмске, за розлику од звичайного виношеня, наприклад, наукових, историоґрафских або технїчних фактох, односно простей дескрипциї и начишльованя, треба же би при читательови зацикавело його имаґинацию, виволало одредзени автосуґестивни слики, задумки и чувство же директно участвує у дачим. Же є состойна часц дачого. Же видзи тото цо сом написал. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2 (кляпка): Браво, Адри! Браво! Алє як то потолковац дзивини котра нє розуми тоти твойо ‒ забави? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Яка ми бриґа! Я пишем або режирам виключно тото цо я сцем и за гевтих котри то знаю прияц и дожиц. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Так гуториш як кед биш бул даяка елита. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Цо хиби елити? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Прости народ ма природно убудовани анимозитет спрам каждого котри славни и мудрейши од просеку. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє робим за тих просекових, а окреме нє за народ. Мержим полтронски и популистични ствари. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Як вец обставаш? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Вельо читам и дружим ше лєм з людзми з котрима можем вичерац нашо креативни думки. Консултуєм мудрих и мудрейших од себе, но, нє значи же их вше послухам, алє 129

паметам квалитетни совити. Научел сом нє кармиц власну суєту. Односно, лєм тельо, на ложичку, же би жвириско Левиятан нє здохло. Думал сом же ми помогнєш. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Я най ци будзем муза? (Шмеє ше нарату.) Га-га-га-га! Будз муза самому себе. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То ми раз и Нина гварела. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Мудра главка. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: И прето ю зачуваш за себе? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Знаш як ше гвари: „Шлаґ на торти приходзи на концу”. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Вона того свидома? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Яка ми бриґа за єй свидомосц! Знам лєм же дзечнє прилапи нову улогу, котру єй я вирежирам. Уж зме започали догварки. Пачи ше єй идея же ци ше вимсци. Лєдво чека же би започала еґзекуцию. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: То будзе кирвава борба. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Думаш? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Будзем ше бранїц! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Уж ши таки начати же малей треба лєм конєчне заджобнуце и готови ши. Touche! (Пантомимски забера позу и виводзи вдеренє зоз мечом до першох Адрияна Леверкина.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Сотоно! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2 (предлужує пантомимске мечованє по сцени): При вас, смертельних, шицко компликоване, окреме при тих цо су кус лимитирани зоз знаньом. Накадзи дацо нє розумя або нє знаю претолмачиц, шицко обраца горебздом. Прето су и звадлїви, упарти и нєдоказани, бо ше у сущносци боя. Одказала ци хторишик дзень улогу у новей представи котру плануєш започац робиц у новей сезони? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Гварела же єй факултет на першим месце. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Одбила ци прияц дарунок кед єй бул родзени дзень? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Прешла коло мнє як кед би ме анї нє познала. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Вецей ше нє обочкуєце скорей проби? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Анї нє здравкаме кед одходзи. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нє сцела танцовац з тобу, а грала ше писня котра ю вше руши. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: „Били ружи”. 130

АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Викричала ше на це пред шицкима же ши питал телефон од єй пайташки котру ши сцел анґажовац до представи. Гварела ци же то безочне з твойого боку и же ше мишаш до єй приватного живота. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Шедзела у вельким дружтве, та сом нїяк нє могол присц блїзко и потолковац єй же заш шицко погришно похопела. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: На одходзе знова нє сцела же биш ю запровадзел. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Престань. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Одвезол ю якиш леґинь зоз котрим флертовала цали вечар. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Престань! АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Нароком це вибламирала пред цалим ансамблом же нє знаш прережирац представу. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Мало хибело да ю нє випляскам. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Алє ши то нє поробел. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє сцел сом жертвовац госцованє котре уж було заказане. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 2: Покля ище будзеш циґанїц самому себе? Розпадуєш ше на фалатки яґод гевти трупла у води цо ши гинто писал драму о нїх. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Престань! Престань! Престань!!! (Адриян Леверкин ше руша ґу Двойнїкови, лапа го за шию и дави го. Двойнїк ше нарату шмеє.) СЦЕНА 7. (Адриян Леверкин у истим положеню зоз сциснутима песцами, у корчу и на истим месце як и на концу предходней сцени, лєм нєт Двойнїка. Сциска за шию самого себе. Почина кашляц. Попущує сцисканє. Розпатра доокола. Руки му ше помали спущую коло цела. Пада на колєна и цага ше ґу столу. Бере єден зоз погультаних паперох на жеми. Чита. Почина дирґонїц. Руца папер, бере други... треци... Става, одходзи ґу столу, бере громаду паперох и руца их до воздуха. Врещи!) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Дзе же ши, ґаду чортовски? Дзе ше скриваш, калїко? (Закукує по шицких кутох.) Цо ти себе думаш, же ши моцнєйши одо мнє? Нє можеш ти мнє захробачиц мозоґ баржей як я можем сам себе... Нолє, гибай, шицко ци пребачим... Попий зо мну. (Одходзи ґу столу и сипе палєнку зоз фляшки до двох 131

погарох. Випива „на бело” зоз єдного.) Добре, но, кед нє сцеш, ша нє руциме швиньом! (Випива и зоз другого. Одходзи ґу лавору. Сипе воду зоз канти, умива твар. Кладзе цалу главу до лавора. Розтреса мокри власи доокола. У дну сцени обачує подобу музи Ерато у билей превидней сукнї. Стої як заслупнути. Ерато приходзи блїжей, осторожно го намесца же би шеднул на барски карсцель, бере ручнїк и уцера му власи, гласка го по твари, нїжно бочка и зачесує з руками. Облапя го коло пасу и притулює му ше ґу першом.) ЕРАТО (жалосно): Адри, нє сцем най умреш. (Адриян ю лапа за плєца и нїжно одґурнє од себе, бере барски карсцель и одноши го ґу шанку. Шеда. Знова сипе до погара и випива.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Нє старай ше. Ище нє думам пахац квеце од долу. (Ерато зазберує папери зоз жеми, склада их по шоре. Гладка. Шеда на жем и вичитує.) АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Бул сом наисце збунєти. Сцисло ми ше у гарлє, а на кошулї ми остали даскельо мокри шпляхи. Источашнє ме обняла и якаш файта ласки, бо ши ше застарала за мнє. Аж ми хтошка и гварел же ши ше познєйше того вечара моцно виплакала на драги по обисце. Купела ши ме занавше, гоч сом дзешка у подсвидомосци мал записане же нїґда не треба вериц женским слизом, бо це поспреведаю! ЕРАТО: Адри, любиш ме? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Гей, любим це. ЕРАТО: Сцеш най ци купим пшичка? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Кед ши на першей читацей проби пречитала улогу шеснацрочного дзивчеца, видзел сом же ши задовольна. Просто ши лєцела по тексту! Спонтано ставала зоз карсцеля, импровизовала и меняла глас глєдаюци интонацию котра ци ше будзе найбаржей пачиц. Бавела ши нєвироятно прешвечлїво и суґестивно. Давно сом нє видзел таку креацию! Проблем настал кед ци требало пренайсц партнера. Нїхто ци нє могол парирац. Єдни ше бали од це, други мали пребарз мало искуства за таки проєкт, треци єдноставно длуго нє ґлумели и то би им була велька спокуса. Гварела ши ми же би найлєпше було кед би я превжал улогу учителя танцу. Знова ши ме потрафела! Любело ше ми, алє источасно сом ше почал обавац же у тим бависку страцим гевтот надпатраюци и уметнїцки моментум. Одбил сом це. Напевно же ше и я злєкол. Бал сом ше камбека на сцену, можлївих менталних дзирох, забуваня и траценя по сцени, контроли простора. Лєм бим ци могол погубиц улогу. Мушел сом пременїц концепцию представи и 132

понукнул ци идею о двох женох на сцени и можлїви викрок до трансвестиї. Нашол сом ци добру и квалитетну пару. Ти превжала улогу учителя танцу, а Карина прилапела бавиц дзивче. Но, з другого боку, за тоту нову концепцию, ми требало часу порихтац ше. Требало рушиц од нули. Нє мала ши нїч процив. Пачела ци ше и така провокуюца и цикава тема. ЕРАТО: Адри, любиш ме? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Гей, любим це. ЕРАТО: Сцеш най ци купим пшичка? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: У тим чаше почали и твойо екстровертни, алє симпатични кокетованя и провокациї. Тирвало днями. Повязал сом то зоз можлївосцу нашого интелектуалного приблїжованя и радосцу роботи на новим проєкту. Вше кед зме заглобели у карчми при шанку, вше ши шедзела опрезо мнє. То було твойо место. Черали зме попатрунки, шмеяли ше у дружтве нарату, нє зиходзел ци чаривни ошмих зоз твари. Просто ши жирячела з оптимизмом. Була ши така инспиративна яку сом це по теди нє познал. Аж сом ше вецей раз нє знал як справовац. Нїґда нє забудзем як зме себе часто шептали нєважни ствари. Спонтано нас хтошка аж и фотоґрафовал. Цо кед дахто обачи же це бочкам з очми? Преробел ми емотивни нєспокой, а була ши пребарз млада же биш похопела чувства котри ши пред тим можебуц уж виволала при писательови! Потим хтошка од присутних шпакох нашмарбал з крейду по муре: „Крес у шанку, Нина и Адри”. Ми двойо себе цошка шушотали кед ши збачела виписане порученє. Вжала ши крейду и дописала свой подпис на сподку. Теди сом це прицагнул ґу себе и побочкал. Чуло ше моцне кляпканє присутних. Хтошка зоз екипи аж и висликовал сцену. Нашмеяла ши ше и тей особи указала штреднї палєц. Було ми приємно, мушим припознац, гоч ше дзепоєдних детальох нє здогадуєм, бо сом бул барз нарипани. Уж о даскельо секунди ши ше обрацела и вибрала себе нову интересантну особу, премесцела ше ґу нєй и цала моя илузия ше розпадла. Якиш Американєц. Озда ши сцела вежбац по анґлийски. Або сом опасно засрал кед сом це побочкал пред шицкима? Пребарз ши ме блїзко пущела. ЕРАТО: Адри, любиш ме? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Гей, любим це. ЕРАТО: Сцеш най ци купим пшичка? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Обидвойо зме знали же нашо качмарске бависко представа лєм за людзох коло нас. Алє источасно ше вецей раз случело же кед нам ше стретли попатрунки то здабало на подполну занєшеносц. Як кед бизме ше нараз телепортовали до нє133

познатого екстериєру, подполно сами, потрацени у часу и простору. Минимализована комуникация, часто аж и у даяких видуманих шифрох, а у сущносци ше шицко зна и похопює. Аж и кед зме були цихо, телепатски зме ше розумели. Зошкрабла ши ми даскелї пасма на моєй защитней маски и почала исновац реална опасносц же ме подполно розголїш. Вицагнєш ме як шлїмака и я ше вец нє годзен, або нє зосцем, врациц назад, до хижки. Теди сом ше ище и могол вибориц зоз тобу и твоїм супереґом, алє сом ше подал, бо ми було приємно у твоїм дружтве. Пачела ми ше твоя суґестивносц, контролована наїва, фасцинантни способ роздумованя, швидкосц приношеня квалитетних ришеньох. Аж и екстровертносц и ексцентричносц ми теди анї кус нє завадзали, бо ше одношели, з часци, и на мнє. ЕРАТО: Адри, любиш ме? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Гей, любим це. ЕРАТО: Сцеш най ци купим пшичка? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Обидвойо зме були свидоми же ше нїґда нє може случиц конзумация тей и такей вязи. Мнє то анї нє було потребне. Досц ми було же ме инспируєш и даваш мотив и порив же бим ше знова, после длугшого часу нирвани, врацел на драгу творчей активносци. За тото сом ци барз подзековни. Занавше. Почал сом ше помали вицаговац зоз нєкреативней кризи. Одлични ши була партнер, ище лєпши психолоґ. И дзень-нєшка ме одушевює способ на котри ши у тим чаше почала закуковац до улоги моєй видуманей литературней музи. ЕРАТО: Адри, кеди напишеш драму лєм за мнє? АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: А яку сцеш? ЕРАТО: Даяку красну. Думам же ци женски особи у текстох, досц нєдоповедзени. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Текст на муре у карчми стал ище скоро два мешаци покля ши нє гварела качмарови же би го висцерал, а я у медзичаше постал заложнїк власного виртуалного швета у котрим сом ше фино чувствовал. Почал сом шпортац по старих нєдокончених або лєм розпочатих кратких приповедкох котри сом ище пред трицец роками рихтал за друкованє, алє ше то нє зисцело. Озда було пребарз напредне! Єден зоз пожовкнутих паперох по котрим ище вше було видно шпляхи од розсипаней кафи ми енки прицагнул увагу. Гадар! Старик котри обиходзи окраїско и помага людзом у чиїх обисцох обачени дзири у мурох до котрих ше уцагли гади! Нєсподзивано, на єдним зоз розвалєнїскох стрета младу и нєзвичайну Саломе и нараз ше медзи нїма розплєта чудесне одношенє. И знова илуминация! Шицки ми ше сцени, як пред очми, почали роїц. Єдна за другу. Од початку по сам конєц. Як на филм134

скей пантлїки! Так сом швидко записовал по паперох же сом после даскелїх нєпреспаних ноцох нє могол почитац за собу. Писал сом и з кирилку и з латинку, аж и по сербски и анґлийски, лєм же бим цо швидше могол здогонїц думки. Диялоґи просто чурели як з рукава! Кажда дидаскалия на своїм месце, алє нє як упутство будуцому редительови, алє баржей як помоцнєнє, як скромни дескрипт того цо сом вошнє дожил. Ище ми лєм хибел добри наслов. Круцели ми ше даскельо по глави. Вибрал сом роботну назву ‒ „Чарни гад”. Сцел сом ци цо скорей дац же биш пречитала першу верзию, правда, досц збухцену, алє важна була идея. Мал сом ужасну потребу наволац це и похвалїц ци ше зоз свою роботу. Обрацал сом твой телефон, посилал порученя. Цихосц. Ютредзень исто. Напоютре ознова. Бул то єден з найчарнєйших викендох у моїм живоце. Конєчно ши ше пондзелок явела на телефон и гварела же ши мала други и важнєйши обовязки. Спомла ши варенє полудзенку! Лал сом як дзивина! Витресал ше на це. Вигварел таки ґадоти же то було страшне! Кед зме ше конєчно видзели, о даскельо днї, замодлєл сом це най ми пребачиш, алє и такой видзел на твоєй твари же цошка нє у порядку. Поцагла ши ше. Злєкла? Од чого? Од себе чи одо мнє? Знам. Погришел сом. Нє обачел сом на час дистинкцию котру ши ми понукла. Нє обачел або захпал дзешка глїбоко до себе як найгоршу и найболяцшу можлївосц. Муза, чи чорт? ЕРАТО: Адри, я це наисце модлїм же биш ше справовал нормално. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Цо то значи нормално? ЕРАТО: Знаш ти барз добре же цо то значи. АДРИЯН ЛЕВЕРКИН 1: Почала ши ми вше менєй вериц. Захладли одношеня. Постала ши жимна, одмерана, стримана и на дистанци котра за тебе требала буц безпечна. Напевно ши нє знала же ше муза люби до конца живота, та ши прето и одруцела мою литературну и емотивну занєшеносц як старецку обшеднутосц. Знал сом же ши забранєна овоц, алє то озда и було тото прицагуюце. Прекляте, а источасно порива, нє да мира, жвириско котре нєпреривно пита єсц. Єдней ноци сом ци написал писемко и пробовал потолковац же шицко цалком иншак випатра з боку. Завиши лєм од угла спатраня. Нїґда ши ми нє одвитовала. Анї нє спомла подїю. Лєм зме ше и надалєй нєпреривно вадзели и спричкали коло подполно нєважних стварох. И лєм ши нєпреривно кричала. Дакеди маш ужасно иритантни глас. (Законченє у идуцим чишлє) 135

136

УПУТСТВО ЗА ПРИРИХТОВАНЄ РУКОПИСОХ ЗА ДРУКОВАНЄ Часопис за науку, литературу, културу и уметносц Шветлосц обявює ориґинални науково роботи, преглядни статї, кратки сообщеня, науково критики, полемики и огляднуца зоз обласци гуманистичних и дружтвених наукох. Роботи хтори уж обявени або понукани за обявйованє у даєдней другей публикациї нє можу буц прилапени, так як анї гевти хтори нє задоволюю науково критериюми. Кед робота була викладана на науковим сходу, або настала як резултат наукового проєкта, тот податок треба навесц у надпомнуцу на дну насловного бока тексту. Автор длужни почитовац науково и етични принципи и правила под час пририхтованя роботи у складзе зоз медзинароднима стандардами. Зоз придаваньом роботи автор ґарантує же шицки податки у роботи точни, як гевти хтори ше одноша на виглєдованє, так и библиоґрафски податки и наводи зоз литератури. Пре рецензованє ше преверює чи у роботох нєт елементи плаґияту. Часопис Шветлосц обявює роботи авторох зоз Сербиї и иножемства. У Шветлосци ше обявюю роботи найвецей трох коавторох. Кажде може понукнуц лєм єдну роботу за обявйованє, без огляду чи є єдини автор чи коавтор. 1. Придаванє рукописох Роботи ше придаваю у електронскей форми у *.doc або *.docx формату на адресу: casopissvetlosc@gmail.com. 2. Рецензованє Поступок рецензованя анонимни у обидвох напрямох, прето авторе муша вихабиц шицки информациї зоз тексту, однoсно файлу на основи хторих би могли буц идентификовани, и то на шлїдуюци способи: а) з анонимизацию референцох хтори ше находза у тексту и хтори авторово, б) з анонимизацию референцох у библиоґрафиї, 137

в) з уважним менованьом файлох, так же би ше нє видзел автор (нпр. File > Check for Issues > Inspect Document > Document Properties and Personal Information > Inspect > Remove All > Close). Роботи рецензую двоме квалификовани рецензенти. Думанє анонимного рецензента и текст роботи зоз евентуалнима надпомнуцами ше придаваю авторови же би вон у цеку 14 дньох окончел глєдани пременки у роботи. Кед же рецензент утвердзи же робота нє согласна зоз правописом и же ма ґраматични и стилски гришки, авторови ше враца робота на лектуру. Автор одвитує за правописну и стилску коректносц текста. Ревидована верзия роботи ше посила рецензентови на увид, та ше вон вияшнює чи глєдани пременки одвитуюци и чи роботу мож друковац. Потим Редакция приноши одлуку о обявйованю. 3. Язик и писмо Роботи ше публикую на шицких славянских язикох и на главних шветових язикох. 4. Форматованє тексту Тексти ше пишу у програми Microsoft Word, зоз фонтом Times New Roman. Велькосц фонта основного тексту 12 (кед цитат ма вецей як 40 слова, велькосц фонта 11). Проряд основного тексту 1,5. Кажди перши шор нового пасуса уцагнути (Paragraph/Indentation/ Special:_First line 1,5 cm), а текст треба вировнац з обидвох бокох („justify”). Формат бока А4. Фусноти означовац зоз арабскима числами (окрем перших хтори ше означую зоз гвиздочками, а часц су информациї о авторови, повязаносци виглєдованя зоз проєктом або информациї о предходним публикованю часцох роботи). Велькосц фонта фусноти 10. Роботи хтори нє задоволюю формални стандарди нє можу войсц до поступку рецензованя. 5. Насловни бок Шицки роботи маю насловни бок хтори треба же би у горнїм лївим углу мал мено автора, а под тим и афилияцию, односно мено институциї. Под тима информациями шлїдзи наслов роботи хтори центрирани и написани зоз верзалом и фусноту хтора означена зоз гвиздочку (*). Зоз першу гвиздочку ше дава инфорамция о имейлу автора а зоз другу и трецу гвиздочку информациї о науковим 138

проєкту, подзекованю або надпомнуце о предходним представяню роботи на науковим сходзе итд. 6. Структура статї Рукопис понукнути за друкованє треба же би мал шлїдуюци елементи: мено и презвиско автора, институцию у хторей є заняти, наслов статї, абстракт, ключни слова, текст роботи, резиме и наукови апарат. 7. Наслов статї Наслов треба же би цо вирнєйше описал змист статї. 8. Абстракт и ключни слова, резиме Єден параґраф, до 200 слова. Велькосц фонта 10, зоз прорядом 1. Перши шор уцагнуц, без писаня слова абстракт. Обовязни информациї абстракту то циль виглєдованя, методолоґия виглєдованя. Под текстом абстракту, пише ше наслов Ключни слова и наводзи ше од 5 до 10 слова або фрази хтори описую змист статї. Резиме ше пише по анґлийски на концу текста, после литератури, з велькосцу фонта 10 и прорядом 1 (single). Пред резимеом пише ше мено и презвиско автора на латинки. Потим шлїдзи наслов Summary, центровани. Перши шор каждого пасуса уцагнуц на 1,5 цм. Наслов резимеа по анґлийски виписани зоз верзалом, центровано. Резиме зжато приказує проблем, циль, методолоґию и резултати наукового виглєдованя. Обсяг резимеу до 500 слова. Резиме нє преклад абстракта. После тексту резимеа, уцагнути на 1,5 цм шлїдзи наслов Key words, после хторого ше наводза 5 до 10 ключни слова. Кед же робота на анґлийским язику, резиме ма буц по руски. 9. Обсяг тексту Минимална длужина роботи 20 000, а максимална 30 000 характери, вєдно зоз абстрактом, резимеом и литературу. 10. Основни текст роботи Основни текст ше пише з велькосцу фонта 12. Наслови поглавйох ше наводза з верзалом центровано, а поднаслови знука поглавйох з курзивом уцагнуто на 1,5 цм, як и перши шор нового пасуса. 139

Таблїчки и ґрафикони формовац у Word формату. Кажда таблїчка ма буц означена з числом, з адекватну назву. Число и назва ше находза над таблїчку/ґрафиконом. 11. Цитованє референцох у тексту статї Цитати ше означую зоз двойнїстима знаками наводзеня у складзе зоз правописом язика на хторим статя, а цитати знука цитату з єднима знаками наводзеня (‘...’). Хасноване жридло ше наводзи знука тексту так же ше елементи (презвиско автора, рок виданя, число бока на хторим ше находзи часц хтора ше цитує) наводза у заградзеньох и одвоюю зоз двома точками (Дуличенко 2009: 54). Цитовани жридла ше наводза на концу виреченя, нєпостредно пред точку. За блок цитат (вецей як 40 слова) нє хасновац знаки наводзеня алє ше го пише у окремним блоку, лїва марґина (Paragraph/Indentation/Left) уцагнута на 1,5 цм, а фонт велькосци 11, на концу у заградзеню жридло. Кед ше наводзи роботу хтора ма 3–5 авторох, перши раз навесц шицких авторох, а у познєйших наводзеньох лєм першого автора и навесц „и др.” або „et al.”. Кед статя ма два або вецей референци истого автора зоз истого року, вец ше после податкох о року додаваю знаки а, б итд. (Тамаш 2012а), (Тамаш 2012б). Роботи истого автора ше наводза по хронолоґийним шоре: (Halle, 1959; 1962). 12. Литература У списку литератури наводза ше лєм референци хтори автор хасновал у роботи. Велькосц фонта 12, а форма треба же би була Hanging на 1,5 цм (Paragraph/Indents and Spacing/Hanging). 12.1. Кнїжки (друковани жридла) 12.1.1. Кнїжка з єдним автором Дуличенко, А. (2010). Jugoslavo-Ruthenica II. Нови Сад: Филозофски факултет Нови Сад, Руске слово Нови Сад. 12.1.2. Кнїжки з вецей авторами Кед кнїжка ма вецей авторох, наводза ше шицки, алє ше пред остатнїм презвиском додава знак „&”. Đorđević, S., & Mitić, M. (2000). Diplomatsko i konzularno pravo. Beograd: Službeni list SRJ. Rokai, P., Đere, Z., Pal, T., & Kasaš, A. (2002). Istorija Mađara. Beograd: Clio. 140

12.1.3. Кнїжка зоз редактором або ушорйовачом зборнїка роботох Кед кнїжка зборнїк роботох зоз наукового сходу або є пошвецена єдней теми, як автор ше наводзи редактор або ушорйовач публикациї и коло презвиска и инициялу ше додава „ред.” або „ушор.”, односно „еd.” кед кнїжка на странским язику. Тамаш, J. (ред.) (2012). Величина малих језичких, књижевних, културних и историјских традиција. Нови Сад: Филозофски факултет – Одсек за русинистику. 12.2. Статї у часописох 12.2.1. Статя зоз зборнїка Гарди, Д. (2012). Концепт историї бачванско-сримских Руснацох Гавриїла Костельника. У: Тамаш, J. (ред.) (2012). Величина малих језичких, књижевних, културних и историјских традиција. Нови Сад: Филозофски факултет – Одсек за русинистику. 141–149. 12.2.2. Статя з наукового часописа Kišjuhas, A. (2017). Manjinski identiteti: perspektiva teorije kontrole afekta i teorije kontrole identiteta. Русинистични студиї/Ruthenian Studies, 1, 155–171. 12.2.3. Статї з новинох Потребне навесц информациї о року, мешацу и дню за дньово и тижньово новини и хасновац „bok” або „p.” кед новини на странским язику. Mишић, M. (1. феб. 2012). Ју-Eс стил смањио губитке. Политика, стр. 11. А кед ше нє спомина автор статї: Стражевица готова за два месеца. (1. феб. 2012). Политика, стр. 10. 12.3. Онлайн жридла Кeд то жридло оможлївює, треба написац DOI число. Тото число ше записує на концу описа без точки. Кед DOI нє доступни, треба хасновац URL. 12.3.1. Статя зоз онлайн наукового часописа Stankov, S. (2006). Phylogenetic inference from homologous sequence data: minimum topological assumption, strict mutational compatibility consensus tree as the ultimate solution. Biology Direct, 1. doi: 10.1186/1745-6150-1-5 Aбо з URL адресу: Stankov, S. (2006). Phylogenetic inference from homologous sequence data: minimum topological assumption, strict mutational compatibility consensus tree as the ultimate solution. Biology Direct, 1. Preuzeto sa http://www.biology-direct. com/content/1/1/5 141

12.3.2. Е-кнїжки Кед ше наводзи жридло хторе доступне лєм на интернету, место податкох о месту видаваня и видавательови, треба навесц податок о електронским жридлу зоз хторого ше пребера: Milone, E. F. & Wilson, W. J. F. (2008). Solar system astrophysics: background science and the inner solar system [SpringerLink version]. doi: 10.1007/978-0-387-73155-1 12.3.3. Веб сайт Податок о року одноши ше на датум формованя, датум копиї або датум остатнєй пременки. Kraizer, S. (2005). Safe child. Превжате 29. фебруара 2008, sa http://www.safechild. org/ Penn State Myths. (2006). Превжате 6. децембра 2011, зоз http://www.psu.edu/ ur/about/myths.html 12.4. Нєобявени роботи За нєобявени роботи треба навесц подполни податки. Segedi, K. (2004). Prefiksi sa prostornim značenjem u rusinskom i ruskom jeziku (Nepublikovana magistarska disertacija). Filozofski fakultet, Univerzitet u Novom Sadu, Novi Sad. 12.4.1. Рукописни материял ше наводзи по авторови рукопису, а кед автор рукописа нє познати, по наслову. Кед рукопис нє ма наслов, дава му го тот цо пише о нїм. Шлїдуюци елемент час наставаня тексту, место и назва институциї у хторей ше рукопис находзи, сиґнатура и фолияция. Редакция часописа Шветлосц

142

143

CIP – Katalogizacija u publikaciji Biblioteka Matice srpske, Novi Sad 82+008+7 [VETLOSC : ~asopis za nauku, literaturu, kulturu i umetnosc / odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap. – Rok 1, ~. 1 (1952)-rok 3, ~. 4 (1954) ; Rok 4, ~. 1 (1966)– . – Novi Sad : Ruske slovo, 1952–1954 ; 1966–. – 23 cm Tromese~no.

ISSN 0488–7557 COBISS.SR-ID 7356418