Шветлосц 2 - 2013 by Svetlosc

[VETLOSC ~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc ROK LXI

APRIL–XNIJ 2013

^ISLO 2

ЗМИСТ ПОЕЗИЯ И ПРОЗА Ирина Гарди-Ковачевич: Kaждодньово дробнїци . . . . . . . . . . . . . . . . . 131 Славомир Олеяр: Cavalleria Mexicana. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 136 ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТУРИ Стари завит (18) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 149 ОГЛЯДИ Микола М. Цап: Поетска творчосц Гавриїла Г. Надя . . . . . . . . . . . . . . 165 ИСТОРИЯ Мирон Жирош: Руснаци у Коцуре – походзенє, присельованє, привредни и културни живот (1764-1914) . . . . . . . 172 СТАТЇ И ЕСЕЇ Юлиян Пап: На кральовским острове . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 187 Микола Сеґеди: З церковней архитектури: реставрация и реконструкция Лєтнєй владическей резиденциї у Шидзе . . . . . . . 195 ЕТНОЛОҐИЯ – ЕТНОҐРАФИЯ Омелян Курта: Нєславни конєц Козубея . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 200 ПРИКАЗИ, КРИТИКИ, РЕЦЕНЗИЇ Младен Марков: Одступанє од шаблонох . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 208 Славица Шовш: Корень з попатрунком до хмарох . . . . . . . . . . . . . . . . 213 Младен Дражетин: Чаривнїк геутеранизма . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221 Михеон Хун-Кан: Упутство за употребу кнїжки Владимира Кирди Болхорвеса Калемеґдански калдерми . . . . . . . . . . . . . . . . . . 226 Блаженка Хома-Цветкович: Краса и дух прешлосци под сеґишом . . . . . 232 Олена Планчак-Сакач: Спатранє феноменох ґлобалней култури. . . . . . 238 РОЧНЇЦИ – ЮВИЛЕЇ Дюра Латяк: Визначни наукови и културни дїяч . . . . . . . . . . . . . . . . . . 241 ДРАМСКИ ДОДАТОК Луц Гибнер: Босорки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 247 Уметнїцки виробки з розпущеного скла Александра Лукича (164, 186, 199, 225, 231, 240, 246)

[VETLOSC

~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc Vihodzi od 1952. roku (prerva od 1955. do 1966. roku) Dotera{n< redaktore Dxra Var}a (1952–1954), Dxra Papgarga< (1966–1993), Mikola M. Cap (1994–1998), Redakcijni kole}ixm (1999–2000) Direktor Martica Tama{ Odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap Redaktor Mikola [anta U{orjovacki odbor Irina Gardi-Kova~evi~, [tefan Gudak, dr Ykov Ki{xgas, dr Ynko Rama~ i Mikola M. Cap Lektor i korektor Mikola M. Cap Dizajn ramikoh Lxbomir Sopka Tehn<~ni redaktor Mariy Gudak Vidava Novinsko-vidavatelqna ustanova “Ruske slovo” Novi Sad. Adresa redakci<: 21000 Novi Sad, Bulevar o{lwbodzeny 81 (budinok “Dnevnika”), telefon (021) 6613-697 telefaks (021) 528-083, e-mail: ruske@EUnet.rs ^asopis vihodzi 4 raz u roku. Ro~na predplata 800,00 dinari, a za ino`emstvo 25 evra; wden prikladn<k 200,00 dinari. @iro rahunok ~islo 160-923244-82 – NVU “Ruske slovo” Novi Sad (z nazna~enqom: za “[vetlosc”); devizni rahunok ~islo 265100000002458904 – Raiffeisenbank a. d., Beograd Rukopisi nw vracame Drukuw Drukarny “Maxima graf” Petrovaradin ISSN 0488-7557

Drukovanw togo ~isla finansijno pomognul Pokra<nski sekretariyt za kulturu i yvne informovanw

Poeziy i proza Ирина ГАРДИ-КОВАЧЕВИЧ

КАЖДОДНЬОВО ДРОБНЇЦИ ПРЕДКИ На плєца нам обешели оброшнїци з осухом закруценим до хлєбовки. До кишенкох нам надавали цепли поґачи, кед нас зоз домох випровадзали, же би нас грали драгом. Зоз фартущком слизу з куцика очох сцерали тоти нашо застарани до нашей будучносци запатрени мацери. Оцове нам махали з калапами з конца гонох длугоких и зоз счарнєтима дланями и ґузловатима пальцами сцерали огорену твар и озноєни карк. Розлїваю ше їх подоби на видогляду як цинї древох на хтори пада заря слунка кед шеда и ми сами помали лєжеме до браздох цо зме виорали и зоз хторих зме дзеци свойо виховали.

ПОТОМКИ У моїх венох, у моєй бешеди, мойо предки. Пасхи и Крачуни и їх молитви познаю дзеци мойо и унучата.

131

У заградки своєй ховам квеце и украшуєм их з нїм. До очох им кладзем косатки, до рук им давам дробну фиялку, попод ноги шеєм им вашилєц. Кед ходза з талпами згинаю розмарию и обиваю пахняци гвоздзики. Таки одходза до швета: по пахох цо за собу охабяю по писньох цо шпиваю и по словох з котрима ше оздзиваю людзе знаю же су мойо.

ПОМЕДЗИ Шицко ма свой час и я, и ти, и ми. Нє треба думац як то вон преходзи лєм го пущиц най як нєпознати преходнїк цо змахнє безслово на поздрав тим коло котрих преходзи на своєй драги виступи ше нам цо ше з нїм стретаме и пущаме най пойдзе без нас далєй. З миром похопюєм же так як вон цо мнє нє одредзує нє одредзуєм анї я його, же я мам лєм давац и брац так без затримованя як вода цо чече у своїм кориту загната зоз розпущеним шнїгом, чи застановена зоз лєтнїма сухотами. Кажде дзвиганє и поцерпанє, кажде паданє и наздаванє.

132

ОДВИТИ Велькосц историйней особи часто ше мера зоз числом жертвох котрим вон бул кат. Числени нєпознати лєм постаменти памятнїкох цо их славя. Природа длужей памета зле, цо ю руйнує, як добре цо ю будує. Згнїте яблуко ше вируцує зоз кошарки здравих, а погубени чловек коло себе зазберує своїх шлїдбенїкох. Кед би людзе були овоц поважного заградара, вон би нє допущел зоз злом зараженим най му губя плоди його труду, зоз власну руку дзелєл би людзом судьби. Алє людзом судьба додзелєна: най кажде сам одлучи чи здраве яблуко сце буц та най вибера зоз ким до дружтва става и кому ше звери присц наблїзко.

ОДПИТОВАНЄ Видно, нєставаю власи и гласи и паметанє престава, и жаданє. Якош вше далєй од нас тоти блїзкосци хтори були потреба стретнуц ше. Док нам нагоди поставаю терха до шивих шматох преблєчени звик у препущених можлївосцох одкриє яскраву фарбу жаданого. У нєможлївосци поставаю важни дробнїци цо ше як розтаргнути пацерки скотуляю зоз здогадованя. Як поетски буду раз звучац нєшка звичайни нєдзбали поздрави без одпоздрава... Як даремно будзе намагац ше виправиц теди уж дакедишню нєдзбалосц котра нєшка щит од блїзкосци.

133

ДИЛЕМА Звичайне слово задзвинї зоз нєзвичайним нєсподзиваньом. Наказує воно з прешлосци, наказує за будучносц котру нє мож анї нагадац анї з нїяку науку одкриц. Кого то слуха рука цо пише, цо креше, цо копе, цо малює, цо грає – себе чи того цо розказує, цо зна прецо ше шицко случує? Чловек инструмент, чи творитель у хвильки кед роби тото по чим ше будзе розликовац од другого або обидвойо кед похопює же му то и шанса и обовязка.

НАША ЛЮБОВ Наша любов була така красна як найкрасши з букета вибрани квецик котрому ше нє да спрец, алє ше го кладзе випресовац, же би о роки вельо, кед ше отвори забуту теку, випаднул и зоз очуванима фарбами и єднодимензийну форму нагнал ошмих нїжносци на сциснути ґамби. Наша любов була така кратка як цинь лепетки на лїсточку ружи лєм єден погляд, лєм єден ошмих, дотхнуце як лїґнуце шампаньца, цихучке здихованє, далєки гушльов плач. Наша любов, наша любов, нє за приповедку,

134

анї є нє за шпиванку, за ню нє остал шлїд слизи на твари и знємирене шерцо, вона нє кривоци нїкого же щезла, нє скрива ше до романох – лєм, ниа, нашла месточко у тей писнї.

ШВЕТОЧНИ ПОЛУДЗЕНОК Конєчно зме ше шицки позберали коло святочно украшеного стола. Тото ше нам вше ридше случує. Було нас там вшелїяких: и лисих и писих, и зафарбених и вибритвених, и тих зоз билима канджурками, и тих зоз швижима фризурами, и тих цо им зуби повипадовали та себе купчи дали накласц, и тих цо чекаю най им вирошню нови и шепетлївих и бешедлївих и затинчених и опущених. Було и таких цо мерковали же би ше нє оєдли и таких за котрима ше бегало зоз ложичку бо кеди нє мали за столом шедзиц. Даєдни пре вельо єдла стукали, даєдни з дачим залївали. Було и шмиху и франти зоз жаделками, а з часу на час ше даяка шпиванка розпочала або за радийом одмурчала. Мали нас ручки до кола на єден завод позберали а вец зме ше шицки на громади фукац швичку на торти збегли. Ушло ше з нєй каждому праве тельо же би ше засладзел и пошол дому задовольни зоз твару нашмеяну, округлу як праве поєдзена торта на котрей ше швицели два швички.

135

Славомир ОЛЕЯР

CAVALLERIA MEXICANA

о горуцей, з юнийским слунком розогратей каменїстей драги, коло хторей на ридко росли кактуси зоз спраженей жеми, врацал ше Рамиро нїби з поля, а у ствари од своєй милей Абилени з хтору ше скоро кажди дзень сходзел у палмовим лєшику коло два километри од їх гациєнди. Оцец ше перше чудовал кед ше Рамиро врацел з войска же одкаль му одразу таке вельке интересованє за їх поля, а потим похопел о чим ше роби и правел ше нєвешти. И йому Абилена випатрала як права дзивка и нагода за Рамира, а понеже бул ґдовец, женска рука би добре пришла до обисца. По законченей стреднєй школи и одслуженого войска, на шоре була Рамирова женїдба, прецо му и сама думка на ню виполньовала шерцо з нєясним чувством радосци и своєродного смутку. Вироснул його Рамиро и постал прави красни хлоп хтори будзе кадри превжац од нього и предлужиц роботу на фарми. Док ше приблїжовал ґу гациєнди, Рамиро ище з далєка обачел пред на било обилєну хижу нєзвичайну чарну точку хтора поступно прияла форму авта, у ствари, длугокей, чарней лимузини. Таки авта нїґда нє приношели добри вистки, сиґурно ше дацо страшне случело з оцом, думал себе чувствуюци вину пре нєдавне таємне стретнуце з милу, вину усадзену глїбоко до подсвидомосци зоз строгим християнским воспитаньом и чувством за розликованє моралного од нєдопущеного. Кажде плаци за свойо грихи, а вон барз гришел зоз Абилену, и гоч му намири були чесни, чувствовал же то грих зиходзиц ше скорей малженства. На преднєй часци лимузини з обидвох бокох були приквачени мексицки заставки, цо лєм далєй упутйовало же нащива барз официйна и вироятно нє значи нїч добре. – Рамиро – озвал ше оцец през облак – войдз нука най видзиш хто нам то пришол! У хижи, зацменей зоз густима фиронґами пре горучаву, шедзел його оцец и ище єден пан облєчени до чарних шматох зоз билу кошулю и цму белаву або чарну машлю безпрекорно завязану, и залїзанима чарнима власами. Физиономия му випатрала позната лєм нє знал одкаль. – Но, Рамиро – знова чул оцов глас – нє поздравиш ше з бачиком?

136

Тераз ше здогаднул. Бул то оцов власни брат Виценте хторого уж давно нє видзел прето же бул дзешка у иножемстве на койдзеяких длужносцох. Руковал ше з нїм. – Най такой прейдзем на ствар, Рамиро. Бешедовали зме з оцом о тебе и твоєй будучносци – oзвал ше бачи зоз глїбоким баритоном – и видзиш, нашей жеми потребни людзе як ти. Млади, здрави, амбициозни, людзе хтори предлужа нашу политику после нас. Тераз, кед ши чесно одслужел войско, указала ше нагода же би ши започал и будовал свою кариєру у политики на пиху и чесц свойому оцови, мнє и нашей жеми. Идуцого тижня зоз своїма парняками з Мексика одпутуєш до Югославиї и там будзеце студирац науки по своїм виборе. Я би ци особнє препоручел, а уж сом и пошорел же би ши студирал филозофию у Беоґрадзе. – Алє – пробовал Рамиро унапрямиц бешеду на другу тему – мойо плани цалком иншаки. Я закончел за тарґовца, цо я мам зоз филозофию? На коцу, анї сом нє плановал исц на факултет, алє остац ту при оцови водзиц фарму... – Думаш на Абилену? – озвал ше оцец. – Вона це причека тельо. Под час студийох ти будзеш приходзиц ту през розпуст, а дакеди вона годна пойсц там ґу тебе. На концу, штири роки нє так длуго, а подумай лєм яка це будучносц чека вєдно зоз ню. Нє ма кажде таку нагоду у живоце як ти. Дзкуюци бачикови уключиш ше до дипломатиї, увидзиш швета, будзеце мац лагодни живот, нє як ту на фарми. Послухай бачика, а и мнє. Тот вечар му бул озда найчежши у живоце. Пре научену послухносц од малючка, пре строгого оца, пре саму думку на нови швет хтори упозна, а озда найбаржей пре уродзену жажду доказовац ше пред другима, Рамиро пристал гоч знал же то зламе Абиленово шерцо. Слизи, бочканя, обецунки на вичну вирносц и прешвечованє до красней будучноци док вон закончи школи и док ше поберу, дали резултати. Абилена ше помирела зоз ситуацию, престала плакац и идуцого тижня вєдно зоз його оцом пришла аж до Мексико Сития випровадзиц го на авион. У Беоґрадзе го причекал службенїк мексицкей амбасади и одвезол го вєдно з ище трома хлапцами як цо бул сам до готелу дзе ше одпочинули, а ютре рано мали схадзку зоз мексицким амбасадором, у ствари його бачиком Винцентом, хтори им отримал кратку бешеду о значеню їх школованя за будуци одношеня медзи Югославию и Мексиком, а тиж им потолковал же од ютре шицки буду уключени до интензивного курсу сербско-горватского язика, так же од єшенї годни провадзиц преподаваня на одредзених им факултетох.

137

Ученє язика му ишло од руки пре уродзени слух и пре мелодичносц сербско-горватского язику яку обачел и при шпанскому, так же ище скорей єшенї могол крашнє комуниковац з людзми у новим стредку. Найбаржей му ше пачело кед тото нове знанє хасновал у комуникациї зоз паночками хтори вше були нєсподзивани чуц свой язик од странца, бо по його физиономиї то було очиглядне. Чарни густи власи залїзани до горе, чарнява скора, чарни, бистри очи, били здрави зуби и нос нєвельки алє покус преширени при концу, алє нє так барз як при Азиятох або Ескимох, на перши погляд указовали же є з другого поднєбя. Ґу тому, мал прекрасни глас и знал крашнє грац на ґитари. Мексико и мексикански писнї були теди барз популарни у Югославиї, та вшадзи дзе гуторел одкаль є, наиходзел на цепли и приятельски приєм. Людзе го найчастейше волали до своїх домох и сцели го погосциц як найблїзшу родзину, розпитуюци ше при вечери о Мексику, людзох, їх живоце и историї, о хторей Рамиро нє барз вельо знал, бо учел за тарґовца а нє за историчара, та дакеди мушел и видумовац пикантни и интересантни деталї за хтори знал же нїхто и нїґда нє годзен превериц. Так, наприклад, твердзел же є директни потомок Джеронима де Аквилара, хтори ше виратовал кед им ше ладя 1511. року зачирела при Юкатану, и остал при Мая Индиянцох, дзе ше и оженєл и мал вельо дзеци. Рамирово предки походза од тих дзецох, о чим єст и записи священїкох хтори познєйше там пришли и нашли даскелїх Индиянцох, хтори, на їх запрепасценє, знали шпански язик. Другираз приповедал о других цикавих стварох як, наприклад, же його прадїдо бул барз хори як хлапец. Нє було му лїка, так шицки думали. Його мац у очаяню ишла и до индиянских врачаркох и робела шицко цо єй розказане. Єдна єй гуторела же му хтошка украднул цинь и закопал го до гроба, а вони муша сина закопац до гною, алє так же би ше му лєм глава видзела и най так останє штерацец минути. Дала єй воду, хтору муши подзелїц на штерацец часци и усипац кажду часц до води у хторей го купа и то муши повторйовац штерацец днї, алє так же би ше анї єдна капка нє розсипала звонка купачки. Кажди вечар най му под заглавок кладзе нож и главку цеску. Остатню воду у хторей го окупа муши усипац до коршова и тот коршов розбиц на пол ноци на теметове. Так ошлєбодзи синов цинь и вон оздрави. По Рамирових твердзеньох то помогло. Було ту чогошик, бо иншак би вон, Рамиро, нє бул нєшка з нїма. Пришол септембер и почали студиї, та понеже було досц студентох зоз южноамерицких жемох, одлучене же треба основац здруженє дзе би ше стретали и медзисобно уознавали. Розуми ше,

138

то була стратеґийна одлука, бо по законченю студийох и врацаню назад до своїх державох, вони ше мали и далєй медзисобнє сходзиц и черац искуства. Факт же су послати на студиї до Югославиї, теди ище нєвязаней жеми, обецовал високи позициї у дружтвеним живоце и у политики каждому з нїх. – Рамиро – раз го наволал бачи Виценте на телефон – на ютре вечар идзеш зо мну на святочни приєм до Билого двору. Пошлєм авто по тебе, а ти будз порихтани до седем вечар. Маш чарни шмати, билу кошулю и машлю? – Нє – одвитовал Рамиро. – Добре, и то ришиме. Причекай, о пол годзини придзе авто и одвеже це до скравца, дзе найдзеш шицко цо ци треба. Сцем же би ши бул красни наютре и же би ши охабел добри упечаток. Ютре, на минуту скорей седем, сцигол авто. Чарни „Форд”, яки нє було часто видно по беоґрадских улїцох, виволовал у нїм чувство важносци док шедал до ньго, чувство же постава часц чогошик велького. Пред уходом до Билого двору дочекал их святочно облєчени чловек хтори указал шоферови дзе най одженє авто, а Рамира одведол нука. Там уж бул його бачи Виценте и прето ше чувствовал кус змиренше, гоч го машля коло шиї сцискала же му аж твар була червена. Святочни гол бул украшени зоз церковнима малюнками, цо го покус нєсподзивало знаюци же у Югославиї були комунисти на власци, алє то нє було його єдине нєсподзиванє у жеми дзе исновала велька розлика медзи официйним и приватним моралом. – Гибай зо мну – озвал ше бачи – сцем це представиц даєдним людзом. Нароком му нє гуторел же хторим, бо сцел же би ше чувствовал и справовал опущено, як прави мексицки хлоп. Упознал ше перше з єдним покус лисим, заокруглєного цела, алє у добре скроєних шматох хтори то дискретно прикривали, та охабял упечаток енерґичного и физично моцного чловека. У рукох мал циґар, груби, кубански. При нїм стал сухши, добре оджити пан зачесани до горе и з таїнственим ошмихом на твари, а доокола були даскельо новинаре цо нєпреривно цвенкали з апаратами. – Значи, то наша надїя и наша будучносц. Мудри хлапци як вон хтори предлужа нашу нєвязану политику медзисобного розуменя и помаганя – випросцел руку ґу Рамирови гевтот лиси. – Рамиро – представел ше Рамиро док гевтот лиси анї нє спомнул мено, думаюци же озда шицки знаю хто вон.

139

– Александар – випросцел руку гевтот други – мило ми же зме ше упознали, а сцел бим зоз тобу и дакус вецей побешедовац, та, ниа, ту ци моя визит-карта и наволай ме гоч кеди док будзеш мац часу. Новинаре фотоґрафовали док ше Рамиро руковал з обидвома, а потим його бачи подзековал обидвом и пошол з Рамиром на други конєц голу. – Знаш з ким ши ше упознал? – Нє. – Тот перши то предсидатель Югославиї. Чул ши за Тита? – То Тито? – Зачудовал ше Рамиро. – Цалком иншак випатра на фотоґрафийох. А други? – То бул Александaр Ранкович. Барз важни чловек. Министер нукашнїх дїлох, шеф воєней информуюцей служби и шеф тайней полициї. Барз меркуй цо и як з нїм бешедуєш. И модлїм це, нїкому зоз твоєй ґрупи нє приповедай дзе ши бул и кого ши упознал. Визит-карта цо ю достал була як жирячка у кишенки и о даскельо днї надумал наволац на телефон. Явела ше секретарка и преруцела вязу до кабинету. З другого боку глас як кед би ше зрадовал. – Рамиро – озвал ше – кед маш часу, могли бизме пойсц вєдно на єдно место и на миру поприповедац. Любиш печену прашецину або баранчецину? Придзем по тебе на седем пополадню. У карчми, на перифериї Беоґраду, грала музика. През густи дим пребивал ше глас шпивачки у хторим ше чувствовал жаль пре обецану а нєвиполнєту любов, осаменосц и безнадїйносц охабеней дзивки... – То наша позната шпивачка Василия Радойчич и вона углавним шпива сербски народни писнї – потолковал му Александaр. – Нє таки су як вашо, алє су мнє найкрасши на швеце. У тей карчми, нє будзеш вериц, маю мексицку текилу и добре печенє. Другираз приведземе ґрупу хтора шпива мексицки народни писнї. Будзеш ше чувствовац як дома – ошмихнул ше. Так и було. Кед знова пошли до истей карчми, з далєка ше з нєй чули мариячи, мексицки гудаци, хтори по сербски шпивали мексицки писнї. Як познєйше дознал од Александра, була то ґрупа „Ла палома”, а шпивач Славко Перович. – Кед ци ше пачи даяка друга ґрупа, наприклад даяка рок-ен-рол ґрупа, поведз – нагнул ше ґу ньому Александер медзи двома погарами текили – лєм поведз и буду ту. Випадло так же ше Рамирови пачела шлївовица, а Александрови текила, та ше при частих стретнуцох знали и напиц у мено вичного приятельства. Теди би Александер волал на телефон з

140

карчми шофера хтори их порозвожел дому. Бул барз осторожни у бешеди з нїм и аж познєйше Рамиро дознал же векшина госцох у карчми були припаднїки тайней полициї хтори их чували. Злєкол ше од моци чловека хторого упознал и хтори як кед би ше сцел випокутовац пре даяку Рамирови нєпознату вину, указовал без причини нєзвичайну любезносц и приятельство спрам нєзначного чловека, фармерового сина як вон... Бал ше од тей любезносци, хтора ше тиж так лєгко и без причини годна претвориц до мержнї. Єдного дня му Александaр предложел най у рамикох здруженя студентох латиноамерицких жемох осную фодбалски клуб, а вон ше постара найсц им доброго тренера. Так и було. Озда нєт анї єдного южноамериканца хтори нє зна бавиц фодбал, та нє бул проблем составиц тим. За тренера им бул поставени Драґослав Шекуларац, „Шеки” як го иншак волали и знали, а шицко цо Рамиро требал робиц то же би бул на тренинґох и слухал цо студенти бешедую о Югославиї або о своєй жеми, обрациц телефон и виприповедац то Александрови. Зоз Шекийом ше нательо сприятелєл же почали вечарами виходзиц вєдно и дружиц ше зоз беоґрадскима паночками хтори ше просто лїпели за нїх. З часу на час думал на свою Абилену, найчастейше лєм кед доставал писма од нєй, на хтори мал вше менєй часу одвитовац, а Шеки бул наисце добри бавяч у каждим смислу и добри пайташ. Раз му предложел же би ше черали за дзивки зоз хторима виходзели єден час и то требал буц доказ же Шекийови було баржей до Рамирового приятельства як там до даякей. Рамирови то нє було чежко, бо попри латино-темпераменту, кус и попил того вечара, а окрем того, тоти дзивки и так виходзел з нїма пре добру розвагу, а нє пре любов. Прешол уж скоро рок як пошол з Мексика и почал чувствовац носталґию за домом, горуцим и сухим воздухом поверх каменїстей жеми зоз хторей ше випинали кактуси, за оцом хтори мал одвит на шицко, пайташами зоз хторима знали ноцами грац на ґитарох и шпивац до рана под ясним нєбом, а найбаржей за Абилену. Цо роби? Чи го чека? Оцец го дочекал на аеродроме кед пришол за лєтнї розпуст. Зрадовал му ше, алє нє видзел Абилену. На питанє же дзе є, оцец му одвитовал же ю нє мог найсц, а и телеграму приял уж нєскоро. Ютре рано, була то нєдзеля, пошол до церквочки дзе ше шицки околни жителє зазберовали на Службу, по хторей ше ище длуго знали затримовац у порти под древами у чиїм хладку розменьовали свойо бриґи, думки, новосци... Людзе, кладуци калапи на глави праве почали виходзиц и глєдали даяки хладок дзе би могли ище кус постац и побешедовац зоз приятелями.

141

Теди ю збачел. Абилена, красша як цо ю запаметал, стала коло дзверох, покус бляда у твари хтора зоз червенима яблучками була у прекрасним контрасту зоз чарнима власами завязанима до малей контї и украшенима з червену ружу на правим боку. З єй лївого боку стал красни хлоп хторого влапела под руку и помали ше рушели з церкви до порти. Препознал го. Бул то Диєґо, стари пайташ за кого знал же му ше Абилена вше пачела. Обачела го. Погляди им ше стретли. У очох єй ше видзело нєсподзиванє и страх як кед би обчековала кару пре даяку вину хторей нє була свидома, або страх од дачого цо би Рамиро могол зробиц у тей хвильки. Шицко му було ясне. Нєодати дзивки нє виходза з церкви вєдно з леґинями. Чул власне шерцо як му дубонї у першох. Зацмело му ше кус пред очми и инстинктивно сцел скочиц и забиц обидвох зраднїкох, алє ше стримал и помали у нїм гнїв прероснул до жалю по миру же лєм цо нє заплакал. Диєґо и Абилена му ше приблїжовали, та швидко, кельо ґод лєм могол, скрил свойо емоциї и сердечно ше з нїма поздравел, зажадал им шесце у будуцим малженским живоце, а на поволанку же би их нащивел, одвитовал же, нажаль, муши швидко назад, та нє годзен. Оцец, хтори випатра шицко знал и подполно го розумел, приял мирно, без питаня його наглу одлуку врациц ше назад до Югославиї. Идуцого рана шеднул до авиону. У Беоґрадзе му одразу шицко випатрало иншаке, цудзе, безживотне. Престал виходзиц зоз Шекийом, бо му ше почали ґадзиц його мулатованя, а ище баржей лєгки дзивки цо го облєтали найбаржей пре зависц своїх пайташкох, пред хторима ше познєйше хвалєли приповедаюци им и найинтимнєйши деталї. Спаднул до депресиї. Нєпреривно роздумовал чи добре поступел же практично сцекол од Абилени и Диєґа указуюци з тим кельо бул повредзени, чи нє требал остац и буц понад шицко тото, гоч знал же би так можебуц спреведнул людзох коло себе, алє нє и себе. Надумал же дацо муши зробиц, прецо би Абилена бановала же го так швидко напущела. Чекац на кариєру у политики або у дипломатиї му випатрало длуго. Требало дацо зробиц тераз док паметаня и упечатки ище швижи. Нєпреривно анализовал себе и свой живот и нїч му ше нє видзело таке барз вредне у нїм, кед му спадло на розум же би могол до максимума вихасновац свой талант и то на способ же би ше о нїм чуло на далєко, аж по Мексико. Знал грац, знал крашнє шпивац и позберал ище даскелїх своїх пайташох, та вєдно основали музичну ґрупу „Квартет палома”. Факт же исновала ґрупа з подобним меном „Ла Палома”, цо дакеди виволовало конфузию, лєм им ишол на руку, бо тота ґрупа уж була популарна. Инструменти и просторию за вежби обезпечела мексицка амбаса-

142

да и нєодлуга мали свой перши концерт на хторим шпивали мексицки народни писнї. То бул подполни успих. З Беоґраду почали одходзиц до рижних местох ширцом Югославиї. Любляна, Заґреб, Скопє, Ниш, Суботица, Нови Сад, Сараєво, Задар, Сплит... Вшадзи их публика сердечно дочекала як представительох єдней з приятельских и нєвязаних жемох. Случовало ше же на концертох нащивительки знїмали зоз себе ґачки и руцали их на бину. То були часи, часто ше з носталґию познєйше здогадовал... – Ви прави амбасадоре нашей жеми, а нє я – бачи Винценте так знал у франти коментаровац їх успих. З часу на час ше сходзели зоз Ранковичом хтори ше з далєка, при добрей шлївовоци и текили, баранчецини и прашецини, розпитовал о його колеґох з факултету, о їх коментарох, политичних опредзелєньох, о намирох цо буду робиц кед ше раз враца до жемох одкаль су... Рамирови ше то вше менєй пачело гоч кельо му з початку импоновало стретац ше з єдним од найуплївнєйших людзох у держави, бо кед лєпше роздумал, випадло же вон, у ствари, удава своїх пайташох за кус шлївовици и печеней прашецини. Даскельо раз були як ґрупа поволани на розгварку до телевизиї, виходзели им слики у новинох, зняли даскельо плочи зоз мексицкима народнима писнями хтори дожили популарносц, а Рамиро ше нєпреривно питал чи Абилена чула за його успихи. Бул прешвечени же чула и же єй можебуц тераз жаль пре швидку и нєпредуману одаванку и то му давало цихе задовольство. По озбильней розгварки з бачиком хтори го критиковал пре його превельке анґажованє у ґрупи и прето же запущел студиї, а ище кед Рамиро ґу тому доложел свойо нєлагодни чувства у стретнуцох з Ранковичом, догварели ше же би було найлєпше кед би пременєл стредок. Нови стредок, нови озбильни початок у хторим нє будзе места за инфантилни доказованя през музику и у хторим нє будзе места и часу за здогадованя на Абилену. Шицко то ма постац прешлосц, а шицки його моци треба же би були унапрямени на будучносц. У Заґребе предлужел студиї на Филозофским факултету, алє ше ту чувствовал осамени. Гоч кельо му теди випатрали примитивни, людзе у Беоґраду були цепли, и простодушни, лєгко було з нїма склопиц приятельство од хторого ше дакеди нє могол „отресц”. Заґребчанє були покус жимни, заварти, нє лєгко ступали до розгварки, а кед би дакеди, чекаюци трамвай, пробовал з даєдним нєпознатим вичерац гоч лєм замеркованя о хвилї, патрели на ньго як на чудака и обрацали главу на други бок. Бул наисце осамени по миру же ше нє могол фокусовац на студиї. Характер му вимагал же би шицко було у шоре скорей як почнє функционовац як треба.

143

Прейґ драги Горватского народного театру бул ресторан „Казалишна Кавана” з велькима склєнянима облаками, та по представох на хтори часто сам одходзел, знал годзинами шедзиц безуспишно патраци през облак на преходнїкох, або ослухуюци чи би нє учул дакого же бешедує по шпански. Раз ше случело же ресторан бул полни, а понеже вон сам шедзел за столом коло хторого були ище три нєзавжати карсцелї, конобар му ше опитал чи ма дацо процив кед ище дахто шеднє за стол. Розуми ше же нє мал и так на свойо задовольство достал дружтво двох паночкох. Жимни и заварти, як и други хторих стретал, анї нє обрацали увагу на ньго, а вон прилапел бависко, бо по частих и кратких попатрункох єдней з нїх чувствовал же ше єй пачи. Так прешедзели єден час док єдна з нїх нє витримала и прегварела: – Шедзиме уж так длуго за истим столом, та думам же би бул шор и представиц ше. Я Адрияна – випросцела ґу ньому руку праве тота цо му ше баржей пачела. – А я Ирена – доложела друга очиглядно нє барз заинтересована. – Рамиро – сциснул єй цеплу руку и затримал ю у своєй кус длужей як би требало. – Ти очиглядно нє оталь – предлужела Адрияна. – Одкаль ши? – З Мексика. Так почало приятельство хторе ше поступнє розвило до правей любови. Рамиро познєйше похопел же го велька подобносц зоз Абилену на перши погляд прицагла ґу Адрияни, а Адрияна нїґда нє була сиґурна чи ю ґу Рамирови прицаговал його нєзвичайни випатрунок красного, чарнявого леґиня, чи думки на еґзотични краї як Мексико и можлївосц же их єдного дня годна и нащивиц и так ше одтаргнуц од покус допитого живота виолинистки у театралней филгармониї. Пошвидко ше надумали побрац, о чим Рамиро длуго бешедовал з бачиком хтори го пробовал одгвариц, алє вон бул упарти и ище доложел же дума претаргнуц зоз студиями. Єдноставно вон нє за тото и враци ше ґу оцови до Мексика. Гоч бул нагнївани, бачи Винценте му пошорел прейґ своїх вязох же би достал роботу у Мексико Ситию як шеф контроли у ЈАТ-овим представнїцтве, та нєодлуга Рамиро зоз супругу пошол ґу оцови хтори сердечно привитал Адрияну и нє так барз Рамира. – Мал ши швет у рукох – гуторел му насамо – а ти шицко напущел и пришол ши ту робиц як звичайни службенїк. Яка чкода... Нашли себе квартель у городу и лєм з часу на час Рамиро одходзел обисц оца док Адрияна вше частейше находзела вигварки остац дома. Чувствовала же з часци и ю Рамиров оцец обвиньовал пре Рамиров нєуспих и нє любела його лїцемерну сердечносц.

144

Раз так Рамиро ходзел по полю, по краткей алє оштрей звади з оцом у хторей и мало вигварени слова джобали ровно до шерца, кед ґу ньому прибегнул єден локални хлапец и дал му до рукох писемко. „Придз вечар на старе место. Диєґо остава два днї у варошу”, писало у нїм. Нє було подписане, алє по шерцу хторе му моцно задуркало знал хто го написал. У палмовим лєшику го уж чекала Абилена кед сцигол по дражки хтору ошвицовал полни и ясни мешац. – Нїч ми ше нє питай – гуторела му – лєм ме люб. Час кратки, а ми тельо препущели, вельки зме гришки правели. Рамиро чувствовал же то будзе ище векша гришка, на хвильку роздумовал чи то наисце стара любов цо нїґда нє загасла, чи можебуц каприц жени хтора сце найбаржей себе доказац же ище вше панує з нїм, алє ше швидко препущел чувством, роками поцискованим зоз спреводзку же ю забул. Як би ю могол забуц. Адрияна була лєм єй цинь зоз хторим ше оженєл. Тото цо нє знали анї Рамиро анї Абилена було же Диєґо нє пошол до варошу. Мешацами го мучела думка же медзи нїма ище нє готове и же вяза була глїбша и моцнєйша як цо вон думал, а як потвердзенє своєй сумнї видзел у тим же Рамиро анї раз нє пришол до нїх и же го Абилена анї раз нє спомла у розгварки гоч го обидвойо видзели и знали же приходзи ґу оцови. Як кед би нароком дацо таєли и чували ше од стретнуцох кед би их гоч и сам попатрунок могол зрадзиц. Так ше нє справую людзе хтори превозишли свойо младежски занєшеносци и остали приятелє, алє людзе хтори нароком сцекаю єдно од другого и од своїх чувствох. Покрадзме ю провадзел даскельо раз кед Рамиро приходзел обисц оца и нїч нє дознал, алє тераз шицко видзел и шицко було ясне. Нє сцел пренаглїц у одлуки и нє зявел ше дома, алє пребродзел под древом у полю. Рано була нєдзеля, и як и вше, людзе ше поприберали и поодходзели на Службу до церквочки. Диєґо причекал вонка док ше Служба нє закончела и людзе нє почали виходзиц вонка, оставаюци у хладку под древами же би ище кус поприповедали з познатима. Сцел же би го шицки чули и видзели. Медзи остатнїма вишли Абилена и Рамиро, роздвоєно, розуми ше, нє прегваряюци анї слово, кед ше пред нїма створел Диєґо. Нєвиспани, погужвани, з червенима очми як од цалоноцного мулатованя, виволал страх и полугласни крик при Абилени, цо досц було же би даєдни обрацели увагу на нєзвичайне зявенє. Враца, латино крев. У тей хвильки, праве у тей, чи пре шок чи пре страх, нїч друге му нє падало на

145

розум, алє якашик розправа з факултету о вязи медзи поднєбйом и темпераментом. Враце поднєбє, враци темперамент. – Рамиро! – скричал. Рамиро заслупнул, збляднул, наздаваюци ше нєприємносцом и ганьби пред людзми и хто зна чому. – Рамиро – предлужел Диєґо – ти мой пайташ. Вше ши бул, а тераз видзим же ши ище векши як скорей. Помогол ши ми видзиц з ким жиєм и у якей спреводзки жиєм. Кед би нє бул ти, бул би дахто други и дзекуєм ци же ши ми отворел очи. Поклонєл му ше глїбоко и то так же нє було видно кеди вицагнул пиштоль спод рекли. Штрелєл до Абилени. Раз, два раз... Людзе ше збунєли. Було чуц вреск женох, а Абилена стала бляда, погляд єй блукал по польох, а потим попатрела на нєбо док падала, як кед би у остатнєй хвильки од Бога модлєла опрост пре свою гришну любов. Диєґо бул загарештовани и осудзени на двацец роки робиї, а Адрияна ше розишла од Рамира. Оцец лєм ходзел горе-долу по обисцу и баржей за себе жубронєл: „Ганьба, яка ганьба. Диєґо лєжи у гарешту, а ти виновати. Ти, нїхто други. Як тераз попатрим людзом до оч?”. Познєйше дознал же Адрияна пошла до ЗАД зоз єдним Американцом, досц старшим од нєй, алє хтори єй могол обезпечиц мирни живот. Цо вецей, начул же Адрияна була у чаше тей одлуки ваготна и дилема чи дзецко його чи нє мучела го мешацами. Кед його, мал право видзиц го, а кед нє його... Як и велї Мексиканци, заплацел єдному дружтву хторе то таємно орґанизовало и илеґално прешол америцку гранїцу. Раз уж кед бул у Америки, чувствовал ше безпечно. Нїхто там нїґда нє пита особну карту и покля чловек мирни и нє роби нїч нєзаконїте, безпечни є. Ту почнє жиц од початку, од нули. Найдзе даяку роботу, поглєда Адрияну, можебуц же му и пребачи. На розум му часто приходзело єдно преподаванє на факултету у хторим сущносц була же векшина людзох жада лєм три, и то барз преходни, нєстаємни ствари у живоце: богатство, славу и секс. Мало, барз мало з нїх жада досягнуц нєпреходни, висши, универзални и тирваци вредносци. Цо вон, Рамиро, сцел у своїм живоце, чого бул жадни? Цо вецей роздумовал, вше менєй розумел сам себе. Мал славу гоч лєм локалну, мал пенєж од концертох и од плочох яки його оцец нїґда нє могол анї задумац, дзивки ше лїпели за ньго... Упрекосц шицкому, чувствовал же муши исновац дацо инше, векше од того, лєм нїґда нє могол похопиц и материялизовац голєм у думкох же цо би то могло буц.

146

Епилоґ Озда кажди векши варош на швеце ма свой рондьош пияц. Пияци жвератка варошу, бо на нїх найбаржей видно цо ше у одредзеним краю продукує, цо ше понука а цо купує. На пияци одходза просеково, звичайни людзе, задоволїц свойо каждодньово потреби и найсц дацо туньше як у дутянох, та так зашпоровац даєден динарчок и розцагнуц вше малу плацу по слїдующу, або за на таки способ зашпороване купиц дацо цо ше уж оддавна планує. У тим смислу, рондьош пияци озда найреалнєйше жвератко обставинох и живота у єдним варошу. И тот рондьош на югу Америки нє бул винїмок. Могло ше купиц полнєти и крашнє лаґовани глави младих алиґаторох, айкулово зуби, половне и нове облєчиво слабого квалитету, прикраски, стари и нови годзинки, койдзеяки трофеї, ножи, стари кнїжки, ардзави и нови квачки, нади и машинки за рибалов, шминки и пахнячки, судзина хто зна одкадз, алат, часци за авта, а на окремних столох и желєнява, риби у пластичних шкатулох наполнєтих з лядом за хтори предаваче твердзели же су швижи, овоци... Галайк и цисканє помишани з пахом гамбурґерох на роштилю. Китайци, Индийци, били и чарни змишани до єдней маси америцкей худоби, зоз заєднїцку надїю же нєшка добре прейду. Тоти цо предаваю же попредаю, а гевти цо купую же найду туньо праве цо им треба. Уж у рокох, заокруглєного цела и з браду нєбритвену два-три днї, патри на мнє упарто предавач споза пулта на хторим виложени стари алат, ардзави квачки у шкатули за рибалов, даскельо клянки и вазна. Кед нам ше попатрунки стретли, опитал ми ше: – Where are you from? – Former Yugoslavia, Serbia – одвитуєм. – Are you Serb? – Нє, я Руснак. – Народзел ши ше у Русиї, а жиєш у Сербиї? – Нє, опать – пробуєм пояшнїц. – Кед би ше ти народзел у Ниґериї, нє бул би ши ниґер алє Мексиканєц, правда? Так и я нє Серб, гоч сом народзени у Сербиї. Руснак сом, нє Рус. Випатра же го тото толкованє ище баржей збунєло. Очи му блїсли и предлужел по сербски. – А ти разумеш ово како я ґоворим? – Як да нє. Дзе ши научел язик? – Студирал сом у Югославиї. Досц давно то було. Чекай лєм кус... Одбегнул до комбия дзе тримал додатну робу и врацел ше з папером у рукох. Була то копия слики. – Познаш хто ту?

147

– То Тито, а других нє познам – одвитуєм пробуюци меновац ище єдну особу чия ми физиономия випатра познато. – То Ранкович. Александар Ранкович. Тот ту то мой бачи Винценте, мексицки амбасадор у Югославиї, а тот – указує з пальцом – то я як студент. Даскельо раз зме ше стретли зоз Титом, а то вше було пред його одходом до Мексика. Мой оцец ше добре познал зоз нїм, а вон даскельо раз приходзел до нашого краю. Оцец бул предсидатель здруженя краянох, орґанизовал його дочеки. Вше ше позберало два-три тисячи краянох и кляпкали: „Тито – Тито!” – Думаш на землєдїлцох? – виправям го. – Гей, на фармерох думам. На тисячи фармерох ше позберало, а вон им тримал бешеду хтору прекладаче прейґ микрофонох прекладали на шпански. Потим шицки з руководства мали полудзенок на отвореним, под палмами. То були днї... Но, най ше представим. Я Рамиро. Знал сом же сом годзен дакеди указац тоту слику дакому хто будзе розумиц. Як тераз там у Югославиї? – Е, мой Рамиро. Нєт вецей Югославиї яку обидвоме познаме. Тераз ше тото цо остало з нєй розпредава на шветовим рондьошу... Розприповедал ше Рамиро о своїм живоце у Югославиї. Очиглядно му то були найкрасши днї у живоце. Розприповедал ше и о своєй злей судьби, погришних одлукох хтори вецей нє могол виправиц. Адрияну нїґда нє нашол. З початку ю глєдал на шицки йому доступни способи, а потим з часом престал, страцел надїю же ю гоч кеди и найдзе. Тлуста жена у старих патикох, брудних фармеркох и блузни нєодредзеней фарби подозриво патрела на нас. – Speak English! – доруцела нам з оштрим, квичацим гласом. – Хто то? – питам ше. – Та, пущ ю. То ми жена. Локална, Американка. Оженєл сом ше з ню пре папери и вона то зна и справує ше як кед би ми направела бог зна яку услугу пре хтору бим мал буц єй вични длужнїк. Нє верим же будзем з ню длуго. Тераз уж мам и свою фирму за валянє малих обєктох, преважно хижох, та нє завишим од нєй. Зачудовал биш ше кед биш видзел цо шицко людзе зохабяю у своїх обисцох. А я то крашнє позберам и предавам на рондьошу. Нач да препаднє кед и так мож заробиц даєден долар? Знаш цо? Чом биш нє пришол даєден дзень ґу мнє, ниа, ту ци визит-карточка з телефоном, та ме наволай кеди сцеш. Мам досц пайташох з Мексика хтори паметаю гевту Югославию, будзе им мило побешедовац з тобу. А упечеме и праше на рожню, або баранче кед баржей любиш, так як цо Ранкович любел... А тераз, пребач, жена ше гнїва кед длуго бешедуєм з даским, а вона роби сама за пултом. Яв ше вшелїяк! О даскельо днї сом наволал число з визит-карточки. З другого боку ше зачул глас автомата: „The number you have dialed is not in service.”

148

Zoz {vetovej literaturi

СТАРИ ЗАВИТ (18) КНЇЖКА О РУТИ Рута и Ноеми 1 И стало ше, кед судзели судийове, у жеми настал глад, и пошол чловек з Юдового Вифлеєму жиц на Моавским полю, вон и жена и його синове. 2А мено тому чловекови було Авимелех, а мено його жени Ноеми, а мено його двох синох – Маалон и Хелеон – Єфратийци з Юдового Вифлеєму. И пришли вони на Моавске польо и там пребували. 3И умар Авимелех, муж Ноеми, а вона остала з двома синами. 4И вжали вони себе за жени Моавки: єдней було мено Орфа, а другей було мено Рута. И жили там коло дзешец роки. 5И помарли обидвоме, Маалон и Хелеон. И остала жена без мужа и без своїх двох синох. 6И станула вона и єй два нєвести и врацели ше зоз Моавского поля, бо чула на Моавским полю же Господь нащивел свой народ же би му дац хлєба. 7И пошла зоз того места дзе жила, и єй два нєвести зоз ню. И рушели по драги же би ше врациц до жеми Юди. 8И гварела Ноеми своїм двом нєвестом: „Идзце, врацце ше кажда до дому своєй мацери. Най Господь будзе з вами милосердни, як ви були ґу покойним и ґу мнє. 9Най вам Господь да же бисце нашли мир, кажда у доме свойого мужа”. И побочкала их, а вони дзвигли глас и заплакали. 10И гварели єй: „Врациме ше з тобу до твойого народу”. 11И гварела Ноеми: „Врацце ше, дзивки мойо! Прецо пойдзеце зо мну? Чи я мам у моєй утроби ище синох же би вам були за мужох? 12Врацце ше, дзивки мойо, бо я стара, же бим була за мужа. А и кед бим поведла же можем мац чловека и же народзим синох, 13чи бисце чекали док нє постаню хлопи, чи бисце чекали и нє мали бисце мужох? Нє, дзивки мойо, бо би ми було чежко пре вас, бо зо мнє пошла рука Господня.” 14Вони знова дзвигли глас и знова заплакали. Орфа побочкала свою швекру и врацела ше до свойого народу, а Рута остала зоз

149

ню. 15И гварела Ноеми Рути: „Ниа, твоя андя ше врацела ґу свойому народу и ґу своїм богом, врац ше и ти за свою андю!” 16А Рута гварела: „Най ше нє станє же це охабим и врацим ше од це, бо дзе ти пойдзеш, пойдзем и я, и дзе ти будзеш бивац, там будзем и я бивац, твой народ – мой народ, и твой Бог – мой Бог. 17И дзе ти умреш – умрем и я. Най ми Господь так зроби и най дода, бо ме лєм шмерц розлучи зоз тобу.” 18Кед видзела же є одлучна исц за ню, престала ю нагваряц. 19И ишли вєдно док нє пришли до Вифлеєму, и ту ше цали город возбудзел пре нїх и гуторели: „Чи то Ноеми?” 20А вона им гварела: „Нє волайце ме Ноеми1, волайце ме Горка,2 бо ме Всемогутни барз засмуцел. 21Пошла сом полна шицкого, а Господь ме врацел з празнима руками. Прецо ме волаце Ноеми, кед ме Господь понїжел, и зармуцел ме Всемогутни.” 22И врацела ше Ноеми и Рута, єй нєвеста Моавка, врацаюци ше з Моавского поля, и пришли до Вифлеєму на початку жатви ярцу. Рута збера класки по Воозовим полю 2 Ноеми мала чловека-родзину по своїм мужови, чловека маєтного и уплївного, з роду Авимелеха, по мену Вооз. 2И гварела Моавка Рута Ноеми: „Пойдзем до поля и назберам класки за тима цо жню, у чиїх очох найдзем ласку.” И гварела єй: „Идз, дзивко.” 3И пошла, и зберала класки на полю за тима цо жали. И случайно ше нашла на часци поля Вооза з роду Авимелеха. 4И ниа, пришол Вооз з Вифлеєму и гварел тим цо жали: „Господь з вами”, а вони му гварели: „Най це Господь благослови.” 5И гварел Вооз слугови котри бул поставени над тима цо жали: „Чия тота дзивка?” 6И одвитовал слуга котри бул поставени над тима цо жали и гварел: „То млада Моавка цо ше врацела зоз Ноеми з Моавского поля.” 7Вона гварела: ’Будзем зберац медзи снопами за тима цо жню?’ И пришла, и ту є од рана до вечара, и анї кус нє одпочивала на полю.” 8И гварел Вооз Рути: „Слухай, дзивко. Нє идз зберац на друге польо, и нє идз оталь, приєдинь ше ґу моїм дзивчатом. 9Твойо очи най буду на полю дзе жню, и идз за нїма. Ниа, наказал сом своїм слугом же би це нє рушали. Кед будзеш смиядна, идз ґу судзином и напий ше одкаль слугове налїваю воду.” 1 2

150

Ноеми – євр. приємна. На греческим Пикра, цо значи горка, нєприємна.

10И спадла долунїц, и поклонєла ше до жеми и гварела му: „Прецо сом нашла ласку у твоїх очох, же ши обрацел на мнє увагу, гоч сом цудзинка?” 11А Вооз одвитовал и гварел єй: „Повидомели ме цо ши зробела за свою швекру по шмерци свойого мужа, и як ши охабела свойого оца и свою мацер, и свой родни край, и пришла до народу, котри ши вчера и позавчера нє познала. 12Най ци Господь заплаци за твойо дїло, и най будзе полна твоя награда од Господа, Бога Израїла, ґу котрому ши пришла склонїц ше под його кридла.” 13А вона гварела: „Най найдзем милосц у твоїх очох, панє, бо ши ме поцешел, и гуторел до шерца своєй служнїци, а я, ниа, будзем як єдна спомедзи твоїх служнїцох.” 14И гварел єй Вооз: „Уж час же би ше єдло. Гибай ту и єдз хлєб, и мачай свой фалаток до води з оцтом.” И шедла Рута ґу тим цо жали, и вон єй дал пражени зарна. Вона єдла и наєдла ше, и остало. 15И станула вона зберац, а Вооз наказал своїм слугом гуторяци: „Най збера и медзи снопами, и нє ганьбце ю. 16И охабяйце єй, охабяйце єй зоз позбераного най збера и нє корце ю.” 17И зберала вона на полю до вечара, и витлукла цо назберала, и було коло ефи ярцу. 18И вжала и пошла до городу, и видзела єй швекра цо назберала. И виняла Рута и дала єй тото цо єй остало кед ше наєдла. 19А швекра ше єй питала: „Дзе ши нєшка зберала, дзе ши робела? Най будзе благословени тот цо попатрел на це.” И гварела Рута своєй швекри дзе робела, и поведла: „Чловекови у котрого сом нєшка робела мено Вооз.” 20А Ноеми гварела своєй нєвести: „Най є благословени од Господа, бо нє прекрацел свою милосц анї живим анї мертвим.” И гварела єй Ноеми: „То чловек нам блїзки, вон нам родзина.” 21И гварела Рута своєй швекри: „Гварел ми: ’Тримай ше з моїма слугами док нє пожню шицко цо мам’.” 22А Ноеми гварела своєй нєвести Рути: „Добре, дзивко, же ши пошла зоз його служнїцами, и нє найду це на другим полю.” 23И тримала ше Рута зоз Воозовима дзивками и зберала класки док нє пожали и ярец и жито и жила зоз свою швекру.

Ноц на гумну 3 И гварела єй Ноеми, єй швекра: „Дзивко, чи ци нє поглєдам место одпочивку, же би ци було добре? 2Ниа, тот Вооз, зоз чиїма служнїцами ши була, наша родзина – вон вноци будзе вяц на гумну ярец. 3Поумивай ше и напахняц, облєч свою шмату и видз на

151

гумно, алє ше нє указуй тому чловекови док ше нє нає и нє напиє. 4А кед будзе же лєгнє, примеркуй дзе лєгнул, и придз, одкрий му ноги и лєгнї, а вон ци пове цо маш робиц.” 5А Рута єй гварела: „Шицко цо ми повеш – зробим.” 6И пошла на гумно и зробела шицко як єй наказала єй швекра. 7Вооз ше наєдол и розвешелєло ше його шерцо, и пошол лєгнуц ґу брадлу. А вона потайно пришла, одкрила його ноги. 8И стало ше коло пол ноци, чловек ше зорвал и злєкол, а, ниа, жена му шпи при його ногох. 9И гварел: „Хто ши?”, а вона гварела: „Я Рута, твоя служнїца. Закрий свою служнїцу зоз своїм плащом, бо ши моя родзина.” 10А Вооз гварел: „Будз благословена од Господа, дзивко, бо ши зробела же твоя остатня ласка ище векша од першей, бо ши нє пошла за леґинями, чи вон худобни, чи богати. 11А тераз ше нє бой, дзивко, и шицко цо повеш – зробим ци, бо цале племе мойого народу у городзе зна же ши чесна жена.” 12И наисце, я ци родзина, алє єст и блїзша родзина одо мнє. 13Преноцуй тей ноци, и будзе, кед це вон вежнє як родзина – добре, най це вежнє, а кед це нє зосце вжац, вежнєм це я. Най жиє Господь. Шпи до рана.” 14И спала вона при його ногох до рана, и станула скорей як чловек мог препознац ближнього, а Вооз гварел: „Най ше нє дозна, же жена приходзела на гумно.” 15И гварел єй: „Дай плащ цо на це!” Вона го тримала, а вон єй одмерал шейсц мири ярцу, и положел на ню, и вона пошла до городу. 16И пошла Рута ґу своєй швекри, а вона гварела: „Та цо, дзивко?” А вона єй гварела шицко цо єй зробел тот чловек. 17И гварела: „Тоти шейсц мири ярцу ми дал и гварел: „Нє пойдзеш празних рукох ґу своєй швекри.” 18А вона гварела: „Причекай, дзивко, док нє дознаш як тото випаднє, бо ше тот чловек нє змири, док тото нєшка нє закончи.” Вооз ше женї зоз Руту 4 И пошол Вооз ґу городскей капури и шеднул там. И ниа, тамадз преходзел тот родзина, о котрим гуторел Вооз. И гварел му Вооз: „Гибай ту и шеднї.” Тот пришол и шеднул. 2И вжал Вооз дзешец хлопох спомедзи старшинох городу и гварел: „Пошедайце ту.” И пошедали. 3И гварел родзини: „Слово о часци поля нашого брата Авимелеха, котра була дата Ноеми, котра ше врацела з Моавского поля. 4И гварел сом: „Повидомим це и повем ци: куп го пред тима цо шедза и пред старшинами мойого народу. Кед вежнєш – вежнї, кед

152

нє вежнєш – поведз ми, и будзем знац, бо нєт блїзши як ти же би вжал, а я после тебе.” А тот гварел: „Я найблїзши – я вежнєм.” 5А Вооз гварел: „Того дня кед одкупиш польо з рукох Ноеми и од Рути Моавки, жени покойного, маш вжац и ю, Руту, же би ше дзвигло мено покойного на його нашлїдстве.” 6И гварел родзина котри мал одкупиц: „Вец сом нє годзен одкупиц, же бим нє очкодовал свойо нашлїдство. Одкуп ти тото цо мойо право найблїзшого, бо я нє можем одкупиц.” 7А таке було правило скорей у Израїлу о праву найблїзшей родзини при одкупу и черанки и потвердзованю каждого дїла же чловек зобувал свою сандалу и давал ю ближньому, котри здобувал його право найблїзшей родзини – то було свидоцтво у Израїлу. 8И гварел тот родзина Воозови: „Вежнї себе мойо право найблїзшей родзини”, и зобул свою сандалу и дал му. 9И гварел Вооз старшином и цалому народу: „Нєшка сце шведкове же здобувам шицко цо Авимелехово, и шицко цо припада Хелеонови и Маалонови, з руки Ноеми. 10И берем себе за жену Моавку Руту, Маалонову жену, же бим дзвигнул мено покойного, и нє нєстанє мено покойного спомедзи його братох и спомедзи племена його народу. Ви нєшка шведкове того.” 11И гварел шицок народ цо бул при капури: „Ми шведкове.” И старшинове гварели: „Най Господь да твоєй жени котра уходзи до твойого дому, же би була як Рахиль и як Лия, котри обидва збудовали дом Израїлов, и здобули моц у Еуфрату, и будзе мено у Вифлеєму. 12Най постанє твой дом од потомства котре ци Господь да од тей младей жени як дом Фареса, котрого Тамара народзела Юдови.” 13И Вооз вжал Руту и вона му постала жена. Вон вошол ґу нєй, и Господь єй дал зачац, и вона народзела сина. 14И гварели жени Ноеми: „Благословени Господь, котри це нєшка нє позбавел найблїзшей родзини, и преслави твойо мено у Израїлу. 15Вон будзе цо обраци твою душу, и дотрима твою старосц, бо го народзела твоя нєвеста, котра це полюбела, и лєпша ци є як седем синове.” 16И вжала Ноеми хлапца, притулєла го на свойо перши и була му пестунка. 17А сушеди му дали мено гуторяци: „Ноеми ше народзел син”, и дали му мено Овид. Вон постал оцец Єсея, Давидового оца. 18А то Фересово потомство: Ферес народзел Есрона, 19Есрон народзел Арана, Аран народзел Аминадава, 20Аминадав народзел Наасона, а Наасон народзел Салмона, 21Салмон народзел Вооза, Вооз народзел Овида, 22Овид народзел Єсея, а Єсей народзел Давида.

153

ПЕРША КНЇЖКА О САМУЇЛОВИ І. Самуїл 1. САМУЇЛОВО ДЗЕЦИНСТВО Процесия до Шила 1 Бул єден чловек з Арматаїм-Сифа, з Єфраїм гори, по мену Елкана, син Єремеїла, сина Или, сина Токея, у Насиви Єфраїма. 2Вон мал два жени: єдней було мено Ана, а другей – Фенана. Фенана мала дзеци, а Ана нє мала дзеци. 3И ходзел тот чловек з рока на рок зоз свойого городу, з Арматаїма поклонїц ше и принєсц жертву Господу Богу Саваоту до Силому. Там Или и двоме його синове, Офни и Финеес, були священїки Господнї. 4И пришол дзень, кед Елкана приношел жертву, давал своєй жени Фенани и єй сином и єй дзивком часци зоз жертви, 5а Ани давал єдну часц, гоч вона нє мала дзеци, бо Ану барз любел баржей як тоту, а Господь завар єй утробу. 6Понеже єй Господь нє дал дзецко, пре єй муку (боль) и пре єй нєщесце була жалосна, бо Господь завар єй утробу же би нє могла достац дзецко. 7И так було з рока на рок кед уходзела до Господнього дому, була жалосна, плакала и нє єдла. 8И гварел єй Елкана, єй муж: „Ано!” А вона му гварела: „Ниа, ту сом, панє!” А вон єй гварел: „Цо ци же плачеш, и чом нє єш? И прецо твойо шерцо зармуцене? Чи сом ци нє лєпши як дзешецеро дзеци?” Анова молитва 9И станула Ана кед ше наєдли у Шилу, и станула пред Господа, а священїк Или шедзел на карсцелю при уходзе до Господнього святилїща. 10Вона була смутна у души, и модлєла ше Господу и горко плакала. 11И так завитовала Господу гуторяци: „Господи, Панє, Господи Саваот! Кед наисце попатриш на нєщесце твоєй служнїци, и здогаднєш ше на мнє и даш своєй служнїци нашлїднїка хлапца, я ци го дам на дар аж до його шмерци, и нє будзе пиц вино и опойни напой, и бритва нє прейдзе по його глави.” 12И стало ше, док ше предлужовала модлїц пред Господом, священїк Или провадзел єй уста. 13А Ана гуторела у своїм шерцу, лєм ше єй ґамби рушали, а глас ше єй нє чул, та Или подумал же є пияна. 14И гварел єй слуга Или: „Докля будзеш пияна? Отрезб ше од вина и идз спред твари Господа.” 15А Ана одвитовала и гварела: „Нє, мой панє! Я жена котра ма чежки дзень, и вина анї опойного напою сом нє пила, алє вилївам свою душу пред Господом. 16Нє тримай свою служнїцу за зараже-

154

ну жену, бо з велїма словами я розцагла аж по тераз.” 17А Или одвитовал и гварел: „Идз у мире, а Бог Израїлов най ци да шицко по твоїм глєданю, цо ши од нього модлєла.” 18А вона гварела: „Твоя служнїца нашла ласку у твоїх очох.” И пошла жена по своєй драги, и пошла до своєй хижи и єдла и пила зоз своїм мужом, и єй твар вецей нє була смутна. Самуїлово народзенє 19И

ставаю вчас рано, и кланяю ше пред Господом, и иду по своєй драги. И пришол Елкана до свойого дому у Арматаїму, спознал свою жену Ану, и Господь ше здогаднул на ню, 20и зачала. И кед пришол час, народзела сина и дала му мено Самуїл, бо гварела: „Од Господа Бога Саваота сом го вимодлєла.” 21И пошол чловек Елкана и цали його дом принєсц жертву його дньох, и його завит и шицки його дзешатини зоз жеми. 22А Ана нє пошла зоз нїм гуторяци свойому чловекови: „Аж док хлапец нє вирошнє и кед будзе одлучени, теди ше зяви пред твару Господа и останє там навики.” 23И гварел єй Елкана, єй муж: „Роб тото цо добре у твоїх очох, остань ту док го нє одлучиш, алє най Господь сполнї тото цо вишло зоз твоїх устох.” И остала жена и кармела свойого сина док го нє одлучела. Самуїлово пошвеценє 24И

пошла з нїм до Силому, а вжала и трирочного буячка, хлєби и ефу житней муки и торбу вина, и вошла до Господнього дому у Силому, и хлапчик зоз ню. 25И приведли го пред Господа, и його оцец зарезал жертву, як робел кажди рок за Господа, и приведол хлапца, и зарезал буячка, и Ана, хлапчикова мац, го приведла ґу Или.” 26И гварела: „Мой панє! Най будзе жива твоя душа, а я тота жена, котра стала пред тобу, котра ше модлєла Господу. 27Модлєла сом ше за того хлапчика, и Господь ми дал тото цо сом модлєла од нього. 28Прето го давам Господу на шицки днї док жиє, на помаганє Господу.” Анов хвалошпив 2 И гварела: „Шерцо мойо постало моцне у Господу, Мой рог3 ше дзвигнул у моїм Богу, Уста ше мойо отворели процив моїх нєприятельох, 3 Рог – символ власци, моци.

155

Бо ше зрадовала твойому спашеню. 2Нєт такого святого як Господь И нєт такого праведного як наш Бог, И нєт святого – лєм ти. 3Нє хвальце ше и най нє виходзи з ваших устох велїчанє, Бо Бог – Господь знаня, И Бог, котри пририхтує свойо дїла. 4Лук моцних ше зламал, А слаби ше опасали зоз моцу. 5Тоти цо мали надосц хлєба остали без нього, Гладни охабели жем, Бо нєплодна седемраз родзи, А тота цо ма вельо дзеци ослабела. 6Господь дава шмерц и живот, Уводзи до Шеолу и виводзи. 7Господь твори худобним и богатим, Понїжує и подзвигує. 8Дзвига зоз жеми слабого, Подзвигує бидного зоз шмециска, Же би го положиц вєдно з владарами народу, Же би нашлїдзели трон слави. 9Вон дава молитву тому цо ше модлї, И благослови роки праведного, Бо чловек нє зоз силу чловек моцни. 10Господь зроби слабим того свойого процивнїка, Господь – святи. Най ше нє хвалї розумни зоз своїм розумом, И най ше нє хвалї силни зоз свою силу, И най ше нє хвалї богати зоз своїм богатством, Алє най ше хвалї тот цо ше хвалї зоз тим же Позна и розуми Господа, И твори закон и справедлївосц на жеми. Господь вишол на нєбо и загирмел, Вон судзи конци жеми, И дава моц нашому царови, И дзвигнє рог свойого помазанїка.” 11И охабела го там пред Господом и пошла Арматаїма, а хлапец служел пред твару Господа при священїкови Или. Илиово синове да.

12А синове священїка Или були 13А предписаня священїка ґу

156

зли людзе и нє познали Госпонароду, каждого хто приноши

жертву, були: приходзел священїков слуга лєм кед месо було уварене, зоз тризубу видлїчку у руки, 14и заджобовал з ню до велького котла, чи до бакрового, чи до гарчка, и цо би ше заджобло на видлїчку тото брал священїк за себе. Так вони робели зоз цалим Израїлом – тима цо приходзели до Шила принєсц Господу жертву. 15И скорей як спалєли садло, приходзел священїков слуга и гуторел чловекови котри приношел жертву: „Дай меса упечиц священїкови, и нє вежнєм од це варене з котла.” 16А кед чловек котри приношел гварел: „Най ше перше спалї садло, як предписане, а вец себе вежнї зоз шицкого, цо ци душа жада”, а тот гуторел: „Нє, алє тераз дай, а кед нє, вежнєм на силу.” 17Грих тих леґиньох пред Господом бул барз вельки, бо знєважовали Господню жертву. Самуїл у Силому 18А

Самуїл служел пред Господом, як хлапец бул опасани з лєновим ефодом. 19Його мац му правела верхнє облєчиво и кажди рок приношела, кед приходзела зоз своїм мужом принєсц рочну жертву. 20А Ели благословел Елкану и його жену гуторяци: „Най ци Господь да потомство од тей жени место того завитованого на службу Господу.” Вец ше чловек врацал до свойого места. 21А Господь нащивел Ану и народзела ище трох синох и два дзивки. А хлапец Самуїл постал вельки пред Господом. Ище о Илиових синох 22Или

бул барз стари и чул цо його синове робя цалому Израїлу, 23и гварел им: „Прецо робице тото, цо чуєм зоз устох цалого Господнього народу. 24Нє, синове! Нєдобри глас цо чуєм, нє робце так, бо нє добри гласи котри чуєм, же нє покорюєце народ Господу. 25Кед чловек согриши процив чловека, вимодля ше за ньго при Господу. Алє кед чловек согриши процив Господа, хто ше за ньго помодлї?” Алє вони нє слухали глас свойого оца, бо Господь одлучел знїщиц их. 26А хлапец Самуїл роснул и бул добри ґу Господу и ґу людзом. Нависценє кари 27И

пришол ґу Илиови Божи чловек и гварел: „Так гвари Господь: ’Обявел сом ше дому твойого оца, кед вони були раби у Єгипту у доме фараона. 28Вибрал сом дом твойого оца спомедзи шицких палїцох племенох Израїла же би ми були священїки, же би приступали ґу мойому жертвенїку, же би приношели кадзенє и же би ношели ефод. И дал сом дому твойого оца за єдзенє шицки

157

жертви спальованя синох Израїла. 29Прецо ши попатрел зоз злобним оком на мойо кадзенє и на мою жертву и преславел своїх синох вецей як мнє, же би ше благословели зоз першоплодами каждого приношеня Израїла скорей одо мнє. 30Прето так гварел Господь, Бог Израїла: ’Гварел сом же дом твой и дом твойого оца буду исц предо мну навики. А тераз Господь гвари: ’Нє, нїяк! Бо я преславюєм тих цо мнє преславюю, и нєнавидзим тих, котри мнє нєнавидза. 31Ниа, приходза днї, кед винїщим твойо потомство и потомство дому твойого оца, 32и нє будзе нїхто твой стари у моїм доме на шицки днї. 33Алє чловека нє винїщим зоз твоїх при моїм жертвенїку, же би ше загашели його очи и зламала його душа, и кажди хто останє у твоїм доме, спаднє од людского меча. 34А то ци будзе знак, знайдзе твої двох синох, Офния и Финееса: обидвоме умру истого дня. 35А я себе поставим вирного священїка, котри будзе робиц шицко цо у моїм шерцу и моєй души, и збудуєм му тирваци дом, и вон вше будзе исц пред моїм помазанїком шицки днї. 36И будзе, хто останє у твоїм доме, придзе ше му поклонїц за обол4 стрибла гуторяци: ’Прим ме на єдну од твоїх службох, же бим мал хлєба’.” Бог вола Самуїла 3 А хлапец Самуїл служел Господу при священїкови Илиови. А слово Господнє тих дньох було почитоване, нє було ясни видзеня. 2И стало ше того дня, кед Или лєжал на своїм месце и очи його ослабели, и вецей нє могол видзиц. 3Скорей як ше запалєло шветло Боже и Самуїл лєжал у храме, там дзе бул Божи кивот. 4А Господь заволал: „Самуїле, Самуїле!” А вон гварел: „Ниа, ту сом.” 5И одбегнул ґу Илиови и гварел: „Ту сом, бо ши ме волал.” Вон гварел: „Нє волал сом це. Врац ше и шпи.” И вон пошол и лєгнул. 6А Господь предлужел и заволал: „Самуїле, Самуїле!” Вон по другираз пошол ґу Илиови и гварел: „Ту сом, бо ши ме волал.” Вон гварел: „Нє волал сом це. Врац ше и шпи.” 7А Самуїл ище нє познал Господа, и обявело ше му слово Господнє. 8А Господь предлужел волац Самуїла по трецираз. Вон станул, пошол ґу Илиови и гварел: „Ту сом, бо ши ме волал.” А Или зрозумел же то Господь волал хлапца, 9и гварел: „Врац ше и лєгнї, хлапче, а кед будзе же це завола, повеш: ’Поведз, Господи, бо це твой слуга слуха’.” И врацел ше Самуїл и лєгнул на свойо место. 10И пришол Господь и заволал го, як пред тим: „Самуїле, Самуїле!” А Самуїл гварел: „Поведз, бо це слуха твой слуга.” 4 Обол – 1/6 драхми.

158

11И гварел Господь Самуїлови: „Ниа, зробим тото мойо слово медзи Израїлом, же каждому хто тото учує, задзвинї у обидвох ухох. 12Того дня сполнїм на Илиови шицко тото цо сом гварел на його доме – почнєм и закончим. 13Обявел сом му, же ше вимсцим на його доме навики за вини його синох, бо кед його синове преклїнали Бога, нє опоминал их, а так нє мож! 14Пришагнул сом дому Илиовому: „Нє викупи вини дом Илиов з кадзеньом и жертвами навики.” 15Самуїл спал до рана, а станул вчас рано и отворел дзвери Господнього дому, алє ше Самуїл бал виприповедац Илиови видзенє. 16А Или гварел Самуїлови: „Самуїле, хлапче!” А вон гварел: „Ниа, ту сом.” 17И питал ше му: „Цо то, цо ци вон гварел? Нє скривай одо мнє. Най ци Господь так зроби, и най так дода, кед скриєш одо мнє дацо даєдно слово цо ци гуторел до ухох.” 18И Самуїл му виприповедал шицко, и нїч од нього нє скрил. А Или гварел: „Вон Господь – най зроби тото цо добре у його очох.” 19И вироснул Самуїл, а Господь бул зоз нїм, и нє спадло на жем анї єдно зоз шицких його словох. 20И цали Израїл, од Дана по Версавиї, спознал же Самуїл правдиви пророк Господнї. 21А Господь ше предлужел указовац у Силому, бо ше Господь обявел Самуїлови, и поверели у цалим Израїлу, од конца по конєц жеми їх злей драги пред Господом.

2. КИВОТ СОЮЗУ ПРИ ФИЛИСТИЙЦОХ Пораженє Израїлцох и заробенє Кивоту Союзу 4 И стало ше тих дньох, позберали ше Филистийци на войну процив Израїлу, и Израїлци вишли на нїх з войну и утаборели ше у Авенезеру, а Филистийци ше утаборели у Афеку. 2Филистийци ше пошоровали до войни, и почал бой, и Израїлци були розбити пред Филистийцами котри позабивали на бойним полю штири тисячи хлопох. 3Кед народ вошол до табору, Израїлово старшинове гварели: „Прецо нас Господь нєшка вдерел пред Филистийцами? Вежнїме зоз Силома кивот нашого Бога най придзе медзи нас и най нас виратує зоз рукох наших нєприятельох.” 4И послал народ до Силома и вжали отамаль кивот Господа котри пребува над херувимами. А при кивоту були обидвоме Илиово синове – Офни и Финеес. 5И стало ше, кед кивот Господнї сцигнул до табору, цали Израїл скричал з моцним гласом, же ше аж жем одгукла.

159

6А Филистийци чули крик и питали ше: „Цо то за моцни крик у табору Єврейох?” И дознали же кивот Господнї союзу сцигол до табору. 7Позлєкали ше Филистийци и гуторели: „То богове пришли ґу нїм до табору! Чежко нам! Виратуй нас, Господи, нєшка, бо ше таке нє стало вчера анї позавчера. 8Чежко нам! Хто нас виратує з рукох тих силних богох? То тоти богове котри вдерели Єгипет зоз шицкима карами, и у пустинї. 9Одшмельце ше и будзце героє, Филистийци, же бисце нє постали раби Єврейом, як вони служели нам. Будзце героє и звладайце их.” 10И нападли на нїх, и Израїлци були розбити, и кажди сцекал до свойого шатра. Пораженє було вельке, и спадло з Израїлу трицец тисячи воякох. 11И кивот Божи бул одняти, и погинули обидвоме Илиово синове, Офни и Финеес.

Илиова шмерц 12И

прибегнул з бою чловек Веняминовец и пришол до Силома истого дня, а облєчиво му було подарте, а глава му од праху. 13Кед пришол, а ниа, Или шедзел на карсцелїку при капури, випатраюци на драгу, бо ше му шерцо тресло пре кивот Божи. А тот чловек пришол до городу повидомиц, и город дзвигнул лярму. 14А Или чул глас тей лярми и гварел: „Цо то за лярма?” А чловек понаглял, вошол и повидомел Илия. 15А Или мал дзеведзешат роки, и очи ше му дзвигли, алє нє видзел. И гварел Или хлопом котри стали при ньому: „Цо то за лярма?” 16А чловек попонаглял ґу Илиови и гварел му: „Я тот цо пришол зоз табору. Я сцекол нєшка зоз бою.” А Или ше му питал: „Цо ше то случело, сину?” 17А леґинь одвитовал и гварел: „Израїл сцекол пред Филистийцами, то стало ше чежке пораженє народу, и обидвоме твойо синове погинули, и кивот Божи одняти.” 18И стало ше, кед спомнул кивот Божи, Или спаднул горезначки при капури и зламал карк и умар, бо бул стари чловек и чежки. Вон судзел Израїлу двацец роки. Шмерц Финеесовей жени 19А

його нєвеста, Финеесова жена, була чежка и мала родзиц, и кед чула тоту вистку, же одняти кивот Божи и же умар єй швекор и єй муж, кукла и породзела ше, бо єй почали болї породзованя. 20А кед умерала, жени котри були при нєй єй гварели: „Нє бой ше, бо ши народзела сина.” А вона нє одвитовала и нє зрозумело то єй шерцо. 21И наволала хлапчика Чежко Вархавод пре кивот Божи и пре єй швекра и єй мужа. 22И гварела: „Пошла слава од Израїла”, бо бул одняти кивот Господнї.

160

Нєзґоди Филистийцох з кивотом 5 А Филистийци вжали кивот Божи и унєсли го зоз Абенезеру до Азоту. 2И вжали Филистийци кивот Господнї и унєсли го до Даґонового дому и поставели го при Даґонови. 3А Азотийци станули вчас рано и вошли до Даґонового дому, и видзели, ниа, Даґон спаднути долунїц пред кивотом Господнїм. Вони подзвигли Даґона и положели го на його место. А Господня рука прицисла Азотийцох, и мучел их, и ранєл їх задки – Азот и його околїско. 4А стало ше, кед станули вчас рано, ниа, Даґон спаднути долунїц пред кивотом Господнього завиту, а Даґонова глава и обидва його дланї лєжали одрубани кажда пред прагом, и обидва його ручни ставци на прагу, лєм Даґоново трупло остало на месце. 5Прето Даґоново священїки и шицки цо уходза до Даґонового дому нє ступаю на праг Даґонового дому у Азоту аж по нєшкайши дзень, алє го прекрочую. 6А рука Господня прицисла Азотийцох и наведла на нїх зло, и вдерел их зоз вредами, у ладьох и у їх краю намножели ше миши, и настало вельке кошенє шмерци у городзе. 7Кед видзели людзе Азоту же ше так става, гварели: „Най нє останє кивот Израїлового Бога медзи нами, бо його чежка рука на нас и на нашим богови Даґонови.” 8И вислали висланїкох и позберали до себе филистийских сатрапох и гварели: „Цо зробиме зоз кивотом Израїлового Бога?” А Ґетайци гварели: „Най ше кивот Божи пренєше до Ґети.” И пренєсли кивот Божи до Ґети. 9И стало ше после того кед го пренєсли, рука Господня була на городзе, настал вельки нємир, и вдерел по жительох городу, од найменшого по найвекшого, и трафел их з вредами на задкох, и Ґетийци себе понаправяли шедзиска. 10И вислали кивот Божи до Аскалону. И стало ше, кед сцигол кивот Божи до Аскалону, Аскалонци почали кричац гуторяци: „Прецо сце принєсли до нас кивот Израїлового Бога же би помориц нас и наш народ!” 11И поспали висланїкох и позберали шицких филистийских сатрапох и гварели: „Пошлїце кивот Израїлового Бога, най стої на своїм месце и най нє приноши шмерц нам и нашому народу, бо настал барз вельки смертельни страх у цалим городзе, кед ту сцигнул кивот Израїлового Бога. 12А живи, котри нє поумерали, були вдерени зоз вредами на задкох, а йойк у городзе ше дзвигал аж до нєба. Врацанє кивота 6 А кивот бул у филистийскей жеми седем мешаци, и наполнєла ше їх жем з мишами. 2И поволали Филистийци священїкох и врачарох и своїх чаривнїкох и гварели: „Цо зробиме зоз кивотом

161

Господнїм? Поучце нас як го послац на його место?” 3Вони гварели: „Кед посилаце кивот завиту Израїлового Бога, нє посилайце го празни, алє му принєшце надополнєнє за муку и теди ше вилїчице и достанєце помиренє, и нє останє його рука на вас.” 4И гварели: „Яке надополнєнє за муки даме?” Вони гварели: „По числу филистийских сатрапох пейц златни шедзиска, бо вина на вас, на ваших поглаварох и на народзе, 5и златни миши таки як вашо миши, котри знїщую вашу жем, и дайце славу Господу, же би олєгчал свою руку над вами и над вашима богами и над вашу жему. 6Прецо отвардуєце вашо шерца, як отвардли свойо шерца Єгиптянє и фараон. Чи их нє вислали, кед их вишмеял, и пошли? 7А тераз ше лапце и направце нови коч и два крави, первиски, без целятох, и запрагнїце крави до коча, а їх целята одведзце од нїх дому. 8И вежнїце кивот и положце го на коч, а златни предмети дайце за муку, положце до ладички ґу ньому и вишлїце го, и одпущце го най идзе. 9И увидзице: кед вон будзе исц по драги до свойого краю ґу Ветсамусу – вон вам зробел тото вельке зло, а кед нє, будземе знац же нє його рука нас вдерела, алє ше нам то стало случайно.” 10И Филистийци так и зробели, и вжали два крави первиски и запрагли их до коча, а їх целята заварли дома. 11И положели кивот на коч и ладичку зоз шедзисками и златнима мишами. 12И рушели крави по драги до Ветсамусу, ишли по истей, чежко ишли и нє скруцовали анї на право, анї на лїво. А филистийски сатрапи ишли за нїма аж по гранїцу Ветсамусу. 13А Ветсамушанє жали жито у долїни, и кед подзвигли очи видзели кивот Господнї, зрадовали ше пре стретнуце зоз нїм. 14А коч вошол на польо Осиї зоз Ветсамусу и там станул. И поставели там при нїм вельки камень и порубали древо коча и принєсли крави на жертву спальованя Господу. 15А левити принєсли кивот Господнї и ладичку цо була при ньому, у котрей були златни предмети, и положели на тот вельки камень. А людзе Ветсамусу того дня принєсли жертви спальованя и жертви Господу. 16Пейцме филистийски сатрапи то видзели и врацели ше истого дня до Аскалону. 17А тоти пейц златни шедзиска цо их Филистийци додали Господу за муку: єдно за Азот, єдно за Ґазу, єдно за Аскалон, єдно за Ґат, єдно за Акрон. 18А златни миши було по числу шицких филистийских городох, пейцме сатрапи зоз утвердзеного городу аж по валали Фаризейох, по вельки камень, на котри положели кивот Господнього завиту цо на полю Осиї з Ветсамусу. 19А синове Єхониї нє були задовольни зоз жителями Ветсамусу, бо видзели кивот Господнї, и Господь им позабивал седемдзешат хлопох, и пейдзешат тисячи хлопох. И заплакал народ, же Господь вдерел народ з таку вельку кару.

162

Кивот у Кирятиярим 20И гварели жителє Ветсамусу: „Хто може прейсц пред тим святим Господом, и ґу кому пойдзе кивот Господнї од нас?” 21И вислали висланїкох ґу жительом Кирятияриму гуторяци: „Филистийци врацели кивот Господнї. Гибайце и однєшце го себе.” 7 И пришли хлопи з Кирятияриму и вжали кивот Господнього завиту и унєсли го до дому Аминадава котри на брещку, а його сина Елеазара пошвецели же би чувал кивот Господнього завиту.

Самуїл судия и ошлєбодитель 2И

стало ше, од того дня кед кивот бул у Кирятияриму, прешло вельо часу – прешло двацец роки, и кажди дом Израїла патрел на Господа. 3И прегварел Самуїл ґу каждому дому Израїла гуторяци: „Кед ше зоз цалим своїм шерцом обрацаце ґу Господу, повируцуйце спомедзи себе цудзих богох и Астарти, и приклоньце свойо шерца ґу Господу, и лєм йому служце, и виратує вас зоз рукох Филистийцох.” 4И повируцовали синове Израїла Ваалох и Астарти и служели лєм самому Господу. 5И гварел Самуїл: „Позберайце шицок Израїл до Мисифати и будзем ше модлїц за вас Господу. 6И позберали ше до Мисифати и черпали воду и вилївали ю пред Господом на жем, и посцели того дня и гуторели: „Согришели зме пред Господом.” А Самуїл судзел у Мисифати сином Израїла. 7А Филистийци чули же ше шицки синове Израїлци позберали у Мисифати, и рушели филистийски сатрапи процив Израїла. Кед то чули синове Израїла, позлєкали ше пред Филистийцами. 8И гварели синове Израїла Самуїлови: „Нє преставай модлїц за нас, волай на Господа, Бога твойого, най нас виратує з руки Филистийцох.” 9И вжал Самуїл єдно баранче сиканче и принєсол го зоз цалим народом як жертву спальованя Господу, и заволал Самуїл на Господа за Израїл, и Господь го вислухал. 10Кед Самуїл приношел жертву спальованя, Филистийци рушели до бою процив Израїлу, а Господь того дня загирмел з моцним гласом на Филистийцох, и так ше преплашели и прецерпели пораженє од Израїлу. 11И повиходзели хлопи Израїла з Мисифати, гонєли Филистийцох и били их аж по Ветхором. 12А Самуїл вжал єден камень и положел го медзи Мисифату и медзи старим городом, и наволал го Авенезер5 – Камень помоци, гуторяци: „Поталь нам Господь помогнул.” 5 Авен(га)езер – євр. камень помоци.

163

13А Господь так понїжел Филистийцох же вецей нє нападали на гранїци Израїла, а рука Господня прицискала Филистийцох шицки днї Самуїла. 14И врацели Филистийци городи котри завжали од синох Израїла, и врацели их Израїлу од Аскалону аж по Азов, а Израїл ошлєбодзел край зоз рукох Филистийцох. И бул мир и медзи Израїлом и Аморейцами. 15А Самуїл судзел Израїлу шицки днї свойого живота. 16Каждого року ишол и обходзел Бетел, Ґалґал и Мисифату, и судзел Израїлу по шицких пошвецених городох. 17Вец ше врацел до Арматаїма, бо там бул його дом, и там судзел Израїлу. И там збудовал жертвенїк Господу.

(Предлужи ше) Зоз старогреческого преложел др Янко Рамач

164

О гл я д и Микола М. ЦАП

ПОЕТСКА ТВОРЧОСЦ ГАВРИЇЛА Г. НАДЯ (Ґу 100-рочнїци од народзеня)

обота Гавриїла Г. Надя (1913-1983) на розвиваню култури, язика и литератури Руснацох Югославиї одбувала ше у трох напрямох: зоз систематичну и длугорочну роботу преподавача розвивал любов ґу мацеринскому слову при векшини нєшка афирмованих дїячох на полю рускей култури; з обявйованьом наукових и фахових роботох о проблемох руского язика дал значне доприношенє свидомосци о природи и месце руского язика у системи славянских язикох и значно допринєсол планованю руского язика у рамикох такв. практичней линґвистики; зоз свою поезию и прекладами дал антолоґийне доприношенє розвою рускей литератури як автор даскелїх найкрасших писньох руского язика. І Свойо писнї Гавриїл Г. Надь за живота нє позберал и нє обявел у єдней кнїжки. Векша часц тих писньох – а слово аж о два трецини його писньох – остала му у рукописох, док лєм менша часц обявена и длуго творела упечаток же то шицко цо Надь як поет за живота витворел. Заш лєм, и тото кус було достаточне же би ше похопело же їх природа и место у историї рускей литератури зошицким окремна.

165

И попри тим же першу писню обявел три роки скорей як дотерашня наша история литератури наводзела (Йому, „Заря”, Нови Сад, 9. юний 1935, ІІ, ч. 16, с. 128), а даскельо його вчасни писнї, гоч обявени, тиж остали нєпознати, приклад сонета Там (Руски календар 1938, Руски Керестур, 1937, с. 54), котри до тераз ношел атрибут першей Надьовей писнї, вецейнїсто индикативни у тим напряме: уж на початку шпиваня писня му ше видзелює зоз чечуцей рускей поетскей продукциї зоз чистоту язика, формалну вибудованосцу и зложеносцу значеньох и суґерує же слово о поетови позарядових творчих и уметнїцких можлївосцох. Надь поет стаємних, черствих формох, у першим шоре сонетох и, познєйше, сонетного венца, алє и ґлоси и поетскей басни. Медзи двома войнами обявел, кельо ми могли установиц, лєм осем писнї (штири вецей як ше до тераз думало!), алє за єдну з нїх, сонет Шерцу („Русска заря”, Нови Сад, 3/1940, с. 3), з правом поведзене же є єдна з найкрасших писньох рускей медзивойновей литератури и рускей поезиї вообще. Зоз свою програму абсурдного положеня поета у дружтве и универзуме сонет Шерцу и руска литература з нїм лапа крочай з найактуалнєйшима тенденциями у европских литературох медзи двома войнами. По думаню Юлияна Тамаша, автор сонета Шерцу, и кед би нїч окрем нього вецей нє написал, жил би док иснує руски язик и док за чловека литература дацо значи. Интересантни заключеня нам понука тот сонет и кед слово о формалних прикметох його. Понеже виполнює норми символистичного сонета, у науки спозорене на одношеня сонета Шерцу и символистичних сонетох Йована Дучича и Антуна Ґустава Матоша. Замерковане, тиж так, же Надь шлїдзи Матошову аналоґию топоса шерца и дзвона з писнї Дзвон, а у подполносци пребера звуковну слику и орґанизацию поетских сликох з першей строфи Дучичового сонета Гвизди. Заш лєм, з уважним розпатраньом описаней студийней ситуациї заключене же предочена метатекстуална функция Надьового сонета нє утаргує його сущну индивидуалну димензию абсурда, абсурда котрого нє находзиме анї при Дучичови, анї при Матошови. Потим, преберанє звуковних сликох цалих строфох або писньох – замерковане то и на прикладзе ямба зоз Шантичовей писнї Вече на шкољу – сиґурни указатель же ше поет Гавриїл Г. Надь формовал у рамикох поетскей традициї котру вреднує Боґдан Попович у Антолоґиї новшей сербскей лирики (Заґреб, 1911). Сонет у рускей поезиї познати уж од самих єй початкох (Думки и Бида Гавриїла Костельника), медзитим, перши сонетни венєц при Руснацох Югославиї (нєшка Сербиї) друковани досц позно, точнєйше 1953. року, автора Гавриїла Г. Надя (Сонетни венєц,

166

„Шветлосц”, Руски Керестур, 3/1953, с. 173-180). Од того часу до нєшка руска поезия збогацена з ище штирома сонетнима венцами и шицки вони на свой способ вирна слика часу у котрим настали або одраженє литературней традициї з якей вирастаю (авторе: Мирон Будински, Микола Скубан, Юлиян Тамаш и Михал Рамач). Надзвичайно чежка и складна архитектоника венца причина же ше мало кому удало успишно зєдинїц формалну виртуозносц зоз глїбоким змистом, а при тим остац швижи и нєповторлїви. Гавриїлови Г. Надьови ше шицко тото, шлєбодно мож повесц, у найвекшей мири удало, гоч його Сонетни венєц ноши моцни печац поетики социялистичного реализма, пануюцей доктрини у югославянскей литератури после 1945. року. Вон каталоґ, пререз и приказ шицких здобуткох младого югославянского дружтва после ошлєбодзеня, док з другого боку, Надьов Сонетни венєц значни и по тим же указує можлївосци же би ше живи, бешедни язик Руснацох Югославиї звладал зоз строгима формалнима мерадлами сонетного венца, без ускрацованя реторичней прешвечлївосци. История рускей литератури длуго думала же Гавриїл Г. Надь автор лєм єдного сонетного венца, и то того цо обявел 1953. року (правда, вон написани 1951, алє є першираз обявени аж два роки познєйше). Надьова пионирска робота и творче доприношенє у велїх обласцох литератури и язика Руснацох Югославиї повойнового периоду очивисно нє случайно резултовала и з таку форму поетского виражованя. Маюци шицко тото у оглядзе, а знаюци яки скромни и стримани бул по природи цалого живота, вообще нас нє зачудовало кед зме после Надьовей шмерци, медзи велїма рукописами, нашли ище єден його сонетни венєц, котри и змистово и композицийно гуторел же часово предходзи познатому зоз 1953. року. Гоч подписани лєм зоз псевдонимом (Мирон Митров), сумняц до Надьового авторства нє було потребне, бо стил, язик, нукашня структура и идентични акростих як и у Сонетним венцу зоз 1953. року („Мойому народови”) були достаточно индикативни же би ше розришело дилему о авторстве твора. Так за науку одкрити перши наш сонетни венєц – Венєц о часу страхотох и сподзиваня, котри настал 1947. року, алє котри першираз обявени аж 1989. року на бокох часописа „Шветлосц”. Родолюбиє виражую вецей Надьово писнї, од котрих три окреме характеристични и тирвацей уметнїцкей вредносци. Писня Ґлоса цала варияция познатих стихох Гавриїла Костельника („За дньох младих дом я славел, / И Руснацох любел своїх, – / Їм у писньох любов глашел, / И любени бул я од нїх.”), источасно школски приклад ридкей алє старей стаємней поетскей форми, першей

167

такей у рускей поезиї вообще; Квитку дробенки, писня-символ, з моцнєйшу миру рефлексивносци док ше поет припатра на свой мали квет цо ше з блата дзвига и котри принєше плод; писня Лєтни вечар у полю (Руски народни календар 1946, Руски Керестур, 1945, с. 56), унапрямена на суґестию атмосфери вечара док жена и хлоп закончую косидбу и чує ше вечарши дзвон, як уж у науки скорей установене, у цалосци шлїдзи звуковну слику сербского ямба зоз писнї Вече на шкољу Алекси Шантича. Надь ше и у других нагодох указал як добри прекладач и почитователь Шантичовей поезиї, алє тото цо вообще нєпознате, то же ше у конкретним случаю роби о автоцензурованей вариянти його писнї Мацерина ноц, зачуваней у рукопису, котра блїщаци приклад писнї з релиґийну инспирацию, док преробена вариянта, под насловом Лєтни вечар у полю, на метатекстуалним планє пластични приклад нукашнїх борбох и авторового примушуюцого прилагодзованя атеїстичному дружтву после 1945. року. Пре шицко цо ту поведзене, Надь у историї литератури до тераз квалификовани у першим шоре як поет суґестивней рефлексивносци, якого го знаме зоз сонета Шерцу и писньох Чуєце, браца? (Народни календар 1958, Руски Керестур, 1957, с. 81-82), О, чом же? (Народни календар 1962, Руски Керестур, 1961, с. 57) и Преходза ми ровно думки („Шветлосц”, Нови Сад, 2/1967, с. 110). У тих писньох, як гвари Юлиян Тамаш, руска класицистична и символистична поезия найвитворенша. Надь у тих писньох рационалист и моралист – моралистична тенденция прецагує ше през цалу Надьову поезию – зоз запатреносцу до правди, вичносци, тайни, моци, суєти, любови, поняцох котри ше у Надьовей поезиї пишу з вельку букву. Праве у писньох як сонети Шерцу и Преходза ми ровно думки присутни найзложенши думково одношеня спрам чловека и його природи и места у дружтве и универзуме, у котрих Надь вше на боку активного гуманизованя чловекового живота. ІІ Уж зме скорей спомли же Гавриїл Г. Надь нє лєм зоз свою поезию, алє и зоз прекладами дал антолоґийне доприношенє розвою рускей литератури. Окрем трох кнїжкох зоз соцреалистичним змистом (Вочи опасносцом, Приповедки о Ленїнови и Армия охрана твоя), котри преложел дораз после 1945. року, Надь окреме удатно прекладал сербску усну поезию, росийски билїни, стихи А. С. Пушкина, А. Шантича и С. Онка, приповедки И. Цанкара, и ище пред Другу шветову войну – Давидово псалми покайни. (На тим месце

168

цикаве будзе надпомнуц же перши преклад обявел источасно кед и першу свою писню, була то Цудзинка, писня нєшка мало познатого Симона Онка, обявена у „Зарї”, Нови Сад, 9. юний 1935, ч. 16. Податок то котри тиж бул нєпознати у нашей историї литератури.) „Чловек котри жиє – гриши; котри гриши – престава жиц. Грих є тот цо знїщує живот. По драги покаяня нош криж свой, вилївай слизи, же биш спрал грих, и жива будзе душа твоя.” Так пише року 1936. млади професор, интелектуалєц и, понад шицкого, глїбоко релиґиозна особа, Гавриїл Г. Надь, толкуюци свой нукашнї порив за прекладанє Псалмох покайних цара Давида, алє ище баржей указуюци на свойо основне еґзистенциялне становиско, животни стоїцизем и вирски чувства котрих ше будзе притримовац до конца живота. Надьова филозофия „чуваня од гриха” добре позната шицким цо мали щесце особнє го упознац за живота, а його „задоволєнє за свойо (...) гришенє” – у одсутносци власних слизох, през указованє на „слизи Давидово” – єдинствени и ориґинални случай у нашей литератури, по котрим ше тоти псалми длуго буду паметац. Яке, у ствари, практичне значенє мали псалми у живоце Гавриїла Г. Надя? Питанє значне и анї кус нє без основи, з оглядом на його реалну можлївосц преширйованя на Надьово вкупне одношенє спрам Бога (Абсолута), а тота релация, як нам познате з искуства його релиґийней поезиї, вообще нє єднозначна и окреме є интересантна за спатранє як психичних процесох автора у фази твореня, так и духовней основи з котрей вираста литературне и наукове дїло Гавриїла Г. Надя. Накратко, псалми, як и вообще Святе писмо, за Надя нє були лєм звичайна бешеда з Богом; вони за ньго и живи вираз души яка вилїва молитву Богови, и збир старозавитного богословя котре ше доживює як радосц и поука, и каждодньове практичне преверйованє себе, и утока за власни розчарованя, и потїха за дожиту нєправду. Же Надь мал преглїбену свидомосц о шицких семантичних бокох поезиї псалмох и їх практичней контемплативней вредносци, шведоча нам и дзепоєдни їх часци котри вон познєйше власноручно означовал, а котри му у датей хвильки, безсумнїву, були прави животни ориєнтир. Надьов преклад Давидових Псалмох покайних зоз 1936. року пренайдзени у рукопису и перши раз обявени у часопису „Шветлосц” 1991. року. Попри своєй литературно-историйней и уметнїцкей вредносци, представя вон и позарядово важне свидоцтво о ступню розвитосци и стилистично-експресивних можлївосцох руского литературного язика у фази його кодификованя пред Другу шветову войну.

169

III У исти час кед настал тот преклад псалмох – нєшка видзиме же то нє було случайно – Гавриїл Г. Надь почина и сам писац поезию инспировану зоз Святим писмом. Пише и нє престава писац аж до конца свойого живота. За живота тота поезия була позната лєм прейґ даскелїх обявених прикладох, а после його шмерци ше указує же то була права златна нїтка його вкупней поетскей творчосци, котра го на найлєпши способ приказує и як поету, и як чловека, и як интелектуалца, и як вирнїка. Моцни вирски чувства, попреплєтани з глїбину метафизичней думки, намаганє ґу трансцендентному – основни животни и филозофски постулати тей поезиї, котрих ше вон и у найчежших хвилькох вулґарно-аґресивного атеїзма после Другей шветовей войни притримовал, аж до конца свойого живота. Писнї пошвецени Богородици або марийовска лирика – перши тематични круг у котрим ше опатра тота поезия. У рускей медзивойновей литератури нєт вельо приклади такей поезиї, окреме нє такей уметнїцки дозретей яку пестовал Надь, а о повойновим периодзе анї най нє бешедуєме. Руска марийовска уметнїцка писня настала з народней традициї и народних побожносцох; пресудну улогу у єй ширеню и укореньованю до широких народних пасмох одбавели руски рукописни зборнїки писньох, окреме зборнїки писньох ХIХ и початку ХХ столїтия. Тоти зборнїки писньох популаризовали литературне нашлїдство скорейших часох, нєпреривно одражуюци и порушуюци у свидомосци народа побожни чувства, у тим случаю, марийовску побожносц. Уметнїцкей марийовскей писнї, чий Надь найлєпши представнїк, удало ше тот виковни дух рускей народней побожносци сублимовац до индивидуалного поетского виразу. Найчастейши марийовски писнї то молитви, нукашнї монолоґи, котри ше приноша Мацери у форми дзекованя, модлєня, писнї субтилного медитованя и цихей, змиреней и скрушеней контемплациї. Од шейсцох темох, котри найчастейше уходза до того тематичного кругу (тема Богородици, Мацери Божей, тема дївичанства, тема Безгришного зачаца, тема Вознесения, теми векших святилїщох и одпусних местох Мацери Божей и теми адорациї, дзекованя, инвокациї и модлєня), при Гавриїлови Г. Надьови ше найчастейше стрета тота остатня. Розгварки з Богородицу, и молитви вообще, найрозширенши, та скоро же и нєт поета у европскей литератури з кус християнского чувства котри нє вишпивал Пречистей Дїви, Божей Мацери, Пресвятей Богородици писню

170

молитви, дзекованя, модлєня або каяня. Таки писнї єст найвецей, кажда з нїх окремна на свой способ, кажди поет дал у нєй даяки свой печац, та так и наш Гавриїл Г. Надь. Ниа, єдно место з його писнї-сонета Придавам Ци..., написаней на Успениє Пресвятей Богородици 1953. року, котре тото илуструє: „Придавам Ци душу, шерцо щире свойо; / Очи смутни дзвигам до шерца Твойого, / Колєна зогинам пред милосцу Його; / Руки свойо складам, модлїм ласки Твойо: // (...) – вздихуєм ґу Тебе // И зоз виру ставам под Твой Покров святи / Цепло Це модляци: чувай ме од злого / И в смертельним чаше захрань ме за Себе!” Писнї обрацаня ґу Богови, Створительови, други тематични круг тей поезиї. У тих стихох, ище баржей як у предходним кругу, приходзи моцно до вираженя Надьова суґестивна рефлексивносц, способносц ошпивйованя стану души у релиґиозней приданосци, майсторство за окремну побожносц и вознєшеносц любови Божей. Змист му щири и простодушни, а атмосфера чувствительна и опиваюца. Метафизични квалитет нє случайна прикмета, алє природни и закономирни пошлїдок трансцендентного надношеня над сурову дїйсносцу. Основни корпус Надьовей релиґийней поезиї нїґда нє бул доступни ширшей явносци, та нїґда нє бул анї предмет окремного литературно-историйного и критичного розпатраня. Маюци тото на розуме, нєобходне наглашиц же тоту поезию треба спатрац насампредз у рамикох такв. католїцкей литератури, руху котри ше после Другей шветовей войни углавним загашел, а там дзе мал одредзени резултати то такв. релиґиозни (католїцки) експресионизем. Друга линия котру нєобходне шлїдзиц при преучованю тей поезиї то фасцинантна зродносц и кореспондованє зоз поезию медзивойновей ґенерациї заходноукраїнских поетох, насампредз Богдана Лепкого и Богдана Игора-Антонича, алє и закарпатских, Федора Потушняка и Зореслава (Севастияна Сабола). Шицко то гутори же ше наша уметнїцка релиґийна поезия нє зявела изоловано од ширшого контекста литератури, та аналоґиї котри находзиме у нєй нє случайносц, алє рефлекс часу и традицийного чувства заєднїцкого восточнославянского цивилизацийного и културного жридла, у котрим Гавриїл Г. Надь и його поезия на релиґийни теми нашли свою тирвацу инспирацию и природне одраженє.

171

История Мирон ЖИРОШ

РУСНАЦИ У КОЦУРЕ – ПОХОДЗЕНЄ, ПРИСЕЛЬОВАНЄ, ПРИВРЕДНИ И КУЛТУРНИ ЖИВОТ (1764-1914) (Ґу 250-рочнїци пребуваня у Коцуре)

рядово, по контракту, руске жительство населює Коцур 1763. року. Чежко вериц же го вони у векшим чишлє и населюю, бо контракт подписани у маю мешацу, а по Горнїцу єст вецей стотки километри, дзе требало сцигнуц, нащивйовац вецей валали на широким подручу, „нагваряц” жительох же би приселєли и з нїма ше присельовац уж вєшенї... Кед же и було тих цо приселєли з Горнїци, вериме же прежимовали у Керестуре при своїх краянох, а аж на яр сцигли на свой конєчни циль. Найвироятнєйше же векше пресельованє, або Велька селїдба, ушлїдзує аж у 1764. року, и то такой з яри же би ше зашали поля, створело обисца и обезпечело стебло (житарки) за особне костиранє и покарму статку през жиму. То наглашуєме прето же предводнїк (шолтес) бул Петро Киш, шлєбодняк з Велького Керестура. Вон з овласценьом (контрактом) вербовал приселєнцох з Горнїци до Коцура. У чаше од 1762. по 1764. рок и керестурске жительство звекшане за коло шейсцсто особи, односно у спомнутим чаше вецей як 900 особи населєли Керестур и Коцур. Горнїца у узшим поглядзе, як ю ми наволуєме, облапя горнї карпатски краї Австро-Угорскей монархиї и залапя територию 13 жупанийох Мукачевского владичества, а у ширшим поглядзе Горнїца облапя и Польску Лемковщину и Галичину, як и терашнї краї Заходней України, та и Подоля з котрих походза, преселюю и приселюю предки нєшкайших Руснацох/Русинох/Українцох до Сербиї и Горватскей.

172

Подруче дакедишнєй Мукачевскей епархиї, нєшка у составе штирох державох: Словацкей, України, Мадярскей и Румуниї, цо на мапи означене зоз державнима гранїцами, односно жительство у каждей спомнутей держави ма свою епархию-владичество

Мукачевске владичество у XVIII сторочу залапяло 13 комитати з котрих преселює руске жительство до Южней Угорскей на Кулянске панство од 1745. по 1780. рок и Сриму од 1850. по 1880. рок. Зоз Габзбурґскей монархиї (Польскей Лемковщини и Галичини) у чаше од 1890. по 1914. рок тиж приселює вельке число Лемкох и Русинох (Галичанох) до Сриму, Славониї и Босни. Шедзиско, центер Мукачевского владичества у Ужгородзе. Епархия облапя грекокатолїкох у 13 жупанийох. Рушаюци од сиверу (карпатского краю), з лїва на право, то шлїдуюци жупаниї: 1. Спиш, 2. Шариш, 3. Земплин, 4. Унґ, 5. Берег, 6. Мараморош. Южнєйши жупаниї, цо ше гранїча зоз сивернима, тоти: 7. Гемер, 8. Абауй-Торна, 9. Саболч, 10. Угоча, и найюжнєйши: 11. Боршод, 12. Гайду и 13. Сатмар. Перши попис коцурского жительства од децембра 1764. року, пренайдзени у Будапешту, неґирує або лєм пояшнює шицки потерашнї документи на котр44и ше поволовали дотерашнї виглєдоваче насельованя Коцура. Слово о Попису душох Рутхенох и католїкох од 29. децембра 1764. року. Спрам того попису у Коцуре жили 84 руски фамилиї зоз 386 бивателями. Медзи приселєнцами до Коцура були 82 хлопи, 83 жени, 4 слугове и 217 дзеци. Вони жили у 66 новозбудованих хижох. Коцурци мали и свойого руского

173

бирова (княза) Янка Чордаша и пришагнїка Штефана Штефанового. Спрам того пописа видно же Коцурци здобули вимагану автономию, мали свою власц, свойого бирова и пришагнїка, односно представнїкох спрам Кулянского панства, дзе приселєли и нє були обєдинєти зоз сербским коцурским жительством. Исновали два окремни пописи жительства, з окремнима бировами и пришагнїками, представителями руского и сербского жительства. Руски хижи були одвоєни од сербскей часци валала, у котрей у 57 хижох бивала 391 особа сербскей националносци зоз своїм сербским бировом. Значи, уж 1764. року „руски Коцур” мал вецей хижи за биванє як стари бивателє Серби. Други Попис душох коцурского жительства од децембра 1765. року уж єдинствени и за Сербох и Руснацох. Анализуюци два перши пописи коцурского жительства, насампредз мушиме констатовац значну рухомосц руского жительства. Єдна трецина од записаних приселєнцох 1764. року нє записана же жиє уж шлїдуюцого року у Коцуре. Медзи нїма єст и таких цо уж першого року пребуваня у Коцуре мали свою хижу у валалє, алє виселєли и пошли индзей. Коцурске жительство у 1765. року, медзитим, нє зменшане, алє, напроцив, звекшане за вецей як 100 особи. Попис указує же число руских бивательох звекшане з новима приселєнцами. Одкаль тоти нови бивателє приселєли, нє призначене. Перши попис з котрого дознаваме з котрих комитатох приселєли бивателє до Коцура и яки їх материялни стан направени 1767. року. У ствари, то найменєй познати и найменєй анализовани попис без огляду же є обявени пред вецей як 15 роками и ище и нєшка є велька загадка. Векшина скорейших виглєдовачох насельованя Коцурцох до Южней Угорскей на Ориґинални Попис з 1765. року (фраґмент)

174

Кулянске панство го нє спомина. Спрам того попису, до Коцура приселюю 1764. року 44 обисца (50 ½ фамилиї), 1765. року приселюю 44 обисца (47 фамилиї) и 2 фамилиї приселюю 1766. року. Треба наглашиц же вон у велїм подозриви, кед слово о приселєнцох, часу присельованя и презвискох особох котри пописани 1764. и 1765. року. Вон вимага дальши виглєдованя и преверйованя. Направени є 5, односно 4 роки после присельованя, а спомина вецей особи котрих нєт на скорейших пописох. Попис жительох Коцура з 1767. року, медзитим, дава значни информациї о присельованю коцурского жительства. У нїм „пописани” жителє котри ше до Коцура приселєли зоз Керестура, Вепровачу и з комитатох Боршод, Саболч, Земплин и Абауй-Торна. У 1766. року ше приселєли лєм два ґаздовства – єдно зоз Боршоду и єдно зоз Земплину. Сумарни податки з Попису од 1767. року указую же у Коцуре було: – 92 ґаздовства, односно 85 селянски ґаздовства або 100 фамилиї, котри мали: – 39 воли за цаганє, 117 конї за праганє, 113 крави, 80 яловки, 37 швинї и 20 овци. Од жемних плодох коцурски селянски ґаздовства мали: – 516 пожунски мери (кабли) жита, – 120 пожунски мери ярцу, – 328 пожунски мери овса, – 477 пожунски мери проса, – 166 пожунски мери кукурици. Вєдно мали 1 607 пожунски кабли („пожонци”) житаркох. Самого жита и кукурици мали 682 пожунски кабли або коло 420 метери, цо нє було досц анї за живот людзох. Польодїлска продукция у валалє ище барз нїзка, алє кед маме у оглядзе же и сам тот рок бул сушни, же людзе мали мале число роботного статку – посцигнута продукция задоволює. Окремне охрабренє представя значне количество рогатого статку. Кажде обисце мало краву, так же ше людзе могли костирац з млєком и млєчнима продуктами. Тоти податки о присельованю барз значни, бо преширюю потерашнї спознаня о подручу з котрого ше приселєло коцурске жительство. Тримало ше же коцурске жительство приселює з Боршоду и Абаую, а видзиме же ше єдно число приселєнцох вияшнєло же приселєло и зоз Земплину и Саболчу. Питанє, медзитим, як длуго вони пребували у тих крайох з котрих ше приселєли до Коцура. Познате же ше Rutheni-Русини-Ру-

175

снаци до южних крайох Боршоду найвецей населєли на преходзе з XVII до XVIII стороча, после ошлєбодзеня тих крайох од турских и татарских нападох. Ту ше присельовали преважно тоти цо сцекали з руйнованих територийох под час длугорочних войнох австрийского царского войска (лабанцох) з войском трансилванских князох – (куруцох), котри ше борели за мадярски трон док штредня часц Мадярскей аж по Еґер, була под Maпa Галицко-Волиньскей Руси (Х-ХIII ст.) турску власцу. Руске жительство под мадярску власц приходзи през вельо стотки роки з ище сивернєйших крайох – Лемковщини, Галичини и Подоля з Федором Корятовичом, котри єден час жупан трох руских жупанийох – рускей жеми у Мадярским кральовстве. Пресельованє тирва сторочами зоз завжатей рускей жеми, Галицко-Волиньского князовства, з боку Литваниї, Польскей, Мадярскей як и Габзбурґскей Монархиї. (На давни руски краї, нас, Руснацох, здогадує стародавна народна шпиванка Дзе же тота проста дражка з Перемишля до Львова. На додатей мапи з Х по ХІІІ стороче обачлїво записани Волиньска, Перемиска и Галицка жем, як и менши цалосци – Червенска и Бельска жем, котри вязани за наших предкох Галицко-Волиньского князовства и кральовства.) На велї сиверни пустари нєшкайшей Мадярскей у Черехату (горйовити край медзи риками Гернад и Бодву) и Земплинских горох Русини пресельовани и скорей ХIV стороча, а жили у тих крайох коло Балатону, Токаю, Нїркарасу ище под час краля Андрия І ( 1060), котри бул оженєти з Анастасию, дзивку києвского княза

176

Ярослава Мудрого (1015–1054). Познєйше до тих бреговитих и грунковитих крайох, насампредз Нїрщини (Потися), преселюю-сцекаю нашо предки пре вельке експлоатованє польских панох, як и пре примушуюцу латинизацию, реформацию и обновену латинизацию у чаше од ХV по XVII стороче (вирски войни). До Мученю, наприклад, приселюю Русини грекокатолїки з Ґемеру 1696. року, Ґерембелю 1712. року, Буду (Tisabüdu) 1712. року, кед приселюю и древену церкву з Берегова, сную валал и грекокатолїцку парохию. (Велї презвиска з того валалу було и у Керестуре и Коцуре.) У Боршодским комитату сцигую ище южнєйше до валалох Шайо Петри, Шайо Сеґеду, Гейо Керестура, дзе сную и свойо парохиї и правя церкви. До коло 100 менших местох Нїрщини, Земплинского погоря, Черехату приселює вельке число Русинох пред 300-350 роками, накадзи тот край (Долня Горнїца) ошлєбодзени од татарских и турских нападох. З тих южних валалох младше жительство ше помали спущує ище нїжей до Гевешского и Чанадского комитату и на концу до богатшей, а тераз празней и родней, нєнаселєней Южней Угорскей. Наприклад, до Макова сцигую приселєнци 1728. року з Надь и Киш Кароля (Nаgykalo), котри блїзко при Марияповчу. Вецей тисячи Русини тиж преселюю на юг з Гайдуцкей, Саболчскей и Земплинскей жупи, дзе скорей сцекли з Ужскей, Уґочскей, Береговскей и Мараморошскей жупаниї. Сцекали, бо нє сцели войовац анї у австрийским, анї у мадярским войску. Барз вельки и траґични войни за наших предкох були под час Ференца I и Ференца II Ракоция. Войовали, у ствари, трансилвански князове як турски вазали за мадярски трон, односно процив австрийского цара. И на єдним и на другим боку було найвецей Русинох, а медзисобно ше забивали и знїчтожоваСучасна мапа крайох одкаль ли свою жем и свой народ. приселєли Руснаци до Коцура

177

Руске жительство у сиверних комитатох историйней Мадярскей жиє од найдавнєйших часох, односно скорей приходзеня Угрох-Мадярох до Панонскей нїзини. Тота руска жем остава руска и после татарского знїчтожованя Києвскей Руси, односно вона руска жем ище вецей як сто роки, по єй фиктивне заберанє з надзельнима мадярскима Панами после здобуваня мадярского трону з боку Карла Роберта (1301-1342) у ХІV вику и змоцнєтого католїченя православного руского народу у тим краю. Мапи руского, уж грекокатолїцкого народу Земплину, Унґу, Абаую и Боршоду з 1806. року (означени чарни векши и менши точки-круги) шведоча источашнє и о иснованю руского жительства котре ше пре спомнути причини (материялне и вирске гнобенє) пресельовало вше южнєйше, же би после ошлєбодзеня южней Панониї спод турскей власци були пририхтани населїц нови, южнєйши краї. У Южней Угорскей Русинох на свойо маєтки коло Зомбора насельовал ґроф Ґлашалкович як „папистох”, тих цо припознаваю Папу, же би постали католїки, а на Кулянске панство администратор Редл як „Рутхенох униятох шлєбодней селїдби”. По присельованю нових колонистох на „обецану” жем було длугорочного блуканя, висельованя єдних и присельованя других. У попису перших приселєнцох Дорослова, наприМапа Боршодского комитату з 1806. року клад, пренаходзели ЯЗИК НАКАЗОВАНЯ: зме исти мена и – Чарна точка – русински – Чарно-била точка – русински-мадярски презвиска котри – Били круг – мадярски ше зявели у Кере-

178

стуре и Коцуре, або тоти мена и презвиска виселєнцох з Керестура и Коцура по вецей местох Бачкей и Сриме, та и Славониї. Углавним, грекокатолїцка вира, односно старославянски обряд бул тота моц, „вельки и моцни дуб” (слуп) цо тримал, прицаговал и обєдиньовал наших людзох до громадкох, окраїскох и улїчкох у цудзих стредкох, або на вєдно купеней або вжатей под аренду обрабяцей жеми, дзе ше робело и жило, алє стваряло и свойо духовни храми, каплїчки, капеланиї, та на концу церкви и парохиї. Привредни живот, звекшованє жительства и висельованє У Новим населєним краю – Кулянским панстве, Русини/Руснаци, насампредз пре хвильово обставини, наджемни и поджемни води, були у чежких привредних обставинох. Держава од нїх вимагала порцийни обовязки спрам подписаного урбару, пописовала їх страданя пре заляти поля, алє нє зменшовала обецани обовязки. Пре чкодлїву климу, слабе костиранє и нєдостаток поживи приходзело до велькей смертельносци, окреме дзецох. До звекшаня жительства заш лєм приходзело, алє велї ґаздовства були примушени роботи пренаходзиц у других хотарох. Виход ше видзел у пресельованю до одвитуюцих стредкох, насампредз до околних валалох и Варадину, а после 1800. року и до Сриму, Шиду, на маєток Крижевского владичества. Економске положенє Коцурцох ше барз помали злєпшує аж концом ХVІІІ стороча, кед викопани беґель през керестурски хотар спущел воду и з пасовискох и часци обрабяцей жеми у коцурским хотаре, окреме кед були єден за другим роком вельки дижджовни роки. Уж у XІX сторочу Бачку, та и Коцур на три заводи (1831, 1849. и 1873. року) залапела епидемия колери, котра з другима хоротами однєсла вельо жертви – вецей як 600 особи. Страх и од тей нєпознатей хороти спричинєл векше висельованє до Сриму, Вербасу и Дюрдьова, як и до велїх местох у Шайкашскей и Сриме. Здобуванє власносци над жему после Револуциї 1848. року, односно комасация жеми оможлївела осемдзешатих рокох ХХ стороча успишнєйше салашске ґаздованє, котре зоз свойого боку виволало социялни розлики медзи людзми – богатих и худобних, социялни нємири и штрайки, и як ришенє чежкосцох пренайдзене у висельованю и за менши предати маєток у Коцуре и Бачкей купиц вецей жеми и лєпше ґаздовац у Сриме и Славониї, и з одходом до ЗАД, дзе було роботи. Трима ше, спрам виявох преселєн-

179

цох, же робиц у Америки од 1895. по 1913. рок з Коцура було вецей як 300 хлопох и леґиньох. Велї ше змогли, врацели до Краю, а велї зоз змогнутим маєтком виселєли з валала, а велї ше з Америки нє врацели и страцели як наш народ. Коцур як валал ше по числу Руснацох нє звекшовал, бо велї висельовали. У Коцуре 1787. року було 1 615 жительох у 318 фамилийох, котри жили у 251 хижи. Оженєтих и нєоженєтих хлопох єст 840, а жени и дзивки старши од 17 рокох 775, цо значи же хлопох було 65 вецей як жени. Єст 223 дзеци по дванац роки и 85 хлапцох и дзивчата од 13 по 17 роки. Селянох єст 210, їх нашлїднїкох 177, инквилинох 115 и других 35. У валалє жию и двоме паноцове. Нє записане келї жителє Руснаци, а келї Мадяре. За Руснацох и Мадярох ше ище водзи заєднїцка матрикула, а малженства єст барз вельо мишани. У 1787. и 1789. року умарли рочнє по 120 особи, по 37 особи вецей як ше народзели. У 1857. року Руснацох було 2 469, 1880. року 2 078, а спрам державного попису 1900. року у Коцуре жию 4 090 жителє и то: 2 387 Руснаци, 1 131 Нємец, 528 Мадяре, 32 Серби, 11 Словаци и 1 други. При рускому жительству у Коцуре у XX сторочу приходзи до вше меншого природного росту жительства. За перши 20 роки, од 1901. по 1920. рок жительство звекшане лєм за 572 особи. Значне наглашиц же ше за 210 роки (1781-1991) у Коцуре народзели 19 643 особи, а природне звекшанє виношело лєм 6 734 особи. Прето же у Коцуре 1991. року жили 2 462 Руснаци, значи же ше до других местох виселєли вецей як 3 200 Руснаци. У 1944. року зоз Коцура виселюю (сцекаю) Нємци, а у 1946. року до валалу населюю колонисти, вецей як 900 Серби з Босни и Чарногорци зоз Чарней Гори и Космету. Национални состав коцурского жительства после Другей шветовей войни шлїдуюци:

180

Од насельованя Руснацох до Коцура 1763. року, та до 2002. року на три заводи валал Коцур бул чисти руски валал. Перши раз такой по насельованю, кед бул збудовани далєй од сербскей Куцури. Зоз 1764. року иснує окремни попис Руснацох у валалє, з окремним бировом Руснаком. Зоз 1765. року попис валалских бивательох уж облапя и руске и сербске жительство, а биров у валалє Серб. Други раз Коцур „руски” валал од 1779. року, кед Серби виселюю з валалу, та до 1805. року, кед починю Шваби (Нємци) присельовац до валалу. У медзичаше до Коцура приселюю римокатолїки, алє вони преважно бешедую по руски и Руснаци их тримаю за своїх. Треци раз Коцур „руски” валал од 1944. до 1946. року, од висельованя Нємцох з валалу по присельованє колонистох Сербох з Босни и Герцеґовини, Космету и Чарней Гори. Од часу насельованя Руснаци у преваги у Коцуре, же би их найвецей було 1781. року, аж 94,8%, а найменєй 2002. року – лєм 47,2%. У остатнїх 30 рокох число Руснацох ше вше баржей зменшує пре висельованє з валалу, зменшани природни прирост и опредзельованє, окреме тих з мишаних малженствох, за национално нєопредзелєних або Югославянох. З другого боку, присутне звекшанє сербского и (другого) жительства. Характеристичне, медзитим, же у Коцуре, од снованя руского валала, та по тераз, бешедни, комуникативни язик у валалє – руски. По руски бешедовали и Мадяре и Нємци, а по Другей шветовей войни руску бешеду часточнє прилапели и даєдни колонисти. По руски у своїх домох бешедує ше у векшим числу фамилийох як цо єст чисти руски фамилиї або ґаздовства. Вирски, просвитни и културни живот Приселєни Руснаци до Коцура у своїх шерцох и души принєсли грекокатолїцку виру и жажду за школу. Пришли як польодїлци, баржей статкаре як ораче, и нови край за нїх постал правдива животна школа, цо их унапрямовала на вше векши знаня и спознаня, знаходзеня и звладованя нових чежкосцох з каждодньового живота. Пришли з вецей стредкох и крайох, од вшадзи з рижнима навикнуцами, а нови край од нїх вимагал надзвичайну упартосц, витирвалосц, взаємну роботу и медзисобне подпомаганє. До коцурского хотара сцигли худобни, з мало роботного статку, а орача жем вимагала моцни конї або воли, глїбоку бразду, здраве нашенє и каждодньову роботу. Углавним, сцигли млади и шмели людзе,

181

дзечни до роботи, витирвали и зложни. Гоч як упарто робели, барз часто дижджи и суша им зменшовали урожаї. Охрабровало их количество жеми котре могли обрабяц, а обезхрабровали порциї Панству, комитату и держави, котри були примушени плациц гоч анї сами нє мали на хлєб. Накадзи сцигли, уж першого року себе направели хижи за биванє, а о рок, 1765. року, набивану з глїни церкву, школу и парохию. Були филияла керестурскей парохиї, алє уж мали свойого и священїка и учителя. Уж 1792. року влапели ше муровац вельку церкву за шицких, бо ше до першей уж о даскельо роки шицки нє могли змесциц. Вельо труду, роботи и пенєжу уложели на єй будованє, вонкашнє и нукашнє украшованє, иконостас и малюнки. Направели и три школи, квартелї за учительох, валалску хижу и карчму, мали вецей сувачи, та аж и витерняк. Жита шали найвецей, а кажде ше намагал мац краву, бо кед було жита и млєка, нє було гладу. Аж после комасациї и шлєбодного обтоку жеми и обисцох приходзи и до интензивнєйшого ґаздованя, будованя салашох и салашского ґаздованя, квалитетнєйшого обрабяня жеми, векшого хасну, та и вецей шлєбодного часу на друженє, совитованя и поради о ґаздованю, будованя векших и богатших хижох, хаснованя модернєйших машинох и вимогох за векше знанє за обрабянє жеми и за особне просвищованє. Звекшує же число школованих особох у валалє, учи ше од Нємцох квалитетнєйше обрабяц жем, гноїц, вецей шац зарна, вецей хасновац здобутки технїки прейґ нових орудийох и машинох, желєзних плугох, дерлячох, рольох и бранох, шац зоз шеячками, а нє садзиц кукурицу до бразди на крочай, алє зоз сецерами, а тлачидба постава буц кратка зоз тлачарками и парнима машинами. Початох ХХ стороча вимага и шатву цукровей цвикли и слунечнїку, котри помали уходза и до коцурского хотара. У костираню ше запровадзує швиньске месо место баранїни, а и дробизґу єст вше вецей. Свидомо або нє, у Коцуре ше змагаю Руснаци зоз Нємцами такповесц у шицким. У знаню, насампредз, бо накадзи нови часи принєсли технїчну револуцию, мушела ше одбуц и револуция у знаню як тоту технїку цо лєпше вихасновац. Драга була технїка, алє ше могла швидко виплациц, бо чловек ю могол прейґ порадох и упутствох фабрикох добре вихасновац, з меншу роботну терху, и мал вецей часу за свойо образованє, дзеци до школи цали рок посилац, а польопривреднїки за читанє кнїжкох у своїх читальньох, читаня преси на розумлївих язикох и язичию, цо приходзели до валалскей Читальнї и предплатнїком. Источашнє розвити интензивни дружтвени живот младежи прейґ ґаздиньох, хлопох

182

прейґ сходох у сувачох и Читальнї и окреме женох прейґ сушедских и родзинских прадкох, дзе ше попри роботи з прерабяньом конопи одвива и културна дїялносц, приповеда животни дожица, народни приповедки, зашпива и писнї. У тот час, остатнїх дзешецрочох ХІХ и першого дзешецроча ХХ стороча, єст вецей контаки з крайом наших предкох прейґ вишколованих священїкох и учительох у Ужгородзе, Заґребе, Пряшове, Львове, та и вше векшей просвитней и културней активносци у самих валалох. Уж 1879. року Коцурци сную власну Читальню, котра постава член Львовскей „Просвити”, Михайло Врабель, вербаски учитель и дзияк записує народни писнї и видава Русский соловей 1890. року, предплатнїкох єст и з Коцура, 1897. року скоро три мешаци у Керестуре, Коцуре и других местох пребува млади науковец з Львова Володимир Гнатюк, етноґраф и записує усну народну творчосц. Векше число Коцурцох нє лєм предплатнїки, алє и сотруднїки з новинами котри приходза до валалу з Бечу, Будапешту, Ужгороду и других местох. Национална свидомосц коцурских преднякох у општини и церковним одборе онєможлївела преходзенє коцурскей конфесийней школи до державней (мадярскей) и вона остала з руским наставним язиком аж по нєшка.

Коцурски священїки, учителє и визначни особи 1902. року

183

У 1904. року виходзи перша кнїжка друкована по руски – Идилски венєц З мойого валала Гавриїла Костельника на бачванско-сримскей рускей бешеди. У Коцуре окреме бул розвити културно-забавни живот 1907-1909. року под час учителя Килби з Горнїци, а 1913. року отримує ше перши Концерт, на котрим попри шпиваня виведзени и театрални представи Нє преклїнай и Врачарка, котри под руководительством Емилияна Ґубаша режирали учительки Єлена Чизмар и Леона Лабош. После Першей шветовей войни приходзи до оживйованя руских културних активносцох. Дня 2. юлия 1919. року основане Руске народне просвитне дружтво, наволане „Просвита”, котре ше стара о културним розвою – школох, новинох, кнїжкох и общим културним живоце. Сную ше читальнї, дилетантски секциї, шпивацки дружтва, пририхтую театрални представи на релиґийни и шветовни змисти. ПОПИС ДУШОХ У КОЦУРЕ 1764. РОКУ – Руснаци и католїки котри мали свойо хижи: Киш Данил (6) Шенчак Янко (5) Ваштаґ Янкова жена (5) Кубан Янко (6) Иштван Штефан (4) Марино Янко (2) Фейса Андри (2) Киш Андри (2) Орос Андри (6) Шендрак Андри (2) Чордаш Янко (5) Кочиш Андри (5) Ходак Янко (5) Цисмадиа Валько (3) Тот Михал (4) Маґоч Штефан (3) Тамаш Янко (4) Мишняк Ласло (5) Иван Палко (3) Биреш Данил (7) Салонтаи Михал жена (6)

184

Тарди Ферко (6) Маґоч Штефан (6) Жебенєи Михал (8) Сабадош Петро (4) Киш Андри (5) Пельга Ласло (5) Цисмадиа Петро (5) Лабош Янко (3) Тутинка Ласло (4) Орос Ферко (4) Надьивань Штефан (4) Кулич Ферко (6) Бараняи Палко (6) Сабо Михал (4) Кочиш Янко (4) Орос Янко (4) Деметер Янко (5) Колобушицки Илько (7) Тот Микола (2) Пап Петро (3) Шендрай Ферко (4)

Дудаш Янко (7) Шанта Ласло (5) Палфалуши Михал (6) Киш Андри (4) Орос Илько (4) Преґон Янко (3) Ґебус Янко (2) Папишта Янко (4) Орос Лукач (8) Медве Михал (5) Боднар Михал (5) Югас Михал (5)

Ивань Штефан (7) Сабо Дюра (7) Керекярто Михал (6) Молнар Михал (4) Вадацки Михал (9) Маґоч Петро (3) Буюла Андри (8) Мучински Янко (5) Кираль Дюра (3) Фейса Янко (3) Поляк Осиф (6) Уйфалуши Петро (5)

– Без своїх хижох: Шенчак Осиф (4) Фейса Михал (2) Тот Янко (4) Цап Мишко (3) Чизмадиа Дюра (3) Буюла Штефан (3) Шовш Янко (4) Варґа Мартон (8) Боднар Михал (2)

Тутинко Петро (5) Орос Михал (4) Боди Грицо (4) Шанта Югас (3) Руби Янко (5) Ґалантаи Дюри (6) Пап Михал (3) Шенчак Дюра (4) Ґадняй Янко (6)

Рекапитулация: – Особи котри маю свойо хижи – 61 хлоп, 63 жени, 171 дзецко и 4 слугове, вєдно 309 особи. – Особи котри нє маю свойо хижи – 18 хлопи, 17 жени, 38 дзеци, вєдно 73 особи. – Преселєни фамилиї зоз Керестура – 3 хлопи, 3 жени, 14 дзеци, вєдно 20 особи. Шицкого вєдно 29. децембра 1764. року Коцуре жию: 82 хлопи, 83 жени, 217 дзеци, 4 слугове, вєдно 386 особи. (Зазначени особи з чарнима буквами нє були у Попису душох 1765. року, цо значи же ше виселєли з Коцура 103 особи: 22 хлопи, 24 жени и 57 дзеци, а приселєли нови 55 фамилиї – 211 особи. Числа у заградзеньох указую особи у фамилиї.)

185

ЛИТЕРАТУРА 1. Мирон Жирош, „БАЧВАНСКО-СРИМСКИ РУСНАЦИ ДОМА И У ШВЕЦЕ (1745–1991)”, I. том „Досельованє и блуканє жительства” и „Природни прирост и висельованє жительства”, Грекокaтолїцка пaрохия св. Петрa и Пaвлa, Нови Сaд, 1997. 2. Мирон Жирош, „БАЧВАНСКО-СРИМСКИ РУСНАЦИ ДОМА И У ШВЕЦЕ (1745–1991)”, II. том „Материялна и дуxовна култура Руснацоx” и „Як зме ше отримали”, Грекокaтолїцка пaрохия св. Петрa и Пaвлa, Нови Сaд, 1998. 3. Мирон Жирош, „БАЧВАНСКО-СРИМСКИ РУСНАЦИ ДОМА И У ШВЕЦЕ (1745–2002)”, ІІІ. том „Привредни живот Руснацох” (у рукопису). 4. Мирон Жирош, „ГОРНЇЦА БАЧВАНСКО-СРИМСКИХ РУСНАЦОХ (од Києвскей Руси по 2011. рок)” (у рукопису).

186

Stat> i ese> Юлиян ПАП

Упечатки з Анґлиї

НА КРАЛЬОВСКИМ ОСТРОВЕ

ед ше перши раз найдзеце у Анґлиї, накадзи ступице на влажну жем, обнєє вас молга и якеш окремне чувство. Озда уж и прето же сце на острове, у жеми дзе шицко окремне и покус чудне. Анґлийци так и гваря – же вони з Острова, а до Европи лєм ґеоґрафски припадаю. Од Европи их роздвоює нє лєм Ламанш, односно Анґлийски канал, як го по своїм волаю. По велїм су окрем швета. Ище вше гоня по лївим боку, алє то нє значи же у нїх шицко „на лїво”. Кед сце длужей там, почнєце ше кус-покус „правиц Енґлейз”... Звичайно гвариме лєм Анґлия, алє точнєйше повесц Велька Британия, або Зєдинєне Кральовство, як свою державу частейше волаю єй жителє. Тото єдинство творя Анґлия и Велс у южней и штреднєй часци векшого острова, Шкотска на сиверу, як и Сиверна Ирска на меншим острове. У составе Велькей Британиї находза ше вєдно коло 5 000 блїзши и дальши острова! ФАБРИКА ШВЕТА. Анґлия, односно Велька Британия, позната як високо розвита индустрийна жем. У XIX вику вона була фабрика швета, як ю наволовали, а велї роки мала и примат на морю. Ту почала индустрийна револуция зоз пренаходком машинох котри заменєли класичну мануфактуру, ту преробела перша парна машина.

187

Вельо би ше могло писац о велькосци и богатстве Британскей империї котра ше розвивала од XVI та по XX вик. После Першей шветовей войни мала велї колониї и понад 520 милиони жительох. Окремни розвой и ширенє Британия зазначела под час кралїци Викториї (1837–1901), котрей Анґлийци и нєшка даваю вельку почесц, а час у котрим вона владала наволую „викториянски час”. На империю здогадую велїчезни будинки у варошох, котри правени помпезно, як ше то швечело у штред велїкого кральовства. Нєшка Велька Британия углавним зведзена на Острово. Алє 53 жеми у швеце, дакедишнї єй колониї, члени такволаного Комонвелту нацийох. Медзи нїма Канада, Австралия, Индия, Южна Африка... Тота Уния облапя 1,9 милиярди жительох, чийо шедзиско у Лондону, на чолє з анґлийску кралїцу Елизабету II. ПОГЛЯД ДО ПРЕШЛОСЦИ. Ище пред нову еру на Острове жил народ Брити келтского походзеня, по котрих Британия достала мено. Пейдзешатих рокох пред нову еру на Острово пришли Римянє под вождством Юлия Цезара, хтори 43. року новей ери основали город Лондон. После коло пейц викох Римянє ше поцагли, а на Острово пришли освойоваче – Анґли, Сакси и Юти. Вони населєли южну часц Острова, нєшкайшу Анґлию, а Бритох поцисли на сивер, до Шкотскей. Виками то були два держави, же би ше Анґлия и Шкотска зєдинєли аж 1707. року. У IX вику, та полни двасто роки, Анґлию зоз сиверу нападали Скандинавци, познати под менами Викинґи, Норманє або Данци. Окреме значна подїя була такволане норманске освоєнє 1066. року, од кеди ше рахує новша история Анґлиї. Теди у битки при Гестинґсу, на югу Анґлиї, нормански войвода Вилєм побил войско краля Гаролда, освоєл Лондон и дал ше коруновац за краля. Бул то перши „цудзи” краль, наволани Вилєм Освойовач. Познєйша история Анґлиї преткана з бурнима периодами – починаюци од крижарских войнох у XII вику, та прейґ сторочней войни медзи Анґлию и Французку (котра тирвала од 1337. по 1453. рок, значи 116 роки!), та по войну двох ружох, билей и червеней, у другей половки XV вику, у котрей ше борели за престол династиї Ланкастер и Йорк... Потим на сцену приходзи династия Тюдор, з котрей окреме познати краль Генри VIII (1509–1547) зоз своїма шейсц женами. Нашлїдзела го кралїца Елизабета I, його дзивка котру мал з другу жену Ану Болен. У тих цмих часох церква ше мишала до шицкого, а шекера на лондонским Тауеру „робела” дзень и ноц. Падали глави гоч зач, а кед була у питаню даяка визначна особа, напри-

188

Звичайна панорама Лондону – будинки Парламента и Биґ Бен

клад кралїца, анґажовани кат з мечом зоз Французкей. Мученє, забиванє, випитованє правди – було теди праве ремесло! З династиї Стюарт значни шкотски краль Джеймс I, котри 1603. року постал краль Анґлиї и Шкотскей. То бул перши крочай у пробованю зєдинєня тих двох жемох. КРАЛЇЦА. Зоз приходом краля Джорджа I на престол 1714. року почина кральовство династиї Гановер, а од 1910. року и краля Джорджа V династия Виндзор, котра и нєшка актуална. Зоз нєй и терашня кралїца Елизабета II (1926), дзивка краля Джорджа VI, котра на трону од 1953. року, полни 60 роки. Анґлийска кралїца источасно и верховни поглавар Анґликанскей церкви. Єй муж Филип, войвода од Единбурґу. Маю штверо дзеци, то: Чарлс, Ана, Ендрю и Едвард. Принц Чарлс бул оженєти з принцезу од Велса Даяну Спенсер, котра траґично страдала у транспортним нєщесцу у Паризу 1997. року. Їх двоме синове Вилиям и Гари. Принц Вилиям оженєти з принцезу Кейт Мидлтон. АНҐЛИЙЦИ, ЄДЗЕНЄ, ЧАЙ. Кед руши даґдзе з Острова, Анґлиєц звичайно гвари же идзе „до Европи”, а за тих цо нє отамаль пове же пришли „зоз континенту” або „споза моря”. Єст аж и присловка же Анґлиєц нє видзе з обисца „нїґдзе без калапа и амрела”. То уж и прето же ше ту учас розлєє диждж, по даскельо раз на дзень.

189

Анґлийци нє рушаю на роботу без фриштику, хтори у нїх „моцни”. Традицийни анґлийски фриштик то ham and eggs – пражена шунка и вайца. (У нас ше то погришно вола „гемендекс”.) Место шунки може буц пражена сланїна, колбаса, а прилог кромплї, печарки, пасуля на густо, тост з маслом... Пред тим идзе джус з помаранчеца, а потим чай або инстант кафа. Рад’ярд Киплинґ (Кнїжка о джунґли) гварел: „У Анґлиї ше можеце добре наєсц кед наручице анґлийски фриштик три раз на дзень.” Тоти цо на роботи маю такволани lunch – лєгки полудзенок, звичайно на поладнє або на годзину. После роботи, дома, маю dinner – полудзенок, а позно вечар supper – лєгку вечеру. То традиция, алє у новшим чаше, окреме младши швет, вше вецей ше ориєнтує на „пожичену” кухню – пицу, гамбурґери, єдла з карийом и инше. Познати анґлийски чай то, у ствари, индийски або цейлонски чай помишани зоз згуснутим млєком, та здабе на билу кафу. Анґлийци го пию гоч кеди, а по традициї обовязно на пейц годзин пополадню, кед маю такволани five o’clock tea. З того направели цали ритуал и бон-тон. (Нє шицко єдно як ше трима шольку, як ше миша чай, анї дзе стої ложичка!) Звичайно маю и окремну просторию дзе ше пиє чай, поготов кед биваю у хижи. Єст вельо файти чаю, за рижни смаки и нагоди – ранши, пополадньови, ловарски, ґрофовски... Ґу чаю ше служи бисквити або даяки други колачики. Звичайни и вихвалєни анґлийски колач то apple pie – яблукова пита. (Нашо рейтеши лєпши!) Гвари ше же Анґлийци „жимни”, спомалшени, старомодни. Алє од нїх походзи фодбал, Битлси и Ролинґстоунси, рижни модни новосци, маю свой гумор. За Шкотску вязани виски, ґолф, волна... З Острова вишли високи досяги науки, образованя, литератури, уметносци. Анґлийски язик ше нєшка розширел по цалим швеце. Вони твардо чуваю свою традицию и принципи, нє даю свою фунту, та гоч и виду з Европскей униї! За нїх спорт лєм лови, лапанє рибох и єдренє, шицко инше бависка. Полни су з манирами як please; excuse me; I’m sorry; thank you, my pleasure*… Анґлиєц нє бешедує вельо, одвитує кратко, дакеди лєм з єдним словом, у каждей нагоди ше справує як gentleman. У явним превозу нє бешедує, шедзи и чита новини. Хто так нє роби, то странєц. Єст ище вельо того цо лєм анґлийске. Озда и прето вельки нємецки поета Гайне гварел же би любел жиц у Анґлиї, „бо ше там ствари случую сто роки познєйше...” * модлїм; пребачце; жаль ми; дзекуєм; мойо задовольство (нєт на чим).

190

Опрез моста Тауер бридж на Темзи

ТУНЕЛ. Виками ше до Анґлиї могло пойсц лєм по морю, у новшим чаше по воздуху. Главни траєктни линиї були з Остендеу у Белґиї по Довер у Анґлиї и од Доверу по Кале у Французкей. А вец, 6. мая 1994. року отворени желєзнїцки тунел попод канал Ламанш хтори зоз „тварду” драгу повязал Острово з Европу. Святочно го у Калеу отворели анґлийска кралїца и французки предсидатель Митеран. Тунел длугоки 50 километри, од того 39 километри под морйом, 45 метери глїбоко под морским дном. Вяже Черитон у Анґлиї и Кале на французким побрежю. То найдлугши подводни тунел на швеце и найдлугши медзинародни тунел. Як гваря, то шветове чудо нового часу и подняце столїтия! У тунелу єст три паралелни „циви” зоз шинами – два ширши за два процивни напрями гайзибанох, а медзи нїма узши сервисни тунел хтори служи за отримованє. Гайзибан „Еуростар” хтори превожи путнїкох прейдзе през тунел за коло 20 минути, а тот за превозки путує коло 35 минути, при чим вожаче шедза у превозкох. За превоз векшей терхи єст окремни гайзибан. През тунел гайзибани гоня 130-165 километри на годзину, а звонка тунелу коло 300 км/г. Гранїчни преход ше находзи на штред тунелу. Єст директни гайзибан з Лондону до Паризу и далєй по Брисел. Роботи на вибудови тунелу почали 1984. року, кед британска и французка влада подписали о тим спорозуменє и формовали

191

компанию „Транс Манш”. Коло 13 тисячи роботнїки з обидвох бокох копали тунел седем роки. Главни тунели ше стретли у маю-юнию 1991. року. Огромни машини „кертици” були ласерски наводзени, так прецизно же одступанє тунелох при стретаню под морйом було лєм у центиметрох! Тунел коштал 10 милиярди евра. ЛОНДОН. Главни варош Велькей Британиї, розцагнути на рики Темзи, єдна з найвекших метрополох на швеце. Сам варош ма коло 8,5 милиона жительох, а зоз численима предварошами 12-14 милиони. Кажда його часц, од велїкей луки та по остатнї загради, припада окремному часу, криє у себе историйну прешлосц, од найдавнєйших часох, прейґ викториянскей империї, по нєшкайши днї. Гваря же ходзиц пешо по Лондону, же би ше цо вецей видзело, то таке як на дески плївац прейґ океану. За путованє по варошу служи метро – underground, червени автобус на поверх – double decker и чарни городски такси. Праве тоти автобуси на поверх препознатлїви символ Лондону. (Єден час були утаргнути, алє су знова уведзени, аж и модернєйши як були.) На таких превозкох ше идзе и на такволани sight seeing – обиходзенє знаменїтосцох. Ниа, даскельо места у Лондону хтори треба опатриц: То вшелїяк Бакинґемска палата у хторей жиє кралїца. Кед кралїца ту, на палати пирха державна застава. У штред варошу змесцени Гайд парк, на 142 гектарох, а вєдно зоз Кенсинґтонскима заградками ма 253 гектари. Строги центер Лондону то Сити. Централна часц варошу то и Вестминстер, на лївим боку Темзи. Ту ше у води опатраю познати будинки Парламента. На будинку Долнього дома, на турнї високей 96 метери, находзи ше Биґ Бен, найпознатша годзина на швеце. У Вестминстерскей опатиї коруновани скоро шицки кральове и кралїци Анґлиї, а векшина з нїх ту и поховани. На Темзи и твердиня Тауер, з велїчезним мостом Тауер бридж. То найстарши будинок у Лондону, збудовани ище под час Вилєма Освойовача. Спочатку то бул дворец анґлийских кральох, а познєйше страшна цемнїца, дзе мучени и забивани велї осудзени. Катедрала святого Павла найвекша церква у Лондону. (Дня 17. априла 2013. року у нєй отримана церемония хованя Марґарет Тачер.) У вельким огню у Лондону 1666. року скоро цалком згорела, алє є потим обновена. Британски музей ма 2 милиони обєкти-предмети, 7 милиони кнїжки, познату читальню. Вайтгол

192

(шедзиско влади), Даунинґ стрит 10 (резиденция премиєра), Пикадили сквер (з Амором на штредку), длугока и широка Оксфордска улїца, Трафалґар сквер, Шекспиров Ґлоб театер... Шицко то стари здания и часци варошу. Туристична и забавна атракция нового датума то панорамске колєсо Лондонске око, найвекше на швеце, високе 135 метери, роби од початку 2000. року. Велї гваря же така модерна конструкция нє швечи у класичним Лондону. Алє и стари Беч ма свой Пратер з подобним колєсом, а Брисел велїчезни Атомиюм з кулями. ЗМЕНА СТРАЖИ. Кажди дзень на поладнє пред Бакинґемску палату ше зменює кралїцова стража. То єдна з найвекших атракцийох у Лондону. Ґардисти у червених якнох и чарних панталонох, з грубима чарнима шапками, иду по улїцох, пешо и на коньох, и приходза пред кралїцову палату. Шицко то провадзене з окремним ритуалом, воєну музику, гласнима командами. Цала церемония тирва коло годзину, а провадза ю по даскельо тисячи людзе, углавним туристи. Велї од рана чекаю пред палату же би тоту представу цо лєпше видзели. Пред капуру палати з обидвох бокох стої по єден ґардиста, мирно як закопани, з пушку у руки, лєм кеди-нєкеди з парадним крочайом заменя свойо стражарски места. Тот вояк на стражи пред палату тиж єден зоз символох Лондону. Цали тот ритуал Анґлийци правя у нєшкайшим чаше насампредз пре традицию, хтора почала ище у XVII вику, як и пре атракцию. Вони ше цеша же тоту церемонию можу указац швету, так исто як цо любя же маю свою кралїцу. АДМИРАЛ НЕЛСОН. На штред Трафалґар скверу, на високим слупе, поставена скулптура славного анґлийского адмирала Нелсона, котри випросцени, зоз шаблю у лївей руки, патри прейґ Темзи на далєке морйо. Тот памятнїк здогадує на битку при Трафалґару, кончику на уходзе до Ґибралтару, у югозаходней Шпаниї, кед анґлийска флота, под команду адмирала Горация Нелсона, 21. октобра 1805. року, побила французку и шпанску флоту и на тот способ онєможлївена Наполеонова инвазия на Анґлию. Храбри адмирал Нелсон, барон од Нила, участвовал по теди у коло 140 биткох, 40 раз бул ранєти, у борбох страцел праву руку и єдно око, а у битки при Трафалґару – погинул. Коло його памятнїку на велькей площи лєжа штири камени лєви, символи побиди. Ту ше збераю числени туристи, док на площу злєтує множество голубох...

193

ГРЕКОКАТОЛЇЦКА ЦЕРКВА. Нєдалєко од Оксфордскей улїци, у побочней улїчки Duke Street (Войводска улїца), находзи ше Соборна грекокатолїцка церква – Лондонска епархия (владичество) Пресвятей фамелиї за Українцох византийского обряду. Тоту назву ноши од 18. януара 2013. року, кед папа Венедикт XVI подзвигнул потедишнї еґзархат за грекокатолїкох у Велькей Британиї на ранґ епархиї. На чолє епархиї Глїб Лончина, епарх (владика), котри пред тим бул апостолски админиСоборна грекокатолїцка церква у Лондону

Руснаци жителє Анґлиї: Павлина и Янко Сабадошово под час Олимпияди у Лондону 2012. року

194

стратор, а потим апостолски еґзарх. Терашнї викар Ендрю (Андрий) Хома. У Велькей Британиї єст 12 грекокатолїцки парохиї и коло 15 тисячи вирних. Богослуженя за грекокатолїкох ше отримую у коло 60 местох. Еґзархат за грекокатолїкох у Велькей Британиї основани 1957. року. Длуги час, од 1963. по 1987. рок, на його чолє бул еґзарх, односно владика Авґустин Горняк, родом з Коцура, хтори умар 2003. року и поховани є у коцурскей церкви.

Микола СЕҐЕДИ

З ЦЕРКОВНЕЙ АРХИТЕКТУРИ: РЕСТАВРАЦИЯ И РЕКОНСТРУКЦИЯ ЛЄТНЄЙ ВЛАДИЧЕСКЕЙ РЕЗИДЕНЦИЇ У ШИДЗЕ

дея о реставрациї и реконструкциї Лєтнєй владическей резиденциї у Шидзе у явносци ше урядово зявела стредком 2010. року, гоч векша часц тей идеї, у форми елаборату, уж була виробена даскельо роки пред тим. Було то ище вєшенї 2008. року, по єднодньовим путованю по наших парохийох у Сриме у орґанизациї о. др Романа Миза, у истим чаше кед ше реставрация дзепоєдних сербских православних манастирох на Фрушкей гори уж цалком приведла ґу концу. З оглядом на дотедишнї граждански инициятиви вязани за реставрацию того будинку (а хтори тиж дали даякого резултату), мож повесц же тота идея и тот елаборат нє були лєм єдна субєктивна инициятива автора, алє ю формовали вецей дружтвено-политични обставини у жеми и окруженю, як и общи духовни стан у руским дружтве и грекокатолїкох у цалосци. У терашнєй форми, тота инициятива, насампредз, ушлїдзела як запис хтори зазначел и формуловал числени розгварки з даскелїма людзми рижних фахох, на рижних функцийох, хтори припознали важносц тей теми. На першим месце то були Зоран Вапа, директор Покраїнского заводу за защиту културних памятнїкох Войводини на Петроварадину, Любиша Шолая, директор Заводу за защиту културних памятнїкох у Сримскей Митровици, и на їх предклад, Синиша Попович, директор подприємства Кема Сан Траде ДОО зоз Суботици, як и Срдян Дьордєвич, директор подприємства МПФ ДОО з Беоґраду. Вапа бул тот хтори предложел же би ше пред реконструкцию Лєтнєй владическей резиденциї у Шидзе обишло теди швижо обновени манастир Крушедол, и же би ше под час будовательних роботох притримовало и провадзело исти або подобни крочаї. З другого боку, пред конєчну дефиницию тей идеї, консултовани о. Михайло Режак, теди парох у Шидзе, о. мр Михайло Малацко, хтори од 1999. до 2008. року службовал у Шидзе, а теди уж окончовал функцию пароха у Руским Керестуре, о. Йозеф Селин,

195

теди парох у Бачинцох, хтори по фаху, иншак, инженєр будовательства, и о. Михаил Холошняй Матїйов, иконописец, парох у Ґосподїнцох, и чия мисия теди була унапрямена на цалком иншаки роботи. Малацко до теди уж вецей раз орґанизовал волонтерски акциї, хтори ше одношели на ушорйованє Лєтнєй владическей резиденциї, найвецей пиньвици. Вон бул тот хтори понаходзел и на єдно место позберал найвекшу часц потребней документациї, и под час його душпастирскей служби, виробени проєкт електрификациї. Шицку тоту документацию, у хвильки примопридаваня Шидскей парохиї, Малацко дал на руки Режакови. Режак под час своєй служби лєм предлужел Малацково инициятиви, цо зоз сиґурносцу мож потвердзиц, бо и зоз сиверу Бачкей, на мольбу, вирни вецей раз орґанизовано одходзели робиц до Шиду. Алє анї после шицких тих акцийох нє ушлїдзела нїяка озбильнєйша обнова, т. є. нїхто озбильно нє залєгнул же би ше нашло приступни фонди, и же би ше поцагло векши финансийни средства, же би ше будинок у цалосци, з боку професионалцох, конєчно и у цалосци приведол до функционалного стану. Так по нових виберанкох и трецим зволаню Националного совиту рускей националней меншини, 2010. року, на вецей заводи бешедоване и зоз Славком Рацом, предсидательом, зоз Звонком Гнатком, членом, иншак технолоґом и винїцаром, як и зоз руководством КПД „Дюра Киш” у Шидзе, за хторих тиж оценєте же би могли мац важну улогу у духовней обнови того комплексу. Теди пообиходзени и вецей вински пиньвици: Винария и пиньвица „Вински двор” Палич, Музей пчоларства и вински лаґум „Живанович” Сримски Карловци, Винария „Винодул”, Темерин, Винария „Винум” Фекетич, познатша як „Лоди”, а дакус познєйше Винария „Звонко Боґдан” Суботица, манастир Ковиль, хтори ма свою економию и хтори ше занїма з продукцию палєнки и орехового ликеру, и манастир Бодяни, хтори тиж реґистровал свойо польопривредне ґаздовство. През розгварки ше дошло до заключеня же би крем Гнатка требало консултовац и Юлияна Раца, технолоґа з Руского Керестура, чийо фахово думанє за виробок того елаборату було од пресудного значеня, и хтори насправди найвецей инсистовал же би ше тот проєкт вельо озбильнєйше розробел. Вон предложел и же би ше направел єден длугорочни бизнис-план, на основи чого и ушлїдзело його роздзельованє на три главни часци, а з тим и їх поєдинєчни виробок. У улоги автора, особнє сом ше далєй сконцентровал на виробок елаборату вязаного за реставрацию и реконструкцию будинку Лєтнєй владическей резиденциї, же бим проєкт коло садзеня винї-

196

ци и дзвиганя винариї, т. є. фабрики за продукцию вина, препущел фаховцом на тим подручю. Но, случело ше якошик же шицки тоти намаганя – намаганя коло самей реставрациї, алє нє и садзеня винїци на парохиялней жеми и вибудови винариї на владическим маєтку – прейґ ноци спадли до води, т. є. вони влапели цалком иншаку дирекцию. Тота инициятива ше претворела до малого бизнису даскелїх преднякох у руским дружтве (познєйше акционерох), хтори оформели приватне подприємство Руски двор ДОО Шид, у хторим Церква, як на концу випадло, нє мала вецей нїяку институционалну улогу. То ше дало заключиц у хвильки кед ше позберани архивски материял и общи предклад проєкту послало на анализу до Заводу за защиту културних памятнїкох у Сримскей Митровици, на основи хторого требало поробиц евалуацию и утвердзиц стан обєкту; кед Любиша Шолая на терен послал ґрупу фаховцох, у Шидзе их спред Церкви и спред Националого совиту нє бул хто дочекац. Теди ше пришло до заключеня же Лєтня владическа резиденция у Шидзе вообще нє ма свойого старателя (кустоса), и же Грекокатолїцка парохия у Шидзе и Лєтня владическа резиденция два подполно одвоєни правно-административни єдинки, а же подприємство Руски двор ДОО цалком окремна правна особа. Накратко – най войдземе до глїбини ствари – главни арґумент хтори сом теди формовал бул засновани на идеї же би ше створело єдно моцне польопривредне ґаздовство, зоз скромну продукцию вина и зоз сучасну технолоґию його преробку, хтора би обезпечела єден моцни фундамент и ґарантовала финансийну потримовку и порядни прилїв средствох за реставрацию и самофинансованє (або самоотримованє) Лєтнєй владическей резиденциї у Шидзе, т. є. же би ше створело материялну и економску базу, же би ше на нєй далєй будовало и розвивало духовни и културни живот Руснацох и грекокатолїкох у Войводини. Главни змисти Лєтнєй владическей резиденциї творели би: Вински двор (пиньвица), Владически институт за польопривреду, винїцарство, здравє, околїско и социялни димензиї, у чиїх би рамикох робела и управа датого польопривредного ґаздовства як и владическей економиї у цалосци (а хтори би були змесцени до прижемних просторийох резиденциї), Владически апартман, обок хторого би и далєй остала овода (перши поверх), гостел або готел скромней катеґориї (нїзша часц падлашу, висоти 2,40 м), и на самим верху мултифункционална сала за рижни стретнуца (висша часц падлашу, висоти 4,00 м, або и вецей). Коло Владического апартману би, значи, и далєй остала овода (хтора и нєшка там зме-

197

сцена), подкровє би ше цеком часу претворело до Духовней школи або семинариї, и цо найважнєйше, до Двору би ше врацел Владика, голєм у тей мири як цо то було у чаше душпастирскей служби надвладики Гавриїла Букатки. Дзеци би, значи, од малючка росли коло Церкви, мали би на єдним месце рижни духовни змисти, библиотеку, вецей би ступали до семинариї, а Владика би их надпатрал, научовал и старал ше о нїх. Як богослове, вони би далєй могли служиц у Винским дворе (у пиньвици); а у винїци и у продукциї вина мали би нагоду заробиц себе за студиї, и заключно, могли би обдумац спортски и младежски живот на маєтку хтори ше находзи у сиверней часци парку (т. є. Двора) резиденциї. Перши идеї хтори ше зявели, а одношели ше на вибудов спортских полиґонох, були вязани за тенис, хтори у чаше кед тот елаборат першираз бул представени поставал вше баржей актуални. Алє, з часом, млади Руснаци витворели вецей резултати у олимпийских дисциплинох, нпр. Иван Лендєр, або Михаил Дудаш, та ше пошвидко пришло на идею же би ше праве вони анґажовали на витвореню проєктох вязаних за спортски активносци, а було слова и о рукометашох Злати Пап Лацковей и Ненадови Нярадийови. Зоз таким способом орґанизациї, створели би ше основни условия за дальши розвой туризма и духовного живота (винского туризма, аґри-туризма, спортского и риболовного туризма, и под.), з тим же би ше могла вихасновац и блїзкосц Фрушкей гори, хтора, иншак, богата зоз стредньовиковнима сербскима православнима манастирами и воздушнима купелями, рика Дунай, як и блїзкосц двох гранїцох, Горватскей и БиГ. Мултифункционални простор на падлашу резиденциї у таких условийох могол би ше хасновац за рижни стретнуца медзинародного и медзиконфесийного характеру. Зоз продукцию вина, хторе би ше дистрибуовало прейґ грекокатолїцкей парохиялней мрежи, уж постояци Саям рускей привреди далєй би ше унапредзовал и розвивал. Крем того, КПД „Дюра Киш” би у тих просторийох могло отримовац проби, наступи и давац свойо представи, а у Винским дворе могли би грац гудаци. Сала у таким амбиєнту, и з так обдуманим змистом, могла би ше видавац за рижни приватни и привредни потреби, як и святочносци. Як коруна, на тот способ обдуманого ґаздовства, обнова духовного живота у Лєтнєй владическей резиденциї у Шидзе одражела би ше през литурґийну и материялну реставрацию Церковного храму. На основи тей идеї позберани и анализовани вецей понукнуца и предрахунки хтори ше одноша на виводзенє будовательних роботох и набавок будовательного материялу, та у седем

198

точкох составени єден комплексни елаборат, чийо дзепоєдни часци у составе того тексту публиковани у їх ориґиналней форми. Тот елаборат потребни укладаня, значи, лєм приблїжно розраховал, и вони ше нє одноша на садзенє винїци и продукцию вина, чий виробок на себе теди уж у подполносци превжало приватне подприємство руских преднякох, Руски двор ДОО зоз Шиду. Хасновани жридла и инша литература 1. Покрајински завод за заштиту споменика културе Војводине, Грађа за проучавање споменика културе Војводине, XXII-XXIII (Нови Сад, 2008) 2. Тимотијевић, Мирослав, Манастир Крушедол, Књига I (Београд, 2008) 3. Тимотијевић, Мирослав, Манастир Крушедол, Књига II (Београд, 2008) 4. Проєкт Лєтнєй владическей резиденциї у Шидзе, Парохиялна архива церкви Св. Миколая Чудотворца у Руским Керестуре (фотокопиї у власносци о. мр Михайла Малацка)

199

Etnolo}iy – etno}rafiy Омелян КУРТА

НЄСЛАВНИ КОНЄЦ КОЗУБЕЯ (Виривок з рукописа Сучасни русински сказки)

єславно ше закончела револуция под руководством Ференца Ракоция, котра нє дала нїч, окрем опустошеня, анї Мадярскей у цалосци, анї Закарпатю окреме. Випатрало же конєчно настанє благодатни час за препород краю. Алє нараз опасносц ше надрилєла з другого боку. Княз Савбадї Евґен задал знїщуюце пораженє Турком при валалє Петровим Варадинє у авґусту 1716. року. Нє затримуюци ше на тим, вон пополнєл войско, обколєшел и залапел Паланку, а у октобру истого року капитуловал Темишвар (нєшка у Румуниї). Як резултат тей кампанї широка територия медзи Мараморошом, Тису и Дунайом, а тиж и цала Трансилвания и Влашка були врацени угорскей коруни. Ясне же ше честолюбиви султан и його амбициозна башкадуна Роксолана нє сцели зоз тим помириц. А цо з того вишло, дознаваме зоз шейсцтомней роботи шветово познатого историчара Михайла Лучкая. Тот шейсцтомнїк ше вола Історія Карпатських Русинов. Наводзим дословно цитат зоз трецого тому, глави трицец седмей: „После того двойнїстого пораженя потребне було лєм же би султан бул розположени на заключенє мира, же би пристал на таки мир на яки ше скорей заклїнал з постредованьом Англиї и Голандиї, алє нє прилапел постредованє и предлужовал войну. Вон дал упутство кримскому ханови же би тот зоз своїм войском опустошел Трансилванию и Угорску. Як резултат того, у наступним 1717. року кримски Татаре нападли на Трансилванию и опустошели ю, а оталь през Вишковски превой нападли на Мараморощину и з огньом и мечом зруйновали Угочанщину (Їршавщину, Виноградовщину), та аж по Сиґот. Сушедни кральовски войска, уєдинєни з вельочисленима одрядами мараморошских и угочанских Русинох, задали Татаром знїщуюце пораженє при Барчанфалви. Татаре, нє думаюци вецей на побиду алє на власни ратунок, почали сцекац през Боршански превой. Ту ше зоз шицких бокох збегли

200

Влахи и Русини, жителє тей долїни, и нападли на сцекачох у узким горским защипеню. Зоз зрубанима древами и каменьом нє лєм же прекрили драгу, алє и побили шицких Татарох. Дзешец тисячи зарабровани християнє, котрих Татаре водзели зоз собу, були ошлєбодзени. А зоз петнац тисячох Татарох нїхто нє остал живи. Од тей побиди вельо руски роди и барз велї фамилиї зоз Влашкей водза свою виславеносц. Барз би добре зробел тот цо би обявел податки о тих фамилийох.” А тераз опатьме як тоту историйну подїю описує познати чловек, кральовски ґеоґраф, заслужни директор благочестивих школох пан Симонович, у пиятим поглавю своєй роботи: „Достойни паметаня, перше и перше, напад Татарох у 1717. року. Нападли вони зоз Сатмарского комитату през место Вишково, отамаль рушели у напряме Сиґота, пустошаци шицко. После того як ту спричинєли жительству вельо зла, у познатей битки при валалє Барчанфалви, Русини их так розбили же ше намагали сцекнуц през Боршански превой, глєдаюци ратунок. Там вони були шицки до єдного знїщени, а дзешец тисячи зарабровани були ошлєбодзени”. Твори ше таки упечаток же Иван Франко сиже за свойого Захара Беркута вжал праве зоз подїї цо ю описал М. Лучкай. Алє, ище тидзень пред ту описанима подїями, водзаци одряд войска кримского хана, по численосци коло 5 тисячи (5 полки) стрелци под вождством злогласного вайди Кизилбея, були знїщени на югозаходней часци валалу Червеньова од народного войска Русинох и Угорцох зоз околних валалох Мукачовщини и Ужгородщини. Вистка о блїщацей побиди над Татарами при Червеньове окомгнуца долєцела до Виноградовцох и Хустянох и то их ошмелєло на кус скорей описани подвиг. У ствари, у Кизилбейовим войску було мало Татарох. Векшину його воякох творели Ногайци, Степняки, Калмики и Кримчанє. То були витирвали, храбри, нємилосердни и нєустрашиви рубаче. Кизилбейов одряд вше ишол напрез основного войска на одстояню єднодньового преходу. Вони нїч нє брали, нє плячкали, вони лєм палєли, знїщовали, приношели страх и панїку. О ганєбним пораженю Кизилбея од простих селянох новини „Стари замок” уж писали у чишлє од 22. юния 2000. року, алє я ришел дацо дополнїц. Роки у першей половки 18. столїтия ше указали як барз чежки за Закарпатє и окреме за валал Червеньово. Смертельни хороти кошели людзох як росну траву. На змену сушним роком приходзели вилїви, наношаци вельо страданя. Скоро кажди треци рок як страшна габа на тот край надрильовала ше татарска навала. Особлїво Закарпатцом допивала руля хординцох на чолє зоз вай-

201

дом Кизилбейом. Вони так часто госцовали на Закарпатю же велї з нїх совершено научели русински язик. Збувало ше так, приповедали стари людзе, же кед ше пред татарским налєтом народ до остатнього поскривал до нєпреходних гущавох, хординци ноцами ходзели по лєше и по нашим кричали: „Марйо, гей, Иване, гей, врацай ше дому, уж пошла поганска вира!” На таки способ вони сцели вимамунїц людзох зоз скритосци и зарабровац их. Вєдно зоз селянами страдал и червеньовски священїк отец Феодор. Понеже ище у младосци страцел шицких власних, скоро цали свой час придал трудом и молитвом. Понеже бул и добри майстор, маюци злати руки, вон ше вельо трудзел на украсних роботох валалскей церкви. Кед шицки будовательни и украсни роботи були закончени, отца Феодора обшедла нова благородна мрия. Вон ришел олєгчац голєм кущичко чежку селянску роботу. Нєодлуга за валалом, на специялно опременим плацу настала велїчезна и по тедишнїх розмирох чудо-машина. Велїчезне колєсо, котре ше круцело з помоцу коньох або волох, порушовало тлачарку цо тлачела просо, жито, раж и инше. Требало лєм преложиц якиш деталь и тота машина вяла зарно, очисцуюци го од плєви. За даскельо минути ґу машини мож було приключиц жорна (каменї) и млєц муку. Мушим признац, тераз ми уж барз жаль же лєм пред дзешец роками тоти историйни, музейней ридкосци, жорна я предал до валалу Терново, у Тячовским районє. Пред тим як була направена тота машина, шицки роботи ше окончовали ручно. Зарно млацели зоз ципами, вяли з лопатами, муку тлукли у так воланих ступкох. Продуктивносц роботи була така же за годзину лєдво натлукли два литри муки. Порту на котрей млаца зарно по терашнїм наволую ток, а у гевтих часох ше тото место наволовало гумно. Но та, прето и улїца, котра познєйше направена за гумном, достала назву Загуменна. Уж тераз цалком нєдавно єден валалски шмиховалєц ю наволал Партизанска. Червеньовци ше нє могли лєм надзековац свойому священїкови. Живот помали поставал лагоднєйши, роки постали урожайнєйши, а людзе маєтнєйши, аж док нараз нєжадани госц Кизилбей зоз свою рулю як чарну хмару нє налєцел на Закарпатє. Свойого вожда Кизилбейом наволали його земляки. На їх туркофонским язику „кизил” значи „червени”, а бей, або бай – пан. Спомнутого пана назвали червеним нє прето же бул марксист або ленїнист, алє прето же вон спальовал по жем шицко на своєй драги. Так як Славянє за пожар гуторели же на хижи червени когут, так Татаре гуторели же на хижи червени пан. Та то вам Кизил-бей.

202

Як уж горе спомнуте, вон бул части гоч и нєволани, алє добре знани госц Закарпатя. Жителє того краю го наволали Козубий. Єст даскельо верзиї же чом го праве так наволали. Єдна верзия то же Кизилбей и Козубий барз созвучни, алє тота друга лєгчейша за славянске вигварянє. Друга верзия то же Козубий мал браду подобну на козову, яку нєпреривно погласковал у шлєбодним чаше, кед нє ишол до походу. Треца верзия – нє патраци на його надлюдску обжерацосц, вон бул худи-худучки, як козуб. А козуб то своєродни з вербового пруца виплєцени кошарик з яким ловели рибу. За худого чловека гуторели: худи як козуб. Ище єдна верзия така: Козубий за єден полудзенок жедол цалу одарту козу. А понеже вон давал предносц праве кожецини, мушело ше забивац вельо кози. Та так вам и – Козубий. Кед Татаре ишли на вельки поход, як резерву поживи гнали зоз собу стада волох, ґамилох, чупори овцох. А за мали нагли погоди брали шицкого по єдну або два одарти або баранїни або кожецини. Єдло ше, пре економичносц часу, готовело директно на коню. Же би читачови було розумлїве, мушим описац тот технолоґийни процес пририхтованя єдла, яки би, у ствари, могли и тераз хасновац нашо вожаче на дальших драгох. Одарте цело кози або овци ше розрезало на даскельо фалати, котри кладли на хрибет коньови место шедла, на тото шедал конянїк и – гайд до походу. Рано шеднул на торбу, а на поладнє єдло уж готове на хаснованє. Наисце, то було барз смачне, ароматичне, соковите єдло, помишане зоз людским и коньским знойом. Поправдзе поведзено, то нє бул винаходок Татарох. Мадяре ше, ище вельо вики пред Татарами, служели праве зоз тим рецептом. На таки способ приготовене єдзенє Мадяре назвали ґуляш-левеш. Тота назва була зложена з двох часцох, зоз славянскей „ґуляш” и мадярскей „левеш”, або „ловеш”. Цали дзень шедзаци на торби з месом конянїк себе натлукол вельки ґулї (жулї) на грубим месу, та так настал ґуляш. А ту и друга часц назви, мадярска, „левеш”, або „ло-веш”, то – коньски зной. Левеш то праве тота юшка цо ше направела у торби як пошлїдок мишаня коньского и людского зною. Кед пред тисячу роками Мадяре прешли Карпатски Веречански превой у глєданю нового терашнього отечества, на штерацец днї ше затримали при Мукачевским замку одпочинуц. За тоти штерацец днї вони часто госцовали у моїм родимим валалє Червеньове. Нашо селянє радо примали нових владарох Карпатох и щедро их госцели зоз вшелїяким єдзеньом и напойом. Зоз свойого боку Мадяре госцели Червеньовцох зоз свою царску поживу ґуляш-левешом. Тота пожива ше Чер-

203

веньовцом барз попачела. Алє ше пре цошка Червеньовцом нє любела сама назва „левеш”. Вони то нє сцели волац анї „юшка”, та аж анї назва „бульон” ше им нє пачела. Вони тото єдло наволали – „блюй вон”. Анї до нєшка нє розумим же чом вони то так наволали. Аж ми анї до розума нє идзе. Блюй вон, и то шицко. Та ту вам чудацки Червеньовци. А, у ствари, ґуляш-левеш у Мадярох спомедзи шицких єдлох и тераз на першим месце. Та у интересу справедлївосци треба повесц же ше процес пририхтованя дакус пременєл. Нє прето же Мадяре престали любиц ґуляш-левеш, алє прето же престали шедлац конї. Алє, врацме ше на татарску навалу. Кримска хорда ище вельо скорей од спомнутих налєтох Козубия опустошовала югозаходни жеми України. Найинтензивнєйши налєти були под час династиї кримских ханох Герейох. Династия Герейох була у цесних, приятельских, та аж и родзинских одношеньох з московскима царами. Медзи нїма бул створени моцни воєно-политични союз, а же би тот союз бул ище моцнєйши, и же би даєдна страна нє подлєгла спокуси зради, царове зоз ханами нєпреривно розменьовали заручнїкох. Тоти заручнїки по обичаю були престолонашлїдни владарски синове. До цесного воєно-политичного союзу Москву и Крим понукло тото же вони мали заєднїцкого подмуклого и моцного нєприятеля – Златну хорду, и после того як вельо скорей од подїйох котри описуєм, московски княз Димитрий Донски на Куликовим полю моцно побил войско хана Златней хорди Мамая, а кримски хан дакус познєйше го подполно розбил. А самого Мамая Кримчанє привязали з ногами за хвости двох гачурох и розтаргали. Алє Златна хорда, як хидра, народзовала ше знова и знова на велїчезних просторох Поволжя и Приурал’я. Пре тото кримски хан мал за циль вихасновац Москву у процивставяню найомерженшому нєприятельови, Златней хорди. Зоз свойого боку, Москва зоз обаваньом патрела як моцнєю польско-литвански и мадярски кральовства. Зоз свою кварну руку Москва упутйовала Кримску хорду на заход. Та и сами кральове, як пише познати историчар Михайло Грушевски у штвартим тому своєй роботи История України-Руси, тиж поволовали хорду же би плячкала їх українски жеми. Цо вони з того мали? Мали вигодносц. Кральом було шицко єдно же нї прецо страдал нєвиновати, за нїх цудзи, українски и русински народ. После каждого татарского налєту папа римски на дзешец роки ошлєбодзовал кральох, як тих цо пострадали, од плаценя дажбинох Ватикану. Козубий бул над’звичайно злей норови. Тото признавали аж и його сотруднїки. Його гасло було: „Паль шицко цо гори, лов шиц-

204

ко цо бега, реж шицко цо клїпка”. Найвекше задовольство му було кед вечарами патрел як бовчали валали, а особлїво як горели храми. Пламень зоз тих огньох, випатрало так як кед би доперал по нєбо. Церкви на Закарпатю правели вельки, високи, преважно древени. Таки будинки згорйовали за даскельо минути, та ше прето Козубий благочасно змесцовал даґдзе на брещку же би ше засцигнул наприпатрац. Нє єдну дзешатку наших святиньох знїщел тот дзивяк. Алє нє могло навше так буц. Нашол ше єден чловек у особи червеньовского священїка отца Феодора Волошинца, котри зоз своїма розпалююцима бешедами мог прешвечиц людзох же чекац защиту од своїх велможох нє вредзи, алє же ше им треба самим позберац. И людзе ше зберали. По шицких валалох коло церквох ше одбували народни сходи, на яких зоз розпалююцу бешеду виступал червеньовски священїк Феодор Волошинец. На велькей ради у валалє Лучки прости людзе орґанизовали народне войско. За командира вибрали червеньовского селяна по мену и презвиску Олекса Курта. Йому под час войни дали вельки права и ополномоценя, аж и право меча, то єст право карац нєпослух. Олексу вибрали праве прето же од давна скорей того вон зоз своїма братами велї роки препровадзел у воєней служби при Туркох, дзе за геройство у биткох достал велї одликованя и титули. Єдна зоз титулох була – Курт-ата, то єст оцец вовкох. Под час служби у турским войску вон ше упознал зоз запорожскима козаками цо тиж служели у Туркох зоз статусом найомнїкох, або, як тераз модерне повесц – контрактнїкох. Єден час Олекса бул аж и куреньски атаман сичовиком. Алє пре якешик нєпорозуменє зоз турским пашом козаки ше побунєли и самовольно, єднобочно розорвали контракт. Олекса их нагварял най иду на Подкарпатску Рус и най там осную Карпатску сич. Алє козаки пре цошка дали превагу нїзином коло Дунаю. Нательо скорей же там уж були даскельо козацки утвердзеня-паланки. Векшина з нїх ше змесцела до делти Дунаю и там основали Задунайску сич. Алє даскельо дзешатки козакох заш лєм послухали братох Куртох и пришли до Червеньова. У Червеньове ше населєли на сиверней часци валала, котра теди ище нє була населєна. Тоту часц валала наволали Босна, та так ше вона, поправдзе поведзено, вола и тераз. Ствар у тим же место дислокациї козакох под час турскей служби була праве Босна, та вец козакох у Червеньове наволали Бошняками. Дакеди исновала леґенда же и Червеньово за свою назву ма подзековац козаком, котри нїби ношели високи шапки з червенима верхами. А насправди Червеньово достало свою назву од рики Червеньовка, цо ма поча-

205

ток у Червеней гори и прецека през Клячаново, Ивановнї, Руське, Ракошино и Кайданово. Потомки тих козакох, рицерох меча и плуга и до нєшка жию у Червеньове. Велї з нїх зачували аж и тедишнї презвиска, як цо то Довганич, Глуханич, Гладжикурка, Незбайло, Сербайло, Хопей, Джаурей и инши. Тоти козаки постали косцанїк народного войска и подпора Олексови. Кед випровадзели зоз шицких околних валалох старикох, дзеци и жени до горох до нєпреходних гущавох, народни вояки зоз швидкима темпами почали пририхтовац замку за хординцох. За тото вони зберали приручни материял и повязовали до звязкох и насиповали до мехох глїни, звожели пняки же би у датей хвильки загацели рики Латорицу, Стару, Вилю, котри прецекали на заходзе од Червеньова. Маршруту по якей ше буду рушац хординци нє було чежко дознац, бо вони по тей драги ишли нєраз аж до Братислави. Нараз на югу збачели густи дим цо ше дзвигал аж до нєба. То горели Лучки. О даскельо хвильки священїк отец Феодор цо ше на шицко припатрал зоз високей дзвонїци, дал знац о високим слупе праху цо ше рушал у напряме Червеньова. Отец Феодор нїяким концом нє сцел напущиц валал. Вон уж даскельо днї посцел и модлєл Бога же би одврацел напасц и послал з нєба дижджу, бо лєм диждж могол у даякей мири виратовац валал од червеного когута. По теди пановала нєвироятна горучава. Слуп праху ше приблїжовал. То шедлали тисячи хордински конянїки. За менєй як годзину вони мали буц у Червеньове. И кед уж мож було розликовац подоби конянїкох, отец Феодор зоз своєй дзвонїци вдерел на шицки дзвони. То прето же би одврацел увагу Татаром и ослабнул їх осторожносц. Народни вояки ше притаєли у своїх зашедох и лєм даскельо стотки конянїкох зоз валалох Ракошино, Чомонин и Добронь под команду Ракошинца Балїнта, як тоти оси, дражнєли Татарох наманююци их до лєса. Зоз акциями конянїкох координовали стари сичово козаки. Основне оружиє конянїкох були корбачи и желєзни оштри шпици на чижмових носох. На концу корбача була желєзна ґомбичка, та ше прето корбач при вдереню обмотовал коло шиї. Оштро поцагуюци пориско корбача, конянїк зривал хординца зоз шедла, а акцию закончовало вдеренє зоз оштрим шпицом. Основни сили Татарох до битки зоз конянїками ше нє упущовали. Вони ше у нєрозривней колони рушали у напряме Ужгорода. Кед нараз, над лєсом пребегла блїскавка и вдерел гром з нєвироятну силу. Искусни вояк Козубий окомгнуца оценєл ситуацию. Ствар була у тим же основне оружиє Татаром були луки, з якима вони владали совершено. Под час дижджу розмакали з ременьчкох

206

сплєцени тетиви и вони ше розбивньовали и таргали як пша шлїна. Страшне оружиє стрильцох ше претворйовало на звичайни палїци. Козубий наказал зоз швидким атаком знїщиц допитих конянїкох док ище нє почала лєйба. Шицка хорда ше руцела на конянїкох. Даскельо дзешатки Татарох прибегли ґу церкви и подпалєли ю. Древени будинок збовкнул як факля и за даскельо минути на месце святинї остало лєм погоренїско. Вєдно зоз храмом згорел и отец Феодор. Конянїки теди почали сцекац до лєса наманююци за собу Татарох. Тоти ше гарли за нїма безглаво, нє наздаваюци ше биди. И ту ше стало цо ше мало стац. Почали виходзиц зоз побрежйох правочасно загацени рички. Конї почали лєзнуц до розмокнутей жеми аж по брухи. Татаре були шокировани, бо вони добре познате место нє упознали. З нєба ше зляла лєйба як з решета. Споза каждого древа, споза каждого корча вискаковали по даскельо народни вояки з видлами, шекерами, косами и просто колками. Татарох пошекали як капусту. З їх целами було прекрите цале место. Мертви цела Татарох плївали даскельо днї по рички Стара. Ричку Стара у тим месце наволали Мертвецка. Так ше вона вола и по нєшка. Козубея влапели живого и обешели го на вербу горе ногами зоз замурену главу до води. И вишел вон там аж покля го нє розклювали врани. Лєсови масив коло Червеньова по нєшка у шицких документох ше означує як Козубово на памятку на страшного завойовнїка Козубея. Та так нєславно закончел свою драгу Козубей у Червеньовскей яруги и постал у исти час и обешеняк и затопенїк. Алє и Татаре до нєшкайшого дня плаца податок з памятку на наш валал. У кримско-татарских сказкох-страшидлох ше приповеда же дзешка далєко-далєко за горами Карпатами єст валал Кизил юрт у котрим жиє страшни Кур-ата. Як ше уж горе споминало, кизил по татарски то червени, а юрт то хижи. Отже, дословно Кизил юрт то червени хижи. Нє чежко одгаднуц же ше роби праве о Червеньове. У тей приповедки я кельо мог тельо сом виполнєл жаданє историчара Михайла Лучкая (читай горе) спомнуц голєм даскельо мена и презвиска тих славних родох котри раз занавше зопарли налєти Татарох на Закарпатє. З українского преложел Дюра Латяк

207

Prikazi, kritiki, recenzi> Младен МАРКОВ

OДСTУПAНЄ OД ШAБЛOНОХ (Julijan Tamaš, Splav od čežnji, roman u apokrifima, Ruske slovo – Vojvođanska akademija nauka i umetnosti, Novi Sad, 2010)

їґда сом явно нє оценьовал кнїжки. Починаюци читанє о Шашкевичови и других подобох през период од трох викох, мушим припознац, текст ме нєсподзивал, бо одступа од шаблонох. Знаюци од скорей писателя тей кнїжки, нє сумнял сом же то повист о Руснацох, з векшей часци, гоч ше преплєтаю и судьби других народох, починаюци од обичного швета по елитни фамелиї. Читаюци кнїжку, наидзеце на ґалерию розличних подобох, гоч ше вам будзе видзиц же их уж познаце. Ту су, коло нас, а дзепоєдни виша на муре у форми фотоґрафиї. Шицко преплєцене и шицко уж история. А цо друге можеш и обчековац кед ше бешедує о животох велїх народох, помишаних, як и тот Балкан на котрим зме, нє зоз свою волю, осудзених. Єдине цо нє можеш виберац то оцец, мац и нация, нє рахуюци шмерц, котра нєминовна. Углавним, Балкан, гоч ше дзепоєдни краки ширя и прейґ других державох, аж и континентох. Алє я, насампредз, мушел дознац хто Руснаци. Познам писателя тей кнїжки уж телї роки, и цали час сом тримал же є Українєц. За кажди случай, препатрел сом енциклопедию. Гей. Так. Алє з тоту розлику же су зоз старей Галицкей Руси, у восточней Галичини, у Карпатох. Єст их у Войводини вецей як двацец тисячи и по походзеню су з Карпатскей України и восточней Галичини, у першей половки ХIХ вика, кед тоти обласци були у составе

208

Австро-Угорскей, котра запровадзовала денационализацию славянских и других жемох цо були под єй власцу по 1918. рок. Нацо тото начишльованє? Нє робим то лєм пре себе, алє и пре кнїжку о котрей слово, бо ше вона якошик однїма и сцека у тим карпатским напряме. Тот длуги увод направел сом як побочни омаж писательови кнїжки котру чежко виложиц, и о нєй бешедовац як о даяким куельовским романє цо ше лєгко чита, ище швидше пречита и исто так швидко забудзе. То чежка кнїжка, котру писатель наволал роман у апокрифох, и нє могло би ше о нєй лєгко шицко виприповедац у єдним кратким викладаню. Роман широке поняце. Нєшка достал и дзепоєдни нєпохоплїви прикметнїки цо допераю и до абстрактносци, гоч я тримам же ше вон муши притримовац сижеа и прежиц як форма. Тота кнїжка заш лєм роман-рика, сплєт рижних судьбох, очубраних зоз страданями у емиґрациї и зоз страданями самого писателя. Затераз ше затримам на атмосфери и дзепоєдних подобох з того дїла, котре ше ми у єдней хвильки привидзело як кед би було писане у форми дньовнїка, а познєйше було претворене до другей форми. Кед бешедуєм о писательови тей кнїжки, нє можем нє асоцировац з моїм здогадованьом на Ґоґоля и Вечари на салашу при Диканьки. Нє знам прецо, алє док сом читал, предо мну ше стално стопорчели Карпати, видзел сом и козакох и польодїлцох котрих тот писатель у кнїжки вага, поровнує, насправди застарани над своїм походзеньом, над чимшик цо каждого чловека дорушує з митского жаданя же би любопитлїво штурел руку до цмоти прешлосци и дознал. Же бизме занєдзбали таїнство предїлох вше кед ше спомню Карпати. Уж сом гварел же ме дїло баржей здогадує на гевти познати, дакеди можебуц старомодни романи-рики, прето же у тей кнїжки можеце провадзиц судьби людзох рижних ґенерацийох, та, спрам того, и рижних историйних периодох. Ту юнак формално фамелия Шашкевич, чию судьбу провадзиме през три вики, и прето сом себе дал шлєбоду повесц же источашнє представя и добру часц историї свойого часу. Читатель тей кнїжки дозна їх историят; кнїжка нє ноши даремно метафорични наслов Дереґля з мрийох, а ми будземе лєм пробовац указац вам на окремни интересантносци, през дзепоєдни боки людских судьбох. Дереґля можебуц метафора за їх блуканя, як Црнянскових селїдбох.

209

У кнїжки ше як молга влєче приповеданє у першей особи, алє якошик дискретно и пребегованє до трецей, так же ше читатель хтори нє меркує може и помилїц. Кнїжка и путопис, и роман, и збир вельочислених приповедкох, котри чловекови випатраю як виривки з Декамерона. Нєзвичайни су. Кнїжка писана з автентичним стилом образованого писателя, котри прави схопни иронични поровнаня з обломовщину. Дїйствую упечатлїво стретнуца писателя зоз сонароднїками на преслави Шевченкового швета. Вискочи, заш, читательови и метафорични наслов Дереґля з мрийох. Як кед ше, после длугого одсуствованя, блуканя по пучини, ношени з витрами преважно злей историї, стретню браца. Окремна, повторюєм, часц кед писатель, котри, наостатку, и жридло и улїв жридлового, як єден з главних юнакох, жада емиґровац, и розгварка котрому народу припадаю Руснаци, толкованє прецо би вон требал пойсц у чаше, предпоставям, кед Милошевичово сейменє по валалох лапали поспаних леґиньох, посилаюци их на його фронт, до войни яку лєм дураци здумую и виводза раз у пол вика на тих просторох Балкана. Цитуєм часц зоз кнїжки: ,,Не брините, комшинице, биће то све у реду – тешим Марју Саламун – Украјина се нас не одриче. Сачуваће вам сина, ишколоваће га и вратити као зрелог човека. – Која Украјина, ми смо Русини, нисмо Украјинци. А сада ми још и сина узима. Видећу га два пута годишње. Нека је проклета и она и овај луди Петро. – А где је штампана наша прва књига? У Жовкви – пита се и одмах одговара Петро. – А где је то? У Украјини. А ко је записао наше народне песме и приповетке и објавио их на нашем говору, о свом трошку? Опет Украјинац, Хнаћук, у Лавову. А где је то? У Украјини. А одакле су први досељеници у Крстур? Из Червенова. А где је то данас? У Украјини. Па шта се дереш, луда жено, свет је већи од твог обешеног носа. Нека иде наш син. Зар ти више волиш да га убију, или да он некога убије, у овом суманутом рату? Шта ми имамо против кога? Мени не смета ни Србин, ни Хрват, ни Муслиман. Не дам им сина. Нека себи роде и онда нека их убијају. Умукни!” Винєшем ище єден податок з кнїжки о хторей слово: „По враћању из Лавова дознајем да се, за сваки случај, ако се сценарио о исељењу мањина из Хрватске и Босне пренесе и на

210

Војводину, Украјинска гркокатоличка црква договорила са Владом Украјине да ће Бачванима дати на располагање управо изграђено село поред Одесе, изграђено за војску, која може да прими око десет хиљада душа. Земља је плодна, на јужне крајеве смо свикли, па ће то већ Бог преко добрих људи да удеси.” Тамашова кнїжка здогадує и на часи котри бизме нє шмели забуц. И прето гварим, нє преширююци тему, же кнїжка и политична. Роздумуєм о тим же писатель, нє жадаюци направиц историйни лук, могол направиц и даскельо окремни кнїжки на рижни теми и так звекшац свойо библиоґрафийне число у шветовей библиоґрафиї. Анї ту нє мам часу детально, минуциозно начишльовац векше число барз добрих приповедкох. О тим би ше могла написац студия, як о прерозподзельованю материялу так и о богатству автентичного приповеданя о каждей подоби. Окреме заслужує увагу часц под насловом Михаел Шашкевич шведочи – о важних подїйох за народи стреднєй Европи. Будзем цитовац ище єдну часц з тей кнїжки: „Под Милошевићем то се још у почетку одржавало, али растом српског национализма постали смо политички неравноправни, а под ДОС-ом, плашим се, бићемо и економски неравноправни; и даље нас нема у политици, ни симболично. Убиjа нас логика великих бројева, логика већине, карактеристична за демократију, колико и за социјалистички популизам.” Приходзи потим случай хтори нє мож задумац за чловека просекового образованя, а нє одличного интелектуалца. Писатель гвари (цитуєм): „Некада књижевност и шала иду испред живота, живот уме да крене за њима, па после мог повратка из Америке сазнајем да су заиста долазили земљаци и нудили пет хиљада марака за моју главу, али се комшијски деран предомислио да то уради. Сазнајем и то да сам требао да будем бачен у циглану и тамо спаљен. Марке је понудио један од крстурских газда.” Випаднє же тоту кнїжку доживюєм лєм як политични есей, цо погришне. Кед дахто, як и тот писатель, дефинитивно захорує, вон постава нєвилїчлїви хоротнїк, и накельо хорота чежша, вон у єй домену постава моцнєйши. На вельочислених своїх еґзилох, як литературних так и стварних, вон нє приповеда лєм о политики. Вон описує людзох, подїї, хижи, твари; порушуюци йому и чувства и приступи. И теди кед го якишик наївни маляр, у чаше одушевия з Мило-

211

шевичом и националну историю, кед ше по Сербиї преноша мощи княза Лазара, и кед ше на Косову назбера милион такволаних родолюбох, подучує: „О грађанским правима можемо да разговарамо, али о националним никако. Какав Русин или Украјинац, ти имаш да будеш Србин кад живиш у Србији и шлус”. Надосц дознаме з тей кнїжки. Аж и тото же ше своєчасово Радио Чикаґо одушевйовал з Коштуницом, чудовали ше же писатель дїндїчовец, а о автономиї Войводини нє сцели анї чуц. Теди, у Чикаґу, кед писатель бул вибеженєц. Но, знова ше врацаме ґу гевтому виреченю же кед дахто захорує од литератури... Наставаю теди, по моїм думаню, и литературно найупечатлївши пасуси високого досягу, о рижних особох, як цо то приповедка о Митрови Салонскому, о людзох котри путую, а сушед з трецу праве винчану жену, о юнакови з Коцура, и велї други окреме интересантни литературни витвореня. Автор тей кнїжки написал литературну историю свойого народа. Барз чежко провадзиц го и визначовац шицки часци кнїжки, алє требало би голєм спомнуц, у найлєпшим шветлє, часц Писар Дионизиє Шашкевич шведочи о двох скандалох, як и розгварку з унуком. Праве у Писарови ше мнє знова наруцує Декамерон. Шицко у шицким, то обсяжна кнїжка, як пре историйни так и пре литературни обласци. Писана є автентично, дзекеди ци ше видзи же є часц твойого искуства. Писатель добри познаватель литератури, алє источашнє и живота, цо нє понїщує предходне твердзенє. Кнїжка ма високу вредносц, и вона заслужує вецей литературних коментаторох. Пречитайце часц о найсмачнєйшей ґереґи. Як куриозитет, можебуц, интересантно описане Шашкевичово „четнїкованє”, и забойство Дражи Михаиловича. Могло би ше ту поставиц питанє автентичносци и далєкосяжносци писательовей фантазиї, або можебуц лєм интелиґентне злученє дньовополитичних нагадованьох, котри писатель своєчасово дознал од очевидцох, або писателє маю нерв успишного пророка. Предскажу и опишу правду. То и нє таки важни податок у тей кнїжки, иншак преполней з приповедками, алє го визначуєм як злученє вельочислених писательових интересованьох. Як то, питам ше, же у тей кнїжки описана подїя о котрей аж тераз, тих дньох, дознаваме полну историйну правду?

212

Славица ШОВШ

КОРЕНЬ З ПОПАТРУНКОМ ДО ХМАРОХ (Ирина Гарди-Ковачевич, Нєбо над Керестуром, сказково приповедки и леґенди, Руске слово, Нови Сад, 2012)

ж беруци до рукох кнїжку приповедкох Ирини Гарди-Ковачевич, у першим дотхнуцу з ню, на хвильку мож почувствовац нєзвичайну енерґию, зоз хтору, гоч и субтилнєйши читатель сиґурно напредок нє рахує. Ирационалне дожице? Чи прадавни корень националного роби свойо? Кнїжка то кнїжка, мертва ствар кед ше до нєй нє зачириш и кед це вона нє примуши же биш ше єй у подполносци придал, та вец читаюци, анї нє почувствуєш же кеди ши ше зоз своєй реалносци прешмикнул до єй. Вшелїяк, то важи лєм теди кед це єй змист хваци и нє пуща. По походзеню зоз Коцура, хтори любим найбаржей на швеце, щиро поведзено, моя друга (ясне, лєм думкова) реакция на наслов кнїжки була же – по чим то керестурске нєбо таке специялне же го аж з насловом требало апострофовац. Иншак, ми Коцурци любиме буц, най так „политично” повем, опозиция (спомнєм, за приклад, лєм календарску, вирску ортодоксносц). Нє так же баш упрекосциме, алє барз тримаме до власней традициї, та нам часто потребни винїмково моцни арґументи же бизме, евентуално, прилапели дацо цо нам на старту нєзвичайне. Часто и теди „тварди” останю „тварди”, та окончене прешвечованє випаднє якош звишне, даремно потрошени час. Озда и прето (хто гварел же чловек од шицкого може сцекнуц, лєм од себе нє?), бок по бок, уходзаци до кнїжки Ковачевичовей, похопйовала сом же, у ствари, авторка положела найлєпши можлїви наслов за литературну ткань хтору вон як плащ, правда, колїмбаюци

213

ше, алє зоз шицких бокох моцно приковани за жем, облапя, закрива, щици, чува и з колєна на колєно преноши прадавни, давни, та по сучасносц Другей шветовей войни, особи, їх драги и роздражя, збуваня, нажаль, вецей нєщешлїви як щешлїви, моцну виру нє лєм до Створителя нєба и жеми, алє и до його антипода – диявола, рижних врачанїнох, та по чуда яки ше, дзекуюци найвецей Водицовей Мариї, там случовали... Так нєбо над Керестуром, гоч физично патраци, нє иншаке як над Коцуром, Вербасом, Кулу, Лалитьом..., верим же лєм дзекуюци авторковому потераз нє раз ошведоченому богатому писательскому таланту, алє и обсяжней виглєдовацкей роботи, наисце иншаке од нєбох над ту начишлєнима и нєначишлєнима местами. Ище старогречески и латински филозофи, а познєйше и Имануел Кант, гварели же би о естетичних смакох нє требало розправяц. Заш лєм, на тим месце тримам же, голєм з часци, треба запарац и до тей, наоко субєктивносци, кед ше роби о рамикох кнїжки хтори дизайновал Любомир Сопка, а хтори у подполносци „оверюю” цикави змисти приповедкох имаґинацийно богатих зоз схопно попреплєтану историю, народним скарбом, леґендами, мрию... На нїх праве тото цо треба же би було – каприциозни хмари по хторих як птица лєци белави (верим же то заря оптимизма до божескей милосци) конь, як за векшину прадавних валалчанох чежко доступни помагач у польских роботох, церковна турня – вше найвисши будинок у валалє, цо нагадує же ше долу находза руски обисца и фамелиї (бо кед би нє було валала, нє було би анї турнї), святочно облєчена дзивка, так як ше облєкало за одход до церкви, на танєц, або просто за фотоґрафованє же би ше овиковичело красу док ю ище нє начнє преходносц. Кед зме поборнїки становиска же сущносц (ту текст) и форма (ту рамики) лєм теди значеньски вредни кед су у ровнї складу, на становиску сом же досягнута можебуц и идеална мера двох файтох естетичного виразу. Тото „можебуц” лєм пре тих цо, вшелїяк же з полним правом, та и арґументами, можу мац и иншаке думанє, та би дацо додали чи одняли, уж спрам своїх естетичних мерадлох и смаку. Структурно патрено, кнїжка составена зоз 31 приповедки, подзелєних до пейцох цалосцох: Зоз двора, Зоз шора, Зоз валалу, Зоз забуваня и Зоз паметаня. Кажди сеґмент, попри наслова, означени и зоз фотоґрафиями, за хтори, голєм у кнїжки, нєт писаного толкованя дзе, о ким чи о чим ше точно робело и хто були їх авторе, алє, и попри тим, ясне же овиковичели руску фамелию, масовнєйши валалски сходи, бизовно пре значни подїї, вирски стретнуца, а вец ту и роботи на полю, вешеля, та жени у роботи за кудзелями, штриканьом чи вишивками.

214

Скомпоновани зоз текстуалну часцу, тоти фотоґрафиї збогацую нашо спознаня о способе живота наших предкох у Руским Керестуре, упутюю нас на похопенє же як то при Руснацох у шицким вше було лоґичного животного шора и порядку и як таки су драгоцини документ часу хтори нам Ковачевичова, зоз свою характеристичну лєгко висловену наративносцу, одкрива под нєбом свойого валала. Кед зме уж при „лєгкосци” вислова, авторка ище у своєродним поднаслове кнїжки скромно толкує: „Як сом слухала, так приповедам”. Най будзе же то и так у поглядзе косцанїка вислуханих приповедкох. Кажди озбильни писатель, думам ту на такого хтори тоту роботу кончи прето же „му є у креви”, а нє очекуюци славу и добри заробок, зна, медзитим, же косцанїк то лєм тото. Литературно патрено, може буц добри материял, алє є заш лєм нїч покля ше естетично нє надбудує на характеристични писательов способ, та аж теди постава литературне витворенє и то вец уж цалком друга ствар. И у найзвичайнєйших бешедних ситуацийох можеме ше лєгко идентификовац з проблемами чи радосцами собешеднїка. Можеме го розумиц, жиц його чувства, любиц... Написац о тим так же би то нє дзвинєло як реферат або гербна казань даєдного зоз у нас часто самонаволаних фаховцох литературней критики, алє, напроцив, же би грало душу як мегка и умилна, з любову цо пита „ище” преткана материя, то тот правдиви досяг авторков, як и єй скромне нє воздзвигованє понад швета у хторим жиє. У Коцуре ше зна же кед ше зоз напряму кулского хотара (то так, воздушно патрено, видно) зявя чарни хмари, а тот напрям Коцурци наволую – Бабин кут, вец сиґурно будзе дижджу, а може буц и дацо вельо горше. Тото горше то ляд чи каменєц, а вон спричинї вельки чкоди зашатим польом. На способ першенствено похоплїви дзецом, приповедка Закутна баба толкує же о чим ше ту, у ствари, роби. Любопитлїва Иринка барз люби свою бабу, бо єй тота на шицки способи вилагодзи. Та кед раз унучка поверела баби же як шицки дзеци єдну бабу, цо бива на драги ґу школи, наволую Закутна баба, Иринкова баба, познаюци тоту о хторей слово, здумала же як унуку прешвечи же то нє правда. Вони два, старухи, були себе аж и далєка родзина, та тото стретнуце нє було чежко витвориц. Зохабяюци читательови уживац у живописних детальох хтори виприповедани так же их ясно можеме з очми видзиц, розплєт тайни о Закутней баби таки: анї ше нє роби о баби, алє о єдней жени цо ма вельо нєсташни дзеци. Тоти дзеци нєнавидзи страшни шар-

215

кань, та розказал своєй служнїци-босорки же би их претворела до чарних птицох, по можлївосци цо бридших. Босорка сполнєла розказ, алє и таки нєкрасни, и тераз уж як птици, вони и далєй нервую злого шарканя, а кед вечар, зна вон то, їх мац их поприкрива зоз своїма широкима сукнями. Теди вон бесни, ригаюци з нозґрох, зоз своїма нохцисками попредзера женово сукнї. На валал ше вец злїва диждж, а од шарканьового бесу ше дижджово капки знаю претвориц до лядових кулькох и, ниа, ту ци нєщесце – жито полєгнє по польох так же го нїхто вецей нє може анї подзвигнуц, а дзе ище витлачиц и порихтац хлєбову муку за идуци рок. Описуюци сказково толкованє єдного природного зявеня, Ковачевичова розкошно панує з язиком наших предкох: загулєна (на цепло пооблєкана), нєзлюбело ше єй (нє пачело ше єй), благац (змирйовац), регома (реума) и так далєй, авторка дошлїдно потвердзує свойо, до найменших дробнїцох, панованє з язиком часу о хторим пише и так, медзи иншим, доказує же такволани микроязики можу буц винїмково богати и розвити, алє же ше уж пре менєй-вецей познати причини, од хторих бим нє обкеровац и комплекс нїзшей вредносци у одношеню на околїско, тоти язики у вше векшей мири униформюю до скоро административней вариянти, трацаци так свою жридловосц и красу. Кед дзелї поуки у приповедкох за дзеци, писателька то роби осторожно, так же би ше баржей почувствовало же як треба, а як би нє мушело. У спомнутей приповедки – баба Иринки доказала же нє кажда нєкрасна баба зла и Закутна, так же ю перше зоз ню упознала. Жуваюци сладки шлївки у приємней бешеди з нову бабу у своїм живоце, Иринки ше указало же єй баба мала право, та ше розвило аж одношенє взаємней симпатиї. Аж теди власна баба толкує унуки: „Швет нє вше випатра як го ми видзиме, нє можеш осудзовац людзох лєм по тим цо ши раз-двараз од кой-кого чула.” Хлопска Ката и Вищир Пайташ приповедка хтора ше од других видвоює нє лєм описуюци вредноту, худобу и трапези векшини Руснацох тей епохи (до конца, националносц Вищир Пайташа анї нє идентификована), алє найбаржей по смутку зоз хторим преткане скоро кажде єй виреченє, а хтори (смуток) упутює на злу судьбу єй актерох. Особнє сом нє прихильна ґу тому слову, бо го похопюєм лєм як вигварку за нєспособносц дзвиганя на власни ноги и крачаня вше лєм напредок. Ту виокремюєм лєм смертельни хороти, шмерц дзецка и елементарни катастрофи, бо їх пошлїдки досягую тото цо часто означуєме як упрепасцени живот. Шицко дзе характер и дзека можу одбавиц свою улогу, нє учишлюєм до судьби. По паху, вше ми ше чувствує на нєзастановлїве

216

нєщесце, а то, єдноставно, нє правда. Кажди дзень – нови дзень. Тото цо нас у нїм знайдзе, мушиме попровадзиц, та чи то дацо красне и вигодне, чи бридке и смутне. Бо, як гварел єден з росийских класикох – „Такая жизнь”. И мала Катка, широтка без мацери, а и вец док вирошнє до жени, прилапює шицко цо живот приноши: оца, нєсхопного заробиц зоз своїм малим конїком на своїм малим полю, а анї помагаюци валалчаном; його опиваня; преберанє на себе шицких роботох коло обисца по викармйованє швиньки за жиму и єй подполно самостойни забивачки; алє и тих найчежших на полю, хтори ше нє состоя лєм зоз шатви и жатви, алє и зоз ораня, дзвиганя чежких снопох и балох, їх виношеня на пойд чи чардак; та так док єй и розум нє префункционує як хлопски – вибера добри штверци, купує праву шекеру, ашов, дроти, гвозди, а потим их схопно и хаснує... Приповедка гвари же Кату нїхто нїґда нє видзел же плаче, нїкому ше нїґда нє поносовала. Шицок боль цо го ношела у себе, запаметали сушеди, лєм дзекеди би у своїм дворе вишпивала у смутней писнї зоз своїм прекрасним алтом: Отвор, Боже, отвор, тот фалаток жеми най ше вижалуєм, оцови и мацери. Оца, мацер нє мам, за родзину нє знам. Оцец мой глїбоко, мили Бог високо. Одала ше нє лєм же за худобного, алє и такого цо кед як дзецко бул приведзени до Керестура, нє знал бешедовац анї єден язик. А понеже клїпкал з очми и научел слово „пайташ”, наволали го Вищир Пайташ. Праве так як цо то звичайно идзе, народзели двойо дзеци, здобули дакус маєтку, кед воно – вибухла война. Ката, без слова, чекала мужа. Нє врацел ше. Авторка информована же од шицкого нє остало нїч записане, та анї мена и презвиска. Остала лєм приповедка хтору вона надбудовала и на тот способ зачувала од забуца. Ша, и нєшка ше за дзивку, кед указує прихильносц ґу технїчним або польопривредним роботом, гвари – паля, права хлопска Ката. Тиж так ше єй удало нєнадрилююцо, алє з добрей часци, потолковац корень наших руских смуткох, хтори нам стредок у хторим жиєме скоро порядно предруцує, окреме кед з даяких святочних нагодох, наприклад, слухаю нашо стародавни шпиванки. Маюци у оглядзе лєм аспект (а було би их вецей за начишльованє) же дакедишнї Руснак еґзистенцийно завишел од урожайох з поля, а урожай нїґда нє бул сиґурни, уж сам тот факт унапрямовал чловечу психу и чувства на страх. Страх нє далєко од смутку. Напроцив, кед потирва, зна ше барз швидко трансформовац праве до тей

217

длуготирвацей фрустрациї. Та ше вец виказує и у найвекших вешельох, як цо то, наприклад, на свадзбох. Смутни шпиванки хтори свашки шпиваю млодей док ше одпитує од родичох велїм госцом зармуцую очи зоз слизами, а ту би, лоґично, требало безбрижно танцовац и звисковац. Смуток у щесцу. Здабе на баксузованє, алє є, попри предходней причини, у добрей мири и ствар искуства (старши знаю же щесце, скоро по правилу, краткотирваце), а и темпераменту принєшеного зоз Горнїци, зоз славянскей тромеджи, дзе чловеча природа зложена иншак як у народох зоз других часцох швета. Приповедку Нєвидлїва Мария, Ковачевичова приповеда праве так як ю вислухала од єй актерки Вири, Рускинї зоз Шиду, а по походзеню з Керестура. Приповеда обєктивно и кед у питаню медицина, и кед у питаню вира до Водицовей Мариї. По власним припознаню авторки, тота приповедка ма найменєй естетичней надбудови же би нє банализовала щиро єй поверену, а пребарз церньовиту драгу єдного чудесного виздравеня. Од дзецинства Вира мала слаби вид. Ношела окуляри, а зоз пакосци же и попри тим була медзи найлєпшима школярами, таке дацо як нєшкайши „штребер”, дзеци ю наволали „окулярка”. Аж кед ше вишколовала и почала робиц, окуляри заменєла з лєнчами, окрашела, одала ше и народзела сина, аж теди ше по перши раз у живоце чувствовала добре и здраво. Почасово, диоптриї лєнчох ше звекшовали. Зоз шмерцу мужа, дзецком на факултету, малу инвалидну пензию, нєсиґурносц и страх ше уцагли до єй живота. Як кед би шицко тото нє було досц, достала и дефинитивну дияґнозу же муши оперовац очи. Кед ше своєчасово пензионовала, Вира ше уключела до рижних здруженьох. З єдней нагоди так нащивела керестурску Водицу и там ше єй шицко пачело. Вжала и кнїжочку о Водици, препатрала ю, а дома ю тримала при посцелї. Кед єй хорота кулминовала, у шпиталю єй поведзене же може присц на шор за операцию о два роки. После кратшей розправи зоз медицинску шестру на шалтеру, похопела же нїч нє посцигнє. На месце ше розплакала. Теди ґу нєй пришла єдна друга, барнаста медицинска шестра, и гварела най нє смуткує, операция єй заказана за идуци тидзень. Вира почувствовала же ше случує чудо. Дома ше длуго щиро модлєла Водицовей Матки Божей. Операция єдного ока прешла добре, а о шейсц мешаци, кед требало оперовац друге, шицко ше повторело. Барнаста шестра знова одбавела пресудну улогу. Вира запаметала же єй добротворка у документациї була подписана зоз Мария В. Тераз, кед перши

218

раз на швет коло себе патрела зоз здравима очми, намагала ше пренайсц ю, подзековац, алє єй нїґдзе нє було. Анї на списку занятих у шпиталю. Тото ище баржей утвердзело Вирову виру же єй Водицова Мария пришла до помоци. Права мера авторкового заключеня у виреченю же зме нїґда нє сами. „И кед думаме же зме сами у своїм нєщесцу, над нами єст якаш сила хтора нас виведзе зоз шлєпей улїчки до хторей зме заблукали”, поручує. Попри естетичного майсторства обробку материялу, Ковачевичова подкована зоз вельким знаньом о материї хтору обрабя. Гоч ше у сучасней литературней критики якош „прияло” подзелєнє литературних творох на такволани хлопски и женски писма, а руку на шерцо, єст у тим и правди (окреме кед жена писателька пише лєм о любовних романсох „набитих” зоз комерциялнима сексуалнима сценами), писатель то писатель и нїч нє важне окрем факта же чи його творчосц добра, чи нє. Значи, по квалитету, вимераним зоз литературнима критериюмами. У приповедки Бораї и маче, авторка у єдней часци детально описує способ на яки ше правело хижи (хлопске писмо?), най ше застановиме лєм на гевтих у старим краю. З оглядом же то так функционално добре поскладане, чкода нє цитировац: „Там дзе нашо людзе жили пред приселєньом, хижу будовац нє було так чежко як ту. Кажде з нїх могол пойсц до гори, зрубац черфу, два, три, кельо му уж требало, та кед бул схопни, могол сам, або кед нє, замодлїц дакого най му стебла пререже воздлуж и по поли. Вецка з тих половкох, одмераних по длужини яки би требали буц високи мури хижи, складало ше єдну коло другей як мур. И так штири мури – хижа за фамелию. Як фамелия росла, хижу мож було звекшовац. На верх пришло закрице: греди з таких истих черфох, а по верху конари наскладани з лїсцами и то була охрана од дижджу и жими. З одпадками од рубаня и резаня древа, затикало ше дзири там дзе стебла нє приставали єдно ґу другому, а кед тото з часом повипадало, мож було обнавяц и знова до жими позатикац, же би през дзирки витор нє предувал.” Ковачевичова до фахових (будовательних) дробнїцох предлужує описовац же як ше хижи правело и кед ше Руснаци приселєли на тоти простори. Прето вредзи визначиц авторкову „задартосц” же кед сце дацо дознац и описац, вона то вшелїяк и покончи. Та чи то бул єй фах у узшим смислу патрено, чи нє. Тельо о такволаней „женскей литератури”. Анї „ж”! Интересантне би було питанє же кому то и нач тото подзелєнє и потребне, алє о тим можебуц з другей нагоди.

219

Осла у води єдна з найпотреснєйших приповедкох о живоце Єврейох у Руским Керестуре по Другу шветову войну, кед их Нємци, означених зоз жовтима пантлїками на рукавох, одведли з валалу до голгофти лаґрох збудованих за їх систематичне знїщованє. Чловек жиє з другима людзми, та так жили и 10 фамелиї (40 души Єврейох) у Руским Керестуре. Медзи собу бешедовали по своїм, а з валалчанами по руски. У бависку, дзеци були шицки вєдно. Ту нє було важне же хто яке мено и презвиско ма. Же би ше нє оддзельовали од других, єврейски дзеци ходзели на нашу виронауку. Павлинка, Єленка, Натка и Владко були нєроздвойни од Мири и Ицуки Штайнерових, Паники, Едити и Тобия Вайсових... Знали старши же до дзецинских шветох у їх главкох нє треба усадзовац розлики. Кед уж по валалє згуркло же Євреє буду виселєни, Наталка заобиходно же, паля, там ше єден Жид прекресцел, та останє дома, пробовала нагвариц старого сушеда Вайса же най пороби так исто. И, барз добре похопела значенє осли цо єй дїдо Вайс дал же би ю намочела и наютре му ю принєсла назад. Нїякей пременки на осли нє було. Постоя таки ствари (материялни и духовни) зоз хторих нїч друге нє можеш направиц. Гоч цо да пробуєш, вони стаємно оставаю тото цо су уж. Найпотреснєйша слика у Натковей души настава кед ю панї Ева, Ицукова и Мирова мац, поволала най придзе же би єй придала дарунки за розход. Дзивче нє пошло. Ту писателька вецей нїч нє толкує. Нач? Ша праве з тей цихосци врищи смуток дзецка ощербеного з нєправедну, алє нєминовну утрату, роками будованого красного живота. У приповедки Нємирни рок, Иво Андрич у єдним цалком иншаким, алє филозофски универзално важацим, контексту гвари же „швидки поток перше и найлєгчейше зоз собу однєше тото цо му найблїжей, цо виложене и слабо утвердзене, а шицко цо ма моцни корень, менєй загрожене и лєгчейше ше бранї кед ше найдзе у опасносци.” Поведла бим же то и прави напрям заключеня того тексту. Моцно укоренєна до локалитету, нє придаваюци ше почасовим опасним поточином, таким характеристичним за подруче на хторим ше формовала, Ковачевичова му остала вирна и теди кед вон бул благородни спрам нєй, алє и теди кед нє бул. Так, дихаюци з його плюцами, пулсуюци з його кревоцеком, инспируюци ше з його душу и облапяюци його нєбо, витворела себе у богатим, рижнородним и окремним литературним опусу.

220

Др Младен ДРАЖЕТИН

ЧАРИВНЇК ГЕУТЕРАНИЗМА Владимир Кирда Болхорвес, Перша романескна тетралоґия (творя ю томи: За горами, Рика чаривнїца, Калемеґдански калдерми, Нємецка, Нємецка, пo сeрбски, авторово виданє, Нови Сад, 2012, и За горами, по руски, Руске слово, Нови Сад, 2013)

сновне цо би требало повесц о першим квартету геутеранистично-белет ристичнoгo венца Шнїюци гвизду Геутераниї то тото же спомнути початок ма преображуюцу моц. Владимир Кирда Болхорвес творитель рускей националносци, перши роман написал на руским язику, алє уж скоро штири децениї сербски, тот наш, язик примарного ориґиналу вкупного його опуса. Прихильни ґу гумору, аж и ґу сарказму, Владимир почасово з иронию бешедує о себе як о европскому писательови зоз шветовима амбициями, алє ми без франти можеме додац – маюци на розуме Кирдов звонкасерийни дар, рефлексивне и имаґинативне богатство його дїла – же нє без основи надїї того романсиєра и поети, опоминача и злєпшовача чловека, и цалого чловечества, же свойо сни скорей або познєйше претвори до стварносци.

221

Же є опоминач и злєпшовач людского єства, то значи и цалого людского рода, доказує уж з першима трома пасусами першого романа: „Док є млади, нєузрети, у велькей мири нєроздумани, чловекови ше видзи же будзе жиц вично, же релативно лєгко найдзе ришеня за велї проблеми, же ше дзепоєдни з нїх аж и сами риша. Прето поєдинєц у периодзе дозреваня нє застарани за свою судьбу. Так ше у прешлих викох справовал и цали людски род, донєдавна конґломерат углавним нєузретих и нєповязаних людских заєднїцох. Живот на тей планети вон нє знїщел лєм прето же бул на нїзким науково-технолоґийним уровню. На концу другого милениюму, медзитим, чловек ма вельки можлївосци знїщиц и себе и цали живот на Жеми. Однєдавна ше вон, и нароком и нєнароком, упущел до того знїщованя, та єст правди у твердзеню скептикох же конєц швета уж тирва.” У тим вислову ключ Болхорвесового зложеного литературно-уметнїцкого проєкта (котри нам за тераз представени зоз седем томами: штирома романами и трома поетичнима збирками). После витвореного увиду до тей громади мушиме експликовац прешвеченє же слово о возхищуюцим творчим процесу, и о майсторстве реализатора того подняца. У историї литератури лєм ридки уметнїки задавали и задаваю себе, як Кирда, такповесц безконєчни рамик дїйствованя. Бо рамик геутеранистично-белетристичного венца наисце омеджує скоро нєвичерпне польо нє лєм у ровнї форми алє, ище баржей, у ровнї змиста. Коло главних юнакох почасово ше плєту подїї и процеси вулканскей моци, манифестациї болю и гордосци, судьби и ужасу – котри даваю доприношенє формованю естетичней творенїни нєпресушней актуалносци и тирвацосци. Кажду зоз штирох прозних кнїжкох, на котри зме з тей нагоди унапрямели увагу, творя приповедки, на перши погляд розлични и по тематики и у контрапункту. Медзитим, под „грубим лядом” криє ше ридко конзистентна и монолитна цалосц, котра у процесу рецепциї постава, голєм у дзепоєдних случайох, жвератко читательовей особи, и виволує у нїм чувство же участвує у прикладним, еґзистенциялним и есенциялним експерименту. Тото чувство перша ознака цо ше, як струйне коло, прецагує през шицки штири романи венца Шнїюци гвизду Геутераниї. Преокупованосц автора, и його сотруднїка: читателя, з видлївима (вонкашнїма) и нєвидлївима (нукашнїма) намаганями людского єства ма, у Болхорвесовим похопйованю творчосци, значносц яку у антики мала Судьба. Друга ознака Кирдових романох то сам пулсуюци живот. И гевтот цо є подложни стихиї и гевтот цо є, або би голєм могол буц,

222

ускладзени з вибранима принципами. У тим случаю, односно дїлу, то гумани, етични, геутеранистични принципи. У тих димензийох и розпукох, у перших томох геутеранистично-белетристичного венца, влапени чловек. Юнак, и нєюнак, котри ше лєм цо нє з каждей точки жемовей кулї спина ґу вичносци. У шицких збуваньох, замеркованьох и дожицох – котри ґруповани до своєродних, заокружених, а источашнє и медзисобно повязаних новелох – композиция алфа и омеґа процесу приблїжованя ґу гранїцом людского духа и дїйствованя нє лєм литературних подобох алє и читательох. Тоти остатнї ше, през катарзу цо вишла з углїбйованя до штирокнїжя, одредзую нє лєм спрам романескних подобох, їх дожицох и попатрункох на швет, алє и спрам власних дожицох, спрам власних попатрункох на живот и швет. Без огляду на то як почина тота або гевта романескна цалосц, над кажду трепеци пришнївююца, и нєдошнїта, „гвизда Геутераниї”. Вона символ найвисшого стану духа як подобох котри фиґурую у романох, так, нєридко, и читательох котри наднєшени над тоти романи. З єдним словом, Кирда Болхорвес пренашол свой звонкачасови и нєвидлїви меч з котрим реже, то єст сецира, и гонї „до божей хижи”. Поведзме, у Рики чаривнїци, апартним роману о Войводини и о епохи самоуправного социялизма, автор, прейґ своїх юнакох, нє бешедує о фабрики котра продукує материялни добра, алє о самих роботнїкох, о парциялних судьбох дзепоєдних медзи нїма. Самоуправянє ше третирує як феномен драстично розлични од поняца хторе го означує. Бирократи и технобирократи бешедую роботнїком же су власнїки фабрики, а, у ствари, споза тих фразох крию ше циґанство и лицемерство. Значи, сам живот, як фактични стан, за писателя ма улогу нацискану з антаґонизмами. Збуваня и процеси, заплєти и розплєти, страданя и надїї маю судьбово одреднїци, як вселенски корабель з котрим актере науковей фантастики лєца спрам Мешаца. Творитель геутеранизма, програми за злєпшованє чловека и швета, на драги спрам свойого космичного циля, з романсиєрским пирком (точнєйше поведзено, з компютером) преписує живот, онєобичуюци, вше кед му ше укаже нагода, резултати свойого творчого проседеа. Владимир Кирда Болхорвес свидомо идзе спрам звонкачасового пришнївйованя, бо у нїм видзи єдину можлївосц же би сцекнул од шмерци, же би постал дахто други. Александар Виславски, главни юнак Першей романескней тетралоґиї геутеранистично-белетристичного венца Шнїюци гвизду Геутераниї, себе самого, и своїх приятельох и приятельки, превипитує на вецей способи, та и през жажду за розгварку. Тота файта ероса, як єдна з велїх формох утопиї о пременки швета, або голєм

223

власного живота, видзи ше и у Калемеґданских калдермох, трецим тому тетралоґиї. Алек, у тим тому студент архитектури, а од скорей и маляр, раз, жадаюци особну утопию конкретизовац, запатрени до своєй визиї Беоґрада, и других вельких урбаних конґломератох, раз до идиличних чаривносцох руралного завичаю, на салашу за Високим мостом у хотаре родного му валалу Руского Керестура. Прейґ Болхорвесовей „гвизди Геутераниї” чловек помика сензибилни сфери надїї, вири, ероса и любови, а виоштрує, през пасмовиту имаґинацию и рефлексию, и критериюми за диференцованє зла и добра. Пременки читательового „духовного цеку” наставаю аж у своєродней обрацаюцей точки, дзе ше духовни подпорки вичносци и терашньосци усоглашую. Лєм гевти котри досягню тото усоглашованє починаю жиц без примушованя, шлєбодно. У штвартим роману, Нємецка, Нємецка, романсиєр о котрим слово инґениозно – прейґ каждодньових намаганьох, акцийох и дожицох Алека Виславского, уж досц искусного маляра, тераз и новопеченого архитекти ґастарбайтера у Минхену – варирує ридко видзени композицийни поступок, даваюци власному уметнїцкому дїлу цалу ґаму значеньох, а медзи шориками бешедує о креативно-деґенеративней моци часу, котри склада и розбера вельки механїзми збуваньох. Писательово виреченє виразне, сликовите, богате, и гутори вельо о имплементациї нєзвичайних иновацийох до литературней структури. Авторов язик ше може, голєм у дзепоєдних поглавйох, третирац и як апартни язик цихованя. З таким язиком можеш бешедовац шицким и гоч кому, о шицким и койчим, та и о гвизди котра нє постої, алє котру чувствительни, мрийовити и предуховени людзе сиґурно можу шнїц. Болхорвес, як писатель, оре з трицец плугами, ошвицуюци з блїщаньом мудросци велї подоби, епизоди и феномени котри творя його литературни венєц. Тот писатель ма огромну моц, бо у людзох видзи ангелох добра и зла, бо зна слухац цихосц, бо през творчу роботню препущує животну енерґию, бо ше з людскима илузиями бави як зоз сабласнима цинями. Вон зна креирац „вичносц” и у глїбинох и у висинох, анї у єдней хвильки нє охабяюци читателя з празнима нагадованями. Владимир Кирда Болхорвес нє з гевтей файти писательох котри пишу лєгко и збухцено, за рок-два, алє є уметнїк златного пирка, котри твори, звонка каждого цензорского уплїва, вельки дїла, вредносци хтори буду, усудзуєм ше пророковац, „жирячиц и палїц” и после двасто рокох. З його прозного тканя на хвильки вибиваю блїщаца прометейска моц, нєбесна мелодия и надреални

224

блїск, котри ше преламую у дугових фарбох, як азбука любови и судьби. У його романох шицко бременїте з интензивнима емоциями и зоз силовну енерґию, шицко трепеци и гори од чулней возбудзеносци, од радосци, од жажди за животом, алє у тих романох єст и глїбокого церпеня душох котри ше нашли у матки истого, нєридко хаотичного и траґичного живота. На кратко поведзено, ту ше одвива „планетарне бависко” живота и шмерци, бависко у котрим побида духа (хтора дзекеди Пирова побида) ламентує над безглавима паданями модерного швета. Болхорвесова проза прилагодзує ше ґу вшелїяким спокусом, вона з брилянтну моцу язика обраца чловека на шицки штири боки швета, и на безчислени боки живота, насампредз у авторовим жаданю же би з прикладами власней катарзи „вонкашньому сотруднїкови” одкрил сущносц його (читательового) иснованя. З другима словами, писатель о котрим бешедуєм звонкасерийни чаривнїк, способни искуство власного живота и духа преточиц до искуства уметнїцкого вислову. Вон барз вичерпни у своїм литературно-виглєдовацким поступку, бо уводзи нову парадиґму до конструкциї и деструкциї смисла, кладуци понукнути поняцови материял до контрапункту, як цо то „ирония и гумор”, „циґанство и правда”, и подобни пари, патраци на судьбу чловека през исконску и, могло би ше повесц, космичну призму. Прето по тераз обявену часц геутеранистично-белетристичного венца Шнїюци гвизду Геутераниї видзим як брилянтну литературну громаду у контексту сучасней европскей прози.

225

Miheon HUN-KAN

UPUTSTVO ZA UPOTREBU kn<`ki Vladimira Kirdi Bolhorvesa Kaleme}danski kaldermi oman Vladimira Kirdi Bolhorvesa Kaleme}danski kaldermi (avtorske vidanw na serbskim yziku, 2012) lo}i~ne predluènw predhodnih dvoh tomoh u jogo geuteranisti~no-beletristi~nim vencu [n<xci gvizdu Geuterani< i potverdzenw literaturnej ambici< è bi i sebe i svo<h xnakoh vozdzvignul ponad rusku duhovnu zarabrovanosc. Centralna osoba ostal Alek Vislavski, Rusnak z Ruskogo Kerestura kotri, posle provincijno-vojvodynskih umetn<ckih blukanqoh i rozhodu od svowj “nwumetn<ckej” èni, po{ol do Beo}radu i upisal studi< na tamtej{im Arhitektonskim fakultetu. Tu {e uìvxw do novogo dru`tvenogo okruèny, namagaxci {e è bi go upotrebno pohopel, a, ti` tak, i è bi i von bul pohopeni i prilapeni. U tim periodu dominantna tema jogo (odnosno Bolhorvesovo) interesantni rozdumovany o tedi{nwj beo}radskej i balkanskej arhitekturi, alw, za{ lwm, u zdogadovanx ostava Korbizwova dumka è Beo}rad “najbridkej{i gorod na najkras{im mesce na {vetu”. U tej duhovnej i ìvotnej vertikali budno go provadzi pisatelqov alter-e}o Rosven ]lanko [el}ardon, namagaxci {e è bi u diylo}oh z drugim literaturnim xnakom Borisom Gardijom, Alekovim bratnykom, i sebe i ~itatelqovi rozy{nwl tedi{n< dru`tveni stan u SFR Xgoslavi< i nadbudovu vlasnej prowkci< geuterani~nogo ruhu u budu~nosci. Osobno dumam è osnovna uloga analiti~ara, kriti~ara abo prikazova~a ka`dogo novogo literaturnogo tvoru è bi go primeral }u vrednoscom pre{losci, odredzel jogo zna~enw u tera{nqosci, alw, ponad {icko, predvidzel yku vrednosc budze mac u

226

budu~nosci. Poneè velqka vek{ina literaturnih kriti~aroh obi~no zanwdzbuw totu trecu dimenzix vrednovany, mojo interesovany ostanx fokusovani prave na toto è bim odkril co tvori Vladimira Kirdi Bolhorvesa budu zna~ic u odkrivanx novih soznanqoh o mo`l<vej evoluci<, yk u kolektivnej memori< ~love~estva, tak i u ~lovekovim pohopjovanx svidomosci o sebe. U takih vozlwtoh ponad tradicijne stanovisko ruskih pisatelqoh jogo Alek, do{l<dno nadrosnucu svowj pre{losci, u wdnej hvilqki gvari: “Osobno som skoro anacionalni – bo Rusnaci natelqo minorna etn<~na i kulturna zawdn<ca è <h vpl<v na mnw i mox tvor~osc takpovesc zanwdzbuxci...” Z na{ogo aspektu, prilapl<ve è bi take dumanw o svo<m nacionalnim i duhovnim pohodzenx mal wden arhitekta i malyr zoz {vetovima ambiciymi. Ti` tak, prilapl<ve konstatovanw minornosci i co {e dotika ~islenosci, alw co {e dotika kulturnih vrednoscoh, realnosc calkom in{aka. Ked {e kolektivna memoriy vojvodynskih Rusnacoh o~isci od ~kodl<vih matricoh, bl<{nx okreme zna~ni duhovni vrednosci, kotri u tej miri nw ma an< wden narod na Planeti. Per{enstveno ruska kirilka, uniytska vira, prihilqnosc }u hasnovitim premenkom, vrednosc, moral... Druga pripovedka è skorej{i ruski pisatelw, do{l<dno tradicijnomu hristiynskomu u~enx o potrebi “buc co men{i pred Bogom”, to zanwdzbovali i do per{ogo planu vizna~ovali dumanw o Rusnacoh yk o “malomu narodu selynoh, statkaroh i valalskej inteli}enci<”. Preto è {e u evolucijnej vertikali rozvox ~lovekovej svidomosci i|e nw vitvoreli usloviy è bi {e spomnuti vrednosci odkrili i è bi {e doznala <h prava velqkosc. U spatranx pri~inoh buducej prepasci xgoslavynskogo dru`tva okreme indikativne Bolhorvesovo dumanw o tedi{nwj filmskej tvor~osci: “Xgoslavynski filma{e scu vozhi|ic {vet zoz svo<ma ,d<lami’ prikazuxci mu primitivizem narodu kotromu pripadax. U vek{ini filmoh co ih voni ponukax Evropi i Ameriki mi prikazani yk brudni i rondyvi dzivyki. Yk bunkove kotri lwm pix i potim {e bix, kotri ~asto ci}any i kradnx, kotri {e naj~astej{e spravux yk statok, yk {vin<.” Tu Bolhorves calkom ma pravo. Za umetn<cku tvor~osc z pravom mo` povesc: “Yka nam umetn<cka teoriy bula v~era – taka nam prakti~na realnosc nw{ka.” Na sudqbu ka`dogo narodu na Planeti presudnu ulogu ma vpl<v jogo literaturi, a potim teatralnej i filmskej tvor~osci. Bo, poneè ih ka`di “konzument” doìvxw yk mocne emocijne doìce, voni yk duhovni matrici formux jogo psihu, a potim i vkupne ìvotne spravovanw. Dok {e

227

pripadn<ki xgoslavynskih narodoh vospitovali na ulogi partizanoh u narodnoo{lwboditelqnej borbi i sociylisti~nej revoluci<, na <h gerojstvu, moralu, nwpobidivosci i pobidoh nad nadmocnwj{im nwpriytelqom, tak bulo i u realnosci xgoslavynskogo dru`tva. Alw, ked scigla umetn<cka “~arna gaba” i ked nastali v{e ~islen{i umetn<cki (nw)d<la o primitivizmu pripadn<koh/coh “stada boògo” u xgoslavynskim dru`tve, nastala i “~arna tera{nqosc” u SFR Xgoslavi<. Patrene z aspekta takogo soznany, voob|e nw ~udne è zalxben<ki do xgoslavynskogo bratstva i wdinstva, intuicijno ~uvstvuxci opasnosc od prepasci, dzvigli uzbunu i osudzeli film Zbera~e piry, teatralnu predstavu ]olubny~a, a potim zna~ne ~islo nwprikazanih filmoh poslali do ri`nih arhivoh i depooh. Po inerci< politi~no-kriti~arskogo rea}ovany, pri Rusnacoh taku sudqbu doìli “ukra<nofilna tvor~osc” Mihajla Kova~a, poetski ciklus Жovta pri~asc Dxri Papgargay i teatralni predstavi Koncert za psa i {mece i Velqka ptica Mirona Kanxha. A o televizi<, medix kotri u vel<m koj~im nadbudoval skorej{i sredstva informovany, Bolhorves gvari è “pasivuw na{ duh, è nas pomali alw si}urno pretvorxw do idiotoh, è w rozsadn<k ki~u... è nam kradnw ~as, zavodzi i zn<|uw i zaglupxw nw lwm dzeci alw i odrosnutih, okreme poluuzretih i poluobrazovanih lxdzoh... vona sredstvo manipulovany z masami, co politi~are dobre znax, ta wj davax velqo vek{u uvagu yk in{im medijom... vona `ridlo vel<h zloh na{ogo ~asu.” U su|nosci, televiziy lwm visokotehnolo}ijne elektronske sredstvo masovnogo komunikovany, lwm to. Su|nosc problemu, o kotrim be{eduw Bolhorves, bula u gevtih kotri upravyli z wj upotrebu yk mediy. Nasampredz, odvi~atelqnih redaktoroh ({ickih medijoh) kotri zoz svo<ma odlukami o obyvjovanx abo nwobyvjovanx odredzenih zmistoh su|no vpl<vovali na tvorenw yvnogo dumany, ta i “yvnih osoboh”. U tim politi~are barèj buli umanipulovani èrtvi yk pravdivi kreatore ob|edru`tvenogo zla. Su|nosc problemu ~kodl<vogo vpl<vu na mladih (i odrosnutih) lxdzoh nw bula natelqo u tim co prikazovane, alw yk. Analizuxci programi ~islenih TV-kanaloh, ysno mo` zaklx~ic è televiziy bula okreme vpl<vni preno{itelq ob|ogo dru`tvenogo haosu. Programna koncepciy bula pravi }alimatiys ri`nih bezhasnovitih informacijoh, ~kodl<vih matricoh i sudqbovih programoh bez uputstva za upotrebu u prakti~nim ìvotu. Okreme ~kodl<ve za malol<tnih lxdzoh bulo prikazovanw ri`nih spotoh u kotrih muzika “gutorela” wdno, tekst druge, a vizualizaciy trece. Tak {e u rozumu ka`dogo patra~a tvorela hao-

228

ti~na programa zlu~ovany calosci i nw ~uduw naukove zaklx~enw è pripadn<ki/ci }eneracijoh narodzenih posle 1960. roku mali “rozbitu svidomosc” i è barz ~e`ko povyzovali pri~ini z po{l<dkami i nwpohopjovali realnosc u kotrej ìli. Forsirana psihoza è {e “teraz bogatstvo moè zdobuc prej} noci” bez roboti i znany bula rezultat ukrivenogo medijnogo spravovany “yvnih osoboh” nadrilwnih yk “ob|a mera” vrednoscoh i osobnogo uspihu. Go~ vel< mladi osobi z robotu i u~enqom poscigli okremni rezultati (u sportu, nauki, umetnosci...) voni {e merali z pogri{nim medijnim vrednovanqom. Naj~astej{e z koli~estvom penwù i slavu zdobutu zoz skandalami, a nw z dru`tvenim hasnom <h dosygoh. Tak, u su|nosci malo~isleni, medijni primitivci/ki i zlotvoritelw/ki pre svoj medijni vpl<v buli dominantni yvni priklad poscigovany “uspihu na silu i {vidkosc”. U mnoèstvu ri`nih temoh z kotrima {e zan<max xнаки tеj kn<`kи, wj Avtor ukazal okreme interesantnu prihilqnosc è bi, barèj intuicijno yk svidomo, pozberal osnovi vel<h pri~inoh kotri spri~inwli pogibelqni po{l<dki u rozvox civilizaci< primitivnogo ~love~estva zasnovanej na upotrebi {ickogo 5% mo`l<voscoh ~lovekovogo rozumu. Medzi n<ma treba spomnuc smisel serbskogo vojovany, po{l<dki kosovskej epiki, formovanw xgo-naci<, umetnosc yk rozvagu, definicix mudrosci, {vetovu republiku, biohemijno-}eneti~ni premenki... Medzi takima temami Bolhorves spomina i najvek{i pobidi xgoslavynskogo diktatora Josipa Broza Tita, do kotrih u~i{lwl i sociylisti~ne samoupravynw, o kotrim, medzi in{im, gvarel: “Samoupravynw, tak nam deceniymi vipatralo, bulo velqki zdobutok, a teraz vidzime è w velqki premah, gromada politi~no-ekonomskih durnotoh... gromada l<cemernih frazoh.” U na{im spatranx realnosci, patrene z univerzalnogo aspektu, sociylisti~ne samoupravynw bulo prave toto co од spokonviku trebalo “{irokim narodnim masom” è bi buli zadovolqni z dru`tvenu sistemu i svox pozicix u nwj. Zasnovane na oprobovanej matrici Rimskej imperi< “hlwba i baviskoh”, ka`domu u sociylizmu }arantovane robotne mesto i si}urne “uhlwbiw”, a u samoupravynx ~uvstvo è rovnopravno u~astvuw u bavisku upravyny z dru`tvenima procesami i zyvenymi. Ked tedi{n< “robotni ~lovek” nw bul u glavnej ulogi predsidately, mal svox dru`tvenu ulogu golwm yk ~len daykogo predsidatelqstva, odboru, komisi<, sovitu... I mogol povesc svojo slovo o {ickim aktualnim yk u svowj robotnej or}anizaci< tak i u calim dru`tvu. Tak naisce bulo hlwba za {ickih i isnovala osobna iluziy o vlasnim statusu, zna~enx i potrebnosci u samoupravnim bavisku.

229

Pravda è {e to posle ukazalo yk shopne politi~arske zabavynw narodu, alw dosc dlugo i skladno funkcionovalo i zadovolqovalo velqku vek{inu samoupravnih bavy~oh. U takvolanej “serbiynskej demokrati<”, narod yk ogromna vek{ina postal lwm inertna obezpravena masa, z kotru yk znala, ta i yk {e wj scelo, vladala men{ina “vibranih” na medijno programovanih “demokratskih viberankoh”. Pre ekonomski i in{i dru`tveni krizi v{e menwj hlwba, a, mesto u~asn<koh, {icki skorej{i samoupravy~e postali lwm nwmocni TV-pripatra~e podoboh i (nw)d<loh “velqkih vecejpartijnih bavy~oh”. Zakon~uxci prikaz tej kn<`ki, treba povesc è okreme zna~na za wj budu~nosc Bolhorvesova dumka o jogo prowktu geuteranizma i namiroh yk go realizovac. “Geuteraniy yk nova }lobalna civilizaciy” – gvari von Borisovi Gardijovi – “nw budze vitvorena prez revolucix, alw prez evolucix. U stvari, to bi trebala buc nw postupna, spomal{ena, dlugotirvaca, alw skokovna, po{vid{ana, kratkotirvaca reforma – è bi {e predbegnul kre|endo prepasci {veta – ta premenki kotri vimaga realizaciy geuteranisti~nih principoh dzepowdni analiti~are moèbuc navolax revoluciy.” Z totu konstatacix {e i mi u calosci skladame, prilapxxci fakt è Bolhorvesov geuteranizem u` teraz evoluoval do na{ogo Gumanizma. A u sposobe realizaci< tej zadumki von àda è bi, za rozliku od nw|e{l<vih “maniykoh” kotri mali namiru z wdnu kn<ò~ku premen<c {vet, vitvorel d<lo kotre budze “bibliy trecogo milenixma” o ~im gvari: “Y {vet scem z geuteranisti~nu kn<ìsku (okruènu z romanesknima, poeti~nima i avtobio}rafsko-dokumentaрnima tomami), a nw z osamenu ,maniycku’ kn<ò~ku premen<c! Ked napi{em i obyvim dze{atku tomoh konvencijnih romanoh, moèbuc voni nw pricagnx bog zna yku uvagu, a zbirki pisnqoh, studi< zoz sociolo}i< kulturi i avtobio}rafski spovedzi an< telqo, gutorel som sebe skorej po~atku formovany konw~nej verzi< Kn<`ki o ({ickih) nas. Ked yk poluanonimni pisatelq obyvim i tom u kotrim budze filozofiy geuteranizma, to budze i|e lwm wdna moy kn<`ka kotra prejdze skoro nwoba~l<vo. Wdnogo dny, ked mnw vecej nw budze, dayki moj priytelq budze svo<m mladim priytelqom ukazovac totu kn<`ku i gutoric è yka ~koda è {e pravi lxdze nw nahodza v{e na pravih mestoh i è velqki ide< nw max adekvatnu konkretnu moc, z kotru bi sami sebe mogli pretvoric do velqkих d<lох.

230

Maxci toто na rozume, opredzelwl som {e za vecejtomnu gromadu, kotra i formalno i zmistovo budze getero}ena, geuteranisti~no-beletristi~na. Budze getero}ena, alw patrena z dal<ni (ga-ga, з dal<ni), budze d<jstvovac yk wdinstveni tvor. Viribus unitis! gutoreli stari Latini, a povtorjovali podan<ki ostatnqogo vladara Гabzbur}skej monarhi<. Ta y ri{el è {icki svojo moci, {icki svojo vitvoreny zwdin<m, è zbuduwm d<lo kotre pre svojo }oliytski rozmiri, i pre nwobi~nu strukturu, moèbuc i pre dayki in{i svojo ozna~eny pricagnw ob|u uvagu – kotra mi, to u` nw tajna, potrebna pre atrakcijne, ìvopisne, d<lotvorne prezentovanw ide< geuteranizma co vek{omu ~islu lxdzoh.” Naisce vozhi|uxca namira, erudiciy i vira Avtorova è bi vitvorel d<lo epohalnej vrednosci i premenwl {vet na Planeti. I tu calkom ma pravo, bo ked wden pisatelq nw ma namiru buc najvek{i za {icki ~asi, na~ po{vecic cali ìvot pisanx kn<`koh? Medzitim, istoriy ukazala è obsy`ni d<la, bez oglydu ykogo kvantitetu, buli vecej хиба yk prednosc u vitvorenx kvaliteta velqkih i hasnovitih idejoh. Zdogadn<me {e lwm Bibli<, Marksovogo Kapitala, yk i in{ih “svytih kn<`koh” u kotrih {e, naàlq, od silnih ìvotnih dragokazoh stracela draga do univerzalnej pravdivosci. Velqkosc wdnej kn<`ki nw mera {e z ~islom wj bokoh, alw z ~islom idejoh pravdivo hasnovitih za rozvoj calogo ~love~estva do absolutnogo cilx jogo isnovany.

231

Bla`enka HOMA-CVETKOVI^

KRASA I DUH PRE[LОСЦИ ПОД СЕҐИШОМ (Olena Papu}a, Ruske obisce/Rusinska kuћa, Dru`tvo za ruski yzik, literaturu i kulturu – Ruska li}a, Novi Sad, 2012) red nami publikaciy, diplomska robota Oleni Papu}a, htoru 1989. roku odbranwla na Katedri za ruski yzik i literaturu Filozofskogo fakulteta u Novim Sadze. Alw, to nw lwm diplomska robota. To mnoèstvo yzi~nih, umetn<ckih i etno elementoh. âsci obisca i predmeti, yzi~ne vislovjovanw pri <h opisu i sposob yk to {icko utkane do kn<`ki, vwdno zoz bogato ilustrovanima foto}rafiymi, gutory o <h velqkim zna~enx u kulturnim i istorijnim pejzaù Ruskogo Kerestura, Petrovcoh, Kocura i drugih mestoh dze ìli Rusnaci. Voni no{itelw informacijoh i soznanqoh o ka`dodnqovim ìvoce, o kulturi bivany, ta i obi~ajoh u tej ~asci Vojvodini i Gorvatskej. Najupe~atl<v{i se}menti materiylnej kulturi na valalw htori opisux ~as od 1745-1746. roku, ked {e Rusnaci zoz Gorn<ci selwli do tih krajoh, ta po Drugu {vetovu vojnu, to – prebuval<|e ruralnogo }azdovstva, odnosno ruskogo obisca na valalw. Vono ma svox pripovedku u htorej avtorka, uhodzaci gl<b{e do opisu dzepowdnih sostojnih ~ascoh ruskej hiì, odkrila nw lwm potrebi i namagany, alw i borbu, i pocerpany, i, voob|e, ìvot Rusnacoh u odredzenim periodze, co gutori nw lwm o mentalitetu Rusnaka, alw и о harakteru {tredka u htorim von ìl. Co zna~elo mac svox hiù i svojo vlasne obisce? Ked {e priselwli do tih krajoh, Rusnacom najva`nwj{e bulo mac svoj falatok èmi, zoz nwj zberac plodi, vihovac svoj statok i zberac na hiù. Ka`di dinar {e odkladalo è bi {e moglo kupic dre-

232

vo, nad, napravic valqki i stvoric {icok drugi materiyl za budovanw. A budovalo {e kus-pokus, volalo {e lxdzoh na molqbu i radovalo {e ka`dej novej napravenej ~asci. Pre{li i roki dok {e hiù nw zbudovalo do konca. Alw ka`da nova spravena ~asc na hiì, zalyta zoz trapezu i znojom, Rusnakovi bula mila, ta novi rana do~ekoval z radoscu i nad<x è go~ {e i narobi, nwodluga budze mac svojo vlasne obisce, i svox hiù. Za “zabo~kani” mladi kupovali drevo, poznwj{e ceglu, abo daco in{e na hiù, a vek{ina zbuvanqoh htorim {e nw znalo to~ni datum po~inala zoz pripovedku: “Ga, bulo to ked zme praveli hiù”. I vec {e po tim znalo htori to pribl<`no bul rok, abo ~asc roka. Same slovo hià (kuћa), yk gvari Slovn<k serbskogorvatskogo literaturnogo yzika Matici serbskej (Novi Sad, 1973), a i na{ Rusko-serbski slovn<k (Novi Sad, 2010), to prostor dze ìw fameliy. Medzitim, vono ma i druge, {ir{e zna~enw, ta u Slovn<ku serbskogorvatskogo literaturnogo yzika pi{e è to i sinonim za famelix (ova kuћa neћe trpeti nepravdu), za rod, pokolwnє i ocov|inu (od koјe si kuћe, roda?), za robotu (gledaј svoјu kuћu), dok u na{im yziku wst virazi pozametac per{e pred svox hiù, naj per{e opatri do svojogo dvora zoz zna~enqom “nw ogvaryй dakogo”, abo an< sebe hiù nw bul kadri stvoric zoz zna~enqom osobi htora nwsposobna n<~ u ìvoce zrobic. Hià to bulo co{ka ~omu {e namagal ka`di Rusnak i, mo` povesc, po ~im {e a` Rusnaka i vrednovalo. Ta ked {e povedlo è sebe “dahto stvorel hiù”, znalo {e è to vredni i {orovi ~lovek, a ked {e za dakogo scelo povesc è w n<yki ~lovek, gutoreli “è {e n<~ nw zmognul, an< sebe hiù nw mog spravic”. Za obisce Rusnaci gvary è to prostor kolo hiì, uklx~uxci tu i samu hiù. Sinonim hiì to i dom, yk co {e velqo raz spomina i u narodnih {pivankoh, naприклад у писнї Михайла Ковача: Мой дом там долу, над домом хмари, у доме мойо родичи стари. Spo~atku {icki spraveni hiì po vipatrunku buli podobni, a bogatstvo {e rahovalo po velqkosci porti na htorej w spravena. Ta, buli bogat{i toti htori mali velqki porti kolo hiì, velqki dvori i zagradi, gumna, a hudobni gevti co mali hiì na malih portoh. I poznwj{e, 50-60-tih rokoh pre{logo viku, ked {e po~alo pravic vek{i hiì, i z cegloh, zakriti z ~erepom i in{akogo vipatrunku, kriòm, abo na {tiri vodi, na {tok, vipatrunok hiì gutorel hto u valalw bogati, }azda, а хто nw. Avtorka ruske obisce opisala u daskel<h главох. Per{а to Hià, drugа âsci budinku, trecа Stvari u obiscu, {tvartа Dvor i piytа глава Zagrada.

233

U per{ей glavи publikaci<, Hià, Papu}ova opisuw vipatrunok obisca zvonka i znuka, ysno tolkuw è z ykogo materiylu {e pravelo ruski hiì, u htorej ~asci roka {e ih pravelo i pri~inu preco bulo Rusnacom va`ne è bi predok hiì bul obraceni do slunka, odnosno preco dawdni hiì mali nazvu {lwpi hiì. U tej чаsci vona detalqno opisuw prednx hiù, priklwt, zadnx hiù i komoru, yk i ~asci hiì яk obwkta za bivanw. U drugей глави, âsci hiì, avtorka po{vecuw uvagu ~ascom budinku i podrobno opisuw zakrice i ~asci zoz htorih vonо bulо sostavenе, odkalq {e nabavylo drevo za gredu i na yki sposob {e toto drevo rezalo. Dalwj opisuw rogi i co {e hasnovalo mesto gvozdoh è bi {e voni nw rozi{li, yku ulogu mali banti na krovu, yk {e rucalo padla{i i yka rozlika medzi kiblu i |itom. Na koncu tej oblasci opisane zakrice i ven~an<ca, odnosno uzdlu`ni gredi na muroh. U tim poglavx avtorka uvagu po{vecela opisu èmi u hiì, bo to bul ti` okremni postupok yk {e x otrimovalo, potim yk {e bilwlo hiù odvonka i zodnuka, ~as kedi {e x bilwlo, yk i farbi i cifri htori }azdin< vidumovali ked bilwli. Ked slovo o ruskim pecu, yk nwzaobihodnej ~asci ka`dogo ruskogo obisca u tedi{n<m ~a{e, i tu {e avtorka zatrimala na opisu ka`dej jogo ~asci i ulogi, po~inaxci od patki, peciska, budàku, pato~ki, {ijki, ta po samu glavku na verhu i, vwdno zoz priloènu ilustracix peca, ~ita~ ma ysnu sliku yk von vipatral i za~ sluèli jogo ~asci. ]u opisu vona dodava i fajti brili htori buli sostojna ~asc ruskogo peca i opis predmetoh htori {e hasnovalo ked {e topelo. Na koncu teй часци opisani oblaki, dzveri i kapuri htori ti` buli sostojna ~asc vonka{nqogo i nuka{nqogo vipatrunku ruskogo obisca. Накратко зме ту описали lwm dva глави zoz tej kn<`ki, a vidno kelqo velqo slova zazna~eni htori tak ridko ~uc i htori zapisani u` lwm u slovn<koh, i podawdnej kn<`ki avtoroh htori pametax taki obisca. Analizuxci kn<`ku z yzi~nogo boku, видно же u nwj wst velqke bogatstvo starih narodnih slovoh i sinta}moh, ta okrem menovn<koh i d<wslovoh, хторих єст найвецей, stretame i primenovn<ki za sposob, ~as, miru, yk i ri`ni slovozlu~eny htori zapisani tak yk {e davno be{edovalo ked {e pravelo hiù, abo robelo u i po obiscu, co dava okremnu krasu publikaci<. Taк, napriklad, znalo {e co zna~i vderic {nur, zascel<c abo rozscel<c

234

poscelq, nabic gl<nu zoz kiynku, ~atlovac povalu, abo dze {e topi prez ~elxscu. Od arha<~nih menovn<koh u kn<`ki zapisani: karina, pro|e, obla{n<ci, pajta, ko{, plwvn<k, banti, kunqgov, se}i{, stol<ni, kaganwc, slamy~a, pерinynka, oòg, klxka, pazdzere, tereka, parkanq, skriny, priskrinok, raka{, okno, nyklov, kotinwc, potim slovozlu~eny yk ~ista hià, ~isti dvor, {lwpa hià, murovana patka, drevеne korito, otvorena kotlynka, brenovani paper, preberani partki, dreveni kolq~ki, dreveni kl<n~ki, {lwpi dzveri, ruòvani obrazi, stolova tablа, отворени конк. U takih slu~ajoh prikmetn<ki bl<èj odredzovali predmet o htorim bulo slovo i preto {e ih u takej konstrukci< v{e i hasnovalo. Slovozlu~eny, вецейчленово, u htorih wst prislovn<ki -z (zoz), -na, ti` нw ridki, ta mame |it z kon<kami, ~elxsci z brilami, godzina z kulymi, zoz zna~enqom bl<z{ogo odredzovaнy predmetu, abo è bi {e ukazalo yka namena, fajta, або i mesto dawdnogo predmeta, як, napriklad, krosna za stol<ni, fo}a{ za {mati, stolq~ok za lupanw kukurici, lampa na vitrion, kozi z dreva, parkanq na pecu, gredi na muroh. А за конї хтори влєце були повязани коло ягодох гуторело ше же то конї у саду. Tu mo` dodac i okremni sinta}mi zoz primenovn<kom na, htori uglavnim ozna~ovali fajtu daykej ~asci hiì, abo ше предмету давало одредзену форму, поровнуюци го по подобносци зоз дачим, та мали часто пренєшене значенє. Taki to: хижа на ключ, krov na dva vodi, fundamenti na wden a{ov, konk na wdnu }aradi~u, kapura na dwrmu, karmik na dil<ni, poscelq “na poverh”, {mati na ka`di dzenq, studny na sohu, studny “na valqkoh”. O ruskim obiscu bi ~ita~e nw mali pravu sliku ked bi {e nw upoznali zoz stvarami do hiì yk, napriklad, ormani, ladi, lavki, yk vipatrali stoli i karscel<, fo}a{, poscel< i okremna poscelq kunqgov, yk {e ih scelwlo i preco buli obrazi obovyzni predmet u ka`dej hiì, htori Papu}ova podrobno opisala u trecей glavи, Stvari u obiscu. U tей часци akcent poloèla na platnyni stvari u obiscu htori {e virabylo z konopi, htorа u tedi{n<h ~asoh malа barz velqku ulogu u ìvoce na{ih predkoh. U tej ~asci pohasnovani i nazvi htori max prenw{ene zna~enw, ta mame “rozvalku” i “}ombi~ki” na ormanw, abo “drabinkу” i “korunkу” na verhu ormana, bo toti ukrasi virobeni tak è zdabali na spomnuti predmeti. Podobni vislovi mame i ked {e spomina “dreveni kozi”, “ma}arci”, abo “èlwznu ma~ku”, a tu bi moglo dodac i “panqski” plahti i “локци” на лавки.

235

Dvoru, htori bul okremni prostor kolo hiì, ti` po{vecena okremna часц i u n<m ysno prikazana uloga prednqogo dvora, gambaru i ko{u, {opi, zadnqogo dvora, yk i uloga jogo sostojnih ~ascoh: hl<va, y{lqoh, plwvn<ka, kurn<ka, karmikoh. Tu opisani i fajti studnqoh i <h ~asci. Na koncu, u ostatn<m, piytim poglavx, opisana Zagrada i co {icko na{o predki do nwj sadzeli. D<wslova и дїєсловни словозлученя htori nw{ka ridko ~uc, a htori {e hasnovalo pri okon~ovanx robotoh to zabilqovac, zacagovac (èm), ovakovac (mur), obcagnuc, vderic ({nur), zvi{ic, rolqkac (z rolqku), lypkac (zoz |eto~ku), lypkac (blato), pozbivac (ìry~ku, nad), zadrotovac, zaklamfovac, nabivac (muri), zaplatac (pec), tkac do kla{a na {tiri podnoà<. Маме аж и присловнїцки словозлученя зоднука, або на чисто вимасцовац. Як архаїзми тоти слова вецей нє фреквентни, гоч ше велї од нїх, як цо зацаговац, обцагнуц, вдериц, звишиц, ляпкац, позбивац, набивац, заплатац хаснує и нєшка, алє як гомоним, за иншаку файту роботи. Dawdni od spomnutih robotoh nw mo` bulo porobic bez òvtej gl<ni, без blata htore {e v{e z da~im mi{alo, bez kerti~anki, kobulynkи abo kravencи. Za vel< roboti htori doma{n< nw mogli sami porobic volalo {e majstroh, abo {e do n<h odno{elo daco spravic. Ta u kn<`ki zazna~eni i vel< nazvi remeseln<koh, ~ijo remesla давно nwstali: klomfer, pinter, drotar, kovalq, крупаr, а тоти цо ше ище волаю цимерманє, тишлїре, древоскравци, склєняре як и теди, хасную нови методи и алати у роботи. Kupovalo {e u farbara, у vapnyra, хтори тиж ридко мож найсц у даєдним валалє, a predavаlo ше piryrom. Okremne zna~enw tej kn<`ki i toto è vona vidata dvoyzi~no, rusko-gorvatski u per{im vidanx, odnosno serbsko-ruski u drugim vidanx, u odno{enx na dawdni htori zoz podobnima temami buli vidati lwm na ruskim yziku. Ta o na{im kulturnim skarbu, ruskim obiscu i sposobu ìvota u n<m velqo doznac moù nw lwm Rusnaci, alw i drugi narodi i nacionalni zawdn<ci, htori znax yzik dru`tvenogo {tredku. Бulo bi на хасен ked bi {e x vidrukovalo i na dawdnim stranskim yziku, бо би ю вец могли читац и странски науковци, етнолоґове и шицки други хторих интересує история култури биваня Руснацох. Prenahodzenw predmetoh u starih ruskih obiscoh i <h ~ascoh nw lwgko, prave preto è ih wst u` barz malo, a i ìvih informatoroh htori bi mogli povesc o postupku <h praveny i zna~eny. Z wdnogo boku, tota robota, okrem viglwdovany narodnogo skarbu, i ~uvar od zabuca pre-

236

{losci kulturi bivany Rusnacoh, a z drugogo, lin}visti~nogo, toto co okreme zna~ne lektorom, prekladatelqom, novinarom ~uvar w arha<змох i narodnih virazoh htori {e nw{ka barz malo hasnuw, abo {e voob|e nw hasnuw, a u odredzenim periodze na{ih predkoh voni buli ka`dodnqova ~asc be{edi. U tej roboti spomnuti kolo sto stari slova, a u samej kn<`ki ih wst velqo vecej. Prave прето zoz tih slovoh на концу кнїжки bi могол stac i wden mali slovn<k narodnej leksiki. U ~asci kn<`ki na serbskim yziku ti` pohasnovanа стара войводянска лексика, arha<~ni serbski slovа htori уж ridko ~uc и u tim yziku: gumno, гриље, ганг, потпорња, вајат, хасура, зјала (врата), греда на стропу, банак, саћура, рогоза, сита, забат, губери, кучин, подношка, плевара, поњаве, кетренац, хица, сантра, соја, оглавина, огрлина, дизгина, бунар на чекрк, глеђати, витловати, dok za dawdni ruski nazvi, yk gvari i avtorka, u serbskim (gorvatskim) yziku an< nw moglo najsc odvituxci preklad, ta vec ostala `ridlova nazva: пајта, карина-карима, рам за тањире, криса, паркањ, |ит, {енк, кресцанка, повалка, pokrovci, пreberani partki, magarci, keti{, perina, kunqgov, stol<ni, soha. Publikaciy napisana ysno i rozuml<vo è bi x rozumel ka`di ~ita~, лектор барз добре поробел коректуру и преклад на сербски язик, нарисовани рисунки и kolorovo foto}rafi< kotri vislikovani z namaganqom è bi virno prikazali toto co opisane u tekstu gutory è uloèni velqki trud i voni iщe wdno bogatstvo i dragocinosc u kn<`ki, bo foto}rafiy daraz vecej zna~i yk sam tekst. Maxci u rukoh totu publikacix Oleni Papu}ovej, probovala som zadumac ~i bi {e moglo u nw{kaj{im ~a{e vibudovac take obisce i ~uvac go yk muzej, yk pamytku na pre{losc i davni ~asi ked na{o predki stvaryli svojo vlasni obisca... To buli okremni materiyli, okremni alati z htorima {e budovalo, okremni sposob yk {e ih pravelo, alw i okremna leksika z htoru {e be{edovalo. Velqo togo u` vecej nwt. Ta, za{ lwm, dawdni z nas i nw{ka kedi-nwkedi naidu na dayku staru studnx, prejdu kolo polurozvalynej hiì, abo {e stanovy u daykim ruskim obiscu u htorim i|e wst obrazi, lavka, ruski pec, abo lwm dawdni jogo ~asci htori no{a pe~ac davnih ~asoh. Naàlq, to vecej nw hiì htori {e budux, alw {e valyx, to {vedkove davnih ~asoh htorih {e vredzi zdogadovac i pametac ih, to sliki htori ohabyx upe~atki o tim co nwstava, a bulo – ruski fundament.

237

Olena PLAN^AK-SAKA^

SPATRANW FENOMENOH ]LOBALNEJ KULTURI (Vany Dula, Teror idealoh, meditaci> o postapokalipti~nim {vece, Ruske slovo, Novi Sad, 2012) amletovska dilema “buc ~i nw buc, pitanw teraz” za pisately mogla bi gla{ic i yk dilema “pisac ~i nw pisac”, a za ruskogo pisately tu i|e i dilema – komu pisac po ruski? Hto nw{ka voob|e ~ita kn<`ki i hto ~ita rusku kn<`ku? Totu dilemu mladi ruski pisatelq Vany Dula za{ lwm nw mal i obyvel odli~nu kn<`ku – Teror idealoh, zbirku esejoh i oglydoh, u htorej {melo, co harakteristi~ne za mladosc, zoz sociolo}ijnogo aspektu, co mu i najuz{i fah, obraby ri`ni temi z na{ogo ~asu, htori mo` odredzic yk spatranw fenomenoh }lobalnej, masovnej i urbanej kulturi, htori {e v{el<yk reflektux i na nas, Rusnacoh. Vrednosc tej kn<`ki preva`no u temoh htori bar`ej vyzani za ruski milw, rusku problematiku i rusku literaturu, yk gevtot {ir{i kontekst, a odredzeni fenomeni Dula v{e spatra zoz sociolo}ijnogo, ta i filozofskogo aspekta i ukazuw na vlasne dumanw, kotre predstavy {mele zaklx~ovanw na zadatu temu, povoluxci {e z ~asu na ~as i na avtoriteti, htori nwnadrilxxco uka`u i na Dulovu lektiru. Avtorovo rozdumovany o {lwbodi, o sudqbi, o (nw)mo`l<vosci viboru, o retori~nej etiki, o teroru idealoh, o kritiki – ru{ax od univerzalnih i na~alnih problemoh yk co to {lwboda voob|e, ~i {lwbodi wst, ~i vona isnuw golwm u vlasnim vibore abo u stanovisku powdinca. U rozdumovanx o {lwbodi moglo bi {e

238

povesc è avtor i na {l<doh Berdywva, go~ Dula naj~astej{e citira Ni~ea i Marksa. Rozdumovany o viboru u demokrati< za avtora problemati~ni, bo nw v{e vek{ina ma i pravo. Kritikovac moè ka`de, alw u kritiki, zaklx~i avtor, va`ni vigradzeni stanoviska i pravdivi avtoritet. Ideali moù buc nadrilwni z boku {ir{ej dru`tvenej zawdn<ci, go~ ka`da }eneraciy za{ lwm sama sebe vibera ideali. Na Balkanw {e istoriy zna ~asto povtoric pre nwroz~iscenu pre{losc. Dula u svowj kn<`ki spatra i najnov{u produkcix ruskej literaturi i probuw vianalizovac problemi kolo literaturi zoz sociolo}ijnogo aspektu. Avtorovo rozdumovany è ~om }uzli na n<tki, abo ~om {piv {ivi pri najmlad{ej }eneraci< poetoh, o stracenej }eneraci< “z urbanogo gumna” htora, za{ lwm, obyvi svox tvor~osc velqo poznwj{e, alw, yk zaklx~i Dula – lwp{e i dakedi yk n<}da. Nw{kaj{i poglyd na {vet, uslovno povedzeno, tvory miti i simvoli z htorima {e dema}o}ijno upl<vuw na masi. Dula, yk dozreti intelektualwc, nw pristava n< na yku fajtu manipulaci<, htora u su~asnim {vece barz subtilna, skrita, efikasna, ta wj podlwgux {icki pasma dru`tva. Tak avtor tej kn<`ki spatra i {ir{i fenomeni, yk co to nacionalni mit, kult seksu, dru`tveni sedativi, stroj nacistoh, ob~ekovany sprevednutih itd., dze, medzi {orikami, shopno zaklx~i è “buc Rusnak to n<yka nw privile}iy (an< nw preklytstvo), lwm obi~ni fakt” – go~ lwm tim kotrim tot fakt voob|e daco i zna~i. Dulov nuka{n< diylo}, u stvari, solilokvij, ar}umentovano i su}estivno viklada vlasni tezi i upl<vuw na ~ita~a i jogo dumanw. U pisanx tih esejoh predzera i wdna fajta blagogo gumoru cinika, alw i zdravogo narodnogo gumoru powdinca, htori tot {vet nw sce spatrac na<vno prez prizmu }lobalnogo dumany, alw dozreto, ufundamentovano, bez skrivany faktoh i realno. ]u temi pristupa kompleksno, meny aspekti spatrany, o{vicuw x z vecej bokoh, rozkonareno, alw zaklx~uw o{troumno, konkretno, racionalno i trudzi {e ustanovic lanwc ar}umentoh. U tej interesantnej kn<`ki, htora pitka, duhovita i lwgko {e ~ita, Dula napi{e dumku htora viroytno budze najcitirovan{a pri Rusnacoh – “i|e vek{i smisel tvoric na specifi~nwj{im, elitisti~nwj{im ,kodu’ – kotri moè buc i sam men{inski yzik”, bo nw{ka pisac po ruski to vibor, to vibor avtora htori {e zaklada za vlasnu avtenti~nosc. Ruski yzik po hto zna htori raz potverdzel svox vitalnosc è {e na n<m moè cal-

239

kom kompetentno vitvoric i taka tvor~osc zoz sociolo}ijnogo i filozofskogo korpusu. U ruskej literaturi ese< pisali Gavri<l Kostelqnik, Silvester Salamon, Mihajlo Kova~, Xliyn Tama{, Mikola [anta, a }u tej pleydi ruskih avtoroh upisal {e i Vany Dula zoz svox najnov{u kn<`ku. â&#x20AC;&#x153;Mera wdnej kn<`ki u tim yk {e ~lovek lwgko spriytel< z nx i yk {e ~e`ko rozihodzi od nwjâ&#x20AC;?, gvarel Bela Hamva{, madyrski filozof, ese<sta i romansiwr, a kn<`ka Teror idealoh Van< Duli prave taka, lwgko {e z nx spriytel<ce, a `alq vam budze ked u` scignwce po konwc.

240

Ro~n>ci – xvile> Дюра ЛАТЯК

ВИЗНАЧНИ НАУКОВИ И КУЛТУРНИ ДЇЯЧ (Ґу 85-рочнїци од народзеня др Янка Сабадоша)

онеже др Янко Сабадош векшину свойого роботного вику препровадзел оддалєни од стредкох културних збуваньох рускей и українскей националней заєднїци, ширша руска явносц релативно мало позна творче дїло того нашого науковца и културного дїяча. А його творче дїло нєспорно значне за наш народ и його културу, без огляду на тото хто як на ньго патри и як го оценює. Гоч нє бул професийно вязани за дїялносц руских културних институцийох, вон вше интензивно провадзел процес нашого културного живота и скоро вше ше активно уключовал до наукових розправох кед бул розпатрани наш национални идентитет або питаня з обласци дальшого розвою нашей националней култури и образованя. Нєшка маме красну нагоду блїжей упознац портрет того велького Руснака, котри праве з науковима арґументами зоз историї Руснацох ошвицел їх национални идентитет и дилеми котри ше у науковей явносци у вязи з тим зявйовали и зявюю аж по нєшкайши днї. И нє лєм то! Мож повесц же скоро цали його творчи опус пошвецени праве тому проблему, гоч його дружтвена и културна активносц вельо ширша. Янко Сабадош народзени 19. юния 1928. року у Руским Керестуре у, за тедишнї условия, маєтнєйшей польопривредней фамилиї. У тим нашим валалє закончел и основну школу. До ґимназиї почал ходзиц у Сомборе и там закончел перши два класи, а вец предлужел у Новим Садзе, дзе 1948. року и матуровал.

241

Под час аґрарней реформи охабене його фамилиї лєм 5 гольти жеми (бо оценєне же Янков оцец нє землєдїлец, бо мал совласнїцку учасц у єдней фабрики, котра тиж була национализована!), а у фамилиї их було штверо одроснути дзеци, векшина уж були и попристановяни, алє и даєдним з нїх було потребне помагац. Прето Янко у досц чежких материялних обставинох предлужел здобувац високе образованє на Правним факултету у Беоґрадзе, дзе дипломовал 1957. року. После дипломованя жадал робиц у своїм валалє, алє тедишнї валалски власци го иґноровали як „кулацкого” сина, гоч за тото нє було причини. Прето вон мушел роботу глєдац вонка зоз свойого валалу. По кратшей роботи у привреди, у Вербаше, прияти є на роботу у Заводу за явну управу АП Войводини у Новим Садзе, вец предлужує робиц у Ради Союзу синдикатох Сербиї и Югославиї, а потим у Союзней конференциї ССРНЮ на виглєдовацких и аналитичних роботох, одкаль 1989. року одходзи до пензиї. Под час роботи предлужел и последипломски студиї и 1974. року маґистровал зоз тему Вплїв оддвоєного третированя рускей од українскей народносци у СФР Югославиї на єй културни и политични живот на Факултету политичних наукох у Беоґрадзе. Ментор му бул рядови професор др Радослав Раткович. Под час пририхтованя маґистерскей роботи Янко Сабадош за потреби Института дружтвених наукох у Беоґрадзе пририхтал и єдну студию з насловом Русини (Концепция, политика владаюцих кругох у державох у котрих жили, конституованє до єдинственей нациї; вибор литератури, библиоґрафия). Докторску дисертацию пририхтал под насловом Револуцийни и националноошлєбодительни рухи українского народу концом 19. и на початку 20. вику и одбранєл ю тиж на Факултету политичних наукох у Беоґрадзе 1990. року. Гоч яки значни за нашу историйну науку, тоти Сабадошово роботи анї нєшка нє доступни нашей ширшей културней явносци. Та заш лєм, теми зоз тей обласци вон обявйовал у руских периодичних публикацийох и на наукових конференцийох у Новим Садзе, Беоґрадзе, Києве, Вуковаре и Руским Керестуре. У рускей културней явносци ше зявел ище як студент 1951. року зоз приповедку под насловом Дуня (зоз НОБ), обявену у „Руским слове”, потим зоз приповедку Врацаю ше нашо (зоз рабства), вец 1952. року у часопису „Шветлосц” (ч. 3, боки 225-235) зоз рецензию под насловом О велїх нєобявених темох прешлосци и єдней обробеней (приповедки Евґения Планчака Михалова дїдовщина), потим драму Огень в ноци („Шветлосц”, ч. 4, боки 292-315). Уж у першим чишлє спомнутого часопису у 1953. року (на бокох 14-19) обявює виривок зоз ширшого литературного твору

242

з насловом Нєщесце Кирила „Натеґача”. У истим чишлє (на бокох 49-68) обявює и статю з насловом Даскельо слова о нашей драмскей литератури. Очековало ше же у Янкови Сабадошови достанєме доброго писателя и литературного критичара, алє ше обставини пременєли. Янко ше у рокох цо шлїдзели перше цалком пошвецел студийом, а вец го баржей прицаговала мало позната история нашого народу. Крем даскелїх винїмкох, цала його творча активносц пошвецена темом зоз историї Руснацох и Українцох у дакедишнєй Югославиї. У другей половки шейдзешатих рокох прешлого вику активовал ше на указованю на проблеми културного розвою припаднїкох рускей народносци у Югославиї пре нєришени його кадрови и материялни обставини. Гоч и нє вше мал обєктивни погляди у оценьованю причинох таких обставинох, його активносц наишла на розуменє єдного числа руских културних дїячох и резултовала зоз формованьом єдней инициятивней ґрупи з єденац членох зоз Шиду, Коцура, Петровцох, Нового Саду, Вуковару, Руского Керестура, Липовлянох, Баня Луки, Беоґраду, Нового Саду и Прнявора, котра 1967. року виробела єден писани реферат на тему Проблематика културного розвою при югославянских Русинох-Українцох (стан, проблеми, дальши розвой). Уж 1968. року публикує статю з насловом Проблематика културного розвитку Русинох-Українцох у СФРЮ у часопису „Шветлосц” (ч. 1, б. 61-65), а 1970. року участвує на науковим совитованю у Новим Садзе зоз тему Проблеми на линиї опредзельованя Русин-Українєц при тей народносци у СФРЮ (Традицийна култура югославянских Русинох, „Руске слово”, Нови Сад и Етноґрафски институт САНУ, Беоґрад, 1971, б. 239-287). Дзешец роки познєйше участвує на Першим науковим совитованю Русинох и Українцох Горватскей, отриманим у другей половки юния 1980. року, у рамикох „Петровского дзвона”, зоз тему Зоз историї роботнїцкого и селянского руху Русинох медзи Першу и Другу шветову войну (Зборнїк роботох, Союз Русинох и Українцох Горватскей, Вуковар, 1981, б. 153-165). Под час 1987. и 1988. року у часопису „Нова думка” обявел серию статьох под заєднїцким насловом Русини и Українци Югославиї медзи двома шветовима войнами у седем обсяжних предлуженьох (числа 61, 62 и 63 од 1987. и 64, 65, 66 и 67 од 1988. року). На тим ше нє закончує библиоґрафия роботох Янка Сабадоша, обявених у наших публикацийох. Ми их лєм на основи нам доступних жридлох у хвильки писаня того напису зазначели 15 у

243

„Новей думки”, єдну у рочнїку „Думки з Дунаю”, у „Шветлосци” 5, алє зме свидоми же то нє шицко. Остатнї його виступ зме зазначели на медзинародней науковей конференциї на тему Приселєнє и живот Руснацох у Бачкей, Сриме и Славониї 1745-1995, отриманей у Новим Садзе 27-28. септембра 1995. року у рамикох означованя 250-рочнїци живота Руснацох на тих просторох. Його тема глашела: Дружтвени и културни процеси медзи Русинами у южней Угорскей у другей половки ХХ вику (Зборнїк роботох Руснаци-Русини, Завод за учебнїки и наставни средства, Беоґрад и Филозофски факултет, Катедра за руски язик и литературу, Нови Сад, 1996, боки 255-280). Др Янко Сабадош, вєдно зоз Симеоном Сакачом, єден з перших иницияторох ище зоз шейдзешатих рокох прешлого вику снованя єдней єдинственей орґанизациї за шицких Руснацох и Українцох Югославиї за ришованє заєднїцких проблемох у Сербиї, Горватскей и Босни и Герцеґовини. У октобру 1967. року др Янко Сабадош написал материял под назву Проблеми културного розвою при югославянских Русинох-Українцох, котри, як резултат велїх скорейших стретнуцох и догваркох у мено ґрупи ентузиястох у котрей були: Владимир Бесерминї теди зоз Шиду, Янко Фейса зоз Коцура, Штефан Гудак зоз Петровцох, Микола М. Кочиш зоз Нового Саду, Владимир Костелник з Вуковару, Дюра Латяк з Руского Керестура, о. Роман Миз з Липовлянох, Иван Петюх з Баня Луки, Янко Сабадош з Беоґраду, Симеон Сакач з Нового Саду и Иван Сваток з Прнявора придати до Покраїнского комитету СКС за Войводину на розпатранє и ришованє. У тим материялу ше, медзи иншим, глєдало и снованє орґанизациї-установи за шицких Русинох и Українцох у Югославиї. Теди согласаносц за снованє такей орґанизациї нє достата. Медзитим, политични фактори у СР Горватскей потримали снованє Союзу Русинох-Українцох за територию Горватскей, котри на початку 1968. року у Вуковаре, дзекуюци велькому закладаню Влади Костелника и нєсебичней помоци др Янка Сабадоша, и основани. Аж 1988. року, после познатих дружтвених пременкох у тедишнєй Социялистичней Федеративней Републики Югославиї указала ше можлївосц за єй снованє. Теди формована нова инициятивна ґрупа за снованє и пририхтованє Сновательней схадзки будуцого Союзу Руснацох и Українцох Югославиї, котру творели: др Янко Сабадош, Владимир Хромиш, Симеон Сакач, др Юлиян Тамаш, Євген Кулеба, Гавриїл Такач и Борис Гралюк. Др Янко Сабадош, у сотруднїцтве зоз спомнутима членами Инициятивней ґрупи написал нови материял под назву: Проблеми

244

и чежкосци у витворйованю уставних правох русинскей и українскей народносци у СФР Югославиї, а Владимир Хромиш – материял под назву Уставноправне положенє русинскей-українскей народносци у Югославиї. На основи тих материялох порушана акция у Союзней конференциї ССРНЮ (дзе теди бул професийно заняти др Янко Сабадош) и єй Одбор за медзинационални одношеня на своєй схадзки 15. децембра 1988. року розпатрел тоти материяли. После тей схадзки др Янко Сабадош написал другу верзию материялу, котра була на явней розправи. У першей половки 1989. року отримани схадзки републичних конференцийох ССРН Горватскей, тиж и Босни и Герцеґовини и Покраїнскей конференциї ССРН Войводини, на котрих розпатрани проблеми наведзени у спомнутих материялох и потримани намаганя за їх розришованє, а 11. юлия 1989. року отримана схадзка Координацийного одбору за медзинационални одношеня Союзней конференциї ССРНЮ на котрей принєшени заключеня под назву Актуални питаня унапредзованя положеня Руснацох и Українцох у Югославиї. У тих заключеньох, медзи иншим, потримане снованє Союзу Руснацох и Українцох Югославиї. Зоз тим нє вичерпана активносц Янка Сабадоша коло снованя Союзу. На Сновательней схадзки, отриманей 12. мая 1990. року у Новим Садзе вон мал и уводне викладанє о цильох будуцого Союзу. Нєшка Янко Сабадош жиє у Беоґрадзе. Уж вецей децениї отримує цесни контакти зоз визначнима науковцами и културнима дїячами у України, медзи котрима найчастейши зоз др Олексом Мишаничом, за його живота, и Борисом Олїйником зоз Києва, та др Павлом Чучком зоз Ужгороду и велїма другима у рижних нагодох. Нє мож заобисц и цесни контакти зоз Амбасаду України у Беоґрадзе, зоз чию помоцу обявел кнїжку вибраних текстох Олександра Довженка, преложених на сербски язик, под насловом Украјина у пламену, видату з нагоди означованя 15-рочнїци нєзависносци України и 50 рокох од шмерци писателя. Помогли му у тим и проф. др Людмила Попович и студенти Катеди за українски язик Филолоґийного факултета у Беоґрадзе. У спатраню цалосней културно-науковей дїялносци др Янка Сабадоша нє мож заобисц и факт же вон як дружтвени дїяч мал барз значну учасц у снованю Союзу Руснацох и Українцох Югославиї и Сербско-українского дружтва у Беоґрадзе. Гоч уж на половки дзевятей децениї живота, др Янко Сабадош ище ма творчей моци и остава нам лєм пожадац му длуги и здрави живот и успишне витворенє зарисованих цильох.

245

246

Dramski dodatok “[vetlosci” ~islo 2/2013

ЛУЦ ГИБНЕР

БОСОРКИ (Драма)

247

Наслов ориґинала: Lutz Hübner „CREEPS” Зоз сербского преложел Владимир Надь Ачим Мото: „Moments can change your life” (Priscilla Presley) „I don’t belong here” (Radiohead)

ОСОБИ: ПЕТРА КОВАЛСКИ (Petra Kowalski), 16 роки, релативно сучасни способ облєканя (фирма „H&M”), благо вилєзнута, у селянским фазону (якна од джамболая материялу), броцак. Нє мож цалком точно повесц же бешедує зоз саксонским диялектом, алє ше характеристични акцент того краю препознава у єй бешеди. МАРЕН ТЕРБИКЕН (Maren Terbyken), 17 роки, кратки власи, имидж у фазону ґрупи „Kelly family”, природни материяли, нєнашминкана, преполнєна спортска торба (евентуално зоз даяку тинейджерску апликацию). ЛИЛИ МАРИ ТЕЦ (Lilly Marie Teetz), 17 роки, чарни костим, окреме елеґантна, алє у тренду, ципели з високу запетку (Plato-Don), дискретно нашминкана, ташна од латекса з випупченями и преградзеньом за мобилни телефон на ременю, MD player. Глас зоз OFF-a. Весели цепли глас, тип вичного клинца / медийна верзия. Бина: Студийна декорация музичней емисиї. На муре у позадини платно за видео проєкциї, ґрафит „CREEPS” (евентуално як проєкция). Стари кавч, лампа зоз седемдзешатих, на столє дистанцийни микрофон без шнура, червена сиґнална лампа (як зоз будовалїща). Два фотелї, бифе з овоцу, термос зоз кафу, фляшками з минералну воду итд. Рижнородни украсни порцолово фиґури. Атмосфера клубу зоз ентериєром дньовей хижи. Бина у цмоти. Музика: Radiohead „Creep/acoustic”. На платну за проєкциї евентуално текст:

248

„Випатраш феноменално, cool ши, главна ши фаца на каждей журки, твойо фазони найлєпши на швеце. Та цо вец чекаш? Прецо нам ши ше скорей нє явела?! Ми глєдаме праве таку водительку! Треба ци power, presence, personality! Постань водитель новей cool емисиї за музику и моду ,CREEPS’! Кед же маш медзи 16 и 18 роки, кед же препознаш себе у тей нашей ,погони’, вец ши створена за нас! Цо маш зробиц? Права дробнїца: направ демо знїмок, причекай най це поволаме, и просто до Гамбурґу. Шифра ,CREEPS’! Гоч дзе да ши, вицагнєме це отамаль! ,And don’t forget: THE WORLD IS WAITING FOR YOU!’” После того видно закончуюци секвенци демо знїмкох: 1. Петра у клубу, праве закончела свою точку танцованя. ПЕТРА: Ок, людзе, видзиме ше пошвидко у Гамбурґу. (Шмеє ше, подзвигує два пальци як знак побиди.) ПЕТРА (сциха): Як було, Конрад? (Глас, очиглядно Конрад, тот цо знїма): Совершено, Петра. (Петра ше шмеє, конєц знїмка.) 2. Марен у учальнї. Шедзи за столом на котрим даскельо папери, шмишка ше, кратко помаха, а потим става и руша спрам камери, нацагує руки же би ю виключела, конєц знїмка. 3. Лили шедзи на чарним скоряним кавчу, у позадини чуц музику. ЛИЛИ: Тельо за тераз, людзе, остаток увидзице live у студию. Камера ше приблїжує и прави слику єй твари од блїзка, кратко фиксира єй ґамби нашминкани зоз кревчервеним кармином, Лили посила пусу. Конєц знїмка. Шветло ше палї на бини. Нєодлуга уходзи Петра, охабя ташну, огляда ше доокола, шмишка ше, чека. ПЕТРА: Чао, людзе, сцигла сом! (Шеда на кавч.) ПЕТРА: Супер музика, фантастични спот, познати ми є. (Ище раз виходзи, преверює надпис на дзверох, враца ше, музика престава.)

249

ПЕТРА: То ту за CREEPS, водительох емисиї, и так коло шицкого? (Ознова ше огляда доокола, обачує надпис „CREEPS”. Шмеє ше збунєно.) ПЕТРА: Боже, шицко у шоре, то лєм на мнє здабе. Cool вам тот ґрафит, пачи ше ми. (Марен ше зявює на дзверох, застановює ше на хвильку, патри на надпис на дзверох.) МАРЕН: То ту за емисию „CREEPS”? ПЕТРА: Гей, вшелїяк. (Указує на ґрафит.) Пать, и я го праве тераз обачела, класика. Алє ту нїхто нїкому нїч нє пове. Нє важне. Ище нєт пол, думам, нєт фрки. Ага, гей, я Петра, здраво, ниа, то тото. Войдз, думам, тераз це я нїби поволуєм. (Марен уходзи.) МАРЕН: Чао. ПЕТРА: Тераз, вироятно звучи глупо, алє ти сиґурно госц у студию, и так коло того шицкого? Я ту першираз. У ствари, праве сом сцигла, думам, видзим же ше анї ти ту нє знаходзиш найлєпше. МАРЕН: Я водителька. ПЕТРА: Справди? (Дава руку, рукую ше.) Чловече, феноменално. Знаш, и я водителька. МАРЕН: Цо водзиш? (Петра указує на ґрафит.) ПЕТРА: Ша, CREEPS. МАРЕН: Я водзим CREEPS. (Цихосц.) ПЕТРА: Думам, тоти зоз емисиї ме волали, и так коло того... МАРЕН: И мнє. ПЕТРА: Нє знала сом. МАРЕН: Анї я. ПЕТРА: Можебуц будземе робиц вєдно, або... Думам, то ше часто случує... МАРЕН: Нє знам цо тебе гварели. ПЕТРА: Сиґурно дораз дахто придзе. МАРЕН: Алє и ти послала знїмок, гей? ПЕТРА: Вшелїяк. (Уходзи Лили.) МАРЕН: Добри дзень, я Марен Тербикен. Нам двом нє шицко цалком ясне. Ми пришли пре водительску роботу... ЛИЛИ: Е? Озда и ви достали поруку? МАРЕН: Мнє наволали на телефон. ЛИЛИ: Ти наш чловек! Ти! Ти! Ти! Найщирши винчованки, и видзиме ше нєодлуга!

250

МАРЕН (вииритирана): Праве так, випатра же тераз... ЛИЛИ: То и мнє гварели. Ви два, шлєбодно ше опущце, я нє зоз тей екипи. ПЕТРА: Нє розумим. (Лили шеда.) ЛИЛИ: Ша тото то кастинґ. ПЕТРА: Алє мнє прияли, то факт. ЛИЛИ: Тото то остатнї круг. Озда вам нє гварели у администрациї? Вшелїяк же нє, деркоше. Мушела ше им я опитац. Було ми подозриве, знала сом же сиґурно єст даяка цака. Иншак би було пребарз лєгко, нє, нє идзе то лєм так. Но, шицко под контролу. МАРЕН: Та цо то вец значи? ЛИЛИ: Нєт ту нїч компликоване. Роботу достанє єдна од нас трох. Кед же ше у медзичаше нє зявя ище кандидаткинї. ПЕТРА: Можебуц ми три треба же бизме робели вєдно. ЛИЛИ: Два маю одпаднуц, то ясне як дзень. (Лили вибера мобилни, виступела ше пар крочаї на бок, телефонує. Тексти ше преклапяю.) ЛИЛИ: Сцигла сом... Вжала сом такси, иншак бим нє сцигла... Вжала сом рахунок... Гей, то заш лєм кастинґ... Три... Нє знам... Увидзиме... Чао, чао. МАРЕН: Сранє. ПЕТРА: Бул би уж час же би ше зявел дахто. Нєт смисла чекац так. (Марен почина нервозно ходзиц горе-долу. Лили охабя мобилни, налїва шольку кафи.) ПЕТРА: Кельо кошта кафа, єст даґдзе виложена цена? ЛИЛИ: Лєм налївай. ПЕТРА: И овоц мож вжац? Нїч сом нє куповала у гайзибанє, у нїх шицко таке драге. ЛИЛИ: Шицко задармо, мала увага як привит. Аж и южна овоц. МАРЕН (ґу Лили): Поведз, ти знаш як то тото идзе? Думам, кастинґ? ЛИЛИ: И мнє то перши, а єст их вшелїяк, кельо сом чула. Тото тераз вироятнє звучи без вязи, алє ми три сцеме исту роботу. Розумице цо сцем повесц? Потребни ми мали chill out. (Кладзе єдну слухалку на ухо, уключує МД плеєр. Марен ше враца на кавч, Петра є яблука.) ПЕТРА: Та, нєт вязи. У найгоршим случаю будземе мац о чим приповедац дома. (Марен себе налїва кафу, обава ше, охабя ю.)

251

МАРЕН: Було би добре кед би уж раз тото почало, лапа ме нервоза. ПЕТРА: Кастинґ, то баш звучи озбильно. МАРЕН: Требали нам повесц у чим ствар. ПЕТРА: Та, нє одкуша нам озда главу, и так коло того шицкого. ЛИЛИ: Можеш дакус поцихши приповедац, и так коло того...? (Блїщаце шветло камери, джинґл, уключує ше OV-voice зоз оff-a.) ОВ: Ок, здраво, супер же сце сцигли, шицки три сце нашли студио, шицко друге дзецинске бависко, ок, мала франта. Послали зме вам гонорарца, алє тот ше дзешка потрацел, sorry пре тото, ок, я Арно зоз режиї, такой вам потолкуєм у чим фора и цо маце робиц. Лєм опущено, нєт потреби нервирац ше, най превериме пар детальчки, приведземе до порядку ґомбички, пошоруєме претарговачи, tings like that, кус сцерпеня, розкомоцце ше, останьце cool. (Марен ше огляда доокола и зачудовано патри.) МАРЕН: Цо то тераз тото? Будземе шицки три робиц вєдно? ОВ: Бешедуйце вше до камери, ок? Там напредок. МАРЕН: Ок. ОВ: Може дакус музики по теди? Як warm up? ПЕТРА: Гей, вшелїяк, супер. ЛИЛИ: Нє. МАРЕН: Анї мнє нє треба. ОВ: Ви ту главни, ми лєм прицискаме ґомбички, it’s all yours. Такой ше врацаме, see you. (Цихосц, Марен почина вежбац глас. Лили оправя шминку, Петра роби вежби за зогриванє.) ЛИЛИ: Чому то служи? МАРЕН: То добре за артикулацию. ПЕТРА: Вироятнє ше занїмаш зоз театром, и так коло того?... МАРЕН: Гей, у школи. ЛИЛИ: А ти? Ґимнастика за проблематични зони? ПЕТРА: Jazzdance. ЛИЛИ: Ви два баш даяки страшни пинди, а? МАРЕН (ґу Петри): Будзем чекац вонка. Повеш ми док почнє? ЛИЛИ: Цо ше такой дуриш? Лєм сом ше нашалєла, то мой фазон же бим ше орозположела. ОВ: У шоре, шицко под контролу, можеме рушац. Перше най вам винчуєм, виволам вам єдну тайну, мали зме цалу громаду демо знїмкох, no shit, алє зме при вас трох шицки гварели WOOW!! Ви маце тото цо нам потребне, а то credibility. Нам нє потребни ултра супер меґа топ модели, нам треба life live, живот наживо, людзе котри зарюю особни style, автентични фаци, generation per-

252

sonalities котри роздумую зоз свою главу; нє жадаме даяки закуциї зоз вифолираним шармом, алє прави особи котри зарюю, personality and presence. А то зме видзели на ваших – и лєм ваших – демо знїмкох. Винчованки, винчованки. (Чуц аплауз.) Ок, пробуєме тераз пар ствари, цалком easy. Знам же то цалком без вязи кед тy лєм камера, алє така робота. Ми вас провадзиме ту на мониторох, ту треба же бисце охабели упечаток. Кед ше зашвици червене шветло знайце же камера уключена, емисия руша. ЛИЛИ: Як випатра емисия? ОВ: Нєсподзиванє. Повем вам лєм: шицко цо in, шицко цо cool, алє ище вецей, ище лєпше. ЛИЛИ: Як кед бим єдла вельку чоколаду з лїсковцами. ОВ (шмеє ше): Точно так, покапчала ши, кажда чесц. Ок, починаме. Who are you? Basic, просто нам поведзце хто сце. Марен? МАРЕН: Гей? ОВ: Направ ми мали intro. МАРЕН: Значи, хто я, просто най повем чи... ОВ: Up to your, лєм напредок! Важне же би ши була цалком опущена! МАРЕН: Значи, мам приповедац о себе? МАРЕН: Значи, я, я, Марен Тербикен, жиєм у Хаму, то при Дортмунду, народзена сом 29. юлия, значи лєв сом у гороскопе. Гоби ми театер, читанє... Думам же защита чловекового околїска барз важна... ОВ: Ок, Марен, одлично. Алє водз рахунку, нє глєдаш приятельох у тинейджерским часопису, алє треба же би ши направела intro, же би ши ше представела публики, маю це видзиц. Ти правиш емисию, людзе пре тебе шедза опрез ТВ-а, шицко ту лєм пре тебе, укаж нам зезанє, шалєнство, цо лєм сцеш, ок? МАРЕН: Ок. ОВ: Уруциме кратки джинґл, вец рушаш ти. (Марен сце почац, чуц джинґл. Руша од початку.) МАРЕН: Чао, людзе, я Марен, чао и витайце, супер же сце зоз нами... Витайце у нашей емициї, CREEPS, я зоз Гаму, у гороскопе сом лєв... (Загакує ше.) ОВ: То було вельо лєпше, Марен, вельо лєпше, за тераз досц, ок, тото то лєм так, за початок. МАРЕН: Ок. ОВ: Супер bingo и максимум поени за початок, relax. МАРЕН: Сцела бим ище дацо випробовац. ОВ: Пробуєме ми ище вельо того, Марен. Меркуй, нє витрош ше. Лєм опущено, ок?

253

МАРЕН: Ок. (Лили з руками указує, котра од нас двох?) ПЕТРА: Сцела бим дацо пробовац. ОВ: Лєм напредок. ПЕТРА: Дацо одквачене. Нєт вязи. Пробуєм. Можем достац музику? (Чуц музику, Петра одтанцує даскельо крочаї, а потим приходзи ґу камери.) ПЕТРА: Людзе, то супер sound котри будземе нєпреривно слухац при нас. Ми маме найлєпши топ лїстини. Найлєпши dance ствари. News, шицко цо вас справди интересує. Я Петра зоз Кемницу. Сиґурно знаце, то кедиш бул Карл-Маркс Штат. Прави insider-e и нєшка гваря КМ-штат, феноменални и сучасни город, найлєпши на дзивим востоку. Вельки поздрав шицким clubber-om! Ту ваша miss Big Apple за вас и за цалу Нємецку. Я и хлапци зоз тиму укажеме вам найновши тренди, шицко цо in! CREEPS вам понука забаву без конца. Останьце зоз нами, ту найвекши гвизди, бенди, громада музики, рушаме! (Одтанцує ище пар крочаї и забера позу.) ОВ: Феноменално, Петра, справди ши бомба. ПЕТРА: Дзекуєм, барз дзекуєм, и мнє було барз забавно. ЛИЛИ: Будзеш, можебуц, ходзиц и на рукох, чи то зохабяш мнє? ОВ: Ок, Лили, лєдво чекаме видзиц и тебе. (Приходзи ґу камери, кладзе окуляри за слунко.) ЛИЛИ: Можеме почац. (Червене шветло ше палї. Лили указує у напряме камери.) ЛИЛИ: Гей, ти, гей, ти, тебе гварим. Охаб далїнски. Нашол ши програму котру ши одвше глєдал. Нашол ши CREEPS! Сцигол ши до high energy zone, и у нєй це чекаю топ лїстини и висти котри це справди занїмаю. А окрем того и громада людзох, трачи и актуални тренди за нови милениюм. Update for your bran. Creeps понука шицко цо пожадаш, шицко цо ци потребне! Лєм начуль уха, ми ци повеме шицко цо маш знац. Я Лили, добре запаметай мою твар. Кед ютре пойдзеш до даякого клубу, а мнє там нєт, такой будзеш знац же место цалком out. Я Лили, добре запаметай мойо мено. Тото цо ци нє потребне, цо це нє интересує, при нас нєт нїякей шанси. Укажеме ци прави steet club wear, будзеш випатрац найкрасше на швеце. Lillys choice, ту нєт гришки, кед уж нєшка сцеш знац тото о чим найвекши фаци буду приповедац на ютре, лєм слухай нас. При нас гвизди, при нас найактуалнєйши висти, чаривни слова кори отвераю шицки дзвери за уход до the urban jungle, live from hamburg city. CREEPS, ми найлєпши, и тераз ширцом вищир очи и уха, склонь шицко цо ци стої на драги, бо ци будзе требац места

254

за єден добри dance, чека це ту sound будучносци, ствари пре котри на player-у монтирали ґомбичку repeat! ОВ: Феноменално, Лили, Обрац! Мойо! Число! Мала франта, ок. Можебуц ище лєм пар слова о себе? ЛИЛИ: Кого то ище интересує? ОВ: Human touch, Лили, Human touch. ЛИЛИ: Мойому першому герчкови було мено Генри, алє го брат шпурел до клонї и поцагнул воду. Тouch еnough? ОВ: Супер, Лили. МАРЕН: Я би любела попробовац ище раз. ОВ: Вшелїяк, Марен. Тераз правиме интервю, all right? МАРЕН: Ок. ОВ: Лили, чула ши основни ствари. Марен, твоя перша госцинска у студию, одроб зоз ню єден мали talk, ok? (Лили ше обава, предумує.) ОВ: Єст даяки проблем? ЛИЛИ: Марен, могла би ши ище раз наруциц пар факти? Нє барз сом слухала цо ши приповедала... ОВ: Треба осторожно слухац, Лили. То ци пол роботи. Будзе громада госцох у студию. ЛИЛИ: Гей, вшелїяк, зрозумела сом. ПЕТРА: Можем я пробовац? ОВ: Вшелїяк, Петра. (Лили шеда.) ПЕТРА: Чао, Марен, справди супер же ши нєшка у нас у госцох. Пришла ши специялно пре нас аж зоз Гама, з околїска Дортмунда. Там у вас, у тих ваших рударских дзирох, сиґурно єст феноменални rave-и. МАРЕН: Вшелїяк, розуми ше. ПЕТРА: И? Маш даяке облюбене место? МАРЕН (нервозно ше шмеє): Нє такой-так. ПЕТРА: Ти лєв у гороскопе. Лєви таки отворени, анґажовани, и так коло того шицкого. Типични ши лєв? МАРЕН: Гей, барз ше анґажуєм за чловеково околїско. Думам же то барз важне, думам, кед чловек видзи як поступаме зоз нашу планету, ясне же кажде муши мац доприношенє. ПЕТРА: Водзиш рахунка нє заґадзовац околїско, и так...? МАРЕН: Гей, так коло того шицкого. ПЕТРА: Пачи ше ми твой ланцущок, супер є, цо то? МАРЕН: Камень. Вола ше адулар. Служи за позитивну енерґию. ПЕТРА: И, цо гвариш, помага? МАРЕН: Гей.

255

ПЕТРА: Супер. Поведз, маш даяке музичне жаданє, и так коло того? МАРЕН (обава ше): Нє, нїч окреме. ПЕТРА: Вец можеме одпатриц нови спот Puff Daddy-a. ОВ: Були сце феноменални, и єдна и друга. Тераз дакус одпатриме тоти знїмки, увидзиме яки чаривносци можу вивесц. Знаце, ми тераз мадїоничаре. Познєйше и ви годни опатриц цо зме зробели, ок? Значи, наполнїме бетериї, такой предлужуєме. (Червене шветло ше загашело.) ПЕТРА: Тебе тото було ок? МАРЕН: Гей, було ок. ЛИЛИ: Слухай, Петра, охладз ше дакус, ясне? Я була на шоре. Нє знам як ше то роби там при вас у восточним блоку, алє ту таке кормацанє нє приходзи до огляду. Бо и я дакус укажем зуби. ПЕТРА: Ша ти анї сама нє сцела. ЛИЛИ: Требало же би я робела интервю. МАРЕН: Хто ци виновати же ши ме нє слухала. Кед думаш же нєт потреби слухац ме. ЛИЛИ: Ах, пребач же сом нє була фасцинована зоз твоїма словами. МАРЕН: Шицки три маме исти шанси. То нє лєм твой кастинґ. ЛИЛИ: Кед же так, вец престань питац ше чи можеш ище раз пробовац. (Пука зоз пальцами.) Я! Я! Модлїм учителько, можем я? ПЕТРА: Я ше вообще нє хпала. МАРЕН: Кажде роби цо може и як може. ЛИЛИ: Лєм питанє кельо ше при тим ґура. (Лилиов мобилни телефон забренкал, явя ше.) ЛИЛИ: Гало... Нє, нє знам чи сцигнєм... Пошлї ми число по смс-у, будзем мушиц виключиц го... Будзем ци приповедац познєйше... Чао, чао... ПЕТРА: Нє хпала сом ше... МАРЕН: Цо думаш, принєсли уж одлуку? (Лили у медзичаше виключела мобилни, и шеда ґу другим двом дзивком.) ЛИЛИ: Гайд, забудзме шицко тото, ок? ПЕТРА: Ок. ЛИЛИ (ґу Марен): Гей, попробуй ше дакус опущиц, ок? МАРЕН: Опущена сом... ЛИЛИ: Кед же ши така опущена, барз ме интересує як випатраш кед ши нервозна.

256

(Марен нє реаґує.) ЛИЛИ: Нє сцела сом ци нїч бридке повесц. ПЕТРА: Можебуц будзе найлєпше кед би шицко тото обрацели на зезанє. ЛИЛИ: Ок. ПЕТРА: Ти оталь, зоз Гамбурґу, и так коло того...? ЛИЛИ: Гей, народзена сом у Гамбурґу, права правучка Гамбурґчанка. Одвше сом була. (Лили шприцка парфем. Sheisedo Wellness або даяки други запах.) ПЕТРА: Маш супер ґардеробу. ЛИЛИ: Прада. Мали совит. Кед уходзиш до Пради, кредитну карточку охаб дома. Безпечна ши єдино кед у бутєлару маш лєм готовину, точно кельо ши плановал. Важне и же би ши нє водзела зоз собу нїкого од кого можеш видайкац лову. ПЕТРА: Цо, Прада нє прима кредитни карточки? ЛИЛИ: Вшелїяк же прима, у тим и проблем. МАРЕН: Идзем я дакус до конку. (Марен виходзи.) ЛИЛИ: Тота баш цошка скеняна, цо єй? ПЕТРА: Мнє є баш симпатична. ЛИЛИ: Симпатична, вшелїяк же симпатична, шицки ми симпатични. ОВ: Ок, ready, steady, go, рушаме од початку. (Марен знова уходзи, шветла ше пригушую.) Видео, музика, титл: MAREN, SEVENTEEN!! (Видно Марен, close up єй твари, у подлоги сциха „Earth Song” Майкла Джексона, потим зум, Марен и Петра шедза на кавчу, blue screen/green box: желєни поля, белаве нєбо, фриз, глас зоз off-a; Петров intro, код „место” пременком у blue screen: клубске шветло/rave; код „lav” loop, лоґо lava, гвизди на нєбе, знова Маренова твар, вона ше шмеє, розгварка о защити чловекового стредку, провадзена зоз сликами природи, спот за „Earth Song”; Маренов глас, дзекуюци звучним ефектом видзи ше же є блїзко, присни, як кед би од шерца шицким упутйовала вельки апел. Попри питаня о музичним жаданю видно Маренову твар, а вец спот за „Earth Song”, рефрен, fade out.) ПЕТРА: Чловече, тото то справди феноменално. ОВ: А Марен? Ок? МАРЕН: Ок? ЛИЛИ: Можем я опатриц мой знїмок? ОВ: Була ши ок, Лили.

257

ЛИЛИ: Гей, думам, алє сом нє указала шицко цо знам, кед же знаце на цо думам. ОВ (шмеє ше): Don’t forget, Лили, треба мац цильну ґрупу на розуме. ЛИЛИ: Лєпше би ци було кед би ши нє подценьовал цильну ґрупу, знаш бачи Арно! ОВ: Шицко у шоре, Лили, уж зме сцигли по другу рунду. Цо ци лєпше идзе од рук? ЛИЛИ (шмишка ше): Водзенє емицийох, прето сом ту, но нє? ОВ: Петра? ПЕТРА: Ша тераз, то вше звучи якош безвязи, цо ми найлєпше идзе од руки, и так коло того... Думаце, цо любим робиц, и так?... ОВ: Гей, вшелїяк. Цо нам укажеш, дацо у чим ше найбаржей цешиш. (Петра роздумує.) ЛИЛИ: Лєм нє даяки hardcor, думам на цильну ґрупу. ПЕТРА: Цо? ЛИЛИ: Франта. ПЕТРА: Ша, можебуц же то тераз безвязи, алє раз сом победзела на єдним змаганю за мис, Miss Big Apple, алє то було баржей так, зезанє. ОВ: То баш звучи cool, приповедай нам дацо о тим. ПЕТРА: Нєт ту баш цо приповедац вельо, танцовали зме и так... ОВ: И так коло того шицкого, и так... Ту вше єст даякa добрa story. У бикинию на catwalk-у? Таке дацо або дацо блїзше ґу мацери природи? True nature? Grass roots? Журка у пени за купанє? Питал сом ше лєм так, off the record. Маторци як я любя шнїц таки сни, думам, то комплимент. ПЕТРА: Нє, нє було нїч у тим фазону. ОВ: Ок, just kidding, я особнє любим таки подїї, алє то ту нє приходзи до огляду, нажаль. (Шмеє ше.) Ок, ти любиш танцовац, чи нє так, Петра? ПЕТРА: Гей, обожуєм. ОВ: Знаш дацо танцовац дакус у hip-hop фазону? (Петра ше збунєно шмишка.) ПЕТРА: Була сом прешлого року зоз екипу на Love parade-у. (Петра „Love parade” вигваря як „лоов парейд”. Лили ше вишмеює. Петру то нервира.) ОВ: Пребачце, лєм хвильку, маме мали технїчни проблем. (Ов ше виключує.) ПЕТРА: Цо було?

258

МАРЕН: Love parade. ПЕТРА: Як кед би було важне, знаце озда на цо думам? (Покля ше Ов уключує, Аронов глас видава же ше нє може цалком стримац од шмиху.) ОВ: Просто до центру, ок, Петра, то права ствар: street kid як ти на mega event-у як цо то world rave. Укаж нам як ши там танцовала. (Петра ше збунєто шмеє.) ОВ: Важне лєм же ши зробела дацо одквачене, ок? ПЕТРА: Можем пробовац. МАРЕН: А я? ОВ: Cool cown, Марен, нє забули зме анї на тебе. МАРЕН: Любим ґлумиц у театре, то ми добре идзе. ЛИЛИ: Придзе и на це шор. ОВ: Значи, починаме. (Петра зруцує триков, посподку ма кратку узку стриберну маїцу.) ОВ: Лили, направ мали увод, Love parade, дацо як trailer, уключенє на живо, дацо на тоту тему. А ти Петра, пущ лєм най це музика понєше, ми понукаме шицко друге. Знаце уж, ми мадїоничаре, ми правиме чуда. МАРЕН: А я? ЛИЛИ: Чловече, ти справди ґнявиш! ОВ: Ти можеш на мире патриц на нїх, Марен. Камери, микрофони, рушаме! (Змена шветла, чуц музику – техно, Лили бере микрофон.) ЛИЛИ: Чао, дзивчата, ту зме, у центре збуваньох, Лили ознова зоз вами! Щиро поведзено, нє сиґурна сом цалком чи нас нєшка и найвирнєйша публика чека опрез малих екранох, шицки на ногох, шицки ту на улїцох, у дубаку и инвалидским кочику кед уж нє мож иншак. Тото то найвекша журка шицких часох, треци милениюм ту и лєм ту! Опатьце подїю рока, виключце ше, уключце ше и приключце ше! Planet rave, заход и восток на 180 бити у минути. Зо мну Петра, and I tell you she’s from the east ма groove, опатьце лєм. You’re not in the fight club, you’re just in the right club, ту Пе-пе-пе-петра, techno kid зоз КМ-Штата! Видзиме ше нєодлуга у dance блоку! (Лили охабя микрофон, Петра танцує, шветлосни ефекти.) ОВ: Ґениялни сце, справди сце ґениялни. Ок, технїка нам, нажаль, знова задзала нож до хрибта. Наш гонорарни Shame! On! You!, вчас виключел пантлїку. Петра, можеш ише дацо одтанцовац? Треба нам ище дакущичко материялу. ПЕТРА: Вшелїяк. ОВ: Єст лєм єден проблем, монтиранє звука надосц heavy, будземе мушиц тото раз без sound-a, ок? Алє beat нє чежко запаметац, но нє? Франта.

259

ПЕТРА: Добре, у шоре. ОВ: Ище єдна дробнїца. Можеш дацо и скричац покля джускаш? Love parade меґа феноменална, лєбо таке дацо. (Петра ше обава, а потим нєсиґурно у цихосци одтанцовала пар крочаї.) ПЕТРА: Love parade баш добра! ОВ: Прешлираз було лєпше „Loоf pared” звучи якош автентичнєйше. (Петра одтанцує пар крочаї. Лили лєдво стримує шмих, Петра престава.) ПЕТРА: Алє нє вола ше „Loоf pared”, алє Love parade. (Одходзи ґу столу, бере яблуко, шеда, є у цихосци.) ОВ: Ок, Петра, я лєм давам идеї, relax, chill out. (Ґу Марен.) Тераз би могла и ти дакус ше опитац кеди ши на шоре. (Марен нє реаґує.) ОВ: Марен? (Марен става.) МАРЕН: Гей? ОВ: Гварела ши же ше занїмаш зоз театром, то добра ствар, то преберанє цудзих улогох. Тераз маш нагоду буц дахто други, гайд, пробуєме. Ниа, одроб єдну наяву у Лилиовим стилу, як кед би то була даяка улога. Думаш же ши годна тото вивесц? МАРЕН: Як кед би то була даяка велька уметносц. ЛИЛИ: Та нє плєц, интересує ме на цо тота уметносц при це будзе здабац. (Марен бере микрофон.) МАРЕН: Тема? ОВ: Up to you, Марен. Най пукнє як бомба. То єдине важне. Пущаме пантлїку. (Червене шветло ше палї, Марен роздумує на хвильку.) МАРЕН: Чао, людзе, Марен и я знова з вами, нєвидзено феноменална пинда зоз Hamburg-city-я, єден скот нам цалком досц. Мала франта. Ок, мам, у ствари, єдного госца ту у студию, єдну дзивку зоз Гамбурґу, прави правучки пациєнт. Вона би сцела потолковац як да ваґон пенєжиска уложице до двох маїчкох кратких рукавох, а же би вас после того нє одцагли до лудари. Алє, яка чкода, праве єй бренчи мобилни. Мамочка ше єй пита якей фарби єй ма наручиц такси, же би ю одвезол до єй особного козметичара совитнїка. Значи, будземе мушиц ище дакус чекац на ексклузивни поради як бизме вельки мозоґ найестетичнєйше тапировали з паперовим пенєжом. А потамаль, музика. (Марен руца микрофон на стол и ознова шеда.)

260

ОВ: All right, Марен, real punk, real hardcore. Идземе ми дакус позанїмац ше зоз маґию, та ше врацаме. (Цихосц.) ПЕТРА: Сце можебуц даєдна погар минералней? (Марен кива з главу, Петра става, Лили палї циґаретлу.) ПЕТРА: Ту забранєне куриц. ЛИЛИ: Як то думаш, нєт куреня. Ту шицко дошлєбодзене, чи ше можебуц спреведам? Як видзим, ту кажде роби цо му лєм придзе на розум, без огляду чи то мож чи нє. Нє битне, важне лєм же би пукло як бомба. Сущне єдино же би чловек указал яки може буц примитивни, яки опалєни, яки скеняни, як го виєдаю комплекси. Кед же таки стил ту на цени, вец озда и я можем куриц, або можебуц, нє? МАРЕН: Та кур вец, кед же уж сцеш. ЛИЛИ: Знаш, кед же тебе нє завадза же курим, такой загашим циґаретлу. ПЕТРА: Мнє завадза. (Марен дава Лили погар з воду, Лили уруцує циґар до ньго.) ЛИЛИ: Дзекуєм. МАРЕН: Нєт на чим. ЛИЛИ: Маш право, справди и нєт на чим. (Цихосц.) ПЕТРА: Чи справди требало же бим робела тото зоз танцованьом? И же бим лярмала? ЛИЛИ: Яґод да то важне. ПЕТРА: Тебе сом ше анї нє питала. МАРЕН: Нє, та нє. (Цихосц.) ПЕТРА: Тото то страшне, нє можеме так подкладац ногу єдна другей, требало би же бизме робели вєдно. Иншак, безвязи. Требало би най уживаме, же бизме забавяли, но нє? (Цихосц.) ПЕТРА: Кед ше Конрад и я повадзиме, пущаме же би прешол якишик час, а вец починаме лярмац єдно на друге, нарату „Ти єдно найобичнєйше говно!” и так... А на концу вше умреме од шмиху. ЛИЛИ: То ци леґинь? Тот Конрад? ПЕТРА: Гей. ЛИЛИ: И напевно є якишик феноменални тип. МАРЕН: Нїч ши нє покапчала, га? ЛИЛИ: Цо, я ту як даяка цо би требала дацо покапчац? То ми придзе як даяки crash course о защити чловекового околїска од вшелїякого гною, га? Нервна баня, валянє у лїковитим блаце, каждодньова терапия, и так далєй.

261

МАРЕН: Послухай... ЛИЛИ: Сцела би ши ше доґрабиц тей роботи, укапчала сом уж... ПЕТРА: Престаньце уж, досц! ЛИЛИ: Вец ше видри же сом говно, можебуц ме зашмеєш. Марен, ти нє мушиш, ти уж гварела свойо, алє сом цошка нєбарз умарла од шмиху, чудуєм ше же прецо. МАРЕН: Нє знаходзиш ше зоз вдеренями, га? Зоз кредитнима карточками лєпше виходзиш украй? ЛИЛИ: Цала ши ми цошка вицкаста и духовита. ПЕТРА: Досц було, обидва! Марен, и ти. ЛИЛИ: Гайд, най видзиме як ше тебе пача вдереня. ОВ: Ок, людзе, филм руша. (Змена ошвиценя, Петра танцує, коло нєй знїмок Love paradeу, после того видно Марен, у провадзеню Петрового гласу.) ОВ: То лєм фора (Зоз захрипнутим гласом.), Франкенштайн! Ок, досц заєбанциї, тераз рушаме озбильно, досц було зоз зезаньом. Маце добри performance, то зме видзели, тераз час же бисце дакус указали personality. Нєт бриґи, нє будзе болїц. Будземе мац госцох у студию, и треба дацо же бизме дознали о тих людзох. Hardware мож вше набуджиц, software, sortware, алє то уж ваша робота, то людзе, то чувства. Who are you, нє лєм голи факти, алє real talk, attitudes. Tell me how you feel. ЛИЛИ: Вшелїяк. ОВ: Ок, Марен, на тебе тераз шор, ок? МАРЕН: А цо тема? ЛИЛИ: То моя бриґа. МАРЕН: Сцем знац... ОВ: Ок, знїмаме. (Ошвиценє ше меня, идзе джинґл.) ЛИЛИ: Поздравяме Марен, наживо при нас у студию. Праве зме у прилогу чули же це интересує защита чловекового околїска, езотерика, театер... Видзи ше ми же ше справди трудзиш войсц до сущносци стварох. МАРЕН: Гей, думам же чловек би нє требал водзиц рахунка лєм о вонкашньосци. То важне у цалим дружтве, и у комуникациї зоз людзми. Треба справди упознац дачий характер, треба указац почитованє. Важне ошлєбодзиц ше од страху, видзиц цо ше скрива споза маски. То окреме важне. ЛИЛИ: Значи, нєт спреводзки, ґлуменя, моди... МАРЕН: Праве так.

262

ЛИЛИ: Цо, по твоїм думаню, ту найвекши проблем? МАРЕН: У одредзеней хвильки чловек може постац подполно обшеднути зоз моду. Забудзе котри справди його цилї. ЛИЛИ: А прецо вец жадаш буц водителька емисиї котра ше занїма зоз моду, музику, найновшима трендами? (Марен цихо, винервирано патри до камери.) ЛИЛИ: Цо, нє маш даяке толкованє? МАРЕН: Жадам дацо пременїц. Любим упознавац нових людзох, та приповедам зоз нїма о рижних стварох. ЛИЛИ: Цо твоя фамилия гвари на тото? МАРЕН: Моя мац... ша... вона... ша, увидзиме. Чи то таке важне? Лили: А и у школи ци шицки сиґурно тримаю пальци? (Марен одмахує зоз главу, и почина ше тресц.) МАРЕН: Предпоставям. Сиґурно. Нє знам. ЛИЛИ: А леґинь сиґурно навия за тебе? МАРЕН: Нє мам леґиня. ЛИЛИ: Добре, нє старшне. Баш шмело од це же так одлично шлїдзиш свой циль, без даякей потримовки. Остатнє питанє: поведз нам прецо би по твоїм думаню праве ти була права особа за тоту роботу. МАРЕН (спрам камери): Нє жадам одвитовац на тото питанє. ОВ: То баш добре питанє, цо му хиби? (Цихосц.) МАРЕН: Знаш цо... (Претаргує знова цихосц.) ЛИЛИ: Ок, а тераз музика. Дзекуєм, Марен. (Марен става зоз места, враца ше ґу кавчу. Петра става.) ОВ: Ок, Петра, будзеш ти водзиц интервю зоз Лили? (Петра шеда. Джинґл.) ПЕТРА: Потримую твойо родичи твою одлуку? Думам, чи су задовольни же жадаш постац водителька? ЛИЛИ: Можебуц би лєпше було най ше перше представим. Я Лили Мари Теч зоз Гамбурґу, алє можеце ме волац Лили. Здраво, Петра. ПЕТРА: Здраво, Лили. ЛИЛИ: Одвше сом ше занїмала зоз музику. Мой оцец Art director на єдним важним месце. Интересуєм ше за моду, обожуєм музику. Як цо видзиш, шицко ше феноменално уклопює, а прецо же бим нє. ПЕТРА: Маш леґиня? ЛИЛИ: Жадам студирац журналистику у Америки. Прецо би мало смисла розбивац шерца ту у Нємецкей. Long distacne relationships то нї за кого нє добре, окрем за телефонски компаниї.

263

ПЕТРА: А яку музику любиш? ЛИЛИ (спрам камери): Мнє тото випатра цалком безвязи. Лєпше би було кед бизме направели дацо одквачене. Цо гвариш, Петра? ПЕТРА: Вшелїяк, складам ше. ЛИЛИ: Гайд, най одробиме интервю на английским? (Петра роздумує.) ПЕТРА: What music are you hearing? ЛИЛИ: At the moment I don’t hear any mosic at all. But I like Triphop. Next question. ПЕТРА: Why do you think you do the job here good? ЛИЛИ: Becouse my english is good enough for outstanding interviews with international sperstars. Thank you. OВ: И такой рушаме до шлїдуюцей рунди. Марен, будзеш тераз ти интервюовац Петру? (Марен одмахує з главу.) ОВ: Нєт проблема, то одробиме познєйше. Маме цалу громаду материялох, вшелїячини зме уж о вас дознали. Тераз може мала пауза. Кед же сцеце пойсц до ресторану, други дзвери лїво и лєм провадзице стрелку. Або кед сцеце на швижи воздух, думали зме и на тото, такой за першима дзверми на право. Опущце ше, викулирайце дакус, тото и нє таке лєгке, цо гварице? Думам, зезанє феноменалне, алє щиро поведзено, крайнї час за єдну никотинску инекцию. Одпочиньце ше дакус, иншак шицко було супер. Облапям вас, цилуєм вас, видзиме ше за даяку минутку. (Цихосц.) ПЕТРА: Мушела ши ми тото зробиц? ЛИЛИ: Цо сом ци зробела? Интервю на английским? Нєт ту цо. Copy kills. Плаґирала ши мойо питаня. Бидне! ПЕТРА: Прецо ши ме нє пущела най робим так як я думам же треба? Я була на шоре. ЛИЛИ: Котру музику любим, нє гвар? Цо би вец яґод здумала? Облюбена фарба? Найлєпша журка през розпуст? Кед же ши у тим фазону, найдз лєпше даяку другу емисию. „Осамени сердечка”, або таке дацо, тото би ци баржей одвитовало и швечело. ПЕТРА: Нароком ши ме сцела... ЛИЛИ: Цо, тераз сом яґод повредзела твою бидну восточноевропску душичку, озда нє. Кед же ши достаточно смотана же би ши пущела най дахто водзи интервю место тебе, вец ши нє за водительку. То ци старе новинарске правило. Мушиш тримац шицки нїтки у своїх рукох, иншак нїч од роботи. МАРЕН: Гайд, нє фолирай ше ту тераз. ЛИЛИ: Тебе сом нїч нє гварела.

264

МАРЕН: Ти найароґантнєйша ликуша котру сом дакеди видзела. Яка напалєна пичочка! Лєм я, та я! Болї тебе за других людзох... ЛИЛИ (гласно): Гало, тото то кастинґ? Ту ше достава робота! Або траци! Вам двом то випатра нє ясне? То вам нє даяка там безвязна сельоберска екскурзия! Ту ше роби о роботи на ТВ-у! За пар езри евричи мешачно! Лєм маркирана ґардероба, и то задармо! Home stories, Vip Lounge, почесни уходнїци за шицки подїї! То борба за живот и шмерц! Цо би ви сцели робиц у емисиї? Танцовац ринґе-ринґе-рая? Озда вам нє ясне же мушице указац даяки квалитет! МАРЕН: Нє у тим ствар, ґадуро погубена, знаш ти добре! ЛИЛИ: А о чим ше вец роби? О чим, боґа ти? МАРЕН: Цо ши ше ми мала питац о школи, о кеви? Насанкала ши ме, и то нароком. ЛИЛИ (кричи): Кед же ше ложиш на театер, прецо вец нє одґлумиш щешлїву фамилию, и Kelly family кед треба? Кед ци ше нє пача питаня, здумай даяки одвит, поведз цо ци придзе на розум, сциґань! Цо думаш, же дакого справди интересує чи твойо родичи розведзени чи нє! Охаб ше психолоґиї и тих сраньох. Якей вязи єст же ши лузер у школи, озда ци я виновата за тото? Мнє ши нашла най ци ту ґлумим психиятра! О, єй! Перше кеняш вшелїячини о мнє, а вец би я тебе мала цешиц! Праве я! Слухай ти, фуфчино єдна, нє мой проблем же ши цалком пукла! (Марен напада Лили, дала єй позауха, Лили квичи. Петра их пробує розрепиц. Марен и далєй пробує вдериц Лили.) ПЕТРА: Енки престаньце! Досц! (Петра розрепює Марен и Лили. Марен дожила крах живцох, почина гистерично плакац.) ЛИЛИ: Цо ши, тераз начисто одлїпела? Ша ти вообще нєнормална! Тебе треба стрепац до лудари!!! ПЕТРА: Чит! Бер ше оталь! Охаб ю уж на мире! ЛИЛИ: Прецо ме вона нє охаби на мире! (Лили бере свою ташну, шеда до кута, шпорта то торби, винїма плеєр и циґари, глєда упаляч итд. Петра приходзи ґу Марен.) ПЕТРА: Тото цо ши зробела вообще нє у шоре. МАРЕН: Гонь, охаб ме на мире, нє маш ти пойма. ПЕТРА: Я лєм сцем... МАРЕН: Нє маш ти пойма нї о чим! ПЕТРА: Ша то лєм... Добре, думам... И я верела же мнє вибрали... Алє нє шме чловек шицко так барз озбильно похопйовац, но нє? МАРЕН: Шицко пошло до чорта, знам точно. Готове. Конєц приповедки.

265

Однєшене з витром. Готове... Нєт вецей... Чао, па-па... то конєц. Сранє, думала сом же можем. Тераз лєм горше... (Почина нєконтроловано швидко дихац, а потим достава напад ґушеня.) ПЕТРА: Лєм помали, боже, Марен, тебе би до посцелї, лєгнї ту, и так коло того шицкого. (Марен почина ходзиц горе долу.) МАРЕН: Моя глава, знова почина. (Петра приходзи ґу Марен.) ПЕТРА: Гибай, лєгнї на кавч. Лєбо най видземе на швижи воздух? Повем им же ши хора, и же би було лєпше най придзеш другираз... МАРЕН: Нє! Нє! Шицко лєм нє тото нє! Нє можем знова... Мушим нєшка. Або нєшка, або готове. Нє можем ше врациц, кед тото нєшка... Витримам, та цо будзе... Вец вецей и нє важне. (Марен шеда на кавч. Биє ше зоз овидвома руками по глави, вше моцнєйше и моцнєйше.) ПЕТРА: Престань зоз тим такой! МАРЕН: Мушим до ВЦ-у... Мушим найсц дзе є. Сиґурно єст даяки ВЦ, такой го поглєдам... (Одходзи ґу дзвером.) МАРЕН: Повеш ми кеди предлужуєме? Обовязно, мушиш ми повесц, модлїм це, повеш? ПЕТРА: Гей, вшелїяк. (Марен виходзи. Цихосц. Лили знїма слухалки, пакує MD плеєр.) ПЕТРА: Цо то зоз ню? ЛИЛИ: Пукла цалком. (Цихосц.) ПЕТРА: А ти? ЛИЛИ: Цо я? ПЕТРА: При тебе шицко у шоре? ЛИЛИ: Та, знєй ми ше, нєт потреби же би ши ме цешела, ясне? Можем я висц у край зоз такима стварами, нє потребна ми нїчия помоц. ПЕТРА: Вона справди пирсла. ЛИЛИ: Гей, гей, я попиєм позауха, а вона яґод пирсла. ПЕТРА: Алє видзела ши ю и сама. ЛИЛИ: Пойдзе то уж даяк, можем я висц украй зоз тим. Можем я висц украй зоз чим лєм треба. (Цихосц.) ЛИЛИ: Сранє, думала сом же то шицко справди будзе цалком easy. Гварела сом сама себе, лєм ти остань cool, гоч цо ше случи. И тераз тото.

266

ПЕТРА: Алє ти справди cool. ЛИЛИ: Гей, вшелїяк, у поровнаню зоз ню сом cool, як кед би то було чежко. (Цихосц.) ПЕТРА: Цо думаш, най опатрим як єй? ЛИЛИ: Та цо ти ту можеш и зробиц? ПЕТРА: Нє знам. ЛИЛИ: Ти яґод родзена як социялни роботнїк, га? (Цихосц.) ПЕТРА: Єй робота справди потребна. (Цихосц.) ЛИЛИ: А тебе? ПЕТРА: Цо мнє? ЛИЛИ: Чи и тебе тота робота справди потребна? ПЕТРА: Нє знам. Лєм сом думала... У ствари, нїґда сом справди анї нє верела же ю достанєм. У принципу бим любела остац у Кемницу, алє можебуц би анї нє було так подло най пойдзем даяки час. Удало ше ми уписац до досц добрей школи. Справди ми спаднул камень зоз шерца. Тото зоз школу тих дньох чежко, а кед пойдзем, тото шицко препада. Так патрено, можебуц и лєпше... Алє кед би нє було подло анї най чловек дакус пожиє, скорей як руши цала приповедка. ЛИЛИ: Хтора приповедка? ПЕТРА: Та, тота вяза зоз Конрадом, то надосц озбильне, алє нє може чловек анї нєпреривно єдно та ознова. Сцела сом уписац туристичну, же бим попутовала. Алє шицки тото сцу. Нє подла анї правно-биротехнїчна, алє зоз ню сом осудзена на Club Shaplin i Big Apple, и то по конєц живота. Думам, зоз дружтвом досц крашнє, шицки справди ок, нє препаднє швет кед же ше ми нє уда. Нє сиґурна сом чи бим ше справди добре чувствовала ту на Заходзе, гоч то тераз глупо звучи. (Цихосц.) ЛИЛИ: Зоз таким як цо я. ПЕТРА: Нє, нє думала сом так. ЛИЛИ: Можеш шлєбодно повесц. ПЕТРА: Нє знам анї сама, мнє тото шицко випатрало, думам кед же так патриш, вец ми ше видзи, нє так подло видзиц и даяки други швет, на якишик час. Нє навше, алє, заш, жиц иншак, нє вше исто, мац свой квартель, два хижи досц, нє муши вецей, сцем повесц, єден час цо сцеш и як сцеш. Нє знам анї сама. (Цихосц.) ЛИЛИ: Ша, нїч инше нє страцене, но нє?

267

ПЕТРА: Думаш? ЛИЛИ: Мушиш ище дакус одкулирац, у шоре? (Лили винїма двой MD плеєр зоз ташни.) ПЕТРА: Тота ше вецей нє враци. ЛИЛИ: Придзе вона, гоч мертва. (Лили кладзе слухалки на уха. Петра бере погар минералней води. Марен, знова уходзи.) МАРЕН: Пребач. Чи сом... Повредзел сом це? (Лили одмахує з главу, Марен чуха слихи. Лили винїма шкатулку аспиринох зоз ташни, марен уруцує таблету до погара з воду и знова шеда до кута.) (Марен одразу става, идзе ґу своєй торби, винїма мали касетофон и приблїжує ше ґу камери.) МАРЕН: Сцела бим... Порихтала сом єдну точку, єдну шпиванку. Я на шоре, сцем вам указац тоту точку, нє мушим робиц интервю, алє я на шоре, интервю може робиц Лили кед зосце, то цалком ок, цалком ок. ЛИЛИ (сциха): Марен, охаб то тераз. (Марен постава вше нервознєйша, винїма пантлїку зоз торби, пробує ю уруциц до касетофона, цалком траци живци.) ЛИЛИ (сциха): Цо то тераз з того ма випаднуц? МАРЕН: Модлїм вас, пущце най вам укажем цо сом порихтала, такой. ЛИЛИ: Пать, я будзем робиц интервю, ти идз одпочинь ше дакус, поволаме це. Потим увидзиме твою точку. МАРЕН: Нє, нє, нє, мушим такой, мушим такой, такой! ОВ: Ок, прецо би нє. (Марен уруцела пантлїку и уключує ю. Чуц клавирске провадзенє пребарз гласно, так же звук цалком деформовани.) МАРЕН: Можеце почац зоз знїманьом. (Марен почина шпивац. Витни Гюстон: „I’ll always love you, my heart will go on”. Шпива зоз чувством, на початку аж и пристойно, алє познєйше експресивнєйше и експресивнєйше. Траци вязу з провадзеньом, вше баржей ше уноши до писнї. При каденци траци и мелодию, скоро ричи, длуго трима остатнї тон. Остава стац, нє руша ше, зоз пантлїки чуц по даєден случайно зняти виривок розгварки, потим настава цихосц. Лили ше оглядла най нє патри, Петра гипнотизовано булї на Марен, же би о даяки час станула, виключела касетофон и ознова шедла.) ЛИЛИ (кричи): Престаньце уж раз знїмац! (Червене шветло ше гаши. Марен цалком мирно бере свой касетофон, пакує го назад до торби, и шеда на кавч. Цихосц.)

268

ОВ: Дзекуєме, Марен. Можеме тераз одробиц интервю? (Петра патри на Лили, алє ше вона нє руша.) ОВ: Ок, Петра, маш ти можебуц даяку идею? ПЕТРА: Так. Могла бим виприповедац як у принципу препровадзуєм дзень, цо ше случує, и так коло того шицкого. ОВ: Ок, Петра, знїма ше. (Червене шветло зашвицело. Петра приповеда. Цо ше приповедка баржей розвива, вона вше баржей у корчу репує.) ПЕТРА: Значи, ставам на седем. Жиєме у штирохижовим квартелю, Нови Кемнис, солитер, блоки. Фриштикуєм зоз своїм братом Ернстом, Ерни ходзи до транспортней школи, напрям авто-механїчар. Два роки є старши одо мнє. Оцец шпи длужей одкеди є без роботи. Значи, так... Почнєм знова од початку... Седем годзин, годзина дзвонї. Збогом сни, такой фриштик, чао Ерни. Седем годзин, алов до школи. Шеф ми супер, идз на праксу. Правно-биротехнїчна, супер робота, супер школа. Шеф ми супер, там на пракси. Вон зоз Заходу, стара ше о нас. Шицки супер, шицки cool. Цо ше тераз приповеда, нєт вязи, идземе далєй. Пияток по поладню, най жиє викенд. Штири годзин, шлєбода вола. Просто монтиранє, рушаме до варошу, Ерни зоз нами, шицки зме дружтво, шицки зме екипа, Кони и Ерни, то цимборове, нє... и нє дацо су, нєт вязи... Значи, так... Ноц пред нами, Chaplin нас вола, екипа ше збера, там ше идзе кед нєт свирки и так... Значи Big Apple, ушорене место, топ ентериєр. Приблїжує ше полноци, почина party, танцує ше годзинами, джуска до рана, цалу ноц, то знаце уж, нє битне, значи од 12... Нє, 12. Место гори, sound cool, час за танєц. Позно, дзивки муша дому. Оставам длужей, Ерни ту, та можем и я, можем танцовац. Єдинка. Двойка... Кони патри, нє жада танцовац. Приповедаме, танцуєм, найвецей танцуєм... Двойка, тройка, идзе ше дому. Оцец будни. Чека нас. Кони и тато пию, попивкую, то тирва и тирва. Идзем до посцелї. (Цихосц.) Почнєм од початку? Можем? Сцела сом, у ствари, иншак. Так цошка випатра же сом погришно почала, и так коло того шицкого... ОВ: У шоре, Петра, то були факти, тераз бизме любели дознац дацо о тебе, о КМ-штату, шицки деталї. ПЕТРА: Цо точно? ОВ: О твоєй екипи, яки су? ПЕТРА: ОК су.

269

ОВ: У вас, у солитеру, там о тих ваших блокох, сиґурно супер зезанє, но нє? ПЕТРА: Та, нє. ОВ: Цо робице вечар, кед видзеце? ПЕТРА: Ша тераз сом вам шицко виприповедала. ОВ: Нє мали сце проблеми зоз мурию? Даяки пиздариї, ґрафити, таки ствари? (Петра одмахує з главу.) Нє мали сце фрку зоз даяким другим gang-om? Типове котри вас секираю, даяки шмердюхи котрим треба указац дзе им место? ПЕТРА: Я ше нїґда нє петлям з такима типами. ОВ: Вшелїяк, ясна ствар, нїхто ше нє мондя з нїма. Алє єст их вшелїяких. ПЕТРА: Смроди? Вшелїяк же их єст, голєм я так думам. ОВ: Blody right. Алє КМ-штат сиґурно лудило, прави ґето, но нє? То ши гварела и сама. КМ-штат справди hardboiled, чи нє так? ПЕТРА: Нє розумим. ОВ: Цо я знам, сто посто єст дацо, ликове зоз Заходу котри правя сраня, або одлїпени скинси, таки фаци, там у вас єст вшелїячини, таки ци вароши на Востоку, post industrial landscapes, препаднути фабрики, долїва ше олєй на стари огень, або можебуц обегованє на трабантох и варбурґох, crash kids, трещи музика, трас, збиваня, лєбо таке дацо? Думам, справди, Петра, ти знаш на цо думам, лєм нє жадаш приповедац о тим, right? ПЕТРА: У нас нєт таки ствари. ОВ (шмеє ше): Послухай, Петра, ти супер ликуша, думам, цалком ши нєпоштредна, и цалком симпатичне же пробуєш щициц своїх краянох, алє нєт смисла же би ши тераз таєла же приходзиш зоз Востоку, думам, мушиш тото прилапиц. Думам, шицки знаме цо ше там случує. Нє шицко у вас праве таке як у сказки, right? Сиґурно ши прешла през вшелїячини, тото за вас цалком нови швет, нєт смисла же би ши ше тераз правела як кед би ши була справди зоз Заходу, думам, шицки тоти сраня котри ше у вас случую, и то часц тебе, цо нам ше ту правиш. У цалим тим вашим насилстве и розпуки єст и глїбокого смутку, но нє так? Децениями лєм плокаме мозґи, лєм прицисок, и одразу розкош, нє думам на банани, думам на цали feeling, нови вредносци, all that stuff. У шицким тим муши буц даяка нукашня моц, но нє? Чувствуєм и у тебе єст тей моци, Петра. Гайд, отвор нам свою душу. (Петра го слуха зоз вше векшим бесом.)

270

ПЕТРА: А тераз досц, ясне? Цо ци пада на розум, як ти думаш же ми жиєме? Ми уж дзешец роки часц того твойого Заходу, ясне ци? Ви нє маце пойма, ми нє даяки там подзивени маймуни; нє, нє, охладз ше ти зоз тима приповедками. Нє дошлєбодзуєм же бисце ме ту єбали до мозґу, робце тото свойо сранє безо мнє, мам я свою гордосц, мам я свой живот, нє будзеце ви мнє тераз ту печатовац як вам придзе на розум, нє, нє, нє, нє маце ви благого поняца, нє, нїч инше ви нє знаце, лєпше би вам було же бисце руцели погляд як там насправди, скорей як рушице так осерац, цо я вообще робим ту, нє будзем вам ту бавиц глупу гуску зоз Востоку, я любим же жиєм на Востоку, останєм там и болї ме, конєц приповедки; гварела сом вам як жиєм, алє ви, до тих ваших глупих главох нїч нє уходзи, мло ми од тих ваших заходних бербляньох, од того лупетаня, а нє, нє, нє мам я нїякей вязи зоз там якимашик скинсами, ви тото можеце приповедац дакому другому, шицких котрих я познам то людзе на месце, одкаль вам право же бисце их блацели, як даяки дзиви Восток, трабанти и други шклопоциї, нє безпечне и тоти сраня, а нє, нє я ту будзем робиц тото цо я сцем. Нє дзбам чи вам ше то пачи чи нє, яки ви, яки ви идиоти, нє маце поняца нї очим! (Шеда, випива води, знова облєка якну. Цихосц. Червене шветло ше гаши.) ПЕТРА: Но, тераз можем пойсц. Яке сранє, чловече... (Цихосц.) ЛИЛИ: Тото було оштро. ПЕТРА: Нє починай ище и ти! Справди нє мам нерви за таки сраня. А нє, закончим я крашнє свою школу. Сранє. Препущуєм тото тебе, тебе то баржей одвитує. У ствари, най одлуча медзи вами двома. Шицки ви и так исти. ЛИЛИ: Престань тераз зоз тим твоїм усраним „шицки ви”. ПЕТРА: Нє длужна сом церпиц тото. ЛИЛИ: Гайд, змир ше дакус, викулирай. Укапирали зме уж цо сцеш повесц. (Цихосц.) ПЕТРА: Та то би вец було тото. МАРЕН (ґу Лили): Тераз робота сиґурно твоя. Осем соми евричи. Мешачно, шалєни провод, ґардероба, шицко твойо. ЛИЛИ: Нє готове ище. МАРЕН: Та, престань. ПЕТРА: Поведз шлєбодно, то факт, знаш и сама. ЛИЛИ: Можлїве то. (Цихосц.)

271

МАРЕН: Винчуєм, одлично ши то виведла. ЛИЛИ: Марен, мушим ци повесц єдну ствар. З найлєпшей намири, нє же бим це тераз убила до пойму. Кед же сцеш предлужиц зоз тим, кед ши баш ришела же мушищ буц на телевизиї. Опущ ше дакус, охаб ше того корчу, тото нервує. Цала ши у корчу, а то ци пише на чолє, цала ши у корчу, и прето вше будзеш биц зоз главу до мура. Можем ше зарекнуц кед же треба. У таких ситуацийох опущеносц ци важнєйша од було чого иншого. Нїкому ту нє приходзи на розум ґнявиц ше зоз одлїпенима тупами. Думам, тото цо ши ме нападла, нєт проблему, нє страшне, forgiven, алє цалком сранє кед ше ту справуєш як масовни забойнїк, то вообще нє cool. Тото шицко тераз звучи якошик одвратно, а випатра же нїхто нє ма намиру же би ци то гварел, та мушим вецка я. МАРЕН: Дзекуєм, сердечно. ЛИЛИ: Мушиш ришиц у яким сом фазону. Тоти фори зоз защиту чловекового околїска, маш як свойо становиско, и так далєй, шицко то у шоре, думам, то нє мой фазон, алє ок, дачий озда є, кед же тото сцеш, вец ше того и тримай, бор ше за тото, прешвеч других же то супер. Иншак бависко напредок страцене. Нє забегуй тадзи доокола як кед би ци дахто накруцел мотор у задку. Тото ту нє ма вязи за порозуменє других, у ствари, нїч нє ма вязи зоз порозуменьом других. Шицки зме супер, шицки ше любиме, то старе желєзо, то седемдзешати, од того нє маме нїч, готове, препадло. Хто сом, дзе сом, кадзи идзем, як идзем, мушиш указац же ши добри материял. Я, поведзме, нє мам нїяки илузиї, и мойо приватни проблеми нє маю кого цо же би интересовали. ПЕТРА: Нє, то нє мож... ЛИЛИ: Вшелїяк же мож, дзе ти жиєш. Цо то вообще ту? Овода? Штрумфи? Телетабиси? То ци єбаванє до мозґу у найвисшим стилу, то ци так, и нїяк иншак, та гоч стоїш на павучайкох, Miss Big Apple. Нє ма тота робота вязи зоз забаву и задовольством, нєт ту нїяких финих хлапцох, business у питаню, мила моя, и то нєвироятно tough, смертельни. Пошекаю вас на дробни фалатки. Треба же бисце були щешлїви кед же вообще видзеце живи оталь. Будзем робиц тото пол рока, а потим чмиґнєм, next step. Вихаснуєм одскочну деску, timing, same slayer shoots again. Цо думаш, же ше ложим на тото же о пейц роки будзем робиц теле-шоп? Добри дзень, мили патраче, маме за вас шицких саламу, барз вигодно. Так то идзе у такей роботи. Хто то нє покапча, нє дороснул виволаню. Нє шмеш дошлєбодзиц же би це машина зомлєла. МАРЕН: А ти тото баш прекрашнє капираш? ЛИЛИ: Єдна ствар ци ма буц ясна: шицко ши засрала, цалком, и то сама-самучка, нїч ци я ту нє виновата.

272

МАРЕН: Ти шицко маш под контролу, праве шицко у живоце? ЛИЛИ: Охладз дакус, Марен. Нє будзем ци ше ту тераз пребачовац же мам лєпшу background и вецей кинти од вас двох, то чисте сранє. Становиско одлучуюце, становиско и капиранє ситуациї. МАРЕН: Маш ти поняца цо ше случи кед пойдзем дому? Цо будзе зоз мою мацеру котра шицким виприповедала же будзем робиц на телевизиї? Шицким! Моя Марен нє глуптачка котра лєм пада роками у школи и котру кажди прейц минути посилаю до психолоґа. Нє, моя Марен. Вона тераз роби на телевизиї, волали ю, удало ше єй! Мац ище вше анї нє зна же знова падам рок. Ма пошлїдки, чи то тебе ясне?! Похиби, справди, нє шмем ше врациц дому. Шицко сом положела на коцку, шицко! Так то... Вона ше шицкого одрекла пре мнє, та цо и могла зробиц, така препущена сама себе? Зробела шицко цо могла, а я шицко упирскала. То була моя остатня шанса, чи капчаш? Сцем знац чи ши у стану тото покапчац! ЛИЛИ: Лєпше ше дакус змир, cool down. МАРЕН: Мнє нїч нє идзе од рук, баш нїч. У школи нєпреривно думам о тим же ше вона сиґурно забиє кед нїч нє зробим, и вец ми глава цалком празна, black out, мама одлїпи, така є розчарована до мнє, я мушим водзиц рахунка о нєй, знова спаднєм рок, капчаш, и вец нараз доставам тоту роботу, у остатнєй хвильки, а тераз и тото препадло. Чи знаш цо то значи? Знаш цо значи тото же нє достанєм тоту роботу?! (Цихосц.) ПЕТРА: Озда нєт шанси же би ши приповедала зоз ню, лєбо таке дацо? МАРЕН: Нїч ши нє покапчала. (Ґу Петри.) А ти покапчала? (Цихосц.) ПЕТРА: Ти ше анї нє врациш дому, нє так? МАРЕН: Нє, нє врацим ше дому. (Цихосц.) МАРЕН (ґу Лили): А прецо ти вошла до того? Тебе шицко тото анї нє було нєобходне, нє так? ЛИЛИ: Будзем робиц тото лєм пол рока, потим емисия, цо ше мнє дотика, може пойсц до чорта, уж сом гварела. Потим закончим школу и будзем студирац журналистику. МАРЕН: Прецо це тото интересує? ЛИЛИ: Искуство, пракса, жар борби. МАРЕН: Сцем знац прецо то робиш. (Цихосц.) Громада лови? Слава? Цо? ЛИЛИ: Та, престань уж. ПЕТРА: Справди, прецо? (Цихосц.) ЛИЛИ: Кед видзем, можем остац у варошу кельо лєм сцем. Лєм шмем виключиц мобилни. Можем ше вожиц на таксию, отадз по

273

жем чудох, вежнєм од таксисти рахунок, тато то познєйше може одбиц од порциї. Кед сцем робиц под час розпуста, тато обраци пар телефони и такой доставам роботу яку шнїєм. Шицко цо ми спаднє на розум, досц ми лєм повесц хто ми родичи, и шицко мойо. Кед жадам пойсц даґдзе на праксу, лєм ше мам накашляц. Ясне? МАРЕН: Нє. ЛИЛИ: Тото ту, то лєм мойо, чи то розумиш тераз? (Цихосц.) ЛИЛИ: То таке бидне, таке спод каждого уровня, глупе! Алє тото цо цошка мойо. Мойо и лєм мойо. Капчаш? МАРЕН: Гей. ЛИЛИ: Сцем же би ме шицки почитовали, мнє, Лили Мари, случайно – алє лєм случайно – Теч. ПЕТРА: Можебуц нас дакеди поволаш же бизме були госцински у студию. (Цихосц.) ПЕТРА: Нє знам прецо праве нас три приведли ту, задумай. Опиташ ше им? Або нє, опитам ше им я, тераз кед будзем одходзиц. МАРЕН: А цо ти зробиш? ПЕТРА: Врацим ше дому. МАРЕН: И цо вец? ПЕТРА: Вец нїч. Кони ме причека на станїци, опита ше як було, будзе цалком надеркани, як и вше кед му идзе на руби, тото го нервирало, думам, тота нєизвесносц цо будзе з нами... Я у Гамбурґу, вон у Кемницу, думал же го викопнєм кед будзем фаца зоз телевизиї, и так коло того шицкого... Повем му же сом нє сцела остац, же нє жадам буц так далєко од ньго, и так... повем же тоти ликове ту одвратни, и же останєм зоз нїм. Здумам уж дацо. Потим пойдземе до мнє, мойо родичи нє дома, маю тезґу у Цвикачу, на пияцу, то пар стотки километри од Кемницу. Врацаю ше аж позно. Кед Ерни нє будзе ту, прешпим зоз нїм, та вец идземе то Chaplin-u. Там цале дружтво, шицки ше радую, будзем им мушиц виприповедац як було. Вец шицко ознова при родичох. Як було на телевизиї, и так далєй, анї нє битне, и так... ЛИЛИ: Нє знам кельо будзем мушиц остац ту, алє кед будзе часу можеме ми три скокнуц до варошу, на кафу. МАРЕН: Я мам часу, мам час цалого того швета. ПЕТРА: Я би цо скорей дому, сцем... (Одразу чуц глас зоз оff-a, уштред є розгварки зоз кимшик, случайно ше уключели.) ОВ (видрижнююци ше): Або тота мала коза зоз Гамбурґу, нїби риба з велького варошу, фаца у close up-у, hey Lilly of the walley, одлучели зме, здзеєме єй квачку на верх глави и уфлобиме ю ґу Те-

274

летабисом, гайд укаж нам як робиш au-ooooh!!.. Алє водз рахунку же би було баш sexy (Чуц шмих.) И знаце цо? Кед же ше таточко ознова яви кеняц на телефон, треба му повесц: Пан Теч, змирце ше, шицко у найлєпшим шоре. Дзивочка вам достала улогу, може ше шпацирац у Ґуцейовим пирю по вашей розкошней улїци коло рики, там дзе дружтво з педиґреом. (Чуц шмих.) Супер, супер!!!.. (Глас одразу щезує. Цихосц. Анї єдна од трох дзивкох шє нє руша. Лили станула, ходзи горе долу, Петра и Марен ше виступюю на бок, Лили шеда коло нїх на кавч, цихосц.) ЛИЛИ: Додай ми ташну, модлїм це. (Марен и Петра ставаю, стоя на хвильку, Петра знова шеда, Марен одходзи ґу ташни и дзвига ю.) ЛИЛИ: Нє мушиш шицко, можеш лєм циґари. (Марен вибера циґари зоз ташни.) МАРЕН: Маш ширку? ЛИЛИ: Муши буц нука. (Марен шпорта по торби, а вец шицко придава Лили. Лили бере, кладзе циґаретлу до устох, нє може лєм запалїц, пробує даскельо раз, а потим шпури запальовач до процивного мура и виплювує циґаретлу. Петра ю дзвига и враца до паклочка, сце стануц, позберац и шицко друге.) ЛИЛИ: Охаб то там, най... (Петра става и збера шицко, охабя на столє. Цихосц. О одредзени час чуц музику.) ОВ: Ок, знова ми. Тераз зме прешли през шитко и решетко, час за дацо лєгке и опущене. We are one family, було би добре кед сце тераз зробели дацо заєднїцки, цо лєм сцеце, grande finale так повесц. Виберце цо вам ше пачи, шицко може, водзце емисию, танцуйце, пооблапяйце ше, шпивайце, бавце ше, було цо, дацо цо вам овитує, цо вам приємно, може и дацо одквачене, або виприповедайце вєдно даяку приповедку, знаце на цо уж думам, гей? Дайце шицко од себе, тото то вашо пейц минути, даруєм вам их... Упознали сце ше, мали сце нагоди видзиц у чим сце розлични, єдна од другей, а тераз укажце цо можеце зробиц вєдно, три цалком звичайни сучасни дзивки, цо вас повязує, all together now, справди нє превершуєм кед вам повем же ту шицки подполно одушевени зоз вами. Алє тото сце, у ствари, нє мушели анї знац, нє важне, лєм шмело напредок. Цо вам треба? Музика Blue screen? (Анї єда од трох дзивкох ше нє руша.) ОВ: Фантастични, нєвифолирани, автентични, таких вас познаме. Лєм помали, нєт понагляня. (Цихосц, нїхто ше нє руша з места, червене шветло ше зашвицело.)

275

ОВ: Лєдво чекаме видзиц вас. (Цихосц, после одредзеного часу Лили става, идзе спрам камери.) ЛИЛИ: „Заспала мала Ганїчка, заспала долу на травки, сукенку ма кветовану, желєни венок на главки...” (Цихосц.) ЛИЛИ и ПЕТРА: „Лєтали тамаль ластовки, збачели Ганчу на травки, та зняли нашей Ганїчки желєни венок зоз главки...” (Марен ше им придружує.) МАРЕН/ПЕТРА/ЛИЛИ: „Ластовки, мили ластовки, чом Ганчи венок береце, од нєй ше птащки малючки, док станє скривац будзеце...” ОВ: Ок. Супер, справди добра фора, добра ствар, давно сом нє чул тоту шпиванку. МАРЕН/ПЕТРА/ЛИЛИ: „Заспала мала Ганїчка, заспала долу на травки, сукенку ма кветовану, желєни венок на главки...” ОВ: Ок, укапирали зме, супер. (Три дзивки шпиваю нови и нови варияциї, при тим ше вше баржей уноша до шпиваня, поставаю вше аґресивнєйши, заводнєйши, сексипилнєйши, по кулминацию, яґод да звершую.) ОВ: Супер ствар, справди... (Дзивчата предлужую шпивац.) ОВ: Та, у шоре, зняли зме цо нам шицко треба. (Дзивки предлужую зоз текстом, по врещанє.) МАРЕН/ПЕТРА/ЛИЛИ: „Та вжали нашей Ганїчки желєни венок зоз глави.” ОВ: Та, ок!!! (Дзивчата преставаю, червене шветло ше гаши. Знова шедаю.) ЛИЛИ: Ок, тельо за Арния и других деркошох зоз його екипи. А тераз дакус ришим и гевтот други проблем, ище як го ришим. (Глєда мобилни.)

276

ПЕТРА: И цо тераз думаш вивесц? ЛИЛИ: Гварела сом старому най ше нє хпа до того. Муши конєчно укапирац же сом вецей нє мала! (Лили удуркує число, чека.) Цо чекаш, яв ше уж раз! МАРЕН: Волаш го зоз мобилниго котри ци вон подаровал, нє так? ЛИЛИ: Гей, та цо? МАРЕН: И вон и плаци телефонски рахунок, так? И такси на котрим ше одвежеш до ньго, же би ши му шицко скресала до твари? Йому даваш рахунок, нє так? ЛИЛИ: Цо, озда то цошка цо бим яґод требала покапчац? МАРЕН: Лєм гварим, нїч вецей... (Лили охабя мобилни.) ПЕТРА: Цо будзеце тераз робиц? Гайд, Лили, поведз дацо. ЛИЛИ: Можеме им демолирац студио, вец ше морони уж зявя. МАРЕН: Охладз дакус, Лили. Озда ши наивно себе верела? Ти добри материял. ЛИЛИ: Ок, поен за тебе (пет бамбия!). ПЕТРА: Цо, озда шицки тераз яґод заспали, и так? МАРЕН: Сиґурно слухаю цо ми тераз приповедаме. ЛИЛИ: Добре, гайд, дакус най правиме сраня, ок? Гееееййй!!!! Арнооо!! Душоо!! Нє потребна ми твоя робота! Капчаш?! МАРЕН: Нє роб так.. ЛИЛИ: Нє пойдзем я оталь з погнутим хвостом. ПЕТРА: Ти говно! ЛИЛИ: Цо цо, ґлумиш ту якогош ґотивного маторца? Стара добра фора, вше палї, но нє? ПЕТРА: Арно! МАРЕН: Гайд, пакуйме ше отадз, нїч од того. Сцем конєчно чмиґнуц оталь, и уж даяк здумац цо будзем далєй. ПЕТРА: Нє убивай ше тераз такой так. ЛИЛИ: Чуєш? Аж ше и Восточни блок будзи, лєм Дортмундски рударски окна ище нє дзвигаю револуцию. Тераз нє одуставаме. МАРЕН: Цо сцеце зоз тим посцигнуц? ПЕТРА: Сцем видзиц тото говно. ЛИЛИ: Най го видзиме, най му укажеме мореса, та можеме чмиґнуц оталь. ПЕТРА: Арно! ЛИЛИ: Кед же ци треба якиш час привесц ше до шоре, гибай шлєбодно на дзень-два до нас до дньовей хижи, ок? МАРЕН: Дзекуєм, увидзим. ЛИЛИ: Гей, Арно! Три дзивки це чекаю! Забановани за тобу! Гайд, най чуєме ище раз твой феноменални глас!

277

ОВ: Цали сом ше претворел до уха. ЛИЛИ: Закончене зоз твоїм кастинґом, ясне? ОВ: Вшелїяк же гей. ЛИЛИ: Баш швидко капираш. ОВ: Вшелїяк же гей. ЛИЛИ: Досц сце ґлумели мадїоничарох. ОВ: Вшелїяк. ПЕТРА: Нє жадаме твою роботу. ОВ: Були сце супер, справди. МАРЕН: Нє жадаме робиц тоту твою роботу. ОВ: Ша уж сце одробели. ПЕТРА: Цо? ОВ: Ви тоти прави! Нїхто други! ЛИЛИ: Уцихнї, добре?! Представа закончена, bye, bye!! ОВ: Ви тоти Creeps, ви босорки. То бул комплимент. МАРЕН: Я идзем, нє можем вецей тото слухац. ОВ: Були сце найлєпши материял по тераз. Гвиздова минута, справди, шицки гварели. ЛИЛИ: Глєдайце шлєбодно други водительки, нам полни очин того. ОВ: Ок, тераз ше охладз дакус, нєт вецей причини же бисце ше ту стресали, камера виключена. Маме траки (материялу) зоз хторого можеме направиц спот „болї глава”. Шицко ту, права мишанїна: fun and emotion, слизи, бес. МАРЕН: Нє розумим. ОВ: За тераз нам ше удало направиц лєм єден мали rough mix, и мадїоничаром треба часу за їх чаролиї. Руцице заш лєм єден попатрунок? Пущаме вам филм. (Лили, шеда, за ню Петра и Марен.) (Шветло ше виключує. Почина проєкция. Видно трейлер цитатох зоз кастинґу, аж и з тима цо ше случовало покля камера нїби була виключена, кратки знїмки дзивкох покля пробую улоги водительки, танєчни точки. Марен дава позауха Лили, дожила слом, Петрова бешеда полна мержнї, шицко ше зменює зоз швидкосцу блїскавки, а потим помали преходзи до remix писнї ,Заспала мала Ганїчка’. У медзичаше виривки диялоґу, Лили кричи: „Арно!” Шицко вєдно представя фантастични прилог о трох нєвироятно cool младих женох, ту любов, мержня, розлични становиска, уруцени текст итд. Важне же би Марен, Лили и Петра нє були денунцирани на филму. Шицко цо робели вихасноване як материял з котрого монтирани ,TV personalities’, односно три дзивки зоз шицкима своїма окремносцами, материял вигодни за

278

идентификацию. Шицки три препущени през филтер видео спота. Видно ґламур котри може мац кажда биоґрафия, кед же ше прикаже на одвитуюци способ. ТВ правда у стилу Calvin-a Kleina, правда фотоґрафиї котру ше посила на конкурс стварносци ознова креирована як уметнїцке дїло. Под сам конєц спота видно надпис ,CREEPS!’, а потим приходзи дзивка, у стилу дзешка медзи Bjork и нємецку ґлумицу ,Potente’.) НАЯВА: „Чао, людзе, я Кетлин, витайце у нашим шоу ,CREEPS!’, новей емисиї о ґламуру, и актуалних трендох.” (Конєц.) ОВ: Добре випатра, цо гварице? Увидзице аж як будзе випатрац кед го цалком нашминкаме. ДЗИВКА (зоз off-a): Чао, дзивчата, я Кетлин Ни. Праве сом ту у режиї видзела rough cut, чаролию наших мадїоничарох. Мушим вам повесц же сом цалком одушевена. Шицки сце таки автентични. Будзе то супер наява за мою емисию. ОВ: Ок, дзекуєме Кетлин, най вам повем: спот ше будзе круциц пред кажду емисию, у каждим блоку рекламох. Зоз таку наяву и зоз Кетлин як водительку нєт гришки, будзе то гит, нєвироятни успих, будземе мац вецей патрачох як гоч хто други! Думам, вшелїяк, кед же дакеди будзеце сцец пойсц на прави кастинґ, мушице здумац даяки други фазон, алє цо ше дотика CREEPS-а, були сце права дзешатка. Емисия почина о два мешаци. Порихтайце ше за нєвидзену гужву: тото постанє прави култ! Марен, шлєбодно поведз мацери же будзеш на тв-у, so fuck the rest. А ти Лили: Нє гнївай ше на нас, ти прави кощак, алє познєйше ши була справди touchy, знаш на цо думам, посиламе пусу татови. Иншак, Петра, типове зоз котру робя нашу daily soap думаю же би ти була супер за нїх. Кед же це то интересує, шлєбодно задуркай на дзвери їх студия, дзвери прейґ драги, пише „Клиника Гамбурґ”, чекаю це. Роздумай о тим. Любели бизме попиц пице зоз супер рибами як цо то ви, алє no chance, уж о пол годзини нас чека нова робота. Щешлїву драгу дому. Наздаваме ше же сце ше добре забавяли. Порихтали зме два и пол сома евра за кажду, можеце их позберац у рахунководстве, на каси. Сердечни поздрав, шицких вас любиме, see you on TV. (Цихосц.) ЛИЛИ: У ствари бизме мушели... ПЕТРА: Цо? ЛИЛИ: Забуц... МАРЕН: Та вец? ЛИЛИ: Можебуц звучи глупо, алє мнє би баш пасирал єден добри шопинґ.

279

ПЕТРА: Я ци дакус будзем правиц дружтво. МАРЕН: И я. ЛИЛИ: Тераз маме лови, но нє? ПЕТРА: Два и пол сома евричи, то нє мало. ЛИЛИ: На тв-у то дробнїца, требало би да нам даю вельо вецей, алє увидзиме цо ту ище мож зробиц. А вец зоз пенєжом можебуц можеме реновирац свойо знїщени нерви. ПЕТРА: Гайд, рушаме! (Анї єдна ше нє руша. Руша музика: Radionhead „Creep/eletric”. Шветла ше помали гаша.) (КОНЄЦ)

CIP – Katalogizacija u publikaciji Biblioteka Matice srpske, Novi Sad 82+008+7 [VETLOSC : ~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc / odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap. – Rok 1, ~. 1 (1952)-rok 3, ~. 4 (1954) ; Rok 4, ~. 1 (1966)– . – Novi Sad : Ruske slovo, 1952–1954 ; 1966–. – 23 cm Tromese~no.

ISSN 0488–7557 COBISS.SR-ID 7356418