Шветлосц 2 - 2021 by Svetlosc

[VETLOSC

~asopis za nauku, literaturu, kulturu i umetnosc

ROK LXIX

АПРИЛ–ЮНИЙ 2021

^ISLO 2

ЗМИСТ НАУКА Олег Петрук: Листи Гавриїла Костельника до різних кореспондентів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5 Даниела Тамаш, Смиља Вукотић, Љиљана Симић: Лексички развој двојезичне деце и позитивни утицаји двојезичности . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .43 ПОЕЗИЯ И ПРОЗА Кристина Афич: Пекельни рай . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .59 Любомир Медєши: Преклятство Рикового брега . . . . . . . . . . . . . . . . . . .65 ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТУРИ Тарас Шевченко: Нє умера душа наша, нє умера воля . . . . . . . . . . . . . .73 ИСТОРИЯ Славомир Олеяр: Чи Бойки (Boykos) историйни Boii . . . . . . . . . . . . . . .85 РОЧНЇЦИ – ЮВИЛЕЇ Дюра Латяк: Ґу 50-рочнїци РНТ „Петро Ризнич Дядя” . . . . . . . . . . . . .93 СТАТЇ И ЕСЕЇ Єлена Перкович: Руснацох чека судьба Хазарох . . . . . . . . . . . . . . . . . .103 ПРИКАЗИ, КРИТИКИ, РЕЦЕНЗИЇ Ирина Гарди-Ковачевич: Правдива история руского новинарства . . .109 Олена Планчак-Сакач: Глас осаменого чловека . . . . . . . . . . . . . . . . . .113 ДРАМСКИ ДОДАТОК Фйодор М. Достоєвски: Сон шмишного чловека . . . . . . . . . . . . . . . . .117 УПУТСТВО ЗА ПРИРИХТОВАНЄ РУКОПИСОХ ЗА ДРУКОВАНЄ . . . 129 Илустрациї Влади Нярадия (64, 102, 112, 116)

ШВЕТЛОСЦ

часопис за науку, литературу, културу и уметносц Виходзи од 1952. року Видаватель Новинско-видавательна установа „Руске слово” Нови Сад За видавателя др Борис Варґа, директор Одвичательни редактор за фахову обласц (литературу, културу и уметносц) Микола М. Цап Ушорйовацки одбор за наукову обласц др Янко Рамач, др Дюра Гарди, др Йоаким Стрибер, др Алексей Кишюгас, др Борис Варґа Совит часописа академик Юлиян Тамаш (Войводянска академия наукох и уметносци, Национална академия наукох України), академик Микола Мушинка (Национална академия наукох України, Словацка), др Алла Татаренко (Львовски национални универзитет, Україна), др Томаш Квока (Яґелонски универзитет, Польска), др Олег Румянцев (Универзитет у Палерму, Италия), др Михаил Дронов (Институт за славистику РАН, Русия), др Юлиян Рамач, мр Анамария Рамач Фурман (Универзитет у Новим Садзе), др Канаме Окано (Универзитет за иножемни студиї Кобе, Япон), мср Александер Мудри (Универзитет у Новим Садзе), мср Ана Римар Симунович (Универзитет у Новим Садзе), мср Мирослав Кевежди, мср Саша Сабадош Рецензенти др Олег Румянцев др Оксана Тимко Дїтко Секретар редакциї Микола Шанта Лектор и коректор Микола М. Цап Дизайн рамикох Иґор Орсаґ Технїчна редакторка Мария Гудак

Адреса редакциї: 21000 Нови Сад, Футожска 2/ІІІ телефон (021) 6613-697, телефакс (021) 528-083 e-mail: casopissvetlosc@gmail.com Интернет адреса: www.ruskeslovo.com/шветлосц Часопис виходзи 4 раз у року. Рочна предплата 800,00 динари, а за иножемство 25 евра; єден прикладнїк 200,00 динари. Жиро рахунок число 160-923244-82 – НВУ „Руске слово” Нови Сад (з назначеньом: за „Шветлосц”); девизни рахунок число 160-0050870024999-53 Banca Intesa a. d., Beograd

ISSN 0488-7557 e-ISSN 2683-3468

SVETLOSC Journal for Science, Literature, Culture and Art Founded in 1952 Published by Newspaper Publishing Company „Ruske slovo”, Novi Sad Head of NPC „Ruske slovo” Boris Varga, PhD Editor-in-chief for Literature, Culture and Art Mikola M. Cap Editorial Board for Science Janko Ramac PhD, Djura Hardi PhD, Joakim Striber PhD, Aleksej Kisjuhas PhD, Boris Varga PhD Advisory Board Julijan Tamas, Academician (Academy of Sciences and Arts of Vojvodina, National Academy of Sciences of Ukraine), Mykola Mushynka, Academician (National Academy of Sciences of Ukraine, Slovakia), Alla Tatarenko, PhD (Ivan Franko University of Lviv, Ukraine), Tomasz Kwoka, PhD (Jagiellonian University, Poland), Oleg Rumyantsev, PhD (University of Palermo, Italy), Mikhail Dronov, PhD (Institute for Slavic Studies RAS, Russia), Julijan Ramac, PhD, Anamarija Ramac Furman, Mgr (University of Novi Sad), Kaname Okano, PhD (Kobe City University of Foreign Studies, Japan), Aleksandar Mudri, MA (University of Novi Sad), Ana Rimar Simunovic, MA (University of Novi Sad), Miroslav Kevezdi, MA, Sasа Sabados, MA Reviewers Oleg Rumyantsev, PhD Oksana Timko Đitko, PhD Secretary Mikola Santa Editor and Proofreader Mikola M. Cap Cover Design Igor Orsag Graphics and Layout Editor Marija Hudak Address: 21000 Novi Sad, Futoška 2/III tel. +381 21 6613-697, fax +381 21 528-083

НАУКА

ОЛЕГ ПЕТРУК* Львів, Україна oleh.petruk@gmail.com

UDC 821.161.2(497.11)-6.09 Kostel’nik G. 821.161.2(497.11)-6 жридлова наукова робота прияте 04. 04. 2021. прилапене за друкованє 10. 04. 2021.

Листи Гавриїла Костельника до різних кореспондентів Гавриїл Костельник – відомий церковний діяч, науковець. Подаємо його листи до різних адресатів, написані від 1913 до 1947 року, які нам вдалося знайти в архівних збірках Львова та Києва. У додатках подано також два листи до Г. Костельника від Йосифа Сліпого та супровідні архівні матеріали до листа Костельника, написаного до доньки Христини. Ключові слова: Гавриїл Костельник, листи

Епістолярія Гавриїла Костельника почала оприлюднюватися 1967 року.1 Тоді Микола Мушинка опублікував ряд його листів до Володимира Гнатюка (Мушинка 1967). Від того часу й до 2007 року зʼявилося друком 20 публікацій, де були наведені листи Г. Костельника до різних адресатів. Їх готували до друку о. Роман Мизь, Микола Цап, Янко Рамач та інші (перелік цих публікацій: Цап, Петрук 2007). *

Олег Петрук – доктор фізико-математичних наук 1 Якщо не враховувати публікацію 25 червня 1938 року Г. Костельником „письма до Митрополичого Ординаріяту”, яке de facto було друкованою книгою про Евстахію Бохняк. Правила публікації книг, написаних священиками, вимагали церковної апробати, а Г. Костельник волів донести свої думки до широкої аудиторії, тому й назвав своє видання таким чином. Слід зауважити, що ця книга Г. Костельника не була в продажу. Автор видав та розповсюдив її безкоштовно серед священства, яке отримувало „Львiвськi Архiепархiяльнi Вiдомости”. Власне у цьому часописі зʼявилося повідомлення, що церковна комісія „не знайшла у явищах Е. Бохняк нічого чудесного” (1938, ч. 2-3, с. 50-51), й Г. Костельник своєю книгою дискутував із цим рішенням комісії. 5 липня 1938 р. цю книгу Митрополит А. Шептицький „піддав богословському осудженню” (ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 4б, спр. 2478, арк. 154).

Олегом Гірником (2006) у статті „Архів Гавриїла Костельника”, в розділі „Листи і поштівки”, описано сім позицій епістолярію священика, який зберігався у його доньки Христини Польяк (Загреб) а також у Андрія Савицького (Львів). Суттєво доповнений перелік (33 позиції) подано цим же ж автором у збірнику творів Г. Костельника, який вийшов друком 2008 року (Гірник 2008: 355–368). У цій публікації подано тексти деяких коротких листовних повідомлень. В період від 2008 до 2019 року були оприлюднені й інші листи Г. Костельника, серед них і новознайдені (Цап 2008, 2009a, 2009b, 2010, 2018, 2019a, 2019b; Петрук 2018). У збірнику про о. Костельника, який вийшов друком 2007 року, був наведений також список восьми позицій з його неопублікованими листами, які зберігаються у Львові (Цап, Петрук 2007). Дві позиції з цього переліку оприлюднено у наведених вище публікаціях: лист під номером 1 опубліковано М. Цапом (2010), а три листи, які були під номером 4, – нами (Петрук 2018). Іншу епістолярію з того переліку подаємо нижче, поряд з листами Г. Костельника, які стали нам відомі до сьогоднішнього часу. Листування, яке нами оприлюднюється, зберігається у різних збірках, зокрема в Центральному державному історичному архіві України у Львові (ЦДІАЛ) й Львівській національній науковій бібліотеці України імені Василя Стефаника (ЛННБ). Кілька особистих (підписаних ним як приватною особою) листів Г. Костельника знаходяться в архівних справах Галузевого державного архіву Служби безпеки України (ГДА СБУ), які стосуються ліквідації УГКЦ у Східній Галичині після Другої світової війни. Дякуємо Роману Скакуну з Інституту історії Церкви (ІІЦ) Українського католицького університету (м. Львів) за надані копії цих листів. У масиві цих документів є ще чимало матеріалів, написаних Г. Костельником. Це переважно рукописи його рефератів, звіти, звернення тощо, а також ряд листів до органів влади чи духовенства, які підписані Г. Костельником від імені „Ініціативної групи” та мають організаційний характер. Цей масив документів ще потребує опрацювання. Зазначимо, що вочевидь повинні існувати листи Г. Костельника також у частині колишнього фонду Греко-католицької митрополичої консисторії (а саме опис 4б фонду 201 ЦДІАЛ). Проте ця частина фонду нами не опрацьована, бо не видається дослідникам від кінця 1990-х років. Наприкінці подаємо також два додатки. В першому – два листи Йосифа Сліпого до Г. Костельника, які є цікавими з огляду на стосунки між цими двома особами. Другий додаток містить супровідні 6

матеріали, які стосуються листа Г. Костельника до доньки від 23 грудня 1944 року, та переклад російською її відповіді батькові. Окрім листів подаємо також дві інші нові візуальні знахідки. Перша – це групова світлина викладачів Львівської академічної гімназії, серед яких є й Г. Костельник. Ця світлина свого часу була передана до Музею Наукового товариства імені Шевченка, а після Другої світової війни опинилася в зібрці ЛННБ. Є два зображення з цієї події, які незначно різняться (шифри 34840/ІV та 34841/ІV). Одне з них вперше опубліковано Аллою Ільницькою (2017).2 Його ж подаємо і тут. Друга – це фотографія з Водохреща 19 січня 1946 р. у Львові. Ця фотографія разом з іще кількома фото з цієї події знаходиться в одній з архівних справ ГДА СБУ (ф. 65, спр. 9113, т. 24, арк. 396). Це було освячення води на площі Ринок у Львові, проведене спільно УГКЦ, яку репрезентувала „Ініціативна група”, та Російською православною церквою.

Підпис на звороті фотографії: Учительський збір філії укр.[аїнської академічної] ґімназії у Львові з нагоди пращання катихита о. [Івана] Туркевича при його відході на парохію св. Пятниць у Львові, 1925/26. 1) задний ряд (від ліва): [Степан] Шах, [Микола] Мельник, [Іван] Брик, [Іван?] Чучман, [Лука] Турчин, Паньчак. 2) середущий ряд („): два терціяни3, Білинський, [Петро] Мечник, [Іван] Крип’якевич, [Денис] Корінець, о. [Гавриїл] Костельник, [Мирон] Кордуба, [Йосип] Роздольський, [Філарет] Колесса, [Євген] Козак, [Степан] Гайдучок, двох тарціянів. 3) передний ряд („): о. др. Яр.[ослав] Левицький, о. [Йосиф] Застирець, дир.[ектор Григорій] Наливайко, о. [Іван] Туркевич, [Стефан] Федів, [Теофіль] Мриц. 2 3

Дякуємо А. Ільницькій за привернення уваги до цієї фотографії. Тарціян – сторож

1. ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 5, спр. 394, арк. 67 рукопис Заява, якою зізнаю, що я дня 9. с.[ього] м.[ісяця] на Утренї на четвер 5. недїлї вел.[икого] поста не був присутним, бо іще не був вернув ся з відпустки, яку менї Ексцелєнция Митрополит зволили удїлити на вівторок і середу (на 8. і 9. с. м.). Після слів Ексцелєнциї мав я вернути ся „в середу вечером” – і я вернув тодї, але вже по укінченю згаданої Утренї. Докладнїйші інформациї на жаданє Ексцелєнциї можу подати. У Львові 14. цьвітня 1913. Гавриїл Костельник, диякон, др. фільос.

2. ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 410, арк. 12-13 рукопис Високопреосвящений Митрополичий Ординарияте! В залученю предкладаю Високопреосвященому Митроп. Ординарияту копію свого докторского дипльому в тій цїли, щоби менї Високопреосвящ. Митр. Ординарият був ласкав признати титул і права, надані менї через згаданий дипльом.4 У Львові 26. лютого 1914. о. Др. Гавр. Костельник, катехит шкіл реальних. На звороті [Штамп:] Митрополитальна Львôвска гр. кат. консистория. Предложено 5. III. 1914. 2677/62 4 Архівна справа про нострифікацію докторського диплома Г. Костельника міститься у фонді Галицького намісництва: ЦДІАЛ, ф. 146, оп. 53, спр. 694.

[Напис рукою Гавриїла Костельника:] До Високопреосвященого Митрополичого Ординарияту о. Др. Гавриїл Костельник, катехит шкіл реальних предкладає копію свого докторского дипльому. Наступний аркуш Дня 3 лютого 1911. відобрав я свій абсолюторій, метрику, сьвідоцтво зрілости і сьвідоцтво убожества. У Львові 3. II. 1911. Гав. Костельник, укінч.[ений] богослов. 3. ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 1809, арк. 13-16 рукопис До Високопреосвященого Митрополичого Ординарияту у Львові. Протест о. дра. Гавриїла Костельника, сотрудника при Преображеньскій Церкві у Львові, проти поновного принятя до служби при тутешній Церкві б.[увшого] дяка Івана Ковалишина. Іван Ковалишин був дяком при Преображ.[енській] Церкві у Львові несповна два роки до вибуху сьвітової війни (1914. р.), коли він сам зголосив ся до війська, хотячи в той спосіб оминути неприємности задля своєї полїтичної дїяльности (за ним пошукували, щоби його арештувати). На його місце ступив Іван Куць, возьний суду, котрий остав ся на сїм місци через цїлий час московскої окупациї. З приходом Австрийців (1915. р. в червни) Куць знова обняв свою посаду в судї, а на дяка в тутешн.[ій] Церкві покликали старші братя (о. парох був виїхав з Москалями) Йосифа Затварницкого, котрий сю службу сповняв точно, ревно, на збудуванє вірних аж да нинїшнього дня – отже майже через 5 лїт. І. Ковалишин опісля втік з війська до Росиї, де була виїхала його жінка з дїтьми, і там перебував, та не вертав, хоч міг вернути ся. Вернув аж тепер по розбитю Денїкіна, за котрого власти йому в Росиї дуже добре поводило ся. І. Ковалишин зголосився до о. пароха 9

Давидовича,5 просячи приняти його до служби в Церкві, бо нїби він „з плїну” вернув. О. парох по короткім надумуваню та по якійсьтам нарадї з кількома старої дати6 сестрицями при тутешн.[ій] Церкві (я случайно сам був свідком тої наради) нинї 18. IV. приняв І. Ковалишина назад на посаду дяка з такою „пропозицією”, що буде просити заряд „Народ.[ного] Дому”, щоби Й. Затварницкого полишити в його помешканю, а для Ковалишина щоби дали якесь инше помешканє, бо годї Затварницкого викидати з помешканя, коли він має жінку та сина, які постійно лежать на постели – немічні. Я зараз осьвідчив парохови, що я є противний такому порішеню річи. А Затварницкий освідчив, що з посади дяка не уступить. Супроти сего всього я вношу до Високопреосвященого Митроп. Ординарияту протест проти поновного принятя до служби б. дяка І. Ковалишина. А підкріплюю сей протест слїдуючими раціями: I. рації моральної природи: 1) Ковалишин був дяком в тутешн.[ій] Церкві тільки через несповна 2 роки; Затварницкий через несповна 5 літ. Ков[алиш]ин не має ніяких контрактів, котрі давали би йому якісь прероґативи; а право засидженя7 безперечно промовляє за Затвар[ниц]ким. 2) Ковалишин вдїйсности втїк зі своєї посади, і не вернув, коли найскорше міг, але вернув аж тодї, коли вже його полїтично-материяльні рахунки в Росиї стали перехрещені. Натомість Затв[арниц]кий через 5 послідних лїт перебув всю і вся, вірно стоячи на службі Церкві. 3) Ковалишин покинув навіть своє дяківська помешканє (його жінка з дітьми виїхала до Росиї), хоч його син вже так був підрослий, що міг був батька заступати в Церкві. 4) Ковалишин сам хвалив ся, що привіз собі з Росиї великі гроші (100.000 рублів), він має своє поле в Запитові; а Затв[арниц]кий послідний нуждар з тяжко, а невилїчимо хорою жінкою та сином. 5) Платня тутешн.[ього] дяка виносить 150 Мк місячно – хто з того нинї вижиє? А Затв[арниц]кий через довгі лїта служить в Консисториї, бідує, а тримає ся своєї служби. За таку службу він заслужив, щоб якраз він, а не хто инший, як додаток побирав тих 150 Mк дяківської платнї в тутеш.[ній] Церкві. Навіть з обома своїми плат5 Іван Давидович – перший парох Преображенської церкви (від 13 жовтня 1907 р.), москвофіл. 1915 року виїздить до Росії, повертається 1918 й залишається парохом цієї ж церкви до 1920 р. 6 Невпевнене прочитання 7 Засидження – обіймання посади

нями Затв[арниц]кий в нинїшних часах ледви собі дає раду. Тож колиб йому відобрано дяківство, він вже не міг би остатись анї Курсором в Консисториї. Чиж годило ся б так поступити? Така нагорода для так довгої служби була би просто непростимим гріхом. II. рациї полїтично-громадської природи: 1) Ковалишин (про що я довідав ся від найвіродостойнїйшого поважного сьвідка) був головним русофільським аґітатором в нижних верствах тутеш.[ніх] парохиян. Він заложив був тут читальню Качковского – він з Церкви робив полїтику. А особливож його донька та син в тім відзначалися – в Церкві українців називали „хахлами” і т[ак] д[алі]. Підчас московскої окупациї його дїти поводили ся під релїґійним зглядом на соблазнь вірних. Мали вони навіть причащати ся в православних батюшків. (Ковалишин в тім часї був в австр.[ійському] війску.) Прилюдно його дїти виступали проти катол.[ицьких] релїґ.[ійних] практик, властий і т[ак] д[алі]. А за се певно відвічальний є їх дім – їх батько. 2) Ковалишин сам вже оповідав, що він на своїм поворотї в край бачив ся з русофільскими аґітаторами (з Гагатком8 і т[ак] д[алі]), і хоче продовжувати свою передвоєнну дїяльність. Коли б отже Ковалишина назад приняли на дяка, була б се соблазнь для добрих наших вірних, які становлять переважну часть зі всїх тих, що ходять до нашої Церкви. III. рациї для добра Церкви: 1) Затварницкий сьпіває прекрасно. А до нашої Церкви конче треба такого дяка. Він вже зібрав мужчини та дївчата довкола себе, котрі з ним сьпівають на богослуженях. А власне ті дївчата менї освідчили, що вони будуть сьпівати лиш з Затв[арниц]ким. Натомість Ков[алиш]ин не має нїякого голосу. 2) Затварницкий не думає уступати, бо дїйсно де подїнесь? Отже з того готові війти колотня та бійка навіть в Церкві – на соблазнь вірним. З огляду на такий стан річи прошу зусильно Високопреосв.[ящений] Ординарият чим скорше (ще в сїм тижни, щоби до недїли річ була полагоджена) уневажнити поновне принятє Івана Ковалишина на дяка до тутешн.[ій] Церкви. Сам о. Давидович лиш 8

Невпевнене прочитання

тому так поступив, бо дуже дуже звязаний (полїтично) з І. Ков[алиши]ном. Але менї осьвідчив, що волїв би, колиб Ков[алиш]ин вернув до Львова аж по його відходї зі Львова (о. Давидович має надїю скоро опустити Львів). На письмі цїлої справи годї представити так подрібно, як я її знаю, але прошу приняти се до відома, що я ту справу ставлю так остро, що наколи І. Ковалишин помимо всього таки буде дяком при тутешнїй Церкві, то менї хиба треба буде зрезиґнувати з моєї посади при тутешнїй Церкві, бо уся моя праця тут була би безцїльна. У Львові 18. цьвітня 1920. о. Др. Гавриїл Костельник, сотрудник при Преображ.[енській] Церкві. 4. ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 1809, арк. 37 рукопис Високопреосвящений Митрополичий Ординаріяте! Прошу о ласкаве уділенє мені відпустки від 5. липня до 1. вересня с.[ього] р.[оку], щоби я міг поїхати до своїх родичів в Югославії, де я вже три роки не був. А потрібний я там також в просвітних цілях. При парохії заступати мене буде о. Маріян Ярема. У Львові 29. червня 1921. О. Др. Гавриїл Костельник, сотрудник при Преображ.[енській] Церкві. На звороті [Штамп:] 1. VII. 1921 [Напис рукою Гавриїла Костельника:] До Високопреосвященого Митрополичого Ординарияту у Львові о. Др. Гавриїл Костельник, сотрудник при Преображ.[енській] Церкві у Львові, просить о відпустку на час ферій. [Напис іншою рукою:] Уділено відпустку устно. 12

5. ЦДІАЛ, ф. 358, оп. 1, спр. 203, арк. 51 машинопис з особистими підписами До Андрея Шептицького [Штамп:] Власна допомога священича кооператива з обм.[еженою] пор.[укою] у Львові Домініканська 11. Сл.[ава] І.[сусу] Хр.[исту]! Ваша Ексцелєнціє! Львівські священики – члени кооперативи „Власна Допомога” зібрані у своїй домівці на відчиті о. Др-а Йосифа Сліпого на тему: „Про молодечі літа нашого Отця Митрополита” пересилають Вашій Ексцелєнції вислови своєї синівської любови і найщирійші желання в день Вашого св. Іменика. Львів, дня 6. грудня 1925 24 особисті підписи, серед яких і о. Г. Костельник 6. ЦДІАЛ, ф. 358, оп. 3, спр. 248, арк. 7-8 рукопис Високопреосвящений Митрополичий Ординаріяте! Митроп. Ординаріят висказав остру догану о. Г. Костельникови, деканови Богосл.[овського] Виділу, як також тій комісії професорів Богосл. Виділу, котра уложила відповідь на квестію, яку перемиські громадяни прислали до Богосл. Виділу. Догану уділено без попередного вислухання о. Костельника і членів комісії. Тому просимо, щоби Митроп. Ординаріят був ласкавий тепер вислухати ті рації, котрі – по нашій найліпшій вірі – цілком оправдують наш поступок. Під датою 29. жовтня с. р. девять перемиських виднійших громадян, а саме: Др. Теофіль Кормош, адвокат, предсідат.[ель] Земель.[ного] Банку і голова Народної Орґанізації, Роман Дмоховський, надрадник Окружного Суду і заступник директора Української Щадниці, 13

Олексій Ярема, емер.[итований] ґімн.[азійний] професор і директор Української Щадниці, Ізидор Білинський, книговодець Укр. Щадниці і голова бурси св. Николая, Др. Володимир Загайкевич, адвокат, член Виділу Україн. Щадниці і директор Міщанської Каси, Др. Ст. Дмоховський, лікар, Др. Петро Войтович, адвокат, член Виділу Україн. Щадниці і директор „Віри”, Др. Микола Хробак, Дмитро Ґреґолинський, проф. ґімн. Сі громадяни прислали письмо до Богосл. Виділу з просьбою, щоби їм з наукового католицького становища зясувати квестію: чи Управа бурси св. Николая в Перемишлі повинилася в совісти, коли українцям-еміґрантам православним відступила їдальню бурси в часі різдвяних свят 1925 р. на устроєннє свойого богослуження, коли питомці бурси були розїхались домів? Своє прошеннє мотивували тим, що многі з перемиських громадян занепокоєні в совісти, бо перемиський і станиславівський епископи відкликали своїх відпоручників з Україн. Щадниці, а деякі висувають думку, що причиною сього може бути та обставина, що п. Ізидор Білинський, голова бурси св. Николая, який заразом є книговодцем Україн. Щадниці, дозволив православним еміґрантам відправити своє богослуженнє в їдальні бурси св. Николая. До того письма був доданий опис обставин, у яких те православне богослуженнє відбулось: що се було підчас різдвяних свят, коли у бурсі не було нікого з учеників (питомців), що до їдальні ніхто з вулиці не мав доступу, що православні еміґранти не мали в тім часі льокалю для своїх богослужень. Дня 3. падолиста с. р. отсе письмо перемиських громадян було розважуване на конференції професорів Богосл. Виділу, на котрій були присутні всі професори, крім о. Дра Т. Галущинського. По всесторонній розвазі рішено там: 1) що треба відповідь на прислану квестію, 2) відповідь має бути зредаґована в формі casus-а, чисто в академічнім тоні, 3) не сміє виходити поза обставини, описані в письмі перем. громадян, 4) місцевого епископа не сміє згадувати ні безпосередно, ні посередно, 5) таку відповідь поручено виготовити комісії, зложеній з трьох професорів, а саме: о. А. Куницького, як головного референта, о. Дра Й. Сліпого і о. Дра Д. Дорожинського. Мотиви сього рішення були ось які: 1) Преосв.[ящений] Перемиський Ординаріят, хоч від факту відступлення їдальні бурси св. Николая на православне богослуженнє минув майже рік, ніде не вголосив свого вироку в тій справі, і навіть інтересованим, що прислали квестію до Богосл. Виділу, не сказав, що вони прогрішилися, бо поступили не по католицьки, 14

коли згодились відступити православним еміґрантом їдальню бурси св. Николая на урядження в ній свого богослуження. Отже Богосл. Виділ не міг попасти в суперечність з ореченням перемиського, місцевого Ординаріяту, бо такого оречення не було. 2) Загально відомо, що між перемиською інтеліґенцією й Преосв. еп. Коциловським тривають безнастанні непорозуміння й тертя. Богосл. Виділ прийшов до переконання, що при таких обставинах годі йому нічого не відповісти на прислане письмо, бо можна було цілком певно вносити, що перемиські громадяни, яких знаємо як практикуючих католиків, толкуватимуть собі такий наш поступок некорисно для Церкви – мовляв: нема правди в Церкві (теперішній), бо якби львівські професори могли дати відповідь, противну нашому переконанню, то певно дали би, а що не можуть, то бояться дати свідоцтво правді, тому й мовчать. А в нинішніх часах поширюваннє таких думок було би дуже некорисне для Катол. Церкви в нашім народі. 3) Коли наша армія була на Вел.[икій] Україні, то ріжні цивільні установи й товариства, очевидно зложені з самих православних наших братів по покрови, ішли на руку нашим військовим духовникам, відступаючи їм ріжні салі на устроєння богослуження (з чого користали й деякі члени нашого професорського збору). Отже було би для унії дуже не корисне, якби в нашій суспільности через часописи поширилася й утвердилася думка, що Галичани тому, що католики, менше культурні від Придніпрянців, бо в своїм фанатизмі не хочуть віддячитися за ту чемність, яку їм оказували Придніпрянці, коли Галичани були на „вигнанню”. Ті й подібні рації спричинили, що Богосл. Факультет не міг инакше поступити, як поступив. Зрештою, якщо є стійні обставини, описані в листі перемиських громадян, то розвязка квестії не може бути инакшою, аніж її подала комісія Богосл. Виділу. А якщо ті обставини нестійні, то розвязка Комісії стає безпредметова, бо вона дана тільки для тих громадян, котрі о неї попросили, подаючи заразом обставини. Долучаємо машиновий відпис сеї розвязки. Письма перемиських громадян на жаль не можемо долучити, бо головний референт, не припускаючи, що воно ще колись буде потрібним, десь запропастив його. Одначе по совісти свідчимо, що в розвязці скрупулятно використані ті дані, котрі находилися в тім запропащенім письмі. У Львові 20. грудня 1926. о. Др. Гавр. Костельник декан богословського виділу. 15

7. ЦДІАЛ, ф. 852, оп. 1, спр. 15, арк. 1-2 рукопис До Івана Бучка9 Дорогий Іване! Тут дивуються, що Твій лист по українськи адресований, рекомендований папська почта приняла... Я дуже втішився тим листом – передовсім тому, що Ти вже знайшов рівновагу духа. Однак трохи я й зажурився, бо з технічних зглядів ніяк не можливо мені сповнити того, що Ти мені поручив. Нива ч. 10 вже майже готова, на 1. стр. Твоє чесне „обличіє” (дуже добре вийшло), потім привіт Тобі, потім моє „прощаніє”, потім докінчення відповіди Спачілеві і т.д. Ніяк отже в тім числі помістити ювилейну статтю для Папи. На се я призначив був вже в літі 11 число „Ниви”, де буде папський портрет на кредкованім папері і довга стаття про життє і діяльність Пія XI. Инакше не може бути, як кажу, з технічних зглядів. А в ч. 10 зазначу, що та стаття про папу і портрет мають бути в 11 ч. за моїм стараннєм. Тут у нас такі новини: о. Галущинський „з того всього” дістав напади мелянхолії й виїхав десь на провінцію до монастиря „відпочити”. Др. Охримович, адвокат, спараліжований, відобрало йому мову, одначе свідомий – бідака! 11 ч. Ниви вишлю Тобі ще до Риму, тільки не знаю, чи та адреса буде й надальше добра. Нині (понед.[ілок]) вечером у Нар.[одній] Гостинниці гол.[овна] ґімназія прощає о. Лужницького. І я там зараз іду, бо вже час. Будь нам здоровенький і погідного духа – 50% стоїцизму ніколи не зашкодить. Цілую Тебе сердечно. У Львові, 21. X. 1929. Твій Ґабор 9 Іван Бучко (1891-1974) – архиєпископ УГКЦ. Вищу освіту здобув в Римі 1915 р. Цього ж року висвячений на священика. Докторат 1921 р. також в Римі. 1922-1929 – ректор Львівської малої семінарії. 20 жовтня 1929 р. в Римі хіротонізований на єпископа. 1939 року виїхав з пастирським візитом зі Львова й так туди вже не повернувся. Від 1942 р. – представник УГКЦ при Ватикані.

8. ЦДІАЛ, ф. 852, оп. 1, спр. 15, арк. 3-4 рукопис До Івана Бучка Дорогенький Іванку! Моя совість і свідомість неспокійні. До кінця не розумію Твойого наглого приїзду й відїзду. Часом налітає на мене думка: чи Ти не приїзджав пращатися зі мною, а не хотів мені сього виразно сказати. І тоді, як ап. Петро, в дусі говорю до Тебе: „Нехай Тобі се не буде!” Гризе мене совість, що я не дав Тобі на дорогу до Синевідська мойого гавельока10 та що Тебе не відпровадив. Але той чужий пан на фірі мене „загіпнотизував”, і я здурнів у ситуації, а часу не було, щоби продумати ситуацію. Так само прикро мені, що я не прийшов до Тебе на гору перед полуднем. Але я, як ми вечором були умовилися, думав, що Ти з Мудрим пішов на „Коника”,11 або де до ліса. Ще раз і ще раз Тебе прошу, подаючи Тобі за взір самого себе, щоби Ти не гризся, не суєтився, бо спричиниш собі якусь нервову недугу (нервицю жолудка12), а такі недуги дуже довго тревають (у мене 5 літ). Не кури богато, доки так зле почуваєшся. Якщо тільки зможеш, то верни ще до Корчина, де забудеш – бодай призабудеш – свою журбу. Я і Мудрий дуже жалуємо за Тобою. Щойно ми ладилися Тебе розвеселити, а Тебе вже нема між нами. Мудрий в розмові вічно повертає до Тебе. Не найшов своїх окулярів, які загубив десь на „Конику”. Ще завтра підемо шукати. Зрана піду на рибу і може що вдасться зловити, доки вода мутна. Тепер вечером небо випогоджується, може вже буде погода, а купіль у Стрию13 золота варта. Очевидно, се нотатки для заохочення Тебе, щоб Ти ще тут вернув. Завтра напишу „посланіє” до митрополита. Вже мушу, хоч як доси відтягав. Се мій довг у совісти. Копію лишу для Тебе. Я все ще хочу надіятися, що все добре скінчиться, а Ти розбивав ту мою надію. Тому моя свідомість не спокійна. Боюся великих, недобрих, загальної натури консеквенцій, якщоб справа не вичистиласьби. Поки що за більше щось Тебе не прошу, тільки „стій на місці” – не роби дальшого зриву. Постава еп. Никити може також щось змінити в річи, якщо додержить слова. 10

Гавельок – безрукавка Коник – назва гори в селі Корчин Сколівського району 12 Нервиця жолудка – виразка шлунку 13 Стрий – ріка, що тече через с. Корчин 11

Я певний, що весь наш загал в тій справі стане симпатією по Твоїй стороні (хоч Ти мені може й скажеш: „Не бреши вже стільки”, всетаки я того певний). Щось Тобі ще більше напишу? Хиба тільки перешлю Тобі від Мудрого і від себе найщирійші поздоровлення, очікуючи, що внедовзі даш мені про себе знати. Цілую Тебе, дорогий брате. „Мужайся”! У Корчині 10. VIII. 1930 Твій Ґабор Конверт Преосвящений Др. Іван Бучко епископ-помічник. Львів – Lwów Пл.[оща] Св.[ятого] Юра 5. [Поштовий штамп:] [Syn]owódzko Wyżne [11.]VIII.30 9. ЦДІАЛ, ф. 451, оп. 2, спр. 182, арк. 126 рукопис на візитній картці ВПРЕП-ому14 о. Ректорови о. Йосифови Сліпому. Свящ. Др. Гавриїл Костельник Львів, ул. Корнятків15 1. На звороті В день іменин „Многаа літа” Кличе неприсутному у Львові 8. I. 1933 Відповідь Й. Сліпого наведено в додатку. 14 15

Тобто Високопреподобному Саме так (Корнятків), а не Корняктів. Це вочевидь помилка.

10. ЦДІАЛ, ф. 384, оп. 1, спр. 41, арк. 3 рукопис До Ярослава Гординського16 Високоповажаний Пане Професоре! За прислані ґратуляції з нагоди 30 ліття моєї літературної праці щиро дякую. Дай, Боже, щоб Ваші великі признання під моєю адресою здійснилися – в нашому нещасному народі: щоб ми могли причинитися до його кращої майбутности. Остаюся з глибокою пошаною У Львові 29. V. 1935. О. Др. Г. Костельник 11. ЦДІАЛ, ф. 309, оп. 1, спр. 418, арк. 78 рукопис До Високоповажаного Пана Дра І. Раковського17 Голови Наук. Т-ва ім. Шевченка у Львові За прислані ґратуляції з нагоди 30 ліття моєї літературної праці щиро дякую Виділові Товариства, а зокрема Вам, Високоповажаний Пане Голова. З глибокою пошаною У Львові 29. V. 1935. о. Г. Костельник 16 Ярослав Гординський (1882-1939) – літературознавець, доктор філософії, дійсний член НТШ. Вища освіта у Львові та Відні. Був професором гімназій Львова, Коломиї, таємного Українського університету. Автор прозових творів та наукових розвідок. 17 Іван Раковський (1874-1949) – антрополог, Голова НТШ. Закінчив Львівський університет, викладав у гімназіях Львова та Коломиї, таємному Українському університеті, працював у дослідницьких установах Відня, Петербурга, Парижа. Автор наукових та науково-популярних статей та книг. Головний редактор „Української загальної енциклопедії”.

12. ЦДІАЛ, ф. 408, оп. 1, спр. 772, арк. 117 рукопис Христос раждається! Дорога Настю! Я сам не можу по Тебе поїхати, бо я ще не зовсім здоровий. Очікуємо Тебе у Львові. Поздоровляю Тебе і всіх у домі, а також о. Величка, пароха. У Львові 14. січня (Новий Рік). о. Г. Костельник Поздоровляю також Марію Сютрик18 і Слабака. На звороті Настя Волошин у Млинах 13. ЦДІАЛ, ф. 451, оп. 2, спр. 128, арк. 91 рукопис До редактора „Богословії” Й. Сліпого „Вибрані питання теорії пізнання” о. Дра В. Максимця19 По моїм переконанню не можуть бути друковані, бо мова автора неможлива. Синтакса зовсім не українська. Стиль без усякої елєґанції. В саму річ не входжу. Нехай би автор написав це по латині, то може би оминув формальні, мовні недомагання. Зрештою прошу дати цю працю ще якомусь україністови до перегляду. У Львові 23. лютого 1936. о. Г. Костельник 18

Марія Сютрик – подруга Анастасії Волошин. Виглядає, що стаття не була надрукована. Володимр Максимець (1901-1977) – священик УГКЦ. Закінчив Львівську духовну семінарію (1923). Докторат здобув в Іннсбруку (1926). Висвячений на священика 1930 р. Викладав у Львівській богословській академії в 1931-1939. Не підтримав перехід до православʼя, 1952 р. заарештований та засуджений. Звільнений 1955 р. Був підпільним священиком УГКЦ. 19

14. ЦДІАЛ, ф. 408, оп. 1, спр. 772, арк. 113 рукопис20 До Поважаного пана Слабака Гринька, господаря у Млинах21 (p.[owiat] Krakowiec) На збірне письмо деяких громадян з Млинів Митрополичий Ординаріят на Ваші руки відповідає, що Анастазія-Марія Волошин, як новичка в монастирі СС. Василіянок у Львові, тепер під ніякими умовинами не може поїхати до Млинів. Коли Анастазія посліднього разу була в Млинах, там сходилися тисячі людей, а з того приводу чужі часописи піднесли такий розперезаний крик проти Анастазії, що він успокоївся, аж коли Анастазія вступила до монастиря. Давати нагоду чужим ґазетам до повторення такого самого крику, се могло би бути навіть згіршення для многих, а для Анастазії-Марії, як новички у монастирі, зовсім непожадане переживання. [Далі закреслено такий фрагмент: Се все далеко важніше, ніж немудрі толки деяких людей у Млинах з того приводу, що Анастазія Волошин] вступила до монастиря. У Львові 18. червня 1936. Від Митроп. Ординаріяту 15. ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 4б, спр. 2479, арк. 45 рукопис До Івана Бучка22 Ваше Преосвященство! Посилаю шість примірників мого друкованого письма23 „Моє становище в справі Евстахії Бохняк” і прохаю роздати їх членам 20

Написано рукою Г. Костельника. За стилем тексту виглядає, що цей лист був продиктований Андреєм Шептицьким. 21 Село Млини нині на території Польщі. Г. Слабак був писарем у Млинах. 22 Іван Бучко був головою комісії з дослідження Евстахії Бохняк. 23 Йдеться про скорочений варіант згаданої в першій примітці книги Г. Костельника про Евстахію Бохняк. Цей скорочений варіант під назвою „Моє становище у справі Евстахії Бохняк” мав 28 сторінок (аркуші 46-59 у цій самій архівній справі в ЦДІАЛ) та був написаний 9 січня 1938 р.

Ординаріятської Комісії в тій самій справі. Роблю це так урядово, тому що також евентуальну відповідь від Дра М. Дзеровича бажаю дістати тою самою урядовою дорогою. Вся решта вияснена в мому друкованому письмі. Їх Ексцелєнції Митрополитови я сам доручив те моє друковане письмо. Остаю з високим поважанням. У Львові 14 січня 1938. о. Г. Костельник 16. ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 4б, спр. 2478, арк. 148 рукопис До Івана Бучка Преосвященний Владико! У відповідь на письмо Вашого Проесвященства з 3. III. с. р. повідомляю, що я не зможу бути на засіданню Надзв.[ичайної] Орд.[инаріятської] Комісії дня 5. III. с. р., тому що я того дня від год. 16 ½ до 20 маю „малу матуру” екстерністів в XI ґімназії. Так само дня 7. III. с. р. буду там зайнятий. До сього письма залучую мій ще в цілости не скінчений еляборат у справі „парере” Дра Дзеровича. Досі я в ньому остаточно напрацював проблему неїдження Евстахії Бохняк. По моїм переконанню Комісія ще не передискутувала достаточно ані проблєми неїдження Евстахії, то як могла би видавати остаточний осуд про цілу проблєму Евстахії? Всяке недоглянення мусіло би пізніше мститися на Комісії. Розумію, що було би бажане, щоб Комісія щоскоріше закінчила свою працю. Та я ніяк не міг скоріше писати мого еляборату. А діяметральні розходження між мною і лікарем самі собою спинюють хід нарад Комісії. Остаю з глибокою пошаною У Львові 4. III. 1938. о. Г. Костельник. 22

17. ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 4б, спр. 2478, арк. 149 рукопис До Митрополичого Ординарияту у Львові. Уважаю себе за зобовязаного поінформувати Митроп. Ординаріят про хід праці Надзв.[ичайної] Ординар. Комісії в справі Евстахії Бохняк. На мою думку нема надії на те, щоб Комісія в короткому часі покінчила ту справу. А то за слідуючих причин. 1. Здається мені, що члени Комісії занадто улягли первісним концепціям лікаря, що ніби то в Евстахії Б. все тільки симуляція і ошуканство. Відомо мені, що Преосвящ. Предсідник Комісії сказав про Евстахію до монахинь, які інвіґілювали24 при Евстахії: „Якби вона тут воскресла, то не повірю в неї”. А що лікар не міг удержатися при тих своїх найпримітивніших концепціях, то членам Комісії тяжко приходиться пересуватися в душі в напрямі до мого становища – як се буває при зміні одної віри на другу. 2. Члени Комісії не знають Евстахії, як особи, і не знають біольоґії, тому в контроверсіях між мною і лікарем займають несміле, нерішуче становище: задля свого психічного наставлення радше приставали би до лікаря, але що не можуть опрокинути моїх арґументів, то тим позбуваються моїх арґументів, що ніби все те ще замало і замало. Притім члени Комісії посуваються аж до особистих уроєнь, як нпр. що нічого не їсти і не пити впродовж 14 днів се ніби „ніщо не є”; а лікар, який перед загостреною інвіґіляцією над Евстахією твердив (вповні слушно), що вистарчить 10 днів, тепер тільки усміхається, вдоволений, що члени Комісії такими уроєними арґументами підпомагають його. 3. Такий хід нарад довів до того, що я в писаній своїй репліці на „parere” лікаря був змушений зайняти оборонне становище: Доки мені Комісія не докаже, що табеля ваг Евстахії дається природно пояснити, доти я не можу дальше диспутувати, бо се було би безцільне. А Комісія того ніколи не докаже. Передумуючи цілу справу, я прийшов до переконання, що треба би теперішню Комісію лишити нечинною, а назначити нову 24

Інвіґілювати – спостерігати

Комісію і то з людей відповідно дібраних. Нова Комісія перебрала би всі писані матеріяли в справі Евстахії Бохняк, перестудіювала би їх, видала своє „parere”, а на кінці обі Комісії під проводом Високопреосвящ. Митрополита мали би останню сесію. Я прошу о таку Комісію і то в такому складі: Предсідник, еп. Никита Будка. Зі священиків: о. Володимир Садовський, о. Петро Хомин, о. Михайло Хавлюк, о. Гавриїл Костельник. Зі світських: Др. Володимир Левицький, проф. Петро Ісаїв (редактор „Дзвонів”), проф. Юліян Редько (професор в малій семинарії, бистрий критик), інж. Юрій Крохмалюк (знає медіюмізм). Світських членів Комісії я сам постараюся упросити. У Львові 9. березня 1938.25 о. Гавриїл Костельник 18. ЦДІАЛ, ф. 358, оп. 1, спр. 142, арк. 59 рукопис Ймовірно до Андрея Шептицького Справа закупна вина від п. Цимбалістого Се вино походить з пивниць римокат[олицького] епископства в Дяково (Югославія). Вино цілком певно чисте лозове, отже до Служби Божої придатне. Його якість середня, стоїть на рівні з австрійськими та італійськими винами. Воно не солодкаве, але кваснувате. Має щойно три роки отже ще молоде. Якби було старше, то його якість була би значно вища. Я бачився з п. Цимбалістим і переговорив з ним цілу справу. Того вина є 9346 літрів у 84 бочках. Бочки дубові, вартісні (зі славного слявонського дуба). 25

13 березня 1938 року під головуванням А. Шептицького відбулося засідання комісії, на якій було винесено рішення про відсутність чудес у явищах Е. Бохняк.

Цілу трансакцію можна би тільки так перевести, щоб відкупити те все вино від п. Цимбалістого. Він годиться на ціну по 3.50 зл.[отих] за літру враз із бочками і етикетою на фляшки. Стільки те вино варта (але не більше). Це разом винесе 32,711 зл. Продавати можна би те вино по 4.40 зл. за 1 л., за 1 фл.[яшку] 3.30 зл. Се була би конкуренційна ціна (італійське вино продають по 3.50-3.60 зл. за 1 фл.). Зароблялось би на 1 л по 0.90 зл., видатки притім були би коло 20-25 ґр[ошів], отже чистого заробку лишилось би коло 65-70 ґр на 1 л; на цілому вині коло 5000 зл. Вино треба би звести до власних пивниць. Грошей не можна би давати до рук п. Цимбалістого, але викупити вино з державного ляґеру (заплатити цло26 і держ.[авний] податок в сумі коло 16-17 тисяч зл). Розпродажу вина міг би вести п. Цимбалістий (за якоюсь мінімальною винагородою) під доглядом котрогось з бр.[атів] Студитів. Цло (тих 16,000-17,000 зл) треба би заплатити вже до 1 червня с.[ього] р.[оку], бо по тім речинці воно буде виносити яких 1000 зл. більше. Без тої трансакції те вино, по мому переконанню, пропаде; уряд забере вино за цло. Summa summarum: Не є це інтерес купити те вино по такій ціні, але думаю, що страти не повинно бути на тому. У Львові 27 травня 1938. о. Г. Костельник 19. ЦДІАЛ, ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 58 рукопис Ймовірно до Івана Бучка Ваше Преосвященство! Пишу по розмові з о. Фіраком у справі того вина. Я готовий зайнятися тим вином остільки, щоб перевести цілу трансакцію, а потім буду мати нагляд над розпродажнею. Митрополія не може мати на тому ніякого ризика, бо Пром-Банк буде примушений піти на такий уклад, що Митрополія за вино дасть лише стільки грошей, 26

Цло – мито

скільки вторгує. Але Ваші гроші певно ще не зможуть бути заплачені до 1. ІХ. Прошу се від мене переказати Їх Ексцелєнції Митрополитови. Більше не пишу, бо дуже спішуся, щоб Ви дістали се письмо ще в Підлютім (о. Фірак забирає се письмо, щоб його кинути в Стрию), а вже пізна ніч. Цілую руці. Мізунь Новий 11. VIII. 1938. о. Г. Костельник 20. ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 387, арк. 100 рукопис на друкованому бланку прохання про надання завідательства парохії До Митрополичого Ординаріяту у Львові […] Слідують докладно провірені дані управляючі мене до цего: 1. Назвисько і Імя о. Др. Костельник Гавриїл 2. Службовий характер: завідатель парохії і катихит кілько літ завідатель парох. 2 роки, катихит 30 років. 3. Рік і день уродження 15. VI. 1886 рукоположення в квітні 1913 4. Рік і день зложення послідного конкурсового іспиту, з яким успіхом на кілько літ 3. XI. 1917 на 6 літ з дуже добрим успіхом 5. Жонатий, число дітий: заосмотрених 1 незаосмотрених 3 6. Місця, де досі працював, як довго в кожному як сотрудник при Преображ. церкві у Львові від 1915 р. до 1934; як катихит від 1913 р. дотепер: у I, II реальн.[ій] школі, в філії україн.[ської] держав.[ної] гімназії, в XI держ.[авній] гімназії, в I і II україн.[ській] держав.[ній] гімназії від 1941 р. і тепер у II держав.[ній] гімназії – у Львові. 7. Похвальні грамоти, відзначення крилош.[анська] відзнака 1920 р., совітник і референт 1922 р., просин.27 суддя від 1920 р. (повторюв.[ано]), цензор книг від 1938 р., член екзам.[енаційної] комісії на катихитів від 1920 р. (повторюв.); преподаватель христ. філософії в Дух.[овній] Семінарії у Львові 1920-1930. 8. Догани, упімнення, судові справи в парохії, в школі – 27

Невпевнене прочитання

9. Спеціальні і особисті дані редактор „Ниви” від 1920 р. до 1930; письменник У Львові дня 18. II. Р.Б. 1943. о. Костельник Гавриїл 21. ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1в, спр. 1810, арк. 50 рукопис До Митрополичого Ординаріяту у Львові. Справа номінації сотрудника. Щоб задержати мешкання II. сотрудника, яке займав о. Володимир Кучабський,28 прошу назначити другим сотрудником при нашій церкві о. Стефана Кунанець. Я вже з ним обговорив цілу справу. Він у дійсності не буде в нас сотрудником, бо для трьох священиків при нашій церкві тепер нема з чого жити, а буде в церкві помагати тільки в такій мірі, як дотепер. Я йому і не доручу номінації на сотрудника, але буду передержувати її в себе для виказу перед світськими властями. Тому й не треба о. Ст. Кунанця формально інкорпорувати до нашої Архіепархії. У звязку з тою зміною також від себе прошу надати о. Володимирові Кучабському адміністрацію парохії Глібовичі. У Львові 21. серпня 1944. о. Гавриїл Костельнник адмін.[істратор] парохії [Штамп] Гр.кат.уряд парохіяльний Св. Спаса Львів, Корняктів 1. [Кругла печатка] Гр.кат.уряд парохіяльний Преображенської Церкви У Львові 28

Володимир Кучабський (1901-1945) – священик УГКЦ, редактор часопису „Дзвони”. Вища освіта в таємному Українському університеті (1921-1925), Львівській богословській академії (1927-1931). Священичі свячення 1933. Був парохом кількох сіл, в 1941-1944 рр. сотрудником Преображенської церкви у Львові.

22. ЦДІАЛ, ф. 201, оп. 1р, спр. 124, арк. 32-33 рукопис До Йосифа Сліпого Ваше Високопреосвященство! Що я написав як доповнення, 1) це УПА мусить признати за слушне, вона це легше знесе, ніж дальшу частину; 2) Німцям це треба до очей сказати і можна би; 3) воно не втягає нас безпосередньо в політику. Тому конче прошу це акцентувати, зараз казати вибити на машині29 і постаратися, щоб було видрукувано. Без того нема нам сенсу виїздити, бо наша їзда була б бодай у Києві безцільна. 5. XII. 1944 о. Кост[ельник] Конверт Їх Високо-Преосвященство Кир Йосиф ласкаво відберуть. Передає о. Костельник 23. ГДА СБУ, ф. 3, оп. 1, спр. 204, арк. 74-75 фотографія рукопису До доньки Христини Дорога дитино! Твій лист ми дістали 17. XII. Журились Тобою, бо не знали, де Ти поділася. Слава Богу, що Ти дала собі раду. У Львові ми тільки двоє з мамою, мама здорова. Наша камяниця зовсім неушкоджена. На церкві вежі були розбитї при облозі Львова, але ми їх вже 29

Тобто надрукувати

направили. Тася у Львові. Про нашого Бодя нічого не знаємо, але певне, що в 1942 р. був у Дніпропетровську. Про Іринка і Зенька також нічого не знаємо. Пишу до Тебе з Москви, де я, о. Климентій Шептицький, о. Котів і ще один молодий отець (о. Будзинський) приїхали як делегація в церковних справах. Зі Львова до Києва летіли ми літаком (дуже добре було), з Києва до Москви приїхали залізницею, бо була непогода. Київ дуже гарне місто, Москва колосальне (вісім міл.[ьйонів] мешканців). За кілька днів вертаємось до Львова. Тебе я тепер не зможу стягнути до Львова, аж по війні, як Бог поможе. Священики у Львові лишилися всї. Митроп. Шептицький помер 1. XI. 1944. В часі похорону обносили ми його вулицями Міцкевича, попід Сойм, Словацького, Коперника, Леона Сапіги і до Юра, де зложили його тіло в крипті під церквою. Тепер Митрополитом є о. Сліпий. Ми виїхали зі Львова 17. XI (як я дістав лист від Тебе). Нехай Тебе Бог береже, дитино! Поздоровляємо бачика Михайла, андю і всіх їхніх; так само бачика Янка, андю і всіх їхніх, Шимкових і всю рідню. Чи ти вже навчилася „гуториц”? Цілую Тебе також в імени мами. Твій Тато. Москва 23. XII. 1944. Готель „Москва”, 10-тий поверх. [Приписка на полях листа] Мили брату! Тримайце Христю, а я Вам за ню заплацим, кед будзе мож. Ґабор [Приписка на полях листа іншим почерком] Поздоровляю дуже і запро[шую?] до св. Юра. Котів. Москва 23. XII. Конверт без марки та поштових штампів Югославия Бачка Воjводина Руски Крстур Господин Михаjло Костељник стариjи 29

24. ІІЦ, копія листа з приватної збірки рукопис рукою С. Хруцького30 [Штамп:] ІНІЦІАТИВНА ГРУПА по возз’єднанню греко-католицької церкви з православною церквою 24 вересня 1945 № 118 Львів До Всечеснішого о. Штурмая Петра у с. Станиславчик, р.[айон] Броди Всечесніший Отче! Пропонується Вам приступити до „Ініціативної групи”, з уваги на такі моменти: 1. Досі приступили до „Ініціат. гр.”: у Львівській епархії – 291 свящ[еник]; у Перемиській – 207; у Станиславівській – 119. 2. У Вашому районі всі священики (4) приступили, крім Вас одного. Чи цим самим Ви не звертаєте на себе особливої уваги і чи не створюєте самі для себе небезпеки? 3. Чей же з воли Провидіння кожний священик нині поставлений перед ділемою: або Христос або Рим. Піде за папою, сам себе зліквідує, як священика (і це не буде мучеництво, але тільки самогубство) і сам причинится до закриття своєї церкви (а це вже зрада Христа). З доручення о. Костельника Г.

Сергій Хруцький, секретар „Ін. гр.”

Конверт Почта Станиславчик р. Броди, Львівськ. обл. Село Станиславчик Всечесніший о. Штурмай Петро Висилає: о. др. Костельник Гавриїл Львів, Краківська 17 30 Сергій Хруцький (1887-1954) – громадський, церковний діяч, посол до польського Сейму (в 1922-1935 рр.). Народився в с. Кмічин, Польща, тоді Російська імперія. Вища освіта в Петербурзі. Викладав в школах Полтави, Брест-Литовська. Як посол активно виступав за права правславної церкви в Польщі. Секретар „Ініціативної групи по возз’єднанню греко-католицької Церкви з православною Церквою”.

25. ГДА СБУ, ф. 65, спр. С-9113, т. 24, арк. 114-116 машинописна копія До Михайла Мельника31 До Всесвітлішого о. Адміністратора Перемиської єпархії, о. д-ра МЕЛЬНИКА Михайла. у Дрогобичі. Всесвітліший Отче Адміністратор! Мені відомо, що урядові чинники від довшого часу пруть до того, щоб Духовенство Дрогобицької області одержало свій окремий Собор в справі воз’єднання і то вже в недалекому часі, а Станиславів і Львів мали би свої собори пізніше. Я цілковито противлюся цій концепції і маю надію, що вона не буде здійснена. Прошу і Вас, щоб Ви в цьому мойому напрямі працювали. Причини, які промовляють проти таких частних соборів: 1. Це не мало би поважного вигляду перед історією, а противники з’єднання мали би новий жар для своєї агітації. Собор повинен представляти цілу нашу церковну галицьку греко-католицьку провінцію, бо на ньому треба вирішити справи, які відносяться до всієі нашої церкви (поділ 3-х єпархій на 4 єпархії, обрядові і дісціплінарні питання). 2. Такий частний Собор Дрогоб. області дуже легко може не вдатися, бо священики рішуче противні таким частним соборам по воз’єднанню, і ті, що приналежит до Львівської єпархії, а рівночасно до Дрогобич. області, заявляють мені, що до Дрогобича на собор не поїдуть, инше до Львова. З гори є певне, що богато з тих священиків дійсно не пішли би на цей собор, отже собор не був би виразником навіть духовенства Дрогоб. області. 3. Відомо Вам і мені, що зі священиків, коли вони греміяльно підписують приступления до „Ініціативної групи”, ніхто не хоче підписатися першим. Те саме повторялось би цілком певно і на першому частковому соборі. 31 Михайло Мельник (1903-1955) – священик УГКЦ, згодом епископ РПЦ. Навчався в Перемиській духовній семінарії, Єзуїтській колегії в Іннсбруку. Докторат захистив 1931 р. Викладав в Перемиській семінарії. Священичі свячення 1929 р. 1945 року разом з Г. Костельником та А. Пельвецьким створили „Ініціативну групу”. В лютому 1946 р. висвячений в Києві в єпископи РПЦ.

4. Треба сподіватись, що по соборі, якой вирішить справу повороту до православья, боротьба непримиримих чинників стане куда гострішою. Бандерівці певно мстились би на учасников цього першого собору, щоб залякати священиків інших областей. 5. На Собор ми повинні вибрати тильки таких священиків, котрі акт воз’єдання ухвалили би з ентузіазмом, от же – здеклярованих і певних людей, а Вам відомо, як тяжко назбирати таких священиків у достаточному числі між нашим духовенством. Тому треба побоюватись, що частковий Собор випав би блідо, а міг би і не вдатись, до чого нам ніяк невільно допустити. 6. Само собою зрозуміло, що кожний частковий Собор мусів би вислати привітни телеграми до Сталіна, Хрущова, Патриарха і екзарха. Було би неповажно, як що б такі телеграми мусіли би повторяти і всі дальші часткові Собори. Тому я з цих причин я є рішений прискоріти наш загальний Собор на перші дні грудня. Очевидно, що Собор мусить відбутися у Львові. Число учасників Собору повинно бути що найменше 100, але відповідних людей і т.д. Отже прошу Вас, Отче Докторе, вже тепер з кожного деканату виписувати собі одного чи двох відповідних священиков на Собор. Зрештою, в найближчих днях я хочу викликати Вас і о. адміністратора ПЕЛЬВЕЦЬКОГО на нараду у тій справі до Львова. З християнським привітом о. Г. КОСТЕЛЬНИК Львів 17/X-1945 р. ВЕРНО: Нач. 4 отд-я 2 отдела УНКГБ Майор Дерягин 26. ГДА СБУ, ф. 65, спр. С-9113, т. 24, арк. 380-381 машинопис з власноручним підписом ЕГО СВЯТЕЙШЕСТВУ СВЯТЕЙШЕМУ АЛЕКСІЮ, ПАТРИАРХУ МОСКОВСКОМУ И ВСЕЯ РУСИ. ВАШЕ СВЯТЕЙШЕСТВО ! 32

Имею честь уведомить Ваше Святейшество, что дня 17 января 1946 г. в веденіе нашей „Инициативной группы” перешли две наиболее важные церкви во Львове: кафедральный собор св. Юрія и Успенская церковь. Эти церкви с того времени, когда мы вошли в их владение, народ продолжает посещать в таком же числе, как и перед тем. Таким образом в ведении „Инициативной группы” находятся уже 8 львовских приходов, и нам остается взять в свое ведение еще только четыре небольшие церкви на окраинах города, какие незадолго наверняка будут нашими. Как только была основана „Инициативная группа”, я уже начал мечтать о том, чтобы на Богоявление мы уже совместно с православными могли освятить воду. К сожалению, целиком все так не произошло ибо мы до сих пор формально не успели воссоединиться с Православной Церковью. Все же‚ слава Богу, моя мечта осуществилась по крайней мере до некоторой степени. Во Львове на Богоявление вода освящается в одном из бассейнов на Рынке (таких бассейнов есть 4). На это наше церковное торжество приходят смотреть даже поляки. Поэтому было желательно, чтобы на Богоявленском водосвятии выступили совместно и мы и православные, заманифествовавши тем наше единение. И действительно мы выступили совместно с гражданской точки зрения, но отдельно с церковной. Мы освящали воду в одном и томже бассйне и в тоже самое время, вначале мы, а потом Епископ Макарий со своим духовенством. Народа было так много, как бывало еще в австрийские времена (наименее 10.000 чел.) Никакого безпорядка не было, кроме того, что после освящения толпа начала тесниться к воде, как это впрочем обыкневенно бывает. День был теплый и светлый. Все были очень довольны этой совместной нашей манифестацией. Православное духовенство произносило церковный богослужебный текст по-украински, как у нас в Галиции обычно произносят. Кроме того Епископ Макарий произнес краткое слово по-украински. Одно и другое произвело хорошее впечатление на наших верных, ибо они имели возможность убедиться в том, что православие для нас родное, наше. Правительство и само желало, чтобы мы Богоявленское водосвятие совершили совместно, и очень шло нам на руку в этом деле: было приказано очистить бассейн, посыпать песком площадь широко вокруг бесейна, на ночь дали охрану для бассейна, а также дали нам елок, чтобы украсит ими бассейн. Очевидно, мы за все это очень благодарны правительству. С помощью Божіей до сих пор так все укладывается, что наибольшие трудности на пути нашего воссоединения с Православной 33

Церковью уже нами преодолены. И мы питаем надежду, что з Божьей благодатью и помощью, доведем наше великое дело до конца. Наш собор, по всей вероятности, соберется гдето во второй половине февраля, как Вашему Святейшеству это уже‚ кажется, известно. Испрашивая благословения Вашего Святейшества, лобызаю десницу Вашего Святейшества. Во Львове, 21 Января, 1946 г. о. Др. Костельник Гавриїл

Підпис на звороті фотографії: Спільне водохрещення УГКЦ та РПЦ у Львові. У другому ряді Г. Костельник, 19 січня 1946 р.

27. ЛННБ, від. рукоп., ф. 206 Щ-т, од. зб. 517 машинопис з власноручним підписом та вставками До Василя Щурата32 [Штамп] БІБЛІОТЕКА В. Щурата ч._______ ДЛЯ МОСКОВСЬКОЇ ПАТРІАРХІЇ ПОТРІБНІ: 1. Енцикліка папи Льва XIII (?) „Omninoque nullas” (London, Burns, 1896) – в котрій папа відмовляє Англіканській Церкві в узнанні її священства. І інші енцикліки або матеріали по тому ж питанню. 2. Докладні відомості про організацію „Unitas”, яка об’єднувала римо-католицькі сили супроти екуменичного руху (і про інші подібні організації). Книжки, журнали, газети і т.п. 3. Якнайбільше різних матеріалів відносно екуменичного руху: як католики розглядають його тепер, як і чим борються, які друковані видання виходять. 4. Прислати цілий цикл богослужбових книжок нового видання католицької Церкви. 5. Збирати й висилати всі католицькі газети або вирізки з них, що торкаються: а) Руської Православної Церкви б) екуменичного руху в) наших розкольників за-кордоном г) всіх дій Констанинопольського Патріарха. 6. Дістати відомості про всіх старокатоликів: де і хто лишився живий, їх адрес, щоб з ними можна було листуватися. [рукою Гавриїла Костельника] Львів, 24. IV. 1947 о. др. Костельник Г. 32 Василь Щурат (1871-1948) – літературознавець, редактор кількох видань, громадський діяч, Голова НТШ. Вища освіта у Львові, докторат у Відні. Професор гімназій Перемишля, Львова, директор гімназії сестер Василіанок у Львові (1921-1934), ректор таємного Українського університету. Після Другої світової війни – директор Львівської бібліотеки Академії наук (нині Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника).

Додаток I. Листи від Й. Сліпого до Г. Костельника 1. ЦДІАЛ, ф. 451, оп. 2, спр. 182, арк. 30 машинопис У відповідь на привітання з 8 січня 1933 р. Львів, дня 27 січня 1937 вул. Коперника 36 Всесвітліший Отче Доктор! Сердечно дякую за ласкаву і милу мені память. Відповідаю по повороті зо Свят і засилаю щирі побажання Щасливого Нового Року во Христі відданий Всесвітліший Отець Др. Гавриїл Костельник Радник МК,33 Катихит і пр. у Львові 2. ЦДІАЛ, ф. 408, оп. 1, спр. 279, арк. 30 машинопис з власноручним підписом Дорогий Отче Каноніку В день св. Архангела Гавриїла, Вашого Небесного Заступника прийміть мої найщиріші побажання всього добра небесного і земського. Нехай св. Гавриїл, що колись приніс „благую вість” для цілого людства принесе Вам вістку про Ваших найдорощих, яких з такою тугою вижидаєте, нехай потішить Вас і випросить Вам у Господа 33

Митрополичої капітули

сил витревати [далі фрагмент закреслено: і перенести те горе до кінця.] це воєнне лихоліття. Львів, 7. квітня 1945 р.34 + Йосиф Сліпий Всесвітл. О. Кан. Др. Г. Костельник Львів

Додаток II. Супровідні матеріали в архівній справі до листа Г. Костельника до доньки з Москви 1. ГДА СБУ, ф. 3, оп. 1, спр. 204, арк. 77 машинопис СССР НАРОДНИЙ КОМИССАРИАТ ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ 4-е Управление 17 мая 1945 г. № 4/1/4087 г.Москва Сов.[ершенно] секретно НАЧАЛЬНИКУ 4 УПРАВЛЕНИЯ НКГБ УССР Подполковнику госбезопасности тов. СИДОРОВУ гор.Киев Во время пребывания в Москве делегации греко-католической церкви, известный Вам КОСТЕЛЬНИК попросил агента „82”, при подходящей оказии, передать письмо своей дочери, проживающей в Югославии. 34 Й. Сліпий був заарештований разом з іншими єпископами та духовними особами через кілька днів, 11 квітня 1945 р.

С целью установления организаций ОУН в Югославии, а также выявления каналов связей этих организаций с УССР, мы командировали в Югославию нашего агента „Петрусь” с письмом КОСТЕЛЬНИКА к его дочери. „Петрусь” был командирован под видом работника Центральной Комиссии по репатриации. Дочь КОСТЕЛЬНИКА – Христя в беседе с „Петрусем” вела себя осторожно, хотя приняла его внешне приветливо. Обращает на себя внимание то обстоятельство, что Христя вручив „Петрусю” письмо для отца, на следующий же день потребовала письмо обратно, уничтожила его и написала другое. У нашего агента создалось впечатление, что Христя имеет отношение к ОУН-УПА, осведомлена о их деятельности. В письме имеется фраза, подтверждающая мнение агента: „Скажите Тасе, что сколько раз хожу в корчму, все про нее рассказываю партизанам, которые меня очень любят, ибо я веселая”. Перед словом „партизанам” зачеркнуто слово „свои”. Допускаем, что в данном случае Христя имеет ввиду банды УПА. Прилагая при этом упомянутое письмо и фото письма КОСТЕЛЬНИКА к дочери, направляем в Ваше распоряжение агента „Петрусь”, которого, с учетом проводимых 2-м Управлением НКГБ УССР мероприятий по делу греко-католической церкви, будет сочтено возможним использовать. „Петрусь” украинец, проверенный агент. Если в использовании „Петруся” необходимости не будет, прошу помочь ему устроиться на работу в Киевский сельско-хозяйственный институт, который он закончил в 1942 году в Алма-Ата и работал при нем ассистентом кафедры механизации. О дне выезда в Киев „Петруся” сообщим телеграфом. НАЧАЛЬНИК 4 ОТДЕЛА 4 УПРАВЛЕНИЯ НКГБ СССР Полковник госбезопасности (СТАШКО)

2. ГДА СБУ, ф. 3, оп. 1, спр. 204, арк. 78 машинопис СССР НАРОДНИЙ КОМИССАРИАТ ГОСУДАРСТВЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ Четвертое Управл. 17 мая 1945 г. № 4/4/4/09 г.Москва Сов.[ершенно] секретно Лично Не прошивать. Канцелярии не вскрывать. НАЧАЛЬНИКУ 4 УПРАВЛЕНИЯ НКГБ УССР Подполковнику госбезопасности тов. СИДОРОВУ гор.Киев В дополнение к № 4/1/4087 от 17.V.45 г. направляется при этом: фото письма КОСТЕЛЬНИКА, подлинник ответного письма КОСТЕЛЬНИКУ от его дочери – Христи, три фотографии, вложенные в письмо Христей для КОСТЕЛЬНИКА и копия перевода письма Христи на русский язык. ПРИЛОЖЕНИЕ: упомянутое. НАЧАЛЬНИК 4 ОТДЕЛА 4 УПРАВЛЕНИЯ НКГБ СССР Полковник госбезопасности (СТАШКО) 3. ГДА СБУ, ф. 3, оп. 1, спр. 204, арк. 79-80 машинопис Переклад російською мовою листа від Христини до батька Вепровичи, 10.III.45 г. 39

:Драгоценные мои родные! Превеликой радостью было для меня Ваше письмо, которое я получила 10.III.с.г., за которое вас очень благодарю. Прочтя до конца письмо, из которого узнала я, что вы оба живы и здоровы, я не знаю, был ли кто либо во всем мире счастливее меня в наши неспокойные времена. До сегодняшного дня я не знала о вас ничего конкретного, наперекор страшным сплетням, вызывавшим во мне ужасные чувства, письмо, которое вы получили, послал я, не веря в то, дойдет ли оно в ваши руки. Сюда, в Крстур приехала я 26.VIII.44 г. Путешествие мое было очень похоже на переживания БОДЯ. Я физически здорова, ничего не болит, только очень расстроены нервы. Нахожусь в доме зятя КОЛЯРИЧА (мужа Серафки), который выполняет здесь в Вепровичи двойную функцию как уполномоченный мукомольной индустрии и военный референт. Они бездетные. Материально хорошо обеспечены, так что я совсем не чувствую войны. В Крстуре бывать не могу, так как все, кто против ГАБРА (Гавриила – примеч. переводчика) подставляют мне ногу. Достаточно я пережила и здесь. До сих пор я имела из-за этого неприятности, а теперь должна ломать себе голову, как бы сделать так, чтобы я не должна была ехать в Галичину до окончания войны. Сейчас здесь производится интернирование (репатриации) всех беженцев, не исключено, что в скором времени встретимся. Я однако думаю, что останусь здесь, так как имею право на отцовское наследство. Ничего, вы обо мне не тоскуйте, я с Божьей помощью из любого положения выйду сама. Однако, я пришла к такому выводу, что все же народная пословица справедливо говорит: „не бывает худа без добра”, и действательно мое тернисто-рискованное самостоятельное путешествие выработало из меня такого хладнокровного человека, что никогда не могли бы и поверить, что можно так измениться. Спрашиваете меня, могу ли я говорить по-русски? – Да, хорошо так, что и не узнать, что я украинка из Галичины. Также я говорю на сербском и хорватском. Это письмо пишу очень неграмотно и обороты неправильные, но признаюсь, что до сего времени ни с кем не имела случая говорить на украинском языке, книг здесь нет. Впервые на украинском языке прочла письмо от папы. В Крстуре мы разговариваем по-русски, а в Вепровце по сербски („З боч того, что шовгор сбрык”) – (потому что зять серб – примечание переводчика). 40

Это письмо пишу в постели, поэтому так небрежно. Сейчас 3-й час утра. Эту ночь были мы все трое в компании сербских и хорватских партизан в корчме. Весь вечер до 2-х часов ночи я танцевала сербские и словацкие танцы по случаю получения письма. Заканчиваю, так как хочется спать. Целую ручки, поздравляю вас обеих и желаю вам большого терпения в ожидании, когда мы все встретимся. Ваша дочь Христя. П.С. Тасю очень и очень поздравьте и пусть напишет мне срочно воздушной почтой. Устю и Вы. Скажите Тасе, что сколько раз я иду в корчму все о ней рассказываю партизанам, которые меня очень любят, потому что я веселая. Христя. С украинского перевела ГОЛОВАНОВА 9/IV.45 г. Джерела Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ) Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника (ЛННБ) Галузевий державний архів Служби безпеки України (ГДА СБУ) Література Гірник, О. (2006). Архів Гавриїла Костельника. Український археографічний щорічник, 2006, вип. 10/11, с. 83-98. Гірник, О. (2008). Архів Гавриїла Костельника. У: Г. Костельник, Ultra posse. Вибрані твори. Упоряд. О. Гірник. Ужгород, 2008. 400 с. (с. 355-368). Ільницька, А. (2017). Групові фотографії українських громадсько-політичних і культурних діячів Галичини кінця ХІХ – першої 41

половини ХХ ст. з колишнього музею НТШ у Львові у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, 2017, вип. 9 (25), с. 570-584 (фото на с. 582). Мушинка, М. (1967). Листування Г. Костельника з В. Гнатюком. Шветлосц, Нови Сад, 1967, V, ч. 3, юлий-септембер, с. 161-177. Петрук, О. (2018). Писма Гавриїла Костельника Митрополитови Андрейови Шептицкому. Часц друга. Шветлосц, 2018, ч. 2, с. 217-248. Цап, М. (2008). Писма Гавриїла Костельника владикови Дионизийови Нярадийови. Шветлосц, 2008, ч. 3, с. 363-402. Цап, М. (2009a). Писма Гавриїла Костельника Янкови Будинскому. Шветлосц, 2009, ч. 2, с. 255-267. Цап, М. (2009b). Дописна карточка Гавриїла Костельника будуцей супруги Елеонори Зарицкей. Шветлосц, 2009, ч. 3, с. 399-401. Цап, М. (2010). Писмо Гавриїла Костельника редакторови новинох „Руслан”. Шветлосц, 2010, ч. 1, с. 101-104. Цап, М. (2018). Писма Гавриїла Костельника владикови Дионизийови Нярадийови. Часц друга. Шветлосц, 2018, ч. 3, с. 387-407. Цап, М. (2019a). Два нєпознати писма Гавриїла Костельника Михайлови Мудрому. Шветлосц, 2019, ч. 3, с. 77-84. Цап, М. (2019b). Писмо Гавриїла Костельника Парохиялному уряду у Руским Керестуре. Шветлосц, 2019, ч. 4, с. 107-115. Цап, М., Петрук, О. (2007). Перелік відомих листів Гавриїла та Елеонори Костельник. У: Гавриїл Костельник на тлі доби: пошук істини. Збірник наукових праць. Упорядник О. Петрук. Львів 2007. 526 с. (с. 486-488).

Oleh Petruk LETTERS OF GABOR KOSTELNYK TO VARIOUS CORRESPONDENTS Summary Gabor Kostelnyk is a well-known church figure and scientist. We present his letters to various addressees, written from 1913 to 1947, which we have found in the archival collections in Lviv and Kyiv. The appendices contain in addition two letters to G. Kostelnyk from Joseph Slipy and the archival materials related to Kostelnyk’s letter to his daughter Christina. Key words: Gabor Kostelnyk, letters

UDC 81’246.2-053.2 преглядна робота прияте 19. 03. 2021. прилапене за друкованє 30. 03. 2021. ДАНИЕЛА ТАМАШ* Универзитет у Новом Саду Медицински факултет Нови Сад Катедра за специјалну едукацију и рехабилитацију daniela.tamas@mf.uns.ac.rs СМИЉА ВУКОТИЋ** Универзитет у Новом Саду Медицински факултет Нови Сад Катедра за специјалну едукацију и рехабилитацију ЉИЉАНА СИМИЋ*** Универзитет у Новом Саду Медицински факултет Нови Сад Катедра за специјалну едукацију и рехабилитацију

Лексички развој двојезичне деце и позитивни утицаји двојезичности Билингвизам или двојезичност су термини који означавају широки опсег способности коришћења два језика. Разликујемо различите типове билингвизма у односу на животну доб усвајања другог језика, степен савладаности другог језика, однос између рецептивног и експресивног, усменог и писаног језика. Најчешће предрасуде против учења другог језика на раном узрасту су да ће учење другог језика негативно утицати на учење матерњег језика и да ће успорити развој когнитивних капацитета детета. Савремена истраживања су потврдила да када је дете подједнако изложено и једном и другом језику могуће је овладавање двама језицима подједнако добро. Утврђено је да развој језика се код двојезичне деце одвија специфично кроз међујезички утицај и привремене фазе мешања језика и да се у односу на једнојезичну *

Даниела Тамаш, доктор дефектолошких наука, доцент Смиља Вукотић, дипломирани дефектолог-логопед *** Љиљана Симић, дипломирани дефектолог-логопед **

децу лексички развој двојезичне деце не разликује по питању темпа и броја речи у речнику. Истраживања су показала већу активацију можданих структура код двојезичне деце у односу на једнојезичну, што доводи до боље фикасности обраде информација и повољно делује на когнитивни и језички развој детета Можемо да закључимо да рано учење другог језика има велике предности за развој детета и омогућава му лакшу комуникацију и остваривање социјалних контаката са различитим људима и културама. Кључне речи: Билингвизам, језички развој, лексички развој, когнитивне способности.

Увод Билингвалан/двојезичан и билингвизам/двојезичност су термини који означавају широки опсег способности коришћења два језика. Двојезична је особа која може да говори и разуме два језика. Најређи облик билингвизма је амбилингвалан, што подразумева да особа поседује знање оба језика на нивоу изворног говорника. Пасивни билингвизам, подразумева да особа разуме писани или говорни језик, али га не говори или не пише док балансирани билингвизам подразумева да особа влада језицима у зависности од контекста. Међутим, најчешће срећемо небалансирани билингвизам где постоји доминантност једног језика у односу на други. У ретким случајевима постоји језички дефицит на нивоу оба језика и особа ни на једном језику не достиже ниво изворног говорника, што се назива семилингвизам (Kathleen 2020: 113–122). Када говоримо о двојезичности, треба узети у обзир да језик има више модалитета; особе које говоре дијалекат и стандардни језик не сматрају се двојезичним јер разлике између два дијалекта нису толико велике да би се сматрале различитим језицима – ова појава се зове бидијалектизам (Ila 2018: 31–44). С обзиром на недовољну усаглашеност критеријума за означавање да ли је особа двојезична или не, у зависности од параметара којимa се дефинише појам двојезичности процењује се да број особа које су двојезичне варира од 10 до 90%. Критеријуми за разликовање типова билингвизма су степен савладаности другог језика и однос између рецептивног и експресивног, усменог и писаног језика (Schaerlaekens 1998: 129–148). У односу на животну доб усвајања другог језика разликујемо две врсте билингвизма. Рани билингвизам је кад дете усвоји други 44

језик у детињству, до 3. године живота, кроз игру и социјалне реакције, док касни билингвизам подразумева усвајање другог језика после четврте године живота (Ila 2018: 31–44). Три најзначајније врсте раног билингвизма су блага врста билингвизма, кад постоје стандардни језик и дијалекат, симултани или породични билингвизам када се оба језика уче истовремено, и рани сукцесивни билнгвизам када се други језик учи након што је први језик усвојен (Kathleen 2020: 113). Истраживања су потврдила да је могуће овладавање двама језицима подједнако добро и да нема емпиријских доказа о повезаности кашњења у говору и билингвизма (Paradis 2011: 213). Међутим, у ситуацијама кад родитељи говоре различитим језицима и када дете није подједнако изложено и једном и другом језику, тешко је постићи балансирани билингвизам. У сукцесивном билингвизму када се други језик учи након што је први језик усвојен, дете пролази кроз више стадијума у покушајима да се споразуме на језику који говори у кући док не стекне способност да продукује граматички тачне реченице на другом језику које одговарају датој ситуацији (Kathleen 2020: 113–122). Ниво познавања другог језика у сукцесивном билингвизму зависи од много фактора као што су социо-економски контекст, психо-социјални, политички, време изложености језику, интелектуалне способности, мотивација, језички статус, начин учења итд. Сматра се да су за успех пресудни мотивација и став према учењу новог језика, време колико је особа изложена другом језику и формалном учењу (Schaerlaekens 1998: 129–148). Постоје две најчешће ситуације симултаног учења два језика: једна особа – један језик (особа се обраћа детету увек на истом језику, а други је: једна особа – два језика (свака особа се детету обраћа на два иста језика). Потврђено је да су деца у могућности да у обе ситуације постану флуентна на оба језика уколико их савладавају до 3–4. године (Kathleen 2020: 113–122). Подела дечјег билингвизма је базирана на језицима које родитељ зна и на коме се обраћа детету као и језику/језицима шире социјалне средине у којој дете одраста: 1. Једна особа – један језик: родитељи имају различите матерње језике док сваки појединачно има одређено знање језика супружника. Један од ових језика је и језик шире социјалне средине. Сваки од родитеља се детету обраћа на свом језику. 45

2. Недоминантан језик у породици – родитељи имају различите матерње језике. Један од тих језика је језик шире социјалне средине. Оба родитеља детету се обраћају недоминантним језиком. Једино изван куће дете је изложено доминантном језику. 3. Недоминантан језик породице без подршке средине – родитељи деле исти матерњи језик. Језик шире социјалне средине није и језик породице. Родитељи се детету обраћају на свом језику. Дете је језику средине изложено само ван куће. 4. Двоструки недоминантни језик породице без подршке околине – родитељи имају различите матерње језике. Језик средине се такође разликује од језика родитеља. Сваки од родитеља се детету обраћа на свом језику. У овом случају дете је трилингвално. 5. Родитељи који нису изворни говорници – родитељи имају исти матерњи језик. Језик средине је исти као и језик родитеља, али се један од родитеља увек обраћа детету на језику који није његов матерњи. 6. Мешани језици – родитељи су двојезични. Неке друштвене групе такође могу бити двојезичне. Родитељи мешају кодове и језике док се обраћају детету. Свако дете има индивидуално окружење у коме одраста и усваја два језика и о томе увек треба водити рачуна. Ови типови билингвизма нису искључиви. Уочене су и другачије комбинације. Усвајање два језика по принципу „једна особа – један језик” најчешће је спомињан у литератури (David 2004).

Утицај билингвизма на мешање језика код деце Најчешће предрасуде против учења другог језика на раном узрасту су да ће учење другог језика негативно утицати на учење матерњег језика и да ће интелектуално успорити развој мишљења и когнитивних капацитета детета за математику и читање (Ila 2018: 31–44). Савремене теорије се мењају услед нових сазнања. Развој језика се код двојезичне деце одвија кроз три стадијума. На првом, почетном, деца не праве разлику међу језицима већ је то фузија оба језика на свим језичким нивоима. На другом нивоу деца раздвајају речи у два одвојена лексикона, док на трећем нивоу, око 3. године живота, раздвајају граматичка правила у два одвојена система. 46

Неки аутори тврде да кад проговоре, двојезична деца показују да праве разлику између два језика на плану фонологије, лексикона и између различитих синтакси (Quay, Montanari 2016: 23–42.). У литератури су заступљене две хипотезе о двојезичном усвајању језика, хипотеза јединственог система и хипотеза о два, одвојена језичка система.

Хипотеза јединственог система Пошто је у основи двојезичног усвајања језика церебрална организација језика и социолингвистички утицај средине, питање да ли је у основи процеса који су значајни за организацију језика један систем или се од почетка развијају два система је веома сложено (David 2004). Основни принцип хипотезе о једном, заједничком систему је да је једнојезичност основна језичка способност и организација мозга детета које усваја више од једног језика од рођења или убрзо након рођења мора проћи одређени број важних промена због усвајања више од једног језика. Према овој хипотези двојезична деца су у основи једнојезична са недефинисаним синтаксичким, лексичким и фонолошким системом и подсистемима. Као потврда ове теорије сматрало се то што већина деце меша језике кад почне да их усваја, а да се учесталост мешања смањује временом. Постоје и тврдње да двојезично дете на почетку не прави разлику међу језицима и да кроз понављано излагање језика усваја прагматичке вештине и бива способно да разликује један језик од другог. Студија која заступа ову хипотезу истиче да се системи диференцирају постепено кроз три нивоа: Ниво 1. – Дете има један фонолошки систем за оба језика, не прави разлику између лексикона два језика, не постоје преведене речи, ни синоними. Овај период траје од 1,6 до 2,1 године. Ниво 2. – Почиње раздвајање лексикона два језика, појављују се преводи речи на други језик, али дете и даље користи иста синтаксичка правила за све језике. Овај период траје од 2,5 до 3,3 године. Ниво 3. – Два језика се раздвајају по питању речника и синтаксе. Дете овај ниво достиже од 2,9 године и од овог узраста можемо децу сматрати двојезичном. Њихове прагматске вештине се развијају тако да могу да повежу једну особу са једним језиком. 47

Неки аутори сматрају да двојезична деца од самог почетка учења два језика праве разлику између њих и да разлог за мешање језика лежи у чињеници да је језик којим се дете служи непотпун и да не садржи речник и граматику која су детету потребна да би изразило одређена значења. Због тога, да би постигло задовољавајућу комуникацију, дете позајмљује, или меша са другим језиком на коме је компетентније. Други разлог је тај што иако су речник и синтакса потребни за саопштавање поруке доступни детету на том језику, речник и синтакса на другом језику су једноставнији или лакши за продукцију. Сматра се да је један од разлога мешања језика научено понашање под утицајем околине. Уколико дете чује мешање језика од стране других може и само да усвоји такво понашање. Ако сваки од родитеља се детету обраћа само на једном језику, дете мање меша језике. Мешање језика се не смањује са годинама због раздвајања језичких система већ због усвајања сложенијих лингвистичких система, због чега деци временом није потребно да „позајмљују” речи из другог језика. Хипотеза јединственог система није више прихваћена јер не одговара најновијим научним доказима (David 2004).

Хипотеза о два, одвојена језичка система Хипотеза о два система претпоставља да не постоји један унитарни систем већ да је дете од самог почетка двојезично и да се језици код двојезичног детета диференцирају већ кад дете крене са говорном продукцијом, а можда и раније (David 2004). Независан двојезични развој значи да двојезично дете усваја језик на исти начин као и једнојезично. Супротно од овога би била међузависност, где два језика утичу један на други током усвајања, чиме је језички развој двојезичног другачији од једнојезичног детета. Поједини аутори оспоравају независан језички развој код двојезичне деце и сматрају да језички развој не мора да буде у потпуности ни независан ни међузависан, већ се одређени аспекти језика развијају независно, а други међузависно, што зависи и од међусобних сличности и разлика међу језицима. Мишљење да двојезична деца касне у достизању миљоказа говорно-језичког развоја зато што уместо једног, треба да савладају два језика, било је широко распрострањено. Претпоставка да двојезична деца касне због захтева које имају учећи два језика 48

истовремено јесте хипотеза двојезичног дефицита. Насупрот томе, истраживања доказују да се двојезична деца често фокусирају више на формалне аспекте језика и зато су способна да усвоје одређене граматичке конструкције брже и уз мање грешака од већине једнојезичне деце. Најновија истраживања указују да су процеси двојезичног усвајања говора и језика слична једнојезичном усвајању. Двојезична деца се не разликују од једнојезичне у основном току усвајања језика и пролазе кроз исте стадијуме говорно-језичког развоја који се дешавају у слично време као и код једнојезичне деце. Не постоје студије које потврђују кашњења језичког развоја под утицајем билингвизма без обзира на социо-економски статус породице. Сва деца типичног развоја језик или језике усвајају на исти начин. Међутим, постоје индикације да се двојезични развој разликује од једнојезичног у три различита аспекта: учесталост развојних одступања у продукцији гласова, тип одступања и квалитет гласова. Ове разлике су нађене код деце која су други језик почела да усвајају касније укључивањем у ширу друштвену средину (у вртићу или школи) (David 2004). Студије које су пратиле и посматрале децу која два језика усвајају симултано нису дошле до ових закључака. Међу њима постоје само квалитативне разлике које се огледају у мешању језика (Quay, Montanari 2016: 23–42). Не може се рећи да су два језика у потпуности независна и да не утичу један на други. Двојезична деца морају савладати додатне аспекте језика и поред способности да формулишу правилан граматички низ, она коородинишу два језика током језичког мешања. Неки аутори сматрају да два језика не прате исти језички развој већ да се доминантнији језик развија доста слично као код једнојезичних, а други језик показује непостојање или мање неправилности ових граматичких категорија. С тога се слабији језик развија слично као и други језик који особа учи касније. Доста студија је показало да су двојезична деца најчешће доминантна у једном језику, а да је савршени баланс два језика редак. Међутим, морамо бити обазриви када говоримо о међујезичком утицају. Међујезички утицај или трансфер није исто што и мешање језика и подразумева инкорпорирање граматичких основа из једног језика у други. Постоје неслагања око природе међујезичких утицаја. Неки истраживачи сматрају да ће блиски језици имати више међујезичких интеракција или трансфера него типолошки различити језици. Док други, сматрају да међујезички утицај може бити 49

последица изложености двама језицима. У ситуацијама кад ниво језичког знања није балансиран, међујезички утицај ће бити израженији. Важно је рећи да се не јавља код свих међујезички утицај, и не на исти начин. Он је привремен и не уочава се код двојезичних одраслих особа. Мешање језика представља замену између два језика на нивоу реченице или кроз исказ или спајање два језика у исту говорну продукцију. Мешање језика је термин који се односи на ове појаве током усвајања језика. Док се замена кодова односи на каснији развој јер подразумева свесност као и у потпуности развијено граматичко знање. Мешање језика пре узраста од 2,6 године се разликује у функцији и форми од замене кодова зато што не можемо знати да ли дете замењује свесно или је мешање представља делове неуспешне конструкције (David 2004). Раније није био прихваћен појам двоструког речника и свако мешање језика у говору се сматрало као доказ да деца не праве разлике међу језицима. Међутим, савремена истраживања указују да је мешање језика уобичајена комуникацијска стратегија међу млађом децом (David 2004). Мешање језика је типични феномен у двојезичном усвајању језика и није искључиво само за децу, већ се уочава и код одраслих.

Лексички развој Лексички развој једнојезичног детета је проучаван са више аспеката. Код деце се прва реч јавља на узрасту око 12 месеци. Између прве и друге године, дете учи од 30 до 300 нових речи. До сада се сматрало да се именице усвајају прве, док новија истраживања кажу да и глаголи могу бити усвојени једнако рано као и именице. Рани развој речника није исти за продукцију и разумевање. Однос броја нових речи које се разумеју и које се продукују је 2:1 за разумевање. Већина научника сматра да деца усвајају значење речи кроз понављајуће слушање исте речи у различитим контекстима. Једна од првих великих студија лексичког развоја је показала три „таласа” у лексичком усвајању. Први талас, до нивоа од 100 речи, карактерише повећање броја заједничких именица у дететовом речнику. У другом таласу смањује се удео именица и полако али константно повећање броја глагола и прилога. Тада дете најчешће у речнику има између 100 и 400 речи. Трећи талас почиње кад дете 50

достигне ниво од 400 речи у речнику и тада се нагло повећава број затворених класа речи (заменице, предлози). Након ове студије предложен је модел лексичког развоја у четири нивоа. То су: рутине и игре речима, референце, предикација и граматика. Од појаве прве речи до речника од отприлике 10 речи, дете је на нивоу рутина и игре речима и током тог периода дете усваја речи социјализације зато што оне детету омогућавају да оствари социјалне интеракције са својом околином. Други ниво одвија се кад дете има између 50 и 200 речи и одговара брзом усвајању именица које се најчешће односе на одређене. Трећи ниво се односи на појаву глагола и прилога и може започети најраније на речнику од 100 речи, што значи да се други и трећи ниво преклапају. На четвртом нивоу, дете усваја „граматичке речи”, којих до тада није било у његовом речнику (David 2004). Усвајање речи За једнојезично дете, приступ усвајања нове речи се заснива на претпоставци да деца уче да већина предмета има само један назив. Усвајање речи за двојезично дете је компликованије, јер они чују два назива, по један на сваком од језика, за један предмет. Могуће је да двојезично дете има компликованије искуство са усвајањем нових речи због тога што мора да разуме да предмети могу бити именовани различито на сваком од језика. Јако рано, двојезична деца науче да реч може да се преведе и да има исто значење на другом језику (Ortiz 2019). Обим речника У прошлости су у истраживањима двојезичне деце језици које дете говори посматрани изоловано сваки за себе. Таквим процењивањем двојезична деца на плану рецептивног и експресивног говора поседују мањи речник на сваком од језика које говоре у поређењу са једнојезичном децом. Због тога језике није могуће посматрати одвојено, већ је неопходно да се у обзир узму и однос између изложености језику и продукције речи. Новије студије су процењивале оба језика тако што су процениле речник у сваком од њих појединачно, и искључиле двоструки речник, резултати су показали да се двојезична деца не разликују од једнојезичних вршњака ни на плану рецептивног ни експресивног говора (Quay, Montanari 2016: 23–42). 51

Ако процењујемо развој рецептивног речника, резултати које добијемо показују да двојезична деца знају више речи на првом, доминантном него на другом језику. Међутим, користећи компјутеризоване задатке разумевања деца су показивала идентичну брзину у разумевању оба језика. Двоструки речник представља способност одговарајућег превођења речи из једног у други језик и јесте јасан показатељ владања два језика. Истраживачи су уочили да деца од најранијег лексичког развоја усвајају два одвојена лексикона (Quay, Montanari 2016: 23–42). Студије које су пратиле рани лексички развој пронашле су да деца теже томе да избегавају синониме. Уочено је постојање три типа еквивалената у говору: – сукцесивни двојезични синоними – када ће реч која се касније појави заменити реч која већ постоји у речнику, – конкурентни двојезични синоними – речи се међу собом надмећу која ће се задржати у речнику, – стални двојезични синоними – где се речи користе једна уз другу (David 2004). Међујезички синоними називају се „одговарајућим преводом”. Иако нема свака реч у језику савршени превод на други језик, истраживања су показала да је ово специфичан и важан део развоја двојезичног речника (Gonzalez-Barrero, Schott & Byers-Heinlein 2020). Концепт одговарајућег превода представља речи које дете усвоји на сваком од језика за исти концепт. Разумевање усвајања ових речи је важно зато што ове речи у речнику оспоравају међусобну искључивост у грађењу речника, али и оспоравају хипотезу да двојезична деца имају јединствен лингвистички систем. Присуство оваквих речи подржава тезу да двојезичне особе у основи имају два раздвојена лексичка система, и да се оне пребацују између та два система у зависности од језика који се говори. Истраживања су приказала да деца почињу да усвајају међујезичке синониме од друге половине друге године с тим што се међусобно значајно разликују по броју и начину на који их усвајају. Удео међујезичких синонима је најчешће условљен изложености језику, што је балансиранија изложеност језицима већи је њихов број (Legacy, Zesiger, Friend & Poulin-Dubois 2016: 760–783).

Развој граматике Ране теорије су сматрале да двојезична деца пролазе кроз почетни стадијум у коме једна синтаксичка правила примењују на оба језика, међутим, новија истраживања указују да деца већ на најранијем узрасту усвајају два раздвојена лексичко-граматичка система. Истраживања су показала да постоји повезаност лексичког и граматичког система. Тако да је обим лексикона директно повезан са развојем граматике тог истог језика, али не и другог језика. Постоје слагања у томе да иако двојезична деца развијају одвојене граматичке системе, они се не развијају одвојено већ су међузависни (Quay, Montanari 2016: 23–42). Oпсежно истраживање о лексичком развоју двојезичне деце је показало да: – рани речник двојезичне деце не развија се спорије од оног код једнојезичне деце, – да двојезична деца имају у просеку исти број речи у речнику као и једнојезична, – нашли су доказе који оспоравају присуство језичких парњака у раном двојезичном лексикону, – нашли су значај у повезаности између дететове изложености језику и величине лексикона, – предложили су да кад се описује лексикон двојезичног детета треба узети у обзир да постоје три различита лексикона која треба посматрати (речник једног језика, речник другог језика и трећи лексикон састављен од ајтема који су презентовани у оба језика и он се преклапа са друга два). Тако да у речнику дете има 3 појма за речи. Тако да су истраживања која су поредила појмовни речник деце на узрасту од 2 године пронашла да двојезична деца нису инфериорна у поређењу са једнојезичном. Истраживање у којем је поређен лексички развој двојезичне и једнојезичне деце показује да се двојезична деца развијају слично као и једнојезична кад се пореде језици појединачно и да једнојезична и двојезична деца имају исти темпо развоја речника. Док кад поредимо укупни речник двојезично дете има већи речник од једнојезичног детета (David 2004). Деца која истовремено усвајају два језика имају исти ток језичког развоја као и деца која усвајају један језик. Двојезична деца пролазе кроз идентичне нивое продукције појединачне речи, реченице 53

од две до три речи, а потом морфолошко и синтаксичко усложњавање. До мешања језика може доћи на нивоу реченице од две и три речи код деце која су изложена учењу језика по моделу: једна особа-два језика. У периоду када још увек нису овладали ширим речником и не поседују одговарајућу реч двојезична деца могу да генерализују, односно да прошире значење неке речи на више објеката у једном или оба језика. Разлог за ову појаву није тај што дете не прави разлику међу језицима, већ што у једном језику непознаје реч за дати појам, те „позајмљује” реч из другог језика (Ila 2018: 31–44).

Предности двојезичности Истраживања језичких способности на раном узрасту су показала једнако успешне резултате код двојезичне деце као и код једнојезичне, али и већу ефикасност функционисања и обраде информација код двојезичне деце у односу на једнојезичну. Код двојезичних особа се догађају специфични процеси у мозгу као што су помак активације с антериорних на постериорне делове мозга (Abutalebi, Guidi, Borsa, Canini, Della Rosa, Parris & Weekes 2015: 201– 210), што је утврђено функционалном магнетном резонанцом као и структуралном техником снимања која приказује топографију мозга и омогућава интериндивидуално упоређивање активације можданих структура (Balážová, Nováková, Minsterová & Rektorová 2019: 95–141). Налази показују да двојезичне особе имају већи антериорни цингуларни кортекс, што утиче на боље резултате у бихевиоралном смислу и на каснију појаву деменције и слабљења когнитивних функција јер се код старијих двојезичних људи у односу на млађе догађа обрнута промена – од постериорних према антериорним регијама (Grundy, Anderson & Bialystok 2017: 183). Већа активација постериорних регија је један од битних фактора за мањи когнитивни пад који се уочава код двојезичних особа јер је већа општа функционалност и повезаност неурона. Код двојезичне деце долази до јаче повезаности регија фронтално-паријеталних мрежа, које су укључене у детекцију грешака, пажњу, промену задатка и фокусирање на задатак и преклапају се са мрежама за контролу језика (Grundy, Anderson & Bialystok 2017: 183). Уочено је да се двојезичне особе више и ефикасније прилагођавају захтевима задатака од једнојезичних (Grundy, Anderson & Bialystok 2017: 183). 54

Двојезична деца показују побољшане когнитивне способности у односу на једнојезичну, једна од функција која је развијенија код двојезичне деце је инхибиција аутоматских радњи, која је битна приликом говорења или присећања неке речи на првом језику како се истовремено не би „активирао” други језик (Guzmán-Vélez & Tranel 2015: 139). Такође, двојезичана деца показују брже реакције и теже их је збунити ометачима него једнојезичну, имају боље резултате на вербалним и невербалним задацима и задацима који захтевају инхибицију, пажњу, очекивање, праћење и промену активности (Guzmán-Vélez & Tranel 2015: 139). Важно је напоменути да и унутар групе двојезичне деце може бити варијација у когнитивним способностима (Guzmán-Vélez & Tranel 2015: 139). Нека истраживања наводе да су двојезичне особе код којих су се појавили симптоми амнезије у просеку пет година старији од једнојезичних са истим симптомима (Ossher, Bialystok, Craik, Murphy & Troyer 2013: 8–12). Постоје како когнитивне тако и неуралне разлике између двојезичних и једнојезичних људи. Двојезичне особе првенствено услед социјалне изложености двама језицима и когнитивног развоја имају више сиве масе у појединим подручјима мозга што омогућава ефикасније решавање задатака и когнитивно функционирање током целог живота.

ЗАКЉУЧАК Иако у неким земљама се билингвизам не подржава и може бити знак националне стратегије присилне интеграције, бити двојезичан је погодност која омогућава комуникацију са различитим људима и културама, могућност за читање књига на више језика, за гледање филмова и боље разумевање онога што је аутор саопштио. Да би деца успешно савладала језик морају од рођења бити изложена обама језицима, окружена различитим људима како би стекла осећај и навику да комуницирају на оба језика. Не постоји идеално време када је најбоље почети са учењем другог језика, иако се предшколско доба када деца постају отворенија за социјалне контакте и имитирају друге, сматра најповољнијим временом. Деца ће најлакше усвојити било који језик кроз игру, из различитих ситуација, на различите начине, а изложеност двојезичности доживети ће као нешто ново и занимљиво. Нормално је да у почетку користе елементе оба језика, поготово ако су у породици изложени двама 55

језицима. Понекад двојезична деца знају у истој реченици употребити елементе оба језика, што је такође нормално. Али зато ће у разговору с једнојезичним говорницима пазити којим језиком говоре. Деца у веома раној доби су изложена потпуно различитим језицима што утиче на стицање вештине одвајања два језика и њихове паралелне употребе, у различитим ситуацијама и с различитим људима. Такав начин учења биће најлакши показатељ када је право време да дете крене с учењем још једног језика. Можемо закључити да рано учење другог језика има велике предности за развој детета. Истраживања су показала да деца могу решавати проблеме лакше и брже; бољи су говорници од једнојезичних, бољи су у остваривању социјалних контаката и лакше могу успоставити комуникацију са другима. Имају боље аналитичке способности, као и просторно схватање и неке комуникацијске предности. Двојезична деца често прелазе с једног језика на други, развијајући тиме више когнитивне процесе, вербалну меморију и селективну пажњу. Двојезичност уопште, повољно делује на когнитивни и језички развој детета.

ЛИТЕРАТУРА 1. Abutalebi, J., Guidi, L., Borsa, V., Canini, M., Della Rosa, P. A., Parris, B. A., & Weekes, B. S. (2015). Bilingualism provides a neural reserve for aging populations. Neuropsychologia, 69, 201-210. DOI: 10.1016/j. 2. Balážová, Z., Nováková, M., Minsterová, A., Rektorová, I. (2019). Structural and functional magnetic resonance imaging of dementia with Lewy bodies. International review of neurobiology. 1; 144, 95-141. 3. David, A. (2004). The developing bilingual lexicon (Doctoral dissertation, Newcastle University). 4. Gonzalez-Barrero, A. M., Schott, E., & Byers-Heinlein, K. (2020). Bilingual adjusted vocabulary: A developmentally-informed bilingual vocabulary measure. https://doi.org/10.31234/osf.io/x7s4u 5. Grundy, J. G., Anderson, J. A., & Bialystok, E. (2017). Neural correlates of cognitive processing in monolinguals and bilinguals. Annals of the New York Academy of Sciences, 1396 (1), 183. 6. Guzmán-Vélez, E., & Tranel, D. (2015). Does bilingualism contribute to cognitive reserve? Cognitive and neural perspectives. Neuropsychology, 29 (1), 139. 56

7. Ila, A. (2018). Bilingualism. Loquen: English Studies Journal. 10 (2), 31-44. 8. Kathleen, F. (2020). Bilingualism in Children: What Factors Influence Bilingual Acquisition?. The Centre for the Study of English Language Teaching journal. 03, 113-122. 9. Legacy, J., Zesiger, P., Friend, M., & Poulin-Dubois, D. (2016). Vocabulary size, translation equivalents, and efficiency in word recognition in very young bilinguals. Journal of child language, 43 (4), 760-783. 10. Ortiz, D. (2019). The Bilingual Language Learning Experience: An Investigation of the One-Parent-One-Language Strategy in Bilingual Toddlers [thesis]. Princeton university. 11. Ossher, L., Bialystok, E., Craik, F. I., Murphy, K. J., & Troyer, A. K. (2013). The effect of bilingualism on amnestic mild cognitive impairment. Journals of Gerontology Series B: Psychological Sciences and Social Sciences, 68 (1), 8-12. 12. Paradis, J. (2011). Individual differences in child English second language acquisition: Comparing child-internal and child-external factors. Linguistic approaches to bilingualism. 1 (3), 213-37. 13. Quay, S., Montanari, S. (2016). Early bilingualism: From differentiation to the impact of family language practices. In: Nicoladis E, Montanari S, editors. Language and the human lifespan series. Bilingualism across the lifespan: Factors moderating language proficiency. American Psychological Association. 23-42. 14. Schaerlaekens, A. (1998). Bilingualism in Children: an Introduction. Psychologica Belgica. 38-3/4, 129-148.

Daniela Tamaš, Smilja Vukotić, Ljiljana Simić LEXICAL DEVELOPMENT OF BILINGUAL CHILDREN AND POSITIVE INFLUENCES OF BILINGUALISM

Summary Bilingualism is a term that refers to a wide range of abilities to use two languages. We distinguish different types of bilingualism in relation to the age of beginning to learn another language, the level of knowledge of another language, the relationship between receptive and expressive, verbal and written language.

The most common prejudices against learning a second language at an early age are that learning a second language will negatively affect the learning of the primary language and will slow down the development of the child’s cognitive capacities. Recent research has confirmed that when a child is equally exposed to both languages, it is possible to learn two languages equally well. It was found that language development in bilingual children takes place specifically through interlingual influence and temporary phases of language mixing and that in relation to monolingual children, the lexical development of bilingual children does not differ in speed and number of words in the vocabulary. Research has shown greater activation of brain structures in bilingual children compared to monolingual, which leads to better fictional processing of information and has a beneficial effect on the cognitive and language development of the child We can conclude that early learning of another language has great advantages for the child’s development and enables him to communicate more easily and establish social contacts with different people and cultures. Key words: Bilingualism, language development, lexical development, cognitive abilities

П О Е З И Я И П Р ОЗ А

КРИСТИНА АФИЧ

Пекельни рай ВОЙНА И НЄМИР Война за власц – нємир як пошлїдок. Празна думка – чарна цмота. Хронїчни страх – мутна драга. Бависко без побиди; у страху, нємоци и болю. Шиве нєбо, щезнуте слунко. Спрети квет, страцени швет.

НАРОДЗЕНА СОМ У СНУ Цело ми зоз окремного древа вираста. Кажди дзень, квитки зо мнє розквитаю, а на моєй коруни соловеї и писнї. Мойо гнїздо – рай! Розганям чежки хмари, упивам слунково зарї. 59

Дзекеди ми щесце по скори задурка або го чуєм далєко у лєше. Прето сом щешлїва, та гоч ми цело з роками отварднє и заш лєм остари. Вше нєрухомше – лєм завадзац ми будзе. Знам же моя думка вше иста останє, И кед ю пущим най одлєци далєй далєко одо мнє, можебуц дакому и будзе на хасен. Мой циль роснуц до проста зоз главу дзвигнуту ґу нєбу зоз завартима очми и понїзним шерцом. Мой дом – рай.

СИСТЕМА ПРЕПАСЦИ ЖЕМСКОГО ЖИВОТА Стоїм на штред безконєчней улїци. Як судия ше припатрам на розлуку шерца и розума. Задумано патрим на розшате нєбо у жвератку тей длугокей улїци. Одблїскую тоти розжирячени шветлочка, од тей цмей и забрудзеней ровнї. Починаме забувац хто нас трима за талпи, хто отримує нашу ровновагу. Свидомо ґажиме по главох наших предкох. Ґажиме по їх златних корунох на главох, з надїю же забудземе на нашо зачаце. Брудзиме Жем зоз чимшик фалшивим. Приходза думки, алє их витор розноши. Розплашує їх циль – же би були виповедзени. Стоїм ище вше випросцено на тей улїци, припознавам уж барз злєкнуто. Здоганяю ме зли витри, розноша, 60

сцу ме зарабровац, най постанєм ище єдна од їх слугох. Сцу най забудзем хто сом и цо сом. Нє саную ме! Галаво єдза шицко опрез себе, безочно охабяю за собу шлїди катастрофи... З часом, здогонєли и мнє. Швидко однєсли и остатню отрушинку моєй души. Розплєтли нїтки мойого слабого шерца и запановали над Жему. Пре жаданє за власцу и галавосц, запановала конєчна цмота на Жеми. Вони нє похопели же достали лєм найменшу точку од цалей безконєчносци. Нєбо ше теди розплакало, з надїю же умиє тот грих. Безуспишно...

ЛЄМ ЄДЕН СОН Чом сон нє доволує мойо думки на ноцну молитву? Чом нє сце заблукац по моєй мриї и рики думкох, та вец почац здумовац даяку приповедку, та гоч и нарано видзе зоз палети фарбох? Прецо ме трапиш, ти, злодїю, цадзиш зо мнє и тоту остатню капку живота?! Чом ми нє даш мир, алє ме пущаш най сама блукам по запущених улїцох, полних цудзих приповедкох и осамених душох?! Мушим понїзно глєдац одвит у витру, oд страху скричац, а нїхто ме нє учує. Дзе тота шветлосц, заря, Слунко, дуга? 61

Дзе тоти обецани райски плоди? дзе ше страцела младосц и живосц? Чом нє чуц дзецински галайк? У тих безпомоцних хвилькох, зоз наруцанима питанями хтори жадни одвиту, у воздуху чуц лєм дробни капки оштрого дижджу хтори сну дзвери нє отвераю.

ПЕКЕЛЬНИ РАЙ През блато, молгу, страцени и гладни, глєдал ши одвити на твойo питаня. У шлєпих ноцох и фарбох у глави ши глєдал надїю же ци очи розбудзи слунко. Блукал ши по нєпознатих лєсох, злєкнути од свойого страху хтори це вше баржей лїґал. Свидоми аж и пребарз самого себе преклїнал ши кажди свой дих, якушик судьбу хтору ши сам видумал. Ноц ци була найвекши нєприятель у ангелскей шмати. Ноц ци давала шицко цо ци потребне. Обецала ци же тота шветлосц на концу тунела будзе твоя, та гоч и каждираз кед ци ше одшмелєл рушиц, спред очох... зґажел це чарни гайзибан. Лукава була тота твоя цмота. Нє сановала, а тельо обецовала... Цмота, буря, страх, врисок! 62

*** Заря. Твар витрапена од чежкей драги, алє у очох було видно побиду. Права заря! Нїхто ше тей зарї нє зрадовал так як ти. Нєпозната, аж и подозрива, алє нєзвичайно умилна и блага як пирє. То ци аж покус було нєприємне, лєм ши чекал нове вдеренє по своїм єству... Алє... нїч! Одразу ши вецей нє стретал босорки цо спали з тобу, щезла кажда часц тебе хтору ши вецей нє сцел. У воздуху пахнє райске квеце и облєтує це мир, мотилї, птици... А страшни ноци цмоти... щезли... з Витром.

ЛЮБОМИР МЕДЄШИ

Преклятство Рикового брега Михал Г-К. того дня надумал пойсц вижинац. Було якеш лєтне швето, а на швета ше нє роби, нє окончую тоти каждодньово роботи. Найважнєйше нє робиц на полю. Бул би грих од Бога и ганьба од людзох. Окончиц дацо заш лєм треба и на швета, тото найнужнєйше, коло обисца. На ґаздинї стої дробизґ и варенє, а ґазда ше ма остарац за статок. Зна ше шора, же додня рано накармиц и напоїц статок, швето чи нє швето. Муши ше, кельо-тельо, вичисциц спод статку и престрец сламу. Други роботи охабиц на бок, гибаль же ше муши, а Михалови Г-К. нєдостало швижей покарми. Мушел ше остарац о статку голєм на пар днї. Так и зробел, накармел статок и вибрал ше пойсц там на Риков брег повижинац фатюги. Вироснул на салашу. Превжал салаш и робиц жем кед му оцец дошол до рокох. Родичи му ше теди преселєли до валалу. Шицка жем од оца му була коло салашу, красни фалат, а гевту на Риковим му жена принєсла зоз талом. Добра жем, алє нє такой така плодна як тота коло салашу. Вецей єст у нєй писку. Ша прето, дакеди давно, нїхто нє зна кеди, настал Риков брег. Озда теди дули даяки моцни витри, наношели писок на єдно место, настал брещок, з часом закрити зоз глїну, потим виросло коровче и на концу пришол чловек шицко преорац до плодней жеми. Грунок остал занавше и гоч нє бог зна яки високи, людзе го заш лєм наволали же є брег, Риков брег. Шицко друге доокола нїзше и ровне. Прецо праве Риков, хто би то знал, кед нєт вецей нїкого з тих хтори давали мена местом у коцурским хотаре. Як мено настало то забуте, алє о Риковим брегу остали вшелїяки приповедки. Людзе приповедаю же дакеди давно, кед ше по босей драги путовало зоз Варадину до Пешти, тота драга преходзела праве тадзи попод Риков брег, бо тадзи було найкратше, просто, попрейґа. Нєдалєко од брега, дакус нука од драги, бул вельки, двойнїсти салаш у хторим ше могло наєсц и преноцовац. Попросто, то була карчма коло драги, вонка зоз места. Тим зоз Варадину за Пешту нє було такой тельо до того оддихнуц ше уж такой ту у тей першей карчми, бо ше за єден дзень од Варадину могло дойсц аж по Кулу, кральовски варош. Потим, ище анї єден цали дзень, сцигло ше по Зомбор, царску управу над цалу жупанию, потим 65

Бая на самим побрежю Дуная и вец драга далєй. Тоти приходзаци зоз Варадину ше ту под Риковим брегом застановели лєм тельо заєсц, або попиц. Нє ноцовали. Тоти зоз Пешти, путуюци за Варадин, ту при Риковим брегу найволєли преноцовац скорей як сцигню по конєц своєй драги. Ту им було туньше як у карчмох по варошох, а ґу тому, вигоднєйше було. Далєй од очох було кому, могло ше робиц цо ше сце. Єдзенє було добре, ґайдош грал кажди вечар, кед требало до додня рана. Могло ше добре попиц зоз найлєпшого вина, фрушкогорского, правеного з грозна зоз чокотох ище з римских часох. Нагадує ше же було ту и жени, за тих зоз грубим бутєларом, а тоти приходзаци зоз Пешти, то були праве тоти хтори австрийскому и мадярскому паньству вожели вшелїяку робу позберану споза турского боку Дуная и назад ишли пре нову тарґовину. Тоти приходзели з пенєжом. Пенєж ше ту у карчми навелько прелївал з рук до рук. Так тирвало покля нє пришли иншаки часи. Карчма добре ґаздовала, а вец якош попросто скапала. Лєпши, царски камени драги одцагли путнїкох на други боки. Нє було вецей тарґовцох-путнїкох по босей драги гоч була яка проста и кратша як гевти други. Препаднул вельки салаш за ноцнїк и забаву. Роки преходзели и вец ше под Риков брег почали сцаговац крадоше, понайвецей тоти хтори тарґовали зоз покрадзенима коньми. Од драги Риков брег благо видзвигнути и преорани є, алє з другого боку прикре, сами писок, черяки. Тадзи ше було лєгко скриц од жандарох, та и од людзох, бо цо ґод ше вецей страшного приповедало о случованьох под Риковим брегом, менєй було любопитлївих закуковац чого там наисце єст. Лєм салащанє доокола знали полну полнучку правду, алє о тим ше нє приповедало. Людзе знали же цо менєй знаш, гоч и видзиш, менєй зоз це видзе, бо хто зна хто кого послухує и прецо. Вец и тото прешло. Пришли мирнєйши часи, спокойнєйше ше могло жиц. Медзитим, салащанє предлужели приповедац приповедки зоз хторима о Риковим брегу страшели дзеци най тамаль нє вандрую. Нє треба дяблу ставац на хвост, так ше гварело. И Михал Г-К. нє мал добре чувство кед требало пойсц робиц на Рикову. Гоч як параст, менєй-вецей вше сам на полю, нє поцерпал нї од чого, бо познал свою жем, познал кажду сушедову тиж так, кажди салаш у хотаре, людзох хтори зоз валалу робя жем, исто так. Йому поцерпанє було од того же чи по концу гонох, на самим верху брега, нє скруци зоз коньми уж теди кед будзе позно. Єст тому гранїца покля мож дойсц, гоч кельо би ше сцело цо вецей одорац. Кед конї нє скруциш на час, лєгко ше може з брега завалїц. На писковитей жеми сцагнє коня долу до яруги. И того другого коня 66

сцагнє, плуг, або дерлячу, а най ше нє спомина шеячку. Шицко пойдзе до чорта, бо Риков брег зна буц преклята жем. Дахто гвари же є и наисце преклята. Єст ту вшелїяки приповеданя, чи правдиви, чи нєправдиви, чежко повесц. Тото цо вон дожил того дня, кед вижинал през швето на женовей на Риковим брегу, заш лєм му останє зарезане у глави. Як ше гвари, останє му по штред шерца, попрейґа до глїбини самей його души. Тераз бежал вонконцом коло штреки, дзекеди ше престрашено оглядаюци. Сцискал шерп у правей руки, анї сам нєзнаюци нач би му го було. Озноєни, задихани, ище вше оляти зоз щипацим жовтим прахом з класкох кукурици. Дзекеди ше му видзело же го мло вдери, же спаднє, окреме теди кед уж пребег пар гольти жеми по тей горучави. Сушед, сушед – лєдво му вишол даяки глас зоз гарла док як без глави пребегнул прейґ гайзибанскей драги ґу свойому першому сушедови на лапошу медзи їх салашами. – Сушед, забити чловек. Лєжи на штред драги у праху! Янко М., сушед, тиж бул параст як и Михал Г-К., алє нє таки моцни, богати, нє зоз такой тельо жеми. Вон нє мал тельо нашлїдзиц од оца. Нашлїдзел лєм хижу у Керестуре, а тото кус жеми при лапошу му пришло од жени Коцурици. Як ше побрали, пробовали вони жиц у його валалє, а вец справели салащик на Державки. То було парастово лєм з поли. Вон радше зберал млєко до млєчарнї по валалє и од салащаньох. Волєл таку роботу як ше мордовац на жеми. И тоти три гольти жеми на Лабуднячи, додзелєни му од новей, тераз уж югославянскей держави, такой о рок врацел. Преценєл же то чиста спреводзка за худобних, бо жем була подводна. Лєпшу жем, на висшим, держава Руснацом нє додзельовала, лєм тоту хтору вредно обрабяц покля Дунай нїзки. Алє кед вода вирошнє, нєт того хто вилїв може зопрец. Позбера вилята вода шицко, и урожай и хижу, та нач ше вец задармо трапиц. Скоро шицки на Лабуднячи нє прешли добре пре вельку воду. Волєл вон остац на меншим, при своїм валалє, на дєпу себе справиц яки-таки салащик. Жило ше добре, як ше могло, покля му жена Роза нє умарла на шерцо. Була ище у добрих рокох, алє ю почало давиц у першох. Спочатку ше тримала, покля нє пришло же спадла. На рукох ю зоз салашу мушел однєсц до дохтора у валалє. На кочу би єй дирґало, дихац би нє могла. Там у самого дохтора и умарла. Знова на рукох ю мертву од дохтора однєс до оцовей хижи у валалє. Отамаль було хованє. Остал занавше ґдовец. Михал, помали. Хто забити? 67

Вояк забити, тот цо ноши пошту медзи Новим Садом и Зомбором, хвацел ше Михал Г-К. за перши, шерцо би му вискочиц, биє до глави кажда капка креви, уста му цалком сухи, шлїна зосушена на ґамбох. Тот цо дакеди заходзи на твой салаш напоїц коня? Тот, тот! Забити є под Риковим. Видзел сом зоз своїма очми. Значи, забити вояк на драги под Риковим брегом? Добре ши видзел же є забити? Хто ище видзел? Тераз ше Михал Г-К. почал оглядац доокола. Наисце, хто видзел. Вон нїкого другого там нє видзел. Од сушедох нїхто други нє бул на полю, а, боме, анї ше нє упатрал доокола чи дакого єст. Ша бул у штред кукурици и вижинал кед ше то случело. Коч зохабел на концу, руцел коньом дакус фатюги и дал ше до роботи вижинац, два шори з єдного боку, два з другого. Даскельо гарсци му уж були у кочу, алє себе думал же лєпше повижинац цо вецей, бо лєм пар гарсци фатюги то видзе дац статку на двараз, нє вецей. Полни коч фатюгох може буц додатней покарми на цали тидзень. Добре и за кукурицу. Там дзе фатюга цага зоз стебла, велька чутка кукурици нє вирошнє. Праве знова вжал винєсц до коча повижинану фатюгу, даґдзе у половки гонох, можебуц дас по треци раз-штварти раз, кед добре чул же штрелєло. Вец видзел же ошедлани конь без дакого на нїм сцека по драги, тамаль ґу Кули. Ошедлани конь, и то воєни конь, а нїхто го нє шедла, конь у сцеканю. Е, вец то нє такой таки добри знак. Алє, ґу тому, штрелянє? Прецо штрелянє? Озда нє же вояк надумал заштрелїц заяца. Инше ту нєт цо забивац, лєм заяци, гибаль даякого фазана або препилку. Можлїве даяку сарню, алє барз ридко. Озда як штрелєл, конь ше поплашел, зруцел го и сцекол. Заш лєм, нє будзе то так. Перше, коня у войску нє може достац гоч хто. Тот вояк муши знац зоз коньми, муши знац як ше зоз ногами тримац на коньове и теди кед трима пушку у обидвох рукох. Воєни конь нароком научени на штрелянє и нє будзе ше таргац, а дзе ище пре пращанє зруцовац зоз себе и сцекац. Ґу тому, под час войни, вояк сам на драги нє будзе штреляц гоч прецо. Нє допущене му штреляц, лєм теди кед муши. Окреме воєни поштар на коньове патри од команди по команду прейсц цалу драгу скоком, цо скорей, а нє забивац заяци. Я кед вибег вонка зоз кукурици, конь бул уж гет далєко. Добеговал скоро по бохтерню там на Старим беґелю. Добри прах ше дзвигнул за нїм, алє сом видзел же є ошедлани, а нїхто нє шедла. Аж кед сом ше обрацел на други бок, видзел сом забитого на штред драги, забитого вояка, повед бим, даяки добри гольт и пол одо мнє. Вон там 68

лєжи забити – убедзовал Михал Г-К. самого себе и свойого сушеда, престрашени, знємирени, озноєни, без диху. – Нє ишол сом блїжей опатриц, алє вон ше нє рушел цалком нїч. Забити є, то сиґурне. Гвариш, забити вояк на драги коло Рикового брега. И, гвариш, нїкого ши нє видзел – повторйовал свойо питанє Янко М. ище раз. Нїкого! Такой сом прибег просто ту, меркуюци най ме нїхто заш лєм нє видзи. Бежал сом по ярчку коло штреки схилєни. Кед же ме дахто видзел, могло буц аж тадзи кед сом мушел скруциц на дильов, ту прейґ штреки. Штрека стої на висше од дильова, та гибаль там же би ме дахто могол видзиц. Гварим, нїкого сом нє видзел, же би ме видзел. Най так и останє. Цо ше менєй зна, лєпше за нас – заключел Янко М. Нє приявиме до валалу? Забити вояк то нє баранче – цалком зачудовани Михал Г-К. преврацал и сам свойо думки, гоч питанє поставел сушедови. – Война, сушед, най бизме нє натаргали даяку биду. Ещи нам лєм то треба тераз кед зме знова под Мадярами. У валалє ровно спозорюю буц потульни ґу новим власцом. То ци и гварим, маме затрец кажди шлїд о тим цо ше случело – з дакус спущеним гласом превжал Янко М. покус заповедаюцо, гоч ше так зоз бочним сушедом нє бешедує, алє нємили час накладал оштро поступиц. Швидко у глави прераховал, на нїх двох ше стої яки буду пошлїдки пре подїю у хторей би нє мали мац цалком нїяку учасц. Научел вельо того як ше охранїц и прежиц под час Першей войни, кед ше войовало там горе. Перше, пекло було на Ґалицким фронту, потамаль покля Мадяр бил Руса вонконцом линиї, прейґа прейґ державней гранїци. Вец Рус надвладал и бил вшадзи по длужини Карпатох. И єдни и други гинули, алє и забивали, забивали нєвиних, понайвецей по валалох. Прешвечел ше же официре и з єдного и з другого боку олєгко даю забиц гоч кого зоз валалу, тих з обичних людзох, сами ше преказац же можу, алє и застрашиц, же за каждого їх вояка заплациц зоз кару маю тоти дзе ше забойство случело. Уж кед нє можу охранїц свойо войско, нїзши официре даю позабивац було кого и рапортирац тим на висше, же нїби, виновати найдзени, заштрелєни, домашнє жительство вжате под контролу. Потим високи официре рапортираю державним власцом, же шицко у порядку, же фронт тримаю у своїх рукох, же нєпокорни ґу держави заплацели так як заслужели. Кед ше нїч нє зна, нїч ше анї нє случело – пробовал Янко М. потолковац тераз уж зоз змиреншу бешеду. – Нє ма валал нїч зоз 69

тим, а прейдзе тому часу док войско нє почнє глєдац свойого. Коня найду, влапя, алє забитого нє муша найсц. Кед нє найду забитого, нє буду знац дзе нєстал, нє буду мац кого покарац. А кед би го нашли, зна ше, позбераю нас шицких доокола. Позбераю зоз салашох и дакого зоз валалу. Перше нас шицких буду трапиц, и то днями, же хто то бул медзи нами хтори штрелял, або цо зме видзели. Войску и жандаром нє до санованя людзох. Хтошка ма зношиц кару, а кому ше то уйдзе, чи то дакого вообще бриґа. Позабиваю з нас даскелїх, до конца вириятно забию нє лєм хлопох. Зато, гнєтка принєш два ашови. Забитого мушиме загребац, скриц. Лєпше будзе кед одбегнєш до мнє, нє на твой салаш, най це твойо нє видза. Вецей очи, вецей будзе таких кеди-теди вибербляц ше. Коп долїк ту по штред найглїбшого у лапошу. Я идзем принєсц забитого. Озда нє же го загребеме? Ту до лапошу, под воду?! Праве так, под воду до лапошу. Под воду загребане найчежше найсц. Цело найчежше найсц. Шлїду нє остава, пес нє може нанюхац, а док ше почнє розпадац, смрод ше спод води нє розшири. Найлєпше будзе ту до лапошу. Коп як знаш, голєм на три ашови глїбоко, або глїбше. Бог най нам просци. Гоч кельо ми моя християнска душа нє да на то, заш лєм, видзим, нєт цо, мушиме так поробиц. Загребац чловека нє до гроба, алє до долїка. Ещи ґу тому, сушед, конї и мой коч, цо зоз тим? Зохабел сом шицко там на моєй, дораз коло дильова. Га, вец, мушиме пойсц перше позберац коч. Найлєпше ступци пойсц так як ши пришол, по ярку коло штреки, най нас за кажди случай нїхто нє видзи. Вец вежнєме коч, позбераме вояка под фатюги и ти привежеш до лапошу. Я будзем знова по ярку, коло коча. А же дахто наидзе, тримай ше як кед би ше нїч нє случело, яґод же, ниа, идзеш зоз фатюгами. Я ше дотля прикриєм. Знаш як то, видзени єден чловек на кочу нє такой таке подозриве кед би ше дознало о месце забойства. Кед би ше дознало же двоме ишли на кочу, вец… Янко М. ше праве преруцовал прейґ штреки до ярку на други бок, кед гет далєко на дильове од Рикового брега ґу Вербасу збачел когош. Тот ше тримал з боку коло драги, патраци цо вецей уцагнуц ше до кукурицох, ярцу або жита. Прикривал ше, алє Янкови М. чежко же може вимкнуц гоч цо кед ше руша. Тото цо мирує чежко видзиц покля мирує, алє кед ше руши, теди є нє прикрите. О тим добре знаю ловаре и тоти хтори любя патриц на дзиви животинї и птици. Животиню и птицу, а так и чловека, и при найменшому рушаню одкрива пременка шветлосци и циню. 70

Вон вше мал добре око. Прето кед наруковал указал ше барз добри зоз пушку. Положени бул до специялней єдинки стрилцох, означени зоз червенима китайками на вояцкей униформи и зоз допущеньом костирац ше вєдно зоз официрами, а нє зоз обичнима вояками. Накандюрени пишел ше вєдно з другима кед ше шпацирали по Будапешту, покля нє пришол розказ же их преруца на фронт у Ґалициї. Водзела ше шветова война, а там за Карпатами Мадяр вдерел на Руса. Як добри стрилци, положени су на предок, опрез першей линиї фронту. Розказ бул штреляц на каждого хто наидзе. Руси надиходзели, на Русох требало штреляц. Спочатку вон нє сцел забивац. Чловекови нє лєгко придзе забиц животиню, а дзе ище чловека. Менєй-вецей, при шицких живих существох ше нє забива зоз своєй файти. Чловекови забиц чловека нє допущує його свидомосц. Гоч яке забойство до конца виволує чувство велькей вини. И вояк кед забива, нє роби то по своєй дзеки. Прето вон штрелял дакус висше, поверху, гоч могол потрафиц каждого-каждучкого Руса док ше Руси преруцовали з єдного декунка до другого, вше блїжей. Вец го вдерела кулька з гевтого боку. Застановела ше му попод саму шию, там дзе ключна косц. Там му остала занавше. Таргло го, алє витримал. Чувствовал як ше му цепла крев злїва долу по першох, по ремень на пасу. Болю нє було, алє го обнял якиш гнїв на самого себе. Почувствовал ше виновати же нє кончи роботу пре хтору є ту поставени. Кед ше война водзи, кед вояк стої наспрам вояка, у питаню живот або шмерц. Од точного окончованя длужносци каждого з нїх завиши нє лєм особни живот, алє може буц загрожена безпечносц шицких вєдно. Моралне обаванє траци свою важносц у таких хвилькох. Длужносц постава моцнєйша як власни морал. Окреме теди, кед треба вивагац чи окончиц свою часц длужносци як треба и остарац ше як зачувац людзох зависних од твойого поступку. Нєт ту цо виберац. Моралносц то луксуз за спокойни часи. У опасносци ше иншак роздумує. Можлїве, видзел, же ше ту нашол озда пре судьбу. Кед так, вец го сама судьба приведла ришиц ше за длужносц, а нє за моралносц. Судьба му була така же наруковал, нє сам ше приявел буц вояк кед война настала. Други обачели його оштре око, тварду руку и сцерпезлївосц, нє же ше сам о тим прехвальовал. Одвичательни му дали буц стрилєц. Нє питал ше вон сам зоз розкошного Будиму пойсц аж на други бок Карпатских горох. Йому тота длужносц була додзелєна. Медзитим, чи то нє тот малодушни чловек хтори ше оправдує зоз йому напредок одредзену судьбу. Малодушни ше оправдує, а одважни пребера до своїх рукох. Там, патраци шмерци до оч, похопел же чловек муши буц одважни вше, нє лєм на линиї фронту. Окреме теди кед нєт другого 71

принєсц одлуку, кед ше нє мож одцаговац, кед ше сам маш ришиц на поступок од хторого будзе завишиц цо будзе зоз людзми з хторима жиєш, теди мушиш буц одважни. Лєгчейше би пришло теди кед нїч нє зробиш, нїч нє превежнєш и правдаш ше зоз моралнима принципами, релиґийним наказом и домашнїм воспитаньом. З таку притоку означени нєодважни людзе. Поставиц ше ґу проблему и найсц ришенє по власней совисци, вельо чежше придзе. Янко М. озда зразу препознал того хторого збачел уж гет далєко на дильове у напряме ґу Вербасу. Будзе же то тот Шовлянски хтори ше вимкнул од мадярских власцох. Препознал го по ходу, бо кажди чловек ходзи на свой способ. Дахто става баржей на пети як на пальци, дахто зацагує єдну ногу гоч му є лєм дакус кратша од другей, дахто вше ходзи скоком, дахто дропчи. Видзел вон и скорей Шовлянского и других зоз нїм криюци ше по полю. Кед пред розвидняньом стал опарти на свою чобанску палїцу, прекрити зоз бунду з дванац овчих скорох и чарну шапку з баранчеца, вони го нє видзели, алє вон их видзел. Так облєчени пастир у раншей молги випатра скоро исти як и вискладана копка вирубаней кукуричанки. Можеш прейсц коло нього нєсвидоми же це вон добре видзи, бо му вид прилагодзени ґу раншим годзином и же це добре чує, бо чобан праве прето ту, тримац шицки свойо чула отворени кед меркує чи му овци на чишлє. Видзел их и чул о чим бешедую медзи собу. Знал кадзи ше крию, алє пущел най кажде кончи свою роботу. До їх роботи ше нє сцел мишац, а и власцом нє жадал приявйовац подозриви особи гоч так було наказане. Тоти по кукурицох йому нє були подозриви, даяки нєпознати. То були синове оцох по салашох у сушедних хотарох, даєден и зоз валалу, Бильньово, и тот Шовлянски зоз Вербасу. Нашо хлапци, думал себе, младосц, глєдаю власне место у часох хтори би мали присц. Младосц нє треба сцинац, млади маю свойо идеали. А же забили вояка под Риковим брегом, йому и сушедови тераз на трапезу скриц кажди шлїд и зачувац салащаньох од вимсценя, можлїве же и то судьба. Як ше гвари, дзешка то каждому записане. Ришел нїкому нїч нє повесц, анї сушедови, же препознал того хто штрелял и забил вояка на драги под Риковим брегом. О долїку по штред лапоша тиж ше нє будзе шириц. Гибаль, дакеди виприповеда своїм хлапцом, бо су вецей нє дзеци, свойо су людзе. Нє мож то тримац шицко лєм у себе.

ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТ УРИ

ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814–1861)

ҐУ 160-РОЧНЇЦИ ШМЕРЦИ ВЕЛЬКОГО КОБЗАРА

Нє умера душа наша, нє умера воля КАВКАЗ Яковови Де Бальменови* Кто дасть глави моєй воду и очесемь моимь источник слезь; и плачуся день и нощь о побієнних. Єремия, ІХ,1 За горами гори з хмарами обвити, З нєдолю зашати, зоз креву умити. Од вик вика Прометея Орел там катує, Кажди дзень му тарга ребра, Шерцо розджубує. Гоч як джубе, крев му живу Нїґда нє попиє, Воно ище нашмеянше Вше знова ожиє. Нє умера душа наша, * Яков Де Бальмен (1813–1845) – официр и маляр, Шевченков вельки приятель. Погинул у борбох на Кавказу.

Нє умера воля И нєсити нє наоре На дну моря поля. Нє окує душу живу, Анї живе слово, Нє поганьби славу Бога, Бога предвичного. Нє маме прецо ше правоциц Зоз Тобу, судзиц дїла Твойо. Можеме плакац док єст моци, Насущни хлєб мишиц зоз знойом, З кирвавим знойом и слизами. Кревнїки гнобя нас, таманя, А наша правда шпи пияна. Кеди же ше уж зобудзи, Чи ше дараз збудзе Же зме, Боже превистати, Годни жиц як людзе? Ми вериме твоєй сили И Духу живому; Станє правда и шлєбода И тебе єдному Помодля ше шицки людзе На вики и вики. А дотля – лєм чечу рики, Прекирвави вики. За горами гори зоз хмару обвити, Зашати з нєдолю, зоз креву умити! Там, палє, там Ми Милостиви, Змучену, вигладнєту, голу Шлєбоду бидну збезчесцели И мучиме ю без милосци. Там зохабели млади косци Вояци велї. А слизи? Креви? Мог би з нїма Напоїц царох вше галавих И їх потомкох – и подавиц, У слизох цо за наймилшима 74

Преляли дзивки и ґдовици И їх мацери-мученїци. И оцох натрапела жалосц... Нє рики – морйо ше розляло, Огняне морйо!.. Слава, слава, И пшиском и їх псаром, И нашим батюшком-царом! Слава! И вам слава, белави гори з лядом оковани, И вам, славни витязове, цо сам Бог вас хранї. Борце ше – и победзице, Бо вам Бог помага; За вас правда, за вас слава Свята ваша драга! „Чурек** и сакля*** – шицко твойо, Нє дане ци, нє вимодлєне, И нїхто ци го нє присвої, До оковох це нє одженє. А у нас... Ша ми барз писмени Читаме слова молитвени И од глїбокей цемнїци Та по високи пристоли У злату шицки зме... и голи. Наука наша вас прошвици, Дознаце почим хлєб и грудка солї. Ми християнє: школи, храми, И шицке добро, сам Бог зоз нами! Лєм жре нас сакля, бо є ваша, Бо нє ми дали вам ваш дом, И чурек ваш, та вам го як псом Нє може шмариц милосц наша. Ви заостати як дзивяци, Маце нам и за слунко плациц! **

Чурек – безквасни хлєб, осух. Сакля – горска хижа на Кавказу.

***

И ище тото: ми нє поганє! Ми богобойни християнє. Ми з малим сити. Попри того, Кед же ше ґу нам придружице Койчого вельо научице. Наш швет широки за каждого, Наш Сибир нє ма конца-краю. Цемнїци, людзох, як у раю. Од Финскей аж по Молдавию Ту шицки цихо на шицких язикох, Бо так розкошно жию. У нас монах учи гришнїкох, И чита святу им Библию И научує о царови Цо постал цар з кондаша И однял жену пайташови И забиц дал пайташа. И задумайце себе – тот цар тераз на нєбе Та таки у нас, як видзице, На нєбе шедза. Ви нєуки Док з хрестом ше нє прошвицице. Научце од нас жиц без муки: Лєм ґраб и дри цо маю, Бер и остатню отрушину – И просто до раю! А веж зоз собу и родзину! А ми – та цо лєм ми нє знаме? Гвизди чишлїме, гречку садзиме, Французох лаєме, предаваме Або на картох людзох трациме, нє ниґерох, алє кресцених, Лєм же п р о с т и х, нєучених. Ми нє Шпаньолци! Сохрань Боже, Нє тарґуєме зоз крадзеним Як Жидзи. Ми лєм по закону”. По закону апостола Ви любице брата? 76

Празнослови, лїцемере, Панщино преклята! Ша ви на братох любице Скору, а нє души, Та и дреце по закону: Дзивки най ма на миндюши, Жени най ма досц баршоню, Копильче най ше богаци... А цо себе громадзице – То од шицких затаїце. За кого ши ше дал розпяц, Христе, сину Божи? За нас добрих чи най правда На тим швеце ше умножи, Чи же би це вишмеяли? Гей, таки часи настали: Каплїчки, храми и икони, И швички, ладан и кадила, Модлїме Це за нашо дїла, Биєме дзень и ноц поклони – За крадзу, войну, за окови, За прелїванє креви ше модлїме И на олтар Ци приношиме З огня украдзени покрови! Прошвицени зме... Та сцеме И других прошвициц. Кед ми маме слунко правди, Най и їм зашвици! Шицко ми вас научиме Док вас покориме: Як гарешти ше мурує, Як ше ланци кує И як ше их влєче... И як корбач пече! Шицко ми вас научиме, Лєм нам дайце гори, Бо лєм вони вам остали. 77

Лєм їх маце... бо зме морйо И поля уж вжали. ––––––––– И тебе одведли, приятелю єдини, Мой добри Якове! Нє за Україну, За єй ката пойсц ши мушел до цудзини, Власну крев там преляц, добру и нєвину; Московски отров випиц з погара московского. Приятелю добри, нє повем ци збогом! Жий на України з твою душу живу, Лєтай з козаками там над побрежями, Розрити могили у степу надпатрай, Заплач з козаками з дробнима слизами И мнє зоз цемнїци здалєка випатрай! А затераз – горки думи Цо ме прицискаю Будзем шац; най себе рошню, З витром розгваряю. Цихи витор з України Однєше з росами Мойо думи аж ґу тебе з братскима слизами. Ти их, мили мой, привиташ, И сциха пречиташ, Спомнєш степи и могили, И мнє, брату мили.

ЗАВРАЧАНА Ричи и стука Днїпро широки, Витор гнїваци завива, По жем зогина верби високи, Габи з габами розбива. И споза хмари мешац блядучки Кеди-нєкеди попатрал, Яґод на морю чамец малючки Раз ше видзвигнул, раз капал. 78

Треци когути нє зашпивали, Нїґдзе ше глас нє озивал, Сови ше з гаю доволовали, Ясен з шкрипеньом ше кивал. У тим чаше попод гору, Дзе ше гай чарнєє, Цошка блука коло води, Цошка ше билєє. Чи то вишла русалочка И мамочку чека, А чи стреже за козаком Цо идзе здалєка? Нє русалка тамадз бродзи, дзивка єдна сама, Нє зна дзе є и цо роби, Бо є заврачана. Так врачарка наробела, Же би нє плакала, Же бродзела би по ноци, На стояци спала И козака випатрала, свойого милого; Влонї гварел же ше враци – Гласу нєт од нього! Зоз гадвабом му червеним Очи нє закрили, Биле лїчко му дзивоцки Слизи нє умили. Орел зджубал чарни очи стред цудзого поля, Вовки жедли биле цело, Така його доля. Дармо го ноцами чека, Дармо жаль ю трапи, Чарнооки ше нє враци, Вецей нє облапи, Нє розплєце длуги власи, 79

Нє будзе му жена. Нє на посцель, а до гроба Лєгнє зохабена! О, Боже мой мили, чом доля єй така? Чом кареш ю младу зоз таку страхоту Лєм прето же щиро любела козака? О, змилуй ше, Боже, над бидну широту! Сце любиц, а кого най себе пожада Кед нє ма мамочку, и оца, нїкого... О, пошлї єй долю, бо ище є млада И горко єй будзе од шмиху цудзого. Цо може голубка кед люби голуба? Цо може тот голуб – кед шмерц го здибала? Смуткує, гуркота, нїкому нє люба, Лєм лєта и глєда єдине цо мала. Щешлїва голубка: замахнє з кридлами И Богу ше пойдзе питац за милого. Цо почнє широтка з чежкима жалями, Хто пове єй правду и кому до того Дзе мили ноцує, чи даґдзе у гаю Чи гет на Дунаю конїчка напава, А чи уж зоз другу у далєким краю Забува же чека го мила чарнява? Ей, кед як тот орел, кед кридла би мала, През шире би морйо одлєтла ґу ньому, Забила би другу цо єй го одняла; Кед умар – до гроба би лєгла ґу мертвому. Кед шерцо полюби, вец любов нє дзелї, а нє так сце воно як Бог одредзує: Нє сце анї живот кед го нє звешелї, а думка боляца го вше розжалює. О Боже мой мили, така твоя воля же таке єй щесце, же така єй доля. Лєм бродзи вона, нїч нє гвари. Широки Днїпро уж мирує. Розогнал витор чарни хмари, при морю себе подримує. 80

А мешац єднак нєбом плїва, И гай и воду цихосц скрива, И нїґдзе нїч ше нє озива. Вец нараз – з Днїпра вискакую малючки дзеци и танцую. „Идземе грац ше!” – аж звискую – „Уж вишло слунко!” (шицки голи; зоз шашу власи; то дзивчата).

У ЦЕМНЇЦИ ІІІ Мнє шицко єдно чи я будзем Дакеди жиц на України, Чи спомню ме, чи ше забудзе Же гинєм даґдзе у цудзини. Мнє шицко єдно цо як будзе. Ша вирос сом медзи цудзима, Без своїх умрем медзи нїма, И без шлєбоди. Я до гробу Однєшем шицко свойо з собу, Нє буду жиц на мнє спомини На нашей славней України, На нашей жеми, а нє своєй. Синови оцец раз нє пове: – Помодлї ше и за ньго сину, Мучели го пре Україну. Мнє шицко єдно чи ше будзе Тот хлапец модлїц, а чи нє, Алє нє шицко єдно мнє Чи Україну злобни людзе Нє ушпя и до огня руца И окрадзену вец зобудза – нє шицко єдно тото мнє. 81

СОН На паньским полю жито жала, Вистала; така зунована На други конєц понагляла Надойчиц там сина Ивана. Дзецочко мокре там плакало; Превила го при марадику, Придримла кущик док цицало И видзи вошнє таку слику: Пать, постал хлоп єй Иван мали, Статочни, красни и лагодни; Нє крипак є – вон, пать, шлєбодни, Шлєбодна жена жиє з нїм И вони двойо жито коша, Нє паньске то – вони на своїм. Весело идзе обидвоїм, А дзеци им єдзенє ноша. Аж сеґинїца ше ошмихла... Зорвала ше – и нєт нїчого. Превила сина, чежко здихла И знова шерп до рукох вжала Бо ище фалат дожац мала.

РОЗРИТА МОГИЛА Швету цихи, краю мили, Україно мила! Чом це, мамо, збещесцели, Чом це цма закрила? Чи ши ше пред виход слунка Богу нє модлєла? Чи ши дзеци обичаю, шора нє учела? „Модлєла сом ше, старала, Дзень и ноц нє спала, Обичаю их учела, Нїжно допатрала. Росли, росли мойо квитки, 82

Добри мойо дзеци, Пановала и я дараз На широким швеце. Пановала... Ей, Боґданє, Нєрозумни сину! Попать тераз на мамочку, Свою Україну, Цо шпивала над колїску, През плач ци шпивала, Зоз шпиванку красну долю Дармо випатрала. Ей Боґданє, Боґданочку! Кед бим тото знала Давно бим це задавела, Под шерцом приспала. Степи мойо розпредани Жидови, Нємцови, А синове на цудзини Служа цудзинови. Днїпро, брат мой, уж пресиха, Уж ме напущує, А могили мойо мили Москаль розкопує. Най лєм копе, най розрива, Ша нє глєда свойо. Дотля най у цудзих рукох Рошню дзеци мойо, Цо поможу Москальови Власц зоз силу тримац, Од мацери поплатану Кошулю однїмац. Помагайце, знєлюдзени, Мацер розопинац”. Уздлуж-крижом розкопана, Розрита могила. Цоже вони там глєдали? Цо там давно скрили Прадїдове? – Ей, лєм кед би, Кед би нашли тото цо там поховали, Мац и дзеци тераз би нє бидовали. 83

ГАЙДАМАКИ (Виривок) Шицко идзе, прейдзе – нєт му конца-краю. Одкадз же ше вжало? Дзе так нагло знїкло? Дурни, як и мудри, о тим нїч нє знаю, Жиє и умера... Єдно лєм заквитло, Друге ше уж висхло, занавики спрело... Лїсце пожовкнуте витри уж розшали. Вец слунечко видзе, як вше виходзело, И червени гвизди, як цо вше плївали, Плївац буду знова. Ти, мешачку бляди, По белавим нєбе видзеш повандровац, Закукнєш до каждей студнї и загради, Безконєчне морйо будзеш ошвицовац Як Вавилон цо ши, давно пред виками, як зашвициш раз над нашима синами. Ти вични, без конца!.. Крашнє ми ноцами Як зоз шестру, з братом, з тобу бешедовац, шпивац думу хтору ши ми дошептовал. Поведз ми, як тераз смутку ше ментовац? Нє сам сом на швеце, гоч ме як гартуша – Мам и я дзецочка, лєм нє знам цо з нїма. Ховац их зоз собу? – Грих, то жива душа! Лєгчейше єй годно буц на гевтим швеце Кед пречита дахто тоти слизи-слова Цо так щиро дараз вона вилївала И покрадзме вєдно з нїма нарикала. Нє, нє будзем ховац. Душу ше нє хова. Як белаве нєбо нє ма конца-краю, Анї душа нє ма конца и спокою. Дзе най ше притулї? Дзе ю привитаю? Озда голєм дахто спомнє душу мою – Чежко умрец тим цо нїкого нє маю. Голєм ви, дзивчата, дараз ю спомнїце, Вона вас любела яґод добра мац И шпивала о вас, миле мойо квице. Док нє вишло слунко, дзеци мойо, шпице, А я будзем думац одкадз вожда вжац... З українского прешпивал Михал Рамач

ИС ТОРИЯ

СЛАВОМИР ОЛЕЯР

Чи Бойки (Boykos) историйни Boii Єст велї дефинициї поняца „народ”. Спрам єдних, то „менована и само-дефинована людска заєднїца чийо члени пестую заєднїцки мити, символи, вредносци и паметаня, пребуваю и притулєни су историйней дїдовщини, творя и ширя препознатлїву явну културу и почитую взаємни закони и звичаї”.1 Спрам других, „народ то каждодньови референдум, а народ засновани нє лєм на тим кельо взаємно забува, алє и на тим кельо ше здогадує”.2 Ридки приклади же даєден народ пременєл свой етноним (познати и як автоним, т. є. самоназва) без прициску у векшини сферох свойого постояня (социялней, економскей, политичней, релиґийней итд.), як цо то бул случай з векшину Русьинох хтори пре вонкашнї прициски и други причини звонка теми того тексту, прилапели еґзоним (познати и як ксеноним, т. є. мено дате од других) и почали сами себе наволовац Українци. Етноним, попри даєдних обичайох и мелодийох, ше взагально може тримац як константа у историї єдного народу, з варияциями у його вигваряню. Наприклад, етноним: Французи, French, el francés, Французите, die Franzosen, de franske, Fransızca, Frakkarnir итд. ше розлично вигваряю у рижних язикох, алє вше ма исте значенє. Пре тоту причину, мено єдного народу може, без векших пременкох, тирвац тисячи роки по миру же дзепоєдним науковцом випатра нєможлїве же вше слово о истому народу у рижних историйних часох. 1

William Safran, Journal „Identities – Global Studies in Culture and Power”, Volume 15, 2008 – Issue 4, Pages 437–461, Published online 16 Sep 2008, ISSN: 1547-3384. 2 Ernest Renan, „Qu’est-ce qu’une nation? ”, conference faite en Sorbonne, le 11 Mars 1882, Accessed January 13, 2011.

Намира ми у тим тексту указац на єден таки случай, дзе ше даєдни етноними явяю у Европи, а толкованя його обстояня цеком даскелїх милениюмох контроверзни и нарушую мирну поверхносц историйного озера.

Бої (Boii) Страбон (Στράβων, 63. п.н.е. – 24. н.е., гречески историчар, ґеоґраф и филозоф) писал у своєй познатей Ґеоґрафиї же велї келтски народи, а медзи нїма и Бої (Boii), хтори були найчишлєнши медзи нїма, пришли до Италиї зоз жемох поза Алпох. По тераз нє одредзена точна часц Стреднєй Европи зоз хторей походза Бої. То могла буц Ґалия (часци нєшкайшей Французкей, Белґиї, Нємецкей и Италиї), а тиж так и южна Нємецка лєбо Ческа. (сл. 1)

сл. 1. Рушанє Бойох през час у Европи

Полибиє3, гречески историчар (Πολύβιος, 200. п.н.е. – 118. п.н.е.), у своєй Историї спомина Бойох и Етруркох як союзнїкох у войнох процив Римлянох у хторих були победзени. Бої населєли старе етрурске населєнє Фелсину хтору наволали Бонония (терашня Болоня). Интересантни опис келтского способу живота хторе дал Полибиє: 3 Histories. Polybius. Evelyn S. Shuckburgh. translator. London, New York. Macmillan. 1889. Reprint Bloomington 1962.

„Жили у валалох нє оградзени з мурами, нє мали нєпотребни меблї понеже спали на посцельох зоз лїсца, єдли найвецей месо и виключно були заняти зоз войну и польодїлством, їх животи були барз прости и нє мали знаня нї о якей уметносци лєбо науки. Їх маєток були статок и злато понеже то були єдини ствари хтори могли вшадзи ношиц зоз собу, вшадзи спрам обставинох и пресельовац ше там дзе себе вибрали. Приятельству придавали найвекшу вредносц, а медзи нїма були найстрашнєйши и наймоцнєйши тоти за хторих ше думало же маю найвекше число слугох и стражарох.”

Археолоґийни винаходки зоз Болонї и околїска нє потвердзую писаня Полибия и Ливия (Titus Livius, 64. п.н.е. – 12. н.e, римски историчар) же Бої виганяли Етруркох. Єст индикациї же ше Бої єдноставно населєли медзи нїх и постали часц локалного жительства.4 Часто войовали процив Римлянох у союзу зоз другима народами. Так року 282. п.н.е. у союзу зоз Етрурками нападли Римлянох, алє у тей войни Етрурки страцели половку свойого войска, а од Бойох ше лєдво дахто виратовал.5 У Другей пунскей войни 216. року п.н.е. револтовани Бої ше придружели Ганибалови и забили римского претора Аулуса Албинуса (Aulus Postumius Albinus) и його войско, а лопов му (горня и задня часц глави) позлацели зоз кованим златом и хасновали го як погар за либацию (сипанє вина на жем на чесц богом) и як погар за пице священїком у їх найсвятшим храму.6 Пред тим, 225. року п.н.е. були звладани у битки при Теламону (нєшкайши город Таламоне у Тоскани), а потим, 194. року п.н.е. и у битки при Плацетиї (нєшкайши город Пяченца у сиверней Италиї) и 193. року у битки при Мутини (нєшкайши город Модена тиж у сиверней Италиї). Сципио Назика (Publius Cornelius Scipio Nasica, 227. п.н.е. – 171. п.н.е.) 191. року п.н.е. звладал Бойох, и завжал їх жем. Векшина Бойох напущела Италию и населєла ше восточно ґу Дунаю, дзе спрам писаня Страбона жили вєдно зоз Таурисками (Taurisci – федерация келтских племенох) у провинциї Норик (Noricum), цо нєшкайша южна часц Австриї и сиверней Словениї, одкаль войовали процив Дачанох док цалком нє скапали охабяюци жем Илирию сушедним племеном. Можлїве же ше тоти Бої придружели своїм соплеменїком у Панониї. 4 Williams, J. H. C. (2001). Beyond the Rubicon: Romans and Gauls in Republican Italy (illustrated ed.). Oxford University Press. pp. 201–202. ISBN 978-0-19-815300-9. 5 Histories. Polybius. 6 Titus Livius, „The History of Rome”, Vol. 3, J. M. Dent & Sons, Ltd., London, 1905, J. M. Dent & Sons, Ltd., London, 1905.

Панонски Бої нє були остаток тих цо напущели Италию, алє часц хтора ше ту населєла скорей, на цо указую обичаї при хованю подобни найдзеним у сучасней Богемиї, т. є. ховали мертви цела людзох и животиньох до гробох, нє спальовали их лєбо зохабяли жвиром на отвореним и анї у єдним нє найдзени „торк”, т. є. метални ланцущок звичайни при других Келтох. Найвироятнєйша „праоцовщина” Бойох то нєшкайша Богемия, одкаль ше, пре рижни и за тераз нє цалком познати причини, розширели по Европи. Интересантне же ковали свой пенєж (сл. 2).

сл. 2. Пенєж Бойох зоз Богемиї (2. и 1. вик п.н.е.)

Жридло: https://balkancelts.wordpress.com/2013/09/05/excarnation/

Участвовали у войни здружених келтских народох хтору водзел Верцинґеротикс процив Цезара, хторому єден час були союзнїки и подмирйовали його войско зоз зарном, а потим ше здружели процив нього. Цезар их описує як худобних у своєй познатей кнїжки Ґалски войни (De Bello Gallico). Бойки Бойки, вєдно зоз Гуцулами и Лемками спадаю до русинскей субґрупи, хтори, з другого боку, спрам авторох (Vasyl Greshchuk, Ivanochko Κ. Μ., Richard T. Schaefer, James Stuart Olson) и др., суб-ґрупа українского народу. Други авторе (Himka, John-Paul, Paul Robert Magocsi, Motta, Giuseppe) и др. класификую Русинох вєдно з Бойками, Лемками и Гуцулами до окремней ґрупи и попри Українцох, Билорусох и Росиянох их рахую як штварти восточнославянски народ. 88

сл. 3. Мапа диялектох у України

Єст даскельо гипотези о походзеню Бойкох, а найинтересантнєйша и найменєй прилапена теория хтора повязує сучасних Бойкох зоз келтским племеном Бої (Boii) хторе ше у 6. вику н.е. населєло на Балкан и до Карпатох. Друга гипотеза то же вони нащадки старого славянского племена Билих Горватох хторих Владимир Святославич (Київ, 956–1015) припоєл Київскей Русьи. 7 Од дав на ше Бо й ки за нї маю зоз зе млє дїл ством и стат кар ством, а познати су як продукователє солї и як тарґовци з овоцами. Їх способ живота одредзени зоз природним окруженьом и розликую ше од сушедних народох по диялекту, облєчиве, народней архитектури и обичайох.8 Окончени ґенетски випитованя указую же Бо й ки маю ати пич но меншу фреквенцию Х (H) митохондрийней MtDNA (по женскей линиї) гаплоґрупи у поровнаню зоз гуцулску и лемковску популацию. 9

resource.history.org.ua/ https://en.wikipedia.org/wiki/Boykos#cite_ref-4 9 Alexey G. Nikitin at all, Mitochondrial DNA sequence variation in the Boyko, Hutsul, and Lemko populations of the Carpathian highlands, PMID: 19589018 DOI: 10.3378/027.081.0104. 8

Паралели медзи Бойками и Боями (Boii) Присутносц Бойох у рижних часцох Европи през час ище вше предмет дискусийох и рижних теорийох. Як и за други келтски народи нє ясне їх походзенє, алє ше велї складаю же то Централна Европа, одкаль ше Келти од 1200. року п.н.е. почали шириц по цалей Европи и Анатолиї (нєшкайша Турска). Випатра же Бої були архетип блукаюцих Келтох прето же вельке число популациї було способне и дзечне путовац до далєких крайох. Келти, а з тим и Бої, спадаю до индоевропскей ґрупи народох, и то заєднїцке мено за рижни народи у Стреднєй Европи хтори мали заєднїцку културу, а спрам даєдних авторох и заєднїцки язик.10 Походзенє Бойкох тиж нєясне и нєт консензусу о тим. George Shevelov 11 твердзи же вони потомки даєдних восточнославянских племенох, Билих Горватох, Уличох и влашских чобанох. Спрам текстох 12 и 13 можлїва вяза медзи Бойками и Богемию (Ческа република), хтора, з другого боку, у вязи зоз келтским племеном Бої. Медзитим, тота гипотеза нє прилапена. Слїдующа мапа (сл. 4) приказує даскелї ґеоґрафски локациї Бойох у прешлосци (точки 1, 2, 3, 5 и 6) и нєшкайшу локацию Бойкох (точка 4).

сл. 4. Локациї историйних (1, 2, 3, 5 и 6) и сучасних Бойкох (4) 10 Koch, John (2005). Celtic Culture: a historical encyclopedia. Santa Barbara: ABCCLIO. p. xix–xxi. ISBN 978-1-85109-440-0. 11 George Shevelov, A Historical Phonology of the Ukrainian Language. 12 Войналович В. А., БОЙКИ, Encyclopedia of Ukrainian History (in Ukrainian), Naukova Dumka, NASU Institute of History of Ukraine. p. 688. ISBN 966-00-0734-5. 13 Jaroslav Rudnyckyj, An Etymological Dictionary of the Ukrainian Language: Parts 1–11, A–G (in English and Ukrainian), Winnipeg: Ukrainian Free Academy of Sciences (UVAN). p. 162. 14 Ibid.

Патраци на сл. 4. випатра можлїве же ше Бої поцаговали и насельовали до карпатских горох кед були поциснути лєбо поражени у войнох, а будуци виглєдованя вироятно то и потвердза. Єст думаня же мено Бої виведзене зоз келтского кореня boio – спрам єдних у значеню – крава, а спрам других – борец, та би мало значиц лєбо „краваре”, лєбо „борци”. Постої гипотеза хтора повязує мено Бойки зоз келтским племеном Бої хторе ше у 6. вику населєло на Балкан и на Карпати (В. А. Войналович). У литератури мож найсц толкованя же Бойки виведзене зоз румунского слова „boi” (буяк), зоз росийского „бойкий” (швидки, оштри), з українского слова „боятися” (бац ше) итд., алє анї єдно таке толкованє нє достало озбильнєйшу увагу. Други авторе твердза же мено Бойки виведзене зоз слова „бой!, бойє!” хторе на бойковским язику значи „насправди так!”, „наисце так!”1. Тиж можлїве же мено „Бойки” у ствари деминутив од „Бої” (Бої > Бойки). Кажда бешеда цеком часу подложна пременком у своїм словнїку. Пременки з тим векши цо народ числено менши, а находзи ше у окруженю лєбо у сушедстве вельо численшого народу од хторого пожичує, лєбо чийо слова модификує и уноши до своєй бешеди, а часто модификує и морфолоґию своїх словох затримуюци їх значенє. У слїдующей таблїчки поровнани даєдни слова зоз бойковского, прото-келтского и келтского вокабулару.15 протоиндо- Прото- Бойковски европски келтски mrmeikā

morwi

abelos

abalna

муравель, мурахи ? яблико

teksla, sekuris

takslo

сокиря

? korbhis, gajsos bhebhros (bebros) spondha

saldi korajet-

сало корб,

bebro

бобер ?

legos

шараґля

Руски (русински)

Анґлийски

Французки

брамушка (серб. мрав) яблоня, яблуко шекера

ant

fourmi

apple-tree

pommier

axe (серб. тесла, брадва) bacon basket

hache

beaver

castor

bed

lit

сланїна кошар козуб бобер посцель, лєгнуц

bacon panier

15 Matasovic, Ranko, Etymological dictionary of proto-Celtic / by Ranko Matasovic. p. em. – (Leiden Indo-European etymological dictionary series), ISSN 1574-3586.

esnts ? choris krews domos, woiksla albhos jeus swekrus, swekuros pətēr wentos

buti bewa-, bū gorstikruwostegos, domus belo-, belenojutoswekrutato(*tata?) winto-

буття ? бде гіркий ? кров дом, здепча білий ?

буце, єство будзе (серб. бива) горки крев дом

being be

etant etre

bitter blood house

amer du sang maison

white

blanc

юшка, язва свекра, свекор батько

биле, шветле юха швекра, швекор оцец (тато)

broth mother-in-law, father-in-law father

bouillon belle-mère, beau-père père

вітер

витор

wind

vent

серб. = сербски

Видно же прото-келтски язик, а з тим и язик Бойох, блїзши ґу сучасним славянским, а з тим и бойковскому, як ґу сучасним нєславянским язиком (анґлийски, французки), цо би могла буц основа за дальши виглєдованя. Историйни жридла потвердзую же Бої у Италиї и гевти у Богемї исти народ, цо потвердзує и способ будованя опидиюмох, т. є. урбаних населєньох як центрох продукциї, економиї, складзискох и тарґовини. Полемики коло того чи Бої перше почали правиц опидиюми у Италиї чи у Богемї, одкаль таку праксу пренєсли зоз собу до Италиї, ище тирваю. Як уж спомнуте, у гробох Бойох нє найдзени „торк” (torc) хтори за Келтох бул ключни предмет яки указовал на їх статус. Торк бул „у моди” цеком желєзней ери, скапал под час периоду миґрациї народох, а знова ше зявел под час Викинґох. Торк нїґда и нїґдзе у прешлосци нє бул часц славянскей традициї, та би спрам того, Бойки могли буц Славянє. Нажаль, резултати и материяли у музейох и институцийох на териториї України нє доступни лєбо су занєдзбани, а финансованя наукових експедицийох з цильом випитованя прешлосци нєдостаточни же би ше тримал крочай зоз другима европскима державами у окруженю, хтори так маю простор модификовац правду як одвитує їх националним цильом. Верим же будуци археолоґийни, ґенетски, линґвистични, етноґрафски и мултидисциплинарни виглєдованя на цалей териториї Бойкивщини (Україна) принєшу нови сознаня и потвердза присутносц Славянох медзи Келтами у Стреднєй Европи у вельо давнєйших часох як цо то сучасна официйна наука за тераз твердзи. 92

РОЧ Н Ї Ц И – Ю В И Л Е Ї

ДЮРА ЛАТЯК

Ґу 50-рочнїци РНТ „Петро Ризнич Дядя” Як познате, язик єдна з найзначнєйших ознакох националного идентитета каждей етнїчней заєднїци. Национални идентитет етнїчней заєднїци свою виталносц виражує прейґ култури яку на своїм язику така заєднїца нашлїдзела од своїх предкох и на чиїх фундаментох ю надбудовює. А за таку надбудов на тим язику потребне же би исновали найменєй три условия: образованє (од основного по найвисше), писане слово (литература и информованє) и живе слово (театер и електронски медиї). Нашим предняком були добре познати тоти условия, та од самого початку културного орґанизованя себе поставели програмни задаток видавац учебнїки за школски дзеци, кнїжки и новини за одроснутих и пестовац живе слово на сцени прейґ дилетантских театралних дружтвох. З тих дилетантских дружтвох Петро Ризнич Дядя ище 1933. року пробовал основац аматерски театер под назву „Руска драма” у Вербаше. На жаль, указало ше же там нє дозрели условия за таке подняце. Ризнич бул витирвали у своєй задумки и пробовал ю витвориц такой накеди ше за тото указала перша нагода. А то було 1945. року, после ошлєбодзеня нашей жеми од фашистичного oкупатора, кед шицким националним заєднїцом признати єднаки права. Теди на место медзивойнового Руского народного просвитного дружтва основана нова културна асоцияция под теди популарну назву „Руска матка” (по угляду на Матицу сербску и Матицу словацку). У рамикох тей асоцияциї Ризнич бул задлужени за розвой театралного живота по шицких местох дзе жию Руснаци у значнєйшим чишлє. Як перши крочай у реализованю своєй задумки Ризнич орґанизовал семинари за будуцих режисерох и ґлумцох у рамикох месних 93

одборох Рускей матки. Слїдующи крочай було формованє Аматерского театра при Главним одбору Рускей матки у Руским Керестуре. Збуло ше то 1948. року, кед Рускей матки уж були так повесц „одчитани днї живота”. У складзе з тедишнїма реформами претворена є до Секциї за Руснацох при Союзу културно-просвитних дружтвох АП Войводини и место „Маткових подсекцийох” по наших местох ше почало сновац културно-просвитни дружтва. Медзитим, Ризничов Аматерски театер, з меншима або векшима успихами, витримал тото „вдеренє” на руски театрални живот аж по 1960. рок, кед у Керестуре театрална дїялносц вошла до рамикох Дому култури, котри теди основала Скупштина општини Кула. На жаль, зоз шмерцу Петра Ризнича чежко потрафени и наш театрални живот. По валалох драмска дїялносц скоро цалком загашена. Медзитим, Дядя виховал значне число любительох театра у Руским Керестуре котри пренашли нову драгу за розвой театралного живота у нас. Тота драга то Драмски мемориял Петра Ризнича Дядї, котри предходзел снованю Аматерского руского театра „Дядя” зоз сценами у Новим Садзе и Руским Керестуре, а зоз шедзиском у Новим Садзе. Значне ту спомнуц же при других националних заєднїцох снователє театрох як окремних институцийох були орґани власци териториялних єдинкох. На жаль, нам и тота териториялна єдинка (Општина Руски Керестур, дзе зме були у вецей як 90 процентней векшини) з реформу „интеґрована” до Општини Кула (дзе зме постали „меншина”). А, цалком розумлїве, Кула нє ма интерес сновац Руснацом професийну театралну институцию. Место того, ришуюци културни потреби на цалей своєй териториї, вона, подобнє як и у других местох, основала Дом култури, до чиїх рамикох спада и театрална дїялносц, алє лєм чисто аматерска! Прето лєм руска национална заєднїца на териториї АП Войводини остала ощербена за єден важни сеґмет у дальшим розвою националней култури. Намагаюци ше голєм кельо-тельо надополнїц тот нєдостаток, нашо културни дїяче, после скоро дварочних пририхтованьох, на початку 1971. року основали Аматерски руски театер „Дядя”, нє як представителє власци, алє як ґрупа гражданох (на препоруку членох Покраїнскей администрациї), зоз финансийну потримовку Покраїни. На жаль, як ше партиї на власци меняли, так ше меняло и одношенє администрациї у финансованю нашей театралней дїялносци.

През 50 роки свойого иснованя Аматерски руски театер „Дядя”/Руски народни театер „Дядя”/Руски народни театер „Петро Ризнич Дядя” мал и „златни” и кризни периоди. Початок його дїялносци означел „златни период”. Дзекуюци вельким успихом, посцигнутим на початку свойого иснованя, Театер мал и значну финансийну потримовку як Покраїни, так и Городу Нового Саду. Вельо би простору завжало кед бизме сцели представиц шицко цо писали друковани медиї о представох АРТ/РНТ „Дядя”/РНТ „Петро Ризнич Дядя” през 50 роки! Прето зме ше опредзелєли представиц голєм тото цо найзначнєйше, т. є. думаня критичарох о тей представи котра за собу охабела найзамеркованши шлїд, а то представа „Полицає”. „Полицає” Славомира Мрожека у режиї Ивана Иванча, режисера Українского народного театра зоз Пряшова, була перша представа будуцого Аматерского руского театра „Дядя”, котра прешла през шицки ступнї змаганя и пласовала ше на Штернасти фестивал драмских аматерох Югославиї на острово Хвар, у городу котри ноши исте мено. А там – перше место, Златна плакета и даскельо поєдинєчни награди и дипломи! Же би успих бул ище значнєйши, були зме перши зоз АП Войводини, котри таки успих посцигли! О тим успиху найлєпше шведоча зазначени вияви визначних театралних дїячох на Штернастим фестивалу драмских аматерох Югославиї на Хвару 1970. року.

Мича Василєвич РУСНАЦИ МОЖУ БУЦ ЗАДОВОЛЬНИ „Полицає” Славомира Мрожека у виводзеню Аматерского театра „Дядя” з Нового Саду, були свойородне потвердзенє вредносци аматерского дїйствованя, бо нам указали смак у вибору, интелиґенцию у приступе, занос и полну уметнїцку вредносц у резултату, котри нє може буц занєдзбани и у условийох кед ше тоту представу прировна зоз виводзенями на професийней сцени. Напроцив, у професийней интерпретациї, ридко же би ансамбл посцигнул таки ступень концентрациї и приданосц як цо то зробели новосадски аматере.

Мрожеков текст зазвучал барз присутно и актуално, скоро швижейше и потребнєйше як у чаше кед настал. Режисер представи Иван Иванчо, вихасновал тоту предносц и водзел ансамбл, находзаци даяки ришеня котри скоро же маю антолоґийну вредносц, по линиї вкупного бависка у котрим кажде спрам своєй нукашнєй сили и росту давал огнїво. Кед би мал вецей шмелосци у режисерским рукопису одстранїц звишне у другей часци, цалком сиґурне же би представа так пригартушено и зоз так обачлїво присутну физичну усиловносцу актерох нє вошла до финалней часци. З єдним словом, дзе Мрожек бул на висини, режисер и ансамбл го нє знєверели, а дзе Мрожек попущел, анї аматере му нє могли помогнуц. Нє подзековне зоз єдней гомоґеней ґрупи добрих видвоїц найлєпших, а кед же то нєминовне, вец то насампредз Дюра Папгаргаї у улоги провокатора, котри зоз миру, алє у ясних фарбох и прекрасних зациньованьох, у активним дїйствованю и змистовней цихосци виполньовал сценски простор зоз свою подобу. Шеф полициї Янко Павлович бул рижнородни у своїм виражованю власци и оддалєл ше од узвичаєних и видзених манирох, до котрих ше звичайно облєка тота подоба и професия. Гарештанєц Янко Виславски и ґенерал Дюра Латяк, зоз своїм нєнадрилююцим бавеньом праве и оможлївели же би бависко протаґонистох достало свою блїщацосц. Декор Штефана Бунти ше уклопел до сценского простору и зоз свою ориґиналносцу и акцентами одлично пририхтал патрачох на тото витворенє. Попри официйних одлукох порядни нащивителє фестивала зазначую до свойого паметаня вельо и так правя єден свойофайтови лїтопис. Видзи ми ше же и тота представа будзе єдно з нїх. Руснаци можу буц задовольни як прейґ тей представи перши раз прегварели на Венеранди. Мали цо, и знали то повесц. (XIV фестивал драмских аматерох Югославиї – Хвар, БИЛТЕН, число 3, Хвар, 15. VII 1970, бок 7-8)

Факсимил статї М. Євтича, обявеней у новинох „Слободна Далмация”, 15. юлия 1970. року, на 4. боку

Фестивал драмских аматерох Югославиї у Хвару УСПИШНИ ДЕБИ РУСКИХ АМАТЕРОХ ХВАР, 14. VII (ТЕЛ.) – Аматерски театер „Дядя” з Нового Саду, котри зазберує аматерох рускей народносци свой хварски деби успишно вихасновал – представяюци ше фестивалскей публики з Мрожекову сатиру „Полицає”. Иван Иванчо, професийни режисер зоз Чехословацкей, зоз знаньом сценски зєдинєл можлївосци Мрожековей сатири и щири занос аматерох. Таки режисерски поступок и оможлївел же би ше у бависку руского ансамбла почувствовало гевто глїбше похопйованє сатири, цо ше ридко иншак стрета у аматерских театрох. Аматере ше нє лєм придавали сценскому побавйованю, цо може буц прицагуюца, алє зато упросцена димензия сатири, алє ше скоро зоз професийну сиґурносцу намагали приказац цалу полноту и зложеносц сатиричного казованя. Представа мала ритем, означовала сценску сиґурносц и дїйствовала як тварда цалосц. У другей дїї, особлїво, бависко руских 97

аматерох за аматерски релациї дїйствовало скоро безпрекорно. Треца дїя, медзитим, окляпла, динамично, особлїво. Руски аматере ше представели як убавени ансамбл очевидно талантовани и очевидно з театерским слухом. Особлїво треба визначиц креацию полицийного нареднїка – провокатора, котрого толковал, служаци ше з миру з рижнороднима сценскима средствами, талантовани Дюра Папгаргаї. Янко Павлович, котри бавел шефа полициї, бул тиж обачлїви. Инши члени ансамбла були на потребней висоти, з винїмком трох дзивкох, зоз чиїм присуством режисер вироятно жадал осиґурац контакт зоз патрачами, цо ше голєм на Венеранди, нє витворело, и прето вони дїйствовали нєлапшно и нєпотребно. Окреме була цикава сценоґрафия Штефана Бунти, тиж професионалца зоз Чехословацкей, котра – претваряюци сцену на око, символ полицийней осторожносци – функционално доприношела представи, ище раз потвердзуюци значенє шицких елементох представи як єдинственей сценскей цалосци. Гоч наменєна сали, инсценация тей представи и на Венеранди була обачлїва и упечатлїва. Костими, гоч педантни и старостлїво пририхтовани, дїйствовали пребарз оперски, як на остатку и музични ефектни. Представа аматерского театра „Дядя” на фестивалу двойнїсто цикава: насампредз же є коректна, сиґурна и приємна, а и прето же на Венеранди перши раз приказани резултат аматерох рускей народносци. Зоз свойого боку руски аматере схопно вихасновали свой перши фестивалски наступ на Хвару, означуюци ше як озбильни ансамбл, вредни и талантовани. М. Євтич („Слободна Далмация”, 15. юлия 1970, бок 4) У статусу здруженя гражданох, чийо соснователє були Дом култури Руски Керестур и Културно-уметнїцке дружтво „Максим Горки” Нови Сад, Аматерски руски театер „Дядя”/Руски народни театер „Дядя” дїйствовал полни 33 роки, алє обтерховани з велїма еґзистенциялнима проблемами. З прецеком часу Општини Кула и Нови Сад страцели интерес за финансийне потримованє тей театралней институциї, чийо вони нє були снователє, а соснователє Дом култури (чий снователь Општина Кула) и КУД „Максим Горки” (котрому снователє тиж ґрупа гражданох), финансийно нє потримали роботу Театра, бо им з општинских буджетох средства були строго наменєни за одредзени проєкти. 98

У „Руским слове” од 19. октобра 2001. року, медзи иншим, кед слово о обставинох у тедишнїм РНТ „Дядя”, зазначене и тото: „Уж 1988. року ше почувствовало финансийну кризу котра спомалшела темпо истей театралней дїялносци, котра ше после 1990. року ище баржей заоштрела. Правда, то ше нє нательо обачело на чишлє виведзених представох, алє ше баржей одражело на їх уметнїцким квалитету. Розпад СФРЮ и воєни обставини у бувших югославянских републикох, та и подїї на Косове, мали значни вплїв на економско-политични обставини у нашей Републики и неґативно ше одражели и на материялни обставини нашого театра. З каждим роком ше вше менєй средства укладало до технїчней опреми представох, бо Театер бул вше худобнєйши. Шицко тото неґативно дїйствовало на морал аматерох. Окреме теди кед под час националистичней евфориї под час смотри дзепоєдни гулиґанє руцали до ґлумцох вайца и наволовали их зоз вшелїякима нєпристойнима менами. Чежки материялни обставини спричинєли и значни конфликти у руководзацих орґанох Театра. Новосадска сцена по даскельо роки нє дала анї єдну представу. До кулминациї пришло 1998. року, кед ґлумци и режисере почали давац представи знова у рамикох РКПД або як самостойни театрални проєкт. За тот час Керестурска сцена преживйовала другу файту кризи. Там пришло до розкроку медзи старшу и младшу ґенерацию аматерох на планє репертоарней политики и похопйованя функциї Театра. Мало ше робело на афирмациї Театра як цалосци и то приведло до єдней файти ривалства медзи Керестурску и Новосадску сцену. З оглядом же Керестурска сцена виховала векше число ґлумецкого кадра зоз шорох стредньошколскей и валалскей младежи, обєктивно ше зявела и потреба за преширеньом єй репертоара. Медзитим, скромна финансийна база нє оможлївйовала же би ше тота потреба задоволєла под єднакима условиями. Руководзаци орґани ше опредзелєли за реализацию лєм тих проєктох за котри достали средства од републичних орґанох власци, а други проєкти, котри Управни одбор Театра нє верификовал, млади аматере почали реализовац звонка програми Театра, знаходзаци ше сами за обезпеченє потребних финансийних средствох. Така ситуация у Театру приведла и до кризи у руководзеню зоз тоту институцию. Представнїки Новосадскей сцени у руководзацих целох ше поцаговали и вше баржей почали 99

потримовац давнєйши инициятиви же би Театер затримал лєм Керестурску сцену и же би там було и його шедзиско. (...) Тоти кризни обставини, як уж спомнуте, охабели неґативни шлїд и на уметнїцки квалитет виведзених представох. У остатнїх 10 рокох анї єдна представа Театра ше нє пласовала на Союзни фестивал. На Републичним фестивалу наш театер одсутни уж полни седем роки, а на покраїнских смотрох є вше ридше замерковани. То ище єден доказ же у тей нашей институциї потребни кореньово пременки як у єй програмней ориєнтациї так и у кадровей консолидациї, подрозумююци при тим подмладзованє руководзацих целох и яснєйше дефинованє статуса членства и одношеньох медзи двома сценами котри представяю нєроздвойну часц Театра.” Нова надїя за лєпшу будучносц нашого националного театра указала ше теди кед державна власц основала Национални совит Руснацох (як и за други национални меншини). Вон од самого початку свойого иснованя бул упознати зоз проблемами з якима ше борел тедишнї РНТ „Дядя”. Уважуюци посцигнути резултати РНТ „Дядя” у перших двох деценийох свойого иснованя и їх солидни уметнїцки уровень, Национални совит оценєл же дозрели условия за снованє професийного (з малим числом професионалцох на початку) театра як єдиней такей установи у рамикох рускей националней заєднїци. З тим цильом вон 27. марца 2003. року принєс Одлуку о снованю Руского народного театра и реґистровал го як установу под меном Руски народни театер „Петро Ризнич Дядя” 30. юния 2003. року у Привредним суду у Зомборе под числом ФИ 622/2003. Тот Совит ма право сновац рижни институциї у рамикох своєй националней заєднїци, та и установи, та так 2003. року наш Национални совит основал (и реґистровал) нову театралну установу. Очековало ше же зоз тим проблем театралней дїялносци у рамикох нашей националлней заєднїци будзе дефинитивно ришени, бо снователь ґарантує финансованє елементарних условийох за дїялносц Установи. Алє стварносц указала процивне. Место же би проблеми були ришени, вони ище и звекшани. Професийна театрална установа зоз свою дїялносцу поцагує и значни финансийни обовязки спрам держави и хаснованя авторских правох, а тиж и надополнєня членом административней служби, хаснованє и отримованє роботних просторийох, итд. 100

При снованю Театра наш Совит вироятно мал у оглядзе финансийни средства котри доставал з державного буджета, бо други жридла нє ма. Театер за свою дїялносц може конкуровац за средства прейґ проєктох, алє тоти проєкти хтошка муши направиц, а средства за тото нєт. Национални совит их нє ма, а средства зоз проєктох строго наменково и можу ше трошиц лєм за тото зач су достати! И так, финансийни круг заварти, а наша театрална установа ше и далєй находзи на гомбалки! З тима проблемами ше нашо театрални дїяче трапя уж вецей як 40 роки! Оптимизма єст вше менєй. Вше частейше мож чуц питанє же чи нє було лєпше остац на уровню висококвалитетного аматеризма, як тераз животариц на нїзких карфох якогошик полупрофесионализма? На жаль, предвидзованя Снователя нє були реални! Нє досц було у Одлуки навесц лєм широке польо дїялносци будуцей културней установи, алє було потребне обезпечиц и початну материялну и кадрову основу за єй реализацию. А як би то мож було кед и сам Национални совит и його дїялносц завиши од буджетних средствох яки му обезпечує держава и одредзує їх строгу наменку?! И так, тераз як професийна установа, Руски народни театер „Петро Ризнич Дядя” нє пошол далєй (а можебуц и назадовал) у своїм розвою од уметнїцкого уровня на яким бул як здруженє гражданох у обласци театралного аматеризма, под назву АРТ/РНТ „Дядя”! Будучносц укаже чи ше Националному совиту Руснацох уда обезпечиц елементарни условия за дїлованє тей нашей театралней установи, чи ю будзе мушиц „загашиц” и спущиц на уровень театралного аматеризма.

101

102

С ТАТЇ И ЕСЕЇ

ЄЛЕНА ПЕРКОВИЧ

Руснацох чека судьба Хазарох Вислов национална меншина, або лєм меншина, а може и етнїк, виволує ту на Балкану асоцияцию на даяку окремну меншинску бешеду котру окруженє углавним нє розуми, дзекеди чудну ортоґрафию, облєчиво и обичаї. А дзекеди и фарбу скори. Ридко ше хто опита, як то у єдней териториялно и державно сувереней жеми, котра ма свой векшински народ, ище и катеґория националней меншини або етнїчней ґрупи. Одвит на тото питанє мож найсц у историї цивилизациї и єй преучованю, а можлїве же достаточно познац блїзшу националну историю, та ше одвит понукнє сам, и будзе на подобу общого концепта наставаня и дефинованя меншинских заєднїцох и ґрупох. Нєшкайша Сербия як суверена держава настала на териториї дзе у чаше вецей як два тисячи роки пановали штири вельки империї: римскa, византийскa, османскa и австроугорскa, чия ше нєпоштредна власц виками зменьовала на Балканє, а ґеополитични уплїв и политичне нашлїдство оставало и теди кед царства щезовали и приходзели нови. Владаюцей елити циль бул, исто як и нєшка, зачувац постояцу територию и єй привредну моц, и цо длужей затримац новоосвоєни простори, за цо требало мац одвитуюци ресурси. Єден од нїх жива людска моц, котра през спомнуту историю була дефицитарна, окреме кед у питаню воєни потреби у своєй цалосней зложеносци, од количества поживи, числа фаланґох, дивизийох и штурмуюцих одрядох по провадзаци чети оружарох, кухарох, конюшарох, санитету, тишлїрох, скравцох, инжинєрох, а нє ридко и на стотки женох. Балкан, у найширшим ґеоґрафским смислу, нє лєм нєшка, оддавна бул место нєпреривних миґрацийних процесох, добродзечних або примушуюцих, рижних етнїчних ґрупох од котрих даєдни щезли зоз того простору, а дачийо потомки и нєшка ту жию. Миґрацийни драги були стотки або и тисячи километери длугоки, тирвали мешацами, та и роками, цо зоз блїзшей историї пошведочели и предки тутейших Руснацох. 103

Яки намири мали императоре у такей технолоґиї владаня, окрем тих очивисно воєно стратеґийних, треба глєдац у архивох и анализовац их зоз аспекту тедишнього часу и потребох, гоч, анї сучасней технолоґиї владаня нє цудзи основни принципи дакедишнїх владарох. Зоз щезованьом вельких царствох, котри були конґломерати рижних народох и етнїчних ґрупох, наставали нови держави, у котрих ше место царского суверенитета глєдало одвитуюци реципроцитет. Була то нация як ношитель державного суверенитету. О значеню и историяту того вецейзначного поняца єст вельо теорийни розправи. Медзитим, єдноставна дефиниция розликує политичну од етнїчней нациї. Политична нация то у сущносци заєднїца розличних народох котру повязує заєднїцке державянство, котре кажди поєдинєц ма без огляду на гоч яки други национални, вирски або расни прикмети. Наприклад, кажди Руснак/ня котри ма державянство Сербиї, припада политичней нациї Сербиї, алє кажди етнїчно вияшнєти Руснак/ня припада и етнїчней нациї. У сучасней политичней, односно правней терминолоґиї Сербиї етнїчна нация ше дефинує як национална меншина, за розлику од, до нєдавна, югославянскей политично-правней терминолоґиї, кед то були народносци. По Уставу Сербия дефинована як держава сербского народу и других гражданох котри жию у нєй. Нїч нєзвичайне у такей дефинициї нєт, бо велї держави у реґиону и швеце свою державносц вяжу за етнїчну нацию котра у самей структури жительства числено доминантна, цо наприклад нє важи за Чарну Гору, дзе етнїчна нация (Чарногорци) твори анї половку вкупного жительства тей держави. Начало гражданскей демократиї обовязно уноши и примарни уставни принцип почитованя основних людских и меншинских правох, цо условиє за їх правну дефинованосц и одвитуюцу институционално политичну державну структуру. У котрей мири Сербия мултиетнїчна держава? Вона de iure мултиетнїчна, бо за то указана политична воля у Народней скупштини Сербиї зоз прилапйованьом Устава Републики Сербиї. Од 1947. по 2006. рок вигласани пейц Устави и у каждим постоя одредби о правох народносцох-меншинох. З другого боку, гоч статистика нє може буц пресудни фактор за таки политични одлуки, и нє постої нїяки квантификатор як драгоказ котри пове же тота держава национално гомоґена, а тота ма характер мултиетнїчней держави, de facto Сербия мултиетнїчна заєднїца. То указую и потерашнї пописи, дзе меншински заєднїци мали розлични процент 104

учасци у вкупней структури жительства Републики Сербиї, од максималних 33,1 % по остатнї попис, кед учасц була 12,72 %. Пописи у Югославиї Точно пред сто роками окончени перши попис у новоствореней Кральовини Югославиї зоз численима индикаторами котри презентую структуру єдней держави, алє вон нє бул подполни з оглядом же дзепоєдни обласци котри после Першей шветовей войни припадали Кральовини нє могли буц облапени. Шлїдуюци попис жительства 1931. облапел цалосну територию тедишнєй Югославиї, алє компаративни анализи тих резултатох нєподполни праве пре „oщербени” попис зоз 1921. У образцох тих двох пописох, 1921. и 1931. нїґдзе ше нє споминали анї Руснаци анї грекокатолїки як окремна идентификацийна ґрупа. Пре Другу шветову войну вихабени попис зоз 1941. и вон окончени 1948. У нїм першираз стої рубрика Русини/Українци.1 Нулта точка того новинарско-виглєдовацкого тексту будзе 1948. рок и текст провадзи три пописни индикатори: абсолутне число жительох, число народносцох-меншинох и їх процентуалну учасц. З оглядом же у медзичаше настали пременки у державним статусу Сербиї, вжати лєм резултати котри ше одноша на Сербию зоз обидвома покраїнами, односно по 2002. кед попис у Сербиї нє облапел АП Косово и Метохию, цо случай и зоз 2011. роком. Сербия 1948. року мала вкупно (числа заокуружени на + - 100) 6 528 000 жительох2, од чого вецей як штварцина жительства були припаднїки других народох и народносцох (нєшка Горвати, Чарногорци, Македонци, Словенци котри жию у Сербиї у статусу меншини). Так, наприклад, того пописного року зазначене же у Сербиї було 59 500 Болгарох, а шейсц децениї познєйшє їх число спрам попису 2011. спадло на 18 500. Найвекши неґативни демоґрафски пременки, у абсолутних числох, зазначени при мадярскей меншини котра 1948. року мала 429 000, а шейсц децениї познєйше 253 900 припаднїкох. Нємцох 1948. року було 31 800, нєшка их єст скоро осем раз менєй. Горватох у Сербиї єст два раз менєй як пред 63 роками, а тельо менєй и Чарногорцох котри вельки пад од -44,2 % мали медзи пописним периодом 2002-2011. 1

https://publikacije.stat.gov.rs/G1948/Pdf/G19484001.pdf. https://www.stat.gov.rs/sr-latn/oblasti/popis/prethodni-popisi/, жридло податкох о числу жительства Републични статистични завод. 2

105

Aбсолутни рост вияшнєних Сербох од 1948. по 1991. рок бул перманенти, алє бул спод статистично рочного стандарду од 1,07 %, цо значи же би ше число припаднїкох сербского народу медзи двома пописами, у нормалним розвойним окруженю, требало звекшовац за найменєй дзешец одсто, цо нє бул случай. Факт же вкупне число припаднїкох меншинских заєднїцох (дакедишнїх народносцох) росло у периодзе 1948-1991, алє дзекуюци велькому росту припаднїкох албанскей заєднїци. Вона у периодзе 1948-1991. у Сербиї звекшала свою популацию за три раз и єй учасц у вкупней структури жительства була на остатнїм заєднїцким попису 17,12 %. На бок шицки розправи як ше то случело алє то урядово числа достати на попису зоз 1991. Источашнє, попис зoз того року указал же учасц Сербох у вкупней структури жительства була найнїзша од 1948. и виношела 65,99 %. Интересантне повесц и то же у попису зоз 1991. вияшнєних Югославянох було вецей як 344 000, у процентох 3,52 %, цо после Албанцох и Мадярох найвисши процент жительства нєсербскей етнїчней нациї. Уж на попису 2002. котри нє облапял АП Косово и Метохию, число вияшнєних Сербох у абсолутним виносу опадло за 233 000 жительох, алє їх учасц у вкупней популациї поросла за 16,94 %. Истого року меншини участвовали зоз 13,27 % у вкупним жительству Сербиї, а на Югославянох, нєвияшнєних, нєпознатого походзеня, реґионалну припадносц и других остал процент од 3,87 %. То лєм кус менєй од процентуалней учасци Мадярох (3,91 %) у жительстве тедишнєй Сербиї. На попису 2011. предлужена тенденция зменшованя вкупного числа жительства Сербиї. Єдини, минимални, рост зазначени у процентуалней учасци сербскей етнїчней нациї у вкупней популациї у одношеню на предходни попис. На остатнїм попису припаднїки меншинских заєднїцох творели 12,32 % вкупного жительства, цо благи пад у одношеню на 2002. рок. Процент нєвияшнєних, Югославянох, реґионално вияшнєних, нєпознатого походзеня, и други, медзи котрима ураховани и даєдни малочислени меншини (Ашкалиї, Италиянє, Чехи, Цинцаре), вєдно звекшали свою учасц у популацийним корпусу Сербиї на 4,36% у одношеню на 2002. пописни рок.3 3 Интересантни податок же процент нєвияшнєних, нєпознатого етнїчного походзеня, реґионалней припадносци и Югославянох роснул у вкупним жительству Сербиї од 1991. по 2011. У скорейших пописних циклусох тота катеґория у процентох була минорна.

106

Як ше у пописних циклусох рушало число припаднїкох рускей заєднїци? Пописна рубрика Руснаци/Українци ше зявела 1948. и того року у Сербиї их вєдно було 22 600, а пейц роки познєйше, 1953. року, воно поросло на 23 700, односно за пейц роки число Руснацох и Українцох у Сербиї поросло за вецей як 1 100 особи. После осем рокох, на попису 1961. ище вше у заєднїцкей рубрики, Руснацох и Українцох було 25 700, односно за два тисячи вецей, цо було у рамикох стандардного демоґрафского росту. Роздвойовонє по окремних пописних рубрикох за Руснацох и за Українцох окончене 1971. року. Интересантне же зоз здаваньом вияшнєних Руснацох (20 608) и Українцох (5 643) достате вкупне число од 26 251. Вєдно то лєм за 593 особи вецей од предходного попису, цо требал буц сиґнал же ше їх демоґрафски рост нє одвива по статистичним стандарду. Шлїдуюци дзешец роки, односно попис зоз 1981. указал же мали демоґрафски рост „поцагла” руска меншина кед абсолутне число Руснацох опадло на 19 757. Тренд демоґрафскей депопулациї предлужени, и 1991. ше указало же Руснацох єст 18 073, а їх драматични пад зазначени 2002. кед их було 15 905. На попису 2011. число припаднїкох рускей заєднїци спадло на 14 246. Зоз єдноставну математичну операцию мож вираховац же од 1971. року, кед першираз мали „свою рубрику”, число Руснацох зменшане за 6 362 особи, цо у процентох 30,87 %. Українска заєднїца ше добре тримала през спатрани пописни циклуси и опадованє числа єй припаднїкох ше нє рушало у застаруюцих процентох, цо шведочи и податок же Українцох 2011. року у одношеню на 1971. було менєй за 740 особи, цо дакус вецей як 13 %, алє вельо менєй од опадованя числа припаднїкох других меншинских заєднїцох у Сербиї. Пописна статистика жительства Сербиї уж оддавна застарує и гражданох и политичарох Пред нами нови, осми, пописни циклус жительства Сербиї котри пре корона вирус место же би почал у першей половки 2021, зоз одлуку посланїкох Народней скупштини Сербиї преложени за другу половку 2022. У аґенди планованих политичних активносцох у Сербиї у 2022. року требали би буц виберанки на шицких трох уровньох, виберанки за предсидателя Републики и виберанки за членох националних совитох. Гоч кельо тоти активносци буду усоглашени, реално треба очековац „замор материялу” и интерес припаднїкох националних заєднїцох годзен остац у циню примарного державного интересу. 107

Кажди пописни циклус интересантни пре податки-индикатори котри ше хасную за рижни зложени анализи, алє тот зоз 2021. окреме важни, бо ше зоз „поцерпаньом” чекаю приблїжно точни податки о числу жительох Сербиї, котра ше уж три децениї стрета зоз пошвидшану депопулацию и одходом своїх гражданох – вонкашню миґрацию. Вкупне число гражданох Сербиї место же би росло, воно ше зменшує, цо пошлїдок нукашнєй и вонкашнєй политичней ситуациї, ище вше нєвиздравеней привреди, ґлобалних економских рушаньох у розвитих економийох, котри спрам своїх потребох порихтани абсорбовац числени социялни капитал жемох у розвою. У очекованю нового попису, меншински корпус у Сербиї ма причини задумац ше коло числох и процентох. Права котри меншини маю у Сербиї присподобени ґу медзинародним стандардом, и у тим смислу нєт пригварки, алє кед же ше зменшованє числа меншинох предлужи, пошвидко ше постави питанє: а хто будзе хасновац тоти права, окреме кед у питаню менєй числени меншини чий ше корпус по правилу пошвидшано зменшує? Руска заєднїца уж ма проблем коло хаснованя права на образованє на мацеринскей бешеди, а и при других, традицийних меншинох исти проблем. Даєдни меншински права ше сполнюю на статистичних податкох о численосци, найчастейше кед у питаню розподзельованє буджетских средствох. Нє треба сумняц до уставного права о шлєбоди вияшньованя националней припадносци. То индивидуални акт котри опарти на свидомосц каждого поєдинца и видзи ми ше же у остатнїх двох пописних циклусох нє зазначени даяки препреченя за спомнуту шлєбоду вияшньованя, окрем 2011. кед албанска заєднїца бойкотовала попис, цо сиґурно уплївовало на процентуалну учасц меншинох.4 На шлїдуюцим попису нє може буц вецей Руснацох як цо их реално єст, то важи и за Румунох, Словакох, Чарногорцох, Влахох и векшину других меншинских заєднїцох. Попис лєм зазначи кельо зме ше у прешлих дзешец рокох, най будзе бависко словох, трудзели, окреме ґенерация спод 40 роки. Док ше нє розриши ениґма цо старше чи кура чи вайцо, а преложене до контексту демоґрафских загадкох чи суверенитет, рост економиї чи популациї, Сербия будзе мац неґативну стопу росту жительства и процена же 2040. року на попису будзе коло 6 830 000 души. З оглядом же за штири пописни циклуси (1971-2011) щезла трецина Руснацох, просеково по 7,71 % на дзешец роки, реално очековац же руска популация о трицец роки будзе мац у найлєпшим случаю дакус вецей як 10 000 припаднїкох. 4 То вшелїяк уплївовало и на вкупне число жительства Сербиї, бо спрам процени припаднїкох албанскей заєднїци у Сербиї було коло 60 000 тисячи, а на попису участвовали коло 5 000 тисячи. Источашнє то направело проблем тей заєднїци у витворйованю и гражданских и меншинских правох у чиєй основи статистика ма важну улогу.

108

ПРИК А ЗИ , КРИТИКИ , РЕЦЕНЗИЇ

ИРИНА ГАРДИ-КОВАЧЕВИЧ

Правдива история руского новинарства („Руске слово” 1945–2020, Зборнїк публицистичних статйох и фотоґрафийох, Руске слово, Нови Сад, 2020) Моноґрафски зборнїк „Руске слово” 1945–2020 нє мож читац як даєдну з литературних виданьох Новинско-видавательней установи „Руске слово”, a заш лєм є фундаменталне виданє тей видавательнeй хижи, котра у року нєвигодним нї за яки винїмково преслави, та вец анї такого значного ювилея як цо то три штварцини вика од снованя, з нагоди котрого є видрукована. Саме єй виходзенє историйна подїя у културним, информативним и образовним живоце Руснацох, бо є преполна з податками, датумами и менами, правдива история руского новинарства котра залапює вецей як єдно столїтиє. Червена нїтка котра повязує шицки сеґменти вецейдеценийного живота роботи видавательней хижи од националней значносци то, з котрима шицко почало и тирвало и кед ше други єй сеґменти през кризи, Сцили и Гарибди у турбулентних часох, утарговали, по нєшка. То новини, котри, як видно и з нєшкайшей кнїжки и пестую 109

исти дух новинарства хтори нашлїдзени од „Руских новинох”, новинки цо виходзели по руски медзи двома войнами, та утапшали дражку по котрей рушело повойнове „Руске слово”. То новини котри як и їх предходнїки од початку, пред седем и пол децениями, та по нєшка, творени зоз свидомосцу же маю окончовац вецейнїсту улогу информованя, а источасно и стражариц на шицки змисти з котрима ше отримує и розвива национална свидомосц и источасно, пестує свою интеґрацийну улогу рускей заєднїци зоз стредком у хторим вона витворює свойо природни, политични и социялни права. З оглядом на вецейнїсти орґанизацийни и функционални состав и улогу „Руского слова” и кнїжка, природно, колажного типу. Зложена є зоз прилогох котри писали особи котри зоз власним искуством и прихильносцу компетентни за окремни часци. Можебуц так кнїжка интересантнєйша за читача, бо кажде читанє ше лєгчейше провадзи кед є дачия особна приповедка. Так зме достали материял розличней документованосци, алє барз подзековни за даяке наукове преценьованє, котре будзе релевантне, аж и заключеня о функционованю информативного простору на руским язику у, дакеди югославянских, а нєшка сербских рамикох. Читачови котри активно преживює историю руского новинарства, а хтора, як поведзене, нєрозлучно вязана и за историю рускей култури, образованя, та социялних и националних рушаньох, як и дружтвено-политичного живота ше може привидзиц же уводна часц нашироко елаборує шицки тоти рушаня у руским народзе на початку 20. вику. Поправдзе, история руского новинарства там дзешка и почина, и розумлїве же вец авторови тей часци, Дюрови Латякови, було лоґичне детальнєйше обробиц праве його фундаменти, початки. Любопитлївим можебуц то будзе аж и нєдосц, бо тоти перши децениї снованя и розвою информованя на руским язику, вязани за артикулованє националней свидомосци за собу нє охабели велї документовани шлїди... Медзитим, и просекови новинарски инстинкт гутори же дакеди тота кнїжка годна буц документ и жридло преучованя нє лєм информативней, алє и шицких других обласцох живота Руснацох на тих просторох. У науки кажди деталь важни, та ше наприклад, преучовач информованя на руским язику на тих просторох опита и за таки деталї котри задзераю до прешлосци далєй пред початками, пред „Рускима новинами”, на улогу Михаила Капраля и статї з „Неділї” о бачванских Руснацох, або чи таки написи нє було и индзей, можебуц вецей о проросийскей „Зарї” итд...

110

Углавним, цо и розумлїве, пре историйну дистанцу, тот предрускословски период скоро же романтизовани и швечи му таки пикантериї яки дал Латяк. То оживює и час, и атмосферу. У тей, предрускословскей фази информованя би ше можебуц здало и вецей о Руских календарох, бо ше их децениями у „сушних рокох” хасновало як фамелийне, або аж и дружтвене читанє... „Руске слово” за собу охабело документацию яку схопни документариста, як цо то Дюра Латяк, дошлїдно вичитує. Свой мандат як директорки Мартица Тамаш дала цалком информативнo и приказала у одношеню на Латяка другу димензию еґзистованя єдней такей важней институциї як „Руске слово”. Поєдинєчни прилоги даєдних занятих котри дали видзенє свойого мандату (директорох, углавним, а и редакторох) маю гнєтка цалком особни приступи документованим часом и, цо найинтересантнєйше, окреме важним пременком у живоце новинох, а познєйше и розвитей новинско-видавательней институциї. Кнїжка о „Руским слове” бешедує и о литератури у новинох и у окремних кнїжкох Видавательного оддзелєня, о язику у шицких виданьох, о часопису „Шветлосц”, о часопису за младих МАК и часопису за дзеци „Заградка”. Могла бим тоти часци похвалїц же су стилски и язиково найчистейши, цо одвитує змисту о котрим ше у тих часцох бешедує... Можебуц же хиби текст о видавательней дїялносци, аж и фаховши прилог о визуалней трансформациї новинох, часописох, шицких трох. Тота часц, правда, дата интеґрално з текстами о спомнутих часцох, алє би можебуц було места за окремни додаток о концепту визуалней идентификациї и промоциї новинох и шицких виданьох. Углавним, и читаче и шицки цо спомнути, а и тоти цо нє спомнути, алє ше подрозумює же були часц 75-рочного єствованя НВУ „Руске слово”, и його читаче можу буц задовольни зоз тим цо кнїжка шицко и як облапела. Вона шведоченє о часу и людзох у тих часох, о тим як ше вони пред бурями тримали и цо за собу охабели, праве през писане слово. Окремну документарносц кнїжки дава вибор фотоґрафийох и ефектне законченє з анеґдотами и як точка на и, з карикатуру Любомира Сопки!

111

112

ОЛЕНА ПЛАНЧАК-САКАЧ

Глас осаменого чловека (Славко Винаї, Уровнї свидомосци, писнї, Руске слово, Нови Сад, 2020) У найновшей кнїжки поезиї Уровнї свидомосци Славка Виная, поведла бим, або то я так чувствуєм читаюци тоти стихи, же ше ту роби о уровньох подсвидомосци. Слово о першей збирки писньох того автора, хтора вишпивана зоз позициї сучасного чловека страценого у вельким урбаним штредку до хторого є „руцени”, або з нїм зочени, пре рижни причини, а дзе ше смисел цалком траци. Писнї орґанизовани до трох циклусох: Писнї зоз забутих дньох, Цернє и Розпяце и Арияднова нїтка, хтори у самим наслове ноша символику тей поезиї, а то давни днї безбрижного дзецинства и младосци, потим проблеми зоз хторима ше поет стретол през живот, бо живот у своєй цалосци и боль, а збирку заокружує зоз розпяцом як символом, алє и Арияднову нїтку хтора би на символични способ мала нагаднуц виход и спашенє зоз безсмисла того швета. Перша, уводна писня у збирки У цмих круцинох могла би буц Винайова програмска писня, хтора нагадує атмосферу тей збирки, дзе нє треба обчековац лєгке читанє за розвагу, алє роздумованє о: „цмих круцинох лоповика мойого”, дзе: поезия / моя особна маґия / швети мойо / хтори справел я / у мигельох своїх / на способи свойо. У першим циклусу писнї писани на два гласи, подсвидоме и свидоме ше ту преплєта, а тото и ортоґрафски, през италик окреме визначене. 113

Кед же смисел страцени, вец у таким швету чежко витвориц еґзистенцию, прилаплївосц и стабилносц. Даяки утрати през живот нє мож надополнїц, а швет постава место нєщесца и без траґичней одвичательносци, як цо ше то случовало у миту, або епу. Церпенє у сучасним швеце иснує без пояшнєня, прето кажде паданє до очаяня, шивидла и нигилизма, гоч тоти чувства анї нє мож до конца виражиц и виповесц през стихи, у Винайовей поезиї сцигую по резиґнацию и спознанє шицких людских огранїченьох, а коруна шицкого того то наша краткотирвацосц и преходносц. Допитосц, жажда прекрочиц задати гранїци искуства, нєдостаточне намаганє и труд у власних моцох, и нєпреривне поетово превипитованє власного искуства, чечу през тоти стихи, єдноставни у виразу, хтори ясни, концизни, кратки, розумлїви, без компликованей метафорики. Вираз пречисцени до елементарносци и щиросци, зведзени по безнадїйносц хвильки: Змерк як склонїско / од поглядох / од подшмиху / од себе самого / од прициску / од шивидла / лєпша цмота / цихосц / цверчки. У тей поезиї преовладую особни хвильки каждодньового живота, од страшних фантазмаґоричних снох, раншого ставаня, страценей любови, по слуханє галайку у сушедстве, та раншу кафу и циґаретли. Винайов найчастейши амбиєнт то ноц, бо ноц вше цошка скрива, обвита є з ауру таїнственосци, дзе припадаю шицки його цми сили, чорти, босорки, чудни єства о хторих слухал у дзецинстве, хтори остали у його подсвидомосци, зявюю ше у снох, та чувство страху часте у його стихох, а будзенє заправо ошлєбодзенє, шветлосц дня понїщує страшидла зоз цмоти. Винайов стих углавном кратки, вельораз и лєм єдно слово у стиху, гоч му велї писнї наративни, цали мали есеї каждодньового искуства, обичного, видлївого, єдноставного и обчекованого, руша ше медзи малима стварами особного живота. Його Итака то власна хижа, улїца, родими валал и його особне нєпоштредне власне искуство, вибране зоз епизодох дзецинства и живота вообще, єдине автентичне, а ту и простор власних ритуалох, спаня, ставаня, писаня... Винаї по топониму Руского Керестура и його крижох на Папгаргайовим шлїду, як и у хаснованю велїх архаїчних словох, цо ридше зявенє при младших авторох, як наприклад: рондї, адяши, коморка, галайк, регочанє, немсабат, штудирац, углїки, дирґонїц, нарайзовац, рапухи, гумно, зольнїца, косир, минкив итд., алє його стих без барокно розкошного вислову яки хасновал Папгаргаї у своєй поезиї. Винаї дотика и социялни теми, кратко, лєм як кроки, у 114

рисох. Мотив хтори ше повторює то путованє, и тот мотив тиж на шлїду Папгаргая, хтори путовал на юг, т. є. до шмерци, а Винаї од реалного, задуманого у дзецинстве, та по путованє през живот, як напр. у писньох Безнадїйне путованє, Кораблї, Як сом постал погляднїца. Шицко ше злїва до шивидла, обичносци, гришносци, оцудзеносци од смисла, оцудзеносци од простору, прето Винаї поет хвильки, хвилькового розположеня и його приватносц роштує ше през стихи и през щиру емоцию: Озда думам / озда чекам / озда верим / озда слухам. / Озда гришим / озда блукам / озда, озда, озда / хто зна / и нїч предо мну / од рана по вечар / котуля ше лєто / два тисячи треце. У його стихох час нє ма початок и конєц, цалком є нєодредзени, лєм ше чувствує през стихи, як наприклад у писнї Кущик, хтори чури, хтори капка, шмика ше през слики, през чувства, як кратки секвенци, як минутки, алє и як годзини, капе през днї и роки. Єдна з найкрасших Винайових писньох у тей збирки то Оловна причасц, хтору пошвецел покойному професорови Ґарянскому, у котрей през диялоґичну форму дотхнул и записал и професорски стихи и його совит, а хтори заправо указує визию яка би мала буц драга його поезиї, же би охабела глїбши шлїд: Будз „гевтот хтори зна миру / шицкому, / каждей травки / и каждей жвири / и себе самому, / гевтот / хтори зна же думанє / єдина його хижа...” / А плївай лєм по живей / води... Винайова поезия то глас осаменей єдинки хторей у дезинтеґрованим швеце нє остало нїч инше лєм власни глас, глас поети хтори шпива и кед го нїхто нє слуха, и кед го нїхто нє чита, по гевтей Гелдерлиновей думки же: „Гевто цо тирваце, сную поетове”.

115

116

ДРАМСКИ ДОДАТОК

ФЙОДОР М. ДОСТОЄВСКИ

СОН ШМИШНОГО ЧЛОВЕКА фантастична приповедка

Преклад и драматизация Владимир Надь Ачим

117

Наслов ориґинала

Фёдор Михайлович Достоевский „Сон смешного человека” З росийского преложел Владимир Надь Ачим

118

I слика Я шмишни чловек. Людзе ме уж тримаю за нєпевного, бо вони нє знаю правду, а я знам. О, як то чежко буц єдини хтори зна правду! Алє вони тото нє похопя. Нє, нє зрозумя. Знам же сом вше бул шмишни, можебуц ище од народзеня. Зо мнє ше вше шицки вишмейовали. Мнє почало буц шицко єдно, та ше шицки питаня оддалєли... Аж познєйше сом дознал правду. Раз сом збачел гвиздочку и почал сом ю упарто шацовац. Тота гвиздочка ми дала идею и я ше тей ноци ришел скончиц. Нєпреривно сом чекал добру нагоду. И тераз ме гвизда наведла на думку и ришел сом же ше тото обовязно случи ище тей ноци. А прецо ме гвиздочка наведла на таку думку – нє знам. И покля сом так патрел на нєбо,одразу ме якеш дзивче влапело за локец. Було зоз чимшик престрашене и у тим страху кричало: „Мамочка, мамочка!” Гоч нє у подполносци вигваряла слова, розумел сом же єй мац даґдзе умера або ше єй дацо случело, а мала вибегла поволац дакого до помоци мацери. Нє рушел сом за ню, алє сом одразу подумал же бим ю одогнал. Медзитим, вона одразу склопела ручки, плачуци далєй предлужела бежац коло мнє и нє охабяла ме. Теди сом тупнул з ногу и зврещал. Вона лєм збунєто скричала: „Панє, панє...!” – нараз ме охабела и пребегла прейґ улїци. Там ше зявел преходнїк и очиглядно прибегла ґу ньому. Випендрал сом ше на пияти поверх. Шеднул сом, запалєл швичку и почал роздумовац. Обок при мнє, у другей хижи, за преграду, предлужує ше Содома. Сциха сом шеднул ґу столу, вжал револвер и положел го опрез себе. Кед сом го положел, здогадуєм ше же сом ше себе опитал: „Значи, най будзе так?” и подполно потвердзуюцо одвитовал самому себе: „Так!”. То єст – забиєм ше. II слика Питаня були безсмислово и нєпотребни, бо револвер уж стал предо мну и я зоз цалим своїм єством чувствовал же ше тото вше119

лїяк случи, алє ме вони нєпреривно знємирйовали и я бешнєл. Нєобачлїво сом заспал. Гей, шнїл сом теди свой сон од трецого новембра! Шицки ше задзераю до мнє же то бул лєм сон. Та, чи то нє шицко єдно – сон або нє – кед сом одкрил Правду?! Кед раз спознаш правду и видзиш ю, вец ши прешвечени же то правда и же другей нєт и нє може єй буц, без огляду чи шпиш, чи жиєш. Та, най є гоч и сон, най, алє тот живот хтори ви так возвишуєце я сцел загашиц зоз самозабойством, а мой сон, мой сон – о, вон ми наявел нови, вельки, обновени и моцни живот! Послухайце! III слика Гварел сом уж же сом нєобачлїво заспал, як кед бим и далєй розсудзовал о тих истих стварох. Одразу ми пришло вошнє як кед бим вжал револвер и шедзим. Опрем го просто на шерцо, а нє на главу; а пред тим сом бул ришел же будзем штреляц до глави и то праве до правей слихи. Як сом го упар до першох, причекал сом хвильку-два, а швичка, стол и мур опрезо мнє нараз ше загойсали. Такой сом цвенкнул. Нє почувствовал сом боль, алє ше ми видзело же ше после вистрелу шицко у мнє потресло и шицко одразу вигасло и постало коло мнє барз чарне. Одразу ме першираз запрепасцела думка же сом умар, цалком умар, свидоми сом того и нє сумням до того и, як цо то звичайно зна буц, прилапюєм стварносц таку яка є. И яґод закопали ме до жеми. Шицки одходза, а я оставам сам. Нє рушам ше. Крем того сом нїч инше нє чувствовал. Лєжал сом и – чудно, нїч сом нє обчековал, примаюци без пригварки же мертви нє ма цо обчековац. Лєм було влажно. Нє знам кельо часу прешло – годзина, дзень, вельо днї. Одразу ми на лїву клїпку капла капка води хтора прешла през труну; о хвильку друга, потим треца и так далєй, шицко у розмаку по минуту. Глїбоко у шерцу ми було нєправо, так же сом почувствовал физични боль: „То моя рана”, подумал сом. „То бул вистрел, то кулька...” А капки нєпреривно капкали, кажду минуту, праве на мойо заварте око. Теди сом одразу зврещал, нє зоз гласом, бо сом бул нєрухоми, алє зоз цалим своїм єством. Господи Всевишнї, цо ше то зо мну случело? Зврещал сом и учитнул. Глїбока цихосц тирвала голєм минуту, та ище єдна капка капла, алє сом знал, я безконєчно и твардо знал и верел же ше обовязно шицко пременї. Одразу ше розклопел мой 120

гроб. Односно, нє знам чи бул отворени чи розкопани, лєм ме хтошка прилапел – цме и нєпознате єство – и ми ше створели у просторе. Нараз сом препатрел: була глїбока ноц и нїґда, ище нїґда нє було такей цмоти! Лєцели зме през простор далєко од жеми. Нїч сом ше нє питал свойому ношительови, чекал сом и цешел сом ше. Прешвечовал сом себе же ше нє боїм и замар сом од возбудзеня же ше нє боїм. Нє паметам кельо часу зме лєцели и нє можем то задумац: шицко ше одбувало як и звичайно вошнє, кед прескакуєш прейґ простору и часу и прейґ законох постояня и розуму, а застановюєш ше лєм на точкох хтори твойо шерцо жада. Здогадуєм ше же сом нєсподзивано збачел у цмоти єдну гвиздочку: „То Сириюс?” – опитал сом ше; нє витримал сом, а бул сом ришел же ше нє будзем випитовац. „Нє, то тота иста гвизда хтору ши видзел медзи хмарами кед ши ше врацал дому” – одвитовало ми єство хторе ме ношело. „Алє, кед же то Слунко, кед же то исте таке слунко як и нашо” – скричал сом – „дзе же вец Жем?” А мой сопутнїк ми указал на гвиздочку хтора ше блїщала у цмоти зоз желєнкастим блїском. Лєцели зме просто на ню. „Озда можлїви таки повторйованя у вселени, чи то даяки природни закон? А кед же тото там Жем, озда то иста така Жем як и наша, тиж така нєщешлїва, бидна, алє мила и вично любена, хтора будзи исту таку боляцу любов у своїх найнєподзековнєйших дзецох як и нашо...?” – скричал сом дирґоняци од нєстриманей, возбудзеней любови ґу власней Жеми хтору сом напущел. Подоба бидней дзивочки хтору сом уквилєл зявела ше ми пред очми. „Шицко увидзиш” – одвитовал ми мой сопутнїк, а у його словох трепецел якишик смуток. Швидко зме ше приблїжовали ґу планети. Алє мой сопутнїк ме уж напущел. Шицко було таке исте як и у нас, алє як кед би шицко блїщало у якимшик шветлу од якейшик велькей, святей, на концу посцигнутей побиди. На концу сом упознал людзох тей щешлївей жеми. Вони сами пришли ґу мнє, обколєшели ме и бочкали. Дзеци слунка, дзеци свойого слунка – о, яки були прекрасни! На нашей Жеми сом нїґда нє видзел таку красу при людзох. Озда ше лєм при наших дзецох, у найвчаснєйшим периодзе їх живота могло найсц далєки и лєм з часци слаби одблїск такей краси. Очи тих щешлївих людзох блїщали ше зоз ясним блїском. Твари ше им швицели глїбоко розумно з якимшик спознаньом хторе було виполнєте з миром, алє тоти твари були весели; у словох и гласох тих людзох було чуц дзецинску радосц. О, я такой енки, на перши попатрунок на їх твари розумел 121

шицко, цалком шицко! А вони ше ми нїч нє випитовали, як кед би уж шицко знали и жадали цо скорей одогнац бриґи и страданя з моєй твари. IV слика Попатьце, поведзме, най би то бул лєм сон! Алє здогадованє на любов тих нєвиних и прекрасних людзох остало у мнє за навики и я чувствуєм же ше їх любов и тераз вилїва на мнє. Сам сом их видзел, упознал и прешвечел ше, любел сом их, а познєйше сом страдал и церпел пре нїх. О, я такой обачел и почувствовал, аж и теди, же сом их у вельо койчим нє годзен розумиц – мнє, як сучасному русийскому преднякови, випатрало нєпохоплїве, наприклад, тото же вони, гоч и знали тельо вельо, нє мали нашу науку. Алє сом пошвидко похопел же ше їх знанє виполньовало и кармело зоз цалком иншакима похопенями як при нас на Жеми и же їх намаганя цалком иншаки. Вони нє жадали нїч и були мирни, нє намагали ше спознац живот, як ми, прето же їх живот бул виполнєти. Алє їх знанє було глїбше и возвишенше од нашей науки, бо наша наука глєда толкованя цо то живот, сама понагля спознац го и других научиц жиц, а вони и без науки знаю як маю жиц. Тото сом похопел, лєм сом нє могол розумиц їх знаня. Указовали ми свойо древка, а я нє могол похопиц телю и таку любов з яку вони патрели на стебла, як кед би бешедовали зоз єствами хтори подобни им. А, знаце, можебуц анї нє погришим кед повем же аж и бешедовали зоз нїма! Гей, вони пренашли їх язик и прешвечени сом же их древка розумели. Так патрели на цалу природу, на животинї хтори их любели победзени з їх любову. Указали ми гвизди и бешедовали о нїх цошка цо я нє могол розумиц. Любели ме и без того, а я знал же ме вони нїґда нє буду розумиц и прето сом им нє бешедовал о нашей жеми. Лєм сом бочкал опрез нїх тоту жем на хторей вони жили и без словох их обожовал, а вони шицко тото видзели, дошлєбодзовали же бим их обожовал без ганьби од того, прето же и сами силно любели. Нє церпели пре мнє кед сом дакеди шицок у слизох бочкал їх ноги, радосно знаюци у своїм шерцу з яку ми моцу любови одвитую. Гнєтка сом ше зачудовано питал: як могли за шицок тот час нє увредзиц чловека як цо то я и як то же у мнє анї раз нє пребудзели чувство любомори або зависци? Часто сом ше запитал як сом лєм витримал – я, хтори ше любим хвалїц и спреведац – же бим нє бешедовал о своїх знаньох, о хторих вони, вшелїяк, анї нє творели; як то же сом их нє жадал одушевиц гоч и з любови ґу нїм? 122

Були розбавени и весели як дзеци. Блукали по своїх прекрасних лєшикох и гайох, шпивали прекрасни писньочки, костирали ше з лєгку поживу, зоз плодами своїх древкох, з медом зоз своїх лєсох и млєком подредзених животиньох. За поживу и облєчиво ше трудзели лєм дакус и олєгко. Мали любови и народзовали дзеци, алє сом нїґда нє обачел при нїх наступи тей тупей сладострасци хтора залапює шицко на нашей жеми, шицко и каждого и служи як єдине жридло за шицки грихи нашого чловечества. Вони ше радовали новонародзеним дзецом як новим учашнїком у їх блаженстве. Медзи нїма нє було звади, нє було любомори, анї нє похопйовали цо то значи. Їх дзеци були дзеци шицких, прето же шицки творели єдну фамелию. При нїх, такповесц, нє було анї хороти, гоч шмерци було, алє їх стари умерали сциха, як кед би заспали, обколєшени з людзми зоз хторима ше одпитовали, благословяци их, ошмихуюци ше им и були випровадзени зоз святим ошмихом. Смуток и слизи сом при тим нє обачовал, була то лєм любов змоцнєна по возвишенє, алє возвишенє мирне, засицене и припатраце. Могло ше подумац же вони и по шмерци маю дотик зоз своїма мертвима и же шмерц нє претаргує жемске єдинство з нїма. Нє барз ме вони розумели кед сом ше им питал о вичним живоце, алє випатра були нательо прешвечени до того живота же то за нїх нє представяло даяке питанє. Нє мали храми, алє мали якешик насущне, живе и нєпреривне єдинство зоз цалосцу Вселени; нє мали вири, алє мали тварде прешвеченє: кед ше виполнєла їх жемска радосц по гранїци жемскей природи, теди наступи за нїх, и за живих и за мертвих, ище векше преширйованє дотику зоз цалосцу вселени. Вони очекую тоту хвильку з радосцу, сциха, нє бануюци нї за чим, и тоту хвильку ноша у нагадованьох своїх шерцох о чим и приповедаю єдно другому. Вечаром, пред спаньом, любели позберац зложени и виєдначени хори. У тих писньох вилївали шицки чувства хтори им понукнул прешли дзень, славели тот дзень и одпитовали ше од нього. Славели природу, жем, морйо и лєси. Любели складац писнї єдни о других у хторих ше взаємно вихвальовали як дзеци; то були найпростейши писнї, алє вони виходзели зоз шерца и предзерали до других шерцох. И нє лєм у писньох, випатрало же цали живот препровадзовали так же уживали єдни у других. То була якашик взаємна залюбеносц, подполна и обща. Дзепоєдни з їх шветочних и возвишених писньох и шпиванкох я анї нє розумел. Розумяци слова, нїяк сом нє могол войсц до їх значеньох. Тото остало нєдолаплїве мойому розуму, алє ше прето мо123

йо шерцо вше баржей преплєтало зоз тим. Часто сом им гуторел же сом тото уж скорей и од давен-давна предчувствовал, же ше тота радосц и слава зявели у мнє ище на нашей Жеми. Як намаганє, намаганє хторе поволує, хторе дзекеди ишло по нєвитримовни смуток; кед бим почувствовал їх славу и у снох свойого шерца и у мрийох свойого розума, часто сом нє могол на нашей жеми припатрац ше на заход слунка без слизох... У моєй мержнї ґу людзом нашей жеми вше ше скривал порив – прецо им мушим пребачиц – а у моєй любови смуток – прецо нє можем любиц и покля их мержим? Вони ме слухали, а я видзел же нє можу похопиц тото цо бешедуєм. Алє сом нє бановал за тим же сом им бешедовал о тим: знал сом же вони розумя огромну силу мойого смутку за тима хторих сом напущел. Гей, вше кед на мнє патрели зоз своїм попатрунком хтори зарйовал з любову, кед сом лєм почувствовал же мойо шерцо попри нїх исте таке нєвине и справедлїве як їх шерца, я теди нє бановал же сом их нє розумел. Од чувства розкошу живота застановйовало ше ми диханє и я ше им сциха модлєл... О, гей, тераз ше шицки зо мнє вишмеюю и прешвечую ме же анї у сну нє мож видзиц таки подробносци яки я виношим; же я вошнє видзел лєбо дожил чувство хторе мойо шерцо створело у горучки, а же сом подробносци видумал кед сом ше пребудзел. И так сом им и обявел же то так и було – боже, як ше ми лєм видрижньовали и як им було весело понїжовац ме. Вшелїяк, гей, я бул виполнєти лєм зоз чувством того сна и лєм тото чувство ше отримало у моїм кирвавим шерцу. Алє прето правдиви подоби и форми мойого сна, думам, тоти хтори сом видзел вошнє, були нательо засицени зоз гармонию, нательо були прекрасни и нательо правдиви же кед сом ше пребудзел, вшелїяк же сом нє мал моци конкретизовац зоз нашима слабима словами, так же ше мушели як мехирки з мидлїни розплїхнуц у моїм мозґу, та сом можебуц нєсвидомо видумал подробносци хтори сом вшелїяк преврацел, окреме пре свою страсну жажду же бим их цо скорей и у найменшей мири винєсол. Алє, як можем нє вериц же ше шицко тото збуло? Було, можебуц, тисяч раз лєпше, яснєйше и радоснєйше як цо сом виприповедал? Най то и сон, алє нє верим же ше тото нє случело. Знаце, повем вам єдну тайну: можебуц то анї нє бул сон! Прето же ше ту збуло цошка нательо ужасне, цошка нательо правдиве же ше ми нє могло привидзиц вошнє. Поведзме же мойо шерцо народзело тот сон, алє чи би мойо шерцо могло народзиц тоту ужасну правду яка ше ми потим случела? Як ю я могол сам видумац лєбо створиц зоз шерцом? Чи ше могло мойо дробне шерцо и мой чудни и нїчомни ро124

зум возвишиц до такого одкрица правди?! Пресудзце сами: я по тераз скривал, алє тераз вирекнєм и тоту правду. Ствар у тим же сом их шицких... розбуйдошел! V слика Гей, гей, закончело ше так же сом их шицких погубел. Як ше то могло случиц – нє знам, алє ше того ясно здогадуєм. Сон прелєцел през тисячи роки и охабел у мнє ище єдно обще чувство. Знам лєм же причина гриха бул – я. Як бацил куґи хтори заражує цали держави, так и я заражел зоз собу тоту щешлїву и по мой приход безгришну жем. Вони научели спреведац и полюбели спреводзку кед спознали єй красоту. О, то можебуц почало нєвино, з франти, зоз кокетарию и можебуц од єдного атома, алє атом спреводзки вошол до їх шерцох и попачел ше им. Потим ше пошвидко народзела сладострасц, сладострасц виволала любомору, а любомора нємилосердносц... Нє знам, нє паметам, алє пошвидко пришло до прелїваня креви: вони ше зачудовали, злєкли, почали ше розиходзиц и роздвойовац. Зявели ше союзи, алє тераз уж єдни процив других. Почали пригваряня, гроженя. Створело ше поняце чесци. Кажди союз подзвигнул свою заставу. Почали мучиц животинї, а вони пре тото пошли од нїх до лєсох и постали їх нєприятелє. Почала борба за видвойованє и одщипйованє, за особу, за мойо, за твойо. Почали бешедовац на рижних язикох. Упознали смуток и полюбели го, постали жадни мученя и гуторели же ше Правду посцигує лєм зоз мученьом. Теди ше при нїх зявела наука. Кед постали зли, почали бешедовац о братстве и гуманосци и аж теди зрозумели тоти идеї. Кед постали преступнїки, пренашли правдолюбивосц и порихтали цали кодекс же би ше осиґурали, а за осиґуранє кодекса поставели ґильотину. Лєдво ше здогадовали того цо страцели, аж нє сцели анї вериц же дакеди були нєвини и щешлїви. Шмеяли ше и зоз самей можлївосци того свойого скорейшого щесца и наволовали ю мрия. Нє могли щесце задумац анї у особох, анї у формох, алє чудна и прекрасна ствар: понеже страцели шицку виру и бувше щесце и наволали их сказка, вони нательо зажадали буц знова нєвини и щешлїви же як дзеци спадли пред жаданями свойого шерца, створели зоз того жаданя бога, збудовали храми и почали ше модлїц тей идеї, тому свойому „жаданю”; цалком верели до його нєвиводлївосци и нєвитворлївосци, алє го заш лєм обожовали и кланяли ше му у слизох. 125

Медзитим, кед настала можлївосц же би ше врацели до нєвиного и щешлївого скорейшого часу хтори страцели, и кед би им го дахто одразу указал и опитал им ше чи ше му враца, вони го одлучно одбили. Гварели му: „Най зме и спреводзкоше, зли и гришни, ми знаме тото, ми плачеме пре тото, мучиме себе, вичерпюєме ше и кареме баржей як тот нємилосердни Судия хтори нам будзе судзиц и хторому анї мено нє познаме. Алє прето ми маме науку и прейґ нєй знова пренайдземе Правду и примеме ю свидомо. Знанє висше од чувствох, спознанє живота – висше од живота. Наука нам да премудросц, премудросц нам одкриє закони, а спознанє законох щесца висше од самого щесца.” Так ми гуторели и после тих словох кажде полюбел себе баржей як других, бо иншак нє могли. Кажде постал нательо любоморни на свою особу же ше зоз шицку свою моцу намагал унїжиц и зменшац особносц другого – за тото би жертвовал цали свой живот. Зявело ше рабство, аж и добродзечне: слаби ше дзечнє подредзую моцним, а тоти им помагаю гнобиц ище слабших. Зявели ше и праведнїки хтори приходзели ґу тим людзом и зоз слизами у очох им гуторели о їх гордосци, о щезованю їх мира и гармониї, о траценю ганьби. Вишмейовали ше з нїх и забивали их зоз каменьом. Свята крев цекла по прагох храмох. Прето ше зявели людзе хтори почали роздумовац: як би було кед би ше знова даяк зєдинєли, алє так же би нїхто нє престал любиц себе баржей як других, а заш лєм же би нє завадзал другому и же би так жили шицки зложно у єдним заєднїцким дружтве. Зорвали ше прави войни коло тей идеї. Зражени боки твардо верели же наука, премудросц и чувство самоотриманя на концу примуша чловека же би ше зєдинєл до зложного и розумного дружтва, а потамаль, же би пошвидшали ствар, „премудри” ше намагали витребиц шицких „нєпремудрих” хтори нє похопели їх идею, же би нє завадзали їх побиди. Медзитим, и чувство самоотриманя почало швидко слабиц, зявели ше гамишни людзе и сладостраснїки хтори отворено вимагали шицко або нїч. Же би ше посцигло Шицко, приступели ґу злодїйством, а кед ше им тото нє удавало, теди приступйовали ґу самозабойству. Зявели ше релиґиї зоз култом нєпостояня и самоупрепасцованя пре вичне змирйованє у нїчомносци. На концу, людзе вистали у безсмисловей роботи и на їх тварох ше зявел боль; теди обявели же страданє то краса, бо лєм у страданю лєжи смисел. Вони ошпивали страданя аж и у своїх шпиванкох и писньох. Ишол сом медзи нїх ламаюци руки и плакал сом над нїма, алє сом их заш лєм любел, можебуц и баржей як скорей, кед на 126

їх тварох нє було страданя и кед були нательо нєвини и прекрасни. Полюбел сом тоту вичерпану жем баржей як кед була рай, лєм прето же ше на нєй зявел смуток. Акурат, я вше любел боль и смуток, алє лєм за себе, за себе; а медзи нїма сом плакал и сановал сом их. Випросцал сом руки медзи нїма у розпуки обвинююци, преклїнаюци и нєнавидзаци себе. Гуторел сом им же тото шицко зробел я, лєм я, же я пущел заразу и спреводзку! Модлєл сом их же би ме розопяли на криж, бо сом их научел як ше прави криж. Нє могол сом, нє мал сом моци сам ше забиц, алє сом жадал прияц мученє од нїх. Бул сом жадни мукох, жадал сом най ше у тих мукох прелєє моя крев по остатню капку. Вони ше зо мнє вишмейовали и на концу почали думац же сом похибел. Оправдовали ме бешедуюци же лєм достали тото цо жадали и же то так мушело буц. На концу ми сообщели же поставам опасни и же ме стрепу ґу шалєним кед нє будзем чит. Теди мою душу обнял таки смуток же ше ми шерцо сцисло и почувствовал сом же умрем и у тей хвильки сом ше таргнул, пребудзел. Було уж рано, гоч ище нє швитло, а було уж и шейсц годзин. Зорвал сом ше у истей фотелї, швичка цалком вигорела. Кед сом приходзел ґу себе, спаднул ми револвер на жем, порихтани и наполнєни – нагло сом го оддрилєл од себе! О, тераз сцем живот, живот! Подзвигнул сом руки и обрацел ше ґу вичней Правди: нє лєм же сом ше обрацел ґу нєй, алє сом и заплакал; возвишенє, нєвироятне возвишенє потресло мойо єство. Гей, живот и – казань! За наказованє сом ше одлучел у истей хвильки и, вшелїяк, за цали свой живот. Идзем наказовац, алє – цо? Правду, прето же сом ю з власнима очми видзел, видзел сом шицку єй славу! Од того часу я наказуєм! Крем того, любим шицких тих цо ше зо мнє вишмеюю, аж и баржей як шицких. Прецо то так – нє знам и нє можем потолковац, алє най. Гваря ми же ше уж трацим, а цо будзе далєй? Правда! Я ше трацим и можебуц надалєй будзе вше горше. Вшелїяк, будзем ше трациц покля нє пренайдзем як будзем наказовац, односно зоз якима словами и зоз якима дїлами, прето же то барз чежко вивесц. Мнє и дзень нєшка ясне як на дланї, алє слухайце, хто нє блука? Но, шицки иду ґу истому цилю, чи мудерци, чи збойнїки, лєм по рижних драгох. Стара то Правда, цо ту єст нового, прето нє можем барз заблукац анї страциц ше. Прето же сом видзел Правду, видзел сом ю и знам же людзе можу буц прекрасни и щешлїви, а же би нє страцели способносц жиц на жеми. Я нє будзем и нє можем вериц же зло нормални стан людзох. А шицки ше зо мнє вишмеюю праве пре тоту мою виру. Як можем 127

нє вериц, кед сом видзел Правду, нє пренашол сом ю з розумом, алє сом ю видзел и єй жива подоба виполнєла мою душу навики. Видзел сом ю у такей подполней цалосци же нє можем вериц же вона нє постої при людзох. Значи, як ше вец мож страциц у блуканю? Вшелїяк же скруцим, та аж и даскельо раз, можебуц будзем бешедовац зоз цудзима словами, алє нє на длуго: жива подоба того цо сом видзел будзе вше зо мну и вше ме виправи и унапрями. О, я добри и швижи, идзем и будзем исц, та гоч и тисяч роки. Знаце, я на початку сцел затаїц, та сом их розпущел, алє то була гришка – ниа, уж перша гришка! А вец ми Правда пошептала же спреведам, зачувала ме и унапрямела. Но, як створиц рай – то нє знам, прето же нє знам виражиц зоз словами. После свойого сна страцел сом слова. Голєм шицки главни слова, тоти найпотребнєйши. Алє най, я пойдзем и будзем бешедовац же бим нє вистал, прето же сом шицко видзел очиглядно, гоч нє знам висловиц цо сом видзел. А тоти цо ше зо мнє вишмеюю тото нє розумя, алє гваря: „Шнїл, бешедує у сну, ма галуцинациї.” Озда то мудро? А вони ше так цеша! Сон? Цо то сон? Ша, озда наш живот нє сон? Ище и вецей – най ше то нїґда нє зисци и най нє будзе раю (тото уж розумим), алє я заш лєм будзем наказовац. Медзитим, як то просто: єдного дня, єдна хвилька, шицко би ше одразу ушорело! Главне – люб других як и себе, то главне и то шицко, а друге нїч анї нє треба, бо го вец такой пренайдзеш кед ше шицко ушори. Но, шицко тото – стара правда хтору зме милион раз повторйовали и читали, алє ше нє угнїздзела! „Спознанє живота висше од живота, а спознанє закона щесца – вецей од щесца” – ниа, процив чого ше треба бориц! И будзем ше бориц! Лєм кед шицки пожадаю, вец ше шицко такой зисци. А гевто мале дзивче сом нашол... И пойдзем! Пойдзем.

128

УПУТСТВО ЗА ПРИРИХТОВАНЄ РУКОПИСОХ ЗА ДРУКОВАНЄ Часопис за литературу, културу и уметносц Шветлосц обявює ориґинални науково, преглядни науково и фахово роботи зоз обласци филолоґийних, линґвистичних и дружтвених наукох. Роботи хтори уж обявени або понукани за обявйованє у даєдней другей публикациї нє можу буц прилапени, так як анї гевти хтори нє задоволюю науково критериюми. Кед робота була викладана на науковим сходу, або настала як резултат наукового проєкта, тот податок треба навесц у надпомнуцу на дну насловного бока тексту. Автор длужни почитовац науково и етични принципи и правила под час пририхтованя роботи у складзе зоз медзинароднима стандардами. Зоз придаваньом роботи автор ґарантує же шицки податки у роботи точни, як гевти хтори ше одноша на виглєдованє, так и библиоґрафски податки и наводи зоз литератури. Пре рецензованє ше преверює чи у роботох нєт елементи плаґияту. Часопис Шветлосц обявює роботи авторох зоз Сербиї и иножемства. У Шветлосци ше обявюю роботи найвецей трох коавторох. Кажде може понукнуц лєм єдну роботу за обявйованє, без огляду чи є єдини автор чи коавтор. 1. Придаванє рукописох Роботи ше придаваю у електронскей форми у *.doc або *.docx формату на адресу: casopissvetlosc@gmail.com. 2. Рецензованє Поступок рецензованя анонимни у обидвох напрямох, прето авторе муша вихабиц шицки информациї зоз тексту, однoсно файлу на основи хторих би могли буц идентификовани, и то на шлїдуюци способи: а) з анонимизацию референцох хтори ше находза у тексту и хтори авторово, б) з анонимизацию референцох у библиоґрафиї, 129

в) з уважним менованьом файлох, так же би ше нє видзел автор (нпр. File > Check for Issues > Inspect Document > Document Properties and Personal Information > Inspect > Remove All > Close). Роботи рецензую двоме квалификовани рецензенти. Думанє анонимного рецензента и текст роботи зоз евентуалнима надпомнуцами ше придаваю авторови же би вон у цеку 14 дньох окончел глєдани пременки у роботи. Кед же рецензент утвердзи же робота нє согласна зоз правописом и же ма ґраматични и стилски гришки, авторови ше враца робота на лектуру. Автор одвитує за правописну и стилску коректносц текста. Ревидована верзия роботи ше посила рецензентови на увид, та ше вон вияшнює чи глєдани пременки одвитуюци и чи роботу мож друковац. Потим Редакция приноши одлуку о обявйованю. 3. Язик и писмо Роботи ше публикую на шицких славянских язикох и на главних шветових язикох. 4. Форматованє тексту Тексти ше пишу у програми Microsoft Word, зоз фонтом Times New Roman. Велькосц фонта основного тексту 12 (кед цитат ма вецей як 40 слова, велькосц фонта 11). Проряд основного тексту 1,5. Кажди перши шор нового пасуса уцагнути (Paragraph/Indentation/ Special:_First line 1,5 cm), а текст треба вировнац з обидвох бокох („justify”). Формат бока А4. Фусноти означовац зоз арабскима числами (окрем перших хтори ше означую зоз гвиздочками, а часц су информациї о авторови, повязаносци виглєдованя зоз проєктом або информациї о предходним публикованю часцох роботи). Велькосц фонта фусноти 10. Роботи хтори нє задоволюю формални стандарди нє можу войсц до поступку рецензованя. 5. Насловни бок Шицки роботи маю насловни бок хтори треба же би у горнїм лївим углу мал мено автора, а под тим и афилияцию, односно мено институциї. Под тима информациями шлїдзи наслов роботи хтори центрирани и написани зоз верзалом и фусноту хтора означена зоз гвиздочку (*). Зоз першу гвиздочку ше дава инфорамция о имейлу автора а зоз другу и трецу гвиздочку информациї о науковим про130

єкту, подзекованю або надпомнуце о предходним представяню роботи на науковим сходзе итд. 6. Структура статї Рукопис понукнути за друкованє треба же би мал шлїдуюци елементи: мено и презвиско автора, институцию у хторей є заняти, наслов статї, абстракт, ключни слова, текст роботи, резиме и наукови апарат. 7. Наслов статї Наслов треба же би цо вирнєйше описал змист статї. 8. Абстракт и ключни слова, резиме Єден параґраф, до 200 слова. Велькосц фонта 10, зоз прорядом 1. Перши шор уцагнуц, без писаня слова абстракт. Обовязни информациї абстракту то циль виглєдованя, методолоґия виглєдованя. Под текстом абстракту, пише ше наслов Ключни слова и наводзи ше од 5 до 10 слова або фрази хтори описую змист статї. Резиме ше пише по анґлийски на концу текста, после литератури, з велькосцу фонта 10 и прорядом 1 (single). Пред резимеом пише ше мено и презвиско автора на латинки. Потим шлїдзи наслов Summary, центровани. Перши шор каждого пасуса уцагнуц на 1,5 цм. Наслов резимеа по анґлийски виписани зоз верзалом, центровано. Резиме зжато приказує проблем, циль, методолоґию и резултати наукового виглєдованя. Обсяг резимеу до 500 слова. Резиме нє преклад абстракта. После тексту резимеа, уцагнути на 1,5 цм шлїдзи наслов Key words, после хторого ше наводза 5 до 10 ключни слова. Кед же робота на анґлийским язику, резиме ма буц по руски. 9. Обсяг тексту Минимална длужина роботи 20 000, а максимална 30 000 характери, вєдно зоз абстрактом, резимеом и литературу. 10. Основни текст роботи Основни текст ше пише з велькосцу фонта 12. Наслови поглавйох ше наводза з верзалом центровано, а поднаслови знука поглавйох з курзивом уцагнуто на 1,5 цм, як и перши шор нового пасуса. 131

Таблїчки и ґрафикони формовац у Word формату. Кажда таблїчка ма буц означена з числом, з адекватну назву. Число и назва ше находза над таблїчку/ґрафиконом. 11. Цитованє референцох у тексту статї Цитати ше означую зоз двойнїстима знаками наводзеня у складзе зоз правописом язика на хторим статя, а цитати знука цитату з єднима знаками наводзеня (‘...’). Хасноване жридло ше наводзи знука тексту так же ше елементи (презвиско автора, рок виданя, число бока на хторим ше находзи часц хтора ше цитує) наводза у заградзеньох и одвоюю зоз двома точками (Дуличенко 2009: 54). Цитовани жридла ше наводза на концу виреченя, нєпостредно пред точку. За блок цитат (вецей як 40 слова) нє хасновац знаки наводзеня алє ше го пише у окремним блоку, лїва марґина (Paragraph/Indentation/Left) уцагнута на 1,5 цм, а фонт велькосци 11, на концу у заградзеню жридло. Кед ше наводзи роботу хтора ма 3–5 авторох, перши раз навесц шицких авторох, а у познєйших наводзеньох лєм першого автора и навесц „и др.” або „et al.”. Кед статя ма два або вецей референци истого автора зоз истого року, вец ше после податкох о року додаваю знаки а, б итд. (Тамаш 2012а), (Тамаш 2012б). Роботи истого автора ше наводза по хронолоґийним шоре: (Halle, 1959; 1962). 12. Литература У списку литератури наводза ше лєм референци хтори автор хасновал у роботи. Велькосц фонта 12, а форма треба же би була Hanging на 1,5 цм (Paragraph/Indents and Spacing/Hanging). 12.1. Кнїжки (друковани жридла) 12.1.1. Кнїжка з єдним автором Дуличенко, А. (2010). Jugoslavo-Ruthenica II. Нови Сад: Филозофски факултет Нови Сад, Руске слово Нови Сад. 12.1.2. Кнїжки з вецей авторами Кед кнїжка ма вецей авторох, наводза ше шицки, алє ше пред остатнїм презвиском додава знак „&”. Đorđević, S., & Mitić, M. (2000). Diplomatsko i konzularno pravo. Beograd: Službeni list SRJ. Rokai, P., Đere, Z., Pal, T., & Kasaš, A. (2002). Istorija Mađara. Beograd: Clio. 132

12.1.3. Кнїжка зоз редактором або ушорйовачом зборнїка роботох Кед кнїжка зборнїк роботох зоз наукового сходу або є пошвецена єдней теми, як автор ше наводзи редактор або ушорйовач публикациї и коло презвиска и инициялу ше додава „ред.” або „ушор.”, односно „еd.” кед кнїжка на странским язику. Тамаш, J. (ред.) (2012). Величина малих језичких, књижевних, културних и историјских традиција. Нови Сад: Филозофски факултет – Одсек за русинистику. 12.2. Статї у часописох 12.2.1. Статя зоз зборнїка Гарди, Д. (2012). Концепт историї бачванско-сримских Руснацох Гавриїла Костельника. У: Тамаш, J. (ред.) (2012). Величина малих језичких, књижевних, културних и историјских традиција. Нови Сад: Филозофски факултет – Одсек за русинистику. 141–149. 12.2.2. Статя з наукового часописа Kišjuhas, A. (2017). Manjinski identiteti: perspektiva teorije kontrole afekta i teorije kontrole identiteta. Русинистични студиї/Ruthenian Studies, 1, 155–171. 12.2.3. Статї з новинох Потребне навесц информациї о року, мешацу и дню за дньово и тижньово новини и хасновац „bok” або „p.” кед новини на странским язику. Mишић, M. (1. феб. 2012). Ју-Eс стил смањио губитке. Политика, стр. 11. А кед ше нє спомина автор статї: Стражевица готова за два месеца. (1. феб. 2012). Политика, стр. 10. 12.3. Онлайн жридла Кeд то жридло оможлївює, треба написац DOI число. Тото число ше записує на концу описа без точки. Кед DOI нє доступни, треба хасновац URL. 12.3.1. Статя зоз онлайн наукового часописа Stankov, S. (2006). Phylogenetic inference from homologous sequence data: minimum topological assumption, strict mutational compatibility consensus tree as the ultimate solution. Biology Direct, 1. doi: 10.1186/1745-6150-1-5 Aбо з URL адресу: Stankov, S. (2006). Phylogenetic inference from homologous sequence data: minimum topological assumption, strict mutational compatibility consensus tree as the ultimate solution. Biology Direct, 1. Preuzeto sa http://www.biology-direct. com/content/1/1/5 133

12.3.2. Е-кнїжки Кед ше наводзи жридло хторе доступне лєм на интернету, место податкох о месту видаваня и видавательови, треба навесц податок о електронским жридлу зоз хторого ше пребера: Milone, E. F. & Wilson, W. J. F. (2008). Solar system astrophysics: background science and the inner solar system [SpringerLink version]. doi: 10.1007/978-0-387-73155-1 12.3.3. Веб сайт Податок о року одноши ше на датум формованя, датум копиї або датум остатнєй пременки. Kraizer, S. (2005). Safe child. Превжате 29. фебруара 2008, sa http://www.safechild. org/ Penn State Myths. (2006). Превжате 6. децембра 2011, зоз http://www.psu.edu/ ur/about/myths.html 12.4. Нєобявени роботи За нєобявени роботи треба навесц подполни податки. Segedi, K. (2004). Prefiksi sa prostornim značenjem u rusinskom i ruskom jeziku (Nepublikovana magistarska disertacija). Filozofski fakultet, Univerzitet u Novom Sadu, Novi Sad. 12.4.1. Рукописни материял ше наводзи по авторови рукопису, а кед автор рукописа нє познати, по наслову. Кед рукопис нє ма наслов, дава му го тот цо пише о нїм. Шлїдуюци елемент час наставаня тексту, место и назва институциї у хторей ше рукопис находзи, сиґнатура и фолияция. Редакция часописа Шветлосц

134

CIP – Katalogizacija u publikaciji Biblioteka Matice srpske, Novi Sad 82+008+7 [VETLOSC : ~asopis za nauku, literaturu, kulturu i umetnosc / odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap. – Rok 1, ~. 1 (1952)-rok 3, ~. 4 (1954) ; Rok 4, ~. 1 (1966)– . – Novi Sad : Ruske slovo, 1952–1954 ; 1966–. – 23 cm Tromese~no.

ISSN 0488–7557 COBISS.SR-ID 7356418