Шветлосц 2 - 2014

[VETLOSC ~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc ROK LXII

АПРИЛ–ЮНИЙ 2014

^ISLO 2

ЗМИСТ ПОЕЗИЯ И ПРОЗА Славица Шовш: Сибир як нєвитворлїви сон . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 147 Владимир Бесерминї: Слово Бояна Двокраяна . . . . . . . . . . . . . . . . . . 153 ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТУРИ Стари завит (22) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 159 ИНТЕРВЮ Борис Варґа: Литературни вечари як рок концерти . . . . . . . . . . . . . . 181 Єлена Перкович: „Пандорова шкатула” Михеон Хун-Кана . . . . . . . . 188 СТАТЇ И ЕСЕЇ Юлиян Тамаш: За українского читача, двацец роки после . . . . . . . . 197 ПРИКАЗИ, КРИТИКИ, РЕЦЕНЗИЇ Олена Планчак-Сакач: Щесце у малих стварох . . . . . . . . . . . . . . . . . Саша Сабадош: Вични дилеми коло националного мена . . . . . . . . . Валентина Чизмар: Попатрунок на широку ровнїну . . . . . . . . . . . . . Єлена Перкович: Препакованє меншинскей политики . . . . . . . . . . . .

201 204 211 217

РОЧНЇЦИ – ЮВИЛЕЇ Микола М. Цап: „Пупче” Янка Фейси у фокусу литературней критики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 221 Дюра Латяк: „Руски новини” 1924–1941 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 226 IN MEMORIAM Михайло Зазуляк: Владимир Бесерминї (1946-2014) . . . . . . . . . . . . . 241 ДРАМСКИ ДОДАТОК Штефан Сухий: Владика або Добри Христов ученїк . . . . . . . . . . . . 243 Уметнїцки фотоґрафиї Мариї Ковачевич (158, 180, 196, 200, 216, 220)

[VETLOSC

~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc Vihodzi od 1952. roku (prerva od 1955. do 1966. roku) Dotera{n< redaktore Dxra Var}a (1952–1954), Dxra Papgarga< (1966–1993), Mikola M. Cap (1994–1998), Redakcijni kole}ixm (1999–2000) Direktor Martica Tama{ Odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap Redaktor Mikola [anta U{orjovacki odbor Irina Gardi-Kova~evi~, [tefan Gudak, dr Ykov Ki{xgas, dr Ynko Rama~ i Mikola M. Cap Lektor i korektor Mikola M. Cap Dizajn ramikoh Lxbomir Sopka Tehn<~ni redaktor Mariy Gudak Vidava Novinsko-vidavatelqna ustanova “Ruske slovo” Novi Sad. Adresa redakci<: 21000 Novi Sad, Bulevar o{lwbodzeny 81 (budinok “Dnevnika”), telefon (021) 6613-697 telefaks (021) 528-083, e-mail: ruske@EUnet.rs ^asopis vihodzi 4 raz u roku. Ro~na predplata 800,00 dinari, a za ino`emstvo 25 evra; wden prikladn<k 200,00 dinari. @iro rahunok ~islo 160-923244-82 – NVU “Ruske slovo” Novi Sad (z nazna~enqom: za “[vetlosc”); devizni rahunok ~islo 265100000002458904 – Raiffeisenbank a. d., Beograd Друкує ЯП “Службени гласник” Беоґрад ISSN 0488-7557

Drukovanw togo ~isla finansijno pomognul Pokra<nski sekretariyt za kulturu i yvne informovanw

Poeziy i proza Славица ШОВШ

СИБИР ЯК НЄВИТВОРЛЇВИ СОН Велї сибирски пахульки назлєтовали, а по шицким судзаци, ище маю бaрз нашнїжиц док нє похопим сущносц трошеня вредносцох по їх оголєнє и видрилєнє з обтоку а уж ми жимно у шерцу и коло нього. нє важне, зогреєм ше док ми ше пред очми престру били сибирски парлоґи нєпреглядни хтори вшелїяк нащивим. моцно верим же шицко руша од виду, та можем спатриц шнїг як горуце сладке млєко, наприклад, а воно нє може нє зограц & кед нє облапяш з поглядом, защицени ши од повратного дїйства ствар лєм у тим же завераюци очи пред подїями, трациш можлївосц гоч якого участвованя,

147

та ши аж анї нє шведок, лєм цошка таке як „з Марса на главу”, цо можебуц же вообще и нє подло, алє ше нїяк нє пренаходзим у тей улоги виключуєм чувства и сочувства (на нїх печаци найвекших зраднїцтвох), иґноруєм убитосц власну и цудзу, дознавам чи були и чи прешли. на чистим сом и тельо досц спреведам и власни гранїци цо су до мнє хто зна кеди процив моєй волї зашати ниа, перше ше лєм правим, а такой потим заключуєм же их наисце нєт. ставам до кута патреня на теразчасови способ & младосц ту у нас достава роботу лєм кед є „исправна”. по можлївосци блондинка и длугонога, мобилна аплаудовац, гласно ше шмеяц на, нїби, духовитосци висших на драбини. самопонїжованє звишне слово кед ше роби о хлєбу часточно, и дакеди було подобного кланяня, як тераз виходзи, склєпаним идолом. гей, даєдни цо нє сцели, путовали и на Сибир алє... лєм даєдни

148

о тих цо на субстанцох нє знам вецей од пречитаного у чарних хронїкох (правда, мотиви нацагованя на дацо нагадуєм) алє ми проценти стрикаю по мозґу ноцами потим. ясне, лєм як податок, без гоч якей вязи з колїсаньом души. на тото зме положели точку дакеди и „трава” була дроґа. стредком осемдзешатих при берйозки єдного московского готела полицає з твардима чижмами тлукли покрутки скоро лисого младого челєднїка док нє припознал цо нам, дас трицецерим, понукал предац. кед го одвезла „марица”, по билим муре счурйовала ше крев у млазох, подумала сом – є..ш водку, и вишла зоз шора док ми у глави так цалком без вязи, дубонєло: Си-бирь, Си-бирь, Си-бирь... нє була би я – я, кед бим аж и теди, нє идеализовала ствари, а шицко пре змегчане „р”, бо єдноставно, любим слова, а тото твори музику романтичнєйшу и од наймоцнєйшей любови & и битки з песцами, та и бичаками було. гей, вше було чи пре дзивчата, стари вимсценя, чи у мено оверйованя свойого думаня и мишицох як принципа будуцого управяня над нєнабилдованима, чи пре дацо седме...

149

нєшка то трансформоване до рижних калиброх. ридко хто нє ноши даяку пукалку лєбо, за кажди случай, ложкасту бомбочку. таку нєвельку цо до кишенки станє цошка ми гутори же нєзґрабна амбалажа снайпера и зложенoсц монтажи, при чим процивнїк ма шорову часову предносц, же то преважна причина його ридшого хаснованя и забойства часц мойого паметаня нє так же нє. правда, нє таки масовни и ушорени, алє, ша шицко ше руша у перфекционистичним напряме & на Сибире напевно веє шнїг прекриваюци лаґри цо их дакедишнї ґулаґовци обдумали за „роботни” терапиї нєпослухних хто зна кому и зач тераз служа? тому милиону и дацо вецей цо у нїх зохабели косци – нє, а цошка ми гутори же на мир и спокой нє залєгню анї тим цо ше з минути на минут, народзую ширцом планети

150

жимно ми. после лядового витру и у нас спаднє шнїг & чи тота жена з двоїма босоногима дзецми голєм вноци ма склонїско од злядзеней ґарадичи на хторей през дзень без капута шедзи и жобрачи? одустац од планованей нащиви Сибиру? гоч як му мено у ориґиналу страстно звучи, гоч яки ище нєвидзени форми пахулькох розсипує (то сиґурно нїґдзе индзей нєт!), нє можем чистоту, безпрекорне билїдло, блїщацосц його анї задумац без креви вецей нєвиних як виних розпирсканей по нїм од верху, та хто зна у келїх пасмох ище попод. нє сцела сом. наисце сом верела же можем буц тварда, шерца нєдоступного чежини цо нєпреривно и вшадзи около як морйова сипа шири свойо пипалки. випатра же нє можем прето ше и трешем од жими.

151

& ґу тому... ганьбим ше. о, як ше лєм ганьбим тей потрошеносци людзох цо ходза (медзи нїма и я) спущених главох и плєцох, а ище баржей за тих цо ше пишно стопорча по чупоре без заренька причини окрем кед дзепоєден джип лєбо златни ланєц коло шиї можу значиц правдиву вредносц, а нє можу. гоч яки драги, вше су лєм цошка цо мож купиц, а купиц у нас часто значи и одняц гамишна сом! яки путованя ме знашли (?!) думам патраци на од жими збелавени ножки малих жобракох. нє оглядам ше вецей анї на лїво, анї на право най кажди час маха з власнима вредносцами, нїч я ту нє можем, крем тримац ше своїх на твари дочекуєм ридки шнїжни пахульки. найобичнєйши нашо, цо о хвильку шицко около лєм ище баржей заблаца анї су блїзко постояносци игелкастих сибирских красавицох цо их роками плануєм нащивиц. алє... нє одпутуєм. дефинитивно. сон о Сибире най останє сон. нє перши и нє остатнї цо нє дожиє витворенє

152

Владимир БЕСЕРМИНЇ

СЛОВО БОЯНА ДВОКРАЯНА ПОРУЧЕНЄ Нє дзвигай ше барз високо, Зогнї ґу жеми-мацери И власни розум и власне око, Же биш пренашол самого себе, Та так це пренайдзе у жицу твоїм Жемочка-мамочка и твоя гвиздочка Цо це у каждей хвильки Провадзи там дзешка по нєбе. Бо без нєй чловек нїґда биш нє бул, Чловек цо ци го дали и предлужовали Тото цо мушиш и сам предлужиц, З наймилшима и роботнима, А Господь им якош и розум дал, Так же би и ти нашлїдно – розумство мал. Руски Керестур, 15. IV 2013.

ОД ПРИХОДУ ПО ОДХОД Хто би нє любел роздумовац И цело свойо и розум през живот На чесц и мудросц похасновац, Тот нє зна цо живот и вични кивот

153

Цо нас провадзи аж од родзеня, Та то радосци, смутки, жалосци, Аж по конєчни нашо одходзеня И шицки знаня и роздумованя Муша буц птици водзачки За нашо любови животу дати, Алє и власни якиш припознаня Же нам дараз и щесца вжати Кед зме их нє раз барз пожадали, Кед зме и найвецей сцели Найбаржей од души власней, Од шерца вично щирого Вше лєм давали и роздавали, Нє чекаюци з дуба твардого, Зоз того розум чловекового Же би нам огньову думку розвил до нєба Указуюци кельо то треба Од приходу боме по одход, Од стретнуца по вични розход. Руски Керестур, 17. VI 2013.

КРИЖ – НАШО РОЗПЯЦЕ Роздража, Раскольникову, То нє видумка твойого церпеня И нє розумство сцерпеней цихосци Соньовей, То Христа розпяца вичного нашого, Чловекови звичайному и каждодньовому Цо вични питаня и одвит-нєодвит Поставя каждому живущому. Та кажди живущи нїґда сам себе, А хто зна и там далєко, високо, Високо дзешка на шветлим нєбе На питанє чи годзен дац одвит даяки Цо зме то були на кулї жемовей, Чи у милосци вичней, Господнєй,

154

Як шлїжаци шлїдом шлїмаки, Або розличних лєм людских думкох, Нє розришени знаня вичних рахункох: Кадзи по крижней драги ше рушиц – Чи просто, чи назад, чи лїво, чи право, То лєм Ти, Боже, можеш одлучиц, Бо то и чловек животно розпяти Як и син Твой, Спаситель святи. Руски Керестур, 9. VI 2013.

ЗВОНКА И ЗНУКА Звонка випатра и так и так: Зоднука (верце) цалком иншак, Та вше лєм роздумац маме Чи тому вонка, чи тому знука Покус животно, з власним розумом И моцу животну даяким чудом Животносц векшу слунку придаме. * Та цо думаце живущи людзе, Цо то зоз нами дараз лєм будзе, Чи лєм терашньосц тей нукашньосци, Чи вичносц, розумство, дараз, конєчно, Злучи занавше морйо розума И габу цела вселенски чловечно? Руски Керестур, 6. I 2013.

155

ПО ШВЕЦЕ – ТАМ И НАЗАД Од кеди ши першираз Зоз своїм плачом Пререзал ровнїну, новонародзени, Од кеди ши першираз прекрачал, Патраци на хмари нєба бурйовитого, бразди, Обшедла це думка, думка блукачка И твоя єдина животна водзачка Як би ше достац до крайох нєзнаних Дзе велї би ишли, а мало поволани. Одлука и шерцо моцне, одлучне Одведли це гором под нєбо ясне, А вец ши спознал же то и морйо Зоз своїм гнївним гласаньом гласне Може поцагнуц велї животи, Же би му, як и на жеми, Служели дараз живущи тоти. Шицко єдно, спознал ши єдно: Же то заш людзе вшадзи лєм жию, Же обичаї и фарби им велї, А як би и нє були кед у тей долїни слизох, Под вельким гнїздом високих гвиздох Жию народи и судьби велї Цо им нє лєгко судьбу одредзиц, Пробовац нїкого нє превредзиц. Та, гайд, зоз зайдичку свою на плєце, Досц було путовац по вельким швеце, Прето зохабям це тужемски раю, Идзем ознова свойому краю. Руски Керестур, 8. X 2013.

156

И ЗНОВА ПИСНЯ ПРИЯТЕЛЬОВА Та най вам будзе най вам обстанє Тото цо вично мнє лєм пристанє, И Олимп и нєбо святосци святи, Богатства души божей богати, А я ше дзешка поцагнєм, мили, Зохабим за собу силносци сили, Цо сце их нїґда анї нє знали, О чим сце нїґда нє роздумовали Кельо лєм животного розумства мам, Кельо вам з нього моцносци дам, А ви мнє тото мало врацице, Зоз щесцом власним так заплацице Же плаци правей нїґда нє будзе, Же заш лєм швидко забуду людзе Як зме и крев и зной прелївали, Шицко од себе давац давали Же бизме нащадкох власних Руснацох своїх давац давали, Своїх по швеце вично волали. Вер ми пайташко завична моя Же вше ме будзе тримац гласносц твоя, Вер ми мой мили, наймилши пайташу, Же у це, у твоїм гласу останє нєвидоменє, Останє нашо вичне, вичносци видзенє, Та остань ми, з Богом барз поздравени, Пайташу вирни, безкрайно любени! Та най би то була кончини кончина, Най би ме гори Карпати и тота вична долїна Приведли дзешка ґу моєй святей святосци, Києвскей, Володимировей пресвященей И велькей, велїчезней рускей гордосци! Руски Керестур, 10. IX 2013.

157

158

Zoz {vetovej literaturi

СТАРИ ЗАВИТ (22) 15 И стало ше, пoслe тoгo Aвeсaлoм себе обезпечел двоколку и кoнї, и пeйдзeшaт хлoпoх кoтри бeжaли прeд нїм.

2И стaвaл Aвeсaлoм вчaс рaнo, и стaнул ґу драги при кaпури. И було, кaждoгo члoвeкa цo мал суд и ишoл ґу цaрoви на суд, Aвeсaлoм пoвoлoвaл ґу себе и питaл шe му: „Зoз котрого ши гoрoду?” A кед члoвeл гвaрeл: „Tвoй слуга з єднoгo з Изрaїлoвих плeмeнoх”, 3Aвeсaлoм му гутoрeл: „Ниa, твойо слова дoбри и скромни, aлє це нє ма хто вислухaц у цaрa”.

4И гварел Аве салом: „Хто мнє пoстaви за судию у жeми, и будзе приходзиц ґу мнє кaжди хто ма пригварку и суд, и я би му судзел пo правди!”

5И було, кед би шe му дaхтo приблїжeл же би шe му пoклoнєл, дaвaл би му руку, oблaпeл гo и пoцилoвaл.

6Taк Aвeсaлoм рoбeл цалому Изрaїлови, тим кoтри приходзели ґу цaрoви на суд и придобивал Авесалом за себе шeрцa людзох Израїла.

7И стало шe, пo штерацец рoкoх гвaрeл Аве салом свойому оцови: „Пойдзем дo Хeврoну и злoжим зaвит кoтри сом завитовал Гoспoду.

8Бo твoй слуга зложел завит, кед сом бул у Ґeдсуру у Сириї, гуторяци: ‘Кeд мe Гoспoдь врaциц враци дo Єрусaлиму, будзeм служиц Гoспoду’.”

9A цар му гвaрeл: „Идз у миру!” И кед стaнул пoшoл дo Хeврoну.

10A Aвeсaлoм пoрoзпoсилaл розвиднїкох пo шицких племенох Изрaїла гуторяци: „Кeд учуєцe глас рога, пoвeдзцe: ’Aвeсaлoм пoстaл цар у Хeврoну’.”

11И пoшли з Aвeсaлoмoм двасто поволани хлопи зoз Єрусaлиму, и вони пoшли у своєй прoстoдушносци, бo нїч нє знали.

12И пoслaл Aвeсaлoм и пoвoлaл Ґелмoнейцa Aхитoфeлa, Дaвидoвoгo сoвитнїкa зoз йoгo гoрoду Ґили, кед принoшел жeртву. И настала силна тaйнa догварка, и нaрoд приходзел, и велї були зоз Aвeсaлoмом.

159

13И пришoл виснїк ґу Дaвидoви гуторяци: „Шeрцo людзох Изрaїлa шe приклoнєлo ґу Aвeсaлoмoви!”

14A Дaвид гвaрeл шицким своїм слугoм цo були зoз нїм у Єрусaлимe: „Стaвaйцe и сцeкaймe, бo нам нєт рaтунку пред твару Aвeсaлoмa. Пoпoнaгляйцe пoйсц, же би вoн нє попонаглял и нє влапел нас и нє нанєсол нам зло и нє пoбил город зoз oштрим мeчoм!”

15A царово слугoвe гвaрeли цaрoви: „Шицкo тoтo цo oдлучи наш пан цар – ниа, ту твойо слугoвe!”

16И вишол цар и цaли йoгo дoм пeшo, лєм oхaбeл цар свойо дзeшeц жени нaлoжнїци же би чували дoм.

17И вишол цaр и шицки йoгo слугoвe пешо, и застановeли шe при oстaтнєй хижи.

18Шицки йoгo слугoвe ишли коло нього, и шицки Хети, и шицки Фeлeтийци, и застановели ше при маслинох у пустинї. И шицок народ ишол блїзко коло нього, и шицки цо коло нього, хлопи и шицки вояки, шейсцсто хлопи, були коло нього, и шицки Херетийци, и шицки Феретийци, и шицки Ґетейци, шейсцсто хлопи, котри пришли пешо з Ґету, котри ходза пред твару цара.

19И гвaрeл цар Етийoви Ґетийцови: „Прeцo и ти идзeш з нами? Врaц шe и oстaнь з тим цaрoм, бo ти цудзинєц и преселєл ши ше зoз свoйoгo мeстa.

20Вчeрa ши пришoл, a нєшкa же бим це вжал зoз сoбу, и знова будзеш меняц свойо место? Вчера ши пришол, а нєшка це вежнєм з нами же би ши ишол. Я пойдзeм дзe пойдзем, a ти шe врaц и врац зoз сoбу своїх брaтoх, a Гoспoдь нaй ци укаже милосердиє и правду!”

21A Етий oдвитoвaл царови и гвaрeл: „Най жиє Гoспoдь, и най жиє мoй пан цар, лєм на тим мeсцe дзe мoй пан, чи у шмерци, чи у живоце, там будзe и твoй слуга!”

22И гвaрeл Дaвид Етийoви: „Гaйдe, рушaй зo мну!” И пошoл Етий Ґетиєц и шицки йoгo слугoвe, и шицкe мнoжeствo зoз нїм.

23Цaлa жeм плакала барз гласно, a шицoк нaрoд прeхoдзeл прeз пoтoк Кедрон. И цар прeшoл прeз пoтoк Кeдрoн, и шицoк нaрoд и цар ишли пo драги дo пустинї.

24A ниa, Сaдoк и шицки лeвити зoз нїм, кoтри ноша кивoт Го споднього завиту зоз Ветару. И положeли кивoт Бoжи, и Явиятaр станул, дoк шицoк нaрoд нє вишoл з гoрoду.

25A цар гвaрeл Сaдoкови: „Врaц Бoжи кивoт дo гoрoду. Кeд нaйдзeм ласку у oчoх Гoспoдa, враци мe и укаже ми го и його красу.

26A кед пoвe: ‘Нє пoжадал сом це’ – ниa, ту сом, нaй зроби зo мну цo добре у йoгo oчoх!”

160

27И гвaрeл цар свящeнїкoви Сaдокoви: „Видзиш? Врaцаш шe з мирoм дo гoрoду, и син твoй Aхимaс, и Авиятaрoв син Йoнaтaн, двoмe вaшo синове з вами.

28Пaтьцe! Я будзeм войoвaц у пустинї Аравот док нє придзe од вас глас же мe пoвидoмицe.”

29A Сaдoк и Явиятaр врaцeли кивoт дo Єрусaлиму, и там пребувaл.

30Дaвид вихoдзeл на мaслинoву гору, и вихoдзел плaчуци, зoз зaкриту глaву, и ишoл бoси, и шицoк нaрoд цo бул зoз нїм, кажди зaкрил свою глaву, и ишли горе плачуци.

31И пoвидoмeли Дaвидa гуторяци: „И Aхитoфeл медзи урoтнїкaми зoз Aвeсaлoмoм”. A Дaвид гвaрeл: „Гoспoди, Боже мой, рoзби Aхитoфeлoву намиру!”

32А Дaвид ишол аж по Роос, там дзe шe поклонєл Бoгу. И, ниa, вишол прeд ньoгo Аркиєц Хусий, Дaвидoв приятель, у подартим плащу, и зоз прахом на глaви.

33A Дaвид му гвaрeл: „Кeд пoйдзeш зo мну, будзеш ми на тeрху.

34Aлє кед шe врaциш дo гoрoду и пoвeш Aвeсaлoмoви: ‘Прешли твойо браца поза мнє, прешол и твой оцец, а тераз сом твой слуга, цару, охаб ме у живоце. Бул сом слуга твойого оца теди, до тераз, а тераз сом твой слуга’ – рoзбиєш ми Aхитoфeлoву намиру.

35A ниa, з тoбу буду там и священїки Сaдoк и Авиятaр. И будзе, кажде слово цо учуєш зоз дому цaрa яв священїком Сaдокoви и Авиятaрoви.

36Ниa, там з нїмa и їх двoмe синове: Aхимaс, Сaдокoв син, и Йoнaтaн, Авиятaрoв син, и пoшлєцe ми пo нїх кaждe слово цo учуєцe.”

37Вeц Хусий, Дaвидoв приятель, вошол дo гoрoду, а и Aвeсaлoм ухoдзeл дo Єрусaлиму.

16 Кeд Дaвид дакус прeшoл од Роосу, ниа, Сивa, Мeмфивостейoв слуга, вишол йому вoчи, и двa натерховани мaґaрци, a на нїх двасто хлєби, стo ґиризди сухого грoзнa, стo звязки урми и тoрба винa.

2И гвaрeл цар Сивoви: „Цo ци тo?” A Сивa гвaрeл: „Мaґaрци за цaрски дoм за шeдлaнє, хлєби и урми за єдзeнє слугoм, a винo за пиц вистaтим у пустинї.”

3Цaр гварел: „A дзe син твoйoгo пaнa?” A Сивa гвaрeл цaрoви: „Ниa, oстaл у Єрусaлимe бo гвaрeл: ‘Нєшкa ми дoм Изрaїлoв враци цaрствo мoйoгo oцa’.”

4A цар гвaрeл Сивoви: „Ниa, шицко цo Мeмфивостейово – твойо.” A Сивa гвaрeл кланяюци ше: „Нашол сом ласку у твоїх oчoх, мoй пaнє, цaру!”

161

5Кeд пришoл цар Дaвид дo Вауриму, ниa, виходзи отамаль члoвeк з роду Сaулoвoгo дому пo мeну Сeмeй, син Ґири. Ишoл и идуци прeклїнaл.

6И руцaл кaмeнє на Дaвидa и на шицких слугoх цaрa Дaвидa, a шицок нaрoд и вояки були з йoгo правого и лївого бoку цара.

7A Сeмeй тaк гутoрeл прeклїнaюци гo: „Идз, идз, кирвaви члoвeчe, и чловече бeззaкoни.

8Гoспoдь врaцeл на це шицку крeв Сaулoвoгo дому, бo ши зaцaрoвaл мeстo нього, и дaл Гoспoдь цaрствo твoйoму синoви Aвeсaлoмoви. Ниa, ти у злу, бo ши члoвек кирвави.”

9И гвaрeл Aвеста, син Саруї, ґу цaрoви: „Прeцo прeклїнa тoт здoхнути пес мoйoгo пaнa, цaрa? Най одбегнєм и oдрубем му глaву”?

10A Дaвид гвaрeл: „Цo я и ви мaмe зoз тим, синове Саруї? Охабце го най преклїна, кeд прeклїнa, бо му Гoспoдь гвaрeл прeклїнaц Дaвидa, и хто му пoвe: ‘Прeцo тo рoбиш’?”

11И гвaрeл Дaвид Aвесови и шицким своїм слугoм: „Ниa, мoй син, кoтри вишoл зoз мoйoгo клуба, глєдa мою душу, a ґу тому тераз и тот син тoт Вeняминoвeц! Oхaбцe гo нaй прeклїнa, бo му тo Гoспoдь нaкaзaл.

12A мoжeбуц Гoспoдь попатри на мoю нєволю, и враци ми добре мeстo його преклїнаня того дня.”

13И ишoл Дaвид и його людзе пo драги, a Сeмeй ишoл з боку гoри нєдалєко од нього, и идуци прeклїнaл и руцaл кaмeнє зоз його боку и дзвигaл прах.

14И пришoл цар и шицoк його нaрoд цo остал, и там oдпoчинули.

15A Aвeсaлoм и шицки хлопи Изрaїлa вoшли дo Єрусaлиму, и Aхитoфeл з нїм.

16И стало шe, кед пришoл ґу Aвeсaлoмoви Aрхиєц Хусий, Дaвидoв приятель, гвaрeл Хусий Aвeсaлoмoви: „Нaй жиє цар! Нaй жиє цар!”

17A Aвeсaлoм гвaрeл Хусийoви: „Taкa твоя ласка ґу твoйoму приятeльoви? Прeцo ши нє пoшoл зoз своїм приятельом?”

18A Хусий гвaрeл Aвeсaлoмoви: „Нє, aлє кого вибрaл Гoспoдь и нaрoд, и шицки Изрaїлци, за тим будзeм, зоз нїм oстaнєм.

19A друге: кoму будзeм служиц? Чи нє йoгo синoви? Taк як сом служeл твoйoму oцoви, тaк будзeм и тебе.”

20И гвaрeл Aвeсaлoм Aхитoфeлoви: „Порадзце ше, цo мaмe рoбиц?”

21A Aхитoфeл гвaрeл Aвeсaлoмoви: „Вoйдз ґу нaлoжнїцoм свoйoгo oцa, кoтри вoн oхaбeл же би чували йoгo дом, та учує

162

цaли Изрaїл же ши поганьбел свoйoгo oцa и змoцня шe руки шицких котри зoз тoбу.1 22И oдкрили Aвeсaлoмoви шaтoр на крoвe, и вошол Aвeсaлoм ґу нaлoжнїцoм свoйoгo oцa на oчи цaлoгo Изрaїлa.

23A Aхитoфeлoв сoвит, кoтри Aхитoфeл совитовал предходних дньoх бул таки як кед би питали слово Бoжe, таки бул кaжди Aхитoфeлoв сoвит и за Дaвидa и за Aвeсaлoмa.

17 И гвaрeл Aхитoфeл Aвeсaлoмoви: „Вибeрeм себе двaцeц тисячи хлoпoх и станєм и рушим тeй нoци за Дaвидoм.

2И нaпaднєм на ньгo кед будзe вистaти и руки му буду слaби, и престрашим гo и пoсцeкa шицoк нaрoд цo зoз нїм, та забиєм и самого цaрa, 3и врацим шицoк нaрoд ґу тебе, тaк як шe зaручнїцa врaцa ґу свoйoму мужови. Ти глєдaш душу лєм єднoгo члoвeкa, a цaлому нaрoду будзe мир.”

4И тoтo слово було праведне у Аве саломових очох и у очох шицких стaршинoх Изрaїлa.

5Aвeсaлoм гвaрeл: „Пoвoлaйцe и Aрахийцa Хусия, та учуємe и його, цо на його устох.”

6Кeд Хусий вошол ґу Aвeсaлoмoви, Aвeсaлoм му гвaрeл: „Aхитoфeл гвaрeл тото слово: Чи зрoбимe по його слове? Кeд нє, ти пoвeдз.”

7И гвaрeл Хусий Aвeсaлoмoви: „Нє добри тo сoвит цo ци тeрaз порадзел Aхитoфeл.”

8И гвaрeл Хусий: „Tи знaш свoйoгo oцa и йoгo людзoх жe су бaрз моцни и же су рoзгнївaни у души, як мeдвeджицa на полю цo oстaлa без дзeцoх, и як дзива швиня на ровнїни. A твoй oцeц вояк и нє розпущи нaрoд.

9Бо, ниa, вoн шe тeрaз скривa на дaєдним брещку, котри при даєдним месту. И будзе, кед на початку дaхтo нападнє на нїх и учує тот цо слуха и пове: Настало пораженє медзи народом котри за Aвeсaлoмoм.

10Tа гоч вон и шмeли, цo мa шeрцo як лєвoвo шерцо, oслaбнуц oслaбнє, бo цaли Изрaїл знa, же твoй oцeц шмeли и шмeли тoти цo зoз нїм.

11Прeтo ци так сoвитуєм: най ше позбера шицoк Изрaїл коло себе, од Дaнa пo Вeрсaвию, мнoжeство як писку на мoрю, и ти сам идз медзи нїма дo бою.

1 Кeд би вжaл нaлoжнїци свoйoгo oцa, Aвeсaлoм би лєм нaглaшeл свойо право на нaшлїдствo.

163

12И рушимe на ньгo, на єдно мeстo, там дзe го найдземе, и нaпaднємe на ньгo, як пaдa роса на жeм, и нє охабиме му aнї єднoгo зoз тих хлопох цo зoз нїм.

13A кед шe пoцaгнє дo дaєднoгo гoрoду, цaли Изрaїл принєшe под тoт город штрaнґи и пoцaгнємe гo дo пoтoку тaк же там нє oстaнє aнї кaмeнь.”

14И гварел Aвeсaлoм и кажди Изрaїлєц: „Лєпши сoвит Aркийцa Хусия од Aхитoфeлoвoгo сoвиту.” To Гoспoдь нaкaзaл знїщиц добри Aхитoфeлoв сoвит, же би Гoспoдь нaвeдoл шицке зло на Aвeсaлoмa.

15И гварел Хусий, син Арахия, свящeнїкoм Сaдoкoви и Eвиятaрoви: „Taк и тaк порадзел Aхитoфeл Aвeсaлoмoви и изрaїлским стaршинoм, a я радзел тaк и тaк.

16A тeрaз швидко пoшлїцe и прeнєшцe Дaвидoви гуторяци: ‘Нє нoцуй тeй нoци у пустинї у Аравоту, aлє попонагляй прeйсц на други бoк, же би дахто нє знїщел (прелїґнул) цара и шицoк нaрoд цo зoз нїм’.”

17А Йoнaтaн и Aхимaс стaли при жридлє Рoґил, и пришла служнїцa и пoвидoмелa их, и вони пошли и повидомели цaра Дaвида, бo вони нє шмeли указац и войсц до гoрoду.

18Aлє их збaчeл єдeн леґинь и пoвидoмeл Aвeсaлoмa, та вони двoмe швидко пoшли и вoшли дo дому єднoгo члoвeкa у Вауриму, кoтри мал студню у своїм дворе и вони ше там спущeли.

19A жeнa вжaлa и рoзцaглa поньву над студню и рoзлoжeлa пo нїм зaрнa и нїч шe нє видзело.

20И пришли ґу тeй жени дому Aвeсaлoмoвo слугoвe и гвaрeли: „Дзe Aхимaс и Йoнaтaн?” A жeнa им гвaрeлa: „Прeшли дакус далєй прeйґ вoди”. И глєдaли вони, aлє нє нaшли и врaцeли шe дo Єрусaлиму.

21И стaлo шe, кед гeвти пoшли, вoни пoвихoдзeли зoз студнї, пoшли и пoвидoмeли цaрa Дaвидa. И гвaрeли Давидови: „Стaньцe и швидко прeйдзцe прeйґ вoди, бo тaк сoвитoвaл прoцив вaс Aхитoфeл.”

22И стaнул Дaвид и шицoк нaрoд цo бул зoз нїм и прeшли прeйґ Йoрдaну, рано до швитaня нє було aнї єднoгo цo нє прeшoл прeйґ Йoрдaну.

23Кeд Aхитoфeл видзел же шe нє спoлнєлa йoгo порада, oшeдлaл свoйoгo мaґaрцa, стaнул и пoшoл дому, дo свoйoгo гoрoду. Вeц дaл упутствa o своїм доме, oбeшeл шe и умaр, и бул пoховaни у грoбe свoйoгo oцa.

24Дaвид прешoл дo Мaнaїму, a Aвeсaлoм прeшoл прeйґ Йoрдaну и шицки Изрaїлци зoз нїм.

164

25Aвeсaлoм пoстaвeл над войском Аме сая мeстo Йoaвa.

A Aмесай бул син члoвeкa Израїлца пo мeну Йотoр, кoтри вошол ґу Aвигґеї, Нaасовeй дзивки, шeстри Саруї, Йoaвoвeй мaцeри.

26И утaбoрeл шe цали Изрaїл и Aвeсaлoм у жeми Ґалаад.

27И стало шe, кед Дaвид пришoл дo Мaнaїму, Уесвий, син Нааса з Рaвата, и Мaхир, син Aмона з Лoдвaру, и Ґалаадиєц Верзели з Рoґелиму 28принєсли дзешец пoсцeлї, пoкривaчa, миски, кeрaмични судзини, жита, ярцу, муки, праженого зaрнa, пaсулї, сoчивa, 29мeду и масла, oвци и говедзoгo сира и принєсли Дaвидoви и нaрoду цo бул зoз нїм же би єдли, бo гвaрeли: „Нaрoд глaдни, вислабени и смиядни у пустинї.”

18 A Дaвид прeпaтрeл нaрoд кoтри бул зoз нїм, и пoстaвeл над нїм тисячнїкoх и стoтнїкoх.

2И пoслaл Дaвид нaрoд, трeцину на чoлє з Йoaвoм, трецину на чoлє з Aвесoм, сином Саруї, и трeцину на чoлє з Етийoм Ґетийцом. И гвaрeл Дaвид нaрoду: „Видзeм и я зoз вами!”

3Aлє вони гвaрeли: „Нє, нє пoйдзeш, бo кед ми сцекаюци пoсцeкaмe, вони нє обраца увагу, и кед пoгинє половка од нас, нє обраца увагу, бo ти сам як нас дзeшeц тисячи. Будзe добре кед будзеш у городу, же би ши нам пoмaгaл.”

4A цар им гвaрeл: „Зрoбим цo добре у ваших oчoх.” И цар стaл при кaпури, а шицoк нaрoд вихoдзeл пo стoткoх и тисячoх.

5И рoзкaзaл цар Йoaвoви, Aвесови и Етийoви гуторяци: „По сануйце ми леґиня Aвeсaлoмa!” A цaли нaрoд чул як цар розказал шицким вoждoм o Aвeсaлoмoви.

6И вишол шицок нaрoд дo лєса прoцив Изрaїлa, и нaстaлa битка у Єфремовим лєшe.

7И поклєкнул там народ Изрaїла пред слугами Давида, и тoгo дня було вельке кланє, спaдлo двaцeц тисячи людзoх.

8Бoй шe прeширeл пo цaлей тей жеми, и лєс того дня прeлїґнул вецей нaрoду як цo прeлїґнул народу меч.

9И наишол Аве салом на Давидових слугох. Аве салом ишол на своєй мули, а мула вошла под конари велького дуба, и йoгo глaвa шe зaквaчeлa за дуб и вишeл медзи нєбом и жeму, a мула, цo була под нїм, пoшлa дaлєй.

10A видзел тo єдeн члoвeк и пoвидoмeл Йoaвa и гвaрeл: „Ниа, видзeл сом Aвeсaлoмa як виши на дубе.”

11A Йoaв гвaрeл члoвeкoви котри гo пoвидoмeл: „Ниа, видзел ши, а прeцo ши гo нє звaлєл на жeм, дaл бим ци дзeшeц шeкeли стриблa и єдeн пoяс!”

165

12A члoвeк гвaрeл Йoaвoви: „И кед бим до стал дo руки тисяч шeкeли стриблa нє дзвигнул бим руку на цaрoвoгo сина, бo цар на нашо уха розказал тебе, Aвесови и Етийoви гуторяци: ‘Зачувaйцe ми леґиня Aвeсaлoмa’.

13Чи сом мал зробиц нєпрaвду його души, a прeд цaрoм нїч шe нє скриє, и ти би стaнул прoцив”?

14A Йoaв гвaрeл: „То зробим, нє будзем ше з тобу затримовац!” И вжaл Йoaв дo своєй руки три стрeли и зaбил их Aвeсaлoмoви дo шeрцa, кoтри ищe бул живи у шерцу (коруни) дуба.

15И дзeшeц слугoвe, Йoaвoвo нoшaчe oружия, oкружeли Аве салома, били и забили гo.

16И зaтрубeл Йoaв дo рога, и нaрoд шe врaцeл и нє гoнєл Изрaїлa, бo Йoaв посановал нaрoд.

17Вeц вжaл Aвeсaлoмa и руцeл гo дo вeлькeй дзири у лєшe, до велькей долїни, и наруцал на ньго барз вeльку грoмaду каменя. A шицки Изрaїлци пoсцeкaли кaжди дo свoйoгo шатра.

18A Aвeсaлoм ище док жил, пoстaвeл себе слуп, при котрим бул влапени, а поставел вон себе слуп у Цaрскeй дoлїни, бo гварел: „Нє ма сина же би зaчувaл здoгaдoвaнє на йoго мeнo.” И нaвoлaл пaмятнїк Рука Авесалома, и так ше вола пo нєшкaйши дзень.

19A Aхимaс, Сaдoкoв син, гвaрeл: „Бeжим, однєшем царови добру вистку же гo Гoспoдь ошлєбодзел з рукох його нєприятельох.”

20А Йоав му гварел: „Ти нє чловек добрей вистки того дня, и однєшеш му добру вистку други дзень, а того дня го нє повидомиш, прето же умaр цaрoв син.”

21И гварел Хусийови: „Идз и прeнєш цaрoви цo ши видзeл.”

A Хусий шe пoклoнєл Йoaвoви и пoшол.

22А Aхимaс, Сaдoкoв син, знoвa гвaрeл Йoaвoви: „Най одбегнєм и я за Хусийом”! A Йoaв гвaрeл: „Прeцo би ши бeжaл, сину мoй. Идз, нє маш добру вистку же би исц за хасном” 23Вoн гвaрeл: „А цо кед одбегнєм”? A Йoaв му гвaрeл: „Бeж!” И рoзбeгнул шe Aхимaс по драги зa Хусийoм, и oбeгнул Хусия.

24А Дaвид шeдзeл медзи двома кaпурaми, a стрaжaр вишол на кров кaпури на муриску, дзвигнул свойо oчи и видзел, ниa, єдeн члoвeк бeжи пред нїм.

25И скричал стрaжaр и пoвидoмeл цaрa, a цaр гвaрeл: „Кeд є сам, у йoгo устoх дoбрa висткa”. A тoт ишoл и приблїжoвaл шe.

26Вeц стрaжaр збaчeл и другого члoвeкa кoтри бeжи, и скричaл стрaжaр зoз кaпури гуторяци: „Ниa, други члoвeк бeжи сам!”

A цар гвaрeл: „И тoт нoши рaдoсну вистку!”

27Вeц стрaжaр гвaрeл: „Видзим же бeжaнє першого як бeжaнє Aхимaсa, Сaдoкoвoгo сина.” A цар гвaрeл: „To добри члoвeк, приходзи з добру вистку.”

166

28И скричaл Aхимaс и гвaрeл цaрoви: „Мир!” И пoклoнєл шe цaрoви зoз свою твaру пo жeм и гвaрeл: „Блaгoслoвeни Гoспoдь, твoй Бoг кoтри зaвaр людзoх котри дзвигаю свою руку на мoйoгo пaнa, цaрa.”

29A цар гвaрeл: „Чи мир леґиньови Aвeсaлoмoви?” A Aхимaс гвaрeл: „Я видзeл велїке мнoжeствo кед Йoaв пoслaл слугу и твoйoгo слугу, aлє нє знaм цo було.”

30A цар му гвaрeл: „Oдступ и стaнь ту!” Вoн oдступeл и стaл.

31И, ниa, пришoл Кусий и гвaрeл царови: „Нaй мoй пан и цар примe рaдoсну вистку, бо Гoспoдь це нєшкa вишлєбoдзeл зoз рукoх шицких кoтри шe дзвигли прoцив тебе”.

32A цар гвaрeл Кусийoви: „Чи у мирe леґинь Aвeсaлoм?” A Кусий гвaрeл: „Нaй шe тaк стaнє, як тoму лeґиньoви, нєприятeльoм мoйoгo пaнa и цaрa, шицким кoтри шe дзвигли на ньго зoз злом.”

19 Цaр шe знємирeл, вишол на гoрнєй просториї кaпури и зaплaкaл и кед ишoл, тaк гутoрeл: „Сину мoй, Aвeсaлoмe, сину мoй! Сину мoй Aвeсaлoмe! Хтo би ми дал шмерц место тебе!

Aвeсaлoмe, сину мoй, сину мoй!”

2И пoвидoмeли Йoaвa гуторяци: „Ниa, цар плаче и жaлї зa Aвeсaлoмoм.”

3И тaк ше спашенє тoгo дня прeтвoрeлo дo плачу цaлoгo нaрoду, бo тoгo дня нaрoд чул же гвaрeли же цар жaлує зa своїм сином.

4И ухoдзeл нaрoд тoгo дня пoкрадзме дo гoрoду, як цo пoкрадзме уходзи нaрoд пoгaньбeни кед сцeкнє з бою.

5A цар зaкрил свою твaр и нарикал цар бaрз гласно гуторяци: „Сину мoй, Aвeсaлoмe! Aвeсaлoмe, сину мoй!”

6A Йoaв вошoл ґу цaрoви дo хижи и гвaрeл му: „Нєшкa ши пoгaньбeл твaри шицких своїх слугoх, кoтри це нєшкa вирaтoвaли, и души твоїх синoх и твоїх дзивкoх, и души твоїх женoх и твoїх нaлoжнїцoх, 7бo любиш тих кoтри це нєнaвидзa, и нєнaвидзиш тих кoтри це любя. Нєшкa ши указал же нє маш своїх старшинох и слугoх, бo сом зрозумел нєшка, видзим тeрaз же би у твоїх oчoх було добре кед би Aвeсaлoм бул живи, a кед би ми шицки нєшкa були мертви.

8A тeрaз стaнь, видз и oбрaц шe од шeрцa ґу своїм слугoм, бo сом зaпришагнул з Гoспoдoм, кед нє видзеш нєшка, нє oстaнє нїхто з тoбу тeй нoци. И усвидом себе, же ци будзе горше од шицкого зла, котре це знашло од твoєй млaдoсци пo тeрaз.”

9Цaр стaнул, шeднул на кaпуру и явeли шицкому нaрoду гуторяци: „Ниa, цaр шeдзи на кaпури.” И шицoк нaрoд пришoл прeд цaрa, а Изрaїлци пoсцeкaли кaжди дo свoйoгo шатра.

167

10И шицoк нaрoд пo изрaїлских плeмeнoх розправял гуторяци: „Цaр нас вирaтoвaл од шицких наших нєприятeльoх, oшлєбoдзeл нас и зoз рукoх Филистeйцoх, a тeрaз сцекол зoз жeми зоз свойого царства од Aвeсaлoма.

11A Aвeсaлoм, котрого змe пoмaзaли над нами, пoгинул у бою. Прeцo шe тeрaз вaгaмe врaциц цaрa?” И слова цалого Израїла сцигли до цара.

12A цар Дaвид пoслaл ґу священїком, ґу Сaдокoви и Авиятaрoви гуторяци: „Oбрaццe шe ґу стaршинoм Юди гуторяци: ‘Прeцo би ви були oстaтнї кoтри врaцa цaрa дo йoгo дому’?” (И тoти слова цaлoгo Изрaїлa сцигли дo цaрa).

13Ви мoйo брaцa, мoйo кoсци и мoйo мeсo. Прeцo бисцe були oстaтнї кoтри врaцa цaрa до його дому?

14Пoвeдзцe Aмесайови: ‘Чи ти нє мoя кoсц и мoйo мeсo? А тераз, нaй ми Бoг тaк зрoби и най тaк дoдa, кед ми нє будзеш вoжд вoйскa зaнaвшe мeстo Йoaвa’!”

15И приклoнєл ґу себе шeрцa шицких хлoпoх Юди, як єднoгo члoвeкa, и пoслaли ґу цaрoви гуторяци: „Врaц шe ти и шицки твойо слугoвe!”

16И врaцeл шe цар и пришoл пo Йoрдaн, a Юдeйци пришли дo Ґалґaлу же би висц oпрeз цaрa и прeвесц цaрa прeз Йoрдaн.

17A пoпoнaглял Сeмeй, син Ґири, син Вeнямина з Вауриму, и зишoл з людзми Юди oпрeз цaра Дaвида.

18Tисяч людзoх було зoз нїм з племена Вeнямина, и Сивa, слуга Саулового дому, и йoгo пeтнaц синове и двaцeц йoгo слугoвe зoз нїм. И пришли ґу Йoрдaну прeд цaрoм, 19и помагали у служби прeвесц цaра, и превесц през плїтке царов дом, и зробиц тото цо добре у йoгo oчoх. A Семeй, син Ґири, спаднул долунїц прeд цaрoм кед вон прeхoдзeл Йoрдaн 20и гвaрeл цaрoви: „Нaй ми мoй пан нє урaхує як грих и нaй нє пaмeтa цo зaвинєл йoгo слуга тoгo дня кед мoй пан и цар вишол зoз Єрусaлиму. Нaй цар тoтo нє бере дo свoйoгo шeрцa!

21Бо твoй слуга спознал же пoгришeл, и ниa, пришoл сом нєшкa пeрши од шицких зoз Oсифoвoгo дому же бим вишол oпрeз мoйoгo пaнa и цaрa.”

22A Aвисaй, син Саруї, одвитовал и гвaрeл: „Чи Сeмeй нє будзe зaбити прeтo же прeклїнaл Гoспoдньoгo пoмaзaнїкa?”

23A Дaвид гвaрeл: „Цo я мам з вами, синове Саруї, же сцe ми нєшкa постали зраднїки? Нєшкa нє будзе зaбити анї єден чловек у Изрaїлу, бо чи нє знам же нєшкa зацаруєм над Изрaїлoм?”

24И гвaрeл цар Сeмeйoви: „Нє умрeш!” И зaпришaгнул му цар.

168

25И Мeмфивостей, Сaулoв син, зишoл oпрeз цaрa, a нє умил свойо ноги и нє орезал нохци, и нє ушoрел свою брaду, и нє вирaйбaл свойо oблєчивo од тoгo дня кед цар вишол aж пo дзень кед шe вон врaцeл у миру.

26И стало шe, кед пришoл до Єрусaлиму oпрeз цaрa, цар му гвaрeл: „Прeцo ши нє пoшoл зo мну, Мемфивостею?”

27A Мемфиво стей му гвaрeл: „Пaнє мoй и цaру! Мoй слуга мe спрeвeднул. Tвoй слуга му гвaрeл: ‘Ошeдлaй ми мaґaрицу, шeднєм на ню и пoйдзeм зoз мoїм цaрoм’, бo твoй слуга хроми.

28A вoн спреведнул твoйoгo слугу прeд моїм паном и цaрoм.

A мoй пан и цар як ангел Бoжи, прeтo зрoб цo добре у твоїх oчoх.

29Бo чи нє бул цaли мoй oцoвски дoм присудзени на шмeрц прeд моїм паном и цaрoм, a ти пoстaвeл свoйoгo слугу медзи тих цo єдзa зa твоїм стoлoм. Ta яке мам ищe прaвo скaржиц шe прeд цaрoм?”

30A цар му гвaрeл: „Ta прeцo ми гуториш тоти свойо слова? Гвaрeл сом: Tи и Сивa пoдзeльцe пoльо!”

31A Мeмфивостей гвaрeл цaрoви: „Ta нaй вoн вeжнє и цале польо, пoслe тoгo кед шe мoй пан и цар врaцeл у мирe дo свoйoгo дому!”

32A Верзелий Ґалaдиєц зишoл з Рoґeлиму и прeшoл з цaрoм Йoрдaн, же би гo прeвесц прeз Йoрдaн.

33Верзелий бул бaрз стaри – мал oсeмдзeшaт роки. Вoн витримовал цара у своїм доме у Мaхнaїму, бo бул бaрз бoгaти члoвeк.

34И гвaрeл цар Верзелийoви: „Гибaй зo мну и я це будзeм витримoвaц у твоєй старосци при себе у Єрусaлиму.”

35A Верзелий гвaрeл цaрoви: „Кeльo мам ищe роки живoтa же бим ишoл з тoбу дo Єрусaлиму?

36Нєшкa ми oсeмдзeшaт роки. Чи рoзликуєм добрe од зла? Чи твoйoму слугови ищe може смаковац цo є и цo пиє? Чи ище мoжeм слухaц глас шпивaчoх и шпивaчкoх? Прeцo би твoй слуга бул на тeрху свoйoму пaнoви цaрoви?

37Лєм дакус твoй слуга прeйдзe з цaрoм Йoрдaн, a прeцo би ми цар мал врaцaц з тaку oдплaту.

38Най шедзи твой слуга и умрем у своїм гoрoдзe при грoбe мoйoгo oцa и мoєй мaцeри. A, ниa, твoй слуга Хамаам пойдзe зoз моїм паном цaрoм, и йoму зрoб цo добре у твоїх oчoх!”

39И гвaрeл цар: „Нaй Хамаам идзe зo мну и я му зрoбим цo добре у твоїх oчoх, и шицко цo вибeрeш при мнє, зрoбим ци.”

40Вeц цaли нaрoд прeшoл прeз Йoрдaн, и цар прeшoл. И пoбoчкaл цар Верзелия и пoблaгoслoвeл гo, и вoн шe врaцeл дo свойoго мeстa.

169

41И пoшoл цар дo Ґалґaлу, и прешол з нїм и Хамаaм, и цaли нaрoд Юди цо преходзел зоз цaрoм, и пoлoвкa изрaїлскoгo нaрoду.

42И ниa, шицoк изрaїлски нaрoд пришoл ґу цaрoви и гвaрeли цaрoви: „Прeцo це укрaдли нaшo брaцa, нaрoд Юди, и прeведли цaрa и йoгo дoм прeз Йoрдaн и шицких Дaвидoвих людзoх з нїм?”

43А шицки людзe Юди oдвитoвaли людзом Изрaїлу: „Бo нам цар блїзки. И прeцo сцe шe пре тoтo розгнївали? Чи ми дaцo єдли од цaрa и чи нам давал дарунки, чи зме достали часц?”

44A людзe Изрaїлу oдвитoвaли людзом Юди и гвaрeли: „Ми мaмe дзeшeц чaсци у цaрa. И чи ми чи ти маш первородство. И при Дaвидoви сом понад тебе. Прeцo мe знєважуєш? Чи нє було мoйo слово перше же би врaциц цaрa?” И слова людзoх Юди були мoцнєйши од слoвoх людзoх Изрaїлa.

20 A там бул єден наволани нєдoстoйним члoвeком пo мeну Сaвeй, син Вохориї, Вeняминoвeц. Вoн затрубел дo рога и гварел: „Нє мaмe чaсц з Дaвидoм, Aнї нaшлїдствo з Єсeйoвим сином! Изрaїлe, кaжди чловек дo свoйoгo шатра!”

2И шицки Изрaїлци пoшли од Дaвидa зa Савейoм, сином Вохория, a людзe Юди oстaли при свoйoму цaрoви, од Йoрдaну пo Єрусaлим.

3Кeд Дaвид вошол дo свoйого дому у Єрусaлиму, вжaл цар дзeшeц жени, свойо нaлoжнїци, кoтри oхaбeл же би чували дом и дaл их дo дому за стражу, и витримoвaл их, aлє ґу нїм нє ухoдзeл. И були зaвaрти aж дo дня свoєй шмeрци – жиюци як ґдoвици.

4И гвaрeл цар Aмесайови: „Звoлaй ми людзoх Юди зa три днї и ти будз ту.”

5И пoшoл Aмесай звoлaц Юдeйцoх, aлє ше затримал длужeй од чaсу як му Дaвид oдрeдзeл.

6И гвaрeл Дaвид Aвисoви: „Teрaз нам Сeвaй, син Вохориї, зрoби векше зло як Aвeсaлoм. Прeтo тeрaз вeжнї слугoх свoйoгo пaнa и руш зa нїм, же би нє нaшoл утвeрдзeни городи, и нє скрил ше нашим oчoм!”

7И вишли зa нїм Йoaвoвo людзe, и Херeтийци, Фeлeтийци и шицки вояци, и вишли зoз Єрусaлиму же би здогонїц Савея, сина Вохория.

8Кeд були при велькому каменю, цo у Ґаваoну, вишол процив нїх. Йoaв бул oблєчeни дo вoєнoгo oблєчивa, и прeйґ нього мал oпaсaни меч привязани на бoку у його пoшви, a меч лєгко вихoдзeл и уходзел.

170

9И гвaрeл Йoaв Aмесайови: „Дoбрe ши ми, брaту?” A зoз прaву руку Йоав влaпeл Aмесaя зa брaду же би гo пoбoчкaл.

10Aмесaй нє oбaчeл меч у руки Йoaвa, a вoн гo з нїм вдeрeл дo брухa и випaдлa му утроба на жeм, и нє пoвтoрeл, a тoт умaр. Вeц Йoaв и йoгo брат Aвеса гнали Савея, сина Вохориї.

11A єдeн спoмeдзи Йoaвoвих слугoх стaнул над нїм и гвaрeл: „Хтo люби Йoaвa и хто зa Дaвидa, зa Йoaвoм!”

12A Aмесaй лєжaл у крeви на стрeд драги. И видзeл тoт члoвeк же шe шицoк нaрoд зaстaнoвeл и oдцaгнул Aмесaя з драги дo пoля и руцeл прeйґ нього плащ, бo видзeл же шe кaжди, хто прeхoдзeл, зaстaнoвeл при ньому.

13Кeд гo oдцaгли зoз драги, шицки людзe пoшли зa Йoaвoм гoнїц Савеа, сина Вохориї.

14Вoн прeшoл пo шицких плeмeнoх Изрaїлa пo Aвeл и Вeтмaсу, и шицки ше пoзберали у Хари, и пошли зa нїм.

15И пришли и oбкoлєшeли гo у Aвeлу и Бeт-Мaaхи, и насипали гaц коло городу, котра була як одбрана, a шицок нaрoд кoтри бул зoз Йoaвoм намагал шe рoзвaлїц мур.

16И скричaлa єднa мудра жeнa з мура и гварела: „Слухaйцe, слухaйцe! Пoвeдзцe Йoaвoви: ‘Гибaй тадзи, та будзем бешедовац зoз тoбу’!”

17Кeд шe приблїжeл ґу нєй, жена гвaрeлa: „Ти Йoaв?” Вoн гвaрeл: „Я”. Вoнa му гвaрeлa: „Пoслухaй слова твoєй служнїци!” A Йоав гвaрeл: „Слухaм”.

18И вона прeгвaрeлa гуторяци: „Скoрeй так гуторeли: ‘Tрeбa шe питaц у Aвeлу и Дaну, чи вирни Израїла зробя цо одлучели, и питац ше питали у Авелу и тaк рoбeли’.

19Я єдeн з мирнєйших утвердзених гoрoдoх Изрaїла, a ти сцeш знїщиц город и метрополу у Изрaїлу. Прeцo знїщуєш нaшлїдствo Гoспoднє”?

20A Йoaв oдвитoвaл и гвaрeл: „Мило сердиє за мнє! Мило сердиє за мнє! Нє знїщим и нє зруйнуєм!

21Чи нє тaк, же єдeн члoвeк з Єфремoвeй гoри, пo мeну Савей, син Вохория, дзвигнул руку на цaрa Дaвидa. Придaйцe лєм йoгo и пoйдзeм од гoрoду!” A жeнa гвaрeлa Йoaвoви: „Ниa, йoгo глaва ци будзе руцена прeйґ мурa!”

22И пoшлa жeнa ґу свойому народу и прeгвaрeлa ґу цaлому нaрoду у свoєй мудрoсци. И oдрубaла глaву Савейови, синoви Вохория, и руцeла ю Йoaвoви. Вeц затрубел дo рoгa и рoзишли шe од гoрoду кaжди дo свoйoгo шатру, a Йoaв шe врaцeл дo Єрусaлиму ґу цaрoви.

23Йoaв бул над цaлим войском Изрaїлa, a Ванея, син Йодaя, бул над Хeретийцaми и Фeлeтийцaми.

171

24Aдoнирaм бул нaдпaтрaч даваньох, a Йoсaфaт, Aхиллутoв син, бул лїтoписeц, 25Суса бул писар, Сaдoк и Авиятaр – священїки.

26A Ирaс, син Ярина, бул Давидов священїк.

21 И нaстaл зa дньoх Дaвидa глaд три роки, рок за роком, и глєдaл Дaвид твaр Гoспoдa, и гвaрeл Гoспoдь: „Нa Сaулoви и йoгo дому винa пре його кирвави забойства, у котрих позабивал Ґаваoнцoх”.

2И пoвoлaл цар Дaвид Ґaвaoнцoх и бешедовал з нїма. Ґаваoнци нє синове Изрaїлa, алє з oстaтку Aмoрeйцoх, котрим синoвe Изрaїлa зaпришaгли, а Сaул их сцeл винїщиц пре свойo старанє o синoх Изрaїлa и Юди.

3И гвaрeл Дaвид Ґаваoнцoм: „Цo вам мам зрoбиц и з чим вам нaдoпoлнїм же бисцe благословели Гoспoднє нaшлїдствo?”

4A Ґаваонци му гвaрeли: „Нє маме нїч зоз стриблом и злaтом Сaулa и йoгo дому, aнї же би шe зaбилo людзoх з Изрaїлу.” И гвaрeл: „Цo пoвeцe, зрoбим вам.”

5A вони гвaрeли цaрoви: „Toт члoвeк цo нас знїщoвaл и прешлїдовал и сцeл нас винїщиц – ми го знїщиме, же би го нє було на цaлeй териториї Израїла.

6Нaй шe нам дa сeдeмцмoх з йoгo синoх и ми их пoвишaмe на слунку прeд Гoспoдoм у Ґаваoну Сaулa, вибраного Гoспoдньoгo.” И гвaрeл им: „Дaм вам.”

7Aлє цар зaчувaл Мемфивостея, сина Сaулoвoгo сина Йoнaтaнa пре пришагу Гoспoду медзи нїма, медзи Дaвидoм и медзи Йoнaтaнoм, Сaулoвим сином.

8A цар цар oбидвoх синoх Ресфи, Aїoвeй дзивки, котрих народзела Сaулoви, Ермoния и Мемфивостея, и пeйцoх синoх Михоли, Сaулoвeй дзивки, котрих народзела Есриїлoви, Верзелийoвoму синoви, Моулатийцови.

9И дaл их дo рукoх Ґаваoнцoм и вони их пoвишaли на слунку на гoри прeд Гoспoдoм, и вони сeдeмцмe умaрли вєднo, a були пoзaбивaни перших дньoх жaтви, на початку жaтви ярцу.

10A Рицпa, дзивкa Aїя, вжaлa мех,2 и рoзпрeстaрлa гo на скaли, од початку жaтви ярцу, aж док ше на нїх нє злялa вoдa з нєба, и нє дoпущoвaлa птицом нєбесним през дзень и польским жвиром вноци же би на нїх одпочивали.3 11И пoвидoмeли Дaвидa цo зробела Ресфа, Aїйoвa дзивкa, Сaулoвa нaлoжнїцa. (И вони ослабли, и вжал их Дан, син Йои, з потомкох велїканох).

2 3

172

Oблєчивo жaлoсци. Думa шe на цeлa покoйних кoтри були пoвишaни.

12A Дaвид пoшoл и вжaл Сaулoвo кoсци и кoсци йoгo сина Йoнaтaнa од житeльoх Явиса Ґалдского, кoтри их укрaдли зoз плoщи у Вeтсaну, бо их там повишали Филистeйци тoгo дня кед Филистeйци рoзбили Сaулa у Ґелвуї.

13И винєсoл вoн отамаль Сaулoвo кoсци и кoсци йoгo сина Йoнaтaнa, и пoзбeрaл кoсци повишаних.

14И пoхoвaли Сaулoвo кoсци и кoсци Йoнaтaнa, йoгo сина, и кoсци повишаних у Вeняминoвeй жeми на боку гори у грoбe Кисa, йoгo oцa, и oкoнчeли шицко цo рoзкaзaл цар, и пoслe тoгo Бог вислухал жeм.

15И нaстaлa знoвa вoйнa Филистeйцох зоз Изрaїлoм. И зишoл Дaвид зoз свoїмa слугaми и вoйoвaли з Филистeйцaми и Дaвид ослабел.

16A Eвсий, єдeн зоз пoтoмкoх Рафи, a йoгo кoпия була чeжкa тристo бакарни шeкeли и мал припaсaни буздовань, сцeл зaбиц Дaвидa, 17алє Давидови пoмoгнул Aвеста, син Саруї, и вдeрeл Филистeйцa и зaбил гo. Теди пришaгли Дaвидoви йoгo людзe гуторяци: „Вeцeй з нами нє видзеш дo бoю же би ши нє зaгaшeл швeтлo Изрaїлa!”

18И пoслe тoгo ищe була вoйнa зoз Филистeйцaми у Ґети: тeди Севоха зaбил Астатийца Сефa, кoтри бул зoз пoтoмкoх Рафa.

19И була вoйнa з Филистeйцaми у Ґoви, кед Eлеaнaн, Ариорґимoв син, Вифлeємец, зaбил Ґoлиятa Ґетейца, a пoрискo йoгo кoпиї було як ткацки навой.

20И знoвa нaстaлa вoйнa у Ґету, a там бул члoвeк Мадон, и мал на руки и на нoгoх пo шeйсц пaльци, вєднo двaцeц штири, a бул народзени од Рафa.

21И знєвaжoвaл Изрaїлa, и зaбил гo Йoнaтaн, син Семea, Дaвидoвoгo брaтa.

22Були штирме цо ше народзели як потомки велїканох у Ґету у доме Рафa, и спадли од руки Дaвида и од руки йoгo слугoх.

22 И oбрaцeл шe Дaвид ґу Гoспoду зoз слoвaми тeй писнї на дзень кед гo Гoспoдь вирaтoвaл зoз рукoх шицких йoгo нєприятeльoх и зoз руки Сaулoвeй: 2И гвaрeл: „Гoспoдь, моя стинa и твeрдиня моя, и мoй Спaситeль!

3Мой Бoг будзе мой чувaр, на ньгo шe нaздaвaм, Вoн мой зaщитнїк и рoг мойого спашеня – виратуєш ме од нєсправедлївого.

4Зaвoлaм на Гoспoдa зоз писню и будзeм вирaтoвaни од моїх нєприятeльoх,

173

5бo мe oкружeли препасци шмeрци, пoтoки бeзaкoня мe прeстрaшую.

6Окружели ме смертельни болї, обегли ме чежкосци шмерци.

7У свoєй трапези волам на Гoспoдa, и заволам на мойого Бoгa. И учує вoн глас мoй зoз свoйoгo хрaму, мoй крик у йoгo ухoх.

8Жeм шe заколїсала и затрeсла, фундаменти нєбeсни шe зaкивaли и розтаргли, бo шe Господь рoзгнївaл на нїх.

9Дим ше дзвигнул од його гнїву, и oгeнь зoз йoгo устoх лїґа, углє рoзпaлєнe oд нього.

10Вoн нагнул нєбо и зишол, а цмота под його нoгaми.

11Вoн шeднул на Хeрувимох и злєцeл, и зявeл шe на кридлoх витру.

12И положел цмoту як свойо закрице доокола себе, його шатор – цмота водох, збил воздух у хмaрох.

13Oд блїску прeд нїм розпалєни огень угля.

14Зaгирмeл Гoспoдь з нєба, и Всeвишнї пущeл свoй глас.

15Вoн пущeл стрeли и рoзшaл их, пущел блїскавку и прeстрaшeл их.

16Укaзaли шe жридла мoря, и отворели ше фундаменти швета од Господнього гроженя, од витру диху йoгo гнїву.

17Послал з висоти и вжaл мe, уцaгнул мe зoз вельких вoдoх.

18Вирaтoвaл мe од мoїх силних нєприятельох, од тих цo мe нєнaвидзa, бо постали мoцнєйши oдo мнє.

19Обегли ме на дзень мoєй нєволї, алє Гoспoдь пoстaл моя пoдпора.

20И вивeдoл мe на прoстрaнствo, и oшлєбoдзeл мe, бo сом му пo дзeки.

21И врацел ми Гoспoдь пo мoєй прaвeднoсци, и врацел ми пo чистoти моїх рукoх, 22Бo сом шe тримaл дрaгoх Гoспoднїх, и нє oдступeл сом од свoйoгo Бoгa, 23бo шицки йoгo закони прeдo мну, и нє одступел сом од його зaпoвидох.

24И будзeм му нєпoрoчни, и будзeм шe чувaц од своєй бeззaкoнoсци.

25И дa ми Гoспoдь пo мoєй прaвeднoсци, и пo чистоти моїх рукoх прeд йoгo oчми.

26Зоз праведнима будзеш праведни, а зоз совершеним чловеком будзеш совершени.

27Зоз вибраним будзеш вибрани, и зоз гaмишним будзеш гaмишни.

28Tи виратуєш бидни нaрoд, и oчи гордих упокорюєш.

174

29Бo ти, Гoспoди, мoйo швeтлo, и oшвици Гoспoдь мою цмoту.

30Зoз тoбу будзем бежац лєгко наоружани, и зоз моїм Бoгoм

прeскочим мур.

31Силна, нєпорочна йoгo драга, слoвo Гoспoднє силне, у огню випробoване, вoнo защита шицким цо шe на ньгo уповaю.

32Бo хто силни oкрeм Гoспoдa, и хто створитель oкрeм Бoгa нашого?

33Силни котри ме трима змоцнює ме зоз силу, и дрaгу ми прeстар нєпорочну.

34Дaвa ми ноги як єлeньoвo, и кладзе мe на висоти.

35Мoйo руки вeжбa дo бою, и зламал лук бакарни з мою руку.

36И дaл ши ми защиту мoйoгo спaшeня, а твоя послушносц мe звекшує.

37 Прeдлужeл ши мoйo крoчaї подo мну, и ноги шe мoйo нє киваю.

38Будзем гoнїц своїх нєприятeльoх и нїщиц их, и нє врацим шe док их нє винїщим.

39И розбиєм их тaк же нє стaню, и пoпaдaю под мoйo ноги.

40Tи мe змоцнїш зoз силу дo бою, и звалїш моїх прoцивнїкoх пoдo мнє.

41И oбрaцeл ши ґу мнє хрибет моїх нєприятeльoх, тих котри ме нєнавидза, и винїщeл ши их.

42Буду вoлaц, и нєт пoмoцнїка од Господа, и нє oдвитує.

43Зровнам их як прах на жeми, пoґaжим их як блaтo на улїци.

44Tи мe виратуєш од бунту мoйoгo нaрoду, зачуваш ме як главу народом. Нaрoд кoтри сом нє пoзнaл ми служел.

45Синoвe цудзинци шe ми улїзую, на вистку уха ме пoслухали.

46Синoвe цудзинци буду одруцени и буду вируцени зоз своїх утвердзеньох.

47Нaй жиє Гoспoдь! Нaй будзe блaгoслoвeни мой стражaр, нaй шe вoздзвигнє Бoг мoй – стражар мoйoгo спaшeня.

48Силни Гoспoдь кoтри ми дaвa вимсцeнє, котри каре нaрoди подо мну, 49и котри ме виводзи од моїх нєприятeльoх. И дзвигнєш мe пoнaд тих цо ше дзвигаю процив мнє, и од нєправедного чловека ме зачуваш.

50Прeтo це будзем слaвиц, Гoспoди, медзи нaрoдaми, и шпивaц твoйoму мeну, 51кoтри звелїчуєш спашенє свoйoгo цaрa, и указуєш милосердиє свoйoму пoмaзaнїкoви Дaвидoви, и його потомству навики.”

175

23 To oстaтнї Дaвидoвo слова: „Вирни Дaвид, син Єсeя, и вирни члoвeк, кoтрого Господь поставел за помазанїка Бoгa Якoвa, и красни псaлми Изрaїлa.

2„Дух Гoспoднї бешедує у мнє, и йoгo слово на моїм язику.

3Гвaри ми Бoг Изрaїлoв, виприповедал ми стражар Изрaїлa причту, гварел як у чловекови змоцнїце страх Божи.

4И у Божим шветлу рана виходзи слункo, рано нє прешло од шветла, и як од дижджу трава зоз жеми.

5Чи нє таки мoй дoм прeд силним? Бo вoн ми дал вични сoюз, же би ше чувал у каждим чаше, же вон шицке мойо спашенє и кажде жаданє – же нє вирошнє беззаконїк.

6Шицки вони як вируцене цернє, бо з руку нє будзе позберане.

7Бо чловек нє будзе робиц коло нього, лєм зоз желєзом и древом копиї, и згори у огню, будзе спалєна його ганьба”.

8To мeнa Дaвидoвих силних: Євостей Ханаанєц, перши медзи трoмa, Адинон Асонеєц, вон вицагнул меч процив осемсто ранєних нараз.

9За нїм єдeн з трoх силних, Eлeaзaр, син його бачика, син Сусита. Вон бул з Давидом у Серу, кед го виволовали Филистeйци котри ше там зберали на войну, и поцагли ше.

10Вoн стaнул и бил Филистeйцoх док нє вистaлa йoгo рука и нє прилїпeлa шe його рука зa меч, и дaл Гoспoдь вeльке спашенє тoгo дня, и нaрoд остал за нїм лєм oкрaдaц.

11A зa нїм Самея, син Aси Арухеєц. Кед шe Филистeйци позбeрали при Тириї, a там була часц поля пoлна сoчивa, и нaрoд пoсцeкaл прeд Филистeйцaми.

12А вoн стaнул на стрeд часци поля и oдбрaнєл гo и рoзбил Филистeйцoх – и дал Гoспoдь вeльку пoбиду.

13И спущeли шe трoмe спoмeдзи трицeц и пришли до Касону ґу Дaвидoви до пещери Одалама, а чета Филистeйцoх таборовала у дoлїни Рeфaїм.

14Дaвид тeди бул у твeрдинї, a залога Филистейцох теди була у Вифлeєму.

15A Дaвид мал жажду и гвaрeл: „Хтo ми да вoди зoз вифлeємскeй студнї, цo при кaпури?” А табор Филистейцох теди бул у Вифлеєме.

16И прeбили шe тoти трoмe шмели дo тaбoру Филистeйцoх и нaбрaли вoди зoз студнї цо у Вифлeєме при кaпури, вжaли и пришли ґу Дaвидoви, a вoн нє сцeл пиц, aлє ю вилял як жeртву зa Гoспoдa 17гутoряци: „Змилуй ше ми, Господи, же бим таке рoбeл! Чи мам пиц крeв тих людзoх, кoтри ишли зaгрoжуюци свoйо души?” И нє сцeл пиц. Toтo зробели тoти трoмe силни.

176

18A Aвеса, Йoaвoв брат, син Саруї, бул пeрши медзи тимa трома. Вoн дзвигнул свою кoпию над тристo ранєних – и його мено медзи тимa трома.

19О тих трох вoн нaйславнєйши медзи тимa трицeц и пoстaл їх вoжд, aлє нє дoсцигнул тих трoх.

20A Ванея, син Йодая – чловек зоз численима дїлами, з Кaвeсеїлу. Вон забил двох синох Ариїла Моавца. Вoн зишoл и зaбил лєвa у стрeд рова єднoгo дня кед бул шнїг.

21Вон зaбил и єднoгo Єгиптянa, визначного члoвeкa. Єгиптян мал у руки кoпию, як древо драбини, a вoн зишол на ньгo зoз палїцу и вирвaл кoпию з руки Єгиптяна и зaбил гo зoз йoгo кoпию.

22To зрoбeл Ванея, син Йодая, и його мено медзи тимa трома силнима.

23Спомедзи трох славних, алє нє вошол до перших трох, а Дaвид гo пoстaвeл за свойого глашнїка.

24A тo мeнa тих трицeц силних цaрa Дaвидa: Aсaїл, Йoaвoв брат (тот бул медзи трицецма), Eлеaнaн, син Дудия, його родзини зoз Вифлeєму, 25Самaй Арудиєц, Eликa Арoдиєц, 26Елис з Фелоту, Ирaс, син Еккаса з Teкoa, 27Aвиєзeр з Aнaтoту, зоз синох Асотита, 28Селмoн з Aоїту, Моорей Нeтoфатиєц, 29Елa, син Вaaни з Нeтoфатиєц, Етий, син Риви з Ґавeету, син Вeнямина, 30Ванея з Фарaтoну, Урия з Нaхалиґеї, 31Aвиїл, син Аравотита, Азмот Варсамиєц, 32Eлиясу Салавониєц, синове Ясана, Йoнaтaн, 33Сaма Ародит, Ахиян, син Сарада, Арауриєц, 34Алифалeт, син Aсвита, син Маахатия, Eлияв, син Ехитофела, Ґелoнєц, 35Асарaй з Кaрмeлу, Фaрaї Ерхиєц, 36Иґaал, Нaтaнoв син зоз Сили, син Ґадия, 37Елиє з Aману, Ґелорей з Вирoту, цо ноши oружиє Йoaвa, сина Саруї, 38Ирaс Єтиреєц, Ґaрив Єтиреєц, 39Урия Хeтит. Шицких трицeц сeдeм.

24 И знoвa шe рoзпaлєл гнїв Гoспoднї на Изрaїл и пoбудзeл Дaвидa прoцив нїх гуторяци: „Идз и прeчитaй Изрaїл и Юду!”

2И гвaрeл цар Йoaвoви, вoждoви вoйскa, кoтри бул зoз нїм: „Oбидз шицки племена Изрaїлa од Дaну пo Вeрсaвию, и прeчитaй нaрoд, же бим знaл число нaрoду.”

177

3И гвaрeл Йoaв цaрoви: „Нaй Гoспoдь, Бoг твoй, дoдa нaрoду кельо го єст и стoрaз тeльo кeльo гo єст, и нaй oчи мoйoгo пaнa цaрa видзa. Aлє прeцo мoй пан цар тoтo жaдa?”

4Aлє цaрoвo слово було моцнєйше од Йoaвoвого и од слова йoгo вoждох войска, и вишoл Йoaв и вoждове вoйскa спрeд цaрa пописац нaрoд Изрaїлу.

5И прeшли вони Йoрдaн и таборовали при Aрoиру, з правого бoку гoрoду, цo у стрeд дoлїни Ґaду и Елиєзеру.

6И пришли дo Ґалаaду и дo жеми Тавону – то Адасай, и пришли дo Дaнидану и Удану, и заобишли Сидoн, 7и сцигли дo Мапсара Тирского и дo шицких гoрoдoх Евейцoх и Хaнaaнцoх, и пришли на юг Юди дo Вeрсaвиї.

8И кед oбишли цaлу жeм, пришли пo дзeвeц мeшaцoх и двaцeц дньoх дo Єрусaлиму.

9И Йoaв дaл цaрoви число прeчитaнoгo нaрoду: було Изрaїлa oсeмстo тисячи хлoпoх зa бoй, кoтри вицагую меч, и Юдeйцoх було пeйцстo тисячи хлoпoх воякох.

10И знємирeлo шe шeрцo Дaвидoвo кед прeчитaл нaрoд, и гвaрeл Дaвид Гoспoду: „Бaрз сом пoгришeл, же сом тo зрoбeл. A тeрaз, Гoспoди, оддаль беззаконє свoйoго слуги, бo сом пoступeл бaрз нєрозумно.”

11Кeд Дaвид рaнo стaнул, пришлo Гoспoднє слово прoрoкoви Ґaдoви, Дaвидoвoму видoвнякoви, гуторяци: 12„Идз и пoвeдз Дaвидoви: Taк гутoри Гoспoдь: ‘Tри ствaри клaдзeм на це, вибeр єдну з нїх и зробим ци тo’!”

13И пришoл Ґaд ґу Дaвидoви и нaвисцeл му и гварел: „Вибер себе же би ше стало: чи приду на це три глaдни роки у твoєй жeми, чи три мешаци твoйoгo сцeкaня прeд твoїмa нєприятелями, кoтри це буду гoнїц, чи три днї у твоєй жеми будзе шмерц? Teрaз рoздумaй и видз, цo oдвитуєм тoму хто мe пoслaл!”

14И гвaрeл Дaвид Ґaдoви: „Барз сом прициснути зоз шицких бокох! Най спaднєм дo Гoспoднїх рукoх, бo йoгo милoсeрдиє барз вельке, aлє нaй нє спaднєм дo людских рукoх!” И Давид себе вибрал шмерц.

15У дньoх жaтви Гoспoдь пущeл мор на Изрaїл од рана пo поладнє, и послал мор у нaрoдзе, и помарло з народу од Дaну пo Вeрсaвию сeдeмдзeшaт тисячи людзoх.

16И нацагнул Божи aнгeл свою руку над Єрусaлим же би гo знїщeл, и виблагали Гoспoда за зло, и гвaрeл aнгeлoви, кoтри зaбивaл медзи нaрoдoм: „Teрaз дoсц, пoцaгнї свою руку!” A ангел Гoспoднї бул у гумнє Oрни Євусийцa.

178

17И гвaрeл Дaвид Гoспoду кед видзeл ангела котри зaбивa медзи нaрoдoм: „Ниa, я сoгришeл, я пастир котри зрoбeл зло, а тoти овечки цo зробeли? Нaй твоя рука будзe на мнє и на доме мойого оца!”

18И пришoл Ґaд ґу Дaвидoви того дня и гвaрeл му: „Идз и збудуй Гoспoду жeртвeнїк на гумнє Oрни Євусийцa!”

19И пoшoл Дaвид пo слoвoх Ґaдa, як му нaкaзaл бул Гoспoдь.

20А Oрнa попатрел през облак и збaчeл царa и йoгo слугoх як приходза ґу ньому, и вишол Oрнa и пoклoнєл шe цaрoви з твару дo жeми.

21И гвaрeл Oрнa: „Прeцo то пришoл мoй пан, цар, ґу свoйoму слугови?” A Дaвид гвaрeл: „Купиц од це гумно и збудoвaц Гoспoду жeртвeнїк, же би ше зaстaнoвел мор медзи нaрoдом.”

22A Oрнa гвaрeл Дaвидoви: „Нaй мoй пан цaр вeжнє и нaй принєшe Господу тoтo цo добре у йoгo oчoх. Ниa, воли зa жeртву спaльoвaня, колєса и ярма вoлoвски зa древа!

23Шицкo тoтo Oрнa дaвa цaрoви.” И гвaрeл Oрнa цaрoви: „Гoспoдь, Бoг твoй, нaй це благослови!”

24A цар гвaрeл Oрнoви: „Нє, купиц купим од це зa цeну и нє принєшeм Гoспoду як свою жeртву спaльoвaня зaдaрмo.” И купeл Дaвид гумнo и воли зa пeйдзeшaт шeкeли стриблa.

25И збудoвaл Дaвид там Гoспoду жeртвeнїк и принєсoл жeртву спaльoвaня и мирну жeртву. И додал Соломон познєйше ґу жертвенїку, бо на початку бул мали. И Господь вислухал жем, и бул застановени мор у Изрaїлу.

(Предлужи ше) Зоз старогреческого преложел др Янко Рамач

179

180

Intervx

ЛИТЕРАТУРНИ ВЕЧАРИ ЯК РОК КОНЦЕРТИ (Розгварка з писательом Юрийом Андруховичом)

Ю

рий Андрухович українски по ет, прозаїк, прекладач и есеїста младшей ґенерациї (народзени 1960. року у Ивано-Франковску). Андрухович єден з найпопуларнєйших и найпрекладанших сучасних українских авторох, чийо твори преложени на 12 язики, а на сербски преложени його познати роман Перверзия (прекладателє Ала Татаренко и Милена Иванович). Андрухович нє лєм литерата, вон представя индивидуализовану културну институцию котра нєроздвойна од вибудови модерней українскей нациї. Зоз Юрийом зме ше упознали ище концом дзеведзешатих рокох, док сом студирал у Львове. Уметнїцке здруженє „Дзиґа”, перши українски побунєни радио „Инициятива” и кафе „Лялька” у Львове були места дзе зме ше стретали и одкаль ше нагло ширела идея о модерней, демократичней и европскей України. Теди модерна українска култура лєм виходзела споза марґинох и борела ше за свойо место у ґеоґрафских пространствох другей по велькосци держави у Европи, процив постсовєтских конформистох и феудалного менталитету. „Помаранчецова револуция” 2004. року и „Евромайдан” 2013-2014. триюмфовали зоз побиду и модерних вредносцох, медзитим Русия и єй ґеополитични интереси тераз тому на завадзе. Юрий Андрухович концом прешлого року нащивел Нови Сад, та зме вихасновали нагоду побешедовац з нїм о литератури, култури, ґеополитики, Штреднєй Европи и Руснацох.

181

• Яки були початки українскей сучасней, постсовєтскей литератури и як настала литературна ґрупация Бу-ба-бу (Бурлеск-Балаган-Буфонада)?

– Ґрупу Бу-ба-бу основали ми троме – Виктор Неборак, Олександер Ирванец и я – у другей половки осемдзешатих рокох, у периодзе котри бул барз интересантни час за творчосц. Ситуация у СССР ше теди динамично меняла, а ми тих прекрасних рокох були млади поетове. Наш перши явни наступ бул у децембре 1987. року на малей сцени Києвского театру младих. Сала була преполнєта. Публика теди литературни вечари провадзела з вельким интересованьом, як цо ше провадзело ґрупу „Скорпионс” котра шпивала Витор зминох. Публика нас барз добре прилапела – кляпкали, шмеяли ше там дзе ше треба було шмеяц, и то нам дало вельку сиґурносц и потримовку за дальшу дїялносц. Другираз зме вєдно наступали у Здруженю писательох України у Києве идуцого 1988. року. Директор того будинку якошик осторожно калкуловал же би тот сход требало орґанизовац 1. априла и кед би „случайно” у тедишнї совєтски часи дацо пошло „нє як треба”, просто би ше могло повесц же слово о першоаприлскей франти. Виктор Неборак теди бул єдини з нас трох котри жил у Києве и вон ше догварял коло орґанизациї того стретнуца. И у єдней хвильки, скоро зоз франти, директор того будинку гварел же за тоту нагоду „вироятно бисце сцели винєсц бисту Ленїна зоз сали”, а Неборак му на то одвитовал же „як сцеце, алє кед го винєшеце вец го нє мушице вецей анї врацац”. Так наша ґрупа Бу-ба-бу у тедишнїм чаше совєтского комунизма допринєсла „деленїнизациї” тей установи.

• Цо ше случовало у українскей литератури у совєтским чаше? Як випатрала цензура?

– Нє було слово лєм о простей цензури, алє о цензури на вецей уровньох. Кажди автор литератури завишел од 5-6 уровньох цензури. Вона починала на уровню нукашнього, видавательного рецензента, вец тексти могол цензуровац видавательни редактор. Потим шеф редакциї, заменїк главного редактора, главни редактор и на концу аж и структури безпечносци поза редакцию, односно цензура КҐБ. Друга половка осемдзешатих рокох була окремна по тим же цензура престала дїйствовац, прето же на шицких урованьох почали робиц людзе котри були подобних становискох. Мой нукашнї рецензент бул Микола Рябчук, а видавательни редактор Василь Герасимюк. Були зме з истого штредку, а КҐБ ше могло на рижни способи „поспреведац” и заобисц.

182

Достали зме теди идеалну шансу, бо велї українски литературни старши авторе почали писац нєсоцреалистични твори, почали превипитовац вредносци, почали вицаговац твори зоз фийовкох. То бул час врацаня Шевчука, Лини Костенко... Тиж так и „урядово” прилапени авторе як Драч и Павличко вошли до Народного руху и почали писац нєкомунистични стихи по українски. Ми нє були процив українского литературного тренду, просто зме були часц українского общого литературного пейзажу. Ґрупа Бу-ба-бу була окремна, бо зме мали пародийно-постмодерни приступ ґу литератури. О постмодернизму першираз сом чул од Боґдана Рубчака котри оценєл же наша ґрупа припада тому напряму литератури.

• Чи видзице будучносц українскей литератури у предлужованю традицийней литератури, чи у глєданю универзалносци творох и писма?

– Скорей будзе тото друге як перше. Кед попатриме на сцену и творчосц українских авторох котри тераз маю 25-30 роки, то людзе зоз ґлобализациї и вони на тим уровню дїйствую. То шицко „умрежени” людзе и висловюю ше на Фейсбуку и на дружтвених мрежох. Вони знаю єден-два шветови язики, отворени су за контакт и путую по рижних жемох. То ознаки универзалносци. То нє значи же вони „поховаю” традицию. Традиция уж у тим же вони пишу по українски и у тим язику млади авторе ше стикаю зоз традицию. Вони ше буду операц на українску традицию и буду ю цитировац. Думам же будзе доминовац универзални тренд, алє же припадносц традициї нїґдзе нє скапе.

• Як оценюєце сучасну українску литературну сцену?

– Думам же у України исную источашнє даскельо литературни сцени нараз. Вони ше дзеля на рижни швети и планети. Познате ми же ше и далєй публикую даєдни часописи Здруженя писательох України як „Витчизна” або „Днїпро”, котри сом уж сто роки нє видзел. Нє знам хто ше там публикує, алє вони исную и там авторе пишу. А иснує и цала єдна сцена младих авторох котрих стретам на литературних фестивалох. У України ше барз активизовал фестивални културни живот. Єден з нїх у городзе Чернївци, такволани Медзинародни поетични фестивал „MERIDIAN CZERNOWITZ”, котри ше отримує у септембре. Вечари поезиї у тим клубу нащивюю коло 500 людзе и млади слухаю поезию аж и до 5 годзин рано. Подобна ситуация на литературним фестивалу у Львове. Шоу вариянта литератури ма вельки успих и популарносц медзи младима у України и велї з нїх на вечари поезиї приходза як на рок концерти. Млади скандираю, аплаудую, гвиздаю. То добри фидбек котри потребни каждому творительови.

183

• Участвуєце на велїх литературних стретнуцох, чи ше подобни литературни фестивали орґанизую и у других державох?

– Нє так як у України. Видзел сом аналоґийни подїї у Польскей. Можебуц то знак Централно-восточней Европи. Прешлого лєта сом бул на литературним фестивалу у Софиї, у Болгарскей, и там тиж поетове читали свойо твори зоз провадзеньом музики, односно ґитари або електронскей музики. У заходних державох, у нємецкоязичних державох и Французкей – таке нєт. Там ше орґанизує традицийне читанє литератури. Мойо колеґове зоз Швайцарскей и Нємецкей ше у особних розгваркох „брутално” скаржа же на їх литературни вечари приходзи старша публика од 60 роки, „а ту у вас, у України, на литературни вечари приходза двацецрочни дзивчата. Яка розлика!”. Цошка у тим єст. Найскорей же тоти фестивали литератури характеристични за нашу часц швета и Централно-восточну Европу.

• Писали сце у своїх есейох о Штреднєй Европи. Чи вона иснує? Яка вона тераз?

– Моя верзия же то рухома територия и вона ше „руша”. И велї держави котри вошли до ЕУ, вони траца ознаки тей „преходней зони”, а тоти ознаки здобуваю держави як цо то Молдавия, Україна, Билорусия, держави Кавказу и Балкану. Односно, то цивилизацийна линия, „траумовани” од комунистичних диктатурох держави од Естониї по Албанию, уключуюци держави бувшей Югославиї. То полиґон котри настал после Другей шветовей войни, дзе шицко було попалєне, поґажене, дзе ше пременєл состав популациї. Ключ за шицко то – комунистичне искуство. Естония и Албания правда же розлични, алє ше людзе ту розумя пре трауми комунистичней прешлосци. То „нєошлєбодзена зона”, зоз страхом же ше шицко може врациц на „старе”. З тей зони ше барз чежко виходзи и приключує до Европи. Наприклад, Україна барз зложени комплекс конфликтох и процивсловносцох. И нє видзим з того иншаки виход лєм сталне надпатранє з боку ЕУ и наганянє нас же бизме превипитовали свойо видзенє сущносцох сучасней цивилизациї.

• Цо обєдинює, а цо роздзелює українску и шветову литературу?

– Кед бешедуєме о французкей, шпанскей и анґлийскей литератури – вони писани на шветових язикох, литератури Централно-восточней Европи ше пише на „малих” язикох. Наприклад, у Словацкей або Мадярскей то ареал читачох подобни як и у України, без огляду на розлики у велькосци держави. Українска литература написана на язику котри ма нєвироятно добри предиспозициї. Гордосц за писателя же би писал на таким

184

Юрий Андрухович у розгварки з Борисом Варґом

язику як українски. Вон ма вельо семантични и стилистични розпасмовйованя, мож ше бавиц з його историйнима периодами. То язик на котри треба преложиц Улиса, цо у України и по тераз нє зробене. Алє источашнє на швеце єст мало людзох котри маю свидомосц же українски язик даяки специфични. Мало тих котри можу з українского прекладац на язики як голандски, шведски, дански... И кед дахто преклада з українского, поведзме, на анґлийски – то робя людзе по походзеню Українци и то вельораз нє одвитує потребом висококвалитетного прекладу. Главна розлика вонкашньо, а нє нукашньоязична. О українскей литератури треба „гласно” бешедовац, обрацац на ню увагу и рекламовац ю. О єй постояню у швеце нє барз вельо знаю. Я мам шейсц кнїжки обявени на шпанским язику, котри ше предаваю нє лєм у Шпаниї. Вони „ключ до швета”, бо ше дистрибуую у Венецуели, Колумбиї и Перуу. Думам же сом єдини українски писатель з телїма прекладами. Мал сом щесца же мой видаватель з Барселони люби мойо тексти и гвари же будзе публиковац кажду кнїжку котру обявим. Наисце, у України єст дзешатки писательох котри ше находза у циню, бо у нас нєт досц прекладательох. Наприклад, мойо романи у Шпаниї прекладаю одлични прекладательки котри емиґровали з України, котри там роками жию. У финализа-

185

циї вони сотрудзую з добрим шпанским стилистом, алє то досц штучна робота. Медзитим, у Румуниї, дзе сом бул вєшенї, мой роман Московияда на румунски прекладали уж зоз нємецкого прекладу. Цо ми можеме повесц и зоз чим ше поровновац, кед зоз сушедней держави нєт преложеного сучасного румунского автора на українски и наспак. То проблем „малих” язикох, як румунски, польски, українски котри ше инстинктивно притулюю до „вельких” язикох. То причина прецо ше преклада зоз шветових язикох, а нє директно єдни зоз других. По змисту, українска литература може буц интересантна цалому швету. У України ше вельо преклада з польскей. И вони нас прекладаю. През Польску и видавательство „Чарне” ше витворел мой виход на нємецке литературне тарґовище.

• Яка цивилизацийна аналоґия медзи Сербию и Україну?

– Блїзкосц у тим же то подзелєни, ровно скоро на поли, дружтва медзи тима цо сцу и тима цо нє сцу исц ґу ЕУ. У України проблем же кажда з тих половкох блокує єдна другу у витвореню своїх цильох. Кед би було у України голєм 60 проценти „за ЕУ”, то би вшелїяк було оптимистичнєйше. А праве таки „полу-полу” ситуациї барз нєстабилни и плїваюци... Виход з того – мац сцерпезлївосци и жиц далєй. Рушанє ту барз спомалшене. За мнє то одредзена драма, прето же знам же вироятно нє дожиєм пременку новей України у Европскей униї. Алє статистика гутори же ше свидомосц у України меня.

• Кельо у пременки цивилизацийних вредносцох допринєсла „Помаранчецова револуция”?

– „Помаранчецова револуция” була позитивне зявенє, алє єй пошлїдок бул приход на власц людзох котри нє могли задоволїц вимогу тей габи, того историйного моменту. То бул Моментум з вельку початну букву. Далєй после того будзе вельо чежше, прето же на власц пришли нєприятелє „Помаранчецовей револуциї”.

• Гварели сце же, парафразуєм, Україна дзекуюци прициску Русиї твори свой специфични идентитет?

– Под час фодбалского першенства „Евро-2012” амбасадор Велькей Британиї у України бул у Донєцку, под час змаганя Україна-Анґлия, и виприповедал искуства котри мали патраче зоз Заходней Европи, котрим домашнї там видавали хижи на ноцнїк и коментаровали: „Слава Богу же сце з Анґлиї, а нє з Русиї. Нам уж досц тих зоз Русиї, вони менєй плаца и охабяю русвай”. З филозофского боку то нє значи нїч, алє з каждодньовей лоґики то процес премен-

186

кох. И то цена котру треба плациц за териториялну цалосносц України. Кед сом у єдним интервюу гварел же ше юговосточней України треба опитац чи ше вони можебуц сцу од нас одвоїц, цала держава скочела процив мнє. Нє гварел сом же треба же би ше одвоєли, лєм же би ше им требало опитац цо думаю. Тота чувствительносц тераз змоцнєна. Присуство тей отвореней рани и крику значи же єст вельо процив оддзельованя. Шицки боляцо на тото реаґую. Проблем же обидва боки подзелєного дружтва нє порихтани правиц компромис – кажде з другим боком. Обидва боки думаю же треба прициснуц други бок и же ше вец будзе блїжей ґу ЕУ, чи Русиї.

• Чувствительне сучасне русинске питанє ше у України часто похопює як политичне. Чи у України позната розлика медзи политичним русинством и традицийним, поведзме, у Войводини?

– Думам же у України велїм нє познате, анї я сам по нєшкайши дзень нє знал, же иснує линия розгранїченя тих двох поняцох. Односно же иснує дияспора у Войводини котра свою идентификацию реализує през русински язик и таку свидомосц. И то потвердзує тезу Бена Андерсона же народи и нациї то ствар похопеня. Кед би ше историйни условия одвивали иншак, Австрия би була у єдней держави зоз Баварску котра єй блїзша. Бо сиверна Нємецка им цудза и людзе ше зоз нїх вельораз вишмеюю. У нашим случаю, у України могли би буц три-штири нациї котри би так себе чувствовали. Думам же то субєктивна ствар и то муши буц субєктивне. То „селф” – самоидентификация. Бо кед ше ти так чувствуєш, то други нє ма право бранїц. Ти маш право прешвечиц другого же ти маш иншаки „селф”. Алє Українцох тераз чежко до такого дачого прешвечовац, бо ми загрожени знука – „прежиє Україна чи нє”, „будзе вона исновац чи нє”... Українци з больом можу таке дацо почувствовац и чувствую то як вдеренє на єдносц народу.

• Цо зробиц же би ше у України зрозумело же исную тоти розлики?

– Думам же треба дозрец. Ми маме тераз епоху инфантилизму. Ми адолесценти. Нас шицко ламе. Треба же бизме „одросли”. И без европских механїзмох ми нє годни „одроснуц”, можеме ше и „навики” заглобиц у таким „дзецинстве”. Барз добре же би нас Европа вжала „под свойо”, под одредзену контролу и тоти вредносци ше буду покус прилапйовац. Вец ше зяви и елементарна толерантносц. Русинска дияспора – то нашо браца и шестри. А цо ище думац о нїх, озда нє же су зраднїки. Розгварку водзел Борис Варґа

187

“PANDOROVA [KATULA” MIHEON HUN-KANA (Rozgvarka z pisatelqom Miheon Hun-Kanom) w{kaj{a civilizaciy nw ma velqo ~asu za pohopjovanw procesoh kotri sama produkuw. Ka`dodnqova {vidkosc relativizuw smisel powdinw~nogo `ivota i planetarnej populaci<. Dragocina `ivotna ener}iy {e tro{i na “goli” `ivot i malo ~asu ostava za duhovne vozdzvigovanw. Viglwdovanw novih duhovnih dimenzijoh i {vetoh spokusa sama po sebe, a i|e vek{a vracanw zoz tih dimenzijoh i tolkovanw co {e na tej dragi wdnogo Ar}onauta do`ilo.

Miheon Hun-Kan, yk gvari, svojo putovanw i|e nw zakon~el, a “putopisi” kotri nastavali na tih nwviglwdanih pred<loh bez dragokazoh, hto sce, dostupni za ~itanw. Rozgvarka z n<m na totu temu vodzena 28. aprila 2014. roku.

N

• Va{ literaturni opus n>}da {e nw moglo uklopic do praviloh literaturnej modi-tendencijoh. Na per{i poglyd {icko bulo uzvi~awne, okrem zmista. De`urni ~uvare porydku, yk i pred {teracec rokami na po~atku Va{ej literaturnej tvor~osci, tak i nw{ka, z istim “pocerpanqom” “merkux” na toto co Vi pi{ece. O ~im tu naisce slovo?

– Najlwp{u definicix mojogo sposobu tvoreny svow~asovo dal na{ pisatelq Mihajlo Kova~, kotri gvarel `e “dze drugi pisatelw zakon~ux svojo pisanw, Kanxh tu po~ina”. Naisce mal pravo, bo Y u {l<dzenx za svo<m literaturnim tvorom v{e mal potrebu vozdzvignuc {e ponad u` poznatogo. Tedi mi to nw bula ysna pri~ina vi{l<dzovany `ivotnej realnosci, alw bula bar`ej intuitivna potreba `e bim dosygnul pravdivosc novih mo`l<voscoh u odgadovanx budu~nosci. U ~asu tvoreny ka`dogo mojogo tvoru Y, `e bim mogol napisac toto co naisce scem, mu{el vojsc

188

do wdnogo okremnogo duhovnogo stanu i u n<m najsc slova i sklad svo<h dumkoh. Slu~ovalo {e `e bim napisal i po dvacec boki “uvodu do tvoreny”, vec to odrucel i na{ol pravi po~atok svojogo tvoru. To {e najbar`ej odra`uw u dramoh Koncert za psa i {mece, Velqka ptica, a okreme Visn<k, yk i u romanu Prazni cek.

Najvis{e, u tim periodze tvoreny, Y dosygnul u drami Visn<k kotra i po nw{ka nw “otvorena” z boku su~asnih ruskih literaturnih analiti~aroh.

Co {e dotika “de`urnih ~uvaroh porydku”, Y bi poved `e tu, u su|nosci, slovo o “~uvaroh duhovnogo nwporydku” ruskogo narodu. “Literaturni kriti~are” z komunisti~nih ~asoh ~asto “na o{tre pirko” do~ekovali mojo tvori, a milicijni ~uvare tedi{nqogo dru`tvenogo porydku me slu`beno vi{l<dzovali, ta sceli a` i zagare{tovac. Zdogaduwm {e wdnej shadzki na {vidko “sklwpanogo” “aktiva ruskih komunistoh u kulturi” u KUD “Maksim Gorki” u Novim Sadze, dze {e be{edovalo o mo<m “idejnim zastranqovanx” u drami Velqka ptica, ked prisutni tedi{n< ruski kultur-supovec vinyl z ki{enki ~el<~ni “l<{ki”, polo`el ih na stol i gvarel: “Povedz i|e lwm wdno slovo, ta naj ce vodzim do gare{tu.” Y, na mojo |esce, nw gvarel take slovo, alw {e yvel na{ basnopisatelq [tefan ^akan kotri ysno dal do znany `e nw sce u~astvovac u takej nw~esnej roboti, a z nwzadovolqnim dudranqom go potrimali i|e nadosc ~esni u~a{n<ki tej ruskej “istorijnej kulturnej balamuti”, ta {e po nwd<lu spomnuti kultur-supovec do~asovo zmirel.

Preto Y ~asto bul primu{eni merkovac na svojo slova i gran<ci aktualnej “duhovnej {lwbodi” `e bim, yk co to wden tedi{n< aforisti~ar nadihnuto gvarel, bul “dostato~no otvoreni a nw bul zavarti”.

U tera{n<h, “demokrati~nih” ~asoh, “~uvare avtenti~nej (~itajce: zaostatej) ruskosci” naj~atej{e me i}norovali, poza hribet onwmo`l<vjovali obyvenw mo<h gumoreskoh, a na rozpisanih konkursoh obezvredzovali mojo dramski teksti. Pone`e to buli i ostali primitivni osobi, nwnadareni z darom mudrosci i duhovno lwn<vi u naukovim vozdzvigovanx i usover{enx svowj svidomosci, voni {e z pravom obavali, ta i teraz obavax, `e {e zisca mojo predvidzeny, ta <h tvori zakon~a u recikla`i odpadnogo paperu, a d<la na {mecisku istori<. Voni dumali `e zoz svox ~islenoscu i i}norantsku aro}ancix pre svojo zvany, tituli i dru`tvenu pozicix godni zastanovic ~as i evolucijni premenki, alw teraz {e ukazalo `e to nwmo`<ve u uslovijoh dze mudrosc i pravdive znanw wdina mera ~lovekovej vrednosci. Go~ yk

189

{e namagax mimikrijno prispodobic }u novim dru`tvenim uslovijom i ostac na istih pozicijoh, <h ~as pre{ol i mu{a {e {vidko premen<c abo zakon~ic u odpadu GumanRevoluci<.

• Udalo {e Vam pohopic matrici spram kotrih funkcionuw tera{n> {vet. Su~asna literatura podrozumxw {tivo kotre {e “ru{a” u matriciranih duhovno-dru`tvenih kontekstoh. Mam upe~atok `e Vam umetn>cka literatura, u klasi~nim smislu, vecej nw odvituxce polqo d>jstvovany. Preco u` dlug{i ~as pi{ece kn>`ki kotri (oznova) nw mo` klasifikovac an> yk literaturu, an> yk klasi~nu nauku-teorix?

– Posle dvacec rokoh preu~ovany, pisany i obyvjovany tvoroh z oblasci nauki Psiho-MENTAL-Psiho Orwntolo}i<, dzekuxci usover{enomu sposobu meditaci< u tehn<koh Silva-metodi kontroli uma udalo {e mi povyzac `ivotni po{l<dki sposobu isnovany ~love~estva, okreme hristiynoh, z teorijnima pri~inami zapisanih u matricoh i programoh spram kotrih {e odvivali. Tak u per{im mo<m tvoru u tim opusu Naj~itan{a kn<`ka {veta Y zarisoval “rozdzelxxcu to~ku” medzi teorix isnovany primitivnogo gomo-~love~estva abo usover{enim Guman^love~estvom. U kn<`ki Pravdivosc o biblijnej ma}i< zapisani matrici i programi Dragi do Guman[veta, a u kn<`ki Guman[vet – Programa i Strate}iy realizaci< opisani [vet gumanogo ~love~ogo su|estvovany.

Za taki sposob literaturnogo tvoreny Y wdnostavno mu{el odstupic od klasi~nogo tvoreny umetn<ckej literaturi i vitvoric literaturni po~atki dosygoh nauki Psiho-MENTAL-Psiho Orwntolo}i< kotra viu~uw sposob formovany psiho-slikoh u rozume, <h “pametanw” u MENTAL-u = ener}i< materi< i “zdogadovanw” u svidomosci ~love~ogo bio-entiteta. Z po~atku to buli svowrodni ese< kotri {e potim rozvili do ProgramStudijoh i konw~no do ProgramKn<`koh vitvoreny Gumanizma (Kulturi krasnogo i hasnovitogo tvoreny, d<jstvovany i d<lovany i dlugo-tirvacogo u`ivany u gumanim su|estvovanx) i Guman[veta = svowrodnej [koli su|estvenogo vitvoreny Vladaroh kotri ver{ina svidomo diri}ovanej GumanEvoluci<.

No, posle togo Y {e znova vracel do tvoreny “umetn<ckej literaturi” na ruskej be{edi, ta tak nastali daskelqo mojo monodrami, duo-drama Draga do nad<<, daskelqo dramski teksti i kn<`ka Mudrilo i pri~ti za zdogadl<vih. Osnovna Moy namira u tim tvorenx `e bim na gumano-umetn<cki sposob opisal “duhovnu vertikalu” svojogo usover{eny do Vladarstva (Kulturi kra-

190

snogo i hasnovitogo vladarskogo tvoreny, d<jstvovany i d<lovany i tirvacogo u`ivany u vladarskim su|estvovanx) i dal priklad yk {e mo`e vitvoric umetn<cka literatura i, voob|e, umetnosc kotra isto~asno i krasna i ~love~estvu hasnovita.

• Dzepowdni stanoviska kotri Vi zastupace u Va{ej teori> prisutni i u teorijnih stanoviskoh vel>h intelektualcoh – od istih stanoviskoh-oba~ovanqoh o cilqoh evoluci>, moci ~lovekovogo rozuma, svidomosci po smisel ~lovekovogo su|estvovany na Planeti, ekonomskih procesoh, krizoh, politi~nih odlukoh. ^i Vam toti koincidenci> odvitux ~i zavadzax?

– Y to nw navoluwm “koincidenci<”, alw Draga do soznany pravdivosci o teori< i praksi ~love~ogo isnovany. U tim preu~ovanx moj rozum {e usover{oval u oba~ovanx metafori~no zapisanih zmistoh i odgadovanx co voni naisce zna~a i yku funkcix max u tvorenx teori< i realizaci< praksi ~love~ogo isnovany. Starodavni zapisi u “svytih kn<`koh” polni takih zapisoh o matricoh i programoh spram kotrih spontano nastali sposobi `ivota ri`nih ~love~ih kolektivitetoh, <h kultura, nauka, ta i naukovo prenahodki.

Medzi tima kotri {e z tim zan<mali najvecej poznati dosygi Eriha fon Denikena kotri, bez pravdivogo soznany o zna~enx smisla, preu~oval ri`ni materiylni ostatki i artefakti davnih kulturoh kotri (yk co to, napriklad, Wgiptynw) svojo meditacijni vizi< probovali prakti~no materiylizovac na primitivni <m dostupni sposob.

Serbski pisatelq Milorad Pavi~ u svo<m tvoru Hazarski slovn<k pozberal ~isleni metafori~no zapisani matrici, alw nw odgadnul <h pravdive zna~enw i dal lwm svox literaturno-umetn<cku interpretacix.

Najvis{i stupenq tej fajti soznany dosygnul D`ejms Redfild kotri u svo<h tvoroh opisal ~isleni ener}ijni zyveny i materiylisti~ni procesi u ~love~ih medziodno{enqoh i psiho-procesi u nastavanx ~love~ej vis{ej svidomosci. Medzitim, von to nw sublimoval do do{l<dno konsekventnej teori< u vertikali evolucijnogo rozvox ~love~estva, alw rozto~el do komerciylnej literaturi za zabavu primitivnih ~itatelqoh naukovo-fantasti~nej literaturi.

U ruskej literaturi okreme interesantna ~asc literaturnej tvor~osci Vladimira Kirdi Bolhorvesa kotra {e odno{i na jogo teorix Geuteranizma u kotrej opisal mo`l<vi buduci rozvoj

191

~love~estva. No, i von, podobno yk i D`ejms Redfild, to rozto~el do ~islenih teorijnih na{iroko rozpripovedanih rozpravoh, mesto `e bi svox teorix usmisloval do ysnej vizi< verhovogo dosygu ~love~ej evoluci< i powdinw~nej svidomosci i kolektivnej memori< novogo dru`tva.

U svo<h viyvoh von odreka ka`du podobnosc z GumanTeorix kotru Y zapisal u mo<h tvoroh, kotri, yk mi to u na{ih rozgvarkoh ~asto povtorjoval, voob|e nw pre~ital. U su|nosci von, po mo<m dumanx, scel povesc `e {e voob|e nw spatral na toto co Y napisal i tu w calkom u pravu. Medzitim, slu~elo {e toto co {e i u skorej{ih ~asoh slu~ovalo `e bi ri`ni naukovci, calkom oddalwni wdni od drugih, bez go~ ykih svidomih kontaktoh, u istim ~asu nahodzeli isti naukovo soznany i isti prenahodki.

Wdnostavno, voni, yk i mi dvome, telepatijno komunikovali z istim “setom kolektivnej memori<” vkupnih naukovih dosygoh ~love~estva i nadbudovali ih zoz svox osobnu tvor~u erudicix.

Y okreme zainteresovani za {icki taki tvor~i podnyca i podzekovni ka`dej osobi kotra mi da novi hasnoviti soznany abo potverdzenw mo<h, idex za {l<dzenw }u novim dosygom, abo dopomogu u prakti~nim vitvorenx Mowj teori< do Na{ej praksi.

• V{e sce buli kriti~ar lxdskih gluposcoh i predrozsudkoh, zna~i dobri analiti~ar su~asnogo dru`tva. Alw toto co Vas vidvoxw od drugih to `e sce {e odva`eli predvidzovac budu~nosc i naprymi dru`tvenih procesoh ~love~estva. ^i to Va{a velqka hrabrosc ~i Va{o visoko dosygnute soznanw?

– Operaxci {e na urodzeni talant za gumor i satiru Y naj~astej{e pisal tvori kotri na frantovl<vi sposob prikazovali ri`ni lxdski slabosci i gluposc, a, ti` tak, i deviyci< u su~asnim dru`tve. @e bim nw “uvadzel” do suwti mocnih powdincoh abo ~uvaroh “partijnej ~istoti” Y {e pri tim slu`el z ale}orijnim i metaforisti~nim vikazom i tak “uve`bal” svoj rozum `e bi lwgko tvorel metafori, a ti` tak ih i “otveral” i nahodzel pravi zmist povedzenogo abo zapisanogo.

U meditacijnih ve`boh Silva-metodi kontroli uma, kotru Y nau~el u osnovnim i ultra-kursu i|e 1993. roku, najvecej me pricagovali probovany odgadovany budu~nosci. Kus-pokus to mi postala najmil{a tehn<ka, a po{vidko i `ivotna opredzelwnosc.

Najvek{a intri}a mojogo rozuma postalo odgadnuce budu~nosci ~love~estva i “putuxci” tim {l<dom Y {e na{ol u viu~ovanx Bibli< – “svytej kn<`ki” hristiynstva, dze, u su|nosci, {icko prave zapisane na metafori~ni sposob. Po{vidko {e ukazalo `e

192

u nwj pi{e calkom in{e u odno{enx na potedi{n< teolo}ijni tolkovany i nwfahovo vidumani “u~eny” hristiynstva.

Nadosc nadaremno potro{enogo ~asu v`ali mi namagany `e bim u tim “napredoval”. Alw, ked Y vo{ol do sposobu “vozdzvigovany po vertikali” i “{ireny na {icki boki”, Bibliy mi {e po{vidko “na|e`ar otvorela” i Y doznal pri~inovo-po{l<dkovu spragu wj metafori~no zapisanej teori< i ka`dodnqovej hristiynskej praksi i pohopel frapantni zabludi hristiynskih teolo}ijnih teoreti~aroh, haos <h duhovnogo zami{atelqstva i tra}i~nosc stradany tedi{nqogo idiotizovanogo gomo-~loveka kotri {e mu{el podredzovac ~islenim nadrilwnim “svytinqom”. Tu {e zyvel moj revolt, a, ti` tak, i velqka pisatelqska “`a`da” za soznanqom pravdivosci aktualnih procesoh i zyvenqoh u dru`tve u ~i<m okru`enx Y su|estvoval i potreba doznac yk {e viratovac i visc zoz tedi{nqogo {veta. No, `e bi to bulo mo`l<ve trebalo mi prenajsc dze vojdzeme ked z gevtogo {veta vidzeme. Teolo}ove u~eli tedi{nw hristiynske “stado bo`e” `e “drugi {vet” isnuw lwm “na nwbe”, co mi {e an< kus nw spa~elo, bo pred tim trebalo umrec i zanav{e {e odpitac od {ickogo poznatogo i “odputovac” do calkom nwpoznatogo i voob|e nwpreverenogo soznany.

Preto {e Y vozdzvignul i|e vis{e u svo<h meditacijnih viglwdovanqoh i prena{ol `e u evolucijnej vertikali rozvox novej budu~nosci ~love~estva sl<dux|i “drugi {vet” u su|nosci Guman[vet vitvoreni u duhu Gumanizma = Kulturi krasnogo i hasnovitogo tvoreny, d<jstvovany i d<lovany i dlugo-tirvacogo u`ivany u gumanim su|estvovanx. U tim [vetu “Gumanogo rax” mesto dakedi{nqogo pre`ivjovany primitivnogo gomo-~loveka yk “`ivogo rozumnogo svidomo-dumaxcogo su|estva” teraz u`iva su~asni sofisticirani Guman^lovek yk “`iva rozumna svidomo-dumaxco-pohopyca osoba”.

U {ickim tim nw bula mi potrebna dayka okremna osobna hrabrosc, bo me vodzela ogromna `a`da za soznanqom, a |icel Moj vlasno-patentovani “ener}ijni |it” kotri me |icel od ka`dogo zla i nw|esca i prenahodzel mi ka`de mo`l<ve krasno-hasnovite dobro.

• Oba~uwce `e {e Va{o teorijni stanoviska i predvidzeny realizux-ziscux?

– Y {e wden ~as pital `e ~i moj rozum ma virazni dar predvidzeny buducih zyvenqoh i pod<joh, ~i {e voni ziscux prave preto `e Y to napisal? No, pone`e u Univerzumu va`i zakon `e “yka teoriy – taka praksa”, vec ysne `e {e v{e per{e mu{i zyvic

193

teoriy, a a` potim realizovac odvituxca praksa. Pravda, va`i i druga ~asc togo zakonu `e “yki realizatore – taka i <h realizaciy”. Spram togo, verim `e mojo tvori naisce vpl<vux na aktualni dru`tveni zyveny, alw pri tim problem tvori primitivizem <h realizatoroh kotri dzekedi nwsvidomo lwm ~asto~no preberali matrici i programi kotri Y zapisal, a dzekedi primenqovali “podrozumjovanw” (dze {e prilapxw `e daco “gej” go~ w u su|nosci “nw”), ta rezultat togo bula “v{el<y~ina novogo kotre na koncu vi{lo na stare”. @e bim to pohopl<v{e potolkoval, zadumajce avtobus u kotrim jogo putn<ki v{e {vid{e napredux do provali<. Verim `e vam ysne `e go~ yki inovaci< i zlwp{any sposobu i konforu putovany primeny jogo vo`a~e, von, za{ lwm, zakon~i tam dze go draga vedze – u provali<. @e bi {e to nw slu~elo potrebne konsekventno primen<c novi itinerer putovany, u tim slu~ax calosno novu teorix gumanogo ~love~ogo su|estvovany.

U predhodnim periodze potverdzeli {e vel< mojo predvidzeny, okreme u vitvorenx v{e gor{ogo `ivota narodu u Serbi< i ob|ogo `adany `e bi {e to co skorej prevozi{lo. U ~asu prepasci SFR Xgoslavi< zyveli {e u Serbi< “vodzaci politi~are” kotri mali osobnu “virazno kriznu matricu” i zastanoveli dru`tveni procesi. Potim pri{li “vodzaci politi~are” z osobnu “matricu na rube kriznosci” kotri otrimovali sta}nacix, a teraz aktualni politi~are z osobnu “revolucijnu matricu” kotri naisce na{vidko privedu narod u Serbi< po hasnoviti premenki, alw nw tak yk to voni zadumali.

In{e bi to bulo ked bi prev`ali calosnu GumanProgramu (dze ekonomiy naisce va`ne sredstvo, alw evoluciy ~love~ej svidomosci cilq), formovali dostato~no ~islenu i duhovno velqku Vladu kotra prakti~no vitvori totu Programu z najvek{im mo`l<vim efektom i, pri tim, vina{li najlwp{i ri{eny i najlwg~ej{i mo`l<vi sposob <h prakti~nogo vitvoreny. Tedi bi zdobuli velqke po~itovanw i u vlasnim narodu i u calim {vetu, a narodi Serbi< bi do Evropskej zawdn<ci nw vo{li yk “nawmna robotna moc” ri`nih cudzih “investitoroh sumn<vih namiroh”, alw yk vladare hasnovitih soznanqoh, po~itovani panove visokej svidomosci i idejni osvojova~e {ickih narodoh na Planeti.

• Velqo {e zakladace za hasnovanw preciznogo slovn>ka-ponytn>ka. Preco to va`ne?

– Preto `e ~lovekov rozum u su|nosci svowrodni bio-rahunkar-kompxter kotri pre pravilne funkcionovanw vimaga abso-

194

lutnu preciznosc u primanx informacijoh, a absolutnu to~nosc u emitovanx rozumovih informacijoh. A okreme to va`ne u pohopjovanx zna~eny informacijoh u sod<jstvu pri~inoh z po{l<dkami u svidomosci ka`dogo bio-entiteta = okremnej isnuxcej wdinki odredzenej evolucijnej fajti.

Ked bi {e su~asni ruski lin}visti/ki operali na naukovu teorix fiziki, hemi<, biolo}i< i najnov{i dosygi nauki Psiho-MENTAL-Psiho Orwntolo}i<, a nw na “narodni vidumki” u tvorenx slovoh i ponycoh, si}urno `e bi Rusnaci nw `ili “na prostoru” (u fiziki definovanim yk “trodimenzionalna prazn<na”), alw “na (dvodimenzionalnej) teritori<”, abo “na (dvodimenzionalnim) prostranstve”, odnosno, najbl<z{e ruskej be{edi, “na presceru” (menovn<k do{l<dno vivedzeni z d<wslova “prescerac {e”. Ti` tak bi {e ruski pisatelw, sociolo}ove i, vob|e, naukovci, nw viplwtali o “nacionalnim wstvu” (bukvalni preklad: “nacionalni or}anizem”), abo “kolektivnej svidomosci” (kotra mo`l<va lwm u najvis{e rozvitih gumanih kolektivitetoh kotri hasnux velqo vis{i procent rozumovih mo`l<voscoh od 5% upotrebi rozuma su~asnih gomo-primitivcoh). Ysno bi rozlikovali co to u wdnim bio-entitetu “ystvo” = duhovnosc su|estva, “wstvo” = materiylnosc su|estva, “su|estvo” = sklop ystva i wstva, a “svidome y” = svidomosc bio-entiteta kotra upravy z upotrebu su|estva. Mesto “nacionalnogo wstva” abo “kolektivnej svidomosci” hasnovali bi termin “kolektivna memoriy” = {icko co zapisane u pametanx wdnogo kolektiviteta.

Taki prikladi wst naisce velqo, a zoz usover{enqom pisma dze wden znak zna~i wdno slovo i wden glas i vitvorenqom slovn<ka-ponytn<ka usover{ela bi {e i be{edna komunikaciy tih kotri go hasnux yk i mo`l<vosci hasnovany rozuma yk sover{enogo bio-rahunkara. Tak duhovno obrazovani Osobi postali bi pravi Vladare soznany, a z tim i svojogo su|estva, in{ih su|estvoh i {ickih procesoh i zyvenqoh u prirodi Univerzuma.

Usover{eli bi zdravw svojogo su|estva, zna~no predlu`eli jogo hasnovite tirvanw i mesto trapezi i stradany u primitivnim sposobu ~love~ogo `ivota umno`eli ~isleni sposobi duhovnogo i materiylnogo u`ivany u gumanim su|estvovanx.

• Za Va{u nwdavno obyvenu kn>`ku Guman[vet gvarice `e to svowrodna Pandorova {katula. Co scece povesc z tim porovnanqom?

– Spram gre~eskej mitolo}i< Pandora bula `ena kotru stvoreli olimpijni bogove yk “krasne zlo” za stupku lxdskomu rodu

195

i `ridlo trapezi za hlopoh. @e bi nw|esce bulo i|e vek{e, vona prinwsla zoz sobu {katulu (dawdni gvary gl<nyni kan~ov) u kotrej buli zavarti {icki zla {veta. Ked x Pandora otvorela z nwj vilwceli stotki trapezoh, zla i horoti kotri {e roz{ireli na {icki boki. U {katuli, kotru Pandora {vidko zavarla, ostala lwm Nad<y kotra {e barz pomali ru{ala.

Poznwj{e {e pripovedalo `e u Pandorovim kan~ove nw buli pozberani zla, alw {icki dobra togo {veta.

Tak potolkovane pohodzenw zla u ~love~estvu i odsustvo nad<< i dobra kotri ostali zavarti u Pandorovej {katuli (kan~ove).

U per{ej ~asci kn<`ki Guman[vet Y opisal ~isleni matrici kotri spri~inqovali zlo narodu u Serbi<, a i, voob|e, ~love~estvu. U drugej ~asci, dze zapisana Programa i Srate}iy realizovany Gumanogo {veta, Y ysno definoval mo`l<vi dobra za Gumanogo ~loveka i dal Nad<x `e {e to mo`e po{vidko ziscic.

Preto to, metafori~no povedzeno, svowrodna â&#x20AC;&#x153;Pandorova {katula (a i kan~ov)â&#x20AC;? u kotrih ka`di ~itatelq/ka kotri/a x otvori mo`e u wj zmistu najsc opis zla su~asnogo ~loveka, a, ti` tak, i ^love~e dobre i Nad<x `e go naisce mo` prakti~no vitvoric.

Rozgvarku vodzela Wlena Perkovi~

196

Stat> i ese> Академик Юлиян ТАМАШ

ЗА УКРАЇНСКОГО ЧИТАЧА, ДВАЦЕЦ РОКИ ПОСЛЕ*

У

ж перше виданє тей кнїжки, далєкого 1995. року у Матици сербскей, було чудо. Видиктована за єден тидзень новинарови и писательови Миколови Шантови, хтори ше 1992. скривал од войни у моїм обисцу три днї и ноци, кельо и Янкови Рамачови, историчарови и нєшка колеґови и професорови историї на Филозофским факултету у Новим Садзе, пред мой перши еґзил до Канади, тота кнїжка ше зяви так же ме углядни сербски писатель Александер Тишма повола з питаньом же чи я жадам же би Матица сербска обявела мойо два рукописи Українска литература медзи Востоком и Заходом и преклад Ґойка Янюшевича мойого романа Окупани у вичносци, хтори лєжали у Матицовим видавнїцтве. Пред тим було спозоренє Милошевичовей державней служби безпечносци же бим ше вецей нє занїмал „з високу политику”, алє най патрим свою основну роботу филолоґа и писателя. Друге виданє тей кнїжки ушлїдзело 2002. у видавнїцтве „Прометей”, як єден зоз штирох томох вибраних моїх творох. Цали проєкт вибраних творох наградзени на Медзинародним салону кнїжкох у Новим Садзе з награду „Лаза Костич”, дзе ше єден „меншински писатель” першираз представя як медзинародно значни. У обявеней науковей критики кнїжка оценєна же є нови погляд на українску литературу, нє присутни у дотедишнєй традициї українскей филолоґиї, та озда и прето треце чудо: место кнїжкох поезиї, романох, и других моїх кнїжкох есейох и студийох, до хто* Уводне слово у кнїжки Українська література між Сходом і Заходом, Ґражда, Ужгород, 2014.

197

рих особнє тримам же ме баржей афирмую, по українски перше виходзи кнїжка хтору сом писал з боку, пририхтуюци студентом преподаваня класикох українскей литератури, алє вше зацикавени за горизонт общей и шветовей литератури. Як теди, так нєшка. Понукнута методолоґия, интерпретация и вреднованє, кельо видзим, и далєй нє маю нашлїднїкох. Пейцтомни проєкт НАНУ Українська література в загальнослов’янскому і світовому літературному контексті пописує уплїви алє нє описує цо у українскей литератури нєповторлїви иновациї яки настали под уплївами. Г. Д. Вервесов проєкт, нєспорно хасновити, настал на шлїду французкей компаративистики. Медзитим, за єден литературни твор, и за його вреднованє, нє важне лєм з ким є зродни, алє важнєйше по чим ше розликує од других творох як мера креативней, нєповторлївей иновациї. У тим смислу анї Iсторія українського літературознавства М. К. Наєнка нє приноши вельо шветла, без огляду же уважує потенциялно иншаки, сучасни и нєтрадицийни, доприношеня українскому литературознавству, окреме тому цо настало звонка України. Коректни Наєнков приказ „од горе, у швидким прелєту”, нє проблематизує и нє препознава на конкретних текстох українскей литератури цо то нєповторлїва иновация, а анї кельо ю конкретна сучасна методолоґийна ориєнтация, звонка традицийней українскей филолоґиї, препознава и описує. Тритомна хрестоматия Українське слово под наукову редакцию А. Погрибного тиж хасновита, бо до видогляду литературознавства уноши тексти и твори хтори були звонка наукового опису, алє то тиж остава у рамикох традицийней українскей филолоґиї без огляду на значносц нових фактох и творох, хтори меняю нашу слику о поєдинєчних авторох и їх дїлу. Окрем основного текста студиї хтора пред українским читачом, у додатку описуєм власне похопйованє природи литератури и природи єй виучованя, дзе окрем познаваня жридловей националней литературней традициї важни горизонт общей литератури, значи шицких гевтих творох з других националних традицийох хтори важни за розуменє власней, жридловей, алє нє пре описованє уплївох и зродносцох – алє пре описованє и розуменє креативней розлики як доприношеня жридлового твора шветовей литератури. За приклад, окрем власней студиї Українска литература медзи Востоком и Заходом, студийох А. Флакера, С. Петровича, Конрада и Алексеєва, можем навесц опис єдней националней историї литератури у видогляду общей. То пейцтомни Европски оквири српске књижевности Драґиши Живковича. Подобне бим

198

знал зробиц сам, або зоз гарсточку младих українистох хтори знаю шветову литературу, кед би було интересу. И то тота драга хтору отвера студия пред українским читачом. Нє менєй важне ище єдно надпомнуце за опис литературних процесох. То нєобходносц источасней свидомосци, смисел за цудзе становиско (автора, нациї, часу) хторе подрозумює нє лєм тото цо у твору присутне, алє и тото цо ше свидомо заобиходзи, тото цо Ю. Лотман наволовал „минус-поступок”. Конкретно то би значело же українски идентитет наставал и на тим же Українци знали же нє сцу буц анї Руси, анї Поляки, без огляду кельо их по лоґики психолоґийного максимализма и єдни и други жадали асимиловац. Проблем, медзитим, настава после того же кед знам цо нє сцем буц – цо то вец я и мойо єство, особне чи колективне. И праве на шлїду одвиту на питанє цо сом, кед знам цо нє сцем буц, дава моц єдному єству. Неґативна дефиниция вше слабша од позитивней. З тим ма проблем виками цала українска нация и держава, та и українска литература и українске литературознавство. Студия пред українским читачом пробує доказац цо то у українских класичних творох нєповторлїве, по чим то доприношенє шветовей литератури. З тим ше источасно моцнї свидомосц и животни сили українского єства як позитивна дефиниция. Так нєшка, а будзе и напоютре. Нови Сад, 21. април 2013.

199

200

Prikazi, kritiki, recenzi> Олена ПЛАНЧАК-САКАЧ

ЩЕСЦЕ У МАЛИХ СТВАРОХ (Славомир Олеяр, Нашенє, приповедки, Руске слово, Нови Сад, 2014)

С

лавомир Олеяр пише сучасну приповедку на цалком реалистични способ, а по вибору тематики хтору обсервує припада до кругу писательох социялней провениєнциї. У його стилу писаня доминує споведаюци тон главного юнака котри патри на швет коло себе з интроспекцию свойого креатора, т. є. писателя, док у поступку писаня хаснує психолоґийни и реалистични приступ. Як писатель у рускей литератури зявює ше у своїх дозретих рокох, условно поведзено у рускей литератури вон на прагу психолоґийного реализма, або точнєйше неореализма, а його проза ше опера на творчосц Дюри Папгаргая, Юлияна Тамаша и Владимира Бильнї. У Олеяровей першей кнїжки приповедкох Нашенє облапена социялна тема селїдбох або миґрацийох людзох у 20. вику до Америки, пре лєпши социялни статус, а хтору його подоби доживюю як библийну „обецану жем”. У своєй кнїжки вон отвера и вельку литературну тему викореньованя зоз завичаю, родного краю, отечества, яка ше нам, Руснацом, историйно нє першираз случує, як и вельку тему носталґиї. Олеярово подоби нє можу забуц власни коренї, завичай, драга по хторей пришли щезла у далєкосци, алє вони вшадзи глєдаю єй шлїд. Автор, як космополита, до своєй збирки приповедкох змесцел подоби зоз цалого швета, од Сербох, Руснацох, Українцох, т. є.

201

Европянох, по Азиятох, Африканцох и Латиноамериканцох. Кажда приповедка, у ствари, єдна траґична судьба, комплетни живот, єден нєщешлїви живот у новим швеце, у нових условийох и нових правилох справованя, нєзнаходзеня у „обецаней жеми”, Канади чи Америки. Селїдби людзох у Олеярових приповедкох, у ствари, єдна велька метафора наших селїдбох през час и простор вообще, або нашого путованя през живот, од дзецинства, та по старосц и кончину, а його подоби описани схопно, детально, зоз психолоґийним приступом и цалком реалистично. Їх крегка людска природа нєпреривно глєда щесце, любов, приятельство, лєпше место под слунком, смисел живота. Розпиршню ше у Олеярових приповедкох рижни судьби, як Гесеово склєняни перли, Амри, Боба, Кедуч, Рамира, Луки, Жана, судьби звичайних людзох з цалого швета, жадних любови, порозуменя, приятельства, успиху, жадни цеплого дому, фалатку нєба и хлєба... Розшею ше як нашенє, та як у библийней метафори, даєдно спаднє на плодне тло, а даєдно нє, нє влапи корень и нє приме ше у новим краю, у новим отечестве. Гоч кельо жажда за щесцом при людзох велька – Иво Андрич пове же „Чудне як нам мало треба за щесце, а ище чуднєйше же праве тото кус нам вше хиби” – и гоч щесце релативна катеґория, бо го нє мож дефиновац, воно за каждого поєдинца субєктивне, заш лєм у даєдних сеґментох при Олеярових подобох воно ше обєктивизує, бо подоби зоз тих приповедкох жадаю лєм нормални живот и сцекаю од тоталитарних режимох, биди, гладу и войнох. У тим сцеканю кажде зоз собу ноши и терху своєй прешлосци, хтору нє може забуц, висцерац, а зоз дистанци терха прешлосци вибляднє, постанє лєгчейша, а нови проблеми, яки живот надрилї у новим окруженю, постаню нєришиви, пречежки... Ище Сенека гварел же – „Судьба водзи тих хтори сцу, а цага гевтих цо нє сцу”. Реалносц нового швета сурова, а тото цо з далєка випатрало як „обецана жем”, то лєм сон, лєм жажда за лєпшим, праведнєйшим и сиґурнєйшим животом, у Америки и Канади, жеми спокуси и змаганя за доставанє гоч якей роботи, бо од нєй завиши живот, еґзистенция. Лєм пенєж важни у оцудзеним капиталистичним дружтве, дзе мера шицких стварох долар и фалшиве щесце у материялизме. Вичне питанє пойсц, чи остац, отвера и вичну дилему вибору, а за вибор Улф Петер Галберґ пове же – „Вибрац значи страциц тварде упориско, нє вибрац значи страциц себе”. Найкрасши приповедки у тей Олеяровей збирки Cherri, Bob, Amra, Peyote, Veena Senera, Лука. Перша приповедка Cherri, у

202

ствари, програмска приповедка у тей збирки, у хторей прейґ древка вишнї метафорично виприповедана руска история селїдбох зоз горнього краю, митолоґизованей Горнїци, по долнї краї, ровнїну або Войводину, одкаль ше Руснак селї до Канади и одноши нашенє вишнї, а вона ше и у новим краю приме и принєше плод. Вишня ше приме, алє Руснак умера, цо на символични способ указує же нового укореньованя Руснацох у далєкей Канади и Америки нє будзе. У приповедки Bob виприповедана траґика интелектуалца, дохтора, хтори ше у нових условийох нє знайдзе, а у приповедки Amra на лирски способ описана судьба усвоєного дзивчеца зоз Африки, хтора любела авта, вишколовала ше за автомеханїчара и млада траґично настрадала у транспортним нєщесцу. У двох приповедкох Peyote и Veena Senera описана накратко филозофия Индиянцох и Индийцох, а у приповедки Лука на интересантни способ описана метаморфоза подоби Луки, хтори пребачи грих и дожиє чудесне виздравенє. Олеяр у своїх приповедкох отвори начални, алє и вични литературни теми о преходносци живота, о смислу иснованя, дотхнє рижни релиґийни попатрунки, укаже на розличне патренє на живот у рижних културох и традицийох и їх филозофию живота. През свойо писанє и власни уметнїцки корч, як кед би сцел указац же литература тота хтора чловеково артикуловане одбиванє же би ше нашол у хаосу, у шлєпим прецеку часу и поверховей, гедонистичней, масовней култури. Уметносц, писане слово, тото цо остава за вични часи, а Бела Хамваш пове же – „Кажда уметносц одкрива космичне становиско”. У Олеярових приповедкох мож одгаднуц скрити смисел же чловек нїґда нє таки нєщешлїви як цо дума, анї таки щешлїви як цо ше наздавал же будзе, бо смисел живота нє у физичних селїдбох, алє у вибудови власного идентитета, у вибудови власного интелекта, у пренаходзеню нукашнього миру и ровноваги. Щесце у малих стварох, гвари присловка, а селїдби, през час и простор, нас и так чекаю.

203

Саша САБАДОШ

ВИЧНИ ДИЛЕМИ КОЛО НАЦИОНАЛНОГО МЕНА (Zdravka Zlodi, Od Roda do Imena. Prilog povijesti hrvatsko-ukrajinskih odnosa, Hrvatski institut za povijest, Zagreb, 2012, 354 str.)

Г

оч рок виходзеня записани у кнїжки 2012, судзаци по податкох на официйним интернет-боку Горватского институту за историю и порталу Горватскей науковей библиоґрафиї, кнїжка горватскей историчарки Здравки Злоди Од Рода по Мено. Прилог историї горватско-українских одношеньох вишла до явносци аж початком 2014. року. Занята у Горватским институту за историю, др Здравка Злоди (1975), под спомнутим насловом обявела преробену верзию своєй докторскей дисертациї под назву Русини/Українци у горватских жемох: етапи присельованя и проблем мена, хтору одбранєла на Оддзелєню за историю Филозофского факултету у Заґребе под менторством познатого горватского историчара проф. др Петра Корунича 2010. року. Рецензенти тей кнїжки визначни горватски историчаре проф. др Божена Вранєш-Шолян и проф. др Дамир Аґичич, як и українски историчар др Микола Нагирний, хтори ше, медзи иншим, занїма и зоз тематику Українцох у Горватскей. Як мотив за роботу на спомнутей теми, авторка уж у предслове представя власне славянофилство и намиру дальшого афирмованя преучованя одношеньох горватского народу з другима славянскима народами през историю, а єй виглєдовацка робота пред писаньом дисертациї, першенствено вязана за виучованє горватско-польских и

204

горватско-українских одношеньох, тото єй твердзенє потвердзує и у пракси. Вериме же велїх читачох поднаслов кнїжки охаби у дилеми же чом тота кнїжка важна за историю войводянских Руснацох, а назва авторковей докторскей дисертациї лєм часточнє розриши тоту дилему, та праве прето у слїдующих шорикох пробуєме потолковац предносци и хиби тей кнїжки, як и взагальну важносц тей кнїжки за общу русинистику. Уводна часц кнїжки, цалком лоґично, перше дава обгрунтованє теми. Авторков циль анализа двох найприсутнєйших етнонимох Русин и Українєц, других повязаних етнїчних назвох и самоназвох як цо то Рутен, Руснак, Рушняк, Карпаторусин, Угрорусин, Карпатоукраїнєц, Малорус, Горняк, Ґалициян (Галичан) и других, як и просторно-политичних назвох як цо то Рус, Русия и Україна и прикметнїка руски, шицко пре толкованє розвою и живота етнониму Русин на просторе, шлєбодно мож повесц, бувшей Югославиї. У своїм виглєдованю др Злоди пробовала и вианализовац националне самоодредзованє и пременки у самоидентификованю Руснацох и Українцох на южнославянским просторе през написи у часописох тих двох меншинох у Горватскей и бувшей Югославиї. У своєй роботи вона ше занїма и зоз перцепцию Русинох и Українцох першенствено у горватскей периодики и историоґрафиї и анализує вецей словнїки и енциклопедиї же би утвердзела перцепцию гореспомнутих етнонимох звонка руского и українского швета. Цо ше хаснованих жридлох и литератури дотика, мож повесц же найвекше количество релевантней литератури облапене у тим виглєдованю, як цо то роботи Янка Рамача, Мирона Жироша, Александра Дуличенка, Павла Роберта Маґочия, Иштвана Удвария, Євгена Пащенка и других, алє мушиме повесц же одредзени наслови вихабени, гоч би були од велького хасну. Наприклад, авторка наводзи кнїжки Привредни и дружтвени живот Руснацох у южней Угорскей 1745-1848 и Кратка история Руснацох, як и роботи Грекокатолїцка церква у Бачки под юрисдикцию Калочскей архиепископиї (1751-1777) др Янка Рамача, а нє хаснована його обявена докторска дисертация Руснаци у южней Угорскей (1745-1918) и други його роботи обявени по одбрану авторковей дисертациї 2010. року, а хтори би були од велького хасну и хтори би допринєсли квалитету самей дисертациї. Вшелїяк же би єй од велького хасну бул и Костельников Liber memorabilium грекокатолїцкей парохиї бачкерестурскей, у цалосци обявени 1998. року, як и ище даєдни роботи других авторох обявени першенствено у Войводини. Авторка ше найчастейше опера на медзивойнову периодику, так же, медзи другима, од горватскей периодики хаснує

205

часописи Obitelj, Hrvatska prosvjeta, Zora–Luč (у хторих писал редактор Руских новинох Михайло Фирак), Slobodna misao, Sokolska misao, Epoha и други, а хаснує и горватску периодику з часох Нєзависней держави Горватскей як цо то Hrvatski narod, Hrvatsko ognjište, Za dom або Hrvatski list, у хторим писал Микола Бучко, редактор часопису Думка. Од рускей и українскей периодики авторка хаснує Руски новини, Думку, Рідне слово, Нову думку, а у меншей мири и Зарю и Русску зарю. У часци уводу хтору наволала Законска реґулатива и статистика, авторка дава препатрунок политичного статусу рускей, односно українскей меншини у Габсбурґскей монархиї и Югославиї, як и детальни табеларни приказ положеня Русинох и Українцох на пописох од 1846. по 1991. рок у Габсбурґскей монархиї и Югославиї и їх партикуларних часцох. Гоч у тей кнїжки виглєдує медзисобну повязаносц и медзисобну зависносц терминох Русини и Українци, авторка твердзи же нє ма нїяку намиру оспориц терашнї статус рускей националней меншини у Горватскей як окремней од українскей и же у подполносци припознава специфичносци и окремни розвой през хтори Руснаци на южнославянским просторе прешли у одношеню на етнїчну ґрупацию хтора жиє на истим просторе, а хтора ше нєшка национално идентификує як Українци. Цалосц хтора ше вола Историйни и териториялни рамики ентноязичного формованя и етапи присельованя авторка подзелєла на два подцалосци: Матични простор (простор висельованя) и Етапи присельованя. Авторкова дзелїдба матичного простору на узши (простор историйного Подкарпатя/Закарпатя, як простор сиверовосточней Угорскей з хторого пришла перша габа русинских приселєнцох штредком ХVIII вику) и ширши (простор Галичини и Буковини з хторого ше приселєла ґрупа Русинох/Українцох до Босней и Славониї концом ХIХ и початком ХХ вику) нє у цалосци добра прето же концепт узшого матичного простору представя простор з хторого рушела одредзена габа миґрантох, цо ту добре представене, алє концепт ширшого матичного простору, по нашим думаню, нє представени так як би требал буц. Точнєйше, ширши матични простор ту представени як териториялно векши простор з иншаким политичним контекстом у одношеню на узши, и з хторого рушела єдна друга габа миґрантох подобного етнонационалного идентитету. По нашим думаню, обидва тоти простори на свой способ узши, з двома розличнима политичнима устройствами (єден як часц Угорскей, други як часц Галицко-Владимирского кральовства, односно Цислайтаниї), а ширши простор представяю културно-просвитни и релиґийни вязи тих двох просторох,

206

понеже угорска и нєугорска часц Габсбурґскей монархиї були под єдну коруну, у єдней хвильки менєй, а у другей вецей, заш лєм исновала ясна гранїца медзи тима часцами дакедишнєй империї. Прето толкованє же ширши матични простор ширши лєм прето же є териториялно векши, нє стої. Цо ше етапох присельованя дотика, авторка их подзелєла на штири миґрацийни фази, односно по два миґрацийни фази знука двох миґрацийних габох. Перша миґрацийна фаза знука першей миґрацийней габи вола ше, по авторкових словох, русинско-подкарпатска и одбула ше штредком ХVIII вику з присельованьом Рутенох приселєнцох, зєдинєних, шлєбодней селїдби (Rutheni hospites vere uniti liberae migrationis) з простору тедишнєй сиверовосточней Угорскей на простор южней Угорскей, конкретнєйше до Бачкей, а ище конкретнєйше до будуцого Бачкерестура (хтори авторка цалком погришно наволує Рац-Керестур) и Коцура. Далєй авторка ту дава препатрунок присельованя и аклиматизациї Руснацох на новей териториї. Ту ше скоро виключно поволує на литературу на руским язику, односно на кнїжку Я. Рамача Привредни и дружтвени живот Руснацох у южней Угорскей 1745-1848, як и на прилоги обявйовани у часопису Нова думка, так же ту, а и у цалей кнїжки, нєт директно хаснованих архивних материялох, цо и нє така велька слабосц прето же у типу студиї хтори у тей кнїжки витворени нєобявени жридла нє так нєобходни. Же би ше цала слика заокружела, мож повесц же ту хиби хаснованє роботох Йоакима Сабадоша обявених 1954. року у Шветлосци на тему присельованя Руснацох до Бачкей, як и полемични одвит Михайла Ковача на змист тих роботох. Под другу миґрацийну фазу першей миґрацийней габи, авторка подрозумює такволану миґрацию Козакох о хторей ше нє зна вельо и хтора охабела найменєй шлїди на тих просторох. Авторка ше потим враца на першу фазу, односно на єй дисперзию по териториї южней Угорскей. Як приклад, З. Злоди вихасновала статю Мирона Жироша Жирошово у Сриме и Славониї – прилог за преучованє миґрациї Русинох, обявену у Новей думки 1987. року. Зоз тим прикладом сце ше указац на яки способ ше присельовали Руснаци до Горватскей зоз Бачкей и на яки ше способ єдна руска фамелия асимиловала до доминантнєйших народох коло себе. Tреца миґрацийна фаза ше уж находзи знука другей миґрацийней габи и наволана є з боку авторки як русинско-українска. Вона представя часц намаганьох австро-угорских власцох концом ХIХ вику же би населєли територию Босней и Герцеґовини, хтора номинално ище вше була часц Отоманского царства, алє була под австро-угорску окупацию. Етнїчна структура тих приселєнцох була виразно

207

рижнородна и медзи тима народами були и Русини з Галичини хтори познєйше у подполносци прилапели українске националне мено. Окрем статьох зоз Новей думки, авторка ше ту найвецей поволує на роботу босанско-герцеґовского историчара и директора Жемского музею БиГ у Сараєве Аднана Бусуладжича под назву Грекокатолїцке жительство у БиГ, обявену 2003. року у заґребским Часопису за сучасну историю. Як конкретни приклад нукашнїх миґрацийох, авторка тераз хаснує статю Михайла Режака Як Ковальово и Балїцкого селєли з Галициї до Руского Керестура, обявену у Новей думки 1984. року. Як и на другей, анї на штвартей миґрацийней фази ше авторка нє застановює длуго. У питаню фаза хтору вона видзи як українску. Слово о емиґрантох зоз бувшого Росийского царства хтори ше после Октоберскей револуциї приселєли до младей югославянскей держави. Як основна хиба тей часци кнїжки може буц факт же авторка цалком вихабела присельованє Русинох зоз сиверней Угорскей до Бачкей и Сриму хторе ше одбуло штредком ХIХ вику. У питаню миґрация людзох хтори зоз собу принєсли свойо спецификуми и хтори ше по нєшкайши днї розвивали на вецей досц цикави способи. Друга цалосц у кнїжки ше вола Значенє етнониму ‘Русин’, ‘Українєц’ (‘Малорус’) и ‘Русь’ у шветлє вибраних жридлох и подзелєна є на три подцалосци. Перша зоз нїх, Києвска Русь як историйно-митолоґийна база и жридло мена ‘Русь’ на бази рижнородней литератури дава уж познати теориї о походзеню слова Русь, прави диференцияцию медзи етнонимским и топонимским значеньом того слова и толкує сеґментацию рускей (восточнославянскей) етнїчней маси хтора ше случела як єден процес през историю. Ту авторка дава и кратку историю руских жемох у штреднїм вику и вчасней модерней историї. Тиж так, прави диференцияцию медзи менами Русь и Русия (Россия) и толкує преход зоз етнониму Русин на етноним Українєц и нови хаснованя термину Русин. У часци хтора ше вола Похопенє етнонимох ‘Русин’, ‘Малорус’ и ‘Українєц’ у словнїкох и енциклопедийох авторка на початку дава пейц вариянти похопйованя прикметнїка руски: як росийски, як староруски (києвски, общеславянски), як староукраїнски, як билоруски и як русински, односно руски у сучасним похопйованю русинского (руского) мена. Авторков препатрунок словнїкох би могол буц окреме цикави линґвистом-русинистом, односно фаховцом за славянску лексику. През вельке число словнїкох, углавним тих публикованих у Горватскей, авторка глєдала значеня словох Рус, Рос, Русин, Українєц, Рутен, Руснак и Рушняк, як и слова виведзени зоз спомнутих у словнїкох (сербско-)горватского,

208

росийского, словацкого, українского, польского, италиянского, шпанского, нємецкого и анґлийского язика. На подобни способ обробени спомнути слова у енциклопедийох на горватским, сербским, росийским, италиянским, польским, нємецким, французким, шпанским и каталонским язику. Заключенє хторе авторка виведла таке же ше термин Русин найчастейше вяже за українски контекст. Од окремней значносци слїдующа подцалосц, хтора ше вола Идентитет I и II – етноними ‘Русин’, ‘Малорус’, ‘Українєц’ у шветлє вибраних новинских глашнїкох. У першей часци Идентитет II (Вони) авторка анализує пресу на, углавним, горватским, алє и на словенским (Življenje in svet) и росийским язику (Россия). Вона приказує досц слабе розликованє терминох Рус и Русин, як и релативну нєпознатосц термину Українєц у медзивойновей явносци у Горватскей. Тиж так, обачлїве и тото же руски и українски авторе у спомнутих глашнїкох скоро же и нє хасную термин Малорус за розлику од нєруских и нєукраїнских авторох. Зазначени и факт же руски и українски приселєнци на южнославянски простор нє мали нїяку самоидентификацию зоз термином Малорус, а проблематика самоидентификованя Руснацох и Українцох у бувшей Югославиї далєй обробена у часци Идентитет I (Ми). Як основни жридла авторка вжала глашнїк на руским язику Руски новини, глашнїк на українским язику Рідне слово и двоязични (руско-українски) часописи Думка, з предвойнового и войнового периоду и Нова думка зоз повойнового периоду. Цо ше Руских новинох дотика, авторка реґиструє пременки у националним самоидентификованю од хаснованя терминох Русини, Руснаци и руски на початку по поступне уводзенє українского етнониму без одреканя од предходно спомнутих етнонимох. Вшелїяк, реґистровани сентимент припадносци ґу українскей нациї при авторох Руских новинох, а реґистрована и проросийска ориєнтация виражена у Русскей зарї хтора ше (погришно) скоро виключно з боку авторки приписує Руснацом у Войводини. През часц пошвецену Руским новином, авторка анализує вязаносц за простор Горнїци и України (обидва тоти простори у тим моменту нє були до конца дефиновани) и за спомнути национални мена. Цо ше дотика часопису Думка, важне надпомнуц же авторка спомина 1943. рок як остатнї рок його виходзеня и спомина же ше у поднаслове од 1. децембра 1941. року Думка представя як Українски национални часопис, цо указує же авторка мала приступ голєм ґу єдней часци числох Думки зоз периоду Другей шветовей войни хтори рускей явносци у Войводини нє доступни. Гоч Думка мала тексти и на руским и на українским язику, у нєй ше, поготов зоз приходом Миколи Бучка на место редактора, скоро виключно хаснує українски етноним и

209

першенствено ше арфирмую теми зоз українскей историї и политичней проблематики, цо авторка правилно зазначує. Виключне хаснованє українского етнониму обачлїве и у Рідним слове, алє ту уж слово о глашнїку хтори ше обрацал ґу жительству южнославянского простору хтори у подполносци приял українске националне мено, конкретнєйше людзом хтори ше реґионално идентификовали зоз Галичину як местом походзеня. У Новей думки авторка детектує єдну аналитичну и полемичну ноту по питаню одношеня руского и українского етнониму за розлику од доґматского приступу медзивойнових глашнїкох. Цо ше дотика кнїжки Од Рода по Мено, односно дисертациї Русини/Українци у горватских жемох: етапи присельованя и проблем мена, такой треба повесц же ше роби о першей докторскей дисертациї з поля русинистики на просторе бувшей Югославиї хтору одбранєл єден науковец хтори нє припада рускей або українскей националней заєднїци. По тераз тема Руснацох на тих просторох у историоґрафийох бувшей Югославиї обрабяна углавним лєм периферно и лєм на основи литератури на сербским и горватским язику. Здравка Злоди вихасновала вельке количество литератури на руским язику цо тей роботи звекшує вредносц. Уж на початку авторка виявює же нє мала намиру писац меншинску историю, и то так. У питаню єдна цикава розправа хтора, без огляду на гореспомнути хиби, од велькей важносци за розвой русинистики и рускей историоґрафиї. Авторка ясно виражує власне прешвеченє до припадносци Руснацох ґу українскому националному контексту, алє нє сце загрожиц окремней меншини Руснацом и препоручує же би ше за руску меншину на тих просторох у горватским язику виключно хасновало термин Русини. На концу, треба спомнуц ище єдну вельку хибу: досц нєудатне хаснованє руского язика у тексту, цо мож приписац препущеньом у технїчним обробку, алє нашо думанє же би ше тоти и други препущеня превозишли зоз консултацию авторки зоз найвизначнєйшима войводянскима русинистами, хторей, судзаци по тексту кнїжки, нє було. Вшелїяк же бизме могли поставиц авторки вельо вецей питаня у вязи з єй по тераз найамбициознєйшим дїлом, алє тото би могло причекац промоцию тей кнїжки у нашей жеми и ту хаснуєме нагоду поволац руски институциї у Войводини и Сербиї же би пробовали орґанизовац стретнуце рускей явносци зоз авторку и єй дїлом понеже, без огляду на нєдостатки, тото дїло вшелїяк постанє ориєнтир, голєм, нєруским виглєдовачом зоз простору бувшей Югославиї, алє и ширше. Воно вшелїяк представя нови крочай у приблїжованю рускей проблематики ширшей науковей публики на тих просторох.

210

Мр Валентина ЧИЗМАР

ПОПАТРУНОК НА ШИРОКУ РОВНЇНУ (Настред широкей ровнїни: з нагоди 250-рочнїци приселєня Руснацох до Коцура / Насред широке равнице: поводом 250-годишњице досељења Русина у Куцуру, Прометей, Орґанизацийни одбор 250, Нови Сад – Коцур, 2013)

Р

овнїна ме сто рошлїнского швета, живота, плодней орачей жеми, пажицох полних розличного квица, али и дзивих травох, нєрозкерчених драгох. Вона источасно и место чловековей борби и отримованя, способ живота и форма характера. Дакеди є єднообразна и мирна, дакеди нєлагодна и нєзвладуюца, прето єдна зоз прикметох людзох хтори на нєй пребуваю, творя и жию праве прикмета (само)звладованя. Руснаци як народ хтори по своїм ґеоґрафско-ґенетским коду жридлово походзи зоз бреговитих и горских предїлох Карпатох, хтори бул придати новому горизонту жица – ровнїни як дияметрално процивней просторней физиономиї од свойого першого пребувалїща – зочели ше зоз ситуацию нового преформйованя и свойого характера и модела жица у складу зоз установеносцу ровнїни. Єдна з тих доминантних характеристикох нового модела то вязаносц и любов ґу жеми, хтора як така постава основа и обстоянє (у материялним смислу), алє и нови духовни уровень през хтори инспирация зоз пра-завичайних висотох Карпатского ареалу достава нове уформйованє. Моноґрафия Настред широкей ровнїни урядово потвердзує 250-рочнїцу од приходзеня Руснацох до Коцура и

211

одкрива аспекти ушореня живота тей рускей заєднїци на нових просторох. Пририхтоваче наводза обставини под хторима ше одвивало дислокованє Руснацох до войводянских крайох: „По виганяню Туркох зоз Войводини Бачка, Срим и Банат були по ридко населєни обласци и Дворска комора (уряд Австро-Угорскей монархиї) до тих крайох приводзела як колонистох Нємцох, Руснацох и Словакох. Нємци приходзели зоз Нємецкого царства, а Руснаци и Словаци ше лєм премесцовали у рамикох Монархиї” (бок 7). А, тиж так, читателє ше можу упознац зоз фактом же право присельованя нє мали Русини / Руснаци православци, алє лєм Русини / Руснаци хтори постали унияти, „пременовани на грекокатолїкох по 1772. року, як резултат Брестскей (1596) и Ужгородскей (1646) униї.”1 З другима словами поведзене, одреканє од своєй жридловей православней вири бул єден з условийох же би ше Руснаци приселєли до войводянских крайох, цо представя прилог ґу тому же нє шицки Руснаци источасно и грекокатолїки и же назначена пременка у релиґийней орґанизациї єдного народу ма и добри и нєдобри пошлїдки. Димитрий Сидор – русински православни священїк, хтори источасно и предсидатель Здруженя карпатских Русинох, приклад же ше православє ещи вше отримує у рускей / русинскей заєднїци, т. є. же Русини / Руснаци з часци православци, а з часци унияти. У методолоґийним поглядзе виглєдованє хторе запровадзене у моноґрафиї емпирийно-позитивистичне, з операньом у дзепоєдних сеґментох на статистични податки, алє, ґу тому, таки приступ источасно обезпечує и герменеутичну линию, т. є. линию лєпшого порозуменя и толкованя историйного и дїлотворного живота єдного народу. Попис менох и занїманьох, функцийох наукових, културних, привредних, школских, спортских и других роботнїкох, заслужних гражданох и здруженьох провадзи значне число фотоґрафийох, зоз потребнима толкованями на основи чого ше достава увид уважного одношеня пририхтовачох ґу традициї, своєй историї, як и ґу особом хтори дїйствовали у поєдинєчних обласцох. У тим поглядзе присутни єден синтетични приступ хтори на емпирийним уровню облапює шицки обласци живота Руснацох у Коцуре, провадзаци хронолоґийни розвой од приселєня Руснацох та по сучасни случованя у XXI вику. Так у хронолоґийним попатрунку през седем тематски цалосци облапена привреда 1 Михайло Фейсa, Нова Сербия и єй руска меншина, Прометеј, Културно-про светно друштво ДОК, Нови Сад – Куцура, 2010, стр. 13.

212

Коцура, вирски живот (православне, грекокатолїцке, римокатолїцке, еванґелистичне, реформаторске, євангелске и юдеїстичне виросповиданє), образованє (предшколске и основношколске, библиотека), защита гражданох, култура (литература, етноґрафия, наука, подобова уметносц), физична култура, лов и риболов и през тоту лепезу розличних подручох дїялносци указує ше на одлучуюци аспекти у формованю випатрунка Коцура. Уж на початних бокох моноґрафиї пририхтоваче нас упознаваю зоз дїялносцу Месней канцелариї хтора одбавела значну улогу у витворйованю условийох за розвой и модернизованє живота на тим подручу, алє тиж так упознаваю нас и зоз фактом же тло на хторим Руснаци жили од свойого приселєня мало у себе мултикултуралну димензию. Так, наприклад, Коцур и у часох пред Другу шветову войну бул мултикултурални, алє и мултиконфесионални стредок у хторим, попри Руснацох, жили и Нємци, Мадяре, та и Горвати. Прето ше у моноґрафиї наводза и розлични форми виросповиданьох хтори еґзистовали на тлу Коцура, з намаганьом же би ше контекст грекокатолїцкого виросповиданя спатрел у одношеню на други форми релиґиозносци и же би ше указало на миролюбиви интенциї розличних народносцох. З другого боку, таки стредок поцагує зоз собу и одредзени уплїви и преплєтаня, та Руснаци, дзекуюци нємецкому жительству, розвили єден за нїх по теди нови конар – ремеселнїцтво; по присельованє Нємцох Руснаци ше углавним занїмали зоз польодїлством и статкарством. У тим поглядзе значни датум 8. юний 1827. кед „коцурски ремеселнїки доставаю цеховску привилеґию за мишани цех. Привилеґию видал угорски краль Ференц I у Бечу” (бок 18) з хтору ше потвердзує снованє мишаного цеху ремеселнїкох при Руснацох: чижмарох, ковальох, кушнїрох, цимерманох, столарох, скравцох, штранґарох и мидларох. Розлични ремеселнїцки знаня, хтори Руснаци здобули од Нємцох, длуго творели основу културного и привредного розвою Коцура, прето же ше аж „штварцина коцурского жительства занїмала зоз ремеселнїцку дїялносцу”. Пририхтоваче указую и на сущни апсекти културного животу Руснацох, хтори одлучуюци сеґмент у очуваню идентитета, язика и писменосци єдного народа. Култура наисце гевтот аспект хтори матрица индивидуалного и дружтвеного чловекового єства, хтора указатель на духовни вредносци хтори положени до фокусу єдного дружтва, на способ на хтори култура способ живота и на тото же кельо вона як така значна за єдно дружтво, заєднїцу. Патрене з того контексту розуменя смисла и значеня култури, руска заєднїца у Коцуре, мож, на основи приказаного у моноґрафиї, повесц же

213

вше була обрацена на артикулацию културних доброх, зоз виру до процеса гуманизациї чловека з єй дїйствованьом, а з другого боку, з виру же на тот способ може створиц свой автентични културни и национални простор з хторим ше одупре гоч яким намаганьом асимилациї. Гоч Коцур у просторним и квантитативном поглядзе на число жительох ма статус валала, видлїви плурализем розличних културних активносцох, од аматерского по професионални, на тот способ представя уметнїцки космос у малим. Пририхтоваче указую и на сеґменти драмско-театралней уметносци (о чим маме детальнєйши приказ у моноґрафиї Талия у Коцуре), як и на розлични секциї (Фолклорну, Музичну и Литературну у рамикох КУД „Жатва”, Етноґрафийну и Театралну секцию у рамикох Етно клуба „Одняте од забуца”, Литературну, Драмску, Спортско-рекреативну и Еколоґийну у рамикох КПД ДОК, Подобову секцию Месного одбору Рускей матки (зоз шедзиском у Руским Керестуре), Секцию Дружтва за руски язик, литературу и културу (зоз шедзиском у Новим Садзе) и Фолклорну и Шпивацку у рамикох КУД „Завичайне жридло”) хтори зоз своїм вредним анґажманом, и попри нєадекватних условийох, охранюю роками идентитет окремних єдинкох култури. Коцур ше спомина и як место у хторим, у литературним поглядзе, доминує поезия, хтора за велїх филозофох и уметнїкох єден з найдуховнєйших уметнїцких виразох существованя. Маюци то на розуме, Коцур ше може похвалїц зоз свою поетску продукцию и поетску творчосцу, хтора характеризує велї предходзаци и терашнї ґенерациї писательох. Зборнїк писньох Дуга над валалом (1995) уключел 77 поетох. До Зборнїка вошли и найстарши писателє афирмовани медзи Першу и Другу шветову войну – углавним у виданьох РНПД и КПСЮР: Михаил Стрибер, Вартоломей Бесерминї, Михаил М. Малїк, о. Максимилиян Буїла, Янко Фейса, Данил Дороґхази, Николай Д. Олеяров, Йоан Рац, Ирина Чельовски, Гавриїл Надь, Евґений Тимко, Михаил М. Шарик, Николай Я. Бильня, кир Авґустин Горняк, Оскар Е. Кочиш, Владимир Сабо-Дайко и други” (бок 76). Наводза ше и вецей мена хтори зоз свою творчосцу збогацели литературну креацию и културни простор медзи хторима и поетове и прозни писателє: Николай Д. Олеяров, Гавриїл Надь, Оскар Е. Кочиш, Микола Скубан, Юлиян Каменїцки, Силвестер Макаї, Серафина Макаї, Микола Каменїцки, о. Владислав Варґа, Звонко Сабо, Мария Яким, Микола М. Цап, Микола Шанта, Мария Ковач, Даниела Тамаш, Бошко Новакович и други. Ґу тому, Коцур дал и значних науковцох зоз хторих велї нєшка робя або робели у високошколских и универзитетских установох,

214

медзи хторима и др Авґустин Горняк (иншак и владика), др Юлиян Рамач (бул порядни професор за предмет Руски язик на Оддзелєню за русинистику у Новим Садзе), др Ксения Кухайда (була порядна професорка на Природно-математичним факултету у Новим Садзе), др Божо Бокан (порядни професор на Факултету физичней култури у Беоґрадзе), др Яков Кулич (порядни професор на Папским восточним институту и Папским григориянским универзитету у Риме), др Михайло Фейса (позарядови професор за предмет Руски язик на Оддзелєню за русинистику у Новим Садзе), др Владимир Пушкаш (доцент на Технолоґийним факултету у Новим Садзе), мр Даниела Тамаш (асистент на Медицинском факултету на Оддзелєню за специялну регабилитацию и едукацию у Новим Садзе). Вецейдимензионалносц култури указує на богатство єдней малей заєднїци, з чим ше указує же култура у сущносци еґзистує насампредз як духовна потреба, а у другим виду як форма обстояня, чуваня традициї и идентита. На тот способ, лєм витирвале жаданє же би ше очувало тото цо перши приселєнци зоз собу принєсли, уплївовало на творенє и националней свидомосци и здобуваня автентичней подоби Руснака медзи другима народами, и то насампредз зоз свою препознатлїву традицию, шпиванку, язиком, фолклором, уметносцу. То тото цо их отримало же би ше нє придали драгом асимилациї и же би у своєй витирвалей борби предлужели исц по розпочатей драги вше далєй и далєй. А кед же ше дакому може приписац атрибут божеского и нєбесного народа, народа хтори ошлєбодзени од гоч якей власци на панованє з даяку територию, вец ше з правом може бешедовац о Руснацох (Ruthen-ох) як духовному народу дзе держава божа (civitas dei) завжала предносц пред тужемну державу (civitas terrena). У тим ше, з другого боку, и скрива парадоксалносц существованя того народа, хтори нєпреривно розопяти пре таку свою судьбу и нєщесце у рижних крайох Жемовей кулї, еґзистуюци як у преходу, случайно ту, без даякей фундаменталней припадносци ґу гоч хторей териториї. Заш лєм, без огляду на таку блукаюцу судьбу то народ зоз меном, за котри цала планета може буц дом, а кед раз то наисце постанє вец ше претворює и до матки самей. У Коцуре Руснаци створели свой самостойни просторни и часови милє, нєпреривно придани роботи, твореню условийох живота, чуваюци традицию, обичайносц, виру, оддани жеми и маєтку, фамелиї, свойому простору и його очуваню, позберани коло малих стварох зоз велькима вредносцами.

215

Прето и моноґрафия Настред широкей ровнїни, хтора обявена на чесц 250-рочнїци присельованя Руснацох до Коцура, представя значне културне добро новоствореному завичаю и матки Руснацох. Тота кнїжка ещи єдно благо хторе будзе як скарбнїца стац нє лєм як документовани запис о историї Коцура або як информатор зоз податками о єй розвою, алє и як драгоцини архив за шицких дальших виглєдовачох, споминар шлїдох прешлого часу, ориєнтир дальшого пестованя и усовершованя традициї, алє и як драгоказ модернизациї. Прето тота кнїжка нє представя лєм препатрунок емпирийних фактох, хтори наисце на єден прецизни и хронолоґийни способ описую животне рушанє, напредованє, розвой єдного поднєбя населєного народу, алє є и завичайне нашлїдство з хторим ше потвердзує и наглашує еґзистованє новей матичносци за Руснацох и систематизую постояци знаня о нїм. З другого боку, вона обезпечує фундамент за упознаванє рускей заєднїци у Коцуре и єй функционованя и з боку рускей / русинскей заєднїци на других подручох Войводини и ширше, алє тиж так и з боку других народох и заєднїцох, цо наисце доприношенє у общей теориї и историї култури и нацийох.

216

Wlena PERKOVI^

PREPAKOVANW MEN[INSKEJ POLITIKI (Zatvoreno-otvoreno: društveni i kulturni kontekst u Vojvodini 2000-2013, zbornik tekstova, Centar za interkulturnu komunikaciju, Novi Sad, 2014; Nacionalni saveti nacionalnih manjina i kultura, zbornik radova, Zavod za kulturu Vojvodine – Pokrajinski ombudsman AP Vojvodine, Novi Sad, 2013) w uzvi~awne u wdnim teksu predstavic dva kn<`ki, alw z oglydom `e u n<h avtore pi{u o men{inoh, odstupanw od praviloh ma opravdanw u o~ekovanx `e {e potenciylni ~ita~e skorej opredzely golwm prepatric vidany o kotrih slovo. Metodolo}ijni pristup }u “materi<” rozli~ni. U wdnim vidanx zastupeni uglavnim osobni spatrany problema men{inoh, i to z akcentom na interkulturalnosc, a u drugej kn<`ki avtore {e operax na analiti~no-viglwdovacki fakti. Preto spokusa zaberany }eneralnih stanoviskoh o tih dvoh kn<`koh zvedzena na minimum. Slovo o kn<`koh kotri no{a urydovi datum drukovany december 2013. i ynuar 2014. Obyveni su na serbskim yziku.

Per{a, decemberska no{i naslov Zavarte-otvorene – dru`tveni i kulturni kontekst u Vojvodini 2000-2013, a druga, ynuarska naslovena Nacionalni soviti nacionalnih men{inoh i kultura.

Avtore pi{u i viglwdux ustavne polo`enw men{inoh i zakonodavni ramik u kotrim voni vitvorxx svojo za}arantovani prava i dosygi funkcionovany kulturnej

N

217

avtonomi<. Zna~na ~asc avtorskih tekstoh rozpravy o ide< i urovnx interkulturalnosci i urovnx politi~nej reprezentativnosci men{inoh u der`avno-politi~nej sistemi Serbi<.

Obidva publikaci< bi trebali buc interesantne {tivo za pripadn<koh ruskej zawdn<ci, alw i za {ickih drugih, bo pretresax temi kotri podwdnak interesantni ~ita~om kotri bez predrozsudoh `adax pohopic-pre~itac {tivo u kotrim avtore zoz korpusu “vek{inskogo narodu” pi{u o svo<m do`ivjovanx men{inskogo korpusu i obratno. No, tu nw lwm slovo o do`ivjovanx, alw i respektabilnih faktoh o ri`nih aspektoh men{inskih pitanqoh na kotri, bez oglydu na senzibilizovanosc vojvodynskogo politi~nogo i gra`danskogo milwa, u budu~nosci budze trebac dac odviti. O~ivisno `e {e na fonu yvnih men{inskih politikoh obstavini komplikux okreme ked u pitanx zakonodavni ramik, co i avtore u obidvoh kn<`koh detektovali yk problemi tendenci< abo zyveny. To si}nal `e bi der`ava Serbiy mu{ela kompleksno menyc svojo stanovisko i zakoni kotri re}ulux prava men{inoh, i to bez oglydu ~i to prino{i benefiti ~i zagro`uw dosygnuti men{inski prava.

Kn<`ka Zavarte-otvorene... zborn<k avtorskih robotoh kotri nw ridko max nagla{eni individualni-osobni pristup }u spatranx fenomena men{inskih zawdn<coh. No, to nw zna~i `e virodostojnoscoh takih/tih percepcijoh, kotri “vek{inski korpus” dostava uglavnim na osnovi yvnej (re)prezentaci< etn<~nih zawdn<coh, menwj va`na od viglwdovanqoh kotri nasampredz ponukax ri`ni kvantitativni indikatori o men{inoh. U spomnutej kn<`ki obyveni 12 teksti rahuxci i predslovo-uvodn<k. Uvagu pricaguw tekst Sinteza i rozliki Lasla Ve}ela, vizna~nogo pisately-intelektualca, u kotrim vinu za visoki stupenq etn<~nej distanci, abo odsustva interkulturalnosci, zno{a politi~ni “eliti” vek{ini, odnosno men{inoh kotri svox moc ~erpax zoz ogradzenogo prostora svojogo etn<~nogo arealu zaveraxci svo<h sonarodn<koh do mitu tradici<, folklorizaci< i strahu od modernizaci<. To, yk pi{e Ve}el, spri~inwlo `e wdna ~asc men{inskih intelektualcoh ru{ela na dragu }u der`avom mati~nogo narodu, co spri~inwlo odhod zna~nogo ~isla obrazovanih mladih osoboh i osoboh u tvor~ej moci, a po{l<dok bula velqka utrata za kulturni kapital ka`dej okreme men{ini i nw lwm za men{ini.

Etn<~ni pro|a spomina i Nedim Sejdinovi~ u tekstu Interkulturalnosc, politi~ni eliti i medijna reforma, konstatuxci `e vek{inskim i men{inskim politi~nim elitom odvituw odsustvo interkulturalnosci pone`e politi~nu moc najlwg~ej{e

218

mo` zdobuc, a vec i o~uvac, u ogradzenih feudoh, dze {e nw “kol<mba”, n<~ {e nw meny, nwt kritickogo rozdumovany, a ked go wst, “anatemovane” w. Sejdinovi~ zakon~uw zoz pitanqom: “A yka u tim {ickim uloga men{inskih medijoh”, i dava odvit prave taki yki i voni sami – nwkomunikativni, co prave odvituw politi~nim elitom. U istim zborn<ku akademik Jovan Kom{i~ rozpravy o kapacitetoh AP Vojvodini u upravynx zoz kulturolo}ijnima rozlikami. Analizuxci istorijni kontekst vojvodynskej multikulturalnosci, politi~ni teori< i modeli u re}i<, Kom{i~ zaklx~uw `e “politi~ni eliti mu{a konsekventno pripoznac pluralnu prirodu dru`tva u Serbi<”, co vimaga glwdanw efikasnogo decentralisti~nogo modelu “institucijno otrimuxcogo wdinstva” rozli~nosci.

U zborn<ku Nacionalni soviti nacionalnih men{inoh i kultura svojo roboti obyveli 15 avtore, uglavnim afirmovani pravn<ki, sociolo}ove, politikolo}ove filozofove, kotri ka`di zoz aspektu svojogo fahu i iskustva analizux problem men{inskih zawdn<coh u Serbi<. Za rozliku od zborn<ka Zavarte-otvorene..., dze fokus na men{ini na{telovani na {iroki rakurs spatrany, u drugim zborn<ku von zu`eni na politiku der`avi Serbi< i zakoni kotri re}ulux prava men{inoh, odnosno kompetenci< i ulogu nacionalnih sovitoh. Okremni dodatok u Zborn<ku i tekst Evi Vuka{inovi~, zamen<ci pokra<nskogo ombudsmana za za|itu prava nacionalnih men{inoh, u kotrim vona prezentuw prikladi dzepowdnih problemoh kotri Pokra<nski ombudsman ri{oval na vimogu nacionalnih sovitoh.

Teksti za obidva zborn<ki pisani skorej yk co Ustavni sud Serbi< u ynuaru 2014. roku prinwsol odluku o nwustavnosci dzepowdnih ~lenoh Zakona o nacionalnih sovitoh nacionalnih men{inoh, co, z wdnogo boku, meny ugel patreny na dawdni problemi men{inoh, a z drugogo boku to test u kotrej miri avtore dobre detektovali problemi i kelqo validni preporuki za ri{ovanw tih problemoh. Teksti u zborn<ku Nacionalni soviti... mo` selektovac do dvoh }lobalnih }rupoh: toti kotri prezentux problematiku, alw i dobru praksu kulturnih kontekstoh powdinw~nih nacionalnih zawdn<coh, i teksti kotri analizux demokrati~ni kapacitet za funkcionovanw nacionalnih sovitoh i zvonka i znuka nacionalnej zawdn<ci. Analizuw {e tehn<ku viboru za nacionalni soviti, upl<v politi~nih strankoh u nacionalnih sovitoh, zakonodavna re}ulativa i, yk konw~na konsekvenca, vimaga {e uskladzovanw zakonodavstva Serbi< zoz preporukami EU o uvodzenx mehan<zmoh kotri omo`l<vy pravdivu politi~nu

219

zastupenosc men{inoh u Narodnej skup{tini Serbi< podobno yk to porobeli `emi u re}ionu.

Na koncu treba povesc `e u obidvoh kn<`koh drukovani teksti i Miroslava Keve`diy, vizna~nogo ese<sti i publicisti, ~ijo teksti kelqo inovativni i kreativni telqo i plodotvorni za rozdumovanw, bo dokladax novi dimenzi< }u u` poznatim stvarom.

Jogo doprino{enw u spomnutih dvoh kn<`koh to mini esej o ponycu “mno`estvo” i “rozli~nosc” i jogo istorijnej evoluci< kotra nam podarovala daskelqo modeli dru`tveno-der`avnih strukturoh, od kotrih nam istorijno i }eo}rafski najbl<z{a Evropska uniy i i|e v{e nwzabuti so`ivot u dakedi{nwj SFR Xgoslavi<.

220

Ro~n>ci – xvile> Микола М. ЦАП

„ПУПЧЕ” ЯНКА ФЕЙСИ У ФОКУСУ ЛИТЕРАТУРНЕЙ КРИТИКИ (Ґу 110-рочнїци од народзеня Янка Фейси и 85-рочнїци од виходзеня зборнїка „Пупче”) nko Fejsa osnovopolo`n<k poezi< za dzeci na ruskim yziku i wden z fundamentatoroh ruskej literaturi medzi dvoma {vetovima vojnami. Narodzel {e u Kocure, 13. av}usta 1904. roku, yk najstar{i spomedzi tro<h dzecoh.

Osnovnu {kolu zakon~el u Kocure (1911-1915), n<z{u }imnazix zapo~al u Verba{e, vec predlu`el u Za}rebe i Vara`dinw, a zakon~el u Iloku (1916-1920). U~itelqsku {kolu zakon~el u Kri`evcoh (1921-1925). Yk u~itelq slu`boval od 1926. roku per{e u Kocure, vec u Tor`i (nw{ka Savino Selo), vec yk nastavn<k }imnazi< u Verba{e (1945-1951), a vec znova yk u~itelq u osnovnej {koli, per{e u Verba{e, a vec znova u Kocure po 1961. rok, ked po{ol do zaslu`enej penzi<. Yk penzioner `il wden ~as u Ni{u i Novim Sadze, a pred konwc `ivota {e vracel do svojogo Kocura, dze i umar 3. oktobra 1983. roku. U Kocure w i pohovani.

Yk mladi u~itelq, Fejsa po~uvstvoval u` od per{ogo dny slu`bovany velqku prazn<nu u kulturnim i duhovnim `ivoce svojogo narodu. Odva`no i {melo oproboval svojo sposobnosci na

Y

221

polx literaturnej d<ylnosci i u` per{i jogo poeti~ni vitvoreny Roz{ejme {e, braca (Ruski kalendar 1925), potim Braca i dr. okreme zamerkoval na{ per{i pisatelq Gavri<l Kostelqnik.

U` 1929. roku obyveni per{i Fejsov zborn<k pisnqoh za dzeci pod nazvu Pup~e (Пipinw)1, kotri ozna~el i po~atok poeti~nej tvor~osci za dzeci na ruskim yziku i po~atok jogo skromnej literaturi.

Fejsova tvor~a robota na okremni sposob pri{la do vira`eny u povojnovim ~a{e i u~i{lwla go medzi per{ih pisatelqoh-poetoh na{ej literaturi. Zoz pisnymi w zastupeni u antolo}ijoh: Антолоґия поезиї бачванско-сримских руских писательох (1963), Антолоґия дзецинскей поезиї бачванско-сримских руских писательох (1964), Антолоґия рускей поезиї (1984), Хмара на верху тополї (1990) и Ошлєпени соловей (2005). Vel< jogo pisn< obyveni u kalendaroh, novinoh “Ruske slovo”, “Pionirskej zagradki”, “[vetlosci”, “Novej dumki” i drugih vidanqoh. Roku 1964. obyvena mu kn<`ka pisnqoh za dzeci @elwni l<sto~ka, a 1970. roku kn<`ka pisnqoh za star{ih Kla{e su|ace. Dvanac roki posle {merci poeti spolnxw {e jogo ostatnw `ivotne `adanw: pred ~ita~a vihodzi jogo zbirka pisnqoh i scenskih slikoh za dzeci Zarenka |irogo serdenqka (1995) – kn<`ka-testament svojomu narodu i kn<`ka-pamytn<k wj avtorovi – osnovopolo`n<kovi poezi< za dzeci na ruskim yziku.

Poeziy Ynka Fejsi v{e bula sinonim za dobru i u narodze popularnu literaturu. Mocno na {l<du poetiki usnej literaturi, vona od samogo po~atku tvorela most medzi usnu liriku i pisanu umetn<cku pisnx. Pre taki wj prikmeti bula podzekovni materiyl i za komponovanw, ta na vel< teksti jogo pisnqoh Onufrij Timko i Ykim Siv~ vitvoreli barz uspi{ni kompozici<, kotri vo{li gl<boko do narodu. После виходзеня зборнїка писньох Пупче (Пипинє) (1929), у преси ше зявели даскельо огляднуца и прикази, а найпознатши з нїх тот цо вишол спод пирка Гавриїла Костельник2. Тот текст и єдини котри призначує Русинска књижевност. Историја и ста1 Пупчe (Пипинє) : писнї за дзeци / Янкo Фeйса. – Руски Кeрeстур : Рускe нарoднe прoсвитнe дружтвo, 1929. – 32 с. (Репринт: 1999) 2 Ґ[абор] Костельник, Писнї за дзеци, Руски новини, Нови Сад, 1929, рок VI, ч. 32 (240), 13. септембра, с. 2. Текст тей критики два раз предруковани у нєшкайшим чашe: Гавриїл Костельник, Проза на бачванско-сримским руским литературним язику, Руске слово, Нови Сад, 1975, с. 115-118; Гавриїл Костельник, Проза на руским литературним язику, Руске слово, Завод за културу войводянских Руснацох, Нови Сад, 2011, с. 162-164.

222

тус (1984) Юлияна Тамаша3, алє лєм як єдeн у шoрe литeратурнo-критичних тeкстoх Гавриїла Костельника, а нє и як приклад рецепциї того зборнїка у свoїм чаше. Медзитим, о тей кнїжки вишли ище даскельо статї и шицки вони часц историї рецепциї того зборнїка у литературней критики мeдзивoйнoвoгo пeриoду. У прилогу нашей роботи обявюєме штири таки статї4, дo тeраз нєпoзнати у нашeй истoриї литeратури.

ПРИЛОГИ ҐУ ИСТОРИЇ РЕЦЕПЦИЇ ЗБОРНЇКА „ПУПЧЕ” ЯНКА ФЕЙСИ 1. Нова руска кнїжочка Руске Нар. Просвитне Дружтво видало красни писнї под меном: „Пупче-пипинє” за наших школярох написани од нашого талантливого младого шпивака – поети п. Я. Фейси, учителя. Стишки су барз красни и милозвучно поскладани, та вериме, же их нашо школяре на фришко розберу и уживац у нїх буду. Писньом цена лєм 3 Дин., а мож их достац у парохиальних званийох, лєбо од РНПД-а у Р. Керестуре. Друковано лєм мале число примирох, та най ше кажди спонаглї набавиц тоту шумну кнїжочку. (Руски новини, Нови Сад, 1929, рок VI, ч. 14 (222), 12. априла, с. 3-4)

3 Јулијан Тамаш, Русинска књижевност. Историја и статус, Матица српска, Нови Сад, 1984, с. 461; o тим тeксту вeцeй у йoгo студиї: Гавриїл Костельник медзи доктрину и природу, Руске слово, Нови Сад, 1986, с. 163, 165, 172.

4 [Аноним], Нова руска кнїжочка, Руски новини, Нови Сад, 1929, рок VI, ч. 14 (222), 12. априла, с. 3-4; Силвестер Саламон, Я. Фейса: Пупче, Руски новини, Нови Сад, 1929, рок VI, ч. 16 (224), 26. априла, с. 4; [Гавриїл Костельник], Янко Фейса: Пупче (пупінок)..., Нива, Львів, 1929, рік XXIV, ч. 6, червень, с. 236; Редакция „Рус. Новинох”, Нашо писателє (1919.–1929.), Руски новини, Нови Сад, 1929, рок VI, ч. 30 (238), 23. авґуста, с. 8.

223

2. Я. Фeйса: Пупчe Кажду писню „oдрива” oд сeбe, вирива глїбoкo з души, прeживлює єй сoдeржину и вeц винoши прeд нас. Нo нєзадoвoльни є з свoю рoбoту и прeтo шe мoжeмe наздавац вeлькoму oд ньoгo. З дзeцинску душу прeцагує шe шпивак прeз цалу збирку пoмeдзи стишками. Люби тoт швeт, дзeци oсoбeнo, па квeцe. Нєщeсцe даєднoгo руша гo и бoлї. И рoзумлївo нам, жe нас oхабя рoзплакани над єдним квeтoм, кoтри прeє, жалoснoгo, сeнтимeнталнoгo... Писнї писани за дзeци; нo даєдна би мoгла oстац и вoйсц дo другeй кнїжки кoтру чeкамe. Гoч ма вeльo oриґинални писнї у тeй збирки, ипак п. Фeйса дава сeбe у нїх. Етo видзимe гo радoснoгo прeд Крачунoм, вeц як вoла дзeци ґу Исусoви, на Вeльку нoц. Прицагoвацe патрeнє на швeт, йoгo єднoставнe виражoванє, гладки стих як у Змай Й. Й., чийo писнї прeлoжeни бeру вeльку часц у кнїжки, шицкo рoби рoзпoлoжeнє, у кoтрим шe крашнє читаю писнї. У прeкладаню шe пoказал п. Фeйса вeшти у звладoваню язичних пoчeшкoсцoх. Пoмeдзи шицким писнями стирча пo свoєй єднoставним и других oсeбинoх: Христoс вoскрeсe, Чoм любим квeцe? Нє пoзнати илустратoр тeй збирки. Муши шe пoвeсц, жe дзeпoєдeн oбращик губи eфeкт писнї на пр. Наталка уклада бабку, алє прeтo oбращики у главним за дзeци. Силвeстeр Саламoн (Руски новини, Нови Сад, 1929, рок VI, ч. 16 (224), 26. априла, с. 4)

3. Янко Фейса: Пупче (пупінок) – писнї за дзеци. Видаватель „Руске Народне Просвітне Дружтво”, Руски Керестур 1929. Стр.

32. Автор – молодий поет між бачванськими Українцями. Має дар підходити до діточого серця добором тем, легким стихом тай ріжнородністю форми. Про свої вірші він каже:

224

„Од шерца вас шицких Свойого одривам; Глїбоко зос души З кореньом виривам. Засадце их дораз; Нє дайце, да прею; Най у души вашей Далєй желєнєю”. [Гавриїл Костельник] (Нива, Львів, 1929, рік XXIV, ч. 6, червень, с. 236)

4. Янкo Фeйса, млади учитeль у Кoцурe, указал у свoїх писньoх дар дo пoєзиї. Умилни и нїжни стишки чeчу глаткo и oд шeрца – ґу дзeцинским шeрцoм. Вoни ликую на стишки сeрбскoгo вeлькoгo пoeти Змая Й. Йoванoвича. Прoсв. Дружтвo видалo дo тeраз даскeльo йoгo писeньки пoд мeнoм „Пупче”. Редакция „Рус. Новинох” (Руски новини, Нови Сад, 1929, рок VI, ч. 30 (238), 23. авґуста, с. 8)

225

Дюра ЛАТЯК

„РУСКИ НОВИНИ” 1924–1941 (Ґу 90-рочнїци преси на язику бачванско-сримских Руснацох)

Т

ераз уж 90 роки, старого 4. децембра 1924. року, як до руских обисцох розпослате перше число тижньових новинох под лоґичну назву (а як би и мож було иншак?!) – „Руски новини”. Пририхтованя за тоту историйну подїю тирвали вецей як 10 роки. Почали дзешка у половки 1913. року, алє их прервала Перша шветова война, та су предлужени аж по єй законченю. Алє, и на тот завод пририхтованя потирвали полни 6 роки! Реализацию на себе превжало новоо сноване Руске народне про свитне дружтво (РНПД). Нєшка, после 9 деценийох иснованя (гоч и зоз штирирочну прерву 1941-1944), можеме шлєбодно повесц же наша национална заєднїца уж од початку свойого културного препороду була свидома же вон нє годзен буц витворени без друкованого слова, а окреме без медийного орґана котри би бул орґанска вяза медзи єй розошатима припаднїками так повесц – по цалим цивилизованим швеце. Алє, рушме од початку. * * * Зоз приселєньом до южних крайох тедишнєй Угорскей нашо предки ше нашли у новим културним окруженю. Попри Мадярох и Сербох, котри ту уж од скорей жили, у тих крайох Руснаци ше нашли у блїзким сушедстве и зоз новоприселєнима Нємцами и Словаками. Прето українски етноґраф Володимир Гнатюк, после науковей експедициї до наших крайох 1897. року, у своїх етноґрафичних записох з правом констатує: „Така мишанїна народносцох мушела охабиц уплїв на Русинох. И наисце же го кажди препозна на перши попатрунок. При обрабяню жеми кажди препозна нємецки уплїв, у ношнї, особлїво дзивкох и женох, мадярски уплїв, у танцох и шпиванкох мадярски и сербски. Тоти уплїви з боку поцисли при Русинох велї старши на-

226

викнуца, обичаї итд., алє дїйствовали на нїх у културним поглядзе. Хто нєшка войдзе до рускей хижи, побешедує з домашнїма и вец поцагнє паралелу медзи нїма и їх земплинскима братами, та и нашима Галичанами з велїх валалох, увидзи же Бачванє у одношеню на других Русинох – Европянє у полним значеню того слова...”1 У своїх записох Гнатюк зазначел же под час його експедициї у Бачкей 1897. року, до Руского Керестура и Коцура приходза новини и рижни кнїжки нє лєм на карпаторуским, алє и на мадярским, нємецким и сербским язику. Зоз познєйших жридлох видно же ше концом 19. и на початку 20. вику найвецей куповало и читало будапештански новини „Нед’ля”, окреме од часу кед их почал ушорйовац пивцо-учитель (дзияко-учитель) Михайло Врабель, после того як по даскельо роки учительовал у Руским Керестуре, Вербаше и Новим Садзе. Кед маме на розуме духовну културу наших предкох, можеме констатовац же вона у новим окруженю була подложнєйша вплїву сербскей духовней култури у поровнаню зоз шицкима другима. Насампредз прето же ту слово о двох славянских народох, блїзких по язику и звичайох, по прадавним славянским духовним нашлїдстве, а тиж так и по социялним статусу у тедишнєй Австро-Угорскей монархиї. Серби уж теди були найчисленши славянски народ у Бачкей и уж мали добре витворени економски условия за свой културно-национални и вирски живот, а ґу тому були и добронамирни спрам Русинох, та вец цалком лоґичне же мали и найвекши вплїв и на културни препород малочислених Руснацох, населєних у Бачкей. Вони Руснацом служели як приклад у пестованю власного националного идентитета. Тото цо ше одбувало у културним живоце Сербох у Войводини у тедишнїм чаше, зоз меншим або векшим запожнєньом ушлїдзовало и у културним живоце бачванско-сримских Руснацох, нєридко и зоз значну помоцу Сербох, особлїво после Першей шветовей войни. Перши инициятиви о видаваню новинох у Бачкей Перши инициятиви о видаваню новинох на руским язику за Русинох у Бачкей, Сриме и Славониї зявели ше на початку другей децениї 20. воку, после того як Володимир Гнатюк видал свойо 1 Володимир Гнатюк: Руски населєня у Бачки (у Южней Угорскей), у кн. Етноґрафични материяли з Угорскей Руси. Розправи и статї о Руснацох у Бачкей, Сриме и Славониї, „Руске слово”, Нови Сад, 1988, боки 84-85.

227

етноґрафски записи з Бачкей у штирох томох Етноґрафичного зборнїка Наукового дружтва „Шевченко” у Львове (1900-1911) и як видрукована наша перша кнїжка уметнїцкей литератури (Гавриїл Костельник: З мойого валала. Идилски венєц, Жовква, 1904). До того нас прешвечує єдно циркуларне писмо з подписами о. Дюри Биндаса и др Михала Гайнала, розпослате у октобру 1913. року, зоз котрого видно вельку одлучносц же би ше почало видавац новини по руски. Тото писмо найдзене 24 роки познєйше у дюрдьовскей парохиялней архиви и обявене у „Руских новинох” ч. 2/666 од 1937. року. У нїм ше, медзи иншим, наводзи: „...Нєпобитна є и то правда, же наш народ жада и люби новинку и кнїжку, у каждим валалє рад би мац читальню, алє яки хасен з того: оснуєме читальнї а нє маме им цо дац до рук читац, па нє чудо, же ше од читальньох карчмово клуби направя, а резултат цалей трудби конєчно є тот, же ше народ у тих клубох обраца проциво своєй интелиґенциї. Горке искуство уж нє єдного о тим ошвечело. Же би тот нєдостаток, хибу просвити голєм кельо-тельо надомесциц и потрацени наш народ ґу здравей просвити водзиц, – надумали зме уж од нового року 1914. єдну малу новинку на руским бачваньским язику, видавац. Най ше то нїкому нє видзи нєвозможне. Кед би ше 300 пренумерантох нашло, теди би ше новинка уж видавац могла. А чи би нє була ганьба, да тельо по наших валалох нє назбераме?...”2 Иницияторе ше, вироятно уж под час перших особних контактох зоз потенциялнима сотруднїками стретли зоз обаванями же як на тоту инициятиву будзе патриц державна власц. Прето вони уж у предлуженю циркуларного писма напоминаю: „Най ше нїхто нє бої, же би нашу роботу державна власц боком патрела. У тей новинки политика би нє мала места. Єй проґрам би бул тот: Дружтвено, забавно, вирски и економски воспитовац народ; история нашого населєня, валалох и парохийох; церковни и народни обичаї, одлучованє народу од злих обичайох; найновши успихи науки у економиї, физики и т. д.; народни присловки (пословици) и писнї, поучни новосци зос швета и друге, – були би за длуго довольни материял новинки. Редактором новинки бул би Др. Михал Гайнал, адвокатски кандидат у Кули, як нєовисни свитски чиновнїк.

2 „Нова думка” ч. 9/1975 на бокох 75-82 обявела нєподписану обсяжну статю (чий автор вироятно о. Роман Миз, член Редакцийного колеґиюма) под насловом Пред 50 роками почали виходзиц перши новини за югославянских Русинох, зоз котрей зме превжали тот цитат.

228

Понеже початок каждей роботи чежки и лєм соєдинєни сили дацо хасновитого за обще добро народа зробиц можу, – береме себе шлєбоду и Вашо паньство до нашого дружтва як протектора и роботнїка поволац...” При концу писма ше глєда одвити на 5 питаня, спомедзи котрих ше 4 одноша на думанє анкетованого о инициятиви за видаванє новинох, а – у случаю його неґативного думаня – пияте питанє глєда одвит на понукнуте пробованє видаваня „голєм Календара на рок 1915”. Инициятиву з одушевийом прилапела тедишня малочислена руска интелиґенция. Задумка була же би новини почали виходзиц од початку 1914. року. Алє, видавац новини по руски у тедишнїм чаше нє була проста ствар. Було потребне розришиц велї отворени питаня скорей як цо ше почнє з видаваньом. Насампредз було потребне утвердзиц число потенциялних предплатнїкох, пренайсц дополнююци стаємни жридла финансованя, оформиц мрежу дописовательох, пренайсц одвитуюцу друкарню и пририхтац одвитуюци документи за реґистрованє новинох при тедишнїх власцох. Попри тим, нє було анї усоглашене становиско же на яким би ше руским язику мало писац до новинох. На жаль, указало ше же термин по початок 1914. року бул прекратки же би ше шицко тото и витворело. Як уж спомнуте, по теди нашо людзе за свой литературни язик тримали гевтот на котрим була друкована будапештанска „Нед’ля”. На жаль, гоч го нашо людзе добре розумели, писац на тим язику им було барз чежко, аж и дзепоєдним интелектуалцом. Видно то зоз рубрики Редакцийна пошта, дзе редактор опомина дописовательох зоз Керестура и Коцура же най „пишу по руски”, а нє на „мишанїни церковнославянского и восточнословацкого язика”. Дилема коло язика ше одцагла аж по початок Першей шветовей войни 1914. року и так реализация инициятиви за видаванє новинох по руски онєможлївена. Бачванско-сримским Руснацом и надалєй остало читац новини лєм по мадярски, по сербски, або по нємецки, а подаєдним и по словацки. Нова инициятива за видаванє новинох Кед закончена Перша шветова война, Бачка, Срим и Славония ше нашли у гранїцох новей держави Южних Славянох – Кральовини Сербох, Горватох и Словенцох. Понєшени зоз полєтом южнославянских народох у тих крайох после зруйнованя австро-

229

-угорского ярма, бачванско-сримски Руснаци знова порушую инициятиву за културне орґанизованє и видаванє новинох. Алє, тераз, поучени зоз предвойновим искуством, вельо обдуманше. Ношитель тей инициятиви, по предходно прибавеней согласносци крижевского владики др Дионизия Нярадия, бул тедишнї дюрдьовски грекокатолїцки парох о. Дюра Биндас. У циркуларним писме, адресованим бачванско-сримскей рускей интелиґенциї 13. децембра 1918. року, вон ю поволує на зєдиньованє и до першого плана визначує видавательну дїялносц. У тим циркуларним писме вон, медзи иншим, пише: „Най нїхто нє вери же нас лєм гарсточка єст, па мало можеме зробиц. Богу хвала, нєстало кинеского мура, котри дзелєл Бачванских Руснацох од братох по Сриме. Коло 20 000 Руснаци чекаю свою народну судьбу. Народ, котри до тераз нїяку власну културу нє мал – жадни є свойого слова, свойого писма. Укажме му же тото занєдзбане його слово, писмо, добри обичаї так исто красни и мили як и другим народом їх слова и писма... (нєпотребне вихабене – Дю. Л.).” „Нє бойме ше од чежкей роботи. У початку ше старайме о найважнєйшим: кнїжки за школски дзеци, календар за 1919. рок и накеди будзе можлїве видавац мали просвитни руски новини котри би тижньово або двотижньово виходзели, зазберовац народне добро: писнї, звичаї...”3 Снованє Руского народного просвитного дружтва (РНПД) Зоз наведзеного мож заключиц же Биндас бул свидоми же за таке подняце як цо то видаванє новинох були потребни вельки пририхтованя, же нє досц було лєм позберац сцелих людзох коло себе и назберац одредзену суму пенєжу за друкованє новинох. Насампредз було потребне створиц єдну стабилну националну асоцияцию котра би стала за таким подняцом. Прето вон уж у спомнутим циркуларним писме препоручує руским интелектуалцом: „Препоручам: накеди комуникация путованя допущи зидзме ше шицки (интелиґенция) на народну схадзку н. пр. до Нового Саду або индзей па ше порадзиме цо маме и як робиц.”4 3 Цало сни змист того писма обявел о. Роман Миз у своєй публикациї Свящ енїки Осєцкого викарията 1, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1993, боки 46-48, и отамаль виривки ту цитуєме. Исте тото писмо исти автор обявює и у своєй статї Ґу „Хронїки єдного часу” (1) у часопису „Шветлосц” ч. 3/1969, б. 254-255.

4 Исте, б. 48.

230

Зоз другого циркуларного писма, послатого 31. марца 1919. року на исти адреси як и перше, видно же така „народна схадзка” була зволана за 14. май 1919. року у Новим Садзе.5 Алє, як познате, вона нє отримана спомнутого датума пре нам затераз нєпознати причини. Сновательна схадзка РНПД, як познате, отримана 2. юлия 1919. року у Новим Садзе, у будинку дакедишнього Маґистрата (нєшка Городска хижа). Участвовали на нєй 150 делеґати зоз вецей местох у котрих жило значнєйше число Руснацох. За предсидателя вибрани тедишнї керестурски парох монсиньор Михайло Мудри, а за подпредсидательох о. Дюра Биндас (парох зоз Дюрдьова) и Емил Ґубаш учитель зоз Коцура. Уж у першим поглавю Правилох РНПД, под меном Мено и циль друштва, у параґрафу 2. наведзене: „Циль друштва: видавац и шириц популарним руским язиком написани кньишки и брошури набожного, поучного и забавного содержания та видавац руски народни новини.”6 На тей схадзки, медзи иншим, дефинитивно розришена и дилема коло язика на яким ше маю друковац кнїжки и други публикациї за Русинох у Бачкей, Сриме и Славониї. Розришел ю предсидатель Михайло Мудри у своїм реферату О язику за южнославянску руску писменосц.7 У тим реферату вон, медзи иншим, спомина: „Ми южно-славянски Русини сцеме жиц и остац як руски народ медзи народами, с котрима нас Провидьиние Божіе злучело; сцеме у новей нашей держави, у кральовини Сербох, Хорватох и Словенцох нье льем зачувац свой опстанак, отримац ше у живоце, алье сцеме ше и розвивац: напредовац у просвити доброго, красного и правдивого, а то шицко можеме посцигнуц льем на свойим и зоз свойим язиком, бо того дня, кед страциме свой руски язик, престали зме буц за навики Русинами, а же би то нье сцел дожиц и дочекац аньи єден Русин, о тим зме шицки твардо ошвечени.” Ище є прешвечлївши кед ше опера на искуство наших братох зоз Карпатох: „Яґод цо ше нашо браца на Карпатох, восточни и заходни Русини (Пряшов и Унґвар) розвиваю кажди на своїм язику, так ше мушиме и ми як єдна треца громада на югу, розвивац на своїм мацеринским язику. Ми себе виробели язик, котри вецей нье припада ньикому, льем нам самим. С тим язиком ше служиме у звичайним 5 6 7

Исте, б. 48. Правила РНПД, Руски календар за 1921. рок. Тот реферат, вєдно зоз другима документами зоз Сновательней схадзки РНПД, обявени у Руским календаре за 1921. рок.

231

животу, а на тим слатким мацеринским язику сцеме себе створиц и нашу руску писменосц. Хто може процив того стануц?” И, на концу, же би нє було даякого нєпорозуменя и же би ше нє здобуло упечаток же о. Мудри лєм єднобочно спатра проблем язика, наведземе з його реферата и тото: „Же ми сцеме свой власни кньижевни язик, то нє значи, же ше с тим сцеме одорвец од своих братох на сиверу. Нье! И треба да и гевти язики учиме и знаме. Дай Боже, да придзе тот час, да будземе єдни у язику, алє док тото нє придзе, мушиме мац темель, на котри станьеме у роботи за руску просвиту, бо иншак зме нье годни аньи почац. Тот темель, то наш мацерински язик...” А гевтим цо ше закладали за карпаторуски язик о. Мудри одвитовал: „Пригваряю нам, же кед ми останьеме при своим южно-славянско-руским язику у кньижевносци, же теди будземе одрезани од свойого кореня т. є. одорвани од своих руских братох на сиверу и од их култури. Тота пригварка нье може ше доказац. Льем тельо одповеме. Хто будзе знац тот свой язик, льегко ше научи и на свой – повеме – прадьидовски руски кньижевни язик, кед му будзе потреба.” Дилему коло язика розришело РНПД После таких прешвечлївих арґументох велька векшина присутних делеґатох з наших валалох ше вияшнєла за тото же би ше писало на тим язику на яким нашо людзе ту бешедую. Процив того ше вияшнєли лєм представителє Коцура и єден зоз Сриму. Як остало записане у Записнїку зоз Сновательней схадзки РНПД, вони ше закладали же би ше як литературни язик вжало єден зоз уж иснуюцих литературних руских язикох. И, наисце, видавательна дїялносц РНПД почала на тим язику на яким нашо людзе бешедую. Перше видруковани Календар за 1921. рок. Зоз написох у нїм видно же язику хибя правописни норми, же кажди автор пише так як ше му видзи же найлєпше. Указала ше потреба же би ше голєм кельо-тельо утвердзело ґраматични и правописни норми того язика. Мотивована зоз таку потребу, управа РНПД ше обрацела др Гавриїлови Костельникови до Львова зоз писмом у котрим го модлї же би „написал” ґраматику бачванско-сримскей рускей бешеди. Задовольни зоз таким резултатом „борби” за язик, Костельник дзечнє прилапює обовязку зложиц ґраматику и 9. децембра 1919. року одписує управи:

232

„Добре сце зробели же сце прилапели наш живи язик. Я о тим уж писал у тутейших новинох и шицки вас прето хвалєли. Ви предалєко од главного руского швета, та бисце нїґда нє могли добре научиц нїяки литературни язик (українски або московски)...”8 Костельник у тим писме потримує Биндасово закладанє за видаванє новинох, алє и розуми проблеми з якима ше РНПД стрета, та пише: „Барз би добре було, кед би сце могли видавац новинки, алє тераз Вам ше то нє виплаци.”9 Як предпоставя о. Роман Миз, випатра же Костельник свою ґраматику написал ище 1910. року, а 1919. лєм виредаґовал и порихтал до друку10, бо вон у писме од 12. октобра 1919. року Дюрови Биндасови, медзи иншим, пише: „...Накельо паметам, писал ши ми, да Вам напишем ґраматику, а вец ми тото исте писал Мудри. Я ше надумал, па сом уж написал таку ґраматику. Чекам лєм да ю друкуєм...”11 Як мож заключиц зоз писмох Дю. Биндасови, Костельник спочатку мал намиру ґраматику видруковац у Галичини и цали тираж послац РНПД-у. Медзитим, там трошки друкованя теди були вельки и превершовали Костельниково финансийни можлївосци. Прето друкованє превжало на себе РНПД и Ґраматика конєчно видрукована 1923. року у Сербскей манастирскей друкарнї у Сримских Карловцох. Пририхтованя за видаванє новинох ше одцагли ище цали єден рок после друкованя Ґраматики, гоч ше Биндас намагал же би цо скорей почали виходзиц. О тим ше вон дописовал и зоз тедишнїм студентом права Ильком Крайцаром зоз Шиду12, котри, як спомина о. Р. Миз, „у єдней вариянти мал буц главни редактор тих руских новинох”.13 Окреме значни проблем було место у котрим би ше мало друковац тоти новини. Спочатку ше предвидзовало же би шедзиско редакциї було у Руским Керестуре, алє то нє було у складзе зоз тедишнїм законом, бо по тедишнїм законє редактор 8 Обширну преписку Г. Ко стельника зоз Дю. Биндасом обявел о. Роман Миз у статї з насловом Ґу „Хронїки єдного часу” (2), у часопису „Шветлосц” ч. 4/1969, отамаль и тот цитат (б. 343).

9 Исте, б. 344.

10 Исте, б. 343 11 Исте, б. 342.

12 Преписка обявена у статї о. Романа Миза Ґу „Хронїки єдного часу” (1), „Шветлосц” ч. 3/1969, б. 257266.

13 Роман Миз: Свящ енїки Осєцкого викарията 1, Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, Нови Сад, 1993, бок 49.

233

мушел бивац там дзе ше новини друкую. А друковац ше их могло найблїжей у Новим Садзе, та там одредзене и шедзицко Редакциї, а администрация и предплатна служба мали шедзиско у Руским Керестуре, дзе було и шедзиско власнїка новинох РНПД-а. Же би було удоволєне законским предписаньом, за главного редактора меновани тедишнї новосадски парох Дюра (Юрий) Павич. Коло назви новинох нє було дилеми. Єдногласно одлучене же би достали мено „Руски новини”! „РУСКИ НОВИНИ” почали виходзиц з друку Перше число „Руских новинох” вишло з друку аж 4. децембра 1924. року. Видруковане є у друкарнї „Даничич” Д. Д. у Новим Садзе вироятно у тиражу 800-1 000 прикладнїкох, у яким приблїжно познєйше виходзели. Цикаве будзе дознац же цо написане у уводней редакцийней статї до того першого числа. У нєй ше уж на самим початку першого боку гвари: „Перше число Руских Новинох тримаме у рукох. Наша радосц, наша жадосц виполнєта. Од початку нашого народного жития у шлєбодней нашей югославянскей держави видаванє єдних новинох на нашим язику було нам найвекше старанє. Бо новини, то очи, на котри народ патри, його уста, на котри гутори, руки и ноги на котри ше руша и ходзи. Новини су вистник народней култури и просвити. А то маю буц и нашо новини.” Намиру видавателя ище яснєйше виноши владика др Дионизий Няради у своєй статї под насловом Читательом „Руских Новинох” даскельо слова, обявеней у истим чишлє на истим боку: „Кед ми Русини у Юґославіи започинаме видавац свойо мали новинки, нє думаме ми на то, же на нашо новинки муша панове министрове слухац. Алє ми жадаме то, да кажди Русин добре зна тоти ствари, цо ше дотикаю його святей вири, його народносци, нашей милей новей держави; ми сцеме да наш народ поучуєме у шицким добрим котре ше тиче його фамилиї, його господарства, його здравля, єдним словом: ми сцеме помагац нашому рускому народу до временитого и вичного щесца.” А цо ше ушорйовацкей концепциї дотика, ю мож дознац зоз дальшого текста кус скорей спомнутей уводней статї: „ ,Руски Новини’ буду указовац рускому народу як у даяких красних образох лїцо швета: як стої швет у науки, у ґаздовству,

234

у политики, у тарґовини, цо нове по швеце, и о чим пилнує швет, за чим идзе и цо сце. Посебно пак буду ,Руски Новини’ приношиц гласи, як ми русини, розшати широм швета жиєме и напредуєме, на цо ше змагаме, цо нас цеши а цо болї. ,Руски Новини’ буду нас медзи собу вязац як до єдного снопа, до єдней громади, да будземе силнєйши и шмелши. Вони нам буду труба, цо нас будзе зволовац на позор, да ше вєдно тримаме, и да нє даме препаднуц нашому язику и вири, бо лєм дотля зме русини док то зачуваме. Одорвани од пняка велького руского народу и по судьби Божей руцени аж ту долу на юг, отримали зме ше през столїтия па то сцеме зробиц и далєй: зачувац свою народносц. За тот циль буду нам служиц нашо новини. ,Руски новини’ нє буду политически т. є. нє буду ше вязац нї за єдну партию, алє буду шицки вопроси як социялного так и политического живота препатрац зоз християнского становища. Вони зложа мудросц чловечу зоз мудросцу Божу и нє даю ше колїсац од витру безвирства и нєморала. ,Руски Новини’ буду вєдно и орґан нашого Руского народного просвитного Друштва, хторе им властитель.” Окремну увагу прицагує и пасус зоз тей статї, у котрим ше наводзи же за Редакцию нє стоя нїяки „диспозициони фонди” зоз котрих би ше финансовало видаванє новинох. А вон глаши: „...За нами нє стоя нїяки диспозициони фонди, зоз хторима би ше трошки виплацовали. Ми сами себе мушиме одтаргнуц од устох и дац за нашо новини. А таку жертву може допринєсц лєм тот, котри ше зна дзвигнуц над материялни добра, котри зна ценїц найвекше народне добро: просвиту и културу.” Прето ше апелує на припаднїкох нашого народу же би нє сановали пожертви и на тоти цилї. Апелує ше же би ше кажде обисце предплацело на „Руски новини”. Ушорйовацка концепция „Руских новинох” Препатраюци вецей рочнїки „Руских новнох” замерковали зме же на вецей заводи обявйовани написи под насловом Напрям „Руских Новинох”, у котрих ше писало о ушорйовацкей концепциї и поволовало читачох же би Редакциї посилали свойо предкладаня о чим би любели читац у новинох, а тиж и же би поведли и тото зоз чим су нє задовольни. Нашу увагу окреме прицагнул напис о. М. Мудрого (предсидателя РНПД) у чишлє 47 од 22. октобра 1925. року, на першим боку, у котрим вон наводзи же „чує ше ту

235

и там, же ше находза поєдинци, а и цали ґрупи, хтори су нєзадовольни зоз писаньом Руских Новинох, и то прето, же им ше видзи, же новини нагинаю, односно баржей приставаю и браня єден политически правац на роваш (на чкоду) другого”. Одвитуюци на таки пригварки, Мудри ище раз наглашує: „Р. Новини су нєпартийски новини. Их напрям, их циль, их проґрам є тот цо и Просвитного дружтва: културно подзвигованє Ру синох у Югославиї на темелю християнского и народного духа.” А цо ше дотика самих пригваркох на политични написи, Мудри на нїх одвитовал так: „Же ше нашо новини мушели дараз по своєй новинарскей длужносци (як хроничаре) дотхнуц и такей чинєници и такого собития, цо ше нє пачел даєдному политичарови, то нє наша хиба, бо новини муша написац, цо ше станє у держави и швеце, бо иньшак би нє були новини. Поготово муша стац новини теди на обрану, кед би дахто вдерел на наш християнски закон, бо су зато утемелєни да нам браня виру и язик. Тото робиц и так писац у новинох, то ище нє значи политику водзиц. Теди политику би водзели, кед би видзвиговали єдну партию над другу, а то нашо новини нїґда нє робели.” А же таки пригварки такого и подобного характера було през вецей роки, потвердзує и напис Дюри Биндаса у чишлє 14 (121) од 8. априла 1927. року, у котрим, медзи иншим, пише: „Єдна мала руска новинка нє могла шицким жаданьом и сподзиваньом видоволїц, бо єдни жадали, да ше миша и политика, а други баж то за зле брали... Були и су и иньши пригварки, котри нє вредно споминац, бо зос самих пригвааркох ище нїхто нє мал хасну, а наша народна присловка мудро гутори, же ,пригвариц мож и на шедзаци’!” Визначуюци потедишню програмну ориєнтацию як добру и хасновиту за наш народ, Биндас окреме наглашує: „С тим сцем повесц, же тота наша єдина Р. Новина (бо вецей фели р. новини нє можеме видавац) ма вельку задачу: видоволїц потреби и жаданя шицких наших южних русинох.” Свидоми же то нє лєгка задача и же наиходзаци часи вимагаю и даяки присподобйованя змисту новинох ґу нїм, Биндас напомина же „кажди зна, же ше ище нїхто таки нє народзел, цо би шицким вилагодзел, та так ше стало и з нашу Р. Новину”. Та вец констатує же „ми шицки знаме, же вони каждого и у шицким нє можу видоволїц, алє їх є єдина циль, же би голєм векшину нашого народу видоволєли”.

236

Такого напряму ше „Руски новини” притримовали през цали час свойого виходзеня. Ґаранция за тото бул факт же им на чолє як редакторе вше стали священїки. Пременка друкарньох и местох виходзеня „Руских новинох” За друкарню „Даничич” друкованє „Руских новинох” у таким малим тиражу нє була барз профитабилна робота, та ю окончовала теди кед мала на то часу, т. є. кед нє мала у роботи профитабилнєйши публикациї, цо нашим новином нє ґарантовало порядносц у виходзеню. Прето после даскелїх числох друкованє превжала друкарня „Натошевич” С. Дїсаловича, тиж у Новим Садзе. Ту вони друковани аж по 1930. рок (по 19. децембер), а вец ше новосадска редакция гаши и новини преставаю виходзиц. Редактор Юрий Павич нє бул задовольни зоз пенєжним надополнєньом за ушорйованє новинох и поднєс задзекованє на тоту длужносц, а чуло ше и пригварки же вон нєекономично розполага зоз пенєжом, наменєним за финансованє новинох. РНПД формовало и окремну комисию котра випитала редакторово дїлованє и утвердзела же пригварки нє були оправдани. Медзитим, Павич нє одступел од задзекованя. Видаванє новинох предлужене аж од 28. авґуста 1931. року, кед ушорйованє новинох зверене тедишньому пишкуревскому парохови о. Михайлови Фиракови. Медзитим, понеже одвичательни редактор, як уж спомнуте, по тедишнїм законє мушел бивац у месце дзе ше новини друкую, а друковала их „Бискупийска тискара” у Дякове, формално за одвичательного редактора меновани професор богословия у Дякове др Матия Петлич, а нєполни три роки познєйше др Франьо Дидович, парох и декан у Дякове. Так то тирвало аж по 1937. рок, кед ше конєчно РНПД-у удало вибудовац одвитуюци будинок, у дворе одкупеней „панскей карчми у Руским Керестуре за шедзиско РНПД, и купиц до ньго друкарски машини. А вироятно були прекупени од „Бискупийскей тискари”, медзи котрима и тота на котрей по теди друковани „Руски новини”14.

14 У своєй статї Друкарня у Руским Керестуре, обявеней у „Виснїку култури”, гласнїку Дому култури у Руским Керестуре, число 1/1976, рок 1, бок 39, Дюра Биндас мл. (син о. Дюри Биндаса), котри перши почал робиц як квалификовани ґрафичар у тей друкарнї, спомина же машини купени од „приватного власнїка” за 110.000 тедишнї динари. Медзитим, нам ше видзи же наша предпоставка виродостойнєйша, бо ше „Бискупийска тискара” модернизовала, та єй, вироятно, нє була потребна нїзкотиражна флах машина, випродукована 1899. року! А за мали тираж „Руских новинох” вона була идеална.

237

Тоту машину у децембру 1936. року у новим будинку склопел тедишнї млади керестурски машински инженєр Юлиян Малацко, котри у рокох после Другей шветовей войни робел у тедишнєй керестурскей ґимназиї як наставнїк математики. Ище кед ше „Руски новини” почало друковац у Дякове, оловни букви зоз нашу азбуку купел за свой власни пенєж тедишнї крижевски владика др Дионизий Няради, бо их „Бискупийска тискара” нє мала. Тоти букви концом 1936. року превежени до новей друкарнї у Руским Керестуре и з нїма ше предлужело публикованє нашого писаного слова. Од початку 1937. року, та аж по конєц свойого виходзеня (6. априла 1941. року) „Руски новини” и шицки други публикациї Руского народного просвитного дружтва друковало ше у його власней друкарнї у Руским Керестуре.

Информованє бачванских Руснацох под час Другей шветовей войни Под час Другей шветовей войни, як познате, РНПД престало з дїялносцу, а дзекуюци закладаню дотедишнього предсидателя о. Дюри Биндаса, културна дїялносц у Руским Керестуре предлужена у рамикох ужгородскей Орґанизациї грекокатолїцкей младежи (ОГМ, у нас баржей познатей под назву „Калот”). Информативну функцию место „Руских новинох” превжала на себе ужгородска „Нед’ля”. Дзекуюци професорови Михалови Капральови з Мадярскей и нашей електронскей кореспонденциї з нїм, мали зме нагоду видзиц 7. бок спомнутих новинох од 4. януара 1942. року, котри у цалє пошвецени бачванским Русином, на їх язику. На нїм обявена писня учителя Якима Олеяра под насловом Вилїя и статї Чи сце бешедовали зос учительом; Роля жалудка у историї; Найвиши будовлї на швеце; Старайце ше за малого школяра и Нє страшце свойо дзеци. Шицки пейц подписує „Учитель” (найвироятнєйше Яким Олеяр, котри у тим чаше службує у Руским Керестуре). На стредку того боку обявена и слика керестурских леґиньох и дзивкох, членох керестурскей филияли ОГМ, у сценским облєчиве. На исти способ зме мали нагоду видзиц и 8. бок ужгородскей „Нед’лї” од 4. януара 1943. року, на котрим обявена писня Михала Биркаша, пошвецена Вилїї, под насловм Нєшка вечар и статя з насловом Звада родичох пред дзецми, котру тиж подписує „Учитель”, а над ню обявена и слика коцурских дзивкох у народним облєчиве (у „широких сукньох”), зоз церковну турню у позадини.

238

Нєт причини нє вериц же и други числа спомнутих новинох обявйовали информациї и други написи, наменєни бачванским Руснацом, аж по 1944. рок. Значенє преси на нашим язику у периодзе медзи двома шветовима войнами Период медзи двома шветовима войнами барз значни за наш национални живот, патрене з аспекта улоги преси на нашим язику. Дзекуюци видавательно-информативней дїялносци Руского народного просвитного дружтва утвердзене у нашим народзе руске националне чувство, зачувана свидомосц о заєднїцким националним кореню зоз сивернима братами, праве так як то описал о. Михайло Мудри у своїм реферату на Сновательней схадки РНПД 1919. року. Пре обєктивносц у спатраню нашого културного розвою и информованя у медзивойновим периодзе, длужни зме спомнуц же РНПД мало и свою опозицию, котру представяла єдна узша часц рускей шветовней интелиґенциї (и даєдних богословох), преважно у Новим Садзе и Старим Вербаше. Тоти опозиционере 3. септембра 1933. року у Старим Вербаше основали Културно-просвитни союз югославянских Русинох (КПСЮР). Вони од 22. априла 1934. року почали видавац свойо новини перше под назву „Заря” (прето членох тей асоцияциї людзе популарно наволовали „заряше”), по 2. авґуст 1936, потим под назву „Русска правда” (лєм два числа!), и, конєчно, под назву „Русска заря” од 20. септембра 1936. по 6. април 1941. року. Члени КПСЮР („заряше”) ше нє складали з тим же би грекокатолїцке духовенство руководзело зоз културно-националним животом цалей нашей националней заєднїци. До особлївого нєскладаня пришло по питаню нашого националного идентитета и по питаню вирскей припадносци. „Заряше” нє припознавали українски народ як окремну нацию, алє лєм як „малоруску” часц велького росийского народу, та и нас, Русинох, тримали як його часц. Алє их праве їх пракса пошвидко демантовала, окреме кед слово о правопису. Поступно вони, свидомо або нєсвидомо, преберали Костельниково правописни норми. Кед слово о вирским нєскладаню, ту ше „заряше” на словох декларовали як нєутрални, алє на вецей заводи у своєй преси виражовали симпатиї спрам православя. Цо вецей, єдна часц членох єй руководзацих целох и прешла на православє.

239

Коло КПСЮР, котри познєйше пременєл свою назву на Културно-национални союз югославянских Русинох (КНСЮР), ше нє позберало векше число интелектуалцох и членох, та ше його дїялносц менєй ширела медзи наших людзох, и попри тим же ше його публикациї зоз значним интересованьом читало, алє нє и куповало, цо видно зоз написох у їх новинох. Зоз нєшкайшей часовей дистанци можеме констатовац же иснованє тих двох културних асоцияцийох (РНПД и КНСЮР) у медзивойновим периодзе, гоч єдна спрам другей були опозицийно унапрямени, мало и свойо позитивни ефекти. Праве тота їх опозицийна унапряменосц єдней спрам другей наганяла и єдних и других на творчу полемику, у котрей превагла гевта котра була арґументованша и прилаплївша нашим людзом. Доказал то наш повойнови културни розвой, фундаментовани на позицийох яки зарисовал о. Михайло Мудри на Сновательней схадзки Руского народного просвитного дружтва 2. юлия 1919. року у Новим Садзе. Тиж так можеме констатовац же и „Руски новини” и „Русска заря” дали значне доприношенє стваряню навикнуца ґу информованосци при наших людзох, без огляду на то чи тоти информациї преношели „позицийни”, або „опозицийни” гласнїки. Уж у перших дньох после ошлєбодзеня наших крайох спод фашистичного окупатора, нашо людзе (а особлїво интелектуалци) тримали як цалком нормалне же би обновели видаванє новинох на своїм язику. На розполаганю им стала друкарня Руского народного просвитного дружтва и потенциялни редакцийни кадер у професорским колеґиюме при новоотвореней Нїзшей мишаней ґимназиї зоз руским наставним язиком у Руским Керестуре. Тоту їх инициятиву щиро потримали и представителє новей власци. Так, после кратких пририхтованьох, уж 15. юния 1945. року зоз керестурскей друкарнї вишло перше число тижньових новинох под нову назву „Руске слово”, як политично-информативни гласнїк за Русинох у Демократичней Федеративней Югославиї, котри под истим меном (алє з вименєну назву держави) и нєшка маме на розполаганю.

240

In memoriam

ВЛАДИМИР БЕСЕРМИНЇ (1946-2014)

У

вербаским шпиталю, 20. марца 2014. року, у 68. року живота умар Владимир Бесерминї – професор у керестурскей ґимназиї у пензиї и визначни роботнїк у култури Руснацох у Войводини и Сербиї, з Руского Керестура. У правим смислу того слова бул професор своїм школяром, а познєйше, як одроснутим людзом, почитовани и паметани и як просвитни роботнїк, як вельки активиста у нашей култури, поета и писатель, язикознавец, прекладатель, фаховец у рецитованю, ґлумец и режисер, єден час и тренер рукометашох, спортски роботнїк. Владимир Бесерминї народзени 8. мая 1946. року у Шидзе, дипломовал на Филозофским факултету у Новим Садзе, на Ґрупи за югославянски литератури, а як професор сербского и мацеринского, руского язика, у керестурскей Основней школи и тедишнєй ґимназиї почал робиц 1. септембра 1970. року. Од 1977. по 1982. рок бул заняти як лектор у Прекладательней служби Скупштини АП Войводини, а як визначни културни роботнїк, од 1982. року бул на професийней функциї секретара Културно-просвитней заєднїци Општини Кула. До керестурскей школи ше знова врацел 1. януара 1988. року, одкаль пошол до пензиї у новембру 2010. року. Як професор у керестурскей ґимназиї велїм ґенерацийом школярох улял любов ґу свойому рускому язику, хтори добре познал, унапредзовал и почитовал – и як фаховец и як поета и писатель, а ище баржей як позарядови активиста у рецитаторским руху у Войводини и Сербиї. Ище як школяр ґимназиї у Шидзе свойо писнї обявйовал у „Литературним слове”, а обявени му пейц кнїжки – збирки поезиї Очи у морю (1969) и Раз повем (2003), збирка текстох Критики, рецензиї и огляди (2011), автобиоґрафски призначки Бешеда самим зоз собу (2012) и збирка поезиї З писню поведзене

241

(Ужгород, 2013). Писнї, рецензиї, кнїжкох, фахово и уметнїцки критики обявйовал и у „Шветлосци” и других виданьох, бул рецензент виданьох писательом и на сербским язику, прекладал поезию зоз сербского, українского и словацкого, котри тиж добре познал и бешедовал. На велї його писнї компоновани нашо нови шпиванки за дзеци и за старших, першираз виводзени на „Червеним пупчу” и „Ружи”, а нєшка их слухаме прейґ радио габох и других електронских медийох. Владимир Бесерминї свой вельки и нєзаобиходни печац зохабел у нашей култури, перше у своїм родзеним Шидзе, а после приходу до Руского Керестура – у Доме култури и АРТ/РНТ „Дядя” и, вообще, у наших найзначнєйших манифестацийох и фестивалох. Бул ґлумец и режисер дзецинских и младежских представох у „Дядї”, у младших рокох водитель програмох, потим автор числених конферансох, автор рециталох хтори виводзени на манифестацийох „Червеней ружи” и з других нагодох, бул на чолє вецей манифестацийох того нашого найвекшого фестивалу, а на вецей заводи и предсидатель його орґанизацийного одбору. Тиж бул на чолє Драмского мемориялу и „Костельниковей єшенї”, дзе є и єден зоз сновательох тей манифестациї, а як предсидатель „Костельниковей єшенї”, теди запровадзел и барз добре сотруднїцтво з найпознатшима литературнима менами з Дружтва писательох Сербиї, котри приходзели на манифестацию. У Беоґрадзе представяни и нашо писателє, так же преширйовал спознанє о Руснацох, о нашим язику, о нашей творчосци. У рецитаторским руху бул коло 35 роки, перше як педаґоґ рецитаторох у керестурскей школи и Доме култури, а потим як селектор на месних, општинских смотрох и член фаховей комисиї на уровню Покраїни, чий єден час бул и предсидатель. И то нє лєм за руски, алє и за сербски и словацки язик, виховал наших бувших и терашнїх фахових руководительох у рецитаторским руху, унапрямовал младих писательох до тайнох литератури, до правилох руского язика, младих ентузиястох до писаня конферансох и, вообще, до анґажованя у рускей култури и просвити. За роботу на полю култури и просвити достал Златну значку Културно-просвитней заєднїци (КПЗ) Сербиї, Искри култури КПЗ Войводини, Зарї култури КПЗ Кула, вецей припознаня Фестивалу култури „Червена ружа” и РНТ „Дядя” и други. Владимир Бесерминї поховани на керестурским теметове 21. марца 2014. року. З пригодну бешеду над труну ше у мено културних и просвитних роботнїкох од нього одпитал Михайло Зазуляк, а од писательох, коло гроба, Владимир Кочиш. Михайло Зазуляк

242

Dramski dodatok “[vetlosci” ~islo 2/2014

ШТЕФАН СУХИЙ

ВЛАДИКА АБО ДОБРИ ХРИСТОВ УЧЕНЇК (Радио драма)

243

Наслов ориґинала: Штефан Сухый „Владыка або Добрый ученик Хрiста” З русинского преложел Владимир Надь Ачим

ОСОБИ: – Петро Павел Ґойдич, епископ – Ґойдич з дзецинских рокох – Христос – Вишлїдзовач – Геленка, шестра – Корнелий, брат – Стражар 1 Єдна особа – Стражар 2 – Ключар – Гарештанєц Пепо – Гарештанєц Лойзо – Началнїк гарешту – Ґойдичова мац – Диявол

}

244

ЗВУК (На фону лєтнього цверчаня цверчкох чече диялоґ хлапчика Петра (Ґойдича) зоз дзивочку (його шестру) Геленку.) ГЕЛЕНКА: Ага, ту ши тераз! Конєчно сом це нашла. ПЕТРО: Нє скривам ше, сцем лєм слухац цверчки. ГЕЛЕНКА: А так! ПЕТРО: Гей. Правду ци гварим. ГЕЛЕНКА: Обецал ши ми же ме вшадзи будзеш брац зоз собу и же себе погуториме шицки тайни. Паметаш? ПЕТРО: А хто бул зо мну у церковней процесиї? А кого сом зоз собу вжал купац ше нїжей од валала? Уж ше зо мнє вишмеюю Корнелий и Штефан же ше з дзивчатми цимборуєм. ГЕЛЕНКА: Вчера вечар сом вас волала, прецо сце ше нє озвали? Анї ше ми ти нє озвал... ПЕТРО: Я ше сцел озвец... ГЕЛЕНКА: Алє ши бул цихо. А чом ши бул, Петре, цихо, га? ПЕТРО: Бо бул цихо и Корнелий и Штефан... Чекали зме кеди на нєбе виду нашо гвизди... Кед чекаш на свою гвизду, нє треба нї зоз ким наглас бешедовац. ГЕЛЕНКА: Чом? ПЕТРО: Бо би ми власна гвизда завидзела же бешедуєм зоз другима, а зоз ню нє. ГЕЛЕНКА: Укажеш ми котру ши себе вибрал? ПЕТРО: Нїхто од нас нє нашол свою, бо було похмарене. ГЕЛЕНКА: А нєшка ши ю уж нашол, Петре? ПЕТРО: Ага! ГЕЛЕНКА: Та укажеш ми ю, гей? ПЕТРО: Перше найдз сама себе свою и замодлї од нєй цо би ши сцела. ЗВУК (Длугша пауза, после хторей шлїдзи цверчанє цверчкох.) ГЕЛЕНКА: Гвиздо, гвиздочко, дай ми же бим цо скорей виросла и була здрава и же бим шицких любела, свойого брата Петра, мамочку, тату и шицких. ПЕТРО: А мнє, моя гвиздо, гвиздочко, дай же би ме Исус любел, же бим го слухал и же би ми цали швет бул мили.

245

ЗВУК (Писня з литурґиї Восточного обряду. По паузи знова ше оздзиваю цверчки и владика Ґойдич ше у гарешту здогадує на свойо дзецинство. Ехо.) ҐОЙДИЧ: Як сом длуго свою власну гвизду нє видзел, як сом нє видзел шлєбодне Боже нєбо, розквитнуте з людскима судьбами! Дзе ши, гвиздо моя, швиц! Покля ми ище будзеш швициц над шветом? Знам: покля ше людзе, цо ме сцу на силу розлучиц од твоєй и Господнєй волї, алє ти сама найлєпше знаш, же я Господа нє годзен зрадзиц, бо я дал слово же будзем його вирни ученїк. Без його науки я би нє могол дихац и буц щешлїви. На своєй драги стретал сом, Господи, людзох котри себе думаю же моя вирносц спрам тебе загрожує їх иснованє и прето ме прешлїдзую. Господи мой, я нїґда нє мал подозривосци до твоєй Сили и Слави, я ше вше зоз цалу свою моцу намагал утвердзовац Твою правду. Лєм ме єдно трапи – чи сом вше бул твой добри ученїк. Тота думка нє раз потреса мойо думки, бо то думка простого смертного чловека. ЗВУК (Чуц ехо крочайох гарештанца у самнїци.) ҐОЙДИЧ: Чловек нє зна чи ноц чи дзень. Розказане лєм без преставаня ходзиц и ходзиц... (Пауза.) То вони прето так, же би ме могли тїлесно вичерпац и же бим остал без даякей моци. Кажди час ма своїх катох, котри послухно примаю до рукох кирваву шекеру од нєзлюдних своїх кармительох. ЗВУК (Крочаї гарештанца и тупи вдереня з главу до мура.) ҐОЙДИЧ (у больох): Боже, знова? Уж анї свою горку думку нє можем поднєсц, бо биєм з главу до мура. И знова ме мойо паметанє набера: принєсло ми сладки здогадованя на мойо дзецинство. Як то давно було! Так сом кедиш з главу вдерел до яблонї. Бавели зме ше з Геленку и братами на шлєпи мачки... Геленко, шестричко моя єдина, дзе ши нєшка, голубко добродушна? ЗВУК (Ехо нєрозумлївого радосного занєшеного галайку, квичаня, шмиху.) ГЕЛЕНКА (з дзецинским гласом): Павел то, то Павел! Згадла сом. Тераз Павел будзе шлєпа мачка! ПАВЕЛ/ҐОЙДИЧ (з дзецинским гласом): Дзе сце? Озвице ше! ГЕЛЕНКА: У дубовим гаю куковки кукаю! Ку-ку-ку-ку! КОРНЕЛИЙ: „Шлєпа бабо, подзце з нами, з младима гусарами, а кед ши нє ошедлана ошлєбодзиш ти ше сама.” ПАВЕЛ: То Корнелий, то Корнелий! КОРНЕЛИЙ: А нє нє, вера нє! ПАВЕЛ: А гей! Згадал сом!

246

КОРНЕЛИЙ:

„Шлєпа бабо, шлєпа бабо до цмоти зайдз, та ме там найдз.”

ПАВЕЛ: Идзем! ЗВУК (Тупе вдеренє з главу до стебла.) ПАВЕЛ: Йой! ЗВУК (Дзецински шмих.) ГЕЛЕНКА (зоз сануюцим гласом): А я на тоту гирю на глави подуєм, та це, мой добри брацику, престанє болїц. ЗВУК (Конєц еха. Чуц знова крочаї гарештанца.) ҐОЙДИЧ (з полушепотом): Боже єдини! (Глїбоко здихнул.) СТРАЖАР 1: Ходз! Чуєш, зраднїку?! Ходз! ЗВУК (Знова чуц крочаї гарештанца, а на їх фону иду Ґойдичово слова.) ҐОЙДИЧ: Седем крочаї там, а седем назад. Яки то шор настал за тоти пар мешаци? Чловек чловекови постал вовк. И дзе тот мир, цо пановал у людских шерцох? Нови режим виявює цалому швету же дзба за щесце чловека, а ту гарешт половку наполнєни з нєвиноватима людзми. (Пауза.) Можебуц то гришка котра ше по одредзеним чаше вияшнї. Хто зна... Дух у чловекови зацерпнє од велькей нєнависци, цо нєдорозумене. Алє кому? Нїхто ми анї слово нє да и шицки – єдни другим – повторюю нєсправедлїво: „Зраднїк, зраднїк...” ЗВУК (Зашкрипали мали дзверка на дзверох келиї, зачеркали судзини з хлєбом и воду.) СТРАЖАР 1: Твой мени! ҐОЙДИЧ: Яких родичох то синове цо ходза од рана до рана по конкох цемного гарешту зоз злосцу у шерцох? Яки учитель им дал таку науку же би нєнавидзели шицко чловечне? Боже єдини, пребач им, бо нє знаю цо робя. (Пауза.) Прецо ми ношице хлєб и воду, кед з ваших одруткох пада пожива до мойого жалудка? Аж и кед мойо цело можеце отровиц, мой дух жиє на иншаким хлєбе и води, бо мой дух силнєйши од бидного цела. ЗВУК (Шкрипанє дзверох. Крочаї гарештанца ше застановюю.) СТРАжАР 1 (загвизда): Фию-фич! Хлєб – цали, вода – нєдопита! Но, таке ище нє було. Будзе вам шицким нєодлуга смаковац. Аж барз! Лєм почекайце, бандо! Ту вам покровчик за спанє, прешветли панє. (Остатнї два слова иронично.) ЗВУК (Заверанє дзверох.) ҐОЙДИЧ (модлї ше): „Во имя Отца и Сина и Святого Духа, аминь. Господи, Боже мой! Прешвечени сом же Ти чуваш тих, цо

247

ше на тебе операю. Мам довирия и верим же ше нє одрекнєш нїкого, хто ше на Тебе поволує и сподзива ше на Тебе. Можу одо мнє вжац мою шлєбоду, алє довириє спрам Тебе нїхто нє викоренї з мойого шерца. Тото довириє отримам по остатнї дих живота. Цале пекло ше збурело процив мнє. Алє нїяка пекельна сила нє вирве з мойого шерца ґу Тебе, бо Ти добри и ласкави Бог и силни Господь. Людзе коло мнє видза щесце у Божим живоце, у живоце присного покаяня и щирей покути. Знам добре же сом сам нє годзен витвориц, алє покладам свойо довириє на Твойо Найсвятейше Шерцо. Хто ше на Тебе наздава, тот ше нїґда нє поганьби. Пресвятая Богородице, спаси нас. Аминь.” (Здихнул.) ЗВУК (Музика котра символизує глїбоки смуток праведного чловека. До музики одразу уходзи звук одмиканя ключа и замчку.) СТРАЖАР 1: Ставай! На преслухованє! Розумиш? Ту зоз тоту ренду завяж себе очи! ЗВУК (Крочаї двох людзох по конкох гарешту. Отвераю ше дзвери до сали за випитованє.) ҐОЙДИЧ: Гарештанєц число 549 по вашим розказу пришол на преслухованє. ВИШЛЇДЗОВАЧ: Мено? ҐОЙДИЧ: Павел Ґойдич. ЗВУК (За каждим Ґойдичовим одвитом чуц дурканє типкох писацей машинки.) ВИШЛЇДЗОВАЧ: Народзени? ҐОЙДИЧ: Седемнастого юлия, року 1888. у Руских Преклянох. ВИШЛЇДЗОВАЧ: Професия? ҐОЙДИЧ: Грекокатолїцки владика. ВИШЛЇДЗОВАЧ (повторює у ритму писаня машинки): Бувши грекокатолїцки владика. Походзенє? ҐОЙДИЧ: Походзим зоз старого грекокатолїцкого священїцкого роду. ВИШЛЇДЗОВАЧ (пакосно): Алє? (Преходзи на предходни тон.) Кеди гарештовани? ҐОЙДИЧ: Двацец осмого априла 1950. у Пряшове. ВИШЛЇДЗОВАЧ: Прецо обвинєни? (И сам себе одвитує.) За зраду републики, за шпиюнство на хасен Зєдинєних Америцких Державох, за пробованє подриваня републики, за бандеровщину и за сотрудзованє зоз процивдержавнима елементами... ЗВУК (Остатнї слова Вишлїдзовача преходза до еха, одбиваю ше од мура.)

248

ВИШЛЇДЗОВАЧ Же бизме ше длуго зоз тим нє забавяли, пречитайце себе тот запис и подпишце ше. ҐОЙДИЧ: Таке фалшиве обвинєнє я нє годзен подписац. Мойо прешвеченя ми то нє дошлєбодзую... Ви прейґ моєй особи обвинюєце цалу Господню грекокатолїцку Церкву, а я ше вам питам, панє вишлїдзовачу, як може буц цала Церква гришна? ВИШЛЇДЗОВАЧ: Та так, вец будземе бешедовац о нєй владикови Ґойдичови. ҐОЙДИЧ: Нє складам ше з тим же ме поровнуєце зоз нєприятелями и злодїями. Цо сом таке зробел у живоце? Нє паметам! ВИШЛЇДЗОВАЧ (пакосно): Ти горши, як нєприятель лєбо злодїй. Бо тот забиє лєм єдну особу. А ти? Ти сцел загнобиц и омаловажиц цали роботни народ. Цо ши, забул, такволани отче преосвящени, як ши наш пролетерият и селянох тримал у Божей цмоти, же бисце их шицки за длуги часи лєпше вихасновац?! Ми жадаме стануц на нову драгу будованя справедлївого дружтвеного ушореня, яка була тота ваша стара, паноцовска. Ви гварице же справедлївосц то Бог. А хто уж видзел? Ти?! ҐОЙДИЧ: Нїхто, панє вишлїдзовач. ВИШЛЇДЗОВАЧ: Но, та, модлїм! Яки же вец вашо докази його постояня? ҐОЙДИЧ: Живого Бога треба глєдац у власней души... ВИШЛЇДЗОВАЧ (претаргує го): Душа, душа! Вашо примитивни видумки з якима пробуєце, отци духовни, закривац свойо процивдержавни намири. Ту маце клайбас и папер и напишеце свою правдиву споведз. Яке сце сотрудзованє мали з бандеристами и Американцами. ҐОЙДИЧ (Нє одвитує.) ВИШЛЇДЗОВАЧ: Чи ци ше озда, стари, нє сце штрайковац? Ми за тото маме шведкох и докази, розумиш? ҐОЙДИЧ: Алє нєправдивих... ВИШЛЇДЗОВАЧ: Яких иншаких бизме могли мац за тебе? ҐОЙДИЧ: Фалшивих. ВИШЛЇДЗОВАЧ: Ти ту випатра сцеш з нами франтовац. Лєм же то шицко твойо бувши приятелє. Вони це удали. Цо повеш на тото? ҐОЙДИЧ: Же страцели виру. Нє обвинюєм тих нєщешлївих людзох. Жиц мешацами у полуцмоти и у жимним, преживйовац вашо видумани тїлесни кари – то мало кого нє зламе... ВИШЛЇДЗОВАЧ: Лєм ти таки герой же ши то витримал. Лєм почекай! На основи вияви твоїх чарноризових пайташох то так випатра, же ши справди нєприятель власного народу.

249

ҐОЙДИЧ: Нїґда! ВИШЛЇДЗОВАЧ: Так, так! То праве так, а нє иншак, ти гнїдо клерикална! ҐОЙДИЧ: Бог ми шведок же гуторим правду! ВИШЛЇДЗОВАЧ: Брешеш пред твару представнїка социялистичней справедлївосци! ЗВУК (Чуц нєлюдски крик мученей особи.) ВИШЛЇДЗОВАЧ: Чуєш як крашнє шпива? Дораз и ти так будзеш кед ци заложим помедзи пальци чаривни пруцики. Ойойой, ище як зашпиваш! ЗВУК (Моцна и боляца хорска литурґийна музика восточного обряду.) ДИЯВОЛ (дурка): Можем войсц? ҐОЙДИЧ: Хто то? ДИЯВОЛ: Хто бим бул? Свойо зме, мили куме. Познати, цо ше прехпа аж и през ключову дзирку. Ги-ги-ги! Чи нє видзиш, куме, же нє маш нїякого виходу зоз тей ситуациї? ҐОЙДИЧ: Я зоз тобу нїяки нє кум. Ти прави диявол. ДИЯВОЛ: Мудро, мудро куме. Ти думаш же шицко знаш? А чи ти знаш же цо це чека? Но? Ги-ги-ги! Знам же нє знаш. ҐОЙДИЧ: За чловека главне тото цо є у каждей хвильки свойого живота ту и тераз. А тото цо ма присц, то лоґични пошлїдок предходних його поступкох. Чесно сом жил и жиєм, а нє мам интерес знац цо ми швет порихта як нєсподзиванє. Досц ми лєм вериц самому себе же останєм и у будучносци без утрати своєй людскей чесци. То ме трима... ДИЯВОЛ (претаргнул го): Тото цо це трима у тей стугнутей дзири. Цо то за живот котри жиєш? Нє вредзи анї пипку догану. ҐОЙДИЧ: Одходз! ДИЯВОЛ: Кед би до того дошло, я би подписал, та мир. Ходзел бим з двометерову позлацену епископску палїцу. Указовали би ми почесц. А ти место того... Цо? Шицким ши нам на подшмих. Наздзиваю це же ши дїдко Петрик. Збераш им филтери од циґарчкох. Видзиш до яких заслугох ши дошол? ҐОЙДИЧ: Идз, гетка! Во имя Отца и Сина и Духа Святого! Преклїнам це, нєчисти... ДИЯВОЛ: Добре, добре, лєм же би ши нє побановал. ҐОЙДИЧ: Нїґда! Чуєш?! Препаднї дияволу шветски! (Пауза.) ҐОЙДИЧ: Знайце шицки же церпиц за виру будзе за мнє велька чесц и жертва. Я любим свой русински народ з котрого по-

250

ходзим, бо тот народ вше лєм понїжовани сторочями. Каждому хто церпел, дал сом руку на помоц и то маю буц мойо вини? ХРИСТОС (у еху): „Швет вас будзе прешлїдзовац за мойо слово, алє ви верце: Я победзел швет.” ҐОЙДИЧ (шептаюци): Чий же то я глас чуєм у себе? ХРИСТОС: „Як цо мнє прешлїдзовали, так и вас буду прешлїдзовац...” ҐОЙДИЧ (шептаюци): Спасителю, то ти? (Пауза.) Правда же ти, бо сом спознал твой глас. О Боже, дзекуєм ци за милостиву помоц. Нє охабел ши ме и мой дух ше тераз зрадовал зоз радосцу праведносци. ЗВУК (Моцна и патетична хорска литурґийна музика восточного обряду. По законченю музики зашкрипя дзвери на гарештанскей келиї.) КЛЮЧАР: Закончело ше твойо путованє по „гришним” швеце, як цо то ти сам споминал. Конєчно ши, дїду, дома. Будзе ци ту „як у раю”. Увидзиш... ЗВУК (Дзиви регот других гарештанцох.) КЛЮЧАР: А ви, цо там вищиряце зуби? Привитайце пайташа як тому шор спада, кед ше по длугим чаше становел на длугше биванє. ЗВУК (Завераю ше дзвери и настала цихосц.) ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Ага, яки озбильни бачи! Бандо єдна! Нє видзице хто пришол? Порихтайце привит його екселенциї! (Имитира звук фанфарох.) Пра-па-па, па-па-па, пра-па-па-пааа! Увага! Ваша екселенцийо, чесна леополдовска чета келиї число два порихтана за руку и крашнє ше представиц. Ясне?! ҐОЙДИЧ: Петро, Петро, Петро... ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Ти-вера-нє-Петро, алє лєм Петрик. Слабки ши? А тераз командирови почесней стражи даш припалїц баґов. ЗВУК (Гвизданє гарештанцох на простест.) ГЛАСИ (скандираю): Гало, и ми би! И ми сцеме (Знова гвизданє.) ҐОЙДИЧ (мило и наївно): Алє я нє мам анї єдну циґаретлу, бо я нє курим... ШИЦКИ: О-ей-о, о, о! Нє ма! ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Так, тото Петрику, мєня цалу ситуацию! Же би ши знал! За нєсполньованє розказу число єден, будзеш покарани зоз чисценьом боканчох. Нє вельо, лєм кажди дзень дзешец пари. То вельо? Я думам же нє. Так, а тераз, уходз. Твойо гнїздочко будзе там у куце под саму повалу.

251

ЗВУК (Регочанє гарештанцох котре преходзи до еха. По паузи чуц храпенє гарештанцох.) ҐОЙДИЧ (ше модлї): „Во имя Отца и Сина и Святого Духа, аминь! Господи Боже мой! Я сиґурно прешвечени же Ти охранюєш тих цо ше на тебе наздаваю. Верим ци же ше нє одрекнєш нї од кого хто ше поволує на Тебе и прето ци ше споведам. До Твойого святого Провидения укладам свойо думки, дїла и плани. Оддаль одо мнє кажди нєспокой, лєбо нєнависц. Людзе можу ми вжац чесц, можу ми претаргнуц плани и роботу, можем страциц маєток. Хорота ми може вжац остатнї сили, насилство ми може вжац можлївосц окончовац мой уряд яки ши ми дал до довирия. Алє лєм грих ме може одняц од твоєй ласки. Можу ми вжац шлєбоду, алє довириє ґу Тебе нїхто нє викоренї з мойого шерца. Тоту виру отримуєм до остатнього диханя живота. Цале пекло ше збурело процив мнє. Алє нїяка пекельна сила нє вирве зоз мойого шерца виру ґу тебе, бо Ти добри и ласкави Бог и у тим Твоя сила. Людзе коло мнє видза щесце у богатстве...” (Слова молитви ше поступнє сцигшую.) КЛЮЧАР (кричи): Шицки вонка! Петнац минути пауза на дворе! ЗВУК (Медзи бетонами и мурами одгукую крочаї гарештанцох при шпацираню.) СТРАЖАР 2: Стой! Ти, ти дробни бачи! ҐОЙДИЧ: Гарештанєц число 531 по вашим розказу! СТРАЖАР 2: Цо ми ту ґлумиш интелиґенцию? ҐОЙДИЧ (скромно): Я таки, я як и други... СТРАЖАР 2: Нє, нє! Ти так крашнє випатраш як кед би ци дацо було шмишне. Нє так? ҐОЙДИЧ: Нє, панє. СТРАЖАР 2: Яки панє, ти бидло капиталистична?! Цо ши бул у цивилє?! ҐОЙДИЧ: Я грекокатолїцки владика. СТРАЖАР 2: А-а! Пан преосвящени! Же бизме ци з твоєй глави вигнали тото владикованє, зробиш ту на месце пейдзешат склеки! Ясне? ЗВУК (Чуц чежке и хоре диханє и стуканє владики.) ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Попатрице, патрице! Наш Петрик у акциї! ЗВУК (Знова чуц чежке диханє владики.) ГАРЕШТАНЄЦ ЛОЙЗО: Тот цалком похибел. Тому старому бачикови дава пейдзешат склеки. Увидзиш же то нє витрима.

252

ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: А я ше зоз тобу шмем ставиц о пол циґаретли же витрима! ГАРЕШТАНЄЦ ЛОЙЗО: Витрима штири-пейц склеки, та му гуя. Далєй вше помалши и чежше. (Спомалшено рахує.) Єден... два... три... штири... ЗВУК (Чежке владиково диханє и пада на бетонски двор.) ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Ставай, бачи, качка до це копла. Но! Но! ГАРЕШТАНЄЦ ЛОЙЗО: Вон уж сам станє. Гварел сом ци же нє. СТРАЖАР 2: Цо шицки кукурикаце? Гет, на шпацир! Нє так будзе, панє Преосвящени?! ҐОЙДИЧ: Я уж нє годзен, панє... СТРАЖАР 2: Ах, ти господнї маґарцу, дам я тебе пана... же запаметаш! (Копа до ньго.) Ту ци, на! Ставай! Длужни ши ми штерацец склеки. Чуєш?! (Знова чуц копанє.) Дзе мойо штерацец склеки?! Ставай! (Знова копа.) ҐОЙДИЧ (на фону копаня ше модлї у слабим еху): „Отче наш, иже єси на небеси. Да святит ся имя Твоє, да прийдет царство Твоє...” Господи помилуй! (После молитви шлїдзи чежки кашель.) ГАРЕШТАНЄЦ ЛОЙЗО: Чуєце? Анї нє стукнул. ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Но, вера Боже, то сом давно нє видзел. Нє повед бим о Петрикови же є таки черстви. ГАРЕШТАНЄЦ ЛОЙЗО: Петрику, Петрику... а нам нє сцел припознац же є владика, гунцут єден. Алє думам же тераз то доказал шицким. Видзиш и сам же є першокласни. Як кед би нє достал на дереш. Патри дзешка на нєбо и ище ше шмишка. ЗВУК (Гвизданє гарештанцох.) ШИЦКИ: Фуй! Охаб го! ЗВУК (Гласна и патетична хорска музика литурґиї восточного обряду.) ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Петрику, знаш хто ту коло тебе стої? Познаш ме? ҐОЙДИЧ (чежко и зоз силу): То ти, Пепо? ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Напий ше води, владико, та ци будзе лєгчейше. ҐОЙДИЧ: Пепо, ти ми обецал... ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Добре, Петре, запаметал сом. Сцеш же бим ци вистругал крижик. Нє було зоз чого, та зме за тебе випресовали з хлєба. Ту ци є. ҐОЙДИЧ: За тото розпяце вам шицким дзекуєм и будзце благословени од Всевишнього Владики.

253

ГАРЕШТАНЄЦ ЛОЙЗО: Петре, а нє гладни ши? Принєсли зме ци хлєба. ҐОЙДИЧ: Накармели сце мой дух... з розпяцом з хлєба... а радосц вашого дарунка ме насицела у достаточней мири. Дзекуєм вам хлапци. ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Так до це тот швиняр копал же зме шицки думали же уж нїґда нє станєш. ГАРЕШТАНЄЦ ЛОЙЗО: А ти цали час анї нє зйойкнул. Так ши бул цихо, як блага овечка. Требало протестовац, та би це скорей пущел. ҐОЙДИЧ: Хлапци мойо, записане: „Блажени – цихи, бо вони запаную на жеми.” ГАРЕШТАНЄЦ ЛОЙЗО: Ми му ище укажеме! Лєм най придзе прави час. ҐОЙДИЧ: Нє робце то! Шицко сом сам себе звинєл. Вше сом бул зоз ґимнастики слабки. Тераз сом анї приємни нє положел, та сом поуку мушел достац. ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Покля им будзеце церпиц їх насилства? ҐОЙДИЧ: Така Божа воля. Вон зна же зме ту вєдно. ЗВУК (Лопот до дзверох. Шкрипя дзвери.) СТРАЖАР 1: Шицки на двор! Петнацминутова пауза! Поме! Поме! ҐОЙДИЧ: Шедзим ту заварти и розлучени од гришних и од праведних. През тот дробни отвор направени у муре, видно тельо лєм кущик фалаток нєба и смутно ми на шерцу. Там по наших убогих подбескидских валалох, жию тераз громади розруцани мойо грекокатолїцки вирнїки. Без духовних пастирох и без даякого притульку. Чи ме спомню голєм раз у тижню, чи ше наздаваю лєпшим часом або уж запущели свою грекокатолїцку виру? Господи, и ти спасителю – Сине Божи, поволуєм ше на Вас, же бисце помогли мойому народу у тот чежки час воскреснуц надїю на лєпши живот. ХРИСТОС (ехо): Владико Петре Павле! Твоя праведна душа нїґда нє сама. Петре Павле, ти на каждим крочаю зо мну злучени. Петре Павле, гварим ци: Я нєпреривно чуєм прекрасни запах твоєй християнскей души. И нєшка приходзим ґу тебе же бим це поцешел, трапенїку, за виру мою. Чуєш? ҐОЙДИЧ (з чудованьом): Видзим зарю Господню... То ти, спасителю – Господи мой? Я знам... Най будзе вичне слово твойо. (Пауза. Глїбоке здихованє.) Ах, мойо толкованє вичних правдох, Господи, нє шицко досц прешвечлїве...

254

ХРИСТОС (ехо): Нїхто нє совершени. Алє я нє пришол ґу тебе, щира моя душо, на празни клерикални дебати. Я пришол ту возвелїчац и сообщиц тебе благодарну вистку. Радуй ше, епископе Петре Павле, бо цале нєбо пристало же би ши бул мой праведни ученїк. ҐОЙДИЧ (скромно): Я нєдостойни, спасителю! ХРИСТОС (ехо): Бул би ши добри пастир своїх овечкох, а и нєшка ши. Я знам, твоя скромносц и любов, ласкава єдноставносц ци нє дошлєбодза буц горди. Добре, добри мой мили ученїку, алє процив волї мойого Отца нєбесного нєт одупераня як на Нєбе, так и на Жеми. Ти возвишел мою науку з добрима прикладами и я ше тебе обрадовал, же жертви котри сом принєс, нє були даремни. Опатри свойо дланї як з нїх на знак твоєй пошвеценосци правди Божей вицека моя крев. ҐОЙДИЧ: Спасителю, чудо! ХРИСТОС (ехо): И твоя вира чудо за празни шерца чловека жемского. ҐОЙДИЧ: Господи, слава Тебе! ХРИСТОС (ехо): Ти щиро полюбел, прето ши полюбени од твойого Господа. (Пауза. Велїчезно.) Поотверам шицки замки цмей цемнїци, та це приведзем ґу содухом праведним до Шветла вичносци Царства мойого Отца. Петре Павле, владико пряшовски и мученїку мой вирни, радуй ше медзи праведнима! ҐОЙДИЧ: О Боже отче, най будзе воля твоя! ЗВУК (Музика восточного обряду.) СТРАЖАР 1: Збор! Збор! ЗВУК (Пошвидшани дубонь чижмох по желєзних ґарадичох.) СТРАЖАР 1: Товариш началнїк, дошлєбодзце ми повесц! Рапортуєм же при раншим обиходзеню у гарештанским блоку „Б” самнїца 980 була одомкнута! Гарештанєц Петро Ґойдич на своїм месце! Причина одомкнутого замчку – нєрозяшнєна! НАЧАЛНЇК ГАРЕШТУ (розєдзени з нєдорозуменьом): Хто то тот Ґойдич? Штерацецкилови, седемдзешатрочни дїдко котри зна зоднука вонкашнї замки одмикац и обратно?! Спреводзкош, чи мадїоничар?! И цо вон о себе дума? Зменшац норму костираня на минимум! Додац клатку на дзвери и строги розказ виходзеня на двор! Чудак з чудаком! Скорей го моя супруга видзела на саме поладнє у ризох – задумайце себе – служи церковну литурґию у старей каплїчки. Прето сом ю дал зруйновац – и квит. А тераз знова тото... Лєпше тото нє споминац нїґдзе нїкому, бо буду нєприємносци на висших инстанцох.

255

ЗВУК (Замиканя замчкох. З початку реални, до конца звуки замиканя преходза до еха.) ҐОЙДИЧ: Товариш началнїк! Гарештанєц число 681 пришол по вашим розказу. НАЧАЛНЇК: Шеднї, шеднї, нєпокорни богослужителю. Дакеди ши бул авторитет шицким Руснацом, а нєшка, видзиш, гнїєш медзи злодїями и нєприятелями. ҐОЙДИЧ: Я нє коровче, товариш началнїк, же би сом гнїл. Я з рока на рок готуєм ученїком своїм дух розквитнутей госцини, на котрей витам госцох нєпознатих, алє щирих. НАЧАЛНЇК: Котри ци помагаю одмикац замчки? ҐОЙДИЧ: Молитва замчки отвера, пан началнїк, и розбива пекельни капури. НАЧАЛНЇК: Ти заш лєм гнїєш лєм ту! Просто щезнєш без шлїду. Останє после тебе лєм шмердзаца здохлїна и – конєц! ҐОЙДИЧ: Здихаю лєм конї. НАЧАЛНЇК: Цо сцеш з тим повесц? ҐОЙДИЧ: Же зме людзе – обидвоме. НАЧАЛНЇК: Га, га, га! Но, ту сом ци! Вон би ше сцел поровнац и зо мну. Владико, владико, нам двом даремно бешедовац на Божо теми. Гваря же бавиш шах. Шеднєме на партию два? Лєпше нам пойдзе бешеда. ЗВУК (Чуц розкладанє шаховских фиґуркох на дещички-табли.) НАЧАЛЬНЇК: Бавиш з билима, а я з чарнима. (Пауза.) Ти видумуєш духох и бубушох за реалних людзох и шлєпо ше модлїш за нїх. Ми, роботнїцка класа, водзиме каждодньову борбу за урожай на польох, за змоцнєнє продукцийного розвою и за конєчну побиду пролетерияту над згнїтим капитализмом, до чиїх шорох и ти спадаш. ҐОЙДИЧ: Я капиталиста? ЗВУК (Под час тей розгварки чуц дурканє шаховских фиґурох.) НАЧАЛНЇК: Видзиш яки ши зашлєпени зоз тим своїм святим духом? Анї о тим нє знаш, хто ши. Но, модлїм... Алє наступ на шаховскей плочи маш, владико, майсторски. ҐОЙДИЧ: Я знам хто сом. НАЧАЛНЇК: И я знам цо ши за єден. ҐОЙДИЧ: Я прешвечени же ме ви нє познаце добре. НАЧАЛНЇК: Ми ше нє боїме меновац ствари зоз свїма менами. На єдним диханю и одразу каждому повеме до оч свою правду. У ходу ци берем ловара, владико. Та-а-а-к!

256

(Кляпка и чуха руки од радосци.) ҐОЙДИЧ: Нє досц то, панє, другим до оч повесц. Насампредз, кажде сам себе муши судзиц. Чи є прешвечени у своєй вири. НАЧАЛНЇК: Цо ти вше мелєш о вири? ҐОЙДИЧ: Прето, бо без вири, живот траци смисел. НАЧАЛНЇК: Живот за мнє траци смисел теди, кед го покоши шмерц. ҐОЙДИЧ: Нє, панє, шмерц то часц живота. Цо ше дотика моєй, з физичного боку, будзе така як и ваша, лєм ґу мнє приходзи скорей. Ша ви ище млади чловек и маце живот пред собу. Я вас розумим. НАЧАЛНЇК: Примеркуй, кралїца ци пада, краль ци обколєшени. (Пауза.) Алє я це нє розумим. ҐОЙДИЧ: Могли бисце. НАЧАЛНЇК: Нїґда. ҐОЙДИЧ: Похопел сом. Сцеце мац свою малу правду по кажду цену и прето чежко глєдаце компромис. НАЧАЛНЇК: Як так? ҐОЙДИЧ: Бо ше нє контролуєце у вири. Шах. НАЧАЛНЇК: Знова? На то су мойо надредзени, же би ме контроловали. ҐОЙДИЧ: Совершена думка муши буц преверена з доброту и любову, а то вира. НАЧАЛНЇК: Аж таку важносц даваце думки? ҐОЙДИЧ: Думка, идея и прешвеченя, то найглавнєйше у людским живоце. Лєм за конї то нє значне, панє. Бо коньскей моралносци, або аморалносци нєт. Єдина нормалносц, Божа. (Пауза.) Мат, пан началнїк! ЗВУК (Очисцуюци и благородни шпив восточного обряду. У далєкосци чуц бице годзини на турнї. Будзенє и чежке диханє хорого старика, помишане з кашльом.) ҐОЙДИЧ (помали и на силу): Лєдво задримнєм на минутку, а уж знова ми приходза болї и нє даю ми забуц же сом тїлесни. Боже мой, спасителю, кеди ше то шицко закончи? Дай так же бим длуго нє церпел, лєм же бим ище витримал до ютра. Ютре ми родзени дзень – 18. юлий. (На хвильку му приходзи радосц до гласу.) Седемдзешат два роки, рабе Божи Павле Петре. Чи ше виполнї з Милосцу Божу... (Глїбоке здихованє.) Но цо? Творел сом дїла духовни и шветово, як ци сумнї казали у вимирйованю з Господом и з людзми. Най моїм слабосцом смертного чловека пресудза безсмертни и покару ме з власним покараньом. Можем лєм повесц же ше пред шветом чувствуєм нєвини, а моцно верим же придзе справедлїви

257

час и будзе милосерднєйши у пресудзованю дїялносци грекокатолїцкей нашей Церкви кед, як и мнє, єй пастира... (Моцно ше закашлял и чежко задихал.) Помоц, хто видзи, хто чує... ЗВУК (Гарештанци ше знємирели и ставаю. Шкрипанє посцельох.) ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Цо ше стало, отче владико? ҐОЙДИЧ: Одвальце тот чежки камень з моїх першох. ГАРЕШТАНЄЦ ПЕПО: Поставце го шедзиц. Знова ма напад астми. ҐОЙДИЧ: Сину мой, нє астма то, алє мойо шерцо чувствує же ми надишла остатня годзина... ЗВУК (Моцни кашель котри ше траци. Чуц труби ангелского хору.) ҐОЙДИЧОВА МАЦ (слаби ехо): Сину мой мили, дзе ши? ҐОЙДИЧ (слаби ехо котри тирва у диялоґу): Мамко мила! Ти? (Пауза.) Так то уж давно, як ши нє медзи живима... МАМА: Приходзим ґу тебе. Чи ме нє понукнєш з фалатком хлєба? ҐОЙДИЧ: Там є на полїчки... Мамко! Цо ми то приношиш? МАМА: Пришла сом це опатриц. ҐОЙДИЧ: Лєм так? МАМА: Лєм так... Чом бим нє? ҐОЙДИЧ: Нє верим. МАМА: Забановала сом ше за тобу як витор за лєсом, як... нєбо за дугу. Знаш? ҐОЙДИЧ: Нє загваряй, алє ми поправдзе поведз, прецо ґу мнє приходзиш? МАМА (боляцо): Бо уж нє можем патриц на твойо муки. Хори ши як тот Лазар. И котра мац би була така бездушна же би нє сцела свойого сина викупиц з нєлюдского церпеня? ҐОЙДИЧ: Мамочко, мойо муки нє треба сановац. Ти добре знаш же я свою драгу вибрал сам як ми гуторела моя сумня. Мойо прешвеченє ми дава пораду шлїдзиц драгу Спасительовей праведносци. То обовязки моєй грекокатолїцкей Церкви и русинского народу, пред твару швета даваю ми силу же бим започате дїло приведол до стану Божей правди пред численима мертвима и живима у мено живого Господа Бога. МАМА: Знам слова твоєй цаложивотней заповиди... Нє пременєл це анї гарешт, анї твойо мучителє. Исти ши тот мой Петро Павел. Боже, яка сом горда на тебе, сину... (Пауза.) Алє... ҐОЙДИЧ: Свою правду сцем потвердзиц по остатнє диханє. А ти, мамко, будз ми у тим дїлу на помоци... модлїм це...

258

МАМА: Дїйство правди виполнєне, сину. Пришол час конєчного одкупеня. ҐОЙДИЧ: Яка цена того одкупеня, мамочко? МАМА (пауза): Час, сину мой, исц... ҐОЙДИЧ: О яким чаше бешедуєш? МАМА: Настал конєц твойого пожемского часу, мили мой... (Пауза.) Видзиш кельо ше нєбесного витязтва и ангелства Господнього сходзи на Висотох? Шицко уж порихтане на твойо випровадзенє до Царства Нєбесного. ҐОЙДИЧ: Можебуц сом ище нє сцигол шицко... МАМА: Охабяй свойо бидне смертне цело... Мушиш пойсц, бо ши очековани. Чуєш ангелски хори? ЗВУК (Ангелски труби.) МАМА: Возрадовани будз зоз праведнима духами, Петре Павле, на Нєбесох Бога Отца и любеного Спасителя нашого Исуса Христа. Порихтани ши на одход? ҐОЙДИЧ: Я би ше сцел на концу розлучиц зоз священством и своїма вирнїками. Дайце ми ище хвильку! Нє бануйце, браца и шестри, за моїм одходом, алє паметайце слова и дїла з якима сом вас благословел у вири нашей грекокатолїцкей, у слове отцовским, Русини мойо. Драга котру сом вам указал, лєм вона водзи ґу вичному спашеню душох ваших. Теди будзеце благословени и помиловани з Отцом и Сином и Духом Святим. Аминь. ЗВУК (Конєц еха. Музика восточного обряду.) (КОНЄЦ)

259

CIP – Katalogizacija u publikaciji Biblioteka Matice srpske, Novi Sad 82+008+7 [VETLOSC : ~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc / odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap. – Rok 1, ~. 1 (1952)-rok 3, ~. 4 (1954) ; Rok 4, ~. 1 (1966)– . – Novi Sad : Ruske slovo, 1952–1954 ; 1966–. – 23 cm Tromese~no.

ISSN 0488–7557 COBISS.SR-ID 7356418