Шветлосц 3 - 2020 by Svetlosc

[VETLOSC

~asopis za nauku, literaturu, kulturu i umetnosc

ROK LXVIII

ЮЛИЙ–СЕПТЕМБЕР 2020

^ISLO 3

ЗМИСТ НАУКА Юлиян Рамач: Заменовнїцки и присловнїцки вирази виведзени зоз словком було и гоч . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .5 Marina Sakač: Analiza esencijalizacije rusinske kulture na primeru manifestacije „Dani rusinske kulture/Днї рускей култури” (deo prvi) . . . .19 ПОЕЗИЯ И ПРОЗА Любомир Медєши: Пейц писнї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .39 Славомир Олеяр: La belleza de las mentiras . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .49 ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТУРИ Публий Верґилий Марон: Буколики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .63 Пет Бун: Любовни писма у писку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .67 Перси Следж: Моя окремна молитва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .68 РОЧНЇЦИ – ЮВИЛЕЇ Микола М. Цап: Сторочнїца першого календара Руснацох Югославиї/Сербиї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .69 СТАТЇ И ЕСЕЇ Джонатан Сакс: О креативних меншинох . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .79 ПРИКАЗИ, КРИТИКИ, РЕЦЕНЗИЇ Микола Мушинка: Два томи вибраних творів патріарха літератури руснаків Сербії Дюри Латяка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .93 Иван Медєши: Назад и стретнуц ше . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .101 ДРАМСКИ ДОДАТОК Шарл Перо: Кандур у чижмох . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .105 УПУТСТВО ЗА ПРИРИХТОВАНЄ РУКОПИСОХ ЗА ДРУКОВАНЄ . . . 121 Илустрациї Драґана Тошича (38, 62, 78, 103, 104, 119, 120)

ШВЕТЛОСЦ

часопис за науку, литературу, културу и уметносц Виходзи од 1952. року Видаватель Новинско-видавательна установа „Руске слово” Нови Сад За видавателя др Борис Варґа, директор Одвичательни редактор за фахову обласц (литературу, културу и уметносц) Микола М. Цап Ушорйовацки одбор за наукову обласц др Янко Рамач, др Дюра Гарди, др Йоаким Стрибер, др Алексей Кишюгас, др Борис Варґа Совит часописа академик Юлиян Тамаш (Войводянска академия наукох и уметносци, Национална академия наукох України), академик Микола Мушинка (Национална академия наукох України, Словацка), др Алла Татаренко (Львовски национални универзитет, Україна), др Томаш Квока (Яґелонски универзитет, Польска), др Олег Румянцев (Универзитет у Палерму, Италия), др Михаил Дронов (Институт за славистику РАН, Русия), др Юлиян Рамач, мр Анамария Рамач Фурман (Универзитет у Новим Садзе), мр Канаме Окано (Универзитет за иножемни студиї Кобе, Япон), мср Александер Мудри (Универзитет у Новим Садзе), мср Ана Римар Симунович (Универзитет у Новим Садзе), мср Мирослав Кевежди, мср Саша Сабадош Рецензенти мр Анамария Рамач Фурман мср Саша Сабадош Секретар редакциї Микола Шанта Лектор и коректор Микола М. Цап Дизайн рамикох Иґор Орсаґ Технїчна редакторка Мария Гудак

Адреса редакциї: 21000 Нови Сад, Булевар ошлєбодзеня 81/VII телефон (021) 6613-697, телефакс (021) 528-083 e-mail: casopissvetlosc@gmail.com Интернет адреса: www.ruskeslovo.com/шветлосц Часопис виходзи 4 раз у року. Рочна предплата 800,00 динари, а за иножемство 25 евра; єден прикладнїк 200,00 динари. Жиро рахунок число 160-923244-82 – НВУ „Руске слово” Нови Сад (з назначеньом: за „Шветлосц”); девизни рахунок число 160-0050870024999-53 Banca Intesa a. d., Beograd Друкує Друкарня “Maxima graf” Петроварадин; тираж 250 прикладнїки Друкованє того числа финансийно помогли: Министерство култури и информованя Покраїнски секретарият за културу, явне информованє и одношеня з вирскима заєднїцами Городска управа за културу Нови Сад Становиска авторох винєшени у часопису нє виражую становиска орґана котри додзелєл средства за софинансованє

ISSN 0488-7557 e-ISSN 2683-3468

SVETLOSC Journal for Science, Literature, Culture and Art Founded in 1952 Published by Newspaper Publishing Company „Ruske slovo”, Novi Sad Head of NPC „Ruske slovo” Boris Varga, PhD Editor-in-chief for Literature, Culture and Art Mikola M. Cap Editorial Board for Science Janko Ramac PhD, Djura Hardi PhD, Joakim Striber PhD, Aleksej Kisjuhas PhD, Boris Varga PhD Advisory Board Julijan Tamas, Academician (Academy of Sciences and Arts of Vojvodina, National Academy of Sciences of Ukraine), Mykola Mushynka, Academician (National Academy of Sciences of Ukraine, Slovakia), Alla Tatarenko, PhD (Ivan Franko University of Lviv, Ukraine), Tomasz Kwoka, PhD (Jagiellonian University, Poland), Oleg Rumyantsev, PhD (University of Palermo, Italy), Mikhail Dronov, PhD (Institute for Slavic Studies RAS, Russia), Julijan Ramac, PhD, Anamarija Ramac Furman, Mgr (University of Novi Sad), Kaname Okano, Mgr (Kobe City University of Foreign Studies, Japan), Aleksandar Mudri, MA (University of Novi Sad), Ana Rimar Simunovic, MA (University of Novi Sad), Miroslav Kevezdi, MA, Sasа Sabados, MA Reviewers Anamarija Ramac Furman, Mgr Sasa Sabados, МА Secretary Mikola Santa Editor and Proofreader Mikola M. Cap Cover Design Igor Orsag Graphics and Layout Editor Marija Hudak Address: 21000 Novi Sad, Bulevar oslobodjenja 81/VII tel. +381 21 6613-697, fax +381 21 528-083

НАУКА

ЮЛИЯН РАМАЧ* Универзитет у Новим Садзе Филозофски факултет Оддзелєнє за русинистику ramacyu@gmail.com

UDC 811.161.2(497.11)’367.626.1/.8 жридлова наукова робота прияте 17. 09. 2020. прилапене за друкованє 22. 09. 2020.

Заменовнїцки и присловнїцки вирази виведзени зоз словком було и гоч Кажди язик у своєй системи ма штири круги: круг лексики, синтакси, морфолоґиї и фонетики. Уплїв єдного язика на други почина од вонкашнього кругу – лексики (пожичую ше цудзи слова), предлужує ше у кругу синтакси (пожичую ше словозлученя и др.), треци круг – круг морфолоґиї (пожичую ше файти и форми словох), штварти круг фонетики (наставаю пременки у гласовей системи). У нашей статї бешедуєме о трецим кругу – кругу морфолоґиї: под сербским уплївом загрожени нам, окрем других, два файти словох – заменовнїки и присловнїки. А кед нам треци круг загрожени, мушиме запалїц червене шветло. Може нам випатрац же словка гоч и було дробна ствар, алє словко було нам вошло до язика пред єдним виком и ище далєй забера свойо позициї и нєодлуга будзе на пол драги. Кед же його ширенє нє можеме зопрец, мушиме голєм буц свидоми же воно „нє нашо”. Ключни слова: Руски (южноруски) литературни язик, морфолоґия, заменовнїцки и присловнїцки вирази зоз словком гоч и сербизмом-калком було

У руским литературним язику од двацетих-трицетих рокох 20. вику починаю ше зявйовац заменовнїцки и присловнїцки вирази виведзени зоз словком було, хторе преложене (калковане) зоз сербского язика (сербске било), а хторому руски еквивалент словко гоч. * Проф. др Юлиян Рамач, професор у пензиї

Словко було, як и сербске било, вираҗує значенє нєогранїченей моҗлївосци вибору (мож го хасновац з векшим числом заменовнїкох и присловнїкох). Заменовнїцки вирази: було хто «гоч хто» < серб. било ко; було цо «гоч цо» < серб. било шта; було яки «гоч яки» < серб. било какав; було хтори «гоч хтори» < серб. било који; було чий «гоч чий» < серб. било чији. Присловнїцки вирази: було дзе «гоч дзе» < серб. било где; було кеди «гоч кеди» < серб. било када; було кадзи »гоч кадзи» < серб. било куда; було откадз (одкаль) «гоч одкадз» < серб. било откуд; було як «гоч як» < серб. било како. Нашо еквиваленти виразох зоз словком було, як можеме видзиц з предходного пасуса, то вирази зоз словком гоч: Заменовнїцки вирази: гоч хто, гоч цо, гоч яки, гоч хтори; гоч чий. Присловнїцки вирази: гоч дзе, гоч кеди, гоч кадзи, гоч одкадз, гоч як. Исти вирази ше дакеди хасную з неґацию нє зоз значеньом «окреме значни, квалитетни, красни одн. окреме значно, квалитетно, крашнє и под.»: нє гоч хто, нє гоч цо, нє гоч яки, нє гоч як... У сербским язику ше окрем виразох зоз словком било хасную и вирази зоз синонимским словком ма: ма ко, ма шта, ма какав, ма који, ма који, ма чији; ма где, ма кад(а), ма куд(а), ма одткуд, ма какав. Як еквиваленти виразох зоз словком ма ми тиж хаснуєме вирази зоз гоч Купи ма какву књигу – Куп гоч яку кнїжку. Заменовнїцки и присловнїцки вирази зоз словком гоч у виреченю дакеди маю у интерпозициї применовнїки, ридше заменовнїки и дїєсловни форми (звязку буц, форми потенцияла): а пенєжи нє бер од нєй, гоч ци кельо будзе давац (Гнатю29, 21); гоч є яки ґазда, вон ше женїц нє будзе (Гнатюк29, 25). Словко гоч дакеди хаснуєме на початку допусних зависно-зложених виреченьох у функциї злучнїка. За словком гоч у допусних виреченьох дакеди стоя опитно-односни заменовнїки хто, цо, хтори / котри, яки, чий або присловнїки за место дзе, кадзи, одкадз, за способ як, та вирази гоч хто, гоч яки, гоч дзе и др. по форми исти як и заменовнїцки и присловнїцки вирази зоз словком гоч. У таких виреченьох заменовнїки и присловнїки у злученьох зоз словком гоч баржей наглашени у виреченю як у истих злученьох хтори нє маю допусне значенє. Напр.: А гоч яку пилну роботу мал дома, ... паньску мушел пойсц робиц (ГнатюкОселї); гоч кельо го [польо] шкрабеш по хрибце, нїч ци нє сце плациц (КовЦВ, 121). У тей роботи приклади зоз словком гоч у допусних виреченьох третираме як и други заменовнїцки и присловнїцки вирази зоз словком гоч. 6

Заменовнїцки и присловнїцки вирази зоз словком було зме у наших текстох з 19. вику нє зазначели. Значи же зме по конєц 19. вику и у бешеди и у ридких текстох хасновали лєм вирази зоз словком гоч. Насампредз нам то потвердзую Гнатюково етноґрафски записи обявени 1897. року. У томох 29. и 30. зме зазначели коло 16 приклади зоз словком гоч, а анї єден приклад зоз словком було: И кажди вонї ше поєдналї, гоч хто им цо давал, вонї нїч нє сцелї, лєм кажди єдну краву (Гнатюк29, 223). У литературним язику од двацетих рокох 20. вику паралелно зоз рускима заменовнїцкима и присловнїцкима виразами зоз словком гоч починаю ше хасновац и синонимски вирази зоз словком було. Приклади за словка було и гоч наводзиме у II. часци нашей роботи. При медзивойнових авторох ище скоро цалком превладую вирази зоз нашим словком гоч. У I. и II. кнїжки Творох Гавриїла Костельника (I. Поезия, II. Проза) зме зазначели лєм приклади зоз словком гоч и анї єден приклад зоз було. У Костельника словко було нє находзиме вироятно и прето же вон у тим чаше уж добре владал з українским язиком, а у українским словко було нє иснує: українски еквиваленти наших виразох зоз словком гоч и сербизмох зоз словком було то вирази зоз словками будь и хоч: будь-хто «гоч хто», будь-що «гоч цо», хоч хто «гоч хто», хоч який «гоч яки» и др. На основи тих українских еквивалентох Костельник вироятно знал же вирази зоз словком було у нашим язику нє зоз карпатскей лексики. У кнїжки «Национални будитель и просвититель Русинох» (Нови Сад, 2018) Дюра Биндас, окрем єдного винїмку, хаснує вирази зоз словком гоч. Винїмок у Биндаса: Вони нательо оддалєни од було якого културного живота (Биндас, 261). Михал Ковач писал и у медзивойновим чаше и по Другей шветовей войни. У зборнїку приповедкох Цихи води (Н. Сад, 1970) автор, з єдним винїмком, хаснує вирази зоз словком гоч. Зазначели зме лєм єден пасус зоз заменовнїцким виразом було хтори: То уж єдна од велїх историйох котрим початок можеш найсц у було хторим дню и було хторей ноци ... (КовЦВ, 203–204). У препатрених текстох у Руских новинох зме зазначели заменовнїцки и присловнїцки вирази зоз словком гоч, гоч бизме у 20 рочнїкох, кельо вишли од 1921. по 1941. рок, судзаци по єдиним прикладу у Биндаса и єдиним у М. Ковача, вшелїяк нашли и ридки приклади зоз словком було. 7

Заменовнїцки и присловнїцки вирази зоз словком було у нашим литературним язику у векшей мири ше почали хасновац од другей половки 20. вику. Нашо школяре 50-их рокох прешлого вику вирази зоз словком було ище нє хасновали. То нам потвердзую и твори наших писательох хтори творели и у чаше после 50-их рокох прешлого вику. У нїх ище нє находзиме вирази зоз словком було. Нє зазначели зме их у кнїжки Михала Горняка Паметанє и забуванє, у кнїжки Миколи Кочиша Писнї и приповедки за дзеци, кнїжки Владимира Сабо-Дайка Вибрани писнї и проза, у рукопису нєобявеней приповедки Янка Сабадоша Розваляни салаш, у Җирошових кнїжкох Америцки мен, Мили сину мой и у рукопису його кнїжки Живот без надїї; тиж так у творох Юлияна Папа (Стретнуца), Меланиї Арваї (Нє бац ше од живота), Ирини Гарди Ковачевич (Нєбо над Керестуром). На преходни час – пейдзешати-шейдзешати роки прешлого вику – указує нам и преклад зоз сербского язика Ґоґольового Тараса Бульби од 1950. и преклад истого твору од 1982. року. У першим прекладу место сербского виразу било какав похасновани заменовнїк кой-яки, а у другим прекладу, другого прекладача, похасновани заменовнїцки вираз було яки: Козаком було досадно у дньох кед нєт борби занїмац ше з виучованьом кояких воєних дисциплинох, крем цильованя и дакеди обеговац ше на коньох (ҐоґольТБ 1950, 32). Козаки тримали же допито у медзичаше виучовац було яки дисциплини окрем можебуц цильованя и дзекеди обегованя на коньох (ҐоґольТБ 1982, 27). При наймладших ґенерацийох заменовнїцки и присловнїцки вирази зоз словком було уж «одомашнєни». У кнїжки Ивана Медєша Шпацири по сподку дунца (Нови Сад, 2011) зазначели зме пейц приклади виразох зоз словком було и три приклади зоз словком гоч: у мено бога глєдаю було яку материялну помоц (134. б.); преставал сом зоз було якима револуциями (191. б.). Заменовнїцки и присловнїцки вирази зоз словком було частейши у прекладох зоз сербского / горватского на руски язик як у ориґиналних творох наших писательох. Под уплївом сербского / горватского ориґинала прекладаче вирази зоз словком било дакеди прекладаю з виразами зоз калком було: – Никада се није усудио да било што запита ту шутљиву жену (КрлежаПФЛ, 35). Нїґда нє мал храбросци було цо ше опитац тей нєбешедлївей җени (КрлеҗаВФЛ, 19). 8

– Nikako ne želim da bilo ko trpi nepravdu zbog Jerneja (Cankar, 44). Нїяким концом нє җадам җе би було хто церпел нєправду пре Єрнея (ЦанкарТвори, 83). Зоз словком було прекладаче дакеди прекладаю и сербски заменовнїк икакав „гоч хтори, гоч яки”: – [Босна] у којој је живот, без икакве више уљуђености и питомости, сиромашан (Андрић, 78). [Босна] у котрей җивот, без було якей висшей улюдносци и питомосци, худобни (Андрич, 162). – Nijedne laži tu nema, nijedne kitwaste reči, niti ikakvog licemerstva (Cankar, 3). Анї єдного ту циґанства нєт, нєт украсни слова анї було якого лїцемирства (ЦанкарТвори, 45). Тиж так и сербске словко ма дакеди ше преклада зоз було: – Pošto sam se konačno smjestio u svom novom stanu, valjalo je razmisliti kako ću što prije načiniti sebi peć ili ma kakvo ognjište (Defo, 56–57). Понеҗе сом ше конєчно змесцел у своїм новим квартелю, требало роздумац як цо скорей направиц пец або було яке огнїско (Дефо, 44). – Кад људи ... из године у годину раде за другог ... а немају снаге да ма шта промене у томе ... нагомила се у понеком од њих горчина (Андрић, 120). Кед людзе ... з рока на рок робя на другого ... а нє маю моци було цо пременїц у тим ... нагромадзи ше у подаєдним з нїх горчина (Андрич, 95). У бешеди и у литературним язику дакеди хаснуєме виразом зоз словком було и гоч синонимски вирази зоз сербским словком ґод: хто ґод, цо ґод, яки ґод, хтори ґод, чий ґод, дзе ґод, кеди ґод, кадзи ґод: Цо ґод вам треба, серсан лєбо цо, шицко у мнє єст (Гнатюк29, 176). – Кажде хто ґод на своїм маєтку ... допущел гоч єдному квету же би ше отримал, могол обчековац вигнанство (Олуїч, 125). II. Вирази зоз словком було ше уж так повесц «одомашнєли» у нашим язику и з тим часточно поцисли з хаснованя нашо вирази зоз словком гоч. Наводзиме приклади хаснованя словка було, а за нїма, под знаком ** наводзиме и приклади з руским еквивалентом гоч. Приклади за словко було наводзиме зоз творох руских писательох 9

и зоз преложених творох зоз сербского / горватского язика. Лєм даскельо приклади дал автор статї (при нїх нє наведзене жридло). Приклади за словко гоч – зоз Гнатюкових етноґрафских записох, з Руских новинох (1924–1941), зоз творох руских писательох и з прекладох на руски язик. Заменовнїцки и присловнїцки вирази зоз словком було, як и вирази зоз словком гоч, виражую розлични ниянси у значеню, хтори у прикладох наводзиме под значенями 1, 2, 3... було хто 1. «гоч хто, без розлики хто»: и у бездумней җаҗди за забиваньом и увредзованьом було кого, вон дзвигнул руку ... спрам того облака (Андрич, 18). ** Тераз кед будзеш исц до цара, гоч хто ци ше будзе питац горе на ґалию, каждого веж, та вец будзе добре (Гнатюк29, 4). 2. «гоч хто, дахто»: Нїяким концом нє җадам җе би було хто церпел нєправду пре Єрнея (ЦанкарТвори, 83). – ноши у себе свою таїнствену хороту, а пребарз є горда җе би було кому дацо поведла (КрлеҗаВрацанє, 71). ** Нємоҗлїве було забуц тото цо видзел и чул. Нємоҗлїве було гоч кому повесц и ... у себе ношиц нєповедзене (Андрич, 76). – Вельки шоґун нє дошлєбодзовал же би му гоч хто лєм так, прейґ ноци,..., а зоз шаблю у рук улєцел през капуру городу Едо (Горняк,15). 3. «нїхто; гоч хто»: Тиҗ так ше нє усудзовал припознац було кому з домашнїх тото цо видзел (Андрич, 74). ** Нємоҗлїве було забуц тото цо видзел и чул. Нємоҗлїве було гоч кому повесц и тиҗ так нємоҗлїве у себе ношиц нєповедзене (Андрич, 76). 4. Заменовнїк було хто нє реґистровали зме з експресивним значеньом «дахто хто нє заслужує почитованє». З тим значеньом хаснуєме наш еквивалент гоч хто: Гоч хто мнє будзе учиц! «горши одомнє ме сце учиц». було цо 1. «гоч цо, без розлики цо»: Приповедаюци з Филипом о було чим, вон нє могол ... нє пошпоциц ше на було яку нєзначну дробнїцу (КрлеҗаВрацанє, 158). 10

** А вон ..., гоч цо му буду давац, та най нє сце нїч, лєм тот млїнок (Гнатюк29, 205). – Так то барз лєгко гоч цо погубиц (КостПроза, 27). –Нєдалєко од нас збудовали гарешт. Хто погришел гоч у чим, запераю го там босого (РН ч. 42/1937, 2). 2. «дацо; вообще дацо; голєм дацо, голєм цо-то»: Нїґда нє мал храбросци було цо ше опитац тей нєбешедлївей җени (КрлеҗаВрацанє, 19) (= голєм дацо (голєм цо-то) ше опитац... – Кед людзе ... з рока на рок робя на другого ... а нє маю моци було цо пременїц у тим ... нагромадзи ше у подаєдним з нїх горчина (Андрич, 95). ** Поведз гоч цо (голєм дацо), лєм нє будз цихо. 3. Заменовнїк було цо нє зазначели зме з експресивним значеньом «дацо безвредне, нєважне; вшелїячини, глупосци», алє ше вон вироятно хаснує. Наш еквивалент ту заменовнїк гоч цо. ** Пошлєш го на вашар, пошлєш го до варошу купиц дацо, купи гоч цо, да кельо питаю (= тє. купи безвредни ствари) (КовЦВ, 89. б.). – Каждому препоручуєм да нє вери гоч цо цо приповедаю нєрозсудни бешеди (= тє. да нє вери до нєпреверених, безвредних приповеданьох) (Биндас, 199). було хтори / котри 1. «без розлики хтори, гоч хтори»: То уж єдна од велїх историйох котрим початок можеш найсц у було хторим дню и було хторей ноци було хторого бачванского лєта, а конєц у було хторей єшенї, лєбо було хторей жими природи лєбо чловека... (КовачЦВ, 203–204). ** Кед би ми дакле за свой кнїжевни язик вжали гоч хтори од тих двох ... язикох, теди би себе ... наруцели єдну вельку терху (РК21, 40, Михал Мудри). – а наш народ ше нє уменьшал, алє ше увекшал, баржей як гоч хтори у наших крайох (РК22, 18). – И у Делгию, моҗебуц и вецей як у гоч хторим другим варошу, єст «Батово» ципели (Олуїч, 224). – Прето з обрабяньом конопи занїмац ше вредно баржей, як гоч з хтору другу роботу у ґаздовству (Биндас, 26). – Населєнє на фришко замоцнєло, розвило ше баржей як гоч хтори наш руски валал (Биндас, 81). 2. «гоч хтори; даєден; анї єден»: Ище нїґда нє приповедал о було котрей своєй малярскей задумки з таким заносом (КрлеҗаФЛат, 148) (= ище нїґда нє приповедал о даєдней (або: анї о єдней) своєй малярскей задумки...). 11

** [У шпоровносци] нас нє преможе так лєгко гоч хтори народ (Биндас, 226) (= анї єден народ). було яки 1. «гоч яки, без розлики яки» Приповедаюци з Филипом,... вон нє могол а нє пошпоциц ше на було яку нєзначну дробнїцу (КрлеҗаВрацанє, 158). ** – Фонди през хторих чежко можу постояц гоч яки народни установи, потребни нашим новином и цалей преси (РН 1/1936, 2, С. С-н). – Бул високого росту, моцни, на очи би ше поведло же є створени гоч за яку роботу (Арваї, 32). – Цо вредзи гоч яке добро, гоч яка ствар у рукох нєпросвищеного — нїч (Биндас, 64). – Упрагнї [коня] до гоч якей терхи – витаргнє коч з блата, алє вше помалючки... (КовачЦВ, 53. б.). – Дзекотри зос тих писньох у своєй цалосци таки удешепи, же би ше могли превесц гоч на яки шветов язик (КостПроза, 135). 2. «гоч яки; кой-яки; розлични»: Козаки тримали җе допито у медзичаше виучовац було яки дисциплини окрем моҗебуц цильованя и дзекеди обегованя на коньох (Ґоґоль1982, 27). ** Хорота печинки появює ше барз часто. ... Жовч з гочяких причинох нє доходзи до бураґох, алє остава у печинки, миша ше з креву (РН 21/1937, 3) (= пре розлични, даяки причини. 3. «гоч яки; кажди» «[Вони] и сами нє знаю цо сцу. Вони нательо оддалєни од було якого културного живота (Биндас, 261). ** Нє сце нїґдзе робиц, бої ше од гоч якей роботи (тє. од каждей роботи). 4. «даяки; даєден; голєм даєден, голєм даяки, (голєм) яки-таки, гоч лєм яки, вообще даяки»: Нєт анї єдного хтори би ше здогадал словох було якей писнї (Олуїч). – Понеҗе сом ше конєчно змесцел у своїм новим квартелю, требало роздумац як цо скорей направиц пец або було яке огнїско (Дефо, 44). ** держава уж видала наредбу, же людзе, котри примаю гоч яку пензию нє можу буц прияти до державних урядох (РН 43/32, 3, 2) (= котри примаю яку-таку, вообще даяку пензию. – Такой були ... одпущени зос урядох шицки тоти жени котрих мужове маю гоч яку службу (РН 28/33, 3) (= маю даяку, яку-таку, вообще даяку службу). 5. «нїяки; даяки»: – Вон ше по цалей ноци шпацира, ... нє ма места анї у єдним куце и анї у було яким полоҗеню, вшадзи ... ше чувствує 12

сциснути (ПетровичВ, 62) (= нї у яким положеню). – Анї єдного ту циґанства нєт, нєт украсни слова анї було якого лїцемирства (ЦанкарТвори, 45) (= нєт ... анї нїякого (анї даякого) лїцемирства). ** Паметай на каждим крочаю, да гоч яким нєкрасним дїлом нє наробиш себе ганьби и нєдаш причини, да це огваряю (РН 47/1937, 3) (= з яким-таким..., вообще з даяким, тє. анї з єдним, нї зоз яким нєкрасним дїлом). –[Направиц догварку] да роба идзе з Нємецкей до Австриї ... шлєбодно без нїякей царини (РН 13/31, 1). – Жидзи у Польскей маю 670 таки каси, котри даваю худобним Жидом ... пожички без нїяких каматох (РН 8/35, 3). – Перши є медзи нїма якиш... чловек без нїяких школох, алє сладки на язику (РН 10/35, 4). 6. «шицок; каҗди; гоч яки»: Як уж мож було видзиц ... вони и сами нє знаю цо сцу. Вони нательо оддалєни од було якого културного живота (Биндас, 261; РН 31/1934, 1) (= оддалєни од каҗдого културного живота). – ** як цо [на] гоч яку машину, кед стої без роботи спаднє прах, ардза и уничтожава, так и чловека „нїч нє робиц” доводзи до лєнївства (РН 17/27, 2) (= як цо [на] кажду машину, кед стої без роботи спаднє прах, ардза). 7. Вираз нє було яки за експресивни вираз нє гоч яки зме нє зазначели, алє ше вон вироятно хаснує. ** 1. «окреме значни, красни; винїмкови; окремней вредносци«: На тот святи вечар – видзи ше нам – як да шицки людзе ше лєм радовац знаю. А тота радосц нє гоч яка! (Биндас, 228). – У нїм [Руским календаре] кажди найдзе свойо читанє и то нє гоч яке, алє виберане, нам найхасновитше (Биндас, 240). 2. Тот його брат Илько наисце скот и то нє гоч яки... (= тє. нєдобри, погубени чловек) (КовачЦВ, 161. б.). було чий «гоч чий; дачий; нїчий»: [Вона] зоз красу и славу котру уҗивала, нє моҗе буц и нє треба җе би була було чий фалаток (Шкрелї). ** Руски еквиваленти: гоч чий; дачий; нїчий: нє треба җе би була гоч чий (дачий, нїчий) фалаток. було дзе «без розлики дзе, гоч дзе»: [Мацко] мал тото повласценє..., җе ше на ноц було дзе моҗе зацагнуц (ПетровичВ, 65). 13

** кед биш [ми жвератко] принєс, вше бим це видзела гоч дзе биш лєм пошол (Гнатюк29, 276). – чом сце нє одкладали [пенєжи] до каси, до банки, та гоч дзе индзей, а нє до ботоши (КовачЦВ, 257. б.). – Жеми у Митровици єст на предай и тарґує ше, а туньша є як гоч дзе у Сриме дольнїм и Бачкей (РН 14/1929, 3). – Будземе владац зоз цалу Европу и забраньиме же да ше гоч дзе створи большевизам (Заря 7/1939, 3). – На жаль ... барз мало мож найсц добри кнїжки и новини гоч дзе на швеце (Биндас, 238). – нє ганьбме ше своєй прадїдовскей вири рускей народносци гоч дзе будземе (Биндас, 63). було кадзи «гоч кадзи, без розлики кадзи»: Вон нє коровче на парлогу цо го витор вирве и котурбича було кадзи (ПетровичВ, 14). ** Mаце тото жвератко, та гоч кадзи пойдзе брацик ци по лєше, вше го видзиш (Гнатюк29, 278). було кеди «без розлики кеди, гоч кеди»: Дутян роби 24 годзин, було кеди можеце присц куповац. ** А ґалия дораз рушела ше [по сухей жеми] и пошла сама, фришше ишла як пред тим гоч кеди кед по морю ходзела (Гнатюк30, 96). – Самого го нє пущали, лєм спал сам, и то нємирнєйше як гоч кеди (ПетровичВ, 24). – швет и людзе на нїм нєшка вре баржей як гоч кеди: и сам Бог зна ґу чому то доведзе (Биндас, 180). III Заключенє. Од 20-их рокох прешлого вику у нашим литературним язику ше почали хасновац заменовнїцки и присловнїцки вирази зоз словком було (хторе калк сербского словка било) як синоними руских виразох зоз словком гоч. До того часу у руским язику ше хасновали лєм вирази зоз словком гоч, цо потвердзую и Гнатюково етноґрафски записи, у хторих зме нє зазначели анї єден приклад виразох зоз словком було. Руски вирази зоз словком гоч превладовали у медзивойновим чаше, кед ше зявйовали лєм поєдинєчни приклади зоз словком було: 14

Г. Костельник хасновал лєм вирази зоз словком гоч, у Д. Биндаса и М. Ковача зазначени лєм по єден приклад словка було. Вирази зоз словком гоч при найстарших авторох виражовали ище шицки значеня и ниянси у значеню хтори мали у народним язику: людзе, котри примаю гоч яку пензию нє можу буц прияти до державних урядох (РН 43/32, 3, 2) (= котри примаю вообще даяку пензию; по сербски: који примају било какву пензију). Фонди през хторих чежко можу постояц гоч яки народни установи, потребни нашим новином (= шицки установи, або: нє може постояц анї єдна установа; по сербски: било какве установе) (РН 1/1936, 2). Хорота печинки появює ше барз часто. ... Жовч з гочяких причинох нє доходзи до бураґох, алє остава у печинки, миша ше з креву (= пре розлични, пре даяки причини, по сербски: из било каквих разлога) (РН 21/1937, 3). У даєдних прикладох место виразу гоч яки похасновани заменовнїк нїяки: Жидзи у Польскей маю 670 таки каси, котри даваю худобним Жидом ... пожички без нїяких каматох (= без гоч яких каматох; по сербски: без било каквих (без икаквих) камата) (РН 8/35, 3). У другей половки 20. вику и у сучасним литературним язику частейше ше хасную вирази зоз словком було, окреме у прекладох зоз сербского / горватского язика, алє вони ище нє превладую вирази зоз словком гоч. Обидва ґрупи заменовнїцких и присловнїцких виразох зоз словком гоч и зоз було ше нєшка хасную як синоними.

Жридла 1. Андрич – Андрич, И. (1978). Приповедки. Нови Сад: Руске слово. Андрић – Андрић, И. (1985). Приповетке. Београд: Нолит – Просвета – Завод за издавање и наставна средства. Биндас – (2018). о. Дюра Биндас (1877–1950). Национални будитель и просвититель Русинох. Петроварадин: Максима ґраф. 15

Горняк – Горняк, M. (2019). Паметанє и забуванє. Нови Сад: Дружтво за руски язик, литературу и културу. Ґоґоль1950 – Ґоґоль, Н. В. (1950), Тарас Бульба. Р. Керестур. Ґоґоль1982 – Ґоґоль, Н. В. (1982). Тарас Бульба. Нови Сад: Завод за видаванє учебнїкох. Defo – Дефо, Д. (1981). Робинзон Крусо. Нови Сад: Завод за видаванє учебнїкох. Defo – Defo, D. (1984). Robinzon Kruso. Sarajevo: Svjetlost. Гнатюк29 – Гнатюк, В. (1910). Етноґрафічний збірник Наукового товариства ім. Шевченка, т. ХХІХ: Етноґрафічні матеріали з Угорської Руси, т. V: Казки з Бачки. У Львові: Наукове товариство ім. Шевченка. Гнатюк30 – Гнатюк, В. (1911). Етноґрафiчний збiрник Наукового товариства iм. Шевченка, т. ХХХ: Етноґрафічні матеріали з Угорської Руси, т. VI: Байки, леґенди, істор. перекази, новелї, анекдоти – з Бачки. – УЛьвові: Наукове товариство ім. Шевченка. ГнатюкОселї – Гнатюк, В. (1898). Рускi оселї в Бачці (в полудневій Угорщині). У: Записки Наукового товариства ім. Шевченка, т. ХХІІ, кн. ІІ. Львів: Наукове товариство ім. Шевченка. КовачЦВ – Ковач, М. (1970). Цихи Води. Вибрани приповедки. Нови Сад: Руске слово. КостПроза – Костельник, Г. (2011). Проза на руским литературним язику. Нови Сад: Руске слово. КрлежаВФЛ – Крлежа, М. (1983). Врацанє Филипа Латиновича. Нови Сад: Руске слово. КрлежаПФЛ – Крлежа, М. (1983). Повратак Филипа Латиновића. Београд: Рад. Олуїч – Олуїч, Ґ. (1983). Перлова ружа и други сказки. Нови Сад: Руске слово. ПетровичВ – Петрович, В. (1984). Вибрани приповедки. Нови Сад: Руске слово. РЗаря – Русска заря. Орган культурно-нацiоналного союза югославянских Русинов, Нови Сад. РН – Руски новини за Русинох у Кральовини С. Х. С. (роки 1924– 1941). Властитель Руске Народне Просвитне Дружтво, Руски Керестур. ЦанкарТвори – Цанкар, И. (1978). Вибрани твори. Нови Сад: Руске слово. 16

CankarJernej – Cankar, I. (1982). Sluga Jernej i njegovo pravo. Novi Sad: Zavod za izdavanje učebnika. Шкрелї – Шкрелї, А. (1985). Людзе и цинї. Нови Сад: Руске слово. 2. Арваї, М. (2017). Нє бац ше од живота. Нови Сад: Дружтво за руски язик, литературу и културу. Гарди-Ковачевич, И. (2012). Нєбо над Керестуром. Нови Сад: Руске слово. Жирош, М. (2015). Америцки мен. Нови Сад: Дружтво за руски язик, литературу и културу. Жирош, М. (2002). Мили сину мой. Нови Сад: НВУ Руске слово и Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла. Жирош, М. Живот без надїї (у рукопису). Кочиш, М. (2018). Писнї и приповедки за дзеци. Нови Сад: Дружтво за руски язик, литературу и културу. Медєши, И. (2011). Шпацири по сподку дунца. Нови Сад: Руске слово. Пап, Ю. (2015). Стретнуца з прешлосци. Нови Сад: Дружтво за руски язик, литературу и културу. Сабадош, Я. Розваляни салаш (у рукопису). Сабо-Дайко, В. (2018). Вибрани писнї и проза. Нови Сад: Дружтво за руски язик, литературу и културу.

Julijan Ramač PRONOMINAL AND ADVERBIAL EXPRESSIONS WITH THE PARTICLES БУЛО AND ГОЧ Summary Since the 1920s, when the first Ruthenian books were published, pronoun and adverbial expressions have started being used with the Serbian particle bilo (Ruth. bulo) (було хто, було цо, було яки, було хтори, було чий; було дзе, було кадзи, було одкадз, було кеди, було як) 17

as synonyms of the Ruthenian (Rusyn) expressions with the particle гоч (гоч хто, гоч цо, гоч яки, гоч хтори, гоч чий; гоч дзе, гоч кадзи, гоч одкадз, гоч кеди, гоч як), that were used in the vernacular until then (we noted them in Hnatjuk’s ethnographic records (1897)). Ruthenian expressions with the particle гоч prevailed in the interwar period, when they still expressed all the nuances in the meaning that they had in the 19th century, which, however, the younger generations forget, for example: людзе, котри примаю гоч яку пензию нє можу буц прияти до державних урядох (= вообще даяку пензию). In the second half of the 20th century, expressions with the particle було were used more often, especially in translations from the Serbian / Croatian language, but they did not prevail the synonymous expressions with the particle гоч. Key words: Ruthenian (Rusyn) (southern Ruthenian) literary language, morphology, pronominal and adverbial expressions with the particle гоч and Serbian word-calque було

MARINA SAKAČ* Univerzitet u Beogradu Filozofski fakultet marina.sakac19@gmail.com

UDC 7.07(=161.2):061(497.11) 930.85(=161.2)(497.11) жридлова наукова робота прияте 05. 07. 2020. прилапене за друкованє 26. 08. 2020.

Analiza esencijalizacije rusinske kulture na primeru manifestacije „Dani rusinske kulture/Днї рускей култури” (deo prvi)** Cilj rada je da se ukaže na različite aspekte esencijalizacije rusinskog manjinskog identiteta. Ukazano je na utilitarističku vrednost esencijalizovanja manjinskog identiteta, ali je takođe ukazana i opasnost od instrumentalizacije elemenata kulture, kontekstualno i istorijski u antropološkim istraživanjima. U radu se preispituju pojmovi esencijalizma i konstruktivizma u teorijskom i praktičnom pristupanju kulturi i prezentaciji manjinskog identiteta. Teorijski i interpretativno su pojmovi izmišljanja tradicije i istorije, kao i političke instrumentalizacije. Izložba i manifestacija „Dani rusinske kulture/Днї рускей култури” su posmatrani kao mehanizam za društveno i političko legitimisanje etničkog manjinskog identiteta u institucionalnom, odnosno, muzejskom okviru. Građa za analizu, odnosno interpretaciju, prikupljena je putem polustruktuiranih intervjua sprovedenih sa dve autorke izložbe: istoričarkom i kustoskinjom Muzeja Vojvodine, Ljubicom Otić, i etnološkinjom i šeficom za istraživački sektor u Pokrajinskom zavodu za zaštitu spomenika kulture, dr Mirjanom Đekić, kao i * Marina Sakač, diplomirani etnolog-antropolog, saradnica u Istraživačkoj stanici Petnica, na seminaru antropologije ** Rad je nastao na osnovu diplomskog rada koji je odbranjen u junu 2020. godine pod naslovom: „Samoesencijalizacija rusinske kulture kao mehanizam stvaranja društveno-političkog legitimiteta” pod mentorstvom prof. dr Miloša Milenkovića na Filozofskom fakultetu u Beogradu. Posebnu zahvalnost želim da iskažem svom mentoru Milošu Milenkoviću; komisiji koja je bila na odbrani mog diplomskog rada – Marku Piševu i Jeleni Ćuković; sekretarici Ani Dajić koja mi je pomogla sa svim birokratskim pitanjima; svojim ispitanicima koje su izdvojile vreme za moje istraživanje, Ljubici Otić i Mirjani Đekić; svom dragom prijatelju i budućem master biologu Nenadu Radivojeviću koji je bio uz mene tokom svih stresnih trenutaka pisanja rada; i na kraju, svojim veoma strpljivim roditeljima.

prikupljanjem informacija na internet portalima i vebsajt stranicama svih institucija koje su učestvovale u sprovođenju i/ili promociji ovog projekta. Ključne reči: kulturni esencijalizam, kulturni konstruktivizam, etnički identitet, samoesencijalizacija, instrumentalizacija prošlosti, izmišljanje tradicije, Rusini, Srbija

Uvod U radu je sprovedena analiza esencijalizacije elemenata rusinske kulture u cilju postizanja društvene prepoznatljivosti i političke legitimizacije. Predmet istraživanja je gostujuća izložba Nacionalnog saveta Rusina u Srbiji, u okviru manifestacije „Rusini u Srbiji”1, održane u Etnografskom muzeju u Beogradu 2016. godine. Manifestacija je nosila naziv „Dani rusinske kulture/Днї рускей култури”2, a glavna izložba je bila „Obredi prelaza u fokusu objektiva fotografa Budinskih/Обряди преходох у фокусу обєктива фотоґрафох Будински”. Fotografska izložba je bila predstavljena i u Arhivu Vojvodine3 2019. godine. Lično interesovanje za ovu temu proisteklo je nakon saznanja da je ova manifestacija bila prvo javno predstavljanje rusinske etničke manjine u Etnografskom muzeju, instituciji koja je istorijski, politički i nacionalno veoma relevantna za srpsko društvo4. Takođe, početna hipoteza ovog is1 Više informacija na sajtu Etnografskog muzeja pregledom kategorije – povremene izložbe. Izvor: https://etnografskimuzej.rs/izlozbe/povremene-izlozbe/ (pristupljeno 22.05.2020.) Izvor sa vebsajta Zavoda za kulturu vojvođanskih Rusina: https://zavod.rs/u-beogradze-nyeshka-pochinayu-dnyi-ruskej-kulturi/ (pristupljeno 23.05.2020.) 2 Na kraju rada u prilozima se nalaze pamfleti i program sa ove manifestacije. 3 Izvor sa vebsajta Arhiva Vojvodine: https://arhivvojvodine.org.rs/sr/izlozba-obredi-prelaza (pristupljeno 23.05.2020.) 4 Vidi: Simić M. (2008) Izlaganje narodnosti kao tradicionalne kulture u Etnografskom muzeju u Beogradu: Istraživanje muzejske modernističke prakse, u: Lj. Gavrilović, M. Stojanović (ur.) Muzeji u Srbiji: Započeto putovanje. Beograd: Muzejsko društvo Srbije. Kako autorka navodi u tekstu, deo procesa izgradnje srpske nacionalne države bilo je formiranje Narodnog muzeja i njegovog Etnološkog odeljenja 1844. godine, koji je kao nezavisan muzej formiran 1901. godine. Formiran kao institucija od „državnog značaja” u Srbiji, Muzej je organizovan kao mesto prikupljanja i izlaganja tradicionalne kulture različitih naroda – „Srba i drugih sa kojima Srbi žive zajedno ili su živeli zajedno” (Simić, 2008: 50). „Tradicionalna materijalna kultura” se smatra konkretnom materijalizacijom „etničkih karakteristika” koje se razumeju kao data realnost koju samo treba zabeležiti i prikupiti, saglasno pravilima „pozitivističke nauke” koja se u muzeju praktikuje (Simić, 2008: 53). Da bi jedan narod sebe mogao smatrati narodom, neophodno je da ima „nacionalnu baštinu”, koja služi kao „materijalni dokaz” njegovog „etničkog kontinuiteta” na određenoj teritoriji (Simić, 2008: 54).

traživanja je proizašla iz interesovanja za specifičan fenomen – samoesencijalizaciju. Ovaj pojam se definiše kao proces kojim članovi zajednice namerno ili slučajno doprinose esencijalizaciji elemenata sopstvene kulture. Kulturni esencijalizam u ovom radu figurira kao jedan od mehanizama, odnosno, jedan od koraka preduzetih kako bi manjinska etnička zajednica postigla prepoznavanje, ali i kako bi se legitimisala društveno i politički u okviru većinske nacionalne zajednice – sredstvima koja su joj na raspolaganju, dakle ugledanjem na dominantni obrazac. Kompleksnost same teme istraživanja dovela je do potrebe za raščlanjivanjem različitih konceptualnih okvira i teorijskih pojmova koji će služiti za razumevanje, odnosno, interpretaciju, kako značenja izložbe za njene autorke, tako i za samu etničku zajednicu. Noseća pretpostavka ovog rada jeste ideja o samoesencijalizaciji kulture, odnosno, pitanje toga da li su, zašto, i na koji način pojedinci koji se identifikuju kao Rusini, esencijalizovali elemente sopstvene kulture i identiteta. Preispitivanjem esencijalističkog i konstruktivističkog pristupa kulturi, ukazano je na njihovu kompleksnost, višedimenzionalnost i potencijalnu korisnost. Uočena je potencijalna opasnost od instrumentalizacije elemenata kulture, ali se uviđa i njena utilitaristička vrednost. Teorijsko-metodološka osnova za rad se oslanja na sledeće koncepte: izmišljanje tradicije, instrumentalizacija prošlosti, kulturni esencijalizam nasuprot kulturnom konstruktivizmu i kritici esencijalizma, odnosno ukazivanje na opasnosti esencijalizacije kulture. Građa za analizu, odnosno interpretaciju, prikupljena je putem polustruktuiranih intervjua sprovedenih sa dve autorke izložbe: istoričarkom i kustoskinjom Muzeja Vojvodine, Ljubicom Otić, i etnološkinjom i šeficom za istraživački sektor u Pokrajinskom zavodu za zaštitu spomenika kulture, dr Mirjanom Đekić, kao i prikupljanjem informacija na internet portalima i vebsajt stranicama svih institucija koje su učestvovale u sprovođenju i/ili promociji ovog projekta. Istraživanjem se zaključuje da postoje ograničenja u esencijalističkom pristupu kulturi, te da je problematično posmatrati kulturu kao monolitnu i homogenu celinu. Sprovedena je kritika tradicionalističkog posmatranja identiteta i reprezentativnih elemenata kulture, a početna hipoteza rada je oborena. Samoesencijalizacija kulture ili možda nešto drugo? Perspektiva koju želim da predstavim u ovom radu će preispitivati esencijalističke težnje, ali ih takođe i staviti u društveni i politički kontekst multikulturalnog i multietničkog područja u kom su takve težnje u 21

određenom smislu čak i neophodne kako bi se jedna etnička zajednica konstituisala i istakla svoju differentia specifica u odnosu na druge etničke zajednice koje su poznatije širem društvu. U ovom radu, nastojim da esencijalističke, ali i konstruktivističke pretpostavke preispitam kako bih ukazala na načine na koje se takve ideje prezentuju kroz izabrane reprezentativne elemente kulture i identiteta, odnosno, kroz izložbu o etničkom identitetu rusinske zajednice. Nastojaću da ponudim adekvatnu interpretaciju neophodnu za razumevanje teorijskih pozicija koje zastupam ali i koje želim da kontekstualizujem, dekonstruišem, kritikujem i rekonceptualizujem na osnovu prikupljene građe. Na osnovu prikupljene građe o manifestaciji i izložbi „Dani rusinske kulture/Днї рускей култури”, možemo govoriti o tendenciji autorki da predstave suštinske elemente rusinske kulture koje one pronalaze u tradicionalnoj kulturi koji se kroz izložbu predstavljaju kao reprezentativni, odnosno kao inherentno rusinski. Elementi koji su bili prikazani su: nacionalni kostim, specifičan način pletenja kose kod devojčica, devojki i žena, narodna muzika i specifičan obred prikazan na fotografijama pod nazivom „Svjat/Свят”5 koji figurira kao differentia specifica. Pored toga, glavnu izložbu „Obredi prelaza u fokusu objektiva fotografa Budinskih/Обряди преходох у фокусу обєктива фотоґрафох Будински”6 su činile fotografije koje su nastale u periodu 1915– 1955. godine u Ruskom Krsturu. Stručni i profesionalni izbor autorki je bio da se prikaže tradicionalna kultura, ali nije u potpunosti jasno da li je njihova pozicija svesna i namerna ili proističe iz prakse i navike. Odnosno, pitanje koje se postavlja je da li autorke konceptualizuju prikaz etničkog identiteta kroz materijalnu kulturu i stvaralaštvo koje postoji duži vremenski period. Moja kritika u tom slučaju je upućena takvom svedenom pristupu prikazivanja etničkog identiteta, odnosno, elemenata kulture, s obzirom da postoji savremeno stvaralaštvo i angažman Rusina u različitim sferama 5 U pitanju je obred koji se obavlja godinu dana pre prve pričesti, u kojem učestvuju devojčice kojima će se promeniti status za godinu dana, kada će postati punopravne članice verske zajednice, svesne i odgovorne za svoj duhovni život. Ovaj obred karakteriše procesija koju obavljaju devojčice – šetaju oko crkve, bacaju latice ruže i naglas izgovaraju reči: „Svjat/Свят”. 6 Na fotografijama je prikazana jedna od klasičnijih etnoloških i antropoloških tema kojima su se bavili gotovo svi etnolozi i antropolozi nakon Arnolda Van Genepa (1873-1957), koji je utemeljio strukturu obreda prelaza (eng. life-cycle rituals). U pitanju su preliminalni, liminalni i postliminalni obredi. Van Genepov teorijski doprinos je i danas koristan kada je potrebno shematski prikazati različite faze obreda prelaza ili obreda inicijacije (Delijež, 2012: 105-107). U domaću etnologiju obrede prelaza je uveo Ivan Kovačević u svom radu Semiologija rituala iz 1985. godine.

kao što su naučno-obrazovna7, književna8, umetnička9, muzička10, sportska11 i druge. 7 Natalija Budinski, masterirala na Prirodno-matematičkom fakultetu u Novom Sadu, radi kao profesorka matematike u Osnovnoj i srednjoj školi „Petro Kuzmjak” u Ruskom Krsturu. Osvojila je mnogobrojne nacionalne i internacionalne nagrade za svoje inovativne pristupe predavanju matematike, a od 2017. godine radi i kao spoljašnji savetnik u Ministarstvu prosvete, nauke i tehnološkog razvoja Republike Srbije. Izvor: https://www.linkedin.com/in/natalija-budinski-7624b680/ (pristupljeno 24.05.2020.) Julijan Tamaš, akademik, šef Odseka za rusinistiku na Filozofskom fakultetu u Novom Sadu, bio je predsednik Vojvođanske akademije nauka i umetnosti u periodu 2004-2008 i od 2012. do penzionisanja 2015. Izvor: http://vanu.org.rs/?p=229 (pristupljeno 24.05.2020.) Radmila (Sakač) Šovljanski, doktorirala na Farmaceutskom fakultetu u Beogradu, radila kao redovna profesorka na Poljoprivrednom fakultetu u Novom Sadu, šira stručna i društvena aktivnost joj je bila u sferi toksikologije pesticida u različitim vladinim i nevladinim asocijacijama, penzionisala se 1991. godine. Izvor: https://nar.org.rs/prof-dr-radmila-sovljanski/ (pristupljeno 25.05.2020.) Đura Hardi, doktorirao na Filozofskom fakultetu u Novom Sadu, gde radi kao redovni profesor na Odseku za istoriju, naučna oblast interesovanja mu je medijevistika. Izvor: https://nar.org.rs/dr-djura-hardi/; http://www.ff.uns.ac.rs/sr-lat/fakultet/zaposleni/profdr-djura-hardi-211 (pristupljeno 25.05.2020.) Aleksej Kišjuhas, doktorirao na Filozofskom fakultetu u Novom Sadu, gde radi kao docent na Odseku za sociologiju, naučna oblast interesovanja su mu teorijska sociologija, istorija društvenih nauka, sociološka istraživanja ideologija, revolucija i društvene promene i druge. Izvor: http://www.ff.uns.ac.rs/sr-lat/fakultet/odseci/sociologija/zaposleni/aleksejkisjuhas (pristupljeno 25.05.2020.) 8 Julijan Tamaš, Irina Hardi Kovačević, Mikola Šanta, Mihal Ramač. Od mlađih autora: Saša Sabadoš, Tamara (Hrin) Rončević. Najpoznatija autorka dečije književnosti: Melanija Rimar. 9 Ljubomir Sopka, ilustrator i karikaturista, radio kao novinar urednik i likovni urednik u „Ruskom slovu”, osvojio veliki broj nagrada za svoje radove. Izvor: http://rdsa.tripod.com/sopkalat.html (pristupljeno 25.05.2020.) Lidija Barna, likovna umetnica, završila je akademiju umetnosti u Novom Sadu, radi kao profesorka likovnog vaspitanja u OŠ „Petefi brigada” u Kuli. Izvor: http://www.ruskeslovo.com/2017/06/20/62012/ (pristupljeno 25.05.2020.) Vlado Njaradi, slikar, jedan od njegovih radova je bio izlagan u kući kralja Petra na Senjaku u Beogradu, na 47. Majskoj izložbi u organizaciji Udruženja likovnih umetnika primenjenih umetnosti i dizajnera Srbije. Izvor: http://www.ruskeslovo.com/2017/12/13/70645/ (pristupljeno 25.05.2020.) 10 Ivan Kovač (1937-1992), kompozitor, profesor i dekan Akademije umetnosti u Novom Sadu. Pisao je muziku raznih žanrova, vokalnu, klavirsku, kamernu, horsku i velika orkestarska dela. Izvori (pristupljeno 24.05.2020.): https://nar.org.rs/ivan-kovac-2/; https://web.archive.org/ web/20120401024847/http://www.likovnikrug.org/KOVAC_IVAN-150-1-171 11 Mihail Dudaš, srpski atletičar, učesnik svetskih i evropskih prvenstava, kao i Letnjih olimpijskih igara 2012 i 2016. godine. Izvor: https://www.worldathletics.org/athletes/serbia/mihail-dudas-226069 (pristupljeno 25.05.2020.)

Tačke preklapanja koje uočavam u konceptima nematerijalnog kulturnog nasleđa i strateškog esencijalizma se tiču svesnog konstruisanja, pregovaranja i usaglašavanja informacija (Aykan po Ćuković, 2019: 37) koje je potrebno prikazati kako bi se neki element kulturnog nasleđa posmatrao kao reprezentativan ili uopšte relevantan. Naglasak na ovoj manifestaciji je bio na tradicionalnoj kulturi, i pozicioniranje informacija tako da se uvidi značaj Rusina u toku 20. veka, kako jedna od autorki izložbe navodi: „Mi o sebi znamo koliko znamo, ali nikako da dođe neko od nas i kaže, dobro, ajde da kažemo nešto i drugima, da smo tu, da smo nešto stvorili, da smo imali značajno mesto na ovom prostoru i da ga imamo i danas, mene to uvek motiviše”. Smatram da je ovakvim naglašavanjem dugovečnosti i doprinosa rusinske kulture implicirana relevantnost rusinske zajednice u okviru većinske zajednice, ali i njene legitimnosti u društvenom, a i u političkom smislu, ovo možemo povezati sa konceptima zlatnog doba i izmišljanja tradicije, u okviru kojih je potrebna nekakva veza sa prošlošću, makar jedan detalj poput rituala „Svjat/Свят”, koji će opravdati posebnost rusinskog etničkog identiteta. Postavlja se pitanje, da li je ovaj vremenski period na fotografijama zamišljen kao zlatno doba, ili je to pak samo jedan istorijski isečak koji se prezentuje kao dokaz o postojanju Rusina u određenom vremenskom periodu. Izmišljanje tradicije Pojam izmišljene tradicije nam može pomoći u koncipiranju toga kako se stvaraju određene slike ali i ideološke pretpostavke o nacionalnim zajednicama, o kojoj nam govori Erik Hobsbom koji je definiše kao „skupinu praksi ritualne ili simboličke prirode, kojima u načelu upravljaju javno ili prešutno prihvaćena pravila, a čiji je cilj ponavljanjem usaditi određene vrijednosti i norme ponašanja” (Hobsbawm, 2008: 139). Takođe, ono što Hobsbom naglašava jeste pojam tradicije koji objašnjava kao nešto što se predstavlja kao nepromenljivo, bez obzira na to da li je prošlost izmišljena ili ne (Hobsbawm, 2008: 140). Autori Ričard Hendler i Džoselin Linekin, posmatraju pojam tradicije kroz dve kategorije: zdravorazumsku i naučnu. Njeno zdravorazumsko značenje se odnosi na nasleđene elemente poput običaja i verovanja, dok se naučna kategorija definiše u okvirima kontinuiteta i diskontinuiteta, odnosno udaljava se od ranijih koncepcija koje su je definisale kao ograničenu, kao datost, ili kao stvar suštine, odnosno esencije, neke nacije. Takođe, jedna od lažnih dihotomija koja se javlja u koncepciji tradicije jeste fiksiranje tradicije i modernosti kao međusobno isključivih kategorija (Handler and Linnekin, 1984: 273). 24

Ovi autori kritikuju Zapadne društvene nauke koje su konceptualizovale nacije kao etničke grupe koje se sastoje od individualnih ljudskih bića, koja dele određene karakteristike, tradicije i vrednosti koje ih vezuju za određenu kulturu i razlikuju od onih koji su definisani kao autsajderi (Handler and Linnekin, 1984: 277). Ovakve Zapadne koncepcije nacije su uticale na oprirodnjavanje etniciteta kao nečeg suštinskog što svi pripadnici jedne kulture dele svojim rođenjem; posledično su time nastali i različiti nacionalizmi. Jedna od autorki izložbe navodi: „(…) i napravimo malo domaćinstvo u stvari, jer ja imam to kako je izgledalo, da napravimo da izgleda kad neko dođe da ima osećaj starine. Kultura se tako uči i prošlost se tako uči jer najlakše uđe u glavu.” Iz intervjua saznajemo ideje autorke o tome na koji način bi trebalo da se uči o kulturi i prošlosti, vidimo da te ideje korespondiraju sa Hendlerovim i Linekinim laičkim poimanjem tradicije, te možemo pretpostaviti da su te ideje vodile i izradu same izložbe „Obredi prelaza u fokusu objektiva fotografa Budinskih/Обряди преходох у фокусу обєктива фотоґрафох Будински”. Elementi koji su odabrani da reprezentuju tradicionalnu kulturu se stavljaju u potpuno drugačiji kontekst u odnosu na njihovu stvarnu prošlost. Ovakva ideja očuvanja tradicije je stvorena iz potrebe da se u sadašnjosti konceptualizuje prošlost. Samim tim, takvo očuvanje tradicije predstavlja invenciju i novu simboličku interpretaciju prošlosti (Handler and Linnekin, 1984: 280). Drugim rečima, ovi autori se suprotstavljaju naturalističkoj paradigmi, gde tradiciju posmatraju kao simbolički proces koji obuhvata stare simbolizme i kreativno ih reinterpretira u sadašnjosti (Handler and Linnekin, 1984: 287). Ove koncepcije možemo uporediti i sa brikolažom (franc. bricolage), pojmom koji Klod Levi-Stros definiše kao način kombinovanja i rekombinovanja zatvorenog niza materijala kako bi se osmislile nove ideje (Levi-Stros po Turkle, 2007: 4). S obzirom na to da izložbu čine fotografije Rusina iz javnog društvenog života (mature, prve pričesti, krštenja, svadbe, sahrane) i naručeni privatni portreti porodica, možemo uočiti da je došlo do kombinovanja i rekombinovanja raznovrsnog materijala koji bi se pretvorio u jedan koherentan narativ o javnom i privatnom životu Rusina, odnosno, o životnim ciklusima i obredima prelaza kod Rusina u periodu nakon Prvog svetskog rata. Instrumentalizacija prošlosti Entoni Smit govori o nacionalnom preporodu i različitim načinima na koje se prošlost politički instrumentalizuje kako bi bila korisna u 25

stvaranju nacionalnih identiteta, pa tako postoji pozivanje na herojsku prošlost ili na zlatno doba, ali kada su u pitanju narodi koji nemaju svoje zlatno doba ili nemaju dobro dokumentovanu etno-istoriju, moraju da otkrivaju svoju prošlost (Smit, 1997) (istakla M. S.). Smit spominje Ukrajince i njihovo pozivanje na prošlost i kulturno poreklo iz Kijevske Rusije iz desetog veka, što je ista istorija na koju se u svojim istoriografijama pozivaju i Rusini. Drugim rečima, putem pozivanja na herojsku prošlost, različite nacionalne zajednice iskazuju svoju dugovečnost, političku i društvenu relevantnost i legitimnost. Smatram da su se autorke izložbe trudile da prikažu modernu rusinsku istoriju što su reprezentativnije mogle s obzirom na materijal s kojim su radile. Ako se vratimo na pitanje etničkog identiteta i kulturnog esencijalizma gde se narodna nošnja, ples i pesme predstavljaju kao tradicionalni, kao autentični i kao da su ostali u izvornom obliku, kakav je bio pre nego što su se Rusini doselili u današnju Vojvodinu, možemo pretpostaviti da je takva vrsta predstavljanja etničkog identiteta u skladu sa načinom na koji većinska zajednica sebe predstavlja. Pojedinci ili institucije se ugledaju na način na koje je većinsko stanovništvo uspostavilo svoj politički i društveni legitimitet, te pokušava da oponaša takve prakse ne bi li i sama dobila neophodno društveno prepoznavanje i politički legitimitet. Možemo uočiti da je takav pristup prezentovanju etničkog identiteta i elemenata rusinske kulture bio primenjen na manifestaciji „Dani rusinske kulture/Днї рускей култури”. Kulturni esencijalizam vs. kulturni konstruktivizam U najopštijem smislu kulturni esencijalizam možemo posmatrati kao teorijsku perspektivu koja nastoji da definiše ljude, stvari i identitete kao one koji poseduju određene suštinske, odnosno, esencijalne karakteristike, koje ih čine onime što jesu. Uobičajeni način na koji se etnički ili nacionalni identitet esencijalizuje upravo jeste pobrojavanjem neophodnih suštinskih karakteristika koje bi pojedinac trebalo da poseduje kako bi se smatrao pripadnikom ili pripadnicom određene kulture, etničke ili nacionalne zajednice. Podrazumevaju se poznavanje maternjeg jezika, određena veroispovest, elementi tradicionalne kulture poput običaja za vreme praznika ili u okviru porodičnih i rodbinskih odnosa. Ralf Griljo definiše kulturni esencijalizam kao „sistem verovanja utemeljen na konceptu ljudskih bića kao ,kulturnihʼ (i pod određenim 26

uslovima teritorijalnih i nacionalnih) subjekata, npr. nosioci kulture, locirani u ograničenom svetu, koji ih definiše i razlikuje od drugih” (Grillo, 2003: 158). Stjuart Hol nudi konstruktivističku perspektivu identiteta – pojam identiteta ne ukazuje na stabilnu jezgru jastva koje se razvija od početka do kraja kroz nestalnosti povijesti bez promjene, to nije djelić jastva koji ostaje uvijek već „isti”, identičan sa samim sobom kroz vrijeme (Hall, 2001: 218). Niti, nastavlja autor, ako prenesemo ovu esencijalizirajuću koncepciju u djelokrug kulturalnog identiteta – da se „kolektivno ili istinsko jastvo koje se skriva unutar mnogih drugih, površinskih ili umjetno nametnutih ,jastavaʼ koji su zajednički jednom narodu sa zajedničkom povijesti i porijeklom” (Hall, 1990) i koje može stabilizirati, fiksirati ili jamčiti nepromjenjivo jedinstvo ili kulturalno pripadanje koje leži ispod svih površinskih razlika (Hall, 2001: 218). Trebalo bi takođe napomenuti da esencijalistička i konstruktivistička pozicija nisu nužno uvek suprotstavljene, odnosno, da se politike identiteta baziraju na namernim konstruisanim samoesencijalizacijama. Pa tako možemo govoriti o tome da su autorke namerno ili nenamerno zbog određenih politika identiteta konstruisale priču o tome ko su Rusini i odabrale elemente kulture koji su bili u skladu sa njihovim profesionalnim ili ličnim svetonazorom. Pored toga, Griljo navodi kako je kulturni esencijalizam integralna komponenta kada su u pitanju borba za prava određenih grupacija u situacijama kao što su: „percepcija većine o manjinskim populacijama; sopstvena reprezentacija manjinskih populacija i njihova percepcija većinske populacije; kao i debate na temu indigenih populacija i slično” (Grillo, 2003: 165). Ovu manifestaciju možemo posmatrati kao vid borbe za sopstvenom reprezentacijom manjinske populacije kao što Griljo navodi, možemo uvideti želju autorki izložbe da predstave elemente rusinske kulture na način koji će najbolje da prikaže njihov život u određenom vremenskom periodu. Način prikazivanja identiteta korespondira sa načinom na koji individue koje su zadužene za njegovo predstavljanje smatraju da Rusini vide sebe i kako žele da se prikažu drugima. Pored toga, Griljo preispituje pitanje ne toga zašto je određenim zajednicama ili populacijama kulturni esencijalizam koristan u imaginaciji sopstvene kulture, jer ona im daje prostor da u „esencijalističkom čitanju kulture zapravo uviđaju nešto što ih predstavlja u dubljem smislu i definiše njihovo pravo sopstvo, već odakle proističu takve ideje o kulturi” (Grillo, 2003: 167). 27

U ovom radu predlažem da se kulturni esencijalizam kako ga Griljo definiše, posmatra kao jedan korak u razvoju političkog i društvenog legitimiteta jedne manjinske zajednice koja je relativno nepoznata većinskom stanovništvu. Možemo zaključiti da je izložba osmišljena po ugledu na već ustaljene prakse prikazivanja kulture većinskog stanovništva, kao i drugih manjinskih zajednica, odnosno, kako oni predstavljaju svoj etnički identitet javnosti. Kako jedna od autorki izložbe navodi: „(…) možda za taj prvi put je bilo dobro zato da ne bismo napravili neku konfuziju, ljudi su skloni tome da kad su slične etničke zajednice [u pitanju], enkulturacija je neizbežan proces pogotovo kroz vekove, dolazi do toga da se pomešaju informacije, tako da smatram da je dobro što smo se zaustavili i fokusirali na nekoliko vrsta tekstila, paplan, rizova, šorikasta, baš smo gledali da markiramo te osnovne komplete ženskog kostima, kod žena je to očiglednije i slikovitije, zato smo to odradili tako.” Pojam strateškog esencijalizma12 Gajatri Čakravorti Spivak upotrebljava kako bi objasnila potrebu za esencijalizacijom žene u okviru feminističke teorije. Ovakva pozicija se argumentuje kao neophodna za političku akciju, odnosno, da je ponekad neophodno zauzeti esencijalističku poziciju kako bi se stvorio prostor da se o datom problemu uopšte govori. Esencijalistička perspektiva koju je Spivak zauzimala se ticala isticanja zajedničkog imenitelja za sve žene, njene suštine, gde je suština žene bila univerzalizovana i naturalizovana. Spivak je takođe kasnije kritikovala zauzimanje ovakve pozicije. Kako navodi Stiven Robins, strateški esencijalizam može zanemariti razlike unutar same zajednice po pitanju klase, starosne dobi i roda (Spivak po Robinsu, 2001: 18). Strateški esencijalizam13 je konceptualno koristan kada razmišljamo 12

Izvor (pristupljeno 15.12.2019.): https://www.oxfordreference.com/view/10.1093/acref/9780199532919.001.0001/acr ef-9780199532919 13 Vidi: Prasad, A. (2003). The gaze of the other: Postcolonial theory and organizational analysis. In Postcolonial theory and organizational analysis: A critical engagement (pp. 3-43). Palgrave Macmillan, New York. Pored feminističke upotrebe strateškog esencijalizma, ovaj koncept je korišćen i u postkolonijalnoj teoriji kako bi se objasnio i definisao prostor u kom je moguće baviti se aktivizmom, posebno kada su u pitanju neZapadni subjektiviteti. Pretpostavlja se da bi ovakva pozicija stvorila prostor za aktivizam koji bi mogao da se bori protiv kolonijalizma (Prasad, 2003: 56). Takođe i: Eide, E. (2010). Strategic essentialism and ethnification: Hand in glove?. Nordicom Review, 31 (2), 63-78. Autorka posmatra strateški esencijalizam kao potrebu zajednice za standardizovanjem sopstvene javne slike čime se identitet grupe predstavlja simplifikovano i kolektivistički zarad postizanja nekog cilja. Jedan od potencijalnih problema koji autorka uočava je kada praksa strateškog esencijalizma nije rezultat namernog izbora i procene balansa, već je delom rezultat medijskih konvencija koji zahtevaju od ljudi i grupa da esencijalizuju sebe (Eide, 2010: 76).

o strateškom pozicioniranju etničkog identiteta i postizanja cilja – prepoznavanje i legitimisanje rusinske etničke zajednice u Vojvodini. Pojmove samoesencijalizacije i esencijalizma ne posmatram a priori negativnim po samu kulturu, već smatram da može biti vrlo korisno za jednu manjinsku zajednicu da se koristi esencijalističkim pristupom u reprezentaciji svog etničkog identiteta, posebno kada se uzme u obzir kontekst, odnosno način na koji druge kulture predstavljaju sebe, najčešće u esencijalističkom maniru. Opasnost esencijalizma Problem na koji nailazimo sa esencijalizacijom kulture jeste da ona može ograničiti kulturu i predstavljati je kao monolitnu i nepromenljivu, što može dovesti do pogubnih posledica, kao što su naturalizovanje i biologizovanje određenih društvenih odnosa i kategorija, razvoja sociobioloških, eugeničkih, rasioloških ideja, populacionih politika, negativnih politika identiteta, a na samom kraju i do potencijalnog etničkog progona. Antropologija14 kao disciplina nastaje u periodu kolonijalizma, različitih političkih težnji da se ovlada novim osvojenim teritorijama, odnosno, ljudima koji žive na tim teritorijama. Jedan od rezultata takvog pristupa proučavanju novootkrivenih kultura bio je kulturni evolucionizam – paradigma koja je definisala razvoj ljudske vrste na osnovu tehnoloških otkrića, srodničkih odnosa, odnosa prema privatnom vlasništvu i intelektualnog razvoja, i koja je ustanovila trostepenu podelu na: divljaštvo, varvarstvo i civilizaciju. Ovu podelu društvenog razvoja je ustanovio američki antropolog Luis Henri Morgan (1818-1881) u svom radu Drevno društvo (1877). Ovakav pristup i podela celokupnog ljudskog društva na progresivni jednolinijski razvoj je doprinela opravdavanju rasnih podela i u svom najgorem obliku, opravdavanju rasizma. U skorijoj istoriji u 20. veku bili smo suočeni sa etničkim progonima tokom Drugog svetskog rata, progonima koji su takođe bili opravdavani od strane naučnika. Grečen Šaft je, analizirajući instrumentalizaciju nauke u političke svrhe, uočila kako rasizam nije bio tekovina Hitlerovog nacističkog režima, već da je ideja o rasama doživela kulminaciju sa pojavom nacizma. Kada je teorija primenjena u praksi, istraživanja su vršena pod velom naučnosti, te su dala legitimitet za monstruozne stvari koje su učinjene žrtvama. Neki od antropologa koji su učestvovali u takvoj nauci su pokušavali da dokažu nemačko 14 Vidi: Ivanović, Z. (2013). Još jednom o formativnom periodu antropologije: značaj promene pojma istorije. Етнолошко-антрополошке свеске, 21 (21), 183-199.

nasleđe koje je navodno moglo da se pronađe u najrazličitijim segmentima društvenog života u Poljskoj i kod drugih etničkih grupa, od arhitekture, umetnosti, naučnih radova, do bioloških karakteristika i predispozicija (Schafft, 2004: 37-60). Esencijalizam je kompleksan pojam koji je potrebno posmatrati iz više različitih uglova upravo kako bismo sprečili greške koje su napravili naši prethodnici. Ukoliko ga posmatramo kao jednu fazu u razvoju ili jedan korak u načinu na koji će se jedan etnički identitet društveno i politički legitimisati, onda mu možemo pronaći svrhu. Treba napomenuti da svesno posmatram esencijalizaciju kulture u ovom radu utilitaristički i da ću samim tim nastojati da je opravdam, ali samo u slučaju da je njena svrsishodnost kontekstualizovana, jasna i ukoliko su vidljive pozitivne posledice. Podrazumeva se da je neophodan korektivni činilac kada je takva pozicija u pitanju, te je sama kritika esencijalizma neophodna usled potencijalnih negativnih posledica. Završna razmatranja Istraživanje za ovaj rad započeto je sa hipotezom o samoesencijalizaciji etničkog identiteta rusinske zajednice, koja je manifestacijom „Dani rusinske kulture/Днї рускей култури” prvi put predstavljala sebe u Etnografskom muzeju u Beogradu. U radu sam ukazala na različite pristupe esencijalizaciji kulturnih identiteta, njihovu problematičnost i utilitarističku vrednost. Ustanovljena je višedimenzionalnost konceptualizacije etničkog identiteta kroz prizmu esencijalističkog i konstruktivističkog pristupa. Nastojala sam da rasvetlim pokušaje da se etnički identitet esencijalizuje i da ustanovim koje su potencijalne dobre i loše posledice takvog pristupa manjinskom identitetu po samu zajednicu. Kroz analizu je moguće uočiti da postoji veoma malo specifičnih i reprezentativnih elemenata koji bi dali prostor da se kultura esencijalizuje, iako sama manifestacija i izložba ukazuju na takve pokušaje. Napravljen je izbor da se predstavi tradicionalna kultura Rusina u jednom vremenskom periodu i da se izaberu reprezentativni elementi, poput haljina i specifičnih oblika pletenja kose. Rusinska kultura u periodu posle Prvog svetskog rata u velikoj meri postaje građanska, te nije moguće ustanoviti šta je tačno to tradicionalno rusinsko. Smatram da fotografske izložbe ne mogu biti sveobuhvatne, ali ono što mogu da učine jeste da ponude publici dovoljno relevantnih informacija o zajednici, o njenoj prošlosti i njenoj sadašnjosti, te da naprave 30

jasnu sliku o tome ko su to Rusini uopšte, šta oni rade, gde i kako žive, i zašto je bitno o njima govoriti kroz muzejsku izložbu. Kritika koju želim da uputim ovakvom pristupu prikazivanja etničkog identiteta je dugo poznata u antropološkoj literaturi – homogenizovanjem i zatvaranjem manjinske kulture i njihovog identiteta se u potpunosti zaboravlja na njihovo savremeno stvaralaštvo, kao da ono ni ne postoji. Opasnost od takvog pristupa je što će zajednica izgubiti upravo ono što je pokušala da postigne svojim predstavljanjem u nacionalnoj instituciji: izgubiće mogućnost da bude prepoznata kao relevantna i društveno i politički legitimna zajednica u okviru svoje države, Republike Srbije.

Bibliografija Ćuković, J. (2019). Nematerijalno kulturno nasleđe iz antropološke perspektive: Reprezentativnost, selektivnost i instrumentalizacija. Beograd: Univerzitet, Filozofski fakultet, Odeljenje za etnologiju i antropologiju, Centar za antropologiju nauke i obrazovanja: Dosije studio. Delijež, R. (2012). Istorija Antropologije. Škole, pisci, teorije. Biblioteka XX vek, Beograd. Eide, E. (2010). Strategic essentialism and ethnification: Hand in glove?. Nordicom Review, 31 (2), 63–78. Gavrilović, L. (2008). Muzeji u Srbiji: započeto putovanje. Muzeji i geografije (nacionalne) moći. Narodna biblioteka Srbije, Beograd. Grillo, R. D. (2003). Cultural essentialism and cultural anxiety in Anthropological Theory. SAGE Publications. Vol 3 (2): 157–173. London, Thousand Oaks, CA and New Delhi. Hall, S. (prevela Sandra Veljković). Časopis za književnost i kulturu, i društvena pitanja. Kome treba „identitet”?. Reč, No. 64/10, decembar 2001. (Originalni izvor: „Introduction: Who Needs ‘Identity’”, u: Questions of Cultural Identity, ur. S. Hall & P. du Gay, Sage, London 1996, str. 1– 17.) Handler, R., & Linnekin, J. (1984). Tradition, Genuine or Spurious. The Journal of American Folklore, 97 (385), 273–290. Hobsbawm, E. (2008). (ur. Maja Brkljačić, Sandra Prlenda). Izmišljanje tradicije. Kultura pamćenja i historija. Migracijske i etničke teme (met@imin.hr); Vol. 24, No. 1–2. 24. Babić, & Golubic, Dragutin & Studies, Institute & Zagreb, & Croatia, 139–150. 31

Ivanović, Z. (2013). Još jednom o formativnom periodu antropologije: značaj promene pojma istorije. Etnološko-antropološke sveske, 21 (21), 183–199. Kovačević, I. (1985). Semiologija rituala. Srpski genealoški centar: Beograd. Prasad, A. (2003). The gaze of the other: Postcolonial theory and organizational analysis. In Postcolonial theory and organizational analysis: A critical engagement (pp. 3–43). Palgrave Macmillan, New York. Robins, S. (2001). NGOs, ‘Bushmen’ and Double Vision: The p khomani San Land Claim and the Cultural Politics of ‘Community’ and ‘Development’ in the Kalahari. Schafft, G. E. (2004). From Racism to Genocide: Anthropology in the Third Reich. Illinoios, USA: University of Illinois Press. 1–115; 176–199. Simić, M. (2006). Exit u Evropu: Popularna muzika i politike identiteta u savremenoj Srbiji. Kultura. 98–122. Izvor: http://www.casopiskultura.rs/MagazinePublication/Details?magazinePublicationId=1831 Simić, M. (2008). Izlaganje narodnosti kao tradicionalne kulture u Etnografskom muzeju u Beogradu: Istraživanje muzejske modernističke prakse, u: Lj. Gavrilović, M. Stojanović (ur.). Muzeji u Srbiji: Započeto putovanje. Beograd: Muzejsko društvo Srbije. Smit, E. „Zlatno doba i nacionalni preporod”, R.E.Č., 93–110. Izvor: http://www.b92.net/casopis_rec/56.2/pdf/06.pdf Turkle, S. (Ed.). (2007). Evocative objects: Things we think with. MIT Press.

Izvori Етнографски музеј у Београду Повремене изложбе – Етнографски музеј у Београду (pristupljeno 22.05.2020.) Русини у Србији – Етнографски музеј у Београду (pristupljeno 23.05.2020.) У Беоґрадзе нєшка починаю Днї рускей култури (pristupljeno 23.05.2020.) https://arhivvojvodine.org.rs/sr/izlozba-obredi-prelaza (pristupljeno 23.05.2020.) 32

Simić, M. (2008). Izlaganje narodnosti kao tradicionalne kulture u Etnografskom muzeju u Beogradu: Istraživanje muzejske modernističke prakse, u: Lj. Gavrilović, M. Stojanović (ur.). Muzeji u Srbiji: Započeto putovanje. Beograd: Muzejsko društvo Srbije. „Svjat/Свят” – informacije o obredu sam dobila od ispitanice Mirjane Đekić. Kovačević, I. (1985). Semiologija rituala. Srpski genealoški centar: Beograd. Kovačević, I. (2006). Van Genep po drugi put među Srbima. Prilog istoriji srpske etnologije/antropologije u poslednjoj četvrtini dvadesetog veka. Etnoantropološki problemi, 1 (1), 81-94. Vodopija, M. (1976). Maturiranje kao rite de passage. Narodna umjetnost, 13. Zagreb. 77–90. Malešević, M. (1984). Prijem u pionirsku organizaciju. Etnološke sveske (Stara serija: 1978–1990), 5 (5), 73–82. Malešević, M. (1985). Obrasci ritualnog ponašanja uz polno sazrevanje devojaka. Etnološke sveske (Stara serija: 1978–1990), 6 (6), 33–39. Brаtić, D. (1984). Ceremonijа isprаćаnjа rаdnikа u penziju. Etnološke sveske, 5. Beograd. 99–104. Kovačević, I., Sinani, D. (2014). Antropologija smrti ili nova antropologija i religijski kompleks vezan za smrt. Etnoantropološki problemi, 9 (4), 1085–1102. Kovačević, I., Sinani, D. (2013). Antropologija smrti I – Nova srpska antropologija, knj. 7. Beograd: Odeljenje za etnologiju i antropologiju Filozofskog fakulteta Univerziteta u Beogradu i Srpski genealoški centar. Natalija Budinski - teacher of mathematics - Primary and secondary school „Petro Kuzmjak” (pristupljeno 24.05.2020.) akademik Julijan Tamaš – redovni član (pristupljeno 24.05.2020.) Prof. dr Radmila Šovljanski (pristupljeno 25.05.2020.) dr Đura HARDI; prof. dr Đura Hardi | FF (pristupljeno 25.05.2020.) Aleksej Kišjuhas | FF (pristupljeno 25.05.2020.) Руске слово (pristupljeno 25.05.2020.) http://rdsa.tripod.com/sopkalat.html (pristupljeno 25.05.2020.) http://www.ruskeslovo.com/2017/06/20/62012/ (pristupljeno 25.05.2020.) https://nar.org.rs/ivan-kovac-2/ (pristupljeno 24.05.2020.) 33

https://web.archive.org/web/20120401024847/http://www.likovnikr ug.org/KOVAC_IVAN-150-1-171 (pristupljeno 24.05.2020.) Mihail DUDAŠ | Profile (pristupljeno 25.05.2020.) Dictionary of Critical Theory (pristupljeno 15.12.2019.) Prasad, A. (2003). The gaze of the other: Postcolonial theory and organizational analysis. In Postcolonial theory and organizational analysis: A critical engagement (pp. 3–43). Palgrave Macmillan, New York. Eide, E. (2010). Strategic essentialism and ethnification: Hand in glove?. Nordicom Review, 31 (2), 63-78. Ivanović, Z. (2013). Još jednom o formativnom periodu antropologije: značaj promene pojma istorije. Етнолошко-антрополошке свеске, 21 (21), 183–199. https://www.arhivvojvodine.org.rs/arhivvojvodine.org.rs/index.php/ sr/istorijat (pristupljeno 15.05.2020.

Prilozi

Izložba Nacionalni kostim Rusina u ciklusu životnih običaja predstavlja izbor fotografija koji je nastao u fotografskom ateljeu porodice Budinskih, oca Josifa i sina Jovgena, u periodu od 1915. do 1955. godine. Izbor ilustruje način odevanja rusinske nacionalne zajednice van matičnih teritorija, u najstarijem rusinskom naselju na području današnje Vojvodine – u Ruskom Krsturu. Rusini se takođe, po tadašnjem običaju fotografišu samo u posebnim prilikama. Prilike za fotografisanje i običaji koji su pratili određen način oblačenja jasno je prikazan kroz promene u oblačenju i života žene. Rođenje deteta je u potpunosti privatan događaj, određen je različitim tabuima, a fotografije majki sa tek rođenim detetom i babicom podsećaju na veliku smrtnost dece i običaj da se detence krsti odmah po rođenju, nošeni su u dečijem jorganu (периночка) u crkvu kako bi se imenovalo i upisalo kao član zajednice. Značaj svečanosti krštenja prikazan je grupnim fotografijama praznično udešenih porodica sa detetom u svečanoj tzv. сукенки/кошульки (haljinica/košuljica), koja se, osim po boji i ukrasima nije razlikovala za dečake i devojčice. Kako su 35

deca odrastala sa pojedinim ritualima i običajima su uvođeni u svet odraslih, način odevanja dobijao je jasnu karakteristiku pola, starosne i statusne grupe. Odevanje muške populacije samo u posebnim prilikama izražava nacionalni identitet posebnim elementima. Ženski nacionalni kostim proističe iz tradicionalnog odevanja kakvo je sačuvano na manjem broju fotografija. Prelaz je označen na portretima starije žene koja nosi čepec i maramu (чепец и хусточка) na glavi, u karakterističnoj bluzi starijeg tipa i devojčice obučene u haljini od cica tzv. farbarskoj haljini, sačuvano na istoj staklenoj ploči oko 1916. godine. Sa svečanim odevanjem deca se uvode u društvo. Običaj svjat, karakterističan za Ruski Krstur, prati prvu pričest i po tome se devojčice koje će sledeće godine biti pričešćene izdvajaju iz dečijeg sveta. Fotografije ukazuju da se odevanje ne razlikuje od trenutka kada se obavlja svjat do prve pričesti. Nakon prve pričesti devojčice i dečaci su se fotografisali odvojeno. Uvođenje u društvo predstavljalo je odevanje u rusinsku (pasovu) odeću (bluza, haljina, kecelja) svetlih boja od platna do osamdeset i nošenje baršonja na glavi, a odrastanje prati upotrebu skupljih materijala (šorikasta ili rizova), kako bi vereni status bio u javnosti završen s nošenjem odeće od kadife ili pliša. Mlada nosi kaput, haljinu bele boje, a gornja haljina je bila od органдина kod bogatijih porodica. Oko ponoći, baršonj i venac u kosi mlade zamenjen je fićulom kojom svečano pokrivaju glavu udate žene. Pored fićule, udate žene nose i marame čija boja zavisi od starosti. U crkvu udate žene nikada ne nose fićulu, samo maramu. Sačuvane su fotografije mladih preminulih žena koje se sahranjuju u svečanim marama i ukazuju na značaj marama na glavi. Vizualizacija prošlosti kakvu nude izložene fotografija potkrepljena je sa sećanjima koja svedoče, to je način na koji se današnjem čoveku može približiti veliki broj tema i oživeti tradicija bez mistifikacije.

dr Mirjana Đekić, etnolog (prevela sa rusinskog Marina Sakač)

Marina Sakač THE ANALYSIS OF AN ESSENTIALIST APPROACH TO RUSYN CULTURE IN THE EXAMPLE OF THE EXHIBITION „DAYS OF RUSYN CULTURE/ДНЇ РУСКЕЙ КУЛТУРИ” (FIRST PART) Summary This article has sought to shed some light on various aspects of the representation of a minority culture through the invention of tradition and a political viewpoint. By analyzing different theoretical approaches which have or have not been used in the creation of this exhibition, we are met with a concrete conclusion. The conclusion is that cultural elements and the idea of an ethnic identity must be viewed contingently; it must be contextualized and understood on its own terms, as well as in an adequate historical and geographical context. Apart from that, we must of course consider the viewpoint of our interviewees as well as the institutions which have played a role in deciding which elements of the Ruthenian culture would be considered as sufficient and appropriate. Constructive criticism which has been brought up in this article, deals with the re-examination of choosing the „traditional” culture as one which is representative of the Ruthenian minority in Serbia in the 21st century. Even though the hypothesis of the research was aimed to understand self-essentialism as a tool which would help to put the Ruthenian culture on the map, it has actually done the opposite. By choosing to only show the traditional culture the audience has been left in the dark about who these people are today, how do they live and what do they do. This essentialist approach has proven time and time again that it is restrictive and limits the vast ingenuity, modernity, individuality and originality of a culture. If we look at it as a strategy and in utilitarian terms, we might find it useful for a certain period of time, but anything more than that, and it becomes harmful. This article has shown different theoretical approaches which are helpful in thinking and analyzing such exhibitions which deal with the representation of a minority culture. These approaches are: the invention of tradition; political and social instrumentalisation of history and elements of culture; cultural essentialism; strategic essentialism; and constructionism. Key words: cultural essentialism, cultural constructivism, ethnic identity, self-essentialism, instrumentalization of history, invention of tradition, Ruthenians, Serbia 37

П О Е З И Я И П Р ОЗ А

ЛЮБОМИР МЕДЄШИ

Пейц писнї НАШО ПОСТОЯНЄ Ей, кед би нам ище раз зашпивали жаби з Данчовей долїни, най би нє мож було повесц же нєстали, занавше скапали, най бизме зняли ганьбу зоз власней твари. Нє сцели зме суньоґи, нєстало пши риби, висохли зме долїни. Хто памета Стари беґель и високи води, преляти дєпи и потьку кед руца икру по трави. Нєстанє и тей риби, златица пребера, так як скапал златни караш, пре златицу и галови. У сухих яркох огньовей жаби нєт, аж и каню чежко видзиц най нам хвилю нагадує. Остала тота храстава у дзири, цо од влаги, а нє брудней води жиє. Ище дакус и того нє будзе. Фалаток по фалаток жеми брали зме под свойо, а вец воду. Заґадзели зме Дунай, од Шварцвалду гет по морйо, озда прето, Чарне морйо наволане. 39

Заґадзели зме и Тису, Карпато-панонску красавицу, розплашели чаплї, дзиви качки, шиви гуски, нєстало препилки и шкорванчка зоз ґубацу главу. Спущели зме надʼжемну воду, жеми нам требало, а вец нєстал бибич лєтаци под хмари и гнїзда му скрити у трави. Хто би верел же вельки єлень вжиме валал пребеговал, кед тераз и малу сарню на оранїни чежко збачиц. Дзеци нам домашнього заяца маю, док ми стари, лєм дзивого оганяли. Ниа, до того зме шицко ми сами ту догнали. Кед би ше жаби по валалє ище лєм раз моцно розкрекетали, вноци рушели ґу шветлу дзе найвецей єст суньоґи и иншого ґаду, чи би знова нє загучали дакедишнї керестурски тополї и ожил Вельки шор, знова младеж вечарами глєдала пару по вонку, у шпациру, и шицки новосци знало з конца на конєц валала. Знова би сушед станул зоз кочом гоч у якей є роботи, словко-два, указац увагу. Знова би ше поздравкало, на приходзе, на одходзе, на преходзе и розходзе, младши старшому, приходзаци домашньому. Означело би ше хлапца зоз калапом, кед дорошнє до леґиня, дзивки контю за одаванє заплєтало, и знало би ше хтора мац зоз першим чадом. Знало би ше хто ґазда у обисцу, и по шоре кому яке старешинство придзе. По шоре би ше женєло, одавало, по старим обичаю би ше жем дзецом подєднак роздзелєло. Тераз зцагана вода до глїбоких беґельох нє приходзи горе, жаби и суньоґи ше нє враца, нє розмножа риби, шицко найвецей лєм пре нашо хиби. Шицкому знїщеному сами зме найвекши вини, гоч нас кельо учиц буду, же чловек з природи зляти. 40

Дахто пове, з блата и воздуху направени, же зме чувар природного блага и закона. А ми то давно зишли з такей драги. Вше вецей нам тото и гевто треба, нєзасито, гоч жаба зашпивац вецей нє витрима. Може, анї нам нє треба. Нє хиби нам вецей крашнє поздравканє, анї дзивина по полю. Нє треба нам шиви глави, и исте, знова и знова, толкованє. Най иду гет стари ствари и прадавни обичаї, най загарню Стари беґель и шицки долїни. И златица най нєстанє, зоз старей пустари до конца най пустиня будзе. Вец роздує витор нашо азийско-европски драги, шицки нашо шлїди, прейдзени крочаї, забуду ше стари мена, назви, висцера ше паметанє. Чловек ше сам висцера, знїщи, зоз нїм и нашо постоянє.

ШАШКА ШЕ ВШЕ ВРАЦИ Спущела ше раз шашка зоз Африки, у старих кнїжкох з руку так записане. Прилєцела як хмари, єдна громада за другу злєтовала, покля остатня травка, шицок род, шицки поля, нє зрепеґала. Жарла шашка шицко, чловеку ше до цела уцаговала. Биду принєсла, нательо єй було, по жеми ше цагала, свойо заднї ноги до кридлох розширяла, подлєтовала. Як роля ше котуляла вше далєй на сивер, на зашати поля. И як пришла, так нєстала, як зоз ножом одрезана. 41

Зожарла шашка шицко, лєм чловека нє зламала, тому требало вельо векша сила. Шашка то лєм инсект, конїк наволани, вецей скака як цо лєта, алє кед змоцнєє, през даскельо роки у цеплей Африки, вельо ше намножи. Вец ше руши у громади, ноги кридла поставаю, и нєт того цо ґад зопре, морю ше вон нє да. Чловек инше, векши моцак, цо надума, тото спера. Зопре ґада, биду, гоч по яку яку цену. И нє да ше чловек, така му природа, дума стануц ґаду на карк, муши знїщиц, кед му уж нагода. Чловек змиша рижни прах, направи отрову, потрує конїка, скраци му подкову. Потрує чловек шицко, затрує природу, гоч до конца и вон спаднє, долу до долїка. Шашка пришла, та и пошла, так ше приповеда, пожарла цо могла, шицко цо желєне. Алє, шашка желєнїдлу корень нє рушала. Зачувала жридло природи ше врациц, та и себе мац нагоду ожиц док ше новим ногом моц криделка прида. Придзе шашка знова ше обновиц, на пожартих грунтох розляц плоди ше порихтац, зоз ваїчка постац инсект, пейц раз ше повториц, меняц фарбу кед затреба, околїску ше притулїц, 42

и жиц, жиц за нови поколєня. Так най будзе як то було, милион роками. А можебуц же шашка раз виприповеда, же бул єден створ хторого на жеми дакеди нє було. Чловеком ше наволал и тиж так патрел пожрец шицко коло себе, нє лєм желєнїдло, шицко шором, глїбше од кореня. И знїщовал тот створ живи швет, до самей глїни, до жеми ше дал, виберал, однїмал, нєнасито брал. Почал тровиц кед уж забиц нє мог, найвецей тото скоро нєвидлїве, єднак вируси и бактериї, инсекти вшелїяки, таке як му шашка придзе. До шашки ше чловек лапел ламац карк, сипал пращок, нє сановал, та и сам ше клюкал з розлятей отрови. Сипал, лял и вше менєй го було, вимерал, и вимар. Гоч кельо чловек-створ себе твардим тримал, природи ше нє сцел дац, гоч думал же з мурика тварди постал, моцнєйши од цеглового, твардейши од каменого, же вон зопре нєчистого, швету тримац того створа вец допило, та нєстал. Було го роками, вец скапал, як з витром оддути з нїщеного грунта. 43

Нє витримал чловек квашнїни з власноручней му отрови, а шашка остала, жрец нє нїжей, лєм по сами корень, за ище будуци милиони роки.

ЯК ПЕС ПОСТАЛ НЕПЛЕХА Ишол пес попод лєс пару себе глєдац, наишол на вовка, нєсцел ше му дац. Вовк родзина-нє родзина, далєки є род, нє сце ше зоз псом бавиц, пес з вовчицу ше паровац. Вовк то чудо нєвидзене, вше зоз цмоти стреже, ходзи, нюха, бега, жертву вимоцує, а пес мудро од давнїни, лєм гарчичок вилїзує. Ишол пес попод лєс, на чловека наишол. Зна вон дзе мож єсц, нє у лєше у дзивини, так як вовком жрец. Цо и кеди поє, нє стара ше нї о чим, нїґда нє бриґує, чловеку ше подал, за тим нє банує. То так чловек зробел, псови предка зведол, 44

пред тисяч роками. З полу-вовка полу-пса слугу моделовал. Дал ше вовк-пес предац за варене месо, за окрайки, огрижени косци, за гласканє, за слова милосци. Так вовк-пес постал паньски пес, зоз дзивого, шлєбодного цалком мирни, нє борец. Роздвоєни вовк и пес биолоґийно по конєц; псу вовчица нє набегнє, сука вовку вше подлєгнє. Мишанїни потим нєт: ощенї ше вовк, дакеди и пес, нє помогнє ту чловек, гоч би меняц швет. Вше по своїм, спак природи, та як видзе, так уж будзе, дзекеди цалком наспак. Нацо псови чижми и кожушки повидумовани, нацо пса класц до кочика прейсц ше шпацирац. Нацо псови зуби чухац, бунду подштриговац, нач му нохци фарбиц, нач ше заглупйовац. Нач чловеку зоз пса дзецко видумовац.

Нач природу далєй геркац, злу ше до гарла хпац, ша нїтка уж пререзана, зоз пса-вовка неплеха справена. Тераз бизме инше сцели, зоз псом свойо чадо заменєли. Така то природа чловека, нє досц му було лєм зоз вовка створиц пса.

ДАЦ ЖЕМИ ПОКОЮ Гваря дзепоєдни, учени, швет зме затровали, жеми душу вжали, живот прекрацели. Жемова куля ше греє, гваря, пре нашо потреби, же нам нїґда нє досц до пажерака, до кишенї. Вше нам вецей треба и вше вецей сцеме. Галави зме, гваря, од пети по цеменє. Жеми зме хорота, зараза, вшадзи нас уж єст, бидло намножене. Страша нас, 46

учени, лєпше упутени, зоз самопрепасцу, строжа нам кончину. Строжа ше поправиц, ради себе дац, и жеми оддиху, покою, нє шицко єй брац. Слухаме поради, учиме, а чи витримаме, чи ше покаєме. На потомкох думац, маме себе повесц, давац им нагоду, будуцим за нами, зохабиц швет, щешлївши як швет бул з нами.

ВИРУС САМОУВЕРЕНИ Влапела и мнє тота бида зоз вирусом. Одбера ми думки, час. Длобем до висткох и ФБ-у, нє мой то власни глас. Страша ме на шицки боки, маю право, фаховци. Розєдаю ме мудерци, шицко – знавци. дураци. 47

Вирус нє бависко, шмерц танцує и доказує. О числу ше розпитуєм, чи є ище цале, хто там ище жиє. Клєпем себе самому, манїц би ше страху, ша, на конєц-конца, пойдземе до праху. Гварим и повторим, дурнота то тримац ше кощаком. Повесц же зме силни, модлїц ше, а по правдзе, слабо такой таки вирни. Препущиц ше всевишньому, нє умивац руки, шириц нєдовирносц знаню и науки. Добре, заражме каждого, перше себе, вец себе блїжнього. Кед дахто одпаднє припишеме судьби, нєбу нєбесному, алє хибу нїяк себе, чи мудри, чи глупи. Прето ше презнавам, вирус бим розголїц. Кед уж мам виберац, волєл бим, ґу глуптаком нє буц начишлєни. 48

СЛАВОМИР ОЛЕЯР

La belleza de las mentiras1 Спреводзка зна буц красна як сон. Зна дакеди буц красша од правди, як цо и сни знаю дакеди буц красши од яви. И у спреводзки, як и у сну, нашо жаданя можу постац сполнєни, а обидва зявеня у сущоносци маю исти циль: хасен хтори у спреводзки материялни, а у снох ше одвива на уровню психи нє охабяюци векши пошлїдки за собу. У сну можеме буц тото цо зме нє, мац тото цо нє маме, „знац” тото цо нє знаме. Зоз спреводзку кус иншак. Треба прешвечиц перше себе, а потим и „други бок” же то можлїве. Найлєгчейше спреведац у любови, бо залюбени безгранїчно веря голєм єден час. Алє за розлику од сна, пошлїдки спреводзки можу пременїц животни цек дакеди спреводзкошови, а дакеди и спреведзеному. – Добри вечар – озвала ми ше штредовична панї у цмобелавей сукнї, зачесана на шпански способ зоз дражку на стредку глави и чарнима власами зацагнутима и завязанима до контї, шмишкаюци ше нєсиґурно док зме зоз супругу шедзели за столом у готелским ресторанє и вечерали. – Добри вечар – одвитовал сом покус нєсподзивани же у далєким швеце чуєм наш язик. – Пребачце, алє зме чули, розуми ше нє нароком, док сце бешедовали и зрадовали зме ше же маме ту дакого „свойого”. Можеме ше найсц у ресторанє на тераси цо патри на морйо? Ясно, док закончице з вечеру – озвал ше тераз хлоп з краткима баюсками цо стал коло штредовичней панї. Очиглядно бул єй супруг. Вонка ше уж давно змеркло. Тераса, на хторей нас чекали, патрела на морйо хторе през дзень було каменково-желєнкасте, чисте и превидне зоз змирююцу смугу горизонта и хторе зоз своїм миром розтерховало од каждодньових бриґох зоз хторима шицки приходза на одпочивок у надїї же их ше даяк, голєм на дзень-два, ошлєбодза. Тераз, вноци, морйо було страшне. Чарне... Грожаце... Фарби и їх чаривносц нєстали зоз слунком и були заменєти зоз пакосну цмоту у хторей ше скривало хто зна яке зло. Далєко, з часу на час блїсла часц нєба ошвицуюци хмари, алє шє гирмот нє чул. Швижи витрик, 1

Красота спреводзки.

з характеристичним морским пахом, почал дуц з води на побрежє, нависцуюци ноцни, благотворни диждж. – Мило ми же сце пришли – прегварел хлоп з баюсками. – Я Мирон, а то моя супруга Ана. По куртоазним упознаваню зме пошедали за стол на тераси хтора була отворена зоз шицких бокох и закрита зоз кровом од палмових лїсцох подопартим з древенима слупами, на хтори були приквачени украсни лустери з по єдну грушочку у каждим, руцаюци цепле, жовкасте шветло. – За вино сце? Маю барз добре шпанске чарне. Я би препоручел „Monastrell”. Ма смак на чернїци, чоколаду и дим, а добре ше склада з месом цо зме мали за вечеру – предлужел Мирон. По першей фляши пришла друга, а по нєй и треца зоз хторей женска часц дружтва нє сцела анї капку, потим конобар принєсол штварту... Розгварки нїґда конца, поготов же зме нашли телї заєднїцки теми и були у велїх подобних животних ситуацийох у, як Мирон гварел, „покойней Юґи”. Пришли до Канади як и ми под час гражданскей войни, наробели ше, маю красну хижу у сушедним нам городу, два авта... Одпочивок у тропскей атмосфери, вино и факт же бешедуєме зоз нєпознатима хторих вецей нїґда нє стретнєме, отвера душу и ошмелює виприповедац и тото цо бизме познатим нїґда нє поведли. Ана и Мирон мали двойо, тераз уж одроснути, дзеци: дзивче и сина. Пришли з нїма до Канади як и велї, вчасних дзеведзешатих рокох. Дзивче, Ванеса, тераз уж дзивка, алє за мацер вше дзивчатко, мала леґиня зоз хторим, як цо то тераз мода, жила у виєднаним квартелю и догваряли ше коло винчаня хторе им особнє нє було таке важне, алє би го сцели мац найбаржей пре родичох. А син, син Давор... И вон уж бул прави хлоп по рокох, алє... Чом криц, випатра нє бул як треба. Голєм так Мирон и Ана толковали його поступки. Пред трома роками пошол на Кубу преславиц чийшик родзени дзень чи таке дацо. Позберало ше дружтво леґиньох, спаковали себе найнужнєйше до куфрикох, преверели кредитни карточки и цо важнєйше, наслухали ше приповедки од других „искуснєйших” пайташох о фантастичней забави зоз Кубанками хтори горуци як и їх клима и маю цалком природне, нєстримане похопйованє хлопско-женских одношеньох. Зоз аеродрому их модерни автобус однєсол, по досц подлей драги, просто до готелу дзе их на самим уходзе дочекала музична 50

ґрупа шпиваюци, як му ше видзело, єдну кубанску народну писню хтора, пре швидки ритем, як кед би и сама варла на горуцим слунку. През звуки черкоткох, бонґо буґнох, ґитарох, глас шпивача и галайк присциглих госцох у готелским лобию, пребивал ше, як през молгу, ошмих и попатрунок вельких, чарних и швицацих очох. – Bienvenida!2 – понукла му погар зоз коктелом и такой ше обрацела ґу другим путнїком привитуюци их. – Пошпоцел ши ше уж на першим крочаю, Даворе – штухал го пайташ зоз ґрупи хтори го збачел як нєрухомо стої у месце тримаюци у єдней руки випити погар, а у другей окуляри за слунко док патрел за ню. – Ша два тижнї пред нами, чловече. Два тижнї медзи такима як тота цо пошла. Кед ши уж дожил шок на початку, цо з тобу будзе до конца? Лєпше попий дацо жимне док маш часу. Лєдво чекал же би ше змесцел до спальнї зоз ище єдним пайташом, бо було досц драгше кед би сцел буц сам у хижи, а ище у драже ше догварели же кажди з нїх ошлєбодзи спальню другому кед то будзе потребне, наздаваюци ше же вона озда нє будзе источашнє потребна обидвом. По вечери, у готелу вше орґанизована забавна програма на бини пред хтору, на отвореним, були крашнє пошоровани карсцелї за патрачох. Дакеди то бул балет на води хтори у ритму досц гласней музики виводзела ґрупа леґиньох и дзивкох у базену такой коло бини, дакеди то була даяка забава до хторей ше уключовали и госци хторим давани рижни шмишни задатки, як, наприклад, шпиванє з воду у устох, хторе вше виволовало шмих и задовольство при патрачох, а дакеди то були народни лєбо компоновани кубански писнї цо их виводзела готелска музична ґрупа. Того вечара, водитель, лєпше повесц водителька, була праве дзивка цо го привитала и на уходзе до готелу и дала му погар зоз коктелом. Тераз була ище красша у длугокей, швицацей сукнї цо ше єй прилїпела ґу целу, з микрофоном у рукох, гласом як умилна писня, чарнима власами завязанима до контї и очми хтори як кед би медзи публику глєдали його. На хвильку им ше погляди стретли и по целу му ше розлял трепет, чувство за хторе по тераз нє знал. Любов на перши попатрунок? Одлучел то превериц так же ю причекал поза бини кед ше програма закончела. – ¿Buenas noches, como estás?3 – опробовал чи функционую даскельо виреченя на шпанским цо их научел пред одходом. 2 3

Витайце! Добри вечар, як сце?

– Buenas noches. Bien, gracias. ¿Habla usted Inglés?4 – одвитовала, а попри гласу тераз чувствовал и прекрасни пах парфему змоцнєни з ясним мешацом на цмобелавим нєбе без хмарох. – Бешедуєм. Як ци мено? – Одалис, а тебе? – Давор. – Мило ми же зме ше упознали, а тераз мушим исц. – Чекай, Одалис. Маш часу за пице лєбо кафу? Шеднїме кус на терасу. Любел бим це упознац. – Ша упознали зме ше – нашмеяла ше – нїч ми ше нє пиє, а и так нам забранєте шедзиц зоз госцами. Добру ноц. За ню остали лєм пах, нєясни смуток и мешачна ноц як шлїди, видзело му ше, нєстварней розгварки зоз Одалис. Наздавал ше же ю увидзи нарано, алє кед ю нїґдзе нє могол найсц, розпитал ше при єй колеґиньом зоз забавяцкей ґрупи и дознал же пошла дому понеже нєшка ма шлєбодни дзень. Придзе знова наютре, хторе, як му ше видзело, нїяк нє приходзело. Кед ше з ню ютредзень вечар конєчно стретол, лєм швидко прегварела, так, у преходу: – Причекай ме знова поза бини док ше вечарши шоу закончи. Балетна ґрупа виводзела модерни точки зоз швидку кубанску музику. Полуголи цела, закрити лєм часточно зоз пестрима, блїщацима и краткима болеро-блузнами и сукенками, ритмично ше круцели и угинали єдни коло других на бини, док им ше пирка на глави и хрибце, направени у стилу бразилского карневалу, колїсали, трепецели и блїскали як кед би ше прах з гвиздох розлял по нїх. По законченей представи, Одалис прешла коло ньго поза бини дзе ю у цмоти чекал. – Провадз ме, алє з далєка. Швидко ше рушала по кривулькавих дражкох и нєстала у цмоти медзи билима пахняцима кветами марипоси цо росла медзи палмами и розквитнуту гущаву хторей нє знал мено. Чекала го. Ноц ше без словох заплєтла до трави и жажда му шептала пахняци слова любови тлучка отвореного квета марипоси хторого у ритму салси опращковали прашнїки, док место дзе лєжали нє постало точка з хторей настал универзум у „Вельким треску” зоз гвиздами, Мешацом, благим витриком з моря и їх влажнима целами. 4

Добри вечар. Добре, дзекуєм. Бешедуєце по анґлийски?

– Ютре одходзим назад. – Знам. – Даш ми и-мейл адресу? – Нач ци? – Ша же бим ци писала... – О чим? – Увидзиш... – Кед дацо красне, такой ми поведз най нє чекам, а кед нє, нє сцем знац и нє мушиш ми писац о тим, так же ци моя адреса нє потребна. Окрем того, я заручена. Остал збунєти з таким оштрим одвитом. Нашмеяла ше, оглядла и кед ше прешвечела же нєт нїкого, побочкала го швидко и пошла. Идуцого дня уж уходзел до автобуса хтори цалу ґрупу мал одвесц на аеродром, кед пришла и дала му до рукох паперик з адресу. У драже ше пайташе з хторима пришол, шмеяли, приповедали свойо дожица, хвалєли ше покус и штухали єден другого же кельо раз дармо вжали ключ од „цимера”, а партнерка нє пришла. Шицким було покус жаль же нє могли остац длужей. Дома бул поцагнути и нє сцел нїч повесц, а Мирон и Ана го зохабели на мире. Пове и сам док зосце, а знали же то сиґурно вязане за пребуванє на Куби. Чи нє нашол там даяку? О тидзень, дознали цо ше з нїм збувало. – Идзем знова на Кубу. – Ша праве ши бул. – Праве прето и сцем пойсц знова. Голєм кед бим нє бул... – Як тераз пойдзеш, а маме тельо роботи у мигелю – процивел ше Мирон хтори го помали уводзел до автомеханїчарскей роботи понеже му школа нє барз ишла, а и чом би робел дацо инше кед му прида до рукох готови, розробени „бизнис”. Попущели родичи, цо инше могли. Мал свой пенєж и бул нєзависни, а и так уж сам приношел свойо одлуки, як и гевту же напущує школу, цо на концу и нє було таке подле, бо так остал вязани за нїх и бивал з нїма, а нє як шестра цо ше такой по законченей школи заручела и пошла. Син, заш лєм, цошка инше. Принципиєлни є. Цо раз надума, то и витвори, та так и тераз. Най идзе, най „виштреля” нагромадзени емоциї, та кед загашню, будзе шицко у шоре. Очиглядне було же себе там нєдавно нашол дзивку, та му чувства швижи, нєдозрети и треба им часу же би их ше позбул як яблоня 53

презретого яблука. Озда таки закон природи: шицко цо настало, муши раз и нєстац. Цеком двох тижньох ше лєм раз явел же предлужел визу на три мешаци за кажди случай и най ше нє стараю, шицко у порядку, виприповеда им цо ше случело док ше враци. Мирон и Ана длуго роздумовали же цо би то могло буц таке важне и знова заключели же то заш лєм муши буц пре даяку дзивку. – Миронє, найлєпше най ти, як оцец, пойдзеш и випиташ у чим ствар – нагваряла го Ана застарана пре можлївосц дачого цо за сина нє страшне, а з їх боку патреня годно буц фаталне. Мирон пошол до истого готелу дзе вше одходзели зоз Ану и у хторим би тераз мал буц Давор, медзитим, нє нашол го там. На рецепциї ше розпитовал и дознал од єдного чловека же Давор бул ту прешли тидзень, алє ше одявел. Здогадує ше леґиня, алє найлєпше будзе кед наютре побешедує зоз колеґиню хтора, кельо знал, лєпше була упутена до детальох. Зоз способа на хтори рецепционер патрел на ньго и зоз скритого ошмиху, почувствовал же зна вельо вецей як цо му сцел повесц. – Видзели сце го, добре є? – нє витримал Мирон. – Нє видзел сом го особнє, алє сом чул же є добре. Вшелїяк є лєпше як ви и я. Ютре рано ше нашол зоз службенїцу на рецепциї и обяшнєл єй хто є и кого глєда, на цо му вона одвитовала: – Винчуєм! Пришли сце на свадзбу? – Яка свадзба, о чим ви то? – Ви нє знаце? Барз сом нєсподзивана. Ваш син и моя сушеда Одалис маю заказане винчанє о два днї, праве ту у готелу. Сам чин винчаня орґанизовани на плажи, а потим музика и вечера у окремней сали за таки нагоди. – Знаце число їх телефону? – Нє маю телефон, алє вам дам адресу. З рецепциї наволал Ану до Канади, обяшнєл єй о чим ше роби и гуторел єй най шеда на перши авион и най придзе. У медзичаше, Мирон вжал такси и пошол до городу на дату адресу. На нєвелькей хижи офарбеней на целово, стали зашвайзовани желєзни роштелї на облакох и на уходних дзверох. Прецагнул руку през отвор на роштелю и задуркал на дзвери. Отворела му панї штреднїх рокох, алє ище вше красна, зацагнута у твари и целу, а на билей маїци, на першох, ше видзел цмейши шплях од зною. Було наисце горуцо тих 54

дньох. Озвала му ше на шпанским язику, алє єй потолковал же нє розуми и на анґлийским єй обяшнєл же глєда свойого сина Давора. У тим пришол и Давор, озда чул и препознал оцов глас. Патрели досц длуго без словох єден на другого, а потим Мирон претаргнул нєприємну цихосц. – Могол ши нам голєм явиц о твоїх намирох. Були зме барз застарани за тебе, окреме мац. – Як мац? Добре є? – И вона придзе на ютре. Чом ши нам нїч нє гуторел? Розумели бизме. То твоя будуца? Красна є – указал Мирон з главу на жену цо му отворела. Давор єй преложел оцово питанє, на цо ше обидвойо почали гласно шмеяц док Мирон стал збунєти чувствуюци ше барз нєприємно пре таки отворени шмих за чию причину нє знал. – Нє, оцец. Нє вона то. То єй мац. И Мирон ше нашмеял, алє нє сцел войсц нука до хижи. Бул покус нагнївани, алє лєм гварел же то нє обичай и врацел ше до готелу з таксийом цо го чекал пред хижу. Нє будзем вецей розцаговац зоз приповедку, бо подїї хтори ушлїдзели важнєйши од детальох же як ше Мирон чувствовал, хто и кеди пришол на винчанє, яка була хвиля того дня, яку музику грали мариячи цо були поєднани. Углавним, нє знали анї єдну руску гоч их Мирон пробовал научиц так же им одгвиздал основни мелодиї писньох „Идзе свадзба з гори” и „Наша млада нєвеста”. Нє ишло, ухо им нє звикнуте на таки писнї. Од госцох, з млодийового боку були ту лєм Мирон и Ана, а з млодового боку було их коло 40, шицки облєчени святочно як и шор, алє пре горучаву глєдали место у хладку под даяким древом цо росло коло самей плажи на хторей бул поставени модел капурки оквиценей зоз квецом рижних фарбох, през хтору мали прейсц млоди и млода цо представяло символични уход до малженского живота. З другого боку капурки, спрам моря, бул поставени стол за хторим стал матичар и кед млодятом почал читац їх права и обовязки, мариячи уцихли, а даєдни госцински почали уцерац слизи порушани зоз красну слику хтора их вироятно здогадовала на їх власне винчанє. Хлопи єден по єден почали нєставац зоз хладку, а тоти цо ше врацели ше хихотали и оштуховали єден другого и шептали меркуюци же би то нє було барз обачлїве. Заш лєм, свадзба то озбильна ствар. Аж у сали дзе орґанизована вечера, Мирон дознал толкованє о мистериозним нєставаню, приходзеню и шмишканю хлопох под час 55

винчаня. На самей плажи, коло пейдзешат метери далєй, лєжала єдна панї на хрибце слункуюци ше. Нїч би то нє було нєзвичайне кед би на себе нє мала так волани „танґи” ґачочки, алє погришно, наспак облєчени, так же єй предня часц хтора би мала покриц ганьбу, була на задку, а задня часц на предку, указуюци шицко цо мало буц скрите. Познєйше ше дознало же панї була з Беоґраду, єдна од тих „новокомпонованих” богачох цо приходзели на Кубу понеже им нє була потребна виза за уход. Раховала же з пенєжом купи и младосц, та ше, гоч у рокох, почала справовац и облєкац як млади. Цали вечар прешол у веселим розположеню, а окреме ше хлопи вешелєли и шмеяли здогадуюци ше сцени зоз „танґами”. Млода була у билим облєчиве хторе пре цеплу климу баржей одкривало як цо скривало, алє, руку на шерцо, швечело єй. Кандрасти, чарни власи єй були завязани на затилку до традиционалней контї зоз блїщацу диядему, а у ухох мала перлово цицалки цо ше елеґантно гойсали при каждим киваню з главу. Мала вельки, бистри и виразни, за Кубанцох нєзвичайно белави очи, чарни, ценки оберва, билу твар и ище билши зуби спод як крев червених ґамбох. Давор зоз ню отворел танєц зоз танґом, а потим им ше придружели и госци. Такой по першим танцу почало ше танцовац швидки кубански танци хтори Давор нє знал танцовац, та млода танцовала салсу и меренґе зоз госцами, док млоди шедзел при погаре з вином и припатрал ше на нїх як и Мирон. – Пать яка є красна – гуторел оцови – такей красавици нєт у Канади. Перши ше єй при швидких рухох спокусно тресли, а цело, поготов клуби, ше еротски угинали вєдно зоз партнеровима, по миру же ше Мирон заганьбел своїх думкох. Постал свидоми же патри на ню як хлоп, а нє як швекор. Бул покус и любоморни док ше Давор лєм шмишкал. Нє прешло вельо часу, а Одалис достала шицки документи потребни за насельованє до Канади. Давор пошол по ню на Кубу, а на аеродроме у Торонту з букетами квеца их дочекали Ана, шестра Ванеса и Мирон. – Яке ту шицко вельке... – чудовала ше Одалис док ше вожели дому. Швидко ше навикла на нови стредок, на вельку хижу, на красни авта, на полни дутяни, на широки автодраги. Мезитим, о дватри мешаци почала гуториц же єй допито шедзиц геверна дома и же би любела дацо почац робиц, та Давор у догварки з оцом отво56

рел фирму за пораєнє канцеларийох. Миронови було нєправо, мал уж розробену автомеханїчарску роботню зоз шицкима алатами, машинами и технїку, а Давор и так коло нього уж звладал ремесло, та кед ше Мирон поцагнє до пєнзиї, годзен му помагац док подполно нє превежнє и предлужи бизнис зоз хторого годзен крашнє жиц. Алє, Одалисово слово було остатнє и так отворели фирму за пораєнє. У початку нє було лєгко найсц муштериї, алє з часом и добру рекламу, почали робиц на тельо же мушели вжац ище двох роботнїкох, Портуґалцох, хтори познати як добри и педантни у такей файти роботи. По тим уж Одалис менєй робела, а баржей надпатрала роботу занятих, прецо з Давором оставали дакеди и до позних годзинох. – Оцец, ми надумали одселїц ше – раз за вечеру спомнул Давор. – Зарабяме досц же бизме себе могли виєднац квартель, а и нє будземе вам на терхи. Нє одгваряйце нас, бо ми то твардо одлучели, а и лєпше будзе так и за нас и за вас. О два тижнї ше одселєли, а Одалис ше порихтала пойсц на Кубу обисц мацер хтора ше похорела. – Давор, требало би дац моєй мацери дакус пенєжи за лїки. Гоч на Куби лїченє безплатне, заш лєм, кед дакус подплациш, достанєш лїки хтори звичайно нєт у апатикох. О мешац знова пошла обисц мацер и однєсц єй облєчива, накуповац поживи и зохабиц пенєж за лїки. Кед ше врацела, у Канади ше сприятелєли зоз ище єдну кубанску фамелию и почали ше обиходзиц вше кед мали шлєбодного часу. Єдней нєдзелї, кед нє робели, були у Мирона и Ани на полудзенку, кед им шицким Одалис виволала тайну хтору чувала по хвильку док нє постала сиґурна же правда тото цо им пове. – Ваготна сом уж други мешац. Нє мож описац зоз словами Миронову и Анову радосц и Даворову збунєтосц. Постаню дїдо и баба, а вон оцец! Давор им нєздобачки помуцел радосц кед спомнул же и їх познати, гевта кубанска пара зоз хтору ше дружели, чекаю бебу, цо крашнє, лєм супруг тей жени сумня же дзецко його и барз ше прето вадза. – Ша най зробя ДНК тест, та ше прешвечи – доложел Мирон. – Голєм нєшка нє мож нїч скриц. Мали Мирон и Ана зашпоровани пенєжи и нагваряли Давора и Одалис най себе купя хижу, вони им помогню, а унук будзе роснуц на своїм, нє як подквартельош. Так и було. Дзвигли нєвельки кредит од банки, бо Миронова и Анова капара, учасц у кредиту, 57

була вецей як половка вредносци хижи. Цешели ше родичи же, ниа, и друге дзецко конєчно на своїх ногох, а и унук, лєбо унука, по Мироновим найскорей же будзе унук, у драги, та кед Мирон пойдзе до пензиї будзе мац часу за ньго вецей як цо го мал за Давора, кед им єдного дня явене же Одалис абортовала бебу нїби же цошка нє у шоре з плодом и дохторе єй препоручели абортус. Велькосц жалю ше могла поровнац лєм з велькосцу радосци кед им гуторела же є ваготна. Млади су, цешели ше, будзе ище дзеци. Кед ше окрипела од жалю, Одалис знова пошла на Кубу ґу мацери и остала лєм цо нє цали мешац. Нїхто нє може так поцешиц як мац. Давор нє любел пребувац у празней хижи, та пришол ґу родичом одкаль одходзел и приходзел з роботи. Зоз собу принєсол и цалу документацию за фирму и хижу, бо ше бал од можлївих крадошох хтори би могли знїщиц документи и направиц му вельки проблем коло збераня копийох. Так Мирон, єдного дня кед Давор бул на роботи, мал нагоду, а и цикавело го, поопатрац папери и дознац як фирма роби, чи наисце так добре як Давор гутори, чи то лєм же би ше вон и Ана нє старали. Медзи иншима, нашол и два виполєти, оверени и подписани формулари. Фирма реґистрована на Одалис! Хижа укнїжена тиж на Одалис! Лєдво дочекал Давора док нє пришол з роботи и поволал го до дньовей хижи. Указал му два формулари. – Сину, цо то значи? И фирма и хижа на Одалис? Чом? – Знаш же ю любим и сцем єй виполнїц кажде жаданє цо у моєй моци. Одалис би на Куби нїґда нє мала нагоду мац свой бизнис, нїґда би там нє могла хасновац свойо способносци, а видзиш и сам же як то добре роби. Вона природни талант за бизнис, та чом би сом нє оможлївел своєй супруги витвориц єй жаданє и сон? Нє видзим нїч погришне же фирма на ню. – Гей, фирма у хторей ти цагаш уцицовач, а вона надпатра. Но, най вам будзе, нє будзем ше мишац. Алє прецо и хижа на нєй? – Нє шицко єдно на кому є? Ми вєдно жиєме и дзелїме шицко вєдно. Окрем того, вона планує привесц ту и свою мацер, а же би то могла, муши мац даяку вредносц у маєтку лєбо у пенєжу з чим докаже же ю годна витримовац и же нє будзе держави на терху. Прето хижа на нєй. – Опитам ци ше ище єдно и з тим закончим. Нє чудне ци же так часто одходзи обисц мацер и же абортовала такой по розгварки у хторей сом спомнул же супруг єй кубанскей пайташки ма зробиц 58

ДНК тест и прешвечел ше так чи дзецко його, кед уж ма даяки сумнї? – Цо сцеш зоз том повесц ?! – нагнївал ше Давор. – Сцеш повесц же моя Одалис у вязи зоз даским на Куби и же дзецко нє було мойо? Пошалєл ши чи цо? – Нє сцем нїч повесц, лєм ци гуторим най роздумаш. – Дзекуєм ци як оцови на совиту. Барз ми є хасновити – пробовал буц иронични Давор – алє убудуце, затримай свойо совити за себе. Ана слухала зваду у другей хижи, алє ше нє сцела мишац. Кед би прегварела, лєм би погоршала напартосц. Давор вжал документацию, треснул з виходнима дзверми и вецей нїґда нє пришол дому и нє одвитовал на телефон, а Мирон причекал най ше Одалис враци, та з ню догварел стретнуце на „нєутралним теренє”, т. є. у єдней кафитериї. Шедла наспрам нього и патрела Миронови просто до оч нє вигваряюци анї слово. Чекала най видзи цо Мирон пове и у яким напряме ше будзе розгварка водзиц. – Чом? – почал перши Мирон. – Цо чом? – Знаш ти добре цо. – Знам за даскельо „цо”. Перше „цо” то же знам як на мнє патриш ище од свадзби. Я жена и добре розликуєм файти поглядох, а твой нє родзински, то сиґурне. – ?! – Друге „цо” то же твой син глупи. Прави глуптак. Мотам го як сцем, интелиґентнєйша сом од нього и чом най нє вихаснуєм нагоду. Ришела сом ше биди у Куби, а кед придзе час, ришим ше и твойого сина. Дзе думаш же будзем бивац, од чого будзем жиц кед го зохабим? – Нє идзе то так лєгко, панї – пробовал Мирон помали приходзаци ґу себе од шоку. – Ту адвокати... Випатра же у вас важи обратна присловка: „Яки син таки оцец.” Нє старай ше ти за мнє, мой швекре. У найгоршим случаю, половка хижи моя, а ти будзеш мац о ким и о чим ше старац. А тераз, кед ми ше нє маш вецей цо питац, идзем до своєй хижи. Най повем Даворови же зме ше стретли и цо зме бешедовали? Длуго Мирон бешедовал о тим зоз Ану и гоч було ясне о чим ше роби, нє знали як то повесц синови. Нє будзе им вериц, тельо го любов зашлєпела, а годзен их и замержиц. Нє прешло длуго, лєм 59

даскельо днї, кед Давор пришол до нїх. Нагнївани. Видно було же му Одалис наприповедала койцо. – З яким правом ше мишаце до мойого живота?! Га? Цо ти, оцец, маш бешедовац зоз Одалис и нападац ю? Ище ши єй и грожел зоз адвокатами чи цо! – Вона тебе нє люби, сину, лєм це хаснує – пробовала Ана. – А цо ти знаш о любови? По цали дзень стоїш у кухнї коло шпоргета, райбеш, шиєш, главу нє дзвигаш од роботи, а глас ци ше нє чує у обисцу. То за тебе любов? Ми жиєме иншак як ви, то уж раз розумце и зохабце нас на мире! Вецей ме анї нє волайце, а анї я вас нє будзем волац. Нє прешло анї три полни тижнї кед ше Давор знова зявел на дзверох тераз зоз паперами у рукох. По твари и покус зогнутей глави було видно же ма проблем. Озда то так зоз дзцеми: кед им добре, обрацаю главу од вас, а кед маю проблем вец ше здогадню кому ше можу поносовац и од кого глєдац совит лєбо помоц. – Мали сце право. Оцец, можеме нас двоме попривоведац на само? Ана остала у кухнї рихтац вечеру, а Давор у дноьвей хижи положел на стол пред Мирона даскельо на друковачу видруковани папери. – Пречитай, модлїм це, и поведз ми цо думаш, цо мам робиц? Одалис забула виключиц свой лаптоп и мал сом нагоду пречитац єй мейли. Знам же то нє крашнє, алє ме корцели мацерово слова, та сом закукнул. Мал сом цо видзиц. На мейлох цо их Мирон читал, була Одалисова преписка зоз єдним Кубанцом у хторей вон детально описовал свойо здогадованя на їх стретнуца, як ше, кеди и дзе любели... Цешел ю пре абортус, алє так найлєпше, бо би ше иншак могла одкриц їх тайна. Будзе ище нагоди, буду мац дзеци, лєм най ше сцерпи ище єден час, та буду занавше вєдно. Єй жертва пре їх лєпшу будучносц наисце велька, превелька, алє то вєдно прецерпя. Кеди знова придзе? Мирон ше скаменєл. Попатрел на сина хтори зогнул главу. Тераз шицко постало видлїве. Одала ше пре хасен, пре другого, за кого ше ода и приведзе ґу себе док ше розидзе од Давора. Лєм, по закону, муши буц у малженстве найменєй три роки, бо кед ше скорей розидзе, то ше будзе раховац як малженство пре интерес, та ше єй утаргнє допущенє остац и депортую ю. Велька жертва хтору муши прецерпиц, то час препровадзени у малженстве зоз Давором. 60

– Розидзем ше од нєй. Цо ти думаш? – Нє питал ши ми ше анї кед ши ше женєл, а я ци нє можем тераз повесц цо маш робиц. Роздумай и сам одлуч, як теди, так и тераз. Зоз Ану длуго бешедовали и роздумовали як му помогнуц найсц виход з такей ситуациї, алє нє могли здумац нїч цо би Давора охранєло од розчарованя. Можу го лєм цешиц и потримовац у кризних хвилькох. Нєодлуга, Давор знова пришол, тераз нє випатрал так застарано. Очиглядно преламал у себе и одлучел. У рукох знова тримал видруковани папери. – Знаце цо? Добре сом роздумал и одлучел сом. Одалис очиглядно погришела. Отворено сом з ню бешедовал о тим. Признала ми шицко, барз єй жаль же погришела и обецала ми же ше пременї и останє зо мну. Одлучел сом єй дац другу шансу. Кажде з нас ма право на другу шансу у живоце, чи нє? Обецала ми же претаргнє гевту вязу и будзе лєм моя. Прето знова пошла на Кубу ґу мацери и побешедовац зоз гевтим бувшим, та кед ше враци, предлужиме жиц у злоги и довирию. Верим же була щира кед ми то обецала. А тоти папери затримайце даґдзе у вас, най би ми були при руки за кажди случай кед нє отрима слово. То ми будзе главни доказ на суду, бо ше потим наисце розидзем од нєй. Вонка уж була ноц. Зоз тераси на хторей зме шедзели, було чуц морйо хторе тераз, вноци, було страшне. Чарне... Грожаце... Далєко, з часу на час блїсла часц нєба ошвицуюци хмари, а потим ше з далєка чул приглушени гирмот док швижи витрик, з характеристичним морским, пахом, приношел з води на побрежє, ноцни, благотворни диждж. Мирон и Ана патрели на нас очекуюци даяку реакцию. Нє знал сом цо повесц. – Питаце ше же чом зме праве вам виприповедали шицко тото? – почал Мирон. – Прето же ше нє познаме и знаме же ше вецей нїґда нє стретнєме. Нєпознатому вше лєгчейше вириповедац дацо цо би зме познатому нїяким концом нє поведли. Нам так лєгчейше, як кед бизме з даским подзелєли нашу терху. То подобне споведзи, гоч ше анї паноцови нїґда до конца, озда пре ганьбу, нє висповедаме, бо нас позна. Фляша вина стала празна опрез нас и рижни мушки и суньоґи ше почали роїц под стреху коло шветла сцекаюци од цеплого дижджику. Були зме шицки єден час цихо. Я шокирани зоз таку отвореносцу и чежину проблему, а Мирон по стоти раз превипитуюци ситуацию. 61

– Кажди рок, од кеди зме шицко дознали, приходзиме ту на исте место як пре покуту. Ту жридло зла и циґанства. Ту шицко почало и ту ше даяк ма и закончиц, лєм нє знаме як. Нє знаме цо робиц, як ше позбуц зла. Сина зме страцели, живот му будзе упрепасцени, а найбаржей нас розєда то же ми ту нїч нє можеме. Випатра же од шлєпей любови, глупосци и крашнє здуманей спреводзки нєт охрани. Вонка уж почало блїскац и трескац з огромним гнївом хтори як кед би ше вилял зоз першох нємоцних родичох просто до хмарох, до нєба... Лєйба нагло пришла и престала, гирмот зацихнул, а ми ше розишли кажде зоз своїма думками. Кед сом другираз пришол до истого готелу, розпитал сом ше на рецепциї и у забавяцкей ґрупи о Одалис. Гварели ми же ше одала до Канади и чули лєм же там настрадала на роботи, мала нєщесце. Спадла кед умивала очка на облаку у єдним високим будинку, чи таке цошка, и погинула, алє вельо вецей о тим нє знаю. Мирона и Ану сом знова нїґда нє стретол.

ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТ УРИ

ПУБЛИЙ ВЕРҐИЛИЙ МАРОН

Буколики І Еклоґа Мелибей Титире, ти одпочиваш, дуб конаристи над тобу, граєш на ценкей пищалки давну лєсову шпиванку. Ми родни край зохабяме, з польох любених идземе, ми з оцовщини сцекаме. Ти опущени у циню учиш наш лєс вишпивовац о Амарили прекрасней. Титир О Мелибею, бог нам дал тоту безбрижносц и спокой, прето вон вше будзе бог ми; на його олтар ше нєраз крев баранчатох вилєє зоз наших стадох вше плодних. Ша то лєм вон допущує же би ше статок напасал ширцом, док я себе, видзиш, пискам у хладку на мире. Мелибей Нє, анї кус нє завидзим; лєм ше чудуєм же цо ше става на польох у краю. Палє, и я хорйовити гет отадз женєм козички; гонїм и тоту, Титире, цо оягнєла двойнята там у гущави на брещку, а обидвойо уж мертви лєжа на голим каменю. Часто нам тото нєщесце – лєм сом то нє знал зрозумиц – нависцовали дубиска з громом нєбесним вдерени, часто нєдолю и врани пророковали з баґрена. А тераз поведз, Титире, хто же тот бог добротлїви. 63

Титир Думал сом, бо сом бул дурни, же город Рим исти таки як и тот наш, Мелибею, дзе на пияци ходзиме и баранчатка гонїме кед уж дорошню на предай; думал сом же як щенята здабу на пси и кощата здабу на мацер, так исто – вельке же таке як мале. Алє, Рим тельо надвисшел други городи на швеце як цо ше струнки кипарис дзвига над крегку калїну. Мелибей Цо же це таке наведло пойсц видзиц Рим преславени? Титир Ша то шлєбода! Гоч позно, спознал сом єй благодатї аж тераз кед чарна брада шива шивучка постала. Заш лєм на мнє попатрела, гоч єй барз длуго нє було. Тераз сом зоз Амарилу, бо Ґалатея ми пошла; щиро припознам ци правду же док сом бул з Ґалатею нє мал сом анї шлєбоду, анї пенєжи нє було: гоч принєшени барз вельо жертви зоз моїх торинох, гоч сом ше сира навлєкол до галавого городу, нїґда ми по дом правица нє була полна пенєжу. Мелибей Я ше чудовал чом богох вше Амарила благала, и кому плоди на древкох вше зохабяла узрети: Титир бул отадз далєко, а аж и сосни, Титиру, аж це и жридла волали, з нїма и густи лєшики. Титир Цо сом мал робиц? Ша иншак нїґда нє вишол бим з рабства, анї бим индзей прихильних аж телїх богох нє спознал. Видзел сом хлопа младого цо му дванацраз до рока на чесц зоз наших олтарох дзвига ше дим гет високо. Там ми вон на мою молбу таки дал одвит любезни: „Хлапци, як и вше, чувайце крави и множце буяци”.

Мелибей Як ци барз добре, пайташу, твойо ци поля останю, тельо маєтку ци досц, гоч скали камени около, гоч коло лукох мочари, дикинь и над там ше ширя. Котним овечком нє будзе чкодзиц нєздрава покарма, анї им грожиц нє буду овцох сушедских хороти. Як ци барз добре, пайташу, ту дзе ци рики познати, при святих жридлох дзвиняцих будзеш у хладку спочивац. Ту ци и плоцик з черякох рошнє на меджи од давна, пчоли гиблейски збераю мед зоз вербинкох пахняцих, вони ци зоз жубротаньом часто принєшу дримоти. Ту ци под скалу високу гнєтка овоцар зашпива, по цалим дню ци голуби буду гуркотац умилно, а гуркотанє герлїчки будзе ше ляц зоз верх бреста. Титир Най зна ше – скорей у морю пасц буду швидки єленї, скорей и морйо виплюшнє рибох чупори на писок, скорей вигнанєц гранїци прейдзе нє єдни, нє двої, Парт будзе пиц зоз Арару, Ґерман зоз Тиґру мутного, як щезнє з мойого шерца добродїйова подоба. Мелибей Дахто з нас пойдзе до крайох дзе Африканцох смияд мучи, други ґу Скитом, а треци аж на побрежя Оакса, чи ґу худобним Британцом, цо оддвоєни од швета. Хто зна чи ище дакеди краї родзени увидзим, чи ше зрадуєм кед збачим домик закрити зоз шашом и дробни класки на полю дзе мойо царство вше було? Вояк, безбожнїк даяки будзе на моїм маєтку, варвар позбера урожай. Так зоз гражданох нєзлога прави бездомну худобу! Кому зме зарно ту шали? Ти, Мелибею, садз грушки, пилно допатрай винїцу. Поме, овечки и кози, часи щешлїви забудзме. Вецей нє будзем з верх брега з под густей стрехи желєней патриц на вас розошатих долу по скалох церньових. Вецей вам шпивац нє будзем. Уж вам безо мнє судзене пасц бетелїну пахняцу, горки вербинки огризац. 65

Титир Тоту ноц голєм ши годзен преспац ту у мнє на мире на тей желєней лїщини; маме узрети яблука, мегки ґестинї пахняци и, як и вше, надосц сира; над закрицами далєко, палє, дзвигаю ше дими, цинї длугоки падаю на швет зоз брегох високих. З латинского прешпивал Михал Рамач

Публий Верґилий Марон (70 п.н.е. – 19 п.н.е.) бул єден з найвекших римских поетох. Найпознатши твори му: Енеїда, героїчна поема о историї Риму, Ґеорґики – дидактични поеми о польопривреди и пастирски писнї под назву Буколики. Слово „еклоґа” значи „вибрана писня” або „писня” вообще. Диялоґ пастирох Мелибея и Титира ше одноши на час гражданских войнох, кед велї жителє виганяни зоз своїх маєткох, хтори потим додзельовани воєним ветераном. Бог у шестим стиху и далєй – найвироятнєйше император Авґуст.

Зоз шветовей музичней скарбнїци ПЕТ БУН (ЗАД)

ЛЮБОВНИ ПИСМА У ПИСКУ Pat Boone: Love letters in the sand (1957) Єдного дня як нєшка Шейтали зме ше при морю И писали любовни писма у писку. О, ти ше шмеяла, док я плакал Кажди раз кед плима Одношела нашо любовни писма зоз писку. Обецала ши ми же вше будзеш вирна, Алє якош тот завит ци нїч нє значел. Тераз ме мойо зламане шерцо болї Зоз кажду габу цо ше ламе Прейґ любовних писмох на писку. И тераз ме мойо зламане шерцо болї Зоз кажду габу цо ше ламе Прейґ любовних писмох на писку. З анґлийского: Юлиян ПАП

Пет Бун (1934–) америцки шпивач, композитор, ґлумец, писатель, радио и ТВ дїяч, народзени у Джексонвилу (на Флориди). Популарни бул концом 1950-тих и початком 1960-тих рокох. Видати му вецей як 45 милиони плочи, мал коло 40 гити. Пестовал вецей музични жанри – поп, кантри, ґоспел, джез. Бавел у 12 филмох. Познати писнї му Бернардина, Паметай же ши моя, Априлска любов, Кед ше ластовки враца до Капистрану, Мили Джон и велї други. 67

ПЕРСИ СЛЕДЖ (ЗАД)

МОЯ ОКРЕМНА МОЛИТВА Percy Sledge: My special prayer (1969) Док хор шпивал Аве Мария Я шпивал з полним шерцом И послал окремну молитву на нєбо Же най ше врациш ґу мнє знова, скорей як спаднєм. Док хор шпивал Алилуя Я шпивал з полним шерцом: О, мили(а), врац ше и нє охабяй ме вецей, модлїм це! То будзе одвит на мою молитву. Будзем чекац одвит Же придзеш такой, гей, гибай такой, А кед нє придзеш идуцу годзину, Нє сиґурне же дочекам идуци дзень. Док хор шпивал Аве Мария Я шпивал з полним шерцом: Гибай ґу мнє, мили(а), и нє охабяй ме нїґда вецей! То будзе одвит на мою молитву. З анґлийского: Юлиян ПАП

Перси Следж (1941–2015) америцки шпивач соул и ґоспел писньох, народзени у Лейтону (Алабама). Робел як здравствени роботнїк у шпиталю, а потим ше пошвецел шпиваню. Два раз ше женєл, мал 12-церо дзеци. Умар од рака печинки. Перша писня Кед чловек люби жену 1966. року постала шветови гит. Познати му писнї: Нацо жиєм, Без богатства, Прето плачем, Придз нїжно ґу мнє и велї други. 68

РОЧ Н Ї Ц И – Ю В И Л Е Ї

МИКОЛА М. ЦАП

Сторочнїца першого календара Руснацох Югославиї/Сербиї 1. История календарних виданьох при Русинох на Закарпатю ма богату и длугу традицию. Єй основоположнїк Александер Духнович, а його календар Поздравленіе Русинов на новый год 1850 (Перемишль, [1849]) перше зявенє нє лєм при Русинох у Угорскей, алє и на заходноукраїнских жемох вообще.1 Зявенє першого календара закарпатских Русинох у датих историйних условийох постало моцна основа у розвитку їх култури. Була то перша ластовка їх национално-препородного руху котра Русинови нависцела лєпши часи и лапанє крочаю з другима розвитшима народами. Духнович, окрем того календара, видал ище штири календари (М’сяцослови), и то: за 1851, 1853, 1854. и 1857. рок.2 Понеже ше у нас з тоту проблематику нїхто до тераз специялно нє занїмал, ище вше нєт сиґурни докази же ше тоти календари читали и при бачванско-сримских Руснацох, та, заш лєм, историйни факти даваю реалну 1

Олена Рудловчак, Невтомний оратай закарпатоукраїнського журналістського поля, у кн. Олександр Духнович, Твори, том 3, Братіслава – Пряшів, 1989, с. 21. 2 Зоз змистом тих календарох мож ше поблїжей упознац у кнїжки: Олександр Духнович, Твори, том 3, Братіслава – Пряшів, 1989.

основу предпоставиц же и вони мушели буц познати нашим людзом у Бачки и Сриме. О тим прешвечлїво бешедує нє лєм обща розширеносц других Духновичових кнїжкох у нашим народзе3, алє и – цо до тераз вообще нє було познате у нашей науки – факт же у снованю „Литературнаго заведенiя Пряшовскаго” (1851. року), котре видало перши три календари, участвовал и єден Руснак з Бачки, Георгий Шоош (1797-1873), парох коцурски.4 Же шицко тото нє лєм предпоставка, гутори нам и слїдующи податок: М’сяцослов в поздравленіе угорских Русинов на год 1857 (Львов, [1856]), попри прилогу о вашарох у Угорскей, приноши и окремни прилог о вашарох у Войводини (Зборы в Воеводин’, с. 108),5 цо шведочи же Духнович мал причини свой календар адресовац и бачванско-сримским Руснацом. После претаргнуца виходзеня Духновичових календарох закарпатски Русини почали хасновац галицки мисяцослови, на першим месце Перемышлянин, потим, обновени 1860. року, календар Львовянин. Алє, анї перши анї други нє задовольовали їх смаки и вимоги. Так ше знова народзела думка о видаваню власного календара, лєм тераз нє у Пряшове, алє у Ужгородзе. Резултат тому було зявенє календара за 1864. рок, котри вишол 1863. року у Ужгородзе под назву М’сяцослов на год высокосный, или переступный 1864, им’ющій дней 366 для Руссинов краины Угорскія, котри видал Александер Гомичков.6 Гомичков видал и календар за 1865. рок7, а за 1866. рок М’сяцослов видали Анатолий Кралицкий и Виктор Кимак.8 Од того року календари поряднє видава Общество св. Василия Великого9, и то за цали час свойого иснованя (1866-1902). Нажаль, гоч єст потвердзеня же тоти календари читали и нашо людзе, а зна ше же у нїх друковани и змисти зоз живота бачванско-сримских Руснацох, ми до нєшка ище вше нє маме подполни увид до тей драгоциней материї зоз прешлосци нашого народу и нє знаме цо ше там шицко о нас писало. Исте важи и за познєйши кален3 Микола М. Цап, Дїло Александра Духновича у култури и литератури югославянских Руснацох до 1918. року, Шветлосц, Нови Сад, 1990, рок XXVIII, число 3, май-юний, с. 359-368. 4 Александер Духновичь, Счет Литературнаго Заведенія Пряшовскаго, В’стникъ для Русиновъ Австрійской державы, В’день, 1851, число 145 (у кн. Олександр Духнович, нав. дїло, с. 269). 5 Олександр Духнович, нав. дїло, с. 433. 6 Олена Рудловчак, нав. дїло, с. 53. 7 Исте, с. 55. 8 й., Библіографія, Листокъ, Унгваръ, 1890, годъ VI, нръ 3, 1. февраля, с. 33. 9 Исте, с. 33.

дари-мисяцослови котри у Ужгородзе виходзели аж до препасци Австро-Угорскей монархиї 1918. року. Ситуация ше радикално пременєла зоз законченьом Першей шветовей войни и стваряньом окремних националних державох до чиїх рамикох вошли Русини, дакедишнї поданїки коруни святого Штефана. Нова реалносц на ґеополитичним планє директно условела нови модели орґанизованя на национално-културним планє, цо у случаю Руснацох Кральовини Сербох, Горватох и Словенцох значело дефинитивне опредзелєнє за пестованє националного идентитета на бази бешедного бачванско-сримского руского язика. Така опредзелєносц векшини делеґатох на Сновательней схадзки Руского народного просвитного дружтва (РНПД) у Новим Садзе 2. юлия 1919. року була лоґични пошлїдок длугорочних намаганьох єдней часци рускей интелиґенциї же би ше за потреби бачванско-сримского Руснака видавало кнїжки виключно на його бешедним язику, а нє на мертвим „угрорусским” котри до теди бул у писаним хаснованю при шицких Русинох у Угорскей. На тим фонє треба спатрац и зявенє першого календара на язику Руснацох Югославиї. 2. Гоч затераз ище нє мож знац зоз сиґурносцу кеди ше при наших Руснацох зявела идея за видаванє власного календара, судзаци по документох котри у нашей историоґрафиї од скорей познати, виходзи же то перши раз було 1913. року.10 Идея винєшена вєдно з инициятиву за порушованє перших новинох на язику бачванско-сримских Руснацох, алє як цо препадла тота инициятива, так анї жаданє видац перши календар за 1915. рок нє могло буц зисцене. Тот податок нас упутює на предпоставку же роздумованя о власним календаре при наших людзох мушело буц вельо скорей, анє нєиснованє национално-културней орґанизациї и слаба материялна основа були главне препреченє за їх реализацию. И попри тим, факт же ше така идея зявела ище пред Першу шветову войну, а безпостредно после перших успихох на видавательним планє (Ґабор Костелник Гомзов, З мойого валала, Жовква, 1904, и др Дионизий Няради, Правди католицкей в’ри, Жовква, 1912), котри ясно нагадовали творенє новей славянскей литератури и вєдно з ню нового руского литературного язика, достаточно индикативни же би ше похопело як до тей идеї пришло и прецо на єй витвореню найвецей робел праве о. Дюра Биндас, подписователь апела за видаванє ру10

Пред 50 роками почали виходзиц перши новини за югославянских Русинох, Нова думка, Вуковар, 1975, рок IV, ч. 9, с. 81-82.

скей новинки 1913. року и будуци редактор першого Руского календара за 1921. рок. Алє, кед тота идея нє мала потребни условия за реализацию безпостредно пред Першу шветову войну, цо и розумлїве, законченє войни и снованє РНПД 1919. року дало нови импулс културному препороду рускей народносци, котри ше такой позитивно рефлектовал на план видавательней дїялносци як єдному з найважнєйших сеґментох у вкупним дїйствованю РНПД. У тим шветлє барз значне замерковац же ше уж у пририхтуюцей фази за снованє РНПД – и то нєпреривно, од самого початку – попри школских учебнїкох и рускей новинки планує видаванє и календара11, цо саме за себе достаточно гутори як ше на тоту кнїжку патрело и яке ше єй значенє придавало. Мац власни календар, очивисно, нє було лєм питанє формалного престижу; була то, насампредз, насущна потреба понукнуц людзом на їх язику кнїжку котру буду читац шицки пасма народу, котра зоз своїм змистом задоволї и параста и интелектуалца, и младих и одроснутих, а котра, источасно, и при єдних и при других, попри ширеня горизонтох знаня, розбудзи и утвердзи руску националну свидомосц. Тераз, после законченя войни, ище раз ше указало же найвитирвалши у намири досягнуц тот возвишени циль бул исти чловек котри шицко започал ище пред войну, а у медзичаше постал и главна особа котра найвецей робела на пририхтованю снованя РНПД, орґанизациї без котрей чежко же бизме пошвидко достали даєдну кнїжку на руским язику, та так и перши наш календар. Ясне, тота особа бул Дюра Биндас (1877-1950), котри ше знова „зограл” за видаванє календара, и то перше за 1919. рок12, потим и за 192013, алє як цо РНПД после снованя нє могло розпочац свою дїялносц док му Министерство нє одобрело Правила (10. юния 1920. року14), так ище менєй могло буц слова о календаре скорей снованя Дружтва. Заш лєм, гоч до снованя РНПД прейдзе ище досц часу, Биндасова инициятива зоз симпатию прията при рускей интелиґенциї15, цо познєйше оможлїви и швидшу 11

Роман Миз, Ґу „Хронїки єдного часу” (1), Шветлосц, Нови Сад, 1969, рок VII, ч. 3, с. 255, 256. 12 Исте, с. 255. 13 Исте, с. 256. 14 Юрій Павич, Дїйствованє „Руского Народ. Просвитного Друштва” у року 1920./21., Руски календар за южнославяньских Русинох на прости рок 1922. котри ма 365 днї, „Руске народне просвитне дружтво” Руски-Керестур, Сремски Карловци, 1921, с. 8. 15 Микола М. Цап, Прилоги за историю рускей култури у Югославиї, Шветлосц, Нови Сад, 1980, рок VIII, ч. 4, с. 447.

єй реализацию, без огляду же источасно було и иншаки намаганя задоволїц потребу наших Руснацох за таку файту литератури16. 3. Кеди точно 1920. року вишол Руски календар за южнославянских Русинох на прости рок 1921. котри ма 365 дньи17, затераз нам нєпознате, алє зоз сиґурносцу знаме же то нє було скорей 27. септембра 1920. року18. Обрацаюци ше з нагоди снованя РНПД ґу „вірним Руснацом епархіи Крижевацкой”, у посланїци писаней на швето „Воздвиженія честнаго Креста”, владика Дионизий Няради, медзи иншим, гвари: „Точни правила друштва видруковани у першим руским календару, котри видзе тих дньох. Кажди дом най себе купи тот календар, бо будзе барз красни и каждому шерцу наймильши, бо є наш. П. н. паноцове най уш терас збераю пренумерантох на календар.”19 Владикова поволанка на предплату, напевно, наишла на добри одгук у народзе, а яке интересованє виволала тота кнїжка найлєпше гутори слїдующи податок: „...перши руски календар напечатани лєм у 1.000 примирох бул попредани ґотово о мешац”.20 Велькей популарносци першого Руского календара вироятно найбаржей допринєсол язик з котрим бул друковани (бешедни, руски), алє нє шме ше забуц анї на змист котри бул тиж у функциї културного и просвитного препороду Руснацох Югославиї, та будзеня рускей националней свидомосци. Правда, з язичного боку вон ище ноши моцни печац язичней, и окреме, правописней стихиї21 16 Михаил Поливка писал 25. децембра 1918. року Дюрови Биндасови (по мадярски): „Карпаторуски кнїжки зме пред вецей тижнями поручели з Ужгороду алє ище нє сцигли. Глєдали зме и 300 календари зоз кирилку алє и то зме нє достали по тераз. Кнїжки поручел Денчи Пап, тарґовец.” (Дюра Варґа, Перши написал и зложел руски школски кнїжки, Шветлосц, Нови Сад, 1988, рок ХХVI, ч. 4, с. 450). 17 То точни наслов того календара, а ґу ньому иду и слїдующи библиоґрафски податки котри нєобходни за його опис: „Зложел у мену Руского народного просвитного друштва Дюра Биндас, дюрдьовски руски парох и подпредсидатель Р. Н. П. Д. – Руски Керестур : Руске народне просвитне друштво, 1920 (Сремски Карловци : Српска манастирска штампарија). – [14], 63, [1] б. ; Илустр. ; 24 цм. – Броширане : Цена 10 дин.” У дальшим тексту хаснуєме скраценє Руски календар за 1921. рок. 18 Микола М. Цап, нав. дїло, с. 462-463. 19 Исте, с. 462. 20 Юрій Павич, нав. дїло, с. 10-11. 21 На тото, з наводзеньом конкретних прикладох, указал ище Гавриїл Костельник у своїм писме Дюрови Биндасови од 29. януара 1921. року (Роман Миз, Ґу „Хронїки єдного часу” (2), Шветлосц, Нови Сад, 1969, рок VII, ч. 4, с. 344-345), а тиж и Илько Крайцар у писме Дюрови Биндасови од 11. априла 1921. року („Зато нам і вішол ,Календар’, цо ше правопіса тіче такі нєзґодні: кельо пісательох, тельо правопісі. [...] Календар бі вшелїяк мушел буц відані у єдінственім правопісу.”) (Роман Миз, Ґу „Хронїки єдного часу” (1), Шветлосц, Нови Сад, 1969, рок VII, ч. 3, с. 259).

котра владала при нас по видаванє Костельниковей Граматики бачваньско-рускей бешеди (Сремски Карловци, 1923), алє, дзекуюци редакторови, обачлїве и намаганє унификовац тоту язичну и правописну пестросц, и так на дїлу указац правилносц и оправданосц вибору бачванско-сримского руского язика за язик литератури и просвити Руснацох у Кральовиним СГС. З того боку, Руски календар за 1921. рок одбавел значну улогу у фази кодификованя руского литературного язика, прецо є нєзаобиходни як писани памятнїк, зоз чим му и место тирвацо обезпечене у историї нашого язика. Змистово и ґрафично Руски календар за 1921. рок на шлїду подобних календарох котри до теди виходзели у Ужгородзе, Пряшове, Львове... Специфичносц його концепциї состої ше у факту же ше намагал дац цо вецей материялу зоз живота и прешлосци Руснацох Югославиї, алє од шицкого найвекшу вредносц маю прилоги котри ше одноша на цек и роботу Сновательней схадзки РНПД 2. юлия 1919. року, та перши резултати його дїялносци: Ю. Біндас, О пребудзеню бачвано-сримских Русинох (с. 2-6), Записник I-го руского народного собрания отриманого 2./VII. 1919. року у Новим-Саду (с. 6-8), Правила „Руского народного просв’тного друштва у кральевини Сербох, Хорватох и Словенцох” (с. 8-12), О. Мих. Мудри, О язику за южно-славянску руску писменосц (с. 35-42), Успих и робота Руского нар. Просвитного Друштва (с. 62). Одредзену историоґрафску вредносц ма и статя Спомен помершим добротвором и просвитительом руского народу (Андрей Лабош старши, Андрей Лабош младши и Емил Ґубаш), док статя Михаила Черняка Кратка історія Русинох (Руснацох) (с. 12-22) нє до конца ориґинална, бо є, як цо у призначки и назначене (с. 19), писана „по ,Хронікі’ Дра Г. Костелніка”, т. є. на основи Костельниковей рукописней роботи Liber memorabilium гр. кат. парохії Бачкерестурскей (1915). Од литературних прилогох почесне место припада стихом рускей гимни Я Русин бул, єсм и буду Александра Духновича (с. 1), алє ґенерално патраци, у Руским календаре за 1921. рок од наших авторох нєт уметнїцки вреднєйшей роботи по котрим би ше го могло паметац. У условийох кед на полю рускей литератури у фази конституованя єдине значне мено представял Гавриїл Костельник, таки стан бул нєминовносц, а же би ше указало же литература на бачванско-сримским руским язику ма перспективу, ту видруковани виривок з Костельникового Идилского венца З мойого валала (Жовква, 1904) под назву Крачун у валалье (с. 28-32). Гавриїл Костельник заступени и з єдну интересантну приповедку котру з українского ориґинала преложел Дюра Биндас: Щешлїви чловек (с. 42-46). Гоч календар нє подзелєни по обласцох, до литератури мож 74

условно учишлїц и слїдующи прилоги: Михаил Мудриі, Сию заповид даю вам, да любите друг друга (с. 23-28), З Місіонара, Любіш Марію, то чувай за Ню чісте шерцо (с. 32), Провчи, При фишкалу (с. 33-34), Арапска приповедка (с. 34), Ньеумереносц (с. 34), Пословици (присловки) (с. 55-56), Шицко ма свою задачу (с. 59), Гуска и риба (с. 59-60) и Шмих и франта (с. 60-62). Понеже перши календар Руснацох Югославиї бул першенствено наменєни Руснакови на валалє, у нїм ше нашли и таки змисти: О. Д. Надь, О рачуну и о мери (с. 45-51), Г. Вл., Поука. Жем и єй бивателє жителье (с. 52-54), И то добре знац у обисцу (с. 56-59), Табла о плодзеню домашньих скотох (с. 63) и Вашари (с. 64). У календарскей часци (котра забера 14 нєпаґиновани боки) днї у мешацу дати на узвичаєни способ, по юлиянским и григориянским стилу, алє за кажди мешац єст и интересантни додатки: яки длуги дзень, сторочне нагадованє хвилї и роботи у ґаздовстве. Согласно тедишнєй пракси, котру буду пестовац и шицки познєйши Руски календари, уж у тим календаре, на самим початку, дате Родословіе кральского дому Кральовини Сербох, Хорватох и Словенцох, после чого шлїдзи кратка биоґрафска призначка о преосвященому владикови др Дионизийови Нярадийови, а нє препущене дац анї прегляд кирбайох „у руских валалох держави СХС”. Так би, у найкратшим, випатрал змист першого Руского календара, а же би слика о нїм була комплетна, треба повесц же календар солидно илустровани з вецей характеристичнима фотоґрафиями, алє, нажаль, медзи нїма нєт анї єдней зоз Сновательней схадзки РНПД 2. юлия 1919. року, цо нас наводзи на заключенє же ше учаснїки тей историйней схадзки анї нє фотоґрафовали.22 Фотоґрафиї у календаре маю таки подписи: Др. Діонисій Няради, перши Русин-владика крижовски (с. 3), Парохиальна церква у Руским Керестуре (с. 13), Руска млода у партох пред 60 роками (с. 23), Руска дзивка (с. 27), Руски млоди и млода (с. 35), Руска свадзба (с. 43), Руска млада пара (с. 47), Руска ньевеста (с. 53) и Фабрика конопова Русина Гафича у Р. Керестуре (с. 57). 4. „Достал сом од Мудрого Ваш – Твой заправо – календар. Мило ми. Як за першираз добри є под каждим поглядом. Робце далєй. 22

Документ тей файти насправди нє обявени анї у познєйших Руских календарох, анї на даєдним другим месце.

Я з духом з Вами” – так писал о Руским календаре за 1921. рок Гавриїл Костельник у писме од 29. януара 1921. року редакторови Дюрови Биндасови23, и понеже бул свидоми же за тот календар нє написал нїч специялно, обецує му же до другого календара пошлє „досц ствари до мая”24. Тоти слова потримовки, напевно, вельо значели Биндасови, насампредз прето же приходзели од чловека котри уж теди бул авторитет при Руснацох, а ґу тому ище його щири приятель котри пред нїм нїґда нє мал нїяки тайни, так же нєт сумнїву же и слїдующи Руски календари правени у догварки и зоз знаньом Гавриїла Костельника, окреме кед вежнєме до огляду його практични язични совити, о чим нам шведочи цала його преписка нє лєм з Дюром Биндасом, алє и з Михайлом Мудрим25. Костельниково слова котри зме ту наведли, вєдно з гевтима о правописних гришкох у календаре26, як и слова Илька Крайцара о правопису у календаре27, кельо нам познате, шицко цо би ше могло подвесц под поняце рецепциї Руского календара за 1921. рок безпостредно после його виходзеня. Нє познате нам же би у тот час бул даґдзе обявени окремни приказ або критика першого календара Руснацох Югославиї28. Интересантне замерковац же ше у нєшкайшим чаше длуго погришно думало же Руски календар за 1921. рок источасно и перша кнїжка котру видало РНПД29. Примат першей кнїжки котру видало РНПД, заш лєм, припада Читанки за III. класу южно-руских основних школох (Сремски Карловци, 1920), док календар стої на другим месце по шоре виданя. О тим нам шведоча шицки публиковани жридла котри приходзели з боку РНПД при даваню 23

Роман Миз, нав. дїло, с. 344. Исте, с., 345. 25 Писма Гавриїла Костельника Михалови Мудрому, Шветлосц, Нови Сад, 1972, рок Х, ч. 4, с. 367-383. 26 Роман Миз, нав. дїло, с. 344-345. 27 Исте, с. 259. 28 У нєшкайшим чаше нєвельки приказ того календара дал Дюра Латяк у роботи: Штерацец роки Народного календара, Народни календар 1986, Руске слово, Нови Сад, 1985, с. 49-51, а библиоґрафски опис зоз змистом календара обявела Мария Чурчич у роботи: Библиоґрафия кнїжкох, новинох и часописох на руским язику (1), Шветлосц, Нови Сад, 1989, рок ХХVII, ч. 3, с. 411-412. 24

29 Дюра Латяк, Видавательна дїялносц на язику войводянских Руснацох, Творчосц, Нови Сад, 1982, рок VIII, ч. 8, с. 37. Гоч автор указує на погришносц такого думаня, вон ту источасно прави другу гришку, бо твердзи же то була Читанка за II класу основней школи котра у дїйсносци нїґда анї нє вишла.

податкох о чишлє видатих насловох Дружтва, а тиж так и порядне число друкованого наслову Сербскей манастирскей друкарнї у Сримских Карловцох котри дати на насловним боку публикациї: на Читанки за III. класу южно-руских основних школох стої число „1920.-54”, а на Ру ским ка лен да ре за 1921. рок чи сло „1920.-416”. Зявенє першого календара Руснацох Югославиї 1920. року представя историйну подїю у розвитку їх култури и литератури. По хвильку док ше нє зявели Руски новини, а дотля прейду ище полни штири роки, Руски календар бул нє лєм єдини друковани орґан Руского народного просвитного дружтва, алє и перша и єдина периодична публикация на руским литературним язику. Предлужуюци шветли традициї Духновичових календарох на Закарпатю, котри источасно кончели и функцию литературних алманахох, наш Руски календар бул тиж важни порушовач литературного живота, та одбавел ключну улогу у фази конституованя литератури Руснацох Югославиї30. На його бокох видруковани найзначнєйши прозни и поетични цалосци на руским литературним язику у медзивойновим периодзе, алє у нїм замерковане место завжали и прилоги зоз шицких обласцох русинистики, од линґвистики, науки о литератури, та по историю и етнолоґию. Руски календар пре таку свою концепцию здобул широку репутацию як при звичайних людзох, Руснацох, так и у науковим швеце, окреме при славистох и українистох рижних специялносцох. Прето з правом мож повесц же з Руским календаром югославянски Руснак достал свою найчитаншу и найпопуларнєйшу кнїжку, а култура Руснацох Югославиї виданє з котрим ше вше и вшадзи могло репрезентовац найлєпши досяги литератури, науки и публицистики рускей народносци медзивойнового периода. Девиза „Народ без просвити – то народ без будучносци”, у чиїм знаку вишол Руски календар за 1921. рок, постала живи символ єдного преламного часу без чиїх фундаментох би нє бул можлїви анї дальши културни розвой, анї вкупни просперитет руского националного єства на просторох Бачки, Сриму и Славониї.

30 Ту маме на уваги шицки Руски календари котри вишли у периодзе од 1921. до 1941. року.

С ТАТЇ И ЕСЕЇ

ДЖОНАТАН САКС1

О креативних меншинох2 Пред скоро двацец шейсц столїтиями, чловек котри иншак нє бул познати по своєй позитивней психолоґиї, шеднул и написал писмо своїм совирнїком у странскей жеми. Тот чловек бул Єремия. Людзе котрим писал були Жидзи котри вжати до рабства до Вавилону по пораженю, пораженю котре уключовало валянє Соломонового храму, централного символу їх народу и знака же Бог бул з нїма. Знаме точно яке було чувство вигнанства. Псалм то трима записане на наймоцнєйши способ: „На вавилонских рикох, там зме шедзели и плакали кед зме споминали наш Сион. [...] Як шпивац Господнї писнї у цудзей жеми?” (Пс. 136: 1, 4).3 Тото було, справди, гевто цо Єремия предвидзел. Алє нєт духа триюмфализма у його писму, нєт гевтого же „Поведол сом вам”. Цо вон написал було у векшини процивне здравому розуму. Заш лєм, нє процивело би ше здравому розуму повесц же тото пременєло напрям Жидовскей историї, можебуц аж, у єдним поштредним смислу, и цалей Заходней цивилизациї. Вон тото написал: 1 Надпомнуце прекладателя: Джонатан Сакс (Jonathan Sacks, 1948–), народзени у Лондону. Тримал преподаваня на Универзитету у Лондону, Универзитету у Манчестеру, Универзитету у Есексу, Универзитету у Нюкастлу и Гебрейским универзитету у Єрусалиму. Бул главни рабин Зєдинєней гебрейскей конґреґациї комонвелту и у тей функциї пошвецени обнови британского жидовства, окреме обнови жидовского идентитету, фамелиї и Тори. Написал вецей дзешатки кнїжки пошвецени сучасним дружтвеним и релиґийним питаньом. 2 Надпомнуце прекладателя: Рабин Джонатан Сакс отримал преподаванє 21. октобра 2013. як двацец и шесте преподаванє у рамикох програми Erasmus Lecture, потриманей з боку часописа First Things (https://www.firstthings.com/article/2014/01/on-creative-minorities#print). 3 Надпомнуце прекладателя: шицки преклади Святого писма у тим тексту дати на основи прекладу Янка Рамача и Михала Рамача, виданя Епархиї святого Миколая 2019. року. У ориґиналним тексту на английским язику тот Псалм зазначени як 137, так як цо стої у Гебрейскей Библиї. Греческа Септуаґинта и латинска Вулґата чишля иншак, та тот Псалм ма там число 136.

„Будуйце доми и бивайце у нїх, садзце загради и єдзце їх плоди, берце жени и народзуйце дзеци, синох и дзивки, женьце своїх синох и свойо дзивки дайце мужом, и множце ше, нє зменшуйце ше! И глєдайце мир на жеми до котрей сом вас там виселєл, и модлїце ше за нїх Господу, бо у їх миру будзе ваш мир!” (Єр. 29: 5–7).4 Гевто цо Єремия гуторел то же можлїве прежиц у вигнанству так же идентитет нє будзе дотхнути, жажда за животом нє зменшана, даваюци доприношенє ширшому дружтву и зоз молитву Господу у його мено. Єремия унєсол до историї високо уплївну идею: идею о креативней меншини. На тей часовей дистанци, може за нас буц чежко похопиц яка то була револуционерна идея. Релиґиї по теди були виключно повязани зоз ґеоґрафично, политично, културно и линґвистично дефинованима просторами. То значенє вибеженства кед ше постави питанє: „Як шпивац Господнї писнї у цудзей жеми?”.5 Кед твой народ поражени, то значело же твой бог поражени, и прилапюєш тото пораженє, з милосцу лєбо иншак. Кед пойдзеш до вибеженства, як цо Сиверне кральовство зробело вик и пол пред тим, вец ше асимилуєш до меншинскей култури и поставаш єден од – лєбо, у тим случаю, од дзешец – историйно страцених племенох. Лєм єдинствена конфиґурация идейох дала фундамент же би Єремийова визия була можлїва. Перша идея була идея монотеизма. Кед Бог вшадзи, вец му ше може вшадзи приступиц, аж и на рикох вавилонских. Друге була вира до сувереней власци Бога историї понад шицки други моци. По теди, кед людзе були залапени, то значело пораженє народу и його бога. По перши раз, у Єремийових словох о вавилонским залапеню, пораженє народу порозумене так як кед би воно було виведзене з боку Бога. Бог и далєй оставал на верху. Вавилон бул лєм инструмент його гнїву. Людзе могли церпиц пораженє и отримац свою виру нєдотхнуту. 4 Надпомнуце прекладателя: пре ясносц тексту котри шлїдзи треба повесц же у английским ориґиналу и других прекладох Святого писма 7. стих глаши дакус иншак: „И глєдай мир и розвой варошу до котрого сом це приведол до вигнанства. Модлї ше Господу за ньго, бо кед вон напредує, и ти будзеш напредовац”. Можебуц би требало розпатриц корекцию у рускей вариянти прекладу у котрей би голєм могло стац „...модлїце ше за ню Господу, бо у єй миру будзе ваш мир!”? Так як стої може ше претолковац же ше наказує же би ше модлєло за синох и дзивки зоз предходного стиха, а вец ше так траци идея доприношеня ширшому дружтву. 5 Надпомнуце прекладателя: преклад котри блїзши английскому тексту, а баржей наглашує винєшену идею би бул: „Як можеме славиц Господа у странскей жеми?”.

Треце була вира же Бог затримал їх виру нєдотхнуту. Вон нє потупи свойо слово, свой завит зоз Израїльом, гоч кельо раз Израїль потупи свой завит ґу Богови. Вон ше могол опрец на його обецунку, як цо ше могол опрец теди кед Израїлтянє були раби у Єгипту. У будучносци, як и у прешлосци, вон приведзе людзох назад до їх жеми. Єремия так, як шицки пророки, бул ултимативни глас надїї. Пророцке порученє вше так глаши: кед ше людзе враца ґу Богови, вец ше и Бог враци ґу людзом, и людзе ше враца до їх жеми. Єдино надїя може отримац меншину у еґзилу, и єдино трансцендентни6 Бог, понад шицких власцох и моцох, може ґарантовац за тоту надїю, гоч буду потребни столїтия и тисячи роки же би ше вона сполнєла. Єремийово писанє постало основа Жидовскей надїї же прежию у дияспори двацец и шейсц столїтия по нєшка – страшне, рискантне и ценке преживйованє, бизовно, алє вшелїяк визначне. Жидзи були креативни на три розлични способи. Перши бул нукашнї. То, наприклад, було у Вавилону же Тора7 обновена як шерцо жидовского живота. Можеме то видзиц ясно у пионирскей роботи народного образованя котру превжали Ездра и Неємия кед ше врацели до Израїлу зоз вигнанства. И то було у Вавилону ознова, тисяч роки познєйше, же ремек-дїло рабиновского Юдаизма, Вавилонски Талмуд,8 составене. Дотик зоз Християнством у Штреднїм вику водзел преквитнуцу коментарох Гебрейскей Библиї. Стретнуце зоз штредньовиковним Исламом зачало жидовску филозофию. Кажде вигнанство водзело ґу новим формом релиґийного виразу. Друге, Жидзи були културни поштреднїки медзи їх домашнїм дружтвом и других цивилизацийох. През тарґовину, наприклад, принєсли на Заход велї пренаходки зоз Китаю цеком Штреднього вику. Маймонид9 превжал значну улогу у уношеню исламского 6 Трансцендентне (у филозофиї) – гевто цо надиходзи искуствове знанє, цо ше находзи звонка швета котри можеме спознац зоз чувствами. Вообще – гевто цо преходзи гранїци даякого подруча, уровень, гранїцу; цо ше задумує як припадаюце даякому окремному подручу стварох и збуваньох, цо з гевтого боку швета (надпомнуце прекладателя). 7 Тора – гебрейске слово котре ше найчастейше одноши на перши пейц кнїжки Гебрейскей Библиї (Пентатеух). У ширшим смислу може ше одношиц на шицки двацец и штири кнїжки Гебрейскей Библиї – як писана Тора, а и на цалосц жидовского ученя, култури и пракси – як усна Тора (надпомнуце прекладателя). 8 Талмуд – колекция текстох у котрей дискусиї рабинох о жидовским закону, етики, обичайох и историї. Преучує ше кажди дзень з боку Жидох у цалим швеце (надпомнуце прекладателя). 9 Мозес бен Маймон, народзени у Кордоби у нєшкайшей Шпаниї, бул єден з найзначнєйших учительох Тори у Штреднїм вику (надпомнуце прекладателя).

повтореного пренаходзеня Платона и Аристотела до християнского швета, и так постал мост медзи Авероесом10 и Томом Аквинским11. Треце, кед Жидзи модерного часу вошли по перши раз до главней културней струї Заходу, дали рух визначному числу архитектох модерного духа. Медзи гевтима котри жидовского походзеня, кед нє и релиґийней афилияциї, були Спиноза, Маркс, Фройд, Айнштайн, Виткенштайн, Дуркхейм, Леви-Строс, и велї други. Так же можеце буц меншина, и жиц у жеми у котрей релиґийна, културна и правна система нє ваша, и отримац свой идентитет, жиц свою виру, и доприношиц общому добру, точно як Єремия гварел. То нє лєгко. То вимага комплексне усовершованє идентитетох. То уключує дзеку же би ше жило у стану коґнитивного нєскладу. То нє за малодушних. Алє є креативне. Швидко прешли двацец и шейсц столїтия од Єремиї по 13. май 2004. року, по лекцию о християнских кореньох Европи дату з боку кардинала Йозефа Рацинґера, познєйше папи Венедикта XVI. Ту ше вон зочел зоз феноменом глїбоко секуларизованей Европи, котра така вецей як можебуц було кеди од конверзиї цара Константина у трецим вику. Траценє вири, твердзел Рацинґер, принєсло зоз собу три други файти траценя: траценє европского идентитету, траценє моралних фундаментох и траценє вири до потомства, котри ше опатраю у опадованю наталитета котре вон описал як „чудни нєдостаток жажди за будучносцу”. Найблїзша аналоґия нєшкайшей Европи, поведол, то Римске царство на точки свойого препаданя и паданя. Гоч вон нє похасновал тоти слова, заш лєм нагаднул же кед цивилизация страци виру до Бога, вона ултимативно траци виру до себе. Мож то керовац? Лєбо преобрациц? Може ше цивилизация котра почала препадац обновиц и ознова ожиц? Кардинал суґеровал же то тема о котрей ше ставя двоме историчаре, Освалд Спенґлер и Арнолд Тойнби. За Спенґлера, цивилизациї здабу на орґанизми. Вони ше родза, рошню, здобуду узретосц, и вец старею, препадаю и умераю. Нєт винїмки. За Тойнбия, єст розлики медзи материялну и духовну димензию цивилизациї. Точно прето же маю духовни димензиї вони отворени 10

Ибн Рушд, латинизовано Авероес, бул муслимански филозоф зоз Андалузиї у Штреднїм вику. Познати є по коментарох Аристотела (надпомнуце прекладателя). 11 Тома Аквински, штредньовиковни католїцки филозоф и теолоґ, прилапел велї идеї Аристотела и пробовал синтетизовац його филозофию зоз Християнством. Признати є як єден з найвекших учительох и защитнїккох Католїцкей церкви (надпомнуце прекладателя).

ґу чловеческей можлївосци же би ше обновели. Тот дарунок, гварел Тойнби, припада гевтим котрих вон наволовал креативна меншина, историйно вельки ришоваче проблемох. Отадз, заключел Рацинґер, „Християнски вирнїки муша патриц на себе як на креативну меншину, и помогнуц Европи же би ознова глєдала гевто цо найлєпше у єй нашлїдстве и так положела себе до служби цалого чловечества”. То бул єден нєобчековани одвит. За Католїцку церкву, котра чишлї 1,2 милиярди членох, дефиновац себе як меншину, окреме у Европи, нєсподзиваюца пропозиция. То нє єдини способ на котри ґрупа може одвитовац на одкрице же постала меншина. Єст три розлични драги. Перше, вона ше може присподобиц ґу секуларизациї: драга релиґийного либерализма. Друге, може ше одуперац, дакеди насилно, як цо то робя релиґийни екстремистични ґрупи у велїх часцох швета нєшка. Треце, мож ше поцагнуц до защицених енклавох, цо можеме обачиц зоз одредзенима ґрупами Ортодоксного Юдаизма. То моцна стратеґия, и вона у велькей мири змоцнєла Жидовску Ортодоксию, алє по цену сеґреґациї од – и прето зоз траценьом уплїва – швета звонка. Штварта можлївосц, постац креативна меншина, нє лєгка, прето же источашнє глєда отримованє моцних вязох зоз шветом звонка и остац вирни своєй жридловей вири, глєдаюци нє лєм же би ше отримало горенє святого огня алє и трансформация ширшого дружтва котрого сце член. То, як цо Жидзи можу пошведочиц, вельо глєда и рискантни є вибор. Заш лєм, папа бешедовал у хвильки виволаня за историю Заходу. Бул час, лєм петнац роки пред преподаваньом, кед Заход випатрал триюмфално. Совєтски Союз препаднул, Берлински мур спаднул, Жимна война була на концу, и випатрало же либерална демократия и тарґовищна економия – два Заходни найвекши здобуца – прелїґню швет. Од теди, гоч як, видзели зме два вельки цивилизациї, Индию и Китай, як оживюю и починаю класц пред виволанє економску превласц Заходу. Треца, Ислам, преходзи вельку турбуленцию. У медзичаше, финансийни колапс 2008. одкрил цалу серию економийох, медзи иншим и ЗАД и векшину Европи, як жию звонка своїх можлївосцох, пожичуюци вецей, продукуюци менєй, и чиряюци ше глїбоко до особного и колективного длуства. Звонка, Заход ище може випатрац моцно, цо вон технїчно и науково наисце и гей, алє звонка вон велїм випатра так як кед би уж посцигнул свой верх. Так же кардиналово поровнованє зоз Римским царством на точки препаданя муши буц спатране озбильно. 83

Цивилизациї нє тирваю вично. Нє гуторели лєм Спенґлер и Тойнби же то так. Так, у штернастим вику, гуторел и вельки исламски мудерец Ибн Кхалдун12, и у осемнастим вику Дянбатиста Вико. Таке думанє наисце ма кажди студент историї длугокого тирваня. Розсудзованє котре можебуц найвецей резонує зоз тим дзе зме нєшка находзи ше у першей часци историї Вила Дюранта Приповедка о цивилизацийох: „Одредзена тензия медзи релиґию и дружтва означує високи ступнї каждей цивилизациї”, писал Дюрант. Релиґия ше почина „самозабойно бориц у страценей войни коло прешлосци” и „священїцка контрола уметносци и литератури теди чувствована як крутила жовчу и бариєра мержнї, и интелектуална история пребера характер «конфликту медзи науку и релиґию»”. Интелектуални класи напущую стару теолоґию и – после дакус стримованя – морални код котри здружени з ню; литература и филозофия поставаю антиклерикални. Рух ошлєбодзеня рошнє до моцней пошвеценосци розуму, и пада до стану парализи без илузийох о гоч хторей доґми и идеї. Справованє, нє маюци релиґийну потримовку, губи ше до епикурейского хаосу; и живот сам, без потїхи вири, постава терха як худобна свидомосц и здобуванє богатства. На концу дружтва и його релиґиї вони маю тенденцию же би падали вєдно, як цело и душа, у гармоничней шмерци. Источашнє медзи гнобенима рошнє други мит, котри дава нову форму людскей надїї, нову храбросц чловеческим подняцом, и кед прейду вики хаосу будує нову цивилизацию. Мож ше одупрец препаданю цивилизациї? То питанє котре поставене, на розлични способи, з боку Єремиї у його чаше и кардинала Рацинґера у нашим. Же би ше могло розумиц цо то може уключовац, вредзи превипитац роботу Тойнбия котра до розгварки принєсла фразу „креативна меншина”. Нє читал сом Преучованє историї по тераз. Знал сом же тота кнїжка знємирела велїх Жидох пре становиско по котрим Жидзи и Жидовство „вимарте дружтво котре прежило як фосил”. Вони були ище баржей знємирени пре остатнє становиско, у осмей часци, публикованей 1954, дзе стої же израїлске справованє спрам Арабох у 1948. року, кед ше вони борели за преживйованє зоз пейцома сушеднима жемами, було морално еквивалентне справованю нацистох ґу Єврейом – становиско котре вон нє поцагнул алє повторел 1961. року у дебати зоз тедишнїм амбасадором Израїлу у Канади, Якобом Херцоґом. 12 Ибн Кхалдун бул штредньовиковни муслимански историчар, за котрого ше трима же є родоначальнїк сучасней историоґрафиї, социолоґиї, економиї и демоґрафиї (надпомнуце прекладателя).

Гевто цо нє у цалосци потримуєм то же опис Жидовства як фосила нє було лєм заблукане розсудзованє зоз того дзешецтомного дїла, алє воно було блїзко ядру його арґументациї. Преучованє историї, як цо велї обачели, менєй преучованє историї як цо є применєна теолоґия окремней суперсесионистичней13 файти. За Тойнбия, Заходне Християнство нє розвой Жидовства, алє скорей предлуженє геленистичного дружтва, котре ше зявює зоз розпадованьом перше Греческей, а вец Рима. Жидовство, за Тойнбия, нє було спаднута лєбо поражена цивилизация. Воно вообще нїґда анї нє постало цивилизация. Його правдиве иснованє єдна аномалия и єден анахронизем. Док сом читал тоти часци, од котрих перша обявена 1934. року, чувствовал сом боляци мраз кед сом читал же як визначни историчар повторює сентимент котри одвичательни за тельо вельо нєщесца цеком викох и котре досягло свой траґични розвой през Голокауст. Кед сом похопел же по шицким вон бул порихтани уписац аж и державу Израїл до шмециска историї, похопел сом як глїбоко одредзени становиска углїбени до Заходного духа, и сцел сом их превипитац, нє пре прешлосц, алє пре будучносц, и нє лєм пре Християнско-Жидовски одношеня, алє пре одношенє Заходу и швета. У Тойнбийовим преучованю историї находзи ше гришка, и вона формує нє лєм його становиска спрам Жидзох и Израїла, алє и вельо инше. Його арґумент вокраци тот: цивилизациї провоковани з виволанями. Вони ше нїґда нє зявюю автоматски як резултат биолоґиї лєбо ґеоґрафиї. Гевто цо ше случує то же ше ґрупа лєбо народ зочую з проблемами – економскима, воєнима, або климатскима – котри грожа їх тирвацей еґзистенциї. Индивидуа лєбо мала ґрупа теди виходзи зоз иновативним ришеньом, инспирацию лєбо одкрицом котре отвера драгу ґу просперитету лєбо побиди. То представя хвильку народзеня креативней меншини. Векшина, препознаваюци же меншина отворела драгу ґу успиху, руша до имитациї. Народ, тераз у релативней предносци у одношеню на других, рошнє, евентуално ше шири так же постава царство, лєбо гевто цо Тойнби наволує „универзална держава”. Алє вона нїґда нє тирва завше. 13 Суперсесионизем (теолоґия замени) – теолоґийни попатрунок зоз котрим ше толкує християнска релиґия вообще и статус Церкви окреме, на тот способ же ше твердзи лєбо импликує утаргованє лєбо превозидзеносц Божого завита зоз жидовским народом. По тим попатрунку жидовски народ заменєни зоз Церкву. Тот попатрунок поциснути после Голокауста, так же ше нєшка частейше признава же Жидзи ище вше Божи завитни народ, а дзепоєдни церкви прилапели твердзенє же Жидзи можу присц до спашеня кед шлїдза свою релиґию (надпомнуце прекладателя).

Може ше случиц же меншина, кед почувствовала успих и моц, престава буц креативна. Вона теди постава доминантна меншина, у моци нє пре тото цо роби тераз, алє пре гевто цо робела дакеди. На тей точки почина дружтвене ламанє. З оглядом же меншина вецей нє може оправдац свою позицию, вона ше оцудзує у одношеню на векшину, лєбо гевто цо Тойнби наволує пролетарият. Настава шизма. Нукашня векшина може вец пренайсц потїху у релиґиї креїруюци универзалну церкву. Вонкашнї пролетарият, аутсайдере котри ше дакеди обавали од установених моцох, тераз траца страх и пребераю активносци аґресиї и терору, даваюци рух, по Тойнбийовей фрази, „громади варварских воєних бандох”. Час, по словох Тойнбия, „роби на боку варварох”. Кед ше тото случи, ламанє постава розпадованє. И так то идзе. По Тойнбийовим розсудзованю, „од двацец и єдней цивилизациї котри були народзени живи и предлужели роснуц, тринац мертви и поховани; ...седем од осем випатра у опадованю; и... осем, дзе и наша, можебуц уж прешли свойо поладнє”. Иснує, вшелїяк, єдна можлївосц котру Тойнби нє розпатрал. Цо кед голєм єдна креативна меншина дакеди давно видзела гевто цо Тойнби и други историчаре похопели на концу? Цо кед вона була шведок опадованю и паданю вельких цивилизацийох: Месопотамиї, Єгипту, Асириї? Цо кед вона видзела же як ше доминантна меншина одноши спрам масох, пролетарияту, творяци од нїх рабох и реґрутовану армию так же би владаре були героє у експанзионистичних войнох, положени до шора безсмертнїкох през монументални будинки? Цо кед шицко тото видзела як глїбоке клїченє чловеческого достоїнства и зраду чловекового стану? Цо кед вони видзели час релиґиї и ознова обявели же би дали нєбесни санкциї чисто чловеческим гиєрархийом? Цо кед вони знали же правда и моц нє маю нїч заєднїцке єдно з другим и же ци нє треба управяц зоз шветом же биш принєсол правду до швета? Цо кед вони похопели же кед раз рушиш правиц универзалну державу же ши вец одпочал драгу зоз котрей нєт сцеканя, процес котри закончує у дезинтеґрациї и опадованю? Цо кед вони були прешвечени же, на длугоки драги, справедлїва война духовна, нє политична война, и же ше у тей битки уплїв рахує вецей як моц? Цо кед вони верели же чули Боже поволанє же би були креативна меншина котра нїґда нє патрела же би була доминантна меншина, котра нїґда нє патрела же би була универзална держава, лєбо универзална церква у конвенционалним смислу? Цо кед вони верели же Бог универзални, алє же любов – шицка любов, аж и Божа любов – 86

нєзводлїво партикуларна? Цо кед вони були прешвечени же ше Бог котри створел биосферу стара о чловеческей рижнородносци? Цо кед вони видзели вельки царства як забераю менши народи, и надрилюю им свою културу, и кед були глїбоко знємирени пре тото, як цо ми нєшка знємирени кед дзепоєдни животиньски файти приведзени до вимераня пре чловеческу експлоатацию и нєбриґу? Цо кед тоти спатраня водзели особи як цо то Єремия же би реконцептуализовали цали феномен пораженя и еґзилу? Израїлтянє зрадзели їх мисию так же постали обшеднути зоз политику, и то по цену моралного и духовного интеґритету. Так учели шицки пророки од Мойсея по Малахию. Кажди раз кед сцеш буц таки як твойо сушеди, вони гварели, будзеш поражени з боку своїх сушедох. Кажди раз кед преславяш моц, будзеш поражени з боку моци. Вше кед патриш же биш доминовал, будзеш доминовани. Ви, гвари Господ, мойо шведкове швету же нєт нїч святе у моци лєбо святе у царствох и империялизму. Народ вше будзе питац моц же би прежил, алє лєм як средство, нє як циль. У своєй жеми Израїль бул, и будзе мали народ окружени зоз велькима царствами котри глєдали його знїщенє. Його преживйованє вше будзе шведоченє пре дацо глїбоке: способносц малого народу же би превладал вельки моци зоз щиру силу пошвеценосци ґу правди, сочувствованю, и чловеческому достоїнству. Чи як народ на Штреднїм востоку чи як розошати народ у еґзилу, вон вше будзе креативна меншина котра одбива поволанку же би була доминантна меншина. Вона будзе указовац зоз своїм иснованьом почежкосци, правду котра ше проциви здравому розуму же можлїве преславйовац универзалного Бога, а источашнє ше нє намагац створиц универзалну державу лєбо универзалну церкву. Така була мисия Жидох през вики. Так же нє случайно же Тойнби нє могол розумиц то окрем як аномалию и анахронизем, прето же то було звонка його структури и нє могло ше уклопиц до його катеґорийох. Наисце, то виволанє за таки катеґориї. У тим цала розлика медзи Єремийову концепцию креативней меншини и Тойнбийову концепцию. Єремия поволовал свою меншину же би ше модлєла за варош и же би робела пре його розвой. Вон нє глєдал же би нагнали варош же би ше пременєл так же би убедзовали його жительох же би постали Жидзи, нїч вецей як цо Бог питал од Йони же би преобрацел народ Ниниви. Вон жадал же би ше вони покаяли, а нє преобрацели. У каждей велькей релиґийней традициї находзи ше вецей як єден глас. У Жидовству находза ше розлични гласи священїкох, 87

пророкох, мудерцох, и вони творя розлични файти литератури. Знука Християнства, пре обставини його першей историї, находзи ше геленски глас и жидовски глас. Геленски глас гутори о универзалней правди. Жидовски гутори о окремносци любови и пребачованя и о розликох котри творя каждого з нас єдинственим и котри творя чловечески живот святим. Геленистична струя, з котрей Арнолд Тойнби бул єден екстремни приклад, водзи у напряме универзалней церкви и универзалней держави. После шицкого, Геленизем и скорей родзеня Християнства дал два найвекши царства котри швет знал. Жидовска струя водзела до припознаня же мали народ може твориц улогу креативней меншини знука чловеческей арени, питаюци уплїв, нє моц, наздаваюци ше же будзе инспировац, а нє заберац лєбо преобрацац. Упрекосц його поволанки на толеранцию, Геленизем у велькей мири патрел на нєгеленистични швет як варварски и нє могол розумиц прецо Жидзи можу жадац остац лоялни гевтому цо випатрало як парохиялни идентитет. Єдине толкованє котре геленистични писателє могли дац було же Жидзи мизантропи котри мержа чловечество. И под Селеукидами и под Римлянами, було пробованя же би ше поцисло Жидовство у цалосци, зоз траґичнима пошлїдками. Кажде пробованє же би ше сновала универзална держава лєбо универзална церква будзе вше у зраженю зоз принципиєлним партикуларизмом Жидовства, и то, вецей як гоч хтори други фактор, толкує тирвацу обстойносц антисемитизму през вики. Жидзи жили, и дзекеди умерали, пре право же би були иншаки, и пре виру же єдинство на нєбе твори розличносц на жеми. Єст моменти у историї, и ми жиєме през єден таки тераз, кед дацо нове пребера форму алє ми ище вше нє знаме точно цо, кед зме влапени, по словох Метюа Арнолда „Блукаюци медзи шветами, єден мертви, други нємоцни же би ше народзел”. Було уж вельо спозорююци гласи, од Алисдера МекИнтаєра по Ниала Ферґусона, котри указовали же Заход, котри доминовал зоз шветом од шеснастого по двацети вик, тераз у опадованю. Сиґурно вон вецей нє виволує почитованє котре дакеди виволовал. Вон вецей нє почитує анї самого себе як цо то дакеди робел. У своїм преподаваню кардинал Рацинґер указал оштро на гевто цо наволал „патолоґийна самомержня” Европи. Гевто цо наволане як юдейско-християнска етика находзи ше пред нєпреривним вдереньом зоз двох розличних бокох: з боку гевтих котри би елиминовац релиґию у цалосци, и з боку гевтих котри патра же би креїровали универзалну теократску державу котра нє християнска, а анї нє жидовска. 88

Три феномени йойча пре увагу. Перши релиґийни еквивалент етнїчного чисценя котре чече процив Християнох през векшу часц Штреднього востоку и часцох Африки. Думам на Християнох котри напущели Сирию, и о осем милиони Коптох у Єгипту котри жию у страху; о валяню остатнєй церкви у Авґанистану и о милион Християнох котри напущели Ирак од 1990. року. До нєдавна, Християнє представяли 20 проценти популациї Штреднього востоку; нєшка, 4 проценти. То єдно з найвекших злодїйствох нашого часу, алє преходзи скоро цалком без обачованя и протесту. Друге, то врацанє антисемитизму до велїх часцох швета, комплексни антисемитизем котри уключує пореканє Голокаусту, демонизацию Жидох, врацанє до сучасних обвиньованьох пре ритуални жертви у креви и Протоколох сионских мудерцох, пробованє же би ше у Европи забранєло обрезованє и шешита,14 цо у пошлїдкох онєможлївює практикованє Юдаизма – без най споминаме антиционизем котри иншак добрих и пристойних людзох водзи ґу питаню права Израїла же би еґзистовал, у велькей мири як цо то Тойнби робел у свой час. Же ше то може случиц знука живого здогадованя на Голокауст, чежко вериц. Треце, застарює Заход сам по себе, котри уж прешол далєко долу по драги напущованя юдео-християнских принципох святосци живота и святого завиту малженства. Место того, вон поклада свою надїю до сериї институцийох, од котрих анї єдна нє способна ношиц терху моралного водства: наука, технолоґия, держава, тарґовище, и еволуцийна биолоґия. Наука нам гутори же цо иснує, а нє цо би требало буц. Технолоґия нам дава моц, алє нам нє гутори же як би требало хасновац тоту моц. Либерална демократска держава, як ствар принципа, нє дава морални суди. Тарґовище нам дава вибор, алє нам нє гутори котри вибор вибрац. Еволуцийна биолоґия гутори нам прецо маме одредзени жаданя, алє нє же котри жаданя ми треба же бизме глєдали сполнїц, а котри нє. Нєт толкованя єдинственей чловеческей способносци же би ше творели вреднованя другого шора. Резултат лєжи вшадзи коло нас: колапс малженства, пуканє фамелиї, гнобенє дружтвених вязох, партизация политики у чаше кед национални интереси глєдаю дацо векше, траценє довирия до явних институцийох, рост длуства чия терха спаднє на плєца будуцих ґенерацийох, и нємоц узвичаєней моралносци же би нас 14 Шешита – традицийне гебрейске ритуалне забиванє животиньох по їх законох котри вимагаю же би ше минимализовал боль и же би ше цалком вицадзела крев (надпомнуце прекладателя).

подзвигла зоз кошмарох индивидуализму, гедонизму, конзумеризму, и релативизму. Ми познаме тоти ствари, а ознова випатраме колективно нємоцни же бизме ше рушели споза нїх. Досцигли зме фазу, описану з боку Ливия, у його опису старого Рима, же нє можеме поднєсц вецей анї свойо грихи, а анї їх вилїченє. Так ше питанє полне судьби враца. Може цивилизацийне препаданє буц застановене? На тото питанє вельки пророцки одвит „Гей”. Прето же нас пророки учели же по каждим вибеженству настава врацанє, по каждим валяню будинки можу буц ознова вимуровани, по каждей кризи може буц нове родзенє, алє – кед вериме до того же Бог вери до нас. Алє юдео-християнска етика ше нє враци док ше розпукнуце у єй шерцу нє вилїчи, розпукнуце котре длуго оддзельовало Християнох и Жидох и котре виволало тельо вельо осудзованя и котре коштало так вельо животи. Нагаднул сом способ на котри ше тото виздравенє може случиц – конкретно, кед обновиме Гебрейски скорей як Геленистични глас, Єремийов скорей як Тойнбийов попатрунок на креативну меншину. Тото значи дзеку же бизме були вирни нашим традицийом без питаня же бизме ю надрилєли другим лєбо же бизме оштро судзели других прето же їх драга нє наша; вирносц комбинована зоз понїзносцу котра нам оможлїви же бизме остали вирни нашей вири док зме источашнє благослов другим без огляду на їх виру. То гевто цо значи питац мир варошу и цо тераз значи питац мир на швеце. Европска история мала три вершински геленистични моменти: перше Атину, вец Рим, а вец италиянску ренесансу, и ми шицки жиєме през штварти. То були моменти вершинскей креативносци, алє кажди ше закончел у опадованю и паданю. През шицких их, упрекосц велїм траґедийом, Жидзи и Жидовство прежили. Даяк, на способ за котри ище вше пренаходзим же є таїнствени, гебрейске присуство пренаходзело драгу одбрани од закона ентропиї котри спричинює же би ше цивилизациї ламали и вец дезинтеґровали. Верим же Жидзи и Християнє можу и треба же би робели вєдно же би промововали вредносци котри им заєднїцки и за котри вериме же су наисце универзални: святосц живота як дарунка од Бога, достоїнство людскей особи як слики Бога, завитни чесноти цедек, умишпат, чесед, ве-рахамим; справедлївосц, правда, любов и сочувство. Стойме вєдно у одбрани еколоґиї чловеческей шлєбоди: у любови, стабилна фамелия зєдинює родичох и дзеци у вязи вирносци и стараня и потримуюцей заєднїци вибудованей на основи чесед, лєбо каритас. 90

Пришол час за нови стретнуца Християнох и Жидох, операюци ше єдноставно на факт же церква котра видзи себе як креативну меншину у Єремийовим смислу направела простор за иснованє Жидох и Жидовства на способ котри нє бул подполно виражени скорей. Єдна причина за котру ше чувствуєм моцно же бим ю виповед то храбросц котру Католїцка церква указала на початку Голокауста же би пренашла нову драгу у жидовско-християнских одношеньох, починаюци зоз папом Йоаном XXIII, предлужуюци през Ватикан II, и окреме у Nostra Aetate, потриманей з лїковиту нащиву папи Йоана Павла II Єрусалиму, и нови рух котри папа Венедикт XVI дал фрази „креативна меншина”. Друга причина папа Франциск, котрого сом ище нє сретнул, алє чийо слова блїзко провадзим. Бул сом у Буенос Аиресу тот дзень кед бул вибрани за папу, и бул сом дотхнути зоз високим почитованьом котре му давала жидовска заєднїца у Арґентини, заєднїца котра ше чувствовала барз виложена по терористичних нападох котри прецерпела у 1990-их рокох. Бул сом вєдно дотхнути зоз цеплоту їх диялоґа – публикованого як кнїжка, На нєбе и жеми – вєдно зоз локалним рабином. Цо ме окреме порушало, були його слова котри вихасновал у отвореним писму 11. септембра 2013. року, упутеним Еуґенийови Скалфарийови, редакторови италиянскей новини La Repubblica. Там вон написал: „Бог нїґда нє напущує свой завит зоз Израїльом, и без огляду на їх ужасне церпенє цеком столїтийох, жидовски народ затримал свою виру. Прето, ми нїґда нє будземе надосц подзековни им, нє лєм як Церква, алє тиж так як людзе”. То язик котри ми могли чуц ридко з боку папох скорей, и вони уцеловюю правду котру пречасто забуваме: же кед ши глїбоко пошвецени своєй вири, можеш почитовац вирносц зоз котру други стоя вирни спрам своєй. Кед читаме кнїжку Постаня осторожно, видзиме же вельке гроженє чловечеству ривалитет братох и гевто цо Рене Жирар вола „mimesis”, жажда мац гевто цо твой брат ма скорей як цо би уживал зоз своїм. Єст штири таки сцени у Постаню: Каїн и Авел, Исаак и Исмаїл, Яков и Исав, и Осиф и його браца. Поверхове читанє суґерує же ривалство братох нє мож керовац, же то така природа чловека. Биолоґове нам гуторя же то иснує и при других єствох тиж так. Алє глїбше значенє зявює ше кед ше унапрямиме єдноставно на остатню сцену каждей приповедки у котрей видзиме братох вєдно. У случаю Каїна и Авела, Авел лєжи мертви. У случаю Исаака и Исмаїла, вони стоя вєдно на гробу свойого оца. У случаю Якова и Исава, вони ше стретаю, облапяю и одходза по їх одвоєних дра91

гох. У случаю Осифа ту пребачованє и помиренє, перши записани случай пребачованя у литератури. Остатня сцена була паметлїво приволана з боку папи Йоана XXIII на самим початку нового поглавя жидовско-католїцких одношеньох. Стретаюци делеґацию Жидох 1960. року, вон поведол, зоз словами самей Библиї: „Я Осиф, ваш брат”. То, и у библичним ориґиналу и у сучасним оживйованю, була єдна винїмкова сцена помиреня. Алє єст у Библиї друга сцена, даскельо роки познєйше, кед Осиф идзе далєй и гутори своїм братом: „Ви ше догварели процив мнє на зло, а Бог то задумал зо мну на добре, же би так випадло як воно нєшка – же би прекармел вельки народ”. Гевто цо Осиф дума то же зоз своїма дїлами у терашньосци ми можеме одкупиц прешлосц. Можеме спашиц фраґменти шветла зоз глїбокей цмоти кед свой боль похаснуємє же бизме були чувствительнєйши спрам болю других – кед ми спашиме „вельки народ”. Друге помиренє медзи Осифом и його братох було сущни увод до драми спашеня котра ше находзи у Кнїжки Виходу и котра занавше пременєла историю швета. Могло би буц же Жидзи и Католїки поволани до їх другого помиреня так же стоя обок, як два креативни меншини, жадаюци спашиц вельки народ, та и гевтих котри, як Єгиптянє под час Осифа и Вавилонцох, под час Єремиї, нє нашей вири, алє су заш лєм створени на слику Божу? Таке помиренє може дац нову форму чловеческей надїї, нову шмелосц чловеческому дїйствованю, приблїжуюци нас дакус блїзше Исаийовей визиї швета у котрим „нє буду робиц зло и нє можу нїкого знїщиц на моєй святей гори, бо шицко наполнєне зоз спознаньом Господнїм, як велька вода наполнює моря”. Справедлїви креативни меншини водза ютрейши битки, нє гевти од вчера. Юдео-християнска етика будзе, по моїм думаню, ознова народзена кед ше витвори чувство же ше дацо нове и важне случело, же би ше вилїчела найстарша покалїчена вяза у историї Захода. Кед тот дзень придзе, Жидзи и Християнє буду стац вєдно у їх борби процив виганяньох Християнох на Блїзким востоку; у одбрани леґитимитета держави Израїл як места дзе жидовски народ бул народзени давен-давно, и препородзени у терашнїм чаше; и як здружени шведочиц моц етики любови, пребачованя, и святосци чловеческого живота, же би ше понукла твардейша основа чловеческей надїї як цо то нови варваризем, секуларни и релиґийни. Нїч менше як будучносц Заходу у питаню. Преклад з анґлийского и коментари: Мирослав Кевежди

ПРИК А ЗИ , КРИТИКИ , РЕЦЕНЗИЇ

МИКОЛА МУШИНКА*

Два томи вибраних творів патріарха літератури руснаків Сербії Дюри Латяка (Дюра Латяк. Руснаци. Том І. Вибрани сообщеня и огляди. ‒ Руске слово, Нови Сад, 2017. ‒ 320 с. ‒ Тираж 300. ‒ ISBN 978-86-7105-315. Том ІІ. Вибрани огляди и портрети. ‒ Руске слово, Нови Сад, 2019. ‒ 400 с. ‒ Тираж 300. ‒ ISBN 978-86-7105-324-2) За означенням „Енциклопедії сучасної України”, яку видає Національна академія наук України в Києві „Латяк Дюра, народжений 31. 10. 1933 в с. Руский Керестур ‒ русинський письменник, журналіст, перекладач, громадсько-культурний діяч у Сербії... Пише по-русинськи, українською і сербською мовами” (ЕСУ, т. 16, Київ, 2016, с. 58). * Проф. Микола Мушинка, д-р філол. наук, іноземний член НАН України, Пряшів, Словаччина.

„Енциклопедія історії та культури карпатських русинів” (Ужгород, 2010) уточнює цю характеристику: „Латяк Дюра ‒ журналіст, видавець, письменник, громадський та культурний діяч української національної орієнтації серед воєводинських русинів” (с. 393). Із обох статей виходить, що йдеться про чільного представника найдавнішої українсько-руської діаспори у світі (1745-і роки). Будучи пенсіонером, Д. Латяк перевидав два томи своїх статей, публікованих у пресі русинів (руснаків) Воєводини. Оскільки йдеться про найвизначнішого діяча культури русинів колишньої Югославії, вважаємо доцільним познайомити наших читачів з його поглядами. Перший том. 26 статей першого тому автор розподілив до двох розділів: „Повідомлення” (с. 9-206) та „Огляди” (с. 209-315). Як зазначено у виносках, значну частину укладених статей він написав і публікував українською й сербською мовами, а тут вони вперше постають перед русинськими читачами їхньою мовою, у перекладі автора. Уже у першій „програмній” статті „Значенє наукового присупу ґу виучованю традицийней култури югославянских Русинох-Українцох за дальшу националну еґзистенцию и розвиток” автор накреслив основний шлях збереження національної ідентичності своєї національної групи, визнаючи русинів Югославії складовою частиною українського народу ‒ творення культури на основі мови місцевого населення, враховуючи заповіти Володимира Гнатюка і Гавриїла Костельника. Це, властиво, вступна доповідь Д. Латяка на першій науковій конференції на тему „Традицийна култура югославянских Руснацох и Українцох”, співорганізатором якої був Д. Латяк разом з представниками Етнографічного інституту Сербської академії наук з Бєлграду. У дальшій статті „Олександер Духнович и югославянски Руснаци” він закликав своїх земляків наслідувати почин Михайла Врабеля, який у першій книжці, поширеній серед бачванських русинів, „Русскій Соловей” (Ужгород, 1890) подав вірші Духновича і його портрет. Цю тезу Д. Латяк документує на прикладі розвитку національної культури русинів Бачки протягом наступних ста років (1890-1990). Третьою „програмною” статтею Д. Латяка є розвідка „Дїло Володимира Гнатюка по други раз медзи Русинами Югославиї”. Це ‒ 94

доповідь Д. Латяка, виголошена у 1991 році на наукових конференціях у Тернополі та Пряшеві і вперше опублікована у збірнику пряшівської конференції у тому ж 1991 році. В основу статті покладено згадки про матеріали В. Гнатюка з його експедиції у Руский Керестур та Коцур 1897 року. Ці матеріали серед бачванських русинів тоді були майже невідомими, а після Другої світової війни ‒ повністю забуті. У руських установах не було жодного примірника творів В. Гнатюка про русинів Бачки. Цю прогалину заповнив у 1965 році автор цієї рецензії, який подарував русинам Югославії основні праці В. Гнатюка із своєї бібліотеки, а у видавництві „Руске слово” в Новому Саді опублікував навіть окрему книжку про нього. Мною подаровані публікації стали основою численних публікацій про В. Гнатюка, кульмінацією яких був п’ятитомник „Етнографічні матеріали з Угорської Русі” (Нови Сад, 1985-1988). Далі у першому томі йдуть студії Д. Латяка про Дюру Биндаса (1877-1950) з нагоди 140-річчя з дня його народження, три студії про Руське народне просвітне дружтво, розвідка „Златни роки литератури за дзеци на руским язику” (доповідь зачитана на науковій конференції „Руска мова і література для дітей” в Новому Саді 2011 року з переліком усіх книжок для дітей, виданих від 1945 по 1990 рік ‒ 75 назв). Окреме місце у збірнику займають його доповіді „Од основаня Союзу Русинох-Українцох Горватскей по основанє Союзу Русинох и Українцох Югославиї”, виголошені на науковій конференції у Вуковарі у травні 2008 року та доповідь „Роль українських діячів культури в національнім усвідомлені русинів у південнословʼянських країнах”, виголошена українською літературною мовою на Міжнародній науковій конференції в Ужгороді у вересні 1993 року. (Тут подано у перекладі автора руською мовою). Друга доповідь закінчується висновком: „У остатнїм чаше дзепоєдни интелектуалци спомедзи югославянских Русинох нє розумя, або нє сцу розумиц руско-українски медзисобни одношеня як насущну потребу, бо их добре нє познаю або нє сцу упознац. Їм ше видзи же зоз тих одношеньох грожи опасносц українизациї, без огляду же такей опасносци нїґда нє було, нєт анї нєшка, а вериме же єй нє будзе анї у будучносци” (с. 134). Далі слідують сім повідомлень Д. Латяка про стосунки русинів Бачки і Сриму з чужонаціональними дослідниками їх історії, побуту і культури та українськими дослідниками з Галичини. На першому місці слід назвати розвідку про закарпатського актора, режисера та театрознавця Юрія-Авґустина Шереґія (190795

-1990), який після окупації Карпатської України 1939 року Угорщиною емігрував у Югославію, 1942 року ‒ у Прагу, а після Другої світової війни у Словаччину (Кошиці, Пряшів, Братислава), утримуючи тісні контакти з русинами. У другій ‒ драматичні твори українських класиків на сценах аматорських драмгуртків. У третій ‒ твори сербського драматурга Йована Поповича Стерії на сценах руських аматорських театрів Югославії. У четвертій ‒ зв’язки відомого русинського спортсмена світового рівня, письменника Яшу Бакова (1906-1974) з руською літературою. У п’ятій ‒ стосунки Д. Латяка з мовознавцем-славістом Александром Дуліченком, ілюстрована п’ятьома листами їх взаємного листування. З листування виходить, що Д. Латяк був першою людиною, яка заохотила майбутнього професора-мовознавця (тоді ‒ 1966 – ще студента Туркменського університету) дослідженням мови русинів Югославії. Шостою є стаття Д. Латяка „Др Иштван Удвари и бачванско-сримски Руснаци”, поповнена „Библиоґрафиєю написох др Иштвана Удвария у руских виданьох Бачкей и Сриму” (47 позицій). Розділ „Сообщеня” закінчується студією Д. Латяка „Иван Франко и сербска епска писня у оцинки М. В. Гуца”. У ній розглянуто монографію київського фольклориста Михайла Гуца „Сербохорватська народна пісня на Україні” (Київ, 1966), в якій дано високу оцінку Івану Франкові як дослідникові сербських епічних пісень. У другому розділі „Огляду” подано девʼять статей Д. Латяка про визначні події в культурному житті русинів колишньої Югославії. На першому місці ‒ глибокий аналіз першої книжки русинів Бачки ідилію Ґабора Костельника „З мойого валала” (Жовква, 1904). Автор розглядає не лише саму книжку, але й численні рецензії на неї, її передруки, святкування століття з дня її видання у 2004 році тощо. На другому місці ‒ огляд „Видавательна дїялносц на язику войводянских Руснацох” з підзаголовком „Кратки попатрунок на историйни розвой”. Тут розглянуто книжки: „Русскій Соловей” М. Врабеля, „З мойого валала” Ґ. Костельника та кілька інших видань видавництва у Жовкві. Перша світова війна загальмувала видавничу діяльність русинів Бачки, однак негайно після її закінчення, у першій половині 1919 року, виникає „Руське народне просвітне дружтво” з широким планом видавничої діяльності, зокрема підручників для новозаснованих руських шкіл. На перші місця слід поставити „Граматику 96

бачваньско-рускей бешеди” Ґ. Костельника (С. Карловці, 1923) та газету „Руски новини” (1924-1941). „Културно-просвитни союз югославянских Русинох” у Старому Вербасі (заснований 1933 р.) видавав москвофільську газету руською мовою „Русска заря”. Могутній розвиток видавничої діяльності руською мовою настав після Другої світової війни. Третя стаття Д. Латяка „Руски народни писнї” у записох В. М. Гнатюка пред сучасним читачом” є його передмовою до збірника такої ж назви (Нови Сад, 1972). Тут же подано пʼять нарисів про визначних представників літератури русинів Сербії, з якими в нього були особисті звʼязки: Євгенія Кочиша (1910-1984), Ангелу Прокоп ( 1940-1971), Теофила Сабадоша (1938-2012), Мирона Колошняя (1930) та Любки Фалц (1932). Розділ „Огляди” закінчується роздумами автора на тему „Руснаци на прагу 21. вику” (передрук з „Руского календаря на 1991 рік”). На питання „Яка дальша перспектива Руснацох (Русинох)?” Д. Латяк відповідає: „Чежко буц пророк у поглядзе нашей дальшей перспективи. Медзитим, нєспорни факт же вона будзе завишиц насампредз од нас самих, од нашей свидомосци и дзеки же бизме и надалаєй пестовали свойо духовне и културне нашлїдство (и гевто давне, заєднїцке зоз вельким українским народом, и тото новше, реґионалне) и же бизме и надалєй на його фундаментох творели нови културни вредносци” (с. 309). І зовсім у кінці його відповідь на це питання звучить так: „Дальша судьба Руснацох (Русинох) у велїм завиши и од порозуменя на яке найду при нєшкайших українских державних, културних и наукових институцийох” (с. 315). Перший том „Вибраних сообщень і оглядів” Д. Латяка закінчується його біографічною довідкою „Призначка о авторові” (с. 316-317). Другий том. Виданий восени 2019 року, є безпосереднім продовженням першого. Він містить пʼять „Оглядів” (які з-за браку коштів не вмістилися у перший том), 16 „Портретів” діячів культури русинів Югославії та двох закордонних дослідників цієї культури. Розділ „Огляди” другого тому відкривається фельєтоном „Руски студенти и стредньошколци (1927-2001)” публікований раніше 97

у 32 продовженнях в тижневику „Руске слово” (2001-2002). Початки руського шкільництва Д. Латяк знаходить у статті Дюри Биндаса в „Рускому календарі на 1927 рік”, в якій автор наголосив на потребі заснування руської середньої школи у Бачці. Він нарахував 120 руських студентів, що вчилися у середніх та вищих школах, головним чином, Загребі, але й у Чехословаччині, Польщі, Австрії, Італії та Франції. Значна частина з них би, напевно, повернулася до рідного краю. З ініціативи Д. Биндаса влітку 1927 році у Коцурі було засновано Союз руських школярів (пізніше переіменований на Союз українських школярів), який існував до Другої світової війни. Війна припинила його існування. Бурхливий розвиток русько-українського шкільництва і студентських організацій настав після Другої світової війни. Цій темі присвячено 32 розділи праці Д. Латяка, які займають майже одну третину другого тому книги (с. 9-138). Друга частина книги Д. Латяка присвячена початкам руської редакції „Радіо Нови Сад”, заснованої 1949 року. Від 1951 року її членом був і свіжий абсольвент однорічної школи журналістики у Београді Дюра Латяк. Свою співпрацю з руською редакцією „Радіо Новий Сад” він оцінює так: „Патраци ґенерално на период од 1951-1955, та од 1966, аж по нєшкайши днї, можем повесц же сом одробел и єден цали „пензийни стаж” у Рускей редакциї Радио Нового Саду, гоч сом у нєй стаємно бул заняти лєм нєполни штири роки! Прето ше и нєшка чувствуєм же припадам роботному колективу Рускей редакциї Радио Нового Саду у истей такей мири, як цо припадам роботному колективу Руского слова” (с. 158). Третьою статтею „Огляду” є історична студія Д. Латяка „Руснаци у Новим Садзе и їх образовно-културни живот” з 2004 року. Четвертою ‒ вичерпна студія про уродженця села Вирава Меджилабірського округу Михайла Врабеля (1866-1923), який десять років (1888-1898) був учителем у Руському Керестурі та інших місцевостях Воєводини. (Студію було виголошено Д. Латяком в рідному селі М. Врабеля Вираві 15 жовтня 2016 року з нагоди 150-річчя з дня народження їх славного земляка). Розділ „Огляди” закінчується статтею про уродженця с. Фольварк (нині ‒ Страняни Старолюбовнянського округу) Петра Кузьмʼяка (1816-1900), який майже сорок років (1855-1892) працював учителем у Руському Керестурі. Нині його іменем названа Руська гімназія у цьому селі. Статтю присвячено 200-літтю з дня народження П. Кузьмʼяка. 98

Друга частина другого тому охоплює 17 портретів діячів культури русинів колишньої Югославії, а саме: ‒ журналіст і культурно-просвітній діяч по професії учитель Дюра Варґа (1925-2003); ‒ учитель і письменник Михайло Ковач (1909-2005); ‒ письменник і драматург Дюра Папгаргаї (1936-2008); ‒ письменник і редактор Штефан Гудак (1931-2015); ‒ журналіст й історік Владо Костельник (1930-2012); ‒ композитор та етномузиколог Онуфрій Тимко (1908-1989); ‒ письменниця та редакторка Ірина Гарди-Ковачевич (1944); ‒ композитор Іван Ковач (1937-1992); ‒ оперна співачка Ірина Давосир-Матанович (1933-2007); ‒ музичний педагог та композитор Яким Сивч (1935-1987); ‒ професіональний актор Драґутин Колесар (1929-1995); ‒ педагог і театральний діяч Віра Гудак (1927-2011); ‒ історик і журналіст Мирон Жирош (1936-2016); ‒ юрист та культурно-громадський діяч Симеон Сакач (1929-2018); ‒ юрист і церковний діяч в США Володимир Хромиш (1943-2009); ‒ юрист і діяч культури Др. Янко Сабадош (1928-2015); ‒ священик і громадський діяч Роман Мизь (1932-2017). Майже всі портрети і статті були приурочені до ювілеїв цих людей. Розділ „Портрети” закінчується біографічними статтями про двох закордонних дослідників історії і культури русинів Югославії: Миколу Мушинку із Словаччини та Олексу Мишанича з України. Перший портрет „Зачатнїк обновеня нашей вязи зоз Горнїцу” є ювілейною статтею до мого 70-ліття („Шветлосц”, 2006, ч. 1). Другий ‒ „Олекса Мишанич и бачванско-сримски Руснаци” є передруком статті Д. Латяка з тої ж „Шветлосци” (2004, ч. 2). Свою рецензію я спробую закінчити спогадами про взаємини з Д. Латяком. Його імʼя я вперше почув від львівського друга Василя Хомика восени 1964 року і 27 листопада 1964 року написав йому листа, який став початком нашого листування. Саме тоді я почав писати кандидатську дисертацію про Володимира Гнатюка і готував до друку „Науковий збірник Музею української культури у Свиднику”, при99

свячений його памʼяті. У збірнику я хотів опублікувати статтю їхнього автора про В. Гнатюка і його взаємини з русинами Югославії. Та виявилося, що вони про В. Гнатюка нічого не знають і навіть не мають жодної його праці. Щоб надолужити цю прогалину, я запросив Д. Латяка до Пряшева. Він приїхав разом зі своїм другом Юрієм Варґою ‒ директором Видавництва руських підручників. Переконавшись, що вони щиро зацікавлені пізнати українського вченого, який ще наприкінці ХІХ століття відкрив русинів Бачки для світу, я, як вже було сказано, подарував їм із своєї приватної бібліотеки основні твори В. Гнатюка, а в пряшівській пресі опублікував статтю „Земляк з Югославії Дюра Латяк” („Нове життя”, 1965, ч. 32, с. 1). Після їх відʼїзду я опублікував кілька статей і у пресі югославських русинів і навіть 80-сторінкову передмову до перевидання книги В. Гнатюка „Народни приповедки бачваньских Русинох” (Руски Керестур, 1967). Після того ми з ним зустрічалися майже щороку в Югославії або Словаччині. У нас найчастіше – на Святі культури у Свиднику. Ці зустрічі мали офіційний характер, бо чільні товариства русинів Югославії і українців Словаччини уклали договори про дружбу і співпрацю. Ця дружба тривала до року 1973, коли голова Культурного союзу українських трудящих Ф. Гула не поставив чільних представників руських організацій Югославії перед альтернативою: „Якщо ви хочете мати стосунки з нами, мусите припинити стосунки з Мушинкою”. Вони припинили. Моя 244-сторінкова книга „Фолклор Руснакох Войводини” вийшла у Новому Саді 1976 року без імені автора як анонімний твір „Комисиї за пририхтованє наукових виданьох”. Заборона сербських органів влади однак не поширювалася на територію Хорватії. Союз русинів-українців Хорватії (голова Владо Костельник) запросив мене до співпраці і від 1973 по 1990 роки на сторінках органу Союзу „Нова думка” було опубліковано кілька десятків моїх статей. Забігаючи вперед, наведу, що у 1988 році видавництво „Руске слово” в Новому Саді видало мою монографію „Фолклор Руснацох Войводини” під моїм іменем. З того часу і по сей день мої взаємини з русинами колишньої Югославії є безперебійні і дуже плідні, про що свідчить збірник моїх праць „Од усней по писану літературу” (Нови Сад, 2016, 240 стор. за редакцією Миколи Цапа, з його післямовою та бібліографією моїх праць про руснаків Югославії/Сербії (225 позицій). 100

ИВАН МЕДЄШИ

Назад и стретнуц ше (Рецензия рукописней збирки писньох Уровнї свидомосци Славка Виная) Треба патриц як на привилеґию достац вецей як 100 боки поезиї од дакого за кого ши бул прешвечени же од твореня дзвигнул руки пред 10–15 роками. Чом прешвечени? Бо ме так сам автор прешвечел. И мнє и самого себе. Фраґменти и ґелери Славковей стварносци котри нам презентовани даваю широки спектер можлївосцох блуканя по часу, по толмаченє каждодньових бриґох, красотох, случайних хвилькох щесца, индивидуалних пеклох и еденскох заградкох, характерни спаднуца, гриженє совисци, дзири до котрих ше шпота и можлївосци огриваня на слункових зарйох котри ше знаю у даєдних хвилькох прехпац по нашо скори. Тото цо вредносц тей поезиї на тих паперох то же зоз тельо мало словами ше зна тельо повесц. Зоз єдну кратку форму ше пове вецей як дахто у даскелїх кнїжкох. Путованє до того рукопису почина зоз єдним бависком з часом котре ше надовязує на предходну збирку Педик, и шорик по шорик того доводзи до єдного фаталного спознаня од котрого ше мож добре лядово наїжиц. Прешлосц и терашньосц на єден цинїчни способ иста. Вироятнє озда прето и забуванє и романтизованє прешлосци постої у живоце насущним? Гоч як най будзе, автор, медзитим, нє да же би ше тото случело. Славко у векшини писньох нє романтизує прешлосц. Технїка роботи того то опрез старей писнї дописованє новей на исту тему и – ефект поражуюци. Ту ше розбива илузия же з часом змоцнюєме, меняме швет, ришуєме проблеми, а указує ше же пред правима трапезами ше, випатра, вично маме ґужлїц, пасовац, гоч як най з нового боку, дистанци, з новима моцами, дозреваньом приступиме – єднак зме нє моцни пред тоту сотону. Пред чим и хторима сотонами? Опрез самоти, пред константним уклопйованьом зоз животом з другима, плїванє у люд101

ских одношеньох, хвильки монотониї, хвильки децидованого и цалком рационалного нєвидзеня смисла у таким, потреба за другима єствами и потреба за одсуством других єствох, илузия о валалу котри би мог буц цепле прибежище, алє вон то випатра нїґда нє годзен знова постац,трицец роки истей политики, сни хтори ше шнїю и церпи ше их чекац, а потим ше церпи прилапиц же ше их нє дочека. Тоти емоциї, асоцияциї, символи виходза зоз зарйованя тих шорикох. Читатель ше може задумац же прецо у тих стихох баби шпортаю по контейнерох? Нє пре худобу сиґурно. Чом дзеци муча мишу? Чи праве пре садизем? Нє верим. Цо важне у тим же мертви голуби нє будзе видно у шнїгу? Думай и ти о тим. Чи треба уходзиц до интимних просторох прешлосци котри би можебуц лєпше було забуц? Чи можебуц треба праве прето же ше ище лєм тото нє пробовало поробиц себе? Вшелїяк тото бависко зоз часом єден нєсподзивююци и иновативни експеримент, чому ефект предзераюце чувство же як ше то нєголивудски у тим штреднєевропским живоце мало цо меня, як нє мож од себе сцекнуц, слабосци оставаю слабосци и зоз дащим ше мушиме нацаговац цали живот. Од чого ше читатель може задумац чи нє лєпше дакеди и забуц дацо и як добре нє знац кельо ми точно тот живот успишнє превладуєме, вообще кельо шанси маме. Алє, вшелїяк, Славко тото оголєл и виложел пред нас. Мисия поезиї вшелїяк праве тото зробиц. Тематика кнїжки наисце ма широки обсяг: од бавеня зоз библийнима темами по бавенє зоз запирскованьом жувачка у писоару. Особни фаворити би були: Кущик, Ранши совити, Придаванє, Та нїч, Дириґент, Будзенє, Рибки, и ремек дїла: Друге стретнуце, Часто сом ше дружел зоз єствами до котрих нїхто нє вери, Перше стретнуце. Поновне родзенє Славка як поети дава надїю же єст живота ище у нашей култури. Вон пише у єдней писнї: Нє записал сом поезию забутих дньох. / Їх музику сом нє ошпивал. / И нє пил сом меду зоз нїма / далєко за горами розума / я нє сцем зисц зоз розума / поцагнул сом ше сциха – помали. Заш лєм, тото поцагованє ше зошлїсло до того цо дава и єдину надїю у тим шицким, а то поезия и творчосц. То тото скровище дзе и єст цеплоти, єдзеня и огнїско є голєм за чловека котри добре почувствовал катарзу през писанє. Кед би то нє було правда, вец бизме нє могли пречитац таки шорики: Ланци за охрану / од пшискох з цмоти / гвозди набити у латки и нож / за людзох и нєдоброти / були порихтани / нон-стоп / 102

бешнєли войни. Тоти ланци за охрану, гвозди набити у латки, та и нож, шицко би то могла буц у тим случаю лєм поезия и исти ефект мож як з начишлєним поробиц и зоз шорами словох, як цо мож робиц и шлїдуюце: Без чувствох. / Лєм патриц, / тримац очи отворени / клїпкац, нє видзиц, нє обачовац / ґу шерцу нїзач / нїч / нє примац / На автопилоту подношим и. Поезия ци да виход и лїк котри ци треба у тей хвильки як и кажди добри порок – и тоту цверну мож добре почувствовац у читаню тих шорох. То щира поезия, писана за себе, хтора, верим же и маме щесца же є обявена, бо одлука за кладзеньом тих паперох до фийовки могла буц исто така як и одлука о вецей як деценийней паузи. Но, слава богу, збирка ту, и як ище єден стих гвари: На драгу до пекла сом рушел / з повратну карту. Повратна карта до пекла и назад то тото – сто и кусур боки поезиї Уровнї свидомосци.

103

104

ДРАМСКИ ДОДАТОК

Кандур у чижмох Дзецинска опера по мотивох Шарла Пероa Музика: С. Соснїн Либрето: К. Алемасова

105

Наслов ориґинала Детская опера „Кот в сапогах” композитора Степана Соснина по мотивам сказки Шарля Перро Преклад и прешпив з русийского Лидия Пашо

У л о г и: Кандур Жак Жаклина – принцеза Краль Чаривнїк и людзоєд – Карабас Чаривнїков пес Чижмар – слуга Скравец – слуга Царица мишох Ловаре, селянє, кральова свита – хор Кухаре, миши – танєчна ґрупа

106

Початни хор Док звучи початна музика, кланяюци ше публики преходза шицки дїйово особи: перши, цали важни, идзе Кандур; за нїм святочно Краль котри публику поздравя з лєгким киваньом глави; Принцеза роби реверанс; Царица мишох – як и Краль; Карбас роби страшну ґримасу; Пес бреше и подскакує; троме браца иду полапани за руки. Остатнї, Жак, остава на сцени. Хор: Заберайце свойо места, приятелє стари, нови, починаме нашу сказку, починаме нашу сказку, о мудро-, о мудро-, о мудрому кандурови. Кандур красни бул и шмели наймладшого сина тал, послухайце як надмудриц, послухайце як надмудриц, чаривнї-, чаривнї-, чаривнїкох, кральох знал. Сказка конєц ма щешлїви, а чи иншак може буц? Та кляпкайце ви гласнєйше, та кляпкайце ви гласнєйше, треба ґлум-, ґлум-, ґлумцом помогнуц! Слика 1. Жак (сам, смутно): Бидни я, бидни… Мойо браца од оца достали добре нашлїдство: старши достал млїн, штреднї – осла, а мнє наймладшому, ушол ше… (Здихує.) кандур. 107

Добре моїм братом, буду вєдно робиц и нє буду мац бриґи. А я! Цо мам я робиц? (Задумано. У тим уходзи Кандур и престрашено шокирани слуха дальшу Жакову бешеду.) Дзеци, можебуц кандура увариц на паприґаш? Га? Га, цо же! Голєм раз ше шорово наєсц. А зоз скорки дам шапку направиц и предам... Цо думаце? (Пауза.) Но, а цо же вец мам робиц?... Бидни я, бидни… Кандур: Нє будз смутни, господару. Я нє звичайни кандур и можем ци добре служиц. Постанєш ти богати и славни! Дай ми лєм часу. Жак (нєпрешвечено): Но, гайд, тельо кус можем почекац… (Одходзи.) Перша писня Кандура Чуєце цо гутори, яй, хвост ми ше аж треше! На тацни як вечеру, Жак же ме нєше. Но, кандур я шмели, мудросци велї знам, и верце же виполнїм, и верце я виполнїм, я виполнїм (мяв) свой план! Уж видзим, мой господар славни и ботати, а у тим му помогнуц, верице бул бим ради. Та прето до палати я идзем ґу кральови, и знам же нє одбиє, услугу нє одбиє вон услугу кандурови! Кандур: Мнє обовязково потребни красни шмати, калап и чижми. Хто же ме пущи у таких рондьох ґу кральови!? А пенєжи мой пан нє ма. (Дума.) Попробуєм пойсц ґу чижмарови и скравцови. Вони жию ту нєдалєко. Можебуц ми на борґ ушию. (Одходзи.)

108

Слика 2. (Дом чижмара и скравца) Дует чижмара и скравца Кажди дзень, платам шиєм, скравам, штригам, подрубюєм. Ушиєме чижми, шапку, лєм нам заплац пятку! Хто по моди облєчени, у нас шмати ма купени, чули за нас у Паризу, лєм же маме кризу! Мигель наш, яґод шаш мишох полни, яй, ратуйце! миши шиви, чарни, били, губя шмати мили! Хто од мишох да покоя, чи ґенерал войска, строя? Виратуйце, дайце раду, хто сце ма награду! Кандур (гутори на бок): Яке щесце! (Чижмарови и скравцови.) Послухайце, пайташе! Я вам можем помогнуц. Я – славни мишолов! Алє, мам єдну молбу: док вас вибавим од мишох, ушийце ми святочни шмати, шапку и чижми. Чижмар: Тебе дацо ушиц!? Ша, опать яки ши косц и скора! Видно же це ґазда нє кармел! Скравец: Гей, прехуди ши! Ноги як пищалки. Видно же ши цеплей юшки нє єдол! Кандур: Худи, чи тлусти… Знаце як я лапам миши?! Кед ми нє сцеце ушиц, нє мушице. Найдзем хто ми ушиє! (Прави ше же одходзи.) 109

Чижмар и Скравец: Кандурику, ми ше лєм шалєли. Знаже ци ушиєме – и шмату, и калап, и чижми, лєм нас виратуй од мишох! (Мера Кандура.) Кандур: Порадзене. А тераз ше позабавим зоз мишами. Ви починайце шиц, а я идзем лапац миши. Чижмар и скравец одходза, Кандур ше скрива. Виходза миши. Два миши нєшу плащ Царици мишох. Писня Царици мишох зоз хором Царица мишох: А я миша Погубиша, А я миша Погубиша, шицких мишох царица. Шицки миши: Цали дзень зме зацискани, цали дзень зме зацискани, цесна нам пиньвица. Царица мишох: Алє вечар кед ше змеркнє, алє вечар кед ше змеркнє, вонка виходзиме, Шицки миши: хлєба, муки, крупи, шунки, хлєба, муки, крупи, шунки, так ше погосциме! Кандур (вибегує, лапа Царицу мишох): Моя ши! Царица мишох: Яй, мили кандурику, пущ ме! Наш миши род препаднє без своєй царици! Кандур: Пущим це под єдним условийом: такой енки виведзеш зоз того дому шицки миши. 110

Царица мишох: Добре, добре! Миши, до строю! Напредок ступай, марш! Лїва... (Пауза), лїва... (Пауза), лїва, права, лїва! Звучи марш мишох. Под час того маршу Кандур одходзи, и знова ше враца, алє тераз прибрани до нових шматох, у калапе и чижмох. Друга писня и танєц Кандура Прибрани по остатнєй, остатнєй моди я, и думам же красшого кандура нїхто нє зна, и ловар нє гоч яки – будзце уверени, смаковац будзе тлусти, смаковац будзе тлусти заяц, заяц упечени! Слика 3. (Кральова палата) Краль шедзи на трону, Принцеза при його ногох шедзи на шамлочки. Ариета Краля Допито ми на трону, лєм ґланцам коруну. Кед робим – шор им губим, лєнствовац я нє любим. Лєм схадзки и брифинґи, у гужви, як гаринґи! Нє за мнє таки живот, знам, лєм єдно я жаданє мам. Най прейду зашеданя, печаци, розказаня, лєм єдно мам жаданє вше – дзивину ловиц влєше. Гей, ошедлайце конї, та поме, гайд на лови. Затрубце, трубце на цали глас, на лови рушиц уж нам час! Краль и Принцеза ошедлую конї и подскакую на музику. 111

Скакачка. Зявює ше Кандур. Краль и Принцеза зиходза з коньох. Краль (огорчено): Яки пех! Мойо ловаре нє уловели нїч! А так сом себе насмаковал печеней заячини! Кандур: Вашо височество! Мой пан, маркиз Карабас, послал вам на дарунок того заяца. (Кланя ше.) Краль (зачудовано): Яй, дзекуєм, Кандурику! Яки є красни тлусти! Уж ми шлїни чуря! Кухаре, тадзи! (Кляпка з руками. Прибегую кухаре.) Швидко нам приготовце того заяца! А вас, любезни Кандурику, поволуєм же бисце були мой госц. Танєц кухарох Принцеза: Я обовязково сцем видзиц маркиза Карабаса и подзековац му на дарунку. Краль: Яка прекрасна идея! Слугове, порихтайце нам конї! Кандур: З вашим допущеньом, я пойдзем напредок повидомиц мойого пана о Вашей нащиви. (Кланяюци ше одходзи.) Скакачка. Слика 4. (На рики) На побрежю шедзи Жак. Глава му задумано нагнута долу. Кандур (убегує задихани): Ґаздо! Швидко ше зоблєкай, скакай до води и крич же це окрадли розбойнїки. Жак скака до води. Зявює ше Краль и Принцеза зоз свою свиту. Кандур (руца ше ґу Кральови): Яй! Ратуйце! Розбойнїки окрадли мойого пана! Писня Жака Цо скорей понагляйце, крадошох ви лапайце! Покрадли мойо шмати, як пойдзем до палати? (рецитативно) 112

Кадзи ше подзеєм, до чого ше обдзеєм? Змилуйце ше, ратуйце, зоз води вицагуйце! Краль (слугови): Швидко принєш маркизови найлєпши шмати! Ошедлайце му коня! Кандур (публики): Пол роботи поробене. Тераз мушим здобуц мойому панови богатство… (Вибегує.) Зявює ше поприберани Жак, кланя ше Кральови и Принцези. Краль: Привитуєм Вас, дороги маркизу Карабас! Такой видно же сце благородного походзеня. Яки манири! Яка ґрациозносц! А то моя дзивка – принцеза Жаклина. Жак и Жаклина патра єдно на друге. Дует Жака и Жаклини 1. Вона: Од кеди зме ше стретли цеплота ми у души, Вон: Та думам же ангелом у раю так буц муши. Вона: Прекрасни сце, маркизу! Вон: А ви як вишньов квет! Вєдно: Як крашнє кед зме вєдно, нє, сумнї у тим нєт! 2. Вон: Спочатку моя судьба смутна була лєм. Вона: Голубка осамена, голуба свойого сцем. Вєдно: Шпиваю нашо шерца любови тей дует! Як крашнє кед зме вєдно, нє, сумнї у тим нєт! Скакачка. Шицки щезую. 113

Слика 5. (Польо) Хор косачох Гей, така наша доля чим рано слунко видзе, косаче, гайд на поля, най кажде робиц придзе! Робиме шицки братски, та жатва напредує, а писня шкорванчкова нам душу звешелює. Лєм бидни ми, Людзоєд – то наш пан, та кажди з нас закончи з його „ГАМ”! закончи з його „ГАМ, ГАМ”! Кандур: Нє смуткуйце товарише. Я шветово познати – Кандур у чижмох. Добри сом и зоз Кральом. Праве тераз вон будзе преходзиц зоз своїма слугами. Та док ше вам Краль опита чийо то пажици, поля и стада, а ви поведзце же маркиза Карабаса (Гутори до сали.) Дзеци, помогнїце тим селяном добре запаметац тото чежке мено. Повторме вєдно: мар-ки-за Ка-ра-ба-са! (Селяном.) Одлично! За награду, я вас виратуєм од того Людзоєда – Чаривнїка. Уходза Краль, Принцеза, Жак и свита. Убегує Кандур вибегує. Краль: Чийо же то тоти прекрасни поля? Селянє: Маркиза Карабаса. Принцеза: А чийо же тоти пажички, викармени стада? Селянє: Маркиза Карабаса.

114

Слика 6. (Чаривнїков замок) Пес шпи. Кандур уходзи поцихи на пальцох. Кандур: Шерцо ми у петох. А цо кед людзоєд гладни и пожада ме жесц? (Пауза.) Алє, гат, то людзоєд, а я нє чловек, алє кандур, правда, мудрейши од велїх людзох. Но, кед би ту бул шицкоєд, нє приблїжел бим ше му анї милиметер. Будзи ше и нацагує Пес. Писня Пса 1. Пес чувар ту я и най кажде зна: господар ту страшни Людзоєд! И кадзи ґод войдзеш, уж оталь нє пойдзеш, та, гибаль на тацни на стол Людзоєдов! Гав, гав, гав! Кандур (на авансцени): Гм, випатра ту єст и стража… Пес… Нє подношим тот пши род, глас им таки бридки – гав, гав, гав. (Приходзи блїзше ґу Псови.) Почитовани Псу, чи ми дошлєбодзице войсц до замку? Мал бим слово або два ґу вашому ґаздови, Людзоєдови. Пес: А цо би ши ище сцел! Нє подношим тот ваш мачи род. Глас вам таки бридки – мяв, мяв, мяв. Кандур: Я би ше вам оддлужел, прелюбезни Псу. Чи би ше вам нє пачело коштовац препилку? (Вибера з мещка.) Я ю лапел специялно за Вас. Барз сом вельо слухал о вашей благородносци… Пес: Кед инсистуєш, нє сцел бим це увредзиц... (Бере препилку.) Преходз швидко, нє можем це анї видзиц, жалудок ше ми обраца! Гав… Кандур убегує до замку. Пес предлужує свою писню.

115

2. Пес чувар ту я и най кажде зна: господар ту страшни Людзоєд! Но, дацо кед маш, и смачне ми даш, забудзем же слуга я, пес Людзоєдов! Гав, гав, гав! Писня Людзоєда 1. Я чаривнїк – Людзоєд шицки знаю: же ми людзох за госцину нїґда нє досц! Нє сцем, нє сцем я млєка, нач ми гречка? Сцем я, сцем я жесц, жесц чловечка! 2. Я чаривнїк – Людзоєд страшни, силни, постац можем права жвир, цоґод сцеш, та и сир! Нє сцем, нє сцем я млєка, нач ми гречка? Сцем я, сцем я жесц, жесц чловечка! Кандур (уходзи кланяюци ше): Поздрав тебе, глїбоко уважени Чаривнїку! Я – познати Кандур, признати сом и у кральовскей палати. Барз сом вельо слухал о вашим чаривним дару претворйованя. Сцел бим ше и сам прешвечиц до того и преславиц Вас по цалим кральовстве зоз своїм мявканьом, пребачце – шпиваньом. Чаривнїк (самозадовольно): Можеш думац! Тераз ше претворим до твоєй родзини – до жвири зоз фамелиї мачкох. (Идзе за преграду, чуц чаривни слова). Крибле – крабле – бумс! (Убегує у маски лєва.) 116

Людзоєд ше претваря до лєва (танєц) Кандур (престрашени ше скрива споза калапа): Яй, модлїм вас любезно, врацце ше до свойого людзоєдского стану… Чаривнїк (идзе за преграду, чуц чаривни слова): Крибле – крабле – бумс! (Враца ше на свой звичайни випатрунок.) Цо же, злєкол ши ше? Га-га-га! Вериш тераз же я наисце чаривнїк?! Кандур (треше ше од страху): Г-гей, дзекуєм барз крашнє, прешвечели сце ме, алє… нє цалком… Чаривнїк (страшно): Як нє цалком!?!? А цо ци ище треба доказац?! Кандур: Пребачце, Людзоєду Чаривнїковски! Ви таки велїїїки, огрооомни, и ясне же ше вам лєгко претвориц до велькей жвири. Алє чи бисце ше могли претвориц до даякей малючкей...? Наприклад, наприклад.... До миши! До миши нє верим же ше претворице! Чаривнїк: Га-га-га! Хто нє може?! (Идзе за преграду, чуц чаривни слова). Крибле – крабле – бумс! (Споза прегради вибегує мишка.) Кандур лапа и поє мишу. Кандур: Дзеци, скричце „Ура”, алє барз гласно! Тераз мой дороги пан маркиз Карабас ма и замок, и поля, и пажици. А ище ше ми видзи – затераз то таааайна, алє пошвидко – будзе ту и свадзба зоз принцезу. Зявює ше Краль и шицки ґлумци. Кандур: Витайце у замку маркиза Карабаса! Бал у замку (менует) Краль: Дороги маркизу! Я одушевени зоз вашим маєтком. Я вас полюбел на перши погляд, так як власного сина! Видзи ше ми же ше пачице єдно другому, чи нє? Чом бизме нє направели вельку свадзбу? (Аплаузи, возгласи „Най жию!”) Закончуюци хор (Виводза шицки учашнїки)

117

Хор: Сказка дораз уж готова, приятелє стари, нови, закончиме нашу сказку, закончиме нашу сказку, о мудро-, о мудро-, о мудрому кандурови. Кандур красни бул и шмели наймладшого сина тал, послухайце як надмудриц, послухайце як надмудриц, чаривнї-, чаривнї-, чаривнїкох, кральох знал. Сказка конєц ма щешлїви, а чи иншак може буц? Та кляпкайце ви гласнєйше, та кляпкайце ви гласнєйше, треба ґлум-, ґлум-, ґлумцом помогнуц! КОНЄЦ

118

119

120

УПУТСТВО ЗА ПРИРИХТОВАНЄ РУКОПИСОХ ЗА ДРУКОВАНЄ Часопис за литературу, културу и уметносц Шветлосц обявює ориґинални науково, преглядни науково и фахово роботи зоз обласци филолоґийних, линґвистичних и дружтвених наукох. Роботи хтори уж обявени або понукани за обявйованє у даєдней другей публикациї нє можу буц прилапени, так як анї гевти хтори нє задоволюю науково критериюми. Кед робота була викладана на науковим сходу, або настала як резултат наукового проєкта, тот податок треба навесц у надпомнуцу на дну насловного бока тексту. Автор длужни почитовац науково и етични принципи и правила под час пририхтованя роботи у складзе зоз медзинароднима стандардами. Зоз придаваньом роботи автор ґарантує же шицки податки у роботи точни, як гевти хтори ше одноша на виглєдованє, так и библиоґрафски податки и наводи зоз литератури. Пре рецензованє ше преверює чи у роботох нєт елементи плаґияту. Часопис Шветлосц обявює роботи авторох зоз Сербиї и иножемства. У Шветлосци ше обявюю роботи найвецей трох коавторох. Кажде може понукнуц лєм єдну роботу за обявйованє, без огляду чи є єдини автор чи коавтор. 1. Придаванє рукописох Роботи ше придаваю у електронскей форми у *.doc або *.docx формату на адресу: casopissvetlosc@gmail.com. 2. Рецензованє Поступок рецензованя анонимни у обидвох напрямох, прето авторе муша вихабиц шицки информациї зоз тексту, однoсно файлу на основи хторих би могли буц идентификовани, и то на шлїдуюци способи: а) з анонимизацию референцох хтори ше находза у тексту и хтори авторово, б) з анонимизацию референцох у библиоґрафиї, 121

в) з уважним менованьом файлох, так же би ше нє видзел автор (нпр. File > Check for Issues > Inspect Document > Document Properties and Personal Information > Inspect > Remove All > Close). Роботи рецензую двоме квалификовани рецензенти. Думанє анонимного рецензента и текст роботи зоз евентуалнима надпомнуцами ше придаваю авторови же би вон у цеку 14 дньох окончел глєдани пременки у роботи. Кед же рецензент утвердзи же робота нє согласна зоз правописом и же ма ґраматични и стилски гришки, авторови ше враца робота на лектуру. Автор одвитує за правописну и стилску коректносц текста. Ревидована верзия роботи ше посила рецензентови на увид, та ше вон вияшнює чи глєдани пременки одвитуюци и чи роботу мож друковац. Потим Редакция приноши одлуку о обявйованю. 3. Язик и писмо Роботи ше публикую на шицких славянских язикох и на главних шветових язикох. 4. Форматованє тексту Тексти ше пишу у програми Microsoft Word, зоз фонтом Times New Roman. Велькосц фонта основного тексту 12 (кед цитат ма вецей як 40 слова, велькосц фонта 11). Проряд основного тексту 1,5. Кажди перши шор нового пасуса уцагнути (Paragraph/Indentation/ Special:_First line 1,5 cm), а текст треба вировнац з обидвох бокох („justify”). Формат бока А4. Фусноти означовац зоз арабскима числами (окрем перших хтори ше означую зоз гвиздочками, а часц су информациї о авторови, повязаносци виглєдованя зоз проєктом або информациї о предходним публикованю часцох роботи). Велькосц фонта фусноти 10. Роботи хтори нє задоволюю формални стандарди нє можу войсц до поступку рецензованя. 5. Насловни бок Шицки роботи маю насловни бок хтори треба же би у горнїм лївим углу мал мено автора, а под тим и афилияцию, односно мено институциї. Под тима информациями шлїдзи наслов роботи хтори центрирани и написани зоз верзалом и фусноту хтора означена зоз гвиздочку (*). Зоз першу гвиздочку ше дава инфорамция о имейлу автора а зоз другу и трецу гвиздочку информациї о науковим про122

єкту, подзекованю або надпомнуце о предходним представяню роботи на науковим сходзе итд. 6. Структура статї Рукопис понукнути за друкованє треба же би мал шлїдуюци елементи: мено и презвиско автора, институцию у хторей є заняти, наслов статї, абстракт, ключни слова, текст роботи, резиме и наукови апарат. 7. Наслов статї Наслов треба же би цо вирнєйше описал змист статї. 8. Абстракт и ключни слова, резиме Єден параґраф, до 200 слова. Велькосц фонта 10, зоз прорядом 1. Перши шор уцагнуц, без писаня слова абстракт. Обовязни информациї абстракту то циль виглєдованя, методолоґия виглєдованя. Под текстом абстракту, пише ше наслов Ключни слова и наводзи ше од 5 до 10 слова або фрази хтори описую змист статї. Резиме ше пише по анґлийски на концу текста, после литератури, з велькосцу фонта 10 и прорядом 1 (single). Пред резимеом пише ше мено и презвиско автора на латинки. Потим шлїдзи наслов Summary, центровани. Перши шор каждого пасуса уцагнуц на 1,5 цм. Наслов резимеа по анґлийски виписани зоз верзалом, центровано. Резиме зжато приказує проблем, циль, методолоґию и резултати наукового виглєдованя. Обсяг резимеу до 500 слова. Резиме нє преклад абстракта. После тексту резимеа, уцагнути на 1,5 цм шлїдзи наслов Key words, после хторого ше наводза 5 до 10 ключни слова. Кед же робота на анґлийским язику, резиме ма буц по руски. 9. Обсяг тексту Минимална длужина роботи 20 000, а максимална 30 000 характери, вєдно зоз абстрактом, резимеом и литературу. 10. Основни текст роботи Основни текст ше пише з велькосцу фонта 12. Наслови поглавйох ше наводза з верзалом центровано, а поднаслови знука поглавйох з курзивом уцагнуто на 1,5 цм, як и перши шор нового пасуса. 123

Таблїчки и ґрафикони формовац у Word формату. Кажда таблїчка ма буц означена з числом, з адекватну назву. Число и назва ше находза над таблїчку/ґрафиконом. 11. Цитованє референцох у тексту статї Цитати ше означую зоз двойнїстима знаками наводзеня у складзе зоз правописом язика на хторим статя, а цитати знука цитату з єднима знаками наводзеня (‘...’). Хасноване жридло ше наводзи знука тексту так же ше елементи (презвиско автора, рок виданя, число бока на хторим ше находзи часц хтора ше цитує) наводза у заградзеньох и одвоюю зоз запяту и двома точками (Дуличенко, 2009: 54). Цитовани жридла ше наводза на концу виреченя, нєпостредно пред точку. За блок цитат (вецей як 40 слова) нє хасновац знаки наводзеня алє ше го пише у окремним блоку, лїва марґина (Paragraph/Indentation/Left) уцагнута на 1,5 цм, а фонт велькосци 11, на концу у заградзеню жридло. Кед ше наводзи роботу хтора ма 3–5 авторох, перши раз навесц шицких авторох, а у познєйших наводзеньох лєм першого автора и навесц „и др.” або „et al.”. Кед статя ма два або вецей референци истого автора зоз истого року, вец ше после податкох о року додаваю знаки а, б итд. (Тамаш 2012а), (Тамаш 2012б). Роботи истого автора ше наводза по хронолоґийним шоре: (Halle, 1959; 1962). 12. Литература У списку литератури наводза ше лєм референци хтори автор хасновал у роботи. Велькосц фонта 12, а форма треба же би була Hanging на 1,5 цм (Paragraph/Indents and Spacing/Hanging). 12.1. Кнїжки (друковани жридла) 12.1.1. Кнїжка з єдним автором Дуличенко, А. (2010). Jugoslavo-Ruthenica II. Нови Сад: Филозофски факултет Нови Сад, Руске слово Нови Сад. 12.1.2. Кнїжки з вецей авторами Кед кнїжка ма вецей авторох, наводза ше шицки, алє ше пред остатнїм презвиском додава знак „&”. Đorđević, S., & Mitić, M. (2000). Diplomatsko i konzularno pravo. Beograd: Službeni list SRJ. Rokai, P., Đere, Z., Pal, T., & Kasaš, A. (2002). Istorija Mađara. Beograd: Clio. 124

12.1.3. Кнїжка зоз редактором або ушорйовачом зборнїка роботох Кед кнїжка зборнїк роботох зоз наукового сходу або є пошвецена єдней теми, як автор ше наводзи редактор або ушорйовач публикациї и коло презвиска и инициялу ше додава „ред.” або „ушор.”, односно „еd.” кед кнїжка на странским язику. Тамаш, J. (ред.) (2012). Величина малих језичких, књижевних, културних и историјских традиција. Нови Сад: Филозофски факултет – Одсек за русинистику. 12.2. Статї у часописох 12.2.1. Статя зоз зборнїка Гарди, Д. (2012). Концепт историї бачванско-сримских Руснацох Гавриїла Костельника. У: Тамаш, J. (ред.) (2012). Величина малих језичких, књижевних, културних и историјских традиција. Нови Сад: Филозофски факултет – Одсек за русинистику. 141–149. 12.2.2. Статя з наукового часописа Kišjuhas, A. (2017). Manjinski identiteti: perspektiva teorije kontrole afekta i teorije kontrole identiteta. Русинистични студиї/Ruthenian Studies, 1, 155–171. 12.2.3. Статї з новинох Потребне навесц информациї о року, мешацу и дню за дньово и тижньово новини и хасновац „bok” або „p.” кед новини на странским язику. Mишић, M. (1. феб. 2012). Ју-Eс стил смањио губитке. Политика, стр. 11. А кед ше нє спомина автор статї: Стражевица готова за два месеца. (1. феб. 2012). Политика, стр. 10. 12.3. Онлайн жридла Кeд то жридло оможлївює, треба написац DOI число. Тото число ше записує на концу описа без точки. Кед DOI нє доступни, треба хасновац URL. 12.3.1. Статя зоз онлайн наукового часописа Stankov, S. (2006). Phylogenetic inference from homologous sequence data: minimum topological assumption, strict mutational compatibility consensus tree as the ultimate solution. Biology Direct, 1. doi: 10.1186/1745-6150-1-5 Aбо з URL адресу: Stankov, S. (2006). Phylogenetic inference from homologous sequence data: minimum topological assumption, strict mutational compatibility consensus tree as the ultimate solution. Biology Direct, 1. Preuzeto sa http://www.biology-direct. com/content/1/1/5 125

12.3.2. Е-кнїжки Кед ше наводзи жридло хторе доступне лєм на интернету, место податкох о месту видаваня и видавательови, треба навесц податок о електронским жридлу зоз хторого ше пребера: Milone, E. F. & Wilson, W. J. F. (2008). Solar system astrophysics: background science and the inner solar system [SpringerLink version]. doi: 10.1007/978-0-387-73155-1 12.3.3. Веб сайт Податок о року одноши ше на датум формованя, датум копиї або датум остатнєй пременки. Kraizer, S. (2005). Safe child. Превжате 29. фебруара 2008, sa http://www.safechild. org/ Penn State Myths. (2006). Превжате 6. децембра 2011, зоз http://www.psu.edu/ ur/about/myths.html 12.4. Нєобявени роботи За нєобявени роботи треба навесц подполни податки. Segedi, K. (2004). Prefiksi sa prostornim značenjem u rusinskom i ruskom jeziku (Nepublikovana magistarska disertacija). Filozofski fakultet, Univerzitet u Novom Sadu, Novi Sad. 12.4.1. Рукописни материял ше наводзи по авторови рукопису, а кед автор рукописа нє познати, по наслову. Кед рукопис нє ма наслов, дава му го тот цо пише о нїм. Шлїдуюци елемент час наставаня тексту, место и назва институциї у хторей ше рукопис находзи, сиґнатура и фолияция. Редакция часописа Шветлосц

126

127

CIP – Katalogizacija u publikaciji Biblioteka Matice srpske, Novi Sad 82+008+7 [VETLOSC : ~asopis za nauku, literaturu, kulturu i umetnosc / odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap. – Rok 1, ~. 1 (1952)-rok 3, ~. 4 (1954) ; Rok 4, ~. 1 (1966)– . – Novi Sad : Ruske slovo, 1952–1954 ; 1966–. – 23 cm Tromese~no.

ISSN 0488–7557 COBISS.SR-ID 7356418

128