Page 1


[VETLOSC

~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc

ROK LXVII

АПРИЛ–ЮНИЙ 2019

^ISLO 2

ЗМИСТ 100-РОЧНЇЦА РНПД Јанко Рамач: Припреме за оснивање Русинског народног просветног друштва . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3 ЯЗИК Юлиян Рамач: Дїєприкметнїки презента у руским литературним язику . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .21 КРИТИКА Мирослав Кевежди: Критика романа „Панонска потвора” Миколи Шанти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .39 ПОЕЗИЯ И ПРОЗА Владимир Кочиш: Вавилонски страшидла . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .57 Янко Павлович: Ретуш . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .60 ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТУРИ Стари завит (42) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .63 СТАТЇ И ЕСЕЇ Ирина Гарди-Ковачевич: Дванацме пошвецени . . . . . . . . . . . . . . . . . . .99 о. Михаил Холошняй – Матїйов: Улога дюрдьовских Руснацох и пароха Дюри Биндаса пред Вельку скупштину присоєдинєня Войводини ґу Кральовини Сербиї 1918. року . . . . . .109 ДРАМСКИ ДОДАТОК Наталия Уварова: Гунцут дзивки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .113 УПУТСТВО ЗА ПРИРИХТОВАНЄ РУКОПИСОХ ЗА ДРУКОВАНЄ . . .139 Малюнки Влади Нярадия (20, 38, 56, 62, 98)


[VETLOSC

~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc Vihodzi od 1952. roku (prerva od 1955. do 1966. roku) Dotera{n< redaktore Dxra Var}a (1952–1954), Dxra Papgarga< (1966–1993), Mikola M. Cap (1994–1998), Redakcijni kole}ixm (1999–2000) Direktor dr Boris Var}a Odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap Redaktor Mikola [anta Sovit ~asopisa akademik Xliyn Tama{, dr Ynko Rama~ i msr Sa{a Sabado{ Lektor i korektor Mikola M. Cap Dizajn ramikoh Иґор Орсаґ Tehn<~ni redaktor Mariy Gudak Vidava Novinsko-vidavatelqna ustanova “Ruske slovo” Novi Sad. Adresa redakci<: 21000 Novi Sad, Bulevar o{lwbodzeny 81 (budinok “Dnevnika”), telefon (021) 6613-697 telefaks (021) 528-083, e-mail: casopissvetlosc@gmail.com Internet adresa: www.ruskeslovo.com/шветлосц ^asopis vihodzi 4 raz u roku. Ro~na predplata 800,00 dinari, a za ino`emstvo 25 evra; wden prikladn<k 200,00 dinari. @iro rahunok ~islo 160-923244-82 – NVU “Ruske slovo” Novi Sad (z nazna~enqom: za “[vetlosc”); devizni rahunok ~islo 160-0050870024999-53 Banca Intesa a. d., Beograd Друкує Друкарня „Sajnos” DOO, Нови Сад; тираж 250 прикладнїки ISSN 0488-7557 eISSN 2683-3468 Друкованє того числа финансийно помогли: Министерство култури и информованя Покраїнски секретарият за културу, явне информованє и одношеня з вирскима заєднїцами Городска управа за културу Нови Сад Становиска авторох винєшени у часопису нє виражую становиска орґана котри додзелєл средства за софинансованє


РНПД

100. РОЧ Н Ї Ц А

ЈАНКО РАМАЧ

Припреме за оснивање Русинског народног просветног друштва* Сажетак: У раду се, на основу објављених извора и литературе, приказује пут од првих иницијатива и корака русинске интелигенције у Бачкој за покретање издавања новина и календара на језику Русина у Јужној Угарској, преко започете акције Ђуре Биндаса за оснивање русинске културно-просветне организације и укључивања у њу већег броја русинске интелигенције, по коначно оснивање на оснивачкој скупштини у Новом Саду 2. јула 1919. године Русинског народног просветног друштва, које је у периоду између два светска рата одиграло значајну улогу у културно-просветном и националном животу Русина у Краљевини СХС/Југославији. Кључне речи: Русини у Бачкој и Срему, Русинско народно просветно друштво, Ђура Биндас, Михајло Мудри, Дионизиј Њаради.

Русини у Јужној Угарској до пропасти Аустро-Угарске 1918. године нису имали своје културно-просветне и националне организације.1 Значајан корак ка покретању културно-просветног и националног препорода Русина у Бачкој и Срему на почетку ХХ века представља покушај свештеника Ђуре Биндаса и адвокатског помоћника Михајла Хајнала 1913. године да покрену издавање новина * Рад је рађен у оквиру научног пројекта Одсека за историју Филозофског факултета у Новом Саду Војвођански простор у европској историји који финансијски подржава Министарство за науку и технолошки развој Републике Србије. Објављено у публикацији: Истраживања, 23, Филозофски факултет Нови Сад – Одсек за историју, Нови Сад, 2012, 399–413. 1 Седамдесетих година ХIХ века у Руском Крстуру и у Куцури основане су народне читаонице, али оне нису одиграле значајнију улогу у културно-просветном и националном животу Русина.

3


и календара на језику Русина у том делу Монархије. Они су се обратили русинској интелигенцији позивајући је да се укључи у ову акцију, указујући да је неопходна свеобухватна културно-просветна акција која би допринела културно-просветном и економском напредовању Русина у овим крајевима, и да се на том плану може постићи значајније резултате једино ако се отпочне издавање новина и календара на њиховом народном језику.2 Ипак, тада та добра идеја није била реализована због слабе организованости русинске интелигенције и неповољних материјалних и политичких прилика. На Великој народној скупштини у Новом Саду 25. новембра 1918. године, када је проглашено присаједињење Војводине Краљевини Србији, Русини су имали 21 свог представника, а седницу је отворио и био је један од председавајућих Јован Храниловић, гркокатолички парох у Новом Саду.3 Тако су Русини дали свој допринос присаједињењу Војводине Краљевини СХС и стварању Краљевине СХС. Истина, неки аутори су истицали да су русински гркокатолички свештеници у Бачкој у време проглашења Краљевине СХС били против нове јужнословенске државе и за присаједињење Мађарској, али не наводе валидне доказе за такве своје тврдње.4 Због тога овде треба истаћи да су најистакнутији чланови Русинског народног просветног друштва (даље: РНПД) – русински гркокатолички свештеници Ђура Биндас, Хавријил Костељник, Михајло Мудри, Димитриј Нађ и крижевачки епископ Дионизиј Њаради још крајем ХIХ и на почетку ХХ века јасно изражавали своју русинску националну свест и указивали да Русинима у Јужној Угарској прети велика опасност од потпуне мађаризације.5 2 Текст апела Ђ. Биндаса и М. Хајнала упућен русинској интелигенцији 1913. г. објављен је у целини (Аноним: 81). 3 Pekić, P., Povijest oslobodjenja Vojvodine, Subotica, 1931, 310. 4 У историографији о Русинима такве ставове износили су Владимир Биљња (Biljnja 1987: 25–27) и Никола Гаћеша (Gaćeša 1977: 299 –300), али обојица своје ставове заснивају на претпоставкама да је међу 200 делегата на скупу у Будимпешти 11–12. децембра 1918. године, на ком је захтевано да се Русини на Закарпатју присаједине Мађарској (Ванат 1990: 55–56) било и русинских свештеника из Бачке, али не наводе ни један доказ и ни једно име. 5 Ђура Биндас и Д. Нађ су као студенти у писмима Володимиру Хнатјуку изражавали своју националну свест и указивали да су Русини у Бачкој изложени снажној мађаризацији, највише путем државних школа на мађарском језику (Гнатюк 1988: 147–153; Мушинка 1971: 232–239). Хавријил Костељник у својој Хроници Руског Крстура наводи да државна школа на мађарском језику врши мађаризацију Русина (Костельник 1998: 93–94). Епископ Д. Њаради, свестан да и црквено-верска литература може утицати на подстицање развоја националне свести, објављује за Русине у Јужној Угарској издања на њиховом језику (Няради 1912; Няради 1917).

4


Непосредно после стварања Краљевине СХС 1918. године, Ђура Биндас, гркокатолички свештеник у Ђурђеву, схватио је да су за Русине у новоствореној држави Јужних Словена настали много повољнији услови за развој њиховог културно-просветног и националног живота и да је куцнуо час да се покрене акција започета 1913. године. Тако је он, како наводи у писму Ј. Храниловићу, потпуно сам, ни са ким се не саветујући, одлучио да окупи русинску интелигенцију с циљем да се оснује једно русинско културно-просветно друштво6 (Миз 1969: 255), и 13. децембра 1918. године написао је и упутио апел русинској интелигенцији у Бачкој и Срему.7 Биндас је одмах на почетку апела настојао да пробуди осећања русинске интелигенције и наводи да је стигао крај рата у ком су и Русини много претрпели и страдали. Али, како наводи даље, крај рата не долази са „зеленом гранчицом” мира и спокоја, већ са страшном грмљавином и потресима, који руше стара преживела права, да би отпочео нови живот – препород народа. Због тога прваци сваког народа журе да слободу свог народа преокрену на његову корист и бољу будућност. Даноноћно раде, агитују, организују се, да би погодности златне слободе искористили да за свој народ изграде што бољу будућност. Због тога, сматра Биндас, ни русинска интелигенција не сме да седи прекрштених руку и да све мирно посматра и чека дроњаве остатке што ће им други из милосрђа добацити. Њему је било јасно да време неумитно лети и да нема времена за размишљање како ће то народ примити и како ће ценити рад своје интелигенције.8 Биндас је такође веома добро схватио да у Краљевини СХС Русини више нису подељени као што су били за време Аустро-Угарске, и да је, по његовим речима „нестао тај кинески зид који је делио Русине у Бачкој од браће у Срему”. Он је покушао да увери русинску интелигенцију да ни малобројност Русина, којих је тада било у држави око 20.000 хиљада,9 не значи да не могу да се организију и да почну да раде, јер народ који до тада није имао властиту културу 6

Миз, Р., Ґу „Хронїки єдного часу” (1), Шветлосц, 3/1969, Нови Сад, 1969, 255. Апел „Бачванско-сримскей рускей интелиґенциї” у целини објавио је Р. Миз: Миз, Р., Ґу „Хронїки єдного часу” (1), Шветлосц, 3/1969, Нови Сад, 1969, 254–255. 8 Из тог апела русинској интелигенцији, али и из писма које је Биндас касније добио од куцурског учитеља Емилијана Губаша, јасно се види да је међу русинским народом у Јужној Угарској и његовом интелигенцијом постојало извесно неповерење, понор, јер је народ сматрао да је интелигенција отуђена и да му је само на терет (Варґа 1988а: 59). 9 Према подацима пописа становништва у Краљевини СХС из 1921. године у држави је било 20.382 Русина (Биндас 1923: 130–131). 7

5


жедан је своје речи, свог писма. Због тога Биндас позива русинску интелигенцију да се уједини и да, раме уз раме, почне да просвећује властити народ на његовом језику, не плашећи се тешког посла. Сматрао је да се на почетку треба побринути за најважније: за школске књиге за децу, за календаре, а кад то буде могуће, треба отпочети са издавањем русинских недељних или двонедељних новина, са прикупљањем и публиковањем народних песама, обичаја итд. Биндас је предложио да се одмах, чим се створе за то услови, русинска интелигенција окупи на једном скупу где ће се о свему договорити. Изјавио је да он одмах даје у фонд за народне потребе 50 круна и молио је свакога, коме је упутио позив, да му се одазове својим мишљењем о свему. Истог дана Биндас се обратио Јовану Храниловићу и замолио га да се укључи у акцију русинске интелигенције и да помогне макар добрим саветима.10 Био је уверен да ауторитет и искуство Ј. Храниловића може много да помогне Русинима на почетку њиховог организовања у области културно-просветног живота. Биндас се брзо уверио да његов апел није остао „глас вопијушћег у пустињи”, јер су почели да стижу одговори. Међутим, вероватно није могао ни да претпостави да ће се на његов апел први одазвати др Дионизије Њаради, тада помоћни епископ Крижевачке епархије,11 и да ће од њега добити значајну подршку. Њаради је у свом писму од 18. децембра саветовао да се све ради „мирно и опрезно”. Он је схватио да се у новој држави пред Русине поставља питање на ком језику ће се предавати русинској деци у школама. Сматрао је да је најбоље да се као наставни узме књижевни језик Русина/Украјинаца у Галицији, јер би се на тај начин овдашњи Русини чвршће везали за свој матични народ и то би била најбоља брана од њихове масовне асимилације. За епископа је био веома важан и црквено-религијски оквир, због тога је предложио да се упочетку у школама ангажују часне сестре Служебнице, које би подучавале децу у том језику. Епископ се сложио са Биндасом да треба издавати календар, али је био скептичан што се тиче изда10

Миз, Р., Ґу „Хронїки єдного часу” (1), Шветлосц, 3/1969, Нови Сад, 1969, 255. Др Дионизиј Њаради (1874–1940) – гркокатолички свештеник, од 1914. помоћни епископ Крижевачке епархије, од 1920. године њен ординариј. Од 1922– 1927. године као крижевачки епископ обављао је дужност апостолског администратора Прешовске епархије у Чехословачкој, а 1938–1939. године обављао је дужност апостолског визитатора са правом администратора гркокатоличких парохија Мукачевске епархије у Чехословачкој са седиштем у Хусту, одакле су га мађарске окупационе власти 1939. године спровеле у Југославију. Од 1919. укључује се у рад РНПД и помаже га и морално и материјално. Умро је у Мрзлом Пољу под неразјашњеним околностима 1940. године. 11

6


вања других књига, сматрајући да народ још није заволео књигу на свом језику, у што се, вероватно, и сам уверио, јер је слабо ишла продаја књига које је припремио и штампао на русинском језику.12 На крају Њаради саветује Биндасу да се чешће састаје са осталим свештеницима и да се о свему договарају, и обећао је да је спреман да помогне и да одобри све што буде требало.13 Ово писмо је сигурно дало Биндасу велику подршку и наду да ће се његови планови остварити. Дан после Д. Њарадија Биндасу се на његов апел одазвао Михајло Поливка, директор школе у Руском Крстуру. Он је изразио своју спремност да у свему учествује и уверавао га да ће се одазвати и његове колеге учитељи, али је сматрао да са акцијом треба да се мало сачека, да се ситуација смири.14 Сасвим је разумљиво да су директор и учитељи као државни службеници били опрезни и да су сматрали да у тешким временима не треба журити са великим акцијама, него да је боље сачекати и видети како ће се ствари развијати. О својим дилемама Поливка је Биндасу више писао у свом следећем писму 25. децембра 1919. године. Наводи да је покушао да набави „више врста словенских књига” и да их проучи, али због болести још није успео. Такође спомиње да су из Крстура покушали да набаве карпаторусинске књиге из Ужгорода, али одатле нису стигле ни ове књиге ни тристо поручених календара штампаних ћирилицом. Даље Поливка спомиње да је његов брат приредио неколико уџбеника за Русине/Украјинце на Закарпатју и да је покушао да ступи с њим у контакт, али ни то није успео због транспортних прилика. Ово писмо је указивало Биндасу да не може много да рачуна на М. Поливку, а и чињеница да поручене књиге нису стизале из Ужгорода била је јасан сигнал да Русини у Бачкој и Срему од браће у горњим крајевима не могу очекивати велику помоћ и да се све више морају ослањати на властите снаге. Помало безнадежно писмо М. Поливке није поколебало Биндаса у његовим намерама: он је чврсто веровао да ће акција коју је покренуо пробудити русинску интелигенцију и да ће све кренути у жељеном правцу. На срећу, стизала су и друга писма која су давала 12 То су књиге: [Няради, Д.]. Правди католицкей вѣ ри, Жовква, 1912; Няради, Д., Книжочка для членовъ набожного союза ’Живого рожанца’ въ епархіи крижевацкой. Загреб: Управа Епархіи, 1917. 13 Цап, М. М., Прилоги за историю рускей култури у Югославиї, Шветлосц, 4/1980, Нови Сад, 1980, 447. 14 Варґа Д., Перши написал и сложел руски школски кнїжки. Стодвацецрочнїца народзеня Михаила Поливки (1868–1988), Шветлосц, 4/1988, 450.

7


наду да ће истрајан рад донети плодове. Емилијан Губаш, учитељ у Куцури, одазвао се на Биндасов апел 20. децембра наводећи да је с одушевљењем примио његово писмо и да је спреман да у свему помогне. Међутим, он је имао прилично негативно мишљење о русинској интелигенцији: сматрао је да је њу тешко пробудити, „јер је озбиљно болесна од заразне болести”.15 Нажалост, није сасвим јасно шта је Губаш подразумевао под том заразном болести русинске интелигенције: да ли њену летаргичност и незаинтересованост за општенародне проблеме, њену промађарску оријентацију или нешто треће. После првих одазива неколико појединаца Биндасу је стигло писмо од куцурске гркокатоличке општине. На седници 9. јануара 1919. године, којој је поред свештеника Владимира Сегедија, учитеља Е. Губаша и Михајла Стрибера, присуствовало око 50 чланова црквене општине, разматрана су и продискутована нека питања и донети закључци и одлуке: да се оснује фонд за издавање новина за „јужне Русине” које би излазиле на „малоруском језику”, односно на оном на ком су излазиле и новине Недѣля,16 и да се и школски уџбеници издају на том језику. Изабран је Месни просветни одбор на челу са Е. Губашом, који би требало да буде у вези са сличним одборима у другим русинским местима. На самој седници присутни су прикупили у фонд за издавање новина 1300 круна.17 Записник са те седнице послат је Д. Биндасу, а Е. Губаш је о свему обавестио и М. Поливку, да би се о томе обавестила и крстурска интелигенција.18 Ђура Биндас је одмах на почетку ове акције схватио да ће питање књижевног језика представљати озбиљан проблем, јер су се јављали различити ставови: епископ Д. Њаради сматрао је да би Русини требали да узму за свој књижевни језик језик Русина/Украјинаца у Галицији; Куцурани су чврсто стајали на позицији да за књижевни језик треба узети малоруски, али су они под тим подразумевали не украјински књижевни, већ карпаторусински књижевни језик који је био чудна мешавина народног говора Русина/Украјинаца у Угарској, црквенословенског и руског књижевног језика; Крстурци су на почетку указивали да питање књижевног језика није једноставно, а опредељивање између књижевног руског или 15 Варґа, Д., Учителє-дзияци – „народни предняци”, Шветлосц, 1/1988, Нови Сад, 1988, 59. 16 Недѣля (1898 – 1919) – недељне новине за Русине у Угарској које је у Будимпешти издавало министарство за попољопривреду на карпаторусинском језику. 17 18

Варґа, Д., Учителє-дзияци – „народни предняци”, 51–53.

Варґа, Д., Перши написал и сложел руски школски кнїжки. Стодвацецрочнїца народзеня Михаила Поливки (1868–1988), 450.

8


украјинског, које ни интелигенција није добро познавала, све више је отварало и трећу могућност: да се за књижевни језик Русина у Краљевини СХС узме њихов народни језик. Истина, и Ђ. Биндас и М. Хајнал су још 1913. године предлагали да Русини у Јужној Угарској отпочну са издавањем својих новина и календара на свом властитом језику. Али сада, у току припрема за оснивање русинске културнопросветне организације постављање питања књижевног језика Русина у Краљевини СХС упозоравало је Биндаса да треба радити опрезно и да треба пронаћи пут да неслагања око књижевног језика не распламсају страсти да не би срушиле његове планове о културно-просветном и националном препороду Русина у држави. У предстојећим контактима са представницима русинске интелигенције из појединих места Биндас ће настојати да се постави тактички, уверавајући их да одлучивање о књижевном језику треба оставити за касније. У писму Е. Губашу од 15. јануара 1919. године Биндас је прво потврдио да је примио записник куцурске црквене општине и похвалио је Куцуране да су се показали достојни да и даље у области културно-просветног живота буду предводница југословенских Русина. Даље спомиње да му са свих страна стижу повољни и одушевљени одговори у вези започете акције, али га ипак моли да се не жури са доношењем резолуција док се сви не договоре. Биндас је сматрао да у тренутку када Дунав више није граница која дели Русине у Бачкој и Срему, они треба да се уједине не само у области вероисповести, већ и у области националног живота.19 Знао је такође, да се питања језика не могу решавати путем писама и због тога изражава своју спремност да посети куцурску и друге русинске општине, да би се са свима договарао о питањима културно-просветног и националног живота Русина. На жалост, следеће писмо Е. Губаша само је потврдило то, чега се Биндас највише плашио: да нико неће лако да одустане од својих ставова. Губаш у свом писму наводи да су куцурски учитељи једногласни у томе да русински народни језик није погодан за наставу у школи и да због тога уместо њега постепено треба увести „малоруски језик”, који би се учио од забавишта и онда од првог разреда. Колико су Куцурани били огорчени на последње Биндасово писмо показује и навођење Губаша да га је Шовш поцепао. Због тога је Губаш молио Биндаса да што пре дође у Куцуру да се о свему договоре. Обавештава га такође да је у Куцури већ прикупљено неколико хиљада круна, и да се планира акција прикупљања новца по систему „од куће до куће”. У следећем писму Губаш је обавес19

Варґа, Д., Учителє-дзияци – „народни предняци”, 59–60.

9


тио Биндаса да је куцурска општина на молбу Месног просветног одбора издвојила 10.000 круна, а да је један добротвор обећао да ће за ове циљеве после смрти завештати „око два фртаља земље”.20 Непосредно после Биндасовог апела русинској интелигенцији активности на пољу културно-просветног живота у Руском Крстуру отпочео је учитељ М. Поливка, а кад се он разболео, тај посао је преузео парох Михајло Мудри. Он је у писму од 11. марта 1919. године обавестио Биндаса о припремама за велику скупштину 16. марта на којој треба да се изабере просветни одбор. Наводи и да се у селу води акција прикупљања средстава и да ће се она пренети у главни фонд друштва, када се оно оснује. На скупштини је био изабран просветни одбор на челу са М. Мудрим.21 Ускоро после оснивања просветног одбора у Р. Крстуру такав одбор је основан и у Ђурђеву: на седници црквене општине 23. марта, уз присуство око 150 Русина, изабран је одбор од 8 чланова на челу са Ђ. Биндасом. Том приликом основан је и фонд за издавање русинских новина: прикупљено је 1030 круна, а планирано је и прикупљање новца по кућама. Русински учитељи у Ђурђеву упочетку нису били укључени у ту акцију, мада је директор школе Михајло Љикар касније писао да су учитељи били носиоци културне делатности међу народом.22 Када је међу Русинима у Бачкој већ увелико покренута акција о оснивању РНПД, и када су у Р. Крстуру, Куцури и Ђурђеву изабрани месни просветни одбори с циљем да воде активности око оснивања друштва и прикупљања средстава за издавање русинских новина, Биндас је сматрао да се може прећи на другу фазу – да се организује скуп на ком ће представници Русина из појединих насеља у Краљевини СХС да оснују своје просветно друштво. Он је 31. марта упутио други апел „Бачко-сремској русинској интелигенцији” у ком је изразио своју радост да је његов први апел наишао на леп одазив, а тамо где још није, треба мало више радити на томе, али не наводи на које русинске средине се то односи. Највероватније на Срем, јер нема података о томе да ли је међу Русинима у Срему било одазива на први апел Ђ. Биндаса, односно током прве фазе припрема за оснивање РНПД. Даље Биндас у апелу наводи да је куцнуо последњи час да се све оно што се речима и писмима огла20 21

Исто, 60–61.

Варґа, Д., Початки национално-културного руху при Руснацох Югославиї. 70-рочнїца Руского народного просвитного дружтва, Шветлосц, 4/1989, Нови Сад, 514–515. 22 Исто, 515.

10


шавало, коначно покаже на делу, и да интелигенција хоће и може да преузме на себе одговорност за националну будућност свог народа. Изгледа да се Биндас уплашио да одуговлачење са заказивањем оснивачке скупштине само отвара простор за распламсавање расправа о русинском књижевном језику, а да би то на крају могло да упропасти целу ствар. Зато, да уложени труд случајно ни би се изјаловио, Биндас је предложио да се за 14. мај у Новом Саду закаже „Народни русински просветни организациони састанак”. Замолио је све делегације да припреме правила друштва које ће се основати и нагласио да ће се на седници расправљати о уџбеницима, о наставном језику у русинским школама, о календару за 1920. годину, о издавању новина, о интернату за русинске ученике и о другим стварима. Наводи да ће скуп бити одобрен од власти и да ће бити јавни, а свој апел русинској интелигенцији завршио је речима „Поддунавски Русини оставте глубокий сон!”.23 Истог дана Биндас је обавестио Ј. Храниловића да је у договору са Крстурцима замолио крижевачког епископа да се корона – годишњи састанак свештеника овог деканата, одржи у Новом Саду 13. маја.24 Биндас је овај датум за корону предложио због тога што је за 14. мај већ предложио сазивање велике просветне скупштине русинске интелигенције из Бачке и Срема, јер је веровао да ће свештеници који дођу на корону доћи и на оснивачку скупштину просветног друштва. Искусни организатор морао је да мисли на све, јер у то време у Нови Сад није било лако стићи, како ће се видети из наредних редова, а осим тога то је био и приличан издатак за сваког појединца. Биндас ипак није желео да скупштина русинске интелигенције буде на терет Храниловићу и предложио му је да се она одржи у школи или на неком другом месту. Сматрао је такође да свако може да се сам побрине за исхрану, али је замолио Храниловића да обезбеди ноћење по русинским кућама у граду за оне који дођу на скупштину. На крају је нагласио да и у случају да се корона не би одржала како је предложио, скупштина русинске интелигенције ће се одржати 14. маја, јер се мора решити важна питања русинских школа. На крају је замолио Храниловића да провери да ли је тачно да је издата нова наредба према којој тамо где има више од 50% српске деце настава у школи мора да буде на српском језику, као и да обезбеди дозволу за одржавање скупштине русинске интелигенције. Биндас само једно није могао да предвиди: да ли ће тога дана услови комуникације омогућити да на скупштину 23 24

Миз, Р., Ґу „Хронїки єдного часу” (1), 255–256. Исто, 256.

11


дођу не само Русини из Бачке него и они из Срема.25На други Биндасов апел први се одазвао М. Поливка из Р. Крстура наводећи да су крстурски учитељи расправљали о позиву на састанак у Нови Сад, да су спремни да се укључе у оснивање просветног друштва и да делују у његовом раду, као и да су сви учитељи и учитељице заинтересоване да дођу на састанак.26 Изгледа да је Биндас после упућивања другог апела поново посетио Крстурце и Куцуране да би се с њима договорио о неким важним питањима које је требало решити пре саме скупштине, да различити ставови не би тамо изазвали непотребне расправе. Крстурски учитељи на челу са М. Поливком сматрали су да скупштина треба да се што пре одржи да би се летњи одмор искористио за припреме за нову школску годину. Крстурска интелигенција је била мало флексибилнија у избору будућег књижевног језика, али Куцурани су били доследни у своме и чврсто су стајали на позицији да за књижевни језик Русина у Краљевини СХС треба узети „малоруски језик” односно карпаторусински језик. Биндас је морао да их смирује да њихов чврст став не изазове озбиљније неспоразуме са другима, који су имали другачије ставове.27 После тога Биндасу се из Куцуре 22. априла јавио Е. Губаш и наводио своје приватне проблеме а посебно је описао заоштравање односа између народа и куруских учитеља због тога што је на седници општинског одбора било изгласано да се учитељима не додели материјална помоћ како су предложиле школске власти. Због тога је цео учитељски збор одлучио да се учитељи повуку са свих јавних дужности и да пусте да народ ради све како сам зна. Губаш наводи да је дао оставку на место председника Месног просветног одбора и да је уместо њега на ту дужност изабран свештеник Владимир Сегеди. Своје велико огорчење Губаш је изразио речима да учитељи не могу да буду вође народу који не поштује своје људе него их само вређа.28 У следећем писму Губаш даје Биндасу неке практичне савете у вези одржавања скупштине: да од градског великог капетана на време треба обезбедити дозволу за одржавање скупштине, а такође га је замолио да јави за колико људи треба да се обезбеди ноћење у Новом Саду.29 25

Исто, 256–257. Варґа, Д., Перши написал и сложел руски школски кнїжки. Стодвацецрочнїца народзеня Михаила Поливки (1868–1988), 451. 27 Исто, 451. 26

28 29

12

Варґа, Д., Учителє-дзияци – „народни предняци”, 62. Исто, 62.


Биндас се нашао затечен чињеницом да је у тако важном тренутку за решавање русинског културно-просветног и националног питања настао сукоб између народа и учитеља у Куцури, јер не само да је одједном спласнуло одушевљење куцурске интелигенције, већ је постојала опасност да се народ потпуно окрене против ње. Зато је покушао да уради нешто тамо где је сматрао да има највише утицаја: да смири Е. Губаша, да му пружи подршку и мало му подигне морал. Изгледа да му је то успело, јер у следећем писму Губаш пише да, без обзира на то што је дао оставку на место председника Месног просветног одбора, ипак и даље подржава оснивање русинског просветног друштва. Такође је изразио своје задовољство да се није заборавило ни на Русине у Срему, али је упозорио да им треба помоћи да себи обезбеде документа да би могли да дођу на скупштину у Нови Сад. На крају обећава Биндасу да ће му помоћи у обезбеђивању ноћења за оне који ће доћи на скупштину, јер познаје Русине у граду.30 Није сасвим јасно када и где је донета одлука да се скупштина заказана за 14. мај не одржи тог дана. Основни разлог за то биле су тешке прилике у комуникацијама. Недељу дана пре одржавања скупштине, 6. маја Ђура Бесермињи, гркокатолички парох из Шида, обавестио је Биндаса да, ако из неких непредвидљивих разлога не буде спречен, планира да допутује у Нови Сад бродом заједно са беркасовачким учитељем Осифом Губашем, Спиридоном Петрановићем, парохом у Петровцима, и свештеником Михајлом Хирјоватим, парохом у Рајевом Селу. Ако ипак случајно буде спречен, на скупштини ће га заступати С. Петрановић. Из тог писма се види да Русини у Срему 6. маја још нису знали да се скупштина неће одржати. Скупштина је била одложена због тога што су делегати из Крстура и Куцуре планирали да допутују у Нови Сад возом, а возови нису саобраћали.31 Касније је одлучено да се скупштина одржи у Новом Саду 2. јула 1919. године. Кад је датум већ био утврђен, крстурски парох М. Мудри је 27. маја писао Биндасу да треба „алармирати људе” да се припремају за скупштину, али је с друге стране био скептичан да ли ће се скупштина одржати у ситуацији када јавни превоз не функционише. Даље обавештава Биндаса да су у Р. Крстуру припремили правила за деловање будућег просветног друштва и да су их послали у Куцуру, а на крају наводи да због великих води није могуће да се путује ни колима.32 Како се приближавало време одржавања 30

Исто, 62. Цап, М. М., Прилоги за историю рускей култури у Югославиї, 448. 32 Цап, М. М., 449. 31

13


скупштине, тако су Биндасу све чешће стизала писма од русинских првака. Емилијан Губаш га је обавестио да ће 12. јуна бити у Н. Саду и да би волео да се нађе с њим. Спомиње да га је болела нога и да тешко хода, тако да у припремању скупштине неће моћи много да помогне. Предложио је да се о одржавању скупштине дају огласи и у српским новинама, јер је сматрао да Русини мало читају словачке новине. Пошто је схватио да су у Срему русински прваци позвали на скупштину све заинтересоване, а не само изабране делегате, како је првобитно било предвиђено, сматрао је да и у Бачкој треба да се позову сви заинтересовани, и да се не треба плашити да ће доћи много људи, јер су транспортне прилике биле тешке, а поред тога, такав пут је приличан издатак.33 Из овога се види да је Губаш добро познавао менталитет Русина и да је знао да многи нису спремни да дају новац тамо где не морају, односно да осећање колективне одговорности за општенародно добро још није било развијено. После тога Биндасу се писмом јавио М. Поливка из Р. Крстура у ком је изјавио да цени његов рад који је започео у интересу русинског народа и исказао је своје жаљење да због болести није могао да више помогне у том тешком послу. Наводи да у Крстуру има доста заинтересованих који планирају да оду на скупштину, али се помало прибојавао да ли ће скупштина бити одржана због транспортних прилика. Сматрао је да седница свакако треба да се одржи да би се што пре решило питање русинских школа, јер није решено ни питање уџбеника који ће се од јесени користити у русинским школама, нити на ком језику ће се у њима изводити настава. Он је сматрао да ако се то ускоро не реши, у септембру ће поново почети настава на разним језицима и из различитих књига, а то ће бити на штету просвете. Зато је наглашавао да састанак треба да се што пре одржи, па макар и на другом месту, ако то није могуће у Новом Саду. Што се пак тиче наставног језика у русинским школама, Поливка је видео три могућности: а) да се уведе украјински или руски књижевни језик; б) да се узме овдашњи народни русински језик, с тим да се он допуњује речима из украјинског језика; в) да се узме овдашњи народни русински језик и да се допуњује речима неког од јужнословенских језика. Он је сматрао да ове могућности треба предочити ширем кругу људи, испитати какав је став народа о овом питању и о свему обавестити Биндаса. Оснивање просветног друштва Поливка је видео као формирање законитог представ33

14

Варґа, Д., Учителє-дзияци – „народни предняци”, 63.


ништва Русина на културном и просветном пољу,34 и управо због тога је стално указивао да је неопходно да се због решавања школског питања односно питања наставног језика у русинским школама што пре одржи оснивачка скупштина просветног друштва. Он је био против тога да одлуку о наставном и књижевном језику доноси ужи круг људи односно стручњака, већ је сматрао да ово питање треба изнети пред народ да би он донео одлуку о томе. Проблеми због којих није одржана скупштина 14. маја претили су да се неће одржати ни поново заказана скупштина за 2. јул, јер возови још увек нису саобраћали, а ни другог јавног превоза није било. И док је Ђ. Биндас улагао много напора да што боље припреми заказану скупштину, крстурски парох М. Мудри је 1. јуна у кратком писму навео да би „најбоље било да се у таквим временима мирује“, мада је био свестан да започети посао треба да се доведе до краја.35 Међутим, већ у следећем писму, које није датирано, указивао је да није спреман да се ухвати у коштац са транспортним приликама па је предлагао Биндасу да се, ако представници Русина из Бачке не буду могли доћи у Нови Сад, састанак одржи у Р. Крстуру или у Куцури, где ће се састати макар и ужи круг људи, да се друштво оснује и да се донесу неопходне одлуке, а касније да се и други прикључе. Мудри је Биндасу дао да знања да Крстурци желе да њихов народни језик постане књижевни, који би се допуњавао речима из украјинског и јужнословенског језика. Такође је указивао да треба донети одлуку које књиге ће се користити у русинским школама док се не штампају нове русинске књиге. Иако је уверавао Биндаса да се он спрема да дође у Нови Сад на скупштину као и сва интелигенција, и још 7–8 људи из народа, ипак је писмо завршио веома песимистичним предвиђањем: „Мислим да и ти знаш да од тога неће бити ништа, јер је велика криза”.36 После тога М. Мудри је у писму Биндасу 26. јуна поново изнео своје колебање: уверавао га је да су сви делегати из Р. Крстура спремни да дођу, али да се плаше да возови неће саобраћати. Због тог је предложио да се састанак одржи у Р. Крстуру и да се одмах одреди датум. На крају саопштава Биндасу да је припремио реферат о језику и моли га да он припреми реферат о потреби оснивања просветног друштва.37 Изгледа да су после тог писма М. Мудрог Биндасу и из Р. Крстура и из Куцуре јавили да возови 2. јула сигурно неће саобраћа34 35 36 37

Цап, М. М., Прилоги за историю рускей култури у Югославиї, 450–452. Исто, 450. Исто, 453. Исто, 453–454.

15


ти,38 што га је јако потресло, јер се уверио да његов велики труд и трошкове око организовања оснивачке скупштине његове колеге свештеници и интелигенција недовољно цене и да нико није спреман да нешто жртвује за општи интерес. Одмах је одговорио М. Мудром описујући целу ситуацију. Наводи да је у четвртак био у Новом Саду и да је све урадио да се скупштина одржи, а када се вратио кући, сазнао је да су му из Крстура и из Куцуре телефоном јавили да они не могу доћи у Нови Сад јер возови неће саобраћати. У петак му је то исто јавио телефоном нотар Владислав Пољак и предложио да се састанак одржи у Р. Крстуру или у Куцури. На крају су из Р. Крстура поново јавили да ће доћи у Нови Сад на скупштину. После толико и таквих информација Биндас стварно није могао да схвати шта се дешава и шта треба да почне, па је М. Мудром одговорио: „Не могу да вам опишем колико сам огорчен сада кад сам већ у души видео готов наш народни почетак, и да ће ме дуго душа болети над рушевинама тог тешког почетка”. Биндас је прихватао чињеницу да није лако да се путује када возови не саобраћају, али је додао: „Па зар ја возом путујем у Нови Сад или другде? Зар мене није коштао пут у свакој прилици 100–150 и више круна? Видео сам јуче да људи колима лако долазе из Крстура. Ваљда нисте очекивали да вам и то обезбедим?!” Ипак, Биндас је овакав лежеран и неодговоран однос колега и сарадника према одржавању оснивачке скупштине русинског просветног друштва доживљавао не само као лични неуспех, већ и као „велику бламажу пред туђим светом“, јер је у јавности све већ било обнародовано, и сматрао је да би се русинска интелигенција стварно требала стидети пред властитим народом, јер је неспособна да нешто уради. Он је већ предвиђао како ће на крају људи из народа самоуверено говорити: „Нисам ли рекао да наша господа ништа неће урадити, она види само свој интерес?!” Биндас је знао да се решавање других питања може одложити, ако оснивачка скупштина не би се одмах одржала, али би остало нерешено школско питање, а оно је, по њему, било у оном тренутку најважније. Плашио се да ће, ако се скупштина не одржи, све остати по старом: Русини у Бачкој ће радити по своме, они у Срему по своме. Ако би се то догодило, Русинима у Бачкој би и даље претила србизација, а онима у Срему – кроатизација.39 38

Варґа, Д., Початки национално-културного руху при Руснацох Югославиї. 70-рочнїца Руского народного просвитного дружтва, Шветлосц, 4/1989, Нови Сад, 517. 39 Исто, 528.

16


Из дана у дан ствари око одржавања оснивачке скупштине у Новом Саду су се мењале. Оно што је данас било договорено и јасно, већ сутрадан би постало несигурно или немогуће. На Биндасово писмо М. Мудри 29. јуна одговара доста опширно, покушавајући да се мало оправда, свестан да му је задао доста мука када су му јавили да делегати из Р. Крстура и Куцуре неће доћи на оснивачку скупштину јер возови не саобраћају. Михајло Мудри у писму обавештава Биндаса да су се, на сву срећу, ствари промениле, јер је у Р. Крстуру „енергичан биров” Сопка Иљко у ноћи од суботе на недељу обилазио људе у селу и на крају обезбедио кола за пут. Планира се да на скупштину у Нови Сад из Крстура дођу делегати са 6–8 кола. Још је требало да нотар Владислав Пољак јави Куцуранима да Крстурци одлазе у Нови Сад колима, да се и они тако спремају. Мудри је обећао да ће о свему обавестити гркокатоличког пароха у Ст. Врбасу Александра Абодића и адвоката Михајла Хајнала, а Биндаса је замолио да обавести Русине у Срему. На крају наводи да у свом реферату спремљеном за оснивачку скупштину предлаже да живи народни говор, којим говоре овдашњи Русини, постане њихов књижевни језик, јер ако би се одлучило другачије – то би био туђи језик, а не властити. Мудри сматра да је то једини пут да овдашњи Русини остану Русини.40 После одржане скупштине РНПД 2. јула 1919. године Ђ. Биндас је примио још два писма у вези скупштине и оснивања просветног друштва од Ђуре Љикара, директора школе у Ђурђеву. У првом писму, писаном 1. јула, Љикар га обавештава да, иако се припремао, због „непредвидљиве запреке” неће доћи на скупштину, али изјављује да ће својом душом бити присутан и да ће неуморно радити у корист русинске просвете.41 Садржај другог писма је сличан: Љикар пише Биндасу да ће му касније рећи зашто није дошао на скупштину и моли га да на скупштини прочита његово писмо, а на крају поново обећава да ће у просветном друштву радити и више од осталих учитеља.42 Ипак, време ће показати, да су то била већа обећања од искрене спремности да ради у корист русинске просвете. Коначно, после дугих припрема, уз много неизвесности, различитих ставова о будућем књижевном и наставном русинском језику, 2. јула 1919. године у згради Новосадског магистрата, уз присуство око 150 представника Русина из Бачке и Срема, одржана је оснивачка скупштина Русинског народног просветног друштва. 40

Цап, М. М., Прилоги за историю рускей култури у Югославиї, 454–456.

41

Исто, 456. Исто, 457.

42

17


Скупштину је поздравним говором отворио Ђура Биндас и предложио је за председавајућег скупштине Јован Храниловића. После избора радног председништва Ђ. Биндас је прочитао реферат о потреби оснивања русинског просветног друштва,43 а М. Мудри је прочитао реферат о русинском књижевном језику, образлажући зашто би Русини у Краљевини СХС требали да за свој књижевни језик узму свој народни језик.44 На скупштини је донета одлука о оснивању Русинског народног просветног друштва, а његов циљ ће бити, како стоји у Правилима РНПД: „Да издаје и шири на популарном русинском језику написане књиге и брошуре побожног, поучног и забавног садржаја и да издаје русинске народне новине”.45 За председника Друштва изабран је М. Мудри, а за подпредседнике Ђура Биндас и Емилијан Губаш. На скупштини је, на предлог М. Мудрог, скоро једногласно донета одлука да се за књижевни језик Русина у Краљевини СГС прихвати њихов народни језик46 (Записник: 8). Тако су Русини на Оснивачкој скупштини у Новом Саду 2. јула 1919. године основали своје прво културно-просветно друштво на овим просторима, које је у периоду између два светска рата одиграло веома значајну улогу у њиховом културно-просветном и националном животу у Краљевини СХС/Југославији. ИЗВОРИ И ЛИТЕРАТУРА Аноним, Пред 50 роками почали виходзиц перши новини за югославянских Русинох, Нова думка, 9, Союз Русинох и Українцох Горватскей, Вуковар, 1975, 75–82. Biljnja, V., Rusini u Vojvodini (Prilog proučavanju istorije Rusina Vojvodine 1918–1945), Dnevnik, Novi Sad, 1987.

43 Биндас, Ю. О пребудзеню бачвано-сримских Русинох, Руски календар 1921, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 1921, 2–6. 44 Мудри, М. О язику за южно-славянску руску писменосц, Руски календар 1921, Руске нродне просвитне дружтво, Руски Керестур, 35–42. 45 Правила Руского народного просвѣ тного друштва, Руски календар 1921, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 8–12. Правила РНПД донета на оснивачкој скупштини РНПД 2. јула 1919. године одобрена су у Министарству унутрашњих дела у Београду 10. јуна 1920. године. 46 Записник І-го руского народного собрания отриманого 2./VІІ 1919. року у Новим-Саду, Руски календар 1921, Руски Керестур, 6–8.

18


Биндас, Д., Народна штатистика бачко-сримских Русинох 1921. року, Руски календар 1923, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 130–131. Ванат, І., Нариси новітньої історії українців Східної Словаччини І (1918–1938), Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі, Відділ української літературі в Пряшеві, Пряшів, 1990. Варґа, Д., Учителє-дзияци – „народни предняци”, Шветлосц, 1/1988, Руске слово, Нови Сад, 39–63. Варґа, Д., Перши написал и зложел руски школски кнїжки. Стодвацецрочнїца народзеня Михаила Поливки (1868–1988), Шветлосц, 4/1988, Руске слово, Нови Сад, 435–464. Варґа, Д., Початки национално-културного руху при Руснацох Югославиї. 70-рочнїца Руского народного просвитного дружтва, Шветлосц, 4/1989, Руске слово, Нови Сад, 509–540. Gaćeša, N., Rusini između dva svetska rata, Godišnjak Društva istoričara Vojvodine, Društvo istoričara SAP Vojvodine, Нови Сад, 1977, 275–308. Гнатюк, В., Словаци чи Руснаци?, Етноґрафични материяли з Угорскей Руси, т. V, Руске слово, Нови Сад, 127–201. Записник І-го руского народного собрания отриманого 2./VІІ. 1919. року у Новим-Саду, Руски календар 1921, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 6–8. Костельник, Г., Liber memorabilium грекокатолїцкей парохиї бачкерестурскей, Союз Руснацох и Українцох Югославиї, Нови Сад, 1998. Миз, Р., Ґу „Хронїки єдного часу” (1), Шветлосц, 3/1969, Руске слово, Нови Сад, 253–266. Мушинка, М., Зв’язки Володимира Гнатюка з югославськими русинами, Шветлосц, 3/1971, Руске слово, Нови Сад, 221–239. [Няради, Д.], Правди католицкей вѣ ри, Жовква, 1912. Няради, Д., Книжочка для членовъ набожного союза ’Живого рожанца’ въ епархиі крижевацкой, Кр. Зем. Тискара, Загреб, 1917. Pekić, P., Povjest oslobodjenja Vojvodine. Subotica, 1931. Правила Руского народного просвѣтного друштва, Руски календар 1921, Руске народне просвитне дружтво, Руски Керестур, 8–12. Цап, М. М., Прилоги за историю рускей култури у Югославиї, Шветлосц, 4/1980, Руске слово, Нови Сад, 444–464.

19


ПРИПРЕМЕ ЗА ОСНИВАЊЕ РУСИНСКОГ НАРОДНОГ ПРОСВЕТНОГ ДРУШТВА Резиме Русини у Јужној Угарској до 1918. године нису имали своје културно-просветне и националне организације или установе. Покушај да се 1913. године отпочне са издавањем новина и календара на народном језику Русина у Бачкој и Срему указао је реалан пут развоја њиховог културно-просветног и националног живота, али тек после пропасти Аустро-Угарске и стварања Краљевине СХС створени су повољни услови да се крене тим путем. Припреме за оснивање првог русинског културно-просветног друштва на овим просторима показали су дилеме око прихватања русинског књижевног језика и проблеме око избора наставног језика што је било повезано и са обезбеђивањем уџбеника за русинске школе. Подељеност и недовољна спремност на акцију дела русинске интелигенције као и објективно неповољне послератне прилике биле су снажна препрека веома агилном Ђури Биндасу да оствари своје планове о покретању културно-просветног и националног препорода Русина. На крају, на оснивачкој скупштини у Новом Саду 2. јула 1919. године основано је Русинско народно просветно друштво с циљем да чува русинску националност, да шири и развија културно-просветни животи и заступа интерес Русина у држави. Кључне речи: Русини у Бачкој и Срему, Русинско народно просветно друштво, Ђура Биндас, Михајло Мудри, Дионизиј Њаради.

20


ЯЗИК

ЮЛИЯН РАМАЧ

Дїєприкметнїки презента у руским литературним язику (двацети–трицети роки XX вику)* Абстракт: Под уплївом карпатско-русинского /-українского литературного язика (язичия), хтори и южним Русином бул литературни язик до конца XIX вику, руски авторе 20–30-их рокох ХХ вику, хасновали угроруски форми активного дїєприкметнїка на -ущ-, -ющ-, -ащ-, -ящ- и на -уч-, -юч-, -ач-, -яч- и, ридше, пасивного дїєприкметнїка на -єм-, -им-, -ом- вироятно тримаюци тоти форми за „баржей литературни” од руских дїєприкметнїцких формох на -уц-, -юц, -ац, -яц- и -ц- и еквивалентних синтаксичних конструкцийох. Руски авторе, медзитим, нє вше владали зоз конструкциями у яких ше хасновали тоти форми у угроруским язику: место угроруского радующийся человiк нє хасновали синтаґму радующи ше чловек; хасновали плач народа каяци ше за грихи место плач народа каяцого ше за грихи; место Видзел сом и Юду тарґуюци зос 30 сребрениками требало: Юду тарґуюцого; а, з другого боку, з народного язика знали еквивалентни форми на -ц-. То вироятно була причина же до 50-их рокох ХХ вику нєфреквентни угроруски форми були скоро цалком поциснути од еквивалентних руских прикметнїцких и дїєприкметнїцких формох на -уц-, -юц, -ац, -яц-, -ц- (воююци держави) и на -ив-, -лїв- и -н- (нєвитворлїви цилї). Од угроруских дїєприкметнїцких формох у сучасним язику зачувани субстантивовани форми будущи „будуци муж” и будуща „будуца супруга”, а донєдавна хасновани прикметнїк слїдующи скоро цалком поциснути од рускей форми шлїдуюци. Ключни слова: Руски (южнорусински) язик. Литературни язик двацетих и трицетих рокох XX вику. Уплїв угроруского язика (язичия). Активни и пасивни дїєприкметнїк презента. * Робота обявена у публикациї: Славянская микрофилология (под редакцией Александра Д. Дуличенко и Мотоки Номати), Тарту – Саппоро, 2018, 237-252.

21


1.1. Увод. Од приселєня до Бачкей штредком 18. вику та по конєц 19. вику войводянски Руснаци (южни Русини) у функциї литературного язика хасновали спочатку церковнославянски язик, а потим и угроруски язик або язичиє – карпатскоукраїнски /-русински литературни язик XIX и початку XX вику, хтори ма у себе елементи карпатскоукраїнского /-русинского народного язика, церковнославянского и русийского язика. Илуструєме угроруски язик з виривкoм з новинох Недiля (1903), хтори виходзели у Будапешту: Ужасна буря была въ Велику Седмицу на околиц’ Коцура (Бачка). В будинкахъ, деревахъ страшно велику шкоду причинила. Зданія хуторны [= салашски] поразрушала‚ поотносила на 100 сяжней [= вати] далеко. Еденъ н’мец n’шо-идущій из села Шовы в Коцуръ противъ страшной оркановой струи только так оборонился, что привязал себе къ едному толстому дереву. Подчасъ бури падалъ градъ, котрый покрылъ поверхность земли на 25 сантиметровъ. Так являе нам о семъ коцурскій господарь Я. Бесермени. Преважно тоти два язики хасновали у урядовим дописованю и дїловних текстох церковни особи, учителє, школяре и студенти школовани у Угорскей Руси. Хасновали го тиж и звичайни людзе у досц розширених у народзе преписних текстох духовного характеру. Руски народни язик ше у тим периодзе хасновал у кругу фамелиї. Тот период можеме наволац долитературна (або предлитературна) етапа у историї формованя и розвою руского литературного язика1. 1.2. Угроруски язик на хторим писали карпатскоукраїнски /-русински авторе мож розликовац од церковнославянского и русийского преважно по елементох карпатских народних бешедох. Ни-а єден текст А. Духновича на угроруским (народни слова болдовани): [В Испаніи] коло Јanа m. e. в м’сяци Јунію и Јулію днем теплоту истерпити не мож... Испаньцы барнастыйи ... суть... а мед [В Испаніи] дуже смачный есть; [В Исландіи] кислое молоко пют, а цмар... их гостинный напой (Т II, 296); в нем [Лондон’] живет полдруга міліона людей. Угроруски язик на хторим писали руски интелектуалци тиж мож розликовац по елементох нашого народного язика, ридше и сербского язика. У жалби учительох єдней рускей школи находзиме и таки виреченя (народни слова и форми болдовани, сербизми подцагнути): Въ едну ньедзелю предъ толпу учениковъ и изъ цер1

Дуличенко А. Д., О питаню литературно-писаного и народного язика бачванско-сримских Руснацох у 18. и 19. вику. У: Jugoslavo-Ruthenica II, Роботи з рускей филолоґиї и историї. Нови Сад, 2009, 188. б.

22


кви идущим народомъ Будинского и Кота „безочливимъ” и другима ... не приличнима изразами ображалъ. Во вторыхъ, дораз на початку школского года въ новой школ’ выступилъ якъ „директоръ школскiй” но якъ законно не избратому „директору” ни еденъ одъ учителей повиновацъ ше нье хцели, онъ по ґробиянски повсталъ противъ насъ (Творчосц 2/1976, 56). 1.3. Року 1919. року новоосноване Руске народне просвитне дружтво „Просвита” прилапело руски народни язик за литературни (од самого початку РНПД було проукраїнскей ориєнтациї – руски язик тримало за диялект українского язика). У идуцих двох деценийох (по 1941. рок) на руским язику виходзели Просвитово Руски календари, тижньово Руски новини, дзецински часопис Наша заградка, обявени даскельо школски учебнїки и други виданя. Свойо виданя мал и опозицийни союз КПСЮР „Заря” общерускей ориєнтациї (руски, українски и русийски язик тримали за общеруски язик): новини „Русска заря” и „Русски народни календарь Заря”. Гоч руски авторе вецей нє писали на угроруским язику, млади литературни руски язик тих 20-их и 30-их рокох XX вику почал ше розвивац под його уплївом. У тих медзивойнових виданьох находзиме и українизми, хтори авторе могли превжац и з угроруского и зоз українского литературного язика, цо розумлїве з оглядом на проукраїнску ориєнтацию авторох „Просвити”. 1.4. У нашей роботи жадаме розпатриц хаснованє формох активного и пасивного дїєприкметнїка презента, хтори нашо авторе, пишуци на руским язику, преберали зоз угроруского язика (форми активного дїєприкметнїка и з українского язика)2, вироятно тримаюци тоти форми за „баржей литературни” од еквивалентних руских дїєприкметнїцких формох и синтаксичних конструкцийох. Як и други угроруски пожички, и угроруски дїєприкметнїки хасновали преважно интелектуалци хтори ше школовали у Угорскей Руси або мали блїзки стики з угроруску и українску културу. Приклади зме зазначели у Руских календарох (1921–1941), Руских новинох (1924– 1941), Русскей зарї (1934–1940) и у рукописним тексту духовного характеру. У анализованих текстох наводзиме приклади тих авто2

Дїєприкметнїк активни перфекта медзивойново авторе ридко хасновали (померши, усопши, воскресши, погибши). Дїєприкметнїк пасивни перфекта ма форми на -н-, -т- (скошени, заварти); за медзивойнови литературни язик характеристични предикативни форми того дїєприкметнїка на -но, -то: зробено досц, могло буц вецей зробено, поставено памятник; предикативна форма ше дакеди хаснує и у руским народним язику (мал натлачено 100 метери). Тей дїєприкметнїцкей форми будзе требац пошвециц окремну роботу.

23


рох: о. Дюра Биндас, о. Михайло Мудри, учителька Ксения Лабош, инж. Штефан Лабош, писатель Михайло Ковач, учитель М. Поливка, др Мафтей Винай, о. С. Саламон и др.; даєдни „заряшски” авторе: Евґений Кочиш, др Й. Шарик и др., а тиж и даєдни людзе з народу (Яким Гафич и др.). Досц часто авторе текстох нє подписани або ше подписовали зоз инициялами (у заградзеню даваме полни мена познатих нам авторох); даєдни подписани з псевдонимом (за такима прикладами кладземе скраценє НН). Мена даєдних подписаних авторох нам нєшка нє познати. Як приклад хаснованя дїєприкметнїкох можу нам послужиц даскельо тексти инженєра Штефана Лабоша, хторому вироятно угроруски и українски язик бул блїзки, бо цалком правилно хасновал дїєприкметнїцки конструкциї: плочи, медзи хтори настаючи електрични лук дава шветло (= лук хтори настава) (РК 1930, 126); [Неонлампа] за знаки даваючи лампи барз добра (РК1930, 126); [То] нє лєм за путошествуючих ... барз угодне (РК 1930, 125). 1.5. Дїєприкметнїки презента у руским литературним язику. Угроруски дїєприкметнїцки форми у руским литературним язику 20-их–30-их рокох XX вику нє були фреквентни: у Руским календаре за 1922. рок (152 боки) зазначели зме шицкого осем приклади (наводзиме их у номинативе): оплеменюющи пращок (календарска часц), Поливка, управляющи учитель (1. б.), отверающа бешеда (3. б.), скитающи народ (60. б.), лїтающи мухи, лєтающи трут (109. б.), операющи гвозд (112. б.), заражующи шнїц (131. б.), блукающа гвизда (138. б.); попри тим зазначени два форми з прикметнїцким значеньом: будущи нашо новинки (2. б.), всемогущи Бог и три еквивалентни руски форми: до шерца рушаюци поздрав (1. б.), робота до тей струки спадаюца (152. б.), преходзаца хорота „обераца” (118. б.); у Руским календаре за 1924. рок зазначени три угроруски дїєприкметнїцки форми и два прикметнїцки и два еквивалентни руски форми. Алє без огляду на нєвельку фреквенцию у литературним язику, тоти угроруски форми прицагли нашу увагу пре восточнославянски суфикси -ущ-, -ющ-, -ащ-, -ящ- и -уч-, -юч-, -ач-, -яч- , хтори ше хасновали попри наших суфиксох -уц-, -юц, -ац, -яц- и -ц- и еквивалентних синтаксичних конструкцийох. 2.1. Активни дїєприкметнїк презента3 у угроруским язику твори ше з преходних и нєпреходних дїєсловох з другей презентскей основи зоз суфиксами -ущ-/-ющ-, -ащ-/-ящ-, ридше зоз укра3 Рамач Юлиян, Ґраматика руского язика за I, II, III и IV класу ґимназиї. – Београд: Завод за уџбенике и наставна средства, 2002.

24


їнскима суфиксами -уч-/-юч-, -ач-/-яч-, виражує источасносц дїйох дїєприкметнїка и дїєслова-предиката, а значи ,,тот цо окончує даяку дїю або ше находзи у даяким стану”: яз. читающий, читающая, читающеє; яз. и укр. читаючий значи ,,тот цо чита”, напр. на язичию: Многораз челов’ку на пол’ спящему червак вл’зет в ухо (= часто чловекови хтори шпи на полю хробак войдзе до уха) (Духнович). 2.2. На исти способ ше творя и дїєприкметнїки з угрорускима суфиксами у нашим язику, з тим же у нашим язику дїєприкметнїки на -ущ-/-ющ-, -ащ-/-ящ- и на –уч-/-юч, -ач-/-яч- у форми номинатива траца концове –й, -я, -є: -ущи/-ющи, -ащи, -ящи (живущи, живуща, живуще; терпящи, терпяща, терпяще), -учи/-ючи, -ачи/-ячи (будуючи, будуча, будуче). Угроруски дїєприкметнїцки форми у руским язику заменлїви з односнима виреченями: терпящи людзе (= людзе хтори церпя), а як увидзиме под 3.1–3.9, паралелно з нїма ше хасную и руски дїєприкметнїки на -уц-, -юц, -ац, -яц- и -ц- и еквивалентни односни виреченя. Даєдни угроруски дїєприкметнїки у анализованих текстох виведзени з руских основох (душу потресающи), даєдни з основох з восточнославянскима гласовима характеристиками (штраждущи, вирующи), а даєдни и зоз сербских основох (одлучующе слово). 2.3. Форми активного дїєприкметнїка презента у наших прикладох найчастейше ше хасную у препозициї (опрез меновнїка хтори одредзую): Нам нєвозможно, да даме погибающим братом якуш материялну помоц (= братом хтори погибаю, страдаю)... А ви штраждущи ... браца (= а ви, браца, цо страдаце) зволуйце Милостивого Бога (РН 31/1933, 1–2, митр. А. Шептицкий и др.); да нашу младеж зачуваме од унїчтожующого духа большевизму (= од знїчтожуюцого духа, од духа хтори знїчтожує) (РН 15/1930, 1, НН); народ нє будзе орудиє без души у рукох управляющих комунистох (РН 23/1929, 1, НН); Ми даклем наисце прави путешествующи людзе на тим швеце (РН 20/1930, 4, Мих. Мудри); преламал у души свойого нєвирующого пайташа (РН 41/1930, 3, прер. Андрей дзвонар); Исус Христос своїм всевидущим оком добре видзел, як його неприятелє буду одцаговац людзох [од нього] (РН 19/1935, 1, НН); [Славянски народи у войни] шицко жертвовали, алє при обрахункох нємали одлучующе слово, були прикрацени (РН 14/1929, 1, НН); На други дзень, идущи людзе зоз Всеночного, нашли Василя, зоз билу шнїгову плахту прикритого (РН 2/1928, 3, О-р., Дюрдьов). 25


Ридши форми зоз суфиксом -ащ-/-ящ-: [Вноци] часто обачиме же кеди-нєкеди зос нєба як да ше одтаргнє дзепоєдна гвизда и як горяща куля лєци у воздуху (РН 2/1935, 2, Мих. Поливка). 2.4. Ридко дїєприкметнїк стої у постпозициї: Пред очами ше ми указує „град на верху гори стоящи”, як красни замок (= град хтори стої наверх гори) (РН 37/1937, 2, Миронь Т.); Єднак душу потресающи були на конєц молебнох напоминаня Отцох Мисионарох (РК 1928, 17, Д. Биндас). 2.5. Досц часто ше дїєприкметнїк хаснує як субстантивована форма: Так, ми длужни помогнуц каждому потребующому (= каждому хтори у потреби) (РН 41/1928, 2, К.); [Исус свою любов] розлял найбаржей на страдающих ... на недужних – болящих ... до остатнєй годзини остал верни терпящим (РН 41/1929, 4, Мудри Мих.); Стражар, цо у тей турнї бивал Левис нє бул дома, а жена му хора лєжала, та нє могла помочи потапающим (РН 9/1937, 3, Ор. Св. Мердин); Исусе ..., пришол ши утрец сльизи плачущим (Заря 1–2/1940, 4, К. М. Евґений); Йойк раньетих и умерающих заглушуйе (Заря 4/1940, 7, К. М. Евґений); Алє ипак було би добре, кед бисце при одаванки дакус баржей упознали своїх будущих (РН 17/1937, 7, Андрей Мудри); Нєдавно достали анґлийски штрайкующи 1 и пол милиона долари помоци од большевикох з Русиї (РН 1926); Од сопутующих падло ми до оч єдно петнацрочне тиж панске дзивче (РН 33/1937, 3, Миронь Т.); по ульицох [ше] розльива зоз сто и сто гарлох идущих до церкви „С нами Бог” (Заря 13-14/1937, 6, Е. К. (Евґений Кочиш)); медзи воюющима еще барз вельки розиходзеня (Заря 5/1940, 6, НН) 2.6. Дїєприкметнїк дакеди виражує вибляднуте значенє окончователя дїї або ношителя стану и хаснує ше як атрибут: цилящи = лїковити: И баш вас нєшка сцеме поучиц як лїчиц зос тим цилящим жельом (РН 49/1937, 2, НН); болящи = боляци: Прето часто лєм теди знаме же болящи места постали од вшох (РН 19/1936, 4, прер. О-ф Т-а (Осиф Торма); чарующи = прекрасни: [Кед нє зачуваме свойо писнї] цалком ше будзе мушиц наша чарующа писня виступиц цудзей (РН 29/1937, 4, НН); шпивающи = хтори здабе на шпиванє: Паночки ше одликовали зос шпивающу бешеду (РН 29/1927, 2, М. М. (? Михайло Мудри)); текущи = чечни: За текущи ствари нова мера ше вола литра (РК 1921, 50, О. Д. Надь); стоящи = у хторим вода нє чече: У стоящих долїнох муши чловек мерковац да ю [конопу] нє премочи (РН 8/1934, 4, Яким Гафич мл.); менящи = зменююци, с. наизменичан (о електричней струї): [Индуктори] од хторих доставали менящу струю (РК 1930, 126, Шт. Лабош). 26


2.7. Даскельо атрибути з тей ґрупи зявюю ше частейше у писаню, а даєдни з нїх и вецейзначни: могущи 1. „вельки”: польо на котрим уж рошню вельки, могущи древа (РН 15/1936, 4, НН); 2. „хтори ма моц и власц, силни”: вельки и могущи вожд (РН 4/1931, 3, НН); Рим – могуща держава (РН 45-46/1937, 3); И було би вельо лєпше на швеце, кед би шицки учени и могущи людзе думали так, як дума славни президент ... Масарик (РН 12/1934, 1, НН); 3. „маєтни, богати”: бидно вонї там жию, гоч су даєден и могущи, алє нє знаю уживац (Заря 13-14/1937, 15, Маря Шанта); будущи: 1. „хтори будзе у будучносци”: [Школа] на котрей ше буду учиц будущи учителє (РН 42/1933, 4, НН); будущи биров (РН 24/1933, 3, Л. Мартович); да нашу младеж ... зробиме валушном за будущи чежки живот (РН 15/1930, 1, НН). 2. як субстантивована форма значи „будуци муж”: да видзи свойого „будущого”, за котрого ше ода (РН 6/1932, 2, Михайло Ковач); Алє ипак було би добре, кед бисце при одаванки дакус баржей упознали своїх будущих (РН 17/1937, 7, Андрей Мудри). Церковнославянски дїєприкметнїк вопиющи „тот цо барз пита помоц, ришенє, дачийо реаґованє” хаснує ше у даєдних устаємнєних виразох: То злодїйство вопиюще до нєба (РН 2/1929, 3, М. Брилиньский); Обрацаме ше зос тим поволаньом на шицких, хтори чувствую потребу за будзеньом у руским народу його националней свидомосци и наздаваме ше, же наша поволанка нє останє „глас вопиющого во пустинї” (РН 19/1934, 3, Ґабор Дюрков, Вербас); [Рабство] то до нєба вопиющи грих (РН 41/1928, 1, НН); вопиющи би бул грих, кед бизме го [Костельников „капитал”] нє вихасновали у нашей народней просвити (РН 12/1932, 1, мф (Михайло Фирак)). 2.8. Ридко место суфикса -ущ-/-ющ-, -ащ-/-ящ- находзиме українски суфикс –уч-/-юч, -ач-/-яч-. Авторе го могли превжац и з угроруского и зоз українского литературного язика. Напр.: Добра писовня – кнїжка, новина приноши добри и будуючи плоди (РН 6/1932, 1, Д. Б. (Дюра Биндас)); Половку на 1885-76 рокъ припадаючей роковини (Цап, 136); Бог є єдини всемогучи и всезнаючи (РК 1926, 27, Дюра Биндас); Шум приблїжуючих крочайох збудзи паломнїка зос своїх глїбоких думох (РН 13/1930, 3, прев. Кс. Лабош); Хто шпивал тоту прекрасну шпиванку, то Осиф нє знал, бо нєвидзел шпиваючого (РК 1926, 95, прел. П. Олеар). 3.1. Руски еквивалентни прикметнїки. За руски народни язик характеристични прикметнїки на -ац-/-яц-, ридко на -уц-, -юц(з презентскей основи) и на -ц- (з инфинитивней основи), а даєдни 27


по аналоґиї з нїма, з нєправилней основи. Вони означую прикмету поняца хторе окончує дїю, або є у стану хтори виражени з дїєсловом. З презентскей основи: давяци прах, боляца рана; з инфинитивней основи: дирґаца драга, шарпаци чловек; складаци метер, набиваци пец; з нєправилней основи: горуци пец. Таки прикметнїки зазначели зме и у медзивойновим литературним язику. З презентскей основи: давяци воздух (РН); заш ше чул модляци глас (РН 33/1932, 2, А. П.); Вон чул Юлов глас кричаци и зли (РН 13/1931, 3, Богдан Лепкий); гоч хтори од тих двох постояцих правих руских кнїжевних язикох (РК 1921, 40, Мих. Мудри); з инфинитивней основи: тирваца вредносц (РН 9/1932, 1, Б. (Дюра Биндас)); У валалє … шицки хижи обсадзени зос цагацу ружу (РН 35/1937, 3, Тон (? Онуфрий Тимко); обераци хороти (РН 7/1935, 2, др М. Винай); медзи вельо милиони гвиздами наше слунко представя єдну стояцу гвизду (РН 3/1935, 2, Мих. Поливка); ракета як гоняца моц (РК1930, 122, Шт. Лабош); Зос 34.000 тлачацих машинох ... мало цо нє половка ше находзи у ... тей бановини (РН 26/1930, 2, НН). Попри наведзених прикметнїкох, уж од перших наших виданьох, паралелно з цер ковно славян ски ма и угрорускима формами на -ущ-/-ющ-, -ащ-/-ящ- и на -уч-/-юч, -ач-/-яч- нашо авторе хасновали и дїєприкметнїки з рускима суфиксами -уц-/-юц-, -ац-/-яц(од другей презентскей основи: воююци держави „держави хтори воюю”) и, ридко, форми на -ц- (од инфинитивней основи: шветло руцаца швичка). Таки дїєприкметнїки нє можеме тримац за нови форми у руским язику. Вони у карпатским ареалу, окрем у українским, исную и у словацким и польским язику: слц. pracujúci „тот цо роби“, поль. bojący się chłopiec „хлапец хтори ше бої“. А цо найважнєйше, нашли зме приклад и у рускей народней поезиї: Видзел я це, мила, стояцу при студнї, // оздаль ши нє могла набрац зос тей води? (= видзел сом це, мила, як стоїш при студнї) (Бинд-Кост, 66-67). Форма [дзивка] стояца при студнї потвердзує же активни дїєприкметнїк презента у прешлосци исновал и у нашим язику и же ше прейґ ридких прикладох (хтори окрем того єдного нє маме зазначени) зачувал аж по двацети роки ХХ вику. 3.2. Дїєприкметнїки на -уц-/-юц-, -ац-/-яц- и -ц- звичайно у препозициї (опрез меновнїка хтори одредзую): А ви ... гладни и умераюци браца зволуйце Милостивого Бога (РН 31/1933, 2, митр. А. Шептицки); Шицки воююци держави видали на войну 10.000 милиярди франки (РН 12/1932, 4, НН); Управни одбор вибера ше на три роки на главним собранію. Одступаюци одборници можу буц заш наново вибрани (РК 1921, 10, М. Поливка – М. Мудри); Нєшка 28


пануюци живи язик роби о шмерци нє пануюцому язику и держави (РК 1921, 37, М. Мудри); а медзи нїма стої вон, у розквитаюцим здравю и сили (РН 17/1929, 5, В. Г. Короленко – М. А. П.); Знїкаюца чеснота милосердия (РН 12/1929, 3, К.); Тераз баш час гноїц тоти древка, же би могли древка витримац дозреваюци овоци (РН 35/1937, 3, Тон); Длужносц ми є доткнуц ше у отвераюцей бешеди и єдного нє радосного появления у нашим нар. живоце (РН 45/1933, 1, Мих. Мудри); Пред войну шицки европски держави були у розположеню нападаюцого национализма (РН 5/1935, 3, др М. Винай); а очка його швицели як догасаюца швичка (РН 1926); При тим слабим шветлу припатрал ше на ище вше спаваюце, бляде аж биле дзецко (РК 1929, 141, прер. Кс. Лабош); По Мойсейовей историї створел и за шейсц днї ушорел жем од вика и на вики существуюци живи Бог (РН 9/1935, 3, Мих. Поливка). И ту нам як илустрация можу послужиц тексти Штефана Лабоша, хтори попри угроруских / українских дїєприкметнїцких формох частейше хасновал руски еквиваленти: Гражданє биваюци далєко од городу ... слухаю бешеду [на радию] (РК 1930, 127); пред войну 100 коньски моци даваюци мотор 250 кили бул чежки (РК 1930, 121). 3.3. Ридши форми на -ац/-яц и -ц: За розвой нашеня руценого в єшенї до ораня треба слунка и кармяцих сокох (РН 48/1933, 2, С. Саламон); бруняци ноцни лепетки (РН); од инфинитивней основи зоз суфиксом -ц-: Зос падацих метеорох менши фалати у воздуху цалком згоря (РН 3/1935, 2, Мих. Поливка); па да чуєш гук вароша и валалу з бeгацима людзми и дзецми (РН 22/1930, 4, Мих. Мудри). Дїєприкметнїк у постпозициї: Процивсловносци пануюци у єдним стредку (= процивсловносци хтори паную у єдним стредку); Пан вздихуюци (= пан хтори здихує). Цо то будзе з нами Руснацами! вздиховал себе пан вздихуюци (РН 11/1927, 2, НН). 3.4. Зазначели зме и вецей дїєприкметнїково конструкциї зоз обєктом у препозициї або постпозициї. Видзел сом ... Христа, як виганя пенєж меняюцих тарґовцох зос церкви... (= виганя тарґовцох хтори меняю пенєж); [У його души] завидлївосц и мержня процив брата власного ... тото є цо му там пред очми стої як єдна шветло руцаца швичка (= швичка хтора руца шветло) (РК 1930, 140, пр. Кс. Лабош); нєшка [ше] хасную туньши и менєй струї трошаци … лампи (РК1930, 125, Шт. Лабош); [У шицким ше представляме] як слугове Божо: у велькей церпежлївосци, у бриґох, ... полни бриґох алє вше весели; як худобни а велїх збогацуюци 29


(РН 37/1933, 3, ? Михайло Мудри); Атанасий ше огляднє и далєко замеркує вельки и чарни пси прескакуюци хущави (= пси хтори прескакую гущави) (РК 1929, 143, прер. Кс. Лабош); Силни древа да ваюци през лєто вельки хладок тераз ше червенєю як огень (= древа хтори даваю хладок) (РК 1929, 139, прер. Кс. Лабош); Як ... увидзела жида танцуюцого з радосци, ... почала плакац (= жида хтори танцовал од радосци) (РН 46/1930, 2, НН). Дїєприкметнїки того типа дакеди нєправилно хасновани: Видзел сом и Юду тарґуюци зос 30 сребрениками (требало: Юду тарґуюцого). 3.5. Дїєприкметнїцки конструкциї з додатком предикату у препозициї або постпозицї: Нєшка уж число хорих и умераюцих людзох од туберкулози таке вельке, же воно пада до очох нє лєм лїкаром (РН 20/1930, 2, М. А. Поливка); цар пошол на други край сали и там стояцому слугови наказал цошка (РН 20/1928, 2, прер. Федор Лабош); Зос тераз ище жиюцих, од 60 рокох старших людзох, велї паметаю на комету ... пред 52 роками (РН 2/1935, 2, Мих. Поливка); топенє у приправносци чекаюцих локомотивох (РК1930, 124, Шт. Лабош). 3.6. Дїєприкметнїк може буц у функциї менового предиката: [Даєдни пригваряли же у Руских новинох и Руским календаре єст вельо церковни и вирски тексти.] Тоти пригварки чисто руски одвитуюци нашему менталитету и нашим опставином (= тоти пригварки одвитую нашому менталитету) (РН 48/1933, 1, др М. Винай); Медзи народом його робота унїчтожуюца (РН 45/1927, 1, НН). 3.7. И нашо форми на -уц-/-юц-, -ац-/-яц- и -ц- ше дакеди хасную як субстантивовани: Христова наука жада од нас ... да даме потребуюцим (РН 12/1929, 3, К.); [У шицким ше представляме] як слугове Божо: у велькей церпежлївосци, у бриґох, ... , як умераюци а ми ище живи; За єден рок видано гладуюцим 28 милиони полудзенки (РК 1925, 136). 3.8. У угроруским язику ше хасновал и дїєприкметнїк з повратних дїєсловох. У наших авторох зме нє зазначели таки дїєприкметнїки на -ущ-/-ющ-, -ащ-/-ящ-, -уч-/-юч, -ач-/-яч- вироятно прето же би им повратне словко –ся у таких формох випатрало цудзе, нє руске, напр. у язичию од радоватися дїєприкметнїк би глашел радующийся, а наша форма би у тим случаю тиж була зоз –ся: радующися. Аж и форма з нашим словком ше нє звучала би „по руски”: радующи ше (= тот цо ше радує). Алє еквивалентни повратни руски форми на –уц, -юц, -ац, -яц зме зазначели: и нараз почали роснуц зос жеми: висока палма, витка тополя, .... кланяюца ше верба и други овоци (РН 1926, прер. Олґа Няради); Коло нєй [у суду] 30


як да нє стали тоти вадзаци ше и пакосни людзе; Попатрице лєм гевтих плянтаюцих ше людзох зос жвирским лїцом и ошлїнєнима устами, кирвавима очми – шицки вони мойо вирни раби, пиянїци (РН 15/1937, 2, прел. з горв. Торма Йовґен). Зос далєка чує ше достоянствени глас мацерох помишани зос гласом дзвоньчкох дому врацаюцого ше статку (РК 1930, 140, пр. Кс. Лабош). Ридко даєдни форми виведзени з инфинитивней основи. Пред нїм пада ... слаби и тресаци ше старец (РН 14/1929, 3, прер. А. Н.). 3.9. Понеже дїєприкметнїк з повратних дїєсловох нашо авторе нє чувствовали у подполносци як руску форму, вони од даєдних повратних дїєсловох творели дїєприкметнїк презента без словка ше: [Власц] тедишньей розпадуюцей царскей Русиї нье сцела признац аутономiю Украини (место: розпадуюцей ше царскей Русиї) (Заря 6/1939, 2, др Й. Шарик); Спомина древа, овоци, лїсце, ... киваюци надзик, лелию, лозу, маґочку (место: киваюци ше надзик) (РН 30/1929, 6, Михайло Мудри). Нєправилно виведзена форма з инфинитивней основи: И жем, хтора раз упила крев Спасителя, упива тераз слизи каяцого створеня (место: каюцого ше створеня) (РН 13/1930, 3, НН). То потвердзую и припадково форми дїєсловох, хтори нє вше правилно хасновани: Я чул плач израилского народа на риках Вавилонских, каюци ше за свойо чешки грихи (требало: народа ... каюцого ше) (РН 5/1928, 2, А. Н.). 3.10. Як можеме видзиц з потераз наведзених прикладох, дїєприкметнїки (и прикметнїки) на -уц-/-юц-, -ац-/-яц- и -ц- нашо авторе часто хасновали паралелно зоз угрорускима формами: Михайло Мудри: путешествующи людзе (РН 20/1930, 4); у отвераюцей бешеди (РН 45/1933, 1); Штефан Лабош: знаки даваючи лампи (РК1930, 126); ракета як гоняца моц (РК1930, 122); Ксения Лабош: Шум приблїжуючих крочайох (РН 13/1930, 3); спаваюце дзецко (РК 1929, 141); Дюра Биндас: душу потресающи напоминаня (РК 1928, 17); тирваца вредносц (РН 9/1932, 1); Михайло Поливка: як горяща куля лєци у воздуху (РН 2/1935, 2); слунко представя єдну стояцу гвизду (РН 3/1935, 2). Значи же нашо авторе нє чувствовали угроруски форми подполно як домашнї, та, вироятно нєсвидомо, хасновали и руски еквиваленти. 4.1. Пасивни дїєприкметнїк презента ше у церковнославянским и угроруским язику твори з другей презентскей основи преходних дїєсловох нєзаконченого виду зоз суфиксами -єм-, -им-, -ом(номинатив -емый, -имый, -омый), а значи прикмету хтора настала як резултат дїї другого окончователя над ношительом прикмети. 31


Напр. у церковнославянским: сподоби нас Исусе ... услишати желайеми твой глас (= глас хтори жадаме) (Зборнїк, 12. б.); сосятими отци пророки здружайемайа (= хтора ше здружує одн. хтору здружуєме зоз святима...) (Зборнїк, 9. б.); у угроруским: в огни попекутся, откуду неизносимый боль происходит (= боль хтори нє мож витримац) (Духнович). 4.2. У руских авторох зме зазначели лєм мале число прикладох того дїєприкметнїка: Културни родичи ше стараю да дзеци уж у наймладшим вику маю поучни забави, заниманя, словом, да их розвиваємая енерґия вше ма довольно материялу за роботу (= енерґия хтору їх орґанизем розвива) (РН 17/1927, 2, М. Поливка). 4.3. Дїєприкметнїк пасивни презента з неґацию нє- виражує и значенє нєвитворлївосци дїї або стану: Папа Пий Х. цалому катол. швету указал нєвичерпаєме богацтво небесних доброх, цо их Исус Христос дзелї шицким (= богатство хторе нє мож вичерпац) (РН 19/1930, 1, НН); През 19 столїтия животней борби на тим швеце остала єдино Петрова Столица непобидима, неповредима и стаємна на своїм положаю (= хтору нє мож победзиц одн. повредзиц) (РН 31/1927, 4, М. Мудри); Нєоборими будзе наш Русин, як цо и його вира; нєоборима будзе и наша орґанизация, кед будзе на темелю вири и народносци (= хторого/хтори нє мож звалїц, победзиц) (РН 34/1927, 1, М. Буила); Бо хорота є хорота: тирваца и моцна, а дзекеди и нєвилїчима (= нє мож ю вилїчиц) (РН 31/1928, 3, др М. В. (Винай)). Таки и прикметнїки: нєрушими (= хтори/хторого нє мож звалїц), нєописими (= хтори/хторого нє мож описац, нєописиви), нєвидими (= хтори/хторого нє мож видзиц). У сучасним литературним язику зачувана лєм єдна форма на -ом- того дїєприкметнїка: (нє)рухоми. Як еквиваленти того дїєприкметнїка у литературним язику 20-их–30-их рокох хасновани и дїєприкметнїцки форми зоз суфиксами –ив-, -лїв- и –н-: (нє)видлїви, (нє)розумлїви; управо тей нєроздзелней звязи и пріятельству маме дзековац (РН 8/1928, 1, П. (? Ю. Павич). Тиж як еквиваленти хасновани и односни виреченя наведзени под 4.1–4.3. 5.1. Еквиваленти дїєприкметнїкох презента у сучасним литературним язику. Активни и пасивни дїєприкметнїки презента у литературним язику 20–30-их рокох и у сучасним литературним язику заменлїви з односнима виреченями яки зме наведли у датих прикладох. Медзитим, частейше ше тото значенє виражує з дїєприкметнїками на –уц-/-юц-, -ац-/-яц- и –ц- (оп. 5.4. и 5.5), а дакеди и на –ив-, -лїв- и -н-. 32


5.2. У народним язику исную прикметнїки на –уц-/-юц-, -ац-/яц- и –ц-, а исти ше хасновали и у медзивойновим литературним язику (оп. 3.1). У сучасним литературним язику то продуктивни прикметнїцки и дїєприкметнїцки форми: на -уц-/-юц-, -ац-/-яц- (од другей презентскей основи) и на -ц- (з инфинитивней основи). Найчастейши дїєприкметнїки и прикметнїки на –уц/-юц-, ридши на – ац/-яц- и на -ц-. У сучасним литературним язику зазначели зме лєм приклади у препозициї. 5.3. Дїєрикметнїки на -уц-/-юц-, -ац-/-яц- и -ц- виведзени з нєпреходних дїєсловох знача же поняце на хторе ше одноша окончує одредзену дїю (плїваюци обєкт, путуюци тарґовец) або ше находзи у одредзеним стану (премакаюце закрице). Форми виведзени з повратних дїєсловох траца словко ше: розпирскуюци експлозиї минох (инфинитив розпирсковац ше), трушаце цесточко (инфинитив трушиц ше). Дїєприкметнїки виведзени з преходних дїєсловох знача же дїя преходзи на обєкт: зашлєпююца нєнависц (= нєнависц хтора дакого/дацо зашлєпює), випитуюци попатрунок, прицагуюца краса, роздражнююца музика, обезхрабруюци вистки, опоминаюци питаня, зашлєпююца нєнависц. Вони знача и же дїя на хтору ше одноша можлїва, витворлїва на обєкту: нагадуюци думки (= думки хтори мож нагаднуц), лєгко паметаюца ария (= ария хтора ше лєгко памета), розполагаюци капитал (= капитал з хторим мож розполагац). То еквивалентни форми восточнославянских формох пасивного дїєприкметнїка презента на –єми, -ими, -оми. Вони у сучасним литературним язику заменєли форми того дїєприкметнїка. У сучасним литературним язику хаснуєме и форми з неґацию нє-, хтори знача же дїя нєможлїва, нєвитворлїва на обєкту: нєзагацуюца жажда (= жажда хтору нє мож загашиц), нєзопераюца моц (= моц хтору нє мож зопрец), нєповторююци способ, нєдосцигуюци резултати, нєобкеруюце положенє, нєвисцеруюци шлїд, нєоценююца вредносц, нєприлапююце порученє, нєвилїчуюца хорота, нєзатримуюци страх, нєпрепознаваюца глїбина, нєстримуюце церпенє, нєпребачуюци слова, нєзабуваюци упечатки (= упечатки хтори нє мож забуц). То еквивалентни форми пасивного дїєприкметнїка презента на –єми, -ими, -оми з неґацию (нєвичерпаєме богацтво); вони у сучасним язику заменєли тоти угроруски форми. 5.4. Зоз значеньом можлївосци, витворлївосци одн. нєможлївосци, нєвитворлївосци дїї або стану хасную ше и дїєприкметнїки на -ив- и -лїв- (їх фреквенция у сучасним литературним язику, под уплївом сербского язика, повекшана: серб. -ив и -љив): нєоценїви, нєдо33


пущиви; (нє)видлїви, (нє)виводлїви, розположиви; (нє)похоплїви, (нє)долаплїви, (нє)зношлїви, (нє)виводлїви, (нє)подношлїви, (нє)предвидлїви, (нє)одклонїви, (нє)помирлїви. Ридше ше хасную синоними зоз суфиксом -н-: нєпрекладни, нєодкладни, (нє)преглядни, нєвичерпни. Даєдни прикметнїки того типа хасную ше з двома суфиксами: нєповторююци и нєnовторлїви, нєпохопююци и нєпохоnлїви, нєстримуюци и нєстримовни, нєзаобиходзаци и нєзаобиходни. 6.1. У сучасним литературним язику руски еквивалентни дїєприкметнїки зме зазначели лєм у препозициї: надрилююци чловек, прицагуюца краса, опиваюци запах, застрашуюци випатрунок, окрипююца швижосц. З нїма ше виражую и значеня пасивного дїєприкметнїка презента: нагадуюци думки (= думки хтори мож нагаднуц), лєгко паметаюца ария; форми з неґацию нєзнача же дїя нєможлїва, нєвитворлїва на обєкту: нєзагацуюца жажда, нєзопераюца моц (= моц хтору нє мож зопрец), нєдосцигуюци резултати. Вєдно з прикметнїками истей форми (видрижнююци слова, спреведаци плач) тоти дїєприкметнїки постали продуктивна ґрупа. 6.2. Заключенє. Под уплївом карпатско-русинского /-українского литературного язика (язичия), хтори и южним Русином бул литературни язик до конца XIX вику, руски авторе 20-их–30-их рокох ХХ вику, хасновали угроруски форми активного дїєприкметнїка на -ущ-, -ющ-, -ащ-, -ящ- и на -уч-, -юч-, -ач-, -яч- и, ридше, пасивного дїєприкметнїка на -єм-, -им-, -ом- вироятно тримаюци тоти форми за „баржей литературни” од руских дїєприкметнїцких формох на -уц-, -юц, -ац, -яц- и -ц- и еквивалентних синтаксичних конструкцийох. Руски авторе, медзитим, нє вше владали зоз конструкциями у яких ше хасновали тоти форми у угроруским язику: место угроруского радующийся человiк нє хасновали синтаґму радующи ше чловек; хасновали плач народа каяци ше за грихи место плач народа каяцого ше за грихи; место Видзел сом и Юду тарґуюци зос 30 сребрениками требало: Юду тарґуюцого (оп. и пасус 3.9); а, з другого боку, з народного язика знали еквивалентни форми на -ц-. То вироятно була причина же до 50-их рокох ХХ вику нєфреквентни угроруски форми були скоро цалком поциснути од еквивалентних руских прикметнїцких и дїєприкметнїцких формох на -уц-, -юц, -ац, -яц-, -ц- (воююци держави) и на -ив-, -лїв- и -н- (нєвитворлїви цилї) . Од угроруских дїєприкметнїцких формох у сучасним язику зачувани субстантивовани форми будущи „будуци муж” и будуща „будуца супруга”, а донєдавна хасновани прикметнїк слїдующи скоро цалком поциснути од рускей форми шлїдуюци. 34


Жридла Бинд-Кост – Южнославяньских Русинох народни писнї. Позберали и ушорели Дюра Биндас и Осиф Костелник – Р. Керестур–Нови Сад, 1927. Духнович – О. Духнович, Твори в 4-х томах (Том 3). – Пряшів, 1989. Заря – Русска заря (1934–1940) – Нови Сад: Орган культурно-нацiоналного союза югославянских Русинов. Зборнїк – Рукописни зборнїк молитвох, писньох и текстох пошвецених Богородици, на руским язику з елементами церковнославянского и сербского язика, вироятно з першей половки XX вику, без наслова, паґиновани, 1–108. б. Недiля. Новини за угроруских Русинох, Будапешт, рок 1903. РК – Руски календар за югославяньских Русинох (1921–1941). Видатель и властитель Руске народне просвитне дружтво. – Руски Керестур. РН – Руски новини за Русинох у Кральовини С. Х. С. (1924– 1941). Властитель Руске Народне Просвитне Дружтво. – Руски Керестур. Творчосц: Творчосц. Гласнїк Дружтва за руски язик и литературу 2/1976, 56. б. Цап – Микола М. Цап, Церква и школа у Коцуре. Прилоги и жридла. – Нови Сад: Грекокатолїцка парохия св. Петра и Павла, 1996. Литература Дуличенко Д. Александер, О питаню литературно-писаного и народного язика бачванско-сримских Руснацох у 18. и 19. вику. У: Jugoslavo-Ruthenica II, Роботи з рускей филолоґиї и историї. – Нови Сад: Руске слово, 2009, 188. Рамач Юлиян, Ґраматика руского язика за I, II, III и IV класу ґимназиї. – Београд: Завод за уџбенике и наставна средства, 2002.

35


Тексти на руским зику1 Хори лєв и лїшка (народна приповедка) Кед лєв уж раз устарел и нє мог нїяку жвирину за себе уловиц и справел ше хорим и начал йойчац. На то го други жвири ишли патриц. Хтори пришол до його дзири патриц, а вон каждого жедол и з тим себе живот оддальовал. Чекал вон раз же придзе и лїшка, алє лїшка була така мудра же му до дзири нє вошла, лєм з нїм здалєки бешедовала. А лєв єй гварел: „Шицки жвири уж ме були патриц у моєй хороти, а ти нє!” Лїшка на то одповеда же „вельо приходза, а мало одходза, та я зато така мудра же блїзко ґу тебе нє пойдзем, бо ти нє таки хори яки ши гладни!” (В. Гнатюк, Етноґрафски зборнїк, Т. 30, 7. б.) Кудзель Шицким нам добре познате же ше на кудзелї предло. Нашо жени у тедишнї час, часто од додня рана по саму ноц закруцали нїтки. Кудзелї правели кудзеляре зоз сухого вербового древа. Кажда часц кудзелї була окреме украшена. Остатнїх рокох XIX и на початку XX вику руски жени предли на стародавних кудзельох котри були без колєса. Трима ше же нова кудзель прията до наших крайох прейґ нємецких фамелийох, котри були барз схопни за виробок финалних продуктох з конопи. На нєй ше могло направиц ценшу цверну, та стара кудзель цалком занєдзбана. Кудзель ма тоти часци: вершнїк, палїчку, локец, пиро, вреценко, каричку на пиру, кольче, циґанку, шнур, лабку и кудзель або рам. Грубину цверни ше одредзовало зоз пальцами док ше вицаговало нїтки з влакна. Нєшка ше кудзелї чува на пойдзе. Вецей их нїхто нє прави. (Любомир Медєши, З народней студзенки. „Заградка” ч. 1/1999, б. 15) Хмари Давно, ище у найвчаснєйшей моєй младосци, любел сом зяри висц на пажицу за валалом и провадзиц плїванє хмарох по безкрайним белавим нєбе. Вони ми єдини красни памяток на перши роки мойого дзецинства. У хмарох я глєдал вимальовани глави святих, о хторих нам так живо приповедал наш паноцец. Раз ми вони ви1 Тексти на руским язику прилоҗени на молбу Редакциї часописа Славянская микрофилология.

36


патрали як стадо овцох, цо ше вечаром зоз поля до обору врацало, а другираз як били гуски на бистрим потоку. Моя фантазия правела од нїх нєприступни бреги, закрити зоз вичним шнїгом и лядом, а дзекеди здабали ми на паноцово ризи зоз чарного баршоню, обточени зоз златом, тоти цо у нїх служел панахиду у малей нашей церквочки. И нєшка ме хмари здогадую на младосц. У нїх и нєшка по телїх рокох, находзиме поцешенє и нєпреповедзену красу, алє и жаль за чимшик, цо ше нїґда нє враци. (Михайло Ковач, Цихи води, 5) ДЕЙСТВИТЕЛЬНОЕ И СТРАДАТЕЛЬНОЕ ПРИЧАСТИЕ НАСТОЯЩЕГО ВРЕМЕНИ В РУСИНСКОМ ЛИТЕРАТУРНОМ ЯЗЫКЕ (В 20–30-е ГОДЫ ХХ ВЕКА) Абстракт С поселения в Бачку в середине XVIII до конца XIX века воеводинские Русины (Руснаки, южные Русины) в функции литературного языка употребляли сначала церковнославянский язык, а потом и угрорусский язык или язычие – карпато-русинский /-украинский литературный язык XIX и начала XX века. Когда в 1919 году русинский народный язык принят для литературного, в 20-е и 30-е годы продолжалось влияние на него угрорусского языка – в морфологии это формы действительного причастия настоящего времени на -ущ-, -ющ-, -ащ-, -ящ- и на -уч-, -юч-, -ач-, -яч- (живущи людзе; приблїжуючи крочаї) и, реже, страдательного причастия на -єм-, -им-, -ом- (желайеми глас). Эти угрорусские причастные формы в русинском языке в 20–30-е годы не были частотны, но в нем, не имеющем восточнославянских причастных суффиксов, они бросаются в глаза. Параллельно с угрорусскими формами действительного причастия также использовались русинские формы прилагательных и действительных причастий на -уц-, -юц, -ац, -яц- и -ц- (воююци держави; дзивка стояца при студнї). С 1940-х годов угрорусские формы обоих причастий постепенно вытеснены ныне продуктивными русинскими формами (надрилююци чловек; (нє)загацуюца жажда). Ключевые слова: Южнорусинский язык. Литературный язык двадцатых и тридцатых годов XX века. Влияние угрорусского языка (язычия). Действительное и страдательное причастие настоящего времени. 37


38


КРИТИК А

МИРОСЛАВ КЕВЕЖДИ1

Критика романа „Панонска потвора” Миколи Шанти Циль тей роботи критика романа Панонска потвора автора Миколи Шанти, обявеного у виданю новосадскей видавательней хижи „Дневник” на сербским язику у цеку 2017. року. Метода роботи у першим крочаю анализа композициї романа спрам класичней структури датей у теориї Ґустава Фрайтаґа. У другим крочаю окончена критика так же спатрени главни идеї и становиска котри винєшени у роману, поровнуюци их зоз подобнима становисками зоз подруча психолоґиї, теолоґиї, филозофиї, литератури и других обласцох. Обачує ше же композиция романа нє цалком звичайна, комплексна є и як така представя нєкласичне литературне зявенє. Тиж так, пре тематику котру обрабя, пре публику котрей роман наменєни, т. є. пре язик на котрим є писани, а и пре огромну важносц задатка же би ше ришел проблем зла котри ше вше ознова зявює на подручу на котрим жию Руснаци у Панониї – тот роман заслужує окремну увагу. Ключни слова: зло, критика, литература, Микола Шанта, Панония, роман, Руснаци

1. Увод Циль тей роботи критика романа Панонска потвора Миколи Шанти. Роман ше зявел у виданю новосадскей видавательней хижи „Дневник” на сербским язику у цеку 2017. року (сербски наслов: Панонска неман). После романа Папуча страцена у Львове, котри з боку НВУ „Руске слово” видати 2011. року, то други Шантов роман, а перши котри обявени на сербским язику. Микола Шанта народзени 1959. року у Дюрдьове. Од 1965. року жиє у Вербаше, школовал ше и роби у Новим Садзе, а у Коцуре жиє 1

kevezdi@gmail.com

39


од 1986. року (Tamaš 2002, 667). Познати є рускей явносци як културни и дружтвени дїяч котри за собу ма скоро сто и пейдзешат наслови котри облапяю писнї, прикази, есеї – познати шантовки, драми, романи. Обявйовал по руски, українски, алє и на сербским язику кнїжки поезиї и други тексти у зборнїкох и часописох „Поља”, „Траг”, „Летопис Матице српске”, „Златна греда” и других (Nikola Šanta 2018). Романи руских авторох написани и обявени на сербским язику нє часте зявенє. З обявйованьом Панонскей потвори Шанта ше придружел Юлиянови Тамашови и Владимирови Кирдови Болхорвесови, котри тиж нєдавно обявели свойо романи на сербским язику. Шантов роман нє преклад зоз руского, и по слову автора нє будзе прекладани на руски. З оглядом на тото же є обявени по сербски, и то на кирилки, Шантов роман пренаходзи свойо место перше у сербским литературним, историйним и политичним контексту, алє контекст спатраня може ше тиж так прешириц и на югославянски реґион у котрим ше случовали войново дїйства ’90. Нєт причини прецо би ше тот роман нє спатрал и у одношеню на цале чловечество котрому ше у двацетим вику случели два шветово войни, а вше ше ознова зоз векшим лєбо меншим интензитетом чувствує можлївосц нових шветових зраженьох и повторйованя того ултимативного траґичного искуства. У руским контексту роман Панонска потвора може ше спатрац як викрок зоз рускей литератури, алє то нє значи же вон нє ма руски прикмети. Праве прето же остава руски, окреме прейґ актерох котри ше у нїм зявюю, вон сербскей и ширшей явносци дава иншаке, нєкаждодньове, нєурядове, та вироятно дакеди и провокативне спатранє подїйох, окреме кед у питаню дожице войни на подручу Вуковару. Зжато поведзене, роман Панонска потвора нам приноши три главни цеки. Єден ше одноши на сучасного приповедача зоз чийого угла и животного искуства ше описую актуални подїї концом двацетого вику на просторе Коцура и Вербаса, окреме од часу кед починаю мобилизациї и кирвави случованя у Восточней Славониї. Други цек ше одноши на случованя под час Другей шветовей войни у Дюрдьове и околїску, за котри основа достата, як сам автор гвари – у здогадованьох приповедачовей мацери, архивскей градзи и вшелїяк – мриї. Треци цек ше одноши на описи подїйох котри преживює Мирон Орос, вуковарски новинар котри преходзи през валянє Вуковару, а вец и гарештованє у сербских гарештох и лаґрох у Сримскей Митровици, Алексинцу и Нишу. Гевто цо повязує тоти три цеки то приповедач котри ма блїзки фамелийни вязи зоз людзми зоз Дюрдьова, а вец и приятельски вязи зоз вуковарским 40


новинаром. Тиж так, шицких повязує искуство зла котре приноши война, котре ше препознава як зявйованє чудовиска – панонскей потвори. Пре три начишлєни цеки композиция романа нє цалком звичайна, комплексна є и як така представя нєкласичне литературне зявенє. Тиж так, пре тематику котру обрабя, пре публику котрей роман наменєни, т. є. пре язик на котрим є писани, а и пре огромну важносц задатка же би ше ришел проблем зла котри ше вше ознова зявює на подручу на котрим жию Руснаци у Панониї тот роман заслужує окремну увагу. 2. Метода Же бизме випитали главни идеї романа Панонска потвора перше презентуєме його композицию и главни моменти змисту, а вец приступиме ґу критики и заключеню. Композицию и главни моменти змисту презентуєме у одношеню на класични структури котри нам дати ище у Аристотеловей О поетики (Aristotle 2002), т. є. структури котра дата у Фрайтаґовей Технїки драми (Freytag 1900). Аристотел препознавал же за кажду цалосц, та и траґедию (а Шанта на початку романа пише же сце написац приповедку о траґичней судьби свойого дїда), нужне же би мала початок, штредок и конєц (Poet. 7, 1450b25-30). Нємецки писатель Ґустав Фрайтаґ тримал же драма ма пейц часци и визуално єй композицию указовал як пирамиду: „Вона рошнє зоз уводу зоз уходзеньом возбудзуюцих силох до климаксу, и опадує оталь до катастрофи. Медзи тима трома часцами находза ше часци росту и опадованя” [курзив у ориґиналу] (Freytag 1900, 114-115).2 Тота композиция будзе нам ориєнтир за спатранє композициї Шантового роману. Критику романа окончиме спатраюци главни идеї и становиска котри винєшени през його текст, поровнуюци их зоз подобнима становисками котри винєшени у розличних психолоґийних, теолоґийних, филозофских, литературних и других дїлох. 3. Композиция романа 3.1. Наслов Сербске слово „неман”, котре стої у наслове „Панонска неман”, ма у сербским язику слїдующи значеня: „1. мит. фантастична, 2

Шицки преклади зоз английского на руски зробел М. Кевежди.

41


огромна животиња, чудовиште које уништава све око себе. 2. фиг. оно штo уништава људске животе, несрећа уопште” (Николић 2007, 816). Шанта сербски наслов „Панонска неман” преклада на руски як „Панонска потвора”. По Руско-сербским словнїку слово „потвора” на сербским ма слїдующи значеня: „1. наказа, накарада, нагрда, грдоба 2. сабласт, саблазан, авет” (Рамач 2010, 585). Значенє слова „потво́ра” дава и Словник української мови, дзе стої же то „Страхітлива фантастична істота; страховище” (Білодід та Бурячок 1976, 399). Друга часц наслова прикметнїк „панонска”. Вон би требал лоцировац потвору до Панониї – нє до дакедишнєй римскей провинциї зоз першого столїтия, алє до тераз сухого корита Панонского моря. Воно исновало коло трицец милиони роки, а скапало пред 600 000 роками охабяюци простор на котрим нєшка жию Руснаци у Войводини и Славониї. Тото же морйо нє иснує уж тисячи роки нє тельо чудне, алє же ше з часу на час на сухим дну того моря по котрим ходзиме ознова зявює зли дух потвори представя чудо, проблем и главну тему того романа. 3.2. Експозиция Условно поведзено, роман Панонска потвора ма вецей уводни часци, т. є. гранїца уводней часци може ше препознавац у узшим смислу як изоловани увод, а у ширшим смислу мож обачиц же исную и интеґровани уводи до окремних цекох знука романа (Homulo 2009, 8). У найузшим смислу, увод представя лєм перша глава (од 39 кельо их роман ма). Ту ше главни актер, автор романа, находзи у своєй винїци у Коцуре, 25. авґуста 1991. року. Зоз мотику, вон стої коло грозна котре ше опера на баґреново слупчки и, розпатраюци винїцу, автор роздумує, описуюци нам свойо думки. То думки чловека котри шорово и поряднє уходзи до винїци окопац ю. Його давне жаданє же би вон, єден з трох синох худобного роботнїка хтори нє мал жеми, мал свой фалаток жеми, свою винїцу. Вон би нє могол жиц у будинку на даяким дзешатим лєбо петнастим поверху прето же муши мац каждодньови дотик зоз жему, зоз рошлїнами и зоз животинями. У думкох му плани же би створел свой „рай на жеми” преширююци винїцу, док єст места у нєй, бо його щесце у творчосци, а „плоди най хасную други”. Попатрунок на нєбо думки му водзи ґу Богови, ангелом, гевтим котри уж умарли и гевтим хтори ище нє народзени. Чувство глїбокей жажди вон препознава як примарне чувство, заєднїцке шицким людзом, котре найглїбша правда котру нє можеме висловиц, алє ю чувствуєме. Вон препознава же 42


нас тото чувство повязує до заєднїци, фамелиї, народу, чловечества. Роздумуюци о голубох котри лєца попод тото нєбо вон ше здогадує рижнородносци їх файтох, а вец му ше думка унапрямує ґу тому же голуби маю иншаку перспективу як людзе и брамушки – голубом швет брамушкох зоз висоти нє долаплїви. Так поставя важне, и суґестивне, питанє же „Яки єст швети хтори я нє видзим?”. Думки му претаргує гирмотанє дзелох хтори того дня починаю биц по Вуковаре. 3.3. Компликация Остатнє виреченє уводу дава примарну компликацию романа – почина война. Секундарна компликация дата на зложенши способ, през слїдующи шейсц глави котри ше можу спатрац и як преширени увод, лєбо як роснуце акциї у Фрайтаґовим смислу. През тоти глави автор нас уводзи до дружтвених рамикох случованьох, у котрих ше преплєта його особна история и история держави у котрей жил. За тоти глави условно мож повесц же припадаю першому цеку прето же нас друга глава преруцує до 2011. року, часу кед роман почина буц писани. У тих главох автор пробує ментално претровиц питаня котри вязани за войну. Сущне питанє котре автор поставя то же цо ше случи людзом котри були жертви у єдней войни же би после пол вику вони постали злодїє. Пред тим автор дава и нє-одвит: „Прецо пришло до войни, нє одгаднул сом”. Дружтвени рамик одредзени з розпадованьом СФР Югославиї, и воно авторови дало чувство же є поспреведани. Вон ше здогадує подїйох з часу коло 1980. року, кед бул млади комуниста. Дата му теди чесц же би ношел Титову штафету, и у цеку єй ношеня вон ма моцне жаданє дознац чи у штафети иснує даяке порученє. Штафету отвера познєйше, аж у сну, и у нєй нє находзи нїч, цо го розчарує. Теди почина думац же шицки подїї коло штафети фарса. Як цо нє иснує Дїдо Мраз, так би ше могло препознац же нє иснує анї „шицко коло штафети”. Алє иснує приповедка котра управя з нами. Автор описує комунистох, уселєних после Другей шветовей войни до напущених вербаских нємецких хижох, а у глави пред тим описує радикалох зоз ’90 котри мали намиру уселїц ше до хижох припаднїкох меншинох на просторе Сербиї. Фраґменти здогадованьох складаю ше у авторовей души и на бокох романа у намири же би ше подїйом дал смисел. Авторов дїдо Данил Виславски страдал у рациї 1942. року прето же ше нашол на лїстини комунистох. Намира автора же би написал приповедку о траґичней судьби дїда Данила, о дюрдьовскей рациї, же би поглєдал смисел живота, та и 43


шмерци „малого чловека”. Страданє малого чловека може ше спатрац як секундарна компликация. Шеста глава одноши ше на шмерц Добрили Панич, жени вербаского народного героя Жарка Панича, 1980. року. После опису старосци и шмерци єдней особи котра припадала подїйом Другей шветовей войни, на концу тей глави автор поставя питанє же чи слова поети можу управяц зоз стварносцу, та вец прето у предлуженю и пробованє же би ше написала любовна приповедка як експеримент котри би преверел моц поетского слова. Так седма глава приноши окремну приповедку знука романа и насловена є як „Пахняце мидло”. У тей приповедки описана подїя зоз лєта 2012. року, кед автор стрета жену, свою першу любов, и то го у думкох ноши до 1974. року, кед ю перши раз обачел. Вона ма шестру двойнятко и автор, котрому у роману мено Емил, нє обачує же ше нє стрета зоз праву особу алє зоз єй двойнятком. Погришна шестра го на концу приводзи ґу правей шестри, алє прешвеченє же цали час бул зоз погришну виволує ознова чувство же є поспреведани. Други цек романа почина зоз осму главу, насловену як „Ґомбичка оцового капута”, гоч пририхтованя за тот цек присутни и скорей, теди кед ше спомина рация у Дюрдьове и шмерц дїда Данила. Автор нас ту упутює на тото же приповедка будзе виприповедана на основи здогадованьох приповедачовей мацери, архивскей градзи и, вшелїяк, авторовей мриї за котру вон гвари же би ю наволал як „єдну файту здогадованя”. Основа за приповедку находзи ше и у фотоґрафиї котру направел перше дюрдьовски фотоґраф, а вец злодїй Шандор Киралї, на котрей ше находзи дїдо Данил и други актере пред Другу шветову войну (нїби тота фотоґрафия находзи ше на насловним боку кнїжки). Тей приповедки пошвецени слїдующи єденац глави у котрих ше описує способ живота, становиска и роздумованя дюрдьовских Руснацох пред войну, а вец шлїдзи вдеренє окупаторох на Югославию 6. априла 1941. року и пременки у Дюрдьове. Дванаста глава ознова представя нови увод, алє тераз до описох котри фундаментовани на записнїкох Михала Горняка, достатих од писателя Штефана Гудака. Од тринастей по дзеветнасту главу дати описи збуваньох у Дюрдьове од часу кед ше ище лєм обчековало мадярске войско, преберанє власци з їх боку, та вец конєц войни. Ту дати кратки препатрунок подзвигованя спирали зла котра приведла до рациї. Дати опис одводзеня Данила Виславского, а вец опис забиваня, лїстина дзе хто и як у Дюрдьове теди забити. Два глави, 20. и 21, зявюю ше як своєродне предлуженє першей глави, врацаюци нас знова до 25. авґуста 1991. року, бо исти дзень автор достава и поволанку за мобилизацию. Вон ту конста44


тує же ше „Панонска потвора ознова пребудзела”. Чишлї пошлїдки котри шлїдза у Вуковаре, злодїйства и факт же коло пейц тисячи людзох зоз Горватскей були цеком ’90 загарештовани у Сербиї. Треци цек почина зоз 22. главу, котра и насловена як „Вуковар (роман у роману)”. Тот цек котри тирва по конєц романа виписани на основи дньовнїка новинара Мирона Ороса, авторового пайташа зоз войска. Вон прежил бомбардованє Вуковара и гарештованє по сербских гарештох и, по словох автора, його записи автентични. Од глави до глави упознаваме ше зоз станом у Вуковаре, окреме у пиньвици вуковарского Серба, дзе ше шицки вєдно скриваю од ґранатох. Днї преходза и вуковарска охрана вше слабша. Пошвидко шлїдзи догварка о придаваню Вуковара, а за Ороса дилема на котри бок ше обрациц. Войско уходзи до Вуковару и шлїдзи ґолґота: перше гарешт у Сримскей Митровици, нєлагодносц и розгварки зоз другима загарештованима Руснацами, мученє и вец одход до гарешту до Нишу, дзе ше чувствує попущованє одношеня войска ґу гарештованим, гоч мученя нє преставаю. Паралелно зоз приблїжованьом Крачуна Орос запровадзує перши контакти зоз своїма, котри по теди нє знали же дзе є и чи є медзи живима. Сербски власци маю намиру черац загарештованих зоз Горватскей за загарештованих Сербох. Нараз приходзи одлука же гарештанци рушаю, приходзи змиренє и остатнї хвильки у сербским гарешту котри даваю розришенє. 3.4. Кулминация Климакс романа ше по нашим думаню находзи у трецим цеку, т. є. у роману у роману, у 34. глави, дзе описана сцена мученя у гарешту з боку воякох-чуварох, котре вєдно зоз Оросовим церпеньом приходзи до своєй кулминациї: „Претресали нам кишенки, єден з нїх ме так вдерел же волняна шапка одлєцела даскельо крочаї далєй и нє мал сом шмелосци же бим ю вжал. Єден вжал иглу и уджобнул ме помедзи колєна и ставца. Нє могол сом витримац боль. – Прецо?! Прецо ме сцеш покалїчиц? Я нїкого нє покалїчел, нїкому сом анї ногу нє подложел у живоце! Вояк як же занємел, а старшина му розказал же би ме охабел на мире” (Шанта 2017, 261). 3

Од того пасуса, т. є. од розказу старшини, та надалєй акция опадує, и гоч ше мученє на кратки час ознова интензивує заш лєм приходзи розришенє. 3

Шицки преклади зоз сербского на руски зробел М. Кевежди.

45


3.5. Розришенє (катастрофа)4 Розришенє ше у роману находзи на два способи. Перше, преобраценє наступа у ошлєбодзованю Мирона Ороса зоз гарешту котре ше случує на концу, цо преобраца ситуацию у котрей випатрало же вон будзе загарештовани безконєчно и же му нїхто и нїч нє помогнє врациц ше до нормалного живота. Ошлєбодзованє так позитивни одвит на компликациї котри приходза зоз войну и церпеньом „малого чловека”. Други способ представя преобраценє котре ше зявює як обща побида над злом, т. є. над потвору, цо преобраца ситуацию у котрей випатрало же зло вично будзе присутне на тих просторох. За перше преобраценє причина ше находзи у поради державних власцох Сербиї и Горватскей же би черали гарештованих, алє за друге преобраценє потребне отворене стретнуце чловека зоз чловеком, и єдна файта висшей сили, цо ше обачує през остатнї часци роману. Орос ту уж на виходзе зоз гарешту, алє теди приходзи тот други важни способ обраценя: „Нє знам цо ми було, алє без роздумованя же чи треба же бим то поробел, пришол сом ґу Кубури. – Я одходзим и вецей ше вироятно нїґда нє увидзиме – поведол сом му. – Добре, та цо вец? Идз! Голєм нє будзем патриц тоту твою бритку фацу. – Сцел сом це замодлїц же биш ми пребачел шицко – поведол сом, анї сам нє знаюци прецо. – Я тебе же бим пребачел?! – чудовал ше стражар. Сцеш ми повесц же я треба же бим питал пребаченє од це? – Нє! Я це модлїм же биш ти пребачел мнє! – бул сом упарти у своєй намири, гоч сом нє плановал таку розгварку. Лєм сом сцел цо скорей напущиц тото место. – Я котри сом це бил, ламал, малтретовал, мучел, я же бим пребачел тебе? Прецо? Ти мнє нїч нє звинєл. – Прецо ши вец то шицко робел кед сом ци нїч нє звинєл? – Мушел сом. То були розкази! – одвитовал Кубура унапрямуюци попатрунок до бока. – Теди кед ши ме бил, я тебе мержел. Прето це модлїм за пребаченє. Моя душа теди була затровена з мержню.

4

Слово „катастрофа” звичайно ма значенє препасци. Медзитим, тото слово скорей означовало „обратне од гевтого цо обчековане”, так же ше може преложиц и як „преобраценє” (catastrophe n. d.).

46


– И я тебе мержел. Нам поведзене же ви клали сербски дзеци, же сце палєли сербски хижи, же сце силовали сербски жени. Прето сом це бил. И уживал сом у тим, лєм най знаш. – Ниа, видзиш, ти верел до тих обвиньованьох и думал ши же робиш добре, бо ше вимсциш за трапенє свойого народу. А я це мержел, бо сом знал же то шицко циґанства и спреводзки. Ти нє могол знац, а я знал правду. Лєбо, нє сцел ши знац. Було ци потребне тото циґанство. Прецо? То чежко можеш знац. – Добре, поведз ми тераз: чи ши дакого забил, чи ши дакого силовал? Маш вини за гевто за цо ши обвинєни? – Нїкого сом нє забил, нїкого сом нє силовал, нє запалєл сом нїчию хижу, алє сом мержел, барз сом мержел гевтих хтори бомбардовали мой варош, гевтих котри силую нашо жени, гевтих котри нам вжали шицко, нашо животи. Я мертви чловек. Мержня ме забила. Шицко цо вредзело у мнє спражела мержня. Прето це модлїм же биш ми пребачел, чи бим нє ожил, бо зоз мержню нєт живота. Мержня шмерц! И кед ми ше питаш чи мам вини, повем ци – гей, мам! Виновати сом, бо сом допущел же би ме мержня обняла. Же бим одпущел себе, мушим перше питац пребаченє од тебе котрого сом мержел. Стражар ше нараз знємирел. Почал ше нєконтроловано рушац, раз на єден, раз на други бок, дудраюци: – Цо ми то робиш, чловече? Охаб ме на мире, идз одо мнє! – Идзем, лєм ми пребач! – бул сом упарти. Кубура бул цихо. Обрацел сом ше и пошол ґу автобусу, дзе були други гарештовани. Споза себе сом чул: – Чекай! Стань! Станул сом. Пришол ми Кубура, облапел ме и заплакал. Дацо ми сцел повесц, алє нє мал слова. Давел ше у слизох. Ошлєбодзел сом ше од його облапеня и рушел ґу автобусу. Кубура стал на штред писти, махнул ми, обрацел ше и пошол зоз мойого видокругу и зоз мойого живота, охабяюци глїбоки шлїд у моєй души” (Шанта 2017, 299-301).

4. Критика По наслове романа обачели зме же ше потвора зявює як чудовиско, дацо нєзвичайне, и у тим слове затримани значеня котри з єдного боку треба же би указали на бриткосц такого зявеня, а з другого боку на його нєтїлесносц, нєматериялносц. Шанта на даскелїх местох у роману дава одредзенє спомнутого духа и препознава го на слїдующи способ: „Чудна якашик потреба за знїщованьом живота. Шицки системи у природи, шицки члове47


ково активносци унапрямени на охрану живота, а тото цо ше нам случує, то нє дїло чловека. Тото дацо инше. То потвора шмерци, зла и мержнї облапела людзох. Уцагла ше до їх души” (Шанта 2017, 164). Ище блїзше: „Зависц, глупосц и одсуство моралу – крев, мускули и косци потвори зла” (Ibid, 116). Панонска потвора „Як гевтот митолоґийни гад котри лїґа свой хвост. Найлєпше кед шпи. [...] А кед ше пребудзи вон колє, биє зоз кияком, здзива дзеци на байонети, силує, деформує гевтих котрих бере до своєй служби. Вон найблїзша родзина Сотони. Док ше вон нє зяви чловек нє може задумац чому є шицко прихильни и за цо способни. То бесни створ котри ше ознова пребудзел, пейдзешат роки познєйше. И ознова ту, на сподку Панонского моря” (Ibid, 24). Панонска потвора так представя єство котре припада нє лєм литератури, алє и нашим животом, психолоґиї, митолоґиї, историї, християнскей тематики, политики... З боку психолоґиї толкованє старого єгипетского мита о гаду котри лїґа свой хвост находзи ше детальнєйше потолковане у роботох Карла Ґустава Юнґа (C. G. Jung 1977, C. G. Jung 1984, K. G. Jung 1996). Юнґ бешедує о Антимимосу, котри ше „як имитатор и зли принцип, зявює як процивнїк Синови Божому: вон тиж себе спатра як Божого сина. Стретаме того демона на велїх местох [...] вон дух цмоти у чловеческим целу, котри гонї його душу же би сполнєла шицки його гришни тенденциї” (C. G. Jung 1984, 384). У форми гада котри лїґа свой хвост, Уробороса, мож препознац два боки – цми, бок жеми, котри лїґа, и други, швицаци бок розума, котри прелїґнути (Ibid, 356). Природа Уробороса двойнїста, бо то гад котри „лїґа, оплодзує, родзи, забива и приводзи себе до живота ознова”. З оглядом на таку природу Уроборос зєдинює процивносци, прето же є источашнє и отров и лїк. Розлика у тим толкованю у одношеню на Шанту находзи ше у тим же Уроборос нїґда нє шпи. Вон вше (себе) виєда, зменшує ше и источашнє рошнє – як цо то робя дзень и ноц. Важна поента котра ше може пречитац зоз композициї романа то тота – як цо цмота є шветло, так и шветло у обраценю може понїщиц цмоту. То ше у роману случує на концу, теди кед пребаченє треба же би понїщело мержню, а живот превладал шмерц. Спрам (ґностичного) спатраня котре описує Юнґ, гад нє лєм „бесни створ”, алє символика Уробороса указує на ширше, вичнєйше значенє котре гутори же там дзе ше находзи грих приходзи и милосц. Прето ше тоти два сили, цмоти и шветлосци, можу спатрац и як вичне рушанє Їна и Янґа у таоистичней символики, а и як циклични врацаня войни на просторе Панониї. Треци цек роману тоти два боки кладзе до дружтвеней диялектики, дзе ше окреме у чаше кулминациї видзи 48


бок чловека котри церпи у пароксизму болю, а з другого боку ше находзи „єден” зоз иглу, котра як кед би символизовала сам кончик зуба потвори, алє би так исто могла буц и верх копиї котра уджобла Христа на кресту. Вояк зоз иглу у роману нє описани, так же його акт представя чисти акт зла, очисцени до подполносци од чловеческих прикметох. Идея Уробороса може ше спатрац и на иншаки способ. У жидовско-християнским ученю, по Старим Завиту, на початку швета ше понад бездна пресцерала цмота, цо представя прото-сцену приповедки о добру и злу (Keveždi 2015). Бог потим роздвоєл шветлосц од цмоти (Post 1,4).5 Идея о шветлосци и цмоти находзи ше и у Йоановей евангелиї, дзе стої же „шветло у цмоти швици и цмота го нє облапела” (Iv 1,5). Апокрифни Дїла Томово указую на гада, котри „облапя сферу (т. є. швет), и котри вишол зоз океану, зоз хвостом у його устох. Жидовски жридла, тиж, описую вонкашню цмоту як гада котри облапя швет” (Czachesz 2002, 39-40). Подобна идея находзи ше и при Ориґенови котри як вчаснохристиянски теолоґ пише о „єдним кругу, за котри поведзене же є душa вселени котра ше вола Левиятан” (Contra Celsum 6,25). Левиятан, заш, мено котре ше окрем у Библиї, пренаходзи и у филозофиї Св. Томи Аквинского, котри го препознава як демона зависци (Aquinas; Aquinas, ST II-II, Q. 36), а вец и у филозофиї Томаса Хобса, котри свойо найпознатше дїло, од котрого руша модерна политична филозофия, наволує Левиятан або Материя, форма и власц держави церковней и гражданскей (Hobbes 2004). Так ше Левиятан пренаходзи як держава, и мож тото толкованє пренайсц и при других филозофох, наприклад при Ничеови котри гвари же „Держава найжимнєйша од шицких жимних потворох” (Nietzsche 1975, 44).6 Политични Левиятан як таки нє препознати у Шантовим роману, гоч єст описи улоги державох у збуваньох. Зраженя на подручу Панониї Шанта нє описує як борбу националних Левиятанох. Вон ше затримує на уровню обичного чловека, а политичну димензию годно вичитац зоз опису збуваньох коло нього. Можеме на основи того повесц же Левиятан ту чловека облапя так як цо описане у вчасней християнскей литератури. У роману ше видзи же державна 5 Библию и абревияцию хасновали зме у горватскей верзиї и виданю Jeruzalemska Biblija : stari i novi zavjet s uvodima i bilješkama iz la Bible de Jérusalem (Rebić, Fućak i Duda 1994). 6 Сучасна култура збогацена и вецей раз з наградзованим филмом Левиафан росийского режисера Андрея Петровича Звяґинцева з 2014. року, котри витворени на шлїду начишлєних идейох (Звя́гинцев 2014).

49


сила, котра ше опатра у войску и полициї, анґажована у деструкциї. Обични чловек, як цо то новинар Орос, обачує и же „пришол час кед шицки медиї положени до служби воєних политикох. Нашей або вашей, шицко єдно. А щиро най ци повем, анї єдна нє моя. Наздавам ше же анї єдна нє твоя” (Шанта 2017, 162). Оддальованє од политики зявює ше як особне становиско котре заєднїцке як авторови так и Оросови, алє и як национална прикмета Руснацох. Така позиция дава упечаток єдней файти нєвиносци и чистоти, алє з другого боку дава и упечаток же ше автор и гевти котри ю забераю нє упущую, або нє можу упущиц, до феномена зла там дзе його штредзиско. Обични чловек находзи ше далєко од причинох, а блїзко при пошлїдкох: „Нє скравеме ми свою судьбу, алє нам то вше други робя, а нам остава од историйних рондьох шиц себе облєчиво” (Ibid, 31). Як цо авторови и Оросови заєднїцка дистанца спрам политики, так им подобне и чувство розчарованя и поспреведаносци прето же ше державни рамик розпадує. Авторова позиция комплекснєйша, т. є. амбивалентна є, и ми ю можеме вичитац знука першого цеку. Автор бул член Союзу комунистох, алє то нє бул щиро.7 Тиж так, комунистични проєкт нє зявює ше як рационални рамик дїйствованя, алє як дацо до чого автор перше зоз страхопочитованьом вери, та аж у сну отвера штафету у котрей нє пренаходзи нїч, цо го розчарує. Тота позиция интересантна, прето же можебуц у штафети наисце дацо писало, а автор ше препущел сновидзеню. Чи му сон теди принєсол правду чи спреводзку? Психолоґийно, могло би ше повесц же вон пришол до справедлївшого себе, а то вшелїяк нє бул комуниста. Заш лєм, кед автор препознава же иснує (комунистична) приповедка котра управя, и же вон вецей нє вери до нєй, може ше поставиц питанє чи тот проєкт праве прето препаднул бо ше операл на людзох котри до ньго нє верели лєбо престали вериц? У тим смислу причина войни могла би ше глєдац и у крегкей политичней вири младих комунистох, таких як цо то бул и автор? Нємецки филозоф Петер Слотердийк 1993. обачел же „У пременки форми швета, вельке число поєдинцох и фамелийох нараз почувствовали же су напущени од шицких добрих политичних духох. Пришага велїх єдней велькей форми котра их трима вєдно постала спреводзка, односно, нєуспишна гипноза” (Sloterdajk 2001, 45). На основи того думаня могло би ше поставиц сущне питанє за перши 7

Хаснуюци поровнованє зоз Уроборосом поведли бизме же ше и у авторовей души находзи Уроборос котри у роману ма идентитетски розвой од комунисти до вирнїка, дзе длуго комуниста лїґал вирнїка, а тераз вирнїк лїґа комунисту.

50


и треци цек у роману, котри припадаю сучасносци – прецо политична гипноза Югославиї престала дїйствовац? Прецо так вельо людзе зрадзели пришагу котру дали? Прецо престали вериц до приповедки котра отримовала дружтво у мире? З оглядом на то же други цек у роману нє ма таки проблем то би могло отвориц и питанє о розликох медзи Другу шветову войну, кед Мадярска ’41 преширела свою власц на Délvidék (долню жем), у одношеню на ’90 кед ше розпадує Югославия. Кед розлики исную, вец би могли и исновац розлични толкованя причинох тих зраженьох. Слотердийк би поведол же и у єдним и у другим случаю пришло до пременки формату держави, цо вше спричинює турбуленциї. Шанта нам и у єдним и у другим случаю як причину понука потвору.8 Автор романа пише: „Сцел сом вериц до держави котрей очиглядно вецей нє було” (Шанта 2017, 143). Критика ‘з лїва’ би спозорела на тото же тота держава престала исновац праве прето же ше до нєй вецей нє верело. Критика ‘з права’ би указовала же до тей держави було чежко лєбо нєможлїве вериц. Шантов роман писани з правого боку. Основу за ‘лїву’ критику могли бизме пренайсц у уводу. Автор ту описує свою винїцу, и наглашує же то його винїца, „бо то мойо давне жаданє – же бим я, єден з трох синох худобного роботнїка, безжемного, мал свой фалаток жеми” (Ibid, 9). Социялистична Югославия требала мац дружтвене власнїцтво, и жажда за своїм фалатком жеми могла буц з боку марксистох оценєна як процивенє державному проєкту, т. є. як малогражданска (франц. Petite bourgeoisie). Поняце „Мала буржоазия” одношело ше на дружтвену класу котра облапяла полуавтономних польопривреднїкох и тарґовцох малого обсягу: „Тоти людзе основа капиталистичного сна (наприклад, „Америцкого сна”): порушац мале подприємство и розшириц го до царства” (Petty-bourgeois n. d.). Авторов сон у роману описани так: „Задумуєм: Жем округла, велька, а на нєй єден мали квадрат, платка, точка, котра ше видзи зоз вселени. То мой фалат жеми, а на нїм я. [...] Каждей єшенї будзем садзиц коло дзешец нови чокоти, док єст места у нїм. Створим рай на жеми” (Шанта 2017, 9-10). Жажда petty-bourgeois мац свой маєток нє розликує ше як принцип од жажди крадоша же би мал свой маєток. Розлика ше находзи у способе доходзеня до маєтку. Чежка робота, нашлїдство, зной роботнїка – 8 З оглядом на други цек, иснує и до роману уписана асоцияция на медзидержавни одношеня як на „животну моц на способ котри нє охабя чловека ровнодушним”, котра би ше могла препознац и у моци єдней держави ґу другей и насилним подредзованю югославянскей держави ґу мадярскей и другим ’41 (Шанта 2017, 105).

51


дацо цо при Руснацох на цени: „Нє випущуй жем зоз рукох, бо є чежко здобута. То твойо националне богатство, док го маш у рукох, чуваш себе, фамелию, свой народ” (Ibid, 64). Гевто цо очивисне на основи романа то же руски вредносци нє були компатибилни зоз югославянским державним проєктом и дружтвеним маєтком, а випатра же так було и при других. Тиж так, очивисне же Руснаци нє були нїґда значно дотхнути зоз концептом доходзеня до жеми прейґ териториї националней держави, так же слабо служели уж спомнутим Левиятаном. Могли бизме повесц же политична нєвиносц Руснацох иснує покля нє приставаю до шорох националней держави. Читани ‘з права’, увод романа полни християнскей символики и значеньох котри ше преплєтаю и, як цо то и треба же би було, вони даваю основни премиси за познєйше описани подїї. Заграда простор приватносци, у котрим ше сухи баґреново слупи на символични способ зявюю як сухи церень звладани у прешлим чаше на котри ше опера жива винїца, од котрей ше обчекує вино котре заш и крев Исусова. Винїца ту нє лєм символ еденскей загради, алє тиж и символични простор чловековей души, котру треба допатрац и нє допущиц же би ше запарложела у гриху. Пoнад винїци лєца голуби, а голуб символ Духа Святого. Автор пише же би нє могол жиц у будинку на дзешатим лєбо петнастим поверху, алє же муши мац каждодньови дотик зоз жему, рошлїнами и животинями. Тот дотик видзи як за чловека сущни. Любов ґу нїжини здогадує на оца Барну, особу романох католїцкого писателя Ґилберта Кейта Честертона, дзе вон гвари же дума же єст дацо опасне у тим кед чловек станє на високе место, аж и модлїц ше, бо „Висоти направени же би ше на нїх патрело, а нє же би ше зоз нїх патрело” (Chesterton 2014), а и „Понїзносц мац вельких людзох. Чловек видзи вельки ствари зоз нїжини, а лєм дробни зоз верхох” (Ibid.). З другого боку, винїца здогадує на пасторални швет Костельникового Идилского венца, алє и на його одбиванє сучасних здобуткох (високих будинкох), котри би можебуц заш лєм могли олєгчац и орґанизовац живот у сучасним швеце огранїчених ресурсох (Кевежди 2003). У композициї романа окремне место ма приповедка „Пахняце мидло”, котрей автор нїби дава маґийну функцию – же би ше, кед ю виприповеда, дакому коло нього случела любов (а нє шмерц). Приповедка у своєй тематики вецей одвитує повтореному, уж спомнутому, алє на други способ виприповеданому, розчарованю. Як цо автор верел до єдней жеми, а зявела му ше друга, иста така, алє нє тота хтору сцел – так и у тей приповедки автор залюбени до єдней жени, а одходзи зоз другу котра єй двойнятко и котра нє тота котру жадал. Тота приповедка нє зоз щешлївим концом, за розлику од 52


романа. Експерименту, котри автор предклада, вельо вецей би одвитовал треци цек, „роман у роману”, дзе би ше можебуц залїчели глїбоки шлїди котри остали на душох людзох котри дожили деструкцию потвори, т. є. войни. Три цеки у роману описую три розлични судьби. Други и треци цек маю композициї подобни класичним драмом, написани су так же приповедка лєгко чече и чита ше (линеарни су). Треци цек єдини котри дава катарзу и побиду. Други цек траґични за авторового дїда котри смертельно страда – прелїґнул го ляд на Тиси. Перши цек найпроблематичнєйши. Вон нє ма класичну композицию, алє би ше могло повесц же пожичує елементи зоз других, цудзих приповедкох, т. є. цекох (нєлинеарни є).9 Вон ма нєстабилну часову линию, состої ше од поглавя котри водза до прешлосци лєбо фикциї, и прето го чежше провадзиц, окреме прето же часто нє знаме котрому часу припада котре становиско, чи автор описує актуални думки, лєбо ше роби о здогадованьох. Гранїцу мриї и факта чежко розлучиц, так же питанє кельо ше тот роман може спатрац як историйни. У другей глави и сам автор поставя питанє „историйней молги” котра закрива историйни факти.10 За меншини, як цо то гвари академик Юлиян Тамаш, нєт места у официйней историї – прето ше вона зявює у литератури, дзе ше находзи як криптоистория (Добуш 2018). У учебнїкох записана „велька” история освойовачох, побиднїкох, возвишених – такволана политична або интелектуална история характеристична за дзеветнасти вик.11 „Нова” историйна школа, котра характеристична за другу половку двацетого вика, увагу дава нє лєм главним политичним актером, т. є. гевтим котри управяю, алє и гевтим зоз котрима ше управя – „малому чловекови”. Тот роман и криптоистория, а и у духу новей историйней школи. Важносц того романа найвецей у тим же може уцагнуц читателя котри нє-Руснак, т. є. котри Серб, до подїйох о котрих мож знац єдино зоз того, меншинского угла. Подїї котри у роману описани 9 Питанє же чи тот цек може „пожичиц” катарзу зоз трецого цеку – чи преобраценє котре преходзи Мирон Орос може буц преобраценє автора? 10 Могло би ше поставиц питанє же кельо и ми доприношиме молгавеню ситуациї. Автор так пише же му четнїки нїґда нє були ясни, и дава опис пошвецаня четнїцкей застави у Коцуре 1935. року, котре католїцке священство нє привитало (Шанта 2017, 13-14). Гевто цо вихабене повесц же лєм даскельо роки пред тим, 1928. четнїк Пуниша Рачич забил у скупштини Кральовини даскельо посланїкох зоз Горватскей – Ивана Пернара и Павла Радича, медзи иншим. По роману би ше могло заключиц же ше панонска потвора лєм два раз дзвигала, а вона ту оддавна. 11 Мото романа слова Бели Хамваша же „История котру ше виучує сами мед и цукер и виберанкова пропаґанда, а прецихнута сами отров, нєнависц и вимсценє”.

53


за сербску явносц у велькей мири табу-тема и моцно су поциснути. Шанта дал опис швета котри припаднїки вешкшини углавним нє видза, а лєм дакус вецей о описаних подїйох знаю Руснаци. Хасновите знац цо ше случовало и як є розтолковане и запаметане, прето же то може уплївовац же би ше други раз таки подїї нє повторели. Роман Панонска потвора дава хасновиту можлївосц же би дахто обул и тоти нашо, руски ципели, на котрих ше налапало чежке панонске блато. 5. Библиоґрафия Aquinas, S. T. (2014). The Summa Theologica: Complete Edition. Catholic Way Publishing. Aquinas, S. T. (n. d.). Commentary on the Book of Job (Expositio Super Iob ad Litteram). (J. O. Kenny, Ed.) Retrieved January 28, 2019, from Priory of the Immaculate Conception at the Dominican House of Studies: https://dhspriory.org/thomas/SSJob.htm#403 Aristotle. (2002). On Poetics. (Benardete, Seth, & M. Davis, Trans.) South Bend, Indiana: St. Augustine’s Press. catastrophe. (n. d.). Retrieved 01 25, 2019, from Online Etymology Dictionary: https://www.etymonline.com/word/catastrophe Chesterton, G. K. (2014). The Hammer of God. In: G. K. Chesterton, Complete Works of G. K. Chesterton. Delphi Classics. Czachesz, I. (2002). The Bride of the Demon. In: N. J. Bremmer (Ed.), The Apocryphal Acts of Thomas (Studies on Early Christian Apocrypha) (pp. 36-52). Peeters Publishers. Freytag, G. (1900). Freytag’s Technique of the Drama: An Exposition of Dramatic Composition and Art. Chicago: Scott, Foresman and Company. Hobbes, T. (2004). Levijatan . Zagreb: Naklada Jesenski i Turk. Homulo, L. (2009). Guide to literary text analysis. Chişinău: Universitatea Liberă Internaţională din Moldova – Faculty of Foreign Languages and Communication Science. Jung, C. G. (1977). Mysterium Coniunctionis (Vol. 14). Princeton University Press. Jung, C. G. (1984). Psihologija i alkemija. Zagreb: Naprijed. Jung, K. G. (1996). Aion. Beograd: Atos. Keveždi, M. (мáj-jún 2015 p.). Zlo. Nový Život – mesačník pre literatúru a kultúru (5-6), 1-4. Nietzsche, F. (1975). Tako je govorio Zaratustra. Zagreb: Mladost. Nikola Šanta. (2018, mart 30). Preuzeto januar 20, 2019 sa Novinarska asocijacija Rusina: https://nar.org.rs/nikola-santa/ Origen. (1980). Contra Celsum. (H. Chadwick, Trans.) Cambridge University Press.

54


Petty-bourgeois. (n. d.). Retrieved from Encyclopedia of Marxism: https://www.marxists.org/glossary/terms/p/e.htm#petite-bourgeoisie Rebić, A., Fućak, J., & Duda, B. (Urednici). (1994). Jeruzalemska Biblija : stari i novi zavjet s uvodima i bilješkama iz la Bible de Jérusalem. Zagreb: Kršćanska sadašnjost. Sloterdajk, P. (2001). U istom čamcu. Beograd: Beogradski krug. Tamaš, J. (2002). Istorija rusinske književnosti. Novi Sad: Prometej – NIU Ruske slovo. Білодід, І., & Бурячок, А. (Ред.). (1976). Словник української мови: в 11 томах. – Том 7. Київ: Наукова думка. Добуш, Ю. (6 3 2018 p.). Юліан ТАМАШ: „Історію вам писали вороги”. Отримано 26 1 2019 p. Збруч: https://zbruc.eu/node/77319 Звя́гинцев, А. П. (Режисер). (2014). Левиафан [Фільм]. Кевежди, М. (2003). „Писня Богови” у (пост)модерним чаше. Шветлосц (1), 50-66. Николић, М. (Ур.). (2007). Речник српскога језика. Нови Сад: Матица српска. Рамач, Ю. (Ред.). (2010). Руско-сербски словнїк. Нови Сад: Филозофски факултет Одсек за русинистику – Завод за културу войводянских Руснацох. Шанта, Н. (2017). Панонска неман. Нови Сад: Дневник.

КРИТИКА РОМАНА „ПАНОНСКА НЕМАН” НИКОЛЕ ШАНТЕ Сажетак Циљ рада је критика романа „Панонска неман” аутора Николе Шанте, који је објављен у издању новосадске издавачке куће „Дневник” на српском језику, у току 2017. године. Метод рада је у првом реду анализа композиције романа спрам класичне структуре дате у теорији Густава Фрајтага. У другом кораку извршена је критика тако што су сагледане главне идеје и поставке који су изнесени у роману, упоређени са сличним становиштима са подручја психологије, теологије, филозофије, књижевности и других области. Примећује се да композиција романа није сасвим уобичајена, комлексна је и као таква представља некласичну књижевну појаву. Исто тако, због тематике којом се бави, због публике којој је роман намењен, то јест због језика на којем је писан, а и због огромне важности задатка да се реши проблем зла који се увек изнова појављује на простору на којем живе Русини у Панонији – овај роман заслужује посебну пажњу. Кључне речи: зло, критика, књижевност, Никола Шанта, Панонија, роман, Русини 55


Abstract The aim of the paper is a critique of the novel „The Pannonian Monster” by Mikola Šanta, published in the Serbian edition of the Novi Sad publishing house „Dnevnik” in 2017. The method of work is primarily an analysis of the novelʼs composition in relation to the classical structure given in the theory of Gustav Freitag. In the second step, critique was made by looking at the main ideas and settings presented in the novel, compared to similar points of view in the fields of psychology, theology, philosophy, literature, and others. It is noted that the composition of the novel is unusual, complicated, and as such represents an unclassic literary phenomenon. Likewise, because of the topic it deals with, because of the audience which the novel targets, because of the language in which it is written, and because of the enormous importance of the task of solving the problem of evil that always appears in the area where Russians live in Pannonia, this novel deserves special attention. Key words: evil, literary criticism, literary studies, literature, Nikola Šanta, Pannonia, novel, Ruthenians

56


П О Е З И Я И П Р ОЗ А

ВЛАДИМИР КОЧИШ

Вавилонски страшидла 1. Нєсподзивано сом у єдней лєтней ноци прешол до цалком нєпознатого ЮТРЕЙШОГО ЧАСОВОГО ПРОСТОРУ и вецей нїч нє було исте кед сом з думками облапел мнє шицки МИЛИ ПОПАТРУНКИ котри сом роками чувал и пестовал у СТОРОЧНИХ РУСКИХ КАЛЕНДАРОХ. Нєсподзивано сом обачел же ЛЮДЗЕ КОЛО МНЄ ШИЦКИ ЩЕШЛЇВИ и мирно уходза до нового дня котри им понука шицко тото цо НЇҐДА НЄ МАЛИ, А ТЕЛЬО РАЗ ЖАДАЛИ. Шицки бридки подїї постали цалком нє важни у очох преходнїкох и кажде на свой окремни способ вигварял слово ЛЮБОВ зоз котрим ше шицко врацало на початок першей донациї ребра. Шицко випатрало як кед би конєчно ПРЕНАЙДЗЕНА ЛЮБОВ достала праве 57


значенє котре шицким почало врацац СТРАЦЕНУ НАДЇЮ ДАВНИХ ЧУВСТВОХ котра була вжата од векшини тих котри шлєпо верели же без напруженя и зоз спреводзку можу постац ВЛАДАРЕ ДУШОХ И ЧУВСТВОХ котри давно вигнати през ДРУГУ ЧАСОВУ ЗОНУ ПРЕШЛОСЦИ.

2. ДЗЕНЬ ЗА ПРЕБАЧОВАНЄ означени з ЧЕРВЕНУ ФАРБУ У КАЛЕНДАРЕ котри зазначени и на першох тих котри веря и стално надпоминаю же ЛЮБОВ ПОРУШУЄ ШВЕТ И ЖИВОТ, а занавше забули ДЗЕ ЗОХАБЕЛИ КЛЮЧ НАЗДАВАНЯ котри ОШЛЄБОДЗИ ДУШИ и пущи на драгу любови котра будзе пренайдзена у ЧАСОВЕЙ ЗОНИ дньох котри приходза. Преглашени ВОЖДОВЕ НАШОГО ЩЕСЦА уходза до безконєчних биткох рахуюци на наш БЛАГОСЛОВ И ДОВИРИЄ же шицко тото цо робя то пре нашу НОВУ ЩЕШЛЇВУ ЗОНУ у котрей постанєме нови ВАВИЛОНСКИ СТРАШИДЛА БЕЗ ДУШИ И ЛЮБОВИ зоз народзеним ДЗЕЦКОМ У РУКОХ, котре тиж преглаша за СТРАШИДЛО будователє новей ВАВИЛОНСКЕЙ ТУРНЇ. 58


3. Йойк ДЗЕЦИНСКИХ ДУШОХ вецей нє боляци пре препознаванє чувствох нового часу у котрим вона палї огнї МИЛОСЕРДИЯ, чия цеплота и шветлосц наганяю и родичох до ступки ВАВИЛОНСКЕЙ ТУРНЇ, дзе ше и наймилши у роду преставаю препознавац през виповедзени слова. Блїщаци ДРОНИ предводза ПТИЦИ котри нє маю ГЛАВИ и ХВОСТИ зоз розширенима кридлами на котрих ше на хвильку одпочиваю и НАШО ДУШИ котри нє препознаваю ЧУВАРОХ ПАМЕТАНЯ гевтих вредносцох на котрих зме од малючка РОСЛИ ПО РУСКИ. У часовим тирваню НАШИХ ПОПАТРУНКОХ зоз джобацим и жилет-дротом роздвоєни дотхнуца нїжних попатрункох през облаки ЧАСОВЕЙ ЗОНИ, котри док сцигню ошлєбодзени од гевтих чувствох през котри зме ше препознавали и радовали заєднїцким щешлївим хвильком у котрих нашо СТРАШИДЛА ЗА ПТИЦИ мали радосц ЧУВСТВОХ НАШИХ РУСКИХ ДУШОХ. ВАВИЛОНСКИ СТРАШИДЛА зоз своїма попатрунками залапя НОВИ ШВЕТИ на горизонту у котрих ше безконєчни СНИ ДЗЕЦОХ буду медзисобно глєдац за початок одпочивку нових РУСКИХ ВАВИЛОНСКИХ ДУШОХ далєко од НАШИХ вецей нє препознатлївих...

59


ЯНКО ПАВЛОВИЧ

Ретуш Єден попатрунок ми прицагує увагу вше кед преходзим през теметов. Спочатку сом лєм накратко попатрал. Познєйше ми тоти очи поставали цикавши, та сом длужей затримовал свой попатрунок на полцоровей поверхносци. Як и шицки други очи на портретох, так и тоти ту цошка гуторели. Нєобачлїво, алє заш лєм прешвечлїво, тот дзивоцки попатрунок поставал ми вше нєзаобиходнєйши медзи велїма сличками цо ту на нашим теметове. Схопно дефиновани жренка унапрямовали ґу мнє якуш думку хтора ми урастала до свидомосци, кус покус, зошицким нєобачлїво, нє допущуюци же би виблядла, подобнє як тоти пиґменти хтори там схопно зарабровани у полцору. То полцорова фотоґрафия, чарно-била, як и векше число таких портретох цо на надгробних памятнїкох. Фотоґрафове, лєбо як их людзе звичайно наволую, сликере, пестую естетику святочного. Таки способ фотоґрафованя за шицки часи чува красу яку жадаю портретовани особи, та прето, часто, нательо занєдзбана реалносц же ше на фотоґрафиї затримує лєм часточка характеристики портретованих. Звичайно би доробок слички сцерал гришки и нєсовершеносци хтори природа, у своїм бависку, часто твори. Тото дорабянє чежка и длуготирваца робота, бо ше гевто цо шветлосц намальовала сцера, же би ше зоз микроскопски дробнима точочками и смужками формовало випатрунок яки одвитує поняцу о совершеносци. То ше вола ретуш. Тиж так, и у вибору фотоґрафиї за памятнїк, суєта унапрямує найблїзших, та так тоти слики часто понукаю випатрунок покойних як вони випатрали пред дзешец, двацец, а дзекеди и вецей роками. Цикаве и тото же ше нєреалносц менєй зявює при младших усопших рабох Божих, як при гевтих старших. Спомнута сличка указує подобу дзивки яка була теди кед ше єй присутносц медзи нами закончела. То такой розумлїве кед ше 60


спод мена и презвиска опатри числа рокох народзеня и шмерци покойней. Шицко тото здогадовало ме на єдну товаришку зоз школских дньох, алє випатрунок тей подоби ме нє прешвечовал до того. Прето ме така думка теди напущела. Мена часто маю и иншаку улогу од тей хторей звичайно служа. Мая Чоп – так ше волала тота моя товаришка, чийо ше мено теди одтаргло дзешка зоз глїбини здогадованьох и виплївало на саму поверхносц, дзе ожили школски днї, цо були затрацени дзешка глїбоко, спод шицких тих рокох цо ше нагромадзели. „Гиря” шедзела у остатнєй лавки у лївим куце учальнї, така нєобачлїва и циха, як кед би и сама свойо иснованє ту медзи нами сцела скриц, пре гевто бридке вироснуце на твари, прецо зме Маю нє волали зоз єй власним меном, алє зме єй упарто надрильовали бридке мено, хторе вона, гоч нє дзечнє, мушела прилапиц. У класи нє мала товаришки, а нам, хлапцом, була жертва вишмейованя. Так зме ю, випатра, карали пре гевту єй деформовану твар, на чиїм лївим боку було вироснуце хторе єй губело симетричносц. Заш лєм, и попри тим, вона була добра школярка. Знали зме же ю родичи водзели ґу велїм дохтором, алє вони нє могли тому дзивчецу вилїчиц спомнуту деформацию, бо, як гварели, вона ше зявела у косци на лївим боку бради. Гоч єй цми, глїбоки очи були идеално урамиковани под густима, чарнима обервами, хтори кеди-нєкеди викуковали зоз блїщацей кандрастей чулки, та так указовали красу, гевта гиря була єдина часц єй подоби хтору зме обачовали. Франти на єй рахунок були части, аж и теди кед єй цело, у седмей класи, починало нагадовац буйносц одроснутосци. Понеже була схопна у рахованю, з єдней нагоди шедла ґу мнє, указац ми гришки у моєй кнїжочки. Було то у осмей класи, кед вона уж мала прави дзивоцки перши, хтори нєсвидомо опарла на мой локец. Чувствуюци цеплоту тей єй прикмети, медзи моїма ногами ше случело гевто од чого сом ше покрадзме ганьбел, та ми крев вдерела до твари, цо „Гиря” обачела. Ошмихла ше, якошик так як кед би була вельо старша, алє добродзечнє. Премесцела ше же би ме нє дотикала. Ганьба ше у мнє теди ище баржей розбовчала, трансформуюци ше до гнїву, прецо сом „Гирю” нєсподзивано дрилєл. Спадла зоз карсцеля, розширяюци ноги нательо же єй було видно „будї”. То спричинєло гласни шмих у учальнї. Кед галайк бул найвекши, нагнївано сом єй попатрел до оч, а там сом обачел же у жренкох, так як игелка, джобе слово – прецо. 61


У слїдующих рокох сом ю нє стретал, та сом гевтот єй попатрунок, як и ю, цалком забул. Здогаднул сом ше єй очох з нагоди розгварки о єдней баби хтора дакеди давно була загарештована пре абортуси цо покрадзме окончовала, женом и дзивком, кед би им ше „заквачело”, як ше то звичайно гутори. Афера ше зорвала теди кед „Гиря” умарла од пошлїдкох такого „одрабяня”. Шицко ми знова пришло на розум кед сом на памятнїку пречитал – Мая Чоп – бо теди зоз полцору блїсли добре познати жренка зоз своїм питаньом. Справди зоз фотоґрафиї патри Мая Чоп зоз тим истим питаньом хторе, так давно, безгласно вигварела „Гиря”. – Прецо? – питаю ше тоти глїбоки очи. Тераз є красна дзивка, бо вироснуце висцерал сликер, та у полцору навше остала лєм єй краса. *** Чарно-била фотоґрафия, як и ретуш, щезую. Кажди електронски рахункар може прилапиц програму „фото-шоп” хтора оможлївює лєгко „обробиц” кажди портрет и у цалосци задоволїц нашу суєту. Лєм нє знам чи ше „компютерски” може дац одвит на гевто питанє, там на полцоровей слички на нашим теметове.

62


ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТ УРИ

Стари завит (42) КНЇЖКА ПРИТЧОХ СОЛОМОНОВИХ 1 1 Притчи Соломона, сина Давидового, котри царовал у Израїлу: 2 же би ше спознало мудросц и поуку, же би ше зрозумело слова мудросци, 3 же би ше здобуло схопносц висловйованя, правдиву справедлївосц и же би ше праведно судзело, 4 же би нєвиним дали розсудлївосц, младому леґиньови – знанє и розуменє. 5 Кед то мудри учує – постанє мудрейши, а розумни здобудзе способносц управяня, 6 будзе розумиц притчу и таємне слово, вислови мудрих и загадки. 7 Початок мудросци – страх Божи, а добре спознанє маю тоти цо так робя. Почитованє Бога – початок знаня, а безбожни нєнавидза мудросц и поуку. 1. ПРЕДСЛОВО Нє приставац ґу безбожним 8 Послухай, сину, поуку свойого оца, и нє одбивай розказ своєй мацери, 9 та достанєш прекрасни венчик на свою главу и златни ланцущок на свою шию. 10 Сину, най це нє зведу безбожни людзе и нє приставай кед це нагваряю, гуторяци: 11 „Гибай з нами, придруж ше у прелїваню креви, нєсправедлїво скриєме до жеми праведного чловека. 12 Прелїґнєме го живого, як ад, и спомин на нього висцераме на жеми. 13 Вежнєме його вельки маєток, наполнїме свойо доми зоз плєном. 14 Руц зоз нами свою коцку, 63


шицки будземе мац заєднїцку торбичку, будземе мац єден мещок”. 15 Нє идз з нїма на драгу, склонь свою ногу зоз їх дражки, 16 бо їх ноги бежа до зла, понагляю прелївац крев. 17 Нє дармо ше розцагую мрежи за птици, 18 бо тоти цо участвую у забойству сами себе нагромадзую зла, а знїщенє законопреступних людзох страшне. 19 Таки драги шицких котри творя беззаконства, вони з безбожносцу знїщую свою душу. Опомнуце нєдзбалим 20

Мудросц ше ошпивує на улїцох, на площох дзвига глас, 21 з високих мурискох прегваря, пребува при капурох владарох и при капурох городох шмело бешедує: 22 „Док ше нєвини тримаю справедлївосци – нє буду поганьбени. А нєрозумни котри любя гербносц постали безбожни, знєнавидзели знанє 23 и постали одвичательни за ганьбу. Ниа, принєшем вам з моїм дихом бешеду, поучим вас зоз своїма словами. 24 Бо я волала, а ви нє слухали, прешвечовала сом зоз словами, а ви нє прилапйовали, 25 алє сце омаловажели мойо поради и нє послухали мойо опомнуца. 26 Прето ше и я будзем подшмиховац вашей препасци, будзем ше радовац кед вас знайдзе нєщесце. 27 А кед вас нєсподзивано вдери страх и препасц наидзе як витриско и кед на вас придзе скорбота и прицисок и кед придзе на вас погибель – 28 теди ме будзеце волац, а я вас нє вислухам. Буду ме глєдац зли людзе, алє ме нє найду, 29 бо знєнавидзели мудросц и нє вибрали страх Господнї 64


30

и нє слухали мойо совити и подшмейовали ше моїм опомнуцом. 31 Прето скоштую плоди своїх драгох и насица ше зоз свою безбожносцу. 32 Пре нєдобре одношенє ґу дзецом буду винїщени, випитованє знїщи безбожних. 33 А хто ме слуха – будзе жиц у надїї, одпочинє без страху од каждого зла”. Мудросц чува од нєдобрей драги 2 1

Сину, кед примеш слово моєй заповиди, зачувай го у себе. 2 Твойо ухо будзе слухац мудросц, и прихилїш свойо шерцо ґу розуму, прихилїш го на опоминанє свойого сина. 3 А кед поволаш мудросц и обрациш свой глас ґу розуму – з моцним гласом будзеш глєдац знанє. 4 И кед ю будзеш жадац як стрибло и глєдац ю як скарб, 5 теди зрозумиш страх Господнї и найдзеш спознанє Бога, 6 бо Бог дава мудросц, од його твари знанє и розуменє, 7 вон чува спашенє за праведних и защици їх путованє, 8 будзе чувац драги праведносци и зачува драги тих цо го почитую. 9 Теди зрозумиш праведносц и правду и досцигнєш шицки добри драги. 10 Кед войдзе мудросц до твойого роздумованя и знанє постанє приємне твоєй души – 11 добра порада це будзе чувац и пошвецена думка це будзе хранїц 12 же би це спашела од нєдобрей драги и од чловека котри бешедує нєщиро, 13 од тих котри охабяю драги праведносци же би ходзели по драгох цмоти, 14 котри ше радую злу и вешеля ше у злей пакосци, 65


15

чийо дражки криви, а коляї повикривяни 16 же би це оддалєли од драги праведносци и одбили од праведного спознаня. 17 Сину! Най над тобу нє запанує зла порада, котра ше обрацела од науки младосци и забула заповид Божу, 18 бо поставела свой дом блїзко при шмерци и при аду зоз синами жеми єй дїла, 19 и нїхто з тих цо иду по нєй ше нє враци и нє пойдзе по дражки праведносци и нє здобудзе роки живота. 20 Бо кед би ходзели по добрих дражкох, нашли би вировнани дражки праведносци. 21 Добри буду жителє жеми, нєвини останю на нєй, бо праведни буду жиц на жеми и совисни останю на нєй. 22 Драги безбожних нєстаню зоз жеми, беззаконїки буду вигнати зоз нєй. Господь поучує того кого люби 3 1

Сину, нє забувай мойо закони, най твойо шерцо зачува мойо слова, 2 бо вони ци предлужа жице и роки живота и миру. 3 Най це нє зохабяю милосердиє и вира, полож себе их на шию и найдзеш ласку. 4 Май на розуме цо добре пред Господом и людзми. 5 Наздавай ше на Бога зоз цалим своїм шерцом, а нє воздзвигуй ше зоз свою мудросцу. 6 Познай ю на шицких своїх драгох же би випросцала твойо драги и твоя нога ше нє пошпоци. 7 Нє будз мудри пред самим собу, бой ше Бога и клонь ше од каждого зла. 8 Теди оздрави твойо цело и замоцнєю твойо косци. 9 Почитуй Господа зоз чесну роботу и принєш му зоз перших плодох праведносци 66


10

же би ше щедро наполнєли зоз житом твойо гамбари и же би твойо преси виджамели вино. 11 Сину мой, нє знєважуй поуку Господню и нє падай кед це вон опомина, 12 бо Господь поучує того кого люби и каре каждого сина котрого прилапює. Мудросц древо живота 13

Блажени чловек котри найдзе мудросц, смертельни котри спознал розумносц, 14 бо лєпше здобуц ю як златни и стриберни скарбнїци. 15 Вона драгоцинша од драгоциного каменя, нє витрима процив нєй анї єдно зло, позната є шицким цо ше ґу нєй приблїжа, анї єдна драгоциносц нє вреднєйша од нєй. 16 Бо длуги живот, роки живота у єй правици, а у єй лївици богатство и слава. 16а Зоз єй устох виходзи справедлївосц, закон и милосц ноши на язику. 17 Єй драги – добри драги, шицки єй дражки у мире. 18 Вона древо живота шицким котри ше єй тримаю и подпора тим цо ше на ню операю, як на Господа. 19 Бог засновал жем на мудросци, нєбо поставел на розуму. 20 Зоз його знаньом ше отворели бездни и хмари спущели росу. 21 Сину, нє преходз попри, чувай мою пораду и намиру 22 же би твоя душа жила, же би була благодать на твоєй шиї, 22а же би була здравє твойого цела и лїк за твойо косци, 23 же би ши ходзел з надїю у мире по шицких своїх драгох, же би ше твоя нога нє пошпоцела. 24 Кед будзеш шедзиц – нє будзеш ше бац, а кед зашпиш – будзеш сладко шнїц. 25 Нє будзеш ше бац од страху, кед придзе, анї од навали безбожних кед нападню, 67


26

бо Господь будзе на шицких твоїх драгох и потрима твойо ноги же биш ше нє пошпоцел. 27 Нє стримуй ше давац тому кому потребне кед твоя рука годна помогнуц. 28 Нє гутор: „Придз познєйше, наютре дам”, кед можеш зробиц добре, бо нє знаш цо принєше ютре. 29 Нє готуй зло свойому приятельови, котри жиє при тебе и вери ци. 30 Нє вадз ше з чловеком без причини, же би ци нє зробел зло. 31 Нє нацагуй на себе знєвагу злих людзох, нє завидз їх драгом, 32 бо нєчисти пред Богом кажди беззаконїк, вон нє зашеда у ради з праведнима. 33 Клятва Божа на домох безбожних, а доми праведних благословени. 34 Господь ше проциви гордим, а покорним дава благодать. 35 Мудри нашлїдза славу, а безбожни нагромадза ганьбу. Драги праведних таки як шветло 4 1

Дзеци, послухайце оцову поуку, же бисце спознали намиру, 2 бо вам давам красни дарунок. Нє знєважце мой закон! 3 Бул сом послухни оцов син и любени од мацери. 4 Вони гуторели и поучовали ме: „Най войду нашо слова до твойого шерца, 5 чувай заповиди, нє забудз их и нє занєдзбуй слово моїх устох, 6 нє забудз го и будзе це потримовац. Люб го и зачува це! 8 Чувай го и дзвигнє це, почитуй го и притулї це 9 же би положело на твою главу венєц благодатї и защицело це з венцом розкошу”. 10 Послухай, сину, и прим мойо слова 68


и умножа ше роки твойого живота и буду числени драги твойого живота, 11 бо це учим дзе драги мудросци, поставям це на прости дражки. 12 Кед пойдзеш по нїх, нє буду застановени твойо крочаї, нє пошпоциш ше кед побегнєш. 13 Прилап мою поуку, нє одруцай ю, алє ю чувай у себе за свой живот! 14 Нє ходз по безбожних драгох, най це нє цагаю драги беззаконїкох. 15 Нє идз там дзе ше собрали, обрац ше од нїх и оддаль ше, 16 бо вони нє зашпя док нє зробя зло, їх сон нєстал и нє зашпя, 17 прето же єдза хлєб безбожносци и опиваю ше з вином беззаконства. 18 Драги праведних подобни шветлу: швица и иду напредок и ошвицую док нє настанє дзень, 19 а драги безбожних цми и нє знаю дзе ше прерву. 20 Сину мой, тримай тото цо сом вигварел, прихиль свойо уха ґу моїм словом 21 же би нє висхли твойо жридла, чувай их у своїм шерцу, 22 бо вони живот за тих цо их найду и лїк за цале цело. 23 Понад шицко чувай свойо шерцо, бо у нїм жридло живота. 24 Оддриль од себе лукавство устох и одруц далєко од себе нєправду ґамбох. 25 Най твойо очи патра просто, а твойо клїпки най клїпкаю праведно! 26 Прав ровну дражку за свойо ноги, ровнай свойо драги! 27 Нє одступай анї право анї лїво, обрац свою ногу з драги зла, 27а бо Богу познати драги з правого боку, а тоти викривени з лївого боку. 27б Вон випросци твойо дражки и твойо путованя будзе водзиц у мире. 69


Розпуста и права любов 5 1

Сину, тримай ше моєй мудросци и прихиль уха ґу моїм словом 2 же биш зачувал добри розум. Знанє моїх ґамбох ци розказуєм. 3 Нє слухай злу жену, бо з ґамбох розпусней жени капка мед. Вона даяки час засладзує твойо гарло, 4 алє познєйше почувствуєш же є горчейша од жовчу и оштрейша од дворезного меча. 5 Бо нєрозумни ноги тих цо маю зоз ню дацо водза зоз шмерцу до аду. За ню нє оставаю шлїди. 6 Вона нє ходзи по драгох живота, єй дражки шлїзки и нє лєгко видлїви. 7 А тераз, сину, послухай ме, нє одруц мойо слова! 8 Най твоя драга водзи далєко од нєй, нє приблїжуй ше ґу дзвером єй дому, 9 же би твой живот нє придала другим, твойо жице нємилосердним, 10 же би ше цудзи нє наполнєли зоз твою силу, же би твой труд нє пошол до цудзих домох. 11 А на концу ше будзеш каяц, кед ослабню часци твойого цела, 12 и повеш: „Як сом нєнавидзел поуку и мойо шерцо одруцало опомнуца! 13 Нє слухал сом глас того цо ме опоминал и нє нагинал сом свойо ухо ґу тому цо ме поучовал. 14 Бул сом у скоро каждим злу, у стред збору и сходу”. 15 Пий воду зоз своїх судзинох, зоз свойого власного жридла! 16 Най ци ше нє розлїваю води зоз твойого жридла, най чечу твойо води на твойо площи! 17 Най буду лєм твой маєток, а нїхто цудзи най нє ма часц зоз тобу! 18 Твойо жридло води най будзе твой маєток, вешель ше зоз жену своєй младосци. 19 Сарня любови и гачатко твоєй ласки най ци приповеда, 70


най це водзи твоя вибрана и най вше будзе з тобу, бо з єй любову будзеш вше обняти. 20 Нє будз отворени за цудзу, и най це нє облапяю руки нє твоєй! 21 Бо драги чловеково пред Божима очми, вон провадзи шицки його дражки. 22 Беззаконства вяжу чловека, кажди ше вяже з ланцами власних грихох. 23 Таки умера пре нєукосц, вируцени є з полноти свойого живота и препада пре глупосц. Лєнюх и брамушка 6 1

Сину, кед ручиш за свойого приятеля, придаш свою руку нєприятельови, 2 бо власни уста – моцна мрежа за чловека, будзе влапени з ґамбами власних устох. 3 Сину, зроб тото цо ци розказуєм и ратуй ше, бо пре свойого приятеля спаднєш до рукох злих людзох! Идз, нє зунуй, и розгнївай свойого приятеля за котрого ши ручел. 4 Нє дай сон своїм очом, анї задримац своїм очним клїпком, 5 же би ши ше виратовал як сарня зоз шильки и як птица зоз мрежи. 6 Идз ґу брамушки, лєнюху, и припатрай ше на єй роботу и од того постань мудрейши! 7 Вона нє ма анї жеми, нє ма анї того цо би ю примушовал, анї є нє под владаром, 8 алє влєце пририхтує вельо єдзеня, под час жатви пририхтує єдзенє. 8а Идз ґу пчоли и попать яка є вредна, як чесно окончує роботу. 8б Плоди єй роботи и цар и обични людзе хасную за здравє, шицки ю любя и почитую. 8в Гоч єй моц нєвелька, 71


пре мудросц постала почитована. 9 А ти лєнюху, докля будзеш лєжац? Кеди ше зобудзиш зоз сна? 10 Ище дакус пошпиш, дакус пошедзиш, дакус подримеш, дакус поскладаш руки на перши, 11 а вец ци як зли путнїк придзе худобство и бида як добри бегач. 11а Кед будзеш одлучни, придзе як жридло твоя жатва, а нужда сцекнє як подли бегач. Нєрозумни вше готує зло 12

Нєрозумни и зли чловек ходзи по нєдобрих драгох, джмурка з оком, дава знак з ногу и поучує зоз знаками з пальцами. 14 Тот з погубеним шерцом вше готує зло, таки спричинює зваду у городзе. 15 Прето нагло приходзи його погибель, рана и нєвилїчиме знїщенє, 16 бо ше радує шицкому цо Господь нєнавидзи, и препаднє пре нєчистоту души: 17 око пакосного, язик нєправедного, руки котри прелїваю крев праведного 18 и шерцо котре готує зли задумки, и ноги котри понагляю твориц зло. 19 Фалшиви шведок розпалює спреводзку и шири обвини медзи братами. 13

Родительски опомнуца 20

Сину, тримай ше закона свойого оца и нє одруцай розкази своєй мацери! 21 Привяж их занавше до своєй души, полож себе их на шию. 22 Кед ше преходзиш, водз их най буду зоз тобу и най це чуваю кед шпиш, а кед ставаш – най бешедую зоз тобу, 23 бо заповид закона лампа и шветло и драга живота и опомнуце и поука 24 же би це зачувала од одатей жени и од гришного язика цудзинки, 25 же би це нє звладала жажда краси, же би це нє влапели єй очи, 72


же би це нє одняли єй оберва. 26 Цена єдней блуднїци така як и єдного хлєба, а жена лапа драгоцини души хлопох. 27 Чи дахто може вжац жирячку до наруча, а нє запалїц шмату? 28 Чи дахто може ходзиц по розжиряченим углю, а нє спалїц ноги? 29 Так и тот цо уходзи ґу одатей жени: нє останє нєвини анї єден котри ю доруши. 30 Нє чудне кед влапя дакого як краднє, бо краднє же би насицел душу котра гладує. 31 А кед будзе влапени – враци седем раз и да шицок свой маєток же би ше ошлєбодзел. 32 А прелюбнїк пре нєдостаток розумa траци свою душу, 33 церпи боль и ганьбу, и його ганьба нє будзе висцерана до вика. 34 Бо гнїв єй чловека полни ревнївосци, нє стрима ше на дзень суду, 35 нє одкупи мержню нї з яку цену, нє одклонї ю з велїма дарунками. 7 1

Сину, тримай мойо слова, зачувай у себе мойо заповиди! 1а Сину, почитуй Господа и будзеш моцни, нє бой ше нїкого крем нього! 2 Тримай мойо заповиди и будзеш жиц, мойо слова як жренко у очох. 3 Окруц их коло своїх пальцох, випиш их доокола свойого шерца! 4 Поведз же мудросц твоя шестра, зроб же би розум бул твой приятель, 5 же би це чувал од цудзей и гришней жени кед це вона прицагує з любовнима словами. 6 Кед през облак свойого дому попатрела на улїцу, 7 збачела медзи нєрозумнима дзецми леґиня слабого розуму 8 котри преходзел през крижну драгу при єй доме 9 и бешедовал у вечаршей цмоти, кед була ноцна цихосц и цмота. 10 И жена го стрета – випатра як блуднїца, справує ше так же би вискочело шерцо младих. 73


11

Вона возбудзуюца и погубена, єй ноги дома нє маю мира. 12 Якиш час ше круци вонка, якиш час стреже по улїцох на каждим углє, 13 вец го влапела, побочкала и без ганьби на твари прегварела ґу ньому: 14 „Мам мирну жертву – давам нєшка свой завит, 15 прето сом вишла опрез тебе, жадаюци твою твар – нашла сом це. 16 На свою посцель сом престарла плахти, закрила сом ю з килимами зоз Єгипту. 17 Покропела сом свою посцель зоз шафраном, а свой дом зоз циметом. 18 Войдз и будземе ше насладзовац у любови до рана, придз и препущиме ше любосци, 19 бо мой муж нє дома, пошол на далєку драгу 20 и вжал до руки торбу зоз пенєжом. Враци ше до свойого дому о вельо днї”. 21 Зведла го зоз велїма словами, зведла го зоз своїма ґамбами як зоз мрежу 22 и вон пошол за ню зведзени, як вол котрого водза на кланє, як пес на ременчку, 23 як єлень потрафени зоз стрилу до печинки. Понагля як птица до шильки, нє знаюци же ше змага за душу. 24 Тераз ме послухай, сину, и чувай слова моїх устох! 25 Най твойо шерцо нє скруци на єй драги, 26 бо велїх ранєла и звалєла, без числа тоти цо их забила. 27 Єй дом – драги до аду, вони водза до хижох шмерци. Похвала мудросци 8 1

Ти преглашуєш мудросц же би це розум послухал, 2 бо вона на високих верхох, стої медзи драгами. 74


3

Шедзи при капурох владарох, на уходох вишпивує: 4 „Вас, хлопи, поволуєм и посилам свой глас сином людским. 5 Зрозумце спреводзку, нєвини! Нєпросвищени, обрацце шерцо! 6 Послухайце ме, бо будзем бешедовац чесне и будзем з ґамбох виношиц праведне. 7 Бо мойо гарло виглашує правду, а нєнавидзим ґамби котри спреведаю. 8 Шицки слова з моїх устох справедлїви, у нїх нєт нїчого нєчесного анї погубеного. 9 Шицко видлїве тим цо розумя и правдиве тим цо находза знанє. 10 Вежнїце поуку, а нє стрибло, и знанє скорей як преверене злато. Волїце вибрац знанє як чисте злато, 11 бо мудросц красша од драгоциного каменя, нє вреднєйши од нєй шицки драгоциносци. 12 Я мудросц, жиєм вєдно з пораду и розумом и поволала сом роздумованє. 13 Господнї страх нєнавидзи нєсправедлївосц, гербносц и розпусту и драги зла. Нєнавидзим викривени драги злих. 14 Мам пораду и довирлївосц, мам розум и силу. 15 По мнє царую царове, владаре записую справедлївосц. 16 По мнє ше преславяю вельможни, по мнє владаре паную зоз жему. 17 Я любим тих цо мнє любя, найду ме тоти цо ме глєдаю. 18 По мнє наставаю богатство и слава и вельки маєток и справедлївосц. 19 Красше уживац у моїх плодох як у злату и драгим каменю, мойо плоди красши од вибраного стрибла. 20 Ходзим по драгох справедлївосци, жиєм на дражкох праведносци 21 же бим дала маєток тим цо ме любя, же бим наполнєла їх скарбнїци з добром. 21а Кед вам нависцим цо ше случи през дзень, спомнєм и начишлїм и тото цо ше случи до вика. 75


Творча мудросц 22

Господь ме створел як початок своїх драгох за свойо дїла, пред вичносцу ме установел на початку, 24 скорей як була створена жем и скорей як були створени бездни, скорей як вибили жридла водох. 25 Скорей як настали гори, скорей як шицки бреги – вон ме народзел. 26 Господь створел краї, нєнаселєни места и високи населєни места под нєбом. 27 Була сом з нїм кед пририхтовал нєбо и кед укрипйовал свой пристол над витрами 28 и кед горе поставял хмару и кладол тирваци жридла под нєбом 29 и кед поставял моцни основи жеми – 30 я була зоз нїм, була сом тота котрей ше радовал през дзень и радовала сом ше пред його твару у каждим чаше 31 кед ше вон радовал кед закончел швет и радовал ше сином людским. 32 А тераз ме, сину, послухай! 34 Блажени чловек котри ме послуха, чловек котри ше будзе тримац моїх драгох, котри дзень и ноц стої при моїх дзверох, котри чува уходи до мойого дому. 35 А мойо виходи – виходи живота, сполнює ше жаданє Господнє. 36 Тоти цо процив мнє гриша осквернюю свойо души, а тоти цо мнє нєнавидза любя шмерц”. 23

Поволанка мудросци 9 1

Мудросц себе збудовала дом, и поставела седем слупи. 2 Заклала свойо жертви, наляла до своєй судзини вина, и приготовела свой стол. 3 Послала своїх слугох поволуюци з високу поволанку ґу погару зоз словами: 76


4

„Хто нєрозумни – най скруци ґу мнє”. А тим цо им хиби розум гварела: 5 „Гибайце и єдзце мой хлєб, пийце вино котре сом вам наляла. 6 Охабце глупосц и будзеце жиц, глєдайце розум же бисце жили, подзвигнїце розум у знаню!” Початок мудросци – страх Господнї 7

Хто поучує нєдобрих – тот себе здобудзе ганьбу, хто гандрує безбожного – сам себе обвинює. 8 Нє опоминай злих же би це нє знєнавидзели! Опоминай мудрого – будзе це любиц. 9 Дай мудрому нагоду и постанє ище мудрейши, поучуй праведного и дода ґу тому цо достал. 10 Початок мудросци – страх Господнї, а порада святих – розум. 10а Бо знац закон – то добри розум. 11 На таки способ будзеш длуго жиц и буду ци ше примножовац роки живота. 12 Сину, кед ши постал мудри, будзеш мудри себе и своїм ближнїм, а кед ши постал зли, сам випиєш зло. 12а Хто ше опера на спреводзки тот будзе напасац витри и будзе оганяц птици котри лєтаю, 12б бо вон зохабел драги власней винїци, дражки власного поля запущел. 12в Преходзи през безводну пустиню, по жеми одредзеней за сушу, збера з руками нєплодносц. Нєрозумна жена зводзи з драги 13

Нєрозумна и упрекосна жена остава без фалатка до устох, вона нє зна за ганьбу. 14 Шедзи пред дзверми свойого дому на столчку, же би ше видзела на улїци, 15 доволуюци тих котри тамадз преходза и тих цо иду по своїх драгох: 16 „Хто з вас найнєрозумнєйши най зайдзе ґу мнє”. 77


А тих цо нє маю розума нагваря, гуторяци: 17 „Берце скрити хлєб и смакуйце и сладку крадзену воду”. 18 Тот нє зна же синове жеми при нєй препадаю и же постаню плєн аду. 18а Прето идз далєй, нє затримуй ше на тим месце и нє затримуй свойо очи на нєй, 18б бо так войдзеш до цудзей води и прейдзеш през цудзу рику. 18в Чувай ше од цудзей води и нє пий зоз цудзого жридла 18г же би ши жил длуги вик, и додаю ци ше роки живота. ІІ ВЕЛЬКИ СОЛОМОНОВ ЗБОРНЇК ПРИТЧОХ Соломоново мудри виреченя 10 1

Мудри син приноши оцови радосц, нєрозумни син жалосц мацери. 2 Беззаконїком нє поможу скарби, праведносц виратує од шмерци. 3 Господь нє знїщи зоз гладом праведну душу, алє знїщи живот безбожних. 4 Худобство понїжує чловека, а руки шмелих ше збогацую. 4а Виховани син будзе мудри, а нєрозумного буду хасновац як слугу. 5 Розумни син ше ратує од пекоти, нєрозумного знїщи витор у жатви. 6 Господнї благослов на глави праведного, а уста безбожних наполнює безконєчни жаль. 7 Спомин праведних у похвалних писньох, а мено безбожних ше загаши. 8 Мудри прилапює заповиди зоз шерцом, а нєрозумни спаднє пре свойо нєчесни ґамби. 9 Хто ходзи чесно – тот ходзи безпечно, хто викривює свойо драги – будзе препознати. 10 Хто спреведацо джмурка з очми, приводзи на людзох нєволю, а хто отворено опомина – тот твори мир. 11 Жридло живота у руки праведного, 78


а уста безбожного закриє препасц. 12 Мержня розпалює зваду, а нєзвадлївих закрива любов. 13 Хто на ґамбох ноши мудросц тот з палїцу биє чловека котри нє ма шерца. 14 Мудри прикриваю знанє, а нєроздумани уста приблїжую препасц. 15 Маєток богатих – утвердзени город, а худобство безбожних – препасц. 16 Дїла праведних творя живот, а плоди безбожних – грихи. 17 Вихованє чува драги праведного живота, а вихованє без опоминаня заводзи. 18 Праведни ґамби закриваю мержню, а тоти цо виноша клевети найшалєнши. 19 Берблявосц нє сцекнє од гриха, а кед стримуєш свойо ґамби – будзеш розумни. 20 Язик праведного – стрибло очисцене у огню, а шерцо безбожного препаднє. 21 Ґамби праведних познаю возвисшене, а нєрозумни умераю у худобстве. 22 Благослов Господнї на глави праведного, вон збогацує и нє приноши смуток до шерца. 23 Нєрозумни зоз шмихом спричинює зло, а чловекова мудросц народзує розсудлївосц. 24 Безбожни ходзи у погибелї, а жаданє праведного приємне. 25 Кед наидзе буря – безбожни нєстанє, а праведни ше вимкнє и виратує ше навики. 26 Як нєдозрете грозно чкодлїве за зуби и дим за очи, так беззаконство за тих цо го творя. 27 Господнї страх предлужує днї, а роки безбожних ше скраца. 28 Радосц останє зоз праведнима, а надїя безбожних препада. 29 Страх Господнї – твердиня праведного, а погибель за тих цо творя зло. 30 Праведни ше до вика нє подава, а безбожни нє буду пановац на жеми. 31 З устох праведного капка мудросц, а язик нєправедного нєстанє. 32 Ґамби праведних людзох вилїваю благодать, а уста безбожних ю одбиваю. 79


11 1

Фалшиви мири бруд пред Господом, а праведна мира му приємна. 2 Дзе ше зяви гордосц, там и нєчесносц, а уста понїзних дзбаю о мудросци. 3 Кед умре праведни – охаби смуток, а препасц гришних такой приноши радосц. 4 Нє помогнє богатство на дзень гнїву, а правда виратує од шмерци. 5 Праведносц випросца драги нєвиним, а безбожносц пада до нєправедносци. 6 Праведносц ратує справедлївих, а препасц находзи беззаконїкох. 7 Кед умера праведни чловек нє препада надїя, а слава безбожних препада. 8 Праведни ше виратує, безбожни будзе влапени место нього. 9 У устох безбожних шилька за согражданох, а знанє праведних водзи до добра. 10 На добру праведних дзвига ше город, 11 а з устами безбожних ше валя. 12 Сограждана вишмеює тот цо нє ма розума, а розумни чловек цихо. 13 Бешедлїви чловек одкрива намиру на збору, а вирни чува намири у духу. 14 Тоти цо нє маю управу падаю як лїсце, а спашенє у добрей поради. 15 Гришни роби зло кед ше здружи з праведним, бо нєнавидзи глас осторожносци. 16 Приємна жена приноши чловекови славу, а жена котра нєнавидзи правду – пристол безчесци. Лєнїви нє буду мац богатство, а витирвали ше укрипя у богатстве. 17 Милосердни чловек роби добре своєй души, а нємилосердни знїщує свойо цело. 18 Безбожни твори нєправедни дїла, а праведним потомки награда за правду. 19 Праведни син ше народзує за живот, а вигнанство безбожного за шмерц. 20 Господь мержи розпусни драги, а прилаплїви му шицки котри нєпорочни на своїх драгох. 21 Тот цо нєщиро дава руку руки 80


нє останє нєпокарани, а хто шеє праведносц – достанє праведну награду. 22 Як каричка у нозґрох швинї, така краса нєрозумней жени. 23 Кажде жаданє праведних добре, а надїя безбожних препаднє. 24 Єст таких котри свойо власне шею и збераю вецей, а єст и таких котри згартаю, а зменшує ше им. 25 Кажда щира душа благословена, а гнїваци чловек нє углядни. 26 Тот цо чува жито най го зохаби народом, а благослов на главу того хто дзелї. 27 Тот цо твори добро глєда добру благодать, а хто глєда зло – воно го найдзе. 28 Хто ше наздава на богатство – тот спаднє, а хто ше заклада за праведних – тот ше дзвигнє. 29 Хто нє дзба о своїм доме – нашлїдзи витор, а нєрозумни постанє слуга мудрого. 30 Зоз плоду праведносци рошнє древо живота, а души беззаконїкох буду одняти скорей часу. 31 Кед ше праведни лєдво спаши, дзе ше аж найдзе безбожни и гришни? 12 1

Хто люби поуку – люби знанє, а хто нєнавидзи опомнуце – тот нєрозумни. 2 Лєпши тот цо нашол благодать у Господа, а нєправедного чловека нє спомню. 3 Нє найдзе чловек щесце у беззаконству, а коренї праведних нє буду вирвани. 4 Статочна жена – венєц свойому чловекови, а жена котра роби зло нїщи свойого чловека як хробак древо. 5 Думки праведних – правда, а з безбожнима управя спреводзка. 6 Слова безбожних спреведаци, а праведних спаша їх уста. 7 Кед будзе звалєни безбожни – будзе знїщени, а доми праведних ше отримаю. 8 Людзе хваля уста розумного, а нємудрого вишмеюю. 9 Лєпши нєуглядни чловек котри роби за себе, 81


як тот цо ше окружел зоз чесцу, а нє ма хлєба. 10 Праведни санує животи свойого статку, а шерца безбожних нємилосердни. 11 Тот хто обрабя свою жем обезпечи себе хлєба, а тоти цо иду за марнотами нє маю розума. 11а Хто препровадзує час насладзуюци ше з вином, охаби ганьбу у своїх твердиньох. 12 Жаданя безбожних нєдобри, а коренї побожних моцни. 13 Пре грих ґамбох гришнїк пада до мрежох, а праведни им вимкнє. 13а Хто ма благи попатрунок будзе помиловани, а тот цо ше стрета при капурох будзе засмуцовац души. 14 Од плодох своїх устох чловекова душа ше наполнї з добрами – будзе єй дата награда пре єй ґамби. 15 Драги нєрозумних прости у їх очох, а мудри слуха поради. 16 Нєрозумни такой висловює свой гнїв, а схопни скрива свою ганьбу. 17 Праведни обявює доказану виру, а нєчесни шведок спреведа. 18 Єст таких цо зоз словами джобу як з мечом, а бешеда мудрих лїчи. 19 Праведни ґамби даваю правдиве свидоцтво, а нагли шведок ма нєправедни язик. 20 Спреводзка у шерцу того котри пририхтує зло, а тоти цо жадаю мир буду ше радовац. 21 Праведному нє принєше приємносц нїч нєправедне, а безбожни ше наполня зоз злом. 22 Господь нєнавидзи спреведаци ґамби, а приємни му тоти цо творя правду. 23 Розумни чловек – пристол знаня, а шерца нєрозумних знайдзе преклятство. 24 Рука вибраних будзе лєгко пановац, а нєчесни постаню плєн. 25 Страшне слово знємирює шерцо праведного чловека, а добра вистка го розвешелює. 26 Розумни праведнїк сам себе приятель, а думки безбожних нєпристойни. Зло будзе прешлїдовац гришнїкох, а безбожних зведзе їх драга. 27 Спреводзкош нє достанє плєн, 82


а чисти чловек – драгоцини скарб. 28 На драгох праведносци живот, а драги тих цо паметаю зло водза до шмерци. 13 1

Мудри син послухни оцови, а нєпослухни син – на погибель. 2 Добри будзе єсц зоз плодох праведносци, а души беззаконїкох буду предчасно знїщени. 3 Хто меркує на свойо уста – чува свою душу, а хто ма нєроздумани ґамби – сам себе знїщує. 4 Кажди лєнюх полни жажди, а руки одважних у роботи. 5 Праведни нєнавидзи нєправедне слово, а безбожни поганьбени и нє ма щиросци. 6 Праведносц чува нєвиних, а з безбожних зло прави гришнїкох. 7 Єст таких цо ше правя богати, гоч нїч нє маю, а єст таких цо скромни у вельким богатстве. 8 Одкуп чловековей души – власне богатство, а худобни нє витрима гроженє. 9 Шветло праведних вше швици, а шветло безбожних ше гаши. 9а Души котри спреведаю блукаю у грихох, а праведни саную и змилую ше. 10 Зли у гордосци робя зло, а тоти цо познаю себе – мудри. 11 Маєток здобути швидко и нєзаконїто постанє мали, а тому хто го збера з побожносцу ше примножує. Праведни санує и жича. 12 Лєпши тот цо почина помагац од шерца, як тот цо обецує и дава надїю, бо добре жаданє – древо живота. 13 Хто нєнавидзи роботу, будзе од нєй знєнавидзени, а хто ше бої заповидох – тот здравого розуму. 13а Гамишному синови нїч нє добре, а мудрому слугови дїла буду успишни и його драга будзе проста. 14 Мудрому закон жридло живота, а нєрозумни умре у шильки. 15 Добри розум дава благодать. Знац закон – прикмета доброго розуму, 83


а драги тих цо нєнавидза – погибельни. 16 Кажди схопни роби зоз знаньом, а нєрозумни розширює свойо зло. 17 Злослїви цар спаднє до зла, а вирни вистнїк го виратує. 18 Вихованє одганя худобство и ганьбу, а хто прилапює опомнуце – будзе преславени. 19 Жаданя побожних краша душу, а дїла безбожних далєко од знаня. 20 Хто ходзи з мудрима – будзе мудри, а хто ходзи з нєрозумнима – будзе препознати. 21 Тих цо гриша будзе прешлїдовац зло, а праведних знайдзе добро. 22 Добри чловек будзе мац як нашлїдство унукох, богатство безбожних ше чува за праведних. 23 Праведни пожию у богатстве велї роки, а нєправедни швидко погиню. 24 Хто санує палїчку – нєнавидзи свойого сина, а хто го люби – уважно го виховує. 25 Кед праведни є – насицує свою душу, а души безбожних бидую. 14 Мудри жени будую доми, а нєрозумна знїщує зоз своїма руками. 2 Хто ходзи просто, бої ше Господа, а хто викривя свойо драги – будзе знєважени. 3 З устох нєрозумних виходзи конарчок пихи, а мудрих чуваю їх ґамби. 4 Там дзе нєт воли – яшля празни, а там дзе богати урожай видно моц волох. 5 Правдиви шведок нє спреведа, а фалшиви шведок розпалює спреводзку. 6 Будзеш глєдац мудросц при злих и нє найдзеш, а розумним знанє лєгко доступне. 7 У нєрозумного чловека шицко наспак, а мудри ґамби – средство за спознанє. 8 Мудросц розумних препозна їх драги, нєрозумносц глупих у блуканю. 9 Доми беззаконїкох ше муша очисциц, а доми праведних приємни. 10 Чловеково шерцо чувствительне, боляца його душа, 1

84


а кед ше радує – пиха ше нє миша. 11 Доми безбожних буду знїщени, а шатри праведних буду стац. 12 Єст драга котра випатра людзом добра, алє єй конєц ведзе на дно аду. 13 Смуток ше нє зєдинює з радосцами, а остатня радосц преходзи до смутку. 14 Шмели ше засици зоз своїма драгами, а добри чловек зоз своїма думками. 15 Простодушни вери каждому слову, а роздумани прилапює пoкаянє. 16 Мудри пре страх керує зло, а нєрозумни, прешвечени до себе, здружує ше зоз беззаконїком. 17 Гнїваци роби нєроздумано, а розумни чловек вельо подноши. 18 Нєрозумни дзеля зло, а мудри здобуду знанє. 19 Зли ше пошпоца пред добрима, а безбожни буду служиц пред дзверми праведних. 20 Приятелє буду знєважовац худобних приятельох, а богати маю велїх приятельох. 21 Хто знєважує худобних – гриши, а блажени тот цо указує милосердиє ґу худобним. 22 Тоти цо блукаю робя зло, а добри творя милосердиє и правду. Тоти цо робя зло нє познаю милосердиє и вирносц, милосердиє и вирносц з тима цо робя добре. 23 Кажди хто дзба ма надосц, а хто люби вилагоду и нємилосердни є – будзе у худобстве. 24 Прикладни чловек венєц мудрих, а живот глупих нєдобри. 25 Правдиви шведок ошлєбодзує душу од зла, а фалшиви розпалює нєправду. 26 У страху Господнїм моцна надїя, своїм дзецом дава потримовку. 27 Розказ Господнї жридло живота, дава обкеровац смертельни мрежи. 28 Слава цара у численосци народу, а щезованє народу – препасц владара. 29 Сцерпезлїви чловек полни розуму, а малодушни барз нєрозумни. 85


30

Приємни чловек – лїкар шерца, а чувствительне шерцо – хробак у косцох. 31 Тоти цо клеветаю худобного гнїваю того хто го створел, а хто го почитує – милосердни є ґу худобному. 32 Безбожни будзе одруцени пре власне зло, а тот цо ше наздава праведни у своєй святосци. 33 У добрим шерцу чловека – мудросц, а у шерцу нєрозумних ю нє мож найсц. 34 Праведносц звекшує народ, а грихи зменшую племена. 35 Царови приємни розумни слуга, зоз своїм добрим справованьом оддалює ганьбу. 15 1

Гнїв знїщує и розумних. Приємни одвит одвраца гнїв, а нєприємне слово спричинює гнїв. 2 Язик мудрих зна цо добре, а уста нєрозумних нависцую зло. 3 На каждим месце очи Господа – видза злих и добрих. 4 Вилїченє язика – древо живота: хто го чува, наполнї ше зоз духом. 5 Глупи ше вишмеює з оцовей поуки, а хто чува його заповиди постава мудри. 6 Кед ше праведносц умножує – то велька сила, а безбожни буду викоренєни зоз жеми. Доми праведних барз крипки, а плоди безбожних препадню. 7 Ґамби мудрих ше стримую з розуменьом, а шерца нєрозумних нєосторожни. 8 Жертви безбожних бридки Господу, а молитви праведних му приємни. 9 Драги безбожних бридки Господу, а мили му тоти цо шлїдза праведносц. 10 Вихованє доброго позна ше по тих цо зоз нїм, а тоти цо нєнавидза опоминанє закончую у ганьби. 11 Господь видзи ад и погибель, а ище баржей шерца людзох. 12 Нєвиховани нє люби тих цо го опоминаю, а зоз мудрима ше нє дружи. 13 Кед ше шерцо радує, твар розквита, 86


а у смутку є нахмурена. 14 Праведне шерцо глєда знанє, а уста нєвихованих знаю зло. 15 Очи злих нєпреривно обчекую зло, а добри вше мирни. 16 Лєпша мала часц з Господнїм страхом як вельки скарби без страху. 17 Лєпше госценє зоз желєняву у любови и благодатї як говедзина понукнута з нєприятельством. 18 Гнїваци чловек пририхтує битки, а сцерпезлїви змирює и тоту цо настала. 18а Сцерпезлїви чловек змирює звади, а зли ище баржей розпалює. 19 Драги лєнївих полни церня, а драги чесних – вировнани. 20 Мудри син приноши оцови радосц, а глупи син ше вишмеює зоз своєй мацери. 21 Драги глуптака без розуму, а розумни чловек ходзи по простих. 22 Тоти цо нє почитую пораду одруцаю розум, а у шерцох тих цо радза – порада. 23 Зли чловек ю нє послуха, анї сам нє пове дацо хасновите и добре за заєднїцу. 24 Роздумованє розумного – драги живота, же би ше обрациц и виратовац ше од аду. 25 Господь валя доми гордих, а укрипює маєток ґдовици. 26 Господь мержи нєсправедлїви думки, а бешеди нєвиних чесни. 27 Тот кого подплацаю знїщує сам себе, а спашени тот цо нєнавидзи примац дарунки. 27а Грихи ше очисцаю з милодарами и виру, а зоз страхом Господнїм кажди керує зло. 28 Шерца праведних утвердзую виру, а уста злих одвитую зоз злом. 28а Господу приємни драги праведних людзох, на нїх и нєприятелє поставаю приятелє. 29 Бог далєко од безбожних, алє чує молитви праведних. 29а Лєпше назберац мало з праведносцу, як вельки урожай з нєсправедлївосцу. 29б Най чловеково шерцо дума на праведне 87


же би його крочаї були прости пред Богом. 30 Око котре видзи добра розвешелює шерцо, а добра вистка змоцнює косци. 32 Хто одбива поуку нєнавидзи самого себе, а хто прима опомнуца – люби свою душу. 33 Божи страх – то вихованє и мудросц, а початок слави будзе з ню ускладзени. 16 1

Чловек задумує у шерцу, а одвит язика од Бога. 2 Шицки дїла понїзного видно пред Богом, а безбожни препадню на дзень зла. 3 Звер свойо дїла Господу и зисца ше твойо задумки. 4 Господь шицко зробел зоз своїм цильом, аж и гришнїка за дзень зла. 5 Кажди горди у шерцу нєчисти пред Богом, а тот цо нєщиро сциска руку зоз руку нє останє нєпокарани. 6 Початок добрей драги – робиц праведно, то приємнєйше Богови як приношенє жертви. 9 Шицки Господнї дїла зробени зоз справедлївосцу, а безбожни будзе зачувани за зли дзень. 10 На царових устох предсказанє, його уста нє погриша на судзе. 11 Преважованє килашох – справедлївосц пред Господом, його дїла – точни мири. 12 Цар мержи того цо роби зло, пристол власци ше здобува зоз справедлївосцу. 13 Царови приємни праведни ґамби, вон люби слова правди. 14 Гнїв цара – вистнїк шмерци, а мудри чловек го примири. 15 Царов син у шветлу живота, а тоти цо му прихильни – як хмара ярнього дижджу. 16 Гнїзда мудросци пожаданши од злата, гнїзда розуму пожаданши од стрибла. 17 Драги живота оддалюю ше од зла, а драги праведносци – предлуженє живота. Хто прилапює поуку будзе у добру, хто ше трима опомнуцох – постанє мудри. Хто чува свойо драги тот чува свою душу. 88


Хто люби свой живот тот будзе стримовац свойо уста. 18 Гордосц идзе пред погибелю, а пред паданьом глупосц. 19 Лєпше буц благи з понїженима як дзелїц плєн з насилнима. 20 Розумни находзи добро у роботи; блажени тот цо ше упова на Бога. 21 Мудрих и розумних наволую злима, а баржей слухаю сладкословних. 22 Розум жридло живота тому цо го здобул, а вихованє глупих гришне. 23 Шерцо мудрого роздумує о тим цо видзе з його устох, на його ґамбох пребува роздуманосц. 24 Добри слова як медово колачи, їх сладосц лїк за душу. 25 Єст драги котри випатраю чловеку прости, алє їх конєц патри на дно аду. 26 Чловек ше трудзи у роботи и одганя свою погибель, а нєчесни ноши погибель на своїх устох. 27 Глупи чловек ше закопує до зла и на своїх ґамбох збера огень. 28 Нєправедни чловек шири зло, зоз швичнїком спреводзки швици злим и роздвоює приятельох. 29 Законопреступни чловек спокушує приятельох и одводзи их на нєдобри драги. 30 Хто зацемнєл свойо очи роздумує погубено, означує зоз своїма ґамбами шицки зла; вон пец зла. 31 Старосц то венєц чесци, находзи ше на драгох праведносци. 32 Сцерпезлїви чловек лєпши од моцного, тот цо панує над гнївом лєпши од того цо забера город. 33 Нєправедним до першох уходзи кажде зло, а од Господа приходзи шицко праведне. 17 1

Лєпши фалаток хлєба зоз задовольством у мире як дом полни шицкого добра и нєправедних жертвох зоз битку. 2 Розумни слуга будзе управяц з нєрозумним паном и подзелї часц зоз братами. 3 Як цо ше стрибло и злато преверює у огню, так ше шерца вибраних преверюю пред Господом. 89


4

Зли слуха глас беззаконїкох, а праведни ше нє да завесц спреведацим ґамбом. 5 Хто ше подшмеює худобному – розгнївує того хто го створел. Хто ше радує кед дахто умера – нє останє нєпокарани, а милосердни будзе помиловани. 6 Старим коруна унуки, а слава дзецох їх оцове. 6а За праведного цала вселена богатство, за нєправедного – цалком нїч. 7 Нєрозумному нє швеча чесни ґамби, анї праведному спреведаци ґамби. 8 Вихованє плаца любови тим цо примаю: кадзи ше лєм обраци – ведзе ше му добре. 9 Хто скрива кривду – глєда любов, хто ю нє сце скриц, оддвоює ше од приятельох и фамилиї. 10 Гроженє розбива шерцо розумного, а нєрозумни нє чувствує анї бичованє. 11 Кажди зли преглїбює зваду, а Господь му пошлє нємилосердного ангела. 12 Бриґа спаднє на розумного чловека, а глупи здумує зло. 13 Хто за добре враца зло, нє пойдзе зло зоз його дому. 14 Власц дава словом початок справедлївосци, а нєпорозуменя и зраженя водза до биди. 15 Хто праведного трима за нєправедного, а нєправедного за праведного, тот нєчисти и омержени пред Господом. 16 Нацо нєрозумному богатство кед тот цо нє ма шерца нє може здобуц мудросц. 16а Тот цо себе прави високи дом глєда препасц, а хто ше нє сце учиц спаднє до зла. 17 У каждей нагоди май приятельох, а браца най ци буду од хасну у нєвольох, бо ше и родза за тото добродїйство. 18 Нєрозумни чловек себе кляпка и радує ше самому себе, як и тот котри ручи зоз своїм приятельом. 19 Хто люби грих, радує ше кед ше вадза. 20 Тот цо нє ма шерца нє сходзи ше з добрима, тот цо ма спреведаци язик найдзе ше у нєволї. 21 Шерцо нєрозумного мука за того цо го ма. Нє цеши ше оцец у нєвихованим синови, 90


а розумни син приноши радосц своєй мацери. 22 Веселе шерцо дава здравє, а жалосному чловекови ше суша косци. 23 Драги того цо прима до наруча дарунки нє буду успишни, бо безбожни скруцує з драги праведносци. 24 Твар розумного чловека мудра, а очи глупого на концох жеми. 25 Нєрозумни син кара за оца и боль за тоту котра го народзела. 26 Нє добре карац справедлївого чловека, анї ше тайно догваряц процив совисного владара. 27 Тот цо ше стримує виповесц оштре слово – роздумани, сцерпезлїви и розумни чловек. 28 Нєрозумному котри глєда мудросц припозна ше мудросц, а кед ше дахто прави нєми – випаднє мудри. 18 Чловек котри ше сце оддзелїц од приятельох глєда вигварку. У шицких часох будзе поганьбени. 2 Нєрозумному нє потребна мудросц, баржей го водзи глупосц. 3 Кед зли войдзе до глїбини зла, нї за цо нє дзба: обнїма го ганьба и квилєнє. 4 Слово у чловековим шерцу – глїбока вода, чечуца рика и жридло живота. 5 Нє добре хвалїц твар безбожного, анї нє дошлєбодзене викривяц правду на суду. 6 Ґамби глупого водза до зла, а його упрекосни уста доволую шмерц. 7 Уста нєрозумного – то його препасц, а його ґамби шилька за його душу. 8 Лєнївих валя страх, а души хлопох цо таки як жени буду гладовац. 9 Хто себе нє виправи у своїх дїлох, вон брат того цо сам себе знїщує. 10 Мено Господа у велїчеству його сили, праведнїки котри приходза ґу ньому буду воздзвигнути. 11 Маєток богатого то утвердзени город, його слава прави вельки цинь. 12 Пред знїщеньом ше чловеково шерцо воздзвигує, а пред славу постава покорне. 13 Хто одвитує скорей як вислуха – то його глупота и ганьба. 1

91


14

Розумни слуга змирює гнїв чловека, алє хто поднєше малодушного чловека? 15 Шерцо розумного здобува знанє, а уха мудрих глєдаю розуменє. 16 Дарунок змоцнює чловека и поставя го ґу владаром. 17 Праведни обвинює самого себе у бешеди на суду, а кед почнє процивнїк – будзе поганьбени. 18 Коцка прерива зраженя и розгранїчує силних. 19 Кед брат братови помага – вон як тварди город, високи и силни, як утвердзена царска палата. 20 Зоз плодами своїх устох чловек наполнює свой жалудок, а з плодами своїх ґамбох ше засицує. 21 Шмерц и живот под власцу язика – тоти цо над нїм паную буду єсц його плоди. 22 Тот цо нашол добру жену – нашол благодать, достал радосц од Бога. 22а Хто виганя добру жену – виганя добро, а хто ше трима прелюбнїци – тот глупи и безбожни. 19 1

Лєпши худобни котри ходзи у своєй щиросци як богати зоз спреведацима ґамбами, ище и глупи. 2 Нє добра душа без знаня, а хто ма нагли крочай – пошпоци ше. 3 Чловекова глупосц знїщує його драги, а у своїм шерцу обвинює Бога. 4 Богатство здобува велїх приятельох, худобни остава и без того приятеля котрого ма. 5 Фалшиви шведок нє останє нєпокарани, а тот цо нєсправедлїво обвинює нє сцекнє. 6 Велї ше улїзую царом, алє кажди зли постанє ганьба пред людзми. 7 Кажди хто нєнавидзи худобного брата далєко од приятельства. Добра думка ше приблїжує ґу тим цо ю обачую, розумни чловек ю найдзе. Тот цо прави вельо зла закончи зоз злом, а тот цо розєда зоз словами ше нє спаши. 8 Тот хто збера розуму – люби сам себе, а хто чува мудросц – найдзе добро. 92


9

Фалшиви шведок нє останє нєпокарани, а тот цо розпалює зло од нього и погинє. 10 Нє швечи нєрозумному розкош, анї слугови кед почнє пановац з гербносцу. 11 Милосердни чловек сцерпезлїви, його похвала здогонї беззаконїкох. 12 Царово гроженє як мурчанє лєва, а його радосц – як роса на трави. 13 Нєрозумни син ганьба за оца, а завити зоз заробку блуднїци нєчисти. 14 Дом и маєток оцове додзелюю сином, а жена ше злучує з чловеком по Богу. 15 Хлопи котри таки як жени полни страху, а душа лєнївого гладна. 16 Хто трима заповиди – чува свою душу, а хто нє дзба за свойо драги – препаднє. 17 Тот цо милосердни ґу худобному – жича Богови и вон му враци по його дарунку. 18 Поучуй свойого сина и будзе полни добрей надїї, алє нє дзвигай у гордосци свою душу. 19 Злонамирни чловек барз вельо страци, кед будзе правиц чкоду – прида и свою душу. 20 Сину, слухай поради свойого оца и будзеш мудри до своєй кончини! 21 Велї задумки у шерцу чловека, алє воля Господня остава навики. 22 Милосердиє здобуток за чловека: лєпши праведни худобни як спреведаци богач. 23 Страх Господнї водзи чловека до живота, а хто без страху, будзе препровадзовац ноц на местох дзе нє упозна знанє. 24 Хто нєчесно скрива руки под шмату, нє подзвигнє их анї по уста. 25 Кед глупи покарани – вон постанє шоровши; кед опомнєш розумного чловека – здобудзе знанє. 26 Хто нє почитує оца и нєнавидзи мацер, будзе поганьбени и знєважени. 27 Син котри одбива тримац оцово поуки будзе хасновац бридки слова. 28 Хто ручи за нєрозумного сина – видрижня ше з правди, а уста нєрозумних прелїґню правду. 29 Готую ше батоги за безочних и кара за плєца нєрозумних. 93


20 1

Вино нєумерене, а пиянство насилне; нємудри кажди хто ше з нїм дружи. 2 Царово гроженє ше нє розликує од гнїву лєва: хто го розгнївує – гриши процив своєй души. 3 Чловек славни кед ше оддалї од лаца, а анї єден глуптак нє може без того. 4 Лєнюх ше нє ганьби кед го гандрую, так исто як тот цо жича жита у жатви. 5 Задумка у шерцу чловека – глїбока вода, а розумни чловек ю вичерпа. 6 Чловек – то вельке; милосердни чловек почитовани, алє вирного чловека чежко найсц. 7 Хто нєпорочно пребува у праведносци, охаби свойо дзеци щешлїви. 8 Кед на пристолу шедзи праведни цар, нє дзвига ше процив нього нїяке зло. 9 Хто ше похвалї же ма чисте шерцо, або хто щиро пове же є чисти од грихох? 9а Хто огваря оца и мацер, загашнє му лампа и жренка його очох увидза цмоту. 9б Нашлїдство котре придзе на початку на концу нє будзе благословене. 9в Нє гутор: „Вимсцим ше нєприятельови”, алє чекай на Господа же би ци помогнул. 10 Килаши цо преважую и змерюю и двояка мира – и єдно и друге нєчисте пред Господом 11 и хто так роби у своїм живоце – будзе повязани. Кед леґинь з побожним – його драга проста. 12 Ухо чує и око видзи – и єдно и друге дїло Господнє. 13 Нє люб огваряц же би ши нє бул одруцени, отвор свойо очи и насициш ше зоз хлєбом. 14 „Нїяке, нїяке!” – гутори купец, а кед пойдзе – хвалї ше. 15 Єст злато и вельо бисери, алє розумни ґамби найдрагоцинши украс. 16 Вежнї його шмату, бо ручел за цудзинца; вежнї його залог и кед ручел за цудзинку. 17 Сладки чловекови хлєб спреводзки, а потим ше його уста наполня з писком. 94


18

Намири ше утвердзую на совиту; роздумай и аж вец воюй. 19 Тот цо огваря одкрива тайни; нє друж ше зоз тим чийо уста вше отворени. 20 Хто преклїна свойого оца и свою мацер, загаши ше його лампа и його очи увидза цмоту. 21 Нашлїдство котре на початку швидко здобуте на концу нє будзе благословене. 22 Нє гутор: „Вимсцим ше нєприятельови”. Здай ше на Бога и вон ци поможе. 23 Господь нєнавидзи двояке меранє, фалшиви килаши нєдобри пред нїм. 24 У Господу ше вировную чловеково крочаї, а як смертельни спозна свойо драги? 25 За чловека опасне швидко пошвецац дацо свойо, бо после хвалєня настава каянє. 26 Мудри цар преошива безбожних и руци их на колєсо за мученє. 27 Дух чловека – шветло Господа, котри випитує цо у утроби. 28 Милосердиє и правда – охрана цара, вони з праведносцу буду окружовац його пристол. 29 Мудросц украс младих, а шивидло – слава старикох. 30 Зли дочекаю гирї и тлученя, рани глїбоко у утроби. 21 1

Якa сила води, таке царово шерцо у Божей руки: кадзи го сце обрациц – тамаль го скруцує. 2 Кажди чловек сам себе випатра праведни, алє Господь управя зоз шерцами. 3 Твориц праведни дїла и бешедовац правду – Богу то приємнєйше як кревна жертва. 4 Пишни одважни у своєй гербносци, бо шветло злих – грих. 6 Хто здобува богатство з фалшивим язиком – идзе за нїчомним до мрежох шмерци. 7 Погибель нащивює злих, бо нє жадаю твориц правду. 8 Нєчесних Бог посила на нєчесни драги, 95


бо його дїла чисти и праведни. 9 Лєпше жиц на углє без закрица як з нєправду у вибилєней хижи и у брудней хижи. 10 Душу безбожного нє помилує анї єден чловек. 11 Кед нєумерени будзе покарани, злобни постанє добродушни, а мудри роздума и прилапи знанє. 12 Праведни позна шерца безбожних и нєнавидзи безбожних и злих. 13 Хто затика уха же би нє чул слабого, нє будзе го хто чуц кед вон будзе волац. 14 Таємни дарунок зменшує гнїв, а хто санує дарунки – спричинює вельки гнїв. 15 Вивершенє пресуди радосц за праведних, а святого злодїє тримаю за нєчистого. 16 Чловек котри заблука з драги праведносци будзе спочивац у заєднїци ґиґантох.1 17 Худобни чловек люби радосц, люби вельо вина и олєю. 18 Беззаконїк шмеце за праведного. 19 Лєпше жиц у пустей жеми як зоз звадлїву, язикату и гнївацу жену. 20 Жадани скарб будзе спочивац на устох мудрого, а нєрозумни людзе го прелїґню. 21 Драга праведносци и милосердия здобудзе живот и славу. 22 Мудри вошол до утвердзених городох и розвалял твердиню на котру мали надїю безбожни. 23 Хто чува свойо уста и язик, чува свою душу од нєволї. 24 Упрекосного, безочного и спреводзкоша наволую куґа, а хто злопаметаюци – тот беззаконїк. 25 Жажда знїщує лєнївого, бо його руки нє сцу нїч робиц. 26 Безбожни по цалим дню жада зли жаданя, а праведни щедро милосердни и добротлїви. 27 Господь нєнавидзи жертви безбожних, бо их приноша процивзаконїто. 1 Ґиґанти – у греческей митолоґиї народ валїгорох, дзивих людзох котри упрекосца богом.

96


28

Фалшиви шведок препаднє, а покорни чловек будзе бешедовац осторожно. 29 Нєчесни чловек указує безочну твар, а праведни роздумує о своєй драги. 30 Нєт мудросци, нєт шмелосци, нєт поради процив злого. 31 Коня рихтаю за дзень бою, алє помоц – од Господа. 22 1

Лєпше добре мено як вельке богатство, a понад злато и стрибло – добра любов. 2 Богати и худобни ше медзисобно стретаю, а обидвох створел Господь. 3 Розумни видзи як чежко кару злого и сам ше поучує, а нєрозумни преходза попри и буду покарани. 4 Страх Господнї жридло живота и богатство, слава и живот. 5 Цернї и мрежи на нєчесних драгох, а тот цо чува свою душу ше одбранї од нїх. 7 Богати буду пановац над худобнима, а слугове буду жичац своїм паном. 8 Хто шеє зло – пожнє зло, достанє кару за свойо дїла. 8а Бог благослови веселого и щедрого чловека, а його нїчомни дїла знїщи. 9 Хто милосердни ґу худобному – и сам будзе сити, бо дзелєл свой хлєб зоз худобним. 9б Тот цо дава дарунки здобува побиду и чесц, алє однїма душу од тих цо ю здобули. 10 Вижень злонамирного зоз собраня та зоз нїм пойдзе и звада, бо док шедзи на собраню шицких знєважує. 11 Господь люби праведних зоз шерцом, мили му шицки нєпорочни. Цар управя з ґамбами. 12 Господнї очи чуваю знанє, беззаконїк нєнавидзи слова. 13 Лєнїви ше вигваря и гутори: „Лєв на драгох, а на улїцох збойнїки”. 14 Уста беззаконїка – глїбока дзира, до нєй спаднє тото цо Господь нєнавидзи. 97


14а

Пред чловеком подли драги и вон ше нє люби зоз нїх врацац, а треба ше врациц з нєдобрей драги. 15 За шерцо леґиня ше заквачело шалєнство, а палїца и поука далєко од нього. 16 Тот цо огваря худобного вельо здобува, алє вец дава богатому и охудобнї. (Предлужи ше) Зоз старогреческого преложел др Янко Рамач

98


С ТАТЇ И ЕСЕЇ

ИРИНА ГАРДИ-КОВАЧЕВИЧ

Дванацме пошвецени (портрети священїкох Керестурскей парохиї)* Ридко хто звонка церковного кругу у Руским Керестуре, а и ширше, знал по тераз же ше у просторийох Парохиялного дома находза вецей портрети дакедишнїх священїкох, котри на кратко, або на длужей службовали у Керестуре. Идея пририхтовачки вистави з нагоди означованя Дня Руснацох, хтора того року отримана у Руским Керестуре, Олґи Карлаварис, же би ше их виложело з тей нагоди пред публику, и то у нєдавно добудованей часци Катедралней церкви святого Миколая, над крипту у котрей поховани владикове, указала ше як права задумка. Вибрани дванац олєйово малюнки на котрих приказани подоби капеланох, парохох, та и владикох, медзи нїма и барз значних людзох зоз нашей културней историї. Мальовали их, очивисно, професийни уметнїки, або схопнєйши аматере, та су источасно и документи нашей историї и култури, обще добро нашого народу. По одредзени термин кед ше виставу мушело поставиц, и попри намаганьох вецей особох котри були ради помогнуц, або сцели прейґ своїх вязох дойсц до релевантних податкох, нє могло ше документовано потвердзиц хто шицко автор тих малюнкох. Вистава направена з основнима податками з биоґрафийох котри познати, а историчаром, чи аж историчаром уметносци, етноґрафом и можебуц, щешлївей случайносци же би ше у дачиїм паперовим нашлїдстве, або медзи документами з парохиялней архиви, наишло на шлїди котри би розяшнєли дилеми коло тих малюнкох... Дилеми коло особох на тих малюнкох нєт, а вистава лєм допомогла же би ше о тих дванац особох котри були пошвецени за священїкох у нашей, грекокатолїцкей церкви, вецей бешедовало праве * З нагоди вистави 12 пошвецени, портрети священїкох Керестурскей парохиї, у рамикох Централней преслави Националного швета Руснацох у Сербиї, 19. януара 2019. року у Руским Керестуре.

99


у тим, ювилейним року, у котрим ше означує сто роки од снованя фундаменталней институциї рускей култури, образованя и самосвидомосци – Руского народного просвитного дружтва (РНПД). Означованє ювилея нагода же би ше цо вецей людзе упознали зоз значеньом своєчасовей кровней институциї хтора вдерела фундаменти на котрих и нєшка стої нашо националне єство. Медзи тима дванац священїками на портретох и троме хтори окреме заслужни за наставанє и дїялносц рускей „Просвити”, як ю людзе волали, медзи двома войнами. На тих фундаментох, шлєбодно мож повесц, снує ше и нєшкайши национални живот нашей народносци. Здобутки закладаня и активносци РНПД и после деценийох його преставаня з роботу, дух з котрим ожила руска самосвидомосц и нєшка зарює, о чим шведочи и вельке интересованє присутних на вистави на котрей ше могли ище раз стретнуц з подобами особох о котрих вецейраз дацо чули, або читали. Три портрети особох котри були идейни и креативни порушоваче Руского народного просвитного дружтва, портрет о. Дюри Биндаса, од котрого рушела инициятива за снованє Дружтва, длугорочного його предсидателя о. Михайла Мудрого и велького покровителя, та аж и мецени рускей култури и образованя, владики Дионизия Нярадия, мали централне место на вистави у Катедралней церкви святого Миколая. За Руснацох нє менєй значни мена як цо то о. др Гавриїл Костельник, о. Янко Копчаї, о. Андрий Лабош, о. Михайло Фирак и други чийо животописи пробовал реконструовац священїк, о. професор др Роман Миз, у кнїжки Священїки дакедишнього Осєцкого викарията, чийо видавателє Парохия святого Петра и Павла и Друкарня „Максима” з Петроварадину, 2016. року. Пририхтац обгрунтованшу виставу би було єдноставнєйше, а окреме направиц тот приказ, кед би коло малюнкох на Парохиї були и други релевантни податки, як цо наприклад, хто и кеди их мальовал. О портретох о. Биндаса и о. Мудрого, владики Нярадия, та и о. др Гавриїла Костельника податки виписани на платну гуторя же автор портретох Микола Бутович и же су робени 1940. року. Ище вецей податки о нїх дознаваме з писма теди керестурского учителя Михайла Ковача, котре послал до Вербасу паноцови Дюрови Биндасови, а у котрим, медзи иншим, стої (писмо зачувал Михайло Биндас з Нового Саду): „(…) Ище єдна ствар пре котру Вам пишем. У Владики находзи ше познати українски маляр Бутович Микола. Вон виробел портре нашого Владики за Владичество, а думам же зробел и портре предходника нашого терашнього владики Дрогобецкого и ище даяки дру100


ги портрети. Вон ма присц ту до Керестура на кратше време. Модлєл ме да му найдзем дакого кому би виробел портрети, за досц туню цену. Я роздумовал о тим и пришол сом на єдну идею. Нам до Просвити треба дац виробиц єден портре Владиков, вец портре поч. о. Мудрого, як першого предсидателя, а вец и Ваш, як другого предсидателя. Портрети би були як вични памяток виробени од доброго майстра виложени у нашей дружтвеней концелариї. Я о тим бешедовал зоз одборцами и тераз вам пишем, чи ше ви згодзице з тим. Кед гей вец я одпишем малярови, та би вон виробел там за наш рачун портре владики а ту би пришол та би виробел Ваш и пок. о. Мудрого. Ґу тому тераз ми пришло на розум, требало би виробиц ище и портре Др. Г. Костелника. Вон би то думам могол зробиц по фотоґрафийох, тих цо їх ту нєт, а Ваш би зробел у Вас. Требало би му за тоту роботу коло 4 днї од єдного портрета, а модел би мушел шедзиц коло 1 и пол до 2 годзини на дзень. Тото ето ствари, пре котри сом Вам такой писал. Модлїм Вас да ми на тото писмо пошлєце Вашо думанє о тим цо пишем. Сердечно поздравям и оставам з почитованьом Руски Керестур 24 II 1940 Ваш Ковач Михайло” Як видно, портрети гей же приказую священи особи, алє критерий за їх наставанє була їх културно-просвитна активносц у рамикох РНПД, финансовани су и реализовани за потребу „Просвити” же би були „на памят”, односно же би их тоти цо нашлїдзели плоди тей активносци паметали и почитовали памятку на нїх. Менєй вецей, а то уж и Ковач замерковал кед до того круга чийо би портрети требало направиц учишлєл и Гавриїла Костельника. Хто и кеди дал намальовац предходнїкох, а вец и нашлїднїкох перших „Просвиташох” нє мож було з точносцу документовац, алє, по малярским рукопису видно же у питаню ище голєм троме авторе хтори за собу охабели малюнки без подписох, або їх подписи нєчитлїви, и нєдатовани. На даскелїх портретох подпис здабе на иницияли „РиМи” и требало би ше доисциц чи их нє правел чловек котри осемдзешатих рокох мальовал у грекокатолїцкей церкви Успения Пресвятей Богородици у Коцуре и котри ше, потвердзене, волал Ристич Мирко. Пробованя дешифровац тоту и други ениґми, нє принєсли плоди, алє нє треба одустац. Биоґрафиї и дїла шицких священїкох чийо малюнки на керестурскей парохиї заслужую же би ше их дополнєло и з тим детальом, а и авторе малюнкох котри тиж заслужели же би ше их тримало нє лєм як елементи церковней 101


и културней историї Руснацох, алє и за значни прилог руского подобового скарбу. Вони источасно и уметнїцки и историйни документи о часох пред сто и вецей роками, а праве їх викладанє пред очи явносци и поволанка на нови виглєдованя, после хторих ше може ище дацо додац до священїцких и уметнїцких животописох. Жридла за нашу културну историю вше швидше капку, та кажди нови шорик за єй списованє драгоцини. Приклад як их треба чувац дал до конца свойого живота аґилни о. професор др Роман Миз, з чиєй кнїжки виняти и тоти биоґрафски податки за особи з портретох на вистави Дванацме пошвецени. У скраценей верзиї их прикладаме и на тот завод. Янко Копчаї (1790–1844) Народзел ше и умар у Руским Керестуре. Основну школу закончел у родзеним месце, до нїзших класох ґимназиї ходзел у Сеґединє, а до висших у Калочи. Два роки студирал права, а вец, тиж у Калочи и у Бечу, богословию. До Керестура ше врацел 1819. року за капелана, дзе о 6 роки постал парох. Року 1831. є меновани за крижевского владику, алє вон, волєл остац у своїм любеним Керестуре. О тим, як єден паноцец волєл остац як парох на валалє место же би бул владика, понеже то було наисце нєзвичайне, написал писню сам Гавриїл Костельник. Паметало ше го же бул добри чловек, благи, просвищени, же тримал вельо крави лєм прето же би могол худоби дзелїц млєко. Цешел и нєсебично допатрал хорих на колеру котра з Керестура 1836. року однєсла 570 животи. Окрем того, кельо лєм могол, зоз своїх пенєжох давал на шпиталї у Зомборе и Новим Садзе. Умар релативно вчас, на свойо 54 роки. Предпоставя ше же його портрет намальовани на основи приповедкох о нїм, бо кед жил ище нє було фотоґрафиї, а маляр евентуално могол мац на розполаганю лєм фотоґрафию, анї нє директних потомкох паноцових, бо бул нєоженєти, алє тоту цо найдзена у парохийней архиви єдного другого Копчая. Могло буц же ше нам нєпознати маляр и на ню спатрал тримаюци, озда, же на нєй даяки фамилийни риси. Янко Ґвожджак (1798–1871) Народзени у Руским Керестуре, початки образованя здобул у валалє, а студирац филозофию пошол до Заґребу. Зоз филозофиї прешол на богословски студиї котри закончел 1822. року. Два роки робел у Коцуре, як учитель у конфесийней школи. Понеже є 1824. 102


року пошвецени за священїка, од 1825. року бул капелан у Руским Керестуре, а вецка и парох. Тоту службу, пре хороту, окончовал з прерву, аж по конєц живота. За його часу при Водици направена перша церквочка, и у нєй подзвигнути два дзвони. Спрам малюнка нє випатра так яки остал у паметаню медзи людзми, котри го описовали як нїзкого, ценкого и дробного чловека, котри мал чежки характер. Портрет зоз парохийней колекциї мальовани по другей фотоґрафиї, нє по тей котру за спомнуту кнїжку похасновал о. др Миз, цо би значело же ше голєм два раз фотоґрафовал, и же ше теди лєм даскельо децениї иснуюца фотоґрафска технїка швидко розвивала од трицетих рокох дзеветнастого вика, та сцигла аж на тоти простори. Янко Санич (1820–1877) Народзел ше у Коцуре, о його школованю нєт податки, алє ше зна же од 1846. по 1851. рок бул учитель у Руским Керестуре. Скорей пошвецаня ше оженєл з дзивку паноца Ґвожджака и вец є послати на службу до Бачинцох, за администратора парохиї. До Керестура ше врацел за капелана 1861. року и о два роки постал администратор, а о дзешец є меновани за керестурского пароха. Умар у Керестуре 1877. року, кед мал 57 роки, а у кнїжки о. др Романа Миза нє приложена його слика, цо може значиц же його портрет на парохиї новшого датума (кед о. др Миз правел кнїжку озда би похасновал його терашнї портрет!). На тим малюнку видзиме, поведли бизме, цалком сучасну подобу, отворени попатрунок и уж били буйни власи, допатрани баюси и браду, яки ше и нєшка ноша, а по малярским стилу би ше поведло же го робел исти уметнїк як и портрет його швекра паноца Ґожджака. Андрий Лабош, старши (1826–1918) Народзел ше у Шидзе, там почал, а вец у Сримскей Митровици закончел основну школу, потим пошол до францисканскей ґимназиї у Осєку, дзе закончел два класи. Ґимназию предлужел у Заґребе, дзе уписал и закончел богословию як одлични студент и прихильнїк идеї илиризма и панславизма. После пошвецаня рок робел як учитель у Керестуре, з чим дал фундамент правдивей просвити, як перши школовани учитель. После служби у Далмациї, у месце Врлика, дзе було барз чежко и грекокатолїцким парохияном и йому, хтори з нїма осем роки дзелєл биду. Потим, 1860. приходзи до Нового Саду, а 1865. на власну вимогу знова до Керестура, дзе бул парох хори Янко Санич, та вон практично окончовал и його обо103


вязки. У Керестуре бул капелан полни 12 роки. У чаше кед бул у Новим Садзе з учительом Петром Поляком отворел руску конфесийну школу, а окончовал и длужносц архидиякона Бачко-сримского деканату. Док бул у Керестуре мал два вельки спокуси: 1871. року були вельки вилїви, а 1874. епидемия колери. У обидвох валалских траґедийох паноцец Лабош ше указал як пожертвовни пастир. До Нового Саду ше врацел за пароха 1876. на два роки, а вец заш до Керестура, дзе службовал до своєй шмерци кед означел 60 роки пастирского живота. Остал запаметани як скромни, строги ґу фамелиї, а ґу людзом благи и милосердни, окреме ґу худоби. Кир Дионизий Няради, владика (1874–1940) Народзел ше у Руским Керестуре, после законченей основней школи у валалє пошол до Винковцох, а матуровал у Заґребе. У Заґребе закончел и Богословски факултет и докторовал з теолоґиї. После пошвецаня поставени є за воспитача Заґребскей семинариї, одкаль пошол до Шиду. О штири роки постал ректор Заґребскей семинариї, дзе остал двацец роки, а бул источашнє и катехит. Року 1914. му придате на управу Крижевске владичество, а о рок потим є у Риме пошвецени за владику. О пейц роки пришол на чоло Крижевского владичества, дзе препровадзел полни 25 роки, седем роки водзел и Пряшовске владичество, пол рока, 1938. ше старал и о церкви у Карпатскей України... У чаше його владикованя основани велї нови парохиї по Босни и Славониї, а окреме ожил манастирски живот. Старал ше о фондох за помоц хорим и старим, священїком, священїцким ґдовицом, широтом. Од початку барз потримовал Руске народне просвитне дружтво, „Просвиту” як ше найчастейше гуторело, и окреме єй виданя, так же аж за власни пенєж купел друкарню у Руским Керестуре. За ньго з правом мож повесц же є креатор рускей интелиґенциї, бо школовал велї талантовани дзеци за рижни професиї. Написал вецей як дзешец вирски кнїжочки. Умар 1940. року и першобутно бул поховани пред иконостасом у керестурскей церкви. Михайло Мудри (1874–1936) Народзел ше у Руским Керестуре, дзе закончел основну школу. Першу класу ґимназиї закончел у Винковцох, а далєй, аж по законченє богословиї, ше школовал у Заґребе. За администратора керестурскей парохиї є поставени 1912. року, а 1919. року за па104


роха. Под час його управяня вельо поробене: церква омальована, набавени 5 дзвони, отворени манастир шестрох Служебнїцох, уведзени нови богослуженя до церкви. Бул перши предсидатель Руского народного просвитного дружтва („Просвита”), и тоту длужносц окончовал по свою шмерц 1936. року. Особнє помагал „Просвиту”, та сам дал на друкарню 35 000 динари, a окреме финансовал даєдни „Просвитово” виданя, та и Руско-українски алманах бачванско-сримских писательох... Длугорочни предсидатель Руского народного просвитного дружтва приказани на малюнку Миколи Бутовича як интелиґентни и освидомени ношитель напредних идейох. Дюра Биндас (1877–1950) Народзел ше у Руским Керестуре, дзе розпочал школованє, хторе предлужел у Винковцох, Заґребе и Ужгороду. До Керестура ше врацел 1902. року. Як капелан, водзел парохию у мено пароха Андрия Лабоша. За дзешец роки його службованя обновена церква, збудована капелания... Кед 1912. пошол за пароха до Дюрдьова там обновена церква, купени порти за дзияковню и народни дом. Иницировал видаванє новинох, снованє Руского народного просвитного дружтва. Апел котри з тоту намиру розпослал до рускей явносци нєшка фундаментални документ за тот историйни викрок 2. юлия 1919. року. Вон аж 15 роки пририхтовал „Руски календари”, а од 1924. и „Руски новини”, видал зборнїк Южнославяньских Русинох народни писнї, зложел Молитвенїк... З Дюрдьова пошол до Коцура, а отамаль до Вербасу, дзе збудовал церкву Покрова Пресвятей Богородици. Умар 1950. року. Його портрет котри виробел Микола Бутович, на хторим є уж у рокох, у явносци досц хасновани, та є препознатлїви як снователь Руского народного просвитного дружтва. Др Гавриїл Костельник (1886–1948) Народзел ше у Руским Керестуре, ту закончел основну школу, а першу и другу класу ґимназиї у Винковцох. Висши класи ґимназиї закончел у Заґребе, дзе и студирал теолоґию, а богословию закончел у Львове. Першу уметнїцку кнїжку на народним руским язику, Идилски венєц З мойого вaлала, видал о власним трошку 1904. Писал и обявйовал и по горватски, по українски... Докторовал филозофию у Фрайбурґу у Швайцарскей, священїк и катехит у Львове постал 1913. Як други капелан пребувал у Керестуре 1915. лєм дзешец мешаци. За тот час, на основи парохийней архиви 105


написал моноґрафию керестурскей парохиї Liber memorabilium. Од 1920. викладал филозофски дисциплини у львовскей Духовней академиї, редаґовал часопис „Нива”, обявйовал поезию... Сотрудзовал з Руским народним просвитним дружтвом и активно потримовал идею же би язик рускей писменосци бул тутейши народни язик за хтори написал и обявел першу ґраматику 1923. року. Забити є 1948. року пред власним домом у Львове... Портрет о. др Гавриїла Костельника приказує младого священїка маркантного зявеня, у профилу, у котрим ше чувствує амбиция и енерґия тоту амбицию реализовац. Михайло Фирак (1897–1984) Народзел ше у України, у месце Ляцке Вельке, алє ше його фамелия пошвидко приселєла до Канижи у Славониї, дзе закончел основну школу и ґимназию, а богословию студирал у Любляни и Сараєве. После пошвецаня службовал у Жумберку. За капелана до Руского Керестура пришол 1924. на три роки, а вец управял з парохию у Пишкуревцох, дзе порушал видаванє „Руских новинох” и новинох „Рiдне слово”. Там постал и славонски декан. За пароха у Керестуре є з римским декретом меновани 1938. року. У його чаше при церкви у Керестуре вибудовани парохиялни дом. Источашє и далєй редаґовал обидвої спомнути новини, водзел друкарню, редаґовал „Руски календари”, прекладал за новини и календари, сам писал до нїх... Памета ше го як особу з нєвичерпну енерґию, цо очивисне кед ше зна же коло своєй священїцкей обовязки на мешац правел 7 числа новинох, штири по руски, три по українски, же шицко робел сам. Мадяре го вигнали з Бачкей, та войну препровадзел у Осєку, а по войни пошол до Крижевцох, дзе постал монсиньор. Умар 1984. року у Заґребе. Можлїве же и його портрет новшого датума и же є правени по фотоґрафиї хтора у кнїжки Священїки дакедишнього Осєцкого викарията, лєм же ище баржей наглашени и так благи священїков вираз. Кир Йоаким Сеґеди, архиепископ (1904–2004) Народзени є у Руским Керестуре, ту закончел и основну школу. У Вербаше, Осєку и Травнику учел ґимназию. Богословию почал студирац у Заґребе, предлужел у Инсбруку, а докторовал у Риме. За священїка є пошвецени 1927. у Керестуре, а пре хороту на длужносц ступел аж 1930. року як духовнїк у Заґребскей семинариї. Бул єден час и капелан у Коцуре, и владиков секретар у Кри106


жевцох, и управитель парохиї у Ґрабру... Керестурски парох постал 1941. року, кед постал и викар калочанского надвладики, и викар за Бачку, бачки декан. Титулу монсиньора му дал Папа Пио XII 1959. року. За владику є пошвецени 1963. року. Вон бул тот котри у Керестуре 1954. запровадзел нови календар. З Керестура до Крижевцох одходзи 1981. року. Поцагнул ше до пензиї 1983. року, а лєм дзень пред шмерцу є меновани за архиепископа. За нїм остало векше число наукових роботох, мраморни пристол у керестурскей церкви и нове мальованє, историйно-етноґрафски записи... Портрет владики Сеґедия скромнєйшого уметнїцкого досягу и на нїм вон исти як и у кнїжки котру цитируєме. Кир Гавриїл Букатко, архиепископ (1913–1981) За др Гавриїла Букатка, котри народзени 1913. року у славонских Долнїх Андриєвцох, ше гуторело же є чловек шветового формату, бул полиґлота, шармер, дипломата… О тим шведочи и його брилянтна церковна кариєра. З родзеного валалу пошол до школох у Славонским Бродзе, вецка до Високого, а у Риме и докторовал. Як священїк, други капелан, од 1. авґуста по 28. октобер 1940, нєполни три мешаци службовал у Керестуре. Уж 1960. бул меновани за крижевского владику, а 1964. превжал и Беоґрадске римокатолїцке надвладичество и Банатску апостолску администратуру. У чежких часох за церкву удало ше му вельо зробиц на єй оживйованю и моцнєню. На други завод пришол до Керестура кед го звладала хорота, та ту и умар (односно у вербаским шпиталю) 1980. року. Мож повесц же малюнок владики Букатка наисце приказує чловека котри зна хто є и цо є, и хтори свидоми своїх способносцох котри на малюнку наглашени зоз розкошнима ризами до хторих є облєчени. Др Роман Миз ґу його биоґрафиї у своєй кнїжки приложел фотоґрафию котра го приказує у вельо скромнєйшим виданю. Михайло Макай (1922–2000) Народзени є у Руским Керестуре, ту закончел основну школу, а ґимназию у Вербаше, Вараждину и Ужгородзе. Богословию студирал у Калочи, Дякове и Заґребе. За священїка є пошвецени 1948. Першу службу достал у Жумберку. Бул и секретар владики Букатка, духовнїк семинариї и парох у Заґребе, два роки пребувал у Риме на специялизациї, после чого постал каноник-кустос у Крижевцох, вец капелан у Заґребе, одкадз приходзи до Керестура за пароха и кан107


целара Бачкого, та Войводянского викарияту. На концу постал и протоєрей митрофор. Написал катакиз 1966, а после ище дзевец катакизни кнїжочки. Видал и 27 „Християнски календари” по руски и 16 по українски и ище велї поучни церковни кнїжки. Розвивал церковне шпиванє, збудовал церковну салу у порти, библиотеку, нову капеланию и нову хижу на Водици... О його социялней дїялносци у валалє ше зна лєм з приповедкох, о велїх ше дознало аж после його шмерци 2000. року. Гоч автор портрета оца Макая вироятно мал можлївосци робиц на живо, видно же вон заш лєм виробени по фотоґрафиї яка ше прави за урядово документи, нє указує його характер, котри аж и на фотоґрафиї теди младей особи, у кнїжки о. Миза гутори же ше роби о добродушним и благим чловекови. Интересантне додац же док бул парох у Керестуре, з архиви и артефактох правел своєродни церковни музей, з котрого, нажаль, мало остало за указованє... Портрети тих дванац пошвецених церковних службенїкох, а и їх кратки биоґрафиї, з часци одсликую и дух часу у хторим вони жили, робели, як и їх особни характери. На найстарших малюнкох видзиме скромних людзох котри свою професию тримали як живот котри вибрали. Видно и же ше дакеди вельо скромнєйше жило, же ше нє патрело на вонкашнї випатрунок, та тоти старши приказани у скромних реверендох, найстарши маю власи остригани кус длугше (на сакайтов). Новши портрети указую же и паноцове почали мерковац як випатраю, та частейше допатраю и власи и бради и баюси або им твари шорово вибритвени... На малюнкох и статусни символи (владиково импозантни бради Букатка и Нярадия, пурпурни ґомбички и обшивки, таки исти паси, розкошни крижики, шицко цо потвердзує же ше доказали у роботи и гиєрархийно дзвигли... Ту портрет младого Костельника, з котрого зарює ентузиязем, його прави профил запатрени до горе, до будучносци, а лїви профил владики Дионизия одкрива погляд опрез себе. Зоз твари владики Букатка видно прецо го тримали за шветового чловека, а на твари оца Макая прецо го Керестурци тримали як єдного з нїх. Покус стримани Сеґеди и анґажовани вираз оца Фирака потвердзую їх биоґрафиї. Понеже тоти особи цо на малюнкох наисце важни нє лєм за историю нашей церкви, алє за културу и културну историю Руснацох, добре би було кед би могли цо частейше, кед нє и стаємно, буц пред очми своїх парохиянох, та и їх госцох, або аж и цалей рускей и ширшей явносци. З нїма ше шлїдзи нєпретаргнуте, такповесц вецейвичне довириє Руснацох до своєй вири, чийо службенїки були и национални предняки. 108


о. МИХАИЛ ХОЛОШНЯЙ – МАТЇЙОВ

Улога дюрдьовских Руснацох и пароха Дюри Биндаса пред Вельку скупштину присоєдинєня Войводини ґу Кральовини Сербиї 1918. року У „Руским християнским календаре” за Лїто Господнє 2019, у рубрики рочнїцох и ювилейох видруковани виривок з єдней скорейшей роботи нашого, каждого респекту заслужного, младого и углядного, а пишемнїцки продуктивного историчара, др Дюри Гардия. Спомнута його историйно-виглєдовацка робота була 2018. року публикована у интердисциплинарним науковим часопису за теорию и социолоґию култури и културней политики под назву „Култура”, Завод за преучованє култури розвитку, Беоґрад (ч. 159, на бокох 70-92). Репродуковани виривок спомнутей историйней роботи др Дюра Гарди пошвецел, з єдного боку, дружтвено-политичному дїйствованю и общому становиску бачванских Руснацох, а з другого, улоги тедишнього новосадского грекокатолїцкого пароха Йована Храниловича питаню историйней подїї Присоєдинєня Войводини ґу Сербиї 1918. року. Медзи иншим, интенция автора статї, а и редакциї Календара, як то я особнє видзим, состої ше у намаганю фактоґрафски, историйно и документовано представиц, з єдного боку, позитивне и одобруюце „єдиномислиє” нашей Церкви, и єй преднякох – парохох по наших руских местох, по питаню Присоєдиньованя, а з другого, побиц историйни твердзеня дзепоєдних авторох же Грекокатолїцка Церква у цалє одбавела єдинствени и наймоцнєйши механїзм гамовох у спомнутим процесу. Перши арґумент др Дюри Гардия общепознати факт, нєспорного и активно безрезервного потримованя идеї Присоєдиньованя Войводини ґу Сербиї 1918. року з боку грекокатолїцкого пароха новосадского Йована Храниловича. 109


Поволуюци ше на жридлови документ у форми Записнїка зоз Народного збору у Дюрдьове, 21. новембра 1918. року, хтори єднозначно потвердзує присуство на собранию дюрдьовского пароха Дюри Биндаса, и записнїка зоз Народного сходу у Коцуре, 24. новембра 1918. року, хтори потвердзує факт предшедаваня пароха Андрия Лабоша, младшого, зоз тим народним збором, автор др Дюра Гарди приходзи до заключеня же аж три мена грекокатолїцких священїкох од пейцох, кельо их у тим чаше було у Бачкей, спомнути у контексту отримованя Народних зборох, а то безсумнїву єднозначно шведочи їх потримованє Велькей народней скупштини. А чи то наисце так? Цо ше дотика дюрдьовского пароха Дюри Биндаса, єдино чию позицию по питаню отримованя Велькей народней скупштини жадам розшветлїц у тим напису, др Дюра Гарди у своєй горе спомнутей роботи приноши историйному факту процивсловне заключенє, же и вон бул єден зоз вождох руского народу у одредзованю историйней, политичней будучносци трох обласцох Бачки, Банату и Баранї после законченя Першей шветовей войни, и поборнїкох їх Присоєдиньованю ґу новоствараюцей держави Кральовини Сербиї 1918. року. Гарди правилно гутори же парох Биндас бул присутни на Народним мишаним сербско-руским собранию на уровню валалу Дюрдьов, хтори мал пред собу циль и задаток вибрац валалских представительох на Вельку народну скупштину у Новим Садзе, союзно зоз политичним актом висловйованя народней волї о Присоєдиньованю Войводини ґу Кральовини Сербиї. Дюрдьовски парох на тим зборе тримал и бешеду, и то нє лєм у свойо особне мено, алє у мено рускей грекокатолїцкей заєднїци, но то нє потвердзує автоматски же вон бул прихильнїк швидкосного механїзму з цильом зисцованя политичней идеї Присоєдиньованя. Напроцив, вон бул прешвечени процивнїк того процесу, и жалователь розпаду Угорского отечества, хторе тримал як свойо, и хторе ше благосклоно, по його думаню, обходзело, и помагало руску народносц и грекокатолїцку церкву. Зачувани записнїк позарядовей схадзки церковного общества, хтори ше находзи у архиви Дюрдьовскей парохиї, отриманей на швето св. Архангела Михаила, 21. новембра 1918. року, после одслуженей шветочней Служби Божей, коло 11.00 годзин у парохиялним квартелю, виноши на самим початку податок же на нєй було присутни од 70 до 80 особи. А обсудзовал ше лєм єден єдини, алє „пречежки” (Д. Биндас) предмет. Пре саму чежину питаня, парох нє жадал принєсц самостойни одвит на питанє, и вжац цалу одвичательносц принєшеней одлуки на себе самого, та зволал собраниє общества, же би ше и воно у колективним смислу демократично вияшнєло по тим предмету. 110


Точка розправи собрания була шлїдуюца: Розправа о поволанки дюрдьовского пароха Дюри Биндаса з боку дюрдьовского сербского народного одбору „же би того истого дня по поладня на 13.00 годзин именовал двох дюрдьовских Руснацох, котри би мали Руснацох заступац на Вельким собранию шицких славянох зоз Бачки, Банату и Баранї, да там виповедза зоз другима делеґатами, же сцу ше отключиц од мадярскей держави и жадаю приключиц ше ґу новей Сербскей держави”. По пречитаней єдиней точки дньового шору собрания, паноцец-парох станул пред присутнима и з глїбоким удихнуцом воздуху виповед „зворушлїве” вступне слово пред цалим собранийом о „днєшнєй смути политических зґодох мадярскей держави”. Пущаюци слизу над фактом же по законченю войни (Першей шветовей) и „Чехо-словаки, Румунє и Серби вельо вармедї уж завжали”, парох поставел пред собранийом реторичне питанє: „Цо ми Руснаци маме дзековац свойому отечеству до тераз?”, а на поставене питанє сам дал и одвит: „Шицко! Воно нас у шицким помагало и хранєло и без тей помоци би зме нє мали цо маме: церкву, школу и отримованє истих. Нєблагодарносц ґу мадярскому отечеству найгорше дїло було би зоз страни нашей”. Записнїк позарядовей схадзки общества на самим концу наводзи єдногласне одредзенє собрания, а воно глаши так: „Дюрдьовски Руснаци до тераз жили у злагоди и любови зоз Сербами – то жадаю и од тераз. То єст и у тим вопросу жадаю остац нєвтрални – обичаї и намаганя Сербох и других народох жадаю и од тераз почитовац – а сами ше мишац нє буду до нїякей политики. Прето анї жаданих двох членох нє думаю виберац”. Зоз таким ришеньом церковного общества дюрдьовски руски парох после законченя руского собрания пошол на годзину пополадню на Скупштину Народного сербско-руского одбору до Валалскей хижи. Скупштина, як дознаваме зоз єй записнїку, хтори написал сам, там и особнє присутни руски парох Дюра Биндас, поставела пред собранима лєм єдну точку дньового шору: „вибрац штирох членох Сербох и двох Руснацох за Варадин, же би там 25. новембра (1918. року) на Велькей Скупштини шицких славянох зоз Бачки, Банату и Баранї, гласали же сцу спадац под Вельку Сербию” (дословни препис зоз Записнїку позарядовей схадзки Церковного дюрдьовского общества, записнїчар бул сам парох дюрдьовски – Дюра Биндас). Зоз Скупштину народного сербско-руского одбору предшедал предсидатель Дьока Зличич, котри позбераним на самим початку потолковал предмет, а потим православни сербски парох Жарко 111


Злоколица у своїм слове, як призначує Дюра Биндас у записнїку, зоз одушевийом приял предкладанє о учасци делеґатох на Велькей скупштини у Варадинє. После того виступел руски парох Дюра Биндас зоз словом о тим як шицки Руснаци у злоги, миру и любови жили зоз сербским народом, и же то и далєй жадаю, а потим поволал присутних Сербох, гуторяци „же би нє вжали за зле кед Руснаци дюрдьовски у тим вопросу нєвтрални останю, же нє жадаю Сербом чкоду, алє нє можу за тераз анї з нїма исц”. Розумлїве же ше таке одредзенє дюрдьовских Руснацох валалу, звождоване з парохом Дюром Биндасом, нє спачело присутним Сербом. Як у записнїку записане стої, таке ришенє ше окреме нє полюбело дохторови Дьордєтови Дундєрскому и учительови Кириловичови. Но теди ше одбул шмели, и велькей нашей уваги мужествени поцаг даскелїх там присутних Руснацох, хтори виступели зоз нєодоброваньом принєшеней одлуки церковного руского общества, и з висловно твардо ришеним жаданьом мац учасц у пририхтуюцей Велькей скупштини у Варадинє. Роботне цело Одбору уважело самовольне спроцивйованє даскелїх Руснацох одлуки церковного общества и поволало собраниє же би ше винєсли мена двох руских членох хтори ше найду у валалскей делеґациї на Вельку скупштину до Нового Саду. Гласанє присутних, довириє буц делеґатом на тей историйней подїї – Велькей скупштини о Присоєдинєню Войводини ґу Кральовини Сербиї – дало штиром Сербом: др Дьордєтови Дундєрскому, Дьордєтови Дїдкови, Дьордєтови Зличичови и Дьордєтови Илинови, а од Руснацох були вибрани Андрий Киш-Адамов и Микола Гаргаї, и попри тим же, як то руски парох Дюра Биндас зоз нєзадовольством призначел у записнїку, „нїхто од нїх нє мал полномоц од народу”. И цо на самим концу повесц, яке становиско мало руске дюрдьовске жительство по питаню историйней подїї Присоєдиньованя Войводини ґу Сербиї 1918. року? Очиглядне нє єдинствене, з обачлївим розщипом медзи руску елиту у хторей бул насампредз парох и малочислена интелиґенция, насампредз буджетнїки мадярскей держави, односно їх службенїки – даскелї учителє державней мадярскей школи, а на другим боку стал народ котри зоз симпатию патрел на процеси стваряня новей держави зоз державотворним славянским елементом. Безсумнїву, з почежкосцу конєчне виборйованє своїх двох представительох на Вельку скупштину бул правилни, розсудни и на добру будучносц обецуюци поцаг славянски ориєнтованих и симпатизуюцих дюрдьовских Руснацох „нїзшого”, преважно парастского и ремесельнїцкого народного пасма, цо ше у наиходзацим периодзе, аж по нєшкайши часи, укаже як єдина правилна дїя, и подполно хасновита у шицких поглядох цалому рускому єству. У Дюрдьове, 5. януара 2019.

112


ДРАМСКИ ДОДАТОК

НАТАЛИЯ УВАРОВА

Гунцут дзивки (комедия)

113


Наслов ориґинала Наталя Уварова „Шахрайки” З українского преложел Владимир Надь Ачим

ОСОБИ: Оля: Млада дзивка, ганьблїва, стримана, заварта, ноши лєм типично женски шмати, длуговаста, ценка, бешеда мегка, нїжна Юла: Жулька – Ольова пайташка, активна, дакус нападна дзивка. Оштригана на кратко, унисекс облєчиво. Бешеда швидка, перше пове – вец роздумує Иван: Джоник – Юлков леґинь, типични системски администратор Мария Петровна: ґаздиня квартелю, скупа, кресцанка, жена коло 60 роки Любов Ивановна: Ольова мац, досц прицагуюца жена, гоч и облєчиво и фризура сучасни, алє такой видно, познац особу з провинциї София Мек Ди: Американка, 60 роки. Вертка, енерґична Андри: Ендрю – тїлесна охрана и Софийов шофер

114


Ява 1. (Диждж. Дзивка плаче. Звук отворених дзверох, черканє запеткох по ламинату.) Жулька: Здраво! На улїци – диждж, а у обисцу – потоп! Прецо ричиш? Оля (през слизи): Охаб. Нє завадзай. Жулька: Як сцеш. (Звук уключованя компютера.) Оля: Мам минус у каси. Жулька: Вельо? Оля: Пейцсто. Жулька: Дробнїца. Оля: Долари. А то плаца, и бонус, и додаток. И жиц ище цали мешац треба, ище и за квартель треба заплациц. Жулька: Тримай ше, Олько, случує ше и горше. Олька: Пожичиш ми голєм стотку? Врацим ци шлїдуюцого мешаца. Жулька: Дябла! Я тиж без пребитей пари. Я, ниа, тоту канту, но компютер, на кредит купела, потребне ми рати одплациц, а з роботи ме вишпурґали. (Пауза.) Ище и покарали. Оля: Одпущели? Жулька: Пре облєчиво. Нє пачи им ше як ше я облєкам. Нє розумим, яка розлика – чи у костиму, чи у фармеркох. Глава од того нє лєпше роби. Най зоз своїма костимами иду... До пшамаца! Оля: А покаране за цо? Жулька: За правду. Шицко сом им гварела, так як тебе, так и їм. Задумай. Послала сом их, попросто, а мнє за тото кара! Га, я их за цалу свою плацу попосилала! Чкода пенєж, алє прето яке задовольство! Оля: Та ти тиж без пенєжу? Жулька: Банкрот-мама. Думала сом, од тебе пожичиц... Оля: А Иван? Жулька: Джоник на службеней драги, та я би ше уж давно знашла. Оля: Будзеш мац пенєжи же би ши голєм квартель заплацела? Жулька: Вишмеюєш ше? Мам тельо на шолїчку кафи з мещка. Оля: У поровнаню з тобу – я богач, мнє видзе на шкатулу такей кафи. 115


Жулька: То нашо проблеми нє риши. Оля: Послухай! Можем вжац кредит на мешац або два у банки. Жулька: Можеш. Бер особну карточку – бегцом до банки. Придзеш – виплациме старей босорки за биванє и покля ше Джоник нє створи, даяк ше пребиєме. (Чуц дзверка на орманчикох, клатки замчкох на куфрох.) Оля: Юло, опатри у ладичкох стола, цошка нє можем свою особну карточку найсц. Жулька: Опатрим, алє кельо раз сом це модлєла, нє волай ме „Юла”. Нє пачи ми ше и квит. Волай ме Джулия, Жужу, Жули, Жулька... Нє, Жулька нє треба. Оля: Прецо? Будзем це волац просто Жулька. Порадзене? А тераз глєдай карточки. Жулька: Послухай, а можебуц, вежнєм ище єден кредит? Ти поглєдай свой документ, а я пойдзем приявиц ше. (Жулька отвера ладичку, на жем падаю кнїжки, папери... Шушотанє паперох. Жулька кутатує по документох.) Жулька (зачудовано): И мойого документу тиж нєт. Ти нє нашла? Оля: Нє. (Чуц писню „Козачка”.) Ява 2. Мария Петровна (дурка на дзвери ґу дзивчатом, отвера дзвери): Дзивчаточка, уж сце дома? Уходзим! Обидва? Прекрашнє. Дзивчаточка, маце заплациц за квартель. Кеди заплацице? Жулька: Марийо Петровна, а може шлїдуюцого мешаца виплациме, одразу за два? Мария Петровна: Шлїдуюцого? Мили мойо, цо вам? Я – стара жена, нє знам чи дожиєм по шлїдуюци мешац. Оля: Марийо Петровна, ви прекрашнє випатраце! Мария Петровна: Я вше прекрашнє випатрам, алє кельо то кошта! Та дзе пенєжи дзивчата? Жулька: Шлїдуюци мешац. Мария Петровна: Но... Вец охабце дацо на залогу. Я вам верим, алє знаце, вер, та превер... Ниа, голєм тот компютер. Жулька: Нє, вон – затераз власносц банки! Мария Петровна: Та я знала, Юльо, же ви тото повеце. Глєдайце пенєжи, дзивчатка, а вашо документи затераз буду при мнє. Оля: Ви нє маце право! Ви потупюєце закон! Мария Петровна: У своїм обисцу я сама себе закон! Глєдайце пенєжи, дзивчата! (Мария Петровна одходзи, лупла з дзверми.) 116


Ява 3. Оля: Цо тераз робиц? Вирвец од ґаздинї нашо документи? Жулька: Тей з пискох дацо витаргац? Жидрак!... Закукнєм цо єст нового у швеце... (Звуки роботи за компютером, сциха дурканє по тастатури.) Жулька: Знова ше гайзибани збили... Вше сом гуторела – лєтайце на авионох... Нє, нє лєтайце, спаднул авион, уточнюю число мертвих. Потровели ше на свадзби... На здравє. Єст голєм дацо, интересантне? Митинґ женох, знова вимагаю права. Дурни! О, интересантне. Послухай, єдна панї з Америки дарує каждей лезбейскей пари бувшого Союзу по звязку желєних. Оля: Опалєна якаш! Цо єй, нє ма пенєжи дзе давац? Цо их нам нє подарує! Жулька: Задумай, вона пари, котра ше єй найбаржей попачи, дарує двасто желєних! Оля: Вона нє зоз психиятриї? Жулька: Та нє, така шорова панї на перши погляд. Оля: Глупосц. Як вона препозна, лезбейки чи нє? Спревесц ю мож док клїпнєш. У нас таки малженства нє мож, гоч яки дзивчата ше ту можу обявиц. Жулька: Наприклад, таки як цо ми?... Оля: Ша ми нє лезбейки. Жулька: Алє вона тото нє зна. Жиєме вєдно, прецо нє? Оля: О чим ти тото? Жулькя: О громади пенєжох на фазон. Так повесц, по 500 по глави. Потребни су ци? Оля: Ти сцеш... Жулька: Сама ши гварела спревесц ю док клїпнєш. Преклїпкай! Оля: Я нє лезбейка... Жулька: Та Слава Богу! Я тиж. Алє америцка панї тото нє зна. Остава – лєм написац писмо, послац фотку. Оля: Думаш же достанєме пенєжи? Жулька: Можлїве! Лєпше мац гоч якушик надїю як шедзиц без роботи. Чи сцеш, же би нас отадз стара босорка вишпурґала? Оля: Цалком тото нє жадам. Жулька: Та вец, прецо дебатуєме? До роботи! Дай сликерню! Будземе ше цвенкац за америцку милионерку. (Музика, шмих, цвенканє фотоапарату. Чуц приглушени звуки: „Нашмей ше!”, „Ище длуго?”, „Такой автоматика одроби”, „Чекай, Юльо, природнєйше складай фацу!”, „Можебуц досц?”) 117


Жулька: Так, опатриме, цо ту маме, як вишло. Та цо, нє подло! Опать! Оля: Яй, нєпристойно. Жулька: Виберем пар найлєпших. Поме писац писмо. Оля: Можебуц ти сама? Жулька: Ага! И пенєжи вец сама достанєм. Помагай ми!... Почитована, нє. Мила мисис МекДи! Ґу вам ше явяю Жули и ... Оля, пара... Оля: Класичних дзивчатох. Жулька: Лезбейска пара. Ми жиємє вєдно уж... Кельо? Оля: Три роки. Жулька: Oh, three years! Гоч маме цалком рижни интереси и смаки. And interests… Оля: На яким язику пишеш? Жулька: По анґлийски, нормално. Нє можеме ше опущиц. Проблеми маме вельо, алє писац о тим нє будземе. Красше о приємним. Оля: О чим ти то? Жулька: Нєдавно зме ишли з вонка варошу. Оля: Озда? Жулька: Ми з Джоником ишли. Нєт нїч красше од лєса у лєгким облєчиве... Оля: Окреме после дижджу. Жулька: Можеш написац лєпше. Най ше пачи. Оля: Нажаль, литературни талант одсутни. Жулька: Бул таки, прекрасни, цепли дзень! Аж и мотильки лєтали! Зберали зме печарки, єшеньски лїсточка... Оля: Любовали ше... Жулька: Нє, без того. Так, made Love… Оля: Тото ши написала? Жулька: Вера. Та цо? Оля: Нїч, предлуж. Барз интересантно. Жулька: Вечар, вистати, ми ше врацели дому. Ришели зме кажди шлєбодни дзень пошвециц природи. Ниа, вжиме, наприклад, пойдземе скияц ше. Оля: Дзе ше ви вибрали? Жулька: До Карпатох. Вєдно з якимашик Джониковима пайташами. Занавше вашо, Жули, и... Оля. То шицко. Оля: Мнє ше видзи же то чиста спреводзка. Жулька: Хто нє ризикує – тот остава без пенєжу. Посиламе. (Звук поштовей програми, котри приказує же писмо послате.) Покончене. 118


Ява 4. (Музика, чуц приглушени глас леґиня и дзивки.) Жулька: Джоник, мили, ти моя златна рибка. Ратуєш ме. Цо би я без тебе робела? Джоник: Жули, модлїм це, голєм на тей роботи ше справуй пристойно. То солидна компания, плаци високи, так же роб под їх условиями. Жулька: Мили, яка розлика до чого я облєчена? Джоник: Мнє – нє завадза, цо ше мнє дотика, найкрасше без облєчива. Алє у таких компанийох иснує протокол о облєканю. Притримуй ше го. Препоручел сом це, и нє жадам же бим здобул подли имидж. Жулька: Добре, добре. Постарам ше. На концу конца, даяку шмату ми и Олька пожичи. Джоник: И примеркуй на словнїк. Жулька: Нїкого нє критиковац? Джоник: Сленґ ше нє препоручує. Жулька: Єбиґа! Будзем цихо. Джоник (по паузи, нїжно): Кеди придзе Олька? (Жулька цихо.) Джоник: Нє знаш? Можебуц, наволай ю, розпитуй ше? (Жулька цихо.) Джоник: Та вец, я идзем... Цошка сом ше ушедзел. Час пойсц дому. (Жулька цихо. Шкрипи ламинат.) Жулька: Олька у вечаршей змени, до дзевец. (Джоник замика дзвери на ключ.) Джоник: Виключ музику, нє геверуйме. (Романтична музика... Дурканє на дзвери.) Мария Петровна (кричи): Юльо, до вас пришли! Юльо, глєдаю вас, чуєце ме? Юлийко! (Дурканє на дзвери. Музика ше уцихшує и поступнє виключує.) Жулька: Кого то дябол нєше? И прецо ме тота Босорка Юлийко вола? Най ше бере цо далєй! (Кричи.) Одпочивам, Марийо Петровна! Хто там? Мария Петровна (тиж кричи): Якашик панї Со-фи-я Мек-ди. Так, София Мек Ди. Жулька: Швет ю скарал, то тота преклята Американка! Джоник: Тота? Одкаль? Цо сце?

119


Жулька (Джоникови): Цо же я знам!? (Кричи.) Марийо Петровна, такой я, лєм най дацо заруцим на себе! (Шептаюци розказує.) Джони, уцагнї ше под посцель! Джоник: Пошалєла ши? А кед на мнє шеднє? Жулька: Вецка ше лапай до ормана, швидко! (Звуки сцеканя, круценя – шкрипи ламинат, дзверка од ормана, отвераю ше, завераю.) Ява 5. Жулька: Oh, excuse me, I’m so tired, I was sleeping… София: Нїч нє страшне, нє старайце ше... Жулька: Do you speak Ukrainian? София: Баяко, я – Українка. Мой оцец бул вояк, служел у ДДР. Єдного дня цала наша фамелия сцекла отамаль. Потим зме ше становели у Америки. Жулька: Но видзиш, то барз интересантне. София: Обовязно вам виприповедам приповедку. Вам двом. А дзе же ваша половка? Жулька: Хто? София: Половка. Чи ше то у вас нє так вола? Дружка, животна сопутнїца... Жулька (зрозумела): Оля? Вона у вечаршей змени, придзе после дзевец. София: Прецо маце два посцелї? Жулька: Два? (Пауза.) Конспирация. София: То нїхто нє зна же ви – лезбейки? (Шкрипли дзвери.) Мария Петровна: Лезбейки? Но сучки, а гварели – пайташки! Та я од вас фамелийних дуплу плацу будзем брац! Жулька (Софиї): Но видзице. (Мариї Петровней.) Марийо Петровна, я з вами потим побешедуєм. Мария Петровна: Пать-лє, пать, нїґда бим нє подумала! Треба, мушим Анюти виприповедац. (Зашкрипали дзвери.) Жулька: Ви шицко чули. Ниа, лєм цо дознала – такой плацу два раз подзвигла. Дискриминация, алє я ище з ню побешедуєм. София: Як знєважую права чловека! Тримай ше, Жули! Покля сом ту, будзем вас потримовац и помагац. Жулька: А покля сце ту? На длуго сце пришли? София: На пар днї, а можебуц и тижнї. У дзецинстве сом жила у комуналним квартелю, було нас пейц фамелиї, шор до тоалету, 120


под туш, у кухнї було боґари... Вашо биванє ми здабе на квартель з мойого дзецинства... Жулька: Ми нє маме боґари. София: Купиме. Зашла сом до вас – як кед би ше ми врацело дзецинство. Ришела сом – будзем жиц у вас. Жулька: Ту лєм два просториї. София: Мнє вецей анї нє треба. У вас, як видзим, два посцелї. Ви – на єдней, я – на другей. (Отвераю ше дзвери – шкрипя.) Мария Петровна: Нє складам ше, я видала квартель двом, а нє тром. Вимагам доплациц. София: Вшелїяк. Я заплацим. Мария Петровна: Нєшка! София: Най ше пачи. Ниа, тото будзе досц? Мария Петровна: О гей! Геееей! София (чуц гвизданє): Андрию, уношце ствари. Ява 6. (Звук отвераня дзверох, шушот.) София: Упознайце ше: то – мой шофер и тїлесни защитнїк Ендрю, або Андри. Тиж емиґрант, так же язик зна. Ендрю, одложце куфри... до ормана. Жулька: Я то сама! София: То нє женска робота – ношиц куфри. Андрию, одложце куфри до ормана, я ше познєйше розпакуєм. (Андрий отвера орман. Чуц реакцию „Е!” и орман ше нагло завера.) София: Цо було таке, Ендрю? Андрей (по паузи): М-м... шицко окей, я... место сом глєдал. София: Добре. Покля я будзем ту жиц, вашо место... Мария Петровна: На кухнї! Та цо? Я мам нє кухню, алє палату! Порихтам вам канабель! София: Канабель? Як то по нашим! Мария Петровна: Еґзотика! Поме, Андрию, укажем ци твою посцелїну! Нє бой ше, нє кусам! (Андрий и Мария Петровна вишли зоз хижи...) Ява 7. София: Жули, принєсла сом вам, дарунки... Дзе сом их лєм положела? О, вони у куфре. (София идзе ґу орману, отвера. Кричи: 121


„Ендрю!” Гвизда. Чуц звуки швидких крочайох, отверанє ормана, звук лєгкей борби. Чежке диханє.) Андрей: Стой ту. Джоник: Стой София: Шалєнство! Ху из ит, Жули? Андрей: Хто то? Мария Петровна: Так, хто то, Юлько? Жулька: То... то... А то – любовнїк Мариї Петровней! Джоник: Цо? Андрей: То – єй любовнїк. Оля: А ви тиж єй...? Андрей: Нє, видзим ю першираз у живоце. (Мария Петровна з Джоником и Андрей виходза, завераю дзвери.) Оля: Цо то було?! Жулька: Залюбена пара. Оля: Залюбена?!! (Обачує Софию.) Яй, ту нє сама... Добри вечар! Жулька: Ольо, а то – наша госцинска, панї София Мек Ди з Америки. Паметаш панї Софию? Оля: Панї София? (Пауза.) Вшелїяк, паметам. Мило ми. Жулька: Вона пришла до нас на пар днї. Оля: Прекрашнє. Жулька: Або тижнї. Оля: Ище красше. София: Барз ми приємно же сце ми дошлєбодзели остац у вас. Будземе жиц вєдно, як у комуналнмим квартелю мойого социялистичного дзецинства! Оля: Розпаковали сце ше? София: Ище нє. Оля: Най ше пачи, розкомоцце ше, а ми зоз Жули видземе, же бизме нє завадзали. София: Барз сце любезни! Як я точно вибрала своїх нашлїднїкох! (Пауза, цихосц. Лєм приглушени гласи дзивчатох, як на виходзе „Га?”) Жулька: Кого сце вибрали? София: Нашлїднїкох. Мам вельки капитал, а охабиц го нє мам кому – анї дзецом, анї родзини. Так, ниа, вибрала сом вас. Оля (барз зачудовано): Нас? Жулька (заинтересовано): А вельки маєток? София: Даскельо стотки милиони... Сцем их охабиц тей лезбейскей пари, котра ше ми найбаржей попачи. Ниа, вам, наприклад. Жули: А двасто... тисячи? 122


София: То вам на шминку. Дробнїца. Оля: Дзекуєме крашє. Жули, видзиме. (Софиї.) Панї Софийо, розкомоцце ше у хижи. (Оля и Жулька виходза, завераю дзвери за собу.) Ява 8. (Оля и Жулька бешедую.) Оля: Так, ту нєт нїкого... Жулько, як мам тото шицко розумиц? Жулька: Милионерка ришела охабиц нам тал... Цо ту нєясне? Оля: Нє нам, алє лезбейскей пари. Жулька: У чим розлика? Вона пршла до нас и охабя шицко нам. Оля: Алє ми нє лезбейки! Жулька: Ище то на радио розглаш, най шицки чую – и забудз на милиони. За таки пенєж мож пар днї походзиц як лезбейки. Задумай, кед их достанєме – можеме нє робиц, купиц себе по квартель, або будинок, авто, викендицу. Одпочивац будземе на Малдивох, або на Бора-Бора. Шицко нам будзе под ногами! Задумай себе по тим! Оля: Нє знам, нє сиґурна сом. (Чуц скашльованє „Гм-гм”.) Андрей: Послухайце пайташку. Оля: Знова ви? Хто ви? Жулько, хто то? Жулька: Софийов тїлохранїтель. Андрей: Андрий, або Ендрю. Вам на услуги. Оля: Ви були цали час ту и шицко сце чули? Андрей: По остатнє словко. Жулька: Учели вас у дзецинстве же вислуховац нє мож? Андрей: Нє вислуховал сом. Шедзел сом себе у кухнї и так нараз чул шицку вашу бешеду. Ґу тому, барз интересантну. Оля: Шицко виприповедаце панї Софиї? Андрей: Нє, будзем цихо як риба. Жулька: Та кельо сцеце за вашу цихосц? Андрей: Нєвельо. Хтора од вас здумала так спулїц панї Софию? Жулька: Вєдно зме, алє идею дала Оля. Оля: Я? Жулька: А хто гварел же то як клїпнуц? Оля: Я таке нє гварела. Жулька: Гварела – нє гварела. Алє так думала. Андрей: Одлично здумане! Мнє тоти Американки уж набридли. Панї София нєподла тета, алє тота фикс идея – дац таки пенєж лезбейком – то глупосц! (Пауза, потим нєсподзивано.) Нїч нїкому нє повем. 123


Оля: Нє потребни вам пенєжи? Андрей: А ви маце вишка? Жулька: Предпоставме, ми достанєме тал од Софиї, вец ви тиж нє будзеце вимагац свою часц за таєнє? Андрей: Нє. Алє, кед ришице ме нєсподзивац з дарунком за родзени дзень, чи за Крачун – нє будзем мац нїч процив. Оля: Кеди ци родзени дзень? Андрей: У авґусту. Жулька: Достанєш дарунок, лєм адресу охаб. Та цо, Олько, складаш ше? Андрей: Ришуйце. Оля: Потримуєм! Жулька: Поме! (Жулька дурка до хижи.) Жулька (Софиї): Панї Софийо, можем зайсц? София: Гей, гей, тааак... (Жулька и Оля зашли до хижи.) Ява 9. София: Опатрице, яки дарунки сом вам принєсла! Цо повеце? Пача ше вам? Жулька (дакус иронично): О, гей, у нас нє купиш анї малинови сируп, анї кикирикийового масла. (Шушотанє украсного паперу.) София: Дзивчата, маце ви у варошу клуб? Жулька: Єст клуби. Яки вам треба? София: Як то, яки? Ваш, лезбейски, там, дзе сами дзивчата. Жулька: Єст таки. Алє там треба заказац места. София: Та закажце, пойдземе одпочивац! Жулька:Ми одпочиваме дома, панї Софийо, два. Оля: Так, ми нє любиме галайк. Жулька: Ви можеце пойсц до гоч котрого клубу сами, або остац з нами... є... (Пауза, як Жулька вибера праве слово.) Оля: Одпочинуц. София (швидко и дакус злєкнуто): Нє, дзекуєм, алє любованє у тройо то уж нє за мнє. Оля (барз зачудовано): У тройо? София: (у панїки) А ви дакого ищњ сцели поволац? Жулька (осторожно, уточнює): То би ви сцели з нами?... София: Нє жадам вас увредзиц, алє мнє ше пача лєм хлопи. Таки моцни, хлопи, як Ендрю. 124


Оля: То ви сцеце з нами и Ендрю?... Жулька: Но, кед же ту будзе Ендрю, можебуц и Джония поволаме? София: Дзивчатка, ви ме барз розмазуєце, двоме хлопи источасно за мнє превельо. Оля: Ша вец просто полєгайме спац по само. Кажде до своєй посцелї. София (мегко, деликатно): Нє треба ше одрекац од задовольства лєм прето же у вас госци. Жулька: Ви ше жадаце припатрац як ми?... София: Одпочиваце? Я ше барз любим припатрац на младеж и сама ше теди чувствуєм младша! То прекрашнє, цо гварице? Оля (потрацено): Нє знам. Кому як. Жилька: Гоч, прецо би нє? Оля: Безо мнє. Жулька: Алє я сама нє годна! София: Кед же Оля нє жада, я вам будзем правиц дружтво, Жули. Жулька: Панї Софийо, ви гварели же вам ше хлопи пача. София: Та цо? Хиба?... Оля: Справди. Хиба?... Жулька (чежко): Кед же ви так жадаце, та гайд вєдно. София: Так могло давно. Такой Ендрюа поволам. Жулька (злєкнута): Ендрю? Прецо Ендрю? Нє сцем Ендрюа! София: Нє будз дзецко, Жули! Муши нас дахто до клубу одвесц! Жулька: Та ми идземе до клубу? София: А кадзи же ище? Сцем видзиц, як ви одпочиваце. Оля: Уж нєскоро, там шицко позаберане. София: Ви озда стаємни клиєнткинї? Жулька: Стаємни. София: Та вец за вас маю вше чувац места. Оля: У нас дакус иншаки правила. София: Яки можу буц правила, кед єст пенєжи? Закажце! Жулька: Зберайце ше, дораз я. (Жулька вишла з хижи.) Ява 10. (Дурканє на дзвери.) Жулька: Марийо Петровна... Марийо Петровна! (Черка замчок.) Мария Петровна: А, то ти, а я думала же ище єден любовнїк. (Заварла дзвери од хижи.) Цо повеш? 125


Жулька: Я ґу Джоникови. Мария Петровна: Цо же ци треба од мойого Джоника? Жулька: Потребне ми бешедовац з нїм. Мария Петровна: Кеди ми заплациш за тоту комедию? Жулька: Накадзи Американка пойдзе. Марина Петровная: То нєскоро. Половку даш ютре, а кед нє, та я од Джоника у натури вежнєм. Жулька: Марийо Петровна, нє радзели зме ше так! Мария Петровна: Ище зме ше нїч нє порадзели. Жулька: Двацец гривнї на дзень. Порадзене? Мария Петровна: Сто. Жулька: Трицец. Мария Петровна: 80. Жулька: 40. Мария Петровна: 70. Жулька: 40 и нова палачинкара. Мария Петровна: Ценка? З древену ручку? Така, як цо ци прегорела? Жулька: Таку исту. Мария Петровна: Добре. Пейдзешат и палачинкара. Ютре. Жулька: Ютре. Мариня Петровна: Ушоре. (Отвера дзвери, кричи.) Джоник, маш нащиву! Но, нє будзем вам завадзац. Нє длуго! (Заварла дзвери.) Джоник: Цо ци, похибела ши? Як ши могла повесц же я єй любовнїк? Жулька: Пребач, то ми перше спадло на розум. Джоник: Я уж два годзини слухам єй плєтки, уж ми ше уха закасали. Жулька: Вицерп тидзень, лєбо два. Джоник: Похибим! Ти ми после двох тижньох до психиятриї пошлєш. Жулька: Американка нам з Ольку шицок маєток охаби. Даскельо милиони. Джоник: Даскельо милиони за два тижнї?... Добре. Жулька: Яки ти мили! Джоник, поведз, у варошу єст даяки лезбейски клуб? Джоник: Нацо? Жулька: София сце з нами пойсц. Джоник: Нє знам, можем ше презнац. Жулька: Джоник, слунечко мойо, презнай ше и завежнї нам стол у сепареу... (Поцилунок.) 126


Жулька: Чекам. (Джоник вошол до хижи Мариї Петровней – лупли дзвери.) Ява 11. (Цихосц. Чуц кормацанє и осторожни крочаї. Шкрипи ламинат. Черканє замчка, клик претарговача.) Андрей (барз розєдзени, стримуюци ше од звади и лацох): Та цо жадаце, когош....?! Оля: Яй, забула сом же сце ту! Часом я лєм чаї наварим. Андрей (змегчує): Кед же сце ме уж зобудзели – та и мнє наварце. Оля: Гоч бул чежки дзень, нїяк нє можем заспац. Од того клубу и гужви з дзивчатами по квадратним метеру, закруцело ше ми у глави. Андрей: Нашли сце ше до кого задзерац? Оля: Полна торбичка визит-карточки. Андрей: Цо, дзивчата нє дали прейсц? Оля: Насилу зме ше з Жульку пребивали. Як то чежко буц лезбейка! Андрей (нараз меня тему, барз заинтересовано): Маце леґиня? Оля: Мала сом. Андрей: Вон вас, чи ви його? Оля: Нє розумим? Андрей: Хто кого охабел? Оля: З медзисобну догварку. Андрей: Єст и таке? Оля: Як видзице. Андрей: Прецо сце ше розишли? Пребачце, можеце нє одвитовац, кед же нє жадаце о тим бешедовац. Оля: Нє з варошу сом, мой леґинь тиж. Зо мну ше може стретац, препровадзовац час, а оженїц ше, як ше указало, муши лєм з варощанку. Андрей: Любел вас голєм? Оля: Голєм так гуторел же люби лєм мнє, алє у тим швеце потребне жиц складно и зо мну вон нє видзи перспективу. Вон ше оженї, його супруга варощанка, ма свой квартель и лимузину. Андрей: Най им будзе щешлїво! Може, Ольо, випиєме за його щесце? Оля: Випиєме. (Шкрипя дзвери ормана.) Оля: Мам лєм вино. Андрей: Зда ше. Цо ище глєдаце? Налївайце до погарох. 127


(Оля налїва вино до шолькох.) Андрей: Щешлїво! Оля: Щешлїво. Андрию, ви маце дзивку? Андрей: Мам. Права Американка, феминисткиня. Оля: Спомли сце же вам таки нє по смаку. Андрей: Иншаких нєт. Розобрали. Та сом вжал цо ше ми ушло. Оля: Чежко вам зоз ню? Андрей: Прецо так? Но, опатрице – у кафеу вона сама за себе плаци, квице нє вимага, на малженстве нє инсистує, жиєме ореме, стретаме ше по потреби. Просто рай на жеми. Оля: Весели у вас рай. Андрей: Виховани сом у иншаких традицийох. Мам потребу почасциц милу, купиц єй дарунки, обсипац ю з квицом, вечаром ше врациц до квартелю, дзе це дочека. Оля: И дзе ци ше шицки зрадую. Потим вечера вєдно, и, окруцени до мегкого покровчика, одпатриме даяку красну, стару комедию. Андрей: И пиц горуци чай. Оля: Лєбо какао. Андрей: Шпивац вєдно. Оля: Так... Андрей (пошпивує стару романтичну народну мелодию). Оля (прилапела): Нолє, випийме знова! (Зциха ше шмею.) Андрей (по паузи): Олько, випийме на брудершафт. Оля: Може. (Черкаю ше з погарами. Пауза. Поцилунок.) Ява 12. (Звук крочайох.) София: Ендрю! Ольо! Вот из ит?! Андрей: То штучне диханє, панї Софийо. Видзице, Оля замлєла! Зашла до кухнї увариц чай и, ниа. Замлєла. Лєдво ю прилапел. Ольо, ви ме чуєце? Нє чує! София: Треба ю на дацо ровне и тварде положиц. Ма пулс? Ой, одступ, я сама... Як дурка шерцо! Ма аритмию! Андрей: Я єй ище раз одробим штучне диханє. София: Лєпше най я, у школи зме мали ОНО и ДСЗ, я знам. (Оля пуща слабки звуки.) София: Ольо, як ше чувствуєце? Оля: Лєпше, дзекуєм. Виратовали сце ми живот панї. Дошлєбодзце най вас поцилуєм же би ви почувствовали обсяг моєй подзековносци? 128


София: Цо вам, та цо ви, нє потребне! Ниа, лєпше Ендрюа поцилуйце – вон за ваш ратунок зробел нїч менєй як я... Оля: Ендрю, дошлєбодзце подзековац вам! Андрей: Ольо, я то зробел зоз задовольством, мнє нє потребне дзековац. Панї София, можебуц най вона вам подзекує? София: Ой, уж сом нє смиядна анї води анї чаї. Шицке дзекованє лєм вам, Ендрю. (София виходзи з хижи, Андрей и Оля ше шмею.) Андрей: Олько, та дзе тото вашо подзекованє за ратунок живота и репутацию? Оля: Алє ше ви одрекли од нєй. Андрей: Предумал сом ше. Оля: Я тиж. (Оля вишла зоз кухнї, виключела шветло.) Ява 13. (Бренка годзинка.) София: Дзивчата, ставайце! Дзивчатка! Час уж ставац! Уж осем рано!... Оля: Гей, час ставац, бо запожнїме на роботу. София: Швидше ставайце, та ше зберайце. Мнє барз корци опатриц дзе ви робице! (Звук фейдерох, як нараз швидко станули з посцелї.) Жулька: Ви придзеце з нами? София: Гей. Та цо? Дзе ви робице, Жули? Жулька: Ой-ой-йой-ой! Оля: Цо було? Жулька: Глава ме цошка нараз почала болїц! Ой, и чоло, випатра, горуце. Олько, превер! Оля: Ох-хо-хо, та нє чоло, як ринґла, маш горучку, ти нє можеш пойсц на роботу. Жулька: Я нє можем пойсц на роботу. София: Ой, бидна Жули! Олько, та вец пойдзем з вами. А ви, Жули, меркуйце, лїчце ше. Оля: Ой-ой-ой-ой! София: Цо з вами? Оля: Шерцо. (Ослухує пулс.) Мам аритмию! София: Знова маце аритмию? Жулька: Знова? София: Вноци Олґи пришло нєдобре. Ми з Ендрюом єй виратовали живот. 129


Оля: Ендрю ми дал штучне диханє и виратовал ме. Жулька: Штучне диханє? И як ци тераз? Оля: Нє подло. Лєпше, як сом обчековала. София: Вам потребни лїкар! Дзе ше находзи шпиталь? Жулька: Нас нє приму до лїкарнї. София: Прецо? Нє осиґурани сце? Жулька: Ту нїхто нє ма осиґуранє. Обслугую по реґистрациї. А ми ту нє приявени. София: Та цо? Нє маю право нє прияц вас! Оля: Нє маю, алє и нє приму. София: Та цо будземе робиц? Жулька: Ми вежнєме на роботи даскельо днї на свой рахунок и вилїчиме ше. Оля: Гей, и лєпше нам тераз нє ставац. София: Цо же мам робиц? Жулька: Чай. Оля: И юшочки. Ми хори, нам потребне диєтичне костиранє. София: Дзе можем наручиц юшичку и чаї? Жулька: У мензи. София: Нє ставайце зоз посцелї, такой я шицко покончим. (София вишла зоз хижи, заварла дзвери.) Жулька: Цо за приповедка о аритмиї? Оля: То так. Панї София цошка нє на час зашла до кухнї. Жилька: И як далєко сце зашли? Оля: Застановели зме ше на пол драги. Жулька: Кеди предлужице? Оля: Нїґда. Жулька: Шицко було подло? Оля: Шицко було прекрашнє. Жулька: Та прецо вец застановка? Оля: Ша ми лезбейки. Жулька: А! До чорта! Сцеш най я зоз Софию пойдзем на шпацир? Оля: Маш горучку и нє шмеш ставац з посцелї. Жилька: Лєбо можебуц тебе з Ендрюом послац по лїки? Оля: Я мам аритмию. Жулька: Сеґинь! Ява 14. (До просториї з тацну у рукох вишол Андрей – шкрипя дзвери, черча судзини на тацни.) Андрей: Юшка и чайка за хору лейди! 130


Оля: Я уж огладнєла! Жулька: Приємно, кед попри тебе хлопи заскакую. Андрей: Лєм нє забувайце же тому хлопови за тото плаца, и то нє подло. Оля: У тим случаю принєш нам ґу чаю колача. Андрей: Нє боїце ше затиц? Оля: Анї кус. Жулька: Дай швидше колачи! Андрей: Цо ище жадаю чаривни паночки? Оля: Ананас, шампаньского и... Жулька: Стриптизета за дезерт! Андрей: Та вец стриптизету! Такой поволам. Яку волац? Биляву? Ґаравку? Червеновласу? Жулька: То була франта. Андрей: Фарбену? Оля: За себе лєпше поволай. Андрей: Можем я и за себе. А можебуц, ви, Юльо, затанцуєце за мнє? Оля: Я нє стриптизета. Андрей И нє лезбейка! Жулька (шмеє ше): Юльо, танцуй. Оля: Нє можем, ганьбим ше. Жулька: Я ше огляднєм. Оля: И очи заджмур. Андрей: Чекам. Оля: Голєм даяку музику уключ. (Андрей уключує музику. Чуц брунданє „угум”, „так”, а потим словко ґу Жульки – „но то уж дацо!”) (Шкрипанє дзверох и крочаї по ламинату.) Оля: Ох... София: Цо ше стало? Жулька (швидко): Олї пришло нєдобре. Вироятно од музики. Андрей: Вона рушела виключиц ю и замлєла у драже. Жулька: Добре же ю Андрей прилапел, ша то на аритмию ище би достала потрес мозґу. Андрей: Ище як, вона чежка! Ой! Лєм цо сом ю нє випущел, така чежка! София: Так ю на посцель треба положиц, ниа, ту. Осторожно! Треба дацо робиц! София: Потребни лїки, консултация з фаховцом, тирваца терапия. Нє мож то так охабиц! 131


Жулька: Спроведземе народну медицину! (Звук пляски.) Жулька: Мерковала сом! Оля: Як ши могла, обецала ши схилїц ше! (Чуц приглушени звук, як од вдереня.) Жулька: Ах ти! Оля: Тото ци за пляску! Жулька: Добре, гоч зоз заглавком. А нє з пейґлу! На! (Знова чуц приглушени лопот. Шмих. Музика.) (Бренчок на дзверох.) Жулька: Кого то так нєскоро дябол принєс? Оля: Вироятнє, ґу ґаздинї пайташка пришла. Опатрим. (Упарто бренка на дзверох. Тиж чуц плющанє води и сциха пришпивованє Мариї Петровней. Шпива под тушом.) Оля: Чорт! Жилька: Цо ше стало? Оля: Мама! Жулька: Цо? Оля: Моя мама пришла. Жулька: Цо роби! До беса!!! Оля: Треба отвориц, бо шицких сушедових побудзи. Жулька: Добре, отверай, будземе импровизовац. (Оля отвера дзвери – черканє замчка. До квартелю уходзи Любов Ивановна. Ольова мац.) Любов Ивановна: Здраво, моя дзивко! Ви цо, уж шицки шпице? Бренкам, бренкам, а нїхто нє отвера. (Чуц крочаї.) Андрей: Добри вечар, панї! Любов Ивановна: Добри. (Звук крочайох и дурканє дзверох.) Любов Ивановна: Дзивко моя, хто то? (Плющанє води и писня ше претаргую, черканє клянки, з купатила виходзи Мария Петровна.) Мария Петровна: Цо, Олько, мац ґу тебе допутовала? Добре здраве, Любов Ивановна! А я себе штудирам хто так позно пришол? Любов Ивановна: Бренкам и бренкам, а нїхто нє отвера. Мария Петровна: Отворела бим, алє сом була завжата. Млади любовнїк одбера тельо часу... Любов Ивановна: Млади... хто? Мария Петровна: Любовнїк, мила. Мой любовнїк. Я го у орманє при дзивчатох скривала же би нє компромитовал. Любов Ивановна: У орманє при дзивчатох? Дзивчатох? 132


Мария Петровна: Та їм шицко єдно, гоч бим там цали ґарнизон любовнїкох скривала... ша вони лезбейки. (Пауза.) Правда, дзивчата? (Кричи.) Джони, мили, уж идзем ґу тебе! Любов Ивановна (потрацено): Лезбейки... (Розгнївано.) Лезбейки? Цо ту, до беса, робя? Оля: Мамо, цихше. Любов Ивановна: Ти власней мацери уста затикаш? Потолкуй шицко, а потим подумам, кричац чи буц чит. Жулька: Любов Ивановна, нє кричце! Ту...ту... (Швидко.) Реалити шоу знїмаю. Оля: Реалити шоу? Любов Ивановна: У вашим квартелю? Жулька: Вера же. Видзице кельо нас ту бива. Побиднїкови припаднє громада пенєжу. Кажде ма свою улогу. Любов Ивановна: Улога? И кого ви бавице? Жулька: Лезбейску пару. Любов Ивановна: И то шицко? Жулька: А бидна Мария Петровна ґлуми романсу з младим леґиньом. И то у єй рокох! Любов Ивановна: Прецо? Жулька: Пенєжи. Вельки пенєж! Видзе на квартель, и за одпочивок по конєц живота. Оля: Маме надосц солидного спонзора, мамо. Любов Ивановна (заинтересовано): Дахто познати? Оля: Нє, єдна америцка милионерка. Жулька: Ту шицко по єй правилох. Пожадала пару лезбейки – но та, ми и бавиме. Пожадала стару дзивку з любовнїком – най ше пачи! Любов Ивановна: А тот леґинь у кухнї – хто? Можебуц стриптизер. Оля: Нє, то... режисер, алє вон ґлуми тїлохранїтеля Американки. Ява 17. (Осторожни крочаї и шкрипанє дзверох.) София: Гм-гм. Дзивчата, маме госцох? Прекрашнє же маце тельо познатих, котри можу приходзиц гоч кеди. (Дзивчата цихо. Любов Ивановна ше дурно захихотала.) София: Я – София Мек Ди, приятелька тих младих дзивчатох. А, ви, пребачце, хто? Любов Ивановна (сциха, дакус нєсиґурно, по паузи): Я (Тото я сциха-сциха.) ...мама... София (нєдочула, препитує ше): Я – мама? Любов Ивановна: Мама. 133


Софи: Я – мама? Мама... (София замлєла. Оля кричи. Чуц пошвидшани крочаї, дурканє дзверох.) Оля: Ратуйце!!!! Андрей: Цо ше стало? Жулька: Вона нараз замлєла. Андей: Вона нє млєє нараз. Любов Ивановна: Треба ю привесц на посцель. Осторожно! Нє з ногами напредок! Та поможце му! Ява 18. (Звук крочайох, кормацаня, шкрипанє ламинату, дзверох. Шкрипанє фейдерох.) Любов Ивановна: Шицки ше розишли! Отворце облак! Марийо Петровна, принєшце апарат за прицисок. Андрей: Маце право на лїкарску дїялносц? Любов Ивановна: Цо? Оля: Вона лїкар-специялиста. Андрей: Та вона ма право лїчиц? Жулька: Та, змир ше. Андрей: Сиґурно? Оля Ша гей, то моя мама. Любов Ивановна: Цихше, нє чуєм пулс! (Швидко чишлї: 1, 2, 3, 4...) Випатра приходзи ґу себе! Помогнїце ю подзвигнуц, оправце заглавчки. Ниа, так! София (лїтно): Мамо... Любов Ивановна (блага ю): Мамо, мамо. Як ше чувствуєце? Чуєце ме? Нє будзце цихо! Поведзце дацо! София: Дзивочко моя, дзивко... (Плаче.) Жулька: О ту випатра анї специялиста нє поможе! Любов Ивановна: Гало, нолє, цихо там! (Цалком зоз иншаким тоном, мегчейшим.) Шицко добре. Змирце ше. София: Любко, дзецко мойо. Любов Ивановна (зачудовано): Гей, так, я Люба. София: Як ши ме лєм нашла, Любко? Дзе ши була, дзецко мойо? Глєдала ши ме? Любов Ивановна: Глєдала. София: А бабка Настя давно умарла? Любов Ивановна (барз зачудовано): Гей. Мою бабку волали Настя. Умарла, кед сом ище до школи нє почала ходзиц. София: Кадзи же це з Яблоньовки одселєли? 134


Любов Ивановна: Я справди, з Яблоньовки. Люба Ґаврилюкова я. София (радошнє): Ґаврилюк. Гей, Ґаврилюк. То нє було досц дац ци оцово презвиско же би цали валал нє жубрал о новей авантури Ивана Довбнї. Ох, и красни бул Иван! Кед приходзел у цесних фармеркох и скорянцу на танци – шицки дзивчата були його. Випатра у каждим обисцу було даєдно Иваново! Оженєл ше – и шицко єдно, як гулял, таки и остал. (Пауза.) Цошка анї нє знам, чи є живи, чи уж є на гевтим швеце. Джоник: Пребачце, Иван Довбня з Яблоньовки – мой дїдо. Мнє наволали на його чесц – Иван. Я тиж Иван Довбня. София: А здабеш на дїда! Плювнути! Таки бул и Иван! Широки плєца, ясни очи, моцни руки! Як зме ше любели! Кед би мойо родичи нє дознали – та би вон бул моя судьба. Жулька: Кед ше родичи мишаю – то вше нїнач нє видзе. София: Баба Настя – нє була процив, пачел ше єй Иван, алє оцец кед ше дознал, одразу з ґарнизону прибегнул и вжал ме зоз собу. Нє за вояка, гварел, же зме це виховали. Жулька: Но то ци живот. Єб...ґ! София: Оцец теди у Нємецкей служел. Там и начул же сом у тим шоре. Жулька: Одлично! Ой! Ольо, та престань ме уж раз шторпац! Болї! София: У шпиталю того ґарнизону ши ше и народзела. Дала сом ци мено Любов! А потим це родичи вжали, та одведли до баби Настї. Любов Ивановна: Мала сом пейц роки, кед баба умарла. Родзину нє нашли и мнє придали до широтинцу. София: Ми теди були уж у Америки. Наша фамелия сцекла з ,,приятельскей” ДДР. Любов Ивановна: Жила сом у широтинцу нашей општини. Потим сом ше учела у медицинскей школи, потим на институту. Мам мужа и дзивку. Олю. То вона. София: Оля? Оля твоя дзивка? Мам унуку? Як то крашнє! Нє можем себе вериц! Мам фамелию! Тераз мам кому охабиц свой пенєж! Дзивки, унуки мойого Любеного Ивана!... Пребачце дзивчата, вам нїч нє охабим, шицко лєм родзини, лєм родзини... (Пауза, потим з ужасом, злєкнуто.) Нє, я нє можем охабиц свой пенєж родзини, фамелиї, импосибл! Страшне! Ява 19. (Цихосц.) Оля: Прецо нє можеце? 135


София: Потребни ми нашлїднїки. Любко, маш ище дзеци? Любов Ивановна: Нє. София: Но, та я нє знам, народз ище! Любов Ивановна: Прецо? София: Нє можем нашлїдство охабиц унуки – лезбейки! Мушим думац о будучносци. А яка будучносц лезбейки? Потребни ми нашлїднїки, котри би дали красне, здраве потомство. Джоник: Ша вец охабце мнє, та. София (задовольно): Так, будзеш мац красни дзеци!... Яки будзеш мац дзеци, кед отримуєш тоту стару райбачку? Импосибл! Мария Петровна: На себе попатри, трешко стара! Жулька: Брейк! Розидзце ше и чит, плиз! Ище лєм пред годзину, панї Софийо, ви охабяли шицок маєток нам лєм прето же зме – лезбейки, а тераз ше од того одрекаце! София: Алє я и нє подумала же лезбейка може буц унука! Я вообще нє думала же мам унуку! Жулька: А прецо праве лезбейка? София: То барз просте. Цалого живота сом ше намагала буц самостойна, нє мала сом шмелосци и моци бориц ше за свойо щесце, и цали час завишела од хлопох, на початку од оца, потим од мужа – милионер. И на концу, кед сом остала ґдовица, думала сом же конєчно завишим сама од себе. Мам ту пенєжиска, а я така уж старенка же тераз я завишим од свойого тїлохранїтеля Ендрюа. Корцело ме охабиц пенєжи женом котри нє завиша од хлопох, котри самостойно иду ґу свойому цилю, вибориц ше за свойо щесце! Таки жени ше указали лезбейки. И теди я ришела же кед уж лезбейки, та най буду нашо, свойо, з того краю, з нашима коренями. Жулька: Ми вас спреведли. Ява 20. (София зацихла.) София: Мнє? Жулька: Гей. Ми з Олю вас спреведли. Насправди, ми нє лезбейки! Оля: Барз нам бул потребни пенєж. София: Жиєце вєдно? Жулька: Ми вєдно жедляриме. Маме одвоєни посцелї. София: Маце одвоєни посцелї пре конспирацию. Оля: Маме вше одвоєни посцелї. Жулька: Мам леґиня. Нашли сце го у орманє. София: У орманє сом нашла любовнїка вашей ґаздинї. 136


Джоник: Я нє єй любовнїк. Я Жульков леґинь. София: Алє ґаздиня гварела же ви єй любовнїк. Мария Петровна (през слизи): Я нїґда нє мала любовнїка! Анї мужа сом нє мала! Я нє знам, цо мам робиц з хлопами! Я – стара дзивка! София: Алє ви гварели! Мария Петровна: Та цо? Мам буйну фантазию! Андрей: Вислуховал сом їх розгварку, кед сце лєм пришли. Вони ришовали чи вам повесц правду, чи вас спревесц. София: Прецо сце ми такой нє гварели? Андрей: Ви би такой пошли оталь. А мнє ше попачела єдна з дзивчатох. София: Оля? Андрей: Гей. София: Та вона нє мала нїяку аритмию? Оля: Нїґда сом нє мала аритмию, и нїґда сом у живоце нє замлєла. София (по паузи, одразу, весело, радосно): Зрозумела сом, ви ґлумице! Ту даґдзе скрита камера? Ендрю, то ви нарихтали? Жулька: То нє франта. То правда. Оля: Нєт ту нїякей скритей камери. Любов Ивановна: Як нєт? Ша ви гварели же ту реалити шоу знїмаю? Оля: Ми це так лєм поспреведали, мамо. Жулька: Ви пришли у нєзґодней хвильки, могли сце дацо булькнуц, и збогом, пенєжи. Любов Ивановна: Тота панї нє з Яблоньовки? То нє моя мац? София: Я – з Яблоньовки. А ви – з Яблоньовки? Любов Ивановна: И я з Яблоньовки. Леґинь, ви точно з Яблоньовки? Джоник: Мой дїдо з Яблоньовки. Довбня Иван. Любов Ивановна: Дзивчата, потолкуйце! Жулька, Оля (нараз): Ми нє знали же ви обидва з Яблоньовки. Любов Ивановна: То моя права мац? София: То справди моя дзивка? Дзивко моя! Любов Ивановна: Мамо! (Облапяю ше, плачу.) София (нагло ґу дзивчатом): Як докажеце же сце нє лезбейки? Любов Ивановна: Гей, як докажеме? Жулька: Такой. (Жулька пришла ґу столу, шкрипи ламинат, кутатованє по ладичкох, знова шкрипя крочаї.) Жулька: Ниа! Опатрице! София: Цо то? 137


Жулька: То резултати анализи и оправданє за роботу и мой тест же сом у тим шоре. Джоник: Кеди? Як длуго ши... Жулька: Шейсц тижнї. Сцела сом ци повесц, алє якошик нє виходзело. Джоник: То прекрашнє! Я будзем тато? Супер! Хлапец чи дзивче? Жулька: Нє знам, ище вчас. Джоник: Потим побешедуєме. Любов Ивановна: Ольо, ти тиж у тим шоре? Оля: Нє, лєм у перспективи. Андрей: Можем помогнуц. Любов Ивановна: Кед принєшеш документи од матичара – та аж вец помагай. Кресцене, державянство... Андрей: Такой енки. Авто при уходзе. София: Свадзба? Я барз любим свадзби! Поме! Оля: То нє Лас-Веґас. У нас ше два тижнї чека. София: Кед маш пенєжи – чекац нє треба! Поме! Жулька: Можебуц, и нас упишу? Джоник: Точно, прецо маме двараз бегац? София: Два свадзби? Нєвироятно! Так ми мило, барз ми мило! Поме швидко! (Гужва, шмих, шицки виходза.) Мария Петровна: Но то справди... як на филму... и знова сом сама... То ми, цо, нови дзивчата глєдац треба? Ище сом анї на тоти нє звикла. (Форка.) (Чуц швидки крочаї.) Жулька: Ниа, дзе сце! Чекаме вас! На свадзбу идзеце? Мария Петровна: Я? На свадзбу? Идзем! (Вєдно виходза зоз хижи. Прибегла Оля. За ню Андрей. Знова швидки крочаї, потим звуки отвераня дзверох на орманчику, шушот паперох.) Андрей: Ольо, цо ти глєдаш? Оля: Особну карточку. Пасош... (Шушотанє паперох.) Андрей, Оля (вєдно): Ту є! (Звуки поцилункох, швидки, лєгки крочаї.) Жулька: Дзе же сце?!... Допило нам чекац... (До просториї убегую шицки. Застановюю ше. Шмих.) Джоник: Як же им тераз... Горке! Шицки (вєдно, прилапюю): И другей пари тиж! Горке! Горке! (Андрей и Оля, Джоник и Жулька ше бочкаю. Музика.) КОНЄЦ 138


УПУТСТВО ЗА ПРИРИХТОВАНЄ РУКОПИСОХ ЗА ДРУКОВАНЄ Часопис за литературу, културу и уметносц Шветлосц обявює ориґинални науково, преглядни науково и фахово роботи зоз обласци филолоґийних, линґвистичних и дружтвених наукох. Роботи хтори уж обявени або понукани за обявйованє у даєдней другей публикациї нє можу буц прилапени, так як анї гевти хтори нє задоволюю науково критериюми. Кед робота була викладана на науковим сходу, або настала як резултат наукового проєкта, тот податок треба навесц у надпомнуцу на дну насловного бока тексту. Автор длужни почитовац науково и етични принципи и правила под час пририхтованя роботи у складзе зоз медзинароднима стандардами. Зоз придаваньом роботи автор ґарантує же шицки податки у роботи точни, як гевти хтори ше одноша на виглєдованє, так и библиоґрафски податки и наводи зоз литератури. Пре рецензованє ше преверює чи у роботох нєт елементи плаґияту. Часопис Шветлосц обявює роботи авторох зоз Сербиї и иножемства. У Шветлосци ше обявюю роботи найвецей трох коавторох. Кажде може понукнуц лєм єдну роботу за обявйованє, без огляду чиє є єдини автор чи коавтор. 1. Придаванє рукописох Роботи ше придаваю у електронскей форми у *.doc або *.docx формату на адресу: casopissvetlosc@gmail.com. Термин за придаванє рукописох 30. юний чечуцого року. 2. Рецензованє Поступок рецензованя анонимни у обидвох напрямох, прето авторе муша вихабиц шицки информациї зоз тексту, однoсно файлу на основи хторих би могли буц идентификовани, и то на шлїдуюци способи: а) з анонимизацию референцох хтори ше находза у тексту и хтори авторово, б) з анонимизацию референцох у библиоґрафиї, 139


в) з уважним менованьом файлох, так же би ше нє видзел автор (нпр. File > Check for Issues > Inspect Document > Document Properties and Personal Information > Inspect > Remove All > Close). Роботи рецензую двоме квалификовани рецензенти. Думанє анонимного рецензента и текст роботи зоз евентуалнима надпомнуцами ше придаваю авторови же би вон у цеку 14 дньох окончел глєдани пременки у роботи. Кед же рецензент утвердзи же робота нє согласна зоз правописом и же ма ґраматични и стилски гришки, авторови ше враца робота на лектуру. Автор одвитує за правописну и стилску коректносц текста. Ревидована верзия роботи ше посила рецензентови на увид, та ше вон вияшнює чи глєдани пременки одвитуюци и чи роботу мож друковац. Потим Редакция приноши одлуку о обявйованю. 3. Язик и писмо Роботи ше публикую на шицких славянских язикох и на главних шветових язикох. 4. Форматованє тексту Тексти ше пишу у програми Microsoft Word, зоз фонтом Times New Roman. Велькосц фонта основного тексту 12 (кед цитат ма вецей як 40 слова, велькосц фонта 11). Проряд основного тексту 1,5. Кажди перши шор нового пасуса уцагнути (Paragraph/Indentation/ Special:_First line 1,5 cm), а текст треба вировнац з обидвох бокох („justify”). Формат бока А4. Фусноти означовац зоз арабскима числами (окрем перших хтори ше означую зоз гвиздочками, а часц су информациї о авторови, повязаносци виглєдованя зоз проєктом або информациї о предходним публикованю часцох роботи). Велькосц фонта фусноти 10. Роботи хтори нє задоволюю формални стандарди нє можу войсц до поступку рецензованя. 5. Насловни бок Шицки роботи маю насловни бок хтори треба же би у горнїм лївим углу мал мено автора, а под тим и афилияцию, односно мено институциї. Под тима информациями шлїдзи наслов роботи хтори центрирани и написани зоз верзалом и фусноту хтора означена зоз гвиздочку (*). Зоз першу гвиздочку ше дава инфорамция о имейлу автора а зоз другу и трецу гвиздочку информациї о науковим про140


єкту, подзекованю або надпомнуце о предходним представяню роботи на науковим сходзе итд. 6. Структура статї Рукопис понукнути за друкованє треба же би мал шлїдуюци елементи: мено и презвиско автора, институцию у хторей є заняти, наслов статї, абстракт, ключни слова, текст роботи, резиме и наукови апарат. 7. Наслов статї Наслов треба же би цо вирнєйше описал змист статї. 8. Абстракт и ключни слова, резиме Єден параґраф, до 200 слова. Велькосц фонта 10, зоз прорядом 1. Перши шор уцагнуц, без писаня слова абстракт. Обовязни информациї абстракту то циль виглєдованя, методолоґия виглєдованя. Под текстом абстракту, пише ше наслов Ключни слова и наводзи ше од 5 до 10 слова або фрази хтори описую змист статї. Резиме ше пише по анґлийски на концу текста, пред литературу, з велькосцу фонта 10 и прорядом 1 (single). Пред резимеом пише ше мено и презвиско автора на латинки. Потим шлїдзи наслов Summary, центровани. Перши шор каждого пасуса уцагнуц на 1,5 цм. Наслов резимеа по анґлийски виписани зоз верзалом, центровано. Резиме зжато приказує проблем, циль, методолоґию и резултати наукового виглєдованя. Обсяг резимеу до 500 слова. Резиме нє преклад абстракта. После тексту резимеа, уцагнути на 1,5 цм шлїдзи наслов Key words, после хторого ше наводза 5 до 10 ключни слова. Кед же робота на анґлийским язику, резиме ма буц по руски. 9. Обсяг тексту Минимална длужина роботи 20 000, а максимална 30 000 характери, вєдно зоз абстрактом, резимеом и литературу. 10. Основни текст роботи Основни текст ше пише з велькосцу фонта 12. Наслови поглавйох ше наводза з верзалом центровано, а поднаслови знука поглавйох з курзивом уцагнуто на 1,5 цм, як и перши шор нового пасуса. 141


Таблїчки и ґрафикони формовац у Word формату. Кажда таблїчка ма буц означена з числом, з адекватну назву. Число и назва ше находза над таблїчку/ґрафиконом. 11. Цитованє референцох у тексту статї Цитати ше означую зоз двойнїстима знаками наводзеня у складзе зоз правописом язика на хторим статя, а цитати знука цитату з єднима знаками наводзеня (‘...’). Хасноване жридло ше наводзи знука тексту так же ше елементи (презвиско автора, рок виданя, число бока на хторим ше находзи часц хтора ше цитує) наводза у заградзеньох и одвоюю зоз запяту и двома точками (Дуличенко, 2009: 54). Цитовани жридла ше наводза на концу виреченя, нєпостредно пред точку. За блок цитат (вецей як 40 слова) нє хасновац знаки наводзеня алє ше го пише у окремним блоку, лїва марґина (Paragraph/Indentation/Left) уцагнута на 1,5 цм, а фонт велькосци 11, на концу у заградзеню жридло. Кед ше наводзи роботу хтора ма 3–5 авторох, перши раз навесц шицких авторох, а у познєйших наводзеньох лєм першого автора и навесц „и др.” або „et al.”. Кед статя ма два або вецей референци истого автора зоз истого року, вец ше после податкох о року додаваю знаки а, б итд. (Тамаш 2012а), (Тамаш 2012б). Роботи истого автора ше наводза по хронолоґийним шоре: (Halle, 1959; 1962). 12. Литература У списку литератури наводза ше лєм референци хтори автор хасновал у роботи. Велькосц фонта 12, а форма треба же би була Hanging на 1,5 цм (Paragraph/Indents and Spacing/Hanging). 12.1. Кнїжки (друковани жридла) 12.1.1. Кнїжка з єдним автором Дуличенко, А. (2010). Jugoslavo-Ruthenica II. Нови Сад: Филозофски факултет Нови Сад, Руске слово Нови Сад. 12.1.2. Кнїжки з вецей авторами Кед кнїжка ма вецей авторох, наводза ше шицки, алє ше пред остатнїм презвиском додава знак „&”. Đorđević, S., & Mitić, M. (2000). Diplomatsko i konzularno pravo. Beograd: Službeni list SRJ. Rokai, P., Đere, Z., Pal, T., & Kasaš, A. (2002). Istorija Mađara. Beograd: Clio. 142


12.1.3. Кнїжка зоз редактором або ушорйовачом зборнїка роботох Кед кнїжка зборнїк роботох зоз наукового сходу або є пошвецена єдней теми, як автор ше наводзи редактор або ушорйовач публикациї и коло презвиска и инициялу ше додава „ред.” або „ушор.”, односно „еd.” кед кнїжка на странским язику. Тамаш, J. (ред.) (2012). Величина малих језичких, књижевних, културних и историјских традиција. Нови Сад: Филозофски факултет – Одсек за русинистику. 12.2. Статї у часописох 12.2.1. Статя зоз зборнїка Гарди, Д. (2012). Концепт историї бачванско-сримских Руснацох Гавриїла Костельника. У: Тамаш, J. (ред.) (2012). Величина малих језичких, књижевних, културних и историјских традиција. Нови Сад: Филозофски факултет – Одсек за русинистику. 141–149. 12.2.2. Статя з наукового часописа Kišjuhas, A. (2017). Manjinski identiteti: perspektiva teorije kontrole afekta i teorije kontrole identiteta. Русинистични студиї/Ruthenian Studies, 1, 155–171. 12.2.3. Статї з новинох Потребне навесц информациї о року, мешацу и дню за дньово и тижньово новини и хасновац „bok” або „p.” кед новини на странским язику. Mишић, M. (1. феб. 2012). Ју-Eс стил смањио губитке. Политика, стр. 11. А кед ше нє спомина автор статї: Стражевица готова за два месеца. (1. феб. 2012). Политика, стр. 10. 12.3. Онлайн жридла Кeд то жридло оможлївює, треба написац DOI число. Тото число ше записує на концу описа без точки. Кед DOI нє доступни, треба хасновац URL. 12.3.1. Статя зоз онлайн наукового часописа Stankov, S. (2006). Phylogenetic inference from homologous sequence data: minimum topological assumption, strict mutational compatibility consensus tree as the ultimate solution. Biology Direct, 1. doi: 10.1186/1745-6150-1-5 Aбо з URL адресу: Stankov, S. (2006). Phylogenetic inference from homologous sequence data: minimum topological assumption, strict mutational compatibility consensus tree as the ultimate solution. Biology Direct, 1. Preuzeto sa http://www.biology-direct. com/content/1/1/5 143


12.3.2. Е-кнїжки Кед ше наводзи жридло хторе доступне лєм на интернету, место податкох о месту видаваня и видавательови, треба навесц податок о електронским жридлу зоз хторого ше пребера: Milone, E. F. & Wilson, W. J. F. (2008). Solar system astrophysics: background science and the inner solar system [SpringerLink version]. doi: 10.1007/978-0-387-73155-1 12.3.3. Веб сайт Податок о року одноши ше на датум формованя, датум копиї або датум остатнєй пременки. Kraizer, S. (2005). Safe child. Превжате 29. фебруара 2008, sa http://www.safechild. org/ Penn State Myths. (2006). Превжате 6. децембра 2011, зоз http://www.psu.edu/ ur/about/myths.html 12.4. Нєобявени роботи За нєобявени роботи треба навесц подполни податки. Segedi, K. (2004). Prefiksi sa prostornim značenjem u rusinskom i ruskom jeziku (Nepublikovana magistarska disertacija). Filozofski fakultet, Univerzitet u Novom Sadu, Novi Sad. 12.4.1. Рукописни материял ше наводзи по авторови рукопису, а кед автор рукописа нє познати, по наслову. Кед рукопис нє ма наслов, дава му го тот цо пише о нїм. Шлїдуюци елемент час наставаня тексту, место и назва институциї у хторей ше рукопис находзи, сиґнатура и фолияция. Редакция часописа Шветлосц

CIP – Katalogizacija u publikaciji Biblioteka Matice srpske, Novi Sad 82+008+7 [VETLOSC : ~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc / odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap. – Rok 1, ~. 1 (1952)-rok 3, ~. 4 (1954) ; Rok 4, ~. 1 (1966)– . – Novi Sad : Ruske slovo, 1952–1954 ; 1966–. – 23 cm Tromese~no.

ISSN 0488–7557 COBISS.SR-ID 7356418

144


Profile for Svetlosc

Шветлосц 2 - 2019  

Шветлосц 2 - 2019  

Profile for svetlosc
Advertisement