Шветлосц 2 - 2018

ПОЕЗИЯ И ПРОЗА Татяна Беук-Латяк, Славомир Олеяр ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТУРИ Стари завит (38) ИСТОРИЯ Дюра Гарди З РУКОПИСНОГО НАШЛЇДСТВА Олег Петрук ИНТЕРВЮ Мирослав Алексич СТАТЇ И ЕСЕЇ Микола М. Цап, Дюра Латяк ПРИКАЗИ, КРИТИКИ, РЕЦЕНЗИЇ Микола Шанта, Саша Сабадош, Ваня Дула ДРАМСКИ ДОДАТОК Звонимир Павлович

2/2018

Илустрациї: Андреа Палатинус

НВУ „РУСКЕ СЛОВО” НОВИ САД

[VETLOSC

~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc

ROK LXVI

АПРИЛ–ЮНИЙ 2018

^ISLO 2

ЗМИСТ ПОЕЗИЯ И ПРОЗА Татяна Беук-Латяк: Копем дзиру у часу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .171 Славомир Олеяр: Jehovah’s Witnesses . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .177 ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТУРИ Стари завит (38) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .187 ИСТОРИЯ Дюра Гарди: Концепт историї бачванско-сримских Руснацох Гавриїла Костельника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 207 З РУКОПИСНОГО НАШЛЇДСТВА Олег Петрук: Писма Гавриїла Костельника Митрополитови Андрейови Шептицкому. Часц друга . . . . . . . 217 ИНТЕРВЮ Олена Планчак-Сакач: Нач поетох у мизерних часох . . . . . . . . . . . . . 249 СТАТЇ И ЕСЕЇ Микола М. Цап: „Псалом 132” – преклад чи писня витворена у духу сербскей уметнїцкей поезиї XVIII вику? . . . . . . . . . . . . . 255 Дюра Латяк: Новинарско-публицистична дїялносц о. Романа Миза . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 260 ПРИКАЗИ, КРИТИКИ, РЕЦЕНЗИЇ Микола Шанта: Шлїд власней емоциї . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 265 Саша Сабадош: Знак модернизациї рускей заєднїци у Войводини . . . 270 Ваня Дула: Поетска иницияция . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 273 ДРАМСКИ ДОДАТОК Звонимир Павлович: Бабушка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 277 Малюнки Андреи Палатинус (186, 254, 269, 272, 299)

[VETLOSC

~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc Vihodzi od 1952. roku (prerva od 1955. do 1966. roku) Dotera{n< redaktore Dxra Var}a (1952–1954), Dxra Papgarga< (1966–1993), Mikola M. Cap (1994–1998), Redakcijni kole}ixm (1999–2000) Direktor Martica Tama{ Odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap Redaktor Mikola [anta Sovit ~asopisa Akademik Xliyn Tama{, dr Ynko Rama~ i Sa{a Sabado{ Lektor i korektor Mikola M. Cap Dizajn ramikoh Lxbomir Sopka Tehn<~ni redaktor Mariy Gudak Vidava Novinsko-vidavatelqna ustanova “Ruske slovo” Novi Sad. Adresa redakci<: 21000 Novi Sad, Bulevar o{lwbodzeny 81 (budinok “Dnevnika”), telefon (021) 6613-697 telefaks (021) 528-083, e-mail: casopissvetlosc@gmail.com

Internet adresa: www.ruskeslovo.com/шветлосц ^asopis vihodzi 4 raz u roku. Ro~na predplata 800,00 dinari, a za ino`emstvo 25 evra; wden prikladn<k 200,00 dinari. @iro rahunok ~islo 160-923244-82 – NVU “Ruske slovo” Novi Sad (z nazna~enqom: za “[vetlosc”); devizni rahunok ~islo 160-0050870024999-53 Banca Intesa a. d., Beograd Интернет адреса www.ruskeslovo.com/шветлосц ISSN 0488-7557

П О Е З И Я И П Р ОЗ А

ТАТЯНА БЕУК-ЛАТЯК

Копем дзиру у часу МОЙО, КОТРИХ НЄТ Заджмурим и шицки ту, як цо дакеди були, нашмеяни, щешлїви. И я зоз нїма. Нє дзбаю за чарни хмари з котрих викукую капки дижджу, нє завадза им гирменє кед му нє час, та анї мнє. Видзим их як крачаю по улїцох котри их одведли до якихшик других шветох, дорушуєм их, а нє чувствуєм. Накеди отворим очи, щезую, нєт их вецей анї у шлїдох, алє знам же ме провадза, меркую най нє застранїм. Жадам най ше враца, най ме одведу до предїлох котри сама нє можем досягнуц. Джмурим и шицки су ту, як дакеди, кед були.

171

ЧАРНА ДЗИРА Копем дзиру у часу, копем чарну дзиру за роки котри ше бездушно здзиваю на ценюнди нїтки живота. Копем ю з руками, так баржей уношим себе до тей безсмисловей роботи. З викасанима рукавами трацим диханє од напруженя здогаднуц ше кеди сом народзена, то так давно було... Паметам други красни и менєй красни подїї, паметам шицки писнї котри зме любели як млади, шицки стихи котри зме написали. Боїм ше од черканя ключох на гевтим другим боку, а знам же мушим там, док ми пошептаю молги най рушим, бо ме чекаю. Нє понаглям, мам вельо того зробиц. Тераз копем дзиру у часу, праву чарну дзиру, бо ище треба жиц.

КУРИПЛАХ Скриваш свойо нєдостатки у гнїздох цудзих писньох, подкладаш гевто чловече у себе преходнїком до кишенкох. Нападаш зоз стрежиска, нападаш мнє нєпорихтану, знаш шицки спреводзки, боляци точки, 172

чежко одбранїц ше. Зоз сциснутима песцами патрим на други бок най нє видзиш зраднїцки слизи, най нє похопиш такой же ши победзел. Зачервенєта и збунєта превипитуєм ше дзе гришим, зоз чим сом шицко тото заслужела и оставам без одвита. Випатра же так судзене.

НАЙ БУДЗЕ ПО ТВОЇМ Най будзе по твоїм: бешедуйме и будзме цихо кажде за себе. Кед ше стретнєме даґдзе медзи самотами, чи ше препознаме? Гвариш – потребна сом ци, алє нї зоз чим нє указуєш же ци хибим така яка сом. Най будзе по твоїм: обрацме швет наспак и шицко цо добре най будзе подле, а гевто подле, найлєпше. Най будзе так як ти сцеш.

ОДХОД, ПРИХОД И ВРАЦАНЄ Шицки ми одкальшик пошли и шицки зме дзешка пришли. Лєм ше нє маме шицки дзе врациц и то нас є зоднука и звонка. Чи обача же ме нєт гоч на котрим боку?

173

Думаме же нє видно же зме нємоцни одупрец ше налєтом смутку, скриваме же нам чежко же нам ше нїхто щиро нє радує, гоч нас длуго нє було. Твардо обецаме себе, грожаци другим, же нїґда вецей так нє погришиме. И рушаме помали до нового одходу, до якогош цалком нового приходу, до якогош страценого врацаня.

ЛАДАН НА РОЗХОДЗЕ Єшень ци одняла душу, заквачела ю на Мешац на пол драги до раю, най шепта птицом сказки пред сном. Каждому записани час кеди ма пойсц, а вше сцигнє скорей як го чекаю. Нє нарисовали ци ошмих на твари, то нє ти, ти иншаки. Под истим зме нєбом, сиґурни, крачали. Тераз идземе кажде на свой бок. Пахнє на ладан на розходзе.

СКОК ДО КОНЦА Пахнє на паданє з вельких висотох. Дно ше нє нагадує, алє го долапям.

174

Буря ноши зоз собу шицко цо зме вєдно прешли, нє бранїме ше анї ти, анї я. Кед и було дацо красне, нє здогадуєм ше го. Патрим ци до оч и скакам до конца.

ПИСНЯ Нє пиш на силу, одкрию, будзе ци жаль, пречитаю и гевто цо ши нє сцела повесц. Цихо будз док вреща слова котри нє можеш поскладац, лєпше и то як циґанїц и видумовац дацо чого нєт. Нє преврацай по думкох, нє рушай чувства, лєм ци будзе чежше. Нє пиш на силу, ти то и так нє знаш робиц.

ДРОБНИ ЛЮДЗЕ У МОЄЙ ГЛАВИ Дробни людзе у моєй глави бавя вельки бависка, чий смисел нє розумим. Бежа по дражкох мойого здогадованя, розгартаю чувства, розруцую плани и жаданя, копаю до снох. Дробни людзе у моєй глави нє маю ошмих на твари, нахмурени су и озбильни, як кед би глєдали тайни о котрих я нїч нє знам.

175

Дробни людзе у моєй глави нє маю добри намири, маю мали руки з котрима вельо ґрабу, а я нє розумим цо им одо мнє треба, лєм сом свидома же их цо скорей мушим вигнац вонка зоз свойого розума, зоз себе.

Я БИ НАЙ БУДЗЕ ИНШАК Знова дую витри з нєпознатих напрямох, а познато жимни. Полни Мешац споза хмарох краднє шицко мойо найкрасше, хто зна цо роби з нїм тот найвекши блуднїк нєба над нами. Пробуєм вигвариц даяки нови слова, видумац цали виреченя, пременїц ше, кед уж живот остава исти. Кадзи лєм попатрим видзим исти слики, исти ми чувства, гнїв, яросц, розчарованя и нїхто ше нє трудзи прешвечиц ме же може иншак, аж крашнє, буц. Воздух пече зоз истим смоґом, древа плачу з истима голима корунами, анї Дунай нє меня напрям, шпи город з монотоним сном.

176

СЛАВОМИР ОЛЕЯР

Jehovah’s Witnesses Була нєдзеля рано кед слунко у позним септембре даровало єден з остатнїх красних дньох пред наиходзацу єшень за хтору велї твердза, а я ше з нїма складам, же є пре пременки у фарбох природи єдна з найкрасших на швеце. Бренчок на уходних дзверох забренкал даскельо раз и уцихнул. Нащивитель очиглядно чекал же бим отворел дзвери.

– Добри дзень. Двоме млади Ниґере, крашнє облєчени до чарних шматох и билих кошульох зоз чарнима машлями, бистрих очох ше ошмиховали на мнє, указуюци блїщацо били зуби хтори пре цму скору випатрали ище здравше и билше.

– Маце часу, панє? Очиглядно сцу ми дацо предац.

– Нє барз. Праве сом рушел до дутяну.

– Нє одбереме вам вельо часу – озвал ше єден з нїх як кед би читал мойо думки, та доложел – и нїч вам нє сцеме предац. Патрели зме єден час єдни на других, а потим тот исти прервал нєприємну цихосц.

– Знаце цо то? У рукох тримал кнїжку на чиїх чарних рамикох було зоз златнима словами виписане „BIBLE”.

– Як бим нє – одвитуєм. – То Библия.

– То нє лєм Библия, алє Боже слово. Ту маце одвити на шицки питаня. Ви релиґиозни, верице?

– Нє могол бим повесц же сом релиґиозни анї нєрелиґиозни – одвитуєм. – Точнєйше бим поведол же сом аґностик.

– Ту маце, як сом гуторел, одвити на шицки питаня и дилеми. Кельо познаце Библию?

– Дакус. Праве тельо кельо сом як хлапец научел на виронауки и од покойней баби хтора ми приповедала приповедки о Исусови и його дожицох з римскима вояками док бул мали и познєйше о його дїлох кед вилїчел хорих, воскреснул мертвих, кед ходзел по води и кед на єдней свадзби претворел воду до вина.

177

– То приповедки, панє. Ми ту бешедуєме о вири. Наприклад, най вам ше опитам: цо сце по тераз научели у своїм живоце? Задумал сом ше. Цо сом по тераз наисце научел? Цо знам?

– Учел сом вельо и вельо позабувал, алє тото цо по тераз бизовно знам, то же нїч нє вичне. Научел сом же анї єдна релиґия, анї єдна идеолоґия, анї радосц, анї смуток нє вични... Шицко, як и сам живот, ма початок и конєц, шицко настава и нєстава. Цали универзум раз настал и раз нєстанє.

– То так зоз створенима стварами и людзми. Алє Бог вични понеже є нє створени. Знаце цо то ентропия?

– Гей, то ступень нєушореносци єдней системи. Спонтани преход з енерґетски висшого ступня ушореносци до енерґетски нїзшого стану. З другима словами, спонтане розпадованє шицкого иснуюцого по уровень нултей компликованосци. Описує нєсовершенство. Алє, якей вязи то ма зоз Богом?

– Бог нє створел совершени швет. Вон єдине можлїве совершенство, а шицко друге нєсовершенство. Кед би и дацо друге було совершене, вец би и то було Бог, цо нєможлїве, бо Бог єдини и єдино Вон совершени. Його дїло, цали универзум, то нє. Прето настал, бул створени и прето нєстанє.

– Добре, най вам ше опитам: чи Бог всемогущи?

– Га, га, га – нашмеял ше други нащивитель. – То мойо облюбене питанє. Сцеце ми ше опитац же чи Бог може створиц таки вельки камень же го анї сам нє може дзвигнуц? То лоґицка ступка. Кед нє може створиц вец є нє всемогущи, а кед го нє може подзвигнуц вец є знова нє всемогущи. Бог всемогущи и напевно же може дзвигнуц гоч хтори камень. Камень хтори Бог нє може дзвигнуц спрам того нє може анї исновац. Бог нє твори дацо цо нє може исновац. Опатьце коло себе: шицко цо иснує, исновало, або будзе исновац, то Боже дїло.

– Твердзице же Бог створел чловека. Прецо? Най му ше модлї, най го слави? Суєта то людска прикмета. Чом думаце же тото цо нам приємне, приємне и Богови? Прецо, на концу, цали швет потребни Богови? Прецо го створел?

– Задумайце, панє, же сце себе купели хижу. Сцеце мац красни мебель у нєй. Нє прето же вам праве таки потребни, алє єдноставно сцеце мац, та себе купице. То вам ше попачи, та себе купице и квеце. Нє потребне вам є, алє видзице же то красне. Так и Бог. Створел швет и у нїм гвизди и то му ше пачело. Створел Жем и на нєй рошлїни, жвири и людзох и то му ше пачело.

178

– Сцеце повесц – претаргуєм го – же ми, и шицко друге, створени лєм пре Боже задовольство, же ше Бог так повесц бавел кед стварял?

– На шицки вашо питаня и дилеми маце уж готови одвити у Библиї. Лєм ю треба читац и розумиц. Одвит на тото питанє ше прецагує през цалу Библию. Наприклад, у 43. поглавю кнїжки пророка Исаиї, Вон гутори: „Повем сиверу: дай; и югу: нє брань; приведз синох моїх з далєка и дзивки мойо зоз крайох жемских, Шицких хтори ше волаю з моїм меном и хторих сом створел себе на славу, направел и справел.” Видзице, шицко створене Богу на славу. Аж и таки аґностик як ви – нашалєл ше.

– Заш лєм, нє видзи вам ше же и славолюбиє то людска прикмета як и шицки други прикмети хтори ше приписую Богу. Наприклад, вон: милосердни, праведни, милостиви, всеприсутни, мудри, всемогущи... Чи то нє рикмети хтори ше приписую або одрекаю даєдним владаром? Описую го як хлопа, а вон як и кажди хлоп волєл мац сина як дзивку, та достал Исуса. Чом нє достал дзивку? На концу, панове – однїмам ше кельо можем – кажда релиґия заснована на страху и надїї. На страху од кари або од шмерци. На надїї за награду. Бог всеприсутни, шицко зна и будзе ци судзиц. Кед ши нє добри, закончиш у пеклє. Кед ши добри, закончиш у раю и у вичним благостану. Наприклад, у гиндуизму души нєдобрих ше реинкарнирую до цела даякей жвири або инсекту, а души добрих знова до чловечого цела. И ту присутни страх од кари и обецана награда за добре справованє.

– Бог, панє, анї нє добри анї нє зли. Вон понад того. Зле и добре то людски прикмети и лєм людзе можу буц добри або зли. Бог наш спаситель. По нашим прешвеченю, панє, а то и наша наука гвари, кед раз умреце, ви умарли вєдно з душу. Нєт нїякого пекла або раю. Єдноставно вас нєт. Точка. Умарти сце док вас Бог нє воскрешнє у своєй любови, бо Бог нє страх, алє любов спрам людзох. Аж по воскресеню будзеце вично жиц у Богу.

– Мнє ше видзи же то лєм модификоване ученє о реинкарнациї – нє дам ше.

– Одкаль сце? – пита ми ше други собешеднїк.

– З бувшей Югославиї. Нє знам прецо, алє ми лєгчейше повесц же сом зоз бувшей Югославиї як зоз терашнєй Сербиї.

– Тераз ми ясне. Ша ми зоз истей школи марксизма-ленїнизма. И мнє учели же релиґия то „опиюм за маси”. Га, га, га...

179

– А одкаль ви, панє? – питам му ше.

– З Анґоли. Чули сце за Анґолу? Запатрел ше до жеми роздумуюци чи предлужиц зоз прешвечованьом до правдивосци одвитох у Библиї на мойо дилеми хтори сом му спомнул, чи пременїц тему нашей розгварки.

– Як бим нє. Чул сом – одвитуєм. – Жем нєпреривних войнох и страданьох од нєзависносци Анґоли од Портуґалиї, та по нєшка... На стотки тисячи погинуло. Чкода, а така богата жем. Нафта, дияманти...

– Богатство жеми то нашо преклятство, панє... *** Слики Че Ґевари ше ище вше могли видзиц на мурох универзитета у Кабинди, главного городу обласци Кабинда, пре його учасц у борбох за ошлєбодзенє Анґоли од портуґалскей колонизациї, гоч вше менєй студентох котри знали хто то и чом є ту. Живот ше рушал далєй, прешлосц оставала у прешлосци, а младим ґенерацийом обецана „шветла будучносц” и дата им нагода участвовац у вибудови жеми, цо при нїх створело упечаток же су важна часц вельких, историйних збуваньох. Стихи поети Антония Жакинта, познатого як Орландо Тавора, ище вше возбудзовали и рушали душу, наганяли на роздумованє. „Naquela roça grande não tem chuva é o suor do meu rosto que rega as plantações.” („На тим вельким полю нєт дижджу то зной з мойого чола наводнює плантажи.”) Ернесто и Ариосте звичайно шедзели на малей лавочки пред будинком у Кабинди дзе їх родичи вєдно виєднали квартель за нїх же би мали дзе бивац и на миру учиц под час студийох. Ернесто студирал социолоґию, а Ариосте електротехнїку и часто, так шедзаци у хладку на приємним витрику, знали розправяц о ситуациї у Анґоли, дзе з єдного боку елита громадзела богатство и жила у розкоши уживаюци у прекрасних плажох и готелох, луксузних вилох, автох и увеженей роби, а з другого боку, жили худобни цо нє мали анї основни условия за живот и найчастейше бивали у бидних хижочкох на перифериї Кабинди, направених з того хто цо мал при ру180

ки. У населєньох мусекис (musseques) хтори ше розцаговали и по даскельо километери поза городских гранїцох, могли ше найсц хижки направени з дескох або плеху, место уходних дзверох мали розцагнуту лєм даяку плахту на удзверйох, а „богатши” хижки були и зоз цегли або бетонских елементох, з дзверми хтори могло замкнуц и облаками на хторих були скла и груби желєзни роштелї пре крадошох. Праве вешелє за дзеци було кед камиони привожели и висиповали одрутки з городу на шмециска. Теди настало беганє, галайк, шпиртанє по шмецу з надїю же ше найдзе дацо хасновите, стара шмата або нєдоєдзена пица, нєвипита конзерва кока-коли... Хлапци би ше дакеди знали и побиц коло єдней ствари хтору обидвоме источашнє обачели. Медзи нїма ше ширели приповедки же як єден, ище скорей, нашол драгоцини прикраски закруцени до старих новинох, а други нашол вельке количество пенєжу у старей конзерви. Нїч ше нє препущовало случаю и кажда висипана одрутка мала буц препатрена.

– Думаш, Ернесто, же ше пошвидко годно дацо пременїц у дружтве? – почал Ариосте.

– Муши ше пременїц. А ти вериш до Ленїновей формули же „Електрификация + Индустриялизация = Социялизем”? Думам же то формула за ище ефикаснєйше вирабйованє. Кед лєпше роздумаш, увидзиш же ше у сущносци нїч нє пременєло у одношеньох у дружтве ище од часох рабовласнїцкей системи по нєшка. Дакеди рабовласнїк тримал рабох, алє ше мушел старац о нїх, обезпечиц им поживу и закрице над главу, старал ше же би були здрави и облєчени, бо му були потребни за роботу. Нєшкайша рабовласнїцка система субтилнєйша. Рабовласнїк ци нє дава анї поживу, анї ше нє стара о твоїм здравю, облєчиву, змесценю и школованю. Дава ци часц пенєжу цо ши го створел, заробел зоз своїм знойом и хтори вжал од тебе, та це пуща най ше знаходзиш. И ище це прешвечую же то шлєбода. Кед ше похориш, придзе други робиц на твойо место. Число рабох нєогранїчене.

– Будзе з тебе – нашмеял ше Ариосте – кельо тераз видзим, добри комуниста. Циґанє прави „блукаюци народ” и нє верим же иснує даєдна часц населєного швета дзе их нєт, та ше так и тераз, праве того цеплого пополадня створела пред нїма якошик нїодкаль стара и бридка, зранцавена Циґанка, препознатлїва по їх характеристичим облєчиве: широки, шарени шос аж по жем, скоряни пас и за нїм задзата кама, а коло глави завязана хусточка на способ як ю дакеди вязали пирати.

181

– Хлапци, най вам опатрим до дланї? Повем вам нє лєм терашньосц, алє и вашу будучносц. Ернесто и Ариосте попатрели єден на другого и найбаржей пре жарту, наздаваюци ше дачому нєзвичайному, одразу пристали. Ернесто бул перши. Випросцел руку з дланю на горе ґу Циґанки, и покус нєприємне чувство го обняло кед ю вжала до своєй руки и запатрела ше. Гоч и нє верел до врачанїнох, бул за то пребарз рационални, заш лєм му ше подсвидомо зявела думка: „А цо кед потрафи?” То би му звалєло швет. Циґанка почала.

– Ви, млади панє, нє оженєти.

– Ша то нє було чежко видзиц – нашалєл ше Ернесто – нє мам анї персцень, анї брущок...

– Маш живих родичох и єдну шестру. Шестра ци дакус хора.

– Гей.

– Ходзиш до школи и думаш же пременїш швет. Закончиш школу, оженїш ше и будзеш вельки пан. Будзеш мац свою лимузину. Нолє, тераз ти дай руку – обрацела ше ґу Ариостови. Ариосто, зоз ошмихом полним подценьованя, випросцел ґу нєй руку.

– И ти маш живих родичох и ище младшого брата и шестру.

– Правда.

– Нє оженєти ши, ходзиш до школи и наздаваш ше злєпшац швет. И ти закончиш школу, оженїш ше и тиж будзеш вельки пан. Будзеш мац свою моторку.

– Гей, гей, чекай, то нє фер – протестовал Ариоста. – Йому ши гуторела же будзе мац свою лимузину, а мнє лєм моторку?!

– Мушела сом так повесц же би нє звучало исте. Но, добре – нашмеяла ше Циґанка – и ти будзеш мац лимузину. Задовольни ши? Єден час ше шицки тройо шмеяли, а потим Циґанка прегварела: – Панове, видзели сце, гоч лєм дакус и през жарту, же знам патриц до дланї и кед вас наисце интересує и сцеце дознац цо сом видзела и цо бим вам могла повесц о вашей судьби, то будзе коштац. Нїхто нє роби задармо, а тото цо вам повем вредзи вельо вецей як гоч хтори пенєж. Ситуация постала озбильна. Правда же ше шалєла з моторку и лимузину, алє як знала же су нє оженєти, же ходза до школи и же маю брата, шестри, же єдна шестра хора... Нєприємне чувство, як кед би вам патрели до жґриду у шольки з випиту кафу и кед ше, гоч знаце же то лєм франта, подсвидомо наздаваце же нє учуєце нїч 182

зле. Таке чувство, алє вельо моцнєйше им сцискало перши. Гражданска война у Анґоли ище нє закончена и шицко було можлїве.

– Кельо?

– Пейц тисячи кванзи. Кажди. Виняла зоз замасценей торби скоряни мещок и з трома пальцами, меркуюци же би нїч нє розсипала, наполнєла з нього длугоки пипосар з доганом. Припалєла го зоз ширку, поцагла даскельо дими и кед була прешвечена же доган у пипки гори як треба, попатрела на нїх.

– Ми худобни студенти – озвал ше Ариосте – то вельки пенєж за нас.

– Нє худобни сце – одповедла Циґанка – и то видно по вашим облєчиве як и по краю дзе биваце. Худобни ту нє биваю. Алє, як сцеце. Вашо животи озда вредза вецей як пейц тисячи. А судьбу мож пременїц кед знаце цо вас чека. Станула нїби пойсц, а Ернесто ю лапел за руку.

– Добре, добре. Ниа, ту ци седем тисячи. Тельо мам. Вежнї або зохаб. Вжала пенєж и штурела го дзешка под сукню, а потим ше запатрела опрез себе и єдну нєприємну хвильку була цихо док хлапци напарто чекали цо им пове.

– Ви обидвоме маце заєднїцку судьбу – конєчно прегварела. – Верице до Бога?

– Яке то питанє и якей вязи наша вира ма зоз судьбу? – озвал ше Ариосте.

– Ясне питанє и кратки одвит. Гей або нє.

– Нє мож то так: гей – нє – дакус розгнївано одповед Ариосте.

– Як можем вериц до дачого о чим лєм цо нїч нє знам, до чого ше сам нє можем прешвечиц? Кед повем же верим до дачого цо сом особнє нє видзел, або о чим нєт виродостойни потвердзеня од других, вец можем вериц до гоч чого, до троглавого шарканя, до Дябла, до гуски цо нєше златни вайца...

– Хто нє вери, будзе вериц, а хто вери тот спашени – одповедла Циґанка. – Придзе таки час же будзеце волац Бога до помоци, гоч нє верице, а Бог вам ше укаже през свою милосц, бо сце млади и заглупени. Допущи вам жиц. Помогнє.

– То шицко за пейц тисячи? – зачудовал ше Ернесто.

– Нє – одповедла Циґанка – повем вам ище цошка цо найважнєйше. Кед раз будзеце у ситуациї же нє знаце кадзи ше рушиц, идзце на сивер. Запаметайце, на сивер и тримайце ше вєдно.

183

На универзитету ше почали шириц гласи же „почнє”. Тераз час. Гнобеню муши буц конєц. Ошлєбодзенє териториї Кабинди спод анґолского вирабйованя то свята длужносц каждого родолюба. Шлєбода або шмерц! Най жиє нєзависна Република Кабинда! Нашо, на швеце найбогатши, резерви нафти експлоатує Анґола, а цо ми, народ Кабинди, маме з того? Лєм векшу худобу хторей муши присц конєц. Так вецей нє мож жиц. Шлєбода и нєзависносц то нашо право. Ми длужни обезпечиц лєпшу будучносц нашим дзецом гоч яки жертви буду потребни пре тото! Таки и подобни пароли ше могли видзиц по цалим городу як и на на мурох универзитету и чуц приглушени розгварки по конкох медзи авдиториюмами и кабинетами. Число сликох Че Ґевари на мурох ше звекшало и тераз шицки знали же хто то. Фронт за ошлєбодзенє Кабинди заказал велїки митинґ на платоу опрез Универзитету. На лїсткох, хтори дзелєни студентом, було толковане же праве тераз, кед Анґола ище у гражданскей войни и до конца вислабена, праве тераз час стануц и ошлєбодзиц ше. Ютредзень, вельке число студентох и гражданох ше позберало коло нєвелькей бини на хторей були поставени микрофони и змоцньовачи гласу. Даєдни з нїх тримали у рукох транспаренти з узвичаєнима текстами за таки нагоди хтори поволовали на бунт, на борбу, або споминали нєправду и шлєбоду. Ернесто и Ариосто стали у громади обчекуюци початок. Нєшка нєт преподаваня.

– Браца! – скричал до микрофону елеґантни хлоп стреднїх рокох, крашнє облєчени до чарних шматох и билей кошулї з машлю безпрекорно завязану.

– Браца, докля будземе церпиц!? Чи зме нє пробовали з красним!? Чи зме нє прешвечовали власци у Анґоли же нєзависносц то нашо историйне право? Ми нїґда нє були часц Анґоли и нїґда нє будземе! Нє приставаме буц нїчия колония! А цо зме од нїх достали як одвит? Ище вецей войска, ище вецей полициї на нашей жеми и ище менєй права. Так вецей нє мож! Будземе бешедовац з нїма на язику хтори розумя, на язику хтори цали швет будзе розумиц! У тей хвильки ше зачула штрельба з обидвох бокох громади. Бешеднїк на бини бул ранєти. Даскелї, нєдалєко од Ернеста и Ариоста, спадли. Почал йойк и галайк. Даєдни людзе полєгали на жем, а векшина почала сцекац. Дахто и спаднул у сцеканю потрафени з кульку, а до тих цо остали лєжац на трави войско штреляло. Мали розказ нє розогнац демонстрантох, алє их забивац. По униформох було видно же су припаднїки так воланого Народного руху за ошлєбодзенє Анґоли, марксисти-ленїнисти. Ернестови и Ариостови ше 184

удало сцекнуц и скриц до побочней улїчки дзе задихани патрели єден на другого док ше з далєка ище вше чули йойк и штрельба. На дзверох квартелю дзе бивали, нашли видруковани поволанки, з їх менами, же би ше добродзечнє приявели до войска Народного руху за ошлєбодзенє Анґоли и так указали свой патриотизем у намаганьох очисциц власну жем од зраднїкох и иножемних плаценїкох, а насампредз од Фронту за ошлєбодзенє Кабинди хтори плацени з боку заходних силох. Знали добре цо то значи. Кед ше придружа войску, наженю их штреляц и забивац, а кед ше нє придружа, буду обтужени за зраднїцтво и або их загарештую, або, цо вироятнєйше, забию. Одлучели сцекнуц, алє кадзи? Теди им на розум пришли Циґанково слова же най иду на сивер. Драга провадзела побрежє Атлантского океану и о два днї сцигли до католїцкей мисиї у месце Ландана. Ту нашли прибижище и о єден час були з меншу ґрупу змесцени на ладю хтора их одвезла до прилапююцого центру места Pointe-Noire у Републики Конґо, а отамаль пришли до Канади. Найчуднєйше од шицкого було тото же кед сцигли до мисиї там их приял чловек зоз словами: – Чекали зме вас. Явене нам же приходзице. Зачудовани, бо нїхто окрем нїх нє знал же кеди и кадзи ше рушели на драгу, опитали ше: – Хто вам могол явиц? То ше сиґурно нє одношело на нас. Ми случайно надумали присц тадзи.

– Нє знам як знала, озда сце єй гуторели, алє нам єдна Циґанка явела же идзеце, та най дзень-два причекаме зоз посиланьом вибеженцох до Конґа. *** Слунко того нєдзельового предполадня у септембре приємно грало ошвицуюци два силуети спрам блїщацо белавого нєба док сом стал роздумуюци о можлївей правдивосци такей приповедки.

– Но та, цо гварице, панє, на тото? Може то буц случайносц? – озвал ше єден з нащивительох.

– Нє знам... Ви найлєпше знаце чи правда чи нє цо сце ми праве виприповедали – одвитовал сом нєодредзено.

– Гей, ми знаме, та прето и приповедаме. Ми живи шведкове же споза шицкого цо нам ше случує стої даяка намира хторей зме нє свидоми. Нєт случайносци. Иснує лєм нєспособносц нашого ро185

зуму похопиц медзисобну повязаносц шицкого цо нам ше случує у живоце. Шицко ма даяку причину хтору дахто одредзел. Ви сами одвитуйце на питанє же хто.

– То познате як детерминизем. А цо ви по тераз научели у своїм живоце? Єдна од силуетох ше ошмихла.

– Научели зме же нас Бог зачувал, а прецо, нашли зме и одвит у стихох: „Повем сиверу: дай; и югу: нє брань; приведз синох моїх з далєка и дзивки мойо зоз крайох жемских, Шицких хтори ше волаю з моїм меном и хторих сом створел себе на славу, направел и справел.” Зачувал нас прето же бизме славели його мено и ширели його слова. То правда, панє. То и робиме. Роздумайце о тим и наздавам ше же ше дакеди ище раз стретнєме.

186

ЗОЗ ШВЕТОВЕЙ ЛИТЕРАТ УРИ

Стари завит (38) 22 1 Озвал ше Елифаз зоз Теману и гварел: 2 „Чи Господь нє учитель розсудлївосци и знаня?

3 Чи би ше Господь бриґовал кед би твойо дїла були без гриха? И яки хасен же твоя драга була проста?

4 Чи ци будзе доганяц пре твойо слово и чи пойдзе з тобу на суд?

5 Чи нє вельке твойо зло? Ша твойо грихи безчислени!

6 Нї прецо ши здзерал своїх братох, брал ши шмати од голих.

7 Нє дал ши води смиядним, гладним ши однял єдзенє.

8 Улїзовал ши ше даєдним, населєл ши их на жеми.

9 Ґдовици ши виганял и нє дал им нїч, широти ши гнобел.

10 Прето це окружели мрежи, гарнє ше на це вельке зло.

11 Твоя шветлосц постала цмота, вода це закрила на спаню.

12 Озда тот цо бива на висотох нє видзи? Понїжи тих цо ше воздзвигую.

13 И гварел ши: Цо зна Крипки кед судзи у цмоти?

14 Хмара його покров и будзе нєвидлїви и обидзе круг нєбесни.

15 Чи ше будзеш тримац давней драги по котрей ходзели безбожни людзе?

16 Вони були знїщени скорей часу, рика закрила їх основи.

17 Вони гуторели: Цо нам зроби Господь, цо нам принєше Вседержитель?

18 Вон їх доми наполнєл з добром, алє намири безбожних далєко од нього.

19 Праведни видзели и радовали ше, нєвини ше шмеял, 20 бо знїщене тото цо мали, їх остатки спалєл огень.

21 Будз тварди, а кед витримаш – твой плод будзе добро.

22 Прим цо виповедза його уста и полож до свойого шерца його слова.

23 А кед ше пременїш и покориш пред Господом, оддалїш нєправду од дому свойого, 24 будзеш положени на гац на камень, як камень потоку Офир.

25 Вседержитель ци будзе защитнїк пред нєприятелями и очисци це як стрибло у огню.

187

26

Вец будзеш шмело бешедовац пред Господом и будзеш радосно патриц на нєбо.

27 Кед ше му помодлїш вислуха це, да же би ци ше сполнєли молитви.

28 Обнови твой дом у праведносци и шветлосц будзе на твоїх драгох, 29 бо понїжи того цо ше видзвигує, а спаши того цо спущує очи.

30 Виратує нєвиного, будзеш спашени пре чистоту твоїх рукох”.

23 Вец ше озвал Йов и гварел: 2 „Знам же моя рука принєсла мою нєволю, а його рука постала чежша як мойо здихованє.

3 Хто би знал чи го найдзем и дойдзем до кончини.

4 Виповед бим свою вину, уста би ми були полни прешвечованя, 5 порозумел бим слова котри ми пове, похопел бим цо ми явя.

6 А кед зоз вельку силу вдери на мнє, нє будзе ми грожиц, 7 бо у ньго правда и кара, приведзе до конца мой суд.

8 Пойдзем на початки – нєт ме; алє, знам тото цо на концу.

9 Кед твори з лївого боку – нє розумим, обрацим ше на право – нє видзим.

10 Вон позна мою драгу, преверел ме як злато.

11 Будзем исц по його розказох. Тримал сом ше його драги и нє одступел сом 12 од його заповидох, чувал сом у шерцу його слова.

13 Алє кед вон пресудзел, хто ше спроциви? Вон роби тото цо пожада.

14 Виполнї ше на мнє його воля. Вельо такого ма на розуме.

15 Прето сом понаглял ґу ньому и опомнути думал сом на ньго, прето сом ше пред нїм задумовал. Будзем го слухац и тресц ше пред нїм.

16 Господь одмегчал мойо шерцо, Вседержитель ме знємирел.

17 Нє видзим, бо спадла на мнє цмота, мою твар закрила цмотиня.

1

24 Прецо ше од Господа скрили годзини, 2 а безбожни преходза гранїци, стадо и пастира однїмаю, 3 од широтох однїмаю маґарци, од ґдовици беру вола за длуство.

4 Слабих дриляю з праведней драги, скромни з краю ше вєдно скриваю, 5 Виходза як маґарци до поля, пре мнє виходза на роботу, будзе сладки хлєб їх дзецом.

1

188

6

Пожали скорей часу польо котре нє їх, худобни робели у винїци безбожного гладни и без плаци.

7 Велї ноцовали голи, без шматох, одняли им облєчиво.

8 Мокню на дижджу у горох, нє маю плащ, та ше облєкаю до каменя.

9 Широту одриваю од цицки, спаднутого понїжую.

10 Лєгаю голи нєправедно, однїмаю од гладних.

11 Стрежу у клисурох злонамирно, праведну драгу нє видза.

12 З городу и зоз своїх домох були вигнати, їх дзеци барз стукали. Вон на тото нє обрацал увагу.

13 Тоти цо на жеми нє розумели, нє знали драгу праведносци и нє ишли по єй дражкох.

14 Тот цо позна їх дїла положи их до цмоти и вноци будзе як крадош.

15 И око прелюбнїка чувало цмоту. Гуторело: ‚Нє увидзи ме анї єдно око‘ и кладло покров на твар.

16 Подкопoвал мури у цмоти; воднє ше скривали, нє познали шветлосц.

17 Бо рано за шицких нїх цинь шмерци, бо страх упозна цинї шмерци.

18 Лєгучки є на поверхносци води; най будзе преклята їх часц на жеми.

19 Най зиду їх рошлїни на сухей жеми, бо однїмали з рукох широтох.

20 Вец му будзе спомнути грих, щезнє як молга. Най ше му да за тото цо зробел, най кажди гришнїк будзе знїщени як древо котрому нєт лїка.

21 Нєплодней нє зробел нїч добре, жени ше нє змиловал, 22 з гнївом валял слабих. Кед станє, нє будзе вериц до свойого живота.

23 Кед є хори нє наздава ше оздравеню и спаднє од хороти.

24 Велїм нанєсла зло його пиха; висхнє як мальва на пекоти, спаднє як класка зоз слами.

25 Кед нє так, хто пове же спреведам, хто мойо слова обраци нї на цо?”

25 Озвал ше Валдад зоз Савхею и гварел: 2 „Цо же на початку кед нє страх од Нього, котри твори шицко у висотох.

3 Най нїхто нє дума же войско запожнї и же нє наидзе на його стрежиско.

1

189

4

Як чловек може буц праведни пред Господом и як може буц чисти тот цо народзени од жени?

5 Мешац нє швици кед му нє розкаже, гвизди нє чисти пред нїм.

6 Ша чловек – лєм гнїце. Син чловеков лєм черв”.

26 А Йов одвитовал и гварел: 2 „Ґу кому приставаш и кому сцеш помогнуц? Чи нє тому цо ма вельку силу и моцну руку?

3 З ким ше радзиш? Нє з тим цо ма шицку мудросц? Ґу кому ше придружиш? Нє ґу тому цо ма вельку силу?

4 Кому ши гуторел слова и чий дух виходзи зоз тебе?

5 Чи ше ґиґанти нє народзую под воду и єй сушедами?

6 Голе пекло пред нїм и нєт защити од знїщеня.

7 Престар сивер над нїчим, жем над нїчим заквачел, 8 завязал воду у своїх хмарох и нє розрива ше хмара под нїма, 9 укрипел пристол, розширел над нїм свою хмару.

10 З розказом окружел води по гранїцу медзи шветлосцу и цмоту.

11 Нєбесни слупи ше закивали и дирґонєли од його гроженя.

12 Зоз свою силу змирел морйо, з розумом знїщел кита.

13 Злєкли ше од нього замки нєбесни, зоз своїм розказом знїщел дракона.

14 Ниа, то часци його драги. Чули зме лєм даскельо слова о нїм, а хто похопи силу його грому, кед вдери?”

1

27 Йов предлужел и гварел: 2 „Як жиє Господь, котри ме так осудзел и Вседержитель, котри засмуцел мою душу – 3 дотля док у мнє будзе диханє и дух Божи у моїм носу, 4 мойо ґамби нє буду вигваряц беззаконства, моя душа нє будзе думац на безбожне.

5 Най би ше нє стало же повем же сце праведни; док нє умрем, нє одруцим свою нєвиносц.

6 Тримам ше своєй праведносци и нє престанєм, совисц ми нє допущи робиц нєдобре.

7 Най мойо нєприятелє дожию нєщесце як безбожнїки, тоти цо ставаю процив мнє най буду знїщени як беззаконїки.

8 Яку же надїю ма безбожни кед є прешвечени же ше спаши пред Господом?

9 Чи Господь вислуха його благанє кед на ньго придзе нєдоля?

1

190

10

Чи ма одважносци пред нїм кед го повола же би го випитал? Я вам обявим цо у руки Господнєй, нє затаїм од вас яки Вседержитель.

12 Ниа, шицки сце видзели же кладзеце нїчомне ґу нїчомному.

13 Така доля безбожного чловека пред Господом, то маєток цо силнїки достаню од Вседержителя.

14 Кед будзе мац велїх синох – буду знїщени, а кед и вирошню – буду жобрац; 15 тоти цо го наджию тиж поумераю, їх ґдовици нїхто нє посанує.

16 Кед нагромадзи стрибла як глїни и назбера злата як праху – 17 шицко тото здобуду праведни, а його богатства достаню чесни.

18 Щезнє його дом як моль або як павук.

19 Лєгнє богати и вецей нє змогнє; отвори очи и – нєт нїчого.

20 Як вода приду на ньго церпеня, вноци го прицишнє цмота, 21 вежнє го горуци витор и пойдзе и однєше го з його места.

22 И руци на ньго и нє посанує го, и будзе сцекац з його руки.

23 Кляпнє над нїм зоз своїма руками и загвизда над нїм зоз свойого места.

11

28 1 Стрибло ма место дзе настава и злато ма место дзе ше пречисцує.

2 Желєзо ше вибера зоз жеми, бронза реже як и камень.

3 Кладзе гранїцу цмоти, шицко випитує до остатку: камень, цмоту и цинь шмерци.

4 Писок застановює поток; тоти цо занєдзбали праведну драгу дослужели далєко од людзох.

5 З жеми походзи хлєб, под ню пременєне як од огня, 6 у єй каменю ше находзи сафир и у єй глїни злато.

7 Тоту дражку нє зна птица, нє видзело ю орлово око, 8 нє ходзели по нєй синове хвалькошох, нє прешол по нєй лєв.

9 Нацагнул свою руку над кремень и гори преврацел од основи, 10 розбил вири у рикох. Шицко достойне видзело мойо око.

11 Одкрил глїбину рикох, винєсол свою силу на шветлосц.

12 Алє дзе ше находзи мудросц и дзе змесцени розум?

13 Нє зна смертельни єй драгу, нє нашол ю чловек.

14 Бездна гварела: ‚Нє у мнє є‘. Морйо гварело: ‚Анї нє у мнє‘.

15 Нє будзе скровища за ню, нє мож одмерац стрибла кельо вона вредзи, 16 нє мож ю поровнац зоз софирским златом анї з драгим ониксом и сафиром, 191

17

нє ровни єй злато и скло, нє мож ю зачерац за судзину зоз злата. Коралї и кришталь ше нє буду споминац, прето прилап мудросц баржей од шицкого.

19 Нє ровни єй топаз зоз Етиопиї, нє мож ю поровнац з чистим златом.

20 Дзе же мож найсц мудросц и дзе змесцени розум?

21 Скрита є од каждого чловека, и од птицох нєбесних ше скрила.

22 Руїна и шмерц гуторя: ‚Чули зме о єй слави‘.

23 Бог добре одредзел єй драгу, вон зна дзе єй место, 24 бо вон з нєба видзи и патри на шицко цо створел на жеми, 25 драги витрох и глїбину води.

26 Кед одредзовал порядок за диждж и драгу грому, 27 теди ю видзел и описал и приготовел и випитал 28 и гварел чловекови: Ниа, почитованє Бога то мудросц, а одступанє од злого то знанє”.

18

29 И предлужел Йов бешедовац и гварел: 2 „Хто би ми могол дац мешаци прешлих дньох кед ме Бог чувал, 3 кед його шветлосц швицела над мою главу, кед сом под його шветлосцу крачал през цмоту, 4 кед були плодни мойо драги, кед Божа защита була над моїм домом, 5 кед сом бул барз богати, а коло мнє дзеци, 6 кед на моїх драгох було масло, по моїх горох цекло млєко.

7 Кед сом рано виходзел до городу – на площи ми кладли шедзиско, 8 млади ше поцаговали кед ме видзели, шицки стари ставали, 9 углядни преставали бешедовац, кладли палєц на уста.

10 Тоти цо ме слухали тримали же сом щешлїви, їх язик ше лїпел за поднєбя, 11 бо ухо котре ме слухало тримало ме за щешлївого, око котре ме видзело шведочело за мнє, 12 бо сом ратовал худобного зоз рук силнїка и помагал безпомоцней широти.

13 Най придзе на мнє благослов того цо гинє, бо ме хвалєли ґдовицово уста.

14 Облєчени сом до праведносци, облєкал сом пресуду як плащ.

15 Шлєпим сом бул око, хромим нога.

16 Бул сом оцец худобним, розпатрел сом пресуду котру сом нє знал.

17 Розбивал сом видлїцу нєправедним, витарговал сом плєн з їх зубох.

1

192

18

Гварел сом же остарим як палмово стебло, пожиєм велї роки. Мой корень бул обрацени ґу води и роса ше спущи на мой урожай, 20 моя слава вше нова, мой лук у руки будзе зо мну.

21 Слухали ме уважно, були цихо на мой совит.

22 По моїм слове вецей нє бешедовали, уживали у моєй бешеди.

23 Як смиядна жем чека диждж, так вони мою бешеду.

24 Кед сом ше им ошмиховал – нє верели, алє шветлосц моєй твари ше нє гашела.

25 Вибрал сом им драгу и бул сом им княз и як цар медзи шмелима цешел сом тих цо церпели.

19

30 Тераз ме вишмеюю наймладши, тераз ме опоминаю прето же сом знєважовал їх оцох, бо сом тримал же су нєдостойни псох мойого стада.

2 А нацо ми була моц їх рукох кед цалком препадла?

3 Безплодни у худобстве и гладу, вчера сцекали до пустинї од биди и нєволї, 4 були окружени з лободу, лобода им була єдзенє. Знєважени и понїжени, гладни шицкого добра, гризли коренє древох од велького гладу.

5 Вдерели на мнє крадоше, 6 тоти цо жили у камених пещерох.

7 Лярмаю медзи милозвучнима тоти цо жили у лєсовей гущави.

8 Синове нєрозумних и знєважених зотарли зоз жеми мено и чесц.

9 Тераз о мнє шпиваю и бербляю, 10 ґадза ше одо мнє, тримаю ше далєко, плюваю ми до твари.

11 Отворел пошву за стрили и потрафел ме, зазубадлал ме.

12 З правого боку нападаю погубеняци, подкладаю ми ноги, правя драги за мойо знїщенє.

13 Знїщени мойо драги, розтаргали мойо шмати.

14 Його стрили ме ранєли, зробел ми цо сцел, мучим ше од болю, 15 навалєли болї на мнє, щезла моя надїя як витор и мойо спашенє як хмара, 16 и тераз ше вилїва моя душа, прицисли ме днї страданя.

17 Вноци ми косци аж горя, жили ше ми розпадую, 18 велька сила хвацела мою шмату, дави ме як ґалєр плаща.

19 Тримаш же сом як блато, моя доля у праху и ґару.

20 Волал сом це, алє ши ме нє вислухал; стали и патрели на мнє.

21 Постал ши нємилосердни ґу мнє, биєш ме з моцну руку, 22 одредзел ши ме за трапенє, оддалєл од спашеня.

1

193

23

Знам же ме шмерц зотре, жем дом шицкого смертельного. Кед би було можлїве – забил бим ше або бим замодлєл другого най ме забиє.

25 Ша я плакал над каждим витрапеним, здиховал сом видзаци чловека у нєволї.

26 Наздавал сом ше доброму, а ниа, пришли на мнє таки чежки днї.

27 Моя утроба вре и нє престава, пришли на мнє днї бидованя.

28 Ходзел сом здихуюци, без потїхи, ставал сом на зборох и кричал.

29 Постал сом брат сиреном, приятель тащком, 30 скора ми барз почарнєла, косци ми горя.

31 Постала смутна моя гарфа, мой шпив постал йойк.

24

31 Зложел сом завит зоз своїма очми же нє будзем патриц на дзивку.

2 А цо додзелєл Бог од горе, яке нашлїдство од Всевишнього?

3 Чи нє погибель безбожнїка и нєщесце за тих цо потупюю закон?

4 Озда вон нє увидзи мою драгу и нє пречишлї шицки мойо крочаї?

5 Озда сом ходзел з гевернима, озда моя нога понагляла ґу спреводзки?

6 Най одмера мою справедлївосц, бо Господь зна же сом нєвини.

7 Кед моя нога скруцовала з драги и мойо шерцо ишло за очми и мойо руки дотикали дарунки, 8 вец най я садзим, а други єдза, най останєм без кореня на жеми.

9 Кед же мойо шерцо шлїдзело жену другого чловека и я чекал скрити пред єй дзверми – 10 вец най и моя жена будзе приємна другому, а мойо дзеци най буду понїжени, 11 бо нєпреповедзено вельки гнїв кед чловек обезчесци жену, 12 бо то огень цо шицко палї и знїщує до кореня.

13 Кед же сом знєважовал право слуги або служнїци котри ше ми процивели – 14 цо зробим кед ми Господь станє на суд, цо му одповем кед ше опита?

15 Чи вони нє створени у утроби як и я? Єднак зме настали у утроби.

16 Худобних цо були у потреби сом нє одбивал, нє засмуцел сом очи ґдовици.

17 Чи сом сам єдол свойо єдло, чи сом нє давал и широти?

18 Ша од младосци сом го ховал як оцец и од утроби мацери моєй сом го поучовал.

19 Кед сом голого видзел як препада – чи сом го нє облєкол?

20 Чи ме нє благословели бидняци котри грали свойо плєца под волну з моїх овцох?

1

194

21

Кед же сом дзвигнул руку на широту прешвечени же мам вельку помоц – 22 най ми одпаднє плєцо, най ми рука будзе одорвана од локца.

23 Обнял ме страх Господнї и нє витримам под його терху.

24 Чи сом тримал злато як свою моц, чи сом ше наздавал до драгоциного каменя?

25 Чи сом ше радовал же мам вельке богатство, же моя рука нєпреповедзено нагромадзела?

26 Чи нє видзим же слунко престава швициц и же мешац бляднє, бо моц нє у нїх?

27 Кед би мойо шерцо покрадзме було заведзене и кед бим руку положел на уста и бочкал – 28 най би ше ми тото раховало як найвекши грих, бо сом спреведнул Господа Всевишнього.

29 Кед сом ше радовал паданю своїх нєприятельох и кед мойо шерцо гварело же то добре – 30 вец най слуха мойо ухо мою клятву, най ме мой народ огваря и пакосци ми.

31 Понеже сом барз благи, чи часто гуторели мойо служнїци: „Хто нам да його меса же бизме ше насицели?”

32 Цудзинєц нє ноцовал вонка, мойо дзвери ше отверали пред каждим хто приходзел.

33 Кед же сом нєнароком и згришел, скривал сом свой грих, 34 бо сом ше нє злєкнул од велького множества и нє припознал пред нїма же сом допущел же би бидни вишол з мойого дому з празнима руками.

35 Кед би ме дахто вислухал, од руки Господнєй бим ше нє бал. Кед сом мал признанїцу од дакого, 36 положел сом ю на плєцо як венєц и читал.

37 И кед сом ю подар и дал, нїч сом нє вжал од длужнїка.

38 Кед би ше жем поносовала на мнє и бразди плакали зоз ню 39 же сом без почитованя єдол єй плоди и душу єй власнїка засмуцел – 40 най ми место жита вирошнє покрива, а место ярцу цернє”. И закончел Йов.

32 И престали троме приятелє доганяц Йовови, бо вон бул праведни пред нїма.

2 И розгнївал ше Елиюс, Варахиїлов син з Вузиту, з роду арамского з Авситидийскей жеми, барз ше розгнївал на Йова, бо тот тримал же є праведни пред Господом. 3И на трох приятельох ше барз розгнївал 1

195

прето же нє знали одвитовац Йовови, а тримали же є гришни. 4Елиюс чекал же вони одвитую Йовови, бо були старши од нього, 5а кед видзел же нєт одвиту на устох трох хлопох, розпалєл ше його гнїв.

6 И озвал ше Елиюс, син Варахиїлов з Вузиту, и гварел: „Младши сом, а ви старши и прето сом ше обавал виповесц свойо думанє.

7 Думал сом: най роки бешедую, длуги вик позна мудросц. 8Людзе маю у себе дух, диханє Вседержителя их поучує. 9Длуговични нє вше мудри, стари нє вше знаю розсудзиц. 10Прето гварим: Слухайце ме, повем вам тото цо знам. 11Слухайце мойо слова, повем вам же бисце роздумали о тих словох 12и же бим вас прешвечел. Ниа, анї єден з вас нє обвинєл Йова, нє побил його слова.

13 Нє поведзце: ‚Нашли зме мудросц приблїжуюци ше ґу Господу‘.

14 Допущце же би чловек виповед тоти слова.

15 Позлєкали ше, нє одвитовали, остали без слова.

16 Чекал сом и нє озвали ше, стали и нє одвитовали”.

17 Елиюс предлужел и гварел: 18 „Знова ше озвем бо сом полни словох, дух розрива мою утробу, 19 моя утроба як завязани чобольов вина котре вре, як пукнути бакарни ковальски мех.

20 Будзем бешедовац и одлєгча ми кед отворим уста, 21 нє будзем ше ганьбиц од чловека, нє будзем ше нї пред ким понїжовац, 22 бо ше нє знам улїзовац. А кед нє – най ме жедза молї.

33 Слухай, Йову, мойо слова, уважно провадз мою бешеду!

2 Ниа, отверам уста и мой язик почина бешедовац.

3 Чисте мойо шерцо и слова, мудросц моїх устох пояшнює цо чисте.

4 Дух Божи ме створел, диханє Вседержителя ме поучело.

5 Одвитуй ми на тото кед можеш, стань предо мну як я пред тобу.

6 Направени ши з блата як и я, з нього зме направени.

7 Нє злєкнї ше одо мнє и най ци моя рука нє будзе чежка.

8 Бешедовал ши предо мну и слухал сом твой глас.

9 Гвариш: ‚Чисти сом, нєвини, без гриха, нє робел сом зло, 10 а нашол на мнє вину и трима ме за процивнїка, 11 положел ми ноги до оковох, надпатра шицки мойо драги‘.

12 Гвариш: ‚Праведни сом и нє вислухал ме, бо Предвични над смертельнима‘.

13 Гвариш: ‚Чом ме осудзел, а нє вислухал мойо слова?‘ 14 Господь гутори раз, а други раз у сну, 15 у ноцним видзеню, кед на людзох пада вельки страх док шпя у посцелї.

1

196

16

Теди отвера людзом розум, опомина их зоз страшнима сликами же би одврацел чловека од гриха и виратовал його цело од препасци.

18 Ошлєбодзел його живот од шмерци же би нє погинул у войни, 19 вец го знова опомнул з хороту у посцелї, косци му барз вислабли, 20 нє може жесц анї фалаток житного хлєба, а його живот жада єсц, 21 розпадує ше му цело и указую ше голи косци, 22 приблїжує ше його душа ґу шмерци и його живот ґу гробу.

23 И кед би там були тисяч шмерцоносни ангели, анї єден би му нє начкодзел кед би у шерцу пожадал обрациц ше ґу Господу, обявиц чловекови свою вину и указац свою нєрозумносц.

24 Потрима го же би го нє звладала шмерц, обнови му цело як билєнє на муре и косци му наполнї зоз шпиком, 25 подмладзи його цело як дзецинске и обнови го як одроснутого медзи хлопами.

26 Будзе ше модлїц пред Господом и будзе вислухани и войдзе з чисту твару и почитованьом и да людзом справедлївосц.

27 Вец чловек подоганя сам себе и пове: ‚Нє по тим як сом заслужел ме покарал за мойо грихи, 28 спашел мою душу же би нє вошла до препасци и мой живот увидзи шветлосц‘.

29 Ниа, шицко тото Крипки зроби чловекови три раз 30 же би спашел мою душу од шмерци, же би го мой живот хвалєл у шветлосци.

31 Меркуй, Йову, слухай ме у цихосци и я будзем бешедовац!

32 Кед маш цо повесц одвитуй ми, бешедуй, бо сцем же биш ше оправдал.

33 Кед нє, вислухай ме у цихосци и научим це мудросци!”

17

34 И озвал ше Елиюс и гварел: 2 „Послухайце ме, мудри, уважно слухайце цо добре, 3 бо ухо преверює слова, а гарло коштує єдзенє.

4 Виберме пресуду, медзи собу знаме цо добре, 5 бо Йов гварел: ‚Я нєвини, Господь понїщел мою пресуду.

6 Спреведал ме з пресуду, боляца моя рана без вини‘.

7 Хто таки чловек як Йов цо пиє знєвагу як воду?

8 Нє гришел, нє бул нєчесни, нє дзелєл драгу з беззаконїками и безбожнима.

9 Нє поведз же чловекови нє будзе защити, защити пред Господом.

1

197

10

Прето ме вислухайце, розумни у шерцу: же бим нє бул нєчесни пред Господом, же бим пред Вседержительом нє знєважовал тото цо праведне.

11 Да чловекови по тим як кажди робел и найдзе чловека на драги.

12 Тримаш же Господь роби нєдобре або же Вседержитель потупює право?

13 Тот котри створел жем и шицко под нєбом и шицко медзи нїма, 14 кед би пожадал заврец и затримац дух у себе – 15 умарло би кажде цело, кажди чловек пошол би до жеми з котрей є и направени.

16 Кед нє опомина, слухай тото, обрац увагу на глас тих словох, 17 пать на того цо нєнавидзи беззаконства и знїщує гришнїкох, того цо вични и праведни.

18 Безбожни тот хто пове царови же потупює закон и князом же су безбожнїки, 19 хто ше нє ганьби пред чесним и нє дава чесц людзом и нє почитує їх твари – 20 таким ше станє нєволя, буду врещац и модлїц чловека, бо потупйовали закон и збезчесцовали слабих.

21 А вон патри на людски дїла, нє мож од нього скриц нїч цо робя 22 и нє будзе места дзе ше годни скриц тоти цо творя беззаконства, 23 бо нє чловек будзе одлучовац, бо Господь шицких видзи, 24 досцигує нєпохоплїве, преславне и надзвичайне, чому нєт числа.

25 Вон зна їх дїла и вдери вноци и буду понїжени, 26 звлада безбожних, бо их видно пред нїм, 27 бо одступели од закона Божого, нє сполньовали його розкази 28 же би принєсли пред нього йойк бидного и вон вислуха йойк понїжених.

29 Вон подарує спокой и хто го осудзи? Скриє твар и хто го увидзи? И над народом и над чловеком 30 царує дволични чловек пре нєзадовольство народу, 31 бо пред Крипким гварел: ‚Вжал сом и нє врацим.

32 Укаж ми цо нє видзим; кед сом робел кривду – вецей нє будзем‘.

33 Нє надополнї ю место тебе, бо ти нє сцеш, бо ти вибереш, а нє я. Поведз тото цо знаш, 34 бо тото поведза розумни у шерцу, мудри чловек слуха мойо слова.

35 А Йов бешедовал нєроздумано, його слова нєрозумни.

36 Науч ше, Йову, нє одвитовац такой, як нємудри, 37 же бизме нє доложели ґу нашим грихом, бо ше и нам урахує же вельо бешедуєме процив Господа”.

198

35 1 Елиюс предлужел и гварел: 2 „Цо ши думал на суду? Хто же ти, кед ши гварел: ‚Праведни сом пред Господом!‘ 3 Чи повеш: ‚Цо же сом зробел кед сом згришел?‘ 4 Я дам одвит и тебе и твоїм тром приятельом.

5 Попать на нєбо и увидзиш як високо хмари над тобу.

6 Кед гришиш – цо зробиш? А цо можеш зробиц кед ши вельо гришел?

7 Понеже ши праведни – цо му даш, цо вежнє з твоєй руки?

8 Твоя безбожносц за такого чловека як ти, твоя праведносц за людского сина.

9 Заволаю тоти цо их множество оклевета, заплачу од руки велїх.

10 И нє гварел: ‚Дзе Бог котри ме створел, котри одредзел ноцни стражи, 11 котри ме створел иншакого од жемских животиньох и нєбесних птицох?

12 Там буду кричац, алє их нє чує пре злосц гришних.

13 Господь нє сце патриц на тото цо гришне, алє Вседержитель видзи 14 цо робя безбожнїки и спаши ме‘. Судз ше пред нїм кед го можеш хвалїц такого яки є.

15 А тераз, кед нє приходзи його гнїв и нє обраца увагу на вельки потупеня, 16 Йов даремно отвера уста и у нєзнаню громадзи слова”.

36 Елиюс предлужел и гварел: 2 „Почекай дакус и поучим це, мам ище цо повесц.

3 Прим мойо пояшнєнє здалєка, розповем о моїх праведних дїлох.

4 Похопиш же мойо слова правдиви, без нєсправедлївосци.

5 Знай же Господь нє одруци нєвиного, моцни є, крипки у шерцу.

6 Безбожного нє ожиє, а гнобеним принєше правду.

7 Нє обраци свойо очи од праведного: положи их занавше на пристол ґу царом и воздзвигню ше.

8 И кед им руки буду оковани и буду повязани з нєдолю – 9 обяви им їх дїла и їх грихи, бо ше намножели, 10 алє праведнїка вислуха и пове най ше одвраца од нєсправедлївосци.

11 Кед послухаю и покоря ше, їх днї ше законча у доброх и їх вик у приємносцох, 1

199

12

алє гришних нє спаши, бо нє сцели припознац Господа и були нєпослухни, гоч их опоминал.

13 А дволични у шерцу прицагню гнїв, нє буду волац кед их повяже.

14 Най у младосци умре їх душа, їх живот знїща ангели, 15 бо гнобели нємоцних и нєвиних, а чесни достаню право.

16 И тебе вицагнул з устох нєприятеля, бездна розлята под нїма, и спущел ци ше стол полни ситосци.

17 Нє запожнї правда ґу праведному, 18 а на гришнїкох придзе гнїв пре нєчесни дарунки цо их нєсправедлїво прияли.

19 Най це нє оддалї з волю розум од молби тих цо у нєволї, нємоцних и шицких цо змоцнюю силу.

20 Нє жадай ноц кед народи виду отамадз дзе су, 21 алє ше чувай же биш нє робел нєдобре, бо ши прето вицагнути з нєволї.

22 Палє, Крипки ше дзвигнє у своєй крипкосци. Хто таки моцни як вон?

23 И хто випита його дїла и хто му пове же робел нєчесно?

24 Паметай же вельки його дїла котри зробели людзе.

25 Кажди чловек на себе видзи яки людзе крегки, 26 а Крипки вельки и нє знаме число його рокох, бо є безконєчни.

27 Вон збера капки дижджу и диждж ше лєє зоз хмари, 28 гарню ше хмари и руцаю цинь на безчислених людзох. Одредзел час животиньом, знаю кеди час за спанє. Чи ше пре шицко тото нє чудує твой розум и чи ше шерцо нє помири з целом?

29 А хто зрозуми пресцеранє хмарох и праведносц його шатра?

30 Палє, пресцера шветлосц коло себе и закрива глїбину моря, 31 з нїма будзе судзиц народом и да поживу силному, 32 у рукох трима блїскавку и водзи ю ґу цилю.

33 Зоз ню яви свойому приятельови цо його маєток и цо нєсправедлїве.

37 Од того ше знємирело мойо шерцо и виривало ше з першох: 2 послухай гук гнїву Господнього и поуку цо виходзи з його устох.

3 Його власц под цалим нєбом, а його шветлосц по конци жеми.

4 За нїм гучи глас, гирми з гласом своєй велїчносци и нє стрима го, будзе ше чуц його глас, 5 Крипки чудесно загирми зоз своїм гласом. Зробел вельки дїла котри нє розумиме.

1

200

6

Розказує шнїгу най спаднє на жем и бурї и дижджу най буду моцни.

7 На руку каждого чловека кладзе печац же би кажди чловек знал яки є слабки.

8 Жвири уходза до скровища и мирую там счупени, 9 зоз скритих местох виходза бурї и з горских верхох жима 10 и од диху Крипкого настанє ляд. Розказує води як зажада, 11 и вибране место закриє хмара и його шветлосц розбиє хмару 12 и пременї околину по своєй волї. Сполнює ше шицко цо розказал, так як ушорел на жеми, 13 посила ю на свою жем або як кару або як ласку.

14 Слухай тото, Йову, стань и роздумай о Господнєй сили!

15 Знаме же Бог зробел свойо дїла: створел шветлосц зоз цмоти, 16 позна вшелїяки хмари и вельки препасци гришних.

17 А твоя шмата цепла, лєжи на зогратей жеми.

18 Чи будзеш з нїм укрипйовац нєбозвод моцни як виляте жвератко?

19 Науч нас цо най му повеме и престанєме бешедовац превельо.

20 Чи ми кнїжка або писар одредзели же бим чловеку розказал най будзе цихо?

21 Нє шицки видза шветлосц, вона далєко у висотох, при Ньому на хмарох.

22 Зоз сиверу ше блїща златни хмари, на нїх велька слава и чесц Вседержителя.

23 Нє нашли зме другого такого Крипкого, вон судзи праведно, нє думай же нє чує.

24 Прето ше людзе буду бац од нього, буду ше бац и мудри у шерцу”.

38 Кед Елиюс закончел бешеду, гварел Господь Йовови през бурю и хмари: 2 „Хто тот цо скрива одо мнє одлуку, трима слова у шерцу и дума же их скриє одо мнє?

3 Опаш як хлоп свойо клуби! Будзем ци ше випитовац, а ти одвитуй!

4 Дзе ши бул кед сом кладол основи жеми, поведз кед маш знанє.

5 Хто єй одредзел мири, чи знаш, и хто розцагнул шнур на ню?

6 На чим утвердзени єй слупи, хто положел єй угелни камень?

7 Кед були створени гвизди, з моцним шпивом ме хвалєли шицки мойо ангели.

8 Завар сом капури морю кед ше ляло як кед би виходзело з мацериней утроби.

9 Дал сом му хмари як шмату, повил сом го до молги, 1

201

10

одредзел сом му гранїци, положел сом подпорки и капури, гварел сом му: ‚Потадз дойдзеш, алє далєй нє, ту ше зламу твойо габи‘.

12 Чи сом пред тобу положел раншу шветлосц? Зорнїчка зна єй задаток – 13 долапиц конци жеми и отресц зоз нєй гришних.

14 Чи ти вжал прах жемски и направел живот и положел на жем того цо бешедує?

15 Чи ти вжал шветлосц од гришних и звладал руку пишних?

16 Чи ти дошол по морски жридла, чи ши ходзел по дну бездни?

17 Чи ше пред тобу у страху отвераю капури шмерци, чи ше дзвери пекельни престраша кед це видза?

18 Чи ши спознал яка широка жем? Поведз ми яка є!

19 Дзе жем у котрей ноцує шветлосц, дзе змесцена цмота?

20 Одведол биш ме до їх предїлох кед же познаш їх дражки?

21 Ша знам же ши теди уж бул народзени, вельке число твоїх рокох.

22 Доходзел ши до скровищох шнїгу, видзел ши скровища ляду 23 цо за тебе одложени за час нєприятельох, за дзень войни и битки?

24 Одкадз виходзи ина, одкадз ше шири южни витор под нєбом?

25 Хто приготовел вельки диждж и драгу габом 26 же би заляли безлюдну жем, пустиню у котрей нєт чловека, 27 же би насицели нєпреходни и нєнаселєни край, же би там зишла трава?

28 Хто оцец дижджу, хто народзел капки роси?

29 З чиєй утроби виходзи ляд, хто народзел на нєбе ину 30 цо ше спущує як чечуца вода? Хто закрил бездну?

31 Чи ши похопел як повязани Плеяди, чи ши отворел Орионову ограду?

32 Чи виведзеш Зорнїчку кед єй час и чи приведзеш ґу нїм Вечарнїчку?

33 Чи познаш нєбесни мени и шицко тото цо ше става под нєбом?

34 Чи поволаш хмару з гласом и послуха це плющанє моцного дижджу?

35 Чи пошлєш блїскавки и приду и поведза ци: ‚Ту зме?‘ 36 Хто дал женом схопносц ткац и крашнє вишивац?

37 Хто з мудросцу пораховал хмари и нєбо схилєл ґу жеми?

38 Розсипала ше жем як прах и збил сом ю як камену коцку.

39 Чи влапиш плєн лєвом и задоволїш жажду шарканьох?

40 Боя ше у своїх скровищох и счупени стрежу у лєсох.

41 Хто приготовел поживу гавранови? Його гавранчата заволали на Господа док бродзели глєдаюци єдзенє.

11

202

39 1 Чи знаш час кед ше народзую дзиви кози на скалох, чи ши видзел як ше ягня сарнї?

2 Чи ши чишлєл мешаци цо ше маю сполнїц до їх родзеня, чи ши похопел їх болї?

3 Чи ши кармел їх млади без страху, чи ши их ошлєбодзел од болю?

4 Оддвоя ше їх млади, вирошню у обилию, пойду и нє враца ше ґу нїм.

5 Хто пущел дзивого маґарца на шлєбоду, хто го одвязал?

6 Дал сом му за биванє пустиню, населєни є на сланей жеми, 7 шмеє ше з множества у городу, нє слуха доганянє того цо збера порцию.

8 У горох найдзе пасовиско и глєда вшелїяке желєнїдло.

9 А чи ци зосце служиц єднорог, чи будзе ноцовац при твоїх яшльох?

10 Чи го привяжеш з ременьом до ярма, чи ци виоре бразди на полю?

11 Чи му вериш прето же є моцни и чи здаш на ньго свойо дїла?

12 Чи будзеш вериц же ци да нашенє, же ци принєше до гумна?

13 Чи кридло розвешелєного ноя зачнє ґовлю або сокола?

14 Вон знєше вайца на жем и будзе их грац у праху, 15 и нє дзба же их нога зґажи або дзиви жвири порозбиваю.

16 Тварди є ґу своїм малим як кед би нє були його, без страху же ше надармо старал, 17 бо му Бог однял мудросц и нє удзелєл му розума.

18 У чаше кед ше дзвигнє високо будзе ше шмеяц з коня и з того цо шедла.

19 Чи ти дал коньови силу и положел страх на його карк, 20 чи ти положел на ньго шицке оружиє и шмелосц до його першох?

21 Пишно гребе жем з копитом, виходзи на польо зоз силу, 22 шмеє ше пред стрилу и нє одступа пред мечом.

23 Над нїм ше блїщи лук и шабля, 24 з гнївом дубонї по жеми и нє змириш го док нє одгукнє труба.

25 А кед труба затруби – зрегочи и здалєка паха битку, скака и регочи.

26 Чи пре твою мудросц стої сокол и з розширенима кридлами нєрухомо патри на юг, 27 чи ше на твой розказ дзвига орел, а ястраб нєпреривно шедзи на своїм гнїздзе 28 скрити на високей скали, 29 отамадз розпатра дзе пожива. Надалєко ше його очи запатраю, 30 а його млади ше валяю у креви, такой ше найду там дзе єст мертвих”.

203

40 1 И озвал ше Бог ґу Йовови и гварел: 2 „Чи ше побива пресуда Всесилного? Най одвитує тот цо ше проциви Богу!”

3 Йов одвитовал и гварел Господу: 4 „Нач ше ище будзем процивиц кед ме Господь поучел и опомнул? Кед тото слухам, нїчомни сом. Цо же одвитуєм на тото? Положим руку на уста.

5 Раз сом бешедовал, други раз нє повем нїч”.

6 И одвитовал Господь, прегварел Йовови зоз хмари: 7 „Опаш як хлоп свойо клуби. Будзем ци ше питац, ти ми одвитуй.

8 Нє одруцай мою пресуду. Думаш же це иншак вислухам, же укажеш же ши праведни?

9 Чи маш плєцо як Господь, чи загирмиш на нього з гласом?

10 Кед маш – полож на себе велїчносц и силу, облєч славу и чесц, 11 пошлї ангелох гнїву, понїж каждого гнобителя, 12 покор пишного, зместа зджам нєчесних, 13 закоп их вєдно до жеми, твари им наполнї з ганьбу!

14 Теди це будзем хвалїц, бо твоя правица може спашиц.

15 Алє, ниа, при тебе бегемот, паше траву як статок.

16 Його крипкосц, ниа, у клубох, його моц на стред бруха.

17 Хвост му стої як кипарис, жили му попреплєтани, 18 його ребра – ребра бронзови, його похребцина – ляте желєзо.

19 Вон перше Боже створенє, вишмеяли го його ангели.

20 Кед вишол на прикру гору, принєсол радосц животиньом у бездни.

21 Шпи под гоч яким древом, у шашу и наду и каку, 22 спущую на ньго цинь вельки древа и вербово конари.

23 Нє знємири ше кед настанє потоп, вери же прелїґнє Йордан зоз своїма писками.

24 Вежнє го до свойого ока, обраци ше и преджобнє нозґри.

25 Чи влапиш дракона на квачку и звяжеш му писки зоз штранґом, 26 чи му положиш каричку до нозґрох, чи му преджобнєш ґамби?

27 Чи ци ше озве з молбу, чи це благо замодлї, 28 чи направи з тобу догварку, чи го вежнєш за вичного раба?

29 Чи ше побавиш з нїм як зоз птицу, чи го звяжеш дзецку як тащка?

30 Чи ше з нїм буду кармиц поганє, чи го подзеля финикийски народи?

31 Кед би ше позберало шицко цо плїва, нє могло би дзвигнуц його хвост, анї рибарски ладї його главу.

32 Кед положиш на ньго руку, здогаднї ше борби цо ще стала на його целу и най ше вецей нє станє!

204

41 1 Нє видзел ши го и нє чудовал ши ше тому цо бешедовали?

2 Нє бал ши ше же ше приготовел процив мнє? Хто ше ми спроциви?

3 Хто ше ми спроциви и отрима ше, кед мойо шицко под нєбом?

4 Нє будзем цихо пре ньго, а слово сили ше змилує тому хто таки як вон.

5 Хто одкриє верх його шмати, хто войдзе под рубци його щиту на першох?

6 Хто отвори дзвери його твари кед його зуби ширя страх?

7 Його утроба як бронзови щити, вяза медзи нїма як оштри камень, 8 моцно су повязани, витор нє прейдзе помедзи нїх.

9 Так ше чловек привяже ґу свойому братови, злучени су и нє роздвоя ше.

10 У його киханю швици ше шветло, його очи як Зорнїчка.

11 З його устох вибива пламень факльох, пирскаю огняни искри, 12 з його нозґрох вибуха дим як з пеца цо у нїм гори углє.

13 Його дух як углє и виходзи з його устох як пламень.

14 На його карку стої сила, пред нїм ше гарнє погибель.

15 Часци його цела моцно злучени; лєє на ньго, а нє закива ше.

16 Його шерцо тварде як камень, стої нєрухоме як ковадло.

17 Кед ше обраци, престраша ше животинї цо скакаю по жеми.

18 Кед го потрафя копиї нїч му нє наробя, подзвигнє копию и щит.

19 Желєзо за ньго як плєва, бронза як згнїте древо.

20 Нє ранї го бронзови лук, камень з паридї за ньго як шено, 21 буздованї за ньго як сламка, шмеє ше з огньоносного дубоню.

22 Його посцель оштри цернї, под нїм шицке морске злато, безчислене як прах.

23 Розпалює бездну як бронзови пец, морйо за ньго як судзинка за олєй.

24 Дно бездни му як раб, преходзи ше по бездни.

25 Нє подобне му нїч цо створене на жеми, йому, котрого вишмеяли мойо ангели.

26 На шицко патри з висока, вон цар шицкому цо у водох”.

42 Одвитовал Йов и гварел Господу: 2 „Знам же можеш шицко, нєт того цо за це нєможлїве.

3 Хто же таї од тебе одлуку и стримує слова и дума же скриє од тебе? Хто ми яви о тим цо сом нє видзел, о вельким и чудесним цо сом нє розумел?

4 Послухай ме, Господи, и повем; опитам ци ше и поуч ме.

1

205

5

Слухал сом це и скорей, а нєшка це мойо око видзело. Прето доганям сам себе и жаль ми, каєм ше у праху и ґару”.

7 И стало ше: потим як Бог гварел шицки тоти слова Йовови, гварел Господь Елифазови з Теману: „Согришел ши и твойо двоме приятелє, бо сце предо мну нїч нє гуторели правду, як мой слуга Йов.

8 Тераз вежнїце седем буячки и седем баранох и идзце ґу мойому слугови Йовови и вон принєше жертву за вас. Мой раб Йов ше будзе модлїц за вас, бо примем лєм його твар, а кед би його нє було – знїщел бим вас понеже сце нє гуторели правду о моїм слугови Йовови”. 9И пошли Елифаз Теманитян и Валдад савхейски и Софар минейски и поробели як им гварел Господь и одпущел им грихи пре Йова. 10И Господь подзвигнул Йова. Понеже ше модлєл за своїх приятельох, одпущел им їх грихи и два раз Господь умножел Йовови тото цо мал пред тим. 11Чули шицки його браца и його шестри шицко цо ше му стало и пришли ґу ньому, и шицки цо го познали скорей. И єдли и пили у ньго и цешели го и чудовали ше пре шицко цо му зробел Бог и кажди му дал овечку и штири драхми нєкованого злата. 12А Господь поблагословел остатнї Йовово днї баржей як перши и мал статку: штернац тисячи овци и шейсц тисячи ґамили и тисяч пари рогатого статку и тисяч маґарици на паши. 13Народзели ше му седемцме синове и три дзивки, 14и першу наволал Дзень, а другу Касия, а трецу Рог Амалтеї. 15И нє було на швеце красши дзивки од Йовових и дал им оцец нашлїдство медзи їх братами. 16И пожил Йов по тей кари сто седемдзешат роки, а шицкого вєдно жил двасто штерацец осем роки. И видзел Йов синох своїх и синох своїх синох по штварте поколєнє. 17И упокоєл ше Йов у старосци и полноти дньох. И писане же знова станє и Господь их дзвигнє з нїм. Так ше толкує у сирийскей кнїжки. А жил у жеми авситидийскей у предїлох Идумеї и Аравиї. Пред тим му було мено Йовав. Вжал за жену Арабкиню и народзела му сина Енона. Вон бул оцец Зарета, син Исавових синох и мацери Восори, так же бул пияти од Авраама. Вони царовали у Едому, дзе и вон подзвигнул город. Перши бул Валак, син Веоров, а його город ше волал Денава. По Валакови бул Йовав, котри наволани Йов. По нїм бул Асом котри бул вожд у теманитидийским краю. По нїм Адад, син Варадов, котри порубал Мадияма на Моавским полю, а його город ше вола Гетем. И пришли до ньго приятелє: Елифаз (син Софанов) зоз синох Исавових, цар темански, Валдад (син Амнона ховарского), савхейски владар и Софар, минейски цар.

6

(Предлужи ше) Зоз старогреческого преложел Михал Рамач

206

ИС ТОРИЯ

Др ДЮРА ГАРДИ UDK 930.85(=161.2)(497.113)

Концепт историї бачванско-сримских Руснацох Гавриїла Костельника* Абстракт: Автор прилогу анализує концепт историї бачванско-сримских Руснацох Гавриїла Костельника. Костельник бул креатор културного и националного препороду Руснацох у Кральовини СГС/Югославиї. Костельниково историоґрафске дїло по обсягу нє вельке, алє по своїм значеню мало фундаментални уплїв на розвой историйней свидомосци Руснацох. Ключни слова: Гавриїл Костельник, историоґрафия, идентитет Руснацох у Сербиї.

Дїло и живот др Гавриїла Костельника (1886-1948), патрено з нашей часовей и историйней дистанци, представяю своєродне жвератко и парадиґму идентитета бачванско-сримских Руснацох, т. є. Руснацох у Войводини и Републики Сербиї. Зоз своїм дїлом витвореним у першей половки XX столїтия Костельник насампредз дал вельку, кед же нє и пресудну основу културно-националному розвою и идентитету Руснацох. То ше найлєпше може спатриц на полю кодификациї язика, твореня модерней литератури и Костельникового дружтвеного уплїву, дзе ше нє шме занєдзбац його ясна национална ориєнтация и праґматична политична филозофия.1 Костельник ище за живота, цо нє бул части приклад при бачванско-сримских Руснацох (правда як и при вельо векших заєднїцох), постал авторитет як за своїх шлїдбенїкох и прихильнїкох позбераних коло Руского народного просвитного дружтва (РНПД) – * Текст обявени у публикациї: Величина малих језичких, књижевних, културних и историјских традиција [Електронско издање] : зборник радова. – Нови Сад : Филозофски факултет Универзитета у Новом Саду, Одсек за русинистику, 2012, с. 141-149.

1 Опатриц: Ю. Тамаш, Гавриїл Костельник медзи доктрину и природу, Руске слово, Нови Сад 1986; Ю. Тамаш, История рускей литератури, Београд 1997.

207

ткв. Просвити, основаней у Новим Садзе 1919. року под покровительством священства Грекокатолїцкей церкви, так и за процивнїкох його националних и културних идейох. Процивнїки хтори були обрацени ґу традициї русофилства и панславянства, православя, (з часци) карпаторусинства як власного националного идентитету2 и когезийного неґированя иснованя українскей нациї, були трицетих рокох позберани коло Културно-просвитного союзу югославянских Русинох (КПСЮР) – ткв. Зарї.3 Остатнї, медзитим, поцихи и з часом, як своєродни епилоґ историйного процесу (дефинитивно по 1945. року), приму його ґраматику и народни литературни язик як стандард, а з будну увагу буду провадзиц и вистки о Костельниковим анґажованю и розпукох у церковним и политичним живоце Галичини и України.4 Костельниково найлєпши творчи роки, гоч бул физично одвоєни од свойого родного краю прето же го поволанє грекокатолїцкого священїка одведло до Львова (нєшка у заходней України, а теди австрийскей часци Монархиї, од 1918. року у Польскей), старей престолнїци русинскей князовскей династиї Романовичох, поклопели ше з национално-културним ростом и препородом рускей заєднїци у Бачки и Сриме. Насампредз треба наглащиц же ше Руснаци, по законченю Першей шветовей войни, дзекуюци и своїм скромним политичним заслугом – учасци руских делеґатох на „Велькей народней скупштини присоєдинєня” отриманей у Новим Садзе 25. новембра 1918. року после препасци Австро-Угорскей, нашли у рамикох Кральовини СГС, будуцей Кральовини Югославиї хтора на їх национални рух и намаганя на полю школства прихильно патрела.5 Провадзаци 2 О „карпаторусинству” як националней идеї Русинох у Угорскей и штреднєй Европи: П. Р. Магочiй, Формування нацiональної самосвiдомостi: Пiдкарпатска Рус (1848-1948), Ужгород 1994.

3 О околносцох снованя, националних, политичних и вирских ориєнтацийох РНПД и КПСЮР писали зме подробнєйше з препатрунком литератури у: Дю. Гарди, Становиска и политични ориєнтациї РНПД спрам Кральовини СГС (Югославиї) и єй политичного живота, Руснаци – Русини 1745-1995, зборнїк роботох – 250 роки од доселєня Руснацох, Београд – Нови Сад 1996, 215-231; пор. тиж студиї: Тамаш, История рускей литератури, 70-74; В. Биљња, Русини у Војводини 1918-1945, Нови Сад, 1987; О. Є. Румянцев, Питання національної ідентичності русинів і українців Югославії (1918-1991), München – Berlin 2010; Ј. Рамач, Националне оријентације Русина у Краљевини СХС/Југославији у периоду између два светска рата, Војвођански простор у контексту европске историје, уредник Владан Гавриловић, Нови Сад 2012, 333-347.

4 Г. Костельник, Писма Михалови Мудрому, Г. Костельник, Проза, Нови Сад 1975, 368; Тамаш, Гавриїл Костельник, 40; пор. Ј. Рамач, Националне оријентације Русина, 343.

5 Прегляд литератури: Гарди, Становиска и политични ориєнтациї, 217-218.

208

животну нїтку своєй творчосци, праве тих рокох Костельник бул „порихтани” витвориц моцни уплїв на културно-национални препород своїх краянох. Насампредз окончел кодификацию народного язика як литературного и бул креатор новей уметнїцкей литератури (1904/1923).6 Нє менши уплїв Костельник охабел и на розвой историоґрафиї и историйней свидомосци при Руснацох у Кральовини СГС/Югославиї. Историоґрафскому сеґменту Костельникового дїла и його уплїву на руску елиту по нєшкайши часи жадаме пошвециц увагу викладаня хторе стої пред нами. По нашим суду Костельниково историоґрафске дїло тиж було пионирске и фундаменталне за Руснацох у Сербиї.7 Костельник на тим полю мал двох важних предходнїкох медзи хторима на першим месце мушиме спомнуц богату и нєзвичайну традицию руских народних хронїкох, од хторих у чаше його историоґрафского подняца єдна публикована дзекуюци Володимирови Гнатюкови.8 На другим месце то було рукописне дїло коцурского пароха Павла Вукича хторе потенциялно Костельник могол мац у рукох.9 Костельник, медзитим, нє бул школовани историчар, а його историоґрафске дїло патрене з методолоґийного боку и по обсягу релативно скромне, у добрей мири писане синтетично, у даєдних статьох популарно за потреби читачох – його сонароднїкох, алє знова, нїяк нє шмеме занєдзбац його вецейнїсту вредносц о хторей далєй будзе исц слово. До Костельникового историоґрафского опусу спадаю найменєй три роботи. Централне место медзи нїма забера його история главного руского места у Бачки и Сриме, Руского Керестура, насловена Liber memorabilium Грекокатолїцкей парохиї бачкерестурскей. Най припомнєме, дїло написане 1915. року под час Першей шветовей войни кед ше Костельник з Галичини, хтора була залапена з войну, склонєл до родного Керестура. Робота писана на основи архивних жридлох, релевантней литератури и наративней традициї, на народним язику хтори у перспективи нормовал сам Костельник. Уж двацетих рокох часци историї публиковани у трох, односно штирох статьох на бокох Руского календара и, так повесц, то була пресудна хвилька Костельникового подняца хтору опишеме як розвой новей историоґрафскей култури и историйней свидомосци Руснацох у Кральовини СГС. Же би комплетне дїло, т. є. рукопис бул публико6

Тамаш, История рускей литератури, 74-97, 457-559, passim. Подробнєйше зме о тим писали уж у: Ђура Харди, Развој историографије код Русина у Војводини до 1941. године, Истраживања, 18, Нови Сад 2007, 257-267.

8 В. Гнатюк, Керестурська хроніка, Записки наукового товариства імені Т. Шевченка, т. LIII, 1903, 5-9.

9 М. М. Цап, Церква и школа у Коцуре, Нови Сад 1996.

7

209

вани як окремна кнїжка аж 1998. року, дзекуюци историчарови Янкови Рамачови.10 Liber memorabilium насправди бул перша история Керестура, алє источашнє и перша ориґинална синтеза историї Руснацох на тлу Бачки и Сриму. Кед тото подняце положиме до контексту розвою свидомосци рускей елити позбераней коло РНПД о потреби и плану писаня историї свойого народу, цо ше могло у континуитету провадзиц на бокох уж спомнутого рочнїка Руского календара (1921-1941) и часописа Руски новини (1924-1941), Костельников труд нє бул даремни, алє фундаментални, визионерски и уплївни. Нашенє було руцене. Насампредз праве на тей габи и Костельниковей националней ориєнтациї пред Другу шветову войну написана перша права историоґрафска моноґрафия Русинох Бачкей, Сриму и Славониї, з пирка доктора економских наукох Федора Лабоша (1902-1977).11 Нажаль, и вона публикована аж 1979. року. Методолоґия писаня и факти винєшени у Лабошовим дїлу по нєшка предствяю окремну вредносц за сучасних виглєдовачох.12 Конєчно, о Лабошовим дїлу, єден з найвекших сербских историчарох другей половки XX вику, академик Славко Ґаврилович маюци го у рукох як рукопис, висловел похвалу.13 А знова, на другим, у одношеню на Костельника и РНПД спроцивеним идейно-националним боку, у интелектуалним кругу коло КПСЮР, 1934. року Микола Олеяр пише преглядну синтезу Исторiя русского народа.14 До другей ґрупи историоґрафского опусу Гавриїла Костельника спадаю два статї написани на українским язику – публиковани у Львове: Бачванськi Українцї, з 1920. року и статя о историї Крижев10 Ґ. Костельник, Природни и ґаздовски живот Русинох у Бачкей и Сриме, Руски календар южно-славянских Русинох (далєй РК) на преступни рок 1924, 64-74; Ґ. Костельник, Значенє Керестура, РК 1925, 58-72; Ґ. Костельник, Церква у Керестуре, Школа у Керестуре, РК 1926, 31-42; Гавриїл Костельник, Liber memorabilium Грекокатолїцкей парохиї бачкерестурскей, пририхтал за обявйованє Я. Рамач, Нови Сад 1998.

11 Ф. Лабош, История Русинох Бачкей, Сриму и Славониї 1745-1918, Вуковар 1979 (301 б.).

12 З оглядом на нєоправдане длуге чеканє публикованя Лабошовей моноґрафиї у чаше социялистичней Югославиї, а маюци у оглядзе и судьбу интеґралного обявйованя Костельникового Libеr memorabilium, „нєупутени” би могли подумац же сами Руснаци нє були заинтересовани за свою власну историю. О значеню дїла Федора Лабоша як историоґрафа Руснацох пор.: Ј. Рамач, Федор Лабош и његово дело у историографији о Русинима у јужној Угарској, Истраживања, 22/2011, 153-165; тиж: Харди, Развој историографије код Русина, 257-267.

13 S. Gavrilović, Rusini u Bačkoj i Sremu od sredine XVIII do sredine XIX veka, Godišnjak Društva istoričаra Vojvodine, 1977, 204 (надпомнуце ч. 4).

14 Н. Д. Олеяров, Исторiя русского народа, Нови Сад 1934 (158 б.).

210

скей грекокатолїцкей епархиї под хтору Руснаци у Угорскей од 1777. року припадали.15 Обидва роботи у добрей мири засновани и опарти на Liber memorabilium Грекокатолїцкей парохиї бачкерестурскей. Крем пионирскей мисиї и спонукнуца новей интелектуалней ґенерациї значенє Костельникового историоґрафского дїла треба спатрац и як важне жридло за виучованє прешлосци Руснацох у Бачки и Сриме. Костельник приноши єдно значне пасмо податкох хтори нєшка можеме найсц лєм у його роботох. Источашнє вон попри своїх двох старших познанїкох, уж спомнутого українского етноґрафа Володимира Гнатюка16, и керестурского учителя, потим и редактора чаописа Неділя Михайла Врабеля17, представя сучасне историйе, наративне жридло з першей руки за приказ стану у руским микро дружтве у остатнєй децениї XIX и першей децениї XX столїтия. Медзитим, опрез шицкого, Костельник по нашим думаню без сумнїву главни идейни снователь историоґрафиї бачванско-сримских Руснацох. При анализи Костельникового историоґрафского и вообще публицистичного дїла, вироятно примарне место забера питанє як Костельник формулує концепт историї бачванско-сримских Руснацох. З нашого боку, питанє здумано поставене. Теоретичаре и класични историґрафски школи давно висловели тезу же свидомосц о историї и историйней традициї – правдива або першенствено функционално обдумана, єден зоз ношацих слупох националного идентиту и самостойносци каждого народу и каждей заєднїци попри елементох язика, жеми, креви чи держави.18 Вериме же Костельник бул свидоми функционалного значеня историйней и националней свидомосци за обстоянє бачванско-сримских Руснацох. То конєчно потвердзую його историоґрафски роботи. Концепт историї бачванско-сримских Руснацох по визиї Гавриїла Костельника бул, могло би ше повесц, амбивалентни або ве15 Г. Костельник, Бачванськi Українцї, Календар Просьвiти, 1920, 134-137; исти, Крижiвська епархiя, Нива, рок 1932, ч. 4, 134-139; ч. 5, 163-176; ч. 6, 209-215; рок 1933, ч. 4, 143-147, ч. 5, 175-181.

16 В. Гнатюк, Етноґрафични материяли з Угорскей Руси, т. I- V, Нови Сад 1985-1988; окреме важна його статя Руски населєня у Бачки, Етноґрафични материяли з Угорскей Руси, V, Нови Сад 1988, 79-126.

17 M. Vrábely, Abácskai ruténkről, Ethnographia 1891, 338-343; о М. Врабельови: Дю. Папгаргаї, Заобидзени драгокази Михайла Врабеля, Шветлосц 1968, 81-88; Я. Рамач, Врабельово учительованє у Старим Вербаше, Шветлосц 1988, 688-706; исти автор, Учительованє Михайла Врабеля у Новим Садзе (1895-1898), Шветлосц 1991, 48-66; Дю. Варґа, Михайло Врабель и бачвански Руснаци, Шветлосц 1992, 94-103.

18 Наприклад: E. Hobsbom – T. Rejndžer, Izmišljanje tradicije. Beograd 2011.

211

цейпасмовити, з моцним идейним и стереотипним моделом толкованя їх прешлосци.19 Костельник о Руснацох у Бачки и Сриме, по Тойнбийовей шеми поставеня заєднїци пред почежкосци и креативним одвиту на нїх, гутори як о народу хтори настал зоз двох валалох – Керестура и Коцура. Вони ше по своїм менталитету розликую од сонароднїкох у Подкарпатскей Руси и Галичини, односно такволаней Горнїци – сиверовосточних жупанийох Угорскей одкаль ше Руснаци стредком XVIII сторочя приселєли до Бачки (до двох спомнутих местох). Штредзиско того „народу” по Костельникови його „матка”, найвекше и найстарше руске населєнє у Бачки – Керестур. Причину окремносци и (цалком нєреалне) чувство висшей вредносци у одношеню на других сонароднїкох Костельник толкує з феноменом вплїву стредку и жеми хтору Руснаци починаюци од 1740-их рокох населюю на югу тедишнєй Угорскей, дзе здобули такволане „право першопошеднїцтва”. По його думаню, лєм на бачванскей ровнїни вони ше чувствую як свой на своїм. Думаме же ту слово нє було (лєм) о Костельникових ориґиналних заключеньох алє же вон источашнє преноши манифестацию народного менталитету своєй микрозаєднїци хтора у другей децениї XX вику могла чишлїц коло 20 000 припаднїкох.20 Костельник тиж способ живота и привредзованя своїх краянох ровноправно поровновал з народами, чи лєпше повесц, нациями хтори их окружовали у Бачки – Сербами, Мадярами, а окреме Нємцами хтори Руснацом були угляд у ґаздованю. При тим „забул” на єдну обставину. У Бачки одношенє Руснацох и Швабох було 1 наспрам 10, а поровнанє їх економскей моци було просто нєможлїве.21 Таки модел Костельниковей компарациї и историоґрафскей концепциї посцигнуцох своєй заєднїци бул романтичарски, идеалистични, и аисторийни. На основи до тераз представеней Костельниковей историоґрафскей концепциї мож заключиц же єй автор перши о Руснацох у Войводини висловел думку же вони народ sui generis хтори характерує окремни „етос”22 у одношеню на других Руснацох и Українцох. Медзитим, Костельник на другим боку, попри свойого ментора и националного добродїя – крижевского владики Дионизия Нярадия 19

Заключеня и интерпретацию становискох у дальшим викладаню виводзиме на основи: Костельник, Liber memorabilium, 3-12, 54; Костельник, Бачванськi Українцї, 134-137.

20 Дю. Биндас, Народна статистика бачко-сримских Русинох, РК 1923, 130-131.

21 О подлим социялни стану Руснацох у Кральовини СГС: N. L. Gaćeša, Rusini između dva svetska rata, Godišnjak Društva istoričaraVojvodine, Novi Sad 1977, 275-308.

22 О етосу Руснацох пор.: Ю. Тамаш, О етосу Руснацох, Християнски календар Дзвони, 1995, 151-164.

212

(епископ 1915-1940)23 – найугляднєйши руски интелектуалєц першей половки XX столїтия, хтори у своїм публицистичним дїлу заступал идею же бачванско-сримски Руснаци припадаю українскей нациї.24 На тим полю уж по своїм наслову парадиґматични його статї: Бачванськi Українцї и Чом сом постал Українєц, публиковани 1920. и 1935.25 Так би ше могло предпоставиц же Костельникова историоґрафска концепция у погляду националней припадносци Руснацох у Бачки и Сриме вецейпасмовита. Заш лєм, нє думаме же ту слово о contraditio in adiecto чи процивсловносци. Просто, Костельник пред собу мал источашнє два историоґрафски видокруги чи структури, єдну – микро – при хторей уважовал локални специфичносци и менталитет своєй заєднїци, и на концу сам ше романтичарски идентификовал з тоту традицию, и другу – макро – у хторей була одредзена Костельникова национална ориєнтация як резултат, можеме предпоставиц у историоґрафским смислу, його розуменя европскей историї другей половки ХІХ вику, на чиїм полю ше одвивал интеґративни процес твореня модерних европских нацийох. У тим процесу, окреме под уплївом пошлїдкох Першей шветовей войни идеї „карпаторусинства” – яки заступали, наприклад, вельки мадярски и русински историоґраф, академик Антоний (Антал) Годинка26, чи редактор будапештскей Неділї Михайло Врабель, хтори до конца свой часопис публиковал на латиничним писму27 – и панславянства (чи припадносци велькей росийскей нациї), трацели крочай з часом.28 На другим боку, на прагу XX сторочя, Костельник як леґиньчок зохабел на стред Бачки изоловане керестурске гнїздо, же би у Заґребе, Львове и Фрайбурґу, на драги през Пешту и Беч здобул и виградзел свой историоґрафски и национални погляд. У медзичаше, припаднул му историйни задаток же би зоз ориґиналним словом написаним на руским народним язику, 23 Владика Дионизий, Прадїдовска вира у шветлу историї, Дяково 1935, 1-79; о епископови Дионизийови Нярадийови: Ю. Тамаш, Руски Керестур, лїтопис и история (1745-1991), Руски Керестур 1992, 397-399; М. Малацко, Преосвященний владика д-р Діонізій Няраді – апостол і місіонер, Bohoslovia 59 (1995), 147-193; исти, Владика Дионизий, духовни и просвитни обновитель, Християнски календар Дзвони, 1995, 113-119.

24 Пор.: Г. Костельник, Яка наша народна назва?, РК 1922, 59-60.

25 Г. Костельник, Чом сом постал Українєц?, РК 1936, 68-75; исти, Бачванські Українці, 134-137.

26 A. Hodinka, Утцюзнина, газдуство и прошлост южнокарпатськыхъ русинувъ, Budapest 1923, репринт: Nyíregyháya 2000; у истей кнїжки: І. Удварі, Антоній Годинка (1864-1946) велика постава русинської істориоґрафії (apendix), 4-21.

27 Liber memorabilium, 159; Дю. Папгаргаї, Заобидзени драгокази Михайла Врабеля, 87-88; Тамаш, Гавриїл Костельник, 12-13.

28 Подробнєйше: Харди, Развој историографије, 257-267.

213

свойо спознаня и становиска о идентитету бачванско-сримских Руснацох пренєсол своєй заєднїци. Костельниково интелектуалне и историоґрафске нашлїдство при Руснацох у Сербиї вельке, з оглядом на значенє його дїла и малочисленосц заєднїци хторей воно було придате. Правда, и нєшка, малочислена руска елита (гоч цо значи тото поняце), як дакеди Просвиташе и Заряше, подзелєна и процивставена у видзеню хто и цо Руснаци по своїм историйним и националним походзеню. (Карпато-) русинска, т. є. антиукраїнска, чи на другим боку (про)українска ориєнтация основне мерадло того оддзелєня од Костельникових часох.29 И єдни и други (епиґони) ше у своїх становискох часто поволую на Костельника. По потреби селективно пребераю його историоґрафски видокруги, чи тот о бачванско-сримских Руснацох як народу sui generis хторому Керестур центер швета, чи други, по хторим Руснаци и Українци єден народ. У тим им нєт цо пригвариц. Заш лєм, символично поведзене, Костельниково спатранє историї бачванско-сримских Руснацох стої пред нами як двойнїста драбина на хторей ше по природи єй конструкциї, без огляду на нєдостаток подаєдних карфох, єдно кридло свидомо чи нєсвидомо муши операц на друге. Парадокс у тим же тоти кридла значни (чи функционално уж и нє значни!) лєм за єдну заєднїцу хтора нєшка у Републики Сербиї чишлї дакус вецей як 14 000 припаднїкох30, хтори вше менєй зоз своїма дзецми и унучатми приповедаю на язику своїх родичох и оцох, язику Идилского венца З мойого валала, споминаного Гавриїла Костельника. Жридла и литература Биљња В., Русини у Војводини 1918-1945, Нови Сад, 1987. Биндас Дю., Народна статистика бачко-сримских Русинох, РК 1923, 130-131. Варґа Дю., Михайло Врабель и бачвански Руснаци, Шветлосц 1992, 94-103; Vrábely M., Abácskai ruténkről, Ethnographia 1891, 338-343. Гарди Дю., Становиска и политични ориєнтациї РНПД спрам Кральовини СГС (Югославиї) и єй политичного живота, Руснаци – Русини 1745-1995, зборнїк роботох –250 роки од доселєня Руснацох, Београд – Нови Сад 1996, 215-231. Гнатюк В., Етноґрафични материяли з Угорскей Руси, т. I- V, Нови Сад 1985-1988.

29 30

214

Пор. литературу у надпомнуцу ч. 3. Руске слово, число 49, 7. децембер 2012, 1.

Гнатюк В., Керестурська хроніка, Записки наукового товариства імені Т. Шевченка, т. LIII, 1903, 5-9. Гнатюк В., Руски населєня у Бачки, Етноґрафични материяли з Угорскей Руси, V, Нови Сад 1988, 79-126.

Gavrilović S., Rusini u Bačkoj i Sremu od sredine XVIII do sredine XIX veka, Godišnjak Društva istoričаra Vojvodine, 1977, 153-215.

Gaćeša N. L., Rusini između dva svetska rata, Godišnjak Društva istoričara Vojvodine, 1977, 275-308. Дионизий Владика, Прадїдовска вира у шветлу историї, Дяково 1935; Костельник Г., Бачванськi Українцї, Календар Просьвiти, 1920, 134-137. Костельник Г., Значенє Керестура, РК 1925, 58-72 Костельник Г., Крижiвська епархiя, Нива, рок 1932, ч. 4, 134-139; ч. 5, 163-176; ч. 6, 209-215; рок 1933, ч. 4, 143-147, ч. 5, 175-181. Костельник Г., Liber memorabilium Грекокатолїцкей парохиї бачкерестурскей, пририхтал за обявйованє Я. Рамач, Нови Сад 1998. Костельник Г., Писма Михалови Мудрому, Г. Костельник, Проза, Нови Сад 1975. Костельник Г., Природни и ґаздовски живот Русинох у Бачкей и Сриме, РК 1924, 64-74. Костельник Ґ., Церква у Керестуре, Школа у Керестуре, РК 1926, 31-42; Костельник Г., Чом сом постал Українєц?, РК 1936, 68-75. Лабош Ф., История Русинох Бачкей, Сриму и Славониї 1745-1918, Вуковар 1979. Магочiй П. Р., Формування нацiональної самосвiдомостi: Пiдкарпатска Рус (1848-1948), Ужгород 1994. Малацко М., Владика Дионизий духовни и просвитни обновитель, Християнски календар Дзвони, 1995, 113-119. Малацко М., Преосвященний владика д-р Діонізій Няраді – апостол і місіонер, Bohoslovia 59 (1995), 147-193. Олеяров Н. Д., Исторiя русского народа, Нови Сад 1934. Папгаргаї Дю., Заобидзени драгокази Михайла Врабеля, Шветлосц 1968, 81- 88. Рамач Я., Врабельово учительованє у Старим Вербаше, Шветлосц 1988, 688-706. Рамач Ј., Националне оријентације Русина у Краљевини СХС/Југославији у периоду између два светска рата, у: Војвођански простор у контексту европске историје, Нови Сад 2012, 333-347. Рамач Я., Учительованє Михайла Врабеля у Новим Садзе (1895-1898), Шветлосц 1991, 48-66.

215

Рамач Ј., Федор Лабош и његово дело у историографији о Русинима у јужној Угарској, Истраживања, 22/2011, 153-165. Румянцев О. Є., Питання національної ідентичності русинів і українців Югославії (1918-1991), München – Berlin 2010. Руске слово, число 49, 7. децембер 2012, 1. Тамаш Ю., Гавриїл Костельник медзи доктрину и природу, Руске слово, Нови Сад 1986. Тамаш Ю., История рускей литератури, Београд 1997. Тамаш Ю., О етосу Руснацох, Християнски календар Дзвони, 1995, 151-164. Тамаш Ю., Руски Керестур, лїтопис и история (1745-1991), Руски Керестур 1992. Удварі І., Антоній Годинка (1864-1946) велика постава русинської істориоґрафії (apendix), у: A.Hodinka, Утцюзнина, газдуство и прошлост южнокарпатськыхъ русинувъ, Budapest 1923, репринт: Nyíregyháya 2000, 4-21. Харди Ђ., Развој историографије код Русина у Војводини до 1941. године, Истраживања, 18/2007, 257-267.

Hobsbom E. – Rejndžer T., Izmišljanje tradicije, Beograd 2011.

Hodinka A., Утцюзнина, газдуство и прошлост южнокарпатськыхъ русинувъ, Budapest 1923, репринт: Nyíregyháya 2000. Цап М. М., Церква и школа у Коцуре, Нови Сад 1996.

DJURA HARDI CONCEPT OF THE HISTORY OF RUTHENIANS IN BAČKA AND SREM BY HAVRIJIL KOSTELNIK Summary This paper analyzes the concept of the history of Ruthenians in Backa and Srem by Gavrijil (Gabriel) Kosteljnik. Kosteljnik was the intellectual creator of cultural and national revival Ruthenians in the Kingdom of SHS / Yugoslavia.

Kosteljnik’s historiographic work in volume is not large, but their significance had basic / key influence on the d evelopment of national and historical identity among the Ruthenians in Serbia. The concept of Kosteljnik’s history of Ruthenians is ambivalent. Micro-where he adopts their local traditions and mentality and talk about them as people, sui generis. And macro-where he see Ruthenians as part of the Ukrainian nation. These concepts are not contradictory but complementary. Their service can be seen today in the elite Ruthenians in Serbia.

Keywords: Gavrijil Kostelnik, historiography, Ruthenians identity in Serbia

216

З РУКОПИСНОГО НАШЛЇДС ТВА

ОЛЕГ ПЕТРУК

Писма Гавриїла Костельника Митрополитови Андрейови Шептицкому. Часц друга Обявюєме писма о. Гавриїла Костельника адресовани особнє Митрополитови Андрейови Шептицкому. То друга часц писмох Г. Костельника котри писани А. Шептицкому. Перша видрукована у „Шветлосци” 2001. року дзекуюци намаганьом Янка Рамача.1 Писма, обявени теди, написал ище млади Г. Костельник од 1910. до 1913. року. Часц писмох, котри обявюєме нїжей, предлуженє „младежского” епистоларного циклусу 1910-1914. року, а други спорадична2 преписка медзи 1918. и 1938. роком. У Додатку наведзени ище два писма. Перше з нїх формално то кореспонденция владики Дионизия Нярадия, алє є писане з руку Г. Костельника. На концу писма о тим ше директно гвари; там тиж и даскельо виреченя безпостредно од Г. Костельника. У нїм слово о детальох путованя Митрополита Андрея до Бачки 1928. року, котре у значней мири орґанизовал и о. Г. Костельник. Друге писмо – од родичох священїка з подзекованьом А. Шептицкому за нащиву. Обидва писма ше обявюю пре полнєйше представянє аспектох путованя Митрополита. Шицки писма рукописи, окрем писма родичох Г. Костельника (воно було видруковане на машинки). Писма – зоз збиркох документох дакедишнього архиву Українскей Грекокатолїцкей Церкви, котри ше чуваю у Централним державним историчним архиву України у Львове (ЦДИАЛ), а окреме з фондох 201 (Грекокатолїцка 1 Шветлосц, 2001, ч. 2, с. 173-200; ч. 3, с. 300-322. У тей публикациї фонд ЦДИАЛ, у котрим ше находза тоти писма, наведзени з помильку. Точни фонд 358.

2 Г. Костельник жил у Львове и мал можлївосц по потреби видзиц ше з Митрополитом.

217

митрополитска консистория), 358 (Власни архив Андрея Шептицкого) и 408 (Грекокатолїцки митрополитски ординарият). Тоти писма ми пренашли под час роботи у архиву 1996-1997. и 2012-2013. року. Зазначме же исную ище писма Г. Костельника до Митрополитского Ординарияту. Фактично вони тиж написани Митрополитови Шептицкому, котри очольовал Ординарият, прецо су баржей формални, понеже су писани де-факто церковним власцом, а нє конкретней особи. Тоти писма ше преважно дотикаю орґанизацийних моментох або су пояшньованє одредзених роботох чи позицийох кореспондента. Охабяме их обявиц з другей нагоди.

1. ф. 358, оп. 2, спр. 190, арк. 47-49 Сл. Іс. Хр!

3

Ваша Ексцелєнциє! Високопреосвящений Кир Архиєрею! Можу донести Есцелєнциї, що я (разом зі своєю женою4) щасливо заїхав до своїх родичів, та що моя приміция випала величаво. Зїхало ся було багато моєї родини зі всїх сторін, між ними і мій вуйко староста (з Хорвациї) з донькою. Добре і се трафляєсь, що 22. с.[ього] м.[ісяця] на Перенесенє Мощ.[ів] Сьв.[ятого] Николи я іще буду тут, бо в той день єсть головний празник – відпуст в тутейшій Церкві. Тепер доперва виджу, що речінець моєї відпустки (себто до 1. червня) менї не буде вистарчати. Тому здаю ся до Ексцелєнциї, щоби були так ласкаві, і продовжили менї відпустку бодай до 15. червня, а хотяй і довше. Причини сеї моєї просьби слїдуючі. Не хочу звідси забиратись до Галичини, заки вже не одержу кінцеве звілненє з угорского горожаньства. Справу я вже поурґував5 тут на місци. Потому: заїхав я тут з женою, поніс великі видатки, то хочу, щоби она принаймнї познакомилась з усею моєю родиною, бо може бути, що вже моя жінка і нїколи тут більше не приїде. Так пр. згаданий мій вуйко конче напираєсь, щоби я до него поїхав, і властиво: я повинен се зробити, бо вуйко приїхав на мою приміцию. А всьо то немислиме до 1. червня.

3

Слава Ісусу Христу! Елеонора Зарицка (1891-1982), дзивка директора українскей ґимназиї у Перемишлю.

5 Урґирал, указал на наглосц.

4

218

Не знаю, як там буде з моєю посадою. Не хотїв би я завдавати Ексцелєнциї клопоту, та оно якось на се закраває. Бо властиво менї трудно буде вирушити з дому до Галичини – і доперва там старати ся о якусь посаду. То готово минути і пару тижнїв і місяцїв, а я не буду мусїв сидїти без своєго «кутика». Зі згляду на се волїв би я дома (тут в Бачцї) пересидїти той час, нїж пр. в своєго тестя. (Ексцелєнция менї будуть ласкаві простити, що я всьо так щиро пишу, але коли би дещо перемовчав, готов би я сам на тім зле вийти, а Ексцелєнциї неприємности наробити.) Свого часу просив я Ексцелєнцию о сотрудництво в сьв. Юрі.6 Потому менї Ексцелєнция устно обіцяли, що о се постарають ся. Не знаю, як тепер річ має ся, і що Ексцелєнция зволять зі мною зробити, але я таки усильно прошу Ексцелєнцию і Найдорожшого своєго Архипастиря, щоби – по можливости – лишили мене у Львові – і по можливости – в сьв. Юрі. Причини моєї просьби Ексцелєнциї будуть відомі, а я хиба так можу їх зібрати в одно: коли я не лишив би ся у Львові, коли мусїв би служити на провінциї, я розминув би ся з тою цїлию, задля якої я покинув родимий свій край і лишив ся в Галичинї. Моєю цїлию було і є: працювати на поли правдивої фільософиї і будуючої поезиї. Пориви у мене, дякую Господеві, великі і сильні (так пр.[икладом] підчас своєї ординациї викінчив я дві розвідки: 1) Понятє неґациї і нїчого в людскім пізнаню і 2) Льоґіка природна і льоґіка наукова), і єсли лиш будуть відповідні мої житєві обставини, маю надїю, що сотвору поважнїйші дїла. Будучи сотрудником в Юрі міг би я в ґімназиях брати проподевтику, і тим чином зближити ся до професорскої рускої верстви, і дати ся в тій верстві пізнати. Деякі розвідки думаю друкувати в «Русланї», і тим Ол. Барвиньского7 для себе здобути. Що зробити, коли без «полїтики» нинї нич не удаєсь! Коли Ексцелєнциї тяжко було би знайти (сотворити) для мене місце, то я міг би евентуально і почекати місяць-два. Знаю, що Ексцелєнциї не буде можливо мене інформувати, бо – як я мав сам нагоду пересьвідчити ся – Ексцелєнция все і все заняти, але менї конче було би потрібним бодай як найкорочше бути повідомленим, що маю робити. Може було би можливе се через отця Василя Лабу, який зі мною все жиє в тїсній вз[в]язи.

6

Главни храм УГКЦ у Львове. Олександер Барвинский (1847-1926) – познати дружтвени дїяч, историчар, педаґоґ, посланїк у австрийским парламенту од 1891-1907. року.

7

219

Знаючи, скільки Ексцелєнция жертвували на здїйсненя моїх цїлий до тепер, я надїю ся, віру і знаю, що мій Найлюбійший в Христї Отець нї тепер нї в будуче не будуть щадити менї своєї помочи, наколи лиш я буду єї гідний. Дякуючи все, і все Ексцелєнциї за всї добра і ласки поздоровляю з усего серця а з далеких країв свого Найдорожшого Архипастиря, і разом зі своєю жінкою цїлую посвячену десницю Ексцелєнциї.

B Bácskeresztur-і 17. мая 1913.

(Süd - Ungarn) Вашої Ексцелєнциї найпокірнїйший в Христї син: Гавриїл Костельник, священик. Конверт Excellentia Sua: Reverendissimus ac Illustrissimus Dominus: Dominus Andreas Szeptycki ~ Archieppus leopolensis r. gr. etc. etc. in) Lemberg St. Georgsplatz 5 (Galizien) Зворот конверта Abs: G. Kostelnyk Bácskeresztur, Ungaru Поштовий штамп 913 Maj 17 BÁCSKERESZTUR

2. ф. 358, оп. 2, спр. 190, арк. 52-54 Сл. Іс. Хр! Ваша Ексцелєнциє! Високопреосвящений Митрополите! Найлюбійший Архиєрею! Доношу Ексцелєнциї, що моя місия не дуже удалась, як Ексцелєнция самі і причували.

220

Був я в Дебрецинї у владики Міклоші-я, але він – як і всї мадяри – не дуже прихильний нам «галичанам». Між иньшим сказав: «Як ваші робітники в Пешті не можуть висповідати ся, най вертаються назад до Галичини! Я юрисдикциї не дам нїкому без згоди мого пароха в Пештї.» І поїхав я до Пешту. Вперед удав ся я до польского священика кс.[ьондза] Данек-а, що мешкає при тій церкві (костели), де наші робітники приходять на службу Божу. Він менї дав докладні інформациї, кілько русинів є, де они переважно працюють і т.д. Від кс. Данека пішов я до двох цегольняних фабрик, де найбільше русинів. Є то фабрики на передмістю БПешту – Rákos. Говорив я з робітниками, пізнав їх положенє – як звичайно: оно досить мізерне. Робітники плачені по 2 кор. на день, а як роблять «на аккорд», виходить їм більше, деколи по 5 корон денно. Сплять по 15-20 в однім покою; многі приїхали з жінками. Найбільше робітників є з околицї Перемишля (з повіту Рудки). Робітників сталих є до 400 душ (не більше!). Сезонових робітників в тім часі є до 2000 душ. Робітники дуже тїшились місиї, і вже пару днів перед моїм приїздом сходилися они в церкві вечером. (Кс. Данек оголосив їм, що приїде священик з Галичини). З фабрик поїхав я до гр.[еко] кат.[олицького] БПештаньского пароха Melles-a. Він приняв мене «симпатичнїйше» нїж владика Міклоші, але він і є проводиром всїх мадяронів русинів, тож стояв на тім самім становищу як і Міклоші. «Не виджу потреби, щоби була місия, а виджу лиш небезпеку в тім, бо ваш нарід тим лиш ворожо настроїть ся супроти нас». То слова Melles-a. Нарікав він на о. дра Яремка і Редкевича, що они «не були церк.[овними] місионарами а полїтичними шпигунами»! Хотїли іменно в БПештї креовати8 нову гр. кат. церков з руским (старословяньским) язиком. Melles мене відсилав до Міклоші-я, але він сам не годить ся на мою місию. Я говорив з ним довго (з годину), але не дав переконати ся. Викручувався тим, що всї робітники можуть висповідати, бо він сам уміє по руски, а новий єго сотрудник спід самої галицкої границї уміє зовсім «по галицки», і що місяця два рази відправляє службу Божу по старославяньски і проповідує для наших робітників в згаданій вже церкві (в польскім костели). Я всьо то провірив, і дїйсно так річ маєсь. Видко: таки добре здїлало «шпигунство» галицких священників! Я сам мав лиш одну проповідь до робітників, бо вже зійшли ся (зо 100-120 душ), тай не було що робити. Не відправляв я жадного богослуженя, а говорив приватно (без епитрахиля); обговорив головнї їх духовні потреби, просив їх, щоби приходили до своєї

8

Створиц.

221

церкви, коли вже мають своє богослуженє, а не до сербскої і т.д. Народу було дуже сумно, що «мадяри» не позволили на місию. Така немила для мадярів «візита» з нашої сторони таки на добре виходить, бо мадяри більше уважають на потреби нашого народу на Угорщинї. Раджу Ексцелєнциї, коли сьмію, щоби у відповідь на відмоляюче порішенє зі сторони еп. Міклоші-я післати там просьбу і жаданє, щоби бпештаньскі гр. кат. священики дбали о духовні потреби нашого народу, щоби вишукували наших робітників по ріжних фабриках, тай стягали їх до церкви, – чого они до тепер не роблять. Як арґумент добре було би подати, що наші люди в Пешті самі не можуть добре зориєнтувати ся, і часто заходять до православних церков. Наш отже Ординарият мусить дбати, щоби єго вірні не вертали назад до вітчини православними. Так в я аргументував, як менї парох Melles сказав: «Не знаю, чого ви втручаєтеся в наші інтереса?» З Пешту поїхав я до дому, де і тепер знаходжу ся. Перед шістьома тижнями померла менї сестра, замужна, лишивши по собі троє малих дїтий. Я тоді не міг приїхати, то приїхав тепер родичів як-так потїшити. Перед Великоднем вертаю назад до Галичини. У Ексцелєнциї зголошу ся аж по Великодню, як Господь Бог поможе. Клякають ся і висказують своє глубоке поважаня Ексцелєнциї тутешні рускі священики, які все провадять «благодїяніє» Ексцеленциї на всїх релїґійних і гуманних полях. Я цїлую руку свого Найдорозшого Архиєрея вдячний в Христї син Вашої Ексцелєнциї о. Др. Гавриїл Костельник В Бачкерестурі 8. цьвітня 1914.

(Bacskeresztur) Конверт Galizien Lemberg Львів. Пл. сьв. Юра. Їх Ексцилєнция Високопреосвящений Андрей гр. Шептицкий Митрополит Галицкий Архиєпископ львівський ітд. ітд. Поштовий штамп 914 Apr 8 BÁCSKERESZTUR

222

3. ф. 358, оп. 2, спр. 190, арк. 50-51 Сл. Іс. Хр! Ваша Ексцелєнциє! Найдорожший Кир Архиєрею! З Бачкерестура с.[е] є.[сть] від моїх родичів вернув я прямо до Перемишля, де моя жінка перебуває. Тут застав я лист від мого – по жінцї – вуйка, Димитрія Розлуцкого, пароха в Жолчові ad Рогатин. В тім листї просить мене о. Розлуцкий, щоби я доконче приїхав до него вже на в.[елику] пятницю, бо не буде кому відправляти богослуженя на сьвята. О. Розлуцкий іменно є тяжко слабий (на серце і нирки) від довшого часу, нема надїї на лїпше. Минувшого року підчас вакаций заступав я о. Розлуцкого через два місяцї, але тепер так обставини склалися, що я – з многих причин – не можу тепер поїхати до Жовчова. Для того, що вже нема часу відповідною нормальною дорогою запобічи тій небезпеці, щоби нарід в парохиї Жовчів на сам Великдень не лишив ся без богослуженя, удаю ся безпосередньо сам до Ексцелєнциї з просьбою, щоби Ексцелєнция були ласкаві вислати якого з неоєреїв до Жовчова тепер на великодні сьвята, наколи неоєреї ще є вільні (без посад). А як їх не буде вже у Львові, то сам не знаю, як тому лиху зарадити. Все таки лїпше, коли Ексцелєнция будуть знати, як що де стоїть. Дуже перепрошаю Ексцелєнцию, що задаю клопоту. Сподїюсь, що Ексцелєнция вже мають мій лист, в якім я (з Б Керестура) здебільша подав справозданє з моєї «місиї» в Бпештї. Желаю Ексцелєнциї веселих і щасливих сьвят – і цїлую руцї свому найдорожшому Архиєреєви. В Перемишли 14. IV. [1]914. Ул. Смольки 12. ІІ. пов. Вашої Ексцелєнциї в Христї син: о. Гавриїл Костельник Конверт Їх Ексцилєнциї: Високопреосвященому Кир Архиєрею Андрею гр. Шептицкому Митрополитї Галицкому ітд. ітд. у) Львові Пл. Сьв. Юра 5. Поштовий штамп 15.IV.14 PRZEMYSL

223

4. ф. 358, оп. 2, спр. 190, арк. 55-57 Хр. в.!9 Ваша Ексцелєнциє! Найдорожший Кир Архиєрею! Думав я перед виїздом Ексцелєнциї до Риму ще особисто бути в Ексцелєнциї, та инакше зложилось. Моя жена привела дитину (здорову «як слїд») на сьвіт, тож я взяв урльоп, і приїхав до Перемишля, де лишу ся до 2. червня. Не маю надії застати Ексцелєнциї у Львові, тому – най Ексцелєнция зволять се дарувати – вискажу свої обставини листовно. Всьо в коротцї. Дякую Богу, в мене всьо добре, лиш одно менї бракує: гроші. Стара се історія на сьвітї! Мінїстер Deak Ferenez мав виказати ся: гроший нїколи досить, бо або їх замало (чого забогато), – або забогато (чого замало). Тож коли вже такий химерний хід гроший по сьвітї, треба з тим погодитись. Але бо чоловік пропав би, як в сьвітї не «пручав би ся». Най Ексцелєнция дарують, і я лиш для того «пручаю ся» – голошу ся. До тепер я і встидав ся і не хотїв докучати Ексцелєнциї, але тепер, як вже і дитина є, годї. Як Ексцелєнциї відомо, я через сей рік жив без жінки. Та се ще нїчо. Але лякаю ся, коли подумаю, що від осени також мусїло би так бути. Бо як вже є дитина, то годї менї жити осторонь. А пенсия моя так мала, що навіть подумати не можна о тім, щоби я удержував дім у Львові. Маю місячно чистого 210 К і річно 315 К (за ІІ. еґзорту); стипендий на Служби Б. сего року нема. Признаю ся Ексцелєнциї, що я до тепер ще не признав ся жінці, що вже давно мусїв зрезиґнувати зі сотрудництва при церкві сьв. ап. Петра і Павла. Та щож! Так якось самі обставини склались. Всьо менї відоме, і не маю жалю до нїкого. Так представляєсь мій «недостаток» зі згляду на фамілїю, а зі згляду на мою «ідеальну» працю, то той недостаток також дав ся в знаки. До приїзду о. Лаби з Відня я працював дуже много (мешкаю все у о. Лабі), а по приїздї дуже мало. Перешкоди: є вільний день, приїзджаю до жінки; а як я сиджу в хаті (у Львові), то все хтось приходить то до о. Лаби (іспити!), то до мене. Поконуючи всьо стараю ся викінчити першу часть книжки «Фільозофія і фільоґноза» (Критика фільозофічної гадки), і в найближшім часї зачну друкувати в «Ниві».

9

224

Христос воскрес!

Реасумую всьо: Прошу Ексцелєнциї, щоби були ласкаві при першій якій нагодї не забути про мої материальні обставини і якось – чи злученєм чи роздїленєм чи зміною урядів – менї зволили помочи. Поручаю ся ласцї Вашої Ексцелєнциї, і лишаюсь В Перемишли дня 26. мая 1914. Вашої Ексцелєнциї все однако вдячний в Христі син о. Гавриїл Костельник. Конверт Їх Ексцелєнция: Високопреосьвящений Кир Андрей гр. Шептицкий Митрополит Галицкий ітд. ітд. у) Львові Пл. Сьв. Юра 5. Зворот конверта Висилає: о. Г. Костельник в) Перемишли ул. Смольки 12. II. Поштовий штамп 26.V.14 PRZEMYSL

5. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 33-34 Сл. Іс. Хр.! Ваша Ексцелєнциє! Найлюбійший Кир Архиєрею! Обавляю ся, що від 1. вересня лишу ся без жадної посади. о. Лежогубский напевно зголосить ся до служби в реальних школах, бо і немудро було би, щоби я сидїв на єго пенсиї, а він в теперішний час не може мати за се приватної рекомпензати. Може тому місяць вніс я поданє о сотруництво при св. Юрі – на місце о. Гаврищака. Усьміляю ся листовно просити Найлюбійшого Кир Архиєрея, щоби були ласкаві надати менї тото сотруництво, щоби я в тих тяжких часах бодай «на папері» мав якесь пристановище, коли вже не міг би єго фактично обняти. Тепер 225

перебуваю в Перемишли в свого тестя, і дуже менї було би прикро, коли від 1. вересня став би ся я чоловіком без жадного социяльного «урядового» призначеня. Тут в Перемишли – за моєю згодою – призначив мене Ординарият до одного шпиталя «Черв.[оного] Христа». На разі ще там нема ранених. Коли би Ексцелєнция потребували мене в Архиепархиї, розумієсь, стою все готов на приказ. Мимо великих заворушень суспільних працюю я над своїми фільософ. темами, тим бодай призабуваю то, що страшне дїєсь в наших часах. Цїлую руку свого Найлюбійшого Архиєрея і поручаюсь ласкавій опіцї. Вашої Ексцелєнциї в Христї син о. Гавриїл Костельник В Перемишли 20. VIII. [1]914.

6. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 35-36 Сл. Іс. Хр! Ваша Ексцелєнціє! Високопреосвящений Кир Архиєрею! Засилаю Вашій Ексцелєнциї поклін з моїх рідних сторін. Жалую, що я не мав нагоди особисто бути у Ексцелєнциї перед відїздом (хоч я старав ся бути, та стрінув ся з Преосьв. Нярадієм, і зобавив ся). Передовсїм ходило менї о полагодженя справи з вином, в якій справі Ексцелєнция вже інформовані. Я просив Преосв. Нярадія та о. Горникевича, щоби Ексцелєнциї вияснили цїлу справу. Тут на місце, де вино родить ся, переконав ся я наглядно, що те вино, котре я обіцяв доставити на замовленя о. офіциала зовсім не є дорого. Тут платить ся сїкун по 12 К! А з кождим тижнем цїна ще росте. Мадярскі ґазети доносять, що Жиди з Галичини платять за нове вино (те, що доперва буде) по 18 К лїтру! В дорозї стрінув ся я з о. Бачиньским, сьвящеником Мункач.[івської] Епархиї, якого о. офіциал просив о доставу вина, і о. Бачиньский сказав менї, що міг би продати вино (нове – сегорічне!), але по 14 К за лїтру, тай щоби, ми самі вистарали ся о дозвіл для перевозу у мадярск. властий – а се ледви чи удало би ся. Я тепер замовив 2000 лїтер вина; колиб Ексцелєнция були вдоволені, а обставини не змінять ся, то опісля буде можна ще замовити.

226

Вино має надійти до Львова десь коло 1. VIII. Думаю, що капітан (через котрого се вино спроваджую) доставить єго на місце. Та на певно не знаю. За бочки кавция10 непотрібна. Буде у бочках 300-350 лїтер. Ще маю иншу справу. Довідав ся я, що Ексцелєнция були невдоволені тим, що я (в Ниві ч. 4.) зачислив до архаізмів те місце в Канонї сьв лїтурґії, котре пригадує обявленя, яке мав Ісаїя (гл. VI.) та Езехиїл (на річцї Ховар). Не знаю, чи Ексцелєнция докладно поінформовані про се, що я там написав. Алеж прецїнь там найяснїйше висказане. Що я звертаюся тілько проти одного слова «пернатїи», а не проти цїлого опису ангелів. А слова «пернатїи» нема у сьв. письмі, але воно є додане. Цїлую посьвячену десницю Вашої Ексцелєнциї. В Бачкерестурі 26 VII [1]918. В Христі найпокірн. син: о. Гавриїл Костельник 7. ф. 358, оп.1, спр. 279, арк. 37-38 Сл. Іс. Хр. Ваша Ексцелєнціє! Високопреосвящений Архиєрею! Я свідомий того, що моя стаття в послідній «Ниві» мусіла спричинити великі прикрости і клопоти для Ексцелєнції. Але пишучи її, я її сам у дусі «відхорував». Я поет і метафізик per nefas став втяжений в акцію зі суспільним характером – в акцію прикру, тяжку і небезпечну. А мій характер мені велить не уступати, доки та акція не прибере виразної форми: сяк або так. Не можу і не смію «втікати». Я вже зразу був того переконання, а нині і тим більше, що целібатна реформа повинна бути чим скоріше вирішена – не «на папері» (бо се справи не рішає), але в дійсности. Противні струї мусять збитися, і чим скорше бодай у першій фазі «розігратися». Продовжуваннє сеї боротьби на літа погубне для нашої Церкви й для унії загалом. Ось тому я свідомо «перетягнув струну» в останній «Ниві», щоби довести до рішаючих кроків. Колиб стаття була написана в «приємливій формі», то тільки дальше розятрювала би рану. А так кріза. Виступ станіславівських питомців зі семинаря потверджує моє 10

Пенєжни депозит.

227

передбачення, яке я висказав ще в «Respice finem»: що в нас з приводу целібатної реформи доти не буде спокою, доки в народі буде жива пам’ять про се, що наше духовенство було жонате. Остаю дальше при думці, що в нас в нинішних обставинах офіціяльний целібат годі завести – унію можна знищити, але целібату не заведеться. На квестію целібату не можна в нас глядіти як на якусь відорвану справу, бо суспільність на неї так не глядить. Целібат се тільки одно звено в тій нещасній акції, яка нас хоче розтерти на порох, яку «конкордат» на днях ще загострив. Так наш загал глядить на се. А се вдійсности рішаюче – бо хочби цукор, але помішаний з паприкою, то він відражаючий. Бачу і чую, як у нас все гниє і розкладається – 90 % тих наших людий, котрі потягнуть нарід за собою, вже нині в душі є скрайно ворожі Римоми, консеквентно і католицизмові. Бачу, як наша Церква розкладається в нутрі, як унія, за котру стільки крови пролилось, умирає… Чиж можна дивуватися сичові, котрий бачить свою добру маму вмираючу, що він наче божевільний кричить і може й прикрости наговорити під адресою третих осіб? При всьому тому однак здаю собі справу з евентуальних кар, які можуть на мене впасти за моє «дерзаніє». Я готовий на ті кари, стою до розпорядимости. Але – ось тут головна ціль, чому я сей лист пишу до Ексцелєнції. Перед Епископатом дві дороги: або іти перебоєм дальше, або старатися заспокоїти справу. В першім припадку кари, які були би наложені на мене, тільки погіршили би ситуацію. Не грожу, не хочу й перестерігати, тільки доношу Ексцелєнції, щоби Ексцелєнція могли виробити собі належну орієнтацію. На випадок «перебою» не уступлю (бо не можу) аж доти, доки св. Рим не скаже послідного слова. А які з того вийшли би суспільні комплікації, ще й сам передбачити не можу. На випадок «заспокоєння» я готов добровільно й охотно піддатись карам для улекшення відступу Епископам. Знаю однак, що деякі з Епископів нізащо не згодяться відступати. Отже вже з того згляду, як також з того, щоби Епископат не повинен «капітулювати», моя рада і просьба була би така, щоби Ексцелєнція сейчас віднеслись до св. Отця з представленнєм, як некорисне справа мається, щоби з Риму прийшла децизія в відповідній формі тоді (і тільки тоді) все успокоїться. Але до тої децизії ще мине дещо часу, а тут кождий день небезпечний. Прошу приняти до відома, що пермиські питомці виступили без усякої аґітації з нашої сторони (се було для нас несподіванкою). Але станиславівські вже були під впливом перемишляків. А львівські є під сильним впливом і навіть натиском станиславівців і перемишляків. Покищо здержується їх. Але як довго і при яких услівях?

228

Я не претендую собі нічого, та прошу вибачити мені, що посмію дати одну раду. Всі у Львові священики (під впливом оповідань деяких оо. крилошан) сподівалися, що в пості «всі жонаті» кандидати будуть у нас висвячені… (я однак у се не вірив). Добре було би використати ту опінію, і висвятити бодай 15 (скільки еп. Коциловський висвятив впослідне). Се добре вплинуло би на загал. Але – ще раз підношу – я тою радою не накидуюсь, тільки шукаю пригожих доріг на випадок, колиб Ексцелєнція схотіли ними піти. Боюся «рад» еп. Боцяна – не що до моєї особи, але що до справи. Еп. Йосиф не має того почуття, яке міродайне в соціяльних відношеннях (прошу про се поспитати пр. о. Лужницького, Левицького і ин.[ьших]) Відклик Виділу Тва Ап. Павла до священиків має на меті ще раз віднестись до Риму з представленнєм справи. Нічого більше. Про сей мій лист я нікому не звірився, і для того посилаю його почтою. Хочу, щоби Ексцелєнція знали те, що в «мені» і в справі по сім «боці». Колиб Ексцелєнція бажали собі устно говорити зі мною, стою до розпорядимости. А що до синівських почувань, то прошу мені завірити, що вони й нині в мені такі, які були до Вашої Ексцелєнції. Саме тому отся нещасна боротьба така для мене прикра. Ще одно хотів би я зазначити: колиб Ексцелєнція рішилися мене карати, то я радив би, щоби кару визначив церковний Суд, а не Ексцелєнція самі. Я тим не хвалюся, ані навіть з того не тішуся (бо я вдійсности чоловік, котрий любить самоту й мале товариство), але се є факт, що удар, який спав би на мене, загал духовенства відчув би як свій удар. А пощо Ексцелєнції брати на себе odium11 за се. Молюся щодня Богу, щоби злагодив ситуацію і дав нашій Церкві «здоровля». Цілую руці Вашої Ексцелєнції (позвольте мені бодай у сій хвилинці забути про все). У Львові 13 ІІІ. [1]925. Вашої Ексцелєнції В Христі син о. Гавриїл Костельник P. S. Коли не приходжу особисто до Ексцелєнції, то тільки тому, що в мене лише «язик твердий», але «серце мягке», і боюся, щоби я не розплакався. А се могли би Ексцелєнція (а тим більше инший) взяти за мою слабість чи щось такого.

11

Нєнависц (лат.).

229

8. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 39 Хр. воскрес! Ваша Ексцелєнціє! Високопреосвящений Митрополите! Пелехович Софія, яка була в Сестер Служебниць через 6 літ, служить у мене від осени 1924 р. Можу сказати, що я її за той час добре пізнав. Вона Богом сотворена на се, щоби жити монашим життєм. Се і є її ідеалом, від котрого ніщо її не може відвести. Я і моя жінка були би раді, колиб Софія Пел. була в нас хоч би на все. Однак вона хоче тільки до монастиря вернути. Вона дійсно і вповні побожна, добра як ангел, щира – я сказав, що вона Богом сотворена для монашого життя в повнім значінню сього слова. Дуже прошу (я властиво тільки від себе складаю свідоцтво, бо в таких справах не може бути ні позорів «протекції»), щоби Ексцелєнція звернули на неї увагу і помогли їй опинитися там, куди її Бог призначив. Такі душі варта ловити. Цілуючи десницю Вашої Ексцеленції, остаю У Львові 29 ІV 1925. о. Гавриїл Костельник 9. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 40-41 Ваша Ексцелєнціє! Дуже прошу нині віддати мені 1. аркуш «Ниви» ч. 5. з евентуальними справками, бо в друкарні тяжко чекати (сей аркуш уже на машині). У Львові 8. V. 1925. о. Костельник Конверт Їх Ексцелєнция Високопреосвящений Митрополит Андрей Шептицький Митрополит ітд. ітд. Без поштового штампа

230

10. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 42-43 С. І. Хр.! Ваша Ексцелєнціє! Високопреосвящений Архиєрею! Прошу дарувати, що може буду докучати. Та се така моя доля – доля такого «бунтівника», як я. З польських ґазет довідались ми про те, що Ексцелєнція мають стати кардиналом. А приватні вістки (від Преосв. Коциловського через о. ректора Галущинського) кажуть, що щось є на річи. І додають, що Ексцелєнція мали би осісти в Римі і бути провідником в акції уніонних зїздів. Як перша вістка нас утішила, так друга (додаткова) викликає між нами просто паніку. Обставини кажуть ворожити, що митрополитом мав би стати Ексц. Хомишин, а тоді будуть ликувати Поляки і сектярі, але не ми… Се був би фатальний удар для Унії тут на місци. Маю деякі дані, що Ваша Ексцелєнція не похочують покидати митрополію. Всеж таки, сповняючи голос своєї совісти, прошу і благаю Вашу Ексцелєнцію, щоби нізащо не покидати митрополії в таких обставинах. Ваша Ексцелєнція тут, де Унія є, більше потрібні, як там, де про Унію тільки дискутують. З того буде далеко більша користь для Церкви загалом. Так, як я, думають усі – і духовні і світські. Я певний, що просьба і бажання цілого загалу така сама, як і моя. Зрештою я не пишу тільки в своїм імени, але в імени всіх духовних, з котрими мені довелось говорити про таку евентуальну зміну. Маємо повну надію, що Ваша Ексцелєнція – хочби се і труду коштувало – остануть при нас. В жовтни с.[ього] р.[оку] їздив я до Преосв. Коциловського в «справі целібату». Приняв мене; конферували ми майже дві години. Але не помогло. Мав я від перемиських світських провідників усі «повновласти». Преосвящений стоїть при своїм «я сказав, і не можу вже цофнути». Тільки й всього. Ходить верзія, що о. Сліпий має стати ректором семинарії. Одначе вона не знаходить симпатії. Думаю, що се тому, що о. Сліпий відтручує людий від себе. Бажаю Вашій Ексцелєнції відпочинку для скріплення сил. Прошу о архиєрейське благословення і цілую руці. У Львові 7. ХІ. 1925. Вашої Ексцелєнції покірний і вдячний син у Христі О. Гавриїл Костельник.

231

11. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 44 Сл. Іс. Хр. Ваша Ексцелєнціє! Високопреосвящ. Кир Архієрею! Я з родиною виїзджаю до Керестура 10. VІІ. Бажав би я тоді бути в Крижевцях, коли Ексцелєнція там будуть. Якби се не робило трудности, то я дуже просив би, щоби Ексцелєнція були ласкаві карткою повідомити мене про свій приїзд до Крижевців. Моя адреса буде: о. Г. К. Руски Керестур, Бачка, Jugoslavija. Тут нічого нового. Цілуючи десницю Вашої Ексцелєнції остаю у Львові 9. VII. 1928.

о. Г. Костельник

Поштова картка Зворот Excellentia Sua. Illustrissim.

Dominus Andreas~Šeptyckyj Archieppus-Metropolita etc. etc Roma Hôtel „Minerva” Italia Поштові штампи <нрзб> VII <нрзб> LWÓW QUARTIERE POSTALE 17

12. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 45-46 Сл. Іс. Хр.! Ваша Ексцелєнціє! В преосвящений Кир Архієрею! Завтра ранішнім поїздом виїзджаю до Корчина12. Вчора передав я книжки для Ексцелєнції, сам не міг діждатися приняття, бо була якась 12 Валал Корчин, Сколївски район у Львовскей обласци. Фамилия Г. Костельника пребувала там у ґазди Сойки. Син ґазди Славко Сойка отримовал контакти зоз сином о. Костельника Иринейом до остатнїх рокох живота.

232

конференція. Нині перед полуд.[нем] хотів я бути в Ексцелєнції, одначе всякі – й непередбачені – інтереси зложилися так, що не міг. Маю се сказати Ексцелєнції: Можливо, що підчас побуту Ексцелєнції в Римі буде порушена справа суфраґана13. Можна передбачити, що римські кола висунуть кандидатуру о. Бучка – як «посередного» кандидата. Він буде відпекуватися, але нехай Ексцелєнція добре «притиснуть» його, то він прийме. І ще друга справа: від п. Ґоліяна знаю зовсім певно, що «Неділя» вже не є «до взяття». Про «Новий час» не знаю. Треба би вже поробити кроки для часопису для «Кат.[олицької] Акції». Комбінація з «Нов.[ою] Зорею» була би фатальна для самої справи. Зрештою, оскільки я поінформований, рішаючі чинники при «Нов. Зорі» вже мають таку децизію, що з хвилею, як «Кат. Акція» війде в життє, то ухо розвяжеться, але «Нова зоря», як незалежний часопис, остане дальше – і то у Львові. Желаю Ексцелєнції щасливої подорожі до Риму і щасливого повороту тай взагалі успіхів в Римі. Як Ексцелєнція повернуть, то зголошуся. Остаю з синівським відданєм і привязанням. У Львові 3. VІІ. 1929. о. Г. Костельник P. S. Перемиська новина: Еп. Коцил.[овський] уперто саботує будову церкви на Засянню… Вже й самі оо. Васил.[іани] «горять» з пересердя. Інтеліґенція в Перем.[ишлю] наложила на себе податок на будову церкви в висоті 50 % своєї місячної платні. А еп. вже від року не хоче оголосити збірки на будову церкви.

13. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 47-48 Сл. Іс. Хр. Ваша Ексцелєнціє! По розмові з о. Сліпим, з о. Лабою і з Преосвящ. Бучком та по розваженню справі прийшов я до переконання, що ліпше буде не творити спеціяльного Комітету для пильновання нашого впливу в часописах. А се ось з яких рацій. О. Сліпий повинен би ввійти в 13

Суфраґан – помоцнїк, заступнїк владаюцого архиєрея.

233

сей Комітет, але з ним ніхто не годен щиро співпрацювати, бо він всюди хоче бути «диктатором»… А якщо він не буде в Комітеті, то тільки згорда усміхатись буде на всі починання Комітету… Отже «nec tecum, nec sine te»14. А не було би вказане, щоби і я належав до такого «тріюмвірату», бо Перем.[иський] і Стан.[іславівський] на се скоса будуть глядіти. Отже нехай би Преосв. Будка (не Бучко) мав повірену головну журу пильнувати тих справ, для яких мав би бути креований15 Комітет трьох, а тим Комітетом були би ми всі, що дотепер сходились у Ексцелєнції. Така формація буде елястичнійша. Цілую руці. У Львові 10. Х. 1929.

о. Г. Костельник.

14. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 49-51

Сл. Іс. Хр. Ваша Ексцелєнціє! Найдорожший Архієрею! В суботу 9. VIII. еп. Бучко несподівано приїхав був до Корчина, а в неділю 10. VIII. Так само несподівано відїхав до Львова. Скаржився на жолудок, нічого не їв. Я припускаю, що він має початки жолудкової нервиці з журби і гризоти, яку має. (Мені відомі ті симптоми, бо я набавився був в 1925 р. жолудкової нервиці з журби). В журбі еп. Бучка і я замішаний, і власно тому мушу про се написати до Вашої Ексцелєнції. Зраджу Ексцелєнції тайну, що одна з важнійших причин, чому о. Бучко мав страх перед епископством і позицією Львів.[ського] суфраґана, було його переконаннє, яке він мені нераз висказував: «Митрополит така натура, що нікого не любить мати коло себе. Подумай собі, що мене жде доля еп. Боцяна!... Сторазів волію остати на своїм становищі, як стати зломаною фіґурою. Я сього не знесу!» Я був той, що найбільше переконував його, що «так не буде». Всетаки не вибив йому з голови його побоювання, й він, як епископ, все підтягав під сю свою антиципацію16. Нераз жалувався передо мною й докоряв мені: «Так є, як я казав, а не, як ти». Я опонував йому, толкуючи його привиди його перечуленістю на тій точці.

14

Анї з тобу, анї без тебе (лат.). Створени.

16 Предрозсудки, предвидзованя (лат.).

15

234

Але тепер я вже й сам прибитий і безрадний. Хоч я певний, що Ексцелєнція при поділі уряду генер.[ального] вікарія мали добрі ціли (припускаю, що резиґнація о. Сліпого піддала Ексцелєнції такий плян), одначе акциденси17 тої новости не могли не пригнобити еп. Бучка. Не знаю ні одного священика, котрому відома ся справа, щоби він не толкував її так, що тим становище суфраґана зводиться на становище звичайного крилошанина. Еп. Бучко зрезигнував навіть зі становища суфраґана. Він се бере поважно, і випрошував собі, коли я повертав у розмові з ним до сеї справи. Щож буде? Найдорожший Наш Батьку, дуже журюся тим і прошу якось зарадити сій перипетії, щоби не виродилася в поважну крізу. Вороги чи пів-вороги Ексцелєнції, домашні й заграничні, будуть мати новий жир для себе, що ось, де причина незгоди між нашими епископатом і т. ин. Годіж для добрих цілий допускати до непомірно більшого лиха, як те, котрому хочеться зарадити. Се я мусів написати для орієнтації Ексцелєнції й для відтяження моєї совісти. Цілую руці. У Корчині 11. VIII. 1930. Вашої Екселєнції в Христі син о. Г. Костельник. Конверт Excellentia Reverendissimus Dominus Dominus Andreas Szeptyckyj ~ Archieppus, metropolita Leopoliensis r. gr. etc. etc.

Podlute p. Perehinsko Зворот Dr. G. Kostelnyk Korczyn Synowodzko Wyźne Рекомендоване, штамп 12.VIII.30 SYNOWÓDZKO Wyźne 13.VIII.30 PEREHINSKO

17

Вариябли, пременлїва природа.

235

15. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 52-53 Сл. Іс. Хр. Ваша Ексцелєнціє! Найдорожший Архієрею! Не писав я дотепер, бо ще не було нічого «зрілого». Щойно нині набрав я певного переконання, що еп. Іван верне на своє становище. Сказав мені: «Ще раз послухаю тебе», на що я йому відповів: Не говори так, бо я Тобі не накидую свойого погляду, але стан річий того домагається. Безнастанно представляв я йому страшні консеквенції його уступлення зі Львова. Не так легко він повірив в те, що я йому говорив, хоч і о. Перрідон18 (який тут був) приставав до мене. На щастє прибув тут нині один висланець духовенства з Поділля, який розповів епископови І-ви про констернацію19 і розпуку духовенства на Поділлю. Се підтвердило правдивість моїх представлень. І так справа назріла. Але який modus повороту знайти? Правильна дорога пірвана. Тільки скрайности лишилися. Але скрайности при добрій волі сходяться. Епископ має Ексцелєнції заявити, що по своїй совісти і душі він повинен уступити. Але з гляду на консеквенції, шкідливі для становища Вашої Ексцєлєнції й взагалі для нашої Церкви, не може сього зробити. Тому нічого не може сам від себе вибирати, тільки віддається Ексцелєнції до розпорядимости, і що йому Ексцелєнція прикажуть, се буде робити. Так – думаю – буде вратований авторитет Ексцєлєнції і теперішні внутрішні переживання еп. Івана знайдуть собі питомий конець. Очевидно, що Ексцєлєнція можуть йому приділити сяк чи так розграничену власть ґенерального вікарія. Але власне від того буде багато залежати. Еп. Іван нині в душі такий, як скло, коли випаде з рук, і розібється. Надто чутливий, він просто терапії потребує. Треба його «зліпити». Буду такий смілий, і напишу Ексцєлєнції, що я на місці Ексцєлєнції віддав би йому цілу власть ґенер. вікарія. Річ у 18 о. Яков Перридон (1900-1965), священїк УГКЦ родом з Голандиї. Прешол до Львова и ступел до Львовскей семинариї 1921. року после визитациї Митрополита Шептицкого до тей держави. Року 1928. пошвецени за священїка УГКЦ. Даскельо роки од 1930. бул ректор Малей семинариї у Львове, кед заменєл на тей функциї о. Лева Глинку; потим на його место знова меновани о. Глинка (вироятно пре страцене довириє Митрополита). Од 1937. року йому було забранєне пребувац у Польскей. Од теди бул пастир за Українцох грекокатолїкох у Паризу и ґенерални викар за вецей европски держави.

19 Нєодлучносц, забуна.

236

тім, що зрівнування чи аж вивисшування еп. Никити супроти еп. Івана загал духовенства завсіди буде собі толкувати так, що тим хочеться еп. Івана понизити. А се тому, що еп. Никита в Римі уходить за «банкрота», а між духовенством він не має достаточної поваги. Його вивисшування може тільки пошкодити йому самому, бо люди зненавидять його. Листи того змісту маю з провінції від дуже розважних священиків, а се є й моє переконаннє. Вірю, що все скінчиться добре. Про сей мій лист еп. Іван не знає. Прошу не натякнути йому про нього, бо ще подумав би собі, що я його «зраджую», і мав би я неприємности від нього. Далекий я від того, щоби Ексцєлєнції хотіти накинути щонебудь «свого», тільки реферую стан, який з моєї перспективи бачу. Цілую руці. В Корчині 22. VIII. 1930. Вашої Ексцелєнції відданий в Христі син о. Г. Костельник 16. ф. 408, оп. 1, спр. 687, арк. 111-112 Сл. Іс. Хр. Ваша Ексцелєнціє! Найдорожший Архієрею! Прошу, молю і благаю, щоби Ваша Ексцелєнція одобрили те остаточне призначення гроший для «Бібльосу»20, на яке заступники Епарх.[іяльної] Ради вже згодилися. Запевняю, що се конечно потрібні гроші для остаточного вивіновання «Бібльосу» – не з того приводу, начеб «Бібльос» був «дефіцитове підприємство», тільки з того, що се таке велике підприємство, і ніяк не годно обійтися без вкладу тої остаточної суми гроший. Не можу всіх даних наводити, згадаю тільки те, що на друкарні ще є довг 23.500 зл[отих], який має бути сплачений до кінця сього року. А до оборотового фонду, який щонайменше повинен виносити 200.000 зл, бракує ще 36.000 зл. Отже всього навіть без закупна нової друк.[арської] машини треба би яких 59.500 зл. Я не жадаю навіть тої суми гроший, бо знаю, що фонд Архіепархії тепер уже невеликий.

20

Фабрика паперу у Львове.

237

Але що мусить бути, того я не можу зменшити, хоч би як хотів. Щоби сповнити замовлення, які тепер на сезон ми дістали на суму около 200.000 зл. в маю і червні побрали ми паперу на суму 120.000 зл, а ще з цвітня мали довг на папері на суму 40.000 зл. Тому приходами (в червні ми заінкасували 42.000 зл) покриваємо довги за папір тай льон персоналу, а на інше покищо не стає – тому, що наш оборотовий капітал замалий. Очевидно в вересні, коли заінкасуємо належности за всі доставлення, будемо мати звишку в грошах, але як дотягнути до того часу? Ситуація вже така грізна, що як не буду мати гроший в середу 8. с.[ього] м.[ісяця], то вже не буду мати лиця показуватися в «Бібльосі», і купецька повага «Бібльосу» стане заломлюватися. Я на се не годен дивитися, ані се переживати. Тому, так мені страшно прикро і соромно, я мусів би ще тогож дня зректися директорства «Бібльосу». Прошу мені дарувати, що так пишу, але для мене в тій справі вже нема іншого виходу. Тому щераз повторюю свою просьбу і заявляю, що по мому найліпшому знанню «Бібльосови» не грозить ніяка інша небезпека, як та загальна, котра загрожує всім торгов.[им] і банковим інституціям – загальне фінансове банкротство – а сеж «vis maior».21 Цілую руці. У Львові 5. VI. 1931. о. Г. Костельник 17. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 54 Пересилає о. Костельник і просить перечитати уступи ІІІ, V, VIII, X – особливо уступ V. У Львові 17. ІІ. 1933.

18. ф. 408, оп. 1, спр. 687, арк. 110, 113-114 Ваша Ексцелєнціє! Найдорожший Архієрею! Доношу, що помешканнє в св. Юрі, призначене для мене, вже на викінченню, я його оглянув, все зроблено добре. З 1. IX, як каже 21

238

Преовладуюца сила, форс-мажор.

декрет о. Козицького, мав би і я перепровадитися до св. Юра, одначе без декрету я сього не можу зробити. Тому прошу о виставленнє мені декрету. Як я вже устно просив, повторяю й тепер, що в тім декреті повинен бути зазначений не тільки мій службовий титул, але також, що моє становище є «поза парохією», себто без обов’язків парох.[іяльного] святоюрського духовенства (очевидно й без участи в доходах), та що з тим становищем є звязана дотація: помешкання in natura і 100 зл. місячно платні. Тому, що се нова посада, то для оминення всяких можливих невластивих толків, уважаю за конечне, щоб у моїм номінаційнім декреті був докладно виражений мій службовий обовязок і вивінуваннє моєї посади. Зрештою на се звертав мені увагу також о. Крил.[ошанин] Томович. З огляду на те, що буду мешкати в Юрі, мені було би зручнійше навчати в Головній ґімназії, де по о. Фіґолю опорожнилося місце. Прошу Вашої Ексцелєнції о згоду на се. О. Крил. Лопатинський вже питався мене, чи я згідний обняти головну ґімназію, і мабуть такі інформації вже дав у Кураторії. Та «в голову заходимо» (о. Лопатинський, о. Лаба і я говорили про се), хто мав би бути моїм наслідником на філії. На жаль, красша ґенерація катехитів, що була перед нами (Торонський, Лежогубський, Лужницький, Дорожинський, Гузар, Лициняк, Лопатинський) з нами вже кінчається (перепрошую за самохвальство), а світлійших наших наслідників не видно. Може на мого наслідника в філії ще найвідповіднійший був би о. Хомин. Не є він дуже учений, одначе жиючи від довшого часу з професорами Академії, він не одного навчився, науку в школі веде солідно, чесний і щирий чоловік, глибоко віруючий, і – як дав доказ – потрафить дещо й написати, як годиться, а се в нас під сю пору рідкість. Крім о. Хомина о. Лопатинський висував ще кандидатуру о. Ґорчинського. О. Лопат.[инський] у тій справі має написати до Вашої Ексцелєнції. Бажаю Вашій Ексцелєнції, щоби прийшли до повного здоровля, щоб могли проводити нами ще довгі ряди років, бо «пора великая єсть». Цілую Вашу батьківську десницю і остаю в покорі. У Львові 19. VIII. 1933. о. Г. Костельник.

239

Конверт Excellentia Reverendissimus Dominus Dominus Andreas Szeptyckyj ~ Archippus metropolita etc. etc.

Podlute p. Perehinsko Зворот o. Dr. H. Kostelnyk Lwow Korniaktow 1 Рекомендоване, штамп 19.VIII.33 LWÓW 20.VIII.33 PEREHINSKO

19. ф. 408, оп. 1, спр. 769, арк. 2-3 Ваше Високопреосвященство! Вчора (21. ІІ.) в екстазі, при котрій був я і трьох Студитів, Настя22 сказала, що ладиться на неї атентат. Один чоловік, що буде смиренно проситися, щоб його пустили до неї, а буде мати «коротку зброю» при лівім боці. Отже нехай Сестри і я і Ексцелєнція добре уважають, кого до неї пускають. По екстазі Настя пояснила, що се буде в понеділок або вівторок, той чоловік комуніст. Ми зі Сестрами порозумілися, щоби взагалі нікого не пускати до Насті, і просимо, щоби Ваше Високопреосвященство нікому з чужих не давали дозволу. Коло полудня устно більше розкажу. Цілую руці.

22. лютого 1936. о. Г. Костельник. Конверт Їх Високопреосвященство Митрополит ласкаво відбере Передає о. Г. Костельник Пильне, важне Без поштового штампу 22

240

Анастасия Волошин (1911-1994), стиґматичка.

20. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 55 Сл. Іс. Хр. Ваше Високопреосвященство! Найдорожший Архієрею! Прошу дарувати, що на такім папері пишу, але вже не маю красшого зі собою. Я з родиною вертаю до Львова в суботу 29. VIII. Про того Жида я з Настею говорив. Вона й без екстази знала про все і відповіла, що не треба йому гроші давати. Зрештою вона буде сама говорити про се з Вашим Високопреосвященством. Про все, що о. Коритко говорив Вашому Високопреосвященству, а потім і мені, Настя-Маріям знала. Уважає се за легкодушність і спокушування Бога. По трьох днях вона відобрала від нього тих 15 % своїх терпінь, бо був би помер. Але таким способом ми дістали міру для оцінення терпінь Насті. Се мусить бути терпіння понад людську силу! А се вже було тоді, коли с. Маріям має тайні терпіння, без екстаз, і при них сповняє ще монастирські правила. Прошу з нею поговорити про се. Ще раз усміляюся пригадати просьбу мого ученика Головатого, щоб його Ваше Високопреосвященство приймили на удержання до Малої Семинарії. Цілую руці і желаю здоровля та сил Вашому Високопреосвященству. У Мізуні новім 26. VIII. 1936. У Христі вдячний син Вашого Високопрства о. Г. Костельник 21. ф. 408, оп. 1, спр. 687, арк. 115 Сл. Іс. Хр. Ваше Високопреосвященство! Найдорожший Архієрею! За лист дуже дякую. В Кураторії обіцяли о Лопатинському, що зроблять так, як Ординаріят просить. Доси на письмі ще не маємо рішення, але на днях повинно прийти.

241

Ученик Головатий таки мусів перейти на лат.[инський] обряд – і то навіть я йому порадив, коли все обдумав. Устно розповім про все. В монастирі вже все добре. С.[естра] Маріям23 вдоволена і ігуменя. Бачу, що С. Маріям поступає по шляху «святої резиґнації» у всьому, хоч се її коштує дуже богато терпінь і упокорювання. Її вдача дуже сильно індивідуалістично розвинена (вона ціле своє життя ішла уперто «своєю дорогою»), а таким вдачам не легко жити в великому товаристві. Пригадую, що Ангел, коли віддавав її в руки монастиря, сказав: «З нею будете мати хрест». В останніх двох днях дуже боліла її голова (сказала мені: «страшно коле мені в голові»). Думаю, що се вона терпить за якогось епілєптика. Але вона не хоче з тим звірятися перед ігуменею, щоб не робили виїмків для неї. Ангела через цілий тиждень не було. Шалабавка24 ще взагалі не їздив фотоґрафувати нерукотворних Настиних образів. Я вже стою при тім, щоби не їхав, доки не спробує сфотоґрафувати той образ, що його Ваше Високопреосвященство мають з церкви в Підлютім. Добре було би, колиб Ваше Високопреосвященство могли через когось той образ скорше прислати (очевидно мені, не Шалабавці просто). Тут разом посилаю просьбу того хлопця з Млинів, за котрим С. Маріям просила. Думаю, що він ще мусів би ходити 1 рік до народної школи десь у місті. Шкода, що не написав, скільки йому літ (мабуть 13-14). О. Крил. Томович прийшов до себе, добре виглядає. Цілую руці. У Львові 16 вересня 1936. В Христі вдячний син Вашого Високопреосвященства о. Г. Костельник.

22. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 56 Для Їх Високопреосвященства. Дуже добре буде і без якогось окремого додатку.

5. IV. 1937. о. Костельник.

23

То монашеске мено Анастасиї Волошин. Михайло Шалабавка (1894-?), фотоґраф, од 1935. року векшину фотоґрафийох Митрополита зробел праве вон. Вироятно умар дзешка 1945. року у лаґрох за вибеженцох.

24

242

23. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 57 Ваше Високопреосвященство! Від Ганусі Труба25 я довідався, що Ваше Високопреосвященство питали її, хто їй казав просити за своїм парохом. Вона відповіла, що сама хотіла і що «єґомость» їй казав просити. Вважаю, що се важний момент, тому на письмі освідчаю, що се я казав їй просити. Коли вона була сама в хаті зі мною тут у Львові, я їй сказав: «Ти, Ганусю, просила мене, коли я був у вас, щоб я старався, щоб ваші єґомость лишилися у вас. Коли тепер будеш у Митрополита, то проси їх, бо се від них залежить». Не входжу в справу о. А. Заяця, але думаю, що не було би добре, колиб Ординаріят усунув о. Заяця на нахабне домагання партії учителя Щирби. Делєґації, яку він разураз присилає, треба би відповісти, що Ординаріят полагодить справу о. Заяця аж тоді, коли учитель Щирба буде перенесений у Курник, бо Ординаріят не дозволить тероризувати себе. Цілую руці. У Львові 24. VI. 1937. о. Г. Костельник.

24. ф. 201, оп. 4б, спр. 2480, арк. 62 Ваша Ексцелєнціє! Нині, як се було рішено на вчорашнім засіданню Комісії, Др. Дзерович, лікар, був зі мною в Евстахії Бохняк26. На його представлення вона йому відповіла, що не годиться на експерименти, а годиться на те, щоби Др. Дзерович збадав27 її тілесний стан – очевидно в довшім протязі часу, бо вона тепер дуже ослаблена. Вона не борониться ні проти того, щоби лікарі дослідили її моч та кров.

25 Ганна Труба – дзивка-стиґматичка з валалу Курники (валал нєшка нє иснує, постал часц Явривского войскового полиґону у Львовскей обласци).

26 Евстахия Бохняк, Стася (1903-1971) – стиґматичка. Др медицини Маркиян Дзерович (1899-1967), познати лїкар и католїцки дїяч, окончовал у децембру 1937. року на молбу Митрополита Андрея єй лїкарски препатрунок. У януару-фебруару медзи нїм и Г. Костельником вибила полемика у вязи зоз заключенями на основи того препатрунку.

27 Випитованє.

243

Др. Дзерович сказав мені, що інвіґіляція28 Сестер для нього тепер не потрібна, бо він тепер, спершу не може зайнятися неїдженням Стасі. Я переконаний, що Др. Дзерович, коли частіше буде приходити до Евстахії, сам переконається і без інвіґіляції, що Евстахія не може приймати ніякого напою, ні поживи. Вчора і нині проковтнула св. Причастя тільки з великим трудом. Тому, що Евстахія тепер дуже ослаблена, я вчора на Комісії пропонував, щоби інвіґіляція відбувалася тільки до суботи 4 ХІІ, бо інвіґіляція вяже Евстахію (вона перед ніким чужим не хоче показувати своїх терпінь). Для моїх цілей вистарчає й однотижнева інвіґіляція, бо в тому часі Сестри могли пізнати Евстахію і Ганю29 настільки, щоби виробити собі поняття, що сі особи не є здібні до якихсь систематичних махінацій-ошуканств. Супроти того я також Вашій Ексцелєнції пропоную, щоби інвіґіляція Сестер відбувалася тільки до суботи 4. ХІІ. с. р. Пишу се, бо особисто не маю часу прийти до Вашої Ексцелєнції, а справа досить нагляча, та й хочу, щоб се все, що я тут написав, збереглося на письмі. Цілую руці. У Львові 2. ХІІ. 1937. о. Г. Костельник.

25. ф. 201, оп. 4б, спр. 2479, арк. 3-5 Ваша Ексцелєнціє! Найдорожший Архієрею! Дуже перепрошую, що через мене Ваша Ексцелєнція мають з Евстахією Бохняк стільки клопоту і видатків. Я совісно передумав цілу ситуацію, і таки бачу, що, доки Ганя Груба, яка є при Евстахії, не буде віддалена на якийсь час від Евстахії, доти справа Евстахії не буде вичищена і я ніколи не буду мати спокою. По моїм осуді і осуді моєї жени Ганя добра дівчина, дуже віддана Евстахії, вірно їй служить, але вона не має потрібного виховання і поробила деякі штубацькі нетакти, які у своїй перспективі кидають підозріння 28

Замеркованє, шлїдзенє. Ганна Груба (1913-1982) – валалска дзивка, асистентка и помочнїца Евстахиї Бохняк 29

244

також на Евстахію. Свідчуся перед Богом, що Евстахія нераз нарікала переді мною на Ганю за сі її штубацькі30 відрухи і просила мене, щоб я Ганю твердо тримав. Прошу і благаю, щоб Ваша Ексцелєнція помогли мені і прихилилися до плану, який я нині обговорив з Евстахією і Ганею, і вони погодилися на нього. Ганя поїде на село до своїх родичів на тиждень або й на два, а до тих монахинь, що інвіґілюють Евстахію, конче треба закликати С. Василію, яка є при Насті Волошин. Ще ліпше було би, колиб відпустити ті монахині, що тепер при Евстахії, а на їх місце взяти С. Василію і С. Севастіяну Терещук на 10 днів, або й на два тижні. Вони знають, як екстаза виглядає, знають, як ангел у Насті промовляв, а тепер уже й Евстахія в екстазах промовляє, отже вони можуть найкрасше осудити подібність між появами Насті та Евстахії і вірно спишуть промови, навіть щось випитаються – а на говоренню Гані не можна полагати, бо навіть найменше нахилення слів, сказаних в екстазі, може цілком зміняти їх змисл. Се, що дальше слідує, я пишу вже по сесії Комісії, яка вчора відбулася (11 ХІІ 1937). Комісія однодушно згодилася на мій плян взяти СС. Василію і Севастіяну на 10 днів, а я обіцяв, що в тому часі не буду приходити до Евстахії, а Ганя поїде на село. Дуже прошу, щоб ті Сестри вже від завтра зачали свою інвіґіляцію. Я піду також сам попросити М.[ати] ігуменю. Цілую руці Вашої Ексцелєнції. У Львові 12. грудня 1937. Вдячний у Христі син Вашого Високопреосвященства о. Г. Костельник. Конверт Їх Ексцелєнція Високопреосвящений Митрополит Андрей у Львові Передає о. Г. Костельник Без поштового штампу

30

Глупосци, шалєнства.

245

26. ф. 201, оп. 4б, спр. 2479, арк. 64 Христос раждається! Ваша Ексцелєнціє! Найдорожший Архієрею! Бажаю Вашій Ексцелєнції веселих Свят і здоровля від Господа Бога. З нинішнім Христовим днем можу потішити Вашу Ексцелєнцію, що так само добре, і ще ліпше, я бороню Евстахію Бохняк перед лікарським посуджуванням, як я обороняв Настю. Не говорю на вітер, маю вже написану цілу брошуру про се. Я з моїми довіреними лікарями переробив цілі партії з найліпших лікарських книжок і виявилося, що Др. Дзерович взявся досліджувати Евстахію непідготовленим та плів небилиці перед Комісією, воюючи своїми імаґінаціями31, замісць позитивними даними з лікарської науки. Зараз по Святах Ексцелєнція і всі члени Комісії дістануть переписану ту мою полєміку з Др. Дзеровичем. Я цілком певно ствердив, що се не є правда, начеб Евстахія сказала до С. Єремії про Вашу Ексцелєнцію: «і той старий не має розуму». Коли всі чотири Сестри зі мною пращалися, я запитав перед всіма С. Єремію, як дійсно Евстахія сказала? С. Єремія відповіла: «Ексцелєнція зачав той процес, а я так зроблю, щоб він мав свій розум». На се і я і С. Василія сказали: «Таж се не все одно!» А С. Єремія відповіла: Се все одно, бо відки така собі Стася приходить до того, щоби критикувати церковну власть? Сама Евстахія твердить, що вона ось так сказала: «Жалую Ексцелєнцію, що вони стільки грошей видали на ті лікарські бадання, а лікар тому не виведе кінця, він на кінці буде дурний. Але я так зроблю (буде молитися), щоб Ексцелєнція мали свій розум, і знали, кому мають вірити, бо вони немічні, старі і самі не можуть мене бадати». Лікарські досліди мене ще більше утвердили у моїх поглядах на Евстахію. Цілую руці, і ще раз бажаю Вашій Ексцелєнції здоровля. У Львові 6. І. 1938. В Христі вдячний син о. Г. Костельник.

31

246

Идеями, фантазиями.

ДОДАТОК 27. ф. 358, оп. 1, спр. 185, арк. 39-40 Печатка-герб Діонисія Няраді KRIŽEVCI, dne 27. VII. 1928 Ваше Високопреосвященство! Нетерпеливо очікував я в тих днях Ваше Впреосвященство або бодай вістку про приїзд. Приїхав тут о. Костельник і від о. Томовича прийшов лист до мене і до Вашого Впреосвященства, тому я вже був неспокійний, що діється з Вашим Впреосвященством. Слава Богу, що тепер вже мені цїла ситуація вияснилася, бо дістав картку вді Вашого Впреосвященства з 26. VII. з Відня. Для мене буде зовсім вигідний термін 5-6. VIII. Одначе я бажав би, щоби сей термін був вигідний і для Вашого Впреосвященства. Думаю, що було би добре, якби Ваше Впреосвященство скінчили свою курацію у Піщанах, а аж потім вибралися до мене. Відси ми разом поїхали би на конференцію до Ужгороду. До того тут тепер задля довгої посухи невиносима горяч і порохи. А як зачуваю, також еп. Ґебей тепер перебуває на курації. І так з сього виходило би, що мабуть вигіднійший був би для Вашого Впреосвященства дещо пізнійший термін приїзду до мене. Щодо мене – ще раз повторяю – то мені все одно. Звертаю увагу, що з Піщан до Крижевців можна би приїхати й через Будапешт і через Відень. Найлекша й найкоротша дорога є через Відень (8.25), Sopron, Szombathely Gyékényes (14.23), Крижевці (16.13) – поспішний поїзд. о. Костельник пропонує, щоби Ваше Впреосвященство приїхали не до Крижевців, але до Керестура, де я приїхав би на той час і очевидно приймив би се як візиту в Крижевцях. о. Костельник се тим арґументує, що Ваше Впреосвященство вже звиділи всі краї, де греко-католики мешкають, тільки Бачку ні, а се також варта звидіти. А до Керестура дорога була для Вас вигідна: Піщани 15.26, Budapest 20.10 – відходить 23.37, Врбас (точно: Нови-Врбас) 6 год. У Врбасі на стації і завсіди богато авт, отже відтам можна би вигідно приїхати до Керестура (віддаль 14 клм). Я однак про се не хочу рішати, а оставляю, щоби Ваше Впреосвященство зволили рішати: чи приїдуть до Крижевців, чи до Керестура. Дуже сердечно запрошую до себе о. крил.[ошанина] Томовича і о. Мирона Горникевича. Листа о. Томовича до Вашого Впреосвященства не висилаю, бо – думаю – не потрібно, коли Ваше Впреосвященство вже в Піщанах разом з о. Томовичем. Було би бажане, щоби Ваше Впре247

освященство вже тепер усталили термін нашої конференції в Ужгороді й повідомили або просто Ужгород або мене, щоб я повідомив Ужгород. Сердечно поздоровляю, бажаючи Вам повного виздоровлення на курації, і поручаюся сс. молитвам. Крижевці 27. VII. 1928. + Діонисій, еп.

P. S. Ексцелєнція пізнають, що се я написав се письмо для преосвящ. Нярадия. Я приїхав тут 24. VII., бачився з панею Горникевичевою, яка поїхала до Samobora. Нині вечером з о. Мудрим, Керестер. парохом, вертаємо відси до Керестура, де я лишив жінку й діти. Горяч і порохи. Раджу Ексцелєнциї їхати ночию, поки така атмосфера. Поздоровляю о. крил. Томовича і о. Горникевича. Цілую руці. Прошу до Керестура загостити з о. Томовичем! О. Гавриїл Кост.[ельник] 28. ф. 358, оп. 1, спр. 279, арк. 59-60 +!

RUSKI-KRSTUR 22. IX. 1928. r.

VISOKO PREOSVJAŠČENI METROPOLITE !

Njigda nje možeme zabuc Vašo visoke naščivenje, kotre sce nam starim zrobeli u našim obiscu dnja 15. avgusta toho roku!

Mi Vam dzekujeme za toto naščivenje, jak ljem najkraše možeme i ostavame Ich Ekscelenciji blahodarni, Ferko i Ana KOSTELNIK, rodiči Havrila. Конверт Ich Ekscelenciji Andreju ŠEPTICKOMU Grko-katolic. Metropolitu Lwow. /Lemberg./ Metropol. Rezidencija. Sw. Juraj.

Polska.

Pologne. Зворот Ferko i Ana Kostelnik, Ruski Krstur. Bačka.

JUGOSLAVIJA. S.H.S. Поштові штампи пошкоджено

248

ИНТЕРВЮ

Нач поетох у мизерних часох (Интервю з поетом Мирославом Алексичом) Мирослав Алексич (1960), познати и наградзовани сербски поета, заступени у велїх антолоґийох сербскей поезиї, Руснацом познати по винїмково квалитетним прекладу Идилского венца З мойого валала Гавриїла Костельника, хтори поробени у сотруднїцтве з др Юлияном Рамачом. Концом прешлого року Мирослав Алексич достал углядну награду „Ленков персцень” за найкрасшу любовну писню на сербским язику обявену у прешлим року Тота хвилька (Тај трен). У истим року його поезия преложена и на найвекши славянски, русийски язик. З Мирославом Алексичом бешедуєме о успихох, о смислу и значеню творчосци и часу у котрим жиєме.

• Мизерни часи (Оскудно време) найновша збирка вибраних и нових писньох представя Вас як дозретого, талантованого автора, у хторей ше нє обачую нїяки злучованя дакедишнїх и найновших писньох. Одлични наслов збирки и уводней поеми, хтори кореспондує зоз Гелдерлином. У збирки як кед би бул главни юнак час. Прецо праве час?

– Час у моєй поезиї ше зявює як физична катеґория, як час хтори мераме зоз хронометром, чи є пискова годзина, клепсидра або механїчна годзинка. То гевтот час хтори сцека и чури медзи пальцами як писок. Вон як кед би доставал пошвидшанє и вецей ше му нє удава зєдинїц ше зоз змистами наших животох. Цалком ридко то и метеоролоґийни час. Алє гевтот час у наслове моєй поеми и кнїжки, то гелдерлиновске поняце мизерних часох, то час як епохи або 249

як єдна цивилизацийна хвилька... У нашим чаше велї духовни продукти можу ношиц ознаку псевдо або квази. Скоро же исти стан и у обласци материялней култури. О тим бешедує моя писня Апокалипса. Тот час то час рециклованих вредносцох, час без идейох и идеолоґийох. Постої, наприклад, якиш шветови календар медзинародних дньох того и гевтого, хтори ма улогу заменїц святих у християнским календаре и креїрує слику же хтошка дума на седем милиярди людзох, медзи котрима ви и я. То нє час кризи вредносцох, алє одсуство вредносцох. Европска цивилизация, котрей припадаю и Русия и Америка, ма свойо ключни шейсц вики на чиїм штредку Христово народзенє. То остатнї три вики старей ери у котрих класична греческа култура досцигує свой верх у ери геленизма, и перши три вики новей ери у котрих ше християнство виборело од преганяней и погибельней релиґиї котра жила у катакомбох и постала урядова римска релиґия. За Гелдерлина, котри ше у своєй велькей поеми Хлєб и вино пита нач поетох у мизерних часох, медзи геленским пантеоном и християнством нєт дисконтинуитета. Кед же Гелдерлинов час мизерни, вец тото цо ми жиєме ище вецей худобнєйше, тот час то час пораженого духа. Ми жиєме у чаше хтори за свойо вельке досцигнуце трима кажде розтаргнуце з традицию, хтори нєнавидзи свойо походзенє, чий идеал супериорни варвар. Тот и таки швет можебуц може виратовац лєм нова културна полицентричносц, нова конкуренция идейох и вредносци, процивна смутней ґлобалистичней стварносци.

• Чи мож повесц же поезия лавиринт зоз хторого нє жадаце висц, парафразуєм наслов зоз интервюа хтори сце дали новосадским дньовим новином „Дневник”?

– Нє цалком сом сиґурни же поезия лавиринт до хторого заблукаце у єдней хвильки свойого живота, а вец тот лавиринт постанє вираз вашого єства. Дахто би повед же то праве гевта Арияднова нїтка хтора вам поможе прежиц путешествиє през животни лавиринт, наздаваюци ше виходу. Исную и гевти хтори думаю же поезия лєм красна илузия же маце можлївосц вибору у подполно детерминисаним лавиринту швета. Поезия за мнє насампредз гевто цо Брана Петрович менує як моц бешеди. Язик и писмо сами по себе уж припадаю до сфери чудесох. А, цо аж поезия? Вилєм Батлер Єйтс у єдней писнї бешедуюци о поезиї гвари: „...умилни звуки най ше зложа глєда ше моц векша як шицко друге”. Петрович и Єйтс гваря скоро исте. Цо друге най повем, окрем же ше складам зоз мнє наймилшима поетами.

250

• Кед же час главни юнак Вашей поезиї нє мож заобисц думку о кончини нашей драги, гоч по хторей дражки зме ходзели, конєц нєзаобиходни. Яке Вашо роздумованє о тим концу, о шмерци?

– Найвецей писнї написани о любови и шмерци. Часто у истей писнї обидва мотиви. И то нє случайно, бо тоти поняца спроцивени єден другому до тей мири же ше виключую. Так и у християнскей „математики”, окреме кед ше тоти поняца вежню у абсолутним смислу. Остатня думка, по моїм думаню, найвекшого сербского романа, Селїдби Милоша Црнянского, глаши: „Селїдби єст. Шмерци нєт!” То таке ясне, диялектично. Живот безсмертни. Окреме тото ясне кед у питаню уметнїцка и литературна творчосц. Задумайце питанє: Чи живи Шекспир и Сервантес? Гей, живи су. Як? Ище як. И Гомер. А, цо ше дотика малих, звичайних каждодньових людских шмерцох, тих одходох котри нас дотикаю док и сами нє пойдземе, то жридло велїх жальох и церпеньох и нашого нємиреня зоз конєчним. Вельке нашо нєзнанє и наш боль. „Нам преходносц шицко цо маме”.

• Иронийски лиризем, як литературни поступок, барз упечатлїви у Вашей поезиї. Чом сце вибрали праве таки приступ ґу своєй поезиї?

– Кед лєпше роздумам, випатра ми найточнєйше и найкратше видзенє мойого поетского поступку цо го виповед, пред вецей як трицец роками, а уж з нагоди моєй першей кнїжки, поета Селимир Радулович хтори ме видзел як „поету интелектуалней унапряменосци мриї, чий поетични вираз источасно скрива и одкрива смисел”. У тим смислу видзим як точну и вашу обсервацию. Ище Жорж Бифон гварел: „Стил то сам чловек”. Блїзке ми тото, уж познате видзенє, и сиґурне же ми нє вибераме литературни поступки, алє вони часц нашого поетского коду. Иронийски, по єдней дефинициї, гевтот котри поставя питаня, а прави ше же нє зна одвит, або гевтот цо прецихнул и повед менєй як ше дума. Лиризем, заш, синоним за одушевиє и занос. А иронийски (або можебуц интелектуални) лиризем, у ствари, пренапружене злученє ирониї и лиризма, котри у тей напнутосци посцигує гевто цо я видзим як смисел поетичного. Гварим я, бо други поетове иншак видза и доживюю поезию. Мойо прави поетски угляди Сервантес и Кафка хтори нє остали запаметани як поетове. Розприповеданосц прози їм оможлївює и прекрасни вилєти до ґротески и сарказму. Структури писнї, хтора злучена и збита, блїзше єй субтилне иронийске, часто парадоксалне злученє поколїмбаней еґзистенциї и возвишеного цилю, або лєм 251

задумки, так як у єдней моєй писнї шекера „медзи древену ручку и оштрого металу застата”.

• Чом важне писац, чом важне охабиц свой шлїд тирваня? Чи и то лєм илузия длугшого тирваня?

– Пред тим як ше запитаме чом важне писац, гайде най видзиме чи знаме – чом важне дихац!? Тото питанє єдно з найприсутнєйших у европскей литератури ище од историйного Гамлетового монолоґа. Гевти хтори нє веря до значеня и смисла писаня и других файтох уметнїцкого и вообще духовней творчосци, чежко можу пояшнїц чом вообще диханє важне. Духовна димензия чловекового єства, тота потреба за уметнїцку креацию, то гевтот божески пелцер на голей биолоґийней еґзистенциї. Нє зна ше чи бивателє пещери Алтамири и Ласка мали свойо скупштини, войско и держави, алє своїх малярох мали. Вони нє пристали на голе преживйованє, нє прето же нє сцели, алє прето же нє могли. Бо, чловек нє лєм гевтот наоружани зоз стрелу и луком котри идзе уловиц плєн, або котри з кочиком по маркету глєда месарню. Вон и гевтот котри пише Писню над писнями, Орестию и Майстра и Марґариту, компонує Пасию по Матейови, малює повалу Сикстинскей капели и знїма Андрея Рубльова. Найвозвишенши досцигнуца духа нє потримую илузию о предлуженим чловековим тирваню. Тоти креациї, у ствари, доказ о безсмертносци чловечносци, гевтого правдивого божеского чловеческого єства.

• Ище як барз млади поета наградзовани сце за свою творчосц. Концом прешлого року уручена Вам углядна награда „Ленков персцень” за найкрасшу любовну писню у 2017. року Тота хвилька (Тај трен). Кельо награди знача уж витвореним поетом?

– Награди красни и потребни, а знача вельо и младим и гевтим другим, менєй младим поетом. Вони унапрямую увагу явносци на добитнїка, упутюю читательох на його дїло. А каждому творительови важна увага реципиєнтох. Най ше нє спреведаме, пре нїх пишеме и обявюєме. У процивним, могли бизме сами себе писац писнї и тримац их у фийовки. Прето ми нєдобре од гевтих самопрешвечених, вше нахмурених писательох и уметнїкох вообще, хтори доставаю награди, а нєпреривно неґирую їх смисел. Награда „Ленков персцень” ми принєсла окремну радосц. Мена предходнїкох тей награди: Матия Бечкович, Перо Зубац, Блаґоє Бакович, Драґан Йованович Данилов, Саша Радойчич, Таня Краґуєвич и други, бешедую о кредибилитету тей награди. Друге, тота награда на прави способ руца 252

шветло на єдну з найкрасших и найважнєйших приповедкох нашей поезиї, на найинспиративнєйшу музу и єдного з найвекших поетох сербского язика, Ленку Дундєрски и Лазу Костича.

• Прешлого року Ваша поезия преложена на русийски язик, найвекши славянски язик. Яке то чувство кед ше досягнє таки успих?

– Влонї у Москви, у Видавательней хижи „Ґаракс”, вишла кнїжка моїх вибраних и нових писньох – Лавиринт, двоязично на русийским и сербским язику, у прекладу Андрея Бизилевского. Бизилевски вельо прекладал наших сербских поетох – Стевана Раичковича, Миодраґа Павловича, Матия Бечковича, Мира Вуксановича, Мирослава Тохоля и Драґана Драґойловича. То за мнє велька чесц. Кед ше ваш вибор зоз поезиї зяви на єдним з найвекших шветових язикох и у жеми, кед нє найвекшей, алє єдней з даскельо найвекших литературох швета, вец почнєце роздумовац о тим яки одгук вашо слово там може мац и заслужиц. То язик Пушкина, Єсенїна, Маяковского, Цветаєвей, Набокова... Тот рядошлїд барз длугоки и виволує огромни респект. Читательом котри воспитани на такей литератури нє можеце понукнуц гоч цо. Прето податок же ше єден углядни прекладатель и єден углядни видаватель одлучели русийскому читательови понукнуц мою кнїжку писньох, мнє велька чесц. По добрей пракси того видавателя кнїжка будзе у шицких 250 централних обласних библиотекох Русийскей Федерациї, од Калинїнґраду до Камчатки. Кед сом пред даскельома роками у дружтве поетох зоз шицких славянских жемох гуторел свойо писнї на Фестивалє славянскей писменосци на славу Кирила и Методия, у городу Тверу нєдалєко од Москви, подумал сом яка уж то велька чесц за гевтого хто вери до значеня поетского слова. Теди зме як сербска делеґация посадзели и єдно древко у Парку поезиї. Верим же пошвецено и пилно рошнє и же го раз знова увидзим, кед же ме Лавиринт дакеди ознова одведзе там. Розгварку водзела Олена Планчак-Сакач

253

254

С ТАТЇ И ЕСЕЇ

МИКОЛА М. ЦАП

„Псалом 132” – преклад чи писня витворена у духу сербскей уметнїцкей поезиї XVIII вику? (Ґу питаню перших прекладох сербскей поезиї на руски язик) Гоч автор тих шорикох бул тот котри обрацел увагу Душанови Михалекови1 на иснованє статї Владимира Перетца2 о Русским соловею Михайла Врабеля3, ми аж познєйше замерковали же у нєй єст єден деталь котри директно кореспондує з роботу Гавриїла Г. Надя Дацо о розвою нашого кнїжкового язика4, а котра ше безпостредно дотика теми о котрей пише и Душан Михалек. Поправдзе, тема славяносербскей традициї у нашей литератури предкостельниковского периоду нїґда по тераз нє була у фокусу науки о литератури, та так и статя Владимира Перетца остала звонка горизонту интересованя наших науковцох. Дзепоєдни авторе5, 1 Душан Михалек, Перши преклади сербских и горватских писньох на руски язик, Шветлосц (Нови Сад), LXV, 2017, ч. 1 (януар-марец), с. 61-73.

2 Владимiръ Перетцъ, Русскій Соловей, народная лира или собранiе народныхъ пѣсней на разныхъ угрорусскихъ нарѣчiяхъ. Собралъ и издалъ М. А. Врабель. Унгваръ (Ужьгородъ), 1890 г., Кiевская старина, Кiевъ, томъ XXXVII, 1892, с. 459-474.

3 Русскій соловей. „Народная лира” или Собранiе народныхъ пѣсней на разныхъ угро-русскихъ нарѣчiахъ”. Собралъ и издалъ Михаилъ Андреевичъ Врабель.

– Унгваръ, 1890. – 176 с. Репринт: Руске слово, Нови Сад, 1981.

4 Гавриїл Г. Надь, „Дацо о розвою нашого кнїжкового язика”, у: Прилоги до историї руского язика. – Нови Сад : Руске слово, 1988, с. 52-54 (кнїжка видата после авторовей шмерци).

5 Любомир Медєши, Чия писня „Прилетѣла зозуленька”?, Творчосц (Нови Сад), IV, 1978, ч. 4, с. 61; Микола М. Цап, „Руска литература у литературней критики (1892–1995)”, у: Юлиян Тамаш, История рускей литератури. – Београд : Завод за уџбенике и наставна средства, 1997, с. 681; Микола Мушинка, Михайло Врабель и Тарас Шевченко, Шветлосц (Нови Сад), LXII, 2014, ч. 3 (юлий-септембер), с. 306.

255

заш лєм, знали за ню, алє ше нїґда глїбше нє упущовали до єй анализи або толкованю єй ориґиналних и точних обсервацийох. Автор нє з нашого стредку, Владимир Перетц, ище 1892. року, написал слїдующи слова: [...] Независимо отъ дѣленiя предложеннаго г. Врабелемъ, мы можемъ всѣ эти пѣсни разбирать по группамъ: въ первую войдутъ стихотворенiя или, какъ мѣтко назвалъ ихъ рецензентъ „Wisły”, „wièrszydła”, довольно нескладныя, написанныя на языкѣ, представляющемъ страшную смѣсь малорусскаго, ц.-славянскаго и великорусскаго литературнаго языка; впрочемъ эта смѣсь столь же далека отъ послѣдняго, какъ и отъ мѣстнаго угрорусскаго говора и равно мало понятна какъ простому великорусу, такъ и угрорусу. Языкъ этихъ стихотворенiй напомнил намъ творенiя, блаженной памяти, старыхъ сербскихъ писателей эпохи возрожденiя Сербiи – писателей „словено-русской” школы, Раича, Соларича и др., которые, уклоняясь отъ требованiй жизни – писать на народномъ языкѣ, старались удержать значенiе ц.-славянскаго языка русскаго извода. Очевидно въ такомъ же или сходномъ положенiи находятся теперь и угрорусскiе писатели: не въ силахъ отрѣшиться отъ вѣковыхъ традицiй ц.-славянскаго языка, они отчасти дѣлаютъ уступку новымъ вѣянiямъ, отчасти же желаютъ приблизить литературный языкъ къ великорусскому, съ которымъ не достаточно хорошо знакомы, и получается странный, подъ часъ смѣшной языкъ. Вотъ живые примѣры изъ сборника Врабеля: [...]6 [...] Подобныхъ стиховъ не мало найдется во всемъ сборникѣ; не думаемъ, чтобы подобные куплеты когда-либо пѣлись въ народѣ; они, конечно, никогда и не пѣлись, да и пѣться не будутъ. Особенно хороши въ такомъ же родѣ стихотворенiя: „Псаломъ 132” – нередѣлка изъ псалтиря, надъ которой, не смотря на явную книжность, значится „собр. М. Джуни въ Керестурѣ” и еще стихотворенiе на стр. 59 „Подувай витрику”, подписанное А. Д. [...]7 Ми нєшка нє знаме зоз сиґурносцу чи Гавриїл Г. Надь, вельо роки познєйше, сам чи з помоцу того текста Владимира Перетца, дошол до истого заключеня, алє остава факт же вон перши и єдини

6 7

256

Владимiръ Перетцъ, нав. дїло, с. 462. Исте, с. 463.

котри у нас исте тото замерковал и на наукови способ потолковал (гоч без катеґоричней атрибуциї єй авторства): же язик Псалма 132 зоз „Собра[ния] М. Джуни въ Б. Керестурѣ”8 у Врабельовим зборнїку „напомина на сербски кнїжкови язик 18 и початку 19 в. у Войводини, на славяносербски”9 и же „строфа тей писнї (хто зна одкаль є преписана?) [...] наводзи на думу же ше у нас могла найсц под вплївом сербскей уметнїцкей поезиї 18 в.”10 Ниа, як глаши у цалосци тота часц роботи Гавриїла Г. Надя Дацо о розвою нашого кнїжкового язика котра ше одноши на тото питанє: З такого єдного зборнїка з осемдзешатих рокох прешлого вика, зос „Собра[ния] М. Джуни въ Б. Керестурѣ”, находзиме, першираз видруковани, и за наших жительох у кнїжки М. Врабеля „Русскiй соловей” (Унгваръ 1890, стр. 70–71), – „Псаломъ 132”. Тот ше псалом у дзепоєдних Псалтирох вола 133. Преложени на нєшкайшу бешеду, тот „хвалошпив братскей любови” глаши: „1. Палє, як то крашнє и як приємно, кед браца у мире биваю вєдно!

2. То – драгоцини олєй на глави цо чече на браду, браду Аронову, цо капка на шмату облєчива його.

3. То – як роса гермонска цо пада на гори сионски; бо там Господь дава благослов, живот до вика.” Тот псалом зос трох виреченьох у Джуньовим зборнїку дати – у писнї зос штирох строфох; кажда строфа зос пейцох стихох: перши два стихи каждей строфи зоз 11 складох, треци и пияти – з пейцох, а штварти – зос шейсц складох. Стихи ше у каждей строфи римую по схеми: аа, в, сс. У так строго одмераней уметнїцкей строфи послухайме як дзвонї первей спомнути змист 132 (133) псалма – обрацаюци увагу на язик: „Се что коль добро, или красно зрится, Еже въ братiи аще сохранится Любовь правая, Еже въ купѣ жити, Другъ, друга чтити. Якоже роса, иже Аермоня Плодное творитъ и горѣ Сiоня Благо полезно; 8

Гавриїл Г. Надь, нав. дїло, с. 52. Исте, с. 53.

10 Исте.

9

257

Така есть правая, Любовь святая. Якоже мїро благовонно бяше, Еже изъ главы на браду схождаше Ааронову И на ризъ ометы,* Прекрасны цвѣты. И дѣже аще та ся обрѣтаетъ, Намъ вся благая Господь посылаетъ: И благословитъ Наши человѣки, Долгiя вѣки.” Судзаци по тим же ше „ѣ” у „цвѣты” муши вигваряц як „е” у рими зос „ометы”; по фрази: „така есть правая любовь”, „мїро благовонно”, „та ся обрѣтаемъ” и инших (як виреченьов акцент и ритам) питам ше: чи у тим старославянским тексту нєт дачого цо напомина на сербски кнїжкови язик 18 и початку 19 в. у Войводини, на славяносербски? А чи и сама строфа тей писнї (хто зна одкаль є преписана?) нє наводзи на думу же ше у нас могла найсц под вплївом сербскей уметнїцкей поезиї 18 в.? Нє було би чудо! Бо – до 1897 року за нашо жительство нє були у Угорскей друковани нїяки кнїжки анї новини. „Русскихъ кныжокъ и новинокъ до передъ двома роками въ Угорщинѣ не было” – твердзел 1899 року познаватель тедишнього нашого културного живота Д. Биндас. „И такъ народ був принужденiй глядати собѣ книжокъ в другой мовѣ, котру мог каждый розумѣти. И так стало ся” – гвари вон далєй – „що народ русскiй читал новинки и книжки сербски, хорвацки и словацки”. Кед тото твердзенє вежнєме як точне – а нєт причини нє вериц до точносци тих словох, – питам ше: чи до рукох дзепоєдних наших людзох нє могло дойсц „Краткое написание о спокойной жизни” (Бейч, 1788; Будим 1814), кнїжочка учителя сербского, родом з Кири, Алексия Везилича, хтори бул „неўнїтскыхъ школъ нацїоналныхъ диштрїкта Велико-Варадскаго кралѣвскїй Про-Iншпекторъ”. Чи нє могол дойсц до рук даєдному нашому чловекови тот „перши зборнїчок стихох у сербскей литератури”, чию першу часц твори * Ометъ = рубець на ризахъ.

258

„шор побожно-поучних роздумованьох о живоце и чловеческих страсцох”1, котри дати [праве] у [тей] подобней строфи як и псалом Джуньового зборнїка? Спомнїме, пре зровнанє, голєм два строфи з Везиличового „Написания”2: „Смиреннымъ всегда всякiй можетъ быти, Сердце нескверно вездѣ сохранити, Во томъ состоитъ Право щастiе, Добро званiе” (стр. 4) – або: „Хвално есть дѣло имѣти разныхъ Знанiе наукъ, в’ мїрѣ потребныхъ, Но много хвальше Незаборавити Себе познати”. (стр. 10) А чи тоти стихи нє маю нїч заєднїцкого зос тима словами Блудного сина зоз дїла „Комедия притчи о блудном сыне”: од Симеона Плоцкого (1629–1680), плодного велькоруского писателя другей половки XVII вика, котри глаша: „О коль бе благо в дому отчим быти, Нежели в стране чюждыя ходити! Хлеб у наемник тамо избывает, А мое чрево гладом погибает”.11 Як видзиме, питанє чия то писня, хто єй можлїви автор (Михаил Джуня, Алексиє Везилич або дахто треци) и одкадз вона пришла до Врабельового зборнїку, Гавриїл Г. Надь охабя отвореним. Та, заш лєм, шицко цо вон поведол о тей писнї, а пред нїм и Владимир Перетц, драгоцини информациї котри буду инспиративно унапрямовац будуцих виглєдовачох на одгадованє велькей загадки нашей историї литератури котра ше безпостредно дотика як можлївих уплївох на творчосц перших авторох уметнїцкей поезиї у нас, так и можлївих контактох сербских и руских поетох у прешлосци.

1

Скерлић, Историја нове српске књижевности. Београд, 1921, стр. 106. Алезїя Везїлїча краткое написанїе о спокойной жизни. В царствующемъ градѣ Вїеннъ 1788, с. 4, 10.

2

11

Исте, с. 52-54.

259

ДЮРА ЛАТЯК

Новинарско-публицистична дїялносц о. Романа Миза* Зоз меном и презвиском отца Романа Миза я ше стретнул, кед добре паметам, ище 1954. року. Я теди служел войско у македонским городзе Струмици, а вон служел у Скопю. И єден и други город теди спадали до єдней воєней обласци зоз шедзиском у Скопю, котра за своїх воякох видавала тижньово новини „За победу”. Тоти новини и ми доставали до нашей касарнї. И я ше, як новинар зоз штирирочним искуством, заинтересовал за нїх. Так сом под даєднима статями пречитал и мено їх автора. Бул то Роман Миз! Но, нє запаметал сом го прето же сом го препознал, алє баржей прето же ми було нєзвичайне у поровнаню з другима. Нєсподзиванка була ище векша 1965. року, кед ми, як главному и одвичательному редакторови „Руского слова” сцигнул допис зоз Липовлянох, котри подписал Роман Миз! Розуми ше, я теди нє знал же цо вон по професиї, алє ме його допис одушевел, бо бул надруковани на писацей машинки и то на чисто литературним нашим язику! И тема була – за обявйованє. Теди ми пришло на розум же то иста особа, чий сом подпис запаметал ище 1954. року! Прето сом предпоставел же би то мог буц даяки дописователь даєдних горватских новинох, а даяк Руснак по мацери... То ми було достаточне же бим почал поряднє обявйовац його дописи. Нєшка уж нє паметам же як сом дознал же ше за тим меном криє священїк, алє ми то анї нє було важне, бо сом у нїм, през кореспонденцию, препознал велького ерудита и интелектуалца. Прето сом, и як директор подприємства источасно, допущел же би ше його написи обявйовало у шицких наших виданьох! А то нє прешло без замеркованя партийних орґанох! Єдного дня, думам же то було 1966. року, до нашей редакциї сцигла делеґация зоз ЦК СКЮ, нїби упознац ше з програмну ориєнтацию наших новинох. У присустве шицких членох нашей редакциї мнє шеф делеґациї, препатраюци єдно число наших новинох, котре ше нашло на столє, о єден час поставел директне питанє: * Статя пречитана на Округлим столє о живоце и дїлу о. Романа Миза, у Заводзе за културу войводянских Руснацох, 13. марца 2018. року

260

– А хто вам тот Роман Миз?

– То наш дописователь – одвитовал сом.

– А цо є по занїманю? – предлужел ше питац, очивисно знаюци прави одвит.

– Кельо знам, вон кнїжководитель у єдней задруґи, а покус є и священїк – одвитовал сом.

– А нє будзе то обратно: баржей священїк, а покус кнїжководитель?

– Я так информовани як сом гварел, а за мнє важни змист його дописох, а нє професия – пробовал сом ше вигвариц.

– Примеркуйце дакус... – надпомнул шеф делеґациї, алє нє грожацо. И так я предлужел обявйовац статї отца Романа. Думам же то було вєшенї 1966. року, под час отримованя Заґребского велесайма, кед зме, врацаюци ше зоз Заґребу, зашли до Липовлянох и перши раз ше и особнє стретли. Теди сом му и виприповедал кус скорей наведзену анеґдоту. Од того часу нашо приятельство постало ище цеснєйше, особлїво од 1968. року кед постал наш парох у Новим Садзе, и тирвало аж по конєц його живота. Я од 28. фебруара 1991. року, после полних 40 рокох служби, пошол до заслуженей пензиї. Праве у тим чаше и у „Руским слове” настали значни пременки, повед бим же настали як пошлїдок пременкох у цалей тедишнєй держави. Я теди, за нових шефох постал „persona non grata”! Висцерали ме зоз списку сотруднїкох. Нє знам чи пре мойо становиска у вязи зоз нашим националним идентитетом, чи пре страх од конкуренциї. И теди ме виратовал о. Роман! Поволал ме концом 1992. року до праве уведзеней радио-емисиї „Українські обрії”, на Радио Новим Садзе, котру вон ушорйовал. Поволал ме за спикера, бо його глас нє бул вигодни за микрофон, алє верим же знал же на тим нє останєме! Уж о два тижнї ми понукнул ушорйовац политично-информативну часц тей емисиї, а вец и репортажи з часу на час. За мнє то бул прави духовни препород! Чувствовал сом ше и надалєй хасновитим, гоч ми дзвери до „Руского слова” були заварти! Цо вецей, о. Роман ме замодлєл же бим го и заменьовал у чаше кед вон пре хороту мушел лєжац у шпиталю. И так, о. Роман ми понукнул и сотруднїцтво у його „Дзвонох”, котре я дзечнє прилапел, як и ушорйованє рочнїка „Гласа Союзу” котре тирвало полни седем роки. То ми бул достаточни час же бим упознал характер и душу того чловека и священїка и його интелектуалну всестраносц.

261

Пред точно 20 роками, 1998. року, кед означена ювилейна 30-рочнїца його ступаня на длужносц пароха у Новим Садзе, єдно число „Новосадских дзвонох” пошвецене праве тому ювилею отца Романа. Як єден спомедзи велїх його приятельох, до того числа и я написал статю под насловом: Новинарско-публицистична дїялносц о. Романа Миза. Мой погляд на тоту його дїялносц и нєшка остал исти. Подзелєл сом ю теди условно на два часци: на дружтвено-културну и церковно-теолоґийну. А замерковал сом же пише чечно на трох язикох: українским, руским и горватским, а же му потедишнї написи обявени, попри уж на спомнутих, и на сербским и мадярским. Кед слово о дружтвено-културней часци його написох, вец ю находзиме ище у 1954. року, у вояцких новинох „За победу”, бо там обявйовал свойо дописи о културно-забавним живоце воякох. Заключел сом же тоти дописи значни по тим же розвили при о. Романови любов ґу писаню о подїйох яки ше одбуваю коло нього. О три роки по врацаню з войска, по законченю Богословского факултета, владика Гавриїл Букатко го 19. децембра 1958. року у Заґребе пошвецує за священїка и посила за помоцнїка свойому уж хорому оцови, парохови у Липовлянох, дзе пребува як парох по оцовей шмерци, од 1966. и як декан Славонского деканату (од 1960. по 1966) аж по 1968. рок, кед є премесцени за пароха до Нового Саду. Треба ту спомнуц же и под час своєй служби у Липовлянох о. Роман предлужел свою новинарску дїялносц, алє на тот завод у Баня Луки! Там вон активно участвовал ище у 1965. року у снованю Срезкей културней ради Українцох, та кед 1967. року почал емитовац свойо емисиї новоосновани Радио Баня Лука, пошвидко уведзени и емисиї на українским язику и за їх редактора меновани о. Роман Миз. И нє було му чежко каждого тижня путовац з Липовлянох до Баня Луки порихтац емисию и врациц ше назад на роботу до Липовлянох. Дзекуюци змисту, яки вон конциповал, тоти емисиї од самого початку, як спомина редактор Павло Головчук, були барз популарни. Теди запровадзени и цесни вязи зоз Руску редакцию Радио Нового Саду, „Руским словом” и КУД „Максим Горки” (нєшка Руски културни центер). На вельки жаль Українцох у Босни, особлїво у Банялуцким срезу, редакторство о. Романа на банялуцким радию нє тирвало длуго, бо уж у авґусту 1968. року бул премесцени на службу до Нового Саду. Алє, и тот релативно кратки час бул достаточни же би вон пририхтал достойну замену на месце редактора, котри предлужел його роботу. Як уж було спомнуте, од 1965. року о. Роман почина активно сотрудзовац у „Руским слове”. Перше у додатку „Литературне слово”, а кус познєйше и у часописох „Шветлосц”, „Пионирска заград262

ка”, „Мак” и у Народних календарох. Теди ше и число предплатнїкох на тоти виданя звекшало на подручу Банялуцкого среза, а були частейши и особни контакти и медзисобни нащиви наших културно-уметнїцких дружтвох. По 1971. рок у наших новинох обявел коло 60 статї на руским и українским язику. На українским – у додатку котри теди виходзел под назву „Додаток на літературній мові”. У „Шветлосци” од 1966. по 1971. рок обявел коло 10 статї, спомедзи котрих два маю капиталне значенє за историю нашей култури. Перша ноши наслов Ґу хронїки єдного часу (материяли за историю нашей култури), у котрей у двох числох часопису обявел жридлово документи зоз краткима коментарами. Була то кореспонденция Дюри Биндаса, Илька Крайцара, др Янка Калая, Василя Войтановского и инше, котре указує на активносци цо предходзели снованю Руского народного просвитного дружтва; а друга то обсяжна статя под насловом На отвореней сцени (три часци, по єдна у трох числох). У нєй на основи написох у „Руских новинох” и медзивойнових календарох синтетично дати документарни прегляд театралней дїялносци по наших местох по 1941. рок. Нє менєй значни и його написи котри обявел у часопису „Нова думка” у периодзе од 1971. по 1991. рок, дзе бул анґажовани и як член Редакциї. И там вон у спомнутим чаше обявел понад 50 написи рижнородного змисту, преважно зоз историї руско-українскей култури, портрети значних културних дїячох, або прикази значнєйших публикацийох. Зоз нєподполней библиоґрафиї о. Романа Миза видно же сотрудзовал у вецей як 30 новинох и часописох общого профила (а шицкого коло 50) у нашей жеми и поза єй гранїцами (Польска, Словацка, Нємецка, Белґия, Канада, ЗАД, Україна). Значне ту спомнуц же тото сотруднїцтво тирвало з найвекшей часци од 1974. року. По нашим думаню воно у добрей мири и пошлїдок прерваного сотрудзованя зоз „Руским словом”. То бул час кед у тей видавательней хижи настали политични превреваня як пошлїдок общих процесох после широко познатого писма Йосипа Броза Тита югославянским комунистом. Єдна часц комунистох „Руского слова” вихасновала нагоду и кажду прихильносц ґу шицкому цо українске преглашела за политични национализем, а даванє новинского простору священїком – за политични и идейни преступ, пре котри шлїдзи партийна кара. А пре кару ше траци „политична подобносц” за окончованє явних роботох, та шлїдзи одказ! Розумлїве, вец, же прецо ше о. Роман баржей пошвецел часопису „Нова думка”, котри виходзел у тедишнєй СР Горватскей, у Вуковаре, дзе була вельо либералнєйша клима, и чом интензивнєйше сотрудзовал зоз українскима новинами и часописами у иножемстве.

263

Кед слово о церковно-теолоґийней обласци, протоєрей-ставрофор Роман Миз вельку часц своєй дїялносци пошвецел розвою теолоґийней публицистики у нас и о нас. Ище давного 1962. року обявел обсяжну моноґрафию на горватским язику под насловом Ювилейни схематизм Крижевскей епархиї. Сотрудзує у 15 рижних церковних новинох и часописох (Крижевци, Заґреб, Сплит, Макарска, Сараєво, Дяково, Суботица, Словацка, Нємецка, Белґия, ЗАД, Италия, Україна, Канада). Його публицистична дїялносц у тей обласци преважно унапрямена на теми з историї Церкви, портрети священих особох, информациї о значнєйших подїйох у Грекокатолїцкей Церкви, драгописи зоз Святей жеми, прикази нових кнїжкох з обласци релиґиї, едукативни написи за вирнїкох и тих цо сцу блїжей упознац християнство и постац члени тей вирскей заєднїци або ше врациц до нєй после длугшого самовиключеня у чаше панованя атеїстичней идеолоґиї. Таки статї окреме замерковани у „Руским слове” дзеведзешатих рокох, кед настала либералнєйша клима, а предлужени су у емисийох Радио Нового Саду на руским и українским язику. А його казанї шейсц и пол рока емитовал и Радио „Свобода” з Минхену на українским язику, же би после того єдна їх часц була зложена до кнїжки котра 1994. року обявена у Львове под насловом Християнство – що це, властиво? (Християнство – цо то, у ствари?) На концу, треба ище раз спомнуц же о. Роман Миз бул и перши редактор емисийох на українским язику на Радио Баня Лука (1967-1968), та главни и одвичательни редактор емисиї „Українські обрії” (Українски горизонти) на Радио Новим Садзе (1992-1999), редаґовал часопис „Християнське життя”, котри почал видавац 1965. року у Липовлянох, порушал видаванє часописох „Дзвони” (1994) и „Новосадски дзвони” (1998). Тот други часопис (мешачнїк) и ушорйовал од самого початку та по конєц виходзеня. Зоз тим його новинарско-публицистична дїялносц нє закончена. Порушал и обезпечел финансиї за едицию „Мемориял 250”, у рамикох котрей по конєц 1998. року вишли 15 кнїжки. Седем кнїжки спомедзи нїх вон и написал. Гоч у остатнїм периодзе його живота превагу у творчей дїялносци о. Романа ноши науково-теорийна обласц, вон и надалєй писал и новинарски написи и обявйовал их у „Дзвонох”, особлїво новосадских, прейґ габох Радио Нового Саду на руским и українским язику, а з часу на час и у новинох и часописох як у нашей жеми так и у иножемстве. Робел то до остатнїх хвилькох живота. Будзе потребне ище досц часу новим виглєдовачом же би синтетично спатрели живот и дїло протоєрея-ставрофора Романа Миза.

264

ПРИК А ЗИ , КРИТИКИ , РЕЦЕНЗИЇ

МИКОЛА ШАНТА

Шлїд власней емоциї (Валентина Чизмар, Мреже бића, Графомаркетинг, Нови Сад, 2017) Поезия як вираз нє актуална у чаше у хторим жиєме, як цо, поведзме, була у чаше Маяковского або Блока. До того ше можеме лєгко прешвечиц кед положиме писню, гоч яку добру, на Фейсбук. З лайками нас потримаю даскелї приятелє, буду хвалїц писню, алє без коментарох и заглїбйованя до нєй. Буду бешедовац фрази – прекрашнє, одлична писня... алє ше нїхто нє углїби до нєй и нє напише цо то красне у нєй. Поезиї нє примерана поверхова комуникация, а дружтвени мрежи вираз праве такей комуникациї. Нєшка подвиг пречитац кнїжку поезиї, а дзе ю ище и написац. А анї єден видаватель за свойо пенєжи ю нє обяви, бо зна же ю нє попреда. Емил Сиоран, визначни французки филозоф румунского походзеня, гуторел у нєдавно преложеней кнїжки интервюох з нїм, же нєшка людзе сцекаю од самого слова – поезия, як кед би чули слово огень, цо поезия зна наисце и буц. Людзе нєшка сцу слику. Меня ше способ перцепциї, а з тим и способ думаня. Алє, сущна вредносц поезиї ше прецагує и през сликовне писмо, иманентне нєшкайшей перцепциї. Лєм ю треба препознац. А же би ше знало же то тота вредносц, чловек би требал знац цо то поезия. Поезия нє щезнє з наших животох, алє будзе меняц форму и способ виражованя. А же бизме ю препознали у каждодньовим живоце, мушиме ше врациц ґу єй кореньом и ґу єй класичному виразу. Читаюци поезию Валентини Чизмар зоз кнїжки Мрежи єства, читач може видзиц же цо то такволани поета/поетеса култури у значеню яке тому поняцу дал Миодраґ Павлович.

265

Хто Валентина Чизмар? Народзена є 1979. року у Вербаше. Основни студиї филозофиї закончела на Филозофским факултету у Новим Садзе, маґистерски на Универзитету у Восточним Сараєве, а докторовала на Филозофским факултету у Беоґрадзе. Робела як асистент-приправнїк на Филозофским факултету у Новим Садзе (2005-2009) на даскелїх филозофских предметох. Два роки робела у Библиотеки Данило Киш у Вербаше (2012-2014). Хвильково преподава на Универзитету Привредна академия у Новим Садзе, дзе є вибрана до званя доцента (2016). Обявела вецей як пейдзешат фахово и науково роботи зоз обласцох дружтвених наукох. По тераз обявела шлїдуюци кнїжки: Ниче и афирмация живота (Беоґрад, 2010), Нїтки єства, збирка поезиї на руским язику (Нови Сад, 2010), Путешествиє през швети: филозофски списи, кнїжка есейох (Нови Сад, 2013). Обявює подобову и литературну критику, есеї и поезию. Рецензент є даскелїх поетских кнїжкох, заступена є у трох поетских антолоґийох. Учашнїк є Фестивала поезиї младих у Вербаше, 2006. року, и Медзинародного поетского фестивала, 2016. у Новим Садзе. Член є Дружтва писательох Войводини од 2015. року. Кнїжку Мрежи єства обявела видавательна хижа Ґрафомаркетинґ з Нового Саду, 2017. року, по сербски. Под истим насловом, у вельо кратшей форми, Чизмарова обявела кнїжку у НВУ Руске слово, 2010. року. Бешедуєме, значи, о билинґвалному авторови цо специфика за себе. Остатнїх рокох сом кажди дзень у швеце прози, та читаюци єй поезию, обачуєм єден чудни процес хторому ше препущуєм, любопитлїви же кадзи ме одведзе. Глєдам у поезиї Чизмаровей насампредз искуство, гевто хторе одражує єй конкретни живот, єй автентичне дожице. Нє гевто цо научене. Бо зме шицки ингибировани зоз надрилєнима представами о тим цо треба же бизме були, як треба же бизме ше справовали, цо ше очекує най бешедуєме. Наша поетеса, мож повесц, була обтерхована на початку своєй поетскей кариєри зоз тим, можебуц пред дзешец роками, алє у тей кнїжки того вецей нєт. Литературне искуство, начитаносц, важне, филозофске образованє тиж, алє уметносци без власного искуства нєт. У уметносци ше муши препознавац шлїд власней емоциї, авторового отвераня ґу швету. И то гевто цо ме найбаржей прицагує читац поезию Чизмаровей. Воно ю видвоює од очекованого. Од ремесла хторе ше подрозумює. Пробуєм препознац тото искуство и приблїжиц го читачови. Вшелїяк же ме цикави єй нукашнї швет, а нє искуство опису вонкашнїх манифестацийох. У тим смислу препоручуєм читанє єй новших писньох зоз другей часци кнїжки: То нє тот город (Није овај град), На место (Уместо), Отровне зарно (Отровно зрно)... У своєй поезиї Чизмарова ше занїма зоз фундаменталнима питанями чловековей природи и цивилизациї. Як поетеси култури, єй 266

духовна старша шестра би могла буц Вислава Шимборска, а як филозофкинї єй вироятнє блїзки Хана Арент и Симон Вейл. Вона дума и чувствує, нєпреривно глєда гармонию медзи нукашнїм и вонкашнїм шветом. Єй вибор за поезию як способом виражованя (гоч вона пише и есеї, критику, филозофски тексти...), унапрямує єй животну судьбу у праґматичним, каждодньовим швеце у хторим єй цесно, бо тот праґматични швет нє скрати по єй мири, або, прецизнєйше поведзене, вона нє скравана по мири того праґматичного швета у хторим доминую популизем, материялизем, закони урбаней джунґли, поверхносци у думаню, а глїбинске думанє присутне лєм кед треба манипуловац зоз людзми. Буц поета, а источашнє буц функционални у нєшкайшим швеце фалшивих вредносцох, празних словох, политичних манипулацийох, економских малверзацийох и шицкого гевтого цо характеризує дружтво у препаданю, то велька терха. Треба ше єй отресц, ошлєбодзиц ше, як би поведол поета Даниєл Драґоєвич зоз насловом своєй кнїжки Расути терет (Розтрешена терха). Поетеса уж зоз своїм постояньом опомина, поволує и преволує, так же у дружтве актерох хтори иницирую препаданє дружтва, вон нє ма места и дружтво ю одруцує як орґанизем странске цело. Актере тих процесох шицки ми. Кажде з нас хто пристава на компромис. А нєприставанє на компромис значи вибрац судьбу жертви. Живи Бог, або сам живот, як го Чизмарова видзи у остатнєй заключней писнї, прави ровновагу. Зоз правеньом компромисох висушую музи, а виберанє позициї жертви ратунок за других, алє нє и за себе. То позиция Христа на крижу. У писнї Геркул вона ю дефинує, источашнє и отвера єдно зоз важних питаньох християнскей филозофиї, повязаносци двох ключних символох древа – древа спознаня у Едену и древеного крижа на хторому Христ розопяти. Нєшкайши швет нємилосердного либералного капитализма вимага автоматизовану и послухну бирократску свидомосц, а нє людзох хтори думаю. У тим напряме их и образує. Ище менєй тих цо чувствую. Др Яков Кишюгас на єдней трибини о образованю ше опитал присутним – зоз хторого або чийого аспекту сцеце най бешедуєме о образованю. Зоз аспекту держави, хтора ма интерес образовац послухних поданїкох, чи аспекту церкви, хтора жада мац лоялних вирнїкох, аспекту войска, чи фаху, родителя, чи зоз аспекту шлєбодного чловека. Тот остатнї аспект хтори найважнєйши за єдного уметнїка, найменєй прилаплїви системом. Прето статус уметнїка, кнїжки, интелектуалцох, у дружтве подли. Поетеса шведочи о тим. У єдним чишлє писньох хтори доминую, поетеса ше зоз свою поезию чиря до култури чловеческей цивилизациї, глїбоко до єй самих початкох. Попри обичних словох як цо рано, дзень, цепло, вона хаснує 267

и символи скорейших цивилизацийох, та у єй писньох стретаме юнакох геленского швета як цо то Дионис, Аполон, Одисей, Сфинґи... То митолоґийни мена хтори у себе ноша глїбоки значеня, бо вони у ствари митски образи по хторих ше и ми нєшка справуєме без огляду чи зме того свидоми чи нє. Влонї по сербски обявени одлични роман Орхана Памука з насловом Червеновласа хтори доказує праве тото твердзенє же ше и у нєшкайшим швеце и чаше одбуваю митолоґийни приповедки, хтори, у ствари, архетипни ситуациї. Поезия Чизмаровей нєпреривно кореспондує зоз тоту вельку правду хтору интуитивно одкрила, зоз архетипами хтори треба познац же би ше розумела єй поезия. Вона их препознава у каждодньовим живоце и актуализує их прейґ своїх писньох. Чизмарова пробує зоз стихами, як зоз гарчичком залапиц живу воду, лїковиту, воду хтора памета, зоз глїбокей студнї колективного нєсвидомого, глєдаюци тайну, насампредз свойого постояня, свойого родзеня, смисла иснованя єства хторе дума и чувствує. То ше препознава, наприклад, у писнї Дионисов шлїд, Сфинґа, Єство, О души, Гармония... як и у велїх других з початку кнїжки. Нє лєм геленски швет присутни у єй поезиї. Єст ту и християнского искуства, та з тим, по дефинициї, и националного: Косовски божур, писня пошвецена мацери хтора по походзеню зоз Косова, Орел, алє и писня Жонґлер, у хторей вона отвера єдну нову тему з хтору ше у перспективи вироятно будзе занїмац. Писня кратка, та ю будзем и цитирац: ЖОНҐЛЕР Медзи своїма двома идентитетами як розопята над ґротлом вулкана, ходзим як жонґлер на дроце, зоз цверну и иглу у рукох, же бим пришила два припаданя до єдного єства. Наша поетеса у тей писнї отвера тему апатридносци, припаданю нє лєм єдней алє вецей културом, найменєй двом, та з тим и менталитетом. О апатридносци як феномену инспиративно писал Данило Киш, хтори за себе гуторел же є апатрид, верим же ше подобно чувствовал и Милан Кундера хтори писал на ческим язику же би ше преселєл до французкого. Подобну судьбу мал и Йон Милош, Чеслав Милош, Емил Сиоран, Йосиф Бродски, Синґер, Тишма и ве268

лї други нє лєм европски писателє, алє и шветово хтори були билинґвални и як таки охабели шлїд у литератури. И Валентина Чизмар билинґвална, пише по сербски и по руски, и вона тоти два идентитети пробує пришиц до єдного єства. То можлїве, то феномен хтори шлїдзи, хтори будзе вше присутнєйши у европскей литератури, та у тей нагоди обрацам увагу на ньго, як и поволанку упутену сербским писательом и сербскей критики, як и политики же би тот процес прилапели, бо вон нєминовно ушлїдзує. Тот процес збогацує културу у началє, а у нашим случаю сербску и руску литературу. Резимуєм: у кнїжки препознаваме у началє два круги шпиваня. Гевти писнї хтори настали як плод лектири, ученосци, у периодзе ученя, формованя, у периодзе кед ше ма вецей довирия до других як до себе. До того кругу спадаю старши писнї дзе доминує потреба указац свойо знанє, свою интелектуалносц, дзе ше занїма зоз вичнима темами хтори нєможлїве до конца одгаднуц. До другого кругу писньох, мнє милшому, припадаю новши писнї у хторих Чизмарова прегваря людски, сиґурна до свойого становиска, менєй абстрактна, критична. З того другого кругу препознавам и писнї антолоґийних вредносцох, як цо: Нє тот то варош (Није овај град), На место (Уместо), Отровна бобка (Отровно зрно)... Тиж жадам обрациц увагу на даскелї кратки писнї, красни и ефектни, хтори писани у духу китайскей поезиї. То писнї: Уз тебе (Коло тебе), Птица на дар (Птица на дарунок), Укус (Смак), Кроз усне (През ґамби). Як одлични писнї препознавам: Крила (Кридла), Херкул (Геркул), Живи Бог (Живи Бог), За доручком (За фриштиком), Носталгична песма (Носталґична писня).

269

САША САБАДОШ

Знак модернизациї рускей заєднїци у Войводини (Зборнїк роботох з Трецей рускей науковей конференциї младих науковцох и фаховцох отриманей 21. мая 2016. року у Новим Садзе, Завод за културу войводянских Руснацох, Филозофски факултет, Виглєдовацки круг, Нови Сад, 2018, 152 б.) Бешедуюци о Зборнїку роботох з Трецей рускей науковей конференциї за студентох, младих науковцох и фаховцох, окрем єй нєспорного значеня за дальши розвой руских студийох на тих просторох и ширше, автор тих шорикох, хтори источашнє превжал и улогу приказовача того визначного виданя у чиєй реализациї участвовал, жада окреме визначиц и особни аспект всевкупней роботи коло потерашнїх зборнїкох и конференцийох. Дзешка вяри 2011. року, чувствуюци якушик обовязку буц хасновити своєй националней заєднїци и жадаюци, знука власних схопносцох и капацитетох, допринєсц розвою рускей заєднїци, у писаней форми виложел сом идею о орґанизациї науковей конференциї и видаваню наукового зборнїка за младих Борисови Варґови, тедишньому редакторови часопису „МАК”, хтори по теди уж мал праксу потримованя швижих и иновативних идейох. Борис, хтори уж мал подобни роздумованя на тоту тему, дзечнє потримал тоту идею и рушело ше до реализациї першей конференциї з хтору ше источашнє означело 40 роки виходзеня часопису „МАК” и 30 роки од снованя Оддзелєня за русинистику. На конференциї виложени 11 роботи з рижних обласцох: язика, литератури, историї, теолоґиї, филозофиї и других. Заключеня з тей конференциї хтори вишли зоз резултатох роботох вило270

жених на нєй часточно вошли и до Националней стратеґиї хтору принєсол наш Национални совит. Як ше то часто случує, перша конференция приведла до другей, друга до трецей, а треца приведзе до штвартей и, наздавам ше, велїх других. Як и на предходних двох, и на трецей конференциї зме могли чуц нови доприношеня русинистики з вецей наукових обласцох: линґвистики (Александер Мудри, Канаме Окано, Марина Биркаш, Ася Папуґа и Моника Абодї), науки о литератури (Ана Римар), културней историї (Саша Сабадош и Катарина Петрусова), ґеоґрафиї (Михаїл Римар) и антрополоґиї (Марина Сакач). Робота Александра Мудрого Нєвидлїви значеня руского язика на интернету анализує нови язични средства у комуникациї на руским язику на интернету, покля Ася Папуґа анализовала розвой вокалней системи у нашим язику, цо єден значни аспект историї розвою руского язика. Тематика руского язика у контексту сучасних методох комуникованя далєй розробена у прилогу Марини Биркаш Язик младих Руснацох у СМС-ох. Сучасни тенденциї у виглєдованю линґвистики у своєй роботи Семантика и колокация прикметнїкох зоз значеньом температури у руским язику успишно применєл Канаме Окано. Виглєдованє походзеня гласовней системи у руским язику, окрем Асї Папуґа, окончела и Моника Абодї хтора ше занїмала зоз походзеньом фрикативних консонантох у нашим язику. Єдини прилог тому зборнїку з обласци науки о литератури дала Ана Римар, хтора виглєдовала уплїви українских писательох Олґи Кобилянскей и Михайла Коцюбинского на прозну творчосц писателя Михайла Ковача. Робота Саши Сабадоша за циль мала приказованє змисту додаткох на язику бачванско-сримских Руснацох у ужгородскей публикациї Великий сельско-господарский календарь у контексту Другей шветовей войни, под час хторей тота серийна публикация вєдно зоз своїм додатком виходзела. Ґеоґрафски пременки салашох у околїску Руского Керестура з вецей аспектох, а насампредз економского и демоґрафского, анализовал Михаїл Римар. До поля културней историї вошла Катарина Петрусова виглєдуюци язични и литературни вязи бачванско-сримских Руснацох и Русинох карпатского подруча цеком ХІХ и початком ХХ вику, фактично по розпад Австро-Угорскей и початок живота тих заєднїцох у розличних державох. Зборнїк ефективно заключени зоз роботу студентки етнолоґиї и антрополоґиї Марини Сакач у хторей ше з компаративну методу анализує национални идентитет студентох рускей народносци з Руского Керестура и Нового Саду, як найвекшого руралного, односно найвекшого урбаного стредку у хторим Руснаци на тих просторох у значнєйшим чишлє жию.

271

Заключенє тей статї жадам вихасновац за кратке огляднуце на тото цо „Виглєдовацки круг” по тераз зробел зоз орґанизованьом конференцийох и видаваньом провадзацих зборнїкох. Потерашнї конференциї нє отримани у велькей помпи и без такволаних „визначних госцох”, алє по моїм думаню їх значенє за културни розвой и розвой людских потенциялох Руснацох у Войводини нємерлїви и, наздавам ше, будзе єдного дня у подполносци похопени у нашей заєднїци и звонка нєй. Вони доказ же зоз средствами хтори спод каждого минимума можлїве указац тото цо поправдзе змоцнює капацитети нашей заєднїци нє лєм у борби за обстоянє, алє першенствено у намаганьох за дальшим розвойом и нєобохдну модернизацию. Сцел бим на концу подзековац Заводу за културу войводянских Руснацох, чий бувши директор мр Серґей Тамаш указал порозуменє за предлужованє тей идеї, др Борисови Варґови без хторого би ше шицко тото анї нє порушало, Александрови Мудрому чийо искуство зоз науковима конференциями у велькей мири обезпечело форму нашим науковим сходом, Ани Римар хтора з нами од початку, перше лєм як учашнїк а потим и як одлични лектор и член редакциї, шицким потерашнїм учашнїком шицких конференцийох, як и шицким потенциялним читательом, бо пре нїх ше и рушело до такого значного подняца.

272

ВАНЯ ДУЛА

Поетска иницияция (Медитациї над циклусом писньох Шпитальске шветло у збирки писньох Шпитальске шветло Юлияна Тамаша) Чом ше врацац до прешлосци? Прето же зме жадни будучносци, у просвитительним заносу, випатра попонагляли сцекнуц од нєй. И попри масовного описменьованя, алє и праве пре пошвидшанє комуникациї и гиперпродукцию информацийох – заш лєм зме нє научели читац. Односно, як би повед Ниче, забули зме читац осторожно, гоч и помали складац слова як дзеци, поняце по поняце – забули зме читац з розуменьом (тото „розуменє” ту треба условно прилапиц). Понеже ше тото симптоматично найлєпше указує на прикладу поезиї, так то вец мож замерковац и у случаю поезиї Юлияна Тамаша. Насампредз, у тим спатраню будзе обрацена увага лєм на циклус Шпитальске шветло (писнї: Хорота; Шестра; Потїха; Умеранє В. С.; Шпитальске шветло) котри заступени у истоменовей збирки писньох (Юлиян Тамаш, Шпитальске шветло, Руске слово, Нови Сад, 1980). Гоч тоти писнї обявени скоро пред штерацец роками, випатра же зоз нїх ище вше зошицким нє вичерпани смисел. Алє ту праве питанє, чи їх тота и терашня актуалносц може нам буц од даякей потїхи? Поет Тамаш ту проблематизовал общелюдски момент кризного искуства на прикладу процесу институционализациї хороти, хтори вше ма свою ритуализовану форму. Прето Шпитальске шветло мож спатрац и як процес иницияциї (rite de passage) котри сензуално засицени, потресно травматични. А праве таки и муши буц, же би ше з ламаньом цела, з пребиваньом його шкарупини, з нього могла вилягнуц нова „душа”, або „счупена свидомосц” – кед же ше инсистує на еґзистенциялистичним одредзеню. Шпитальске шве273

тло поетични вираз лиминалного, (за)гранїчного стану – и нукашнього и вонкашнього, як вираз тоталней кризи, и менталного и тїлесного1. Процес такого „виздравеня” вец почина праве зоз хороту. Хороту, хтора сам живот – осамосвидоменє поєдинца и припознаванє факту охоровйованя од ендемней пандемиї котра тиж так подєднак заражела и кажде друге живе єство на тим швеце: „Будз тото цо ши” (Хорота). Прето ше ту вец указує и еґзистенциялистични проблем автентичного иснованя. Насампредз, у оцудзеним швеце трошительного дружтва котре (нє лєм физично) троши чловека и саму його чловечносц, цо пошлїдок його еманципованя од такв. „вельких нарацийох” зачатих ище у давен-давним релиґийним контексту, на уровню заєднїци традиционалного дружтва (у Тенисоновим смислу Gemeinschaft). А заш, праве тота еґзистенциялистична Сартрова руценосц до швета, страценосц зоз погубеним компасом – нужна, бо лєм у зочованю з абсурдом иснованя мож поставиц питанє о смислу. У тим може помогнуц и кус линґвистично витхнуто спатрени сам наслов: Шпитальске шветло. Кед би ше нє знало же то ґерманизем, мож би було етимолоґийно вивесц и же „шпиталь” то место дзе ше идзе спац – дахто одспац же би ше пребудзел, а дахто (вично) заспац. У тим смислу, антиномносц синтаґми „шпитальске шветло” може суґеровац мордуюци процес такого спаня, ту дзе „шпитальске шветло ше нє гаши” (Хорота), односно дзе „шветло ше нїґда нє гаши” (Шпитальске шветло). Алє тиж так може представяц и символ пребудзеня, на єдним таким месце, котре подобне антично-греческей институциї храма-лїчилїща (асклепион), дзе ше могло през терапию сна достац одвит-вилїченє – сам Юнґ би ту мал цо повесц о процесу самореализациї, або як би Ниче повед, „як поставаме тото цо зме” (Ecce homo). Индикативне ту вец же маме и ище єден, наш, славянски синоним котри означує тото место як „больнїцу”. Так, уж у спомнутих античних часох, шлїдбенїки асклепийового култу, и на основи того же од самей отрови мож достац процив-отров, могли дойсц до тей филозофскей мудросци, котра ше указує у латинскей присловки per aspera ad astra, або при Достоєвскому же трапеза першобутне жридло свидомосци (Записи з поджемя), або знова при Ничеови же цо ме нє знїщи, змоцнї ме (Змерк идолох). Гоч би ту циники и могли доруциц же релативне чи наисце придзе до змоцньованя, алє прето вироятнєйше же скорей останю лєм боляци рубци. Без огляду, праве то животни одликованя, свидоцтва живота, пре котри и иснує такв. воля за животом, дзе 1 Прето ту нательо анї нє пресудни евентуално подли медзилюдски одношеня, або тиж так и технїчно-технолоґийни обставини у самим здравству.

274

прилапйованє побидох, як и пораженьох, то нє садомазохистични импулс у чловекови – Камийовому Сизифови, алє ознова (и ознова) врацанє ґу себе. Спатрено аж и у шветлє постмодерней общей релативносци, тото врацанє ґу себе, котре розошате у других – врацанє чловечносци2. Прето, попри самей любови, уметносц, гоч и одредзена як вельки мимезис, заш лєм доказує же мойо особне, квалитативно може буц подобне, кед нє и идентичне твойому дожицу... о, чловече. Но, алє, попонаглял сом зоз заключеньом. Знаже же дискутабилне чи сам поет Тамаш наисце праве тото мал „на розуме” кед у писнї Червени криж у ноци, рушаюци зоз романтичарского розположеня, забродзел по горизонту моря розпалєних страсцох котре нєповратно одцека на рубцох ровного (ровнїнского) швета. Интересантне ту и тото же ше у єдним стиху, мотив ладяра-ґалиота указує як резидуум зоз Тамашовей предходней збирки писньох Балада панонского ладяра, а тиж так ше антиципує и його будуца кнїжка есейох Над хтори дума: „Ґалиот нє загаши смияд / док му ґалия нє долапи / ше дна. Прелам, витре, мой над!” (Червени криж у ноци). Тото ше ламанє вец предлужи и у писнї Шестра, хтора у тей гранїчней ситуациї гойсаня над прирву, ище вше моцней, очайней вязаносци за тїлесносц, представя триманє за остатню його ткань, цверенку хтора кед ше претаргнє, або зацагнє може представяц ступку до хторей ше дух заплєта и заглобює у своїм особним лимбу. Насампредз, бо за розлику од архетипу психопомпа у його женским аспекту3, або место и самей дакедишнєй часней шестри, у шпитаню тераз медицинска шестра, як пририхтовачка лєм цела за потенциялно критичну хвильку, без гоч якого нависцованя загробней надїї, ту у ствари представя лєм шестру болю. Прето и питанє же яку ту вец потїху поет може обчековац у зочованю жажди за тирваньом и обаваньом од кончини, кед констатує нигилистичну перспективу факту ентропиї. Спатрено у 2

При тим, ту ше указує спреведацосц и самого поняца „чловечносц”, односно „гуманосц” (лат. humanitas). Тото цо у основи означує людску природу, буц чловеком, у ствари облапя вельо ширшу палету людских прикметох од гевтих котри ше звичайно подрозумюю – дихотомно спатрено, як позитивни (емпатия), бо нє лєм психолоґия указала же чловека, попри рационалносци, подєднак (кед нє и ище баржей) одредзує його ирационалносц.

3 Тот архетип интеркултурно ше указує у основи митолоґийних персонификацийох як цо то мойри, норни, валкири, судзаї, або русалки, так же вец нє чудне и же кокетованє, дословне удваранє шмерци дакедишнїх романтичарох у ствари мало глїбоки подсвидоми коренї у прадавней феминизованей представи шмерци, вироятно ище од праисторийних часох постояня предпоставеного першобутного матриярхату, односно матрифокалного култу плодносци такв. Велькей мацери.

275

контексту ничеовскей шмерци Бога – ту дзе Творец (и божески, и чловечески) за свою усиловну роботу и труд оддавна заслужел дзень одпочивку, на нєодредзени час: „Планета ше хладзи. Докажу людзе” (Потїха). Яка ту вец потїха за, як гвари, „шлєпу громаду меса”, а ище вше нєспокойну („Шумя з дна шерца скрити давни глади”, Потїха), осудзену на виманипулованосц з боку рижних (чи „висших”, чи „нїзших”) силох, котру тоти шестри болю як обєкт превожа од породзилїща до мертвенїци. Праве як шведочи и на цудзих прикладох, рижних случайох пациєнтох живота, бо вибору нєт, алє го „хтошка треци”, чи судьба, чи абсурд-случай часто нам одредзує, як то визначене на прикладу Умеранє В. С., цо вец у ствари представя процес розчаруюцого придаваня, а нє помиреня. На перши попатрунок, и сам конєц циклусу Шпитальского шветла поражуюци, песимистично интоновани, як цо по теди указую и закончуюци стихи писньох: „ноц ше прикрада помали” (Червени криж у ноци); „Дихам вше цихше” (Шестра); „Чарна точка веє. Конєц балади” (Потїха); „Скапе як жирячка у ноци / спод гайзибанских колєсох цо капе” (Умеранє В. С.). Алє, ту у ствари нєт основи за страх од шмерци, як то констатовал ище Сократ, або спатрено з еґзистенциялистичного боку, тиж так анї за безнадїйносц – бо ше нїчому баржей як самому иснованю анї нє мож наздавац. Заш лєм, нє шицко таке чарне – як гевто углє у финалней писнї Шпитальске шветло. Односно, мож то читац и так: уж прето же поет, подобно кинематоґрафийному поступку, у стихох прировнуюци, кадрира два подїї, на тот способ указує на аналоґию медзи одвоженьом єдного умартого старика до мертвенїци и претоварйованьом угля. Углє ту вец мож розумиц як метафору остаткох оддавна висохнутого живота, витрошеного, фосилизованого цела, згуснутей, скаменєней есенциї шмерци – и праве ту вец треба глєдац камень мудросци. Праве тото углє, гоч як продукт чежкей индустриї шмерци, або пошлїдок концентрацийного лаґру, без достоїнства здрилєне на громаду, закончи уруцене до поджемя пиньвици, воно ше заш лєм може наздавац шветлу. И то нє лєм шветлу шпитальского „штучного слунка” страцених циньох, алє як нагадує пошвеценє у форми „одблїску лопати” над нїм, же на концу и саме углє постанє шветло бовчацого огня – ограц живих у їх жими4. Та чи єст векшей потїхи од того?

4 Ґу тому, и сам релиґийни аспект парадиґматичносци такого символизму ту ше указує у прадавним способу хованя з помоцу технїки спальованя котра була проминентна у шицких по походзеню индоевропских културох.

276

ДРАМСКИ ДОДАТОК

ЗВОНИМИР ПАВЛОВИЧ

Бабушка (по мотивох з текстох Т. Кушнера и Ф. Кафки)

277

НАДПОМНУЦЕ Перше виводзенє текста „Бабушка” було 16. марца 2018. року у виводзеню ансамбла Драмского студия РКЦ з Нового Саду, на камерней сцени Руского културного центра, у режиї Звонимира Павловича

О с о б и: ПЕРША БАБУШКА – одруцовачка шнїгу нєодредзених рокох ДРУГА БАБУШКА

– ище єдна одруцовачка шнїгу нєодредзених рокох

ВИКТОР ВАСИЛЄВИЧ ЖЕЛЄЗНИ – младши член Политбироа, високого ранґу СЕРҐЕЙ СЕРҐЕЄВИЧ БЕЗУХОВ – старши член Политбироа високого ранґу АЛЕКСЕЙ ҐЕРОНТОВИЧ КУКАРАЧА – член Политбироа барз високого ранґу, найстарши живущи большевик на швеце ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК – младши официр НКВД ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК – старши официр НКВД ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА – моцна жена ДОХТОР БЕРҐМАН – начальнїк психиятрийного оддзелєня ДОХТОРКА МОРЕЛ – психолоґ, допатрана панї МАЦ –

278

зармуцена жена

СЦЕНА 1. (Москва. Лубянска площа, над раном. Два Бабушки, облєчени до тунїх, згайсканих жимских капутох по колєна, у грубих ботошох и валєнкох, у хусточкох, з древенима лопатами одруцую шнїг опрез главного уходу до будинка главного штабу Народного комесарияту нукашнїх дїлох. Кажда на своїм боку, оддалєни єдна од другей, дриляю огромни количества нападаного шнїгу.) ПЕРША БАБУШКА: История и искуство двацетого вику, накладаю нам емпирийне заключенє же диктатура пролетарияту и прилапйованє сили, односно класней борби, як способ приношеня пременкох, котре находзиме у познєйших дїлох Маркса и Енґелса, директно подрозумює терор держави над поєдинцом, як основней келиї дружтва. ДРУГА БАБУШКА: Могла бим ше зложиц, алє лєм парциялно. Бо Марксова одбрана револуционерного насилства муши буц положена до одвитуюцого историйного контекста. Социялисти еволуционисти 19. вику, погришно верели же лєм нєвибежна поступносц може трансформовац капиталистичне дружтво до нового и освидоменого колективитету. ПЕРША БАБУШКА: И зато треба цо скорей створиц злєпшану верзию, котра, розуми ше, нє конєчна и подложна є пременком. ДРУГА БАБУШКА: Абсолутно! О тим гуторел и товариш Ленїн у реферату на Першим конґресу Коминтерни 4. марца 1919. року, дзе гвари, цитирам: „Бо анї у єдней цивилизованей капиталистичней жеми нє постої ,демократия вообще’, цо значи же вец нєт анї ,диктатури вообще’. Слово о диктатури гнобеней класи, т. є. пролетарияту над буржоазию и експлоаторами, а з цильом вивойованя побиди у борби за свою власц.” Закончени цитат. ПЕРША БАБУШКА: А яке було становиско меньшевикох? ДРУГА БАБУШКА: То ци шицко зраднїки! Пребарз су мегки! Преходзели раз тадзи раз тамадз. Меняли боки як витор дує! На початку ше шицки шором зарекали же праве вони зваля тот апарат за гнобенє роботнїцкей класи, а кед вибухло повстанє – вони до миших дзиркох! Отамадз поручовали сентенци о „чистей демократиї”. Нїби, випада як кед би буржоазка интелиґенция у ствари подаровала народу власц. Алє, цошка ти вельо круциш ту, лїво-право... (Кричи.)

279

Тримай тоту лопату просто, бо кед ци пришиєм єдну поза уха, та увидзиш! ПЕРША БАБУШКА: Розумим, товаришко старша комсомолко. (Салутира.) ДРУГА БАБУШКА: Так видзиш! Таки ствари ше муша почитовац. Бо кед нєт почитованя настава анархия. (Двоме члени Политбироа, у чарних капутох, зоз ташками у рукох, приходза з боку. Друга Бабушка их обачує.) ДРУГА БАБУШКА (першей Бабушки): Псссссст! Цихо! (Обидва Бабушки учитню. Дриляю шнїг. Починаю пошпивйовац.) ЖЕЛЄЗНИ: Рано-ранечко, Бабушки! (Бабушки ше шмишкаю, ганьблїво покивую з главу, привязую ґузли на хусточкох.) ДРУГА БАБУШКА: Добре рано, панове! БЕЗУХОВ: Цо гвариш? Яки панове?! Озда товарише? ДРУГА БАБУШКА: Яй, пребачце! Нїяк ше нє можем звикнуц. (Кланя ше по жем.) Будзем мерковац. БЕЗУХОВ: Озда зме нє даремно тельо кирвавели?! ДРУГА БАБУШКА: Наисце, пребачце. То ше вецей нїґда нє случи. БЕЗУХОВ: Баяко же нїґда! Сибир! ДРУГА БАБУШКА: Яй, господи! Озда нє... ЖЕЛЄЗНИ: Но, но, но! Член Политбироа ше лєм дакус шалї. Та, як же сце, дзивчатка? Цо маце нового? Идзе робота? (Фиґлярски их дакус щипе за твари.) БАБУШКИ НАРАЗ (хихоца ше): Ги, ги, ги! Идзе, идзе... Дриляме якош. БЕЗУХОВ: Так и треба. Лєм дриляц, и цо вецей! ДРУГА БАБУШКА: Ша дриляме, цо знаме. Найгорше тото над раном, кед сцишнє мраз... ПЕРША БАБУШКА: Гей, гей! Ту на площи зна барз дуц витор. ДРУГА БАБУШКА: А найбаржей круци ту, пред Лубянку, пред главним уходом. БЕЗУХОВ: Лєм шмело и напредок! До нових побидох! ЖЕЛЄЗНИ: Бо як гвари товариш Ленїн: „Дриляц, дриляц и лєм дриляц”, агейце, товариш Член Политбироа. БЕЗУХОВ: И вше осторожно, бо нєприятелє совєтскей револуциї нїґда нє шпя. Стрежу на нас зоз шицких бокох и лєм чекаю нагоду же би нас уцали там дзе зме найценши, а то... то... (Ужера ше Бабушком до твари. Обидва злєгую з плєцами.) ПЕРША БАБУШКА: Нє можем ше здогаднуц... На верх язика ми...

280

ДРУГА БАБУШКА: Я, знаце... лєм пред тижньом вибрана за депутата... БЕЗУХОВ: И-де-оло-ґийна ро-бо-та зоз... зоз... ма... ма... ма... ПЕРША БАБУШКА: Мацеру! БЕЗУХОВ: Зоз масу! А маса то и ви два. Потим, розуми ше, роботнїки у фабрикох, парасти у колхозох, напредна омладина итд., итд., итд. ДРУГА БАБУШКА: Знала сом! Праве о тим зме вчера вечар розрабяли на кружоку актива женох... ПЕРША БАБУШКА: ...Та ше тераз препитуєме, бо товариш политком гварел же идуцираз будзе за оцену! (Двоме члени Политбироа одходза.) ДРУГА БАБУШКА (кричи за нїма): Кус примеркуйце, товарише члени Политбироа, там, з боку, зме ище нє очисцели, та шлїзкаце... (Першей Бабушки.) Дзе зме станули... (Преходза до єдней дражки, єдна споза другей и знова дриляю шнїг.) ДРУГА БАБУШКА: Диялектични материялизем, у своєй сущносци, ошлєбодзує чловека и оможлївює му же би ше з нїзших формох иснованя прешло до висших формох, до конєчного комунизма.

СЦЕНА 2. (Двоме члени Политбироа уходза до кабинету. Зоблєкаю капути. Виктор Василєвич налїва теї зоз самовару. З капута винїма фляшку палєнки и налїва до шолькох. Другу дава Серґейови Серґеєвичови.) БЕЗУХОВ: Людзе вецей нє способни ше меняц. Дакеди, можебуц и були, алє вецей нє. У дакедишнїх часох ши могол од чловека глєдац цо ґод лєм сцеш и вон би ци то зробел. Народ себе крашнє жил без хлєба, без меса, без зогриваня вжиме, кед требало розкладли себе паркет, або порубали стол, карсцелї, орман. Єдли на жеми, спали на жеми пооблєкани, нє купали ше, бо нє мали цеплей води анї мидла. И цо им хибело? Нїч! Нїч под мили богом! А прецо? Бо верели же будую комунизем. Нову державу. ЖЕЛЄЗНИ: Постали якош фраґилни, нєпреривно ше цошка ламу, сцели би и так и так, нє знаю дзе им место, нє знаю кадзи иду, нє видза далєй од носа. На концу, як ваша катаракта, Серґею Серґеєвичу? БЕЗУХОВ: Горше! Вше горше. ЖЕЛЄЗНИ: Требали бисце то оперовац.

281

БЕЗУХОВ: Уж сом оперовал. ЖЕЛЄЗНИ: И? БЕЗУХОВ: И далєм ю мам. ЖЕЛЄЗНИ: Чкода. Хто вас робел? БЕЗУХОВ: Якиш наш, найпознатши... З Калюґи... ЖЕЛЄЗНИ: Нє знам чловека. БЕЗУХОВ: Писала „Правда” о нїм. Видумал нову методу. Кладзе якуш склєнчину до ока. ЖЕЛЄЗНИ: Ма, єбеш ти нове! Волайце дакого з тих цо у Сибире жуляю кару. То ци фаховци! БЕЗУХОВ: Тото лїве, вецей нє око, алє дуґов, а тото друге препущує молгу. Жиєм у швеце билих потворох. Алє зато, мили мой, лєпше чуєм! ЖЕЛЄЗНИ: О, слава богу, голєм даяка добра вистка. Може ище єдна шолька? БЕЗУХОВ: Нє, бо будзем мушиц ставац шикац под час Алексейового реферату. ЖЕЛЄЗНИ: Простата? БЕЗУХОВ: Чорт би знал же цо! ЖЕЛЄЗНИ: Пече, га? БЕЗУХОВ: Нє вше. Лєм кед шикам. ЖЕЛЄЗНИ: Вец, простата, бо кед би бул мехир, вец то кус иншаки симптоми. Знам. Ишол сом на курс. (Налїва себе напой до шольки. У довирию.) Чи сце ше нє дознали же цо таке урґентне? БЕЗУХОВ: Знова якешик сранє долу. ЖЕЛЄЗНИ: Єрмени? БЕЗУХОВ: Та, нє. Випатра на Балкану. ЖЕЛЄЗНИ: Цо заш сцу? БАЕЗУХОВ: Нашо лапели якогош шпиюна. ЖЕЛЄЗНИ: На, ту сом ци! И цо тераз? БЕЗУХОВ: Нє знам. Учуєме од старого. ЖЕЛЄЗНИ: Ище вше ше трима? БЕЗУХОВ: Найстарши большевик на швеце! 108 роки! Менєй-вецей. ЖЕЛЄЗНИ: Даяк знова шифра „аурора”? БЕЗУХОВ: И мнє ше видзи. ЖЕЛЄЗНИ: Вец анї нє таке страшне. БЕЗУХОВ (подозриво): Або „форґов”? То зме длуго нє мали. (Уходзи Алексей Ґеронтович Кукарача, член Политбироа барз високого ранґу, найстарши живущи большевик на швеце...)

282

КУКАРАЧА (треше му ше глас): Було то дас пред седемдзешат-осемдзешат роками кед зме ишли на лови, до Африки. Дипломатия, углавним. (Чишлї на пальци.) Я, Исак Бернштайн, лорд Ремзи, Алан Крикпатрик, вец Чоро, Боро, Серо, Ґеро, Сейко, Ферко, Гуздер, гевот Француз, Жан Пол... и якиш Нємец. Но та, дзе пойдземе, га гвари Енґлейз, ша до їх колониї, култура на високим уровню, старобивателє зато нє вше послухни алє, гвари, добре их накармя накадзи ми сцигнєме... Побрали ми пушки, муницию, пошедали до носилкох, ниґере нас ноша, по якешик озеро... А там лєв!... Нє, нє, нє... Було то дас пред шейдзешат-седемдзешат роками кед зме, з якейшик нагоди були у Африки, на лови... Думам же даяка штредня Африка, напевно французка колония, бо ше углавним бешедовало по французки... Я, Исак Берштайн, єден Нємец, таки досц фини, културни, якиш фон, фон... уф, як му мено, но нє важне, вец єден Жид, Лобковиц, потим Ремзи, Крикпатрик, вец Чоро, Боро, Серо, Ґеро, Сейко, Гуздер, єден Француз, як домашнї, и ище єден челєднїк, од тих младших, зоз Швайцарскей... и гат, ми уж як идземе през тоту гущаву, висока, прейґ глави, єден за другим, пушки порихтани, палєц на цвенчку, кед нараз, цошка сущи, а блїзко... Лєв!... Нє, нє, нє! Було то вельо скорей, дас пред штерацец-пейдзешат роками, кед ше ишло на лови до Африки, бо ше нїби тоти там племена ошлєбодзели од єдних, а потим притулєли ґу другим, та була рочнїца повстаня и як то уж спада, преславйовало ше до рана, а вец ютредзень, ми, тоти ловаре, гей, идземе до тей малей савани, бо маю вони и векшу, алє им цошка була завжата. Я, Бернштайн, потим тот фон Гелценбайн, досц зґодни хлапчиско, зоз Швайцарскей, Нємец по мацери, алє нє фашиста, вец тот Француз, потим Ремзи, Чоро, Боро, Деро, Серо, Ґеро, Сейко, Ферко, Гуздер и тот... (У пол виреченя застанє, обраци ше и виходзи вонка.) БЕЗУХОВ (пауза): Значи, шифра „ровнї цар”. ЖЕЛЄЗНИ: Наєбали зме. (Роздумую.) БЕЗУХОВ: Мушиме под хитно найсц даякого комсомолца. Ище нє освидоменого младого роботнїка... ЖЕЛЄЗНИ: ...нєискусного и наївного... УПҐОБКИН: ...глупого, а начитаного... ЖЕЛЄЗНИ: ...послухного и фино воспитаного... БЕЗУХОВ: ...котри ше нїґда не спроциви авторитету... ЖЕЛЄЗНИ: ...а партия му найважнєйша на швеце! (Кричи у напряме уходних дзверох.) Сержант: !!!

283

СЦЕНА 3. (Перша Ба бушка з тва ру об ра цена ґу муру трима високо подзвигнути и завязани руки. Уходзи вишлїднїк у чарним скоряним мантилу. Винїма ґумачу зоз чижми и биє Бабушку по ногох и покруткох.) ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Чи сце вчера над раном, точнєйше после трох по полноци руцали шнїг опрез главного уходу до будинка Народного комесариюту нукашнїх дїлох, на Лубянскей площи? ПЕРША БАБУШКА: Гей. ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Чи сце були позакруцовани до хустки, мали повязану хусточку на глави и лопату у руки? ПЕРША БАБУШКА: Гей. ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Чи з вами була особа нєпознатого випатрунку и подобно облєчена як и ви? ПЕРША БАБУШКА: Гей, алє... ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Чи сце на три годзин и петнац минути достали одредзену информацию, по вояцки салутирали и гварели: „Розумим”. ПЕРША БАБУШКА: Нє знам точно же чи було праве три годзин и петнац минути... ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Обвинєти сце же сце на дзивяцки способ забили свою мацер, одрубали єй главу и потим ю силовали. ПЕРША БАБУШКА: Алє, модлїм вас, ша я... то, у ствари... (Вишлїднїк го знова биє.) ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Чит. Анї слово! (Винїма зоз кишенки фалаток паперу. Чита.) Дня 20. децембра, прешлого року, на три годзин и 5 минути, по пол ноци, сце обачени же у присустве нєпознатей особи, подозривого випатрунку, спрам опису шведкох, нїзшого росту, стоїце на Лубянскей площи, а опрез главного уходу до будинка Народного комесарияту нукашнїх дїлох, покрадзме и конспиративно ше обрацаце у напряме восток-заход и чишлїце же хто уходзи нука. З горе спомнуту особу сце вичерали даскельо таємни знаки, вецей раз нєлоґично дзвигали порвисло, цо напевно значело же сце нєпознатей трецей особи, або особом, одпосилали шифровани порученя. Аж сце у єдней хвильки пробовали, нароком ходзаци лївоправо, виписац цошка на шнїгу, и то з такима велькима буквами же би их могол пречитац аж и дахто зоз облака готела „Метропол”. Надпоминам же ми и так уж длугши час провадзиме вашу диверзивну активносц и потребне нам лєм же бисце поведли хто були вашо сотруднїки и за котру нєприятельску державу робице. Слухам. ПЕРША БАБУШКА: Наисце нє розумим...

284

ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Мушим вам ище раз наглашиц же ше нашо методи вишлїдзованя базую виключно на наукових основох и нє правце ше шалєни же нє знаце о чим ше роби. Ушпоруєце нам час, а себе позбудзеце страшних больох. Слухам. ПЕРША БАБУШКА: Я ту у гарешту уж два мешаци и ви перша особа котра ме пришла нащивиц... ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: То нїяка нє нащива. Коло вас ше розплєтла цала мрежа нєприятельох нашей револуциї. Ми шицко знаме. По чиїм сце задатку инкриминованого дня були на площи? Слухам. ПЕРША БАБУШКА: То, у ствари, моя порядна робота... ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Знам, знам. Прето вам ше и питам. ПЕРША БАБУШКА: На остатнїм сходу зме ше добродзечно явели... ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: А, добродзечно?! ПЕРША БАБУШКА: Гей, на концу схадзки єден товариш вишол за бешеднїцу... ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Котри товариш? ПЕРША БАБУШКА: Нє знам як му мено... Гварел же є зоз комитету. ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Зоз комитету?! Интересантне. ПЕРША БАБУШКА: Гей. Районского. ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Районского? ПЕРША БАБУШКА: Гей. Таки, нє високи, ма баюски и окуляри. ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Рубец над лївим оком? ПЕРША БАБУШКА: Нє знам. Можебуц. Нє бизовни сом... Знаце, було досц подле ошвиценє, а полна сала. Ми, котри зме були на задатку, нє могли довидзиц... ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Кельо вас було? ПЕРША БАБУШКА: Гварим полна сала. (Вишлїднїк го вдери.) ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Думам на вас котри сце шедзели назадку! ПЕРША БАБУШКА: Га, нє знам точно... ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Дзешец? Двацец? ПЕРША БАБУШКА: Можебуц, дас двацец. ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Чи аж и трицец? ПЕРША БАБУШКА: Га... Гей, скорей трицец. ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Штерацец? ПЕРША БАБУШКА: Воно, кед би ше раховало и тих цо стали з боку, и на уходних дзверох... Гей. Напевно штерацец... До пейдзешат. ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: И шицки ше познаце? ПЕРША БАБУШКА: Баржей так, з видзеня. ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: А кеди же ше сходзице?

285

ПЕРША БАБУШКА: Два раз до тижня и соботами кед зме шлєбодни. ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Опишце ми тото место. ПЕРША БАБУШКА: То, уствари, якаш пиньвица, баржей здабе на складзиско, або котларнїцу. Алє, вжиме цалком добре, цепло. Нєдалєко од фабрики тракторох. ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Як доходзице до орудия? ПЕРША БАБУШКА: Нє розумим... ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Чи хаснуєце даяки плани, нариси, шеми... ПЕРША БАБУШКА: Нє... Сами ше знаходзиме. Углавним цо мож найсц по обисцох. Порвисло, даскельо дески, гвозди... ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Гвозди? Яки гвозди? ПЕРША БАБУШКА: Тоти кус векши, уж хасновани, зоз даяких шопох. Винїмаме зоз клїщами и вец их з млатком випросцаме. Углавним то шицко ардзаве... ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Баяко же ардзаве! Ефект покалїченя вельо векши. Браво! Одлична идея. Сепса то чудо. ПЕРША БАБУШКА: Яка сепса? ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Трованє креви. Шмерц заґарантована. Ище ми лєм нє ясне же як ши могол жени одрубац главу? Так ю начудо побиц и силовац? Яка ти животиня! ПЕРША БАБУШКА: Алє, модлїм вас, я нїч нє розумим, яка глава, яке силованє? ПЕРШИ ВИШЛЇДНЇК: Чит, пшиску, зраднїцки! (Скака и биє го, копа му до бруха.) СЦЕНА 4. (Уходзи Други вишлїднїк. У руки ноши покровец. Перша Бабушка лєжи у куце и дирґонї.) ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Значи, ви тот пре кого ше цала Москва знємирела. Од горе, по долу. Винчуєм! Мушим вам припознац же сом у своєй кариєри ище нє мал таки случай. (Розпатра доокола.) Дакус вам ту цесно. И жимно. Нє топя майстрове чи цо? Треба им повесц, бо нам ше ище похорице. ПЕРША БАБУШКА: Модлїм вас, я нїч нє розумим... ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Знам, знам. Прето сом и пришол. Сцем вам помогнуц. (Вишлїднїк заруцує покровец на Бабушку.) ПЕРША БАБУШКА: Дзекуєм. ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Нєт начим. Дробнїца. Обични покровец. (Винїма табакеру зоз циґаретлами и понука Бабушку.) Нолє, при286

пальце себе єдну. Анґлийски. Нє як тоти нашо шмердюхи... (Бабушка нє може виняц, бо му ше трешу руки. Вишлїднїк сам винїма, припалює и кладзе Бабушки до устох.)... Кед кус пущице през нос аж маце чувство же пахнє на смокву, агейце? ПЕРША БАБУШКА: Га, цо я знам... Мнє то шицко єдно. Я нє курим. ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: О, пребачце! Можебуц преферуєце французки коняк? (Вибера з нукашнєй кишенки фляшочку, отвера затичку и понука Бабушку.) Нажаль, погари нє маме. Таки розказ. А мой начальнїк, нажаль, як коньови няклов. Шицки то шефове исти. (Шмишка ше.) Предпоставям и ваш. ПЕРША БАБУШКА: Цо мой? ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Шеф... Главни кандур. ПЕРША БАБУШКА: Кандур? (Збунєти. Роздумує.) Нє, нє. Нє мали ми кандура. ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Добре, но. Уж як го хто вола. ПЕРША БАБУШКА: Правда, гинто зме мали єдну кандрасту, обичну, ґрузийску. ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Ґрузийску? ПЕРША БАБУШКА: Гей, тоти таки тиґришасти. Алє, то було, запшете, каправе, худе... Могли зме вивожиц блихи кельо их мала. ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Вивожиц блихи? ПЕРША БАБУШКА: Гей. Нїнач валов. Лєм ше хпа ґу пецу, а миши бегаю по цалим обисцу. ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Та цо було з тоту Ґрузийку? ПЕРША БАБУШКА: Та нїч. До меха и фук до Москви. ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Дзе? ПЕРША БАБУШКА: До рики, цо преходзи през варош. Рика Москва. ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Интересантне. Иншак, добре сце ше по тераз тримали. Нїкому нє ясне же як сце то могли поробиц. Таке шицко прецизне и добре обдумана кажда дробнїца. Нїч вам нє вимкло. По методолоґиї ми дакус здабе на нємецку систему, або точнєйше, стари пруски, аристократски рафинман. И праве то нас збунює – же лєм здабе. И, розуми ше, помоц котру сце мали. ПЕРША БАБУШКА: Яку помоц? ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Най ше розумиме. Я нє зоз тих котри уживаю у методох котри тоти нашо, скоряни, хасную. Нє церпим насилство. Мой задаток цалком иншаки. А за тото ми потребна ваша помоц. Но, як цо я вам могол дакус одлєгчац тоту ситуацию, так и ви можеце мнє мою. Вокраци, гоч ше по нєшка велї коцочки поскла287

дали, остали ище дзепоєдни дзирки котри треба пополнїц. Од гевтого зоз окулярами и рубцом над лївим оком зме досц того дознали... ПЕРША БАБУШКА: Яки окуляри? Яки рубец? ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: И места и термини, аж и шифри. ПЕРША БАБУШКА: Шифри? ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Фасцинантне же сце шицко мушели паметац. Нєт нїч записане, нїяки паперик, абсолутно нїч. Ваша ґрупа, т. є. мрежа, наисце по тераз наймоцнєша. ПЕРША БАБУШКА: Яка ґрупа? ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Га, га, га! Опасни ши гунцут! Пребачце, можеме на пер ту?... Добре. Чул ши дакеди за „аурору”? ПЕРША БАБУШКА: Гей. Воєна ладя. Зоз єй дзелох дати знак за початок револуцї 1917. року. ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Знак за початок револуциї. ПЕРША БАБУШКА: Гей, так зме учели у школи. ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: А на цо це асоцирує слово „форґов”. ПЕРША БАБУШКА: На витор. ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Добре. Гм. Интересантне. Початок револуциї, форґов, таємна орґанизация, шифри и на концу – одрубана женска глава. Ти наисце думаш же я шалєни? Же сом ту лєм прето же бим ци правел дружтво? Же я нє знам цо ше скрива споза сентенцох о меньшевикох, споза Ленїнових цитатох з 1919. року, о социялистох еволуционистох, о нєвибежней трансформациї дружтва, о чистей демократиї котра значи запровадзованє анархиї? Хлапче, хлапче, пребарз ти желєни! ПЕРША БАБУШКА: То була часц розправи, котру зме вежбали... ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Знам же сце вежбали. Так обично почина. Перше треба добре навежбац, а потим на терен. ПЕРША БАБУШКА: Задаток бул же бизме научели през диялоґ доходзиц до лоґичних постановкох... ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Ви ше научели скривац! Тровац нашу напредну омладину. Дзвигац повстаня у колхозох, медзи кулаками, минирац мости, драги, гайзибани, руйновац совєтску систему вшадзи дзе то можлїве. Тому ше ви учели! ПЕРША БАБУШКА: Нє, нє. То нє можлїве! То даяка помилька... (Други вишлїднїк вдери моцну пляску Бабушки котри пада зоз карсцеля.) ДРУГИ ВИШЛЇДНЇК: Гутор, хто ци були сотруднїки! СЦЕНА 5.

288

(Больнїчарка дриля на кочику Бабушку и уходза до амбуланти. През други, бочни дзвери уходзи Дохтор Берґман и мера му прицисок.) ДОХТОР БЕРҐМАН: Цо знаме о хоротнїкови? ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Практично нїч. Нє ма нїяки документи. Єдноставно го привезли позавчером двоме скоряни на чарним ЗИС-у, цо значело же ше нє маме цо випитовац. Лєжал на заднїм шедзиску и барз ше надзерал. Кед го вицаговали през дзвери од авта, та нє могол ходзиц. Гевти двоме, скоряни, озда думали же франтує з нїма, та урвал ище даскельо раз по глави и хрибце... Вец хтошка од наших вибегнул з кочиком, и... то углавним шицко... ДОХТОР БЕРҐМАН (патри до инструмента): Гм. Прицисок му дакус звекшани. 150/100. ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Урґентно є прияти на оддзелєнє дежурного дохтора зоз обачлївима симптомами душевних поремеценьох котри характерую параноїчна мания гонєня, анксиозносц и провадзаци галуцинациї. Нєпреривно кричал и дирґонєл. Поносовал ше же го болї коло першох, под ребрами, з правого боку. Ниа, ту вам знїмок. ДОХТОР БЕРҐМАН (патри на знїмок): Гммм... Випатра же шицко у шоре. ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Гевти двоме, цо го привезли, го волали – Бабушка. ДОХТОР БЕРҐМАН: Бабушка? Алє, вон хлоп! ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Нїч сом ше нє шмела питац. ДОХТОР БЕРҐМАН: Комуникативни є? ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Твердзи же му ше даваю отровни єдла, же му ше пущаю отровни ґази до келиї и же му больнїчаре руцаю мачки на главу. Коло себе видзи чарних людзох котри му грожа... Спомина якуш лопату и глєда же би му ше то врацело. Нєпреривно твердзи же у питаню помилька. ДОХТОР БЕРҐМАН: Цо сце му дали за змиренє? ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Дежурни дохтор Федоткин му преписал лауданум 20 милилитри, интравенозно. ДОХТОР БЕРҐМАН: Ау! Дакус вельо. ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Озда думал... Знаце, хоротнїк бул винїмково аґресивни. ДОХТОР БЕРҐМАН (розкапчує хоротнїкови ґомбички на рукавох и розпатра му вени на рукох): Добре, добре. Колеґа Борис Федорович ище лєм стажиста... Того, боме, добре поджобали. Ма ище даяки покалїченя? ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Углавним гематоми по хрибце. ДОХТОР БЕРҐМАН: Нолє, зоблєчце му кошулю.

289

(Шестра-больнїчарка зоблєка Бабушку по пас. Дохтор обиходзи ко ло ко чи ка и роз па тра. Ке ди-нє ке ди до ру шує и при ци ска на одредзених местох хрибет, перши, жалудок. Потим му препатра главу на затильку.) ДОХТОР БЕРҐМАН: Нєт цо доганяц. Добре го обробели, фаховци. Место попри месту... Покрутки... Карк... А цо му то? (Шестра приходзи блїжей. Патри.) ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Добра гиря. ДОХТОР БЕРҐМАН: Єст ту и креви... Ище сце дацо дознали о нїм? ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Шицко то барз конфузне, дохтор. У єдней хвильки бешедовал вошнє. Зривал ше, набивал зоз собу и врещал. Мушели зме го завязац. Споминал якуш лопату, одруцованє шнїгу и якихшик двох членох Политбироа. ДОХТОР БЕРҐМАН: Добре, добре. Дзекуєм на помоци, шестро. Отворце му картон, очисце му рану на затильку, а накадзи ше зобудзи най радиолоґ зроби и знїмок глави. За нєдай-боже. То шицко. ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Розумим. (Дриля кочик вонка.) ДОХТОР БЕРҐМАН: Лєм хвильку! (Шестра застанє. Дохтор приходзи блїжей. Поцихи.) Можем раховац на вашу дискретносц? ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Розуми ше. ДОХТОР БЕРҐМАН: Од тераз ми ви особнє одвитуєце за хоротнїка. Шицко записуйце. А, о гевтих галуцинацийох, затераз, нїкому анї слово. ШЕСТРА-БОЛНЇЧАРКА: На котри галуцинациї точно думаце? ДОХТОР БЕРҐМАН: О тих членох Политбироа... ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Розумим, дохтор Берґман. СЦЕНА 6. (Бабушка нервозно ходзи по просториї, од мура по мур и кричи нарату.) БАБУШКА: Врацце ми мою лопату! Сцем мою лопату! И енки ме пущце вонка! Сцем висц вонка! Я нїч нє виновати! Я нє политични аґитатор! Политика ме нє интересує. Нїкого зом нє забил. То помилька! (Уходзи дохторка Морел. У рукох трима фасциклу и записує. Шеда на карсцель опрез келиї Бабушка нервозно походзкує.) ДОХТОРКА МОРЕЛ: То бул даяки монолоґ? Добре вам идзе! Лєжа вам таки улоги. Маю чежину! Можебуц о єден час направиме даяку драмску ґрупу у шпиталю. То тераз барз модерна терапия... БАБУШКА: Хто ви?

290

ДОХТОРКА МОРЕЛ: ...Гоч вам мушим припознац же ваш случай наисце фасцинантни. Даскелї мойо колеґове зоз иножемства окреме заинтересовани же би ми асистовали, цо, розуми ше, у нєшкайших политичних обставинох, кед нам нєприятель грожи зоз шицких бокох, абсолутно нєможлїве. БАБУШКА: Сцем мою лопату!... ДОХТОРКА МОРЕЛ: Я дохторка Морел. Психолоґ. БАБУШКА: Прецо вец нє маце билу мантлу? ДОХТОРКА МОРЕЛ: У нашей институциї дакус иншаки правила. БАБУШКА: Ого-го! Преблєкаце ше до хлопох? ДОХТОРКА МОРЕЛ: Як ше чувствуєце нєшка? БАБУШКА: Знаце, як бим повед, мило ми же сом ту. Барз ми ше пачи ту у вас. Народ любезни, дохторе ше фино справую, прекрасна природа, запахи, желєнїдло... Такой сом почувствовал позитивни вибрациї... Поведзце ми, дохторко, як вам ше удало же вам ядловци так швидко висохли? Залїваце их з даяким отровом цо остало од нас? (Кричи нарату.) Ви перша особа котра ше ми опитала чи ми лєпше! Нє! Нїч ми нє лєпше! Глава ме болї! Ту, ту, и ту! Вшадзи! Дзвинї! Нєпреривно дубонї и дзвинї! Дзвинь, дзвинь, дзвинь... То була ономатопея, нє знам чи сце обачели. ДОХТОРКА МОРЕЛ: Думам, лєпше вам ту як там... док сце були... у гарешту. Нє знали цо з вами робиц. Особнє сом ше закладала же бисце були змесцени ту у нас. БАБУШКА: Ооооо! Дзекуєм, дохторко Морел! Наисце сце ми барз помогли! (Кричи нарату.) Шикам крев, бо ми одбили покрутки! Тераз ми кладу якиш лавор на главу и пущаю струю! И то ви наволуєце помоц? ДОХТОРКА МОРЕЛ: Нажаль, методи котри хаснує полиция углавним застарели и примитивни. Я ту нїч нє можем. Ниа, (Винїма зоз кишенки ґалетку и дава му.) похрустайце. То за главу. Престанє вас болїц. БАБУШКА: Цали час ми аґенти зоз полициї понукали подобни пращки и исте таке гуторели. Або ми покрадзме сипали до єдзеня... (Розпатра ґалетку.) То циянид? ДОХТОРКА МОРЕЛ: Нє. Кодеин, пише вам. За змиренє. Верце ми. Ту вам нїхто нє грожи. (Бабушка кладзе ґалетку до устох, хруста.) БАБУШКА: Дохторко Морел, нє будзце наївни! Вони нїґда нє шпя. Я их чувствуєм. Можем их напахац. (Паха по воздуху як пес.) То ґлобална завера. Антихрист нїґда нє одустава.

291

ДОХТОРКА МОРЕЛ: Добре, добре, тераз то шицко прешло. Вецей ше нє будземе врацац на тоту тему. Упознали сце ту дакого? Дружице ше з даским? БАБУШКА: Зоз ким, боже? Ша ту сами шалєняци! Шицки на мнє вищиряю очи кед ме водза на преходзку. Гинто, у гарешту, ме нє шмели пущац з другима гарештанцами на двор же би ме дзивина нє розтаргала. Шмел сом ше шпацирац лєм по конку, под стражу. Пейц минути кажди дзень. Пейц єбени минутки кажди дзень! Нє, нє милка моя, ту цошка нє у шоре. Дармо я пледирам на совисц коло себе, же сом нїкого нє забил, же то шицко змонтиране, мнє нїхто нє вери! Лєм нє знам прецо! Кому я то могол завадзац? И так уж роками, трепем єдно те исте... ДОХТОРКА МОРЕЛ: Точнєйше, уж седем роки. Шицко то тераз за нами. Нїхто вас вецей нє будзе рушац. БАБУШКА: Панї Морел, ви наисце думаце же я забил мацер? Одрубал єй главу зоз лопату и потим ю силовал? ДОХТОРКА МОРЕЛ: Ми ту таки слова нє хаснуєме. Ви лєм кус вистати и знємирени. Можебуц кус вецей од других подобних хоротнїкох. Кус вецей и кус... глїбше. (Винїма зоз фасцикли даскельо слички Роршахових шпляхох. Указує му.) Поведзце ми, на цо вам здабе? (Бабушка єй бере зоз рукох, обраца, превраца, ужера ше, шкрабе по глави.) ДОХТОРКА МОРЕЛ: Поента у тим же бисце ми цо швидше одвитовали. БАБУШКА: Так на перши попатрунок... Шмем буц щири? ДОХТОРКА МОРЕЛ: Баяко! То ше подрозумює. БАБУШКА: А, нє будзе ми нїч кед повем? ДОХТОРКА МОРЕЛ: Маце мойо слово. БАБУШКА: Здабе ми... Здабе ми... На вас. ДОХТОРКА МОРЕЛ: М-м-модлїм? БАБУШКА: Знал сом! Точно сом знал же вам ше нє будзе пачиц. ДОХТОРКА МОРЕЛ (винїма другу сличку): А тота? БАБУШКА: То би могли буц вашо плюца. Думам, зоднука. (Ужера ше єй до першох, шацує и указує з руками дохторково округлїни.) Лєм ту, на слики, то вельо менши як у природи. (Дохторка нервозно винїма трецу слику.) БАБУШКА: Е, то ваша душа! Накадзи сом вас першираз видзел, правда покрадзме и през роштелї, знал сом же ви єдна чиста душа. Вашу сом душу, у ствари, ище даскельораз стретал, так здалєка и накратко, углавним, кед преходзела по дворе. Остатнїраз сом вашу душу видзел вчера вечар, як ше скрива споза гевтого древа. Душа вам була барз нервозна. Потим надишла душа гевтого младого дохтора, 292

стажисти, и просто... набегла на вашу душу. Барз вам ше понагляло, та вам ше души озда зато мушели злучиц – настояцо! Га, га, га! ДОХТОРКА МОРЕЛ: (Нагло става. Нагнївано.) Як ше лєм нє ганьбице! Приповедаце глупосци! Я... я... нє мам слова. Я вам пришла помогнуц, а ви... ви єден... безочни идиот!!! (Става зоз карсцеля и руша вонка.) БАБУШКА: Га, га, га! (Отвера гарсц у котрей ше находзи нєпохрустана ґалетка.) Спреведли сце ше, дохторко Морел! Бабушка нє шалєни! Бабушка добри хлапец! Послухни и розумни! (Кричи за ню.) Могли сце ми голєм охабиц вашо число телефона. Най вас дакеди наволам! Дакус побешедуєме, погуляме, розумице? Нашо души подобни... И будзце спокойни, дохторко! Нїхто нє дозна! Мнє и так нїхто нїч нє вери! ДОХТОРКА МОРЕЛ (враца ше): Швиньо! Шестро! Лауданум! Трицец милилитри! БАБУШКА (весело): Може, може! Лєм цо вецей! И весело! Шмеяц ше треба, дохторко. То найлєпши лїки на швеце! (Бабушка ше шмеє нарату.) СЦЕНА 7. (Дриляюци празни кочик, уходзи Шестра-больнїчарка до келиї, дзе у єдним куце кучи Бабушка и дирґонї. За ню идзе Жена пооблєкана як Друга Бабушка.) ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Пришла вас мац нащивиц. БАБУШКА: Нє мам мацер. Гварели ми гинто же сом ю забил зоз лопату, одрубал єй главу и потим ю силовал. МАЦ: То я, сину. БАБУШКА: Ище гинто кед сом ше народзел мац ми ше волала Мария, а оцец Осиф. Обидвойо жили у Назарету. Єст тому коло два тисячи роки кед сом пошол з обисца. Я других родичох нє мам. Тота жена шпиюн. Послали ю гевти скоряни. Поведзце им най идуцираз здумаю дацо интелиґентнєйше кед же су за таке дацо вообще способни... Видзце вонка, вонка, вонка!... МАЦ: О, господи! ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Знаце, хоротнїки нам уж длугши час нє доставаю лїки... та су дакус знємирени. (Уклада Бабушку до кочика.) Можеце ше пойсц вонка дакус прешейтац. БАБУШКА: Озда повожиц. Шейтаю ше тоти цо маю ноги. МАЦ (Шестри-больнїчарки): Цо му з ногами?

293

ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Нїч. То му найновша фаза. Одбива єдзенє и нє сце ходзиц. Нароком ше зашикує, бо му, нїби, покрутки нє у шоре. Симулант. Лєм же би му нє облєкли униформу. А держава кирвави! БАБУШКА: Питайце ше, шестро, ту присутней жени чи ма дозволу за воженє. Же би ме даґдзе нє потрепала. Ище сом нє закончел у инвалидским кочику! (Виходза вонка. Жена го дриля по парку. Шедаю на лавку.) МАЦ (Винїма зоз кишенки брудну зайдичку у котрей закруцени фалаток черствого хлєба и дунчик борщу. Кладзе му хусточку коло шиї, винїма зоз кишенки ложку и карми го. Бабушка одбива єдзенє и шицко виплювує по себе.): Нїч сом друге нє могла принєсц. У Москви гладомор. Людзе вигладнєти. Стої ше у шорох за хлєб по цалу ноц. Уведли строге шпорованє. Сто ґрами по особи. Пейдзешат за дзеци. Людзе нє приявюю умартих же би доставали вецей. Кед их лапя, енки их заштреля. По кратким поступку, на улїчки, як опомнуце. Гваря же скоро шицко идзе за войско на фронтох. Пекарнї празни, а о месу можеш лєм шнїц. Людзе фаластую животинї на улїчки. Аж и на чарней берзи нєт нїч. Забиваю ше пси и мачки по улїцох... Страшно... А чула сом же прейґ драги од нас, знаш, там дзе жили гевти тройо Жидзи, та якиш вибеженци, цо ше скривали по пиньвицох, поєдли якогош хлапца цо го потрафела ґраната. БАБУШКА: Шицко то циґанства. Знова вас поспреведали. Спрам моїх информацийох, у Москви чече мед и млєко! Яке шпорованє, кед шицки хоротнїки кажди дзень доставаю полни пакети поживи?! Нїґда сом у живоце тельо нє поєдол чоколади як ту! Озда як упрекосц. И лєм нє гуторце же нєт. Єст! Єст! Єст!... Єст кельо ци шерцо жада. Лєм ше треба знайсц. Єдноставно, войдзеш до предавальнї, забиєш ґазду и вежнєш цо ци треба. Так шицки робя. А, вельо чого ше я ту подознавал. Слухам од єдних, слухам од других и – паметам!!! Шицко найважнєйше ше находзи ту – у глави!!! Єдини способ же би ме победзели, муша ми ю одрубац. Алє их корци же цо нука. МАЦ: Бешедовала сом зоз дохтором Берґманом... БАБУШКА: Такволани дохтор Берґман, обични срайдош и глуптак. Нєпреривно трепе єдно те исте. Зоз нїм нє мож нормално бешедовац. Чудуєм ше як вам и допущели присц до нащиви. Велїм моїм приятельом висцерали паметанє, так же людзе котри ми дакеди здравкали, тераз патра на мнє як на вайнаґу. (Подозриво.) А велї и скапали. Без шлїду. Дзе су? Нє зна ше. Шицко то ґлобална завера. Босоркоше! Е, лєм кед би ми врацели лопату, бул бим вельо безпечнєйши. Мал бим ше зоз чим бранїц.

294

МАЦ: Вежнї, сину, дакус борщу. БАБУШКА (огляда ше подозриво коло себе): Добре, но, борщу може, алє хлєба нє. Бо ми го украдню. Розрежу ми бураґи, виню и поєдза. Нє знаце ви цо ше ту случує... Пст... Нїкому анї слово. (Знїма хусточку зоз шиї, бере дунчик, випива, и одходзи на кочику у напряме шпиталя. Жена патри за нїм и уцера слизи до истей хусточки.) СЦЕНА 8. (Уходзи дохтор Берґман до самици.) ДОХТОР БЕРҐМАН: Мам за вас добру вистку. Єст шанси же би ше, конєчно, ришел ваш случай. БАБУШКА: Случай? ДОХТОР БЕРҐМАН: Превжал сом одредзени поцаги. У прегварки сом зоз одредзенима високима членми Политбироа коло реґулованя вашого статуса. Требал бим вас, заправо, одпущиц як вилїченого, то їх децидна вимога. Пренайдзе ше способ же би вас витримовали на терху општинских средствох. Тиж би вам ше обезпечел и медицински надпатрунок. БАБУШКА: Я нє хоротнїк. Нїґда сом то и нє бул. Ище менєй ми потребни даяки надпатрунок. Я гарештовани пре помильку... ДОХТОР БЕРҐМАН: Повторюєм вам ище раз, то формалне питанє. Же бисце ше звикли на самостойни живот, мушице нам дакус дац часу, реорґанизовац надпатрунок. Найлєпше би було кед бисце ше такой врацели на свойо каждодньови обовязки, роботу, розумице. Робели бисце, за початок, у змени зоз Главну одруцовачку. То єдна фина, чиста и приємна особа. Надпомнуте ми, на найвисшим уровню, и же бим вас порадзел най дакус примеркуєце на ню. БАБУШКА: У котрим смислу? ДОХТОР БЕРҐМАН: Єст одредзени индициї же єй справованє анї нє таке як ше воно на перши попатрунок указує. Обачени критични моменти, односно назнаки початкових девияцийох, котри, голєм так потерашня пракса указала, найлєпше такой у зачатку, рубац! БАБУШКА: Рубац? ДОХТОР БЕРҐМАН: Радикално. БАБУШКА: Думаце на шекеру? ДОХТОР БЕРҐМАН: Га, га, га! Нє будзце буквалиста. Вецей нєт причини же бизме ше спреведали. Потрошели сце, ту у нас, на таки и подобни спреводзки 10 роки. Нє допило вам? БАБУШКА: Точнєйше, дзешец роки, два мешаци и єденац днї.

295

ДОХТОР БЕРҐМАН: Мушим вам припознац же сом таку особу, з професийного боку, нїґда нє мал нагоду виучовац. Спочатку ми було наисце чежко, а вец ше помали почали складац шицки коцочки. Покрадзме сом виношел зоз Института вашо тести и ноцами их препатрал., глєдал гоч яку вязу, голєм даяке нагаднуце спреводзки, циґанства, мимикриї. БАБУШКА: И цо сце пренашли? ДОХТОР БЕРҐМАН: Углавним нїч. Громади контрадикторносцох. БАБУШКА: Як наприклад? ДОХТОР БЕРҐМАН: Як наприклад, вашо тести интелиґенциї котри нїґда нє преходзели 60. Потим ушлїдзел Роршахов тест и ровень аґресиї котри ношице у себе, односно приступ реалносци. Най нє споминам же сце скоро стораз поспреведали аж и детектор. БАБУШКА: Дзеведзешат два, од чого ше нє рахую пейц, бо нєставало струї у цалим будинку, та зме мушели претарговац. ДОХТОР БЕРҐМАН: Вашо емотивни и социолоґийни пориви нательо доминантни же бим найволєл написац до досиєу же сце нєвилїчиви патолоґийни забойнїк и енки би вас заштрелєли. БАБУШКА: Алє ви то нє поробице. ДОХТОР БЕРҐМАН: Преберам на себе вельки ризик и дзепоєдни деталї нароком вихабим у моїм звиту котри уж наютре пойдзе вєдно з вами. Наволайме их „дробнїци” котри охабим за себе. БАБУШКА: Прецо? (Пауза.) Сцеце ме провадзиц? Уценьовац? Можебуц сце гомосексуалєц? ДОХТОР БЕРҐМАН: Ви розумни чловек и сами знаце одвит. Шицки дальши крочаї буду завишиц виключно од вас. Потамадз ше наздавам же ришице и ваш материялни статус. Вашо приятелє уж пребераю одредзени крочаї у тим напряме и нє требали би сце их розчаровац, складаце ше зо мну? БАБУШКА: Я моїх приятельох нїґда нє розчаровал, а кед же вони мнє, то ше напевно случовало бо им пробоване висцерац здогадованє. Вимити мозґи. ДОХТОР БЕРҐМАН: Гм... Ерґо, ютре по вас приходзи шофер. Жадам вам шицко найлєпше и щешлїви одпочивок... у наиходзацих часох. Збогом, Антимон Антимонович Лопатов!

296

СЦЕНА 9. (Исти два бабушки одруцую шнїг на Лубянскей площи, опрез будинка главного штабу Народного комесариюту нукашнїх дїлох. Цихо су. Наиходза двоме члени Политбироа и задзераю ше до нїх.) ЖЕЛЄЗНИ: Рано-ранечко, Бабушки! (Бабушки ше шмишкаю, ганьблїво покивую з главу, привязую ґузли на хусточкох.) БЕЗУХОВ: Цошка сце цихо тих дньох? ДРУГА БАБУШКА: Га... БЕЗУХОВ: Цо, га? Нїяке загакованє! ЖЕЛЄЗНИ: Но, но, но! Старши член Политбироа нє люби тих цо су цихо? Кажде нєшка шме повесц тото цо дума. БЕЗУХОВ: Пришли нови часи, демократия. Нїхто нєшка нє ма право буц цихо! Та, як же сце, дзивчатка? Цо маце нового? Идзе робота? (Фиґлярски их дакус щипе за твари.) БАБУШКИ НАРАЗ (хихоца ше): Ги, ги, ги! Идзе, идзе... Дриляме якош. БЕЗУХОВ: Так и треба. Лєм дриляц, и цо вецей! ДРУГА БАБУШКА: Ша дриляме, цо знаме. Найгорше тото над раном, кед сцишнє мраз... ПЕРША БАБУШКА: Гей, гей! Ту на площи зна барз дуц витор. ДРУГА БАБУШКА: А найбаржей круци ту, пред уходом. БЕЗУХОВ: Лєм шмело и напредок! До нових побидох! ЖЕЛЄЗНИ: Бо як дакеди гуторел товариш Ленїн: „Дриляц, дриляц и лєм дриляц”, агейце, товариш Член Политбироа. БЕЗУХОВ: Алє вше осторожно, бо нєприятелє совєтскей револуциї нїґда нє шпя. Стрежу на нас зоз шицких бокох и лєм чекаю нагоду же би нас уцали там дзе зме найценши, а то... то... (Ужера ше Бабушком до твари. Друга Бабушка злєгує з плєцами.) ДРУГА БАБУШКА: Нє можем ше здогаднуц... На верх язика ми... БЕЗУХОВ: И-де-оло-ґийна ро-бо-та зоз... зоз... ма... ма... ма... ПЕРША БАБУШКА: Масу! БЕЗУХОВ: Браво, душо! Зоз масу! А маса то и ви два. Потим, розуми ше, роботнїки у фабрикох и комбинатох, парасти на полю, напредна омладина итд., итд., итд. (Двоме члени Политбироа ше обрацаю и рушаю войсц до будинка.) ДРУГА БАБУШКА (кричи за нїма): Кус примеркуйце, товарише члени Политбироа, там, з боку, зме ище нє очисцели, та шлїзкаце... (Зоз процивного боку, Шестра-больнїчарка на кочику дриля найстаршого комунисту-большевика на швеце. Члени Политбироа го обачую.)

297

ЖЕЛЄЗНИ: Ниа, товариш Кукарача! БЕЗУХОВ: Добре рано, Алексей Ґеронтович! ЖЕЛЄЗНИ: Фино випатраце. КУКАРАЧА (треше му ше глас): Було то дас пред седемдзешатосемдзешат роками, кед зме ишли на лови, до Африки. Дипломатия, углавним. (Чишлї на пальци.) Я, Исак Бернштайн, (Алан) (лорд) Ремзи, Крикпатрик, вец Чоро, Боро, Серо, Ґеро, Сейко, Ферко, Гуздер, гевот Француз, Жан Пол... и якиш Нємец. Но та, дзе пойдземе, га гвари Енґлейз, ша до їх колониї, култура на високим уровню, старобивателє прето нє вше послухни, алє, гвари, добре их накармя накадзи ми сцигнєме... Побрали ми пушки, муницию, пошедали до носилкох, ниґере нас ноша, по якешик озеро... А там лєв!... Нє, нє, нє. Було то дас пред шейдзешат-седемдзешат роками, кед зме з якейшик нагоди були у Африки, на лови... Думам же даяка штредня Африка, напевно французка колония, бо ше углавним бешедовало по французки... Я, Исак Берштайн, єден Нємец, таки досц фини, културни, якиш фон, фон... уф, як му мено, но нє важне, вец єден Жид, Лобковиц, Ремзи, Крикпатрик, вец Чоро, Боро, Серо, Ґеро, Сейко, Гуздер, єден Француз, як домашнї, и ище єден челєднїк, од тих младших, зоз Швайцарскей... и гат, ми уж як идземе през тоту гущаву, висока, прей глави, єден за другим, пушки порихтани, палєц на цвенчку, кед нараз, цошка сущи, а блїзко – лєв... Нє, нє, нє! Було то вельо скорей, дас пред штерацец-пейдзешат роками, кед ше ишло на лови до Африки, бо ше нїби тоти там племена ошлєбодзели од єдних, а потим притулєли ґу другим, та була рочнїца повстаня и як то уж спада, преславйовало ше до рана, а вец ютредзень, ми, тоти ловаре, гей, идземе до тей малей савани, бо маю вони и векшу, алє им цошка була завжата. Я, Бернштайн, потим тот фон Гелценбайн, досц зґодни хлапчиско, зоз Швайцарскей, Нємец по мацери, алє нє фашиста, вец тот Француз, потим Ремзи, Чоро, Боро, Серо, Ґеро, Сейко, Ферко, Гуздер... (У пол виреченя застанє.) Панове... Я ше... випатра, дорезал. ОБИДВОМЕ ЧЛЕНИ (у исти глас): Теди? КУКАРАЧА: Нє. Тераз. (Шестра-больнїчарка го опатра и опахує.) ШЕСТРА-БОЛЬНЇЧАРКА: Га добре, чловече божи! Знова! (Нагнївано го дриля вонка.) БЕЗУХОВ (пауза): Пфу, єбемти! Значи, шифра „бабушка”. ЖЕЛЄЗНИ: Наєбали зме. БЕЗУХОВ: Стандардна процедура? ЖЕЛЄЗНИ: Може. Складам ше. (Кричи у напряме уходних дзверох.) Сержант!!! (Конєц) 298

299

CIP – Katalogizacija u publikaciji Biblioteka Matice srpske, Novi Sad 82+008+7 [VETLOSC : ~asopis za literaturu, kulturu i umetnosc / odvi~atelqni redaktor Mikola M. Cap. – Rok 1, ~. 1 (1952)-rok 3, ~. 4 (1954) ; Rok 4, ~. 1 (1966)– . – Novi Sad : Ruske slovo, 1952–1954 ; 1966–. – 23 cm Tromese~no.

ISSN 0488–7557 COBISS.SR-ID 7356418

300