29 вересня 2024
привела вже молодого хлопця до Національної академії Національної гвардії
нею з вами, шановні читачі: Владислав – в онлайн-форматі зі США, Діана – за чашкою кави у Києві. Діані – 20 років, вона студентка Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого в Харкові. Так уже склалася доля, що Влад також на-
тісно
спілкувалися. Навесні 2023 року в мене був переломний період у житті: другий курс, паралельно робота – все разом, мені
вже почало здаватися, що юристки з
мене не вийде. І Влад став тим, хто мене підтримав і нічого не вимагав натомість. Почалося спілкування, ми бачилися декілька разів, але не йшлося про те, що це побачення.
Він продовжував службу, але час від часу нам вдавалося бачитися. Дівоча інтуїція мені підказувала, що я йому подобаюся, але
сказав: “Ти вийдеш за мене”. Все». Коли почалося повномасштабне вторгнення, Діана з батьками поїхала до Вінницької області, Влад же війну зустрів в навчальному центрі військової академії, який розташований недалеко від кордону з ворогом: «24.02.2022, коли росія напала на Україну, я був у нічному караулі разом зі своїми побратимами. Наш центр почав обстрілювати ворог і нам довелося виїхати звідти – так ми вирушили на оборону м. Харків», – згадує Влад, принагідно зауважуючи, що випуск його був достроковим. Згодом вирушили на навчання, після випуску Влад потрапив до бригади швидкого реагування
на семінар, пару, на роботу, намагаєшся триматися – тебе різко накриває.
Потім чекаєш від нього повідомлення, воно приходить, ти хапаєш телефон, де він пише “Все добре”.
Ти така “вау, класно все, все добре”.
І проходить 15 хвилин цієї ейфорії. Він каже, що напише пізніше, і ти знову чекаєш наступного повідомлення. Ти
постійно про нього думаєш».
Водночас Діана запевняє, що завжди розуміла його:
його хлопці, він офіцер –
як фізично так і морально, але завдяки побратимам, які поруч з тобою, ці труднощі забуваються. В будь-якій ситуації до-
магає гумор, без якого на передовій
взагалі ніяк», – ділиться Владислав.
Він додає: «Велика проблема су-
спільства в цивільному житті те, що
люди недооцінюють ворога, народ уявляє їх, як “чмобіків”, і це велика проблема. Тому що людям нав’язали ці думки, що ми воюємо з “чмобіками” і перемога уже наша. Але
вчини. Один із таких епізодів: Діана завжди була усміхненою біля лікарняного ліжка нареченого, налаштовувала батьків, щоб тримали себе в руках, адже вони так всі зараз потрібні йому.
Згодом Владислава перевели в госпіталь у Києві, паралельно Діана та рідні шукали організації, які б взялися за його протезування. В Україні ніхто
таку
зі
на
Protez Foundation та рідним, які дають мотивацію та підтримують, ти працюєш, щоб довести – ти можеш! Насамперед я дуже хочу подякувати Юрію Арошідзе, Якову Градінару та всій його родині, які працюють у команді Protez Foundation. Це надзви-
як дітей, а ми навзаєм дуже любимо та поважаємо його.
Щоразу, як він приїжджає, обов’язково привозить для наших воїнів медикаменти, колісні крісла, ортопедичні подушки та багато всього іншого, щоб хлопці почували себе комфортно та в них нічого не боліло». Поки Влад наполегливо працює, Діана ділиться їхніми мріями та надіями, які, як я переконана, обов’язково здійсняться. Наразі у пари є чудова дівчинка мальтіпу «Пуля», а далі – вони мріють про весілля, донечку
Prices effective Sept. 25 Oct. 1, 2024
10% off your purchased items except: cigarettes, lotto, liquor and phone cards .
коли наші ударні дрони великої дальності не долітають до своїх цілей. Це те, що ми не бачимо, те, про що не говорять. Тому що у перемоги, як відомо, багато батьків (ГУР, СБУ, ССО, ЗСУ та «інші сили оборони»), а
поразка завжди сирота...
Літаки-камікадзе, які не долетіли до цілей, списуються на протидію ворога – кажуть, що їх збили, що ребом придушили... Але найчастіше буває так, що просто поганий дрон, погано підготовлений, або – улюблений наш – «витік інформації», коли ворог знає заздалегідь про запланова-
наліт і ретельно готується, стягу-
не
жо-
не оприлюднюються (хвалитися нічим), і тільки після закінчення
війни нашою перемогою багато таємного стане явним.
Однак роботу над помилками і висновки треба робити просто зараз. І тут проблема в тому, що у нас купа різних
дронів-камікадзе і плануванням операцій. При цьому взаємодія між розробниками, пускачами дронів і планувальниками операцій дуже слабка. Ситуація така сама, яка була в ракетній галузі США напередодні «Супутникової кризи», коли раптом з’ясувалося, що Штати сильно відстали від СРСР у розробці балістичних ракет великої дальності і в Космічній гонці. Чому так сталося? Наприкінці Другої світової війни, після капітуляції Німеччини, США захопили майже все обладнання для виробництва німецьких балістичних ракет ФАУ-2, готові ракети, технології, а головне – вивезли в Америку німецьких інженерів і конструкторів, зокрема самого Вернера фон Брауна, батька німецького ракетобудування.
Таким чином американці мали чудові стартові умови, щоб відправити в космос перший супутник і першого астронавта. Однак СРСР обігнав Америку, бо американськими ВПС тоді керували старі генерали, які не довіряли ракетам і робили ставку на великі стратегічні бомбардувальники. До того ж у них ракетами займалися всі, кому не лінь, прямо як у нас дронами –ВПС, ВМС, Сухопутні війська, цивільні відомства, «інші сили оборони», і за такого розпорошення ресурсів навіть великих американських грошей не вистачало ні на що. Американці
773-368-0123
• Індивідуальний підбір фінансування
• Федеральні позики
• Низькі відсотки
• Позики під ремонт
• Перефінансування
• Перефінансування
Можливе
ставав для неї авторитетом у всьому, особливо ж – у навчанні,
якого ставився
відповідально. Хлопець був не до свого віку вдумливий, розважливий, начитаний, якийсь значно доросліший за однолітків. А тому і їй на правах старшого радив: ніколи не торгуватися зі своєю совістю; вчиняти, як підказує сумління; не зраджувати своїм життєвим принципам. Так, як це робив
новими інтересами і приємними сімейними клопотами. А потім на українську землю чор-
ною хмарою впала війна. І Михай-
ло Яворський, проживши в Америці 26 років, залишив тут усе – родину, дружину, донечку, добру роботу,
гарний дім, життя у достатку, і по-
їхав до милої його серцю України.
Поїхав наступного дня після почат-
ку війни, навіть словом нікому про
своє рішення не обмовившись. Пого-
див його тільки із власною совістю, із
власним сумлінням, із власними жит-
тєвими принципами. Зателефонував
телефонуй; якщо
І практично одразу взялися збирати допомогу, тому що із розмов з Михайлом розуміли: хлопцям потрібна військова амуніція, потрібен одяг, потрібні навіть харчі і ліки. Звичайно, насамперед витрачали на все свої гроші. Але після відповідного посту на фейсбуці руку допомоги простягнули їм родина, друзі, знайомі. І вже у березні Зоряна повезла до України п’ятдесят величезних сумок з усім необхідним, про що просив брат. У грудні 22-го року полетіла до
України вдруге. Цього разу з мамою.
Знову мали із собою десятки сумок допомоги. Міша з побратимами перебував тоді на Львівщині, на полігоні. Вони зустрічалися. Не могли нагово-
і твердив: «Хтось мусить бути на вій -
ні. Хтось мусить робити
люди. Він просто дуже любив ту землю –праотчу, українську. Напевно, це передалося йому від дідів-прадідів, які свого часу також боролися за Україну. Скажете: пафосні слова?! Для нього – ні. Він мріяв повернутися жити туди, де народився, – з дружиною, з донечкою. І коли на шляху до його мрії став клятий ворог, зрозумів, що мусить щось зробити, аби захистити їх – і мрію, і Україну. Тому і зробив той крок. На війну. Вірив, що виживе. Вірив у перемогу. Надзвичайно переживав за кожного зі
ПОЧАТОК / С. 20-21
Минулого року зібрали майже 22 тисячі доларів. Закупили і відправили 67-ій механізованій бригаді, в якій служив Михайло Яворський, генератори, портативні електростанції, прилади нічного бачення, тепловізори, літні та зимові форми одягу, тактичне взуття, приціли, старлінк. Цього року зібрано майже 30 тисяч, за які щира подяка всім, хто доклався до благодійних пожертв. Що за них придбають? Вибір – за хлопцями
Куриляк), знамениті «Мальви» Володимира Івасюка, які заспівала юна виконавиця Вікторія Сірко. Добре знану
народну пісню про те, як впав у бою козак молодий, присвятили пам’яті Ми-
України (на жаль, посмертно)
Яворський. Присутні благодійного вечора мали за велику приємність послухати виступ відомого українського гурту «Антитіла», який у ті дні перебував у Сполучених Штатах, і зокрема в Чикаго, з інформаційно-культурним туром. А учасники гурту зізналися, що вважають за велику честь виступити на такому особливому вечорі пам’яті. «Я пам’ятаю лютий-березень 22-го року в Україні. Пам’ятаю черги автомобілів до нашого західного кордону,
чиняти двері для галасливої дітвори. Новий начальний рік у школі Українознавства урочисто розпочався у суботу, 7 вересня під супровід неочікуваного холоду та різкого вітру. Святково прикрашене подвір’я, влучне музичне оформлення, мозаїка вишиванок – все сприяло хорошому настрою та допомагало перебороти осінню прохолоду. Коли прозвучало кілька акордів Запорізького маршу, директорка Рідної Школи пані Оля Новачинська із захопленням та гордістю оголосила про початок традиційного «Свята Першого Дзвоника» та представила ведучих святкового дійства – Юлію Бі-
та Юрія Березу. Дивлячись на цих таких дорослих, але водночас ще дітей, серце наповнюється теплом та надією, що наша рідна Україна має
заклично повідомили про внесення та підняття державних прапорів, а також оголосили про звучання Американського та Українського
відчуємо в серцях.
Хай згинуть вороги всі осоружні, І гордо майорить наш синьо-жовтий стяг! Усі присутні на святі долучилилися до співу, і вся околиця заповнилася патріотичними звуками, прохолодний вітер з легкістю підхопив мелодію та
поніс її до нашої далекої, але такої рідної України. Адже хоча ми всі перебуваємо на американському континенті, наші думки завжди із Батьківщиною, особливо у цей важкий, тривожний час. Тому і рідношкільна традиційна подія не оминула можливості пригадати усім, що
Звичайно, не
ся без чудової української пісні. Музичний твір «Перший
дзвоник» для всіх присутніх
виконали учні п’ятого класу під вмілим керівництвом вчителя музики пані Галини Іщук. Надзвичайно приємно
знати та бачити, що Школа
Українознавства у Детройті є тим місцем, звідки виходять розумні та талановиті молоді люди, що стануть гідним майбутнім поколінням. До вітань з нагоди початку нового навчального року долучилася голова рідношкільної сім’ї пані Оля
шу
Рідної Школи: вивчати, збагачувати, плекати знання про цінність
Мирослава Думича, який не лише звернувся із мудрими словами, а й поблагословив школярів, учителів та гостей події святою водою. Отець Мирослав поділився особистим досвідом, коли у розмові йому довелося почути фразу «забагато українського». Його відповідь була очевидною,
школи та
патріотами своєї Батьківщини. Вересневе рідношкільне свято не може обійтися без оголошення усіх тих, хто тримає цей заклад у своїх вмілих руках. Пані Новачинська з радістю представила адміністрацію та педагогічний колектив Школи Українознавства, вручаючи символічне яблуко із повідомленням, яке буде надихати кожного працівника протягом всього
навчального року.
Свято добігало кінця, і наступив час для традиційного звучання першого дзвоника. Право виконати цю почесну місію було
Сисак. На перший погляд, звична та знайома традиція
українських пісень. Традиційно звуковий шматок роботи відмінно виконав незмінний звукорежисер школи пан Андрій Дутка. Розгорнуто ще одну освітню сторінку розміром у цілий рік. Дуже сильно хочеться вірити, що це буде не лише успішний рік шкільний, а рік довгоочікуваної, щиро вимоленої, вистражданої і обов’язково неминучої перемоги. Нехай натхнення буде поруч із
кожним, хто сіє зерно науки, нехай Бог оберегіє всіх, хто відкриває йому
своє серце, нехай наша дорога Укра-
Ольга Дубовик, Київ, «Сурма»
ридцять років роботи. Двадцять один рушник. Заслужена художниця України Олександра Теліженко оформила
Величезні, пишні, розмаїті українські рушники простягалися вгору та сотворили напівколо. А поруч – хлі-
і меди: кожен сущий гість виставки міг скуштувати предковічних страв українського роду.
Майстриня якоїсь миті запропонувала всім присутнім взятися за руки, утворити
ську Перемогу.
Так, на третьому році московитсько-української
оскільки є берегинею цілої мистецької родини Теліженків.
національних символів України: віддавна і донині присутній у всіх українських обрядодійствах і святах. Саме у рушникові наші геніальні пращури закодували – у знаках і символах
грамота.
таємні сенси бодай кількох рушників.
– Варто спершу їх перерахувати: «Рушник Миру», рушники «Тріумф жінки», «Шлях аріїв», «Оратанія», «Українонько моя», «Земля священна», «Козацьке бароко», «Вогонь душі Тараса», «Холодний яр», «Зоряний клич», «Роде наш красний», «Озовись до мене», «Тиша і грім», «Осяяння», «Роксолана», «Та буде слава твоя», «Звізда-Полин», «Нарбутівський», рушниковий-триптих у двох виявах «Вода – стихія життєдайна», і центральний – «Вогонь космічний. Зеніт Українського Сонця». Головною темою, приміром, рушника «Шлях аріїв» є образ загадкового
Авторський рушник «Тріумф жін-
свідченням батька історії Геродота, було прекрасне і ба-
місто
Арта. Сучасна нау-
за допомогою аерофотозйомки довела, що прадавня Арта містилася на землях моєї рідної Черкащини.
величі священного Жіночого начала.
Твір «Осяяння» – ода любові – найвищій життєвій цінності,
рушниковою мовою. Два крила у найвищому злеті утворюють форму Серця, всередині якого – ромб з центровою
точкою як зародження нового життя. Життя, осяяного вогнем Любові. Рушник «Роде наш красний» –це пишне, могутнє древо життя, яке відповідає головному моєму задуму: щоб Рід Український був міцним і єдиним.
«ХАЙ ПОСТАЄ ОНОВЛЕНА, ЗАМОЖНА І ЩАСЛИВА УКРАЇНА»
– Які ж посили закладені у центральному рушникові, що називається «Зеніт Українського Сонця»?
– Із середини 2022 року я утвердилася в намірі влаштувати виставку в Українському домі. А централь-
ним став саме цей рушник, коли стало зрозуміло, що йдеться не просто
про сонечко – космічну стихію, а про символ нинішньої епохи – напруже-
ної, драматичної. Як сказав Джохар
Дудаєв, «московія згине тоді, коли зійде сонце України». У межах проекту «Стихії світотвор-
линками, на вокзальній платформі. Або
співаки і співачки з розетками-емблемами кантонів чи музичних колективів. Особливо цікаво спостерігати швейцарські орнаменти і бачити в них подібність до українських. А взагалі… що вимагається, щоб одягатися зручно і стильно? Відповідь на це питання шукали століттями. І є ті діячі, які знайшли. У швейцарському місті Івердон-леБен є вулиця, де – табличка. У цьому
будинку жив швейцарський модельєр
Робер Піґе (Robert Piguet, 1898–1953).
Він народився в цьому місті, умер у Ло-
занні, не доживши до 55 років, а кар’єра розвивалася через Париж. А ще в Івердоні є Швейцарський му-
зей моди (Le Musée suisse de la mode), у
самому середньовічному замку (який,
у свою чергу, теж музей). Там – постій-
на експозиція – дослівно «простір» –
на честь Робера Піґе (l’Espace Robert Piguet). Але, шукаючи інформацію про
Едіт Піаф. Ми знаємо, що цю співачку називали за малий зріст і комплекцію «горобчиком». Але так називали і дружину та модель Робера Піґе – Матильду Фортуну Енрікес (Mathilde Fortuna Henriquez), відому своєю елегантністю. А хто першим винайшов маленьку чорну сукню? Коко Шанель? Ні. Робер Піґе.
Він народився… Стоп… а коли він народився? Указують 1898 рік. Але в деяких джерелах, зокрема паризьких, пишуть 1901 рік. В одному з інтерв’ю 1949 р. герой моєї статті стверджував, що в 1918 р. йому було 17 років.
нього. Є й різні неформали – готи, рокери та інші. А також
цього діяча, я помітила, що її обмаль. Проте можна знайти головні віхи. Він ішов за власним
цілу театральну
в костюмах доби д’Артаньяна та іншої старовини. Це, може, не перформанс, а просто актори їдуть на репетицію або інший захід. Звичайно, можна згадати різні ансамблі пісень і музики, у
– своя форма. Наприклад, шотландський
Які інші факти? Робер Піґе народився в сім’ї власника банку. Виявляється, цей банк досі існує як приватний. Родина була буржуазною. У ній було четверо дітей (на той час – норма в різних культурах). Батько хотів, щоб син пішов за його стопами і став банкіром. Але така стезя не приваблювала майбутню творчу індивідуальність – хоча в майбутньому саме фінансові навички, прищеплені батьком, дуже допомагали синові. Адже щоб пробиватися, треба бути й практичним. А що сказати про розвиток таланту? Відомо, що ще у школі юний
у кілтах, із во-
