софія сітало, ключі для консервування, том 1: біль ХХL

Софія Сітало, Ключі для консервування, том 1: Біль XXL, Шрифт: Дмитро «Растрик» Растворцев, Фото: Олександра «Рись» Скачедуб, SumGotWydaw?, Суми, 2020 р.

1 самогубство настоюється як заварка фарбуючи все у пожовкле втискаючи свою тишу в загальні розмови як в щось значно менше за розміром і вагою кулі мають особливий колір помади пригадуєш дихаєш пишеш рахуючи кожну поразку кожне прощення кожне загоєння любиш у борг знаючи навіть за страх доведеться сплатити податок йдеш щоб почути залишся і знаєш тільки й почуєш цілунком акули клацне замок в 5 сантиметрах затримаєш видих щоб заспокоїтись щоб пригадати точно попереджали ж! подекуди дощ подекуди кулі

ОБГОРТКА "Пообіцяй мені" (Один в каное) доки безпомічно билась у верші значень пласка рибина язика доки ножиці губ намагались відчикрижити все до чого ми так важко звикали соняшникове поступово й незворотно перетворювалось на мінне коли я повернулася додому - не було води довелося спати в його обіймах

3 місцеві вибори і випускники проходять парами рейки виблискують люрексом та зрештою чорт із ними вдихати майбутнє і видихати минуле та поміж виною і карою якась допоміжна кістка у горлі зробила нас мовчазними знайти дорогу до себе не важче ніж до сусідських вишень хіба що вчасно з'явиться мами спецназ і зіпсує трішки крові

під наплічником повним висновків правил і правильних рішень вистукують азбуку пауз наші серця полістерові довгострокові

4 соляним стовпом йодованим дивитись в минуле й ні з місця. в роті перебільшення слини й слюди. рухлива плівочка звуків. грудень. сніг застібнутий на всі твої сліди. і горизонт автоматичною чергою і прищурений опти місти - чний приціл а я ж іще не зносила твоїх поцілунків а я ж іще не зносила твоїх синців як два Елвіса Преслі два роки вбік постав на мені плюсик постав на мені хрестик…..

5 виріж цей час із пам'яті наче шмат рулету, а решту з'єднай дихаєш мені в шию але я вже спокійна й доросла але я вже думками розчинна але я вже одна і я взуваю дорогу я їй і менша на розмір гризти нігті чухатись говорити щось ніжно-дошкульне дорога з нетерплячки кусає за лікті але інше відлякує сповіді на прощання як різновиди прального порошку ми стаємо чистими, готовими до вжитку чистими, чистими та ніякими обійми наостанок, давно я не плакала цих очей в сенсі щось після нас двокрапка але сьогодні і завтра кома і потім судомно капатиму носом як чисту есенцію твій запах що його встиг увібрати у себе моєї курточки комір

6 на вокзалі наші знедолені мрії стануть ще більш тягучішими та густими і на кожен рух у кишені від солі хрустітимуть чіпси хустинок вітер думки обережно і вправно складе в дві грядочки вітер - стиліст-перукар смикнеться-свисне-зомліє й не зможе вчасно кивнути тобі на прощання моя непритомна рука

НЕБО В ДІРОЧКУ нічого мені не треба. нічого не обіцяй а то тебе трафить шляк в недогризок серця з-під дверей витікатимуть сходи і я засвідчу: нема ні часу ні відстані. небо наче друшляк я люблю непомітно для інших втулити твоє ім’я між цеглин якихось приміщень або плече тобі прокусити непомітно для тебе самого посадити пару бактерій в твою плоть. я люблю тебе коли небо як сито я люблю тебе навстіж коли всі серця і всі двері приємна дотичність до біографії приємно ще ближче до тіла пожертвуй на честь мою 10% краси і в аванс я проросту хрестом рукава. ти засинаєш лицем в понеділок і коли я тебе вимикаю – з неба теплий-теплий, аж гарячий хлібний квас

СЕПІЯ ніби чайний пакетик у голові ніби навколо зіниць наквацяно йодом медового місяця коржик його окраєць зволожений любов а на дотик либонь плач мендельсона щасливий квиток у горлі кублом несказаних слів не проковтнути міцна заварка і бежеве світло із глечика його пасма затиснеш пальцями призупинені фотоспалахом присмерк волосся кут запалості щік втоми варення мамине любов а на смак люголь

9 дорогущі наркотики мрій драже позирків дрібно і дзвінко колупаєш відсирілу паску мозку мого полюєш родзинку недописані вилиці стиснені міцно щоб не пропустити ні пари мариновані люди ягоди протічного березня барель посмішки дибки поставлені позирки дрібно і дзвінко місяць цей наче засвічене око на фотознімку дорожні знаки облич квота весни квота тебе нотабене натиснеш на тишу пальцем і розітреш щоб напевне

10 подруги які сідаючи за стіл переговорів поліруючи його кути підтираючи серветками жирні венозні плями на зубах, говорять: яка чудова у тебе екібана наче перука які чудові у тебе краєвиди з вікна наче дисконтні карточки який чудовий у тебе коханець і одне око пришитим ґудзиком втупилося а інше циркулем окреслює коло інтересів дай і мені рецепт яке чудове у тебе серце м’яке смачне з підливкою

11 я вже пішла але я стою біля сходинок і ніби кінчик ножа між ребер хоч би нитку зв’язку залишити хоча би пунктиром протяг такий візуальний внутрішній шкіра твоєї квартири свербить і лущиться пластівцями спадає на ліжко на жаль холодне незаслане нами під’їзд позіхнув і всесвіт на мене вивалює холод і гамір і жодного шансу звихнутися жити і жити і жити довго та ненаситно ручкою дверною зареєстровані всі мої візити відбиток вже лише одного її пальця здав би нас з потрохами

ВИ СХОДИТЕ НА НАСТУПНІЙ? панчоха Курської вулиці повертає в напрямку центра так пластично ніби згинається трішки в коліні так довго мов Голокост так еластично наче плацента так мов зубний біль моє цифрове покоління сходить наче синці – завжди на наступній навіть якщо там вже немає ніякої станції навіть якщо там вже немає нічого нам все одно якщо вірити в смерть – вона станеться якщо вірити в бога – він станеться якщо вірити в завтра – то станеться навіть воно!

13 на шкірі наших зубів (т. уалдер) час прощатись але ми просто дивимося в вікно тупо ніби в засніжений екран вздовж дороги останні динозаври ліхтарів неприродно вигнули шиї тсссс вогники в їхніх очах майже вивалюються за край здається так холодно холодноХолодно Так Що хочеться навіть лишитись

14 світло в кінці тунелю повісилося на люстрі але жалість це накладна кишеня зручно я звикну ти худий як лютий або січень без святкових пелюстка твоєї руки знову скидає мій виклик не проблема я знаю декілька літер я можу тобі написати штора наморщить лоба потім згорнеться в трикутник світло розтерте на порошок в капсулах з-під антидепресантів а ти все носишся зі своєю любов’ю і не знаєш куди би приткнути

15 і вказівний послинивши і перегорнувши декілька місяців і краєвидів помітиш, що в його есемесках в найцікавішому місці хребти перебиті посміхнешся – у долі багата уява, відчуєш, як мрії підходять, як мрії підходять, мов дріжджові згадаєш як рай, помилившись у висновках, копнув тебе сплячу в живіт і нехай порозростались між вами люди події відстань із вірою алкоголіка, з впертістю рецидивіста знову стискаєш час в п’ястуці, аж порскають наслідки та причини забувши про його священні закони священні закони його дідівщини

16 голови восьминіг прагнучи спокою простору тиші будь ласка вірші ледь чутно шарудять у кишенях типові підпільні злочинці ну звісно що нового може тобі повідомити моя ватно-марлева пов’язка підпер голову обидвома руками а вона крізь пальці сочиться

17 і наші голови нанизались на одну думку наче намисто є біль є реклама часом я і сама плутаю ненавмисно в кишені біля грудей гамівна носова хустина господи милосердний якщо ти можеш прости нас! побачити краще майбутнє не вистачає кілька діоптрій господи дай мені сили дай мені віри дай мені опір!

18 один буханець будь ласка без целофанки житній скривившись прорвати прифронтову лінію вуст там де світло там де тонко і безліч разів зашито і якщо покличеш кого на здачу то може я і озвусь відрахуєш секунди на пальці тире метроном на лобі не зморшки – окопи будь ласка посмішка дякую посмішка тихо і гостро – навзаєм запах що й обриси не проступають і відчай такий охопить купила буханець хліба а він мені руки кусає

19 очі розскладними стаканчиками туристичними постійно здається ось-ось крізь шпарину просочиться крапля розсолу чи нафти я теж не неділя але любов що не розкладається з часом – це пластик іди на всі чотири а сам показав на вікно

20 намагаючись подолати правила орфоепії й спротив здорового глузду але я вже як привид я стільки разів тобою зітхнута й замовчана і конвульсивний голос відповзає в куток ніби оброблений дустом зізнатись в коханні це майже зізнатися в злочині дві могильні ямочки на щоках вічність згорнута втроє і вже мозолі на піднебінні бо ці слова з кісточками як сливи але роти діряві як двері часом виходять таки з-під контролю долаючи спротив здорового глузду і страх бути щасливим

ЕТЮД дощ про те як ти пішов дощ про те як ти повернувся дощ така собі ширма пересувна ми на ній такий собі розмитий малюнок твої доторки впоперек горла твої доторки широкі та жирні не дають нічого сказати не дають нічого сплюньте всі зуби на землю слова на смітник руками судомно хапати повітря

знаками оклику дощ голосно ще голосніше залишаючи розрізи на одежі час вийшов щоби залишити нас наодинці на хвильку вір, я буду тебе любити навіть відімкнута від мережі

22 і кожна мені гамівною сорочкою кожна до крайнощів кожна ти горілиць впало сонце де ті боги нехай би поглянули зародок панка в тобі випив увесь нашатир все одно краще свої чорти аніж чужі янголи

ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ЗРАДИ і якщо тебе небо не хоче то це означає що воно тебе більше на розмір або два що воно для тебе так сказати на виріст гофровані ганчірки хмар зустрінемося на розі двох переляків де стримує світ очей твоїх виріз у флакончиках вічнозеленого розчину смарагдового спиртового зашморг для дармоїдок-ілюзій сьогодні – це просто вчорашній клон ерозія шийки слова тупа й безпідставна наша тривога дощ однією ногою провалився у відчинене щойно вікно

24 запитання нижче пояса на щоці розквітає буряк а розмови про перспективу залишають білі рубці в районі грудей на язиці одне слово набрякло збрехала би якби вміла але ти тримаєш кулак мій в руці цілуєш кулак сукаєш мої думки як нитку з прялки гуманізм фонить і зашкалює тиша принишкла мов нежива на язиці декілька слів набрякло ти мені множина

25 твоя рука біла й пласка як лаваш похибки смерті набувають інколи форм просто таки дивовижних я пропоную тобі дожити до кінця цього тижня я не кожному це пропоную, завваж! сьогодні ми настільки безпечні що сьогодні нас просто відторгує залишаючи мені в руках той шмат що відвалився від тебе останнім в любові все залежить тільки від агрегатного стану відмова не буде задовгою

26 а потім буде небо і небесна бухгалтерія сходинчасто дим ривками і незручно я бачу тебе на!скрізь тебе і твої біфідобактерії моя патологія мій шостий палець – моя авторучка розпишеться розлізуться по шву зірки наче терміти розлізуться новини про все-нічого-різно-всяко категорично ні в чому іти категорично нічого терпіти хустинка носова і небо тобою вщент просякло

27 якийсь орган новий у тобі поза підручниками поза сумлінням і тільки ніж має ту міру дотепності щоби виправити цей недолік галуззя відмерлих мрій маршрути з щоденною пересадкою на іншу лінію долі атрофована сентиментальність підступає до горла б-любов відійди проростає в мені грядочка болю єдиного слова заради я знаю сотні способів залишитися вірною і один все-таки зрадити

28 голова розповзлася по різних кутках зауважень тліє недопалок ночі та нам із нього навряд чи корисне щось висікти важкий мов камінь на шиї серця завмерлого важіль вирви пауз, страху неконтрольовані висівки здавалося б, легко ще стерти, зітхнути та перебороти та тільки руки твої занадто теплі й м’які як би я не стискала всі зуби в кулак один дотик – і безповоротно від серця біжать неконтрольовані компрометуючі довгі червоні рядки

29 моя невагомість в твоєму житті мій масштаб мій статус кво в паузах поміж болем в його заглибинах між болем і болем а ти говориш не досить погляд за погляд пересми – кується як затвор тест на любов чи буде дві смужки чи так просто досвід і нас штормить спокоєм ми плямкаємо про долю ми підриваємо тил бо приходить майбутнє промовляє пароль і намагається втиснутись в нашу сполуку з болем і з болем і з болем і порушити цей лейтмотив але як би там не було нам буде про що не розказати онукам

ПЕРЕВИЩЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ сотні слів за собою не прибраних сотні слів і один поцілунок твій петербург щоночі під білим прапором наче під білим соусом видиратиме ніби гланди зішкрібатиме ніби нальот цей дифтонговий брухт мене згадуючи як живу – ані сорому ані совісті а наразі зима перевищила повноваження зупинила мене за згорблені плечі і на місці злочину лишився стовбичить Ніхто ні хто – ні ти ні я повен рот нерозплесканих висновків доказів докорів і заперечень купками хрящики снігу. і рейка що голову вслід підняла як змія

31 криво прибитий кольоровий бантик у метелика на спині хвилиночку дай мені я прокричу у тебе вікно або двері краще мабуть таки двері поможи мені господи не вдави мене господи не спини твої факти скоро вже підуть до школи а я ще навіть місця собі не знайшла на світлозвалищі мені якось незручно мені якось ніби я не своєму розмірі настільки що аж прости господи репаюсь життя ненадійна схованка манту в якості годинника смерті аргументи плутаються попід ногами темна-темна гуаш за спиною наші тіні ніяк не спіймаю на місці ніяк не підгляну що вони роблять чи вони там цілуються чи вже кохаються чи і не кажи! хтось плюнув ув око кольорову бензинову пляму господи дай мені спокій господи хвилиночку помовчи!

32 констатую: не люблю. не люблю повторюю вулиці в фотошпалерах і просто і я не брешу жовтизна барельєфних зубів випускає сумнівну теорію жужмом значні легендарні події. зужитий феншуй соціальних структур. сіро-сірий неякісний відеокліп про наркотики. я не люблю мегаполіс коли він на спецію схожий система відчуження. скубти і кидати затишний хліб в голубів. і в картонні будинки. в картонних пласких перехожих

33 так біженці-слова у коридорах пам’яті на перервах занадто гамірно так рана кровить тоненькою цівкою рана розлуки краями зчеплена наче вареники з повидлом так на пучках у мене ще блищить пилок твоїх добрих намірів світлого майбутнього не буде у мене хороший зір я добре бачу але тебе щось не видно так плекають розсаду синців так роздряпують шкіру цілунком так кохаються під бойові марші хто знає чим відрізняється нормальна людина від маніяка у мене хороший зір але обертаючись на минуле на світле на наше я бачу лише як ми тамуємо у собі свою ніжність ніби якусь неякість

МАТЕРІАЛ ДЛЯ ЛЮБОВІ ти з’їв скоромовку ти з’їв мою вавку на губах ти з’їв комарика який перед тим пив мою кров ти сказав смачно любов живиться виключно людятиною

35 сонечко розумниця сонечко гарнюня сонечко томатний сік щось не те… його голос пробирається через все місто долає знайомих і світлофори його голос прибиральниця зранку поверхом нижче змете але (я впевнена) він знайде інші форми розставлено всі пастки задіяно всі резерви я носила зброю під язиком як заспокійливе увесь час а натомість у нього в долоню вмонтовано п’ять ножів консервних хотів погладити по голові а відкрив підсвідомість хотів замотати в руки як у бинти але ж сонечко розумниця думав тільки крапелька порічка одненька а там цілі грона доки приїде наряд черговий доки відчинить двері і в коридорі роззується є час дізнатися: сонечко гарнюня сонечко томатний сік сонечко всередині червона

ОБІЦЯЮ БІЛЬШЕ НІЖ МОЖУ я псих. мені зовсім не важко видати всю правду залпом обіцяти тобі все підряд, але краще нічому не вір, опріч датчиків шкіри. нас заблоковано. я не загоююсь. страшно сказати. час на паузі. сірі плівки наших облич не більше ніж носії інформації. пігулки з тобою пігулки з підвищеним вмістом тебе. взагалі твоя норма і твій дозатор. люди злі та жорстокі. як я. злі та жорстокі. без перебоїв. блокада. талони на мило. на хліб. і на завтра.

37 І те що нас не вбиває робить нас глибшими. В мовчанні. У борозні Між бровами, в землі залишеній біля предків. Сприймай, наче дар, яким Можна прикритися. Тепер навіть на фотознімках, ніби в жахливому сні Ти можеш змінити вираз обличчя, мов перебивний календарик. Чи поцілуєш. Чи вкусиш. Не кожному дано. Це привілей за особливі заслуги. Те, що нас не вбиває волосся нам видирає з корінням. Пальці загострює. Контуром тіл, як лезом впродовж нарізає місто на смуги. Тисне. І тисне. І тисне. Самотністю, вимкненим світлом, замкненим простором І якось в громадському транспорті, в черзі, чи ще де ти чуєш той самий акорд, яким Все ламається в тобі. Якби ж повернути. Якби ж зупинити. Якби! Те, що нас не вбиває робить нас злішими. Серця втискає в намордники. І відпускає. Біжи. Біжи. Але коли наздоженеш, що ти зробиш тепер з тим, хто тебе не вбив.

КВ. № вірш який я пишу вже декілька років однією й тією ж дверною ручкою печалі розбавлені спиртом як абстракції на моніторі настільки позбавлені сенсу що й не відволікають весна припадає до ран і стільки в очах її глибини стільки торфу що як музика загусла й потемніла від часу наче сливове варення в синьому по пояс під’їзді псоріаз підвіконня липка стрічка сходів бог зав’язав на пам’ять долоню мою у вузлик на ручці твоїх дверей