адже є на світі жінки...

Лілія Лисенко Адже є на світі жінки… Шрифт: Дмитро «Растрик» Растворцев Фото: Артем «Рудий» Антонюк SumGotWydaw? Суми, 2020

/// п’ятнадцять років усі брехали а це не бреше тож відпустила усі дзеркала лишилось перше

воно говорить ти стала старша ніж рідна мати

/// наші розмови схожі на репліки героїв вітчизняних серіалів - видали цю пісню з плейлиста вона мені нагадує про ту-що-була і цю прибери - нагадує про іншу

а завтра катрІ поставимо в глечик гілочку вишні і можна не вимикати тишу? вона ж тобі не нагадує про колишніх?

#зрушеніритми

/// між нами ціле море холодне і солоне на море сипле сніг і тане бо не тоне

так довго аж хвилину (не відпущу не кину) збиратиму сніжини з очей твоїх

#зрушеніритми

/// один помножити на один дорівнює двоє це грубе порушення правил яке називають любов’ю тут лід тонкий обережно це територія віри він ходить водою і плаче вона латає бахіли

#зрушеніритми

/// той хто навчив тебе рюмсати насправді навчив тебе жити казав буде трохи боляче потерпи тіло твоє лише пластилін а серце глибоко серце пластид милосердствує довготерпить поки не рвоне

#зрушеніритми

/// в такий листопад на сніданок годиться млинці та вершки спитаєш а де ж полуниця і злизнеш із моєї щоки

#зрушеніритми

/// годую тебе з долоні віршами наче вишнями з сусідського саду той сад міг би бути едемовим той сад міг би бути адамовим він дуже старий насправді та тільки нікого не радує стежки поросли терниною і виє там скам’яніла баба що ніхто не назвав єдиною

#зрушеніритми

/// якби була хата хоча б на одне вікно у хаті свічка у бронзовому підсвічнику і постіль біла пахне ранковим снігом

хай поруч звірі свої зігрівають лігва і кожен лапу подасть м’яку і шерсті наділить на тепле зимове сукно

а більше нічо не треба

#зрушеніритми

/// мама хворіє і все дужче стає подібною на свою маму або на бабусю а я терпну терплю на захід дивлюся з тієї ж точки що й сімдесят років тому баба уляна що й сто років тому прабаба маруся прикурюю прямо з жарини сонця першу й останню за день сигарету нарешті вкурюю нестерпну легкість буття в затяжку одну другу третю одну другу третю

#зрушеніритми

/// "а ще вона хоче на море"

навіщось говориш про жінку свою жінці чужій циклон як циклоп реве сліпий буревій

вона таки справді хоче на мокрий холодний пляж де кожен кришталик солі нічий та не буде ваш

і вже як поїдуть гості у давні обрАзи у стіни нові вона притулиться слухати шторм у твоїй голові

/// у домі твоїх батьків сто літ сто осінніх злив не міняли дзеркала а ті образИ від прабаби хіба їм скажеш не знала тому ти так рідко тут бо ніч як криниця відлунює всякий прадавній звук а ти лиш струна то й не спиться

/// Хто вискочив без парасолі, тим місто довге і чудне: стоїть бабуся під балконом і жде, коли він упаде.

/// якби я вас, бабо, побачила, то стільки би вам наплАчила, бо так, як із вами, плакалось, не плачеться більше ні з ким, бо так шелестіли губами ви сухими й такими ласкавими, як листя господніх слів: "любити й терпіти велів".

/// "Ні, це не любовна історія, але це історія про любов" (із фільму "Спокуса" (Original Sin))

я знаю історію щоб написати роман

-1жила-була катря вона була красива її взяв за себе старший чоловік його звали йосип катря зверталася до нього батьку а він мабуть називав її доню така була в них рольова гра

катря пишалася так що й води не брала з колодязя бо йосип дуже її любив наряджав наче ляльку і не давав нічого робити навіть їсти готувати навіть миски помити добрі люди балакали

що катря не любить йосипа й гуляє із бригадиром

катря та йосип не мали дітей а в зеленських із сусіднього села дітей було багато і знову у них народилася дівчинка її назвали вірою і не забрали з пологового будинку

у той самий час уляна з катриного села народила хлопчика ваню і взяла годувати ще й віру привезла додому обох молочних брата й сестру коли віра підросла йосип та катря її вдочерили

ваня помер у вісімнадцять під час гри у футбол від серцевого нападу віра вступила в якесь пту виїхала до міста

йосип помер катря голосила ой батьку батьку вона одяглася в чорне і більш не скидала зверху носила йосипову куфайку а під спідницею кажуть його штани

-2жила-була баба катька вона була страшна і погано пахла бо не вмивалась з купи хусток незрозумілого кольору стриміла брудна картоплина носа куфайка й спідниця обшарпані а хата бабина заросла дурнокленом що ні вікон ні воріт не видно була тільки непомітна стежечка якою баба на вулицю шусть і з вулиці шусть а в хаті навалені клунки прілого зерна і бігали пацюки

баба катька була глуха й меланхолійна та все повторювала ой батьку батьку її боялися діти в тому числі і я мама казала що вона наша родичка а я не питала з якої лінії

-3мама каже - телефонувала віра діда йосипа й баби катьки дочка у неї страшний діабет майже не бачить і ледве ходить хоче приїхати на могили справжніх батьків

- а ти звідки знаєш хто її батьки?

- як звідки? можна сказати ми з нею сестри це ж наша мати, твоя баба уля, годувала ванька' і вірку поки йосип і катря не вдочерили її а тепер захотіла вона до рідних мабуть перед смертю

-4це ж як вона мала любити що все життя не скидала його штанів катря страшна катька прекрасна

/// на вгороді чистісінькому дідусько й бабусько різнокольорові, повбирані в усе, що можна; дід на драбині з яблуні знімає плоди рожеві, а баба збирає ті, що долі;

скоро-скоро, мій вересневий, і ми з тобою станемо отакі жовтневі

/// це моя чашка в червоних і чорних квітах завжди стоїть на краєчку стола і не падає але будить невдоволення предків що живуть в моєму чоловікові; це мій чоловік зібрав двадцятеро віршів прошив одягнув у чорну м'яку шкіряну обкладинку мене; це мене не вистачає наповнити всі пробірки мензурки колби засіяти всі електромагнітні поля підкорити всі ультразвукові моря; і це мине

БУДНЬО посиділи, випили, поточили буденні розмови: чоловік - лісоруб, уже тиждень не голений, жінка - в кімоно (наполовину чорне, наполовину прозоре), яке ще пахне млинцями тими, що вранці; бо сказано: в радості й горі, від сніданку і до вечері найревнивіші партнери, найзапекліші друзі, найрідніші коханці; - подумаємо про це завтра. а поки - спати.

- а що буде завтра?

- завтра - зарплата.

*** коли ми таблетки ковтаємо - мовчки а мами мами вони так не вміють: "привези мені ще отаку таблеточку" а на ранок: "на помогло сказали по телефону коли повний місяць жодні таблетки не помагають" "так він ще не повний" "хіба? а так усю ніч світив" повернеш себе надвечір таблетку неповного місяця під язик покладеш і звереснієш

*** усе, що вмію, мене навчили: мама - ліпити вареники й хату білити батько - розпізнавати дерева й город доглядати баба одна - шити "за голкою" й виплітати пальчики на рукавичках баба друга - смакувати кисіль, солодяки, гарбузову кашу й молитися на ніч дід - не залишати сміття на порозі й вітатися з усіма на вулиці, в кооператорі, поліклініці

багато завченого забулось а навчене - не минає

*** адже є на світі жінки що ніколи не пахнуть димами сигарет цигарок і люльки і серпневим багаттям і п’ятьма рибинами гарячого копчення і зарано помитим волоссям яке всотує дими всі навколишні щоб понести їх у другу добу бо раніше світанку сон не настане бо свято триває

адже навколо всіляких багато а тобі пощастило

ШИРОКИНЕ повезеш мене на море як першого разу в широкине на базу для шахтарів краматорська аварійні сходи на третій поверх і щоразу треба переступати через древнього перса якого кличуть утюг обід у їдальні місцевої агрофірми (батьківщина чи слава ілліча?) за 5 гривень неосяжні полумиски борщу а гречка й котлети з собою

центральна вулиця широка й охайна металеві парканчики як слід заплетені виноградом тьотя люда дружина капітанова насмажила миску судаків і сувеніри на згадку ручки з написом янукович незважаючи на нашого ющенка молодь братається на дискотеці самогоном а море цвіте й неприємно пахне що в нього й не ступиш збита мушка воздушки однак виграємо' один на двох приз

водяний пістолетик і виведеш мене за село за широкине пістолет водяний дістанеш і застрелиш уже остаточно бо заслужила

*** двоє старших братів це любов до хлопчакових светрів це вміння давати здачі не силою словом і практичні заняття з віри яка не боїться смерті бо смерть тимчасова

*** лаштуємо вогнище, літо смакуємо про запас, як завжди, говоримо про одне й однаково: - знаєш, завтра знову найближче підійде марс.

- так, я вже бачила цю планету, вона тоді плакала, я й тебе бачу, як місяць, - завжди тільки світлий бік.

- то бджолина отрута з ноги тобі вдарила в голову.

- дякую, що повернув дзеркало, не минув і третій рік.

- а якби прокусила горло, треба було б готувати коливо.

- або пришпилити іншу голову.

- о, це варіант - іншу, нормальну, голову.

*** кару небесну ще заслужи. а кара земна - ось тобі, на: гостра, як зір кажана, кров, що на ранок все ще дурна; вчора тут двері, завтра - стіна. сховані ложки, щирі ножі, всі один одному - сторожі: не своєї душі - братової межі.

*** спокушаю тебе закусити кислим яблуком ранок спаса, а ти не ведешся, розповідаєш про шамана і його кроси, повторюєш: "це найспекотніший рік, за прогнозами наса. і чому в тебе опік на пальці? і де твої коси?" та вишию срібними хрестиками оберіг нашому дому (наче хворий зі смертельним діагнозом нарешті вийде з запою), і шкіра пропахне нагідками, і море мовчання повернеться в норму. ...і ніхто в книзі буття не запише: перша жінка була чужою

*** падає дощ на ранок медовий неділі падають сливи із хмар все не дозрілі ну то нічого пиріг врятує кориця а ми постарілі іще на ніч постарілі бідний сад не буди йому уже грудень сниться

*** ера мине коли відкопають наш глечик скажуть - дивіться який незугарний виріб склеєний з різних фрагментів що не сполучаються ані за стилем ані за формою і стільки тріщин та інших дефектів не замасковано - а чи ви дослідили що всередині глечика

\ може хоча б монетка - що там досліджувати ясно й без того всередині там порожнеча та сама з якої складається космос а кому вона треба вже вивчена вздовж і впоперек

*** так завмирає тривання земної слави доки збираєш з мене кензо й італійські трави; саме в ту мить, як над нами мчить мкс; поруч синім вогнем горить гтс. те, що константа, - чорне: кров, земля і білизна, решта - усе приблизно

*** моя оксаночка стала моєю у проміжку між яблучним і горіховим спасом десятого року що я про неї знала на одну із чергових хімій вона привезла постіль у величених червоних трояндах подарунок на їхнє весілля на ранок оксана злякалась своєї яскраво-червоної шкіри - мабуть мені вже каюк - то постіль пофарбувала - а! як я люблю червоний

коли я помру то хочу щоб нігті нафарбували червоним лаком ...свекруха у тебе красива і чоловік хороший - і в тебе хороший - а твій на заробітки їздить?

- ні - а мій їздить і гуляє так ото таке кілька разів на день телефонувала однорічній доні

- ангеліно скажи мама мама скажи ми разом сміялись зі смерті у серпні десятого року оксанки для всіх не стало оксаночка стала зовсім моєю дізнавшись ми повечеряли після мій чоловік запив чи нігті їй нафарбували червоним не знаю

*** "Найтяжче орати чужу ниву й свою жінку, — пише він, — але, оскільки кожен чоловік розіп'ятий на своїй жінці, як на хресті, виходить, що важче нести свого хреста, аніж чужого." Мілорад Павич

а що чоловік на ній розіп’ятий то мусить його тримати та важко тому й відпадає все зайве рвуться намиста і вириваються зуби надриваються зв’Язки для тебе цей хрест ідеальний терпи її любий

*** якщо я житиму іншого разу то житиму в камені без роду без племені без гордості й імені минувши життя пісну марноту ростиму углиб і виросту

*** ти - світовий океан а я на березі - мушля на хвильку наповнена хвилею щоб твій голос весь вік берегти

*** Цей автобус такий стрімкий. Цей автобус такий зелений. Кілометри для нього - роки, він відвозить її від мене у той час, де зима як зима, де мультфільми йдуть без реклами, і дорога на гору пряма, і немає зморшок у мами. Там живе вона - на Краю, у зеленій долині під гаєм. Я цю дівчинку ледь впізнаю, а вона мене - зовсім не знає.

*** стане час - і відпущу слова, а поки ще не готова. на губах - запеклі жнива, не тягни з них розпечене слово.

*** Ці чисті світанки з тобою, як спогади літні, де я між сліпого дощу вибігаю з короткого кадру, де лінії сонячних крапель - сліпуча довершеність ліній ховає від нас чужу й перемовчану правду. Ця правда сьогодні - гірка й неприємна закуска. Якби незнаття, краще вдавалось би спати. Свіжішає спогад: Попадька звивається вузько, і качка пливе, і за нею пливуть каченята.

** стається таке: напередодні свята до хати заходять зелені світи, і човник з газети, а в нім - олов’яний солдатик стійкий і зелений - хоробрий, а ти знадвору вдивляєшся в шибку, чекаєш на постать брата ну, це щось таке, як пачку легких шукати і все не знаходити, та потім врешті знайти