Lazutkin obrane 071013

НОВА КНИГА ЛАЗУТКІНА

*** місто котре над нами безжально вічне. ми - перев'язані снами деревa січня. рушить таксі скрипнуть асфальтом шини... хай і мене розберуть усі на запчастини вже не слова будуть самі цитати ніби трава під снігом - любити спати жити ковтаючи кволо соки і води... стільки біди навколо стільки свободи

*** яка солодка травнева імла… вона сказала: «я їду до хлопця» я попросив телефон – дала що мало збутися те збулося чимало різних траплялося див у білих спідницях – також бували… травневий київ метро возив зірки в дніпро з головою пірнали

*** переглядаючи номери у її мобільнику перешіптуючись з демонами ніби з друзями усвідомлюєш: ти - магнітка на холодильнику а все інше - заціловується ілюзіями і рипить приймач і усі зірки своїми шляхами й твоїми доріжками - сипляться тому що завжди все трапляється навпаки і світло місяця то лише світло місяця тому вириваючи серце з її грудей лише оголюєш спільні слабкі позиції аби зупинитися - аби де аби зупинитися в принципі

*** жодної війни тут нема ця земля до війни не пристосована минає осінь приходить зима весна насуває повені але й про мир говорити – зась граються м’язами люди і привиди все на що ця братва спромоглася – відверте домашнє відео і дихають в космос відкриті крани і сяють вночі великі екрани бо наші жінки – це розірвані рани а чоловіки – загоєні рани це якийсь набутий рефлекс або якась запланована дія… зранку яєчня ввечері секс – українська мрія

*** Хто тобою бавиться сьогодні Хлопчик цей – брюнет або блондин? Його очі теплі чи холодні Він з тобою – разом чи один? Хто тобою бавиться сьогодні Хлопчик цей – брюнет або блондин? Його очі теплі чи холодні Він з тобою – разом чи один? Відчай – дивне явище в природі Тиша – невимовна і густа… Світ згортає краплі – дощ та й годі Світ тебе цілує у вуста

ПОВІТРЯНІ КУЛІ вона запросила мене на фестиваль повітряних куль ну от нарешті уявив я спочатку – кулі літатимуть у повітрі свистітимуть над головою хто виживе той і переможець або навпаки в кого влучить найбільше – той і є абсолютним чемпіоном друзiв не бракуватиме гості теж як-небудь назбираються та йшлося звісно ж про інші – але теж повітряні – кулі повітроплавання стало приводом для масових гулянь корзини несли людей мов букети осінніх квітів ну й добре чим менше жертв тим краще чим більше неба тим краще чим масштабніша акція тим гірше ворожим духам на в”їзді на платну стоянку головне тут не зловживати прихильністю організаторів i терпiнням мiлiцiонерiв вона запросила мене на фестиваль вона вирішила що це може нас зблизити: водночас відчуті емоції переживання вино з однієї пляшки ніч у наметі спільні упередження червоні очі на спільних фотознімках

але я таки сподівався що насправді будуть стріляти не літати а саме стріляти відстрілювати але я таки думав: є шанс себе перевірити втім лише дрібний дощ який не завадив піднятися лише птахи на рівні моєї гортані лише наші рукостискання і її мокра футболка кажуть – кисню вдосталь на три дні вистачить кажуть – роби що хочеш але я не знаю чого хотіти повітряні кулі повітряні кулі ось і все що потрібно для щастя

Я ПАМ’ЯТНИК СОБІ на мить блюзнір на ніч – шалений кролик хто зможе ліпше – мабуть дорікне... forever young forever alcoholic так православні згадують мене а я ж тут жив – і прокидався в парках й дніпром свою свободу запивав і бився попід арками й петрарку комусь на гідропарку цитував це місто знає всі мої цілунки це місто чуло всі мої пісні... forever young - пробачте прорахунки forever я - на білому коні

*** я трохи думав трохи вивчав … ніби нізвідки витягують серце – добрі пісні для поганих дівчат все буде краще ніж часом здається я часто вірив зрідка читав – хмари блищали як постріл на виліт добрі пісні для поганих дівчат стислі як одяг пружні мов хвилі і електронні листи звідусіль і карколомні стрибки у нікуди… зникла вода – залишилася сіль щезли боги – залишилися люди тут на причалі мов чайка кричав там - угорі – заливався тобою … добрі пісні для поганих дівчат пахли розлукою бігли юрбою… і з ресторану - співала шаде і з небосхилу - зривалася пісня і розкривалося сонце руде і ніби мушля стискалося міцно

*** бавишся і розсипаєш бризки поглядів маленьких бісенят кажеш: мені байдуже це близькість але відчуваю: це не так так - лукавство так - свята наївність ти уся неначе теплий чай... доведи мені свою фригідність ну давай ну спробуй не кінчай

*** поезія це бій з тінню за право дістати першим скелет із шафи

*** Ніч ламкий лабіринт Стелеться музика мов Хтось розгортає бинт Незручних розмов Сніг падає над Сніг падає так Ніби летить вітряк У дзвінкий зорепад Я сніжинки ловлю Сипляться через плече Я тебе не люблю Я – спробую ще

*** бачиш - душа моя - бачиш – цівкою тягнеться нота за нотою - крок по піску - навмання… дивні часи – уявляєш усе що не станеться скручено крани як далі ти, доле моя? і не весна в цьому винна хоча все відносно скоро запалить бузок фантастичні свічки не пригадає ніхто як світилися кості як напиналися сни на рибальські гачки наше мовчання прогнеться сахнеться і виживе наша луна майорітиме десь на вітрах дотики стануть недбалими, погляди – ніжними ми зіпсуємо усе по гарячих слідах

*** ось і все – осінньо і безбожно бити дзеркала – моя стихія… падає на воду пил дорожній холод пробігається по шиї сонце десь у ранку на порозі з ароматом свіжої отрути… я зустріти янгола не в змозі надто не стикуються маршрути але біль наскрізний і судомний але шал – тваринний і гарячий я залишу кілька повідомлень… оленятко, я також незрячий б’юся головою головою ти мене не чуєш бо… не чуєш майбуття росте в мені травою я кохаєш я телефонуєш будь в мені назавжди будь як-небудь як твій кіт що ластиться зміїно… всі шляхи впинаються у небо й рвуть мене на рівні половини

ТЕЛЕБАЧЕННЯ її взяли ведучою на телепрограму про регбі тому що потрібна була сексуальна білявка щоб чоловіки які нічого не тямлять у цьому виді спорту не перемикали канал - заради неї так би мовити потроху заохочувалися і поступово розібралися у правилах на першому ефірі вона говорила мало і не по темі на другому - шокувала гостей студії дивакуватими питаннями на третьому – остаточно насмілившись – розказувала як треба грати у регбі як у житті казала вона – треба боротися за кожен шматок поля за кожне віяло за кожну футболку з ворожим логотипом до цього вона вела соціальне ток-шоу куди її взяли з тією ж метою що і на спортивний проект – спонсорам потрібні були рейтинги вона казала: ось тепер я працюю у спорті але я колись працювала на соціальному ток-шоу я можу стільки розповісти про чужі проблеми я так обізнана у житті знедолених я знаю все про наркозалежність я прочитала історію хвороби цього світу але зараз я вся у регбі по вуха у регбі і її вуста впускали у себе всесвіт а усмішка ставала схожою на регбійний м‘яч –такою ж видовженою і легкою на перший погляд

*** на джинсах потертих - сліди від рясної трави, ручної трави - не дощі лиш бувають рясними, а звірі ручними і хвилі усі острови чимдуж заливають - бо весни, бо осені, зими і літа солодкі немов пізнавання тебе примружені дотики, клаптики цивілізацій торкаються шкіри, ховаються поміж дверей збираючи підданих серед іскристих пульсацій і сором дерев прикривають старі голуби бо помахи крил - це не просто вибагливі жести і в ніч проростають гриби мов скарби даруючи те що крізь митницю не перенести бо кожен кордон має право на інший кордон а ти свої сни наче стиглу білизну розвішуй щоб зранку дізнатися - що є ривок, що полон і звідки життя обирає не кращих а інших

*** переспавши з жінкою про яку мріяв думаєш — що робити далі? у які світи у які виміри крутити педалі здавати медалі як їй сказати про головне чим її в безладі цьому втримати коли листя засипає мене гомінкими римами... просто у простір робиться рух і там де літають теплі цитати хочеться не розтискаючи рук з нею під музику засинати

ЇЇ СІМНАДЦЯТЬ між симпатичним хлопцем з шармом з хорошим почуттям гумору і симпатичним хлопцем з машиною я завжди обираю другого сказала оля на своєму сімнадцятому дні народження майже як тост потім після дискотеки віддалася на задньому сидінні сріблястого ланоса така святкова і п’яна він не подзвонив та й про що їм було б говорити навіть якби подзвонив би без шарму без почуття гумору але вона не змінила поглядів лише стала більш перебірливою у виборі авто а я от думаю ну що хорошого на тому задньому сидінні? після такого кохання у її волосся ніколи не вплететься випадкова травинка її запах ніколи не залишиться на простирадлах у котрі ніхто не загортатиметься вдихаючи глибоко спогад про солодкі стогони теплі губи граційні вигини шиї та у кожного своя романтика у когось навіть виробнича у кожного своя правда у когось навіть українська і своє уявлення про статеві стосунки у когось до речі і без романтики і без правди але оля ти розумієш все може бути інакше розумієш... хоча про що я?

у твої-то сімнадцять навіть зі сріблястого ланоса можна виходити мов на подіум не соромлячись власного щастя і розмазаної червоної помади

СПІЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ у неї ранок починається з себе – сонце сходить пізніше у неї презентації прямі включення урочисті заходи у неї прихильники розмови по телефону без ліміту на слова для нього викинути сміття вже подія у неї фітнес сальса йога у неї світ у руках небо в очах коробка-автомат бо так зручно у нього пульт у руці і

її велотренажер для того аби пришвидшитись у неї косметолог у нього ділер у неї психоаналітик у нього сусід-алкоголік у неї безпечний секс з ним для нього немає безпечного сексу як і безпечного кохання бо кохання завжди небезпечне вони давно разом – колись вони були уважнішими до дрібниць колись дрібниць не існувало

*** любов пахне клеєм любов пахне слиною любов з тобою любов з країною і перша – ліпша а друга – інша бо перша вийшла і друга вийшла з такої хащі з таких околиць де ночі важчі де очі коле тому що межі в обіймах теми я їх відстежив і відокремив і ми вдихнули – вино і воду свою провину - свою свободу хоч пересилюй хоч ототожнюй... мене пробило і я порожній

*** розставляв прапорці заплітав тенета десь блукав і сам ніби дикий звір а вона питала – ну де ти де ти? я кохаю тебе повір заганяв себе у невпиннім русі ніби світ чужий ніби світ тюрма та одного разу кинув усе й повернувся а її нема

СЛЕМ дайте мені пободатися – я люблю бодатися дайте мені – сісти на терези я вивчив усе – молитви, акафісти я захлинаюся від шизи хто тут спроможний на вчинки – ходімо разом хто тут забив на все і про все забув? розум скінчився але лишився сарказм мене звати нео – хто ще не чув? матриця це село між буринню і конотопом скошені – так прикольно стирчать поля думаю тут знаходиться центр європи зоряне королівство без короля ера – загнулася переродилася ера залпами ллють вино з пробитих судин... випий води закохайся у комбайнера дівчино ти для мене – номер один!

*** дівчинко ти пахнеш конваліями дівчинко я пахну тобою світ переминається з ноги на ногу непевний цей світ можна вірити можна не вірити але з такою любов’ю краще літати аніж переривати політ це - відчуття безпеки, це тонкі капіляри які я виводжу в тобі своїм язиком ходять вечірнім містом наші примари ніби гортають давній фотоальбом всі ці світлини всі ці дивні обличчя всі ці листи які написав наперед я кілька разів дізнавався що таке відчай пив з ним на брудершафт бідкався тет-а-тет знаєш, ти поряд - і я забираю слова, віддаю їх так, задарма нехай вигинається мить наші прощання мережать бентежать лютують наше сонце на кінчиках пальців бринить можна вірити можна не вірити але з такою любов’ю солодко перетинаються - видих і вдих дівчинко ти пахнеш конваліями дівчинко я пахну тобою небо тремтить від дотику пальців твоїх

*** у піч - папірці де печатка «затверджено» що коїться в серці не знає ніхто я вимкнув систему самозбереження я їм чебуреки біля метро повітря на видиху пахне цибулею яка там любов – перепалений жир! вальсують краплинки і куля за кулею у пекло зтікає розпечений мир і праця і травень – якому до біса ми і всі наші кеди і ваші пальто… дівчата часами бувають актрисами бувають веселими – сильними – ницими – кицьками – щирицями – справжніми крисами – принцесами – шльондрами - білими лисими прямими - висотами і бісектрисами… як добре усе я хитаюсь – надгризений! я їм чебуреки біля метро

*** довгi розмови крізь які проступає туман і гірські підйомники котрі скриплять над шорсткою поверхнею світу поміж улоговин розчиняється минуле зникають сумнiвнi орiєнтири і дощ у низинах перетворюється на снiг у верхiв’ях тієї ночі ми не могли прогавити шанс остаточно звільнитися й шли по трубах немов по трупах нездійснених видінь понад рікою часу котра здавалася бурхливим холодним потоком обережно аби не впасти ми балансували між сп’янінням і жагою любові так як балансують канатоходці за інших обставин все могло обернутися трагедією але сенс життя не у ній а у можливости подолати перешкоду і коли все склалося вдало тобто нам таки вдалося ступити на м’яку засніжену землю ми не казали що все це безглуздя співзвучне з вчинками котрі робляться заради кохання зовсім ні ми просто робили кроки один за одним потім ми зідзвонювалися з примруженими і заспаними операторами алкоголю і роздмуханих вітрил й домовлялися про спільну вечерю згодом хапали повітря аби якнайдовше пронести у собі цю тишу і вже не тямлячи що власне відбувається

я цілував ii довгу зимову втому у самісіньке серце у самісінькі сни не тямлячи себе лише відчуваючи потік який винесе кудись де точно будеш ти лисичко напевно там будеш ти іншого не дано іншої не треба

*** пісок і літо дощі та райдуги цілунки легко стають укусами наскрізний струм у потоках патоки... твоя порядність така спокуслива не я ловлю тополині пестощі не я життя вимірюю курсами (чиїсь конспекти і зайві ревнощі) твоя порядність така спокуслива твоя відсутність така заплутана твої приходи такі наповнені ти недочута ти переслухана ти божевільна ти некерована усе твоє - що я мушу вивчити усе твоє - що я хочу відати титититититититититити тититититититити - ти (а раптом щось би тобі не личило то наведи вже курсив і видали) твої симптоми твої діагнози fаshion tv і серце Ісусове... температура високі градуси твоя порядність така спокуслива нічна теорія східні практики

вино з гурзуфу вітер з атлантики так дивно бути з тобою поряд коли свобода – найвищий поверх... ти відчиняєш прозорі двері ти розчиняєшся в атмосфері ти божевільна ти некерована і недочута і переслухана... твоя відсутність - така заплутана твоя присутність - така наповнена

*** запорожець пішов за морозивом і собака принишк у траві добре так – володіючи позами відчувати любов землі по бульвару неначе по сцені – і– через парк – від побачень-розлук... у аптеки збиралися генії продуктовий їм більше не друг

*** і погляди зіткані з твоїх мовчань і те що ти врешті решт спромоглася вимовити це такі коливання – звичайнісінькі інь і янь що проникають у простір – без міри, між вимірами ти торкатимешся перед сном його плечей ти цілуватимеш стигми прислухаючись до дихання але скільки там тобі ведведено днів і ночей аби встигнути аби відчути проникнення легко літати, легко вскривати світ? птахи не говорять поміж собою… проносишся перевертаєшся падаєш на живіт і захлинаєшся отією любов’ю… мапи доріг – змії вистрибують з них келихи на прощання стають – важкими кожен твій поцілунок видих вдих... так ніби гримнули по них дверима і що ти тепер – сам на сам сам на сам запитай, але жодні поради безсилі і вигинаючись – хвилі дякують небесам і небеса схиляючись цілують солоні хвилі

*** тихо цілуючи протяг у спину чи здобуваючи чергові бонуси хтось пригадає і цю країну і свої підліткові комплекси а любов чекатиме біля зупинки і сама собі по маршруту поїде а ти звіряй – вислови вчинки ніби і не було нічого ніби ланцюг обривається від сили вітру ніжність шукає тебе за своїми ознаками і те на що ти спромігся - підтримує віру і те на що не погодився - продукує натяки за якими не те щоб прірва а спроба знищити минуле буденне раптове - є що втрачати... знаєш з часом сни стають віщими тому все менше хочеться спати

*** клен опустив долоні на фари і машина заплющила очі ти не хочеш і тебе кумарить що тебе так само не хочуть ти боїшся та допомагає віскі кола але врешті-решт таки... кола ти боїшся що тебе немає ти боїшся ... тебе не було ніколи

***

Н. Годунко перші морози і колючі дотики сніжинок з розставленими пальцями котрі не можуть відмінити наближення до асфальту що ніби злітна смуга знову підбирає їх і несе за вітром жінка у якої все лише починається каже - все скінчилося мої стрибки зі стрічкою мої вправи з м'ячем моя художня гімнастика і мої оргазми які доводили мене до сліз до ридань невже це кінець та ні - відповідаю я – оргазми точно ще будуть і вона злиться загортаючись у ковдру так ніби я недодав їй кілька балів головуючи у суддівській комісії так ніби я не платив любов'ю за любов старанно відповідаючи на її смски і на вимоги її гнучкого тіла зима - це сезонний ярмарок почуттів зима - це віртуозні піруети віхоли зима - це час заклеювати вікна аби вберегтися від великого світу де ніжність дорівнює смерті а на дорогах ожеледиця і падати легко

*** коли тобі говорять про довіру – чекай зради коли хтось ставить крапку – сміливо розраховуй на кому адже немає безсилля не приреченого на владу над усім що не належить нікому і моя любов – як сенс і як сумнів – сильна і мої платани здіймають угору крони ти можеш сказати комусь що ти вільна але скажу – пішли додому й підеш додому хто різав вени хто пив з них солоні соки хто підстригав дерева аби не росли вище знає – життя це безперервні потоки і якщо сон в руку – то сон віщий втім я завжди вимагав – дай, треба! і відбувалося – тут а потому – всюди бо врешті-решт те що стискає ребра в люди піде з мене піде й буде

*** цього не назвати ніяк нібито життя навпаки важчає осінній косяк світяться до ранку зірки шелестять листки мов плащі як мене сюди занесло? тінь твоя зникає в дощі наче і тебе не було

*** справа досвіду – спростування життєвих істин справа настрою – наслідування народних прикмет але для активного відпочинку завжди знаходиться час і місце якщо встиг придбати гранатомет і тоді вся земля для тебе – чим не поле бою? ну принаймні найближчі території варто взяти в полон за любов за волю - за все що сталося не з тобою – священний вогонь прицільний вогонь суцільний вогонь! аби кров хванчкарою текла – з увсебіч потрапляючи в воду а по венах стрибав скажений гемоглобін… хочеш брате свободи – на тобі брате свободу… в небі птах в полі воїн – у цілому світі – один

*** світе мій... не мій - німий - однаково сиплеться і стелеться собі місто кисельова чи булгакова тоне у цвітінні та журбі абрикоси і раптова паморозь ніжність пахне всупереч новин ніби щось збулося чи примарилось ніби разом– зовсім не один і метро куняє заспокійливо і дніпро несеться у депо цим таким рясним хорошим києвом кращого напевно не було і я сам – не сам – весні нашіптую розливаюсь у солодкий плин де моє питання – твоя відповідь алкоголь закоханість і дим

*** ось так – під ковдру залізти і ніби собі втекти від часу що може загризти просто – на раз два три і слухати і відчувати як у сухій пітьмі проростають цитати і виникають пісні лунко мов кроки по сходах тихо мов перший подих першої в світі весни чуєш, не зупинить мить бо ілюзорний спокій та роз'єднають з тишею – пульти по обидва боки зброя для самознищення... телевізійна картинка ніби остання зупинка

*** давайте говорити ні про що бо всi ми вщент розвіяні вітрами і равлики з-під наших підошов щось тихо промовляють понад нами і мить буденна клеїться до слів і далі йде по вигорілій мові і соняхи приваблюють жуків і ніч згортає переливи крові давайте обертатися навспак давайте напинати ці вітрила... нехай це буде виклик або знак нехай це будуть – руки або крила

*** харчуючись підніжним кормом у забутті немов у келії шукаєш ідеальну форму вишіптуєш свої артерії кому клітини кому висівки принади можуть стати вадами а ти уперто робиш висновки... вода стікає брили падають змивай зі стін усі малюнки щоб не залишилося сліду я вдосконалив розрахунки я піраміда піраміда а ніч як завжди - сяє біситься та зневажаючи прикмети я розтинаю світло місяця я почуваюся ракетою слова що пахнуть полуницями і руки що ростуть відкритими... я всі зірки зберу криницями і зранку питиму

*** мессершмідт впаде на підвіконня скаже хтось: чого тобі не спиться?.. травень-місяць курить на балконі воду п'є з труби – немов з криниці ніч м'яка перерахує ребра як циганка вигадані гроші дівчинка прийде така як треба я без неї дихати не можу сяде тихо-тихо на коліна і красива і така пропаща ніби все – рожевий крем і піна – чи колада чи якась інакша у траві сюркоче вперто коник в небі дотлівають діалоги: фейєрверки – в свято перемоги фейєрверки – на останній дзвоник фейєрверки ніби рвані квіти небеса в очікуванні зливи знаєш завжди є чому радіти хеппі енд, мала, кінець. щасливий.

*** між нами вода і відсутність мостів – ніщо не завадить ковтати тумани і ніби усе чого дійсно хотів – впливати у подих південних вітрів де небо і дно – два великі екрани дві пари очей в коридорах нічних дві хтиві змії під футболкою літа… я майже торкаюся теплих твоїх уявлень про сни поза межами світла ти м'ясо моє і кохання - моє і риби мої і мій час на зап’ясті… і щастя не тямлячи де воно є купається в щасті

*** Я виміряв долю – така як була, Сніжинки за комір лягали легкі І слово текло від крила до крила, І риби повільно пливли за буйки. Яку тобі лінію креслити ще? Яку тобі книгу гортати вночі? Навіщо цей білий злетів на плече? І звідки цей чорний на іншім плечі? Я гнався за тим, чого знати не міг, Я дихав свободою листя і трав. І бензоколонка, немов, оберіг Світила ліхтариком пізніх заграв. Хай буде – я думав – така як була. Щоб наші сніжинки лягали легкі. І слово текло від крила до крила, І риби повільно пливли за буйки.

*** розвідні мости відкриті канали провидіння завжди веде наосліп я тебе не питав але ти сказала: ти така ж падлюка як всі дорослі розповзалося сонце мов код да вінчі закипала кава у хіросімі нас попереджали - ви геть не вічні (переважно щури принагідно свині) і на картах місцевості - білі плями та в обличчя світло – м’яке хвилясте... хто закриє очі твої руками коли серце стрибає до ніг баластом? але дим без вогню мов нектар для вдиху та не треба вважати що все так просто якщо вихід є – ми знайдемо вихід ми такі ж падлюки як всі дорослі

*** так мала б виглядати королева англiї не справжня - уявна схожа на алiсу в країнi див вона звiдкись знає поiменно всiх ангелiв і може забути слова але точно вiдтворить мотив часом скаже: небеса нiколи не будуть порожнi i розумiй як хочеш або просто собi - забудь її картинки химернi й далекi як сни подорожнiх її поцiлунки повiльнi як осiнь як ртуть рiч авжеж не в сезонi чи несезонi не у тiм що припливи затоплюють острови... бо коли вона весела - трава проростає на пiдвiконнi коли сердита - нiде немає трави та одразу вiдчутно: що спокiй а що покора вимкнувши свiтло легше збагнути свiт її руки тонкi її шкiра майже прозора вона тремтить коли я цiлую її живiт

ПОВНІ ОЧІ крізь відкриті вікна автомобіля залітав тополиний пух і травневі комахи на мить зависаючи у салоні ніби чиїсь душі над рікою через яку перекинуто міст і дерева на островах спонукали дніпрову воду рухатися далі за течією ти сиділа праворуч від мене в купальнику і пісок осипався з ніг і плечей ніби спомини ніби дні ніби липкі останні ночі цієї весни дзеркальні окуляри відбивали світло – аби не було його забагато і наша швидкість зростала настільки що вже не було чутно слів жодного жодного розтоплена карамелька поцілунку на засмаглому плечі миттєво вихоплені погляди перехожих все і так ясно – вода у небі небо у воді і як не пручайся – повні очі сонячних променів

*** хмарини в простирадлах – білі-білі пливли собі в прозоре й золоте... і чайки відлітаючи на схилі світили крила - у аліготе я бачив шию вашу і голубив я цілував засмаглики плеча і музику нічних одеських клубів за вашими підборами вивчав а ви мене ловили у капкани а ви мене заводили у тінь і зірочки ховалися в платани зворушливих вечірніх тріпотінь в котрих - лилося - пінилось - лунало і щось на вушко вечір шепотів і хвилі безсоромно нас гойдали і місяць загубитися хотів

*** Історія помсти – це теплі родинні стосунки, де варто позбутись дружини, щоб звабити тещу. Спочатку невинні зв’язки, нетривкі поцілунки, а потім – на площу, у пащу, бризкати кетчуп. Усі застороги, звичайно ж, лунатимуть всує, бо робляться тими, хто так і не вийшов з підвалів. І день помічає - як ніч, поза ним, коронує рудих мушкетерів і сірих своїх кардиналів. Та десь понад річкою – рветься дощу пуповина. Допоки вітри ще розносять дитячі малюнки, ти можеш зазначити: всюди моя Батьківщина… Сльоза Богородиці, стерті у порох коліна, а далі як завжди – історія помсти, родинні стосунки…

КОЛЯДКИ І ВАЛЬСИ Як хочеш - забудь, як не можеш – візьми собі трохи сонця з цієї зими як спогад польоту, як біле на чорному тлі, або як дарований символ, навіяний знак. Як пальі крізь воду минає епоха, минає біда, в театрі тіней - попідтинню хода... Ми всі час від часу блукальці. І німбами нашими встелено дах, і ворог полює на небо в очах, а чує колядки і вальси. Ми можем по-різному, маємо хист. Нам ранок дарує святий машиніст, але провідник буде проти бо доля не цукор, а щастя не чай. І як його радісно не зустрічай завжди відчувається спротив. Але ти засвоїв потрібні слова, щорічні провини, щоденні дива. Ти сам собі майстер і лікар. І сходяться друзі, і котиться віз, і там де зростав молодий верболіз – проноситься вирок, як вихор. Бо десь в атмосфері пробито дірки. І серце пропалюють тихі зірки, і в'ється туманом нірвана. І річка блищить аж до самого дна, і жде, і не спить - та що біля вікна – далека, як берег - кохана.

*** все лише треба зібрати докупи перемолоти – щоб вівці злизали... наше життя - це знайомі маршрути пізні прощання і теплі вокзали легко деревам тікати за обрій щоб не стріляло під помпою серця але яким би не був ти хоробрим – колються ранку розчавлені скельця бо переплутано координати й сни ніби відра з брудною водою і голоси що не зміг пригадати – наздоганяють і йдуть за тобою

СВІТАНКОВЕ ШЕПОТІННЯ ти будеш з нею разом? так ніколи хіба що її коси відростуть і равлики по них повзтимуть в море збирати невловимі промінці ти віриш у приреченість любові? що сниться у досвітніх літаках коли доба женеться за пілотом і лізе під спідниці стюардес? холодна риба каже монітору: я у тобі вмикай динамік серця і сльози проступають на екрані і мироточить образ на стіні та пташки у давно відкритій кліті стають живою римою свободи їм треба їсти пити а летіти нема куди та і від кого – теж тим часом перехилено ваги і по дахах біжать веселі тіні коханці довго труться об підлогу щоб потім попрощатися на сходах ти будеш з нею разом? так ніколи

ти буде з нею разом? ні завжди ти будеш з нею разом пити небо? ти будеш доглядати її жах? дві голі жінки сплять на підвіконні по різні боки лінії вогню коли вони прокинуться між ними промінчик з шибки тихо зісковзне і світ на половини розрубає

*** вночі пливуть дерева нетутешні чарівні як на згині липня тижні і розмовляють вишні та черешні ледь чутно про події дивовижні і дівчинка чиє волосся чорне а дихання нестримне і гаряче ногами стисне дикістю огорне неначе місяць вибухнув неначе усі птахи зірвалися раптово і крилами відштовхують повітря щоб яблуком на землю впало слово щоб ноти затремтіли на пюпітрі вночі пливуть трамваї і машини метелики – і все перед очима вночі пелюстки моляться на шию цілунками котрими тебе вкрию... нехай шумлять свої і протилежні нехай бентежать стишені та ніжні і щось говорять вишні вишні вишні і щось відповідають їм черешні

НЕМА Розставляв прапорці, заплітав тенета, Десь і сам блукав ніби дикий звір, А вона питала: ну де ти? де ти? Я кохаю тебе, повір. А вона дзвонила йому надвечір, Не чекаючи поки подзвонить він. І кохання тримало її за плечі, Й кошеня звивалося біля колін... І птахи, що у сни її залітали, І вогні, що з'являлися і не зникали, І цілунки, котрими ловила тишу Обертались на гру - божевільну і хижу. Але билося серце і в серці лунало: Мала, я ніколи тебе не залишу. Він шукав поясненнь, робив зауваження, Доки сонце сідало над жилмасивами, А вона все ловила якісь відображення, Бо їй просто хотілось чогось красивого. Він казав - ми ніколи не станемо іншими, Він благав дочекайся, а там побачимо. Їхні ночі були показово грішними, Аж настільки, що не вимагали пробачення. Але справжня ніжність нічним експресом Пролітає, лишаючи присмак болю, Він приходив невчасно, прощався весело, Говорив - щось назавжди єднає нас із тобою. Заганяв себе у невпиннім русі, Ніби світ чужий, ніби світ - тюрма. Та одного разу кинув усе й повернувся. А її нема.

*** моє покоління приходить до тями як вовк із мультфільму «ну – постривай!» нас шили руками нас вчили роками no money – no honey, no woman – no cry і спроба сказати за всіх – це неправда але прослизає – як щур у підвал надія на себе - надія на завтра бо сонце – медуза, бо світ - карнавал, будинок з химерами, кримські сонети… ми вас дочекалися, будьте людьми! про нас говорили народні прикмети про нас шелестіли бармени з корчми про нас забували – бо рано, бо пізно, бо бігають клоуни в синіх трико. бо де наша слава, бо де наша пісня? бо постріли наші – завжди в молоко і ми молодці – ми при стайні, на сіні, колись надзвичайні, колись емоційні, і наша свобода така вона розчиняється в хлорці і глянці їй мариш вночі, нею спльовуєш вранці бо надто міцна і гірка

ОСТАННІЙ. СУПЕРОСТАННІЙ. у серці ночі живе пружинка туди-сюди туди-сюди рівномірні стискання у оці місяця живе любов принцеса курва саламанда сніжинка намальована мізинчиком на дверях тролейбуса на склі обрію у котрий намагається пробитися метелик – останній, незрозуміло звідки явлений схожий на диво - хоча які вже тут дива? – суцільні планові роботи ти знаєш на що перетворюється розлитий чай незручної розмови? ти заєш чим стає останнє синхронне здриганя? ти знаєш де відлунює нашепочене у вухо: кінчай у мене зараз заповни мене собою о мій розпатланий скорпіоне, о мій козирний козеріг! ... птахи залітають у сни і їх розфарбовують ти заходиш в кімнату, повільно сідаєш твої добрі ангели все запам'ятовують все про що ти й так краще за інших знаєш: у світлі телевізора живе змій у світлі телевізора живе шал у світлі телевізора живе змій виповзає і твердне в долоні а за вікном ліхарі зазирають за комір січня десь вдалині розкриває обійми віхола але лягаєш спати і не хочеться дихати так необтяжливо ніби попереду вічність