Kazkydliakorolewypoli

КАЗКИ для Королеви ПОЛІ

А.Л.А.Л.І.Д.

1. МИШАЧА ДІЖКА Жили-були Дідусь і Бабусь. І мали вони мудрого і сильного господаря-кота на прізвисько Маленький Король. Маленький Король мав золоті очі, білі вуса, тигрові смуги, левовий комір, пухнасті штани й довгий хвіст із білим кінчиком. Королівське виховання не дозволяло йому лазити по столах і псувати меблі в старому замкові, повному світла й повітря. А володіння Маленького Короля розкинулися між довгим озером на півдні й безкрайнім степом на півночі, між яблунево-

сливовими садами на заході й абрикосововишневими – на сході. Дідусь і Бабусь доглядали крихітний город під фортечним муром, де, мов два хобіти, вирощували всілякі овочі. А Маленький Король займався королівськими справами – правив своїми володіннями, де жило багато маленького народу: доброго й злого. Найбільше із усіх цінував Король відданих слуг, Дідуся й Бабуся. Вони ніколи не забували налити йому свіжого молочка й покласти до миски морозиво-рибку. Мав Маленький Король і ворогів, древніх і сильних королів-сусідів, але про це піде мова іншим разом. Якось зібрали Дідусь і Бабусь золоту кукурудзу й поскладали її до діжки. Діжку поставили до комори за фортечним муром, який оточував глибокий рів із водою. Кукурудза була потрібна Дідусю й Бабусю, аби пекти кукурдзяні колобки й вижити довгої й суворої зими, що панувала в країні Маленького Короля по півроку. Тому запас кукурудзи мав стратегічне значення. Раптом, коли зима вже замела всі дороги й скувала панцирем криги озеро, Маленький Король запідозрив щось погане. Під час одного із обходів своїх володінь він відчув у коморі мишачий запах. Миші, численний і злий народ, прогризали діри в щільній обороні старого замку й крали все, що потрапить їм до ненажерливих лап із гострими кігтями. Маленький Король обйшов усю територію, але

не знайшов ні мишей, ні мишачих слідів. Проте запах нікуди не зник і за день, і за два, і за три. Маленький Король погано спав, крутився на королівському ліжку під теплою пічкою, яку топив Дідусь. Недопивав молоко й недоїдав рибу. Дідусь і Бабусь переймалися за здоров’я свого улюбленого Маленького Короля, але нічим не могли зарадити горю. Неочікувано, під час чергового обходу території старого замку, в коморі, Маленький Король помітив високу діжку з кукурудзою, накриту кришкою. Він застрибнув на неї і мишачий запах підсилився. Маленький Король пошкрябав кришку, але підняти її не зміг, бо його слуги міцно закрили її, аби вберегти кукурудзу від злих і ненажердивих

мишей. Тоді він покликав Дідуся. Дідусь відкрив діжку з кукурдзою, а Маленький Король – хоп – і застрибнув усередину. Аж раптом з-під курурудзи полізли численні миші, а з мишачих вусів звисали шматочки кукурудзи. Маленький Король не розгубився й переловив їх усіх, включно зі старими у потертих сірих шубах і малими, ще голих і рожевих. Так з’ясувалося, що миші прогризли дірку в кришці діжки й бенкетували кукурудзою, мало не залишивши Дідуся й Бабуся без кукурудзяних колобків. Після цього до Маленького Короля повернувся апетит, і він із задоволенням і з добавкою пив молочко та їв заморожену рибку. А Дідусь і Бабусь раділи, що Бог послав такого мудрого й сильного господаря – Маленького Короля – який врятував їх від голодної смерті.

2. ОЛЕНКА ВОЛОХАТА ТА НЛО Тяжко-важко жили Дідусь і Бабусь. Узимку їм доводилося нелегко через морози та сніговії. Особливо Дідусю, який і вдень, і вночі пильнував вогонь у печі. А навесні, влітку і восени Дідусь і Бабусь потерпали від різних ворогів. Дякуючи Маленькому Королю, вони не боялися, що жадібні й ненажерливі злодії – миші – пожеруть їхній урожай. Але щоб той урожай зібрати, багатьох ворогів ще треба здолати!

От, наприклад, розквітли нарциси. Бабусь дуже любить ці квіти, дбає про них. До речі, як гостювала в їхньому замку її величність королева ПолІ, то вона теж дуже допомагала прибирати на клумбі. Але кожного року, у квітні, налітає злюща Оленка Волохата і пожирає пречудові білосніжні нарциси! Згодом, коли розцвіте полуниця, то вона й полуничні квітки пожере. Отакий страшний ворог! Бабусь бідкається, шукає в Інтернеті, як Оленку Волохату здолати. До речі, у Вікіпедії написано, що цей жук російською мовою називається бронзовка мохнатая, а на латині Tropinota hirta.

- От якби наш Маленький Король допоміг нам переловити всю Оленку Волохату, мріє Дідусь. А Маленький Король тим часом тільки вдає, що спить, простягнувшись на весь зріст і простеливши пухнастий королівський хвіст на розкішному ліжку, покритому тигровою шкурою. Він чує про біду своїх підданих і міркує, як їм допомогти. Бо й сам шанує красу і любить відпочивати серед ароматних нарцисів. А ще Маленький Король розуміє, що Дідусь і Бабусь дуже цінують допомогу і віддячать йому своєю любов’ю та ще й смачненькою рибкою.

- Я згадала, - радісно вигукнула Бабусь, - треба розставити на клумбі синій посуд

з водою. Оленка Волохата любить синій колір, летить на нього й топиться в воді. Так і зробили. Після важкого дня Дідусь і Бабусь дуже натомились. Маленький Король жалів їх – лащився хвостом, дозволяв чухати собі шию, муркотів. Нарешті полягали спати. Тільки задрімали – раптом страшне дзижчання наповнило замок! Наче сто оленок волохатих увірвалися до покоїв! Або наче в замок залетів НЛО – неопізнаний літальний об’єкт. Дідусь і Бабусь дуже злякалися, не

знали, що робити. Особливо настрашилася Бабусь, вона так боялася всіляких комах! Тільки Маленький Король не розгубився. Він чудово бачив у темряві золотими очима. І розгледів, що то не сто оленок волохатих і не НЛО, а лише один жук, хоч і великий. Можливо, то був хрущ. Але Маленький Король не став довго роздивлятися. Він спритно зловив жука-велетня лапами і відразу ж його з’їв. Дідусь і Бабусь здивовано слухали, як Маленький Король хрумкає їхнього нічного ворога. Вони так і не дізналися, що то було за НЛО. Так Маленький Король врятував своїх підданих. Дідусь та Бабусь дуже дякували йому. Вони хвалили свого рятівника і частували смачненьким молочком.

3. СМЕРТЬ КЛІЩА Бачили-перебачили різного Дідусь і Бабусь. І добрих звірят і лихих людців. Але більш за все гидували Дідусь і Бабусь паразитами. Паразитами називали істот, що присмоктувалися до когось і пили їхню кров. Паразити мали настільки ненажерливий характер, що більшість добрих звірят і порядних людей, помирали від виснаження. Іншими словами, паразити випивали всю кров, до останньої вишневої крапелинки, мов сік із коробочки з трубочкою.

Але Маленький Король не вірив пересторогам, які не втомлювалися повторювати йому Дідусь і Бабусь. «Наш любий, Маленький Король, не треба ходити темним лісом за старим цвинтарем. Там, на високих в’язах і розлогих кленах, повно паразитів. І найнебезпечніший із них – Кліщ. Цей паразит страшніший і ненажерливіший за Перевертняполіцейського, Вовка-гопника, Відьмуконтролера й Троля-політика. Бо Кліщ непомітно запустить довгі й гострі ікла-кліщі тобі, Маленький Королю, під шкіру. Проткне твою артерію, мов трубочка – картонну коробочку, та висмокче твою королівську кров, наче вишневомалиновий сік!» - в один голос попереджали Короля Дідусь і Бабусь. Але Маленький Король мав багато сили й сміливості, тому нікого не боявся. Ні Кліща, ні інших почвар, народжених на Темному боці Місяця. Маленький Король мав матір, зірку на ймення Сонце, й батька, вітер на ймення Вільний. Саме тому Король бігав швидко, мов Вільний вітер, і сяяв навколо золотими променями, мов зірка Сонце. Аж якось весною, коли абрикоси зацвіли рожевими квітами, а їхні білі пелюстки прикрасили смарагдові трави, пішов Маленький Король до темного лісу за старим цвинтарем. Сонячні промені ледь пробивалися крізь густу павутину кленового й в’язового віття. Не чути в темному лісі й найменшого з братерства Вітрів. Бо надто густі кущі чортової бузини росли під

високими деревами із густими кронами. Маленький Король відважно крокував темним лісом, шукаючи Кліща. Король мав на меті відплатити паразиту за зло, яке Кліщ зробив добрим звірятам і порядним людям. «Я найду його й буду судити справедливим королівським судом: покараю на горло!». Так думав Маленький Король, вистежуючи паразита ледь видимими стежками темного лісу за старим цвинтарем. Минув день і ніч, і наступний день, і наступна ніч, а пошуки Кліща нічого не принесли Маленькому Королю, окрім утоми й голоду. На третю добу, обшукавши весь темний

ліс, включаючи пташині гнізда на верхівках дерев і лабіринт Крота під землею, Маленький Король повернувся до старого замку. Він мав поганий настрій через невдачу, що спіткала його у боротьбі зі злом. До того ж, щось нестерпно свербіло й боліло Маленькому Королю десь на загривку, там де починався його левовий комір. Дідусь і Бабусь дуже зраділи поверненню Маленького Короля. Вони почастували його морозивом-рибкою й свіжим молочком. Але Маленький Король був настільки виснажений, що впав посеред замкової кухні й не міг звестися на лапи. Дідусь і Бабусь злякалися й не могли зрозуміти, чому Король відмовляється від чарівно-смачної їжі? А Маленький Король настільки зле почувався, що не міг нічого промовити, аби пояснити, де він був і чого виснажився. Та йому це було й невтямки, бо раніше такого ще не траплялося, скільки би він не носився своїми володіннями, швидкий, мов Вільний вітер. Раптом здогадка одночасно сяйнула Дідусю й Бабусю. «Це схоже на роботу паразита!» - подумали, без слів розуміючи один одного, Дідусь і Бабусь. Бабусь зробила пальпацію шиї Маленького Короля, й знайшла Кліща. Паразит уже роздувся до розмірів перепелиного яйця, напившись Королівської крові.

Дідусь узяв серветку, аби не торкатися паразита пальцями, й вирвав Кліща із тіла Маленького Короля, відірвавши паразиту голову із страшними й гострими іклами. Паразита, загорнутого в серветку, Дідусь спалив у пічці, а попіл витрусив за фортечний мур, де його розвіяв Вільний вітер. Тільки-но це трапилося, Маленький Король ожив, і з великим апетитом поїв рибку з молочком, а після того попросив добавки. Коли їжа скінчилася, Маленький Король відніс посуд до мийки, подякував Дідусю й Бабусю за порятунок і міцно заснув на королівському ліжку, устеленому тигровою шкірою.

4. ПОМИЛКА КОРОЛЯ - Наш дім – наша фортеця, - часто повторював Дідусь, замикаючи замок на всі замки. Бабусь погоджувалась, а Маленький Король не надто прислухався. На той час у Маленького Короля були інші клопоти. Він саме познайомився з Чорною Графинею. Точніше, це вона захотіла познайомитися з Маленьким Королем і щодня запевняла його що тепер він – її найкращий друг. Вони подовгу сиділи на даху літньої замкової кухні. Чорна Графиня безперервно

муркотіла, а Маленький Король уважно слухав. Про що вона розповідала? Та про все на світі! Про те, що відбувається в сусідніх королівствах і які недобрі сусіди-королі. А надто добре вміла вона муркотіти, про те, які в неї негаразди й біди. Маленький Король співчував своїй подрузі і як справжній друг був готовий їй допомогти. А Чорна Графиня вигадала от що: щоб Маленький Король впустив її до свого замку. Звісно, треба було, щоб Дідусь і Бабусь пішли з дому. Була зима. Дідусь і Бабусь мали важливі справи у тридесятому королівстві. Тож вони поїхали, а Маленький Король залишився господарювати на подвір’ї. Чорна Графиня сказала йому, що саме час впустити її до замку. Маленький Король перевірив усі замки` і виявив, що кватирка зимової кухні замку не зачинена зсередини. Він легко відчинив її – і Чорна Графиня вскочила до замку. Тим часом, у Маленького Короля виникли нагальні справи: у коморі знову завелися порушники спокою – злодії миші! Тож він зайнявся мишачими ловами. А Чорна Графиня порядкувала в замку, як сама хотіла. Шукала смаколики – порозкидала всі речі, але нічого не знайшла. Адже Дідусь і Бабусь усю їжу завбачливо тримали в неприступному холодильнику. Коли ж

Чорній Графині набридли порожні пошуки, вона вискочила через кватирку – і більше її ніхто не бачив. Наступного дня повернулись Дідусь і Бабусь. Маленький Король усе ще наздоганяв мишей-злодіїв, які втікали аж до лісу за старим цвинтарем. Як увійшли Дідусь і Бабусь до замку, то здивовано охнули. Усі речі було розкидано. Але найгірше те, що кватирка була відчинена, через неї до замку заліз Страшний Холод і поморозив кімнатні квіти. А Дідусь і Бабусь так любили ці троянди й олеандр!

Коли повернувся Маленький Король, вони запитали в нього: Чому була відчинена кватирка? І хто був у нашому замку? Маленький Король усе розповів про Чорну Графиню. Але ж вона насправді не була твоєю подругою! Чорна Графиня лише хотіла прослизнути в замок, щоб з’їсти твоє морозиво-рибку й випити молочко! Маленький Король і сам уже все зрозумів. Йому було дуже прикро, що квіти замерзли і що в замку такий безлад. А ще він зрозумів, що якби Чорна Графиня була йому справжньою подругою, вона б ніколи не нашкодила його замку і його підданим. «Не можна довіряти всьому, що тобі розповідають. Треба вірити справам, а не словам. І королі помиляються!» – подумав він. Відтоді ніколи більше Маленький Король не впускав до замку чужих.

5. ПІДСТУПНЕ ЛИХО Дідусь і Бабусь відчували Лихо, що насувалося, ніби чорна хмара Буревію. Тільки хмару видно здалеку, а Лихо – ні. Від Буревію можна заховатися, а від Лиха не втечеш. Воно, лихо, невидиме й підступне, і стає видимим, коли вже пізно ховатися. Можна лише мужньо й хоробро вистояти під час Лиха, а коли воно мине – жити далі: боротися й радіти кожному дню й ночі. Передчуття Лиха з’явилося у Дідуся і Бабуся після пригоди з Чорною Графинею. Вони відчували, що ця кішка з чорною, мов Темний

бік Місяця, душею помститься за свою невдачу у пошуках смаколиків. Але що сталося, те сталося. Треба було запастися терпінням і мужністю, щоби гідно зустрітити Лихо. Натомість Маленький Король й у вус не дув, займаючись звичними щоденними справами, як годиться королівській особі. Щоранку, перед тим як скуштувати чарівний сніданок, що йому готував Бабусь, Маленький Король робив зарядку. Бо ж кожному, будь він королівського чи простого роду, треба бути сильним і гнучким. Тоді й Лихо буде не таке страшне, як трапиться. Маленький Король робив руханку щоранку, тренуючись у силових і гімнастичних вправах:

Спочатку він розминався, щоби кров швидко побігла по жилах і тіло розігрілося, підготувавшись до більших навантажень.

А потім відточував майстерність в бою із власною Тінню. Маленький Король виконував різні удари усіма лапами наносячи їй серії блискавичних і потужних ударів. Це були: ¾ «лапа Тигра», ¾ «хвіст дракона», ¾ «двієчка», ¾ «аперкот», ¾ «вертуня», ¾ «вистриб».

При цьому Маленький Король голосно нявчав, краще за Брюса Лі. І це ще не все. Королівська Тінь зазнавала: ¾ кидки через стегно, ¾ задушення одніє лапою та задушення двома, ¾ підсікання, ¾ захоплення за вуха й вуса, ¾ ламання Адамового яблока ¾ і багато чого іншого від майстра королівського самозахисту. Маленький Король вмів робити навіть «сальто-мортале»! Але Тінь так втомлювалася, що просила свого Короля не робити «сальто-

мортале», бо завжди боялася виконувати цю гімнастичну вправу. Аж ось минали солодкі дні, які, ніби коні, ласували квітневими смарагдовими травами. Минали ночі, які розпускалися ніби водночас десятки абрикосових й вишневих садків. І тоді сталося Лихо. Лихо буле одне із найжахливіших – Лихо Неоголошеної Війни. Дідусь і Бабусь не дарма підозрювали Чорню Графиню. Саме вона розпалила і без того войовничого сусіда Маленького Короля. Звали північного сусіда Лорд. Він мав багато землі з підданцями, що обожнювали свого господаря, Лорда. Лордові люди, ДядькИ й ТіткИ, могли піти заради нього на будь-що й слухалися його, ніби зграя лягавих собак. Плюс – Лорд мав молочну ферму і зариблений ставок, гарем і атопарк. І багато ще чого, що й не порахуєш. Але ж захотілося Лорду, з подачі Чорної Графині, мати більше. Більше землі, підданців і головне – золоте хутро, що його носив Маленький Король. Золоте котяче руно з тигровим забарвленням, левовим комірцем, штанями-шароварами й довжелезним пухнастим хвостом із білою кінцівкою! Лорд зовсім втратив здоровий глузд, зірвався з котушок. Лорду знесло башту, а Лордів мозок розтанув у валер’янці Чорної

Графині, ніби шматочок льоду під квітневим проміння Сонця. Лорд почав Неоголошену Війну проти Маленького Короля, накривши його землю Чорною хмарою. Чорна хмара окупувала небо й захопила в заручники Зірку на ймення Сонце, матір Маленького Короля. Без Сонячного проміння на землях Маленького Короля завелась Пітьма, найзловісніше породження Темного боку Місяця. Усе живе, рослини й звірята, Маленький Король, Дідусь і Бабусь, і, навіть злодійкуватий мишачий народець почали вмирати. А Чорна Графиня, якій Пітьма була рідною тіткою, сиділа поруч на даху головної

Башти фортеці Маленького Короля й голосно сміялася. На щастя, з тридесятого королівства верхи на Сяючому Драконі прилетіла Її Величність Королева ПолІ.

- Що тут відбувається, Маленький Королю? – запитала вона. Маленький Король розповів про підступність Чорної Графині і зажерливість Лорда. Її Величність Королева ПолІ впевнено сказала: - Ми переможемо! Саме для того ми робимо ранкову руханку, тренуємо «двієчку» та інші прийоми. Я розберуся з Пітьмою, а ти візьми на себе Чорну Графиню! Її Величність Королева ПолІ зробила три рази прийом, який у руханці називається «рубаємо дрова». Вона розрубала чорну хмару Пітьми і випустила на волю Зірку на ймення Сонце! А Маленький Король показав Чорній Графині прийомчики «двієчку» і задушення однією лапою. Він робив це легенько, щоб налякати, бо пам’ятав, що дівчат бити не можна. Чорна Графиня злякалася і швиденько вмовила Лорда на перемир’я. Так минуло Лихо Неоголошеної Війни, яке наслав Лорд із подачі Чорної Графині. Дідусь і Бабусь, а також усі звірята й рослини, і навіть злодійкуватий мишачий народець, - всі,

всі, всі припинили помирати, радіючи поверненню Сонця й Сонячного світла. Усі невпинно дякували Її Величності Королеві ПолІ. А Маленький Король ще раз упевнився, як небезпечно було водити чужих додому. Він продовжував тренуватися й удосконалювати майстерність у боях із власною Тінню.

6.

ПОРЯТУНОК

КОРОЛЕВИ

і

НОВА

ЗАГРОЗА Її Величність Королева ПолІ народилася у найчудовіший день, який припав саме на свято всіх закоханих. Народженню Її Величності зраділо навіть небо: увечері воно засяяло безліччю рожевих сердечок! А що вже радощів було на землі – не переповісти! Але не всі були щасливі в День народження Її Величності Королеви ПолІ. Одна зла чарівниця не вподобала рожевих сердечок. Їй, бач, хотілося, щоб вони були червоні. Узагалі, ця чарівниця тільки червоний колір і

визнавала. І називали її всі Червона Куртка, бо саме в такому одязі ходила вона і взимку, і навесні, і влітку, і восени. Лихо задумала Червона Куртка – накласти на Її Величність Королеву ПолІ недобре закляття. Так вона і зробила: наслала на Її Величність закляття смоктання пальця. Червона Куртка підлаштувала так, що позбавити Королеву цього лиха міг тільки король справжньої лицарської, хороброї вдачі. Від самого малечку красуня Королева ПолІ перед сном змушена була смоктати палець. Цим вона дуже засмучувала своїх батьків і родичів. Така поведінка аж ніяк не личила Її Величності! Багато разів пробували вилікувати Королеву ПолІ від поганої звички, але все марно. Надто сильне закляття використала Червона Куртка. Якось навесні Її Величність Королева ПолІ гостювала в замку Маленького Короля. Дідусь і Бабусь були дуже раді такому візиту, намагалися влаштувати перебування Її Величності якнайкраще. Цілий день вони проводили весело. Але щоразу засмучувалися, коли перед сном Королева ПолІ починала смоктати палець. Як не вмовляли Дідусь і Бабусь Королеву не робити так, але Її Величність нічого не могла з собою вдіяти. Що робити? Як зарадити горю нашої Королеви? – усе повторювала

Бабусь. Може, спробуй пошукати в інтернеті способи, як зняти таке закляття, порадив Дідусь. Бабусь відкрила Гугл і почала шукати, але навіть інтернет їй не допоміг. От безвідповідальні копірайтери! У жодній статті не написано хорошої поради! – обурилася Бабусь. На жаль, Червона Куртка – дуже могутня зла чарівниця. Гугл тут не зарадить. От якби Маленький Король міг нам щось підказати!

А у Маленького Короля вже була відповідь. Він обгорнув свої лапи пухнастим хвостом.

- Оце чудова ідея! – в один голос вигукнули Дідусь і Бабусь. – Треба обгорнути палець Її Величності марлевою пов’язкою. І вони почали замотувати палець Королеви ПолІ щодня перед сном. Закляття було знято. Маленький Король виявився саме тим королем, який зумів побороти злі чари. Щастю мешканців і гостей замку не було меж. А як же Червона Куртка? Чи прийняла вона свою поразку? Ні, зла чарівниця не відступилася. Вона вкинула у поштову скриньку замку грізне попередження: якщо Маленький Король не вклониться найбільшому Грошожеру об’єднаних королівств, то вони з Червоною Курткою нашлють на замок і його землі Найчорнішу Пітьму. Ця Пітьма буде значно страшнішою за ту, що насилав Лорд. Часу на роздуми відведено один місяць. Маленький Король гордий, він не збирається вклонятися Грошожерові. Тому чим закінчиться ця казка, поки що невідомо.

7. ДЕБЮТ КОРОЛЕВИ ПОЛІ Її Величність Королева Полі вміла й любила грати в шахи. Але зіграти посправжньому, позмагатися з іншим гравцем вона не мала слушної нагоди. Бо ж королевам не личить змагатися з простими смертними. А в тридесятому королівстві вона була єдина гравчиня в шахи королівського роду. Бувало розставить Полі пішки, фігури: тури, слонів, конів, ферзів (чорного ферзя – на чорну клітинку, білого ферзя – на білу). І грає – і за чорних, і за білих. Особливо подобалися їй коні,

що стрибають через голови інших фігур літерою Г. Аж ось трапилася їй нагода показати своє вміння в славному герці. Маленького Короля викрали слуги Людожера-олігарха! – повідомили по кришталевій кулі скайпу стурбовані Дідусь і Бабусь. – Вимагають чавунчик із золотом, якого в нас немає! Як же це могло статися?! – обурилася Її Величність Королева Полі. – Що це за беспрєдєл! сваволя! беззаконня! Його заманили до чорного джипа, мабуть, рибкою зі снодійним якісь чужинці з короткими стрижками в чорному одязі. Маленький Король обходив кордони, а джип чатував за старим цвинтарем посеред шляху. Ми побачили, як хвіст Маленького Короля мелькнув на задньому сидінні. А тоді – хоп! Двері клацнули, і джип полетів, виючи, мов скажений пес. А тільки-но нам кришталевою кулею скайпу повідомили про те, що Маленький Король є заручником Людожера-олігарха. Він вимагає від нас чавунець із золотом! А в нас жодної золотої монетки немає… Що робити, Королево Полі? Заспокойтесь, Дідусь і Бабусь. Я подумаю, що можна зробити, а потім повідомлю вам про це, – так відповіла Її Величність. І замислилася, дивлячись у

вікно на рожеві вежі тридесятого королівства. Ситуація була дуже складна. Аж раптом Королева Полі пригалада, що читала в новинах про шаховий турнір, спонсором і учасником якого був Людожер-олігарх. Ставкою в грі було виконання одного Бажання. Він грав по черзі з учасниками, що прийняли виклик. Людожер-олігарх був гросмейстером і заввиграшки ставив шах-і-мат суперникам. Ще не траплялося, аби він хоча би раз програв. Бідні суперники Людожера-олігарха вимушені були виконувати його Бажання. А що мав бажати Людожер-олігарх? Видовбувати кістковий мозок із простих

смертних і мати ще більше золота. Оскільки золото у тридесятому королівстві давно було тільки в його скрині під висячим замком, на який відьма, Червона Куртка, наклала закляття Не-відкривання, то Людожер їв нещасливих суперників. Із часом ніхто з доброї волі не хотів грати в шахи з Людожером-олігархом, а йому так кортіло – гірше, ніж боліло. От він і вигадав викрадати кого-небудь, а потів ставив родичам ультиматум: золото або шахи.

- Я врятую Маленького Короля! – по кришталевій кулі скайпу сказала Королева Полі, набравши номер Дідуся і Бабуся. – Я поставлю шах-і-мат Людожеру-олігарху! А Дідусь і Бабусь оніміли від жаху, бо не очікували такого розвитку подій. Вони сподівалися, що Королева Полі звернеться за допомогою до Білого Ніндзі. Дідусь і Бабусь не знали, що Білий Ніндзя, закон і порядок тридесятого королівства, зник безвісті після участі в шаховому турнірі Людожера-олігарха ще сім днів тому. А Змії, що розносили королівством останні новини, служили Людожеру-олігарху, то ж про цей випадок змовчали. Лише чутки, мов чорні мурахи, розповзалися хатинками простих смертних і рожевими баштами середнього класу. І всі вони, прості смертні і середній клас, промовчали, хоча Білий Ніндзя зробив багато добра для кожного з них, рятуючи їхні життя від свавілля й ненажер-

ливості Людожера-олігарха. Отже, Королева Полі зустрілася з Людожером-олігархом у його багровій башті. Шахи вже чекали на неї, виблискуючи у світлі десяти тисяч свічок, що палали в кришталевій люстрі під атріумом багрової башти. Людожеролігарх чемно привітався, уклонився Її Величності згідно з етикетом і провів, підтримуючи за лікоть до шахового столика. Королева Полі була вражена його ввічливістю, але помітила хижі вогники в його запалених червоних очах. А коли Людожер-олігарх посміхнувся до неї, запропонувавши не гаяти коштовного часу дарма, Полі помітила, що його

зуби підпиляні, як це заведено у канібалів. Королева Полі була мужньою і знала, куди й до кого вона йшла, але ж не кидати Маленького Короля в біді! Так почався шаховий турнір, не на життя, а на смерть. Білі фігури дісталися Людожеру-олігарху, а чорні шахи – Королеві Полі. Гравці швидко розіграли дебют – початкову стадію шахової гри, – і перейшли до середньої частини – мітіль-шпилю. Поки що зберігалася тактична перевага Королеви Полі, яка вдало висунула пішки на передніх позиціях. Таким чином. її слони й коні контролювали свою половину шахової дошки, даючи відсіч диверсантам Людожера-олігарха, що безуспішно намагався пробити оборону Королеви Полі. І тут, за відсутністю досвіду гри із реальним суперником, Королева Полі піддалася спокусі й вдарила пішку, яка була приманкою, спеціальною жертвою. Досвідчений Людожеролігарх пожертував її, аби порушити бойовий порядок оборонної лінії Королеви Полі. У шпарку в ряду пішок пройшов білий слон і вбив чорного коня. Перевага опинилася на боці Людожера-олігарха. Але Королева Полі не розгубилася, вона вигнала білого слона, напавши на нього чорним ферзем, і відновила бойовий стрій, зміцнивши свою оборону. Гра тривала далі, минув мітіль-шпіль (середня частина гри), прийшов час енд-шпіля (фінальної частини шахів). Людожер-олігарх розвесилився, потирав

Звільни Маленького Короля! Негайно! – голосно наказал Королева Полі старому канібалові. Олігарх-людожер був канібалом, але додержав свого слова. Маленький Король повернувся до Дідуся й Бабуся, а Королева Полі відтоді отримала у тридесятому королівстві ще більше народної любові. На честь Її Величності відбулося загальне свято з фантастичним тортом для всіх мешканців тридесятого королівства й феєрверком, який осяяв небо, мов вибух Нової Зірки.

волохаті товсті руки, попивав прохолодний вишневий сік, який блищав на його губах, немов кров. Яскраве світло десяти тисяч свічок, відбите в кришталевій люстрі, сліпило очі Королеви Полі. Людожер-олігарх не пропонував напої, а вона не просила, зосередившись на грі. Шах-і-мат!

– раптом оголосила Королева Полі враженому Людожеру-олігарху, який розслабився й не помітив вдалої комбінації суперниці. Людожер-олігарх не зміг нічого сказати, настільки він був упевнений у своїх силах.

8. ЗНИКНЕННЯ МАЛЕНЬКОГО КОРОЛЯ Дідусь і Бабусь не мали багато грошей. Не було в них ні молочної, ні пташиної ферми, ні величезних городів. Але їм усього вистачало, щоб бути щасливими. У садку щедро родили вишні, сливи, малина, абрикоси, полуниця. А які яблука були велетенські! Особливо антонівка – коли Бабусь їх збирала, щоб зробити джем, вони одне за одним падали їй на голову, так що вона аж присідала! А все чому? Бо все притягується до землі. Тому й опадають на землю яблука влітку і листочки восени. Але наша казка не про це…

Дідусь і Бабусь мали таке багатство, яке не можна купити за гроші. Це скарб, що називається Любов. Вони дуже любили свого Маленького Короля, а Маленький Король дуже любив їх. А ще Дідусь і Бабусь дуже-дуже любили Її Величність Королеву ПолІ. Вони завжди раділи, коли Її Величність приїздила в гості, а іноді й самі їздили до Королеви в тридесяте королівство. Ось так і сталося на Новий рік. Її Величність Королева ПолІ влаштувала чарівний бал, прикрасила дивовижну ялинку. Вона запросила в гості Дідуся і Бабуся. Вирушаючи в тридесяте королівство, Дідусь і Бабусь пообіцяли Маленькому Королю, що повернуться через один день. Вони залишили йому морозиво-рибку. А Малекий Король сказав, що буде в цей час ганяти в коморі мишей, щоб вони не пожерли ніяких запасів. Ах, як який веселий Новий рік був на балу у Її Величності Королеви ПолІ! Гості співали «У лісі, в лісі темному», танцювали навколо ялинки. А Її Величність розповідала вірш про сніжинок: - Ми летимо на землю в гості, Лети із нами – це так просто! Перший день минув дуже швидко. І треба вже було їхати Дідусеві й Бабусеві, адже вони обіцяли Маленькому Королю. Але всім

гостям було так весело, що Дідусь і Бабусь вирішили залишитись у Її Величності Королеви ПолІ ще на один день. Отже, до свого замку вони повернулися лише через два дні. Слід сказати, що саме в цей час вдарив лютий-прелютий мороз. Усе наче померло, навіть жодного горобчика чи сороки-білобоки ніде не було видно. Коли Дідусь і Бабусь увійшли на подвір’я замку, то вони побачили сліди Маленького Короля і почали його кликати. Але ніхто їм не відповідав, Маленький Король не приходив.

Дідусь і Бабусь чекали на Маленького Короля цілий тиждень. А тиждень – це сім днів: понеділок, вівторок, середа, четвер, п’ятниця, субота, неділя. Маленький Король все не повертався. Дідусь і Бабусь запитали у Тітки з сусіднього королівства, чи не бачила вона Маленького Короля. А Тітка відповіла, що сама вона не бачила, але її Син розповідав, що Кудлатий Пес притіг звідкись якогось мерзлого кота. Невже Кудлатий Пес приніс нашого Маленького Короля?! Невже наш Маленький Король помер?! – почала плакати Бабусь. Так, це можливо. Морози дуже великі, наш Маленький Король, мабуть, замерз і помер, - засмучено сказав Дідусь. Це ми винні! Адже обіцяли, що повернемося через один день, а затрималися на цілих два! – Бабусь ридала, наче безперервна злива. Похмуро і сумно стало в замку. Дідусь і Бабусь втратили свій велий скарб – Маленького Короля, якого так любили. Ніхто не муркотів їм казочок, ніхто не жалів їх, коли вони втомлювалися. Нікому було їсти морозиво-рибку й смачненьке молочко /. Бабусь усе плакала, Дідусь ходив безрадісний. Довго вони не втрачали надії, обходили всі стежки і ліс біля старого цвинтаря,

Звичайно, Маленький Король пробачив своїм підданим. На честь його повернення Дідусь і Бабусь влаштували чудовий бенкет. І більше не покидали свого Маленького Короля так надовго.

ЩАСЛИВИЙ КІНЕЦЬ, А ХТО СЛУХАВ – МОЛОДЕЦЬ!!! кликали Маленького Короля, але все було марно. Вони нарешті вирішили, що Маленького Короля вже немає на світі, бо неможливо вижити в такі страшні морози. Яке ж то було велике щастя, коли одного ранку Дідусь і Бабусь почули за вікном замку знайоме «Мурняв». Маленький Король повернувся! Маленький Король живий! Він зумів знайти затишне місце і перечекати лютий мороз. Який же розумний Маленький Король! Дідусь і Бабусь попросили в нього пробачення: - Ми зрозуміли, що завжди треба дотримуватися обіцянок. Бо найстрашніше лихо у світі – втратити того, кого любиш.