ЖИТІЄ
№ 1(41) СЛОВО / січень-квітень, 2010
ПОДИХ СКИНІЇ
його: “Якщо вже мене не послухали і не дали мені його, якщо буде вам угодне, хай буде покладений у церкві святого Климента, із яким сюди прийшов”. Звелів же апостолик так і зробити, і коли знову зібрались єпископи всі і ченці, і всі люди, щоб з почестями провести його, і хотіли положити його у могилу, сказали єпископи: “Витягніть цвяхи з раки, подивимось, чи цілий він і чи не забрано якусь частину його”. І багато трудились, і не могли з Божої волі витягнути цвяхи з раки. Так з ракою і положили його до гробу з правого боку від вівтаря у церкві святого Климента, де тоді почало відбуватись багато чудес. Побачивши це, римляни стали ще більше почитати святість його, і, написавши над гробом ікону його18, стали запалювати лампаду над ним удень і вночі, хвалячи Бога, який подібно прославляє усіх, хто славить його, бо йому і слава, і честь навіки. Амінь19.
Дід Михаїла ІІІ – імператор Михаїл ІІ (820-829 рр.). Спроби створення слов’янської азбуки в 20-40 роках розпочались, коли Візантії нарешті вдалось укріпити свою владу над слов’янським населенням Македонії, а були пов’язані з організацією його християнського життя. Адже вважалось, якщо християнська проповідь не буде закріплена автохтонним письмом, то вона або не матиме успіху або породить єресі. 2 Такими словами починається текст євангелія від Йоана. Євангельські тексти існували у збірках двох видів. Один з них – “четвероєвангеліє”, де були повністю поміщені усі тексти чотирьох євангелій у певному порядку: Матея, Марка, Луки та Йоана. Другий – так зване “євангеліє апракос” – збірник уривків з євангельських текстів, поміщених у тій послідовності, у якій вони читались під час богослужінь впродовж церковного року. Цей збірник розпочинався з першого розділу “Євангелія від Йоана”, який читався на Великдень. Константин написав і передмову до перекладу “євангелія апракос”. Вибір для перекладу “євангелія апракос” свідчить про прагнення святих братів “просвітити” якнайширші верстви слов’янського населення. 3 Порівняння агіографом князя Ростислава з римським імператором Константином Великим, який своїм Медіоланським едиктом від 313 року визнав християнство офіційною релігією імперії, свідчить про те, що християнство вже давно існувало на слов’янських землях. Ростиславу ж, як пізніше й київському князю Володимиру, випала честь утвердити “праву віру” на державному рівні, а не просто охрестити підданих. 4 В Італійській легенді такий почесний прийом пояснюється тим, що святі брати принесли із собою мощі св. Климента і євангеліє, перекладене слов’янською. 5 Перелік усіх богослужень “церковного чину” свідчить про те, що Константин переклав текст візантійських богослужень, а не латинського обряду. “Тайна молитва” – це літургія св. Йоана Золотоустого, яка остаточно закріпилась у візантійському обряді саме з ІХ століття. 6 В уста диявола вкладено заперечення німецького духовенства проти діяльності святих братів у Моравії. Сформульована точка зору, що можна приносити Богові хвалу лише трьома мовами – єврейською, грецькою і латинською – склалась на латинському Заході у VII столітті під впливом вчення Ісидора Севільського, який у своїх “Етимологіях” (ХІ, 13) об’явив ці три мови “святими”. Ісидор бачив у євангельському тексті Лк 23, 28 свідчення особливої переваги “святих мов” над иншими. 7 “Люди з великими головами” – калька з грецької άνθρωποι μακροκέφαλοι. Цими слова в еллінській античності називали так званих антиподів. За вченням пітагорейців, на одному боці кулевидної землі живуть люди, а на протилежному боці – антиподи. Люди відокремлені від антиподів непрохідним океаном, і встановити зв’язок між ними ніколи не вдасться. Більшість християн негативно сприймала вчення про антиподи. Одні, відкидаючи вчення про сферичність землі, інші ж тому, що це вчення суперечило християнській тезі про те, що Христос прийшов спасти усіх людей на землі. Однак у середовищі англійського та ірландського духовенства ще існували прихильники цього вчення. У другій половині VIII століття вчення про антиподи було принесено на територію Баварії ірландськими місіонерами. Зокрема, таких поглядів дотримувався ірландець Вергілій, який став зальцбургським єпископом і пізніше був звинувачений у єресі перед Римським папою Захарієм. У ЖК знаходимо свідчення про те, що подібні уявлення були поширені серед баварського духовенства ще у ІХ столітті. Це пояснювалось тим, що античне вчення про антиподи змішалось на німецькому ґрунті з язичницькими уявленнями про виходи у “підземний світ”. Таким чином, агіограф висміює духовно-культурний стан німецького духовенства, недостатню інкультурацію німецького християнства та, водночас, низьку моральну свідомість. 8 Парафраза біблійних цитат: Пс 49, 14; Мал. 2, 15-16, 14; Мт 5, 27-28, 32; 19, 6. 9 Цей вислів ЖК має важливе доповнення у тексті Італійської легенди: “взяли з собою декількох із своїх учнів, яких вважали гідними отримання єпископського сану”. Підтвердженням цьому можна вважати і намір святих братів повернутись додому після завершення місії. Таким чином, мета їх подорожі полягала в тому, щоб, висвятивши у єпископи учнів, дати Моравії церковну організацію, створення якої домагався Ростислав, відправляючи посольство у Константинопіль. Виникає запитання: куди пішли святі брати для висвячення учнів? Стосовно цього існує кілька версій. 1) Брати пішли у Венецію, щоб звідти кораблем повернутись у Константинопіль і там здійснити обряд посвячення. 1
52