Page 1

КАНАДА

Рок V, Чис. 2 Май — Авґуст

/2006/

Маy—August Vol. 5, No. 2

НАЙПОЗНАТШИ РУСИНИ АМЕРИКИ (1)

ИКОНА ПОП-АРТА: За його менo знаю и гевти цо нє маю поняца о уметносци, дїла му посцигую рекордни цени на тарґовищу, а вон сам, обшеднути зоз славу и ґламуром, зоз власного живота направел гепенинґ у котрим ше богаче и познати гвизди стретали зоз наркоманами и трансвеститами, jetset з полушветом. Та, и попри шицкого того, скоро 20 роки после шмерци, Енди Вархол и далєй фасцинантно таїнствени ЦЕРКВА: Ище у дзецинстве Вархол од побожней мацери Юлиї научел ходзиц до церкви нє лєм внєдзелю, алє и роботним дньом ПОВЕРХ(Н)О[ВО]СЦ: “Кед же жадаце знац шицко о Ендийови Вархолови, патьце лєм на поверхносц моїх малюнкох и филмох и на мнє самого и - то я. Нєт нїчого споза того” – твердзел тот уметнїк. И нєшка велька дилема: Чи вон з тим гуторел правду?

Е

нигма “Вархол” почина уж зоз самим податком о його народзеню бо ше по нєшка зоз сиґурносцу нє зна анї час анї место його народзеня.Познєйше прилапени податок о тим же Енди народзени 6. авґуста 1928. року у Питсбурґу, и податок ше опера на його кресцене писмо хторе було потребне же би могол конкуровац на коледж. Исти датум народзеня стої и на його потвердзеню о першей причасци. Його правдиве мено и презвиско було Andrеw Warhola. Зоз сиґурносцу ше зна же Енди одроснул у тим покус шивим варошу у америцкей держави Пенсилваниї, точнєйше у часци вароша хтору имиґранти наволовали “Руска долїна” дзе фамелия Вархолових бивала у скромней хижи. Ендийово родичи, оцец Андрей Вархола (ориґиналне презвиско му було Varchola алє го вон пременєл по уселєню до ЗАД na Warhola) и мац Юлия Юстина дзивоцке презвиско Завацка (народзена 1892. року) були имиґранти русинскей националносци зоз валалу Микова, нєдалєко од Медзилаборцох у сиверовосточней часци Словацкей. Ендийов оцец Андрей Вархола бул народзени 1886 року. Зоз Юлию Завацки ше оженєл 1909. року а о три Фамелия Вархола зоз приятелями, роки, кед му загрожело же будзе мушиц пойсц як вояк до войни хтора ше Питсбурґ, конєц 20-тих рокох Прeдлужeнє на 24 боку

Пишe:

В

истка швидко сцигла и до нас у Онтарию, а глашела: “Тияна Перепелькова, зоз Норт Батлефорду, постала мис Саскачевана! Деталї нє знаме, алє тото преверене!” Кед чуєм таку вистку, такой ми “шерцо подскочи, затанцує”, окремне ше задовольство зяви. Озда и прето же зме, як национална ґрупа, такповесц вшадзи найменши, а кед вам, вец, хтошка з тей малючкей ґрупи постанє ПЕРШИ у дачим, га вец нєт концакрая задовольству. А мож задумац же як ше зрадовали и радовали Перепельково, и Тияна, и єй брат Калвин и родичи, мац Олена и оцец Славко, шицки по походзеню Керестурци. Познате нам шицким, и ту на америцким континенту и у жемох Европи,, децениями та и сторочами Руснаци познати як вредни роботнїки и - то було шицко. Кажде их сцел, каждому були як таки добри, хасновити, лєм - за доброго роботнїка нєт даяки окремни вибори, даяки конкурси за “Мистер роботнїк” и подобне. А, ниа, часи ше меняю. “Руснаци у швеце” писали о тим же Петро Штранґар бул 2000. року вибрани за найкрасшого леґиня Южней Австралиї и на тим вибудовал красну кариєру модела, путує, зарабя, жиє з иншаким животом як звичайни млади людзе. А тераз – Тияна. Гавриїл КОЛЄСАР Кичeнeр, Канада

Прeдлужeнє на 10 боку


НЄМEЦКА—ВОЙВОДИНА

ЯНКО ТИРКАЙЛА, ПОЗНАТИ КЕРЕСТУРЕЦ-СЕЛИЩАНЬ И ҐАСТАРБАЙТЕР У НЄМЕЦКЕЙ (4) Пишу:

Гавриїл КОЛЄСАР Кичeнeр, Канада Йовґeн МEДЄШИ Р. Кeрeстур, Войводина

♦ Бачи Янко Тиркайла одходзи до Нємецкей, на пар роки, як 50 рочни чловек, а остава гет, аж по пензию

♦ Обисце Тиркайлових часто здабало на даяки клуб дзе ше ґастарбайтере Руснаци сходзели, приходзели на друженє, пре пораду, пре даяку помоц

Н

а полю ше робело шицко. Часто споминал роботу зоз конопу, зоз цвиклу, познєйше паприґу. Бул успишни параст бо вельо раз достал и припознаня з боку новинох „Польопривредник“ як рекордер у продукциї цвикли. Интересантне и тото же вон и бачи Канюх видумали, а у Канюха коваля и направели и перши хасновали плущок за паранє паприґи хтори нєшка ма кажди паприґар у валалє а и ширше, т.є. без хторого нєшка єдноставно нє мож буц паприґар и заградкар. Медзитим, и попри шицкого, нє бул задовольни. Пенєжи вше хиби, вше жичац, врацац, держава вельо бере, дзеци ше школую, алє их треба и пристановяц. - Перше ше Маря одала, па вец ше Янко оженєл, и вец єдно за другим одходзели. Було теди и длуства та зме надумали пойсц до Нємецкей. А там нас исто початок чекал, нє було лєгко, алє кед сом кус навикла на тамтейши живот и способ, та ми було кус лєгчейше. Нє знала сом по нємецки алє ме кус дзеци учели, а дакус баба и дїдо бо вони жили з Нємцами. Почала сом робиц у готелу

мала сом, так, досц пракси. Пришла сом єден час назад до валалу, ґу оцови, кед мац настрадала, а вец сом ше врацела до Нємецкей. Теди сом кажду унуку, хтора уж могла робиц, одводзела до Немєцкей да видза же як то на Заходзе робиц. И кажда люби же була.

и старала сом ше же як то будзе. Но, пришла ми єдна, цо була наша з Керестура, попреводзиц слова бо Туркинї, наприклад, ище менєй знали як ми. Та ми вона погуторела, а я на руку почала писац шором “ложка, видлїчка, танєр...” и цо ми питали а я на руку попатрела и знала сом цо мам ВИДЗИЦ ДРУГИ ШВЕТ, ЯК ШЕ принєсц. Робела сом у хотелох на ЖИЄ И РОБИ – ВЕЛЬО ВРЕДЗИ вецей местох, досц сом заменьовала Вшелїяк, нє дзечнє, алє та сом вшадзи дацо нове научела и

На синовей Янковей свадзби 1964. року Бок 2

Янко Тиркайла як млади бачи

У Нємeцкeй на жридлє Дуная зоз дзивку Фeму хтора там була у нащиви зоз супругом послe свазби

РУСНАЦИ У ШВEЦE


- Я ци щиро повeм жe да сом нє бул у Нємeцкeй, я би нє знал анї жe сом чловeк, а нє жe дацо ищe и врeдзим. Бо, пойсц до швeта, видзиц други жeми и видзиц як то други людзe жию и робя, то вeльо врeдзи. Пошол сом на пар роки до Нємeцкeй алє - гат, кeд нє будзeш там 15 роки та нє будзeш мац пeнзию. Но, та, будзeм вeц 15 роки, дзeци уж були попристановяни, шицко у шорe, и жeна вeц пришла ґу мнє до Нємeцкeй, мала eзeр, eзeрдвасто на мeшац. Купeл сом авто, фини авто “Аскона”, фина бeлава мeталик фарба, гонєл сом го 17 роки бeз було якeй бриґи. Єдино сом мал тоту бриґу, тото нєщeсцe у Мадярскeй, цо со спомнул. Шваби, як да ци повeм, нє знам як ци обяшнїц о Швабох а да шe нє уврeдзиш?! Ми Славянє так якош Бачи Янко Тиркайла (кучи при псови) зоз воспитовани жe нас приятелями у Нємецкей Шваби хасную, здзeраю… Я у км южно од Минхену у хторей и Нємeцкeй, гварим, робeл 15 и пол учествовал и у вибудови. Ту му уж рока и нє почувствовал сом жe на мнє робел и син Михал з нєвесту Наталу, а дахто боком попатрeл, лєбо да мe потим и дзивка Верунка зоз супругом понїжeл, лєбо да мe нє виплацeл Йовґеном. поштeно – кeд о плацeню слово, вeц

єдноставно мушел пойсц до Нємецкей як скоро 50 рочни чловек, параст без знаня язику. Значи до Нємецкей одходзи у септембре 1969. И знашол ше. Одходзи вєдно зоз Мирославом Планчаком зоз Кули, Йовґеном Макайом, Бучко Мироньом, Дороцкийом. Почал у єдного параста на фарми, а познєйше преходзи до будовалїща, а потим до фабрики сиру, млєчари “Champignon” у Heisingu 120

З ЯНКОМ ВШЕ БУЛО КОМЕНДИЇ - У Тиркайлових сом служел од 1936. по 1938. рок. Янко Тиркайла теди бул леґинь, а я 11-рочни "леґиньчок" приповеда Микола Костелник, 81-рочни цимерман у пензиї - Барз ми було добре у нїх, бо и вони були добри людзе. Вони заменєли моїх родичох хтори ище як млади по м ар ли. Л юб е ли д ав а ц, наградзиц, а з Янком вше було комендиї, фиґлї.

лєм кладол Янкови мехи на хрибет. Положим я єден, а Янко на мнє: - "Цо чекаш?" - "Озда нє досц тот єден?" питал сом ше му и положел ище єден. А тот знова: - "Цо чекаш?" Я ше збунєл, а Янко:

- "Шедай на мехи! Знаш цо це чека кед нє послухаш!" (то значело же ше вец будземе пасовац, тє. дуриц). Так я, боме, * * * шеднул на тоти мехи. Янко ме Були зме у млїну по муку, а вец зме ю одвезли на винєс, руцел и мехи и мнє, лєм салаш и мехи зме виношели на сом ше котулял по пойдзе. пойд. Я бул ище хлапец, та сом * * * РУСНАЦИ У ШВEЦE

сом бул виплацани нє лєм поштeно, алє аж и так як сом нє раховал! Кажди дзeнь, кeд сом пришол з роботи, та сом до тeки записал жe кeльо сом годзини робeл (бо, Шваби нє сцeли анї єдeн робиц вeцeй як 8 гозини а ми – Юґовичи, Tалиянє, Шпанци, шицки змe робeли покля трeбало бо шe тот час плацeло, вeц, дупло. Tа кeд сом пораховал, на концу мeшаца, свой заробок и вeц кeд сом достал обрахунок од фирми – я нараховал тeльо, а на рахунку у банки сом мал 100, 150 або 200 марки вeцeй! Tу бачи Янко станул, на хвильку вошол до двора и о пар минути шe врацeл зоз єдну вeкшу картонску шкатулу у рукох. До поли була наполнєта зоз фотоґрафиями и даякима папeрами. Шeднул и вжал пeршу слику, другу, трeцу… Кажда му будзeла давни памятки, кажда була початок даякeй краткeй приповeдки зоз живота у Нємeцкeй… Гласкал их, прeкладал з любову, були то його мили швeдковe на прeбуванє у Нємeцкeй. А вeц вжал єдeн папeр, отворeл го и поднєсол ми. У углу писало: Марeц 1977 року, Eтринґeн, Дюра Дороцки. Бачи Янко кус подзвигнул папeр и почал читац. Eй, зоз Eтринґeну ютрe писмо руши хто ґод го прeчита розплакац шe муши.

Янко бул млоди, та заходзел до Коцура ґу своєй млодей. Каждей другей нєдзелї на ньго бул шор чувац крави, а я вец ишол дому. Алє, Янкови ше ишло до Коцура, а нє ґу кравом та ме почал 'обрабяц' най я чувам, вон ми заплаци... Я ше побунєл, бо то моя шлєбодна нєдзеля, ишол бим дому. - "Ша, ти идз дому! - 'радзел' ме Янко - Крави пущ до 10 годзин, а вец дому! Лєм, идз през беґель - зоблєч ше, преплївай, най це нїхто нє видзи"! Цо сом могол - послухал сом го. Андя дудрала, знала цо ми робиме та вец вони з бачиком ходзели чувац крави, гоч им Янко доганял же "вони нє знаю чувац крави". Ми, боме,

знали!

* * * Нїґда нє забудзем подїю после свадзби. "Хто пойдзе на салаш руцац конопу?" - питала ше Янкова мац. Янко пристал, а з нїм ше позберала и його млада андя Павлина, його шестра Маря и я. Андя Павлина накладла до три литровей шерпенї паприґаш цо остал од свадзби. "Кому то рихташ, мачком до тей шерпенки?" питал ше млади бачи Янко своєй супруги. Павлина ше зачудовала, а тот єй - "Нє знаш ти як ше у нас є! Порихтай ти таку даяку - осем литрову, а вежнї и торту". Кед зме сцигли на салаш, Янко такой почал: "Но,

Бок 3


Вeлького шору… покойни є уж… бул ми то вeльки приятeль, вeльки… Бачи Янко вохпал руку мeдзи слики, до шкатули, прeмишал их и – винял знова єдeн папeр. Кeд го розширeл, прeпознал сом бок зоз новинох “Рускe слово”, напeвно зоз “Литeратурного слова” хто зна зоз хторого року, и на нїм тeкст писнї Якима Сивча “Стари салаши”. Озда по даким инстинкту, давни салашар зоз Сeлища, бачи Янко Tиркайла, хто зна як дошол до тeй писнї и, понeжe му обняла шeрцо, чувал ю мeдзи сликами у його шкатули за памятки. (Сивчову писню “Стари салаши” зме друковали у остатнїм чишлє за 2005 рок та ю нє будземе и ту повторйовац).

Апочко, мамочко, чи сцe подумали жe сцe до Нeмєцкeй слугу виховали?!

Рошнїцe унуки най вам нїч нє смeта, и най нє мушицe, як дїдо, до швeта.

У Нємeцкeй валал Камлах го волаю у нїм Кeрeстурци хлєба зарабяю.

(глас шe почал трeсц Бачикови Янкови док виповeдал стихи “и най нє мушицe, як дїдо, до швeта”)

Яки горки хлєбик то лєм вони знаю бо су оддалєни зоз родного краю.

Писню закончуєм бо ми язик сухи поздравям вас шицких, найбаржeй унуки.

Єдинца мац мала и барз го любeла алє до Нємeцкeй го випровадзeла.

(тераз уж, при читаню, правeл вeкши павзи мeдзи стихами, чуствовал сом жe го цошка зґрабeло за гарло, жe го почина давиц… при читаню нєпрeривно подзвиговал глас боряци шe жe би, даяк, закончeл читанє тeй ЗНАМ Я ХТОРИ ВАС ЧОРТ писнї) ТЛУКОЛ ЗОЗ ДЗЕЛОХ

Одходза оцовe, одходза синовe, за нїма одходза, бомe, и дїдовe. Одходза до швeта хлєб да зарабяю дїдовe унуки свойо споминаю. ти, млада андьо, тераз зогрей паприґаш!" Зограла вона, а ми место же бизме ше дали до конопи - дали зме ше до паприґашу. Кед зме то змасцели, Янко пререзал торту по поли. Єдна половка за нас, хлопох, а друга за жени. "Озда нє поєме цалу половку!" - побунєл сом ше, а Янко на мнє же мушим. Нєже зме були хори после того! Лєм зме поспали у аклю. А од роботи на тот завод нє було - нїч!

- ‘Eм ти сунцe! –одняло шe му, у корчу, зоз пeршох пар сeкунди потим як закончeл читанє и з руку утар очи… - Ниа, то написал Дюра Дороцки, то бул хлапeц, фини хлапeц, ожeнєти бул зоз Малацкову зоз

Цо ше дотика пребуваня у Нємецкей окрем напорней роботи, нєобичне же Бачи Янко на 62 роки закончел позарядово 7. и 8. класу основней школи гоч му то нє було нєобходне. Закончел зоз одличним

цвиклу звожовал. Цвиклу зме нє Янко Тиркайла! кед було дас коло 11 годзин, зруцовали бо Янко лєгнул под Янкова жена Павлина гвари: * * * коч и - висипал ю! И так цали - Нолє, Янку, лапце 3 Були зме на полю бо ше дзень! Наисце бул моцни тот кошело жито. Робиме ми так и 4 морки най их пооберам та

* * * Стари майстор муровал комин, а хибело дакус цегли. - "Гибай!" - поволал ме Янко. Одвезли зме ше на беґель. - "Нацо зме пришли на тот беґель?" - чудовал сом ше. - "Увидзиш!" - одрезал кратко Янко. Лапел пайпу з мосцика, вицагнул и ми ше врацели назад. Янко винєс тоту пайпу на пойд, надзал на комин хтори стал аж покля нє звалєли салаш! Барз бул знаходлїви тот Янко.

* * * Цагало ше цвиклу. Я попрагал конї и полни коч з

Бок 4

Окреме вредна фотка зоз колекциї бачика Янка Тиркайли - учашнїки єдней забави, Янко Тиркайла у улоги Миколая, зоз браду. РУСНАЦИ У ШВEЦE


нє важне було дзе бивали бо му на 'аскони' нє було чежко пойсц до дакого, або превесц го гоч кельо километри кед то б уло по тр еб не, уствари кед мал кельо – тельо часу та гоч то и нє було таке потребне, алє то любел, мал вецей часу з дотичним приповедац. А обисце Тиркайлових часто здабало на даяки клуб дзе Пред будовалїщом у Нємецкей, зоз познатима ше Руснаци успихом а бул далєко найстарши сходзели, приходзели на друженє школяр. Нє вельки шлєбодни час п о р а д у , даяку препровадзовал найвецей зоз помоц. фамелию, унуками хторих часто По врацавожел на вилєти, скиянє, у друженю з ню до Керестура численима приятелями од хторих шицки вязи з найвецей було наших Руснацох. велїма приятелями (Криви Янко з Коцура, браца Макаї Нємцами и друЙовґен бочкораш и Яким Маселкар, гима зоз роботи и Дудаш Янко, Канюх Яким – коваль, ш и ц к и м а позПапуґа Дюра з фамелию –Тештвиров натима отримовал син, Шантова фамелия и велї други, углавном прейґ сина Михала котри наварим юшки з месом (теди жени своїм досц часто прихомужом двоєли!). А Янко вжал орчик, руцел на дзел до Керестура. морки та, боме, забил дас 6. О якиш час вола Вше принєсол за нас Павлина: оца даяки поздрав - "Поце, полудзенок готови"! од даєдного колеґу Хлїпали зме смачней юшки, а после юшки чи то бул Нємец, галушки полна ванґла! Змасцели ми тоту велїку ванґлу, та зме ше лапели до меса. З Италиян, Турок, Серб, Горват..., а нами бул и бачи Яким, Янков оцец. Вон бул часто то були и даяки дарунки. 1987. барз цихи, озвал ше лєм кед би ше му дахто достал винчованку за златну свадзбу опитал дацо. И ту з нами за столом бул цихо, од власнїка млєчари Биркера. Знаюци подопар руки под браду и дзешка ше тото каждому ясне же бачи Янко и запатрел. А ми нє геверовали. Озве ше там мал огромне число приятельох, Янкова мац ґу ньому: "Якиме, лапайце ше познатих и як ше любел часто єсц"! Яким попатрел на празну судзину, та „хвалїц“ – анї єдного нєприятеля, сциха гварел: "Цо най єм, кед уж нєт анї меса, гнївнїка. О тим интересантна а анї галушки". А вона му на то: "Но та, лєм ше ви припатрайце на мухи, та вам анї нїч нє шлїдуюца анеґдота: останє!" Шедзи Бачи Янко дзешка у * * * кантини и як то лєм вон знал, ступи Тлачело ше. Машина була у до розгварки зоз якимашик Нємцами. Тиркайлових, а мехи з житом ше виношело на Кус покус, понеже були подобних пойд. Гей, Янко бул тот цо могол найвецей рокох скоро парняки, у бешеди ше винєсц! Бул ту и його швекор з Коцура. Янко дотхли и войни. Нємци ше вжал мех, а и швекра лапел за пас (лєм му поносовали же кед войовали дзешка бочкори ловґли!) и - пошол так на пойд. (озда на сримским фронту) подпадли пририхтала: Мария Стрибер, Р. Керестур под барз нєзґодни артилєрийни огень РУСНАЦИ У ШВEЦE

и лєдво якошик виратовали живу главу. Пригваряли же их „бил“ якишик нєзґодни чорт з другого боку. Бачи Янко ше на тото почал шмишкац гоч Шваби були цалком озбильни, можебуц и тераз злєкнути кед ше здогадли тих пекельних подїйох зоз войни, та гвари Швабом же вон зна же хтори то чорт их так нємилосердно тлукол зоз дзелами. Шваби ше заозбилєли ище баржей, Янко анї нє чекал питанє и такой одвитовал – га я !!! Єдну хвильку Шваби занємели, а вец ше шицки почали шмеяц. Так и настало єдно нове з числених приятельствох. (Предлужує ше)

На роботи у млєчарнї У тим чишлє: Енди Вархол, икона поп-арта

1

Тияна - Мис Саскачевана У Нємецкей валал, Камлах го волаю...

ЮВИЛЕЇ

1

Мирон Жирош Владимир Бильня

2 12

АЗ ЄСМ

(Ґолияда)

15 Бок 5


НИНА КОЦУРОВА ПОШПИРТАЛА И ГЕВТИ МИЛИ, ДАВНИ ПАМЯТКИ З ДЗЕЦИНСТВА

Пишe:

Сeрафина МАКАЇ Коцур

едзим уж дас ферталь годзини и штудирам: писац, чи нє? Бо, ниа, я ту так понаписуєм койцо, найвецей о себе, бо кед правим циркус на свой конто та ше нїхто нє нагнїва. Алє, кед пишем о других, дораз мам гнївнїкох. Гоч я нє менуєм нїкого, вони ше сами пренайду. Або лєм так думаю же то написане праве о нїх. Лєм, я нє указуєм нї на кого зоз пальцом. Гинто ше моєй пайташки на телефон явела єдна наша нина: “Видзела ти же цо тота Йоска пише там до швета?Видзела ши як нас ганьби, ша то ше таке озда нє пише! Цо о нас гевти там нашо у швеце думац буду? Боме я, вера, напишем тому там главному най тоти Йосково глупосци нє штампа!” Моя пайташка ше правда же нє зна о чим тота, же вона ещи нє сцигла почитац бо ма бриґи коло фамелиї, а и бежи вочи каждому динарку, бо жена роботна. Та ми так тото вец осторожно виприповедала же би ме нє повредзела. А заш лєм, нє була би права пайташка кед би таке нє виволала. “Но, знаш цо пайташко, лєм най гевта там грожи, ша за добрим коньом ше прах дзвига. Або, як цо то присловка гвари: ‘тресла ше гора, народзела ше миша’. Та лєм най ше жена вояци кед другей роботи нє ма!” Я пишем лєм тото цо правда, а же зоз того видно же яки зме, дармо, цо векша бида у кишенки, то и векша бида у души. А нашо людзе тото шицко барз добре знаю, та ше мнє пре таке секирац нє вредзи Лєпше най я понаписуєм цо нам ше ту тих остатнїх мешацох трафяло: булї швета, та бали, та забивачки... висти и висти, алє о шицким нє мож нараз понаписовац, бо ше до новинки нє помесци. Жима жимна и длугока, роботи вельо нєт, бо робиц нє мож, та ше людзе сходзелї, дружелї, славелї... Випатра же цо зме худобнєйши, та вецей славиме. Озда себе людзе так думаю: нє мам и так, и так, та себе голєм дам на дзеку! Так и мнє тераз кед булї тоти забивачки и бали койцо на розум поприходзело, а зоз гевтих часох, мнє красних, бо сом була млада. Нєшка тот млади швет вельо нє зна, лєм очи вищиря до тих компютерох, анґлийски уж знаю лєпше як свою мацеринску бешеду, а нє знаю же цо то прибранєц. Гей, нє знаю. Мнє моя пейцрочна унука учи по анґлийски, та ми вше повторює слова хтори я нє можем як треба виповесц, як вона з таким “поламаним” язиком. Правда же мой язик трепе вельо, алє ше так скривиц по анґлийски нє сце, нє слуха ме. А о прибранцох я тим моїм дзецом дармо будзем приповедац, бо їм то досадне и глупе, без вязи. Но, я тераз заш лєм цошка поприповедам, цо було теди кед я

Ш

Бок 6

була млада, як то ше гвари “форинт осмого”. Бул у Коцуре ловарски бал, та мойо родичи, як и каждого року пошлї на бал. Тото ше препущиц нє шмело. Мнє було допито та сом пошла до пайташки Меланки. У нїх бул єден дїдо, волали го Кочка, лєм ше я уж нє здогадуєм як вон випатрал. Почал ше вон зоз нами шалїц, та нам гвари: “Кед вас на бал нє одведлї, а ви ше намаскирайце, та идзце як прибранци!” Мнє ше тото нє барз пачело, алє Меланка готова, дораз прилапела. А ещи ю и єй родичи потрималї. Та вец и я пристала, нє будзем озда губиновта. Почало облєканє, масценє... Вона була облєчена як жена, а я як хлоп. Ещи ми и баюси намальовалї, оберва наґарелї, далї якиш стари окуляи без склох... Кед сом ше опатрела до жвератка, анї сама себе сом нє познала, чудо шветске. Шмеялї зме ше, дурелї, а вец гайд’, идземе! На балу на нас перше шицки чудно патрелї, а вец нас понуклї най пошедаме, далї нам єдзеня и пица... И гудаци почалї далєй грац, а я станула та просто ґу моєй мацери, вжала сом ю на танєц. Патри вона на мнє, шацує ме, очи вищиря, шацує мойо руки, алє аж кед сом ше озвала ґу нєй похопела же то, насправди, я. “Та дзе це ту чорт принєс, зазраку, хто це таке глупе нагварел? Чекай, збереш ти дома!” Нє було ми шицко єдно, бала сом ше, алє зме зоз Меланку одбавелї нашо дуренє, та дому. Но, рано сом мала щесца бо ше оцец на балу спил, та моя хиба прешла досц гладко. На оцови ше преламал шицок мацеров гнїв. А тераз, кед видзим на телевизиї таких койяких прибранцох, та гашим телевизор бо ме нервую. Пременєли ше часи, та ше и людзе меняю. Лєм, думам же би ше людзе требалї меняц на лєпше, а воно... Но,мушим и тото повесц, гоч нє барз шумне, алє, нажаль, и таке ше случує. Алє прецо праве мнє? А цо було: малї зме швето Вельку ноц, паска ше швецела. Хвиля була красна, а людзох при паски вельо. Другого дня облїваня, у церкви мированє, пришол нам и владика. Людзох полна церква. Рихталї зме и програму зоз дзецми за владику по Служби Божей. Мировац ше зомну пришлї и мойо тройо унуки. Людзе ше до церкви згарлї зоз трох бокох, гужва, я тото найменше вжала на руки, гевти двоме ми ше тримаю за рукав, гартуша ми ше дзеци... Нараз ме єдна жена поцагла за рукав, та ми гвари: “Идз тамадз на право зоз дзецми, палє шицки зоз своїма тамадз иду!” Та и я рушела, алє... Нараз ше при мнє створел мой дальши сушед зоз Шандору, член церковного одбору. Почал ґурац и мнє и мойо дзеци и

РУСНАЦИ У ШВEЦE


лярмац: - Нє тамадз, тамадз ґу вельким, тадзи нє шлєбодно! - Ша знаже же мож, и други зоз дзецми иду тамадз!протестуєм я. - Нє, нє , нє мож! – и дриля ми дзеци назад. Вонї ше попрестрашовалї, сцискаю ше коло мнє. Толкуєм я йому же мушим понагляц на бину, же рихтаме програму, алє та дзе. Пияна глава упарта. Та кед ме дрилєл зоз тима дзецми, кед сом ше зашпотала, кед сом заплєтла тоти длуги ноги, яй, да ме людзе нє затрималї, виврацела бим ше з тима троїма дзецми горезначки на стред церкви. Яй, яка бламажа! Алє я була упарта, та му гварим: - Я ше до церкви ходзим модлїц, а нє вадзиц, як ти! И

КАНАДА

пошла сом на силу кадзи сом и рушела. Алє, аж ми ше плакало. Думала сом себе так: кед бим була хлоп, таку бим му ододарла по тей боґлї, аж би лєгнул. А так вон ше силї бо сом жена та дума же му нє можем нїч!? Такой сом го сцела пойсц приявиц, алє сом вец у себе начитала до дзешец и змирела сом ше. Пребачела сом му: похопела сом же вон, якбачу, по першираз у живоце почувствовал же то вон якаш “власц”, та ше сцел указац. Думала сом так: та, яки розум таке и справованє! Пребачела сом, лєм сом нє забула. Лєм ше питам: чи таким людзом место у одборе, и то у церковним? Та таки зме людзе: людска пакосц, випатра, нє ма гранїци!?

ОТРИМАНИ XXII ПО ШОРЕ ЛЄТНЇ РУСКИ ПИКНИК У ОНТАРИЮ, КАНАДА

♦ Нашо три сениорки – Дарина Колєсар, Олґа Такач и Ирина Планчак того року почасцели учаснїкох пикника зоз двоїма печенима прашатками знагоди 80-рочнїци живота каждей з нїх

♦ Преполовене число учаснїкох пикника, на одредзени способ, суґерує же би ше превипитало можлїви

П

причини абстиненциї велького числа Руснацох и виселєнцох

унапредзело орґанизацию того сходу руских

Най би им було на многая и благая лїта опробоване моцованє на паньвашу: о красней, гоч и кус та най би им Господ Бог таки красни младши хлопи прецагли старших, а витровитей х в и л ї , обичай ище длуго и длуго зачувал! при женох (там були шицки у отримани тогорочни, XXII по шоре, После окрипеня друженє було найкрасших рокох) анї ше нє зна же Лєтнї руски пикник у Онтарию. Сход ище интензивнєйше. Тамаль ґу вечару хтори бок победзел. Сама побида, у ше, по традициї, орґанизує знагоди означованя Дня Канади, 1. юлия. Учашнїки ше зишли на озеру Кристи, нєдалєко од Хамилтону. Того року за нас бул резервовани павильон »Марина« на побережю озера, а векшина учаснїкох ше змесцела у хладку под корунами даскелїх древох такой при павильону Атмосфера препознатлїва и шерцу мила – познати твари, ошмихи на шицки боки, розпитованя, черанє информацийох, поради койдзеяки, а у рукох погарики зоз палєночку, вискийом, винком або пивком. Кед слунко найбаржей припекло нашо три сениорки - Дарина Колєсар, Олґа Такач и Ирина Планчак – пошедали за єден стол и присутни им зоз писню и аплаузом повинчовали 8 децениї живота. А вони Найчастейше потребне мац лєм кус, кус вецей добрей дзеки же би ше ошвижело три, з тей нагоди, почасцели шицких сход приятельох и обєдинєло учашнїкох пикника — “красши половки” присутних на пикнику полєтно, з полну моцу, вжли учасц у оцагованю зоз присутних на сходу зоз печену штранґом. И, боме, лємцо штранґ нє прервали! прашецину и зоз веееелькима тортами. РУСНАЦИ У ШВEЦE

Бок 7


Без огляду на шицко, видзи ми ше же крайнї час же би ше кажде превипитал у себе, у своєй души, а и цали наш руски колектив тиж, и додал кус вецей добрей дзеки же би тоти нашо стретнуца - руски пикники и руски бал були подїї радосци, стретаня и черственя нашей малей Фотоґрафиї нєми шведкове же кедишик на пикникох було масовнєйше - ниа, ище рускей заєднїци у 2000 року нас було вельо вецей як остатнїх рокох Онтарию, а нє сходи без полєту, без души. А нє таких нагодох, нє така важна як цо виселєнцох. Та чи наисце так чежко треба ту нє знам цо - лєм кус, кус важне же добра часц учаснїкох пикника орґанизовац свой живот же би ше добрей дзеки з боку каждого поєдинца ЄДНУ соботу од 50 у року видвоєло додац до шицкого того. вжала учасц у дружтвеним бависку. лєм за стретнуце зоз своїма Потераз сом нароком нє Гавриїл Колєсар споминал число присутних. На сонароднїками?!? Чи то (пре)велька тогорочним руским пикнику були жертва за нашу малу руску заєднїцу ту присутни, вєдно з дзецми, лєдво коло у Онтарию? Паметам перши мой пикник як 60 особи. То, одприлики, половка од числа учаснїкох на даскелїх пикникох сом сцигнул до Канади, до Онтария. за хтори тримаме же були удатни. Або, Парк при озеру Питок у Вудстоку ше 60 та и кус вецей учаснїкох ше зиду на лємцо нє завалєл кельо нас було! И Єшеньским руским пикнику у була то нєзвичайна, рутинска нащива Зоз тим числом цо вам є у рукох, за Вудстоку хтори ше трима за менши сходу - зоз шицких теди зарйовала май-авґуст 2006, закончує шe векшини з вас сход у одношеню на лєтнї руски якаш позитивна енерґия, очи радосни, рочни циклус прeдплати. Шлїдзи вам мала пикник. Цо причина або причини правдиви слизи при стретнуцу даєдних, обовязка уплациц ознова прeдплату (розуми нєприходзеня Руснацох на пикник? бочканє, облапяня, наздравйованя ... И, ше, кед же надалєй жадаце приимац тоти Було би добре о тим побешедовац, ниа, од такого полєту та по досц новинки за виселєнцох) так як цо сцe то и утвердзиц голєм даєдни причини и, обачлїву “безкревносц” лєм 10 роки прeд роком зробeли - або прeдставнїкови новинкох у вашeй жeми, або кед дирeктно вец, з к ус веце й тр уд у и познєйше. пошлєцe чeк до рeдакциї. Кед же посилаце орґанизацийней роботи, звекшац число П и к н и к и т о и с х о д и чек на адресу Редакциї, модлїме вас же би присутних. Бо, иншак, будземе упознаваня и зблїжованя. У остатнх 3-4 глашел на Gavra Koljesar, цо єдине шведкове єдного абсурда - у Онтарию рокох до тей часци Онтария сцигли исправне и нєт проблему коло наплати у нас єст вше вецей и вецей, а на скоро 10 нови фамелиї. Место же бизме банки. Жаданє нам жe би шицко тото коло главним рочним сходу нас вше менєй и их притулєли, укапчали до якогошик прeдплати було окончeнe до початку менєй. заєднїцтва, ми им, спрам шицкого, нє дeцeмбра, односно жe би шe тeди ясно знало Познате же праве у дньох даваме аж анї на знанє же таки сход, хто прeдлужeл прeдплату за “Руснацох у швeцe”. На вас стої швет! пикника досц наших людзох було “за руски пикник, будзе. Уж даскельо роки Читачe-прeдплатнїки хтори нє вельку воду”, у нащиви своїм у старим провадзаци змисти вше худобнєйши, обновя прeдплату нє буду у можлївосци краю. За пар фамелиї ше зна же су нєт ентузиястох же би ше подняли доставац новинки на свою адрeсу. И того соботами на длужносци, у власним орґанизовац даяки дружтвени бависка року єст шумнe число тих цо уж уплацeли бизнису, и нє можу присц на сход. По за дзеци, за старших, же би ше прeдплату, або уплацeли за два роки нараз, пикнику сом контактовал даєдних и векшину присутних и на таки способ та и на длужeй, и за нїх тeраз тота обовязка вишло же забули односно нїхто им у анґажовало, уцагло до колектива. Аж нє актуална. Остатнї три роки нє окончовани дньох пред пикником, благочасно, нє анї музики, нашей рускей, того року нє нїяки сушни корекциї цени предплати, и надпомнул о сходу – дзе, кеди, як було. попри того же пошта “дисциплиновано” дойсц итд. А вец, познате и тото же, Нє знаюци же так будзе, я пар дзвига цену услугох каждого януара. З тей нажаль, того року надосц фамелиї и тижнї пред пикником поволал пар нагоди, пре проблeми зоз трошками знали и могли а нє пришли на наш приятельох (нє Руснаци по походзеню) одсиланя мушели зме направиц кус руски сход. Пре тото, пре таке зявенє, же би пришли. Нє пришли пре корекцию у предплати за ЗАД, Канаду и требало би ше задумац, односно завжатосц. После сходу, такого яки Австралию. Спрам того, прeдплата за превипитац шицки прич ини бул, подумал сом себе же, гат, добре же Европу остава 12 eвра на ґрупу або 15 евра абстиненциї и подняц одредзени нє пришли, же ше нє одозвали на мою за поєдинєчну предплату. Прeдплата за ЗАД злєпшаня у орґанизациї сходу поволанку, бо би з того цо сом им 15 USD, за Австралию 22 АUD а за Канаду 16 CDN рочнє, за три числа. Редакция (информованє и надпоминанє) руских обецовал скоро нїч нє дожили.

УВАГА!!!

ОБНОВА ПРEДПЛАTИ

Бок 8

РУСНАЦИ У ШВEЦE


ИЩЕ ЄДНА МЛАДА МАЛЖЕНСКА ПАРА У ОНТАРИЮ

♦ Флавия Кира и Желько Надьмитьо, после пар рокох забавяня, ришели свою вязу коруновац пред Богом – по їх жаданю, дзень винчаня и свадзебного вешеля бул 8. юлий 2006. року ислена руска заєднїца виселєнцох у провинциї Онтарио, у Канади, такповесц каждого лєта ма по єдну або два свадзби на хторих ше зиходза, як свадзебни госци, векшина тутейших Руснацох. Свадзебну традицию того лєта предлужели Веселина и Владислав Надьмитьо чий син Желько спитал младу красавицу Флавию Кира а єй родичи Ливиа и Дорин Кира дали благослов своєй дзивки и будуцому жецови Желькови. Фамелиї ше порадзели же винчанє младей пари будзе соботу, 8. юлия 2006. року, а потим за шицких поволаних госцох будзе отримане и свадзебне вешелє. Та так и було! Сочетанє пред Богом ше збуло у красней Греческей православней церкви Св. Петра и Павла у Киченеру. Церемония винчаня почала на 13 годзин пополадню кед паноцец Константинос Чатзис, у присустве кумових Мирели и Вирґилиуа Станеи, 7 млодових дружкох та 7 млодийовх пайташох и числених госцох повинчал младу пару. После винчованкох присутних, млодята пошли на традицийне фотоґрафованє.

Ч

Свадзебне вешелє, на хторе Надьмитьово и Кирово поволали прейґ 230 госцох, отримане у сали за банкети у Ґвелфу. У красним амбиєнту, яки ту за таки нагоди узвичаєни, свадзебни госци привитали Флавию и Желька, їх родичох та дружки и приятельох. Желько и Флавия одтанцовали традицийни ‘перши танєц’, а потим ше присутни помодлєли ‘Оченаш’ и почала вечера. Цали час ше зменьовали руски и румунски шпиванки и подзвиговали уровень свадзебного штимунґу. Госцох у тей часци вечара забавяла и млада танєчна пара з виводзеньом рижних танцох. Иншак, дзекуюци озда тому же у сали були при-сутни углав-ним лєм гос-ци зоз шо-рох рускей и румунскей националРУСНАЦИ У ШВEЦE

ней заєднїци, була то єдна з ридких свазбох дзе ше, такповесц по сам финиш вешеля, нє чуло анґлийску музику. Руснаци указовали цо знаю и можу док одгуковали руски шпиванки, а Румунє вец предлужовали кед почал їх музични блок. Розуми ше, нашо схопни танєчнїки швидко лапели основни крочаї румунских народних танцох и, боме, нє дали зме ше Румуном гоч их було двараз вецей як нас. При концу свадзби, там дзешка кед послужена смачна прашецина и рижни торти и лакотки, кед мунтатови на годзинкох дооообре прешли пол ноци, младеж ше помишала и превжала главне слово у танцу и музики. Млода Флавия ше теди зачепела и пришла до танцу як млада андя. Була то, як цо и швечи повесц, наисце весела и розтанцована свадзба. Най спомнєме же на свадзби Желькови Надьмитьови, як окремна госцинска, була його тета Наташа Ґрунчич родз. Надьмитьо зоз Войводини. Ютредзень, у обисцу Надьмитьових красне число свадзебних госцох ше зишло и на ‘бичак’ – знаце гевто: прашецина як маселко, палєночка, виски, винко и пивко, рижни колачи и торти, а шицко ґарнироване з руску шпиванку ‘уживо’ (Владо Вереш, гармуника). Уж о тидзень по свадзби, Флавия и Желько одпутовали на ‘медови мешац’ до Европи, до Риму у Италиї. Зоз Риму одпутовали до Напулю одкаль рушели на ладї на кружне путованє по Стредожемним морю. Зоз Напулю пошли до Палерма на Сицилиї, потим до Тунису, а вец до Шпаниї дзе нащивели Палма де Майорку и Барселону, потим сцигли до Марселю у Французкей, отамаль знова до Италиї, до Дєнови, и остатня станїца була Напуль. Г. Колєсар Бок 9


Мис Саскачевана, провинциї у Тияна здобула право змагац ше за титулу “Мис Ґлоб Канада 2006”. - О ле н ко , я к ш и ше За прецизнєйши информациї чувствовала, як мац, кед ши тото нам преостало лєм контактовац самих дознала? Перепелькових. На телефон ше явела - Зрадовала сом ше барз! Перше Олена, мац Тиянова, и дзечнє нам сом нє верела, а вец сом, такповесц, нє пояшнєла як до того пришло: могла присц ґу себе од радосци кед сом - Тияна ходзела на курс за похопела же наша Тияна “Мис Ґлоб моделинґ ище кед зме були у Онтарию, Саскачеван”. Тото зме дознали дзешка у и на веб сайту того курса мала и половки юния а вец зме, за 1. юлий, даскельо свойо фотоґрафиї. Кед ше Дзень Канади, направели вельки приєм зявел тот конкурс за “Мис Ґлоб за наших людзох, поволали зме до Саскачеван” вона послала прияву и обисца шицких Руснацох и приятельох, даскельо слики. О єден час хтошка ю мали зме ту коло 100 особи. наволал, мала таке як интервю, и то - Цо ма ушлїдзиц далєй на тим було шицко. Прешли вецей мешаци и планє? ми уж думали же з того нє будзе нїч, - План таки же 2. авґуста Тияна медзитим, вони наволали єдного дня и ма одпутовац до Торонта, дзе ше у цеку сообщели ми же Тияна вибрана за “Мис авґуста орґанизує явне змаганє за вибор Ґлоб Саскачеван”! Ту у провинциї нє “Мис Ґлоб Канада”. Од 14. по 20. авґуст мали такволани паджент алє окремни Тияна ма буц у хотелу дзе буду шицки жири вибрал, спомеди 150 дзивкох, учашнїци того конкурса. Там их буду праве Тияну. Нєодлуга потим єй пририхтовац, а 18,19 и 20. авґуста будзе послали и коруну и ленту. Зоз тим, главне змаганє за “Мис Ґлоб Канада”. Я пойдзем до Торонта коло 15. авґуста же бим була там под час г л а в - н о г о вибору. Тияна теди, кед сом бешедовал з єй мацеру, нє була дома. Ютредзень ше ми удало контактовац и зоз ню. Вона о тим гварела: - Досц ме прицагує модеНа сходзе у Перепелькових 1. юлия було и вельо младежи. Тияна обласц линґу, односно ше, за памятку, висликовала и зоз своїма пайташками и пайташами евентуална Канади!

На веб сайту http://www.voy.com/198259/ можеце видзиц ище даєдни Тияново фотки, як и фотки єй конкуренткиньох у конкурсу за “Мис Ґлоб Канада 2007”. На истим веб сайту и основни условия конкурса: кандидатки муша мац од 18 по 26 роки, муша буц високи 5’6” або висши, по тераз нє шму буц винчани або жиц нєвинчани у заєднїци зоз припаднїком другого полу итд. Побиднїца конкурса “Мис Ґлоб Канада” будзе заступац Канаду на Мис Ґлоб Интернешенел 2007 паджент, достанє $3000 и єднорочну презентацию спред “Мис Канада Ґлоб Продакшн”. Розуми ше, шицко друге завиши од знаходлївосци самей побиднїци. Таку шансу векшина добре вихаснує за власну будучносц.

Бок 10

Фамелия Перепелькових зоз Норт Батлефорду — мац Оленка, оцец Славко и дзеци Тияна и Калвин

кариєра манекенки або дацо подобне и я, кед сом нашла тот конкурс, послала даскельо фотки и податки о себе. Дас о штири мешаци ме наволали, мала сом досц длугу и зложену розгварку з нїма, випитовали ме о шицким. Нєодлуга потим, явели нам же сом вибрана за “Мис Ґлоб Саскачеван”. - Була ши щешлїва? - Гей! Була сом барз щешлїва. То таке чувство як кед би ше вам витворел даяки сон, хтори бул лєм ваш, ваша мала тайна. - Цо обчекуєш? - До Торонта идзем на початку авґуста и будзем там по 26. Медзитим, паджент будзе од 14. по 20. авґуст. Цо обчекуєм?! Га, нє шмем ше вельо анї наздавац, медзитим, кажде од нас жада же би посцигнул кус вецей - значи, кед бим була голєм перша або друга провадзачка, було би то добре. То би було наисце сооl! Можем повесц же сомп и возбудена и покус нервозна, цо и нормалне у таких файтох змаганьох. Тияна ма 18 роки. Тей яри закончела стредню школу и рихта ше далєй. У медзичаше, през лєто, роби у Вал Марту. Хто зна, можебуц єй судьба будзе наклонєна праве у тих мешацох, кед є и иншак у процесу опредзельованя своєй власней будучносци. Шицко будзе познате после 20. авґуста!

РУСНАЦИ У ШВEЦE


НОВИ УСЕЛЄНЦИ У САСКАЧЕВАНУ

К

о нцо м пр е ш ло го р о к у “Руснаци у швеце” писали о нових уселєнцох до Саскачевану, провинциї у Канади. Понеже ше, на тим планє, збуваю надосц интересантни подїї, єст нового, та єдноставно нє можеме а нє писац ознова на тоту тему. Усельованє до Канади тирва континуовано и того року. Так ше, после ґрупи од уж спомнутих 12 фамелийох, до Саскачевану уселєли и Бодваї Владимир и Наташа зоз сином Давидом За нїма, 1. марца того року, сцигли Срдян Сечуйски и його супруга Соня зоз сином Стефаном. Соня велїм позната по дзивоцким презвиску Сопка алє и як барз добра шпивачка. Соня наступала вельораз на “Чевених ружох”, на “Ружових заградкох и на концертох Дома култури з Руского Керестура. Значи, наша руска заєднїца у Саскачевану достала и добру шпивачку цо би ше могло у даєдних нагодох (пикники, стретнуца, евентуални бал и подобне) вихасновац. О пар днї за Сечуйсковима сцигли и Макаї Михайло и Ясмина зоз дзецми Михаелу, Анастазию и Борисом. Надалєй, до Норт Бателфорду сциговали тоти фамелиї (нє тримаме ше даякого часового рядошлїду): Сарич Душко и Даниєла зоз дзецми Николину и Андєлину (Косанчич Р. Керестур) Сабол Роман зоз супругу Соню и дзивчатми Емилию и Мартину, зоз Коцура.

Ковач Златко и Зденка зоз дзивчатками Кристину и Мартину. Павлович Предраґ и Любка зоз синами Себастияном и Виктором. Гарди Юлин и Мария зоз синами Дарком и Александром. Кренїцки Любомир и Любица та дзивчата Кристина и Виктория и син Антонийо. Дюкич Йовица з Руского Керестура пришол як туриста и повинчал ше зоз Ваню Будински та чека урядово папери. Надь Деян и Терезка з Р. Керестура. До Киченеру сцигла фамелия Пастовнїцки – Михал и Жужана и дзивка Патриция зоз Р. Керестура. До Саскатуну сцигли Санкович Деян и Марина зоз Р. Керестура. Кельо дознаваме, шицки нови приселєнци чим сцигню добре змесцени, о пар днї доставаю роботу и стабилизую ше швидко у адаптованю на нове окруженє. Цо вецей, покус аж и нєсподзиваюца була вистка же шейсц нови фамелиї уж купели хижи и биваю у своїх домох. Уж о 6-7 мешаци по уселєню до Канади хижи купели: Будински Славко, Гарди Мирко, Ковач Зоран, Бучко Владимир, Макаї Михал и Овад Иґор. Винчуєме! За новима уселєнцами уж сцигую и їх родичи, видзиц як ше им дзеци змесцели и прешвечиц ше же су наисце добре у новим швеце. Так у Норт Бателфорду стредком лєта були у нащиви

НА ЩЕСЦЕ, И ДАЛЄЙ ЄСТ ПРИНОВИ У НАШИХ ФАМЕЛИЙОХ У ОНТАРИЮ

У

фамелиї Снежани и Мирослава Ковачових у Оквилу, Онтарио, у остатнїх трох рокох були два вельки радосци, два принови. Року 2003. им ше народзела дзивочка Нина, а того, 2006. року, остатнього дня априла, ґовля им принєсла зоз цеплих крайох и шумного хлапчика хторому дали мено Даниєл. Як новонародзена беба Даниєл бул чежки 4 кг и 180 ґрами а нєшка, кед складаме тот текст, малому Даниєлови уж вецей як три мешаци и, спрам словох оца Мирослава крашнє напредує, добри є, а вноци зна у “єдним фалаце” чучац и 5-6 годзини док нє вигладнї та ше так и мами Снежани удава одпочинуц. РУСНАЦИ У ШВEЦE

мацери односно баби Славка Берекова, Марча Берекова, Марча Папуґова и Сенка Колошняї. За даєдних з родичох уж почали поступки правеня паперох, же би здобули право пребуваня у Канади, односно же би ше приключели ґу своїм дзецом. А на й ва ж нє йш и ур я д о ва информациї тоти же канадски послодавци уж обачели яки нашо людзе, нови роботнїки хтори сцигли до їх компанийох, вредни и роботни и о тим явно виповедли комплименти представнїком власцох. Так же у остатнїм чаше маме ситуацию же по нових уселєнцох на аеродром одходза сами послодавци або дахто з боку власцох, нашо людзе маю такой дочасове змесценє и сиґурносц. Вигодносци аж и змоцнєти: понукнуце можлївих роботих ше нєпреривно звекшує бо ґаздове сцу добрих роботнїкох, нєт сумнїву. Медзитим, власц, спрам шицкого, дакус вименї условия за уселєнє же би ше обезпечела же нови уселєнци за початок наисце пойду до Саскачевану, а нє же би оставали у даєдних других провинцийох у Канади. Добри вистки сцигую и о тих цо купели хижи - сушеди уж явно винєсли похвали о тим же кажде з тих обисцох, дзе ше услєли нашо млади Руснаци як нови власнїки, буквално препатрело. О кратки час були ушорени заградки з квецом коло хижох, преднї и заднї двор та заграда кед ю маю, будинки офарбени и пооправяни. Руснак є Руснак, гоч дзе ше найдзе! И найважнєйша вистка: наша мала руска заєднїца у Норт Бателфорду очекує ТРИ принови. Ґовлї одлєцели аж по централну часц Кандаи и през комини им нєодлуга спуща до обисцох найвекшу радосц яка им у новим швеце може мож буц подарована - нових, малих и милих членох їх фамелийох. О тим будземе Г. Колєсар писац у другей нагоди.

Пред тим як ше Даниєл народзел зоз Войводини до Ковачових припутовала Мирославова мац Леона же би була на помоци насампредз коло беби. И боме була понеже Ковачово направели и вельку госцину знагоди кресцинох сина та баба Леона мала нагоду указац и свойо кухарски схопносци. Од госцох на тей госцини зме чули же то було таке як мала свадзба, а же шицки єдла були прави нашо, войводянски. После двох и пол мешаца пребуваня у фамелиї свойого сина мац Леона ше врацела до старого краю. Мирослав Ковач пришол до Канади 1989 року. Малженство зоз Снежану засновал 1997 року. Єден час жили у Мисисаґи у власним квартелю а вец го предали и купели хижу у Оквилу. Хижу такой з любову ушорели, реновирали и порихтали условия за преширенє фамелиї. Коруна того була їх дзивочка Нина, перша радосц, и тераз у априлу народзени Даниєл, шумни хлапчик кафових власох. Кед нє верице – опатьце фотку на остатнїм боку и на нєй два Ковачово “бомбонки”, Даниєла и Нину. Г. Колєсар Бок 11


ОЗНАЧЕНИ СЕДЕМ ДЕЦЕНИЇ ЖИВОТА МИРОНА ЖИРОША

♦ Седемдзешат роки живота Мирон Жирош на єдним науковим совитованю

М

Мирона Жироша и скоро 50 роки творчого “шпиртаня” по прешлосци и терашньосци Руснака означени у фамилйним кругу, з найблїзшима, як и у Новим Садзе з окремним стретнуцом з автором, та у преси и на радию

ам упечаток же Календар рочнїцох хтори Дружтво за руски язик, литературу и културу утвердзує за кажди пейцрочни период (а думам же то у сущносци наисце хасновити прегляд рочнїцох, ювилейох и под.) у случаю Мирона Жироша нє дал гевти узвичаєни, ‘свечарски’ ефекти як цо ше очекує. А и як би, як то мож “завязац” за фотелю чловека и нагнац го же би на вецей сходох слухал слова о себе, чловека хтори за рухомосц, за нєпреривни путованя по Войводини, Сриме, по Мадярскей, Словацкей и України, за континуовани виглєдованя, стретнуца зоз звичайнима людзми, жридлами информацийох, ВШЕ тримал же то вельо важнєйше и хасновитше як шедзиц у редакциї або у даякей канцелариї. Та так и того юния 2006. року, кед ше наполнєли седем децениї живота Мирона Жироша, н о в и н а р а , публицисти, кутурного дїяча а на с ам пр е дз виглєдовача хтори з науковим инструментарийом алє и якимшик у р о д з е н и м инстинктом у велькей мири реконструовал процеси селєня наших предкох зоз Горнїци по Бачку и Срим, а вец и по Жирошово у Казинцбарцики (Мадярска, Америку, Канаду, 1999 рок) - Мирон, дзивка Анамария и Австралию, Мирон нє мировал. То супруга Мария знам насиґурно зоз податкох з нашей преписки. Дня 30. мая ми писал: “Vcera som se vracel zoz Vojvodini. Knjizka “Hronjicar ruskej dusi” Бок 12

budze vidrukovana uz pocatkom iducoho tiznja, preto znova odhodzim do Vojvodini i Horvatskej roznjesc knjizku. Vracim se az stredkom junija... Дня 18 юния ми писал и тото: Vracel som se zoz Vojvodini. Knjizka "Hronicar ruskej dusi" visla zoz druku. Otrimana promocija i robotno oznacena sedemdzesat rocnjica u N. Sadze... Na pijatok idzem do Slovackej na Svidnjik. Mam vistupic na naukovej konferenciji o Migraciji Rusinoh do Srimu (1851--2001), a na pondzelok mam pridac knjizku “Rusnaci u Mitrovici” Okresnej biblioteki u Мирон Жирош зоз унуком Михаилом Bardijove (...) У и сином Мирославом юлию ми сцигнул и имейл зоз такима словами: 25. juna vnoci vracel som se zoz Slovackej uz pohoreni. U Slovackej som uz custvoval zdravstvenu krizu, alje som scel zrobic toto co bulo planovane z knjizku o Mitrovici isce 2004. roku. Vitrimal som, alje cena barz veljka!!! Takoj 26 rano preruceni som do bolnjici, a domu prisol vcera popoladnju na mojo insistovanje (... ) Ниа, таки бул юний мешац за славлєника Мирона Жироша! Мушим повесц же му и я, скоро 15 роки младши, завидзел и завидзим на такей рухомосци. Медзи тима путованями мал Мирон Жирош наисце приємни хвильки: У Мадярскей, у Казинцбарцики, у кругу ширшей фамелиї, 3 юния преславени його 70. родзени дзень. За тоту нагоду з України припутовал и син Мирона Жироша о. Мирослав Жирош зоз супругу Людмилу и сином Михайлом. Тот фамилийни сход почал зоз Службу Божу у церкви у Казинцбарцики хтору служел о. Мирослав Жирош. По законченей Служби Божей сход предлужени на госцини пририхтаней у знаку 70-рочнїци живота и роботи Мирона Жироша. РУСНАЦИ У ШВEЦE


О пар днї Мирон Жирош ознова одпутовал до Войводини. Там, медзи иншим, мал чесц 13. юлия присуствовац вечару хтори руски институциї порихтали знагоди його ювилея. На тим сходзе, источасно, окончена и промоция найновшей Жирошовей кнїжки “Хронїчар рускей души”. Вечар отримани у Руским КПД у Новим Садзе, о Жирошовей роботи и живоце бешедовали Микола Шанта, Дюра Латяк, Штефан Гудак и Дюра Гарди. После тих бешеднїкох и даєдни з присутних у публики бешедовали о його творчим живоце, наглашуюци його вельке доприношенє рускому новинарству, публицистики и историї. Присутни могли чуц и конкретни факти зоз кнїжки “Хронїчар рускей души” а то же Мирон Жирош ма, односно, же о нїм потераз написани 239 био-библиоґрафски єдинки. И факт же, поведзме, Мирон Жирош вибрани року 2000. за члена Историйно-филолоґийного оддзелєна углядней науковей институциї Товариства “Т. Шевченка” зоз шедзиском у Французкей. У тих дньох Мирон Жирош у интервюю новином “Руске слово” виявел же його проєкт “Бачванско-сримски Руснаци” бул плановани же видзе у 7 томох. У рукопису ище треци и седми том, обидва звекшини уж написани. Од початку 2006. року подписнїк тих шорох бул нєпреривно у вязи зоз Мироном Жирошом и розвивали зме заєднїцку идею о єдним комплексним и, покус, ексклузивним интервюю хтори би пан Жирош дал за новини “Руснаци у швеце”. Медзитим, кус скорей сце могли пречитац же на драги у Словацкей вон почувствовал одредзени здравствени проблеми и мушел буц госпитализовани. По вецейдньових комплексних випитованьох вон бул упутени на домашнє лїченє и – мированє! Нє шме, буквално, длужей шедзиц, та анї за компютером. То му, знам зоз контактох, вше чежко припадало понеже звичайно кажду шлєбодну хвильку хасновал за унос тексту до кoмпютера, за “гладканє” або

М

оя „Оаза мира“ власни фалаточок гаю запатрени до нєба. Обколєшена є з горами. Їx верxи сплєтли венєц и запатрам лєм нєбо, желєни и желєно-златни баршонь желєнїдла. Очи одпочиваю, швижосц лєса окрипює дуx, мриї оживюю подоби з прешлосци и як пчолки гледаю медоносни квитки. То место мойого спокою и одпочивку – то моя власна перла карпатского Букка. Високей мадярскей гори, цо ю долїна рики Шайо одвоює од карпатскиx грункоx Черегату. Черегат давен-давни дом вецей дзешатко x р ускиx валало x и валалчикоx. Вон зоз своїма людзми наш род и нашо родзинство. Ту жию потомки нашиx заєднїцкиx предкоx. РУСНАЦИ У ШВEЦE

ДИҐИТАЛНИ ДИСК (ЦД) ЗОЗ ЕМИСИЯМИ “ДАВНО, ДАВНО ТО БУЛО” У єдней нагоди од М. Жироша сцигнул имейл у торим писал и тото: “ Кнїжка ‘Хронїчар рускей души’ так задумана же би, медзи иншим, особи котри ю достаню у пакету зоз ЦД-ом и VI томом Бачванско-сримских Руснацох могли пречитац и упознац рижнородни думаня о моїх обявених кнїжкох. У нас, у сущносци, о моїх кнїжкох барз мало писане, мало бешедоване, було аж и пробованя їх знєважованя и иґнорованя (...)” М. Жирош спомина и ЦД хтори будуци купци його кнїжкох достаню. Ту, ниа, и основни податки о тим ЦД-у: у сотруднїцтве Радио Нового Саду и самого автора Жироша на ЦД-у зняти комплетни 9 емисиї зоз циклусу “Давно, давно то було” хтори емитовани у периодзе од 1987 по 1992. рок). Наведземе наслови емисийох: Здогадованє на Першу шветову войну; Колонизованє Руснацох до Нового Орахова; Одходзенє Руснацох до Америки; 225 роки Коцура; Руснаци у Новим Садзе и Дюрдьове; Руснаци у Вербаше (1860-1931); Руски Керестур у Другей шветовей войни; Здогадованє на Другу шветову войну; Руска свадзба. Кажда емисия ма, попри текста, и 10 - 12 нашо красни руски шпиванки. Файли на ЦД-у у МП3 формату, значи, мож го слухац на компютеру и на ЦД плеєру хтори ма тоту опцию. За наших людзох у оддалєних крайох швета таки ЦД то ПРАВА ЛАКОТКА – 9 годзини интересантних змистох и велї, велї красни и дзечнє слухани руски шпиванки.

преламованє уж написаних текстох або за кореспонденцию зоз численима познатима. Пре тоти розкази дохторох интервю нє могол буц реализовани за тото число. У єдним з нєдавних имейлох ми написал: Moja „Oaza„ mi ostava i jak nadjija za ozdravenje. Vcera som uz tam bul, hodzel, robel i ljepse som se cuvstvoval jak doma u kvartelju. Njeska znova idzem i preprovadzim tam 5–6 hodzini (...) О якей то “оази” слово дознаце зоз репортажного напису Мирона Жироша о тим благородним месце.

Нащивел сом лєм єдно число з нїx. Вельо сом шицкого дознал и зрозумел. Спознал сом їx и нашу терашню и нашу наиxодзацу судьбу. Пресельованє Р усино x/Р уснацо x предко x до вичносци и нєставанє за свой власни род, за свой карпатски и спозакарпатски народ. Ту у тим краю цудзинци скравали судьбу нашим заєднїцким предком и їx потомком, а власна „освидомена и просвищена“ интелиґенция виxовйована и виxована у державотворним дуxу ганьбела ше пре свой род. Намагала ше висцерац єй власне паметанє о себе. З ґенерацию на ґенерацию и з поколєня на поколєнє паметанє блядло. Нєшка – шведок рускосци лєм Церкви зоз иконами и

префарбенима подписами, церковни мелодиї, шпиванє и священїцки ризи. Вельо було руского жительства у Череxату пред сто роками на терашнїм по др уч у сивер ней Мадярскей. Рушаюци од сиверу, то нєшка вельочислени городи, валали и валалчики. Медзи нїма руски коренї запаметани лєм у Ироти, Мученю, Ґерембелю и Гейокерестуре. Вони маю свойо русински самоуправи и споминаю своїx рускиx предкоx. У Гейокерестуре аж и велїчезни памятни криж збудовали, котри запатрени на Дуклянски преxод, кадзи спрам валалскей традициї, їx предки прешли през Карпати и ту ше удомели пред вецей як тристо роками. Друге жительство у вецей як сто населєниx Бок 13


грушки и яблука... Дозрева вино у укопаниx пиньвицоx до грункоx Череxата и Букка. Приблїжує ше позна єшень зоз мирнима дижджами. * Мойо околни бреги, чуваре и власниx карпатскиx мрийоx. Ошвижую ми паметанє на блуканя по Черегату, Земплинским погорю, Спишаким високогорю, Словацкиx Бескидоx, правдивиx Українскиx Карпатоx и Єреванским Кавказу. Здогадую ме на кавказки дуби и стебла тамарикса, котри жиц почали кед Славянє зоз свойого праотечества як шашка преxодзели Карпати и спущовали ше по воду Дунай и вельо южнєйше... Габасти Карпати споконвични европски жєлєни венєц. Дом були, а и нєшка су дом мойого роду и народу. У моїx мрийоx карпатски Жироши: Василь, Иван, Юрий и Миxал, карпатски орли, Кавказ, и знова Василь Жирош з Посичу-Горинчева и Миxал Жирош, з Горяноx — найблїзшa родзина... Василь роботна пчолка Жирошового брега, а Миxал дуб Горянски, Прометей и Геркул кавказки, сибирски и карпатски... Миxала упартосц, витирвалосц и моц дуxа перше виратовала з воєного лаґру, а вец го врацела зоз сибирского ґулаґу... Миxал Жирош-Горянски, як и його предок карпатски, як наш курдєл и аскурдєл и їx курдєле и аркурдєле, як и мой прадїдо Миxал, постали памятнїки

мойого роду. Коренї им у велькиx глїбиноx часу, алє гет дзешка и у моїx мрийоx и написаниx шорикоx... У м о лги с у кар патс ке й, м о лг и Черегатскей и молги Букка. Удомели ше и у моєй „Оази мира“ и моїx мрийоx. Алє и моєй стварносци. Нєшка знова погляди на старозлатни венєц, шиви xмари и роздвоєни верxи брегоx у молги знємирели мойо єство... Вибуxли мриї – ожили Карпати, ошмиxнул ше Черегат, нашмеяли Земплински гори... Ошвитли у моєй мриї дня 13 новембра, после двацец троx рокоx, на исти дзень мойого першого пресельованя до вичносци и нового народзенявоскреснуца! Теди сом з корманьом у рукоx вифуркнул през преднє скло авта и без свидомосци сцигнул до операцийней сали. Може же прето, же сом ище и нєшка госц планети Жеми, же ме позатрацовани предки власного роду у Карпатоx, Черегату, Спишским високогорю, Оxаю, Мичиґену и Пенсилваниї очекую, я и далєй шнїєм о наиxодзациx блуканьоx и стретнуцоx. „Оаза мира и спокою“, моя перлина Букка угнїздзена у желєним и златним венцу буквоx, дубоx и сосноx, зоз своїм блаженством и шестричку Тардону – дзечнє ме вита и змирює. Вона як Божеска сила ошвижує мой дуx, твори надїю и воскреса оптимизм. 13. новембра 2005. року

6. Ирина Планчак , Дарина Колєсар и Олґа Такач зоз дзивками на Руским лєтнїм пикнику на озеру »Кристи« кед 1. Вирни хтори присуствовали означена 80-рочнїца живота каждей з Вельконоцней Служби Божей у нїх Киченеру ше вифотоґрафовали за Войводина памятку (април 2006). Заступнїки 2. Члени ширшей фамелиї Мирона Nada SABOL маґазина Жироша и його супруги Мариї Bul. Kneza Miloša 30 позберани на госцини знагоди його 21000 Novi Sad "Руснаци Srbija i Crna Gora 70-рочнїци народзеня (Мадярска, юний 2006). у швeцe" Tel. (021) 496-291 3. Так ше розвива чувство за традицию и рускосц - наймладши тиж мали свойо окремни кошарочки Рeпублика Горватска Нємeцка, Австрия, Швeдска, на пошвецаню паски на Вельку ноц, Vladimir TIMKO Wodrova Wilsona 43 Швайцарска, Киченер. 31000 Osijek Mihajlo BARAN 4. Бачи Янко Tиркайла зоз супругу +38531570754 abo Albrecht-Duerer –Ring Павлину, дзецми и унуками на єдней +385989807685 10c vtimko@public.os.carnet. 67227 Frankenthal госцини у своїм доме 5. Тияна, мис Саскачевана, зоз єдну hr 100.224499@germany ґрупу Руснацох под час приєму у net.de доме Перепелькових

7. Енди Вархол, маґ поп-арта 8. Флавия и Желько Надьмитьо на дзень своєй свадзби 9. Даниєл и Нина Ковач зоз Оквилу, Онтарио

местоx забуло свойо славянске и руске поxодзенє. Букк и Матра остатнї ше спинаю до нєба и споконвични су сиверни стражаре Панонскей ровнїни. Букк найбаржей оброснути з буквами, густима лєсами, та и таке мено достал. Вон вични чувар моєй Оази, а ричка Тардона, тота лепетка цо ше будзи зоз сна накадзи єшенски дижджи ороша околни грунки. Букк остатня сиверна гора Мадярскиx Карпатоx. Розкошни є у красоти. Його озерчка бистрей води остатнї карпатски очи до нєба. Древа – букви, дуби, сосни и явори нєпреповедзена краса запатреним очом до желєниx високиx и далєкиx пространствоx. Вжиме му верxи прикрити зоз шнїгом, а вяри шнїг прави места подшнїжнїком, першому свойому ярньому квецу. Тераз вєшенї, року 2005, мешаца новембра, а дня 13, нєт желєного венца коло моєй „Оази мира и циxосци“. Зявел ше златни венєц... Претворює ше до старого злата и обвива з молгу. Верxи венца ше злїваю зоз xмарами. Ошивел аж и дзень. Запановала циxосц. Тота стримана, нагадуюци наиxодзаци сон и блаженство цо иx дарує позна єшень и вчасна жима. Приблїжує ше конєц „Миxалового лєта“... Позберани богати єшенски плоди, у пиньвицоx дозреваю бишалми,

ФОТОҐРАФИЇ НА ОСТАТНЇМ РАМИКУ

Бок 14

Австралия и Нови Зeланд

Zelimir PAP 11 Minerva Place NSW 2170 Presnons Sydney Pap_zelimir@hotmail.c om

Мадярска, Україна, Словацка ZSIROS Miron 3700 Kazincbarcika Mikszath K. ut 17 zsiron2@freemail.hu

Канада (заходна часц) Amalija DUDAŠ #206-11030-107 St EDMONTON AB T5H 4G5 Tel. (780) 428-4988

Канада и ЗАД Gavra KOLJESAR 324 Overlea Dr. Kitchener, ON N2M 1T8 Tel. (519) 570-9614 аmber@golden.net

РУСНАЦИ У ШВEЦE


IN MEMORIAM: ВЛАДИМИР БИЛЬНЯ (1927- 2006)

Дня 5. юния 2006 року умар Владимир БИЛЬНЯ (1927- 2006) писатель и публициста. Владимир Бильня народзени 25. фебруара 1927 року у Старим Вербаше. Походзи зоз фамелиї чийо шицки члени у бурйовитих 30-тих рокох, а окреме у периодзе од 1941 по 1945 рок, ступели на бок проґресивних и антифашистичних моцох, оцец, мац и брат дали животи у тей борби. Владимир Бильня прешол окремну животну голгофту як такволани ИБ-овец. Шейсц роки препровадзел у концлаґрох Стара Ґрадишка, Святи Ґрґур, Уґлян, Билеча и Голи оток. По виходзеню психични малтретованя предлужени и вон єдини виход нашол у литературним и публицистичним анґажованю. Написал збирку приповедкох “Днї и ноци” (1972), “Дорушиц дугу”, публицистични твор “Руснаци у Войводини” и “Аз єсм” (Ґолияда) (1991) и

ОСОБНИ ДОСИЄ ародзени 25. фебруара 1927. року у Старим Вербаше, од оца Якова (1893 - 1942) и мацери Ирини, народзеней Пляскач (1895 - 1944) у Коцуре. Оцец народзени у Руским Керестуре, дзе закончел шейсц класи основней школи и три класи шеґертскей, та ше виучел за шустера. Нє могол достац роботу у валалє, та як калфа 1910. року одходзи на роботу до Сеґедину. Истого року постал член СДПУ. Мац Ирина у Коцуре закончела шейсц класи основней школи, два класи ґаздовскей и положела испит за шивачку(...) Пре оцову политичну активносц, униятски священїк Лабош орґанизовал виписованє „ґрафитох" на мурику дзе бивали мойо родичи зоз таким змистом: „Ту бива Луцифер! Нє ходзце до безбожнїка! Ту бива большевик!" По ошлєбодзеню Войводини (1918) и єй приключеню ґу Сербиї, оцец ше учленєл до СРПЮ(к) 1919, а идуцого року до КПЮ. Бул першоборец у НОР-у. Влапени є 6. фебруара 1942. року, прешол Армию и у Сеґединє є осудзени на 15 роки строгого гарешту. Понеже го барз побили, умар штредком авґуста 1942. року. Вєдно з оцом осудзени и мой брат Велимир (1923 — 1943) на 20

Н

РУСНАЦИ У ШВEЦE

числени приповедки обявени у руских периодичних виданьох. Автор є документарного филма “Крик”. Владимир Бильня поховани 7. юния 2006. року на Городским теметове у Новим Садзе. Велькому, чесному, упартому и безкрайно витирвалому борцови за право на живот, Владимирови Бильньови, пошвецуєме литературни боки— през яке вон пекло прешол, дознаце з його краткого алє импресивного автобиоґрафского запису и з вибору прекрасних виривкох зоз романа “Аз єсм” (Ґолияда) хтори пририхтал др. Юлиян Рамач.

роки строгого гарешту як 19-рочни член СКОЮ-а. Забили го на Восточним фронце мадярски фашисти. Мац робела у бази од децембра 1942. до авґуста 1943. року, дзе склонїско нашли Мила Чобански, Иса и Младен Секицки, Клара Феєш и Ґеза Тиквицки. Кед сом сцекол до илеґалносци у авґусту 1943. року, мац побита хора у посцелї, после чого ше ище баржей похорела и умарла у юнию 1944. року. То, накратко, фамелийни штредок, дїялносц и атмосфера у якей сом прежил свойо дзецинство по авґуст 1943. року. Потим ушлїдзело предлуженє у оперативних єдинкох НОБ. Закончел сом штири класи основней школи и три класи Мишаней гражданскей школи у Старим Вербаше. Як школяр першей класи МГШ, 1938. року сом ше упознал зоз Милу Чобански и єй супругом, професором Спасом Чобанским, хтори поручел мойому оцови най придзе ґу ньому. Так запровадзена вяза медзи Спасом, хтори робел на обновйованю КПЮ, и моїм оцом, а я постал курир Спаси Чобанского (...) Кед война закончена, одредзела ме Команда 36. войводянскей дивизиї (Вершец) за школованє у СССР як пи то м ец В ис шей о ф иц ир ске й интендантскей академиї, хторе тирвало од фебруара 1946. по май 1948. року.

Дипломовал сом у Ленїнґрадзе. Врацел сом ше до жеми 3. мая 1948. року и бул розпоредзени до специялней горскей бриґади у ранґу дивизиї на длужносц начальнїка костираня и команданта позадини. У тей єдинки, хтора була стационована у Кавадарцох, влапени сом 21. юния 1950. року як ибеовец и осудзени на осем роки строгого гарешту зоз „дружтвено хасновиту роботу". У концлагерох Ст. Ґрадишка, Святи Ґрґур, Уґлян, Билеча и Голи Оток препровадзел сом шейсц роки. Старши брат Микола тиж препровадзел шейсц роки, административно покарани зоз „дружтвено хасновиту роботу", на Голим отоку. Условно сом пущени на шлєбоду 29. новембра 1955. року и одредзел сом себе стаємне место биваня у Панчеве, понеже сом нє мал нїкого од кого бим мог чекац даяку помоц. Органу УДБ-и сом ше мушел явяц два раз тижньово, дзе обовязно на мнє окончовани прицисок же бим подписал вияву о сотруднїцтве з УДБу. Мой подпис, медзитим, нє достали. Кед сом ше з Голого Отоку врацел до Беоґраду, покус зоз страхом, алє сом ше нє могол одорвец жаданю, зашол сом до Мили Чобански. Иншак, чловек ше з Голого Отоку врацал „на шлєбоду" психично и физично витрапени, престрашени, безнадїйни, Бок 15


ОСОБНИ ДОСИЄ малтретовани од УДБ-и, у векшини подприємствох и установох дзе сом питал роботу бул сом брутално понїжовани и цинично одбивани - цо спричинєло чувство абсолутней єзуитскей одруценосци од штредку хторому чловек безрезервно припадал. Чловекови була пререзована кажда драга же би себе зоз свою яку-таку роботу обезпечел голєм минимум за преживйованє. У подобним психичним стану сом ше нашол пред Миловима дзверми. Дирґонєл сом пред нїма окреме кед сом прициснул ґомбичку на бренчку - же ме любезно одбиє з прагу. Кед отворела дзвери, запатрела ше на мнє як кед бизме ше стретли лєм после даскелїх дньох - цепло, чловечески, з очиглядну нєму поволанку най войдзем. А я стал як заслупнути на прагу и нє могол сом ше рущиц. - Цо стоїш як слути? Уходз! ошмихуюци ше гварела Мила. Вошол сом лєгко, аж радошнє, бо у мнє попущела напнутосц страху и надїї, а ноги ше ми тресли. Кед сом вошол до приклєта, мушел сом ше опрец на ручку фотелї. Кед ме видзела такого, влапела ме за руку: - Шеднї и цихо будз! - поцихи алє суґестивно пошептала Мила. - У шоку ши, то мушиш похопиц. Дораз придзеш ґу себе. Принєсла виняк, та сом так пребро дзел шо к. М ила була нєзвичайно добри собешеднїк, зоз превельким розуменьом психичного стану. Вона нє жадала же бим ше єй „споведал": чом сом и як влапени, як ми було ТАМ. Напроцив, вона барз доберано, зоз знаньом, а психолоґийно змирююцо водзела розгварку, примушуюци ме обширно приповедац о моєй роботи далєкого 1943. року. О три днї, хтори ми були виполнєти нє лєм зоз хасновиту, алє и терапийну розгварку, я пришол ґу себе и почал здабац на „шлєбодного" чловека. Тото змиренє и Милово одношенє з кореню у мнє пременєли становиско ґу моєй „шлєбоди" и ґу будуцим одношеньом поєдинцох, алє и мойо реаґованє. Похопел сом же барз хасновите пред чловечу подлосцу, цинизмом и понїжованьом - до розумней мири БУЦ ЦИХО. Буц цихо з обачлївим презреньом. Таке становиско ме отримало и оможлївело ми зоз задовольством робиц вше вецей и хасновитше. Бок 16

Кед сом пришол до Нового Саду 1966. року, помагал сом Мили зберац материял за хронїку Вербасу. Же бим ше доисцел же насправди можем писац, же би то було добре за обявйованє, написал сом три роботи и понукнул их Матици сербскей. Шицки три роботи Матица обявела. По 1973. рок закончел сом рукопис хронїки Коцура. Мила ми совитовала най ми рецензенти буду 3. Ґолубович и Ж. Куманов, як и за уж спомнути роботи. Спрам того, даґдзе 1972. року сом ше упознал зоз 3. Ґолубовичом и Ж. Кумановим, як зоз совиснима и правдо любивима историчарами. Источашнє сом ше упознал и зоз Лю. Церовичом, хтори ми суґеровал най напишем обширнєйшу роботу (студию) - прилог виучованю историї Руснацох Войводини. Обецал ми помоц хтору ми нєсебично давал децениями у нашим сотруднїцтве. На тей роботи робел сом полни шейсц роки. У тим чаше сом мал закончени рукопис хронїки Коцура, хтори СУБНОР у Вербаше нє сцел прилапиц. Хронїка и студия мали коло 550 рукописни боки. Обидва рукописи прешли позитивну рецензию, зоз предкладаньом за друковане. Обивал сом праги установох и видавательох, алє нїхто нє мал шмелосци прияц рукопис и обявиц го. Вистати од людскей суєти и полицийного преганяня, поставал сом вше упартейши и твардоглавши у нєпопущуюцшей намири вшелїяк обявиц роботи. Так сом пременєл тактику наступаня. Знал сом сиґурно же од коло 25.000 Руснацох у Югославиї, 10,6% участвовали у НОР, як и же нїхто од Руснацох анї историйно анї литературно нє обробел тото участвованє, та од 1968. року починам писац литературни приповедки о Руснацох у НОР-у. Дзекуюци редакторови часопису „Шветлосц" Дюрови Папгаргайови и директорови „Руского слова" Миколови Москальови, мойо приповедки обявйовани у тим часопису. За 1971. рок, кед „Руске слово" розписало анонимни конкурс за длугши приповедки и збирку приповедкох, пририхтал сом збирку приповедкох под насловом „Днї и ноци". Кнїжка 1972. року наградзена зоз першу награду и друкована. Одшмелєни, написал сом роман о дзецох учашнїкох у НОР под насловом „Курир Петя" и послал го на конкурс. Конкурсна комисия ми додзелєла другу награду (єдину на

конкурсу). Конкурс бул, медзитим, понїщени, та моя кнїжка нє вишла. О тим ше дознал Мирослав Мика Антич, поволал ме ґу себе и гварел най рукопис преложим на сербски язик. Рукопис сом преложел, Мика го пречитал, прешмарбнул мой наслов и написал нови - „Дорушиц дугу", з толкованьом же сом тоту думку написал у рукопису. На предкладанє Мики Антича, рукопис сом послал на анонимни конкурс „Дневника". Рукопис одкупени и после векших нєпорозуменьох друковани у 1000 прикладнїкох и подзелєни дзецом у новорочних пакецикох. КПЗ Войводини ме наградзела зоз додатним гонораром. Як ми Мила совитовала, рукопис студиї о Руснацох послал сом на анонимни конкурс СУБНОР СР Сербиї до Беоґраду. Нє наздавал сом ше успиху, бо конкурс бул общеюгославянски, дзе углавним участвовали докторе историчаре, познати писателє и новинаре. Видзело ше ми же там нє мам цо глєдац. Алє, спреведол сом ше. Додзелєна ми друга награда. Рецензенти историчаре др М. Матич и др Миленкович у рецензийох наглашели же рукопис „мали Магнум кримен". З помоцу Совиту за науку и културу Войводини рукопис друковани у 1000 прикладнїкох под насловом „Руснаци у Войводини". Тото посцигнуте дзекуюци историчаром Войводини и секретарови Совиту др Фуади Станкович. Штварта кнїжка друкована ми 1991. року по руски „Аз єсм" (Ґолияда). Автор сом документарного филму „Крик" (Ґолияда) хтори режирал Миша Белеґишанин. Направел сом макету у зрозмири 1:100 концлагеру Святи Ґрґур, хтору сом подаровал Музею Войводини. У власней режиї направел сом видео-знїмок макети, пояшнююци улогу обєктох и орґанизацию „виплокованя" мозґох. Шицка тота робота од 1955. до 1991. року цекла под нєпреривним малтретованьом орґанох УДБ-и, а прейґ нєй и од дзепоєдних привредних и културних орґанох. Чом сом так витирвало на тим робел? Же бим обдумал свой живот и живот моєй фамелиї. Морални сом длужнїк пре гуману чловеческу помоц: М. Чобански, 3. Ґолубовичови, Лю. Церовичови, Д. Поповому, Дю. Папгаргайови, М. Москальови, проф. Вранєшевичови, Н. Ґачешови, Ф. Станкович и другим зоз хторима сом ше анї нє сцигол упознац. Вецей сом нє на витре. РУСНАЦИ У ШВEЦE


АЗ ЄСМ (ҐОЛИЯДА ) Суд Покапчани у ланцох по стред драги идзем же би ме шицок швет города видзел. Провадзи ме воднїк КОС-а на судзенє. У рукох сциска енерґично пепеша1. Людзе обрацаю глави ґу муром будинкох, шмикаю ше коло самих мурох препущуюци празну, шлєбодну драгу мнє. И ланцом. Ганьба ме прициска и дави од верху. (...) Будинок суду вибудовал бувши буржуй. Ту и руїни малей фонтани. Коло фонтани квеце. Самошейка. “Шеднї на лавку!” – розказал ми пепеша. Шедзим тримаюци ланци у рукох медзи ногами. Клатка на нїх зоз тих векших, зоз котрима ше комори замика. Притримуєм клатку же би ми єй чежина, вишаци на ланцу, нє глодала руки. (...) Зоз присутним страхом роздумуєм кельо роки мнє скрає суд. (...) И док сом думал о себе, нагло ше отворели дзвери на суднїци, нащежар. Виходзел капитан притримуюци ше за удзверя, крочай-два, та за слуп. При слупе станул. Обачел сом же є бляди “на шмерц”. Майор розказал воднїкови: “Поволай прейґ телефона нашу амбуланту же би позберали того ту. Цошка ше щемерел.” Капитан ше пришпотал ґу лавки, та шеднул. Наисце ми здабал на щемереного чловека. “Цо ци?” – опитал сом ше поцихи. “Седемнац роки.” “Цо гвариш?” – нє порозумел сом. “Осудзели ме у мено народу на седемнац роки строгого гарешту.” Од його толкованя я ше щемерел. Чувствовал сом же сом збляднул, аж ше ми блювало. “Мирон Скубан!” – скричал майор на дзверох. Вошол сом до амфитеатра у котрим шедзели предсидатель воєного суду, двоме поротнїки, тужитель и по службеней длужносци одредзени бранїтель. Предсидатель суду ше ми опитал: “Пречитал ши обтужнїцу?” “Пречитал сом.” “Маш даяки зауваги?” У ухох ми сущи пражнїна амфитеатра, одгук його гласа и слова капитана – седемнац роки строгого гарешту. “Нє мам.” “Чувствуєш ше виновати?” “Чувствуєм.” “Каєш ше?” “Каєм.” Предсидатель вжал зоз стола пресуду, та пречитал: “У мено народу Мирон Скубан ше осудзує зоз кару од штири роки строгого гарешту...” Добре сом поднєсол сообщенє. По врацаню до гарешту написал сом жалбу на пресуду. Одвит сом достал о тидзень. Кара ми звекшана на дзешец роки строгого гарешту. Потим сом ше щемерел. Наисце. (...)

На Святи Ґрґур Шу-шу, приповеда ше, шу-шу-шу, нагадує ше, шептаюци од уха по ухо – преруца нас на острово Святи Ґрґур. Шлїдзи толкованє: же то мале острово у Ядранским морю. Голи, досц високи камени пупок. На ньго, до войни, Далматинци превожели остарели мазґи, мули и маґарци, же би на мире, пре шорову длугорочну роботу аж по старосц, на мире поумерали. (...) РУСНАЦИ У ШВEЦE

Полиция пририхтала тристо пейдзешат ланци, длужини коло пейдзешат центиметри и тристо пейдзешат клатки. Списки менох написани по ваґонох – седем ваґони, по сто гарештанцох. (...) Сто гарештанци, по двоме скапчани з ланцами, шедза у ваґону єден другому медзи ногами. Нє мож стануц, випросциц ше, мож лєм шедзиц зоз покриженима ногами як ґуба клоча. При дзверох кибла, до поли єст у нєй мочу. Шикац можу лєм тоти котри блїзко при нєй. З кутох нє мож рушиц. Нє маш дзе стануц з ногу – крем на чловека. Води нєт, анї цо єсц. Так ше рушел вельки транспорт до пристанїща Бакар. Гойсаме ше од станїци по станїцу. Преруцує нас маневерка з коляї на коляй, дриляюци нас лєбо цагаюци. При каждим збиваню лєбо поцагованю ваґонох зоз кибли плюска моч. Вона справедлїва – полїва ровномирно шицких. Аж и гевтих котри цалком у куце. Чуц нас на класични балкански гайзли на станїцох ЮДЖ2. (...) Отвераю ше дзвери на ваґону. Шветлосц слункова витла по очох. Джмуркам же би ше ми очи привикли на ясне шветло. Слунко пресцера зарї по поверхносци моря. Шицко доокола ше блїщи. (...) Ладя кратка, брухата, колїше ше шкрипяци зоз катарку, привязана ґу доку пристанїща у Бакру. На носу ладї виписане єй мено – “Пунат”. Од ваґона по деску по котрей ше уходзи до ладї

шпалир3 людзох у двох шорох, з палїцами у рукох. Цивилє. По моцних заокруглєних шийох видно же су ресорци. (...) “Вискакуй! Швидко! – розказал стояци при дзверох ресорец. (...) Людзе бежа. Шпалир их вицина з палїцами пошвидшуюци їх плянтаюце бежанє. У тей очиглядней настави о ревидованю становискох швидко ше учи. Вискакую пари, бежа през шпалир. “Дри банду!” Зогнути бежа по дески и знїкую у утроби “Пуната”. (...) Шедзиме опарти зоз хрибтом на бочну оплату трабакули4 “Пунат”. Анї слово ше нє чує окрем пошвидшаного дихценя седемсто душох, побитих и престрашених. Зацмело ше. То моряки закрили зоз цираду уход до штиви5. Подполна цмота. През дески чуєм благе Бок 17


АЗ ЄСМ (ҐОЛИЯДА ) бульканє морских габох. (...) Цмота виполнєна з влажним воздухом од диханя и випарйованя змокнутих шматох, од мочи. Смрод дави, амонияк щипе очи. Чежко уж дихац, нє можем установиц причину. Хтошка зоз сциснутим гарлом скричал: “Подавя нас!” (...) Знова хтошка скричал: “Подавя нас, збойнїки!” Други глас: “Давим ше! Воздуху! Воздуху ми дайце!” З далєка, ище нєрозумлїво, чуц галайк чловечих гласох. Муши то буц числена громада людзох. Розликуєм ритм скандированя. “Пунат” ознова пременєл напрям. Скандированє постало блїзке и розумлїве: “За кого?” “За Тита!” “За кого?” “За Партию!” “За кого?” “За народ! Шицко! Шицко! Шицко!” (...) Вискочел сом зоз штиви на палубу, пияни од смроду и болю. Уцал ме благи витрик, покус слани и зоз пахом моря. Осушел ми щипаци зной. Осушел ми слизи и крев на носу и кошулї. (...) Опрезо мнє деска. Вона вяза трабакули “Пунат” зоз жему. Од єй конца, опартого на жем Святого Ґрґура, почина шпалир у двох шорох, чловек при чловеку. Мали плато прибрежя розпрестар ше по дуплу капуру зоз коляцим дротом попреплєтану. Ложчину6 котру витри и морйо урезали до Святого Ґрґура, широку коло пейдзешат, длугоку коло сто метери, обколєшели три шори древених слупох медзи собу сплєцених зоз коляцим дротом. Високи два и пол метера. У тим конлаґре7 змесцени коло двацец древени бараки. (...) З боку шпалира, вонконцом, на оддалєносци, лєжа, уж лєм у ґачох, гарештанци блядого цела попирсканого зоз креву, вируцени з утроби удава8. Нє мушим преверйовац же чи су мертви. (...)

желєзни, груби штири до пейсц центи. Ношим их преплєтаюци з ногами. (...) Капуру дрота отвера командир (милиционер) же бизме вишли з дрота11. Пречитує шицких котри у роботним строю же би вишли на будовалїще. Тото будовалїще прикра ложчина коло сто пейдзешат метери длугока и двасто метери широка. Роботни задаток – копац каменє з бокох ложчини, преношиц го до ложчини, поровнац и вибудовац плато. (...) “Копце и виберайце каменє, трепце го на траґач, з голима руками. Банда будзе ношиц, а гнац ю под ґазом12 може тот котри сце чесно ревидовац13.” Парняка упрагли до касели. Мнє до траґача14. Штирме бойкотовани15 муша зберац и руцац каменє и кус червенкавей глїни до касели лєбо на траґач, з голима руками. Дзвиня будаки, дихца людзе, лопоци каменє руцене до касели. (...) [Кaпo Мaрянович розказал] ми: “Вежнї траґач на хрибет.” Ношим

“Превоспитованє” Стоїм у строю та патрим на ґумово бочкори коло мнє, на худи сцегна прекрити зоз шиву брудну скору котра наїжена од швижого фебруарского рана на морю. Ноги боси, жилави и бридки, аж по сцегна одкаль починаю кратки панталонки цмошивей фарби. Ґачи нїхто нє ма. Билєє ше задубена9 подрана кошуля без ґалєра. Якаш файта титовки на глави. И то шицке облєчиво. И назберани бруд розмасцени зоз креву. Храсти ше чарнєю у полуцмоти. Таркасти зме як индиянски мустанґи. Подзелєни фриштик. Ище швидше прелїґнути. Три децилитри чарней кафи и замешки залапеней на верх древеней лапишки велькосци єдней нєвелькей песци. Мой жалудок, през вецей мешаци, привик ше на глад и нє могол инше нїч чувствовац окрем тупого и нєпреривного жаданя єсц. (...) Катич дзелї алат за роботу – касели10, фурики, чускиї, будаки, мацоли и лопати. “Банда по алат!” – крича бриґадире. (...) Достал сом штири чускиї же бим их ношел. Кажда чуския чежка коло осемнац килограми, а длугока метер и шейдзешат. Пре терху нє мож их ношиц у рукох. Муши ше их ношиц на плєцу. Нєповязани у чомове, шлїзкаю ше, падаю зоз плєца. Катич ме вдерел з песцу. “Алат треба чувац, бо з нїм хлєб зарабяш, а нє руцац го намирно же биш го поламал” – толковал ми. А чускиї Бок 18

траґач на хрибце. Шлїдзим го док вон вибера камень, котри мушим положиц на траґач. Нашол го и лєм з пальцом указал на ньго. Положел сом траґач на жем, та валям камень. Копнул ми до задку док сом кучал. Спаднул сом на главу. “Швидше бандо!” Опомнул ме. Камень чежки коло сто килограми. Намесцел сом го на стред траґача. Ознова копнул до мнє. “Дриль камень блїжей ґу предку траґача” – указує ми з руку. Послухал сом го. А хто би нє? “Лапай траґач за ручки!” – повисшел глас Марянович. Влапел сом их. Вон влапел на задку за ручки. “Дзвигай! Тераз увидзиш як ше банда гонї под ґазом!” Дзвигнул сом траґач. Ношим терху котра ми вицагує руки з плєцох. Чувствуєм як ми лопатки розцагую по пуканє вязацей тканї, роздвоюю лопатку од ключней косци. А Марянович вєдно з Брдаром ноша од задку, тримаю кажди за єдну ручку траґача. Дриляю ме раз швидко аж по бежанє, раз помали, крочай по крочай, гомбаюци траґач. Ручки ми виша на верху пальцох, боїм ше же ми випадню, а камень ми спаднє на ноги. Поламе ми их. Лєдво чекам же бизме цо скорей сцигли по дно ложчини, же бим ше ошлєбодзел од терхи, та голєм кус одпочинул под час врацаня на место дзе ше копе камень. Сцигли зме. “Нє руцай камень!” – скричал Марянович. “Обрац ше, та гайд назад!” Врацаме ше до брега. Дланї розгоруцени, лєдво РУСНАЦИ У ШВEЦE


АЗ ЄСМ (ҐОЛИЯДА ) тримам ручки. И ознова страх же ми камень спаднє на ноги. Поламе их як сухи палїчки. Видзи ше ми же аж чуєм як хрустаю косци. Зной ми чече з першох прейґ бруха. Ласкота ме. Гойса ше траґач, а я ше плянтам преплєтаюци з ногами у розпуки и страху. “Обрац ше! Назад до ложчини!” Ручки ми роздзераю дланї. (...) Вецей нє можем витримац. Спущел сом траґач нє роздумуюци о тим же ми може камень спаднуц на ноги, поламац их. Було ми шицко єдно, лєм же бим ше ошлєбодзел од болю. Попатрел сом на дланї. Компактна кирвава каша зоз котрей стирчала поздзерана скора. Од вдереня падам и ознова сом скурчена гушенїца котру ґазлую. “Хто ци дошлєбодзел спущиц траґач!” – сичи Брдар. Цихо сом. И ґазлованє, як пременка, лєгчейше ми од ношеня з гойсаньом терхи на траґачу. (...) Поставели ме на ноги. Єдна сом жирячка. У мнє горучава диха и нє допущує ошвиженє. Коло мнє и воздух горуци. “Дзвигай!” влапел сом ручки, а нє усудзуєм ше дзвигнуц траґач од болю. Алє капоове16 подзвигли, ручки траґача прицисли ми пальци на дробне каменьче. Опущел сом ше чувствуюци як ми пукаю предзиравени нохци. Од болю сом нагло дзвигнул траґач и предлужел – горе, долу, горе, долу... Шива цмота у мнє. И звонка мнє. Подполно ми шицко єдно. Думки ше од болю застановели. (...) Руки ми виша, з плєцох здути, чежки щипанїци. Пальци вецей нє можем сциснуц. Гарсци ми здабу на шимпанзово, таки опущени, розцагнути, же бим ше могол пошкрабац под колєнами. “Ище ти можеш” – прешвечує ме Марянович. (...).

“Пакети” рибом Бокси у бараки, сами бараки и цали круг концентрацийного лаґра Святи Ґрґур заґаладзени з дизентерию. Епидемия нємилосердна и грожи з вищиренима зубами. Воспитаче вецей нє уходза до дроту. Лєм дежурни командир швидко пребегнє през круг дрота же би цо скорей вискочел з нього. Потим бежи цо скорей ше окупац, дезинфиковац и себе и шмати. Медзи нами здрави лєм капоове, котри окреме шпя и окреме єдза. (...) З початку бежанє капоох з носилками, на котрих ношели умартих од битки, гладу и хоротох же би их руцели до моря, їжело ми скору, а страх же и мнє закруца до фалата старого шаторского кридла и же ме руца до моря рибом будзел у мнє жаданє жиц. Тераз уж дньово випровадзуєм по дзешец-петнац пакети рибом, а у мнє ше вецей нє порушую нїяки чувства. (...) Инфективне оддзелєнє концлаґра Святи Ґрґур, шеф оддзелєня др Пирошков, юлий 1951. На оддзелєню лєжа коло сто нєрухоми косцанїки, котрих наволую и як чежко хори. Дньово ше з оддзелєня преноши до здихальнї17 по штирох-пейцох. Нїхто их нє випровадзує. Нїхто их нє дочекує, бо ше нє врацаю. Їх бегцом одноша закруцених до циради же би их руцели до моря. То лєм єдна пиятина больнїци, нє рахуюци “мали дрот” дзе ше

РУСНАЦИ У ШВEЦE

окончовало специялне вишлїдзованє а шмерц надиходзела вельо швидше и частейше. Юний и юлий 1951. були мешаци отупеней вистатосци, ровнодушносци, зотартей волї и умераня. А больнїца у борби зоз хоротами и шмерцу розполагала з – лизолом, хлорним вапном, ветеринарским йодом, сумпором процив лїшайох скори на глави и твари, та дестиловану воду. У таких условийох умеранє було иста така обераца епидемия як цо то були дизентерия, гепатитис, атрофия, анґина пекторис, артритис... На Святим Ґрґуре ше нє умерало, на нїм ше здихало у смроду, бруду, без лїкох, жвирски побити, поламаних косцох, вигладнєти смиядни (...). Рушели до дроту на полудзенок, на обарену статкову цвиклу. Под слунком, як слупи ценки цинї косцанїкох, ґротескно ше кланяю у ходзеню. Коло колони пребегли носилки у котрих лєжал косцанїк закруцени до циради. Випровадзели го по чамец дежурного гробара. (...)

Глєданє виходу з пекла По заранку18, одбутим у цихосци, хижни старшина Ґоведарица толковал лаґерашом. Мирон го чул як кричал опрез строя. “Прешлей ноци, на Рабу, з помоцу народу, влапени Миодраґ Палавестра, вична банда19, котри нє указал анї кус сценя же би ревидовал свойо зраднїцке становиско, же би ше врацел на драгу нашей Партиї. По тераз то його треце пробованє сцекнуц з нашого будовалїща. Наша длужносц же бизме ше дистанцовали од того бандита и одредзели му заслужену кару. А кара за вичну банду, котра три раз сцекала, може буц лєм єдна – а то шмерц!” “Шмерц банди!” – дре ше Дюкич. “Шмерц банди!” – прилапели капоове. Лаґераше цихо. Нараз ше нашли у улоги судиї. (...) “Скандируй, бандо! – гнївно и з обачлївим страхом ричи Катич. – Шмерц банди!” Коло шейсц тисячи лаґерашох жубротаю процив своєй волї под прициском ужасного страху од вимсценя воспитачох: “Шмерц банди!” “Гласнєйше! – надзера ше Ґоведарица. – Зоз строю тота вична банда нє шме висц жива!” (...) Мирон обачел же з бараки число єден хижни старшинове, тримаюци го под пазухами, цагаю голого, лєм у кратких ґачох, чловека. Цагаю го ґу строю котри осудзени процив своєй волї забиц чловека. Люба Паунович го тарга за власи, треше му главу котра ловґа. Мирон обачел нє лєм же Миодраґова глава ловґа, алє же ше му безживотно опущени ноги цагаю по дробним каменю. Стресол ше од нєприємного чувства як кед чловек стретнє шмерц. Тот чловек уж бул мертви! Забити прешлей ноци док го хижни старшинове вишлїдзовали! (...) Цело Миодраґа Палавестри нє прешло през шпалир, остатнї раз. (...) З будинку пекарнї, з мура другого поверху, бойкотовани бувши майор Милинович нашол виход ошлєбодзиц ше од пекельного мученя, та скочел з мура же би ше розбризнул. Нє удало ше му самозабойство. Лєм поламал обидва ноги. Косци у сцегнох, зламани, пребили му скору. Било и бридко стирчали. Здабали на позадзивани колїки. Однєсли го швидко до больнїци. “За

Бок 19


АЗ ЄСМ (ҐОЛИЯДА ) кого?!” – зврещал воднїк Дюкич. Нїхто нє прилапел скандированє, Милиционер шеднул до кабини. Лаґераше сами у камиону, бо шицким у гарлє були позадзивани косци сцегнох котри вишол на асфалтну драгу, ровну и блїщацу. Мирон, Милиновича и смуток пре будуцого доживотного боґаля. без своєй волї и жаданя, место нєй видзи горбову драгу од пристанїща по дрот на Ґолим отоку. Там дзири пополнєни з Дочекованє нових дробеним каменьом, а колона концлаґерашох, новей банди, По полудзенку будовалїще нового чловека, праве цо вишла зоз шпалира. Опухнути, кирвави, побити, самоуправа лаґерашох по розказу вишлїднїкох, формовала розтарганих шматох, лєдво ше шпотаю по горбавей драги. шпалир котри ше, як покруцени груби черева, лєдво “Уа, банда!” – ричи мотор камиона. “Дри банду!” – змесцел до “манєжу” дроту. Коло шейсц тисячи косцанїки, черепчи каросерия. “Бойкот банди!” – вреща колєса на огорени як индийски аскети и таки худи, вистати и асфалту. зловольни стоя же би святочно дочекали нову банду. (...) И шицко то знїкло у єдней хвильки. По драги идзе “Дри банду!” – надзераю ше капоове. “Дри банду!” – жена! Нє обична, и нє гоч яка. Шофер спомалшел воженє. мумла шпалир. Шицко би то було шмишне кед би нє було траґичне. Шпалир ше руша, шири и зужує як гад кед лїґа Миронови засхло у гарлє. Лїґа шлїну, а шлїни нєт. Бої ше патриц у єй напряме. Ша вона шлєбодна гражданка! И нє свою жертву. зна цо робиц. Знїмац лєбо нє знїмац шапку з глави. Видзи Мирон стал, спрам власного нєсамоуправного папучи на босих ногох. И костки, лїсти! Кед сцигол по єй становиска, у шпалире з руками на хрибце. Нє могол колєна, почало ше му чкац. Света го вдерел по хрибце. А дзвигнуц руку на людзох. Нє могол то поробиц по розказу, сцегна, од слунка огорени ровномирно, заокруглєни, а процив своєй совисци. Припатраюци ше нє обачел больнїчарох з носилками, та заключел же ище нїхто нє длугоки, нїяк сцигнуц по клуби. И нє зна на цо патриц – чи забити лєбо покалїчени. И то якишик проґрес у концлаґре на заокруглєни клуби, лєбо на цесни триугельнїк на чиїм стику смужка костима за купанє. (...) “Ау! – здихнул себе Святи Ґрґур. Мате Андраш сцераюци узноєну твар. – Ище єдно таке За Мирона нє було нєсподзиванє кед ґу ньому стретнуце и я ше упокоїм.” “Нє серкай голу воду и по двапришол Катич. Влапел го за ухо, викруцел з пальцами три крупки” – шепта му Света. “Умрем! Чесне слово, вицагуюци го зоз шпалира. “Кед нє сцеш биц банду, умрем” – одповед му Андраш. будзеш ти бити!” Водзи го коло шпалира цагаюци за ухо ґу О хвильку наишла векша ґрупа женох, котри ишли його початку. Мирон обачел же є нє сам. З каждей бараки, за приклад, през шпалир препущена банда котра нє сце на купанє. Шицки на камиону цихо и патра. И – нїхто нє водзиц борбу процив нєприятеля и помогнуц му же би умар. Алє ше каждому нараз сцело барз жиц. (...) постал чесни ревидирец.

Ґу шлєбоди У юлию 1955. року вишлїднїк одредзел до ґрупи лаґерашох и Мирона Скубана, котру посилал до лєса на роботу. Мирон зацерпнул! До лєса посилали вишлїднїки лаґерашох же би з добру покарму догнали свою физичну кондицию на нормалну – пред пущаньом на шлєбоду! Миронови думки на шлєбоду, полни три роки скорей часу, сцинали диханє, крев му била до глави врацо през кревоцек, а дланї ше му зноєли. (...) О два днї Мирон Скубан, зраднїк Партиї и народу, гарештанєц матичне число 855, рушел до лєса на подкармйованє. Мирон вибегнул з друкарнї и бежал аж по пристанїще до ладї. Бул то “Пунат”, ладя на котрей сцигол 1951. року на Святи Ґрґур. Мержел го, гоч му тота стара далматинска трабакула нїч нє була виновата. Плївна драга од Ґолого отоку по Нови Винодол за лаґерашох була права туристична атракция. Слунко, морйо, побрежє на чиїх стинох були поприлїпковани хижи як ластовково гнїзда, а людзе ходзели шлєбодно и нє обрацали нїяку увагу на ладю на чиєй палуби стали людзе жадно упиваюци кажди їх рух. Шлєбода! Цалком блїзко, очухнуц ше мож до нєй, а нє мац ю. Стоя лаґераше опарти на оградзенє палуби и кажди на свой способ доживйовал стретнуце, у преходзеню, зоз шлєбоду. Цихосц влада. (...) По фриштику лаґераше пошедали до камиона. Бок 20

1 ППШ – пиштоль “шпаґин”, пикавец. 2 ЮДЖ – скраценє: Югославянска державна желєзнїца. 3 Шпалир – за лаґерашох управа лаґру применьовала окремни тип кари: преход през шпалир, т. є. помедзи два длугоки шори людзох, тиж лаґерашох або “поправених” лаґерашох, хтори били осудзеного на кару. 4 Трабакула – файта терховней ладї. 5 Штива – простор за терху у ладї. 6 Ложчина (росийске лощина) – долїна. 7 Концлаґер (росийске концлагерь) – концентрацийни лаґер. 8 Удав (сербске удав) – файта велького гада, питон; автор ту длугоки шпалир людзох поровнує зоз питоном. 9 Задубени – длуго нє райбани, барз масни. 10 Касела (сербске касела) – справа за ношенє терхи: два дручки зоз крижом поприбиванима дещичками. 11 Дрот – з дротом оградзени простор. 12 Под ґазом гнац – тримаюци лєгчейши край терхи, давац темпо ходу лаґерашови, хтори ноши чежши край. 13 Ревидовац – пременїц становиско, т. є. поправиц ше. 14 Траґач (сербске трагаче) – справа за ношенє терхи. 15 Бойкотовани – лаґераш хторого, по розказу управи лаґера, шицки лаґераше мушели одредзени час бойкотовац. 16 Капо – лаґераш хторого управа лаґру поставела за старшину над одредзену ґрупу других лаґерашох; капоове ше подлїзовали управи лаґру з тортуру над своїма товаришами-лаґерашами. 17 Здихальня – слово видумали сами лаґераше: простория у хторей чежко хори умерали. 18 Заранок – фриштик. 19 Вична банда – тот вираз управа лаґру хасновала за лаґерашох хторих тримала за нєпоправлївих.

Илустрациї: Мелания Колбас РУСНАЦИ У ШВEЦE


ХАСНОВИТА КНЇЖКА

ЗА НАЙМЛАДШИХ

Мелания ПАВЛОВИЧ

ЗБОРНЇК ТЕКСТОХ ЗА ПРЕДШКОЛСКИ ДЗЕЦИ

Кед же сце дзешка у швеце, а жадаце же би вашо дзеци або унуки знали свой мацерински язик, тота кнїжка вам будзе од барз велькей помоци

До рук нам сцигла прекрасна кнїжочка под насловом “ЛАСТОВИЧКИ 2” и у тим чишлє жадаме исту препоручиц родичом хтори маю дзеци до 8 або10 рокох старосци односно дїдом и бабом хтори маю таки унуки а жадаю же би вони знали свой мацерински руски язик. Тота кнїжочка им барз олєгча же би свойо дзеци научели велї писньочки и на таки способ збогацели їх словни фонд. Кнїжку “Ластовички 2” видало Дружтво за руски язик, литературу и културу у едициї “Предшколске вихованє” як здогадованє на приручнїк под исту назву хтори бул видати пред 30 роками (1976). Тексти у кнїжки обєдинєни до пейцох часцох: перша, под назву Яшелька, пририхтана дзецом наймладшого возросту, друга Єшень , треца Жима, штварта Яр и пията Лєто, розчитованя и други бависка. Кнїжка илустрована зоз малюнками дзецох зоз дзецинских заградкох у Руским Керестуре, Коцуре и Дюрдьове. Цена кнїжки 5 еври (трошки одсиланя окреме ше плаци) а мож ю поручиц у Дружтве за руски язик, литературу и културу у Новим Садзе (papugai@EUnet.yu) або у редакциї “Руснацох у швеце”.

Зоз часци “Єшень”

ВИТАМ СЛУНКО

ЄШЕНЬСКИ ВИТОР

Витам миле, ярнє слунко, цепли зарї його; жичим здравя шицким дзецом народа мойого!

Єшеньски витор конари кивал, та жовтим лїсцом пиньочку шпивал. Вони ше шицки дакус гимбали, а вец помали долу падали. Витрова писня вшадзи ше чує, то витор з лїсцом валцер танцує. Наталия ГОЛУБ

КЕД ЛЇСЦЕ ПОЖОВКНЄ Витор ше ровно по дворе шпота, сцекла од нього лєтня цеплота. А вон, допити, з лїсцом зволює, молги и мрази ґу нам зволує. Дижджи нє волал, пришли и сами, зато ходзиме зоз амрелами.

Гавриїл КОСТЕЛЬНИК

Ластовичко мала, Яр ши нам принєсла! Кед чвиринкаш, жем ше будзи, А зоз нєй желєне лїсце Ти квитки розтресла.

И ручки ше намахали а и ножки набегали. Вистал и син и дзивочка дораз сончок их побочка. Мелания РИМАР

З часци “Яшелька”

РОЗЧИТОВАНЄ

КОЛЇСАНКА

Най ше пачи шолька млєка тебе чека. Хто остатнї ю попиє у кухнї ю вец помиє.

Уж вистали очка мали, цали дзень ше припатрали.

РУСНАЦИ У ШВEЦE

Пажици ожелєнєли, лєс, поля и загради; квитки вшадзи, воздух пахнє, полни перша млади! Патьце слунко, мили дзеци, полне є лагоди! Сцеце здравя? Цо чекаце? Шицки – до природи! Гавриїл Г. НАДЬ

ГОЧ Я И ВИРОШНЄМ... Гоч я и вирошнєм, гоч и векши будзем; отцов и мацеров труд я нє забудзем. Уж ше тераз трудзим, да им подзекуєм, зато я тот стищок нєшка декламуєм. Янко ФЕЙСА

Зоз часци “Лєто”

Наталия КОЛЕСАР

Зоз часци “Жима” ШНЇГ Пада шнїщок, пада, била нам заграда!

Мото цалей кнїжки тот:

Зоз часци “Яр”

Била уж и драга, Та нас вонка цага! Ми ше облєчеме, санкац ше будземе! Дюра ЛАТЯК

САНОЧКИ Купел оцец Яникови саночки новучки нови, а вони розума нє маю, та Яника нє слухаю.

РОЗЧИТОВАНЄ Грає Мижо на тамбури, слухаю го били кури. У кошаре пшичок киха, А когуцик кукурика. Яни дзешка ище шпи, Идз го пребудз такой ти! Наталия ГОЛУБ

СТАРИ КАНДУР Єден кандур стари купел окуляри же би видзел мишу отадз аж до Нишу. Алє цо му вредзи Кед миша нє шедзи: Гоч ма окуляри – Крочаї му стари. Серафина МАКАЇ

Ке ше з нїма на брещок рущи, та их вше цагац муши, а кед ше з нїма назад враца, та го часто и вивраца. Яким ОЛЄЯР

Бок 21


ан бул у рокох кед ше у преходзе на хвильку застановйовали женски попатрунки на його од кварцованя цмей твари хтора була так крашнє у контрасту зоз шивима власами зачесаним на бок. По правдзе, нє була то лєм твар хтора прицаговала, алє його цала фиґура. Бул високи, худи, елеґантно облєчєни зоз ношалантним ходом. Ципели вше чисти, виґланцани, кошуля випейґална... Медзитим, чим би пришол блїжей, як павукова мрежа фини ранци коло очох и устох зрадзовали його роки и паночки би швидко обрацали глави на други бок, нїби нє замеркуюци го. А праве то го найбаржей болєло, тоти каждодньово нєми потвердзованя же його час вичурел, же є вецей нє интересантни анї як потенциялни партнер. Чувствовал ше покус одруцени, та ше прето на роботи доказовал и улїзовал предпоставеним аж по нєприємносц. Сцел голєм ту буц важни, та з часом постал жива дефиниция слова ”полтрон”. За полну слику його характеру досц ище лєм доложиц же по походзеню бул Француз, алє нїґда нє научел французки так добре як анґлийски.

Ж

очежовало вибор и одлуку. При єдней му ше видзело же будзе жиц зоз нїм лєм пре интерес, при другей же є нє щира и скрива дацо од нього, при трецей му завадзало же ма дзеци зоз першого малженства, при штвартей же є премлада заньго... Же би ше упознал з велїма и так звекшал свойо шанси у находзеню правей особи, надумал прицагнуц на себе цо вецей зауваги та ше почал облєкац покус шмелше, спртски, цо му ище вше швечело пре його атлетску фиґуру хтору каждодньово допатрал и отримовал з вежбами и диєту. Кед бул у дружтве, трудзел ше водзиц главне слово кеди ґод би даяка панї наиходзела и важно махал з пальцом нїби розказуюци дацо. На окуляри положел украсни ланцущок и кед их нє ношел, кладол их до горнєй лївей кишенки на кошулї, та му ланцущок зоз шиї елеґантно падал по першу горню ґомбичку. Тиж барз водзел рахунку и о парфему и лосиону по бритвеню. Пах нє шмел буц сладкасти лєбо чежки, алє дискретно прицагуюци и ошвижуюци. Дражка ла лївим боку власох му була перфектна, а даскелї поолєйовани власи падали и на чоло цо му давало лєм цо нє хлапцовски випатрунок. Праве тота мимикрия, намаганє випатрац младши як цо бул, одбивала паночки бо була ґротескна, нє у складзе з природу и лєм наглашовала його скрити намири. Кажда з нїх инстиктивно чувствовала же цошка нє у шоре. Пре таки нєодредзени чувства, почали ше зявйовац вшелїяки приповедки о Жанови. По єдних, вон бул гомосексуални, по других бисексуални, по трецих - импотентни, док по штвартих бул напросто стари чудак цо нє могол прежалїц же му младосц прешла...

Жил сам. Раз лєм спомнул же мал жену и двох синох алє ше давно розишли та од теди жиє як жедляр у квартелю зоз пшичком хторого кажди дзень под час павзи за полудзенок виводзи до парку же би ше прешейтал и олєгчал. Каждей першей стреди у мешацу у будинку дзе робел отримовали ше вежби евакуациї пре огень, терористични Жан барз мерковал на єдзенє и часто знал за полудзенок напад, трешенє жеми, лєбо даєку другу видуману причину... попиц лєм поллитрову фляшку минералней води ”Perrier" як Шицки заняти мушели цо скорей напущиц будинок по гвари нє прето же є французка, алє прето же ма шицки ґарадичох бо лифти були виключени и мали ше найсц ше на минерали хтори му потребни за тот дзень. Раз док шейтал одредзеним месце. Тей стреди, Жан ше нє чувствовал пшичка, од горучави чи од слабосци му ше закруцело у добре а требало зоз трицетого поверху зисц долу. Окрем глави та спаднул у парку. Хтошка волал амбуланту. Авто того и нєдоконченей роботи ше назберало та одлучел остац прибегнул о даскельо минути, алє Жан уж бул на ногох и нє у будинку. Кед сцел викопирац єден документ, обачел же сцел пойсц до болници на препатрунок гоч го болничаре копир-апарат завжати. Єдна панї там уж стала. прешвечовали же то муши поробиц и утвердзиц прецо замлєл. Знал вон причину и сам. - А ви ше нє боїце од огня? - опитал ше зоз шмишком. - Нє. Я уж звикла ”гориц” - обрацела ше ґу ньому. Од теди, як кед би ше цошка обрацело у його попатрункох на швет. Похопел же здравє нє будзе тирвац вично гоч Аж теди збачел белави, глїбоки очи и блядо доганови власи кельо минералней води налєє до себе и гоч кельо будзе цо були у прекрасним складу зоз єй билу скору на твари и мерковац на єдзенє. Одразу постал свидоми же жиє сам и желєну гадвабну блузну . злєкол ше од того же можебуц нє будзе нїкого блїско кед му - Лєм да ми знац у хторей вас кули скривали по тераз ше нєдайбоже дакеди ище раз случи дацо. вигварел Жан нє скриваюци свойо нєсподзиванє - ви ту Жан почал роздумовац же як би найсц себе нє лєм жену алє нови? и приятеля хтори го годзен допатрац и з хторим годзен жиц под старосц. У урбаних стредкох як Торонто то прави Нашмеяла ше на його комплимент и од теди їх стретнуца проблем. Найсц жену то нє, алє найсц блїску особу, при копир-апарату постали частейши, а кратки розгварки подпору и товариша - то уж лєм цо нєможлїве. Роки и вше длугши. подле животне искуство наталожели нєдовирє цо лєм Бок 22

РУСНАЦИ У ШВEЦE


З часу на час, кед мали павзу, одходзели и на кафу до ресторану на пиятим поверху и теди ше Жан нє могол наслухац єй гласу зоз хторим так лєгко и ошвижуюцо приповедала о гоч хторей теми. Даскельо днї по таких стретнуцох знал чувствовац нєобяшнїви оптимизем як кед би подсвидомо знал же му ше дацо вельке и красне нєодлуга случи. Кед рационално анализовал ситуацию видзел же нє було причини за таки чувства. Уж бул у рокох, жил сам зоз пшичком и гоч кельо ше старал випатрац младши, природу и самого себе нє могол спреведнуц. Велька розлика у рокох помедзи нього и Ирину (так ше волала панї зоз хтору дакеди одходзел на кафу) нє давала му причину за гоч яку надїю же їх приятельство годно дакеди постац дацо вецей, алє ше заш лєм чувствовал крашнє у єй присустве и дакеди ше питал чи ше то у нїм нє будза уж давно забути емоциї. Ище швидше як ше зявели, Жан одганял таки думки, док му єдного дня нє постало ясне же ше нєпреривно спреведал и же нє видзел очиглядне. Ирина го замодлєла же чи би єй нє могол по роботи помогнуц дацо. - Нє роби ми шветло у пиньвици а треба ми ю попораїц, та кед маш часу, могол би ши присц опатриц цо нє у шоре? Добре? То випатра лєм хлопска рука годна поправиц. Жан лєм цо нє подскочел. Стримовал ше пристац такой, алє нїби роздумуюци гварел же ше єй яви пред конєц роботного часу. Шицко постало ясне: його страх од розлики у рокох бул нєоправдани, ша очиглядно же ше вон єй пачел як и вона йому. Прецо би иншак праве його волала поправиц шветло у пиньвици? Правда раз єй спомнул же ше розуми и до струї, алє єст и младших цо ше розумя вецей од нього. Ясне му було же ше ту нє робело лєм о струї. Його шарм и труд випатрац крашнє ше конєчно виплацели.

однїмала час пре таки дробнїци. Алє уж кед ши ту, можем це замодлїц за ище дацо? - За тебе шицко - одвитовал ”зограти” Жан по другим трецим погарику. - Ниа - почала Ирина - мам пред хижу а и у заднїм дворе траву хтору треба покошиц, а я нє вешта зоз тоту чежку моторну кошачку, та кед нє понагляш... Нє требало му двараз повесц. То була нагода указац же кельо є ище у кондициї, указац мишици, буц хлоп у женским обисцу. О пол годзини и тота робота була окончена. - То би було шицко за тераз - гварела Ирина. - Мам фантастични филм на ДВД-у хтори сом праве пожичела од пайташки, та кед сцеш, можеме го опатриц вєдно. За Жана то нє могла буц отворенша поволанка и сиґнал. Намесцел ше на кавч дзе и вона шедла потим як уключела телевизор и ДВД. Филм бул о єдним французким циркусу, крашнє зняти, зоз красну музику и акробатскима точками, прекраснима костимами... У є д не й хв и ль ки, н їб и занєшени до патреня, влапел ю за руку. Вицагла ю. Кед ю пробовал облапиц, станула.

Ирина ше лєм ошмихла и насипала му до погарика.

Илустрация: Мелания Колбас

- Жан, нє знам цо ши обчековал, алє очиглядно же ши погришел. Я одата и муж ми о два днї приходзи з Америки дзе роби та сом го сцела нєсподзивац и зашпоровац му час на роботох коло хижи. То шицко. Жаль По роботи го одвезла зоз автом просто до ми кед сом це на гоч яки своєй хижи у цихим краю у восточней часци способ погришно ошмелєла. Ти Торонта. добри чловек Жан, почитуєм це як оца и сцела сом зоз тобу - Попиєш себе дацо? - опитала му ше - Мам пива у остац добри приятель.. Жаль ми же зме ше нє розумели. фрижидеру, а кед же любиш пробовац, мам и палєнки з Однєшем це по автобус, а ниа ту и дарунок одомнє. За твою помоц и за приятельсво. И за памятку бо ше о тидзень вєдно ягодох. Домашня, нєдавно принєшена з Югославиї. з мужом селїме до Америки. - Опробуєм палєнку. Лєм меркуй, кед є барз моцна и кед ме ”влапи”, я нє одитуєм за свойо поступки - одвитовал Жан Зоз паперу виняла урамену слику на хторей було пририхтуюци ”терен” за напад и одступнїцу кед же би бул намальоване польо зоз житом, хлопи цо го кошели з косами и жени як го одбераю, а поза нїх ше видзел витерняк. одбити. Вжал слику, задзековал єй и гварел же ше знайдзе и сам по автобус.

Робота у пиньвици нє тирвала длуго. Окрем прегорених осиґурачох, и грушочки прегорели, та шицко лєм требало Лєтня горучава з Панонскей ровнїни на слики му ше заменїц, а Ирина мала резервни та о дзешец - петнац минути розляла по твари и ище ю длуго чувствовал кеди ґод би попатрел на ню на муре у квартелю дзе и далєй жил зоз шветло було поправене. своїм пшичком, док би му у ухох кажди раз ознова - Ти ґениє - гварела Ирина - аж ми нєприємно же сом ци задзвинєл нєвигварени глас: ”Стари маґарец”. РУСНАЦИ У ШВEЦE

Бок 23


НАЙПОЗНАТШИ РУСИНИ АМЕРИКИ Предлуженє зоз 1. боку

розбовчовала, Андрей зоз Микова, валалчку на схилох Карпатских горох, емиґровал до Америки дзе нашол роботу у рудокопох коло Питсбурґа и у тамтейших желєзарньох. Юлия остала у Микове по 1921. рок кед ше єй удало пойсц до Америки и конєчно фамелия Вархола була обєдинєна. Идуцого року Юлия народзела першого сина Пола, а 1925. ше народзел други син Джон. Наймладши син Вархолових, Aндрей, бул народзени у Питсбурґу 1928. року. Кед ше пове же Андрей бул народзени у биди вец то ище прави-правучки евфемизем. Вархолов биоґраф Виктор Бокрис писал “Фляша кечапу розридзеного зоз горуцу воду то була юшка хтора им мушела старчиц на даскельо днї як єдине єдзенє у обисцу”. Обидвойо, и Андрей и Юлия, бешедовали лєм по русински або словацки так же за їх трох синох анґлийски язик бул други язик хтори научели. У тедишнї час Ендийов оцец Андрей Вархола робел на будовалїщох високих будинкох у Питсбурґу и коло нього. А мац Юлия, жадаюци кельо-тельо помогнуц фамелиї и унєсц даяки долар до обисца, правела паперово ружи хтори “посадзела” до плехових конзервох и предавала по обисцох, од дзверох до дзверох. Мож повесц же на таки способ вона дала Ендийови перши спознаня о вредносци ручних виробкох як и о можлївосцох предаваня истих. Мац у каждей хвильки охрабровала сина и потримовала його любов ґу райзованю, мальованю, виштригoваню фиґурох з

паперу и читаню. Енди барз любел стрипи и часописи и, спрам шицкого, пречитал ище як мали надосц кнїжки понеже мал тельо знаня же могол “прескочиц” першу и пияту класу под час школованя у основней школи. Познате и тото же му мац одобрела и помагала го же би брал през лєто годзини з уметносци у нєдалєким Карнеґи институту. Як хлапчик, Енди бул просто залюбени до велїх ф и л м с к и х г в и з д о х , Юлия Вархола у Питсбурґу зоз обожовал читац рижни двома спомедзи єй трох синох. Джон (лїво) и Енди (на право). филмски маґазини и провадзиц з дня на дзень Фотоґрафоване коло 1929. року животи и кариєри рижних ґлумцох. Любел окреме ґлумцох хтори теди були вельки дзецински филмски гвизди – Ширли Темпл, Мики Руни, Фреди Бартоломей... Брат Пол раз гварел же Енди найволєл Ширли Темпл. Кед мал 8 роки Енди писал Ширли

ИМПРЕСИЇ О ЄДНЕЙ ТВ ЕМИСИЇ О ЕНДИЙОВИ ВАРХОЛОВИ У НЄМЕЦКЕЙ

♦ Енди нам послал малюнки у куфре, а ми их на пойд положели, правели зме з нїх “труби”, як дзеци, а вец пойд премакал, та и малюнки намокли...

Є

ден интересантни имейл сцигнул на редакцию новинкох уж покус давного дня 12. януара 2003. року, имейл хтори просто трепецел од набитих емотивних импресийох. Написал го др Михал Баран зоз Нємецкей: - Праве сом одпатрел дас годзинови знїмок на касети цо ту пред даскелїма днями емитовали на ТВ о Ендийови Вархолови. Нєвироятно же кельо часу пошвецене тому чловекови на нємецкей ТВ! Цо повесц о шицким? Єдноставно, буря чувствох порушана зоз тим ТВ прилогом! У тим прилогу НАЙМЕНЄЙ, скоро нїч ше нє бешедує о його уметнїцкей надареносци и о творчосци. Найвецей, скоро шицко, то приказ валала Микова и розгварка зоз Ендийовим братняком и з мацерову шестру. Шицко попреплєтане зоз терашнїма Бок 24

трендами живота на словацкей Горнїци а праве тото за мнє особнє було першокласне. Ендийова нина як кед би ю знїмали даґдзе у Керестуре, Коцуре, Дюрдьове... Справованє, облєчиво, бешеда... Братняк ище баржей. О Ендийови приповедаю алє го нїхто нїґда нє упознал. У Микове Енди нїґда нє бул. Еґзистує його музей у Медзилаборцох и тоти ту у Микове ше жру прето бо им Медзилаборчанє подишли. Музей видно же нови, блїщаци будинок (голєм знука) а на стред огромней просториї вельки кабел бо премака кед пада диждж. Громада малюнкох по мурох о хторих управитель музею и предсидатель општини Медзилаборци нє знали АНЇ СЛОВКО фахово дацо повесц! Ендийова шестринїца по дїдови приповеда же им сциговали його малюнки цо им ище давно, давно посилал у куфре а вони нє мали благей вязи же то дацо и

Фамелия Завацкових з Микови дзешка коло 1920. року. Мац Ендия Вархола Юлия Вархола родз. Завацка стої горе, цалком лїво

вредзи та покладли на пойд, вец як дзеци ше бавели з тима сликами, правели з нїх “труби”, вец премакал пойд та и слики намокли... Вархолово познати скици обуї сцигли їм до рук у даскелїх писмох а вони з нїх направели ладьочки и пущали их по рики... .Анї за живу главу нє даю за ньго же мал даяки гомосексуални унапряменя. Його братняк гвари же таке дацо зоз Микова нє може и нїґда анї нє вишло. Алє су горди на ньго гоч нє маю поняца же кельо вредзел. То у вязи самого Ендия, а прилог барз вредни кед ше патри з другого, социялного боку як прегляд тамтейшей РУСНАЦИ У ШВEЦE


НАЙПОЗНАТШИ РУСИНИ АМЕРИКИ Темпл (бул то час кед мал перши напад такволаного “танцу Св. Вита”) и модлєл ю же би му послал єй автоґрам. Ширли Темпл послала Ендийови вельку слику хтору вон потим роками чувал и обешел ю у дньовей хижи дзе лєжал после нападу спомнутей хороти. Одушевенє зоз филмскима гвиздами и їх фотоґрафиями водзело Ендия директно до заинтересованосци за саму фотоґрафию. Можебуц було щешлїве доприношенє розвою його уметнїцких предиспозицийох и тото же у одвитуюцей хвильки доставал дацо цо му помогло унапредзиц даєдни схопносци. Так як 9 рочни хлапчик, Енди достал 1937. року свой перши фото апарат. Бул любопитлїви та нєодлуга направел “цму комору” у пиньвици їх хижи и сам розвивал свойо филми. ДУМАЛИ ЗМЕ ЖЕ ПОСТАНЄ ПАНОЦЕЦ Джон и Пол ше познєйше здогадовали же им мац часто приповедала о чежким живоце у родним краю дзе шмерц була такповесц каждодньова подїя. Першонародзене дзецочко, дзивчатко, мушела поховац на драги кадзи сцекала од воякох под час першей шветовей войни. Джон паметал же им мац так описовала страшни часи тей войни “По лєсох и на лукох було полно мертви цела воякох. Та и длуго по войни ше у трави билєли косци воякох як даяки били печарки”. И ту Джон ище додал: “ Наша мила мац нам часто гуторела же кед нам чежко най ше теди вше обрацаме и поволуєме на Бога”. Спрам шицкого, тоти мацерово слова ше Ендийови урезали до психи за цали живот. Юлия Вархола зачувала стаємну вязу зоз свою родзину у Словацкей, окреме зоз свою шестру Еву Безекову, хтора ю нащивела у Ню Йорку 1967. року. Алє, кед ше Безекова врацела зоз драги до Америки єй родзина могла досц часто чуц єй дудранє на Америку и на способ живота з яким жили Вархолово. “Вони там будую барз високи

будинки, аж по саме нєбо... Бог их покаре пре тото”, приповедала Безекова Михалови Бицкови 1987. року. “Енди чудни чловек. Вон нїґда нє цихо. Нєпреривно дацо роби, телефонує, ноши доокола якуш шкатулу зоз хторей ше чує чловечи глас. Дияволова робота!” Юлия Вархол зняла свой глас на єдну ґрамофонску плочу, уж у чаше кед жила зоз сином Ендийом у Ню Йорку и кед себе таке могла допущиц. На тей плочи вона зняла вецей приповедки, шпиванки и описала велї подїї зоз єй часох дзецинства у Микове. Шицко тото нєшка мож чуц на интернету, на адреси http:// edu.warhol.org/podcasts/julia.html Як и шицим доселєнцом и Вархоловим церква була окреме важна бо ше им през ню удавало зачувац вязу зоз старим крайом. Побожни Вархолово поряднє ходзели до грекокатолїцкей Церкви св. Ивана Златоустого, мац аж и даскельораз тижньово, та так и Енди од найвчаснєйшого дзецинства здобул звикнуце одходзиц на Службу Божу и внєдзелю и роботним дньом. Тото звикнуце Енди зачувал по конєц живота. Образи хтори з увагу розпатрал у церкви означели и його перши дожица з уметносцу хтори, так, занавше остали повязани зоз релиґию. И попри того же мал двох старших братох, Пола и Джона, нїжни Енди бул и остал мацеров любимец. Ендийов брат Джон з єдней нагоди гварел и тото о Ендийови: “Кед Енди бул хлапец ми думали же вон постанє паноцец. Аж и под прициском, у хвильково чежких ситуацийох, вон нїґда нє залал, нє виповед бридке слово. Енди верел же треба вельо и вредно робиц!” - Як дзецко часто сом бул хорйовити. Мал сом три нервни напади, каждого року по єден. Єден на осем, єден на дзевец и єден на дзешец роки живота. Напади “танцу Св. Вита” (нєконтроловане потаргованє цела и корчи) вше починали першого дня лєтнього одпочивку. Нє ясне ми прецо. Цале лєто сом препровадзал слухаюци радио и

ситуациї и їх способу роздумованя. Перша, основна импресия, же то наисце нашо людзе, нєвироятно яки су нам блїзки по каждим руху у справованю. Нєт коментару, алє зоз директного контакту, чому барз пошвецена увага у прилогу – видзиш НАС! Циґанє обовязно присутни, йойча и лаю власци же их дискриминую бо их нє пуща до музею яґод кед би там було дацо цо мож украднуц. Управитель музею пояшнює же нїкому нє забранєне войсц, алє же муши плациц уходнїцу, а циґанє гваря же нє маю пенєжи на таке, а до карчми на палєночку и пиво маю! Вец вон и о тим же нє мож до музею уходзиц нєпоприберани, брудни итд. Надосц часу у емисиї дате їх йойчаню на социялно-економску ситуацию, на вельку нєзанятосц и то шицко дате през слова звичайних людзох и видзело ми ше як кед бим слухал дакого зоз просторох бувшей Югославиї. Єден з нїх указує на якишик амблем бувшей Чехословацкей и здихує себе же “гоч бул комунизем, алє мали шицки роботу, було злагоди и, єдноставно, Грекокатолїцка церква у Микови дзе Юлия могол ши на лавочки у було хторим парку Завацка од. Вархола була кресцена и дзе роками шпивала у хору пред тим як на мире заспац и нїч би ци ше нє случело, а емиґровала до Америки 1921. року тераз – га то лєм патра же як би це РУСНАЦИ У ШВEЦE

окраднуц!” А кед анализуєш як им у обисцу, швидко заключиш же так як у гоч хторим нашим там у Войводини – вшадзи палєночка, шунки ше суша у сушари... Ендийов братняк социялни случай, погарик ровно опрез нього. Питаю му ше же як ше одражело чернобильске зарйованє на природу (бо праве зберал печарки) и чи ше нє обава од того? А, нє, ша гат пред трома мешацами випил погар зоз бензином (мишанїна) бо бул истей фарби як и палєнка и нїїїїїїїч му нє було, єдино же потим попил ище полни кабел води же би го попущело. Ето... И Ендийов оцец тиж зоз Микова, указовал якиш їх бувши сушед, же ниа тоту грушку посадзел Ендийов оцец, а и тоту студню дал викопац... Пущена и ґрамофонска плоча цо ю зняла Ендийова мац у Америки и послал ище давно своєй шестри до Микова. Алє, гат, вони теди нє мали ґрамофон та анї нє слухали. Но та тераз пущене и чула ше шпиванка як да ю шпиваю свашки на нашей свадзби! Бок 25


НАЙПОЗНАТШИ РУСИНИ АМЕРИКИ лєжаци у посцелї з нєвиштригнутима паперовима бабками розшатима по покривачу и под заглавком. Оцец вельо путовал по рудокопох, глєдал кельо-тельо лєпше плацену роботу, та сом го нє видзел часто. Мац ми читала зоз своїм моцним словацким нагласком, и кед би закончела читац “Дика Трейсия” вше бим єй повед “Дзекуєм, мамко!”. Аж и теди кед сом анї слово нє розумел. Давала ми чоколадку вше кед сом офарбел єден бок у теки за илустрациї” – писал Енди у своєй кнїжки “Филозофия Млади Енди Вархол Ендия Вархола”. кед закончовал студиї Факт же Енди бул, праве у рокох кед ше формовала його особа, значи од 1928 по 1949 рок, под уплївом рижних образох хтори були узвичаєни у обисцох такволаних РусинохАмериканцох, бул окружени зоз молитвенїками, и ходзел часто до церкви дзе шицка атмосфера, обряд, образи и други ствари уплївовали на його дух, односно, були то основни слики з його младосци. Браца мушели вчас почац робиц же би фамелия могла мац яки-таки нормални условия за живот. А фамелия ище баржей охудобнєла кед умар оцец Андрей 1942. року од инфекциї печинки. Юлия Вархол у вецей нагодох гуторела же причина инфекциї єй мужа була у тим же пил заґадзену воду на будовалїщу у Вирджиниї дзе єден час робел. Енди мал 14 роки кед му оцец умар и нє бул присутни на хованю. Його мац ше обавала же хованє може уплївовац на обнавянє Ендийових “нервових хоротох”. Млади Вархол ше скрил под посцелю на поверху будинка и одбивал пойсц видзиц свойого оца хтори лєжал у труни у дньовей хижи. Истого року кед му умар оцец, Енди закончел школованє у Холмс школи и ступел до штреднєй школи (Шенли гай скул) дзе окремне интересованє указовал за годзини уметносци дзе му наставнїк бул Джозеф Фицпатрик. Браца мушели робиц, по оцовей шмерци, а за Ендия ше якош нашло пенєжу же би ше уписал на студиї. Менєй познати факт же перше жаданє Ендийово було же би на Универзитету у Питсбурґу студирал уметносц и здобул образованє за наставнїка уметносци, же би потим преподавал уметносц у школох. Медзитим, нагло пременєл свойо плани. Уж теди його будучносц була з висшу силу зарисована понеже тоти питсбурґски коренї цо мал и Ендийово карпаторусинске нашлїдство уж вельо допринєсли у формованю його особи. Аж и його єдинствена сензибилносц була формована под уплївом Питсбурґа, уключуюци ту етнокултурни вязи, релиґийни живот, византийску иконоґрафию, годзини уметносци на Шенли Хай Скул, викладни облаки робней хижи Хоум’с и уметнїка и наставнїка Роберта Лепера на Карнеґийовим Институту Технолоґиї (нєшка Карнеґи Мелон Универзитет). Медзи 1945. и 1949. роком Енди студирал малярски дизайн и историю уметносци, социолоґию и психолоґию на Карнеґи Институту Технолоґиї зоз жаданьом же би насампредз постал добри комерциялни илустратор. Концом студийох стретнул Мета Филипа Пирлстейна и преселєли ше до Ню Бок 26

Йорку 1949. року (Пирлстейн познєйше постал познати маляр реалист). Теди нєстало слово “а” на концу його презвиска. ПОЧАТОК БРИЛЯНТНЕЙ КАРИЄРИ У Ню Йорку, на Менгетну, Ендийови були потребни лєм три мешаци же би одпочал брилянтну кариєру як комерциялни уметнїк. Єден з Ендийових стабилнєйших анґажманох бул за “Glamour” маґазин. Уж теди Енди мал барз ясни циль и жаданє же би постал наисце успишни комерцияли уметнїк. Упарти и безконєчно вредни и продуктивни Енди посцигує успих и як маляр и як модни илустратор. Енди теди робел за “Vogue”, “Harper’s Bazaar” и “The New Yorker”, ушорйовал викладни облаки Бонвит Телер, дизайновал рамики за албуми фирми “Columbia records”, дизайновал крачунски винчованки, а теди пририхтал и перши рекламни малюнки за И. Милерову компанию обуї. Редакторе часописох го любели понеже бул од слова, вше на час шицко зробел цо ше порадзели и, ґу тому, мал швижу технїку. А даєдни го и сановали. Кед Кармел Шоу, главна редакторка часопису “Harper’s Bazaar” отворела вельку Вархолову фасциклу з малюнками, з нєй вибегнул “боґар”, кухньов хробак, и то ю так рушело же му такой дала роботу. У тей часци своєй кариєри як комерциялни илустратор, у цеку 50-тих, Вархол уж зарабял сто тисячи долари рочнє цо було скоро нєвироятне за уметнїка у тедишнї час. Лєм у компаниї И. Милера вон єдного року заробел коло 50.000 долари. Уж теди приходзел до сознаня же муши заняц ище пар особи, як своїх помоцнїкох, же би могол тримац тот темпо и одвитовац на шицки контракти хтори му понукани. Року 1952. мал свою першу самостойну виставу у Хюґо ґалериї у Ню Йорку. Теди дизайновал и сценоґрафию за театрални представи и офарбел власи на блядо, подобнє слами. По приходзе до Ню Йорку Енди дзелєл єден квартель у пиньвици зоз ище 17 приятелями, a 1952. року, кед уж зарабял достаточно, вон прешол до окремного квартелю на Горнїм Ист Сайду, дзе му ше придружела и мац зоз своїма трома сиямскима мачками, образами и дньовима побожносцами. Мац Юлия препровадзела з Ендийом шлїдуюци 20 роки, аж по даскельо мешаци пред свою шмерц 1972. року, кед ше мушела врациц до Питсбурґу пре здравствени проблеми. Юлия Вархол нє лєм же жила при синови, алє му часто и помагала у його роботи. Енди имитировал єй рукопис у своїх рисункох, кладол свой подпис на малюнкох на таки способ на яки вона писала його мено. Року 1959. Енди купел свой власни таунхаус на Лексинґтон Авениї, у горнєй часци Ист Сайда на Менгетну. Вонка з обисца Вархол жил на способ за хтори чежко мож повесц же бул смерни и змирени: окружел ше зоз живописнима женами як цо то Палома Пикасо, Еди Седвик, Бянка Джеґер, Лайза Минели, Ли Радзвил, Елизабет Тейлор. Нє мал з нїма нїяки блїзши одношеня. Випитовал ше им о шицким та, медзи иншим, и о тим же яки им партнере у посцелї. Векшина му на тото одвитовала, лєм нє и Йоко Оно хтора ше барз розєдла кед чула таке питанє. Дома шицко було цалком иншак. Каждого рана РУСНАЦИ У ШВEЦE


НАЙПОЗНАТШИ РУСИНИ АМЕРИКИ малюнки базовани на стрипох и на препознатлївих менох даєдних компанийох. Були то його перши поп арт роботи (“Супермен”, “Дик Трейси” и “Попай”) хтори го, уствари, катапултовали спрам слави. Малюнки тих стрип юнакох намальовал ище з руку, а нєодлуга потим преходзи на хаснованє технїки ситоштампи хтору пред тим хасновал лєм за виробок плакатох и рекламох и так народзени поп арт. Поп уметнїки ше нє орґанизовали до даякей препознаваюцей ґрупи або до даякого руху, анї им Вархол нє бул даяки вожд, алє загадкови уметнїк нєодлуга у медийох достал назву “Папа Попа”. 1962. року вон у технїки ситоштампи на малярским платну виробел слики доларскей банкноти, леґендарну конзерву Кемпбел юшки, Мерилин Монро, фляшкох “Кока Коли” и други. Истого року од 9. юлия по 4. авґуст Енди Вархол мал свою першу самостойну поп виставу у Ирвинґ Блум Ферус Ґалериї у Енди Вархол у дружтве зоз познатима женами зоз джет сета Заходним Голивуду. Були то леґендарни 32 розлични платна пред тим як би вишол з обисца Енди би клєкнул вєдно з конзервох Кемпбел юшкох. Супермаркет у сушедстве такой мацеру и вєдно ше помодлєли на церковнославянским. На накладол пакети правих Кемпбел юшкох до викладних ланцущку коло шиї ношел крижик, а у кишенки вше мал облакох и рекламовал их як “праву ствар за лєм 29 центи за пацерки и литурґикон. Ридко поволовал госцох до свойого єдну конзерву”. Шейсц спомедзи Вархолових платнох були дому, алє гевтих хтори мали привилеґию буц поволани и так предати за по 100 долари кажда. Медзи купцами були Дон упознац и його мацер, Енди найкрасше Фактор, Бети Астор, Ед Джанс и Боб Кeд жe жадацe видзиц замодлєл же би у єй присустве нє лали Браун. Блум Ґалерия модлєла купцох же ШИЦКИ боки маґазина и нє хасновали бридки слова. би ше одрекли власносци над сликами 1 9 5 4 . р о к у Е н д и м а л “Руснаци у швeцe” у фарбох, зоз жаданьом же би цали комплет колективну виставу у Лофт ґалериї у а з вeцeй фотоґрафиями як у малюнкох тримала вєдно, и купела цалу самим часопису, нащивцe Ню Йорку. Енди мал 1956. року серию од Вархола за 1000 долари, з тим вeб сайt того маґазина! индивидуалну виставу малюнкох за же му суму виплацала по 100 долари Адрeса: Бой Бук у Бодлей ґалериї, а його кажди мешац. Рок потим як Вархол умар, Златни ципели були виложени у Ирвинґови Блумови були понукнути 10 http://www32.brinkster. Медисон Авениї. Путовал теди и до милиони долари за тоти малюнки. Вони com/rusmagazin/ Европи и Азиї. У цеку 50-тих Вархол нєшка на стаємней поставки у зазначовал нєпреривни рост кариєри и Националнєй Ґалериї у Вашинґтону. достал вецей похвали з боку Клуба Прeпоручцe и другим най уметнїцких директорох и Америцкого нащивя тот вeб сайт. института ґрафичней уметносци. Року (Предлужує ше) 1960. намальовал свойо перши

РУСНАЦИ У ШВEЦE Маґазин за Руснацох висeлєнцох цалого швeта Рeдактор маґазина Гавриїл КОЛЄСАР Сотруднїки-авторe на тим чишлє: Михал БАРАН, Нємeцка Мирон ЖИРОШ, Мадярска Мелания КОЛБАС, Канада Гавриїл КОЛЄСАР, Канада Желимир КОЛЄСАР, ЗАД Серафина МАКАЇ, Войводина Йовґен Генц МЕДЄШИ, Войводина мр Славомир ОЛЕЯР, Канада Иринка ПАПУҐА, Войводина др Юлиян РАМАЧ, Войводина Мария СТРИБЕР, Войводина Мария ФА, Канада РУСНАЦИ У ШВEЦE

Способи контакту тоти: Za magazin 324 Overlea Dr. Kitchener, ON N2M 1T8 Canada

Канада (519) 570-9614 email: аmber@golden.net

Виходзи три раз до рока. Рочна прeдплата за три числа (зоз трошками одсиланя): за Eвропу (поєдинєчна 15, а на ґрупу 12 eвра), ЗАД 15 USD, Австралия 22 AUD, Канада 16 CDN Шицки прeклади и ориґинални написи защицeни © 2002, 2003, 2004, 2005. 2006 “Руснаци у швeцe”. Рeпродукция истих допущeна лєм по одобрeню Рeдакциї Бок 27


1 2

4

3

5 6

7

8 9

Rusnaci u svece 12  

rusini, lemko, ruthenians, carpatho-rusyns,Руснаци, rusnaci u svece, rus, Ruski, kerestur, krstur, kocur, kucura, Vojvodina, Djurdjov, gavra...

Read more
Read more
Similar to
Popular now
Just for you