KOLEDZHANY
Кава з машівцями
ЗМІСТ Наші всюди
Мистецький вернісаж
Запитай у викладача
Історичний консультант
Традиції українців
Дайджест подій
Творчий маш
23квітнявсіпсихологиУкраїнивідзначають своє професійне свято. Редакція вирішила поговорити з психологинею коледжу Яною МихайлівноюКоломієць.
- ЩонадихнулоВасстатипсихологом?
- Ще в школі я обирала собі професію, і взагалі-то планувала й дуже хотіла, ще мабуть з 8-9 класу, обрати шлях детектива, але, на жаль, за станом здоров’я я не пройшла (не змогла здати нормативи), тому мені довелося переорієнтовуватися. Почала обирати професію, яка суміжна з детективною: робота з людьми; розгадування якихось загадок, пошук істини, до того ж це така сама допомогалюдям, тільки соусом». І я обрала психологію, у мене був джекпот, тому що коли вступала в педагогічний, була можливість опанувати одразу дві спеціалізації: до психології «приплюсувала» англійську мову та зарубіжну літературу. Я вважаю, що це дійсно неймовірний шанс для тих студентів, які вступали саме в той період, тому що зараз такої «опції» уже немає. Це максимально задовольнило мої потреби, адже я навчалась ще й у гуманітарному класі, там англійська мова була 5 разів на тиждень та ще в суботу додаткові заняття, і в принципі я поєднала те,щобажалайте,щовміла.
- У чому складність роботи психолога? психологавзакладіосвіти?
- Складність – не вигоріти, тому що дуже багато різноманітних проблем. через себе, все одно ти стикаєшся з цим. Дуже важливо не стати черствою й не почати сприйматичиїсьпроблемиякте,щовжебуло. До того ж не всі люди хочуть допомоги, не всі готові її отримувати, навіть якщо погодилися на консультацію, тому що це величезна робота перш за все з собою, а не з психологом, невсінацеготові.
«НІКОЛИ НЕ ХОТІЛА КИНУТИ ПРОФЕСІЮ, АЛЕ ПРОТЯГОМ ВСЬОГО СВОГО
ЖИТТЯ ПРОБУЮ ЩОСЬ
НОВЕ»: ПСИХОЛОГИНЯ ПРО РОБОТУ ПІД ЧАС ВІЙНИ
- Якрідніпоставилисьдовашоговибору?
- Мама була проти, тому що працює вихователем у дитячому садочку й завжди казала: «Яно, це дуже відповідально, ти будеш жити життям інших людей. От подивись на мене, я постійно про когось піклуюсь». Та я все одно зробила так, як хотіла, і не жалкую, бо навіть не уявляю себе в іншій сфері. Уважаю, що дійсно те, чого дитина хоче (а тоді я ще була дитиною) треба чути. Якщо хоче навчатися, хай іде, якщо це буде розчарування, то розчарується й
щось буде обирати своє, але це буде
також вибір. Та й ті роки, які дитина
витратила на навчання, будуть
ще більшим
розчаруванням, якщо тобі нав’язали цей вибір. На жаль, не так багато
випускників
працюють за фахом, але ті студенти, які навчалися в моїй групійзалишилися
в цій спеціалізації, дійсно фахівці.
Деякі з них стали викладачамивишів,доктораминаук.
- Звісно психологи це не «надлюди», як багато хто каже, це звичайні люди, що мають емоції й проблеми. Кажуть, що кожному психологу потрібен свій психолог. Увасвінє?Якобратисвогопсихолога?
- Так, у мене є свій психолог. Я думаю, щоб обрати свого психолога не треба боятися пробувати, тому що психологи працюють із різними техніками, у різних напрямках. Мені ближче когнітивно-поведінкова терапія, у своїй діяльності я притримуюся
цього напрямку, мій психолог також. Іноді кажуть, що психологу потрібен психолог, іноді кажуть, що ні, це все залежить від людини, на скільки вона справляється, може самостійно вирішувати якісь проблеми, бо дуже часто ваш наставник зможе допомогти розв’язати якусь ситуацію, яку ви не знаєте. Адже психологи також збирають консиліуми, коли це якась одна ситуація й ми намагаємося вирішити проблему разом, зрозуміти її першопричину. Усе так само як у лікарів: порада, погляд на ситуацію збоку, тому що дійсно підходів дуже багато: хтось полюбляє арттерапію, когось мистецтво лікує, особливо тих, хто отримав травми, хто потерпав від насилля, вони відгукуються саме на арт-терапевтичні методики.
Єпсихоаналіз,якщо хочеться, можна аналізувати минуле. Хтось
закриває гештальти постійно.Хтосьполюбляєтанцювальнутерапію, така також є. І коли ви запитували про хобі, відпочинок, так от я вважаю, що будь-яке хобі включає в себе терапію, тому що коли ти дивишся фільм – це кінотерапія, адже ти дивишся й отримуєш підтекст, розуміння ситуації, багато думок. Через мистецтво ти також лікуєшся, якщо комусь подобається танцювати, їздити верхи, то це також терапія, терапія тваринами, рухами. Я думаю, що ті, хто займається в залі, знають, що після тренування стає морально легше, так працює фізіологія, а
ми так розвантажуємось. Іноді, ми знецінюємо ці дії, але в комплексі кожна людина себе намагається розвантажити, і це дуже добре, коли людина знає, як повинна бути проведена психогігієна, що потрібно відпочивати до того, як протягнути ноги. Поступово, щодня робити щось приємне для себе – це найкраща профілактика вигорання, стресових, тривожних та депресивних розладів, коли людина радіє чомусь маленькому щодня, хай це буде 10-15 хвилин, але це будуть ваші 10-15 хвилин, коли Ви нічого не робите, окрім того, що вам приємно й, таким чином попереджати всі можливі розлади в майбутньому, зберегтисвоєжиттяйпсихічнездоров’я.
- Чи складно поєднувати роботу викладача та психолога?
- Я б не сказала, що важко, бо мені подобається сам процес навчання, я кайфую від того, що передаю свої знання і коли бачу, що діти у свою чергу прагнуть дізнатися щось нове, бачу, як розвиваються навички, як розширюється їхній світогляд, як вони зростають самі в собі. Окрім того що я викладаю, я можу як психолог оцінювати їхні зміни, особливо коли студенти приходять у 15, а виходять уже у 18-19 років, це особливо помітно, бо звичайно, що їхня особистість формується в коледжі, вони вже самі себе (підкреслюю: не батьки, а вони самі себе) формують. Знаходять те середовище, яке їм подобається, тих людей, які їх надихають і змінюються або в кращу, або в гіршу сторону, але от будучи викладачем, мені подобається спостерігати за тим, як студенти вміють боротися, не опускати руки, вирішувати проблеми, тому що навчання – це така ж проблема, тільки навчальна, але це також та сама проблема, вона чимось схожа з їхнім життям, далі вони підуть у доросле життя їм доведеться вчитися налагоджувати стосунки з чоловіком або дружиною. Це таке ж саме завдання, і ти повинен також думати, як ці задачі вирішувати. Тому я би не сказала, що це дві різні категорії, вони схожі, бо ми працюємо з людьми, і викладачі, які працюють у коледжі, це розуміють, бо ось, наприклад, нещодавно була зустріч випускників, і ми побачили, що кожен студент, який у нас був, отримавчасточкудушівикладачів.
Повнеінтерв’ю читайтевдодатку.
спілкувалася Наталія Токаренко
Фото взято з «PINTEREST»
Фото надані авторкою
Війна – це слово, яке я б не хотіла, щоб чули та відчували мої діти та рідні в майбутньому переможному житті. До початку повномасштабної війни в Україні я була звичайним підлітком, який навчався в школі, потім – у коледжі. Там було багато нових знайомств, викладачів, спогадів, помилок та щастя… Але як говорить моя мама:«Дуженесмійся,бобудешплакати». Усе почалося за декілька днів до початку вторгнення. У моєму рідному місті Суми почали ходити плітки про скупчення російської бойової техніки на кордоні з Україною, а далі в новинах уже почали говорити про 16 лютого, нібито день, у який ми повинні бути готовими до наступу. Мої батьки почали говорити про те, що ми повиннізібратитривожнірюкзаки.
Мій батько на той час перебував в іншому місті, нам із мамою залишалося тільки думати про те, що буде добре, не панікувати та триматися. Ось і настало 16 лютого ми прокинулися з переживаннями, але надіялися, що все буде добре. Так і сталося зловісне шістнадцяте пройшло тихо й спокійно, а Україна приєдналася до заходів, приурочених Дню єднання. Після цього мої заспокоїлися, родина продовжувала жити за планом.
Але сталося так, що це були останні вісім днів, які я провела у своєму рідному місті Суми. У середу, за день до повномасштабного вторгнення, я радісно планувала свої вихідні, які ми хотіли провести з друзями разом. Увечері лягла спати, а вже вранці моє життя змінилося кардинально. О п’ятій ранку нам зателефонував тато зі словами: «Дівчата прокидайтесь, почали бомбити Дніпро…, збирайте речі, не хвилюйтесь та їдьте до мене». Цей ранок почався зі сліз… Адже я повинна була залишити свою домівку. Ми зібрали речі та взяли кішку, яка нервувала більше за нас. Виїжджаючи, ми навіть не
ДЕ Б МИ НЕ БУЛИ, КУДИ Б МИ НЕ ЇХАЛИ, У ГОЛОВІ ТІЛЬКИ ОДНІ СЛОВА:- «СЛАВА УКРАЇНІ!»
могли собі уявити, наскільки це буде важко та як
довго ми не зможемо повернутися додому. Їхали
ми довго та нервово, адже дорогою було дуже
багато заторів та перешкод. Ми дісталися місця
призначення, де чекав тато. Дуже хотілося
залишитися в Кропивницькому... Але вночі звуки
гвинтокрилів в нас над головами сприяли іншому рішенню: уранці ми вирішили їхати в місто Львів.
25 лютого ми разом з моєю сім’єю
дорога була дуже довга, а найбільше мене лякав
той факт, що тільки
міста, там починалися якісь вибухи, виднівся дим. Затори. Знервовані люди, які покидали
країну. Кожних півгодини нам телефонувала моя
сестра, щоб дізнатися, чи все добре, чи можемо ми
їхати, адже в нас не було зв’язку. За весь час моя родина потрапила в найбільший затор у нашому
житті на в’їзді в місто Львів. Ми простояли в ньому 8 годин, ближче до ранку потрапили в
місто. Там нас поселили добрі люди, які віддали
нам свою квартиру та максимально допомагали.
.Але не довго ми висиділи там, бо вже через декілька днів вибухи долинали й тут. Мій тато приймає рішення сестри., яка проживає там чотири роки. Було дуже важко, але ми виїхали. Уже майже рік знаходимосятут.
Перші місяці було мега складно звикнути до нової країни. Згодом ми знайшли квартиру, мама влаштувалася на роботу, а я почала вивчати чеську мову. Уже згодом з’явилися друзі, я налагоджувала потроху свій спосіб життя.
Продовжувала дистанційно навчалася в нашому
коледжі, ретельно вивчала незважаючи на умови. Але невід’ємною частиною кожногодняєсмутокзадомом,рідними…
Мені дуже шкода, що в наші часи, наша прекрасна Україна повинна переживати таку втрату та біль, який наносить нам держава терорист..
ТАНЦЮВАТИ: ПОЧАТИ НЕ МОЖНА ВІДМОВИТИСЯ
29квітня–Усесвітнійденьтанцю.Доволічасто людихочутьспробуватисебевчомусьновому,але є деякі чинники, які унеможливлюють здійсненняцихбажань:відсутністьвільногочасу, грошей, «невідповідний» віктощо.Першідва –так,дійсноєпроблемоювбільшостівипадків.А щожстосовнотретього?Поговоримо.
- Зякоговікуможнапочинатитанцювати?
- Скажімо так: якщо дитина вже твердо стоїть на ногах та емоційно стабільна – то сміливо ведіть її на тренування. Оптимальний для цього вік – 4-5 років. Танці їй стануть у нагоді, оскільки тренування покращують координацію тіла, розвивають логічне мислення та допомагають адаптуватись до суспільства. Також танці формуютьсамостійністьтавідповідальність.
- У якому віці найважче почати займатись танцями?
- Як показує практика, 14-16 років – вік, коли людині найважче змусити себе почати займатись танцями. До речі, саме в цьому віці доволі часто дівчата та хлопці кидають колектив, оскільки з'являються інші інтереси та вподобання, або ж починається максимальне «закопування» у себе тасвоїкомплекси.
- Чи можна починати танцювати, якщо людині вжебільше30років?
- Так, можна! Не існує віку, який не підходить для нового хобі. Так, можливо, фізично вже буде важче, ніжмоглобути в підлітковомувіці, але все це індивідуально. У танцювальній залі Ви зможете залишати всі ті негативні емоції, спровокованіпобутомтароботою.
Танці допомагають завжди залишатися молодими внутрішньо, тож не треба боятися бративрукикросівкитайтинатренування!
На питання відповідала Мілена Яценко, танцівниця колективу «Joy»
Ми започатковуємо рубрику «Запитай у викладача», присвячену тижням циклових комісій.
Студенти ставили до викладачів питання. Потім редакційнаколегіяобираланайцікавішізних.
У цьому номері до Вашої уваги інтерв’ю з викладачами циклової комісії викладачів природничихнаук.
ЛАДА МИКОЛАЇВНА КРАМАР
- Якдовговипрацюєтевколеджі?
- У коледжіпрацюю21рік.
- Щоваснадихнулопочатипрацювативикладачем самеприродничихнаук?
- У школі математика була стандартно моя, кілька років поспіль, а от фізика… Бог шельму мітить. Я ж
дівчина, фізика – точно не моє! Для мене фізика видавалась нецікавим предметом, я лише тихенько, з відкритим ротом, слухала пояснення мого вчителя,амояулюбленаматематикадозволялабез
складнощів давати собі раду в конкретних задачках і обчисленнях, лабораторних з фізики,протеменінавітьнемріялося,щоколисьязможунаблизитисьнастільки,аби зрозуміти фізику.., адже фізика, то «хлопчача» справа. І ось я вчитель фізики вже надцятьроків.
- Щовасмотивує?
- У роботі педагога без мотивації нікуди «не підеш». Що мене мотивує? По-перше, спілкування зі студентами дає можливість завжди залишатися молодим, хоча б у душі. По-друге, можливість отримати задоволення від самого процесу викладання та отримання результату. По-третє, урешті-рештвідпусткадвамісяцітащейулітку.
- Якщо б у вас була можливість отримати щось від міністраосвіти,щобцебуло?
- По-перше, облаштування сучасної STEMлабораторії; по-друге, забезпечення всіх викладачів необхідними технічними засобами; по-третє, створення кімнати відпочинку; і нарешті – належну оплатупраці.
- Що найбільше цінуєте у студентах? За що їх любите?
- Найбільше ціную у студентах щирість, креативність, уміння висловлювати власну думку й аргументувати її. Люблю їх за те, що кожен із них є неповторною особистістю зі
Спілкувалася із викладачами Каріна Завдов’єва
ІРИНА АНАТОЛІЇВНА ХРОЛЕНКО
18 квітня – Міжнародний день пам’яток івизначних місць; День пам’яток історії та культури.
Вітаємо на прекрасних, мальовничих, багатих на пам’ятки землях Сумщини. Сумська областьрозташованавпівнічно-східнійчастиніЛівобережноїУкраїни,івсечастішеманитьсвоїми краєвидами туристів. Отож, ми пропонуємо зануритися вам у світ історії, чудес природи та віртуально здійснити подорож стежками Сумщини. Пройдімо разом п’ять стежок серця нашої області.
Джерело фото: https://wownature.in.ua/parky
Відриває наш «ТОП» «Михайлівська цілина» – природний заповідник Сумської області, розташований на території Лебединського та Недригайлівського районів – у басейні річки Сула.Заповідна територіябула створена для збереження та відтворення степових природних комплексів, що мають важливе природоохоронне та наукове значення. Цікавим і унікальним є біорізноманіття заповідника. Його флора нараховує близько 525 видів. . Із рідкісних грибів тут виявлено зморшок степовий та печерицю таблитчасту. Тут зростають рослини та мешкають близько 20 видів тварин та комах, занесених до Червоної книги України: брандушка різнобарвна, горицвіт весняний, сон розкритий, декількавидів ковили. Узагалі світ комах степу дуже багатий – понад 1000 видів. Привертають до себе увагу малопомітні рожевокрилі, блакитнокрилі, сірі та зелені коники. Особливо багато в степу бджіл і джмелів, що забезпечують перехресне запилення рослин. Для проведення екскурсій у заповіднику науково обґрунтована однаекологічнастежка.
Фото взято з «PINTEREST»
Не менш популярним місцем є Недригайлівський район, де біля села Кулішівка вперше в Україні були знайдені рештки кісток степового мамонта. І на цьому місці в 1841 році завдяки старанням місцевого графа Юрія Головкіна, був установлений пам’ятник – перший у світі: проста чотиригранна стела на кам’яному постаменті, на гранях якої вказаний рік «1841» і зовсім маленький барельєф мамонта. Чоловік був знатного роду, освічений, і розумів, що для країни – це велике археологічне відкриття, про яке, таким чином, треба розповісти своїм нащадкам. Крім історії, пам’ятник має ще й містичне значення – місцеві говорять, що якщо його тричі обійти за годинниковою стрілкою і загадати бажання, то воно обов’язково здійсниться. Уявно переносимося в 1839 рік – період, коли науковці тільки-но розпочинають вивчати доісторичних істот: граф Головкін розпочинає будівництво гуральні, себто спиртово-горілчаного заводу. Його робітники, копаючи фундамент, знаходять величезні кістки: не з коня і не з корови. Чоловіки відразу ж розповіли графу, порадивши припинити будівництво, адже, мовляв, це поганий знак… Розмов про знайдені кістки «чудовиська» було на всю округу! Але граф смикнув, що це справжня археологічна знахідка і відразу ж повідомив професора медицини Харківського університету Івана Калиниченка, який особисто прибув із експедицією до Кулішівки. За десять днів археологічних розкопок ученим удалося зібрати два повних скелети мамонтів, а могло бути й більше
на заваді розкопкам стали ґрунтовіводи.Величезні кістякибули доставленівзоологічнийкабінет Харківського університету,анинізберігаютьсявісторичномумузеї.
Крім скелетів мамонтів, учені знайшли ще й кістки ссавців льодовикового періоду: шерстистого носорога, великорогого оленя та диких коней. Пояснюючи таку велику кількість кісток в одному місці, учені говорять, що тут, імовірно, була стоянка первісних людейдобипізньогопалеоліту.
У 2007 році Пам’ятник увійшов до трійки «чудес» від Сумщини у «топ-100» найдивовижнішихоб’єктівдержави.
Роменський краєзнавчий музей – перлина Роменщини. Він має одне з найбагатших фондових зібрань в області, а окремі його експонати –знамените Євангеліє Петра Калнишевського, «Роменська Мадонна» Григорія Стеценка, стародруки XVII-XVIII століть, торбан Тараса Шевченка, Литовський статут 1588 року (оригінал) є об`єктами культурної спадщининаціональногозначення. Умузейномузібраннізначнемісце посідаєархеологічнаколекція;край давніх козацьких традицій
репрезентують цінні рукописи, монети, пістолі, зібрання козацькихлюльоктощо. Творчий підхід роменських
музейників до формування експозиції надає рідкісні можливості в одній залі відчути атмосферу знаменитої торговиці – Іллінського ярмарку. Справжньою гордістю Роменського краєзнавчого музею є багата етнографічна колекція – вишиванки, рушники та інший одяг, предмети побуту і ремесел. У мистецькому відділі музею можна ознайомитися як з традиційним, так і професійним – давнім і сучасним образотворчим і декоративноужитковиммистецтвоммайстрівРоменщини.
Фото взято з «PINTEREST»
багатство Сумщини. Один із них, найбільший курган Посульської групи скіфських некрополів знаходиться неподалік Пустовійтівки та має назву «Старша могила». Висота становила 21 метр, а окружність досягала 400 кроків. Більшість знахідок, виявлених в могилах скіфів, викликають величезний інтерес учених усього світу. За багатством поховань їхні кургани можна порівняти лише з микенськимигробницямивГреції.
Фото взято з «PINTEREST»
І остання наша зупинка – Літописний Путивль. У другій половині XII ст. та на поч. XIII ст. місто було центром удільного князівства. Розташований на перехресті торговельних шляхів, Путивль відігравав важливу роль та був однією з фортець, що захищали Київську Русь від половців. Путивль оспіваний у «Слові о полку Ігоревім». Саме тут Ярославна очікувала звісток про похід свого чоловіка Ігоря . У 1186 році Путивльська фортеця була безуспішно обложена половцями. Пам’ятник Ярославні був створений за проєктом видатного українського скульптора В. Клокова і встановлений у 1983 році на території так званого Городка. Городок є історичною територію в центрі міста.З трьох сторінйого захищають круті схили,аз півночівін з’єднуєтьсяз рівнинним плато вузьким перешийком. Археологічні розкопки останніх років показали, що ще в VIII ст. Городок служив укріпленим общинним центром – святилищем для розташованих поблизу слов’янських поселень. По периметру його оточував подвійний частокіл.ПривходінасучаснийГородоквиднооплившійрівіневисокийвал.
На цьому завершується
Сподіваюсь,щоцестаневамунагоді,івизахочетевідвідатицімісцявженевіртуально.
Воскресіння Христове – традиційне свято для всіх країн.Історіятрадиційсвяткуваннясягаєтисячоліть.
Раніше Великдень відзначали під час весняного рівнодення,тобтоколиденьстававдовшимзаніч.
Також є думка про те, що в нас була своя покровителька Цар-Дівиця. Коли вона з’являлась, то змушувала рослини буйно цвісти, а худобу гарно пастись.
Була традиція для чоловіків: вони намагались розпалювати багаття: якщо вогонь горітиме поки не згаснезоря,збудутьсявсівашібажання.
У цей час жінки вибирали собі богиню, роздягали її, обливали студеною водою та прикрашали польовими квітами. У такому вигляді дівчина повинна була ходити повсьомуселу.
Після всіх обрядів, селяни накривали на стіл та куштувалисвіжозваренувечерю.
Таким чином, вони закликали теплу весну до себе та святкувалиперемогувеснинадзимою.
Якщо говорити про Україну, то це свято було започатковано ще під час Київської Русі, після хрещення в 988 році. У кожному місті Великдень святкували за різними традиціям та в різну дату. У 325 році було прийнято святкувати в неділю, яка наступає післяпершоговесняногоповногомісяця.
Особливим є святкування Великодня в селах на заході України. Кожне село тут відрізняється своїми традиціями та технікою розмальовування писанок. Важливим є особливо розмалювати крашанки, щоб вони мали неперевершений вигляд. То ж найкращим місцем для відпочинку в цей день є Карпати. Ти можеш скуштувати традиційні страви, такі як кутя, саме в цей деньсвятковийобідєнайголовнішимобрядом.
Великодні свята – період веселощів та розваг, під час яких діти, молодь та навіть дорослі чоловіки й жінки грають у різноманітні ігри з пасхальними крашанками. За повір'ям, хто скуштує більше дев'яти різних крашанок – цілий рік буде щасливим. Пропонуємо вам декілька цікавих пасхальних ігор, у які грали наші дідусітабабусі.
Гра «Крашанка у шапці». Кладуть кількашапок, під одну з них – крашанку. Хто відгадає, під якою з шапок єкрашанка–виграв,аневідгадає–програв.
Гра в «навбитки» (цокання) полягає в тому, що один гравець тримає в руках крашанку, а другий б'є своїм яйцем. Потім б'є другий по протилежному кінці. Чия крашанка розіб'ється з обох кінців, той програв: він віддає свою крашанку тому, хто виграв. Гра в «навбитки» – своєрідне мистецтво. Треба вміти взяти яйце так, щоб удар прийшовся якраз по центру, де шкаралупу найважче розбити, добре стиснути його в руці, але щоб не роздавити, бити з рівною силою з одного й другого боку – хто б'є по нерухомій крашанці, маєбільшешансіввиграти.
Гра в «катання яєць». Діти сідають над горбочком півколом і по черзі котять яйця, одне за одним, намагаючись
котити так, щоб потрапити своєю крашанкою в крашанку партнера, яка лежить знизу. Чиязалишиласяціла,тойвигравйзабираєсобібиту.
Гра «Чиє яйце довше крутиться». За командою, гравці одночасно
розкручують
свої крашанки. Той, у коговонакрутитьсянайдовше–переможець.
Гра «Відгадай навпомацки». Дитина бере писанку в
одну руку, а крашанку в іншу, і ховає руки за спину. Звертається до другої:«Вгадай, в якій руці писанка, а в якій – крашанка». Хто вгадав, забирає яйця, а як не вгадав–своївіддає.
Гра «Знайти із зав'язаними очима». Кладуть крашанку на землю. За десять кроків від неї стоїть один з тих, хто хоче виграти яйце. Йому зав'язують очі хусткою. У такому стані він відміряє десять кроків, розв'язує очі і має дістати до яйця, не сходячи з місця. Якщодістане–виграв.
Великдень… Навіть це слово в нас асоціюється з крашанками, які тебе вчить мама красити, спеченими бабусею пасками та постом, який уже не можна терпіти. Підготовка м’яса до свята та вночі йти святити їжу. Також традиціями цього свята є взаємне привітання:«ХристосВоскрес!»–«Воістинувоскрес!».
Традиції вивчала Анастасія Демченко
ДАЙДЖЕСТ ПОДІЙ
ФАКТИ ПРО КОСМОС
12квітня–Денькосмонавтики.
Космосповністюбезшумний.
99%масинашоїСонячноїсистеми –цеСонце.
Якщодвашматкиодноготипуметалудоторкнутьсявкосмосі,вонисклеються.
ОдинденьнаВенерідовший,ніжодинрікнаЗемлі.
ПоложенняПолярноїзіркизчасомзмінюватиметься.
Об’єкт розміром з Марс зіткнувся з Землею 4,5 мільярдів років тому. Це поки що
найбільш правдоподібне пояснення того, як сформувалася Місяць. Від об’єкта відколовсяшматок,якийставМісяцем,ізмусиввісьЗемлізлегканахилитися.
Вероніка Чепурна Джерело всіх фото: інтернет
Сліди космонавтів корабля «Аполлон» на Місяці залишаться там щонайменше 100 мільйонівроків.Дар’яШевченко
УСЕУКРАЇНСЬКИЙ
ТВОРЧИЙ
ЄлизаветаШиян
Іетап
ДіанаБербушенко
КОНКУРС «МОЯ НЕСКОРЕНА УКРАЇНА»
Відтепер єдиною надією є
бачити лише ті тюльпани, які не вміютьвбиватилюдей.
Цієї весни слово «тюльпан»
кожен розуміє по-своєму: для когось – церідбагаторічнихрослин
із родини лілієвих, для когось –радянський самохідний міномет
калібру 240 мм. Звучить трохи
парадоксально,чинетак?
Кілька років тому, коли я чула відмами:«Донасїдутьтюльпани!», я була впевнена, що це дідусь
завітаєдонасзновузбіло-рожевим букетом, який завбільшки з мою голову.
Зараз же, почувши цю саму фразу, я вже стою десь біля
бомбосховища з двома кішками в
руках і благаю вищі сили про допомогу.
Раніше ми думали про те, у
яку ж вазу поставити ті подаровані кимось флорози: в інкрустовану
цирконами, з різнокольорових
шматочків скла, чи в звичайну порцеляновуперсиковогокольору?
Тепер ми шукаємо варіанти
того, куди ховатись, щоб до нас не дісталитікляті«Тюльпани».
МіленаЯценко
ТЮЛЬПАНИ
«Коледжани» – газета педагогічного та студентського колективу Відокремленого структурного підрозділу «Машинобудівний фаховий коледж Сумського державного університету».
Авторфото,щорозміщенонаобкладинці,–МіленаЯЦЕНКО
Редактор–НаталіяПОНОМАРЕНКО.
Верстка й технічне редагування – Ольга ЛАРІОНОВА, Діана ЄФІМЕНКО, Вероніка КУЛЬГОВА,ДаринаАФАНАСІЄВА,ОльгаПОЛІЩУК.
Нашаадреса:40000,Сумськаобл.,м.Суми,проспектТарасаШевченка,17. Листування з читачами тільки на сторінках газети. За точність викладених фактів і реклами відповідальність несуть автори та рекламодавці. Редакція не завжди поділяє думкуавторівпублікацій.
Тир.500прим.Безкоштовно.
