KOLEDZHANY (квітень, 2023, додаток)

KOLEDZHANY

ЯНА

Михайлівна

КОЛОМІЄЦЬ

на Коломієць – українка, сумчанка, психологиня та викладачзагальноїанглійськоїмовитаанглійськоїмови для програмістів Відокремленого структурного підрозділу «Машинобудівний фаховий коледж Сумського державного

університету» .

З 2022 року опікується психологічним напрямком у дружньому до жінок та дівчат просторі «Вільна» за підтримки UNFPA.

Випускниця Сумського держаного педагогічного університету

ім.А.С.Макаренка2006року.

ДотримуєтьсяпідходуКПТуконсультуванні.Уміннявчитися впродовж життя вважає ключовим, тому й зараз підвищує

кваліфікацію в УІКПТ (Українському інституті когнітивноповедінковоїтерапії).

- Що надихнуло Вас стати психологом?

- Ще в школі я обирала собі професію, і взагалі-то планувала й дуже хотіла (ще мабуть з 8-9 класу)

обрати шлях детектива, але, на жаль, за станом здоров’я я не пройшла

(не змогла здати

нормативи), тому мені довелося переорієнтовуватися. Почала обирати професію, яка суміжна з детективною: робота з людьми; розгадування якихось загадок, пошукістини,дотогожцетакасама допомога людям, тільки «під іншим соусом». І я обрала психологію, у мене був джекпот, тому що коли вступала в педагогічний, була можливість опанувати одразу дві спеціалізації: до психології

«приплюсувала» англійську мову та зарубіжнулітературу.Явважаю,що цедійснонеймовірнийшансдлятих студентів, які вступали саме в той період, тому що зараз такої «опції» вже немає, але це максимально задовольниломоїпотреби,томущоя навчалась ще й у гуманітарному класі, там англійська мова була 5 разів на тиждень та ще в суботу додаткові заняття. Я поєднала те, що бажалайте,щовміла.

- Чи не тиснула на Вас така кількістьнавантаження?

- Зовсім ні. Ті викладачі, які в нас читали, були шоковані від нашої групи, тому що це були супермотивовані студенти. У нас була проблема: не хто буде відповідати, а хто не буде відповідати на практичному занятті (сміється), тому з оцінками в нас

взагалі проблем не було. Було навпаки цікаво, у той час, коли я навчалася не було інтернету, як ми зараз маємо, мобільних телефонів теж. І звичайно, що більшість вихідних ми проводили в обласній науковій бібліотеці, тому що, наприклад, потрібно було ознайомитися з монографією, не просто з підручниками, а читати оригінали певних творів, дослідження психологів. Можливо хтосьскаже,щовибагатовчилисяй мало відпочивали, але ми чомусь встигаливсе.Ящейбулавкоманді з баскетболу історичного факультету. Янезнаю,яку настак виходило.Нинідивлюсьнамолодь,і воникажуть,щоневистачаєчасу.У настаксамобуло24годининадобу, але встигали все, ще й навчались у другузміну.

чому складність

роботи

психолога?Психологавзакладі освіти?

- Складність – не вигоріти, тому що дуже багато різноманітних проблем.

Ти пропускаєш через себе, все одно

ти стикаєшся з цим. Дуже важливо

не стати черствою й не почати сприйматичиїсьпроблеми як те,що вже було. До того ж не всі люди хочуть допомоги, не всі готові

отримувати,навітьякщопогодилися

дивно, але зараз часто люди навіть нерозуміютьрізниціміжпсихологом і психотерапевтом, а це вкрай важливо.Тай,напревеликийжаль, немає достатньої кількості кваліфікованих психотерапевтів, тобто людей, які мають медичну освіту, зараз вони вкрай важливі, адже психолог не має можливості приписуватиліки,дивитися:чивсев межах норми. Перенаправляти до лікаря я не можу й для мене це також виклик, бо якщо

а також проводити психологічну едукацію. Це психологічна просвіта, тобто є випадки, коли людина собі приписує щось, чого немає насправді, як це роблять мабуть усі початківці-лікарі:усіхворобинасебе чіпляють. Так само й люди можуть щось почути й думати, що в них щось там страшне й переживати, накручувати себе ще більше, і в цьому важкість. Також для мене це

перенаправляю студента до лікаря, то повинна розуміти, наскільки цей фахівець відповідально поставиться

Як рідні поставились до

вашоговибору?

- Мама була проти, тому що працює вихователем у дитячому садочку й завжди казала: «Яно, це дуже відповідально, ти будеш жити життям інших людей. От подивись на мене, я постійно про когось піклуюсь».Таявсеоднозробилатак, як хотілайнежалкую,бо навіть не уявляюсебевіншійсфері.

Уважаю, що дійсно те, що дитина хоче (а тоді я ще була дитиною), треба чути. Якщо хоче навчатися, хай іде, якщо це буде розчарування, то розчарується й щось буде обирати своє, але це буде такожвибір.Тайтіроки,якідитина витратила на навчання, будуть ще більшим

розчаруванням, якщо тобі нав’язали цей вибір. На жаль, не так багато випускників працюють за фахом. але ті студенти, які навчалисявмоїйгрупі й залишилися в цій спеціалізації, дійсно фахівці. Деякі з них стали викладачами вишів, докторами

наук.

- Звісно психологи – це не надлюди,якбагатохтокаже,це звичайнілюди,щомаютьемоції

проблеми.

Кажуть, що кожному психологу потрібен

свій психолог. У вас він є? Як обратисвогопсихолога?

- Так, у мене є свій психолог. Я думаю, щоб обрати свого психолога нетребабоятисяпробувати,томущо психологи працюють з різними техніками, у різних напрямках.Мені ближче когнітивно-поведінкова терапія, у своїй діяльності я притримуюся цього напрямку, мій психолог також. Іноді кажуть, що психологу потрібен психолог,інодікажуть,щоні,цевсе залежить від людини, на скільки вона справляється, може самостійно вирішуватиякісь проблеми,бо дуже часто ваш наставник зможе допомогти розв’язати якусь ситуацію, яку ви не знаєте. Адже психологи також збирають консиліуми, коли це якась одна ситуація й ми намагаємося

й

вирішити проблему разом, зрозуміти її першопричину. Усе так само як у лікарів: порада,погляднаситуаціюзбоку,томущо дійсно підходів дуже багато й хтось полюбляє арт-терапію, когось мистецтво лікує, особливо тих, хто отримав травми, хто потерпав від насилля, вони відгукуються саме на арт методики. Є психоаналіз, якщо хочеться, можна аналізувати минуле. Хтось закриває гештальти постійно. Хтось полюбляє танцювальну терапію, така також є. Я вважаю, що будь включає в себе терапію, тому що коли ти дивишся фільм – це кінотерапія, адже ти дивишся й отримуєш підтекст, розуміння ситуації,багатодумок.Черезмистецтвоти також лікуєшся, якщо комусь подобається танцювати, їздити верхи, то це також терапія, терапія тваринами, рухами. Я думаю, що ті, хто займається в залі, знають, що після тренування стає моральнолегше–такпрацюєфізіологія,а ми так розвантажуємось. Іноді, ми знецінюємо ці дії, але в комплексі кожна людина себе намагається розвантажити, і це дуже добре, коли людина знає, як повинна бути проведена психогігієна, що потрібно відпочивати до того, як протягнутиноги.Поступово,щодняробити щось приємне для себе профілактика вигорання, стресових, тривожних та депресивних розладів, коли людина радіє чомусь маленькому щодня, хай це буде 10-15 хвилин, але це будуть ваші 10-15 хвилин, коли Ви нічого не робите, окрім того, що вам приємно, а таким чином Ви зможете попереджати всі можливі розлади в майбутньому, зберегти своєжиттяйпсихічнездоров’я.

подобається сам процес навчання, я кайфую від того, що передаю свої знання й коли бачу, що діти у свою чергу прагнуть дізнатися щось нове, бачу як розширюється їхній світогляд, як вони зростають самі в собі. Окрім того, що я викладаю, я можу як психолог оцінювати їхні зміни, особливо коли студенти

приходять у 15, а виходять уже у 1819 років, це особливо помітно, бо звичайно, що їхня особистість формується вколеджі, вони вже самі себе (підкреслюю: не батьки, а вони самі себе) формують. Знаходять те середовище, яке їм подобається, тих людей,якіїхнадихаютьізмінюються абовкращу,абовгіршусторону,але от, будучи викладачем, мені подобається спостерігати за зростом навичок,зазростомзнань,затим,як студенти вміють боротися, не опускати руки, вирішувати проблеми,томущонавчанняцетака

ж проблема, тільки маленька, навчальна, але це також та сама проблема, вона чимось схожа з їхнім життям, тому що далі вони підуть у доросле життя: їм доведеться вчитися, налагоджувати стосунки з чоловіком або дружиною. Це таке ж саме завдання й ти повинен також думати: як ці задачі вирішувати. Я би не сказала, шо це дві різні категорії,вонисхожі,бомипрацюємо з людьми, і викладачі коледжу це розуміють, бо ось, наприклад, нещодавнобулазустрічвипускників, і ми побачили, що кожен студент, який у нас був отримав часточку душівикладачів.

- Чи тисне на вас психологічнаробота?

- Якщо розповідати про відпочинок, то звичайно я не можу сказати, що це тільки прерогатива психологів, психологинь, психологічної служби, а й взагалі всіхлюдей,якіпрацюють«людина–людина», це може бути викладач, медичний працівник, журналіст. Ті, хто щодня співпрацюють із людьми, потребують набагато більше відпочинку,ніжті,хтонестикається з соціумом щодня. Звичайно, що психологи – одні з них. І не всі розуміють, як так довго можна витримувати навантаження тієї інформації, яку розповідають люди, з тим болем, яким вони живуть, із тими проблемами… Але я згадую завжди слова мого викладача, які змусили передивитися підхід до цього: «Ви повинні пам’ятати, що маєте залишатися людиною, але бути тим адекватним стержнем, якийзалишаєтьсявкімнатізвашим

клієнтом. Уявіть, наприклад, ви як лікар, лікар-хірург, і до Вас приходить клієнт, розповідає про хворобу, а Ви починаєте плакати разом з ним. Чи підтримаєте це клієнта? Звичайно, ні, бо клієнт налякається ще більше… хтось повинен бути адекватним у цій ситуації, не втрачати голови». І розвантаження дуже потрібне. Варто обрати хобі будь-яке. Навіть спілкування може підійти. Наприклад, спілкування з природою. А ще краще пов’язане з моторикою рук: комусь подобається вишивати, комусь – читати. Щодо мене, люблю читати, вишивати, обожнююспілкуватисяздрузямина теми, які не стосуються психології, також полюбляю дивитися фільми, серіали. Це те, що змінює реальність, і в цей момент я просто не думаю про це. Люблю дивитися кіно англійською мовою, адже це переключає фокус уваги, тому це мене розвантажує. Але природа –позаконкуренцією. 8

У

вас перед вступом були певні очікування, і от після навчання, як уже прийшли працювати, чи збіглися вони з реальністю?

- Можу сказати, що навчання й реальністьцедоситьрізніречі,тому що коли ми навчаємось у нас дуже багато теорії, а от практичного досвіду досить мало. І тому коли я почала працювати, багато

чого довелося

запитувати у своїх колег, які мають певний досвід. Радилася з

методистами, тому що наукове підґрунтя – це добре, але як це втілити в реальність? Це зовсім різні речі. І тому протягом всього свого життя щороку я продовжую проходити

курси/вебінари, підвищувати кваліфікацію. Нещодавнозакінчила курси щодо когнітивно-поведінкової терапії в роботі з втратами: ця тема дійсно актуальна й торкнулася всіх українців: хтось втратив людину, хтось дім, роботу. І от такого навчаннявуніверситетівтойчасне було, тому що Україна взагалі не думала, що доведеться воювати й когось втрачати в таких масштабах.

Реалії щороку змінюються й потрібні все нові знання, навички,

проякіянавітьнедумалараніше.

- Чим психолог відрізняється

відпсихіатра?

- Студенти, колибудуть читати це, мають чітко розуміти,з чимйдо когозвертатись.Цеякболитьвухо,і ти йдеш до лора, ось тут теж важливо нічого не наплутати. Узагаліто вся психологічна допомога має бути або від психіатра, або від психотерапевта, або від психолога. Єдиний, хто з цього переліку не має медичної освіти, –психолог, як я, у мене тільки психологічна та педагогічна освіта, але немає медичної, янелікар.Отлікарпсихіатр і лікарпсихотерапевт має медичну освіту. Лікар-психіатр

це лікар, який

виключно працює з важкими захворюваннями. Чому я називаю важкими?Татомущовонизазвичай лікуються, вимагають фармакотерапії.Ісамелікарпрацює над тим, щоб зрозуміти, що це за хвороба, виписати правильні ліки, спостерігає за тим, як відбувається лікування.Лікар-психотерапевт–це той же лікар-психіатр, але використовує іншу терапію – слово, це те, що може використовувати й психолог також, якщо буде

проходити курси. Зазвичай лікар психотерапевт – це психіатр, який має додаткову психологічну освіту. І ось зараз наша країна в такому важкомустановищі,авлюдейбагато тих розладів, що потребують саме психотерапії. Коли люди страждають від посттравматичного розладу, від депресивних станів, від тривоги, особливо з початком повномасштабного вторгнення рівень тривоги збільшився. І саме лікар психотерапевт може призначати ліки і, як кажуть, лікувати словом, проводити терапію, тому що деякі розлади можуть бути підладні цим двом терапіям у комплексі. Люди інодібояться:якщойдудопсихіатра, то в мене щось з головою, але це не так.Громадянинезавждирозуміють, що навіть коли розлади сну, то все одно ви будете йти до лікаря психіатра, бо це все може бути через високу тривожність або через страхи, переляки, тобто це наслідок, а він впливає на сон. Люди повинні не боятися лікарів-психіатрів, психотерапевтів, психологів, ніхто з них не хоче, щоб стало гірше, усі навпаки хочуть допомогти, адже ми

знаємо, що психологічне здоров'я залежитьвідкожного:чимздоровіше буде людина, тим здоровіше буде суспільство. І коли не буде оцих ярликів,табу–небудейбоязні,ніхто не буде боятися лікуватися, просити допомоги. Усі ми розуміємо, що краще пролікуватися, відвідати 18 сеансів, наприклад, і жити спокійно, ніж все життя мучитися, до кінця своїх днів страждати від панічних атакчитривожності,лімітуватисебе.

Наприклад, людина хоче зробити щось нове, кудись поїхати, але просто боїться, бо тривожність величезна, вона собі цього не дозволяє. Ось чому в деяких аспектах не треба боятися, це адекватні люди, такі ж як усі, але простомаютьбільшезнаньіможуть допомогти. До речі, кожна людина так чи інакше має в собі трішечки психолога. Наприклад, коли стається якась подія в житті іншої

людини, то намдосить легко давати поради, тому що ми не задіяні емоціонально до тої ситуації, мислимо тверезо, розрізняємо факти й можемо правильно підказати, що було правильно,а що – ні. Так само працює й психолог: він не задіяний емоційно. Через це психологи не можуть консультувати своїх родичів чи друзів. Іноді кожна людина перебуває в стані такого психолога по життю, коли щось радить, підтримує інших. Звичайно найважче це радити собі, адже ти переживаєш, проживаєш цю ситуацію, емоції беруть гору над розумомдужечасто.

- ЯкВивважаєтечивпливає

приклад стосунків між

батьками на майбутні сімейні

цінностідитини?

- Впливає. Будь-які стосунки впливають,цеможутьбутистосунки батьки-діти й коли дитина бачить просто стосунки батьків, окремо мами й тата, коли бачить стосунки інших людей це також впливає. Узагалі-то, дітям не потрібно говорити, як треба, треба жити, як треба,цеістина,якапрацюєзавжди, тому що це найкращий приклад. Діти бачать, які слова обирають батьки, і як вони підтримують одне

одного та й чи підтримують взагалі, як вони піклуються, як показують своюлюбов,яквирішуютьпроблеми, тобто дуже багато аспектів майбутнього життя діти беруть у своїх батьків коли спостерігають. Бачать якусь проблему й приклад,

яким чином мама з татом її вирішують, заплющують на все очі, тікають від проблеми чи сідають в коло й обговорюють, як будуть вирішувати це, що можна зробити в тій чи іншій ситуації, аналізують. Діти також на це дивляться й вчаться так само вирішувати проблеми або тікати від них, уникати, типу це мене не стосується взагалі ніяк, або так само продумують шляхи вирішення тієї чи іншої проблеми. Ось, наприклад, усім’їнормоюєпідтримка ідитинабуденестицюнормуусвіті у своє життя; якщо вона бачить тільки те, як лаються і б’ють одне одного,тоцейбуденормою,вонане бачитиме позитивного прикладу, який дуже важливий. Стосунки лікують, ми можемо залишитися без житла, грошей, але найгірше – це коли ми залишаємось одні, без підтримки, без людей і якщо ми згадаємо початок повномасштабного вторгнення, коли працівники

укрзалізниці допомагали всім людям, яких перший раз бачили та, незважаючи ні на що, піклувалися про всіх. Оці стосунки між людьми зберігали повагуодне доодного,оце йлікує.

- Є люди, які побачили взаємовідносини в родині

зрозуміли, що це приклад того, якробитинетреба.Якцейфакт можнапояснити?

Це пояснюється тим, що, наприклад, у неблагополучній сім`ї, де вживають алкоголь, у житті дитини може бути 2 сценарії. Один сценарій – це коли дитина стає дорослою абсолютною копією своїх батьків, а є – навпаки, тобто дитина пам`ятає приклад з дитинства і усвідомленодлясебевирішує,щоце не є нормою і їй це не подобається, тобтосамрезультат. Іпотімусесвоє життя людина намагається жити не так, як батьки. І психологи іноді кажуть: «Ну а чого ж так 12

Та тому що наш мозок – це найскладніша система й ніхто завчасно не може сказати, що саме буде відбуватися, що обере людина в той чи інший момент. Кожного дня, кожної секунди людина робить вибір: щось робити чи щось не робити, і це перш за все залежить від людини, наскільки в неї буде достатньо стійка нервова система, наскільки буде впевнена в собі, тому що самооцінка – це вкрай важливо, наскільки людина може себезаспокоювати,підтримувати,не

відбувається?»

озираючись на інших людей, тобто нечекаючи,щохтосьтебепідтримає або хтось дасть тобі «магічний штурханець», замотивує. Не очікувати, що твоє життя зміниться через зовнішні обставини, ти сам за щось відповідаєш. І вибір людини залежить не від психолога чи психіатра, а тільки від неї, бо людина відповідальна за ті кроки, які зробить, яке слово скаже. Кожного разу ми робимо це самостійно, тому сказати, чому так відбувається… бо є приклад або

позитивний або негативний, хтось вчиться на помилках інших, а хтось вчитьсянасвоїхтільки.

- Надайте психологічні

поради щодо швидкого опануванняанглійськоїмови. - Найголовніше – це не боятися помилятися, бо на помилках вчаться. Звичайно, акцентувати тількинапомилках–цепогано,але ж навчання іде вперед тільки тому, щомипобачили,щощосьнепрацює й треба по іншому. Тому страху не

повиннобути зовсім,немає сенсуте, якаувасоцінка,інодівонанічогоне вартує. Найголовніше у вивченні англійськоїмови–цепрактика,чим більшевипрактикуєтесятимкраще, навіть якщо ви говорите не дуже впевненоспочатку,алежговорите,і цепростокілометровийкроквперед, порівняно з тим, що людина боїться й сидить на місці. Ось чому я закликаю всіх студентів не боятися, не хвилюватися, це нормально коли ви не знаєте якогось слова, чи у вас якийсь дивний акцент, особливо якщо є бажання і хочеться

навчитися англійській мові, то все вийде. І потім буде дуже приємно розуміти слова, які ви вивчили, розуміти, що написано на футболках, дивитися в оригіналі серіали та фільми. Мені іноді дуже шкода наших студентів, які мають поганізнаннязанглійської,томущо навіть в інтернеті найбільше інформації якісної і кваліфікованої англійською мовою, на жаль. Поки люди перекладуть українською мовою, то більшість інформації вже буденеактуальною,ате,щонове,те, що в тренді, усе англійською мовою. І в цьому ж звичайно й мінус, що наші студенти погано знають мову, адже вони себе обмежуують. Я завжди кажу, що це обмеження в тому, що ви можете знати, обмеженнявресурсах.Тобтоєвибір:

чи підете ви пішки, чи полетите літаком,звичайно більшістьоберуть літак, адже це швидше. Ось чому вкрай важливо бути в курсі, особливо коли йде війна, студентам важливо знати англійську мову, Чи змінилися проблеми студентів до та після повномасштабноговторгнення?

•Проблеми змінилися у всіх, не тільки у студентів. Змінився емоційний стан, світогляд (але не у всіх). Я думаю, що війна вплинула, це важкий період для українців. Та водночас ми можемо бачити те, наскільки українська молодь зібрана. Я завжди дивлюся на роки народження захисників України, буваютьіна10роківмолодше мене, 2000-х, 1999-х. Розумію, що в моїх очах,цещедіти,аленасправдівони вжедорослі,яківершатьісторію.

Не можна недооцінювати молодь

ніколи. Це те, що буде рухати вперед, я завжди кажу, що вже застаріла зановепокоління, бо воно більш прогресивне. І звичайно, повномасштабна війна змусила подорослішати суспільство, не тількимолодь,аідорослих,бочасто вікцепростоцифри.

- Вихідці радянського союзу полюбляють називати молодь втраченим поколінням.

- Яможусказати, що завжди найяскравішим періодом життя є молодість. Тому

що людина активна, усе може, чогось досягає і у своїй свідомості вона продовжує жити в цьому періоді. Звичайно, дивно порівнювати себе з нинішньою молоддю, бо це різні покоління, різні початки життя. Навіть у родинах буває так, що є 2 дітей, але вони абсолютно різні. І ніби-то, одна ж родина, одні звичаї, один стиль виховання, батьки ті ж самі, але ні, батьки, які народили дитину у 20 років і 35 років, будуть зовсім різними батьками, адже за ці 10-15 років уже багато чого побачили, набралися досвіду, зробили певні висновки. Це інші сенси, вони не можуть виховати

точно таку ж особистість, тому що самі змінилися. І люди, яким зараз 50-60 згадують свої кращі роки життя, кажучи, що раніше було краще. Ніколи не пояснюючи, чому там було краще, а тому, що це були роки їхньої молодості. Там вони мали багато можливостей, були активні. Тобто через це й відбуваються такі порівняння, але ценеправильно,аджеяжтежможу порівняти себе з нинішніми студентами, скажу: «А от чому ви не сидите в обласній бібліотеці, як я сиділа?», але ж тоді не було таких можливостей. Ми не могли відкрити якийсь підручник, ту саму монографію в інтернеті, а йшли в бібліотеку. Та применшувати розвитокмолодізараз я не можу, тому що іноді вони набагато вправніші, ніж я в певнихаспектах,іяв нихвчуся.Іноді,щосьневиходить,і я питаю: як це зробити або що ви знаєте. Особливо коли молодь розмовляє (і я мабуть років так 5-8 тому стала помічати), що лексику, яку використовує молодь, я іноді не розумію. І я перепитую значення певних слів, не соромлячись цього. Звичайно, класно, коли це іноземне слово, то я можу зрозуміти, що це означає, але іноді сенс не зрозумілий. Не бачу в цьому нічого поганого, але те, що будуть

Чому так відбувається?

порівнювати з минулим, то це буде завжди, немає значення буде це РС чи ще там щось, хтось буде розповідати,щоцарськаРосіятакож була найкращими роками чи президентство Януковича чи Ющенка, тобто треба бути готовим до того, що постійно люди будуть згадувати минуле як найкращі свої часи. Це наша історія, але це не повиннобутитим,щозалишаєтьсяв

нас, ми рухаємось вперед, а на помилках треба вчитися. На помилкахрадянщинитребавчитися, тому що коли ми не вчимось, потім отримуємо негативні аспекти, які б нам не хотілося. Тут також психологія задіяна, наскільки ти можеш проаналізувати події, що були в минулому, що саме ти робив нетак,якзмінювалисялюдипоручз тобою. Змінити іншу людину важко, я б сказала навіть не можливо. Змінюється сама людина в той момент,коли вона усвідомить,щоїй треба,ітойстан,якийунеїзаразїй не подобаєтьс. Ось тоді і будуть зміни.

- Чи були думки змінити професію? Кардинально змінитисвоєжиття?

- Ніколи не хотіла кинути професію, але я протягом всього свого життя завжди пробую щось нове.Нацедужечастовпливаютьті обставини,якісклалися,аботілюди, які поруч. Наприклад, коли я стала керівником групи програмістів, то стала цікавитися програмуванням. Навіть закінчила декілька курсів із програмування – можу написати якісь там найпростіші програмки. Але я не думала кинути професію. Так, я б можливо могла б це робити 16

як хобі, але я вбачаю у цьому розвиток, тому що як тільки я почала вивчати програмування, по іншому стала ставитися до тих людей, які програмують, почала розуміти, на що вони звертають увагу, що роблять, це також психологія. Коли в мене була група інженерів, я також щось почала розуміти в їхній сфері, наприклад що не можна казати дирка, а

почала працювати з підлітками, тому для мене навіть челендж працювати з маленькими дітьми, бо вже знаєш, як працювати з дорослими,аотмалеча–цевиклик. Але авжди потрібно бути готовим щось змінювати у своєму житті, це дуже добре, коли людина може гнучко реагувати на зовнішні виклики, це розуміння того, що людинаможеадаптуватисядозмінз найменшими втратами для себе. І молодь також треба цьому вчити, тому що якщо їхній фах, робота, у

скількиступенівсвободи,тобтодуже багато аспектів, які стосувалися певних спеціальностей, тому що я десь чула, мені було цікаво, діти розповідали, я слухала. Чому ні? Why not? Та знову хочу наголосити, що ніколи не хотіла змінити фах, мені подобається психологія, мені подобається викладати, учити. До речі, люблю вчити дорослих, підлітків, а не дітей. Чомусь я одразу від початку своєї кар'єри

певний момент припинить приносити їм задоволення чи гроші, товонибмоглизнайтизлегкістюте, що їм подобається, відкрити щось інше у своєму житті. Зараз дуже модно казати «life learning», тобто навчання протягом усього свого життя й це дійсно правда, тому що навіть зараз багато людей втратили роботу, підприємства зруйновані, а люди все життя працювали там, у нихбуласвояроботаідовійнивони і не думали її змінювати, але

обставини склалися так, що зміни прийшли в життя. Ось чому ми повинні бути готові до змін, які б вони не були, позитивні чи негативні. Можливість змінювати себе в залежності від обставин, щоб це було якомога менш затратно для самої людини, – це найважливіше, не зламатися, не опускати руки, не розчаровуватися в людях, у житті, а рухатисявперед.

- Чи є якась робота поза межамиколеджу?

Так. Я працюю ще в просторі «Вільна», це безпечний простір для жіноктадівчат.Менізапропонували вкінціминулогорокувзятиучастьу проєкті, який фінансується донорами UNFPA Великобританії, Канади, Данії, USA. Ці простори відкриваютьсяповсійУкраїні,зараз їх більше тридцяти, коли ми відкривалися,тобулитретімивсього лише. Був Ірпінь, Київ і Суми. Ця програма спеціально

налаштована

на те, щоб допомогти жінкам і дівчатамнатихтериторіях,якібули деокуповані або де багато внутрішньо переміщених осіб, які втратили житло, життєві орієнтири, не знають,кудиподітися, томудуже добре, що з`являються такі простори підтримки, що на це виділяються гроші. Зазвичай, це допомагає дівчатам розвантажуватися, знаходити нові перспективи, учитися чомусь новому, займатися спортом, спілкуватися, тому що спілкування воно також лікує. У просторіявиконуюрольпсихолога,у нас ще є соціальний працівник, координатор. Можу сказати, що дійсно українцям важко морально

переносити війну, важко, тому що деяківтратилиродини,житло,дуже багато зараз чоловіків, хлопців захищають Україну й жінки та дівчата залишаються тут і чекають їх, і це важка ноша для жіноцтва, тому вважаю, що ця робота додаткова для мене, але кожен повинен робити свій вклад у перемогу.

- Як ставитеся до онлайнцентрів психологічної допомоги? Чи хотіли б мати власний центр і працювати в ньому психологом, створювати своюкоманду?

- Заразя би фізично незмогла це поєднувати, але, на мою думку, уже є достатньо сервісів. Я можу похвалити психологічну службу України, там дійсно психологічна спілка психологів, психіатрів,

психотерапевтів,які навітьспочатку

2014 року вже працювали над тим, щоб допомогти людям, які потерпають від агресії на Сході. Дуже багато програм, допомоги, яка зараз практикується психологами була розроблена ще тоді, тому що ті жсаміпроблемибуливжетоді,хочі булоневідчутновсійкраїні,аджене було повномасштабної війни, але люди зі Сходу потерпали. Звичайно, що зараз дуже багато можливостей звернутися онлайн, і це реальна допомога, тому що якщо людина дужесором`язлива,боїтьсядокогось прийти або важко витримувати людину поруч, то можна поспілкуватися онлайн. Я знаю, що зараз діє програма у Львівському університеті когнітивно-поведінкової терапії, там допомога для тих, хто в скрутних умовах, і звичайно, ми розуміємо, що психологічні послуги коштують не мало, а люди, які втратили все просто не мають

можливості оплачувати терапію, тому ці онлайн-сервіси дуже гарні. От у нас простір для жінок, але той же самий фонд буде організовувати допомогу онлайн-чоловікам, є така думка, що чоловіки не плачуть, але ж це не правда, психологічний

комфорт, відновлення, потребують і тібійці,якізаразнафронті,іті,які поранені,іті,яківтратиликінцівки. Я вважаю, що перед суспільством України ще стоїть попереду величезний виклик, адаптувати наших захисників знов до життя, не військового,ацивільного,навчитися жити в нових реаліях. Суспільство повинно бути наскільки толерантним до таких людей, щоб вони не почувалися кимось, хто не потрібендержаві,томузвичайнопро це треба говорити, особливо дітям,

пояснювати змалечку, щоб вони були готові до того, що можуть бути й такі люди, і це ок, вони такі самі, якіми.

- Які відмінності в роботі психолога з підлітками та дорослими?

- Різниця є, тому що різний вік, різні потреби, цілі. Для підлітків, важливо, які вони з точки зору навколишніх, їхніх однолітків. Для дорослих–зовсіміншийаспект,для нихважливобути ціннісним, не

жити життя дарма,правильно виховувати дітей, щоб не зашкодити їм, зберігати психологічне здоров`я, проживати втрати, розчарування. Я думаю, що проблеми перегукуються, інодівони різні,але все жтаки.Що підлітки можуть мати проблеми з самооцінкою що дорослі, що підлітки можуть мати проблеми зі спілкуванням з навколишніми, що дорослі.Якпідліткамважливостати класним фахівцем, так само й у дорослих постає питання, як залишитися класним фахівцем, як віднайти себе, якщо ти втратив роботу й не можеш зараз там же працювати. Хтось казав, що діти –це маленькі проблеми, а дорослі –це великі проблеми, але звичайно нівелювати й казати, що в підлітків

нетакіпроблеми–ценеправильно, у кожному віцікожна проблемадля людинивкрайвеличезнайважливе її вирішення. І дійсно, дорослі можуть казати: «У нас таке вже було». Так от це все, тому що в них таке вже було, вони з цим справились. Звичайно, дуже добре, що зараз багато просвітницьких платформ про те, що таке депресія, що на це треба звертати увагу, що якщо вона є, то треба лікуватися, вона виліковна, це не означає, що людиналінивачи просто

придурюється, це дійсно

психологічний

розлад, і людина не робить щось, не тому, що вона нехоче,атомущо вона не може, це різні аспекти. Я пригадую одну з моїхклієнток,яка сказала, що страждає на депресію, але до того, як захворіла надепресію,навітьнемоглауявити, що взагалі таке буває, тобто якби менісказали,щотак може бути,яб ніколинеповірила,алеколитисам проживаєш це і розумієш, який це стан, то це зовсім інше. Ми не можемо іноді залізти в душу до іншої людини і зрозуміти, як вона відчуває, бо в нас такого досвіду не було, а люди, які мають цей досвід, це на собі проживають. Ось чому дуже добре, що зараз просвіти багато, можна дивитися блогерів,

різноманітні освітні програми. Дивіться, будь ласка, і розвивайтесь, бо не повинно бути якихось міфів, забобонів щодо психологічного здоров`я, це вкрай важливо, воно впливає на наш стан, те, як ми почуваємось. Піклуватися про себе треба.

- Який найсмішніший і найцікавіший

- Цікавийабокумедний…навітьне знаю. Я можу сказати, що мені

завжди запам`ятовуються студенти, які за короткий період навчання в коледжі так змінюються, зростають, що якщо порівняти наповненість їхньої особистості, то це десь вони прийшли з 30 відсотками, а вийшли зі 100, ось такі аспекти дуже запам`ятовуються, тому що, чесно кажучи,яневсіхстудентівпам`ятаю напрізвище,алевобличчявсіх.Тає такі особистості, чиє прізвище/ім`я запам`ятовується, і я дивлюся на все це з психологічної точки зору, а не з викладацької, бо розумію, наскільки була проведена величезна робота з самою людиною, наскільки вони багато вклали в себе в тих же самих умовах як інші, бо були ті ж самі стіни, викладачі, години, оточення, але їхня трансформація реально як чудо, дивина. Люди зростали, міцніли, студенти ставали особистостями. У цей момент ти відчуваєш задоволення, адже розумієш, що все це було не дарма, і вважаю, що ця робота взагалі в освіті, психолога чи викладача, саме мотивуєвтоймомент,колитибачиш через певний період часу наслідки, що твої слова не тільки слухали, а й чули. Це надихає, так це не смішно, можна сказати, що це навіть просто якась цікавинка. Мабуть найважливіша різниця в роботі психолога в тому, що ти не одразу бачиш результат, а через певний період, коли проходить час, людина проживає, пропрацьовує, обдумує. І потімрезультатабоєабо немає.Іот коли є ти відчуваєш, що психолог допоміг, підтримав, десь промовчав і після цього людина зробила сама себе.

випадок був у вашійпрактиці?

- З початком повномасштабки з’явилося багато негативу, Як

Ви до цього ставитесь як людинаіякпсихолог?

- Цезрозумілийаспект,томущоце агресія, біль, це те, що відчуває людина. І з негативними відчуттями людина повинна прощатися якимось чином. Якщо це боляче, то людина зазвичай плаче, зі сльозами стає легше. Якщо людину наскільки образили, що це не вкладається в жоднірамки,правила,законийвона відчуває цю несправедливість, бо саме це обурює, то людина зазвичай виплескує весь негатив кудись. Я багато чую й бачу, що говорять, проклинають, але це їхні емоції, і якщо вони не будуть це говорити, проговорювати або направляти в якесьрусло,товідцього будетільки гірше. Мені подобається, коли кажуть, що треба перенаправляти емоції в донати. Бо ми не можемо заборонити людям відчувати емоції, не можемо сказати: «Не бійся, чи не злися», якщо це так. Дуже добре, коли люди прописують свої емоції, наприклад, пости в соцмережах. Якщо це величезна втрата чи біль, то варто писати, хай це буде навіть закритий акаунт, зошит, нотатки, але в будь-якому разі людина буде виплескувати ці негативні емоції, тому що допоки вони в голові і серці залишаються, то звісно, що накопичуються, а коли людина прописує, то вона ніби від себе їх відвертає. Та звісно постійно ми проклинати не можемо, адже у своєму житті є ще інші справи, важливіші, і от коли трансформують

оцю злість в щось добре – це чудово, бо ми не знаємо, чи долетять ті прокльони до ворога, а от донат 100 відсотків допоможе. Ось чому треба завжди розуміти, де твої емоції будуть більш впливові, отут вони будуть точно впливові. Звісно, спочаткумипанікували,алежзарік уже люди навчилися трансформувати свої емоції так, щоб цебулокориснодляУкраїни.

- Якавашанайзаповітніша мрія?

- Звісно, що я хочу перемоги, а також, щоб психологічне здоров’я українців витримало ту навалу, яка є. Щоб українці зростали зрілою нацією, ми звичайно молода країна, але хочеться більше психологічної зрілості людей, це не залежить від віку,авідсвідомості,здатностібрати насебевідповідальність.

- Що ви можете побажати читачамгазети«Коледжани»?

Я хочу побажати їм зберігати своє здоров’я, і фізичне і психологічне, піклуватися про того хто поруч, так само як і не забувати про себе, але пам’ятати одну річ, що найперша людина, якій потрібна допомога – це ти сам. Коли людина щаслива, стабільна, має адекватну самооцінку, уміє відпочивати, уміє знаходити спільну мову, адекватно сприймає свої здібності, можливості, тільки тоді може бути гарним помічником для тих, хто цього потребує. Тільки той, хто може себе підтримати, може підтримати іншого. Не забувайте, що коли ми разом ми сильні, окремо – набагато важче.