KOLEDZHANY
МІСЯЦЬ, ЯКОМУ ВЖЕ РІ
Місяць, що розділив життя на Місяць, який називають незламним… Місяць, що приніс справедливу лють… Місяць довжиною в рік…
Життя українців розділилося на «
Наче зовсім нещодавно я мала безтурботне життя. Усі мої проблеми, що були на той час не зрівняються з тими, які турбують мене зараз.
Усі ми зазнали великих втрат… Рідня, домівка, спокій… Те, що найцінніше в житті всіх українців… У кожного щось забрали: тепло батькової руки, спокій, світло, сміх у родині, вільність дій…
Ті «асвабадітєлі» навіть не усвідомлюють глибину того, що зробили з нашими землями, людьми та Героями, які поклали життя за мир та волю нашої Батьківщини.
Місяць, який став фільтром. Цінностей, людей, себе. Місяць довжиною в день. Місяць довжиною в рік. Місяць довжиною в ціле життя… змінив усе, змінив світ.
День, який кожен запам’ятає на все життя. Почалася повномасштабна війна. Перше тремтіння
вікон і стін. Перше тремтіння всього тіла.
Коли поспіхом починаєш швидко збирати найважливіше, розумієш, що немає нічого важливого. Узагалі! Найважливіше – це життя. Його неможливо покласти у валізу. Його можна лише зберегти.
Війна приходить, коли на неї не чекаєш. Ти не знаєш точної дати та часу. Ти не знаєш, що буде далі. Вона просто приходить і руйнує все: міста, села, домівки, людей, родини, цілі життя. Для неї не існує статі або віку. Вона жорстока та безжалісна.
Українці потерпають від щоденних бомбардувань не тільки по наших територіях, а й по серцю. Ми хочемо, щоб все було як раніше: без повітряних тривог, без почутих вибухів, без блокпостів, і думок про те, що буде далі.
Поверніть нам наш спокій! Ця війна в багатьох забрала мрію… Мрію про щасливу родину без відряджень батька на війну, мрію про реалізацію себе в професії, мрію про подорож Україною... та нашу велику «Мрію», яку знищили в Гостомелі.
Війна не вічна. Вона обов’язково скінчиться.
Жоден експерт не спрогнозує точно, коли це все закінчиться… Біль, горе безкінечні. Як і співчуття всім, хто втратив найдорожчих. Уже ніколи не буде, як раніше. Ми будемо іншими. І світ зміниться назавжди!
Але ми знаємо точно: ми переможемо! Незважаючи на це все, я вірю, що обов’язково вже скоро зателефонують з фронту й скажуть: «Я їду, ми перемогли!».
Бог ніколи не дає випробування, яке нам не під силу. Після цього станемо сильніші. Як держава. Як нація. Дорогою ціною. Але станемо.
Тільки треба час. Не знаю, чи зможемо ми знову спокійно жити, не лякаючись
сирен та звуків схожих на вибухи. Зараз можна тільки уявляти: я спокійно їду в Суми на навчання, ніхто не говорить про великі ціни на бензин, мама не переймається через тривогу та спокійно відпускає мене від себе. Я вірю, що це буде скоро.
І навіть не думайте падати духом. Падають тільки ворожі літаки і курс рубля. Тримайтеся та підтримуйте один одного. Разом – простіше й затишніше переживати біду.
Роздумами ділилися Анастасія Демченко та Наталія Пономаренко
7 лютого оголошено Міжнародним днем безпечного інтернету. Щорічна кампанія, яка проходить в Україні за підтримки Європейської комісії, покликана привернути увагу суспільства до проблеми безпечної поведінки в інтернеті, говорити про ті ризики, на які можуть натрапити діти та підлітки в глобальній мережі, та як захистити себе від цих ризиків.
Закликаємо «підстелити соломки» і попіклуватися про свою інформаційну гігієну.
Пропонуємо декілька рекомендацій.
Пишемо та відповідаємо українською! Мова –наша зброя та ідентифікація.
Підозрілим, незнайомим, без підписів ім’я та прізвища, аватарок ніякої особистої інформації не надаємо, не вступаємо в переговори.
Читайте тільки перевірені джерела. Новини можна читати на цих сторінках: Міністерство оборони України ( https://cutt.ly/ S39eX14), Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine (https:// cutt.ly/639eMsk), ВМС ЗСУ (https://cutt.ly/v39e4n0).
Довіряйте лише інформації, підтвердженій кількома достовірними (бажано офіційними) джерелами.
Якщо бачите сенсаційну, шокову, обурливу новину, відправте її у тригодинний карантин. Навіть офіційні сайти можуть зламати. Якщо за три години спростування чи уточнення немає, можете реагувати.
Не панікуйте. Хаос і паніка нічим не допоможуть Україні. Якщо не можете не панікувати, робіть це тихо, щоб не заразити інших.
Не зациклюйтесь. Якщо відчуваєте, що в десятий раз перечитуєте одні й ті самі новини або другу годину безперестанку оновлюєте стрічку фейсбука, краще візьміться до роботи.
Читайте якісні іноземні медіа, але не ображайтесь, що вони висвітлюють наші події нейтрально.
Якщо бачите ретрансляцію російських фейків чи пропаганди, краще зверніться до редакції чи напишіть коментар зі спростуванням.
Фото з сайту «PINTEREST»
ДАЙДЖЕСТ ПОДІЙ
ДЕНЬ ЗАКОХАНИХ: БУТИ ЧИ НЕ БУТИ
Щороку весь світ 14 лютого вже зо 1500 років відзначає День святого Валентина. У цей день закохані пари проводять час разом: влаштовують різні вечірки та святкові вечері в кафе, ресторанах або в теплій та комфортній домашній атмосфері. Попит на квіти та шоколад зростає в геометричній прогресії, а кількість грошей у кишенях закоханих –навпаки. Тож, День святого Валентина доволі Існує безліч цікавих легенд стосовно історії появи цього романтичного дня. За найпопулярнішою легендою, Валентин був польовим лікарем та священиком за часів правління Клавдія ІІ у Римській імперії. Він освячував шлюби римських солдат таємно від влади, адже це було заборонено, бо подружнє життя заважало службі Римській імперії.
Через це згодом Валентина жорстоко стратили 14 лютого 259 року н.е. Перед цим, очікуючи вироку, Валентин у в'язниці закохався в дочку тюремника Юлію. Він напередодні смерті залишив їй прощальне послання та підписав – «Твій Валентин». Після цього, у 496 році Папа Римський І оголосив 14 лютого Днем святого Валентина.
Цікавий факт: найпершою валентинкою у світі вважається записка, відправлена герцогом Орлеанським Карлом у 1415 році. Перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в’язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Через кілька років після першої валентинки король Генріх V найняв письменника на ім’я Джон Лідгейт, щоб той склав для Катерини Валуа. З плином часу звичай надсилати коханим 14 лютого невеликі валентинки існував лише на теренах Англії та Франції. Спочатку перші створювалися власними руками: митці писали романтичні вірші на аркушах паперу, згодом у Британії почали друкувати збірники віршів, а закохані вибирали з них найкращі й переписували їх у валентинки. Десь з цього часу й почалося масове виробництво валентинок у
У різних країнах цей день святкують по-різному. Наприклад, у Японії є ще й друге свято для закоханих, яке святкують 14 березня – Білий день, коли хлопці дарують дівчатам білий шоколад та
Також в Японії цього дня закохані
влаштовують конкурси на найгучніші освідчення.
Німці вважають Валентина покровителем психічно хворих, тому 14 лютого вони прикрашають всі лікарні червоними стрічками, а в каплицях проводять спеціальне богослужіння. За їхніми церковними переказами, на могилі Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився
і видужав. Дивно звучить, чи не так?
Італійці у День святого Валентина вважають своїм обов'язком дарувати коханим солодощі, тому й називають цей день – солодкий Валентинів день в Англії та Шотландії в старовину супроводжувався таким звичаєм: молоді люди клали до мішечка відповідну їхньому числу кількість квитків, з позначеними на них іменами молодих дівчат; потім кожен виймав один такий квиток. Дівчина, ім'я котрої діставалось таким чином юнакові, ставала на наступний рік його «Валентиною», а він – її «Валентином».
Це передбачало на цілий рік стосунки між ними.
Існує думка, що сучасний День Валентина – маркетинговий хід. У всьому світі існують особливі традиційні дарунки в цей день. Наприклад, у Франції це ювелірні прикраси, в Японії – кондитерські вироби певної компанії-виробника, а в Данії
засушені квіти Але не слід забувати, що найголовніша мета цього дня – увага та піклування про свого партнера, а подарунок можна зробити й своїми руками. В Україні це свято не є офіційним, але менш популярним від того воно не стало. Є серед наших співвітчизників як прихильники, так і противники свята. Віряни переконують, що ми повинні святкувати День закоханих 8 липня. У ролі заступників кохання та подружньої вірності православні вшановують муромських святих Петра та Февронію, що жили на межі ХІІ-ХІІ ст. Святе подружжя пронесло любов і вірність один одному через багато випробувань. Вони прославилися благочестям та милосердям.
Рідновіри (язичники) стверджують, що в українській культурі є свої «рідні» свята-аналоги Дню Валентина.
Люди, які шанують культуру наших предків, до сих пір їх відзначають, але не в лютому, а навесні. Один із таких днів – свято слов'янського божества Ярила (23 квітня). Другий – свято Червоної гори (21 квітня). Символіка, яку вони несли в собі, схожа зі святом всіх закоханих. Ще одне з таких свят любові, яке більшою мірою, ніж Ярило та Червона гора, користується популярністю в українців – свято Івана Купала (у ніч з 6 на 7 липня). Його основні символи – чоловік і жінка, любов, сім'я. На Купала молоді люди заявляли про свій намір одружитися, продовжити рід, але все це відбувалося в нерозривному зв'язку з природою.
Та в Україні, на жаль, традиції на ці свята майже забулися.
У будь-якому випадку, вони вже не такі популярні, як День Святого Валентина.
Фото з сайту «PINTEREST»
Питання вивчала Мілена Яценко
Багато українців були змушені покинути рідні домівки та виїхати за кордон через війну… Я не виняток… Це моя історія… До 24 лютого в мене було чудове життя, я вступила в коледж на бюджетну форму навчання, займалася вокалом, знайшла багато друзів, у мене було багато мрій. Аж раптом… усе це кудись зникло… моє життя кардинально змінилося лише за одиндень… 23 лютого мала плани записати пісню, до цього цілий тиждень тренувалася, щоб нікого не підвести, а вже 24 лютого я прокинулася дуже рано, не одразу зрозумівши, що відбувається, і чому моя тітка така налякана…Почаласяповномасштабнавійна… Яз великимболем згадую цей день,я пам’ятаю все: постріли, звуки сирен, сльози, відчай, пам’ятаю, як не могла заснути в одязі, адже постійно боялася, що потрібно буде бігти в укриття, а там холодно й сиро… уночідумалапроте,що цеможебутиостаннійденьдля мене…
Це все тривало приблизно місяць, допоки нам не подзвонили й не сказали, що в нашому місті буде евакуація. Після обговорень моя родина вирішила, що мибудемовиїжджати.
Автобус був забитий ущент. Місць для сидіння не було. Ми стояли аж до кордону з Польщею, яка дуже гостинно нас прийняла, обігріла, нагодувала. Я дуже вдячназацепольськомународу.
Ми перебували на новому місці півроку… Постійно тримали зв’язок з рідними. Було важко… Було цікаво й страшно одночасно… у зовсім іншій, раніше не відомій менікраїні.
Потім деякі обставини життязмусили нас переїхати доЛондону.У Великобританіївсенете,усеінше,навіть у деталях.
Першого вересня розпочалося навчання. Я все ще вчуся,незмінюючиколедж,щоправдавжедистанційно, язвикладотакоїформинавчанняпіслякарантину,тому менінедужеважко.
У моїх планах немає мрії залишатися тут жити, я якомогаскорішехочуповернутисядодому,хочупобачити свою родинуне лишечерезтелефон,а й «реально»,хочу зустрічатисязісвоїмидрузями,іспокійножитиувільній, незалежній Україні, і допоки я тут, за кордоном, я продовжуватимунавесьсвіткричатипроподіївУкраїні! Чекай мене,моявільнаУкраїно!
Ділилася спогадами Діана Єфіменко
ЧЕКАЙ МЕНЕ, МОЯ ВІЛЬНА УКРАЇНО!
25 січня Сумський національний академічний театр відвідав український письменник і перекладач Юрій Андрухович. Нагодою для візиту стала вистава за п’єсою Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта» в постановці Максима Булгакова в перекладі гостя. На малій сцені відбулась творча зустріч літератора зі своїми шанувальниками, розмову модерував генеральний директор театру, художній керівник Сергій Дорофеєв.
Пан Юрій видався незмінним своєму стилю – візуально бунтарний та внутрішньо глибокий; квартет з начебто непоєднуваних речей – старе улюблене худі, червоне кашне поверх нього, піджак, а у додачу й кульчики на лівому вусі – підперчувало враження від його делікатності та душевної приємності. На початку розмови письменник поділився тим фактом, що це його друга подорож до міста Суми і він щасливий знову опинитися тут, через 16 років після першої мандрівки, якою була літературна презентація Лівобережжям України з Сергієм Жаданом і Любком Дерешем.
Опісля розмова стосувалася безпосередньо теми перекладу Андруховичем творів Вільяма Шекспіра. За словами письменника, його захоплення творчістю великого драматурга почалось ще з далеких 90-х років, і з того часу лише набирає обертів. Пан Юрій був щедрий на деталі стосовно своєї праці: слухачі дізналися, що особливу увагу він звертав на видання з аналізом творів короля трагедій, випущені Фолджерівською шекспірівською бібліотекою, – «там були гіпотези стосовно того, що тою чи іншою фразою хотів сказати Шекспір, а для перекладача це вже той матеріал, на який можна спиратися»; розповів, про те, як важко вкластися один в один з кількістю рядків у перекладі; порівняв радянські переклади Шекспіра та свої власні. Також він власне дещо пояснив постать англійського драматурга, з комерційного і творчого боку, довівши, що обидві ці складові є важливими при його вивченні. Юрій Андрухович також багато розповідав про роботу над виданням його перекладів у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га»: вдало продемонстрував постать Івана Малковича – вогонь його любові до своєї праці та друзів, зазначив великий вплив художника – Владислава Єрко – на візуальне оформлення книжок; узагалі розповів про їхнє тріо – попередні проєкти та подальші ідеї стосовно перекладів Шекспіра.
Юрій Ігорович був дуже коректним, уважним і цікавим. Відповідав на всі запитання, що лунали, навіть найбанальніші не викликали жодного помітного невдоволення. Заокруглював кути, приділяв увагу всім охочим. Опісля центральної теми розмови радо спілкувався на всі інші – про вплив повномасштабної війни на його творчість, власні принципи життя, його відношення до творчості доньки – Софії Андрухович, про існування того бажаного всіма кохання.
Зустріч була благодійною: усі виручені за неї кошти письменник віддав на потреби Збройних сил України. Люди змогли послухати талановиту людину й допомогти нашим захисникам і захисницям на їхніх позиціях. Ця подія безперечно була світлою, надихаючою та дуже потрібною. Адже музи не мовчать, коли б’ють гармати. Мистествознавець-початківець Маргарита Гойко
ЦІКАВЕ ДОЗВІЛЛЯ
КІНОКОХАННЯ
Події розгортаються у 1868 році у Станіславові. У пожежі гине дружина доктора Ангера. Убитий горем, він вирішує сам
виховувати двох дівчаток – рідну доньку Аделю (Алеся Романова) та доньку хатніх робітників Стефанію (Маріанна Янушевич).
Іде час, і дівчата не розуміють, хто вони насправді одна одній – подруги, сестри чи служниця та господиня. Аделя виходить заміж, а Стефанія продовжує господарювати в її будинку.
У драмі за однойменним твором Шолома Алейхема поетично зобразили єврейське містечко початку ХХ століття, де живуть десятирічні Шимек і Бузя. Дівчинка вважає себе принцесою, а хлопчик –принцом. Вони живуть у сусідніх палацах, хоч і в одному дворі. Шимек починає усвідомлювати свої справжні почуття до Бузі тільки через роки, далеко від дому, коли дізнається, що вона виходить заміж за іншого.
ПО-УКРАЇНСЬКИ
Історію Марка та Іванни можна вважати «помаранчевими» Ромео та Джульєттою. Попри політичні погляди родин студентка зі Львова Іванна та син керівника Київської облдержадміністрації Марко зустрічаються під час Помаранчевої революції та закохуються.
Хлопцю вже забезпечили навчання за кордоном і заможну наречену. А Іванка переймається майбутнім країни, ризикує заради неї здоров’ям і особистою свободою. На фоні революційних
подій осені 2004 року молоді люди змінюють світогляд один одного в зворушливій кіноісторії.
Тіні забутих предків» –
український радянський художній фільм
режисера Сергія Параджанова, знятий у 1964
році на кіностудії імені Олександра Довженка. Екранізація однойменної повісті Михайла
Коцюбинського. Малий гуцул Іванко Палійчук
стає свідком загибелі свого брата Олекси, а потім
вбивства свого батька в перепалці з чоловіком із ворожого роду Гутенюків. Під час цих подій
Іванко знайомиться з Марічкою, донькою вбивці його батька, дає їй ляпаса й викидає хустку в річку. Проте замість ворожнечі між ними виникає приязнь. Після смерті брата Іванко лишається останньою дитиною в сім'ї. Іван та Марічка ростуть і проводять багато часу разом, закохуються одне в одного. Історія кохання завершується фатально.
1939 рік, до окупації Західної України більшовиками залишається кілька тижнів. У карпатське курортне селище Ворохту приїздить американець українського походження Яро, щоб знайти українку, з якою одружиться. Тільки за цієї умови він успадкує великі статки батька. Яро знайомиться з гуцулкою Ксенею, яка змінює його плани. Любовні пригоди на тлі гірських краєвидів, багатий і цікавий музичний супровід, ретростилістика та вдалий підбір акторів зробили фільм одним з найкращих сучасних мюзиклів.
Фільм зняли за відомим романом української письменниці Ірен Роздобудько. Студента Дениса могли б мобілізувати до армії для участі у війні в Афганістані. Однак він продовжує життя в розвагах і несподівано
зустрічає жінку, у яку закохується. Вона має сім’ю, престижну роботу й не відповідає взаємністю. Тому Денис усе ж вирушає на війну, що змінює його світогляд. Минають роки, вони перетинаються знову. Через кохання виникнуть нові труднощі та випробування.
Радянські часи. 14-річний юнак Федір закохується у 18-річну руду акторку Нюру. Він любить кататися на своєму велосипеді, вона мріє про роль Анжеліки у фільмі «Анжеліка і король». Море, сонце, романтичні
заходи сонця – здавалося б, немає нічого спільного
між акторкою і простим сільським хлопцем. Але кохання поєднує їх. Одну з головних ролей у фільмі зіграв відомий музикант, фронтмен гурту «ВВ» Олег Скрипка.
Один з найвідоміших українських сучасних еротичних фільмів. Любовний трикутник з невідомим: спадкоємиця мільйонера, її наречений і донька археолога. Деякий час глядачу невідомо про те, хто в кого закоханий по-справжньому. Любовні пригоди відбуваються в Греції, що додало фільму скелясто-морських пейзажів та впливу античної поезії. Кохання, ревнощі, море, трагедія…
Слава Лєбєдєв – майбутня рок-зірка, фронтмен гурту. У нього закохується Лілі Фіалко, яка навіть не підозрює, що він є популярним музикантом. Але за умовами контракту, головному герою не можна
зустрічатися з дівчиною, щоб це впливало на сценічний образ і захоплення фанаток.
Кінокритик-початківець Наталія Токаренко
Кросворд можна пройти онлайн, перейшовши за qr-кодом чи покликанням: https://cutt.ly/V3MIx5e.
По вертикалі:
1. Сюрприз, який любить отримувати кожна
людина.
3. Дотик людських губ до будь-чого.
4. Відчуття глибокої сердечної та емоційної прихильності.
10. Божество кохання.
По горизонталі:
2. Листівка до Дня закоханих.
5. Коротке освідчення.
6. Кондитерський виріб з шоколаду.
7. Квітка кохання.
8. Цукерково-букетний період.
9. Фізичний прояв кохання та доброти.
Вимкнули світло, а у Вас є бажання розважатися?
Поділимося з Вами декількома цікавими іграми, які навіть без світла здатні підняти настрій та дозволять провести час весело!
«Badland» – ця гра для багатьох може здатися знайомою, бо ще декілька років тому вона стала популярною через цікаві цікавий маршрут, який потрібно пройти По дорозі у вас будуть різні перешкоди, і ви навіть не будете знати, де вони знаходяться.
«Minecraft» – це легендарна гра останніх років. Усі
сучасні підлітки грають у неї. Світ із квадратів, де потрібно
виживати та досліджувати навколишній світ. Родзинка гри –у безмежних можливостях.
«Red Ball 4» – це головоломка про пригоди червоної кулі. Завдання гравця – звільнити планету від нападу злих залізних кубів, які намагаються її змінити. Учасник має в арсеналі різноманітні карти та режими для проходження, що допоможуть отримати гарні результати та медалі. У гравця лише 5 життів, які оновлюються через деякий час.
«Кішки та суп» – це гра, яка стала популярною на всіх соціальних сторінках. Головне завдання гравця – допомагати котам варити суп, що готується для подальшого продажу. На виручені гроші можна покращити житло кішок, купити ще одного «працівника» або модернізувати робоче місце. У іграх розбиралася Ксенія Звягінцева
«Прапори всіх країн світу». Бажаєте подорожувати та пізнавати інші країни? А скільки прапорів ви знаєте? Саме це безкоштовне освітнє змагання освіжить у пам'яті гравця знання національних прапорів. Чим же цей географічний квіз кращий за багато інших ігор про стяги? А тим, що тут ви знайдете державні символи 197 незалежних країн світу та 48 залежних територій!
«Alto’s Odyssey». У грі потрібно на дошці для сендбордингу досліджувати пустелю, у якій вистачає скарбів і небезпек. Додатково персонажі (а їх тут кілька, з унікальними особливостями) здатні виконувати трюки, які збільшують швидкість руху на короткий період. Грамотне поєднання трюків, прискорення та подолання перешкод – запорука успіху в Alto’s Odyssey.
Фото взято з «PINTEREST»
«Коледжани» – газета педагогічного та студентського колективів Відокремленого структурного підрозділу «Машинобудівний фаховий коледж Сумського державного університету».
Автор фото, що розміщено на обкладинці, – Ольга ДОРОШКОВА Редактор – Наталія ПОНОМАРЕНКО.
Верстка й технічне редагування – Ольга ЛАРІОНОВА, Діана ЄФІМЕНКО, Ольга ПОЛІЩУК, Вероніка КУЛЬГОВА.
Наша адреса: 40000, Сумська обл., м. Суми, проспект Тараса Шевченка, 17. Листування з читачами тільки на сторінках газети. За точність викладених фактів і реклами відповідальність несуть автори та рекламодавці. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Тир. 500 прим. Безкоштовно.
