Магічна кухня дизайнера
то вже можна
с. 3
Колонка
-редактора
Вітаю усіх, чиї погляди спинилися на нашій газеті! Щоразу, готуючи номер, думаю собі: чи варто взагалі цим займатися? Навіщо намагатися щось зробити нове й свіже? Для чого збиратися редакцією та по кільканадцять разів обговорювати дедлайн, його зрив, перенос, а потім знову дедлайн? Впевнена, що відповідь на це питання в кожного учасника редколегії своя. Проте вихід цього номеру говорить, що, незважаючи на складну ситуацію в країні, особистісні проблеми та інше – для кожного з нас небайдужа «Ять» та її читачі. Мабуть, саме під час підготовки номеру можна відчути те, що ти можеш щось змінювати в цьому світі, можеш творити свою невеличку Історію. Сьогодні спало на думку, що й справді, світ навколо швидкий настільки, що френдстрічки оновлюються ледь не щосекунди: з‘являються наступні новини, публікації. Проте чи згадаємо ми про ці події за тиждень, місяць, рік? А навіть, якщо і згадаємо, то чи зможемо відшукати саме той неповторний запис в себе на стінці? Творити ж історію можна, якщо буде до чого звернутися за якийсь час. А для цього треба спинитися та відібрати лише основне, занотувати та переосмислити його. Таку от задачу щоразу ставимо перед своїм скромним колективом. І вирішуємо її. Адже ми не можемо просто так взяти й не випустити новий номер, і залишити наших читачів в таку бурхливу епоху змін без улюбленої «Яті»! Ми точно знаємо, що напередодні Нового року вам терміново треба відпочити від сесії та депресії і трохи почитати про ілюстраторів та дизайнерів. Їхні роботи мотивуватимуть до активних дій наступні 365 днів. А Ятьрик демотивуватиме всіх тим, що розкаже і покаже все, що в попередніх було заборонено цензурою. Адже це вже 16-й повнолітній номер, тепер вже можна. Віримо, що зможемо на кілька хвилин відірвати вас від своїх буденних справ і дамо ковтнути свіжого видавничого коктейлю. Смакуватиме він чи ні – вирішувати вам, але ми намагалися зробити його хоча б не прісним. Смачного! Анастасія Зелінська
ДіТерліцці
с. 5
с. 6 грудень 2013
№16+
Антоніо
Якщо 16 —
Журналіст та видавець:
хто зверху?
© Валерія Дорош
Найперша проблема для майбутнього видавця та редактора — це пояснити родичам «що це таке ВСР». У журналіста з цим питань не виникає: всім зрозуміло, що він буде робити репортажі та писати статті. Та часом буває, що саме видавці та журналісти не обмежуються власним фахом та виконують ролі один одного, а подеколи навіть починають сперечатися «хто зверху». Тож редакція «ЯТЬ» вирішила дослідити, чим відрізняються ці майстри слова. Зазвичай, журналістів описують як «авантюристів», які у вирі буденності завжди першими дізнаються про найпікантніші події. Вони серфінгують на хвилі неймо-
вірної кількості державних секретів та ексклюзивних інтерв’ю, але водночас залишаються незалежними та вільними від «джинси». Діяльність видавця має свою
родзинку: варто лише переглянути декілька американських фільмів, і ви неодмінно знайдете редактора модного журналу. Співпраця з видатними діячами культури та
ЗМІ, презентації, модні покази — це повсякденне життя успішного видавця. Але, безсумнівно, журналісти мають десь публікуватися, а видавці мають щось популяризувати, тому представники цих професій не можуть існувати один без одного. Уявіть, що видавців та журналістів зібрали в одній кімнаті та закрили на 24 години разом. Згодом, через, скажімо, надлишок «гормонів творчості», у кімнаті сформується дві впевнені в собі українські особистості — Павло Шер (Publisher) та Шура Ліст (Journalist), які почнуть такий собі «Діалог за Інтереси».
Продовження на 5 с.
2
мотивуючe-демотивуюча газета №16+, грудень 2013 -info
Спільнокошт Створений новий краудфандінговий сайт, щоб допомогти журналістам і некомерційним організаціям в пошуках фінансування для проведення проектів, пов'язаних з неупередженими журналістськими розслідуваннями. Uncoverage, запуск якого планується на початок 2014 року, прагне «демократизувати підтримку журналістських розслідувань». Стартап дозволить відвідувачам сайту безпечно робити пожертвування журналістам, які працюють над роз-
слідуванням конкретних тем чи історій. Це можуть бути як одноразові, так і регулярні пожертвування. Створення сайту – ініціатива програміста Ізраїлю Мирського, що живе в Нью-Йорку та має
досвід роботи в області маркетингу й цікавиться індустрією новин. З ним працює команда програмістів, фахівців у галузі бізнесу та ЗМІ.
мотивуюча
Поезія від Яндекса Наші за океаном Інтернет-компанія «Яндекс» розробила робота, що пише вірші на основі тексту пошукових запитів. Повідомлення про це з'явилося в офіційному блозі «Яндекса».
Як йдеться в пості, робот був розроблений одним із співробітників аналітичного відділу компанії на основі раніше створеного «Яндексом» лінгвістичного алгоритму. Використовуваний для створення робота-поета алгоритм визначає віршований розмір тієї чи іншої фрази по
чергуванню в ній наголошених і ненаголошених складів. За словами представників «Яндекса», з часом поетичні навички робота вдосконалювалися. Спочатку ним було освоєно так звану онєгінську строфу, потім форму сонета і навіть хокку. Так, наприклад, виглядає фрагмент, складений роботом в дусі «Євгенія Онєгіна»: «Педаль эффектов для вокала / Продажа мини тракторов / Рецепт ленивых голубцов / C урала или из урала». А так – одне з хокку: «Земфира хочешь / четверостишья про осень / Чулки под юбкой». Інші твори автопоета «Яндекс» обіцяє публікувати на своїй сторінці в Facebook. Віршованими експериментами в «Яндексі» займалися і раніше. Так, в 2006 році в рамках проекту «Яндекс.Реферати» компанією був представлений генератор віршів класика російської літератури Олександра Пушкіна. На основі творів Пушкіна генератор видавав тексти, написані в різних віршованих формах
13 грудня в центрі Нью-Йорка, за 100 метрів від Metropolitan Museum, відкрилася виставка ілюстрацій «Для малят від 2 до 102» з найкращих книжок видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
Штанко, Віктора Гаркуші, Євгенії Гапчинської та ін. Окрім того, відбулася презентація оновленої версії інтерактивної «Снігової Королеви» для IPad та стерео-зображенн-
На виставці, зокрема, представлені знамениті оригінали «Снігової Королеви» Владислава Єрка, інші твори цього неперевершеного майстра ілюстрації, а також роботи художників Костя Лавра, Софії Ус, Катерини
ня найвідоміших ілюстрацій від «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ». Це перша виставка ілюстрацій «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» у США і триває вона протягом усього Різдва — з 13 грудня по 16 січня 2014 року.
Також на сайті представлені оцифровані сторінки з єврейських релігійних книг XI-XVI століть і релігійні тексти латиною та грецькою, датовані IX -X століттями. В даний час йде робота над оцифровуванням інших тек-
стів, що зберігаються у двох стародавніх бібліотеках. Повідомляється, що надалі на сайті з'явиться колекція грецьких рукописів Ватикану, яка включає в себе тексти Гомера, Софокла, Платона і Гіппократа. Бодліанська бібліотека, яка колекція значно більше ватиканської, планує оцифрувати рукописи і книги, які стосуються періоду з XV по XVII століття. Про проект з оцифрування стародавніх рукописів і книг, запущеному британської Бодліанською і Ватиканською апостольською бібліотеками було оголошено в 2012 році. Всього планується викласти на сайт
близько 1,5 мільйона сторінок. На реалізацію проекту, який був задуманий як чотирирічний, було виділено більше 3 мільйонів доларів. За матеріалами сайтів: redactor.in.ua, chytomo.com, bookmix.ru
доповідай» здалася йому не такою… крутою; «One for the Money» – «Дуже небезпечна штучка». Перекладом займався той самий підліток, це точно. Варіант «За гроші» також його не влаштував; «Men of Honor» – «Військовий нирець». Звідки з’явився цей безглуздий варіант перекладу, я навіть придумати не можу. Адже в оригіналі все набагато простіше – «Люди (людина) честі». «Someone Like You» – «Флірт зі звіром». Не думаю, що Х’ю Джекман знав, що грає в фільмі з такою назвою. Скоріш за все, в сценарії було написано «Хтось на кшталт тебе»; «Fair game» – «Гра без правил». В даному випадку перекладач не те що не правильно переклав назву, він перекрутив її догори ногами, перетворивши «Чесну гру» на «Гру без правил»;
«The One» – «Протистояння». Думаю, коментарі зайві; «A Beautiful Mind» – «Ігри розуму». Здається, деякі перекладачі люблять красиві метафори, замість чіткої та влучної назви – «Прекрасний розум»; «Seeking Justice» – «Голодний кролик атакує». Цей переклад мій улюблений. «У пошуках справедливості», напевно, виявився не надто цікавим варіантом. Ну що ж, мабуть, нелегка це справа — адаптувати одну культуру до іншої і знаходити відповідні слова, щоб передати оригінальну ідею. Набагато легше вигадати щось абсурдне, а ще краще – перекласти вже існуючу неправильну російську версію. Ось до чого все дійшло! А може, нашим перекладачам просто не вистачає грамотного та педантичного редактора? Юлія Клебан
Гутенберга оцифрували Ватиканська і Бодліанська бібліотеки виклали в Мережу оцифровані стародавні рукописи і друковані книги. Сайт з цифровими копіями книг був запущений на початку грудня за участю британського фонду Polonsky Foundation, що підтримує різні культурні та освітні проекти. Зокрема, на новому ресурсі зберігається оцифрована копія так званої 42-рядкової Біблії, надрукованої Іоганном Гутенбергом в 1455 році, яка належить Бодліанській бібліотеці. Примірник, що зберігається в бібліотеці, входить до числа уцілілих 50 книг з першого накладу, виданого в друкарні Гутенберга.
Переклад
Люди, які з англійською на «ти», іноді дивуються, побачивши чергову перекладену назву іноземного фільму. Часом здається, що десь на дні української кіноіндустрії сидить групка перекладачів, які не мають жодного уявлення про сучасне життя і перекладають назви фільмів відповідно до їх власних спотворених уявлень про кінематограф. Варто прислухатись до людей, які радять дивитись іноземні фільми тільки в оригіналі, щоб якнайкраще зануритись у їх атмосферу. Адже вітчизняний переклад часто так спотворює не те, що сам сценарій, але й банальні назви фільмів. Ось найяскравіші приклади:
«Death proof» в офіційному перекладі – «Доказ смерті». Варто зауважити, що в даному випадку слово «proof» варто перекласти як «захист». Тобто, правильний дослівний переклад звучить «Захист від смерті», а ще краще – «Невразливий»;
«Red Heat» – «Червона спека». Навряд чи перекладач був знайомий із американським сленгом. У такому разі він би зміг правильно перекласти назву – «Радянський лягавий», адже ні про яку «спеку» в фільмі не згадано; «The Hangover» – «Похмілля у Вегасі». Невідомо, звідки тут з’явилась згадка про Вегас. Але завдяки вигадливому перекладачу, коли весь світ дивився «Похмілля 2», ми дивились «Похмілля: з Вегаса до Бангкока»; «Inception» – «Початок». Чи варто знову згадувати про невдалий переклад відомого фільму з Ді Капріо? Варто! Бо ж правильним перекладом є «Зародження», «Відновлення»; «Observe and Report» – «Типу крутий охоронець». Скоріш за все, який-небудь підліток займався перекладом і оригінальна назва «Спостерігай і
демотивуюча
мотивуючe-демотивуюча газета №16+, грудень 2013
3
-персона
Магічна кухня дизайнера Цього разу нам пощастило поспілкуватися з натхненним німецьким дизайнером та ілюстратором Наталі Ратковскі, автором знаменитого серед блогерів товариства «Творчого видоху», наставника проектів «Рисовальний флешмоб» та «365», що допомагають вивести життя творчих особистостей на новий рівень, надихають та об’єднують.
Якими якостями має володіти професіонал, чи встановлені межі для робіт ілюстратора та як не посваритися з видавцем? Із особливостями творчої кухні сучасного дизайнера сьогодні з нами ділиться Наталі. ― Натхнення можна знайти у будь-чому, але як побачити це прекрасне чи, може, треба змусити себе помічати? І чи можна взагалі «прикликати» музу? ― Музу доводиться кликати, коли працюєш не в шухляду, а на замовлення. У процесі роботи зазвичай немає часу на «розкачування». Про технології роботи ілюстратора я писала вже у своїй книзі «Професія – ілюстратор. Вчимося мислити творчо». Важливо вміти організовуватися та чітко розуміти задачу, а там уже й музу довго вмовляти не доводиться, тому що я люблю малювати. ― Виходу вашої першої книги чекали передусім ті, кого ви надихнули вийти з творчого ступору. А що нового було саме для вас упродовж роботи над книгою? ― Я не зовсім упевнена, що книгу чекали перш за все ті, кого я надихнула на подвиги. Але мене дуже тішить, що людей, котрі відмовилися сидіти склавши
Які маєте плани на майбутнє? ― Випустити третю книгу, більше працювати для себе й менше оглядатися на інших. ― Як ви починали свою кар’єру? Наскільки важко було знайти клієнтів, заявити про себе? Можливо, дасте декілька порад початківцям. ― Іще студенткою розіслала свої роботи та резюме до декількох агентств. Спочатку влаштувалася на практику, а потім працювала в агентстві, що відгукнулося першим. Словом, початок банальний. Знаходити клієнтів фрілансеру нелегко, особливо таких, які тебе саму влаштують у моральному та фінансовому планах. Поради, звісно, є. Працювати багато, чесно та якісно, розповідати про свою творчість. Не переставати прагнути до кращого, навіть якщо це краще – ворог хорошого. ― Як проходить ваш робочий день? Як вам вдається встигати працювати в фірмі, вести декілька проектів, відвідувати виставки та, що найголовніше, приділяти час сім’ї? ― Я лише роблю все по черзі й не планую на день більше однієї справи. Плани диктує керівництво, тому якщо я знаю,
руки, – багато. Звісно, я перечитала багато літератури й відкрила для себе низку нових авторів. Арт-терапія відкрилася для мене по-новому. Я здивувалася, наскільки ця тема глибока, тому я сподіваюся, що читачі книги «Дозволь собі творити» прислухаються до моїх порад і не будуть покладатися лише на малювання у блокнотах, адже терапія творчістю – лише початок процесу, який повинен супроводжуватися доглядом досвідчених фахівців. ― Завжди є, до чого прагнути та які вершини підкорювати.
що повернуся пізно (а ще кухня та уроки з дитиною), — немає сенсу рвати в цей день на собі волосся, бо не встигла «написати Мадонну». Сьогодні футбол, завтра — розділ нової книги. Під кінець тижня виявляється, що я виконала 7 важливих справ, яких за місяць уже налічується 28. А взагалі, є таке слово «треба», а кому не треба — той і не робить. ― Зараз майже всі ілюстратори працюють у ФШ. Як Ви вважаєте, чи може така тенденція призвести до зниження якості робіт? Чи повинен ілюстратор
мати академічні знання? ― Фотошоп – лише інструмент, такий, як пензлик чи олівець. Той, хто не вміє малювати й думати, буде з будь-яким інструментом виглядати жалюгідно. ― Сучасні ілюстрації стали настільки непередбачуваними та занадто відвертими, що іноді викликають досить гарячі суперечки. Так, вони привертають увагу читачів, але іноді несуть зовсім недобрий зміст. Чи мають подібні роботи право на існування і чи існують взагалі якісь обмеження для творчості ілюстратора? ― Я взагалі не поділяю думки щодо непередбачуваності (хіба це погано?) й відвертості. Художники в усі часи намагалися щонайменше користуватися «свободою блазнів» — правом безкарно займати критичну позицію й зображувати щось провокаційне. Навіть у релігійних картинах наскрізні еротика та секс. Під прапором того, що оголене тіло – без ознак одягу певної епохи – зображувати можна й треба, були створені найліпші полотна й проспіваний не один гімн красі людського тіла. Обмежень не повинно бути, але деяким людям слід усе ж нагадувати, що існують речі, що ранять і навіть вбивають. Наприклад, пропаганда педофілії, насилля, фашизму – у смітник таку творчість. Злочини, що підкріплюються талантом певної людини, подвійно небезпечні (згадаймо фашистську пропаганду 30-40-х рр.) Але, якщо не перебирати міру, то провокаційні, зухвалі ілюстрації потрібні, бо стане нудно жити,
ілюстрації втратять сенс. ― Розкажіть про роботу з видавцями та редакторами. Чи виникали якісь труднощі? ― Зазвичай головний редактор у роботі над проектами
мені, а за описами здалося, що до співпраці треба покликати ще декількох учасників, щоб збільшити дохід чи щось іще. Такі речі неприпустимі. Видавець, якому перестають дові-
Важливо вміти організовуватися та чітко розуміти задачу, а там уже й музу довго вмовляти не доводиться, тому що я люблю малювати. складає детальний план, і труднощі практично не виникають, тому що у кожного видавництва за довгі роки виробилися свої методи, доведені до автоматизму. Дотримуючись правил, терміни не зриваєш і не боїшся як автор відстоювати свою точку зору, тому з’являються прекрасні книги, а стосунки в колективі тільки зміцнюються. Лише одного разу сталася негарна історія: мій проект був помилково розкритий зовсім іншому автору. Менеджер проекту не знав, що ідея належить конкретно
ряти автори, ступає на слизьку доріжку. На щастя, усе досить швидко владналося. Мені не довелося довго чекати вибачень, але ідею я втратила. Це був гарний урок. Я зрозуміла, що у видавництві працюють звичайні люди, які можуть помилятися, тому треба вміти пробачати. ―Чи стикалися Ви коли-небудь із плагіатом своїх робіт? ―Так, але не в такому масштабі, щоб справа доходила до суду. Це були скоріше плагіати, коли людина намагалася рівнятися на мене. Іноді це неприємно, а іноді лестить. Але я заспокоюю себе тим, що поки людина витратила час на копіювання, я просунулася на 10 кроків уперед. Анастастія Бабченко Фото з блогу Наталі Ратковскі
4
мотивуючe-демотивуюча газета №16+, грудень 2013 Колонка
-психолога
Ольга ЛАЗАРЕНКО, психолог, гештальтконсультант, olgalaz@inbox.ru
Велич та порожнеча
«The Me-Me-Me
generation»
Ми живемо в країні, яка засіла у віртуальному просторі. В час, коли навіть дідусі мають «блютус» і мами дружать з дітьми на Фейсбуці. Сучасне покоління, молодь 2000-х, так звані «мілленіали», – це молодь, яка не бунтує і не хоче працювати в класичному сенсі цього слова. Це генерація «ЯЯЯ» – найегоцентрічніша за всю історію. Що ж об`єднує двадцятирічних з Китаю та Росії, Європи та Америки? 1. Тотальне включення в глобальний віртуальний простір. Побутує вислів: «Якщо ти не виклав цього в соц. мережі – цього не було». Саме такий неперервний режим «он-лайн», постійне спілкування зі своїми ровесниками спиняє психологічний розвиток, адже таким чином люди не спілкуються із старшими за себе людьми і не можуть здобути досвід, не переймають специфіку своєї культури, засвоюючи віртуальну реальність як єдину можливу. Навіть зустрічаючись реально, молодь продовжує спілкуватися он-лайн. 2. Відсутність емпатії і розуміння своїх емоцій внаслідок переважного інтернет-спілкування. Співпереживання, обмін емоціями – це не те, що об`єднує молодь. Холодний розрахунок, прагматичність – двадцятирічні не будуть витрачати час і сили на будь-що. Всі кроки ретельно прораховані. Інші люди знецінюються настільки, наскільки можна ними скористатися. 3. Нарцисизм. Постійне самолюбування на віртуальних соц. сторінках, нескінченні фото «мене», альбоми, в яких мало сенсу, залежність від «лайків», прихильників, популярності. Люди, які виросли на телевізійних реаліті-шоу та з міфом про легкість у здобутті популярності, не бажають докладати зусиль, щоб чогось досягнути. Розуміння того, що праця і кар`єра пов`язані, немає. Власна «унікальність» настільки закриває очі молодій людині, що вона будь-що мріє стати великою, поки батьки будуть сплачувати рахунки і працювати. 4. Нахабство. Вони дійсно вірять у те, що саме вони здатні запустити будь-яку новаторську ідею й ощасливити нею усіх навколо. У самих ідеях нічого новаторського, зазвичай, немає. Але масове нахабство вважати себе настільки геніальними – вражає. Ось, приміром, популярні нині тренінги та різні психотехнології «Як стати успішним/багатим/щасливим» щоразу відкривають безліч «геніальних» людей – ведучих цих курсів, які часто не мають навіть освіти психолога, компілюючи давно відомими постулати. 5. Віртуал вимагає тільки позитиву. Всі фото повинні бути «хепі» та «смайл». З чого б то не було потрібно створювати «екшн»: видовищний і глянцевий. Кліше «завжди будь на позитиві» заганяє молодь у пастку перевантаження нервової системи, виснаження і відмежування від природних емоцій смутку, злості, тривоги чи відрази. 6. Зрілий вік відстрочується настільки, наскільки це можливо. Десять років тому він починався в 22-25, тоді як тепер цей час відтерміновується до 35-ти. Життя у фантазіях про світ на противагу реальному досвіду спонукає до мрійливості і специфічних страждань, а також породжує смислову порожнечу. Приміром: «Я не можу стати мамою, поки я не знайду себе», — каже 27-річна жінка, яка вже втретє змінює місце навчання і поки є просто «в пошуках».
Ідеї не спл
мотивуюча
Weekend студента: швидко і недорого «Чим зайнятися на вихідних? Куди піти? Що зробити? » — ці типові запитання ставлять перед собою студенти кожного тижня, але достатньо цікавих відповідей не знаходять. Тому все зводиться до відвідування звичних місць Києва. Звісно, наше місто – привабливе і цікаве. Але коли ти живеш тут змалечку, твоя думка трішки змінюється: навкруги все настільки рідне та доволі знайоме, що починаєш шукати щось нове та маловідоме. Кияни та гості столиці більш прихильні до звичайних, стандартних прогулянок Хрещатиком, проте мало хто звертає увагу на цікавинки Київської області. Одна з таких родзинок знаходиться в 120 км від Києва, на межі Київської і Житомирської областей, у Сквирському районі, у селі Буки. Відомим серед мандрівників це село стало близько 15 років
тому, завдяки створенню на занедбаній території річки Роставиця справжнього дива – ландшафтного парку «Буки». Господарем всієї ділянки є меценат, бізнесмен, власник агрофірми «Сквира» Суслов Іван Миколайович. Створив він цей дивовижний парк у 1996 році. Цікаво, що одночасно це ще й місце проживання сім'ї Івана Суслова, його маєток розташований прямо на цій мальовничій території. Там же Іван Суслов створив «Центр розвитку дитини», в якому за свої власні кошти утримує 25 усиновлених дітей. По всій території, у
декорі будівель та навіть на бруківці часто можна зустріти цифру «7», яку Іван Миколайович вважає своїм щасливим числом, адже ініціали мецената складають слово «СІМ». Парк складається з двох частин: храмового комплексу з фонтаном і самого ландшафтного парку. Якщо ви живете у великому місті, але вам не вистачає часу сходити до справжнього зоопарку – не засмучуйтесь. На території парку є міні-зоопарк, де можна побачити левів, ведмедів, оленів, поні та павичів. Сьогодні на цій мальовничі території знаходиться більше 127 видів дерев, привезених з усього світу. До речі, нещодавно було створено «Казкову галявину», де можна зустріти чарівних персонажів, таких як Одноокий Джо, пегаси, Дуби Чарівники, Яблуко Розбрату, а також герої вірша Пушкіна «Руслан та Людмила» (дуб, золотий ланцюг, кіт та русалка). У центрі парку розташована статуя ангела з каменем, привезена з Ізраїлю, з того місця, де Ісус перетворив воду на вино. Часто молодята приїжджають саме сюди, щоб по-
Чим зайнятися взимку: роботи оприлюднюються для ознайомлення на http://www. volunteering.org.ua.
виробів для вихованців дитячих будинків. Для того, щоб стати учасником конкурсу, достатньо розмістити на офіційному сайті http://www. foto.ubm.org.ua/ не більше трьох авторських фотографій, зроблених на території України, на яких зображе-
Благодійний фотоконкурс «Твоя світлина доброчинності» У конкурсу є дві мети: привернення уваги суспільства до благодійності через мистецтво фотографії та зібрання коштів на відкриття та розвиток інтернет-магазину
ні прояви доброчинності у будь-яких формах та у будьякий спосіб. Світлини на фотоконкурс подаються до 27 лютого 2014 р. Переможців чекає грошова винагорода і багато плюсиків у карму. Інна Кролевецька
нетипові поради для молоді Як провести зимові канікули? Що робити у січні? У цій статті ми не розповідатимемо про те, як весело провести Новий рік чи куди на свята краще вибратися компанією, але підкинемо кілька ідей активній та ініціативній молоді.
Отож, «Ять» пропонує кілька безкоштовних конкурсів, взяти участь у яких студенти зможуть упродовж січня–лютого 2013-2014 років. Національний конкурс «Волонтер року 2013» Конкурс «Волонтер року» проводиться з метою визнання праці волонтерів та небайдужих громадян, які впроваджують зміни у своїй громаді, а також для більш активного поширення та популяризації волонтерства у всіх регіонах України. Конкурс
буде проведений в два етапи: 1. «Номінування». В межах цього етапу, який триває з 5 грудня 2013 року до 31 березня 2014 року, для участі в конкурсі кандидатам необхідно подати свою кандидатуру, заповнивши онлайн-заявку. 2. «Конкурс волонтерських історій 2013 року». На цьому етапі, який триває з 7 квітня до 23 травня 2014 року, кандидати презентуватимуть свою волонтерську діяльність у форматі історій. Усі надіслані і прийняті до участі в конкурсі
просити сімейного добробуту та щастя. Для киян існує певна згадка про минуле: біля входу до парку стоїть фонтан, що був окрасою Майдану Незалежності до 2001 р. Вхід на територію ландшафтного парку вільний, екскурсії в міні-зоопарк та на «Казкову поляну» – платні. На вході продають вишиванки, сувеніри тощо. Режим роботи парку: п’ятниця, субота, неділя з 9.00 до 18.00. Звісно, найзручніше дістатися до парку машиною, але любителям пригод можна порадити маршрутки до Сквири від метро Либідська, що ходять приблизно щогодини. Від Сквири є дві маршрутки до ландшафтного парку о 10.20 і 12.20. Цим парком можна милуватися вічно, але не забудьте повернутися додому, адже остання маршрутка зі Сквири до Києва відправляється о 17:30. На мою думку, ландшафтний парк «Буки» – це справді райське місце, що не залишить байдужим нікого, хто там побуває. Не втратьте свою можливість весело провести час, відпочити від метушні великого міста та зробити багато прекрасних фотознімків на лоні природи. Текст і фото Софії Гурмак
демотивуюча Ятр
мотивуючe-демотивуюча газета №16+, грудень 2013
студентську душу
Журналіст та видавець:
5
Авторська колонка Ятьрика Зубоскального
Якщо 16 —
хто зверху? то вже можна чи як ЗМІ завойовує публіку
Павло: Моя спеціальність врешті-решт краща, аніж Ваша. Чому? Та хоча б через те, що видавці завжди командують журналістами. Це влада, від якої гріх відмовитись! Шура: Що? Яка, на лихо, влада? Ми — незалежні, повторюю, НЕ-ЗА-ЛЕЖ-НІ! Та що мені Ваші аргументи, у Вас просто на лобі написано, що Ви мрієте вивчати історію журналістики та ПОСТАНОВКУ ГОЛОСУ. Чи не так? Павло: Так, можливо… А ви, мабуть, хочете вивчати коректуру. Та не відмовилися б від однієї з основних переваг видавничої справи — медіадизайну. До того ж, спектр професій, які можна обрати після закінчення навчання, більший. Нам відкриваються двері не тільки журналістики, а й багатьох інших аспектів роботи зі словом. Наша дисципліна практична, ми закінчуємо перший курс — і що? Ми знаємо коректуру, поліграфію, верстку! Шура: Добре, але історія також знає журналістів із технічною освітою. А для власних амбіцій, мрій є самоосвіта або друга вища освіта. Я думаю, що журналістика універсальніша, ніж ВСР, адже охоплює більший
машини від ранку до ночі. А нам кажуть, що для того, щоб бути журналістом, освіта не потрібна, треба мати лише певні якості та вміння. Багато відомих та успішних журналістів не закінчували журфаку. Журналістика — це ремесло, якому можна навчитися самому. Для видавця ж, я думаю, освіта потрібна. Нас вчать не лише писати, а й володіти інформацією. Шура: Добре, але видавець — це посада, якої треба досягти. Тільки після закінчення університету Ви зможете будувати свою кар’єру. А ось журналіст може писати статті протягом усього навчання та після отримання диплому вже мати певний досвід роботи. Хочете сказати, що якби Ви пройшли за балами ЗНО всі кола Творчого Пекельного конкурсу, то не намагалися б вступити знов на журналістику? Павло: Ой, тут Ви праві. Я б пішов наново. А знаєте на що? Правильно, на ВСР! Бо це така підступна штука, глянувши на предмети якої одразу хочеться навчатися там. Це як два в одному: вона більш корисна та універсальна, на мою думку та на думку 34 людей з моєї групи.
спектр можливостей. Можна знімати репортажі, брати інтерв'ю, подорожувати і дізнаватися багато нового. Я полюбляю більше сферу комунікації. А видавництво — не моє. Сидиш собі, дихаєш фарбами… Павло: Ви думаєте, що будете лише заправляти друкарські
Шура: Що ж, Ви правильно згадали про кількість людей, адже саме на нашій спеціальності кількість бюджетних та контрактних місць більша, аніж на ВСР. Та що ми тут взагалі сперечаємось? Ми, майбутні працівники ЗМІ, повинні бути у постійному пошуку. Чи не так?
Павло: Згоден з Вами. А взагалі, чому це ми втрачаємо безцінний час? Адже я ще маю статтю дописати, а Ви хотіли її опублікувати в своєму блозі «Журналіст року». Це - не вигадки сонних журналістів о 12 годині ночі, не плітки і навіть не виноски з Вікіпедії, а саме Ваші думки, дорогі читачі. Маємо надію, що, прочитавши цю статтю, Ви зможете уникнути конфлікту інтересів, адже Ви такі рідні, Наші Майстри Друкованого Слова.
Під образом Шури Ліста приховані думки Саляра Алі, Мар’яна Кушніра, Ярослави Губрик, Інни Левченко, Христини Марченко, Ольги Юрієвої. Під образом Павла Шера завуальовані думки Інни Кролевецької, Катерини Пасічник, Юлії Хоменко, Дарини Груздевої, Олександри Варакути, Анастасії Настіної, Ілони Таргоній, Марії Бризгалової, Анастасії Бабченко, Ярослави Сахневич, Максима Сердюка, Ольги Савченко, Анастасії Пасютіної, Аміни Ахмед, Анастасії Семерей, Лади Голубьової, Марії Шиліної, Лілії Галицької, Катерини Мурзи, Назара Коломійця, Юлії Клебан, Аліни Сандиги, Олександри Бондаренко, Олександра Філімонова, Вікторії Мельничук, Альони Грозної та Сергія Воронова. Текст та фото Валерії Дорош
Нарешті наша «Ять» святкує повноліття, але неповноцінне. 16-й з плюсом номер треба якось виділити, відзначити. Як кажуть у народі: «їжачка голою дупою не налякаєш», тепер і ми їжачок. Помізкувавши, ми вирішили провести власну фотосесію, на яку, до речі, ми б привітно запросили частково одягнених молодиць — так, для душі. Проте не кожна погодиться, та й брак коштів ніхто не врахував. Отже, наша шалена повнолітня ідея накрилася мідним тазом, тому ми витратили цю статтю на зубоскалення, присвячене виданням, у яких еротичних знімків вистачає. Тож для кого, для чого, де та навіщо на папері з’являються груди? Перелічимо деякі популярні газети, що користуються послугами ілюстрацій з позначкою «для душі»: «Факти», «Блискавка», «Взгляд» — і це ще далеко не повний список. Формально, дітям до 16-ти не можна бачити роздягнених німф, навіть на папері. Та ось у газети є цікава особливість. При читанні преси завжди видно останню шпальту, саме ту, яку прикрашають «душевною еротикою». Симпатичні тітоньки – це, звичайно,
«прогуглити», «прояндексити», «пробінгати», зробити те ж саме з «яху», «піксерч». Адекватні газети виживають завдяки інформативності, аналітичності, авторитетності думок, написаних для читачів. Тут ключова не еротика. Навпаки, її немає, бо це принижує газету, а світлини ви і самі знаєте де шукати.
круто для когось, але, зачекайте, соромно з такою плейбойгазетою кудись із хати вийти! Уявіть собі: ви заходите в громадський транспорт, а там одні сидять з газетами й долонькою намагаються прикрити ту красу, а інші взагалі не гребують, їм навіть в кайф розглядати голі фоточки. Навіщо уявляти, так і є насправді! Такими темпами вагони метро, маршрутки й тролейбуси призначатимуться тільки для дорослих. Оскільки вранішня газета тепер — плотський журнал, а закон є закон: неповнолітні — на вихід. Безглуздя: куди не поглянь, все, що для душі – оголені принади. Чи не застарілі це маркетингові ходи пострадянського періоду після «етого в СССР нє било»? Не те оживили. Як приманка для людей ця тактика вичерпана. Серйозно, для переглядання фото в стилі ню досить просто
з ходу, з льоту (бо вони ж птиці) стати зірками. Лише надішліть своє найкраще фото ню і вас чекає незабутній розворот останньої шпальти. Не хвилюйтесь, вас побачать всі, в прямому сенсі цього слова, всі хто їхав в одному вагоні метро з читачем найкращої газети у світі. Взагалі, у кожного видання є покупець, навіть на еротичного живця знайдеться свій ловець. Проте коло читачів, які дійсно потребують таких рубрик, значно постарішало. Голі перси настільки в’їлися в наше життя, що сприймаються молоддю як належне. Цей трунок псує сакральність нагого тіла, потроху стирає межі морального. Аби не згубити залишки адекватності, ми намагалися перемити кісточки газетам, що піклуються про наш з вами «душевний» стан і зрозуміли, що не дуже він нам потрібен, цей фотосет.
Особливої уваги в рубриці «Для душі» займає сегмент щоденних газет, в яких підбір ілюстрацій починає створювати проблему. Хоча варто похвалити один часопис, який використав її на свою користь. Так паняночки, як птиці ще не надто високого польоту для «плейбой» і «максім», можуть прямо
6
мотивуючe-демотивуюча газета №16+, грудень 2013
мотивуюча
Митці твор
Антоніо ДіТерліцці – сучасний Оллі Лукойє
Іноді жителі глобалізованого світу мріють повернутись до природи, до дитячих мрій, тимчасово перервати зв’язки з реальністю. Оскільки віртуальних модулівінкапсуляторів ще немає у широкому доступі, а напружений графік не дозволяє відволікатись більше, ніж на ніч, пропонуємо ввімкнути уяву і зануритись у світ казкових ілюстрацій Антоніо ДіТерліцці.
ДіТерліцці народився у родині художників у Лос-Анжелесі, у 1969 р. Прізвище означає «з Терліцці», містечка в провінції Пуле, Італія. Зростав у Південній Флориді, де закінчив Флоридський коледжі мистецтв та, згодом, Інститут мистецтв Форт-Лодердейл зі ступенем бакалавра з графічного дизайну. Одразу ж після цього ДіТерліцці переїхав разом із дружиною Анджелою до Нью-Йорку і розпочав кар’єру ілюстраторафрілансера. Найбільш відомими творчими здобутками цього періоду є створення ілюстрацій до книги Monstrous Manual («Посібник Монстрів», 1993) та дизайну для ігрових серій компанії Planescape (1994-1996). За словами самого художника, це був дуже захопливий та цікавий експірієнс, адже, наприклад, «Посібник Монстрів» — це видання, яким Тоні, будучи дитиною, захоплювався чи не найбільше. Пізніше ДіТерліцці відійшов від ігрового дизайну і заглибився в ілюстрування дитячих книг. На цьому етапі варто відмітити «Гігантські кістки» Пітера Бігля (1997), «Літо динозавру» Грега Бера (1998) а також «Подалі з цього світу. Пригоди
на місяці Джиммі Зангвова» (2000), яка була створена у форматі «книга-картинка». У 2002 році видання було нагороджено премією імені Зени Сазерленд. У 2003 році художник створює ілюстрації до класичної поеми Мері Ховетт «Павук та муха». Ця книжка стає бестселером (за версією Нью Йорк Таймс) і здобуває почесну медаль Калдекотту. У цьому ж році, спільно з журналісткою Холлі Блек ДіТерліцці створює «Хронікі Спайдервіка». У 2008 році Paramount Pictures випустили серіал за мотивами цієї книги, в цьому проекті ДіТерліцці виступив як со-продюсер. На унікальний стиль художника вплинуло багато різних за жанром та технікою митців, з творчістю яких він знайомив-
ся з самого дитинства. Це були Нормана Роквел та доктор Сьюз, адже, за твердженням самого ДіТерліцці, «найкращі фентезійні роботи є рефлексіями на стару добру техніку масляного живопису». Серед інших джерел натхнення митця можна визначити роботи представників журнальної графіки початку ХХ сторіччя (Максфілд Перріш, Генріх Клей), ілюстраторів класичних дитячих книжок (Артур Рахам, Ернест Шепард, Джон Теніель), а також оригінальні сучасні художникифантасти (Брайан Фройд, Мобіус, Вільям Стот, Джим Генсон). Детальніше з художником та його творчими проектами можна ознайомитись на сайті http://diterlizzi.com Катя Шедель
Студенти креативл
Hand-made по-видавничому Зовсім скоро почнеться передноворічна лихоманка, й усі ламатимуть голову, вигадуючи, що б таке презентувати рідним та друзям. Тому Ваша віддана газета «Ять» вирішила подбати про спокій своїх читачів.
Ми пропонуємо видавцям та дизайнерам зробити унікальний подарунок, який буде стильним, модним, натуральним, а до того ж практичним і бюджетним. Не будемо тягнути кота за хвіст, це – блокнот, який і підкреслить індивідуальність його власника, і нагадуватиме про спеціалізацію майстра. Найшвидша техніка створення виняткового подарунку – декупаж. Вам знадобиться всього лише: • клей ПВА, розбавлений водою (75 % клею на 25 % води); • пензлик; • ножиці; • симпатична серветка; • біла фарба; • лак; • блокнот; • елементи оздоблення (ґу-
дзик, квітка, стрічка, залізячка); • музика для гарного настрою.
Головний редактор: Анастасія Зелінська
Дизайн та верстка: Катя Дидич, Катерина Масюта
Шеф-редактор проекту: Олексій Ситник Літературний редактор: Олена Грозна Арт-директор: Ольга Фомішина
Крок 1: відділіть всі шари серветки один від одного та залиште лише останній, на який нанесено зображення.
Крок 2: замалюйте всю палітурку блокнота білою фарбою для того, щоб через напівпрозору серветку не було видно попередніх стереотипних зображень якихось героїв мультиків, машинок чи квіточок.
Тепер, коли фарба висохла і блокнот готовий до перевті-
Над номером працювали: Юлія Клебан, Ярослава Сахневич, Інна Дибан, Ольга Лазаренко, Катерина Шедель, Анастасія Бабченко,
лень, ми клеїмо на нього серветку. І тут виникає дилема: як зробити це акуратно? На власному досвіді знаю, як це важко, тому по секрету скажу, тільки ви нікому: Порада №1: клей потрібно розливати в центр добре розгладженого зображення, ще й так, щоб не довелося клею доливати, а пензликом варто малювати ніби сонячні промінчики. Та все ж, перед чистовою роботою варто потренуватися, а якщо й наробили купу зморшок, їх можна оформити як елемент ретродекору. Порада №2: використовуйте маленькі зображення: із ними легко впоратися, і зморшок буде менше. А ще можете використати спеціальний рисовий папір: він міцніший за звичайну серветку. Щоб зробити цю місію Крок 3: нанесення лаку. Не поспішайте: ви маєте досягти ідеально гладкої текстури.
Софія Кірей, Валерія Дорош, Анастасія Пасютіна, Інна Кролевецька, Софія Гурмак, Марія Шиліна
здійсненною, варто дотримуватися такого ж алгоритму нанесення, як і з клеєм. Але, на відміну від клею, наносити лак треба тоненькою плівкою. І потім, після повного висихання лаку, нанести ще кілька шарів. Зручніше в такому випадку використовувати лак у балончику. Фінал нашого передноворічного марафону — це додаткове оздоблення вашого шедевру. Помітьте, що варіацій безліч. І від того, який стиль ви оберете: чи то стімпанк, чи дівоче «hello kitty», або суто чоловічий презентабельний — залежить від того, кому адресований дарунок. Це доречний презент як сестрі, так і брату, людині будьяких спеціальностей: лікарю, комп’ютернику, актору і навіть учителеві. Отож, бажаємо вам слухняних рук, натхнення та фантазії. «Ять» обіцяє, що цей дарунок запам’ятається всім, адже зроблений він від щирого серця, з любов’ю та дотриманням наших супер-секретів. Ярослава Сахневич Підписано до друку: кульковою ручкою
Адреса для листування: yat.gazeta@gmail.com
Відповідальний за випуск: утік
Наш сайт: www.jat.in.ua
Адреса редакції: м. Київ, Мельникова 36/1 — Щорса 36а
За достовірність інформації редакція відповідальності не несе, бо таке понаписують...
Тираж: необмежений
Всі права захищено кулаками!
Як отримувати газету «ЯТЬ» регулярно? Надішли листа з текстом «Хочу ...ЯТЬ» на ел.скриньку — yat.gazeta@gmail.com