РОЗДІЛ 3. МЕЖІ ДІЇ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАВИЛА ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ ПУБЛІЧНОЇ СЛУЖБИ ТА ЗАПОБІГАННЯ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ
29
з метою підтримання належного іміджу відповідного органу, кожен публічний службовець має дотримуватися правил етики й поза службою. Наприклад, у США існує правило, що при призначенні на посаду, компетентий орган встановлює близьке оточення кандидата, коло його друзів і сусідів, проводить їх опитування щодо поведінки кандидата. Зокрема, такий порядок встановлений при призначенні на посаду судді. Аналогічна процедура існує й в інших країнах, оскільки поведінка публічного службовця не повинна підривати авторитет як самого службовця, так і органу, в якому він займає посаду. Наприклад, згідно із статею 27 Кодексу цивільних службовців Греції: “цивільний службовець як на службі, так і поза нею зобов’язаний поводитися так, щоб бути достойним громадської довіри”. У статті 28 Закону про державну службу Болгарії передбачено, що “при виконанні службових обов’язків і спілкування з громадськістю державний службовець повинен поводитися так, щоб своєю поведінкою не завдавати шкоди престижу державної служби, та дотримуватися норм Кодексу поведінки службовця державної адміністрації”. Висловлюються міркування, що своєю поведінкою поза службою публічний службовець не повинен привертати увагу до діяльності тої чи іншої релігійної організації, зокрема, участь у богослужіннях особа не може брати як представник влади. Вони можуть це робити як приватні особи. Публічні службовці не повинні надавати приміщення державних органів та органів місцевого самоврядування для відправлення релігійних обрядів і демонструвати прихильності до будь-яких релігійних організацій.16 Такий підхід має стосуватися і участі в громадських організаціях, що відповідає конституційним положенням статей 35 і 36 Конституції України. Наявність певних обмежень у діяльності публічних службовців є однією з основних умов для цільового використання наданих їм державно-владних повноважень. Серед рекомендацій щодо законодавства про правила професійної етики публічної служби та запобігання конфлікту інтересів Комітет Міністрів Ради Європи з питань законів поведінки публічних службовців окрему увагу приділив питанню обмежень, які поширюються на публічного службовця після припинення ним служби. У багатьох країнах законодавчо визначена вимога щодо обмеження працевлаштування колишнього публічного службовця у структури, стосовно яких він вчиняв певні контрольнонаглядові дії. Цей вид обмежень запобігає виникненню ситуацій, коли публічний службовець буде зловживати службовим становищем задля отримання вигідної пропозиції щодо його майбутнього працевлаштування у підконтрольній йому структурі. Це запобігає “перекрученню” звітності щодо проведення контрольно-наглядової діяльності стосвно відповідних суб’єктів. Тривалість дії таких обмежень становить від 2 до 3-х років. Закріплення таких вимог у законодавчих актах є цілком обґрунтованим, оскільки перешкоджає проявам різного роду корупційних діянь або зловживанню інформацією, яка стала відомою за час перебування на публічній службі. Разом з тим, не зовсім можна погодитися із викладом статті 7 Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції”, відповідно до якого: “Установлені цим Законом або іншими законами обмеження щодо осіб, зазначених у пунктах 1–2 частини першої статті 2 цього Закону, зберігаються протягом двох років після звільнення таких осіб з посад або припинення ними в установленому порядку діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування, за умови якщо обов’язки цих осіб на новій посаді у приватному секторі безпосередньо пов’язані з функціями, які виконували особи, перебуваючи на попередній посаді”. Із формулювання випливає, що усі обмеження поширюються на особу і після припинення нею публічної служби. Слід звернути увагу, що після припинення публічної служби відповідні особи мають дотримуватися законодавчо встановлених вимог щодо обмежень використання інформації, Див. Коваленко В.Л. Проблеми правового регулювання поведінки державних службовців / Виконавча влада і адміністративне право. Монографія / За заг.ред. В.Б. Авер’янова. — К.: Вид-чий Дім “Ін-Юре”, 2002. — С.416.
16