Банда грається з вогнем Наш край
№1(52), 10 січня 2014 р. АКТУАЛЬНО
Україна має більше нафти та газу, ніж Росія РЕСУРСИ Українські вчені з німецькими зро-
били дослідження, після яких з’ясувалося, що в басейні Чорного моря Україна має запаси нафти та газу на багато сотень років — в середньому 50 трлн кубометрів. При цьому ці запаси суттєво переважають поклади, які є в Росії. Про це заявив віце-президент Української нафтогазової академії, професор Роман Яремійчук. За словами професора, ці запаси розміщені по-різному. В Західній Україні — приблизно третина, ще третина — в Дніпровсько-Донецькій западині, а решта — на півдні та в Чорному морі. Крім того, вчений запевняє, що науковцям вдалося розробити технологію видобутку газу із газогідрантів. Тож, якщо уряд зможе залучити інвесторів до розробки родовищ, то Україна отримає газ для промисловості вже через кілька років. На сьогодні інвестори бояться вкладати кошти у цей бізнес, оскільки не мають урядових гарантій. А уряд, в свою чергу, не веде прогнозованої політики у цій сфері. Наприклад, в Росії геологічні розвідки з метою пошуку родовищ корисних копалин на 15 років звільнили від сплати податків.
ЄС почав війну із «Газпромом»
СУПЕРШТРАФ 14 січня 2014 закінчується тер-
мін, який Єврокомісія відвела «Газпрому», щоб він змінив цінову політику в Європі. На думку єврокомісарів, «Газпром» у країнах ЄС встановлює ціни на «блакитне паливо» без урахування поточної ситуації на ринку, і це суперечить європейському праву. За зловживання домінуючим становищем у Центральній та Східній Європі «Газпрому» може загрожувати штраф до 15 млрд доларів. Єврокомісія провела розслідування щодо російського концерну на підставі скарги Литви, до якої пізніше приєдналися Болгарія, Польща, Угорщина, Чехія і Словаччина. Висновок єврокомісарів — «Газпром» перешкоджає вільному постачанню газу через території низки держав ЄС і диверсифікації джерел поставок. Якщо «Газпром» до 14 січня не зуміє цього зробити, його можуть оштрафувати на суму, що дорівнює 10% виручки. Крім того, Єврокомісія зажадає негайно змінити умови договорів зі встановленням справедливої ціни на газ, інакше концерну загрожує відлучення від газового ринку Європи. Якщо це дійсно так, європейці заганяють «Газпром» у кут. Справа навіть не в 15 мільярдах доларів штрафу (стільки ж Росія «позичила» Україні) — перегляд довгострокових контрактів, які «Газпром» уклав з країнами Євросоюзу, вибиває з рук Кремля найважливіший важіль геополітичного впливу на європейських партнерів — «газову зброю».
ВІД РЕДАКТОРА Маленькі історії великого Майдану а великими словами про героїзм людей, З які живуть на Майдані,
стоять прості люди, які не приїхали сюди отримувати нагороди чи читати про себе хвалебні оди. Пригадався один випадок, який стався 5 грудня на початку відбудови нового Майдану і фактично ще не було чітких узгоджених дій і структур. Наш командир зайшов до намету, який стояв у той час на клумбі та слугував складом для продуктів, і побачив, як один старший чоловік копає яму, відповідно поцікавився для чого він це робить. І почув несподівану відповідь: «А де ми картоплю будемо тримати?» Мовляв, нам тут стояти довго. Зима, а картопля може померзнути, тому потрібен льох. Очевидно, що командиру забракло слів, щоб заперечити очевидний факт. Яму, ясна річ, закопали, льох не зробили. Намагання так званих провладних аналітиків переконати всіх, що люди довго не витримають і розійдуться, зазнало фіаско. Ще дуже «мудрі» експерти переконують, що Майдан заважає киянам. Під час чергового наповнення водою з бювету п’ятилітрових бутлів, яких потрібно зазвичай 50–60 штук для майданної кухні, підійшли дві двірнички і поцікавились, де можна записатися до об’єднання «Майдан», бо їх товаришка вже вступила, а вони чомусь не знайшли намету, де здійснюється запис членів організації. Ще вони нас запевнили, що на суботу і неділю киян на Майдані буде значно більше. До розмови долучилася огрядна жіночка і була шокована, що воду мусимо в такий спосіб носити для потреб табору. На кінець розмови досить емоційно висловила свою повагу майданівцям. Мій товариш зауважив, що якщо влада додумається перекрити воду, то кияни будуть приносити воду в п’ятилітрових бутлях заради принципу. Подібних історій міг би розповісти сотні. І всі вони є складовою великої перемоги великого народу. На Майдані кожен не просто вірить, а знає, що диктатуру буде повалено. Андрій СКОП
БОГДАН КІВШ
П
ісля Нового Року та Різдва багато хто очікує, що жар Майдану почне згасати. Адже видимих успіхів він не має, опозиційні політики спускають все на гальмах, а влада натомість застосовує терористичні методи боротьби з власним народом. Майдан із самого початку складався з двох партій: голубів та яструбів. Голубів, як з’ясувалося, була більшість, тому революція знову виявилась мирною та ненасильницькою. Однак свята закінчуються, а «буржуазної революції», на яку так надіялися
лідери голуб’ячої партії (трійка опозиціонерів), так і не відбулося. Звісно, є ще примарний шанс, що вдасться домовитися з основними парламентськими олігархами Фірташем і Ахметовим та у лютому відправити уряд у відставку, сформувати конституційну більшість і обмежити повноваження президента через відміну конституційного перевороту, однак у реаліях, що відбуваються, цей сценарій малоймовірний. Натомість реальнішою видається ще більша радикалізація влади, яка, так виглядає, що вже святкує свою перемогу над Майданом. Янукович вибрав стра-
тегію гри в хованки, а його силовики так і норовлять вислужитися перед господарем. Майданівців б’ють, палять машини, саджають у тюрми і залякують. Натомість у відповідь опозиція закликає стояти мирно. Влада вже навіть не говорить про розслідування злочинних дій беркутівців, затягується розслідування навіть цапів-відбувайлів Сівковича та Попова. Очевидно, влада перестала панічно боятися і потрохи оговтується. Майдан розганяти не будуть, але його хочуть обезкровити та знесилити. Для Майдану настав час, коли кожний бездіпродовження теми на с.
Якщо їм буде страшно жити
2
ВІКТОР ТЕРЕН
У
являю так. Ранок. На швидкості 150 кілометрів несеться якесь високопосадове вельможне чмо з мигалками і металевим голосом репетує на всю горлянку: «Прімі лєво! Прімі право!». Але ми не сахаємося й не розступаємось, а даішники не перекривають руху. І нікого не треба вбивати. Просто чмо буде змушене їздити так само, як і ми з вами. І тоді йому буде страшно їздити по наших дорогах. Потім чмо зголодніє і його повезуть у ресторан. А вздовж вулиці, по маршруту його кортежу, до самого ресторану, стоятимуть сотні, тисячі звичайних домогосподарок із порожніми каструлями. Вони стукатимуть, битимуть по каструлях ложками й черпаками: це голодний бунт, такий самий був в Аргентині, після чого уряд погнали у відставку. І чму знову стане страшно, але тепер уже їсти. Чмо відчує глибокий внутрішній стрес, здадуть нерви, і воно заквапиться в найкращу лікарню. Але в лікарні йому не виділять окрему палату, не пропишуть дефіцитні закордонні ліки, — а вколять ту саму вакцину, яку випускає син Богатирьової. Або дадуть «Цитрамону», який пила моя мати. Або прооперують і зашиють у животі ножиці, просто їх там забудуть. І тоді йому буде страшно лікуватися. Чмо, нарешті, притарабаниться додому, а біля його маєтку — виставка собак бійцівської породи: ні пройти, ні проїхати. Верблюд із ноги на ногу пере-
минається, привели, щоб він подискутував із регіоналкою Бондаренко. Там же пара відкритих вуликів, теж поставили громадські активісти, щоб його покусали бджоли. Хоча ні, бджоли не годяться, Ющенко не дозволить. Або розмахуватиме хоботом бойовий слон, зачепить — і вмить зламає ворота. І йому буде страшно навіть у власній фортеці з довшим за китайську стіну парканом. Ну, а коли чмо засне, то о третій годині ночі під вікнами його палацу раптом заговорять гармати й козацькі самопали. Ні, ні, то не справжні гармати — то прийдуть люди й влаштують такий самий феєрверк, який нам по ночах влаштовують мажори. І потім той салют можна буде повторювати кожної ночі — на честь покращання. Святкові петарди коштують недорого, скинемося. Чмо понапихає у вуха берушів, але це не допоможе. І йому буде страшно спати. І отже, коли будь-якому високопосадовому вельможному чму буде продовження теми на с.
2
2
АКТУАЛЬНО
№1(52) 10.01.14
НОТАТКИ З МАЙДАНУ
Луценко — за єдиного кандидата не підтримую рішення іти в президенти різниЯ ми колонами. Це добра ідея
для демократичних виборів, але не для війни з мафією. Є можливість переламати негативні тенденції. Для цього потрібно лише зробити з Майдану не допоміжний загін для перемоги якоїсь партії на президентських виборах, а організований рух мільйонів для найму політиків. Тому що суспільство вже не в 2004-му, коли шукали месію. В 2014-му люди розглядають політиків, як інструмент переформатування країни. Першим тестом для політиків, які хочуть змінювати країну, повинна стати їхня здатність до компромісів і вміння домовлятися між собою. Я переконаний, що тільки формула єдиного кандидата на чолі єдиної команди опозиції може забезпечити перехід на нашу сторону частини силовиків, чиновників і депутатів. Ціль наступу опозиції — відновлення Конституції 2004 року, новий закон про вибори, об’єктивний склад Центральної виборчої комісії і дата дострокових виборів президента в 2014 році.
У муках пошуку спільного рішення
К
оординатори громадської ради ГО «Майдан» повідомили, що висунули вимогу до лідерів опозиції визначитися з єдиним кандидатом у Президенти України до 10 січня. Вони повідомили, що представники громадськості не є опонентами опозиції, але очікують, що лідери опозиції визначаться з єдиним кандидатом. Крім цього, члени «Майдану» пообіцяли допомагати опозиціонерам блокувати роботу Верховної Ради, яка повинна розпочатись 14 січня. Головною метою громадської ради Майдану називають недопущення прийняття Державного бюджету на 2014 рік. Водночас опозиційна «трійця» також заявила, що найближчим часом готується презентувати громадськості «рішення, якому усі будуть аплодувати, — єдину проукраїнську і проєвропейську команду, команду української перемоги. При цьому «найменш важливо, хто на якому стільці буде сидіти». Про це, виступаючи на Майдані, заявив лідер «Батьківщини» Арсеній Яценюк.
Янукович програє вибори всім
П
резидент Віктор Янукович не став би новим президентом України, якби вибори проводилися в найближчу неділю. Такими є результати дослідження, проведеного фондом Демократичні ініціативи та соціологічною службою центру Разумкова. Згідно з опитуванням, нинішній президент України виграє в першому турі дострокових виборів, але програє у другому. 29,8% опитаних на дострокових президентських виборах проголосували б за Віктора Януковича, 21,8% — за Віталія Кличка, 11,8% — за Арсенія Яценюка, 5,8% — за Олега Тягнибока. Якби у другий тур вийшли Кличко та Янукович, то ударівець би переміг із різницею у 10% (40% проти 30%), якщо б у другому турі був Яценюк, то він би отримав 36%, проти тих же 30% Януковича.
КОМЕНТАРІ
Збігнєв Бжезінський: «Україна все одно буде в Європі»
Банда грається з вогнем
мериканський політолог Збігнєв БжезінА ський озвучив сценарії розвитку для України і натякнув на війну між Китаєм та Росією. Зокрема у його висновках йдеться про таке:
1. Євразійський союз не існуватиме довго, бо йому бракує змістовності. 2. Україну не спинити на шляху до Європи. 3. Українці не вважають, що вони і росіяни мають спільну ідентичність. Українці — слов’яни. Поляки також слов’яни. 4. Або Янукович про щось таємно домовився з Путіном, або ж все одно він буде маневрувати таким чином, щоб доманеврувати до Європи. 5. Найгірша таємна умова, яка може бути — відмова України від європейської мрії. 6. Найбільш критичне запитання: чи зможуть українці скористатися своєю гнучкістю, отриманою завдяки ініціативам Росії, щоб продовжити серйозний діалог з ЄС, який відкриває Україні двері в Європу в найближчому майбутньому. 7. Уряд вже втратив довіру українців. Необхідний новий уряд — національної єдності. 8. Янукович може залишатися президентом, але опозиція повинна формувати свій уряд. 9. Якщо таємні домовленості з Путіним стануть реальними, напруження зросте, і ситуація стане вкрай неприємною. 10. США повинне настійливо пояснити МВФ і Світовому банку, що довготривала співпраця з Україною — дуже перспективна в майбутньому, оскільки є корисною і для Європи, і для світової економіки. 11. Квітуча Україна в складі європейських структур (навіть в якості кандидата на членство ЄС) — запорука глобальної стабільності. 12. Україна може стати вагомим джерелом їжі (продуктів) для більшої частини Європи, Росії, навіть Азії, оскільки вже й Китай цікавиться. 13. В Україні закладений великий потенціал, якщо тільки підкинути їй трохи грошей. 14. Світлим американським планам щодо України заважає Путін зі своєю абсолютно нереальною мрією створення ЄврАза. 15. Навіть якщо Путін здійснить цю свою нереальну мрію, то ЄврАз не доживе до довготривалої перспективи, тому що Китай перенаселений, а в Росії занадто безмежних просторів.
Наш край
ПОЧАТОК НА С. 1
яльний день грає проти народу. Деякі політики пропонують варіанти виходу із ситуації: страйк, бойкот, пікетування, втім це все виглядає малодієвим. Прогнозувати, як трансформується мирний людський рух спротиву під тиском точкового насильства можна лише частково. Однак ставка на терор може дати прогнозовану реакцію — народний гнів, який можливо було стримати тоді, однак навряд чи можна буде стримати, коли у людей просто не залишиться інших механізмів для дій. Адже тільки невелика кількість людей вийшли на
вулиці заради мирного протесту, щоб підтримати якісь ідеї, зокрема євроінтеграцію. 90% вийшли тому, що були обурені репресивними діями влади. А ще тому, що в цій країні жити стає дедалі нестерпніше. Люди убожіють, безробіття змушує покидати домівки, в повітрі шириться тотальна безвихідь. Останню мрію на порятунок з боку ЄС та його фінансів нагло та підступно вкрали. Таке враження, що влада хоче провести соціальний експеримент, щоб дізнатися, наскільки людям вистачить терпіння. Як показали події Майдану, люди все більше радикалізуються. Тож,
якщо найближчим часом не буде запропоновано адекватного виходу зі ситуації, не буде продемонстровано зрозумілі всім шляхи виходу із ситуації, що склалася, то на вулиці вийдуть вже не мрійливі хлопці та дівчата, а вуйки зі зброєю в руках. P.S. У 2009 році молдавани, які на той час були найбіднішою країною в Європі (а зараз пропустили нас вперед у цьому рейтингу), продемонстрували, що коли терпіти вже немає сил, для повалення режиму достатньо кількох тисяч хлопців із палками та камінням, і не треба виводити 500 тисяч мирно налаштованих громадян.
«Майдан» повинен стати багатомільйонним О станні два тижні події, що розвивалися навколо створення Всеукраїнське об’єднання «Майдан», змушують мене звернутися до наших громадян із закликом не зважати на провокації та скандальні ситуації, які супроводжують створення цієї організації. Влада намагається завадити нам разом створити найпотужніше громадське об’єднання в Україні. Кожен, хто серцем та душею є разом з Майданом та поділяє його цілі і принципи, повинен не тільки вступити у ВО «Майдан», але брати активну участь у житті цієї організації.
«Майдан» створюється з метою не просто змінити владу, а для того, щоб змінити систему і збудувати нову країну. Адже після зміни влади завданням майданівців буде контролювати та впливати на новоприбу-
лих керівників у Києві та на місцях. ВО «Майдан» повинен на 90% складатися з активних непартійних людей. Кожне село і селище має мати свого представника у районній координаційній раді «Майдану». Так само там повинні бути представники усіх громадських організацій регіону. Кожен, хто не хоче професійно займатися політикою, є небай-
дужим і бажає активно впливати на долю своєї країни, зможе реалізувати свої громадські прагнення у цій організації. Ми маємо бути морем, в якому втоне стара система і народиться нова велика держава Україна. Я переконаний — ми обов’язково переможемо. Андрій Кіт, політик, громадський діяч
Якщо їм буде страшно жити
ПОЧАТОК НА С. 1
страшно їздити по наших дорогах, страшно їсти, лікуватися, спати — одним словом, коли йому, як і нам, також буде страшно жити в цій сплюндрованій країні накраденого бабла — це й буде Днем нашої непокори. Нехай поживе так, як ми з вами. А то воно перебуває ніби в якійсь іншій реальності, в окремому паралельному світі, ситому й чужому для нас — літає власними літаками, отримує драйв на гірськолижних курортах, носить годинники за десятки тисяч баксів, і йому навіть не приносять рахунки за опалення й світло, бо їх покриває держава. І тому давайте відмовимося їх леліяти, пестити, обслуговувати, дмухати на них і оберігати. І платити за них — і на них — податки.
А вони без нас — як без рук і без ніг, безпомічні. І тоді вони боятимуться кожного українця, як боялися окупанти кожного куща, бо він їм здавався партизаном. А наостанок до Майдану. Хлопці! У вас багато завзяття, але не вистачає креативу. Я вам раджу для повної перемоги застосувати таку перевірену в боях українську зброю, як жінка з качалкою. Порожня каструля й качалка — то такий щит і меч, проти чого жоден чоловік не встоїть. І якщо на вулицю вийдуть жінки з качалками, беркутівці вмить розбіжаться. Ну, а чмо кинеться до гелікоптера. От тільки пілот згадає про День непокори — і гелікоптер не підніметься. Віктор Терен, письменник, депутат Верховної Ради ІІ-VI скликань
МІСЦЕВІ НОВИНИ
Наш край
№1(52) 10.01.14
3
«РІЗДВЯНІ ВІЗІЇ» СОЛОМІЯ НАУМ
27 ВОЛОДИМИР ГАВРОН:
«Наша молодь стала двигуном революції» АНДРІЙ КАЛЮЖНИЙ
П
оки у Києві формувався Майдан, на Жидачівщині створювалася нова спільнота, яка в майбутньому відіграватиме важливу роль у житті регіону. Про це та інше ми поговорили з керівником громадської організації Жидачівщини «Пам’ять», представником Об’єднання «Небайдужі» Володимиром Гавроном, який із перших днів Євромайдану став координатором комітету, що займався організацією транспорту для бажаючих поїхати до Києва на революцію, перевезенням необхідних речей і збором коштів. — Чи була потреба створення координаційного революційного комітету на Жидачівщині? — Потреба була величезна, оскільки в перші дні був чималий потік людей, які хотіли взяти участь в історичних змінах у нашій країні. Багато хто їхав самостійно. Таким людям потрібна була тільки інформація та координація дій із штабом Майдану. Втім було чимало людей, які хотіли поїхати, однак не мали для цього коштів. Для таких ми організовували транспорт за спонсорські кошти. Рекордним для нас стало 13 грудня, коли ми відправили на Майдан із Жидачівського куща 101 людину, а відзначити Новий Рік на Майдані захотіли 72 мешканці регіону. — Чи багато з тих, хто поїхав на Майдан, залишалися там на довго? — Загалом через наш комітет на Майдан поїхало 700 осіб. Звісно, що більшість людей їхало на кілька днів, однак є й такі, які були там довший термін. Кілька десятків людей їздили кожного тижня на 2-4 дні, кільканадцять осіб перебували на Майдані 2-3 тижні. Є також жіночка Марія Кучминда, яка була в Києві місяць і тільки зараз — на свята — приїхала додому. Водночас треба також відзначити, що активними були й люди, які не їздили на Майдан. — А що в цей час відбувалося в політичному житті району?
— За ці півтора місяці активно себе проявила молодь шкільного віку, переважно це діти 10-11 класів, однак долучалися й учні 8-9 класів. Вони були дуже ініціативні та намагалися в усьому допомагати. Наприклад, в якийсь момент я повністю передав цим молодим хлопцям і дівчатам проект щодо пересилання до Києва продуктів. І вони не тільки з цим справилися, але й додали багато власних корисних пропозицій до організації цього процесу. Також молодь ініціювала проведення народного віча 1 січня. Якщо в іншим містах віча щодо ситуації на Майдані проводяться щотижня, а то й частіше, то у Жидачеві воно було організовано тільки двічі, а тривало по півгодини. Натомість для молоді така ситуація є незрозумілою, вона хоче більшої активності від місцевих політиків. Цікаво, що під час віча молодь презентувала 20-метрову стіну бажань, яка до кінця зібрання була настільки списана, що годі було віднайти вільне місце для нового побажання. Це віче, до речі, було чи не найбільш велелюдним. У центрі міста зібралось понад 300 осіб. — Чи ця активна молодь якось намагається самоорганізуватися? — Так, однак вважаю, що й діючі політики повин ні сприяти цьому процесу, а не відштовхувати ініціативних. На сьогодні формується рада громадської організації «Майдан». Поки що більшість членів у ній є партійними і це неправильно. Адже 90% з тих, хто був на Майдані у Києві, є безпартійні. Тому я хочу, щоб молодіжні організації чи об’єднання також увійшли до ради жидачівського «Майдану», а це і «Вектор», «Ідея і чин», ті школярі, які ще не згрупувалися в громадську організацію. Однак вже зараз сформували певний неформальний рух. Так само потрібно, щоб кожна місцева громада надала свого безпартійного представника до цієї громадської організації, яка в майбутньому повинна змінити обличчя нашої країни.
грудня у виставковій залі Стрийського краєзнавчого музею «Верховина» відбулося відкриття виставки малярства на склі «Різдвяні візії» подружжя художників Максимів. Унікальності виставці додає те, що тут зібрані не лише легендарні картини на склі Наталії Курій-Максимів, але й її рання творчість, що виконана на полотні. А Максим Максимів, окрім полотен, привіз ще й кераміку. Експонати вже оцінили мистецтвознавці, художники і критики. Тепер виставка відкрита для всіх охочих. «Картини для виставки створювали протягом кількох років, — розповідає Наталя Курій-Максимів. — Основною тематикою була різдвяна експозиція малярства на склі 2012-2013 рр. Проте згодом долучили ще й ранній живопис, позаяк це дозволила величина виставкової зали». За її словами, у Стрий завітала на запрошення директора музею «Верховина» Галини Верес. Директор краєзнавчого музею Галина Верес розповідає, що переговори про експонування виставки велись майже рік, тому що творче подружжя інтенсивно працює над новими ідеями і лише нещодавно повернулось зі Сходу України, де також представляли свої роботи: «Я надзвичайно рада вітати таких гостей у нашому місті. Зараз Максим Максимів працює над новою експозицією з нетрадиційного матеріалу — кісток риби. Це
Директор краєзнавчого музею «Верховина» Галина Верес під час відкриття виставки «Різдвяні візії» представляє подружжя художників Максимів із Дрогобича.
тонка, я б сказала, ювелірна робота. Ми плануємо показати її Стрийщині вже в 2014 році», — висловлює сподівання пані Галина. Варто зазначити, що полотна цього молодого художника неабияк вразили присутніх своєю модерністю та нетрадиційністю. І мистецтвознавці, і просто поціновувачі мистецтва були одностайні в думці, що це щось нове і незвичне, особливо для стрийської школи малярства. Мирон Нестерчук — художник і мистецтвознавець, який безпосередньо долучився до організації виставки та навіть допомагав у встановленні картин, зазначив: «Приємно вражений роботами Наталії Курій-
Максимів, раніше бачив їх у мережі, але «вживу» це набагато краще. Думаю, найважливіше те, що експонати виставки не є космополітичними, а містять національний дух. Копіювати західних митців вже неактуально, зараз у мистецтві важливо показати власну унікальність. Наталія достойно продовжує традиції малярства Володимира Сколоздри. Малювати на склі — це дуже клопітка робота, адже картина складається з тисячі деталей різних форм і кольорів». Закінчили презентацію виставки різдвяними співами та колядками. Оглянути експонати можна протягом січня у виставковому залі, що знаходиться на вулиці Шевченка, 107.
Пластуни передали Вифлеємський вогонь Миру громаді Стрийщини
Під час акції «Різдвяна свічечка» пластуни разом з громадою Стрийщини та Зеновієм Медюхом заспівали різдвяні пісні та колядки.
МАРІЯ ЯРИЧ
5
грудня у Міському будинку культури учасники стрийської станиці Пласту провели акцію «Різдвяна свічечка», під час якої ділилися Вифлеємським вогнем, привезеним з Австрії українськими пластунами. Нагадаємо, що Вифлеємський вогонь миру в Укра-
їну передають щорічно від 1992 року, напередодні святкувань Різдва Христового. Скаути поширюють запалений вогонь на місці народження Ісуса Христа. «Акція «Різдвяна свічечка» вже стала традиційною для стриян. 22 роки ми передаємо Вифлеємський вогонь громаді та церквам. Цю традицію ми запозичили від ав-
стрійських скаутів, які з Вифлеєму привозили вогонь до Відня. Для пластунів це свято є надзвичайно важливим, адже кожного року в цей день збирається вся стрийська станиця разом. Бо багато наших пластунів перебувають за кордоном чи в інших містах України, а «Різдвяна свічечка» об’єднує нас», — розповідає голова стрийського пласту Ярослав Елісеєв. Після офіційного відкриття свята відбулася церемонія нагородження дітей за здобуті знання та досягнення за останній рік. Для гостей заходу пластуни організували концертну програму: різдвяний вертеп, виступи новоприйнятих скаутів і колядували разом із Зеновієм Медюхом. Для особливо обережних гостей, які турбувались про те, щоб дорогою додому вогонь свічки не згас, пластуни нагадали, що запалена Вифлеємським вогнем свічка є освяченою, тож її можна запалювати заново як Вифлеємський вогонь миру.
4
ІСТОРИЧНА
№1(52) 10.01.14
Наш край
СТЕПАН БАНДЕРА:
до джерел авторитету ЯРОСЛАВ ОСТРИЧ ро місце та роль особистостей в історії постійно дискутують. Критерії відбору та оцінки бувають різними і про них також можна сперечатися. Цікавим критерієм є вороже визнання. Наші північні сусіди, створюючи терміни для таврування найбільш активної, найбільш небезпечної для них частини нашого народу, відзначили лише трьох великих державних діячів. Ці терміни відомі усім — «мазепинці», «петлюрівці» та «бандерівці».
П
Про людське втілення визначення «бандерівці» протягом останніх двадцяти-тридцяти років в Україні написано і наговорено багато, однак замало акцентується увага на фундаментальних основах авторитету Степана Бандери. Якщо справді заглиблюватися у біографію цього, без сумніву, видатного діяча, то впадає в око, що його ім’я асоціюється з періодом Другої світової війни та антинімецьким і особ ливо антирадянським Рухом Опору, а конкретніше — з УПА, роль в якій Великого Степана є насправді символічною, а не реальною. Впродовж німецької окупації С. Бандера був в’язнем нацистського концтабору і після звільнення, незважаючи на власне бажання повернутися на рідну землю, підкорився наказу керівництва ОУН і залишився на еміграції. Тобто прямої і конкретної участі в створенні збройного підпілля на українських землях брати просто не мав змоги. Із цього випливає просте запитання: чому кожного озброєного українця, який захищав свою землю в 40-50-х чи будь-
якого навіть політично пасивного, але бодай україномовного чоловіка в пізніший період наші сусіди поляки, росіяни, чехи та інші називали «бандерівцями»? Чому не «шухевичівці» — для прикладу? Звідки взявся авторитет і популярність цього прізвища? Все насправді дуже просто. Попри те, що Провідник не мав можливості довго та систематично керувати підпільними структурами, його два дійсно активні, але, на жаль, короткі періоди керівництва характеризуються серйозними змінами та розбудовою. Його справжня сила ніколи не була питанням фактів. Керівників ОУН було багато, люди масово сиділи в польських тюрмах, німецьких чи радянських таборах, багато хто вмів гарно говорити і писати. Бандеру пам’ятають, а інші забуті, бо таємниця його авторитету не у фактах, а в характері. І його «гранітні» риси проявилися не під час війни, а у 1935 р., коли він як керівник ОУН зайшов до залу судового засідання Варшавського процесу, відомого як справа «Степана Бандери і товаришів». У 1932 р., коли йому було двадцять чотири роки, студент аграрного відділення Львівської політехніки очолив ОУН. Члени цієї організації впродовж двох років його керівництва провели не тільки успішні бойові акції, але й вперше у своїй історії спромоглися на масові заходи, які на відміну від одиночних пострілів у представників польської адміністрації чи власних хрунів справді демонстрували силу та вплив на суспільство. Масштабне знищення портретів Пілсудського в школах руками самих учнів, їх заяви про потре-
НА ФОТО: Степан Бандера (1909–1959) — крайовий провідник ОУН і крайовий комендант УВО 1933–1934 рр., головний підсудний Варшавського (18.01.1935 – 13.01.1936) та Львівського (25.05. – 26.06.1936) процесів ОУН.
ФОТОФАКТ
«П
алац Справедливості» — будівля австрійського періоду, де 25 травня – 26 червня 1936 року відбувався львівський процес ОУН або справа проти «С. Бандери і товаришів».
бу українських вчителів, відмова селян вживати алкоголь і сигарети, які були монопольними товарами, мали справжні ознаки сили. Авторитет С. Бандери не є питанням навіть найгучнішої бойової акції ОУН у період між двома світовими війнами — успішного замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, вбитого за його наказом на знак протесту проти знущання над галицькими селянством. Цей факт порівняно дурниця з поведінкою підсудного в судових приміщеннях Варшави й Львова. Варшавський і Львівський процеси ОУН 1935-1936 рр. нагадують римські репресії проти перших християн. Не у сенсі крові звичайно, але аналогія є. Римські тортури зробили з невеличких християнських груп вселенську церкву. Судилище над Бандерою зробило з ОУН легенду. Психологія Провідника вражає. І питання не в тому, щоб заходити до залу суду зі словами «Слава Україні», і не в тому, щоб відмовитися від свідчень, бо у Варшаві С. Бандері заборонили говорити українською, навіть не в тому, що у Львові підсудні, а за ними навіть судові працівники, встали, коли в приміщення заводили керівника ОУН. Ключовий момент процесу — це реакція на зраду. Центральним аргументом сторони обвинувачення був комплекс внутрішніх документів ОУН, знаних в історії як «Архів Сеника». Серед тих матеріалів були власноруч підписані звіти С. Бандери, записки інших підсудних. Згаданий архів буде предметом окремої статті на сторінках нашої газети, бо це яскраве свідчення того, як грамотно спецслужби можуть створювати конфлікти у, здавалось, монолітних середовищах. Те, що Омелян Сеник зрадником не був, — уже доконаний факт, так само фактом є те, що архів названий його прізвищем,
став однією з причин розколу в ОУН. Архів був бомбою, ударом нижче пояса, нокаутом. Можна довго воювати проти ворога, але пережити зраду свого значно важче. Частина найближчих співробітників зламалася. Вони почали говорити польською, зізнаватися в усьому, каятися і просити вибачення. Українська та польська преса писала про крах, катастрофу, тотальне знищення ОУН. Усі ці «спеціалісти з українських справ», авторитетні експерти та тогочасні політтехнологи помилилися. У людській голові молодого, невисокого на зріст, нічим не примітного чоловіка знайшлися аргументи встояти, не піддатися, витримати обрану лінію до кінця. Мальовані експертами похорони стали тріумфом. «Останнє слово» Степана Бандери просте й актуальне досі. «Люди, які ввесь час у своїй праці є свідомі, що кожної хвилини самі можуть втратити життя, такі люди, як ніхто інший вміють цінити життя. Вони знають його вартість. ОУН цінить вартість життя своїх членів.., але наша ідея в нашому понятті така велична, що коли йде про її реалізацію, то не одиниці, не сотні, мільйони жертв треба посвятити, щоб її таки реалізувати. …Я знав, що переживає людина, яка має перед собою перспективу в найближчому часі втратити життя. Але впродовж… часу я не переживав того, що я переживав тоді, коли висилав двох членів на певну смерть…»
ЗІ СТАРОЇ ПРЕСИ
Польська преса про суд над Бандерою «Ті люди вбили, – бажаючи служити справі свого народу… Три четвертини польської преси, що протягом сімнадцяти років не хотіли знати слова «український», протягом цих трьох тижнів навчилися цього слова і вже його не забудуть. 17 років товкмачили нам, що поширювання, навіть з допомогою насильства, на окраїнах польської мови є рівнозначним із поширюванням польськості, защіплюванням любові до Польщі. А ось тут ці люди хоч знають польську мову, не хочуть говорити попольськи. Їхня ненависть до польської держави, до польського міністра, публіциста й поліцая поширилася на польську мову... Це не хлопчики, що не мали грошей на кіно й на горілку. Це хлопець, в душі якого вкорінилась щороку пригадувана ненависть листопадових днів, горда погорда до польської «вищості» і до заперечування йому навіть права на національне ім’я». (Wiadomości Literackie) *** «Ми, польські народовці, маємо обов'язок найголосніше казати про те, що існує український народ, що він живе і бореться за своє право на життя. Саме ми мусимо розуміти й цінити героїчне зусилля українського народу, який протягом сотень років не має своєї державності, що його русифікують, полонізують, роздирають, а він завжди триває. Хай українських націоналістів буде тільки жменька, проте напруження, жертовності, посвяти й героїзму тієї жменьки таке наявно велике, що його вистачає не лише на те, щоб воскресити, а навіть створити націю». (Prosto z mostu)
ХРОНОГРАФ 10.01.1972 р. — У Львові, на вул. Городоцькій відбулася наймасштабніша трамвайна катастрофа в Україні. Трамвай, який зійшов із рейок, протаранив зупинку з людьми. Загинуло 26 осіб. 11.01.1906 р. — У селі Нагірянка на Тернопільщині народився греко-католицький священик, капелан українських політичних в’язнів польських тюрем і вояків дивізії «Галичина» Йосип Кладочний. 12-14.01.1972 р. — Операція КГБ УРСР під кодовою назвою «Блок», у результаті якої в Києві та Львові заарештовано велику групу дисидентів, серед яких були Михайло Осадчий, Леонід Плющ, Євген Сверстюк, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл та ін. 13.01.1894 р. — У місті Глухів на Сумщині народився громад-
сько-політичний діяч, журналіст, секретар Української Центральної Ради, голова дипломатичної місії УНР в Італії, представник ОУН в Італії Євген Онацький. 14.01.1882 р. — У містечку Брусилів на Житомирщині народився громадсько-політичний діяч, мовознавець, історик, міністр освіти УНР, митрополит Української Автокефальної Православної Церкви Іларіон Огієнко. 15.01.1776 р. — У Львові видано стартовий номер першої відомої на теренах України газети французькою мовою «Gazette de Leopol». 15.01.1871 р. — У місті Володимир-Волинський народився видатний науковець, історик, письменник, перекладач, знавець східних мов Агатангел Кримський.
СОЦІАЛЬНЕ
Наш край
№1(52) 10.01.14
5
ДІДУХ ЗАМІСТЬ ЯЛИНКИ Дедалi більше українців відмовляються від новорічної ялинки, а натомість ставлять дідуха
НА ФОТО: ІРИНА ТРАВЕНЬ Традиційна хода з дідухами, які ей сплетений із встановлюють колосків символ біля головної відомий у нас ще з ялинки Львова, дохристиянських часів. під оперним Народознавці кажуть, театром. що дідух здавна був
Ц
символом кiнця одного та початку наступного року. Його ще називали дідом. І він означав зв’язок із предками, символізував дух дідівпрадiдiв. То звідки бере свій початок дідух? Які традиції пов’язані з ним в українського народу? Про це «Своєму Слову» розповіла Леся Горошко, науковий співробітник Інституту народознавства НАНУ.
— Сьогодні українці «бойкотують» ялинки, натомість ставлять дідухів. А, може, це історична, так би мовити, помилка? — Ні, це правильно. Бо традиція дідуха давніша, аніж традиція ялинки. Тож зрозуміло, що люди повертаються до свого. Крім того, шкода рубати ялинки та нищити природу. Ця думка — давня. Адже колись українець не міг дозволити собі зрубати живе дерево. — Як давно в оселях наших людей з’явився дідух? — Дідух — це найпоширеніша назва, однак не єдина. Його ще називають дід, колядник, сніп, король. Традиція дідуха сягає дохристиянських часів. Сама назва говорить про його символіку: дідух — дідів дух. Дід уособлює померлого пращура, який мав бути присутнім на свята, пошанованим. А за це, як вірили давні українці, дух допомогатиме родині. Вважалося, що душі померлих родичів мають зв’язок з явищами природи. Тож
і дощу скільки треба забезпечать, і снігу, і тепла. — Дідух — це традиція не одного тисячоліття. Зрозуміло, що в різні часи змінювались календарі свят. Так само й час святкування Нового року. Так-от, результати археологічних розкопок пропонують таку гіпотезу, що дідух спрадавна був символом початку нового року. Адже колись саме жнива завершували один рік і починали наступний. Звідси, до речі, й традиція колядувати на стерні під час жнив. — Так, дідух — символ, який був в українського народу ще з дохристиянських часів. Українці-християни не відкинули його і тоді, коли почали відзначати одне з найбільших свят у році — Різдво Христове. Бо здавна все, що було пов’язано з хлібом, символізувало життя, а дідух має ще глибший зміст. Ніжка або три ноги (залежить, як його зроблено) означають світ померлих, стовбур — світ сучасний, а гілки — рай.
ЛЮБОМИР ГУЗАР:
Х
«Що принесе цьогорічне Різдво?»
ристове Різдво за своїм змістом не змінюється. Воно завжди є народженням, приходом Сина Божого до людей. А все ж таки кожне Різдво має свою особливість. Переважно це залежить від обставин, у яких ми його святкуємо. Глянувши у власне життя, ті роки, які милостивий Господь дав мені прожити, твердо в цьому переконуюся.
Думаю, було б корисно кожному з нас... замислитися, як ми переживали Різдво в різний час. Але, напевно, важливіше подумати, яким буде наступне Різдво. Пригадую, як сидячи з родиною за столом під час Святої вечері, — уже після того, як усі відмовили належні молитви, обмінялися побажаннями і з’їли просфору, — мій батько мав такий звичай згадувати Різдво в різні періоди свого життя. У такий спосіб ми, діти, прислухаючись до батьківських оповідок, пізнавали його життя, ті обставини, в яких він жив. Це тепер для мене особливий спогад. Думаю, було б корисно кожному з нас робити, як мій покійний батько: замислитися, як ми переживали Різдво в різний час. Але, напевно, важливіше подумати, яким буде наступне Різдво. Ось ми стоїмо вже на порозі святкування. Уже от-от, ще кілька днів і сідатимемо до Святої вечері, і саме свято Різдва Христового, і Собор Пресвятої Богородиці… Що принесе нам цьогорічне Різдво? Яким ми хотіли б його бачити?
Упевнений, що більшість із нас сьогодні хотіла б його бачити як початок змін. Пройшов певний час, не дуже довгий, але все ж таки два десятки років, протягом яких ми готувалися до великого перетворення, бо воно потрібне: ми жили в різних обставинах, відмінних з історичної точки зору, достатньо згадати окупації та переслідування. Сьогодні ми чітко уявляємо собі картину майбутнього, в якому ми хотіли б жити, в якому кожен із нас зміг би справді бути собою, відчувати свою людську гідність. А це дуже важливо, бо Ісус Христос народився як людина, народився таким, як ми. Він свідомо і цілеспрямовано став таким, якими є ми, щоб нам показати, якими ми повинні бути. Тому ми мріємо про зміни, мріємо позбутися несправедливості, страху й насилля і стати самостійними, свобідними людьми, жити в правді, справедливості, в пошані одне до одного, у такій системі суспільного життя, якої бажає нам Господь Бог. А Він не хоче, щоб ми терпіли, несли неоправдані тягарі, жили пригноблені. Ні. Ісус Христос прийшов, щоб ми були собою, щоб ми були такими, якими Він покликав нас до життя, якими хоче нас бачити в нашому щоденному житті, у нашому ставленні до інших людей. Одне слово, Господь хоче, щоб ми жили в нормальних, богоугодних обставинах. Ось таким може бути в наших мріях прийдешнє Різдво.
— А з чого роблять дідух? — У різних регіонах — різні традиції. Гуцули роблять його з вівса — на знак того, що Ісус народився в яслах. А от на Поділлі дідух виготовляють із чотирьох злакових — ячменю, пшениці, жита та вівса. Вони (відповідно) символізують чотири пори року. Дехто з українців вважає, що один колосок означає одну годину, день чи місяць у році. Тобто, символіка залежить від кількості колосся. Українці брали або перший сніп, або останній — і з того й був дідух. Подекуди була традиція, коли з-поміж усіх снопів вибирали найкращий для виготовлення цього символу. Сніп зберігали в стодолі до зимового періоду, підвішували так, щоб миші не поточили. До слова, вже готовий дідух у хату вносить господар і ставить на покуті, тобто у куті, під образами. Що цікаво, дідухом називали не лише сплетений iз колосся символ, а й також ту солому, якою застеля-
ли долівку. А от сіно, яке кладуть під скатертину, називають бабою. — А як прикрашають дідух? — Обплітають його рогозою, виготовляють пташок зі соломи, яких чіпляють на дідух. У деяких селах чіпляють горіхи, яблука, стрічки. До слова, аби зробити дідух самотужки, вистачить і доби. Однак, звісно ж, мова про простий сніп, з кількох пучків колосся. Найпростіше — сформувати з колосся чотири пучки, потім їх переплести між собою, перев’язати стрічкою. — Скільки часу дідух має стояти в хаті? — Найчастіше його тримали до Старого Нового року. До речі, коли в гості приходили колядники, а дідуха в хаті не було, то господаря присоромлювали. По святах дідуха спалювали — на полі, городі, в садку. Це було символом того, що дух уже йде. Люди вірили, що затримувати його після свят не треба, адже духів померлих варто відправляти вчасно.
БЛАЖЕННІШИЙ СВЯТОСЛАВ:
«У Різдві сам Бог поважає людину, бо Він сам стає людиною…» «С вято Різдва нагадує, що Бог є з нами незалежно від того, що ми переживаємо. Це свято Бога, який є з людиною. У Різдві сам Бог поважає людину, Він сам стає людиною. Бог починає жити життям звичайної вбогої людини. Це приклад, який Творець дає представникам і влади, і опозиції, — жити життям свого народу. Цей рецепт потрібно застосувати для нашого суспільного будівництва», — про це говорить Блаженніший Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ, звертаючись до вірян.
На думку Предстоятеля Церкви, те, що ми переживаємо зараз у країні, — це не криза, а «поява чогось важливого і нового». «Ми спостерігаємо надзвичайну активність і відповідальність громадян України за майбутнє свого народу. Церква завжди закликала своїх вірних не бути байдужими і активно брати участь у житті громадянського суспільства. Сьогодні на суспільну сцену виходить найважливіший контролер влади — громадянське суспільство України. І я б сказав, що Різдво — це і громадянське свято, яке сьогодні буде підсилювати і відкривати новий зміст», — пояснив він. Останні 20 років, за словами Глави УГКЦ, — це кроки становлення демократичного суспільства нашої держави. Тому саме від громадян залежить майбутнє демократії. У цьому напрямі суспільство має три завдання: обирати владу, контролювати її, а за потреби — міняти. На переконання Верховного Архиєписко-
па УГКЦ, демократія — найкращий вид організації суспільного життя, бо в ній всі громадяни можуть брати участь і контролювати і владу, і політичне суспільство. «У святі Різдва ми віднаходимо центр єднання і різдвяної радості. Бо хіба буде повною радість галичанина без радості донеччанина? Хіба вповні може радіти Різдву поліщук, якщо разом із ним Різдво не святкуватиме слобожанин? Хіба може вповні наддніпрянський українець тішитися Різдвом без свого брата кримчанина? Ми відчуваємо, що для нас усіх сьогодні Спаситель народився», — сказав проповідник. На його переконання, у Різдві ми знаходимо центр соборності нашого народу і відповідь на запитання, які турбують сучасного українця. «І Різдвяне послання єдності й миру по-особливому звучить в устах пророка українського народу — Тараса Шевченка, 200-літній ювілей народження якого невдовзі святкуватимемо. «Нехай різдвяна коляда буде маніфестом соборності та єднання українського народу... Я закликаю всіх не зневірюватися, а шукати діалогу і можливості суспільного обговорення. Бо лише у форматі чесної розмови і слухання можна дійти до спільних рішень. Ми очікуємо, що представники влади і політичного суспільства почують народ, який сьогодні хоче до них промовляти. Нехай у Різдві ми обновимо нашу силу та надію на мир і справедливість у нашій державі», — побажав наостанок Блаженніший Святослав.
6
ДОЗВІЛЛЯ
№1(52) 10.01.14
РЕКОРД
ФОТОФАКТ
СВЯТКОВИЙ КАЛЕНДАР
Півмільйона українців заспівали славень України Новорічну ніч на МайУ дані Незалежності майже 500 тисяч українців хором заспівали славень України.
Найбільший дідух світу
Д
ідух висотою майже 8 метрів встановили в Тернополі в фойє Тернопільського драмтеатру. Цей прадавній символ Різдва претендує на звання найбільшого в Україні, а відтак і світу. Він зібраний із чотирьох ярусів, що символізують чотири пори року. Аби зробити такий дідух, використали близько 10 тисяч колосків. Побачити незвичайне обрядове творіння можна у фойє Тернопільського обласного академічного театру ім. Тараса Шевченка. Восьмиметровий дідух зробили педагоги та вихованці Тернопільського обласного еко-
лого-натуралістичного центру учнівської молоді. Складений він із чотирьох частин і чотирьох злаків, які символізують чотири пору року: ячмінь — це весна, пшениця — літо, жито — осінь, овес — зима. Кожна частина дідуха має своє значення: корінь — це світ померлих, стовбур — це сучасність, а гілки — райський світ. На верхівці дідуха розміщений Ангел, який щороку сповіщає благу вість про народження Сина Божого — Ісуса Христа. Далі куля, всередині якої плетені куби, — це Різдвяний павук — родинне дерево. Три ноги, на яких стоїть дідух, символізують потойбічний світ.
НАРОДНІ РЕЦЕПТИ
Наш край
Таким чином було встановлено рекорд. На Майдані знаходились експерти і фахівці, які зафіксували цей результат. Офіційну заявку ж на реєстрацію рекорду в Книзі Рекордів Гіннеса подали раніше. Повністю заповненим був Майдан Незалежності, вулиця Інститутська до барикад, схили Жовтневого палацу. Значна частина людей розташувалася на Хрещатику, з боку Київради. Одразу після того, як стрілки годинника почали показувати перші хвилини нового року, Майдан виконав Гімн України. Люди тримали в руках ліхтарики та мобільні телефони. Вони спробували перевершити світове досягнення з одночасного виконання національного гімну. Для фіксування рекорду були запрошені експерти з Книги рекордів Гіннеса, результати їхньої роботи стануть відомі пізніше. Після цього відбувся святковий феєрверк і розпочався концерт. На новорічному Євромайдані можна було подивитися виставу «Зіркового вертепу», в якому взяли участь політики, музиканти та громадські діячі, зокрема письменники брати Капранови, співачка Руслана та інші.
Сієм, сієм, посіваєм! З Новим роком вас вітаєм! 13 січня — Меланки, Меланії. На відміну від Святого вечора під час вечері накривають багатий стіл, де переважають м’ясні страви. Вдруге протягом зимових Святок готують кутю. Випікають і спеціальні хліби «Маланку» та «Василя». На Маланки господині ретельно чепурять, підбілюють піч, адже в ніч напередодні Нового року вона танцює, віддається.
Із настанням сутінок селом ходили ватаги щедрувальників у костюмах із музиками. Серед гуртів переважали парубочі громади ряджених, окремо ходили і гурти дівчат. Для щедрувальників, як і для колядників, не існувало статевих обмежень, проте дівоча Маланка переважно щедрувала під вікнами, а гурти парубків просилися до хати. Козою був парубок у вивернутому вовною догори кожусі, роги робили з рогатини, до якої прикріплювали дві дощечки (рот) і пасмо прядива (бороду), рот відкривався і ляскаючи закривався, що лякало дітей. Між рогами чіпляли дзвоника, ззаду — хвіст із віника. 14 січня — Старий Новий рік. Василя. За Євангельським вченням, у цей день Христові зробили «обрізання», а тому намагалися нічого не різати. Василь вважався покровителем землеробства. Тому в цей день «засівали», причому — тільки особи чоловічої статі. За законами природи жінка, як і Земля, призначена народжувати, а сіє, запліднює її чоловік (небо). Засівальне зерно має бути ціле, краще необлущене. Лише таке зерно добре сходить. Господиня засівальне зерно зберігає до весни, щоб посіяти, як оберіг, що магічно впливає на ріст рослин. Посівальне зерно не викидали на смітник, щоб не викинути з ним своє щастя. Крупа, подрібнене зерно не приносять щастя ні родині, де засівається, ні самим засівальникам. «Засівали» переважно зерном жита та пшениці. Зерно гороху вважалося «на сльози».
НАРОДНІ ПРИКМЕТИ Якщо на Василія сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини. Якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір. Якщо на Василія падає м’який сніг, — на врожай, а коли тепло, — літо буде дощовим. Якщо на Меланії відлига, чекай теплого літа. На Старий Новий рік погода — буде в полі урожай.
УВАГА! КОНКУРС!
Гусак, запечений з яблуками Конкурс на краще Рецепт від Оксани Пастернак (Жидачівський р-н) Інгредієнти: гусак, 1 кг яблук (бажано антонівки), 2 зубці часнику, сіль, перець. Приготування: Гусака обсушіть, посоліть, поперчіть, всередині та ззовні натріть часником. З яблук видаліть серцевину, почистіть їх від шкірки, потім розріжте на четвертинки. Начиніть гусака підготовленими яблуками, покладіть його на деко спинкою вниз і запікайте 2-3 години. Під час смаження періодично поливайте сочком, що виділяється. Окремо для гарніру запечіть яблука. Гото-
Наш край
вого гусака викладіть на тацю, поряд — печені яблука. Прикрасьте фруктами, ягодами та зеленню. Смачного!
Засновник і видавець: Львівська обласна громадська організація «Об’єднання небайдужі громадяни» Передплатний індекс 68707
весільне фото
Дорогі краяни! Газета «Своє Слово» оголошує конкурс на найкращу весільну світлину. Надішліть ваше улюб лене весільне фото на поштову адресу редакції або на електронну скриньку. Обов’язково зазначте ваше ім’я та прізвище, а також контактний телефон. Найкраще фото визначатиметься в кінці кожного місяця. Переможець отримає цікаві призи від редакції. Адреса редакції: а/с 1874, м. Львів, 79008, e-mail: svoyeslovo@gmail.com Вітаємо переможців грудня — Василя та Ольгу Поповичів (с. Монастирець Жидачівського р-ну)!
Адреса для листування: а/с 1874, м. Львів, 79008, e-mail: svoyeslovo@gmail.com facebook: Своє Слово. Наш край Головний редактор: Андрій Скоп
Реєстраційне свідоцтво №1147/401 р р/р 2600501462392 в ПАТ «КРЕДОБАНК»; МФО 325365 Тираж: 10 000 примірників
Степан та Ольга Лінські (с. Отиневичі, Жидачівський р-н).
Під час передруку посилання на газету «Своє Слово. Наш край» обов’язкове. Газету надруковано в друкарні «Молода Галичина»