"Сурма" – українська незалежна газета. №11-2022

УКРАЇНСЬКА НЕЗАЛЕЖНА ГАЗЕТА

ВИХОДИТЬ ЩОТИЖНЯ

№ 11 | 24 СЕРПНЯ 2022 | USA, UKRAINE

Справжня Незалежність: 10 тез ▶ стор. 2

Вітання від Генерального Консульства України в Чикаго ▶ стор. 3

Справжню Незалежність ми здобуваємо саме зараз і ми її неодмінно здобудемо! Слава ЗСУ! Слава Україні!

SURMA, 5050 N. Cumberland Ave., Ste 18-S, Norridge, IL 60706, uausamedia@gmail.com

Інтерв'ю із Героєм України Степаном Хмарою ▶ стор. 8

ISSN 2832-4676

2

Україноцентризм

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Справжня Незалежність: 10 тез Назар Мухачов, Київ Редактор газети «Сурма»

РОЗП’ЯТО НАС МІЖ ЗАХОДОМ І СХОДОМ. ЩО НЕ ОРЕЛ — ПЕЧІНКУ НАМ ДОВБЕ. ЗЛАСКАВСЯ, ДОЛЕ, НАД МОЇМ НАРОДОМ, ЩОБ ВІН НЕ ДАВСЯ ЗНІВЕЧИТЬ СЕБЕ! *** ДОБОРОЛИСЯ! ДОБАЛАКАЛИСЬ! ДОСВАРИЛИСЯ, АЖ ГРИМИТЬ! УКРАЇНО, ЧИ ТИ БУЛА КОЛИСЬ НЕЗАЛЕЖНОЮ ХОЧ НА МИТЬ: ВІД КАЙДАНІВ, ЩО ВОЛЮ СКОВУЮТЬ, ВІД КОПИТ, ЩО У ДУШУ Б’ЮТЬ, ВІД ЧУЖИХ, ЩО ТЕБЕ СКУПОВУЮТЬ, І СВОЇХ, ЩО ТЕБЕ ПРОДАЮТЬ?!

Н

Ліна Костенко

е просто так у день 31-ї річниці Незалежності України в епіграф своєї статті я взяв два фрагменти творчості видатної і величної Ліни Костенко. Саме в такі дні, особливо в умовах повномасштабної війни із споконвічним ворогом, українці повинні задаватись запитаннями здобуття справжньої Незалежності, причинами нашого стану, пошуком шляхів виходу із нього, перемоги над усіма ворогами та побудовою України Майбутнього.

1. Справжню Незалежність українці здобувають саме зараз! Незалежна держава є суб’єктом міжнародних відносин. Україна зараз, на наш великий жаль та сором, є об’єктом — ресурсом. Для того, щоб це виправити, ми повинні побудувати Україну, в якій влада та власність належатиме українцям. Слово «суверенність», на мою думку, є більш точним та правильнішим для використання. Державний суверенітет — верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію в межах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх державних органів і посадових осіб, а також підлеглість цій владі всього населення території. Незалежність держави в міжнародних відносинах — це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав.

2. Ворогом України є будь-хто всередині України чи на міжнародній арені, хто своїми діями позбавляє нас Волі, Свободи, Суверенності, Національного Багатства, та/або робить самих українців ресурсом для чужих економік. Розуміння ворога є визначальним для організованої системної протидії його діяльності. Окрім того, таке розуміння є необхідною передумовою для визначення того, хто є «своїм» для подальшої спільної згуртованої роботи. Українцям необхідно чітко

усвідомлювати, що наші вороги точно не вичерпуються московією, кремлівським психопатом та зомбованим московським населенням. Всі, хто забирав в українців владу та власність на національне багатство, є ворогами. Незалежно від їхньої риторики чи «завертання своїх злочинів у «вишиванку». Саме влада та власність є визначальними елементами політики.

3. Екзистенційним ворогом є московія — ворогом, який загрожує самому нашому існуванню. Московський імперіалізм побудований на вкраденій прадавній українській історії. Саме існування українців як народу завжди було живим нагадуванням брехливості ідей «масковскава міра». Саме тому повномасштабна війна московії проти України була просто питанням часу. Проте всі роки після 1991 року український політикум та ЗМІ (за дуже рідкісними винятками) свідомо та спеціально брехали українцям щодо цього. Зокрема така брехня постійно лунала навіть після 2014 року — і від Порошенка, і від Зеленського.

4.Внутрішнім ворогом є клановоолігархічна система управління державою, яка наповнена прислужниками олігархів, московською та транснаціональною агентурою. Ще Сунь Цзи сказав, що перемога над зовнішнім ворогом неможлива без перемоги на внутрішнім. Саме внутрішній ворог довів настільки багату, економічно розвинуту Україну, яка володіла 3-м ядерним запасом світу, сильною армією, потужним військовим виробництвом, 52-х мільйонним населенням, до того стану, в якому ми зараз перебуваємо. Звинувачувати у всьому московію — схоже на те, як страус ховає голову в пісок. Навіть гірше, адже коли страус ховається таким способом, у нього від того не гинуть друзі. Масштаби пролитої крові Українських Героїв обернено пропорційно розумінню українців ворожості кланово-олігархічної системи управління. Толерантність до ворогів зменшує кількість живих друзів — українських патріотів. Всі політики, які впродовж 30-ти років перебували на найвищих щаблях української влади, винуваті за той стан речей, в якому ми опинились. Саме тому в майбутньому вони всі повинні піти в політичне небуття, а значна частина з них повинна бути притягнута до відповідальності.

5. Українців штучно «розп’ято між заходом та сходом», за словами Ліни Костенко, — між ідеологіями «масковскава міра» та «західної толерастії». Світоглядне протистояння геополітичних центрів змушувало українців обирати між ворожими варіантами. Обирай «або… або». Аналогічно і на виборах українців змушують обирати

«менше зло» з «олігархічного меню». Вихід із цієї ситуації стає можливим тільки тоді, коли ми посилаємо вслід за московським кораблем всіх тих, хто змушує нас обирати виключно між ворожими варіантами. Світ не є біполярним, чорно-білим. Нашу свідомість поляризували для того, щоб отримувати над нами владу та грабувати нашу власність.

6. Для побудови України Майбутнього та протидії ворогам українцям необхідно сформулювати та реалізовувати свою ідеологію — Україноцентризм. Святе місце порожнім не буває. Якщо не знаєш, куди пливеш, то жоден вітер не буде для тебе попутним. Саме тому дуже важливою є наявність державницької ідеології, відповідно до якої і повинна будуватись Україна Майбутнього. Особливо важливим наявність цієї ідеології стає в умовах того, що очікує людство ближчими десятиліттями. Латентна фаза 3-ї світової, глобальна продовольча криза, зміни клімату та всієї екології, подальша боротьба народів за ресурси…

7. Втілити Україноцентризм в життя здатна тільки Українська Еліта, яка саме зараз формується. При владі ми маємо анти- та псевдоеліту. Саме це і є головною причиною. Нашу справжню Еліту винищували цілими поколіннями під час срср. І саме зараз вона відроджується. Її основою мають бути ті, хто на всіх можливих фронтах війни захищає Україну. Головними критеріями належності до Еліти мають бути глибоке усвідомлення того, що насправді відбувається, а також — дієвість. Розуміння + дія. Належність в майбутньому до Української Еліти повинна бути ключовим принципом та мотиватором при формуванні світогляду українців, особливо серед підростаючого покоління.

8. Зряча сила Еліти повинна вести сліпу силу народу. Натовп стає народом тільки після своєї структурації. Природовідповідно організовувати свій народ здатна тільки його Еліта. Сила народу є просто величезною, проте сліпою. Лише зряча сила Еліти здатна направляти величезну сліпу силу народу в правильному конструктивному напрямку. Важливо також усвідомити, що в такий буремний час саме представники майбутньої Еліти повинні проявити себе. Бо ніхто, окрім них самих, на це не здатний. Іван Франко колись писав, що якщо народу для виходу із його важкого стану необхідними є Вчителі, то народ не може їх «виписати з-за кордону». І з Марсу чи з Місяця вони не прилетять. Народ може отримати їх тільки зі свого складу.

9. Формування україноцентричного світогляду є необхідною передумо-

вою для гуртування українців та подолання штучного, нав’язаного ворогами принципу «розділяй і володарюй». Саме інформаційний та організаційний рівні війни зараз виходять на перший план. Українське інформаційне поле зараз за своєю суттю є антиукраїнським. Воно не розповідає людям правду, формує викривлений світогляд, в багатьох місцях відверто бреше та маніпулює. За «випадковим» збігом обставин серед власників провідних українських ЗМІ практично відсутні етнічні українці. Так само як і серед «українських» олігархів, до речі. Хто здатний створити україноцентричне інформаційне поле для українців? Чи є в світі хтось зацікавлений у цьому, крім самих українців? Для творення справжніх україноцентричних ЗМІ українці повинні долучитись своєю роботою (поширенням, коментуванням, обговоренням, запрошенням друзів на відповідні інформаційні ресурси тощо) та своїми грошима. Адже будь-яка системна робота потребує системного фінансового забезпечення і правдиве українське ЗМІ здатне існувати тільки за умови, що фінансово його забезпечують самі українці. Саме тому ми звертаємось до українців за допомогою, адже це є нашою спільною справою. Інформаційна діяльність збільшує кількість тих, хто «прокинувся». Саме з числа пробуджених українців і формуються зародки тієї Української Сили, необхідної нам.

… А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить, Та добре вигострить сокиру, Та й заходиться вже будить…

– писав Тарас Шевченко.

10. Україноцентризм як ідея + Українська Сила, що реалізовує ідею + Механізми та інструменти, за допомогою яких Україноцентризм втілюється в життя. Існують такі запитання, на які просто не може бути простих відповідей. Саме тому вищевказана триєдиність «Україноцентризм+Сила+Механізми» є необхідною в комплексі, адже при відсутності бодай одного елементу — зміни вже не відбудуться. Згуртована усвідомлена дія приведе нас до перемоги! Слава ЗСУ! Слава Україні!

UA-USA

24.08.2022 — № 11

3

ГЕНЕРАЛЬНЕ КОНСУЛЬСТВО УКРАЇНИ В ЧИКАГО

До 31-ї річниці відновлення Незалежності України

24

серпня 1991 року відбулося відновлення державної незалежності України, що увінчало тривалий шлях нашого народу до самостійності. В основу відзначення 31-ї річниці ми закладаємо ідею тяглості та спадкоємності державотворчих традицій України. Проголошення незалежності — логічне завершення українського державотворення. Відзначаючи 31-ту річницю ухвалення Акта проголошення незалежності України, ми говоримо про тисячолітню історію нашої державності. Слід вшанувати всі попередні етапи — Русь, Галицько-Волинське князівство, Велике Князівство Литовське, Українську козацьку державу, українські державні утворення початку ХХ століття. Від них сучасна Україна успадкувала традиції державності. Вперше у ХХ столітті Україна незалежність проголосила 22 січня 1918 року. Після того ми декілька разів втрачали волю через зовнішню агресію та внутрішні чвари. Тому маємо вчитися на помилках попередників і пам’ятати, що національна єдність є обов’язковою умовою збереження державності. Наша сила в соборності, у здатності знаходити спільну мову і спільно протистояти ворожим силам. Відновлення незалежності України у 1991 році відіграло вирішальну роль у розвалі СРСР та ліквідації комуністичної імперії.

Століття бездержавності коштували нашому народові неймовірних жертв. Лише у ХХ столітті внаслідок Голодомору, Голокосту, державного терору, депортацій та воєн загинули мільйони українців. Маємо пам’ятати, що лише сильна власна держава є гарантією неповторення подібних трагедій. Незалежність для українців — це передусім нові можливості та торжество прав людини. Боротьба за незалежність триває й нині. Українці змушені захищати від агресії територіальну цілісність і суверенітет своєї держави. Це боротьба не лише за людей і територію, а й за право бути собою, самим вирішувати, як жити і яке майбутнє обирати. Сильна та вільна українська держава, активне й відповідальне громадянське суспільство та потужні збройні сили — це те, що гарантує всім українцям гідне майбутнє. Роки незалежності продемонстрували світу, що Україна відбулася як держава, здатна утверджувати демократичні цінності, відстоювати свободу, гідність та розмаїття, захищати свій суверенітет і цілісність. Нам вдалося побудувати толерантне суспільство, в якому знаходять спільну мову та взаємну повагу різні етнічні, релігійні, соціальні групи. У 2013–2014 роках під час Революції Гідності українці відстояли ще й європейський шлях

розвитку і засвідчили готовність боротися за нього як за право самостійного вибору та свободи. Натомість росія, втративши можливість контролювати та використовувати нашу державу, вдалася до злочинної військової агресії. Вона окупувала Крим і окремі території східних областей України. У 2014-му Збройні Сили України зупинили вторгнення російської регулярної армії та зберегли державність.

24 лютого 2022 року розпочався новий етап боротьби з російською навалою. Росія розпочала широкомасштабне військове вторгнення в Україну, оголосивши проведення т.зв. «спеціальної військової операції» в Україні. Нині ми не лише чинимо опір росії, але й перемагаємо її — як силою зброї на фронті, так і на дипломатичному напрямі. Попри перевагу ворога, українці зупинили агресора і продовжують рух в напрямі європейської інтеграції. Разом до перемоги! Підготовлено з використанням матеріалів Українського інституту національної пам’яті. Серпень 2022 року Генеральне консульство України в Чикаго

4

UA-USA

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Шановні Громадяни України!

Д

ля українців свобода і гідність завжди були основоположними цінностями. Вони спонукали до боротьби за незалежність. На початку ХХ століття, в часи Української революції 1917–1921 років, наш народ зміг відродити державність, а 24 серпня 1991 року Актом проголошення незалежності України вона була відновлена. У цьому році Україна відзначає 31-ту річницю відновлення Незалежності. За 31 рік нашої сучасної держави ми пройшли складний шлях до справжньої незалежності. Саме цей день в історії нашого

народу став важливою віхою Української держави і могутнім стимулом для плідної праці заради миру й добробуту в нашому з вами домі. Але сьогодні, як і багато попередніх поколінь українців, ми змушені відстоювати нашу незалежність. З 24 лютого і дотепер триває повномасштабне вторгнення російських військ на територію нашої Батьківщини. Життя тисяч наших братів і сестер — та ціна, яку платить Україна, щоб зберегти свій суверенітет і своє право самостійно обирати своє майбутнє.

Однак наша свобода не має ціни! Саме тому сьогодні, долаючи всі перешкоди, ми як ніколи усвідомлюємо важливість нашої вибореної незалежності. У цей день вітаю усіх, хто докладає зусиль у розбудову України, надає допомогу нашим Збройним Силам та усім тим, хто боронить нашу незалежність. Бажаю Вам та Вашим родинам міцного здоров’я, добробуту, життєвої наснаги і нових звершень на благо України!

Зі святом Вас! З Днем Незалежності України! Слава Україні! Героям Слава! Генеральний консул України в Чикаго

Сергій КОЛЕДОВ

Про Україну

У

країна — найбільша країна в Центрально-Східній Європі. Площа становить 603 628 км². Межує з Білоруссю на півночі, Польщею, Словаччиною та Угорщиною — на заході, Румунією та Молдовою — на південному заході, росією на сході і північному сході. На півдні і південному сході омивається Чорним і Азовським морями. Україна — унітарна держава. Вона складається з 24 областей, Автономної Республіки Крим і двох міст зі спеціальним статусом: Київ — столиця та найбільше місто, та Севастополь. Україна є парламентсько-президентською республікою. Найвищим органом державної влади є Верховна Рада України, а главою держави — Президент України.

За чисельністю населення Україна посідає восьме місце у Європі. За даними останнього перепису населення, що відбувся у 2001 році, в Україні проживає понад 48,4 млн осіб. З них 77,8 % становлять українці, 17,3 % — росіяни. Незалежність від СРСР Україна здобула 24 серпня 1991 року. Україна — промислово-аграрна країна з переважанням продукуванням сировини. Сільське господарство України — одна з провідних галузей економіки України. Крім стабільного забезпечення населення країни якісним, безпечним, доступним продовольством, сільське господарство України спроможне на вагомий внесок у розв’язання світової проблеми голоду. Його потенціал виробництва значно перевищує потреби внутрішнього ринку. Сільськогосподарські угіддя займають 42 млн гектарів, або 70% загального фонду країни. Національна валюта України — гривня (UAH). До початку повномасштабного вторгення росії Україна процвітала в плані туризму. Україна є країною, що

стоїть на перехресті між центральною та східною Європою, між північчю та півднем. Вона межує з росією і лежить недалеко від Туреччини. Гірські хребти Карпат підходять для катання на лижах, походів, риболовлі та полювання. Кожен, хто бачить Українські Карпати, закохується у їхню безмежність, неймовірні види, захоплюючі гірські вершини та незабутню місцеву культуру. Україна має власні виноградники, які виробляють природні вина, налічує велику кількість старовинних замків, історичних парків, православних та католицьких церков, кілька мечетей і синагог. Київ, столиця країни, має багато унікальних структур, таких як Софійський собор і широкі бульвари. Всесвітньо відомими є порт-місто Одеса, яке розташоване на береговій лінії Чорного моря та є популярним місцем для відпочинку влітку, а також старовинне місто Львів на Заході, яке зберегло свою архітектуру та ідентичність. Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів як

головуючої в Раді Європейських Співтовариств держави у своєму листі від імені ЄС офіційно визнав незалежність України. Політика України щодо розбудови відносин з Європейським Союзом впроваджується на основі Закону України від 1 липня 2010 року «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики». Відповідно до статті 11 Закону однією з основоположних засад зовнішньої політики України є «забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір із метою набуття членства в ЄС». Відмова вищого керівництва держави у листопаді 2013 року від підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС спричинила початок масового мирного протесту в Україні на захист євроінтеграційних прагнень народу України, що отримав назву «ЄвроМайдан». Після перемоги в Україні Революції Гідності, 13 березня 2014 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про підтвердження курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу та першочергові заходи у цьому напрямі», якою підтверджується

UA-USA

24.08.2022 — № 11 незворотність курсу України на європейську інтеграцію, метою якої є набуття членства в Європейському Союзі. Було також відзначено, що Україна як європейська держава, яка поділяє спільну історію та цінності з країнами Європейського Союзу, має право подати заявку на набуття членства у Європейському Союзі відповідно до статті 49 Договору про Європейський Союз. Цією Постановою Верховна Рада України рекомендувала Виконуючому обов’язки Президента України та Кабінету Міністрів України низку першочергових кроків у сфері європейської інтеграції, передусім у контексті укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. З підписанням та ратифікацією у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відносини сторін почали розбудовуватися у якісно новому форматі політичної асоціації та економічної інтеграції.

7 лютого 2019 року Верховна Рада України ухвалила Закон про внесення змін до Конституції України щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

23 червня 2022 року Європейська Рада на саміті у Брюсселі ухвалила рішення про надання Україні статусу країни-кандидата в члени Європейського Союзу. Спланована заздалегідь збройна агресія росії проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з військової операції збройних сил рф із захоплення частини території України — Кримського півострова. Здійснивши тимчасову окупацію Автономної Республіки Криму та міста Севастополь, кремль перейшов до наступного етапу — війни на українському Донбасі. Підрозділи російського спецназу та інших збройних формувань рф, російські військові «у відпустці» та військові радники захопили місцеві органи влади, поліцейські відділки, військові об’єкти України в окремих районах Донецької і Луганської областей України. Досягнуті в подальшому за посередництва ОБСЄ, а також Німеччини і Франції Мінські домовленості та домовленості у «Нормандському форматі», з першого ж дня не виконувалися росією, яка замість їхньої імплементації намагалася замінити процес мирного врегулювання та зусилля, спрямовані на те, щоб покласти край війні, наданням «особливого статусу» створеним нею квазідержавним утворенням. Розпочавши збройну агресію проти України, росія порушила фундаментальні норми й принципи міжнародного права, низку двосторонніх і багатосторонніх договорів та угод. Важливим елементом протидії агресору стали спільні політико-дипло-

матичні зусилля міжнародного співтовариства. У межах міжнародних організацій та на двосторонньому рівні були прийняті численні документи та рішення на підтримку територіальної цілісності України у межах міжнародно-визнаних кордонів. Найбільш ефективним інструментом тиску на державу-окупанта стали

но близько 330 тисяч осіб, із них чисельність угруповань збройних сил рф на напрямках налічує до 150 тисяч військовослужбовців, які сформовані з батальйонно-тактичних груп та інших формувань. З урахуванням повітряного та морського компонента, угруповання військ агресора налічує до 220 тис. військовослужбовців.

політичні та економічні санкції, які були спрямовані на те, щоб примусити рф сісти за стіл переговорів. Водночас реального бажання врегулювання збройного конфлікту політико-дипломатичним шляхом з боку рф світ так і не побачив. Починаючи з листопада 2021 року, росія активно накопичувала війська на кордоні з Україною як зі свого боку, так і з боку Білорусі, запевняючи при цьому у відсутності будь-яких намірів атакувати Україну.

21 лютого 2022 року росія офіційно «визнала» «державами» створені в окремих районах Донецької та Луганської областей України терористичні утворення «Луганська народна республіка» та «Донецька народна республіка».

24 лютого 2022 року президент рф оголосив початок т. зв. «спеціальної військової операції» під приводом здійснення т. зв. «демілітаризації та денацифікації України». Після цього, близько четвертої години ранку, були здійснені ракетні удари по всій території України, а російські війська здійснили широкомасштабне вторгнення на територію нашої держави, увійшовши з боку рф, Білорусі та тимчасово окупованого Кримського півострова. Оборонний сектор України розпочав чинити гідну відсіч окупантові вздовж всієї лінії фронту. Активний спротив з боку Збройних Сил України, сил територіальної оборони та українських громадян спричинив значні втрати російських окупантів та зламав плани кремля щодо здійснення «бліцкригу», захоплення Києва та ключових міст і зміни влади в Україні. До широкомасштабної збройної агресії проти України росією залуче-

Крім цього, залучено військові частини та підрозділи мобілізаційного резерву противника чисельністю понад 80 тис. осіб, бойові армійські системи — до 7 тис. осіб, федеральну службу військ національної гвардії — до 18 тис. осіб, а також приватні військові компанії — до 8 тис. осіб. З першого дня вторгнення росія порушує правила ведення війни і норми міжнародного права та масово чинить воєнні злочини та злочини проти людяності, вбиваючи цивільних, руйнуючи інфраструктуру та депортуючи населення. Російська влада веде активну інформаційну війну та застосовує пропаганду. Росія тимчасово захопила та утримує близько 20% території України. Війна росії проти України є не стільки регіональним, скільки цивілізаційним конфліктом. Демократична Україна веде війну за незалежність проти російського неоколоніалізму, який уособлений авторитарним режимом, що відкидає право на існування самостійної української нації. Україна захищає увесь ліберально-демократичний світ від спроб ревізіонізму існуючого світопорядку, базованого на верховенстві права. Натомість росія прагне змінити баланс сил, застосовуючи принцип права сили. Російський рашизм є реінкарнацією німецького нацизму — обидві ідеології використовують імперський шовінізм, зверхність до інших націй. В росії заборонені пацифістські гасла й насаджується культ збройних сил та війни. Основна мета військових та гібридних зусиль кремля — не лише відновити власну сферу впливу у Східній Європі, а й зруйнувати єдність, послаби-

5

ти та дискредитувати багатосторонні інституції Західного світу, передусім ЄС та НАТО. Саме рух України в напрямку інтеграції до зазначених структур був використаний як формальне обґрунтування початку повномасштабних бойових дій росії проти України. Росія продовжуватиме агресивну політику по відношенню до країн Балто-Чорноморського регіону, застосовуючи ядерний шантаж, з метою досягнення цілей реваншу проти Заходу за поразку у холодній війні. Росія є постійним членом Ради Безпеки ООН, а отже агресія проти України руйнує базові основи роботи цієї структури, коли один постійний член РБ може використати право вето у власних інтересах. ООН гостро потребує системної реформи аби запобігти негативним сценаріям. Вторгнення росії в Україну дестабілізувало глобальні логістичні ланцюги. Наслідки військових дій, обстріли транспортної та сільськогосподарської інфраструктури, триваюча блокада росією чорноморських портів України загрожують глобальною продовольчою кризою в світі, яка може викликати політичну нестабільність у країнах Азії та Африки. Україна є однією із житниць світу, провідним виробником та експортером пшениці, кукурудзи та соняшникової олії. Україна прагне до повного звільнення всіх окупованих територій, відновлення суверенітету та територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах, включно з окупованими в 2014 році частинами Донецької та Луганської областей, Автономною Республікою Крим та містом Севастополь. Росія має сплатити компенсації за завдані Україні масові руйнування. Військові злочинці повинні понести відповідальність. Україна має отримати чіткі та дієві міжнародно-правові гарантії безпеки. Росія має бути позбавлена спроможностей до збройної агресії у майбутньому. Україна створить умови для добровільного повернення біженців та внутрішньо переміщених осіб на території, з яких вони були змушені виїхати через військову агресію росії. Після війни Україна, пройшовши шляхом реформ, приєднається у якості повноправного члена до європейських та євроатлантичних інституцій, що зафіксовано в Конституції України. Підготовлено з використанням матеріалів української організації в Данії «Ластівка» та Міністерства закордонних справ України Серпень 2022 року Генеральне консульство України в Чикаго

6

UA-USA

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

United24 (u24.gov.ua) — глобальна ініціатива, яку започаткував Президент Володимир Зеленський. Її мета — об'єднати людей з усього світу в їхньому бажанні допомогти Україні.

U24 стартує з фандрейзингової платформи — вона стане головним «вікном» для збору пожертв на підтримку України. United24 дає змогу зробити внесок в один клік із будь-якої країни. Кошти розподіляються за трьома напрямами: • Оборона та розмінування.

• Гуманітарна й медична допомога.

• Відбудова України. Усі кошти надходитимуть на рахунки НБУ, закріплені за профільними міністерствами: Міністерством оборони, Міністерством охорони здоров’я, Міністерством інфраструктури України. Звітність про зібрані кошти один раз на 24 години надає Національний банк України. Звітність про призначення та використання коштів один раз на тиждень надають профільні міністерства.

За 4 місяці роботи платформи було зібрано понад 169 мільйонів доларів США. Найменша пожертва — 2 центи, найбільша — 4 тисячі доларів. Будь-яка пожертва — вагомий внесок у перемогу України! Амбасадорами ініціативи наразі стали гурт Imagine Dragons, актор Liev Schreiber та креативний директор Balenciaga — Демна, а також футболіст Андрій Шевченко та тенісистка Еліна Світоліна.

24.08.2022 — № 11

Добро, безсумнівно, перемагає зло. Нехай так буде завжди, а ця війна стане останньою. Нехай у світі завжди буде мир, а наші діти не пізнають тривог. Шануйте подвиг народу, зберігайте історичну пам’ять, передавайте її новим поколінням. Будьте здорові, кохані і збережені Богом!

UA-USA

7

8

Україноцентризм / Інтерв'ю

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Герой України Степан Хмара:

Назар Мухачов, Київ Редактор газети «Сурма»

І

з нагоди 31-ї річниці Незалежності України редактор газети «Сурма» Назар Мухачов поспілкувався з Героєм України, людиною, яка безпосередньо долучилася і доклала чимало зусиль упродовж всього свого життя для незалежності України, — Степаном Ільковичем Хмарою. Настанови від цієї Людини для всього українського народу, тим паче в такий буремний час, є дуже цінними.

Справжню Незалежність ми здобуваємо зараз.

Ворог — не тільки росія

ніж воєнної перемоги над московією, ної Ради. Розуміли, що саме тоді мож- на практиці в Житомирі. Людина надУкраїна не має? на докорінно змінити співвідношення звичайно працьовита й порядна, з аб-

— Без сумніву. Якщо кинути ретроспективний погляд, то почалося все з проголошення Незалежності. Я завжди приділяв чимало уваги саме силовому компоненту нашої держави. Це проявлялося в боротьбі за володіння ядерною зброєю, потім щодо підпорядкування Чорноморського флоту Україні тощо. Але, оскільки був пропущений успішний момент, коли можна було швидко трансформувати українську владу, на жаль, ми ніколи не мали моменту, коли у вищих структурах влади були гідні державні лідери. А від цього залежало все, зокрема наша військова міць. Найголовніше, що із самих початків були ілюзії: вони були й на Заході, й серед наших лібералів, — що нібито росія також стала на шлях демократичного розвитку після розпаду Радянського Союзу. Це були наївні ілюзії. На жаль, політиків, які це розуміли, було дуже мало. Від цього залежали наші неуспіхи.

політичних сил у парламенті. Комуністи мали шанси зазнати нищівної поразки. Ну, в 1991-му також були умови, особливо після проголошення Незалежності. Тоді стояло зрозуміле для мене питання: «А що далі?» А далі треба було рухатися дуже швидко, й насамперед формувати структури української влади — уряд. А його можна було сформувати тільки за умови зміни парламенту. Адже при тому складі, де була комуністична більшість, цього зробити не можна було. Цей момент був пропущений. Ми відчуваємо цю невдачу й наразі. До речі, якщо говорити про проголошення Незалежності України, разом із проголошенням Акту треба було спробувати заборонити комуністичну партію. На жаль, наші ліберали побоялися це зробити. Так, комуністична більшість залишилася у Вер— Степане Ільковичу, як би Ви оцінили ховній Раді аж до 1994 року. Саме опстан теперішньої Незалежності України? тимальний момент для формування — Звичайно зараз вирішується — Коли Ви говорите про втрачений мо- повноцінного парламенту був продоля майбутнього України. Існування мент, то маєте на увазі якусь конкретну пущений. Чому — окрема тема, яку Української Держави. Справді, як ні- подію? можна далі розвивати. коли, актуальна фраза: «Ми або вони». Мається на увазі росія — наш споконвічний ворог. Наразі триває боротьба із зовнішнім ворогом, але ця боротьба є й на внутрішньому фронті. В усі роки незалежності Україна була під пильною увагою москви. На жаль, в усіх органах державного управління росія завжди мала свою агентуру, намагалася впливати як на зовнішню політику України, так і на внутрішню. Зараз найголовніше завдання — подолати ворога на фронті, здобути перемогу, нанести нищівну поразку російській армії. Звичайно, що тут ми маємо використати, і думаю, що так воно й буде, всіх наших прихильників із Заходу. Насамперед, США та Великої Британії, близьких сусідів — країн Балтії, Польщу, Словаччину, Чехію, тобто ті країни, які були під впливом росії після Другої світової війни. Все — Безперечно. Саме про 1990 рік: — Верховна Рада формувала би викозалежить від того, наскільки ми будемо період від весни 90-го до осені — в на- навчу владу. І саме через наповненість постійно утримувати необхідну кіль- шому суспільстві відбувалися дуже українськими патріотами на противагу кість зброї. Наразі нібито вимальову- бурхливі процеси. Наприкінці 1990-го комуністам в нас би була можливість пеється ситуація, що ми отримуватиме- в суспільстві була повна недовіра оцій реламувати ситуацію в країні. мо більше якісної зброї, а от ресурси комуністичній номенклатурі, яка була — Хотів би нагадати. Тоді казали, росії саме виснажуватимуться. Чима- при владі. Момент цього емоційного що це демократи не мали можливості ло залежатиме від швидкості поста- піднесення треба було використати й досвіду сформувати уряд… Це нечання зброї Україні та, безперечно, для того, щоб сформувати нормальний правда. Я можу назвати кілька успішвід стратегічного планування нашого парламент. Маю на увазі, що потрібно них претендентів на голову уряду. Завійськового керівництва, наскільки ус- було проводити дострокові парламент- раз мало хто пам’ятає, але це, наприпішно організовуватимуться операції. ські вибори — найоптимальніший мо- клад, депутати Віталій Мельничук — Сподіватимемося, що саме так і буде. мент саме восени 90-го року. До речі, з народний депутат І скл., міський голотим і була пов’язана студентська акція ва Житомира, кандидат економічних — Фактично Ви зауважили, що інак- — сама її ідея полягала в тому, що го- наук. Він мав практичний досвід, саме шого шляху подальшої незалежності, ловне завдання — перевибори Верхов- організаційний, роботи й показав це

солютним імунітетом до корупції. Серед кандидатур був і Володимир Черняк — доктор економічних наук, порядна людина й патріот, можна називати й ще… Але стояло питання: «Де взяти інструмент, щоб привести цих людей на відповідні місця?» Йдеться не тільки про голів уряду. Ще один приклад: стратегічне міністерство Освіти, науки й ВИХОВАННЯ — на посаду очільниці відомства була прекрасна кандидатура Ірини Калинець. Людина — дуже працьовита, справжній патріот й український націоналіст, колишній політв’язень. Вона показала свою роботу, очолюючи сектор освіти на Львівщині. Якби вона, наприклад, була міністром освіти — зовсім інакше розвивалися б події. Чому я наголошую на цьому? Бо підготовка покоління патріотичних кадрів і науки — ця людина була в курсі цього питання. Так можна приводити у приклад чимало кандидатур. Але знову ж таки, все питання було в інструменті. Ще донедавна були байки, нібито Кравчук пропонував Чорноволу йти в уряд тощо… Ну це все маніпуляції! Уряд призначала Верховна Рада. Безперечно, що на ключові посади комуністи ніколи би не запропонували чи не назвали б кандидатури, про які я вище розповів. Це стосувалося зокрема й керівників правоохоронних силових структур. Саме з цього можна робити висновок, який момент був упущений.

—Чи можлива тотальна зміна олігархічної системи влади та виродженої, на мою думку, політичної еліти?

— Я глибоко переконаний, що тут

мали би відіграти роль ті, хто показав насамперед свої організаційні здібності — тобто наш офіцерський військовий корпус. Вони мали би після перемоги над московським окупантом відіграти свою політичну роль у подальшому житті України. Тут кардинально потрібно змінювати систему формування влади. Нинішня система, так звана партійна, абсолютно непридатна для того, щоб змінити ситуацію на краще. Я вважаю, що потрібно повертатися до мажоритарної системи — це найбільш досконала система, якої дотримуються, скажімо, англо-саксонські країни. Бо інакше такі люди, які проявили себе й у війні, показали свої організаційні здібності, могли би вже в мирному житті відіграти позитивну роль у формуванні потрібної Україні влади та національної держави.

Україноцентризм / Інтерв'ю

24.08.2022 — № 11

9

— Тобто кадровий склад для потенці- жить, як поводитиметься президент, ального майбутнього треба шукати серед які будуть кадрові призначення тощо. офіцерського складу? Без якісного парламенту правової дер-

– Безперечно. Саме ці люди проявили свої якості патріотів: вони показали, що для них Україна понад усе. Ми чудово з вами знаємо, що відбувалося після 24 лютого. Саме ці люди відкинули все: свої посади, бізнеси, науку, культуру — різні сфери. Звідусіль пішли в ТрО, а зараз багато з них воюють на передовій лінії оборони. Ці люди мали би відігравати подальшу роль у політиці України. Якщо залишити чинну систему влади, вона абсолютно непридатна змінювати Україну й будувати справді правову демократичну систему влади, відсунути цей антиукраїнський, мафіозний олігархат. Саме мафіозний. Чинна влада після війни буде не в стані змінити ситуацію в країні на краще. Це якщо не змінити суть формування влади.

— Чи можлива перемога на фронті без перемоги над внутрішнім ворогом?

— Ці процеси йдуть паралельно й мають далі розвиватися. Адже це величезна проблема очистити структури від засилля російської агентутри, колаборантів та іншої наволочі. Я б сказав, що цей процес іде повільно і з низів. На рівні наших силових структур, особливо, якщо брати СБУ, там дуже неоднозначна ситуація. Ми знаємо, що в керівництві там люди непридатні до керування такою структурою, наприклад, Іван Баканов. От він так показав свою роботу, що президент Зеленський нарешті був змушений його усунути. Маємо згадати про фігуру, яку призначив Баканов, це генерал Андрій Наумов. Не знаємо, що з ним відбувається зараз, а влада тихенько й не згадує… На мій погляд, мали би вже давно звернутися із запитом до уряду Сербії, де він затриманий (може, він вже у росії опинився), але це носій неймовірно цінної інформації. У нього була інформація абсолютно про всі кадри зі Служби безпеки України. Влада мовчить. Це в мене викликає серйозне занепокоєння. Уявляєте, ця людина була керівником внутрішнього апарату СБУ?

— Наші воїни воюють за українську землю. Водночас наша влада продовжує розпродавати землю, надра та залишки промисловості.

— Тому я й кажу, що мають бути абсолютно кардинальні зміни. Це можуть зробити зовсім інші кадри, які будуть при владі. Знову ж, як їх привести? Та система виборів, яка в нас діяла, призначення у виконавчі структури, вона не здатна змінити ситуацію на краще. Над цим треба вже задумуватися. А наші люди чомусь дивляться тільки на те, а хто ж буде президентом. Так весь час було. Всі забувають про основну структуру — це представницький орган парламенту. Від цього зале-

жави бути не може. Без цього й держава не може розвиватися правильним шляхом, зміцнювати свою силу й відповідно вплив.

— Нам потрібно створити організаційний інструмент, щоб в патріотичних людей з’явилася можливість потрапити в парламент?

— Уже сьогодні потрібно думати й банально формувати список потрібних людей. Які згодом могли би виявитися в якійсь структурі, а не дисперсно розсіятися після фронту. Ці люди мають бути об’єднані якимись нитками в бодай якусь організаційну структуру. Вже від того з’являться відповідні механізми дії. їнська еліта нині твориться на фронті броєнь станом на 2020-й — це злочинта в тилу. Наприклад, волонтерський на бездіяльність. І хтось мав би поне— Але ж в силу тієї системи, яку ми має- рух — це колосальне явище, без якого сти покарання. Тодішній міністр отримо, вона розтягуватиме по собі патріотів? би Україна не встояла. Наше Мінобо- мав подяку та місце посла, а мав би от— Парадокс. Україні завжди було рони було абсолютно непідготовлене римати місце в тюремній камері на достатньо для того, щоб дібрати хоро- та провалило інфраструктуру Зброй- Лук’янівці. Це має закінчитися. Я душі кадри для структур державної чи них Сил. Можна ж було, знаючи зазда- маю, що ті, хто пролили свою кров і сьомісцевої влади. Але вони були неорга- легідь про вторгнення (попри все, всі годні її проливають, не мають права нізовані та розсіяні. А от наволоч об’єд- знали, що війна з росією неминуча), дозволити, щоб такі неподобства відналася в свої мафіозні клани, з яких підготуватися. Щонайменше, на скла- бувалися надалі. потім виросли олігархи. Не просто олі- дах би було вдосталь екіпірування, гархи, а антиукраїнські олігархи. Ви продовольства для військових, це не Підготувала Діана Царук. Ютуб-канал Назара Мухачова: ж не знайдете патріота серед мільярде- кажучи вже про зброю. Ця робота Мін«Свій до Свого по Своє». рів України. Немає таких. Я не гово- оборони була повністю провалена. https://bit.ly/2Xk2lHG. рю за походження — ці люди нічим не Провалені були й плани закупки озпов’язані з Україною, її долею, культурою, історією… Для них головне — гроші. Ну сидять вони сьогодні в Монако ВЕЛЬМИШАНОВНІ й попивають смачне вино та чекають, ДОБРОДІЇ, коли закінчиться війна, щоб повернуШАНОВНІ тися, маючи мільярди в офшорах, і наШЕВЧЕНКОЛЮБИ далі через так звані «Єдиніновини» ВСІХ ДЕРЖАВ, маніпулювати людьми й знову формуВІРОСПОВІДАНЬ, НАЦІЙ! вати владу. Тому я й кажу, що система формування влади, яка була досі, абаме тут і зараз, в момент, солютно непридатна для майбутнього коли «слушний час кличе України. Цю думку нам потрібно пронас. Ну ж бо враз сповпагувати в маси, зокрема серед людей, нять святий наказ: за Україну, за здатних думати і щось навколо себе її волю, за честь, за славу, за народ» організувати. маємо честь від імені Національ— Тобто прийде час для «хірургічної ної ради жінок України та Оргоперації», щоб змінити систему? комітету Міжнародного Проек— Безперечно. Про практичний мету-Конкурсу «Тарас Шевченко ханізм немає сенсу зараз говорити, єднає народи», що об’єднав 67 країн світу, учасники якого віком від але про це вже потрібно починати ду3 до 97 років звучали 58 мовами і який базується навколо ідеалів мати й мати на увазі. нашого Пророка Тараса Шевченка, привітати з Днем Незалежності України.

— Ваша порада для патріотичних Бажаємо усім міцного здоров'я, високого духу, стійкості у відстоукраїнців. Як діяти, щоб збулося все, про юванні заповітних Тарасових цінностей — свободи, волі, поваги до що ми з вами говорили? кожної Людини і Перемоги над супротивниками, коли ми разом, по — Насамперед, не чекати, що хтось всій Планеті промовимо: за нас щось зробить. Щонайменше кожен порядний українець, який вболіІ НА ОНОВЛЕНІЙ ЗЕМЛІ ВРАГА НЕМАЄ СУПОСТАТА, ває за долю України та не є байдужим А Є ВЖЕ СИН, І Є ВЖЕ МАТИ, І Є ВЖЕ ЛЮДИ НА ЗЕМЛІ! до її майбутнього, має принаймні форСЛАВА УКРАЇНІ! мувати навколо себе здорове середовище потрібних людей. Хай із невеликих груп потім можна творити більш З повагою Голова Національної Ради Жінок потужну велику організацію, яка буде Людмила Порохняк-Гановська та автор Проздатна організувати суспільство рухаекту-Конкурсу «Тарас Шевченко єднає наротися в правильнішому напрямку. Не ди», повний кавалер Ордена княгині Ольги, Напіддавати його на волю усіляким шахродна артистка України Галина Яблонська. раям і пройдисвітам. Майбутня укра-

С

10

Україноцентризм

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Українці всіх країн, єднаймося! гнення. Вона триває і нині, продовжуватиметься після закінчення війни чи, принаймні, припинення активних бойових дій. І хоча на ведення бойових дій, а в подальшому на відновлення інфраструктури країна потребуватиме АБО СПІВПРАЦЯ З ДІАСПОРОЮ ЯК значно більше грошей, проте частка ЕЛЕМЕНТ ІДЕОЛОГІЇ СПРАВЖНЬОЇ таких поступлень буде й надалі вагоУКРАЇНСЬКОЇ ПАРТІЇ. мою і, можливо, зростатиме через те, що українці, які виїхали цьогоріч заано чи пізно війна закінчиться, кордон як біженці, залишившись там але не всі українці повернуться надовше, знайдуть роботу і зможуть додо своїх домівок — хто поляже помагати фінансово родичам, які тут на полі бою, а кому просто нікуди буде залишилися. повертатися. З настанням миру на підконтрольній Україні території відновиться виборчий процес. Але виборців знову обдурять, бо вже сьогодні майбутні претенденти на місця в парламенті чи у місцевих радах активно піаряться на війні та допомозі ЗСУ. З них частина щиро займається волонтерством і не задумується про політичні дивіденди. Інша частина чітко та цинічно працює на власне політичне майбутнє, здебільшого витрачаючи на свою «благодійну» діяльність раніше вкрадені з бюджетів усіх рівнів кошти. Зомбовані засобами масової ідіотизації (ЗМІ) люди, обираючи до влади черговий непотріб зі сформованого олігархічними ЗМІ меню, як правило не читають програми політичних партій. Якщо ж ми хочемо, щоби Україна збереглася як держава, то насамперед маємо переконати виборця не лише читати програмні документи, а ще й вимагати оприлюднення родоводу потенційних народних обранців хоча б до третього коліна. Проте, розпочнімо з У Конституції України зазначено, програмних засад і презентуємо вашій що держава сприяє консолідації та розувазі один з елементів ідеології украї- виткові української нації, її історичноцентричної політичної партії. ної свідомості, традицій і культури Оскільки правдива (а не удавана) (ст. 11) та дбає про задоволення націополітична діяльність не обмежуєть- нально-культурних і мовних потреб укся ідеологічними тезами, то задля раїнців, які проживають за межами комплексного вирішення низки по- держави (ст. 12). воєнних проблем, зокрема стрімкої У Законі України «Про закордондемографічної кризи, пропонується них українців», дане наступне визнагромадсько-бізнесово-політичний чення: формат діяльності під зазначеним у «Закордонний українець — це особа, заголовку гаслом. яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має ОГЛЯД СИТУАЦІЇ українське етнічне походження або є Обсяг прямих іноземних інвести- походженням з України; українське цій в Україну протягом 2014-2019 ро- етнічне походження — це належність ків склав 14,282 млрд дол. США. З цих особи або її предків до української наінвестицій приблизно 2/3 були скеро- ції та визнання нею України батьківвані до банківського сектору України, щиною свого етнічного походження». переважно як переоформлення заборВ Україні навіть існує «Національгованості перед материнськими бан- на комісія з питань закордонних украками, тобто — поповненням статутно- їнців», але про її активну діяльність го капіталу українських банків. Пе- нічого не відомо. Є ще «Перелік гроресічного громадянина України вони мадських організацій закордонних укпрактично не торкалися. раїнців, які співпрацюють із закорНатомість обсяги грошових перека- донними дипломатичними установазів українських заробітчан за анало- ми України». Однак він не охоплює в гічний період становили 60 млрд дол. належний спосіб організацій закордонСША. Така тенденція зберігалася до них українців. Наприклад, донедавна повномасштабного московського втор- Аргентина, де за даними Вікіпедії мешЮрій Ситник, Львів «Сурма»

Р

кає близько 300 тис. українців, у цьому переліку представлена 13-ма організаціями, а Бразилія, в якій за тими ж даними мешкає 500 тис. (українці Бразилії вважають, що реально їх мешкає в цій країні близько мільйона осіб) — жодною. Хоча у вищезгаданому Законі «задоволення національно-культурних і мовних потреб закордонних українців та захист їхніх прав, як національних меншин в інших державах, є невід’ємною складовою частиною зовнішньополітичної діяльності України», на

практиці така діяльність не ведеться. Наприклад, під час пандемії сотні українців не отримали жодної допомоги від держави, щоб повернутися в час загальносвітового карантину додому. Багато з них залишилися відірваними від світу, практично без засобів існування, тобто кинутими напризволяще. Сьогодні долею українців, які через повномасштабне вторгнення розбрелися по світу, держава тим більше не опікується. За офіційними даними станом на 2019 рік за межами України мешкало від 11 до 13 млн українців та їхніх нащадків. Це без так званих «заробітчан». Скільки ж насправді українців сьогодні перебуває закордоном, особливо з огляду на динаміку міграції з 2014 року донині, достеменно не відомо. Інститут демографії у звіті 2018 року оцінив загальну кількість українців, які одночасно працюють за кордоном, від 1,5 до 5 мільйонів людей. За різними даними, лише з моменту вторгнення закордон виїхало щонайменше 6 млн українців, 90% з яких — це жінки та діти. З огляду на наявні дані та припущення, вимальовується така картина: за кордоном сьогодні перебуває до 13

млн українців-мігрантів, до 5 млн експатів, тобто «заробітчан», і приблизно 6 млн біженців через війну; в Україні, точніше в регіонах, які на сьогодні не окуповані, перебуває приблизно така ж кількість осіб. Звісно, що про жодну реальну картину не може бути й мови, зокрема через те, що в Україні перепис населення не проводився з 2001 року. Відтак нинішнє світове українство можна умовно розділити на такі категорії: закордонні українці, які є громадянами іноземних держав; українські громадяни в статусі легальних і нелегальних заробітчан (експати), які стало перебувають за кордоном; особи, що переребувають під тимчасовим захистом іноземних держав, тобто біженці; мешканці країни, які себе ідентифікують як українці (слід пам’ятати, що до повномасштабного вторгнення 20% мешканців України вважали себе росіянами або були проросійськи орієнтованими), частина з яких перебуває під окупацією. ОПИС ПРОБЛЕМИ Закордонні українці, які народжені та стало проживають в інших державах і є громадянами цих держав, практично не беруть участі в економічному житті України, проте інтегровані в місцеві політичні та бізнесові середовища, що є колосальним потенціалом як економічним, так і «народної дипломатії», тобто просування інтересів України у світі. Однак сьогодні статус «закордонного українця» де-факто не дає його носіям ніяких реальних переваг і преференцій, тож є банально нецікавим. Експати переважно є громадянами України, які де-факто стали головними інвесторами української економіки, але попри це є відірваними від суспільно-політичного життя як на Батьківщині, так і закордоном. Інвестиції «заробітчан» жодним чином не захищені та працюють переважно на ринку споживчих товарів і житлової нерухомості, не створюючи сталих економічних підвалин для майбутнього. Біженці від війни, а це найбільш вразлива категорія, на сьогодні здебільшого перебувають у невизначеності: частина з них орієнтована на повернення в Україну, інші вже активно освоюють нові території. Схожа ситуація із заробітчанами — хтось із них має намір повернутися, але багато хто забирає родини до себе. Останні з часом найімовірніше набуватимуть іноземного громадянства. Теперішнє населення України втратило не лише у кількості, а й у якості, оскільки кращі гинуть на фронті, а за кордон, як правило, виїжджають найбільш фахові та підприємливі. Водночас частина проукраїнськи налаштованих мешканців анексованого Криму

Україноцентризм

24.08.2022 — № 11 й окупованих територій не беруть участі в суспільно-політичному житті країни. Через московське вторгнення у складній ситуації опинилися українці, які тимчасово чи постійно мешкають на теренах країни-агресора, а це, щонайменше, два мільйони чоловік (з урахуванням заробітчан — реально більше). Великим негативним фактором є те, що немає жодного достовірного обліку українців як на Батьківщині, так і за кордоном. Усі цифри дуже приблизні та обгрунтовані лише припущеннями. Похибки в різних оцінках становлять мільйони (!) осіб! Політично й економічно українці де-факто не беруть участі в державотворенні. Мешканці України через «затурканість» і бідність щоразу обирають владу з олігархічного меню. Тож її можна назвати «українською» лише умовно. Закордонні українці й експати ніяк не впливають на процес державотворення на своїй історичній Батьківщині. Перші — через відсутність реальних законодавчих механізмів і сприяння української держави, якою керують представники наднаціонального олігархату. Другі — через відірваність від Батьківщини, розпорошеність, а часто й унаслідок розчарування (проголосували «ногами» — себто втекли за межі держави від бідності та безправ’я). До цих українців можна додати частину нинішніх біженців, які не повернуться в Україну навіть після настання миру. Відтак проблема визріла у трьох взаємопов’язаних сферах: суспільній, політичній та економічній, а суть її зводиться до того, що Україна перестала бути державою для українців. ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ Із самої постановки проблеми випливають і шляхи її вирішення. Для прикладу можемо взяти державу Ізраїль, яка є батьківщиною для всіх євреїв світу. Чому б Україні не стати державою для всіх українців світу, незалежно від їхнього юридичного статусу та країни перебування? Таке суспільно-політичне й економічне об’єднання українців навколо власної держави не лише здатне вберегти її від подальшого розпаду й остаточного перетворення у ресурсний придаток геополітичних кланів, а й реально може стати механізмом повернення втрачених територій. Єдина національна держава для українців, як сьогодні Ізраїль для євреїв, може об’єднати потенціал кількох десятків мільйонів своїх потенційних громадян. Для цього у кожній проблемній фері (суспільство, бізнес, політика), слід запровадити певні принципи.

1. Українське суспільство — це таке суспільство, яке самовизначається як кровно-духовна спільнота українського походження і будує своє життя за ук-

раїнським стилем (з Вікіпедії). Для його побудови необхідна не тільки самоідентифікація, але й масова просвітницька діяльність, що охоплюватиме всі вищезазначені категорії українства. Така робота має провадитись на постійній інституційній основі. Напрямки просвітницької діяльності: інформаційний; комунікаційний — організація зустрічей, культурної взаємодії, обміну делегаціями тощо; ідеологічний — формування «українського міфу» на противагу міфології «русскава міра» та ідеології космополітизму. Формат — громадська організація (ГО), діяльність якої фінансується як діаспорою (по мірі розвитку), так і українським бізнесом (особливо на початковій стадії). Меценати цієї діяльності отримують не лише потужні репутаційні дивіденди, а також і преференції у процесі комунікацій (участь у конференціях, поїздках, зустрічах із цікавими особистостями тощо).

2. Український бізнес — це усвідомлена реалізація принципу «свій до свого по своє» в сучасних умовах. Це максимальне сприяння інвестуванню усіх категорій українців в економіку держави, створення інститутів спільного інвестування (ІСІ), центру правової підтримки та налагодження ділових зв’язків між українцями світу. У цій сфері фінансисти проекту отримуватимуть безпосередні дивіденди від бізнесової діяльності, частина яких скеровуватиметься на просвітництво (розвиток профільної ГО). Така ГО повинна стати рекомендаційною інституцією, об’єднуючи людей, для яких фінансовий результат є лише інструментом у досягненні великої мети — розбудови потужної та самодостатньої української держави.

3. Українська політика. Незважаючи на кількасот політичних партій, серед них де-факто немає українських (україноцентричних) за своєю суттю. Українці або обслуговують олігархічні проекти, або такі проекти реалізовують свої антиукраїнські цілі, прикриваючись псевдоукраїнським ура-патріотизмом. Відтак ніша правдивого україноцентризму як політич-

ної реалізації «українського міфу» є вільною. Політичними гаслами та тезами справді української партії, в частині об’єднання українців світу, мали би стати наступні: «Україна — це держава всіх українців світу»; «в епоху глобалізму та сучасних комунікацій розбудовувати національну державу можна перебуваючи в будь-якій країні світу»; «українці мають право керувати своєю державою незалежно від їх місця перебування», «у розбудові національної держави візьмімо за приклад Ізраїль» тощо. У практичному вимірі такі тези та

11

гасла повинні лягти в канву конкретних політичних вимог: можливість отримання українського громадянства всіма закордонними українцями; право і реальна можливіть закордонних українців та експатів обирати владу в Україні; законодавчо зафіксовані преференції для українців світу в державі Україна; створення закордонних виборчих округів (можливо, із застосуванням електронних засобів голосування) для обрання закордонних українців до Верховної Ради України тощо.

P.S. Цей матеріал ще до війни пропонувався автором до уваги декого з українських політиків, але нікого не зацікавив. І зовсім не тому, що всі ці люди не є патріотами, а тому що насправді українських політичних партій у нас практично немає. У 90 з гаком відсотків випадків увесь «патріотизм» — це лише спосіб завоювати симпатії «свого» виборця. Ба більше, в основу такого способу покладений принцип «розділяй та володарюй». Активність таких «патріотів» під час війни надто очевидна, і якщо не формувати ідеологічні засади україноцентричної політичної сили, що опиратиметься на підтримку, зокрема фінансову, всіх українців світу, ми приречені на чергову поразку на внутрішньому фронті, незалежно від результатів війни з московією.

WE REPAIR ц МИ РЕМОНТУЄМО Phones телефони Tablets планшети Computers комп’ютери LapTops ноутбуки Game Consoles ігрові приставки Game Controllers ігрові контролери iWatches and etc та інше ...

!!!FREE DIAGNOSTIC!!!

Cracked Screen ?

Slow Performance ?

Hardware Failure ?

Infected by Viruses ?

Accidental Damage ?

YOU NAME IT... WE'LL DIAGNOSE IT FOR *FREE* IN STORE most iphone repairs might be done in like an hour any iPhone LCD or SCREEN repair will be fixed in 15 - 20 min

You won't find better prices for your favorite devices Ви не знайдете кращих цін на свої улюблені пристрої.

12

Історія

24

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Батько Української Незалежності

серпня 1928 року на світ з’явилася видатна постать Української Державності, людина, яку по праву називають Батьком Незалежності — Левко Григорович Лук’яненко. Він — український політичний та громадський діяч, дипломат, письменник, юрист та дисидент, учасник національного визвольного руху. Співзасновник та активний член Української Гельсінської Групи, голова Української Гельсінської Спілки, один із організаторів Української робітничо-селянської спілки. Засновник та перший голова Української республіканської партії. Народний депутат України I-II, IV-V скликань. Кандидат в Президенти України на виборах 1991-го (тоді посів 3 місце, отримавши 1 432 556 голосів або 4,49% підтримки), Герой України. Співавтор Декларації про державний суверенітет України, автор Акту проголошення незалежності України. Голова Української асоціації дослідників голодоморів в Україні. Почесний доктор права Альбертського університету (Канада), Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року. Кавалер ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, кавалер ордена Свободи (2016).

Левко Лук'яненко

За переконання про від’єдання України від Радянського Союзу та її незалежність був відправлений до камери смертників, як «небезпечний рецидивіст» та засуджений до найвищої міри покарання — розстрілу. Пізніше розстріл був замінений на 15 років позбавлення волі. Політичний в’язень СРСР. Був двічі ув’язнений (1961-1976, 1977-1988). Сумарно провів 25 років у тюрмі і на засланні. Левко Григорович народився в селі Хрипіка на Чернігівщині. Виріс у родині селян, людей працелюбних, умілих. Офіційно він народився 1927 року — зайвий рік йому дописали, щоб в 1944-му забрати в армію. На початку Другої світової війни його батько пішов на фронт і потрапив у полон до німців, але 1942 року матір Лук’яненка зуміла забрати чоловіка з гомельського концтабору. «За німців уперше наїлися хліба...»

— згадував політик часи німецької окупації.

Після повернення радянської армії батька забрали на фронт, а хлопця зі шкільної лави призвали до війська. Хоча на фронт він не потрапив — із 1945 до 1949 року служив в Австрії, де навіть навчався на авторемонтника. Із раннього дитинства багато читав, задумувався над тим, який пригнічений український народ. Прочитав двотомну історію дипломатії і вирішив для себе, що немає нічого понад національні інтереси. Після поїздки у відпустку додому в 1950 р., де побачив нужду, приниження, Лук’яненко дійшов висновку, що треба боротися за незалежну Україну і цьому варто присвятити життя. Для досягнення цієї мети необхідно дійти до вершин влади в державі, а оскільки влада зосереджена в руках партії, то треба просуватися по партійній лінії. Необхідно здобути вищу освіту. 1951-1953 вступив у комсомол, у партію. 1953-го вступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя. До 1956-го зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив з 1957-го орієнтуватися на підпільну боротьбу. У вересні 1958 року за розподілом був спрямований штатним пропагандистом райкому партії в Радехівський р-н Львівської обл., де й поселився з дружиною. Робота була пов’язана з постійними поїздками по селах району. Він бачив, як людей заганяли в колгоспи, знищували цілі хутори. Разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим вирішили створити підпільную партію Українська Робітничо-Селянська Спілка (УРСС). У середині 1959 переїхав до Глинянського р-ну і, щоб мати більше вільного часу, з райкому перевівся в адвокатуру. Тут він знайшов однодумців І. Кандибу та А. Любовича.

7 листопада 1960 року у Львові відбулася перша організаційна зустріч, на якій обговорили програму. Оскільки програма була дуже жорстка і гостра, вирішили її знищити, а до наступної зустрічі, яка мала відбутися 22 січня, доручили Левку Григоровичу скласти нову, м’якшу. Утім, за день до запланованої зустрічі були заарештовані І. Кандиба, С. Вірун, В. Луцьків, А. Любович і власне Левко Лук’яненко. У травні 1961 року Львівський обласний суд засудив Лук’яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проекті програми УРСС. Звинуватили в тому, що він «із 1957го виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зво-

Л. Лук`яненко та В. Кобзар на зустрічі з українцями, 8 вересня 1991 р.

див наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15-ма роками позбавлення волі. Інші дістали терміни від 10 до 15 років позбавлення волі. Покарання відбував у Мордовії, згодом у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії.

1966-го в Мордовські табори прибувала нова ґенерація політв’язнів — шістдесятники. Вони вели боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в’язнів. Дані про цю боротьбу стали відомими на весь світ. Лук’яненко був її активним учасником. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв’язнів перевели в Пермські табори. У 1974-му за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціяторів, зокрема Лук’яненка, до тюремного ув’язнення у Владимирській тюрмі. До кінця терміну залишалося менше двох років, то щоб легше було слідкувати за Левком Григоровичем на волі, КДБ разом із адміністрацією тюрми спрямували його на експертизу до психлікарні. Виписали з діагнозом «іпохондричний синдром» і визнали інвалідом 2 групи.

10 грудня 1975 р., у день прав людини, разом із іншими політв’язнями оголосив голодування. Саме в цей день його вивезли в Чернігівськую тюрму, де утримували до закінчення терміну. Після звільнення взяли на рік під адміністративний нагляд. Оселився в Чернігові. Улаштуватися на роботу за фахом не міг. Пішов електриком в обласну дитячу лікарню.

9 листопада 1976 року на пропозицію М. Руденка увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписував усі документи УГГ.

Тоді Лук’яненко написав звернення до Бєлградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «Свобода» передало його нарис «Рік свободи».

12 грудня 1977-го Лук’яненка заарештували. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати покази, також відмовився від громадянства.

17-20 червня 1978-го Чернігівський облсуд засудив його за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання. Також його визнали особливо небезпечним рецидивістом. Карався в таборі особливо суворого режиму в с. Сосновка в Мордовії. Разом із іншими політв’язнями продовжував боротьбу, готував і передавав на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в’язнів особливого режиму, зокрема Лук’яненка, перевели у спеціально збудовану тюрму в с. Кучино Пермської обл., за 200 м від 36-ї зони.

13 грудня 1986-го Лук’яненка з Кучино перевезли в Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць «працював» слідчий КДБ. Повернули в Кучино. У березні 1988-го заочно обраний головою відновленої УГГ, яка почала діяти як Українська Гельсінська Спілка (УГС).

23 квітня 1988 року Лук’яненку запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом ПВР від 30.11.88 Лук’яненка помилували, звільнили із заслання. На початку 1989 повертається в Україну.

Історія

24.08.2022 — № 11

У квітні 1990 на установчому з’їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України, був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради. Лук’яненко — автор Акта про незалежність України від 24 серпня 1991 року, балотувався на посаду Президента України. У травні 1992-го склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв’язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним Максим Пастівничний, Сокаль «Сурма»

Н

а порозі літа й осені в росії завжди відбувалися катастрофи і чвари. В російського народу є вислів щодо цього — «чорний серпень». Події, які ставалися протягом багатьох років одна за одною, довели, що в росії в серпні ставалися найстрашніші трагедії, найбільш криваві теракти, наймасштабніші катастрофи. Ось їхній далеко неповний перелік: 12 серпня 2000 року затонув атомний підводний човен «Курськ», 21 серпня 2009-го таємниче зникає у водах Атлантики російське вантажне судно «Арктичний Океан», цього ж дня відбулося падіння літака СУ-27 в районі Жуковського, а чотирма днями раніше відбувся жахливий теракт в адміністративному центрі республіки Інгушетія місті Назрань, який відібрав життя у 20-х людей і 130 осіб було поранено, цього ж дня сталася аварія на Саяно-Шушенській ГЕС, де загинуло 72 людини.

13 серпня 1920-го двістітисячна більшовицька армія під керівництвом Михайла Тухачевського розпочала наступ на Варшаву, проте її через два дні було зупинено і розбито. Ця перемога стала вирішальною в російсько-польській війні, росія була зму-

послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну. Із листопада 1993-го до червня 1994-го — голова передвиборного демократичного об’єднання «Україна». Із травня 1992 р. — почесний голова УРП. Доктор права Альбертського університету, Канада. Нагороджений медаллю «Борцям за волю України ім Св. Володимира», почесною відзнакою Президента України. Автор книг: «Що далі?» (1989), «Сповідь у камері смертників» (1991), «За Украї-

ну, за її волю...» (1991), «Вірую в Бога і в Україну» (1991), «Не дам загинуть Україні!» (1994), «Народження нової ери»(1997), «У країні кленового листка» (1998), численних статей. У 1998-99 рр. Лук’яненко один з керівників «Національного фронту», що об’єднує праві націоналістичні партії. 2000-го знову обраний головою УРП. Із 2002 — голова Ради старійшин УРП-Собор. У жовтні 2005 партія УРП-Собор розкололася. Частина, яка підтримує БЮТ, 27 травня 2006-го створила «Українську республіканську партію», яку очолив Лук’яненко. Із приходом до влади Віктора Януковича Левко Лук’яненко навіть очолив нову версію УРП, але під кінець 2013-го знову покинув штурвал. Якоїсь помітної ролі ця партія не грала. Тоді ж він називав себе опозиціонером, а самого президента-втікача — ставлеником Москви. До того ж, конфлікт із росією після Євромайдану Лук’яненко вважав неминучим. «До сьогоднішньої ситуації призвела цивілізаційна різниця між московією і Україною. Ця війна була неминуча», — ще тоді казав Левко Григорович. Утім, він був переконаний, що рано чи пізно конфлікт із росією завершиться розпадом останньої: «Наше

13

завдання — завершити розвал Російської імперії». У втраті Криму він відкрито звинувачував українську владу та в. о. президента Олександра Турчинова, який нібито не надто рішуче протистояв російському вторгненню. Петра Порошенка він також критикував, бо той «поводився на посаді як бізнесмен». Та з усіх президентів незалежної України найбільше від нього все ж діставалося Леоніду Кучмі. «Я найбільше звинувачую Кучму. Він найбільшу шкоду зробив Україні», — казав пан Лук’яненко, маючи на увазі побудову олігархічної держави у його часи.

7 липня 2018 року стало відомо, що Левко Лук'яненко потрапив у реанімацію клінічної лікарні «Феофанія» з інсультом та запаленням легень. Пізніше того ж дня Левко Лук’яненко помер у лікарні після тривалої хвороби, спричиненої лейкозом, проблемами з тромбами та лейкоцитами, наслідками інсульту. У понеділок 9 липня 2018 року з Левком Лук’яненком попрощалися в селі Хотів, де він мешкав останні роки свого життя, а у вівторок 10 липня відбулась офіційна церемонія прощання в приміщенні Клубу Кабінету Міністрів України, після чого його було відспівано у Володимирському соборі та поховано на Байковому кладовищі.

Чорний серпень в історії московії шена підписати принизливий для неї Ризький мирний договір.

17 серпня 1998 уряд рф оголосив про технічний дефолт і відмову виконувати зобов’язання за своїми облігаціями. Одночасно було оголошено про відмову від утримання стабільного курсу рубля по відношенню до долара, до того штучно підтримуваного Центробанком росії. Це стало початком однієї з найважчих економічних криз в історії росії.

18 серпня 1991 року в москві був створений державний комітет з надзвичайного стану з метою збереження СРСР та запобігання підписанню «Договору про Союз суверенних держав». Очолив його віце-президент СРСР Геннадій Янаєв, а до складу увійшли премєр-міністр СРСР, міністри оборони та внутрішніх справ, голова КДБ та низка інших. Наступного ж дня вони усунули від влади президента СРСР Михайла Горбачова. Проте 21 серпня ГКЧП був розпущений, не витримавши народних протестів.

20 серпня 1940 року в передмісті Мехіко було смертельно поранено льодорубом російського емігранта-ревлюціонера Лева Троцького, який помер наступного дня. Убивцею був Рамон Меркадер, іспанський ре-

волюціонер, який виконував наказ Сталіна. У ніч із 20 на 21 серпня приблизно 200 тисяч війська і 5 тисяч танків країн Варшавського договору увійшли до Чехословаччини і придушили «Празьку весну» — рух за лібералізацію комуністичного режиму в країні.

5 серпня 1937 року в СРСР було розпочато «Великий Терор» за наказом НКВС, внаслідок цього за період із серпня 1937-го до листопада 1938го було ув’язнено 820 тисяч людей, із них 445 тисяч було страчено.

7 серпня 1932 року було видано «закон про 5 колосків», що передбачав розстріл за крадіжку майна будьякої вартості. З 1932 і до 1940 року за цим законом були засуджені 182 173 особи, зокрема було засуджено багато дітей, які намагалися знайти якусь їжу. Цей закон призвів до голоду в Україні, Кубані, Поволжі.

7 серпня 1999 року розпочалася II чечено-російська війна.

7 серпня 2008 року розпочалася грузино-російська війна.

26 серпня 1382 року монгольський хан Тохтамиш захопив москву, пограбував її і спалив, відновивши тим самим залежність московського князівства від Золотої Орди.

27 серпня 1813 року в Дрезденській битві французький імператор Наполеон розбив об’єднану армію Пруссії, Австрії та росії.

31 серпня 1996 року було підписано мирний договір у Хасавюрті між Чеченською Республікою Ічкерія та рф, який підсумував перемогу маленького, але гордого чеченського народу над військами рф. На мою думку, в усіх серпневих трагедіях є щось містичне, адже недаремно найбільше бід припало росії на 2009 рік — перший рік після вторгнення до Грузії. Безперечно покарання чекає росію і за вторгнення в Україну… І одними з творців цього покарання є Українські Воїни! Слава ЗСУ!

14

Геополітика

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Геополітика і цивілізація. Стисло Анатолій Якименко, Вінниця «Сурма»

Д

уже важко уявити людину, серце якої не мало б власного водія ритму і перекачувало кров завдяки імпульсу, який би зароджувався, наприклад, в дзьобові ворони. А ось уявляти цілий народ, який постійно намагається знайти живлення від зовнішніх джерел, не потрібно — він є. Українці досі шукають імпульси для існування не в собі, а десь поза власним буттям. Химера геополітики сьогодні є найпопулярнішим джерелом енергії для українських політологів, причім різних культурних і світоглядних орієнтацій. Пострадянські, проукраїнські та лояльні до ліберальної росії експерти сходяться на тому, що наша поведінка і наша доля залежать від геополітики — домовленостей між США, Китаєм та росією. До речі, дуже нагадує доктрину російського євразійства, відповідно до якої територія формує особливий тип людини, який стійкий до нетрадиційної сексуальної орієнтації. Однак залежність від намірів великих за площею і потужних за військовим потенціалом країн — це лише один бік геополітики. Окрім фізичного та наукового є ще й майже містичний бік — коли геополітика представляється як боротьба за контроль над осьовими або серцевинними землями (хартленд). Хто їх контролює, той перебуває у суперпозиції. Вчення оформив британець Маккіндер 1904 року. Вважається, що теорія Маккіндера була сформована під впливом завершення колоніального розподілу земель планети. Сучасні послідовники Маккіндера в Україні обґрунтовують його поглядами необхідність укладання союзу із сильнішою стороною, яка претендує на хартленд, інакше ситого життя нам не бачити. Їхніми очима візити Бориса Джонсона продиктовані саме інтересом до хартленду на землях яких нам випало жити. Гасу у вогонь підлила міністерка закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс, яка у квітні, реагуючи на дикунську експансію росії військовими методами, оголосила про повернення геополітики, що трактується в Україні як повідомлення про поновлення цінності територій. Дуже цікаво дізнатися, що було цінністю до територій і чи означає така заява про нормальність експансії? Схоже, що відповідь ствердна: експансія ніколи не припинялася, просто методи експансії були не військовими, а, так би мовити, культурними, а цінністю давно стали нематеріальні параметри.

Що це означає? Це означає, що геополітика є, була і буде. І так триватиме, допоки людині буде притаманна експансія. Але змінюється розуміння геополітики. Геополітика — це не розмір території, не вихід до моря, не торговельно-транспортні коридори, не корисні копалини чи індустрія, не інститути і навіть не з’єднання суходолом двох морів. Це явно інше. Є абсолютно обґрунтована думка, що сьогодні, на жаль, геополітика — це контроль підсвідомості людини і здатність нею маніпулювати. Саме ця здатність формувала міць і потужність (power). Території, які генерували смисли і страхи для маніпуляцій, були провідними геополітичними гравцями. Але так було до 24 лютого. Сьогодні міць і потужність визначається людиною волі. Якщо територія не має людей здатних іти проти досвіду та всупереч прогнозам аналітиків, їй не допоможе навіть наявність високотехнологічної зброї. Так виглядає сучасна геополітика після Війни. ФІНАЛІЗАЦІЯ ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА. ПЕРЕХІД 2020-й — завершив цілу епоху, яка умовно почалася з Французькою революцією. Піднесення розуму та раціо очікувано закінчилося катастрофою. Коронавірусна афера закрила проект «наука». Науки більше немає. Причина проста — помилка на страті. Людина є цілісною, і не існує окремо душі, а окремо мозку. Відсічення душі у модерні спочатку негативно позначилося на винаходах, а згодом у постмодерні перетворило у профанацію повторюваність та доказовість. Науку вбили раціо і культ мозку, як це не дивно. Тому що мислення починається з душі (серця), а не з мозку. Мислення вбила фізикалістична наука, так само, як душу середньовічної людини вбила релігія і темні часи. Ось так тихо і непомітно, втративши спочатку душу, а потім мозок, ми добралися до «soma» (тіла). В моделі тіла немає етики і немає етичного вибору. Поведінка людини детерміно-

вана гормонами та медіаторами. В моделі тіла є безпека і комфорт. Вимірювання антитіл та самоізоляції нам уже знайомі. Якщо так все піде далі, то завтра будуть вимірювати медіатори і гормони з тривалим корегуванням «дофаміну» у стаціонарах. ГЕОПОЛІТИКА І ВОЛЯ Перехід у модель «тіла» здійснювався через зневолення. На Заході це відбувалося добровільно через побудову держави-сервісу. Людина втрачала здатність до спротиву і жагу до ризику, відмовлялася від свобод та етики за комфорт та безпеку. У росії перехід був органічним, оскільки воля там криміналізована: з одного боку — проявлення волі громадянином є злочином, з іншого — право на волю має лише особа, яка перебуває поза Законом, тобто кримінальний авторитет або представник вищої політичної влади. Китай перебуває поза волею. Війна є абсолютно неплановою подією для переходу і зруйнувала розуміння геополітики у сучасному світі. Все це вимагає обов’язкового розуміння, особливо в контексті обрання геополітичних союзників. Європейський Союз — це явно не туди, і це не те що потрібно Україні.

ЗАВДАННЯ Цивілізації не вдалося поєднати душу і мозок. Розуміння волі, як похідне сумління і прояв любові, виглядає дуже навіть перспективним для потрібного поєднання. До того ж, це нарешті звільнить цивілізацію від держави-левіафану. Міць і потужність території визначається правильністю держави як форми організації суспільного життя. Своєю для українця держава стане тоді, коли вона припинить існувати як інструмент насильства, а стане інститутом для задоволення головної метафізичної потреби українця — потреби у волі — здатності реалізовувати сумління. Відповідно до його концепції, існує серцевинна земля (хартленд) за яку б’ються, тому що вона багата ресурсами. Після того, як ресурси знайшли в інших місцях, концепція не втратила того, що визначає міць. Дуже близька українцям містика. Ми живемо на священній землі, і щоб її вберегти потрібна Священа земля, за яку йде битва, щоб панувати на планеті. Наші люди бачать все, чого нема, але не бачать того, що є і розташоване в них перед носом. Спектр думок коливається від з’єднання суходолом двох Балтійського і Чорного морів до боротьби за серцевинну землю (хартленд). У когось наш рух залежить від інтересів США, Китаю та росії, починаючи від з’єднання суходолом. Вплив клімату, рельєфу, географічного положення на людину мало у кого викликає заперечення, але розуміння такого впливу зовсім не об’єднує мислячих людей, а поділяє їх на два табори. Концентрація геополітиків серед армії українських політологів давно досягнула критичного рівня. Воля є мірилом будь-якого конфлікту. Автор: Анатолій Якименко — мислитель, медичний експерт, автор ютуб-каналу TRIGGER MMA (https://bit.ly/3mLZ437).

Війна / Інтерв'ю

24.08.2022 — № 11

Діана Царук, Київ Заступник редактора газети «Сурма»

ПРОДОВЖЕННЯ ІСТОРІЇ СМІЛИВОЇ ДІВЧИНИ.

С

клянка води. Щоб не було зневоднення, я змушувала тата й маму робити хоча б по одному ковтку на день, наливала в долоньку та поїла песика. Повна конспірація була, як ми ходили в туалет, щоб не було жодного звуку: в унітаз настелили багато м’якого туалетного паперу. Собаці не дозволяли ходити по підлозі — я постійно тримала її на руках. Дякувати Богу, сестра любить свічки — в нас було дуже багато дорогих ароматичних свічок, які просто стали єдиним джерелом світла. Сірники — на якийсь день окупації ми рахували їхню кількість у коробці. У нас у ванній була маленька свічечка. Зрозуміло, що ніде не можна було світити, бо нас викриють. У критичних ситуаціях людина справді починає бачити в темряві. Я ще й примудрялася розчісувати брудне волосся. Обережно, тихесенько витягувати вологу серветку — от і вся гігієна. Далі тушити свічку й тихесенько лягати. Також читала «Кобзаря», на нього ми й ставили склянку з водою.

Лежали й бачили, як вони стріляють у бік Ворзеля. А ще, я звісно не військовий експерт, але вони випускали «сигналки» зеленого кольору для своїх. Можливо, так показували, що вони там, щоб по них не стріляли свої. Земля здригалася, все горіло, небо було багряно-червоним. На якийсь день полону ми розуміли, якщо ще один день не поїмо, то… І що робити? Почали продумувати план, як потрапити в ту квартиру, де кухня, щоб прихопити якусь консерву, пляшку води та собаче печиво. Знову

15

Хроніки війни. Історія про полон і сміливість молодої Марії — Частина 2 під звуки вибухів ми повертали ключ у дверях, причому вони лазили по першому поверху. Ми домовилися: якщо когось із нас схоплять, ніхто нікого не рятує, зачиняємо двері, як буде — так і буде. Тато з мамою вирішили, що підуть вони, а я залишуся там, де надійні двері. Зараз уже не передам ці відчуття. Батьки тихенько вийшли, я сіла навпочіпки на коліна, тримала двері. Я, мабуть, не дихала в той момент. Чула, як батьки шукали їжу. В мене неймовірно билося серце. Почула, як рашисти підіймаються на другий поверх. Серце вистрибувало з грудей, я не дихала. Просто молилася, щоб батьки швидше повернулися — вони ж не чули, що ті підіймаються. Крикнути, сказати я теж не могла. Тато виглянув з квартири, я йому жестами показала, щоб вони швидше бігли назад. Рашисти точно почули, що там хтось є. Батьки швидко повертаються, ми заходимо в квартиру, повертаємо ключ. Сидимо. Дух перехопило. Наше крило будинку чи не єдине, де більш-менш вцілілі двері. Інші вони вибивали ломиком із татової машини та грабували. У перші дні окупації їм потрібні були тільки цінні речі та гроші, до речі — гривні. Тоді ще унітази вони не відривали. У нас вкрали 6 кг сала, упаковку води, а ще дистильовану воду для праски — ну на здоров’я, як то кажуть. Сподіваюся, вони вже здохли. У нас є комірчина, там був запасний холодильник з їжею. Спочатку вони вибивали двері ногами, поки не зрозуміли, що вони відчинені. Все вичистили, але тільки халву не взя-ли. Мабуть, не зрозуміли, що то. Нас врятувала наша сусідка по коридору. Її спочатку також кинули в підвал, потім зрозуміли, що толку з неї жодного й повернули назад у квартиру. Вона була, ніби сторож. Вони приходили до неї та питали, хто ще є в будинку. Сусідка відповідала, що нікого більше немає. Як же вона ризикувала: розуміла ж, що наша собака може загавкати — вбили би всіх. Вони оселилися прямо під нами в квартирі, навіть палили там багаття з дитячих речей. Зрозуміло, що вони чули кожен шорох. Але сусідка стояла на своєму: нікого немає, то звуки з підвалу. Нам вдалося переговорити із сусідкою в коридорі. Вона порадила нічого не чіпати: ні капців, ні пляшок із водою, ні штори — щоб було так, ніби нас немає. Коли не їси якийсь там день, то дуже складно починати: я наїдалася ложкою консерви та половиною вареного яйця. Пам’ятаю, як жадібно собака з’їдала своє печиво. Ложки зробили з паперу — такий був перекус. На ще якийсь день полону була друга ротація — окупанти змінилися.

Спостерігала у вікно: нікого не водили на живий щит. Думала, що просто всіх повбивали. Помітила картину: йшло чотири наших хлопці з пакетами в сторону Ворзеля. Вони їх не вбили, тільки забрали всю їжу, глянули українські паспорти та відпустили. Ще й не дуже вже були схожі на бурятів. Уже більше слов’янська зовнішність. Але ж постійно смикали за ручку дверей. Найстрашніше було за тата — він офіцер запасу. Потім з’ясувалося, що на нас було окремо замовлено вбивство по списках. Те що ми цілі та живі — це дар Божий і щастя. Повертаючись до «нових» окупантів. Двері вже не вибивали, але ходили зливали з усіх машин пальне. Нас врятувало, що машина на газу. Машину нам побили, просто так — це для них норма. Їздили своїми танками по наших вузеньких дорогах. Від двору мало що залишилося на той момент. Перша ротація взагалі відстрілювала собак і все, що рухалося. Після окупації в мене страшенний страх звуку важкої техніки. Чую, як заводиться техніка чи танк — трусить автоматом. Я можу відрізнити навіть по звуку БМП і танк. Друга ротація… Я побачила наших чоловіків із підвалу живими, вони навіть розмовляли з окупантами. Думала, що мені це ввижається. Потім була третя ротація. Побачила, як вигулюють собак на вулиці, сусіди ходять із боклажками води. Думала, що в мене поїхав дах. Ми з батька-

ми переглянулися: що відбувається? Знову загрюкали в двері, подумали — ну все, хай убивають. Відчинили двері, а замість рашиста там стояла наша сусідка. «Виходьте на вулицю, вигулюйте собаку, ці вас не чіпатимуть. Виходьте на свіже повітря», — сказала вона. Розповіла, що в третій ротації — 20-річні лопухи. Яке свіже повітря? Запах крові, солярки, диму — таке собі повітря, але менше з тим. Я взяла цю малесеньку собачку, вийшли, ніби дикі, на вулицю. Перше, що кинулося в очі — стоїть напівбурят, йому 20 років. Я потім з ними теж говорила. Весь у георгіївських стрічках. Першим моїм бажанням було взяти цеглину із землі і просто роздерти його в м’ясо. Емоції не передати словами: навколо частини тіла, кров, скло, патрони, купи розбитих телефонів — апокаліпсис. Вигуляла собаку, підійшла до батьків — вони розмовляли з окупантами. Молоді хлопці — їм до 20 років, максимум 22. Я на психологічному рівні забула російську мову. Розмовляла ламаною російською. Тато питає: «Скільки вам, гнидам, платять, що ви готові вбивати жінок і ґвалтувати дітей?». Відповідь: «Достойно». Пам’ятаю, що на наші гроші — це 15 тис. грн. Не повірила своїм вухам. Кажу до них: «Ви розумієте, що це в Україні зарплата студента на першій роботі?» Далі мене понесло: я забула, що в окупації,

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 16

16

Війна / Інтерв'ю

ПОЧАТОК / С. 15 а переді мною бурят зі зброєю. Почала казати, що взагалі-то вже здала їхні позиції ЗСУ, в нас є чат-бот. Я взагалі не розуміла, що роблю. Вони ж не звертали уваги, подумали, мабуть, що хвора якась. Казала я це всім підряд. Запитувала: «Ну що? Які плани? Куди далі підете?». У відповідь чула, що не знають і чекають наказу: «Моя бы воля, я бы уже сел в свое такси (це вони так танки називають) и поехал домой. Моя цель — сохранить батальйон». Кажу: «Я дико перепрошую, але ви не збережете свій батальйон. Он є Житомирська траса, ви про неї чули, там в кущах не тільки буряти, а й наші військові». Ремарка. У третій ротації 80% військових були білоруси. Цієї інформації дуже мало, вона рідко поширюється в інтернеті. Підійшла до ще одного чоловіка з вусами, говорила українською, запитувала, де можуть бути телефони — хочу знайти свій. Була надія, що він цілий, вони частину телефонів склали в мішок і ховали в одному з будинків. І той з вусами розумів українську мову. Завів улюблену пісню: «Не знаю, як тут опинився, був на навчаннях, а взагалі я білорус». Кажу: «То що ж ти білорус тут забув?». У нас під вікнами в окопах сиділи всі білоруси. Цей дядько так і сказав. Продовжила розмову про телефон. Він сказав, що знає, де вони, але туди зараз не можна йти. Я запитала, чому це раптом не можна, якщо я в себе вдома? Мовчав. Потім дав мені гауляйтера, молодшого від мене на кілька років, і пішла з ним шукати телефон. Зараз уже розумію, що геть не думала, що роблю. Ну де був мій мозок? Зараз комусь розповісти, що я під час окупації пішла з рашистом шукати свій телефон, це, звісно, дуже цікаво. А він такий мовчазний. Допомагав шукати телефон. До речі, ми йшли, я побачила машину, яка ловить радіохвилі. Тут рашист видає, мовляв, не знає, хто в нас тут був на ротації, але то звірі, якісь вбивці. Кажу: «А ви хто? Ви такі ж самі окупанти». У результаті телефон ми не знайшли. Окупанти встановили комендантську годину. Вона починалася о 4-й вечора. Я близько четвертої ще ходила навколо будинку. До мене підійшов той із вусами. Я плакала: це не була істерика, сльози просто текли, такий психоемоційний стан, що все — це кінець, Київська область буде окупована надовго. Я справді так думала. Так от. Білорус каже: «Девочка, не плачь, все будет хорошо». Відповідаю: «Де добре? Ви знищили пів України, змотуйте звідси!». Він відправив мене додому, сказав, що вже комендантська година і вони стрілятимуть. У вікна ми спостерігали, як вони стріляли в бік Бучі, літала їхня авіація… Не буду тицяти пальцями, але деякі сусіди їм то пательню, то окріпчику

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

— їм варто було руку підняти з окопу й «офіціант» тут. Їх годували. Я цим не займалася, тільки спостерігала. Щоб я окупантам їжу носила? Та нехай мені руки відрубає, ніж я буду цим займатися. Ну, в кожного свій рівень інтелекту й розуміння ситуації. Загалом третя ротація фізично нас не чіпала. Деяким дітям вони шоколадки навіть давали. В один день вони пішли. Ми чекали четверту ротацію. Так ніхто й не прийшов. Щоранку я прокидалася й запитувала в мами: «Рашисти є?». Ми подумали, що вони вже все розграбували, що можна, і сенсу повертатися немає. Вони спеціально поперебивали газові труби, щоб люди не могли приготувати собі їсти. «МІЖ СУСІДАМИ ПОЧАЛИСЯ РОЗМОВИ — ХТО Ж ВИЖИВ?..» Третя ротація пішла. Ми були у відносній свободі. Знову ж таки, я не розуміла, що по вул. Яблунській, де була основна катівня, що там убивають людей. Я виходила за межі будинку — жива мішень. Не розуміла, що можу стати на міну. Ми походили по району: десь були трупи, десь побиті машини — війна. Почали трохи відходити. Між сусідами виникли розмови: хто вижив, а хто ні. Дізналися, що найбільша бійня була в сусідньому будинку. Можу бути не певна в цифрах, але розповім про окремі факти знущань. У підвал запустили гранату, а вона чи то не вибухнула, чи то спрацювала не так, як їм потрібно було. Всі вивели з підвалу й поставили на коліна: чоловіків, жінок, дітей. Одного чи двох чоловіків застрелили прямо в лоб. Третього також хотіли застрелити, але за нього заступилася дружина. Рашист каже до неї: «Якщо не хочеш, щоб я його застрелив — облизуй мені взуття». Вона це робила. Але вони її застрелили — до ранку жінка стекла кров’ю. Були дитячі смерті. Хтось хотів утекти серед ночі — постріляли. В одному з будинків сусідів влаштували «штаб-квартиру». Інколи по черзі вони викликали сусідів на допити. З нашого будинку вижили всі. Трупи довго лежали просто накритими на землі. А земля ж мерзла — неможливо розкопати. Одна сусідка запропонувала, щоб омити загиблих за обрядом і глянула на мене. Я б цього не змогла зробити, та й не знаю як. У результаті, на 10 чи 15 день їх просто закопали в дворі. Повертаючись до замовного вбивства. Про це ми дізналися, коли евакуювалися в Київ. Шоковий стан минає — люди почали говорити і згадувати, що ж було під час окупації. Після деокупації батьки поїхали навідатися додому. Сусід розповів татові наступне: при першій ротації шукали людину, схожу на мого батька. Вивели одного з наших сусідів, який справді подібний до тата комплекцією, зростом. Запиту-

Марія в Маріуполі до повномасштабної війни

вали: «Ти такий то?» — «Ні». Поставили на коліна, стріляли в нього біля скроні. Випитували, чи це він. Випитували, де ж тоді мій тато, якщо машина стоїть тут. А сусід справді не знав, чи ми поїхали. Згодом нас почали шукати за прізвищем мами. Потім з’явилася інформація, що вони діяли за конкретними списками: там були люди, причетні до військової справи. Інша ж причина пошуків — бодай якийсь зв’язок із Маріуполем. Для них Маріуполь — червона шмата для бичка. Ми були в тих списках, вони нас шукали. Просто пощастило. Ще один сусід — мого віку — його також вивели з підвалу, стріляли біля скроні, запитували, де ми є. А от він знав, що ми тут і живі. Відповідав, що не знає. Рашисти казали, що ми їм потрібні — нас треба ліквідувати. Саме оці перші батальйони вбивць-бурятів працювали за списками. ДУМКИ В ОКУПАЦІЇ Коли ти в таких умовах — не думаєш про свою смерть, про смерть інших. Ти просто робиш щось. За відчуттями, коли ти перебуваєш у такій ситуації, ти не думаєш про смерть. Виживаєш, думаєш… інколи не думаєш.

ЕВАКУАЦІЯ З Київської області, з Бучі жодного разу не було офіційної евакуації із «Червоним Хрестом» чи інших організацій. Люди їхали на власний розсуд. Особливо небезпечно це було робити в перші дні — всі машини розстрілювалися. Навіть із дітьми. Потім ми почали спостерігати, як довжелезні колони автівок із написами «ДІТИ» їдуть на Захід України. Обережно, з певною швидкістю та відстанню. Більшості з нашого району потрібно було в Київ, а не в західні регіони. В нас там нікого немає, а гроші всі вкрали. В нас був тільки газ у машині й телефон тата. Що ж робити? Багато повиїжджало. Всього на наш район залишилося 4 машини, включно з нашою. Ми не стали ризикувати. Люди згодом розповідали, що частину машин із тієї колони розстріляли, побили колеса. Потім сарафанне радіо донесло, що можна їхати через Ірпінь, розбомблений міст — залишати машину та йти пішки. Нас такий варіант не влаштовував. Ми залишилися ще на день. Вдавалося зв’язуватися із сестрою: заряджала татовий телефон від напіврозряджених сусідських акумуляторів. Сестра розповіла, що зв’яза-

Війна / Інтерв'ю

24.08.2022 — № 11 лася з волонтером, який вивозить людей. Він вивіз свою сім’ю з Ворзеля й почав повертатися по інші. Також були підключені військові ЗСУ. Всі спілкувалися між собою через третіх знайомих: знали, де стоять вбивці, але можуть пропустити. В нас була перша спроба виїхати. Боляче було збирати речі з розумінням, що ти сюди можеш не повернутися. Я просто згребла речі із шафи — все підряд. Тато казав нічого не брати, бо все одно все розкрадуть. Але я брала. Ми сформували колону з трьох машин. Пам’ятаю, як трусилися руки в тата за кермом, коли ми їхали тією дорогою, по якій їздили рашисти. На Ворзельському вокзалі було багато людей із немовлятами, домашніми улюбленцями — а це мороз, вони всі чекали евакуаційних автобусів. Ми неправильно зрозуміли сестру: нам не потрібно було ставати в загальну колону, а їхати нашою маленькою через Кичеєве. Там пропускали з 9 до 10. Дісталися ми туди о 9:50 — нас розвернули. Пам’ятаю, як тато піднімає руки: «Не вбивайте, не стріляйте — ми мирні, що нам робити?». Вони нас просто розвернули, не вбили. Ми знову повернулися додому. Не вийшло. Я казала батькам: «Нехай помру з голоду, але нікуди більше не поїду». Ми побули вдома недовго. Невдовзі знову зв’язалися із сестрою, вона сказала, що в нас є година, щоб виїхати. А їха-

ти… по Житомирській трасі. Ми знову сформували колону. А серед сусідів, до речі, була вагітна дівчина, яка ось-ось мала народжувати — її так чи інакше потрібно було вивезти звідти. Те, що ми бачили на тій трасі… Найстрашніше — це дитячі візочки на узбіччі, побиті, розчавлені танками. Купа згорілих машин — десь я бачила обгорілі кістяки… Ми просто їхали прямо. На під’їзді до Києва — все чорне, небо чорне, навіть повітря чорне. Я нічого не знімала — не піднялася рука. Сестра дала настанови перед виїздом: в очі не дивитися, українською не розмовляти. «Як українською не розмовляти? Я вдома, в Бучі — не розмовляти українською», — це відчуття розривало. Перший рашистський блок-пост. Там нам також пощастило: у нас вантажна машина, а такі зазвичай не пропускали. Підійшли перевіряти паспорти. У бюстгальтері в мене були золоті каблучки, годинник у черевиках, в трусах кілька купюр гривень. Тата вивели з машини, сказали відчинити кузов. Серце стукало — думала вб’ють. Обійшлося. Пропустили. Їхали далі, до нас приєдналися ще машини. Пройшли ще не один блок-пост. До речі, з телефону все начисто видаляти не можна — викличе підозру. Не передати словами, коли доїжджаєш до українського блок-посту:

«Доброго дня, ваші паспорти». Забирайте ці паспорти, що хочете робіть, оглядайте повністю. Пройшли ще багато перевірок уже на наших блок-постах. У нас був шок, коли побачили світлофори, що працюють, людей, машини, магазини відчинені. Здавалося б — 15 км відстані. Десь є життя, а десь воно зупинилося. Дісталися квартири. До речі, Академмістечко ж також обстрілювалося — застали «приліт» по сусідньому будинку. Був шок від гарячої води й тепла. У соціум вийшла десь вже через два тижні, й то суто в продуктовий магазин. Вже коли рашисти відступали, були бої — ракети літали над нашим будинком. Коли телефонував сусід, ми молилися, щоб наша квартира була цілою. Ми знаходили способи передавати якусь допомогу тим, хто там залишився. МАРІУПОЛЬ Коли ми вже були в Києві, то по новинах спостерігали, як знищують Маріуполь. Згодом ми дізналися, що нашої квартири там вже немає — це був будинок в історичному центрі і він знищений. Бачили фото трупів у нашому дворі — вже було дуже погане передчуття. Дізналися, що загинула мамина родичка — її розірвало на шматки авіабомбою, її молодшому

сину розірвало щелепу. Зашивали наживо в підвалі… Зі старшим сином молодший брат намагалися евакуюватися в Дніпро — їх рашисти ледь не вбили. У старшого на нозі було татуювання, щоб врятувати брата, молодший облизував взуття рашистам. Це їхня улюблена справа. Молодший брат благав не вбивати старшого, бо це єдина рідна людина, яка в нього залишилася. Їм також стріляли біля скронь. Деякі родичі залишилися в Маріуполі. Загиблу родичку, точніше її шматки, поховали в дворі — залишилося вухо, око, щока… Ремарка: якщо ти хочеш гідно поховати загиблого родича, маєш підписати папірець, що його вбили «азовці». Зрозуміло, що родичі цього не зробили — вона так і похована в дворі. Тоді загинуло й двоє 4-річних дітей. Загалом по тому будинку було кілька прильотів ракет й авіабомб. Так як це «сталінки» — вони витримали удари. Він повністю вигорів, але стоїть. Але весь історичний центр Маріуполя — мертвий. Там навіть пташок немає. Ми спостерігали, як місто знищують, як помирають наші родичі. Хтось вижив, хтось ні. Одногрупники мої не всі вижили. Ми достеменно не знаємо, що там, але добре, що хоч щось залишилося тут. Мрію отримати права й поїхати в деокупований Маріуполь.

UKRAINIAN – AMERICAN MEDIA GROUP, Inc.

Óêðà¿íñüêå ðàä³î 1240AM Online 24/7

З понеділка по п’ятницю з 10 АМ до 11 АМ та з 5 PM до 7 PM

А ми тую червону калину підіймемо, А ми тую славну Україну, розвеселимо!

Новини Полiтика Аналiтика Культура Завжди цiкавi гостi

17

Наш сайт Áóäüìî ðàçîì, âñòàíîâ³òü äîäàòîê! Ñëóõàéòå óêðà¿íñüêå 24/7

5050 North Cumberland Avenue, Suite 18-S, Norridge, IL 60706 www.radiouachicago.com uausamedia@gmail.com Phone: (773) 697 3923

18

Війна

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Вмерла і крапка Владислав Недашківський, Київ «Сурма»

У

ніч на 21 серпня в підмосков’ї вибухнув автомобіль Land Cruiser Prado, який належить олександру дугіну — головному ідеологу рашизму, російського нацизму себто. За кермом автівки перебувала його 29-річна донька дар’я платонова. В салоні мав би бути й сам дугін, але за збігом обставин, його там не було. Уже є кілька версій, хто стоїть за цією вибуховою новиною.

ХТО ТАКИЙ ОЛЕКСАНДР ДУГІН Повну біографію цього «філософа» не складно знайти в тій же Вікіпедії, переповідати її немає сенсу. Але важливо розуміти, що дугін — один із найяскравіших представників євразійства та ідеологів рашизму. Він стоїть біля витоків «Націонал-більшовицької партії», яка навіть на батьківщині — в росії — визнана екстремістською. У своїй книзі «Основи геополітики: Геополітичне майбутнє росії», яка вплинула на російську військову, поліцейську та зовнішньополітичну

еліту, дугін наполягав на тому, що Україна повинна бути анексована російською федерацією. А все тому, що, на його переконання, «Україна як держава не має геополітичного значення, особливого культурного імпорту чи загальнолюдського значення, географічної унікальності, етнічної винятковості». Особливий вплив ця книжка мала на зовнішню політику російського диктатора владіміра путіна, що відчула на собі Україна ще в 2014 році. Концентратом дугінського «вчення» можна вважати майже годинну промову путіна щодо визнання незалежності так званих «Л/ДНР», яку він випустив в ефір 21 лютого — напередодні повномасштабної війни. «Вбивати, вбивати і вбивати, більше жодних розмов не має бути, я як професор так вважаю», — це одна із заяв олександра дугіна. дугін свято вірить у те, що росіяни — богообраний народ з великою місією, а українців не існує. «Професор» пов’язаний з гру — головним розвідувальним управлінням російської федерації. Саме ця структура стоїть, зокрема, за отруєнням Сергія і Юлії Скрипалів у Великій Британії в березні 2018 року.

АГЕНСТВО З ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

ARMADA SOLUTIONS

Н А Р О Б ОТ У ПОТРІБНІ: медичні працівники, бухгалтери, страхові агенти, інженери, оператори i програмiсти CNC. ШУКАЄМО РОБОТУ ВІДНОСНО ВАШИХ ПОБАЖАНЬ ТА ВАШОЇ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

Наш телефон 630-345-0342 (Ольга), або info@armadasolutionsinc.com

Донька дугіна дар’я не далеко пішла від свого татуся — яблучко від яблуньки, як то кажуть. Вона була звичайнісінькою пропагандисткою дрібного калібру, до тієї ж симоньян чи скабєєвої їй треба було ще рости й рости. Але це не заважало їй виступати в пропагандистських програмах на російському телебаченні та вкладати зазомбованим співвітчизникам ідеї свого татка. Наприклад, про Бучу — страшну трагедію, яку вчинили російські окупанти, у мирному передмісті Києва — дар’я платонова (дугіна) казала, що це американська вигадка. Місто, мовляв, вибрали, бо воно співзвучне з англійським словом «м’ясник» (butcher) — так «легенда», за словами платнової, краще запам’яталася. В Україні, стверджувала донька дугіна, росіяни воюють не з народом і ЗСУ, а з нацистами. Захисники Азовсталі, які ціною власних життів обороняли багатостраждальний Маріуполь, в уявлені дар’ї були «смертю», а росіяни несли людям «життя». Коротше, дугін виховав гідну собі спадкоємицю. ХТО ВБИВ ДОНЬКУ ДУГІНА Росіяни одразу ж заявили, що за цим стоять українці. Візитку Яроша на місці події не знайшли, але вже на другий день знайшли агентку, яка, по версії російської сторони, все зробила. Нею нібито є громадянка України Наталія Вовк, яка, по версії рф, 23 липня разом із дочкою Софією Шабан в’їхала на територію росії. Пані Вовк нібито є військовослужбовицею Національної гвардії України, а саме полку «Азов». Хоча в «Азові» вже заявили, що вона до них жодного стосунку не має. Після ліквідації платонової Наталія Вовк виїхала до Естонії. Утім, правдоподібніша версія, що її прибрали свої ж. Мітили, правда, в самого дугіна, але щось пішло не так. дугін з донькою поверталися з фестивалю «Традиція», куди вони були запрошені в якості поважних гостей. Їхній Land Cruiser увесь час перебував на охороняємій стоянці, тобто будьхто отримати доступ до машини не міг. Першочерговою версією події був вибух газового балону, але зараз уже йдеться про саморобний вибуховий пристрій. Закласти його на охороняємій стоянці дуже просто, якщо мати «корочку» фсб чи гру. Річ у тім, що в кремлі дугіним дуже незадоволені. По-перше, його уявлення про українців виявилися химерою, яка одразу розвіялася після початку повномасштабної війни. По-друге, його маячня, яку він озвучує на всіх можливих майданчиках, псує стосунки росії навіть із Казахстаном і Білоруссю. Окрім того, путін шукає способи,

як закінчити війну без особливих репутаційних втрат серед народу, а заклики до геноциду цьому явно не допомагають. Інформаційне поле в росії зачищається. Заглох тікток-воїн рамзан кадиров, дмітрій мєдвєдєв видаляє зі свого телеграму дописи про «судний день», тема ядерних ударів по Києву, Лондону, Вашингтону чи країнах Балтії вже якось не обсмоктується на раша-ТВ, а «візьмемо Київ за три дні» змінилося на «ми воюємо з НАТО, тому так складно». У кремлі немає жалості, там завжди прибирають пішаків, які йому більше не потрібні. Утім, не так важливо, яка з версій правдива, важливо, що однією пропагандисткою рашизму стало менше, а ідеолог війни на власній шкурі може відчути, що таке війна та які наслідки вона має. Відповідальність за ліквідацію платонової узяла на себе Національна республіканська армія, яка складається з російських активістів, військових і політиків — така собі партизанська організація. «Наша мета — зупинити знищення росії та її сусідів, припинити діяльність купки кремлівських ділків, які присмокталися до багатств нашого народу та вчиняють сьогодні злочини всередині країни та за її межами», — ідеться в їхній заяві від 21 серпня. Хоча росія продовжує наполягати, що доньку дугіна ліквідувала Україна руками Наталії Вовк. МИ ЩЕ НІЧОГО НЕ ПОЧИНАЛИ Мальована лібералка ксенія собчак, яка все пнеться в «хороших рускіх», у своєму телеграм-каналі написала: «Нажахана історією з донькою дугіна <...> діти-то тут до чого?». Діти українців, які вмирають, стають каліками, сиротами завдяки таким дугіним, російську лібералку ксюшу не цікавлять, а смерть пропагандистки чомусь викликає у неї жах. маргарита симоньян тричі написала «Центри ухвалення рішень», а згодом і запостила адресу будівлі СБУ в Києві, мовляв, треба там усе знищити «аж до підвалів». Пропагандисти закликали навіть зібрати Радбез ООН через «терористичну діяльність київського бандерівського режиму на території росії». Інші «хороші рускіє», такі як Юлія Латиніна, Михайло Ходорковський, теж писали в соцмережах про «трагедію» і як вони шоковані. Посил зрозумілий — погані українці вбили нещасну дівчинку. А ми ж іще нічого навіть не починали. Це все бумеранг. Він неодмінно повертається до тих, хто його запускає. дугін, який закликав убивати українців і їхніх дітей, тепер особисто знає як це, коли твою дитину вбивають.

24.08.2022 — № 11

Реклама

ШКОЛА УКРАЇНОЗНАВСТВА ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТУСА

ЗАПРОШУЄМО НА РЕЄСТРАЦІЮ НА 2022-2023 НАВЧАЛЬНИЙ РІК Українська мова Українська література Історія Культура Релігія

Запрошуємо дітей віком від передшкілля до 10 кл. Навчання відбувається по суботах з 9.00 До 13.00 В приміщені школи святого о.Миклая

Реєстрація на вебсайті www.Ridnachicago.Org 2220 W. Rice st., Chicago, il 60622

19

20

Духовність / Політика

Савва Дубатовк, Калуш «Сурма»

ЗМІЦНЮЙМОСЯ У ВІРІ! ПЛЕКАЙМО УКРАЇНУ!

У

країнський козак — це передусім гармонійно розвинена людина. Тому всі сили душі козака повинні бути у гармонії. Душа людини складається зі взаємодії трьох сил за образом і подобою Святої Трійці. Так само, як Отець — Бог, Син — Бог і Святий Дух — Бог, але не три боги, а Єдиний Бог у Трійці поклоняємий. Так і душа людини складається з розуму, почуттів і волі. Звичайно, важко уявити собі козака без хреста, таких у народі називали безбожниками, які руйнували наші церкви і служили сатанинській владі. Тому саме через хрест козак отримує непереможний духовний настрій. Запитаймо кожен себе, чому ми засмучуємося? Тому що душа втрачає триєдине єднання. А як налаштовуватися навчає великий учитель християнства святитель Іван Златоуст: ми хрестимось во ім’я Отця, щоб освятити, настроїти розум; во ім’я Сина, щоб освятити, налаштувати почуття; і во ім’я Святого Духа, щоб укріпити, зміцнити й освятити волю. І коли кажемо при поклоні «Амінь», що в перекладі означає — «істина», то цим ми свідчимо, що Бог є істина, і що за образом і подобою Бога ми в душі стаємо єдині з Богом, і те, що ми думаємо, те і відчуваємо, те й робимо. Тоді ми зміцнені, і нас ніщо не здолає. А чому ми засмучуємося? Тому що думаємо одне, відчуваємо інше, а робимо третє. І тому немає миру і щастя в нашому серці. Щоб налаштувати свою душу, необхідно розвивати все гармонійно. Бо якщо ми вдамося лише до теорії, то без практики їй гріш ціна. Тому потрібно прийняти Божі слова, як зерно, яке укоренилося б у серці, тобто, щоб це слово було живе, тоді воно принесе плід у добрих ділах. Господь наш Ісус Христос учить, що одне зерно впало при дорозі, і птахи його поклювали. Друге впало на місця каменисті, де небагато було землі, бо земля була неглибока, коли ж зійшло сонце — зів’яло, і оскільки не мало кореня, засохло. Третє впало в терни і заглушило його. Інше ж упало на добру землю і дало плід: одне в стократ, друге в шістдесят, а інше в тридцять разів. Господь Ісус Христос пояснив своїм учням значення цієї притчі: до кожного, хто слухає слово про Царство Боже і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його — це те, що посіяне при дорозі. А посіяне на каменистих міс-

surma.com.ua

Козацький Дух цях означає того, хто слухає слово і зразу ж радісно приймає його, але не має кореня в собі, будучи нестійким; коли ж настає скрута або гоніння через слово це, відразу спокушається. А посіяне між тернями — це той, хто слухає слово, і воно буває безплідним. Посіяне ж у добру землю — це той, хто слухає слово, і розуміє, і приносить плід, і творить: один у стократ, другий в шістдесят, третій у тридцять разів (Лука 13, 4-23). Передусім, щоб правильно діяти, треба мати правильний світогляд. Багато з нас відхрещуються від комуністичної моралі, а на ділі є послідовниками цього безбожного вчення. На-

ного, того, що згниє? Всі філософи, що жили до Сократа, шукали сенсу буття в земному, і не знаходили. Як би гарно вони не називали свої теорії, і якими б «мудрими» словами вони не прикривались, будь-то евдемонізм чи утилітаризм, все зводиться до егоїзму, і по суті цей стан відзначив Епікур — будемо їсти, пити і веселитись, бо скоро всі помремо. Ми бачимо, що розумного сенсу, вартого людини, тут немає. І звідси робимо висновок: якщо немає достойного сенсу життя, то й розуму тут немає, тобто ти вже не людина, а тварина, і живеш тільки заради того, щоб задовольнити звірині інстинкти.

приклад, комуністи твердили, що буття визначає свідомість. Тепер скажіть у душі, кожен сам собі, чи маємо ми ту свідомість, щоб визначила і змінила наше буття? Хіба той козак, що підлаштовується і влаштовується, як би йому зручніше прожити? У кожного в душі повинно бути те Боже зерно, яке коли проросте і заколоситься, то змінює навколо себе весь світ. Але щоб воно проросло, нам необхідно підготувати землю нашої душі. Відганяти злих птахів, які не дають нам зрозуміти слово Боже, діставати з землі каміння — це наші приземлені міркування, які пристосовуються до будь-яких умов, аби лише нас не чіпали. Також потрібно виполювати наш бур’ян — це ті земні турботи про тіло та спокуси, які занедбують духовне і заглушають голос совісті, й тоді людина не має мужності та сили жити для вічного, а думає лише за тимчасове і зраджує всьому святому, що є в житті. Щоб почати говорити про Боже, треба спочатку зрозуміти, хто ми є — люди чи тварини. Ми знаємо, що людина відрізняється від тварини розумом, але у звірів також присутній розум. Тому треба не забувати, що людська свідомість повинна бути вища за звірині інстинкти. А свідомість базується на сенсі буття. Задаймося питанням — чи є сенс жити, щоб згнити, тобто жити заради матеріаль-

Треба пам’ятати, що тільки тоді ми люди, якщо в нашому житті є сенс, який не згниє, тобто духовний. Хіба можливо без душі і вічного життя пояснити, заради чого треба бути добрим, чесним і справедливим. А істинний козак — це є лицар, який у душі ці чесноти ставить вище самого життя. І, як ми знаємо з історії, справжній козак був готовий віддати життя за Христа Бога, Україну і побратима, бо щиро вірив, що після земного життя, є життя вічне. Хіба може бути те щастя, що не сьогодні-завтра згниє? І хіба ти можеш бути щасливим, якщо в тебе є всі блага, але ти не можеш розділити їх з тими, кого любиш? І тільки Христос, і ніхто інший, показав, що є Вища Любов і Щастя. Заради нас Він страждав на Хресті. За наші гріхи пролив кров. І в третій день Христос воскрес і нас навчав, що якщо ми віримо в нього і любимо Бога та ближнього, то маємо надію, що Ісус Христос воскресить усіх тих, хто дорогі для нашого серця, і без кого ми не можемо бути щасливі. І він же обіцяв, що ми будемо з Богом і з ними во віки віків. Ось цей світогляд і є тим каменем, на якому треба будувати дім душі. Тоді ніяка сила не буде в змозі похитнути нас. Бо тільки во ім’я Одного Отця Небесного ми можемо називатися братами. А якщо в когось отець — Пе-

№ 11 — 24.08.2022 рун, в іншого — Будда, тоді які ми брати? Деякі кажуть, що це все один Бог, тільки по-різному називається. А я відповім, що хто свого батька не знає і за честь його не стоїть, той не є рідним, а скоріше пасинок. Як можна Христа зрівняти з Перуном? Христос заради всіх людей кров пролив, а Перунові навпаки давали пити кров людську. В буддизмі перевтілення обіцяє, що я буду в іншому житті вже не я, і мама буде не моя, а хтось чи щось інше. Так вибачте, навіщо мені це життя без рідної мами, через яку я з’явився на цей світ. Тільки той, хто не шанує свою матір, може в це вірити. Отже, ми повинні зрозуміти і пам’ятати, яких батьків ми діти і як нам далі жити. А для цього потрібно гармонійно поєднати во ім’я Святої Трійці наш розум, почуття і волю. Потрібно визнати, що гріх, який є тління і смерть, затьмарює нашу свідомість. А батько гріха — сатана. Це кожен може перевірити на собі. Як у нас деколи буває: щось на нас найшло і ми обурилися і найближчим і рідним людям сказали такі образливі слова, що коли отямилися, то жахнулися, як наш язик міг таке вимовити. І хоча більшість психологів відкидають існування злих духів, їм від того не легше. Вони придумали цей стан називати — idees fixes — тобто погана думка, яка в свідомості людини виникає без будьякого пояснення й існує проти її волі. Але визначити це — не означає зцілити. А хіба той козак, що не може володіти собою? Тому краще визнати, що є зла сила, яка наштовхує нас на зло і краде спокій і мир в нашому серці, як це і пояснив Господь Ісус Христос в притчі, що це і є лукавий, який краде зерно правди і всією до душі злі терня. Тому, насамперед, як сказав учень Христа апостол Павло: «Наша битва не проти плоті і крові, а проти духів злоби піднебесних...» (Еф. 6.12). А зброя наша, за словом Господа нашого Ісуса Христа, — це піст і молитва, а перед усім — віра. Чому ми не можемо вигнати злого духа — «через невірство ваше, — вчить Господь, — цей же рід лукавий виганяється тільки постом і молитвою» (Мф. 17, 20-21). А що таке стояти на посту? Це означає нікого чужого не пропустити і нічого, що тобі довірили зберігати, не віддавати. Що ми за будь-яких обставин повинні зберігати, — це спокій і розсудливість. Що не повинні в душу пускати — це неправедний гнів, роздратування й інші нечисті думки, які від лукавого. У православних християн, крім багатоденних постів, є два дні в тижні, коли ми постимо. Це середа — в пам’ять того, що в середу Іуда за гроші зрадив Христа, і ми постимо, щоб ніяке земне задоволення не сприяло для зради всього святого, що є в козака. Також п’ятниця — день страждань і

Духовність / Політика

24.08.2022 — № 11 розп’яття Ісуса Христа. Ми стримуємо себе від земної насолоди, щоб приєднатися хоч трохи до страждання Того, Хто пролив за нас кров. І якщо ми навчимося стримувати і відмовлятися хоча б у малому, то тоді і в більш важливому, наприклад, віддати життя, аби не зрадити, ми будемо мати стійкість. І, звичайно, головна зброя козака супроти лукавого, — це молитва. Не було жодного дня, жодного діла, щоб козаки починали без молитви. І хто хоча би раз відігнав злі, лукаві думки молитвою, той розуміє, що ця перемога важливіша за всі земні досягнення. Бо без миру в душі немає щастя. А гріх — це є смертельний бруд, яким нечиста сила смітить в нашій світлиці. І хоча деколи його і не видно, бо вікна не миті, але в такій хаті дихати важко. А чого ми не бачимо гріхів, бо не знаємо заповідей християнських і не помічаємо, як їх порушуємо. Часто в козаків запитую, чи знають вони заповіді Божі, і що чую у відповідь: «Я ж не грішу, бо не вбив, не вкрав, не блудив» та інше. Доводиться пояснювати, що ці 10 заповідей, які вони згадують, Бог дав єврейському народу ще до народження Христа. Господь наш Ісус Христос їх не скасував, але возвисив до небесних, янгольських висот. Наприклад, Ісус Христос вчить: сказано древнім — не убий. А Я вам кажу, кожен хто даремно гнівається на ближнього, вже порушив цю заповідь. Сказано древнім — не чини перелюбу, а Я вам кажу — кожен, хто подивиться з хіттю, вже вчинив перелюб в серці своєму. У Старому Завіті було око за око і зуб за зуб, а у Новому Завіті Христос навчає, як зло можна перемогти добром. Святі отці пояснили, як цього досягти. Для цього потрібно пройти три сходинки: 1) раб Божий, 2) слуга Божий, 3) дитя Боже. Раб — це той, хто не грішить зі страху перед покаранням, слуга не грішить, бо сподівається на платню, і тільки дитя не грішить, бо любить Отця Небесного і не хоче Його засмутити! Перші два належать більше до Старого Завіту, а третя до Нового, бо тільки від Христа люди дізналися, що Бог для нас — то Батько, а до цього Бога більше боялися, ніж любили, бо серце їхнє було зачерствіле! А Євангеліє, тобто Новий Завіт Ісуса Христа, взиває більше до совісті, а не до страху через покарання! Тому кожен із козаків повинен старатися досягти третьої ступені! Щоб зрозуміти, як це зробити, наведу приклад з нашого повсякденного життя. Нас хтось, скажу по-простому, «дістав». Всередині все закипіло, але ми знаємо, що головна наша боротьба не з людиною, а з тим рогатим, що ховається за її плечима, і якщо ми, не дай Бог, піддамося гніву, то будемо вже раби лукавого. Тому кожен козак

повинен знати, як в цьому випадку воювати. Господь наш Ісус Христос вчить: Іменем Моїм бісів проганяйте. А для цього є гостра, як шабля, молитва Ісусова, яка перемагає будьяке зло: Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас грішних! Коли починаєш подумки так молитися, то не тільки сам заспокоюєшся, але і від того, хто тебе «дістав», відганяєш злого духа і людина відновлює в собі душевний лад. На першій сходинці ми той гнів, що проник в нашу душу, виганяємо молитвою Ісусовою, а на другій — слуга Божий старається не впустити зла до свого серця, бо не хоче втратити нагороди — а це не тільки Царство Небесне, це мир, радість і праведність, яку людині дає Дух Святий за добрі діла! І тільки на третій сходинці дитя Боже змінює навколо себе світ! Дитя Боже уподоблюється Сину Божому Ісусу Христу і бере гріх на себе. Тобто, коли хтось кричить і біснується, то дитя Боже думає: це моя вина, бо якби я за цю людину краще молився, то вона б не піддалася впливу лукавого! А якраз це є найсильніша зброя від сатани! Бо як диявол одного разу зізнався монаху пустельнику: «Ти постиш — я нічого не їм, ти молишся і мало спиш — а я ніколи не сплю, а от одне, чим ти мене перемагаєш, це тим, що звинувачуєш себе у всіх гріхах світу і просиш за всіх — а я ніколи не вважаю себе винним і ніколи не покаюсь». Тим козаки і відрізнялися від інших, що для них не було чужої біди, а всяке людське горе вони сприймали, як своє! І де молитвою, а де шаблею ставали на захист свого народу. І це ніяк не суперечить Євангелію, бо, як сказав Ісус Христос: «Нема більшої любові, як хто душу свою покладе за побратимів своїх!» Православна віра так вчить: свого ворога люби і перемагай зло молитвою та прощенням, бо хто з нас без гріха. Ворога твоєї Вітчизни гони. А ворога Божого ненавидь. Ми не закликаємо когось вбивати і не збираємося нав’язувати комусь свої переконання, але якщо хтось буде зневажати наші святині й ображати нас — українців, то справжній козак мовчати не буде. А як козаки у всі віки ставилися до тих, хто зневажав Бога, нашу віру, і наші традиції? Хто забув, нехай перечитає «Тараса Бульбу» Гоголя. А головне для козака — це знати свою віру, а для цього читати Євангеліє і жити та вмирати, як усі славні козаки, отамани і гетьмани наші! А щоб не боятися смерті, треба в душу свою прийняти Христа через Причастя Його Святого Тіла і Крові, але для цього потрібно приготувати душу свою, через виконання заповідей Християнських. «Хто любить Мене, — говорить Христос, — той заповіді Мої буде виконувати». Тому що в більшості випадків, як сказано в Святому

Писанні, ці люди устами своїми Мене шанують, а серце їхнє далеко від Мене. Тому, якщо слово Боже через молитву проникне в наше серце, тоді зміцніє наша воля і ми, з Божою допомогою, зможемо не тільки побачити шлях до істини, але і знайти сили, щоб по ньому йти. Тепер розглянемо волю людини. В сучасній науці є два вчення: детермінізм та ідетермінізм. Детерміністи вчать, що у людини немає вільної волі, що у кожному вчинку людина керується тільки зовнішніми причинами. За їхнім вченням, людина діє під впливом тільки тих мотивів, які від неї не залежать, і підкорюються зазвичай тому, який в цей момент сильніше за інших впливає на неї. Тобто буття визначає свідомість. А ідетерміністи вчать, що людина повністю вільна в своїх діях і вона може робити все те, що вона захоче, незалежно від зовнішнього впливу. І перше, і друге — це крайність, яка ні до чого доброго не приведе. І от саме в християнстві золота середина. Так, дійсно, людині Бог дарував свободу волі, але з того часу, як людина відвернулася від Бога і послухалася змія, то до зла вона має нахил сильніший, і тільки через Хрест Христос звільнив людство від лукавого. І коли людина очищує з Божою допомогою свій розум через світогляд, який відкрив нам Христос, і приймає

* * * * * *

21

в душу благодатну силу, що освячує її почуття, тоді вона стає спроможна жити в святості, щоб підготуватися до вічного життя. Така взаємодія волі людської і Божої сили називається синергія. А без Божого просвітлення, як казали древні римляни: «errare humanum est» — людина по своїй природі схильна помилятися. Зробимо висновки: 1. Щоб бути справжнім козаком, необхідно навчатись володіти собою і бути гармонійно розвиненим.

2. Для цього необхідно мати правдивий світогляд, який збудований на фундаменті православної віри.

3. Навчатись заповідям Християнським, щоб сповідати свої гріхи і бути готовим через піст і молитву противитися лукавому і підготувати свою душу до прийняття через Причастя Тіла і Крові Самого Христа, Спасителя душ наших, і тоді не страшні будуть ніякі біди, навіть сама смерть відступить від мужнього воїна, тому що її немає, а є життя вічне — де нас чекає зустріч з усіма вірними захисниками нашої України, і нехай поможе нам Бог бути достойними стати поруч з ними! Бо на це і Христос родився, щоб люд з Богом примирився! Автор: Савва Дубатовк — військовий капелан, ієромонах.

Пропонуємо широкий асортимент книг українською мовою у США, а саме: Õóäîæíÿ ëiòåðàòóðà äëÿ äîðîñëèõ òà äiòåé; Ìóçè÷íà ëiòåðàòóðà äëÿ äîðîñëèõ òà äiòåé; Ðåëiãiéíà ëiòåðàòóðà äëÿ äîðîñëèõ òà äiòåé; Ïiäðó÷íèêè , ïðîïèñè, çîøèòè â êîñó ëiíiéêó; Íàóêîâà ëiòåðàòóðà: áiçíåñ êíèãè, ìîòèâàöiéíi êíèãè, ïñèõîëîãiÿ òà ôiëîñîôiÿ; ²ñòîðiÿ Óêðà¿íè òà ñâiòîâà iñòîðiÿ; Ви можете знайти нас у Facebook & Instagram під назвою @Ukrainian_Best_Books Також ви можете придбати наші книги у нашій онлайн-крамниці www.etsy.com/shop/UkrainianBestBooks Або завітати до нашої книгарні що за адресою у Schaumburg, IL, 60193 попередньо зателефонувавши за номером

773-510-1959 Онлайн-крамниця Завітати тут

22

UA-USA / Культура

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Українська КНИГА Andriy Chaley, Чикаго «Сурма»

«ТОРЕАДОРИ З ВАСЮКІВКИ» Всеволод Нестайко. Гумористична повість.

«ЯК ЧЕРЧИЛЛЬ ВРЯТУВАВ ЦИВІЛІЗАЦІЮ» Епічна історія тринадцяти років, які ледь не знищили цивілізований світ. Джон Гарт. Переклад з англ. Я. Губарев.

дальній формі та, фактично, є щоденником пережитого нею від початку хвороби і до кінця лікування. Ольга Купріян та Яніна Соколова написали повість, в основі якої лежать власні пережиті події, які у тексті тісно переплітаються з художніми вимислами. Це оповідь зі щасливим фіналом, сповнена чесних емоцій та фізичних переживань. Героїня ділиться тим, як поступово змінювався її фізичний і зовнішній стан та про ті потрясіння, які спіткали її на шляху в складний період. «Я, Ніна» — це книжка про любов, віру та силу, яка рухає скелі і доводить, що життя варте того, щоб за нього боротися. «Це буде найчуттєвіша історія, яку ви коли-небудь читали. Не шукайте збігів із моїм життям. Їх там обмаль, проте я впевнена, що після ка, відомого всьому світу українського цієї книжки ви станете іншими, бо «Я, поета. Збірка містить поетичні твори Ніна» зробить ваше життя таким, за 1837—1861 рр; — вірші, поеми, бала- яке варто боротися», — ділиться спіди, пройняті гострими соціальними вавторка Яніна Соколова. мотивами, та ліричні поезії.

*Культовий твір, який увійшов до переліку золотої класики української літератури. Свого часу повість «Тореадори з Васюківки» була включена до обов’язкової шкільної програми. Книга відзначена у «Почесному списку Андерсена» і перекладена двадцятьма мовами. Завдяки чудовому *Книжка присвячена одному з по- вмінню автора створювати гуморисворотних моментів у новітній історії тичні історії серія веселих оповідань людства — претензіям Гітлера на сві- часом доводить читачів до нестритове панування і тій ролі, яку відіграв много сміху. Вінстон Черчилль у тому, щоб тоді Книга Всеволода Нестайка «Торевберегти від катастрофи свій острів адори з Васюківки» хоч і створювалана західному краю Європи і людство ся з розрахунком на дитячу та юнацьв цілому. ку аудиторію, але будь-яка доросла «Я, НІНА. Автор подає діяльність Черчилля людина, ознайомившись зі змістом ТЕПЕР Я НІЧОГО НЕ БОЮСЯ» на тлі широкої панорами подій, від пригодницьких історій, прийде у заЯніна Соколова, Ольга Купріян. Норвегії до Африки, від Лондона до хват і зарядиться відмінним настроєм. Мотиваційна література. Сталінграда. *«Я, Ніна» — це історія про життя Однак головне, що намагається журналістки Ніни написана у сповіосягнути він: які риси характеру, які національні особливості, які життєві обставини дали одній людині змогу зробити ті кроки, життєві та політичні, які виявилися шляхом до порятунку цивілізації від гіркої долі самовинищення і варварства?

«КОБЗАР» Збірка поетичних творів. Тарас Григорович Шевченко. * «Кобзар» — збірка віршованих творів Тараса Григоровича Шевченка (1814-1861), видатного поета і художника. Видання присвячене 200-річчю від дня народження Тараса Шевчен-

КРИЛАТІ ВИСЛОВИ: Про розум Через одне слово людину часто можуть вважати мудрою, і так само лише одне слово змусить вважати її нерозумною. Нам треба бути дуже обережними, коли щось кажемо. Конфуцій Про мову А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди. Т. Г. Шевченко Про життя Життя нічого не дарує без тяжких праць і хвилювань. Горацій Власні В житті головне не стати на вершину, а стояти на ній.

A. Chaley Автор: Andriy Chaley — засновник та власник української книгарні у США.

24.08.2022 — № 11

Реклама

23

• Frameless Showers • Framed & Sliding Glass Enclosures • Reverse Painted Glass Kitchen Backsplashes • Glass Enclosed Wine Cellars • Glass Railings • Mirrors & Glass Designs

Art Stass, Inc. 1024 North Ave Des Plaines, 60016 Phone: 847-341-2777 Fax: 847-635-1573 www.artstass.com

24

UA-USA / Історія

Марія Климчак, Чикаго «Сурма»

З

адокументована історія в Українському Національному архіві-музеї у Чикаго є потужним джерелом незламного оптимізму, адже творча, будівнича енергія емігрантів була і залишається прикладом служіння Україні. Ще на початку ХХ століття емігранти представляли Україну на території Америки, яка надала їм притулок. Під час своїх парадів та акцій протесту проти окупаційних режимів в Україні, словом і ділом промовляли до світу, як народ, як нація, яка прагне до волі. На плечі теперішнього покоління діаспорян покладені схожі завдання — росія продовжує свою окупаційну політику, зазіхаючи на чужі землі, вбиваючи українських воїнів, окупувала Крим і частину Донбасу, розпочала повномасштабну війну. Наші заяви американський уряд сприймає набагато швидше, знаючи, що підтримувати свій народ для української громади — свята справа. Тому, якщо на перший погляд участь у зібраннях чи мітингах, які відбуваються в США, у містах компактного прооживання українців видаються скептикам краплею в морі, то «розкопки» доказують зворотнє — ті краплі спричиняли бурі, про які писала американська преса. У контексті сьогодення і російської агресії, зверну вашу увагу на події, які мали місце у Чикагській діаспорній історії. Чому 24 серпня обрано святом Незалежності в Україні? Так склалися зорі, матеріалізувавши в Україні думки, посіяні українцями в Чикаго під час святкування Великого Українського Дня, у неділю 24 серпня 1952 року. За підрахунками репортерів з Chicago Tribune, понад 10 тисяч українців взяли участь у цьому святі єдності усіх хвиль еміграції. Мер міста Мартін Кеннелі видав прокламацію, проголосивши 24 серпня 1952 року — Українським днем у Чикаго! Про це заздалегідь було повідомлено в

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Українці міста Чикаго передбачили день відновлення української Незалежності 24 серпня 1952 року американській пресі із запрошенням до участі у низці імпрез. Основна частина програми присвячувалася політичним справам. Тому Український день перетворився у могутню маніфестацію українців і американців «проти московсько-більшовицького народовбивства, проти московського імперіалізму та за визволення всіх поневолених народів» — писала «Свобода» (ч. 229, 1952). Відбулася ця подія у великому парку Рівервю. Очолив організаційний комітет адвокат Іван Смук. Під час відкриття він наголосив на винятковості, яка відрізняється від схожих днів інших етнічних громад тим, «що ми мусимо протестувати проти поневолення українського народу та домагатися волі для України». Головним промовцем був сенатор-республіканець Еверетт МекКінлі Дирксен. Він заявив: «Чомусь прагнення до свободи великого 45 мільйонового українського народу часто залишається забутим. Україна має право на власне державне життя!» Серед гостей був конгресмен Тімоті Шіген. Його меседж адресувався конгресові США, що мав би розслідувати справу голодомору і народовбивства в Україні, при цьому згадав жертв трагедії у Вінниці. Кандидат у конгресмени Роберт Сігріст засудив тиранію москви над Україною і Білоруссю. Адвокат Михайло Пізнак звернувся до американців з осудом їхньої політики спостерігача, оскільки, за його словами, ще перед Другою світовою війною, український політичний світ у США намагався вплинути на рішення президента Рузвельта, який «став на шлях визнання СРСР і нав’язання дипломатичних відносин. Треба було аж 20 років, щоб американці переконалися у правдивості тодішніх пересторог українців». Звичайно був і великий концерт, бо талантів українцям не позичати. Найбільше захопив репортера газе-

ти Chicago Sun Times танець «гопак» у виконанні Марусі Гаврилюк та Яра Цепинського. Публіка захоплено слухала оперну діву — Лілію Опихану, співаків Емілію Плешкевич та Василя Мельничина, хори «Сурма» та «СУМА». «Всім виконавцям точок мистецької частини — подяка за безкоштовний труд».

Chicago Tribune, що видавалася двомільйонним тиражем, рясніла заголовками — «Учасники Українського Дня заповідають боротьбу за волю». Над проектом реалізації Українського Дня два роки працював інж. Степан Куропась, батько відомого історика Мирона Куропася. Він був головою окружної управи Українського Народного Союзу. Організаційний комітет складався з 70-ти осіб. Підприємець Іван Дужанський відіграв велику роль у справі ознайомлення американських політиків українсь ким питанням. Він, народжений у Сколе на Бойківщині у 1905 році, став радником сенатора Еверета М. Дірксена та близьким приятелем президента США Дв. Айзенгавера. Очолювана ним Ліга американців Українського походження у 1952-му провела збірку на Народний фонд, зібравши $17 000 ( дев’яту частину усієї американської збірки покривала громада

з Чикаго). «Американський Нарід вважає Україну за свого природнього союзника в евантуальній розправі з більшовиками», — говорив Іван Дужанський.

Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому; Чорне море ще всміхнеться, дід Дніпро зрадіє, Ще у нашій Україні доленька наспіє. Душу й тіло ми положим за нашу свободу, І покажем, що ми, браття, козацького роду. Наш славень почули і підхопили в Україні, щоб того ж дня, 24 серпня, через 39 років, заспівати його у Києві, столиці України.

24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховної Ради України прийнято Постанову та Акт проголошення незалежності України, держави з неподільною та недоторканою територією, на якій чинними є тільки власні Конституція, закони та постанови уряду. УКРАЇНА НА ВИСТАВЦІ «СТОЛІТТЯ ПРОГРЕСУ». ЧИКАГО, 1933 Р. «Шикаговська Вистава мала щось такого, чого не мала жодна попередня Вистава в світі: Павільон України!» — писала місцева преса 28 травня 1933 року. Про цю подію ми з радістю розповідаємо у нашому музеї тисячам відвідувачів із багатьох країн світу! Запрошую Вас у мандрівку в минуле Українського Чикаго! На офіційному прапорі Чикаго, на білій смузі зображено чотири червоні шестикутні зірки. Кожна з них розповідає про найвидатнішу подію в історії міста. Четверта зірка приcвя-

UA-USA / Історія

24.08.2022 — № 11

чується виставці «Століття прогресу» (1933), яка принесла славу третьому і найбільшому на той час містові світу. Свою вагому лепту у його розбудову та процвітання внесла українська громада. Друзі мої! Ви подивовані фантастичним довкіллям! У стилі козацького барокко, художниками, які розписували катедру св. о Миколая в Чикаго — отцем Глібом Верховським та Теодором Катамаєм, розписано павільйон. Головні символи — синьо-жовтий прапор, тризуб, герби українських земель підкреслювали, що нащадки пам’ятають про своє коріння.

27 травня 1933 року відкрито головну браму виставки «Століття прогресу» . Під гуркіт гармат і звуки сурм відбувся величавий парад націй. «Світу набридли недуги Великої депресії, і він зможе побачити щасливе, не надто віддалене майбутнє. Воно обумовлене інноваціями в науці та техніці. Відвідувачі виставки побачать останні чудеса в залізничному транспорті, автомобільній промисловості, архітектурі», — йшлося у програмі міжнародної виставки «Століття прогресу». Можете уявити, що для того, щоб оглянути усю виставку, людині необхідно було об’їхати половину земної

кулі! Лише на трихвилинне ознайомлення з кожним павільйоном необхідний 81 день. Загалом їх нараховувалося 51. Виставка, відкрита у час великої депресії, вистояла і не збанкрутувала. «Шикаговська Вистава мала щось такого, чого не мала жодна попередня Вистава в світі: Павільон України!». Український павільйон було відкрито в суботу 28 травня 1933 року. «Те місце пречудне, найкраще у Чикаго, може навіть в Америці. Там зібралися усі чари, знання, царства духа і техніки» — так писали українські газети. Мало кому сьогодні відомо, що освітлення цієї, на той час гігантської виставки, здійснювалося за допомогою променя небесного світила Арктурус — головної зірки сузір’я Волопаса, яке розташоване на відстані майже 37 світлових років від Сонця. Чотири обсерваторії в Чикаго працювали над тим, щоби першою іскорку Арктуруса поставити на службу Людині. І ось ми з вами на українському подвір’ї у далекому 1933 році, а саме 24 вересня, коли у Чикаго було проголошено тиждень української гостинності. Тоді на бенкет, влаштований товариством українського демократичного клубу, прибуло понад 200 гостей. Іллінойс став дев’ятим штатом Америки, який за підтримки переважної більшості голосів, заявив про скасування прогібіції на алкоголь. (Спрінгфілд, Ілліной, 10 липня 1933 року!) Тож вітали гостей хлібом-сіллю. Серед присутніх був голова комітету національних громад пан Страйксменс. Бельгієць за походженням, він відіграв велику роль у тому, що українці мали право на участь у цій виставці і внесли свій український шарм у цю подію. Особисто мер міста Едвард Келлі передав вітання через свого представника, зазначивши що «духом він є з українцями» та подякував за любов до Чикаго. Також гостями був відомий алдерман Сотон та інші представники міської влади. Цікава історія його побудови, адже щоб стати учасником, чиказька громада доклала титанічних зусиль. Організатром і промотором ідеї став др. Мирослав Сіменович, перший президент Українського Національного Музею в Чикаго. Він, у 1932 році, очолив українську корпорацію світової виставки. Беручи до уваги те, що сама виставка мала міжнародне значення, її успіху сприяли саме лідери нашої громади у Чикаго. Вони заснували Українську виставкову корпорацію, що об’єднала національні організації Чикаго. Перший крок — дозвіл на участь. Вони знали, що їм можуть відмовити, бо допуск надавався лише представникам незалежних держав. Другий крок — прийнято статут, де зазначено, що прибутки мали б

бути призначені на потреби «Рідної Школи» в Старім Краю. Третій крок — cтворення мережі волонтерів виставкового комітету по усіх містах Америки і Канади, зусиллями яких відбулася збірка фінансів. Українці почали готуватися до події за два роки. Зупиняємося біля пожовклої листівки, що друкувалася в тодішніх українських газетах, розсилалася поштою. «Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю!»

— після такого звернення іде розповідь про всесвітню виставку, де, зокрема, підкреслюється: «Всі цивілізовані народи світу беруть участь, Український нарід мусить показати свою національну життєздатність, і це він може осягнути тоді, коли український нарід візьме участь у Всесвітній виставі… Ми хоть народ без власної держави, але Американці трактують нас, як державницький народ… Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не взяли участи». Якщо брати до уваги політичну ситуацію в світі, то на той час — це був справжній героїзм відстоювати права неіснуючої на мапі світу самостійної держави України. І ось Мерією міста

25

Чикаго в 1933 році від 14-го до 20-го серпня було проголошено Український тиждень, а 19 серпня — Український день. Майже 90 років тому очільники української громади заявили світові: «Ми — культурний нарід і не уступім зі шляху борби, доки не здобудемо самостійну і соборну українську державу». Під цими словами — підписи: Мирослав Сіменович, Н. Пікульський, С. Куропась, Ю. Небор, Т. Шпікула, В. Остапчук, М. Кречівська, І. Барабаш, М. Драган, П. Луцьків, В. Ковалик, П. Щербатий, Л. Тягнибік, Е. Команишин, Й. Коцовський, С. Воркун, А. Любас, М. Барабаш, Ю. Маслей, М. Белегай, Т. Дутканич, О. Тарнавський, Н. Цвян, І. Гвоздь, А. Чикало, Н. Гудз, Н. Подвайцятник, Д. Дякун, М. Бек, С. Чижович та інші. Проти планів побудови українського павільйону виступив тодішній посол Радянського Союзу в США Максим Літвінов. Організаційний комітет з побудови українського павільйону дав гідну відсіч послові, розпочавши збірку грошей по усіх країнах, де жили українці. Кошторис будови — $20 000. На цей час це були великі

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 26

26

UA-USA / Історія

ПОЧАТОК / С. 25 кошти. Люди надсилали пожертви від 25 центів до $1. У березні 1933-го скарбничка нараховувала $5 000. Цю суму заплачено будівельній компанії, що втілювала у життя архітектурний проект Української Технічної Школи м. Львова. Оригінали креслень представлені в експозиції. На світлинах усміхнені і щасливі мрійники — вони закладають перший камінь під будову, яка вцілому обійшлася у суму $22 676.19. Тепер уявіть собі, сусідами українського павільйону був палац усіх народів — The Hall of Nations та павільйон розвитку транспортного зв’язку (Transportation Building), головної артерії країни. Тому не звернути увагу на український павільйон, збудований у вигляді бойківського села на березі озера Мічіган, було неможливо! Про те, що український павільйон виділявся своїм етноколоритом зрозуміло й так. Оглянути виставку народного одягу, косівської кераміки, килимарства, моделей ляльок, виробів з дерева і металу, закуплених у ріднім краю Союзом Українок Америки, а також виставку скульптора Олександра Архипенка стояли черги.

surma.com.ua

А далі читаємо спогади учасників: «Раптово здійнявся вітер і густа злива накрила Чикаго саме тоді, коли поруч із українським павільйоном проходила ціла урядова делегація на чолі з президентом США Гербертом Кларком Гувером. Пан Президент заховався від негоди під дашок ганку, прикрашеного гуцульською різьбою, а його свита оглядала виставку картографії, надіслану з Подебрадів...». Газета «Chicago Daily News» помістила велику статтю відомого мистецького критика С. Бульє про неперевершений талант Олександра Архипенка (1887–1964), відомого українського скульптора. В окремому «Будинку Архипенка» розгорнулася його персональна виставка, де було представлено 44 роботи майстра. Саме завдяки йому «український Павільйон на п’ять місяців став важливим осередком культурного життя Чикаго». Для нього були виділені чотири кімнати у правому крилі павільйону. Вкладанням експозиції займалася його учениця панна Ф. Голуа при допомозі самого автора. Під час українського тижня О. Архипенко ввійшов до складу комісії конкурсу «Місс Україна».

Газетні шпальти чикагівських видань рясніли фотографіями української красуні Марії Любас в народному строї та повідомленнями, «що кілька днів Архипенко працював над портретом панни Любас. Відомий мистецький критик С. Бульє порівняв Архипенка зі скульптором світової слави. Солідні чікаські видання помістили критичні оцінки творчості Архипенка. Зокрема у щоденнику Chicago Herald мистецтвознавець Інес Канінгем зауважила, що представлення на світовій виствці творів Архипенка є найважливішою подією». Наступний будинок був музеєм народних ремесел. Голова Союзу Українок Америки Олена Лотоцька оформила кімнату вишивки. Для цього союзянки закупили на суму $2 225 виробів у кооперативі народного мистецтва у Львові. Досліджуючи документи, повідомлення у пресі, раптово знаходиш щось таке, що вирізняє українців серед інших народів: «Бідна українка Агафія Бундзяк, яка працювала кухаркою, розуміючи важливість такої виставки, передала комітетові $100!». Про це з повагою написав священик о. Пристай з парафії у Нью Гейвин, де Агафія була

№ 11 — 24.08.2022

парафіянкою. (Adjusted for inflation, $100.00 in 1933 is equal to $1,917.81 in 2020). Союзянки Союзу Українок Америки, одягнені в національний одяг, вітали гостей. Відомий хореограф Василь Авраменко лобіював будівництво літнього театру та відповідав за концертну програму. Під час українського дня він зібрав 1 000 своїх учнів, а сам затанцював гопак. У Чикаго мешкає його учениця, пані Розалія Дідс, яка у своїх 100 років передала музеєві костюм, в якому танцювала на сцені літнього театру. Також тут виступав духовий оркестр під керівництвом Максима Оленського, відомий український мішаний хор під орудою Юрія Бенецького, музичний театр Мірошниченка, шкільний оркестр Harrison High School, що складався із 95 музикантів під керуванням капітана Івана Барабаша, 200 майстрів вехової ізди школи Якова Бабенка. Понад 400 представників молодіжних організацій з Америки і Канади з’їхалися на свій форум до Чикаго, а Союз Українок Америки провів свою конвенцію, також під час виставки відбулася зустріч українських підприємців Америки.

12 тисяч відвідувачів почули, що Україна є! Для дорослих вхід до українського павільйону коштував 50 центів, для дітей — 25 центів, а для тих, хто приходили у вишиванках — вхід був безкоштовним. Кожна подія по-своєму цікава. Запрошуємо відвідати Український Національний Музей. Унікальність його виставок у тому, що через світлини минулого ми пізнаємо себе, наше коріння, наш український Всесвіт. Відкриваймо разом маловідому українську Америку!

24.08.2022 — № 11

Реклама

27

28

Культура

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

До 75-ліття з дня народження та 50-ліття наукової творчості Сергія Гальченка Лідія Корсун, Нью-Йорк «Сурма»

МАЙСТЕР СЛОВА: ЛЮДИНА, ЩО ВМІСТИЛА В СОБІ ЦІЛИЙ ІНСТИТУТ

С

ергій Гальченко — відомий український літературознавець, шевченкознавець, письменник, видавець, літературний критик, архівіст, текстолог, музеєзнавець, радіожурналіст, популяризатор знань, громадський діяч. Кандидат філологічних наук. Заслужений працівник культури України. Лауреат до десятка міжнародних літературних премій. Наш ювіляр — ерудит-інтелектуал, майстер Слова, який вмістив в собі названі і неназвані спеціалізації гуманітарія, а головне, за світоглядом та вагомим внеском в українську культуру — великий українець, ім’я якого можна і треба внести в доповнене відоме видання «Сто великих українців». А згодом, можливо, і в серію відомих постатей наших сучасників в новоствореному інноваційному музеї Валерія Галагана «Становлення української нації», що в Києві. І якби сьогодні створювали групу «Моральні авторитети України», то для мене і впевнена, що у багатьох інших шанувальників його розмаїтої творчості, ім’я Сергія Гальченка зайняло б заслужене місце в цій групі.

*** Народився Сергій Анастасійович Гальченко 12 серпня 1947 р. в селі Пустовіти Миронівського р-ну Київської області. По закінченню філологічного факультету Київського національного педагогічного інституту ім. Драгоманова 10 років пропрацював в Державному архів-музей літератури і мистецтва України, а з 1982 р. плідно займається різносторонньою науковою працею у відомому Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук (НАН) України. Розпочинав тут із посади молодшого наукового співробітника, а з 2005 р. і понині — заступник директора з наукової та видавничої діяльності. Паралельно завідувач відділом рукописних фондів і текстології цього інституту. Лише 5 років (2000-2005) була перерва на посаді директора Національного музею Тараса Шевченка (Київ).

НАУКОВА І ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ У січні цього року відзначив Золотий ювілей (50 років) наукової діяльності. Підготував і видав 200 книг як автор наукових видань (включно з монографією) української класичної спадщини, зокрема творів Григорія Квітки-Основ’яненка, Панаса Мирного, Володимира Винниченка, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Остапа Вишні, Григорія Косинки, Михайла Драй-Хмари, Олеся Гончара та багато інших, зокрема із числа «Розстріляного відродження». Понад 50 книг його авторства — шевченківської тематики. Його називають справжнім, провідним шевченкознавцем. Одна з останніх його монументальних дослідницьких робіт — «Другий «Кобзар» Тараса Шевченка». Як відомо, Тарас Шевченко підготував видання свого другого «Кобзаря» (твори за період 1842-1847 рр. і навіть написав передмову до нього), але був арештований 5 квітня 1847 р. і відправлений на заслання. Мрію Тараса Шевченка здійснив Сергій Гальченко через 170 років, підготуСергій Гальченко — український літера- вавши ексклюзивне факсимільне витурознавець, шевченкознавець, дослідник дання «Другого «Кобзаря» без ценісторії української літератури, видавник, зурних правок чи фальсифікацій, які архівіст, музеєзнавець, радіожурналіст, мали місце фактично у всіх виданнях громадський діяч і при царизмі, і в радянські часи. Це Адже, окрім мирного неба і справед- видання поряд з іншим — унікальним ливості, найбільший дефіцит нашо- «Повернені Шевченківські раритети» го сьогодення — це дефіцит високої (2010), як і вся його шевченкіана, отморальності... римала високу оцінку фахівців-шевА далі — короткий огляд творчого ченкознавців. різноманіття Сергія Гальченка. Тому Вважаю, що подарункова книга що, якщо ширше, то знадобився б «Тарас Шевченко. Другий «Кобзар» — опис діяльності цілого «інституту в це вершинне досягнення його наукоодній особі», як дехто каже про нього. вої праці. Але не останнє. Уже в січні Що не далеко від істини. цього року була презентована нова

Зразки українських книжкових видань із числа 200, підготовлених Сергієм Гальченком

РАДІОВЕДУЧИЙ ТА ПОПУЛЯРИЗАТОР ЙОГО ВЕЛИЧНОСТІ СЛОВА Ще одна грань таланту Сергія Анастасійовича — ведучий радіопрограм на радіо «Культура» «Першого національного». Останні 10 років це щотижнева програма «Таємниці архівних манускриптів». А в цілому, врахо*** вуючи попередні роки у ролі радіоЙого ім’я як літературознавця, ведучого своїх авторських програм шевченкознавця, архівіста та видав- «Скарби літературних архівів» та «Муця відоме в Україні та в країнах зару- зеї України», ним здійснено близько біжжя. Як науковець дослідницькі 200 (!) радіопередач. роботи здійснював у США, Канаді, у країнах Європи, колишній росії. Відвідував Нью-Йорк, Вашингтон, штат Нью-Джерсі. У Нью-Йорку здійснював дослідницьку працю у відомій Вільній Українській Академії Наук. Лише йому ми завдячуємо за передачу в Україну архіву відомого діаспорного (США) українського літературознавця та громадського діяча Григорія Костюка (1902-2002). Сергій Анастасійович повернув у нашу наукову літературну скарбницю архіви багатьох українських письменників-класиків, «Розстріляного відродження» та переслідуваних КДБ (Вишня, Сосюра, Тичина), завдяки надзвичайному таланту дослідника і Сергій Гальченко — автор та ведучий провмінню переконати власників цих ар- грам «Таємниці архівних манускриптів», «Скарби літературних архівів» та «Музеї хівів передати їх в наукову установу України» на радіо «Культура» протягом 20 для національного використання. років праця «Павло Тичина. Неопубліковані твори». Робота продовжується... У роки російсько-української війни ініціював видання за свої кошти бібліотечки «Українському воїну». Розповсюджував серед фронтовиків на передовій, зокрема вибране із «Кобзаря» Шевченка.

Культура

24.08.2022 — № 11

29

Виступи в різних аудиторіях на тему українських книжкових літературних новинок та зустрічі з читачами

Останні «Таємниці архівних манускриптів» — одна із найкращих, популярних. Це університет українства для кожного з нас. Наприклад, ті ж 5 випусків з 9-ти до 13 січня 2022 р. про трагічну долю інтелігентної родини львів’ян Копержинських у 30-ті роки геноцидного нищення української інтелігенції, зокрема мешканців відомого будинку літераторів «СЛОВО» у Харкові. Цей мініцикл — творчий літературний і акторський шедевр автора передачі. Всі програми «Таємниць архівних манускриптів» Сергія Анастасійовича — не прості розповіді, а душевні сповіді від імені своїх героїв, авторів,

Виступи в різних аудиторіях на тему українських книжкових літературних новинок

Зразки українських книжкових видань із числа 200, підготовлених Сергієм Гальченком

які залишили листи, записи, щоденники, рукописи — те, що називають «архіви». Особисті, правдиві документи... Автор передачі на всі сто задіює свій акторський талант, доносячи нам їхній біль. У виділені йому 10 хвилин вміє вмістити суть долі кожного зі своїх героїв. До слова про його акторський талант, який вміщає ще й унікальну пам’ять (читає напам’ять чи не всього Сосюру) і музикальний класичний голос. На превеликий жаль і, як на мене, помилку влади, радіо «Культура» з початком нападу рашистів 24 лютого припинило свої основні програми з питань літератури і культури та демонструє переважно один і той же всенаціональний марафон новин. .А ще раніше, у січні, авторка цього матеріалу звернулась через вікно онлайн-звернень до керівництва «Першого каналу» (Дмитро Хоркін) з проханням збільшити час програми «Таємниці архівних манускриптів» вдвічі — до 20 хвилин, і перенести в праймгодини... Реакція відома — мовчання. А далі — вторгнення орків, війна...

ювіляра — «75» (прожитих літ) та «50» (наукової праці) — значуща соціально-громадська діяльність. Це його просвітницькі постійні виступи в освітніх закладах та багатьох інших масових аудиторіях — вишах, бібліотеках, книжкових магазинах і т. д. Останні роки — плідна співпраця з Фондом Миколи Томенка «Рідний край» у частині популяризації літературного культурного надбання України. Це також організовані ним: кімната-музей Тараса Шевченка в рідній школі села Карашипівка, пам’ятник Івану Франку та низка інших подарунків рідному селу Пустовіти, це 7 тисяч примірників книг особистої бібліотеки, передані своїй альма-матері — нині університету ім. Драгоманова, це бібліотека «Українському воїну» та багато іншого. Енциклопедичні знання, талант і душа щедро даруються рідній Україні. Щиро вітаємо, шановний Сергію Анастасійовичу, з Вашими цьогорічними ювілеями. Довголітньої наснаги, нових творчих злетів! Най здійсниться Ваше сьогоднішнє бажання — від*** значити ці ювілеї 2022 року одночасВажлива іпостась нашого надзви- но з Перемогою України над ворогом. чайно плодовитого науковця, письУкраїнська діаспора висловлює менника, громадянина, подвійного Вам велику подяку за Вашу плідну, багатолітню, багатогранну творчу пра-

Микола Жулинський — директор інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка Національної академії наук України та Сергій Гальченко — заступник директора з наукових питань та видавництва

«Другий «Кобзар» Шевченка» — унікальне факсимільне видання Сергія Гальченка (2019)

Співпраця з Фондом Миколи Томенка «Рідний край» з питань української літературної спадщини

цю на користь світовому українству. Світлини на цих сторінках доповнять нашим читачам дещо недосказане... Фото із архіву Сергія Гальченка в передачі Валентини Сизон та Наталі Климчук.

Лідія Корсун, журналістка, та Сергій Гальченко під час інтерв'ю з приводу фільму Олександра Денисенка «Тарас. Повернення», 2019

30

Реклама

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Реклама

24.08.2022 — № 11

ФУНДАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ҐЕНОЦИДУ-США запрошує українську громаду взяти участь у спільній панахиді в пам’ять понад 10,000,000 жертв українського Ґеноциду в 1932-33 рр. неділя, 11-го вересня, 2022 1:00 пополудні Доповідач: д-р. Галина Парасюк Саранча Українська Греко-Католицька Церква Св. Йосафата 8624 White Oak Ave. Munster, IN 46321 Після молитви традиційний Голодний Обід i програма в церковній аудиторії даток $10 Автобуси Українська Православна Катедра св. Андрія Первозванного автобус від’їжджає в 11:30 год. Українська Греко-Католицька Церква Св. Йосифа Обручника автобус від’їжджає в 11:30 год. Український Культурний Осередок автобус від’їжджає в 11:30 год.

Шукаємо людину з досвідом роботи в бухгалтерському обігу транспортних компаній, та диспечерів з досвідом в інтермодал.

Тел. 847-786-5529 Пропонуємо страхівку медичну/стоматологічну, оплачувану відпустку та лікарняні. Можливість кар’єрного зросту.

31

32

Реклама

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Україноцентризм

24.08.2022 — № 11

33

Жовто-блакитний прапор України Назар Мухачов, Київ Редактор газети «Сурма»

23

серпня Україна відзначила державне свято «День українського прапора». І це важливе свято, адже прапор є одним із основних символів держави. Існує фраза: «Символи керують світом». На мою думку, це швидше не фраза, а метафізичний принцип. В масову свідомість українців (та не лише українців) вже давно закидається думка, що символи — це щось таке, що здебільшого несе виключно естетичне навантаження і надавати глибшого змісту не варто.

Це вкладається в масову свідомість тими людьми, які чітко розуміють протилежне. Наприклад, — захоплення Криму московитами. Що перше вони зробили? Знищили все, що нагадувало б про Україну. Забороненим стало все: прапори, тризуб, пісні, вишиванка тощо. Українських патріотів загнали у повністю вороже середовище, де їх психологічно ламали, де не було нічого свого — все чуже, але принесене руками не тільки московитів, а й кадирівців, якутів, хохлів, малоросів та ін. Додайте до цього свідому зрадливу бездіяльність влади в Києві, відсутність наказів та взагалі будь-якої визначеності, погрози сім’ям тощо. Але початок своєї перемоги орда заклала саме в символах. Бо це була перемога на духовному рівні, за якою йшла перемога на рівні історично-світоглядному. Українська влада щось схоже зробила? Та вона навіть війну війною не називає, що має жахливі юридичні наслідки. А це ще тільки початок — квіточки будуть потім. Прослідкуйте,

як змінювалася риторика щодо добровольців: високопосадовці відкрито казали (до повномасштабного вторгнення), що це незаконні бандформування! Чи можливо це було у 2014-16? Та повернімося до символів. Вони несуть глибинний метафізичний та сакральний зміст. Хрест, сварга, алатир, тризуб, бережа. Всі вони мають своє походження, глибинну вкоріненість в багатотисячну історію, своє значення та своє енергетичне наповнення. І нехай плебс собі думає, що це все так просто. Вороги йому ще й допоможуть так думати. Від того їм тільки легше буде керувати. До речі, саме тому нещодавно відбулась чергова атака на українські символи — з боку агенції Banda та міністра культури України Олександра Ткаченка. Іншим аналогом атаки на українські символи було топтання по державному прапору під час святкування Дня Незалежності в 2020 році. Щоб зламати волю народу, ослабити його силу, необхідно обірвати його вікову вкоріненість, його зв’язки з предками, із землею. Наші символи повинні служити українському народу, давати йому силу, бути для нього животворним джерелом. Так має бути. Проте ворогів це не влаштовує. Тому є досить багато різних спотворень та викривлень. У цій статті йтиметься про наш стяг. Жовто-блакитний, а не синьо-жовтий. Ви навіть з точки зору словесності вдумайтесь: наскільки легко і природно вимовляється «жовто-блакитний». Я не ставлю собі за мету заходити в суперечки, робити посилання на історію чи ще щось. Такого в інтернеті вже давно є дуже багато і ви без проблем можете з ним ознайомитись. Я хочу розглянути це з іншої точки зору. Який символізм з метафізичної точки зору несе жовто-блакитний стяг? Жовтий колір — колір вогню, сонця, енергії. Блакитний (синій) — колір води, інформації. Жовтий — практично у всіх релігіях має одне і те ж значення, яке дуже спрощено можна звести до вогню — духовної енергії, що наповнює, зігріває, очищає. Вода — те, що протиставляється вогню, але насправді складає з ним певну нерозривну дуальність. Так само, як енергія та інформація. До речі, символ «інь-янь» в багатьох східних філософіях зображається саме жовто-блакитним, на чому мало хто в Україні наголошує. Із точки зору гармонії всесвіту, яка має своє спрощене відображення і в метафізичних принципах та законах геральдики, саме жовтий колір повинен бути зверху. Духовне стоїть вище від матерії, матерія є вторинною.

Гармонійна природовідповідна світобудова. Світобудова, яка відповідає Творцям, а не браконьєрам. Порушуючи гармонію та ставлячи зверху синій колір, ми руйнуємо метафізичний, духовний символізм. Замість природовідповідності, притаманної морально-здоровим творчим людям, ми отримуємо споживацький світогляд, притаманний браконьєрам. «Після нас — хоч потоп» — таке їхнє життєве кредо. Вогонь є легшим ніж вода, відповідно повинен розташовуватися зверху. Інакше вогонь буде «гаситись» водою. Напрошується аналогія із тотальною перенасиченістю інформацією — неструктурованою, негативною, непотрібною, безглуздою, за якою стає дуже важко віднайти в собі духовне начало, адже і в цьому напрямі брехні багато — від усіляких модних вчень, філософсько-релігійних течій і до сект різного розряду. В Україні свою секту зміг створити навіть темношкірий, добре при цьому заробивши. До цього варто додати й діяльність майже всіх провідних україномовних ЗМІ, та й не тільки україномовних. Колись, до речі, в наукових колах була популярна думка, що люди настільки неосвічені, бо немає доступу до інформації. Але з появою інтернету питання вирішилось. Тільки чи стало краще? Чи більше стали люди читати? Розуміти та усвідомлювати? Чи відбулось саме перенасичення інформацією із реалізованим принципом: «на мою свободу слова браконьєри виливають потоки свободи брехні». Проаналізуйте шлях України з 1991 року. Хто перебуває при владі та в бізнесових колах? Творці чи браконьєри? А що за цей час відбулось із українським народом — з його багатством, генофондом, здоров’ям, з його чисельністю, врешті-решт? А що відбувається з екологією: повітрям, питною водою, річками, лісами? Браконьєри переконливо перемагають. Природа та український народ (особливо творці)

знищуються. І вороги ніколи не зупиняться — їх зупинимо тільки ми. Я не був та не стану прихильником тези «перевернемо прапор — і заживемо». Це абсурд, бо цього недостатньо. Але майбутнє твориться в теперішньому вже зараз. І наше завдання його творити. Первинними є метафізичні рівні існування людини. І якщо ми прагнемо перемоги, то повинні працювати на усіх фронтах. Без перемоги на духовному, історично-світоглядному та інформаційному рівнях — не бачити нам перемоги і на фізичному рівні. А щоб перемогти на духовному рівні, український народ, починаючи зі своєї природної еліти, повинен використовувати свій тисячолітній спадок, наповнений справжніми потужними символами. І одним із дуже важливих символів є саме «жовто-блакитний» стяг!

Війна за Незалежність із Московією, що почалась у 2014 році та перетворилась у повномасштабну в 2022 році, також додала певний доказ «правильності» жовто-блакитного стяга. Коли кров потрапляє на жовто-блакитний військовий шеврон, той стає червоночорним. Ютуб-канал Назара Мухачова: «Свій до Свого по Своє». https://bit.ly/2Xk2lHG.

34

Політика / Війна

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Понад 90% українців пишаються громадянством, стільки ж вірять у перемогу України — соцопитування ДЕМОКРАТІЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ

У

країнське суспільство впродовж тривалого часу мало парадоксальне ставлення до демократії. З одного боку, демократія, безперечно, вважалась пріоритетним типом устрою для України. З іншого — стійкий запит на «сильну руку», яка може навести порядок, теж залишався. З початку російського повномасштабного вторгнення цей парадокс нікуди не зник. Але запит на демократію та її пріоритетність зріс значно більше, аніж на «сильну руку». Так, станом на момент опитування, 64% респондентів вважають, що демократія є найбільш бажаним типом державного устрою для України. 14% — що за певних обставин автократія може бути кращою, аніж демократія, і ще 13% людей кажуть, що для них неважливо, яким є тип режиму. Такі показники підтримки демократії найвищі за багато років спостережень: до 2014 року пріоритетність демократії підтримували менше 50%, після Революції Гідності цей показник виріс до 54%, але лише після початку великої війни він перевищив 60%. Про це йдеться в опитуванні Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва. Запит на «сильну руку» навпаки потрохи зменшувався. Водночас сьогодні ситуація дещо змінилась, і понад 58% вважають, що кілька сильних лідерів можуть зробити для країни більше, ніж усі закони та дискусії. До великої війни цей показник не перевищував 55%. Проте таке зростання є суттєво меншим, аніж збільшення підтримки демократії. Варто зазначити й те, що найвищі показники підтримки «сильної руки» були зафіксовані ще в кінці

«нульових» і становили близько 75%. В умовній дихотомії «свободи» чи «достатку» українське суспільство залишається розділеним. 31% респондентів в обмiн на власний добробут готові поступитися державi часткою своїх прав та громадянських свобод. Понад 47% — заради особистої свободи та гарантiй дотримання всiх громадянських прав готові терпіти певнi матерiальнi труднощi. Ще 22% не визначились із власною відповіддю. Попри таку розділеність, певна динаміка спостерігається. Загалом у цьому

опитуванні суттєво скоротилась частка тих, які вагаються з відповіддю. Традиційно, відповіді на це питання розділялись на три приблизно рівні частки, тож зараз можна судити про те, що частина людей визначились зі своїми преференціями. У разі протиставлення свободи і безпеки відповіді респондентів також розділилися. 39% ставлять пріоритет безпеки вище над свободою, а 34,5% — навпаки — свободи над безпекою. Ще 26,6% респондентів не визначились з відповіддю.

ЩО НАС ОБ’ЄДНУЄ? Понад 90% українців пишаються своїм громадянством (54,5% дуже пишаються і 36% — скоріше пишаються). Це найвищий показник за весь час соціологічного моніторингу. Високі показники фіксуються і щодо основної ідентифікації людей саме як громадянами України. Так, 72% опитаних ідентифікують себе як громадяни України, 12% — як мешканці села, району чи міста, де проживають, а 6% — мешканцем регіону, де вони проживають.

24.08.2022 — № 11 Віра в перемогу у війні — є тим, що об’єднує українське суспільство. Так вважають 72,5% опитаних. Ще 48% згадують віру у краще майбутнє, а 36% — патріотичні почуття.

37% опитаних вважають, що за роки існування незалежної України було більше позитивного, аніж негативного. 40,5% кажуть, що позитивного та негативного було приблизно порівну, а 15%, що негативного було більше. Попри війну, частка позитивних оцінок є найвищою за час спостережень. Молодші респонденти зазвичай більш оптимістичні у своїх оцінках української історії. Майже 90% опитаних хочуть будувати своє майбутнє в Україні і лише 4% не бажають цього робити.

68% опитаних вважають Україну справді незалежною державою. 16% не погоджуються з цією тезою. Якби референдум про незалежність України відбувався зараз, то 87,5% опитаних проголосували би «за» незалежність України. Проти — трохи більше 3%. Ще 5,5% заявили, що не брали би участі в референдумі.

31% з тих, хто вірить у перемогу, вважає, що вона відбудеться до кінця цього року. 34% вважають, що вона настане через 1–2 роки. 7% вважають, що для цього знадобиться від 3 до 5 років. Ще 23% не змогли відповісти на це запитання і кілька відсотків кажуть, що перемога настане в дуже довготерміновій перспективі. Але постає питання, що ж можна вважати такою перемогою? Більшість опитаних (55%) кажуть, що перемогою можна буде вважати вигнання російських військ з усієї території України та відновлення кордонів станом на січень 2014 року. Ще 20,5% навіть радикальніші — перемогою у війні для них буде знищення російської армії та сприяння повстанню/ розпаду всередині росії. Відносно невеликі частки респондентів вважатимуть перемогою завершення війни з тими чи іншими поступками з боку України. Близько 9% вважатимуть перемогою вигнання російських військ з усієї території України, окрім окупованого Криму, 7,5% — відновлення статус-кво станом на 23 лютого 2022 року, а 3% — припинення війни, наВІЙНА віть якщо російська армія залишитьПонад 90% опитаних вірять у пе- ся на територіях, які були захоплені ремогу України у цій війні (77% — ві- внаслідок повномасштабного вторгрять і 15% — скоріше вірять). Лише 4% нення. респондентів не вірять або скоріше не Понад 75% респондентів підтримавірять у перемогу. ють рішення після перемоги України

Політика / Війна

35

та деокупації її території про повний розрив усіх стосунків з російською федерацією аж до цілковитої заборони на в’їзд росіян в Україну.

86% респондентів вважають, що російське керівництво несе основну відповідальність за війну в Україні.

42,5% опитаних вважають також, що така сама відповідальність лежить і на громадянах росії. Водночас близько 20% серед іншого звинувачують у вторгненні керівництво України. Попри війну, українці переважно позитивно думають про майбутнє України. Так, надія є найпоширенішим відчуттям в думках про майбутнє України — її відчувають 65,5% респондентів. 40% респондентів відчувають оптимізм. Тривога огортає 31,5% респондентів, а впевненість у майбутньому мають 23,5% опитаних.

воградській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській, Чернігівській, Чернівецькій областях та місті Києві (у Запорізькій, Миколаївській, Харківській областях — лише на тих територіях, що контролюються урядом України та на яких не ведуться бойові дії). Опитування проводилося у 112 населених пунктах (57 міських та 55 сільських) за стратифікованою багатоступеневою вибіркою із застосуванням випадкового відбору на перших етапах формування вибірки та квотного методу відбору респондентів на заключному етапі (коли здійснювався відбір респондентів за статево-віковими квотами). Опитано 2 024 респонденти віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Разом із тим, Соцопитування проводилося Фон- додаткові систематичні відхилення дом «Демократичні ініціативи» імені вибірки можуть бути зумовлені наІлька Кучеріва разом із соціологіч- слідками російської агресії, зокрема, ною службою Центру Разумкова з 5 вимушеною евакуацією мільйонів до 12 серпня 2022 року за грантової громадян. підтримки Університету Бремена та Міжнародного фонду «ВідродженДжерело: «Демократичні ініціатиня». Опитування методом face-to-face ви» (https://dif.org.ua/article/dennezalezhnosti-ukraini-shcho-obednueпроводилося у Вінницькій, Волинukraintsiv-i-yak-mi-bachimoській, Дніпропетровській, Житомирperemogu-na-shostomu-misyatsiській, Закарпатській, Запорізькій, viyni). Івано-Франківській, Київській, Кіро-

ÇÀÌÎÂËÅÍÍß ÎÃÎËÎØÅÍÜ Â ÃÀÇÅÒІ ÑÓÐÌÀ РУБРИКА “CLASSIFIED”

773-697-3923 РОЗМІР 1/18 сторінки 773-697-3923 uausamedia@gmail.com $25/за випуск, 4 рази мінімум Оплата: готівка, чек, кредитна карта, зелло.

36

Реклама

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

СПЕЦІАЛІСТ ЩО ПРАЦЮЄ ДЛЯ ВАС

НАТАЛЯ АСЕВЕДО КУПІВЛЯ ТА ПЕРЕФІНАНСУВАННЯ ЖИТЛА ВСЕ НЕМОЖЛИВЕ СТАЄ МОЖЛИВИМ ! ДЗВОНІТЬ ДО НАС З ПИТАНЬ КУПІВЛІ НЕРУХОМОСТІ ТА ОТРИМАЄТЕ ВСІ ВІДПОВІДІ В ОДНОМУ ОФІСІ

БЕЗКОШТОВНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ ПО ТЕЛЕФОНУ

773-368-0123

• Індивідуальний підбір фінансування • Федеральні позики • Низькі відсотки • Позики під ремонт • Перефінансування з CASH OUT • Перефінансування без додаткових коштів NO CLOSING COST • Можливе 100% фінансування

Solution Financial Mortgage Company (NMLS ID 267469)

www.gosfmc.com Наша адреса: УКРАЇНСЬКА ОКОЛИЦЯ 1706 W. CHICAGO AVE., CHICAGO, IL 60622 Tel.: 773-109-1950 Fax: 847-834-0106 nacevedo@gosfmc.com NMLS ID:232240

AN ILLINOIS RESIDENTIAL MORTGAGE LICENSEE

РОЗМОВЛЯЄМО УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

Міжнародна політика

24.08.2022 — № 11

37

Війна в Європі: ядерний сценарій кремля і що робити Україні ЯК УНИКНУТИ РИМЕЙКУ «КАРИБСЬКОЇ КРИЗИ»

Н

е захопивши протягом шести місяців України в результаті прямої збройної агресії, росія швидко розробила і задіює нові гібридні механізми із підвищенням ставок і погрозами застосувати тактичну ядерну зброю (ТЯЗ). Європа і США тривалий час — із 4 березня, коли було захоплено Запорізьку АЕС, — не сприймали всерйоз дій рф щодо ядерних об’єктів в Україні і мляво реагували на порушення міжнародних принципів поводження з ними. Саме ці дисфункція ООН і нікчемність зусиль її спеціалізованої організації МАГАТЕ й спокусили кремль застосувати гібридний механізм ядерної ескалації. ЯДЕРНО-ПОЛІТИЧНИЙ ШАНТАЖ Різке нарощування російської воєнної та пропагандистської активності навколо ЗАЕС свідчить про те, що кремлем напрацьовано особливий сценарій розіграшу «ядерної» карти. Не виключено, що «ядерно-політична атака» має стати, за задумом москви, основним механізмом завершення СВО, а також гібридного ядерного шантажу Заходу за сценарієм, який умовно можна назвати «Карибська криза-2». Про ймовірність такого сценарію йшлося в дослідженні Центру глобалістики ще 2017 року. Схема «Карибської кризи» вважається в кремлі ідеальною для отримання стратегічних поступок від Заходу. Про неї періодично згадував путін починаючи з 2007 року. Звісно, не йдеться про повторення один в один ситуації 60-річної давності. Це може бути гібридний варіант у дусі сучасних підходів, коли зброєю стає те, що нею не має бути, — ядерна енергетика.

Сергій Кірієнко

Контури використання мирного атому у воєнних цілях простежуються з огляду на те, що на передову позицію висунуто першого заступника глави адміністрації президента рф Сєргєя Кірієнка. Він — колишній очільник «Росатому» в 2005–2016 роках, ге-

рой росії, один із числа претендентів на кремль. Окрім усього цього, він займається питанням України після Владіслава Суркова і Дмітрія Козака. Його програмна стаття, опублікована на сайті прокремлівського видання «Известия» в день росії, 12 червня, хоча й була знята, проте чітко висвітлила наміри дій щодо України. Йшлося про приєднання окупованих територій України до рф. Механізм — не сурковські квазідержавні «народні республіки», а території, що «історично були у складі росії» і тепер повертаються через «волевиявлення народу» на референдумі. Основний задум С. Кірієнка може полягати в застосуванні гібридної моделі змішаної ядерної ескалації з подальшою деескалацією за такою орієнтовною схемою, контури якої проступають у тумані росагітпропу. Подальша ескалація в районі Запорізької АЕС (місто Енергодар) із нагнітанням паніки як на місцевому рівні, так і в Україні та Європі щодо можливого ядерного інциденту з непередбачуваними наслідками та звинуваченнями ЗСУ і «київської влади» в обстрілах АЕС, що є проявом «ядерного тероризму Києва». Від’єднання ЗАЕС від Об’єднаної енергосистеми України, знеструмлення частини споживачів на півдні України з подальшим під’єднанням до єдиної енергетичної системи рф. Переведення ЗАЕС під контроль росії. Паралельний трек — псевдореферендум щодо «возз’єднання регіону з росією» 11 вересня для фіксації «волевиявлення» населення окупованих територій з подальшим швидким приєднанням до рф. Оголошення після «референдуму» міста Енергодар зоною підвищеної ядерної небезпеки на «території росії» у зв’язку з «агресивними діями ЗСУ» проти «російського об’єкта ядерної енергетики і громадян рф», що проживають на території Запорізької області та сусідніх областей, які «перебувають під окупацією київської влади». Подальші маніпуляції з загрозою підриву боєзарядів, установлених на АЕС, що може бути як блефом (неминуче ураження власних сил), так і передбаченим за сценарієм піком ескалації, унеможливленням штурму ЗСУ Енергодара і пропагандистським демонстративним «терористичним ударом ЗСУ». Відвернення уваги Європи від ЗАЕС за допомогою припинення постачання газу «Північним потоком-1», що вже анонсовано на кінець серпня — початок вересня. Розміщення (або повідомлення без самого факту розміщення) поблизу

Енергодара тактичної ядерної зброї для створення «захисної ядерної парасольки» з одночасним ультиматумом про загрозу її застосування у разі його ігнорування: Києву — про припинення бойових дій і відведення ЗСУ за межі областей «Новоросії»;

США, НАТО та ЄС — про припинення підтримки України та повернення Альянсу до кордонів 1997 року. Якраз останнє і може являти собою ескалаційне, за логікою кремля, завершення СВО з подальшою трансформацією її в те, що «ще не починали». Це не змінює суті агресії, але дає індульгенцію режиму на продовження війни з боку російського суспільства. Можливість застосування ТЯЗ випливає з офіційних документів рф. «Засадами державної політики рф в галузі ядерного стримування» 2020 року це передбачено у разі «агресії проти російської федерації із застосуванням звичайного озброєння, коли під загрозу поставлено існування держави». У розумінні кремлівської верхівки така загроза пов’язана з «агресією, яку США і НАТО руками київської влади ведуть проти росії». Інший документ «Засади державної політики рф у галузі військово-морської діяльності на період до 2030 року», який було прийнято 2017 року, передбачає: «В умовах ескалації воєнного конфлікту демонстрація готовності та рішучості застосування сили з використанням нестратегічної ядерної зброї є дієвим стримуючим чинником». Через пропагандистські ресурси кремль обґрунтує необхідність зберегти контроль над ЗАЕС і припинити «агресивні дії ЗСУ» піклуванням про ядерну безпеку Європи. Цим самим буде, за логікою кремля, водночас продемонстровано рішучість для США, НАТО та ЄС, що росія готова йти до кінця — сценарій «радіоактивного попелу». Малоймовірно, що російське політичне керівництво та воєнне командування відважаться на застосування ТЯЗ, однак не виникає особливих

сумнівів в їхній готовності використати чинник ядерного шантажу як з позиції ядерно-енергетичної — дефіцит електроенергії в Україні в осінньо-зимовий період через випадання основної частини генеруючих потужностей АЕС з енергобалансу, так і з позиції створення проекції загрози нанесення удару малопотужним ядерним боєзарядом. Ймовірно, кремлю може видаватися, що у такий спосіб можна буде досягнути завершення «СВО», припинення опору України та «відновлення Новоросії», чого не було досягнуто у 2014–2015 роках. Ймовірно, в кремлі марять, що на основі окупованих і приєднаних до рф через псевдореферендум територій півдня та сходу України може бути швидко утворений Новоросійський федеральний округ. Таким чином, правлячий режим рф забезпечить «гідне відзначення» 7 жовтня 2022 року 70-річчя владіміра путіна як «збирача земель», а Сєргєй Кірієнко може підвищити свою вагову категорію у змаганні за кремль після путіна. «РОСАТОМ»: САНКЦІЙНИЙ ТРЕК ДЛЯ МАКФОЛА–ЄРМАКА «Ми категорично заперечуємо будь-яку причетність «Росатому» або будь-кого з його співробітників до управління або діяльності станції на будь-якому рівні», — це цитата з листа «Росатому» 19 серпня на адресу європейського видання EU Observer. Як загальновідомо, після захоплення ЗАЕС окупанти оголосили її частиною «Росатому». Отже, це спростування свідчить, що кремль побоюється того, що ядерна держкорпорація потрапить під ті чи інші рестрикції. Ще у травні її очільник Алєксєй Ліхачов доповідав кремлівському фюреру, що вони «бачать ризики». Звісно, С. Кірієнко як колишній багаторічний очільник «Росатому» як ніхто розуміє, що корпорація стала співучасником злочину разом із російською вояччиною, тобто Ліхачов разом із міністром оборони Сєргєєм Шойгу та Сєргєєм Кірієнком є організаторами не тільки агресії проти України, а й ядерного терору Європи. Серед дошкульних для «Росатому» заходів може бути низка дій із боку західних країн. Передусім ідеться про те, що ядерна сфера не має бути винятком із режиму санкцій у ЄС і США, оскільки росія вже переступила червону лінію і стала використовувати цивільну атомну енергетику як зброю.

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 38

38

Міжнародна політика

ПОЧАТОК / С. 37 Не потрібно чекати, коли майже критична газова залежність Європи доповниться ще й критичним рівнем ядерної та ядерно-технологічної. Варто згадати, що Міжнародна робоча група з питання санкцій проти Росії (група Макфола–Єрмака) у своєму «Плані дій…» від 19 квітня ц. р. передбачила санкції проти «Росатому». Але їх не видно в жодному з пакетів. Поки що. А тут є де розгулятися. Успішні дії Збройних сил України під командуванням Валерія Залужного мають бути доповнені цілеспрямованими діями групи Макфола–Єрмака. Необхідним є звернення України до урядів низки зарубіжних країн щодо заморожування проектів «Росатому» до повного припинення російської агресії та виведення окупаційних військ із території України. Офіційно називають 36 зарубіжних проектів «Росатому», хоча півтора десятка з них, схоже, існують тільки на папері. Особливо необхідно вимагати від гібридного друга України президента Франції розривання угоди про стратегічну співпрацю від 2 грудня 2021 року між французьким ядерним конгломератом Framatome та «Росатомом». Має бути припинена співпраця між дочірньою компанією «Росенергоатом» і французькою EDF. «Росатом» продовжує хизуватися виробництвом у партнерстві з Areva (зараз — Orano) тепловиділяючих збірок у підмосковній Електросталі для семи атомних енергоблоків у Європі. Також «Росатом» та Alstom продовжують працювати над розробкою турбіни в росії через створене 2007 року спільне підприємство «Альстом-Атоменергомаш». Має бути категорична вимога до Єврокомісії, урядів Франції та США щодо розривання оборудки початку лютого 2022 року на придбання «Росатомом» за сприяння EDF 20% французької компанії — виробника турбін GEAST (спільне підприємство американської General Electric і французької Alstom). Без турбін українського «Турбоатому» чи американо-французьких GEAST «Росатом» не зможе реалізовувати свої зарубіжні проекти. Наприклад, проект АЕС Akkuyu в Туреччині без турбін і генераторів GEAST важко собі уявити. Росія має бути виключена з міжнародного проекту спорудження у Франції реактора термоядерного синтезу ITER на плато Кадараш. Уряд України повинен звернутися до Європейської комісії та урядів країн-членів ЄС щодо переведення енергоблоків із реакторами ВВЕР радянської конструкції на неросійське паливо. Зрештою, це не таке вже й непідйомне завдання. За даними Євратома, лише 18 із 103 атомних енергоблоків у ЄС залежать від поставок

surma.com.ua

російського палива. Вони виробляють не більш як 10% усієї ядерної енергії в ЄС. Має бути переглянутий підхід до раніше наданих ліцензій державних органів США, Канади, ЄС «дочкам» і «внучкам» «Росатому», зокрема, «Техснабэкспорту» (міжнародний бренд TENEX) та Uranium One. Останні ведуть розгалужену діяльність із продажу та видобутку уранової сировини, дедалі більше нарощуючи обсяги постачань до США та Європи, створюючи залежності за схемою, подібною до тієї, яку реалізовував «Газпром» із постачанням газу до країн ЄС. Фактично «Росатом», знищуючи конкуренцію на світовому ринку, підпорядкував собі видобуток урановмісної сировини в Казахстані (світовий лідер) та Узбекистані. Так, «Росатом» контролює 36% глобального ринку. Тільки в США, діючи через дочірні компанії, він має 25 контрактів на постачання уранової сировини з 19 американськими фірмами до 2028 року на загальну суму в 6,5 млрд дол. Американські експерти вказують, що австралійські та канадські шахти останнім часом скоротили видобуток через те, що росія демпінгувала цінами на уран на світовому ринку. Uranium One активно проникає в перспективні літієві проекти в третіх країнах, наприклад, в Аргентині спільно з… Канадою. Була би цілком логічною і без особливих наслідків пряма заборона на імпорт урану до США від структур «Росатому». Приклад адекватного підходу до проектів «Росатому» за обставин війни росії в Європі демонструє Фінляндія, яка припинила реалізацію спільного проекту будівництва АЕС «Ханхіківі-1» у травні цього року. Також уряд Чеської Республіки 2021 року заблокував участь рф у тендері на будівництво ще одного енергоблоку АЕС «Дуковани». Були би дошкульними для росії спільні дії ЄС із припинення проекту будівництва двох енергоблоків АЕС «Пакш» в Угорщині, де підрядника — «Росатом» — було обрано в обхід обов’язкової в ЄС тендерної процедури. Два в одному: удар по «Росатому» та дія на знищення кремлівської метастази в центрі Європи — корупціогенного, антиєвропейського режиму Орбана. Інша дочірня компанія «Росатому» — «Атомфлот» — також фігурує в згаданому Плані групи Макфола як кандидат на запровадження санкцій. Судна компанії, як спеціалізовані криголами та контейнеровози, так і судна допоміжного технічного флоту, мають підпасти під заборону заходів у порти Європи, Північної Америки, країн G7, їхнього обслуговування, ремонту тощо. «Атомфлот» не повинен отримувати будь-якого обладнання від європейських чи американських компаній.

Необхідно ініціювати, щоб Світова асоціація ядерних операторів (WANO, головний офіс у Лондоні) переглянула діяльність свого московського центру, припинивши участь у ньому операторів з країн — членів ЄС і здійснивши відповідний їх трансфер до Паризького центру. Було би варто звернутися до Інтерполу щодо розшуку та затримання керівників і членів наглядової ради (дев’ять осіб), правління (14 осіб), громадської ради (24 особи) «Росатому» як осіб, що сприяють терористичній діяльності на об’єкті атомної енергетики в сусідній країні. НЕ САНКЦІЯМИ ЄДИНИМИ Потрібні асиметричні рішення та дії. Наразі такі нагадують застереження британського та американського парламентаріїв, що радіаційне зараження території країн-членів НАТО активізує статтю 5 Вашингтонського договору. Звучить гарно, хоча це думка не парламентів, а окремих депутатів. Нам з того мала втіха, бо це фактично чергове окреслення ліній для кремля рамками «війни в Україні». Не вийде радіація за межі України, то й не буде удару НАТО по рф у відповідь, а в межах «війни в Україні» можна робити усе що завгодно, — так зрозуміють у кремлі цей посил. Верховній Раді України спільно з парламентами низки країн Центрально-Східної Європи та Скандинавії потрібно закликати Конгрес США завершити процедуру визнання рф країною — спонсоркою тероризму, щоб унеможливити небезпечний сценарій як для України та Європи, так і для Східної Азії у разі китайської агресії проти Тайваню. Необхідно звернути увагу США, що в разі успіху російського сценарію ядерної ескалації навколо ЗАЕС Китай скористається шаблоном російських дій із тим, щоб поступово, а не одномоментно захопити Тайвань, спочатку висадивши десант на дві АЕС Тайваню (діючу «Куошен» і виведену з експлуатації «Цзіньшань»), які зручно розташовані для такої десантної операції на морському узбережжі в північній частині острова лише в 25 км від столиці Тайбей. Формальний привід, як і російські вигадки для вторгнення в Україну, — підозра Пекіна у створенні Тайванем ядерної зброї та необхід-

№ 11 — 24.08.2022 ність убезпечити Азію від «ядерного тероризму Тайбея». У Чорному морі росія теж може скористатися набутим досвідом з тим, щоб у разі конфлікту з НАТО превентивно захопити АЕС «Чернаводе» в Румунії, яка розташована в якихось 60 км від узбережжя, і пред’явити ультиматум США та НАТО, щоб вони забрали військову інфраструктуру з Центральної Європи. Аналогічний сценарій може бути опрацьовано і для регіону Балтійського моря, для приморських АЕС новачків Альянсу: Фінляндії — «Ловійса» та «Олкілуото» і Швеції — «Форсмарк» та «Оскархамн». Було би варто спонукати наших партнерів до опрацювання нестандартних заходів — обмеження доступу (блокада) до Калінінградської області, а також до російської військово-морської бази Тартус у Сирії. Блокада Калінінградського ексклаву може бути відпрацьована як контрзаходи в контексті російських травневих навчань на території області, коли здійснювались «електронні» поодинокі та групові пуски по мішенях, що імітують пускові установки ракетних комплексів, аеродроми, захищені об’єкти, скупчення військової техніки та командні пункти сусідніх країн НАТО — Польщі та Литви — «в умовах радіаційного та хімічного зараження місцевості». Саме такі чи подібні дії можуть поламати сценарій кремля «Карибська криза-2». Заклики, навіть коли вони йдуть від чотирьох глав держав і урядів, а також занепокоєння і глибоке занепокоєння давно не діють на кремль. ЧОГО НЕ ПОТРІБНО РОБИТИ Зберігати надалі в НАЕК «Енергоатом» і Міненерго російські метастази в особі деркачівських мізинків та їхніх кураторів на Печерських пагорбах. Покладати сподівання на дисфункціональні ООН і МАГАТЕ і сприяння з їхнього боку. Міжнародна бюрократія, пронизана російською корупцією, працює передусім сама на себе. Погоджуватися на варіанти на кшталт «визнання Криму російським в обмін на добровільну передачу контролю над ЗАЕС Україні з виведенням російських військ» під хор західних угодовців путіна про «попередження глобальної катастрофи», обіцянки Нобелівської премії миру тим, хто подолав «Карибську кризу-2» та уберіг світ від «ядерної зими». Забувати геній Сунь-Цзи: «Війна — це шлях хитрощів і обману», і що до цього вдаються як ворог, так і гібридні друзі. Автор: Михайло Гончар. Джерело: ZN.UA (https://zn.ua/ukr/ economic-security/vijna-v-jevropijadernij-stsenarij-kremlja-i-shchorobiti-ukrajini.html).

Освіта

24.08.2022 — № 11

39

Психологічна грамотність: зустрітися зі своєю незалежністю Оксана Кріт, Київ «Сурма»

Р

убрика психологічної грамотності цього разу зрезонує з темою Дня Незалежності України у святковому випуску «Сурми». Нагадаю, що за мету цієї рубрики я обрала покликатися на інструменти психології людини, які вестимуть дорогою проживання щасливого життя. Незалежність — це про щастя? Як думаєте Ви? Що для Вас є незалежність на особистісному рівні? Як це бути незалежним? Чи відгукується Вам меседж про те, що незалежність держави це і про уміння бути незалежними у своєму житті? Терапія словом на тему незалежності, яку покладаю у цю статтю, прийшла до мене через мастермайнд «Алхімія реалізації» із маркетологом, експертом онлайн-професій Жанною Багряман. Довідково: МастерМайнд — це координація знань і зусиль двох чи більше осіб, де учасники працюють над досягненням особистих цілей за допомогою обміну досвідом, генерації ідей, взаємопідтримки у гармонії та єдинстві. Ця інформація прийшла до мене саме через Жанну і в тій формі, в якій я готова була її сприйняти. І, можливо, саме через цю статтю, Ви отримаєте те ментальне послання, якого потребували. Поділюся з вами , читачами, конкретним ситуативним діалогом з мастермайнду. По завершенню нашої зустрічі, де говорили про 4 із 7-ми тіл людини та роботу з ними, яка потім проектується на задачі по реалізації у зовнішньому світі, ми ділилися враженнями та думками. Я щиро подякувала Жанні за знання та досвід, якими вона поділися з нами, учасницями мастермайнду, бо він на тих рівнях людського тіла, про які ми говорили — фізичне, енергетичне, емоційне та ментальне тіла (Дядько Гугл теж про них знає), мені відгукнулися. І додала: «Тепер залишилися мої 50% відповідальності перевести ці знання у дію — зробити те, що запустить енергію змін у моєму житті (все у світі енергія, навіть стілець, на якому ми сидимо, просто у фізичному світі він виглядає саме

так, як виглядає)». На що експертка мені відповіла: «Я виклалася на цьому мастермайнді з вами на всі своїх 100%, ти — 100%, ти цілісна. Це твій вибір прийняти цю інформацію чи ні, запустити її в дію чи ні, виконати ці кроки чи не виконати. Ти повністю цілісна і незалежна. Забудь про 50%». НЕЗАЛЕЖНІСТЬ — ЦЕ НАША ПРИРОДА Виявляється, ми всі незалежні. Та чи зустрілися ми очі в очі зі своєю незалежністю? Незалежність — це природнє устремління і водночас це про вибір. Обирай інший шлях, якщо те, що ти посіяв, тобі не подобається. Ви хочете бачити на своєму городі огірки, а сієте гарбузи. Часто того не усвідомлюючи. Усвідомлюйте і відповідайте на запитання. Що в мене має бути у житті? Які в мене внутрішні опори для цього? Якою я хочу бачити Україну? До чого я можу бути причетний/а, щоб життя в Україні стало щасливішим? Чи сію я те, що хочу мати (вивчаю себе, працюю над собою, учуся будувати стосунки з людьми, вивчаю досконало свою професію, життя у суспільстві та громадянські обов’язки), чи продовжую сіяти те, що мені не потрібно (втікаю від своїх проблем у залежності, не працюю над міжособистісними стосунками, працюю на тій роботі, яка мені не до душі, передаю відповідальність за своє життя і свою країну в інші руки)? Ми хочемо бути задоволеними своїм життям. Хочемо чесних і вболіваючих за Україну посадовців, достойного рівня життя, зберегти і плекати свою унікальність — історичну, культурну, освітню, державну, і в той же час бути у єдинстві світової спільноти як повноправний її член. Це зможуть зробити лише люди, які зустрілися зі своєю незалежністю.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ VS СПІВЗАЛЕЖНІСТЬ Психологиня Марія Жолтикова пояснює, що незалежність у психології — це здатність зустрітись зі свободою внутрішніх переконань, цінностей. Це те, що наповнює лише мене і є лише у мене. Зі свого досвіду та точШКОЛА УКРАЇНОЗНАВСТВА ки зору розуміння особистісної незалежності додам, що це той стан особистості, який не супепри парафії катедри св. Миколая, речить цінностям, а напотребує вчителів та філологів із знанням впаки сприяє їхньому української та англійської мови. втіленню — у родинних взаєминах, у робочих стосунках, так щоб панувател. 773-829-6288 • www.ridnachicago.org ла повага до особистих кордонів кожної людини,

"РІДНА ШКОЛА"

прийняття різності, право вибору і повага до нього. Співзалежність — інша. Це ситуація, що зрощує деструктивну поведінку учасників співзалежності, адже у співзалежних стосунках панують відмова від себе і собі, почуття провини, жалю, претензії, страх. Свівзалежність небезпечна тим, що її радіус може розвиватися на широкі кола взаємовідносин, утворюючи цілі ланцюжки. Співзалежність — це про носіння не своєї ноші. Співзалежні майже завжди перетворюються на жертв та стають знахідкою для тієї людини, яка по життю обирає стратегію використовувати інших, маніпулювати ними. І на державному рівні теж. Для кращого уявлення, як же виглядає співзалежність наведу кілька прикладів від медичної психологині А. О. Потьомкіної: «Наприклад, ваша мама схильна до емоційної нестабільності, і з часом ви починаєте брати на себе відповідальність за її почуття, намагаєтесь якось врятувати, посприяти, щось замість неї зробити, готові відмовитися від своїх планів, пожертвувати своїми інтересами, часом, знехтувати потребами чоловіка чи дружини, бо почуття провини це рушійна сила ваших стосунків із мамою. Коли ж ви почнете виходити із стану співзалежності, то зустрінете опір і несприйняття з боку матері. Адже буде приходити чіткий розподіл відповідальності, встановлюватися межа і зможе мати право на звучання слово «ні». Співзалежність може сформуватися, коли керівник починає переобтяжувати співробтіника обов’язками, просить залишитися після роботи, виправити чиїсь помилки, витягнути проект, і людина на початку бере на себе забагато, бо їй це подобається — почуття потрібності, відчуття того, що шеф довіряє, покладається і його не можна

підвести. Але потім приходить розуміння, що вона несе не свою ношу, жертвує своїм часом, стосунками в родині, відпочинком і це не оплачується, не обговорюється і приходить розуміння, що її використовують і вона стає жертвою. Співзалежна особа може вирости в родині священика, військового, вчителя, чи будь-якій іншій, де є авторитарний тиск, а також де є хворі психічно, або фізично особи і все крутиться довкола них, нехтуючи потребами інших членів сім’ї чи дітей». Виходить, що співзалежність — родом із дитинства, як би банально це не звучало. Але це не вирок. Це поштовх працювати над власною самооцінкою, усвідомленням та формуванням особистих кордонів, самоцінністю. Настав час зустрітися зі своєю незалежністю, прожити з правом самостійності та індивідуалізації. За Юнгом, індивідуалізація — процес становлення особистості, такий її психологічний розвиток, за якого реалізуються індивідуальні задатки та унікальні особливості людини. Адже хіба без цього можливо бути щасливими? Не обманюймо себе, що живемо щасливим життям, коли несемо не свою ношу. Незалежність приходить із самоцінністю і вірою у власні сили та ресурси, що потім проектуємо і на державу. Незалежність починається зсередини. Як особистісна, так і державна. Якщо ви проживаєте своє життя співзалежно — чи то від батьків, чи від партнера, коуча, інших людей чи ситуацій, то чи взагалі ви проживаєте СВОЄ життя? І чи можете Ви, не зустрівшись зі своєю НЕЗАЛЕЖНІСТЮ, своїми діями і виборами побудувати дійсно незалежну Україну? Автор: Оксана Кріт — журналістка Центру комунікацій КНУ імені Тараса Шевченка.

40

Освіта

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Помічайте у дітей таланти Надія Красоткіна, Ковель «Сурма»

К

ажуть, що кожна людини талановита, і це правда. Тут головне розгледіти і не пропустити цей талант у малої дитини. Чому саме в малої, бо у більшої дитини його все важче помітити. Іноді талант проявляється у малюка і він щось робить незвичне для свого віку: то дуже гарно співає, то малює своїми маленькими пальчиками так, що й дорослий не зможе, то вигинається просто, мов у нього не кісточки, а гумові палички, то раптом повторює чужу мову, та так уміло, що всі в захваті. Це і є прояви таланту, які треба обов’язково розвивати творчо, наполегливо, щоб вони не пропали. Але не у всіх дітей вони проявляються так яскраво. Іноді треба багато часу, старань, наполегливості, щоб їх побачити. Але коли вже ви помітили певні нахили у власної дитини, то не втрачайте часу, а розвивайте. Сьогодні це робити лег-

М

ко, тому що є багато гуртків, секцій, клубів, шкіл, куди можна завести свого хлопчика чи дівчинку і вчити, вдосконалювати майстерність дитини. І це дуже добре. Адже кожному своє і це треба бачити і розвивати. От граються діти, складають із конструктора різні машинки, замки. Всі цим люблять займатися, але лише у Василька це виходить просто чудово! Він щоразу майструє щось нове, неповторне, сміливе і гарне… Тому батькам треба розвивати ці здібності свого сина, адже він може стати талановитим архітектором, тому йому вже треба пропонувати різні журнали, креслення, фотографії, щоб зацікавити, розвивати творчі здібності дитини. І так в усьому: хтось співає, інший танцює, один у спорті найкращий, а другий у точності виконання певної роботи, хтось змалку вірші пише, а інший знає всі континенти й острови, моря й океани, бо мріє подорожувати… Кожному в житті своє. Треба лише це вчасно помітити і розвивати. Хай дитина ходить на різні секції і гуртки, хай відвідує хори, грає в

оркестрі, співає, малює, але головне, щоб вона знайшла себе, відкрила саму для себе, збагнула розумом і серцем, чого вона хоче, і йшла власним шляхом, розкриваючи свої здібності. Отже, дітям варто приділяти максимум уваги, допомагати їм розкритися, відчути непереборне бажання щось робити своє. І, може, навіть зовсім не те, чого хоче мама чи тато. Тому довіряйте своїм дітям, вчіть їх бути самостійними, працьовитими, наполегливими. Вчіться радіти їхнім успіхам і підтримуйте у хвилини невдач та розпачу. Ніколи нічого не робіть самі замість дитини, хай це робить ваша дочка чи син… І нічого, що з першого разу не вийде гарний результат, все можна і треба переробити, виправити й здобути перемогу або поразку, але це все робить дитину мудрішою, стійкішою, сильнішою і головне — самостійною. Іноді поразка означає для дитини набагато більше, ніж перемога, тому що вона буде більше старатися і врешті здобуде перемогу, зрозумівши, що для перемоги треба багато сил і мужності, здібностей і роботи. Це окриляє

і робить людину мужньою і мудрою. Тому ніколи нічого не робіть замість дитини, бо це нічого доброго не принесе для неї. А у вас будуть лише розчарування і пригнічений стан. Та найкраще, коли дитина ваша здобуде перемогу сама, своїми силами, розумом, майстерністю. Просто головне ваше завдання підтримати своє дитя, бути поруч, усміхнутися та сказати, як ви сильно любите свого хлопчика чи донечку, як ви бажаєте їм успіху і пишаєтесь ними, і тим самим надати впевненості у власних силах і це саме те, що треба вашій дитині від вас.

Талант співати і талант творити, Це для людини — божий дар! Талант безмежно світ любити Й життєвий витримать удар... Комусь дається він відразу, Не треба й ритися в собі. Із розумом й красою разом, Комусь — у довгій боротьбі. Але з талантом світло жити, І легко по землі іти. Талант нічим не замінити, Тому повір у себе ти.

Іграшок море, а гратись нічим…

абуть, ніхто не буде заперечувати, що найщасливіша пора людського життя — це дитинство! Воно цікаве, безтурботне, пізнавальне і неповторне… Кожен пройшов через нього і виніс звідти найщиріші почуття, світло, тепло, сонечко любові і доброти. І це насправді так. Тільки в дитинстві ми вірили в казку, літали у снах, піднімалися на хвилях радості у височінь блакитного неба, тільки в пору дитинства були найвищі дерева і трава, де можна було заблукати, а от до неба можна було просто торкнутися рукою. А скільки ігор ми знали, скільки стежинок сходили, скільки всього нового пізнавали щодня — це неймовірно.

У ті далекі 50-ті й наступні роки мого дитинства іграшок у дітей було мало, а то й у когось їх зовсім не було, але діти завжди гралися, всі вигадували собі ігри й іграшки самі. Замість паперових грошей у нас були різні листочки дерев, а замість копійок — маленькі листочки акації. Так ми вчилися рахувати, давати решту, перевіряли усно чи правильно порахували, чи ні. Замість іграшкового дитячого посуду були консервні кришки й лопушки, більші та менші… А ляльок дівчатка робили самі з хусток, рушників та всього, що можна було скрутити і зв’язати, навіть самі шили собі ляльку, коли ставали старші та вміли тримати голку. А яке гарне волосся їм приторо-

чували на голови із клоччя і з кукурудзи… Ми вигадували самі все, що тільки могли, але ніколи не сумували і не хандрили, бо завжди були зайняті видумкою, яку конче треба було зробити. Тож що-що, а фантазувати і придумувати тодішні діти вміли, та ще й як! А скільки куренів нами було змайстровано, пищалок, сопілочок і свисточків вирізано, скільки сплетено віночків і кошичків та різних забавок із трави і квітів… Кожен умів набивати руками м’яч об землю, об стінку, вміли кидати і ловити м’ячі, гралися в «класики», стрибали, лазили по деревах, грали в «хованки» і весь час бігали! А не раз вве-

чері розпалювали вогнище і пекли картоплю (і добре знали, як це робити) і там розказували різні «жахачки», а потім всі разом бігли до річки з милом, щоб помити ноги… Ми рідко хворіли, а кашель і нежить — то й за хворобу не вважалося… Їли яблука, що впали з дерева, витерши об сукню чи штани, моркву висмикували з грядки і просто витирали травою, а іноді шкребли скельцем, «щоб була чистіша»… Воду пили з колонки і з колодязя, ніхто її нам ніколи не кип’ятив, хіба що для чаю… А в місті з автоматів пили воду всі з одного стакана, а потім споліскували під холодною водичкою. Стільки сотень людей за день пили з того одного стакана, що

Освіта

24.08.2022 — № 11 ніхто цього не рахував, але якось не хворіли… А їли здебільшого хліб, картоплю, суп, борщ, млинчики, вареники, і ніхто не був товстим, бо за день ми так набігаємося, награємося, щоб до ліжка дійшов — тут же сон тебе і приголубив. Таке було наше дитинство в ту пору, а от сьогодні багато чого змінилося. Щось стало краще, а щось і ні. Краще стало те, що в дітей тепер є багато різних іграшок, ребусів, які розвивають розум і здоров’я дітей, але ними гратись часто діти не вміють та й не хочуть, їм скучно, ліньки. А ми грались тим, що попало під руку. Назбираю, бувало, слимаків, порозсаджую парами і граюсь пів дня в школу, а сьогодні є іграшки різних звірят, а діти не знають до чого їх приточити, то кидаються ними, то ламають… Мабуть, дуже погано, що тепер діти дуже мало бігають та граються в колективні рухливі ігри… Вони стають малорухливі, іноді розкормлені, не вміють швидко бігати, стрибати, граються лише в сидячі ігри за комп’ютером чи телефоном, а щоб збудувати якийсь курінь, змайструвати щось цікаве, незвичне, то й не подумають: «А для чого? Нам це не треба», — це перше, що вони вам скажуть… Цього, звичайно, не можна сказати про всіх дітей, але вже для більшості це норма. Дітей просто завалюють

41

— це загадка… Та й у школі тепер діти бувають вряди-годи, бо навчання більше дистанційне… То вірус щоразу новий і пандемія, то війна і загроза для всіх, то ще щось придумають люди… А діти ростуть мляві і хворі, ні на що не здатні…Тому ви, батьки, самі повинні думати про здоров’я ваших дітей. Такий сьогодні стає світ, а тому треба батькам взяти на себе відповідальність за здоров’я власних дітей. А як інакше?

іграшками, але їх вистачає лише на кілька годин, від сили — на кілька днів, а далі знову стає скучно і лише з телефоном діти дружать довго, по пів дня, а то й більше. Але така ситуація всіх влаштовує, бо діти сидять тихо і не заважають, а батьки займаються своїми справами. Але ж, батьки, схаменіться! Дітям треба розвиток, рух, пізнання, фантазія і врешті-решт — здоров’я! І саме здоров’я — головне! А діти заклякають на дивані і не рухаються, звідси і сколіоз, і задишка та сила-силенна різних інших хвороб, яких раніше діти не мали, бо бігали, стрибали, розвивалися фізично і духовно... Така сьогодні ситуація складається в багатьох сім’ях, і щоб цьому запобіг-

ти, треба з дітьми постійно займатися. І не просто віддати в басейн чи на боротьбу (хоч це також дуже важливо), а водити їх на природу, вчити їх розпалювати вогнище, пекти ту саму картоплю, будувати курені, робити луки з лози і стріляти з них, вчити їх самими гратися м’ячем, розважатися скакалкою, вчити в’язати вузлики, показати, що таке естафета, стрибки в довжину і у висоту і т. д. Треба, щоб діти росли здоровими і сильними, а тому — це обов’язок батьків, бо це ж ваші діти. І ви не сподівайтесь, що три уроки фізкультури в школі щось змінять… Зовсім ні! Сьогодні діти на уроках фізкультури більше сидять на лавочках, ніж щось роблять. Нащо така фізкультура

Здоров’я — всьому голова! Та й що тут мудрувати? Це не прості лише слова, тут треба міркувати. В здоровім тілі — дух міцний! Той все на світі здужа! А хворий, ледве що живий… Його лякає стужа… Він і в жару не їсть, не п’є й не може щось робити. Бо слабість в його тілі є… І як такому жити? Тож гратися дітей учіть і бігати, й ходити! У рухові самі живіть і вчіть дітей так жити! Автор: Надія Григорівна Красоткіна — письменниця, знавець та практик із питань освіти та народної педагогіки.

В Нас Можна Посмакувати Такі Страви:

PASTRY & CAFE УКРАЇНСЬКА АУТЕНТИЧНА КУХНЯ СМАЧНА УКРАЇНСЬКА ЇЖА

ПРИЙМАЄМО ЗАМОВЛЕННЯ НА СВЯТКУВАННЯ ЮВЕЛЕЇВ СВЯТКОВАННЯ В НАШОМУ РЕСТОРАНІ ЗАМОВЛЕННЯ ЇДИ З ДОСТАВКОЮ ДО ВАШОГО СВЯТКОВОГО СТОЛУ В НАС ДОЗВОЛЕНО ПРИНОСИТИ СВОЇ АЛКОГОЛЬНІ НАПОЇ BYOB

АДРЕСА: 2524 W. CHICAGO AVE., CHICAGO, IL 60622 Ми відкриті: пон.-п’ятн.: 10 AM-5PM cуб.: 9АМ-5РМ нед.: 10АМ-4РМ ТЕЛ. 773.276.6402 www.shokoladpastryandcafe.com

• Український Борщ З Домашніми Булочками Та Часником • Картопляний, Грибний Та Гороховий Супи • Бульйон З Домашньою Лапшою • М'Ясо По Гуцульськи, Відбивні, • Деруни, Котлети • Більше 10 Видів Вареників • Домашні Млинці • Паніні, Бутерброди, Закуски, Свіжі Салати • Домашня Випічка, Торти, Солодощі • Запашна Кава, Капучіно, Лате, Чаї, Соки, Напої • Меню Для Вегетаріанців

42

Берегиня

surma.com.ua

«СУРМА» ДБАЄ НЕ ЛИШЕ ПРО ДУХОВНУ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНУ ПОЖИВУ ДЛЯ НАШИХ ЧИТАЧІВ, А Й ПРОПОНУЄ СМАЧНІ РЕЦЕПТИ ВІД МАЕСТРО УКРАЇНСЬКОЇ КУХНІ ЄВГЕНА КЛОПОТЕНКА.

СМАК КРАЇНИ: УКРАЇНСЬКИЙ БОРЩ НА СВИНЯЧИХ РЕБРАХ ІЗ КОПЧЕНОЮ ГРУШЕЮ Ні для кого не секрет, що майже у кожній українській родині існує свій рецепт борщу. Хтось не уявляє його без квасолі, а хтось готує без капусти, але з грибами. Біографи Тараса Шевченка вважають, що його улюбленим борщем був пісний варіант з сушеними карасями, а в родині Лесі Українки любили з додаванням кислих яблук. Усі ці варіанти мають право на існування, бо немає канонічного та якогось «правильного» рецепта. Знаємо точно — у цій страві живе українська душа. ПОРАДИ По-перше, беріть буряк «вінегретний», бо він солодкий та страва вийде насиченого бордового кольору. Подруге, капусту додавайте в останню чергу та не відходьте від плити. Вона не повинна розваритися, а залишитися хрумкою. Повірте, різні текстури в борщі зроблять його смак неймовірним. По-третє, обов’язково додайте

копчені груші, які зроблять борщ наче з «димком», ніби ви його готували на багатті. Для приготування ми взяли свинячі ребра та запекли їх у духовці. Серце борщу — засмажку, ми зробили зі свіжого буряку, натертого на тертку. Але його також можна попередньо відварити чи запекти в духовці. Додали солодкий перець, томати та томатну пасту. Ви можете використати томати пелаті та заморожений солодкий перець. На смак це не вплине. І ще порада — обов’язково робіть засмажку на вершковому маслі, тоді вона вийде ніжнішою. ІНГРЕДІЄНТИ 400-500 г свинячих ребер 2 буряки 2 томати ¼ кореня селери ¼ качана капусти 3-4 картоплі 1-2 моркви

№ 11 — 24.08.2022 1 цибуля 1-2 копчені груші 2 лаврових листочки 3 горошини духмяного перцю 1 головка часнику 1 солодкий перець 200 мл томатного соку 30 г вершкового масла 2 ст. л. томатної пасти 3 л води сіль до смаку КРОК 1 Запечіть свинячі ребра. Розігрійте духовку до 200 градусів. Візьміть 400500 г свинячих ребер, помийте, зачистьте від плівок та перекладіть у форму для запікання. Поставте в духовку запікатися на 30 хвилин за температури 200 градусів у режимі верхнього та нижнього нагріву. Підготуйте овочі для бульйону. Не очищуйте їх від шкірки. Корінь селери (¼ частини) промийте добре та наріжте довільними шматками. Моркву (1-2 штуки) помийте та поріжте такими ж шматками, як і селеру. Відріжте половину ріпчастої цибулі. За бажанням беріть будь-яку іншу. Овочі до бульйону можна додавати попередньо запеченими, тоді смак страви буде інтенсивніший. Запечені ребра перекладіть до каструлі та залийте 3 літрами води, додайте порізану селеру, моркву та половину нечищеної цибулини, доведіть до кипіння та варіть на середньому вогні 30 хвилин. КРОК 2 Приготуйте засмажку. Солодкий перець поріжте невеличким кубиком. Беріть будь-якого кольору, але для насиченого кольору борщу краще віддати перевагу червоному. Томати (2 штуки) та цибулю (другу половину) поріжте дрібним кубиком. КРОК 3 Розігрійте пательню із 30 г вершкового масла та перекладіть до неї порізаний перець, томати та цибулю. Обсмажте овочі, поки вони не стануть м’якими. Додайте 200 мл томатного соку та 2 ст. л. томатної пасти, тушкуйте ще 5-7 хвилин. Як би дивно це не звучало, але варення любить спеції. Бодян, гострий перець, імбир, корицю. Лише кілька зірочок бодяну чи дрібок меленого імбиру, паличка кориці можуть підняти смак вашого улюбленого варення на щабель вище. Цього разу ми обрали останній варіант, бо поєднання вишні з корицею просто приголомшливе — таке солодке, п’янке та соковите. ІНГРЕДІЄНТИ 1 кг вишні без кісточок 600 г цукру 2 палички кориці

ВИТОНЧЕНЕ ПОЄДНАННЯ: ВИШНЕВЕ ВАРЕННЯ З КОРИЦЕЮ

КРОК 1 Помийте 1 кг вишні та видаліть кісточки. Викладіть у каструлю із тов-

КРОК 4 Буряк потріть на крупній тертці та теж додайте до пательні. Тушкуйте ще 3-4 хвилини. КРОК 5 З другого буряка вичавіть сік на соковижималці або просто натріть його на дрібну терку. Додайте у каструлю, а разом з ним 3 горошини духмяного перцю, 2 лаврових листочки та сіль до смаку. КРОК 6 Наріжте 3-4 картоплини середніми кубиками та покладіть у каструлю. Якщо є бажання, збільште кількість картоплі. КРОК 7 За бажанням із бульйону заберіть селеру, моркву та половину ріпчастої цибулі. Ми вирішили залишити. Перекладіть готову засмажку до каструлі з бульйоном. Головку часнику розріжте навпіл і теж додайте. Якщо хочете отримати більш інтенсивний смак, 2-3 зубчику часнику видавіть у каструлю, а інші додайте. КРОК 8 Капусту (¼ качана) нашаткуйте та відставте. Її ми будемо додавати до борщу наприкінці приготування. КРОК 9 За бажанням можна додати консервовану квасолю чи відварену до смаку. КРОК 10 Додайте 1-2 цілі копчені або в’ялені груші. Якщо хочете, поріжте їх довільними шматками. Вони нададуть вашому борщу приємного смаку димку. КРОК 11 Наприкінці приготування перекладіть до каструлі нашатковану капусту. Спробуйте та доведіть смак сіллю. Через 5 хвилин зніміть борщ з плити, щоб капуста не розварилася. Дайте йому настоятись щонайменше 30 хвилин. Подавайте зі сметаною та подрібненою зеленню кропу. Зберігайте страву в холодильнику та пам’ятайте, що найкраще борщ смакує на другий день.

стим дном та всипте 600 г цукру. Залиште постояти протягом 15 хвилин, щоб ягоди пустили сік. КРОК 2 За 15 хвилин додайте у каструлю 2 палички кориці та поставте на середній вогонь. Коли вишні закиплять, зменште вогонь до мінімального та варіть 10 хвилин, періодично помішуючи. КРОК 3 Стерилізуйте банки будь-яким способом, що вам до вподоби. Розкладіть варення з вишні з корицею у банки та закрутіть кришками. Коли банки охолонуть, поставте їх у прохолодне місце. Смачного! Підготувала Діана Царук. Джерело: https://klopotenko.com/

24.08.2022 — № 11

Реклама

43

44

У

Культура

surma.com.ua

№ 11 — 24.08.2022

Епізодами українського кіно

країнське кіно пережило не одну хвилю занепаду та злету. «Сурма» пропонує нашим читачам добірку українських фільмів, на які не шкода витратити час, і трішки більше познайомитися з українською культурою кінематографу.

фільм так і не дійшов до свого глядача в Україні. В 1992 році «Кисневий голод» було показано на Венеційському кінофестивалі в програмі «Тиждень критики», де він здобув нагороду асоціації італійських кінокритиків. Згодом картину Андрія Дончика було показано на десятках інших світових фестивалів. Головну роль у фільмі виконав актор Тарас Денисенко. Роль антагоніста дісталася Олексію Горбунову. Джерело: «Довженко Центр» (https://dovzhenkocentre.org/top100/kysnevyy-holod/)

«КИСНЕВИЙ ГОЛОД» (1991) Армійські «діди» в передчутті демобілізації «за традицією» вирішують познущатися з молодих солдатів. Проте не всі згодні підкорятися та терпіти. Серед незгодних рядовий Білик. Він не просто не погоджується, але й вирішує відстоювати свою гідність, зокрема національну. Його протест викликає ще більшу агресію, «ГОЛОД-33» (1991) а його принциповість поступово пе«Голод-33» — фільм Олеся Янчука, реростає в справжнє випробуванням знятий за мотивами повісті Василя на стійкість. Барки «Жовтий князь». Це перша художня кінострічка, що розкриває злочин сталінського тоталітарного режиму проти народу України — Голодомор 1932-1933 років. У фільмі йдеться про прихід більшовиків до влади, про утвердження Сталіна як нового очільника режиму та встановлення контролю над усіма аспектами суспільного і політичного життя в Україні силовими методами. Особливу увагу приділено політиці комуністів у сільському господарстві Один із перших українських філь- та створенні злочинних законів, що мів часів Незалежності, «Кисневий позбавили селян права на їжу, а так голод» — це дебютний та єдиний і права на життя. У центрі сюжету фільм режисера Андрія Дончика. Ви- стрічки — звичайна селянська сім’я: пускник Університету імені Карпен- діти, батько та дружина і їхня стара ко-Карого, Дончик до того, як зняти мати, яка незабаром почала відчувацю стрічку, встиг попрацювати на ти перші втрати… Першими помиразнімальному майданчику «Солом’я- ли слабкі діти. Страждання звичайної них дзвонів» Юрія Іллєнка та зняти української родини глядач побачить короткометражний фільм «Загибель очима голодної дитини. богів», який взяв участь у престижному фестивалі в Клермон-Ферран (Франція). Сценарій «Кисневого голоду» на запрошення режисера написав тоді ще молодий письменник Юрій Андрухович. В його основу було покладено спогади Андруховича та Дончика про їхні власний досвід служби в армії. На те, щоб зняти фільм знадобилося близько трьох років. Спочатку через цензурні зауваження до У 1991 році картина отримала госценарію, а потім й через численні ловний приз Першого Всеукраїнськофінансові проблеми. го кінофестивалю в Києві. У 2009-му «Кисневий голод» — один із пер- фільм здобув головну нагороду Венших українських фільмів, знятих на сенського кінофестивалю — приз приватні кошти. Серед його інвесто- Анрі Ланглуа. рів — заснована українськими емігрантами в Канаді компанія «Кобза» «ПРИЯТЕЛЬ НЕБІЖЧИКА» (ця компанія також стояла за стріч- (1997) кою «Лебедине озеро. Зона» Юрія ІлГоловного героя фільму Анатолія лєнка) та український рибоколгосп. залишила дружина. На дворі 90-ті. У Останній виділив на зйомки міль- той час, як всі знайомі кинулися зайон рублів, сподіваючись отримати робляти «легкі» гроші, Анатолій ніяк чималий прибуток від прокату. Про- не може вписатися в епоху «дикого те, коли стрічку було зафільмова- капіталізму», що його оточує. Не доно, прокат повністю провалився, а помагає тут ані робота перекладачем,

ані всі його знання. Відчуваючи себе зайвим, Анатолій звертається до найманого вбивці та замовляє йому самого себе. Цей необдуманий крок призводить до цілої низки дивних збігів, які зрештою зводять героя з двома зовсім не схожими жінками — молодою путаною та самотньою вдовою, чоловік якої помер через Анатолія.

метакоментар до самого себе. Українське кіно, що за нестачі державного фінансування повільно вмирало протягом 1990-х, повстає з потойбіччя, водночас жваве та моторошне. Барочна багатозначність, поетичність кінотрадиції 1960-70-х, з якої вийшов Іллєнко, в умовах нової Руїни обертається глузливим вертепом. Як це притаманно будь-якому видатному бі-муві, «Молитва за гетьмана Мазепу» — кіно водночас абсурдно неконвенційне і напрочуд промовисте: болісні історичні міркування автора загублюються у кемповій екранній феєрієї, наївно постмодерністський іллєнківський сценарій (що спочатку мав назву «Ненаситець») несподівано — либонь, навіть для автора — обертається не в жарт радикальним мис«Приятель небіжчика» — це екра- тецьким висловлюванням. нізація повісті Андрія Куркова «Любий друг, приятель небіжчика», що була зроблена в спільній українофранцузькій копродукції. Причому ініціатором фільму стала французька сторона, а саме спеціальний фонд при CNC, спрямований на співпрацю зі Східною та Центральною Європою. За їхньої підтримки В’ячеслав Криштофович зумів створити одночасно доволі симптоматичний фільм про українські 90-ті, а також універсальну У кінематографічних колах жиісторію про так звану зайву людину. вуть легенди й про тривалі зйомки Водночас «Приятель небіжчика» фільму під патронатом вищих мініс— це ще й маленьке зізнання в любові терських кіл на роз’їденій корупціКиєву. Українська столиця стає пов- єю Кіностудії імені Довженка; й про ноцінним героєм фільму та показу- гучну прем’єру стрічки, що виявилається Криштофовичем із трьох різних ся, як і сам фільм, черговим перфорсторін. Тут і модернове місто з нови- мативним актом. Сам Юрій Іллєнко ми дорогими місцями, Старий Київ, зробив все можливе, аби перетворищо поволі зникає, та місто спальних ти історію позаконкурсного показу районів, що буквально зводяться на на Берлінале 2002 року, подальшого наших очах. скандалу через скарги російського «Приятель небіжчика» й досі за- Мінкульту та важкої долі стрічки на лишається одним із найуспішніших батьківщині через той-таки скандал українських фільмів в історії. Стрічка на ще один, останній міф про себе. На вийшла в прокат у 18 країнах світу. берлінській світовій прем’єрі фільм Права дистрибуції у США та Кана- демонструвався через нестачу кошді придбала фірма Sony, а в Україні тів в недоробленій версії зі звуком фільм Криштофовича став першою кі- у моно. Водночас Іллєнко монтував нокартиною, номінованою на «Оскар». стрічку далі і вдосконалював звукоДжерело: «Довженко Центр» ву доріжку, насичуючи її розлогими (https://dovzhenkocentre.org/top- коментарями від першої особи. Режи100/pryyatel-nebizhchyka). серський остаточний, у чомусь навіть божевільніший за берлінський мон«МОЛИТВА ЗА ГЕТЬМАНА тажний варіант, має назву «Молитва МАЗЕПУ» (2001) за гетьмана Мазепу. Нова версія» і даІван Мазепа мирно покоїться у тується 2010 роком. Іллєнко створив труні, і навіть цим лякає перемож- фільм-явище, що не має остаточної ця Полтави, російського володаря версії і спирається будь-якому посліПєтра I. Розлючений, на межі боже- довному прочитанню, — і в цьому, навілля, цар з’являється біля похован- решті, досяг художніх вершин свого ня, налаштований знищити усі за- улюбленого Орсона Веллса. лишки пам’яті про українського гетьДжерело: «Довженко Центр» мана. Але Мазепа повстає з могили (https://dovzhenkocentre.org/topі переказує ворогу історію власного 100/molytva-za-hetmana-mazepu). життя. Останній фільм Юрія Іллєнка з Підготувала Діана Царук. перших кадрів перетворюється на

Літературна сторінка

24.08.2022 — № 11

45

Репортажі з радянського минулого Петро Масляк, Київ «Сурма»

Є

репортаж безпосередньо з місця подій у нинішньому часі, був репортаж з петлею на шиї, а я пропоную цілу систему репортажів з недалекого в історичному сенсі минулого. Про це радянське минуле нині величезний масив спотвореної інформації. Прочитаєш коментарі в соцмережах і не перестаєш дивуватися. У багатьох якась дивовижна і божевільна ностальгія по «Країні дурнів» та «Імперії зла». Символом цієї божевільної країни була брехня і фарисейство. Ніякі засуджені і перезасуджені гітлерівці не зрівняються з чистим злом Радянського Союзу. Нацисти знищували своїх ворогів, вибиваючи з них правду найжорстокішими методами. Совок же брав «від верстата» робітника, безмежно відданого Сталіну, Леніну і «Карлу-Марлу», оголошував його японським шпигуном і засуджував до смерті. При цьому брехали всі. І засуджений, який визнавав себе японським шпигуном, і судді, які знали, що він не винен, і публіка, яка вимагала смерті «ворогам народу». Всі брехали. Так було знищено 100 млн осіб. Навіщо? Ніхто не знає. Зло заради самого зла. Те ж саме, що й нинішня московія. Відсутність будь-якої логічної мотивації знищення людей, ось що таке Радянський Союз. Мозок ученого, професійно тренована десятиліттями пам’ять, помножені на багату уяву, саме і дають читачам художній репортаж із минулого. Відокремлений роками від реальних подій, він багато в чому об’єктивніший, правдивіший, ніж емоційний безпосередній журналістський репортаж з місця подій. Та й головне тут у тому, що в Радянському Союзі репортаж без традиційної совкової брехні і фарисейства був просто неможливий. Особливо вражали мислячих людей репортажі журналістів-міжнародників із-за «горба». В них взагалі була брехня на брехні і брехнею поганяла... Кінець сімдесятих років ХХ ст. Я, випускник університету, з рекомендацією від кафедри вступати до аспірантури силою непереборних життєвих обставин сім років пропрацював ординарним учителем у провінційній школі. І, нарешті, уже обтяжений родиною вступив до аспірантури Академії наук України. Мій науковий керівник, або просто шеф, академік, «друг Патона», лауреат всіляких премій, науковий консультант голови ради міністрів СРСР Косигіна. Його стиль: відбір з усієї країни до аспірантури найкращих із найкращих і їхнє використання, як наукових донорів і рабів.

Стиль жорсткий, можна сказати жорстокий. Честь бути аспірантом шефа треба відпрацювати, подаючи йому оригінальні ідеї і відшуковуючи та осмислюючи для його доповідних записок до ЦК і кабміну нетривіальні факти. Його улюблений вираз: «деякі не розуміють, але моїх аспірантів це не стосується». Від мене йому потрібна науково обґрунтована доповідна записка «на саму гору» про стан машинобудівної галузі Радянського Союзу. Від своїх інформаторів на машинобудівних заводах союзного підпорядкування шеф отримав інформацію, що американські санкції після введення радянських військ до Афганістану почали діяти.

ки,інженери, лаборанти тощо поселялися в «білокам’яній» в академічному готелі з неадекватною назвою «Якорь». Ця двоповерхова дореволюційна споруда розташовувалася в самому центрі москви на вулиці Горького. У великих кімнатах жило по 10-15 осіб. Сюди з усіх республіканських Академій, а також регіональних відділень союзної Академії наук прибували у відрядження до різних заводів, лабораторій, зокрема й секретних, здебільшого молоді люди, які «тягли віз академічної науки» в СРСР. По вечорах ми збиралися за столом з горілкою і примітивною закускою. Там я й почув декілька історій про буття радянської науки у персоналіях.

«Країни дурнів» вже немає, але зло і дурні нікуди не ділися... Фрагментувалися лише територіально, кажучи науково. Тому про якісь там технологічні секрети говорити не буду. А ось про відомих тоді людей згадати варто. Один аспірант Курчатова, того, який завідував термоядерною програмою в СРСР, розповідав нам, як зараз бачу його веселого і молодого, пізніше академіка, про те, як з відомого дисидента Андрія Сахарова намагалися зняти звання академіка. Сахаров був творцем водневої бомби в СРСР. Тричі Герой соціалістичної праці, лауреат всіляких сталінських і ленінських премій він усвідомлював жах зброї, яку створив. Працюючи ще з Берією, Сахаров

Помножені на вже традиційний совковий хаос у справах, вони поглиблювали економічну кризу. Геніальна інтуїція шефа дозволяла йому передбачати події тоді, коли про них більшість фахівців і не здогадувалася. Моїм завданням було глибоко дослідити галузь і розробити реальні пропозиції з подолання негативних явищ в економіці. А президент Академії мав передати ці матеріали на саму вершину управлінської піраміди СРСР. Машинобудування галузь закрита і будь-кому її досліджувати не дадуть. Але на той час я вже був членом КПРС. Мене перевірили ті, «кому треба», і, напевно, в моєму роду не виявили жодного «ворога народу». Дійсно, Берлін у 1945 р. брав не лише мій батько, але й мати. Тому я отримав відповідні «допуски» до закритих матеріалів. Так як всі союзні машинобудівні міністерства розташовувалися в москві, виникла необхідність постійних і протяжних відряджень до столиці. Аспіранти, молодші наукові співробітни-

З пам’яті виринає все тодішнє настільки чітко, ніби веду репортаж з кімнати готелю того червневого вечора. Ось сидимо ми за столом, наливаємо горілку в склянки і тихенько гомонимо «про жінок». Як зараз уявляю цюкартину. Прочавлені тисячами тіл майже зруйновані ліжка, кульгавий стіл, брудна підлога. Вночі по сплячих бігають пацюки. Про знаменитих тарганів вже й згадувати не хочеться. Ну все так, як і мало бути в «Країні дурнів». І це столиця. І ось розмова, по мірі збільшення обсягу випитої горілки переходить на те, про що взагалі не варто було б говорити в СРСР. Чим займаються ці хлопці, та різні історії про вже їхніх шефів, всіляких там Курчатових, Сахарових, Капиць і т. ін. Кожному хочеться показати, що він не простий хлопець. Знає багато і крутиться біля відомих у країні людей. І живе в якомусь Зеленограді чи Дубні у Підмосков’ї. А яка в нього квартира... Я щось там підписував, що не буду розголошувати. Але «Імперії зла» чи

із середини знав наукову «кухню» «Імперії зла», яка замірилися перетворити світ на радіоактивний попіл. Тому почав активно виступати проти самого державного ладу СРСР. Цього навіть йому не могли пробачити, тому швидко позбавили всіх звань і нагород. Хотіли зняти й звання академіка. Але тут виникли ускладнення. Формально це могла зробити лише президія Академії наук СРСР. А вона складалася з видатних учених, багато хто з них був лауреатом Нобелівської премії. Ці відомі у світі люди були непоступливі і впевнені у собі. Чому влада так хотіла позбавити високого академічного звання Сахарова? Академік не тільки отримував довічну і дуже високу за радянськими мірками платню, але й користувався всілякими привілеями. Наприклад, академіки й членикореспонденти отоварювалися в спеціальних крамницях. Там за низькими цінами можна було купити якісні

ПРОДОВЖЕННЯ / С. 46

46

Літературна сторінка

ПОЧАТОК / С. 45 товари, про існування яких прості громадяни навіть не підозрювали. Можна було навіть без багаторічної черги придбати чорну «Волгу», нездійсненну мрію так званих «радянських людей». Існував великий гараж, звідки академіки викликали автомобілі, які доставляли їх на роботу. Відпочивали вони в найкращих санаторіях, недоступних для простих людей. Лікувалися в спеціальних поліклініках і лікарнях тощо.

Андрій Сахаров

Це страшенно дратувало можновладців. Тому президента Академії Александрова, який народився на Київщині на хуторі з вельми веселою назвою Великі Гуляки, викликали до ЦК і вимагали поставити питання зняття звання академіка з Андрія Сахарова на черговому засіданні президії. Перевірити виконання цього рішення доручили якому неграмотному і нудному чоловікові з апарату ЦК. Пам’ятаю, як ми тоді, слухаючи розповідь цього аспіранта Курчатова, реготали. Боже ж ти мій! Александров, тоді вже немолода людина, був ще тією штучкою. Творець атомних станцій в СРСР він теж був тричі Герой соціалістичної праці, лауреат і т. ін. Саме Александров розповідав своїм землякам, що Чорнобильська атомна станція настільки безпечна, що він, як її конструктор, готовий поставити під нею розкладачку і на ній ночувати. Щоправда своєї «звірячої» погрози так і не виконав... І ось розпашілий горілкою і від того артистичний аспірант розповідає нам: — Александров відкрив збори і сказав, що на нашому засіданні присутній представник ЦК товариш Кузнєцов. Ми сьогодні з вами маємо прийняти безпрецедентне рішення: зняти з Андрія Сахарова звання академіка.

— А чому це рішення ви називаєте безпрецедентним? — взяв слово Лауреат Нобелівської премії Капиця (Копиця).

— В 30-ті роки на вимогу Гітлера Німецька Академія наук виключила зі свого складу Альберта Ейнштейна. Так що ми з вами не будемо оригінальними.

— Ну добре, ще якісь думки будуть?

— запитав Александров. Більше ніхто виступати не хотів.

— Тоді слово надається представнику ЦК.

surma.com.ua

Той вийшов на трибуну, витягнув з кишені папірець і почав говорити: — Товариші, як вам відомо член Академії наук Сахаров займається антирадянською діяльністю. Як член Академії він мав би перейматися наукою. Член Академії Сахаров уже не працездатний і утратив зв’язок з Академією наук. Пропоную зняти з члена Академії Андрія Сахарова звання академіка. Серед членів президії пронісся ледве чутний шелест невдоволення. Якийсь абсолютно божевільний «канцелярит» з вуст представника ЦК. Невже не могли прислати когось розумнішого? Це ж очевидна неповага до вчених. Самий стиль виступу члена ЦК був для цих висококультурних і високоінтелектуальних людей неприпустимий. Це чітко вловив Александров. Не знаю, чи він щось випив «для хоробрості» перед засіданням, чи йому вже було все одно (був невиліковно хворий), але Президент Академії взяв слово і сказав з серйозною міною наступне:

Анатолій Александров

— Шановні члени президії. Не тільки в Академії наук, але й у мене особисто є член. Він уже багато років не працездатний і втратив зв’язок з найкращою половиною людства. Однак я його дуже ціную за минулі заслуги. Член академії наук Андрій Сахаров зробив дуже багато хорошого для нашої держави і радянської науки. Його заслуги очевидні і їх ніхто не може скасувати. Тому пропоную це питання зняти з порядку денного. Так Андрій Сахаров залишився академіком і далі міг користуватися всіма привілеями незважаючи на невдоволення Брежнєва і компанії. На цьому мій репортаж з академічного готелю «Якорь» в москві закінчився. Жити в цьому готелі довго в умовах постійної ротації контингенту і перманентної пиятики і тим більше обробляти зібрані матеріали було дуже важко. Тому я поїхав до Києва, щоб мені порадили якийсь інший. Аспірант Інституту держави і права, який нібито все знав, порекомендував мені готель з назвою «Академический». Сюди селили лише академіків, членівкореспондентів і, як виняток, старших наукових співробітників. «То як аспірант може туди потрапити? — запитав я у «всезнаючого», який і нині є в нашій державі «всезнаючим».

«Як? Зелений ти, хоча й старший за мене, — усміхнувся він. — Береш «Київський» торт, на нього кладеш паспорт, всередині відрядження і тебе поселять». Зараз молоді в це важко повірити, але тоді, в той час, звідки я веду репортаж, усе було в дефіциті і його потрібно було не купувати, а діставати. Але мій шеф здається міг усе. Пізніше я в цьому переконався, коли він захотів отримати чергову квартиру на нинішньому Майдані Незалежності, а йому її не давали. Він просто зняв телефонну трубку і зателефонував помічнику Косигіна. І квартиру дали не лише в тому будинку, в якому він хотів, де зараз готель «Козацький», але й на бажаному йому поверсі і в найкращій видовій експозиції. Ось, приблизно так. А так, як шеф особисто був зацікавлений в успіху мого дослідження, я отримував торти коли мені це було потрібно. А тепер запізнілий на 40 років репортаж із вестибюлю розкішного готелю «Академический». Ресепшн. Із двох віконець працює одне. На іншому надпис: «технічна перерва». Крізь скло видно кобилоподібну білявку. Вона працює пилочкою над своїми нігтями, то наближаючи останні до очей, то відводячи їх подалі. Друге віконце працює і там ніби сестра близнючка «кобилоподібної» поселяє приїжджих. Попереду мене двоє дуже гарно вбраних чоловіки середнього віку з імпортними валізами в руках. Один каже іншому: «Сьогодні о 2-й у мене зустріч з Косигіним». Мені стає моторошно. Куди я потрапив? Ще пов’яжуть... І в цей час з віконця в мій бік білявка, припинивши шліфувати нігті, почала манити пальчиком. Я показую собі на груди — мене? Вона стверджувально хитає згори до низу головою, стаючи ще більше схожою на кобилу. Я несміливо підхожу до неї.

— А кому цей торт? — запитує вона.

— Це така смакота. Я вас як побачила з ним, так про все й забула.

— Це вам, — простягнув я у віконечко торт із паспортом і відрядженням. І через 5 хв. був поселений до двокімнатного номера люкс. Білявка по секрету повідомила, що цей номер заброньований за рідним братом першого секретаря компартії однієї з республік. Цей перший секретар для рідного брата постарався і створив Інститут космічних досліджень.

— Які там космічні дослідження, — сміялася «кобилоподібна». — Республіка ж маціпусінька. Але ти не переживай. Цей академік у цьому номері ніколи не поселяється. Його помічник це робить лише формально. А він, коли приїжджає до москви мешкає в квартирі брата. Ти, мабуть, і не знав, що кожен перший секретар компартії всіх союзних республік має в столиці чудову квартиру. Наступного дня я в черговому машинобудівному міністерстві. Вели-

№ 11 — 24.08.2022 чезна будівля, де працюють тисячі людей. Чим вони там займаються — невідомо. Але москва велика і треба всім дати роботу. У мене є звернення від нашого інституту до міністра. Йду до його заступника. Запізнілий на 40 років репортаж із величезної приймальні, однієї для міністра і його заступника. Тоді такий репортаж не був би можливим. Я в приймальні, секретарка молода, гарна жінка, обіцяє записати на прийом за тиждень. Ось якби я був молодшим, то тиждень і чекав би. А зараз у мене цього тижня немає. Довідуюся, що і міністр, і його заступник на місці. Просто вийшовши до коридору. Хлоп я нівроку. Увагою кращої половини людства ніколи не був обійдений. Тому працюю із секретаркою. Знаю я цей жіночий погляд. Або нікого в неї немає, або хтось є явно непідходящий. Повідомляє, що зараз невдалий час. Якийсь журналіст написав про проблеми в машинобудуванні. Непрофесійно, але дуже дошкульно. Фейлетон у газеті «Правда». Вона може організувати візу начальника главка. А з нею просто йди до відділу статистики і бери, що хочеш. Але це не так просто... Я все розумію і запрошую секретарку міністра показати мені москву. Не орієнтуюся я в ній, як герой твору Єрофеєва «Москва — Пєтушки». Ніяк не можу знайти Красну площу. Куди б я не йшов, врешті-решт потрапляю на Київський вокзал. Просто біда якась. Секретарка сміється. Про цей твір вона нічого не чула, але з гумором у неї непогано. А з жінками я можу жартувати безперервно. І інші речі в мене виходить робити з ними цілими годинами. Забираю її після роботи і вона мене хоче завести до Мавзолея. Я кривлюся так, що замість цього ми опиняємося у неї вдома. Це набагато веселіше, ніж споглядати мумію. Я людина комплексного розвитку, тому працюю не лише головою... Секретарка у захваті. Шеф ніколи так і не довідався, як я отримав унікальну інформацію і чому так швидко. Я нічого не виписував як раніше, а мені доставляли готові і навіть у відповідний спосіб оброблені матеріали. Через постіль, як відомо з історії, вирішувалися й не такі проблеми... Взагалі-то економічна наука в «Країні дурнів» була дивовижною річчю. Голова ради міністрів СРСР отримував інформацію про стан машинобудування в державі через Київ і мого шефа. А вона була добута через ліжко в москві. Які ви є, шляхи Господні... І ось уже я спочатку кандидат, а потім і доктор наук. Професор і академік. Пропоную вам наступний репортаж зі «світлого» радянського минулого. Після чергового і позачергового пленуму ЦК КПРС, де ухвалювалися чергові і позачергові новації економічної «перебудови», до речі, цей термін ще 20-х років ХХ ст., представників

Літературна сторінка

24.08.2022 — № 11 їздки доля привела нас до одного великого промислового центру в Україні. Так як індустріальний інститут й інститут народного господарства в ньому розташовувалися на одній площі в центрі міста, організатори заходу вирішили, що першу лекцію читаю я в індустріальному інституті, а доцент в інституті народного господарства, потім оголошується перерва і ми з ним міняємося місцями. І ось я постав перед амфітеатром величезної аудиторії індустріального інституту, куди примусово зігнали майже всіх студентів і викладачів цього шанованого у місті навчального закладу. Переді мною на кафедрі лежав текст лекції доцента, другий екземпляр якої я поцупив у нього в готельному номері. Як сьогодні пам’ятаю це надзвичайно захопливе дійство, ніби веду з нього прямий репортаж. Я височію на підвищенні, як пам’ятник «класикам марксизму-ленінізму». Студенти і викладачі з повагою дивляться на столичного лектора, хоча в обличчя в цій провінції мене ніхто не знає. Бадьоро повідомляю, що я доцент столичного університету Корнієнко і зараз прочитаю вам лекцію, присвячену рішенню позачергового пленуму ЦК КПРС. Цей вступ свого колеги, який він слово в слово незмінно проголошує перед кожною лекцією, я вивчив напам’ять.

Ó ìåíå º ìð³ÿ а у тебе?

Далі все відбувається за відомим сценарієм. Я читаю «з аркуша» текст, від якого в Радянському райкомі КПРС м. Києва нам не радили відриватися зовсім. По закінченню звертаюся до аудиторії, щоб вона ставила запитання. Декілька викладачів звертаються до мене із запитаннями, які вже попередньо підготовлені і записані у них на аркушах паперу. Хтось соромиться читати і намагається висловити думку власними словами, але більшість просто читає «з папірця». Чистої води фарс. Але мені весело, я розкутий і артистичний, так як знаю, що буде далі. Лекція успішно завершена і я поспішаю на зміну доценту до інституту народного господарства. Ми перекидаємося кількома словами на зустрічних курсах.

— Дуже вдумлива і серйозна аудиторія, — хвалю я майбутніх інженерів.

— Отримаєте справжнє задоволення від лекції. Що відбувалося далі у величезній аудиторії індустріального інституту не піддається ніякому адекватному опису. Тут дійсно потрібний безпосередній репортаж із місця подій. Але, все-таки спробую. Доцент постав перед студентами і викладачами і слово в слово повторив те, що сказав до нього я, тобто представився й оголосив тему своєї лекції. Аудиторія спочатку отетеріла. Настала мертва тиша, яка бри-

ніла, як струна. Раптом хтось у верхніх рядах істерично зареготав, але одразу ж затих. Доцент нічого не розумів. Так його ще ніколи, за всю його багаторічну лекторську діяльність, не зустрічали. Він почав читати «з аркуша», дослівно повторюючи все те, що до нього прочитав я. Аудиторія миттєво відреагувала шумом і сміхом. Викладачі спочатку намагалися якось утихомирити студентів. Але все закінчилося, і то дуже швидко, загальним гомеричним реготом. З верхніх рядів студенти почали зводити вниз деяких своїх товаришів, які посиніли від сміху і вже не могли самостійно вдихнути повітря. Ситуацію розрядив декан одного з факультетів, який внаслідок власного занудного характеру не піддався загальній істерії. Він спустився до доцента і попрохав того припинити лекцію, так як схоже всіх нас розіграли. Так я отримав своє чергове партійне стягнення. Останнє, до речі, так як Радянський Союз вже дихав на ладан і всі економічні новації і перебудови були йому як мертвому припарки... Автор: Петро Масляк — український науковець, економіко-географ, професор кафедри географії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор географічних наук. Педагог, вчений, громадський діяч, публіцист, письменник.

Мрія – прокинутись вранці

і побачити в часописі на першій шпальті

некролог, обрамлений вітаннями та

синьо-жовтими стягами. У тебе теж така мрія? Нелюд путін довго не проживе. Тому підтримай українське видання та українське радіо,

щоб наша мрія стала реальністю

facebook.com/ukrvshoke

«ідеологічних» наук, куди й належала в СРСР економіка, примушували їздити по містах і читати лекції. Пояснювати новації партії народу. Взагалі-то я не розумію, як може бути економіка партійною наукою. Вона або є, або її немає. В СРСР її не було. Тому й необхідно було їздити по країні і «пудрити людяммізки». Цим я й займався, здавалося, цілу вічність із одним доцентом з університету. Нудьга, я вам скажу, страшенна. Навіть горілка увечері в готельному номері не допомагає. І чим далі, тим більше. І щоб душа моя, бідна, не померла зовсім, вирішив я звеселити її. Тим більше, що нагода випала непересічна. Треба було нею лише належним чином скористатися. Зараз молодь навряд чи повірить у таке, але в «Країні дурнів» тексти всіх ідеологічних лекцій мали були віддруковані у кількох екземплярах і затверджені райкомом партії. Відходити від узгодженого тексту в той чи інший бік не можна було. Цим користалися всілякі невігласи, які у своїх ВНЗ звикли читати лекції студентам із пожовклих від часу конспектів, просто водячи пальцем по тексту. За два тижні нашої спільної «просвітницької діяльності» я звернув увагу, що мій товариш «тупо» читає «з аркуша» лекцію, не відходячи від затвердженого тексту ні на одне слово. І ось уже під кінець нашої спільної по-

² íà îíîâëåí³é çåìë³ Врага не буде, супостата, А буде син і буде мати, І будуть люди на землі...

ƜƧƶƫ ſƝƩ ƪƢ ƞƝƦơưƣƢ ƌǃơƯƭƥƩƝƦƯƢ ƭƝơǃƫ ǃ ƠƝƤƢƯư ƌƢƭƢƟƢơǃƯƹ ƧƫƵƯƥ Ƭƫ >)003 ƤƝ ƪƫƩƢƭƫƩ ƯƢƨƢƱƫƪư +17736973923 Ɲƞƫ ƤƝ 56 ƧƫơƫƩ ƍƝƲưƪƫƧ Ɵ 7IPJVIPMERGI 177162 ',%7) &%2/ 695785532 Я умру тай поховайте мене в купі гною. Не забудьте покласти вниз головою, Начіпіть на плечі хоч якісь ознаки Щоб можна було відлічити голову від сраки.

V.V.путін

Z

47

ſƥ ƩƫƣƢƯƢ ƫƱƫƭƩƥƯƥ ƶƫƩǃƮƼƴƪƥƦ ƝƟƯƫƩƝƯƥƴƪƥƦ ƬƢƭƢƟǃơ ơƨƼ ƬǃơƯƭƥƩƧƝ ƭƝơǃƫ ƯƝ ƠƝƤƢƯƥ Ž ƶƢ ſƥ ƩƫƣƢƯƢ ƫƱƫƭƩƥƯƥ ƝƟƯƫƩƝƯƥƴƪư ƤƝƼƟƧư ǃ Ʃƥ ƞươƢƩƫ ƤƪǃƩƝƯƥ ƟƧƝƤƝƪư ƮưƩư ƝƟƯƫƩƝƯƥƴƪƫ ƔƢƧƥ ƩƫƣƪƝ ƟƥƮƥƨƝƯƥ ƪƝ ƪƝƵư ƝơƭƢƮư 2 'YQFIVPERH %ZI 7 2SVVMHKI -0 4%=&0) *36 9/6%-2-%2 %1)6-'%2 1)(-% +6394

ſƝƵƝ ƭƢƧƨƝƩƝ Ɵ ƠƝƤƢƯǃ ǃ ƪƝ ƭƝơǃƫ ƳƢ ƟƢƨƥƧƝ ƬǃơƯƭƥƩƧƝ ơƨƼ ƪƝƮ žươƢƩƫ ƟơƼƴƪǃ ƤƝ ƞươƹ ƼƧư ƬǃơƯƭƥƩƧư

4136 United Pkwy Ste A Schiller Park, IL 60176

847-786-5529

TRANSPORTATION WAREHOUSING DISTRIBUTION ВІТАЄМО З ДНЕМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ !