PERSONALITY Азербайджаном це була єдина бездотаційна республіка в СРСР. Більше того: вона давала до загальносоюзного бюджету більше, ніж їй потім повертали в централізованому порядку. П’ять років він «тримав руку на пульсі», намагаючись не залишати поза увагою процеси, що відбуваються в республіці. Хоча з тривогою помічав, що штучно нагнітаючий ззовні етнічний сепаратизм все голосніше заявляв про себе в різних регіонах величезної країни, в тому числі і в Нагірному Карабасі. При ньому ідеологи вірменського націоналізму боялися підняти голову. Знали – «господар» ніяких «націоналістичних завихрень» не допустить. Він теж, подібно Ельчибею, був професійним істориком за освітою, крім того, його предки були родом із Західного Азербайджану, на початку ХХ століття анексованого більшовицькою Вірменією і неодноразово зазнавшого жорстокі етнічні чистки. Тож знання про трагічні сторінки в історії взаємин двох народів і міцна генетична пам’ять не дозволяли йому забути про те, які незліченні лиха здатний принести радикальний націоналізм. ...21 жовтня 1987 року Пленум ЦК КПРС задовольнив прохання Гейдара Алієва про відставку. Першого заступника Голови Ради Міністрів СРСР, члена Політбюро, одного з найбільш енергійних керівників Радянського Союзу змусили піти на пенсію. Сьогодні вже не викликає сумніву той факт, що відсторонення Г. Алієва від керівництва країною відбулося під натиском вірменського лобі і головного, «кремлівського» лобіста, Георгія Шахназарова. Відсторонення Гейдара Алієва було прямо пов’язане з початком кампанії з анексії Нагірного Карабаху і дало їй свого роду старт. Про це свідчить і те, що буквально через 20 днів після відставки Алієва академік Аганбегян виступив у паризькій газеті «Юманіте» з інтерв’ю, в якому заявив,
що Карабах повинен бути приєднаний до Вірменії, і що це питання погоджено з Горбачовим(!). Паралельно в засобах масової інформації почалася безпрецедентна за розмахом і цинізмом антиалієвська кампанія. Дискредитації піддавався не тільки він сам, але і всі члени його сім’ї. При цьому право на публікації-відповіді «батьки гласності» за Г. Алієвим не визнавали. Куди і до
кого він тільки не звертався, вимагаючи помістити його спростування на чергову наклепницьку статтю. «Літературна газета», «Правда», «Известия», «Московські новини» ... Безуспішно – йому скрізь перекривали кисень. Соціальне замовлення господарів Кремля збіглось з найпотаємнішими бажаннями тих, хто спровокував карабахський конфлікт. Адже тепер можна було завуалювати територіальні претензії Вірменії до Азербайджану під міф про «багатостраждальне населення Нагірного Карабаху», яке, з відома і схвалення Гейдара Алієва, нібито піддавалося гнобленню та всіляким утискам. Відтепер все, що відбувалося в республіці, пов’язували з ім’ям опального Алієва. Коли в Баку почалися багатотисячні мітинги протесту, в пресі з’явилися повідомлення про те, що їх влаштовують прихильники Гейдара Алієва. Коли народ зажадав відставки кремлівського маріонетки Везірова, московська влада не приховували свого роздратування: це знову справа рук Алієва. Коли «силовики» в січні 1990 року домагалися від Кремля прийняття остаточного рішення щодо введення військ в Баку, генсек знову звинуватив у тому, що відбувається, Алієва.
АЛІЄВА ПОПРОСИВ ПОВЕРНУТИСЯ НАРОД ...Після кривавого «чорного» січня почалася хресна дорога його повернення на рідну землю. І в Москві, і в Баку страшно здивувалися, почувши про «дивне» бажання пенсіонера всесоюзного значення переселитися до Азербайджану. Спочатку здивувалися, а потім серйозно переполошилися. Почали з умовлянь, але незабаром перейшли до погроз пустити в хід
KYIV DIPLOMATIC
7