The voice by KAFEDRA VSR

ДЕКIЛЬКА СЛIВ ВIД РЕДАКТОРА...

юбий читачу, ти тримаєш в руках незвичайний журнал. Його варто читати зосереджено та поступово, аналізувати кожну думку, кожний аргумент. Його не почитати перед сном, не погортати в транспорті. Те, про що йтиме мова в цьому журналі, залишило слід в історії України та в серцях українців. Європа. Одвічне протистояння двох паралельних «за» і «проти». Основна тема для обговорення минулого року. Основна подія в історії незалежної України. Я пишу це звернення до тебе, читачу, в особливий час. Сьогодні - річниця революції гідності. Річниця Майдану. І я зараз тут, в самому серці нашої країни, там, де все починалось. Майдан Незалежності заповнений людьми. Діти й дорослі, жінки, чоловіки, студенти, держслужбовці, журналісти. Життя зупинилось цього дня. Всі знову зібрались під українським стягом, щоб підбити підсумки цього довгого та виснажливого року. Ми теж спробували підбити підсумки. Не втрат, не розчарувань, не сліз. А перспектив та переваг євроінтеграції. Те, за що ми стояли, і те, що ми отримаємо – не одне і теж. Те, чого ми прагнули, і те, що ми маємо зараз суттєво відрізняються. Чи повинен кожен українець знати, на що погоджується, коли кричить про вступ до ЄС? Безсумнівно. Але чи знає? А чи хоче дізнатись? Читачу, якщо ти хочеш знати про те, як воно – жити в Європі, то гортай журнал далі. Приготуйся розбити свої усталені уявлення та поглянути правді у вічі. Адже рано чи пізно всім нам доведеться це зробити. З повагою, головний редактор Юлія Клебан

The Voice #2

у номері 6 9 10 16 20 26 28 32 36

Чи потрібна Європі Україна? Анастасія Настина

Чи потрібна Європі Україна? Аміна Ахмед

Огляд країн СРСР, які ввійшли до ЄC Вікторія Когут

Сусідські плітки чи сувора реальність Ольга Савченко

Галопом по Європах Інна Дибан

Особливості європейських цінностей Олена Кріт

Європа поруч із нами Олександра Бондаренко

Чому Адам присвоїв фіговий листок першим? Аміна Ахмед

Рідний голос з-за кордону Анастасія Настина

Інтерв’ю

Юлія Клебан

Копійка євро береже Анна Карпань

Без кордонів

Марія Бризгалова

Навчання в Європі Анастасія Бабченко

Подорож мистецтвом Марія Бризгалова

Чудеса українського кінематографа Валерія Дорош

Українська арт’area Олександра Варакута

Літературне обличчя України Анастасія Бабченко

38 40 43 47 52 56 61 64

The Voice #2

Володимир Різун

Наталія Іщук

шеф-редактор

куратор

Олександра Бондаренко

Валерія Дорош журналіст

журналіст

Вікторія Когут журналіст

Анастасія Настина журналіст

Дибан Інна журналіст

Сергій Воронов

Анастасія Бабченко

журналіст

Аміна Ахмед

журналіст

Олена Кріт

журналіст

Ольга Савченко

Марія Бризгалова

журналіст

Олександра Варакута

Анна Карпань журналіст

журналіст

The Voice #2

Чи потрібна Європі Анастасія Настина

«Захід чи Схід?» Це питання поставало перед Україною в усі роки незалежності, було предметом передвиборчих спекуляцій усіх урядів. Проте після численних політичних та суспільних перипетій, ми нарешті твердо вирішили — Європа. Та що ми врешті-решт отримаємо, і чи чекають там на нас із відкритими обіймами? За роки незалежності влада не звертала ніякої уваги на потреби суспільства. Українці довго терпіли боротьбу політиків за владу, накопичували невдоволення, спостерігаючи як олігархи ділять портфелі. Урешті-решт це вилилося в «Революцію гідності», яка змінила суспільну свідомість. Уже ми начебто раз і назавжди обрали шлях для нашої держави — шлях до Європи. Але слід усе ж таки визначити: чи на нас там чекають?

вропейський Союз завжди був зацікавлений у поширенні своїх ідей та цінностей, його двері відкриті для всіх країн, солідарних з його ідеалами, — це передбачено Договором про Європейський союз. Цінності, про які йде мова, — це насамперед верховенство права, демократія, повага людської гідності, дотримання прав і свобод кожного громадянина, рівність усіх перед законом. Держава має існувати для людини, а не людина для держави. «Із століть проходять культурні, мовні й релігійні розмежувальні лінії територією, на якій знаходиться сьогодні Україна. Але Європа показала на прикладі багатьох інших місць, що може скинути їх істо-

ричний баласт. Україна має своє місце в Європі. Так само як і Росія», — наголошує німецьке видання «Süddeutsche. de». Безумовно, після Майдану Україна стала на крок ближче до ЄС, але нам ще дуже багато треба зробити, щоб відповідати вищезазначеним стандартам. Моральна свідомість людей змінилася, проте незмінним залишилось основне — система. Те, за що віддали свої життя сотні патріотів на Майдані, поступово сходить нанівець. Люди, які прийшли до влади після Революції гідності, суттєво не відрізняються від попередніх. Головна проблема, що роками роз’їдала наше суспільство, — корупція — нікуди не зникла. Не зважаючи на прийнятий закон про люстрацію, чиновники та посадовці продовжують розкрадати державний бюджет. На думку голови МЗС Чехії Любомира Заоралека,

актуально

Україна? європейське суспільство не дозволить прийняти до ЄС країну, у якій державні кошти закінчують свій шлях у кишенях олігархів і з держбюджету розкрадаються сотні мільйонів». Україна цікава для Заходу насамперед з точки зору геополітики. Наша країна мала б стати мостом, що з’єднає Європу та Росію. Це вирішило б таке болюче для Європи газове питання. Водночас цей інтерес має й економічну складову. Колишній президент Єврокомісії Романо Проді вважає, що Україна може дати поштовх до зростання в європейському господарству. На його думку, ми маємо досить велику чисельність населення (45,4 станом на 1 січня 2014 року), кваліфіковану робочу силу, розвинені експортні галузі, масштабне сільське господарство та поклади сланцевого газу. Тож відмова Віктора Януковича підписати Угоду про асоціацію зустріла подив громадськості, як української, так і європейської. «Угода асоціювання ЄС з Україною не здійснюється. Це як витверезне послання

після — так, власне після стількох років реклами, переговорів, торгівлі?», — повідомляє «Süddeutsche.de» від 21 листопада 2013. Коли весь народ піднявся на повстання проти режиму Януковича, Європа гаряче вітала Революцію та вибір українців. ЗМІ багато уваги приділяли висвітленню подій в Україні, матеріали про них були на перших шпальтах іноземних видань. Наприклад, британський «The Telegraph» закликав світову спільноту надати Україні допомогу для відбудови економіки. «ЄС, зазвичай безнадійний у кризі, має можливість підтримати формування вільних, некорупційних інституцій у країні», — пише видання. «Територіальна цілісність України швидко вийшла на перший план у заявах представників західних країн», — повідомляє «The Guardian». Проте згодом політика ЄС щодо нашої держави стала більш поміркованою. По мірі загострення ситуації, із захопленням Росією Криму та початком війни на Донбасі Європа все більше відсторонювалася від України. Заяви

про підтримку та солідарність лунали, проте конкретних і рішучих дій не було. «Українська криза показала, що за відсутності спільної європейської зовнішньої політики вся увага прикута до Німеччини. Брак волі ЄС в питаннях України можна розцінювати, як бажання Берліна триматися осторонь криз. Причини такого відношення зрозумілі», — стверджує «Süddeutsche.de». На думку видання, німецький уряд обрав політику невтручання, аби не образити Росію та захистити інтереси німецького бізнесу, який там знаходиться. Це може надати Німеччині економічних переваг, але водночас і позбавити її права бути зразком демократичних цінностей. «Але, на щастя, в Європі є й інші настрої, — зауважує «Süddeutsche. de». — Федеральний президент Йоахім Гаук говорив: «Політики завжди повинні відповідати за те, що вони роблять. Також вони повинні нести відповідальність за наслідки того, від чого вони утримуються». Тому можна сподіватися, що українці не розчаруються в Європі знову». У вересні цього року Президент Петро Порошенко заявив, що буде подавати заяву про вступ до ЄС уже в 2020 році. Реакція Європи, на думку видання «Der Spiegel», була занадто стриманою. «Перспектива вступу для другої за величиною держави

The Voice #2 континенту, нації з більш ніж 40 мільйонами жителів, для багатьох політичних діячів і громадян ЄС є неймовірною. Чи в Європи вже не достатньо проблем?.. Ще ніколи жоден народ так голосно не стукав у європейські двері, як українці», — пише «Der Spiegel». Захід не зацікавлений в економічно слабкій Україні: «Український міністр фінансів Колобов попросив закордон про 35 млрд. дол., щоб запобігти державному банкрутству. Все ж, навіть якщо це вдасться, економічні турботи можуть ускладнити новий політичний початок України», — повідомляє «Süddeutsche.de». Угода про асоціацію з ЄС нарешті підписана, проте не в повному обсязі. Економічна частина, про зону вільної торгівлі, так і залишилася в повітрі, через поступки для Росії. І ми можемо тільки припускати, що буде далі, і чи дійсно це відкриє нам шлях до Євросоюзу.

Так чи потрібна Європі Україна? У сьогоднішньому вигляді — ні. Якщо ситуація на Сході й далі загострюватиметься, реформи гальмуватимуться, а суспільство не контролюватиме владу, ЄС не візьме на себе такої відповідальності. Україна потрібна тільки за умови, якщо буде сильною й економічно стабільною. Та якщо перефразувати питання: а чи потрібно це нам? Бо багато українців вважають, що зі вступом до ЄС вони відразу ж почнуть жити по-новому, як у Європі, не докладаючи до цього жодних зусиль. Але доки суспільство не заворушиться, поки ми не почнемо щось робити, краще життя саме не побудується, корупція просто так не піде, а влада сама не повернеться обличчям до народу. Надію викликає те, що у людей уже є бажання щось змінити.

історія

Україна та Європа: Крізь призму історії Аміна Ахмед Ніщо не зникає у нікуди й не береться ні звідки. Європейський Союз було проголошено 1.11.1913 року, проте ідея створення союзу між європейськими державами панувала ще з часів II світової війни. Спільна перемога над нацизмом та фашизмом підтвердила слушність цієї думки. Саме тому в післявоєнний період на континенті з’явився цілий ряд організацій: Рада Європи, Західноєвропейський Союз, НАТО. Боротьба за лідерство двох наддержав значно ускладнювало те, що в деяких країнах Європи до влади прийшли ліві лідери, які підтримуючи комуністичну ідеологію, не квапилися розривати капіталістичні зв’язку з США. Зовнішня політика СРСР в цей період була спрямована на викорінення імперіалізму, зокрема американського, і на зміцнення влади комуністичних урядів у європейських державах. Вже в 1946 році в СРСР була встановлена так звана санітарна зона — геополітична ізоляція, яка була викли-

кана страхом проникнення в держави чужої ідеології. Розпад СРСР привів до незалежності 15 республік СРСР і появи їх на світовій політичній арені як самостійних держав. Курс на Європу – логічний напрям розвитку України, після здобуття незалежності. Прагнення жити в демократичній країні, із розвиненою економікою, у громадянському суспільстві – наслідки проведення масштабних внутрішніх перетворень, що відповідали умовам для входження до спільноти європейських розвинутих країн. Сьогодні цей курс є домінантним у внутрішній та зовнішній державній політиці. 2 грудня 1991 - Декларація Європейського Союзу щодо України. Відзначено демократичний характер Всеукраїнського референдуму. Важливою подією у процесі формування відносин України та ЄС став Указ Президента України про затвердження стратегії інтеграції України до ЄС від 11 червня 1998 р., де визначено пріоритети діяльності

органів виконавчої влади на період до 2007 р. Стратегія інтеграції України в Європейський Союз враховує положення стратегії ЄС щодо України від 4 жовтня 1994 р., спільної стратегії ЄС щодо України від 11 грудня 1999 р., а також відповідних рішень Ради ЄС, декларацій та інших документів ЄС, котрі стосуються України. У листопаді 2013 року на саміті у Вільнюсі очікувалось підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Однак, 9 листопада в Росії відбулася таємна зустріч президентів Януковича і Путіна, зміст якої залишається невідомим. Після цього українська влада різко змінила риторику і 21 листопада 2013 Кабінет міністрів України вирішив призупинити процес підготовки до підписання угоди з Євросоюзом. Внаслідок цього, по всій Україні розпочались масові акції протесту. 21 березня 2014 року, була підписана політична частина угоди асоціації з Європейським Союзом.

Вікторія Когут

ОГЛЯД КРАЇН КОЛИШНЬОГО СРСР, ЯКІ УВІЙШЛИ ДО ЄС У цій статті ми розглянемо як країни колишнього СРСР, які на даний час є членами Європейського Союзу, переживали етапи інтеграційних процесів. Чи вплинув вступ до ЄС на економічний розвиток країн та соціальний рівень життя населення. А також дізнаємося чи можливий схожий сценарій розвитку цих процесів для України.

Країни колишнього СРСР, які увійшли до ЄС, є хорошим орієнтиром для України. Особливо якщо йдеться про той період, коли вони вже підписали угоду про створення зони вільної торгівлі, проте ще не були кандидатами на членство в Євросоюзі. Економічні вигоди, які отримали ці країни перед тим як стали кандидатами на вступ до ЄС, не пов’язані з цим статусом, однак вони є наслідком міцних торгових і економічних зв’язків, вибуду-

ваних між країнами пост-радянського простору та ЄС. Усунення торгівельних бар’єрів і проведення реформ країнами дуже нагадує те, що пропонує Україні Угода про асоціацію. А тому було б доцільно порівняти відповідну еволюцію деяких із цих країн й України, незважаючи на те, що Угода про асоціацію є більш амбітним в питаннях лібералізації і реформ, ніж угоди про зону вільної торгівлі.

Передумови вступу Естонії до ЄС можна розглянути так. Перший етап – це період з 1991 по 1994 рік. Саме в цей проміжок часу Естонія переживала важкий шлях від визнання своєї незалежності ЄС, до підписання між сторонами угоди про вільну торгівлю, яка стала запорукою подальших позитивних відносин між ними. 1995 - 1998 рр. – розпочинається підписання договорів про асоційоване членство. Тоді ж відносини ЄС і Естонії виходять на новий, більш якісний, рівень, з’являється чіткий план дій, щодо подальшої інтеграції. У той самий період, Естонія, разом з іншими країнами Балтії, подає заявку на вступ до

ЄС. Етапом набуття повнозначного членства є період з 1998 по 2003 рр., який остаточно закінчився в 2004 році. У цей час поглиблюються політичні зв’язки, а також починається інтенсивна співпраця в політичній та соціальній сферах. У 1995 році був підписаний договір про асоційоване членство ЄС та Естонії. На відміну від домовленостей з іншими країнами Балтії він не передбачав перехідного періоду. В 1991 році Естонія запроваджує низку ринкових реформ, які відобразилися на її економіці. Динаміка зовнішньої торгівлі на початку реформ визначалася насамперед її лібералізацією. Низькі витрати виробництва

зумовили високу прибутковість експорту на західні ринки. Це призвело до різкого його зростання. Імпорт в країні покриває велику частину внутрішнього попиту. Спостерігаються високі темпи інвестиційного імпорту. За роки реформ відбулася різка переорієнтація зовнішньої торгівлі з ринків республік колишнього СРСР на європейські ринки. Це відбулося через погіршення умов торгівлі з Росією. Стійко зростає частка імпорту споживчих товарів, машинобудування, металообробки, напівфабрикатів та текстилю. Темпи зростання імпорту значно перевищують експорт в період перебудови економіки. Переорієнтація на

The Voice #2 нові ринки, розрив господарських зв’язків та погіршення умов торгівлі призвело до глибокого економічного спаду країни. У зв’язку з лібералізацією цін і втратою традиційних ринків збуту найбільший спад в Естонії був відзначений у сільському господарстві. Одним з найважливіших чинників вступу Естонії до ЄС була адаптація законодавства, яка охопила майже все правове поле. Країні довелося пристосовуватися до нових загальноєвропейських правил. За цих умов, Естонії відкрився безперешкодний доступ до товарів з ЄС, але вона також мала змогу просувати свою продукцію на європейські ринки. Реформи в галузі транспорту та енергетики дозволили включити

Естонію до єдиної європейської мережі товарообігу. Зі вступом до ЄС зростання ВВП значно пришвидшилося. Для порівняння, середні темпи економічного зростання у 2002 – 2003 і 2004 – 2005 роках становили в Естонії 7 і 8,2%. Але починаючи з 2008 приріст ВВП значно зменшився. Зростання валових інвестицій дещо прискорилося з 9,3 до 9,6%. Також в країні спостерігалося зменшення рівня безробіття: у 2004 – 2005 роках воно зменшилося ще на 1,6 – 4,5%. Реформи у сфері бізнесу передбачають зменшення управлінських витрат, спрощення законодавства, спрощення процедури реєстрації фірм, полегшення доступу до фінансування, особливо для

інноваційних фірм, адміністративну територіальну реформу. Негативним явищем із вступом до ЄС стало посилення інфляції. У 2004 році експорт послуг в ЄС зріс на 14,5 %, імпорт на 17%. У результаті баланс торгівлі послугами з ЄС покращився на 35 млн. євро. Отже, вступивши до Євросоюзу, Естонія покращує свій інвестиційний клімат, зменшує рівень безробіття в країні, зростає експорт, зокрема в країни ЄС. Загалом, євроінтеграція призводить до позитивних наслідків в економіці Естонії. Але реформи, проведені в країні також призвели до скорочення темпів ВВП (після 2008 року), росту інфляції.

Литва

11 березня 1990 року Литва першою з радянських республік оголосила про відновлення своєї незалежності. Відтоді вона почала формувати заново незалежну владу, соціальну й політичну систему країни. Повну незалежність Литовська республіка здобула восени 1991 року. До того моменту її суверенітет офіційно визнали більшість держав. 17 вересня Литва стала повноправним членом ООН. Після відновлення незалежності, країна ні на секунду не вагалася у виборі вектора свого розвитку. Заяву на вступ до Європейського Союзу Литва подала 8 грудня 1995 року. Наступним етапом були офіційні переговори, які розпочалися 15 лютого 2000 року. Вони були успішно завершені 13 грудня 2002 року. Останнім етапом на шляху Литви до ЄС був загальнонаціональний референдум, на якому свою думку про майбутнє членство в ЄС висловили громадяни країни. Він відбувся 10 - 11 травня 2003 року, результати якого перевершили всі очікування — з 63% жителів Литви, що взяли участь у голосуванні, 91% надали перевагу членству країни в ЄС. Литва офіційно вступила до Європейського Союзу 1 травня 2004 року. Таким чином, з моменту подання офіційної заявки до моменту вступу Литви до ЄС минуло менш як десять років, хоча 1995 року навряд чи хтось повірив би, що інтеграція до Європейського Союзу може здійснитися настільки швидко. Після вступу до ЄС, фінансова допомога країні щорічно зростала. У 2004 році вся допомога Литві склала 484,1 млн. євро. У 2005 році ця сума була вже 640,2 млн. євро. У 2006 році з ЄС в Литву надійшло 714,4 млн. євро. Найбільше ко-

штів було отримано для розвитку сільського господарства – 382,3млн. євро. Щодо експорту, то у 2006 році він склав 63,2%, а в 2003 році цей показник становив 61,4%. Порівнюючи показники експорту за три роки до вступу в ЄС і три роки після вступу, спостерігається значне зростання. В 2001 - 2003 роках експорт у ЄС у середньому в рік збільшувався на 13,4%, а в 2004 - 2006 роках середній показник зростання склав 20,7%. Після економічної кризи в Росії, економіка Литви повільно відновлювалася, а пізніше стала стрімко зростати. У 2004 році ВВП країни досяг 18,1 млрд. євро, а в 2006 році він становив вже 21,05 млрд. євро. Тобто зростання ВВП за ці роки становив 16,2%. Негативним явищем для Литви зі вступом до ЄС був феномен трудової міграції — значний відсоток жителів поїхали на заробітки до Великої Британії, Ірландії та Іспанії. Це істотна проблема для демографічного становища країни. Згідно з інформацією Департаменту статистики Литви, з 2001 року з країни емігрувало 168,7 тис. осіб. Важливо й те, що ці люди працюють у країнах ЄС легально, забезпечені соціальними гарантіями й мають рівні права з іншими жителями Європейського Союзу, тому це можна назвати позитивним явищем у цій ситуації. В середньому з 2000 по 2006 рік заробітна плата в Литві зросла на 7,6% на рік. Якщо порівнювати зростання зарплати за три роки до вступу в ЄС, то спостерігається позитивна динаміка в 3,4%. За три роки, будучи членом Євросоюзу, зарплата в Литві зросла в середньому на 11,8% на рік. Зі вступом Литви до Європейського Союзу відбулося покращення життя населення. Збільшуються зарплата, зростає

11 березня 1990 року Литва першою з радянських республік оголосила про відновлення своєї незалежності.

Латвiя ВВП. Завдяки фінансовій допомозі ЄС,стрімко розвивається сільське господарство. Латвія мала такі ж етапи інтеграційних процесів, як і її країни-сусіди. 21 серпня 1991 року, внаслідок розвалу СРСР вона відновила власну незалежність. Є членом Європейського Союзу з 2004 року. Вступивши до ЄС, в країні зростає реальне ВВП. У 2002 – 2003 і 2004 – 2005 роках він становить 6,9 і 9,4%. Причому у 2005 році ситуація з економічним зростанням виглядала краще ніж у 2004 році одразу після приєднання. Спостерігається тенденція до зменшення рівня безробіття: у 2004 – 2005 роках воно зменшилося ще на 1,6 – 4,5 % (для віку старше 15 років). Покращенню ділової активності ситуації сприяли, зокрема, економічні реформи, розпочаті до і після вступу до ЄС. Очікується, що продовження цих реформ має сприяти економічному розвитку і надалі. Заходи у сфері формування конкурентного середовища включають: реформування антимонопольних органів, посилення конкуренції на ринку електронного зв’язку, лібералізацію ринків електроенергії. Реформи у сфері бізнесового середовища передбачають покращання системи регулювання із зменшенням управлінських витрат і спрощенням законодавства, спрощення процедури реєстрації фірм. Щодо стимулювання інновацій, то домінуючим є підхід, який передбачає збільшення державного фінансування. У Латвії було оголошено про посилення ролі недержавного сектору в наукових дослідженнях і розробках, шляхом податкових кредитів. Зону вільної торгівлі між ЄС і країною було створено ще у 1990-х роках. Хоча вона носила асиметричний характер: з більш швидкою лібералізацією з боку ЄС та винятками для певних секторів (наприклад, продукти харчування, текстиль та одяг). Якщо аналізувати вже період після вступу, то у 2004 – 2005 роках. порівняно з 2003 роком прискорення зростання експорту товарів в ЄС становило 17%, імпорту товарів 18%. Після здобуття незалежності три держави Балтії – Естонія, Латвія та Литва, подібно до інших колишніх республік Радянського Союзу, що розпався, змушені були вирішувати комплекс складних економічних, політичних і соціальних питань та визначати пріоритети у зовнішній політиці. Національна

свідомість латишів, литовців та естонців сприйняла незалежність своїх держав як відтворення історичної справедливості. Відтак, держави Балтії відразу заявили про свою чітку прозахідну орієнтацію, а головною ціллю їх зовнішньої політики стала інтеграція до Європейського Союзу та НАТО, чого після тривалих і значних зусиль їм вдалося досягнути. Цей процес мав низку особливостей, які тією чи іншою мірою знайомі і для України. Зокрема, ці держави мають з Росією спільні кордони; на їхніх територіях проживає значна кількість російськомовного населення; економіка країн значною мірою зорієнтована на Росію, енергетична та сировинна залежність від РФ змушувала уряди цих держав шукати шляхи виходу з цієї ситуації. Відтак, вивчення досвіду подолання цих проблем є для України особливо важливим. Прагнення суспільства і посадових осіб отримати засновані на досвіді поради від представників держав Балтії цілком зрозумілі тому, що ми перебували в складі СРСР, як і вони. Також, корисно буде дізнатися про те, що зроблено добре і не дуже, а також оцінити нинішній настрій суспільства. На основі досвіду країн колишнього СРСР, які увійшли до ЄС, ми можемо припустити те, що незважаючи на складну політичну та економічну ситуацію, сепаратистські настрої на сході та воєнну агресію з боку Російської Федерації, Україна має всі шансі успішно інтегруватися до Європейського Союзу.

КАП&КЕЙК

вул. Червоноармійська 57/3 тел.: 067 232 0036

The Voice #2

Сусідські плітки чи сувора реальність? Ольга Савченко Жителі кожної країни мають сталі думки про уродженців решти держав. До прикладу, всі знають, що англійці полюбляють чай, німці відзначаються пунктуальністю, американці харчуються фаст фудом, естонці – повільні, в Голландії панує дискотечно-наркотичний хаос, а італійці дуже галасливі. А який образ виникає в голові іноземця, коли в розмові вживається термін «українець»? Чоловік, котрий їсть на перше - борщ з пампушками, на друге – вареники, запиваючи це все горілкою та закушуючи салом. До недавнього часу взагалі мало хто знав, де знаходиться Україна та «What is it?». Ті, хто знали про існування такої країни найчастіше асоціювали її з братами Кличко, Андрієм Шевченко, Русланою з Євробачення та деякими політичними діячами. Дехто думав, що Україна – це та сама Росія. Вважають, що в нас дуже холодно, і всі навколо ходять в «шапках-вушанках». Ходять чутки, що українці вживають занадто багато спиртного. Це зовсім не так. Дійсно, таке зустрічається, але лише в деяких суспільствах, в основному, в маленьких містах та селах, де у людей недостатньо робочих місць, що призводить до низького рівня життя. Якщо порівняти рівень споживання спиртного з країнами світу, то Укпаїна стоїть далеко не на першому місці. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, на першому місці за вживанням спиртного стоїть Люксимбург і Франція. Об’єм вживання алкоголю в Україні приблизно такий самий, як і в Італії, що займає двадцять друге місце.

Одни із стереотипів є той факт, що в Україні живе багато красивих жінок. Найкраще це можна проспостерігати під час Євро 2012, коли українські ЗМІ брали інтерв’ю в іноземних туристів. Найяскравішими враженням в пам’яті іноземців залишились саме наші красуні українки. Не секрет, що для більшості жителів Заходу Україна – це держава, де все вирішується хабарами та бійками. Коли не по-нашому, ми не маємо іншого способу тільки як «купити» людину. Ніхто не боїться закону. Думають, що ця схема мафії залишилася в Україні з комуністичних часів. Варто згадати, що ми часто здаємося похмурими. Кажуть, ми часто тихо говоримо. Ми цього не помічаємо, але якщо це має місце бути, пов’язане

це з багаторічною історією проживання в країні, де висловлюватись відкрито було не прийнято. Скоріш за все, ми тверді зовні, тому що дуже ніжні всередині. Існує також стереотип, що українці споживають занадто багато сала. Напевне колись це так і було. Україна-аграрна країна і вирощування свиней було дуже популярним в кожній сільській родині. Історично вирощувалися дуже сальні породи свиней і, звичайно, сало споживалося в різному вигляді : топленим, смаженим або соленим. Сьогодні, зважаючи на те, що традиція вирощування свиней вже втрачена, споживання сала не можна прив’язувати до українців. В кіноіндустрії також висвітлюється тема стереотипів. Журналіст телеканалу «1+1» займався

дослідженням іноземних кінострічок на предмет стереотипів про Україну. Як Росія, тільки краще Для більшості американців ще не так давно Україна була зовсім невідомою. Або у кращому випадку (чи гіршому, це як подивитись) – якоюсь частиною Росії. Київ, Одесу (міста, які згадуються найчастіше) розміщували на території нашого східного сусіда. З часом ситуація змінилась: тепер імідж України можна описати приблизно так це як Росія, тільки краще. У серіалі «Як я зустрів вашу маму» в одному з епізодів головні герої розмовляли російською, при цьому вважаючи, що вони розмовляють українською. А в одній за сцен бойовика «Перевізник» герой Стетхема у розмові з викраденою дочкою

українського міністра, яку і мав доправити до України, каже: «Він говорив загалом про вас, росіян». Щоправда, дівчина обурюється - бо вона не росіянка, а українка. І що вони дуже різні «і тут, і тут», вказавши спочатку на голову, потім на серце. Більшість персонажів-українців у кіно та серіалах – емігранти, які заробляють як можуть (часто не законними способами), або повії, або жертви секс-рабства. В уявленні голлівудських творців ТБ-видовищ саме це є основними заняттями українців за кордоном. У 2008 році Мадонна зняла комедію «Бруд та мудрість». Головний герой – український емігрант Андрій, який приїхав до Нью-Йорка завоювати популярність для себе і своєї групи Gogol Bordello. Головну

The Voice #2

- Він говорив загалом про вас, росіян. - Я не росіянка. Я українка - Ой, пробачте - Ні, не пробачу. Ми різні люди Фільм «Перевізник»

роль зіграв сам засновник і вокаліст гурту Євген Гудзь, який народився у Боярці на Київщині. У серіалі «Доктор Хаус» згадувався найвідоміший український поет Тарас Шевченко. За сюжетом Хаус одружується з українкою Домінікою Петровою, аби вона могла отримати громадянство Сполучених Штатів. Коли вона переїжджає до нього, то привозить із собою портрет Шевченка. Хаус не впізнав поета та заявив, виклилкавши усмішку в усьго світу, що її бабця - сексі. У фільмі канадського режисера «Порок на експорт», який був номінований на «Оскар» та «Золотий глобус», йдеться про життя російських «крадіїв у законі» в Лондоні. Багато моментів фільму присвячено й темі секс-рабства дівчат з Росії та

України. Одна дівчина, яку обманом вивезли і змусили займатись проституцією, каже, що вона з Ірпеня, що біля Києва. Українки-повії та жертви торгівлі людьми також нерідко фігурують і у європейських стрічках. Так, італійська драма «Незнайомка» 2006 року взагалі повністю присвячена цій темі. Україна там - країна, що поставляє жінок для секс-індустрії. Хоча от у американському детективному серіалі «Тіло як доказ» в одному з епізодів є і українець-розвідник. До речі, говорить він хоч і з акцентом, але справді українською. Щоправда, розслідують у цій серії здогадайтесь що? Правильно, вбивство української повії. Люблять у Голлівуді робити з українців і мафіозі. У серіалі про маніяка, який вбиває злочинців («Декстер»), персонаж одного з епізодів – український мафіозі Ісаак Сірко, який очолює надзвичайно небезпечну і жорстоку банду «Братство кішки». Він торгує наркотиками і тримає стриптиз-клуб, де працюють дівчата з України. А ще Сірко розповідає про свого батька, який особисто зарізав партійного функціонера, помстившись таким чином за діда. Разом з цим, головний герой трилера «Збройний барон» 2005 року, якого зіграв Ніколас Кейдж, торговець зброєю. За походженням він українець, з Одеси. Його батьки

емігрували до США у пошуках кращого життя. А один з епізодів культового серіалу «Сімпсони» майже повністю присвячений українській мафії. В італійському пригодницькому бойовику «Пограбування по-італійськи» 2003 року (рімейк фільму 1969 року) один з членів банди намагається продати крадене золото Крутоногу, який відмиває гроші. Крутоніг - двоюрідний брат боса місцевої української мафії. В одному з діалогів бандит Худий Піт радить своєму «колезі» їхати з Лос-Анджелеса, бо «ніколи не варто жартувати з природою, тещею і грьобаними українцями». Міфи про Чорнобиль досі активно стоять на службі у американського кінематографа. У фантастичному бойовику «Трансформери 3: Темна сторона Місяця» 2011 року на прохання українського міністра відправили автоботів у Чорнобиль, де влаштувалися прибульці. Четвертй енергоблок чомусь одразу просто за дорожнім знаком «Чорнобиль», по дорогах чергують солдати в шинелях і ніколи не світить сонце – ну звісно, яке може бути сонце, коли все спалене радіацією. І звісно, ходити там можна лише у спеціальних захисних костюмах. Фантастика фантастикою, але ж американці такі довірливі… Продюсував фільм Стівен Спілберг, який має українське коріння. У 2012 році режисер Бредлі

Паркер вирішив, що фільм жахів про Чорнобиль – чудова ідея. За сюжетом «Забороненої зони» група друзів із США приїжджає до Прип’яті. Там починаються дивні речі. Їх переслідують людиноподібні створіння, які полюють на них, вбивають, а потім їдять. В результаті всі друзі отримують великі дози радіації та гинуть. А ще в «голлівудській» Україні є вампіри і чаклуни. У серіалі «Чи боїшся ти темряви» родина вампірів була родом з України, а у мультику «Труп нареченої» саме українське заклинання допомагає головному героєві вибратися зі світу мертвих. Найбільше американці дають волю фантазії, коли говорять про українську кухню, особливості українців та рівень життя у країні. Тут перше місце

можна сміливо давати комедії «І все освітилось» 2005 року режисера Лева Шрейбера, ролі в якому зіграли Елайджа Вуд та вже згадуваний Євген Гудзь. Українці у стрічці – це люди зі смішною англійською, які називають афро-американців неграми, а євреїв, яких ненавидять - жидами. Вони ходять брудними, носять жахливий одяг, не можуть жити без м’яса. А ще ворожі і небезпечні для тих, хто просто питає дорогу. Українські діти ж тільки і думають про те, аби випросити жуйку і проколоти шини, та навіть собака у них придуркуватий. Пейзажі українські теж вийшли на славу - після одеських вулиць, порту і Потьомкінських сходів у кадрі раптом з’являється львівський вокзал. А дороги, ліси і мальовничу українську природу чомусь знімали в Чехії. А от у відомому серіалі «Секс і місто» українка – взірець благопристойності. Магда, звичайно ж, не подруга, а хатня робітниця Міранди, намагається її перевиховати. Купує скалку для тіста, бо за її уявленнями кожна порядна жінка має обов’язково пекти пироги. Ще один відомий американський серіал – «Друзі» - рясніє згадками про Україну й українців. Так, Росс пропонував друзям піти на український фільм, що викликало загальний сміх. Моніка в школі була єдиною, яка дружила з українським хлопчиком. А з серіалу «Божевільні» американці «дізнались», що українці готують равіолі з бичачими хвостами. Тож образ України з мозаїки різноманітних фільмів та серіалів західного виробництва складається далеко не найприємніший для нас. Проте завдяки Євромайдану та героїчній

відсічі атак Путіна світ почав змінювати свою думку. Українці у головах американців і європейців стають іншими. Один з прикладів – «зіпсований» сюжет російського «Первого канала». У той час, як кореспондент з Парижа проникливо розповідав про «жахи» у Європі через введені Путіним продуктові санкції, за його спиною пройшов місцевий мешканець у футболці із тризубом. Тож будемо сподіватись, що нові уявлення про нас скоро перекочують на екрани. Наша країна вже стала на правильний шлях знищення поганих стереотипів. Свідомість людей продовжує очищуватися. Потрібно ще трохи часу, і, коли ми всі, українці, будемо поважати самих себе, до нас так будуть ставитися й інші.

The Voice #2

Галопом по Європах

життя

Інна Дибан

Європа. Ми прокидаємося з думками про неї і засинаємо з нею у мріях. Європа вбачається нам усюди й в усьому: вічливе ставлення незнайомої людини до тебе – європейське ставлення, лікар приймає якраз у ті години, які вказані в нього на дверях кабінету – по-європейськи, платимо за білет в тролейбусі – о, нарешті вже йдемо в Європу. То яка ж вона, Європа? Що це за міфічне створіння, ідеальне й неповторне, те, до чого кожен має прагнути?

Більшість населення нашої країни ніколи не покидала межі держави. Ми знаємо, де Європа, ми знаємо, що центр Європи лежить навіть в нашій же Україні, ми знаємо, що люди там кращі, і зарплатня вище, і життя щасливіше, і діти усміхненіші, і трава зеленіша. Здійснемо ж невеличкий тур Європою на основі мого власного досвіду і з моїх спогадів. Найближче я знайома з Німеччиною, тому й почнемо ми розповідь з цієї держави, потім проїдемо Францію, Великобританію, відвідаємо Чехію і відпочинемо в Італії. Німеччина, в уявленях майже кожного, ідеально дисциплінована країна, у якій безліч правил і заборон, а за недотримання правил людину чекають санкції. Так воно і є. Це та країна, де люди починають нервувати, якщо потяг запізнюється на декілька хвилин. А що вже з ними трапляється, коли на рельси восени

падає дерево, і кілька годин поїзд стоїть посеред поля, бо не може проїхати! Тоді вже контролер, жартуючи, проходить вагонами і спілкується з усіма, пояснюючи ситуацію. Взагалі, в Німеччині обожнюють жартувати. У цьому мистецтві вони перевершують англійців. Люди, поки їдуть в поїзді, часто обговорюють якісь звичайні рутинні проблеми. Я була свідком того, що подружня пара годину обговорювала те, що автобус №14 не прийшов вчасно минулого вівторка, а фрау Міллер їй розповідала, що електричку знімуть з маршруту наступного року. Жарти жартами, але, тим не менш, у Німеччині одна з найзручніших інфраструктур у всій Європі. Кожен може з легкістю спланувати маршрут через всю країну, дізнавшись, коли прибуває поїзд, де можна буде пересісти на автобус, скільки часу займе пересадка та скільки це буде коштувати. Німці доволі заощадливі. Як і більшість європейских народів, вони витрачають мінімум грошей на одяг, але стурбовані харчуванням. На вулицях зустрічаєш багато сімей, у яких зазвичай двоє чи троє дітей. Крім того, цей народ обожнює активні види спорту, майже кожен в невеличких містах їздить на велосипеді, а вихідні проводить на свіжому повітрі, ходячи в гори чи граючи в футбол. До речі про футбол: кожну суботу в міжміських поїздах можна натрапити на величезну юрбу вболівальників будь-якого віку, які їдуть на футбольний матч, обов’язково везучи із собою пиво. Та й пиво в Німеччині має чудовий смак. У Франконії майже кожне містечко має свою броварню і варить особливе, з характерним смаком пиво. Окремої уваги заслуговують німецькі міста. Берлін – місто свободи, найнезвичайніше місто Європи, як на мене. Там можно зустріти будь-що: старовинні будівлі поруч з модерними хмарочосами, людей різних субкультур, національностей та сексуальних орієнтацій. У Берліні навіть дозволено все те, що зазвичай заборонено не тільки в Німеччині, а й в більшості

Франкфурт-на-Майні

країн Європи. Берлін мав важку історію, і зараз, відвідуючи це місто, ти відчуваєш біль і страх, який зазнали люди, опинившись по дві сторони стіни, по різні боки протилежних ідеологій. Але увечері столиця Німеччини перетворюється в місто вечірок, місто молоді, місто, яке ніколи не засинає, яке дійсно живе. Франкфурт-на-Майні – фінансове місто, місто, забудоване скляними хмарочосами в поєднанні з класичними «фахверкхаузами». Мюнхен – ідеальне місце для гарно забезпеченого середнього класу та вищого. Так само як кожній землі Німеччини притаманний свій діалект, так і кожне місто держави має свої особливості й характерно відрізняється від інших. Покидаючи Німеччину, ми відправляємося у Францію. Франція теж різноманітна. Французька Рив’єра, наприклад, чарівна, але здасться нудною для молоді. Там гарно, приємно, там море й вино, французські страви й зовсім неквапливе життя. Там можно ідеально

відпочити душою й тілом і, можливо, там було би приємно зустріти старість. Та все одно, Канни й Ніцца існують для заможних людей: там розташовані дорогі бутіки, ходять гарно вбрані люди з вайт-тер’єрами, ціни в кафе та ресторанах захмарні, але й атмосфера відповідна. Це ідеальне місце для тих, хто комфортно себе почуватиме в оточенні багатства та краси. А от Париж - типова столиця, у якій всі кудись поспішають на своїх Пежо. Люди снідають кавою з круасаном та найсмачнішим французьским омлетом. У Парижі багато пекарень, які продають хрумкий багет, та кондитерських з різними солодощами. Французи, на відміну він німців, дуже слідкують за своєю зовнішністю, особливо жінки. Великобританія – величезна країна, мені ніколи не вдавалося перетнути її з півдня на північ, тому зосередимо увагу на частині Великої Британії, яка зветься Англією. І першим, звичайно, на думку спадає Лондон. Ось Лондон по-справжньому завантажений людьми й машинами. Щоб подивитися історичну частину міста, у будь-якому разі прийдеться пересуватися на метро. У Лондоні година-пік якраз така, яку показують завжди у фільмах про НьюЙорк: ввечері сотні й тисячі людей рухаються вулицею Оксфорд-стріт до однойменної станції метро, і якщо ти опинився проти течії, то тебе просто знесе в тому напрямку, куди рухається більшість. Таке мало де ще можна спостерігати з європейських міст, на мою думку. У Лондоні чудові музеї, більшість з яких безкоштовна. Звичайно, через це треба вистояти чималу чергу, але воно того варте. І, до речі, одні з найкра-

щих сувенірних магазинчиків біля музеїв, саме в цій столиці. Яскравим спогадом для мене залишається відвідування площі Пікаділлі: там я вперше в своєму житті побачила справжніх панків, з ірокезами, у рваному одязі. Радять не дивитися на них, бо вони можуть виявитися агресивними, але дуже важко протистояти такому бажанню. У Лондоні, як і у Берліні, безліч представників різних субкультур, національностей, орієнтацій. Кожен район Лондона відрізняється від іншого: десь по-аристократичному тихо, десь по-молодіжному гучно, десь повно туристів. Він різноманітний і незвичайний, і треба виділити на його відвідування чимало днів, аби повністю осягнути і відчути його атмосферу. Тут безліч кафе, ресторанів, а найголовніші місця, де лондонці проводять вечори п’ятниці, – паби. І справді, проходячи ввечері повз паби, ви побачите дуже багато людей: хтось сидить всередині, хтось виходить на вулицю з келихом пива і сигаретою. А бармен пильно слідкує, аби підлітки не потрапили у це місце і не мали змоги придбати алкоголь – це суворо карається в Британії. Люди Лондона приємні, чуйні, допомогають, показують дорогу. І більшість живе в цих милих невеличких будиночках, які завжди показані в британських фільмах. Всередині там мало простору, вони доволі тісні, але дуже симпатичні ззовні. І, звичайно, ціни у Великобританії вищі, ніж у багатьох інших країнах, але їхні ціни ніколи не потрібно переводити у гривні, це марна справа, якщо урахувати, що 1 фунт – це вже 20 гривень, а на 1 фунт, як і на 1 гривню, мало що придбаєш. У Лондоні теж зручна інфраструктура, тому з легкістю можна відвідати міста, неподалік від

The Voice #2

столиці. Оксфорд, Кембридж, Брайтон, Стретфорд-на-Ейвоні (до речі, один з найнудніших міст на землі), Віндзор — все це знаходиться всього лише в декількох годинах їзди. Переміщаємося до Чехії. Прага залишилася в моїх спогадах, як місто молоді й студентів: безліч тематичних кафе, барів, пабів тощо. І з історичного боку місто надзвичайно гарне. Прага в дечому схожа на Берлін: так само мала важку історію, панує дух свободи і незалежності, вирує життя. Ну і нарешті наш поїзд наближається до сонячної Італії, країни найсмачнішої піци, кави, країни мистецтва. Італійці теж особливий народ (та і який народ може бути не особливим): вони експресивні, галасливі й завжди стильно вдягені, особливо чоловіки. В Італії в кафе часто можна побачити постійних клієнтів, з якими вітаються офіціанти і кухар. Буває, що самотні дідусі сидять за столиком, п’ють каву чи вино і читають газету. Це певний стиль дозвілля. В Італії поширені траторії – сімейні ресторани, ціни в яких дешевші, ніж у звичайних ресторанах, а їжа смачніша. З італійцями дуже легко познайомитися і розговоритися. Через те, що міста були побудовані століття тому, вулиці доволі тісні, не розраховані на великогабаритні машини, тому більшість переміщається на мопедах, тих відомих мопедах Vespa. Після всіх цих вражень ми маємо повернутися додому. Недолік будь-яких подорожей, що рано чи пізно ми маємо повертатися додому. Так виглядає Європа крізь призму моїх вражень та спогадів. Чи відрізняється європейський спосіб життя від нашого? Безсумнівно. Чи є нам до чого прагнути? Так. І це добре. Нам є з кого брати приклад, нам є чого бажати і що робити, а отже ми можемо розвиватися. Європа і справді щось неймовірне. Не ідеальне, не міфічне створіння, але щось надзвичайно цікаве і захоплююче.

Танцюючий дім у Празі

Лондон. Трафальгарська площа

Італія

Кафе в Парижі

ОСОБЛИВОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЦІННОСТЕЙ: МІЖ ІДЕАЛОМ ТА РЕАЛЬНІСТЮ Олена Кріт

«Європейські стандарти», «європейські цінності»… Що являють собою так звані «європейські цінності»? Що за цим стоїть? Чи мають вони сильні і слабкі сторони? Чому так багато людей, причому, не лише в самій Європі, а й в Україні, вважають їх взірцем?Чи готова Україна до європейського типу мислення?

едалі актуальнішим стає питання протистояння цінностей в суспільстві. Так звана «європейська мрія» несе надію для українців. Багато хто вважає, що ЄС це «мішок з грошима», тому ми й повинні прагнути до нього. Насправді користь від вступу до ЄС полягає не стільки в грошовій допомозі, скільки в тому, як міняються підходи, стандарти,

практики в політиці, урядуванні, бізнесі, соціальній сфері, освіті. Європейські цінності – це, перш за все, легітимність влади на основі її виборності, свобода політичної та економічної конкуренції, рівність перед законом, суд рівних, соціальна солідарність, громадянські свободи (слова, совісті, друку, особистого життя), захист навколишнього середовища, громадянськість, інтернаціоналізм. Також зміни неможливі без так званого «європейського типу

громадянина», який є безпосереднім їх носієм. Для нього характерна здатність приймати необхідні рішення та відповідати за них, жити й діяти в певному соціумі, зберігаючи власне самовизначення, зважаючи на власну громадянську позицію; вміння орієнтуватись у політичному, економічному, культурному та правовому контекстах. Він готовий до сприйняття нового; здатний пристосовуватись до ситуації, змінювати напрямки діяльності, володіти

ЄС

декількома європейськими мовами, спілкуватись та взаємодіяти з іншими, поважаючи їх права, культуру, самобутність; вміє коректно розв’язувати конфлікти. Членом Європейського Союзу може бути будь-яка європейська країна, яка поділяє європейські стандарти. Так стверджують у Брюсселі. Все це не просто обіцянка. Вони закладені в угодах і закарбовані в законодавстві. У статті 2 проекту Конституції була сформульована їхня сутність: «Союз заснований на цінностях поваги людського достоїнства, свободи, демократії, рівності, правової держави, а також дотримання прав людини. Це загальні вимоги для країн-членів співтовариства, яке характеризується плюралізмом, терпимістю, справедливістю, солідарністю та відсутністю дискримінації». Європейські цінності чи європейська свідомість? Такі цінності як свобода, справедливість чи мир – це мета, а Європа – це лише засіб їх втілення», – сказав професор Тімоті Ґартон Аш в одній із лекцій, нагадуючи, що європейські ідеали є переважно загальнолюдськими, а їхня європейськість часто полягає лише в тому, наскільки їх готові втілювати і відстоювати самі європейці. Є різниця між східною і західною частиною Європи, між північною і південною. Різниця залишається. Як можна стверджувати, що якісь ідеали є лише європейськими? Кожній країні притаманні свої власні, й Європа їх не відкидає. У країнах-членах Європейського Союзу існує багато проблем та протиріч. Якщо брати Італію, то чи є мафія «цінністю» для католиків? Також, навряд чи, марихуана і одностатеві шлюби є нормальним явищем для скандинавів. Незрозуміло, як для благопристойної католицької родини можливі уроки статевого виховання в Німеччині для дітей, які не досягли десяти років. Або, коли дітей в Сербії віддають у одностатеві шлюби під новий хіт «Тепер у мене два тата». Європейський Союз не гарантує високо рівня життя, за приклад можна взяти південь Італії або Грецію, Португалію і провінції Франції. Так, можна скаржитися у нас на вітчизняну корупцію, якщо не знаєш, що відбувається в Італії та Франції. Коли ми питаємо, що позитивного бачать люди в Європейському союзі, то здебільшого вони говорять про рівень життя. І, на жаль, люди просто не бачать зв’язку між європейськими ідеалами, як-от: реальною боротьбою з корупцією, реальною демократією, коли люди можуть чинити вплив на владу, і тим життям, яким живе Європа сьогодні. Одна з основних європейських

життя

особливостей – це насамперед жити своїм розумом, це критичне мислення, це відхід від якихось авторитетів, накинутих ззовні, від зовнішніх джерел істини й пошук її у собі. Перспективи впровадження європейських цінностей в Україні Якщо ми поглянемо на наше суспільство, то ми власне побачимо, що маючи спільне прагнення достойного та забезпеченого життя, ми не здатні виявити толерантність один до одного, не здатні домовитися між собою та об’єднатися. Прийняття європейських цінностей необхідно не для того, щоб потрапити в західноєвропейські організаційні структури, а для того, щоб зробити нашу економіку більш продуктивною, технологію державного управління – більш ефективною, людську особистість – більш захищеною від різного роду загроз. Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Болгарія, Румунія – усі ці країни стали частиною європейського світу завдяки тому, що змогли визначити свою ідентичність, свою позицію в світі як європейські країни. Політичні партії, які прагнуть влади в Україні, базуються на прагматичних і короткострокових інтересах. І допоки в державі переважатиме такий підхід, ніяких позитивних зрушень не буде. Держава має будувати суспільство на основі спільних цінностей. Тоді в країні з’являться справжні політики, справжні партії і пройдуть справжні реформи. Але чи готова політична система нашої держави до європейського способу життя? Чи формальне приєднання до ЄС перетворить одразу Україну на демократичну державу? Ми маємо зрозуміти, що нашій інтеграції до Європейської спільноти заважають не стільки політичні чинники, скільки чинники ментальні. Європейці не хочуть бачити в своєму союзі тих, хто не поділяє їхні ідеали, насамперед у правовому полі, адже висока правосвідомість індивідів та уособлення себе як відповідального громадянина є наріжним каменем демократичної теорії та практики. Одна з найважливіших рис європейця – розуміння кожним громадянином своєї державності та національності. До Європи неможливо потрапити (чи стати нею) якійсь частині українців: нею стане або вся країна і всі українці разом з нею, або ніхто. Для досягнення справжніх змін українці потребують морального руху, що спровокував би зміни в їхній свідомості. Асоціація з Євросоюзом здатна стати стимулом до цього, проте вона – не панацея від існуючих проблем.

Олександра Бондаренко

Європа поруч з нами Сьогодні з усіх боків лунають лозунги про необхідність наблизитися до Європи. Але мало хто усвідомлює, що багато європейських тенденцій вже увірвались у наше життя великою могутньою «хвилею змін», твердо вкоренились у нашій країні та є невід’ємною частиною нашої повсякденності. Уявіть собі пана Степана. Степан, їдучи додому з офісного центру, вирішує завітати до великого ТРЦ, залишає авто на парковці з автоматичним паркоматом, оплачує покупки кредитною та бонусною картками й повертається додому в житловий центр. Його син відвідує приватну школу, де дитину навчають англійській мові, основам економіки та ведення бізнесу найкращі вчителі. Впізнаєте себе чи своїх знайомих у цьому панові? Тепер давайте перенесемось у далеку захмарну Німеччину. Там Herr Stefan так само вранці відвозить

Благодійний ярмарок на Воздвиженській

своє чадо до школи, а потім проводить весь день в стандартноформатному офісі. Так само, як і українець, він ввечері купує продукти у великому супермаркеті, розплачуючись банківською карткою. Це так, тому що більшість зарплат та стипендій давно вже нараховують на картку, у всіх великих містах існують зручні європейські офісні та торгівельно-розважальні центри, функціонують приватні школи, так само, як і в країнах Європи. У нас будують нові житлові центри з охороною, сучасними дитячими майданчиками та стадіонами. Безперечно, саме завдяки європейському впливу наша культура швидко розвивається, з’являється величезна кількість різноманітних заходів. Це і вуличні концерти, музичні фестивалі, мистецькі проекти, як наприклад, «Гогольфест» чи «Арт-пікнік Слави Фролової», відкриття арт-галерей, велика кількість

“

Багато європейських тенденцій вже увірвались у наше життя великою «хвилею змін».

яких є абсолютно безкоштовними, наприклад Pinchuk art center, «Я» Галерея, мистецький простір «Closer», АртПричал. В Києві з’явився науково-експериментальний центр «Експериментаніум», великі аквапарки, картинг-центри та IMAX-кінотеатри. Також проводяться модні покази, наприклад Ukrainian fashion week, Mercedes-benz fashion week. Мають місце комік-кони, фанатські злети, фестивалі вуличної їжі, барахолки, дні ресторанів, коли кожен може відчути себе ресторатором, відкривши на один день свій власний заклад. Відкриваються кафе європейського зразка, які мають цікавий дизайн, бюджетні, розраховані на молодих людей, а також європейські хостели, де можна недорого переночувати та познайомитися з людьми з різних куточків світу. Вже існує таке явище, як каучсерфінг. За допомогою інтернет-порталу ти можеш знайти людину в будь-якому місті світу і безкоштовно переночувати в його помешканні, коли завітаєш до його міста. І так само ти сам можеш запропонувати житло подорожуючим з різних країн. Популярним є буккросинг – обмін прочитаними книжками. Більше можливостей з’явилося у студентів та молоді. В Україну прийшли міжнародні програми, що дозволяють вигравати гранти та отримувати шанс поїхати на стажування закордоном. Це, наприклад, програми AISEC, Erasmus, European US parlament. Також наші студенти можуть скористатися програмою Work and Travel USA. За західним прикладом почали створювати і вітчизняні

АртПричал

грантові програми, як наприклад, програма Віктора Пінчука. Проводиться багато зустрічей, майстер-класів, конференцій, публічних лекцій. Більшість є абсолютно безкоштовними. В театрах існує один день на місяць, коли студенти та учні можуть безкоштовно відвідати виставу, в музеях діють постійні знижки. Тому молоді люди мають всі шанси самовдосконалюватися, отримувати нові знання та досвід, якщо, звісно, мають бажання. В Україні не є незвичайною тенденція до створення старт-апів. Існує багато програм для підтримки успішних проектів та їх спонсорування. Як і у всіх розвинених країнах, в Україні помітний бурхливий сплеск використання новітніх технологій у повсякденному житті людини. Вже, мабуть, в кожному домі є комп’ютер та доступ до Інтернету, у кожному кафе, університеті та навіть на вулиці у центрі міста можна скористатися безкоштовним доступом до швидкісного Wi-Fi. Але, на жаль, поки що Інтернет на вулицях є не у кожному місті нашої країни, та з часом, я сподіваюся, ситуація виправиться.

Сучасними технологіями користуються і під час навчання – викладачі надсилають студентам поштою завдання, а студенти надсилають у відповідь виконані завдання. У багатьох університетах є інтернет-журнали, тобто студенти можуть легко прослідковувати бали зі свого комп’ютера та не повинні бігати за викладачами. Існує електронна система бронювання та покупки жд та авіаквитків, квитків до театру або кіно. Також безліч Інтернет-магазинів, де за один клік можна купити все, чого душа забажає. Як і в Європі, сучасна молодь більше довіряє новинам у соціальних мережах, часто їх переглядає та є активним користувачем різних соцмереж. Усі державні установи мають свій веб-сайт, на якому можна ознайомитись із розкладом роботи та контактами цієї установи. Можна зафоловити твіттер Президента, написати електронною поштою листа прем’єр-міністрові. Виникають благодійні організації та рухи. Зовсім нещодавно пройшла хвиля Ice bucket challenge, хоча, будемо чесними, багато хто просто

“

У центрі міста можна скористатися безкоштовним Wi-Fi. Парк Шевченка

виливав на себе відро крижаної води, а кошти у благодійний фонд переказувати «забував». Але, звичайно ж, нам все ще є чому повчитися у європейців. Наприклад, українцям досі не вистачає толерантності та терпимості до людей іншої сексуальної орієнтації чи віросповідання. Хоча у порівнянні з минулим ситуація помітно покращилася. В Україні все більш популярним стає велотранспорт. Але поки що в нас немає достатньо зручних для цього умов – наявність велодоріжок та велопарковок скоріше виключення, ніж правило. Також нам слід перейняти європейську систему транспорту, коли всі транспортні засоби мають визначений розклад руху та працюють цілодобово, а не лише коли пощастить. Нам слід оновити машини громадського транспорту, адже деякі з них бачили ще наших прабабусь! Бракує нам і європейської вихованості та чистоти на вулицях. А також таких речей, як громадське самоврядування, хоча його зачатки вже можна спостерігати й у нашій країні. Не можна не згадати про славнозвісне сортування сміття. Думаю, всі вже не раз чули балачки про те, що сміття з різних бачків все одно забирає один сміттєвіз. А от у Німеччині, наприклад, не лише в кожному домі сортують сміття, там також заборонено викидати великогабаритні речі. Для того, щоб позбутися старого дивана, треба не просто подзвонити другові та згуртованими силами віднести його на найближчий смітник, а зателефонувати в спеціальну службу, яка вивезе ваш диван у спеціально обладнане для нього місце. У нас досі дуже важко знайти роботу, якщо ти не маєш досвіду або хочеш поєднувати роботу із навчанням. В Європі ж студенти мають змогу працювати, наприклад, офіціантом чи касиром по три-чотири години на день, тобто вони мають власний незалежний прибуток, але робота аж ніяк не заважає навчанню.

“

Українські люди матимуть змогу вирішити життєві проблеми без допомоги психіатра чи психотерапевта.

В нас же роботодавці хочуть, щоб ти присвячував роботі офіціанта вісім-дев’ять годин на день п’ять днів на тиждень. Тому доводиться обирати. Маємо проблему із громадськими ЗМІ, які практично відсутні в нашій країні. У нас немає невеликих локальних ЗМІ, що існували б самостійно, а не на кошти спонсорів-олігархів, які диктують, як і що потрібно писати. Українці досі не познайомилися із перевагами 4G Інтернету, у нас немає представництв багатьох світових мереж ресторанів, кафе та магазинів, наприклад, у нас відсутні кав’ярні Starbucks та європейські молодіжні магазини одягу H&M, немає офіційного представництва Apple. Також можна сказати, що європейські країни максимально позбавлені корупції, коли в нас вона є мало не щоденною справою. Кожен українець хоча б раз у житті давав хабаря. Але деякі речі, які є звичними для Європи, не стануть популярними у нас. Я твердо переконана, що українські люди матимуть змогу вирішити життєві проблеми без допомоги психіатра чи психотерапевта, хоча громадяни, наприклад, Швейцарії дуже часто звертаються до таких лікарів. Українця не тор-

кнеться тенденція європейських людей до замкнутості в собі. Вони мовчать про свої проблеми, накопичуючи їх всередині. Українці ж дуже товариські й відкриті, тому зазвичай діляться своїми емоціями та переживаннями. У нас, напевно, ніколи не легалізують навіть легкі види наркотиків, як зробив уряд Нідерландів. Також молоді українці навряд чи скоро стануть такими незалежними від батьків, як молоді європейці, адже діти в Україні мають дуже тісний емоційний зв’язок з їх батьками та не отримують такої незалежності та свободи вибору, як діти в Європі. На мою думку, не буде масовим явищем в нас вегетаріанство. Хоча зараз вже багато людей надихаються прикладом західних сусідів та відмовляються від м’яса, українці занадто люблять смачні ситні вечері в колі близьких. Європа насправді не така далека та захмарна. Звісно, в європейських країн є чому повчитися й українському урядові, і кожному з нас. Але не слід вважати Європу своїм ідеалом та прагнути побудувати Європу в Україні. Ми з вами повинні будувати власну унікальну країну, розвивати лише найкращі власні якості та навчатися на досвіді Європи.

The Voice #2

Чому Адам присвоїв фiговий листок першим? Аміна Ахмед

Так склалося історично, що в системі стереотипного мислення, жіноцтво зайняло окрему нішу. Жінок наділяють званням “слабкої статі”, проте дефініцію “слабкості” ніким не сформульовано. Ідея культивування жіночої “cлабкості” зазвичай ширилася в середовищі привілейованих класів, вислів набув популярності у ХVIII ст. Хоча треба зізнатися, що нам подобається, коли за нас платять чоловіки, коли нас пропускають вперед, забирають важкі сумки, деякі з нас люблять виправдовуватися фразою “Ну я же дівчинка”, або аргументувати свою бездіяльність реплікою “Я дівчинка, я не хочу нічого вирішувати, я хочу щось”.

життя

В Україні постійно існував культ жінки-матері, жінка завжди були кимось на кшталт “сірого кардинала”, будучи шиєю, коли чоловік голова. На тендітні плечі жінок падає господарство, діти, кар’єра, робота, цей список можна доповнити багатьма пунктами. Коли у світі відбувалося становлення анархо-фемінізму, переродження фемінізму, в Україні був Радянський Союз, а в Радянському Союзі гендеру не було. Жіночі організації зароджувалися у ХІХ ст., із приходом більшовиків до влади подібні угрупування були заборонені. Рівність є однiєю з ознак правової держави. Держава зобов’язана забезпечувати дотримання прав людини, передбачених мiжнародним законодавством. Тоталiтарна система реально пiдтримували гендерну рiвнiсть. Кiлькiсть жiнок-iнженерiв дорiвнювало кiлькостi чоловiкiв. На орбiту Радянський Союз вiдправив жiнок одразу пiсля чоловiкiв. В радянськi часи жiнки обіймали пости керiвникiв пiдприємств та директорiв установ. Але працюючи iнженерами та директорами, жiнки були змушенi тягнути на собі тягар домашнього господарства та виховання дiтей. Середньостатистична радянська дружина вiдпрацьовувала 8 годин на виробництвi (нерiдко шкiдливому, оскiльки робота там краще оплачувалася та дозволяла ранiше пiти на пенсiю), проводила ще 1,5 години в громадському транспортi, а потiм вiдпрацьовувала 5-7 годин готуючи вечерю, з дiтьми або за пранням. По суті, гендерна нерівнісь є відносно розповсюдженим явищем у суспільстві, незалежно від часу та місця. Соціальні стосунки між статями не обумовлюються тільки їх біологічними особливостями. На різних етапах історичного розвитку й у різних соціальних умовах ролі

чоловіків і жінок визначалися настільки своєрідно, що пояснити це фізіологічними відмінностями просто неможливо. Відмінності в соціальних ролях значно ширші, ніж фізіологічні. Кожне становлення особистості відбувається під впливом середовища, в якому вона в даний період часу перебуває. Відповідно, будь-які стереотипи, традиції, усталені точки зору відіграють важливу роль у формуванні певного суб’єкта. Безсумнівно, історично створене упереджене ставлення, що передається на трансцендентальному рівні, відіграє вирішальну роль. Таким чином, цей ряд негативних факторів дає далеко не позитивний ефект на розвиток жінки, як незалежної особистості. Роль жінки в Україні не завжди була в тому вигляді, в якому ми її наразі спостерігаємо. Колись давно був матріархат. Цей період характеризувався наявністю материнського роду і його домінування в первісному суспільстві, в той час, як становище жінки й чоловіка у суспільстві було рівним. Основним заняттями населення були збиральництво, мисливство та примітивне рибальство, причому збиральництвом займалися жінки, мисливством – чоловіки, а рибальством – одні й другі. Це було основою для рівноправного становища жінки й чоловіка в суспільстві. Розвинутий матріархат характеризувався високим становищем жінки в суспільстві. Основними галузями господарства було мотичне землеробство, досить розвинуте рибальство, розведення свійських тварин. Осередком матріархального суспільства була материнська сім’я – велика група (200-300 чол.) близьких родичів по жіночій лінії. Найстаршою у сім’ї була старша жінка (або бабуся), тому що діти кожного покоління не знали свого батька, і жили без нього. На цьому рівноправність закінчилася і чоловіки, як головні добувачі, остаточно перетягнули на себе ковдру. Центром соціальних експертиз інституту соціології НАН України, результати яких свідчать, що українці усвідомлюють наявність у суспільстві ґендерної нерівності – про це заявили 50 % опитаних. Водночас 60 % респондентів зазначили, що мова йде про обмеження прав саме жінок, а 47 % громадян визнали, що жінкам важче отримати посаду в органах державного управління. Загальний рівень ґендерної рівності в українському суспільстві оцінюється в 5 балів за 10-бальною шкалою, 5 років тому оцінка була – 4. Також дуже серйозною є

проблема сексизму в засобах масової інформації, коли в багатьох передачах, фільмах, рекламних матеріалах експлуатується тема сексу та дискримінаційного ставлення до жінок. Експерти зазначили, що подібні підходи вітчизняних ЗМІ призводять до формування в суспільстві ґендерних стереотипів, що, у свою чергу, має негативний вплив на українські сім’ї. При чому Домінування чоловіків в Україні наближається до показників в арабських країнах. Основні прояви ґендерної дискримінації такі: • Безробіття серед жінок, як приховане, так і зареєстроване, вище, ніж у чоловіків. • Заробітна плата жінок складає 72,5% від заробітної плати чоловіків. • Жінки здебільшого працюють у тих сферах (освіта, медицина, соціальна сфера тощо), де заробітна плата значна нижче, ніж у середньому по народному господарству, що призводить до зростання економічної нерівності чоловіків та жінок. • При цьому серед працівників з вищою освітою жінки складають 56 %. • Жінка працює на 4-6 годин більше, ніж чоловік, праця в домашньому господарстві не враховується як продуктивна, а тому не оплачується й не враховується в пенсійних схемах. • Жінки, які мають дітей та перебували в декретній відпустці, стають неконкурентоспроможними на ринку праці. • Жінки складають абсолютну більшість трудових мігрантів з України. • Жінки більше потерпають від домашнього насильства. • Жінки практично не представлені на вищих щаблях влади та управління. • Майже кожна третя дитина виховується одинокою матір’ю. • У Національній академії наук України налічується 179 академіків. І лише троє з них — жінки.

Найцікавіше те, що в Європі ситуація також далека від ідеалу. Депутати Європейського парламенту звернули увагу на те, що 17% жінок у ЄС живуть за межею бідності. Найбільше потерпають матері-одиночки та жінки від 65 років і старші. На думку дослідників, причина тому – економічна криза, помножена на стереотипи й дискримінацію за статевою ознакою, як-от: різницю в оплаті праці жінок і чоловіків, на неможливість в принципі гармонійно поєднати сімейне життя і професійну кар’єру. Та ще плюс демографічний чинник - довша тривалість життя жінок. В прийнятих резолюціях – про рівність прав жінок і чоловіків у 2010 році та про бідність серед жінок – депутати пропонують інтегрувати концепцію рівності чоловіків і жінок у виробленні трудової політики усіх держав-членів ЄС і вжити заходів з метою рівного доступу до праці. В Європі, де еталоном соціо-професійної реалізації є робота з безстроковою трудовою угодою, закликають припинити надмірну репрезентативність жінок на тимчасових непостійних роботах, що не забезпечують стабільного фінансового становища. Комісія з прав жінок і рівності Європейського парламенту з-поміж інших проблем відзначає, що недостатньо забезпечені права жінок у аграрному секторі. На її думку, необхідно вносити зміни до статуту Європейського аграрного фонду з рурального розвитку (Feader) та вживати т.з. «позитивних» заходів на користь жінок. А як за рік забезпечити доступ жінок до найвищих керівних посад на крупних підприємствах, що котируються на європейських фондових біржах? За допомогою встановлення квот. Так вважає Вівіан Редінґ – віце-президент Європейської Комісії, комісар у справах юстиції, засадничих прав та громадянства. На думку пані Редінґ, неприпустимо, що

“

Європейки готові з цим боротися, для них останнім часом пріоритетом є кар’єра, а не сім’я. сьогодні серед топ-менеджерів великих європейських підприємств - 90% чоловіків, а серед складу членів правління акціонерних товариств чоловіки становлять 97%. Більшість європейських обранців схильні підтримати ініціативу віце-президента Європейської Комісії щодо квот. Майже усі ці заклики не нові і вже знаходили своє відображення як заходи з інтеграції і соціального захисту в рамках Європейської стратегії-2020 із боротьби проти бідності та соціального виключення. Так, про Європу більш соціальну заговорили під час економічної і фінансової кризи, а на користь «включення» наразі дискримінованих верств населення говорять цифри аналітиків – на 30% можна покращити середній показник ВВП, якщо надати жінкам рівні умови доступу до праці та захисту і посприяти їхньому активнішому залученню до економічного процесу на даному етапі. Як на мене, найсуттєвіша різниця європейських жінок і українських полягає у ставленні до такої ситуації. Європейки готові з цим боротися, для них останнім часом пріоритетом є кар’єра, а не сім’я, що дає змогу мінімально змінити упереджене ставлення, доводячи рівність ділом, а не словам. Натомість більшість українок визнає свою “приреченість” та продовжує офірувати своє життя застарілим стереотипам.

Рідний голос з-за кордону

Анастасія Настина

Незважаючи на події, що відбулися в нашій країні за останній рік, погляди українців щодо євроінтеграції, за даними соціологів, не змінилися. Ми, як і раніше, прагнемо вступу до ЄС. Проте варто дізнатися й думку тих наших співвітчизників, які виїхали з України до Європи багато років тому, через роботу або просто шукати кращої долі, і вже давно живуть на протилежній стороні мрії. Своїми враженнями від європейського життя з нами поділилися Олег Щербаков та Людмила Василенко, які наразі живуть у Німеччині.

Олег Щербаков, сорокасемирічний працівник будівельної фірми, не був в Україні вже 12 років. На його думку, від Європи наша країна відрізняється головним чином відсутністю надійного соціального захисту. У Німеччині немає бідних людей, держава гарантує населенню безпеку, зароблених грошей вистачає на оплату житла, медичне обслуговування стовідсотково безкоштовне. Також Олег Щербаков зауважує, що громадяни в Європі політично свідомі, народ контролює державу, яка в свою чергу намагається забезпечувати стабільність та захист населення, тому там і не має революцій. Вступ України до ЄС чоловік вважає згубним для нашої країни. Політику Європи він називає модернізованим планом Гітлера, тому для України це не вихід. Ми маємо не тягнутися до Європи, а розвиватися самостійно й ні від кого не залежно. Олег Щербаков виступає за «холодне добросусідство» з Росією. Лише торгівля, обмін необхідними товарами й нічого більше. Так само має бути і з Європою. Згадуючи про те, чого йому не вистачає в Європі, Олег Щербаков не говорить про банальні речі, такі як сало, борщ та інші українські страви. Усе це можна при-

готувати будь-де. Головне, чого бракує, — менталітет українського народу. Його нестачу чоловік компенсує переглядом українських телепередач. Це близько йому за духом. «Німецькі радощі» — пиво, ковбаса, чемпіонат із футболу — чужі для нього. Люди в Німеччині холодні, їхні посмішки пластмасові, їм до всього байдуже. Олег Щербаков наводить приклад із повсякденного життя. На вулиці маленька дівчинка, граючись, випадково наступає на бджолу. Дитина голосно плаче від болю. Її мати в цей час сміється, батько спокійно розмовляє з діловими партнерами, вирішує свої проблеми. За здоров’я дочки вони не переживають, бо знають, що приїде швидка, забере дівчинку до лікарні, де її вилікують та заспокоять, і батьки не будуть брати в цьому ніякої участі. Олег Щербаков повернувся б в Україну, якби вона мала такий же рівень життя, як у Німеччині та стабільність. Україна для нього — Батьківщина, він любить її, переживає через події, що наразі відбуваються. Німеччину чоловік не може назвати Батьківщиною — це лише мачуха, вона просто добре годує, але не дає того тепла й затишку, який може дати рідна мати. «Німеччина — хороший готель».

особиста думка Людмила Василенко, п’ятдесятисемилітній соціальний працівник із догляду за літніми людьми, переїхала до Німеччини 13 років тому. Відмінність Європи від України, на її думку полягає в тому, що там є стабільність та порядок, суворо дотримуються законів, є повага до людської гідності, людей не принижують. Німці страшенно бояться навіть слова «дискримінація», бо за образу, навіть незначну, передбачено серйозні штрафи та притягнення до відповідальності. Наприклад, якщо людина покрутить пальцем біля скроні, мовляв, «ти що зовсім з глузду з’їхав?», вона заплатить за цей жест штраф у розмірі 300 євро. Усього вищезгаданого в нашій країні немає, тому Людмила Василенко не хоче повертатися в Україну. Проте все-таки, їй бракує Батьківщини. Менталітет у Німеччині не той, нема підтримки, товариськості. Але й Україна, на думку жінки, за останні роки змінилася.

Коли жила в рідній країні, вона мала багато друзів, незалежно від соціального статусу, а зараз люди різних суспільних прошарків не дуже дружньо ставляться один до одного. Проживаючи в Німеччині, Людмила Василенко відчуває байдужість у повсякденному спілкуванні. Жінка розповідає, що коли вона переїхала в нову квартиру, до неї прийшла сусідка й подарувала квітку на честь входин. Проте на запрошення випити разом чаю, та відмовила, і надалі жінки не спілкувалися між собою. У Німеччині Людмилі Василенко не вистачає друзів та спілкування, саме на рівні рідної культури. Вона наводить приклад про свою поїздку на курорт у Баден-Баден. Там жінка зустріла багатьох співвітчизників та відпочила душею, спілкуючись із ними, «неначе побувала в казці». Серед німців важко знайти людину, яка була б близькою за духом. Але Людмила Василенко сподівається, що це їй все ж таки вдасться.

У підсумку можна сказати, що жити в Європі українцям нелегко. Рівень життя, звичайно, вона має вищий, соціальні гарантії кращі, через що наші співвітчизники не хочуть повертатися назад. Проте всі переваги цього кращого життя обрамлені в холод і байдужість у спілкуванні між людьми. Звісно, Україні є до чого прагнути, проте ніхто не може бути впевненим, що за кордоном буде краще. Тому треба замислитися, чи варто прагнути в невідоме, чи все ж будувати щастя на рідній землі, адже все залежить від нас.

The Voice #2

Інтерв’ю

Хендрік Тук:

Чи вистачить українській нації самоусвідомлення, щоб пройти довгий шлях євроінтеграції Про актуальні в українському суспільстві питання - якою є основна відмінність Російської Федерації та України, що стоїть на заваді інтеграції України в ЄС, чим українці схожі з європейцями та яку користь принесе Україна Європі йшла розмова з Хендріком Яном Туком, експертом з фінансів з Нідерландів.

Юлія Клебан

Інтерв’юєр: Я знаю, що ви не раз бували в Україні. Які Ваші враження від країни, чим вона схожа, а чим відрізняється від країн Європи? Хендрік Ян Тук: Це, безумовно, країна з величезним потенціалом, який може тільки підвищитись за рахунок збільшення доданої вартості на сільськогосподарську продукцію, що забезпечить вищий прибуток середньому класу. На жаль, нині Україні не вистачає добре розвиненої інфраструктури, фінансових можливостей та направленого на розвиток бізнесу уряду. Як і багато країн Східної Європи, Україна перенесла сильний економічний шок після падіння Берлінської стіни та подальшого розпаду СРСР. Тоді як в інших країнах Східної Європи прибуток від зв’язків із Європейським Союзом продовжував зростати, Україна (до кінця минулого року) обирала курс і політичної, і економічної взаємодії з Росією. Це призвело до суттєвого політичного розриву з іншими країнами Східної Європи. Потрібні час та зусилля, щоб заповнити цей пробіл якнайшвидше. А в іншому я не бачу серйозних відмінностей

між Україною та країнами Східної Європи.

І: Чи змінилась Ваша думка про Україну, порівняно з популярними в Голандії стереотипами про українців? Х: Я вважаю, що західні європейці до цього часу не достатньо часто зустрічалися з українцями, щоб скласти про них правильну думку. Як результат, вони не відрізняють їх від інших жителів Східної Європи. Західні європейці зазвичай сприймають емігрантів зі Сходу як потенційну загрозу для їхнього ринку праці та загального державного добробуту. Моя власна думка про українців сформувалась під впливом «холодної війни», тому протягом того періоду я не бачив великої різниці між українцями та, наприклад, росіянами. Ця точка зору змінилась після розпаду Радянського Союзу, тобто, ще до свого першого візиту до вашої країни я побачив цю суттєву різницю між Україною та Росією.

І: І в чому полягає ця різниця? Х: Більшість українців наполегливо працюють з дня

на день, щоб прогодувати свої сім’ї та покращити рівень свого життя, при цьому покладаючись лише на власні сили. У росіянів все навпаки: вони залежать від своєї держави, яка повинна задовольнити всі їхні потреби, та шукають будь-яких способів досягти успіху без важкої праці. Вони ладні пристати на тепленьке містечко при владі чи у дочірній компанії, аби лиш їм не довелося докладати значних зусиль. Звичайно, це лише узагальнення й існує безліч винятків, однак, на мій погляд, різниця є суттєвою і вона не може не впадати в очі.

І: Чи слідкували ви за перебігом подій української революції на Майдані взимку 2013-2014? Х: Так, слідкував. Очевидно, що український народ був незадоволений своїм колишнім урядом та не бажав чекати наступних виборів, щоб домогтися свого. Особливо людей обурила відмова владної верхівки підписати торгівельний договір з Європейським Союзом на користь підсилення економічних зв’язків з Російською Федерацією. Правильною реакцією колишніх урядовців була б

організація позачергових виборів, або, у крайньому разі, хоча б національного референдуму щодо бажання чи небажання електорату інтегруватися з Європейським Союзом. Натомість влада ігнорувала протести громадян, а надалі, коли подібна тактика не принесла жодного результату, застосувала фізичну силу до мирних протестувальників. Звісно, це призвело до ще більших акцій протестів на вулицях Києва.

І: Як Ви можете оцінити дії влади та українського народу відповідно? Х: Несподівано для самих себе, чиновники зіткнулись зі справжньою революцією, основною вимогою якої була відставка тодішнього президента та нові вибори до владних структур. Те, що сталося далі, назавжди залишиться в історії сучасної України трагічним спогадом, що міститиме в собі насильство та численні вбивства, за які нестимуть провину агенти спецпризначення, скеровані владою проти людей. Однак мужність та вірність українського народу таки взяла верх над ситуацією, і президент просто втік з країни. Я щиро сподіваюся, що рано

особиста думка

Хендрік Ян Тук Портфельний менеджер в управлінні цінними паперами для європейських страхових компаній і пенсійних фондів, Нідерланди

чи пізно всі колишні члени уряду будуть покарані за свої ганебні вчинки та врешті-решт постануть перед міжнародним судом. Немає жодного правового виправдання їхнім діям в останні тижні правління, і за це вони мають одержати справедливий тюремний вирок. Шкода, що шанси на таке закінчення справи є нікчемно малими, а всі ці чиновники і надалі успішно тікатимуть від правосуддя.

І: Зараз Україна притримується курсу на євроінтеграцію. На Вашу думку, які основні перешкоди стоять на її шляху та як їх можна уникнути? Х: Найперше, що потрібно зробити, це припинити військові дії на сході України. Цей конфлікт повинен бути врегульований якнайшвидше та закінчитись згодою між зацікавленими сторонами. Без стабільності в цьому регіоні про жодні переговори з Європейським Союзом не може бути й мови. У цей, без сумніву, важкий для України період ЄС може надати фінансову допомогу та посередництво в переговорах, однак ніякого прогресу в реалізації інтеграції спостерігатись не

буде. Наступною важливою умовою для ЄС є стабільність у владній верхівці. Європейський Союз повинен бачити впевнений та рішучий уряд, підтриманий більшістю електорату та готовий на радикальні зміни задля забезпечення майбутнього розвитку економіки. Після того, як ці два питання будуть вирішені, європейська інтеграція може завершитись набагато швидше. На даний момент майже завершилася інтеграція Центральної та Східної Європи. Обрання колишнього польського прем’єрміністра Туска як нового президента Ради Європи є наглядним прикладом того, що країни Центральної та Східної Європи є невід’ємною частиною ЄС. А наступним проектом ЄС мабуть стане інтеграція з Україною, який матиме на меті показати значущість ЄС (знову) для широкого загалу.

І: Як ви гадаєте, чого не вистачає пересічному українцю, щоб він міг назвати себе європейцем? Х: Я вважаю, що пересічний українець такий самий європеєць, як будь-який інший ірландець, іспанець чи грек. Звичайно культурні відмінності

залишаться, і вони будуть завжди, але ми повинні цінувати різноманітність, а не поширювати власну культурну та політичну точку зору на інші країни. Тому немає достатніх підстав вважати, що український народ менш розвинений або суттєво відрізняється від інших культур у межах ЄС.

І: Чи є в України потенціал стати повноцінною європейською державою? Які заходи потрібно вжити для цього? Х: Як я вже казав, немає ніякої перешкоди для України стати успішним інтегрованим членом Європейського Союзу. Однак постає інше питання: «Чи вистачить українській нації самоусвідомлення, щоб пройти цей довгий й іноді болісний процес?» Європейський Союз, безумовно, вимагатиме захисту прав меншин і, швидше за все, поставить умову, щоб російська мова набула статусу державної. Іншими вимогами ЄС можуть стати приватизація державних активів, ретельний процес лібералізації та відкриті кордони для імпорту з інших країн ЄС. Якщо український електорат продовжуватиме підтримувати такі заходи в найближчі роки,

інтеграція може завершитись досить швидко.

І: Та найголовніше питання, яким наразі задається чи не кожний українець: чи потрібна Україна Європейському Союзу зі своєю політичною кризою та низьким ВВП? Х: Югославська криза 90-х дала зрозуміти всім країнам ЄС важливість стабільності та необхідності подальшої співпраці ЄС зі Сходом. Після того, як країни стають частиною Європейського Союзу, ризик виникнення насильницького конфлікту знижується майже до нуля. ЄС вважає це (і правильно вважає) однією з найбільш вагомих переваг європейської інтеграції. Бажання ЄС усунути можливість всіх майбутніх конфліктів забезпечує постійний поштовх для подальшої інтеграції. Варто пам’ятати, що криза є хорошим стимулом для багатьох політиків. Я сподіваюся, що український народ використає цю кризу, щоб обрати для себе вірний шлях. Бажаю всім українцям всього найкращого в цьому нелегкому процесі та сподіваюся, що ми зможемо відсвяткувати успіх цієї кампанії вже через кілька років.

The Voice #2

Анна Карпань

Копійка євро береже 1000 євро на купівлю сорочок, 900 доларів на оренду квартири, 200 євро на бензин і 120 на медичну страховку — ось на що витрачають гроші жителі Німеччини, Іспанії, Хорватії. Але ми, українці, зовсім інші. Порівняємо наше життя з європейським.

ІСПАНІЯ, МАДРИД Іспанці заощаджують на спиртних напоях – вони навряд чи витрачатимуться на алкоголь у барах або клубах, зазвичай вони заздалегідь збираються з друзями у когось на квартирі. Джанет Холойяк менеджер міжнародних програм бізнес-школи

НІМЕЧЧИНА, ГАМБУРГ Єдиний спосіб накопити грошей в Німеччині – це якимсь чином (легально) уникнути оподаткування, оскільки податкова система в цій країні просто диявольська. Йохан Шутт консультант з фінансування експорту

ХОРВАТІЯ, ЗАДАР Я люблю подорожувати і виділяю на це близько тисячі євро в рік. Частіше подорожувати не виходить. У зимовий час я волонтерствую для музею – безкоштовно. Іван Іванак мерчендайзер

The Voice #2

Йохан Шутт консультант з фінансування експорту (Гамбург, Німеччина) Я працюю консультантом з фінансування експорту і заробляю 45 тисяч євро на рік. З урахуванням податків виходить 38 тисяч євро. Кожен місяць я плачу 700 євро за оренду трикімнатної квартири розміром 55 квадратних метрів в пристойному районі Гамбурга. На роботу дістаюся громадським транспортом – потягом, автобусом – і витрачаю 50 євро в місяць на проїзний. Протягом тижня снідаю і вечеряю вдома бутербродами, а за обід в офісній їдальні плачу близько десяти євро на день. На вихідних ми з друзями ходимо у клуби або ресторани. Тут витрати залежать від цінової політики місця: можна тусити всі вихідні на 30 євро, а можна витратити і до 100-200 євро за ніч. І, що дивно, якість вечірки дуже слабо пов’язана з її вартістю. Регулярно я витрачаю гроші на театр і книги. Театр – недороге задоволення (плачу близько 10 євро за спектакль, оскільки у мене досі є студентський квиток). Зазвичай я не ганяюся за новомодною технікою типу сучасних смартфонів і комп’ютерів, а беру старі непотрібні мобільники родичів або ті апа-

рати, які мені виділяє керівництво компанії. Шопінг я не переношую, але доводиться приділяти увагу офісному дрес-коду – піджаки і сорочки для роботи обходяться мені в тисячу євро в рік. У звичайному житті я зазвичай ношу дешеві гавайські сорочки з секонд-хендів і недорогі спортивні штани. Намагаюся регулярно перевіряти доцільність вибраного інтернет-провайдера і відстежую, скільки грошей йде на електроенергію. Єдиний спосіб накопити грошей в Німеччині – це якимсь чином (легально) уникнути оподаткування, оскільки податкова система в цій країні просто диявольська. Джанет Холойяк менеджер міжнародних програм бізнес-школи (Мадрид, Іспанія) Коли місяць складається вдало, я витрачаю не більше 600 євро, що дозволяє мені заощадити значну частину своєї зарплати. Витратна частина - оплата житла, мобільний телефон, комунальні платежі і проїзд - в ті дні, коли я запізнююся і не можу відправитися на роботу пішки. Крім того, майже щодня я обідаю в кафе і частенько ходжу в бари (три-чотири рази на тиждень). У цю ж суму входять оплата фітнес-клубу (30 євро в місяць) і театрального класу (60 євро в

місяць). Кожен місяць я роблю пожертвування в сумі 10 євро до благодійних фондів для тварин. Плюс одяг, концерти, книги, перукарські послуги, поїздки в рідну Англію на уїк-енди, літні відпустки - лист витрат можна продовжувати. На щастя, вдається заощадити на оплаті оренди: оскільки я ділю квартиру з бойфрендом і кількома друзями (ми живемо уп’ятьох у величезній квартирі в центрі Мадрида), житло нам обходиться в 160 євро в місяць з кожного мешканця. Ще 30 євро - на оплату води і електрики. Кожен новий рік я обіцяю собі почати брати ланч-бокси з собою на роботу (таким чином я могла б заощадити на їжі до 150 євро в місяць). Після - знову починаю снідати, обідати і вечеряти в кафе. На жаль, у мене дуже мало часу для того, щоб готувати вдома. Іспанці заощаджують на спиртних напоях - вони навряд чи витрачатимуться на алкоголь у барах або клубах, зазвичай вони заздалегідь збираються з друзями у когось на квартирі. Іван Іванак мерчендайзер (Задар, Хорватія) Я живу в курортному містечку і працюю тільки в літній період, заробляючи на сезонній роботі близько 800 євро в місяць. Роблю мерчандайзинг для Ferrero - розставляю шоколадки по своїх місцях в торгових центрах. Плюс іноді підробляю на музичних фестивалях - в інформаційному секторі. 300 євро в місяць йдуть на комунальні платежі, але я живу з батьками і майже не витрачаюся на їжу. Оплата бензину для машини мені виходить в 200 євро в місяць. Кілька разів в місяць вибираюся в клуби і залишаю там по 30 євро за ніч приблизно. Я люблю подорожувати і виділяю на це близько тисячі євро в рік. Частіше подорожувати не виходить. У зимовий час я волонтерствую для музею - безкоштовно. У Хорватії взагалі проблема з пошуком роботи: з 4 мільйонів населення нашої невеликої країни 400 тисяч – безробітні.

Марія Бризгалова

Європерспективи Про можливість встановлення безвізового режиму з ЄС найближчим часом

фото Kittimat

Кордонiв

Без

перспективи

The Voice #2

очнемо з головного: які можливості виїзду за кордон в українців є на даний момент? По-перше, нещодавно Кабінет міністрів України та уряд Румунії підписали угоду про місцевий прикордонний рух. Угоду підписали прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк та прем’єр-міністр Румунії Віктор Понта в Києві. По-друге, Німеччина скасувала з 1 листопада 2014 року оплату за оформлення національних довгострокових віз громадянам України Але тепер повернемось до головного запитання: коли українці зможуть без віз їздити до Європейського Союзу? Адже це запитання, що не втрачає своєї актуальності з 2008 року, коли Україна лише розпочала «візовий діалог», завершення якого передбачає перспективу скасування візового режиму у відносинах з ЄС. Отримавши свободу пересування, Україна отримує шанс модернізувати найбільш важливі напрямки державної політики, що десятиліттями не зазнавали змін. Безпека документів, міграційна

photo by Anastasiya

політика, управління кордонами, громадський порядок та фундаментальні права людини, — базовий перелік напрямків, де мають відбутись зміни у відповідності до стандартів ЄС. З 2010 року, коли Україна отримала від ЄС План дій з візової лібералізації — розпочався період, коли перспектива скасування віз у відносинах з ЄС залежала більшою мірою від самої України, але тоді нам не вдалося підписати угоду. Зміна влади у березні 2014 року та тиск Майдану активізував зусилля оновленої влади, відкривши таким чином, друге дихання візової лібералізації. Так, було скликано Координаційний центр з виконання завдань з візовою лібералізацією, запрошено до участі незалежних експертів, що здійснювали громадський моніторинг виконання владою зобов’язань у даній сфері. У той же час, військова агресія Росії сформувала нові виклики, що похитнули, але не зсунули з порядку денного необхідність завершення процесу візової лібералізації. Нові випробування, — відсутність ефективного контролю на Східному кордоні, внутрішньо переміщені особи та біженці, постали не лише додатковим викликом для внутрішньої державної стабільності, але

й можуть стати новим «каменем спотикання» в готовності членів ЄС підтримати українські перспективи візової лібералізації. Візова лібералізація є ефективним засобом для відповіді на міграційні ризики, яких так бояться в ЄС, зокрема у зв’язку із зростанням кількості мігрантів та шукачів притулку. Не дивлячись на несуттєве зростання кількості шукачів притулку з України, що не зважаючи на військову агресію Росії не входить до десятки країн, громадяни яких шукають захисту в ЄС, все ж має на випередження демонструвати готовність до превентивних заходів в управлінні міграційними потоками. В той же час, експерти з ЄС, що здійснюють оцінку готовності України, не готові назвати чіткі критерії за якими буде визначатися прогрес української влади у боротьбі з новими викликами. Водночас, існують чітко визначені завдання, успішне виконання яких буде розглядатися ЄС як обов’язковий мінімум, що не дозволить, з одного боку, стороні ЄС проігнорувати рух України в напрямку візової лібералізації, а з іншого, — закладе фундамент законодавчих та інституційних змін в системі безпеки країни.

Бiлорусь

перспективи

Також українська влада має реалізувати План заходів щодо інтеграції іноземних мігрантів та реінтеграції українських мігрантів в Україні на 2011—2015 роки. Вказаний план декларує мету — створити економічні і соціальні умови для повернення українських мігрантів, а також сприяння їх адаптації, запровадження комплексу заходів щодо їх соціального захисту, забезпечення роботою та соціальними послугами, вирішення питання економічної, культурної, політичної та соціальної інтеграції мігрантів в Україні та допомоги процесу реінтеграції українських мігрантів, які повернулися в Україну. На даний момент Україна завершила перший етап безвізового діалогу з ЄС. Посол України у Польщі Андрій Дещиця зазначив, що уряд зробив великий крок до безвізового режиму з Євросоюзом. Про це він сказав в ефірі Телеканалу новин «24». «Уряд вже зробив дуже багато для того, щоб завершити безвізовий діалог, який розпочато з Євросоюзом, і прийти до безвізового режиму. Ми завершили перший етап цього безвізового діалогу. Європейська комісія в червні оцінила, що ми зробили великий крок, позитивне зрушення в цьому напрямку», - зазначив Дещиця. Він також розповів, що Україна зараз переходить до імплементації тих законодавчих актів, які були прийняті в цьому році. «В нас є всі підстави для того, щоб завершити цей процес до кінця року», - сказав посол. Також, Комісар ЄС із внутрішніх справ Сесілія Малстром запропонувала Єврокомісії перейти до другої останньої - фази Плану дій щодо лібералізації візового режиму з Україною. Про це йдеться у заяві Малстром, поширеній Єврокомісією. «Україна прямує до візової лібералізації. Я вже можу сказати на підставі нашого аналізу, що ухвалене законодавство та інші заходи є достатніми, аби стверджувати, що Україна виконала вимогу першої стадії Плану дій щодо візової лібералізації, і я пропоную своїм колегам у Єврокомісії перейти до другої фази»,— зазначила єврокомісар. Разом з тим речник єврокомісара Мекеле Черконе заявив на брифінгу, що дати переходу до другої фази Плану дій щодо візової лібералізації ще немає і зарано говорити, чи зможуть громадяни України їздити до ЄС без віз з 2015 року, як це планує український уряд.

Андрій Дещиця

Сесілія Малстром

The Voice #2

Коли ніжні дитячі мрії вперше розбиваються від зіткнення з реаліями життя, коли людина розуміє, що на рідній землі «її міліція» її не береже, а країні зовсім і не потрібна та справедливість, той добробут і високий рівень життя, про які постійно говорять численні «роти» на телеекранах… постає неприємне запитання: «А може, таки краще там, де нас нема?»

фото Julius Tjintjelaar

перспективи

Навчання в Європі: переваги та недоліки 47

The Voice #2

Анастасія Бабченко

же декілька століть існує негласне правило: маєш кошти – відправ свою дитину на навчання за кордон. Ще діти Руських князів та інших представників заможної верстви населення виїжджали у Францію, Англію, Австрію, щоб отримати безцінний заморський досвід та знання-нетакі-як-удома. Люди чомусь постійно схильні перебільшувати вартість чиєїсь – головне, що не своєї – культури, ладні вірити, що Десь – найкраще місце, де вони буду щасливі, бо Тут їм цього бажаного щастя здобути не вдалося. І ми, бажаючи кращого життя, їдемо за тридев’ять земель, покидаємо свій дім, рідних, друзів із однією метою – отримати квиток у життя, краще, ніж те, що ми бачили довкола. Так, навчання в Європі – це престижно, перспективно, і з кожним роком воно стає усе доступніше. Європейський студент – висококваліфікований спеціаліст із знанням двох-трьох мов, який може швидко адаптуватися до нових, часом стресових, обставин. Диплом єврозразка відкриває перед випускником широкі можливості працевлаштування в будь-якій країні ЄС та світу. До того ж, сам процес навчання за кордоном більш функціональний та ефективний. Університети мають найновіші матеріально-технічні бази, налагоджений процес стажування та широку інфраструктуру поза навчального життя. «У моєму університеті дуже сильна комп’ютерна база: власні сервери, пошукові системи, обчислювальні програми. Є система I-learning, тобто онлайн-навчання – там усе серце нашого навчання: завдання, тести, розклад, підготовка, необхідні матеріали. Усе в комп’ютерних технологіях. А от на лекціях ми отримує-

мо лише 20 відсотків знань. Усе інше – самостійна праця». Ольга, Брненский технічний університет, Брно, Чехія А що ж пропонує нам Україна? На фоні тривалої економічної та політичної кризи важко оптимістично дивитися у майбутнє та сподіватися на гарантовані державою робочі місця. Студенти часто не усвідомлюють, навіщо навчаються і вступаючи у доросле життя та починаючи шукати роботу, розуміють, що отримані навики, знання не зовсім відповідають реальності. Тому їм доводиться на собі відчути «магічну дію» правила життя: «хочеш жити – умій крутитися». Але очевидно, що сам лише університет не гарантує вам безхмарне майбутнє й життя в рожевих окулярах. Професіонали своєї справи завжди потрібні, і лише праця та особисті якості людини дозволяють їй бути успішною. І цей закон не має жодних кордонів. «В перший день навчання професор сказав на лекції: «Подивіться праворуч і ліворуч, запам’ятайте своїх сусідів, тому що на останньому курсі ви навряд чи їх побачите». Так і сталося: з 1219 студентів-першокурсників дипломи отримали лише 119». Світлана, факультет машинобудування, Регенсбург, Німеччина «Я навчаюсь у державному ВНЗі, з чехами, і у нас дуже серйозний підхід до навчання у порівнянні з приватними університетами, які також вважаються непоганими. Але після року навчання я зрозуміла, що спеціалісти з них гірші. У нас студенти «відсіюються» ще так. Залишаються найкращі, близько 25%, інші ж, на жаль, мають шукати собі інший шлях. Тож викладачі доволі жорсткі, але ставляться до всіх абсолютно однаково, немає ні улюбленців, ні ізгоїв». Ольга, Брненский технічний університет, Брно, Чехія Серед переваг навчання в Європі – доступність подорожей європейськими країнами, можливість «доторкнутися» до безлічі нових культур. Це така собі захо-

плююча подорож, довжиною в декілька років, коли ти навчаєшся самостійно приймати рішення, пристосовуватися до нових умов життя, знаходити спільну мову з незвичними характерами. Кажуть, що за кордоном по-справжньому починаєш відчувати момент тепер і зараз. Шукаючи себе, ти мобілізуєш усі свої вміння, щоб не схибити. Українські студенти за кордоном усі як один зізнаються, що здобувати знання нелегко. Доводиться багато працювати самостійно. Але університети надають усі необхідні матеріали: бери, що тобі потрібно, це ж твоє життя. Так, мабуть у цьому плані українські ВНЗ мало чим відрізняються від «заморських». Та, на правду, хто може змусити тебе робити те, що потрібно у першу чергу тобі? Відмінність між українською та європейською системою освіти полягає в іншому. У тому, що, як не дивно це звучить для нас, але деякі уряди таки зацікавлені у вихованні фахівців, адже це першочерговий пункт їхньої державної політики… Освічений, відповідальний і свідомий спеціаліст формує інтелектуальне ядро нації, що зумовлює прогресивний її розвиток. «Мені подобається мій університет. Він дійсно надає багато можливостей як для соціального життя (групи за інтересами, кружки, секції), так і для професійного розвитку. До нас постійно приїжджають представники різних компаній, у яких є можливість пройти стажування. Також працює система обміну студентами. Мені подобається, що всю теорію підтверджують на практиці, викладачі змушують нас мислити критично й аналізувати. Я вивчаю менеджмент й туризм, і за перші два місяці навчання цього року ми вже мали дві туристичні поїздки, метою яких було ознайомлення з механізмами роботи туристичної індустрії, як все працює, так би мовити, зсередини. Їздили на острів біля Франції, відвідували туристичні компанії, аналізували їх роботу. А от мої знайомі, що

навчаються на ресторанному бізнесі, мають такий тиждень практики щомісяця». Віра, Борнмутський університет, Великобританія Дозвілля по-європейськи Хоч яким би важким не було навчання, але який же студент не хоче відпочити, розважитися? Звісно, кількість вільного часу залежить від університету та спеціальності, яку обираєш. Дехто невилазно сидить за підручниками і, ледь доживши до вихідних, тішиться тим як манною небесною. Хтось благополучно, по-студентськи, «забиває» на все й не відмовляє собі ні в чому, спокушаючись на бари, клуби й інші окраси студентського життя. Гарним відпочинком в більшості європейських країн вважається саме останній варіант. Проте, як і в Україні, усе залежить від людини, а розваги завжди можна знайти на будь-який смак. «Ми часто гуляємо містом, відвідуємо відомі місця, де збирається багато туристів, парки, музеї. Іноді вечори можемо провести в кафе чи пабі». Ангеліна, Університет ім. Лазарського, Варшава, Польща «Зазвичай компанія збирається в мене вдома, так разом і проводимо вільний час. Іноді ходимо на концерти чи в кіно». Віра, Борнмутський університет, Великобританія «У Кракові завжди є, чим себе зайняти. У місті багато студентів, і завжди знайдеться безліч місць, куди піти, що побачити, і це без сумніву буде цікаво. Мені подобається розміщення мого гуртожитку: 10 хвилин до центральної площі, через дорогу чудовий парк, де можна позайматися на тренажерах, є місце для гри в баскетбол, волейбол, 5 хвилин до Вісли з лебедями. Кращого місця не знайти. Я зазвичай гуляю з друзями містом, відвідую культурні заходи. Іноді влаштовуємо вечірки, але… переважно я проводжу вільний час вдома». Даша, Яґеллонський університет, Краків, Польща

The Voice #2

Топ-5 пожирачів грошей, або на що витрачають свої кошти європейські студенти: Проживання Харчi, господарчi товари дуже дорогi пiдручники розваги транспорт

Студенти також мають можливість працювати під час навчання. Це приносить їм непоганий додатковий заробіток і, знову ж таки, безцінний досвід спілкування та взаємодії з різними культурами. Із працевлаштуванням переважно не виникає труднощів: для студентів пропонується ряд вакансій, які не потребують попереднього досвіду. Часто і в самому університеті допомагають з роботою. «Я працювала у своєму навчальному закладі, у комп’ютерному класі. Слідкувала за порядком у залі. Це була чудова робота, адже я мала можливість користуватися комп’ютером та займатися паралельно з роботою. У Німеччині більше можливостей для того, щоб знайти себе, розкрити свої вміння та спробувати щось нове. І зараз я говорю не про роботу». Світлана, факультет машинобудування, Регенсбург, Німеччина Недоліки Коли навколо все чуже: незнайомі обличчя, мова, традиції, закони життя, – складно залишатися спокійним. Покинувши рідний дім, студентам часто

важко адаптуватися до країни, звикнути до нового менталітету. Не варто занадто багато очікувати від Європи, адже стереотипи, що склалися в нашій свідомості частенько неправдиві. Європа – не завжди чисті узбіччя і ввічливий персонал. Це не казка, де усі один одному допомагають і де фінали завжди райдужні. Так, рівень життя в країнах Заходу, безперечно, вищий, соціальна допомога, захист і стабільність – головні тези повсякдення. Але іноземцю часто буває складно відчути себе «своїм» у новому суспільстві, де кожен сам за себе. «Англія – країна фальшива. Люди привітні тільки з першого погляду. Мені складно заводити нові знайомства з одногрупниками, так як усі переважно англійці. В університеті є багато служб для допомоги інтернаціональним студентам з особистими питаннями, але я все одно часто відчуваю себе тут чужою. Проте зараз я уже не бачу себе поза межами цієї країни. Я хочу отримати тут громадянство й будувати свою кар’єру в Англії». Віра, Борнмутський університет, Великобританія

«Навчатися в Європі для мене – ідеальний варіант, адже я отримую високоякісну освіту, паралельно можу об’їздити всю Європу. Але те, що я перебуваю далеко від дому –це великий мінус. Я не відчуваю себе тут як удома, це скоріше для мене довга подорож, після закінчення якої я збираюся повернутися додому. Хай для багатьох Україна «погана» і треба «валити» звідси, та просто вони приїздили за кордон на уїкенд: помилуватися, захопитися і поїхати. Але вони не бачили мінусів Європи, де ти ніколи не будеш своїм. Тебе не зневажають і не ображають, проте відчуття, що ти чужий не покидає тебе. Я люблю свою країну, якою б вона не була і повернуся додому вже як чудовий спеціаліст, із новими знаннями, готова поділитися ними й допомогти Україні. Це буде незабутня подорож і я буду безмежно вдячна чехам за надану мені можливість». Ольга, Брненский технічний університет, Брно, Чехія «Я не знаю, як складеться моє життя далі та чим я буду займатися в майбутньому, але в Україну я повертатися не хочу. Зараз мене все задовольняє». Даша, Яґеллонський університет, Краків, Польща «Я залишилася жити в Німеччині, знайшла чудову роботу за спеціальністю. Попри всі переваги можу сказати, що люди тут абсолютно інші і розраховувати можна тільки на себе. Треба бути обережним, коли хочеш поділитися чимось особистим із іншими. І незважаючи на те, що ставлення до тебе не краще й не гірше, ніж до будь-кого іншого, але все ж воно інше. Ти завжди залишишся тут іноземцем». Логічно тепер запитати: чому українські студенти не говорять так про своє навчання? Що заважає нам розвиватися самим та розвивати свою країну? Мабуть, у кожного свій досвід, своя правда. Можна тисячу разів кричати про недовершеність вітчизняної системи освіти, а потім все одно давати хабарі і скаржитися, що тебе не навчили. Можна виїхати з країни і опинитися на тому ж місці, звідки ти починав, адже люди всюди однакові: Європа не вбереже тебе від нещирості, грубості, проблем із роботодавцем та високих податків. Всюди є свої переваги та недоліки. Кожен сам відповідає за своє життя, робить вибір, від якого залежить становлення себе. Але одне я зрозуміла напевне: ніяка країна світу не стане універсальною «пігулкою» від вашого неблагополуччя й нещастя, доки ви самі не захочете бути щасливим. Тож робіть вибір: увесь світ перед вами відкритий. Подорожуйте, отримуйте досвід та висококласну освіту за кордоном чи в Україні. Залишитися в Європі чи повернутися на Батьківщину – справа долі й особистого вибору кожного. Головне – знайти своє місце в житті й займатися тим, до чого покликаний.

Люди тут аб солют но інші і розрахо вувати можна тільки на себе 51

The Voice #2

Марія Бризгалова

Подорож мистецтвом Мистецтво України неймовірне. Надзвичайно цікаво й приємно зустріти за кордоном художників, скульпторів, дизайнерів із рідної країни. Зараз спостерігаємо зростання інтересу до українського мистецтва. У нашої країни з’явився шанс показати себе світові. Цього року більша частина виставок пов’язана з подіями, які відбулися в Україні протягом 2013-2014 років. Тож пропонуємо короткий огляд мистецьких подій, пов’язаних з Україною, що відбулися в Європі протягом 2014 року.

мистецтво 27.02.2014 Будапешт У Будапешті Посольство України в Угорщині спільно з Державним самоврядуванням українців Угорщини та Українським самоврядуванням Уйпешту відкрило виставку робіт художника-графіка Василя Когутича. Молодий митець із Ужгорода представив кілька десятків робіт різних жанрів. Український посол Юрій Мушка відзначив, що відкриття згаданого культурного заходу в такий складний для нашої країни період має символічне значення, адже свідчить про прагнення народу до миру, стабільності та процвітання в об’єднаній Європі. 17.05.2014 Варшава «Повернення» — така назва виставки українського художника-іконописця Дмитра Гордіци, що відкрилась у Варшаві. 15 полотен нетрадиційної сучасної ікони представлені поціновувачам сакрального мистецтва в Костелі творчих осередків. Роботи художника — це модерні спроби пошуку канонічності, адже, на думку автора, сьогодні стиль модерної необарокової ікони в Україні став досить

розповсюджений. Критики та мистецтвознавці визначають стиль Дмитра Гордіци як «неовізантійський конструктивізм». Дехто називає цю техніку «галицьким іконним авангардом». Проте сам автор не обмежує себе якоюсь однією малярською технікою в іконописі, бо постійно перебуває в пошуку нових рішень та самовдосконалюється. Катажина Якубовська-Кравчик, доктор кафедри україністики Варшавського університету про творчість Дмитра Гордіци: «Це один із тих українських художників-іконописців, котрі перебувають у пошуку власного шляху, які, використовуючи канони традиційної ікони, перетворюють їх у більш сучасні. Усі його роботи — дуже емоційні та експресивні. Стиль Дмитра — це сплетіння традиційної ікони, сакрального мистецтва та модернізму. Він дуже часто порушує тему мучеництва й представляє її таким способом, який дуже тісно пов’язаний із західним мистецтвом та стилем. Дмитро Гордіца — художник, якому вдається дуже сильно впливати на

людські емоції, звертатися до людини. «Повернення» — це певного роду спогади, рефлексія не тільки над релігійною тематикою, але також над світом. «Повернення» — це питання, яке ставить автор своєму глядачеві». Ця подія — не перший досвід співпраці автора з польськими культурними осередками. 13.05.2014 Париж У Парижі український художник Володимир Філіппов представив експозицію «Прояв образу в повсякденності». Відвідувачі побачили абстрактні роботи митця, а також його більш ранні картини з колекції Національного художнього музею України. «Людина за природою — абстракціоніст... Я отримую духовне наповнення з текстів святих отців і своїх мандрів. Найвищою точкою для мене залишається й по сьогодні Афон», — стверджує Володимир Філіппов. Його картини допомагають через призму абстрактних конструкцій побачити й осмислити щось набагато більше — нагальні питання духовності.

Проект реалізується під патронатом Міністра культури України Євгена Нищука та Посла України у Франції Олександра Купчишина. Організатором виступив Фонд культурної дипломатії UART. 24.05.2014 Берлін У берлінській DAAD Galerie проходила виставка сучасних українських художників «The Ukrainians». Вона презентує погляди організаторів на політичні події в Україні не лише останніх місяців, а й усього періоду незалежності. Люди мають змогу побачити твори українських політично активних представників образотворчого мистецтва й літератури. «Ця виставка стала важливим кроком, щоб поінформувати аудиторію у Берліні про події в Україні. Утім, роботи стосуються не лише протестів та війни. Виставка розповідає практично про весь період незалежності, а в експозиції представлені різні покоління художників», — каже Беттіна Кляйн, куратор виставки. У цій виставці брала участь Леся Хоменко. Вона презентувала роботи, зроблені просто на Майдані.

12.09. 2014 Франція Виставка українських, французьких, бельгійських та канадських художників «Чотири стихії» тріумфально проходить на Лазуровому узбережжі. Організаторами проекту, який відкрився вернісажем у приміщенні бізнес-центру міжнародного аеропорту Ніцца-Кот д’Азюр виступили французькі компанії Art Pleiada International і SLAVianski. Метою експозиції було бажання організаторів представити найбільш цікаві та оригінальні роботи живопису, скульптури, фотографії на тему однієї з чотирьох стихій (земля, вода, повітря, вогонь). Почесним гостем став український фотохудожник VarrIng (справжнє ім’я — Бабій Ігор Леонідович). Окрім його робіт, відвідувачі мали змогу ознайомитись із творчістю інших українських митців — київської художниці Маріанни Абрамової та її учениць Тетяни Ковальової й Анни Піскунової.

The Voice #2 Це портрети мітингувальників, точніше — їхні копії. «Я малювала людей і дарувала їм оригінали, а копії, зроблені через копіювальний папір, лишала собі. Таким чином хотіла показати співвідношення мистецтва й дійсності, що є в авангарді. Тож оригінали пішли у життя, а копії я віддала культурі. Усього їх у мене 170», — розповідає художниця. 08.07.2014 Лондон В одній із найвідоміших галерей сучасного мистецтва у Великобританії «Saatchi» проходила виставка «У нашому раю» українських фотографів і художників: Олександра Бабака, Анатолія Степаненка, Віктора Марущенка, Тіберія Сільваші та Анни Войтенко, — приурочена до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Вона відображає проблеми України останніх трьох десятиліть, виявляючи соціальні потрясіння, із якими сьогодні стикаються її громадяни. Роботи художників зіграли важливу роль у становленні українського мистецтва — одного з найдинамічніших явищ культури колишнього Радянського Союзу. Це лише перший із запланованих заходів, призначених для ознайомлення широкої міжнародної аудиторії з унікальною культурною спадщиною України. 12.09. 2014 Франція Виставка українських, французьких, бельгійських та канадських художників «Чотири стихії» тріумфально проходить на Лазуровому узбережжі. Організаторами проекту, який відкрився вернісажем у приміщенні бізнес-центру міжнародного аеропорту Ніцца-Кот д’Азюр

02.07.2014 Берлін У ратуші мерії району Шарлоттенбург-Вільмерсдорф м. Берлін Посольство спільно із керівництвом цього району та Центральною Спілкою Українців у Німеччині офіційно відкрило виставку українського художника І.Марчука «Горизонт за горизонтом». Урочисте відкриття виставки розпочалося вітальними промовами радника Посольства України П. Кошманюка. Був присутній і сам художник, який ознайомив гостей із своїм життєвим та творчим кредом, а також дав інтерв’ю вільному журналісту газети «Berliner Woche» Т.Шуберту. Богдана Півненко, донька художника, скрипалька та заслужена артистка України, виконала для гостей «Мелодію» Мирослава Скорика. Виставка була відкрита для відвідувачів до кінця липня.

виступили французькі компанії Art Pleiada International і SLAVianski. Метою експозиції було бажання організаторів представити найбільш цікаві та оригінальні роботи живопису, скульптури, фотографії на тему однієї з чотирьох стихій (земля, вода, повітря, вогонь). Почесним гостем став український фотохудожник VarrIng (справжнє ім’я — Бабій Ігор Леонідович). Окрім його робіт, відвідувачі мали змогу ознайомитись із творчістю інших українських митців — київської художниці Маріанни Абрамової та її учениць Тетяни Ковальової й Анни Піскунової. 26.09.2014 Мадрид У головному мистецькому центрі Мадрида відкрили культурну виставку — благодійний аукціон робіт українських художників та фотомитців «Митці — Воїнам». Її організувала ГО «Міжнародний Форум Іспанського Дизайну» у рамках проекту «Reza por Ucrania» («Молітесь за Україну»), передає прес-служба Львівської міськради. На виставці-аукціоні представлено твори відомих українських, зокрема львівських, митців. Кошти від продажу робіт витратять на медикаменти й обладнання для госпіталів України, де лікують поранених бійців АТО. 01.10.2014 Париж 1 жовтня в Культурно-інформаційному центрі при посольстві України у Франції за підтримки Всеукраїнського благодійного фонду Ігоря Янковського відкрилася художня виставка дитячих картин «Моя мирна Україна». Головна ідея заходу — єдина, мирна й неподільна

мистецтво

01.10.2014 Будапешт 1 жовтня закарпатський митець із м.Чоп Ласло Мадяр, дійсний член Угорської академії мистецтв, нагороджений Золотим хрестом «За заслуги» Угорської Республіки, презентував свою творчість у Дунайському палаці в столиці Угорщини. Іштван Торлош (мер Будапешта), зазначив у своїй промові, що транскордонні зв’язки між творчими людьми дуже важливі і він буде підтримувати подібні акції у майбутньому. Виставка творів Ласло Мадяра в Будапешті тривала до 11 жовтня.

Україна. Організаторам вдалося зібрати понад 600 дитячих робіт з усіх регіонів України, включно з півостровом Крим, Луганською й Донецькою областями. На прийом на честь відкриття виставки було запрошено українських та зарубіжних дипломатів, представників французького парламенту й неурядових організацій, митців, музикантів — всіх, хто цікавиться подіями в Україні та її багатою культурою. Серед гостей були барон Філіп Сан-Соле, зірка електронної музики Дідьє Маруані, дочка Президента Сенегалу Марія Лаура де Лаквівер, яка працює в ЮНЕСКО, а також Крістіан Кордейро з Національної асамблеї Франції. Звертаючись до гостей прийому, Ігор Янковський зазначив: «Художня виставка, яку ми вперше проводимо у Парижі, покликана донести всій Європі мирні прагнення дітей України, їхні мрії про життя в єдиній і неподільній країні. Наш благодійний фонд, працюючи з дітьми й для дітей, намагається допомогти проявитися їхньому таланту, розгледіти його і показати світу. Крім своєї культурної, творчої місії, ми також вважаємо своїм обов’язком заохочувати почуття патріотизму та любові до України». Днями Фонд Янковського отримав запрошення організувати виставку в Стокгольмі. 08.10. 2014 Лондон Із 8 жовтня по 3 листопада в лондонській галереї «Saatchi» в рамках щорічного фестивалю «Дні України у Великобританії» проходила престижна художня виставка «Передчуття: українське мистецтво

сьогодні». У рамках цього проекту 38 українських художників та скульпторів представили понад 160 робіт — картин та інсталяцій. Головний виконавчий директор Saatchi Gallery Найджел Херст відібрав дві роботи художника Степана Рябченка: «Рука, що благословляє» та «Просвіт». Над виставкою працювали арт-куратори Марина Щербенко, Ігор Абрамович, Андрій Сидоренко та Олександр Соловйов. «У кожній країні мистецтво має свої неповторні риси. В України такі унікальні особливості розвитку, що безглуздо проводити будь-які паралелі чи аналогії. У більшості українських художників сильна академічна школа. І в той же час вони виробили свою індивідуальну манеру. Якщо говорити про живопис, українські художники чудово володіють технікою. Це проявляється на одній картині, проте вже на другій видно, що вони використовують її цілком інакше. В Україні є відчуття експерименту, і це захоплює», — Найджел Херст у статті журналу FORBES (№7, липень 2014). 27.10.2014 Відень У Відні відбулася презентація виставки робіт українських художників «Through Maidan and Beyond». Захід провели в будівлі Міністерства закордонних справ Австрії, яке вперше відкрило свої двері для відвідувачів у рамках святкування Національного дня Австрійської республіки. Виставку відвідав міністр закордонних справ Австрії Себастьян Курц. Проект організовано Kyiv Vision Foundation спільно з

київською платформою сучасного мистецтва PCA, за підтримки Міністерства закордонних справ України. У проекті було представлено графіку Влади Ралко із серії «Київський щоденник», акварелі Микити Кадана із серії «Контрольовані випадковості» і роботу Олександра Курмаза «Інструменти опору». Роботи Ралко й Курмаза створювалися взимку 2013‒2014 років безпосередньо під впливом протестів на Майдані. Презентація проекту по суті стала анонсом основної виставки «Through Maidan and Beyond», яка відбулася в рамках Віденського тижня мистецтв (Vienna Art Week 2014) з 17 по 30 листопада у знаменитому музейному центрі MuseumsQuartier і зібрала роботи понад 20 українських художників. «Мета цього проекту — розповісти новітню історію нашої країни й сприяти розвитку діалогу між Києвом та Віднем за допомогою культурної дипломатії», — каже Олексій Чернишов, засновник Kyiv Vision Foundation.

The Voice #2

І сміх, і гріх: чудеса українського кінематографа Валерія Дорош

Подібно малюку, який силується зробити перші кроки, наш вітчизняний кінематограф повільно, але завзято чимчикує до світового кіновизнання. Коли американські режисери штампують черговий фільм про «термінаторів», українські ж намагаються перебрати манеру своїх голлівудських колег та зняти дійсно гідний блокбастер. Але рідко коли ці спроби можна назвати шедеврами кіно. Чи хоча б кіно. Будьмо чесними, інколи вони не варті бодай попкорну. Тому на сьогодні вислів «український кінематограф» швидше сприймається як оксюморон, особливо після так званого буму українських кінострічок за останні кілька років.

56 56

мистецтво

57 57

The Voice #2

1. Пародія на «Сутінки» або українські «Тіні незабутих предків»

Хто: українські студенти. Що: Герої вирушають у ліси Карпат та намагаються знайти нащадка одного з мольфарів, щоб стримати злих духів під закляттям, поки всі студенти з мітками таємної згарди не починають помирати один за одним. Де: ліси Карпат. Режисер «Тіней незабутих предків» – це Колумб на кораблі. Він хоче відкрити Америку, а команда хоче додому. Тому зусилля акторів цього фільму не варті бодай «Золотої малини»*. Непередбачувана ситуація: акторам було страшно, а глядачам – смішно, адже прикидатися більш наляканою не змогла б навіть Крістен Стюарт, головна героїня «Сутінок» та найбільша «прихильниця емоцій у кадрі». Варто лише сказати, що над фільмом працював оператор-монтажер цієї саги Марк Еберлі, тоді одразу стане зрозумілою байдужість головних акторів. І також другорядні артисти «Тіней» надихають глядача лише однією думкою: «Не можна заощаджувати на акторах». Адже наш кінематограф ніколи не стане успішним, коли глядач під час перегляду буде картати себе за витрачені гроші на перегляд.

2. Вій – детектив, гідний Конана Дойля

Хто: Картограф Джонатан Грін, козаки Оверко, Панас, Дорош і Свирид та інші колоритні персонажі хутору. Що: Події розгортаються навколо проклятої церкви, де вже давно лежить труна панночки-відьми. За наказом Вія іноземець Джонатан Грін має допомогти душі померлої знайти спокій. Картограф має подолати безліч перешкод та дізнатися таємниці хутору, щоб пролити світло на смерть панночки, яка стала безневинною жертвою «того, у овечій». Де: український хутір. Акторська майстерність має бути у тому, щоб утримувати повний кінозал від кашлю. А дивлячись «Вій»

можна було відчути себе на ранчо: хтось гарчить та постійно бурчить. Так, непогана спроба пробудити цікавість до класичного твору Гоголя. Але ж фільм повинен хвилювати глядача як камінчик у черевику, тримати його увагу до останньої секунди титрів. Сюжет на диво дійсно гідний уваги американських детективів, але натомість затягнутий настільки, що можна було поспати, поїсти, поспати. Проте цей фільм – гарна можливість відпочити після робочого дня. .

3. Толока, як приклад бідної сироти

Хто: Катерина, її коханий, її прихильники. Що: Екранізація вірша Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості…». Це історія жінки, яка пообіцяла свою прихильність тому, хто визволить із турецької неволі її брата. Як виявилося згодом, не брата, а коханого, і за цю брехню Катерина повинна поплатитися. Де: українське село. Стрічку «Толока», яка мала бути приурочена до 200-річного ювілею Тараса Шевченка, почали знімати ще в лютому 2013 року, але екранізацію довелося відкласти на рік через фінансові негаразди. З того часу стрічка перебуває у постійному пошуку гаманця з грошима, спонукаючи українців підтримати кінофільм спільнокоштом. Організатори навіть нагороджують щедрих українців сумнівними подарунками, якщо їх грошовий вклад становитиме 50, 100, 150, 200 грн. Та постає інше питання: чому автори проекту зацікавлюють можливих доброчинців подарунками, як політики перед виборами одаровують гречкою? Чому промоутери не «беруть» людей сюжетом, розповідаючи про пейзажі, які могли б фігурувати у кадрі чи не привертають увагу інвесторів, які побачивши декілька вже відзнятих кадрів, змогли б далі профінансувати проект? А поки ініціатори спільнокошту відмовляються від коментарів, простягаючи лише долоню жебрака, ми й далі будемо сподіватися, що українське кіно не залишиться сидіти на цукровому троні під проливним дощем.

*«Золота малина» - антинагорода», якою щороку відзначають найгірші акторські, режисерські, сценаристські роботи в кіно, саундтреки (музику) до стрічок, і зрештою найгірші стрічки.

МИРОСЛАВ СЛАБОШПИЦЬКИЙ:

«У якійсь мірі я знімаю фільм-пантоміму. Приміром, у «Догвілі» Ларса фон Трієра, одному з моїх найулюбленіших фільмів, режисер прибрав декорації, проте вже на п’ятій хвилині перегляду ти взагалі забуваєш, що на екрані їх практично немає. Моє завдання подібного плану».

4. «Поводир» не дорога до Оскара

підведе:

Хто: Американський хлопчик Пітер та сліпий музика. Що:Пітер, ставши свідком вбивства власного батька, дивом рятується з допомогою кобзаря Івана Кочерги. Хлопчик стає його поводирем аж до самої смерті музики. Де: Радянська Україна. «Поводир» захоплює, дійсно, швидко, емоційно. Але він, як і легковажна дівчина, на ранок залишає тебе із відчуттям непевності: а чи це дійсно було справжнє та щире відчуття? Адже окрім динаміки цього фільму може ніщо і не звабити. Вибухівка, яка залишає тишу після відповідної дії. І для когось вона варта вибуху, а для інших – просто забаганка. Ця кінострічка обдарована шансом представити українську кіноспільноту на відомій щорічній події – нагодженні премією «Оскар».

Та чи дійсно гра українських акторів варта свічок? Саме це питання ставитимуть цьому фільму іноземні глядачі. Адже недовіра до українського кінематографу цілком очевидна: коли ви останнім разом бачили українське кіно не в Україні? Мабуть прогнози передбачувані: чекати нам «Оскара» на тій же лаві запасних, що і Леонардо Дікапріо.

5. «Плем’я»

Хто: Люди з обмеженими можливостями. Що: Картина знімалася у манері «підглядання» за життям інтернату для дітей зі слабким слухом. Це драматична історія першого кохання глухого Сергія, який переходить у 11-й клас інтернату для дітей. Сюжет фільму побудований на відносинах героя з однокласниками і дівчиною Анею. Де: Інтернати Києву та Київської області. Нарешті на наших екранах з’я-

вилося хоч якесь ноу-хау вітчизняного кінематографічного простору, а саме… німе кіно. Так, «експеримент» дійсно гідний перегляду, адже ролі в ньому грають глухі та непрофесійні актори. Як не дивно, хоча кінострічка не відтворює звуків, вона все одно вважається україномовною. Лише за це її варто переглянути. Спроба створити дійсно гідний кінофільм – це як гра в рулетку і лише глядач обирає коли їй зупинитися. Хоча наші фільми і орієнтовані на українського глядача (велика роль у сюжетах віддається українській історії), але вони постійно повторюють канони американського кінематографу, де все працює в межах динамізму, а ще й до того роблять це вельми жалюгідно. Навпаки, удосконалити свої режисерські навички так, щоб люди ходили на «українське кіно та акторів», а не на сюжет. Робота, яка буде захоплювати всіх, як і європейську спільноту, так і українських поціновувачів кіномистецтва.

The Voice #2

мистецтво

Українська АРт'area

Олександра Варакута Мистецтво – це одна із головних осей, що допомагають світові розвиватися, еволюціонувати та формувати новітнє суспільство, що здатне бачити прекрасне та знаходити відповіді на глибинні питання, що виникають кожної секунди у власного «Я». Людина постійно шукає себе: у картинах, музиці, поміж героїв кіно, романів чи віршів. Ми тікаємо в мистецтво, можливо, від себе самих, а можливо, від навколишнього світу. Як одне так само й інше здатне завести в глухий кут, тому ковток свободи, неповторності, наповнений вихором почуттів іноді здається тою самою рукою помочі, яка так необхідна. Дивлячись на події останнього часу, можна сміливо стверджувати, що Україна в кутку й вишукує очами цю конче необхідну руку. Українці творять, українці продовжують жити, та їхні твори визнають. Про те, що відбувається на міжнародній, але вже мистецькій арені, пропоную переглянути далі у матеріалі.

The Voice #2

Виставка критичного мистецтва Східної Європи у Центрі візуальної культури «Ми бачимо, як на теренах Східної Європи локальні явища в одній з країн перегукуються із проблемами сусідів. Працюючи з тими, хто витіснені зі світу добробуту, художниці та художники надають їм видимість. І це може стати першим кроком до змін». – Оксана Брюховецька – очільниця Центру візуальної культури, художниця. Виставка критичного мистецтва Східної Європи «Локаут». Термін «локаут» означає зупинку виробництва на підприємстві з ініціативи роботодавця. У багатьох країнах світу ця практика заборонена, але, на жаль, не в Україні. Організатори називають таке явище «метафорою суспільної ситуації у постсоціалістичному світі». Твори, представлені на виставці, виявляють приховану чи непомітну реальність праці як одного із найбільш рутинних та найваж-

ливіших аспектів людського життя. В експозиції представлено роботи митців з України, Росії, Польщі та Угорщини.

Покази фільмів Олексія Радинського «Інтеграція», «Референдум» та «Україна йде на війну» Фільм «Інтеграція» є результатом кількамісячного спостереження за публічними маніфестаціями під час повстання на Майдані. Відтворюючи поступову ескалацію протистояння, фільм ставить питання про зв’язок між демократією та насильством, а також між політичною дією і релігійним ритуалом. Цей короткометражний фільм охоплює часовий проміжок між першими насильницькими сутичками в Києві на початку грудня 2013 року і мілітаризацією суспільства внаслідок російської агресії в березні 2014 року. Коротке відео «Референдум» зосереджується на конкретній персональній історії, записаній в Сімферополі під час анексії Криму, що відсилає до історичного контексту російської окупації. Відео «Україна йде на війну», зняте на Донбасі в березні 2014 року,

показує ранню стадію громадянського протистояння, що ще не розвинулося у повномасштабну війну.

Роботи американської скульпторки українського походження в Мілані У галереї сучасного мистецтва Cardi Gallery (Мілан) впродовж жовтня-грудня триватиме виставка «Луїза Невельсон: 55–70», у рамках якої експонується більше тридцяти колажів та скульптур, створених художницею протягом 1955-1970 років. Представлені роботи демонструють феміністичний напрям мистецтва однієї з найвидатніших американських скульпторок XX століття. Луїза Невельсон починала свою творчу кар’єру, коли апогею досягло абстрактне експресіоністичне мистецтво, в якому домінували чоловіки. Вона ж зуміла вирізнитися і довести, що жінки теж здатні створювати значущі масштабні роботи. Луїза Невельсон народилася у Києві в 1899 році та іммігрувала до США із сім’єю у 1905 році. У 1920 р. вона переїхала до Нью-Йорка, щоб продовжувати кар’єру. Згодом Невельсон навчалася в Мюнхені, де

мистецтво

«Довгий шлях до свободи»

вона відкрила для себе кубізм, сюрреалізм, мистецтво африканців, індіанців, які справили істотний вплив на її творчість.

«Дні України у Великобританії» В рамках цього закладу відбулася виставка сучасного українського мистецтва «Передчуття: Українське мистецтво сьогодні». В рамках щорічного фестивалю «Дні України у Великобританії» у відомій лондонській галереї Saatchi Gallery відбулося офіційне відкриття виставки сучасного українського мистецтва «Передчуття: Українське мистецтво сьогодні». Фестиваль «Дні України у Великій Британії» проходить вже другий рік поспіль і проводиться благодійним фондом Firtash Foundation з метою привернути увагу міжнародної спільноти до сучасного українського мистецтва та сприяти формуванню позитивного іміджу України за кордоном. Успіх Днів України у Великобританії 2013 року продемонстрував значний інтерес європейської громадськості до України, її культури та мистецтва. Виставка «Передчуття: українське мистецтво сьогодні» – це унікальна колекція робіт сучасних українських художників, що об’єднала роботи різних технік, напрямків, жанрів і навіть способів подачі. Відвідувачі виставки зможуть побачити те різноманіття форм та ідей, яке породила українська арт-спільнота за роки незалежності. Це і живопис, і графіка, і інсталяції. Кураторами експозиції цього року стали: Марина Щербенко, Ігор Абрамович, Андрій Сидоренко та Олександр Соловйов.

«Довгий шлях до свободи» – виставка, організована Українським інститутом сучасного мистецтва у Чикаго. Експозиція демонструє події, що відбулися впродовж останнього року в Україні, а також сучасну складну суспільно-політичну ситуацію. Адже зараз країна переживає чи не найбурхливіший період з часів здобуття незалежності. Основу експозиції «Довгого шляху до свободи» складають цифрові, графічні та фотороботи українських митців. Виставка поділена на три тематичні частини. «Дихання Майдану» – перша з них – демонструє унікальний дух протестного руху 2013–2014 років на Майдані Незалежності, який став епіцентром активності громадян та подальшого насильства. «Бачення травми» показує спустошення, що стало результатом сепаратистської діяльності і війни на Сході України. «Мистецький Барбакан» – третя частина експозиції – імпровізована галерея цифрових зображень, яка функціонувала на барикадах минулої зими у Києві.

Прогресивні зміни в визнанні українського мистецтва у міжнародній спільноті дають надію на подальше стрімке зростання кількості охочих та зацікавлених в українському мистецтві знавців та поціновувачів мистецтва загалом. Міжнародне визнання – це підтримка та надія для творчих та талановитих митців України, що мріють потрапити на міжнародні конкурси талантів, отримати важливі для їхніх ремесел знання у закордонних вищих та середніх навчальних закладах, та довести собі, що вони нічим не гірші за своїх західних колег. Україна – це може ще не Європа, але це скарбниця талантів, які зможуть не лише гучно заявити про себе, але й гідно вести свою країну до кращого, вищого й досконалого.

The Voice #2

Літературне обличчя

України 64

мистецтво

Анастасія Бабченко

Для того, щоб говорити про Україну як про державу ціннісну та самобутню, що має свою історію та культуру, перш за все маємо зважати на визнання творців її образу за кордоном. Українське слово, українська мелодія, видатні особистості – загалом усе те, що творить імідж України – мають поширюватися, бо тільки тоді країна матиме право називатися самодостатньою. Це, зрештою, наша зброя проти іноземних зазіхань, проти чийогось «Київ? Це десь біля Москви?» чи «українська література не має вартості для не українця». Тож, наскільки добре наша література представлена у Європі, чи читають українських письменників за кордоном і який образ України вони формують?

Національний письменник – дзеркало, що відображає культуру своєї країни. І усі проблеми (як соціальні, культурні, так і політичні та економічні) відображаються через письменницьке сприйняття. Він є чи не найголовнішим елементом історичного культурного розвитку країни, у якій живе, бо відкрито дивиться в очі дійсності та говорить про те, що турбує його, а отже і все суспільство. Чим же Україна відрізняється від таких країн, як, наприклад, Англія, Чехія, Ісландія чи Франція? Адже ми так само маємо свою історію, культурну спадщину. І ми, безперечно, маємо що сказати світові, чим поділитися та чого навчити. Бо ж маємо досвід і війн, і поневолення, і

розквіту та процвітання. Але ж чому розмови про комплекс меншовартості не вщухають, чому наша література не доходить до закордонного читача, або просто ним не приймається? Ліна Костенко у статті «Геній в умовах заблокованої культури» пише: «Але українського генія, генія як генія, котрого реально знає світ, - як Данте, Шекспіра, Байрона – нашого маяка у всесвітньому морі, по котрому впізнавали б наші береги, - і досі немає, а вже кінець ХХ століття». Початок ХХІ – а на культурницькому пласті мало що змінилося. Та справа не в тому, що ми не маємо геніїв пера, а в тому, що ми не маємо свого «обличчя». Про довгострокові культурницькі програми, які працювали б на

створення конкретного образу нашої країни, годі й говорити. Тривалий розвиток української літератури в умовах замкненості сприяли ізольованості держави в культурному плані. Нерозумно було б звинувачувати наших письменників у тому, що про Україну не знають, адже нам просто недостатньо тієї культурницької політики, яку проводить держава. Точніше її немає. Зрештою, нами до недавнього часу ніхто й не цікавився, сприймаючи нас як бідну країну, а отже – некультурну. Не так давно ресурс ЛітАкцент проводив проект «Наші за кордоном». Пропоную думки сучасних письменників щодо стану української літератури за кордоном.

Юрій Іздрик «Потрібно, щоб держава (чи відповідні інституції) фінансували переклади української літератури. Також бажано, щоб на найважливіші книжкові форуми відряджалися не вишиванково-танцювальні десанти, а бодай же найцікавіші автори та літературознавці».

Галина Крук «Тут доводиться лише пожалкувати, що в нас немає інституції, яка б займалася промоцією і представленням української культури в світі, а водночас надавала би підтримку тим іноземцям, які хочуть і можуть якісно перекладати українську літературу іншими мовами» На європейському ринку зараз представлені переважно «модні» сучасні письменники. Такі, як Юрій Андрухович, Андрій Курков, Сергій Жадан, Любко Дереш й Марія Матіос. До того ж, вони діють переважно самостійно, без будь-якої підтримки держави. Багато не менш талановитих письменників залишаються «в тіні», бо менш «розкручені». Але «годувати» європейців самою лише сучасною літературою було б великою помилкою з боку держави. Україна має хотіти, щоб її класиків теж читали й знали. Та ж Марія Матіос в одному з інтерв’ю каже: «В центрі дослідження письменницького є людина, її пристрасті, її історія. Тобто зараз в Європі також є попит на літературу сюжетну, на літературу, яка відображає людину в усьому спектрі її життя духовного, фізичного, психічного. І ми в цьому можемо бути цікаві безперечно Європі своєю інакшістю, іншістю, своїм менталітетом, своїми цими пристрастями, навіть ментальними в тому числі».

Юрій Винничук «За проривом української літератури на Захід мусить стояти держава. Я маю на увазі не тільки сучасну літературу, а й класику. Але що тут казати, коли ми досі не маємо повного зібрання творів Володимира Винниченка, Наталени Королевої, Юрія Косача, Ігоря Костецького, Віктора Петрова? А це письменники, які могли б зацікавити перекладачів»

Кого знають? Сергій Жадан

Один із найвідоміших українських письменників, чиї літературні праці перекладені тринадцятьма мовами та неодноразово отримували престижні літературні премії. Сергій Жадан відомий завдяки тому, що досить влучно, життєво описує сучасність, те що турбує громадян його країни. Стиль письменника – це жива мова, часто з використанням нецензурної лексики.

Андрій Курков

«Культовий український письменник», як його часто називають, Андрій Курков, напевно, більш відомий за кордоном, ніж в Україні. Його твори перекладені більш ніж тридцятьма мовами. Саме його доробки потрапили в топ-10 найкращих європейських творів. Слід також згадати й про чергову нагороду письменника - найвищу у Франції — Орден Почесного легіону, яку він нещодавно отримав. Сьогодні в його скарбниці налічується 18 романів, 8 дитячих книжок та близько 20 сценаріїв для художніх та документальних фільмів, які було відзнято. Автор пише для таких відомих світових видань, як The Guardian, Washington Post та CNN. «У нас немає літературної концепції. У державі, де немає літературної концепції, немає зв’язку між письменниками та державою, дуже складно стрімко розвивати літературу. Наші письменники — це окремі люди, які є часто анархістами. В душі, вони не сприймають літературу як соціальне явище, не пишуть романи на соціальну чи політичну тематику. Поки ще дуже мало традиційної української прози, через яку можна би було сприймати Україну». (Дзеркало тижня, №32, 12 вересня 2014)

Юрій Андрухович

Не менш відомий письменник за кордоном. Його твори перекладаються навіть мовою есперанто. Ю. Андрухович часто виступає з читанням своїх творів у Польщі, бере участь у різноманітних дискусіях, радіо- і телепрограмах. Його

літературні надбання часто рецензовані. Про них говорять, їх люблять. Достатньо лише перелічити премії видатного автора, щоб скласти цілісну картину про його внесок у нашу літературну спадщину та зрозуміти, яке місце письменник займає в Європі. 1993 — лауреат премії Благовіст 1996 — лауреат премії Рея Лапіки 2001 — лауреат премії ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина). 2005 — лауреат Премії миру імені Еріха Марії Ремарка, Оснабрюк, Німеччина. 2006 — лауреат премії Книжкового ярмарку у Лепцігу «За європейське взаєморозуміння». 2006, 3 грудня — лауреат Літературної премії Центральної Європи Angelus за роман «Дванадцять обручів» (пол. Dwanaście kręgów — перекладач Катажина Котинська). 2014 - лауреат Премії імені Ханни Арендт (Німеччина)

Сергій Жадан

Андрій Курков

Оксана Забужко

Оксана Забужко – та письменниця, яка прагне переосмислити українську ідентичність, і їй це блискуче вдається. Твори автора перекладаються шістнадцятьма мовами світу, вона популярна та актуальна також завдяки своїм дослідженням гендерної нерівності. У 2013 році Оксана Забужко - лауреат восьмої літературної премії Angelus-2013 за «Музей покинутих секретів». Цей перелік можна продовжувати: Любко Дереш, Ірена Карпа, Юрій Винничук... Україну часто запрошують на європейські форуми, зібрання та інші літературні заходи. І нерідко саме ми викликаємо фурор у Європі. За останній час наша література стала не тільки популярнішою за кордоном, але й більш свідомою та визначеною. Тож ми маємо право говорити про позитивні тенденції розвитку вітчизняного письменництва. Так чи інакше, треба комплексно підходити до питання створення культурного «обличчя» нашої країни: працювати на якість. Але тут ми знову повертаємося до державної політики...

Юрій Андрухович

The Voice #2