1
РЕДАКТОР осінь 2015 №1
Привіт! Я Альберт — молодий і, кажуть, перспективний редактор. Вважаю, що завжди потрібно шукати нові методи роботи і ніколи не зупинятися на досягнутому. Почесний член Гільдії Людей Книги (с. 2; 4-5). * Редактор
А ти знаєш, що потрібно вміти та яким потрібно бути, аби стати редактором? Реалії життя на сторінці 2
* Epic Fails
У всіх нас колись були невдачі. А які труднощі траплялися на професійному шляху студентів, дізнаєтеся на сторінці 2
* Самвидав
А ти знаєш, що потрібно для того, аби створити свою книгу та як це відбувалося раніше? Ні?
має своїх героїв!
Вітаю, друже! Я — премудрий книжник Тимофій. Народився я в Києві, а згадка про мене вперше з’явилася в літописі 1205 р. Найважливішим вважаю збереження й удосконалення своєї справи, якій я присвятив життя.
ВІД
П О С В Я Т И
* Редакторські тусівки Хочеш знати, де тусуються справжні редактори? Тоді кроком руш на 6 сторінку!
Гільдія Людей Книги – молода, але перспективна спільнота людей неосяжного цеху видавничої справи. Головна ідея – підтримка і кооперування задля майбутнього. Головне правило – ми з тобою однієї крові. Адже всі ми – редактори, видавці, верстальники – є єдиною родиною, об’єднані
улюбленою справою. Є в Гільдії Людей Книги і почесні гості – ті, хто досяг певних професійних висот і в яких варто набиратися мудрості. З кожним роком ми зростаємо і прагнемо до нових вершин, творимо нові сенси. Перша посвята у Гільдію Людей Книги відбулася у 2013-2014 навчальному році. Ми
ж, творці цього випуску «Редактора», були другими. Наче зовсім нещодавно отримали картку члена спільноти. А проте цього року вже встигли не тільки посвятити першачків, а й відзначити власною нагородою кращу, на нашу думку, книгу 22 Форуму Видавців. Згадаймо, як все це відбувалося.
Бігом на сторінку 3
до
П О С В Я Т И
* І прийшло натхнення
Наші гільдяни настільки захопилися 22 Форумом видавців, що приготували для вас щось цікаве. Заглянімо на сторінку 3
* Емоції
Буває ж, коли читаєш книгу, то поринаєш у новий світ. Ба! Навіть Всесвіт! Аж не хочеться перегортати останню сторінку. Тебе захоплюють емоції. За філіжанкою доброї львівської кави, у затишній атмосфері ми відкриємо вам душу, поділимося емоціями від книжок на сторінці 6
* LookBook. Хто в тренді? Мода відіграє не останню роль в професійному житті редактора. Але хто ж задає справжній стиль? А хто зараз у топі? Сторінка 7
* Повправляймося?
Дізнайтеся нові слова, побудьте справжніми редакторами, відкрийте для себе новий факт! До речі, не знаєте, що подарувати? Тоді вам на сторінку 8
Тим часом у світі... • Поети з відомої соціальної платформи Tumblr переїжджають прямісінько до списку бестселерів. Поезія, як відомо, продається погано, проте нещодавній феномен Тайлера Ґреґсона доводить протилежне. Його перша поетична збірка «Chasers of the Light» має наклад понад 120 000 примірників. Нова книга «All the Words are Yours» вийшла 100 000-м тиражем, до друку готується черговий наклад. Насправді, Ґреґсон не один у списку. З 10 найбільш продаваних поетичних книг у США, троє поетів починали саме з соціальних мереж, серед них «Milk and Honey» Рупі Каура та «Memories» Ланґ Лів.
• Німецький видавець працює над створенням ілюстрованого словника для сирійських біженців. Автор Каспер Амстер та його дружина-ілюстраторка Анна Біркенсток разом з німецьким видавцем arsEdition створили новий інтерактивний ілюстрований словник на 150 слів, щоб полегшити комунікацію між біженцями та волонтерами. Ідея виникла зі спостереження, що більшість біженців мають смартфони. Книга, «Das Willkomens ABC», яка була укладена всього за три дні, відразу потрапила до списку найбільш завантажуваних книг у чарті IBook.
• В Індії письменники повертають нагороди від Національної академії листів на знак протесту проти небажання уряду критикувати насильство, пов’язане з індуїстським націоналізмом. Протест почався ще у вересні, коли 76-річний «критик індуїстського ідолопоклонства» був убитий у своєму домі. Нещодавно індуїстський натовп вбив мусульманина за те, що він, на їх думку, вбив та з’їв корову. Прем’єр Моді не квапився засудити таку жорстокість, чим викликав нову хвилю невдоволення.
• Російська медіакомпанія планує залучити 1300 читачів з усього світу до «живого» читання «Війни та миру» Льва Толстого. Нагадаймо, що президент Російської Федерації Володимир Путін проголосив 2015 рік – Роком літератури в Росії. З цієї нагоди Всеросійська державна телевізійна і радіомовна компанія сподівається залучити читачів з більше ніж 30 міст по всьому світу до безпрецедентного «живого» читання класики світової літератури.
За матеріалами Publishing Perspectives
Олена Тищук
2
Премудрий книжник Тимофій розплющив очі й очам тим не повірив. Тільки-но він був у своїй маленькій кімнаті, працював над рукописом, аж тут — шум, гам, кольори, дивні створіння! «Що це зі мною? Де я?» - промайнуло в його голові. Аж тут, геть близько почув чийсь голос: — Дідусю, з Вами все добре? Вам чимось допомогти? — Так, отроче! Скажи мені, будь ласкавий, що це за предивне місце таке? — Це вулиця Мельникова, Інститут журналістики… Як мені Вас називати? — Премудрий книжник Тимофій. Але я нічого не розумію. Ін-сти-тут — це князівство якесь? — Тепер вже я нічого не розумію. А скажіть, будь ласка, який тепер рік? — 1216, звичайно! — Дива… Ну, добре. Ді… премудрий книжнику, дозвольте тоді я почну спочатку. Я Альберт, реда… книжник. Теж книжник. Премудрий книжник Тимофій і не здогадується, що перед ним — його послідовник, теж книжник. Адже образ сучасного редактора дещо відрізняється від своїх попередників. Тепер митці слова цілком залежать від вимог роботодавців. Щоправда, ці вимоги далеко не завжди є здійсненними...
З перших уст Увага до деталей
Чого не вистачає студентові, особливо на початку тернистого профпідготовчого шляху? Звісно, крім стипендії, яка втікає крізь пальці моментально, сталевих нервів, що є фактично запорукою виживання, та часу, який летить з надзвуковою швидкістю? Нам бракує впевненості у майбутньому. Хоч яких уявлень, яким має бути оце майбутнє. Тож чому б не спробувати частково компенсувати цей брак інформацією з першоджерел: поцікавитися думками та реаліями людей, майбутніми цеховими колегами яких ми з вами є?
Обізнаність у соціальних мережах
Почнемо спочатку! Хто ж такий редактор? На це запитання відповідає Наталя Гаук, редактор часопису «Київська Русь»: «Чи важко працювати редактором, коректором? Важко. Так само важко працювати лікарю лікарем, якщо не хочеш скалічити пацієнта, сантехніку ― сантехніком, якщо хочеш, щоб сусідів твого клієнта не затопило за місяць після виконаних робіт. Редактор ― це не сіра тьотя у великих окулярах, що ховається від людей, бо звикла бути сама і працювати в тиші. Це насамперед мовник-практик, який почувається в безмежному інформаційному просторі як риба у воді. Бо цього вимагає його професія. Редактор сьогодні зобов’язаний знати, де шукати, як перевірити, як подати матеріал».
Організованість Працьовитість
Вища освіта Креативність
Катерина Травинська, коректор журналу «Joy», називає риси, які, на її думку, мають бути притаманними редакторові : «Відповідальність за результат своєї праці, навіть якщо поруч немає фахівця, який міг би відповідно оцінити цю працю. Уважність, посидючість, тому що праця кропітка та потребує зосередженості. А ще доброзичливість, тому що кожний автор має проблеми з лінгвістичною плутаниною, тож потрібно терпляче пояснювати йому свою думку і, пояснивши, наполягти на ній, але без конфлікту. Тому що відповідальність за результат ― це не лише ваша професійна підготовка, а й уміння переконувати людей, оперуючи знаннями».
Абсолютна грамотність
Заходимо на будь-який інший сайт пошуку роботи, вводимо в пошуку «редактор» і отримуємо цікавий результат. Сухе «вища освіта» і прісне «грамотність» (або абсолютна грамотність). У когось у перших ж пунктах вимог знайдеться «активна громадянська позиція та патріотизм або моє улюблене - «любов до читання, редагування текстів». І на завершення рядочок зі стандартними параметрами - «цілеспрямованість, наполегливість, амбіційність, працелюбність, вміння працювати в команді». Останнім часом з’явився пункт – обізнаність у соціальних мережах. Виникає питання: хіба для того, щоб бути професіоналом редакторської справи, достатньо знати правопис і вхоплювати граматичні помилки? Достатньо будь-якої вищої освіти? Хіба любов до читання або вміння працювати в команді визначає мене як майстра слова? На жаль, лише деякі роботодавці вказують, що освіта філологічних та журналістських напрямів вітається і що в першу чергу їх цікавлять саме знання і вміння «побачити» цільний текст, відчути стиль автора, створити оригінальний продукт. Отож, шановні роботодавці, визначтесь, кого ви хочете отримати – «чесного» і «відповідального» офісного планктона з будь-яким дипломом у руках чи справді кваліфікованого спеціаліста. Олена Тищук
1) «Викладач запропонувала піти у видавництво «Наш формат». Я, звичайно ж, погодилась. Ми поговорили, я залишила свої контакти. Мені пообіцяли скинути на електронну адресу інформацію про можливість працевлаштування і навіть зафіксувати моє ім’я у новій книжці. Я перевіряла свою пошту щодня, проте так ніхто й не написав. Пізніше я сама їм зателефонувала і перепитала щодо роботи. Вони мене запевнили, що все буде. Чекаю й досі». Марія Мочалова, 2 курс.
— Альберте, що ти робиш? Невже сам пишеш? — Ні, Тимофію, я друкую. Друкувати - це відтворювати тексти, цифри, малюнки і т. ін. друкарським способом. Також це спосіб перенесення зображень та тексту зі спеціальних форм на будь-яку поверхню. Або за допомогою друкарської машинки – клавішної машина, призначена для відтворення символів на папері. А перший ручний друкарський верстат з’явився у 1440, його винайшов Йоганн Гутенбер. Та ж я його спадкоємець. Теж захоплююсь книжками, друкуванням. Хочу сам видавати. Індвидав, розумієте? — Інд… чого? — ІндВИДАВ. — Кому? Що дав? — Індвидав, Тимофію. Індвидав)
2) «Минулої осені на книжковому ярмарку зустріла з одного видавця, який одразу запропонував пройти безоплатне стажування з перспективою працевлаштування. За кілька днів приїхала у видавництво. Але то була звичайна квартира у звичайному житловому будинку. Його манера спілкування відчутно відрізнялась. Перевіривши перше завдання, просто нахабно знущався. Після такого я навіть не відповідала на його дзвінки». Наталія Алова, 2 курс.
Певний образ у свідомості сформувався ― плюсик до уявного списку! Однак якими ж повинні бути перші кроки на шляху до редакторського ідеалу? «Редакторові-початківцю важливо визначитися, яка тема йому найближча. Економіка? Політика? Екологія? Релігія? Культура? Спорт? Інакше вийде, що редактор ― це все і нічого, на всі руки майстер, професійний дилетант. Тема ― це взагалі головне питання життя. Навіть коли професія вже вибрана», ― ділиться Ліліт Саркісян, редактор журналу «TheNorDar» ― міжнародного медійного проекту про сучасне мистецтво України та Вірменії. До того ж, як свідчить практика, немає неактуальної тематики, є непрактичні видавці. Видавнича діяльність ― це розмаїття напрямів, у якому кожен може знайти своє місце. Видання для військовослужбовців та їхніх родин? Без питань. Провідним завданням журналу «Атлантична панорама», словами його головного редактора полковника Андрія Мирончука, є «висвітлення та роз’яснення процесів європейської та євроатлантичної інтеграції України, а також важливих політичних, економічних, соціальних, гуманітарних, науково-технічних аспектів життєдіяльності держави та Збройних Сил України». Видання для працівників певної компанії? Чудово! На вас чекають корпоративні медії. Як зазначає Олеся Хошобіна, редактор, що працює в одній з таких структур, корпоративні медії ― це видання, що «належать до конкретної комерційної структури. Його цільова аудиторія ― це співробітники конкретної компанії або холдингу. Зрозуміло, що такі видання потрапляють до рук і партнерів, і клієнтів, але ядро ― саме працівники». Наостанок тримайте пораду щодо практики редагування від Олесі Хошобіної: «На папері ти помічаєш всі ці моменти, яких на екрані просто не бачиш. Взагалі, схема така: ти сьогодні написав ― відклади. Завтра прийдеш і перечитаєш. Сьогодні зверстав ― відклади. Завтра візьмеш і перечитаєш». Повні версії інтерв’ю читайте на нашому сайті.
Epic Fails
3) «Нещодавно влаштувався на роботу в газету. Мені там одразу сподобалось: чудовий колектив, урівноважений керівник... Деякий чаc мені вдавалося поєднувати навчання та роботу, проте одного дня я повинен був представити свій матеріал редакторові, аж раптом мені зателефонувала староста й сказала терміново їхати на модуль. Звичайно, я поїхав. Після того мені ввічливо «порекомендували» залишити посаду журналіста». Євгеній Смалько, 2 курс.
4) «Якось проходила безоплатне стажування в одному доволі відомому видавництві. Неодноразово ходила до директора, випробовуваши долю, і питала про можливість постійного працевлаштування. Він усе казав та обіцяв: «Ось закінчимо проект, тоді й поговоримо про це». Один за одним успішно закінчувались і починались нові проекти, але про офіційну роботу мови не було. З часом мені всі ці обіцянки набридли, і я вирішила піти». Тетяна Хмельовська, 2 курс.
5) «Надіслала своє резюме в інтерет-видання. Головний редактор зателефонував мені через декілька днів і запропонував пройти випробувальний термін протягом місяця. Я погодилась. Одного дня редактор попросив знайти новини, переробити їх і надіслати в готовому для публікації вигляді. Усе зробила правильно, але він сказав, що вони не підходять і що він більше не має бажання зі мною працювати. За кілька днів я знайшла свої новини на його сайті». Аліна Турченко, 3 курс. Тетяна Хмельовська
3 Це сторірнка мотивація. Надихаймося !
"Самвидав": яким він був і став? 1929 рік. Доволі тоді вже відомий письменник Іван Багряний випускає поему «Ave Maria», яка швидко виявилася зацензурованою. Таких книжок на той час і згодом було чимало, проте з легкої руки друкарів на книжці було зазначено видавництво «Сам». Відтоді й набуло явище підпільного друку назви «САМВИДАВ». Сьогодні нам складно зрозуміти поняття цензури. Точніше, осягнути й відчути його на собі. Що б там не казали, а друкується зараз що завгодно, аби було бажання. То чи лунає відгомін дисидентського «самвидаву» сьогодні? Як він трансформувався? Нещодавно у видавничій сфері з’явилося нове визначення — «індвидав», тобто видавництво індивідуальне. Нам сьогодні не потрібно пробиватися крізь класову ідеологічність, але і тепер
індвидав є переважно опозиційним. Пошук альтернативи, намагання вдихнути свіжого повітря нових віянь, бажання звучати у натовпі є найголовнішим поштовхом людини до самвидаву. Спробуємо визначитися, чим керуються люди, які публікують свої твори неофіційно, сьогодні. 1. Бажання «просунути» свою творчість, стати відомим. На полицях книгарень стоїть безліч книжок різних жанрів, форматів, кольорів. Та втиснутися у цей строкатий світ не просто. Тре-
О, Генрі!
важливі етичні речі». За словами ж самого Генрі Марша, багатьох людей, які з різних причин спостерігають за операцією, вона захоплює і лякає водночас. Зрештою, й самого хірурга бентежить не лише краса дій, а й їхня небезпека. Адже інколи дуже складно розрізнити страх і захват.
До речі, ніколи не можна обмежуватися мінімальним переліком вимог до редактора, видавця, письменника. Адже видавнича справа тісно пов’язана з усіма сферами людського життя.
Так, британський нейрохірург Генрі Марш став «персоною події» на 22 Форумі видавців. Ще у 2014 р. видав книгу мемуарів „Do No Harm: Stories of Life, Death and Brain Surgery”, які отримали визнання серед відомих критиків за „напрочуд елегантний стиль написання”. Тож не дивно, що книга «Історії про життя, смерть та хірургію головного мозку», яку він презентував, стала знаменною подією для українського читача. Книга, що торкається всього. «Чесність, із якою Генрі Марш написав свою книгу, не може не захоплювати, – розповідає головний редактор ВСЛ Мар’яна Савка. – Коли прочитаєте її, відкриєте для себе
ба обійти чимало видавництв, вислухати нескінченну кількість відмов та критики. Багато хто після цього припиняє свою діяльність. А впевнені в собі люди шукають лазівки. Наприклад, багатьом киянам відомий поет Олександр Високий, що роздає свої вірші про кохання в метро (студенти Інституту журналістики могли бачити його на ст. м. Площа Льва Толстого) і пропонує купити збірку. Півмільйона буклетів він надрукував на власний кошт. «Получил десятки тысяч звонков и эсэмэсок. Одна девушка написала: «Никогда не думала, что мужчины способны на такие чувства». Один парень благодаря моим стихам помирился с любимой» — розповідає поет. Успіх? Безперечно. 2. Поширити свої ідеї, донести власну думку. Цікавим при-
кладом є Володимир Петренко, що пише у вільному стилі. Ті, хто був навесні 2015 р. на книжковому ярмарку «Медвін», пам’ятають його розкладку з безкоштовними книгами. Розбагатіти йому так і не вдалося, проте він зміг донести те, що хотів. На наші слова про необхідність реклами (навіть у соціальних мережах) він відповів, що це поетові не личить і що автор завжди знайде власних читачів. 3. Приватна мета. Останнім часом все більше людей створюють книги «для себе». Хтось друкує маленьким накладом і роздає найближчим друзям, хтось дарує унікальний альбом на день народження, хтось видає одну-єдину книгу і ставить її на поличку. Поширити ж власний продукт можна різними засобами:
можна роздрукувати щось самому (хоча, це зовсім нефахово, проте можна), можна замовити видання у друкарні. До того ж завжди можна опублікувати свої матеріали в інтернет-просторі. Скажімо, якщо ви самостійно (або колективно) зверстали журнал – ви можете створити його онлайн-версію на сайті. Тож, свободі слова в Україні бути. Вже сьогодні кожен може за власним бажанням оприлюднити ту інформацію, яку хоче. І не просто оприлюднити, а й надати їй певної форми: книги, брошури, журналу, газети. Проте нам, студентам Інституту журналістики, а зокрема спеціальності «Видавнича справа та редагування» варто пам’ятати, що аматорство не замінить фахової освіти. Марія Мочалова
Інтернаціональна чума Воркутлагу найвищого земного блага – людського життя. З вірою у світле майбутнє емігранти потоками тікають до Союзу у пошуках роботи й заробітку. А натомість потрапляють під жорстоку радянську «очистку» від «ненадійних і антисовєтських елементів». «Так фіни – пише Рислаккі, стали першими жертвами етнічних депортацій». Така ж доля чекала й на українців. Кардинально викорінювали все українське й фінське: мову, людей. Критерієм для арешту була лише належність до національності. Аби пришвидшити процес радянський монстр вдається до масових розстрілів. Але провідному героєві книги Ейно Прюкя пощастило більше. Після «відсидженого» строку ні за що він примусово стає радянським шпигуном. Ейно викривають і визнають політичним злочинцем. Ні Союз, ні Фінляндія не приймають Прюкя. Прийняли табори Воркути. Дослідження Юкка Рислаккі показали: ми навіть не уявляємо, яка безвихідь панувала у середках виправно-трудових таборах.
«Якби сторінки в книжках про історію розподілялися пропорційно до людського страждання, Воркута мала би право на один із найдовших розділів», справедливо зазначає Норман Дейвіс. В’язні відбували свої строки нелюдською працею (видобуванням вугілля) у нелюдських умовах (кількість робочих годин перевищувала норму, жахливим було харчування). «Тут об’єдналися пролетарі всіх країн», як гірко жартували у Воркуті. У таборах працювали й помирали українці, білоруси, росіяни і понад сто інших національностей. Панували антисемітизм, моральні й фізичні ґвалтування. Жінки у таборах працювали в умовах, абсолютно заборонених деінде: на цегельних заводах, будівництві доріг та залізниць, розвантажуванні колод… Та, незважаючи на тортури жалюгідного існування, люди об’єднувались на великий страх верхів. Твір «Воркута…» вшановує пам’ять загиблих і знедолених у сибірських таборах. Він представляє унікальний погляд під кутом інтернаціонального погляду на радянщину. Врешті, книга доступною мовою інформує сучасного читача про те, що необхідно пам’ятати.
Крім того, на Форумі бри- «… тим, хто повернувся додому, танський лікар-автор поділився совєтська влада відімстила за рабську працю зі своїми читачами враженнями рабською працею». від України 23-річної давнини, Юкка Рислаккі коли він приїхав сюди вперше: «Тоді мене вразила неймовірно «Воркута! Повстання у виправсіра й гнітюча атмосфера. Окрім но-трудовому таборі» цього, я був вражений станом лікарень й медицини загалом. Просто про страхіття Попри це, серед моїх українсь- – перші слова, що спадають на ких колег було та є безліч освіче- думку про твір фінського журних і талановитих лікарів. Кожна наліста Юкка Рислаккі «Воркута! складність — нова можливість. Повстання у виправно-трудовоЯ оптимістично налаштований му таборі». Про свій настрій твір кричить прямісінько з обкладинщодо майбутнього України». ки. Без вуалі й фальшу. Тож книга, безперечно, варРадянський Союз. 40-50та уваги. Бо вона – про помилки, ті роки. Епоха терору Сталіна, поразки і справжні перемоги, НКВД і ГУЛАГу. Епоха вселюдсьздобуті такою дорогою ціною. кого страху, митарства, неспраЮлія Слажнєва ведливості. Епоха знецінення Олександра Шмига *Отак наші гільдяни надихнулися на 22 ФОРУМІ ВИДАВЦІВ! Хочеш дізнатися більше? Швиденько перегортай сторінку)
4
Почесні учасники спільноти
Гільдія Л юдей Книги [23. 04. 2015]
О 13:00 журналістів у “Білому домі” майже не буває. То більшим було здивування студентів Інституту міжнародних відносин, коли на першому поверсі почали збиратися молодь і викладачі з книжками на голо-
Катерини Степанівни Серажим, а також заступника директора Інституту з наукової роботи Віталія Михайловича Корнєєва. Але ж і юні видавці без “подарунків” не прийшли: 1. Влаштували невелике “книжкове” опитування: запропонували студентам написати на плакатах імена улюблених авторів, а також
І ось найважливіший момент – присяга. Поклавши руку на “Кобзаря”, ще не усвідомлюючи всієї важливості моменту, першокурсники влилися в Гільдію Людей Книги! Тепер і вони можуть гор-
Володимир РІЗУН
Директор Інститута журналістики. З 1984 до 2000 рр. очолював кафедру журналістської майстерності та редакційно-видавничої справи (нині кафедра видавничої справи й редагування.
вах. Вони, мабуть, і не здогадувалися, що розпочиналася посвята першокурсників у Гільдію Людей Книги. Усім присутнім пощастило почути привітання від заступника завідувача кафедри видавничої справи та редагування
Леся ВАКУЛЮК Журналіст, телеведуча. Мріє створити власний проект про відомих українських культурних діячів.
Це ще не все, ряди гільдян продовжують поповнюватися спільними силами членів ГЛК, отже, далі буде…
Олена Тищук
до сказати, що мають єдину з усіма видавцями групу крові. Подія закінчилася весело: разом із викладачами дівчата і хлопці посадили біля Інституту горіхове дерево – символ мудрості і прагнення до життя. Марія Мочалова
рядки з творів, що надихають. 2. Офіційно відкрили сайт проекту “Книжковий Київ” – bookkiev.wix.com/bookiev. 3. Показали постановку “Ода книзі”, яку написав Юрій Володимирович Бондар, який, до речі, також був присутній.
у самому тільки погляді. Цікаво, що за сценою я нервувала, не знала, що буду казати, як доберу слів, але тільки-но його побачила — хвилювання зникло. Пан Рислаккі сказав, що любить Україну, і під час написання книги часто тут бував. На запрошення відвідати Інститут журналістики, відповів, що нещодавно був у Києві, але із радістю завітає знов». Олександра Шмига, Орина Федорових
ДОСЬЄ
Ім’я, прізвище: Юкка Рислаккі Рік народження: 1945 Місце народження: Гельсінкі, Фінляндія Діяльність: журналіст, письменник Біографічні дані:
Витяг зі статуту
[03. 09. 2015]
Людей Книги. Попри невелику популярність української культури за океаном, він не втомлюється просувати «своє». Зацікавився спершу російськомовною літературою, а згодом дійшов і до української. Незважаючи на відсутність централізованої політики просування українського в Америці, він, своїми силами готуючи кадри та перекладаючи твори українських письменників, таких як Павло Тичина, Богдан-Ігор Антонич, Максим Рильський, Ліна Костенко, Юрій Винничук, Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Марія Матіос та інші, популяризує українське в світі. Зустріч з професором відбулася 26 травня 2015 року. Студенти із задоволенням слухали почесного гостя про особливості навчання за кордоном,
а також про деякі невідомі секрети професійного перекладу. Тож тепер маємо «своїх» і за кордоном. Олена Тищук
Як почалося ваше студентське життя? Бурхливою вечіркою з друзями? Урочистостями в актовому залі? У багатьох було саме так. А ось студенти спеціальності «видавнича справа та редагування» Інституту журналістики вже з першого дня збагнули, що таке працювати за фахом, адже другокурсники магістратури організували для «першачків-ІЖиків» захопливий квест. Він дав змогу відчути і
зрозуміти процес створення та випуску у світ видання. І це потрібно було зробити якомо-
З кожним роком ми зростаємо і прагнемо до нових вершин, творимо нові сенси. Перша посвята у Гільдію Людей Книги відбулася 2013-2014 навчального року. Ми ж, творці цього випуску «Редактора», були другими. Наче зовсім нещодавно отримали картку члена спільноти. А проте цього року вже встигли не тільки посвятити першачків, а й відзначити нагородою найкращу, на нашу думку, книгу 22 Форуму Видавців. Тож нову традицію започатковано! Попереду багато вражень, злетів і випробувань. Готові йти у цех! Редактори «Редактора»
Одружений із письменницею та перекладачкою Анною Жигурою.
ЦІКАВИЙ ФАКТ: у всіх членів спільноти єдина група крові — ГЛК+ (завжди позитивна). І виявлено її було не лише в стінах Інституту Журналістики, але й поза їх межами — у широкому світі медіа. Тож молоді учасники спільноти мають змогу спілкуватися зі своїми досвідченішими колегами і набиратися мудрості. The Ukrainian Quarterly і, за сумісництвом, форматор української наукової «мафії» в США одним із перших долучився до Гільдії
Вперше за 22 роки Форуму видавців у Львові книжку відзначили студенти. Відзнаку Гільдії Людей Книги отримав Юкка РИСЛАККІ за книжку “Воркута! Повстання у виправно-трудовому таборі” (перекладач Юрій Зуб, видавництво “Літопис”). Як студенти Інституту журналістики, шукали на Форумі авторів-журналістів. Тому
гого курсу Орина Федорових: «Мені здалося, що все сталося в одну мить: ще секунду тому ми вийшли з потягу, а вже зараз я тисну руку Юкки Рислаккі. Але ж насправді то була надзвичайна історія, неймовірний збіг обставин, людей та часу. Хоча ми майже не встигли поспілкуватися з письменником, він справив приємне враження: розумний, щирий і неймовірно добрий — це було помітно з першої миті, навіть
Понад 20 років живе в Латвії. Більше 30 років працював у редакції впливової фінської газети «Helsingin Sanomat», де писав про історію, поп-культуру та ідеологію в країнах Балтії. У 2007 році вийшла найвідоміша аналітична книга Рислаккі «Маніпуляція фактами: латвійський варіант» фінською, а пізніше й англійською мовами. У 2009 році письменника нагородили Хрестом Визнання Латвійської Республіки за популяризацію образу країни за кордоном.
ГЛК+ Михайло НАЙДАН – професор українських студій Університету Пенсільванії, перекладач, заступник головного редактора
Галина РИС Письменниця. У 2010-2011 разом з ілюстраторкою Світланою Чернишовою ввела моду на закордоном дитячі читання та майстер-класи, показавши, що така практика може бути популярною й у нас.
Новий рік нові ідеї
наш вибір був виправданий. Відзнаку і подарунок – косівську керамічну тарілку та картку члена Гільдії Людей Книги вручила авторові студентка дру-
5
га швидше, якісніше і креативніше. Приміщення Інституту в день квесту було поділено на чотири локації за поверхами, де відбувалися видавничі дива. Чотири поверхи символізували стадії процесу підготовки і випуску видання. Першокурсники мали створити аркушеве видання «Університетське життя». І вони це зробили, цікаво продемонстрували, яким бачать майбутнє життя в університеті. Для переможців «фахового» квесту кафедра видавничої справи та редагування
зробила чудовий подарунок: на сайті видавництва «Академія» кожен з членів команди-переможниці мав змогу обрати собі книгу до вподоби. А який студент нашої спеціальності не мріє про гарну книжку!… Того ж дня наші новобранці приєдналися до великої і дружної сім’ї Гільдії Людей Книги. Одна з учасниць цієї спільноти (а за сумісництвом – студентка Інституту) Марія Мочалова провела урочисту посвяту першокурсників. Присяга на «Кобзарі» того знаменного дня супроводжуватиме майбутніх видавців, редакторів впродовж життя. Збагачені новим досвідом та яскравими враженнями першокурсники пішли на пари, аби здобути якомога більше знань у такій складній, але цікавій та захопливій справі книгодрукування.
Катерина Мещерякова
1.4. У своїй діяльності Гільдія керується стандартами видавничої справи в Україні, Законом України «Про видавничу справу», Законом України «Про інформацію», Кодексом професійної етики українського журналіста, цим Статутом, іншими внутрішніми актами (у тому числі правилами, регламентами, положеннями) Гільдії, а також рішеннями його учасників, прийнятих відповідно до їх компетенції у встановленому порядку. 3.1. Засновником Гільдії є кафедра видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. 4.1. Гільдія створена з метою: – популяризації читання в масах; – створення унікальних авторських проектів в галузі видавничої справи; – організації літературних вечорів, конкурсів, нагороджень; – створення та популяризацї буккросингів; – проведення дискусій про питання порядку денного видавничої справи та журналістики; – вироблення сенсів у креативній індустрії.
6 — Альберте, а є в цій стороні трапезна? -— Трапезна? А, їдальня! Є, звичайно. Тільки зачекай-но, ми з тобою підемо в незвичайне місце. В книжкову трапезну.
Марія Цуканова — головний редактор VOGUE Україна Марія Цуканова — одна з тих, хто створював Комерсантъ-Україна, протягом кількох років була головним редактором додатка Комерсантъ-Weekend. І те, що тепер вона редактор VOGUE — це не випадковість.
Останнім часом Марія змінила свій стиль, роблячи ставку на інтелектуальну компоненту: менш інтенсивні за кольором, мінімалістичні й подекуди аскетичні образи завжди доповнені продуманими деталями. При виборі коктейльних суконь редакторка не цурається експериментів: має й класичні моделі, і провокаційні сукні з яскравими набивними принтами. Для неформальних виходів Марія часто вибирає street casual. При виборі класичних комплектів головний редактор українського VOGUE часто зупиняє вибір на монохромній гамі, і взагалі журналістка більше тяжіє до спокійних кольорів. Орина Федорових
Соня Забуга – головний редактор української версії журналу ELLE Ті, кому випала нагода зустрічатися з Сонею по роботі або з будь-якого іншого приводу, підтвердять, що Соня-добра
і неймовірно життєрадісна дівчина, професіонал своєї справи, закоханий у моду. У свій час вона отримала освіту філолога французької мови. І саме ця спеціальність пов’язала її з фешн-журналістикою. І хоча Соня чудово знає всі новітні тренди, її стиль не впадає в око: вона, як і належить модному редакторові, надає перевагу вічній класиці від найкращих українських та світових дизайнерів. Для світських заходів журналістка обирає одяг переважно чорно-білих класичних моделей. Соню рідко можна зустріти в іншій кольоровій гамі, проте, інколи, вона робить винятки. Дівчина любить поєднувати жіночні силуети і «сімдесяті». У повсякденному житті одягає класичні речі на зразок тренча Burberry та ідеальних skinny-джинсів. Не уявляє себе без гарного взуття. Анна Слабошпицька
Редакторські Тусівки На вулицях Києва холоднішає. І бажання йти на довгу прогулянку в таку погоду немає. Що ж робити молоді, яка ніколи не сидить на місці, у вихідні? Тож студентам потрібне місце, де можна цікаво провести час, не витрачаючи надто великіх коштів. Звісно, було б непогано, щоб заклад був теплий та затишний, а особливо в такі холодні осінні дні не завадила б філіжанка запашної кави, чаю або теплого какао. Останнім часом популярними є так звані антикафе або креативні вільні простори для творчої молоді. Насправді, в цих затишних, часто яскравих і переповнених різним креативними штуками закладах буває не тільки молодь, а й солідні люди, які дають відкриті лекції, проводять тренінги та семінари, підвищують інтелектуальний рівень мешканців столиці. Ми вирішили скласти рейтинг найцікавіших, найпопулярніших та найінтелектуальніших антикафе в Києві:
"Времени вагон"
Якщо описувати заклад одним словом, на думку одразу спадає «натхнення». Тут воно скрізь: сидить за столиком, лежить на дивані, літає у повітрі. Привабливою особливістю насамперед є яскравий дизайн: він створює творчу, легку атмосферу. Тут немає суворих правил дотримання тиші — це дає змогу відвідувачам почуватися вільно та комфортно. З технічного боку Bibliotech оснащений сучасними новинками: bluetooth-лампами, приставками Xbox, електронними книгами тощо — тому анітрохи не поступається модним закладам.
Одним з найбільш креативних антикафе можна впевнено назвати «Времени вагон». Все, що є в кафе, — безкоштовне. Єдине, що купує клієнт — це час. А час в цьому кафе дуже швидко промайне, бо тут є все необхідне для продуктивної, креативної та ефективної роботи: зручні робочі місця, ноутбуки, оргтехніка і, звичайно, смачний чай або запашна кава і місця для відпочинку. Відмінний варіант для фрілансерів і молодих стартап команд.
Творці бібліотеки пропонують різноманітний відпочинок: від енергійного пінг-понгу до корисних лекцій на серйозні теми. Простір розділено на кілька кімнат: ігрова (приставки Xbox, настільні ігри, футбол, пінг-понг); smart-зона з бібліотекою; lounge-зона з кухнею, місце для проведення заходів; робоча зона з великим вікном з видом на жваву вулицю. Попри усю різноплановість закладу, керівники все ж таки задають орієнтир на розвиток відвідувачів. Адміністрація систематично проводить майстер-класи з PR, маркетингу, ІТ, дизайну; коучинг сесії; тренінги ефектив-
Дуже яскраве молодіжне місце «Времени вагон» пропонує до ваших послуг різноманітні ігри: настільний футбол, аерохокей, кінозал, комп’ютерний зал, настільні ігри, навіть X-Box з сенсорним контролером Kinnect, що реагує на рухи гравця. Тут відвідувачів пригощають чаєм, кавою, джемами, печивом і тостами. Також є парковка та прокат велосипедів, а постійним клієнтам пропонується ящик для особистих речей. Заклад співпрацює з Advice Wallet,
ності (тайм-менеджмент, поста-
за допомогою якого можна брати участь в бонусних програмах. Перебуваючи тут з друзями або в компанії цікавих людей, ви неодмінно захочете повернутись знову, щоб отримати неперевершене задоволення від атмосфери. Ціна: 36 грн за першу годину, з другої години 33 коп/хвилина Адреса: м. Київ, вул. Олександра Мишуги, 12 Анастасія Папуч
"Bibliotech"
новка цілей); англійський клуб; музичні вечори. Вibliotech також практикує погодинну оплату: перша година - 42 грн, кожна наступна - 21 грн. За цю плату кожен може користуватися усіма послугами бібліотеки: Інтернет, кава, чай, снеки та солодщі, до того ж можна приносити їжу та безалкогольні напої з собою.
ТОП-6 авторів
"Bibliotech" можете знайти за адресою: м.Київ, вул. Саксаганського 120. Марія Тарнавська
Даруйте це негайно! Книга — найкращий подарунок. Книгу легко запакувати, з розміром точно не помилишся, в ній зовсім немає калорій та й з моди вона вийде не скоро. От тільки чому часом так важко обрати саме ту книгу? Як можна дібрати такий інтимний подарунок малознайомій людині? А що робити з тими, хто не любить читати, тим більше не зрозуміло. До вашої уваги книги, які можуть стати в пригоді. 1. «Знищ цей щоденник» Кері Сміт Більш універсальну книгу знайти важко, адже накапостити та наробити дурниць охочих знайдеться достатньо, а тепер це можна робити без шкоди для оточення. Знаєш когось, хто постійно стукає ручкою, заважаючи тобі, чи подруга давно скаржиться, що їй бракує натхнення — подаруй цю книгу. Молодший брат вкотре розмалював твої речі — ти знаєш, що робити. 2. «Календар любові» Юрко Іздрик Ця книга спеціально для жінок. Зі слів самого Іздрика: «для студенток філологічних спеціальностей з неповною ви-
щою освітою», але раджу вам лише ними не обмежуватися. Це такий собі календар з віршами на щодень, підручними віршами на кожну пору року. Прийдеться до смаку тим-таки студенткам, мамам, тіткам та навіть бабусям. 3. «Я, Паштєт і армія» Кузьма Скрябін Суто чоловіча книга, не зважаючи, служили вони чи ні. Братові, другові, татові, дідусеві, однозначно, рекомендовано. 4. «Чарівний сад. Розмальовка» Джоанна Басфорд Ще одна універсальна книга для тих, хто постійно нервує. Розмальовка-антистрес, як її
позиціонують творці, допоможе реалізувати творчий потенціал, заспокоїтися і відволіктися від щоденних турбот. 5. «Гарбузовий рік» Катерина Бабкіна Книга для маленьких, яких дуже важко відтягнути від телефона навіть за вуха. Книга з чарівними сторінками, які за допомогою камери мобільного пристрою оживають на очах. Книга, яка зближує дітей і батьків. 6. «Паперові міста» Джон Грін Для тих, хто вже не діти, але ще не дорослі.
7. «Путівник галактикою для космотуристів» Дуглас Адамс Якщо ви шукаєте подарунок любителю дивитися в небо та мріяти про космос, то ця книга для нього. Якщо вам ще й здається, що він не з цієї планети, то дарувати беззаперечно. 8. «Марсіанин» Енді Вейр Якщо у вас є знайомий, якому здається, що все в житті йде не так, і він не перестає діставати своїм ниттям, то познайомте його з Марком Вотні — головним героєм цієї книги. Він на Марсі, у його скафандрі дірка, у його холодильнику річний запас несмачних протеїнових батончиків, десяток картоплин і немає
7
LookBook
зв’язку. Ситуація не найкраща, погодьтеся. Проте, він і не думає скаржитися, а вирішує вижити будь-що. 9. «Навіщо читати» Данціг Шарль Спеціально для тих, хто не любить читати, або ще не знає, що любить. Залишилося лише звабити його цією книгою. 10. Ваша улюблена книга Дарувати лише тим, хто зможе її оцінити. Дарувати тим, хто хоче Вас зрозуміти. Дарувати людям, яких Ви щиро любите. Або не дарувати, якщо почуття до книги сильніші ніж почуття до людини. Олена Тищук
Олександр Михед Олександр Михед не вважає себе письменником у звичному значенні слова, бо у своїй мультивекторній роботі поєднує літературу, кінематограф й мистецтво в єдину гримучу суміш. У свої 27 він уже досягнув небачених успіхів: за плечима вже є публікації у провідних українських та іноземних ЗМІ, а його проект «АмнезіЯ project: відкрита платформа» увійшов у сімку найкращих у світі. Порада: «Понтиїзм», АмнезіЯ». Павло Коробчук Письменник відомий перш за все своєю «слемерською» діяльністю. Чого тільки вартують «Гоповідання», які розповідають про такий феномен українських двориків, як «гопники»! Останнім часом він активно виступає на літературних фестивалях України та поза її межами. Порада: «Кайфологія», «Натщенебо», «Гоповідання». Вікторія Дикобраз Молода письменниця, яка тільки нещодавно увійшла в літературний світ, зуміла привернути увагу до своєї книги, яка не схожа на звичні нам видання. Найбільше приваблює візуальна частина книжки: відсутність нумерації сторінок, змісту, звичної нам інформації про автора. Це радше словник життя автора, яким вона радо ділиться із всім світом. Порада: «Семантика наших прикрас».
Emmanuel Poncet (Еммануель Понсе) головний редактор французької версії журналу GQ GQ – один із найскладніших глянцевих медійних брендів у світі, у цьому журналі поєднані
Ненсі Гіббс — головний редактор TIME Свою кар’єру в Time Ненсі Гіббс почала 1985 року з посади редактора в міжнародному відділі. У 1988 році вона написала для журналу свою першу заголовну статтю, яка була присвячена життю американських пенсіонерів. Тепер у Гіббс уже понад
Хто в тренді?
Кость Москалець Автор слів і музики до пісні, яку співає вже не одне покоління молодих людей: «Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато, вип’єте холодного вина». Багато років Кость Москалець уникав публічності, проте останнім часом ситуація змінилася. Тож очікуємо на нові творчі злети, а поки – читаємо натхненні твори. Порада: «Келія чайної троянди», «Досвід коронації», «Рання осінь». Генрі Лайон Олді Це колективний псевдонім українських письменників-фантастів. Активно публікуються з 1993 р., а до цього часу світ побачили близько 30 їхніх романів. Їхні романи активно перекладаються на десятки різних мов світу. Порада: «Ойкумена», «Три повести о чудесах», «Гарпия». Артем Полежака Найкращий представник Харківської школи «чорного слему». Він є тим унікальним автором, поетична збірка якого не містила жодного тексту. Сарказм та іронію співіснують з любовними мотивами, а нецензурна лексика сприймається радше як літературний прийом, аніж показник невихованості. Порада: «Мої нездійснені мрії», «Вечір іронічної поезії V.I.P». Юлія Слажнєва
задоволення, думки й пристрасті сучасного та успішного чоловіка. Зовнішній вигляд Еммануеля Понсе відповідає посаді. На роботі і будь-якому важливому заході він завжди дотримується дрес-коду: темно-синій або чорний діловий костюм, світла сорочка, дороге брендові взуття.
Еммануеля Понсе ніколи не побачиш у краватці, що є цікавою особливістю його стилю. На вулицях Парижа головного редактора французької версії журналу GQ рідко зустрінеш в одязі яскравих кольорів, його гардероб переповнений одягом темних відтінків. Еммануелю чудово вдається уособлювати собою сучасних успішних чоловіків, для яких власне і виходить журнал GQ. Він — сама мужність, і не тільки у виборі одягу. Постійна легка неголеність робить його образ цілісним і завершеним, у будь-який момент готовим з’явитися на обкладинці видання, а не лише на його сторінках. Анна Слабошпицька
170 заголовних статей — більше, ніж в інших авторів Time за всю історію. До того ж вона перша редактор-жінка в цьому журналы. Ненсі завжди зупиняє свій вибір на класичних образах: спідниці-міді, жакети, блузки. На офіційних заходах з дрес-кодом редакторка обирає довгі сукні та мінімум аксесуарів. Зазвичай її стриманий образ доповнюють яскрава хустина або різні намиста з перлів, рідше якась інша біжутерія. Ненсі Гіббс надає перевагу різним відтінкам синього та блакитного, вона це робить для того, щоб уяскравити колір очей. Орина Федорових
ТОП-6 найкращих світових журналів
Time (1923) – «Детальними коментарями про події у світі і США він до певної міри, відображав історію XX-го сторіччя» Найвпливовіше видання у США і світі з особливим стилем. Відомий завдяки аналітичним коментарям з важливих питань світової та вітчизняної політики, рейтингам. Time першим запровадив рейтинг «Людина Року», основним критерієм якого є впливовість особи на зміст новин. Зокрема, за добрі чи погані вчинки були відзначені такі відомі особистості, як Черчілль, Ейнштейн, Гітлер, Сталін.
Esquire (1933) – «Суцільно чоловічий журнал» Esquire показує світ очима чоловіків, окреслює їхнє коло зацікавлень та мислить чоловічою логікою. Вишуканість, лаконічність, точність – це про Esquire. На обкладинці журналу «засвітилися» і Джон Леннон, і Ернест Гемінгуей, і безліч інших успішних людей свого часу. Журнал є не просто збіркою речей вподобаних чоловіками, він – арена для вільних думок, аналітики і фактів, чесних і відвертих.
Newsweek (1933) – «Особливий і якісний паперовий бюлетень» Головний конкурент Time, заснований, за іронією, його колишнім головним редактором. Друкувався з 1933 по 2012 рр., потім перейшов у цифровий формат і змінив назву на Newsweek Global. Цікаво, що через збитковість, журнал 2010 р. продали мільярдерові С. Харману лише за $1 і погашення боргів.
National Geographic (1888) – «Колиска фотожурналістики» National Geographic - міжнародний науково-популярний часопис. Перший номер вийшов друком у жовтні 1888 р., а між темно-коричневою обкладинкою журналу не було жодної фотографії. 1908 р. Зараз National Geographic, мабуть, найвідоміше у світі видання з приголомшливими фотографіями, захопливими інфографіками та оригінальними ілюстраціями.
Vanity Fair (1913) – «Журнал про все, і навіть більше» Vanity Fair в перекладі означає «Ярмарка Марнотратства», що відображає інформаційне та візуальне наповнення видання. Журнал присвячений політиці, моді та іншим аспектам масової культури. Переживши багато перемог і невдач, навіть об’єднання із Vogue, зараз журнал є дуже популярним.
Forbes (1917) – «Знаряддя капіталіста» Один із найавторитетніших економічних друкованих видань у світі. Журнал пише про історії успіху і поразок підприємців, нові ідеї для бізнесу та інвестицій, публікує авторитетні рейтинги і має доступ до перших осіб компаній, політиків і лідерів думок. Анна Погорельчук
8
Тут має бути заголовок Емоція
Друковані світи ховаються між стовпчиками літер, у паперовій рельєфності, сторінковому шарудінні. Їх — безліч, і кожен має на меті розбудити, змінити нас та, мандруючи, мов сходами, емоціями, набути такого жаданого нематеріальному всесвітові життя. Ділімося світами! Моментність Він втілює у словах те, що ми навіть на емоційному рівні не завжди відстежуємо. Маревні уривки образів, якими повниться життя, і які надто нетривкі, щоб набути матеріальності. Поза уявою, як він зупиняє час і вихоплює ці образи з про-
Філософічність буденного Ця книга вражаюча. Вона не про кохання, не про науку, не про майбутнє. Вона про нас. Про те, що наш світ надто загрався в технології. Про те, що ми хочемо забагато знати. Про те, що при-
стору, де вони завмерли, розсіяні, немов мікроскопічні крапельки вологи у світанковому повітрі, збирає їх – намистинка до намистинки. Збирає і дарує відчуттю, емоції, відгомону – тіло. Матеріальний носій. Слова. Він – перекладач, однак не лише з людських мов. Він – проповідник моменту, посередник між мікросвітом візерункових
деталей та макросвітом сліпої людської Загальності. Мить промовляє його вустами. Навіть якщо не хочеш, він навертає тебе в атмосферу, пориває у візуалізацію. Тобі можуть не подобатись окремі речення-рішення, але ти все одно бачиш. Бачиш, що він хоче тобі показати. Якщо це не основи те-
лепатії, а він – не чарівник, я вже й не знаю, як це пояснити. І скрізь відчувається магія часу. Вічність переплітається із смертністю, і все вміщається в одну-єдину мить. Одна мить – і ти вже намагаєшся охопити думкою Всесвіт. Дивовижно.
Традиціна моторошність Уже багато років Стівен Кінг із честю носить титул «короля жахів», який, безперечно, заслужений: жорстоких, кривавих, епізодів, які проймають до кісток у його книгах вистачає. Однак його світ, незважаючи на всі жахи, по-своєму комфортний, що осо-
бливо помітно в романі «Доктор Сон» — сиквелі прославленого «Сяйва», де розкривається цілий всесвіт - гігантський добре збалансований, у якому людина є мірилом всіх речей, віссю, навколо якої обертаються сонце й світила. Гуманізм і психологізм роману - його сильні сторони. Проте розчаровує певна передбачу-
ваність. За законами жанру, якщо десь на світ з’явилася дитина, що володіє надприродними здібностями, то поруч з нею неминуче опиниться вчитель тощо. Хоча, зрозуміло, спершу проллється чимало крові, а дехто з другорядних персонажів загине в страшних муках - репутацію «короля жахів» треба ж чимось виправдо-
вувати ... Загалом, стиль Стівена Кінга залишається незмінним уже як мінімум останні півтора десятиліття. Читати «Доктор Сон» треба хоча б за його життєствердну позицію: який би жах не відбувався навколо, наскільки нестерпним не здавалася б життя, переможцем буде той, хто на боці світла. Анастасія Самофал
ватність й особисте життя під забороною. Та й взагалі, думка під забороною… Читаючи книгу Рея Бредбері «451 за Фаренгейтом», я відчувала страх перед теперішнім і майбутнім. Я розуміла, що описане в книзі згодом може трапитися і в реальності.
Ми перестали помічати, що надто механізували власне життя, а іноді лише варто спинитися і подумати, не «що робити, а навіщо?». Чому я це роблю? З власної волі, чи це нав’язане бажання, певна норма суспільства чи фізична потреба? Бредбері просить нас згадати, що люди-
на на те й «розумна», що вміє аналізувати, тому гріх не скористатися цією особливістю homo sapiens. А ще мені хотілося плакати, бо я боюся, що все це може статися з нами. Я боюсь, що телевізор чи екран здатен замінити родину, а людина, яку
називатимему чоловіком, не буде пам’ятати як ми познайомилися. Ця книга побачила світ, аби цього з нами ніколи не трапилося. Я понад усе хочу цього уникнути…
Валентина Пасічна
З цього випуску ми розпочинаємо нову рубрику ‘Редакторові на допомогу’’. Адже розширювати мовні горизонти, безумновно, – наш професійний обов’язок. І допоможе вам у цьому наш імпровізований словничок та добірка кращих слів, обраних письменниками. На перший раз ми обрали збірку оповідань «Теплі історії про кохання та рідних». Премудрий книжнику, подивись! Мені написали листа! О, ні! Він з помилками, я не можу нічого зрозуміти, коли текст весь у помилках…
Синонімія «... тому вона розшпилила ґудзики на пальто й, милуючись Львовом, раділа такій погоді». – Розстібати, розщібати, розхристувати, розхристати.
Доброго дня, пан Альберт! Мине звати Софія, мені 19 літ. Я пишу вам на рахунок програми стажування у газеті «Редактор», бо мені дуже хотілося б прийняти в ній участь. Одразу кидається в очі що газета дуже гарно вигляда, видно, що над нею працює велика профессіональна команда. Хочу під креслити, свою працю у цій області я тільки починаю, і досвіду роботи ще немаю. Можу виконувати абсолютно любу роботу, навіть саму важку. Я рахую, що більше інших підхожу на цю роботу томущо я амбііцозна, цілеспрямована, освідчена та працьовита. При власній зустрічі зможу це доказати. То ж, підбиваючи підсумки, задаю своє питання. Біля якої години я зможу під’їхати до редакції, яка знаходиться на Володимирській? Вибачаюся за наглість, але так як я ще навчаюся, мені було б більше зручніше зустрітися в другій половині дню. Дуже сильно чекаю на вашу відповідь, Софія.
РЕДАКТОР має своїх героїв Головний редактор Марія Мочалова Художньо-технічний редактор Анастасія Парна
Редколегія Валентина Пасічна, Олена Тищук, Анна Погорельчук, Анастасія Папуч, Олександра Шмига, Орина Федорових, Марія Тарнавська,
«Телефон лежав у наплічнику, і дівчина не чула, як хтось двічі телефонував». – Наплечник, ранець, нараменник.
«Кухлик ароматної кави, яку вона дозволила собі випити із вершками та цукром – геть дієту!» – Горнятко, кварта, філіжанка, чашка, кухоль. Тетяна Хмельовська
Любі наші читачі! Пропонуємо вам допомогти Альбертові відредагувати лист Софії. І не просто відредагувати, а як справжні фахівці – за допомогою коректорських знаків. А потім надсилайте на пошту редакції – vydavsprava2014@ukr.net Найкращі варіанти будуть опубліковані на нашому сайті. Успіхів! – замінити літеру
видалити/вставити пробіл –
– замінити слова або вставити слово/речення – їх частини – видалити слова/літеру поміняти букви/слова –
Ну, дл блемо я тебе це м ю – ти ає ж ред бути протого, а т ктор! о б ім наші ч итачі! ожуть допо Більше Зо мо ст. Не всі й ч всім інша р гти итати іч — 1 3 мо що ви правл гли, не то яти.
Анна Погорельчук
Нові слова Аберація – хиба, відхилення від істини, обман зору. Ефект Даннінга-Крюґера описує явище, коли люди з низькою кваліфікацією роблять помилкові висновки та невдалі рішення, але їхня некомпетентність не дозволяє їм усвідомити це. Тому вони страждають на уявну зверхність відносно інших, вважаючи свої здібності кращими за пересічні. Інсайт – інтелектуальне явище, суть якого полягає в раптовому розумінні знаходження виходу з проблеми; прозріння. Раблезіанство (раблезійство?) – певний тип світогляду особистості, характеристика, що чітко прослідковується у персонажах творчості письменника Франсуа Рабле (звідти й термін). Особливість цього світогляду полягає у любові до розваг, їжі та інших фізіологічних радощів. Трюізм – загальновідома істина, банальне твердження; дещо настільки очевидне, що використовується лише як нагадування, риторичний або літературний вислів. Валентина Пасічна
Анна Слабошпицька, Тетяна Хмельовська, Юлія Слажнєва, Анастасія Самофал, Євгеній Смалько.
Адреса редакції - вул. Мельникова 36/1, тел. (044) 481-45-36
www.journ.univ.kiev.ua/vsr
Коректор Анастасія Папуч, Євгеній Смалько
M.mochalova@Ukr.net (гол.ред.) anastasja.97@mail.ru (худ.-тех. ред.)
#кудивжепхати
#нехайбуде #кудисьвпхнемо © Редактор