Knizhka rozvoroti interaktiv by KAFEDRA VSR

Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики

Редагування художньої літератури Навчальний посібник

Київ «ВСР» 2016

УДК 821.161.2.03 ББК 84(4УКР)-442 Р33

Зміст

Навчальний посібник Упорядники: Дар`я Груздєва Валерія Дорош Ольга Савченко Аліна Сандига Ілона Таргоній

Р33

Від упорядників Теоретичні нотатки

Редактор художньої літератури: навч. посіб. /упоряд. Д. Груздєва, В. Дорош, О. Савченко, А. Сандига, І. Таргоній. — К. :Ін-т журналістики, 2016. — 52 с. ISBN 978-966-ХХХ-ХХХ-Х Навчальний посібник містить теоретичні нотатки та інтерв`ю з відомими людьми, які знають усі тонкощі редагування художньої літератури. Автори, редактори, перекладачі діляться досвідом, аби передати вам свої знання про видавничу справу. З нами спілкувалися: Костянтин Грубич, Василь Довжик, Сергій Жадан, Олесь Ільченко, Інна Корнелюк та Наталя Сидяченко. Ви також матимете змогу перевірити і себе. Посібник містить тест та практичне завдання з редагування. Видання стане у нагоді студентам спеціальності «видавнича справа та редагування» усіх вищих навчальних закладів України.

4 5

Перевір себе

Редакторський досвід

Костянтин Грубич

Василь Довжик

Сергій Жадан

Олесь Ільченко

22 26

Інна Корнелюк

Наталя Сидяченко

40 48

Який з тебе редактор?

УДК 821.161.2-3 ББК 84(4УКР)-442

ISBN 978-966-ХХХ-ХХХ-Х

Варто прочитати

Теоретичні нотатки 5

Редактор художньої літератури

Від упорядників У цій книзі команда студентів Інституту журналістики зібрала чимало інтерв`ю із авторами, видавцями та редакторами художньої літератури. Цей посібник був створений задля того, аби показати як влаштований редакційний світ нині, яким його бачать читач зовні і яким він є всередині. Збірка орієнтована на людей, які люблять аромат затертої та нової книги. Книгу у всіх її вимірах. Будь-який художній твір вимагає глибокого осмислення і вичерпного редагування тексту. Ми вирішили відійти від стандартного наукового стилю викладу інформації та змінили формат для Вас. Художня література — мистецтво слова, особливий вид мистецва, в якому носієм матеріальної образності є мова. Твори відбивають суспільну свідомість та формує її, зберігає і передає через покоління моральні та соціальні цінності. Цей посібник можна поділити на дві частини: теоретичні нотатки та інтерв`ю. У теоретичній частині викладені редакційні та видавничі терміни, які допоможуть краще зорієнтуватися майбутнім фахівцям. Не забудьте закріпити вивчений матеріал тестом! Далі ви ознайомитесь з кожним респондентом, зануритесь в його біографію та редакторський досвід. Детально ознайомившись із теорією, Ви зможете перевірити свої знання, пройшови фаховий тест. Ви знайдете багато цікавих подробиць та дізнаєтесь про усі підводні камені, які існують сьогодні у редакційному світі. Кожен обраний нами респондент вивчає художню літературу у різних її проявах. Ми розкажемо Вам, з якими складнощами кожен з них зіштовхнувся на своєму шляху і яких успіхів йому вдалося досягнути. Не забудьте дізнатися який редактор із Вас. Обов`язково зредагуйте два уривки із творів художньої літератури. Ми прагнемо надихнути Вас історіями успішних людей, прикладами з досвіду якісного редагування. Маємо надію, Ви знайдете у словах фахівців мотивацію і повірите у власні сили, аби створити щось інноваційне та корисне. Не бійтеся розвивати свої творчі здібності, адже Ви завжди можете бути першими! До друкованої версії також додається інтерактивна, і кожен з Вас зможе переглянути її у вільному доступі.

Теоретичні нотатки Основні аспекти редакторського аналізу художніх видань Твір художньої літератури, художній об'єкт можна розглядати з двох точок зору — з точки зору його змісту (як естетичний об'єкт) і форми (як зовнішній твір). Сенс художнього об'єкта, укладений в певну форму, спрямований на відображення розуміння художником навколишньої дійсності. І редактор, оцінюючи твір, повинен зважати на аналіз «плану сенсу» і «плану факту» творів. Одним із основних аспектів редакторського аналізу твору є аналіз його сенсу. Йдеться про такі критерії оцінки, як актуальність і злободенність, оригінальність і новизна, повнота втілення, а також майстерність реалізації авторського задуму. Останнє зосереджує увагу редактора на плані факту твору. Художній об'єкт — це точка взаємодії сенсу і факту мистецтва. Художній об'єкт демонструє навколишній світ, передаючи його в естетичній формі й розкриваючи етични елементи. Для редакторського аналізу продуктивний такий підхід до розгляду художнього твору, при якому літературна праця досліджується в її зв'язку з читачем. Саме вплив твору на особистість повинен бути точкою відліку в оцінці художнього об'єкта. Художнійоб'єктскладаєтьсязтрьохетапів:етапствореннятвору,етапйого відчуження від майстра і самостійного існування, етап сприйняття твору. Отже, головне — те, заради чого створюється твір літератури, сенс, який художник вкладає у зміст твору, для реалізації якого шукає конкретну форму.

Редактор художньої літератури

За вихідну точку, що об'єднує початок художнього процесу в редакторському аналізі, потрібно розглядати задум твору. Саме задум зливає докупи всі етапи художнього об'єкта. Про це свідчить увага художника, музиканта, письменника до вибору відповідних засобів вираження у написанни творів, які спрямовані на реалізацію задуму майстра. Але поняття задуму не тільки характеризує основний зміст твору. Задум є основним складником впливу твору мистецтва в момент його сприйняття. Отже, предмет мистецтва — не тільки людина, її зв'язки і стосунки зі світом. До складу предметності твору входить й особистість автора книги, який оцінює навколишню дійсність. Тому, аналізуючи твір, редактор насамперед виявляє і оцінює задум художника — план змісту твору.

Критерії редакторської оцінки літературно-художнього твору Редактор, який добирає твори для видання, може спиратися на думку читачів і літературних критиків. Добираючи твори з газет, журналів, масиву попередніх видань, він формує той чи той тип і вид видання, орієнтуючись на відгуки попередніх публікацій. А як бути, якщо редактор має справу безпосередньо з авторським оригіналом твору? Передусім, звичайно, можна взяти до уваги інші роботи автора. Але досить часто редакторові доводиться мати справу з першим твором автора. У будь-якому разі робота редактора починається з аналізу художнього тексту, причому такий текст слід розглядати особливо уважно: редактор може запропонувати авторові доопрацювати твір, зазначивши шляхи його поліпшення. Саме така мета редакторського аналізу — оцінити рукопис з точки зору можливості його публікації у представленому автором вигляді або після доопрацювання. Оцінювання твору — одне з найвідповідальнішіх завдань редактора. Неправильно оцінивши якість рукопису і можливості автора, редактор цим втручається в літературний процес і негативно впливає на нього: добротний твір читач не побачить, а слабка робота виявиться опублікованою. У першому випадку страждають автор і читач, в другому — буде знижений престиж видавництва, в якому працює редактор. Діяльність редактора багато в чому залежить від того, з якими авто-

Теоретичні нотатки 7

рами він працює. Талановиті письменники створюють високий імідж видавництву, формують довіру читачів до його продукції. Слабкі автори цьому не сприяють. Зважаючи на те, що художній текст впливає на емоційний складник, редактор повинен вміти поєднувати своє суб'єктивне сприйняття твору (як перший його читач) з логічно обґрунтованими підходами до аналізу матеріалу (як фахівець в цій галузі). Редактор повинен прагнути усвідомити авторську індивідуальність, зрозуміти, як твір буде впливати на читача, і водночас намагатись визначити, чи відповідає робота вимогам, які висуваються до художнього об’єкта. Якість аналізу визначається культурою редактора, його художнім смаком, з одного боку. З іншого — редактор повинен володіти науково обґрунтованими критеріями оцінювання, які вироблені естетикою, літературознавством, мовознавством, літературною бібліографією, книгознавством. Спираючись на теоретичні положення, редактор зуміє об'єктивно оцінити художній твір, виявити переваги і недоліки рукопису. Отже в оцінюванні твору редактор має застосувати єдиний ідейно-естетичний критерій. Зазначмо, що однаково істотні в аналізі літератури обидві компоненти комплексного критерію. Не може бути добротного твору, якщо він відповідає вимогам ідейності, але слабкий з художньої точки зору. Так само як не може бути позитивно оцінений твір, яскравий за формою, але не має соціальної значущості. Поняттям суспільно значущого предмета є ідейний складник комплексного критерію оцінювання редактором літературно-художнього твору. Складники критерію художності тексту: єдність змісту і форми, художня правда, оригінальність авторської манери, емоційна ємність і асоціативне багатство, цілісність. Єдність змісту і форми — головна умова художності, визначається відповідністю жанру, образної структури. Цей критерій — основа художнього образу: для вираження змісту твору автор знаходить одну-єдину форму, адже художній образ з уваги на конкретно-чуттєву природу не існує поза певною формою. Можна сказати, що художній зміст не тільки потребує образної форми, а й творить її, а художній образ уособлює єдність форми і змісту. Критерій художньої правди передбачає неспотворене відтворення дійсності. Аналізуючи з цієї точки зору всі компо-

Теоретичні нотатки 9

Редактор художньої літератури

ненти (вчинки героїв, діалоги і монологи, пейзаж тощо), редактор розглядає їх відповідно до реальності. Художня правда забезпечується художньою точністю — точністю життєвої, точністю образотворчої (образ як віддзеркалення дійсності), точністю емоційної — у співвіднесення із задумом твору (образ як вираження думок і почуттів письменника), точністю впливу на уяву, емоції читача (образ як засіб естетичного співпереживання і співтворчості). Однак редактор повинен зважати на те, що правда мистецтва не тотожна «правді реального факту», її не можна домогтися простим описом подій, необхідно розкривати сутність ситуацій і характерів. Редактор оцінює, чи зумів автор осмислити зображені явища, узагальнити їх в художніх образах. Найважливіша умова художності — оригінальність авторської манери, творчого почерку письменника. Тут позначаються згадані вище головні властивості художнього образу — синтез об'єктивного і суб'єктивного, органічна включеність особистості автора. Справді художній образ неповторний і є відображенням духовного світу його творця. Творча індивідуальність виявляється в доборі тем, ракурсі їх розгляду, в пристрасті до якогось жанру, в манері використання зображально-виражальних засобів, в зацікавленості певними характерами. Творча індивідуальність характеризується своєрідним світовідчуттям автора, його унікальною здатністю «бачити, чути, відбирати» життєві явища, узагальнювати зв'язки і стосунки, втілювати своє бачення дійсності в оригінальних художніх образах. Сергій Залигін називає це свободою «вибору тем, образів, інтонацій». Оригінальність автора пов'язана не тільки зі сприйняттям зовнішніх ознак об'єктів, а й визначається мисленням, ставленням до дійсності, до самого себе. Все це створює неповторний авторський почерк того чи того письменника. Критерій емоційної ємності художнього тексту, його асоціативного багатства зумовлений властивостями художнього образу, який, нагадаймо, звернений не до розуму, а до почуттів. Розрахований на співпереживання і співтворчість, образ збуджує в читача різні уявлення та асоціації. Редактор не тільки розглядає інформаційну компоненту оповідання, а й аналізує його вплив на почуття читачів. Важливим оцінювальним критерієм художності є цілісність сприйняття образів, всього дійства. Образ виникає у свідомості не як сума окремих елементів, а як єдина поетична картина.

Відомий письменник говорив так: «Треба, щоб читач сприймав образи автора відразу, як удар, а не замислювався над ними».

Методика редагування Робота автора над текстом і праця редактора — процес творчий. Якщо редагування однакового тексту доручити двом людям, ми отримаємо абсолютно різні варіанти, і робота кожного може бути правильною. Так може бути і в тому випадку, якщо редактори обрали ідентичний вид правки. А вже якщо один вирішив максимально скоротити текст, інший — обробити, а третій — переробити, то кінцевий результат буде відрізнятися. Існує чотири види правки: правка-вичитування, правка-скорочення, правка-обробка і правка-переробка. Правку-вичитування використовують при перевиданні літератури усіх видів, якщо вона випускається без переробки, а також при перевиданні художніх творів із дефінітивних (остаточно встановлених текстів). Завдання літературного редактора полягає у звірянні тексту з найбездоганнішим, що заслуговує на увагу оригіналом і у виправленні похибок, якщо вони в тексті є. Це читання тексту «наскрізь». Коректорське вичитування встановлює однаковість орфографії і пунктуації, умовних позначень. Вичитування зазвичай доручають досвідченим співробітникам. Один з них читає текст вголос, а інший (підчитувач) стежить за відповідністю тексту оригіналові. Мета правки-скорочення — зменшити обсяг тексту, довести його до встановленого розміру. Редактор викреслює частину тексту й укладає матеріал у відведену кількість рядків або сторінок, зберігаючи всі важливі моменти. Решту тексту або не змінюють, або вносять невеликі стилістичні виправлення, мета яких — відновити, порушені при скороченні, зв'язки між частинами тексту. Розрізняють скорочення тексту частинами та внутрішньотекстові скорочення. Перші використовують у редагуванні робіт хрестоматійного характеру, перевиданих для окремих читацьких груп, наприклад, для дітей і підлітків. Редактор залишає лише те, що стосується заданої теми. Другі використовують, наприклад, при правці популярної бродшури, коли редактор із безлічі доказів залишає тільки найпереконли-

Теоретичні нотатки 11

Редактор художньої літератури

віші, прибирає повтори. Скорочення необхідне, коли твір розтягнуто, переобтяжено однотипними даними. У таких випадках зміст тоне в багатослівності. Правка-обробка — найпоширеніший вид правки. Її завдання — підготовка до публікації остаточного варіанта тексту. Мета правки-обробки — літературна обробка тексту, форми, задуму. Літературно обробити текст — не означає написати його заново. Редактор не виходить за межі авторського тексту, він лише допомагає авторові усунути похибки в мові та стилі, все непереконливе в аргументації і нелогічне в композиції. Редактор допоможе замінити невдалі слова і звороти, усуне неясності та плутанину. Але він збереже індивідуальні особливості стилю автора і не буде підганяти авторський текст під свій трафарет. В ідеалі редактор не повинен сам виправляти текст, він повинен переконати зробити це автора. Редактор сам обробляє рукопис лише, коли має справу з роботою автора-практика, який не володіє навичками літературної майстерності. Правка-переробка застосовується у підготовці до друку рукописів авторів, які погано володіють літературною мовою. Мета правки-переробки — створити новий варіанту тексту на основі матеріалу, який надав автор. Правка-переробка передбачає можливість зміни жанрової структури, тону і стилю матеріалу. Робота редактора над процесом редагування-переробки мало відрізняється від самостійної творчості. Щоб не спотворити факти і думки автора, редактор повинен добре знати ту галузь, якій присвячено твір. Розподіл правки на види умовний. Зазвичай, у роботі над конкретним матеріалом редактор застосовує елементи різних видів правки.

Техніка правки Майстерність правки — це майстерність хірурга, яка досягається через освоєння різних методів роботи, вироблення умінь та навичок праці. Для набуття техніки правки необхідно оволодіти її методикою, яка складається з різних методів та знань про них. До правки методів відносять: - метод корекції тематичної системи і структури;

- метод актуалізації теми метод селекції фактичного матеріалу; - метод корекції розкриття теми. Кожен із цих методів передбачає низку ряд обов'язкових прийомів правки. Метод корекції тематичної системи і структури. Після аналізу тематичної системи й структури матеріалу та рішення про їх удосконалення редактор повинен через автора або власноручно визначити бажану тематичну організацію твору. Коригуючи тематичну систему, редактор визначає, яка тема буде головною, які мікротоми можуть бути у творі. Корекція тематичної структури полягає у визначенні послідовності та зв’язків між мікротемами. Для тематичної корекції редактор може застосовувати такі прийоми: скорочення твору, перестановки фрагментів, фраз, вставки тощо. Бажано з самого початку схематично написати або уявити тематичну систему й структуру матеріалу. Метод актуалізації теми. Суть цього методу полягає у пошуку такого «звучання»теми, яке б робило її актуальною. Мова йде про конкретну тему, яку можна змінити з метою надання їй актуального «звучання». Актуалізація теми безперечно має здійснюватися в межах чинників, що зумовлюють мовну діяльність. Метод селекції фактичного матеріалу. Цей метод застосовується для роботи з фактичним матеріалом. Не кожен факт, передбачений поняттєвим обсягом, повинен бути у творі: основним критерієм тематичного добору фактів є комунікативна логіка. Під час правки твору редактор повинен зіставляти дібрані факти, обираючи для твору лише той факт, який може бути засобом досягнення комунікативної мсти. Метод корекції розкриття теми. Суть цього методу в зміні композиції та архітектоніки матеріалу, будови фрази, правописній правці. Основними прийомами цього методу є скорочення, вставки, перестановки, заміни. За матеріалами Антонової С. Г. «Редакторская подготовка изданий» та Морозової В. А. «Редагування. Загальний курс», Різуна В. В, «Літературне редагування». Морозової В. А. «Редагування. Загальний курс», Різуна В. В, «Літера-

Редактор художньої літератури

Перевір себе 2. Якого виду правки не існує? а) правки-скорочення; б) правки-переробки; в) правки-доробки. 3. Мета якої правки «підготовка до публікації остаточного варіанта тексту»? а) правки-обробки; б) правки-переробки; в) правки-скорочення. 4. Твір художньої літератури можна розглядати з точки зору: а) його форми та обкладинки; б) його змісту і форми; в) його реальності. 5. «Точкою взаємодії сенсу і факту мистецтва» є: а) художня правда; б) художній процес; в) художній об’єкт. 6. Який етап не включає художнього об’єкта? а) етап створення твору; б) етап сприйняття твору; в) етап популяризації твору.

7. Мета редакторського аналізу: а) оцінити твір з точки зору можливості його публікації; б) надати авторові поради з поліпшення твору без подальшої публікації; в) зредагувати текст.

Редакторський досвід

8. Чи обов’язково художній твір повинен бути соціально значущим? а) так; б) ні. 9. Неспотворене відтворення дійсності це: а) критерій художнього об’єкта; б) критерій художньої правди; в) критерій художнього образу. 10. «Треба, щоб читач сприймав образи автора відразу, як удар, а не замислювався над ними». Ця цитата про: а) художню форму; б) художню правду; в) цілісність сприйняття образів.

Василь Довжик

Костянтин Грубич

Сергій Жадан

Наталя Сидяченко

Олесь Ільченко 1—в; 2—в; 3—а; 4—б; 5—в; 6—в;7—а;8—а;9—б;10— в.

1. Скільки видів правок існує? а) безліч; б) 3; в) 4.

Редакторський досвід 13

Інна Корнелюк

Редактор художньої літератури

Костянтин Грубич Закінчив Київський державний університет імені Тараса Шевченка, факультет журналістики. Був автором і ведучим таких програм: «Клас-юніор-бізнес», «Дитячий сеанс», «Не всі вдома», «Глухоманія із Костянтином Грубичем» та низки інших. Написав книгу «Смачна країна», яку 2015 року презентувало «Видавництво Старого Лева».

Костянтин Грубич

Редактор художньої літератури

Про ідею Ідея виникла ще десять років тому, але не в мене, а створення у Мар’яни Савки, засновниці «Видавництва Старокниги го Лева». Тоді ще була телевізійна програма «Смачна країна», для якої я робив сюжети і був автором сценарію. Я їздив різними регіонами України та відшукував там автентичні рецепти страв. Мар’яна сказала, що з цього могла б вийти цікава книжка. На той час не було можливості втілити цю ідею, бо я мав багато телевізійної роботи. Але в мене збереглися усі сценарії, і коли програму «Знак якості» закрили, в мене була творча пауза. Тоді я згадав про пропозицію Мар’яни та звернувся до «Видавництва Старого Лева».

Про складнощі під час підготовки видання

Найбільші складнощі були з ілюстраціями. Книжка зроблена за мотивами телевізійної програми, яка виходила в середині двохтисячних років. Коли ми її знімали, я ще не думав про видання. Ми «робили» телебачення, а не фотографії. Тому довелося відновлювати їх по краплиночці, заново робити фотосесії. Але в результаті я залишився дуже задоволений художнім оформленням видання.

Про Ми з редактором працювали в унісон. Книга спо-

редагування чатку мала назву «Смачна країна: під знаком якості». книги Але назву довелось скоротити навпіл. Мені сказали:

«Так буде краще і зрозуміліше для читача». Я з цим навіть не сперечався. Редактором була Юлія ТунікЧорна. Навіть не так редактором, як відповідальною за випуск. Це молода дівчина 25 років. Дуже скрупульозна, совісна, відповідальна. Ми з нею подружилися.

Про правки Я із вдячністю реагував на правки редактора у тексті. редактора Я журналіст. Це велика професійна удача, коли над у тексті журналістом є талановитий редактор. От я редактор

дуже поганий, не люблю виправляти ні себе, ні інших, мені це не подобається. Я — творець, та й то лінивий. Я напишу, а переробляти мені важко. Я не бачу своїх помилок. І я дуже вдячний, коли є такі редактори. Врешті-решт, це все працює на моє ім’я, бо редактор, зазвичай, залишається невідомим. Це робота трішечки невдячна, але талановитий редактор — це дуже велика цінність. Журналістів багато, а хороших редакторів мало. Я планую і надалі писати книжки. Але я ж не белетрист, не романіст. Не можу писати по п'ятнадцять романів на рік. У мене специфічна книга з кулінарно-культурологічним нахилом. Не так мене цікавить їжа, як тема їжі. Я навіть вже уявляю формат мого майбутнього проекту, але не знаю, чи потрібен він аудиторії. Що це буде поки не скажу.

Про плани на майбутнє

Сучасний українець чекає на дитячу літературу, бо діти народжуються, і поки вони не долізли до ґаджетів, книжка — це перше, що з’являється перед очима. Тут, у нас, Слава Богу, вибір великий. Дорослий, вдумливий українець, чекає, можливо, на інтелектуальний детектив, на сучасні трилери.Такі, які, наприклад, пише Любко Дереш. Так, як написала Софія Андрухович «Фелікс Австрія». Але це повинно бути не про те, що було колись, а про сучасність. Точно відповісти, яка книга потрібна, неможливо. Якби ми знали відповідь на це запитання, то всі були б успішними письменниками. Це таємниця, те, що треба вгадати.

Про книгу для сучасного українця

«Талановитий редактор — це дуже велика цінність. Журналістів багато, а хороших редакторів мало»

Редактор художньої літератури

Костянтин Грубич на каналі «Смачна країна» в YouTube готує страву з Полісся — картопляні голубці

Редактор художньої літератури

Василь Довжик Закінчив Лебединське педагогічне училище та Київський театральний інститут імені Івана Карпенка-Карого. Український поет, прозаїк, перекладач, драматург, актор театру і кіно, ведучий літературних програм Національної радіокомпанії України, член Національної спілки письменників України та Національної спілки

Василь Довжик

Редактор художньої літератури

Про пошуки Я така людина, яка весь час розвивається. Був у мене покликання в Інституті театрального мистецтва учитель — Михайло Михайлович Карасьов. Одного разу я попросив його перенести індивідуальні заняття, бо я хотів сходити на зустріч з Миколою Холодним до Спілки письменників. А він мені на те сказав, що я маю молітіся одному Богові: або обрати театр, або літературу. А я його не послухав. Чого? Бо протягом життя людина разів п’ять змінює професію. Якби я кинувся тільки в театр, відрізав би собі шлях до літератури.

буває ідеологічним, наприклад, комуністична ідеологіяне пропускає інакшого мислення. Це неправильно. Повинен бути суб’єктивізм. На редактора треба вчитися. Бо не всі навіть диктант можуть наЩо таке цензурні та нецензурні слова… Всі слова існують. От тепер люблять Жадана. Одного разу «робили» ми «Ворошиловград» на радіо. І потрібно було скоротити під формат. Я повикреслював лайливі слова. Програма вийшла і нічого, обійшлося без лайки. Якщо хороше в творі є — воно обов’язково лишиться. Ну якщо не можеш ти нормальними словами написати психологічний твір, значить не пиши. Якщо у творі є душа, як у Шевченка (біль за жіночу долю, за сироту), це залишиться назавжди.

Про нецензурну лексику в творах

Про редагування Раніше держава рецензувала, були спеціальні цензо-

Для автора видавці — це вида΄вці, бо вони видавлюють з автора гроші. Нині видавнича справа перетворюється на бізнес. За гроші зараз видається будь-що. Я не прошу, щоб мені хтось допомагав, я не молодий автор. Про себе думаю, однією книжкою більше, однією менше — нічого страшного. Запросять — я видаю. Коли є ім’я, то вже не так страшно.

Про проблеми на видавничому ринку

Про авторів Вважаю, що для редагування потрібний фахівець. та редакторів Я був редактором на радіо з 1993 року. Редактор

Як молодому авторові-початківцю стати відомим письменником? Треба бути чорним котом. Кіт підходить і треться об ногу царя. Тут заховано вічний конфлікт царя і поета, влади й письменника. Дуже часто автори стають відомими лише тому, що вони десь котом потерлись об ніжку влади, поцілували пантофлю Папи. Ніколи не вгадано, що та коли як буде. Хороше все одно колись проникне назовні.

Про шлях до успіху

Про натхнення Я шукаю натхнення у жінках та дітях. Вже коли став

старшим, зрозумів, де заховані мої біоритми — на повний місяць у мене найбільше натхнення. Воно з`являється від того, що навколо Землі летить місяць, і воду, всі океани, підіймає велика хвиля ідей. ри. У мене незабаром буде виходити книжка. Укладач сказав «зняти» декілька віршів. Я його зрозумів. Він хотів, аби я був чистий-пречистий лірик, щоб було тільки про любов. Деякі «болючі» вірші довелось прибрати. Завжди редагує час, в якому ти живеш. Книжки з часом набувають іншого значення.

від слова «ридати». І я ридав над кожним текстом. Приносили мені текст і казали: «Я такий автор, що в мене не можна навіть коми змінити». Я відповідав: «Добре. Залишай коми, а текст забирай». Треба завжди зважати на те, що авторові вдалося сказати словами. Редактор — це той, хто дивиться збоку. Він

Редактор художньої літератури

Василь довжик читає вірші на фестивалі «Відкриті небеса»

Редактор художньої літератури

Сергій Жадан Закінчив Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди, факультет українсько-німецької філології. Український письменник, перекладач, громадський активіст. Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія» та інших.

Сергій Жадан

Редактор художньої літератури

Про перші кроки Перший проект, над яким я працював, це коли я надв літературі рукував на шкільному принтері наклад сто примір-

ників своєї першої книги «Рожевий дегенерат». Це було влітку 1993-го. А тепер популяризації моїх книжок завдячую читачам.

Про Наразі я пишу нову книгу віршів. І співпрацюю стосунки... з видавництвом творчо. Працюю з редакторами з видавництвом своїх книжок ретельно й наполегливо. Мені здаєть-

ся, що якісна редакторська праця не менш важлива, аніж творчість самого письменника. Адже якісне художнє видання насамперед має добротне редагування. Книжки мають бути якісними незалежно від стану суспільства. Навіть більше — вони великою мірою цей стан і визначають.

У літературі відбувається достатньо чіткий і послідовний рух у бік соціалізації, в бік публіцистичності й суспільної заангажованості, що цілком виправдано — події, що відбуваються довкола нас, мають надто глибоке й серйозне значення, аби література на них не реагувала. Гадаю, нас усіх чекає велике переформатування голосів, інтонацій та сюжетів.

Про тенденції в літературі

Мої проблеми мало різняться від загальних проблем на видавничому ринку. Він слабкий, малопотужний, а деякі видавці — некомпетентні. Але мені зазвичай щастило на розумних редакторів. Вони працювали з моєю прозою і мене задовольняло їхнє редагування.

Про недоліки видавничого ринку

Про графік Мій графік роботи? Не маю графіків, я безробітний. роботи Про цікавий ви- У російському виданні «Анархії»(книжка Сергія Жападок у виробни- дана «Анархія в Україні») редактори поміняли місцячих стосунках із ми частини книги. Ніхто не помітив. редакторами Про те, Мені легко працювати з відповідальним та якого редактора прискіпливим редактором. Але сучасним редактопотребує Жадан рам бракує мотивації.

Творча зустріч із Сергієм Жаданом в Інституті журналістики

Редактор художньої літератури

Олесь Ільченко Закінчив Київський педагогічний університет імені Михайло Драгоманова й Московський літературний інститут імені Максима Горького. Автор понад 30 книг для дітей і дорослих, а також численних публікацій у пресі на культурологічні теми. Пише вірші та сценарії (на один з них поставлено художній фільм «Я той, хто є», 1990 р.). Вірші перекладено в США, Сербії, Литві, Росії. Переможець конкурсу журналу «Кореспондент» у номінації "Найкраща книга року - 2010».

Олесь Ільченко

Редактор художньої літератури

Про особливості Під час редагування текстів художньої літератури редагування (йдеться насамперед про прозу), на мою думку, важ-

ливо не «передати куті меду», тобто максимально зберегти особливості мови автора. Тому редактор має бути добрим порадником і тактовним «реставратором». Мені щастило на добрих редакторів. Назву хоча б чудового, фахового філолога і відтак висококласного редактора Мирославу Приходу.

Про співпрацю з Особливих складнощів не виникало, бо ж, як казав, редакторами щастило на редакторів, з якими завжди знаходив

взаєморозуміння. Гадаю, автор не може редагувати своїх текстів: він їх пам’ятає, око його вже, як кажуть, «замилене». Тому я завжди вітав сторонній, свіжий погляд на мій текст. Колись у газетах і часописах навіть був так званий «свіжоголовий» — тобто співробітник, який читав тексти вже після редактора й коректора, і частенько таки знаходив неоковирності, а навіть помилки. Тому що люди — не машини й іноді не бачать того, що, здавалося би, лежить на поверхні. Слушна порада фахового редактора — завжди на користь.

Про історію Ідею роману виношував тривалий час, писав і перероману «Моя писував текст. Ідея книги виникла, як часто буває, кохана К’яра» «сама собою». Можливо, в підсвідомості відклалася відома праця Еріха Фромма «Анатомія людської деструктивності». Там він розглядає не тільки сексуальний аспект потягу до мертвого, а некрофілію як загальну хворобу людства, біду техногенної цивілізації, хворобу диктаторів і тоталітарних лідерів, які захоплюються своєю владою, можливістю посилати людей на смерть чи то на війні, чи то у в’язницях. Зрештою, в романі йдеться про сучасне некрофільське суспільство і владу часів Януковича, яка чіпляється

за «мертві ідеї», «мертві гроші»… Згодом, у розмовах з лікарями, працівниками медичної сфери з’ясувалося, як я і мав підстави вважати, — збочене, страшне некрофілічне «кохання» досить поширене явище. У будь-якій країні. Але мені дуже не хотілось би, щоб читач бачив у романі лише випадок некрофілії. Мені здається, що там є й дещо інше, ширше… Дехто з читачів казав, що не може відірватись від цієї книжки, попри страшнувате читання, а дехто казав, що взагалі не може її дочитати, бо, знову ж таки, страшно. Так що в однієї частини аудиторії книга викликала захват, а у іншої — шок. Власне, на це автор і розраховував…А ім’я головної героїні книги — просто красиве жіноче ім’я, що трапляється в Європі. Не хотів нарікати цю жінку якимось банальним іменем.

Літературне життя в Україні, як можу бачити з далекої відстані, досить жваве. Виходить друком багато нових книг, різних за якістю, але по-своєму цікавих. Українська поезія високого європейського рівня, а проза вже досягає поважної позначки. Завжди звертаю увагу на глибоку прозу Галини Пагутяк, її інтелектуальну есеїстику, на невеликі за обсягом, але такі фантастично людяні тексти Віталія Жежери... Читаю із задоволенням чудові вірші Тараса Федюка, Богдани Матіяш. З прочитаного останнім часом назвав би книги справжньої прози такого визнаного майстра як Євгенія Кононенко — «Симбалайн» та «Останнє бажання», згадую й цікаву книжку Лілії Черен «Марта»... Власне, улюблених авторів багато, можна було б перелічувати довго.

Про сучасну художню літературу в Україні

Олесь Ільченко

Редактор художньої літератури

Про колекцію Спеціально не збираю, бо в кожній книзі є низвисловів ка афористичних висловів. Візьміть Тараса Шевта мотивацію ченка — чи не в кожному рядку готовий афо-

ризм. Постійно згадую його загальновідоме: «Борітеся — поборете», Франкове «Лупайте сю скалу» і проникливі слова Григорія Сковороди: «Бери вершину, матимеш середину»… Моє улюблене гасло — «За мандрівки і кохання». А коли ці два складники поєднуються — то вже справжнє щастя…

Про психологію читачів

Зворотній зв’язок із читачами (дорослими й дітьми) — це зустрічі, які я проводив мало не щотижня, коли мешкав у Києві. Іноді бувають корисними відгуки в ЗМІ, в інтернеті, розмови із колом моїх друзів і знайомих, думки яких я дуже ціную.

Про успіх роману «Місто з химерами»

Кожен успіх надихає, звісно. За мотивами цієї книги я написав кіносценарій, але у висліді, як не дивно, вийшла зовсім інша історія. Що мене тішить. Далі працюю над цією темою, тобто старим Києвом. Гадаю, розвідки про моє рідне місто знадобляться мені під час написання нового роману. А в житті… Саме воно змінюється, письменник змінюється, не кажучи вже про Київ, який змінюється невпізнанно й постійно. Кожна нова книга — то сходинка для автора. Отож важливо тримати належний фаховий рівень.

Про натхення Так, звичайно, мандрівки, переміщення в просторі, за межами надзвичайно важливі, для мене: для людини, для Батьківщини письменника. А можливість ще й пожити певний час в якійсь країні дуже корисна для відкриття нових обріїв, для «провітрювання голови». Мандрівки дали мені можливість написати книгу есеїв, такий собі своєрідний тревелог — «Збирачі туманів». Сподіваюся, ця книга побачить світ.

Успіх і «пошана» — речі доволі ефемерні й суб’єктивні. Кожен розуміє їх по-своєму. Успіх і визнання як автора (прозаїка чи поета), закорінені передусім в якості текстів. Це абсолютно підставова річ. Все інше — похідне. Писання — тяжка праця, відтак слід усвідомлювати, чи варто обирати письменницький шлях. Згадую тут вірш Ліни Костенко: О, не взискуй гіркого меду слави! Той мед недобрий, від кусючих бджіл. Взискуй сказать поблідлими вустами хоч кілька людям необхідних слів. Взискуй прожить несуєтно і дзвінко. Взискуй терпіння витримати все. А справжня слава - це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе.

Про успіх та пошану

Редактор художньої літератури

Інна Корнелюк Закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка. Журналіст, редактор, колишній головний редактор видавництва «Наш Формат» (2013-2015).

Інна Корнелюк

Редактор художньої літератури

Про творчий Я виросла в сім’ї, де не було культу книги, проте. шлях Проте телевізор вмикати без дозволу батьків нам із

сестрою забороняли. Це була іграшка для дорослих, тож дітям до неї — зась. Можна сказати, мої мізки не формувалися телебаченням, тож інформацію я звикла зчитувати не з телеекрана, а з людей, речей, яких можна торкнутися й дослідити. До книжкових полиць засяг був, понад те, ніхто не забороняв читати все, що забагнеться. Тому я дуже стрімко проминула етап прочитання дитячої літератури — і першою у 6-му класі прочитала відверту прозу Еммануель Арсан. Як і кожна не на жарт порядна дівчина, до еротичної класики я ознайомилася з романтичними історіями Жорж Санд, прочитавши мамині улюблені книжки у темпі престо. Я читала багато, настільки, що весь вільний час присвячувала винятково читанню книжок. І ще музиці — я грала на скрипці, бандурі й фортепіано. Дві мої пристрасті, які сформували моє світовідчуття, дозвілля і навіть вираз обличчя. Я не жартую, лицеві м’язи, переконана, формуються мисленнєвою роботою й приборкуванням уяви. Читання — інструмент, який розвиває уяву немилосердно. Поезія для мене — передусім ритм і сенси. Ще в школі книжка стала моїм фетишем і молитвою. Тож коли постав вибір поміж музикою і книжкою, то після болісних вагань і життєвих експериментів таки перемогла книжка. Без читання я б не вижила в цьому прекрасному світі.

Про освіту Я закінчила факультет журналістики Львівського

національного університету імені Івана Франка, а моєю спеціалізацією стало (як усі здогадалися) видавнича справа та редагування. Працювала журналістом я ще в студентські роки, бо слухати лекції

мені було надто нудно, набагато цікавіше — прочитати книжки й опрацювати прочитане. Викладачівпрактиків було так мало, що одного дня в мені постало бунтівне запитання: чого мене навчать люди, які не мають досвіду в справі, якої беруться вчити юні світлі голови? Тож з усією відповідальністю можу сказати, що я радше вчилася сама, робила безліч помилок у своїх текстах, разів зо п'ять переписувала їх, редагувала — свої ж писання, які згодом потрапляли на шпальти, — і на власній шкірі відчула муки творчості й когнітивні ілюзії сприйняття, описані в спеціалізованій літературі. Так, я з висоти років і гріхів, якщо хочете, огріхів, можу стверджувати: працювати потрібно в тій сфері, яка тобі цікава, дає насолоду й від якої допамін працює справно. Людина має отримувати від роботи задоволення — це ознака покликання, певного етапу самоусвідомлення. Якщо цього відчуття нема, отже, сталася помилка. Або роби те, без чого не уявляєш життя, або не роби нічого.

Про задоволення від роботи

Я редагую художню й науково-популярну літературу. Першою була «Жлобологія», яку я підготувала як журналіст і вичитувала тричі. Фактично я є автором видання, а на обкладинці фігу(ру)є ім'я відомої людини, яка була автором ідеї й кількох інтерв'ю. Вважайте, що це маркетинг, бо мені не залежить, чи я усміхаюся на обкладинці, мені залежить, аби читач прочитав і зробив висновки про написане. Я двічі виправляла переклад Генрі Форда «Моє життя та робота». Я не розкриватиму тут усіх таємниць перекладу, скажу так: редактор має бути

Про редагування

Інна Корнелюк

Редактор художньої літератури

стилістом й уміти читати між рядками, знати біографію автора, а передусім володіти мистецтвом концентрації. Ваше сприйняття має бути чисте й незаангажоване, зір, як в орлів, логіка викладу тексту — без прикрас. Редактори — не художники при дворі. Якщо король голий, то вдягати його нема сенсу. Я шліфувала чи не кожне видання НФ, яке виходило друком з 2013-го по 2015 рік. Навіть переклади з історії України. Кількадесят видань, умовно кажучи.

Про те, що потрібно читати редакторам

Редактори повинні читати. Багато. Вийти за межі українського літературознавства, системи освіти, видавничого ринку тощо. Вчити мови, з якими працюєш, — щодня. Йдеться не лише про мовознавство чи стилістику, а й про герменевтику. І тут діапазон матеріалів залежить від рівня твого розвитку й потреб людини, яка цікавиться причиново-наслідковими зв’язками. Тематика має бути якнайширша: від філософської класики, поезії, есеїстики (скажімо, Вільяма Берроуза — «The Adding Machine») у добротних перекладах (краще в оригіналі) — аж до експериментальних текстів у дусі Ремона Кено («Вправи зі стилю»). Редактор мусить бути ерудованою людиною з пластичним мисленням й чутливістю пальців, як у піаніста, який щодня по п'ять годин ними працює. Текст як маркер інтелектуального й емоційного розвитку, не симулякр, а живий, якщо не магічний, інструмент у руках майстра. Смак, стиль, відчуття мови —

Про редагування іншомовних видань

Я редагую українські та російські видання. Знання англійської, наприклад, не на тому рівні, щоб цією мовою снилися сюжети чи мислилися речі.

Підхід до автора знайти можна завжди. Для цього варто зацікавитися проблемами людської мотивації. Автори — вразливі й гнівливі небожителі, з якими потрібно бути дуже обережними. Якщо ви говорите з письменником, то ваша мова сканується, ваш вербальний інтелект мусить працювати постійно, щоб розмова не перетворилася на гру в еківоки. Комунікація (у всіх виявах, міміка, жести, етикет або зухвалість) й щира цікавість — у поміч — і ви навчитеся мистецтва розмови. Авжеж, штудіювання грамотної книжки про історію дипломатії на перемовинах — теж помічні ліки.

Про підхід до автора

Без конфліктів не відбувається нічого. Конфлікти в Про конфлікти моїй практиці призводили й до сумних наслідків, аж до скандальних з’ясувань стосунків. Будь-яка справа, спільний проект — це конфлікт інтересів. Бувають такі люди, з якими домовитися насправді НЕ можливо, тож якщо ви побачите симптоми на початку проекту, то відмовтеся від участі. Бо може статися так, що хтось за вашим коштом піднімає самооцінку й поповнює власний бюджет. Інколи це конфлікт гендерний, а тому беріть до уваги той факт, що ми живемо в суспільстві, де жінки апріорі гірші фахівці, ніж чоловіки. Заробляють менше, незважаючи на більшу кваліфікованість тощо. Видавнича справа — не виняток: тут колір обкладинки обирає сліпий випадок, а не голос розуму, тому на нашому ринку так мало бестселерів і неякісних видань. Видати книгу — це колективна робота, де не все залежить від диригента, а від обсягу ринку, престижу професії редактора, письменника, перекладача. Книжковий ринок в Україні — суцільний конфлікт, наприклад, з огляду на демпінг російських видавців, яким нарешті варто пояснити, чия мова і чия влада.

Інна Корнелюк

Редактор художньої літератури

Про видавничий бізнес

Про співпрацю з Ольгою Фреймут

Найцікавіше у видавничому бізнесі — це гроші. Повірте, якби не можливість отримати прибутки, ніхто б не давав інтерв’ю й не одягав гарних суконь на презентації. Але це темний бік місяця, бо вам ніхто не скаже, яка собівартість видання і якій точний наклад. А доки бік цей темний, то й бізнесу нема. Бізнес — це стосунки між людьми. Чесність. І, як казав Форд, якість — це коли все зроблено правильно, навіть якщо ніхто не перевіряє. От коли у книжковому бізнесі виникне потреба й можливість чесної співпраці з авторами, редакторами, перекладачами, адекватна оплата інтелектуальної праці, з’являться письменники-мільйонери, а з ними й публіка, яка голосуватиме грошима за розвиток цього ринку. О, це була неймовірна й унікальна співпраця. 1. Ми створили книжку з нуля за три місяці. Такий, вважайте, експеримент. Якщо хтось вірить, що Леся Українка написала за ніч «Одержима» в розпачі від втрати коханого, то … три місяці це багато. 2. Ми могли сидіти за текстом до третьої ночі, дивитися сни про те, що писалося й обговорювати прототипів Пігмаліона, Пана Коцького і створювати їх цілком за авторським домислом, а потім надіслати прототипові фрагмент про нього ж. 3. Писання аж ніяк не розвага, як хтось собі може уявляти, це тяжка робота, очна ставка із самим собою. А ще цензура, само- чи людей, які диктують умови авторам. Тож текст Фреймут в останній день жорстко порізали... Авжеж, вона не могла написати того, що від початку задумала.

Читайте та конспектуйте прочитане. Обов’язково. Це аналіз, без якого бузглузді й бездарно зроблені книжки можуть вбити ваш життєвий час. Уважно приглядайтеся до книг, які вирішили прочитати. Бо часто трапляється так, що список прочитаних книг — лиш спосіб довести, що ти ідіот.

Побажання редакторампочатківцям

«Книжковий ринок в Україні — суцільний конфлікт, наприклад, з огляду на демпінг російських видавців, яким нарешті варто пояснити, чия мова і чия влада»

Редактор художньої літератури

Наталя Сидяченко Випускниця кафедри полоністики Київський державний університет імені Тараса Шевченка. Працювала науковим співробітником Інституту української мови Національной академії наук України, доцентом Київського славістичного університету. Була науковим співробітником Інституту української мови Національной академії наук України, доцентом Київського славістичного університету. Наразі доцент кафедри полоністики, кандидат філологічних наук, викладає у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, у Інституті філології.

Наталя Сидяченко

Редактор художньої літератури

Про тенденції у розвитку художньої літератури

Із мовного погляду — це тенденція до індивідуалізації мовних засобів. На цьому наголошують науковці, і я погоджуюсь з ними. У сучасній українській літературі спостерігаю «тенденцію» до мовного нехлюйства, невибагливості, до розхитування норм української мови.

Про перший Перший «проект»? Це, очевидно, коли мені, ще зопроект всім маленькій (до школи я тоді ще точно не ходи-

ла), батько процитував з Міцкевича «nie to pies, nie to bies» і спитав: «Як би ти, доню, переклала»? «Не то чорт, не то хорт», — видала я, подумавши. «Може бути», — засміявся він. Добре, що ти не обрала варіант «не то собака, не то чортяка». Це були мої перші вправляння у польсько-українському поетичному перекладі. Потім були «проекти», коли виконувала творчі завдання з перекладу англійських віршів у школі, на жаль, я їх не пам’ятаю, лише фрагменти, але вчителька хвалила і казала, що, мабуть, батько допомагав, а я ображалася: «Нічого подібного, я сама…». На першому курсі, коли вже вчилася на омріяній полоністиці, першим був переклад вірша Леопольда Стафа «Хвилинка»: Минає, то й що, хай минає, на те вона і хвилинка. Ось щойно була — і немає, Зникає шедевра хмаринка…А проект реалізований у книжці: Віслава Шимборська «Під однією зіркою» (Львів : Каменяр, 1997), де опубліковано 14 моїх перекладів цієї видатної поетеси. Якби довелося перевидавати, дещо б виправила тепер, але, загалом, дебютом задоволена.

Про редакторську На початку своєї трудової діяльності, після закінченпрактику ня полоністики Київського державного університету

імені Тараса Шевченка, я була старшим лаборантом відділу стилістики та культури мови Інституту мо-

вознавства Академії наук України (потім поділеного на два інститути — Української мови та Інститут мовознавства) і до моїх обов’язків входили також функції редактора академічного збірника «Культура слова». Це було 1980 року. Згодом я здійснювала переважно наукове редагування: дисертацій (кандидатських, докторських), наукових монографій, дипломних чи курсових робіт студентів. Одного разу, вже у зрілому віці, коли вирішила змінити роботу, то півтора року (з вересня 2006 по травень 2008 року), чекаючи на звільнення місця старшого наукового співробітника в одній академічній установі, виконувала функції редактора мистецтвознавчих текстів в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнологіїї імені Максима Рильського, але була на посаді наукового співробітника з огляду на дипломи кандидата філологічних наук і доцента. В принципі, редагувати вряди-годи люблю, якщо це у невеликих дозах і текст цікавий. Гадаю, обов’язок перекладача — збагачувати українську літературу найкращими зразками літератури, в моєму випадку, польської. Обов’язки ж фахівця з культури мови в мене за 15 років праці у згаданому відділі так в’їлися, що де тільки можу, принагідно їх реалізовую. Скажімо, недавно, на засіданні секції СПУ виправила колегу, що не три перекладача, а три перекладачі. Він, по-моєму, образився, але нехай, потрібно говорити правильно.

Про фахові обов`язки

Деякі перекладацькі історії я описала у статті: «З досвіду навчання міжмовної польсько-української омонімії» (Київські полоністичні студії. — Т. ХVІ. — К., 2010. — С. 503-512), раджу вам прочитати. Підступні друзі, міжмовні омоніми, можуть підвести кого хочеш.

Про досвід перекладача

Наталя Сидяченко

Редактор художньої літератури

Про співпрацю з Чи працюю я з авторами під час перекладу видання? авторами Якщо автор живий, то працюю. Так було, скажімо,

коли я перекладала вірші Зоф’ї Заремб’янки. Дещо листовно у неї уточнювала, а потім надіслала всю перекладену збірку для ознайомлення. Їй дуже сподобалося, зокрема, як я гарно відтворила ритміку її віршів. Потім вона приїжджала до Києва на презентацію. А, скажімо, перекладаючи Міцкевича, коли його цитує Мілош у «Землі Ульро», то одного разу звернулася до знайомої професорки з Інституту літературних досліджень Польської академії наук (до пані Терези Добжинської), щоб вона мені дещо стосовно сенсу цитати з «Романтичності» Адама Міцкевича уточнила, бо там було використане просторіччя, та й ішлося про реалії ХІХ століття, що були мені невідомі.

Про власні стандарти та підвищення кваліфікації

Я, очевидно, маю взірців: Олександр Пономарів, Світлана Єрмоленко, Алла Коваль, Любов Мацько, Святослав Караванський, Катерина Ленець, Микола Пилинський, Наталя Дзюбишина-Мельник, Леся Ставицька, Борис Антоненко-Давидович, Борис Грінченко. Можна, звісно, цей ряд продовжувати. Як я підвищую свою кваліфікацію? По-перше, керуючись мудрою порадою класика Максима Рильського, я «не боюся зазирати у словник», бо це, «пишний яр, а не сумне провалля». У «скрутну хвилину» консультуюся з колегами-мовознавцями.

Про літературу Непогано було б прочитати всі випуски «Культури для компетентного слова», принаймні рубрику з мовними порадами, і фахівця прочитати всю українську класику, зокрема, Миколу

Куліша, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Лесю Українку, Миколу Хвильового, Володимира Винниченка, та й про

усього Тараса Шевченка не забути; і вивчити безліч українських народних пісень, бо хто співає: «Дякую, тобі сестро, що навчила косу плести», не скаже: дякую ВАС за участь у нашому міроприємстві… Майстрам українського слова, мабуть, нічого не бракує. Скажімо, Дмитро Васильович Павличко, перекладні тексти якого я сміла редагувати (деякі поправки вносити) при спільній роботі над книжкою: Чеслав Мілош. Вибрані твори. — Київ: Юніверс, 2008, абсолютно тим не переймався і з вдячністю корективи приймав, бо людина не може бути геніальною у всьому. Можна бути геніальним поетом, але польську, чи там якусь іншу, мову знати недосконало і тому цілком закономірно звертатися по допомогу до фахівця. А редактори бувають різні. Про деяких із них я би хотіла висловитись, застосовуючи навіть не вельми гарні слова, які ви можете знайти у словнику (покійної, на жаль) Лесі Ставицької. Але не будемо закінчувати інтерв’ю лайливою нотою.

Про майстрів українського слова

Під час редагування я звертаю увагу на різні необхідні нюанси, зокрема й на пресупозиції, а зміни, як і в кожного перекладача, бувають зумовлені потребою генералізувати чи конкретизувати, дотриматися рими, знайти варіант для ідіоми тощо.

Про нюанси, на які треба звертати увагу

У перекладача можуть виникнути проблеми внаслідок: 1) недостатнього знання особливостей ідіолекту автора; 2) недостатнього знання мови оригіналу; 3) поганого знання норм мови перекладу; 4) незнання культурних та історичних пресупозицій творчості автора.

Про проблеми з текстом та його перекладом

Редактор художньої літератури

Наталя Сидяченко

Алгоритм роботи з текстом 1. Перекладачеві потрібно спочатку уважно прочитати текст, зрозуміти, проаналізувати, що в ньому головне, тобто що належить до так званого інваріанта — тих складників, якими нізащо не можна буде знехтувати в перекладі, які обов’язково належить донести читачеві. 3. Якщо текст поетичний, то, знову ж, дуже важливий ритм. Сучасні недосвідчені перекладачі часто грішать тим, що верлібри перекладають прозою, записаною у стовпчик, зовсім не вловлюючи і не відтворюючи специфіки ритму оригіналу. 5. Щодо змісту, то важливо знати ключові слова автора, улюблені його вислови, якими не можна знехтувати, перекладаючи раз так, раз інакше або взагалі ніяк. Слід зважати на особливості образності, скажімо, наскрізні образні парадигми не можна спотворювати (а для цього треба знати всю творчість митця). Переклад — це заняття для інтелігентних, глибоко обізнаних і високо ерудованих людей. Мати талант до римування — це не єдина вимога до перекладача поетичного тексту.

2. Якщо перекладач має справу з прозовим текстом — то важливий також і стиль викладу, зокрема, слід передавати особливості будови фрази, специфічний ритм, якщо такий є. Це не означає, що можна копіювати іншомовну синтаксичну конструкцію, але потрібно знайти її функціональний еквівалент у рідній мові. 4. Якщо ж вірш римований, то й у перекладі мусить бути таким, якщо в оригіналі точні рими, такі ж мусять бути і в перекладному тексті. Класичні форми, скажімо вірш, написаний силабічним розміром, український перекладач повинен відтворити функціональним еквівалентом української версифікаційної системи. Якщо це жанр сонета, то й українською має бути сонет тощо. 6. Основна умова успіху будьякої роботи — це її любити. І потрібно стати класним фахівцем — досконало знати мову перекладу, стати ідеальним читачем тексту, з яким працюєш, а потім «ідеально» його перекласти.

Редагуймо книжки з фахівцем! Поради від Наталії Сидяченко треба одразу запам’ятовувати та відтворювати на практиці. Пропонуємо вам разом з фахівцем з культури мови обрати правильний варіант редагування твору Сергія Жадана «Ворошиловград»: «У тексті Жадана є багато прикладів згаданої «демократизації» мови». Очі в героїв лише розкриваються/розплющувалися, вони мають поясницю/поперек, носять берці і ботинки/черевики, мають посмішку і посміхаються/лагідну, добру

усмішку.

Прикрощів знавцям культури мови завдає, скажімо, використання прислівника «вірно», займенника «інший» та дієслова «знаходитися». Чи є слово знаходитись в українській мові? Замість нього вживай такі (залежно від контексту) дорослий світ, який знаходиться (міститься) зовсім поряд; в сухих чорноземах знаходяться (є) газові родовища; незрозуміло було, в якому він стані знаходився (перебував); палата Гната Юровича знаходилась (розташовувалася/була) на другому поверсі; праворуч знаходився (розташовувався/був) майданчик; на нижніх полицях знаходились (лежали/стояли) якісь типографські апарати. Що використати: вірно/правильно/викладено правильно з моїх слів? Прислівник вірно в нашій мові є синонімом до віддано. У значенні «правильно», «слушно», так як в російській і польській мовах, не вживається. Тому з оригіналом згідно треба писати на документах та викладено правильно з моїх слів. А Жадан мав би повиправляти таке: якщо вірно/належно, правильно обрати місце, інодіможна все це разом відчути; я подумав, що невірно/неправильно, непотрібно було б кудись іти; і я, переконаний, що чиню вірно/слушно, правильно; він усе вірно/коректно, правильно, точно/розрахував вірніше — точніше.

Редактор художньої літератури

Який з тебе редактор?

Який з тебе редактор? 65

У ліжку вже вирішила Дарка, що зустріне завтра ранком листоношу перед ворітьма. Відібрати відкритку в нього і заховати так щоб про неї ніхто ніколи не дізнався. Та хіба це було розумно? Коли ніхто не мав бачити й чути, як листоноша подаватиме їй відкритку, то навіщо було відправляти її на своє ім'я? Ночі тієї Дарка переверталася з боку на бік, начебто хто бочку перекотував. Кінцево сказала собі: хай буде, що буде, листоноша мусить принести відкритку до хати. Хіба не була адресована до неї? Але не так сталося. Навіть Даринка у свої дев'ять років знає відтепер, що не все відбувається так, як ми собі цього бажаємо. Навіть коли дуже бажаємо. Листоноша дав відкритку папові, тато — мамі, мама — бабусі.

Сонце почало повертать на вечірній пруг. Кайдашиха вийшла з хати і закрила очі лодонями. Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгастим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідним лицем. Марина Кайдашиха замолоду довго служила в дворі у пана куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрещення та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх трохи панства. До неї прилипла якась облесливість в розмові й повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, підсолоджувала свою розмову з ними. Попаді й небагаті пані частували її в покоях, садовили поруч з собою на стільці, як потрібну людину. Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими словами, наче дрібним горохом. До природної звичайності української селянки в неї пристало щось уже дуже солодке, аж нудне. Але як тільки вона трохи сердилась, з неї випадала та солодка луска, і вона лаялась і кричала на ввесь рот. Маруся була сердита. — А йдіть діточки, полуднувать та й батька кличте! крикнула Кайдашиха тонким голосом. Лаврін покинув заступа й пішов у хати. Карпо стояв, опершись на заступ. — Карпе! йди, серденько, полуднувать! Кидай роботу. Омельку, кидай майструвать. Вже з півня звернуло. Покинь мені полудень на столі: я зараз прийду, — обізвався Кайдаш з повітки, не повертаючи голови. Сини з матір'ю пішли в хату, а батько все сидів та майстрував на ослоні. Він не обідав тієї п'ятниці і не пішов полуднувати. Сини пополуднували й пішли знов до роботи, а старий Кайдаш все працював. Вже сонце низько спустилось над лісом, а він і не думав полуднувать.

Уривок із роману Ірини Вільде «Повнолітні діти»

Уривок із повісті Іввана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім`я»

Настав час закріпити отримані знання. Уважно прочитай тексти і зредагуй їх. Пам`ятай, що слід бути дуже уважним та зосередженим.

Редактор художньої літератури

Варто прочитати 1. Редакторская подготовка изданий: Учебник / Антонова С.Г., Васильев В.И., Жарков И.А., Коланькова О.В., Ленский Б.В., Рябинина Н.З., Соловьев В.И.; Под общ. ред. Антоновой С.Г., д.ф.н. М.: Издательство МГУП, 2002. 468 с. 2. Мільчин А.Е. Редакторський аналіз літературного твору як складова частина теорії редагування. — Книга. дослідні. Матеріали, 1977, сб.34. 3. Мильчин А.Е. Методика редагування тексту / А.Е. Мильчин. — М.: 1980. — 320 с. 4. Тимошик М. С. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. — 2-ге вид. — К.: Наша культура і наука, 2006. — 560 с.

Електронні ресурси: 1. http://theoryandpractice.ru/ — портал, де можна знайти поради стосовно методик для редагування від відомих майстрів слова. 2. http://r2u.org.ua/ — російсько-український словник (фразеологічний, академічний, фахові). 3. http://uainfo.org/blognews/474476-navscho-chitati-hudozhnyu-lteraturu. html — навіщо читати художню літературу? 4. http://book-ye.com.ua/ — сайт «Книгарні Є» пропонує читачам долучитися до сучасного культурного простору.

Варто прочитати 67

Навчальне видання

Редактор художньої літератури Навчальний посібник Упорядники: Груздєва Дар`я Сергіївна Дорош Валерія Андріївна Савченко Ольга Всеволодівна Сандига Аліна Вікторівна Таргоній Ілона Олександрівна

Без права комерційного використання

Формат 84х108/32. Обл. вид. арк. 5,6. Ум. друк. арк. 6, 26. Гарнітура: Minion Pro Друк офсетний Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут журналістики вул. Мельникова 36/1, м. Київ E-mail: journ@univ.kiev.ua Віддруковано у друкарні «Сила» вул. Б. Гмирі 5, оф. 1, м. Київ