Egoist_50

Page 1

№ 50 (5/2018) НЕ ДЛЯ ПРОДАЖУ

ПОДОРОЖІ

Дві столиці ОАЕ

ОСОБИСТІСТЬ

Андрій Худо про перспективи бізнесу в Україні СТОСУНКИ

Поліаморність. Двоє в ліжку, не рахуючи коханців

Ніна ЛАДНЄВА: «Люблю дарувати красу»






від редакції ватися, а з ким – ні. Та й саме слово «ні» він теж вже говорить впевнено та безкомпромісно. Чоловік у 50 вже значно мудріший, ніж 10 років тому, дбає про своє тіло, адже знає, що аби воно працювало бездоганно, потрібні здорова їжа, якісний сон і регулярні тренування. Він вже не дозволяє собі купувати дешеві речі, адже багато разів переконувався, що якість завжди має свою ціну. За його спиною – чимало реалізованих планів, амбіцій, виконаних життєвих завдань. Він вже не ганяється, як колись, за ефемерними цілями, адже навчився дивитися глибше. Розвиток внутрішнього світу займає в його житті все більше місця. Він знає, що розпочинається етап пожинання плодів і вміє щиро цим насолоджуватися.

Головний редактор: Зоряна Войтів Дизайн та верстка: Олександр Середа Літературний редактор: Остап Процик Керівник рекламного відділу: Марія Вінчура Над номером Ірина Добровольська працювали: Анатолій Крачковський Аделіна Яковишин Ольга Голко Андрій Жельветро Наталія Ішкова Юлія Василина Христина Бухній Валерія Королишин Марічка Алексевич Марія Саджениця Ірина Кунинець Юлія Лавришин Фотографи: Олена Дяків Дмитро Аміден Розміщення реклами: тел.: (032) 236-70-32 Спеціалізований журнал «Егоїст» Зареєстрований у Міністерстві юстиції України Свідоцтво серія КВ № 18262-7062 від 11.10.2011 р. Адреса редакції м. Львів, та видавця: вул. Газова, 36/2 Засновник та видавець: ТОВ «Егоїст Паблішинг» Розповсюджується безкоштовно в елітних ресторанах, клубах, барах, готелях, клініках, автосалонах, фітнес-центрах і магазинах Львова. Частина накладу потрапить на домашні адреси або безпосередньо з рук в руки найуспішнішим політикам і бізнесменам міста. Наклад: 5 000 примірників Періодичність: 12 разів на рік Підписано до друку: 27.07.2018 р. Друк: ТОВ «Поліграф-сервіс» Концепція та зміст журналу «Егоїст» є інтелектуальною власністю. Частковий або повний передрук матеріалів, а також інше їхнє використання або відтворення допускається лише з дозволу редакції. За зміст реклами відповідальність несе рекламодавець.

На обкладинці: Ніна Ладнєва Фотограф: Олена Дяків

Яким є 50-річний чоловік? Безперечно, він – вже давно сформована особистість, яка займає своє місце в суспільстві. У нього є свій спосіб мислення та правила життя, якими він керується. Він володіє статусом і життєвим досвідом, на який опирається. Високий інтелект та рівень набутих знань робить його цікавим співрозмовником. Він розбирається в багатьох речах: від бізнесу і політики до того, як правильно зловити сома на сарану, замінити колесо чи приготувати ідеальний соковитий стейк. 50-літній мужчина точно знає що йому подобається, на що він витрачатиме свій час, а на що – ні. Він вміє цінувати кожен свій день. У нього вже сформоване його оточення: надійні люди, на яких можна розраховувати. Він рідко допускає «пусті» зустрічі з нецікавими йому людьми, навчився обирати, з ким йому спілку-

Сьогодні ви тримаєте в руках №50 журналу «ЕГОЇСТ», журналу справжнього чоловіка. І недаремно я дозволяю собі порівняти його з чоловіком, якому виповнилось 50. Адже за плечима видання – чимало досвіду, знань, вмінь. Теперішній «ЕГОЇСТ» точно знає, про що він і для кого він. Він знає кому присвячувати свої сторінки, а кому говорити «ні». Він не дозволяє собі грішити чимось неякісним, адже відчуває, що його «організм» потребує лише найкращого. Він впевнено зайняв свою нішу, своє місце в суспільстві, отримав свій заслужений статус. «ЕГОЇСТ» вже багато чого досягнув, втілив багато задумів і проектів. Він, як і 50-літній чоловік, не ганяється за ефемерними цілями, бо вже вміє зосереджуватись на тому, що дійсно вартує уваги. Але ви, мабуть, не раз чули фразу «Сивина в бороду – біс у ребро». Чоловіки вміють дивувати в будь-якому віці. «ЕГОЇСТ», не сумнівайтеся, – теж! До нових номерів! Головний редактор Зоряна Войтів



33

70

52

Події: Leopolis Jazz Fest. Нова колекція Оксани Караванської

Бізнес: Андрій Худо про успіх у ресторанній справі

Особистість: Готельєр В‘ячеслав Юткін

Спорт: Тренування спини. Частина 2

Історія успіху: Микола Стецьків. Український фермер-супермен

Мандрівка: Два вражаючі міста ОАЕ

Досягнення: Про Еверест від дворазового підкорювача вершини

Технології: ТОП-5 геймерських навушників

Стосунки: Поліаморність. Двоє в ліжку, не рахуючи коханців

Стиль: Борода як атрибут чоловічої сили

Проект: Fashion-перевтілення



8 |  6 червня успішно дебютував новий проект журналу «Егоїст» «Життя підприємця» на тему «Як створити місто, в якому буде комфортно жити»

ЯК СТВОРИТИ МІСТО, в якому БУДЕ КОМФОРТНО ЖИТИ Спікером заходу був бізнесмен, ресторатор та лідер думки Марк Зархін. На цій зустрічі в колі бізнесменів та політиків ми обговорювали методи створення сприятливих умов для розвитку креативних напрямків міста. Зокрема особливу увагу приділили обговоренню розвитку IT-кластера, культурного туризму та альтернативної освіти. Приймав та смачно пригощав г­ остей заходу ф’южн-ресторан клубу Split.

Щиро вдячні всім учасникам, які відвідали наш новий проект і будемо раді бачити вас на наступних зустрічах. З питань участі у наступних заходах журналу «Егоїст» звертайтеся за тел. 068 021 02 41, Ірина Добровольська.


| 9

МАЙСТЕР-КЛАС «ЛЮБОВНА ЗАЛЕЖНІСТЬ» Що таке любовна залежність? Чи стикалися ви з нею? Чи бувало так, що, розлучившись з партнером, ви згадували його ще не один місяць, а то й рік? А може ви часто ревнуєте без причини? Чи хотілося вам скрізь і завжди бути зі своєю коханою людиною, не розлучаючись ні на хвилину? Чи вмієте ви отримувати задоволення від часу на самоті? І чи взагалі потрібен вам хтось, щоб бути щасливим?

Саме на цьому майстер-класі ми знайшли відповіді на всі ці запитання, дослідили себе, зрозуміли причини любовної залежності і дізналися, як її уникнути. Ми прожили «роман з собою» та зрозуміли, як це бути, а не здаватися щасливими. Також учасники взяли індивідуальну участь у грі «Мантра сексуальності» і за допомогою своїх потаємних бажань зрозуміли, як рухатись далі.

Всі деталі щодо участі в наступних заходах за тел: 068 021 02 41, Ірина Добровольська.

14 червня в рамках проекту «Сніданки Егоїста» пройшов майстер-клас психолога Наталії Ішкової «Любовна залежність». Модератором майстер-класу була Наталія Ішкова – практикуючий психолог, лайф-коуч, сексологтерапевт, гештальт-терапевт і транзактний аналітик. Приймав нас Leopolis Hall Opera Passage (пр. Свободи, 27), а смачно пригощав учасників майстер-класу «Кейтерінг Ексклюзив». Партнерами нашого заходу стали проект «Just do it разом з нами» та вина «Cotnar».


ДЗЕН ДЕЛЕГУВАННЯ 17 липня пройшов черговий Сніданок Егоїста під назвою «Дзен делегування». Делегування – це мистецтво розвивати інших за допомогою дій, повноважень та відповідальності. Але дуже часто люди не делегують, саме тому не можуть вирватися з замкнутого кола «Роблю все сам, бо краще за мене ніхто не зробить!». Це наслідок того, що люди не вміють професійно делегувати, не довіряють, бояться втратити контроль над ситуацією.

Делегування потрібне, щоб розвивати працівників, балансувати їхнє навантаження та підвищувати кінцевий результат за допомогою максимально конкретно сформованого завдання. Модератором заходу був бізнес-тренер та генератор ідей Іван Дзямулич. Смачно пригощав нас «Андерсен» – ресторан, де ви зможете на-

солодитись особливою атмосферою. Тонко підібраний музичний супровід та привітний персонал яскраво доповнять неймовірно смачні страви від титулованого шеф кухаря Максима Прихідька та його команди. А ретельно підібрана винна карта відмінно підкреслить витонченістю ваш відпочинок.

Щодо участі у наступних бізнессніданках звертайтеся до керівника проекту «Сніданок Егоїста» Ірини Добровольської (068 021 02 41).


Висока мода, висока музика Оксана Караванська представила нову колекцію «Український Haute Couture 2018» Четвертий рік поспіль у рамках Leopolis Jazz Fest відома українська дизайнерка Оксана Караванська представила у львівських Митрополичих садах своє нове модне шоу – цьогоріч її колекція називається «Український Haute Couture 2018». Ексклюзивну fashion-історію супроводжувала жива музика у виконанні провідного симфонічного оркестру України «INSO-Львів». Як влучно сказали гості показу, музика того дня на Святоюрській горі звучала наче з неба! вістю побувати у Митрополичих палатах. Саме покази Оксани Караванської посприяли реставрації Садів – і сюди повернулися аристократизм та вишуканість ландшафтного дизайну. Співорганізатором показу вже вкотре стала «Фундація Духовного Відродження» УГКЦ.

Фото: Олександр Шамов.

«Ця колекція особлива тим, що це український от кутюр, який сьогодні в нас робить тільки Караванська, – каже дизайнерка. – Мої сукні ніколи не повторюються. А сукня – це взагалі найжіночніше і найпривабливіше з того, що ми, дизайнери, створюємо. Сукню треба не носити, у ній треба дефілювати. Разом із сукнею жінка одягає на себе образ, манеру поведінки; вона є наче режисером міні-моновистави, в якій роль треба грати до останньої секунди. Якщо ж вам не хочеться грати, – заховайтеся за маленьке чорне плаття або зовсім не ходіть на світські раути.» Парк ХVІІІ ст. Митрополичі сади Андрея Шептицького традиційно відкривають саме для гостей Leopolis Jazz Fest разом з можли-


12 |

Заходь удень на суші

Акційна Пропозиція

1+1=1

Найголовніша цінність японців – майстерність та якість у всьому. Особливо у формуванні власної кухні. Ця особливість простежується також в ідеології ф’южн-ресторану клубу Split. Тут ще з 2002 року дотримуються високого рівня якості смаку, сервісу та атмосфери загалом. А з 2004 – дають можливість впродовж дня поринути в японську культуру та відчути весь її насичений колорит. Віднедавна ресторан працює у денний час і відкриває гостям гастрономічну Японію з її авторською інтерпретацією від талановитого шеф-кухаря Романа Щурка. Це означає, що для всіх поціновувачів Сходу з’явилося ще більше можливостей скуштувати ф’южн-страви японської кухні. Унікальність пропозиції полягає, перш за все, у новому погляді на традиційну їжу. Адже кулінарний майстер Роман Щурко до класичних рецептів додає авторські нотки та оригінальну подачу. Так і виникає надзвичайне поєднання смаків, яке можна спробувати щодня у ф’южн-ресторані клубу Split. Перевагу для себе можуть знайти також люди з ділової сфери: тепер не треба довго розмірковувати над неформальною обстановкою для проведення бізнес-мітингів – Split чудово підходить для такого формату зустрічей. До речі, у денний час з панорамних вікон ф’южн-ресторану відкривається особливий вид на центр міста, що дозволяє споглядати за ритмом Львова, проводячи при цьому переговори та смакуючи кулінарними витворами з японськими мотивами. Ф’южн-ресторан клубу Split – це можливість поєднувати корисне з приємним. www.split.lviv.ua


13 Шефів: літній сезон відкрито!

25 червня літній сезон гастровечерь проекту «13 Шефів» відкрив шеф-кухар ф’южн-ресторану Split Роман Щурко. Минулого сезону Роман зумів здивувати своїх гостей креативністю, тож і цього разу шефи-учасники та запрошені гості затамували подих в очікуванні оригінальних страв. У меню вечора були шість страв із локальних продуктів у неординарному баченні, подачі та цілковитій гармонії інгредієнтів: вареники, мус із пряного лосося, філе судака, телятина з карамелізованими баклажанами і молодою морквою, десерт із вишні з рожею. Усі страви були створені спеціально для вечері. Роман натхненно презентував кожну страву, а бармени ресторану

приготували до кожної напій, який відтінював та підкреслював окремі ноти смаку або цілісність гастрошедеврів. Редакція «Егоїста»

13


Секрет лідерства полягає в тому, щоб говорити «Ні», а не «Так». © ТОНІ БЛЕР


| 15

Андрій Худо:

«Якби ми не почали відкривати концептуальні ресторани саме в Україні, то не були б тими, ким зараз є» – Андрію, наскільки мені відомо, ніхто з вас трьох раніше не займався ресторанним бізнесом. То як народилась ідея відкрити перший заклад? І з чого він починався?

Співзасновник холдингу емоцій !FEST Андрій Худо про те, чому бізнес треба відкривати саме в Україні, про покоління «вільних і небайдужих» та нові проекти. Уже впродовж 11 років у Львові працює холдинг емоцій !FEST, який заснували троє друзів – Андрій Худо, Юрко Назарук та Дмитро Герасимов. Тепер !FEST – це не лише ресторани, а й пивоварня, концертна зала, видавництво, продуктові магазини, будівництво житла та навіть школа і дитячий садочок. Про шлях до успіху «Егоїст» поспілкувався зі співзасновником мережі Андрієм Худо.

– Холдинг емоцій !FEST ми відкрили втрьох з друзями у 2007 році. Він почався із кав’ярні «Біля Діани на Ринку». Вона тоді не була такою потужною, як зараз, але, створюючи її, ми мали чітку мету – перезавантажити літні майданчики у Львові. На той час усі вони були з пластиковими стільцями та столами, одноразовим посудом і маркованими пивними брендами парасольками. Це все було таке неатрактивне, бо підприємці не інвестували гроші в літні майданчики, більше мислили по-споживацьки: при мінімальних вливаннях заробити за сезон якомога більше. Тоді ми вирішили зробити європейський літній майданчик. Тоді нас надихали такі місця у Мілані, Венеції, Відні… Ми повністю обладнали майданчик з дерев’яними меблями, з небрендованими, здається, чорними чи зеленими, парасольками, нормальним скляним і порцеляновим посудом та великою кількістю квітів. Зараз вже цим нікого не здивуєш. А якщо повернутись на 11 років назад, то це було «Вау!». Ми на той час витратили, здається, 30 тис. ­доларів.


16 |

– Я так розумію, на той момент це була дуже значна для Вас сума і великий ризик?

– В той час я працював інвестиційним директором компанії «Галнафтогаз». Тобто, мав стабільний заробіток, але явно не такий, щоб за нього відкривати ресторани. Тому ми всі троє ризикували на всі 100%. Наприклад, коли ми робили «Криївку», у розрахунках ми помилились на 50% від тієї суми, яку розраховували вкласти. Тобто, ми собі порахували одну суму, а вийшла значно більша. І я не мав такої собі валізки, з якої можна просто брати гроші. Я заклав свою квартиру, де проживав зі сім’єю, Діма заклав якусь свою нерухомість, і ми відкрили «Криївку». Але потім був приємний сюрприз – виручка від реалізації втричі перевищила наші очікування. Тому я вважаю, що якщо хочеш досягти успіху, треба йти ва-банк. І все реально. Не повірите, але свого часу банк «Львів» дав нам кредит 2,7 млн грн фактично під чесне слово. Ми заставили якесь облад-

нання, вентиляцію, корпоративні права – усе нематеріальне. Але ми сказали: «От у нас є «Криївка», вона успішна. Ми маємо ще ідеї, і нам треба грошей». І все вийшло.

– Чи були саме гроші головною метою початку бізнесу?

– Гроші – це сильний аргумент. Але не головний. Взагалі я мислю як американці. Для них, коли людина досягла успіху, зробила себе сама, заробила свій перший мільйон і дає роботу іншим, – це респект. І так само я радію за успішних людей, які з нічого зробили щось. На жаль, наразі наші люди, особливо старші, ті, хто жив за Радянського Союзу, переважно не радіють за успішних людей, а заздрять їм. Поступово ми від цього відходимо. Молодь вже сприймає це з більшим позитивом. Але коли українці справді зрозуміють, що чим більше заможних та успішних бізнесменів, тим краще всім навколо, тоді і наша економіка справді інтенсивно зростатиме.

– Після «Криївки» у Вас було ще багато нових цікавих проектів. Вони буквально посипались один за одним. У Вас є якийсь крутий креативник, такий собі генератор ідей? У чому секрет?

– Ідеї генеруємо ми з партнерами і наша креативна команда на чолі з Юрком. Ми їздимо по світу і цікавимось різноманітними тенденціями. Ідей насправді вагон. Питання було в тому, чи вкладати все і бігти. І ми вирішили справді втілювати всі ці ідеї одну за одною. Але є ще один момент – ти маєш мати оцифровану мету, до якої йдеш, і стратегію, як це робити. Нашою стратегією було відкрити 15 ресторанів, щоб стати лідерами у Львові. І ми справді відкривали їх один за одним. Тобто фактично усе зароблене ми знову вкладали в бізнес, ми змушували ці гроші працювати на себе. І зараз у нас близько 20 ресторанних проектів, 50 «Майстерень шоколаду», багато інших проектів: «Видавництво Старого Лева», мережа продуктових магазинів «Два кроки від хати», будівельний бізнес «КВІТКА»,


| 17 школа «Вільних і небайдужих», дитсадок. От скоро і готельний бізнес будемо відкривати.

– Розкажіть детальніше про це.

– Ми відкриваємо невеликі апартготелі в історичній частині Львова в старих будинках. А наступного року ми відкриємо вже перший повноцінний готель на 70 номерів.

– Що це буде за готель?

– Це буде реконструйований будинок по вул. Лемківській. Креативний готель, три зірки. Це буде «робоча машинка», яка даватиме і емоції, і заробіток.

– З усіх Ваших ресторанів найбільше розрослась «Майстерня шоколаду». Що зручніше для віддаленого управління такою великою мережею – працювати по франчайзингу чи відкривати всюди самотужки?

– У нас 50/50 – франчайзинг і власні партнерські проекти. Але якщо це не міста-мільйонники, то, звичайно, зручніше з франшизами. Я більше за франчайзинг, тому що самі ми навряд чи осилили б відкрити стільки закладів. А, по-друге, це чудова можливість знайти хороших партнерів, з якими ти можеш швидко рухатись і звільняєшся від всіляких дрібних проблем на кожному кроці. Головне в цьому – знайти надійного партнера.

– Тобто, Ви вважаєте, що головне – надійні партнери?

– Саме так. Сам ти далеко не заїдеш. Треба шукати хороших франчизерів.

– Ви вийшли за межі розважальної сфери та увійшли у сферу соціальну. Я зараз кажу про Ваш дитячий садок та школу «Вільних і небайдужих». Що Вас до цього підштовхнуло?

– Якщо думати наперед, то круто виховати покоління вільних та небайдужих людей, частина з яких, наприклад, колись стане твоїми ж партнерами. Я вважаю, що правильна освіта може змінити нашу країну, тому що в нас, як на мене, є ці давні родові травми через владу і несправедливість у країні, яка була десятиліттями і частково існує досі. От народ бере і виїжджає на заробітки – вони не вірять в Україну. І це притому, що в нас є все, що потрібно – природні та людські ресурси, оптимальний клімат. І це біда, яку

може виправити лише новий підхід до освіти. І це не питання однієї школи. Треба ставити собі амбітну мету – відкрити 100 таких шкіл. І в цьому сила змін. І я щиро вражаю, що для успіху треба бути вільними і небайдужими. Перше нам уже показала Революція Гідності: люди довели, що вони вільні і гідні, і різко повернули курс країни. А бути небайдужим важливо і в житті, і в бізнесі, бо байдужість просто вбиває все.

– У Вас є ресторан «Дім легенд», в якому працює багато маленьких людей…

– Всі про це питають. Ми переслідували соціальну мету. Ми вирішили, що це буде цікаво для такого


18 |  закладу, і заодно ми дамо роботу цим людям, адже їм важче реалізувати себе, наше суспільство доволі жорстоке до людей, які чимось відрізняються.

– Чи можете анонсувати ще якісь цікаві проекти?

– Ми вже запустили новий проект !FEST COFFEE MISSION і відкрили у Львові кавовий хаб. Суть бізнесу – знаходити найкращі зразки кавових зерен у класах «спешіаліті» та «преміум» і торгувати цією кавою по всьому світу. Зараз ми відкрили тут, на !FESTrepublic, хаб, який працюватиме на Україну та Європу. А до кінця літа ми відкриємо наступний хаб у Сан-Хуан-дельСурі в Нікарагуа. Він працюватиме на увесь світ та зокрема Америку. Ми вже взяли там в оренду приміщення. Там буде шоу-рум з обладнаною кавовою лабораторією, де проводитимуть капінги, різні дегустації, і обсмажувальники кави зможуть обирати ті сорти, які їм сподобались.

– Що б Ви ще порадили молодим людям, у яких є ідеї?

– Ідеї можуть бути геніальними, але якщо не спробуєш – нічого не буде. І ти не отримаєш за них гроші. Лише коли спробуєш, ти зможеш реально переконатися, що ідея справді була геніальною. Якщо вона в тебе працює, і ти бачиш у цьому перспективу – біжи акселеруйся, бо не один ти такий розумний. Є багато молодих людей, які цікавляться, їздять по світу. Вони можуть банально придумати таку ж справу, як і ти. І тут у ви-

граші буде той, хто першим масштабує її.

– Але проблема в тому, що люди не вірять. У нас кожен переживає, що йому не дадуть нічого відкрити, бо обкладуть податками і платежами з усіх боків. Я вже мовчу про те, що люди бояться ще й через те, що нібито без хабарів неможливо, а ще є такі речі, як нечесна конкуренція та навіть ризик того, що твій бізнес можуть «віджати», як то ­кажуть.

– Хіба зневіра досягла такого рівня?

– Якщо люди віддають останні гроші, щоб поїхати закордон…

– Мабуть, так і є. Я продемонструю на нашому прикладі: якби ми не почали відкривати концепту-

альні ресторани саме в Україні, то б не були тими, ким є зараз. Сенс у тому, що якби ми це робили в іншій країні, скажімо, Великобританії або навіть Австрії, не факт, що ми би «вистрілили» цією мережею. Тому що європейців значно важче чимось здивувати та зацікавити, вони вже більш вимогливі до нового і такі «на релаксі». Там цей ресторанний простір уже давно сформований, і туди дуже важко і набагато дорожче увірватись. Так, нам було складно, і треба було вирішувати багато різних питань. Але ти ж маєш стержень. Все не може бути на 100% гладко, просто треба докласти зусиль і не опускати руки. Розмовляла Юлія Лавришин


| 19 Андрій Федак – засновник Autotrade.Lviv, фахівець з огляду та підбору автомобілів. Досвід роботи в автомобільній сфері – 7 років. Вибір уживаного автомобіля – справа непроста, іноді – досить тривала, затратна за зусиллями, фінансами, потребує знань та навичок у відповідній сфері, аби не дати себе обманути та вибрати насправді хороший б/у варіант серед тисячі пропозицій на ринку.

Купувати авто з

легко та надійно Базові критерії, на які слід опиратись при виборі та купівлі вживаного автомобіля: ЦІНА Насправді вона не є найголовнішою при виборі, але це та інформація, яка найшвидше фіксується при перегляді оголошень чи отриманні інформації про авто. Якщо коротко, то завжди радимо не впадати в крайнощі, не шукати найдешевший або найдорожчий автомобіль серед аналогічних моделей у запланованому бюджеті, адже, як показує практика, далеко не завжди найдорожча машина є найкращою. «ЧИСТІ» ДОКУМЕНТИ Автомобіль повинен бути зареєстрованим у встановленому законом порядку в органах СЦ МВС, не бути «двійником», «безномерним», з пошкодженнями номерів кузова, рами, двигуна тощо. Обов’язково повинен мати всі належні таблички з VIN-кодом, внесеним в базу МВС, без особливих відміток у свідоцтві про реєстрацію ТЗ, застережень у базі МВС, ДРОРМ, які стосуються заборони для подальших процедур перереєстрації чи зняття з обліку. Автомобілі, куплені в кредит чи лізинг, незважаючи на відповід-

ні відмітки у свідоцтві, можуть бути перереєстровані за наявності пакету необхідних документів, які дозволяють відчуження. МІНІМАЛЬНА КІЛЬКІСТЬ ВЛАСНИКІВ ЗА ПЕРІОД ЕКСПЛУАТАЦІЇ Ідеальним варіантом є автомобіль від першого та єдиного власника. Але чим старіша машина, тим більша ймовірність, що власників було декілька, тоді важливим є, як часто автомобіль переходив з одних рук в інші. Тобто, чим частіше транспортний засіб перепродавали, тим більша ймовірність, що з ним щось не так. БЕЗАВАРІЙНЕ МИНУЛЕ На це теж слід звертати особливу увагу, адже порушена геометрія кузова, пошкоджені системи безпеки після серйозних ДТП чи відновлення автомобіля шляхом заміни його частин (таких як чверток, лонжеронів) – це серйозні підстави відмовитись від такої покупки. Водночас малозначні ДТП зовсім не свідчать, що автомобіль не вартує розглядати.

СЕРВІСНА ІСТОРІЯ Знаючи правдивий пробіг, який суттєво впливає на ціноутворення автомобіля, потенційний клієнт може розрахувати орієнтовний ресурс певних агрегатів, який залишився до капремонту, запланувати та врахувати витрати на наступні планові ТО та ремонти. Слід уважніше поставитися до огляду та діагностики автомобілів з непідтвердженими документально пробігами. ПОСЛУГИ: • Діагностика автомобіля перед купівлею: (перевірка документів, стану кузова та ЛФП, агрегатів, салону, пробний тест-драйв) • Підбір автомобіля «під ключ»: (пошук, огляд, діагностика на СТО, перемовини з продавцем, торги та супровід при реєстрації в СЦ) • Консультації з приводу купівлі-продажу автомобілів.

www.facebook.com/autotrade.lviv 098 014 5509


Ніна Ладнєва:

робиш. Треба любити свою роботу і розуміти, що це обличчя і речі, які не змиються. Якщо візажист зробив поганий макіяж, його можна змити. А перманентний макіяж – це серйозно і надовго. Тому завжди я старалась працювати якомога м’якше, щоб моя робота не виглядала штучною. Це вже зараз у нас в моді пудрові брови, які виглядають набагато природніше і, при бажанні, їх можна усунути. А 10 років тому татуаж робили насиченішим. Хоча у нас і зараз багато майстрів може зробити таке, що вам буде страшно на себе в дзеркало поглянути. Я завжди кажу: людське обличчя – це дуже важливо, і халатне ставлення до нього неприпустиме.

«Я хочу, щоб красу наших жінок підкреслювали, а не псували»

– Окрім татуажу, Ви робите контурну пластику, або «ін’єкції краси», інакше кажучи?

Важливе місце в індустрії краси займають перманентний макіяж та контурна пластика. Це те, завдяки чому без операцій жіночі обличчя красиві цілодобово, а не лише до змиття макіяжу. Про роботу на совість, експорт української індустрії краси закордон та відповідальність за чужі обличчя «Егоїст» поспілкувався із Ніною Ладнєвою. – Ніно, як Ви обирали професію і чому зупинилися саме на татуажі? Чи Ви спочатку освоювали якусь іншу спеціальність?

– Навчалась спочатку на юриста. Потім пішла на організацію митного контролю. Але не пішло ні там, ні там. Одного разу в Одесі мені зіпсували обличчя перманентним макіяжем, який після цього я дуже довго переробляла. І вже у Львові я побачила, що є курси, і вирішила на них піти. Мені було цікаво, бо я собі все переробляла сама. Я закінчила ці курси. Але після них я знала і вміла все те

саме, що і до цього. Не більше. Я поїхала до Києва перевчатися, і вже тоді воно мені пішло. Люблю красу, люблю красивих жінок, люблю дарувати красу. І так поступово до мене пішли люди.

– Легко бути впевненою у своїй роботі зараз, коли за плечима 10 років досвіду. Але на початку, мабуть, і Ви чогось не знали. Що важливо на початках, щоб про Вас не говорили «зіпсувала обличчя»?

– Дотримуватися технології і нести відповідальність за те, що ти

– Так. Усе, що ми можемо змінити без пластичної хірургії.

– Усе це – доволі складно і відповідально. Це не манікюр, який відросте, і не вії, які можна зняти. Ще у цій сфері дуже багато негативних стереотипів. Як Ви з ними боретесь?

– Я не борюсь. Просто добре роблю свою роботу. А ще мою роботу можна побачити на мені чи на моїй мамі. Я ж не зроблю собі чи своїй найріднішій людині те, що може нашкодити. Також на своїх сторінках у соцмережах я постійно в режимі онлайн показую що і як я роблю, і яким буде результат. А ще часто негативні історії виникають через запити самих клієнток. Все жахіття, яке ми бачимо на вулиці, – це просто побажання клієнток, які не знають міри в цих речах, люблять товстелезні неприродної форми брови чи губи на півобличчя і просять, щоб їм зробили саме так. Хорошу


| 21 роботу помітиш не одразу, тому позитивних прикладів мало.

себе брови чи тоненькі стрілки на повіках.

– Завжди може трапитись те, що від Вас не залежить. Наприклад, Ви купили той самий препарат, з яким працювали завжди, але Вам попалась підробка. І в такому разі поганий результат може бути не з Вашої вини. Що тоді?

– Ви часто працюєте закордоном. Як Ви знаходите клієнтів там?

– Ризик є завжди. В разі чогось я завжди безкоштовно все коригую. Часто це трапляється через недотримання післяпроцедурних вимог. Я завжди раджу три дні не мочити обличчя чи дотримуватись інших рекомендацій, але це роблять не всі. Насправді багато майстрів несуть відповідальність лише за той результат, який є одразу по закінченню процедури. Я ж несу відповідальність за все. Я вважаю, що треба працювати на совість.

– Совість і сфера послуг у наш час, на жаль, часто не йдуть пліч-о-пліч. Чи не так?

– Так. Але таку людину вичислити легко. Якщо ви приходите до фахівця і просите поради, а бачите, що людина не називає вам усіх плюсів і мінусів запропонованих процедур, а одразу лише про гроші, то, мабуть, вона і до вас ставитиметься так само. Я стараюсь робити людей хоч трішки щасливими. Я хочу, щоб вони оплачували мою роботу залюбки, милувались результатом і рекомендували мене друзям. І якщо вже зайшла мова про совість, то скажу те, що і не планувала озвучувати, бо це для мене не як галочку собі поставити, щоб потім хвалитися. Я безкоштовно роблю процедури онкохворим людям, в яких від перенесеної хіміотерапії випали брови і вії. Ви собі уявити не можете, як вони радіють, коли бачать у

– Сфера краси – це те, чим Україна може пишатися порівняно з Європою та загалом розвинутішими країнами. Я вже мільйон разів переконалась: усі процедури краси у Європі коштують в рази дорожче, але роблять там препаршиво. І тут знову все завдяки моїм клієнткам. Багато з них живе у різних країнах. Вони приїжджали сюди, робили процедури у мене і повертались закордон. А вже там їх запитували, хто це зробив, і багато їхніх подруг хотіли собі те саме, кооперувались у цілі компанії і запрошували мене до себе. Я була у таких «відрядженнях» у Польщі, Німеччині, Об’єднаних Арабських Еміратах, і мене продовжують запрошувати.

– Чи плануєте Ви відкривати школу перманентного макіяжу?

– Так. Бо я хочу покращити рівень цих послуг у Львові, щоб було менше негативних прикладів.

– Але ж Ви виховуватимете собі конкурентів…

– Львів великий. Мене на всіх не вистачить. У мене велика клієнтська база, і я буду лише щаслива, якщо дівчата, яких навчу я, будуть мати таку саму кількість клієнтів. Я хочу, щоб красу наших жінок підкреслювали, а не псували. Розмовляла Юлія Лавришин

Фото: Олена Дяків



| 23

В’ячеслав Юткін:

«Інвестувати потрібно в український бізнес» Про масштабну реконструкцію історичної будівлі Австро-Угорського банку, любов до Італії та хорошого вина, про належний рівень готельного сервісу говоримо з успішним бізнесменом, готельєром, фахівцем у своїй справі та генератором ідей В’ячеславом Юткіним. – П. В’ячеславе, першочергово Вас знають як банкіра та бізнесмена, а з 2002 року ще як і готельєра. Розкажіть про сучасний готельний бізнес в Україні, чим він живе та в якому напрямку розвивається.

– Насправді я почав займатися готельним бізнесом ще у 1996 році, але активніше напевно всетаки вже з 2001 року. Весь цей час, незважаючи на інші види діяльності, це було одним із моїх основних занять, від якого я отримував задоволення. Для мене це вже не просто робота, а захоплення. Спочатку я створював проекти для когось, а в 2007 році, накопичивши досвід, відкрив свій перший конгрес-готель «Пуща», який успішно працює і сьогодні. Готельний бізнес в Україні, на щастя, розвивається. Головним поштовхом для цього став чемпіонат «Євро-2012». Ті міста, в яких проводили групові турніри, отримали дивіденди для розвитку інфраструктури, зокрема готелів. Напевно це не принесло готельєрам якихось прибутків, скоріше навпаки, але для людей, які займались

цим бізнесом, це стало стимулом для розвитку. Сьогодні готельний бізнес в Україні не має жодних преференцій. Виникають чималі труднощі від розробки проекту і до його реалізації. Закордоном все навпаки. Це можливість заохочення не тільки інвестицій, але й туристів, які створюють хороший імідж та піднімають економіку країни. У нас це мало кого хвилює. От, наприклад, у Львові мерію це хвилює. Ставлення у них інше, і тому в рейтингу туристичної привабливості міст України Львів займає перше місце. А в цілому ставлення влади до готельного бізнесу зовсім ніяке, ні хороше, ні погане.

– Ви багато вкладаєте саме в український бізнес, коли натомість інші бізнесмени інвестують закордон. Чи вбачаєте Ви в цьому майбутнє?

– І коли я працював над своїм першим об’єктом в Києві, і тепер знову у Львові, близькі друзі часто запитували, для чого мені це потрібно, попереджали, що по-

чнуться проблеми при експлуатації, вимоги хабарів. Чи не краще було б з такими інвестиціями просто поїхати жити в Італію чи Іспанію? Для мене і моєї сім’ї ніколи не стояло питання кудись виїхати, покидати Україну. Я переконаний, що будувати в країні, громадянином якої ти не є – неправильно. Краще будувати там, де в тебе є твоє коріння та сім’я. Яскравий приклад – це окупація Криму. Там у мене теж був готель, але через ситуацію, що склалась, ми туди не їздимо, і будівля стоїть покинутою. Саме тому питання про переїзд та інвестиції закордон ніколи не стоятимуть на порядку денному.

– Львів є головним туристичним містом України. На Вашу думку, який рівень сервісу в наших готелях? Що потрібно розвивати і над чим працювати?

– Перед тим, як відкрити готель у Львові, я поставив собі ціль відвідати протягом трьох років всі львівські готелі від трьох зірок і вище. Робив це для того, щоб зрозуміти конкурентне оточення. Після проживання в цих готелях я зрозумів, що Львів не дотягує до рівня обслуговування навіть на три зірки. Кожен готель має свої проблеми, але складається загальна картина. Дуже гостро відчувається брак професійного ведення бізнесу. Складається враження,


24 |

що готелі відкривають не для туристів, а просто для себе, аби було. Попри те, що Львів як туристичне місто займає перше місце, рівень готельного сервісу поки низький. Можливо, це тому, що власники готелів не вивчають світовий досвід.

– Нещодавно у Львові відкрили готель класу люкс «BANKHOTEL», головним інвестором якого є Ви. Чому обрали саме Львів?

– По-перше, я дуже люблю Львів і вважаю, що в Україні це найкраще місто, куди можна поїхати на вікенд, провести свято чи фестиваль і отримати дійсно естетичне задоволення, особливо від центру міста. Це поїздка-свято. По-друге, у Львові особливо розвинутий внутрішній туризм. Це свідчить про привабливість міста в очах внутрішніх інвесторів.

– Чим «BANKHOTEL» відрізняється від інших львівських готелів? Що унікального має він у порівнянні з іншими?

– Коли я вперше побачив цей будинок, то мені захотілось дати йому друге дихання та провести масштабну реконструкцію, оскільки він був у дуже поганому стані. Вся команда доклала максимуму зусиль, щоб зберегти всю цінність та автентичність АвстроУгорського банку. Над реконструкцією і внутрішнім дизайном будівлі три роки працювала творча архітектурна майстерня «Кудін». Дизайном інтер’єру займалася Ольга Рябова. Вона яскраво підкреслила епоху, до якої належить будівля банку, створила справжній арт-об’єкт, де кожна деталь продумана і допрацьована. Також в ході ремонтних робіт вдалося зберегти оригінальні австрійські сейфи.

На території готелю буде розміщена виставка двох арт-проектів В. П. Кудіна – «Банкноти і шаги» та «Монети». Особлива частина проекту – це конгрес-хол, який складається із конгрес-центру та лаундж-зони з внутрішнім двориком. Конгресцентр – це декілька залів, які займають основну частину другого поверху. За допомогою розсувних перегородок зал конгрес-центру трансформується у вісім менших конференц- залів на 12, 30, 50 осіб. В готелі також діє ресторан «SAFE» та винний бар «RESERVE» з відкритою терасою. Ще одна унікальність готелю – це нічний арт-бар «SATIRIKON», в якому проходитимуть виставки робіт відомих карикатуристів. Хочемо відновити вечори 30-х років, де будуть звучати різні музичні інструменти. Тобто те, що давно від нас відійшло. Це буде те місце, звідки не захочеться йти. Він працюватиме до ранку, до останнього клієнта.

– Яке завдання «BANKHOTEL» на сьогодні?

– Стати найкращим готелем у Львові або ж в Україні. Сформувати колектив, який би доповнив історичне звучання будівлі. Оскільки, на мою думку, успіх готелю – в руках працівників, вони мають відповідати всім вимогам та стандартам готельної сфери. Я вважаю, що складові комфортного відпочинку в готелі – це сон, сніданок та відмінний сервіс. Вся команда має докладати максимуму зусиль, щоб гості були задоволені. Також плануємо брати участь у конкурсах та завойовувати призи.


| 25 – Попри зайнятість чи вдається Вам подорожувати?

– Так, я багато подорожую. Мої улюблені країни – це Італія та Швейцарія. Саме там я черпаю натхнення. В Італії чудові та відкриті люди для спілкування та бізнесу. Коли я довгий час там не буваю, то відчуваю гостру необхідність в цій країні. Все, що там виробляють, є якісним. І це не може не приваблювати. Також особливим для мене є Львів, тут я відновлююсь.

– Успішний бізнесмен – це результат кропіткої праці та звичок. Які звички має В’ячеслав Юткін?

– Я дуже люблю ввечері проводити час біля каміну з бокалом хорошого французького чи італійського вина. Це надихає, і наступного дня ти себе добре почуваєш. Також люблю кілька днів узимку проводити в горах. Отримую задоволення від кермування автомобілем, тому у мене немає водія. Коли їду сам, то маю змогу проаналізувати, подумати або ж вивчати мову за допомогою CD та магнітоли, от саме зараз вивчаю італійську. Близько п’яти років тому в Італії, в місті Мерано я потрапив в Chenot Palace Health Wellness Hotel до лікаря Анрі Шено, де за допомогою

спеціалістів та правильного харчування схуд на 19 кг. Саме тут мені розкрили всі секрети правильного харчування, яких я дотримуюсь до сьогодні. Щороку обов’язково відвідую цю клініку.

– Чим для Вас є егоїзм?

– Це коли ти забуваєш про близьких та не береш участі у вирішенні їхніх проблем. Але по-хорошому кожна людина повинна трохи бути егоїстом та дбати про себе та своє здоров’я. Розмовляли Марія Вінчура та Ірина Добровольська Фото: Олена Дяків


26 |

Павло Бакунець:

«Сам на посаді мера ти нічого не зробиш. Повинна бути команда!» Чи важко бути мером у молодому віці? Чи можливо змінити вже давно встановлені стереотипи та зламати стару систему? На всі ці запитання ми отримали відповіді у молодого політика та наймолодшого мера – Павла Бакунця! – Павле, Ви – один із наймолодших мерів країни. Очоливши міську раду Яворова, з якими проблемами Ви зіткнулися та як їх вирішували?

– Наше місто має багато проблем, як і, в принципі, більшість населених пунктів країни. Розповідаючи про це, варто повернутись у минуле, оскільки я і раніше працював у міській раді, і ми займалися міжнародними грантами, особливо з Європейського Союзу за програмою «Польща-Білорусь-Укра-

їна». І таким чином я познайомився з проблемами гарного міста Яворова. Спершу виглядало це так: коли ти робиш фото якоїсь вулиці чи площі, і за півроку роботи вона кардинально змінюється – тоді тобі стає надзвичайно приємно порівняти ті дві фотографії, оскільки ти бачиш результат! Ти розумієш, що можеш маленькими кроками робити великі речі. Після цього доля розпорядилася так, що я почав пра-

цювати міським головою, вже до того знаючи проблеми міста. Ми собі пообіцяли вирішити кілька з найважливіших ще до виборів і сьогодні стараємося розв’язати їх повністю. Думаю, що ми успішно до цього йдемо. Я говорю «МИ», не як Юлій Цезар, а як людина, яка розуміє, що сам нічого зробити не можеш. Обов’язково з боку повинні бути люди. Тому команда, робота, – і вперед.

– Наскільки розуміємо, держава не фінансувала вирішення проблем міста: дороги, трубопроводи? Ви шукали кошти закордоном?

– Так. Частково. Як міський голова мушу дбати про поповнення бюджету – це і місцеві податки, і державні субвенції, і кошти ЄС. Потрібно готувати заявки і вигравати гранти. Є європейські програми, а станом на сьогодні їх достатньо і в Україні. Ти просто шукаєш, подаєш заявку і виграєш, а далі – реалізовуєш. Цей весь процес потребує злагодженої роботи команди.

– Багато таких грантів Ви вже отримали?

– Це програма «Польща-БілорусьУкраїна». З її допомогою ми реконструювали для міста і пл. Ринок, і Народний дім, і Туристично-інформаційний центр.

– Як Вам вдалося завоювати до себе довіру? Чи й досі ні?

– Сам не знаю. Але фактично довіру я отримав ще на виборах у 2015 році, бо люди довірили мені місто. Більшість людей проголосували, це і означає, що вони надали мені свою довіру! Чому? Тому що ми перед тим вже багато працювали з молоддю у місті. Багато людей взагалі думали: «Що ти там робиш, хлопче?». Потім секретаря ради зняли з посади і призначили мене. І тільки-но почав активно включатися у роботу, як


у нас у Яворові помер міський голова. Вже тоді я впродовж року виконував обов’язки міського голови. Після цього став мером і офіційно.

– За якими критеріями Ви формували команду? Ви задоволені нею?

– Це дуже важливе запитання. Насамперед – це тільки молоді люди, тільки молоді. Крапка. Може, не завжди молоді роками, але обов’язково молоді духом, енергійні. Я особисто всіх підбирав, питався, говорив, шукав. Адже людей, з яких найбільший толк, – треба шукати, і ще й просити. Власне, це я і робив – шукав і просив. Чи задоволений я командою? Звичайно, що не на всі 100%, і ми весь час шукаємо все нових і нових людей у нашу команду.

– Які позитивні зміни сталися, відколи Ви на ­посаді мера?

– Я не можу сам себе хвалити. Але однозначно шлях до того, аби у Яворові з’явилася частинка Європи, про яку люди говорять і бачать, був довгим та тернистим. Як-то кажуть латинською «Per aspera ad astra!» Цим шляхом я не йшов сам, мені допомагали його подолати молоді, мудрі та енергійні люди. Таким чином у місті точно є зміни. Є програма поводження з твердими побутовими відходами. Закуплені нові сміттєві баки і два нові сміттєвози. І сміттєві майданчики вже загороджені, виглядають так само як і у Львові, а, може, навіть і краще! Також у нас з’явилися нові містапартнери. Сьогодні Яворів має 4 містапартнери у Польщі і 1 дружнє місто у Німеччині. Що це дає? Не тільки грамоту в кабінеті міського голови. Це насамперед можливість для наших людей поїхати і побачити частинку Європи. Діти щороку їдуть відпочивати на Балтійське море. Також ми отримуємо від них техніку, яку ми даруємо дітям.

– Чи стає у нагоді почуття гумору у такій ­серйозній роботі?

– Ви знаєте, щосереди у мене прийом громадян. Я цілий день сиджу та вислуховую проблеми містян і жартую з ними.

– Що Ви ще плануєте зробити для свого округу?

– Найважливіше, щоб у місті були хороші дороги та каналізація. Зараз Яворів гарні дороги має. Минулого року ми вже завершили проект будівництва очисних споруд і завдяки великому другові міста Яворова Олегу Березюку, ми отримали фінансування від Міністерства екології на будівництво очисних споруд. Проект розрахований на 4 роки. Також потрібно, щоб у Яворові з’явився великий завод. Зараз місто славиться великою фабрикою «Sniezka», вона – одна на всю Україну. За сприяння керівництва фабрики зараз є інвестор на спорудження у Яворові втричі більшого заводу. І це буде космічний прорив для міста.

– Зважаючи на всі ці позитивні зміни, що відбулися завдяки Вам та Вашій команді, чи вважають Вас люди господарем свого міста, і чи збільшилась довіра до Вас?

– Я думаю, що відповіддю на це питання можуть бути тільки вибори, бо саме там люди покажуть своє ставлення, і чи довіряють вони мені як мерові. Чи відчуваю я себе господарем? ­Звісно, так!

– Які звички має головна особа Яворова?

– Переживати за все і багато говорити з людьми.

– Хочемо також привітати Вас із нещодавнім одруженням. Куди мер поїде у медовий місяць?

– Дякую! Зараз я щасливий, бо маю красуню-дружину. Вона для мене повинна стати опорою і підтримкою! Місце для відпочинку ще обираємо. А надалі дружина стане вагомим членом нашої команди, і мені працюватиметься для розвитку Яворова ще краще! Розмовляла Юліана Сисюк


28 |

Андрій ІОНОВ:

«Атмосфера ресторану має підкреслювати їжу, яку ви споживаєте»

Успішний львівський ресторатор поділився з читачами «Егоїста» своїми порадами щодо відкриття власного закладу. – П. Андрію, чи можете Ви, як уже досвідчений ресторатор, підказати, з чого починати людині, яка хоче відкрити свою справу?

– Для початку потрібно абсолютно чітко розуміти, чи дійсно це те, чого ви хочете. Бо часто буває, що хтось бачить тільки зовнішню картинку ресторану. Я би радив тим, хто планує відкрити свій ресторан, спочатку спробувати свої сили в якомусь закладі на будь-якій посаді, наприклад, офіціанта або помічника кухаря. І зсередини подивитися, як там усе працює. І лише після цього дати собі відповідь, зможете ви чи ні.

– А які особливі знання та навики для цього потрібні?

– Дуже багато залежить від господаря. Не треба надіятись, що ви візьмете на роботу кухаря, і він все зробить. Якщо ви не розбиратиметесь в усіх процесах, будьте готові, що вас можуть обманювати. Тому паралельно потрібно навчатись, аби принаймні знати ази технології приготування їжі.

– Наскільки важливо вибрати правильне місце для майбутнього закладу?

– Це дуже важливо. Правильно відкриватися в тому місці, де зосереджена ваша цільова аудиторія. Звісно, є і ресторани з надзвичайно високим рівнем, які можуть відкритися навіть далеко від центру, на околиці, куди потрібно добиратися. Та

для цього потрібно мати дві-три зірки Michelin, і тоді до вас їздитимуть спеціально, бо воно того вартуватиме.

– Ресторан – це першочергово їжа чи атмосфера?

– У ресторані все починається з їжі – це основа, навколо якої будується все. А атмосфера довкола має підкреслювати їжу, яку ви споживаєте в конкретному закладі. Наприклад, в знамените кабаре «Мулен Руж» люди приходять подивитися шоу, і на столи у центрі Франції подають їжу на смак ну дуже посередню, порівняно з іншими ресторанами у Парижі. А все тому, що люди приходять споживати емоцію, видовище. І тоді їжа – це другорядне.


| 29 – А як не загубитися серед різноманіття закладів, зокрема і у Львові, де є величезний вибір ресторанів?

– Зараз відкривають дуже велику кількість закладів громадського харчування, і водночас не так багато місць, в які хочеться ходити. Заклади, в яких смачно, можна порахувати на пальцях рук. І часто це тому, що в ресторанний бізнес приходять непрофесійні люди. Мало чогось нового, є взаємокопіювання.

– А загалом, на Вашу думку, наскільки розвинена ресторанна культура нашого міста?

– У радянські часи в нас, з одного боку, було мало ресторанів, а з іншого – на заході України не було жодного вищого навчального закладу, який би готував інженерів-технологів громадського харчування. Згодом потреба в ресторанах росла, а фахівців у нас бракувало. Тому почали інвестувати не у високопрофесійну кухню, а в атмосферу та інтер’єр. В той час, як на Заході все навпаки. Там шеф-кухар відомого ресторану – знана особистість, в нього можуть брати автографи на вулиці. В нас, на жаль, на сьогодні ставлення до кухаря – як до робітника.

– Порадьте, а як розвивати ресторанний смак?

– До прикладу, в нас із дружиною кожна поїздка закордон – це як творча експедиція. Ми ходимо в ресторани вчитись, пробувати та куштувати. Так, ми були в захваті від американського рівня професіоналізму. Притому, що там величезна кількість забігайлівок, є і фантастичні ресторани, де все працює як годинник. Дивишся на цю ореn kitchen, де працює сорок кухарів одразу, які одночасно обслуговують величезні зали ресторану на 500-600 відвідувачів – і це щось неймовірне.

– А як давно Ви у ресторанному бізнесі?

– У нас родинний тандем – я і моя дружина. Вона – інженер-технолог громадського харчування, а я закінчив товарознавчий факультет, відділення продовольчих товарів. Першим закладом став ресторан «Амадеус», який ми відкрили 21 рік тому. Другим проектом була кондитерська-ресторан «Вероніка». Третім став ресторан-паб «Чорний кіт», і останнім четвертим проектом – кондитерська-ресторан «Під Золотою зіркою». Паралельно ми маємо ще проекти у львівському аеропорту та один у Києві.

– Скільки часу реалізовували найновіший проект «Під Золотою зіркою»?

– Цей заклад нестандартний. Реалізовували достатньо довго – три з половиною роки. Оскільки був великий об’єм реставраційних та ремонтних робіт. Ми ставили за мету відтворити дух буржуазного Львова та показати, що наше місто було багатим та розкішним.

– А чи працюють Ваші заклади за франчайзингом?

– Відкриваючи заклад, треба одразу думати, як його тиражувати. Тому що перший заклад відкрити справді тяжко, відпрацювати всі бізнеспроцеси, інтер’єри, бренд-бук. Далі – простіше, і тому треба думати про франшизу. На жаль, ми не працюємо за франчайзингом. Одна з причин – це дуже широкий асортимент страв наших закладів. Натомість купівля франшизи – це хороший варіант для тих, хто хоче відкрити свій перший ­заклад.

– І на останок, чи є якісь поради як не «прогоріти» в ресторанному бізнесі?

– Техніко-економічний розрахунок обов’язковий. Потрібно завжди розуміти, коли приблизно можна отримати повернення вкладень. Хоча іноді буває, що нічого наперед і не врахуєш. Тому людині без досвіду краще все порахувати, адже помилки коштують великих грошей. А професійна інтуїція з’являється тільки з досвідом.

Розмовляла Ірина Кунинець


Розумні технології

у вашому домі та бізнесі Директор компанії «Технології безпеки та комфорту» Андрій Чорний розповів «Егоїсту» про ще одну новинку, яка допомагає економити енергоресурси і навіть керувати домашніми приладами віддалено – «розумний дім».

– Андрію, Ваша фірма працює у двох напрямках – комфорт і безпека. Які послуги в результаті отримують клієнти?

Зберегти свою нерухомість і цінні речі у сучасному світі легко. Системи відеонагляду, сигналізації слідкують за кожним рухом, і у разі небезпеки одразу ж виїжджає охорона або поліція. Однак на цьому технічні корисні можливості не закінчуються.

– Я назвав би комфорт і безпеку вже результатом нашої роботи. Я особисто веду напрямок систем безпеки – це відеоспостереження, контроль доступу, охоронні сигналізації. Також у нас є напрям «автоматизація і «розумний дім». Ми ним зайнялися, щоб закрити повний сектор кабельних інженерних систем у приватних будинках. Наші клієнти отримують систему «під ключ» – від проектування до обслуговування і супроводу.

– Що таке «розумний дім»?

– Це комплекс автоматизації всіх інженерних систем у будинку. Тобто, опалення, вентиляція, кондиціонування, освітлення, побутові прилади. Вони всі зв’язані в єдину систему, яку можна частково автоматизувати, і якою можна керувати віддалено зі смарт-

фона чи планшета. Наприклад, освітлення. Класично до вимикача прив’язана одна лампочка. А у «розумному будинку» до одного вимикача можна прив’язати декілька функцій. Наприклад, одне натискання вимикача – це ввімкнення однієї лампочки, друге натискання – вмикання іншої групи світла. Крім того, до неї можна писати різні скрипти, які допоможуть економити енергоресурси. От ви йдете з хати, ставите її на охорону, і автоматично вимикаються непотрібні енергоспоживачі.

– А ця послуга популярна серед львів’ян?

– Вона зараз набуває все більшої популярності. Ціна залежить від функцій, які потрібно встановити. Мінімальна вартість автоматизації квартири – $1 000. Я зацікавився цією темою, коли починав працювати в охоронній сфері у 2007 році. Тоді у нас цього ще не було. На іноземних сайтах писали, що автоматизація невеликого особняка на декілька кімнат коштує близько $25 000. Це лише за «залізяку», яка буде всім керувати! Вже не кажучи про монтажні роботи, налаштування. А зараз ціна на порядок нижча.


| 31 – Послугою «розумний дім» можуть ­користуватися підприємства?

– Так. Технічно це система управління будівлями чи інженерними системами. І вона підходить як для приватних будинків, так і для підприємств. Просто там інший клас обладнання. Якщо у приватному будинку система зведена на планшет власника, то у великих підприємствах є цілі диспетчерські пульти.

– Де Ви замовляєте техніку для всіх ­видів послуг?

– Ми обираємо за такими критеріями: відомий бренд і офіційний дистриб’ютор в Україні. Зараз більшу частину техніки виробляють в Китаї. Але там є різні заводи – офіційні, з правильною політикою якості й гарантіями, і неліцензійні. Скажімо, виробництво біля заводу в підвалі. Тому, маючи досвід у галузі, чітко розумієш, що купувати, що ні, а що треба як слід перевірити.

– У Вашої компанії є сервісний центр?

– Наші інженери – «польові». Тобто, вони працюють на обʼєктах і вирішують сервісні питання, які можна владнати на місці: налаштування, прошивка, дефектування обладнання. Якщо якісь елементи системи вимагають серйознішого ремонту, то спеціалісти ставлять підміну і відправляють деталь на офіційний сервіс.

– Як часто Ваші фахівці виїжджають ­перевірити обладнання у клієнтів?

– За регламентом – раз на місяць або ж за викликом, за необхідності. Якщо політика безпеки на обʼєкті не забороняє, то діагностику можна проводити через шифрований канал звʼязку на відстані. Стосовно сигналізації, то ми здаємо систему на пульт поліції охорони. Тому її стан моніторять постійно в автоматичному режимі. До речі, при тривозі група реагування приїжджає протягом 5 хвилин в межах міста.

– Як зберігаєте конфіденційність для клієнтів, які встановлюють системи ­відеонагляду?

– Забезпечення конфіденційності – це цілий набір організаційно-технічних заходів на різних етапах виконання проекту. Є загальні базові правила, яких ми дотримуємося при роботі з клієнтами у всіх напрямках: не розміщаємо інформації про обʼєкти та їхніх власників у якості реклами; не використовуємо такої інформації в переговорах з іншими клієнтами; переговори по безпеці з ключовими клієнтами веду я особисто і тільки з першими особами; діють обмеження доступу до комерційної і технічної інформації для працівників компанії. Щодо системи відеонагляду, то робимо все можливе, щоб сторонні особи не отримали доступу до відеоданих. Але це дуже індивідуально для кожного об’єкта, і двома словами всього не опишеш.

Розмовляла Юлія Василина

Андрій Чорний +38 (096) 688 22 25 Замовлення послуг онлайн: www.tbk.ua/poslugi

промокод Ego08 для доступу в категорію ключових клієнтів


Раз у житті фортуна стукає у двері кожної людини, але якщо ви в цей час сидите у найближчому пабі, то нічого, звісно, не почуєте. © МАРК ТВЕН


Тренування СПИНИ

Частина 2

Мало хто з чоловіків не мріє про широку та м’язисту спину. Саме вона, разом з розвиненими плечима, формує привабливий V-подібний силует та візуально звужує талію. Розглянемо вправи, завдяки яким верх спини набуде масивності, а хребет отримає надійну підтримку. Тяга штанги в нахилі Головна базова вправа в тренуванні спини. Розташуйте стопи на ширині плечей, зігнувши ноги в колінах, займіть положення корпусу під кутом 3045 градусів. Центр маси перенесіть на п’ятки, спина в попереку повинна бути в нейтральному положенні, без горба та надмірного прогину в попереку. Для цього доведеться добряче напружити м’язи черевного пресу. Відчуття перенавантаження в попереку свідчить про некоректне положення. Хапатися за пояс тут не варто, а краще пошукати

огріхи. Штанга повинна перебувати в стартовому положенні не вище коліна, для забезпечення достатньої амплітуди руху. Безпечною шириною прямого хвату вважають таку, коли у ліктьовому суглобі при згинанні утворюється кут 90 градусів. В процесі тяги варто концентруватись на русі ліктів назад та вгору для максимальної роботи м’язів спини. Намагаючись свідомо згинати руки, ви перекладете більше навантаження на біцепс, а підкручуючи кисть – на м’язи передпліччя.

Чим нижче до паху, впритул до ніг затягуватимете вагу, тим більше навантаження заберуть на себе найширші м’язи. Суттєвіший нахил корпусу до паралелі з підлогою, напрямок руху ліктів «в стелю» та збільшення ширини хвату перенесуть більше навантаження на верх спини – трапецію та ромбовидні м’язи. У цьому випадку штанга затягується ближче до грудей. Зворотній хват, тобто долонями догори, спрощує утримання правильних кутів і перекладає більше навантаження на біцепс. Уникайте допоміжних рухів корпусом та ногами, не використовуйте інерцію. Дихайте правильно, видихаючи в момент навантаження. Варіацією вправи є тяга гантелей чи гир у нахилі. Аналогом вправи для новачків чи людей, що надають перевагу тренуванням з власною вагою, є горизонтальне ­підтягування до низької


34 |  ­ ерекладини. З цією метою п можна встановити гриф у тренажері Смітта в найнижчу позицію або скористатись петлями TRX. Тяга гантелі однією рукою в упорі на лаву Найкраще виконувати цю вправу боком до дзеркала, аби час від часу контролювати положення тіла. Впріться долонею правої руки та правим коліном в лаву, ліва пряма нога повинна знайти стабільне положення на підлозі. Корпус паралельно лаві, шия на одній лінії з корпусом, плечі на одному рівні, поперек нейтральний, без надмірного прогину. Лівою рукою на видиху тягніть гантель вгору, лікоть дивиться в стелю та проходить впритул до корпуса. На вдиху повільно опустіть у початкове положення. Уникайте бокових скручувань корпусу, допомагаючи собі всім тілом підняти вагу. В цьому випадку замість найширших м’язів спини ви прокачаєте косі м’язи живота. Тяга на верхньому блоці Видається простою, проте часто її виконують некоректно, і вона має свої дуже важливі нюанси. Про напружений прес та нейтральне положення попереку, думаю, нагадувати не варто. Низу спини під час виконання цієї вправи категорично відчувати не повинні, що стосується і тяги горизонтального блока. Встановіть валик для ніг на необхідну висоту, щоби вага не тягнула вас вгору. Відхиліться назад рівно настільки, аби не зачіпати руків’ям тренажера голову чи обличчя. Візьміться прямим широким хватом та на видиху підтягніть руків’я до верху грудей, на вдиху плавно опустіть вагу, розгинаючи руки, в кінці відчуйте розтягнення найширших м’язів

спини. Якщо під час виконання вправи скеровуєте лікті строго вниз, а передпліччя перебувають на одній лінії з корпусом, пропрацюєте м’язи, що обертають досередини лопатки і розкривають плечі, що буде додатковим бонусом для постави. Заміна хвату на зворотній та вузький змістить акцент навантаження на найширші м’язи спини та біцепс. Цей варіант комфортніший для людей з перенапруженими трапеціями та шиєю. Варіант вправи – встановити маленьке руків’я та тягнути по черзі до грудей однією рукою. Типова помилка – затягування ваги за рахунок розгинання корпуса. Ті самі правила діють і для тяги горизонтального блока: робочі м’язи аналогічні, а розподіл навантаження залежить від обраного руків’я та хвату. Підтягування на перекладині Горизонтальні підтягування ми розглядали в одному з попередніх абзаців як аналог тяги у нахилі. Вертикальні ж підтягування на турніку є аналогом тяги верхнього блока, але з власною вагою. На варіантах хвату не зупинятимемось, бо принципи аналогічні. Існують два

основних типи, навколо яких часто точиться полеміка. Кіплінг – це підтягування з активною допомогою всім тілом, яке переходить з положення човника, із прогнутою спиною, в зворотній човник, із напруженим пресом, внаслідок чого створюється враження розкачування. Так підтягуються в кросфіті. На противагу їм існують строгі підтягування, коли тіло не змінює свого положення, а рухається в одній вертикальній площині. Який варіант правильний? Залежить від ваших цілей, вподобань, стилю тренування. Якщо акцентовано навантажити цільову групу м’язів, то строгі. Якщо витратити побільше енергії, включивши максимум м’язів та виконати більше повторень, – тоді кіпінг. Як же навчитись підтягуватися з нуля? У пригоді стануть підтримуючі гумові стрічки, які кріплять на турніку. Як тільки освоїте стрічку найбільшого опору на бажану кількість повторень, переходьте до вужчої, з меншим опором. Ту саму функцію виконує гравітрон. У пригоді стануть також негативні підтягування. Підстрибніть до положення підборіддя над перекладиною, а тоді повільно та підконтрольно розгинайте руки, опускаючись вниз під дією сили тяжіння. За кілька тижнів з приємністю констатуєте, що можете підтягнутись кілька разів самостійно. Коли вправа дається легко, варто підвісити на спеціальний пояс диск, накидати на плечі ланцюг, або вдягати обтяжуючий жилет. Підтягування – доступна не лише в залі, надзвичайно корисна функціональна вправа для загальної фізичної підготовки, скоординованої роботи тіла, і обходити її своєю увагою не варто. Сис-


тематично тренуйте тіло та навик, і прогрес обов’язково приємно здивує. Розгинання плеча на верхньому блоці Виконують, як правило, в кросовері, належать до ізолюючих вправ для найширших м’язів. Логічно використовувати їх для принципу попередньої втоми на початку або для «добивання» м’язів наприкінці тренування спини. Для вправи використовують коротке пряме руків’я або канатик. Захопіть за руків’я та відійдіть приблизно на середину кросовера. Зігніть корпус під кутом 45 градусів і підійміть вгору ледь зігнуті руки до положення паралелі з корпусом. На видиху підтягуйте руків’я в напрямку стегон, не згинаючи руки в ліктях. В кінці руху свідомо напружуйте найширші м’язи. Шраги Належать до мого списку небажаних вправ, оскільки в сучасної людини верхні пучки трапецій перебувають, як правило, в перенапруженому стані і потребують зазвичай не закачування, а розігріву, розслаблення та розтягнення. Гіпертонус цієї ділянки часто стає причиною головних болей, запаморочень, погіршеної концентрації та інших неприємних симптомів. Трапецієвидний м’яз отримує достатньо навантаження під час виконання вищенаведених базових вправ. В рамках оздоровчого фітнесу та для гармонійного розвитку тіла цього достатньо. Якщо ж з певних причин ви прийняли рішення щодо додаткової ізоляції, подбайте про ретельне післятренувальне розслаблення ділянки. Техніка виконання доволі проста: утримуючи нейтральне положення спини, плечі підіймають угору, уникаючи ротації. Вага утримується в розігнутих

руках. Гантелі по боках тіла, штанга – перед собою чи за спиною. Щодо робочої ваги у згаданих вправах, то вона повинна першочергово бути настільки помірною, щоби забезпечити бездоганно технічне виконання і настільки відчутною, щоби останні 2-3 повторення давались із зусиллям. Кількість повторень та підходів, підбір та послідовність вправ є частиною тренувального плану, який складає строго індивідуально фітнес-спеціаліст. Пам’ятаймо, що кожне тіло унікальне, по-різному відгукується на навантаження і в процесі життя та під дією фізичних вправ змінюється, а тренувальний процес – гнучкий та варіативний. Відсутність гострих больових симптомів, добре відновлення та загальне самопочуття – найкраща запорука бажаного результату.

мережа магазинів

АВТОЗАПЧАСТИН до ЄВРОПЕЙСЬКИХ, ЯПОНСЬКИХ ТА КОРЕЙСЬКИХ автомобілів

НАЙНИЖЧІ ЦІНИ! Якісне обслуговування! Львів, вул. Героїв УПА, 73 тел. (032) 239-36-73, 239-36-83 Львів, вул. Героїв УПА, 78 тел. (032) 238-31-48, 237-31-67 Приємних та результативних тренувань! Марія Саджениця, персональний тренер фітнес-клубу «Олімп»

Львів, вул. Кульпарківська, 230а тел. (032) 244-73-17, 243-82-16 Львів, вул. Зелена, 238 тел.(032) 232-23-20, 232-23-21

www.planetauto.com.ua


36 |

Микола Стецьків:

«Я усе життя хотів бути суперменом» Він – перший ветеран АТО, який започаткував в Україні бізнес у ягідництві, перший у країні фермер, який випробував проект «Збери собі сам», йому самотужки вдалося переконати 600 мешканців своєї багатоповерхівки, що дитячий майданчик перед будинком – краща ідея, ніж стоянка для автівок. Йому подобається бути першим, і йому цілком комфортно залишатись у статусі «іншого». Микола Стецьків, засновник фермерського господарства «ФайнаBerry», – про ягідництво, пріоритети і віру, навіть коли обставини геть не сприяють. – Миколо, відколи про Вас вперше написали як про фермера, минуло уже майже три роки. У 2015 році у Вашому розпорядженні було 10 соток землі. Сьогодні це вже майже гектар. Що ключове Ви зрозуміли про фермерство в Україні за цей час?

– У 2015 році я думав, що знаю про поле усе. Але коли наступного року я приїхав туди і мало не плакав, лише у той момент я зрозумів, що я нічого не знаю, і почав учитись. Більше читав на цю тему, шукав інформацію в Інтернеті, знайомився. За ці три роки у мене серед друзів з’явилося близько сотні досвідчених фермерів, з якими ми зараз активно спілкуємось і ділимось досвідом. Восени ми хочемо організувати велику зустріч фермерів-ягідників. Під час неї ми зможемо об’єднатись і чітко визначитись, що садити, як садити, скільки садити і де пізніше це збувати.

Бо поки що у нас складається така ситуація, коли є великі клієнти, які хочуть робити масштабні закупки якісної продукції, але вони не знають, де її взяти, а є ми, хто вирощує якісну продукцію, але не знає, де і як правильно її збувати. Щоб ви розуміли, в Україні офіційно навіть нема асоціації ягідників, поки що це лише Facebook-група. Будемо усі знайомитися восени.

– Люди дедалі частіше хочуть споживати органічну продукцію, однак думка про те, що робота на полі збиткова, не втрачає своєї сили.

– Усі проблеми – від незнання. Я підрахував, що за три роки зазнав втрат на 100 тис. грн, але досвідчені люди кажуть, що це плата за навчання. І зараз я готовий ділитися досвідом безкоштовно, просто приїдьте і запитайте у мене про все, що вас цікавить у ягідництві, я зекономлю вам 100 тис. грн (усміхається). І так зробить більшість фермерів у моєму оточенні. На полі можна заробляти. Більше того, у нас в Україні – найсприятливіші у Європі умови для ягідництва. Але важливо правильно організувати усі процеси – від купівлі якісних саджанців, лабораторного контролю за здоров’ям ягід, навчання персоналу, який правильно доглядатиме ягоди, і до налагодженого збуту за адекватними цінами.


| 37 – Навіть з цього коротенького опису зрозуміло, що це дуже кропітка робота. Навіщо Вам, молодому 32-річному чоловікові, поле?

– Я завжди хотів працювати сам на себе. Перш за все, я хотів позбутись людей над собою. Я був і у сфері послуг, і ремонтами займався, і будівництвом, і торгівлею, я себе шукав. Я розумів, що можу більше. А коли повернувся зі зони АТО, хотів утекти від людей. По суті, та земельна ділянка, яку мені дали як учаснику АТО, і з якої усе почалось, стала тією втечею.

– Від чого Ви втікали?

– Коли у зоні АТО я побачив, що молодші за мене хлопці повертаються ногами вперед, це мене змусило думати. Я стояв на колінах перед труною і думав. І ще усі ці випадки, коли мене оминало. Коли ми мали йти, і нас щось стримувало, а потім там вибухало, і зникало все, а коли таких випадків два, три, п’ять, ти починаєш розуміти: Бог хоче, щоб ти жив. У товариша все було – і освіта, і сім’я, і майбутнє, але він чомусь пішов на війну і загинув. У мене на той час, крім дружини і дітей, не було нічого, але я вижив, для чого? І тоді я почав ставити собі питання, що я можу зробити, щоб такого більше не було? Зрозумів, що маю робити щось у тилу. А тут мене зустрів негатив. Бажання людей знищити себе: алкоголь, сигарети, «прожив день – і добре», нема бажання змінюватись на краще. Дивимось на Швейцарію, але самі нею стати не хочемо. І тут центр зайнятості запропонував мені започаткувати власну справу. Це був знак – брати на себе відповідаль-

ність. Зараз розумію: я пішов туди, тому що я можу це витримати, і я знаю, що треба робити, щоб іншим було легше. Мабуть, якісь вищі сили мають на мене план.

– Ви вірите у вищі сили?

– В окопах вірять усі. Молитись починають навіть ті, хто молитви у житті не знав. А у моменти, коли тобі пощастило, починаєш ще більше задумуватися над тим, що ж тебе затримало? Умовно кажучи, якщо б ти не попросив передати тобі рацію, ти був би уже мертвим, якщо б твій товариш не сказав: «Не йдемо, може, перечекаємо» – ви обоє уже були б мертві. Але що я точно знаю про себе, це те, що я – наївний оптиміст. Я усе життя хотів бути суперменом. Я дивився усі ці фільми, мультики. І частково вірю, що таке дійсно може бути. Можливо, і тому також я все це затіяв уже тут, на мирній землі.

– А людям вірите?

– Так. Розкажу більше, до мене часто приїжджають покупці і дивуються, що у мене навіть паркана нема. А я довіряю людям. Вірю, що не крастимуть, вірю, що ви, наприклад, коли підете до мене збирати полуницю, скажете чесно, скільки зібрали і скільки продегустували.

– І що, жодного разу у Вас не крали?

– Було. Один раз, на початку. Але потім якось порозмовляв, пустив чутки по селу, мовляв, допоможіть мені розвинутись, і я допоможу вам залишитись у селі, але відчути краще життя, ніж те, до якого ви звикли. І люди повірили. Вони бачать,

що є прогрес. Заробити 7 тис. грн у селі – це не так просто.

– Але чому Ви взялися вирощувати саме полуницю? Не яблука, не картоплю, не виноград…

– У цьому центр зайнятості винен (усміхається). Вони мені запропонували розпочати власну справу. Я прийшов додому, розповідаю дружині, що можна створити бізнес. 28 тисяч гривень дають! До речі, так, ми тоді були ще наївними і вірили, що 28 тисяч – це достатньо. І ми почали думати, що можемо робити. Вона – біолог, я – юрист. Вона не має за плечима жодного робочого дня, окрім декретів, та й у нашому оточенні нема підприємців, з якими ми могли б проконсультуватись. Але у нас обох закарбувались у пам’яті емоції, як наші діти їли полуницю. Вони були замурзані, але щасливі, і ми хотіли відтворити ці емоції. Ягоди – це емоції. Тому ми обрали їх.

– Що має найважливіше значення, коли починаєш бізнес із нуля?

– Хочеш щось змінити – перш за все, зміни оточення. Соціум формує особистість. Якщо багатого загнати в оточення бідних, він стане бідним. Якщо бідного загнати в оточення багатих, він збагатіє. Маса, все-таки, робить свою справу. Колектив змінює свідомість. Тому я автоматично почав тягнутись до багатих успішних людей. І це дало свої результати.

– Миколо, Ви сказали, що рішення про те, який саме бізнес будете створювати, приймали разом із дружиною. Наскільки її схвалення впливає на Вас?


38 |  – Відверто скажу, якби вона у мене не вірила, я б не став тим, ким я зараз є. Вона повірила у мене у час Майдану, вона зрозуміла мене, коли я пішов у АТО, вона підштовхнула мене здобути юридичну освіту. Вона знала, що я впораюсь, коли я тільки починав воювати за дитячий майданчик на місці стоянки, і тоді, коли розповів їй про мрію стати бізнесменом – теж. Знаєте, у мене дружина дуже любить троянди. Одного разу, коли у нас був важкий фінансовий стан, вона все таки купила кущ троянд і посадила його. Сусіди усі наперебій кричали, що це не має сенсу. Але троянда зацвіла, її хтось зрізав, а сусіди одразу ж: «А ми казали». А ми їм на це відповіли: «Нічого, вона розцвіте ще раз». І вона зацвіла, того разу було уже два бутони. Але їх теж зрізали. І сусіди знову почали нам говорити про старе. Але у дружини була якась віра. І що я вам скажу,

зараз це кущ понад метр заввишки, на якому цвіте багато троянд, і ніхто їх не чіпає. Результат – у деталях. Троянда – це життєвий приклад. Усе можливо, але не відразу. І моя дружина звідкись це знає. Та й я це зрозумів. На початку в нас не було нічого окрім мрії, ідеї і бажання довести спочатку собі, а тоді вже і усім, що спіткнутись і не встати – не варіант. Спіткнутись, встати, обтрусити коліна, і піти далі – це наш шлях.

– А куди Ви йдете? Який Ваш план-мінімум на найближчий час?

– Зараз я активно спілкуюсь із нашими заробітчанами, і вони мені кажуть: «Миколо, ми в тебе віримо. Ми готові допомогти». Вони навіть готові привезти мені інвестора з закордону, який би допоміг реалізувати мої амбітні ідеї. Я вам обіцяю, що за два роки німці будуть заздрити моєму проекту.

Наразі я ще не знаю, як його реалізувати, але я це озвучив, отже, я це зроблю. У 2016 році зі мною трапилась цікава історія: приїхали журналіст і оператор одного із центральних каналів, і я розповідав їм, що у мене буде усе поле, засаджене полуницею, вона даватиме багатий врожай. Тоді оператор дуже іронічно на мене подивився, мовляв, про які масштаби ти, чоловіче, говориш, у тебе тільки чотири грядки. Минуло два роки, він приїжджає і каже: «Миколо, я очам своїм не вірю». Тому, за два роки моєму фермерському проекту навіть німці будуть заздрити, не сумнівайтесь (усміхається). Але окрім вирощування натуральних органічних ягід, я хочу розвивати агротуризм.

– Агротуризм?

– Агротуризм зараз дуже популярний у світі. Це коли споживач напряму знайомий із виробником. Це коли між ними нема посередників. Свіжість, якість, впевненість у безпеці і ціна – це і є справжній фермерський продукт. У мене уже є опція «Збери собі сам» – люди мають право приїжджати на поле і збирати собі ту ягоду, яку вони хочуть, і стільки, скільки вони хочуть, плюс дегустація. А ще я обов’язково створю магазин, де місцеві фермери зможуть продавати свою якісну продукцію з відповідними довідками і докумен­ тами.

– Плани – це добре. Але наскільки те, що Ви сказали, близьке до реалізації?


| 39 – Я б цього вам не казав, якби не був певен, що я зможу це зробити. У мене за спиною уже є кілька проектів, які дозволяють мені бути впевненим у своїх силах. Можливо, це прозвучить навіть трішечки як самолюбство, але я – перший в Україні, хто започаткував проект «Збери собі сам». Я перший ­АТОшник, який почав бізнес у ягідництві, я сам зміг переконати власників 180 квартир у моєму будинку, а це 600 людей, що дитячий майданчик у дворі потрібніший нам, ніж стоянка для машин. Наступного року я планую звести біля своїх полів дитячу зону американського зразка – не просто балансир і гойдалка, де дитина у якихось штучних рамках. Я хочу вивести дітей за межі рамок. Дати їм можливості, щоб вони самі творили собі гру. Хочу, щоб там, зокрема, можна було грати у «Царя гори». Це дорого. Але я це буду робити. Щоб бути першим. І щоб показати міській владі, що можна робити щось більше, ніж балансир, гойдалка і галочка. Мені подобається бути деструктивним елементом в очах політиків. Хочу досягти того, щоб вони торгували перед виборами не гречкою, а, як мінімум, рисом, і щоб люди думали, кого обирати.

– Звучить як передвиборча обіцянка.

– А я і не приховую, що у майбутньому бачу себе у політиці. Туди мають йти самодостатні люди. Тверді у своїх переконаннях. Політик має бути готовим навіть до самопожертви. Бо зараз наше суспільство не еволюціонує. Не

можна обирати людину просто за те, що вона купила у твій під’їзд лампочки! Мій особистий кумир – Авраам Лінкольн, який вчився, зубрив і виходив до людей. От уявіть, додуматись у той час знищити рабство! У мене аж мурахи по тілу йдуть.

– Ви сказали, що Вам подобається бути деструктивним елементом. А що Ви робите, коли Ваша «батарейка розряджається»?

– Я все життя хотів бути іншим. Я завжди відрізнявся, у всіх колективах. І навіть зараз люди з мого колишнього оточення, коли мене зустрічають, повторюють: «Ти завжди був іншим». А у мене дитинство, до слова, дуже бурхливим було. Підлітковий період особливо, я навіть деякий час скінхедом був. І, слава Богу, що мої янголи-охоронці вберегли мене багато від чого.

І саме завдяки тому, що я свого часу побував на різних рівнях і у різних компаніях, зараз я себе комфортно почуваю зі всіма. Я розумію проблематику, яка є у суспільстві. І знаю, що треба зробити на місцевому рівні, щоб все змінилося. Але коли відчуваю, що виснажуюся, тоді я розумію, що мені потрібно когось знайти і порозмовляти. Зі сильних людей. Крім того, ми з дружиною любимо дивитись документальні програми. І коли бачимо, яка біда іноді в людей, то усвідомлюємо, у яких шикарних умовах живемо – тільки працюй! А ще мене мотивують історії успіху людей, які досягли свого таким же шляхом, як зараз рухаюсь я. Мої особисті натхненники – Генрі Форд і книжка «Монах, який продав свій «Феррарі» Робіна Шарма. Розмовляла Марічка Алексевич


40 |

Алла Орлик:

«Якщо хочеш щось змінити – бери на себе відповідальність і працюй» – Пані Алло, Ви вже впродовж двох років займаєте посаду директора реабілітаційного центру «Здоровий Рух». Чи звикли Ви до керівної посади?

www.healthmove.com.ua тел. 096 060-12-12 073 060-12-12

– Час летить швидше, ніж ми думаємо. Мені здається, що пройшло небагато, а, виявляється, вже два роки. Так, звичайно, звикла. В моїй справі часто доводиться займатися рутинною роботою. Але мені дуже подобається те, що я роблю. Я дуже активна, люблю рух, люблю реалізовувати плани та працювати над розвитком центру. Намагаюся забезпечити нашому закладу сучасний рівень діагностики та лікування. Зараз треба працювати в конкурентному медичному середовищі, кожен реабілітаційний центр бореться за свого пацієнта. Тому чим краще буде обладнаний наш заклад, чим якісніші будуть наші послуги – тим комфортніше та безпечніше почуватимуться наші пацієнти. Пріоритетом в роботі для мене є колектив, адже без цих людей я – ніхто, як би велично не називалася моя посада.

– Розкажіть, у чому особлиПро ефективність сучасної вість реабілітаційного центру реабілітології та можливість «Здоровий Рух»? повноцінного життя поговоримо – Вона у тому, що ми маємо з директором реабілітаційного центру спеціальну методику лікування – кінезітерапію. Це напрямок фі«Здоровий Рух» Аллою Орлик.

зичної терапії, який передбачає виконання активних і пасивних рухів, певних вправ лікувальної гімнастики та роботи на тренажерах для досягнення конкретного терапевтичного результату. Вона може бути як пасивною, так і активною. Пасивну кінезітерапію проводить реабілітолог чи мануальний терапевт за допомогою рук і спеціального обладнання (механотерапія). З допомогою певних маніпуляцій з м’язами у вигляді розтягування, а також згинання чи розгинання в суглобах, мануальний терапевт досягає розслаблення м’язів, усунення функціональних блоків та зміщень і збільшення рухливості в суглобах. Крім того, відбувається стимуляція рецепторів м’язів та інших тканин, що посилює імпульсацію в кору головного мозку. Пасивну кінезітерапію проводять за допомогою спеціального обладнання. Це механотерапія, яка є обладнанням для розробки кінцівок при паралічах та парезах. Відбувається фіксація одного або декількох суглобів, і тоді проводять запрограмований рух з певною амплітудою та швидкістю для розробки суглобів, стимуляції м’язів та глибоких рецепторів. До пасивної кінезітерапії можна також віднести масаж. Активна кінезітерапія передбачає залучення в роботу м’язів самим пацієнтом. Її можна проводити на спеціальних тренажерах, бігових доріжках. Ми робимо все можливе для кожного з наших пацієнтів.


| 41 галі, в цій галузі без реабілітації ніяк не обійтись.

– Що найскладніше у Вашій роботі?

– Як Ви оцінюєте сучасні методи реабілітації?

Фото: Дмитро Аміден

– Потреба в реабілітації дуже висока для багатьох людей. І цьому є кілька пояснень. Реабілітація може сповільнити динаміку старіння. Багато літніх людей страждає від хронічних хвороб, реабілітація покращує їхні біологічні можливості (фізичні та психічні). А отже, люди можуть бути активнішими. У повсякденному житті, на жаль, ніхто з нас не застрахований від травм. Так само як хірург має добре оперувати, реабілітолог повинен вдало займатися реабілітацією. Адже реабілітація – це 50% успіху. Якщо операція пройшла бездоганно, але реабілітацію було проведено невчасно, то позитивний результат після операції може бути зведений нанівець. Якщо говорити про ортопедію чи травматологію, тут найголовнішим є вчасно розрухати пацієнта. І вза-

– Це робота з людьми, а, отже, ми несемо велику відповідальність за кожного нашого пацієнта. Права на помилки у нас немає. Тому одним із найважливіших етапів відкриття реабілітаційного центу є підготовка персоналу: лікарів, фізіотерапевтів, масажистів. У реабілітації важливим є не лише лікування тіла, а й комплексний підхід до потреб людини. У кожного вони особливі, тому план реабілітації теж має бути індивідуальним. У нас працює прекрасний лікар-ортопед першої категорії, кінезіотерапевт Євген Балуєв. Це лідер нашої команди професіоналів, який розробляє, реалізує та оцінює план реабілітації. Саме він підтримує наших пацієнтів, допомагає їм знову стати на ноги.

– П. Алло, Ви також дружина і мама. Як Вам вдається поєднувати роботу та материнство?

– Я отримую задоволення від справи, якою займаюся, і також безмежно люблю своїх дітей. Ніколи не мала страхів, що на якомусь етапі моєї кар’єри діти можуть якось негативно вплинути на мою самореалізацію. Я впевнена в тому, що будь-яку роботу можна зробити з максимальним результатом тоді, коли ти відчуваєш баланс та гармонію в житті. Мені це вдається. Щоб віддавати щось змістовне своїм дітям, потрібно постійно наповнюватись самим. А те, чим я займаюся, мене надихає, мотивує та додає енергії для нових звершень. Розмовляла Ірина Добровольська


Спільно з «Час історій Андрій Закалюк:

«Я вчу дітей двох головних речей у житті – молитися і працювати» Директор ліцею «Просвіта» Львівської міської ради, революціонер в освіті Я з дитинства мріяв стати вчителем, а тому з вибором професії все було легко. Почав працювати у школі і практично весь вільний час проводив з дітьми. Одного зимового дня чотири роки тому мені подзвонили з міської ради і запропонували стати директором школи-інтернату. Я думав недовго. Так сталося, що головне у своєму житті рішення прийняв через незнання. Я навіть не уявляв, що мене чекає далі. По закінченню першого робочого дня я плакав. Я побачив гнітючу атмосферу у школі, приреченість в очах дітей, обшарпані стіни та бідність приміщень. У той момент я міг змиритися з цим і на довгі

роки стати звичайним директором. Але я захотів змінити ситуацію: змінити приміщення школи, атмосферу, а головне – спілкування з дітьми. Їх нині 130, і вони всі наші. Знайти кошти для ремонту і осучаснення приміщень було посильно, важче – змінити спілкування з дітьми. Головна ціль, яку ми поставили перед собою, – ніколи не залишати їх самих. Ми проводили з ними різдвяні свята, Великдень, щоразу на Новий рік я був з дітьми у школі. Ми їздили закордон, подорожуємо, постійно ходимо в гори. Найважче – спілкуватись з дітьми на недитячі теми. Інколи я й досі не можу підібрати потрібні слова. Наприклад, на очах одного 16-річного учня вбили матір, у іншого, 12-річного, померла мати. ­Бувають

«

Подарунок мені зробили ті, хто сам нічого і нікого не має

»

ситуації, коли батьки живі та здорові, але їх позбавляють батьківських прав. Дитина не розуміє, чому має бути в інтернаті, коли батьки є. У цих дітей немає дитячого і милого погляду. Та все одно ніколи не лишайте їх наодинці. Найважливіша річ, яка сталась у моєму житті, – ми з дружиною взяли дівчинку під опіку. Їй цього року буде 18. Перед цим я проходив курси опікунів. Тоді я був вражений тим, якими понурими були майбутні опікуни на зустрічах. Вони прийшли робити одну з найблагородніших речей у житті, а понурі, очевидно, від обставин, що їх до цього змусили. Моментами було страшно, що діти підуть у ці сім’ї. Ніколи дитина не зобов’язана робити вас щасливими. Вона не врятує сім’ю від чогось. Лише ви можете зробити дитину щасливою. Коли ж вона такою стане – ви автоматично будете щасливі теж. Минулого року мої учні якимось чином зробили так, що я став героєм телепроекту «Сюрприз». Ведуча Маша Єфросиніна вручила мені подарунок-мрію – поїздку на Мачу-Пікчу. Взимку цього року я відвідав Перу, перебував на висоті 2 400 м над рівнем моря і своїми очима дивився на легендарне місто інків Мачу-Пікчу. Коли я споглядав фантастичну красу, розумів, що цей подарунок мені зробили ті, хто сам нічого і нікого не має. Я вчу дітей двох головних речей у житті – молитися і працювати. Без молитви будь-яка праця втрачає сенс, а працю молитва може зробити вашою мрією.


| 43

з Іриною Снітинською» Антон Дацко: «Повір у себе»

Заслужений майстер спорту України з фехтування на візках, багаторазовий чемпіон Європи, світу, чемпіон Паралімпійських ігор у Ріоде-Жанейро. Історія почалася 5 вересня в 1999 році, коли я навчався в одинацятому класі. Звичайний хлопець, який закінчував школу. Якось з товаришем нам захотілося горіхів. Ми залізли на дерево і… прийшов до тями я вже внизу. Лежу, мені недобре, біля мене мама, лікарі. Потрапляю в лікарню, забій голови, кровотеча, реанімація. Розумію, що борюся за життя. Подумки звертаюсь до Бога і кажу: «Хай буде воля твоя». Коли прийшов до тями, зрозумів, що впав з дерева, травмував спину, і я більше не можу ходити. Наче ще живу, але жити як раніше вже не зможу. Одного ранку до мене підійшла одна з ключових осіб у моєму житті – мій реабілітолог Юрій Пономаренко. Він весело вітається і каже: «Все нормально, Антоне, життя триває. Якщо ти будеш займатися, і тобі пощастить – ти можеш стати на ноги. Але, навіть якщо цього не станеться, ти все одно можеш жити повноцінним життям. Запам’ятай: найкраща реабілітація – це спорт. Якщо будеш боротися – зможеш подолати обставини». Я зрозумів тоді: треба рухатися, повертатися до школи, травма не повинна ламати все життя. Якщо є перспектива – потрібно використовувати кожен момент у нашому житті. Розумію: спорт – мій порятунок.

Місяць за місяцем – реабілітація не дає результатів. Я не встав на ноги, але спорту у моєму житті ставало дедалі більше. Якось на Спартакіаді Львівщини до мене підійшов майстер спорту Анатолій Колесников і сказав пророчі слова: «Я зроблю з тебе олімпійського чемпіона». Я тоді не повірив, та і фехтуванням не одразу захопився. Паралельно працював кравцем. Втім, тренуватись я почав дедалі інтенсивніше. Завдяки наполегливості поїхав на свій перший чемпіонат Європи з фехтування на візку. Пригадую, погано «пожеребкувався». Мені попався найсильніший суперник. Бій вирішальний. Я собі постановив тримати лінію, боротись з усіх сил і … неочікувано переміг. Для мене це був фурор. Я початківець, і я виграв. Я повірив у себе. А потім ще багато років інтенсивних тренувань, змагань.

«Якщо ти боротимешся – ти зможеш подолати обставини»

Потім – Чемпіонат світу і перемога. Неймовірні емоції. Але головна мета – стати паралімпійським чемпіоном. Досвід та наполегливість. Розумів, що треба усі сили покласти на підготовку. Перша спроба – зупинився за крок до перемоги. А потім вирішив не здаватись. Готувався, подолавши великі труднощі, у 2016 році таки стаю учасником Паралімпійських ігор. 12 вересня пам’ятатиму як казку. Налаштовувався на перемогу як в кіно. І мої старання не були даремні – я переміг. Пройшовши випробування, зрозумів: якщо людина чогось хоче у житті, може докласти фізичних і розумових зусиль, знає свою ціль – не треба боятися, все досяжне. Не дивлячись на важку травму і життєві обставини, я досягаю у житті найкращого. Наталія Кузьма


44 |  – П. Катерино, розкажіть, з чого Ви починали?

– Практично усе свідоме робоче життя я працювала у чоловічому бізнесі: впродовж 15 років була директором департаменту логістики у провідній будівельній компанії, членом ради директорів та ради правління. Це був чоловічий світ у режимі високої відповідальності, бо насправді логістика – це чітко спланований процес, який існує в умовах безперервного форс-мажору. Тільки завдяки сконцентрованості та моментальній реакції можна тримати цей механізм під контролем. Але попри те, що логістику вважають більш чоловічою сферою діяльності, я впевнена, що найкращі логісти – все ж таки жінки, адже вони здатні бачити більше деталей.

Катерина Балінська: «Світ буде кращим, коли жінки дозволять собі бути щасливими»

– А коли і чому Ви вирішили кардинально змінити своє життя?

– Незважаючи на насичені робочі графіки, головним у моєму житті завжди була сім’я. В якийсь момент я зрозуміла, що не набулась мамою, бо перший раз вийшла з декрету, коли моєму старшому синові було півроку, а другий – коли молодшому було чотири місяці. І ми з чоловіком захотіли народити донечку. Попри те, що я двічі була мамою, після народження донечки світ перевернувся, бо це вже було свідоме батьківство. І коли після пологів я почала відновлюватися, то зацікавилась імбілдингом – системою, спрямованою на відновлення і розвиток інтимних м’язів. Я сама повністю відновилась після пологів, стала інструктором і почала допомагати іншим.

– Це зовсім інша сфера діяльності, як Ви її освоювали?

– Коли я почала проводити тренінги з імбілдингу, то зрозуміла, що мені недостатньо моїх знань. Завдяки попередньому досвіду я знала, як знайти цінну інформацію і кращих спеціалістів, які могли якісно навчити мене. Тому я закінчила університет за спеціальністю медичний психолог та отримала спеціальні кваліфікації з сингулярної сексоматики та роботи з емоціями і тілом. Так я потрапила в «Центр емоційно-образної терапії професора Лінде», майстерню психолога Олени Світлої, яка працює з темою схуднення, до речі, вона дала мені ексклюзивне право викладання цієї програми в Україні. Далі моє навчання проходило у відомого нейрофізіолога професора Атланова. Ці надзвичайні люди змінили мене і поповнили мої знання, що, відповідно, змінило програми, які я викладаю в Центрі, особливо імбілдинг. Він став набагато ширшим та результативнішим.

– Сім років тому Ви відкрили Центр жіночої досконалості «Афродіта». ­Розкажіть, які знання там може отримати жінка?

Катерина Балінська понад 20 років пропрацювала в логістиці. А в її підпорядкуванні було понад 200 осіб, лише п’ятеро з яких були жінками. Та кілька років тому вона вирішила кардинально змінити життя: народити донечку, здобути нові знання, відчути повністю, як це «бути жінкою».


| 45 – Найбільшим попитом користується саме імбілдинг. Під час тренінгу ми працюємо не тільки з інтимними м’язами, а також з хребтом, поставою, диханням і нашими емоціями. Адже це зона, яка впливає на весь гормональний стан жінки. Імбілдинг допомагає підготуватися та відновитися після пологів, укріпити стан м’язів тазового дна та уникнути опущення внутрішніх органів малого тазу. Також в Центрі є програми з сексуальної гармонії та індивідуальні психологічні консультації. Нещодавно з’явився і новий курс «Камасутра успіху». На мій погляд, потенціал наших жінок зовсім нерозкритий, і нам точно є з чим працювати. Ця програма увібрала весь мій бізнесовий досвід логіста, топ-менеджера і жіночого тренера.

– Слабкість та жіночність – це тотожні ­поняття?

– Слабкість або сила – вони тільки в межах відповідальності, яку ти несеш. Якщо ти вважаєш себе слабкою жінкою, то не береш відповідальність за події в своєму житті та житті інших людей. А що це за мама, яка не несе відповідальності за свою дитину, що це за дружина, яка не несе відповідальності за емоційний контакт зі своїм чоловіком?! Але це не означає, що жінка повинна все робити сама. Все має бути в межах розкриття власного потенціалу, а не в межах «стати кращою, ніж чоловік». Коли ми починаємо з ними конкурувати, то тут вже закінчується жіночність. Жінка – це внутрішній світ. І от відповідальність за внутрішній світ дітей та чоловіка – це суто відповідальність жінки. Жінка має наповнювати, а будувати світ повинен чоловік. Коли жінка

бере на себе функцію будівельника, вона втрачає не тільки жіночність, але й силу, тому що це – не її поле діяльності.

– А яким має бути чоловік, щоб жінка не брала на себе його роль?

– Я би сказала інакше: якою має бути жінка, щоби біля неї був сильний чоловік? Чоловіка створює жінка: бабця, мама, дружина. Якою повинна бути жінка, набагато важливіше за те, яким має бути чоловік. А змінити та наповнити можна кожного, це лише ваш вибір в режимі часу, внутрішньої сили, наполегливості та можливості будувати компроміс.

– На Вашу думку, на якому рівні сексуальна освіта в Україні?

– Сексуальна освіта в нас зараз у жахливому стані. На ній багато хто заробляє гроші. Безкоштовні тренінги на YouTube про те, як залучити чоловіка, вийти заміж за 30 днів, змусити його дарувати подарунки… Вони перетворюють мужчину на товар, а жінку – на гуртовика, який має залучити до себе цей продукт, але без цінності самого продукту. Тому починати треба не з молодих дітей та їхньої сексуальної освіти, а з батьків, які їх виховують. З дитиною потрібно говорити, що це прекрасно, коли ти сексуальна, коли вмієш відчувати своє тіло та розуміти емоції інших людей. Але це можливо, коли сама мама дасть собі дозвіл бути гарною, сексуальною та емоційною. Потрібно говорити, що в своєму житті жінка зобов’язана лише бути щасливою, а все решта – кар’єра, здобутки, успіх – прийде. Просто тому, що воно не може не прийти до такої жінки. Розмовляла Ірина Кунинець

www.centerafrodita.com.ua тел. 067 673 85 30


Все, що можна уявити, – реальне. © ПАБЛО ПІКАССО


Столиця розваг і столиця мистецтва

– два вражаючих міста

ОАЕ


48 |  У нас прийнято уявляти ОАЕ як люкс-королівство, шейхи якого не просто купаються в чорному золоті, але й зуміли оточити себе скрізь і всюди золотом жовтим. Рай для шопінгу, лакшері-оаза серед пустелі з дорожезними авто, височенними хмарочосами та незліченною кількістю найрізноманітніших розваг. І лише ті, хто поживе тут трохи довше, бачать і відчувають на собі й інший бік медалі. Країна, збудована руками іммігрантів, про них не дуже то і дбає. Навіть з бездоганною англійською іноді нелегко щось пояснити обслуговуючому персоналу, який знає тільки хінді. Тут у преміумготелі може спалахнути пожежа через неякісно прокладену проводку, деякі масштабні, покликані вразити світ проекти заморожують, не дійшовши середини та викинувши на вітер мільярди нафтодоларів. А найбільше і найвідоміше місто країни за винятком кількох закінчених районів нагадує будівництво, якому нема ні кінця ні краю.

Але навіть попри це Об’єднані Арабські Емірати є і ще довго будуть країною-лідером регіону, яка намагається ввести максимум інновацій і підтримує навіть найамбітніші та, здавалося б, нереальні для втілення проекти. Це батьківщина всього найбільшого, найвищого, наймасштабнішого та найдорожчого. Якщо попри всі старання не вдається зробити щось найбільшим, то це роблять найширшим, якщо не виходить зробити вищим – тоді воно буде найдовшим, якщо інші параметри чомусь недосяжні – завжди можна зробити найдорожчим. Безперечно, це світова ярмарка амбіцій і марнославства, але ж як цікаво за

нею спостерігати! Зараз це ще не так помітно, як стане згодом, але влада країни впевнено втілює свій план зробити з Дубаї столицю розваг в той час, як формальна столиця, АбуДабі, буде осередком культури та мистецтва. Про ці два головні міста країни розповімо далі. Дубаї своїм розвитком та розмахом давно перескочив усі міста ОАЕ і наздогнати його не вдається нікому. Саме тому шейхи Абу-Дабі мудро вирішили наздоганяти не параметри, за якими їх давно лишили позаду, а сконцентруватися на чомусь іншому, «вічному». Саме тому столиця країни робить акцент на відпочинку для душі. Звісно, тут вистачає і розваг – Абу-Дабі знаменитий своїм Ferrari-парком та Universal Studios – проте останніми роками нові проекти тут більше культурні. Мабуть, головною дивовижею Абу-Дабі є Велика мечеть Шейха Заїда. За типовою звичкою, говорячи про ОАЕ, можна подумати, що ця вражаюча споруда – найбільша у світі серед собі подібних. Адже для цього у святині є все – величезна площа, височенні мінарети, тонни мармуру, грандіозні зали і унікальні масштабні люстри. Але це не так. Головна мечеть ОАЕ – друга в світі. І люстри теж. Проте насправді це аж ніяк не впливає на враження від цього місця, бо воно байдужим не лишить нікого. Все наповнене і оточене розкішшю, смаком, вишуканістю, помпезністю і дороговизною. Тут навіть сантехніка в туалетах – Villeroy&Boch. І першість за деякими параметрами вона таки тримає: наприклад, тут створена найбільша у світі мозаїка


| 49 з мармуру – це вкритий панно внутрішній дворик мечеті. Якщо ви не бачили мечеті – ви не були в Абу-Дабі. І навпаки, якщо ви в Абу-Дабі всього на кілька годин, це місце – must see. Загальне враження про місто складете дорогою до святині, бо, аби потрапити сюди, треба проїхати вздовж всю столицю ОАЕ. Нагородою за таку довгу поїздку може стати також споглядання на власні очі ще одного дива ОАЕ – Моста шейха Заїда. Через функціонально необґрунтовано архітектуру і складність будівництва спорудження розтягнулося на додаткових кілька років, але, мабуть, таки вартувало витрачених зусиль і грошей: міст вражає своєю легкістю і плавністю ліній. Особливої краси він набуває ввечері, коли вмикають ілюмінацію. Ще одним унікальним проектом, втіленим в Абу-Дабі, є Лувр. Так, ще донедавна це означало б, що ви відвідали Париж. Але з листопада 2017, почувши від когось про відвідини Лувру, правильно спитати «В якому?», бо тепер їх два! Багатомільйонний проект є частиною плану з перетворення Абу-Дабі на культурний центр Близького Сходу, тоді як Дубаї будуть розважати. Тому тепер тут на поціновувачів мистецтва чекають да Вінчі, Тиціан, Джорданс, Давид, Мане, Гоген, Пікассо, Кандинський, Поллок і Ворхол. А ще древньоримські скульптури та єгипетські саркофаги. І все це – у білосніжній мінімалістичній, проте високотехнологічній будівлі з неймовірним куполом. Звісно, за кількістю експонатів з головним Лувром еміратський музей не порівняти, але для цього регі-

ону – це справді щось. Та і навіть без експонатів сама будівля заслуговує відвідин. Тут сучасно, свіжо, технологічно, мінімалістично-стримано, але дуже круто. Завершити відвідини Абу-Дабі варто прогулянкою кількакілометровою набережною Корніш. Це – одне з найвідоміших місць столиці ОАЕ. Тут немає довжелезних пляжів, берегова лінія не забудована готелями, а хмарочоси вздовж розташовані так, що це дозволило облаштувати красивий променад з газонами, зеленню та спортивними майданчиками. В кінці алеї стоять знамениті хмарочоси головного офісу авіакомпанії Etihad (вони нещодавно з‘являлися у сиквелі «Місія: нездійсненна») і Emirates Palace – лакшері-готель, оздоблений сотнями кілограмів золота, всередину якого може зайти абсолютно кожен. Це те, чим відрізняється столиця Об’єднаних Арабських Еміра-

тів від найбільшого міста. Дубаї не мають ні такого «демократичного» трактування розкоші, ні набережної для прогулянок. Цю функцію тут певним чином виконує вражаючий район Дубаї Маріна, але акцент в ньому більший на пляжному відпочинку і готелях уздовж берега. Це один з небагатьох майже до кінця завершених районів, який не складає враження нескінченної будови. Проте не можуть зупинитися зі спорудженням чогось нового і тут. Зовсім скоро на штучному півострові відкриють парк атракціонів з найбільшим у світі колесом огляду. Але у Дубаї таким нікого не здивуєш. Вони звикли бути «най». Рекорди міста за найбільшим торговим центром, найвищою будівлею, найвище розташованими готелем і рестораном тримаються вже майже десятиліття. Також Дубаї постійно


50 |  працюють над новими рекордами і постійно повертають собі звання дому найвищого готелю світу. Часом здається, що поставити чергове максималістське звершення для влади важливіше, ніж закінчити щось вже розпочате. А з іншого боку, Дубаї зараз – це не те місто, яким ми його знали ще 10 років тому. Бурхливі темпи трохи заспокоїлися, світова ейфорія довкола галопуючого росту стихла. Місто розростається, не перестає бути вражаючим і передовим, проте багато проектів канули в Лету, хоч і мали стати новими дивами світу. Архіпелаг штучних островів у вигляді карти світу тихо розмивають води Перської затоки, величезний комплекс для гонок стоїть порожнім, будівництво деяких безіменних торгових центрів заморожують навіки посередині процесу. ­Падають і ціни на нерухомість: в Дубаї є лише кілька районів, де динамі-

ка зміни вартості не є від‘ємною. Але неозброєним оком цього не видно. Для пересічного туриста найбільше місто Еміратів – це інноваційний

і передовий центр світу. І зрештою, таким Дубаї теж є, бо влада країни, як ніде інше, готова впроваджувати нові технології і робити все швидко. Попри те, що 828-метрова Бурдж Халіфа вже майже 10 років залишається найвищою будівлею в світі, вже триває будівництво наступної, висота якої перевищить 1 км. Як і вежа, торговий центр Dubai Mall з його цілими шопінг-вулицями, внутрішніми і зовнішніми фонтанами теж залишається найбільшим за площею. Знаменита дорога Шейха Заїда розростається та ще більше рясніє хмарочосами, серед яких – згадуваний вже найвищий готель. Дубаї – рай для шопінгу. Це теж варто пам‘ятати. Щось для себе можна підібрати будь-де і будь-коли. Але найвигідніше приїздити сюди наприкінці червня та грудня. Тоді знижки найбільші і шанси купити щось круте задешево справді високі.


| 51

Пропонують Дубаї і немало інших розваг – довкола міста розкинулися численні парки атракціонів, а в самому місті працює всесвітньовідомий критий лижний комплекс Ski Dubai, теж найбільший. Проте цього разу свою увагу ми б хотіли зосередити на вражаючому шоу La Perle by Dragon. Якщо ви не чули про нього, то точно знаєте про Cirque du Soleil. Так от, це щось дуже схоже і таке ж феєричне. Попри, як на мене, не дуже зрозумілу і цікаву «історію про втрачену Перлину», видовище справді вражає. Хтось виконує акробатичні трюки, хтось пірнає в басейн з висоти 30 м, хтось б’є в барабани, будучи закутим в неймовірну рухому конструкцію, хтось показує дива гнучкості, тримаючись за ремінь безпеки шиєю, хтось без страхівки кружляє в повітрі. Сцену кілька разів заливає вода, голосно грає музика і течуть

водоспади. Всіх використаних спецефектів і не перелічити. Апогеєм дійства є сцена, де чотири мотоциклісти просто кружляють у кулі, яка

відкривається на висоті 10 м. Це все разом справді захоплює! Об‘єднані Арабські Емірати – дійсно дивовижна країна. Тут є все, про що можна тільки мріяти – навіть сніг посеред пустелі. Треба тільки опинитися в правильному місці з правильними можливостями. Тепер тут можна плавати в морі і засмагати на пляжі, їздити на джип-сафарі в пустелю, купувати все, що заманеться, і насолоджуватися витворами мистецтва з кількасот-, а то й кількатисячолітньою історією. Єдине, чого тут поки немає – це гори. Але впевнені, що і це питання тільки часу. А поки просто обирайте що вам більше до душі – культура чи розваги – і, відповідно, вирушайте у Абу-Дабі чи Дубаї. Або ж об’єднайте одне з іншим. Остап Процик Фото автора Ілюстрація: Оксана Лозинська


52 |

Про Еверест від підкорювача вершин Валентин Сипавін – альпініст, майстер із льодолазіння, мандрівник та дворазовий підкорювач найвищої вершини світу – гори Еверест. Він поділився враженнями про свої сходження та розповів деталі, про які знає далеко не кожен.

Непал

Всі експедиції на Еверест починаються з прибуття в Непал. Навіть якщо маршрут стартує з китайського боку. Декілька днів для адаптації ми проводимо в Непалі. Столиця Непалу, Катманду, – величезне місто на пагорбах, яке ще зовсім не оговталось від землетрусу. Його рятують лише релігійні споруди, храми, які ще можна фотографувати. Але варто бути готовим, що навколо вас будуть бігати мавпочки, які навіть нападають на людей і забирають їжу з рук. Від них краще триматися подалі. Якщо ви будете в Катманду, не ведіться на екскурсію, під час якої вам обіцяють покатати на літачку над Еверестом. Гору ви, безперечно, побачите, але навіть до неї не наблизитесь. Це, звісно, досить красиво, але лише у випадку, якщо у вас є зайві $150.

Підготовка. Шлях до базового табору. Висота 5 200 м Для того, щоб підготуватися до сходження на вершину гори, потрібно жити в горах не менше місяця. Якщо ж ризикнути і зразу приїхати машиною з північної сторони до базового табору, то є небезпека підхопити гірську хворобу і зразу ж повернутися додому. Тому рух до базового табору проходить поступово: приїхали в якесь селище, погуляли там два дні, переночували і поїхали далі.


| 53

На фото – спуск з перевалу 5 200 м, прекрасна серпантинна дорога, зроблена китайцями. Тут двічі на добу температура переходить позначку нуля: вночі -15ºС, вдень +15ºС. І при цьому якість асфальту просто ідеальна! В Тибеті люди живуть дуже контрастно. Часто можна побачити дітей в порваному одязі, але при цьому на кожному стовпі стоять сонячні панелі. Інтернет теж працює лише від сонячних панелей. При цьому люди кип’ятять воду дуже часто ось таким чином. За 20 хв вода в чайнику закипає! Ось так оригінально

­ ісцеві використовують сонячну м енергію. Практично усі експедиції на Еверест – комерційні. Те, що показували в однойменному фільмі – правда, але 20-літньої давності. Зараз на Еверест ходять зовсім не так: інша стратегія, інше спорядження, зовсім інший підхід. Приїжджає людина, платить гроші, і за неї багато що роблять. Все стало комфортнішим і безпечнішим. Але вершина за той весь час як була майже 9 км, так і залишилася. Нижчою і теплі-

сонця Інтернет закінчується, тому стає значно нудніше. Еверест – величезна гора, і якщо перебувати з північного боку, то вона виглядає як просто гігантська стіна. Це видовище здатне пригнічувати. Минулого разу перші два дні мого перебування я старався на неї не дивитися. Розумів, що легко точно не буде. З часом, звісно, звик і налаштувався на думку, що все реально.

Яки

шою вона не стала, кисню там теж не побільшало. Тому сходження на Еверест у будь-якому форматі – все-одно дуже круте досягнення! У базовому таборі найважливіше, що ти можеш робити, – це відпочивати! У кожного в наметі є матрац, сонячна панелька, лампочка, можна почитати книжку. Стоїть кухня, два кухарі готують їжу на експедицію. Все дуже комфортно, але провести місяць у такому режимі морально складно. Щодня ті самі дії, ті самі обличчя. Від нудьги рятує лише Інтернет. 4G «літає» над базовим табором. Але після заходу

Яки – величезні тварини, які переносять все спорядження у другий базовий табір на висоту 6 400 м. Від них краще триматися


54 |

на відстані. Вони проходять 20 км за 2 дні. Альпіністи ж цю відстань мають долати тричі, щоб отримати поступову висотну адаптацію. Тибетці дуже люблять своїх тварин, плетуть їм дреди, вішають на них дзвіночки. Тому дуже неприкольно, коли стадо яків приходить у табір о 5 ранку, спати після цього не­ можливо.

табору піднімаються ще вище, ночують, звикають до висоти і спускаються назад. Потім піднімаються в наступний табір, з якого знову то піднімаються, то спускаються назад. І так поступово – аж до самого штурму вершини. Ходити в такі «акліматизаційні заходи» – доволі нудно, але необхідно організмові. Минулого разу мені допомагав плеєр, цього разу він зламався першого ж дня і єдине, що мені залишилось, – це милуватися пейзажами.

Адаптація

Принцип сходження на Еверест полягає в наступному: люди приїхали в Непал, адаптувалися кілька днів, потім піднялися вище – і знову час на адаптацію, з базового

Табір 6 400 м

Вночі тут дуже холодно, може бути -25ºС. Кави не поп’єш, бо навантаження на серце і так велике, кожен додатковий рух закінчується задишкою. А вдень, коли виходить сонце, в наметі може бути навіть +50 ºС. Дуже важко жити в таких умовах. А відкрити намет з двох сторін не можна, бо це ризик застудитися на протягу і повернутися додому. Наступний акліматизаційний підйом звідси – вже на висоту 7 000 м. Саме тут починається альпінізм, а не просто трекінг.

Там починається так зване «Північне сідло». Місце, де варто зробити багато красивих ­фотографій, які не можна показувати мамі. ­Крижані скульптури виглядають дуже космічно. Видовище надзвичайно красиве. Але на висоті 7 000 м телефон вже діставати досить складно, і всі зазвичай бережуть акумулятор, щоб пофотографувати вище. Починаючи з висоти близько 6 500 м і до самої вершини, по маршруту усюди прокладені перила, за які альпіністи пристібаються карабінами. Раніше багато людей помирало саме тому, що


| 55 Я жив з шерпами в наметі. Вони спитали мене, чи є в мене чай, а сало було запаковане у фольгу від чаю. Коли вони помилково дістали «чай», то не розгубилися – скуштували його, і українське сало їм сподобалось! Тож до штурмового табору на 8 200 м воно таки не дожило.

Табір 7 700 м

­ ідбивалися на кілька метрів від в маршруту і вже не знаходили його.

Я був головним гідом, тому на мені лежала велика відповідальність за життя людей. Я мав усе спакувати сам: запасні маски,

Сало

Контрабандою ми привезли сало в Китай, бо на кордоні в нас його зразу ж знайшли. Я влаштував невеличке циркове шоу, сало було шкода віддавати, тому ми прямо там почали його їсти. Ніхто не розумів, що відбувається. Але нам допоміг якийсь великий офіцер, який сказав, що його точно не оглядатимуть, тому можна перевезти півкілограма сала в його рюкзаку. Так і сталося. Так контрабандне сало потрапило зі мною майже на Еверест.

щоб униз не скотилося будь-що з важливих речей. Якщо ви втратили кисневий балон або черевик, то все – у вас варіантів більше нема. Але найкраще – це табір на 7 700 м. Пейзажі там фантастичні, якщо пощастить з погодою. Заради краєвидів, які ти там бачиш, і варто підніматися в гори.

Шерпи

­рукавиці, ­аптечку... Тож я не нудьгував. Але тим не менше доводилось декілька діб проживати «день бабака», просто очікуючи сприятливої для підйому погоди. Вище 7 000 м люди починають користуватися додатковим киснем, працездатність зменшується в десятки разів. Поставити намет на висоті 7 700–8 200 м надзвичайно складно. При цьому дуже важливо його правильно і надійно закріпити, тому що всі намети стоять під значним кутом, і можна просто злетіти в прірву без шансів на виживання. Так само варто слідкувати за тим,

У наметі шерпів працює 2 режими: «сиджу» і «лежу». Режим «працюю» у них не працює. Якщо просиш їх зробити чай, то вони намагаються його приготувати, навіть не зрушивши з місця.


56 |

Говорять, що шерпи не користуються додатковим киснем. Але це неправда. На таких сходженнях, якщо плануєш підніматися не один раз, то варто себе берегти. Один раз теоретично без балонів піднятися можна, але повернутися з хронічними захворюваннями. Шерпи поділяються на 3 категорії. Перша – це круті альпіністи, які сходили на Еверест 10 і більше разів. Якщо вони не женуться за якимось рекордом, то їх загнати на вершину складно. Їм важливо заробити свої гроші. А їх вони отримують, якщо виходять зі штурмового табору. І для них немає значення, чи вони піднялися на вершину, чи повернули назад після перших 100 м – бонуси вони свої отримають. Тому часто тут починаються історії «замерзла маска», «загубились окуляри», «руки змерзли», «погода погана, давайте повертатись назад» тощо. Друга категорія шерпів – це ті, хто сходив 3-6 разів. Вони хочуть зробити собі ім’я і піднятися хоча б 10 разів. Це найкраща категорія. Вони вже досвідчені і достатньо мотивовані. І є третя категорія – вони не піднімалися жодного разу або піднімалися один раз. Англійської мови вони

зазвичай не знають. Був один шерп, який навіть не знав, як одягати кисневу маску. В нас було 5 шерпів. Я просив «найбільш англомовного», але нам видали закриті листочки з іменами, і кого витягнеш – той і твій. Мені трапився з третьої категорії. Він, мабуть, і хотів повернутися назад, але не знав, як це сказати англійською. Мовчки йшов на вершину, мабуть, страждав, але йшов. У контракті кожного шерпа прописано, що він має занести кисневі балони, намети та інше спорядження. За це все йому заплачено наперед. А якщо заплачено – то назад потім вже ніяк не виб’єш. Це, звісно, дуже складна робота, але вона і добре оплачувана. Пропрацювавши декілька сезонів на Евересті, багато хто відкриває ресторанчики або готельчики в горах. Тому більшість шерпів прагне потрапити на цю роботу. Раніше на Еверест брали лише обраних, досвідчених, підготовлених. Зараз якість їхньої роботи вже далеко не така висока.

Підйом. Вершина Евересту. 8 848 м

Раніше підйом на вершину розпочинався зранку, сходження тривало 12-14 годин, спускатися до заходу сонця встигали не всі, закінчувався кисень, багато людей замерзали. Зараз же сходження стартують ввечері, щоб на світанку о 5:30 бути вже на вершині і потім ще мати весь день для спуску. Минулого року все було строго за графіком: о 21.00 розпочали, в 5:30 були на вершині і пішли вниз. Цьогоріч погода була погана, шерпи скиглили, що виходити не варто, бо сильний вітер і можна обморозитись. Ми вийшли опівночі,

що вже по факту було дуже пізно. Цього року на вершину піднялося приблизно 700 людей, і це всього за 10 днів хорошої погоди. Тому те, що нас піднялось шестеро – вже велике щастя. Зробити фото на Евересті, коли ти один, практично неможливо. Нам пощастило: ми зійшли в 10 годині ранку. І був момент, коли на вершині залишилися лише ми з моїм шерпом. Тож ми ще хвилин ­15-20 просто фотографувались і кайфували. Я намагався запам’ятати всі емоції, які переживав за цей час. Адже про Еверест я мріяв ще з дитинства, хоча тоді не вірив, що мені пощастить піднятися. Та все-одно бігав, тренувався, читав книги. Зараз я переконався, що не буває нездійсненних мрій. Тож, про що б ви не мріяли, завжди йдіть до своєї мети. Не можете йти – повзіть, не можете повзти – лягайте і лежіть в напрямку цілі. Є така фраза Марка Твена: «На смертному одрі ми будемо шкодувати тільки про дві речі – що мало любили і мало подорожували». Подорожуйте! Подорожуйте безпечно! Цього я вам щиро бажаю! Записала Зоряна Крачковська Фото: Валентин Сипавін



58 |

Пристрасть з Верони –

ніжні бульбашки Pasqua

В італійському регіоні Венето народжуються одні з найзнаменитіших білих вин, історія виробництва яких сягає не одного століття. Вина цієї місцевості легкі, приємні і ненав’язливі, вони балують фруктовими ароматами і витонченим смаком. Родзинкою цього регіону можна вважати вина Pasqua, які пов’я­зу­ють венеціанські аромати зі справжніми цінностями минулого. Вина Pasqua унікальні та особливі, висвітлюють як культурні традиції, так і сімейні, представляючи великі вина Венето. Історія Pasqua Vigneti e Cantine починається в 1925 році, коли брати сім’ї Паскуа почали власний виноробний бізнес, перетворивши вино-

робство на родинну пристрасть. Незабаром історія виноробні «Pasqua Vigneti e Cantine» тісно переплелася з історією Венето. Сьогодні сімейне підприємство завоювало передові позиції на італійському та світовому ринках. Pasqua – це сімейна компанія з більш ніж 90-річною історією і досвідом в світі вина, яка вірить в значимі цінності, як, наприклад, сім’я, історія,

традиції і повага до навколишнього середовища. Pasqua виробляє вина категорій DOC, DOCG і IGT, кожне з яких виготовлено за принципами, які передають з покоління в покоління: традиції, інновації, якість і любов. Вина Pasqua – це продукт пристрасті і майстерності сім’ї, яка ось уже три покоління вирощує виноград та перетворює його на чудове вино. Сімейна виноробня Pasqua Vigneti e Cantine, розташована в місті кохання Вероні, пропонує спробувати ігристі вина, що заворожують своїми ніжними бульбашками, кожне зі своїм неповторним стилем і характером.


| 59 Pasqua Prosecco Frizzante – ігристе біле вино із сорту Глера з м’я­ким мусом дрібних бульбашок. Виноград росте на прохолодних виноградниках Вальдо­бб’ядене в провінції Тревізо. Це просеко з фруктовим і збалансованим ароматом з нотами стиглих груш, тропічних фруктів, цитрусових і спецій. Чудовий аперитив і хороший компаньйон для легких страв з морепродуктів. Етикетка кольору «Тіффані» уособлює свіжість, морські хвилі і безтурботний літній відпочинок.

Білий брют Pasqua Cuvee №5 Frizzante може похвалитись поєднанням п’яти різних сортів винограду, а саме Каберне, Піно Бьянко, Шардоне, Турбіана і Гарганега. Назва походить саме від цієї суміші сортів винограду. Вино тішить приємним свіжим ароматом і смаком яблука, груші та лимона. Відмінний аперитив до гострої їжі та антипасті.

Напівсолодке Pasqua Tourbillon Frizzante – злегка ігристе і виготовлене з унікального купажу винограду сортів Совіньон Блан, Піно Неро і Піно Бьянко. Вино легке і свіже, має смак жовтих яблук, персиків, абрикосів, груш і лимона. Насолоджуйтесь цим напоєм самим або з десертами.

м. Львів, вул. Гнатюка, 15 м. Львів, вул. Стрийська, 78 +38 096 378 57 55 +38 068 348 99 52

Рожевий брют Pasqua Rose Frizzante зі смаком стиглих червоних ягід і цитрусових – прекрасне поєднання благородних сортів винограду Піно Бьянко, Піно Неро та Шардоне. Ідеально підходить як аперитив, добре поєднується з куркою та азіатською їжею.

Вина Pasqua характеризують елегантність, глибина та унікальний аромат. Колекція ігристих вин розкриває смак, який втілює в собі легкість і досконалість! Вони ідеально підходять для аперитивів, бранчів або неформальних сімейних свят і є прекрасним доповненням до теплих літніх вечорів! Христина Бухній


Якщо не ставитися до життя з гумором, то воно може звести нас з розуму. © ШОН КОННЕРІ


| 61

І ти повністю вимкнув реальність: ТОП-5 геймерських навушників 2018 року Світ змінюється – і думка про те, що геймерами стають підлітки, обділені увагою соціуму, давно вже неактуальна. За якихось десять років стерлись демографічні, вікові та класові бар’єри. Сьогодні, як і раніше, комп’ютерними іграми захоплюються діти віком 13+, але все частіше у лавах геймерів з’являються успішні дорослі люди, у яких є відповідальна високооплачувана робота, сім’я і впливове оточення. Ігри для них – це розвантаження і відновлення, як тренажери, сплав на байдарках або читання біографії Генрі Форда. Ці люди цінують не лише сам факт проходження гри, а емоцію, яку вони відчувають у процесі. Значення має усе – роздільна здатність монітора, зручність клавіатури і мишки, висота стола і крісла, але найбільше – якість звуку, який поглинає і занурює в «іншу» реальність. Саме для таких геймерів журнал «Егоїст» і зробив підбірку найрейтинговіших навушників року. A4 Bloody J450 від A4Tech Ціна: $40

Поєднання ефектного дизайну з високою якістю звуку і комфортом для власника, – саме так без зайвої скромності описує свою нову розробку компанія A4Tech. І, у принципі, перші відгуки користувачів співпадають із таким позиціюванням. На голові навушники сидять зручно, мають чудову звукоізоляцію. Завдяки останній геймер може з головою зануритись в «інший» світ, але й ті, хто перебуває у приміщенні поруч, не будуть змушені чути звуки цього «іншого» світу. А воно і не дивно, адже чутливість динаміка у цьому пристрої 100 дБ, віртуального звуку – 7.1. Щодо самого мікрофона, то розробники не полінувалися подбати про шумозаглушення. Його чутливість – 45 дБ, а частотний діапазон – 100Гц – 15 кГц. Відтак на виході маємо збалансований звук і м’які баси. Приємним бонусом у цих навушниках є ефект об’ємної сцени. Ці «вуха» гідно впораються як із роботою у стрілялках та гонках, так і під час стрім-трансляцій чи спілкування в онлайн-іграх. Навушники серед іншого мають USB-кабель, який не заплутується. Наче й деталь, а свою роль відіграє. Один із найважливіших плюсів девайсу – у ньому можна сидіти тривалий час і при цьому не відчувати втоми. Такий ефект забезпечують м’які амбушюри, які здатні адаптуватись під форму голови та вух користувача.

А от дизайн A4 Bloody J450, як то кажуть, на любителя. Кожна деталь вказує на те, що це чітко виражений стиль мілітарі. Втім, мілітарі негрубий, а доволі витриманий і лаконічний. Зрештою, свою ціну і за дизайном, і за характеристиками ці навушники відпрацьовують цілком.


62 |  HP Omen Mindframe Ціна: замовчується Alienware Elite Gaming Headset від Alienware і Dell Gaming Ціна: від $229

Справжні геймери точно знають, що таке багатогодинні гарячі ігрові баталії. А гарячі баталії у літню спеку – це ще те спартанське випробування, особливо, коли фізіологія робить своє, і вуха та голова геймера починають пітніти. Цей побічний ефект геймерства, мабуть, серйозно зачепив розробників компанії HP, бо чого б ще вони вирішили придумати навушники, які здатні охолоджуватись? Технологія сама по собі дуже цікава. Як пояснюють журналісти, які були на презентації новинки у Пекіні, в основі розробки лежить ефект Пельтьє – це термоелектричне явище, яке зумовлює підвищення або пониження температури при проходженні струму в місці контакту двох різнорідних провідників. Простіше кажучи, ці «вуха», відчувають, коли слід почати охолодження, а коли варто залишити температуру такою як є. І одразу хочемо заспокоїти тих, хто хвилюється, що машина почне морозити вуха на власний розсуд – процес охолодження контрольований. При купівлі навушників ви встановлюєте на комп’ютер спеціальне програмне забезпечення, за допомогою якого і можете керувати функцією охолодження. У компанії HP стверджують, що таку функцію на комерційному ринку навушників застосовують вперше у світі. Вперше – не вперше, а про всяк випадок, цю технологію HP запатентувала, і вчинила доволі мудро, бо конкуренти, все-таки, завжди на сторожі. Нова розробка від HP генерує об’ємний звук 7.1, варто закцентувати, що ця гарнітура також може формувати віртуальний об’ємний звук 7.1. Як і в A4 Bloody J450, у цих навушниках розробники передбачили мікрофон із засобами шумозаглушення, який, до слова, доволі комфортно вмикати і вимикати лише поворотом ніжки. Навушники мають RGB-підсвічування, вбудований регулятор гучності та вимикач мікрофона. Відгуків про саму гарнітуру, як і про її комфорт, небагато, однак журналісти, які були на презентації новинки, здебільшого запевняють, що вона варта інформаційного шуму, який створили довкола її виходу. Ціну HP Omen Mindframe компанія HP наразі не озвучує, як і точну дату релізу. Втім, інформаційникам уже вдалось дізнатись, що до масового покупця навушники потраплять у другій половині цього року.

Бездротові навушники Alienware Elite Gaming Headset – це вже не просто навушники для геймерів, і навіть не навушники для просунутих геймерів, це навушники для справжнього кібер-спорту. Гарнітура створена для аудіосупроводу геймерського рівня: 7.1 Virtual Surround Sound. При її створенні розробники подбали про розширені частотні характеристики (­15 Hz–25 kHz). Акустику доволі гармонійно доповнюють якісні 40-міліметрові неодимові драйвери високої чіткості. Як результат – навушники видають насичений бас і широкий звуковий спектр. Вмонтований мікрофон забезпечує чітке і природне звучання голосу, причому, як у режимі соло, так і у режимі багатоголосся. Гарнітура оснащена мікшером гучності Game/Chat. Про стан батареї і бездротового зв’язку теж можна дізнатись без заморочок – навушники розкажуть про ситуацію за допомогою голосових повідомлень. Не найновішою, але доволі практичною функцією є можливість самостійно розташовувати мікрофон на потрібну відстань. Чим ближче він до рота, тим фоновий шум менший, і навпаки. Щодо комфорту під час експлуатації, то модель справді продумана. Гарнітура легка, не тисне на голову і вуха, але при цьому прилягає щільно. До усіх кнопочок керування можна дотягтись одним пальцем. Ранні пташки, яким уже вдалось випробувати нові навушники від Alienware і Dell Gaming, відзначають не лише технічне наповнення, але й доволі дитяче, на перший погляд, доповнення – світлодіодні голівки. Втім, якщо придивитись ближче, вони таки вартісне доповнення, яке ставить у цій гарнітурі фірмовий підпис Alienware.


| 63

Corsair HS50 Ціна: від $80

Навушники Corsair HS50 можна вважати гідною бюджетною гарнітурою для геймерів. Вони наділені доволі якісною, як на свою ціну, стереопанорамою. Звучання приємне, однак неідеальне. Частотний діапазон від 20 до 20 000 Гц, чутливість – 111 дБ, чутливість мікрофона – 40 дБ. Мікрофон має гнучку 10-сантиметрову ніжку, яка непогано запам’ятовує задане положення. Для спілкування, і навіть для гучних геймерських баталій, таких параметрів цілком достатньо. Якщо використовувати гарнітуру у приміщенні, потрібну шумоізоляцію вона забезпечує, на відміну від користування на вулиці чи у громадському транспорті. Підключити ці навушники можна за допомогою комбінованого 3,5 міліметрового «джека». Зазначимо, що у комплекті з Corsair HS50 йде спеціальний перехідник. Завдяки ньому кількість пристроїв, до яких можна під’єднати Corsair HS50 суттєво зростає. Окрім перехідника, у комплекті з гарнітурою є також знімний мікрофон. Оголів’я навушників покрите еко-шкірою. Чашки можна підлаштувати індивідуально. Внутрішня сторона гарнітури оснащена амбушюрою із м’яким наповненням. Це дозволяє навушникам не тиснути на голову та вуха, навіть при багатогодинному використанні. Однак, варто закцентувати, прилягають вони доволі щільно. Як бонус можна відзначити те, що чашки можна обертати у 30-градусному діапазоні. Наче й дрібничка, а потрібний післясмак залишає. І так, вуха у таких чашках не пітніють, хоча б за це компанії слід віддати гідне. Дизайн навушників зайвими наворотами не перенасичений, тому цілком може здобути повагу як в активних геймерів, так і у далеких від світу ігор людей, які просто хочуть доброго звучання за помірні кошти.

ROG Delta від ASUS Ціна: замовчується

Не забарилась із презентацією своєї «навушникової» новинки і компанія ASUS. Чим одразу ж відзначилась гарнітура, то це універсальним роз’ємом USB Type-C. Завдяки цьому навушники ідеально підходять і до будь-якого персонального комп’ютера, і до ноутбука, і до смартфона чи планшета. Хтось, читаючи це, подумає: «Якийсь там USB-роз’єм, це ж у навушниках не головне!», – і дарма, бо саме завдяки цьому напрацюванню компанія ASUS стала одним із головних ньюзмейкерів Computex-2018, а це, кажуть просунуті у техноновинках люди, доволі серйозна заява. У моделі експерти також виділяють збалансоване співвідношення «сигнал/шум» – 127 дБ, при тому, що аналоги-конкуренти змогли досягти не більше 115 дБ. Для тих, кому цей параметр говорить небагато, поясню: завдяки такому співвідношенню геймер доволі точно може визначити, наскільки далеко від нього джерело шуму. Як і у випадку з HP Omen Mindframe, про дату релізу ROG Delta, як і про їхню вартість, компанія-виробник поки мовчить. Втім, з інсайдерських джерел стало відомо, що у вільний продаж гарнітура надійде уже цієї осені. Марічка Алексевич


Наше суспільство заточене лише під один формат стосунків, і ніхто нам не розповідає про альтернативні варіанти. Та й, будьмо відвертими, часи СРСР давно минули, а вголос про секс говорити ми так і не навчилися. Тим більше про секс, який, на перший погляд, виходить за рамки моралі. Бо «гріх», бо «що люди подумають», бо «я порядний сім’янин», бо «репутація, імідж, статус». Отак і живемо, фантазуючи про щось у своїй голові, але не зізнаючись суспільству й іноді навіть собі в своїх справжніх бажаннях.


| 65 Водночас, як це не парадоксально, ми живемо в добу найбільшої сексуальної свободи в історії людства. Нові технології, що з’явились за останні 40 років, як-от протизаплідні таблетки або сайти знайомств (Grindr, Tinder), відкрили безліч можливостей для усіх. Сексуальна революція дещо змінила соціальні норми, зробивши суспільство толерантнішим до розуміння гомосексуальності, розлучень, дошлюбного сексу і таких форм сексуальних стосунків як-от поліаморність та свінгерство. Протягом останніх двох десятиліть соціологи та громадськість почали цікавитися поліаморією. І вона змусила багатьох переглянути свої погляди на саму природу кохання. Термін «поліаморія» виник у 1960-ті роки і в перекладі з латини буквально означає «багато кохань». Давайте і ми з вами розберемося, що ж це таке. Поліаморія – це тип стосунків, де одночасно у близьких відносинах перебувають кілька партнерів за взаємною згодою кожного з них. Тобто, чоловік чи жінка можуть мати кількох чоловіків чи жінок за умови, якщо кожен з них дає на це згоду. Паралельні стосунки можуть бути тривалими чи короткими, з сексом або ж і суто платонічними. Вибір за кожним. Але важливо, щоб кожен з партнерів знав про інших учасників стосунків. Багато поліаморів не прирівнюють зраду лише до фізичного контакту. Тобто учасник поліаморних стосунків зрадив не тоді, коли переспав з іншим, а тоді, коли це приховав.

Це здивує моралістів, але в поліаморних стосунках є своя система цінностей, яких мають дотримуватись у таких союзах: вірність, зв’язок та комунікація, довіра, чесність, повага і гідність. Звучить непогано навіть для класичних стосунків, правда? Багато людей може стверджувати, що саме явище поліаморності – це сучасна вигадка, що виправдує банальну нерозбірливість у зв’язках і зради партнерам. Однак прихильники поліаморії стверджують, що це зовсім не так: адже поліаморна людина, на відміну від банального бабія, не йде «наліво» тихо, в секреті від «головної» своєї жінки, а заздалегідь інформує всіх своїх дам, що вважає прийнятним паралельно мати інші відносини (які для нього не другорядні, а рівноцінні). І тут вже пара домовляється, що є прийнятним для них, а

що – ні. Всі все знають – ніхто ні на кого не ображається. У цьому різниця між поліаморією і полігамністю – полігамність зовсім не передбачає неодмінну щирість перед партнерами. Тобто чоловік, який має кількох коханок і розповідає кожній про те, що вона єдина – полігамний, але не поліаморний. Звичайно, поліаморія – новий термін, але чи могли подібні відносини афішуватися і бути нормально оцінені суспільством раніше, за часів шлюбів на все життя? Зрозуміло, що ні. А ось самі поліаморні, зрозуміло, були й тоді – тільки при повній відсутності соціальних умов для реалізації таких стосунків стосунків вони зазвичай просто зраджували дружинам/чоловікам. Якщо з теорією трошки розібралися, то тепер дуже цікаво дізнатися, як же може виглядати життя поліаморної людини в реальності? Саме про це ми поговорили з письменницею, блогером і просто жінкою з особливою харизмою Іриною Клекіт, яка знає всі таємниці поліаморних стосунків, адже за її тендітними плечима – понад десять років досвіду.

– Ірино, чомусь вважають, що ініціатором поліаморних стосунків зазвичай стають чоловіки. А як трапляється в житті? Хто був ініціатором у Вашій парі, та хто таки частіше наважується запропонувати такий варіант стосунків?

– Саме в нашому випадку ініціатором дійсно став мій чоловік Дерек. Та мені важко сказати, чи це так у більшості випадків. Бо в нашому оточенні немає схожих сімей.


66 |  – Ви заміжня вже 17 років. Як вплинув Ваш вибір формату стосунків на подружнє життя? Чи можете Ви собі уявити життя за класичним сценарієм: один чоловік на все життя аж до «і померли вони в один день»?

– Ми одружились у 2001 році. І вже за кілька років Дерек почав делікатно підводити мене до думки про інших чоловіків. Як це вплинуло на наші стосунки із чоловіком? Однозначно вони стали більш відвертими і глибокими. Бо інакше ми б просто не змогли жити разом. Коли є коханець чи коханка, то існує небезпека захопитись новими відносинами і поранити основного партнера. Тому ми з чоловіком із більшою увагою і турботою ставимося до почуттів одне одного. До зустрічі з Дереком я вважала, що сценарій «один чоловік на все життя» і є вірним для мене. Можливо, якби мій чоловік був більш класичних поглядів, то саме так би і було. Навіть якби я захоплювалась іншими чоловіками, то далі флірту це б не йшло. Я зовсім не вмію брехати. Обман потребує від мене колосальних зусиль. А тим більше – обман коханого. Я б просто не витримала, не змогла б.

– Вважають, що поліамори не ревнують? Чи так це насправді?

– Ми теж люди. Звісно, що ревнуємо. Я взагалі дуже емоційна особа і добре знайома з цим почуттям. Але з часом ми навчились ловити цю емоцію і розбирати її на «запчастини». Насправді ревнощі – це чудовий інструмент для самоаналізу і самовдосконалення. Чому я приревнувала? Що це було? Страх втратити коханого? Невпевненість у собі? Чи, може, я переживала «Що люди

скажуть»? Чи мені саме сьогодні бракувало його уваги? Дуже важливо визнати ці ревнощі і озвучити коханій людині. Не з претензією, а з проханням підтримати саме зараз, в цю мить спалаху ревнощів та допомогти вийти з неї. Ревнивість – це неймовірна кількість енергії. Людина, засліплена ревнощами, може ввійти в стан афекту і наробити купу біди. Але якщо направити їх у правильне русло, то ця енергія, навпаки, почне працювати на нас. Стане джерелом збудження.

– Багато хто вважає, що в поліаморію йдуть від нудьги, від потреби в більшій кількості сексу, від прагнення яскравих емоцій. Що, на Вашу думку, керує людьми першочергово?

– Думаю, що ці всі фактори теж можуть бути причинами. Не даремно в свінгер-клубах переважно люди віком за 30 років. Тобто ті, хто вже шукає чогось нового. Але, зрештою, у кожного свої причини і своя історія. Це може бути і щире кохання до кількох людей одночасно, а не тільки секс і експерименти. Але хочу звернути увагу на важливий момент. Якщо іти в поліаморію в пошуках яскравих емоцій, але при цьому забувши вибудува-

ти міцні довірливі стосунки в парі, то можна просто втратити кохану людину.

– Щодо кохання. Існує стереотип, що неможливо кохати двох людей одночасно. Але у Вашому житті є протилежний досвід. Розкажіть про кохання в поліаморних стосунках.


– Так, кохати двох одночасно можливо. Пояснити можу на своєму досвіді материнства. Коли я завагітніла вдруге, то був страх: як же я зможу любити ще одну дитину так сильно, як сина? Але виявилось, що коли з’являється друга дитина, ти не відбираєш любов у першої. Вона тільки помножується. Думаю, що багато хто це відчував. Але ж через той стереотип ми починаємо себе картати за одночасну любов до кількох людей.

– Мало хто задумується, що поліаморні стосунки потребують значного особистого ресурсу – підтримувати відносини з декількома партнерами, приділяти всім час, увагу, спілкування, готуватися до побачень тощо. Все це потребує немалих зусиль. Чи завжди Вам вистачає сил та енергії на власного чоловіка та інших мужчин?

– Скажу так. Зараз, маючи двох дітей і двох мужчин, то часу вже обмаль. Але знову ж таки. Від своїх чоловіків я отримую ті ж таки ресурси і підтримку. Коли я йду на побачення до коханця, чоловік може взяти на себе дітей. Коли є проблеми з автомобілем – одразу підключається коханець і все вирішує. Якось так.

– А чи бувало так, що в стосунках Ви відчували, що приділяєте одному партнеру значно більше уваги та любові, ніж іншому? Чи не страждало від цього Ваше сімейне життя?

– Бувало. Не в критичному розмірі, але спричиняло дискомфорт чоловікові або мені. На щастя, ми комунікуємо і озвучуємо свої потреби. Тому ми вчасно призупинялись і відновлювали той баланс.

– А як щодо безпеки? Чи обо­в’язковим правилом є використання контрацептивів? Як бути впевненим у здоров’ї партнера, з яким лише розпочались стосунки?

– Презервативи – обов’язкові з новими партнерами. А з теперішнім постійним коханцем ми вдвох сходили до лабораторії і разом зробили аналізи.

– А чи є в Україні полі-спільноти для зустрічей та спілкування однодумців?

– До того, як я почала писати блог, то і не знала про існування таких спільнот. Але, як виявилось, ми не одні такі. Існує українська поліспільнота в соцмережах, де люди спілкуються про відносини, життя, побут, секс, погоду, книги тощо. Іноді організовують живі зустрічі.

– Нещодавно Ви написали та видали книгу «Двоє в ліжку, не рахуючи коханців». Попри те, що на презентації Ви були в масці, чи не боялися, що знайомі люди все-таки Вас упізнають та винесуть Ваше особисте життя на загальний огляд?

– Було дуже страшно. І досі боюсь. Не за себе. Моя «шкіра» потроху міцнішає. Вже не так легко образити чи поранити. Боюсь за своїх дітей. Щоб соціум не скривдив їх через «неправильних» батьків. А також переживаю за коханців і коханок, про котрих пишу в книзі. Вони мають право на свою приватність. Не хочу, щоб моя книга хоч на краплину їм нашкодила.

– Що Ви можете порекомендувати людям, які хочуть спробувати поліаморні стосунки, але не можуть наважитися?

– Першочергово поставитися до такого рішення дуже відповідаль-

но. Поліаморні відносини – це не тільки секс і розваги. Це і ті ж таки проблеми, що і в моногамних стосунках. От тільки їх вдвічі чи втричі більше. Бо партнерів кілька. Але одночасно поліаморні стосунки допомагають розвиватись і пізнавати себе і людей. Також, якщо пара хоче спробувати різні експерименти в ліжку за участю додаткових осіб, тут теж треба бути обережним. Щоб не зіпсувати стосунки в сім’ї. Такі експерименти – як каталізатор: якщо стосунки мають проблеми, то залучення третьої особи може спричинити розрив. Але, якщо пара має міцні стосунки, то гарячі пригоди тільки посилять зв’язок і кохання.


КОМЕНТАРІ Андрій Жельветро

Можливо, поліаморний формат стосунків не збігається з чиїмись уявленнями про норму. І напевно більшість із нас хоча б раз ставили собі запитання: чи є ті чи інші практики в стосунках нормальними? Чи можливо говорити про існування норми, коли мовиться про кохання? У пошуках відповіді на це запитання ми звернулися за коментарем до сексолога-терапевта Наталії Ішкової та психолога Андрія Жельветро.

Поліаморія – це наслідок відсутності кордонів у людини в голові. І хто б що не говорив, поліаморія – це не про свободу відносин, а про сексуальний голод. Поліаморами керують тваринні інстинкти. Ці люди можуть прикриватися словами про свободу волі і пережитки минулого, про внутрішньокорпоративні цінності, але це лише пускання пилу в очі. Поліаморія стара, як світ. Просто в наш час цьому явищу дали наукову назву. Ще в Давньому Римі патриції могли мати дружин і близькість з рабинями в будьякий час дня і ночі. В наш час існують комуни на зразок тих, які у себе в Індії створював Ошо, де всі можуть спати з усіма під загальні пісні і танці. Поліаморія поширюється, як рак. Завдяки Інтернету та без­

межному спілкуванню в соцмережах та мобільних додатках. Завдяки стиранню кордонів між нормою і патологією в людських відносинах. А коли в соціумі стирають межі між чоловіком і жінкою, між добром і злом, між хіттю і коханням – це суспільство приречене на отупіння та занурення в психологічний хаос. Тож виникає питання: а якщо ми всі станемо дурними, то як ми про це дізнаємося? Поліаморія буде існувати, і з нею не треба боротися. В майбутньому вона отримає своє торжество, і люди наступних поколінь у відносинах будуть займатися сексом зі знайомими, замінюючи каву швидким «перепихом» на лавочці. У сексі завжди будуть представники «класики», на зразок тих, хто відмовляється від електронних книг і читає тільки паперові. Такі люди будуть зберігати моногамність відносин, а поліаморія виступатиме свого роду фільтром: можна тобі довіряти чи не можна? Я нагадаю, що поліаморія – це відсутність кордонів. А, значить, така людина має слабку психічну опірність спокусам і в будь-який момент може вас кинути: у роботі, з грошами, в бізнесі чи договорах. Від себе як від чоловіка додам залізне для моїх відносин правило «Або ти тільки моя, або – «До побачення!». Тримайтеся ближче до людей, які мають кордони!


ЕКСПЕРТІВ Наталія Ішкова

Феномен поліаморності не новий. Давайте згадаємо образ султана і його наложниць. Жінки знали одна про одну і приймали правила його гри. Отже, поліаморні стосунки існують в сексуальній культурі Сходу. І досі там можна побачити випадки, коли офіційні дружини дружним квартетом проживають в будинку свого чоловіка. Але поліаморія на Сході – це частина культури, чого не скажеш про нашу. Важливо розуміти, що поліаморність підходить лише для альфа-чоловіків. Адже вони повинні «тягнути» фінансово і емоційно (або тільки емоційно) свій «гарем». Для такого чоловіка буде важливим мати високий поріг стресостійкості. Оскільки кожна жінка буде так чи інакше «виносити йому мозок». З різних причин: чи то мало уваги, чи то її невміння або небажання бути в стані конкуренції. Це зовсім не про чоловіків з девіантною поведінкою, які відчувають голод за гострими відчуттями та емоціями та водночас звикли багато брати і мало віддавати. Поліамору потрібен стабільний гарем. Так він самостверджується. Практикуючи етологічний метод в сексології, я часто порівнюю поведінку тварин і людей. Поліаморні відносини – це левовий прайд. Є він, є декілька альфа-самок прайду і декілька бета-самок. У прайді – всі дії мають місце на відкритій місцевості. Але тварини, на відміну від людей, діють інстинктивно. Якщо ж досліджувати поліаморність через інструменти транзактного аналізу, лев – це зовнішня грізна оболонка, за якою ховається з одного

боку маленький хлопчик, який хоче бути всемогутнім через володіння багатьма жінками. З іншого – це хитрий маленький хлопчик, який догоджає своїм батькам: «Матусю, я хороший, ці жінки знають одна про одну, а я нікого не обманюю.» Так що ж у нього там всередині? Чому недостатньо однієї жінки? Чим він керується, обираючи поліаморність? Тут можуть бути два варіанти його мети: ощасливити якомога більшу кількість жінок або помститися якомога більшій кількості жінок. «Чемний джентльмен» майстерно зализує рани хоч в прямому, хоч у переносному сенсах. Якщо мета йде від «мстивого хлопчика» – розгортається сценарій гри у вади, коли чоловік в результаті усіма можливими методами і звинуваченнями перетворює жінок на «продажних сучок». Є ще один, аналітичний погляд – мужчини обирають поліаморність,

аби задовольнити свою потребу у владі та значимості. За Штайнером, сексуальні ігри – це завжди про владу: дам секс – не дам сексу. «Динамо» так само буває чоловічим. Чоловік закидає жінкам гачок «Я дістану тобі зірку». Жінки думають, що вони для нього надзвичайно важливі, але насправді це він задовольняє потребу в своїй власній значимості. У будь-якій грі беруть участь двоє, особливо там, де замішані секс і гроші. Буває й так, що маючи в дитинстві, швидше за все, вічно зайняту маму і тата-тирана, дитина залишається «недогодованою» теплом і близькістю. Будучи вже в дорослому віці, альфаполіаморник постійно потребує підживлення з усіх боків. Одна з його коханок – радісна і смілива, друга – задумливо-сумна, третя – байдужа і холодна, четверта – зухвала і сексуальна. Всі 4 жінки разом втілюють образ його ідеальної матері. В особі тата-тирана він побічно ненавидить усіх чоловіків, які забирали його маму в дитинстві в силу її професії чи з інших причин. У поліаморних стосунках жінка не стає об’єктом уваги для чоловіка. Вся його увага – насправді для нього і для спроби виграти конкуренцію у інших чоловіків. Бути чи не бути, добре це чи погано, гріх чи спосіб виявлення свободи – правильної відповіді на це немає. Адже що одному радість, то іншому – смерть. У будь-якому разі, який вид стосунків ви б для себе не обрали, пам’ятайте, що кохання має бути першочергово безпечним. І буде вам щастя! Підготувала Зоряна Крачковська


70 |

БОРОДА як атрибут чоловічої сили

Одна із важливих ознак сучасного «альфасамця» – це борода. Вона є загальновизнаним трендом чоловічої мужності, брутальної привабливості та сексуальності.

Борода супроводжувала чоловіка ледь не від самого початку його існування. Мужчини ще не вміли ходити прямо, а пушок уже вкривав їхні обличчя. Впродовж багатовікової історії борода шляхетно прикрашала обличчя як єгипетських фараонів, так і давньогрецьких філософів, як монархів, так і королів. Проте по-справжньому борода вийшла на авансцену в ХХ ст. й дотепер не втрачає своєї популярності. У 40­- та 50-­ті роки байкери відпускали бороди для підкреслення своєї ідентичності; у 60-­ті з’явився рух хіпі, для яких борода набула майже містичного значення. Сьогодні

борода тріумфально повертається – завдяки хіпстерам та ламберсексуалам (від англ. lumberjack – лісоруб). Метросексуали поступилися своєю привабливістю, власне, останнім. Саме таку назву мають чоловіки-бородані, які прагнуть підкреслити свою мужність, одягаючи картаті сорочки, носячи шапки-біні, прикрашаючи тіло татуюваннями. Психологи пояснюють тренд на ламберсексуалів логічним етапом розвитку суспільства, в якому чоловіки намагаються повернути собі маскулінність в умовах популярності фемінізму та розподілу гендерних ролей.

Дослідник Найджел Барбер (його прізвище навряд чи може бути більш влучним, адже англійською barber – це чоловічий перукар) дійшов висновку, що коливання моди на бороду та вуса у Великій Британії між 1842 і 1971 роками прямо залежали від співвідношення неодружених чоловіків та жінок у суспільстві. За часів, коли кількість одиноких мужчин перевищувала кількість потенційних наречених, бороди та вуса ставали особливо модними. Швидкими темпами борода розвивається як універсальний символ. Вислів «Без бороди – ніяк»


| 71 розшифровується як «Борода – це більше, ніж просто волосся на обличчі, це переосмислений вияв мужності». Як писав Шекспір: «Той, у кого є борода – більше, ніж юнак, а той, у кого нема бороди, – менше, ніж чоловік.» Істиною є також те, що бородою неможливо приховати лисину, але можливо відвернути від неї увагу.

Трохи досліджень

Австралійські вчені в журналі Journal of Evolutionary Biology опублікували ґрунтовне дослідження, яке показало, що більшості жінок подобаються чоловіки з легкою щетиною або бородою. Участь в експерименті науковці запропонували 8,5 тисячам жінкам. Дамам демонстрували фотографії бороданів, зі щетиною та гладенько поголених мужчин і просили оцінити їх за сексуальною привабливістю. Експеримент показав, що чоловіків зі щетиною або бородою жінки вважали на 15-20% привабливішими, ніж тих, в кого не було будь-якої «рослинності» на обличчі. Один з авторів дослідження, професор психології в університеті Чарльза Стерта Даніель Суліковський, пояснює такі результати тим, що волосся на обличчі – це ознака мужності. Аналіз даних показав, що в цілому жінки проявляли більший інтерес до чоловіків з рослинністю на обличчі, в порівнянні з повністю поголеними особами. Однак привабливість чоловіка на певних етапах росту бороди повністю залежала від того, що шукала жінка, або яку мету вона собі ставила.

Наприклад, першій групі жінок було запропоновано оцінити фотографії бородатих чоловіків, залежно від загальної сексуальної привабливості. Так чоловіки з невеликою бородою для цих учасниць експерименту виявилися привабливішими, ніж без волосся на обличчі або з довгою бородою. Другій групі пропонували вибрати чоловіків, з якими вони не відмовилися б провести вечір, який ні до чого не зобов’язує, – і в цьому випадку найпопулярнішими для жінок виявилися чоловіки зі світлою щетиною. Жінки з третьої групи, яким під час експерименту запропонували підібрати найбільш привабливого чоловіка для створення сім’ї, зробили ставку на чоловіків з густішою бородою.

Можливість відростити густу бороду насправді не визначається тільки рівнем тестостерону в організмі мужчини. Незважаючи на це, низка досліджень свідчить, що представники обох статей сприймають мужчин з бородами старшими за віком, сильнішими і агресивнішими. А домінуючі представники чоловічої статі, звичайно, мають більше можливостей у пошуку партнерок, оскільки своїм загрозливим виглядом змушують конкурентів відступати. Деякі вчені підтверджують той факт, що при виборі кандидата на робоче місце роботодавці надають перевагу чоловікам з бородами, посилаючись на те, що такі люди фізично сильніші та професійно ­компетентніші.


72 |  Мало хто знає, що волосся на обличчі мужчини знижує можливість розвитку раку шкіри, оскільки борода є своєрідним фільтром та блокує до 95% ультрафіолету, що своєю чергою не дає старіти шкірі, зберігаючи її здоров’я.

Найцікавіші факти із життя бороданів

Найдовшою була борода норвежця Ханса Лангсета, і в 1927 році її довжина склала 5,3 м. В 2008 році рекорд Гіннесса встановив індуський бородань Сваран Сінгх – 2,3 м. Більшість чоловіків ніколи не буде відрощувати бороду навіть завдовжки 2 м, хоча дослідження показали, що якщо би мужчини ніколи не користувалися бритвами, їхні бороди могли б відрости до 8-метрової довжини. Середня швидкість росту волосся – 14 см на рік. В середньому на гоління чоловік витрачає 95 днів свого життя. В багатьох народів борода служила символом статусу: так давні єгиптяни, які належали до привілейованого класу, вплітали в свої бороди золоті нитки. Авраам Лінкольн відростив бороду у 1860 році після того, як отримав листа від 12-літньої дівчинки. Вона писала: «Ви будете виглядати значно краще, якщо відростите бороду. Бородані подобаються жінкам, і вони вмовлять своїх чоловіків голосувати за вас, а ви станете президентом». У блондинів бороди ростуть швидше, ніж у брюнетів.

Думки про секс та емоції, пов’язані з сексуальними переживаннями, стимулюють ріст бороди. Швидкість росту волосся на обличчі залежить від рівня тестостерону в організмі, який зростає в передчутті сексуального збудження. На сучасній мапі світу можна знайти «бородатий острів», а саме Барбадос. Саме так перекладають його назву. Найбільш легендарними, але небезпечними бороданями були багатоженець-вбивця Синя Борода та пірат Чорна Борода, який був одним із найжорстокіших морських розбійників. Відомі бородані в історії рокмузики – Біллі Гіббонс та Дасті Хілл з гурту «ZZ Top» – відмовились від ідеї компанії «Gillette», яка запропонувала їм рекордні гонорари, аби ті зголили свої бороди.

Привабливі бородані впевнено завойовують не тільки серця дам, а і подіуми та медійний простір. Найпопулярніший серед моделейбороданів Джек Гіннесс поділився в одному із інтерв’ю: «Чоловік у костюмі завжди ризикує виглядати надто прилизаним. Є три способи додати розслабленої мужності до образу: нерозчесане волосся, розстібнена ширінка і борода. Борода, треба визнати, – найефектніший з них.» Забудьте про стереотипи, спробуйте поекспериментувати: можна носити елегантну еспаньйолку, або повноцінну бороду «а-ля вікінги», або обрати стиль бальбо. Борода – це вдалий спосіб самовиразитися та проявити свою індивідуальність! ЇЇ не можна придбати в магазині, але можна відростити. Христина Полубічко


FASHION ПЕРЕВТІЛЕННЯ з IMPERO GROUP

ДО ПЕРЕВТІЛЕННЯ ВІД БУДЕННОЇ ПРОСТОТИ ДО СТИЛЬНОЇ ЗРУЧНОСТІ - ОДИН КРОК

IMPERO GROUP - мережа концептстор чоловічого одягу італійських брендів та чоловічий салон IMPERO BARBERS, які об’єднують довкола себе стильних, успішних чоловіків, що цінують найкращу якість, новаторство рішень та відмінний сервіс!

IMPERO-UOMO.COM.UA

Фотограф: Ярослав Мончак


МАРКО САВИЦЬКИЙ архітектор, засновник студії Savytskyy Design


НАЗАР МАТІЙЦІВ засновник компанії «Єврокамін»


Зовнішність чоловіка сама диктує його імідж, харизма додає пікантності образу, вид діяльності – рамки, в яких ці образи можна реалізовувати. А от професійний підхід у процесі створення стильних образів відповідно до чоловіка реалізовують стилісти мережі концепт-стор чоловічого одягу італійських брендів IMPERO GROUP! стиліст: Наталія Козак


concept store

barber salon


concept store

barber salon


Простота, практичність та лаконічність можуть мати вишуканий вигляд, стильну форму та особливий впливовий колір. Стримана гама кольорів в гардеробі забезпечує комфорт у його власнику, а трендові моделі одягу підкреслюють непересічний імідж чоловіка. Деталі роблять все! Принт на обідку взуття, тиснення на ґудзиках, колір підкладки піджака – саме вони довершують образ і є секретом відмінного вигляду. стиліст: Надія Гарасимишин

Concept-store IMPERO UOMO та IMPERO BARBERS SALON ТРЦ Victoria Gardens ТЦ Forum Lviv ТЦ Роксолана вул. Фурманська, 5 (098) 711 - 90 - 11 WWW.IMPERO-UOMO.COM.UA


Стоматологія

Марії Кебало

З любов’ю до Вашої усмішки Це багатолітній досвід та професіоналізм, що гарантує вам бездоганну якість та здорову усмішку!

НАШІ ПОСЛУГИ:  загальна стоматологія  терапевтична стоматологія   лікування карієсу та некаріозних уражень зубів   лікування кореневих каналів   професійна гігієна порожнини рота

вул. Стефаника, 11/30

відбілювання зубів   профілактика захворювань зубів   естетично-реставраційна стоматологія   незнімне протезування

067 706 21 97


гінекологічний кабінет УЗД кабінет

школа материнства фітнес-зал

вул. Лисенка, 16

тел. 068-70-111-59; 063-96-46-855

berehynia.com.ua

У нас ви знайдете широкий спектр послуг для кожної жінки: – консультація акушер-гінеколога та відеокольпоскопія на гінекологічному кріслі GRACIE; – дослідження в сучасній цитологічній лабораторії CSD Health Care; – ультразвукова діагностика на апараті Voluson E8 Expert з Hdlife функцією; – також на вас чекає комфортний, затишний зал для занять йогою, сальсою та фітнесом для покращення вашого фізичного злоров’я; – консультація дитячого гінеколога.

Для майбутніх матусь ми пропонуємо: – консультації та обстеженя в період вагітності; – школа материнства; – арт- та музикотерапія для вагітних та діток; – курси грудного вигодовування.




Сучасна українська та європейська кухні Простора літня тераса Жива музика

Там, де їжа та гостинність стають одним цілим

www.andersen.restaurant вул. Академіка Рудницького, 39 тел. 098 164 43 43 032 237 38 79


Оновлений

Hyundai Tucson

ТОВ «Авто Лідер Захід» м. Львів, вул. Липинського, 36 (067) 242-42-00 hyundailv Hyundai.lypynskogo

lviv.hyundai.com.ua



Issuu converts static files into: digital portfolios, online yearbooks, online catalogs, digital photo albums and more. Sign up and create your flipbook.