EGOIST_71

«BAO CASUAL»

Ідея відкриття ресторану під час війни виникла у родини українських рестораторів Тараса та Оксани Середюк, досвідченого мандрівника Володимира Остапця у співавторстві з найкращим шеф-кухарем країни Ектором Хіменесом-Браво. Основною місією відкриття ресторану було зберегти робочі

Ресторан має 4 зали та затишну терасу, що створює легку атмосферу Азії в старому центрі Львова. На вході в ресторан є невеликий бар з Dj-зоною, де можна поспостерігати за процесом приготування та випити фірмовий ВАО коктейль. Тропічна зала з високою посадкою ідеально підходить для зустрічей з друзями, тут можна замови-

ти страви з меню, випити коктейль та послухати музичні мікси від топових діджеї нашого міста. Червона зала з розписами має романтичну атмосферу: приглушене світло, але виведене промінцеве світло, дає можливість неабияк сконцентруватись на їжі та повною мірою розкрити її смак. По центру зали є великий круглий стіл з вмонтованою «золотою» ча -

шею в якій лежать пляшки вишуканого вина з льодом та живими квітами. Оксамитова зала заслуговує окремої уваги, адже вона повністю ізольована від гостей ресторану, має один великий стіл (сhef's table) за яким може розміститись 20 гостей, зала огорнута у справжній оксамит, а запалені свічки додають неабиякого затишку.

Також у ресторані є вегетаріанські страви.

Поки лунає повітряна тривога, я пишу колонку редактора. Поки лунає повітряна тривога, хтось укривається в сховищі разом із дітьми. Поки лунає повітряна тривога, хтось не встигає до нього добігти. Поки лунає повітряна тривога, хтось гріє замерзлі руки біля саморобної пічки. Поки лунає повітряна тривога, хтось на кухні скручує окопні свічки. Поки лунає повітряна тривога, хтось народжує і хтось народжується. Поки лунає повітряна тривога, хтось працює та надсилає донати. Поки лунає повітряна тривога, хтось грає на скрипці, а хтось – втрачає руку. Поки лунає повітряна тривога, хтось грається в поганих росіян, що знову запускають ракети. Поки лунає повітряна тривога, хтось молиться. А хтось – проклинає. Хтось – плаче. А хтось – дякує. Поки лунає повітряна тривога, ми всі тривожимося. Поки лунає повітряна тривога, ми всі єднаємося. Поки триває повітряна тривога, кожен із нас пише історію України. Країни з найвідважнішими Воїнами та наймогутнішою Силою Духу. Зоряна Войтів, головний редактор

у Міністерстві юстиції України Свідоцтво серія КВ № 18262-7062 від 11.10.2011 р. Адреса редакції та видавця: м. Львів, вул. Газова, 36/2 Засновник та видавець: ТОВ «Егоїст Паблішинг» Розповсюджується безкоштовно в елітних ресторанах, клубах, барах, готелях, клініках, автосалонах, фітнес-центрах і магазинах Львова. Частина накладу потрапить на домашні адреси або безпосередньо з рук в руки найуспішнішим політикам і бізнесменам міста. Наклад: 5 000 примірників Періодичність: 6 разів на рік Підписано до друку: 13.01.2023 Друк: ТОВ «Поліграфсервіс» Концепція

- Розкажіть про вашу участь у конкурсі «Місис Всесвіт», що відбувся влітку в Південній Кореї. Що мотивувало поїхати, адже війна в Україні ще не закінчилася? Спершу вагалася, чи їхати. У нашій країні війна. До рішення мене підштовхнула перемога гурту «Калуш» на Євробаченні – тоді й зрозуміла, що слід їхати та говорити про Україну й велику війну на всіх доступних майданчиках. Відчувала, що як громадянка своєї країни, як жінка, мама та волонтер маю використати цей шанс. «Місис Всесвіт» – один із наймасштабніших конкурсів краси у світі – став чудовою можливістю не тільки нагадати про красу українок, а й вкотре розповісти, що коїться в Україні та хто у цьому винен. Цьогоріч за головну корону змагалися 120 дівчат із різних куточків світу. А те, що мені вдалося посісти 11-те місце та завоювати титул «Місис Солідарність», показує величезну підтримку України. - Здається, ваша доповідь не залишила байдужих до трагедії в Україні, судді також оцінили не тільки вашу красу, а й волонтерську роботу… Так, натоді я вже волонтерила у «Recovery Camp» – це реабілітаційний центр для дітей, котрі постраждали від війни. Тут дітлахам надають і психологічну, і гуманітарну допомогу, намагаються повернути їм дитинство з друзями та розвагами. Я знала про потреби цього табору як ніхто та розуміла,

- А як на конкурсі реагували учасниці з інших країн? Чи знали про війну в Україні, агресію росії? Чимало жінок підходили, співчували, говорили, що знають про війну, про воєнні злочини, що їх вчиняє росія. Водночас частина з них, а це було в червні, думала, що війна в Україні стихла. Коли запитувала, чому вони так вважають, у відповідь чула: «Бо в новинах уже рідко говорять про це». Саме тому так важливо постійно нагадувати світу, що війна в Україні триває.

кох

вдома ставилися доволі серйозно, я навчалася менеджменту у Львівській комерційній академії та психології – у Львівському національному університеті імені Івана Франка. У 17 років вирішила піти у модельний бізнес,

бо мене завжди вабили красиві наряди та сцена. Завдяки модельній справі я багато подорожувала, брала участь у безлічі показів кутюр’є в Україні та за кордоном, досягала високих результатів у конкурсах краси, а подеколи й перемагала. Як приклад – улюблений конкурс «Міс “Високий Замок”» у Львові чи «Місис Східна Європа». Завдяки мамі та бабусі, надзвичайно красивим й елегантним жінкам, мені спало на думку піти в модельний бізнес. А завдяки своєму батькові, неймовірно врівноваженому та розумному чоловіку, я б не зрозуміла, як черпати енергію та мудрість. - До речі, про енергію. Чим надихаєтеся та куди її витрачаєте? У кожного свій життєвий шлях зі злетами та падіннями. Я завжди знаходжу натхнення в людях й особливо дітях, заряджаюся від енергії землі, моря та сонця. Де б я не була, в будь-якій точці світу, мене надихає наша Україна та наші сильні духом люди. А моїм символом, натхненням та ідеалом став український воїн-захисник. Моє хобі – це спорт, особливо гірські лижі. У дитинстві займалася художньою гімнастикою. Як кажуть, у здоровому тілі – здоровий дух. Прикладом для мене є вже покійний дідусь, легенда спорту Володимир Батура. Він за життя був нагороджений кубком, названим на його честь. Зараз головним моїм фокусом є моя чудова донька Софія. Вона також займа -

ється спортом, тож у нас цілі дні активні та розписані. Я ж намагаюся у всьому їй допомагати, підтримувати.

- Маріанно, чи вважаєте себе успішною та реалізованою?

Для мене успіх – це гармонія з собою, перемога доброї своєї половини над поганою, опанування емоцій, хороший результат планів, спокій і позитивна енергія. Власне, через призму внутрішньої жіночої енергії та позитиву вважаю себе успішною та реалізованою жінкою. Моя сила в справедливості та добрих справах, у повазі та життєвій мудрості. Тож нехай кожна жінка, котра втратила віру в себе, ніколи не опускає рук, не втрачає любові та поваги до себе. Цінуймо життя – воно в нас одне. Розмовляла Юлія Осим

Українці майбутнього –хто вони?

TikTok, Instagram і YouTube – здається, це все, що цікавить сучасну молодь. Юні хлопці та дівчата хочуть лише веселитися та зовсім не думають про майбутнє. Їхні ж батьки в такому віці вже створювали сім’ї та працювали. Вони швидко дорослішали та залишали власні бажання на задвірках, а також усіляко намагалися покращити фінансове та соціальне становище своїх рідних і близьких. Теперішня ж молодь думає лише про те, як отримати якомога більше задоволення від життя. Вдоволення власних потреб і клацання по смартфону – це їхні пріоритети. Ось як старші люди можуть подумати про сучасне покоління, але чи так це насправді та до чого це все нас приведе? Як світ змінює нас З самого початку існування люди жили в певних соціальних групах. На ранніх етапах нашої історії це могли бути племена чи сім’ї, що налічували до десяти осіб, а пізніше вони перетворювалися на певні спільноти з куди більшою чисельністю учасників. Кожне таке об’єднання мало відмітні особливості. Проте, пропорційно розвитку людини як істоти розумної, збільшувалася кількість жителів великих населених пунктів, які виросли з маленьких поселень. Люди дедалі частіше залишали свої села та переїжджали до великих міст, збільшуючи їхнє населення в геометричній прогресії. Урбанізація зростає й сьогодні.

Багато хто з людей, котрі виїхали з маленького містечка чи села, не може прийняти ці зміни та вирішує повернутися. Такий когнітивний дисонанс виникає в кожного, хто вдався до кардинальних змін. Адже звичний світ стає чимось далеким, і вони змушені пристосуватися до нової реальності чи повернутися, так і не зумівши змінити свої переконання та принципи. Життя у великих спільнотах може радикально трансформувати не лише певні цінності та вподобання, а й наші думки та поведінку. Потрапивши в певне коло спілкування, ви обов’язково (можливо, несвідомо) уподібнитеся до його учасників. І, найімовірніше, в якийсь момент втратите того себе, яким були. Суспільство з його нормами й обов’язками має великий вплив на становлення особистості, а надто молодих людей, психіка яких ще формується. А як було раніше? Згадаймо про генерацію, яку називають «поколінням Х». До неї входять люди, народжені в 1960–1980 роках, тобто переважно діти тих, хто пережив війну. Представники «покоління Х» бачили, як важко працюють їхні батьки, тож і собі починали працювати дуже рано, а свіжі спогади старших про війну змушували невпинно аналізувати глобальну світову ситуацію. Основною своєю метою вони бачили наполегливу працю та створення щасливої сім’ї. Та повоєнне суспільство, в якому вони росли, несвідомо для них зробило їх заручниками ситуації. «Покоління Х» розуміло, що сподіватися слід лише на себе, та вірило, що гроші важливіші за знання. Саме

тому їм на зміну прийшло «покоління Y», або ж «Покоління міленіалів», тобто людей із ширшим світосприйняттям, котрі росли вже в кращому суспільстві – як соціально, так й економічно. На перший план вони ставили самореалізацію та всіляко намагалися насолоджуватися життям, що було неприйнятним для «покоління Х». Міленіали схилялися на бік знань, а гроші вважали другорядними. Саме в цей час поставали техногіганти та зароджувався інтернет. «Покоління Х» жило в постійному русі та мріях змінити світ.

постійно фільтруючи побачене в інтернеті, але водночас не мають чіткої життєвої позиції та цілі. Так, нам доступна вся інформація, і в кожного є змога стати ким завгодно, вивчити все, що завгодно. І тому «поколінню зумерів» важко вибрати щось одне серед сотень різних варіантів. Також це покоління стало першим, що справді живе у світі без кордонів й активно запозичує досвід, традиції та переконання людей з усього світу. «Покоління зумерів» формує нове глобальне суспільство, що одягається, думає та чинить однаково без урахування місця перебування, соціального статусу чи життєвої позиції.

Чим сучасне покоління краще?

альні, а замість ігор на свіжому повітрі в них онлайн-розваги. Це все змінило і їхні життєві цілі та переконання. Ця генерація – дійсно розумні люди, котрі вміють працювати зі значними обсягами інформації,

Зараз, коли Україна та її громадяни опинилися в дуже важкій ситуації, всі переконалися, що в нашої країни дійсно світле майбутнє. Молоде покоління, що є свідком усієї цієї несправедливості, щодня загартовує свій характер. З юних років юнаки та юнки розуміють усю необхідність розвитку не лише Батьківщини, а й самих себе як особистостей задля досягнення цих цілей. Тому сучасне покоління є та буде поколінням сильних і вмотивованих патріотів, котрі всіляко покращують не лише своє життя, а й життя кожного українця. Вплив глобальної світової ситуації на формування людини як особистості дуже добре описує такий вислів Платона: «Важкі часи народжують сильних людей. Сильні люди створюють хороші часи. Хороші часи народжують слабких людей. Слабкі люди створюють важкі часи». Віталій Жовнір

- Олено, працюєте з бізнесом уже не один рік. Як, на вашу думку, змінилися виклики для підприємців із початком повномасштабної війни? Зараз, під час війни, основний виклик – це все-таки психологічна стійкість усіх нас. Раніше головні меседжі були в тому, що люди не вірять у свою справу, не вірять у неї і їхні колективи. Загалом, усі виклики, з якими стикається бізнес, зокрема малий і середній, можна поділити на внутрішні та зовнішні. Саме внутрішні стали складними для українських підприємців, бо ж ядро системи має бути добре налагодженим. Якщо ти – керівник, засновник – хочеш, щоб твій бізнес працював, то маєш бути людиною, котра присвячує йому найбільше часу. На другий день після вторгнення я зробила стрим, у якому закликала підприємців, керівників бути на робочому місці, з колективом. Лежати десь на березі моря й успішно керувати фірмою – це обман. Власне, плекання внутрішнього середовища впливає на роботодавців. З погляду ринку праці, керівник є клієнтом, а продавець – носієм робочої сили. У нас, за радянською системою, усе перевернуто з ніг на голову. Поки ця ідея не буде змінена, нам буде важко будувати бізнес. Тож основні питання, які ми обговорювали з клієнтами, – це налагодження системи менеджменту, психологія управління, секрети керування персоналом тощо. Прийшовши в колектив, одразу бачите: це середовище адекватне чи токсичне. В Україні й досі чимало токсичних середовищ, і так ми й далі годуємо систему, що працює на пригнічення. - Чи можна сьогодні говорити про успішний бізнес? Чи це радше підтримання минулого стану? Дуже цікаво зараз спостерігати за фірмами. Одні піднялись, інші опустилися. А «пробний заплив» для підприємців щодо їхньої винахідливості

почався

ності та сенс існування

Коли до мене приходять підприємці, я кажу їм: «Ви заробляєте гроші, але у вашого підприємства має бути місія». Цю ж модель слід пронести через воєнний стан. Треба пропускати крізь себе війну та її виклики, адже

так керівники фірм, із підтримкою колективу, зможуть рухатися. Наприклад, наша компанія від початку повномасштабної війни кілька місяців працювала по шість днів на тиждень. І це дуже допомогло –люди були зайняті, трохи відволікалися від новин; також ми взяли на роботу переселенців, донатили на ЗСУ. До того ж ринок слід диверсифікувати, працюючи як на внутрішній, український, так і на зовнішній, закордонний, хоча й це не гарантує успіху. Підприємництво – це завжди діяльність під час

емоціями, постановку цілей. Коли ж почалася війна, потрібно було взаємодіяти з психоемоційними травмами, а також фізичними, що їх провокують. Це стосується кризової психології, коли працюємо з тілом, відновлюємо пам’ять, щоб підкріпити зцілення психіки, але не занурюємо у сенс самої травми, не говоримо про неї, якщо тільки людина сама цього не захоче. Такі кризові стани виникають через несподіваний подразник, наприклад, початок війни. У когось це може статись лише раз, і тоді людина адаптується, а в когось гостра кризова реакція виникає постійно. До речі, перші два місяці травма перебуває в тілі (її симптомами є тремор кінцівок, неспокій, головний

з ними стресостійкість, управління

біль, підвищений тиск, сухість у роті, порушення сну, втрата апетиту), а потім все, що тіло не відпрацювало, повертається у саму психіку. Після 24 лютого ми приймали сотні переселенців, я їздила до притулків. Люди потребували термінової допомоги, бо саме так можна зменшити загрозу розвитку посттравматичного стресового розладу. Це дуже важливо. Згодом я долучилася до американського проєкту, де онлайн допомагали людям, котрі залишалися в Україні (навіть в окупації), а також тим, котрі виїхали за кордон. - Олено, що порадите українцям –і звичайним людям, і тим, хто має бізнес? Кожному слід пропустити війну крізь себе, не можна «заморожуватися» та чекати, що вже завтра все закінчиться. Війна – це катарсис, і вона впливає на весь світ. Людина

має розбудити свою емпатію та почати відчувати. Інакше одного дня ми просто вб’ємо себе разом із планетою. Насправді ці події ставлять під сумнів те, як ми жили раніше, а також усі цінності людства. Слід говорити, плакати, допомагати, бо лише так зможемо пережити війну. Зцілення від травми полягатиме в тому, що людина стане сильнішою, коли переосмислить, що з нею сталося. Це багатоступеневий процес. Але ми можемо жити тут і тепер та отримувати від цього максимальне задоволення. Розмовляла Юлія Осим

Центр бізнесового - та психологічного консультування «Ля Телепате» м. Львів, вул. Хуторівка, 40-А, оф. 118 +38 (063) 807 84 05 www.latelepathe.com latelepathe OlenaKossak latelepathe

- Ресторан «BAO CASUAL». Звідки ідея такої назви та в чому особливість стилю? Ресторан відкрили спільно з успішною родиною українських рестораторів Оксаною та Тарасом Середюк у співавторстві з зірковим шеф-кухарем Ектором Хіменесом-Браво, котрий народився в Колумбії та багато працював у країнах Азії. Ектор має дуже розвинений смак, а весь його кулінарний досвід об’єднався в сучасну китайську кухню, презентовану в нашому ресторані. Знаєте, шеф-кухарі завжди прагнуть досягнути в страві стану «умамі», тобто гармонії кислого, солодкого, солоного та гострого смаків. Сучасна китайська кухня в цьому якраз доволі розвинена, тому й обрали кілька гастрономічних напрямів, які мають попит у світі, – пекінський, сичуанський і кантонський. Щодо назви, то співвласниця ресторану Оксана Середюк запропонувала, щоб це було щось із їжі, а бао – це китайський хліб, найпопулярніший у їхній кухні. До того ж назва «ВАО» гармонує з прізвищем Ектора, якщо забрати кілька приголосних. Вийшло влучно.

- Чим відрізняється львівський ресторан від київського? Формат ресторану у Львові ближчий до ритму сучасного міста, тому й назвали його «BAO CASUAL». І ця кежуальна концепція простежується як у дизайні, так і в наших стравах. І найголовніше –це наша частинка душі у Львові. - Ви ризикнули та відкрили новий ресторан під час війни. Чи вдала ця ідея? Це як в українській приказці «очі бояться, а руки роблять». Насправді є кілька мотивів. Чимало людей живуть у стресі, не знаючи, на що чекати, тому хотілося дати команді роботу, а економіці – податки. Не скажу, що ми

боялися, що не буде прибутку, бо в той момент нами рухало щось не економічне, а соціально об’єднавче; те, що любимо робити. А це готувати страви, об’єднувати людей і бути гостинними. - Були виклики чи труднощі під час відкриття закладу у Львові? У Львові, як порівняти з Києвом, інша специфіка ресторанного бізнесу. Китайська кухня – це більше морепродукти, а Львів – це більше ребра та м'ясо. До речі, спеціально в «ВАО CASUAL» створили страву «Ребра», якої немає в наших столичних закладах. Вони приготовані за унікальною технологією, що надає страві надзвичайно соковитого смаку, а скоринка на ребрах – це просто вибух гастрономічних емоцій. Наскільки розумію, у Львові не було потужних ресторанів сучасної китайської кухні, тому ми створюємо культуру її споживання, і це певний виклик для нас. Знаємо, що українці люблять стан «умамі», бо це наш борщ.

порадили спробувати тим, хто завітає у «BAO CASUAL»? Рекомендую скуштувати качку попекінськи – без перебільшення, у нас вона найкраща в Європі. Серед салатів доволі популярний салат із битих огірків. Дуже смачний і дещо незвичайний гостро-кислий суп. Із закусок раджу спробувати дімсами та хрусткі спрінг-роли. Дімсами – це традиційні китайські смаколики, приготовані на пару з різноманітними начинками: качкою, яловичиною, свининою чи морепродуктами. Також у нашому меню є улюблені для Ектора Хіменеса-Браво традиційні китайські вонтони з креветками в соусі чанг фен. Вони мають так багато витончених відтінків смаку, що вам у буквальному сенсі може «знести дах» від задоволення. Щодо спрінг-ролів, то це смачні рулетики з качкою чи креветкою та манго, загорнуті в рисовий папір. Така легка закуска не зашкодить фігурі, тому ідеально пасує до вечері. - До речі, Володимире, як давно ви в ресторанному бізнесі? 2007 року в університеті я писав дипломну роботу на тему «Інформаційно-аналітична підтримка ресторанного біз-

несу», тоді прийшов на стажування в компанію та дотепер працюю. Почав із менеджера розвитку, потім був проєктним менеджером, а зараз я керівник департаменту з розвитку нових продуктів і співвласник ресторану «BAO CASUAL», який фактично став нашим новим продуктом. - Розкажіть іще про вашу соціальну діяльність і допомогу українцям під час війни. Коли почалася війна та бомбили Київ, я кілька днів просидів у підвалі, а на третій день просто обдзвонив друзів, ми пішли в ресторан, бо всі роз’їхалися, а продукти залишилися. Тоді почали готувати для наших захисників, а також літніх людей, котрі жили поруч і потребували допомоги. Певний час протрималися на своїх продуктах, а потім почали співпрацювати з благодійною організацією WCK (World Central Kitchen). Ми готували гарячі страви для всіх, хто потребує, і так за три місяці роздали людям понад два мільйони обідів, кожен із яких складався з трьох страв. Зараз уже не співпрацюємо з цією організацією, але самостійно підтримуємо людей із Маріуполя, Харкова, допомагаємо кільком лікарням у Києві та Дніпрі, а також переселенцям – загалом на день готуємо близько 3000

обідів. До того ж своєю гуманітарною діяльністю підтримуємо не тільки тих, хто споживає їжу, а й тих, хто її готує. Знаєте, сидіти під обстрілами – це ще те випробування, людям потрібно щось робити, щоб абстрагуватися.

- Не будемо далекоглядними, та як щодо планів на найближче майбутнє? За пів року ми добре познайомилися з аудиторією у Львові та з 1 грудня готуємо багато новинок – ресторан стане ще затишнішим, також з’являться нові страви, буде певний перформанс у поєднанні з сучасною китайською кухнею. Загалом через війну світ змінився, охочих працювати побільшало, бо чимало ресторанів закрилося. Активність відвідувачів також інша. Але в нашій команді є безупинне джерело енергії та любові до ресторанної сфери та людей – Тарас Середюк, котрий своєю щирістю та гостинністю підкорює всіх, хто приходить до наших закладів. І саме він мотивував команду не чекати на кращі часи, а жити, діяти сьогодні й адаптовуватися до нових реалій. Тому ми з вірою в прекрасне майбутнє України працюємо щодня та розвиваємося. Розмовляла Юлія Осим

Гроші, крім того що розв’язали питання точності обміну, дали людству ще одну опцію – розірвання двох тимчасових актів: покупки та продажу. Спочатку людині був потрібен обмін: виміняти свою непотрібну зараз курку на необхідне нині взуття для сім’ї. Гроші дали змогу робити це у два етапи. Спершу продати курку, а потім купити взуття. Цей поділ на два акти дав можливість відтермінувати другий етап і створити таку перспективу як накопичення грошей. З’являються перші багатства. Можливі майбутні потенційні покупки. Постає шанс захистити своє майбутнє, яке для людини завжди туманне.

МАЙБУТНЄ

Захист свого майбутнього – це те, про що пропоную задуматися своїм студентам щоразу, як починаю лекції. З кожним поколінням середній вік життя людини збільшується. Зараз він становить 75 років. Якщо умовно розбити його на три частини, то отримаємо три однакові за довжиною, але кардинально різні за структурою та подіями відрізки життя. На першому відрізку мало хто замислюється над захистом свого майбутнього. На те є багато причин: ми перебуваємо під протекцією батьків, гроші беруться з їхніх кишень. Це такий собі домашній комунізм, а нам потрібно вивчити так багато нового та стільки всього

необхідно зробити вперше, що нам не до цього. Старість ще дуже нескоро.

Другий відрізок нашого життя пов’язаний зі створенням сім’ї, народженням дітей і всіма супутніми процесами. Ми беремо на себе відповідальність за близьких і забезпечуємо для сім’ї певний рівень споживання, обумовлений результатом нашої трудової активності. Зараз саме час задуматися над тим, як зберегти звичний рівень споживання в той період, коли пік нашої трудової активності буде далеко позаду, а сили поступово нас покидатимуть. Майже всі люди свідомо чи ні піклуються про своє майбутнє. Хтось вкладається в нерухомість, бо важливо мати своє гніздечко; хтось – у дітей, щоб ті допомагали на старість; хтось – у дачу та город, щоб той прогодував, коли вже зовсім туго, а хтось тримає гроші на депозитах у банках. Так чи інакше, люди уживають необхідних заходів, щоб забезпечити собі надалі певний рівень споживання.

із зірочкою для 90% українців. Заощадження – це важливий бонус, який нам дали гроші для того, щоб ми могли попіклуватися про своє завтра; і цим способом слід користуватися. ЗБЕРІГАННЯ

і витрат. Заощаджувати – це

рішення кожного. Наважи-

погіршити свій рівень споживання зараз, щоб забезпечити його сталість у майбутньому, як показують статистичні дані, – це завдання

Найпростіший спосіб зберігати гроші – це тримати їх під «матрацом», який у кожного свій. Однак це слабкий і ризикований варіант, адже якщо інфляція за десять років сильно знецінює навіть тверду валюту, то що вже говорити про слабку. Якщо ж по нас ще «проїдеться» каток гіперінфляції, то купівельну спроможність наших запасів можна сміло віддирати від підлоги та розглядати під мікроскопом. Наші батьки пам’ятають той день, коли всі їхні резерви на ощадкнижках умить помножилися на нуль. Уже в зрілому віці я запитував себе, як наші батьки, громадяни СРСР, могли зберегти та передати хоч якусь цінність дітям. Приватної власності не було, гроші знецінилися до нуля, а єдиним способом поділитися цінністю була нерухомість. Ось звідки в наших батьків така любов до цього активу, що його й досі передають із покоління в покоління. Є ще один варіант, як можна зберігати кошти. Старий добрий депозит – інструмент, зрозумілий кожному. Відкриваючи депозит, людина надає свої гроші в користування іншим особам, котрі платять за це відсоток поверх тіла вкладення.

Банк у цій ситуації як посередник між кредиторами та позичальниками гарантує одним повернення тіла вкладення з відсотками, а іншим надає в користування кошти; за це він бере скромну комісію, через яку дохідність банківських депозитів лише трохи перевищує інфляцію. Це значить, що ваші заощадження як мінімум збережуть купівельну спроможність, але – з дуже малою ймовірністю – ризикуватимуть бути помноженими на нуль. Цей ризик зростатиме зі збільшенням часу використання такого інструмента. Звідки ж береться дохідність депозиту? Хто є кінцевим платником відсотків? Яке джерело генерує гроші на погашення відсотків?

Усе просто. Бізнес одержав кредит, відпрацював, отримав прибуток і

погасив зобов’язання. Тобто бізнес використовує кредитне плече, щоб збільшити свій дохід. Коли ж кредит бере фізична особа, то гасить вона його із заробітної плати, яку їй платить бізнес. Якщо людина працює на державній роботі, то зарплата, яку вона отримує, формується з податків, що їх заплатив бізнес. Навіть державні облігації гасять коштом податків від бізнесу.

Бізнес – це єдине джерело створення грошей, що платить за все. Ділова активність людей, націлена на створення благ, – створює додаткову вартість, яку розподіляють між людьми. Як людина може взаємодіяти з бізнесом, щоб отримати доступ до грошей, які він генерує? Є три способи: працювати на нього, позичити йому гроші чи стати його

власником. Результатом роботи в бізнесі є зарплата. Позичити бізнесу гроші – значить купити облігації, які він випускає. Стати власником бізнесу – це придбати акції, які наділяють правом власності на бізнес. Інших способів поки не придумали. Стосовно бізнесу людина впродовж життя перебуває в трьох іпостасях: людина-споживач, людина-працівник і людина-власник. Людиною-споживачем ми є завжди від моменту зачаття аж до останнього подиху. З набуттям повноліття приміряємо на себе іпостась людини-працівника. Коли ж ми на піку трудової активності, то багато сил віддаємо на те, щоб збільшити розмір доходів і підвищити рівень споживання, але так не може тривати вічно; настане час, коли кожен захоче зупинитись або більше не зможе продовжувати в такому темпі. Як тоді забезпечити

свій звичний рівень споживання? Невже ви думаєте, що в момент виходу на пенсію відразу споживатимете менше? Так, в аптеці ви купуватимете інші препарати, зміниться структура споживання, але обсяг –навряд. АКЦІЇ

Щоб забезпечити свій звичний рівень споживання, людині необхідно змінити статус працівника на статус власника, а це можна зробити, заощаджуючи та купуючи акції. Фондовий ринок дає таку змогу кожному, а біржа – це технологічний спосіб стати власником бізнесу. Такий варіант заощадження історично був і є найефективнішим. Поки кращого не придумали. У США 80% бізнесу належить громадянам США – ось про такий комунізм мріяв Ленін. В Україні ситуація складна, тут менш ніж 4% людей купують акції та стають власниками насамперед українського бізнесу. Однак навіть ті, хто купують акції, роблять це неправильно. На жаль, значна маса людей не розуміє основ інвестування та купує чи продає акції, намагаючись «проїхатися» на ще одному коливанні ціни. Зазвичай люди не замислюються, скільки цей актив коштує насправді. Вони намагаються «чимось» торгувати, не знаючи, скільки «воно» коштує де-факто. Такий легковажний підхід точно не про високий рівень знань; це, ймовірніше, про ігрову залежність.

Не треба боятися купувати акції. Потрібно боятися їх не купувати. В Україні люди побоюються купувати акції, тож не використовують їх як спосіб збільшити свій добробут. Це відбувається тому, що вони погано розуміють сенс володіння акціями.

Уявіть собі на хвилинку «Нову Пошту», «Розетку», «Монобанк», «Укрнафту», «Мотор Січ» без людей! Без них це просто нерухома техніка, порожні будинки, вимкнені комп’ютери. Люди працюють і змушують усе це «крутитися». Акції – це поки що найкращий спосіб, у який значна кількість людей може володіти масштабним бізнесом. Купуючи акції, ви купуєте працю людей, і для цього не потрібні підприємницькі таланти! Отримуючи зараз плату за свою працю,

можна обміняти певну її частину на зобов’язання інших працювати на вас у майбутньому.

Акція – це право власності на активи та працю тисяч людей. Купуючи акції, ви міняєте плоди своєї праці –зароблені гроші – на зобов’язання інших працювати на вас. Коли з віком ви не зможете заробляти так багато грошей, ці невідомі люди вас годуватимуть. Уся багаторічна статистика дохідності ринку акцій доводить ці слова. Навіть у періоди падіння вартості акцій бізнес не припиняє функціонувати. Люди й далі ходять на роботу – плавлять метал, видобувають нафту, надають послуги, створюючи своєю працею вартість для власників бізнесу. У довгостроковій перспективі ставка на цю працю забезпечить вам безбідну старість. Макс Коцко, інвестор

«Нерухомість у Львові – товар

вжитку»

-

Нерухомість завжди продають, здають в оренду. Чи змінилося щось у вашій роботі суттєво з початком цієї війни? Ринок нерухомості завжди буде живий. Ми пережили локдаун, і, як почалася війна в лютому, про закриття навіть не думали. Навпаки, почали розробляти волонтерські програми, щоб допомагати переселенцям. У перші місяці був стрибок цін на оренду, продажу це не стосувалося. Деякі квартири справді виросли в ціні втричі тому, що люди хотіли просто нажитися на війні. Ми пояснювали клієнтам, що не можемо запропонувати нічого іншого, бо його немає. Але ми вирішили брати оплату за наші послуги в розмірі довоєнної ціни, це була наша позиція, яка попри обставини все ж давала нам змогу триматися на хороших позиціях. Були ті, хто лише прикривався волонтерством, але це справа кожного. Щодо продажу, то попит також був, заважали тільки закриті реєстри. Щойно їх відкрили, ринок ожив. Ми робили для себе неофіційні опи-

тування серед потенційних покупців, котрі через Львів виїжджали з України. З результатів зрозуміли, що люди хочуть повернутися та планують купувати домівки саме в західних регіонах. - Тобто ви все ж працювали, розуміючи, що все не так панічно страшно? Загалом я був переконаний, що нам буде чим займатися, навіть якщо довелося б просто волонтерити. Єдине, за що переживав, – це щоб у нашій агенції не було відтоку кадрів. Адже компанія – це не база, це люди, й, слава богу, кістяк нашої команди був готовий до будь-якої ситуації, тому ми працювали та допомагали. - Зробімо невеликий прогноз щодо ситуації на ринку нерухомості у Львові в найближчі кілька місяців. Поки це будуть лише мої припущення, які ґрунтуються на тому, з чим зараз стикаємося. Продаж комерційної нерухомості, думаю, ще тривалий період, (імовірно, до за-

кінчення воєнних дій) стоятиме на місці. Натомість оренда може зростати, адже є попит. Оренда житла вже трохи стабілізувалася, а от продаж збільшуватиметься. Наприклад, запущено державну іпотечну програму для пільгових категорій населення, а до того впродовж кількох місяців діяла звичайна іпотека. Ми успішно закриваємо й такі проєкти. Зрештою, це обов’язково вплине на зростання цін на житлову нерухомість. - Володимире, які ваші плани як керівника компанії? Назва нашої компанії «Simple» говорить сама за себе – працюємо так, щоб клієнтам було просто. На ринку ми всього 3,5 роки, і не так багато, як би хотіли, встигли зробити позитивних змін у розрізі сприйняття нашої професії. Тому за ціль ми ставимо розвиток вже існуючого відділу аукціонного продажу, вихід на нові ринки, поширення нашої етики документообігу на весь ринок. Коротшими словами примножити те, що ми маємо на даний момент.

-

Христино, ви 15 років працюєте лікарем УЗД. Коли вирішили створити власну клініку?

«Profi Med» заснувала півтора року тому, а готувалася два роки. Закінчивши інтернатуру, пішла працювати в пологовий будинок, а також практикувала в багатьох медичних центрах Коломиї. Завжди – і в державній, і в приватній роботі – було чимало моментів, які хотілося змінити. Я постійно брала участь у семінарах, конференціях, щоб почерпнути інформацію. Тому на відкриття маленької клініки витратила багато зусиль і часу. Разом із чоловіком, котрий допомагав мені, впоралися. - Основний напрям «Profi Med» – гінекологія? Так, основна спеціалізація – УЗД і гінекологія. Хоча консультуємо не лише вагітних. Окрім гінекологів і лікарів УЗД, кілька разів на місяць у нас консультують судинний хірург, ендокринолог, мамолог, уролог; поступово розширюємо спеціалізацію. Як засновниця і лікар намагаюся, щоб наш центр відрізнявся. Маємо сучасне обладнання, призначене, зокрема, для детального обстеження вагітних. Насправді ті апарати, на яких працювала раніше, неможливо порівняти з тими, які використовуємо зараз. Ми перші в місті, хто робить знімки у 3D і

4D. Наша професійна команда з великим досвідом роботи фактично створювалася роками, бо це колектив друзів, зібраних воєдино, і ми розуміємо одне одного з пів погляду. Хоч я й керівник, але беру участь в основних прийомах, спілкуюся з пацієнтами, разом із колегами веду жінок. Думаю, що в цьому також наша перевага –ми зібралися, щоб допомогти людині. - Ще однією перевагою є те, що лікарі вашого центру мають ліцензію на скринінги для вагітних. Власне, не так давно набув чинності наказ МОЗ, який передбачає обов’язкову ліцензію міжнародного взірця для лікаря, який проводить скринінги. Без неї ти не маєш права це робити. Наразі в Коломиї тільки наші лікарі отримали таку ліцензію. Чесно кажучи, щоб її отримати, потрібно трохи заморочитися – пройти навчання, потім підтвердити знання, надіслати виконані УЗД-знімки, які теж не відразу погоджують. Це складно, і більшість не хоче про це навіть думати. -Христино, чому саме УЗД-діагностика та робота з вагітними? У моїй родині багато медиків, тому навіть не думала про інші професії. Спершу хотіла бути косметологомдерматологом. Та після завершення

інтернатури не було змоги працевлаштуватися за цією спеціалізацією. Мені запропонували роботу лікаря УЗД у пологовому, і я погодилася, хоч і проходила інтернатуру як сімейний лікар. Тепер дуже люблю свою роботу, люблю працювати з вагітними жінками та допомагати їм. Люблю бачити задоволені обличчя пар, котрі дізналися, що в них буде дитинка, якої статі, а також побачили, як маля усміхається їм із монітора, показуючи пухкенькі щічки.

- Робота, сім’я, відпочинок. Усе встигаєте? Правду кажучи, складно. Буває, що до 18–19:00 проводжу прийоми, а після того треба включитися в організаційні питання. Звичайно, було б легше, якби хтось допомагав з управлінням, тому вчуся координувати процес. Напевно, вдома мене зараз бракує як мами. У нас троє синів, старший уже студент, а двом молодшим трішки не вистачає моєї уваги. Однак у цьому мені дуже допомагає чоловік. Розмовляла Юлія Осим

жаного, адже зараз Львів без маркіз уже не уявляю. - Ваша новинка – це унікальні пантографні маркізи? Маркізи з’явилися дуже давно, а у Львові понад століття тому – це доводять фото старого міста. Власне, нам «Львів без маркіз уже не уявляю» Андрій Жбадинський про власну справу, успіх і волонтерство

вдалося

креслення

-

тентичних пантографних маркіз, але виготовляємо їх у сучасній інтерпретації. Вони мають дуже красивий, імперський вигляд. Такі досі роблять у Нідерландах, Німеччині, Угорщині. В Україні ми єдині, хто пропонує ці оригінальні вироби. Щороку є запит на більш преміальні маркізи, і про конкуренцію в ціні не йдеться. Якісний виріб має бути безпечним, надійним, довговічним і гарним. Я дуже відповідально та ретельно ставлюся до кожного замовлення. Уважно обговорюємо всі деталі, перед тим як почати роботу. Так само про клієнтів слід дбати після продажу маркіз. Це моя репутація. Більшість замовників прислухається до моїх порад, наприклад, щодо вигляду, кольору, висоти монтування маркізи тощо. - Андрію, ви – колишній військовослужбовець, а з початком вторгнення активно волонтерите… Так, у 2014–2015 роках служив у добробаті, та через травму хребта завершив військову справу. Однак підтримую зв’язок із хлопцями, всі вони досі воюють в інших підрозділах – пишаюся ними. Нині активно волонтерю, допомагаю внутрішньо переміщеним сім’ям; доставляємо ЗСУ автомобілі та необхідну техніку. Закликаю читачів долучатися до громадської організації «Львівський Лицар», допомога завжди потрібна! - До речі, знаю, що любите подорожувати. Як обираєте локації? Маю правило – не їхати двічі в одне й те ж місто. Друге враження завжди відрізняється від першого. Якщо знову опинився в якійсь країні, прямуй в інший бік. Я люблю спонтанні поїздки, коли ввечері вирішив, а вранці полетів. Найкраща моя подорож – і досі! – була до Індонезії. В Джакарті, просто в аеропорту, вибрали наступний найближчий рейс і туди полетіли. Це неймовірно, прокинувшись у наметі на краю світу, усвідомлювати, що таки добрався сюди. От мені підкинули ідею поїхати до Антарктиди –маю товариша, котрий туди автостопом доїхав.

Але не люблю холоду. Напевно, наступною була б подорож до Бразилії, хотів би побувати в Екваторіальній Африці, Австралії. Моє хобі – історія. Моделюю військову техніку, організовуємо з однодумцями виставки. Захоплююсь екстремальними видами спорту: стрибками з парашутом, їздою на мотоциклі. Тому й часто стаю пацієнтом лікарні швидкої допомоги. (Сміється.)

- Ви – успішний чоловік? Так. Вважаю себе самодостатнім. У мене гарне життя, є багато що згадати. Я досягнув усього, чого хотів. Маю двох донечок, яких неймовірно люблю. Звичайно, щоб бути успішним, слід працювати не покладаючи рук; і бути оптимістом навіть попри поразки. Так, це складно, але треба завжди залишатися людиною. Мені дуже подобається, що маю власну справу та не залежу ні від кого. Маю багато друзів, клієнтів, із якими товаришую, певне становище в соціумі – цьому й радію. Розмовляла Юлія Осим

Колись дуже давно наш предок в їжі був неперебірливим: не отруйне, не зіпсоване – треба з'їсти однозначно, бо завтра може не бути. Проблема нестачі їжі вже давно неактуальна, все якраз навпаки – їжі нам забагато, що виливається в ожиріння і зіпсоване здоров'я. Усвідомлення того, що окружність наших талій тісно зв'язана з тим, що ми пхаємо до рота, призвело до демонізації одних продуктів і возвеличення інших. Наш лінивий та ласий до дихотомії мозок прагне знати одне – продукт Х корисний чи шкідливий? Не кажи мені про нюанси, скажи – можна чи нє. І це погано, адже таке ставлення до їжі робить раціон одноманітним і часто незбалансованим. Сьогодні ми будемо реабілітовувати одні продукти

1. КАРТОПЛЯ

Бульби люди бояться: кажуть, псує фігуру, бо там один крохмаль і високий глікемічний індекс. Давай повідділяємо мух від котлет. Картопля – вуглеводний продукт, а точніше крохмалистий. Видихай, крохмаль – нестрашно, а всього лиш купа молекул глюкози, з'єднаних між собою. А враховуючи, що найдовше живуть люди, які аж 50% калорій отримують саме з вуглеводів, крохмаль варто полюбити. Дивно, що людей лякає крохмаль лише в бульбі, а інші крохмалисті продукти, як-от гречка чи кіноа вважають ледь не суперфудами. Несправедливо. До речі, щодо фігури, то картопля дуже сильно схожа на гречку, хліб чи ту ж кіноа. І навіть десь виграє в них, адже, хоч і не набагато, але ситніша від останніх. Та слід підкреслити, що мова не про картоплю фрі, смажену чи у вигляді пюре з великою кількістю вершкового масла. Олія і масло роблять

безневинну картоплю дуже калорійною, тому таку їжу раджу споживати нечасто. А щодо високого ГІ, то глікемічний індекс продуктів для здорової людини не має жодного значення.

2. ХЛІБ

Кажуть, хліб повнить, особливо дріжджовий. Щодо дріжджів, то те, завдяки харчовим дріжджам чи заквасці хліб росте, не впливає ні на його смакові властивості, ні на поживну цінність, ні на калорійність цього продукту. Стосовно фігури, то слід розуміти, що хліб буває різним. Його можна спекти з цільнозернового борошна, а можна з рафінованої муки вищого гатунку – білий хліб. У першому випадку хліб міститиме більше корисних речовин і, що важливо для ситності, – клітковини. Хоч калорійність білого і цільнозернового хліба суттєво не різниться, я ре-

комендую надавати перевагу саме останньому, в ньому більше користі та ситості. Ні, хліб не повнить, при схудненні можна.

3. СОКИ

Соки, особливо свіжовичавлені, окутані ореолом корисності. Вітамінки – здоров'я, ну ти поняв. Я тебе зараз здивую. З точки зору фігури і, відповідно, здоров'я, соки – це солодка вода, яку вважають однією з причин пандемії ожиріння. Річ у тому, що фрукт треба кусати і жувати. Тобто доведеться трохи попітніти, щоб отримати калорії з яблука, а сік випивається за лічені секунди. Звісно, вплив на насиченість і ситість буде різною, і явно не на користь соку. Мало того, в соках практично нема клітковини, і це теж негативно впливає на насичення. Я всім рекомендую пити саме воду, воду без калорій. До речі, щодо неї...

4.ВОДА

З усіх прасок ми чуємо, що треба пити багато води – 2–3 літри, 35 мл/кг бла-бла... А ще нам кажуть, що напої та рідкі страви організм не сприймає як воду. Дивись, ти втрачаєш приблизно 2–3 літри води щодня з сечею, потом, калом і видихуваним повітрям. І для того, щоб ти не висох як таранька, маєш стільки ж отримувати. І якщо ти досі не засохнув, то з цим прекрасно справляєшся. Ще б пак, у твоєму тілі є потужна система регуляції водного балансу на чолі з гіпоталамусом. Воно саме регулюється, тобі не треба напивати якісь міфічні норми води. І так, будьяка вода в складі продуктів харчування і навіть та, що утворюється в результаті біохімічних процесів у твоєму тілі, буде відновлювати водний баланс. Взагалі цим не парся, пий за бажанням.

про силу-силенну вітамінів, шли до вуликів. У меді дійсно багато вітамінів і мінералів... найменувань багато, а кількість кожного окремого вітаміну чи мінералу наскільки мізерна, що можна сміливо стверджувати: вітамінів та мінералів у меді нема. Мед – цукор. До речі, про цукор слівце замовляли?

з відомих людству. Тому якщо ти слідкуєш за фігурою, чітко дозуй її кількість у своїх салатах.

8.МОЛОКО

5.МЕД

Мед вважають дуже корисним, ним заміняють чортів цукор, його вживають при застуді та додають до теплої води, випиваючи зранку натще. Якщо відкинути всю романтику бджільництва, включно з тим, що мед – це бджоляча риганина, і глянути на цю смакоту, попередньо знявши з носа рожеві окуляри, то мед – це цукор з незначною бактерицидною дією. Ох і ах! В меді ще й більше фруктози, ніж у цукрі, зловживання якою шкідливе для печінки. Якщо тобі розказують

6.ЦУКОР

Цукор – біла солодка смерть. Порожні калорії. Так кажуть? Якщо глянути на столовий цукор без емоцій, ми побачимо рафінований вуглевод, половина якого – фруктоза. Ми побачимо... не побачимо в ньому ні вітамінів, ні мінералів, ні клітковини. Побачимо низьку ситність. Навіщо його їсти? Його і продукти ним наповнені – солодощі? Є одна причина – вони, зараза, смачні. Ну не можна в людини відбирати те, що вона любить: що сильніше ти собі щось забороняєш, то більше тобі цього хочеться – екзистенційна істина. Тому з цукром йдемо на компроміс: не виключаємо з раціону, не підписуємося на марафони «14 днів без цукру», а дозуємо в раціоні. 7.ОЛИВКОВА

Люди знають, що оливкова олія корисна, а користі забагато бути не може, тому нею щедро заправляють салати... щедрезно. Слід розуміти, що олія, будь-яка олія, – найкалорійніший продукт

Молока люди часто уникають, бо там лактоза, і взагалі молоко – для телят. Лактоза, як і крохмаль чи цукор, –вуглевод. Ти ж не забув, яку кількість вуглеводів їдять люди, що живуть найдовше? Є категорія людей, які мають повну чи часткову непереносимість лактози: фермент, що розщеплює "молочний цукор" їхній кишківник виробляє в недостатній кількості. Навіть таким людям можна молоко, просто в меншій кількості, або хоча б кисломолочні продукти. Можна і треба, адже молочка вельми корисна. Тож підсумуємо. Кожен харчовий продукт неповторний і має свої особливості. Нема абсолютно шкідливих, як і безумовно корисних. Можна їсти все, чогось більше, чогось менше, але можна все. Тренер Віктор Мандзяк

viktormandziak

тривоги та постійні переїзди. Та й матчі бувають перервані як тривогами, так і ракетними обстрілами. У багатьох населених пунктах України зруйновані не лише спортивні школи, а й стадіони, для відбудови яких знадобляться роки. Тому для України в такий складний воєнний час дуже важлива підтримка. Вона має стосуватися й українських футбольних команд, які стали одними з найактивніших організацій за збором коштів для відбудови держави. Сьогодні наше інтерв’ю з Максимом Радуцьким –директором із розвитку команди «Динамо» Київ, співорганізатором благодійного

- Пане Максиме, з березня до серпня цього року команда «Динамо» Київ зіграла доволі багато благодійних матчів у європейських країнах і віддавала шестизначні суми з цих ігор на благодійність. У кого і як саме виникла ця ідея та в скількох країнах уже відбулися футбольні поєдинки? Ідея проведення цих благодійних футбольних матчів із закордонними клубами виникла в тренера команди Мірчі Луческу разом із керівництвом клубу. Ціллю цих благодійних заходів було не тільки зібрати кошти для відновлення зруйнованих регіонів України, а й з високих спортивних трибун розповісти всьому світу правду про ту страшну біду та жахіття, що кояться зараз у нашій державі. Оскільки я директор із розвитку команди, то став відповідальним і за організацію цих благодійних матчів. Для того, щоб ви зрозуміли, з якою оперативністю ми працювали над цим проєктом, скажу тільки єдине: впродовж перших трьох днів від затвердження ідеї ми домовились із вісьмома європейськими футбольними клубами про благодійні

ігри, кошти з яких мали скерувати на потреби України. Відповідаючи ж на вашу друге запитання, скажу, що «Динамо» – це команда, що має дуже насичений графік благодійних матчів, і ми зіграли майже у всіх європейських країнах. Інколи команда мала й два чи три переїзди на тиждень. Це й автобуси, і потяги; були й перельоти. Ми провели благодійні матчі майже по всій Європі: у Німеччині, Франції, Польщі, Швейцарії, Туреччині, Австрії, Хорватії, Естонії, Британії, Румунії та в Іспанії. Ми грали й у Таллінні, і в Стамбулі, і в Ліверпулі, і в Ліоні... - А як позначається така значна кількість перельотів-переїздів на грі та самопочутті футболістів? Звісно, негативно. Ми побачили це, коли команда не дуже вдало виступила в цьому сезоні. Однією з причин стала ця нескінченна фізична та психологічна втома і від переїздів, і від значної кількості матчів, і від самої війни. Бувало й таке, що ми проїжджали

призначення, а наші матчі переносили не те щоб в інше місто, а взагалі в іншу країну. Так було, коли ми мали грати матч у Німеччині, а його перенесли на стадіон у Швейцарії, і наші футболісти, котрі проїхали 900 кілометрів і вже були готові до гри, мали повертатися до Німеччини (до Швейцарії. – Ред). А це ще 6 годин у дорозі. Звісно, після таких тривалих переїздів вони виходили на поле перевтомленими. Але наші динамівці, навіть попри це, завжди намагалися грати якнайкраще. Вони усвідомлювали, що від цього залежать зібрані кошти. - Деякі гравці вашої команди – родом зі східних регіонів України, що зараз перебувають в епіцентрі бойових дій. Складно уявити, як їм буває нелегко грати матчі тоді, коли в їхні рідні міста прилітають ракети та вбивають мирних людей, поміж яких друзі, родичі… Наприклад, це гравець Артем Бєсєдін із нині розбомбленого Харкова чи Олександр Караваєв із Херсона, або ж Георгій Бущан, рідне місто якого –Одеса... Розкажіть, яким є загальний морально-бойовий дух динамівців у такі дні та чи потребують вони слів підбадьорення від тренера? Справді, деякі футболісти нашої команди вповні відчули на собі всі жахи війни, бо їхніми домівками є міста, що є, як ви сказали, «розбомбленими». Але хочу відразу наголосити, що всі динамівці є справжніми професіоналами в спорті та навіть у такі дні, коли з дому приходять дуже недобрі новини, не потребують жодних додаткових мотиваційних слів від тренера чи будь-кого іншого. Для них футбол – це не тільки робота, спортивна гра, а й

грандіозне спортивне видовище, яке дивляться мільйони глядачів у всьому світі. Гравці команди ставляться дуже відповідально та серйозно до своєї спортивної місії. Особливо у час війни розуміють, що мають бути суперефективними та результативними на своєму полі бою. Ми стараємося робити всі наші ігри дуже якісними також із великої вдячності нашим українським воїнам, котрі зараз захищають Україну «на нулі». У цей час усі ми, як ніколи, маємо потужно працювати задля однієї справи – Перемоги України. Тож наші футболісти не зважають ані на свій час, ані на ресурси. Ми робимо все, щоб збирати максимальну кількість коштів із наших благодійних матчів і передавати їх на потреби України.

був запланований матч, який так і не відбувся. Перші два тижні динамівці прожили на спортивній базі в Конча-Заспі, а потім поїхали в Карпати, де допомагали нашому молодіжному складу команди підготуватися до участі в матчах Ліги чемпіонів. Але через війну в Україні УЄФА перенесла цей матч у Бухарест, і зіграли його аж на місяць пізніше.

2022 року

перебувала в Києві, а вже на 26 лютого у нас

- Як за кордоном вас зустрічають українські вболівальники? Відчуваєте їхню підтримку? Чи була якась особлива пам’ятна зустріч з українськими біженцями? Всюди, куди б ми не приїжджали з нашими благодійними матчами, намагаємося якнайбільше часу проводити з нашими вболівальниками та реально допомагати українськими біженцями. Куди б ми не приїхали, гравці команди насамперед збирають власні кошти та їдуть у найближчий супермаркет на закупи, а тоді вже ми всі разом їдемо у центри біженців, де й роздаємо цю допомогу: продукти, речі першої потреби, а також подарунки для дітей. А особливо пам’ятними для мене були такі зустрічі з маленькими українськими біженцями-вболівальниками у Варшаві, Стамбулі та Кракові, коли ми кликали їх до нашого готелю та влаштовували їм автограф-сесії. Ми також запрошували цих діток разом із батьками безплатно відвідати наші футбольні матчі, бо завжди намагаємося подарувати нашим землякам (розуміючи, як нелегко їм живеться за кордоном у статусі біженців) позитивні емоції та створити для них хоча б на ці півтори години справжнє українське свято.

На всіх матчах на наших футболістів чекає просто неймовірна підтримка українських вболівальників, бо вони також розуміють, що ми збираємо кошти на благодійні потреби. Наприклад, в Естонії після матчу з клубом «Флора» наші українські вболівальники підходили до нас і щиро дякували, що саме ми згуртували їх на цьому стадіоні в день матчу. Багато з них вважали, що вони тут одні. А, як виявилося, їх тоді зібралося майже пів стадіону. Дуже яскравим прикладом такої особливої підтримки нашої команди українськими вболівальниками була й гра у Швейцарії, коли після фінального свистка під час виконання завершальної пісні десь 4–5 тисяч наших українських уболівальників піднялися зі своїх місць, вибігли на поле та почали разом співати, обійматися та фотографуватись. Увесь стадіон умить перетворився на єдиний синьо-жовтий стяг, звідусіль лунала українська мова та пісня. І цей момент був надзвичайно урочистим і зворушливим. Багато глядачів тримали плакати з написами «Херсон – це Україна». Нам було особливо приємно, що це все відбулося спонтанно, це не було сплановано чи зрежисовано. - Яку саме режисуру маєте на увазі? Для наших матчів завжди розробляємо окремі концепції. Кожен із них присвячуємо розв’язанню конкретної проблеми регіону чи міста, куди й передаємо усі кошти від гри; залежно від цього обираємо виконавця гімну або серед наших друзів, або ж поміж артистів із цієї місцевості. Наприклад, матч у Таллінні ми присвятили Маріуполю та героям «Азовсталі».

- На цьому матчі гімн України разом з іншими вокалістами виконала 12-річна дівчинка з Маріуполя – Ксенія Резницька. Чому обрали саме її? Ксенія – дуже особлива українська дівчинка. Вона донька військовогогероя, котрий із перших днів війни служить у лавах ЗСУ. Дівчинці разом із мамою справжнім дивом вдалось евакуюватись із Маріуполя. Тікаючи з воєнного пекла, ця дитина набула зовсім недитячого досвіду. Вона опинилися за кордоном з одним наплічником, не мала навіть запасного одягу… Коли ми, плануючи матч, присвячений Маріуполю, почули історію цієї маленької маріупольської зірки-вокалістки, то відразу захотіли зробити все можливе для неї. Я дуже радий, що разом із нею відбув увесь її дівчачий шопінг. Ми також разом обрали та купили концертний костюм, про який вона мріяла, а динамівці провели їй кілька екскурсій містом. Я дуже

тішуся, що саме вона виконала гімн України на нашому матчі в Таллінні, присвяченому її рідному місту – Маріуполю. - Я знаю, що Ксенія не єдина дівчинка, котра брала участь у музичному супроводі ваших матчів. Так, звісно. Наприклад, під час нашого футбольного матчу в Барселоні музичний супровід для Надії Дорофеєвої на гітарі виконала інша українська біженка – Софія, батьківщиною котрої є Миколаїв. У перші дні війни ця дитина отримала вкрай тяжке поранення, її життя висіло на волоску від смерті. Вона опинилася під завалами, звідки її діставали рятувальники, а потім за її життя кілька годин боролися хірурги, котрі витягли з її голови багато уламків снарядів і куль. Команда «Динамо» Київ оплатила цій дитині і операцію в «Охматдиті», а згодом – і реабілітацію у Швейцарії. Нам зателефонували лікарі «Охматдиту», котрі врятували цю дитину, та сказали, що вона вже прооперована та пройшла початкову реабілітацію. Також розповіли про її мрію – виступити на одній сцені з Надією Дорофеєвою та професійно грати на гітарі. Ми, не вагаючись ані хвилини, поїхали нашим динамівським клубним автобусом до цієї лікарні. Забрали її з братиком і мамою та повезли в аеропорт Кракова. Подарували їм спортивну форму нашої команди, яку вони одразу ж із радістю одягнули. З Кракова вони прилетіли до нас у Барселону, куди ми запросили на наш благодійний матч молодіжної команди співачку Надію Дорофеєву. І вже в дуеті з Надією ця дівчинка виконала гімн України.

Тож Софія зіграла на гітарі, як і хотіла, а ще й зробила це в дуеті з Надією на дуже великому стадіоні. Там її публікою стала вся світова спільнота футбольних вболівальників і мільйони глядачів у всьому світі. Це був надзвичайно зворушливий момент і для юної артистки, і для всіх, хто знав про її долю. Так одразу здійснились аж дві її мрії. - Дуже зворушливо дізнатися про такі добрі вчинки вашої команди. Цього разу теж був дівчачий шопінг, як у випадку із Софією Ксенією? Аякже! Хіба ж ці модниці-красуні можуть обійтися без нього? Свою безлімітну картку дівчинці віддав пан Ігор Суркіс, котрий також супроводжував її по всіх магазинах. Шопінг тривав понад чотири години, і все, що тільки Софія хотіла, було в той день куплено: і планшет, і телефон, а також багато інших речей. Пан Ігор ще оплатив їй і її родині тижневий відпочинок на березі моря в Барселоні, щоб вони змогли оговтатися після жахіть, пережитих у Миколаєві. А після цього відпочинку команда «Динамо» Київ оплатила їй необхідну реабілітацію у Швейцарії. Знаєте, коли ми бачили ті її не по-дитячому серйозні очі, наповнені сльозами, але не від болю, а від радості та справжнього щастя, то розуміли, що саме заради таких моментів усім нам вартує і боротись, і жити, і перемагати! Бо діти – це майбутнє нашої держави! - Щиро дякую вам від імені всіх українців! Велику повагу та захоплення викликає й те, що команда «Динамо» обирає собі дуже сильних суперників для цих благодійних матчів. Розкажіть, будь-ласка, про ваші враження від благодійного матчу в Англії з командою «Евертон», коли в перерві разом з українськими футболістами заспівав й увесь стадіон. Ми всі були в той день під великим враженням

випадку, ми хотіли подарувати максимум позитивних емоцій нашим глядачам. Ми щасливі, що наші вболівальники аж так підтримали цю нашу ініціативу. Саме команда клубу «Евертон» стала ініціатором цього благодійного матчу, і ми всюди відчували їхню допомогу. Наприкінці матчу на заміну основного гравця, з дозволу тренера, на поле вийшов і забив гол у ворота вболівальник

клубу «Евертон», англієць Пол Страттон, котрий працює в міськраді слідчим із шахрайства. І саме він своєю машиною з Англії аж на кордон з Україною в місто Перемишль відвозив солодощі як гуманітарну допомогу й особисто роздавав їх українським біженцям. Так він прагнув хоча б якось підтримати їх, і уявляєте, яким до сліз зворушливим був цей момент, коли він вийшов на футбольне поле, щоб забити гол? Тоді ми й зібрали 250 тисяч фунтів стерлінгів допомоги для України, які передали для відбудови зруйнованого відділення Чернігівської міської лікарні № 3. - А скільки коштів загалом зібрали для України? Ми самі навіть не знаємо точної суми, зібраної під час наших благодійних матчів, бо кошти відразу йдуть на рахунки «United24», а звідти – у ті регіони України, що їх найбільше потребують. Скажу вам лише, що після нашого найпершого благодійного матчу у Варшаві ми зібрали понад 200 тисяч євро, які одразу ж передали на потреби України; а в Англії, у Ліверпулі, під час гри з «Евертоном» зібрали та передали Україні 250 тисяч фунтів стерлінгів.

Мені складно сказати остаточну суму, бо ми робили не просто футбольні матчі, а телепродукти, які ще й досі в ефірі; тому на благодійні рахунки для України й зараз надходять кошти. Наприклад, концерт, який ми організували в Берліні без футбольного матчу, пройшов також у 30 країнах світу, а кілька тижнів тому його транслювали навіть у Кореї. Щодня намагаємося зробити все, що від нас залежить, щоб максимально допомогти Україні фінансово у цей складний час. Фонд братів Суркіс фінансує дуже багато благодійних акцій: зараз вони добудовують й амбулаторію в Бучанському районі, і дитячі садки; скеровують також кошти на армію та медицину. Нещодавно передали кілька автомобілів швидкої допомоги на фронт, і наші робочі автобуси «Динамо» вивезли з Краматорська й інших прифронтових зон до Європи понад дві тисячі людей. Це тільки частина благодійної роботи «Динамо», про яку вам сьогодні розповідаю.

- Уявімо, що гравцям вашої команди довелося б зараз зіграти матч із росіянами. На вашу думку, яким би був його результат і чи взагалі відбулася б ця гра? Від початку війни, з 2014 року, УЄФА розводить усі матчі між українськими та російськими футболістами так, що від того часу вони не перетинаються; тож такий матч зараз точно не зміг би відбутись. Але якщо теоретично припустити, що це сталося б, то думаю, що справа б до футбольної гри не дійшла взагалі. Наші динамівці знищили б навіть не фізично, а лише словами ту команду вже на порозі роздягальні так, що жодна російська спортивна команда – і не лише футбольна – ніколи б уже не посміла навіть думати про гру з українськими спортсменами! Ми б їх там просто «прибили»! - А яким бачите майбутнє українського футболу після війни? Майбутнє українського футболу після нашої Перемоги у війні бачу дуже-дуже обнадійливим. Я також сподіваюся, що на нас чекає безліч інших перемог, і ми ще не один раз візьмемо участь у Лізі чемпіонів. Також хочу зазначити, що коли ми організовували Чемпіонат Європи з футболу 2012 року разом із Польщею, то саме він став одним із найкращих світових чемпіонатів; і я переконаний, що після війни ми повернемося до найвищого світового футбольного рівня. А зараз для нас усіх головним завданням є наша головна перемога і це – ПЕРЕМОГА УКРАЇНИ У ВІЙНІ! Розмовляла Галина Козар

не можу розголошувати ані їхні імена, ані прізвища, бо ж зараз вони вже не мають жодного стосунку до нашої команди. Але повірте мені, наші динамівці є й на нульових позиціях.

народні захисні організації звинуватили Катар у використанні примусової праці на стадіоні імені Халіфи. Загалом повідомляють про тисячі загиблих трудових мігрантів. А що ж ФІФА? Для Міжнародної федерації футболу чемпіонат світу – це основа доходу, тому вона зацікавлена лише в тому, щоб подія відбулася чітко й злагоджено та принесла значні прибутки. Звісно, цей захід може бути доволі дорогим для господарів, проте витрати ФІФА не цікавлять. Тож одна з найвизначніших подій 2022 року в Катарі приголомшила світ колосальною сумою у 220 Цифри чемпіонату світу: скільки коштував ЧС-2022 у Катарі? 22-й чемпіонат світу з футболу в Катарі здивував своєю різноманітністю та масштабністю. До грандіозної події цієї зими збудували ціле футбольне місто. Як Катар став найдорожчим господарем чемпіонату світу та скільки ж довелося заплатити?

млрд дол. і водночас порушила

трати на чемпіонат. Необхідно, щоб турнір покращив життя суспільства, однак із цим є певні нюанси. Найбільше запитань до експлуатації стадіонів після закінчення чемпіонату світу. Адже згодом країна з населенням 2.8 млн осіб не матиме жодної користі від спортивних споруд. Раніше повідомляли, що три стадіони й далі прийматимуть матчі, а п’ять демонтують або ж суттєво зменшать у розмірах і використовуватимуть не за призначенням. Проте деякі експерти вважають, що з такою інфраструктурою Катар може претендувати на проведення матчів Ліги чемпіонів і Ліги Європи. Питання вартості не єдине, що могло б шокувати. Протягом останнього десятиліття трудові мігранти жертвували життями, створюючи нове футбольне місто в Катарі. Міжправа людини, які ФІФА захищатиме для свого комфорту. Руслан Бодруг

- Лише три роки діяльності – і ось уже плануєте відкривати третю філію. Інно, в чому запорука успіху? Відкриттю дитсадка передувала довга історія. Це сімейний бізнес, який ми створили з дочкою Яною. Ми з родини «спадкових» педагогів, маємо також педагогічну освіту. Після другого декрету я вирішила розпочати підприємницьку діяльність. Тож 2010 року ми почали надавати додаткові освітні послуги у дошкільних закладах Львова. Я розробила та запатентувала методику «Англійська мова для дітей віком від 3 до 6 років», яка виявилася доволі успішною, і тепер за нею працює більшість дитсадків у Львові й області. Працюючи у садочках, ми зрозуміли «внутрішню кухню». Тоді з’явилась ідея започаткувати власний заклад. Хоча не були в цьому першими, але наважились, і 2019 року запрацював «Англоленд». Першу філію відкрили на просп. Чорновола, 73 і доволі швидко її укомплектували, а тоді вирішили організувати ще одну – на вул. За-

освіта та турбота про дитину, АБО ЧОМУ ВАРТО ВИБРАТИ «АНГЛОЛЕНД» Якщо прагнете знайти для свого малюка комфортний дитсадок із якісним вихованням, спробуйте «Англоленд». Цей заклад доволі юний, проте має попит і вже відкриває третю філію у Львові. Як створювали дитсадок, у чому унікальність навчання та які переваги отримують батьки та дітлахи, «Егоїсту» розповіла засновниця «Англоленду» Інна Семенюк. а ще працюємо над створенням гуртка ментальної арифметики й ІТ-студії для малечі. Маємо власну кухню; спеціально склали меню, щоб діткам було смачно, корисно та ситно. У нас є велика база цікавих і веселих для малечі ігор. Організовуємо піжамні вечірки, різні тематичні свята. До речі, всі наші події проводимо лише англійською мовою. Не знаю, чи є ще у Львові такі заклади. Зауважу, що далеко не всі власники приватних дошкільних закладів можуть похизуватися педагогічною, а тим більше англомовною освітою та фаховим досвідом. В «Англоленді» ж дітки отримують чудові знання, тож ідуть до школи підготовленими та не мають жодних проблем з англійською у початкових класах.

марстинівській, 127 (у ЖК «Барселона»). Там теж був повний набір й утворилася черга. Зараз думаємо відкрити третю філію. Мабуть, наша популярність серед батьків з’явилася завдяки відповідальному ставленню до справи та нашій турботі про дітей. Дорослі знають, що їхнє маля перебуває у комфорті та безпеці, отримує всі необхідні дошкільні знання, любов та увагу. - Якими є переваги виховання в «Англоленді»? Крім комфортних умов виховання, діти здобувають якісну освіту, адже наш заклад має ліцензію Міністерства освіти і науки України. Ми вдосконалили мою методику, тож дошкільнята мають щоденні заняття з англійської мови, фактично пів дня перебуваючи в англомовному середовищі. Педагог з англійської також супроводжує їх на прогулянках, під час обідів й ігор. Також працює повний спектр гуртків, зокрема LEGO-конструювання, хореографія, гімнастика, підготовка до школи,

У нас також є цікава, хоч і коштовна програма підготовки до школи, яку нам написали на замовлення. Вона інтерактивна та пов’язана з постійною роботою з комп’ютером, а за її результатами діти читають, рахують і комплексно готуються до школи. - Ви запрацювали напередодні карантину, ще одну філію плануєте відкрити у час війни. Не боїтеся, що щось піде не так? Хоча наш заклад і молодий, але зазнав справді важких випробувань. Пропрацювавши перших пів року, ми закрилися на кількамісячний карантин. Однак коли відновили роботу, садок був укомплектований. Зараз війна, наш заклад приватний, а отже, витрати – з сімейного бюджету. Побоювалися, чи знайдуться люди, котрі будуть готові віддавати гроші за навчання дитини у приватному садку. І ми переконалися, що завжди є сім’ї, які хочуть, щоб їхні діти перебували в комфорті та любові. Наприклад, ми ввімкнули опалення ще у вересні, дбаємо про різноманітне меню для діток, також піклуємося про якість освіти та забезпечення всебічного розвитку, тому у вартість абонемента включено англійську мову, підготовку до школи, хореографію. Нам важливий наш імідж, а найкращим доказом, що «Англоленд» на правильному шляху, є якраз потреба у відкритті третьої філії. Крім того, оскільки зараз кожен як може наближає перемогу та допомагає українським Героям, ми нещодавно також провели благодійний захід, кошти з якого передали на підтримку ЗСУ. - Беручи до уваги розширення «Англоленду», розкажіть, як розподіляєте зони відповідальності у роботі з дочкою? Вважаю, що у нас із Яною склався хороший симбіоз обов’язків. Дочка належить до молодого «цифрового покоління»,

ської

розробити якнайкращу програму, проходила тренінги, семінари, фахові програми, а також відвідувала дитячі садки у Києві й Одесі. Тож ми з радістю чекаємо на нових вихованців «Англоленду». Батьки, залишаючи в стінах нашого закладу найдорожче, що у них є, – своїх діток, можуть бути впевнені, що тут їхня малеча матиме турботу, якісний розвиток і безпеку перебування. Розмовляла Юлія Осим

- Спершу пандемія, а тепер війна. Чи видозмінилися запити щодо сучасної комунікації та піару? І як саме вплинула криза? З кожною кризою підсилюється значення репутації. Ще з початку пандемії запитів до агенції «Perfect PR» на внутрішню комунікацію побільшало. Власне, в них ми занурилися та закріпили як послугу. Криза взагалі суттєво змінює корпоративні статути. Ми прописуємо комунікаційні моделі для замовника заради одного – збереження репутації, а вона необхідна для збереження та розвитку бізнесу. Раніше кожному клієнту розробляли піар-матриці (плани. – Авт.) на три місяці, пів року чи рік. До пандемії створювали піар-стратегії на два, три роки. Нині горизонт планування значно вужчий: ми проходи-

мо невеликі дистанції, аналізуємо, що спрацювало, а що ні, та рухаємося далі. Через війну цінності суспільства докорінно змінилися, тож цінності бізнесу мають їм відповідати. Єдина цінність, яка працює нині, –цінність національної ідеї в комунікації. У комунікації компаній має бути Україна. Дедалі більше бізнес цікавиться іноземними ринками, залученням українських спеціалістів до співпраці. Тому нові запити щодо комунікації стосуються дослідження можливостей і ринку, відкриття представництв за кордоном, пошуку комунікаційних рішень для бізнесу в інших країнах. - Цікава річ – репутація. Коли її простіше створювати: з нуля чи вже з певним бекґраундом? Знаєте, репутація за своїм значенням для бізнесу нічим не відрізняється від, наприклад, управління фінансами. Комунікаційники заглиблюються у суспільний контекст, креативні рішення, слова, які

важать над усе для хорошої слави. Насправді ж репутація є завжди, вона створюється незалежно від способу життя організації. Однак коли беретеся до управління репутацією, скеровуєте її для потрібних цілей. Тому з новоствореними компаніями працювати простіше, ніж із тими, що мають набуту репутацію. Між ними – значна відмінність, однак з обома цікаво. Важливим для організації є інформаційний слід у публічному просторі. Ми вивчаємо інформаційне поле клієнта ще до зустрічі з ним. Бекґраунд має вагу – якщо він негативний, спершу комунікуємо та вирівнюємо публічне поле до нейтральності, збільшуємо частку голосу в компанії, його тональність. І тільки після цього слід впроваджувати нові параметри репутації. - А чи важлива репутація в українському бізнесі? Репутація – це практично безмежні можливості для бізнесу чи публічної

-

трий не тільки нам не підходить, а й ціннісно не пасує українському суспільству. Спершу це були, приміром, представники бізнесу, котрі належали до плеяди «Партії регіонів» або інших антиукраїнських сил. Згодом додали компанії, що шкодять екології. Також усе, що суперечить суверенітету України, мові, національній ідентичності, культурі, – не про нашого клієнта. Наприклад, з початку повномасштабної війни отримали приблизно десять звернень од підприємств, головні офіси яких не хотіли чи не могли вийти із рф. Упевнено їм відмовляли.

- Олесю, з початком цієї війни стало складніше працювати чи вже маєте заряд? Ось уже п’ять років працюю у спортивному напрямі, а два роки тому стала співвласницею «Формули краси». Як тоді, так і зараз беруся за цікаві проєкти та працюю настільки, наскільки можу. Ніколи не вимірюю досягнення грошима, для мене результат орієнтований на людей, котрі залишаються поруч. Так, після мого приходу у «Формули краси» змінилася специфіка, більше людей почали відвідувати комплекс, розширилася аудиторія. Зараз у нас ніби велика спортивна сім’я, такий собі клуб за інтересами. А з початком війни нам слід значно швидше бігти, щоб встояти на місці. Викликів дуже багато, бо працюємо у нестабільний час. Але жодні обставини насправді не здатні мене злякати. Я навчилася жити та живу в умовах турбулентності. - Для військовиків пропонуєте спеціальні програми в залах? Так, для військовослужбовців у нас діє знижка 50% на абонементи. Ми

запустили реабілітаційний проєкт «Здорова спина», і наш масажист робить безплатні масажі для воїнів. Щоправда, хлопці в нас здебільшого сором’язливі, не завжди приходять, тому нагадуємо, що є така нагода відновитись. У липні спільно з «VIP Тернопіль» організовували гарний захід «Кава для ЗСУ», де збирали гроші на автомобілі. Зрештою, коли почалася ця війна, я, як і більшість людей, почала волонтерити. Потім, орієнтовно в середині березня, зрозуміла, що найкраще, що можу робити для України, – це підтримувати економіку. Потрібно було платити за оренду, сплачувати податки, видавати людям зарплату, тому відновили роботу. - Як тримаєте команду вкупі, не втратили своїх людей? З людьми завжди важко працювати, й команду складно підібрати. Та в житті так стається, що залишаються поруч ті, хто розуміє та перебуває

на одній хвилі зі мною. Моя команда поряд від першого дня, разом ми пережили багато. Ми згуртовані та сильні. Торік закрився один наш

клуб, і коли люди приходили, дивилися на мене та казали: «Олесю, роби щось», я зрозуміла, що від мене певною мірою залежать їхні життя та життя їхніх сімей. Ми це пережили та за місяць відкрили ще один клуб. Зрештою, 80% команди знають, що можуть розраховувати на мене, а я впевнена у їхній підтримці. - Ми живемо в непростий час. Дозволяєте собі будувати плани? Вважаю, що зараз попри все дуже крутий час, час можливостей. Коли більшість через страх кидає все, я готова працювати, а це колись закінчиться. Звичайно, економічні показники в країні не тішать, проте якби я завжди орієнтувалася саме на загрози та ризики, то ніколи б нічого не досягнула. Я «кидаюся» на цікаві та непрості проєкти, бо мене це драйвить. Можливо, я адреналінозалежна. (Сміється.) Тому й створюю плани; вони не можуть бути далекоглядними, але мрію відкрити ще не один клуб. Бо несу гарну місію по життю – творити красу

dr.sofiya_kaliy

- У вас сімейна стоматологічна клініка – чи було це мрією? Клініку заснували разом із сестрою, але вона зараз за кордоном, тому поки працюю сама. У багатьох людей є фобії стосовно лікування зубів, тому завжди хотіла створити таку стоматологію, яка буде незвичною. Наприклад, у нашій клініці немає «стоматологічного» запаху, тож багато пацієнтів кажуть: «Як гарно у вас пахне». Наш колектив – привітний, у клініці хороша атмосфера, тому люди не почуваються «як у стоматолога». Було складно на початку, я тільки закінчила університет, ще не мала бази пацієнтів. Соцмережі та реклама в них теж не були настільки розвинені, як тепер. Але я знала, для чого це роблю, тому стиснула зуби та йшла вперед. - Розкажіть про послуги, які надаєте. Пропонуємо практично всі види стоматологічних послуг: ортопедія, хірургія. Єдиний поки нюанс – у нас ще немає постійного ортодон -

Стоматолог СОФІЯ КАЛІЙ:

«Завжди

хотіла створити незвичну клініку»

Як правильно доглядати за зубами та лікувати їх, як підібрати гігієну, в чому особливості відвідування стоматолога дітьми, – знає співзасновниця ужгородської стоматологічної клініки Софія Калій, котра торік увійшла до 100 найкращих лікарів України. Більше – у розмові з «Егоїстом».

та, тому пацієнтів за потреби скеровую до клініки, з якою співпрацюємо.

- Вічне питання – як зберегти здорові зуби? Раджу просто вчасно звертатися до стоматолога. Як кажуть, профілактика – запорука здоров’я. Це правда, наприклад, у мене є пацієнти, котрі стабільно, раз на пів року, ходять на огляди. Якщо є поверхневий карієс, старі плями, то я все це відразу помічаю, і можемо виправити ще на початковій стадії. Тому варто ходити на огляди кожні 4–6 місяців. До того ж має бути хороша гігієна. Своїм пацієнтам підбираю догляд: пасти, щітки, ополіскувачі. Вони є в нашій клініці, тож відвідувачі можуть усе це придбати.

- Часто кажуть, що раптом почали псуватися зуби. Чи справді це стається воднораз і як цьому зарадити? Насправді зуби не псуються раптово. Коли карієс бачу тільки я, то проблема ще не значна, а коли вже й ви його бачите, тоді це серйозно. Стається це впродовж тривалого періоду. Людина, котра не звертається до стоматолога, не побачить проблеми зубів. Тільки лікар у професійному освітленні та з інструментами може помітити те, що людина не бачить у дзеркалі.

- Софіє, а з дітьми працюєте? Змушена (Усміхається.), бо ж вони мене дуже люблять та до мене тягнуться. І мені теж, чесно кажучи, з ними легко працювати. Так, завжди наголошую, що я дорослий стоматолог, але діток у мене на прийомі багато. До того ж приємно, коли дітлахи підростають і стають моїми дорослими пацієнтами. Діток намагаюся ні до чого не змушувати. Перша зустріч – це завжди знайомство, я їх катаю у кріслі, показую картинки Зубної феї. Якщо до мене приходить дитина, то не вдягаю білої форми, щоб не налякати, – натомість обираю кольорову. Лайфхаків маю багато, роблю все, щоб дітям було комфортно та вони сідали у крісло з усмішкою. До речі, рекомендую батькам приводити малюків до стоматолога з 2,5–3 років – не для лікування, а щоб просто показати зубки. Тоді дитина розумітиме, що відбуватиметься, і не боятиметься. - Торік ви потрапили до 100 найкращих лікарів України. Очікували? Це для мене був шок, хоч і надзвичайно приємний. Якраз рік тому їздила по цю нагороду. Раніше не отримувала таких премій, тому майже два тижні не могла повірити, що це – правда. Це було просто неймовірно, а ще так познайомилася з багатьма колегами, і це круто.

Заклад

«BIBLIOTEKA RESTO BAR»

стане домом для шанувальників харизматичної еволюційної атмосфери з особливим шармом.

Ми вшанували багатовікові традиції італійської гастрономії, поєднавши їх із новими тенденціями та захопливими смаками. Наше меню показує традиційність і водночас несхожість середземноморських страв, якими так приємно ділитися з друзями та родиною. І саме «sharing concept» лежить в основі нашої філософії «Sharing is caring». У меню закладу «Biblioteka resto bar» є інгредієнти для сміливих уподобань, бо воно показує саме інтерпретацію традиційної італійської кухні. Мапу страв супроводжують найкращі алкогольні напої та кордіали для динамічних коктейлів за авантюрною міксологією, а також ретельно підібрана винна карта. Бренд-шефом є Вадим Бжезинський (Пава) –переможець «Мастер Шеф 7 сезон», учасник . Випускник французької кулінарної школи «Le Cordon Bleu».

вул. Краківська, 7

На мезе до Афродіти.

Їдемо на Кіпр

Кіпр – давній острів і сучасна офшорна зона, посушлива та не надто зелена місцевість, де, проте, збирають кілька врожаїв смачнющих овочів і фруктів на рік. Це спекотний край, де найкомфортніше проводити оксамитовий сезон, – і саме тут ми ловили останні теплі осінні дні. Молодіжна Ларнака, популярна Айя-Напа, багатий Лімасол – Кіпр насправді дуже різний. Як зі сходу на захід, так і з півночі на південь. У той час, як серед українців популярні курорти східної частини острова, ми вирушили на західну. Тут ніби й ніколи не чули про офшори чи великі гроші: життя спокійне, скромне та розмірене. Ніби ніхто нікуди не поспішає, а всі насолоджуються своїм буттям між сонячних днів. Почали ми з одного з найдавніших міст, Пафосу, а потім відвідали його мальовничі околиці, а також офшорну столицю – Лімасол. На перший погляд, західний Кіпр має дуже природний і щирий вигляд. Тут немає відчуття штучності чи вимушеності. Якщо щось красиве – його хотіли таким зробити. Якщо щось занепало – його таким залишили або ж іще не дійшли руки. Причому стосується це як багатих, так і бідніших міст. Кіпр – країна з давньою історією та дуже багатим минулим; він не тільки важлива частина Стародавньої Греції, бо ж перші відомі поселення тут датують ще добою неоліту. Також давню значущість регіону показує й те, що, за легендою, богиня кохання Афродіта вийшла з морської піни саме на один із місцевих пляжів. Кіпр узагалі був місцем поклоніння еллінським богам родючості ще з неолітичного періоду (VІ–ІV тис. до н. е.). Та про все по черзі.

ІСТОРІЯ

Упевнені, історію найкраще вчити не за книжками, а за історичними місцями. Саме тут її найкраще засвоювати, а атмосфера давнини породжує бажання дізнатися більше вже з літератури. Розширювати свої знання про Кіпр ми з великим задоволенням розпочали з Археологічного парку Пафосу та Гробниць королів. Археологічний парк – це фактично руїни давнього міста з вулицями, амфітеатром, агорою (базарна площа, місце для народних зборів й осередок суспільного життя) та віллами вельмож. Це одна з двох ділянок, які найкраще показують давнє минуле країни як частини античної наддержави. Інша розташована в селищі Куклія, до дивовиж якого можна доїхати окремою скелястою дорогою.

Найцінніше ж у цьому парку –мозаїки, які вважають не лише найкраще збереженими з давньогрецьких часів, а й одними з найвишуканіших. Над особливими панно збудували покрівлі, тому, щоб їх побачити, треба заходити в павільйони. Проте не одна алея, якою зараз ходять туристи, також вкрита декоративними орнаментами. Подумати тільки: ти ходиш підлогою, яку декорували 2000 років тому! А ще вражає масштаб деяких вілл – найбільші з них мали понад 100 кімнат загальною площею до майже 10 000 м². Оце так давньогрецький пафос! Не менш пафосними є й гробниці вельмож, котрих ховали в доволі масштабних усипальнях із «sea view», оздоблених колонами, тунелями, фресками, розписами.

вілли живих. Поховання тут здійснювали аж до III ст. н.е. Всі описані місця входять до списку Всесвітньої спадщини

західній

острова може видатися багатьом «на любителя»: класичних

піщаних пляжів із пологим входом у море тут годі шукати. Доволі часто в цій частині острова в море треба входити по каменях чи скелях або ж на них натикатися. Море довкола острова чисте, прозоре – купатися в ньому одне задоволення, а от захі ́д іще треба пошукати. Хоча з цим усе не так по-

гано. Якщо придбаєте чи захопите з собою «коралки» (взуття для входження в море), не пошкодуєте. Якщо на узбережжі ви заради моря, а не лежання на шезлонгу, – сміливо рушайте на міський пляж у затоці Като (на набережній Пафоса). Навіть він може потішити надзвичайно чистою водою, доволі багатим підводним життям і можливістю повчитися дайвінгу. Для цього тут ідеальні умови: достатня для початківців глибина, красиві рибки та змога

побачити ще й мурен (риб-«змій»), восьминогів і навіть чималеньких черепах. Обов’язково візьміть маску, навіть якщо просто любите безтурботно плавати, – настільки близько до міської інфраструктури таке красиве море буває нечасто. Чи не найбільшою окрасою західного узбережжя країни є пляж Афродіти. Саме тут, як нам каже давньогрецький міф, із морської піни богиня вийшла на світ. І справді, це чудовий пляж із красивим краєвидом, бірюзовою тепленькою водою та мінімумом людей зранку. Мабуть, це найкращий пляжний досвід на заході Кіпру. Єдиний мінус – шкода, що богиня не перетворила гальку на пісок, бо ходити тут геть незручно. І ще натовпи туристів з години 10-ї. Хоча вони тут не так купаються, як фотографуються, засмагають і… шукають камінчики у формі серденьок, які мають принести власнику вічне кохання.

ЛІМАСОЛ

Чудове місце для денного експромту: ввечері надумали отримати додаткові враження – вранці вже їдете дивитися місто. Лімасол цікаво порівнювати з Пафосом, адже вони кардинально різні. Якщо Пафос на острові відповідає за старовину, то Лімасол демонструє сучасність, забезпеченість, інвестиційну привабливість і доводить факт, що Кіпр – офшорна зона. Чого тільки вартий район Лімасол Маріна, всіяний престижними віллами, дорогими суднами, ресторанами та бутиками. Хоча насправді місто дуже різне – подекуди сучасне, а часом навдивовижу занепале. Також неможливо не помітити великої азійської спільноти, яку переважно становлять шріланкійці та філіппінці. А в неділю на набережній вони влаштовують групові пікніки, куди збираються сотні людей. Слід обов’язково прогулятися красивою новою набережною, що веде до найвищих хмарочосів міста старим районом із цікавою архітектурою. Купатися на пляжах Лімасола вже зручніше, а якщо проїхати кілометрів зо 20 на схід узбережжям, то доберетеся до однієї з дивовиж регіону – мальовничих Білих скель. КУХНЯ Кіпр славиться великими порціями, неповторними місцевими стравами та морепродуктами. Хоча насправді тут смачно буквально все. Навіть простий грецький салат зі свіжих овочів смакує відмінно. Тому не відмовляйте собі

в задоволенні спробувати різноманіття кіпрської кухні. Це й риба, кальмари та креветки, й кебаби та по-різному приготоване м’ясо й, звісно, мезе. Мезе – це асорті з кількох закусок (зазвичай семи), до якого можуть входити оливки, соуси, сир халумі на грилі, риба та морепродукти чи кілька страв із яловичини та свинини (кебаби, котлети, м’ясо на грилі).

Кіпр сонячний, теплий, смачний і привітний. Навіть осінній оксамитовий сезон тут відчуваєш як повноцінне літо з усіма його атрибутами. Цікавий він і для втечі від холодів, адже температура взимку тут може становити +20 °C. Тож за бажанням можна і скупатися. Остап Процик

Спікер: Олена Анатійчук - маркетологиня, підприємниця та бізнесконсультант у сфері маркетингу. Тема події: «КРИТЕРІЇ БІЗНЕСУ, ЯКИЙ ВИСТОЇТЬ СЬОГОДНІ!» Що брати до уваги в аналізі ситуації, а на що можна не звертати увагу (швидкість ухвалення рішення – актуальна як ніколи) ∙ Якісний аналіз себе та середовища ∙ Стратегії конкурентних переваг, а саме 3 найдієвіших! ∙ Як не «вигоріти» власнику бізнесу та втримати бізнес

Артюхова:

-

Війна змінила правила в багатьох сферах нашого життя, зокрема маркетинг працює нині по-іншому. З вашого досвіду, що тепер важливо для бізнесу? Війна – це криза для країни, і в цей період компаніям важко. Однак вони можуть переглянути свої інструменти, позиціювання, асортимент. Бізнесу слід швидко адаптовуватися, тримати руку на пульсі та шукати можливості розвитку власного бренду. Завжди має бути антикризовий план дій. Важливо аналізувати зроблене та розуміти, що насамперед слід рятувати свою справу, а потім – допомагати іншим. Маркетинг теж побудований на певній методології та використовує основні інструменти, що різняться для кожного бізнесу. Тож маркетологам слід постійно тестувати, шукаючи ефективні для компанії інструменти. - Окрім гнучкості та швидких рішень, які ще є складники комунікації бізнесу під час війни? Комунікація важлива, адже бізнес має говорити, що він працює. Контент має бути системний, а також щирий і своєчасний. Як на мене, під час війни компаніям слід посилати репутаційні й маркетингові меседжі про послуги та товари, якщо бізнес дотичний до благодійності; важливі суспільні сен-

си. Нині світ перенасичений інформацією, люди втомлюються, тому кожен текст має бути чітким і зрозумілим, має давати розуміння, для чого його публікують.

- Окрім маркетингу в «Регно Італія УА», займаєтеся ще волонтерським центром, який допомагає українцям… Так, із початком війни наша компанія стала співзасновницею БО «Центр волонтерства та захисту». Зараз Центр став одним із найбільших гуманітарних хабів в Україні. На площі 8,5 тис. м² у Львові концентруємо всю допомогу, яку привозять з інших країн, а потім доставляємо її по Україні. Благодійна організація зосередилася на допомозі цивільному населенню та медичним закладам. Уявіть, за 100 днів із початку повномасштабного вторгнення через наш хаб було відправлено близько 800 вантажівок гуманітарної допомоги. Ми не плануємо зупинятися та допомагатимемо аж до нашої перемоги. Розмовляла Юлія Осим

30 червня відбувся бізнес-сніданок від журналу «Егоїст» на тему: «РЕПУТАЦІЮ НА ХЛІБ НАМАЖЕШ». Спікером заходу була Наталія Улинець – засновниця та CEO агенції «Perfect PR», лекторка у Львівській бізнес-школі та Школі журналістики й комунікацій. Обговорювали таке: ∙ репутація як цінний актив; ∙ репутація не з’являється нізвідки, буває хорошою чи поганою, впливає на розвиток бізнесу, довіру клієнтів, стійкість компанії та фінансові успіхи; ∙ якщо вдалося побудувати хорошу репутацію, то вам довірятиме аудиторія, клієнти, партнери; ∙ платять тому, кому довіряють, а з довірою слід працювати щодня;

Спікер: Владислав Вавілов - бізнес - тренер, засновник та керівник підприємств індустрії краси та фітнесу. Тема: «ЗБІЛЬШЕННЯ ПРОДАЖІВ ЗА ДОПОМОГОЮ СЕРВІСУ» На заході ми говорили про: ∙ Обслуговування чи якісний продукт? ∙ Правила роботи з вимогливими клієтами. ∙ Типи очікувань клієнтів. ∙ Ввічливість та гостинність - як потужні інструменти продажу. ∙ Репутація чи імідж?

- Руслано, чи існують універсальні косметологічні процедури? Дієвого для всіх методу немає. Зазвичай я оцінюю стан і якість шкіри, враховую побажання клієнтів, а тоді пропоную процедури, детально пояснюю, що можна, а що – категорично ні. Наприклад, якщо в підлітка проблемна шкіра, висипання, і домашній догляд не допомагає, то краще звернутися до спеціаліста, котрий у присутності батьків допоможе та розкаже, що робити. На стан нашої шкіри впливає багато факторів, у кожного різна ситуація, тож і підхід має бути індивідуальний. - З якого віку краще відвідувати косметолога? Однозначної відповіді тут теж немає, оскільки варто враховувати, яку процедуру плануємо зробити, стан здоров’я і наявність показань до неї в конкретної людини. До прикладу, ультразвукову чистку обличчя можемо починати з 12 років у

Коли слід іти до косметолога, які процедури найоптимальніші, що важливо в домашньому догляді та як правильно його підібрати? Відповіді на ці й інші запитання знає лікаркосметолог

присутності батьків. Пам’ятаймо, що косметологія – це не лише про красу, а й насамперед про здоров’я! - Як щодо домашнього догляду: як правильно його підібрати та чи можна зробити це самостійно? Найперша моя порада: для вибору дієвого домашнього догляду слід звернутися до спеціаліста. Так, тут є універсальні складники: демакіяж, очищення, тонізація та зволоження, але, щоб підібрати ефективні саме для вас засоби, слід оцінити стан шкіри, вік і багато інших факторів. Тому косметолог – це саме та людина, котра зможе вам допомогти. - Оскільки зараз зима, порекомендуйте, що актуально в такий період? Взимку менша сонячна активність, тому починається сезон пілінгів. Також хорошою процедурою для зволоження шкіри після літа є біоревіталізація. Проте вибір процедури та пілінгу – завдання спеціаліста.

І на завершення додам: оскільки наразі перебуваю не в Україні, то з радістю відповім на всі запитання віддалено, в себе на сторінці, де пишу поради та публікую цікаві тематичні відео для своїх улюблених пацієнтів. Розмовляла Юлія Осим

У ресторані готелю з любов’ю готують кулінарні шедеври європейської кухні. Наші досвідчені кулінари добре знають, як об’єднати в одній страві чудовий смак, користь свіжих продуктів і красиву подачу страв. Тут приємно провести час із друзями, колегами та близькими людьми, отримуючи ще більше задоволення від дружньої бесіди. Просторий зал ресторану приваблює увагу сучасним європейським дизайном інтер’єру і, звичайно ж, яскравою його деталлю – красивим каміном. ГК "Двір Княжої Корони" смт.Славське, вул.О.Степанівни 29В +38 (068) 492 90 10 +38 (099) 532 13 14 СПА +38 (097) 887 96 64 fb.com/Готельний-Комплекс-Двір-Княжої-Корони/210654172796739

На території готелю є СПА-комплекс із закритим басейном,

Великий бенкетний зал (до 70 осіб) ідеально підійде як для сімейних святкувань, так і для проведення бізнес-подій.

Два нижні зали підійдуть для романтичних побачень, ділових зустрічей, затишних сімейних обідів та вечорів з друзями.

Ресторан «Фазенда» — це більше, ніж ресторан зі смачною іжею, це місце справжнього відпочинку.

м.Львів, вул. Зелена, 164 +38 (067) 817-04-04 www.fazendarest.com

Унікальна технологія В ідеології бренду лежить неповторність і величчя усього природного. Саме тому всі прикраси натхненні та пронизані красою й духом органічного світу. Компанія «BUUNT» віддає данину великому мистецтву, але робить крок уперед, крок назустріч новому, поєднуючи в ювелірних виробах тисячолітню майстерність і сучасні тенденції. Стильний новітній дизайн бренд доповнює великою історією, народжуючи виняткові творіння. Давня японська техніка мокуме ґане – це спосіб об’єднати різні за кольором дорогоцінні метали та досягнути неповторного в кожному виробі візерунка деревини. Як немає у світі двох дерев з ідентичним малюнком зрізу, так неможливо й створити два ідентичні вироби, застосовуючи мокуме ґане. Ця техніка – таїнство японської культури, яке потребує від ювеліра особливого професіоналізму та майстерності. Ці риси мають фахівці бренду «BUUNT». Навчання техніки та відточення вправності займає роки. І не тільки майстерність, а й талант і всеосяжна любов до творчості об’єднують усіх, хто створює продукт.

BUUNT Gifts. Ексклюзивні подарунки для чоловіків Суть подарунка – виявити й отримати емоції. Він може стати еквівалентом чогось важливого у близьких взаєминах, а також частиною етикету та корпоративної культури або ж чимось глибшим. Таким особливим подарунком може стати колекція для чоловіків від компанії «BUUNT».

Ювелірні сувеніри від BUUNT Gifts –це чудовий спосіб висловити своє виняткове ставлення до людини. Кожен предмет колекції має свою легенду, що надихає та допомагає клієнтам BUUNT визначитися з вибором і відчути, який саме виріб пасуватиме внутрішньому стану майбутнього власника. Однак подарунки чоловікам відрізняє насамперед практичність; саме тому в асортименті BUUNT представлені універсальні аксесуари, що будуть не тільки стильним подарунком і показником уваги, а й практичною річчю на щодень. Серед товарів є станки кожен із яких являє собою справжній витвір мистецтва. Вставки в руків’я цих станків для гоління та підставки під них виконані зі стабілізованої деревини й холодної емалі, а решта елементів – із золота та срібла. Це чудовий ексклюзивний подарунок для будь-якого чоловіка без вікової чи статусної прив’язки. Поміж елітних подарунків для чоловіків є й унікальні флешки на 128 гігабайтів, виконані із золота та срібла в техніці мокуме ґане. У наявності й стильні ручки, які стануть чудовим вишуканим презентом. У них також застосовано мокуме ґане для золота та срібла, а вставку виконано з мореного дуба. Кожен клієнт «BUUNT» – це людина зі своїми цінностями та вимогами до предметів колекції. І щоб задовольнити бажання найвибагливіших поціновувачів унікальних чоловічих аксесуарів, компанія «BUUNT»

випустила неймовірну колекцію портмоне зі шкіри алігатора, прикрашених діамантами та виконаних із застосуванням техніки мокуме ґане. Вироби належать до люксового сегмента, тож точно стануть пам’ятним подарунком на довгі роки. Особливості елітних подарунків для чоловіків від BUUNT Усі вироби бренду «BUUNT» зроблені вручну, на них діє безтермінове гарантійне обслуговування. Кожен витвір проходить етапи спеціальної обробки, закріплення елементів і фінального полірування. Якість виробництва не просто висока, а зразкова.

Саме тому, підбираючи особливий подарунок для дорогої людини, можете бути певні: обравши вироби бренду «BUUNT», даруєте справді унікальну річ, адже іншої такої немає в усьому світі. Ви гарантовано отримаєте єдиний екземпляр з унікальним малюнком, який є поєднанням техніки, майстерності, краси природи та чистої творчості.

У житті ми стикаємося з різноманітними труднощами та стресами, негараздами на роботі чи в стосунках із близькими та коханими людьми, проблемами зі здоров’ям або фінансами. Нині, у період війни, до звичних нам життєвих завдань додалася потреба адаптовуватися до нової реальності. Ми зіткнулись із реальними чи можливими втратами рідних і знайомих, втратою майна, домівки, близького оточення, друзів, втратою роботи чи

звичного життя. Ми зіткнулись із необхідністю жити в постійній невизначеності, а рівень стресу може зашкалювати. Та кожен реагує на ці зміни по-різному. Це можна пояснити на прикладі маятника. На ту саму ситуацію люди можуть реагувати з різними за інтенсивністю емоціями. Когось хитне на 5°, когось на 10°, когось на 45°. А для когось ця ситуація взагалі не матиме жодного значення, і він залишиться у стабільному стані. Когось «потріпало», і згодом він приходить у норму; а хтось не може вирівняти стан і «вариться» у ситуації ще дуже довго після її закінчення. Ця амплітуда коливань залежить від рівня розвитку базових навичок психіки, а також здібностей, напрацьованих психікою, щоб боротися зі стресом. У цій статті я поділюся кількома техніками, що допоможуть упоратись зі стресом і знизити його руйнівний вплив. Найвищий рівень стресу ми відчуваємо тілом. Це певні фізіологічні відчуття, зміни на гормональному рівні та сильні емоційні реакції. Тому розпочну з технік впливу на тіло. Сильний стрес на рівні тіла відчувається як паніка, коли ви вже нічого не розумієте, не витримуєте, не справляєтесь, а ваша голова просто горить. У вас можуть бути панічні атаки чи спалахи шаленої люті. В разі реальної загрози життю у вас може бути шок, ступор, тремтіння в тілі. У ці моменти рівень кортизолу в крові досягає свого максимуму і рівень стресу зашкалює. За таких умов уже важко впоратися за допомогою думок чи переконань. Потрібний саме вплив на тіло, і найшвидшим варіантом є виконання технік дихання. Опишу одну зі своїх улюблених – «Дихання квадратом». Сядьте чи станьте зручно; за бажання заплющте очі. Зробіть глибокий вдих, рахуючи про себе до чотирьох. Затримайте повітря, одночасно також подумки рахуючи: один, два, три, чотири. Видихніть – також на чотири рахунки. Знову затримайте дихання, рахуючи про себе до чотирьох. Можете допомогти собі, малюючи паралельно квадрат пальцем на долоні чи обводячи очима щось квадратне, як-от екран телевізора чи віконну раму. Також корисною буде техніка «Повернення до реальності тут і зараз». Знайдіть 5 речей одного кольору. Знайдіть 5 речей, яких приємно було б торкнутися, та доторкніться до них або ж назвіть їх уголос. Прислухайтесь до 5 звуків, які зараз можете почути. Знайдіть і понюхайте 5 речей, що мають запах. Також корисно порахувати від ста до одного, віднімаючи по три: 100, 97, 94, 91… Такі техніки допомагають перебороти сильні емоції на гормональному та фізичному рівнях.

Як допомогти собі впоратися зі стресом під час війни?

Далі з’ясуємо, як впливати на стрес на мисленнєвому рівні. Усі ті події, з якими нам довелося стикнутися, спричиняють нам багато болю, тривоги, страху невизначеності. Ми не знаємо, скільки це триватиме та коли закінчиться. Ми живемо з відчуттям утрати всього, що в нас було, бо минулого життя вже не буде. Ми не знаємо, що на нас чекає в майбутньому. Це додає сильного стресу. Часто ми намагаємося впоратись із ним, заперечуючи реальність. Тоді й кажемо собі: «Цього не трапиться», «Усе буде добре». Або ж говоримо: «Це не має відбуватися», «Цього не може бути», «Це має припинитися». Секрет якраз у протилежному. Рівень стресу можна знизити, якщо прийняти, що все, що стається, реальне, а те, чого ми боїмося, може трапитися. Йдеться про тотальне визнання всього, що відбувається. «Так, я можу померти, але я роблю все, щоб вижити», «Так, мої рідні можуть померти. І я це якось переборюватиму. А зараз я роблю все, щоб вони жили. І вони роблять усе, щоб вижити». Рівень стресу підвищують думки «Я маю все контролювати та справлятися з усім» або «Я нічого не контролюю. Все моє життя летить шкереберть». Слід узяти ці міркування під сумнів і повернути себе до реальності. А реальність звучить так: «Дійсно, я не все контролюю. Є те, що від мене не залежить, і я маю це визнати. І є те, на що я досі впливаю, і я можу щось із цим робити». До прикладу: «Так, мій бізнес може розвалитися. І що конкретно я з цим робитиму?», «Так, мій будинок

можуть знищити. Як я тоді чинитиму?», «Так, війна може тривати кілька років. Як я діятиму тоді?». Для нас дуже важлива надія, але надія не каже «Все буде добре», вона мовить: «Що б не трапилося, – ти впораєшся». Саме прийняття реальності дає мозку змогу побачити варіанти вирішення та визначити поміж них правильне. Коли мозок отримує відповіді, він заспокоюється. Коли вам вдасться знизити рівень напруги в тілі, визнати реальність і відповідні вирішення, зможете навчитися жити в нових умовах. Саме жити, а не виживати. Вийти з режиму виживання та перейти в режим життя. І це той рівень, коли ви намагаєтеся бути щасливими. Життя відрізняється від виживання тим, що в ньому є задоволення. І наше завдання – робити все, що може поліпшити наше життя, комфорт і настрій. Продовжуйте ходити на манікюр або пілатес, продовжуйте купувати собі щось смачне та красиве, продовжуйте зустрічатись із друзями, займатися хобі, вчитися, продовжуйте працювати та допомагати іншим. Це той етап, на якому вам потрібно відволікатися від неприємної реальності, якщо вплинути на неї не можете. Підняти настрій допомагають самопідтримка та самовтішання. Для цього слід звертатися до свого хорошого минулого, теперішнього та майбутнього. Згадувати позитивні моменти, успіхи, подорожі, приємні зустрічі з рідними та друзями, котрі зараз далеко. Перераховувати, скільки хорошого й досі є у вашому житті, – навіть якщо це лише набір

продуктів і ліжко в центрі для тимчасово переміщених. Також корисно заглядати в майбутнє. Мріяти, що робитимете, коли закінчиться війна; як відвідаєте всі міста та містечка України, про які до війни навіть не чули. Як поїдете до Львова, Києва й Одеси. Як обіймете своїх. Як розвиватимете свою справу та зробите все те, що так довго відкладали.

Тримаймося!

Донецький «Шахтар»

Такого тренера не має жодна інша футбольна команда світу, адже він уже давно довів, що є справжнім українським патріотом, хоч і хорват за національністю. У цей один із найскладніших в історії українського футболу час, коли майже весь основний склад легіонерів команди був переведений у закордонні клуби, і її довелося швидко та тотально «омолодити», йому вдалося досягнути найвищих сходинок у футбольних турнірних таблицях. Йдеться про Ігоря Йовичевича – тренера донецького «Шахтаря», – котрий досконало володіє кількома мовами, зокрема й українською, бо ще в далекому 2002 році переїхав у Львів і був гравцем «Карпат». Уже згодом перевіз сюди й родину, а його діти навчались у львівській школі та навіть складали українське ЗНО. Його щира, віддана любов до України заслуговує великої поваги! Уперше «наживо» побачила його, коли перед матчем гравці його команди, як завше, сиділи в роздягальні на лавках, а він давав їм чистою українською мовою чіткі та короткі настанови. Якими саме були ці слова підбадьорення, я не чула, але помітила, як після них команда донецького «Шахтаря» з перших хвилин матчу завзято боролась із суперниками та здобула чергову незаперечну перемогу. На превеликий жаль, сьогодні нам не вдалося поспілкуватися із паном Ігорем у зв’язку з його зайнятістю підготовкою команди до нових матчів, але ми поговорили з паном Олегом Бураковим, піар-представником «Шахтаря».

Україні та яку суму змогли зібрати?

саме на Львівщині, де нині ваша тренувальна база. Проєкт

прийомних сімей для

дуже

допомагає українським дітям-сиротам, кількість яких із війною збільшилася в рази. З 2014 року «Шахтар» опікується Харківською обласною дитячою клінічною лікарнею № 1, благодійний внесок у яку за п’ять років становить близько 1 мільйона 150 тисяч гривень. Щодо благодійності на території Львівщини, то ми організували Shelter Centre «Шахтаря» на «Арені Львів», де вже вісім місяців живуть

переселенці з регіонів, які постраждали від війни. Ми намагаємося брати найактивнішу участь у житті цих людей. Наприклад, під час нашого останнього тренування на базі у Винниках Львівської області футболісти перед останньою грою команди вже традиційно вручили передноворічні подарунки 30 дітям-переселенцям, котрі разом із батьками проживають у цьому центрі. Наш клубний автобус привіз малечу на базу, де вони спостерігали за тренуванням футболістів, а потім мали автограф- і фотосесію з гравцями, а також невеличке святкування. Наш клуб залучений і в багатьох інших проєктах. Всі вони відомі, про них ми сповіщаємо у наших соцмережах і на офіційному сайті. Це і «Shakhtar Global Tour for Peace in Ukraine» – серія благодійних матчів у Європі, на яких ми збирали кошти для України та українців, котрі постраждали від війни. Ми також організували збір гуманітарної допомоги серед європейських футбольних клубів, а також за сприяння нашого польського клубу-партнера «Лехія». Загалом від початку проведення матчів у межах «Shakhtar Global Tour for Peace in Ukraine» зібрано 44 мільйони гривень.

Стосовно коштів для відбудови стадіону в Ірпені, то ми запустили продаж віртуальних квитків на матч «Шахтар» – «Динамо» Київ, куди вболівальники не змогли потрапити. А втім, нам вдалося зібрати 600 тисяч гривень, які підуть на відбудову стадіону «Чемпіон». Також «Shakhtar Social Foundation» виграв грант «UEFA Foundation for Children», і ці кошти спрямуємо на безплатні тренування для 600 дітей в Україні у восьми містах, зокрема й деокупованих. Ця програма діятиме з березня 2023 року, а нині «Shakhtar Social Foundation» уже проводить тренування для понад 1300 дітей у 19 містах України в межах проєкту «Давай, грай!». - Мені відомо, що немало гравців інших футбольних команд зараз воюють на фронті; знаю, що таке бажання виявляв і Віктор Корнієнко. Чи складно було переконувати його залишитися в команді? Також багатьох гравців вашої команди кличуть грати за кордон, пропонуючи великі гонорари, але вони, як істинні патріоти, захищають Україну під рідним синьо-жовтим стягом. Скажіть, як таким гравцям як Невен Джурасек, Лукас Тейлор і Лассіна Траоре попри війну в Україні вдалося залишитись у вашій команді? Як вони ухвалили таке сміливе рішення?

Віктор Корнієнко суттєво допомагає товаришам у Полтаві, збирає кошти, купує амуніцію. Також він відвідує учасників проєкту «Давай, грай!» і зовсім нещодавно провів зустріч з учасниками клубу у Вели-

ких Сорочинцях, до яких приїхав зі спеціальними подарунками. Що ж стосується вказаних футболістів, то таким патріотичним був вибір кожного з них. Наш клуб вдячний і Джурасеку, і Тейлору, і Траоре за те, що у цей важкий час вони залишаються гравцями «Шахтаря» –української футбольної команди.

- Як вважаєте, яке майбутнє чекає на український футбол після перемоги України в цій війні? Думаємо, що зараз головним завданням для всіх нас є перемога у війні та якнайшвидше завершення бойових дій, а вже після цього відбудовуватимемо й нашу країну, і наш український професійний футбол, який обов’язково повернеться до найвищого світового рівня. От тоді у нас буде вже й оновлена країна, що стрімко розвиватиметься та прогресуватиме, а разом із нею прогресуватиме та досягне найвищих професійних висот і наш український футбол. Розмовляла Галина Козар

- Володимире, як сталося, що почали працювати саме у виробництві картону? Компанію «Евопак» заснували з другом чотири роки тому. До того вже працювали у сфері продажу гофроупакови. Завдяки допомозі нашого товариша та наставника згодом відкрили власне підприємство. Спершу лише продавали, але поступово вийшли на своє, хоча й поки невелике, виробництво.

та в усьому потрібний продукт. «Егоїст» дізнався, як двоє чоловіків вирішили виробляти картон, чим їхня послуга вирізняється на ринку та на чому зосереджують нині розвиток.

- Картон – конкурентний продукт на ринку? Чи вигідно за це братися? Зазвичай люди думають, що пакувальна галузь незрозуміла та непотрібна. Але зайшовши в магазин, на полицях побачите різні продукти та товари, 99% яких доставляють у картонному опакованні. Це річ непомітна, однак практично ніщо без упакови не зможе Співвласник компанії «Евопак» Володимир Яремцьо: «Ми почали створювати те, чого ніхто не хотів» Львівська компанія «Евопак» уже четвертий рік виготовляє упакову з картону. Її співзасновник Володимир Яремцьо каже, що роблять часто непомітний, але завжди

який можна використовувати повторно, переробивши його. Конкуренція велика, і з нею дуже важко виживати. Коли ми починали працювати, намагалися акцентувати не на кількості чи низькій ціні, а на якості як продукту, так і обслуговування покупців. Коли люди виготовляють товар, вони зазвичай не думають про упакову. Згодом ми зрозуміли: якщо запропонувати хороший сервіс, то не завжди постає питання вартості. Тому намагаємося надавати людям ті опції, які ринок ще не запропонував. Це дає можливість конкурувати. - Починали тільки з продажів, але згодом запустили виробництво. Чому? Перейшли до виготовлення тоді, коли почали зауважувати, що на ринку є речі, які ніхто не хоче робити. Для виробників картонної продукції, які досягнули певного рівня, чимало речей стають нецікавими, буденними. Для них усе зводиться до комерції. Навіть ті, хто починають, часто не звертають уваги на велику частку ринку. Тому ми зосередилися на упакові, яку фактично не хочуть робити, – креативній, новітній, цікавій. - Не всім вдається розвиватись у час кризи, а ви навіть про позитив кажете... Зараз справді період для розвитку, бо у важких умовах хтось не може працювати, хтось не хоче… Люди думають, що краще синиця в руках, аніж журавель у небі, бояться рухатися, ставлять усе на паузу, а насправді ж тягнуть усе вниз. Якби ми зупинилися, то все, чого досягнули

за чотири роки, можна було б перекреслити. У будь-якому негативі слід шукати можливість. Скажімо, з початком війни до нас, на захід України, релокувалося чимало підприємств, які шукали постачальників. Хто не хоче, той шукає виправдання, хто хоче, –той шукає можливості. Якщо ринок стабільний, нових клієнтів знаходити важко. Роби те, що не бажають робити інші, і завжди знайдеш свою нішу на будь-якому ринку. - Якісна послуга – головна перевага, з огляду на яку клієнтам слід обирати «Евопак»? Якість, чесність, вчасність, сервіс –це стовпи, на яких працюємо та намагаємося полегшувати клієнту хоч частинку його роботи, щоб надавати впевненість. Вчимо й наших менеджерів, що треба пам’ятати та піклуватися про клієнта, а також розв’язувати завдання, які він ставить. - Конфліктуєте з партнером щодо бізнесу й обов’язків? Усе, що ми робимо, ґрунтується на порядності, чесності та відвертості. З цього народжується довіра, що не дозволяє загубити чимало важ-

ливих речей у взаєминах. Претензій один до одного ніколи не мали, і сподіваюся, що так буде завжди. Напевно, розвиватися з такої позиції значно легше. Аналогія діє і в роботі з клієнтами, а згодом це дає свої плоди.

- Якою бачите найближчу перспективу?

Ми працюємо, щоб запропонувати клієнтам як хорошу якість, так і доступну ціну. Наприклад, є виробництво звичайної упакови, а є преміальної. В одній товар просто доставляють до магазинів, а в іншій виставляють на вітринах. Тому ми хочемо створювати саме якісне й інноваційне опаковання. Розмовляла Юлія Осим

ЛІКАР ФІЗИЧНОЇ ТА РЕАБІЛІТАЦІЙНОЇ МЕДИЦИНИ

Василь

ЧАЙКА:

фізичної та реабілітаційної медицини з 20-річним досвідом Василь Чайка знає, що здоровим може бути кожен і допоможуть у цьому не «диво-таблетки» та псевдолікарі, а природні (фізіологічні) методи. Саме комплексна робота з тілом, мозком і психікою дає змогу вилікувати навіть найважчі недуги. Про те, в чому особливість такого підходу, чим він відрізняється від звичної медицини та як відбувається лікування, Василь Чайка розповів «Егоїсту».

- Поясніть так, щоб усі зрозуміли: що таке лікування у фахівця фізичної та реабілітаційної медицини?

Це фізична та медична реабілітація за будь-якого захворювання – ГРВІ, гастриту, пневмонії, а також після оперативного втручання тощо, коли працюємо з людиною на рівні сприйняття (психіки), поведінкових реакцій (роботи мозку) та симптомів (фізичного тіла). Однак це не звична для нас реабілітація, а комплекс сучасних методів допомоги на рівні психіки, мозку та тіла. Загалом, цей підхід дає можливість

95% вилікувати навіть найважчі

Не працюю лише з

травмами й отруєннями.

лікування є макси -

фізіологічним для людсько -

організму та дає змогу уникати

випадків. Тобто пацієнт виліковується та, зрозумівши алгоритм появи в його тілі цих змін, які називають хворобою, більше до них

не повертається. Але нам сьогодні нав’язують західний підхід, в основі якого лежить тільки симптоматична терапія. Це як вільна каса у «МакДональдзі» – дуже швидко кинути щось у шлунок одного пацієнта (не важливо, корисно це чи ні), і вже приймати іншого. - А в чому особливості процесу, бо, ймовірно, люди приходять до вас уже після інших лікарів? Пацієнти часто приходять після консультацій і лікування в інших спеціалістів і думають, що ти – це Месія, котрий їх врятує. Ми не вселяємо надію, бо це не правильно. Наприклад, у людини болить хребет або рука, вона приходить до лікаря, а він каже, що це грижа і треба її вирізати. Але це

(забезпечує рух) і вегетативного (забезпечує живлення). Отже, якби причина була в грижі, то анатомічно рука мала б спочатку стати паралізованою, а потім всохнути, і тільки тоді мав би з’явитися біль. У поперековому відділі хребта спинний мозок закінчується на рівні першого поперекового хребця, нижче йдуть лише нервові волокна. Тому грижа, що нижче першого поперекового хребця, не може здавити спинний мозок і спричинити параліч. Але в багатьох клініках і приватних кабінетах кажуть усе навпаки. Ще один нюанс – методика співпраці лікаря та пацієнта в сучасній медицині полягає в тому, що чим більше залякуєш людину, тим більше вона заплатить за лікування чи суворіше дотримувати -

меться рекомендацій. Насправді проблема не в лікарю як такому, а в системі навчання у медичних вишах. - З початком повномасштабної війни пацієнтів у вас побільшало? З чим частіше звертаються? Коли почалася ця війна, чимало людей зрозуміли, про що я говорю впродовж останніх 20 років, тобто що стан, який називають хворобою, виникає через шокову негативну подію. Пацієнтів побільшало в рази. Нині жінки звертаються з раком молочної залози, шийки матки, яєчників, а також втратою місячних. Причини зрозумілі, наприклад, єдина дитина пішла на війну і мама в стресі, боїться її втратити. Саме сприйняття події як страху втратити близьку людину призводить до рефлекторних змін у яєчнику: зменшується його тканина, послаблюється естроген, порушується чи зникає місячний цикл. Чимало жінок виїхали за кордон, а чоловіки залишилися тут. Цю ситуацію жінка може сприйняти як втрату сексуального партнера, і тоді у неї виникає ерозія шийки матки. Коли ж усе почне заживати, їй діагностують рак, але жінці не потрібно видаляти матку, а потрібно допомогти правильно відновитися на рівні психіки, мозку та фізичного тіла. Коли ж розпадаються сім’ї, жінки намагаються їх зберегти, турбуються за дітей, а на це реагує молочна залоза. Коли все налагоджується, залоза набрякає і жінці ставлять діагноз «рак».

Не важливо, чи подія реальна, чи ви просто думаєте, згадуєте, говорите, сприймаєте її. Мозок миттєво зчитує інформацію та навіть підсвідомо (через зір, смак, нюх, дотик) обробляє її. І щойно це виявляється небезпечним для виживання, мозок вмикає захисний рефлекс, тому фізично тіло починає змінюватися. Брак знань про роботу людського організму призводить до неправильного лікування. Важливо, щоб це усвідомила сама людина, бо ж вона запускає рефлекторні процеси в голові, і тільки усвідомивши це, можна легко вилікувати будь-яке захворювання. Розмовляла Юлія Осим м.Київ, вул Маршала Тимошенка 4-б, «Chaika Clinic»

- Тетяно, які процедури пропонують у вашому центрі? Центр надає спектр послуг ін’єкційної косметології – це біоревіталізація, контурна пластика обличчя та тіла, мезотерапія, ботулінотерапія (ботокс), аугментація губ. Також успішно лікуємо вугрову хворобу та випадіння волосся. Ми працюємо над якістю шкіри, а також у нас доступна класична косметологія: чистки, пілінги, доглядові процедури. Крім того, пропонуємо лазерну епіляцію на високоефективній лазерній платформі. - Чи всім потрібні ін’єкції краси? Коли та кому радите звертатися до косметолога? Ін’єкції слід робити, звісно, за показаннями. Коли з’являються зморшки, рекомендують ботулінотерапію (ботокс) для профілактики. Першу процедуру зазвичай роблять у віці до 30 років. Контурна ж пластика передбачає два напрями естетичної медицини – корекцію вікових змін і б’ютифікацію (покращення зовнішності). Дуже популярною серед дівчат процедурою є контурна пластика губ.

У підлітковому віці, на жаль, існує потреба лікувати вугрову хворобу. Таких пацієнтів у нас дуже багато, тож маємо значний досвід лікування акне. Я ж особисто залучена до лікування кожного відвідувача нашого центру. - На що насамперед зважаєте? Можливо, не кожна дівчина чи жінка розуміє, що неправильно доглядає за шкірою, тілом… Так, для мене важлива якість шкіри пацієнта, бо від цього залежить краса обличчя. Вважаю, що кожній дівчині чи жінці слід прийти на консультацію до дерматокосметолога, щоб дізнатися, які засоби для догляду підходять саме для неї, з’ясувати, як запобігти зморшкам або ж їх позбутися. Уже після цього можна розробляти план корекції. -

ті. Це однозначно позитивні емоції, які впливають на зовнішність. Нині ін’єкції краси доволі безпечні, добре вивчені, високоефективні та доступні, тому слід їх виконувати. Звісно, вродливість залежить не тільки від косметолога, а й від правильного режиму дня та харчування, спорту тощо. Але хочу зауважити: результат залежить од професійності та думки лікаря щодо поняття «краса». Я намагаюся досягнути максимально натурального та гармонійного стану та вигляду обличчя. Тож запрошую розкрити свою вроду з «BeautyDerm»!

оптимізму та впевненос-

Лише дурень бажає війни, але коли війна починається, її не можна вести впівсили. Її не можна здолати сумнівами та жалем, її треба вести з дикою радістю в серці до перемоги над ворогом, і саме ця дика радість надихає наших бардів писати свої найкращі пісні про кохання та війну. Бернард Корнуелл Любов – це своєрідне поле бою. Чи помічали ви, що найромантичніші історії про кохання, які захоплюють людство, – зазвичай про любов, що розгортається на тлі війни? «Ромео і Джульєтта», «Троя», «Тріумфальна арка», «Англійський пацієнт», «Пташиний спів», «Століття Якова» – у цих і багатьох інших книжках душі не до спокою від сили протистояння кохання та смерті. Якщо любов живе під час війни, то романтичні взаємини можуть дати важливі уроки, а ми матимемо

Сирени та весільні дзвони Здавалось би, повномасштабне вторгнення мало зруйнувати інститут шлюбу, але, за даними Міністерства юстиції України, в перші 6 місяців 2022 року свої взаємини узаконили 103 903 українські пари. Торік за такий самий період в Україні одружилося набагато менше закоханих – 85 960 пар. Те саме з розлученнями: тільки 7 632 пари за перше півріччя 2022 року, що вдвічі менше, ніж за аналогічний період торік. Од початку повномасштабного вторгнення в Україні народилося понад 26 000 немовлят (станом на квітень 2022 р.). Дані наводять без урахування тимчасово окупованих територій, однак вони більші, ніж зазвичай. Спробуємо визначити, чому так відбувається, та взяти це на озброєння після завершення війни. Зменшення конфліктів у парі. Розбіжностей немає. Є єдиний ворог, а все інше перед обличчям смерті здається несуттєвим, мінливим і незначним. Усі суперечки зникають, є тільки щиріші відверті взаємини та почуття.

Прихильність. Існує емоційна близькість, наче дотепер існували два різних світи, а нині пара нарешті поєдналася. Закохані взаємодіють уже як одне ціле. Згуртованість. Пара консолідує свої сили на сильних почуттях, обидва партнери прагнуть не втрачати таку близькість, і шлюб є свідомим бажанням двох. Є відчуття, що тепер можна здолати все, бо ми разом.

Сексуальність у такому союзі стає чимось чистим і правильним, тож має бути законною перед Богом і людьми. Ідентичність. Нарешті в цьому мінливому та бурхливому світі людина знаходить себе й ідентичність, а також упевненість у собі та партнері.

Сумісність. У нас спільна справа. Ми разом ідемо у війну, волонтеримо, донатимо. Ми разом дивимося в один бік, у нас однаково болить душа, однаково ми радіємо перемогам, співаємо одних пісень. Автономність. Пара починає розв’язувати багато питань; ба більше – допомагати іншим і робити багато «дорослих» речей разом. Кожному з партерів уже не потрібні настанови та вказівки, бо вони без остраху моделюють прийдешній день. Виразність і щирість. Закохані перебувають у найвищій спільності думок, упевнень, поводження та почуттів. Це звучить так: «Ти зі мною чи ні. Я хочу любити на повну, мені не потрібні півміри. Завтра може не настати, тож вирішуй зараз». Якщо врахувати соціальні дані після Другої світової війни, то Україну після перемоги чекають весільний і бебі буми. Хоча є експерти, котрі стверджують протилежне. Це ми ще побачимо. Ті самі дані показують, що шлюби, зареєстровані під час і після війни, – довгі та щасливі.

Він почувається вільним.

Вона – впевненою

Кожен, хто стикався з розлученням, сказав би, що це завжди болісно. Є багато причин, чому люди розлучаються, але є дещо спільне. Це переживання стадій горя: заперечення й ізоляції, гніву, торгів, депресії та прийняття. Хоч статистика і показує, що розлучень нині менше, фахівці з розірвання шлюбу, адвокати та психологи вказують на великий попит. Адвокати зауважують популярність консультацій щодо розлучення, однак клієнти все ж не доходять до справи масово. Також фахівці стають свідками руйнування сімей, які були в шлюбі дуже довго, і це стає трендом. Війна зруйнувала та побудувала кордони. Розлучення на відстані, на жаль, теж стає запитом сьогодення. Руйнування стереотипів: жінка без чоловіка не дасть ради, жінка з дітьми нікому не потрібна. Чоловік без дружини нічого не зможе. Вона вже не має бути красивою, ніжною, сексуальною, кокетливою мамою вихованих і нагодованих дітей. Він –мужнім, рішучим, романтичним і задоволеним багатієм. Нині багато матерів із дітьми опинилися за кордоном й отримали тимчасовий притулок. Це надання житла, грошей, медичного забезпечення та можливості дітям навчатися (звісно, це різниться за країнами). Притулок є базою, що дає змогу оговтатися та зрозуміти своє становище. І саме тут жінка усвідомлює, що дає всьому лад і має, хоч і мінімальний, але захист. А від

чоловіка замість розуміння та підтримки отримує повідомлення «Коли повернешся?», «Що ти там збула?», «У нас усе спокійно». Жіноцтво нарешті виривається з клітки стереотипів, знаходить роботу та реалізацію, відправляє дітей до школи/дитсадка. Ментальність європейців стосовно жінок із дітьми інша, тож тепер немає перешкоди для побудови щасливих взаємин. Чоловіки ж можуть уперше робити все самостійно – і все вдається. У них є час закцентувати на собі, господарстві та побуті. Вже ніхто не критикує, не вказує на порядок, тож чоловік почувається вільним од виправданого соціального аб’юзу (наприклад, коли партнер контролює переміщення від роботи до дому, купує одяг і не схвалює спілкування з друзями та рідними). У його підсвідомому складається відчуття, що «мама» нарешті поїхала і тепер можна робити будь-що. Довготривалий процес. Чим довше пара разом, тим довше обмірковує розлучення. Від роздумів про розірвання шлюбу може минути не один рік, і без лікування союз розірветься надвоє за нагоди. Зруйновані емоції. Війна відібрала у багатьох емоційне здоров’я. Поведінка людей стає непередбачуваною та незрозумілою. Сварки тепер буденність, чоловік кричить на дружину, батько та мати на дітей, діти кричать на всіх, а розлучення тепер – перемога та єдиний спосіб позбутися стресу. Різні цінності й інтереси. Коли людина планує майбутнє з коханим/коханою, стає неймовірно складно. Мовляв, раптом усе зруйнується та доведеться адаптуватися до нового способу життя. Взаємини на відстані важкі, кожен день різний, різноманітні потреби, страхи та радощі. Партнер вибудовує свій погляд на те, що відбувається у світі та житі. Коханці та коханки. Нині багато людей називають причиною розлучення зраду емоційну: очікуванням, надіям і мріям щодо шлюбу, а також зразу фізичну: з коханцем/коханкою. Друга вирішує багато складних моментів, які неможливо проговорити, а мова тіла виявляється виразнішою.

Війна

бальні

рятувальників. Але не менш сильно травмує суспільна відстороненість од психологічно травмованих. Це виглядає наче вони заразилися і до них краще не наближатися, бо теж можна інфікуватися. Зрештою, така ізоляція стає згубною для постраждалих. Україна, переймаючи досвід країн, які стикалися з такими проблемами, добре розв’язує ці питання. Створено багато інституцій, які допомагають постраждалим, як-от ГО «Поле відновлення» – всеукраїнські проєкт із навчальними та терапевтичними заходами.

Шлюбна та сімейна терапія Часто важко зважитися на терапію. Пари знають, що щось не працює, але бояться. Що робити, якщо проблема в них, а не в партнері? Що як вони виявлять те, про що знати не хочуть? Уникати проблем легше, ніж їх розв’язувати. Сенс терапії полягає не в тому, щоб знайти винного. У кабінеті терапевта з’являється простір для дослідження та відновлення почуттів у взаєминах. Головне – знайти спеціаліста, чий підхід буде ефективним для шлюбу та сім’ї. Його роль полягає в тому, щоб надати парам об’єктивний погляд на спільний досвід, а також ресурси й інструменти для експериментів поза сесіями. Це можуть бути різні техніки спілкування та незначної зміни поведінки. Слова подяки. Пам’ятаєте про «Будь ласка!» та «Дякую!». Іноді ми забуваємо про ці прості слова та їхню силу. Однак усі ми чекаємо на позитивні фрази від людей, яких поважаємо та любимо.

Подарунки. Навіть на відстані це можливо. Їхня цінність не у вартості, а в тому, щоб партнер відчув через презент прихильність і душевний дотик. Подарунки потребують історії та змісту, що їх ви потім поясните.

Хатні справи. Спільна турбота про свою оселю дарує відчуття єдності в подружжі, тож обговорюйте оздоблення помешкання. Родинне гніздечко має подобатися двом, щоб до нього хотілося повертатись.

Якісний час. Це може бути домашня аскеза на роботу вдома, телевізор, телефон, комп’ютер. Це година саме для вас; увага, прикута одне до одного. Лише слухаючи та розмовляючи можна створити міцніші зв’язки.

Взаємопідтримка. І в радості, і в часи смутку. Так, зараз головне не здаватися, і в кожного з нас своя лінія фронту. Якщо ваш партнер перебуває на війні, то йому треба бути воїном, слід змінити своє мислення. Воїни не можуть відволіктися – це може коштувати їм життя. Вони мають зосередитися на кінцевій меті, головній місії – перемогти. Ніщо інше для них не має значення. Їм потрібен міцний тил. Хто ворог? Ваш чоловік/дружина не ворог. Спосіб мислення вашого чоловіка/дружини – ворог. Можливо, ваш найбільший ворог – це ви самі. Ймовірно, ваше мислення заважає вам повноцінно відчути життя через провину, страх, сором та образи. Ваш партнер не ворог – ворог у нас зараз один. Тож стосунки – це дужа важка праця, а спроба зрозуміти їх інколи приводить у глухий кут, з якого можна вийти з гумором. Тож трохи метафоричного гумору від сімейного терапевта не завадить. Поясню шлюб на прикладі одягу. Шлюб схожий на найкращий костюм у вашому гардеробі. Так, із часом він втрачає привабливість і його слід оновити . Шлюб схожий на взуття. Воно може бути зручним і простим, як личаки, і в ньому можна пройти різними до-

рогами – інколи довжиною в життя. А може бути як красиві черевички, що так швидко натирають болючі мозолі. Або ж як практичні шузи, як спортивні кеди, як вологостійкі чоботи, як пляжні сандалії, актуальні лише за певних обставин. Шлюб схожий на ремінь. Він або підтримує штани, щоб ті не впали, або передавлює свободу руху. Шлюб схожий на білу сорочку. Файно випрану, відпрасовану, білосніжну. Але, повертаючись додому, можна помітити на комірі жовту смужку від поту та важкого робочого дня. Так, зіпсовану білосніжну сорочку можна відіпрати, тугенько підв’язати краваткою, але вона вже не буде такою, як уперше. Шлюб схожий на спідню білизну. Її ховають під одягом, бо оприлюднювати інтимні подробиці життя непристойно. Шлюб схожий на джинси. Проста буденність на щодень. Ні, шлюб схожий на плащ, бо захищає в негоду, а решту часу – чекає в темній шафі. Може, шлюб схожий на шаль. Вона прикрашає будь-який одяг й акцентує на собі. А може, шлюб усе ж найкраща амуніція, що рятує життя?

Олександр Никифорук психолог, сексолог, член секції сексології і терапії сексуальних розладів

- Марино, цікавий у вас вийшов сімейно-бізнесовий симбіоз – тато заснував, ви керуєте... Тато завжди мріяв мати куточок, де міг би зустрічатися з друзями, бо грузини дуже галасливі, гостинні, веселі люди. На місці маленького павільйону склотари виросло грузинське кафе, назване на честь річки Арагві, що протікає у Грузії. Батько вирішив, що керувати справою маю я, хоча на той момент у мене не було досвіду в ресторанному бізнесі. Було страшно братися за невідоме мені діло, але поради та підтримка тата зробили своє. І ось наш ресторан працює вже 20 років. - За цей час заклад, імовірно, змінювався. Чим він особливий зараз? Спочатку це було звичайне двоповерхове кафе. Згодом люди дізналися про нас, полюбили, відвідувачів ставало дедалі більше, тож через десять років ми вирішили розширитися. Зараз маємо три поверхи, велику банкетну залу та затишну атмосферу у вже зовсім не маленькому ресторані. Та є речі які залишаються

незмінними роками – це традиції Грузії ,незмінний грузинська музика і найголовніше - це колектив, який за багато років став однією дружньою родиною.

- Що обов’язково варто спробувати в «Арагві», зокрема тим, хто відвідує вперше? Наша особливість – кухня. За 20 років у нас з’явилося багато постійних клієнтів, котрі приходять спеціально на харчо, хінкалі чи кебаби. Всі говорять, що в нас дуже смачно. А головує на кухні чарівна грузинка, котра просто закохалася в Україну 15 років тому. Тим, хто відвідує «Арагві» вперше, рекомендую розпочати з традиційного харчо, який ще давно заполонив серця наших гостей, та хачапурі, яких у нас аж п’ять видів. - Як вважаєте, наскільки важливо дотримуватися грузинських традицій і звичаїв у такому закладі? Чи зважаєте на конкуренцію? Як і будь-який ресторан грузинської кухні у Львові, не вигадуємо нічого

нового. Ми просто свято шануємо багатовікові традиції та відповідально ставимося до своєї роботи. Правду кажучи, немає жодного секрету грузинської кухні – варто лише дотримуватися старовинних рецептів. Я ніколи не боялася, що про нас забудуть або нас перестануть відвідувати. Так, навколо чимало різних ресторанів, але наш приваблює затишною та сімейною атмосферою, а також дає відчуття занурення у саме серце Грузії. - Як змінилася діяльність ресторану в умовах війни? Ми, як і всі, були налякані, однак зрозуміли, що зараз як ніколи потрібна підтримка не стільки нам, скільки людям, змушеним втікати з «гарячих» точок України. Тому й почали готувати їжу для прихистків і лікарень. Попри тривалі відключення електроенергії у місті ми працюємо та запрошуємо гостей на смачні романтичні вечері при свічках. Разом чекаємо нашої Перемоги.

-

Ефективне управління грошима під час війни – справа не така вже й проста. З якими викликами зіткнулися та як адаптувалися до нових реалій? Маємо ситуацію, на яку не можемо вплинути, та все ж нам потрібно працювати. Зараз дуже змінився клієнт, його потреби та попит. Він вимагає якісного сервісу, й тим, хто в цьому «просідає», не пробачить у повоєнний час. Люди нині це дуже цінують. Багато хто стикнувся з фінансовими проблемами, наприклад, має кредити та водночас не вміє поводитися з грошима. Навіть ті, хто раніше почувалися впевнено, під час форс-мажору залишилися без фінансової подушки та збанкрутували. Нам довелося насамперед змінювати мислення, а в роботі – підхід до клієнта та певні продукти, що стали неактуальними. Змушені були «йти за споживачем», і тут важлива гнучкість – першочергова риса в бізнесі та житті; необхідне й уміння бачити можливості та перспективи під час кризи.

Коуч Ірина Гончарук:

фінансовий марафон для тих, хто хоче «подружитися» з грошима

лад грошам і стати успішним, правильно інвестувати, щоб заробляти, а не втрачати, – реально навіть у кризові періоди. Як досягнути фінансових здобутків, знає засновниця бухгалтерського бюро «Баланс-Інфо» коуч і бізнес-тренерка Ірина Гончарук. Про секрети успіху для підприємців, умови вдалого бізнесу під час війни, а також про те, чому та кому слід пройти фінансовий марафон, – у розмові з «Егоїстом».

- Цікаво дізнатися про фінансовий марафон «PRO Гроші» : про що та для кого він? Ідею марафону виношувала майже рік. Мене дуже зацікавило мислення бідності та достатку, концепція наших переконань загалом. Цілий рік я ходила з думкою про запуск фінансового марафону, який перевернув би свідомість людей. І наприкінці 2022 року він стартував. «PRO Гроші» – це про обмежувальні переконання, правильне поводження з коштами, фінансову подушку, інвестиції та спосіб змусити їх працювати на нас. Також він про те, як стати успішними та дати лад грошам. У школах і вишах нам не викладають фінансової грамотності, тому це робить мій марафон, який учить заробляти та жити за свій кошт, закривати борги, зменшувати за потреби витрати, забезпечувати незалежні джерела доходів й управляти фінансами. До того ж працюю з кармічним менеджментом, так званим законом бумеранга: все, що посіяв, пожинаєш.

- Розкажіть про цікаві кейси марафону; можливо, були результати, які здивували? Було неочікувано, що на перший потік прийшло 42 людини. Це показує, що у складний час люди інвестують у себе, вони готові розвиватися, бачать реальні проблеми та прагнуть змін. Багато хто вже усвідомлює, що наша реальність є відбитком того, що в наших головах, і в тому не винні держава, батьки чи ситуація зовні. Радію, що на першому потоці мені так довірилися. Звісно, це була «гаряча» аудиторія, тобто ті, хто знає мене, був на моїх виступах, приходив на коучинг. Учасники виявили в себе чимало обмежувальних переконань, змогли їх пропрацювати, тож і надалі зуміють подолати. Впевнена, що дівчата також переглянули свої «пожирачі» часу, тобто визначили, куди втікає їхній час. Вони почали формувати фінансові подушки з визначення їхнього розміру та кроків створення, відкрили картки чи скарбнички. Це особливо

актуально, якщо хтось залишився без роботи та житла. Була навіть учасниця, котра почала інвестувати. Вони з чоловіком хотіли власне житло, але вирішили не купувати квартиру, а вкласти гроші у справу, щоб заробити на помешкання мрії. Під час марафону люди трансформують мислення, починають розуміти, що треба рухатися в іншому напрямку. - Чим особливий ваш курс «Бухгалтер ФОП »? Особливостей є кілька, зокрема, я розповідаю про податковий кодекс, ведення ФОП і «підводні камені» цього процесу просто та доступно, без цитувань законодавства. Понад 12 років працюю з підприємцями та компаніями, тому говорю саме про прикладний ефект. Пройшовши курс, люди зможуть знайти нову професію, а також довідатися більше про ведення підприємців, якщо вони теж керівники бізнесу. Кожен слухач навчиться вести облік і говорити з бухгалтером однією мовою. Раджу скористатися курсом і тим, хто хоче працювати онлайн. Він сприяє додатковому заробітку та переходу найманого працівника на фриланс. Записи на курсі рідко дублюються, зазвичай враховую актуальні законодавчі новинки, тому скопіювати його неможливо. Теоретична частина триває п’ять тижнів, а куратор перевіряє практичні завдання та за потреби консультує. - Які рекомендації дали б підприємцям на цей рік, що варто найперше враховувати? Раджу розвивати гнучкість, усвідомлювати, що є обставини, які ми не можемо змінити, але до яких маємо пристосуватися. З досвіду знаю, як це допомогло клієнтам вижити під час коронавірусної кризи та як рятує під час війни. Завдяки вмінню пристосовуватися бізнес виживає. Найперше варто вибрати правильне поле бою – ринок, інакше ви не зможете перемогти, а маркетингова стратегія не спрацює. Далі вивчаєте цільову аудиторію, не думаючи поки про продукт, адже люди платять за вирішення своїх потреб. Потім аналізуєте, як дати клієнтам розв’язання їхньої проблеми. Воно має бути найкращим, бо лише так виграєте на ринку. Для цього слід бути ближчим до споживача, а не дивитися на конкурентів. - Як думаєте, від чого залежить успіх бізнесу, зокрема фінансовий: від уміння правильно складати бюджет, ефективного використання коштів, досвіду бухгалтера чи чогось іншого?

Ynkas21@gmail.com +38 (096) 202-75-48 id=100045090429516 goncharuk__iryna Загалом від тих складників, про які вже говорила: грошового мислення, ефективності використання коштів, планування витрат, уміння інвестувати та заробляти. Для того слід підвищувати свою фінансову грамотність, «дружити» з коштами, створювати всі умови, щоб гроші до нас приходили. Звісно, слід мріяти, бо гроші ми отримуємо на потреби – чим більші вони, тим більше заробляємо. Якщо інвестувати, то робити це правильно, вивчаючи успішні кейси. І головне: якщо у нас щось не продається, бачимо малий попит, то маємо запитати: «А чого хоче наш клієнт?». Лише отримавши відповідь, зможемо створити необхідний для користувача продукт. Розмовляла Юлія Осим