Egoist 49(4)2018 web

Думаєте про ремонт? Ми знаємо, як його зробити

Надаємо комплексні послуги від розробки дизайну до виконання ремонтнобудівельних робіт будь-якої складності

м. Львів вул. І. Пулюя, 40, корпус 9 тел. +38 (032) 2 455 577 +38 (096) 0 555 777 +38 (093) 0 555 777 www.kapitel.lviv.ua info@kapitel.lviv.ua

від редакції Головний редактор: Зоряна Войтів Дизайн та верстка: Олександр Середа Літературний редактор: Остап Процик Керівник рекламного відділу: Марія Вінчура Над номером Ірина Добровольська працювали: Анатолій Крачковський Аделіна Яковишин Ольга Голко Юліана Сисюк Христина Яковів Андрій Жельветро Юлія Василина Христина Бухній Валерія Королишин Марічка Алексевич Марія Саджениця Ірина Кунинець Юлія Лавришин Фотографи: Олена Дяків May Lee Дмитро Аміден Розміщення реклами: тел.: (032) 236-70-32 Спеціалізований журнал «Егоїст» Зареєстрований у Міністерстві юстиції України Свідоцтво серія КВ № 18262-7062 від 11.10.2011 р. Адреса редакції м. Львів, та видавця: вул. Газова, 36/2 Засновник та видавець: ТОВ «Егоїст Паблішинг» Розповсюджується безкоштовно в елітних ресторанах, клубах, барах, готелях, клініках, автосалонах, фітнес-центрах і магазинах Львова. Частина накладу потрапить на домашні адреси або безпосередньо з рук в руки найуспішнішим політикам і бізнесменам міста. Наклад: 3 000 примірників Періодичність: 12 разів на рік Підписано до друку: 11.06.2018 р. Друк: ТОВ «Поліграф-сервіс» Концепція та зміст журналу «Егоїст» є інтелектуальною власністю. Частковий або повний передрук матеріалів, а також інше їхнє використання або відтворення допускається лише з дозволу редакції. За зміст реклами відповідальність несе рекламодавець.

На обкладинці: Наталія Лесюк Фотограф: Олена Дяків

Мене завжди захоплювали люди з підприємницькою жилкою. В них ніби існувало третє око, яким вони бачать невидимі іншим можливості. Ще в школі я мала нагоду спостерігати за розвитком юних підприємців. Купити щось в одному місті, продати дорожче в іншому, доставити продукти додому тим, кому самому це зробити складно, назбирати ягід чи грибів і знайти для них вигідний «ринок збуту». В той момент, коли одні однокласники викурювали перші сигарети, інші вже будували свої бізнес-структури, інвестували і отримували ­при­бутки. Вони вивчали ринок, аналізували інформацію, досліджували конкурентів, складали в юних головах бізнес-плани, навіть якщо самі не здогадувалися, що це так називається. Іноді помилялися і, бувало, «прогоряли». Але володіючи цим досвідом, успішно реалізовували наступні бізнес-ідеї.

І, мабуть, це вже очевидно, що в майбутньому, отримавши освіту, мало хто зі «шкільних підприємців» пішов працювати на когось, більшість відкрила свою справу. Одну чи більше. І знову, щось не вдавалося, а щось перевершувало очікування. Але стабільним було одне – мислення, налаштування на успіх, віра, впевненість, талант знаходити нові можливості, прагнення рости. Такі люди мене і досі неймовірно захоплюють. Мені цікаво слухати історії успіху, читати біографії успішних людей, знайомитися з ними, спостерігати за їхніми звичками, манерами поведінки, способом життя, переймати їхній досвід або ж просто надихатися. Після розмови з цікавою успішною особистістю завжди залишається впевненість, що якщо хтось зміг, то і ти неодмінно зможеш. Саме тому і виникла ідея створення нового проекту журналу «Егоїст» з лаконічною назвою, яка, проте, говорить сама за себе – «Життя підприємця». Проект, в який ми запрошуватимемо успішних підприємців ділитися досвідом, розповідати свої історії. Про те, як вони розпочинали власну справу, як знаходили партнерів, персонал, як заробили перші гроші, як боролися з сумнівами і страхами, як вони будують своє життя, свій бізнес, як планують свій час. Розпочинаємо 6 червня з харизматичним бізнесменом та ресторатором Марком Зар­ хіним. Запрошуємо вас, наші дорогі читачі, приєднатися до проекту «Життя підприємця» та відкрити для себе невідомі сторони світу бізнесу разом з нами! Нас чекає багато свіжих ідей, корисної інформації, а головне – енергії та н­ атхнення для підкорення нових вершин! Зоряна Войтів, головний редактор журналу «Егоїст»

32

64

44

Тема: Олег Синютка. Чим живе керівник області

Психологія: Сильні жінки та слабкі чоловіки

Гастрономія: Андрій Іонов про французьку кухню

Спорт: Тренування спини

Досягнення: Львів’янин, що підкорив Еверест

Розмова: Мирон Маркевич про футбол і мистецтво

Чоловіча історія: Той, хто продав своє життя

Мандрівка: Нова Зеландія. Подорож на край світу

Подорож: Гонконг – більше, ніж місто, менше, ніж країна

Технології: ТОП-5 мобільних телефонів із «вічною» батареєю

Відпочинок: Сезон курортних романів розпочато

Стиль: Одяг для відпустки

якими керує ПРИСТРАСТЬ можуть змінити СВІТ. © Брайан Ческі

10 |

ВЛАСНА САМООЦІНКА та як зберегти баланс у ЖИТТІ

Практично кожна людина хоч раз у своєму житті сумнівалася у правильності своїх дій чи рішень, піддавала критиці себе, відчувала страх чи тривогу, почуття провини, згадуючи свої життєві невдачі, помилки і втрачені шанси.

На бізнес-сніданку журналу «­Егоїст» ми пропрацювали і дослідили свою самооцінку та власні життєві баланси. Дізнались, що таке впевненість у собі, і як вона формується, як коригується та як впливає на якість усіх сфер нашого життя. Також ми визначили, де ховаються істинні причини нашої невпевненості. Відновили наше базове прийняття і впевненість, дізнались, як створити базу для

­ кісних змін у житті і знайти душевя ну рівновагу. Модератором сніданку була Тетяна Давидовська – психолог, системний сімейний терапевт, учениця німецького психотерапевта і філософа Берта Хеллінгера, член Hellinger Sciencia®, сексолог та автор тренінгових програм з особистісної психології та психології бізнесу. Приймала та смачно пригощала нас сніданком піцерія «Фелічіта» (вул. Староєврейська, 4). Тут гості заходу мали нагоду скуштувати смачну піцу та інші страви італійської кухні, насолодитися теплою та дружньою атмосферою. Фотограф: Дмитро Аміден (097) 05 79 151

Щодо участі у наступних бізнес-сніданках журналу «Егоїст» звертайтеся за тел. 068 021 02 41, Ірина Добровольська.

Час історій з 11 травня в автосалоні «НІКО-Захід» пройшла презентація нової моделі Mitsubishi – стильного і технологічного компактного кросовера-купе Eclipse Cross. Це, беззаперечно, була найяскравіша автомобільна презентація цієї весни! Гості заходу мали унікальну можливість першими познайомитися з неперевершеною автомобільною новинкою, зареєструватися на тест-драйв, а також стати учасниками незвичного шоу під назвою «Час історій з Mitsubishi»! На гостей заходу чекало багато приємних несподіванок: розіграш подарунків від компанії «НІКО-Захід» та партнерів, драйвовий виступ музичного колективу «Troye Zilla», світлове шоу, фотосесія, виставка картин художниці Роксолани Йолич (серія «Абстракції») та смачне частування.

Партнерами заходу були проект «Час Історій» разом з Іриною Снітинською, Страхова компанія «Арсенал Страхування» та міжнародна девелоперська компанія «ORBI Group».

Mitsubishi Eclipse Cross впевнено підкорює Україну та чекає вас на тест-драйв у автосалоні «НІКО-­ Захід» у м. Львові. Драйвуйте без тіні сумнівів з Mitsubishi Eclipse Cross! Автоцентр «НІКО-Захід» Офіційний дилерський центр Mitsubishi Motors у Львові та Львівській області вул. Липинського, 50-Б тел. +38 (032) 298-95-55 e-mail: salesm@lv.niko.ua

13 ШЕФІВ:

Гастрономічний вечір в Citadel Inn & Resort

14 травня у Citadel Inn & Resort пройшла травнева вечеря проекту «13 ШЕФІВ», яка була не тільки очікуваною, а й сповненою приємними новинами та зустрічами. Це була така собі подорож у часі, адже саме у ресторані «Гармата» мала місце перша вечеря проекту «13 Шефів» у 2016 році.

Цього року вечерю приймала Маріанна Кінаш. Її «кулінарному перу» належали неповторні страви, які протягом вечора куштували шефиучасники та гості вечері. Сомельє ресторану Олег Ковалишин підібрав вишукані вина для підкреслення смаків, довершивши еногастрономічне полотно вечора впевненими штрихами. Спершу гості вечері скуштували хрусткий баклажан із пастрамі та кінзою із вином «Sancerre» (Domaine Vacheron). Пікантний суп із молодого буряка з козячим сиром доповнив рислінг Famille Helfrich. Копчену свинину на хрусткому чіпсі з поросячої шкіри подали з вином «Shiraz Terre Siciliane» (I Balzi). Судак із цвітною капустою та копченим йогуртом гармонійно збалансувало вино «Escudo Rojo» (Baron Philippe de Rothschild).

Качину грудинку з морквяно-цитрусовим кремом підкреслили вином «Piemonte Grignolino» (Fontanafredda). Десерт – тарт із лимоном та морозивом з базиліка і кокоса – з ігристим вином «Perelada» (Dulce Cava) завершив вечір солодкими нотами свята. Підбиваючи підсумки вечері, засновник проекту «13 Шефів» Андрій Валовий розповів, що на початку травня проект вийшов за межі України та був успішно презентований у рамках гастрономічної вечері в Дубаї (ОАЕ). Президент кулінарної асоціації «Західна Шеф Група» Євген Сушко вручив представнику Асоціації Кондитерів України пам’ятну відзнаку з нагоди підписання Меморандуму про співпрацю між асоціаціями. Редакція «Егоїста»

10 червня на «Арені Львів» компанія «Автотрейдинг-Львів» провела масштабний захід, присвячений новому модельному ряду автомобілів Skoda.

Автотрейдинг-Львів: Розкіш та надійність кросоверів для вас

Директор ДП «АвтотрейдингЛьвів» Ігор Самардак наголосив: «Зважаючи на велику спортивну історію автомобільної марки Skoda, випуск нової лінії автомобілів був цілком очікуваним та необхідним кроком. Саме тому Skoda повноцінно зайняла ще й нішу кросоверів!

Skoda Octavia та Superb вже давно на ринку і мають велику кількість прихильників завдяки своїй надійності. Та з виходом у світ таких кросоверів як Skoda Kodiak та Skoda Karoq, які одразу зайняли передові позиції серед автомобілів цього ­класу, ми

15

х­ очемо донести до наших клієнтів те, що відтепер розкіш та надійність доступні не лише власникам седанів та універсалів, але й кросоверів!» Презентацію відвідала величезна кількість людей, серед яких були як вже існуючі прихильники Skoda, так і люди, котрі вперше мали змогу так близько ознайомитися з автомобілями марки. Кожен з відвідувачів міг взяти участь у тест-драйві кросоверів та самостійно переконатися у якості, надійності та комфортабельності цих автомобілів. Адже Skoda – це ваш правильний вибір!

«Автотрейдинг-Львів» вул. Промислова, 52Б тел. 032 294 92 94 моб. 050 49 49 294

JUST

SEXY

LADY

25 травня в ресторані «Арго» пройшов тренінг медіа-проекту Just Do It! на тему «JUST SEXY LADY», організаторами якого стали Олена Дмитрієнко та Анжеліка Муміновскі. Що таке жіноча сексуальність? У чому полягають її секрети? Про це все і не тільки гості заходу дізналися від фахових спікерів: акушера-гінеколога, мандрівника та байкера Вальдемара Надіжка, медичного психолога, сертифікованого інструктора Міжнародної федерації імбілдингу та засновниці центру жіночої досконалості «Афродіта» Катерини Балінської, активного громадського діяча, бізнесмена, спортсмена-тріатлоніста, справжнього чоловіка та завидного холостяка Iгора Дулина.

Прекрасні учасниці зрозуміли, що заважає жінці розкрити себе та свою привабливість, і дізнались особливі секрети успішної жінки ХХІ століття. Партнерами непересічного заходу стали ресторан «Арго», медичний центр «Берегиня», мережа інтиммагазинів «Полуничка», «Майстерня смачних букетів», студія краси BestArt, бренди одягу Muminovski й 02Brand, СИНТЕZ, Вина VILLA KRIM. Редакція журналу «Егоїст»

Фото: Наталія Золотухіна

Відвідавши салон, ви зможете скористатися послугами з лікування волосся(проводимо діагностику), косметології, шугарингу, ботоксін’єкцій, масажу по корекції фігури, візажу, відбілювання зубів та дієтолога. В роботі використовуємо італійські фарби OLAPLEX.

Територія жіночої краси 24 травня свої двері для львів’я­нок відчинив VIPсалон краси та здоров’я Studio Luxury Girls.

Чекаємо вас за адресою: вул. Панча, 7а Саме тут ви наповнитесь енергією, красою та молодістю!

Керівник студії Олена Олександрова

Гості заходу ознайомилися з напрямками роботи салону, отримали кваліфіковані консультації спеціалістів, взяли участь у розіграшах та конкурсах.

Studio Luxury Girls – це студія розкішних дівчат, де кожна красуня обере для себе будь- яку послугу. Саме тут підкреслять вашу індивідуальність та красу за допомогою високоякісної косметики та міжнародного рівня надання послуг.

Будучи керівником, ви повинні приділяти велику увагу своїм співробітникам, але в той же час не турбуватися про те, що вони думають про вас. Управляти, намагаючись сподобатися всім – це шлях до загибелі. © ДІК КОСТОЛО

| 19

ЧИМ ЖИВЕ КЕРІВНИК ОБЛАСТІ Звички та правила Олега СИНЮТКИ

– Олеже Михайловичу, чим для Вас є егоїзм?

– Я думаю, що все-таки егоїзм – негативна риса характеру людини.

– Чи може бути егоїзм звичкою людини?

– Звичайно!

Аби керувати областю, потрібно володіти особливими навиками та звичками. Якими саме? Про це ми розпитали голову Львівської обласної адміністрації Олега Синютку.

– В Англії є звичка пити чай (так зване «англійське чаювання»), звичка, яка вже переросла в традицію і стала невід’ємною частиною їхньої культури. Які, на Вашу думку, є аналоги звичок в Україні, що переростають в традиції?

– Я думаю, що традиція пити чай є не тільки в Англії, вона притаманна і багатьом іншим країнам. Якщо

20 | виховували в мені акуратність, і я стараюсь, щоб такі звички залишались зі мною впродовж життя.

– Які персональні звички Ви б хотіли виховати у своїх дітях?

– Кожна людина прагне, щоб діти були ідеальними та досконалими. І я в цьому – не виняток. Хоча треба віддати належне моїй дружині, адже я сьогодні направду задоволений вихованням та поведінкою своїх дітей, і це на 99% її заслуга.

– Ваші звички – це Ваш емпіричний досвід чи все-таки наставників або літератури?

говорити про Україну, то все-таки вартує говорити про Львівщину, і традиція кавування в нас – набагато сильніша.

– Якими звичками керується голова обласної адміністрації?

– Різними. Звичайно, є багато речей, якими би мені хотілось володіти як особистими рисами. І якщо я не буду чесним, послідовним та професійним, то, напевно, тоді не буду займати цю керівну посаду. А, з іншого боку, є речі, яких завжди хочеться дотримуватися: бути пунктуальним та відповідати за свої слова.

– Чи є у Вас звичка прислухатись до своєї інтуїції?

– Я дуже довіряю своїй інтуїції. Я завжди пам’ятаю, яке в мене було перше відчуття, коли я побачив людину.

–Які із озвучених Вами звичок є результатом Ваших зусиль, а які, незважаючи на Ваші старання, так і не стали «сильнішими» за Вас?

– Результатом моїх зусиль є те, що мені вдається рано вставати та пізно лягати. Людина – така істота: якщо вона захоче, то все зможе!

– Побутує думка, що дитячі звички людина переносить у доросле життя. Чи погоджуєтесь Ви з цим?

– По-різному. Я думаю, є речі, які ще з дитинства так і не покидають нас, і ми залишаємося зі своїми дитячими звичками чи вподобаннями. Але дуже часто в дорослому житті все зовсім по-іншому.

– Чи вплинули Ваші дитячі звички на формування Вашої особистості?

– Я думаю, є багато речей, які в мені заклали батьки. Хоча я не знаю, чи вони мені притаманні сьогодні. Батьки дуже наполегливо

– Я думаю, це все-таки симбіоз різних підходів. Щось ти пізнаєш через книги, про щось дізнаєшся від батьків. Щось у тобі виховує суспільство, чогось ти сам хочеш досягнути.

– А хто для Вас є кумиром чи прикладом для наслідування?

– Я користуюсь правилом «Не створи собі кумира».

– А які звички у Ваших працівників. І чи допомагаєте Ви їм їх удосконалювати чи, навпаки, позбуватися?

– Я думаю, що вплив будь-якої людини в колективі завжди вагомий. А коли ще ця людина займає посаду керівника, то цей вплив точно збільшується. Але це взаємовплив, і я переконаний, що ті люди, з якими я працюю, впливають на мене так само, як я опосередковано впливаю на інших людей. Це такий загальний процес вдосконалення і росту. А якщо в моїх працівників виникають

| 21 шкідливі звички, тоді ці люди перестають з нами працювати.

– За твердженням психологів та дослідників, львів’ян за останні 10-15 років асоціюють з людьми, які витрачають багато часу на розмови та обговорення, але не поспішають взяти відповідальність за свої зобов’язання. Чи вважаєте Ви це за загальноприйняту звичку нашого регіону, менталітет, чи вже так історично склалося?

– 100% ні, бо львів’яни взяли на себе мегавідповідальність тричі за останні 25 років. Вперше, коли ми спільними зусиллями відновили

державність; вдруге, коли галичани вийшли на протест проти несправедливості (події, які мали місце під час «Помаранчевої революції»), і втретє – це Революція Гідності. Це речі, які в будь-якому випадку ідейно та духовно отримували натхнення з нашого регіону. Це була велика відповідальність, і львів’яни сміливо та гордо взяли її на себе.

– Що читає Олег Синютка?

– Звісно, журнал «Егоїст»! А також окрім великої кількості документів, які мені доводиться читати

щодня, хотілося б слідкувати за новинками в літературі, яку можу собі дозволити почитати лише під час подорожей або ввечері перед сном.

– Як часто Ви подорожуєте, чи є улюблені країни чи міста?

– Насправді ми з сім’єю дуже любимо подорожувати, і вже відвідали понад 40 країн світу. І завжди хочеться відкривати для себе нову країну та її культуру. Розмовляли Марія Вінчура та Ірина Добровольська

22 |

Наталія ЛЕСЮК: «Сила жінки – у вмінні зберігати спокій» Відверта розмова з амбіційною та наполегливою жінкою, бізнес-леді, власницею приватного підприємства «Тювик» Наталією Лесюк. Поговоримо про те, як їй вдається завжди досягати поставлених цілей, успішно розвивати бізнес, виховувати дітей, бути хорошою дружиною, подорожувати та при цьому всьому не втрачати жіночність.

– Все вдавалось Вам легко, чи, можливо, траплялись якісь труднощі?

Макіяж та зачіска:

Beauty Bar WHITE

Локація:

Kavalier Boutique Hotel

– На той час на підприємстві не було нічого: ні достатньої кількості людей, ні техніки. Воно було досить проблемним, але працівники з розумінням поставились до ситуації, підтримали нас і залишились з нами. Звісно, ми починали з маленьких об’єктів, згодом переходили до масштабніших. Ми пишаємось, що завдяки нам у Бориславі з’явилася сонячна електростанція (1,44 мВт), яка складається з надземної (326 кВт/пік) та дахової (1 114 кВт/пік), і є на сьогодні найбільшою на Західній Україні.

– Чи приносить Вам ця робота задоволення?

– Наталю, Ви є власницею та директором компанії «Тювик», яка займається розвитком енергетики. На перший погляд, це зовсім не жіноча справа. Чому Ви обрали саме її?

– Закінчивши факультет телекомунікації та радіо­ зв’язку, я почала працювати на підприємстві, яке займалось розвитком енергетики. Там буквально за півроку мені вдалося очолити головний відділ охорони праці. Енергетична сфера мене дуже зацікавила, тож я почала вивчати всі її тонкощі та деталі. І згодом ми з чоловіком викупили підприємство «Тювик», яке і почали разом розвивати практично з нуля.

– Звісно, я отримую велике задоволення від роботи. Радію від думки про те, що ми долучаємося до розвитку сонячної енергетики в Україні.

– Наталю, як Ви вважаєте, у чому сила жінки?

– В її відважності, мудрості та вмінні зберігати спокій. Колись я була дуже емоційною, гостро реагувала на різні ситуації в житті, але одна моя найкраща подруга Ліліанна Келестин за досить короткий період часу змінила мене. Я навчилася зовсім по-іншому дивитись на багато речей. Вся та жіноча мудрість і знання, якими я володію зараз, в мені завдяки їй.

| 23 – Чи вважаєте Ви себе сильною жінкою?

– Так, вважаю. Мій життєвий досвід зробив мене саме такою. Я ніколи не здаюсь, досягаю всіх поставлених цілей, але при цьому завжди намагаюсь не втрачати своєї жіночності, оскільки це найбільша помилка жінки.

– Розкажіть про свої цінності.

– Моя найбільша цінність – це моя сім’я! Адже це чудово мати свій маленький тил, де тебе зрозуміють та підтримають. Твоя сім’я приймає тебе таким, як ти є. Мати надійну та міцну сім’ю – це дійсно найбільше щастя.

– А чи є у Вашій сім’ї традиції, яких Ви дотримуєтеся?

– Ми щотижня стараємося провести час разом, виїхати кудись за місто. Часто ходимо в парк та в кіно. Я дуже ціную і люблю своїх рідних. І, звісно, завжди разом у колі великої родини святкуємо всі християнські свята, дні народження.

– Нещодавно ми започаткували рубрику, в якій просимо відомих чоловіків розповісти про свої звички. Можливо, чимось поділитеся з нашими читачами і Ви?

– Найбільша моя звичка – це заняття спортом. Саме тренування провокують викид негативних ­емоцій,

­ ерезавантаження думок та відновлення енергії. Тап кож люблю побути на самоті, це допомагає зібратись з думками.

– Чи трапляється, що Ви змінюєте рішення після того, як його прийняли?

– Будь-які рішення я швидко не приймаю, але якщо вже прийняла, то ніколи їх не змінюю.

– Ви подорожуєте та чи є країни, які Вам особливо подобаються?

– Дуже люблю подорожувати, як Україною, так і закордоном. Улюблена країна – це Італія. Італійці – справжні гурмани, в них можна багато чого повчитися. Особливою для мене країною назавжди залишиться Ізраїль. Саме з нею мене пов’язує найважливіший період мого життя. Це як друга батьківщина.

– Як Вам вдається встигати працювати, розвивати бізнес, виховувати дітей та бути турботливою дружиною?

– Сучасне життя ставить до жінки багато вимог, і потрібно йти в ногу з часом. Доводиться багато працювати, щоб все встигати. Не завжди це дається легко, але моїм натхненням є мій чоловік та діти, заради яких я готова на все. Ось тому я ніколи не здаюсь!

Розмовляла Марія Вінчура

24 |

Олег Наконечний: «Тільки разом ми – сила!» Олег Наконечний вже понад рік очолює громадську організацію «Авто Євро Сила Львів», яка об’єднує водіїв автомобілів на іноземній реєстрації, що відстоюють ідею доступного розмитнення автомобілів з закордону в Україні. Як з групи кількох активістів Олегу Наконечному вдалося створити один з найбільших осередків всеукраїнської громадської організації «Авто Євро Сила» у Львові, читайте у спеціальному інтерв’ю.

– Олеже, як Ви потрапили в «Авто Євро Силу»?

– Я їздив на українських номерах і коли вирішив поміняти автомобіль, то знайшов авто, яке хотів, – BMW 5 моделі, – на польських номерах, але в рази дешевше. Після довгих роздумів, після вичитування інформації в газетах та в Інтернеті я зрозумів, що гроші, які я заплачу за розмитнення цього авто, підуть нашим олігархам у кишені. Тому я купив автомобіль і просто почав їздити. Але зіткнувся з проблемою: як захистити себе в тій ситуації, що в нас склалася? Коли з новин тільки й чути про штрафи і конфіскацію таких автомобілів. І от у Facebook я побачив сторінку «Авто Євро Сили» і вирішив доєднатися. Тоді, наприкінці літа 2016 року, в нас у Львові не було осередку, і я вирішив його створити. Вважаю, якщо хочеш себе захистити, то треба долучатися до організації

і боротися, в нашому випадку, за доступне розмитнення.

– Окрім того, що Ви – активний громадський діяч, Ви і успішний підприємець. Як у Вас на усе вистачає часу? Адже Ви берете участь чи не у всіх заходах очолюваної Вами ГО.

– Часу насправді дуже бракує, інколи думаєш, чому в добі лише 24 години, а не 100. Якось встигаємо і займатися активною громадською діяльністю, і підприємницькою діяльністю, встигаємо приділяти увагу своїй родині. В мене є сім’я, дитина, стараємося знайти на все час. Це важко, але стараємось. Ніхто ніколи не гарантуватиме вам, що все буде легко і просто.

– У Львові думки громадськості щодо «євроблях» дуже відрізняються: багато людей вважають власників таких авто шахраями, які не хочуть платити податки та шукають «халяви». Що Ви скажете з цього приводу?

– Ми не шукаємо халяви. Ми боремося за те, щоб розмитнення було таким, як в Європі, а не за завищеними ставками. Стосовно думки, що ми – «бляхарі» і не хочемо сплачувати податки, то це суб’єктивний погляд окремих людей. На наш погляд, вони помиляються. Можливо, це заздрість, що ми їздимо на таких самих автомобілях як і вони, але заплатили ми за них в рази менше. Так, треба дотримуватись законів України, але закони повинні відповідати якомусь соціальному рівню. Лише окремі люди можуть собі дозволити купувати хороші автомобілі в Україні. Як Ніна Южаніна (голова Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики – прим. авт.) розповідала нам, що вона розмитнила свій «Mercedes» чи «Range Rover» за 1,5 млн грн. А є люди, які працюють за зарплату 5 тис. грн і дозволити собі

| 25 придбати новий автомобіль з салону – це для них лише мрія.

– Чи були Ви раніше учасником інших громадських об’єднань?

– Під час Революції Гідності в 2014 р. я брав безпосередню участь у діяльності громадської організації «Автомайдан», їздив на Майдан в лютому 2014 року. До сьогодні займаюсь громадською діяльністю. Разом з учасниками нашої організації ми також допомагаємо волонтерам, займаємося благодійністю.

– Яка Ваша основна справа? Які ще проекти у Вас заплановані чи, можливо, вже реалізовані?

– Наш головний проект – це доступне розмитнення автомобілів, яким би хотіли його бачити прості громадяни України. Це орієнтовно 500-1 000 євро за автомобіль, який ввозять з закордону. Інші наші проекти стосовно врегулювання цін на паливо, які є дуже високими. Це наша діяльність стосовно покращення стану доріг. Ми би хотіли, щоб вони були в ідеальному стані, відповідно до фінансування, яке виділяє на це держава. Також я займаюся класним проектом під назвою «Lemberg News Info». Це ресурс про

новини Львова – у нас працює сайт lemberg-news.info та виходить друкована газета. Ми – нове видання. Раджу всім переглянути і слідкувати за нашими новинами. І з «Авто Євро Сила», і з «Lemberg News» ми беремо участь у різних культурних і громадських заходах.

– Як Вам вдалося об’єднати навколо ідеї доступного розмитнення доволі велику кількість людей? А головне – як вдається робити так, що кількість її прихильників у Львові лише збільшується?

– Напевно, це виходить само собою. В нас є одна нагальна проблема – як захистити себе зараз, в час, коли держава йде проти водіїв авто на іноземних номерах. Це проблема мільйонів людей. Я справді дуже радий, що займаюсь цією справою. Зараз на територію України завезена дуже велика кількість автомобілів з закордону. Люди просто переживають за свої транспортні засоби, переживають за те, щоб у них нне відібрали їхніх машин. Громадяни приходять до нас, до «Авто Євро Сили», щоб захистити себе.

– Тобто, Ваша організація дружня, тому що людьми керує страх, що в них заберуть їхні автомобілі?

– Об’єднання і підтримка людей виходять самі собою. Звичайні люди, прості і відверті, тягнуться одне до одного. Вже напевно набридла та обстановка, яка є в нас в Україні, де наша влада не хоче чути простих громадян. Люди зневірилися, а в нашій організації вони бачать щирість, відвертість. Бачать, що ми захищаємо одне одного без будь-якої вигоди для когось. Ми – як дружня сім’я. І вступають до нас водії не лише на європейських номерах, а й на українських, тому що вони бачать у нас натхнення до щирих прозорих змін в нашій країні.

– То яке майбутнє в «Авто Євро Сили»? Чи дозволять українцям розмитнити вже придбані «бляхи»? І, якщо так, то чим далі займатиметься організація?

– В нашої організації велике майбутнє. Як я вже казав, ми об’єдналися заради вирішення однієї проблеми, а зараз перетворилися на велику дружню сім’ю. В Україні є багато проблем – стосовно доріг, заправок, запчастин. От чому ми повинні продовжувати далі об’єднуватися і змінювати нашу країну на краще. Можу відверто і щиро сказати, що тільки разом ми – сила! Розмовляла Віра Гаман

26 |

Андрій ЖЕЛЬВЕТРО:

«Сильні чоловіки та слабкі жінки ХХІ століття» Про природу чоловічих страхів, сумнівів та слабкостей, про жіночу силу та її наслідки «Егоїст» поговорив з психологом та автором курсів для чоловіків Андрієм Жельветро.

– Андрію, ні для кого не таємниця, що ми живемо в час великої кількості слабких чоловіків, але сильних жінок. На Вашу думку, ця проблема, як і багато інших, родом з дитинства?

– Так, проблема слабких чоловіків і сильних жінок бере початок у дитинстві. Основною причиною цього є розлучення батьків. Наш час називають «часом безбатченків». Хлопчики ростуть без достойного батьківського прикладу та виховання, їх виховують жінки і, відповідно, вони переймають жіночі цінності, способи поведінки, які самі по собі, звісно, непогані, але чоловікові ж потрібні чоловічі! Мужчини, яких виховували жінки, виростають хорошими, м’якими, зручними, але вони страждають від того, що не можуть реалізувати свій потенціал, не вміють добиватися цілей. А все тому, що їх не навчили, як в житті отримувати своє, як завойовувати місце під сонцем.

– А чи можна цього навчитися вже в свідомішому віці? Набути та розвинути сильні якості характеру?

– Чим старшим стає чоловік, тим складніше йому змінювати

свої переконання, спосіб мислення і звички. Після 40 років – це вже дуже складно, до 40 – ще можливо, в юнацькому віці – це дуже легко.

– Але що ж усе-таки робити чоловікові, якщо батьки не навчили його бути сильним?

– Першим завданням є зізнатися самому собі в своїй слабкості. Для будь-якого чоловіка – це дуже складне завдання – визнати, що він у чомусь буває неправим, що він може бути в чомусь слабким, що він чогось не вміє. Це потребує великої сміливості та колосальної затрати енергії і сили. Не всі на це здатні. Саме тому багато мужчин бувають надзвичайно впертими, продовжують «гнути свою лінію» навіть коли знають, що не праві. Наступним потрібно визнати свою готовність вчитися, пробувати певні речі робити по-новому і найкраще робити це в чоловічому оточенні. Чоловік вчиться бути мужчиною від групи інших чоловіків! Не може він навчитися цього через книги чи фільми. Проблема в тому, що в наш час таких чоловічих товариств насправді дуже мало. Крім армії їх практично немає. Та й

армія зараз викликає багато запитань щодо своєї адекватності. В Києві на нашому освітньо-психологічному курсі «Фундамент» у чоловічому товаристві ми проходимо різні завдання, теми, формуємо в собі нові цінності. Але це в Києві, а є ще вся Україна, яка, на жаль, не має такої можливості. Тому мужчини часто стараються самостійно розвиватися: щось десь почитати, подивитися. Але особливого результату це, на жаль, не дає.

– Дуже багато сучасних чоловіків соромляться звернутися за порадою чи допомогою до психолога, навіть коли розуміють, що це могло б їм допомогти. Як Ви думаєте, чому так? Та як з цим боротися?

– Популяризувати. Інакше ніяк. Ми не можемо змусити мужчину зізнатися в своїй слабкості і насильно затягнути до психолога. Розумні дружини часто стараються м’яко і

| 27 ненав’язливо підштовхнути своїх чоловіків до цього, дають їм почитати статті, подивитися відео. І так поступово своїми зусиллями і тонкими хитрощами допомагають своїм чоловікам допустити думку, що є люди, які можуть їм допомогти, що нічого поганого немає в тому, щоб звернутися за допомогою. Ніхто ж не лікує себе сам, коли болить зуб. Для цього є спеціалісти. Але чоловіча впертість – це найбільший бар’єр перед тим, щоб «відремонтувати» своє життя. Поки не розвалиться життя, сім’я, стосунки, поки він не втратить здоров’я, доти не визнає, що йому потрібна допомога. Та й навіть втрачаючи все, не всі це визнають.

– За цією впертістю, мабуть, часто ховається саме страх. Страх бути засоромленим, страх невдачі тощо. Чи можливо їх побороти?

– Зі страхом є лише один спосіб боротьби. Він боїться дії! По-іншому його ніяк не можна побороти. Боїшся попросити більшу зарплату, боїшся вийти з нездорових стосунків, боїшся ризикнути і вкласти гроші в якийсь проект, щоб не втратити їх. І поки ти боїшся, життя витікає крізь пальці, як пісок. Поки ти сам щось не зробиш, доти результату не буде.

– Чи може жінка допомогти своєму чоловікові зробити цей перший крок назустріч боротьбі зі страхами і слабкостями?

– Звісно, може. Але тут все залежить від того, про якого саме чоловіка йде мова. Існує три типи чоловіків, три психологічні ранги: низький, середній і високий. Чоло-

віки завжди утворюють ієрархію, коли збираються в групи. Завжди є вожак, за яким йдуть усі інші. Так само є ті, хто займають нижчі ­позиції. Стосовно жінок, то вони можуть на них впливати, але треба діяти правильно, визначити, з яким типом чоловіка ти маєш справу. Якщо це чоловік низького рангу, слабкий по своїй природі, невпевнений, нерішучий, то в такому випадку жінці потрібно його змушувати, ним керувати, бо якщо намагатися з ним домовитись про щось – це нічого не дасть. Якщо чоловік середнього типу, з ним потрібно домовлятися, його треба просити, надихати, акуратно підштовхувати, але в жодному разі не намагатися змусити. Чоловіків високого рангу не потрібно ні про що просити, це чоловіки, які

знають, чого вони хочуть від життя, і досягають цього. І жіночі втручання можуть бути зовсім недоречними.

– А як пояснити таку велику кількість сильних жінок в сучасному суспільстві?

– Жінка змушена ставати сильною, коли вона пов’язує своє життя зі слабким чоловіком. Проблема в тому, що жінка не завжди може розпізнати слабкого мужчину. Його слабкість часто ховається за масками псевдомужності. Її може притягувати емоційна привабливість чоловіка, його романтичність, ніжність. І їй може здатися, що вона знайшла саме того, хто їй потрібен. Коли ж життя починає виходити на нові серйозні етапи, якщо чоловік виявляється нездатним забезпечити та захистити сім’ю, підтримати її фінансовий та соціальний розвиток, жінка починає приймати

рішення, брати на себе ініціативу та відповідальність. Дуже багато жінок це робить, руйнуючи свою жіночу природу. З часом такі жінки стикаються з тим, що вони починають знецінювати всіх мужчин навколо. Своїм донькам вони передають неправильне уявлення про чоловіків, розповідаючи історії про їхню ненадійність, нестабільність тощо. Відповідно, наступне покоління жінок виростає з тими самими упередженнями. Таким жінкам дуже важко знову почати довіряти чоловікам, проявляти свої жіночі риси. Вони часто успішні, але в більшості випадків самотні і нещасні.

ють рішення про розлучення), то щоб зберегти сім’ю, жінкам потрібно першочергово навчитися розслаблятися, віддавати правління сім’єю в чоловічі руки, змінити свої думки і ставлення до мужчини. І бажано оточити себе товариством жінок, які вміють бути м’якими, покладистими, ніжними, жіночними. Якщо ж жінка зустрічає сильного чоловіка, його не потрібно контролювати, намагатися підпорядкувати собі, керувати ним, загнати «під каблук». Інакше він рано чи пізно піде. Він не зможе зрозуміти, чому ця жінка не може на нього покластися, довіритися.

– Що робити жінкам, які опинилися в ситуації, коли їхні чоловіки виявляються значно слабшими за них?

– Давайте підрезюмуємо алгоритм дій, яким потрібно керуватися чоловікам, щоб зміцнити свій характер та стати сильнішими.

– Якщо вони ще не розлучені (бо зазвичай жінки таки прийма-

– Першим є визнання своєї слабкості в певних речах. Другим –

| 29 пошук оточення, на людей з якого тобі хотілося б бути схожим. Третім – прийняття норм, правил і традицій людей з цього оточення. Тобто, якщо ці люди звикли до певного способу життя, потрібно старатися його наслідувати. Далі чоловік стикнеться з багатьма страхами. І тут ці страхи потрібно почати долати. Не домовлятися з собою, а йти на них! За страхом завжди ховається задоволення! Дуже важливою є дисципліна свого розуму і свого тіла. Багато чоловіків не проходять етап «Воїна». Коли мужчина загартовує своє тіло і розум. Що це означає? Якщо ти вирішив прокидатися о 6 ранку протягом місяця, то протягом місяця ти прокидаєшся о 6 ранку! Якщо прийняв рішення схуднути – то дотримуєш слова і перестаєш їсти шкідливу їжу. Якщо хочеш набрати

м’язову масу, то ідеш в тренажерний зал і працюєш! Це саме стосується і тренування розуму. Менше часу в соціальних мережах чи перед телевізором, більше – з книжками та корисною інформацією.

– Розкажіть, будь ласка, детальніше нашим читачам, про Ваш курс «Фундамент». Що саме чоловіки отримують під час нього?

– Курс триває три місяці, учасники на ньому проходять 12 етапів, 12 тем. У процесі курсу є завдання, і вся його суть не стільки в самих темах (хоча вони, безумовно, важливі), скільки у завданнях, які учасники виконують. Важливо, яке місце займає чоловік в товаристві тієї невеликої групи інших чоловіків, яких успіхів він досягає, як він себе веде, коли йому, наприклад, не вдається виконати певне завдан-

ня. Мужчина ж дізнається, який він чоловік тільки від товариства інших чоловіків. І коли перед тобою стоїть завдання, яке треба виконати, ти не маєш жодних шансів «відмазатися», адже чоловіки дають тобі відповідну оцінку і оцінку того, як ти себе поводиш. Це може бути дуже некомфортно. Той, хто з цим дискомфортом бореться, починає розвиватися всередині колективу. Якщо цього не робить, то або з часом здається і сам іде з групи, бо його там не жаліють, або якщо він порушує певні умови групи, ми його виключаємо з курсу. Суть курсу «Фундамент» в тому, що в чоловіків формується зрозуміле про себе уявлення, розуміння того, хто такий взагалі мужчина, що він повинен вміти. На виході з навчання це впевнені в собі люди, які починають заробляти більше, покращують свої стосунки з сім’єю, починають краще розуміти своїх дружин та їхню поведінку. Навіть здоров’я багатьох покращується, оскільки в нас є позакурсові завдання пробігти 100 км. Відповідно, багато хто позбувається зайвої ваги. Чоловіки починають стежити за рівнем тестостерону в своєму організмі, гормону, який окрім всього відповідає за реалізацію чоловічих інстинктів. Але найголовніше – це те, що ти розумієш: якщо в тебе є якісь труднощі чи проблеми, прийшовши на курс, ти бачиш, що ти не один. Отримуєш підтримку від інших чоловіків і з часом помічаєш, як якість твого життя значно зросла. Розмовляв Роман Войтів

| 31

Тетяна ДАВИДОВСЬКА: «Вірю в енергію, яку випромінює людська думка» Тетяна Давидовська – сімейний психолог, тренер та волонтер, успішна жінка, яка не сидить на місці, а постійно ставить нові цілі та рухається вперед. Вона мати трьох дітей, має п’ять вищих освіт, працює сімейним психологом, проводить тренінги та допомагає реабілітації військових з АТО. А ще хоче переплисти Босфор.

– Тетяно, Ви знаний сімейний психолог, розкажіть, чому обрали саме таку професію.

– Мені самій були потрібні відповіді на питання, яке ставило життя. Тому, ставши спеціалістом у різних напрямках психології, я зупинилась на сімейних системних розстановках всесвітньовідомого німецького психотерапевта Берта Хеллінгера. Безпосередньо в нього, у Німеччині, навчаюсь досі.

– Шість років тому Ви відкрили «Психологічний центр Тетяни Давидовської», яку допомогу там можна отримати?

– Після приїзду з Німеччини від Берта Хеллінгера я в абсолютно натхненому стані зрозуміла, що інформація, яка є в мене, повинна потрапляти до людей. Бо насправді всі відповіді є в нас. Вони знаходяться в системному полі індивіда. І завдання психолога – проявитити для людини цю інформацію. Це можна зробити через системні розстановки, індивідуальні консультації, психотерапію, арт-терапію, ко-терапію із сексологом, за допомогою проективних ме-

тодик, креативного руху та тілесної терапії. Для людини, що звертається до мене, є широкий вибір можливостей, які добираються індивідуально і виважено, щоб допомогти їй віднайти ресурси для нового якісного життя і необхідних рішень. Проте, необхідно розуміти, що психолог працює собою, а не методиками. Є ситуації, коли неможливо піднятись самому, необхідний той, хто спуститься за тобою, той, хто знає дорогу – провідник. Людині потрібна людина, не тільки методики.

– Ви також займаєтеся волонтерством, як давно вирішили допомагати іншим?

– Для мене волонтерство – це покликання та громадянський обов’язок. Після Іловайська у листопаді 2014 року, коли була неймовірна кількість поранених, ми створили Благодійний фонд «Добрий брат». Досі відправляємо у Польщу на реабілітацію військових. На сьогодні там вже побувало близько 300 осіб. Ця ініціатива з’явилась у мене та в поляка-власника цього реабілітаційного центру. Першу групу він прийняв

за свій кошт, далі ми почали шукати можливості відправляти нові групи поранених військових. Організовували різні акції, флешмоби, благодійні концерти та вертепи. Я також проводила семінари з психології, і усі ці кошти були скеровані на реабілітацію.

– А як любите відпочивати?

– Люблю відкривати нові землі, знайомитися з цікавими людьми, заводити контакти та розповідати про нашу прекрасну Україну, про те, що ми – миролюбний народ. Наступного року готуюсь переплисти Босфор, щоб таким чином символічно об’єднати Європу і Азію. Готова робити все, лиш би закінчилась війна! Загалом я вірю в енергію, яку випромінює людська думка. Якщо її фокусувати на певних речах, вона може дати імпульс та змістити вас у тому напрямку, у якому ви хочете. Це невидиме, але так воно так працює. Фокусуйтесь на позитивному і конструктивному навколо вас – це найпростіший шлях до зміни якості вашого життя! Розмовляла Ірина Кунинець

Андрій ІОНОВ ВІДВЕРТО про

французьку кухню

У всьому світі визнають: французька кухня – вишукана та дуже особлива. Незалежно від того, буде страва приготована з простих чи дорогих продуктів. Її неймовірний смак ви оціните неодмінно. Проте перш ніж вирушити у Францію, варто знати тамтешні ресторанні правила і страви, які варто скуштувати. Багато цікавого журналу «Егоїст» розповів львівський ресторатор, власник ресторанів «Вероніка», «Чорний кіт», «Амадеус» і «Під золотою зіркою» Андрій Іонов. Франція показує приклад не тільки чудових страв, а й сервісу, ставлення до їжі та кухні. Французька гастрономія, на мою думку, – №1 у Європі. Французький стиль життя дуже часто крутиться довкола їжі. І гарна їжа у розумінні француза – це одна з приємних частин нашого життя, заради якої треба існувати. Тому вони їдять дуже довго. Обідають, наприклад, 2-3 години.

– Андрію, знаємо, що Ви з дружиною подорожували Францією. Що Вам там смакувало найбільше?

– Французька кухня розмаїта і сильно відрізняється у різних ре-

гіонах країни. Є кухня півдня Провансу, Нормандії, дуже цікаві страви Ельзасу, є сільська кухня. Таких паштетів як у Франції не куштували більше ніде. Ще в них є цікаві страви з продуктів, які у нас взагалі не використовують. Наприклад, зобна залоза. Вони її дуже смачно готують. Є розкішні страви з телячих хвостів або щічок. У наших закладах телячі щічки також є – це французька рецептура. Крім того, хороше вино, яке вони вживають, щоб краще і глибше відчути страву. Як не дивно, найбільша кількість відвідувачів – у традиційних ресторанах з 70-80-річною історією. І у цих закладах зазвичай

не міняють кулінарного репертуару. Людям це подобається. Бо за великим рахунком французи – консерватори у їжі. Споживають велику кількість м’яса, хлібобулочних виробів. Завжди, коли сідаєш за стіл, то подають 2-3 види хліба. Вони його дуже люблять.

– Чи правда, що у французьких ресторанах безкоштовно подають воду і багети?

– Як де. У закладах можуть подавати у графині добре очищену водопровідну воду, але вона несмачна. Є дуже смачні види води. Наприклад, «Евіан» або «Вітель». Вони дуже добрі за якістю і оригінальні. Але ця вода інколи може коштувати дорожче за вино. Тому краще, коли приходиш у французький ресторан, уточнювати, яку воду хочеш. Щодо хліба, то, якщо у вас велике замовлення, його можуть і не порахувати. Але зазвичай у рахунку буде окрема позиція. Бо французи економні. Вони рахують все. І треба віддати їм належне, що вони пильнують свої традиції. ­Часто можна натрапити на офіціантів у ідеальному чорному костюмі з білим фартухом, яким під 60 років. Вони обслуговують майже непомітно. Але водночас офіціанти по-

| 33 руч і завжди бачать, що ти хочеш. У нас таких досвідчених метрів нема, тому є чого вчитися. Проте не треба забувати, що Франція – це метрополія, яка має багато колоній ще й досі. І найкращі спеціалісти з тих колоній їхали у пошуках роботи куди? У Францію. Тому французи мають з чого обирати. Середня заробітна плата француза витримує середню ціну в меню. Тому вони дуже часто обідають в ресторанах. Це означає попит на послуги, добрі чайові, ресторани заробляють гроші і, відповідно, можуть добре платити працівникам. У нас так само є певна частина клієнтури, яка це може дозволити. Але в середньому по місту і державі – це дуже тяжко.

– Французьку кухню часто асоціюють з жаб’ячими лапками і круасани. Розкажіть про маловідомі традиційні страви.

– Цибулева зупа, кіші, різні паштети, які вони надзвичайно люблять. До речі, мені дуже сподобалася піца, яку готують французи. Вона мені здалася смачнішою, ніж італійська. Але зробити перелік всіх страв нереально. Бо французька кухня дуже багата. У їхніх ресторанах часто дають багато делікатесів, яких у нас, на жаль, нема. Особливо це пов’язано з морепродуктами. Там дуже розвинена система постачання цих продуктів. І в багатьох ресторанах ви можете скуштувати якісні та свіжі креветки, крабів, омарів, лангустів, лангустинів, булотів (равликів, м’ясо яких з черепашок потрібно виймати спеціальним гачком). І люди споживають це з великим задоволенням, тому вільне місце в ресторані знайти не так просто.

До слова, у ресторани дуже часто не впускають просто «на дрінки». Для цього є так звані «брасерії». А от у ресторані вам наливатимуть вино чи каву лише у тому випадку, якщо ви прийшли туди їсти.

– Які французькі традиції можна було б використати в українській кухні чи загалом у ресторанному бізнесі?

– Таких багато. Найголовніша постать – це шеф-кухар. Великий кухар може з дуже посередніх продуктів зробити шедевр. Кухарів у Франції багато, їх добре вчать і тренують. Мені сподобалася фраза одного француза: «У нас є принцип: треба мати повагу до рецептури». Бо хтось її придумав, експериментував і таки знайшов пропорції, як смачно приготувати страву. І кухарі у Франції відомі й знані люди. Вони люблять виходити у зал ресторану. Інколи люди їм аплодують, бо страви дуже смачні. Там престижно бути кухарем. І так само поважною людиною є професійний офіціант.

– Французька кухня занесена у список Всесвітнього надбання ЮНЕСКО. Що це означає для тамтешньої гастрономії?

– Що сума інтелектуальних знань, які охоплюють французьку кухню, під охороною ЮНЕСКО. Організація, наприклад, зберігає в архівах давні французькі рецептури. Зараз французи намагаються законсервувати свої старожитності і тримати їх на обліку, опікуватися ними. Це дуже правильна позиція. Адже, якщо не берегти те, що було, то можна втратити все. Тим більше, тепер у Франції багато емігрантів, культура яких не з’єднається з французькою. Разом з тим, хотілося б, щоб в ідеалі всі українці хоча б раз у житті відвідали Францію і взагалі мали можливість мандрувати. Франція велика і цікава. Багато французів нікуди закордон на відпочинок не виїжджають, бо у них є і гори, і скелі, і льодовики, і долини, і тепле море, і океан, річки, озера.

Розмовляла Юлія Василина

34 | Попри юний як для лікаря вік, 28-річний Юрко Величко є одним з найзатребуваніших та найпопулярніших стоматологів Львова. Ми поспілкувалися з ним, аби дізнатись, у чому його секрет успіху та спитати поради, як пацієнтам обрати справді «свого» лікаря.

Юрко Величко: «Стоматологія – це не лише ремесло, але і мистецтво дарувати людям усмішки» – Вважають, що коли тебе хвалять клієнти, це – успіх, а коли це роблять твої конкуренти – це справжнє визнання. Скажу, що Вас, п. Юрію, Ваші конкуренти хвалять. Як Вам вдалося досягти цього лише у 28 ­років?

– Як би це банально не звучало, але, по-моєму, я народився стоматологом. Я з дитинства мріяв про цю професію, і, направду, ще жодного разу не пошкодував про те, що вибрав цей шлях. Звісно, необхідно постійно вчитися і вдосконалювати вміння та навички.

– Часто діти хочуть наслідувати батьків, принаймні до певного віку. Але, наскільки мені відомо, Ви – єдиний медик у родині. То чому саме стоматологія? Невже Ви в дитинстві мали таке широке уявлення про цю про­ фесію?

– Фактично з шести років я твердо знав, що буду стоматологом. Це був такий собі процес самопізнання, який дуже швидко перейшов у самореалізацію. Біля батьківського дому тоді була аптека з кількома дірками у фасаді. Тож я перетирав крейду з водою і «пломбував» їх розчином… А якось я взагалі шокував батьків, принісши додому череп коня. Одного дня я гуляв біля озера неподалік дому і помітив там скелет коня. Якимось чином я відірвав череп, приніс його на балкон і вивчав зуби. Коли мама це виявила, то була шокована. Ці історії такі чудернацькі та веселі, але, по-моєму, вони чудово демонструють, що я справді з дитинства хотів займатися стоматологією. У 20 років, навчаючись на 3 курсі Івано-Франківського медуніверси-

тету, я переміг у Міжнародному студентському конкурсі «Фахівець 2010 року», який тоді проходив при Клініці доктора Мирослави Драгомирецької у Львові. Після цього я почав мріяти про переїзд сюди і відкриття тут авторської клініки.

– У чому секрет успіху стоматолога? Що потрібно, аби справді добре виконувати цю роботу?

– По-перше, не боятися. Є одна проста істина, яка стосується не тільки стоматології. Якщо ти – поганий фахівець, то необов’язково в майбутньому станеш хорошим. Але кожен хороший фахівець був поганим, коли вчився. Всім потрібна практика, і ніхто не народився одразу майстром своєї справи. Тому треба не боятись і впевнено практикуватись. Користуючись нагодою, хочу подякувати своїм викладачам Оксані Кобрин і Віталію Герелюку, які дуже вплинули на моє становлення як стоматолога.

Також треба на початку бачити кінцевий результат. Це подібно до того, як кухар, не куштуючи своєї страви, знає її смак. Він настільки добре володіє технікою, знається на поєднанні продуктів, що йому навіть не завжди треба куштувати. Так само і тут – я бачу проблему пацієнта й одразу бачу кінцевий результат, а не лише наступний крок.

все досконало вивчити і ставитись до цього або як до науки, або як до мистецтва. Якщо до цього ставитись як до науки, то ти, звісно, можеш добре працювати. Але тоді робота стає монотонною і швидко набридає, втомлює. А якщо до цього ставитись як до мистецтва, то кожен пацієнт може бути новим відкриттям.

– Що для Вас в роботі найважливіше?

– Знаємо, що скоро Ви відкриєте нову клініку. Про Вашу клініку «Доктор Медіум» у Львові говорили не тільки як про місце, де якісно надають послуги, але як і про заклад з незвичною атмосферою. Чим здивуєте зараз?

– Якби це не дивно не звучало від одного з найдорожчих стоматологів Львова – не гроші. Для мене все-таки головне – це людські усмішки. Поясню чому. В мене є три основні групи пацієнтів: люди, які заробляють на життя своєю усмішкою, наприклад, працюючи на телебаченні чи у шоу-бізнесі; заможні люди, які мають все і захотіли й вишукану усмішку; і третя група – пацієнти, яким я дарую ці усмішки. Є певна кількість людей, яким я безкоштовно поставив абсолютно розкішні нові зуби просто тому, що вони мені приємні, але не можуть собі дозволити заплатити за такі послуги. Не знаю, як інші ставляться до цього, але для мене стоматологія – це не лише ремесло, але і мистецтво дарувати людям усмішки.

– Якщо для Вас – це мистецтво, то Ви – творча людина. А у кожної творчої людини буває час, коли немає натхнення до роботи. Як Ви з цим боретеся?

– Все залежить не тільки від мене, а й від пацієнта. Не люблю, коли люди напружуються в кріслі. Я повинен відчувати довіру. І знову тут допомагає те уявлення кінцевого результату. Коли я бачу кінцевий результат, то це одразу дає сили завершити роботу. А ще, знаєте, усі студенти-медики, і стоматологи зокрема, детально вивчають людський організм. Можна

– Ідея інтер’єру для «Доктор Медіум» з’явилась випадково: я побачив патефон і захотів зробити все у стилі 1900-х років. А гру на фортепіано вивчив недавно, і це також допомагає мені боротися з відсутністю натхнення – я граю між візитами пацієнтів. Це дуже розслабляє. Я не буду відкривати всі карти нової клініки, але скажу – там також буде гарно. І моє фортепіано переїжджає зі мною.

– Як Ви порадите пацієнту вибрати свого ­лікаря?

– Якщо питання стоїть: як обрати справжнього професіонала, то це доволі складно, бо поганий стоматолог робить помилки, які проявляються неодразу. Наприклад, якщо лікар-ортопед неправильно склав зламану ногу, то його хиба помітна практично одразу, а якщо стоматолог зробив серйозну помилку, лікуючи зуб, це буде помітно лише за рік-два-п’ять, коли той зуб знову «відкриє» інший фахівець. Але до того часу ви вже забудете, хто цей непрофесійний стоматолог. Тому частково це питання удачі. Але також важливим аспектом є ставлення лікаря: якщо він ще не встиг з вами нормально поспілкуватись, проконсультувати, а одразу говорить про гроші, то можна припустити, що кожного пацієнта він сприймає лише як чергову можливість наживи. І, як я вже казав, важлива довіра. Без неї співпраці не вийде. Тому я всім раджу зібратися, не боятися і розслабитися – тоді і болітиме менше, і лікар швидше та краще впорається. Розмовляла Юлія Лавришин Стоматологічна клініка «Dr. Медіум» вул. Балабана, 12, +380 (67) 343 20 31

36 |

Брати Базюки: «Така делікатна робота вимагає неймовірної витримки» Вісім років тому троє братів-ювелірів Василь, Назар і Тарас Базюки заснували власну ювелірну компанію Family Gold Masters. «Твій сімейний ювелір» – таким є гасло цієї родини ювелірів, і недарма, адже вони не просто виконають будь-яку вашу ювелірну забаганку, а й вигадають абсолютно новий дизайн виробу спеціально для кожного клієнта.

– П. Василю, розкажіть, як все починалось? Чому Ви з братами обрали саме ювелірну ­справу?

– Ми з братами з дитинства полюбляли щось виготовляти своїми руками і були дуже щасливі, коли з’явилась можливість спробувати себе в ювелірній діяльності. Компанію ми заснували у 2011 році, хоча в ювелірній справі вже понад 10 років.

– Ви не просто власники компанії, а майстри, які вміють виконувати цю роботу. Назаре, розкажіть, що Вас підштовхнуло до того, щоб розпочати власний бізнес?

– Справа не тільки в грошах. Коли ти працюєш на когось, тобі дають конкретне завдання, яке ти маєш чітко і механічно виконувати. Але ти не можеш втілити в життя власні ідеї, а таких у нас було багато. Тому ми вирішили ризикнути і почати щось своє. Насправді з моменту задуму і до самого відкриття власної справи йшли довго. Але увесь цей час нами керувало бажання творити, спілкуватись із клієнтами, розуміти поба-

жання та ідеї клієнтів і втілювати їх в життя.

– Ювелірна майстерність – дуже рідкісна справа. Тому для будь-якої людини, яка ніколи не бачила на власні очі, як виготовляють ювелірні вироби, а лише мала певне уявлення, буде цікаво хоч щось дізнатися про цю справу. Що Ви можете розповісти?

– Головне – це витримка. Така делікатна робота вимагає неймовірної витримки. Також дуже важливо проявляти власну фантазію і водночас розуміти клієнта. Адже дуже часто люди, які до нас звертаються, самі не до кінця розуміють, чого саме вони хочуть. Тому потрібно чути замовника і зуміти виготовити саме той виріб, який йому потрібен.

– Розкажіть про Вашу компанію. Як саме вона працює, і як виглядає увесь цей процес?

– Наше виробництво розташоване на Рясному. Ми маємо власні моделі виробів, а також виготовляємо те, що замовляють клієнти. Люди приходять зі своїми ідеями, ми малюємо ескіз,

щось за їхнім бажанням виправляємо і вже тоді відтворюємо виріб у дорогоцінному металі. Зараз у нас працює більше десяти людей, і всіх наших ювелірів ми з нуля навчали самі. В лютому цього року ми вперше взяли участь у виставці ювелірів і відчули зацікавлення нашою продукцією. Як наслідок, ми вирішили, що потрібно відкривати магазин десь у центральній частині міста, й обрали будинок на вул. Під Дубом.

– Тарасе, що, на Вашу думку, дає участь у ювелірних виставках?

– Як то кажуть, і себе показати, і людей побачити. На виставках ми маємо можливість поспілкуватися з іншими виробниками, адже ніколи не пізно навчатися. Щось ми їм розповідаємо про свій досвід, щось – вони нам. І це напевно найцінніше, коли виробники між собою спілкуються, діляться досвідом. На останню виставку, яка пройшла у травні в Палаці мистецтв, ми не просто привезли вітрину з виробами, а й нашу команду, ювелірні столи. Ми прямо там проводили ремонт ювелірних прикрас і демонстрували процес виробництва. Люди чудово реагували, вони були в захваті. Організатори виставки багато років поспіль пропонували виробникам подібне, але всі відмовлялися. Наш досвід показав, що дарма.

| 37 – Перейдімо ближче до самих ювелірних виробів. Чи є якась суттєва відмінність у роботі зі сріблом і золотом?

– Для ювеліра практичної відмінності між цими металами небагато, адже процес роботи з ними відрізняється мало. Але усім клієнтам я завжди наголошую: срібло делікатніше, ніж золото. Воно менш стійке до подряпин і пошкоджень. Тому при виборі завжди раджу звертати увагу на те, щоб виріб зі срібла був покритий родієм. У такому разі він значно довше тішитиме свого власника.

– Василю, що Ви можете сказати про культуру носіння ювелірних прикрас?

– Чим більше, тим краще – це точно не про ювелірні вироби, якщо говорити про те, як їх треба носити. Часто люди одночасно одягають всі ювелірні вироби, які мають, «все красиве відразу». Це неправильно. Коли людина одночасно носить багато коштовностей, вони просто губляться, їхня цінність одразу зменшується. Лише зараз з Європи до нас прийшла тенденція на мінімалізм у прикрасах. Наприклад, якщо перстень, то один або два, а не на кожному пальці. Якщо ланцюжок, то лише один і з однією підвіскою. І це правильно, адже, по-перше, це стильно виглядає, а, по-друге, краще демонструє красу конкретного ювелірного виробу, його індивідуальність і дизайн.

– Часто люди говорять, що кілька десятків років тому якість золота була на значно вищому рівні, ніж зараз. Це правда?

– Те, що нібито колишнє радянське золото було набагато кращим, ніж те, яке виготовляють зараз, – міф. Більшою мірою все залежить від проби, а

меншою – від виробника. Колись використовували 583 пробу, тобто частка золота у виробі складала 58,3%, а решта – спеціальна лігатура. А зараз, навпаки, використовують пробу на дві позначки вищу – 585. Це якщо говорити загалом. А щодо якості виробів, то скажу, що частково це залежить від конкретного виробу. Як і 50 років тому, так і зараз є якісні вироби і неякісні. Я, наприклад, раджу остерігатись дутих виробів. Бо вони лише на вигляд масивні, а насправді всередині пусті і порадують свого власника півроку-рік. Дутий ланцюжок дуже швидко перетреться, його легко загубити, а дута каблучка дуже швидко погнеться.

– Назаре, пригадайте, будь ласка, чи були у Вас якісь особливі, знакові роботи?

– Насправді кожен виріб посвоєму особливий. Але я виділив би нашу найновішу роботу, вона – одна з найскладніших. Це фігурка Архангела Михаїла. Замовник нам надіслав більше 10 фотографій, і з кожної він хотів щось своє: з однієї – крила, з іншої – меч, а з третьої – риси обличчя. Тобто, це був збірний образ, який ми малювали на основі кількох різних зображень. Також у нас був випадок, коли прийшли наречені, які не могли визначитись, які обручки вони хочуть. Я не пригадую, хто з них яку ідею мав. Але суть в тому, що один хотів обручки з білого золота, інший – зі звичайного, один хотів опуклі обручки, а інший – прямі (їх ще називають «американками»). Вони довго сперечались, і ми запропонували поєднати всі ці побажання. Ми поєднали біле золото зі звичайним і водночас класичну форму з «американкою».

– Яка Ваша мрія як бізнесменів? Чого Ви хочете досягнути?

– Ми працюємо втрьох з братами. І наша спільна мрія – зробити таку справу, яку можна буде передати нашим дітям і якою наші діти будуть ще довго пишатися.

Розмовляла Юлія Лавришин

Під Дубом, 6 (навпроти виїзду з ТЦ «Форум») _family_gold_masters_ fgmgold www.fgm.gold

Коли я боюся чогось – я кидаю цьому виклик. Жити в страху просто нерозумно. © ЕНТОНІ ХОПКІНС

Тренування СПИНИ

Частина 1. Низ спини. База.

Сильна та візуально розвинена спина – необхідна запорука естетичного зовнішнього вигляду. Саме м’язи спини формують привабливий V-подібний чоловічий силует та відіграють у цьому питанні навіть важливішу роль, аніж широкі плечі. Спинні м’язи відповідають за збереження правильної постави і, як наслідок, здоров’я нашого хребта. Пам’ятаймо, що спинномозкові нерви керують не лише скелетною мускулатурою, а й роботою усіх життєво важливих внутрішніх органів. Тому занедбання основної осьової опори тіла обов’язково відображається на загальному самопочутті та, зрештою, призводить до серйозних захворювань. Зміцнення спини, що нерозривно пов’язане з тренуванням черевних м’язів, критично важливе для новачків, які починають свій трену-

вальний шлях, оскільки забезпечує правильне та безпечне для хребта положення тіла під час виконання будь-яких вправ – від присідань зі штангою до тренування біцепса. Мускулатура спини, яка відповідає за збереження вертикального положення та розгинання хребта, складається з чотирьох шарів. Глибокі м’язи не проглядаються через шкіру, але їх міцність та коректну роботу завжди можна оцінити візуально завдяки гарній впевненій поставі. Прийнято умовно розділяти низ та верх спини, існують ще поняття

ширини та товщини. Проте слід розуміти, що поділ цей умовний, адже тіло працює комплексно, задіюючи окрім цільового м’язу його помічників, антагоністів і стабілізаторів. Тому слід розумно розподіляти вправи впродовж тренувального тижня, дбати про достатнє відновлення, збереження еластичності м’язів та розвантаження хребтового стовпа.

Низ спини, розгиначі хребта

Роботу та напруження довгих поздовжніх м’язів, що йдуть від тазу майже вздовж усієї спини аж до шийного відділу, ми відчуваємо, як правило, в районі попереку. Саме з їхнього зміцнення варто починати тренувальний процес, а з приведення в необхідний тонус – будь-яке окреме тренування.

40 | Човник

Найпростіша та одна з найбезпечніших вправ, яку застосовують в лікувальній фізкультурі та реабілітації. Не потребує спеціального обладнання, її можна виконувати вдома. Ляжте на підлогу обличчям донизу, розмістіть руки вздовж корпуса або витягніть вгору до голови. На видиху підіймайте одночасно верхню частину корпусу та ноги, затримуючись у верхньому положенні на секунду-дві. Важливо зберігати нейтральне положення шиї на одній лінії з тілом для уникнення перенапруження шийних м’язів та перетискання нервів. Існує багато варіацій цієї вправи. Притиснувши лобкову кістку до підлоги, можна змістити акцент на грудний відділ, амплітуда в цьому випадку буде мінімальною з причин його малої рухливості, але вправа – не менш корисною. Можна додавати розведення рук та ніг в сторони, згинання рук з відведенням ліктів назад та зведенням лопаток, збільшуючи навантаження на м’язи верху спини, чи дотягуватись почергово долонями до підколінних впадин через сторони. Ефективним урізноманітненням буде також статика: утримання кінцевого положення човника від 15 сек. Між підходами доцільно включити вправи на антагоністи, тобто, прес або розвантажити м’язи, вигинаючи поперек уверх дугою, стоячи в упорі на колінах.

Гіперекстензії

Можна виконувати на римській лаві, на будь-якій похилій площині з допомогою помічника, який притримуватиме ноги, на надувному м’ячі-фітболі чи паралельних брусах. Вправа полягає у розгинанні корпуса відносно зафіксованих ніг, рух завершується скороченням сідничних м’язів. Таз при цьому має перебувати на використовуваній опорі. Лопатки повинні бути зведені, поперек у нижній точці не скруглюватись, а у верхній – не перерозгинатись. Шкідливо підійматись вище паралельного положення та задирати голову.

Найпоширеніша конструкція римської лави – з фіксованим кутом 45°, також бувають лави зі змінним кутом нахилу, чим ближче положення до горизонтального, тим більше навантаження на цільові м’язи. Змінюючи положення подушки-опори, можна зміщувати акценти. Вище та ближче до живота – максимально працює спина, опора на рівні стегна – більше навантаження на сідниці. Навантаження можна збільшувати за рахунок статики – затримування у верхньому, заключному положенні, використання додаткового обтяження, утримування руками диска чи гантелі біля грудей. Варіант виконання зі штангою на плечах дає найбільше навантаження за рахунок збільшення довжини важеля. Поєднання гіперекстензій з

| 41 тягою гантелей в одній комбінованій вправі дає можливість одночасно пропрацювати найширші, тобто, бокові м’язи спини, а тяга з широким розведенням ліктів та концентрованим зведенням лопаток – м’язи верху та середини спини, трапецієвидний та ромбовидний. Існує варіація вправи – зворотні гіперекстензії, коли корпус розташований на опорі, а підіймається лише нижня частина тіла. Її вважають м’якшою для попереку, реабілітаційною вправою. Виконувати за відсутності тренажера можна на будь-якій похилій лаві,

високій горизонтальній поверхні (столі) чи на класичній римській лаві для гіперекстензій, зайнявши обернене положення та притримуючись за лаву руками. Збільшувати навантаження можна за рахунок статики, використання спеціальних обтяжувачів для ніг, утримування на ногах гантелі, грифа чи диска з допомогою асистента. Для розминки, приведення в тонус перед виконанням будь-яких базових вправ гіперекстензії рекомендують виконувати на початку тренування, доцільне також чергування підходів з вправами для антагоністів – м’язів черевного пресу, наприклад, скручуваннями. Важкий силовий варіант краще залишити на кінець тренування, після чого виконати комплекс розвантажувальних вправ.

Нахили зі штангою, або Good Morning

Технічно складна вправа, що підходить для досвідченіших та окріплих попереком. Потребує напрацьованого вміння утримувати нейтральне положення, тобто, відсутність як горба, так і надмірного лордозу, тобто прогину внизу спини. Досягається нейтральне положення постійним статичним навантаженням в м’язах черевного пресу. Також необхідною умовою є достатня еластичність м’язів, що підвертають таз, м’язів задньої поверхні стегна, підколінних сухожиль, які можуть не дозволяти утримувати коректне положення та досягати ефективної амплітуди руху. Помістіть штангу на трапецію, тобто, верх спини на рівні плечей, зніміть зі стійок, поставте ноги на ширину плечей. Зведіть лопатки, подавши груди вперед, займіть нейтральне, ледь прогнуте в попереку положення спини, вагу тіла перенесіть на п’ятки. На вдиху нахиляйтесь вперед до положення корпусу паралельного підлозі, відводячи таз, м’язи спини та живота залишаються напруженими впродовж усього руху. На видиху поверніться у вихідне положення, уникаючи перерозгинання шляхом скорочення черевного пресу та сідничних м’язів. Варто виконувати вправу, злегка згинаючи ноги в колінних суглобах для зменшення навантаження на них та на хребет. Розминатись варто поступово, починаючи з самого лише грифа. У випадку

­ круглювання спини слід зменшити с робочу вагу, оскільки вправа є травмонебезпечною. У підходах з максимальними вагами варто використовувати пояс. Варіація вправи – нахили з широкою постановкою ніг. У цьому випадку частина навантаження зміщується на привідні м’язи внутрішньої частини стегна. Цей варіант вимагає розведення колін, траєкторія яких має співпадати з лінією стопи для уникнення травматизму колінних суглобів і зв’язок. Вправу також можна виконувати сидячи на лаві. Таким чином з роботи виключаються м’язи та суглоби ніг, та максимально ізолюються розгиначі хребта. Проте варто пам’я­ тати, що платою за це є збільшення осьового навантаження на хребтовий стовп, оскільки амортизуючих суглобів у роботі стає менше. Такий варіант підійде зокрема людям, які страждають від проблем з колінами, але буде жорсткішим для хребта. Підготовчою навчальною вправою до нахилів зі штангою є нахили

з гімнастичною палицею. Палицю, або бодібар розміщують вертикально вздовж хребта таким чином, аби доторкатись до тіла у трьох точках: до потилиці, грудного відділу хребта між лопатками та куприка. Під час нахилу жодна з точок не повинна відриватись від палиці.

Станова тяга

Базова, технічно складна, при коректному виконанні одна з найбезпечніших та найкорисніших вправ, оскільки рух підіймання ваги з землі є природним для людини. Дозволяє задіяти максимум м’язів, таким чином зекономивши час. Класичну станову тягу виконують з відривом штанги від підлоги, з мертвої точки. Ноги мають бути встановлені на ширині плечей, стопи паралельно або з незначним розворотом назовні, коліна спрямовані по лінії носків, гомілки – максимально близько до грифа. Долоні міцно обхоплюють гриф ледь ширше ніг. Рух необхідно почати з підсідання, уникаючи значного виносу колін вперед.

Здійснюють це за рахунок перенесення ваги тіла на п’ятки і тазу дещо назад. Безпосередньо перед моментом зриву напружують м’язи спини та черевного пресу, груди подають вперед, нависаючи над грифом, а плечі подають назад. Слід уникати передчасного задирання тазу догори для запобігання перенавантаження спини, зрив треба здійснювати силою м’язів ніг з поступовим розгинанням корпусу. Гриф повинен рухатися впритул до ніг, не зачіпаючи проте колінну чашечку, травмуюючи її. Завершується рух повним розгинанням зі зведенням лопаток. Для уникнення надмірного перерозгинання в попереку не слід відводити корпус назад та розслабляти м’язи живота. Скорочення сідниць та концентрація на корпусних м’язах в завершальній стадії руху дозволяють уникнути небажаного перенавантаження та тиску на міжхребцеві диски в поперековому відділі. Опускати штангу слід аналогічним чином, не розслабляючи та не скруглюючи спину, не кидаючи на підлогу. Для виконання класичного варіанту тяги необхідні диски олімпійського стандарту діаметром 45 см, тяга з меншої висоти носить назву тяги з ями, з більшої – тяги з плінтів, акценти навантаження таким чином зміщуються, відповідно, на спину чи ноги, а самі вправи застосовують для відпрацювання певної відстаючої фази руху, зриву чи дотягування. Існує варіант тяги в широкій постановці ніг, сумо. При правильній техніці виконання, яка є дещо складнішою за класичну, більша частина навантаження переходить на ноги, оскільки рух у момент зриву більше нагадує присідання. Потребує хорошої гнучкості, еластичності привід-

них м’язів. Техніка є змагальною, її використовують для підняття рекордних ваг, вона дозволяє вигідно скороти амплітуду руху. Включати вправу в програму з метою тренування спини нам видається недоцільним. Румунська станова тяга відрізняється від класичної тим, що штангу не опускають на підлогу, зупиняючись на рівні середини гомілки. Таз більше відводять назад, положення корпусу в нижній точці ближче паралелі до підлоги. Менше участі беруть квадріцепси, м’язи передньої частини стегна, проте незначне, по мірі необхідності має місце згинання ніг в колінному суглобі. Більше навантаження перекладається на задню поверхню стегна, сідниці, розгиначі хребта. Мертва тяга виконується на прямих ногах. Досягається максимальне розтягнення, а в результаті – скорочення та навантаження м’язів задньої поверхні стегна, за рахунок нахилу корпусу до паралелі з підлогою чи нижче – максимальне навантаження на спину. Робоча вага буде значно меншою за класичний варіант тяги, оскільки вправа є більш ізолюючою. Не варто гнатися за великою вагою, не відпрацювавши техніку, близьку до ідеальної, із попередньою. Це загрожує не лише травматизмом, м’язовими спазмами, защемленням нервових корінців та виникненням кил міжхребцевих дисків. Ніщо так не перешкоджає подальшому прогресу, як засвоєння стереотипного руху в некоректній техніці. Рекомендують ретельно розминатись перед будь-яким варіантом тяги, починаючи розігрів з пусто-

мережа магазинів

АВТОЗАПЧАСТИН до ЄВРОПЕЙСЬКИХ, ЯПОНСЬКИХ ТА КОРЕЙСЬКИХ автомобілів

Марія Саджениця, персональний тренер фітнес-клубу «Олімп»

го грифа та поступово нарощуючи вагу. На субмаксимальних та максимальних робочих вагах варто туго затягувати пояс, проте не зловживати та не поспішати з його використанням, даючи можливість м’язам, що утримують спину в коректному положенні, поступово зміцнюватись. Те ж стосується і зловживання лямками. Підготовча вправа ідентична до нахилів зі штангою, із палицею, притисненою вертикально до хребта. З навчальною метою доцільно вставати гомілками впритул до лави, аби контролювати винос колін вперед і навчитись в подальшому уникати перенесення ваги тіла на носки, що травматично для колінних суглобів. Це те, що варто обов’язково знати про базові тренування спини. Продовження теми, а саме про ізолюючі вправи, читайте в наступному номері журналу «Егоїст».

НАЙНИЖЧІ ЦІНИ! Якісне обслуговування! Львів, вул. Героїв УПА, 73 тел. (032) 239-36-73, 239-36-83 Львів, вул. Героїв УПА, 78 тел. (032) 238-31-48, 237-31-67 Львів, вул. Кульпарківська, 230а тел. (032) 244-73-17, 243-82-16 Львів, вул. Зелена, 238 тел.(032) 232-23-20, 232-23-21

www.planetauto.com.ua

Роман Городечний:

«Найбільший кайф – це коли ти переборюєш самого себе»

Еверест – це найкращий тест на силу волі та перевірка ресурсу власного організму. Ніхто ніколи вам не дасть гарантії, що ви благополучно зійдете на його вершину. Першим львів’янином, який підкорив найвищу вершину світу, став Роман Городечний, який люб’язно погодився розповісти про це читачам журналу «Егоїст» – Романе, з чого почалося Ваше захоплення горами?

– Все почалося з Кіліманджаро в Центрально-Східній Африці, я посперечався, що зійду на неї. В мене був такий період, коли бізнес був стабільним, і хотілося спробувати чогось нового, і от я спробував такий новий для себе формат відпочинку.

– А до того ходили в Карпати?

– Так, я часто все літо проводив у бабусі, яка була адміністратором бази в Гребенові. Але у високі гори не ходив, я і досі не був на Говерлі. Ми зараз з командою будемо робити проект «Перевірений горами». До нього будуть залучені багато людей з різних сфер, в тому числі

політики, чиновники, депутати. Думаю, політики, які керують державою, мають мати риси, властиві альпіністам: цілеспрямованість, підтримка друзів, внутрішня сила, «справжність» всередині. Це буде всеукраїнський проект. Суть полягає в тому, що перед сходженням на гору, забираємо в учасників мобільні телефони. Усі будуть підніматися в рівних умовах з наплічниками на Говерлу разом з нашою командою. Ця ідея дуже подобається журналістам, вони будуть всебічно її висвітлювати, це сходження пройде у День державного службовця. Вважаю, що для політиків це буде «правильним» піаром.

– Скільки часу і як Ви готувалися до сходження на Еверест?

– Підготовка до підйому на Джомолунгму зайняла близько 6 місяців. Я в свої 38 років кращого самопочуття та фізичної форми, ніж перед підйомом на гору, не мав ще ніколи. В мене була дуже чітка мотивація: я розумів, що треба розраховувати тільки на себе та власні сили. І ми з напарником Дмитром Семиренком щодня скидали один одному відео наших тренувань. В нас не проходило жодного дня без підготовки. Я знайшов собі тренера, щоб краще себе мотивувати, бо не люблю рано вставати. Дуже швидко тренування увійшли в звичку. Я бігав, плавав, займався кросфітом. Крім того, ще я граю у футбол, баскетбол, але в період підготовки до сходження для уникнення травм жодними контактними видами

спорту я не займався. Під час підготовки до підйому на Еверест я схуд на 10 кг.

– Ви поєднали сходження на Джомолунгму із благочинною місією – збором коштів для лікування Соломії Шарко, онкохворої дворічної дівчинки. Розкажіть про це більше.

– Оскільки була зацікавленість медіа до нашого походу, ми разом з Іриною Галай (перша українка, що підкорила Еверест) організували прес-конференцію у Львові, і це стало поштовхом до збору коштів, потім підключилися національні канали і після виходу сюжету на «1+1» на лікування було зібрано 4 млн. грн. ще до нашого відльоту в Катманду. Плюс до карми ми отримали (сміється).

– А як проходив заключний підйом, штурм вершини?

– Коли ми штурмували гору з четвертого табору 7 900 м на саму вершину, то цей підйом не був надто важким, було холодно (-50ºС), але ми були добре одягнені, мали балони з киснем. Найважчими були останні 300 м до намету, коли ми спускалися, були вже всі надзвичайно втомлені та знесилені. Крім того, китайцем намордувались (врятований українцями китайський альпініст – Ред.). Якщо б самі спускались години три, то натомість ішли годин шість.

– Скільки часу Ви провели на самій вершині і що відчули?

– Найбільший кайф – це коли ти переборюєш самого себе, сам себе починаєш поважати, враховуючи увесь час, затрачений на підготовку. М’язова сила на такій висоті як Еверест працює тільки на 25%. На

46 |

вершині ми пробули 20 хв., впродовж 10 хв. була добра погода, а потім різко погіршилася, почало сильно мести. Так, що і за кілька метрів вже не було нічого видно. Але на самій вершині я відчув шалену ейфорію та неймовірний прилив сил, уся втома, яка була перед тим, зникла. Проте це було тимчасово: як тільки ми почали спускатися, знову відчув виснаження, дуже скоро повернувся до реальності. Існує небезпека: люди, які хочуть подовше побути на вершині, так би мовити «залипають» і можуть залишитися там назавжди.

– Як пройшла адаптація організму до гір та таких складних погодних умов?

– Я швидко адаптувався – за 2-3 дні. Ми жили за природнім біоритмом: сонце встало – ми прокинулися, зайшло – ми лягли спати. В горах мозок розвантажується повністю,

не думаєш про проблеми, мені зараз психологічно важче тут, ніж було на. В горах люди розкриваються дуже швидко і на 100%. Я завжди раджу дівчатам: перед тим, як виходити заміж, візьміть свого хлопця в гори. Це своєрідний фільтр.

– Я знаю, що на Евересті є негласний закон: кожен рятує тільки власне життя. Чому Ви врятували китайського альпініста?

– Ми над цим навіть не задумувалися. З Дмитром ішли на позитивній ноті, хоча була завірюха. Дмитро першим підійшов до китайця і пробував його розговорити. У високих горах трапляється побачити людину, яка вже готова померти. Якщо ти сідаєш десь на шляху, то дуже скоро починаєш впадати в апатію. Дмитро розрухав китайця і запропонував: «Давай його спустимо донизу». А я кажу: «Краще його поставимо між нами». Китайський альпініст

загубив окуляри, одну рукавицю і мав проблеми з балоном з киснем. Ми дали йому резервні окуляри та збільшили подачу кисню в балон. І спускалися з ним вниз, я перещіпав йому карабін страховки, він часто падав, але я йому не давав можливості «залипнути» знову. Китайський альпініст згодом мені відписав на скриньку, що благополучно повернувся, дякував, запрошував у гості в Шанхай.

– Ви прийняли рішення зупинитися на ніч в наметах у таборі через проблеми товариша Тараса, розкажіть про це більше.

– У мене почалися проблеми від перевтоми, але вони були терпимі порівняно з Тарасовими. Першу маску Тараса здуло вітром, він мав звичайні альпіністські окуляри, які не закривали обличчя повністю. Був дуже сильний вітер, і обличчя повністю обліпило снігом. Тарас

| 47

прийняв рішення іти без маски, бо інакше він взагалі нічого не бачив. Наслідком цього стала посічена сітківка ока.

– Чому Ваша команда розділилася на спуску? Ви прийняли рішення залишитися в таборі з Тарасом, а Дмитро вирішив іти вниз до базового табору.

– Тарас був нетранспортабельний, і треба було, щоб хтось з ним залишився. В кожної людини є індивідуальна реакція на висоту. Дмитро висоту переносить погано, для нього був ризик залишатися в таборі. На такій висоті взагалі не рекомендують лишатися надовго, тому що багато людей засинали і вже не прокидалися – там інакший тиск, інакший вміст кисню. Але іншого варіанту в нас не було: шерпи сказали, що вони не йдуть, була шалено погана погода, мело так, що не було видно за кілька метрів.

– Наскільки добре Вам допомагали шерпи в сходженні, я знаю, що за свої послуги вони отримують по 10 000 доларів?

– Будь-яка справа, яка зі спорту переходить в комерцію, стає масовішою, відповідно із втратою якості. Ті шерпи, які були в 90-х роках і які були професіоналами, знали мову, знали правила техніки безпеки, тепер вже старі. Вони були як янголи-охоронці для своїх клієнтів, більше, ніж на два метри не відходили. За контрактом, який підписують шерпи, вони не мають права відходити від клієнта на велику відстань і повинні завжди бачити його в полі зору. Наші шерпи не дотримувались цього взагалі. З шерпом Дмитра незрозуміла ситуація, він зійшов з нами на вершину. На спуску ми його вже не бачили, його наплічник знайшли, а самого шерпа – ні, найвірогідніше, він зірвався у прірву. Це печальна ситуація, але

48 | ресту. Якщо покласти на терези свої амбіції та здоровий глузд, то в мене переважає здоровий глузд.

– Які ще вершини збираєтеся підкорити?

– Любов до гір – це вже вірус. У планах зійти на гору К2, вона друга за висотою в світі, але набагато складніша та небезпечніша, ніж Еверест. Ще є пропозиції спуститися в найнижчу печеру світу та пройти 450 км пустелею.

за ризики шерпи отримують великі гроші. Непал – бідна країна, а ці «помічники» – найбагатший прошарок населення. Шерпи – власники усієї інфраструктури довкола Евересту.

– Є відео з 69-річним китайським альпіністом Ся Боюєм, який на протезах в той самий час, що і Ви, зійшов на Еверест. Що Ви думаєте про таких людей?

– Для мене альпінізм – це відпочинок, я не фанатик. Треба чітко розуміти: я не готовий втратити руки, пальці. Мені дуже імпонує гуру альпінізму Сергій Бершов. Він каже: «Мені 71 рік, в мене всі пальці на місці, я стільки вже разів піднімався на цю гору, але вона стояла і буде стояти, а мені з цим жити». Історія з Ся Боюєм мене захоплює (в 1975 році в результаті невдалого сходження через обмороження втратив обидві ноги і тільки з п’ятої спроби підкорив вершину), але я особисто не готовий на такі жертви заради Еве-

– Які поради Ви можете дати людям, які ніколи не займалися альпінізмом, але хочуть піднятися у високі гори?

– Недавно у Києві зустрівся з товаришами, які їхали на Кіліманджаро і питали, з чого почати. Перше, що я раджу: спробуй спокійно пробігти 10 км. І не так, щоб потім швидка з інсультом забрала, а на легкому диханні за годину. Якщо вдасться – то це є передумовою того, що можна готуватися до високих гір. Біг чітко проявляє слабкі місця – чи коліна, чи спину. Ще одним важливим

моментом є адекватне оцінювання самого себе. Якщо ти ніколи не був у горах, не вартує одразу підніматися на 8000 м. У нас була ситуація, коли здорового чоловіка вертольотом знімали з висоти 2 800 м, бо це – його межова висота. Зі мною піднімалася класна команда. Ми майже постійно жартували, часом був і чорний гумор, коли бачили людей, які назавжди залишились на Евересті, накриті наплічниками, підтрунювали один над одним: «Дивись, як будеш лежати, я тебе нести не буду». Коли ідеш сам, то починаєш заглиблюватися в думки: «Важко, холодно, голодно… І навіщо мені це все треба». Тоді ти починаєш себе з’їдати зсередини, і багато хто розвертається та здається, навіть, якщо до вершини залишається кількасот метрів. Важливі фізична, моральна підготовка та хороша команда – усе це дає тобі реальний шанс здійснити сходження. Розмовляла Христина Полубічко

Побутові та напівпромислові системи кондиціонування для всіх типів приміщень: магазини, ресторани, офісні центри, виробничі приміщення, приватні будинки та квартири. Для охолодження та обігріву.

КОНДИЦІОНЕРИ ПРОВІДНИХ БРЕНДІВ:

Panasonic, Toshiba, Carrier, LG, Cooper&Hunter, Daikin, Mitsubishi Electric, Neoclima та інші. condicen.com.ua тел: (096) 758 12 72 (032) 253 73 05

50 | – Мироне Богдановичу, розкажіть про свою життєву філософію. Що Вас надихає, які цінності у житті та футболі Ви сповідуєте? Що мотивує до нових звершень?

– Я люблю красивий футбол. Через футбол люблю красу та свободу всього життя. Стараюся бувати у музеях, галереях. Я дивлюся на все з позиції краси. Чому я люблю гру каталонської «Барселони»? Тому що це красиво. І місто в них дуже гарне. Там загалом все разом красиво – місто, футбол, стадіон, уболівальники. Така філософія пошуку краси мене, власне, надихає, тому я старався, щоби все було красиво, і ми з футболістами як тільки мали нагоду, робили екскурсії, ходили у картинні галереї. Кого б я не тренував, завжди намагався, щоб футболісти мали нагоду доторкнутися до прекрасного.

– Яке Ваше улюблене місто?

– Для мене найкраще місто – це Флоренція. Але одного разу ми побували у австрійському Зальцбургу. Я люблю пробігтися зранку, а хто бував у Зальцбургу, знає їхню високу гору. Коли я піднявся на неї та побачив усе місто, то сказав, що футболісти мають побачити цю красу теж. Ми повинні прогулятися тими прекрасними вуличками, піти до музею Моцарта, пройтися центром, аби нас побачили люди. Знаєте, футболісти це не дуже сприймали. Хтось хотів відпочивати чи робити щось інше, але я показав їм, що побачити красу тих міст, в яких ми граємо, однозначно варто. Ми тоді виграли 1:4, хоча сама гра була непростою. Щось таке ста-

Мирон МАРКЕВИЧ: «Через футбол я люблю красу та свободу всього життя» З Мироном Маркевичем зустрічаємося у Винниках, в ресторані футбольного стадіону, який названо на його честь. Арена, як і заклад, виглядають вишукано та елегантно. У цьому є своя краса, неповторність і саме за це Мирон Богданович любить вид спорту №1, бо ця гра дає нагоду не тільки підкорювати вершини і здобувати перемоги, а й мандрувати світом, бачити красиві міста. Про ідеальну Флоренцію, мистецький Зальцбург, неповторний Львів, а також футбол в Іспанії, Англії та Україні говоримо з тренером, який здобував перемоги з харківським «Металістом» та виводив «Дніпро» до фіналу Ліги Європи. валося у кожному місті. Це цікаво і приємно згадувати.

– Ех, Флоренція. А що Вам там подобається?

– По-перше, Галерея Уффіцці та Палаццо Пітті – там зібране все, що можна зібрати, – картини Ботічеллі, роботи Леонардо да Вінчі. На площі у місті красується статуя Давида. І хоча це не оригінал, вона все одно заворожує красою. Загалом же, у світі безліч гарних міст. Неподалік Флоренції – Піза, там – знаменита похилена вежа.

– Які міста Вам ще припали до душі?

– Бельгійське Брюгге дуже гарне. Ми теж гуляли його вуличками та отримали гарні емоції.

| 51 У світі стільки гарних місць – стільки всього ще хочеться побачити та відкрити! Хоча ми провели у Лізі Європи близько шістдесяти матчів, тож встигли багато побачити.

– А як щодо книг? Ви любите красу візуальну, а словесна краса Вас приваблює?

– Раніше я багато читав. Зараз вже ні, бо зір далеко не той. Свою бібліотеку зберіг, думаю, мої внуки будуть нею користуватися. Люблю фільми, у яких зображують красиві міста, ту ж саму Флоренцію. Пригадую от «Мовчання ягнят», там, здається, показували центральну площу цього прекрасного міста.

– А Львів Вам не нагадує Флоренцію? Є щось спільне між цими двома містами?

– Львів – це моє рідне місто. Я все говорю, що Флоренція найгарніша, але тільки після Львова. Він у моєму серці на першому місці. Я тут виріс, я ним захоплююся. Не просто ж так сюди приїздять натовпи туристів. Буває, що вдень у центрі важко пройти. Що я тут скажу – люди розуміються на хорошому, саме тому їдуть до Львова.

– А гравців «Металіста» й «Дніпра» водили Львовом, коли приїздили грати сюди з «Карпатами». Які місця показували?

– Коли працював з «Металістом», і ми грали у Львові, то сюди дуже любили приїздити легіонери харківського клубу – аргентинці, бразильці. Коли жили у готелі «Дністер», то ходили до Церкви Св. Юра, до Латинської катедри, храму Петра

і Павла. Їм, легіонерам, це дуже подобалося. Пізніше, коли чемпіонат брав паузу через ігри збірної, ми давали нашим легіонерам відпустку. Вони брали жінок та дітей, їхали відпочивати до Львова.

– Добре, про прекрасне у повсякденному житті ми поговорили. Але для Вас краса починається з футболу. Однак сьогодні футболу чогось бракує – інтриг, непередбачуваності, можливо, нових форматів, турнірів. Для збірних вигадали Лігу націй, яка буде замість товариських матчів. А що робити з клубними турнірами? Ліга Європи подавала надії, але там, як і в Лізі Чемпіонів, перемагають тільки іспанці.

– Якщо іспанці виграють, значить, у них правильний напрямок. Я часто буваю у Іспанії, мій син там працює, у «Вільяреалі». Там дуже сильна підготовка, вони багато працюють з дітьми. Просто так нічого не буває, тим паче, збірна Іспа-

нії останні десятиріччя вигравала чемпіонати Європи та світу. Мені дуже подобається чемпіонат Англії. Та, можливо, в туманному Альбіоні забагато змагань, різних турнірів. От візьмемо британську збірну. Команда укомплектована сильними, переважно дорогими гравцями, але вони не можуть показати високі результати на чемпіонатах. Вони приїздять на Євро та Мундіаль, як вичавлені лимони. Тому що в Англії – 22 клуби, Кубок Ліги, Кубок Англії. Це дуже багато матчів.

– В Англії завжди робили ставку на силовий футбол і на витривалість. Гравці прем’єр-ліги – найсильніші фізично. Що їм заважає показувати результати у збірній?

– На кожну гру вони виходять як на останню. Думаю, десь їх таки не вистачає. У Іспанії все по-іншому. Там є три топ-клуби, а решта… Ну, будемо так говорити: вони не на-

52 | стільки сильно виснажуються як англійці. Є чемпіонат, кубок Іспанії, решта змагань – Ліга Чемпіонів та Ліга Європи. Так само у Франції – у них багато турнірів. Плюс до того – у Англії чемпіонат рівний, там важко так одразу сказати, хто стане чемпіоном, хто займе призові місця чи отримає путівку до Ліги Європи. Якщо говорити про формати, то мені здається, що Ліга Чемпіонів, Ліга Європи – це все оптимально, дуже багато клубів можуть брати участь у цих турнірах. Це популяризує футбол. Щось міняти? Робити клубний чемпіонат світу? Не знаю. Це буде не так популярно, як Ліга Чемпіонів.

– Коли Ви говорили про Іспанію, то згадували, що там добре розвинутий дитячий футбол. Що не так з дитячою підготовкою в Україні? Які проблеми є у цій сфері? Є питання корупції, приміром. Аби талановитий хлопець потрапив у добру футбольну школу, потрібно заплатити…

– Так, це Ви вірно підмітили. Але у нас катастрофічно не вистачає баз для тренувань, особливо – на зимовий період. Ніхто не випустить п’ятирічних дітей тренуватися на вулицю в мороз. Потрібні зали, манежі.

– Це Ви про академію «Руху»? Розкажіть про неї…

– У нас тут у Винниках є школа, є штучні поля. Але батьки взимку не дуже раді тренуванням на відкритому повітрі. Тому в цей час ми стараємося займатися десь у залі, але це не так просто. Манежі ма-

ють «Динамо», «Дніпро». Причому можу занести це собі у актив, наскільки мені відомо, зараз діти там тренуються цілий рік (хоча раніше доступу не мали взагалі). Друге питання – тренерські кадри. Хай на мене ніхто не ображається, але ця тема у нас на рівні кам’яного віку. Так, батьки приносять гроші, і не завжди все порядно, але тренерам потрібно платити гідні зарплати. Всі ці проблеми разом дають негативний результат. Поки ми не зсунемо це все з мертвої точки, нічого не буде.

– Як це зробити? Потрібні бази, що ще?

– Бази обов’язкові. Але й тренерам треба вчитися, розвиватися, здобувати освіту. Їм також потрібно платити добрі зарплати, щоб вони не шукали гроші на життя по сторонах. А загалом тренер має бути сильною людиною, бо тільки сильний тренер здатен привести команду

до успіху. А у футболі успіх – це головне.

– Яким він, сильний тренер? Опишіть ідеального наставника сьогодні та що йому для цього потрібно?

– Знання. Першочергово він повинен розуміти футбол. Але найголовніше – необхідно бути сильним психологом, мотиватором. Провести тренування, це не таке велике вміння. Для цього є помічники: ти дав їм завдання – вони працюють. А от психологічне налаштування команди, мотивація, не тільки фінансова– цими рисами повинен володіти тренер. Ніколи не втрачати самоконтролю, не кричати, бо якщо ти зриваєшся на крик – тебе вже переможено. Треба гідно триматися на людях. Ти повинен довести гравцю свою футбольну філософію. Це ключ до перемоги та успіху. Роман Коржик

Назар КУЛАЙ:

«Поява домашнього улюбленця – це визначна подія» Ветеринарну клініку «Ескулап» започаткували майже десять років тому. За цей час з маленького кабінету заклад розрісся до професійної клініки європейського рівня. Про її історію та послуги розповів Назар Кулай, власник ветеринарної клініки «Ескулап».

– Назаре, розкажіть, будь ласка, як давно Ви відкрили клініку.

– Ліцензію на діяльність отримали в 2009 році. Все починалося з кабінетика площею 9 м2, у 2014 році ми розширились до 68 м2. З’явилися операційний зал, стаціонар, велика оглядова та лабораторія. Потім зрозуміли, що нам цього місця бракує, і вже півтора роки ми працюємо по вул. Лісній, 50а.

– Які послуги можна отримати у ветеринарній клініці «Екулап»?

– Ми надаємо увесь спектр послуг: від огляду та профілактики і до складної хірургії. Також у «Ескулап» ми проводимо: УЗД, лабораторну діагностику та відеоскопію. У клініці можна отримати і перукарсько-гігієнічні, і стоматологічні, і дерматологічні послуги.

– Чи заводите ви на пацієнтів електронні картки?

– Так, у нас є спеціальна комп’ютерна програма, яка дозволяє мати повну історію хвороби пацієнта. Туди ми вносимо інформацію про вакцини, обстеження, маніпуляції та результати обстежень. На вимогу власника може-

мо надіслати це на електронну пошту. Коли тварині потрібно робити вакцину, власник отримує SMS-нагадування.

– З якими пацієнтами вам найчастіше доводиться працювати?

– Спеціалізація клініки – це хвороби дрібних домашніх тварин. Собаки та коти – це основна маса пацієнтів. Привозять до нас і екзотичних тварин: шиншил, морських свинок, кроликів, серед пацієнтів маємо єнота, каракала (дикого африканського кота). Також наша клініка співпрацює з розплідниками високопородних собак.

– Знаємо, що Ви постійно дбаєте про підвищення кваліфікації Вашого персоналу…

– Наші лікарі їздять на закордонні стажування: Великобританія, Польща, Естонія. В Україні також є хороші спеціалісти, в них є що почерпнути. На базі клініки минулого року ми проводили семінар з анестезії, для обміну досвідом приїхали лікарі західноукраїнського регіону.

– Ви щодня працюєте з тваринами і вочевидь маєте і своїх домашніх улюбленців…

– Маю собаку – російського чорного тер’єра. Надзвичайно хороший пес, врівноважений, який є ідеальним охоронцем та другом сім’ї. Також маю вдома двох котів породи мейн-кун. Вони найбільші серед усіх котів.

– Що Ви можете порадити людям, які хочуть завести домашніх улюбленців?

– Поява домашнього улюбленця – це визначна подія, тому що ви отримуєте ще одного члена сім’ї. Тому перед тим, як заводити тварину, потрібно розуміти, що це жива істота, і вона має свої вподобання та звички. Також це певна фінансова затрата: профілактика захворювань та адекватна годівля. І третє питання – це виховання і догляд. Має бути адекватна дресура.

– Розкажіть, будь ласка, над чим працюєте зараз.

– Ми стараємось, щоб рівень клініки був не гіршим за закордонний. В планах запустити цілодобовий графік роботи. Розмовляла Ірина Кунинець

098 038 66 88 066 354 66 88 с. Зубра вул. Лісна, 50а

Сергій ДРЕБОТ:

«Треба займатись однією справою і доводити свої успіхи до максимального результату» Дзюдоїст, учасник літніх Олімпійських ігор у Лондоні, чемпіон Європи у командному заліку, бронзовий призер перших Європейських ігор у Баку, майстер спорту України міжнародного класу. Які риси характеру виховує у людині дзюдо? У який момент спортсмен доростає до тренера? І чому важливо не розпорошуватися на кілька професій одразу?

31-річний львів’янин Сергій Дребот ділиться своїм 20-річним досвідом у дзюдо спеціально для журналу «Егоїст».

– Сергію, наше інтерв’ю співпало з Днем Вашого народження. І з цієї нагоди одразу два запитання: як святкують цей день професійні спортсмени, і як Ви особисто відсвяткували Ваш найнезвичайніший День народження?

– Коли я вдома, то намагаюся провести цей день з найближчими – батьки, дружина, друзі. Але! Коли ти у професійному спорті, то дуже часто День народження випадає саме тоді, коли у тебе змагання або збори. У таких випадках програма святкувань дуже проста: ввечері торт і чай від колективу. Привітали. Заспівали «Многая літа», і спатки.

– А вина «за здоров’я»?

– Ні, про це і мови бути не може. Доводиться обирати: або спорт, або випивка. А найнезвичайніший мій День народження був, мабуть, у Німеччині. Я виступаю за німецький клуб, і так сталось, що одного разу я приїхав на збори якраз у свій День народження. Вони звідкись дізнались про моє свя-

то, зробили мені символічний подарунок. А тоді один друг клубу і фанат дзюдо запропонував мені покататись Гамбургом та околицями на спортивному Lamborghini. Звісно, я не відмовився! Я навіть сів за кермо. Ми проїхались їхніми автобанами. Чесно, я довго був під враженнями.

– Від святкового – до спортивного. Ви не так давно перейшли на новий рівень. Тепер Ви не просто дзюдоїст – Ви тренер збірної команди України. З чим Вас і вітаю. Хваліться здо­ бутками!

– Ми з братом відкрили секцію дзюдо у школі, де я навчався – це гімназія «Євшан», школа №79. Ще одну секцію ми відкриваємо у Пасіках-Зубрицьких. Мені найцікавіше працювати зі старшими спортсменами – від 17 років. Це вже юніори, які тренуються усвідомлено, і вони знають, чого хочуть. Саме таким я можу допомогти. Я намагаюся зробити все, що від мене залежить – і під час конкретних тренувань, і для дзюдо у Львові зага-

лом. Хочеться збільшити кількість залів, кількість секцій. І вивести наших спортсменів на новий рівень у чемпіонатах Європи чи світу.

– По суті, понад 19 років Ви займались тільки своєю кар’єрою як спортсмен, як Ви зрозуміли, що можете тренувати інших?

– Спорту вищих досягнень треба приділяти дуже багато часу. Буває, тебе місяцями нема вдома. А коли у тебе з’являєтьcя сім’я – так не виходить. У якийсь момент я зрозумів, що доріс до того, що можу ділитись своїм досвідом з тими, хто цього потребує. Так я і вирішив спробувати себе як тренер.

– Яким було Ваше перше заняття як тренера? Спортсмени визнали Вас одразу?

– Перші мої тренерські заняття були у спорткомплексі «Локомотив». Незвично, але я доволі швидко зрозумів, як працює механізм. Перелаштуватись було неважко, адже я все життя бачив, як працюють тренери. У нас зі спортсменами одразу ­склались

| 55 доволі довірливі взаємини, вони знають, що я можу їм щось показати, можу їх чогось навчити. Зрештою, донедавна ми усі тренувались разом, і вони у курсі, які спортивні здобутки у мене за спиною. Звичайно, якби я прийшов як людина з вулиці, мене б прийняли зовсім по-іншому. До речі, зараз я продовжую залишатись у збірній команді України з дзюдо, але уже як тренер.

– Після того, як перейшли у тренери, вільного часу стало більше?

– Звісно, далі є збори, вони можуть тривати на виїзді по два-три тижні. От недавно ми повернулися зі Всесвітньої Гімназіади, яка проходила у Марокко. Відрядження точно будуть. Але я маю більше часу і для себе, і для сім’ї. Але зал ніхто не скасовував. Я тренуюся 4-5 годин щодня.

– Ви уже 20 років у дзюдо. Що особисто Вам дав цей спорт, окрім фізичної підготовки?

– Насамперед дисциплінованість. Ти чітко розумієш, що відповідальність за себе несеш ти. І взагалі я помітив, що люди, які займаються спортом, дуже відповідальні по життю. А ще дзюдо виробляє впевненість та цілеспрямованість… і терплячість теж – ти одразу не можеш стати чемпіоном – потрібно постійно працювати і чекати свого часу. Не факт, що ти взагалі станеш чемпіоном, але не тренуючись, ти навіть не спробуєш.

– Проблем зі секціями при школах, як правило, нема, втім, нерідко трапляється так, що дитина швидко втрачає інтерес. Ви прийшли у дзюдо, коли вам було 10 років. Що стимулювало Вас залишитись у ньому у період перших труднощів?

– У десятирічному віці мені просто сподобалось дзюдо, і я почав займа-

тися. Мені подобалось, я ­займався і не думав, що буде далі. Це була моя ініціатива, але батьки мене підтримали. Це дуже важливо. Бували і такі ситуації, коли не було коштів, щоб відправити мене на змагання, і батьки якимось чином знаходили їх. Відправляли мене. А могли б сказати просто: «Нема грошей, ти не будеш займатися, сиди вдома». Навіть коли я програвав, то все одно відчував їхню підтримку, вони завжди говорили: «Ну нічого, наступного разу ти переможеш». Сім’я, яка тебе підтримує, – дуже допомагає. Коли ти знаєш, що рідні за тебе вболівають, то тренуєшся більше і обов’язково наступного разу виступиш краще. Мабуть, це і було, і залишається моїм стимулом.

– У Вашій біографії є ще один цікавий штрих: Ви – дипломований стоматолог. Ще кілька років тому Ви скептично ставилися до свого повернення у цю професію. Можливо, за цей час щось змінилось?

– Дещо таки змінилось (усміхається). Моя сім’я відкрила стоматологічну клініку у Львові. Професію медика

у нашій родині завжди поважали. Бабуся у мене була лікарем. Батько – анестезіолог. Тому і я свого часу невипадково пішов у медицину. Хоча дзюдо у мене забирає майже весь час. Мій молодший брат, до речі, теж дзюдоїст, і теж майбутній стоматолог. І моя дружина стоматолог.

– То, може, нам варто чекати і Вашого великого повернення у медицину?

– Можливо, не буду прогнозувати. Але я вважаю, що треба займатись однією професією і доводити свої успіхи до максимального результату. Зараз я тренер. І мені хочеться максимально допомогти нашій збірній з дзюдо. Мій план на найближчі десять років – відкрити ще кілька секцій дзюдо у Львові, максимально реалізувати свої тренерські амбіції, подбати про те, щоб наша стоматологічна клініка давала людям максимально якісні послуги. І є ще декілька глобальних планів, але нехай вони залишаться під грифом «Особисте» (усміхається).

Розмовляла Марічка Алексевич

Істинне призначення вашої подорожі – це не місце на карті, а новий погляд на життя. © ГЕНРІ МІЛЛЕР

Нова Зеландія. Подорож на край світу!

Кожен справжній мандрівник мріє хоча б раз у житті відвідати Нову Зеландію – країну, де досі живуть хобіти, а кровожерливі маорі ловлять туристів і смакують ними теплими вечорами. Кожен турист прагне насолодитися незайманою новозеландською природою, полазити по чудових горах, спробувати відомого місцевого вина у долині Мальборо та відвідати світову столицю адреналіну Квінстаун.

Поїхати у найвіддаленішу від нас країну світу виявилось непросто. Для в’їзду в Нову Зеландію необхідно отримати візу, яка потребує значної кількості документів і коштує $180, а посольства розташовані тільки в Лондоні та Москві. Благо, що є у нас фірми-посередники, які за подвійну плату оформляють всі документи, подають та забирають їх.

60 | Добратися до Нової Зеландії було також складнувато. Для себе я вибрав маршрут Львів-СтамбулС і н г а п у р - Кр а й с т ч е р ч - О к л е н д Гонконг-Стамбул-Львів. Сумарний переліт в кожен бік займав 38 годин. Проте це не перешкода для справжнього мандрівника. Після довгих перельотів я нарешті ступив на новозеландську землю, вдихнув найчистішого повітря та пішов проходити всі паспортномитні процедури. Уряд забороняє ввозити в країну будь-які продукти харчування, медикаменти та багато іншого. Тому кожного туриста в аеропорту прискіпливо оглядають, а при виявленні заборонених речей відразу або накладають величезний штраф, або відправляють назад додому. Про ці обмеження я знав заздалегідь, тому пройшов все швиденько і опинився в одному з найбільших міст країни – Крайстчерчі. Першим, що впало в око, була абсолютна відсутність людей на вулицях, а всі будинки були не вищими двох поверхів. Тільки в центральній частині міста де-не-де можна було

натрапити на багатоповерхівки. Як потім виявилось, місто розташоване в активній сейсмічній зоні, а нещодавні землетруси забрали багато життів. Наслідки цих катаклізмів ще довго будуть нагадувати про себе в центральній частині міста, де стоять залишки декількох знищених пам’яток архітектури. Погулявши безлюдним містом та вперше скуштувавши фантастичної місцевої ягнятини, я пішов відсипатись та готуватись до неймовірної мандрівки. Відпочивши та адаптувавшись до нового часового поясу, група розмістилась в комфортних позашляховиках та вирушила назустріч чудовій природі. До речі, рух у Новій Зеландії лівосторонній, а кермо в автівках – з правого боку. Проте ми швидко призвичаїлись і без пригод провели всю подорож. Виїхавши за межі міста, першим, що ми зауважили, були чарівні зелені гори з величезною кількістю… овець, яких в країні налічують близько 80 млн і які супроводжували нас протягом всієї подорожі. Після перших 100 км група добралась до красивих ­блакитних

озер Текапо та Пукакі, котрі довго милували нас своєю прозорою водичкою, в якій відображалась шапка найвищої вершини країни – гори Кука. Погулявши по набережній озер та піднявшись на оглядовий майданчик, ми вирушили далі до підніжжя найвищої гори Нової Зеландії. Після незначного трекінгу через річки, озерця, водоспади вже під вечір ми добрались до місця призначення та змогли ­помилуватись ­надзвичайним ­заходом сонця за могутню засніжену вершину. Наступного дня ми побачили диво природи – валуни Моеракі. Існує багато легенд про походження цих ідеально круглих каменів, діаметр

| 61

яких сягає 2 м. Одні науковці стверджують, що це яйця динозавра. Інші кажуть, що вони мають позаземне походження. Але туристам якось все рівно – головне зробити гарні фото. Придумуючи нові версії про походження цих куль, ми поїхали ловити пінгвінів. Та коли ми до них добралися, пінгвінчики вже повтікали і залишили позувати нам морських котиків. Ці тваринки чомусь відразу нагадали мене на відпочинку в Туреччині. Лежали собі тихенько на травичці і трошки злились на наглих фотографів, які не давали їм спокійно засмагати. Дорогою до Данедіна ми зупинялись що 15-20 хв. Ні-ні, ніхто не

­ травився. Просто ми побачили о десятки водоспадів, гірських річок, охочі змогли скупатись в бірюзовій холоднючій річці та зняти на свої камери нові і нові гори. Приїхавши в місто, нас очікувало непросте завдання – піднятись найстрімкішою вулицею у світі. Впоравшись із цим челенджем, ми оглянули університет, вокзал і центр міста, які збудували шотландці ще у XVIII столітті. Далі наша експедиція вирушила до Тунелю кохання. Кохання не знайшли, проте змогли насолодитись перебуванням над величезним урвищем на березі океану, об який одна за одною розбивалися хвилі. Було відчуття, ніби знаходимось на краю світу в момент Судного дня. Дорогою в готель ми заїхали оглянути один з найстаріших маяків у світі. Споруда така собі, зате далекодалеко на скелі танцювала ціла зграя пінгвінів. Для мене досі загадка, як вони можуть видертись на таку висоту практично під прямим кутом зі своїми маленькими лапками. Наступного ранку у мене був дуже ранній підйом. На нас чекав

довжелезний переїзд до місця, яке Кіплінг назвав Восьмим чудом світу – Фіорду зникаючих вершин. Саме ця дивовижа є візитівкою Нової Зеландії, а фотографії звідсіля прикрашають не один мільйон альбомів. Тут гори ніби з’єднуються з небом, льодовики плавно переходять в хмари, а прогулянку в лісі між папоротями та столітніми деревами можна порівняти тільки з казкою. Серцем Фіордленду є затока Мілфорд Саунд. На кораблику ми вирушили оглядати фантастичні водоспади, а наш капітан підпливав до найкращих з них, щоб туристи змогли відчути всю велич та побачити красу цього місця. Нам особливо пощастило, коли над черговим водоспадом з’явилась веселка, і шалені бризки ставали ­різнокольоровими. ­Найвідважніші перейшли на верхню палубу і всю дорогу боролися з вітром, який намагався здути якогось необачного туриста і назавжди залишити в цьому захоплюючому місці. Переповнені позитивних емоцій ми вирушили готуватись до найцікавішого

62 |

дня подорожі – столиці адреналіну Квінстауна. Квінстаун – невеличке мальовниче містечко, куди збираються туристи зі всього світу, щоб отримати незабутні емоції та забезпечити організм необхідним адреналіном. Тут можна стрибнути з парашутом, політати на параплані, промчати на швидкісному човні по гірській річці та багато всього іншого. Я вирішив втілити в життя свою давню мрію – стрибнути з банджі. Для цього я обрав Kawarau bridge заввишки 43 м. Сказати, що було страшно – це нічого не сказати. Коли виходиш на платформу і дивишся донизу – можна просто накласти в штани. Але дороги назад не було, і вже за декілька секунд щасливий я летів головою донизу. Після незначного занурення в річку я усвідомив, що здійснив ще одну свою мрію. Мокрий і щасливий я повернувся в центр міста та піднявся на пік Боба, звідки відкривається прекрасний вид на місто на березі океану. А ввечері нагородою для мене став один з найкращих бургерів у світі – Fergburger.

Зранку, не до кінця оговтавшись від вражень, група вирушила до мальовничого озера Метісон, в дзеркальній воді якого відображались найвищі новозеландські гори. Надихнувшись озером, ми поїхали на Млинцеві скелі, які отримали таку назву завдяки своєму зовнішньому вигляду. Практично неможливо відрізнити мамині млинці, складені один на одного, і скелі, які сформовані дуже дивним чином.

Наступний день був святковим. Ми поїхали в долину Мальборо, яка славиться своїми виноробнями. Продегустувавши та закупившись стратегічним продуктом, ми вирушили на вертолітний майданчик, де я вперше зміг політати на гелікоптері. Пілот покатав нас поруч з горою Кука та висадив поміж двома льодовиками – Фокса і Франца Йосифа. Один з них був просто білосніжним, а інший мав блакитний відтінок. А коли промені сонця пестили їх, здавалося, що ми перебуваємо в долині з дорогоцінним камінням. Та довго насолодитись цією красою не вдалося – було холодно та треба було збиратись і вирушати на переправу до північного острова. По дорозі ми встигли зробити невеличку зупинку біля Bra fence, де тисячі жінок чомусь залишають свої бюстгальтери. Після недовгої переправи група добралась до Веллінгтона, у якому, крім музею світової війни, не було чим зайнятись. Тому ми прийняли рішення вирушити в Тонгаріро, де проходили зйомки фінальної битви

| 63 «Володаря кілець». Після багатокілометрового треку я таки добрався до підніжжя гори, звідки Гендальф кидав блискавки в поганих орків. Після відпочинку команда поїхала до водоспаду Хука. Декілька тон кришталево чистої води щосекунди впадали в озеро та створювали величезний шум, милуючи наші очі та вуха. Далі дорога вела нас у найбільшу в Південній півкулі долину гейзерів Вай-о-Тапу. Тут ми побачили сотні гейзерів, різнокольорових озер, болото з цілющими грязями. Все було дуже гарно, тільки от запах тухлих яєць не давав довго насолодитись цим місцем. Ввечері ми поїхали до поселення маорі – племені, яке ще і досі полюбляє з’їсти якогось нечемного туриста. Нам розповіли всі правила поведінки в селищі, адже незначні порушення можуть призвести до конфлікту з місцевим населенням. Але ми були чемними, а місцеві жителі – привітними. Нас навчили танцювати хаку – войовничий танець місцевого племені та збірної НЗ з

регбі. Нам розказали історію цього народу, показали, як плем’я полює та готує собі їжу. А по завершенню знайомства запросили на дружню вечерю, де приготували неслухняного туриста з попередньої групи. Вибравшись живими та непокусаними, наступного ранку ми вирушили ловити справжніх хобітів. Група приїхала до місць, де знімали багато сцен з фільмів «Володар кілець» та «Хобіт». Всі відразу ринули по норках шукати містера Фродо та

його друга Сема, але ці бешкетники весь день просиділи в хобітобарі, де ми їх і зловили. «Хобітон» збудували спеціально для фільму, і зараз він є чи нейвідвідуванішим місцем всієї Нової Зеландії. Гуляючи по цих місцях, відчуваєш себе ніби одним з героїв фільму і здається, що от-от можуть напасти злі орки, але при цьому ­повністю впевнений, що добрі ельфи, гноми і хобіти тебе захистять. Випивши пива з містером Фродо, ми вирушили далі до печери світлячків Вайтомо. Нас посадили в човники, зоборонили говорити та вмикати будь-які прилади і повезли в темнючу печеру, де на стінах мирно жили тисячі світлячків, які й освічували нам дорогу. Після хобітів і печер група вирушила до Окленда – найбільшого міста країни, туристичного і бізнесового центру. Прогулявшись по гарному доглянутому мегаполісу, ми зі сльозами на очах останній раз зібрались групою на прощальну вечерю та розлетілись по домах з величезною кількістю позитивних вражень. Анатолій Крачковський

64 | В уяві тих, хто поки на власному досвіді не дослідив ПівденноСхідну Азію, Гонконг, Сінгапур і Куала-Лумпур виглядають дуже схоже. Всюди прогрес, розвиток, хмарочоси і багатство. Проте різниця там є в усьому. Звісно, крім технологій і хмарочосів. Вони чудові всюди. Цього разу ми відвідали Гонконг і охоче поділимося з вами його найцікавішими місцями.

Гонконг –

більше, ніж місто, менше, ніж країна

Отже, Гонконг – це автономія Китаю. Причому настільки автономна, що має власний візовий режим, валюту і кордон з рештою країни. Разом з Макао, Шеньчженем, Гуанчжоу та ще кількома містами дельти Перлинної річки він утворює найгустонаселенішу агломерацію в світі. Кожне з міст розвивається стрімкими темпами і має свою основну особливість. Макао, наприклад, за лічені роки став світовою столицею азартних ігор, залишивши далеко позаду Лас-Вегас. Гуанчжоу є світовим центром торгівлі завдяки знаменитій виставці. Гонконг – це головний фінансовий центр Азії, давній та дуже потужний порт і центр торгівлі. Від решти Китаю він відрізняється своєю космополітичністю та європеїзованістю. І це не дивно. Адже ще 20 років тому місто перебувало під протекторатом Великобританії. Це ­лишило

| 65 свій слід і в культурі, і в архітектурі, і в гастрономії, і в назвах місць. Місто прекрасне. Воно чисте, прогресивне, сучасне, чудово організоване. А його панорама з височенними хмарочосами вже давно стала не тільки символом Гонконгу, але і одним з підтверджень прогресивності Азії. При цьому збудоване все у місті так, щоб максимально зберегти і природу та дати можливість містянам проводити вільний час у затишних парках та на красивих площах. Сюди жителі Гонконгу часто виходять з офісних джунглів на ланч, щоб провести кілька хвилин на свіжому повітрі. Але ми ж хочемо вражень і видовищ! За цим треба вирушати на огляд панорам міста. Саме так, відвідування Гонконгу без огляду його з висоти буде геть неповним. Більше того, мабуть, це основне, що тут варто зробити. З якої точки б ви не дивилися на місто, звідусіль його центр складається у дуже красиву, цільну та мальовничу картину. За це треба дякувати архітекторам Гонконгу. Вони і постаралися, щоб в місті був не один оглядовий майданчик. Найвідомішим з них, безперечно, є Пік Вікторія та його панорамна оглядова тераса. Про це місце знають всі, адже однойменний пагорб є найвищою точкою міста і видом звідси захоплюються вже не один десяток років. Добратися сюди можна на старезному фунікулері-трамвайчику, який запустили англійці ще в 1898 р. Через свій поважний вік та автентичний принцип роботи пропускна здатність транспорту невелика, тому заради цього

66 |

досвіду треба буде трішки постояти в черзі. Проте воно того варте. Інша опція (якщо маєте достатньо часу) – піднятися на гору заввишки 554 м пішки. Тут навіть є спеціальний маршрут. Проте майте на увазі, що це займе трохи часу і місцями пробиратися треба поміж обплетеними ліанами пальмами. Нагорі вас чекає просто красивий вид з кількох майданчиків або дуже красивий вид з панорамної тераси на 360 градусів (квиток потрібно купувати додатково або придбати комбо «трамвай+тераса» ще біля підніжжя пагорба). Звідси можна побачити гори, якими оточений Гонконг, «частокіл» з хмарочосів (їхня концентрація тут найвища в світі) та бухту Вікторія. Це найвідоміший вид Гонконгу на всіх фото, поштівках, рекламах. Наступним оглядовим майданчиком є 100 поверх найвищого хмаро-

чоса міста – Міжнародного комерційного центру (393 м). Якщо Пік Вікторії є найвищою відкритою точкою для оглядин міста, то майдан-

чик тут – найвище розташоване приміщення для милування Гонконгом. Звідси панорама виглядає зовсім по-іншому: на передньому плані бухта королеви Вікторії, далі – хмарочоси, позаду яких розкинулися гори. Третім місцем, звідки можна побачити красу Гонконгу з висоти, є хмарочос Банку Китаю. Він нижчий за Міжнародний комерційний центр, проте не менш цікавий. Панорама звідси – це ніби вид зсередини, оскільки стоїть будівля у діловому центрі міста серед інших висоток. Оглянувши урбанізовану частину мегаполіса, неодмінно захочеться побачити і трохи природи, адже все місто оточене зеленими горами та пагорбами. Чи не найкраще для цієї нагоди підійде острів Лантау. Найвизначнішими його місцями є «Діснейленд» (куди ж без нього, азіати люблять розваги), статуя Будди і рибальське селище Таі О. Ми виру-

| 67 шили на оглядини останніх двох. До найбільшої бронзової статуї сидячого Будди (саме так її правильно називати, бо між статуями Будди теж є «конкуренція». У багатьох містах Китаю, Таїланду та інших азійських країн є грандіозні статуї пророка. У інших місцях також є кам‘яні фігури) можна добратися двома способами. Це канатна дорога, яка за півгодини понад мальовничими горами довезе вас до місця призначення. Або піший маршрут прокладеними стежками. Ця опція не менш захоплююча, адже дорогою ви натрапите на безліч красивих місць з неймовірним видом. Проте для цього варто виділити цілий день, оскільки маршрут таки довгий. Він може мати довжину до 10 км і тривати до 4 год в один бік. Місце призначення ж дасть можливість оглянути статую заввишки 34м, музей всередині, панораму гір та узбережжя. А за додаткову плату

також пообідати буквально під самим Буддою і погуляти найвищим оглядовим майданчиком біля самих ніг пророка.

Хоча насправді найбільший захват на острові Лантау викликає село Таі О. Сюди ніби не добралася цивілізація. Тут ніби все завмерло. Люди тут живуть так, як і сотні років тому. За 20 км від одного з найрозвиненіших міст світу можна побачити селище, яке стоїть у воді на курячих ніжках вже багато років і досі витримує. Тут як і колись ловлять і солять рибу, на базарі продають різноманітні чудернацькі морепродукти і сушать жовтки з качиних яєць на сонці. Гуляючи «вуличками», можна іноді побачити що діється в місцевих хатах. Хтось готує їсти, хтось дивиться телевізор. У когось немовля лежить на столі (а, може, це одночасно і стіл, і шафа, кухонні меблі) і бавиться. А при цьому, це похилені халупки, які стоять на палях у воді. Це дуже мило, невимушено і по-справжньому.

68 | Крім того, варто скористатися найпопулярнішою тут туристичною атракцією – прогулянкою на катері довкола острівної частини села до місця, де живуть дельфіни. Хоча привабливість цієї розваги зовсім не в них. Найцікавішим в катанні є можливість побачити зблизька згадувані вже будиночки на воді, а також довжелезний міст з Гонконгу до Макао. А дельфіни – це вже як пощастить. Повернувшись назад у Гонконг, можна прогулятися старішими частинами міста на півострові Коулун в районі вулиці Nathan Road. Тут ви побачите типовий стиль Чайна-тауну, якими ці райони є в багатьох мегаполісах з китайською общиною. Старі неонові вивіски, дешеві ширпотребні товари, качки по-пекінськи та інший стріт-фуд. Якісний шопінг тут не вдасться, але сувеніри і кумедну дрібноту можна знайти дуже легко. Є тут навіть скверик, обставлений прилавками з найрізноманітнішими інтимними товарами. Якщо ж хочеться поповнити гардероб брендовим одягом, а арсенал техніки – крутими гаджетами, тоді прямуймо тим самим районом ближче до берега. Саме тут розташовані всі Fendi, Armani, Rolex та інші преміуммагазини. А після цього вирушайте на набережну – там о 20.00 щодня має місце світлове і музичне шоу за участі 44 хмарочосів на протилежному березі бухти Вікторія. За свій масштаб його навіть занесено до Книги рекордів Гіннесса. Проте спеціально заради шоу сюди їхати не

варто. Насправді не вражає і не шокує. Тому можна просто подивитися, не завищуючи очікувань. Проте якщо ви вже гуляєте неподалік або пануєте оглядини півострова Коулун, то ця освічена панорама сучасного мегаполіса може стати чудовим завершенням насиченого туристичного дня. Загалом якщо ви приїдете у Гонконг на 3-4 дні, цієї програми буде цілком достатньо. Гонконг не переповнений різноманітними дивовижами, які постійно вражають, але разом з тим це дуже комфортне і затишне місто, де почуваєшся спокійно та розслаблено. Тому можна просто розслабитися і гуляти, куди ведуть погляд чи очі. Всюди буде приємно і безпечно. І обов’язково покатайтеся на двоповерхових місцевих трамваях. І не так важливо куди і звідки. Просто з кінцевої на кінцеву і назад. Вони дуже милі та цікаві і можуть показати вам місто не гірше за туристичні автобуси. Окрім інших визначних місць, туристів раді бачити у парку водних розваг Ocean Park, у музеях міста та в храмах. Найвідоміші з останніх розташовані досить далеко від центру, тому на їхні оглядини відведіть по кілька годин. Та й узагалі в Гонконгу поспішати не варто. Просто розслабтеся, гуляйте і насолоджуйтеся. Місто ніби для цього і збудоване. Остап Процик

70 |

Ігристе золото ВЕНЕТО Сонячну Італію неможливо уявити без ігристого вина. Тут щорічно народжуються мільярди і трильйони чарівних бульбашок, які ми потім з радістю знаходимо в келихах. У знаменитому виноробному регіоні Венето є місце, де народжуються найсмачніші і найароматніші ігристі вина. Через пагорби провінції Тревізо, між містами Конеліано і Вальдобб’ядене, між Доломітами на півночі і Адріатикою, простягається район Конеліано Вальдобб’ядене, який має чудовий мікроклімат для вирощування винограду. Його терасові виноградники на альпійському тлі утворюють один з найкрасивіших ландшафтів Італії. Італійське вино з Конеліано Вальдобб’ядене є одним з найпрестижніших. Всі тутешні вина відточені і витримані в єдиному стилі, в цей же час кожне – індивідуальність, багатогранність і характерність.

На пагорбах Конеліано і Вальдобб’ядене розташована сімейна виноробня Bepin De Eto, заснована в 1965 році. Бренд «Бепін де Ето» виробляє блискуче ігристе – біле і рожеве, сухе і солодке, здатне привернути увагу найвибагливіших гурманів. Філософія компанії – захопити саму суть навколишнього світу і створювати ігристі вина безкомпромісної якості. Іноді вино відображає свою батьківщину настільки близько, що можна зловити найяскравіші кольори цього місця у вигляді вина, аромати повітря в його букеті і солодкість винограду в його смаку. Саме це мистецтво виноробства захоплює у винах Bepin De Eto.

Для вас ми вибрали найкраще з багатої лінійки ігристих Bepin De Eto. Знамените Венеціанське ігристе – Prosecco Superiore DOCG RIVE DI RUA Brut Millesimato Брют – свіжий, як травневий вітер і легкий, як шифон, виготовлений традиційно з сорту Глера (Просеко). Красивого солом’яного відтінку з ніжним і свіжим букетом груші, яблука, банана, цитрусовими тонами і яскравим присмаком середземноморських трав чебрецю та орегано. Виробник рекомендує це вино не тільки як аперитив, а й протягом усієї трапези, а особливо спокусливий цей напій з першими променями сонця! Рожевий брют Flavé Rosato Spumante Brut Millesimato Виноград древніх сортів Рабозо і Мускат Гамбурзький в цьому ігристому вині розкішного коралового

71 кольору перетворюється на аромат білого персика, абрикоса, дині, лічі, рожевого грейпфрута, ананаса. Тонкий смак, в якому грає хрустка кислотність, завершується легковажним післясмаком пелюсток троянд і цикламена. Ідеальний аперитив. Біле Vaiss Spumante Extra Dry Millesimato Особливий сорт винограду – Мальвазія – дає унікальний аромат і смак вина – багатий і оксамитовий, зі щедрими нотами стиглих тропічних фруктів, ананасів, білих персиків і абрикосів. Вишуканий післясмак цитрусових з гостринкою середземноморського орегано та польових

квітів. Відмінний вибір як аперитив, а також буде чудово поєднуватися з бульйонами, супами і рибою. Солодке Moscato Spumante Dolce Millesimato Яскравого золотого кольору, з вишуканим ароматом мускатного винограду, гліцинії, персика та абрикоса, з відтінками шавлії, лимона і квітучого апельсина. Делікатно солодкий, освіжаючий смак. Рекомендують в якості дижестива, подають до десертів, морозива, фруктів. Ігристе вино Bepin De Eto – це один з найкращих виборів як для свята, так і для романтичної вечері. Розкішні ігристі вина Bepin De Eto

недарма користуються приголомшливим успіхом, адже коли ви їх п’єте, то відчуваєте в келиху подих свіжого вітерцю і тепло-жарких сонячних променів Італії. Христина Бухній

м. Львів, вул. Гнатюка, 15 м. Львів, вул. Стрийська, 78 +38 096 378 57 55 +38 068 348 99 52

Buon compleanno, ФЕЛІЧІТА! Цього року ресторан «Фелічіта» на Староєврейській, 4 у Львові святкує свій День Народження. Львів’яни та гості міста добре знають сім’ю піцерій «Фелічіта», адже перший заклад у місті Лева розпочав роботу значно раніше – 6 років тому на пл. Міцкевича, 1. Нині ж свою першу річницю готується відзначати наймолодша «Фелічіта» у самому серці Львова. Ідею відкрити ще один заклад у Львові луцькому ресторатору Віталію Бровіну запропонували самі львів’яни, а лучанин залюбки погодився.

«21 липня 2017 ми відчинили свої двері до світу смачної італійської піци на дровах. Роками разом зі своєю командою гастрооднодумців я відвідую Італію, переймаю досвід у ресторанній сфері. Ми привозимо до України автентичні рецепти приготування піци та пасти, запрошуємо до наших локальних ресторанів найкращих європейських шефів, які навчають місцевих кухарів готувати смачно, якісно та навіть стильно»,– зауважує Віталій Бровін.

Зокрема, у «Фелічіті» можна скуштувати справжню італійську пасту карбонара та культову піцу Маргарита. До речі, для карбонари кухарі виготовляють макарони з твердих сортів італійського борошна, до страви додають вершкову основу та яйце, все це щедро посипають найпопулярнішим сиром у світі – пармезаном. Тим часом Маргарита – італійська класична піца – візуально нагадує прапор країни, адже в інгредієнтах присутні усі національні кольори: тонке тісто, томатна основа, італійська моцарела, свіжий базилік та оливкова олія. Завітавши до «Фелічіти», одразу звертаєш увагу на велику муровану піч всередині приміщення. Це справжня італійська пічка, розрахована на приготування 6 піц одночасно. Затишний інтер’єр дозволяє гостеві відчути себе за півтори тисячі кіло-

метрів у невеликому ресторанчику Італії, лунає італійська музика, офіціанти щиро усміхаються...усе це разом зі смачною їжею надихає гостей повертатися знову і знову. «Піцерії “Фелічіта” позиціонують себе як сім’я ресторанів. Це означає, що сімейні цінності – наш пріоритет! До нас приходять поколіннями: дітки, їхні батьки, дідусі та бабусі. Ми поважаємо кожного, стараємося задовольнити усі смаки гостей, завжди реагуємо на прохання та критику», – розповідає Наталія Стельмах, менеджер ресторанів у Львові. За рік роботи «Фелічіта» на Староєврейській, 4 приготували понад 13 000 піц, і це лише початок.

21 липня ресторан запрошує всіх поціновувачів справжньої піци на свій День народження. Серед пригощення – традиційне просеко та пармська шинка, а все це – під красиву італійську музику. «Фелічіта» – справжній вогонь, справжня піца!

Відкриття

Kavalier Вeach Сlub 2018 1 червня на все місто прогриміло відкриття четвертого літнього сезону «Kavalier Вeach Сlub – Circus 2018». На думку організаторів, цирк змушує затамувати подих, а серце – битися частіше. Тому вони за допомогою аніматорів відтворили цю феєричну атмосферу. Майже 2 000 гостей зустріли літо 2018 разом з «Kavalier Boutique Hotel». Зірковими ведучими вечора стали Леся Нікітюк та Юрій Горбунов. Програма свята була дуже насиченою і включала кілька модних показів. Першою свою нову круїзну колекцію «Tenderness by YF» показувала чарівна Юлія Федецька. Наступним авангардний Жан Грицфельдт презентував епатажну колекцію чоловічого і жіночого вбрання. Мережа магазинів білизни «Bianka» демонструвала найтрендовіші і найяскравіші купальники літнього сезону 2018 року. А мережа концепт-стор італійського одягу «Impero Uomo» традиційно здивувала всіх захоплюючим перфомансом, підготувавши театралізоване шоу з танцюристами, піротехнікою і стрибками в басейн. Вперше у Львові колекцію власного бренду «ART RAMUS» представила телеведуча, художниця і дизайнер Тетяна Рамус.

Партнери заходу підготували для гостей події особливо щедрі подарунки: наприклад, «Avalon Inc.» подарував знижку в розмірі 50 тис. грн на квартиру в житловому комплексі «Avalon Up». А один із найграндіозніших подарунків зробила група компаній «Onur»: 7 ночей у п’ятизірко­ вій перлині Егейського узбережжя «Hilton Dalaman» для одного з гостей. Хедлайнером вечора була найкрасивіша жінка року за версією журналу «Viva!» – Оля Полякова! Її харизма і надзвичайний голос зробили це свято ще яскравішим! Вже традиційно програма «Світське життя» з Катериною Осадчою додала пікантності своїми відвертими запитаннями до гостей та інтерв’ю з зірками.

Інновації змушують світ обертатися. Вони несуть процвітання і свободу. © РОБЕРТ МЕТКАЛФ

ТОП-5

| 75

мобільних телефонів із «ВІЧНОЮ» батареєю

Ані екран з чудовою роздільною здатністю, ані мегапотужна камера, ані ідеально чистий звук не врятують ваш смартфон, якщо його батарея витримує лише якихось кілька годин роботи. Саме тому при купівлі смартфонів просто необхідно звертати увагу не лише на «начинку», а й на таку характеристику, як час автономної роботи. Вашій увазі п’ятірка смартфонів, з якими точно можна не боятися забути зарядний пристрій вдома.

Huawei Mate Pro 10 Ціна: $900

Дбаючи про величезні екрани та тонкі корпуси, що вже який рік залишаються на піку моди, розробники іноді геть не залишають шансів (а точніше місця) своїм флагманам на потужні батареї. Вони просто «не влазять» у загальний концепт. Однак у кожному правилі завжди є винятки, серед преміум-версій телефонів таким є Huawei Mate Pro 10. Китайська розробка за деякими рейтингами випередила навіть старожила ринку – Samsung. Аналітики кажуть, Huawei Mate Pro 10 – це найкращий варіант для тих, хто безперервно залипає у смартфоні. Для таких «залежних» компанія підготувала спеціальні бонуси: у телефона потужний акумулятор, він бездоганно керує власним живленням, а ще має систему, яка самонавчається і вміє підлаштовуватися під кожного користувача індивідуально. Гаджет відстежує ті програми, якими ви користуєтеся рідко, і з часом вивантажує їх із пам’яті, щоб вони не забирали у нього енергії у фоновому режимі. А за допомогою нескладної комбінації кнопок ви миттєво можете дізнатись, на що загалом йде енергія вашого смартфона і у разі потреби відрегулювати витрати вручну. До речі, у Huawei Mate Pro 10 не полінувались додати підказки, які допомагають збільшити час його автономної роботи.

Також не зайве нагадати, що телефон оснащений адаптером з технологією швидкої зарядки Huawei SuperCharge (4,5В/5А), яка пройшла сертифікацію з безпеки у компанії TÜV Rheinland, і дозволяє буквально за 10 хв безпечно зарядити телефон з 1% до 20%, а за 30 хв – до 58%. Однак це дітище Huawei може не лише заряджати себе, а й ділитись енергією з іншими, а все завдяки кабелю USB-OTG.

76 | LG G7 ThinQ Ціна: $1000

Cмартфон G7 ThinQ побачив світ лише на початку травня. До масового користувача новинка лише доходить, однак аналітики уже переконують, що цей смартфон – один із найважливіших флагманів 2018 року. Ємність акумулятора нового дітища LG, на перший погляд, не вражає – лише 3 000 мА/год, однак компанія підготувала чимало приємних доповнень. Першим бонусом є те, що акумулятор підтримує технологію контролю заряду Qnovo, а вона дозволяє суттєво подовжити термін служби смартфона. Крім того, завдяки скляній задній панелі LG G7 ThinQ підтримує бездротову зарядку, причому одразу двох стандартів – WPC і PMA. А ще розробники подбали про підтримку швидкої кабельної зарядки Quick Charge 3.0 через порт Type-C. Тож при скромних 3 000 мА/год батарея відпрацьовує бездоганно. Серед інших особливостей нової моделі від LG – 6,1-дюймовий екран з яскравістю 1 000 кд/кв.м, кнопка для виклику Google Assistant. До речі, саме LG G7 ThinQ є першим смартфоном з апаратною кнопкою для Google Assistant і аудіопідсистемою з підтримкою віртуального об’ємного звуку 7.1. Тут варто закцентувати: усі ці характеристики батарею особливо не зношують. Тож новий флагман від LG цілком виправдовує співвідношення ціна/якість.

Samsung Galaxy J7 Ціна: $350

Якщо ж говорити про середній сегмент ринку, то тут уже рік лідерські позиції за потужністю батареї тримає Samsung Galaxy J7. Ємність акумулятора у нього нижча, ніж у Huawei Mate Pro 10. Однак зі своїми 3 600 ­мА/год він спокійно витримує повний день безперервної роботи. Якщо ж ви використовуватимете його у дещо лагіднішому режимі, він може на одній зарядці прослужити до 4 днів. До слова, для аналітиків досі залишається загадкою, як розробники примудрились вмістити таку потужну батарею у пристрій завтовшки лише 8 мм. Попри переконливу діагональ екрану 5,5 дюймів, телефон розряджається відносно повільно, крім того, його майже не втомлює фонова робота додатків. Час роботи Samsung Galaxy J7 в LTE / Wi-Fi – до 13 год. Ще однією цікавинкою цього смартфона є SuperAMOLEDекран, який дозволяє до 19 год. дивитись відео – ­УВАГА! На максимальній яскравості. А розмовляти безперервно ви можете майже добу. Розробники Samsung Galaxy J7 подбали і про тих, хто вирушає у далекі від розетки подорожі та нечасто має можливість поновлювати заряд. Спеціально для таких випадків у телефоні передбачили окремі режими енергозбереження, які, обмеживши певні функції, дозволять збільшити тривалість роботи на десятки годин.

Asus ZenFone 4 Max Ціна: $230

У своєму ціновому сегменті смартфон Asus ZenFone 4 Max особливо нічим не вирізняється, але так ви думаєте рівно до того моменту, поки не дізнаєтесь про потужність його батареї. Акумулятор Asus ZenFone 4 Max має ємність 5 000 мА/год. А це, погодьтесь, вражає, особливо якщо пригадати новинку від LG за $1 000, потужність акумулятора якої на 2 000 мА/год менша. Смартфон обладнаний процесором Qualcomm Snapdragon 425 і 2 Гб оперативної пам’яті, щоправда, вистачить цих гігабайтів на дуже невигадливі ігри. Якщо користуватися смартфоном в ощадливому режимі, на одному заряді він прослужить до 3 діб. Якщо ж активно «бавитись», смартфон пропрацює 26 годин. Серед приємних бонусів Asus ZenFone 4 Max – камери. Фронтальна камера має 8 Мп і оснащена спалахом для селфі. Крім того, у смартфон вбудовані дві основні камери, одна з них знімає з роздільною здатністю 13 Мп, а інша – 5 Мп. Втім, особливістю другої камери є не кількість мегапікселів, а ширококутність, яка дозволяє їй захопити у кадр більше простору. Кут об’єктива цієї камери має не мало, не багато 120 градусів. За своєю здатністю берегти заряд Asus ZenFone 4 Max нагадує віддаленого родича того ж таки Huawei Mate Pro 10, адже він також забезпечений комплексом інтелектуальних технологій керування живленням, які спрямовані на збільшення часу автономної роботи та забезпечення якнайбільшої витривалості акумулятора. У цьому смартфоні також є можливість підзарядки інших мобільних. Активні користувачі зазначають: Asus ZenFone 4 Max спокійно витримує до 40 годин розмов, до 22 годин перегляду відео і понад добу безперервних переглядів веб-сайтів через Wi-Fi.

| 77 Xiaomi Redmi 4x Ціна: $130-$230

А це вже рейтинговий бюджетний представник смартфонів із потужною батареєю. Її ємність у ньому приємно дивує – цілих 4 100 мА/год. Простіше кажучи, ви безперестанку можете зависати у Xiaomi Redmi 4x аж 3(!) доби. Така опція приємно вражає, чого не скажеш про відсутність у телефоні можливості швидкої зарядки. Тобто, він довго працює, однак його перед тим треба і довго заряджати. Втім, навіть попри таку незручність, Xiaomi Redmi 4x все одно залишається гідним представником «вічних» телефонів серед недорогих мо­делей. Як на свою цінову категорію, Xiaomi Redmi 4x має солідний екран з гарним запасом яскравості та діагоналлю 5 дюймів. Крім того, модель обладнали енергоефективним чіпсетом Qualcomm Snapdragon 435, який зарекомендував себе як непогана «начинка» для «вічних» смартфонів. Особливість цього процесора полягає у восьмиядерності. Одночасно активними є лише чотири ядра. Одні працюють при низькому навантаженні, інші – при високому. Доступний смартфон у трьох версіях, залежно від оперативної та вбудованої пам’яті, різниця у цінах моделей може коливатись навіть до $100. Марічка Алексевич

Сезон КУРОРТНИХ РОМАНІВ розпочався...

Довгождане літо прийшло, отож сезон курортних романів можна оголосити офіційно відкритим. А разом з ним – період спокусливих силуетів майже оголених красунь на пляжах. Ви ж не будете заперечувати, що в такій атмосфері можна легко втратити голову і почати закохуватись. У передчуттях жаданої відпустки 80% чоловіків та 45% жінок мріють про захопливу романтичну пригоду. Вчені дослідили, що з точки зору біохімії під впливом сонячних променів організм починає виділяти серотонін, а ще у нас, чоловіків, починається підвищена секреція тестостерону, яка збурює наші

емоції та штовхає на романтичні подвиги. Феномен курортного роману полягає в тому, що це красива романтична короткотривала в часі історія, яка не має ні проло-

гу, ні розвитку сюжету, ні щасливого фіналу з одруженням. Герої цієї пригоди діють без правил повсякденного життя, не планують майбутнього, не сваряться через дурниці, не маніпулюють одне одним, не стараються переробити партнера. Курортний роман, як правило, не має продовження, статистика свідчить, що тільки 2-10% таких пригод закінчуються одруженням. Тільки 40% на недовготривалий час продовжують стосунки і 50% одразу ж забувають одне про одного, повернувшись з відпочинку. Психологи стверджують, що курортні романи іноді бувають навіть необхідними! В ситуації розриву з партнеркою або розлучення з дружиною курортний роман може стати вашим рятівним колом. Ніщо краще, ніж флірт, побачення та навіть легка закоханість, не допомагає перемкнутися від неприємних думок про розрив стосунків! Та й підвищенню самооцінки сприяє. Однак для темпераментних чоловіків існує небезпека перетворити своє життя на суцільний курортний роман. Після того, як чоловік звикає до постійних курортних романів, йому важче будувати довгострокові стосунки з партнерками, все закінчується букетно-цукерковим періодом. Своїм баченням курортних романів з нами поділилася практикуючий психолог, сексолог-терапевт і гештальт-терапевт Наталія Ішкова:

| 79

«Курортний роман ставався в житті кожного. А чому би і ні? Цілі чоловіка або жінки, які зважуються на такі стосунки, практично ідентичні: - пізнати свіжість відчуттів; - пірнути в швидкоплинні стосунки без взаємних зобо­в’я­зань та побуту; - відчути незвичайні емоції та почуття від сексуальної близькості. Немає часу на тривалу прелюдію (коли мають місце поступове зближення та пізнання одне одного), який дуже важливий у побудові стосунків та побудові особистісних рамок. Тому і відбувається стрімке входження в контакт. У гештальт-терапії навіть існує такий вислів «влетіти в контакт», коли, не задумуючись ні над своїм станом, ні

над зовнішніми обставинами, не придивляючись уважно до людини, що поруч, ми починаємо активно діяти. Та й, зрештою, вже складно над усім цим задумуватись і усвідомлювати, оскільки фазу поступового зближення ми у стані внутрішнього неспокою промайнули, але продовжуючи цей неспокій намагаємося відволіктися на яку-небудь взаємодію. Пізнавати один одного поступово теж немає часу. Під час відпустки «вічно холості» втамовують свій емоційний голод та сексуальну спрагу і, нагулявшись, повертаються ситими в свої сім’ї. Партнери, нічого не знаючи одне про одного, можуть себе поводити так, як би ніколи не поводили у звичайному житті, створювати собі будь-який образ. Такий собі адреналіновий ризик. Така неймовірна ілюзія та перепочинок від труднощів комунікації в реальних стосунках. Ні чоловік, ні жінка в таких «курортних» стосунках не переймаються проблемами на роботі, труднощами в побуті, не будують спільних планів на майбутнє і можуть просто розслабитися і насолоджуватися теперішнім моментом. Це водночас і не добре, і не погано. Кожен проживає власний досвід. Курортний роман передбачає швидкоплинність, легкість, необо­в’яз­ковість. Зрештою, так ставиться до нього більшість чоловіків.

80 | Існують пастки, якщо учасники «амурно-тужурної історії» потрапляють в емоційно-сексуальну залежність. Отримавши свою дозу «допінгу» (а в чоловіків емоційна сфера недосконала, емоціями чоловік наповнюється через жінку), виникає велика ймовірність потрапити в категорію вічного курортного романтика, який стає нездатним будувати тривалі стосунки. Довіряйте собі, своїм почуттям поруч з іншою людиною – зрештою, ваші почуття, емоційна інтуїція – це найнадійніший путівник. Якщо існує прогалина у стосунках із постійним партнером – вартує нарощувати втрачене.

Шляхи існують: відкрита комунікація, бажання покращити стосунки і за кухонним столом, і вночі в спальні. Звичайно, тут потрібна власна робота над стосунками, а іноді і допомога психотерапевта.» Парадоксальним чином буває, що після курортного роману стосунки з власною дружиною покращуються. У когось через те, що мучить сумління, а хтось повертається з відпустки і по-новому дивиться на кохану людину, оцінюючи важливість довготривалих та надійних стосунків. Про курортні романи існує сотня діаметрально протилежних

думок: одні стверджують, що такі пригоди можуть розбити серце, зруйнувати сім’ю, інші їм заперечують. Насправді ж курортні романи можуть нагадати, як це насолоджуватись життям, віддаватись емоціям та пристрастям, а секс на курорті набуває особливої гостроти та спонтанності, яку не завжди знайдеш у повсякденному житті. Та варто пам’ятати, що кожен випадок курортного роману індивідуальний, тож краще просто довіритись своїм відчуттям та інтуїції. Валерій Полубічко

«В

МА

ПО ДО

РО ЖУ

ДЕ

ГА ЗИ

Н

ВА

СЯ

ЛІ

З,

ПА

ЙТ

ЕК ОМ

ТК

У

ФО

РА СО ЛЬ

,Р

-V

РТ

Ю

КЗ

НО

10

!

АК

ІВ

»

АКЦІЯ! Купуйте валізу –

отримуйте набір дорожніх аксесуарів

«КОМФОРТ» у ПОДАРУНОК*

м. Львів, вул. Щирецька, 36 ТВК «Південний» ТЦ «Європа», 2-ий поверх, №2/32 (перша лінія) (032) 295-25-09, (095) 212-21-63 @v10ky @v10ky

* Акція діє з 01.05.2018 по 01.07.2018 Деталі – в магазині «В десятку - V10»

82 |

Одяг для відпочинку.

Що покласти у валізу? Прийшло літо, і думками ви вже, мабуть, на пляжі під пекучим сонцем із прохолодним коктейлем у руці. Але напередодні відпочинку перед кожним з нас завжди стоїть надскладне завдання – зібрати речі! Швидко, продумано і так, щоб все необхідне помістилося у валізу, розміри та вага якої будуть вписуватись у правила авіаліній.

Перш за все вам потрібно скласти правильний перелік необхідного одягу та аксесуарів для відпочинку на морі. Тоді і місця у валізі буде достатньо, і ви не повертатиметесь із відпуски з думкою, що даремно везли з собою половину гардеробу. Капелюх, сандалі, футболка і шорти – саме такий одяг асоціюється нам із відпочинком. І це непогано, проте не треба забувати, що наш одяг впливає на те, як нас сприймають оточуючі. В подорожі перш за все має бути комфортно, але чи означає це, що треба виглядати абияк? Зовсім ні! Комфорт також можна легко поєднати зі стилем. Одяг для відпочинку варто умовно розділити на три категорії: 1. Щоденні прогулянки по місцевості.

2. Вечірні променади біля моря та вечері в місцевих ресторанах.

3. Одяг для пляжу. Для щоденного одягу на відпочинок достатньо двох варіантів стилізації: перша – для чоловіків, які цінують класику і мінімалізм, друга – для любителів більш спортивного відпочинку.

| 83 Для першого варіанту оберіть прості, класичні шорти в стилі, ідентичному до штанів chinos. Такі шорти прості, але дуже універсальні і чудово підходять для чоловіків будь-якого віку. Щодо тканини, то варто звернути свою увагу на льон або тонку бавовну. Забудьте про довжину 3/4 (тобто, нижче коліна)! По-перше, така довжина візуально суттєво вкоротшує ваш зріст, по-друге, шорти довжиною до колін набагато комфортніші. Для верху можна обрати лляну сорочку як з коротким, так і довгим рукавом. Але довгий рукав завжди можна підкотити, і такий варіант виглядатиме набагато стильніше, ніж сорочка із коротким рукавом. Хорошою альтернативою також є футболка-поло з коротким рукавом. Із аксесуарів чудово підійдуть лляні еспадріли або мінімалістичні шкіряні босоніжки, сумка із тканини, окуляри та капелюх.

В другому варіанті, спортивній стилізації для щоденного одягу, робіть ставку на максимальний релакс. Шорти «cargo» із кишенями або джинсові із тонкого світлого деніму та бавовняні футболки. Із аксесуарів підійдуть кеди, спортивні або шкіряні сандалі, рюкзак, окуляри і кепка.

Вечірні прогулянки біля моря

На морі часто буває вітряно, і погода доволі мінлива, тому обов’язково візьміть зі собою светр на довгий рукав або легку літню куртку. Цікавим стилістичним варіантом відпочинкового образу є поєднання шортів типу chinos і об’ємних в’язаних светрів із ефектом 3D і лляних еспадрилів. Для походу в ресторан шорти краще замінити на штани. У багатьох готелях це входить до вимог дрес-коду. Штани chinos або лляні брюки прямого крою – ідеальний варіант!

84 |

Одяг для пляжу

Тут головне не забути про плавки! Обирайте ту модель, в якій почуваєтесь максимально комфортно. Але не варто іти на пляж лише в плавках, обирайте один із варіантів щоденного образу, описаних вище, і тільки на пляжі перевдягайтесь у плавки. Обов’язковими елементами пляжного екіпірунку є окуляри та головний убір. На відміну від тіла, голова нагрівається дуже швидко, а наслідки надмірного впливу сонячних променів можуть бути геть неприємними. Крім того, шкіра обличчя дуже чутлива і легко може «згоріти». Ідеальним варіантом для захисту від сонця є солом’яний чи трикотажний капелюх. Проте не всім чоловікам він личить, і, відповідно, це може бути причиною певного відчуття дискомфорту.

У ­такому випадку краще розгляньте варіант картуза чи кепки, у складі яких будуть льон і бавовна. Подорож – це час, коли ми хочемо відпочити, тому не варто набирати велику кількість одягу і щодня ламати голову над тим, як правильно його поєднати. А от що справді варто – це звернути увагу на кольорову гаму одягу, аби всі футболки і сорочки підходили до штанів та шортів. Також, вирушаючи в подорож, кеди, штани і куртку краще одягати на себе, це заощадить місце у вашій валізі.

І навіть якщо ви щось забули, не переживайте – сприймайте це як чудову нагоду вибратись на шопінг та придбати місцевий одяг, який потім ще й буде прекрасною згадкою про вашу подорож. І пам’ятайте, що першочерговою запорукою вдалого відпочинку є ваш хороший настрій! Усмішка личитиме вам, що б ви не вдягнули! Христина Яковів, стиліст

КОМПЛЕКСНІ ОБІДИ СТРАВИ З ПЕЧІ НА ДРОВАХ

ОСВІЖАЮЧІ КОКТЕЙЛІ ЯКІСНІ КАЛЬЯНИ ЖИВА МУЗИКА

РЕСТОРАН, ЯКИЙ ШАНУЄ ТРАДИЦІЇ, ЗАПРОШУЄ ВАС ВІДВІДАТИ ЛІТНЮ ТЕРАСУ

НАМ ТРИ РОКИ! м. Львів, вул. Братів Рогатинців, 4, +38 093 417 97 77, lemberggraf.com.ua

Стильне літо разом з «Impero Group» Цілеспрямований, амбітний, самодостатній та реалізований – це образ чоловіка XXI століття. Він постійно займається саморозвитком, подорожує, відкриває нові куточки світу, віддається улюбленій справі і завжди знає, чого хоче. Такого мужчину важко не помітити, від нього віє стилем і шармом. Саме про таких чоловіків наша Fashion story від журналу «Егоїст» та концепт-стору «Impero Group».

Стиль: Концепт-стор «Impero Group» ТРЦ «Victoria Gardens», 1 поверх, тел. (098) 711-90-11 ТЦ «Роксолана», 2 поверх, тел. (098) 322-47-07 ТЦ «Форум Львів», 2 поверх, тел. (097) 008-12-11 Фотограф: May Lee тел. (093) 25 00 200 Візажист: Аделіна Яковишин тел. (093) 66 78 235

Локація: Kavalier Boutique Hotel вул. Старознесенська, 70 тел. (032) 242 39 99

(093) 197 01 01

Перша країна, яку я відві­ дав, – це Чехія, вона і відкрила мені двері у світ подорожей.

Цього року побуваю в Кана­ ді. Ця країна останнім часом викликає в мене найбільший інтерес.

Подорож, що запам’яталася найбільше, – це поїздка у США,

АМБІТНИЙ

СЕРГІЙ ЛИХОЛАТ

Чикаго та Маямі Біч – улюблені місця релаксу як для душі, так і для тіла. Після США моє життя набуло нового сенсу.

В моїй валізі завжди є хороший настрій, улюблена книга та парфуми, сонячні окуляри та два закордонні паспорти.

Одяг, який я завжди беру на відпочинок – це щось casual, головне – зручність. Надаю перевагу італійським брендам. Подобаються колекції «Impero Uomo».

Подорож, яку я хотів би повторити, – це мандрівка в Ізраїль. Щось є там сакральне та притягуюче. Неодмінно відвідаю ще раз.

експерт у сфері готельноресторанного бізнесу та міжнародний HR-фахівець

РЕАЛІЗОВАНИЙ

РОСТИСЛАВ ГАПОН

Подорож, яка особливо запа­ м’яталась, – це новорічний тур Європою на власному авто.

Цього року планую відвідати Туреччину.

Мрію про цілий континент – Антарктиду.

Завжди з собою беру мою щасливу футболку.

директор та співвласник Торгововиробничої групи «Росана»

Найкраще мені ється з сім‘єю.

подорожу­

Не поїду туди, де сумно. Хочу повторити подорож у Париж.

В Україні я люблю відпочи­ вати на Закарпатті.

Перша країна, яку я відві­ дав, – Польща. Під час навчання в університеті ми за обміном тиждень жили у Кракові.

Цьогоріч обираю між Кіпром та Марокко.

Перші гроші на подорож я взяв зі стипендії, але оскільки всім відомі «грандіозні» розміри наших стипендій, то трохи допомогли батьки.

Найбільше чомусь запам’я­ талась подорож горами Словаччини. Чи тому, що була однією з перших, чи завдяки веселій компанії та емоціям, які тоді відчував.

Обов’язково на відпочинок беру зі собою зручне взуття, сонцезахисний крем і «Пантенол», бо моя шкіра моментально згорає на сонці, і не буває жодного року, коли б я його не використовував.

Найкраще

подорожувати,

звичайно, з дружиною. Уявляєте, що було б, якби я написав щось інше? :)

В Україні обожнюю Карпати. Ну і як без води, тому часто буваю в Одесі, навіть взимку.

САМОДОСТАТНІЙ

ТАРАС БЕРЕЖАНСЬКИЙ ведучий заходів

Я подорожую не дуже часто

ЦІЛЕСПРЯМОВАНИЙ

та навіть під час відпусток постійно думаю про нові проекти.

НАЗАР КИРИЛІВ

Люблю подорожувати маши­ ною. Тож цього року планую ма-

підприємець

леньку поїздку по Європі.

Далека країна-мрія – це Ізраїль. Хочу пройтися дорогами Христа.

Подорож, що запам‘яталася найбільше? Вона в майбутньому. Я б ніколи не поїхав, як це банально не звучало б, до Росії.

Люблю відпочивати в Одесі, в себе вдома.

В моїй валізі завжди є зброя та наркотики – люблю пригоди :)

DAN HECHO www.danhecho.com